Osmislennya_sutnosti_morali_peredbachaye_z


Сутність, специфіка та функції мораліМораль є свідченням певного рівня розвитку, духовної зрілості людини, характеру її відносин з іншими людьми і світом.
Пізнати природу моралі означає насамперед з’ясувати, яким вона є феноменом – природним чи надприродним. Визнання надприродності засноване тільки на вірі, тому можна вважати, що мораль має природний характер. Наступне питання, яке цікавить багатьох: духовним чи матеріальним феноменом вона є? До сфери моралі належать як духовні явища (мораль часто називають формою суспільної свідомості), так і матеріальні – моральність. Мораль можна розглядати як органічну єдність духовного і матеріального начал, як одну із форм духовно-практичного освоєння людиною дійсності.
У всі часи, як стверджує сучасний російський дослідник Олександр Титаренко, вчені по-різному тлумачать сутність моралі:
Як школу виховання людини, навчання її доброчесності;
Як виконання божественних заповітів, що забезпечують безсмертя особистості;
Як найкоротший шлях до щастя;
Як вищу насолоду, вдоволеність індивіда своєю поведінкою;
Як самоцінне служіння честі;
Як виконання незаперечного обов’язку;
Як інструмент збереження порядку в суспільстві;
Як забезпечення чесності у взаєминах людей;
Як вимогу суспільної користі;
Як викриття банальної, несправедливої дійсності, «суд над життям і собою»;
Як служіння ідеалу й утвердження справедливого життєвлаштування;
Як засіб взаєморозуміння і згуртування людей;
Як особистісне самовираження, вміння завжди бути собою, слухати голос совісті;
Як зовнішнє суспільне установлення, що накладає на людину необхідні обов’язки;
Як умовність, що сковує ініціативу і волю особистості;
Як особливий засіб пізнання;
Як інститут, який приборкує тваринні інстинкти людини;
Як заспокійливу ілюзію, що допомагає людині животіти;
Як визначення вищого сенсу людського життя.
Мораль як одна із форм суспільної та особистісної свідомості є системою поглядів, уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей.
Основа моралі – переконання, звичаї, традиції, громадська думка.
Мораль спирається не на силу і авторитет установ, що змушували б дотримуватися конкретних норм, правил, приписів, а на свідомість - як колективну, так і індивідуальну. Попри те, вона охоплює всі сфери суспільного буття: ті, що регулюються державою (політика, виробництво, соціальна сфера, сім’я), і ті, які держава чи громадські організації не регулюють ( дружба, любов, товаришування, побут).
Мораль – система поглядів, уявлень, норм, оцінок, що регулюють поведінку людей; одна з форм суспільної свідомості. За своєю суттю мораль постає як суперечливий, антиномічний (з грецької –протизаконний) феномен.
Це підтверджують такі аргументи:
Моральні вимоги, цінності є об’єктивними, оскільки відповідають (повинні відповідати) загальнозначущим критеріям і не можуть залежати від чиїхось уподобань, смаків, симпатій чи антипатій. В іншому разі не буде змоги відрізнити високоморальні вчинки від аморальних ,
Мораль є одночасно сферою об’єктивної необхідності, тобто примусу, і сферою свободи. Моральні вимоги виступають перед особистістю як необхідність. Проте безпосереднє підкорення цій необхідності не вважають моральним феноменом, оскільки мораль несумісна з примусом. Моральна поведінка передбачає наявність моральної мотивації, вибору. Отже, мораль є соціальним феноменом, але залишилось доопрацювати місце і роль у системі інших соціальних аспектів, форм людського буття – права, політики, мистецтва тощо.
Функції моралі:
регулятивна,
оцінно-імперативна,
комунікативна,
пізнавальна,
виховна,
орієнтуюча.
Регулятивна функція: взаємодіють дві протилежні тенденції – упорядкованість, що забезпечує його стабільність, і хаос, який загрожує його існуванню. Щоб усунути цю загрозу, суспільство вдається до різних засобів – права, політичних і адміністративних механізмів.
Оцінно-імперативна: суть – мораль осмислює дійсність такою, якою повинна бути, тобто як ідеальну модель належного.
Комунікативна функція: справжнього морального значення будь-який вчинок людини може набути тільки в міжособистісних стосунках, у контексті спілкування.
Пізнавальна функція моралі: завдяки моралі індивід одержує перші уявлення про норми поведінки, які пред’являє йому суспільство, про добро і зло, честь і гідність. Так, будь-який моральний осуд громадською думкою змушує людину замислитися над відповідною моральною проблемою, а відтак і звернутися до етики, тобто теорії моралі.
Виховна функція моралі: завдяки моралі здійснюється передавання досвіду попередніх поколінь, формуються уявлення індивіда про добро і зло, гідність і честь, справедливість, що сприяє його самовдосконаленню, виробленню практичних навичок жити і діяти згідно з вимогами суспільства. Головне завдання – осмислення мети і сенсу життя, виборі власного життєвого шляху.
Орієнтуюча функція: мораль орієнтує не тільки в повсякденному житті. Адже від рівня моральної культури залежить і те, чи буде людина прагнути орієнтуватися «на добро», обираючи життєвий шлях та розв’язуючи різноманітні особистісні проблеми.
Отже, мораль як універсальний регулятор поведінки людини, відносин між людьми виконує різноманітні функції, які обумовлюються сферою, характером вияву життєдіяльності особи, соціальних груп, суспільства.
Осмислення сутності моралі передбачає з’ясування її основних компонентів і характеру їх взаємозв’язків.
Структурно мораль утворюють дві сфери:
- моральна свідомість,
- моральна практика.
Моральна свідомість - вираження ідеального належного, на яке слід орієнтуватись.
Поділяють на:
суспільну (моральні погляди й оцінки певних груп людей),
індивідуальну (моральні погляди й оцінки індивідів), які перебувають в органічному, хоча й суперечливому, взаємозв’язку.
Основні елементи:
моральні вимоги,
моральні цінності.
Моральна свідомість містить у собі не лише почуття й уявлення, а й поняття, що дає підставу твердити про чуттєве і раціональне начала моралі.
Моральна практика – сфера індивідуально-масових виявів поведінки, стосунків, діяльності, орієнтованих на найвищі, універсальні вселюдські цінності.
Моральну практику утворюють:
моральна діяльність,
моральні відносини.
Моральна діяльність – особлива сфера діяльності, що має предметно-змістову визначеність і специфіку, подібно дол. Виробничої, наукової, художньої. Будь-які моральні дії включають у себе роботу свідомості – мисленні, почуттєві, вольові компоненти. М. свідомість і М. діяльність взаємно породжуються і взаємно зумовлюються, існуючи одна завдяки іншій.
Здійснюючи вчинок, людина вступає в певні відносини з іншими людьми, суспільством. Таким самим вона вступає в суспільні відносини, сукупність зв’язків і залежностей, які і називаються моральними відносинами – ціннісними смисловими аспектами всіх суспільних відносин.
Опорний конспект лекції.
За допомогою категорій «добро» і «зло» виділяється, окреслюється моральний феномен, тобто моральний аспект діяльності, людської свідомості, поведінки, взаємин людей, їх ставлення до природи.
Зміст категорії «добро» іноді ототожнюють із сутністю моралі взагалі, хоча більшість учених розглядає добро як морально-позитивне начало, зло – як морально-негативне, а саму етику – як учення про добро і зло.
Добро – найвища абсолютна вселюдська цінність, причетність до якої наповнює життя людини сенсом, воно стає самоцінним, а не служить засобом для досягнення інших цілей; уявлення про добро перебуває в органічному взаємозв’язку з ідеалом суспільства і особистості.
За словами В.Соловйова, щоб спромогтися на здійснення добра, необхідно знати, чим воно є насправді. В історії людства відомо немало подій і фактів, коли хибні уявлення про добро і зло призводили до трагічних наслідків ( хрестові походи, фашизм) Тому з’ясування природи та сутності добра і зла є надзвичайно важливою і відповідальною справою.
За розвитком етики сформувалися численні точки зору на проблему сутності добра і зла. Найчастіше їх поділяють на дві групи – моральний абсолютизм і моральний релятивізм.
Абсолютистські концепції добра і зла. Добро і зло протиставляють, стверджують, ніби добро за будь-яких умов не може переходити у зло, і навпаки.
Добро часто ототожнювали з духовним началом (у Платона – з освіченою душею), зло – з матеріальним, тілесним.
Антична етика ототожнювала добро із знаннями, а зло – з незнанням, хибністю, неуцтвом
Давньогрецький філософ Сократ розумів добро і зло як результат діяльності людини. Він вважав, що люди творять добро під викликом їх пороків – боягузтва, неуцтва. Головною доброчесністю є мудрість, а головним моральним недоліком – неуцтво. Мудрість і зло несумісні. Проте моральність не де термінується знанням, рівнем освіти, а залежить і від ступеня її залученості зо системи соціальних зв’язків, засвоєння нею вселюдської культури.
Релятивістські концепції добра і зла. Релятивісти бачать лише те, що моральні поняття й уявлення різних народів, соціальних груп, людей перебуваючи у зв’язку з їх потребами, інтересами, преконаннями й уподобаннями, мають суттєві відмінності, а також залежать від часу, місця, конкретних життєвих ситуацій.
Основна помилка полягає в нездатності чи небажанні виявити абсолютне вселюдське в моралі (властиве всім історичним епохам у різних народів), її загальні тенденції розвитку.
Сучасні етики не дають однозначного тлумачення добра і зла, пояснюючи це такими особливостями:
Поняття добро, яке охоплює всі позитивні моральні явища, якщо і буде визначеним, то виявиться беззмістовною абстракцією.
Добро, як правило, виконує в моральному судженні роль предиката ( логічного присудка), і спроби поміняти місцями суб’єкт і предикат закінчується невдачею. Родовим щодо нього є поняття «благо», «цінність», «належне».
Безмежна багатоманітність виявів добра, невичерпна застосовуваність поняття «добро». Різновиди, вияви добра позначають відповідними термінами. Наприклад, позитивні моральні якості людини, які виявляються в її здатності й готовності робити добро, називають доброчесностями, або чеснотами.
Люди відрізняються між собою, тому загальне добро не може бути однаковим для всіх. Певна річ, люди по-різному розуміють добро, а головне, що для кожної людини воно є (має бути) саме добром.
Добро слід розглядати як процес, якому властиві такі стадії розвитку: іде добра, добро як стан самосвідомості людини, добро як спосіб буття людини, матеріальна і духовна культура людства, в якій нагромаджується потенціал добра.
Отже, життя людини і суспільства загалом є суперечливою єдністю прогресу і регресу, конкретні прояви яких моральна свідомість сприймає та оцінює як добро чи зло.
Тема 6. Моральний вибір та відповідальність особистості
Урок 11. Проблема морального вибору і свободи особистості .
Розв’язання загальнофілософської проблеми вибору пов’язане із з’ясуванням природи і сутності людини, її свободи – здатності людини діяти відповідно до своїх інтересів і цілей, враховуючи знання законів об’єктивної необхідності.
Моральний вибір – акт моральної діяльності, який полягає в тому, що людина, виявляючи свою суверенність, самовизначається стосовно системи цінностей і способів їх реалізації в лінії поведінки чи окремих вчинків.
Аналіз проблеми вибору пов’язаний із з’ясуванням таких феноменів, як моральний намір і моральна спонука.
Моральний намір (М.Н.) – рішення людини зробити відповідну моральну дію і досягти очікуваного результату. Це вольова установка людини, результат її попередньої духовно-емоційної діяльності, зокрема усвідомлення моральних завдань, конкретизації цілей, вибору відповідних засобів тощо.
Моральна спонука (М.С.) – чуттєва форма, в якій виявляються мотив і намір до здійснення відповідного вчинку. За своєю психологічною природою вона є рушійним імпульсом, емоційно-вольовим спрямуванням, яке визначає відповідні дії людини.
Спорідненні з моральним мотивом поняття «стимул», «намір», «ціль».
Керуючись моральними мотивами, людина орієнтується на найвищі , безумовно вселюдські цінності, зважає на ймовірність морального осуду в разі недотримання моральних вимог.
Характеризуючи наявність морального вибору, послуговуються категорією «моральна свобода».
Категорія «моральна свобода» окреслює проблему можливості і здатності людини бути самостійною, самодіяльною, творчою особистістю і разом з тим виражати в моральній діяльності свою суспільну сутність
Будучи морально свобідною, здійснюючи моральний вибір, людина реалізує себе як творча особистість. Тому вона змушена відповідати за свій вибір, свою поведінку. Оскільки вибір має моральний характер, то і відповідальність за нього є моральною відповідальністю.
Урок 12. Моральна відповідальність: сутність і специфіка
Будучи морально вільною, здійснюючи моральний вибір, людина реалізує себе як творча особистість. Тому вона змушена відповідати за свій вибір, свою поведінку. Оскільки вибір має моральний характер, то і відповідальність за нього є моральною відповідальністю.
Моральна відповідальність характеризує особистість з точки зору виконання нею моральних вимог. Ця проблема стосується здатності людини взагалі виконати пред’явлені їй моральні вимоги, глибини і правильності їх усвідомлення.
З’ясування сутності М.В. передбачає аналіз моральної самооцінки, морального самоконтролю, самовладання, гідності. На перших етапах морального становлення особистості вони перебувають у зародковому стані, але поступово їх можна перетворити з епізодичних виявів духовно-емоційного життя людини на її глибині, сутності моральні якості.
Моральна самооцінка – результат морального оцінювання людиною своїх вчинків, їх мотивів і моральних якостей. Здатність до об’єктивного самооцінювання дає людині змогу самостійно контролювати і спрямовувати свої дії і навіть виховувати саму себе.
Моральний самоконтроль – сутність і механізм самостійного регулювання особистістю своєї поведінки, її мотивів і спонук. Механізм самоконтролю охоплює її почуття й уявлення, самооцінку дій, спонук, мотивів.
Самовладання – один із виявів самоконтролю, що полягає у здатності людини, контролюючи свої почуття спрямувати діяльність на розв’язання свідомопоставлених моральних завдань. Виявляється самовладання у формі витримки.
Моральна самовимогливість свідчить, що моральна вимога перестала бути зовнішньою силою і переродилась у моральний обов’язок.
Набуваючи життєвого досвіду, людина має справу з численними проявами моральних вимог, їх формами, сферами виявлення (сім’я, сфера виробництва, побут). Деякі із них набувають конкретного морального обов’язку, а саме – батьківський, а деякі назавжди залишаються зовнішніми і неприйнятними.Наприклад, мало хто може сказати, що ця заповідь стала його моральним обов’язком: «Любіть ворогів ваших, благотворіть тих, хто ненавидить вас, благословляйте тих, хто проклинає вас, і моліться за тихї, хто кривдить вас».
Якщо для одних людей моральна вимога бути ввічливим стає само вимогою, то для інших може на все життя залишитися зовнішньою, чужою, неприйнятною. Дехто навіть хизується своєю грубістю. Парадоксально, але грубість, брутальна поведінка іноді збуджують насолоду, і такі люди починають не просто хизуватися своєю поведінкою, а й своєрідно утверджуватися, чинячи зло. Це стосується і людей з іншими моральними вадами.

Приложенные файлы

  • docx 18357465
    Размер файла: 29 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий