pro_Moral

..
3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
У СИСТЕМІ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ.


6

1.1. Поняття «мораль», «моральні цінності» у психолого-педагогічній науці.

6

1.2. Сім’я як середовище формування моральних цінностей молодших школярів..

19


1.3. Особливості впливу сімейних традицій на формування моральних цінностей учнів на сучасному етапі

30

РОЗДІЛ 2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ВИХОВНОМУ СЕРЕДОВИЩІ СІМ’Ї


40

2.1. Стан сформованості моральних цінностей учнів початкових класів під впливом сім’ї (на базі ЗОШ № 19 м. Луцька).

40

. Специфіка взаємодії школи та сім’ї щодо формування моральних цінностей у молодших школярів

46

висновки.
52

Список використаних джерел.
54

ДОДАТКИ









ВСТУП
Визнаючи школу провідною ланкою виховання молоді, треба зазначити, що без єдності зусиль з сім'єю, ефективність виховання буде низькою. Адже саме в сім'ї найбільше виховується людина укладом спільного життя: побутом, працею, традиціями, звичаями. Саме в сім'ї дитина засвоює такі загальнолюдські поняття, як добро і зло, правда і кривда, корисне і шкідливе, тобто ті морально-етичні принципи, на яких споконвіку ґрунтується педагогічний досвід народу.
Сім'я завжди була і залишається природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом матеріальної і емоційної підтримки, необхідної для розвитку її членів, особливо дітей та підлітків, засобом збереження і передачі культурних цінностей від покоління до покоління. Єдність сім'ї і школи відіграє важливу роль у вирішенні завдань всебічного розвитку особистості та у вихованні школяра. Значення батьківського авторитету, роль педагогічного колективу є найважливішою необхідністю у навчально-виховному процесі сучасної початкової школи. Щоб змінити на краще стан моральності нашого суспільства, необхідно зважати, що вихованість наших учнів результат клопіткої щоденної роботи, а також тих реальних міжлюдських стосунків, у які включається дитина з перших днів свого життя і активним учасником яких вона залишається усі наступні роки.
Дані досліджень засвідчують, що виховує не сам виховний процес, як спеціально організована дорослими діяльність, а ті щоденні, конкретні взаємини, під час яких дитина день за днем вбирає і активно переосмислює людські цінності і орієнтації, способи поведінки, сутність ставлень до явищ життя і до самої себе.
Стосовно педагогічних здібностей батьків, то до найважливіших з них відносять вміння належно організувати комунікативну діяльність, налагоджувати внутрішньо сімейні проблеми і встановлювати правильні стосунки з дітьми.
Надзвичайно важливого значення для формування життєвих ставлень дитини мають передусім взаємини між самими батьками, оскільки саме вони відображають загальні тенденції сімейних стосунків, спрямованість життєдіяльності родини, її морального фону. Одним з пріоритетних напрямів формування особистості Державна національна програма “Освіта” (“Україна ХХІ століття”) визначає “утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, інших доброчинностей”. Система родинного виховання настільки важлива в житті кожної людини й усієї планети, що Генеральна Асамблея ООН, оголосивши 1994 рік Міжнародним роком сім’ї, визначила спільну для всіх країн тему: “Всі ми – одна родина”, яка своїм змістом і суттю відображає взаємозв’язок основного осередку суспільства і вселюдської родини. Генеральна Асамблея ООН постановила, що “починаючи з 1994 року, 15 травня щорічно буде відзначатися Міжнародний день родини”, підкресливши цим величезне значення сім’ї в фізичному й духовному становленні особистості і суспільства. Родина є основою держави. Родина, рід, родовід, народ – поняття, що розкривають моральну й духовну сутність, природну послідовність основних етапів формування людини.
У вітчизняній літературі проблеми впливу сім’ї на формування моральних цінностей молодших школярів висвітлювали К.Д.Ушинський, В.О. Сухомлинський, А.С. Макаренко, О. Вишневський та ін.
Актуальною проблемою на сучасному етапі розбудови національної системи освіти є питання, пов'язані з визначенням методологічних орієнтирів морального виховання підростаючого покоління, шляхів забезпечення єдності в діяльності батьківського колективу та школи щодо виховного впливу на особистість молодшого школяра.
Зважаючи на актуальність проблеми, було обрано таку тему курсової роботи: «Вплив сім’ї на формування моральних цінностей молодших школярів».
Об'єкт дослідження: процес формування моральних цінностей молодших школярів.
Предмет дослідження: вплив сім’ї на формування моральних цінностей молодших школярів.
Мета дослідження: розглянути теоретичні засади проблеми формування моральних цінностей молодших школярів під впливом сім’ї та на основі проведених досліджень охарактеризувати специфіку роботи класовода у даному напрямі.
Згідно з метою і предметом дослідження визначені такі завдання:
- на основі аналізу психолого-педагогічної літератури уточнити сутність поняття “здоровий спосіб життя” стосовно молодшого шкільного віку та визначити основні його складові;
визначити критерії та показники сформованості у молодших школярів здорового способу життя;

Для розв’язання поставлених завдань використовувалися такі методи дослідження: теоретичні: аналіз, систематизація та узагальнення психологічної, педагогічної, методичної літератури з проблеми дослідження; вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду; емпіричні: педагогічні спостереження; анкетування вчителів початкових класів, батьків молодших школярів; кількісний і якісний аналіз емпіричних даних.
Структура курсової роботи зумовлена логікою дослідження і складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури, додатків. Основний текст подано на 61 сторінці друкованого тексу. Список використаних джерел нараховує 51 найменування. 5 додатків займають 17 сторінок. Загальний обсяг роботи подано на 74 сторінках друкованого тексту.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У СИСТЕМІ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ
1.1. Поняття «мораль», «моральні цінності» у психолого-педагогічній науці
Моральне виховання виступає основним чинником всебічного гармонійного розвитку особистості. Завдяки моральному вихованню перебудовується сама людська особистість відповідно до моральних цінностей які віддзеркалюють суспільні відносини, правила та норми поведінки людей. Морально-духовні цінності особистості є її найбільшим надбанням. Тому й цінувати людину необхідно передусім за рівнем сформованості моральних цінностей. Перед школою стоїть завдання перетворення об’єктивних суспільних моральних вимог і оцінок у суб’єктивні моральні потреби та переконання учня, які визначають його моральні якості і поведінку.
Мораль (від лат. moras звичай) це система поглядів і уявлень, норм, оцінок, що регулюють моральну поведінку людей у суспільстві. Мораль регулює поведінку людини у всіх сферах суспільного життя праці, побуті, політиці, науці, сімейних, особистісних, колективних, міжнаціональних та міжнародних стосунках [22, с. 151].
Мораль – сукупність норм поведінки людей, що регулюють їх ставлення до суспільства, нації, колективу, один до одного, підтримане особистим переконанням, традицією, суспільною думкою [24, с.269]. В моралі відбиваються цінності, що склалися в суспільстві, в нормах поведінки людей, які закріплені в поняттях добра, честі, совісті, справедливості тощо. Усі ці поняття мають оцінний і регулюючий характер.
Як прояв духовного життя суспільства мораль відображає суспільну свідомість і суспільну волю людей. Вона носить історичний характер, зі зміною суспільно-економічних умов життя у людей змінюються погляди і поняття, тобто їхня суспільна свідомість. Водночас не слід забувати про загальнолюдські моральні цінності, які індиферентні щодо соціально-економічних перетворень.
Головна функція моралі – регулювати та оцінювати суспільну та особистісну діяльність людини, її поведінку з точки зору відповідності мотивів і прагнень інтересам і потребам суспільства.
Мораль визначає те, якою має бути людина в суспільстві і які головні моральні якості слід формувати у підростаючих поколінь. Мораллю регулюються найважливіші стосунки у суспільстві: ставлення до Батьківщини, до праці, взаємини людей тощо.
Мораль як форма суспільної свідомості в процесі свого історичного розвитку набула різного характеру. Поняття “мораль” прийшло із Франції, а до Франції – з Давнього Риму..[10, с. 358]
“Мораль, - зазначав М.І.Калінін, - існує з початку утворення людського суспільства і визначається його економічним розвитком, - звичайно, не автоматично, а з відставанням, як і всяка ідеологічна надбудова, як от правило, релігія і т.д.” [5]
Як форма суспільної свідомості, мораль визначається насамперед умовами матеріального життя суспільства. Із зміною суспільно-економічних формацій, їх економічної структури і політичної надбудови змінюється й мораль, моральні норми поведінки людей.
На розвиток і формування моралі впливають такі форми суспільної свідомості, як політика, право, філософія, мистецтво, релігія.
У школі вимоги моралі відображені у “Правилах для учнів” і в положеннях, статутах різноманітних молодіжних громадських організацій, чинних у школі.
Морально-духовні цінності особистості є її найбільшим надбанням. Тому й цінувати людину необхідно передусім за рівнем сформованості моральних цінностей.
Моральні якості – це, образно кажучи, сплав, єдність моральної свідомості, моральних почуттів та поведінки, дії.
Моральне виховання – виховна діяльність школи і сім'ї, мета якої – формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності [48; 56].
Моральне виховання – цілеспрямований процес організації та стимулювання різнобічної діяльності учнів, їх спілкування, спрямований на оволодіння школярами моральною культурою, яка визначає ставлення школярів до навколишнього світу. [10; 358]
Моральна культура – найголовніший компонент духовного життя людини, який характеризує її до досягнення в оволодінні основами моралі як сукупності принципів, вимог, норм і правил, які регулюють поведінку в усіх сферах її життя.
Основою морального виховання є етика.
Етика (від гр. ethika звичка, норов, звичай) наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в умовах суспільства [48; 56].
Як філософська наука етика уже з доби давнини відігравала роль “практичної філософії”. В етиці вирізняють дві низки проблем: по-перше, питання про те, як має чинити людина (нормативна етика), і, по-друге, теоретичні питання про походження і сутність моралі.
Сьогодні прийнято говорити про дві етичні (моральні) системи, якими користується людство. Перша з них є домінуючою у Західній Європі, в Америці. Там люди дотримуються принципу: заради досягнення навіть “великого добра” аж ніяк не можна допускати “мале зло” (скажімо, допомагати товаришеві, передавши йому шпаргалку). Для представників другої етнічної системи (вона, зокрема, є панівною на території колишнього Союзу) поєднання добра і зла цілком прийняте (нас привчили до цього) [17; 28].
В основі формування етичної культури молодших школярів лежать моральні знання. Вони значною мірою отримуються молодшими школярами стихійно – в процесі сприймання реальних взаємостосунків, починаючи з сім’ї, найближчого оточення, а також через спілкування з людьми та спостереження за їхньою поведінкою поза школою. Тому моральне виховання має свою мету і завдання.
Мета морального виховання – формування обов’язків кожної людини у ставленні до суспільства, до людей, до самого себе.
Для того, щоб успішно реалізувати мету виховання необхідно:
1. Підібрати зміст, джерела, методи, прийоми виховання в залежності від вікових особливостей дітей.
2. Враховувати індивідуальний досвід школярів, їх позиції, виявлення суб’єктивної готовності до самовдосконалення.
3. Спільна виховна робота школи і сім’ї.
4. Такт вчителя, його повага до особистості дитини.
5. Вивчення результатів виховного впливу та необхідність коректування виховної діяльності.
Завдання морального виховання – це оволодіння нормами й правилами моральної поведінки, формування почуттів та переконань, вироблення умінь і навичок моральної, адекватної поведінки в процесі суспільних відносин. Це:
роз’яснення законів життя;
усвідомлення вимог і норм моралі;
вироблення моральних поглядів і переконань;
підпорядкування власної поведінки вимогам моралі суспільства;
формування відповідальності за свої вчинки та поведінку;
виховання почуттів патріотизму, дружби, самобутності, культури, традицій, обрядів, національної свідомості та інтернаціоналізму;
формування почуттів любові до Батьківщини, близьких, рідних, поваги до них;
формування правил етичної поведінки до людей, до самого себе, дисциплінованість, акуратність до праці;
розвиток і виховання позитивних моральних якостей [22, 22]
Завдання морального виховання учнів вирішуються в єдності і в умовах комплексного підходу щодо проведення виховної роботи, адже тільки такий підхід забезпечує розвиток в особистості учня стійких моральних якостей, набуття нею відповідної спрямованості, активної життєвої позиції, тобто моральних цінностей.
Отже, вся система морального виховання спрямована на формування цілісної моральної особистості.
Моральні норми – система вимог, які визначають обов’язки людини по відношенню до навколишнього світу, зразки, які не тільки орієнтують поведінку особистості, але й дають можливість оцінювати й контролювати її.
І.Д. Бех зазначає, що у наш час зростає суперечність між зростаючими вимогами до моральної вихованості особистості і невідповідністю використання з цією метою методичних засобів.
Моральні принципи – одна з форм моральної свідомості, в якій моральні вимоги виражаються найбільш узагальнено. Якщо норма передбачає, які конкретно вчинки людина повинна здійснювати, а поняття моральної якості характеризують окремі сторони поведінки і риси характеру, о принципи в загальній формі розкривають зміст тієї чи іншої моральності, виражають у моральній свідомості суспільства вимоги, що стосуються моральної сутності людини, її призначення, сутності її життя і характеру взаємовідносин між людьми.
В основу змісту морального виховання покладено загальнолюдські морально-духовні цінності.
Моральні цінності – одна з форм виявлення моральних ставлень суспільства. Під цінностями розуміють, по-перше, моральне значення, гідність особистості і її вчинки чи моральні характеристики суспільних інститутів; по-друге, цінність уявлення, що стосується галузі моральної свідомості, моральні норми, принципи, ідеали, поняття добра і зла, справедливості, щастя [44; 388].
Загальнолюдські моральні цінності це набуті попередніми поколіннями незалежно від расової, національної чи релігійної належності морально-духовні надбання, які визначають основу поведінки та життєдіяльності окремої людини або певних спільнот.
Національні моральні цінності це історично зумовлені і створені народом погляди, переконання, ідеали, традиції, звичаї, обряди, практичні дії, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях, але вирізняються національними проявами, своєрідностями у поведінці і є основою соціальної діяльності людей певної етнічної групи. Наприклад, у християнському світі загальнолюдські цінності виокремлені в Біблії як заповіді Божі: “Шануй свого батька та матір свою... Не вбивай! Не чини перелюбу! Не кради! Не свідчи неправдиво проти ближнього свого! І не бажай жони ближнього свого, і не бажай дому ближнього свого, ані поля, ані раба його, ані невільника його, ані осла його, ані всього, що є в ближнього твого!” та ін.
На основі загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей можна окреслити коло якостей особистості, які становлять зміст морального виховання. Це гуманізм, доброта, чесність, працелюбність, повага до батьків і людей взагалі, чуйність, милосердя, дисциплінованість, совісність, доброзичливість, національна гідність, скромність, справедливість, почуття колективізму, інтелігентність, почуття патріотизму, інтернаціоналізму, материнства, екологічна та правова культура.
Морально-етичні цінності формуються протягом всього життя особистості, але їх основна частина закладається ще у дошкільному та молодшому шкільному віці. Цілком зрозуміло, що на рівні понять згадані цінності ще не формуються у молодших школярів, але діти цього віку вже мають деякі уявлення, зв'язані з вічними цінностями та їх антиподами (доброта-жорстокість, чесність-нечесність тощо). Для деяких молодших школярів притаманні уявлення про національні цінності (національна гідність любов до рідної мови, національних свят і традицій тощо). В тих школах, де надається необхідна увага національним цінностям, у молодших школярів виникає пошана до державних та національних символів, до державного Гімну України. При сприятливих умовах молодші школярі одержують деякі уявлення про громадські і сімейні цінності (пошана до Закону, піклування про батьків і старших у сім'ї, гостинність тощо). Молодшим школярам притаманні і деякі цінності особистого життя (почуття гумору, життєрадісність, працьовитість, увага до власного здоров'я тощо). Проте ці цінності не виникають стихійно, їх необхідно формувати. Важливим тут є моральність батьків та вчителів, зміст підручників та дитячої літератури, рекомендованих для молодших школярів (Г. Ващенко, О. Вишневський та ін.).
Результати аналізу "читанок" для молодших школярів показує, що їх зміст в основному дає можливість для формування різноманітних моральних цінностей. Так, зміст цих підручників дозволяє формувати в учнів уявлення про гуманне ставлення до людей, любов до рідного краю, рідної землі - України, а також уявлення про вірність, сміливість, героїзм тощо. Наприклад, кількість текстів, що дозволяють формувати згадані уявлення у другому класі становить 18%, а у третьому - 21%. В останні роки, кількість текстів, що дозволяють формувати у молодших школярів уявлення про моральні вартості має тенденції до збільшення. Рівень моральної вихованості молодших школярів багато залежить від рівня усвідомлення ними мотивів вчинків літературних персонажів (О.М. Ковальчук, О.М. Мильникова, Л.Є. Яценко).
Вивчаючи оцінювання школярами здатності до самовиховання моральних якостей, що їм імпонують, Г.О. Карпова виділила дві групи третьокласників: перша - з адекватним чи близьким до них і друга - із різко завищеними або заниженими самооцінками та оцінками взірців учні першої групи досить високо розуміють важливість наслідування ідеалу. Вони переживають свою невідповідність із взірцем. Для третьокласників другої групи значимість ідеалу не викликає прагнення до самовдосконалення: обраний моральний взірець стає лише об'єктом захоплення. Молодші школярі вживають терміни, зв'язані з моральними якостями але далеко не всі учні розуміють їх зміст, далеко не всі ці терміни входять у механізм регуляції поведінки. Так, 77% молодших школярів вживає термін чесність, 75% - доброта, 60% - сміливість і боягузтво, 50% - нечесність тощо. Молодші школярі схоплюють і запам'ятовують ці та інші терміни у типових ситуаціях. Але рівень розуміння цих термінів у них ще низький (О.М. Мильникова, Л.І. Пилипенко, В.М. Пискун, С.М. Хорунжий).
Моральні норми правил поведінки успішно засвоюється молодшими школярами, коли учитель не тільки розкриває їх зміст, на конкретних прикладах показує, як їх треба виконувати (як вітатися з товаришами, старшими і т.п.), а й ретельно стежить за неухильним виконанням, залучає колектив до участі в контролі за додержанням правил його членами. Успіх засвоєння учнями цього віку моральних норм і правил поведінки залежить від того, як ставиться вчитель до випадків їх невиконання і якою мірою його підтримують колектив і батьки (Л.С. Славіна, О.В. Гудима та ін).
Провідні якості моральності формуються в ранньому дитячому віці на основі так званого “соціального успадкування”. Вирішальну роль у цьому процесі відіграють батьки: їх власна поведінка на засадах високої моральності, цілеспрямований вплив на особистість дитини закладають основи моральних чеснот особистості. Можна визначити своєрідний кодекс моральних доброчинностей дитини молодшого шкільного віку, які є аксіоматичними засадами цивілізації:
1. Люби і шануй батьків своїх.
2. Бережливо стався до навколишнього природного світу.
3. Не вбивай нічого живого.
4. Будь милосердним, з повагою стався до інших, намагайся допомагати їм.
5. Стався до інших так, як хотів би, щоб ставилися до тебе.
6. Прагни сумлінно працювати.
7. Не кради.
8. Не зраджуй: ти завжди відповідальний за тих, кого наблизив до себе.
9. Уникай неправди, не свідчи на когось брехливо. 10. Остерігайся шкідливих звичок.
В.О. Сухомлинський, розвиваючи ідеї загальнолюдських моральних цінностей як основи формування духовності людини, визначив своєрідну програму морального виховання школярів:
“1. Ти живеш серед людей, не забувай, що кожен твій вчинок, кожне твоє бажання позначається на людях, які тебе оточують. Знай, що є межа між тим, що тобі хочеться, і тим, що можна. Перевіряй свої вчинки, запитуючи сам себе: чи не робиш ти зла, незручності людям? Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було добре.
Ти користуєшся благами, створеними іншими людьми. Люди дають тобі щастя дитинства. Плати їм за це добром.
Усі блага і радощі життя створюються працею. Без праці не можна чесно жити. Народ вчить: хто не працює, той не їсть. Назавжди запам'ятай цю заповідь. Нероба, дармоїд це трутень, що пожирає мед працьовитих бджіл. Навчання твоя перша праця. Йдучи до школи, ти йдеш на роботу.
Будь добрим і чуйним до людей. Допомагай слабким і беззахисним. Допомагай товаришу в біді. Не завдавай людям прикрості. Поважай і шануй матір і батька вони дали тобі життя, вони виховують тебе, вони хочуть, щоб ти став чесним громадянином, людиною з добрим серцем і чистою душею.
Не будь байдужим до зла. Борись проти зла, обману, не справедливості. Будь непримиренним до того, хто прагне жити за рахунок інших людей, завдає лиха іншим людям, обкрадає суспільство”[47, с.146-150].
Проблеми морального виховання мають бути головною турботою кожної людини і всієї спільноти в цілому. З погляду актуальності цих проблем необхідно використовувати різні шляхи та засоби, які можуть впливати на процес морального становлення. Тут слушною є думка: виховання здійснюється на кожному квадратному метрі педагогічного поля. В літературі виокремлюють такі шляхи розв'язання завдань морального виховання:
Життєдіяльність сім'ї, цілеспрямований вплив її на формування моральних якостей дитини. Для того щоб сім'я ефективно виконувала свої функції виховання моральності, потрібна достатня психолого-педагогічна культура батьків.
Педагогічна діяльність дошкільних виховних закладів.
Освітньо-виховна діяльність загальноосвітніх навчально-виховних закладів (шкіл, ліцеїв, гімназій, колегіумів).
Діяльність професійних навчально-виховних закладів (професійно-технічних училищ, вищих навчальних закладів).
Функціонування засобів масової інформації (радіо, телебачення, кіно, газет, журналів, художньої літератури та ін.).
Діяльність мистецьких організацій (театрів, музеїв, клубів, будинків культури, кінотеатрів тощо).
7. Соціально-виробнича діяльність громадян на підприємствах, в організаціях, установах.
Головна проблема щодо використання названих шляхів для розв'язання завдань морального виховання цілеспрямованість, єдність та узгодженість дій усіх соціальних інституцій, які мають вплив на особистість.
В арсеналі соціальних інститутів, діяльність яких спрямована на формування моральних якостей, є величезна кількість засобів, що безпосередньо впливають на моральне становлення особистості. До них насамперед варто віднести соціальну діяльність батьків, побут сім'ї, засоби масової комунікації; книги, кіно; природне середовище, надбання народної педагогіки, національні звичаї, обряди, традиції, мову, усну народну творчість, засоби мистецтва (пісні, музичні твори, картини, скульптуру, архітектуру), зміст навчальних дисциплін та ін.
А.С.Макаренко, приділяючи особливу увагу вихованню дисциплінованості, наголошував: “Дисципліну не треба розглядати як засіб виховання. Дисципліна є результат виховного процесу”. Формування дисциплінованості - процес досить тривалий і потребує від вчителя і батьків наполегливості і терпіння.
В.О. Сухомлинський підкреслював: “Свідома дисципліна – це насамперед активність, ініціатива. а не пасивне підкорення людини певним правилам, нормам, які часто мають характер заборони” [47, с.142].
Він вважав, що гармонійний, всебічний розвиток можливий лише за умови, коли школа і сім'я будуть діяти одностайно і стають однодумцями у спільній роботі. У багатьох своїх творах педагог показав як розвиток особистості залежить від культури батька й матері, як пізнаються людські стосунки і суспільне оточення на прикладі батьків. В.О. Сухомлинський високо цінував роль Батька і Матері, старших у сім'ї, стверджуючи: "Людина в своєму моральному розвитку стає такою, яка в неї мати, точніше, яка гармонія любові і волі в її духовному світі"; "...батько народжує і виражає, продовжує, розвиває себе в своєму синові й дочці, вливаючи своє духовне начало з духовним началом матері". Така висока оцінка місії матері і батька збігається з народно-педагогічним уявленням про роль батьків.
Стосовно педагогічних здібностей батьків, то до найважливіших із них варто мабуть, віднести вміння належно організовувати комунікативну діяльність, налагоджувати внутрішньосімейні взаємини і, найголовніше, встановлювати правильні стосунки з дітьми. “Взаємини батьків між собою та їх ставлення до дітей – незамінима практична школа батьківства й материнства для підростаючого покоління”– зазначав М.Г. Стельмахович у своїй праці “Теорія і практика українського національного виховання”.
І.Бех зазначав, що процес формування моральної свідомості у молодшого школяра буде особливо складним і суперечливим за наявності розбіжностей між поглядами сім’ї та школи. Ось чому він радить враховувати ці моменти при налагодженні контактів між школою та сім’єю, інакше невпевненість вибору між оцінкою школи та сім’ї може сприяти формуванню безвідповідальності у дітей.
Водночас, враховуючи особливості моральної свідомості учнів молодшого шкільного віку, особливо ті, які обумовлені обмеженістю морального досвіду, потрібно спеціально формувати у дітей прийоми аналізу, синтезу, порівняння і узагальнення моральних явищ. Для цього, крім аналізу природних моральних ситуацій, які виникають у спілкуванні з дорослими однолітками, необхідно здійснювати цілеспрямовану виховну роботу. При цьому важливими є такі форми роботи, як колективне читання і обговорення оповідань з моральним змістом, створення на уроках та заняттях спеціальних проблемних ситуацій, які б навчили дітей аналізувати поведінку і почуття героїв, порівнювати моральну ситуацію в літературному творі з аналогічними життєвими ситуаціями.
Отже, батьки – найкращі вихователі. В.Сухомлинський вважав: ”Напрочуд важливим завданням сім’ї і школи є формування у вихованців моральної готовності до батьківства і материнства. Без цієї готовності неможливо уявити всебічний розвиток людини”.
Одне з найважливіших місць у системі виховання підростаючого покоління посідає моральне виховання. Основні методологічні положення проблеми морального виховання визначаються даними сучасної науки про походження, сутність і роль моралі, шляхи морального розвитку особистості.
Мораль - це форма суспільної свідомості, що являє собою сукупність принципів, вимог, норм і правил поведінки, які регулюють поведінку людини в усіх сферах її суспільного життя.
У руслі вище зазначеного теоретико-методичні засади морального виховання молодших школярів можна зобразити у вигляді схеми (рис. 1.1).












































1.2. Сім’я як середовище формування моральних цінностей молодших школярів
Якщо ми серйозно хочемо змінити на краще стан моральності нашого суспільства, то маємо пам'ятати, що вихованість наших дітей, підлітків результат копіткої щоденної роботи, а ще більше результат тих реальних міжлюдських стосунків, у які включається дитина з перших днів свого життя і активним учасником яких вона залишається усі наступні роки.
Виховує не тільки і не стільки сам виховний процес як спеціально організовувана дорослими діяльність, а ті щоденні, конкретні взаємини, під час яких дитина день за днем вбирає в себе і активно переосмислює людські цінності, орієнтації, способи поведінки, сутність ставлень до явищ життя і до самої себе.
Виховання дитини це важка, найбільш трудомістка сфера людської діяльності, успіх якої зумовлюється безліччю чинників найрізноманітнішого походження. Перерахувати чи більш-менш класифікувати їх, прорангувати щодо важливості непросто.
Добре відомо, що саме у своїй виховній діяльності батьки найчастіше зазнають невдач. Досить часто можна зустріти батьків, учителів, вихователів, які скаржаться на дітей, онуків, учнів, котрі, мовляв, не піддаються жодним виховним впливам (хіба що отим “поганим”, “вуличним”). Отже, як вважають вони, це справа взагалі безнадійна, оскільки наслідки виховання переважно непередбачувані, а самі вихованці просто “невдячні, безсердечні”.
Подібні песимістичні погляди відомі з давніх-давен: ще до нашої ери дорослі нарікали на “невихованість” і “невиховуваність” підростаючого покоління, на його “згіршення” і поступове “виродження”.
Але здавна, як і тепер, відомі протилежні, цілком оптимістичні міркування дорослих про своїх вихованців дітей, підлітків, юнацтво, про виховання загалом, які на власному досвіді переконалися, що тут можна досягти певних, нерідко значних, хоча багатотрудних, довгоочікуваних позитивних наслідків.
Як свідчать життєві спостереження, аналіз практичного досвіду діяльності конкретних вихователів, а також спеціальні експериментальні дослідження, бажаних успіхів домагається той вихователь, котрий чітко усвідомлює, чи, можливо, на інтуїтивному рівні може збагнути, відчути незаперечну істину, що розвиток, становлення дитини як особистості визначається тим реальним життєвим контекстом, у який вона включається з перших років життя (хоча тепер приділяється і велика увага розвитку немовляти ще у так званий переднатальний період, тобто до народження). І, найголовніше, психолого-педагогічний сенс тут полягає в тому, яке місце займає дитина в реальному спілкуванні, у взаємодії з ближніми, передусім батьками, іншими членами родини у перші і наступні роки життя. Адже саме в сім'ї, завдяки конкретним взаєминам, взаємодії з близькими, рідними людьми у дитини поступово формуються відповідні ціннісні орієнтації, життєві ставлення до всього, до всіх і до себе самої, формується самосвідомість, а відтак найважливіші системотворні структури особистості.
Одним із важливих чинників, що справляють значний вплив на формування стосунків дитини у сім'ї, є певні взаємини, відповідний стиль сумісної життєдіяльності всіх її членів.
Щоправда, сім'я з точки зору соціальної психології за структурою, функціями та іншими ознаками є специфічною виховною інституцією. По-перше, сім'я це спільність рідних і близьких людей, зайнятих різноманітними видами діяльності і спілкування, які переважно спрямовані на вироблення суспільно необхідних цінностей. По-друге, як усякий колектив, сім'я може успішно функціонувати, розвиватися лише за наявності у її членів спільних інтересів, усвідомлюваних цілей. По-третє, сім'я, життєдіяльність якої будується відповідно до провідних принципів суспільної моралі, відзначається рівноправністю усіх її членів, незалежно від їхнього віку і статі, від істотних відмінностей у обов'язках, що зумовлюються можливостями кожного, а також конкретною роллю і статусом, які випливають із організаційної структури сім'ї. [39]
До специфічних рис сім'ї можна віднести, наприклад, ті, що зумовлені шлюбними стосунками головних її членів батька й матері, ставленням батьків до дітей і дітей до батьків, а також стосунками між батьками, дітьми й прабатьками. Завдяки взаєминам, що виникають на основі кровної спорідненості членів сім'ї, останній властиве яскраво виражене емоційне тяжіння її членів одне до одного вірність, симпатія, любов, кохання. Саме ці почуття, як ніщо інше, зумовлюють інтимність, довірливість у стосунках, міцність сімейного вогнища. Якраз завдяки цьому сім'я, родина є тією виховною інституцією, що, як головний чинник, з самого початку і надалі може визначати напрям розвитку особистості дитини, і передусім її життєвих орієнтацій.
Якщо говорити про педагогічні здібності батьків, то до найважливіших із них варто, мабуть, віднести вміння належно організовувати комунікативну діяльність, налагоджувати внутрішньосімейні взаємини і, найголовніше, встановлювати правильні стосунки з дітьми.
Надзвичайно важливе значення для формування життєвих ставлень дитини мають передусім взаємини між самими батьками, оскільки в них віддзеркалюється загальний дух сімейних стосунків, спрямованість життєдіяльності сім'ї, її моральна атмосфера.
Відомо, що засвоєння норм моральної поведінки починається ще в ранньому дитинстві. Діти молодшого шкільного віку наслідують поведінку доросли. Це можна пояснити тим, що мала дитина ще не здатна критично аналізувати поведінку дорослих. Некритичність дитини особливо виразно виявляється стосовно батьків, які є для неї, як правило, незаперечним авторитетом, яких вона любить, у всьому їм довіряє. К. Д. Ушинський писав, що схильність дітей наслідувати особистий приклад батьків один із найсильніших засобів виховання. На жаль, цей факт не завжди належно враховується.
У системі внутрішньо-сімейних відносин і спілкування не менш важливу роль у формуванні ціннісних орієнтацій відіграє ставлення дорослих, передусім батьків, безпосередньо до самих дітей. Це складний за змістом і практично невичерпний за формами і способами вияву комплекс їх педагогічних впливів на формування ціннісних орієнтацій і на їх основі життєвих позицій дитячої особистості.
Діти, особливо молодшого шкільного віку, які правильно розвиваються і в яких є всі передумови для розвитку моральної поведінки, сприймають батьків, вихователів, вчителів як носіїв усього найкращого, на яких бажають бути обов’язково схожими. Дітям хочеться пізнати великий, невідомий світ. Засвоєння правил поведінки, бажання робити те, що роблять дорослі, - важливі мотиви позитивної поведінки дітей.
Провідним мотивом моральної поведінки дитини молодшого шкільного віку є схвалене ставлення до неї. Батькам знайома радість дитини, яку похвалили. Діти дуже часто звертаються до батьків, щоб переконатися у правильності, загальній корисності своїх дій. Тому підкреслення дорослими успіхів дитини під час виконання нею різних доручень і після зробленої справи викликає позитивні переживання і сприяє її моральному зростанню.
Дії дорослих, не викликають жодного сумніву, і дитина, як правило, охоче сприймає зауваження, нагадування. Під впливом вимог дорослих у неї формується вміння стримувати себе, контролювати власну поведінку, протидіяти негативним впливам. Проте багато дітей, як відомо, поводять себе відповідним чином лише у присутності дорослих, в особливо відповідальних ситуаціях або через побоювання покарання. Коли діти позбавлені контролю, вони часто забувають, що повинні себе стримувати, не можуть подолати свою імпульсивність. Така залежність поведінки дітей лише від зовнішніх впливів (наявність чи відсутність дорослих) свідчить про ще недостатню сформованість стимулів стійкої моральності [33; 28].
Ставлення батьків до дітей визначається, як правило, двома основними чинниками любов'ю і соціальним обов'язком. Лише за розумного поєднання любові і соціально-моральної відповідальності за виховання своїх дітей можливе успішне формування в сім'ї повноцінної в моральному відношенні особистості.
Любов матері, батька до своїх дітей є глибоким і стійким почуттям, в якому тісно переплітаються природні і соціальні принципи. Гармонія природного і соціального в любові матері, батька до дитини одна з неодмінних умов їхнього благотворного впливу на розвиток особистості дитини, на її зростання як повноцінної, здатної до самостійного життєвого вибору особистості.
Стверджувальна відповідь на запитання, чи треба любити дітей, нікого не здивує. Тим більше не викличе вона щонайменшого сумніву у батьків. Адже це так природно: любити своїх дітей! Однак у проблемі батьківської любові є ще й інші питання: як любити дітей? Як виявляти це святе материнське й батьківське почуття до дітей? Ті, хто байдужий до подібних запитань, мав або матиме нагоду на власному життєвому досвіді переконатись у їх важливості.
Надмірна, сліпа любов до дитини, потурання її примхам стають особливо небезпечними, коли поєднуються з безсердечністю чи байдужістю батьків до інших членів родини, зокрема, до своїх батьків, або, як це подекуди буває, до старших сина чи доньки. У таких випадках любимчик неодмінно перетвориться в егоїста і тирана, оскільки явно порушується одна з важливих моральних норм, на якій мають базуватися взаємини в сім'ї, дотримання принципу рівноправності всіх її членів.
Нічого доброго у вихованні дитини не обіцяє також, надмірно суворе ставлення до неї батьків. Причиною такого ставлення нерідко буває намагання окремих батьків будь-якою ціною зберегти в очах дітей (особливо якщо ті дорослішають) власний авторитет, ролі якого ніхто не заперечує. Однак справжній авторитет батька чи матері нічого спільного не може мати з авторитарністю чи деспотизмом у ставленні до дітей, коли батько чи мати щохвилини змушують дитину незаперечно виконувати всі їхні вимоги, а за найменшу провину карають. Такий стиль взаємин з дитиною нічого, крім шкоди, не дає. Батьки, які вважають найкращими засобами впливу на дитину диктаторські накази і насильство (“Кому сказано: зараз же замовкни!”, “Спробуй мені не зробити цього можеш додому не приходити!”, “Чого огризаєшся? Я сказав значить все!”) завжди пожинають гіркі плоди власної горе-педагогіки.
Повага до дитини це не є шанобливі й запобігливі реверанси перед нею, не бездоганне дотримання у стосунках з нею правил етикету чи визнання її заслуг (бо їх ще немає). Поважати дитину це, найперше і, очевидно, найголовніше, сприймати її у всьому як рівноправного члена сім'ї; по-друге, уважно і з щирістю ставитися до її інтересів, потреб; по-третє, вірити в її можливості; по-четверте, постійно дбати про розвиток у неї почуття власної гідності. Звичайно, нелегко враховувати і, що найважливіше, дотримуватися в реальному житті цих моментів, з яких загалом складається те, що ми називаємо принципом поваги до особистості дитини. Але чи може хтось назвати щось просте, незначне, коли йдеться про виховання дітей? Тут, як відомо, немає дрібниць, . немає нічого простого, оскільки внутрішній світ самої дитини складний, багатогранний, суперечливий і мінливий.
Про право дитини на повагу чимало написано у працях видатних педагогів минулого і наших сучасників, зарубіжних та вітчизняних.
Повага батьків до дитини може виявлятися в найрізноманітніших ситуаціях сімейного спілкування. У тому, як відповідають батько чи мати на нескінченні дитячі “чому?”, “навіщо?”, як реагують вони у випадках, коли дитина чогось не зробила, або зробила не так, як слід. її можна відчути в інтонаціях голосу, у формах вимоги, наказу, в умінні поспівчувати дитині, порадити, заспокоїти, коли з нею трапилося щось неприємне. “Роки й роки ідуть на те, писав відомий педагог В. О. Сухомлинський, щоб навчати і вчителів і батьків бути чутливими до переживань дітей. Зрозуміти дитяче почуття значить підійти до дитини по-людському, принести їй спокій, розсіяти тривогу, навчити її бути доброю й чуйною. Дитина, відчувши, що старші зрозуміли її душевний стан, стає м’якою, чутливою до добра. Те, що я називаю виховуваністю, є відповіддю дитини на наше вміння зрозуміти її стан. Якщо ж старші, не розуміючи дитини, байдужі до її душевних порухів, часом бур і ураганів, дитина стає жорстокою, озлоблюється, вона може навмисне робити зло”. [50, с. 75]
Турботливе ставлення і повага батьків до своїх дітей викликають в останніх таку ж саму шану до матері, батька, інших членів сім'ї, а також до сторонніх людей.
Вартий найвищої похвали і наслідування виховний досвід тих батьків, котрі не лише не позбавляють дітей права дорадчого, в деяких ситуаціях навіть вирішального голосу (особливо якщо діти вже досягли підліткового чи юнацького віку), а, навпаки, радяться з ними з різних питань, дослуховуються до їхньої думки, на рівних сперечаються і, якщо бувають у чомусь неправими, не бояться відверто визнати власну помилку. Найважливішим результатом таких взаємин у сім'ї є те, що діти одержують правильні життєві орієнтації. Покидаючи поріг рідної домівки, вони, як правило, органічно й легко вливаються в інші, несімейні товариства, групи, вносять у них усе те краще, що сформувалося в них самих протягом багатьох років перебування в рідній сім'ї. І все життя відчувають вони глибоку вдячність до своїх рідних за те, що ті виховали з них справжніх людей.
Лише ті батьки, які поважають власних дітей, бачать у них своїх помічників і маленьких друзів, зможуть виховати їх справжніми особистостями. А в сім'ї, де батьки та всі інші її члени живуть багатим, змістовним життям, є про що радитися, над чим розмірковувати не лише з дорослими, а й з дітьми. Як важливо, щоб батьки не тільки висловлювали власні думки, а й вислуховували думки дітей: про прочитану книгу, нові кінофільми, про добрий чи поганий вчинок когось із дітей (своїх або чужих), про те, кому в сім'ї належить виконувати ту чи іншу роботу, про найважливіші події в житті нашої країни чи за кордоном... Та хіба перелічиш усі сторони, фаrти, явища, події в сім'ї та за її межами, до яких діти виявляють жвавий інтерес і про все міркують так властиво для їхнього віку?
Тут необхідно зважати й на такий факт, як прагнення дитини до самостійності й активності. Навіть найменші вважають, що вони багато можуть і знають. Звичайно, вони помиляються, але чи варто їх щоразу переконувати в цьому? Адже діти прагнуть бути дорослими, допомагати в усьому старшим. Згадаймо з цього приводу книгу письменника
Батьки, котрі розуміють і, враховують цю особливість малят, бачать усю недоречність як надмірно суворого, так і надто поблажливого ставлення до них з боку дорослих. Вони передусім дбають про те, щоб розбудити в дитині людину, дати простір для її самовираження й самоствердження. Саме ця мета зумовлює стиль їхніх взаємин у сім'ї. Тут доречно згадати слова відомого польського педагога і дитячого лікаря Я. Корчака. “Вихователь, писав він, який не затискує, а визволяє, не пригнічує, а підносить, не мне, а формує, не диктує, а вчить, не вимагає, а запитує, переживає разом з дитиною багато натхненних хвилин, не раз зволоженим поглядом спостерігатиме за боротьбою ангела із сатаною, в якій білий ангел перемагає, спостерігаючи, як у запеклій боротьбі злого і доброго перемагає останній” [19].
Постійна підтримка ініціативи дітей, поступове залучення їх до активної участі в сімейному спілкуванні сприяють формуванню у них ціннісних орієнтацій, власних поглядів, оцінок, що стосуються найрізноманітніших життєвих явищ родинного і суспільного життя. Завдяки цьому в сім'ї складається тип взаємин, який можна назвати активним співробітництвом. Він може мати місце як у спілкуванні, так і в різних видах предметної діяльності.
Уміння батьків зрозуміти внутрішній світ дитини, виявити увагу до її переживань, інтересів, готовність у разі потреби стати на її точку зору, тобто те, що психологи називають ідентифікацією дорослого з дитиною, необхідна умова виховання в останньої таких рис, як почуття самоповаги, людської гідності, без чого неможливо сформувати повноцінну особистість. Адже такі риси, як відповідальність, чесність, справедливість властиві людям, у яких добре розвинена самоповага. Виховання самоповаги сприяє такому утворенню як совість, що є свідченням високого рівня розвитку моральної самосвідомості людини.
Ставлення батьків до дитини виявляється також в оцінках її дій, вчинків, результатів діяльності. Оцінка ефективний засіб впливу дорослих на формування особистості дитини, виховання у неї моральних якостей, розвитку інтересів, здібностей. Як важливий зовнішній регулятор поведінки дитини, оцінка згодом перетворюється у внутрішній механізм саморегуляції. Завдяки оцінним судженням дорослих дитина починає поступово усвідомлювати, що добре, а що погано, тобто засвоює правила і норми моральної поведінки.
Уже дошкільнята відчувають глибоке задоволення, радість, сором або смуток, коли дорослі хвалять їх за гарні вчинки, за виявлену доброту, чуйність у ставленні до інших чи дорікають за погані. Батьки знають, що позитивні оцінки дій і вчинків дитини, похвала дають добрі результати. Оцінюючи поведінку дитини, дуже важливо давати їй змогу якнайчастіше переживати позитивні емоції, радість від зробленої нею корисної справи для навколишніх. Необхідно всіляко заохочувати дитину робити щось добре для інших рідних, товаришів, знайомих, сторонніх людей. (“Гарний ти у нас, синку, добре зробив, що без нагадування поступився місцем старенькій бабусі!”, “Молодець, що віддала дівчинці свою ляльку! Бачиш, вона відразу ж перестала плакати!”).
Такі оцінки дорослого сприяють тому, що дитина поступово звикає відчувати настрій іншої людини, радіти з її успіхів, співчувати й допомагати в біді. В. О. Сухомлинський, звертаючись до дітей, писав: “Умій відчувати поряд із собою людину, умій розуміти її душу, бачити в її очах складний духовний світ радість, горе, біду, нещастя. Думай і відчувай, як твої вчинки можуть відбитися на душевному стані іншої людини. Не завдавай своїм вчинком, своєю поведінкою болю, кривди, турботи, тяжких переживань. Умій підтримати, допомогти, підбадьорити людину, в якої горе... Не будь байдужим” [46, с.253].
Дуже важливо, щоб діти виявляли чесність, добре ставлення до навколишніх не задля однієї лише похвали. Необхідно давати їм змогу самостійно пережити радість за добрі вчинки, сором за погані. Тому не варто щоразу і негайно позитивно оцінювати їхню поведінку. У тих випадках, коли вчинок дитини заслуговує особливої уваги дорослого, його можна оцінити безпосередньо в даний момент, або через певний період. Відстрочена в часі оцінка дає змогу дитині, зокрема старшій, самостійно пережити, обміркувати власний вчинок на основі відомих їй моральних вимог, правил, норм. Це передусім стосується санкцій дорослих, що спрямовані на осуд негативних вчинків дитини.
Оцінюючи поведінку вихованців, ми допомагаємо їм розібратися в соціальній важливості їхніх вчинків і таким чином прилучаємо синів і дочок до моральних цінностей нашого суспільства, крок за кроком розширюємо їхні уявлення про добро, зло, застерігаємо від конфліктів з навколишніми, допомагаємо на практиці засвоювати моральні норми.
Чітка справедлива оцінка необхідна для нормального розвитку особистості дитини будь-якого віку. її значення ще більше зростає в сім'ї, де є підліток. Адже цей, юнацький, період життя пов'язаний із виникненням актуальної потреби в самовихованні. Об'єктивна, критична і водночас доброзичлива оцінка дорослих допомагає підліткові глибше усвідомити свої достоїнства і недоліки, розібратися у навколишніх людях, правильно оцінити їх, критично підійти до вибору свого ідеалу.
Дехто з батьків часто скаржиться на прояви грубості сина чи доньки тоді, коли негативно оцінено їхній поганий вчинок. Не мовчати ж, коли дитина провинилася! Звичайно, ні. Жоден негідний вчинок дитини не має лишатися поза увагою дорослих. Але тут треба бути особливо тактовним, обережним у виборі форм негативної оцінки або інших, суворіших засобів покарання. Найчастіше причиною конфлікту в подібних випадках є те, що дорослий висловлює осуд вчинку, враховуючи лише його негативний результат. Поза увагою залишається мотив вчинку чи якісь об'єктивні, незалежні від дитини обставини. Відомо, що дитина часто з найкращих поривань може зробити щось не так (хотіла допомогти мамі розбила тарілку). В такому разі їй найкраще спокійно порадити, як треба діяти надалі, щоб подібне не повторювалося. Погано, коли справедлива негативна оцінка висловлюється в роздратованій формі, з погрозами. Навіть у випадках найгіршого вчинку дитини батьківське обурення має знати межу і не поширюватися на особистість в цілому. Не тільки негативна оцінка вчинків дитини, а навіть найсуворіші покарання не мають бути спрямовані на приниження її гідності. Тому зовсім недопустимі і безрезультатні стосовно підлітка негативні оцінки його вчинку, що супроводжуються роздратованими принизливими викриками (“безсовісний”, “негідник”, “невдячний!” та ін.).
Багато батьків недооцінює значення вмотивованої оцінки як доброго, так і негативного в поведінці дитини. “Не смій більше цього робити!”, “Забирайся з моїх очей!” подібні догани дітям можна почути нерідко. Звичайно, такі оцінки дещо стримують дітей, але вони не розвивають свідомості, здатності глибоко збагнути суть власного вчинку. Вмотивована ж оцінка розкриває соціальну цінність позитивного або шкідливого, негативного вчинку. Аргументований аналіз поведінки дитини сприяє формуванню у неї свідомого, заснованого на моральних нормах ставлення до людей. Надзвичайно важливе значення для формування в дітей правильних, соціально значущих орієнтацій має оцінка поведінки навколишніх, а також явищ і подій суспільного життя.[6; 28].
Необхідно пам'ятати, що оцінка батьків не єдине джерело формування у дітей оцінних ставлень, ціннісних орієнтацій.
Дуже важливим для виховання власної дитини є вміння батьків бачити в її друзях, близьких знайомих, у зовсім сторонніх людях передусім позитивні сторони. Та, на жаль, дехто вважає за потрібне фіксувати увагу дітей на недоліках людей. Предметом обговорення в сім'ї надто часто бувають вияви егоїзму, кар'єризму, жорстокості, лицемірства, безвідповідальності. Надмірна фіксація уваги дітей на негативному в людях поступово формує у них думку, що взагалі абсолютна більшість людей погані, безсердечні, нечесні. У старшому віці у них може виникнути спотворене уявлення про людей та їх взаємини. На основі такої неправильної, заниженої оцінки в дитини розвивається недовірливе й підозріле ставлення до інших. А це, відповідно, може спричинити грубість, цинізм, презирливе ставлення до людей.
Звичайно, дітей треба вчити розрізняти добро і зло, формувати в них критичне, непримиренне ставлення до тих, хто керується антигуманними поглядами та нормами моралі. Однак формування у дитини правильної життєвої позиції, активної протидії злу можливе на основі виховання у неї передусім поваги до людей, вміння самостійно зрозуміти добро, відрізнити його від злого, негідного.
Зрозуміло, що такі риси формуються у юної особистості під впливом багатьох чинників. Однак вирішальну роль у цьому плані відіграють реальні людські взаємини у сім'ї. Саме у сім'ї складаються і поступово змінюються ті або інші життєві установки особистості, котрі й визначають сутність її духовності, її моральне обличчя. У народі кажуть, що гарна та сім’я, де виростають гарні діти. І це справедливо. Адже врешті-решт долю людей визначають не наші прекрасні поривання, мрії, слова, а загальний мікроклімат сімейного життя, його тональність, загальна спрямованість. К.Д. Ушинський писав: “До глибокої старості залишаються у нас якісь задушевні зв’язки з сією сім’єю, з якої ми вийшли”.
Та незважаючи на все, виховання дітей у сім’ї – не особиста справа батька й матері, а справа великої державної ваги, тому що наші діти – це майбутнє України. Вони будуть творити історію. Вони будуть майбутніми батьками і матерями, які теж будуть виховувати своїх дітей.
Отже, велике значення у вихованні шанобливого ставлення до людей має атмосфера сім’ї, в якій росте дитина. Особистий приклад батьків – дієвий метод виховання. Тому що учні молодшого шкільного віку , не маючи власного достатнього життєвого досвіду, вчаться до наслідування. Вони із задоволенням повторюють манеру розмовляти, стиль спілкування, звички старших.

1.3. Особливості впливу сімейних традицій на формування моральних цінностей учнів на сучасному етапі
Відомо, що засвоєння норм моральної поведінки починається ще в ранньому дитинстві. Спостерігаючи за поведінкою батьків, дитина вчиться творити добро, виявляти любов і симпатію до інших людей, вчитися бути працьовитою і скромною, чесною і справедливою, щедрою, ввічливою, витриманою. Батьки вчать любити рідну землю, шанобливо ставитися до її краси і багатства. Вони є першими вчителями людського співжиття. Отож, батьки є першими вихователями дитини, і розвиток моральності дітей – одне з найважливіших їх завдань [20, с. 18].
Діти, особливо молодшого шкільного віку, дуже схильні наслідувати поведінку дорослих. Це можна пояснити тим, що мала дитина ще не здатна критично аналізувати поведінку дорослих. Некритичність дитини особливо виразно виявляється стосовно батьків, які є для неї, як правило, незаперечним авторитетом, яких вона любить, у всьому довіряє. К.Д. Ушинський писав, що схильність дітей наслідувати особистий приклад батьків – один із найсильніших засобів виховання. На жаль, цей факт не завжди належно враховується.
Дехто з батьків часто забуває або взагалі не вважає за потрібне думати про те, що навіть діти, які ще не навчилися правильно вимовляти слова, вже здатні напівсвідомо схоплювати найтонші відтінки у стосунках між дорослими. Повз увагу дитини не проходять сварки, незгоди між батьками, які спричиняють у них підвищену збудливість, нервозність, зумовлюють неорганізованість у поведінці, настороженість, боязкість та інші негативні емоційні стани, що згодом внаслідок частого повторення можуть закріпитися у вигляді негативних рис характеру, ущербних життєвих позицій.
У сім’ї, де між батьками панує згода, доброзичливість, поступливість, взаємна допомога, турбота і співчуття, діти постійно відчувають тепло домашнього вогнища, вони пишаються своїми батьками і загалом почуваються щасливими.
Насильство, примус, систематичні погрозливі і беззастережні вимоги по-різному, але завжди Погано впливають на дітей. Одні, особливо якщо вони ще зовсім маленькі, стають заляканими, безініціативними виконавцями волі безсердечних батьків; у них слабо формується така соціальна риса, як самостійність, виникають дефекти самосвідомості, які найчастіше виявляються у невпевненості дитини в собі та своїх можливостях, що іноді може закріпитися навіть у вигляді стійкого почуття власної неповноцінності. Інші на батьківський тиск і примус відповідають протестом, бунтом, нерідко вдаються до обману й лицемірства. Якщо батькам і вдається у таких випадках зламати опір сина чи доньки, то ця “перемога” може обернутися ще одним лихом: дитина стає грубою, замкненою, у неї з'являється ненависть до батьків, вона починає нишком або відкрито робити все наперекір їм.
Не завжди можна прогнозувати, які саме риси сформуються у дітей у сім'ї, де їх надмірно пестять або де панує жорстокість і деспотизм. Можливо, це буде лицемірство, підлабузництво, нечесність; не виключена можливість появи жорстокості, цинізму, хамства. Однак у кожному випадку матимуть місце значні дефекти: в особистості переважатиме набір антисоціальних життєвих орієнтацій, ставлень.
Ось звідки беруться ті, хто щоденно поповнює контингент неповнолітніх правопорушників (потенційних злочинців), яких потім школа, громадськість, “органи” намагаються, на жаль, дуже часто безуспішно, різними заходами навернути на правильний шлях.
Неважко уявити поведінку вихованих таким чином дітей, коли вони виходять за поріг батьківського дому. В школі це непомітні, безініціативні “тихоні”, які всього бояться, або ж злісні порушники дисципліни, забіяки, донощики, хитруни, верховоди, егоїсти. Важко з такими вчителям! Та й самим їм не солодко в колективі одноліток: адже їх не люблять, не поважають, цураються їхнього товариства. Ставши дорослими, вони важко вписуються у виробничі групи, об'єднання дорослих, ровесників, оскільки їм бракує поваги і довір'я до інших, чуйності, товариськості та інших подібних рис, а натомість домінують ті хибні установки, ставлення, що сформувалися у них в сім'ї протягом тривалих років.
Виникає запитання: яке ж ставлення до дитини є оптимальним, тобто таким, що найефективніше впливає на формування у неї суспільно цінних життєвих ставлень, визначає її сучасне та майбутнє як члена сім'ї, а водночас і як члена суспільства, громадянина? Відповісти на це запитання непросто, особливо тому, хто сподівається отримати відповідь у формі рецепта, на всі випадки життя, на всі суперечливі ситуації сімейного виховання. Обмірковуючи це складне питання, слід, очевидно, передусім мати на увазі ті найголовніші принципи виховання, без яких немислима жодна вільна від хиб і викривлень педагогіка ні сімейна, ні шкільна.
Сучасним батькам, навіть якщо вони не мають спеціальної педагогічної освіти, добре відомий ряд принципів, яких слід неухильно дотримуватись у вихованні дітей. Хто з батьків не знає, наприклад, що до дітей, хоч скільки б їх було в сім'ї, незалежно від їхнього віку, треба ставитись однаково справедливо. Це, звичайно, важливий принцип виховання, і порушення його завдає часто непоправної шкоди. Не менш важливим і добре відомим є принцип єдності вимог до дитини з боку дорослих: матері, батька, бабусі, дідуся, старших дітей стосовно молодших. Нехтування цього принципу в практиці сімейного виховання, як правило, відразу ж дає очевидний негативний результат.
Нікого не треба переконувати в тому, що від трирічного маляти не варто вимагати того, що під силу, скажімо, п'яти- або семирічному. Така вимога не дасть бажаного результату, бо воно просто не може виконати її. У такому разі ми говоримо про факт порушення принципу доступності вимог, який, до речі, тісно пов'язаний з іншими врахуванням вікових психологічних особливостей дитини та її наявних і потенційних можливостей.
Важливе значення для формування у дітей правильних стосунків з дорослими мають також взаємини між їх батьками і представниками найстаршого покоління в сім’ї – дідусем і бабусею. Можна без перебільшень сказати, що шана батька й матері до своїх батьків часто стає реальною моделлю ставлення до них їх власних дітей. На жаль, ще нерідко трапляються сім’ї в яких забувають, що старенькі дідусь і бабуся потребують турботи, уваги, що їм належить користуватися однаковими з усіма іншими членами родини правами. Там, де ці потреби і права найстарших у сім’ї задовольняються, де взагалі звикли поважати кожного члена сім’ї, незалежно від віку і статусної ролі, діти починають розуміти, а потім глибоко усвідомлюють, що людина – найбільша цінність. Це стає їхнім життєвим кредо.
Батьки для дитини - найближчі і найдорожчі в усьому світі люди. Вони для неї перший і найголовніший взірець чуйності і турботливості. Тепло і ласку матері, батька та інших членів сім’ї дитина відчуває постійно. Для дітей, особливо молодшого шкільного віку, потреба в цьому з боку дорослих є однією з найважливіших. Її задоволення – неодмінна умова формування у дитини соціально цінних рис особистості. Саме життя свідчить, що без батьківської любові дитина, як соціальна істота не може нормально розвиватися. Відсутність любові батьків, місце якої часто займають надмірні суворість або байдужість до дитини, буває однією з причин того, що у неї формуються такі риси як замкненість, черствість і навіть жорстокість стосовно інших людей, у тому числі й до самих батьків. Ці риси можуть настільки вкоренитися у характері дитини, яка не зазнала тепла, що їх важко подолати навіть протягом усього наступного життя.[36, с. 115].
Погану послугу собі, а ще гіршу дітям роблять ті, хто свої стосунки з ними будує виключно на емоційній основі, нестримній любові до свого нащадка. Дитина, якій батько чи мати готові віддати все, і, не задумуючись, жертвують собою задля задоволення їхніх примх, швидко звикає приймати як належне плоди батьківського самозречення. Як не парадоксально, але саме таких батьків власні діти оцінюють як егоїстів. І нічого дивного, адже скільки б не жертвували собою батьки, скільки б не віддавали дитині те, що самим належить, щось та залишають собі. А це вже викликає протест маляти, звиклого, що все віддають йому. Так і зростають черстві, егоїстичні натури. їм чужі гуманні почуття, натомість виховуються риси індивідуалізму.
Провідним мотивом такої моральної поведінки у дитини молодшого шкільного віку є схвалене ставлення до їхньої поведінки. Батькам знайома радість дитини, яку похвалили. Діти дуже часто звертаються до батьків, щоб переконатися у правильності, загальній корисності своїх дій. Тому підкреслення дорослими успіхів дитини під час виконання нею різних доручень і після зробленої справи викликає позитивні переживання і сприяє її моральному зростанню.
Дії дорослих не викликають жодного сумніву, і дитина, як правило, охоче сприймає зауваження, нагадування. Під впливом вимог дорослих у неї формується вміння стримувати себе, контролювати власну поведінку, протидіяти негативним впливам. Проте багато дітей, як відомо, поводять себе відповідним чином лише у присутності дорослих, в особливо відповідальних ситуаціях або через побоювання покарання. Коли діти позбавлені контролю, вони часто забувають, що повинні себе стримувати, не можуть подолати свою імпульсивність. Така залежність поведінки дітей лише від зовнішніх впливів (наявність чи відсутність дорослих) свідчить про ще недостатню сформованість стимулів стійкої моральності.
У дітей 3-4-го класу з'являється нове ставлення до себе – вони вже можуть оцінювати свої вчинки, їхня поведінка стає більш свідомою і обдуманою. Певна частина дітей самостійно намагається поліпшити поведінку, займаючись самовихованням.
Позитивну поведінку забезпечують вже не зовнішні впливи, а внутрішні спонукання – розуміння непристойності чи негативності вчинку, незадоволення собою й бажання удосконалити свою особу, вболівання за честь колективу. Така регуляція поведінки – це вже ознаки справжньої моральності. [8]
Але процес виховання дітей – складний і довготривалий. Наші дії, вчинки, ставлення до роботи та до інших людей, наша особистість в цілому - все малюки сприймають, все навколишнє впливає на них. Одна важливо пам’ятати, що кращі людські риси формуються в тих випадках, коли дитина стає співучасником виховного процесу, союзником дорослого. Без активності дитини, її зацікавленості в тому, щоб навчитись певним правилам поведінки, виховні впливи дорослих не будуть давати належних результатів.
Також одна з ознак морального виховання – відповідальне ставлення до обов’язків. І дорослим треба знати, що потрібно і можна вимагати від дитини певного віку, а що вона ще не в змозі виконати.
Так, часом можна спостерігати, як мати складає книжки у портфель учневі третього класу. Виховання відповідального ставлення до навчання було б успішним, коли б до наступного дня у школі дитина готувалася сама вже починаючи з першого класу.
Батькам важливо враховувати, коли можна вимагати обов’язкового виконання свого розпорядження, а коли ви повинні подумати над тим, чи правильна сама по собі вимога до дітей, чи може вона бути ними виконана, які труднощі вона може викликати.
Батьки повинні постійно думати і дбати про своїх дітей, знаходити з ними спільні інтереси, йти до високості духу, оволодіння усіма багатствами теплих, щирих і сердечних взаємин у сім'ї. Іншого шляху, ніж самовдосконалення, збагачення своєї душі, освоєння знань і не обов’язково книжкових, і щоденна праця з дітьми , просто немає [4, с. 28].
Вважається, що досягнення успіхів у формуванні моральних якостей дітей молодшого шкільного віку під впливом родинного виховання залежить від створення таких умов, як:
розуміння батьками ролі й місця високих моральних якостей особистості в подальшому житті дітей;
використання сімейних цінностей, яке є першим та істотним кроком залучення учнів початкових класів до реального ціннісного світу і які становлять основу їхньої моральної культури та поведінки;
створення в сім’ї та школі максимально сприятливих умов та координації дій для набуття дитиною вищого людського статусу, пробудження в ній людської гідності;
надання батькам необхідної медичної допомоги.
Вивчення та аналіз науково-педагогічної літератури дозволили зробити певні висновки.
Як відомо, на сучасному етапі роль родини, сім’ї то їхні виховні функції знецінено. На родину, як на виховний інститут, негативно впливають наслідки модернізованого розвитку суспільства. Серед негативних чинників впливу на родину можна виокремити:
- зміщення пріоритетів у вихованні: в напрямку наукового виховання, інтелектуальної формації, оволодіння ремеслом;
- нехтування вихованням моральних якостей і чеснот, характеру, загальнолюдських цінностей;
- занепад релігійності як у суспільстві, так і в родині зокрема;
- відсутність цілісного підходу у формуванні особистості [29, с. 7].
Крім того, негативно впливають на сучасну сім’ю психологічні стреси, як закономірний наслідок науково-технічного прогресу, та знецінення національних і родинних традицій, як необхідної умови виховання дітей.
Формуванню у молодших школярів шанобливого ставлення до людей перешкоджає чимало проблем, пов’язаних із сімейним вихованням, а саме:
батьки подають приклад аморальної поведінки, нешанобливого ставлення до людей;
відсутність теплої атмосфери в сім’ї, позитивного емоційного зв’язку батьків з дітьми;
обмежене спілкування дітей з однолітками, друзями;
занадто жертовне або несправедливе ставлення батьків до дітей;
звільнення дітей від посильної домашньої праці;
створення псевдо авторитету батьків у сім’ї;
відсутність у батьків знань про вікові особливості розвитку дитини;
недотримання єдиної форми вимог у виховані дітей;
низький рівень педагогічної культури батьків;
впевненість батьків у тому, що виховний процес має здійснювати лише школа.
Тому батькам, яким не байдуже майбутнє їхньої дитини, не байдуже, якою людиною виросте син чи донька, ми рекомендуємо дотриматись таких правил.
1. Постійно стежити за своїми діями, словами. Намагатися шанобливо або хоча б увічливо ставитися до оточуючих. Пам’ятати, що в цей момент на них дивиться дитина, для якої вони є зразком наслідування.
2. Бути люблячими батьками, цікавитися справами своїх дітей, їхнім емоційним станом. Переживати разом з ними перемоги та невдачі. Проте пам’ятати, що навіть в емоційному плані має бути міра.
3. Дозволятися дітям спілкуватися з іншими дітьми, запрошувати їх на чай, погратися новою іграшкою тощо. Можна друзів сина чи доньки з дозволу їхніх батьків запросити із собою в зоопарк, цирк. Відпускати свою дитину сходити куди-небудь із друзями та їх батьками. Тобто, виховувати у дітей радість спілкування з іншими людьми.
4. Не брати на себе всі домашні клопоти. Посильну роботу можна довірити дитині, вона з радістю допоможе. Не забувати похвалити результати праці, але в міру. Дитина повинна навчитись цінувати свою, а головне, чужу працю. Адже, псуючи якусь річ, вона зневажає людину, яка затратила на її створення сили.
5. Щоб краще розуміти свою дитину та уникати безлічі помилок у її вихованні, необхідно читати літературу з вікової педагогіки та психології, ділитися своїми думками з іншими батьками, співпрацювати зі школою. Не боятися запитувати у вчителя поради, розповідати йому про всі проблеми у вихованні дітей. Пам’ятати, що надані відомості допоможуть і вчителю краще зрозуміти можливі проблеми дитини у навчанні.
6. Бути єдиними у вимогах та схваленнях до дитини. Ця порада стосується і вчителя, який разом з батьками має здійснювати виховний вплив [29, с. 39].
Система виховання, яка склалася в сучасних українських сім’ях, потребує оновлених підходів до здійснення виховного впливу на особистість, яка формується. Аби повернутися до традиційно-пріоритетного у вихованні нашого народу духовного аспекту, батьки мають створити в родині атмосферу теплоти й чуйності. Важливим є особистий добрий приклад. Батьки повинні сприймати власну родину як мікро соціальну клітину цього етносу. Саме родина має забезпечити виховання в дитини відчуття причетності до роду, співучасті у його житті та житті всього народу.
Сучасні сім’ї різноманітні, і від того, в якій саме сім’ї (благополучній або неблагополучній) живе дитина, залежить, яким змістом наповнюється процес формування її моральних та особистісних якостей. Саме в сім’ї дитина засвоює певні моральні норми поведінки, під впливом оточення формується її характер, звички, моральні переконання.
Молодший шкільний вік найсприятливіший до формування високих моральних цінностей, бо саме з перших кроків свідомого життя в душі дитини повинні створюватися, відкладатися, закріплюватися ці якості. За це несуть відповідальність передусім батьки.
Отже, моральне виховання в сім’ї – складний соціально-педагогічний процес, який включає вплив всієї “атмосфери”, “мікроклімату” сімейного життя на формування особистості дитини.







РОЗДІЛ 2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
У ВИХОВНОМУ СЕРЕДОВИЩІ СІМ’Ї
2.1. Стан сформованості моральних цінностей учнів початкових класів під впливом сім’ї (на базі ЗОШ № 19 м. Луцька)
Велике значення у вихованні шанобливого ставлення до людей має атмосфера сім’ї, в якій росте дитина. Саме в сім’ї вона засвоює певні моральні норми поведінки (чесність, справедливість, доброту, щирість, охайність на інші). Під впливом оточення формуються їх характер і звички.
Метою нашого дослідження було визначити стан сформованості моральних якостей учнів під виховним впливом сім’ї.
Нами було проведено педагогічний експеримент в ЗОШ І-ІІІ ст. № 19 м.Луцька Волинської області. З метою виявлення ефективності експериментальної роботи було обрано два класи: експериментальний (2-Б клас), контрольний (2-В клас).
Щоб з’ясувати, які ж моральні цінності хотіли б сформувати батьки у своїх дітей, нами було розроблено анкету для опитування батьків учнів. Ми запропонували розставити за рангом перелічені в анкеті моральні та особистісні якості, які б вони хотіли бачити у своєї дитини, розставивши їх у порядку зменшення значущості. Крім того, потрібно було визначити п’ять найбільш значущих, на їхню думку, моральних якостей, які необхідно формувати та розвивати в подальшому. Результати нашого дослідження наведено в таблиці 2.1 і 2.2.
Перелік моральних та особистісних цінностей, які батьки учнів 2-Б класу бажають бачити у своїх дітей
Таблиця 2.1.

п/п
Моральні та особистісні якості
Кількість батьків



чоловік
%

1.
Працелюбність
19
79 %

2.
Самостійність
18
75 %

3..
Впевненість у своїх силах
17
71 %

4.
Відповідальність
17
71 %

5.
Чесність, правдивість
15
62,5 %

6.
Доброта, доброзичливість
13
54,2 %

7.
Повага до старших
10
41,7 %

8.
Чуйність, співчуття
10
41,7 %

9.
Добросовісність
8
33,3 %

10.
Справедливість
6
25 %

11.
Милосердя
5
20 %

12.
Толерантність
2
8,3 %


Перелік моральних та особистісних цінностей, які батьки учнів 2-В класу бажають бачити у своїх дітей
Таблиця 2.2.

п/п
Моральні та особистісні якості
Кількість батьків



чоловік
%

1.
Чуйність, співчуття
20
80 %

2.
Милосердя
17
68 %

3..
Повага до старших
16
64 %

4.
Працелюбність
15
60 %

5.
Чесність, правдивість
12
48 %

6.
Доброта, доброзичливість
11
44 %

7.
Добросовісність
10
40 %

8.
Відповідальність
10
40 %

9.
Впевненість у своїх силах
9
36 %

10.
Справедливість
7
28 %

11.
Самостійність
5
20 %

12.
Толерантність
2
8 %


Як ми бачимо в таблиці 2.1, такі високі моральні якості, як доброта, доброзичливість (54,2 %); чуйність, співчуття (41,7 %); милосердя (20 %); толерантність (8,3 %) займають далеко не перші місця в уяві батьків експериментального класу. Такі відповіді батьків визначають досить негативну тенденцію в сучасному українському суспільстві – нехтування формуванням цілісної високоморальної особистості в молодшому віці. Адже саме в ці роки починає формуватися ядро, база моральної поведінки, моральних почуттів і моральних переконань, що дають дитині змогу орієнтуватися й усвідомлювати правильність свого переконання, заснованого на почутті.
Опитування батьків 2-Б експериментального класу показало, що до п’ятірки найбільш значущих, на їхню думку, моральних і особистісних якостей, ввійшли: працелюбність (79%), самостійність (75%), впевненість у своїх силах (71%), відповідальність (71 %), чесність, правдивість (62,5 %). Ми вважаємо, що цей вибір свідчить про те, що батьки надають перевагу вихованню тільки тих якостей, які можуть допомогти дитині вижити в умовах сучасного суспільства.
Опрацювавши анкету “Для батьків” (Додаток А) ми бачимо, що 14,4% батьків експериментального класу постійно працює з дітьми, допомагає виконувати домашні завдання, відвідує школу, щоб дізнатися про рівень навчальних досягнень їх дітей, поговорити з класоводом про поведінку учнів. Проте, у класі є учні, батьки яких не відвідують школу взагалі, не приходять і на батьківські збори (5 %). Майже четверта частина батьків не завжди знаходять спільну мову з дитиною, не можуть запобігти конфлікту, владнати його. Найчастіше батьки намагаються вплинути на дитину словом, значно рідше намагаються залучити до тієї чи іншої діяльності, впливають особистим прикладом, заохочують або карають. На жаль, 15 % батьків не володіють певним колом етичних знань, щоб аналізувати моральну сферу дитини.
Для того, щоб визначити які фази найчастіше використовують батьки у спілкуванні з дітьми ми запропонували їм тест “Які ви батьки?” (Додаток Б). Проаналізувавши одержану інформацію, зробили висновок: 12 % батьків 2-Б класу живе з дитиною душа в душу. Дитина любить і поважає своїх рідних. Їхні стосунки благотворно впливають на становлення особистості учня. 8 % батьків непослідовні у взаєминах з дитиною. Вона поважає їх, хоча і не завжди відверта з ними. На розвиток дитини впливають здебільшого випадкові обставини. 5 % батьків необхідно бути уважними у ставленні до дитини. Ви користуєтесь у неї авторитетом, але авторитет не замінить вашої любові. Розвиток дитини залежить від випадку, ніж від батьків.
Для того, щоб визначити ставлення учнів до родини, до кожного члена своєї сім’ї, нами був проведений тест. У тест входило лише одне запитання – намалювати свою сім’ю.
Цей тест дав можливість судити про сприйняття дитиною членів сім’ї та її образу “я”. Це можна судити по тому, як зображає дитина членів сім’ї, у якому порядку, як зображає частини тіла.
На деяких малюнках дітей 2 класу були упущені важливі частини тіла (голова, руки, ноги). Це вказує на конфлікт у стосунках з батьками і навіть агресивні наміри щодо неї.
Крім цього, 3 з 24 дітей намалювали себе окремо від своєї сім’ї, або в останню чергу, збоку. 13 учнів намалювали ще й кілька об’єктів неживої природи (сонце, дерева, річки, будинки тощо). На малюнках інших дітей об’єкти або відсутні, або зображені лише хмари.
Після опрацювання тесту був зроблений висновок, що благополучні сім’ї зустрічаються лише у 65 % учнів класу або у 13 дітей. У інших спостерігається певна тривожність, пов’язана з розлученням батьків або смерті одного з них; з загальними негативними емоційними відносинами, що знижують не лише настрій, а й успішність дитини в школі.
2. З метою покращення взаємодії шкільного та родинного партнерства був проведений формуючий експеримент. Проведена бесіда з батьками, метою якої було обговорення плану цілеспрямованого виховного впливу на особистість дитини, розподіл прийнятих і узгоджених ролей, домовленість про єдність вимог до учня.
Під час проведення дослідження було організовано різні форми позакласної роботи: екскурсії, походи, які сприяють моральному вихованню учнів, відвідування визначних та історичних місць нашого міста та ближніх міст. Також проводилися лекції для батьків (Додаток Е), круглі столи (Додаток Д), свята, організовані виключно батьками; проводилися свята та ранки для батьків і їхніх дітей (Додаток В). Організовувалися різноманітні заходи, які розвивали взаємодію батьків і дітей.
Також зустріч проводилася не тільки з батьками, а й з їхніми дітьми також. Проводилась вона з метою формування і закріплення позитивного морального ставлення до всіх членів сім’ї. Крім цього, це допомога батькам побачити свою сім’ю очима дитини, побачити нові нюанси сімейних взаємин.
В ході бесіди обговорювалися питання: “Чому важливо в сім’ї любити один одного?”, “Як висловити свою любов до батьків?”, “Як навчитися не засмучувати близьких?”, “Як поводитися, якщо ти провинився?”, “Як навчитися зрозуміти настрій батьків?”.
Питання обговорювалися спочатку учнями, потім батьки, по бажанню, висловлювали свої судження з того чи іншого питання.
На початковому етапі батьки не проявляли ініціативи у роботі з класоводом. Але, провівши кілька бесід, пояснивши їм, наскільки важливо брати участь у житті дітей – почало змінювати ситуацію в класі.
3. Наприкінці експерименту ми провели діагностику, щоб визначити можливі зміни в обох класах і одержали такі результати:

Перелік моральних та особистісних цінностей, які батьки учнів 2-Б класу бажають бачити у своїх дітей
Таблиця 2.3.

п/п
Моральні та особистісні якості
Кількість батьків



чоловік
%

1.
Доброта, доброзичливість
20
83,3 %

2.
Чуйність, співчуття
17
71 %

3..
Милосердя
16
66,6 %

4.
Толерантність
15
62,5 %

5.
Чесність, правдивість
12
50 %

6.
Повага до старших
11
45,8 %

7.
Добросовісність
10
41,7 %

8.
Працелюбність
10
41,7%

9.
Впевненість у своїх силах
9
37,5 %

10.
Справедливість
7
28 %

11.
Відповідальність
5
20 %

12.
Самостійність
2
8 %


Перелік моральних та особистісних цінностей, які батьки учнів 2-В класу бажають бачити у своїх дітей
Таблиця 2.4.

п/п
Моральні та особистісні якості
Кількість батьків



чоловік
%

1.
Чуйність, співчуття
20
80 %

2.
Милосердя
17
68 %

3..
Повага до старших
15
64 %

4.
Працелюбність
16
60 %

5.
Чесність, правдивість
12
48 %

6.
Доброта, доброзичливість
11
44 %

7.
Добросовісність
10
40 %

8.
Відповідальність
10
40 %

9.
Впевненість у своїх силах
9
36 %

10.
Справедливість
7
28 %

11.
Самостійність
5
20 %

12.
Толерантність
2
8 %


Порівнявши таблиці 2.3. та 2.4., ми бачимо, що у системі цінностей батьків експериментального класу, такі високі моральні якості, як доброта, доброзичливість (83,3 %); чуйність, співчуття (71 %); милосердя (66,6 %); толерантність (62,5 %) займають перші місця. Погляди батьків контрольного класу майже не змінилися.
Для того, щоб визначити, чи змінилося ставлення учнів до родини, до кожного члена своєї сім’ї, нами було використано проективну методику, що передбачала виконання завдання – намалювати свою сім’ю.
Аналіз малюнків учнів експериментального класу засвідчив, що ніхто з дітей не намалювали себе окремо від своєї сім’ї, або в останню чергу, збоку.
Ми можемо сказати, що наша методика є ефективною і її варто застосовувати у школі. Цей комплекс виховних заходів спонукав покращенню педагогічних знань, забезпечив зміну пріоритетів у формуванні моральних і особистісних цінностей молодших школярів.

. Специфіка взаємодії школи та сім’ї щодо формування моральних цінностей у молодших школярів
Кожна дитина приходить до школи, маючи певний моральний досвід. Вона набуває його в сім’ї, у дитячих виховних закладах, збагачує в шкільних стінах. Ясна річ, без участі та допомоги батьків тут не обійтися. У роботі класного керівника потрібно враховувати освітній рівень батьків, взаємини в сім’ї тощо.
Є такі батьки, які намагаються перекласти відповідальність за виховання дитини на будь-кого або неправильно розуміють, що таке виховний процес, і своїми діями лише шкодять дитині. Щоб запобігти цьому, вчитель повинен встановити з батьками дружні, довірливі стосунки. Проводити зустрічі, індивідуальні та групові бесіди, співбесіди з тих чи інших питань морального виховання дитини. На батьківських зборах або спеціальних заняттях давати всебічну інформацію про успіхи й невдачі у навчанні, розвиток особистості кожного школяра. З цією метою потрібно часто відвідувати сім’ї, адже без цього неможливо зрозуміти причини доброї чи поганої поведінки учнів, вибрати доцільні методи впливу як на дітей, так і на батьків.
Частина батьків не завжди знаходять спільну мову з дитиною, не можуть запобігти конфлікту, владнати його. Найчастіше батьки намагаються вплинути на дитину словом, значно рідше залучають до тієї чи іншої діяльності, впливають особистим прикладом, заохочують або карають. Батьки не використовують усю різноманітність засобів педагогічного впливу, а вживають два-три чинники, що теж негативно відображаються на моральному вихованні.
Дані, одержані в результаті анкетування, під час відвідування сімей, спілкування з батьками дають можливість вчителеві умовно розподілити їх на групи. До першої потрібно включити тих, які усвідомлюють необхідність спільної роботи школи та сім’ї з морального виховання школярів. Вони вміють впливати на дітей, але коло їхніх етичних уявлень недостатнє. Друга група – ті, які мають певні педагогічні навички, однак недооцінюють знання школи як осередку суспільного виховання, не мають необхідних знань про мораль тощо. Третя група – педагогічно безпорадні батьки.
Отже, практично всім батькам необхідно поповнити й систематизувати етичні та педагогічні знання, набувати стійких педагогічних умінь і навичок. Саме тому вчителю потрібно проводити заняття, які дають змогу розкрити сутність соціальної моралі, її ролі в сучасному суспільстві, найголовніші завдання морального виховання дітей у сім’ї, його зміст, форми, методи й умови успішного здійснення. Він пропонує батькам для обговорення такі питання:

· Основне завдання морального виховання дітей: формувати морально ціннісну особистість. Єдність моральної свідомості та поведінки, внутрішньої та зовнішньої культури, збагачення знаннями про моральні принципи, норми та правила суспільної поведінки. Виховання любові до рідної землі, народу, його культури та мови.

· Виховання гуманних почуттів, доброзичливого ставлення до людей, потреби надавати їм безкорисливу посильну допомогу. Формування свідомої дисципліни, відповідального ставлення до колективної праці, бережливого – до її результатів.

· Виховання скромності, чесності і правдивості, почуття гідності.

· Культура поведінки – складова морального виховання. Важливість культури діалогу, вміння обирати відповідну до ситуації поведінку, дбати про зовнішній вигляд.

· Специфіка морального виховання дітей у сім’ї. Виховання прив’язаності до рідного дому, любові та поваги до батьків, інших членів сім’ї, звички до праці. Роль батька у формуванні почуттів поваги до матері, жінки. Педагогічні умови засвоєння дитиною моральних норм у сім’ї. Вплив морально-психологічного клімату, характеру взаємин між членами сім’ї, авторитету батьків та їх педагогічної підготовки на розвиток моральних якостей дитини.

· Урахування батьками вікових та індивідуальних особливостей дітей, формування у них розумних потреб, культури споживання.

· Форми і засоби морального виховання дітей у сім’ї: роз’яснення критеріїв моралі, бесіди на морально-етичні теми, обговорення книжок, статей, кінофільмів, радіо і телепередач, життєвих ситуацій; вміння аналізувати вчинки людей, визначати їхню моральну сутність, давати їм оцінку; критично ставитися до своїх вчинків і поведінки, організовувати діяльність дітей (система домашніх доручень, турбота про них, взаємини з товаришами).

· Традиції сім’ї, сімейні свята, їх роль у формуванні моральності дитини.

· Особистий приклад батьків у моральному вихованні.

· Моральні вправи: робота з незакінченими оповіданнями, створення реальних ситуацій морального вибору, допомога рідним і сусідам, упорядкування разом з дорослими майданчика та ін.

· Моральне заохочення, спонукання і покарання.

· Вимогливість до дітей у поєднанні з повагою до них.
Наприкінці занять доцільно запропонувати літературу з проблем, які обговорювалися.
Щоб пожвавити заняття, прискорити оволодіння батьками педагогічних умінь та навичок, сучасний вчитель початкових класів проводить педагогічні практикуми такого змісту: аналізує випадки з життя або проблемний матеріал на морально-етичні теми з періодичної преси, художньої літератури, посібників.
Обговорюючи ситуації, батьки висловлюють свої думки та пропозиції щодо їх вирішення. Під час такої роботи у них формується вміння педагогічного мислити. У разі необхідності вчитель підводить їх до правильних і доцільних рішень. Проводить обмін позитивним досвідом виховання в сім’ї: доручає батькам готувати розповіді про те, як, скажімо, вони виховують у дитини товариськість або бережливість. Після розповідей батьків сучасний вчитель аналізує запропонований досвід, підкреслює успіхи, тактовно робить зауваження. Наприкінці кожного заняття рекомендує літературу з питань, що розглядаються на занятті.
Крім цього, вчитель пропонує разом відвідувати виставки, музеї, проводить тематичні екскурсії, прогулянки, обговорює дитячі телепередачі, кінофільми, спектаклі, прочитані книги та газетні статті.
Через деякий час стануть помітні зміни: збільшиться інтерес батьків до шкільних справ, підвищиться відповідальність за виконання своїх батьківських обов’язків, поведінку дітей.
Отже, спільна робота вчителя з батьками у моральному вихованні школярів у сім’ї буде результативною, якщо в її процесі дотримуватись певних вимог, а саме:
1. вивчати батьків з метою визначення їх готовності до морального виховання дітей;
2. тематику занять з батьками складати, виходячи з плану виховної роботи та навчальних потреб класного колективу;
3. обов’язково передбачати педагогічні практикуми;
4. систематично проводити індивідуальні та групові консультації, допомагати у кожному конкретному випадку;
5. у роботі з педагогічно безпорадними батьками покладатися на допомогу батьків-шефів.
Отже, найбільш розповсюдженим методом вивчення сім’ї є метод спостереження. Учитель спостерігає за батьками під час відвідування сім’ї, на класних зборах, у колективних справах. Цей метод може дати вчителеві додатковий матеріал для характеристики сім’ї. Можна використовувати зведення, отримані активом класу.
Але одне спостереження не завжди забезпечує вивчення того чи іншого питання з достатньою глибиною. Нерідко спостереження супроводжується з’ясуванням деяких питань через бесіду. Цей метод допоможе вчителеві уточнити окремі положення, конкретизувати обставини.
Колективна бесіда на класних зборах при рішенні педагогічних задач допомагає вчителеві з’ясувати думки батьків з окремих питань виховання.
Інтерв’ю застосовується вчителем тоді, коли потрібно одночасно провести вивчення думки декількох батьків. Анкетування як метод дослідження дозволяє вчителеві одночасно отримати масову інформацію. Але анкетування може не дати докладних результатів. Не завжди в анкеті батьки дають щиру відповідь. Іноді відповіді вимагають уточнення.
Отримавши відповіді на ці питання від батьків та їхніх дітей, маючи свою характеристику кожної дитини, учитель може зробити висновки про виховання моральних якостей дитини у сім’ї. Часто доводиться спостерігати ситуацію, коли батьки не знають своїх дітей, переоцінюють їхні здібності, що призводить до помилок у вихованні.
Твір як метод вивчення вчитель застосовує в тих випадках, коли бажає отримати докладні відповіді на конкретні питання. Наприклад, дати тему твору: ”На мій погляд, гарний син (дочка) це ”. Твір можна доручити і дітям: “Як я провів (провела) літо?”, “Моя сім’я”.
Метод узагальнення незалежних характеристик використовується вчителем тоді, коли необхідно отримати найбільш повні знання про сім’ю, рівень її духовного розвитку. Для цього вчитель розмовляє з батьками, із сусідами, із представниками установ, де працюють батьки. Узагальнені зведення допоможуть учителеві більш детально оцінити рівень духовного розвитку сім’ї та її вплив на виховання школярів. Але цим методом треба користуватися дуже обережно, тактовно [41; 110].
Можна скласти такий інтегрований алгоритм роботи сучасного вчителя початкових класів з батьками: рис. 2.1.
































Рис. 2.1. Інтегрований алгоритм роботи сучасного вчителя початкових класів з батьками



ВИСНОВКИ
У курсовій роботі досліджувалася одна з актуальних проблем сучасної педагогічної науки і практики – вплив сім’ї на формування моральних цінностей молодших школярів. Батьки є першими вихователями дитини, і розвиток моральності дітей – одне з найважливіших їх завдань. Батьки для дитини – найближчі і найдорожчі в усьому світі люди. Вони для неї перший і найголовніший взірець моральності.
Вивчення та аналіз низки літературних джерел спостереження за шкільною практикою дали змогу зробити такі висновки:
1. В результаті опрацювання психолого-педагогічних джерел нами було визначено, що моральне виховання – це виховна діяльність школи і сім’ї, мета якої – формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності. Воно має специфічні завдання, мету, зміст, цінності, форми, методи, шляхи і засоби.
2. На основі використання теоретичних методів дослідження ми визначили такі особливості формування моральності дитини молодшого шкільного віку в сім’ї:
- діти, особливо молодшого шкільного віку, дуже схильні наслідувати поведінку батьків. Це ознака того, що вони ще не здатні критично аналізувати поведінку дорослих;
- повага і взаєморозуміння їх батьків і представників старшого покоління – дідуся і бабусі;
- виконання дитиною доручень, які б сприяли моральному зростанні дитини;
- особистий добрий приклад батьків.
3. Досягнення успіхів у формуванні моральних якостей дітей молодшого шкільного віку під впливом сімейного виховання залежить від створення таких умов, як:
- розуміння батьками ролі й місця високих моральних якостей особистості в подальшому житті дітей;
- використання сімейних цінностей, яке є першим та істотним кроком залучення учнів початкових класів до реального ціннісного світу і які становлять основу їхньої моральної культури та поведінки;
- створення в сім’ї та школі максимально сприятливих умов та координації дій для набуття дитиною вищого людського статусу, пробудження в ній людської гідності;
- надання батькам необхідної медичної допомоги.
4. Головне завдання морального виховання – формування моральних цінностей особистості, які включають такі компоненти: індивідуальну моральну свідомість, моральні почуття, моральні стосунки, поведінку і спілкування. Індивідуальна моральна свідомість включає в себе ідеали, погляди, переконання, прагнення особистості, що включає духовно-моральну основу формування моральної культури особистості школяра.
Отже, найголовніше завдання сім’ї – виховання особистості, яка, маючи стійкі позитивні мотиви поведінки, діє в будь-яких обставинах у відповідності з моральними цінностями.
5. Роботу з морального виховання молодших школярів можна представити як послідовне розв’язання таких завдань:

· розширювати, поглиблювати, систематизувати знання дітей про моральні норми і правила культурної поведінки;

· викликати у школярів бажання культурно поводитися, дотримуватися правил поведінки та інших морально-етичних норм, виробляти негативне, неприязне ставлення до антигромадських виявів у навколишньому житті;

· формувати практичні вміння і навички, звички культурної поведінки, турботливого ставлення до оточуючих людей, до природи;

· розвивати вміння школярів справедливо оцінювати свої і чужі вчинки, узагальнювати й нагромаджувати досвід моральної поведінки.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Богданова О. С., Петрова В. I. Методика виховної роботи в початкових класах. - М., 1975.
2. Богуш А. М. Смовська О. І. Етичні бесіди в 1- 3 класах. - К.: Рад. школа, 1981.
3. Боришевський М.Й. Сімейне виховання як гарант морального становлення особистості // Початкова школа. – 1995. - № 4. – С. 4-9.
4. Будзей С. Родинне виховання як важливий чинник в управлінні формуванням моральних якостей молодших школярів // Позакласний час. – 2004. - № 13-14. – С. 28.
5. Ващенко Г. Виховний ідеал: Підручник для педагогів, вихователів, молоді і батьків. Т.1. – 3-є вид. – Полтава: Полтавський вісник, 1994. – 191с.
6. Взаємовідносини у сім’ї і моральне виховання дітей молодшого шкільного віку // Позакласний час. – 2004. - № 13 – 14. – С. 28.
7. Вишневський О. Теоретичні основи сучасної української педагогіки. К.: Каравела, 2008. – С. 128.
8. Вікова і педагогічна психологія: навч. посіб. / О.В. Скрипченко, Л.В. Домінська, З.В. Огороднійчук та ін. 2-ге вид. – К.: Каравела, 2008. – С. 400.
9. Гонтаровська Н.// Педагогіка і психологія. - 2005. - №1. - С. 45-47.
10. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376с.
11. Гореєва В. М. Виховання культури поведінки школярів. - К.: Рад. школа, 1983.
12. Докуніна О. Виховання молодших школярів у сучасній українській сім’ї // Початкова школа. – 1997. –№ 6. - С.6-12.
13. Загальна середня освіта. Збірник нормативно-правових документів. – К.: 2003. – 474с.
14. Збандуто С.Ф. Педагогіка. К.: Радянська школа. – 1965. – С. 508.
15. Калошин В. Ф. Поради психолога // Виховна робота в школі. – 2009. - № 2. – С. 20-32.
16. Карпенчук С. теорія і методика виховання. – К.: Вища школа. – 1997. – С. 216.
17. Климишин А.І. Основи християнської моралі. – Івано-Франківськ, 1995. – С.28.
18. Концепція загальної середньої школи (12-річна школа) – інформаційний збірник. МО; 2002. №2. – 67с.
19. Кравченко Н.О., Раєвська І.П. ставлення батьків до проблеми виховання дітей // Початкова освіта. – 2009. - № 12. – С. 3-5.
20. Кравченко Т.Г., Хромова О.А. Сімейне виховання та його технології // Учитель. – 2000. - № 1-3. – С. 17-21.
21. Критерії моральної вихованості молодших школярів: Кн.. для вчителя // За ред. І.Д. Беха, С.Д. Максименка. – К.: Рад. школа, 1989. – С.10.
22. Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка у запитаннях і відповідях: Навч. посіб. – К.: Знання, 2006. – 311с. – (Навчально-методичний комплекс з педагогіки).
23. Ладивір С.М. Секрети батьківської педагогіки // Дошкільне виховання. – 2008. - №6. – С. 3-6.
24. Лихачов Б.Т. Педагогіка. – М.: “Прометей”, 1996, С.263-280.
25. Майорчикова В. Підготовка батьків до морального виховання дітей // Шкільний світ. – 2006. - № 38 (358). – С.15-16.
26. Макаренко А.С. Книга для батьків. Лекції про виховання дітей. – К.: Рад. школа, 1972. – С.427.
27. Макаренко А.С. Книга для батьків. Про батьківський авторитет. – К.: Рад. школа, 1972. – С. 673.
28. Макаренко А.С. Методика виховної роботи. – К.: “Радянська школа”, 1990, С.72-75.
29. Максимова Н., Порох Л. Вплив школи на виховання дітей у сім’ї // Рідна школа. – 2004. - № 5. – С.39-41.
30. Нормативно-правове забезпечення освіти. У 4 ч.с. – Х.: Видав. гр. “Основа”, 2004. – Ч.1. – 144с.
31. Пащенко М.І. Методика роботи з батьками // Практична психологія і соціальна робота. – 2003. - № 9. – С. 53-63.
32. Підготовка майбутнього вчителя до морального виховання учнів: Навч. посіб. / Авт. кол.: В.К. Демиденко (керівник) та ін.. – К.: ІЗМН, 1996. – С. 204.
33. Полтавець І.М. Умови успішного виховання дітей у сім’ї // Бібліотечка вчителя початкової школи. – 2004. - № 6. – С. 17-20.
34. Постовий В.Г. Сучасна сім’я та її педагогіка. – К., 1994. – с.284.
35. Рацул А. Педагогічні умови родинно-сімейного виховання дітей // Рідна школа. – 2007. – № 4. – С. 53-56.
36. Родинна педагогіка: Навчально-методичний посібник / А.А. Марушкевич, В.Г. Постовий, Т.Ф. Алексєєнко та ін. – К.: ПАРАПАН, 2002. – 216с.
37. Родинне вогнище: Збірник для батьків, дітей, вчителів / Упоряд. М.Й. Людкевич. – Львів: Каменяр, 1998. – 133с.
38. Родинно-сімейне виховання // Розкажіть онуку. – 2001. - № 11-12. – С. 44-47.
39. Родинно-сімейне виховання як гарант становлення гармонійно-розвиненої особистості // Позакласний час. – 2002. – № 17. – С. 10 – 12.
40. Роль родини у розвитку моральних якостей молодшого школяра // Позакласний час. – 2006. - № 17 – 18. – С. 56.
41. Сарабейська М.Д. Виховання дітей у сім’ї // Розкажіть онуку. – 2006. - № 21-22. – С. 107-111.
42. Семез Андрій. Погляди В. Сухомлинського на моральні порушення дітей. // Поч. шк. – 2005. - №4. – С.55-56.
43. Сім’я і родинне виховання: Концепція // Рідна школа. – 1996. - № 12.
44. Словарь по этике / Под ред. Гусейнова А.А., Кона И.С.. - 388с.
45. Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. – К.: Радянська школа. – 1985. – С. 312.
46. Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка. - К.: Рад. школа, 1978.
47. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: В 5т. – Т.4. – К.: Рад. школа, 1977. – С.146-150.
48. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. - 3-тє вид., перероб. і доп. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2008. – 232с.
49.Чорна О.В. Роль сім’ї у формуванні в молодших школярів шанобливого ставлення до людей // Рідна школа. – 2008. - № 11. – С. 37-39.
50. Щербакова К.Й., Григоренко Г.І. У сім’ї росте дитина. – К.: Освіта, 1995. – 240с.
51. Ярмаченко М.Д. Педагогіка. – К.: Вища шк.., 1986. – 279с.













ДОДАТКИ
ДОДАТОК А
Анкета для батьків
1. Як ви оцінюєте роль сім’ї у вихованні дітей?
2. Назвіть притаманні вашій дитині моральні якості?
3. Чи завжди вам вдається невимушене спілкування з дитиною?
4. Чи вмієте уникати конфліктів з дитиною?

З відповідей батьків видно, чи розуміють вони необхідність спільних, узгоджених зусиль сім’ї та школи у моральному вихованні дитини. Можна зрозуміти чи бажають батьки брати участь у вихованні.


















ДОДАТОК Б
Тест “Які ви батьки”
Визначте ті фрази, які Ви найчастіше використовуєте у спілкуванні з дітьми
Скільки разів тобі повторювати?
Порадь, будь ласка, як мені вчинити у даній ситуації?
3. Не знаю, що б я без тебе робила? 4.І в кого ти такий(а) удався(лася)?
Які в тебе чудові друзі!
Ну, на кого ти схожий(а)?
Ти моя опора і помічник(ця)?
Ну, що в тебе за друзі?!
Який(а) ти в мене розумний(а)!
А як ти вважаєш, сину(донько)?
У всіх діти, як діти, а ти?!
Про що ти тільки думаєш?
Який (а) ти у мене кмітливий (а)?

Найбільш використовувані Вами варіанти відповідей обведіть кружечком.
Проаналізуйте одержану інформацію.
Відповіді: 1, 2, 4, 6, 8, 9, 12 оцінюються у 2 бали кожна; відповіді 3, 5, 7, 10, 11, 13 - у 1 бал. Підрахуйте кількість одержаних балів.
Ключ до тесту:
7-8 балів: Ви живете з дитиною душа в душу. Вона щиро любить і поважає Вас. Ваші стосунки з дитиною благотворно впливають на становлення її особистості.
910 балів: Ви непослідовні у взаєминах з дитиною. Вона поважає Вас, хоча і не завжди з Вами відверта. На її розвиток впливають здебільшого випадкові обставини.
1012 балів: Вам необхідно бути уважними у ставленні до дитини. Ви користуєтесь у неї авторитетом, але авторитет не замінить Вашої любові. Розвиток дитини залежить від випадку більшою мірою, ніж від Вас.
1314 балів: Ви й самі відчуваєте, що дієте неправильно. Між Вами і дитиною існує недовір'я. Поки не пізно, постарайтесь приділити дитині більше уваги, врахуйте її запити та інтереси.





















ДОДАТОК В
"І буде син, і буде мати, і будуть люди на землі"
Матеріали до сценарію тематичного вечора, присвяченого вшануванню жінки-матері.
Вечір відбувається у клубному закладі. Грає притишено музика. Сцена прикрашена квітами, рушниками. У правому кутку сцени погойдується колиска (кріпиться до стелі). На столі на вишитій скатертині - хліб, кетяг калини. На стінах плакати, написи з висловлюваннями:
"...Хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають."
Т.Г.Шевченко.
Народне прислів'я: "Нема цвіту кращого від маківочки, нема роду
милішого від матіночки."
В залі гасне світло, сцена яскраво освітлена. У глибині сцени на заднику велика ікона із зображенням Божої матері з немовлям. Звучить мелодія...
Юнак. В прозорості небесних барв, з очима мрії голубої
Спинилась ти із немовлям і дивишся на шлях, що тоне в імлі.
У тебе на обличчі - терпіння й щастя,
Що у стражданні ждуть тієї миті,
коли дитя прокаже їм раптово,
її першій перше своє слово.
Дівчина. Як гордо їй!
Мала життя зернинка, яку вона,
Щаслива мати-жінка, для світу народила,
Світиться мов промінь, новий народжуючи день.
А той, хто може на долоні зважити піщинку,
У пісках невидну, той відчуває всю планету,
І мати так: тримаючи дитину, всю землю держить
На своїх руках, здаєшся ти-мені такою.
І тільки через те ми матір називаємо святою.
Диктор. У нашім краю на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим...
Ведуча. Мама, найпрекрасніше слово на землі, яке народжується разом з нами, супроводжує нас ціле життя. Мама - це те слово, яке найчастіше повторює людина в хвилини страждання і горя. Воно звучить на всіх мовах світу одинаково ніжно.
Пам'ятаймо, допоки живуть наші матері, ми завжди будемо почувати себе дітьми.
Ведучий. Материнство. Святе і прекрасне, оспіване постами, увіковічене художниками на полотнах.
Ведуча. Сьогодні на цьому святковому вечері; ми вдячним словом вшановуємо наших матерів. У всіх народів, у всі віки жінка - мати була охоронницею, добрим ангелом домашнього вогнища. її мудрість поважали в сім'ї, в її розрадах знаходило спокій зранене і зболіле синівське серце. У святковому залі зібралися жінки-матері, дорогі і шановані трудівниці нашого села. Вітаємо всіх із святом Матері, бажаємо добра й здійснення сонних материнських мрій і надій. Радості вам без меж за успіхи дітей, синівського тепла і доброти!
Юнак. Скільки б не судилося страждати я благословлятиму завжди день, коли мене родила мати для життя, для щастя, для біди.
Дівчина. День, коли мої маленькі губи
Вперше груди мамині знайшли,
День, що мене вперше приголубив
Ласкою проміння із імли.
Юнак. Як мені даровано багато,
Скільки в мене щастя, чорт візьми!
На землі сміятись і страждати,
Жити і любить поміж людьми!
Ведучий. Перші поняття про щастя, добро і ласку нерозривно пов'язані у нас з образом найдорощої для нас людини - образом матері. А мамина колискова звучить найніжнішою музикою і тоді, коли посрібляться наші скроні;
Ведуча. З колискової пісні починається світ людини до добротворчості і снаги...
(На сцену виходить мати і сідає біля колиски. Виконує колискову пісню.)
Юнак. Я - син, я - мамине крило,
Гільце, що в світ широкий проросло,
Я народився вдачею веселий,
Таким і виріс, так мені й рости...
Я хлопець звідти, де співають села,
Де танцями розгойдані мости.
Я з тих країв, де люди люблять сонце,
І сміх такий, що шкіру пробива,
Де жайвір в полі служить охоронцем,
Лелека у дворі гніздо звива...
Я - син. Я - мамино крило.
Гільце, що в світ широкий проросло.
Ведучий. Скільки ніжності в очах матері, скільки радості і тривоги за
майбутнє малюка... Ореолом святості і вічної таємниці оповите її чоло. У нашому залі сьогодні чимало молодих мам, які з любов'ю пестять своїх первістків. Хай ця радість ніколи не затмарюється бідою і лихоліттям.
Нехай множиться наш славний рід!
Юнак. Чуєте? Хто там? - з дороги!
Мати іде молода
Сонячні очі вологі,
Горда і рівна хода.
Гляньте, яка величава,
Скільки надії в очах!
Сина, ,як щастя, як славу,
В люди несе на руках.
Ні, їй немає зупину,
їй поступається все.
Знайте майбутню людину
Радісна мати несе.
Дівчина. Скільки у серці любові!
Квітне для неї земля.
Друзі, тихіше розмови -
Спить на руках немовля!
Чуєте, хто там? - з дороги!
Гляньте, краса - не хода!,
Кидайте квіти під ноги,
Мати іде молода!
Ведуча. Ми возвеличуєм святу і безкорисливу материнську любов
напружені мамині руки, які гладили нас по голівці, і пригортали нас у холод і голод, які знімали жар з чола, які випікали духмяний хліб.
О, ці святі материнські руки, в неоплатному боргу ми перед ними!
( Учасники художньої самодіяльності виконують пісню А.Малишка "Рідна мати моя").
Ведучий. Мати... Материнське серце здатне перейматись болем дитини на відстані, журиться долею своїх дітей усе життя. Якби могла, сонечко прихилила б ...
(Виконується українська народна пісня "Летіла зозуля, та й стала кувати.")
(Звучить мелодія пісні "Степом, степом" А.Пашковича.)
Ведучий. Війна... Топче фашистський чобіт рідну землю. У чорній вдовиній хустині, пов'язаній по самісінькі брови, мати бігла за сином, що йшов у солдатському строю і душила в собі крик. Не одна мати втратила сина, багато жінок втратили своїх чоловіків, дівчата - коханих. Але не мали права впадати в розпач, мусили взяти на свої худенькі плечі тягар війни.
(Ведучий на сцену запрошує одну із солдатських вдов і вона ділиться спогадами про нелегкі часи війни).
(Звучить мелодія "Аve Маrіа". Діти виходять на сцену із запаленими свічками.)
Ведуча. Посивіли від горя матері. Ніякою мірою не виміряти втрат, нічим не вилікувати незагоєних ран материнської душі. Та до її щедрот тягнеться все живе. Мати - це вічність життя.
(Для всіх солдатських вдов хор виконує пісню В.Симоненка "Виростеш ти, сину.").
Ведучий. Мати і земля... Земля і мати... Це їх роботящі руки, моєї і твоєї матерів, з попелу війни підняли до життя цю землю, вмили гіркою сльозою, засіяли молодим життям. Заквітла перед хатою мамина вишня, розцвіла в саду матіола, защебетав соловейко, усміхнулася мати...
Ведуча. Її руки ніколи не знали спочинку. Вони невпинно сіють
хліб, колишуть немовля, навчають дітей, садять квітучі сади...
Ведучий. Дивлюся в зал і бачу ваші славні обличчя, милі наші трудівниці.
Кожна із вас заслужила похвалу і дяку. Я хочу запросити на сцену жінку-трудівницю, ветерана праці .
(Іде інтерв'ю про її трудову діяльність)
(Всім трудівницям дарують пісню учасники художньої самодіяльності).
Ведуча. Кажіть своїм ненькам ласкаві слова щоднини і щогодини, бо хто ж боронить нас від усіх бід та й від самого себе? Недарма в народі мовиться: "Болить у дитини пальчик, у матері - серце..."
Ведучий. Афганістан... Чужа земля... Незнайомі чужі гори. Не наші
карпатські, а якісь похмурі, насторожені, а із-за кожної щілини дихає смерть. (пісня "Рушив поїзд в далеку дорогу".)
Ведуча. Зловісним смерчем пролетіла звістка. Стиснулося від болю материнське серце. Добра і ніжна дружина провела за ворота свого сокола. Буде довго ждати, виглядати, молитися тихо.
Ведучий. І не було меж радості всіх рідних, коли повернувся додому
щасливо. Усміхнена мати, очима обмацувала тіло сина, прикрите військовою формою. Плакала з радості, раділа вся сім'я, щаслива була вся родина.
Ведуча. То скількох синів не діждалися наші матері. Скільки їх згорьованих по всій країні. Ми розділяємо горе матерів чиї сини загинули в Афганістані.
(Якщо є такі - називають їх імена. Об'являється хвилина мовчання). (Звучить молитва "Отче наш...").
Ведучий. На святковий вечір прийшли привітати своїх мам їхні дочки і сини.
I. В твоїх очах - моя надія,
А ніжність, ніби два крила,
Я все здолаю, все зумію,
Щоб ти щасливою була.
II. Візьму усі твої печалі І не пущу до тебе зла, Щоб ти в задумі не мовчала, Щоб ти щасливою була.
III. Я засвічуся серед ночі Вікном одним серед села, Розвидню темінь, як захочеш...
Щоб ти щасливою була.
IV. Зберу нектар з найкращих квітів,
Як та турботлива бджола,
Щоб медом губи обігріти,
Щоб ти щасливою була.
V. З небес зорину вечорову
Спущу до ніжного чола,
Щоб ти мені всміхнулась знову,
Щоб ти щасливою була.
Ведуча. Незвичайне, величне у нас сьогодні свято. Ще до війни у нашому краї в другу неділю травня відзначали свято Матері. Це було символічне свято. Його вшановували наші краяни, як свято матері, як свято Божої Матері, Свято Матері-України.
Ведучий. Очищаються нарешті замулені джерела. То й радіймо, що разом із приходом весни повертаються до нас споконвічні звичаї, свята , традиції
Ведуча. Спасибі вам, люди добрі, за вашу щирість, за участь у нашому святі.
Ведучий. З нами радості ясної два крила
Аби вам калина довго ще цвіла
На многії і благії літа!
(Звучить пісня "Многая літа". Виконують усі учасники свята.)














ДОДАТОК Д
Лекція.
“Заохочення і покарання. Хочу, можна, не можна, потрібно”.
“Зачарована” дитина у більшості випадків результат не вродженої розумової або моральної тупості, а педагогічних помилок вихователів.
П.Ф. Лесгафт
Дитячі натура дуже здатна до копіювання, і, будучи залишена сама собі, вона в короткий час може придбати такий розумовий і моральний напрям, що потім найсильніші, найкраща настанови і вимоги честі та обов’язку не в силі вже будуть вигнати дурні навички, які вкоренилися.
М.А. Добролюбов
Форма проведення. Круглий стіл.
Вчитель. Добро виховується добром ,а зло – злом: це одна з жилих закономірностей педагогіки, педагогіки щоденного життя, щоденних взаємовідносин між членами наших сімей. Але іноді в житті зустрічаються факти, ситуації, які, на перший погляд, неможливо пояснити ніякими закономірностями.
Для прикладу розглянемо таку ситуацію.
У 4 класі навчається 24 учні. З них декілька хлопчиків і дівчаток дуже швидко і безпомилково розв’язували задачі. Гордістю вчительки був Михайлик – талановитий хлопчик. Йому не потрібно було навіть записувати умову задачі: прослухавши, він швидко її розв’язував, усно виконуючи всі розрахунки. Безумовно, Михайлик отримував тільки відмінні оцінки. Похвалу, захоплення товаришів і вчительки за блискуче розв’язання задач – все це Михайлик сприймав як обов’язкове.
Був у класі і інший учень – Миколка. Він добре розв’язував задачі, але повільно працював. Іноді отримував четвірки, але в більшості випадків вчителька ставила йому трійки. – дуже вже він повільно працював.
Але одного разу трапилося несподіване. Вчителька продиктувала умову складної задачі. До дошки викликала Миколку. Хлопчик, не поспішаючи, з глибоким розумінням пояснив умову задачі і розв’язав її, виконавши всі розрахунки усно. Клас слухав, затамувавши подих. Вперше за чотири роки навчання вчителька поставила Миколці п’ятірку.
Раптом у класі почувся плач. Учні були дуже здивовані: схилившись на парту, плакав Михайлик. Вчителька зрозуміла, що коїться в цей час в дитячій душі – її розривала, мучила заздрість. Хлопчик не міг змиритися з тим, що тепер не тільки він відмінник з математики.
Питання для обговорення.
Як ви вважаєте, звідки “заповзло” це страшне зло в дитяче серце?
Де ж ховається небезпека, від якої необхідно оберігати дитячу душу?
(Думки, виступи батьків).
Вчитель. Дійсно, якщо на плодоносній землі не культивується виноград, якщо земля не зрошена потом ,то на ній виростає чортополох, хоча чортополох ніхто і не сіє. Так і з людською душею: в роки дитинства її потрібно оберігати від зла утвердженням добра. Тому ви, шановні батьки, повинні дотримуватись одного принципу: постійно оберігати чистоту душі дитини, щоб на плодоносний грунт не потрапило жодне насіння зла.
Звідки ж потрапляє зло в душу дитини?
(Думки, виступи батьків).
Вчитель. Так, душу дитини треба берегти від душевної порожнечі, від такого стану, коли у людини немає нічого за душею, нічого святого. Порожнеча душі – це найстрашніше зло. Людина з порожньою душею позбавлена дорогоцінного щастя – творити добро і протиставляти сили своєї душі злу. Шановні батьки! Берегти душу дитини – це значить піклуватися про те, щоб у її душі міцно утвердилися ті святині, які були б для дитини такі ж дорогі, як власне життя, як честь і совість, щастя і ласка сім’ї. Святинями, які потрібно стверджувати в душі дитини, щоб берегти її чистоту, являються:
віра в добро, віра в те, що людина – творець добра не тільки для себе особисто, а й для інших людей;
віра у велику, чудодійну силу праці, в те, що працею людина створює свою власну красу;
віра в самого себе, уміння бачити в собі добро і розум, здатність переживати почуття гордості за самого себе;
здатність відчувати себе не маленькою пилиною в круговерті долі, а великою творчою силою.
Запам’ятайте! Щоб у дитячій душі не поселилося зло, дитина повинна стверджувати добро – своєю поведінкою, вчинками.
Розглянемо таку ситуацію.
Першокласниця Марійка прийшла із школи додому і побачила: підлога в кімнаті чиста, аж блищить.
Як в нашому класі після уроків, - сказала Марійка.
Як це, після уроків? – здивувалася мама. – А під час уроків?
Ми прибираємо після уроків. Адже комісія приходить після занять і ставить оцінку за чистоту. Навіщо витирати підлогу під час занять?
Мудрі у вас порадники, - усміхнулася мама.
Але раптом хтось постукав. Мама відчинила двері. У хату увійшла сусідка – стара бабуся Христина. Бабусі 99 років. У неї сім синів, три дочки, сорок внуків, сто три правнуки.
Мама низько вклонилася бабусі, взяла її під руку і повела за стіл. Злякалася Марійка: на вулиці дощ, взуття у бабусі брудне. Довго сиділа за столом бабуся Христина. Мама пригощала її чаєм. Коли бабуся пішла додому, Марійка сказала:
А ми в клас у таких брудних черевиках не пустили б Підлога ж повинна бути чиста
Підлога буде чистою, доню А душа? – тихо сказала мама.
(Обговорення ситуації з батьками).
Вчитель. Слід відзначити ,що душу дитини також слід берегти від безсердечного, бездушного ставлення до людини, від тої тупості, з якої виростає ядовитий плід егоїзму: “мені все дозволено; роблю те, що мені подобається; тільки б мені було добре, а до інших нема діла”.
Ви, як батьки ,вже в молодшому шкільному віці дитини повинні закріпити в її свідомості думку про те, що кожна людина – і найменша дитина, і людина зрілого віку, і дідусь на схилі років – мають право на щастя Але найбільше зло, яке може влаштуватися у дитячій душі – егоїзм.
Як же вберегти дитячу душу від егоїзму?
(Думки, виступи батьків).
Вчитель. Основні ліки від егоїзму – навчити дитину керувати своїми бажаннями. Виховна робота з цього напрямку повинна починатися в сім’ї з того часу, як тільки дитина зрозуміє, що вона живе серед людей і що у кожної людини є свої бажання, які вона прагне вдовольнити. Тому, дорогі батьки, ви повинні засвоїти одну істину: щоб діти поважали людей, необхідна перш за все повага людських бажань, інтересів, прагнень.
Ось життєва ситуація. Біля школи ростуть квіти. Десятки раз кожен з дітей проходить біля цих квітів. Хочеться зірвати ,щоб помилуватися ними і отримати насолоду. Але, що було б, якби кожен робив так, як йому хочеться? Тому варто запам’ятати, що бажання дитини – це швидкий птах на ім’я “хочу”, який, літаючи в блакитному небі, обов’язково зустрінеться з іншим “не можна”. І в більшості випадків буває так ,що птах, якого дитина випускає ,повинен повернутися назад, у гніздо.
Орієнтуватися в цій складній системі – хочу, не можна, можна, потрібно – уміння вимагати від дитини великої сердечної чутливості до духовного світу інших людей, до гармонії узгодженого життя. А дитина повинна бути сама в певній мірі творцем цієї гармонії – ось так потрібно вводити дитину у світ пізнання розумом і серцем.
Отже, дорогі батьки, ви повинні добитися одного: щоб дитина бачила світ не тільки очима, а й серцем.
Поведінка дитини повинна оцінюватися також вами, шановні батьки. Завдяки вашій поведінці діти краще усвідомлюють правила поведінки та їх виконання. Позитивна оцінка викликає задоволення, що сприяє закріпленню навичок і вмінь дисциплінованості. Діти добре усвідомлюють результати своїх вчинків.
Оцінка дорослих допомагає дитині правильно усвідомити своє поведінку. Адже діти завжди шукають підтримки своїх дій у дорослих. Одержати похвалу від батьків за свої вчинки стає потребою дитини, яку вона завжди намагається задовольнити.
Позитивна і негативна оцінки дій дитини уже в перші роки життя допомагають їй правильно орієнтуватися в тому ,що погано і чого не слід робити. Позитивна оцінка закріплює хорошу поведінку, робить її звичною, такої поведінки дитина починає прагнути. Ось чому значення заохочення набагато більше порівняно з покаранням. Ви часто оцінюєте тільки погану поведінку дітей, а добру ніяк не відзначаєте. А тим часом діти молодшого шкільного віку нерідко добре себе поводять тільки заради того, щоб їх похвалили.
Заохочення позитивних вчинків дитини особливо потрібне в тих випадках, коли помітні її зусилля краще поводитися, хоч може це не зовсім їй вдається.
Проте при вихованні в дітей моральної поведінки нерідко доводиться застосовувати покарання. Наша система виховання допускає такі міри покарання: зауваження, обурення, висловлення незадоволення, позбавлення дитини цікавого для неї, фізичного покарання дітей, яке не тільки не сприяє формуванню моральної поведінки, а навпаки, виховує в дітей небажані риси: брехливість, боязкість, озлобленість.
А потрібно, щоб покарання супроводжувалося почуттям сорому, вини, тоді воно дає виховний ефект. Покаранням, як і заохоченням, слід користуватися вдумливо, залежно від вчинку дитини та умов, за яких стався прикрий випадок.
(Обговорення батьками застосування заохочень і покарань для дітей молодшого шкільного віку).
Вчитель. А закінчити наше засідання за круглим столом хотілося б словами В.О. Сухомлинського. Він писав:
“Не йдіть легким шляхом. Йдіть найважчим! Переборення труднощів возвеличує людину. Знання людей – це особлива людська мудрість, до її досягнення немає уроків у розкладі. Мудрість ця досягається тільки тим, якщо батьки зуміли в дитячій душі поєднати “потрібно” і “важко””.















Додаток Е
Основні умови виховання учнів
Виховання дітей в сім’ї має в більшості випадків суб’єктивний характер і залежить від рівня моральності і культури батьків, їх життєвих планів, ідеалів, вчинків, сімейних традицій тощо. Загальновідомо, що сім’я може сприяти всебічному розвитку особистості або гальмувати його.
Сьогодні ми поведемо розмову про основні умови виховання учнів, які можуть бути використані в кожній конкретній сім’ї з врахуванням її особливостей.
У народі кажуть, що гарна та сім’я, де виростають гарні діти. Тому що долю дітей визначає загальний мікроклімат сімейного життя. Там де батьки живуть не заради себе, а заради дітей, а живуть цілеспрямованим і радісним життям, де панує атмосфера взаємодопомоги, тепла, справжньої турботи – це і є по-справжньому добрий педагогічний клімат.
Звичайно добрі сімейні взаємини не виключають розбіжностей думок, суперечок. Але в дружній сім’ї їх розв’язують без роздратування, приниження людської гідності, тут люди поважають одне одного, цінують авторитет батька й матері, дідуся і бабусі.
Однією з умов успішного сімейного виховання є довіра до дітей, надання їм самостійності. Якщо дитина бачить, що дорослі вірять у його сили, чесність, доброту, порядність, вірять у те, що він зможе перебороти труднощі у навчанні, виправити поведінку, то це довір’я окрилює його, вселяє впевненість у своїх силах, народжує бажання стати кращим.
Для прикладу порівняємо такі дві ситуації.
Одній дитині мама каже: “Ти уже навчився самостійно контролювати час, тому можеш стежити за виконанням режиму дня. Я впевнена, що все буде добре: і уроки зробиш, і погуляти встигнеш. Я тобі повністю довіряю”. В іншій сім’ї мати сварить сина: “Знову ти довго гуляв, тобі говори не говори – як в стіну горохом, нічого не допомагає. Хіба таким можна довіряти?”. Звичайно у першому випадку у дитини підвищується почуття відповідальності за свої справи. У другому – недовір’я може озлобити дитину, викликати впертість, небажання стати чемною.
Помиляються ті батьки, які в приклад дітям ставлять їх ровесників. Це озлоблює дитину. Краще проявити впевненість: “Я вірю ,що завтра в тебе вийде краще”. Таке довір’я, як правило, підтягує дитину, сприяє самовихованню, самовдосконаленню. Відверті, довірливі стосунки між батьками і дітьми роблять мікроклімат сім’ї найбільш благополучним.
Характеризуючи умови успішного виховання дітей, не можна забувати про чуйне ставлення до найстарших членів родини – бабусі й дідуся.
У молоді роки ми мало замислюємося над власною старістю, та нам і важко це уявити. В одному можна бути впевненим: якщо змалку дитина відчуватиме, з якою повагою, чуйністю ви ставитесь до своїх батьків, це обов’язково позначиться і на ставленні до вас у зрілі роки.
Цінуючи думки старших у родині, варто турбуватися про єдність вимог всіх дорослих у ставлення до дітей. Головним є таке правило: ні за яких обставин не допускати в сім’ї різних дій, неузгоджених вчинків.
Єдність вимог, їх розумна послідовність, звичайно, вимагають від дорослих нервових зусиль, уміння поступитися власним бажанням. Спільні турботи про долю дітей, звичайно головне, що об’єднує батьківські зусилля на довгій і тернистій ниві життя. Тут не може бути місця свавіллю, егоїзму, дрібним розрахункам.
І, нарешті, пам’ятайте, що виховання дітей у сім’ї не особиста справа батька і матері, а справа великої державної ваги, тому що наші діти – це майбутнє України. Вони будуть творити історію. Наші діти – це майбутні батьки і матері, які теж будуть виховувати своїх дітей. Але й це ще не все: наші діти – це наша старість, погане виховання – це наші сльози, це наша провина перед нашими дітьми та перед іншим людьми, перед державою.










13PAGE 15


13PAGE 14515





МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ

ДІЯЛЬНІСТЬ










Сім'ї
Дошкільних виховних закладів
Загальноосвітніх навчально-виховних закладів
Професійних навчально-виховних закладів
Засобів масової інформації
Мистецьких організацій
Соціально-виробничих об'єднань

ШЛЯХИ

ВИКОРИСТОВУЮТЬ

Соціальна діяльність батьків
Побут сім'ї
Книги
Засоби масової інформації
Кіно
природне середовище
Національні звичаї, традиції, обряди
Мова
Усна народна творчість
Засоби мистецтва
Зміст навчальних дисциплін

ЗАСОБИ

Рис. 1.1.Загальна схема морального виховання

ознайомлення з правилами і нормами моральної поведінки;
формування почуттів;
формування переконань;
вироблення вмінь та навичок моральної поведінки.

ЗАВДАННЯ

Гуманізм, доброта, чесність, працелюбність, повага до батьків, людей взагалі, чуйність, милосердя, дисциплінованість, совісність, справедливість, колективізм ,інтелігентність, патріотизм, інтернаціоналізм, патріотизм, екологічна і правова культура

ЗМІСТ

Головна мета – моральне виховання дітей у взаємодії батьків і вчителя

Обробка, вивчення педагогічної і виховної літератури для батьків, ситуативні завдання

Самопідготовка батьків, їхнє бажання морального виховання дітей

Позакласні вечори, свята, конкурси із залученням батьків і дітей

Батьківські збори, бесіди, практикуми, індивідуальні зустрічі, анкетування, тестування, виявлення інтересів батьків у моральному вихованні дітей



 
·

Приложенные файлы

  • doc 18357087
    Размер файла: 435 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий