Virishalnim_momentom_u_stosunkakh_mizh_Ukrayino..


Вирішальним моментом у стосунках між Україною і Московщиною стало гетьманування Івана Мазепи (1687-1709 рр.)
Головною метою І.Мазепи було об'єднання України в одну незалежну державу. Великі сподівання гетьман покладав на молодого московського царя Петра І (1689-1725 рр.). Між ними склалися надзвичайно довірливі стосунки.
У 1700 р. розпочалася Північна війна між Швецією і Росією; остання прагнула отримати вихід до Балтійського моря. Україна надавала активну допомогу Росії у цій війні. Але у 1708 р. І.Мазепа уклав таємний союз зі шведським королем Карлом XII, спрямований проти Петра І. Передбачалося, що Україна надасть Швеції допомогу у війні проти Росії, а Швеція забезпечить повне звільнення України від влади Москви.
За цей вчинок російські, а потім і радянські історики називали і.Мазепу "зрадником", а слово "мазепинець" стало синонімом слова "сепаратист".
Які ж причини змусили гетьмана шукати нових зовнішньополітичних орієнтирів?
Петро І виявився прибічником політики жорсткого централізму. прагнув цілком підпорядкувати Україну Російській державі, що не збігалося з прагненням І. Мазепи розширити самостійність Гетьманщини.
Під час Північної війни Петро І нещадно експлуатував людські і матеріальні ресурси України. Край був економічно виснажений, населення вивозили на будівництво доріг, каналів, міст. Козацьке військо використовували у війні як "гарматне м'ясо". Політика Петра І викликала обурення в Україні, козацька верхівка наполягала на пошуках нового союзника.
У І. Мазепи були підстави вважати, шо цар може пожертвувати Україною, аби забезпечити перемогу у війні і вийти на береги Балтійського моря.
Перехід І.Мазепи на бік шведського короля Карла XII
У жовтні 1708 р. військо Карла XII вступило в Україну. На його бік перейшов І.Мазепа з 15 тис. козаків, а також 8 тис. запорозьких козаків на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком. Основна ж маса козаків, старшини, селянства і міщан відмовилася підтримати гетьмана.
Чому ж так сталося?
По-перше, далася взнаки соціальна політика гетьмана. Надто далеко відірвався він від життєвих потреб народу і не користувався популярністю в народних масах.
По-друге, для народу цей крок І.Мазепи був несподіваним, а справжні його причини невідомі, адже союз зі Швецією був таємним.
По-третє, Петро І вжив швидких і рішучих дій проти І.Мазепи, представивши його зрадником України (за наказом царя гетьмана проклинали у всіх церквах) та залякавши населення України репресіями, спрямованими на прибічників гетьмана. Царські війська знищили столицю І.Мазепи — місто Батурин, вирізавши 6 тис. жителів, зруйнували Запорозьку Січ.
У 1708 р. цар наказав обрати нового гетьмана, і ним став Іван Скоропадський (1708-1722 рр.). Козацьких старшин, які не прибули на вибори нового гетьмана, цар оголосив зрадниками.
Здійснюючи політику терору, Петро І прагнув знищити серед українського населення будь-яку опозицію.
Полтавська битва27 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва — вирішальна битва Північної війни, яка завершилась поразкою Карла XII та І. Мазепи.
І. Мазепа разом зі своїми прибічниками знайшов політичний притулок у Молдавії. Вони стали першою українською політичною еміграцією. 21 вересня 1709 р. гетьман помер.
Після смерті І. Мазеии українська еміграція обрала гетьманом Пилипа Орлика, який так і залишився гетьманом у вигнанні. Він склав проект першої Конституції України, яка мала назву "Пакти і Конституція прав і вольностей Запорозького війська". Зміст її такий:
проголошується незалежність України від Росії та Речі Посполитої;
обґрунтовується протекція шведського короля та союз з Кримським ханством;
територія України визначається Зборівським трактатом 1649 р.;
запорожцям повинні були повернути їхні давні містечка Трахтемирів, Кодак, Келеберду, землі над Ворсклою; фортеці, побудовані І.Мазепою, ліквідовувались;
при гетьманові утворюється Генеральна рада із законодавчою владою, яка складається з генеральної старшини, полковників, виборних депутатів від кожного полку та делегатів від запорожців. Рада збирається тричі на рік — на Різдво, Покрову та Великдень;
справи про кривду гетьманську та провини старшини розглядає генеральний суд, до діяльності якого гетьман не має права втручатися;
єдержавна скарбниця і майно підпорядковуються генеральному підскарбію, на утримання гетьмана призначаються окремі землі;
встановлюється виборність полковників, сотників з наступним їх затвердженням гетьманом;
спеціальна комісія має здійснити ревізію державних земель, якими користується старшина, а також повинностей населення;
скасовуються оренди та податки на утримання гетьманської гвардії;
гетьман має захищати козацтво і все населення від надмірних податків і повинностей, допомагати козацьким вдовам і сиротам.
Ліквідація російським царизмом української автономії
Українська політика Петра І. Перша ліквідація гетьманства
Після перемоги в Полтавській битві Петро І розпочинає низку заходів по ліквідації автономного устрою України. Ось лише деякі з них:
у 1709 р. цар призначив до 1.Скоропадського свого резидента, який мав контролювати діяльність гетьмана;
у 1720 р. було вперше офіційно заборонено українську мову;
у 1722 р. створюється Малоросійська колегія, яка розділила владу з гетьманом;
з 1724 р. — після смерті наказного гетьмана Павла Полуботка (1722- 1724 рр) — Лівобережною Україною правила лише Малоросійська колегія;
вільна торгівля фактично скасовується. Українцям забороняється займатися торгівлею з іншими країнами, крім Росії.
Останні гетьмани — Д.Апостол та К.Розумовський Після смерті Петра І (1725 р.) російські імператори намагалися обмежити українське самоврядування. Але зі зміною імператорів і міжнародної ситуації політика "залізної руки" щодо України інколи дещо пом'якшувалася.Павло Полуботок
Так, у 1727 р. царський уряд, ураховуючи можливість війни з Туреччиною, вирішив відновити посаду гетьмана. Ним став Данило Апостол (1727-1734 рр.).
За короткий час гетьман навів порядок у фінансах, насамперед у податковій системі, сформував державний бюджет у розмірі 144 тис. крб. річних і в розвитку економіки зробив ставку на соціально активну буржуазну верству суспільства, тим більше, що й власне багатогалузеве господарство розвивав у такому ж напрямі.
Після смерті Д.Апостола російський уряд 16 років не дозволяв обирати гетьмана. У 1750 р. за рішенням імператриці Єлизавети Петрівни (1741-1761 рр.) було обрано останнього гетьмана козацької України Кирила Розумовського (1750-1764 рр.). Цей крок імператриця зробила під впливом старшого брата Кирила Розумовського — Олексія. Його, простого козака, за гарний спів взяли до придворної капели, де на нього звернула увагу Єлизавета. Олексій Ро- зумовський став її фаворитом, а з 1742 р. — чоловіком.
К.Розумовський докладав багато зусиль для розширення автономії Української держави, добивався спадковості гетьманства. Але в умовах централістичних прагнень Російської імперії подальший розвиток української автономії був неможливим.
Остаточне скасування української державності
у 1762 р. престол зайняла Катерина II, прибічниця централізму, яка низкою заходів остаточно знищила автономний устрій України:
у 1764 р. ліквідовано гетьманство, вся повнота влади зосередилася в руках Малоросійської колегії;
у 1775 р. знищено Запорозьку Січ. її землі були роздані царським фаворитам, вельможам, генералам. Доля запорозьких козаків склалася по-різному: 25 тис. козаків згодом переселено на Кубань, 4 тис. запорожців отримали політичний притулок у Туреччині і заснували там Задунайську Січ (1775-1828 рр.), значна кількість запорожців отримала статус селян у 1781-82 рр. ліквідовано поділ України на полки і створено губернії;
у 1783 р. запроваджено кріпосне право в Україні. Цього ж року було ліквідоване українське козацтво як стан. Замість козацьких полків створювалися полки російської регулярної армії. Козаків перевели в селянський стан, а приблизно 10 тис. заможних козаків отримали грамоти дворян і офіцерські чини в російській армії.
Приєднання до Росії південних регіонів України та Криму
У результаті перемоги Росії в російсько-турецьких війнах у 1783 р. Кримське ханство було ліквідоване, і всі його території ввійшли до складу Російської імперії. Почапася активна колонізація південних земель України, які отримали назву Новоросії. Прагнучи якомога швидше заселити и освоїти ці землі, уряд Катерини II сприяв переселенню сюди сербів, німців, молдаван, вірмен, греків та інших народів. Українці та росіяни на кін. XVIII ст. складали 80% переселенців зазначених областей.
Виникли нові міста - Олексавдрівськ (Запоріжжя, 1770), Херсон (1778), Севастополь (1783), Катеринослав (1787), Миколаїв (1789), Одеса (1794).
Вихід до Чорного моря, освоєння Півдня сприяли економічному Розвитку Росії та України. Україна поступово перетворюється на житницю Європи.
Становище Правобережної України під владою ПольщіВизвольна боротьба на чолі з С.Палієм
Посилення польського гноблення викликало хвилю повстань. З 1700 по 1704 рр. точилася визвольна боротьба правобережного козацтва на чолі з фастівським полковником Семеном Палієм. Повстанці звільнили від шляхти Київщину, Черкащину, Поділля. Цей рух був придушений спільними польсько-російськими зусиллями. Петро І пожертвував інтересами населення Правобережжя, шоб зберегти союз із Польщею у війні проти Швеції. За його наказом участь у боротьбі з повстанцями взяли лівобережні полки І.Мазепи.
Гайдамацький рух
у наступні роки на Правобережжі поширився рух гайдамаків (від тюркського "гайде" — гнати, чинити свавілля). Серед гайдамаків були переважно селяни-втікачі, найбідніша частина міського населення, козацька сірома, наймити. Гайдамаки користувалися широкою підтримкою населення. У другій пол. XVIII ст. гайдамацький рух переріс у народно-визвольне повстання, яке отримало назву Коліївщина. У 1768 р- його очолив Максим Залізняк — запорозький козак, син селяни- на-кріпака із с. Медведівка на Черкащині. На бік повстання перейшов уманський сотник Іван Гонта. Коліївщина охопила Київщину, Брацлав- щину, Поділля, Волинь. Тяжкі форми польського гноблення обумовили жорстокість гайдамаків, криваві розправи з польським населенням.
Коліївщина була спрямована проти польського гноблення, на ліквідацію панівної верстви суспільства, великої земельної власності.
Царський уряд, наляканий величезним розмахом повстання, допоміг Польщі у його придушенні.
Гайдамаччина надовго залишилася в народній пам'яті, відіграла велику роль в ослабленні феодально-кріпосницької системи, польського панування, у розвитку визвольної боротьби українського народу.
Рух опришків
У західноукраїнських землях (Галичина, Закарпаття, Буковина) соціальний протест проявився в русі опришків. Найбільш відомим ватажком опришків був Олекса Довбуш - з 1738 по 1745 рік. Його порівнюють з Робін Гудом, бо, грабуючи багатих, усе награбоване добро роздавав бідним.
Поділи Речі Посполитої
У другій пол. XVIII ст. Річ Посполита переживала період глибокої економічної і політичної кризи, викликаної анархією в державному управлінні, міжусобними війнами. Цим скористалися сусідні держави — Австрія, Росія та Прусія, які розділили між собою землі Речі Посполитої, внаслідок чого польсько-литовська держава припинила своє існування.
На долю українських земель три поділи Речі Посполитої позначилися таким чином:
за першим поділом 1772 р. до Австрії відійшла Галичина;
за другим поділом 1793 р. до Росії відійшло Правобережжя (Київщина, Волинь, Поділля);
за третім поділом 1795 р. до Росії відійшла Волинь (Берестейщина).
3 переходом Правобережної України під владу Росії тут у 1797 р. було створено Київську, Волинську та Подільську губернії.
До Австрійської імперії була приєднана в 1775 р. Буковина, яка перебувала до цього часу в складі Османської імперії. Під безпосереднім контролем Габсбургів перебувало й Угорське королівство разом з українським Закарпаттям. З 1867 р. Австрійська імперія отримала назву Австро-Угорщини.

Приложенные файлы

  • docx 18357284
    Размер файла: 28 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий