55-110_putevoditel

55. Позиції ФРН в глобальній та в європейській економіці.
Німеччина залишається однією з найбільш інноваційних країн у світі за рейтингом ВЕФ (2007). ФРН займає 7 місце за субіндексом GCI інноваційності економіки і має один з найвищих показників у світі щодо патентів на винаходи. Головні чинники інноваційного успіху країни: 1) Захищеність прав власності (особливо інтелектуальної) 2) Інтенсивна співпраця між ВНЗ та промисловістю 3) Наявність висококваліфікованих науковців та інженерів 4) Сприятливий клімат для інновацій стимулює значні приватні капіталовкладення у НДДКР 5) Інноваційна спроможність німецьких компаній є найвищою у світі. Показники розвитку: GDP (PPP) - 2 833 млрд. дол. США = 4,3% світового; Населення 82,5 млн. 1,25% світового; 4 місце в світі за обсягами промислового виробництва; Експорт країни – 9,8% світового (1361 млрд. дол. США ); Зарплата вище ніж в США, хоча продуктивність праці нижча (17 в США, 20 в Німеччині / год. праці, 2002). Німецькі компанії-лідери: Daimler-Chrysler – 160 млрд. (торг. оборот); Volkswagen; Siemens; Metro.

56. «Соціальне ринкове госп-во» в ФРН (модель Л.Ерхарда)
Модель соціального ринкового господарства Л.Ерхарда, що базувалася на методології неолібералізму “фрайбурзької школи”: 1) приватна власність; 2) вільна конкуренція та вільне ціноутворення; 3) активна роль держави у подоланні економіч. Криз; 4) соціальна справедливість і гарантії. Проведені реформи: 1) грошова реформа (рейхсмарки / дойчмарки 1:10); 2) реформа цін (ліквідація обмежень); 3) підтримка МСБ у поєднанні з протидією монополіям; 4) кредитна політика ( ставок % та податкового тиску); 5) соц.реформа (зменшення диспропорцій у розподілі доходів, безоплатна освіта, страхова медицина, довгострокова допомога по безробіттю).

57. Особливості німецької економічної моделі.
Після завершення Другої світової війни Німеччина пережила чимало ускладнень, пов’язаних з демілітаризацією та денацифікацією її економіки. Період з 1945 по 1949 рр. можна вважати найскладнішим в економічній історії країни у ХХ ст. Зрозуміло, що наприкінці 40-х років в країні виникла нагальна потреба у розробці нової моделі соціально-економічного розвитку, яка б з одного боку співпадала з «Планом Маршалла», щодо післявоєнного устрою Зх.Європи, з іншого – максимально враховувала німецьку специфіку ринк. госп-ва. Саме така модель була запропонована Людвігом Ерхардом, директору Управління господарства об’єднаних зон окупації та канцлером ФРН у 60-ті роки. В основу розробки нової концепції, яка у подальшому здобула назву – соціального ринкового господарства було покладено методологію неолібералізму (ордолібералізму), що базувалася на поглядах німецької “фрайбургської школи”. З неї випливало, що майбутній добробут країни повинен базуватися на приватній власності на засоби виробництва, вільної конкуренції та вільного ціноутворення (у подальшому цей підхід не один раз уточнювався і змінювався), активній ролі держави, боротьбі з економічною кризою, недопущенням монополізації та мілітаризації економіки. Стратегічною метою нової політики Німеччини було – забезпечення соц.справедливості та високого рівня соц.гарантій, проте шлях реалізації основних складових нової моделі лежав через “шокову терапію” малопопулярних, але необхідних заходів оздоровлення економіки.

58. Сучасна трансформаційна модель розвитку ФРН.
1) значна питома вага держсектору (енергетика, металургія, інфраструктура; 10% зайнятих; зараз частка знижується; приватизація пошти); 2) високий рівень зарплати; 3) соціальні пріоритети (допомога по безробіттю 32 місяці 2/3 попередньої з/п); 4) суворі екологічні вимоги (покращення стану довкілля, але відплив ПІІ посилився після 2004); 5) демографічна проблема (20% населення > 65 років, природній приріст населення -0.033%). Основними чинниками сучасної соц трансформації в новому тисячолітті виявилися: 1) значні соціальні трансферти на дотримання соціальних стан¬дартів у Східній Німеччині; 2) непропорційне зростання приросту отримувачів соціальної допомоги (близько 7 % на рік), тоді як ВВП країни збільшується лише на 1,5 %; 3) збільшення до 40 % податків на заробітну плату та інші види доходів. За цих умов різниця між реальною сумою, яку отримує «соціальник» та працюючий працівник, стає незначною, а відтак стимулів до праці не так уже й багато; 4) невисока ефективність медичного страхування, яка призвела до того, що лікарняні каси вже не можуть повною мірою задовольнити процес профілактики та лікування різного роду захворювань, внаслідок чого пацієнти мають доплачувати певну суму коштів за кращий «медичний результат»; 5) несприятлива впродовж останніх десяти років кон’юнктура на німецькі товари та послуги; 6) значна регіонально-галузева диференціація господарства ФРН; 7) відплив інвестицій за кордон, передусім у сусідні країни ЦСЄ, в яких німецький капітал знаходить кращі, ніж у своїй державі, умови для отримання прибутків.

59. Структура господарства ФРН.
Структура економіки (ВВП, %): 68,4% сфера послуг; 30,4% промисловість; 1,2% с/г. Високий рівень концентрації капіталу: 100 найбільших фірм => 60% загального обороту; 50% зайнятих; серед 50-ти найбільших ТНК світу – 7 німецьких; серед 50-ти найбільших ТНБ – 8.
60. Характеристика провідних німецьких ТНК та їх впливу на європейську економіку.
До провідних нім ТНК належать: Deutsche Telecom (сфера-телекомунікації, обслуговує більше 90 млн абонентів, капіталізація – 64 млрд дол. Сша), Allianz (сфера – страхова справа, капіталізація – 63 млрд дол. Сша), Siemens (сфера – електротехнічна промисловість, капіталізація – 58,8 млрд дол. Сша), SAP (сфера – телекомунікації, капіталізація – 48,9 млрд дол. Сша).
61. Зовнішньоекономічні зв’язки ФРН.
Основними статтями експорту були: машини та технологічне обладнання, продукція хімічної та хіміко-фармацевтичної промисловості, метали та промислові вироби, продукти харчування, текстиль. Подібним до цього був і імпорт товарів, проте у ньому значну вагу мали енергоносії природний газ та нафта. Географічно експорт та імпорт розподіляються так само, як у всіх інших країнах Європейського Союзу: майже 60 % експорту та стільки ж імпорту припадає на інші члени ЄС. Другим торговельним партнером виступає США (810 % експорту та імпорту) та Японія (35 %). Останнім часом значно зріс товарообіг між країнами ЦСЄ (Польща, Чехія, Угорщина, а нещодавно і Росія).

62. Позиції Франції в світовій економіці та в ЄС.
1. Загальні індикатори: Входить до “Великої сімки”; Населення 64 млн. осіб ВВП за ПКС 2216 млрд дол. США (9 місце у світі у 2011 р.) ВНД на душу населення за ПКС 34440 дол. США (20 місце із 180 країн світу у 2010 році). Експорт – 580 млрд. дол. у 2011 р. (5 м-це) ІЛР 2011 р. – 20-е місце в світі (2004 р. – 16-е) Рейтинг “Doing business” – 29 м-це у 2012 р. (26-е у 2011 р. , 31-е у 2010 та 2009 рр.) 2. Позиції у світовій економіці: 3,14 % глобального ВВП; Індекс глобальної конкурентоспроможності (GCI) 18-те місце - у 2012, 2007 та 2006 рр.),12-те (2005); Глобальний інноваційний індекс INSEAD – 22-е місце із 125 країн у 2011 р. ВВП Франції склав 2 773 млрд. $ у 2011 році 4,47 % від світового показника . 3. Секторальне лідерство: ядерна енергетика; аерокосмічна та авіаційна промисловість; хіміко-фармацевтична. 4. Позиції в ЄС: суттєвий вплив на рішення ЄС; перенесення національної моделі індикативного планування на рівень ЄС; стосунки Франції з колишніми колоніями: заморські департаменти (Французька Гайяна (Південна Америка), Гваделупе (Центральна Америка і Карибський регіон), Мартінік (Центральна Америка і Карибський регіон), острів Реюньйон );африканські країни.
63. Еволюція французької моделі господарства
1. Трансформація моделі госп-ва Франції (2 пол. ХХ ст.)
Чинники: збільшення частки державної власності (з 10% до 50% у структурі ВВП, 1950 1980); відмова від політики колоніальних війн; високі темпи НТП; концентрація та централізація промислового і фінансового капіталу; підтримка державою фундаментальних та прикладних досліджень; розвиток виробничої та соціальної інфраструктури; диверсифікація зовн.ек. зв’язків з ЄС; гнучка соціальна політика; проведення політики дирижизму; 2. Основні складові французького “дирижизму”: контроль за цінами; емісія цінних паперів; активна кредитна діяльність держави. активна підтримка державного підприємництва; прямі державні інвестиції в бізнес; 3. Індикативне планування – прогноз основних макропропорцій соц.-ек. розвитку та застосування державних механізмів та інструментів регулювання

64. Основні напрями політики «дирижизму» та індикатив-ного планування у Франції.
Основні складові французького “дирижизму”: контроль за цінами; емісія цінних паперів; активна кредитна діяльність держави. активна підтримка державного підприємництва; прямі державні інвестиції в бізнес; 3. Індикативне планування – прогноз основних макропропорцій соціально-економічного розвитку та застосування державних механізмів та інструментів регулювання. ІП: 1. Формуванням основного інституціонного закладу – Комісаріату планування, який включав не тільки чиновників різного рангу, а й представників великих фірм та компаній, профспілок, університетських професорів, експертів, представників споживачів тощо, які були об’єднані у два види комісій: вертикальні та горизонтальні. 2. Основними інструментами впливу на макроекономічну ситуацію були: регулювання сукупного попиту та сукупної пропозиції, проведення політики “дорогих” чи “дешевих” грошей, надання пільг, дотацій та субсидій, підтримка державного сектору економіки. 3. Перерозподіл фінансово-економічних ресурсів в інтересах розв’язання загальнонаціональних проблем та здійснення реформ. Посилення концентрації та централізації капіталу.

65. Сучасна структура економіки Франції.
сфера послуг – 71,5% ; промисловість – 26,2%; с/г – 2,3%. Сільське господарство забезпечує в ЄС 50% вина; 25% яловичини; 17% молока; 33% птиці; 17% баранини; 33% зернових; 10-15% овочів та фруктів. > Сфера послуг У банківській сфері лідери - “Сосьєте женераль”, “Креді Ліонне”, “Банк насьональ де Парі”; Транспорт “ТЖВ”, “Ер Франс” (щорічний оборот більше 13 млрд.); Туризм: щорічно приїздять 75 млн. туристів, витрати 10% ВВП. Промисловість: Для країни характерним є високий рівень концентрації та централізації капіталу, при якому провідні позиції належать десяти фінансово-монополістичним групам, при цьому державні та приватні корпорації досить успішно конкурують як на зовнішньому так і на внутрішньому ринках. Лідери-автомобідлебудування “Пежо-Сітроен” та державний “Рено” забезпечують відповідно 4 та 5% світового виробництва авто. Французька пром представлена також європейськими лідерами у галузі виробництва швидкісного рухливого складу залізниць (TGF), літаків (Airbus, Falcon, Mirage), ракет (Arian), ядерної енергетики в якій вона має передові технології, в обробці рідкоземельних металів, робототехніці, біотехнологіях, мікроелектроніці.

66. Провідні французькі корпорації, їх конкурентні позиції у глобальній економіці.
Ранг світ
Назва
Спеціалізація
Оборот млн.
Прибуток, млн.

14
Totalfinalf
Переробка нафти та корисних копалин
105518
7518

27
Carrefour
Торгівля
69486
1266

39
Vivendi Universal
Змішаний тип
57360
-13597

47
PSA Peugeot Citroen
Автомобільний
51663
1691

69
France Telecom
Зв'язок
43026
-8280


67. Особливості зовнішньоекономічних зв’язків Франції.
Обсяги експорту – 5-е місце в світі, друге місце в ЄС ($558,9 млрд.) Частка в світовому експорті – 4% Експорт зброї – 11%-13% світового. Взаємна торгівля з ЄС – 63% (зі США – 7-9%). Зміни в інвестиційній політиці (політика фірми “Тефаль” => експорт інвестицій). Франція – донор міжнародної технічної допомоги (щорічно 6-7 млрд. дол.). Основними статтями експорту є: машини та транспортне обладнання, хімікати, залізо, сталь, продукція АПК, текстиль та одяг, зброя. Основу імпорту становить продукція машинобудування, енергоносії (сира нафта), деякі сільгоспродукти, продукція хімічної промисловості. Франція посіла провідні позиції на ринках високотехнологічних товарів, зокрема на аерокосмічному, зв’язку, авіаційному, енергетичному, транспортному.

68. Місце Великобританії в світовій економіці та ЄС. «Особливе» членство в Євросоюзі.
Об’єднане Королівство Великої Британії та Північної Ірландії є одним з найбільш розвинутих країн світу, що входить до «Великої сімки», і має впливові позиції на світовому та європейському рівнях. ВВП за ПКС – 2,25 трлн. $ (майже 14% від ВВП ЄС. 8 місце в світі та 3 місце в ЄС)ВВП на д.н. за ПКС- 36 тис. $ (майже вдвічі вище середнього по ЄС) Структура ВВП: с.г. -0,7%, промисловість - 21%, послуги -78% Рівень безробіття – 7,9% Держ. борг - 82,5% від ВНП (2011р) Дефіцит бюджету - 9% від ВНП (2011р) Індекс глобальної конкурентоспроможності – 8 місце в світі. Обсяг промислового виробництва - 6 місце в світі. Основні галузі промисловості: автомобілебудування, авіакосмічна (2 місце в світі за обсягом), фармацевтична. Особливості членства: Великобританія не приєдналася до зони євро, не підписала Угоду про фіскальний союз.

69. Трансформація британської моделі розвитку («тетчеризм») у 70-80-х р.р.
Принципи політики «тетчеризму» (79р.): Зміна економічної ідеології, поглядів на роль держави у суспільстві; Відхід від корпоратизму до індивідуалізму; Децентралізація управління економікою (принцип субсидіарності); Масштабна приватизація 1980-х pp. ; Контрактування підрядів на конкурентних засадах на послуги.; Перегляд моделі взаємодії між державними та підприємницькими структурами через введення критерію «компліментарності»; Введення нової моделі захисту національної економіки; Ліквідація валютного контролю щодо руху капіталу між країнами.; Зниження базової ставки прибуткового податку



70. Характерні риси формування моделі «акціонерного капіталізму» у Великобританії.
У сучасній економічній літературі дещо пом’якшений неоліберальний варіант розвитку британської економіки нерідко називають «моделлю акціонерного капіталізму» (Shareholder capitalism), яка відрізняється від європейського «капіталізму співучасті» (Stakeholder capitalism). Головними рисами якої є: високий рівень злиття та поглинання провідних фірм; висока капіталізація цінних паперів; низький за відношенням до інших країн ЄС рівень перерозподілу ВВП через бюджет; більш високий рівень конкуренції та відсутність законодавчих актів, які б обмежували її; зняття частини соціальних обмежень, яка були впроваджена за часів прем’єрства Маргарет Тетчер, швидкий розвиток «соціальних інвестицій», що мають на меті значні вкладання коштів в людину (освіта, культура, наука, охорона здоров’я).

71. Галузева структура господарства Великобританії.
Структура господарства сучасної Великої Британії є у цілому типовою для постіндустріальних країн, в якій на сферу послуг припадає близько 77,8% ВВП і лише 21,4% - на промисловість та 0,7% на сільське господарство (2011). Основні галузі промисловості: автомобілебудування, авіакосмічна (2 місце в світі за обсягом), фармацевтична. Аграрна галузь у Великобританії є типовою для всього Європейського Союзу, з досить низькою питомою вагою в структурі ВВП. Сфера послуг. Ця галузь є доволі великою і різноплановою Враховуючи острівне положення країни досить важливою підгалуззю національної економіки є транспорт, який представлений усіма видами Британія посідає одне із перших місць в Європі за розвитком морського транспорту. Однією з найбільших авіакомпаній у світі є «British Airways», яка за протяжність авіаліній є абсолютним європейським лідером. Досить сильними є позиції країни в галузі телекомунікацій. На відміну від абсолютного лідерства у Німеччині «Dеutsche Telecom» та у Франції «France Telecom», «British Telecom» посідає другу сходинку у своїй країні, пропустивши вперед «Vodafone». Досить помітними у сфері послуг є банківський сектор, концентрація та централізація капіталу в якому призвела до формування потужних фінансових груп («British Banking Groups») Великобританія посідає досить помітне місце і в сфері туризму.

72. Провідні британські корпорації, їх роль в світовій ек-ці
-BHP Billiton (148 млрд. ф.с.) – гірнича справа; - Royal Dutch Shell (135 млрд. ф.с.) – нафто-, газовидобування; - HSBC (118 млрд. ф.с.) – фінансові послуги ; - Vodafone Group (93 млрд. ф.с) – телекомунікації; - British Petroleum (91 млрд. ф.с)- нафто-, газовидобування; - Rio Tinto Group (86 млрд. ф.с.)- гірнича справа; -GlaxoSmithKline (61млрд. ф.с.) – фармацевтика; - Unilever (56 млрд. ф.с.) – споживчі товари

73. Особливості зовн.-економічних зв’язків Великобританії.
Для Великобританії характерним є негативне сальдо торговельного балансу. Експортна спеціалізація: атомні реактори, паливо, автомобілі, електричне обладнання, фармацевтичні продукти, дорогоцінне каміння та метали, оптичне та медичне обладнання, продукти органічної хімії, авіа та аерокосмічне обладнання, вироби із пластику. Імпорт: промислова продукція, паливо та продукція харчування. Основні партнери по експорту: США (14,3%), Німеччина (10,5%), Нідерланди (8%). Франція (7,2%), Ірландія (6%). Основні партнери по імпорту: Німеччина (12,5%), Китай (8,4%), США (7,6%), Нідерланди (7,3%), Франція (6%), Норвегія (5,7%).

74.Місце Ірландії у світовій економіці, особливі позиції в ЄС
ВВП за ПКС, 2011р.- 159 мрлд. євро (1,24% від ВВП ЄС) ВВП на д.н., 2011р. – 42,9 тис.$ (близько 130% від середнього по ЄС). Рівень безробіття, вересень 2012р. – 15,1%. Держ. борг- 108,2% від ВВП Дефіцит бюджету- 13,1% від ВВП. Основні галузі промисловості: фармацевтична, хімічна, виробництво програмного забезпечення та комп'ютерного обладнання, виробництво медичних приладів, продукти харчування та напої. Зовн.торгівля: позитивне сальдо торговельного балансу +53млрд.$ (у експорті переважають високотехнологічні товари, найбільшим партнером є США – 23%).

75. Чинники формування економічного дива в Ірландії.
Протягом 1995 -2007 рр. в Ірландії спостерігалося стрімке зростання рівня ВВП: в середньому 9,4% впродовж 1995-2000рр. та, після короткотривалого уповільнення впродовж 2001-2003рр., близько 6% впродовж 2004-2007 рр. Чинники: Низький рівень податків (близько 12% у 90-х рр.); англомовна та дешева робоча сила; членство в ЄС: “золотий дощ” дотацій з спільних фондів (до 4% ВНП) та вільний доступ до єдиного ринку; соціальне партнерство між працедавцями, урядом та проф. спілками; обмежене втручання уряду в бізнес; - збільшення зайнятості жінок; високий рівень інвестування держави у розвиток вищої освіти (особливо технічної); значний рівень прямих іноземних інвестицій у високі технології (переважно з США: Dell, Intel, IBM, Microsoft, Google).

76.Структура госп-ва, особливості зовн.-ек. зв’язків Ірландії
С/Г = 2%, промисловість - 29%, послуги 69% (2011). Економіка Ірландії – це сучасна економіка, у якій особливого значення набувають сфера послуг і високотехнологічні галузі, і яка значною мірою залежить від торгівлі, промисловості й інвестицій. Основна галузь сільського господарства - тваринництво (88% валового сільськогосподарського виробництва ), причому 70% продукції йде на експорт. Промисловість: Країна виробляє електронне устаткування, тканини, пластмаси, славиться своїми алкогольними напоями. Промисловість зосереджена головним чином у Дубліні, Корку та Лімерику. Експорт-партнери: США 22.3%, Велика Британія 16.2%, Бельгія 15.3%, Німеччина 7.1%, Франція 5.7% (2011). Імпорт-партнери: Велика Британія 39.8%, США 13%, Німеччина 7.8%, Нідерланди 5.8% (2011).

77. Причини і напрямки трансформації сучасної економічної моделі Ірландії.
Причини: криза фіскальна криза, банківська криза, що вперше проявилася в Ірландії, однак наразі розповсюджується по всій єврозоні через зростання занепокоєння щодо суверенних платоспроможностей.

78. Позиції південноєвропейських країн у світовій та європейській економіці.
За Індексом Глобальної Конкурентоспроможності країни займають досить невисокі позиції: Італія - 42 місце Греція - 96 місце Іспанія – 36 місце Португалія - 49 місце
Всім країнам притаманне відставання за показниками стабільності макроекономічного середовища, розвитком фінансового ринку та ефективністю ринку праці. Для Італії та Греції характерною є також низька ефективність державних інституцій.
13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415









79. Галузева спеціалізація південноєвропейських країн.
80. Особливості та причини неефективності середземно-морської моделі розвитку в умовах глоб.нестабільності.
Для країн середземноморської моделі характерними є надмірні обсяги дефіциту бюджету та державного боргу до ВВП, що перевищують Маастрихтські критерії конвергенції (3%; 60%). Кризові явища в економіці та зарегульованість ринку праці призвели до досить високого рівня безробіття. - Низький ступінь залучення жінок до ринку праці призводить до неповного використання потенціалу робочої сили працездатного віку. Відносно низький рівень видатків на НДДКР знижує можливість країн щодо сталого розвитку економіки в майбутньому (Швеція -3,3%, Фінляндія - 3,1%, Німеччина 2,3%, Франція 1,9% від ВВП).

81. Позиції Італії в європейській та світовій економіці.
Італія – високорозвинута країна постіндустріального типу. Особливою, відмітною рисою Італії є значно більша, ніж в інших країнах розвинутої групи, її участь у регулюванні економіки. Своєрідністю економіки Італії є суттєва частка “тіньової економіки”, що також не типово для західноєвропейських країн. На світових ринках Італія відома як виробник чорних металів (друге місце в ЄС), залізничного рухомого складу (друге місце в сві-ті), шляхо-будівельної техніки, текстильного устаткування (третє Світова економіка місце в світі), , конторського обладнання, персональних комп’ютерів, холодильників, пральних машин, швейних виробів, взуття, меблів (друге місце в світі), будівельних матеріалів, а також цитрусових, вина, оливок і оливкової олії. Економічна структура сучасної Італії є наслідком специфічних передумов, про які говорилося вище. Для неї притаманне органічне співіснування трьох секторів: великих корпорацій, державних під-приємств і кооперативного сектора.

82. Особливості італійської моделі розвитку.
Особливості: Регіональні диспропорції (депресивність півдня країни); Значне соціальне розшарування населення та його прогресуюче старіння; Слабка ресурсна забезпеченість основного виробництва; Унікальна корпоративна структура (висока ступінь концентрації власності у руках сімейних кланів); Формування нових інноваційно-інвестиційних моделей-кластерів (кераміка); Високий рівень тінізації економіки (21,2 % ВВП).

83. Галузева структура господарства Італії.
С//Г- 2% промисловість: 24.7% послуги: 73.4% (2011.) Промисловість країни представлена передусім обробною, що сформувалася фактично в умовах відсутності сировинної бази, а відтак орієнтується на працеємкі галузі виробництва. Італійські фірми за своїми розмірами та торговим оборотом не можуть претендувати на світове лідерство, хоча мають сильні позиції в ЄС. Галуззю міжнародної спеціалізації країни є випуск електроніки та електротехніки, з якої майже 40% іде на експорт. Традиційними галузями для Італії є хімічна промисловість (передусім фармацевтика), легка (текстиль, модельне взуття, готовий одяг), а також виробництво будівельних матеріалів. Формування нових інноваційно-інвестиційних моделей – кластерів призвело до швидкого прогресу окремих галузей італійської промисловості (керамічна промисловість). С/г представлене вирощуванням фруктів (цитрусових), овочів, винограду, картоплі, зернових культур, маслин, а також розведенням великої рогатої худоби. Сфера послуг,є основною в Італії. Найбільш значущими при цьому є три галузі – туризм, транспорт та банківська діяльність.

84. Особливості зовнішньоекономічних зв’язків Італії.
Експорт – 522 млрд. $ Видова структура експорту: машинобудівна продукція, текстиль і одяг, виробниче устаткування, транспортні засоби, транспортне устаткування, хімікати, продукти харчування, напої та тютюнові вироби; мінерали та кольорові метали Географічна структура експорту: Німеччина 13%, Франція 11,6%, США 6%, Іспанія 5,9%, Великобританія 5,2%, Швейцарія 4,7%
Імпорт – 556,4 млрд. $ Видова структура імпорту: продукція машинобудування, хімікати, транспортне обладнання, енергетичні продукти, мінерали та кольорові метали, текстиль і одяг, продукти харчування, напої та тютюн. Географічна структура імпорту: Німеччина 16,1%, Франція 8,8%, Китай 7,8%, Нідерланди 5,4%, Іспанія 4,6%

85. Позиції скандинавських країн в світовій та в європейській економіці.
До скандинавських країн відносять, як правило, три країни відповідного півострова – Норвегію, Швецію та Фінляндію, а також Данію. Особливістю сучасного стану скандинавських країн у глобальній економіці є їх високий відносний показник ВВП, при цьому найбільшого рівня він досяг в Данії та Норвегії. Країни цієї групи є визнаними лідерами щодо такого інтегрованого показника як Індекс розвитку людського потенціалу, за яким Норвегія та Швеція традиційно утримують перші місця. Скандинавські держави відзначає також досить високий рівень технологічності їх господарства. Скандинавські країни відносяться до числа постіндустріальних держав і мають одну з найвищих у світі частку послуг в структурі ВВП становить в Швеції – 73% , в Данії – 69%, в Норвегії – 65,9% та у Фінляндії – 63%. Швеція, Данія, Фінляндія та Норвегія мають добре розвинуті сервісні галузі, провідними з яких є банківська та страхова справа, а також транспорт.

86. Особливості розвитку економіки скандинавських країн. Еволюція соціальної моделі.
Висока питома вага державного сектора в структурі ВВП. Перерозподіл значної частини ВВП через бюджет (понад 50%); Найвища у світі заробітною платою за годину роботи; Один з найвищих у світі рівень оподаткування; Великий соціальний пакет, що включає допомогу у разі безробіття, тривалу відпустку матері у звязку з доглядом за дитиною, безкоштовне медичне обслуговування, безкоштовну освіту тощо. Країни цієї групи належать до макроекономічних (за відносними показниками) лідерів нашої планети, питома вага яких у світовій економіці перевищує 3% світового ВВП, а населення становить менше 1%, що змушує їх проводити досить обережну політику щодо розширення не тільки в межах національних економік, а й в Європі.












87. Суть та національна специфіка швецької моделі.
Багато в чому «скандинавська» модель економічного розвитку ґрунтується на осмисленні «швецької» моделі, яка була сформована наприкінці 60-х рр. ХХ ст. й імплементована у сусідні з цією країною держави, які й зберегли певні соціально-економічні відмінності, проте чітко дотримувалися основних методологічних постулатів, «швецького соціалістичного підходу», найважливішими серед яких були: Реалізація політики повної зайнятості; Вирівнювання доходів населення за рахунок нової податкової моделі; Висока питома вага державного сектору економіки, який на той період був чинником національної стабільності; Перерозподіл бюджетних коштів на користь численних соціальних програм; Доступність соціальних гарантій усім верствам населення (освіта, охорона здоровя); Посилений вплив профспілок на всі сфери суспільно-економічного життя країни. Упродовж 60-70–х років ХХ ст.. державні доходи в Швеції зростали в випереджаючими темпами, що вело до розгортання все нових і нових соціальних програм. Рівень безробіття був найнижчим у всьому західному світі і дорівнював у цей період близько 1 %. За вартістю промислової продукції на душу населення країна посідала перше місце в Європі За темпами нарощування ВВП поступалася лише Японії. Цей швецький феномен економічного розвитку в усьому світі називали «патріотизмом благополуччя», чи «моральним імперіалізмом». Зараз швецька економіка тісно повязана з європейською, про що яскраво свідчить зовнішня торгівля. Так, на країни Європейського Союзу припадає 53,6% експорту та 60,3% імпорту (2000 р.). Зараз в країні найвища у світі зарплата за годину праці витрати на освіту всіх рівнів становлять понад 7,65% ВВП на охорону здоровя – 7,6%.

88. Інноваційні моделі розвитку конкурентоспроможності скандинавської економіки.
Скандинавські країни є яскравим прикладомрозвитку конкурентоспроможних інноваційних економік, які стабільно займають лідируючі місця у рейтингу конкурентоспроможності економік світу, який складається ВЕФ. Аналіз розвитку економік скандинавських країн показує, що конкурентоспроможність їх економік полягає в трьох компонентах: високий рівень політ культури, обумовлений наявністю компромісу у суспільствіз основних питань розвитку, практично повну відсутність корупції та наявність вільної преса; широка і ефективна програма соц захисту нас, спрямованої чи продуктивних сил суспільства; значна увага до інноваційної діяльності, науки й освіти, що дозволило країнам створити потужний інноваційний базис, заснований на технології і ефективному впровадженні інновацій до реального сектора.

89. Модель Рена-Мейднера та її трансформація.
нова система регулювання ринку праці, відома під назвою «модель Рена - Мейднера» за прізвищами відомих швецьких аналітиків, яким було поставлене завдання оптимізувати відповідні відношення в економіці. Основними інструментами її реалізації було використання податкових і грошових обмежень, які стримували ціни на досить низькому рівні, що змушувало підприємців і профспілки відмовитись від механізму інфляційного зростання заробітної плати.
Заходи, що підтримували сукупний попит, виявилися ефективними щодо вибіркової підтримки депресивних регіонів, деяких значущих для економіки галузей та соціальних груп населення що постраждали внаслідок структурних змін в економіці. Такі заходи зробили ринок праці в країні гнучким і таким, що чітко орієнтувався на реальні соціальні гарантії

90. Позиції нових (з 2004 р.) країн-членів ЄС в європейській економіці.
Розширення Європейського Союзу у 2004 році було найбільшим [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], з точки зору території, числа країн і [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], однак не було найбільшим з точки зору ВВП. Розширення відбулося 1 травня 2004 року. Одночасно приєдналися до ЄС 10 країн: [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] і [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Частиною цієї ж хвилі розширення було [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], які не змогли взяти участь в 2004 році, але є, на думку Комісії, частиною п'ятого розширення. Розглянемо на прикладі економік Польщі та Чехії. Чеська Республіка сьогодні - це розвинена держава, член ЄС, НАТО і ОЕСР. Згідно з оцінкою Програми Розвитку ООН, в 2004 році Чеська Республіка займала за показниками життєвого рівня 32-ге місце з 177 міст світу. Сьогодні економіка Чехії побудована на принципах відкритого вільного ринку, для бізнесменів створені умови, які максимально відповідають західноєвропейським. Зовнішня торгівля Чехії націлена на європейський ринок. Починаючи з 2000 року Чехія являється фаворитом серед країн Центральної і Східної Європи по об’єму іноземних інвестиції на одиницю нас.

91. Спільні та відмінні риси трансформаційних процесів в державах ЦСЄ
Особливістю геоекономічного руху країн ЦСЄ був різний характер здійснюваних економічних реформ, а через це ті держави ЦСЄ, що у 1990 р. мали приблизно рівні стартові умови, підійшли до початку XXI ст. з диференційованими результатами. Тривалість падіння макроекономічних показників у Польщі склала 2 роки, Словенії та Чехії - 3 роки, Словаччині, Хорватії, Угорщині - 4 роки. На інші країни припадали досить високі темпи падіння, а їх трансформаційна криза тривала п'ять років і більше. Для Албанії, Болгарії, Латвії, Румунії була характерна тенденція до економічного зростання, однак вона виявилася нестійкою.
Використано різні методологічні підходи та прикладні моделі реформування економіки. У Югославії - «Програма Анте Марковича», в Польщі - «План Бальцеровича» (1989), у Чехословаччині - «План Клауса» (1990), в Угорщині - «План Купи» (1990), в Румунії - «Короткий виклад стратегії переходу до ринкової економіки» (1990). Яскравим свідченням зближення позицій мегарегіону з країнами ЄС є той факт, що у 1997-2001 країни-члени ЄС домінували в експорті держав ЦСЄ (крім Словаччини). Подібна ситуація спостерігалася і в імпорті. Виробництво ВВП на душу населення також не надто дистанціювалося (крім Естонії та Польщі) від старих країн-членів ЄС. Провідні позиції посідали, як зазначалося раніше, Словенія та Чехія. Ринкова капіталізація економік країн ЦСЄ у 1999 р. склала 54 млрд. дол. Безсумнівним лідером стала Польща, далі йшли Чехія та Угорщина, хоча за рівнем капіталізації у % від ВВП та обсягом продажів цінних паперів остання не мала собі рівних.
Разом з тим, наведений обсяг капіталізації держав ЦСЄ не є високим за світовими стандартами. Так, капіталізація компанії Microsoft станом на травень 1999 р. сягала 400 млрд. дол., тобто була у 7,4 рази більшою за сім провідних країн ЦСЄ разом узятих (Хорватія, Чехія, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія).
















92. Польська економ.модель. Особливі позиції країни в ЄС.
У світовому масштабі Польща не виділяється ні розмірами території та нас, ні ек потужністю. Але на теренах Європи її ресурсний потенціал, ек й політ роль досить помітні. За європейськими маштабами, вона знаходиться серед найбільших держав за площею і чисельністю нас. Але більш важливою є її ек роль в Європі. Польща - це постсоціалістична країна, що має найяскравіші досягнення в перебудові економіки на ринкові засади. Польща першою з колишніх соціалістичних країн рішуче відкинула комуністичну ідеологію і принципи соціалістичного господарства. “Шокова терапія” в реформуванні економіки прийняла в Польщі найбільш виразні форми. Особливо помітна роль Польщі в Центральній Європі, де вона виступає стрижнем інтеграції в рамках Митного Центральноєвропейського союзу (ЦЕФТА). Польща багато де в чому є взірцем для інших країн Центральної та Східної Європи, а також для України в процесі здійснення економічних реформ. Сучасна ек політика Польщі започаткована відомою “програмою Бальцеровича” (1990 р.), якою закладені основи розвитку ринкового господарства країни, подолання кризового спаду економіці. Завдяки цій програмі забезпечуються динамічні позитивні зміни, вживаються активні зусилля інтегрування до європ. ек та військово-політичних структур.

93. Модель «шокової терапії» Л. Бальцеровича та наслідки її реалізації у Польщі.
Основними заходами «блискавичного» переходу до ринку були: відмова держави від цінорегулювання та перехід до неокласичної моделі: попит-пропозиція; жорстка бюджетна політика; відмова від багатьох соціальних програм; приборкання інфляції (припинення підвищення заробітної плати, індексації доходів); прийняття закону про банкрутство, відмова уряду від підтримки збиткових підприємств; швидка приватизація, лібералізація ринку, валютної системи та зовнішньої торгівлі; стимулювання припливу ПІІ; відмова від директивного планування та перехід до індикативного. Позитивним наслідком реформ був насправді швидкий перехід до ринкової економіки, негативним дуже висока «соціальна ціна» за ринкові реформи, яка мала прояв у стрімкому розшаруванні населення країни. Космічне зубожіння населення, 70% якого водночас опинилося за межею бідності.

94. Структура господарства Польщі.
Господарство Польщі є досить диверсифікованим. У структурі національного продукту країни на промисловість припадає 33,6 %, торгівлю і сферу послуг - 63 %, сільське господарство – 3,4 %(2011). В галузевій структурі пром виробництва найбільшою є частка легкої і харчової промисловості (29 %), машинобудування (28 %) та паливно-енергетичного комплексу (23 %).У паливно-енергетичному комплексі переважає виробництво твердих видів палива, головним чином, кам'яного вугілля, частка якого становить понад 75 %. За видобутком вугілля Польща займає восьме місце у світі. Найбільші машинобудівні підприємства в Польщі розміщені у великих промислових центрах. До найважливіших галузей машинобудування належать транспортне й важке машино-будування,електротехнічна і електронна промисловість. Хімічна промисловість Польщі належить до галузей, які динамічно розвиваються. Неорганічна хімічна індустрія базується на багатих покладах кам'яної солі та сірки. Сільське госп-во займає четверте місце в госп.сфері після промисловості торгівлі та будівництва. У рослинництві виробляється близько 59% вартості сільськогосподарської продукції. Польща - відомий у світі виробник овочів та фруктів. Польща належить до країн з середнім рівнем розвитку тваринництва.

95. Угорська економічна модель «градуалізму».
Основною відмінністю градуалізму від «шокової терапії» була етапність у здійсненні ринкових реформ та забезпечення мінімальних соціальних стандартів.
держава не відмовлялася від регулювання цін на товари «соціальної групи»,
приватизація здійснювалася у три етапи: мала, середня та велика,
обмінні курси національної валюти також регулювалися за допомогою монетарних та немонетарних заходів, зростання зарплати на різних етапах градуалістської моделі то обмежувалося, то лібералізувалося. Характерним прикладом реалізації градуалістської моделі була Угорщина, але й Чехія, Словаччина, Словенія, Естонія, Латвія та Литва також використовували елементи еволюційності у трансформації своєї економіки до ринкового середовища У Албанії, Румунії, Болгарії, країнах колишньої Югославії, Україні, Росії та Молдові, програми мали у своїй основі як елементи «шокової терапії», так і «градуалізму», внаслідок чого шок став затяжним.

96. Структура господарства Угорщини.
У структурі національного продукту країни на промисловість припадає 31,3 %, торгівлю і сферу послуг - 65 %, сільське господарство – 3,7%(2011). Машино буд представлено: прилади, електротехнічні вироби, електроніка, двигуни, дизельні локомотиви, мотоцикли, автобуси, річкові судна, станки, промислове устаткування, телевізори і радіоприймачі, побутова техніка. У Будівельній промисловісті спостерігається динамічне зростання. Це пояснюється, перш за все, фінансованими державою інфраструктурними капітало-вкладеннями у будівництво доріг, мостів, каналізаційні роботи.Оживилося будівництво житла, активізувалися капітальні ремонти громадських будівель і будівництво будівель комерційного призначення. С/Г 70 відсотків території Угорщини займають сільськогосподарські угіддя. Ліси покривають 17% території. Головні аграрні райони країни знаходяться на рівнинах центральної і східної частин Угорщини. Основні сільськогосподарські культури: пшениця, жито, кукурудза, цукровий буряк, картопля, соняшник, коноплі, овочі. Широко розповсюджене виноградарство і садівництво. Світове визнання отримали токайські вина. Тваринництво спеціалізується на розведенні м'сної крупної рогатої худоби та свиней. Дуже розвинене конярство. Велике значення має розведення птиці. Сфера послуг – туризм.

97. Особливості економіки Чехії та Словаччини.
Сучасну Словаччину можна охарактеризувати як державу з разючими контрастами в економіці і соціальній сфері, які найбільш рельєфно проявлять себе на регіональному і галузевому рівнях. Словаччина має значні територіальні розбіжності концентрації ПІІ, при цьому безперечним лідером виступає столичний регіон, на який припадає близько 50% їх загального обсягу. Чеська Республіка сьогодні - це розвинена держава, член ЄС, НАТО і ОЕСР. Згідно з оцінкою Програми Розвитку ООН, в 2004 році Чехія займала за показниками життєвого рівня 32-ге місце з 177 міст світу. Сьогодні економіка Чехії побудована на принципах відкритого вільного ринку, для бізнесменів створені умови, які макс відповідають західноєвропейським. Зовн торгівля Чехії націлена на європейський ринок. Починаючи з 2000 року Чехія являється фаворитом серед країн ЦСЄ по об’єму іноземних інвестиції на одиницю нас.











98. Специфіка використання новими країнами-учасницями ЄС структурних фондів ЄС та фонду Згуртування.
Передумовами надання фінансової допомоги через структурні фонди є рівень ВВП на душу населення за останні три роки, який має відповідати показнику не більшому ніж 75% від середнього по ЄС. Структурні фонди: Європейський фонд регіонального розвитку, Європейський соціальний фонд, Європейський фонд орієнтації і сільськогосподарських гарантій, Фінансовий інструмент підтримки рибальства Для забезпечення фінансування системної регіональної політики в рамках ЄС структурні фонди діють спільно з фондом згуртування та іншими програм ЄС (див. рис. 1). Фонд згуртування було створено у 1994 р. Кошти з цього фонду надаються країнам-членам з часткою ВВП на душу населення, що не перевищує 90% від середнього показника. До кінця 1999 р. допомогу з цього фонду отримували Греція, Іспанія, Ірландія, Португалія, з 2004 р. ще 10 нових країн, з 2007 р. –Болгарія та Румунія. Для забезпечення успішного завершення проектів, які фінансуються через мережу структурних фондів, вживаються заходи для перевірки їх виконання. Єврокомісія пропонує поступово спрямувати фінансову допомогу структурних фондів лише в 17 регіонів, більшість з котрих перебуває у Південній Європі. Зазначені програми, що охоплюють 57 млн. громадян, було підготовлено у рамках Європейської регіональної політики для посилення економічно-соціальної, територіальної та транскордонної співпраці у прикордонних регіонах.
99. Проблема формування оптимальної територ. моделі ЄС
З 1980-их рр. в Європі відбувається нова хвиля адміністративно-територіального реформування, яка отримує назву «новий регіоналізм». Новий регіоналізм змінює структуру територіальної політики. Традиційно регіони виконували функції політико-адміністративної опори держави, були інструментом реалізації політики центральних органів виконавчої влади, отримуючи взамін захист та субсидії зі сторони центру. Новий регіоналізм змінює функції регіонів, перетворюючи їх в самостійних учасників міжнародних відносин. Основними факторами, які спричинили появу нового регіоналізму і призвели до переосмислення ролі регіонів, можна вважати збільшення мобільності капіталу і зростання регіональної ідентичності. Вплив транснаціональних корпорацій і зростання мобільності капіталу призвели до зниження ефективності господарського управління і адміністрування державними органами на місцях. Окрім підвищення рівня мобільності капіталу відбулося зростання значення регіональної ідентичності, яке відбувалося як на базі традиційної культурної відмінності регіону (Каталонія, Країна Басків, Уельс), так і через утворення нової, раніше не існуючої, регіональної ідентичності (Паданія на півночі Італії). Таким чином, центральною ідеєю нового регіоналізму є перетворення регіонів в головних суб’єктів реалізації соціально-економічних програм розвитку, інфраструктурних проектів, програм в сфері охорони здоров’я, освіти і культури, що забезпечується шляхом надання регіонам широких повноважень (принцип субсидіарності). При утворенні регіону не завжди вдається поєднати два важливі чинники – економічний і культурний, оскільки регіони переважно формуються виходячи з економічної доцільності, об’єднуючи території з подібною господарською структурою, яка може не збігатися з культурною чи етнічною особливістю певної території; відповідно певна лінгвістична, етнічна чи культурна група може бути розділена між декількома регіонами, чи навпаки – в рамках єдиного регіону можуть існувати декілька груп з різними культурними особливостями.
100. Сутність та структура Копенгагенських критеріїв членства в ЄС.
Умови вступу до ЄС були визначені на засіданні Європейської Ради у Копенгагені, що проводилось 21-22 червня 1993 р. Ці вимоги отримали назву Копенгагенських критеріїв: 1) - “стабільність інститутів, що є гарантами демократії, верховенства права, прав людини і поваги та захисту прав меншин” (політичний критерій); 2) - “існування діючої ринкової економіки, а також спроможність впоратися з конкурентним тиском та ринковими силами в межах ЄС” (економічний критерій); 3) - “здатність взяти на себе обов’язки членства, включно з дотриманням цілей політичного, економічного та валютного союзу” (критерій членства); 4) - “спроможність ЄС абсорбувати нових членів, одночасно підтримуючи динаміку європейської інтеграції, є важливим фактором спільного інтересу як Союзу, так і держав-кандидатів”. Іноді цей критерій називають “незалежним”, оскільки його суть – забезпечення того, щоб вступ нових країн не послабив європейську інтеграцію.

101. Позиції України в європейській економіці.
За останнє 10р чисельність нас в Україні знизилася на 3,9 млн. осіб, або на 7,7 %. Це є свідченням негативного впливу, у першу чергу, соц-дем ситуації, що склалася. Тенденції змін народжуваності в Україні хоча й відповідають загальноєвропейським, однак залишаються значно гіршими в міждержавному зіставленні. За ресурсним та виробничим потенціалом Україна сьогодні відіграє помітну роль в Європі. Наявність, відносна компактність та доступність родовищ кам’яного вугілля та лігніту, залізної та марганцевої руд вказують на традиційне домінування в економіці України добувної, металургійної галузі й теплоенергетики. Так, у 2008 р. за видобутком вугілля та лігніту Україна займала 2 місце в Європі, 8 місце в світі за обсягами виплавки сталі, 18 місце у світі з виробництва електроенергії. Ці характеристики можна було б вважати задовільними, якби не аналіз результатів країн за рейтингами провідних світових організацій, який доводить, що країни з високим рівнем конкурентоспроможності та ек свободи стабільно демонструють свій потужний ек потенціал, який віддзеркалюється в добробуті нас країни. Експерти відзначають в Україні дуже високу енергоємність вироблюваної продукції та послуг й вкрай низьку продуктивність виробництва і праці. Не дуже обнадійливими є й дані порівняння індексів зростання ВВП у країнах ЄС та України Так, з кінця 90-х минулого сторіччя спостерігався незначний ріст ВВП (найвищої позначки Україна досягла у 2004 р. (112,1 %), проте у 2007 р. індекс ВВП почав знижуватися й вже у 2009 р. опустився до 84,9 %, що є нижчим за показник 1999 р. на 13,1 %. Зазначимо, що подібна тенденція не є поширена у країнах ЄС.

102. Структура зовнішньої торгівлі України з ЄС.
Загальна позитивна динаміка торгівлі з країнами ЄС (особливо експорту) зумовила збільшення обсягів присутності України на ринку ЄС та зростання питомої ваги в загальному торговельному балансі нашої держави. Ринок ЄС – другий за значенням після ринку країн СНД (фактично – Росії), але після розширення у травні 2004 р., ЄС–25 став головним експортним ринком України. На ЄС–25 припадало 35,8% укр експорту. Основними торг партнерами України серед країн ЄС є Німеччина, Італія, Франція, Австрія, Іспанія, найменші обсяги торгівлі зафіксовано з Люксембургом, Бельгією, Швецією. При цьому характерною рисою експорту України в ЄС була його надмірна концентрація до двох країн – Німеччини та Італії. У загальному обсязі укр експорту до країн ЄС переважають чорні метали та вироби з них (22,6 %), мінеральні продукти (22,2 %), продукція сільського господарства та харчової пром (15,7 %), продукція легкої промисловості (11,9 %). На вказані товари припадало понад 70 % загального обсягу експорту України до країн ЄС, частка високотехнологічного експорту =10,3 %. У товарному імпорті з країн ЄС переважали машини, устаткування, механізми, прилади та засоби, продукція хімічної промисловості та пов’язаних із нею галузей, продукція легкої промисловості (10,2 %). Структура імпорту товарів залишається більш диверсифікованою. В експортній структурі Україна набагато (в 4 рази) перевищує країни ЄС за поставками руди та металів.
103. Основні напрямки розвитку інвест. співробітництва України з ЄС.
Динаміка обсягів інвестицій в Україну з усіх країн світу, в тому числі з країн ЄС з 2004 по 2011 роки свідчить про невпинне зростання обсягів інвестицій в Україну: на початку 2004 року загальний обсяг інвестицій в Україну склав 6 794,4 млн. дол., а на початок 2011 року виріс майже у вісім разів та склав 44 708 млн. дол. Це свідчить про те, що інвестиційні зв’язки України з ЄС досягли свого найвищого рівня, і головною задачею на цьому етапі є підтримка інвестиційного співробітництва. ра в Україну склали 11 619,6 млн. дол. США, що відповідає 30,8 % від всіх інвестицій країн ЄС в Україну та 24,6 % від інвестицій всіх країн світу в ЄС. На другому місці – Німеччина, інвестиції якої в Україну склали 7 365,5 млн. дол. США (відповідно 19,5 % інвестицій з країн ЄС та 15,5 % інвестицій країн світу); на третьому – Нідерланди – 4 779,5 млн. дол. США (12,7% та 10,1 % відповідно). В п’ятірці лідерів інвесторів в Україну також знаходяться Австрія (2 855,8 млн. дол. США) та Франція ( 2 284,8 млн. дол. США), що складають 7,6 % та 6,3 % інвестицій з країн ЄС. Україна зацікавлена у дисперсному розподілі прямих іноземних інвестицій з країн ЄС, проте, аналіз свідчить про значну нерівномірність їхнього регіонального розподілу як в регіональному, так і в галузевому вимірах. Найбільша зацікавленість інвесторів з ЄС в Україні спостерігається в сферах народного господарства зі швидкою окупністю інвестицій (фінансовий сектор, харчова промисловість, будівництво). В регіональному вимірі явними лідерами є розвинуті регіони з найкращою в країні інфраструктурою для ведення бізнесу. Динаміка грошового виміру свідчить про зростання інвестиційної зацікавленості ЄС в Україні. Основним інвестором з країн ЄС в Україну є Кіпр, що свідчить про недосконалість фіскальної та податкової системи нашої держави, адже Кіпр є відомою офшорною зоною. Модель розвитку України має будуватись на національному інвестиційному потенціалі з чітко визначеними пріоритетами його розвитку із безпосередньою міжнародною взаємодією в продукуванні і запозиченні світового, насамперед європейського, досвіду.

104. Основні напрямки конвергенції України та ЄС.
Вивчення специфіки та досвіду інтеграційних процесів у Європі дає змогу формувати політику розвитку економіки України в напрямку приєднання до інтеграційної структури. У свою чергу, питання економічної конвергенції розширеної Європи передбачає висвітлення ситуації в Україні, зважаючи на європейський курс нашої держави, визначений Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу, прийнятої 12.04.2000 р. (зі змінами, внесеними від 05.07.2003 р.). Стратегія має забезпечити входження держави до європейського політичного, економічного і правового простору і отримання на цій основі статусу асоційованого члена ЄС, що є головним зовнішньополітичним пріоритетом України у середньостроковому вимірі. Основні напрями інтеграційного процесу передбачають реалізацію заходів, спрямованих на адаптацію законодавства України до законодавства ЄС, забезпечення прав людини; економічну інтеграцію та розвиток торговельних відносин між Україною і ЄС; інтеграцію України до ЄС у контексті загальноєвропейської безпеки; політичну консолідацію та зміцнення демократії; адаптацію соціальної політики України до стандартів ЄС; регіональну інтеграцію України; галузеву співпрацю; співробітництво у галузі охорони довкілля; а також на внутрішнє забезпечення інтеграційного процесу (організаційне, фінансове, правове, інформаційне забезпечення).

105. Інституційні основи зближення.
Передумови для процесу інтеграції України до ЄС були закладені підписанням 14 червня 1994 року Угоди про Партнерство та Співробітництво між Україною та ЄС (УПС). Укладення УПС дозволило встановити регулярний двосторонній діалогу між Україною та ЄС на політичному та секторальних рівнях, впровадити впорядкований режим торгівлі між обома сторонами на основі принципів ГАТТ/СОТ, визначити пріоритети адаптації законодавства України до стандартів та норм Європейського Співтовариства (acquis communautaire) у пріоритетних секторах української економіки. Таким чином, були створені інституційні рамки для політичного зближення України та ЄС та інтеграції української економіки до Внутрішнього ринку ЄС на основі адаптації українського законодавства до законодавства ЄС. Набуття чинності УПС 10 березня 1998 року поставило перед Україною питання створення необхідних правових та інституційних механізмів її імплементації. Додатковим важливим фактором слід також вважати активне зростання європейської самоідентифікації українського суспільства. Враховуючи ці чинники, українське керівництво прийняло основоположне політичне рішення про курс на європейську інтеграцію України. Це рішення було відображено у Стратегії інтеграції України до ЄС – програмному документі, ухваленому Указом Президента України 11 червня 1998 року.

106. Гармонізація горизонтальних та секторальних політик України та ЄС.
Інтеграція до ЄС є одним з пріоритетних напрямків зовн політики України. Гармонізація законодавства є на сьогодні об’єктивно необхідним кроком для підготовки до вступу у ЄС. Питання гармонізації політик розкриті у наступних документах – Порівняльний аналіз Порядку денного асоціації та попереднього Плану дій. Обидва документи є практичними інструментами співпраці, спрямованими на імплементацію основних положень базових договорів (у випадку Плану дій попередньої Угоди про партнерство та співробітництво, у випадку ПДА майбутньої Угоди про асоціацію) відносин між Україною та ЄС. Багато завдань ПДА дійсно відрізняються підкреслено інтеграційною спрямованістю, ніж у Плані дій (заходи щодо глибшої інтеграції транспортних та енергетичних мереж, забезпечення участі України у галузевих програмах та агентствах ЄС, імплементація Україною секторальних розділів acquis та, в цілому, більш високий ступень наближення законодавства України у різних сферах до європейських стандартів). Як План дій, так і ПДА містять перелік пріоритетних завдань для виконання укр стороною, що стосуються усіх ключових сфер інституційного розвитку України та її співробітництва з ЄС політичний діалог, юстиція та внутрішні справи, ек та соц розвиток, торгівля, ринкові та регуляторні реформи, транспорт, енергетика, наука, культура та освіта.
























107. Єврорегіональне співробітництво України та ЄС.
Сьогодні в більшості регіонів України розроблено відповідні програми, концепції, проекти, змістом яких є наближення до ЄС, активізації транскордонного співробітництва. Щодо семи пріоритетів спільної діяльності, визначених на 6-му засіданні Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС (березень 2003 p.), належать такі: торгівля та інвестиції, транспортна сфера, транскордонне співробітництво, енергетика, юстиція та внутрішні справи, наближення законодавства України до ЄС, охорона н/с. За укр законодавством єврорегіональне співробітництво може здійснюватися: – в межах створеного єврорегіону; – шляхом укладення угод про співробітництво в окремих сферах; – шляхом встановлення та розвитку взаємовигідних контрактів між окремими суб'єктами співробітництва. Найбільш ефективною формою єврорегіонального співробітництва стали єврорегіони. На державному кордоні України створено сім єврорегіонів – «Буг», «Верхній Прут», «Нижній Дунай», «Карпатський», «Дніпро», «Слобожанщина», «Ярославна», які є організаційними формами співробітництва адміністративно-територіальних одиниць. До їх функціонування залучено 8 обл України Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Одеську, Чернівецьку, Чернігівську та Харківську. На кордонах України з новими країнами членами ЄС діють чотири єврорегіони: «Карпатський євро регіон»: Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія, Україна; «Буг»: Польща, Білорусь, Україна; «Нижній Дунай»: Молдова, Румунія, Україна; «Верхній Прут»: Молдова, Румунія, Україна. На північно-східному кордоні діють три єврорегіони: «Дніпро»: Чернігівська область України, Брянська область Росії та Гомельська область Білорусі; «Слобожанщина»: Харківська область України, Белгородська обл Росії; «Ярославна»: Курська обл Росії та Сумська обл України. Єврорегіональне співробітництво виступає фактором соц-ек розвитку прикордонних територій, раціонального розміщення продуктивних сил та об’єктів інфраструктури, підвищення продуктивності праці та якості матеріального продукту і послуг.

108. Послання Європейської Комісії Європарламенту «Ширша Європа-сусідство» (2003 р.) та перспективи розвитку відносин України з ЄС.
Основною метою концепції "Ширша Європа" є співпраця із країнами-партнерами заради сприяння процесу політ та ек реформ, підтримки тіснішої ек інтеграції, сталого розвитку та забезпечення пол підтримки і допомоги. В "Ширшій Європі" Україна є однією з пріоритетних країн, якій пропонується новий курс на співробітництво, включаючи перспективу тіснішої інтеграції у єдиний ринок ЄС, преференційних торг відносин, подальшого співробітництва у сфері культури та взаєморозуміння, інтеграції у транспортну, енергетичну та телекомунікаційну мережі та європейський дослідницький простір. Нові рамки співробітництва забезпечують нові інструменти для їх втілення, включаючи участь у європейських програмах і діях, нові джерела фінансування, Програму Дій для України та щорічні огляди. Нові підходи до співробітництва, запропоновані "Ширшою Європою", включають перспективу майбутньої поступової інтеграції у внутрішній ринок ЄС кількістю у 450 мільйонів споживачів. Послання "Ширша Європа" також включає 4 Програми "Сусідства": 1.Україна - Бєларусь - Польща; 2. Румунія - Україна; 3.Угорщина - Словаччина - Україна; 4. Програма "Кадсес". В рамках зазначених програм Україна отримає додаткове фінансування у 20 млн. євро. В програмах запропоновано нові рішення для поточних проблем на зах кордоні України. Ці програми мають забезпечити ефективний інструмент прикордонного співробітництва з метою використання можливостей та подолання наслідків розширення, підтримуючи співробітництво, добросусідство та безпеку в прикордонних регіонах. В посланні "Ширша Європа" визначено чотири ключових цілі для майбутнього прикордонного співробітництва: - забезпечення економічного і соціального розвитку в прикордонних областях; - спільна праця задля подолання загальних проблем в таких галузях, як навколишнє середовище, громадське здоров'я та боротьба з організованою злочинністю; - забезпечення ефективності та безпеки кордонів; - сприяння місцевим заходам та заходам на основі міжособистих зв'язків.

109.Перспективи укладення Угоди про асоціацію Укр. з ЄС
Укладання Угоди про асоціацію та поглиблену і всеосяжну зону вільної торгівлі між Україною та ЄС (УА) проходить у три стадії: переговори; підписання; ратифікація. 19 грудня 2011 р. Україна та ЄС оголосили про завершення переговорів щодо Угоди про асоціацію, однак, фактично сторони знаходяться на завершенні першої стадії підготовки цього документу. Де-юре УА існуватиме лише після здійснення факту підписання цього документу. Парафування Угоди також ще не завершилося. Таким чином, весь процес навколо Угоди сьогодні охоплений поняттям «переговори щодо укладання Угоди». 30 березня 2012 р. відбулося часткове парафування тексту Угоди - було парафовано майже всю Угоду включно з першими статтями розділу про зону вільної торгівлі (ЗВТ). Сьогодні триває процес технічного опрацювання експертами частини Угоди, що включає статті щодо ЗВТ. Згідно попередніх прогнозів це опрацювання має завершитись у вересні 2012 року. Наступним етапом буде завершення парафування тексту Угоди та її переклад на 22 офіційні мови ЄС та українську, що також за різними оцінками потребуватиме декількох місяців роботи (до 6 місяців). Тому очевидно, що підписання УА може відбутися не раніше 2013 року. Таким чином, в процесі укладання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС виникла технічна перерва яку варто використати для вирішення поточних актуальних завдань. Угода про асоціацію між Україною та ЄС - це великий економічний та політичний проект, який було розпочато у 2007 році і який сьогодні може стати одним з інструментів модернізації Української держави. Враховуючи особливість цієї Угоди з точки зору політичної асоціації та інтеграції європейського та українського ринків, її підписання має важливе політичне значення, оскільки воно означатиме свідомий вибір української влади на користь розвитку України в рамках європейської цивілізаційної моделі. Сьогодні є всі підстави вважати, що ЄС поставив прийняття рішення щодо підписання УА в залежність від здіснення певних внутрішньополітичних кроків в Україні. Так, міністр закордонних справ Данії Віллі Сьовндал, який головував на засіданні Ради зі співробітництва між Україною та ЄС 15 травня 2012 р., серед вимог, які ЄС публічно висуває офіційному Києву, назвав: 1) ліквідацію вибіркового правосуддя (проблема стосується засудження декількох впливових в минулому політичних лідерів) та проведення широкої судової реформи; 2) проведення вільних та чесних парламентських виборів; 3) пришвидшення реалізації програми реформ.
















110. Перспективи укладення Угоди про поглиблену зону вільної торгівлі між Україною та ЄС.
Сприяння розвитку торгівлі між ЄС та Україною залишається одним з головних пріоритетів у відносинах між ЄС та Україною, що було підтверджено вступом України до СОТ у травні 2008 року й початком переговорів щодо Угоди про асоціацію між ЄС та Україною зі створенням поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі (ЗВТ), яка складає невід’ємну частину Угоди. ЗВТ дозволить розвивати торгівельні відносини між ЄС та Україною на стабільній та передбачуваній основі. Процес регуляторного наближення у сферах, які охоплюються Угодою, дозволить суттєво активізувати торгівлю товарами та послугами, а також інвестиційні відносини між двома економіками та отримати відповідні переваги завдяки ефекту масштабу. Необхідно докласти значних зусиль, зокрема, у сфері технічного регулювання, конкурентної політики, державних закупівель, санітарних і фітосанітарних заходів, фінансових послуг, статистики, митних процедур і сприяння торгівлі. В цілому сприяння торгівлі між ЄС та Україною повинне зробити свій внесок у поступове зменшення бідності та соціального "виключення" в країні. Сприяння процесу регуляторного наближення у сферах, які охоплюються поглибленою та всеохоплюючою зоною вільної торгівлі Наслідки: розвиток торгівлі та інвестицій між ЄС та Україною.

Основні теорії економічної інтеграції.
Негативна та позитивна інтеграція за Я.Тінбергеном: практ.втілення в ЄС
Форми економічної інтеграції за Б.Баласою
Етапи розширення Євросоюзу за П.Савоною та Ж.Карло
Федералістська теорія європейської інтеграції.
Функціональна теорія європейської інтеграції. Неофункціоналізм.
Теорія міждержавно-правового регулювання.
Теорія «Європи регіонів».
Концепції гнучкої інтеграції в ЄС.
Концепція «концентричних кіл».
Концепція ключових (піонерних) груп.
Концепція вибіркової інтеграції.
Концепція різношвидкісної інтеграції.
Створення ЄС та основні етапи його розвитку.
Трансформація інституційної моделі ЄС у контексті Лісабонської угоди про реформування ЄС (2007).
Сучасні позиції ЄС в глобальній економіці.
Цілі та завдання ЄС.
Лісабонська стратегія ЄС (2000-2010).
Стратегія «Європа 2020».
Договірно-правова основа ЄС.
Правова система ЄС: нормативні акти первинного і вторинного права ЄС.
Акти первинного права: класифікація та значення для європ.інтеграції.
Значення і структура Угоди про ЄС.
Характеристика Угоди про Функціонування ЄС.
Нормативні акти вторинного права: їх класифікація та особливості.
Феномен м’якого права в ЄС (“білі книги”, “зелені книги”, керівні принципи, послання, декларації та ін.)
Інституційна будова ЄС, гілки влади.
Принципи та механізми взаємодії між інституціями ЄС.
Склад, повноваження, сфера діяльності, та процедури ухвалення рішень Європейського Парламенту.
Склад, повноваження, сфера діяльності, та процедури ухвалення рішень Ради Міністрів ЄС.
Склад, повноваження, сфера діяльності, та процедури ухвалення рішень Європейської Комісії.
Склад, повноваження, сфера діяльності, та процедури ухвалення рішень Європейської Ради.
Склад, повноваження, сфера діяльності, та процедури ухвалення рішень Європейського Суду.
Особливості формування та процедури прийняття бюджету ЄС.
Сучасна структура бюджету ЄС, його дохідна та витратна частини.
Механізми та інструменти виконання бюджету ЄС.
Компліментарна модель фінансування європейських проектів.
Структурні фонди ЄС та фонд Згуртування.
Основні напрями бюджетної політики ЄС на 2007-2013 рр.
Фінансова перспектива ЄС на період 2014-2020.
Сутність та класифікація політик Європейського Союзу.
Основні горизонтальні політики ЄС (соц., регіон., конкурентна, еколог.).
Секторальні політики ЄС (САП, енергетична, технологічна, промислова).
Зовнішні політики ЄС (торговельна, допомоги з розвитку).
Політики ЄС щодо громадян.
Монетарна політика Євросоюзу.
Чинники та етапи запровадження євро.
Маастрихські критерії конвергенції та механізми забезпечення фінансової дисципліни в зоні євро.
Спільні та відмінні риси країнових моделей в ЄС.
Класифікація соціально-економічних моделей в ЄС за А.Сапіром.
Сутність та особливості континентальної моделі розвитку (Австрія, Бельгія, Німеччина, Франція та Люксембург).
Сутність та особливості англосаксонської моделі розвитку (Великобританія, Республіка Ірландія).
Сутність та особливості нордичної (скандинавської) моделі розвитку (Данія, Фінляндія, Швеція та Нідерланди).
Сутність та особливості середземноморської моделі розвитку (Греція, Італія, Португалія та Іспанія
Позиції ФРН в глобальній та в європейській економіці.
«Соціальне ринкове господарство» в ФРН (модель Л.Ерхарда)
Особливості німецької економічної моделі.
Сучасна трансформаційна модель розвитку ФРН.
Структура господарства ФРН.
Характеристика провідних німецьких ТНК та їх впливу на євро. економіку.
Зовнішньоекономічні зв’язки ФРН.
Позиції Франції в світовій економіці та в ЄС.
Еволюція французької моделі господарства.
Основні напрями політики «дирижизму» та індикат.планування у Франції.
Сучасна структура економіки Франції.
Провідні французькі корпорації, їх конкурент.позиції у глоб. економіці.
Особливості зовнішньоекономічних зв’язків Франції.
Місце Великобританії в світ.економіці та ЄС. «Особливе» членство в ЄС.
Трансформація британської моделі розвитку («тетчеризм») у 70-80-х р.р.
Характерні риси формування моделі «акціонерного капіталізму» у Великобританії.
Галузева структура господарства Великобританії.
Провідні британські корпорації та їх роль в світовій економіці.
Особливості зовнішньоекономічних зв’язків Великобританії.
Місце Ірландії у світовій економіці та особливі позиції в ЄС.
Чинники формування економічного дива в Ірландії.
Структура господарства та особливості зовн.економічних зв’язків Ірландії.
Причини і напрямки трансформації сучасної економічної моделі Ірландії.
Позиції південноєвропейських країн у світовій та європейській економіці.
Галузева спеціалізація південноєвропейських країн.
Особливості та причини неефективності середземноморської моделі розвитку в умовах глобальної нестабільності.
Позиції Італії в європейській та світовій економіці.
Особливості італійської моделі розвитку.
Галузева структура господарства Італії.
Особливості зовнішньоекономічних зв’язків Італії.
Позиції скандинавських країн в світовій та в європейській економіці.
Особливості розвитку економіки скандинав.країн. Еволюція соц моделі.
Суть та національна специфіка швецької моделі.
Інноваційні моделі розвитку конкурентоспроможності скандинавської економіки.
Модель Рена-Мейднера та її трансформація.
Позиції нових (з 2004 р.) країн-членів ЄС в європейській економіці.
Спільні та відмінні риси трансформаційних процесів в державах ЦСЄ.
Польська економічна модель. Особливі позиції країни в ЄС.
Модель «шокової терапії» Л. Бальцеровича та наслідки її реалізації у Польщі.
Структура господарства Польщі.
Угорська економічна модель «градуалізму».
Структура господарства Угорщини.
Особливості економіки Чехії та Словаччини.
Специфіка використання новими країнами-учасницями ЄС структурних фондів ЄС та фонду Згуртування.
Проблема формування оптимальної територіальної моделі ЄС.
Сутність та структура Копенгагенських критеріїв членства в ЄС.
Позиції України в європейській економіці.
Структура зовнішньої торгівлі України з ЄС.
Основні напрямки розвитку інвестиційного співробітництва України з ЄС.
Основні напрямки конвергенції України та ЄС.
Інституційні основи зближення.
Гармонізація горизонтальних та секторальних політик України та ЄС.
Єврорегіональне співробітництво України та ЄС.
Послання Європейської Комісії Європарламенту «Ширша Європа-сусідство» (2003 р.) та перспективи розвитку відносин України з ЄС.
Перспективи укладення Угоди про асоціацію України з ЄС.
Перспективи укладення Угоди про поглиблену зону вільної торгівлі між Україною та ЄС.

15

Приложенные файлы

  • doc 18468656
    Размер файла: 253 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий