Punkt__Skoroch

Пунктуація.
Частина І. Розділові знаки.
Розділ 1. Розділові знаки у кінці речення.

§1. Основні одиниці синтаксису.
Синтаксис вивчає словосполучення й речення, їх будову, граматичне значення, способи зв’язків, за якими слова поєднуються у словосполучення й речення.
Словосполучення основна одиниця називання; порівняно зі словом воно становить ширшу, повнішу назву предмета, дії, ознаки. Складається мінімум із двох слів головного й залежного. Головне слово визначає вживання залежного слова у формі узгодження (залежне слово уподібнюється формам головного, наприклад: перший день, тепла вода, наша кімната, виконана робота тощо), керування (головне слово вимагає від залежного певної відмінкової форми, наприклад: здійснення заходів, омріяний поколіннями, винесення догани, багатий на корисні копалини, знайомитися з досягненнями тощо), прилягання (залежне слово має незмінну форму і поєднується з головним тільки за змістом, наприклад: прийти вчасно, готовий доповісти, надзвичайно зручно тощо).
Речення основна одиниця спілкування, комунікації. Воно передає повідомлення, питання, заклик, спонукання до дії, які оцінюються як реальний факт або як факт можливий, бажаний, необхідний. Речення характеризується певною інтонаційною й змістовною завершеністю. За метою висловлювання може бути розповідним (мета повідомити, розповісти щось), питальним (мета висловити запитання), спонукальним (мета передати волю мовця, його наказ, прохання, заборону, заклик). Усі вони можуть бути окличними (вимовлятися з підсиленою, напруженою інтонацією).
Речення може бути простим (одна граматична основа) і складним (дві і більше граматичні основи). Просте речення може складатися з одного слова. Граматичну основу двоскладового простого речення становлять головні члени речення підмет і присудок, від яких залежать другорядні члени речення. Частини складного речення, виділені за наявністю граматичних основ, тільки умовно називаються простими реченнями: вони не мають самостійної завершеної інтонації, значення кожної частини сприймається тільки у зв’язку із значенням інших частин.
§2. Розділові знаки.
Розділові знаки призначені для передачі на письмі інтонаційно- змістовного членування частин речень та речень в цілому.

Одиничні у кінці речення (віддільні):
Парні у середині речення (видільні):

.
?
!

( )
« »

Членують текст на значущі й закінчені у граматичному й смисловому відношенні частини.
Виділяють якісь частини у середині речення.


Одиничні у середині речення (віддільні):

,
;
:
-

Відділяють частини простого чи складного речення.


§ 3. Розділові знаки у кінці речення.
1. Крапка ставиться:
1.1. У кінці розповідного або спонукального речення, якщо воно не має окличної інтонації (членує текст на значущі у граматичному й смисловому відношенні частини, свідчить про закінчення думки):
Ми живемо на мандрівній планеті. Час від часу завдяки літаку нам удається відкрити щось нове.
1.2. Між окремими словами, групами слів, коли автор хоче їх подати інтонаційно відокремленими: Вони чекали. День. Другий. Третій. А потім вирішили поїхати. Назавжди. І все забути.
1.3. У кінці рубрик переліку, коли кожна з них становить закінчене речення:
Ухвалили:
1. Роботу комісії вважати задовільною.
2. Створити до 21.03.2004 р. Робочу групу по розгляду пропозицій.
1.4. Як знак незакінченості слова на письмі:
гр. громадянин; тов. товариш; див. дивись.
1.5. У літерних скороченнях складних слів, які пишуться разом або через дефіс, скороченнях словосполук:
с.-г. сільськогосподарський; с.г. сільське господарство; с.-д. соціал-демократичний.
Крапка не ставиться:
1. В абревіатурах між складовими частинами:
КМУ (Кабінет Міністрів України);РФ (Російська Федерація); АНУ (Академія наук України);
2. У скороченнях назв метричних мір:
кг кілограм, мг міліграм, м метр, км кілометр.
3. У кінці заголовків, на вивісках, штампах:
ОГОЛОШЕННЯ
ДОВІДКА
2. Знак питання стоїть у кінці питального речення:
Де ви були ? Чому не писали?
3. Знак оклику:
3.1. У кінці окличного речення: Слухайте, люди!
3.2. У кінці окличного називного речення: Краю мій рідний!
3.3. Після однослівних та поширених звертань, вигуків: Миколо! Іди-но сюди. Гей! Поверніться!
4. Знаки питання й оклику фіксують кінець речення та передають питальну та окличну інтонацію: Оце і все, що ви зробили ?!
5. Три крапки стоять у кінці або між частинами речення для надання незавершеності, неоднозначності реченню (його частині): Не хочу я цього Зовсім не хочу

Розділ 2. Розділові знаки у середині речення.
§ 1. Кома у простому реченні.
У простому реченні комами виділяються:
1. Вигуки: Гей, люди! (Ах, Ох, тощо).
Комою не виділяються вигуки:
О, ой, ну, ах та інші, коли вони інтонаційно тісно зв’язані з подальшим звертанням або вживаються для підсилення: Ой летіли журавлі у теплі краї Ну і що вони зробили?
якщо вони стоять на початку речення перед особовим займенником, після якого йде звертання: Гей ти, хлопче! Ой ви, трави зелені, степи широкі
2. Стверджувальні слова (так, еге, гаразд, авжеж тощо):
Так, я дізнався про цю зустріч.
Але: Так я дізнався про цю зустріч. (так не є стверджувальним і не
виділяється комою й інтонаційно).
3. Заперечення (ні): Ні, я не хочу цього. Ні, завтра не вдасться.
Але: Ні я, ні вони цього не хочуть. (Ні повторюваний сполучник).
4. Запитання (що ?): Що, ви вже розібралися?
Але: Що б воно й було (Що не містить запитання).
5. Підсилювальні (що ж): Що ж, так, мабуть, і зробимо.
Але: Що ж воно буде ?! (Що ж не містить підсилення).
6. Повторення одного й того ж слова на початку речення:
Усе, все вони пригадали Але: Вони пригадали все-все.
Рано, рано ми з’явилися. Але: Ми з’явилися рано-рано.
7. Звертання і зв’язані з ним слова (незалежно від місця у реченні): Доле моя, доле, де тебе шукати? А ви, дядьку Іване, давно чекаєте?
Вправа 1. Розставте розділові знаки і поясніть їх уживання.
1. Ой люди добрі до кого мені тепер звертатися?
2. Гей хлопці повертайтеся швидше!
3. Так я можу зробити це ще сьогодні.
4. Так не може більше тривати.
5. Що ж завтра має бути непоганий день.
6. Що ж ви будете робити без нього?
7. Ні в мене сьогодні багато роботи.
8. Ні бідні ні багаті не матимуть спокою.
9. Так саме у рідній хаті пригадалося йому все все.
10. Усе все вони здолають на своєму шляху.

8. Однорідні члени речення. Однорідними (поширеними й непоширеними) будуть члени речення, які:
відповідають на одне питання;
є однаковими (однойменними) членами речення;
відносяться до одного і того ж члена речення;
характеризують предмет, явище чи особу в одному плані:
Зошити, книги, журнали, газети купою лежали на столі.
указують різні споріднені ознаки предмета:
Кремезні, могутні хлопці оточили його.
коли подальші означення підсилюють, уточнюють, пояснюють перше:
Налетів лютий, шалений, холодний, пронизливий вітер.
Кома ставиться:
8.1. Між однорідними членами речення, не з’єднаними сполучниками: Вечорами дід розповідав йому про подорожі, далекі краї, давні свої пригоди. Злітна смуга, ангари для літаків, кілька дерев’яних бараків оце і все, що тут було.
8.2. Між однорідними членами речення, що з’єднані повторюваними сполучниками (і і, то то, чи чи): І дерева, і чагарники, і трави зашелестіли, захиталися під поривами вітру. То тиха радість, то якийсь незвичний спокій, то бурхлива піднесеність почуттів захоплювали все його всього.
8.2.1. Коли сполучники і, та, або, чи не повторюються, кома перед ними не ставиться: Знайти їх можна в конторі або в полі.
8.3. Між парами однорідних членів речення: Молоді й старі, веселі й сумні, смагляві й біляві обличчя пливли перед ними суцільним потоком. Яблуні й груші, сливи й черешні, малина й виноград укрилися уночі росою і зараз засяяли під ранковими сонячними променями.
8.4. Якщо частина однорідних членів з’єднана сполучниками, а частина безсполучниково, кома ставиться між усіма ними, в тому числі і між двома першими: Люблю споглядати нічне небо, і хмарки на сході сонця, і безкраю синь неба вдень. День, вечір, і ніч, і ранок пройшли у напруженому очікуванні.
8.5. Між однорідними членами речення, з’єднаними протиставними сполучниками (а, але, однак, проте, та (=але), так, хоч): Було це давно, але все запам’яталося назавжди. Ведмідь підійшов зовсім близько, однак не збирався нападати.
8.6. Коли до попередніх однорідних членів речення приєднується ще один елемент (сполучниками і, а також, ще й, та й, та ще): Зашелестіли дерева, очерети, ще й трави високі. Шуміло море, кричали чайки, стукотів двигун, та ще й капітан щось кричав у мегафон.
8.7. Перед другим із повторюваних сполучників: Хоч і не збирався тут довго затримуватися, але довелося. Ми не тільки добре попрацювали, а й побачили багато цікавого.
8.8. Перед а саме, як-от, як, які стоять після узагальнюючих слів перед однорідними членами речення: З експедиції археологи привезли багато цікавого, цінного, як-от: старовинні монети, ікони, різноманітні прикраси. Був він дуже гордовитий і понад усе любив дві речі, а саме: славу й золото.
!!! Коли один однорідний член речення протиставляється другому ставиться тире: Не плакати, не горювати любити й жити.
Кома не ставиться: між поширеними чи непоширеними однорідними членами речення, з’єднаними єднальними сполучниками і, та(=і): Місяць почав бліднути на заході і готовий був уже сховатися в чорні хмари, які ще звечора зависли на далеких вершинах. Яничари запрудили весь січовий майдан і тісним натовпом розтеклися поміж куренями. Сивий дід гріє свою бороду біля вогню та слухає розмову вітру.
Не будуть однорідними і не виділяються комами:
1. Прикметники, які характеризують предмет, явище чи особу у різних планах: Одразу за вікном росли стрункі зелені сосни. Старі дерев’яні човни тихо доживали тут свого віку.
2. Однакової форми дієслова, що означають дію та її мету: підійду привітаюся, ляжу посплю, зайду куплю тощо.
3. Два однакові або близькі за значенням слова, які становлять за змістом одне ціле і в яких друге вжите із заперечною часткою не: камінь не камінь, змій не змій, робиш не наробишся, гукай не гукай тощо.
4. В усталених висловах перед і, ні, і туди й сюди, і так і сяк, ні вдень ні вночі, ні се ні те.
5. Між двома однорідними членами речення з повторюваними сполучниками (як правило, без пояснювальних слів), які утворюють тісну смислову єдність: І лиха й щастя довелося їм тут пізнати. Не бачив він ні батьків ні родичів.
Вправа 1.
Знайдіть однорідні члени речення. Розставте розділові знаки, поясніть їх уживання.
Ушанувати ювіляра зібралися рідні знайомі друзі товариші.
Зелені й сині жовті й червоні смугасті й білосніжні повітряні кулі величаво пливли над полями.
І щастя і радість і горе й біль переплелися воєдино на цій зустрічі ветеранів.
Зазеленіли дерева й трави й кущі під вікнами ще й старезний дуб.
Під ногами шелестіло жовте червоне зелене листя.
Ніч укрила і синє небо і повноводні ріки і могутні гори.
Піду погуляю а потім уже сяду напишу листа.
Ми вважаємо себе справжніми спортсменами бо наші душі й наші гори не забруднені дрібними пристрастями.
Ні вдень ні вночі не мали вони спокою їздили й туди й сюди щоб якось домовитися й налагодити справу.
Ще здалеку він помітив у передгір’ї довгу зелену лісову смугу по якій хвилею пробігав вітер час від часу пропливала тінь від хмар.
Вправа 2.
Знайдіть у реченнях поширені й непоширені однорідні члени речення. Розставте розділові знаки й поясніть їх уживання.
Я не матиму жодного вогника не бачитиму жодного орієнтира не дістану жодного сигналу від людей.
Солдати підійшли до вантажівки перевірили документи у водія оглянули кабіну кузов та й знизу все оглянули.
В архівах знайшли багато цікавих документів а саме списки агентів їх донесення резолюції аналітичні довідки й відомості про їх подальшу долю відшукали.
У нічному небі мчало стільки іскор скільки я не бачив жодного разу в житті й здавалося ніби там серед зірок шугає рвучкий сильний і невпинний вітер.
Піду пошукаю свого гостя, бо пішов поговорити й пропав.
Час від часу я перевіряю прилади й обережно вирівнюю машину орієнтуюся по зірках оглядаю землю щоб не збитися з курсу.
Важке життя йому випало і щастя й горя довелося пізнати.
День і вечір і ніч і ранок пройшли у напруженому очікуванні.
Мати на сина дивиться не надивиться говорить не наговориться.
Не скаржитися та бідкатися радіти й працювати треба.
Вправа 3.
Утворіть і включіть у речення поширені й непоширені однорідні члени речення. Розставте розділові знаки й поясніть їх уживання.
Якби цей погляд міг палити, то згорів би Іван Петрович миттєво.
Він плавав на боку, пірнав, знову плавав і грався.
Ці люди, тіні біля багаття видавалися зараз незнайомими.
Його обличчя, одяг свідчили про те, що дорога була важкою.
Козенята їли майже все.
Варто комусь було прославитися, як вони вже знайомилися з ним. запрошували його у свій дім.
Йому подобалося її бліде обличчя, усмішка, але було в ній щось зайве.
Сержант сидів під лампою, читав, нахиливши голову.
Для такої роботи потрібні сміливість, розум.
Налетів вітер, пішов дощ, а через три години погода змінилася.

9. Вставні слова, словосполучення, речення.
Вставні слова, словосполучення, речення граматично не зв’язані з членами речення; їх можна вилучити з речення, не порушуючи його структури. Вони можуть виражати:
оцінку вірогідності повідомлення: безперечно, можливо, дійсно, мабуть, очевидно, напевно, звичайно, природно, як завжди, здається, звичайно, зрозуміло, в усякому разі, правду кажучи, сподіваюся, як водиться, скажімо, здавалося б тощо;
джерело повідомлення: кажуть, на мою думку, як повідомляють, за словами (когось), мені здається тощо;
емоційну оцінку висловлювання: на жаль, на щастя, на радість, грішним ділом, на біду, майте на увазі, на гріх тощо;
послідовність викладу, порядок думок: по-перше, по-друге, передусім, між іншим, навпаки, головним чином, крім того, однак, у цілому, наприклад тощо;
активізацію уваги співрозмовника: знаєте, погодьтесь, зрозумійте, уявіть, послухайте тощо.
Тільки вставними бувають слова: по-перше, по-друге, мабуть, щоправда, а втім, отже.
Вставними лише в середині речення можуть бути слова: однак, одначе, проте.
!!! Не будуть вставними і не виділяються комами: ніби, нібито, мовби, немовби, немовбито, наче, неначе, все-таки, адже, от, принаймні, навіть, між тим, у кінцевому підсумку, буквально, якби, майже, при тому, при цьому, тим часом, до того ж, приблизно, якраз, будь-що-будь тощо.
9.1. Вставні слова, вставні словосполучення, вставні речення.
Вставні слова виділяються, як правило, комами; вставні словосполучення комами або тире (тире якщо вони поширені і відносно незалежні за змістом від змісту головного речення).
Вставні речення виділяються комами (якщо вони невеликі за обсягом і за змістом близькі до змісту головного речення), тире (якщо вони відносно незалежні від змісту головного речення) або дужками (якщо вони носять характер попутної примітки, не зв’язаної зі змістом головного речення).
Це був, можливо, найкращий день.
Безумовно, це було дуже приємно, але, як нам здалося, дещо завчасно і це бентежило нас найдужче занадто урочисто.
Йому хотілося відчути вагу втомленого тіла і в тяжкій роботі є своя радість і стати людиною, яка споглядає у вікно свого будинку знайомий пейзаж.
Ми вирушили в дорогу, яка, здавалось, вела в небо, бо, скільки могло око розгледіти, вона все піднімалась і, нарешті, пропадала в хмарі, яка ще звечора відпочивала на вершині, як яструб в очікуванні здобичі.
9.1.1. Тире або дужки ставляться за умови, що вставне речення чи словосполучення стоїть у середині головного речення.
Ми, безперечно, не виключаємо такої можливості, але (висновок експертної комісії щодо цього був одностайним) вона має чисто гіпотетичний характер.
9.1.2. Розділові знаки ставляться, як правило, тільки після відкритої чи закритої дужкою:
Коли кораблі вже вийшли в море (споряджалися вони, правда, поспіхом, бо наказом передбачалося вийти в море через два дні), надійшов наказ розділилися на два загони.
9.1.3. Розділові знаки ставляться у кінці речення перед закритою дужкою, якщо відносяться до слів, взятих у дужки:
Усі разом стихли (хто ж чекав від мовчазного капітана такого красномовства?!) і зацікавлено подивилися на новачків.
9.1.4. У кінці речення після закритої дужки ставиться знак, якого вимагає все речення:
Та-а-а-к (гість не міг отямитися, бо чув про господаря і його маєток зовсім інше). Оце і є ваше господарство?
9.1.5. При збігу в реченні внутрішніх і зовнішніх дужок можна вживати дужки різної форми (круглі та квадратні). При цьому круглі дужки ставляться в середині квадратних:
Ця гіпотеза і зараз має своїх прихильників [вперше проблема розглядалася ще в кінці ХІХ століття (П.О. Орловський, 1897 р.)], хоча і зазнала суттєвих змін.
9.2. Вставне не вставне. Одне і те ж слово може бути вставним і може не бути ним (бути членом речення й не відокремлюватися комами):
1. Я хотів, власне, тільки побачити їх. Це було моє власне бажання.
2. Взагалі, я не хотів би це робити. Тепер взагалі нічого не розумію.
3. Прийшли ми, видно, невчасно. Над лісом видно було легкі хмарки.
9.3. Вставні слова не виділяються комами, якщо вони належать до відокремлених членів речення (стоять перед одиничним дієприслівником чи дієприслівниковим зворотом, обставинами часу, місця, дії тощо):
1. Я, мабуть втомившись, переплутав конверти. Я, втомившись, мабуть, переплутав конверти.
2. Зустрінемося завтра, можливо годині о восьмій. Зустрінемося завтра, годині о восьмій, можливо.
!!! 1. Сполучник а (але) не виділяється окремою комою, якщо він відноситься до вставного слова (а головне, а можливо, але очевидно, але по-перше тощо):
Зустріч була випадковою, але безумовно, дуже цікавою.
По-перше, проблема лише щойно виникла, а по-друге, ми, безперечно, можемо вирішити її і самостійно.
2. Слова проте і однак (одначе) виступають вставними тільки у середині речення (на початку у ролі сполучників):
Сарказму він, однак, не приховував. Однак за два дні все змінилося.
3. Не будуть вставними і не виділяються комами слова:
адже, все-таки, все ж таки, наче, начебто, немов, немовби, ніби, нібито, от, принаймні.
Вправа 1.
Знайдіть вставні слова, словосполучення, речення. Розставте розділові знаки і поясніть їх уживання.
Піднімаюся на висоту дві тисячі метрів де як мені казали вітер сприятливіший.
Було видно по обидва боки дороги густі садки.
Садки ці видно були вже старі бо дерева були великі а частина як мені здалося вже почали всихати.
По-перше ми маємо розробити новий проект а по-друге на його підготовку нам дається тільки два місяці.
Вітальня після ремонту а робили його за проектом місцевої знаменитості набула значно привабливішого вигляду.
Помилившись можливо принесли мені листа від невідомої особи.
Ніхто там напевне не вимагатиме від нас чогось надзвичайного але я можливо помиляюся попрацювати доведеться на совість бо вже сьогодні годині о сьомій можливо має прийти за нами автобус.
Ми давно не бачилися а здається наче й не розлучалися.
Вправа 2.
У виділені місця поставте вказані в дужках вставні слова, словосполучення, речення. Розставте розділові знаки і поясніть їх уживання.
Чи не краще лишити тут Остапа .... та самій метнутись й пошукати виходу (вона ж йому однаково нічим не згодна допомогти)?
Раптом крізь розчинені двері в лежанці ... спалахнуло полум’я й освітило хижу (певно від припливу свіжого повітря).
Сучасні винахідники ... мало чим відрізняються від своїх попередників бо основу їх життя ... складає невгасима й непереборна ... потреба творити (як мені здається, безперечно, спробуйте її у них забрати).
Вибравши потрібні двері ... дівчина постукала зігнутим пальцем і стала ждати (з-під верхньої полущеної коричневої фарби біліли латки старішої фарби).
Зараз ... станеться те заради чого ми сюди прийшли ... і ця подія буде ... найкращою нашою винагородою (на мою думку, а добиралися ми чесно кажучи не один рік, очевидно).
Вправа 3.
Знайдіть у реченнях місця для вказаних у дужках вставних слів, словосполучень, речень. Розставте розділові знаки і поясніть їх уживання.
Ми працювали з архівними матеріалами (головним чином).
Мрія дівчини віддаляє її від мене і за лічені хвилини перетворить її очевидно на істоту з іншого світу (як подолати цю перешкоду, очевидно).
А через півмісяця на станцію зі степу прийшли італійці (сталося це зранку після короткого бою ).
Через двадцять хвилин зліва замерехтіли ледь помітні вогники і ми полегшено зітхнули бо пальне вже закінчувалося (вони здалися мені вічністю, кінець кінцем, ми очікували цього раніше).
Він знав безперечно про небезпеку але від завдання не відмовився (безперечно, як ми й очікували).
Капітан Колодуб підібгав під себе ноги і спершись руками на коліна подивився на присутніх (це була його улюблена поза з пастушого дитинства).
В його круглому оці в голосі в кутиках уст було зачіпливе щось образливе (друге візник зажмурив).
Вправа 4.
Підберіть для вказаних речень якнайбільшу кількість варіантів уживання у них вставних слів, словосполучень, речень. Розставте розділові знаки і поясніть їх уживання.
Зустріч була несподіваною але дуже приємною.
Вітер повалив кілька старих дерев.
Виліт відклали, і це завдало усім багато клопоту.
Ми пливи між хмарами, навмисне уповільнивши швидкість, щоб краще бачити, як вони зникають за крилом.
Працювали вечорами, уважно вивчали надані матеріали.
Перша зустріч із кореспондентом була досить несподіваною.
Тяжке життя не зламало його, він став стриманим і мудрішим.
Бобри одразу помічали найменші зміни у їх стосунках, їх настрій і наміри, не виявляючи бажання втручатися у їх справи.
Незважаючи на розваги, дні часто були одноманітними, тяглися довго, і інколи здавалося, що іншого життя просто не існує.
Суддя був людиною доброю і не дуже хороброю.
10. Порівняльні звороти. Найчастіше починаються словами: як, мов, наче, начебто, ніби, як і, ніж, немов та ін.:
Тиждень минув, як день. Він побачив її, як блискавку.
Із заходу йшли, мов овече стадо, білі хмари.
У болотах щось жалібно гуділо, неначе дуло в порожню пляшку.
Я вискочив з-під крила літака, як кіт, якого вдарило електричним струмом і у якого шерсть піднялася від здивування й нерозуміння
того, що сталося.
Не виділяються комами
10.1. Сталі фразеологізми:
білий як сніг, червоний як рак, ллє як з відра, б’ється як риба об лід, пристав як смола (як реп’ях), вертиться як в’юн (як на сковорідці), дивиться як кіт на сало, йому як з гуски вода, мовчить як риба, схожі як дві краплі води, холодний як лід, з’явився як сніг на голову, мокрий як хлющ, надувся як сич, чистий як сльоза, носиться як дурень з торбою, чорний як воронове крило тощо.
10.2. Звороти, що уводяться в речення сполучником як і мають значення «у ролі кого, чого»:
Літак як вид транспорту дуже зручний.
Цей хлопець як спортсмен дуже перспективний.
10.3. Перед як, ніж у виразах (не) більше як, (не) довше ніж тощо:
Затрималися не довше як на двадцять хвилин.
Чекав більше ніж півгодини.
!!! 10. 4. Кома перед як не ставиться:
10.4.1. У словосполученнях типу як на гріх, як доведеться, земля як земля, (усі) як один, як є тощо:
Поїхали всі як один. Зник як і не було.
10.4.2. Якщо зворот із як входить до складу присудка: розуміти як натяк, кваліфікувати як злочин, сприйняти як загрозу, розвиватися як особистість, запам’ятати як виняток:
Ми можемо кваліфікувати цей вчинок як злочин.
10.4.3. Перед сполучниками як нето, як ...так і, що з’єднують однорідні члени речення або частини складного речення:
Виставили як власноруч зроблене, так і принесене сусідами.
Посередині складених сполучників після того як, з тих пір як, тоді як, тим часом як тощо, якщо перша частина не входить до складу головної частини речення:
Перед тим як розпочати роботу, ми ще раз перевірили прилади. Він ще міг ходити, тоді як його товариші вже не рухалися.
Але: Перед тим, як розпочати виготовлення серійного зразка, в бюро було багато дискусій.
Вправа 1.
Розставте розділові знаки у виділених порівняльних зворотах й поясніть їх уживання.
Його загін як привид з’являвся у найнесподіваніших місцях.
Дві години літак кружляв над аеродромом мов на манежі.
Дощ лив як із відра ще звечора.
Нас знайшли не довше ніж за півгодини а потім з’явився як сніг на голову сержант і повів з собою.
На сьогодні як режисер він неперевершений.
На виготовлення серійного зразка знадобиться не більше як двісті тисяч а після того як запустимо в серійне виробництво собівартість як нам здається зменшиться удвічі.
Трави як ліки використовують з давніх часів.
Хлопці переживали свою пригоду як той боксер що переміг але й сам добре побитий.
Майдан менш ніж наполовину був заповнений технікою.
Людей прийшло значно більше ніж ми розраховували.
Вправа 2.
У виділені місця поставте указані в дужках порівняльні звороти. Розставте розділові знаки і поясніть їх уживання.
Хвилювалася за нього (більше ніж за себе).
Овечі стада ... розкинулися пригірками (як хмари на небі).
Крутився Микола біля них ... (як грішник біля церкви).
Цей хлопець ... дуже перспективний але ... не дуже урівноважений (як спортсмен, як професіонал).
А ми ... нічого й не взяли із собою (як на гріх).
Прийшов вчора мокрий ... і мовчить___ (як хлющ, як риба).
Не хотілося б сприймати ваші слова ... але ... рішення буде прийнято й усі ... будуть його виконувати (як незгоду, не пізніше ніж за дві доби, як один).
Майнув ... день а ніч ... була схожою на минулу (мов ластівка, як дві краплі води).
Мати ... хвилювалася і не наважувалася одразу розпитувати про його життя (як і завжди при зустрічі із сином).
Обличчя білі ... а очах ... вогники миготять (як крейда, мов блискавки).
Вправа 3.
Знайдіть у реченнях місця для вказаних у дужках порівняльних зворотів. Розставте розділові знаки і поясніть їх уживання.
Не галасуйте, бо він вам (як на вигоні, як син рідний).
Текло життя, здавалося навік усе буде незмінним, та майнули роки, розтало минуле (як ріка повноводна, як зоряне небо, як тінь, як марево).
насупились хмари, в тих хмарах за громом громи гуркотять (як темная нічка, мов голос небесної кари).
Десь здалеку бриніла притишена пісня. (як муха по весні).
За річкою блиснуло щось і спалахнуло (немов із неба огонь упав на землю, як свічка).
Сніг, легко падаючи, лягав на землю. (як цвіт вишні від вітру).
Повна ущерть річка лежала перед нею поміж вкритими снігом берегами (як чорна і тиха безодня).
Ось і тепер приносить йому той вірний товариш усякі звістки світу і кидає у комин хатинки. (мов цінний дарунок).
З міста спустились в долину, де колеса раптом затихли, запахло хлівом, маленькі доми дрімали (як у воду впали, як по оборах корови).
Час летів, і життя минало ( немов на крилах, мов сон).
Вправа 4.
Підберіть для вказаних реченнях якнайбільшу кількість варіантів уживання порівняльних зворотів. Розставте розділові знаки і поясніть їх.
1. Довгий човен повільно пропливав перед її очима.
2. Осторонь стояв піп мотав лисою головою.
3. Зійшло гаряче сонце, і простяглося по полю бабине літо.
4. На краю неба за яром легкі хмаринки займались, а важкі червоно тліли.
5. Фортеця стояла мовчазна, дороги від неї звивались в усі боки і зникали між пагорбами.
11. Допустові речення:
Дуже хотілося додому, хоч до кінця занять було ще далеко.
Швидко потеплішало, хоч на північних схилах ще лежав сніг.
!!! Кома не ставиться, якщо хоч (хоча) вжито не в допустовому реченні, а при окремому членові речення: Давайте хоч трохи відпочинемо. Приберіть хоч посуд.
Вправа 1.
Знайдіть допустові речення, розставте розділові знаки.
Відсутність можливості задовольнити бажання річ гірка хоча ще гіршою є відсутність самих бажань.
Вийшли ще затемна хоч ніхто й не мав наміру надто поспішати.
Усе, що нас оточує залежить від нашої сили хоч сама наша сила залежить тільки від нашої влади над собою.
Треба ще хоч трохи попрацювати.
Час завжди з нами хоча саме він найменше нам належить.
Завтра грайте хоч три години.
Вправа 2.
Утворіть допустові речення і доповніть ними наведені речення. Розставте розділові знаки і поясніть їх уживання.
Усі ми дуже сумували.
Роса все ще виблискувала на траві, кущах, деревах.
Вітрильники знаходилися у чудовому стані.
Улітку діти добре відпочили.
Перехожі чемно віталися з Іваном Петровичем.
12. Прикладки (поширені й непоширені, особливо коли вони відносяться до власного імені або займенника):
Батько його, серйозна, поважна людина, дуже піклувався про майбутнє свого сина. Нехай його, негідника, заберуть із собою.
Вправа 1.
Знайдіть у реченнях поширені й непоширені прикладки. Розставте розділові знаки й поясніть їх уживання.
Наш полонений людина літня й мовчазна нікуди здавалось не поспішав і не хвилювався.
Йому б сердешному відпочити пожити тут днів зо три.
Пан посол щирий прихильник монархії ніяково почував себе на новому місці.
Мій сусід піхотний капітан швидко з усіма познайомився.
Якби вона чорнобрива вийшла танцювати.
Ніхто не розумів мене краще ніж мій дідусь старий вже зовсім сивий учитель з ясними очима.
Род Вілмер всесвітньо відомий парашутист має намір стрибнути з аеростата з висоти сорок кілометрів.
Не міг же він батько і поліцейський чиновник скорятися та каятись перед якимось шмаркачем.
Вправа 2.
Доповніть речення наведеними в дужках поширеними й непоширеними прикладками.
Іван Дробот хвилювався (молодий танкіст із надзвичайно приємним і скромним лицем).
Малий Лаврін гасає десь, Бог його знає де (жвавий, з іскристими оченятами стрибун).
Кінь обережно ступав стежкою (сірий у яблуках красень).
Катря увійшла до хати (Андрієва подруга з давніх шкільних часів).
На подвір’ї лісник розмовляв із дочкою (чорнобородий похмурий красень), (жвавою, із веселими розумними очима дівчиною).
він був у розпачі (солідна віком і з творчою практикою людина).
Навіть сусіда замилувався новачком (великий знавець у голуб’ячому спорті).
Вправа 3.
Утворіть поширені й непоширені прикладки, доповніть ними речення, розставте розділові знаки й поясніть їх уживання.
Григорій Савич переніс проблеми загальної філософії в етику.
Перед Водохрещами чоловіки прорубували на річці ополонку.
Пішов у степи з рідної домівки козак.
Директор оберігав традиції своєї школи.
Мисливці зрання пішли пішки на лиман.
13. Відокремлені прикладки. Вони починаються словами як, тобто, або (= тобто) тощо:
Як знавець людської душі, Шекспір і сьогодні неперевершений. Транспортні засоби, тобто літаки, автомобілі, кораблі тощо, завжди вимагають уважного ставлення до їх експлуатації.
!!! Прикладка зі сполучником як не виділяється комою, якщо вона не має інтонаційної завершеності і додаткового смислового відтінку причинності:
Про воду як найдивовижнішу речовину можна розповідати дуже багато. Меснер як особистість не менш цікавий, ніж Меснер альпініст.
Вправа 1.
Знайдіть у реченнях відокремлені прикладки, розставте розділові знаки й поясніть їх уживання.
Стихійні лиха тобто тайфуни цунамі повені пожежі щороку завдають величезних збитків.
Тривала затримка дихання або апное вимагає наполегливих тренувань.
Парапсихологія тобто наука про незвичні властивості і прояви людської психіки переживає зараз період бурхливого розвитку.
Сонце як джерело практично невичерпної енергії все більше цікавить вчених.
Теорія або система узагальненого достовірного знання про певний фрагмент дійсності не може бути закінченою формою знання.
Як лікар вчений організатор науки винахідник талановита цілеспрямована особистість Амосов і зараз залишається взірцем для багатьох людей.
Вправа 2.
Доповніть речення наведеними в дужках відокремленими прикладками.
Трава мурава для птахів добра кормова культура (або спориш).
Тарасові перепадало найбільше (як найстаршому, до того ж упертому, правдивому й гарячому).
Прислів’я дуже прикрашають мову (тобто влучні образні повчального змісту вислови).
Сонце значно поступається розмірами червоним гігантам (як небесний об’єкт, що належить до класу жовтих зірок)
Діалекти явище надзвичайно цікаве (або місцеві різновиди мови).
Вернадський зробив дуже багато для духовного збагачення людства (як учений, філософ, громадський діяч).
Вправа 3.
Утворіть відокремлені прикладки і доповніть ними речення. Розставте розділові знаки і поясніть їх уживання.
Бобові культури є цінним джерелом рослинних білків.
Тайга тягнеться на сотні кілометрів.
Філософію можна вважати основою сучасної науки.
Лікарські рослини використовують при лікуванні різних хвороб.
Природні стихії непідвладні людині.
14. Обмежувальні, уточнювальні звороти. Обмежують або уточнюють зміст усього речення й починаються словами крім, (опріч), за винятком, особливо, включаючи, замість, наприклад, навіть, зокрема тощо:
Усю колекцію, включаючи й малюнки, вже відправили на виставку. Він не міг зосередитися ні на чому, крім майбутньої зустрічі.
Вправа 1.
Знайдіть у реченнях обмежувальні, уточнювальні звороти. Розставте розділові знаки й поясніть їх уживання.
Усі собаки крім пораненого вожака були вже в упряжці.
Мешканці села навіть старі люди поспішали на збори.
Я з такою легкістю пройшов дистанцію що здавалось мені заздритиме уся команда навіть Сергій.
Істини навіть найвищі не можуть замінити власного досвіду.
Почуття які я тоді відчував зокрема гнів і безсилля через деякий час розтанули.
Щоб не замерзнути він одягнув на себе усе навіть брезентовий плащ.
Ніхто з людей включаючи й наймудріших не може вмить змінити життя.
Вправа 2.
Утворіть обмежувальні, уточнювальні звороти й доповніть ними речення. Розставте розділові знаки й поясніть їх уживання.
У степу стояла млява тиша.
Дощ розмив усі дороги.
Усі твори митця вдалося зберегти.
Оксана зараз зовсім не мала часу.
Ніщо нам не заважало.
15. Відокремлені означення.
15.1. Виражені дієприкметниками (дієприкметниковими зворотами) чи прикметниками, поширені чи непоширені; стоять, як правило, після означуваного іменника (займенника), зрідка перед ним (пор.: Холодний сильний вітер Вітер, холодний, сильний) :
Одинокий мандрівник, виснажений, почорнілий од сонця, сидів під деревом, відпочиваючи у його тіні. За вікном росли дерева, молоді й сильні. Скеля, гладенька, прямовисна, стояла прямо перед нами. Досвідчений адвокат, він знав, що інколи краще ні про що не запитувати, щоб дізнатися правду.
15.2. З пояснювальними словами чи без них, поставлені перед іменником, якщо вони, виступаючи в ролі означення до іменника, мають ще й обставинний відтінок («бувши», «будучи») або відділені від іменника іншими членами речення:
Зачаровані величчю моря, хлопці притихли. Тепер уже він, знічений, стривожений, не знав, що відповісти.
15.3. Виражені іменниками в непрямих відмінках (із прийменниками чи без них), щоб надати їм більшої ваги порівняно з іншими членами речення:
Високі, кремезні, з позакачуваними по лікті рукавами, із недбало накинутими на плечі автоматами, солдати мовчки стояли осторонь.
!!! Не виділяються комами означення з пояснювальними словами чи без них, коли вони за змістом невіддільні від слів, до яких відносяться:
Пролітаючи над плавнями придунайськими зеленими, раділи ми весні.
Вправа 1.
Знайдіть у реченнях відокремлені означення. Розставте й поясніть вживання розділових знаків.
1. Серед спорядження яке скинув літак був і намет яскраво-червоний з подвійними стінками з невеличким тамбуром.
2. Найвища доблесть полягає в тому щоб на самоті робити те на що відважуються як правило лише в присутності глядачів зацікавлених заохочуючих.
3. У дерево велике чи мале яке не дає плодів ніхто не кидає каміння.
4. Розчулені зустріччю вони одразу і запитували й відповідали.
5. Окрилені одержаною перемогою хлопці втомлені збуджені йшли з стадіону.
6. Трохи приземкуваті з стрімкими силуетами високими кілями трохи зігнутими фюзеляжами винищувачі стояли на бетоні аеродрому могутні приручені.
7. Пронизаний ятаганом наскрізь він спереду затулив рану рукою а спиною притиснувся до лежанки і так сидів усю ніч.
8. Мандруючи степами казахстанськими безкраїми я зовсім по-новому став дивитися на життя.
9. Страх буйний нестримний знову врятував мене бо змусив шукати і знайти рішення геніальне своєю простотою й легкістю.
10. Повні рожеві як діти збуджені зі сну плили по небу хмаринки.
11. Товстий закутаний у теплу бекешу й гостроверхий башлик він скидався швидше на купця ніж на воїна.
12. Звернуті до яскравого місяця на небі вони здавалось прохали допомоги.
Вправа 2.
Доповніть речення наведеними в дужках відокремленими означеннями. Розставте розділові знаки й поясніть їх уживання.
1. В одній з таких яруг на самому дні ворушилися люди (глибоких та покручених по всіх напрямках весняними водами).
2. Погляд униз не викликає страху висоти (професійний, оцінюючий рельєф і пройдений шлях).
3. Крізь теплі сльози невиразно мелькали верби і телеграфні стовпи (важкі й великі).
4. Ця розповідь захопила всю мою увагу (відверта цікава й незвична).
5. Вони стояли зовсім поруч (ніжні тендітні).
6. Косинка зливалась з її лицем в одну білясту пляму а на темній одежі світились руки як поночі порохно (зав’язана вузликом під 7. бородою; прозорі молочні).
8. Тоді він раптом вискочив із ліжка і присів серед хати над пароходом (теплий золотистий довгий на худих стегнах).
Вправа 3.
Утворіть відокремлені означення й доповніть ними речення. Розставте розділові знаки й поясніть їх уживання.
Він лежав горілиць розплющеними очима дивлячись у чуже небо.
Вона звеселяла навкруги себе все як сонце звеселяє все живе на що падає його промінь.
Після складного польоту пілоти поволі йшли з ангару.
Ешелон мчав крізь ліси степи перетинав ріки.
Сонце упало за обрій і в лісі ходив уже присмерок.
Йому треба добу спати щоб відпочити як слід.
Вітер нагнав хмари і пішов дощ.
16. Обставини часу, місця дії, якщо вони обмежують, уточнюють попередні обставини (умовно можна поставити а саме) :
Лежачи тут, у піску, в серці пустелі, я думав, що мені, зрештою, випала краща доля. Учора зранку, годині о восьмій, знову пригадав я своє недавнє відрядження. Вони, пілот і штурман, самітники, що блукають серед зірок, насипаних густо, як золоті монети у скарбниці: крім них тут, у цьому неймовірному світі, немає жодної живої істоти; мов злодії з легенди, вони блукають тут, у скарбниці, замуровані назавжди, нескінченно багаті, але приречені.
Вправа 1.
Знайдіть у реченнях обставини часу, місця, дії. Розставте розділові знаки й поясніть їх вживання.
Там на Хан-Тенгрі гуляють зараз шалені вітри лютує мороз а тут на березі моря біля підніжжя Аю-Дагу гріє ласкаве сонце хлюпоче ніжна хвиля.
Конференція розпочне свою роботу завтра десятого квітня о дев’ятій годині ранку.
Унизу під самим стовбуром дерева ворушилося щось живе.
Вони чекатимуть нас на вокзалі на п’ятій платформі біля газетного кіоску о шостій годині вечора.
Не думали й не гадали що закине доля блукати по Сибіру по тайзі по непроникних хащах.
Вправа 2.
Доповніть речення наведеними в дужках обставинами часу, місця, дії. Розставте розділові знаки й поясніть їх уживання.
Але й там настигала його панська рука (далеко від рідних осель).
На поміст хтось виліз і потягнув мотузку наче хотів дізнатися чи міцна (під соснові стовпи).
Були ми в Карпатах по яких лиш відьми на мітлах шугали (на верхах).
Десь там спали не підозрюючи смертельної небезпеки козаки (за виплетеними з лози й хворосту та обмазаними глеєм і глиною товстими стінами).
Там зависли жайворонки (за селом, у степу, над достиглими хлібами).
Лежачи тут я пригадував де живе на землі мій рід ( в серці пустелі).
Вправа 3.
Утворіть відокремлені означення й доповніть ними речення. Розставте розділові знаки й поясніть їх уживання.
Там лежали розкидані речі.
Улітку вечорами вони сідали за двором відпочивали розмовляли.
Колись у давнину на нашу землю напали чужинці.
В купе вже лежала чиясь валіза.
Завтра в Київ поїде ціла делегація.
17. Одиничні дієприслівники.
Зітхнувши, звалив на плечі мішок і пішов до комори. Уночі, прокинувшись, я відчув велике полегшення, навіть радість.
!!! Одиничні дієприслівники, що стоять безпосередньо при присудку й мають значення прислівника, комами не відокремлюються: Хлопці йшли розмовляючи. Горобці навкруг літали цвірінькаючи.
Вправа 1.
Від даних дієслів утворіть дієприслівники.
Розмовляти, порівнювати, писати, співати, підстрибувати, розкидати, ніяковіти. поспішати, розповідати, шкодувати, закривати.
Вправа 2.
Знайдіть у реченнях одиничні дієприслівники. Розставте розділові знаки й поясніть їх уживання.
Лев рикнувши відступив.
Ішов посміхаючись вулицею щось собі наспівував.
Утікачі втомившись сховалися на ніч у стіжок.
Дівчина сиділа замислившись.
Додому з поля їхали співаючи.
Вправа 3.
Доповніть речення наведеними в дужках дієприслівниками. Розставте розділові знаки й поясніть їх уживання.
Він завжди мав холодну голову (ризикуючи).
Федір пройшов ще три двори (замислившись).
Ми навіть не попрощалися я слід (поспішаючи).
Орда прокотилася селами, містами (не зупиняючись).
Петро стояв (ніяковіючи).
Вправа 4.
Утворіть дієприслівники доповніть ними речення. Розставте розділові знаки й поясніть їх уживання.
Здавалося зірки висіли прямо над головою.
Хлопці могли затримувати подих маже на дві хвилини.
Каміння розліталося як осколки.
Від цієї звістки малий застрибав.
18. Дієприслівникові звороти.
Відстоюючи свої обмеження, ти позбавляєш себе всемогутності. Лев бігав по клітці, не знаходячи собі місця, люто рикаючи. Часто перелітаючи від форту до форту, ми нагадували собі мандрівних птахів. Крейсер, трохи почекавши, вдарив по горизонту могутнім залпом салюту, стрімкий дим якого, пронизавши повітря величезними сяючими м’ячами, розвіявся клоччям над тихою водою.
!!! Дієприслівниковий зворот, який стоїть після сполучників і, та, а, що з’єднують однорідні присудки, виділяється комами з обох сторін: Вона підвела очі і, зрадівши зустрічі, сплеснула руками. Нас уже, мабуть, чекали, та, заливши діжки доверху, ми не поспішали повертатися.
Вправа 1.
Знайдіть дієприслівникові звороти. Розставте розділові знаки й поясніть їх уживання.
Хан горбився в сідлі кутаючись у теплий кожух.
Сонце освітлює і палаци і стічні канави не оскверняючись останніми.
Хлоп протестував хлоп тікав на вільні землі рятуючись як міг од панщини лишаючи на рідній землі все дороге все миле його серцю.
Розмовляючи по телефону й одночасно щось відмічаючи в блокноті Ігор подумки радів такому завершенню справи.
Чорний панський гай потиху одсувався назад закутуючись волокнуватими пасмами білого туману.
Виїхали рано й ніде не зупиняючись помчались за місто.
Сонце сідало червоніючи й перетнувши вузьку довгу хмару воно скотилося за узгірок немов ховаючись від перших зірок мерехтливих несмілих та блідого місяці що сходив з-за лісу наливаючись силою.
Вправа 2.
Доповніть речення наведеними в дужках дієприслівниковими зворотами. Розставте розділові знаки й поясніть їх уживання.
Жінка нащось розв’язала косинку спустила її на плечі і рушила з місця (стусонувши чорним волоссям).
Він раптом витяг шию подався наперед (посидівши трохи і не зводячи очей з Остапа).
Малий уважно почав обстежувати кімнату (ледь зіп’явшись на ноги; зосереджено оглядаючи все що траплялося на шляху).
Ще вчора я йшов самотній а сьогодні вже схильний вважати що нічого страшного й не було (ні на що не сподіваючись знемагаючи від втоми й голоду; пригадуючи цей шлях).
Кавалеристи їхали тихо бо вони ще знаходилися у прифронтовій зоні де ворог зосереджував значні сили (не розмовляючи; обійшовши кинуті проти них загони;готуючись до наступу).
Ми забували про все на світі а ввечері після заходу сонця вже в сутінках йшли додому (натхненно й несамовито ганяючи м’яча; гаряче обговорюючи гру починаючи відчувати збиті до крові коліна).
Потім почав спускатися в яр а його руки затягнені в рукавички плавали у повітрі як голуби (мигтячи сріблом погонів і обсипаючи шашкою глину).
Вправа 3.
Утворіть дієприслівникові звороти, доповніть ними речення. Розставте розділові знаки й поясніть їх уживання.
Північні олені цілком пристосувалися до життя в тундрі.
За довгим столом сиділи кілька чоловіків.
Чисте небо не налягало на гори а навпаки своєю легкою синню доповнювало гармонію.
Страшна завірюха втопила будинки крамниці й саму землю.
Курсанти завзято вигрібали проти течії.
§ 2. Кома у складному реченні.
Складне речення це речення, яке складається з двох і більше граматичних основ (граматична основа це підмет і присудок).
У безсполучниковому складному реченні його частини з’єднуються тільки інтонаційно (без сполучників). Сполучникові складні речення залежно від відношення складових частин поділяються на складносурядні й складнопідрядні.
Частини складносурядного речення за будовою близькі до простих речень; кожна з них характеризується високим ступенем інтонаційно-змістовної завершеності.
У складнопідрядних реченнях головні частини можуть не мати інтонаційно-змістовної завершеності (можуть складатися і з одного слова). Підрядні частини близькі до членів простого речення (відповідають на ті ж питання, що й другорядні члени речення) і можуть відноситися до головної частини в цілому або ж до одного її слова. Вони не мають інтонаційно-змістовної завершеності і завжди доповнюють, пояснюють головну частину.
Підрядна частина може бути:
означальною (Рука, що добре знає цю роботу);
з’ясувальною (Хочу знати, хто перший сказав це);
способу дії (Час пливе тихо, як вода ріки);
часу (Люди зійшлися, як тільки стемніло);
місця (За рікою, де ще зеленів густий ліс);
умови (Напишу, якщо встигну вчасно);
причини ( Не хотів і слухати, бо (тому що) ще пам’ятав стару кривду);
мети ( Попрацювати доведеться, щоб зашуміли тут ліси);
наслідку (Яр налився туманом, так що й дерева в ньому щезли);
допустовою (Хоч і багато часу треба на заняття, та користь від них очевидна);
супровідною (Вони були давніми друзями, що одразу було видно з виразу їх очей).
2.1. Безсполучникові складні та складносурядні речення.
Кома ставиться:
між реченнями у безсполучниковому складному реченні: Сяйво зірок на небі згустилося, потемніла річка. У глибині лісів угадувалося чиєсь таємниче дихання, в небі над головою теж відчувався таємничий рух. Од віку до віку йде море, од віку до віку перекочуються хвилі, од віку до віку співає море свою власну пісню.
між реченнями із сурядним зв’язком (у тому числі і тоді, коли між ними є сполучники):
Сонце сідало вже за обрій, і в лісі ходив уже важкий присмерок. Вітер стих, і свіжий сніг сріблом сяяв під блакитним небом. Ми підготувалися до зустрічі, та наші гості не поспішали. Пролетів вальдшнеп, і постріл по ньому прозвучав гулко й весело. Направо й наліво чорніли таємничі прірви, і тумани, звиваючись зміями, сповзали туди по зморшках сусідніх скель, неначе лякаючись наближення дня.
2.2 Не слід плутати складносурядні речення з поширеними однорідними членами речення з єднальними сполучниками, кома між якими не ставиться:
Пор.:
Море синіє під скелями, і вітерець легко ніжить обличчя.
Сонце в усьому сяянні піднялося над лісом і пробило його з краю в край в’язками ламких стріл.


2.3. Якщо у складному реченні зі сполучниками і (й), та (=і) є спільне повнозначне слово або спільне головне чи підрядне речення, то кома перед сполучником не ставиться:
Поруч відчинилися двері і майнула тінь. Біля берега гойдалися на хвилі човни й плавали, як поплавки, чайки. Коли ченці поставили на пагорбі високий хрест, навколишній степ наче одержав благословення й усі перехожі мимоволі затримували на ньому погляд.
2.3. Кома ставиться між реченнями з повторюваними сполучниками:
Чи мокра осінь плаче, чи морозна зима лютує, чи спекотне літо пече землю йому однаково. І здіймалося сонце над землею, і птахи співали радісну пісню, і ранкова свіжість бадьорила тіло, і життя здавалося безкраїм. Або ж пробиратимемося непомітно лісами, або ж згинемо усі.
Вправа 1.
Розставте розділові знаки, поясніть їх уживання.
Ноги терпли мряка покривала одежу холодною росою вода затікала в обув.
Вечірній вітер турбував стареньку нашу грушу і щось таємне і жаске нам заглядало в душу.
Гречка пропливала пінистим шумом до ріллі припадали теплими грудьми пташки а вітер гойдав дивину й волошки.
Заграло запінилось синєє море і буйнії вітри по морю шумлять і хвиля гуляє мов чорнії гори одна за другою біжать.
Втікачі розташувалися на мочарі під ногами у них плющало.
І здалося раптом Іванові що упав він дивним засобом не на землю а в якусь начебто воду й бистрина понесла його вируючи й крутячи між дерев хмар і сіл і несподівано принесла додому мов у казці.
Вправа 2.
Утворіть різні варіанти складних речень зі сполучниками чи без них. Розставте розділові знаки і поясніть їх уживання.
1. Гори мають таємничу властивість. Вона прихована непомітна але могутня й чаруюча.
2. Цей човен побудовано не дуже добре. Нам зараз треба однак усе врахувати.
3. Новий приплив енергії шалена відвага пройняли її волю. Вона кинулася уперед розхиляючи й ламаючи очерет із сліпою завзятістю зраненого оленя.
4. Він ішов, тепер прудко сильно вимахуючи ціпком мов усю силу свою молодечу вкладав і в ту ходу і в рухи. Думки одна за одною як на крилах летіли все наперед.
5. Не вдержав старий запорожець непроханої сльози. Покотилася вона гаряча на його сиву бороду.
6. Від куща падає тінь. Розсіваються приємні запахи. Тихо тече струмок поруч зі мною. Шелестить листям дерево.
2. Складнопідрядні речення.
1. Кома ставиться для виділення підрядних речень, уведених сполучниками або сполучними словами, коли:
1.1. Підрядні речення стоять після головного:
Ми всі на шляху до того, щоб навчитися більшому. Твої друзі в першу ж хвилину після зустрічі будуть знати тебе краще, ніж усі інші могли б тебе пізнати за тисячу років. Неприємно, коли п’явка впивається в жижку, коли гавкають на тебе чужі пси, коли гуска сичить коло ніг. Добре знати зимою, що знов навесні ти побачиш обличчя трав, які повмирали під саваном білих снігів
1.2 Підрядне речення стоїть у середині головного:
Те, що гусениця називає кінцем світу, вчитель називає метеликом. Ми сперечалися, якими були весла у фінікійців, але не забували уважно слідкувати за вітром. Одного разу, коли я розповідав журналістам про своїх друзів, мене попросили пригадати якусь незвичну подію. Ті, хто тікає за моря, можуть змінити небо, але не свою душу.
1.3. Підрядне речення стоїть перед головним:
Коли я прокинувся, за вікном ще стояла темрява. Щоб убезпечитися від хижаків, вирішили палити багаття усю ніч.
Вправа 1.
Розставте розділові знаки і поясніть їх уживання.
Повій вітре на Вкраїну де покинув я дівчину де покинув чорні очі повій вітре з полуночі.
Вона співала що згинули морози що сонце вже засяяло в небесах щоб висушить усі блискучі сльози що ще тремтять на травах і квітках.
Вже була ніч коли вони підходили до кишницьких вітряків, що ліниво помахували крилами.
Згадай звідки ти прийшов і куди ти йдеш і перш за все подумай про те для чого ти створив той безлад у який сам потрапив.
Не могло ж бути щоб вона так далеко відбилася од берега де проходили часом люди.
На високій бесарабській полонині де удень котиться брудна хвиля овечої отари а по ночах сумно гуде вітер стоїть одинокий високий пам’ятник поставлений на згадку розливу людської крові.
А Сірко привів козаків і там де впадає Дніпро та безіменна річка яку на пам’ять про перемогу над чортом відтоді почали прозивати Чортомликом побудував Січ.
І саме тепер коли вони здобули собі волю і мали в щасті й радості почати нове життя приходить погибель і як щенят у річці топить їх обох.
Вправа 2.
Утворіть складнопідрядні речення. Розставте розділові знаки й поясніть їх уживання.
Почало смеркатися. Дим ставав помітним (коли, тому).
Крига скресла раптово. Усього за два дні температура піднялася до десяти градусів тепла (тому що, бо, коли).
Усе таке свіже в садку. Зовсім поруч тече річка (тому що, бо).
Довелося в багаття підкласти дров. Дощ почав заливати вогонь
Можна переплисти океан. Є дружна команда. Надійно працюють навігаційні прилади. На яхті вдосталь води і продуктів.
Першу зиму було тяжко й сумно. Вона не знала куди подітися.
2. Кома ставиться перед як у зворотах не хто інший, як; не що інше, як:
Те, що так налякало її, було не що інше, як суха галузка. Назустріч мені йшов не хто інший, як сам пан Вишневський.
3. При складених сполучниках і сполучних словах тому що, через те що, незважаючи на те що, після того як, внаслідок того що, замість того щоб та ін. кома ставиться один раз: перед сполучником що, щоб, як або ж перед усім складеним словосполученням залежно від змісту та інтонації:
Зранку хліб не збирали, тому що вночі йшов дощ. Зранку хліб не збирали тому, що вночі йшов дощ.
4. Кома ставиться при збігу сполучників перед другим із них, коли в наступному реченні є співвідносні слова так, то:
І якщо ваш керівник погодиться, то повідомте мені про це негайно. Хлопчик подумав, що коли мама зараз повернеться, (то) значить усе буде добре.
5. Кома ставиться, якщо частину, яка починається другим сполучником, можна пропустити і зміст речення від цього не зміниться:
Якщо, коли він виголошував промову, проносилася гроза, то жодної краплі не падало на його слухачів. Ми не затримувалися на одному місці, і, коли виникала необхідність, легко перелітали на новий аеродром. Завтра я зайду і, якщо зможу, допоможу вам
1. Кома не ставиться перед як у виразах як слід, як треба, як годиться тощо, коли немає ясно визначеного підрядного речення:
Виконай роботу як слід. Читай як треба.
2. Перед одиничними займенниками чи прислівниками, що є частиною непрямого питання (складається з одного слова):
Сказав, що прийде, та не сказав коли. Вони замовляли книги, але я не знаю які.
3. Коли перед підрядним реченням стоять частка не або сполучник і, то підрядне речення не відділяється від головного комою:
Мене цікавить не чому це трапилося, а чому ви так реагуєте. (Мене цікавить не те, чому це трапилося). Ми хочемо знати не коли він з’явиться, а коли він поїхав. ( не те, коли він з’явиться).
4. Комою не розділяються складені сполучники перш ніж, лише коли, навіть якщо:
Перш ніж відповісти, дідусь прокашлявся, погладив бороду. Лише коли стихла буря, стало зрозуміло, що їм дуже поталанило.
5. Кома між сполучниками взагалі не ставиться, якщо перший сполучник протиставний (а, але, однак, та (= але, проте):
Вони не були знайомі, але коли зустрілися, одразу потоваришували. Пароплав довго стояв у порту, а коли усі формальності було завершено, ми з полегшенням зійшли на берег.
6. Не розділяються комами суцільні вирази зі словами і словосполученнями:
зробити як заманеться, що б то не сталося, страх як погано, будь що буде тощо:
Страх як хотілося додому. Живе як заманеться.
як, хто (що, скільки, куди, де) хочеш, завгодно тощо:
Думай що завгодно. Роби як хочеш.
не те що, не те щоб, мало що, що треба:
Я не те щоб не розумію, я просто не можу це зробити. Хочеться не те щоб розібратися, а просто впевнитися в можливості здійснення цього плану. Замовте що там треба, і вам все підготують.
нема коли думати, є чим пишатися, не знайшов що сказати тощо:
Під їх поглядами він знітився і не знайшов що відповісти. Склалося враження, що їм є що розповісти.
7. Кома не ставиться у виразах (не) більше як, (не) довше ніж, (не) пізніше ніж, (не) далі як, якщо вони не виступають порівняннями:
Затримали рейс не довше ніж на дві години. Завдання виконаємо не інакше як на відмінно.
8. Кома не ставиться у складеному сполучнику, якщо підрядна частина стоїть перед головною:
У той час як тут, у пустелі, стояла неймовірна спека, в тропіках лили безугавні зливи. У той час як ми чекали біля театру, вони блукали у новому мікрорайоні.
9. Кома не ставиться між головною й підрядною частиною, якщо підрядна частина починається з не:
Запитую я не тому що мені цікаво, а з необхідності з’ясувати усі обставини справи. Треба реагувати не коли подія вже сталася, а коли вона тільки буде починатися.
10. Кома не ставиться, якщо підрядні частини мають спільну головну й з’єднані сполучником сурядності:
Життя навчить, кому довірятися і від кого триматися подалі. Неважко зрозуміти, коли треба розмовляти і коли треба мовчати.
Вправа 1.
Розставте розділові знаки й поясніть їх уживання.
1. Ми ніби за межами усього світу і тільки мотор підтримує нас і ми висимо у цій смолі.
2. Смерть зрівняла усіх і тих хто мав бути мисливцем і тих хто мав бути здобиччю.
3. Давніх друзів собі не створюють бо немає скарбу дорожчого аніж спільні спогади пережиті разом тяжкі години.
4. Ми вирушили в дорогу яка здавалось вела в небо бо скільки могло око розгледіти вона все піднімалась і нарешті пропадала в хмарі яка ще звечора відпочивала на вершині як яструб в очікуванні здобичі.
5. Мені здається що якраз у такі години коли дійшовши межі розпачу і не прийнявши його пізнаєш спокій відкриваєш самого себе знаходиш у собі свого друга.
6. Він був вільний але на жаль вільний безмежно настільки вільний що не відчував тягаря людських відносин від яких іти стає важче.
7. Бути людиною це означає одне відповідати за все що тебе оточує гарне й погане хоч воно здавалося б і не залежить від тебе відчувати що кладучи свій камінь великий чи малий ти допомагаєш будувати світ.
8. Тобі ніколи не дається бажання без того щоб не давалися сили здійснити його можливо однак для цього тобі доведеться попрацювати.
§ 3. Двокрапка.
Двокрапка ставиться:
1. Після узагальнюючого слова перед однорідними членами речення, які мають характер переліку:
Туман закрив усе навкруг: небо, гори, ліс, річку, чагарники.
Я стаю ніби меншим, а навколо більшає, росте й міниться увесь світ: і загачене білими хмарами небо, і одноногі скрипучі журавлі, що нікуди не полетять, і полатані веселим зеленим мохом стіни, стріхи, і блакитна діброва під селом, і чорнотіла, туманцем підволохачена земля, що пробилася з-під снігу. Зима, зла, темна, довга, була ще недалеко; її не дивувало нічого: ні тепло, ні ліси, прозорі, зігріті подихом весни, ні чорні зграї, які літали над величезними калюжами, схожими на озера, ні це небо, чудове, бездонне, куди, здається, пішов би з такою радістю.
2. Між двома реченнями, що входять до складу безсполучникового складного речення, якщо друге речення розкриває зміст першого в цілому або одного з його членів (перед другим реченням можна поставити питання а саме?), а також указує на причину того, про що йдеться в першому реченні (перед другим реченням можна поставити бо, тому що). Дії у першій і другій частині відбуваються одночасно у кількох напрямках:
Уяви одну річ: (яку саме?) у твоєму світі немає нічого, що ти хотів би змінити, і, крім того, немає нічого такого, що можна було б зробити кращим. І пішла нова забава: (яка саме?) зловлену змію несли дідові, а він, сівши на камінь біля барака, злив її, підставляючи босу ногу, крякав від задоволення, коли та намагалася вчепитися в підошву. Тепер я знаю: (що саме?) ми дихаємо на повні груди лише тоді, коли нас і наших братів зв’язує спільна мета, і тільки тоді з досвіду бачимо, що любити це означає дивитися не одне на одного, а дивитися в одному напрямку. Не впадай у відчай, розлучаючись: (тому що) прощання необхідне для того, щоб ви могли зустрітися знову; нова зустріч через мить, через багато років чи, навіть, життя безсумнівна для тих, хто є друзями. Я вже не зможу позбутися своєї муки: (тому що) мене мучить не те, що спотворено прекрасну людську глину, а те, що в кожній людині якоюсь мірою вбито Моцарта. Речі самі по собі не можуть бути дивними: (бо) дивними їх робить тільки наша уява, наша здатність винаходити незвичні для більшості людей можливості цих речей.
Вправа 1.
Розставте розділові знаки й поясніть їх уживання.
Усі тікали від пожежі олені ведмеді вовки косулі білки та й птахи.
Для маврів тепер кожен крок на південь це крок овіяний славою не кожному щастить мати такого прекрасного ворога і вбити його.
Пам’ятай якість майстра не визначається розмірами натовпу його учнів.
Море було дивно освітлене вода була бузкового кольору м’якого й теплого і по ній від місяця йшла світла доріжка.
Одним його можна було розворушити коли хтось починав борюкатися жартома Вільгота ніби на голках сидів.
Не відвертайся від можливого майбутнього доки не будеш упевненим там немає нічого чому ти міг би навчитися.
Ось тест щоб дізнатися чи закінчена твоя місія на Землі якщо ти живий то ні.
Почуття звичайно дитяче але наближаючись до природи ми мимоволі стаємо дітьми все набуте відпадає від душі і вона знову стає такою якою була колись давно і можливо колись буде знову.
Я зрозумів коли кохаєш то в своїх роздумах про це кохання треба виходити з вищого важливішого ніж щастя чи нещастя гріх чи доброчесність у їх буденному розумінні або ж не треба роздумувати зовсім.
Вода наприклад не тверда і не рідка тільки ми самі вирішуємо якою вона буде для нас якщо ж ти хочеш щоб вона стала повітрям поводься так ніби це повітря і дихай ним.
Вправа 2.
Утворіть складні речення. Розставте розділові знаки і поясніть їх уживання.
Проте думки старого ченця не до Бога слалися. Він почав згадувати молоді літа та морські походи на бусурманів і переказував усе що знав про славні часи кошевства Івана Сірка.
Найзручніше і це згодом стало звичним було сідати на плоскогір’я. Там лежав крупний важкий пісок величезні маси дрібних черепашок.
А в цей час наді мною твориться диво. Хтось невидимим смичком провів по синьому піднебессі по білих хмарах. І вони забриніли як скрипки.
В Іспанії я як і будь-який інший пілот проходив стажування. Без цього новачкові незважаючи на його кваліфікацію не дозволяли водити поштові літаки.
Я здається з’ясував одну річ. Якщо мій стан залежить від того чи цікавить людей те що я їм кажу то моє щастя залежить від когось іншого.
Авіакатастрофа у Аравійській пустелі це дуже серйозно. Без води тут людина може прожити кажуть не довше ніж дев’ятнадцять годин.
Винятків немає. Кожен, хто хоч щось дав світові був божественно егоїстичною душею жив заради своїх кращих егоїстичних інтересів.
Йому не потрібні були ні їжа ні житло ні гроші ні слава. Він умирав від необхідності сказати те про що він знає та нікому однак не було цікаво слухати його.
Якщо ти якийсь час практикуватимеш вигадки то зрозумієш. Вигадані характери інколи реальніші ніж люди які мають тіло в якому б’ється серце.
§ 4. Тире.
Тире ставиться:
1. Між реченнями у безсполучниковому складному (чи складносурядному реченні), якщо перша частина виражає причину, час або умову дії (перед нею можна умовно поставити коли, якщо), а друга наслідок або висновок (перед нею можна поставити через, це, тому, то). Дії в першій і другій частині відбуваються не одночасно, а послідовно, одна за одною:
Посієш звичку пожнеш характер. Глянеш око радіє. Де твої думки там твій досвід. Як людина думає так вона і живе. Я був упевнений: ще трохи і рішення буде знайдено. Захочеш свіжини приходь на вечерю до нас, заманеться солонини через місяць заглянь. Шлях на вершину був виснажливим, але, здавалось, спокійним: карнизи, внутрішні кути, гладенькі, як стіл, плити, де зовсім нема за що зачепитися, поки доберешся до вершини, залишиш половину себе на скелях.
2. Між підметом і присудком
2.1 Коли останній виражений іменником або кількісним числівником у називному відмінку, а дієслова-зв’язки немає (присудок може бути поширеним і непоширеним):
Міра твого невігластва глибина твого переконання в несправедливості і людській трагедії. Твоя совість міра щирості твого бажання бути самим собою; прислухайся до неї уважніше і зможеш жити своїм життям. Двічі по два чотири.
2.2. !!! Тире не ставиться перед присудком, вираженим іменником у називному відмінку із заперечною часткою не:
Голод не тітка. Слово не горобець. Це вам не жарти. Структура кристалів у різних речовин не однакова.
2.3. Коли один із них або обидва є інфінітивом:
В кузні працювати не на перині спати. Життя прожити не поле перейти.
2.4. Перед це (це є), оце, ось, значить, то, якщо присудок, виражений іменником у називному відмінку або неозначеною формою дієслова, приєднується ними до підмета:
Справжній первородний гріх це обмеження Сущого. Єдина справжня розкіш це розкіш людського спілкування. Бути бездоганним значить все робити якнайкраще. Рейнгольд Месснер, австрієць, це перша у світі людина, яка побувала на шістнадцяти найвищих понад вісім тисяч метрів вершинах планети.
3. На місці пропущеного члена речення, переважно присудка:
Перед нами льодовий схил, рівний і гладенький, як стіл. Одразу за вікном росли берези, за ними осики на березі річки. Ведмежа скотилося з дерева і кинулося за матір’ю, друге за ним.
4. Після переліку перед узагальнюючим словом:
Кожен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка все це було йому знайоме, промовляло до нього. Стогін ударів по залізу накинувся з усіх сторін; гуркіт парових молотів, цикади маленьких молотків, запаморочливе торохтіння колі усе це, якщо слухати, не розділяючи звуки, складалося в єдиний крик. Пісок, вкритий, наче лускою, шаром блискучих камінців, куполи горбів, що оточують нас, машини усе сяяло у світлі місяця, немов броньоване.
5. Після переліку, якщо перелік іде за узагальнюючим словом і речення ним не закінчується:
Усе навкруг: згасаючі зорі, хмари, сніг було схоже на дивний сон. У його житті, здавалось, зараз не було нічого: ні радості, ні друзів, ні захоплення, ні роботи, яка б хоч трохи йому подобалася, і він починав розуміти. що винен у цьому тільки він сам. Зараз усе було інакше: він мав провести наодинці більше тижня, подолати важку й небезпечну дорогу, перемогти власну втому й виснаження і тільки серйозна й тривала підготовка давала якісь шанси залишитися живим.
6. Для виділення поширеної групи вставних слів або вставного речення, що стоїть у середині речення:
Цей будиночок ми його помітили, щойно звернули у провулок, одразу видався нам напрочуд привабливим. Мені поталанило: я йду вниз, туди, де є гарячий чай і неймовірна розкіш лимон, де тепло й затишно мені здається, що я вже забув про існування таких речей, де можна спокійно відпочити. Були тут три лайки з його упряжки власник вважав їх присутність тут необхідною були й вівчарки, й бульдоги. Щоб захопитися фільмом треба, по-перше, спроектувати на екран усю плівку, хвилина за хвилиною, будь-яка ілюзія вимагає, щоб час і простір були пережиті, і, по-друге, допустити все це у свою уяву.
7. При протиставленні:
7.1 Між двома присудками, якщо другий з них виражає щось несподіване або різко протилежне до висловленого першим (перед єднальним сполучником, зрідка після нього):
Попрощався, відкрив двері і повернув назад. Учора прочитав статтю і втратив спокій на увесь день. Повернувся до малюка, розгніваний, і засміявся: хлопчик тікав через усю кімнату від такого ж кумедного, як він, цуценяти.
7.2. Між однорідними членами речення, якщо вони протиставлені одне одному і не з’єднані сполучниками:
Даруй нам не помсту прощення. Він уже не актор глядач. Кожна людина, яка зустрічається у твоєму житті, не друг тобі і не ворог учитель.
7.3. Між реченнями, коли їх зміст різко протиставляється (перед другою частиною можна вставити а):
Реве вітер, перекочуються хвилі (а) човен пливе. Ми писали листи, слали телеграми, переконували (а) керівництво не погоджується. Лютує ураган, клубочаться хмари, гнані шаленими поривами вітру, миготять блискавки (а) літак іде прямо на них.
8. Для виділення прикладок, якщо вони стоять у кінці речення і перед ними можна вставити, не змінюючи змісту, а саме:
Лікувався він незвичними ліками (а саме) картоплею. Пішли вони шукати людину, яка допомогла б їм відремонтувати воза, (а саме) коваля.
!!! Якщо прикладка є власним іменем вона, як правило, відокремлюється комами:
До багаття підійшов ще один мисливець, Олег. Сержант той, Трохименко, дуже любив співати.
9. Для означення спеціально підкреслюваної паузи різного змістовного й стилістичного характеру:
Шукав, і рвався, і благав даремно! Приходь ввечері повечеряємо. Сьогодні майбутній свій шлях споглядаю!
10. Між порівнюваними частинами коли у другій частині міститься порівняння з тим, про що говориться в першій частині (частини, як правило, виражені іменниками у називному відмінку або дієсловами, між якими можна вставити немов, ніби, як):
Вітер (немов, як) кіннота в чистому полі. Хлопчаки з дверей (немов, як) гірський потік. Глянула (немов, як) серце обпалила.
11. Між частинами заперечного порівняння (то не то):
То не чорна хмара суне з-за пагорба, не грім гуркоче попід хмарами, то стогне земля під копитами коней татарських. То не човни рибальські в море виходять, не торгові люди в дорогу збираються, то струги козацькі вітрила напинають, на ворога у похід вирушають.
12. Між двома або кількома власними іменами, сукупністю яких називається вчення, теорія, науковий закон:
Закон Менделєєва Клапейрона. Рушниця Манліхера Шенауера.
13. Між двома словами, що означають просторові, часові або кількісні межі (від до):
Траса Харків Сімферополь. Завершення роботи намічене на серпень вересень.
14. Як додатковий знак після коми перед словом, яке повторюється для того, щоб зв’язати з попереднім реченням наступне (найчастіше підрядне, яке підсилює, розвиває, доповнює головне і має значення висновку):
Вони стали фундаторами нового підходу, який визначив подальший розвиток квантової фізики, підходу надзвичайно важливого, який змінив, крім іншого, сучасні уявлення про світ.
!!! Тире не ставиться між підметом і присудком, якщо немає смислового,
стилістичного виділення присудка:
Якщо присудок має порівняльне значення і до його складу входять слова як, ніби, мов, наче, неначе і подібні:
Життя немов ріка невпинна. Жнива як справжнє свято.
Але: Колоски немов хоробрі солдати з піднятими піками. Суха галузка мов змія звивиста.
Якщо присудок стоїть перед підметом:
Чудова господиня твоя сестра. Веселий хлопець твій друг.
Але: Огидна річ зазнайство. Найбільше свято зустріч друзів.
Якщо перед присудком є залежний від нього член речення:
Хліб усьому голова. Дитина кожна завжди чудо.
Але: Літо незабутня пора подорожей, зустрічей, відпочинку.
Вправа 1.
Визначте структуру речення. Розставте розділові знаки, поясніть їх уживання.
1. Небо це завжди досконале небо, і море це завжди досконале море, хоч вони завжди мінливі.
2. Світ це учнівський зошит, на сторінках якого ти вирішуєш свої завдання.
3. Подібне притягує подібне це космічний закон.
4. Усе навколо дерева чагарники хмари сонце було дивним неначе уві сні.
5. Спочатку пустеля тільки порожнеча й мовчання бо вона не відкривається першому стрічному якщо заради неї не зректися усього світу ніколи не зрозумієш що вона означає для тих кому вона батьківщина.
6. Нам немає про що турбуватися бо ми бачимо лише маленьку пляму нескінченного цілого життя і ця одна невеличка частинка ілюзія.
7. Коли його починали заохочувати ану ви мовляв дядьку спробуйте чи встоїть хто проти вас він і вухом не поведе буває що так і піде з гостей ні разу не піднявшись з ослона.
8. У пустелі де в повітрі немає водяної пари земля швидко віддає денне тепло дерева кущі каміння все за чим можна сховатися тут відсутнє.
9. Зараз ці конуси-стовпи зверху плоскі однакові мов колони розваленого храму які виступаючи з піску окреслюють місце давньої споруди.
10. Ми можемо вірити у те що ми жертви які вбивають і яких убивають які здригаються від жаху невдач.
Вправа 2.
Утворіть складні речення. Розставте розділові знаки й поясніть їх уживання.
Тебе веде по життю весела примарна істота сповнена жаги пізнання яка знаходиться у тобі самому. Вона і є тобою.
Живи так щоб ніколи не було соромно якщо те що ти робиш чи кажеш стане відомим усьому світу. Навіть якщо те що стане відомим буде неправдою.
Висота плоскогір’їв цікава спільність однакова. Усі вони сягають у висоту не більше ніж на триста метрів. Крім того вони мають однаковий колір складаються з одних і тих же порід. У них однакові по-справжньому круті схили. Усе це свідчить про те що тут колись лежало одне широке плоскогір’я.
Для того щоб жити вільно й щасливо ви маєте пожертвувати нудьгою. Це запевняю вас не завжди легка жертва.
Якщо твоє щастя залежить від того що робить чи не робить хтось інший то будь певен у тебе хочеш ти того чи ні все-таки є проблеми. До того ж усі вони не навколо тебе у тобі самому.
Від снігу до снігу ходив він босоніж не розбираючи ні каміння ні колючок. Ноги його розлаписті й чорні були настільки твердими що здавалося нічим їх не можна пошкодити що це не ноги суцільні кістки.
Вітер ніби кіннота в чистому полі стрімкий і лютий. Я не можу ні бігти ні стояти. Тільки дрижати від холоду.
Сергій пригадував дорогу гарячково похапцем і пам’ять вибрала одне. Величезний валун звужує ущелину. Перед нею кам’яний майданчик замкнутий скелею що випирає зі схилу. За скелею він Сергій.
§ 5. Крапка з комою.
Крапка з комою може стояти:
1. Найчастіше між реченнями у безсполучниковому складному реченні:
Сніг хрумтів під нашими ногами; повітря ставало таким рідким, що боляче було дихати; кров приливала до голови, але, разом із тим, було якось весело від того, що ми так високо над світом.
Вони сиділи недалеко від церкви, дивилися вниз, на море, і мовчали; крізь ранковий туман було видно вершини гір, на яких стояли білі хмари; листя не рухалося на деревах, кричали цикади; шум моря, глухий, одноманітний, долинав знизу і нагадував про спокій, вічний сон, який чекає нас.
Була сумна серпнева ніч; вона була сумною, бо вже пахло осінню; покритий багряними хмарами, виходив місяць і ледь-ледь освітлював дорогу; обіруч темніли озимі поля, на які зверху часто падали зірки.
2. Між реченнями частинами складносурядного речення, зв’язаними сполучниками а, але, проте, однак, все ж таки (рідше сполучниками та (= і), і тощо:
Тихо було на небі і на землі, як у серці людини в хвилини ранньої молитви; тільки зрідка набігав прохолодний вітер зі сходу, піднімаючи гриви коней, вкритих інеєм, переганяючи через дорогу сніг.
Наші уявлення про нас самих і життя на цій планеті, життя на інших планетах, про все, у чому є простір і час, усе це ілюзія; але протягом певного часу ми можемо дуже багато пізнати і добре повеселитися за рахунок наших ілюзій.
За якимось дивним збігом обставин, можливо випадковим, усе, що було для нього важливим, цікавим, необхідним, у чому він був щирим і не обманював себе, що складало зерно його життя, відбувалося таємно від інших; та все, що було його маскою, оболонкою, якою він закривався, щоб приховати правду, він це усвідомлював було явним.
3. Між однорідними підрядними реченнями, підпорядкованими одному й тому ж головному:
Хочеться, щоб усе життя було таким же щасливим, як зараз, коли бачиш, як зелений садок, ще вологий від роси, весь сяє від сонця і здається щасливим; коли бачиш, як біля будинку, який пахне квітами, гуляють люди, усі так мило одягнені й веселі, усі здорові і красиві.
Важко навіть уявити, які можливості для людини надає нам світ, де все живе тягнеться до живого, створюючи струнку гармонію життя, і тільки люди створюють собі самотність; які незвідані відстані прокладає між нами наш внутрішній світ, у якому кожен замикається, як у власній таємниці, перетворюючись на окрему планету, сповнену чарівних вигадок і обману.
Усі ми у цьому світі шахраї, тому що усі ми удаємо із себе й для себе щось таке, чим не являємося, і віримо у те, що удаємо; тому що ми ж зовсім не тіла, які рухаються по Землі, сповнені жалю до себе, і через якийсь час розпадаються на атоми й молекули; тому що насправді ми істоти, які не можна ні вбити, ні зруйнувати, як би сильно ми не вірили у смерть.
4. Між поширеними однорідними членами речення:
Я намагався все оглянути, але не знайшов у цьому місці ні якихось чудес, ні див, ні чогось несподіваного чи надзвичайного; було відчуття, що є хтось невідомий і, водночас, дуже схожий на найближчого друга, якого ось-ось впізнаю.
Він розплющив очі, мов здивований нашим мовчанням, подивився на нас, на берег моря, на баркаси, які повільно гойдалися на хвилях; повернув голову, тихо й повільно зітхнув, наче після солодкого сну.
Йому бракувало всього: сліз, прощань, докорів, ревнощів усього того, що людина леліє чи обриває кожним своїм жестом; бракувало тих незліченних зв’язків, що єднають його, як і всіх, з іншими надають йому, як і іншим, ваги.
В усіх вказаних випадках речення (сурядні, підрядні), однорідні члени речення мають бути:
поширеними;
хоча б в одному з них мають бути власні розділові знаки;
вони мають бути відносно незалежними за змістом (на місці крапки з комою умовно можна поставити крапку).
5. Між групами незалежних речень, коли необхідно вказати межі між ними на відміну від розмежування окремих речень:
Ти вмієш робити будь-що; просто відмовся від усіх заборон і обмежень, а також від віри у те, що ти чогось не вмієш; торкнися до речі так, наче вона є частиною твого життя, так воно і є насправді; знай: для тебе вміти робити будь-що це нормально; дозволь своєму підсвідомому “я” здолати опір тіла й розуму.
У польоті, коли ніч дуже гарна, іноді захоплюєшся і майже не керуєш літаком; літак потроху перевертається, чіпляючись крилом за сузір’я; вирівнюєш літак і сузір’я, зовні дуже схоже на селище, повертається на місце.
А ще рідше, у хвилини, коли мене пригнічує самотність і мені сумно, я пригадую, мов крізь серпанок, ті події; мало-помалу мені починає чомусь здаватися, що про мене теж згадують, мене чекають; я відчуваю це і починаю вірити, що ми зустрінемося.
6. У кінці рубрик переліку, якщо в нумерації рубрик немає крапок:
1)_________;
2)_________;
3)_________.
а)___________;
б)___________;
в)___________.
-___________;
-___________;
-___________.


Були присутні: 1) Провоторов П.Л., доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри біоніки;
6.1. !!! В кінці рубрик переліку ставиться крапка, якщо в нумерації рубрик стоять крапки.
1.____________.
2.____________.
3.____________.

Вправа 1.
Визначте структуру речень. Розставте й поясніть уживання розділових знаків.
Я вже не нарікаю на дощ який періщить надворі чари мого ремесла відкривають на щастя інший світ і в ньому не довше ніж за дві години я вийду на двобій з чорними драконами і гірськими пасмами уквітчаними як фейерверком синіми блискавками а коли настане вирвавшись на волю ніч прокладу свій шлях серед зірок.
Далекий шум так і не виходячи з тайги прийняв у себе зібрав разом об’єднав рух усього в лісі листочків квіточок трав гілок вершин вже не шум а шумище, що переходив у розкотистий гул грізно покотився по землі стривоженій принишклій.
Був блідий ранковий час у величезному лісі стояв тонкий пар повний дивних видінь невідомий мисливець щойно покинувши багаття рухався вздовж ріки роздивляючись свіжий слід ведмедя який прямував у гори.
Ми добре знали як можна не маючи вогню боротися з морозом і вітром добре знали як боротися з висотою й втомою навіть коли здавалося що вже немає ніяких сил добре знали яка небезпека нас тут чекає щойно ми вийдемо в зону снігів льоду скель.
Я пробрався в намет утворений ліанами винограду сів на камінь спершись спиною на дерево було тихо але не довше ніж за півгодини я почув якийсь рух i виглянув зовсім поруч за п’ять кроків я побачив невеличкого оленя.
Про цього капітана офіцера французької кавалерії серед маврів ходять легенди говорять вони про нього сердито але мов про якесь божество.
Вибиті шибки розкидані далеко метрів на сто шматки обшивки гуркіт в усьому тілі тремтіння літака здавалося що ми потрапили у землетрус новим ударом розтрощило праве крило зламало шасі і все стихло.
Коли стемніло подув зі сходу вітер холодний пронизливий усе змовкло потяглися калюжами крижані голки і в лісі стало непривітно глухо відлюдькувато запахло зимою.
З півночі закриваючи край небосхилу швидко наповзала темно-синя хмара вітер дув різкими поривами щоразу стаючи все сильнішим.
Погода вже прояснилася й обіцяла нам тихий ранок зірки спліталися на далекому небосхилі в незвичайні узори й одна за одною гасли блідий відблиск сходу розливався по темно-синьому небу поступово освітлюючи схили крутих гір укритих чистими снігами.
Гуров подивився на неї і серце у нього стислось і він зрозумів ясно що для нього тепер на всьому світі немає ближчої дорожчої важливішої людини ця маленька жінка що загубилася у натовпі нічим не примітна з вульгарною лорнеткою в руці наповнювала тепер усе його життя вона була його горем радістю єдиним щастям якого він тепер бажав для себе і під звуки поганого оркестру бряжчання скрипок він думав про те яка вона прекрасна.
Вправа 2.
Утворіть складні речення. Розставте розділові знаки і поясніть їх уживання.
Буря почалася тільки-но сіло сонце. Гори затихли сховавшись у сутінках які прорізала пряма як спис блискавка. Гроза тривала годину і все стихло.
Дорога була тяжка й небезпечна. Поступово втома й виснаження стали настільки сильними що він вже ні про що не міг думати однак не втрачав контролю. Тільки надвечір він добрався до житла і це врятувало йому життя.
Пагорби вже врізали свої чорні тіні в золото вечора. Рівнини починали горіти рівним невичерпним світлом. У цій країні вони роздають своє золото з тією ж щедрістю з якою ще тривалий час після закінчення зими ллють свою снігову білизну.
Мов човен що пройшов за хвилеріз літак зайшов у захищені води. Там унизу під літаком лютує ураган. Там зовсім інший світ три з половиною тисячі метрів пронизаних шаленими поривами вітру смерчами блискавками. Цей світ однак повернув до зірок своє обличчя з кришталю й снігу.
Підходжу до тріщини дивлюся вниз дна не видно. Звертаю щоб продовжити шлях до центру льодовика тому що на цій висоті там менше тріщин. Підйом важкий але відносно безпечний. І надвечір мені вдається досягти вершини.
Усі ці роки ми чекаємо когось хто зрозуміє нас прийме нас такими якими ми є. Ми чекаємо того хто дасть нам щастя а не докори. Тільки зараз я починаю розуміти що цей хтось це обличчя яке ми бачимо в дзеркалі.
Велич усякої професії можливо саме в тому що вона об’єднує людей адже єдина справжня розкіш це розкіш людського спілкування саме воно спілкування а не матеріальний статок попіл який не дає нічого заради чого варто було б жити дає найкращі години в житті.

Розділ 3. Пряма мова
§ 1. Пряма мова.
Пряма мова після слів автора:
1. А: «П». Він нахилився й сказав: «Не варто, мабуть».
2. А: «П!» Сержант скомандував: «Кругом!»
3. А: «П?» Хлопці зажурилися: «Надовго?»
Пряма мова перед словами автора:
1. «П», а. «Коли-небудь розповім», пообіцяв дідусь.
2. «П!» а. «Виходьте!» кричали з вулиці.
3. «П?» а. «Сьогодні?» поцікавився весело.
4. «П» а. «Колиб-то знати» зітхнула молодиця.
Пряма мова розірвана словами автора:
Перед словами автора ( ) не було знака або стояв один із знаків (,) (;) () (:):
«П ( ), а, п». “Розумна людина, подумав Лаврін, а простих речей не второпає».
Обидва речення прямої мови закінчувалися крапкою:
«П, а. П». «Не знаю як вам і дякувати сипав словами старий. Добре, що виручили, а то б довелося ноги топтати».
«П! а. П». «Стій! крикнув люто. Не втечеш!»
«П? а. П». «Яка робота? спитав чемно. За фахом?»
«П а. П». «Не знаю відповіла дівчина. Вчора».
У словах автора два дієслова із значенням висловлювання:
«П, а: П». «Може не будемо поспішати, втрутився Микола і додав, подумавши: Дорога погана, краще почекати».
Пряма мова у середині слів автора:
1. А: «П», а. Сказав: «Завтра», а сам не прийшов.
2. А: «П?» а. Озирнувся він: «Що тобі?» питає.
3. А: «П!» а. Кричить мені: «Чекай!» а сам ледве йде.
4. А: «П» а. Повернувся: «Проживемо» промовив.
Діалог без слів автора:
«П1» «Коли приїхали?»
«П2» «Вчора ввечері».
«П1» «Як відпочили?»
«П2» «Непогано, зовсім непогано»

§ 2. Діалоги й полілоги.
1. Пряма мова після слів автора:
А:
П. ( П! П? П)
А:
П. ( П! П? П)
Я протяг руку:
Сокиру дай. Я зроблю.
Олег полегшено зітхнув:
Не квапся. Я швидко повернуся.
2. Пряма мова між словами автора:
А:
П, ( П! П? П) а.
А:
П, ( П! П? П) а.
Сусід підійшов:
Добридень, сусіде! Як ся маєте? привітався радісно, злегка вклонившись.
Не хотілося розмовляти Петрові:
Добридень, відповів неохоче.
3. Пряма мова розірвана словами автора:
П, а, п.
П! а. П, а.
П? а. П.
П а. П.
Приходь завтра, сказав Михайло, бо сьогодні не можу.
Завтра то й завтра відгукнувся Іван. Мені все одно їхати
Усе буде добре, бадьорився Михайло. Документи візьмеш зараз? запитав несподівано.
Ні, зараз не треба, відповів Іван.
§ 3.
·Цитати.
Цитати виділяються лапками:
Якщо цитати супроводжуються словами автора, розділові знаки ставляться, як і при прямій мові:
«Ц», а. «Тільки Дух, торкнувшись глини, може створити Людину», писав Сент-Екзюпері.
Якщо цитата стоїть перед словами автора, які починаються словами так говорить, так описує, ось як відзначає й подібні, після лапок ставиться тільки тире:
«Ц!» а. «Не животіти жити!» так формулює поет мету життя.
«Ц?» а. «Чи досить зробленого?» ось як він ставить питання.
Якщо цитата закінчується крапкою, знак після неї не ставиться, а після неї перед словами автора ставиться тире:
«Ц» а. «І в тих текстах мною були знайдені ключі до неземної мудрості» так писав цар Соломон про «Книгу ключів».
Якщо цитата вводиться в авторські слова як частина речення, перше слово пишеться з малої літери:
А «ц». Ю. Сенкевич стверджує, що «найстрашніші перешкоди можна здолати, якщо люди солідарні в головному, якщо всупереч усьому, що їх роз’єднує, вони вірні спільній розумній меті».
Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуск слів позначається трьома крапками:
«Ц» а. «Для літератури в мені не вистачає пристрасті і, таким чином, таланту» писав А.П. Чехов.
«Ц а, ц ц». «У наших талантах багато фосфору, але немає заліза цитує Чехова Ізмайлов, мило, талановито і в той же час ви не можете забути, що вам хочеться палити”.
«Ц”, а. «Гюго не міг працювати, не маючи перед собою своєї бронзової собачки», стверджує автор.
«ц», а. «моя фантазія потребує допомоги, моя сила уяви підтримки», писав Вагнер Лісту.
Якщо вказівка на автора або на джерело цитати йде одразу за нею, то вона береться в дужки, а крапка ставиться після дужок:
«Той, хто пише про таємниці мовою, доступною кожному, небезпечний божевільний» (Роджер Бекон).
Якщо вказівка на автора або на джерело цитати стоїть нижче, після цитати ставиться крапка:
«Рідна душа це той, у кого є ключі від наших замків і до чиїх замків підходять наші ключі».
Р. Бах.
Епіграфи пишуться без лапок, а вказівка на автора не береться в дужки:
Ми повинні зрозуміти й прийняти, кінець кінцем, що монополії на абсолютну істину ніхто не має. Кожен може бути не правий.
А. Кончаловський
Дослівні вирази, які вставлені в текст як члени речення, виділяються лише лапками:
Здається цілком слушним зауваження Л. Бурбо про те, що людина не може зробити щасливою іншу людину, «тому що щастя приходить зсередини».
Частина ІІ. Вправи й диктанти.
Розділ 1. Вправи.
При виконанні вправ пам’ятайте, що розділові знаки призначені для членування речення за змістом, надання його частинам відповідних інтонацій. Характер розділових знаків у деяких реченнях може бути варіативнии характер і залежати від того, яких інтонацій ви хочете надати речення. Особливу увагу зверніть на вживання таких пунктограм:
1. Кома у простому реченні:
однорідні члени речення;
вставні слова, словосполучення, речення;
порівняльні звороти,
відокремлені означення;
дієприслівники та дієприслівникові звороти;
обставини часу, місця, дії.
2. Кома у складному реченні:
між реченнями у безсполучниковому складному реченні;
між реченнями із сурядним зв’язком (і тоді, коли вони з’єднані єднальним сполучником);
для виділення підрядних речень.
3. Двокрапка:
після узагальнюючого слова перед переліком;
між реченнями.
4. Тире:
між підметом і присудком;
між реченнями;
на місці пропущеного члена речення;
при протиставленні (речень, однорідних членів, присудків);
для виділення вставних словосполучень і речень;
після переліку перед узагальнюючим словом;
після переліку, якщо перед ним є узагальнююче слово й речення ним не закінчується;
між порівнюваними частинами;
для означення паузи;
для виділення прикладки, яка стоїть у кінці речення.
5. Крапка з комою;
між реченнями у безсполучниковому складному реченні;
між реченнями із сурядним зв’язком;
між поширеними однорідними членами речення.
6. Збіг знаків (кома й тире, кома ставиться за одним правилом, тире за іншим).

Вправа 1.
На місце крапок поставте розділові знаки і поясніть їх уживання.
1.
Приходячи до нас...капітан...комендант форту...щоразу показує на карті...як наближається ворог...і для нас то...мов казка про чарівну принцесу...ворог...однак...ніколи не досягає форту...піски засмоктують його...ніби річку...і ми називаємо його ворогом-привидом.
Нас захищає...перш за все...убогість нашого становища...і єдиний ворог...з яким ми маємо воювати...це тиша пустелі...начальник аеропорту раз у раз крутить грамофон...і тут...так далеко від життя... музика промовляє до нас напівзабутою мовою...збуджуючи невиразний сум...так схожий на спрагу.
Пісок часто оманливий...здається...ніби твердий...та тільки-но сядеш...і загруз...старі солончаки...блискучі...як асфальт...часом не витримують ваги...літак сідає...біла кірка солі ламається...і ти опиняєшся у смердючій трясовині.
2.
Носоріг не давав ні напитися...ні скупатися...і слон розлютився...з ревом він кинувся вперед...підставив бивні під плечі носорога... могутній ривок...і носоріг злетів у повітря...впав у воду...засопів... висунувши наполовину голову з води...і знов...як і раніше...став на ноги і кинувся в атаку.
Слон знову підкинув носорога...той...шаленіючи...кинувся на слона... намагаючись всадити йому між ребер свій ріг...так вони билися...поки вода не побіліла від піни...слон...вирішивши...очевидно...що у воді йому битися важче...зманеврував...позадкував у лощину...сподіваючись...що її стіни дадуть йому захист.
Сталося...однак...інакше...вузька ущелина не давала слону змоги вільно рухатися...носоріг...мабуть несвідомо...скористався перевагою...він вискочив із води на схил вище слона...круто повернувся і...нахиливши ріг-спис...ударив ворога у бік...потім...побоюючись...однак...слона... кинувся у кущі...слон страждав від рани...проте був упевнений...поле бою залишилось за ним.
3.
Серце закапризувало...коли я повз...як ящірка...над прірвою...то замре... то знову б’ється...тільки невпевнено...безладно...я знаю...якщо воно... моє єдине...затримається довше...бодай на мить довше...зірвусь у безодню.
Ніколи...ти чуєш...ніколи в літаку я так не прислухався до мотора...як у ці хвилини...до власного серця...все...геть усе залежало від нього...я просив його ще трохи потерпіти...і воно...зупинившись...знову починало працювати...нерішуче...але працювати.
Майданчик...на якому вони приземлилися...був пасткою...скелі... прямовисні...неприступні...не давали змоги спуститися...пілоти вдалися до останньої спроби...спрямували літак у прірву...а той...падаючи...мов камінь...у безодню...розігнався...почав слухатися керма...і вони вирівняли машину.
4.
До мене долетіло зітхання пустелі...тихе...непомітне...я...остання межа... якої сягнула його хвиля...вітер торкнувся ніжно...та в цьому дотику... однак...було щось від смерті...я добре знаю...ще кілька секунд...і Сахара зітхне вдруге...ще три хвилини...і затріпотить вітровказ...а через десять хвилин все навкруг...будиночки...ангар...літак...вкриють хмари піску...і ми полетимо у пекло.
Маври...яких я привіз в Сенегал...заплакали...вперше побачивши дерева...тільки з Корану вони знали про сади...де течуть струмки...ті сади називають раєм...за рай треба платити дорогу ціну...тридцять років злиднів...а потім...смерть від кулі невірного.
Бог обманює їх...маврів...французам він дарує усі скарби раю...не вимагаючи...щоб вони...як і маври...платили за те викуп...мучилися спрагою...страждали...вмирали.
5.
Гребінь...по якому ми йдемо...нагадує бум...який спорудили на двокілометровій висоті над землею... тільки він ще й нахилений...йти по ньому справжня акробатика...мене завжди дивувало...як це оркестранти...дивлячись у ноти...помічають ще й рухи диригента... начебто у них є очі на скронях?
Тепер такі очі є і в мене...я розбиваю льодове лезо гребеня...закручую крюк...дивлячись...само собою...на власні руки...але бачу...водночас...і свого напарника в шістнадцяти метрах нижче...інакше не можна... якщо він зірветься вправо...я маю миттєво кинутися з гребеня вліво... тільки так є шанс уціліти.
Повільно...обережно пройшли гребінь...за ним...присипана снігом скеля...шлях на вершину...прокладаємо дорогу і...щоб відрізняти свої крюки...перев’язуємо їх стрічками...через півгодини дорога наверх... ми чекали цього понад рік...скінчилася...ми на вершині...часу...однак... немає...вітер наганяє хмари...вечоріє...і ми починаємо спуск.
6.
Море...обведене по горизонту золотою ниткою...ще спало...тільки над урвищем...в калюжах берегових ям...здіймалася й падала вода...сталевий колір океану біля берега переходив у синій і чорний... за золотою ниткою...спалахуючи...сяяло небо величезним віялом світла.
Зоря торкнулася білих хмар...і вони засвітилися божественним... тонким світлом...на чорну далечінь уже лягла трепетна снігова білизна...піна сяяла...і багряний вибух...спалахнувши серед золотої нитки...кинув здалеку...з горизонту...через увесь океан...до її ніг... доріжку...огненну...рожеву.
Вона дивилася туди...на горизонт...бо усе...чого вона чекала так довго й гаряче...діялося там...на краю світу... корабель... випливши... здавалось... нізвідкіля... зупинився прямо посеред зорі... величний... прекрасний... помітний з берега... наче хмара... розбризкуючи радість...він плив...як вино...як троянда...як рожевий оксамит...він плив прямо до неї...білий корабель з рожевими вітрилами.
7.
Тріщини в стінах...стеля...місцями брудна...обдерта...меблі...все мене захоплювало...а найбільше...паркет...подекуди він провалився... подекуди тремтів...мов кладка...але був...водночас...незбагненно чистим...натертим.
У коменданта форту з’явився парк...із Франції... за чотири тисячі кілометрів...йому прислали чотири ящики справжньої землі...з якої росли...неймовірна розкіш...деревця...маленькі...тендітні...на їхніх пагінцях уже зеленіє по три листочки...справжніх...зелених...і ми пальцем гладили їх...мов коштовності.
Ціна у грі...в яку вони грали...одна...життя...і він роками грав з ними за їхніми правилами... засинав...поклавши голову на їхнє каміння...був...як і вони...завжди в погоні і...як і вони...проводив ночі наодинці з зорями і вітрами...неначе в біблійні часи...тікав...нападав...такою була їх гра.
Я привіз посланця на переговори...і він мав швидко...не довше ніж за три години...їх розпочати...посланець...однак...не міг спуститися вниз...у долину...і...перш ніж вилетіти назад...я заходився шукати разом з ним дорогу.
8.
Умирання подібне пірнанню в озеро...глибоке й холодне...у спекотний день...стрибаєш...падаєш у воду...і виникає шок від різкого переходу... на секунду відчуваєш біль від цього...а потім...приймаєш реальність... плаваєш у ній...але після багатьох повторень навіть шок пом’якшується.
Я знаю...нам ніхто нічого не винен...ми усі також вільні робити все... що хочемо робити...вірити чи не вірити у щось...шкодувати чи радіти... діяти чи чекати...ми усі...без сумніву...маємо відповідати за той спосіб життя...який ми обираємо...існує...кожен з нас це знає...тільки одна істота...перед якою ми маємо відповідати... ми самі.
Я існую не для того...щоб вразити світ...тільки щоб прожити своє життя так...щоб відчувати себе щасливим...саме тому я дозволяю світові жити за його вибором...а собі...за своїм вибором.

9.
Кажуть...що тут...у цій пустелі...де у повітрі майже зовсім немає вологи...можна прожити без води...як правило...не довше ніж дев’ятнадцять годин...коли минає двадцять годин без води...в очах спалахує...як блискавка...світло...і настає кінець...спрага вражає миттєво...безжальна...незворушна.
Коли-не-коли нам...пілотам...нагадували...йти над морем хмар...це дуже красиво...але слід пам’ятати...під тим морем хмар... вічність...там...над хмарами...я бачу один світ...мирний...лагідний...та варто мені лише спуститися туди...вниз...під хмари...і він...цей чудовий світ...яким я щойно милувався...перетворюється на пастку... байдужу...мовчазну.
Ця пастка внизу ніколи нікого не чекає...вона просто існує...немає в ній нічого...зовсім нічого...ні людських хвилювань...які...здавалося б... мали бути...ні турбот...ані метушні на вулиця...тільки тиша...вона ще глибша...ніж угорі...вона...спокій...вічний...непорушний.
10.
Геть знесилівши...Назар з’їв кілька крихт хліба...що знайшов у кишені...і йому від цього стало краще...щоб відпочити...він приліг на пісок і усміхнувся своїй старій думці...чому люди розраховують на горе...на загибель...коли щастя настільки близьке...що доступніше за відчай.
Назар зарився від сонця у вологий пісок...щоб впасти у безпам’ятство для відпочинку і для економії життя...але не вмів і увесь час думав... жив потроху і дивився в небо...де слабким туманом ішов гарячий вітер з півдня...і було так порожньо навколо...що не вірилося в існування твердого...справжнього світу.
Він звівся на ноги...щоб позбутися сну й усього світу...який застряг у нього в голові...як колючий чагарник...сон зійшов із нього...але вся страшна тіснява спогадів і думок залишилася живому вочевидь...він озирнувся навкруг і не витримав...упав забуття...рятуючи свою душу.

Вправа 2.
Розставте розділові знаки і поясніть їх уживання.
1.
Проте я не такий і нещасний спрага од якої загустіла кров ледве тече в тілі пронизливий холодний вітер оніміле в піску тіло за всіма цими муками я бачу покладенні на музику втому і марення схожі на трохи жорстоку чарівну казку.
Помираючи в пісках я думав що мені зрештою випала краща доля якщо б я повернувся все почалося б спочатку а у містах я впевнений немає людського життя.
Я забув лежачи тут у піску в серці пустелі де живе на землі мій рід і намагаюсь відшукати його гадаю що це однак важливіше ніж вибирати у якому мюзик-холі провести вечір.
Одному дається певний шматок хліба щоб ніщо не заважало йому творити а він засинає завойовник здобувши перемогу стає легкодухим щедрий коли бідніє перетворюється на скнару.
2.
Щоправда зимою й літом до нього знаючи його відлюдькувату вдачу ніхто не навідувався ранньої ж весни і восени однак ходять запрошують садити дерева ягідні кущі прищеплювати робити коротше кажучи все що пов’язане з деревами й кущами бо садівник він був про це знали усі в окрузі неперевершений.
Лежачи без сну це відбувалося уже мабуть тиждень він відчував позаду себе провалля часу чорне похмуре щоночі його навідували спогади про минуле давнє й близьке здавалось що ці спогади однак були наче не його власними а чиїмись чужими ніби він сам того звичайно не бажаючи привласнив їх.
Ранок після таких ночей важких безсонних приносив полегшення бажане очікуване це було як нове народження все навкруг звуки в будинку й гамір на вулиці й свіжий вітер та й необхідність щось робити все це було знайоме надійне він полегшено зітхав реальний світ наповнював душу певністю буття.
3.
Перевалили трохи зачепивши вершину гребінь полетіли на рівнину через сім хвилин нова аварія з трубок радіатора які вночі полопалися на морозі потекла вода але це однак не лякало внизу як земля обітована була вже рівнина.
Мої марення реальніші аніж ці дюни місяць зорі усе що тут є так диво не в тому що дім великий чи малий дає нам притулок а в тому що він сповнює нас ніжністю яка в свою чергу створює своє диво незнані шари ніжності в серці де ніби води джерела народжуються марева.
Літак створює інше диво він переносить нас прямо у серце невідомого щойно ви як той біолог вивчали незворушно розглядаючи людський мурашник міста що розкинулися на рівнині дороги які біжать од них в усі боки та минає однак кілька хвилин і перед вами вже інший світ примарливий і водночас реальний.
4.
Так шуміло внизу море коли не було нічого цього ні Ялти ні Ореанди ні тим більше цих людей море шумить тепер і буде шуміти так само байдуже й глухо коли нас не буде і в оцій постійності у повній байдужості до життя й смерті кожного з нас приховується можливо запорука нашого вічного спасіння безперервного руху життя на землі безперервної досконалості.
Зараз сидячи поруч з молодою жінкою яка на світанку здавалася такою красивою заспокоєною і чарівною в казковому оточенні моря гір хмар широкого неба він думав про те як по суті якщо вдуматися все прекрасно на цьому світі все крім того що ми самі думаємо й робимо коли забуваємо про вищу мету буття про свою людську гідність.
Звівшись і мов сомнабула йдучи по бульвару він думав що людина мов дерево що виростає з насінини щовесни розвивається опушується листям а восени жовтіє й опадає кожен з цих станів прекрасний і не варто мабуть віддавати перевагу якомусь одному і голе зимове дерево милує око.
5.
Маври непорушні вражені до скам’янілості сиділи біля водоспаду те що виливалося тут з гори це було життя це була кров самих людей за секунду її виливалося стільки що можна була б на те звичайно божа воля оживити цілі каравани які сп’янівши від спраги навіки погрузли в безмежжі солонців і міражів.
Отакі раптові бунти героїчні і водночас повні відчаю втечі коли вождь стає вигнанцем короткий спалах гордості який як ракета скоро згасне затиснутий військами все це називають зрадою.
Емір старів а коли людина старіє вона як правило багато роздумує настала така мить коли емір зрозумів скріпивши угоду з християнами він забруднив свої руки і тепер пустеля для нього пастка в яку він кинув усе друзів гідність свою долю.
6.
Ніч велика чорна заповнила небо й землю від підніжжя трави до кінця світу пішло одне лише сонце зате відкрилися всі зірки і стало видно Молочний Шлях перекопаний збентежений ніби по ньому недавно здійснився чийсь останній похід.
Величезний птах кількома стрибками на крилах злетів угору він знав що людина внизу вже майже мертва й одразу почав падати чоловік побачив над своїм обличчям білі чисті груди орла очі сірі ясні й безжальні піднявши револьвер він вдарив з нього прямо у птаха що падав йому на голову.
Посередині грудей птаха з’явилася темна пляма потім миттєвий вітер вирвав увесь пух там де попала куля і тіло орла на мить затримавшись впало на тіло людини так як і летіло груди на груди голова на голову птах закрив сірі очі потім вони знову відкрилися але вже нічого не бачили орел був уже мертвий.
7.
Причина як і завжди була проста зазнавши аварії і йдучи на посадку пілот міг вискочивши з-за хмар розбитися об вершину.
Царство людське всередині нас тому пустеля це не піски не туареги навіть не маври озброєні рішучі щоб зрозуміти Сахару треба знати одне криниця твій бог.
Я сам відкрив цю істину можна виявляється витерпіти все завтра якщо я буду живий дізнаюсь можливо про ще дивовижніші речі життя на межі зі смертю дарує нам як винагороду мабуть надзвичайні скарби сховані у нас у середині знання про себе.
Йду далі стомлений байдужий до себе пустеля починає жити як і моя уява піднімаючи руки кричу але людина яка мені махає то просто чорний камінь сплячий бедуїн якого я хотів розбудити тільки стовбур дерева.
8.
Людей у сім’ю об’єднує зв’язок але не кровний звичний нам в основі справжньої єдності лежить я впевнений повага і радість які ми відкриваємо нам в житті один одного члени однієї сім’ї зовсім не часто виростають під одним дахом і це не так уже й неймовірно.
Уяви створи для усіх Всесвіт прекрасний справедливий досконалий і тоді будь упевненим в одному Суще вже створило його у власній уяві все-таки трохи краще ніж це зробив ти.
Він завжди здавався жінкам не тим ким був і любили вони в ньому здавалось не його самого а людину яку створювала їх уява і яку вони у своєму житті жадібно шукали і потім коли помічали свою помилку все-таки продовжували любити його і жодна не була з ним щасливою.
9.
Ми можливо не усвідомлюючи того самі притягуємо в своє життя все те про що думаємо у кожному з нас незалежно від того подобається нам це чи ні закладено все чим ми живемо сила нашої згоди на здоров’я і хворобу на багатство і бідність на свободу й рабство і це ми тільки ми самі керуємо цією великою силою ми і ніхто інший.
Тут у відкритому морі сонце сідає з одного боку вранці піднімається з іншого сідає в море й виходить з моря хлюпоче як і завжди хвиля літають на кораблем чайки сідають на щогли десь недалеко зовсім поруч можливо має бути твердь земна потім відриваються наче вітром і відстають похитуючись щоб зникнути назавжди ми радіємо і водночас сумуємо закінчується наша подорож довга часом важка й небезпечна.
10.
На світанку море було спокійним а вітер помірним вахта помітила величезну висотою метрів сто хвилю яка йшла на корабель йшла надзвичайно швидко усі звичайно перелякалися й приготувалися померти як годиться справжнім морякам нічого однак не сталося корабель злетів на хвилю і набираючи швидкість скотився вниз.
Коли сонце стало сідати побачили острів якого не було на жодних картах на ньому не було нічого ні дерев ні чагарників ні трави тільки жовті скелі і блакитні гори але він був прекрасний як коштовність.
Підійти до острова було неможливо його оточували рифи берег суцільне урвище без бухти й мілини зійти на острів було б безперечно самогубством так однак думали не всі дівчина донька капітана корабля зіскочила з корабля і зупинилася на поверхні хвилі як квітка усі були вражені а вона перестрибуючи з хвилі на хвилю побігла на острів коли пройшла хвиля туману все зникло на поверхні не було ні острова ні дівчини.

Вправа 3.
Правильно розставте розділові знаки в реченнях і поясніть їх уживання.
1.
Носоріг з насолодою купався в озері його спокій однак був брутально порушений величезний слон тихо, як кішка, підійшов до берега гнаний спекою; тінь слона впала на носорога: і той на диво легко скочив на ноги викинувши з ніздрів струмінь води, хрипнув незадоволений сердитий.
Слон відсалютував на свій лад; він заревів і відлуння покотилося по скелях завмираючи вдалечині: обидва кілька секунд стояли, наливаючись гнівом слон не міг спуститися до води, доки там був носоріг, а той, піднятися вгору; слон закрив вихід у лощину.
Носоріг міг би звичайно, проскочити у слона між ногами або ж вийти в іншому місці; у воді він рухався дуже добре але носоріг, однак, один з найнепоступливіших звірів, і слід додати, один з найбезстрашніших він не боїться ні людини, ні звіра навіть лева, який часто тікає від нього, як кошеня.
2.
Тобі досить було заплющити очі і в світі настав би спокій: зникли б скелі, крига, сніги зникли б втома й біль, тільки склепити повіки і станеться чудо: вже не буде ні ударів, ні падінь, ні тягот життя непомірних виснажливих, які тягнеш як віл байдужий, приречений.
Ти вже відчув холод, який як отрута розливається по тілу і наче морфій сповнює тебе блаженством; твоє життя як скарб, коштовний ніжний, причаїлося в тобі десь глибоко біля самого серця, залишаючи віддалені куточки тіла.
Він знав, попереду за п’ятдесят метрів, височить скеля, якщо він встане, то можливо добереться до неї; там за скелею. можна знайти захист від вітру крижаного, пронизливого і якщо вдасться, трохи відпочити.
3.
Уже на подвір’ї я побачив, що цей будинок, зовні незграбний як фортеця, насправді казковий замок тихий і надійний, як монастир.
Дивлюся на піски, оцінюючи погоду, ніч ясна, але вітер вщухає; я прив’язую аварійні ліхтарі, беру висотомір, олівці через півгодини я маю летіти, і раптом чую, як щось потріскує метелик б’ється об мій ліхтар: у мене, сам не знаю чому, стисло серце.
В пустелі, як я й очікував, тиша; чую вже знайоме потріскування: об мій ліхтар ударилися ще два метелики й бабка, прилетіли на світло; в мені, в моїй душі знов ворухнулося почуття, неясне ледь відчутне, неначе хтось звертається до мене.
Сідаю обличчям на схід; ні небо, ні піски не подають знаків; я однак, знаю бабки й метелики тут, як дрібні уламки на морі, прибиті до берега вони свідчать про те, що десь лютує буря.
4.
Я починаю забувати, пройшло вже багато часу про той будинок і тільки зрідка, коли пишу або читаю, раптом пригадується мені то зелений вогонь у вікні, то звук моїх кроків, які лунали там у полі, вночі коли я закоханий, повертався додому і потирав руки від холоду.
Він здавалось, зрозумів: минуле зв’язане із сучасним безперервним ланцюгом подій, які витікають одна з одної йому здавалося, що він бачив зараз обидва кінці цього ланцюга: доторкнувся до одного кінця здригнувся інший.
Увечері, коли він переправлявся через річку і потім піднімаючись на гору, дивився на своє рідне село і на захід, де вузькою стрічкою світилася зоря холодна, багряна, то думав про те що правда і краса, які направляли людське життя там у саду, продовжувалися безперервно до цього дня і, очевидно, завжди були головним у людському житті і взагалі на землі.
5.
Дім без таємниць і тайників, без тихих закапелків люків-пасток під ногами це не дім а приймальня в ратуші; я вдихав розлитий скрізь мов ладан, запах дух старих бібліотек, який однак ні з чим не переплутаєш, як би не старався.
День у день ми йдемо поруч зовсім поруч, оточені стіною мовчання: непроникного, щільного, або ж зрідка перекидаємося словами: пустопорожніми, незначущими; настає, однак, година небезпеки і ми, зовсім, здавалося б, чужі, допомагаємо один одному, бо всі ми одне ціле.
Ми були збуджені, як на святі, хоч і зовсім бідні вітер, пісок, зорі ось усе, що ми як би нам не хотілося більшого мали; тут за цим тьмяно освітленим колом, кілька чоловіків, у яких не було нічого крім спогадів, ділилися своїми скарбами, чарівними, невидимими.
6.
Послали вертольоти, та вони нікого не знайшли; банда, можливо сховалася в селищі звідти пролунало кілька пострілів можливо, в гірських печерах; рейд однак, необхідно було завершити засвітла, щоб не напоротися на засiдку.
Скоро з’ясувалось стрічка на горизонті, багряна, довга, це кілометри очерету, що горів уздовж річки; пройшли річку: за нею, біля пологого схилу гори, зораного вибухами, колона розбитих автомобілів; водії: мовчазні, похмурі, біля багать; вони дивляться на нас, але не підходять, бо все й так зрозуміло вони вибрались звідти, де стріляють, а ми, навпаки, туди добираємося.
Батальйон: стрімкий, зосереджений, як пружина, мчить, мчить крізь ніч, гуркочучи принишклими дорогами мчить у бій.
7.
Реальність саме реальність, а не наша уява про неї божественно байдужа; матерії все одно, яку роль її син грає в іграх, сьогодні доброго молодця, завтра злодія; вона, неосяжна, мінлива, навіть не знає про наші ілюзії в іграх: вона знає тільки себе й нас у своїй подобі, досконалості, завершеності.
Коли його ноги торкнулися землі, там де починалася трава за піском, він почав провалюватися: і через кілька кроків над землею й травою були тільки його голова й плечі; він поплив по пасовищу, як по воді розбризкуючи темні краплі глини, потім затримався на поверхні, звівся на ноги; після всього того що я сьогодні бачив, людина, що йшла по землі, це було чудо: нове, несподіване.
Я постояв на поверхні води, зійшов із неї, впевнено став на берег і миттєво провалився з головою в землю; там, під землею, було чорно, страшно, і я, затримуючи подих, борсаючись, почав вибиратися назад, на край ставка, до твердої води, за яку можна було ухопитися.
8.
Гори: Тянь-Шань, Памір, Гімалаї, мають незважаючи на усю їх здавалося б несхожість, щось спільне це завжди величезний, застиглий у віковічному сяянні снігу й льоду світ, своєрідний, незбагненний, пригнічуючий своїми неймовірними масштабами.
Тут втрачається здається назовсім відчуття відстані: не розумієш, що далеко а що близько, не знаєш напевне, де що знаходиться; озираєшся: до тих далеких хребтів здається треба йти півдня, а виявиться годину; до вершини зовсім близької на перший погляд, добратися можна, виявляється, тільки за добу.
Ідеш угору; повільно, крок за кроком, подих за подихом; очі западають і вже не бачиш, що знаходиться справа, а що зліва; і зникає все неймовірна краса про яку мріяв півжиття, мета, якої прагнув досягти; загадки й парадокси: це для тих хто знаходиться внизу: тут психіка людини має лише два напрямки; потім вдома, ми можемо згадувати це зовсім інакше, але зараз все просто: один напрямок це туди, де є людське тепло й життя; інший де немає ні людей, ні життя.

Розділ 2. Диктанти.


1. Вершина.
З неймовірним напруженням іду вперед, раз у раз поглядаючи вгору. Майже не рухаюся з місця, і складається таке враження, ніби я паралізований; розгрібати сніг, глибокий, пухкий, неможливо: він сягає пояса, а крутий схил не дає змоги підняти ногу так, щоб можна було стати на нього зверху. Уже півдня йду вперед, залишаючи за собою слід снігову траншею; я добре розумію: ще дві-три години і я, по перше, знесилію зовсім, по-друге, не зможу спуститися вниз, бо, просто-на-просто, не зможу рухатися.
Коли ситуація складається так, що доводиться вибирати між життям і смертю, вершина, яка ще вчора так притягувала до себе, втрачає свій сенс. Я мушу вибирати: повертатися назад, до того ж негайно, або ж ризикнути й спробувати піднятися по крутих скелях. Я добре усвідомлюю: відірваність від людей, напруження, фізична втома, смертельний ризик усе це здатне довести людину до божевілля. Немає нікого поруч, щоб оцінити твій стан, жодної людини, до якої можна було б доторкнутися рукою, знайти в ній опору. Розуміння цього аж ніяк не захоплює мене, невідомість пригнічує, та вибір, однак, зроблено угору.
Балансую на ребрі, шириною з долоню, але почуваюся значно краще: внутрішні резерви, які, здавалося б, геть вичерпано і про існування яких я й не здогадувався, повністю мобілізовані. Хмари набігають на сонце, і час від часу йде сніг. Далеко внизу, в долині, вже темно, і тільки де-не-де з’являються й одразу ж зникають гірські пасовища; в голові то повна ясність, то знову підступає божевілля. Я ніколи не зіллюся з цим світом, але все ж таки впевнений: я його частина.
(246 слів)

2. Буря.
Літак уже впритул підійшов до бурі, і пілот відмовився від думки обійти її; він розумів, що гроза охопила занадто великий простір: лінії блискавок пролітали далеко вниз, освітлюючи бастіони хмар, які вже починали оточувати літак. Можна було б, звичайно, повернути назад або ж спуститися вниз, пройти під грозою. Він вибрав останнє, і натиснув штурвал від себе, щоб почати спуск, розуміючи, водночас, що це пряма небезпека: жертвуючи висотою, він поводився, як гравець, який виставив свій останній козир. Літак затрусило, і він став провалюватися вниз; пілот відчув, що йому загрожує невидимий обвал, але не змінив курс.
Нахилившись вліво, назустріч щільному вітрові, пілот намагався знайти ті ледь помітні світлі смуги, які пробиваються навіть через найгустішу темряву. Раз у раз поглядаючи на компас і гіроскоп, пілот уважно слідкував за курсом, не забуваючи поглядати назад: його турбував пучок вихлопного полум’я, який повис на моторі, як вогненна квітка. Полум’я таке бліде, що якби з’явився місяць, воно в ту ж мить розчинилося б у місячному сяйві; тут, у цьому мороці небуття, воно, однак, вбирало в себе увесь світ. Вітер, буйний, невидимий, туго заплітав язики вогню, схожі на палаючі факели, і вони, не відстаючи, гналися й гналися за літаком, ніби впиваючись у його крила.
Пілот не ризикував і більше не включав червоні лампочки: вони надовго його осліплювали; тут, серед приладів, які світилися, як зоряне небо, він відчував оманливе почуття безпеки таке почуття буває у людини у середині корабля, в каюті, коли хвилі перекочуються через палубу. Пілот, однак, знав: вони, кінець кінцем, долетять, як би важко не було.
(248 слів)

3. Лелеки й орли.
Уподовж тисячі років навесні летять лелеки з Єгипту додому, на Україну, не змінюючи своїх шляхів; тисячі років стрічають їх над морем похмурі орлині зграї, раз у раз намагаючись скинути лелек назад, у море, пошматувати, знищити. Щороку все повторюється: лелеки, зустрічаючись віч-на-віч з орлами, не лякаються й не тікають відчайдушно йдуть груди на груди, крила на крила. Старі лелеки, вишикувавшись пліч-о-пліч, першими приймають удар, ідучи на стіну старих орлів. Вони не бояться нічого: ні орлів, ні висоти, ні падінь і смертей і розгортаються на неймовірній височині криваві битви. Лелеки знають: їм треба пробитися. Це знання живе в їхній крові так само, як в орлиній знання того, що кожного, хто прилетів із моря, треба скинути назад, у море, або кров’ю його окропити каміння материка.
Поки старі лелеки-вожаки кидаються орлам навперейми, по-геройськи приймаючи на себе перший удар, поки їм на підмогу напливають нові й нові хвилі лелечого війська, молоді лелечки-перволітки, ще не стверділі ні духом, ні тілом, відриваються від зграй і, вигнувши крила, шугають до самої землі, припадають ледь не до каміння.
Орли не вміють літати й битися при землі, і перемагають їх молоді лелеки не силою та міццю, а розумом та спритністю, якої навчили їх старі лелеки, по-батьківськи турбуючись про них.
Так триває тисячі літ: із року в рік ллється кров, падають із неба й розбиваються об каміння птахи, вкривається земля пір’ям усе для того, щоб врятувати наймолодших, які, повернувшись додому, дадуть початок новому життю, новому й вічному.
(235 слів)

4. Дорога на полюс.
Підготовка до відправлення затяглася: на нарти й упряж намело багато снігу, загубилася одна з жердин, знайти яку, як я не старався, не вдалося. Завірюха лютувала півдня, й лід покрився заметами висотою до метра; місцями він ж гладенько виблискував, немов дзеркало, анітрохи не припорошений снігом.
Я взяв курс на північний схід: від пілота я довідався, що в цьому напрямку тягнеться рівний лід. Через півгодини я переконався, однак, що лід цей поритий тріщинами, довелося, хоч-не-хоч, йти по ньому. Раптом під собакою, що бігла попереду, провалився під лід; я добре знав: зупинитися значить утопити нарти й упряжку; залишався тільки один вихід йти вперед. Часу не було навіть оглянутися; краєм ока побачив собаку, яка вибралася з тріщини, а сам у цей час вибирав місця, прикриті снігом, інтуїтивно відчуваючи, що під ними знаходиться лід. Нарти поступово почали занурюватися у воду, але собаки тягли їх дружно й легко.
Тричі потрапляючи в такі місця, де нарти йшли, власне, по воді, ми все-таки якимось дивом добралися до старого льоду. Я обернувся назад і вжахнувся: за нами тягся слід, посередині якого лід був розламаний і починав розходитися в різні сторони. Уявити страшно, що б сталося, якби я зупинився виручати собаку.
Неподалік почувся звук, незнайомий, неприємний: попереду, метрах у п'ятдесяти від мене, рухався торос; я застиг на місці, як заворожений, і дивився, не зводячи очей. Тороси рухалися швидко. Крижина, на якій я знаходився, оберталася, як сцена. Я бачив, як щоразу, коли вона зіштовхувалася з іншими крижинами, лунав тріск, із води здіймався двометровий шматок льоду, але незабаром, однак, усе скінчилося.
(244 слова)

5. Жар-птиця.
Усе було дивовижним: чисте небо, море блакиті, м’яке сонячне світло; перша зелень на деревах, ще недавно похмурих і кострубатих, була схожа на хмари зеленого диму, що ось-ось здійметься догори. Не хотілося сідати ні в автобус, ні в тролейбус, і він пішов пішки, відчуваючи, що його тіло велика й легка пустка, на яку, очевидно, перетворилася його недавня радість, його піднесеність почуттів. Власне, тепер уже начебто не було й тіла тільки пустка, про яку він за звичкою думав, що вона і є ним, Іваном, що вона мала якесь відношення до його колишнього життя. Ніжність, зовсім недавня, тендітна, ще начебто звучала в душі, але це вже були рештки тієї великої, справжньої ніжності, яка частково перетворилася на попіл, частково згасла, а частково її випромінювали спогади.
Колись у дитинстві йому снились сни: він тримав у руках жар-птицю, а потім, прокинувшись, навіть відчував на долонях дотик золотого, сліпучого пір’я; здавалось іще який час, що він зловив-таки жар-птицю, та тануло останнє марево сну, й приходила до нього сумна впевненість, що ніякої жар-птиці не було, що все це привиділося. Але тепер усе начебто відбувалося в зворотному порядку: дотик золотого, сліпучого пір’я на пальцях, на долонях невблаганно обертався на казковий, на несправжній; з цим ніяк не можна було боротися: незворотність цього процесу була сильніша жалю й бажань.
Вуличний рух, метушня чи, навпаки, навіть непоспішливість усе це було осмислене, передувало єднанню. Оглядаючи вулиці вечірнього міста, він зрозумів: у передчутті ночі люди прагнуть не самотності чи суму хочуть бути комусь потрібними.
(241 слово)

6. Вільгельм Телль.
Швейцарія країна гір і озер: спустишся вниз, в долину, там озеро; піднімешся наверх, в гори, і там вода в кам’яних чашах. Золоті руки у швейцарців, усе вони вміють: сформувати сири, зробити ковбаси, наловити форелі; понад усе, однак, вони, поневолені Австрією, люблять одне волю.
Австрійський намісник, глумливий, зарозумілий, кинув посеред площі свого капелюха, звелів поставити солдатів-найманців, які слідкували б, щоб усі перехожі від старого до малого під барабанний бій кланялися його капелюхові. Перехожі вклонялися, але не всі: Вільгельм Телль, стрілець, прямуючи з двома синами до свого друга, не вклонився, зчинив бійку коли солдати змушували його це зробити. Доповіли наміснику; той, недовго думаючи, звелів:
Ти зіб’єш стрілою яблуко з голови свого сина, відійшовши на сто кроків. Не зіб’єш злетить твоя голова.
Вільгельм Телль взяв дві стріли; одну він поклав під одяг, другу на самостріл, прицілився, зовні незворушний, скам’янілий. Постріл і молодший син радісно побіг назустріч; в його руках дві половинки яблука. Намісник здогадувався, що друга стріла призначалася йому. Вільгельма заарештували, щоб учинити допит: шпигуни доносили, що в горах, недоступних для них, збираються повстанці Вільгельм мав знати про них. Відвезти його в замок на озері, однак, не вдалося: налетіла буря, а єдиний, хто міг провести човен серед скель, стрілець. Його розв’язали, дали кермо, і він провів човен до берега, врятувавши всіх, але біля берега вистрибнув, щез у горах. Намісник загинув через кілька днів: стріла, випущена Вільгельмом Теллем, влучила йому в серце; зляканий кінь здибився і вершник полетів у безодню.
(237 слів)

7. Перед штормом.
Гори підступають до самого моря, і його хвилі раз у раз зазирають у темні ущелини, в широкі гирла річок, струмків. Далеко, аж за горизонт, тягнеться вздовж берега пласка рівнина, утворена тисячолітніми виносами каламутних рік, на яких давні греки шукали колись золоте руно. Гори, суворі, холодні, здіймаються високо, у хмари, нависаючи над усім, що знаходиться внизу: над крутими горбами, піщаними косами, розкиданими де-не-де пасовиськами. На вузьких смужках землі пасуться коні, росте який-не-який хліб.
Де-не-де гори підходять до самого моря, гострі, скелясті, мертві; за ними безмежний сніговий хребет, холодний, як безнадія. Холодом смерті віє від тих снігів; крижані вихори зароджуються у піднебессі, падають у тепле море; чорний дим хмар клубочиться між горами й водами, пожадливо тягнеться до сонця. Сонце, неначебто злякавшись, утікає від нього далі й далі, і на морі починає діятися щось несамовите.
Десь над гірським обрієм зародився величезний, ніби з моторошної дитячої казки, змій, зітканий з примарливого жовтогарячого світла, круто вдарився в небо, полетів вище, вище, по-своєму зграбний, швидкий. Згодом, здійнявшись круто, закрив своєю головешкою, темною, кулястою, півнеба, впав звідти на море. Залишившись із ним віч-на-віч, став хлебтати з моря світло, жадібно й хапливо гнав його по своєму довжелезному тілу в оту кулясту головешку. Безмежне зміїне тіло судомилося від напливу світла, поглинутого з моря; головешка криваво кипіла вогнем, а море, завмираючи, темніло, темніло, мов уражене смертю. Чорнота насувалася на нього звідусіль, тяжка й щільна; інколи на поверхні моря пробивалася несміливим зблиском блакитно-зелена хвиля це вмирали серед чорноти останні плями світла.
(240 слів)

8. Подвиг.
Батальйон вже повертався на базу, і розвідники, які йшли попереду, втомившись, мабуть, не помітили засідку зі схилу, з-за валуна, вдарили кулемети, змітаючи колону з дороги. Солдати відступили за скелю, готуючись до атаки.
Перехопивши автомат, капітан, командир батальйону, на ходу висмикуючи чеку з гранати, вистрибнув на дорогу, закричав, гортанно, шалено, і побіг на кулемети, Сергій за ним. В обличчя йому бризнуло камінчиками-осколками кулі, впиваючись у скелю, вищипували їх, розбризкуючи з хмаринками кам’яної пилюки, він не звертав уваги. Комбат, зігнувшись мало не в півзросту, біг, стріляючи, на кулемети; він знав: зараз кулемети битимуть по ньому; з-за скелі по двоє, по троє вискакували солдати, кидались, петляючи, в атаку.
Сергій відчув сильний удар у каску, від якого вона сповзла на обличчя, і, схопившись за тонку сталь, порізав руку: куля, зрізавши ремінець, залишила в ній рвану дірку. Кулі свистіли скрізь: справа, зліва, зверху і здавалося, що бігти вперед безпечніше. Поруч із ним солдатів не було: одні відстали, інші полягли назавжди, розкинувшись у незручних позах; Сергій, пробігши мало не стометрівку, впав за камінь.
Капітан раптом різко повернувся, немов невидима сила крутонула його за плече, і впав на спину. Кулемети перенесли вогонь на атакуючих, і одна куля вдарила Сергія в руку, друга обпалила волосся.
Кулі знову лягали попереду, і Сергій, піднявши голову, затремтів: попереду піднімався із землі капітан. Він пішов, падав, знову йшов; з десяти метрів із такої відстані промахнутися не можна ударила довга черга, відкинула його, повалила. В сутінках Сергій побачив спалах над валуном, звідки били кулемети: граната, кинута капітаном, розірвалася і все стихло.
(249 слів)

9. Люди й океани.
Вітер, свіжий, лагідний, летить, огортаючи кручі, приносячи до нас прохолоду й звуки селища, розташованого внизу, в долині, у самому серці Тянь-Шанських гір. Будиночок, в якому ми розмістилися, причепився до виступу скелі, як приклеєний; я дивлюся на вогні, мерехтливі, примарні, і мені здається, що все це: гори, сніг, хмари, селище внизу величний сон.
Мимоволі виникає інша картина: хвилі набігають на берег Барбадосу, восьмеро чоловіків, наш екіпаж, сидять напіводягнені, задумливі під пальмами; скелі навколо це південно-східна частина Карибських островів, які раніше називалися Вест-Індією.
Ми вже не мандрівники глядачі. Хвилі, безкрай моря, хмари, гнані трансатлантичною повітряною течією, усе це якось віддалилося, неначе ми й не мандрували, пройшовши півсвіту на човні з папірусу, як давні єгиптяни, небезпечна пригода. Не знаю, для чого все це було: наукові дослідження, гідрографічні, етнографічні, історичні, це зрозуміло, але про деякі речі важко казати словами.
Френсіс Чичестер, старий, немічний, обійшов навколо світу на яхті один, без екіпажу. Пройшовши через ніким не видимі страждання, він, безперечно, здійснив подвиг; не менш важливими були і його особисті відкриття: він розкрив собі власні можливості, знайшов у собі вершини, незнані досі, і переміг.
Ален Бомбар, французький лікар, переплив Атлантику теж один; усе, що в нього було, це гумовий човен, невеличкий аварійний запас їжі і води в опломбованих мішечках, весло, ще й годинник, який згодом перестав працювати. Збирав дощову воду, їв рибу й планктон, страждав від авітамінозу й виснаження, спав уривками, щоб не випасти за борт, людина, виявляється, здатна діяти і в таких умовах. Усе це ствердження духу людини.
(243 слова)

10. На світанку.
Сріблом блиснув у верхівках лісу місяць, зачепив за верховіття ялини і без сплеску, як привид, упав у гущавину. Сяйво зірок на небі згустилося, і потемніла річка; тіні дерев, що з’явилися було при місяці, знов розтали, поглинуті темрявою. Лише виблискувала в перекатах річка, котилася по руслу в Єнісей. Там, перед Єнісеєм, на пологому березі, вона розпластається рукавами й проточинами, обтріпаною мітлою почне почісувати бік, несміло загравати з важким, налитим силою Єнісеєм.
Єнісей не залишав її без уваги: призупинивши себе на білокамінній косі, збаламутивши воду, він приймав у себе і цю річку, заплітав її у клубок з іншими річками й річечками, які сотні й тисячі кілометрів бігли до нього, стривожені тим, щоб наповнити молодою силою його вічний рух.
Відступала непомітно темрява, і здавалося, що тихіше, ніж було, й бути вже не могло; не слухом, не тілом, а тією глибинною часткою природи, що присутня і в мені, я відчув вершину тиші, із якої починав народжуватися новий день. Настала та коротка мить, коли над світом літав, як мовиться, лише божий дух.
На кінці вербового листка, загостреного, продовгуватого, набубнявіла, дозріла велика краплина; налита важкою силою, вона завмерла, наче злякалася, що може звалити світ своїм падінням.
У глибині лісів вгадувалося таємниче дихання, м’які кроки; в небі вгадувався осмислений, але теж таємничий рух хмаринок, а можливо, і інших світів. Спокій і тиша наповнили світ і моє серце в такій райській тиші в усе можна повірити: в нескінченність життя, і в ангелів, і у вічне блаженство, і в воскресіння добра і загибель зла.
(248 слів)

11. Завойовники.
Земля лежала обіруч прекрасна, потужна, всемогутня, а ти перед нею, як і інші, крихкий, слабосилий, і єдине, що ти можеш, це поєднатися з нею, ставши смертним прахом, або ж зухвало вистрибнувши, як той Емпедокл, що кинувся в жерло вулкана. Та султанові здавалося, що вона єдиний його супротивник, якого треба здолати; для нього це був поєдинок сам на сам, а все інше допоміжне знаряддя, яке, якщо заважає, прибирається ударами меча, як скошена косою трава. Мав під собою півсвіту, йшов, щоб захопити ще пів-Європи.
Стодвадцятитисячне військо по-бойовому наполегливо йшло вперед, намагаючись щоякнайшвидше стати віч-на-віч із ворогом. Триста гармат, безконечні обози, отари баранів на заріз, верблюди, коні, усе це хмарами сунуло до придунайських рівнин, поспішаючи, як і скрізь, будь-що-будь убити на них усе живе, сплюндрувати, понищити. І нищили: дерев на багаття рубали чимало цілі ліси, випивали води теж немало цілі ріки, та й з’їдали немало цілі скирти м’яса й хліба. Орди пацючні, хмари стерв’ятників супроводжували війська; мор ішов слідком невідступно, як доля, невблаганна, незворушна.
Усі горяни: болгари, серби, волохи, відчайдушні, нестримні, аж ніяк не скорилися нападникам, боронилися, як могли: підкрадалися, як привиди, до ворожих таборів, грабували обози, убивали тих, хто опирався, їхня земля, їхні гори. Яничари йшли попереду, аніскільки, однак, не наближаючи перемогу, хоч робили все: билися жорстоко й уміло, карали військовополонених, мирних жителів ніщо не допомагало.
Султан не зважав ні на що до сьогодні він завжди, кінець кінцем, перемагав вперто просувався вперед, бо, як і завжди, хотів взяти те, що не могли взяти його предки.
(243 слова)
12. Небезпечна пригода.
Він спустився першим, приліг під скелею, чекаючи товаришів. Погода стояла чудова: сонце, тепле, яскраве, заливало гори; збоку, зовсім поруч, у п’яти метрах, із тріщини між льодовиком і скелею, здіймався пар це промені прогрівали каміння. Небо, неймовірно синє, чисте, здається твердим: кинеш у нього каменюку і проб'єш дірку. Інколи, коли каменепад стихав, гори ставали тихими, лагідними, і від їх непорушності хилило в сон.
Гуркіт, тріск, неначе зіткнулись світи, сколихнувши простір, це був землетрус. Він скочив, оглядаючись, на ноги і завмер: з гори, із протилежного схилу, за півкілометра над ним, відвалювалася скеля громада з дванадцятиповерховий будинок. Повільно нахилилася, ставши на ребро, роздумуючи куди податися, вперед чи назад; переваливши невидиму точку, вона це не можна було порівняти ні з чим із величезним прискоренням покотилася вниз.
Вибір у нього був: по-перше, попасти під скелю, по-друге кинутися в тріщину, біля якої стояв, обидва варіанти були смертельні. Він стрибнув у тріщину. Падаючи, він відчув, начебто хтось вчепився в його рюкзак, намагаючись утримати, і зупинився: стіни тріщини, різко звужуючись, затиснули широкий рюкзак; лямки це його врятувало затріщали, але витримали: ще б півметра і він зламав би, просто-на-просто, ноги в льодовому клині.
У ту ж мить на поверхні вибухнуло, по тріщині загриміло відлуння, і зверху на нього посипався град льоду й каміння; рюкзак, однак, знову врятував його, закривши, як щит, від осколків. Він озирнувся: скрізь по щілині десятки кам’яних пробок, великих і малих. Перерізавши лямки рюкзака, почав вибиратися нагору; над рюкзаком гора шматків льоду й каміння, на поверхні вражаючий пейзаж: усе навкруг було захаращене величезними шматками каміння, нібито після неймовірного бомбардування.
(244 слова)

13. Звільнення.
З усіх чорношкірих бранців, яких я знав, він був перший, хто не скорився, не впав у відчай. Маври, налетівши з пустелі, як давно це було знищили все, що він мав, забрали його з собою, і вже тридцять років, як він живе тут, у пустелі, залишившись сам на сам із своїми спогадами про минуле. Він не зміг звикнути до рабства, як людина, стомившись чекати, звикає до сякого-такого благополуччя; тут, де ніколи не було ніякого джерела, він чув пісню струмка, дивився на неквапливі ріки Сенегалу.
Я вирішив його викупити, щоб дати свободу. Переговори тривали кілька місяців, раз у раз затухаючи, поки маври не зменшили ціну; ще тиждень ми шістнадцять маврів і я торгувалися; після того, як ми сторгувалися, я шість днів тримав його в ангарі під замком: якби він вийшов, його знову схопили б і, просто-на-просто, продали б кудись далі.
Прилетів літак, і колишній раб вилетів, кінець кінцем, у Кап-Джубі звідти він мав полетіти додому. Ми добре знали: вдома його, п’яного від радощів, окриленого свободою, найперше зустріне вірна подруга бідність, і скоро, дуже скоро він буде змушений вибиватися з сил десь на ремонті залізниці, вивертаючи шпали; йому житиметься гірше, ніж тут, у пустелі, але він мав право бути самим собою, серед своїх.
Потім нам розповіли про його зустріч із волею: прилетівши у Кап-Джубі, він, знемагаючи від радості, ходив по місту; побачивши купу дітлахів, що гралися на вулиці, він мовчки накупив подарунків і роздав їх дітям це була його плата за волю.
(239 слів)

14. У пустелі.
Вітер, рівний, впертий, той, що висушує людину за вісімнадцять годин, дме із середини Аравійської пустелі; найгірше те, що перед очима вже миготять іскорки. Я знаю, що, коли вони перетворяться на полум’я, я ляжу і, просто-на-просто, вже більше не встану. За три дні після аварії ми з’їли небагато: півапельсина й половину виноградного грона це все, що у нас було. Мені зовсім не хочеться їсти тільки пити; мучить, здається, не стільки сама спрага, скільки її наслідки: пересохла горлянка, язик, наче з гіпсу, біль усередині, в роті страшенно дере, смак якийсь огидний ці відчуття для мене нові. Від цієї хвороби як усе просто існують чудові ліки вода.
Учора я йшов, ні на що, не сподіваючись; сьогодні ці слова втратили сенс: ми йдемо, тому що йдемо. Учора мені ввижався апельсиновий рай, а сьогодні я його вже не маю, і вже не вірю, що він є на світі. Я вже нічого не відчуваю, крім того, що серце в мене геть висохло; ось-ось впаду, але розпачу, як це не дивно, немає. Немає навіть гіркоти, а шкода: сум видався б мені солодким, як вода. Можна було б пожаліти себе і побиватися, кінець кінцем, за собою, мов за другом, але в мене немає смутку.
Раптом з-за пагорба о чудо з’явився, погойдуючись на верблюді, араб; помаленьку, зовсім не поспішаючи, він обертається до нас, і я добре знаю: в ту мить, коли він повернеться, світ зовсім зміниться, бо його погляд це життя, і мені здається, що він як бог.
(238 слів)

15. Гірська хвороба.
Точно знаю: я дихаю, у мене нічого не болить, руки й ноги цілі; я чітко усвідомлюю, де я, і відчуваю, однак, тільки неміч, схожу на ту, що уві сні не дає людині рухатися, дивне відчуття для здорової, хоч і втомленої людини. Діагноз однозначний гіпоксія. Апатія, безсилля, уповільнений рух крові, неначе вона стала густою, як мед, це її ознаки, а от приємна жалість до себе це, мабуть, щось із далекого дитинства.
По-перше, і я, і мої товариші знаємо, що здоров’я біля підніжжя гори: гірська хвороба з кожним метром вниз зникає так само, як і наростає з кожним метром угору: по-друге, ми усі знаємо, що є тільки один шлях на вершину. Тоді залишаються тільки одне вітаміни й рух; оцей третій шлях боже правий найненависніший. Мрію про одне: не рухатися, просто лежати у снігу і дивитися поперед себе чи закрити очі це вже несуттєво. Якби тільки не оці двоє, що раз у раз виповзають із снігової печери, тягнучи за собою куртки, навантажені снігом, розширюють печеру, щоб заночувати. З острахом поглядаю на вихід: вийдуть удвох одразу значить до мене. Я маю сказати їм, куди ми підемо, вгору чи вниз, і за це я їх майже ненавиджу: я хочу тільки лежати, нерухомо, довго вічно.
Став на коліна і світ навколо почав крутитися, ніби я дивлюся в ілюмінатор літака на віражі; не знаю коли і як я це зробив, але підніматися не став: завелике навантаження, можна втратити свідомість. Оці двоє я їх уже не ненавиджу весело дивляться на мене, самі знесилені, виснажені, ми підемо все-таки вгору.
(250 слів)
Частина ІІІ. Правильні відповіді.
§ 1. Стартовий контроль. Орфографія.
Розділ І. Правопис голосних та приголосних.
1. Утворіть родовий відмінок однини та прикметники:
овес вівса вівсяний, вісь осі осьовий, колір кольору кольоровий, лев лева лев’ячий, Кишинів Кишинева кишинівський, Серпухов Серпухова серпуховський, Тирасполь Тирасполя тираспольський, борщ борщу борщевий, алюміній алюмінію алюмінієвий, ясен ясена ясеновий.
2. Утворіть родовий відмінок множини та зменшувальну форму однини:
борода борід борідка, ворота воріт ворітця, вівця овець – овечка, вулиця вулиць вуличка, кошик кошиків кошичок, мішок мішків мішечок, край країв краєчок.
3. Утворіть назви живих істот середнього роду:
тигр тигреня, лев левеня, змія змієня, чайка чаєня.
4. Утворіть присвійні прикметники (чий? чийого?):
Коля Колин, Надія Надіїн, Мелашка Мелащин, Ольга Ольжин, донька доньчин, сваха свашин, Ахіллес Ахіллесів, Олексій Олексіїв, скрипаль скрипалів, качка качиний.
5. Утворіть неозначену форму недоконаного виду дієслів:
вигребти вигрібати, схопити хапати, затесати затісувати, виполоскати виполіскувати, стер стирати, завмер завмирати.
6. Правильно напишіть слова:
обпалити, приборкати, презирство, ножівка, полівка, куриво, марево, Аркадьїн, Захар’їн, В’єнтьян, бульйон, курйоз, фельд’єгер, Жульєн, Руж’є, Каменєв, Силін, Чечоткін, нетто, сума, даний, пів’яблука, пів-Японії, Д’Артаньян, Гаваї, Флорида, Чилі, Сирія, Єрусалим, Шантійї, Луїджі, єзуїт, канотьє, кутюр’є.
8. Утворіть прикметники:
мавпа мавпячий, торф торф’яний, Мерефа мереф’янський, Голландія голландський, Прага празький, Париж паризький, Лейпциг лейпцизький, баски баскський, баласт баластний, агент агентський, тиждень тижневий, зап’ястя зап’ястний, поїзд поїзний, Гринвіч гринвіцький, казах казахський, жито житній, дорога дорожній.
9. Утворіть вищий ступінь прикметників та прислівників:
дужий дужчий, дорого дорожче, високо вище.
10. Утворіть дієслова із суфіксом –ну(ти):
бризк бризнути, писк писнути, виск вискнути.
11. Утворіть чоловічі й жіночі імена по батькові від імені Микола (усі правильні варіанти).
Миколович, Миколайович, Миколівна, Миколаївна.

Розділ ІІ.
Складні іменники, числівники, займенники, прикметники.
Правильно напишіть слова й словосполучення:
зроду-віку, з діда-прадіда, Іван-та-Мар’я (рослина), зірвиголова, термогідродинаміка, Лисичка-Сестричка (казковий персонаж), баба-яга та іван-покиван (у загальному значенні), контр-адмірал, кіловат-година, нижчепідписаний, перший віце-прем’єр-міністр, один-єдиний, чий-небудь, блок-система, кінець кінцем, одним одна, сама самотою, S-подібний, сам самісінький, не сьогодні-завтра, кулько- і ролико-підшипники, зюйд-зюйд-ост, пів-Ріо-де-Жанейро, с.г., к.р., двадцятисемитисячний, шість з половиною мільйонний, соціально-культурний, ІЛ-76, соціально небезпечний, будь у кого, Дніпро-ріка, гама-промені, альфатрон, мас-медіа, мін-футбол, де-факто, темно-синьо-зелений, блідомолочний.

Розділ ІІІ.
Прислівники, прийменники, сполучники, частки.
Правильно напишіть прислівники і прислівникові сполуки:
день у день, мимоволі, де-не-де, по-братерськи, сам на сам, ні на гріш, у двічі, надвоє, по двоє, по-друге, в двоє, абикуди, аніскільки, наспіх, на сміх, всього-на-всього, на вибір, щодо, з-понад, іди-бо, ні в кого, що ж до, але ж, аніж, хоч би, тим-то, все-таки, все ж таки, скажи ж бо, чим би то, неабияк, не треба, невирішені проблеми, важко-таки, аж ніяк не спростовані факти, не вимито, не виконано, не можна, не по-нашому, не зважаючи.

Розділ IV. Вживання великої літери.
Правильно напишіть слова й словосполучення:
Святий Дух, Великий Кавказький хребет, Золоті ворота, Карські Ворота, Східноєвропейська рівнина, Республіка Острови Зеленого Мису, Біловезька Пуща, народи Сходу, Голова Ради Безпеки ООН, перший віце-прем’єр-міністр, Ямало-Ненецький автономний округ, агентство Франс Пресс, Партія зелених, Національний банк України, Будинок вчених, указ Президента України, компанія «Дженерал моторс», академік Національної академії наук, орден Почесного легіону, медаль «Георгіївський хрест», лауреат Нобелівської премії, Миколин друг, ахіллесова п’ята, вчена рада інституту, ландтаг.
Розділ V. Правопис іншомовних слів.
Правильно напишіть імена та прізвища:
Хо Ші Мін, Антуан де Сент-Екзюпері, Хуан Пабло де лос Портільйо, Франц-Ханс фон дер Шернер, Вінсент Ван-Гог, Алі аль Рахман, Ібн Сіна, Д’Ааламбер, О’Ніл, Мак-Дональд, Рене Декарт, дон Педро, Алібек, Саїд-паша, Аю-Даг, Кара-Кая, Амудар’я,, Ріо-де-Жанейро, Лос-Анджелес, Кайзер-плац.
2. Утворіть прикметники:
Сен-Сімон сен-сімонівський, Марк Твен марк-твенівський, Д’Артаньян д’артаньянівський, Алі ед Дін аліеддінівський, Тугайбей тугайбеївський, Кім Ір Сен кімірсенівський, Франкфурт-на-Майні франкфуртський-на-Майні, Ріо-де-Жанейро ріо-де-жанейрівський, Атлантик-Сіті атлантик-сітинський, Ед–Дибдиба ед-дибдибський.
Пунктуація. Правильні відповіді.
1.
Серце закапризувало, коли я повз, як ящірка, над прірвою: то замре, то знову б’ється, тільки невпевнено, безладно; я знаю: якщо воно, моє єдине, затримається довше, бодай на мить довше, зірвусь у безодню.
Ніколи, ти чуєш, ніколи в літаку я так не прислухався до мотора, як у ці хвилини до власного серця: все, геть усе залежало від нього; я просив його ще трохи потерпіти і воно, зупинившись, знову починало працювати, нерішуче, але працювати.
І нищили: на багаття дерев рубали чимало цілі ліси, випивали води теж немало цілі ріки, та й з’їдали немало цілі скирти м’яса й хліба; орди пацючні, хмари стерв’ятників супроводжували війська; мор ішов слідком невідступно, як доля, невблаганна, незворушна.
Сідаю обличчям на схід: ні небо, ні піски не подають знаків; я, однак, знаю: бабки і метелики тут як дрібні уламки на морі, прибиті до берега, вони свідчать про те, що десь лютує буря.

2.
До мене долетіло зітхання пустелі, тихе, непомітне; я остання межа, якої сягнула його хвиля; вітер торкнувся ніжно, та в цьому дотику, однак, було щось від смерті; я добре знаю: ще кілька секунд і Сахара зітхне вдруге, ще три хвилини і затріпотить вітровказ, а через десять хвилин все навкруг: будиночки, ангар, літак вкриють хмари піску, і ми полетимо у пекло.
Маври, яких я привіз в Сенегал, заплакали, вперше побачивши дерева: тільки з Корану вони знали про сади, де течуть струмки, ті сади називають раєм; за рай треба платити дорогу ціну: тридцять років злиднів, а потім смерть від кулі невірного.
Перевалили, трохи зачепивши вершину, гребінь, полетіли на рівнину; через сім хвилин нова аварія: з трубок радіатора, які вночі полопалися на морозі, потекла вода, але це, однак, не лякало: внизу, як земля обітована, була вже рівнина.
Після перевірки розділових знаків підрахуйте:
скільки розділових знаків було у кожній картці;
скільки помилок було зроблено;
на які розділові знаки й на які правила було зроблено найбільше помилок;
які правила ви чітко пам’ятаєте;
підрахуйте, скільки пунктограм було у реченнях.

§ 2. Пунктуація.
Вправи 1, 2, 3. Правильні відповіді.

Вправа 1.
У підкреслених місцях розставте розділові знаки і поясніть їх уживання.
1.
Приходячи до нас, капітан, комендант форту, щоразу показує на карті, як наближається ворог, і для нас то мов казка про чарівну принцесу; ворог, однак, ніколи не досягає форту: піски засмоктують його, ніби річку, і ми називаємо його ворогом привидом.
Нас захищає, перш за все, убогість нашого становища, і єдиний ворог, з яким ми маємо воювати, це тиша пустелі; начальник аеропорту раз у раз крутить грамофон, і тут, так далеко від життя, музика промовляє до нас напівзабутою мовою, збуджуючи невиразний сум, так схожий на спрагу.
Пісок часто оманливий: здається ніби твердий, та тільки-но сядеш і загруз; старі солончаки, блискучі, як асфальт, часом не витримують ваги: літак сідає, біла кірка солі ламається і ти опиняєшся у смердючій трясовині.
2.
Носоріг не давав ні напитися, ні скупатися і слон розлютився; з ревом він кинувся вперед, підставив бивні під плечі носорога; могутній ривок і носоріг злетів у повітря, впав у воду, засопів, висунувши наполовину голову з води, і знов, як і раніше, став на ноги і кинувся в атаку.
Слон знову підкинув носорога; той, шаленіючи, кинувся на слона, намагаючись всадити йому між ребер свій ріг, так вони билися, поки вода не побіліла від піни; слон, вирішивши, очевидно, що у воді йому битися важче, зманеврував, позадкував у лощину, сподіваючись, що її стіни дадуть йому захист.
Сталося, однак, інакше: вузька ущелина не давала слону змоги вільно рухатися; носоріг, мабуть несвідомо, скористався перевагою: він вискочив із води на схил вище слона, круто повернувся і, нахиливши ріг-спис, ударив ворога у бік; потім, побоюючись, однак, слона, кинувся у кущі; слон страждав від рани, проте був упевнений: поле бою залишилось за ним.
3.
Серце закапризувало, коли я повз, як ящірка, над прірвою: то замре, то знову б’ється, тільки невпевнено, безладно; я знаю: якщо воно, моє єдине, затримається довше, бодай на мить довше, зірвусь у безодню.
Ніколи, ти чуєш, ніколи в літаку я так не прислухався до мотора, як у ці хвилини до власного серця: все, геть усе залежало від нього; я просив його ще трохи потерпіти і воно, зупинившись, знову починало працювати, нерішуче, але працювати.
Майданчик, на якому вони приземлилися, був пасткою: скелі, прямовисні, неприступні, не давали змоги спуститися; пілоти вдалися до останньої спроби: спрямували літак у прірву, а той, падаючи, мов камінь, у безодню, розігнався, почав слухатися керма і вони вирівняли машину.
4.
До мене долетіло зітхання пустелі, тихе, непомітне; я остання межа, якої сягнула його хвиля; вітер торкнувся ніжно, та в цьому дотику, однак, було щось від смерті; я добре знаю: ще кілька секунд і Сахара зітхне вдруге, ще три хвилини і затріпотить вітровказ, а через десять хвилин все навкруг: будиночки, ангар, літак вкриють хмари піску, і ми полетимо у пекло.
Маври, яких я привіз в Сенегал, заплакали, вперше побачивши дерева: тільки з Корану вони знали про сади, де течуть струмки, ті сади називають раєм; за рай треба платити дорогу ціну: тридцять років злиднів, а потім смерть від кулі невірного.
Бог обманює їх, маврів: французам він дарує усі скарби раю, не вимагаючи, щоб вони, як і маври, платили за те викуп: мучилися спрагою, страждали, вмирали.
5.
Гребінь, по якому ми йдемо, нагадує бум, який спорудили на двокілометровій висоті над землею, тільки він ще й нахилений; йти по ньому справжня акробатика; мене завжди дивувало: як це оркестранти, дивлячись у ноти, помічають ще й рухи диригента, начебто у них є очі на скронях?
Тепер такі очі є і в мене: я розбиваю льодове лезо гребеня, закручую крюк, дивлячись, само собою, на власні руки, але бачу, водночас, і свого напарника в шістнадцяти метрах нижче; інакше не можна: якщо він зірветься вправо, я маю миттєво кинутися з гребеня вліво тільки так є шанс уціліти.
Повільно, обережно пройшли гребінь, за ним присипана снігом скеля шлях на вершину; прокладаємо дорогу і, щоб відрізняти свої крюки, перев’язуємо їх стрічками; через півгодини дорога наверх ми чекали цього понад рік скінчилася ми на вершині; часу, однак, немає: вітер наганяє хмари, вечоріє, і ми починаємо спуск.

6.
Море, обведене по горизонту золотою ниткою, ще спало; тільки над урвищем, в калюжах берегових ям, здіймалася й падала вода; сталевий колір океану біля берега переходив у синій і чорний; за золотою ниткою, спалахуючи, сяяло небо величезним віялом світла.
Зоря торкнулася білих хмар, і вони засвітилися божественним, тонким світлом; на чорну далечінь уже лягла трепетна снігова білизна; піна сяяла, і багряний вибух, спалахнувши серед золотої нитки, кинув здалеку, з горизонту, через увесь океан, до її ніг, доріжку, огненну, рожеву.
Вона дивилася туди, на горизонт, бо усе, чого вона чекала так довго й гаряче, діялося там, на краю світу: корабель, випливши, здавалось, нізвідкіля, зупинився прямо посеред зорі, величний, прекрасний, помітний з берега, наче хмара; розбризкуючи радість, він плив, як вино, як троянда, як рожевий оксамит, він плив прямо до неї, білий корабель з рожевими вітрилами.
7.
Тріщини в стінах, стеля, місцями брудна, обдерта, меблі все мене захоплювало, а найбільше паркет: подекуди він провалився, подекуди тремтів, мов кладка, але був, водночас, незбагненно чистим, натертим.
У коменданта форту з’явився парк: із Франції, за чотири тисячі кілометрів, йому прислали чотири ящики справжньої землі, з якої росли неймовірна розкіш деревця, маленькі, тендітні; на їхніх пагінцях уже зеленіє по три листочки, справжніх, зелених, і ми пальцем гладили їх, мов коштовності.
Ціна у грі, в яку вони грали, одна життя, і він роками грав з ними за їхніми правилами: засинав, поклавши голову на їхнє каміння, був, як і вони, завжди в погоні і, як і вони, проводив ночі наодинці з зорями і вітрами, неначе в біблійні часи, тікав, нападав такою була їх гра.
Я привіз посланця на переговори, і він мав швидко, не довше ніж за три години, їх розпочати; посланець, однак, не міг спуститися вниз, у долину, і, перш ніж вилетіти назад, я заходився шукати разом з ним дорогу.
8.
Умирання подібне пірнанню в озеро, глибоке й холодне, у спекотний день: стрибаєш, падаєш у воду і виникає шок від різкого переходу; на секунду відчуваєш біль від цього, а потім приймаєш реальність, плаваєш у ній, але після багатьох повторень навіть шок пом’якшується.
Я знаю: нам ніхто нічого не винен; ми усі також вільні робити все, що хочемо робити: вірити чи не вірити у щось, шкодувати чи радіти, діяти чи чекати; ми усі, без сумніву, маємо відповідати за той спосіб життя, який ми обираємо; існує кожен з нас це знає тільки одна істота, перед якою ми маємо відповідати, ми самі.
Я існую не для того, щоб вразити світ, тільки щоб прожити своє життя так, щоб відчувати себе щасливим; саме тому я дозволяю світові жити за його вибором, а собі за своїм вибором.
9.
Кажуть, що тут, у цій пустелі, де у повітрі майже зовсім немає вологи, можна прожити без води, як правило, не довше ніж дев’ятнадцять годин; коли минає двадцять годин без води, в очах спалахує, як блискавка, світло і настає кінець: спрага вражає миттєво, безжальна, незворушна.
Коли-не-коли нам, пілотам, нагадували: йти над морем хмар це дуже красиво, але слід пам’ятати: під тим морем хмар вічність; там, над хмарами, я бачу один світ, мирний, лагідний, та варто мені лише спуститися туди, вниз, під хмари, і він, цей чудовий світ, яким я щойно милувався, перетворюється на пастку, байдужу, мовчазну.
Ця пастка внизу ніколи нікого не чекає вона просто існує; немає в ній нічого, зовсім нічого: ні людських хвилювань, які, здавалося б, мали бути, ні турбот, ані метушні на вулиця тільки тиша; вона ще глибша, ніж угорі, вона спокій, вічний, непорушний.
10.
Геть знесилівши, Назар з’їв кілька крихт хліба, що знайшов у кишені, і йому від цього стало краще; щоб відпочити, він приліг на пісок і усміхнувся своїй старій думці: чому люди розраховують на горе, на загибель, коли щастя настільки близьке, що доступніше за відчай.
Назар зарився від сонця у вологий пісок, щоб впасти у безпам’ятство для відпочинку і для економії життя, але не вмів і увесь час думав, жив потроху і дивився в небо, де слабким туманом ішов гарячий вітер з півдня; і було так порожньо навколо, що не вірилося в існування твердого, справжнього світу.
Він звівся на ноги, щоб позбутися сну й усього світу, який застряг у нього в голові, як колючий чагарник; сон зійшов із нього, але вся страшна тіснява спогадів і думок залишилася живому вочевидь; він озирнувся навкруг і не витримав, упав забуття, рятуючи свою душу.

Вправа 2.
Розставте розділові знаки і поясніть їх уживання.
1.
Проте я не такий і нещасний: спрага, од якої загустіла кров ледве тече в тілі, пронизливий, холодний вітер, оніміле в піску тіло за всіма цими муками я бачу покладенні на музику втому і марення, схожі на трохи жорстоку чарівну казку.
Помираючи в пісках, я думав, що мені, зрештою, випала краща доля: якщо б я повернувся, все почалося б спочатку, а у містах, я впевнений, немає людського життя.
Я забув, лежачи тут, у піску, в серці пустелі, де живе на землі мій рід і намагаюсь відшукати його; гадаю, що це, однак, важливіше, ніж вибирати, у якому мюзик-холі провести вечір.
Одному дається певний шматок хліба, щоб ніщо не заважало йому творити, а він засинає; завойовник, здобувши перемогу, стає легкодухим; щедрий, коли бідніє, перетворюється на скнару.
2.
Щоправда, зимою й літом до нього, знаючи його відлюдькувату вдачу, ніхто не навідувався; ранньої ж весни і восени, однак, ходять: запрошують садити дерева, ягідні кущі, прищеплювати робити, коротше кажучи, все, що пов’язане з деревами й кущами, бо садівник він був про це знали усі в окрузі неперевершений.
Лежачи без сну це відбувалося уже, мабуть, тиждень він відчував позаду себе провалля часу, чорне, похмуре; щоночі його навідували спогади про минуле, давнє й близьке; здавалось, що ці спогади, однак, були наче не його власними, а чиїмись чужими, ніби він, сам того, звичайно, не бажаючи, привласнив їх.
Ранок після таких ночей, важких, безсонних, приносив полегшення, бажане, очікуване, це було як нове народження; все навкруг: звуки в будинку, й гамір на вулиці, й свіжий вітер, та й необхідність щось робити все це було знайоме, надійне; він полегшено зітхав: реальний світ наповнював душу певністю буття.
3.
Перевалили, трохи зачепивши вершину, гребінь, полетіли на рівнину; через сім хвилин нова аварія: з трубок радіатора, які вночі полопалися на морозі, потекла вода, але це, однак, не лякало: внизу, як земля обітована, була вже рівнина.
Мої марення реальніші, аніж ці дюни, місяць, зорі усе, що тут є; так, диво не в тому, що дім, великий чи малий, дає нам притулок, а в тому, що він сповнює нас ніжністю, яка, в свою чергу, створює своє диво незнані шари ніжності в серці, де, ніби води джерела, народжуються марева.
Літак створює інше диво: він переносить нас прямо у серце невідомого; щойно ви, як той біолог, вивчали, незворушно розглядаючи, людський мурашник: міста, що розкинулися на рівнині, дороги, які біжать од них в усі боки; та минає кілька хвилин і перед вами вже інший світ, примарливий і, водночас, реальний.
4.
Так шуміло внизу море, коли не було нічого цього: ні Ялти, ні Ореанди, ні, тим більше, цих людей; море шумить тепер і буде шуміти так само байдуже й глухо, коли нас не буде; і в оцій постійності, у повній байдужості до життя й смерті кожного з нас приховується, можливо, запорука нашого вічного спасіння, безперервного руху життя на землі, безперервної досконалості.
Зараз, сидячи поруч з молодою жінкою, яка на світанку здавалася такою красивою, заспокоєною і чарівною в казковому оточенні моря, гір, хмар, широкого неба, він думав про те, як, по суті, якщо вдуматися, все прекрасно на цьому світі, все, крім того, що ми самі думаємо й робимо, коли забуваємо про вищу мету буття, про свою людську гідність.
Звівшись і, мов сомнабула, йдучи по бульвару, він думав, що людина мов дерево, що виростає з насінини: щовесни розвивається, опушується листям, а восени жовтіє й опадає; кожен з цих станів прекрасний, і не варто, мабуть, віддавати перевагу якомусь одному і голе зимове дерево милує око.
5.
Маври, непорушні, вражені до скам’янілості, сиділи біля водоспаду; те, що виливалося тут, з гори, це було життя, це була кров самих людей; за секунду її виливалося стільки, що можна була б на те, звичайно, божа воля оживити цілі каравани, які, сп’янівши від спраги, навіки погрузли в безмежжі солонців і міражів.
Отакі раптові бунти, героїчні і, водночас, повні відчаю втечі, коли вождь стає вигнанцем, короткий спалах гордості, який, як ракета, скоро згасне, затиснутий військами, все це називають зрадою.
Емір старів, а коли людина старіє, вона, як правило, багато роздумує; настала така мить, коли емір зрозумів: скріпивши угоду з християнами, він забруднив свої руки, і тепер пустеля для нього пастка, в яку він кинув усе: друзів, гідність, свою долю.
6.
Ніч, велика, чорна,заповнила небо й землю від підніжжя трави до кінця світу; пішло одне лише сонце, зате відкрилися всі зірки, і стало видно Молочний Шлях, перекопаний, збентежений, ніби по ньому недавно здійснився чийсь останній похід.
Величезний птах кількома стрибками на крилах злетів угору він знав, що людина внизу вже майже мертва, й одразу почав падати; чоловік побачив над своїм обличчям білі чисті груди орла, очі, сірі, ясні й безжальні; піднявши револьвер, він вдарив з нього прямо у птаха, що падав йому на голову.
Посередині грудей птаха з’явилася темна пляма, потім миттєвий вітер вирвав увесь пух там, де попала куля, і тіло орла, на мить затримавшись, впало на тіло людини так, як і летіло: груди на груди, голова на голову; птах закрив сірі очі, потім вони знову відкрилися, але вже нічого не бачили орел був уже мертвий.
7.
Причина, як і завжди, була проста: зазнавши аварії і йдучи на посадку, пілот міг, вискочивши з-за хмар, розбитися об вершину.
Царство людське всередині нас, тому пустеля це не піски, не туареги, навіть не маври, озброєні, рішучі; щоб зрозуміти Сахару, треба знати одне: криниця твій бог.
Я сам відкрив цю істину: можна, виявляється, витерпіти все; завтра, якщо я буду живий, дізнаюсь, можливо, про ще дивовижніші речі: життя на межі зі смертю дарує нам, як винагороду, мабуть, надзвичайні скарби, сховані у нас, у середині, знання про себе.
Йду далі, стомлений, байдужий до себе; пустеля починає жити, як і моя уява; піднімаючи руки, кричу, але людина, яка мені махає, то просто чорний камінь; сплячий бедуїн, якого я хотів розбудити, тільки стовбур дерева.
8.
Людей у сім’ю об’єднує зв’язок, але не кровний, звичний нам: в основі справжньої єдності лежить я впевнений повага і радість, які ми відкриваємо нам в житті один одного; члени однієї сім’ї зовсім не часто виростають під одним дахом і це не так уже й неймовірно.
Уяви, створи для усіх Всесвіт, прекрасний, справедливий, досконалий; і тоді будь упевненим в одному: Суще вже створило його у власній уяві все-таки трохи краще, ніж це зробив ти.
Він завжди здавався жінкам не тим, ким був, і любили вони в ньому, здавалось, не його самого, а людину, яку створювала їх уява, і яку вони у своєму житті жадібно шукали; і потім, коли помічали свою помилку, все-таки продовжували любити його і жодна не була з ним щасливою.
9.
Ми, можливо не усвідомлюючи того самі, притягуємо в своє життя все те, про що думаємо; у кожному з нас незалежно від того, подобається нам це чи ні, закладено все, чим ми живемо: сила нашої згоди на здоров’я і хворобу, на багатство і бідність, на свободу й рабство; і це ми, тільки ми самі керуємо цією великою силою, ми і ніхто інший.
Тут, у відкритому морі, сонце сідає з одного боку, вранці піднімається з іншого сідає в море й виходить з моря; хлюпоче, як і завжди, хвиля, літають на кораблем чайки, сідають на щогли десь недалеко, зовсім поруч, можливо, має бути твердь земна потім відриваються, наче вітром, і відстають, похитуючись, щоб зникнути назавжди; ми радіємо і, водночас, сумуємо: закінчується наша подорож, довга, часом важка й небезпечна.
10.
На світанку море було спокійним, а вітер помірним вахта помітила величезну, висотою метрів сто, хвилю, яка йшла на корабель, йшла надзвичайно швидко; усі, звичайно, перелякалися й приготувалися померти, як годиться справжнім морякам; нічого, однак, не сталося: корабель злетів на хвилю і, набираючи швидкість, скотився вниз.
Коли сонце стало сідати, побачили острів, якого не було на жодних картах; на ньому не було нічого: ні дерев, ні чагарників, ні трави тільки жовті скелі і блакитні гори, але він був прекрасний, як коштовність.
Підійти до острова було неможливо: його оточували рифи, берег суцільне урвище, без бухти й мілини зійти на острів було б, безперечно, самогубством; так, однак, думали не всі: дівчина, донька капітана корабля, зіскочила з корабля і зупинилася на поверхні хвилі, як квітка; усі були вражені, а вона, перестрибуючи з хвилі на хвилю, побігла на острів; коли пройшла хвиля туману, все зникло: на поверхні не було ні острова, ні дівчини.

Вправа 3.
Правильно розставте розділові знаки в реченнях і поясніть їх уживання.
1.
Носоріг з насолодою купався в озері; його спокій, однак, був брутально порушений: величезний слон тихо, як кішка, підійшов до берега, гнаний спекою; тінь слона впала на носорога, і той на диво легко скочив на ноги, викинувши з ніздрів струмінь води, хрипнув, незадоволений, сердитий.
Слон відсалютував на свій лад: він заревів і відлуння покотилося по скелях, завмираючи вдалечині; обидва кілька секунд стояли, наливаючись гнівом: слон не міг спуститися до води, доки там був носоріг, а той піднятися вгору: слон закрив вихід у лощину.
Носоріг міг би, звичайно, проскочити у слона між ногами або ж вийти в іншому місці у воді він рухався дуже добре але носоріг, однак, один з найнепоступливіших звірів і, слід додати, один з найбезстрашніших: він не боїться ні людини, ні звіра, навіть лева, який часто тікає від нього, як кошеня.
2.
Тобі досить було заплющити очі і в світі настав би спокій: зникли б скелі, крига, сніги, зникли б втома й біль; тільки склепити повіки і станеться чудо: вже не буде ні ударів, ні падінь, ні тягот життя, непомірних, виснажливих, які тягнеш, як віл, байдужий, приречений.
Ти вже відчув холод, який, як отрута, розливається по тілу і, наче морфій, сповнює тебе блаженством; твоє життя, як скарб, коштовний, ніжний, причаїлося в тобі десь глибоко, біля самого серця, залишаючи віддалені куточки тіла.
Він знав: попереду, за п’ятдесят метрів, височить скеля, якщо він встане, то, можливо, добереться до неї; там, за скелею. можна знайти захист від вітру, крижаного, пронизливого, і, якщо вдасться, трохи відпочити.

3.
Вже на подвір’ї я побачив, що цей будинок, зовні незграбний, як фортеця, насправді казковий замок, тихий і надійний, як монастир.
Дивлюся на піски, оцінюючи погоду; ніч ясна, але вітер вщухає; я прив’язую аварійні ліхтарі, беру висотомір, олівці через півгодини я маю летіти і раптом чую, як щось потріскує: метелик б’ється об мій ліхтар у мене, сам не знаю чому, стисло серце.
В пустелі, як я і очікував, тиша; чую вже знайоме потріскування: об мій ліхтар ударилися ще два метелики й бабка прилетіли на світло; в мені, в моїй душі, знов ворухнулося почуття, неясне, ледь відчутне, неначе хтось звертається до мене.
Сідаю обличчям на схід: ні небо, ні піски не подають знаків; я, однак, знаю: бабки і метелики тут як дрібні уламки на морі, прибиті до берега, вони свідчать про те, що десь лютує буря.
4.
Я починаю забувати пройшло вже багато часу про той будинок, і тільки зрідка, коли пишу або читаю, раптом пригадується мені то зелений вогонь у вікні, то звук моїх кроків, які лунали там, у полі, вночі, коли я, закоханий, повертався додому і потирав руки від холоду.
Він, здавалось, зрозумів: минуле зв’язане з сучасним безперервним ланцюгом подій, які витікають одна з одної; йому здавалося, що він бачив зараз обидва кінці цього ланцюга: доторкнувся до одного кінця здригнувся інший.
Увечері, коли він переправлявся через річку і потім, піднімаючись на гору, дивився на своє рідне село і на захід, де вузькою стрічкою світилася зоря, холодна, багряна, то думав про те, що правда і краса, які направляли людське життя там, у саду, продовжувалися безперервно до цього дня і, очевидно, завжди були головним у людському житті і взагалі на землі.
5.
Дім без таємниць і тайників, без тихих закапелків, люків-пасток під ногами це не дім, а приймальня в ратуші; я вдихав розлитий скрізь, мов ладан, запах дух старих бібліотек, який, однак, ні з чим не переплутаєш, як би не старався.
День у день ми йдемо поруч, зовсім поруч, оточені стіною мовчання, непроникного, щільного, або ж зрідка перекидаємося словами, пустопорожніми, незначущими; настає, однак, година небезпеки і ми, зовсім, здавалося б, чужі, допомагаємо один одному, бо всі ми одне ціле.
Ми були збуджені, як на святі, хоч і зовсім бідні: вітер, пісок, зорі ось усе, що ми як би нам не хотілося більшого мали; тут, за цим тьмяно освітленим колом, кілька чоловіків, у яких не було нічого, крім спогадів, ділилися своїми скарбами, чарівними, невидимими.
6.
Послали вертольоти, та вони нікого не знайшли: банда, можливо, сховалася в селищі звідти пролунало кілька пострілів можливо, в гірських печерах; рейд, однак, необхідно було завершити засвітла, щоб не напоротися на засiдку.
Скоро з’ясувалось: стрічка на горизонті, багряна, довга, це кілометри очерету, що горів вздовж річки; пройшли річку, за нею, біля пологого схилу гори, зораного вибухами, колона розбитих автомобілів; водії, мовчазні, похмурі, біля багать; вони дивляться на нас, але не підходять, бо все й так зрозуміло: вони вибрались звідти, де стріляють, а ми, навпаки, туди добираємося.
Батальйон, стрімкий, зосереджений, як пружина, мчить, мчить крізь ніч, гуркочучи принишклими дорогами, мчить у бій.
7.
Реальність саме реальність, а не наша уява про неї божественно байдужа; матерії все одно, яку роль її син грає в іграх, сьогодні доброго молодця, завтра злодія; вона, неосяжна, мінлива, навіть не знає про наші ілюзії в іграх: вона знає тільки себе й нас у своїй подобі, досконалості, завершеності.
Коли його ноги торкнулися землі, там, де починалася трава за піском, він почав провалюватися, і через кілька кроків над землею й травою були тільки його голова й плечі; він поплив по пасовищу, як по воді, розбризкуючи темні краплі глини, потім затримався на поверхні, звівся на ноги; після всього того, що я сьогодні бачив, людина, що йшла по землі, це було чудо, нове, несподіване.
Я постояв на поверхні води, зійшов із неї, впевнено став на берег і миттєво провалився з головою в землю; там, під землею, було чорно, страшно, і я, затримуючи подих, борсаючись, почав вибиратися назад, на край ставка, до твердої води, за яку можна було ухопитися.
8.
Гори, Тянь-Шань, Памір, Гімалаї, мають, незважаючи на усю їх, здавалося б, несхожість, щось спільне це завжди величезний, застиглий у віковічному сяянні снігу й льоду світ, своєрідний, незбагненний, пригнічуючий своїми неймовірними масштабами.
Тут втрачається здається назовсім відчуття відстані: не розумієш, що далеко, а що близько, не знаєш напевне, де що знаходиться; озираєшся: до тих далеких хребтів здається треба йти півдня, а виявиться годину; до вершини, зовсім близької, на перший погляд, добратися можна, виявляється, тільки за добу.
Ідеш угору повільно, крок за кроком, подих за подихом; очі западають і вже не бачиш, що знаходиться справа, а що зліва; і зникає все: неймовірна краса, про яку мріяв півжиття, мета, якої прагнув досягти; загадки й парадокси це для тих, хто знаходиться внизу: тут психіка людини має лише два напрямки; потім, вдома, ми можемо згадувати це зовсім інакше, але зараз все просто: один напрямок це туди, де є людське тепло й життя, інший де немає ні людей, ні життя.
Заголовок 1 Заголовок 2 Заголовок 3 Заголовок 4 Заголовок 5 Заголовок 6 Заголовок 8 Заголовок 915

Приложенные файлы

  • doc 18468142
    Размер файла: 449 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий