pavlik_morozov

Лесь Подерв’янський
Павлік Морозов
Епічна трагедія
Дійові особи
Павлік Морозов, атлетичний юнак, нордична краса і гітлер’югендівська зачіска; одягнут просто і зі смаком: в білу сорочку і короткі шкіряні штанці; з різних боків Павлік Морозов перетягнутий мілітарними шкіряними ремінцями.
Сава Морозов, батько Павліка Морозова, скупий і хтивий куркуль.
Щукін, друг Сави, такий же мудак, як і він.
Пєлагєя Нилівна, жінка Сави Морозова, мати Павліка Морозова; гарна, ще не стара жінка, схожа на мать Батьківщину з відомого плакату.
Павєл Власов, побочний син Пєлагєї Нилівни, здоровенний, схожий на Кінг-Конга мужик, сильний і неймовірно тупий.
Генерал Власов, полюбовник Пєлагєї Нилівни, батько Павла Власова, фашистський перевертень і таємний агент Канаріса.
Канаріс, шеф абверу Третього Рейху, в трагедії не з’являється.
Філін, здоровенна і жирна сова, виконує обов’язки агента генерала Власова.
Учитель атеїзму, плюгавий мужчина в бухгалтерських нарукавниках.
Альонушка і Іванушка, фольклорні потвори, існуючі в нашій підсвідомості.
Зєвс, божествєний вождь і вчитель, в трагедії не з’являється.
Сфінкс, кровожерна, підступна і хтива міфологічна потвора з пазурами, крилами, цицьками і пиздою.
Микола Островський, сліпий пророк храма Аполлона.
Сука і Блядь, кровожерні химери помсти, богіні гівна, мух і менструацій, так звані еpінії.
Клімакс, вісник богів, насилаємий на Суку і Блядь.
А також: піонери, куркулі, фашисти, бляді, примари, чорти, дракони, горгони і медузи.
Дія відбувається в глухій сибірській тайзі під час Другої Світової війни.
Дія перша
Величний хвойний ліс з мхами, ліанами, ялинами і кедрами. Де-по-де до них самітньо тулиться берізка. Чути піонерський горн. Через чащобу продирається піонерський загін. Сховавшись за сосною, на загін зловісно уха здоровенний Філін.
Філін. Угу-угу-угу!
Павлік Морозов (підходить до Учителя атеїзму, який веде загін). Я знаю, це фашист угука на сосні. Склада він карти наших болотів, щоб переслати їх Гудеріану.
Філін. Угу-угу-угу!
Учитель атеїзму. От падла! Шкода, маузер свій дома я забув.
Філін (іронічно). Угу.
Павлік Морозов. Узнать він хоче тайни піонерські, а потім побіжить і закладе Гудеріану всі секрети наші.
Учитель атеїзму. Ти перебільшуєш, Павлуша, як завжди. Скоріш за все ексгібіціоніст забрався на сосну. Дівчаток недозрілих наших хоче він злякать з сосни зненацька видом хуя. Чого робити там фашисту, не пойму я.
Філін. Угу.
Павлік Морозов. Це знають ще у яслах малі діти, що лучче перебдіть, ніж недобдіти. Катаймо на сосну, стягнем його за яйця і спитаєм документа. А як не покаже, то почнемо пиздить. Ото натішимся. Я пиздити люблю – людей, також жінок, курей, свиней, собак. Особєнно я кошенят люблю топити. Як приємно: сидиш собі спокійно на відрі і палиш люльку, а воно маленьке і дурне все тичеться у сраку. Так хорошо, що пісню заспіваєш. А потім їх лопатою порубиш на шматочки та й викинеш к хуям. Нєт, все-таки природу я люблю, і родіну, берьозку і рябіну, люблю я куст ракіти над рікой.
Філін (з дерева). Край родной, навєк любімий, гдє ж найдьош єщьо такой?
Учитель атеїзму. От бачиш! Наші там. А ти: «Кругом шпіони!» Ето снайпєр, молодой боєц.
Павлік Морозов (бере в руку здоровенну ломаку). А як шпіон – тогда йому піздєц.
Павлік Морозов кида снаряд Філіну в голову, Філін пада з страшним стуком, як мішок з говном.
Павлік Морозов (бере Філіна за ноги, передразнює вожатого). Снайпєр, молодой боєц! А как же! Прямо ворошиловський стрілок.
Павлік Морозов з розмаху пиздить важким Філіном об берізку, якій зовсім недавно признавався в любві. Берізка ламається.
Учитель атеїзму (до дітей). Дєті, сєйчас ми всє хором плюнєм на цього Філіна. Раз-два-трі!
Діти хором плюють і сразу ж запєвають весьолу пісню про кузнєчіка. Обряд очищєнія на цьому заканчівається, і загін, ламаючи на своєму путі дерева, суне в тайгу, залишаючи за собою дохлого Філіна, поламану берізку, бички, консєрвні банки і гандони. М’якою тигристою ходою входить Генерал Власов. На ньому красиві сині галіфе, шашка і папаха.
Генерал Власов (поміча Філіна). От, блядь! Таки, мудак, нарвавсь! І знов я без связного залишився. А йобаний Канаріс, мудозвон, пиздить в своїй єбучій шифрограмі, що Філіну Залізного Хреста присвоїв Фюрер – мабуть, вже посмертно. (Підніма Філіна за ноги). Ну шо, падлюка, щє не охладєл?
Філін (відкрива одне око). Канаріс нє піздєл?
Генерал Власов. Шоб ти сказивсь, ушастий долбойоб! Так налякав, що я ледь не усрався в свої красиві нові галіфе і нову вєщь красіву чуть не спортив. Докладивай мерщій.
Філін. Я узнав маршрути тих наглих пацанів в коротких штанях, що об берізку пиздили мене. Вони ідуть на дальнії болота, в яких усяка водиться гидота. Учитель атеїзму їх веде, щоб довести, що це все предрасудки, що чорт – це видумки, вампіри – п’яні шутки, а привидєнія – бєсстидні простітутки, які за рубь залізуть в склєп сімєйний. Їм поїбать, що там жмури лежать, безнравствені подорви.
Генерал Власов. Ну-ну, вже розпиздівсь, пташиний гуманіст, Жан-Жак Руссо. А сам передавив і виїбав усе, що в лісі менш за тебе. Диви, яка пустиня навкруги: ні зайчика, ні мишки, ні білочки.
Філін. Зато гадюки єсть і кровожерна рись. Жіть стало луччє, стало вєсєлєє, тепер жить стало просто заєбісь.
Генерал Власов. Ходім, ушаста блядь, за цими мудаками. Вони шукають те, чого нема, щоб довести, що його не існує. Так часто містики, доведені до краю шуканням чорта, думають, що раз його нема, то нема і Бога. А після цього сруть у алтарі і дароносицю, аж тут приходить чорт у синіх галіфе, і саме час задуматись, що раз він появивсь, то й Бог десь рядом ходить. Люди, люди, ці дурні козли! Як остопизділи мені містичні бляді, обвішані восточною хуйнею, що перед тим як взяти хуй у рота повинні привести себе у резонанс з ефіром світовим. Кістляві атеїстки, що лекції читають кугутам про Марс і іншу поєбєнь, а кугути їбуть їх довгими сумними вечорами десь під коморою, а та тіки сопить, а крикнути стісняється, падлюка, бо з города приїхала, в костюмі, і дулю накрутила в голові. Совсєм не кайф їбать таку колоду безчуственну. Та і клікуши тоже хороши – стоять на цвинтарі, простягши загрібайла, а як не даш їм грошей, то сєйчас обматюкають і плюнуть на пальто, що і хімчистка потім не почистить. Куди не кину оком стомленим – кругом хуйня. Заябують мене питання сучі. Що лучше: бездуховність, розпатлана самиця злоєбуча, що верхи на скаженім бугаї шаленим чвалом мчить в пампасах предранкових у нікуда? або духовність смирна, що перстами, покрученими от поліартріту, показує нам, де дорога к храму? В храмі тім залізо ржаве лежить у різних позах і гнила картопля. О, блядський смисл життя, якщо ти єсть!
Філін. Ти тоже розпиздівся на весь ліс, начальник. Ну просто романтізмом повіяло і Байроном набзділо трохи. Що ж ти не пішов в поети, а подавсь в шпіони?
Генерал Власов. Справа в тому, meіn lіeber Совушка, що поети разлічними стіхами нам об’яснялі мір. Но основна задача в том і состоіт, Щоб мір цей пєрєдєлалі шпіони.
Голос з лісу. Ау! Ау!
Генерал Власов. То Пєлагєя, вона у ліс по ягоди пішла, втікла із дома, щоб синок не пиздив. Він їх обох пиздячить, маму й тата. Хіба це жизнь – щодень приходить п’яний і батька з матір’ю халявами по пиці виховує?
Філін. Та отруїти надо.
Генерал Власов. Ха! Його труїли ми неоднократно, та вся отрута в його організмі вмить перетворюється на шмурдяк молдавський. Гівно, яке він їсть, у ту же мить утворюється білосніжним салом.
Входить Пєлагєя Нилівна, Мать з великої букви, ум, чєсть і совість нашої епохи із слідами билої краси на ліце і тєлє.
Пєлагєя Нилівна (ридаючи, до Генерала Власова). Мій любчику, яка хуйова жизнь! Хотілося б, усе в пизду пославши, вдвох милуватися у бані на полиці, і віничком любовно пиздитись, і сьорбати чайок. А замість цього у тебе развєдка, Філін, піздобол Канаріс, а у мене – мій чоловік, алкаш і бабнік, і два сини, епічєскіх гєроя, бодай би їх побили метастази!
Філін. Я знаю, храм стоїть серед болота, а в храмі домовина на цепу. Про це не знає жодная сволота, що в домовині тій сліпий пророк живе. Зовуть його Микола. За життя хуйні він різної навигрібав довкола так дохуя, що світлий Аполлон, якому поїбать обично на страждання припизденого нашого народа, раптово зглянувся і швидко осліпив Миколу стрілами, щоб той не бачив більш піздоватізму і не страждав бєссмислєнно, як ми усі страждаєм. Ходім до нього, він навчить нас волі Аполлона і скаже, як нам жити, бо нема ніякого терпіння. Так дальше жить нільзя! Скрізь долбойоби! Навіщо, мама, мудрая сова, мене ти народила?!
Філін б’ється головою об сосну, сосна ламається.
Генерал Власов. Ну-ну, meіn lіeber Совушка, не плач, прийде Гудеріан і з ним дядько Канаріс, мішок смачних засмажених мишей вони тобі подарять.
Чути страшне рипіння дерев. На галявину, ламаючи дерева, виходить Павєл Власов, здоровенний, схожий на Кінг-Конга, мужик з сокирою на поясі. Павєл Власов пиздить себе обома руками в груди, які іздають звуки, ніби в зоні пиздять по рельсу. Всі ховаються.
Павєл Власов (страшно ричить). Мать! Мать! Мать!
Генерал Власов. Ну, бля, піздєц!
Пєлагєя Нилівна. Тихіше, бо як побачить, то з’їсть усіх, а Філіном закусить.
Генерал Власов (з гордістю). А всьо-такі синок на мене схож. Його би в ПТУ чи в інститута, а так немає смисла нікакого, що він пиздячить ліс, і розриває навпіл шатунів, і греблі рве. Діяльність пиздувата.
Філін (здогадався). Ха! Він лишняя людина!
Павєл Власов меланхолійно лама об коліно віковічні сосни. Раптово помічає нашу компанію і іздає страшне кінг-конгівське гарчання. Налякані радіхони разом з жирною совою безпорадно бігають у монстра між ніг і від жаху страшно кричать, причому підступний Генерал Власов, відступаючи, заманює синка до оркестрової ями. Зі звуком скинутого з дзвіниці дзвона Павєл Власов валиться в яму на фаготи і контрабаси.
Дія друга
Гидке болото з отруйними випарами і сюрреалістичними міражами. В центрі болота стоїть вдало вкомпонований в пейзаж храм Аполлона. Храм представляє собою древнєгречеський дорічеський ордер з капітелями, пропілеями і всією положеною поєбенню, тіки зроблений, на відміну від грецького, з дерева, російським способом «в лапу». Знизу храм Аполлона опирається на дві гидкі, жовті і брудні курячі лапи. На краю болота в позі «Мисливці на привалі» художника Пєрова сидять два розпиздяї: Сава Морозов і його друг Щукін. Обидва тримають в правій руці гранчаки з горілкою, а в лівій – блядєй.
Сава Морозов (показує гранчаком горілки на гидке болото). Дивись. Ну гдє єщьо така краса? То Русь могучая. Всього в нєй дохуя – лісов, полєй і рєк, болот, пустинь і тундри, а также і тайги в нєй сильно дохуя. І всюду Руссю пахнєт, чєловєк здєсь вольно нюхает той запах до опіздєнєння.
Щукін (саркастично). І що? Нанюхався? А потім сам насреш, щоб інші нюхали? І що характєрно – ніколи сам не убере говно, а так лежать полишить. Нєобразований, нєграмотний мужик! Нєт, всьо-такі нам до Європи срать і срать єщьо.
Сава Морозов. А нравствєнно начало? Мужик, хоча й дурний, але святий: його їбуть, а він вніманія на те не обраща, і хоч полєзного не робить ніхуя, но і не злобиться. І любить все кругом: растєнія, звірят і пташенят, також дітей, людей, дівчаток, молодиць і Бога.
Щукін. Бога не чіпай. Сидиш собі в болоті із блядями і ящиком горілки, кіряєш, як мудак, і лупиш комарів на товстій пиці. Не можна пиздіть про Бога в такому положеньї. Та, крім всього, навіщо Богу здався ти, неграмотний козьол, що тіки вміє, що кірять та жінку пиздити? Якби отут сєйчас з’явився Бог, чи, може, якийсь святий, що б ти сказав йому? Нічого б ти не видумав, окрім «Сідай, давай кірнем». Мудило ти!
Сава Морозов (повчально). Якби з’явивсь щас світлий Аполлон, то не пришлось би нам пиздіть багато. Він піздюлєй би нам понакидав фігурних, горілку він розбив би, а блядєй повикидав в болото, і правильно б зробив. О, як би я хотів піти на прощу в гидке болото, де бовваніє храм святий серед лілей та жаб, покаявся і гірко заридав би, бо наробив у жизні багато хуйні я всякої.
Щукін. Ха! Чого ж не йдеш?
Сава Морозов. Боюся. Там страшна випь регоче по ночах, і сом живе, що давить бугаї, а люди так ковта. Альонушка сидить на камні там, уся зелена, пазурі в крові, а посмішка як в Бєрії. Когось чека, блядюга, і дивиться у воду, мов дурна. Їбав я там ходити!
Щукін. Якщо віриш, то тіки побажай, і храм прийде і стане на леваді. Не треба буде лізти у болото і бздіти, мов шпіон в тилу врага. Давай гукнем його. Ви, бляді, теж гукайте.
Всі хором. Еге-ге-гей! Ізбушка пацавата, катай сюда і з нами третя будь, бо ми удвох, а бляді в щьот не йдуть!
Обидва розпиздяї разом з блядями бігають і кричать, утворюючи на краю болота базар. Раптом храм Аполлона з жахливим рипінням робить поворота і на жовтих курячих ногах пиздує прямо на п’яних шакалів. Обидва від жаху падають мармизами в болотні нізабудки. Храм отряхує з ніг болотне гівно, водорослі і жаби.
Храм. Ви звали – я прийшов.
Щукін. Піпіпіздєц!
Двері храма з грюкотом падають в болотне гівно, у проломі дверей видно, як всередині на ланцюгах агресивно гойдається кришталева домовина. Амплітуда гойдання возроста, ланцюги лопаються, і гроб невидимою силою випльовується з храма на леваду. Кришталева кришка відлітає на хуй, і з зручної приємної домовини піднімається Микола Островський, сліпий проріцатель храма Аполлона, вдягнутий в шинель, із залисинами на лобі і гранчаком у руці, із маузером і шашкою на поясі.
Микола Островський. Ви звали – я прийшов! Налийте, підараси, бо щас піздюлєй вам понакладу! Що лежите, як вшивиє матраси?
Сава Морозов. А, то ти із домовини? Навіщо ж там тобі пістоль і шашка, та ще й стакан гранений, як алмаз? І лаєшся до того, як скажений, на всякого, що він є підарас. Ти сам такий! Що більма залупаєш? Недаром, мабуть, повилазило тобі! Пиздять, що ти пророк – пророчествуй, що знаєш, або уйобуй, щось одне із двух. Таких гандонів часто бачив я, що всім пиздять: «Я гуру, я учітєль! Несіть мені усі по три рубля, і мудрості вам дам я дохуя», – а сам читать уміє по складам і голосно пердить в компаньї дам.
Не бажаючи далі слухать цей поток підсвідомості, Микола Островський смачно пиздить Саву Морозова маузером по мармизі, той пада.
Микола Островський (до Шукіна). Ти тоже попиздіть хочеш?
Щукін. Нє, я нє.
Роздратований Микола Островський хряпає маузером і Щукіна тоже. Попизджені Щукін і Сава Морозов лазять рака, потроху критикуя пророка. Пророк Микола Островський миттю хуяре гранчак горілки, руба закуску, мимоходом запиздячує шашкою блядь, потім скида чоботи й портянки і з насолодою виколупує бруд проміж пальців. Друга блядь з жаху сховалася в домовину і неприємно там уссялась. З домовини ріденькими струмочками тече рудувата сеча.
Сава Морозов (з докором, до Щукіна). От бач, до чого привело шукання правди! Якого хуя ти його позвав? Той жлоб у домовині – не пророк. Не бачив я пророків у шинелях та з маузерами. То фурія якась, то вурдалак! Пизділи мирно ми про нашу жизнь хуйовую, я нюхав тьоплий воздух, відчувая, неначе смачним салом повіяло – подумав я, що смалять кабана, а навкруги сидять друзя, красиві, утончьонні, з веселими блядями. І ніздрі жалібно розширились в мене, і почало мені здаватись, що сєйчас Пойму я жизнь, її закони сложні і красиві, її гармонію
Микола Островський. Замовчи, не пизди! Які закони там, де бляді хтиві, скупі, невиховані, що при виді грошей напустять на персидський килим слину, нахабно ссуть пророку в домовину? Чому я, молодий, розумний, гарний, замість того, щоб їздить у круїзи, дивлюсь на їхні блядськії капрізи і слухаю, як ви, засранці потні отут патякаєте? Знаю ваші мислі хуйові – про аршин, яким не можна міряти Росію, бо ним ви хуя міряли у бані, і тепер він правильную цифру не покаже; а потім плакати, як крокодил підступний, що в нас нарід дурний і п’є багато, що правди ніхуя нема ніде; а згодом йобнути горілки літрів зо два, блювать самозакохано і пиздити сім’ю, жінок, дітей, тварин, ламати фікус, растєніє корисне, бити посуд. О, злі єхідни, знаю мислі ваші! Пророчеств мудрих ви від мене ждете – так я вам дам моїх піздюлєй страшних! Ніякая Кассандра вас по яйцях ногой не впизде влучно так, як я.
З цими словами Микола Островський пиздить обох слов’янських гуманістів. Несподіваний крик зупиняє його невдячну працю. На тлі лісу з трубою і барабаном з’являється піонерський загін з Павліком Морозовим та Учителем атеїзму на чолі.
Павлік Морозов (до дітей). Стояти всім, їбати вашу мать!
Учитель атеїзму (до дітей). Дивіться, діти, на болото гидке. Церковники задурюють нарід ІІ кажуть, що живуть русалки там, чорти і всякі інші бляді мокрі. Я запевняю вас: нема там ніхуя. Ми тракторами тут пісок навозим, акацію посадим, обеліска вколупаєм в баговиння. На ньому ми напишем, що в майбутнім тут буде пам’ятник стояти комуністам порубаним. (Показує на храм Аполлона). А ця ізбушка скромна – капіталістів це трактир развратний. Сюди, подалі від біди народной, блядєй водили куркулі і графи. Тепер в ній буде школа для сиріт, дітей і всячеських дебілів.
Микола Островський. Чим так пиздіти на весь ліс розумно, ти б краще подивився в болото уважніше.
Справді, порада досить слушна. З болотного баговиння вилазить Альонушка, саме така, як її описував Сава Морозов. Її посмішка дозволяє бачити у неї чималенькі ікла. Без зайвої тяганини вона хапає Учителя атеїзму, і, перекусивши йому артерію, з задоволеним реготом тягне жертву в очерет. Кривавий фонтанчик ще деякий час фонтанірує з болота, звідти ж чути смачні звуки розгризаємих кісток.
Микола Островський. Хто ще пиздіти буде? Запитую.
Пиздіти більш ніхто не хоче. Павлік Морозов геройськи волохатить собі чуба.
Павлік Морозов. Він ворог був, мені його не шкода. Він нас наябував, казав – нема чортів. Туди йому й дорога, підарасу.
Сава Морозов (до Щукіна). Це мій синок, епічеський герой. Він рятувати нас прийшов сюда, своїх штурмовиків привів загони – спортивні хлопці, ті, що знають джиу-джитсу, прийоми смертоносні. Кирпичину усякий з них мармизою лама.
Микола Островський. Учив я трохи вас, старих шакалів, як Родіну любити, та, мабуть, перестарався трохи. Відтепер ви знати будете, як храми викликати на леваду, плювати в дароносицю, пости не соблюдать бездумно. Ідіть, гандони, і більше не грішить, скажіть спасібо Альонушці, що вже наїлась трохи. І цю блядюгу з гроба заберіть: вона кришталь гірський мені зіпсує своєй мочею хворою. Від неї на домовині в стилі рококо підуть такі паскудні жовті плями, а домовину чисту я люблю.
Павлік Морозов. То ти пророк святий!
Микола Островський. Так, я пророк, пєдант-акуратіст, молюся Богу я і пижджу фарісєїв.
Павлік Морозов. Але ж його нема. Так в школі я учив, що все зробив не Бог, а обізяна.
Микола Островський. Сказала це тобі та срака п’яна, що їсть її Альонушка тепер.
Павлік Морозов (кричить до піонерів). Хлопці! Наябували нас: Бог є!
Всі падають на коліна і пиздять мармизами болотні незабудки. Сава Морозов і Щукін запопадливо пиздять сильніше за всіх. Зассана блядь вилазить з кришталевої домовини і з цікавістю озирається на величне видовище массового покаяння.
Микола Островський. Покайтесь, браття, і не робіть хуйні, не бздіть нікого, за нами Аполлон. Якщо хтось скаже вам, що він мудак, що хтива обізяна сидить на променистій колісниці і чуха сраку арфою співця, – ви зараз же такому мавпофілу ногою бийте в яйця. У цей спосіб загітував багато неофітів. Сказати вам по правді, не люблю я тих блядських теревенів, бо не вірю у силу слова я, а вірю в силу піздюлєй.
З цими словами Микола Островський для профілактики пиздить неофітів ногою по зубах і по печінці.
Павлік Морозов. Учітелю, ми за тобой підемо, не будем пиздити всіх тих, кого раніше ми пиздили, а тільки тих, кого ти скажеш.
Микола Островський. Ідіть по св
·іту, діти Аполлона, і агітуйте бидло безпринципне фігурними піздюлями. Не бійтесь, коли, священной люттю надіхнені, ви зробите калікою когось, – вас будуть тільки більше поважати, підносити дари і пригощати портвєйном ароматним. Ви об стіну побийте ті пляшки. Дари до хати господаря знесіть, а потім сірниками ви підпаліть його обійстя. І їх сусіди тоді полюблять вас і скажуть: «Це святі. Ідіть сюда, ми чуда хочемо!» – халяви чобіт своїх від бруду обтрусіть і йдіть до них вечеряти.
Павлік Морозов. А чудо?
Микола Островський. Чудо в тому полягає, що пиздити не будете ви їх.
Сава Морозов. О, мудрий наш пророк! Старцям потворним дозволь піти в свої дома убогі, щоб ми могли молитись Аполлону, Альонушці, зеленим бісам, відьмам; а сірники тримати на полиці ми будемо, чекаючи святих – нехай придуть і спалять к єбєням майно улюблене, а нам, старцям нужденним, повибивають зуби. Нам же краще, бо легше тим прийти до Аполлона, в кого нема зубів, відбиті нирки, замість очей стирчать криваві дірки і рідка волосня нагадує про жизнь розпусную з блядями і гімназістками.
Павлік Морозов. Все, батьку, напизділи Ви. Вам треба скоріш до дому бігти, бо в лабази Ви мрієте залізти. У пилюці, в танцюючому світлі каганця Ви з головой зануритесь у гроші, і, як свиня, в них будете качатись, і криками дурними кажанів лякать під стріхою. Я помічав за Вами уже давно цю пиздувату жадність. Невидимий, за вами я ходив з ліхтариком в кишені моїх штанів широких. Я сокиру з собой носив, щоб нею запиздячить пацюків, що по коморам нишпорять, як раптом спинились Ви, і вогник освітив потворну Вашу пику, хижі зуби і слину, що катилася із рота на землю вогку. Я Вас упізнав. І так мені зробилися противні інстинкти Ваші дикі, що ледь-ледь сокиру стримав я. Загавкав тут собака, раптово перший півень прокричав. Ви матюкнулись лайкою брудною і двері зачинили – мабуть, мамку вішли їбать безчувствєнно. Грошима Ви шаруділи, бавилися хуєм через кишеню. Схаменіться, батьку! Віддайте гроші капостні на храма!
Павлік Морозов величним жестом показує на пацавату ізбушку на курячих ніжках.
Сава Морозов. Ага, гандони, грошей захотілось! Гавна вам на лопаті, жебракам!
Сава Морозов робить руками всім зрозумілого жеста.
Микола Островський. Я сумно дивлюся на наше покоління жлобів невихованих. Гроші їм дорожче за храм святий. Мамоні, а не Богу возносять ці хуї свої молитви. Ви тихо задушіть його, як цуцика. Хто хоче це зробити, хай вийде на три кроки уперед.
Всі піонери на чолі з Павліком Морозовим, не вагаючись ні хвильки, роблять вперед три кроки із криком: «Можно я?»
Микола Островський. Павлуша старшенький, то йому і душити. Бо жизнь свою потрібно так прожити, щоб соромно не було за роки, що прожив ти, як підарас паскудний. Кінчай скоріш спектакль цей вельми нудний!
Павлік Морозов з насолодою душить батька його ж бородою. Він пхає її Саві Морозову в рота і закручує вузлом. Піонери підчас акції б’ють в барабани. Зробивши справу, Павлік Морозов підходить до Миколи Островського і робить піонерський салют. Два піонери пов’язують Миколі Островському піонерський галстук.
Микола Островський. Піонери! Душити жадних підарасів будьте готові!
Піонери. Завжди готові!
З лісу з’являється Пєлагєя Нилівна з Генералом Власовим і Філіном. Всі падають на коліна, побачивши храм.
Філін. Це храм святий, він вийшов із болота, до нас, мерзених, він прийшов, як совість приходить у ночі до вуркагана! І той прокинеться, заплаче і об стіну ударить головою. Штукатурку обіб’є лобом, долбойоб смердючий. Не буде більше пиздити бабусь сокирою, ширятись ефідріном і ґвалтувати в зоні пітухів, а піде в монастир і стане діток учити Слову Божому. Я теж покину їсти гризунів і пташок, хуйове це шпигунство я полишу, – воздєлувати буду вінограднік у поті своєй совиной морди і жить не по брехні, як вчитель бородатий учив нас, юних і прищавих нігілістів.
Генерал Власов. Meіn lіeber Совушка, переворот відбувся в моїй душі. З тобою разом будем, як дві свині, грібтись на полі. Гроші ми роздаватимем бабусям і калікам. Нехай вони поїдуть в Монте-Карло і грають там в рулєтку, нам не шкода. З дитсадочків візьмем сиріт і заберем котів із інститута научного, де з них здирають шкіру і роблять зомбі аспіранти п’яні.
Генерал Власов, як і Філін, пада на коліна.
Пєлагєя Нилівна. А я куда?
Генерал Власов. Хе. Блядєй з собою ми не беремо, нема чого тобі робити з козаками і в гріх вводити нас. Іди в сім’ю і більше не гріши з воєнними. Молись, і чоловіку смирно догоджай, із бороди йому вичісуй мандовошки, терпи його тортури п’яні, ноги йому цілуй, щоб він тебе простив. З тобой ми тільки можем дебілів робити, ти стара для цих розваг. Іди з очей, розпусна Мессаліна!
Пєлагєя Нилівна. Шпигун німецький, шоб сказився ти! Канаріс щас тобі не допоможе – він в світлім кабінеті у гестапо зажав у дверях яйця комуністів і сьорбає какао, прислухаясь із насолодою до їхніх завивань. Тобі піздєц! Гей, піонери юні, біжіть сюда! Я шпигуна спіймала!
Пєлагєя Нилівна хапає Генерала Власова, Філін обережненько ховається за сосною.
Філін. Цих хлопців пацаватих знаю я. Вони природи рідної не люблять: ні фауни, ні флори, ні пташок; а люблять тільки пляшки і гандони, а ще консєрвні банки й фотографії паскудні із «Плейбоя».
Піонери хапають Генерала Власова і підводять до Павліка Морозова, який сидить на піонерському барабані в позі Бонапарта.
Павлік Морозов. Ну шо, спіймався? То кажи тепер, хто вербував тебе, де штаб, ключі від шифру, явки, ставки і вся твоя шпигунська поєбєнь.
Генерал Власов. Простіть мені, дітдомівські сирітки, коти бездомні, мені вибачайте. Я грішно жив, їбався я з жінками, утричі старшими за мене. І з совою я жирною дружив. Плодив дебілів, таких страшних, що навіть в Голівуді у фільмах жахів таких нема. Я не скажу нічого тобі, байстрюк поганий! Хай живе Майнштайн, Гудеріан і рідний Гітлєр, фашистська батьківщина хай цвіте!
Генерал Власов мужньо харкає Павліку Морозову в пику.
Павлік Морозов. Утопіть фашистського фанатіка в болоті.
Піонери прив’язують Генералу Власову на шию кирпичину, як Герасим до Му-Му, і топлять у болоті. Альонушка вилазить з очерету і з цікавістю дивиться на видовище, її очі горять червоним вогнем.
Пєлагєя Нилівна. Що ж ти зробив, проклятий вуркагане? Якого хуя ти в болоті гидкім втопив красивого усатого мужчину?
Павлік Морозов. Мамаша, помовчіть. І вас втоплю, як будете пиздіть.
Микола Островський. Сімейка блядська, заїбали впень. Оцю хуйню повинен день-у-день я слухати? Я б краще пітухом ламбаду танцював би на параші!
Микола Островський розлючено плює. Погляд його випадково пада на хижу Альонушку, яка хтиво клацає іклами і пускає слину з рота.
Микола Островський. А ти шо робиш тут, змія їбуча? Ти, мабуть думаєш, шо тут кіно знімають рекламного про пасту для зубів?
Роздратований Микола Островський жбурля каменюку в Альонушку, яка з хижим гарчанням лізе назад в очерет. При цьому вона робить еротичні знаки Павліку Морозову і принадно вихиляється тілом. Павлік Морозов без зайвої рефлексії біжить за зеленою бляддю в болото. Пєлагєя Нилівна розставляє руки, як в картині Маковського «Не пущу».
Пєлагєя Нилівна. Не лізь, синок, вона тобі не пара, від неї ти підхопиш враз сіфона.
Павлік Морозов роздратовано пиздить Пєлагєю Нилівну по мармизі. Пєлагєя Нилівна пада довго і велично, як це і личить епічній героїні.
Пєлагєя Нилівна. Убив!
Піонери. Убив! Убив!
Микола Островський. Піздєц!
Синхронно з його пророчими словами болото охоплюється жахливим мороком з грімом, блискавкою, смерчем і всім, чим положено в такому випадку. По небу в цей час вихором проносяться медузи, горгони, чорти, дракони і просто якісь лярви. Натовп збивається в купку, як безпорадне стадо, з жахом спостерігаючи катаклізми. Тільки Микола Островський лишається незворушним. Спокійно лягає він в прекрасну кришталеву домовину, яка відразу ж починає світитися синім вогнем, і невидимою силою влітає назад в храм. Двері храма з грюкотом зачиняються, і з жахливим рипінням ритуальна споруда робить поворота і на жовтих курячих ногах пиздує в болото, розбризгуючи грязюку. За ним, як щури за гамлєтським щуроловом мовчки ідуть загіпнотизовані Щукін, Альонушка і піонери. На сцені лишається тільки Павлік Морозов, який стоїть в античній позі над тілом матері, і Філін, який сховався за сосною і від жаху тихенько підвива.
Дія третя
Картина перша
На галявині, серед величного сибірського лісу біля туристичної палаткии сидять Сука і Блядь, богині помсти, гівна, мух і менструації, так звані ерінії, вбрані туристками 60-х років. На обох неоковивні спортивні штані кольору шкільних чорнил, потворні туристичні черевики і амебної форми рюкзаки. Довершують гардероб гидотні чорні крильця, якими ці бридкі створіння час від часу вимахують. Обидві богині – це здоровенні масласті невизначеного віку агресивні чуви. Одна з еріній слухає по портативному приймачу романтичні пісні про геологів, друга колупається в зубах виделкою.
Сука. Хотіла б я пацанчиків красівих зустріти в цім їбучім турпоході, бо замість них тут тільки блядські рисі, ведмеді, змії, сови беспокойні вночі кричать, неначе їх ґвалтують.
Філін (з дерева). Угу-угу-угу!
Блядь. Нема сєйчас пацанчиків хороших, а ті, що єсть, не їздять в турпоходи, а як поїдуть здуру на турбазу, то не вилазять, падли, з ресторану, аж поки гроші не попропивають – в той час, коли нещасні молодиці, які купили льготниє путьовки, щоб поїбатись трохи у поході спортивному, лікуються від нервів і клімаксу вонючою водою, регочуть істерично, скавучать, як цуценята, темними холодними ночами під ковдрою казеною, самотні, в убогих номерах на десять коєк, де радіо пиздить вночі і вдень, бо хтось зламав його і виключить ніззя, де блядь командировочна вночі приходить і сідає в умивальник в сраку п’яна, і тепер до ранку ви слухаєте, як вона ікає, де об’явлєниє висить в фойє засранім: «Товаріщи! Не кидайте в вікно рєзіновиє іздєлія, бо гуси їх їдять і ними давляться!»
Філін. Угу-угу-угу!
Блядь. Сміється з нас цей йобаний хижак. (Кида в Філіна палку. З дерева чути крик: «У, блядь, ти шо сказилась?»)
Сука. А може там пацанчики сидять, студенти-першокурсники красиві? Вони із нами шуткувати хочуть, а ти ломакою упиздила по ним.
Голос з неба. От, курви, я вам зараз дам студентів!
На галявину на величних чорних крилах планірує Клімакс, вісник богів, щось середнє між Бетменом, Медузою Горгоною і дельтапланом. Сказати, що він страшний, – це не сказать нічого. Коли він говорить, у нього з рота виривається вогонь, він весь обмотан зміями. Сука і Блядь, побачивши Клімакса, з жахом падають долі ниць і навкарачках повзуть в кущі.
Сука (з жахом). Клімакс! Це Клімакс!
Клімакс. Так, не фраєр я, а Клімакс змїєносний, отож тремтіть, паскудні німфоманки, що замість того, щоб глядіть онуків, виябуєтесь перед пацанами з профтєхучилища і переймаєте у них їх сленг дебільний, і пхаєте свої квадратні сраки в лосіни молодьожні. Вам студентів захотілось? Ось вам студенти!
Клімакс бере в кожну руку по товстій змії і зміями пиздить нещасних профур, які від жаху виють і лазять рака. З високої сосни долинає вже знайоме нам «Угу!»
Клімакс (катує блядєй). Оце вам за лосіни синтетичні! Оце за першокурсників! А це вже за геологів, гітару, тайгу і прочу поєбєнь! (Кожен пункт обвинувачень Клімакса супроводжується ляпасом важкою змією). Оце за ті похабні ваші пісні, що ви їх виєте ночами, сичів лякаючи! Оце за блядські вірші, де про любов написано, що їх ви під подушками тримаєте. Насправді ж вам хочеться, щоб п’яна шоферня, яка й не знає толком, як читати, їбала вас в брудному гаражі!
Сука і Блядь. О Клімаксе! Нехай же цеглепад впаде на нас, мерзених! Хай гавно затопить нашу хату аж по крокви і із труби полізе замість диму! Нехай нам повилазить! Щоб ніколи ми хуя не побачили в житті, якщо ми будем лізти к пацанам, до ранку з ними лузгати насіння і реготать придурочно – вдавати, що ніби-то лоскотки боїмось! Не будем більше ми!
Клімакс. Ну, не клянись, то гріх. (Сіда на пенька, дістає «Біломор», закурює, так, що стає схожий на справедливого начальника дитячої колонії. Він пригощає цигарками блядюг, як це звичайно роблять на допитах кмітливі мєнти. Раптово гостро примружившись, як це віртуозно робив Бєрія, щоб приголомшити ворога, питає). Ви Зєвса знаєте?
Сука і Блядь (з жахом). Ми знаємо
Клімакс. Він щойно наказав пошматувати вас обоїх на котлєти, якщо ви вже сьогодні не засмажете Павла Морозова і не подасте йому о сьомій на вечерю. Він сказав, що любить, щоб шкіру не знімали, а перед тим, як подавать на стіл, побризгали б на неї трохи коньяком, а з рота щоб стирчала цибулина, та тільки свіжа, а не тогорічна. Гадьониш цей вже заїбав богів: він запиздячив всю свою сім’ю. Тепер він може на Олімп полізти у світлії палати до богів, щоб звідти їх на землю постягать, а потім сам на крісло Зєвса сяде і буде видавать укази. Цього ми не можемо терпіти. Підрозділ блядський! Щас шикуйсь! Кругом! Вперед за ордєнами! Сука старша, що не ясно?
Сука і Блядь по-воєнному виконують накази.
Сука. Докладує старший сержант Сука! Дівєрсіонна група в складі старшого сержанта Суки і єфрейтора Бляді в наряд заступила!
Клімакс. Праве плече вперед! Бігом!
Обидві профури вихором зникають в тайзі. Клімакс з цигаркою в роті з вогнем і димом стартує вертикально вверх, як це робить на Байконурі ракета.
Картина друга
Павлік Морозов мандрує тайгою, несучі на могутніх плечах мішок з мертвою матір’ю. Мандруючи так, він зненацька влазить просто в лігво Сфінкса, який годує здоровенними цицьками маленьких сфінксенят.
Сфінкс. Ага! Людиною воняє смачно як! К обіду ти мені з’явився вчасно, давно пацанчіками я не ласувала. І як мені ти не відповіси на три мої загадки хитрожопі, то з’їм тебе негайно.
Павлік Морозов. Не бздю нікого я! Давай загадки, сука із цицьками! Розгадував я й не такі кросворди, складали їх євреї хитромудрі, хотіли наїбать – не получилось. Із ними не рівнятися тобі, потвора ти дрімуча.
Сфінкс. Так слухай. Що це таке: не буряк, не морковка, а червона головка?
Павлік Морозов (ні хвильки не вагаясь). Піонерка в червоній хустинці. Що, з’їла, сука?
Сфінкс. Хвалитись постривай. Скажи, що це таке: літає і смертю засіває?
Павлік Морозов. Фашистський літак.
Сфінкс. І тут вгадав, паскуда! Слухай же останню. Що це таке: орел літає – народ визволяє?
Павлік Морозов. Радянський літак.
Сфінкс. І тут вгадав. Іди своїм шляхом. Розумний ти, а я їм тільки дурнів.
Павлік Морозов. Ні, постривай, бо зараз моя черга загадувать, і як ти щас мені не зможеш відповісти, то тебе з гавном змішаю я разом з твоїми цуценятами. Що це таке, відповідай негайно: сичав, сичав, та й замовк, вигляда з нори, як вовк?
Сфінкс. То, може, то скажена барсучиха?
Павлік Морозов. Тупа пизда! Це Гєббєльс!
Павлік Морозов страшною силою епічного героя пиздить Сфінкса мішком з мертвою матір’ю. Сфінкс пада мертвий. Павлік Морозов з насолодою душить маленьких сфінксенят, які жалібно скавучать. Тихцем, ніким не помічені, з-за сосни визирають Сука і Блядь. Обличчя у них розмальовані грязюкою, як це роблять на бойовому завданні американські рейнджери в джунглях Індокитаю.
Блядь. Який він гарний, Сука!
Сука. Ах, я не можу на нього дивиться, бо я уссусь в труси!
Павлік Морозов в цей час здирає з Сфінкса шкуру і надягає на себе, як Геракл. Потворна шкура щільно облягає його могутню постать, так що сфінксові цицьки гойдаються на плечах, як здоровенні еполєти.
Павлік Морозов (до еріній). Не треба там ховатися, дівчата, все бачу я. Ви краще йдіть сюда. Скажіть мені, чи любите ви сєкс?
Блядь (виступає вперед). Конєчно!
Сука (пошепки). Ти, Блядь, дурна, забула ти про Зєвса, він на котлєти порубає нас!
Блядь. Я Пушкіна читала на турбазі. Там сказано, що краще менше жити, но їбатись, ніж жити дохуя таким життям убогим, як ми живем з тобою. Подружка сизокрилая моя, яка в нас жизнь? Щодень приходить Клімакс і пиздить кобрами отруєними по попереку хворому. Казав крилатий гад, щоб ми про пацанів не сміли й думать. Та я їбала жизть таку, подружка! У дико лігво це я раком щас полізу, і хай весь світ накриється пиздой, безсмертнії боги, Олімп і океан, і небо все нехай к хуям розпроєбеться разом з амбалом тим, що його підпира!
Блядь, хтиво вихиляючись сракою, залазить до сфінксового лігва. За нею лізе Павлік Морозов, чіпляючись сфінксовими цицьками за вхід.
Сука. Оце подружка втнула! Так мені сєйчас зробилося завідно. Колись і я дівчатком молоденьким курила план, ширялася потроху, а потім, сидячи на теплих трубах у подворотні ззаді гастронома, я цілувалася з хіпками і співала про Mіshelle. К хуям війну! Робіть любов, дебіли!
Сука лізе у вонюче лігво, з якого негайно долинають тваринні звуки, чавкання, рипіння і таке інше. Через галявину сумно мандрує храм Аполлона на курячих ногах, очевидно, у пошуках істини. За ним ідуть загіпнотизовані піонери, Щукін і Альонушка. Альонушка веде за собою на мотузку свого брата Іванушку. Іванушка – біленький, з маленькими ріжками, ратицями і хвостиком. Альонушка і Іванушка з цікавістю прислухаються до тваринних звуків, а потім, не вагаючись, залазять всередину. Судячи з задоволеного мекання, їх зустрічають гостинно. Храм Аполлона сумно зникає в тайзі разом з учнями. Філін, який весь цей час вів з дерева свої шпигунські спостереження, м’ягко планірує на галявину.
Філін. Мовчать боги, принишкли океани, Везувії таять в собі свій попіл, каміння і вогонь священий. Храми стоять, зарослі будяком і хмизом, у хмизі тім скульптури охуєних розмірів лежать розкидані і дивляться незрячими очима в безодню неба. Замовкли всі, чекаючи коней із вершниками, з косами й вагою. Та щось не йдуть, прокляті. Або б уже сказали, що не прийдуть, або скажіть, коли, бо вже нема ніякого терпіння їх чекати. Так дальше жить ніззя! Скрізь долбойоби! Навіщо, мама Мудрая Сова, мене ти народила?!
Філін за своїм звичаєм хоче битися головою об сосну. Раптом несамовите рипіння дерев і нелюдське гарчання вривається на ідилічну галявину. З’являється Павєл Власов у всій своїй красі. Він одразу ж помічає блядство у своїх володіннях і слоноподібними ногами розчавлює бридке лігво Сфінкса. Бляді з пострахом розбігаються. Філін радісно кричить: «Ага! Ага! Прийшли!» – і лобом колотиться в сосни, утворюючи лісоповал. Павлік Морозов сміливо вилазить з-під вонючої груди кизяків, скелетів і сухого бадилля, з яких було побудовано цю звірячу бірлогу.
Павлік Морозов. Якого хуя ти, амбал невмитий, прийшов сюда мішать моїм заняттям? Тепер своїм улюбленим прийомом зроблю з тебе навіки імпотента.
Павлік Морозов пиздить Павла Власова ногою по яйцях. Роздається звук, ніби вдарили в дзвона.
Павлік Морозов. Що, не подобається?
Павєл Власов. Ні. (З цими словами він пиздить Павліка Морозова по голові. Звук абсолютно ідентичний першому, результатів ніяких).
Павлік Морозов. Тоді знайомся із моїм мішком смертельним, із матір’ю могутньою моєю. Я її вбив, вона ж тебе уб’є.
Павлік Морозов пиздить мішком Павла Власова, який страшно кричить: «Мать! Мать!», – хапа ротом повітря і пада на Павліка Морозова з страшним стуком. Очевидно, при падінні він припиздив Павліка Морозова своїм здоровенним кінг-конгівським тілом. Павлік Морозов не ворушиться, його кишки смачно бризнули на мармизи блядєй, які спостерігають величне видовище, тремтячи від жаху. Маленьке козенятко Іванушка залазить на трупи титанів і жалібно мекає. Тільки Філін продовжує істерично битися лобом в стовбури на своїй різосеці, істерично повторюя: «Прийшли! Прийшли! Та тільки коні де?! Де коні, блядь, де коні?!» В жахливій тиші страшно падають віковічні дерева.
Завіса
Заголовок 1 Заголовок 2 Заголовок 315

Приложенные файлы

  • doc 18356924
    Размер файла: 160 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий