Епоха стародавньої грецій та рим


Епоха Античної Греції та Рим
Архітектура[
Докладніше: Давньогрецька архітектураВ умовах рабовласницької демократії створюється цілісне середовище міст-держав. Розвивається система регулярного планування міста ( HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BF%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%BC" \o "Іпподам" Гіпподамова система), з прямокутною сіткою вулиць, площею — центром торгового і суспільного життя. Культовим і архітектурно-композиційним ядром міста був храм, який будувався на вершині акрополя — піднесеної і укріпленої частини міста. Елліни виробили абсолютно інший, ніж у древньосхідної цивілізації, тип храму — відкритий, світлий, що прославляв людину, а не вселяв трепет. Характерно, що в архітектурі присутній людський метричний початок. Математичний аналіз пропорцій давньогрецьких храмів показав, що вони відповідають пропорціям людської фігури. Класичний грецький храм був прямокутним у плані, з усіх сторін оточений колонадою. Дах був двосхилим. Трикутні площини, що утворилися з фасадів — фронтони — як правило, прикрашалися скульптурними зображеннями.
Грецьку архітектуру відрізняє чистота і єдність стилю. Було вироблено три основних архітектурних ордери («ордер» — в перекладі з грецького «порядок») — вони розрізняються типами  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%BD%D0%B0" \o "Колона" колон і перекриттів, пропорціями, декоративним оздобленням. Доричний таіонічний стилі виникли у полісний період. Найчепурніший — коринфський ордер — з'являється у добу еллінізму.
Найбільш довершеним архітектурним ансамблем класичної Греції є Афінський акрополь. Він був споруджений у другій половині V століття до н. е. в період найбільшої могутності Афін. Пагорб Акрополіс, що підноситься на 150 м над рівнем моря, здавна був фортецею, а потім місцем головних культових споруд. Однак під час персидського нападу всі вони зазнали руйнування. Перикл, що домігся перенесення в Афіни скарбниці Афінського морського союзу, в який входило багато давньогрецьких полісів, став ініціатором грандіозної реконструкції Акрополя. Роботами керував особистий друг Перикла — видатний скульптор Фідій. Відмінна риса цього комплексу — надзвичайна гармонічність, яка пояснюється єдністю задуму і короткими для таких масштабів термінами будівництва (біля 40 років).
Парадний вхід до Акрополя — Пропілеї — зведені архітектором Мнесіклом. Пізніше перед ними на штучно збільшеному виступі скелі був побудований невеликий храм Ніки Аптерос (Ніки Безкрилої) — символ того, що богиня перемоги ніколи не покине місто. Головний храм Акрополя — біломармуровий Парфенон — храм Афіни Парфенос (Афіни Діви). Його архітектори — Іктін і Каллікрат — задумали і спроектували будову настільки пропорційною, що вона, виділяючись як безумовно найвеличніша споруда комплексу, при цьому своїми розмірами не тяжіє над іншими. У старовину в центрі Акрополя на постаменті, у золотих доспіхах, підносилася грандіозна фігура Афіни Паллади (Афіни Воїтельниці) роботи Фідія. Ерехтейон — храм, присвячений Посейдону, який за міфом суперничав з Афіною за право покровительствувати місту. Найзнаменитіший в цьому храмі портик каріатид. Портиком називають відкриту з одного боку галерею, що спирається на колони, а в Ерехтейоні колони замінені шістьма мармуровими фігурами дівчат-каріатид. Римський історик Плутарх, що писав про споруди Акрополя: «.. їх вічна новизна врятувала їх від дотику часу».
Архітектура елліністичних полісів продовжувала грецькі традиції, але нарівні зі спорудженням храмів більше уваги стало приділятися цивільному будівництву — архітектурі театрів, гімназій, палаців елліністичних правителів. Внутрішнє і зовнішнє оформлення будівель стало багатшим і різноманітнішим. До того часу відноситься зведення таких прославлених «чудес світу», як гробниця царя Мавзола в Галікарнасі та Фароський маяк на вході в Александрійську гавань, храм Діонісу у Теосі — творіння Гермогена.
Образотворче мистецтво[ HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D1%8F_%D0%93%D1%80%D0%B5%D1%86%D1%96%D1%8F&veaction=edit&vesection=17" \o "Редагувати розділ: Образотворче мистецтво" ред. • ред. код]

Дискобол,Мирон, Гліптотека,Мюнхен
Дорифор, HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%BB%D0%B5%D1%82_%D1%96%D0%B7_%D0%90%D1%80%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%B0" \o "Поліклет із Аргоса" Поліклета Старшого
Див. також: серія статей з теми Давньогрецький вазопис, Скульптура Стародавньої ГреціїСкульптура була улюбленим видом мистецтва еллінів. Статуї богів ставилися в храмах і на міських площах, споруджувалися переможцямОлімпійських ігор і великим драматургам. Оволодіння, дуже поступове, досконалістю у цьому виді мистецтва сходить до архаїчних часів. Археологами знайдені десятки дуже схожих одна на одну архаїчних статуй двох типів, так звані, куроси — статуї оголених юнаків і кори — задраповані жіночі статуї. Ці фігури виглядають ще дуже скуто, можна побачити тільки спроби передати живий рух.
Шедеври скульптури, якими не втомлюється захоплюватися людство, дала світу епоха древньогрецької класики. Сучасниками були великі майстриФідій, Мирон, Поліклет із Аргоса. Фідія сучасники називали «творцем богів». До нас його головні роботи не дійшли, судити про них можна лише за захопленими описами і римськими копіями. Статуя Зевса, облицьована золотом і слоновою кісткою, в головному храмі Зевса в Олімпії була справедливо причислена сучасниками до семи чудес світу. Він же створив видатні барельєфи і скульптури Парфенона, в тому числі головну статую — Афіни Парфенос (Афіна-діви).
Мирон досяг висот у прагненні передати у скульптурному зображенні руху людини. У його знаменитому Дискоболі вперше у мистецтві розв'язане завдання передачі моменту переходу від одного руху до іншого, подолана статичність. У той же час відповідно до загального естетичного ідеалу, обличчя атлета скульптор зображає абсолютно спокійним. Поліклету належить цикл статуй атлетів — переможців Олімпійських ігор. Найвідоміша фігура — Дорифор (юнак зі списом). Поліклет теоретично узагальнив досвід своєї майстерності в трактаті «Канон». Найпрославленішим творцем жіночих скульптурних образів був Пракситель. Його Афродіта Кнідська викликала безліч наслідувань. Пропорційність класичних скульптур стала зразком для майстрів багатьох епох.
Епоха завоювання Александра Македонського, подальшого краху його імперії, сповнена пристрастей, злетів і падінь людських доль, цілих держав, принесла нову атмосферу у мистецтво. Якщо порівнювати скульптури епохи еллінізму з попереднім, класичним періодом, то їх вигляд втратив незворушність, спокій. Художників ( HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BF%D0%B5%D0%BB%D0%BB%D0%B5%D1%81" \o "Апеллес" Апеллеса, Протогена та ін.)почали цікавити душевні пориви, метання людей, їх стан у трагічні моменти (наприклад, скульптурна група Лаокоон). З'являються скульптурні портрети, що передають індивідуальні риси. Яскравою була творчість Скопаса(до нас зберігся скульптурний портрет Александра Македонського). Успіхи науки розширили технічні можливості мистецтва. Одне з «семи чудес світу» — Колос Родоський, що являв собою бронзову статую бога Сонця Геліоса (висота колоса була близько 35 м).
Живописні твори (фрески, картини) час не зберіг, але про їх рівень дозволяє судити чудовий вазовий живопис. Із вдосконаленням керамічної технології ріс її художній рівень: для архаїки характерний, так званий, чорнофігурний стиль зображення (малювалися темні фігури на світлому фоні), який у класичну епоху змінився червонофігурним, що зробив зображення реалістичнішими.
становлення античної культури
На початку І тисячоліття до нашої ери провідна роль у суспільному розвитку переходить від давньосхідних цивілізацій до нового культурного центру, що виник у Середземномор'ї та отримав назву антична цивілізація. До античної цивілізації відносять історію і культуру Давньої Греції і Давнього Риму. Ця цивілізація базувалася на якісно інших соціально-економічних і політичних засадах, ніж цивілізації Сходу, і виявилася значно динамічною від них.
Античність є культурним та історичним фундаментом сучасної Європи. Величезна культурна спадщина стародавньої Греції та Риму цілком справедливо вважається колискою європейської цивілізації. Саме античний світ заклав основи європейських філософських, правових, політичних, художніх та наукових систем, котрі виникли набагато пізніше.
Античною традиційно називають греко-римську культуру, що розвивалася в період з ІІІ тис. до н.е. до сер. V ст. н.е. Епоха античності починається з утворення грецьких полісів - міст-державна початку І тисячоліття до нашої ери і завершується з падінням Римської імперії в У столітті нашої ери.
У своєму розвитку антична культура пройшла ряд етапів, виступила в різних історичних модифікаціях, представлених культурою Давньої Греції, елліністичною культурою, культурою Давнього Риму. При цьому "прелюдією" античної культури була ще більш давня крито-мікенська культура, або егейська цивілізація, котра існувала одночасно з давньосхідними культурами. Центрами цієї егейської цивілізації були Крит та місто Мікени на півдні Греції.
Незважаючи на суттєві відмінності між культурою Давньої Греції, елліністичною і давньоримською, вони належать до одного історико-культурного комплексу, мають ряд загальних типологічних рис. Це пов'язано, перш за все, з тим, що давньогрецька та давньоримська культури формувались на базі в принципі схожих форм соціальної організації: і давньогрецький поліс, і римська "цивітас" епохи Республіки являють собою різні варіанти античної громадянської общини.
Громадянська община об'єднувала повноправних вільних громадян, кожний із яких мав право на земельну власність та на участь у вирішенні державних питань. Така форма організації соціального життя визначила шкалу основних цінностей античного суспільства:
- ідеал першочергової значимості громадянської общини як основи блага окремої людини;
- ідея верховної влади народу;
- орієнтація на земні інтереси; в античному світогляді немає ідеї бога-творця, що стоїть поза світом і встановлює незмінний та вічний світовий і соціальний порядок (як це мало місце у східних народів);
- на відміну від культур Сходу з їх теоцентризмом антична культура звернена до людини, яка знаходиться в центрі уваги філософії та мистецтва.
Особливості культури Давньої Греції
Культура Давньої Греції є витоком античної культури. Давні греки створили культуру, що була названа у більш пізній час "грецьким дивом". Майже кожне завоювання грецької культури досягло таких висот, що лягло в основу багатьох сторін європейської культури в самих різних її сферах. Для наших часів грецька культура є взірцем гуманізму та повноти погляду на світ. Це було обумовлено багатьма обставинами.
Суттєвий вплив на особливості культури Греції мало вигідне географічне положення, що сприяло розвитку торгівлі та іншим зовнішнім стосункам. Однією з особливих причин, що зумовили розвиток культури Греції, була колонізація і пов'язана з нею торгівля. Колонізація дала можливість грекам набути нового погляду на світ, відмінного від їх первісних вірувань, порівняти свій світ і світ інших народів.
Динамізм і велич античної культури не можна відокремити від динамізму суспільного життя. До VIII - VI ст. до н.е. відноситься формування рабовласницьких держав-полісів. Греки вважали відсутність полісів в інших народів рисою варварства, їх моральної недорозвиненості (Аристотель). Жити по-людськи для греків означало жити в полісі, брати участь у полісному житті. Раби, котрі не мали права брати участь в житті полісу, людьми не вважалися.
На території Стародавньої Греції існувало декілька сот полісів. У середньому кожний з них займав територію не більше 300 квадратних кілометрів і приблизно мав 10-15 тис. населення. Один з найбільших полісів Афінський.

Приложенные файлы

  • docx 15497228
    Размер файла: 46 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий