Turistichniy_marshrut_Radkika_SOS


SOS – історична памятка
Досліджуємо і зберігаємо разом

Робота клубу
інтелектуального спілкування
« Патріот»
Прилуцька гімназія №1 ім. Георгія Вороного
Чернігівська область-3968752245360
2016р.
Прилуцька гімназія №1 ім. Георгія ВороногоПрилуцької міської ради Чернігівської області
Адреса:вул. Київська, 190 м. Прилуки, Чернігівська обл.17500
Авторська група
№п/п П.І.П. учасників експедиції Місце навчання Вік
1 Рогальова Оксана Олександрівна Прилуцька гімназія №1 15 р.
2 Пятуніна МаринаСтаніславівна Прилуцька гімназія №1 15 р.
3 Рашкевич Юлія Ігорівна Прилуцька гімназія №1 15 р.
4 Неплюєва Ярина Вікторівна Прилуцька гімназія №1 14 р.
5 Руденко Владислава Олександрівна Прилуцька гімназія №1 14 р.
Керівник експедиційного загону
№п/п П.І.П. Місце роботи Посада Телефон
1 Бабенко Тетяна Миколаївна Прилуцька гімназія №1 ім. Г.Вороного Вчитель історії
вчитель-методист р. 8(046)37
3-15-71
+380508157218
-254000245110
І. Вступна частина
Кожному мила своя сторона.
Г. Сковорода
Культурна спадщина Чернігівщини кінця ХVІІІ – першої половиниХІХ століття презентує, перш за все, діяльність представників інтелектуальної еліти в контексті національного культуротворення та піднесення національної свідомості українського народу. Йдеться про місце і роль нащадків колишнього гетьмансько-старшинського середовища, як представників нової провідної верстви кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ століття у цьому розвитку. Оскільки саме вони забезпечили безперервність українського історичного і культурного процесу.
Час припорошив пилом безпам’ятства імена Василя Тарновського, Миколи Маркевича, Івана Корбе, Миколи і Віктора Закревських, Олени Волконської-Кочубей-Рахманової, які мали великі маєтки неподалік від Прилук.Ця славна українська еліта ХІХ століття залишила помітний слід у нашій історії, всебічно сприяла розвиткові модерної української культури, своїм меценацтвом підтримувала багатьох кращих синів України в їхній діяльності і творчості.
46367701682750Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона повідомляє про те, що Тарновські належать до парості дворянського роду, корені якого сягають у ХІV століття. Від 1691 року прилуцькі козаки Ляшки, згідно з універсалом Івана Мазепи, стали писатися Тарновськими, за якими були закріплені села Качанівка, Манджосівка, Рудівка, Білоцерківці тощо. Василь Тарновський (старший)був ерудованою людиною, знавцем права та землеустрою. Навчався у Ніжинській гімназії Вищих Наук князя Безбородька разом з Миколою Гоголем. Здобув ступінь кандидата прав у Московському університеті. Опублікував декілька оригінальних досліджень в журналах «Юридичеекие записки» та «Сельскоеблагоустройство». Друкував статті й замітки про поезію російського народу і вплив на неї України, про українські пісні, про юридичний побут України. Та чи не найбільше сил, нервів і часу віддав В.Тарновський на боротьбу за скасування кріпацтва. Особливо тепло він ставився до Тараса Шевченка.Діяльною вдачею відзначався і син В. В. Тарновського, так само Василь Васильович, до прізвища якого для розрізнення додавали «молодший». Після закінчення студії з історії та літератури в Київському університеті Св. Володимира він був мировим посередником у Чернігівській губернії. Внаслідок багаторічних постійних пошуків Тарновський зібрав багатющу колекцію пам’яток козацького періоду. Їздив по глухих хуторах і селах, заходив у бідні селянські хати й розкішні панські палаци,щось випрошував, щось купував. Розкопав на Княжій горі курган скіфської доби.
6353481705Микола Андрійович Маркевич, історик, етнограф, провів свої дитячі роки на Прилуччині в селі Рудівка. Закінчив петербурзький пансіон Головного педагогічного інституту.Ще під час навчання у пансіоні Микола Анд-рійович отримав музичну освіту. І згодом у 1840 році ним були видані «Українські народні наспіви», серед яких окрема мелодія «Удай» була присвячена Прилуччині. Крім того ще декілька його праць стосувалися виключно нашого регіону, а саме: «Про клімат Полтавської губернії», «Ріки Полтавської губернії», «Про народонаселення Полтавської губернії.» Однак з етнографічних праць Миколи Андрійовича викликає захоплення його робота «Звичаї, повір’я, кухня та напої сучасних малоросіян» яка вийшла 1860 року, вже після смерті автора. Ця книга подає календарний цикл свят українського народу: це і щедрівки з колядками, посівальні пісні, описи святочних, масляничних, великопостних обрядів, великодня, троїцько-купальських вшанувань природи. Окрім етнографії М.Маркевич багато часу приділяв збору і вивченню архівних даних. Ним були зібрані унікальні документи, які засвідчували розвиток, становлення та занепад козацької держави. Як результат його кропіткої праці вийшло п’ятитомне зібрання. Малоросії».
447548064770Княжна Олена Волконська народилась в родині масона-декабриста Сергія Волконського.Її шлюб з Олександром Рахмановим1873 рокубув вже третім, попередніх двох чоловіків (Дмитра МолчановаіМиколу Кочубея)Олена Сергіївна поховала. Після смерті Рахманова, Олена Сергіївна стає власницею Вейзбахівських (Білорічицьких) маєтностей. З її ім’ям пов’язана яскрава сторінка цього села. Була дуже чуйною, доброю людиною. Всі селяни шанували бариню за її щире серце, справедливість. Обов'язково допомагала тій сім'ї, в якої був похорон. Любила вона й сільських дітей. Завжди з собою в неї були різні солодощі, і коли їхала селом, то роздавала їх сільським дітлахам. А на Різдво та Пасху ще й подарунки дарувала малечі. За неї у 80-х рр..ХІХ ст. у Вейзбахівці побудовано всі житлові й господарські будівлі економії з цегли в стилі модерну та класицизму, покрили їх черепицею та залізом. Мала бариня власну бібліотеку, до якої мали доступ широкий загал читачів.
З квітня 1843 до лютого 1844 року Тарас Шевченко здійснював свою першу подорож Україною після довгих років навчання. Зокрема відвідав Прилуччину, побувавши в Білорічиці, Линовиці.Т.Г.Шевченко, В. Закревський та Яків де Бальмен організували зібрання товариства, яке відбулося 22-33 січня 1844 року в селі Вейсбахівці, де друзі відвідали місцевого поміщика І.М.Корбе.Зацікавившись маловідомими сторінками життя видатних творців історії рідного краю, а саме нащадків козацьких старшин ХVІІІ століття, їх впливом на модернізацію життя українців різних станів у ХІХ столітті, члени Прилуцького гімназійного клубу інтелектуального спілкування «Юний краєзнавець» вирішили створити туристсько-краєзнавчий маршрут за напрямком «Прилуки-Рудівка-Радьківка-Білорічиця-Прилуки».
Завдання роботи полягало в розв’язанні таких питань: дослідити історію виникнення сіл Рудівка, Радьківка, Білорічиця; дізнатися, які цікаві екскурсійні об’єкти збереглися в даних населених пунктах; з’ясувати, які історичні події та видатні особистості пов’язані з цими селами; виявити сучасні форми господарювання та народні промисли; розробити схему туристсько-екскурсійного маршруту «Українська еліта ХІХ століття на Прилуччині»: Прилуки –Рудівка-Радьківка-Білорічиця - Прилуки.
Мета роботи полягала у вихованні любові до рідного краю, шанобливого ставлення до його історії, духовної спадщини, бажання пізнати й вивчити історико-культурні надбання південно-східної частини Чернігівської області, красу її довкілля, поширення інформаційно-просвітницької діяльності серед населення та гостей рідного краю
Методика проведення досліджень Дослідження проводилося з використанням таких методів: детально-маршрутного, статистичного, вивчення літературних джерел та документів, опитування місцевих жителів, спостереження, бесід.
Об’єктом нашого дослідження стало створення туристсько-краєзнавчого маршруту «Прилуки-Рудівка-Радьківка-Білорічиця-Прилуки».
Предмет дослідження:виявлення оглядово-пізнавальних екскурсійних об’єктів та місць, пов’язаних з історичними подіями, життям, діяльністю видатних особистостей.
Даним маршрутом можуть пройти всі, у кого не байдуже серце до рідної батьківської землі, усі, кого цікавить історія Прилуцького краю.
ІІ. Довідкові дані:
1. Тематика маршруту: історико-географічний.
Знайомство з архітектурними, гідрологічними, археологічними пам’ятками Прилуччини, народними промислами та господарством населених пунктів с. Рудівка, с. Радьківка, с.Білорічиця.
2. Перелік населених пунктів та екскурсійних об’єктів у них
3. Вік учасників – 14-16 років
4. Сезонність – протягом року
5. Спосіб пересування– комплексний (пішохідний, автомобільний)
6. Відстань– загальна довжина маршруту 95км
7. Тривалість – дводенний
Нитка маршруту: Прилуки – Рудівка-Радьківка-Білорічиця-Прилуки
Прилуки –Рудівка– 18 км; Рудівка – Радьківка– 35 км;
Радьківка – Білорічиця – 42 км .ІІІ. Карта - схема маршруту з позначенням нитки маршруту,
місць відпочинку, ночівель, краєзнавчих об’єктів.
1. Схема маршруту
363220115570




2. Перелік населених пунктів та екскурсійних об’єктів у них
№з/п Назва екскурсійного об’єкту Населений пункт
1 Історико-етнографічний музей Рудівської ЗОШ І-ІІІ ст. с. Рудівка
2 Свято-Олександра Невського
церква. с. Рудівка
3 Купальня Джуліана-
гідрологічна пам’ятка ХІХ століття. с.Рудівка
4 Скіфський курган – археологічна пам’ятка ІV ст. до н.е. с.Рудівка
5 Свято-Вознесенська церква – пам’ятка архітектури початку ХІХст. с. Радьківка
6 Шведський камінь с. Радьківка
7 Скіфський курган «Черепаха» – археологічна пам’ятка ІV ст. до н.е. с. Жовтневе
8 Скіфський курган «Герговщина» – археологічна пам’ятка ІV ст. до н.е. с. Білорічиця
9 Флігель Рахманових – архітектурна споруда ХІХ століття. с. Білорічиця
10 Ставок Ревня с. Білорічиця
ІV. Опис маршруту за ходовими днями із зазначенням характеру шляху, головних напрямків руху і орієнтирів, місць відпочинку, ночівель та поетапним описом краєзнавчих об’єктів на маршруті в порядку їх огляду.
546101576070До села Рудівка вирушаємо автобусом від автостанції м. Прилук, яка знаходиться в південно-східній частині міста. Проїхавши відстань 7км по траcі Прилуки-Заїзд в напрямку перехрестя з круговим рухом виїжджаємо на трасу Київ- Суми (в напрямку до м. Києва). Проїжджаємо ще 7 км, виходимо на зупинці біля дорожнього знаку, який вказує на поворот до с.Рудівка.Рухаємося за азимутом 90° в напрямку села.Подолавши відстань 4 км доходимо до центру села. Рудівка. Розташоване на правому березі річки Руди-Росоші (лівої притоки річки Переводу). Засновано, як поселення в ХІ столітті. У описі старої Малоросії Олександра Лазаревськогозгадується, що: “Руда по названию своєму указьівающая, что на местенекогда текла настоящаярека;затемобсохшая и обратившаяся в Руду или Рудку, т.е. в обсохшуюложбину, по которой в этовремявиднеютсялишьржавьіе лужи...”.1Можна вважати, що назва села, згідно з історичними документами, походить від назви річки Руда. З 1629 року. Рудівка входила до Полкової сотні Прилуцького полку, до Пирятинського повіту у 1782-1802 рр..На початку др. пол. 17 ст. Рудівка була зруйнована кримськими татарами.Читаємо:у Олександра Лазаревського: «Село Рудівка. Руда Росош. Про початок цього села місцеві старожили при генеральному обслідуванні показали: когдаордьі по Украйну виходили того часу, Рудовка теми ордами спустошена...”2.У 1729р. в Рудівці значилося 19 душ чоловічої статі, а в хуторах МихайлаОгроновича і Федора Марковича - 22 душі чоловічої статі селян. У 1734р. населений пункт був затверджений зазначковими товаришами Яковом іНикифором Носенками.Поміщиками Рудівки у першій половині 19ст. були:
_______________________________________
1 Лазаревський О. «ОписаниестаройМалороссІи», ІІІ том. -Київ, 1893-с.74.
2 Тут же, с. 193-194
Маркевичі, уполовині 19 та на початку 20 ст. Є. О. Галенковський, М. С. Маркевичі, Білецькі-Носенки, Галенковські; в другій М.П.Александрович, Галагани та інші.У 1861-1866 рр. в Рудівці містилися два Волосні правління тимчасовозобов’язаних селян та відомства Палати державного майна. 1868 року засновано лікарню на 10 ліжок, працював лікар І.А.Єзерський. Рудівський лікарський пункт обслуговував мешканців Рудівської, Богданівської, Турівської, Згурівської, Гнилицької та Малодівицької волостей. Не обійшли с. Рудівку події 1905 р. Організатором революційних подій був автор книги “1903 р. на українському селі. Спогади” М.К. Новицький. У Рудівці до Великої Вітчизняної війни було 2 клуби на 500 і 150 місць, три бібліотеки, одна початкова і одна середня школи, три хати-читальні, розширена аптека, медпункт, населення обслуговувалось кінопересувкою.
46158151568450У 1993 році було створено КСП “Рудівське”, яке поступово припинило своє існування. Земля КСП розпайована жителями села, які уклали договори з фірмами “Нафком-Агро” та “Агрікор”.У 2014 р. у селі наявні об’єкти комунальної власності: магазини, школа, заклад культури, відділення зв´язку. Є фельдшерсько-акушерський пункт. Село газифіковано, телефонізоване, є радіоточки.Рудівська земля багата своїми народними майстрами. Жителі села охоче займаються бджільництвом, рибальством. Навіть самі виготовляють рибальські сіті.Село гордиться своїми земляками:Віктором Захаровичем Юрченком - доктором економічних наук, професором,Василем Трохимовичем Латишем - археологом, доцентом Київського університету ім.Т.Шевченка, Іваном Корніловичем Латишем - професором Київського політехнічного університету, Віктором Івановичем Лавренчуком – військовим, який загинув 8 грудня 2014 року під час бойових дій в зоні АТО у районі села Піски.
Станом на 25.02.2016 року в селі Рудівкажителів 627 чоловік. З них чоловіків 281 (хлопчиків 46), жінок – 346 (дівчаток 46). Працюють: ЗОШ І-ІІ ступеня, філіал Прилуцької районної бібліотеки, амбулаторія загальної практики сімейної медицини, аптека, поштове відділення зв’язку, філія «Ощадбанку», 4 магазини продовольчих та промислових товарів. У школі працює історико-етнографічний музей. Екскурсію проводить директор школи Виливок В.М..
Історико-етнографічний музей села Рудівка
-635360045Створений у 70-х роках учителем-краєзнавцем А.В.Шейком.Експозиція розповідає про історію села Рудівки, життя і побут селян і козаків, відображає події початку 20 століття, демонструє портрети визначних людей села.Експозиція музею «Український національний жіночий одяг» знайомить із жіночим народним святковим одягом. Розділ «Декоративно-ужиткове мистецтво в побуті» представляє багаті й різноманітні за змістом етнографічні колекції. Відкривається виставка зразками кустарного промислу, який на території краю виник в епоху енеоліту.Розділ «Українська народна вишивка»висвітлює перенесений на тканину етногенез українського народу, Цікавими експонатами музею є рудівські рушники. Типовий орнамент цього рушника - це стилізовані казкові квіти у вигляді вазончика, дерева життя.
Від центру села за азимутом 96° рухаємося в напрямку до сільської ради 200 м. . Сходимо з центральної дороги і повертаємо вліво азимутом 10°. Підходимо до молитовного будинку УПЦКП.Углиб двору за приміщенням будинку залишки фундаменту церкви Свято-Олександра Невського.
Свято-Олександра Невського церква
Від молитовного будинку прямо проходимо відстань 30м за азимутом 197° повертаємо наліво. Пройшовши відстань 1,5км по праву сторону дороги на околиці села бачимо земляне підвищення площею 150 м2 з хрестом, що вказує на місце, де в 1879 році була побудована Свято-Олександра Невського церква рішенням Святійшого Синоду Російської імперії. Вівтар освячено у 1902 році настоятелем Прилуцького благочинного округу священником Гедеоном.
Керівництво будівництвом великоїспоруди взяла на себе Рудівська земська управа. Кошти збирали по людях. Того, хто не мав грошей, примушували віддавати худобу Церква була дерев’яна на кам’яному фундаменті, одноповерхова, хрестоподібна, 4-х глава. Покрита металом, оббита дошкою, хрест металевий визолочений. Дзвіниця з’єднана із церквою, дерев’яна Зовнішня частина була оббита дошкою і пофарбована білою фарбою. Іконостас одноярусний. За царськими вратами ікона святого князя Олександра Невського у металевій ризі. За часів радянської влади церкву закрилилюди і розібрали її.
Повернувшисьдо центральної дороги, проходимо відстань 700м і підходимодо купальні Джуліана
Купальня Джуліана
8763022225У поміщика Джуліаназахворіла дружина. Їй приснився сон, щоб на території їх маєтку вирили криницю. І коли вона нап’ється води, тоді недуга відійде. І дійсно на тому місці, де вона вказала, забило джерело. Пані випила води і зцілилась. А на місці джерела зробили криницю і вода в ній була цілюща.
Поміщик Джуліан, італієць за походженням, був дуже жорстоким. У його економії був «двір покарань» Пан виготовив дерев’яний велосипед , який міг рухатися тільки вперед. Мав Джуліан тенісний корт. Далі була революція. Зруйнували маєток, закидали сміттям криницю. І забули на довгі роки. А ще й до цього часу ця водамає цілющі властивості. Допомагає хворим, знімає втому, у роки Великої Вітчизняної війни рятувала від спраги партизанів.Заночувавши у школі, укімнаті для відпочинку молодших школярів, від центру села Рудівкарухаємося узворотному напрямку до траси Суми – Київ за азимутом 256°. Пройшовши відстань 1,3км, по праву сторону дороги бачимо Скіфський курган.
Скіфський курган
Місцеві жителі назвали його «Дубалева могила». Оточений орними землями. Південний схил дещо пологіший за північний. На схилах декілька ям глибиною 40-80 сантиметрів, зроблені невідомо ким, та нори лисиць..Висота-63561595кургану і крутизна його схилів дозволяють йому зберігатися ще тривалий час, якщо сільськогосподарські товариства не розрівняють його. У 70-х роках минулого століття В.Т.Латишем, уродженцем села Рудівка, археологом, доцентом Київського університету, були проведені розкопки скіфського кургану в районі Кута. Знайдено кісткові фрагменти людського тіла, жіночі прикраси та предмети побуту.
Ідемо по автомобільній дорозі в напрямку до траси Київ – Суми 2,7 км. На автобусній зупинці чекаємо на автобус «Київ-Прилуки». Їдемо у зворотному напрямку до Прилук відстань 18 км і виходимо на автобусній зупинці, що знаходиться поблизу перехрестя з круговим рухом. Пересідаємо на автобус, що рухається за напрямком Прилуки - Мала Дівиця і проїжджаємо в напрямку с. Мала Дівиця 8 км . На Т-подібному перехресті повертаємо за азимутом 340° і рухаємося дорогою з твердим покриттям 1,3 км. в напрямку до села Радьківка.
Радьківка- село, засноване у другій половині 17 століття. У Прилуцькому козацькому полку служив полковим писарем Семен Ракович, як видно з царської грамоти, яка зберігалась у сімейному архіві Раковичів. За службу Семена Раковича після його смерті жінка Агафія, дочка Лазаря Горленка і єдиний син Павло отримав від царя Іоанна і Петра Олексійовича у 1694 році грамоту на володіння селом Петрівкою і слободою Попівкою. За універсалом гетьмана ДанилаАпостола від 14 листопада 1729 року Семен Ракович був призначений Переяславським полковником.Павло Семенович придбав хутір з млином, який називався Радьківщиною Взагалі Радьківка наче в підкові лісів. І кожен ліс має свою назву. Ліс Липина - багато лип. Бахтіяровщина - від землевласника Бахтіяра
Сьогодні у Радьківці проживає 60 осіб. З них чоловіків 25 (хлопчиків 2),жінок 35 (дівчаток 3).Працює фельдшерсько-акушерський пункт.
Свято-Вознесенська церква
-63585725Хутір Радьківщина, тепер село Радьківка, знаходився у полоні дрімучого лісу і селянам не доставало своєї Святої церкви. 25 січня 1736р. Павло Ракович заключив умову з Корнілієм Нельчовським, пресвітером Обичівської Свято-Михайлівської церкви про будівництво у своєму дворі церкви Вознесіння Господнього. На це був дозвіл від ігумена Густинського монастиря ГавриілаЛ еопольського«За уступку частини свогоприходу отець Корнілій попросив надати йому право або його дітям, бутинастоятелем Радьківської церкви».Отець Петро Базилевський писав далі: «Ця церква дерев’янаі побудував її Павло Ракович недалеко від тієї, столітній ювілей якої святкуємо26 травня, місце, де вона була, видно і тепер у саду біля дома, стоїтьвона на невеличкому горбистому місці, де стояв Святий престол і там стоїть металевий хрест, який по сказанню був знятий з церкви». Дозвіл на будівництво нової кам'яної церкви був отриманий 1796 року за номером 1730.На узвишші, у гущі старих дерев та чагарнику утаємничено виглядає стара напівзруйнована Свято-Вознесенська церква. Дарма, що занедбана і напівзруйнована. Вона ще й нині дивує випадкових подорожніх довершеністю архітектурних форм та всеохоплюючою Божою Благодаттю. Побудована в 1797-1805 рр. на території садиби Федора Раковича, предстоятеля повітового дворянства. Сполучена з теплою церквою Олександра Невського, зведеною в 1849 р. за рахунок Раковича. Автором проекту цього слобідського храму є талановитий майстер-самоучка Майстренко. Храм є пам'ятником класицизму з декором інтер'єру, що зберігся.  
У ХХ столітті, у часи радянського союзу, з цієї церкви зняли три дзвони.Місцеві жителі зберігали їх, доки на початку 2000х років сільська рада не передала їх на інші сусідні храми. Сьогодні постало питання повернення дзвонів храму. Громадська думка є, сільський голова с.Обичів та Радьківка висловив готовність підготувати відповідні клопотання, та допомогти цій справі. . О.Петро, настоятель цього невеликого чоловічого монастиря, переконаний, що з Божою допомогою та волею добрих людей храм відновиться в усій красі!
Шведський камінь
49104552004695За 130 м від Свято-Вознесенської церкви за азимутом 62° знаходимо круглої форми великий камінь, який місцеві жителі називають Шведським. У ході Північної війни шведське військо у жовтні-листопаді 1708 року пройшлося територією Чернігово-Сіверщини. Хоча цей похід відбувся 307 років тому, і досі залишилися згадки про нього.За переказами старожилів с.Радьківкисаме тут було місце, де стояли якийсь час сторожові загони каролінців після проходження основного війська. Шведи привезли сюди цей камінь і позначили місце,де заховали золото. Багато було охочих віднайти скарб, але при розкопках нічого не знайшли.І сьогодні можна побачити сліди від розкопок шукачів скарбів. На перший погляд нічого особливого в цьому камені не має. Проте його розміри і кругла, неначе відшліфована, форма вражають. Камінь висотою близько 1,6 м, покритий товстим шаром моху, здається дихає і виділяє живу енергію.
Дорогою з твердим покриттям повертаємося назад, пройшовши відстань 2,6 км. Доходимо до Т-подібного перехрестя. Сідаємо на автобус, що рухається за напрямком «Прилуки-Бажанівка», їдемо відстань 26 км, дорогою можемо розгледіти обриси скіфських курганів, археологічних пам’яток ІV тис. .
Скіфський курган «Черепаха»
Курган куполоподібний. Знаходиться в 200 метрах від польової дороги «Мала Дівиця - Білорічиця». Це територія правого берега річки Рудка. Земля належить сільськогосподарському товариству «Нафком – Агро». Висота кургана 1,2 м, діаметр 21 м, довжина кола 78 м. Курган розорюється.
Скіфський курган «Герговщина»
Знаходиться на підвищенні посеред мокрих луків на правому березі річки Рудка, за два кілометри на північ від села Жовтневе. Земельний масив засолених чорноземів площею 1,5 гектарів, років 50 тому, коли що не були проведені гідромеліоративні роботи по осушенню, під час весняної повені був островом серед болота долини річки Рудка.Цей острів у народі називають „Герговщина”, або „Жидова будка”. Назва урочища походить з кінця 19 століття, коли на цій землі, посеред болота, єврей на ім’я Григор, або Гершко, збудував хатину і на придатній землі вирощував тютюн. На північному сході цього масиву знаходиться курган, який називається теж „Герговщина”. Висота - 3,05 м Діаметр -27 м . Довжина кола - 100 м .Старожили села Першотравневе наводять дані про рештки людських кісток та велику кількість уламків кераміки, які виходили на поверхню під час оранки.
У центрі села Білорічиця виходимо на автобусній зупинці. За азимутом 330° проходимо відстань 150 м в напрямку до сільської ради. Там зустрічаємося з секретарем сільської ради С.Г.Микитченко. Раніше село називалось Вейсбахівка, від назви річки Вейс (Біла). Так її іменував колишній землевласник Вейс, німець за походженням. Вперше село згадується в 1629 році.У 1844р. разом з Яковом де Бальменом та братами Закревськими тут побував Т.Шевченко. 1873 року Білорічиця була власністю Олени Волконської - Рахманової У Білорічиці жив і працював Олександр Юлійович Ягно - архітектор, художник і майстер художньої кераміки. При Рахмановій тут був цегельний завод, Базарна площа.Працювало земське училище. До1917 року в селіпрацювалипаровиймлинз олійницею та парова просорушка. З 1949 р. до 1996р. уселіфункціонували два колективнігосподарства
Станом на 25.02.2016 року у селі налічувалося 808 жителів. З них: чоловіків 374(хлопчиків 66), жінок 434 (дівчаток 66). Працюють 2 дошкільних заклади, ЗОШ І-ІІІ ст., будинок культури, бібліотека, амбулаторія сімейної медицини, поштове відділення зв’язку, 5 магазинів, АТС. Село Білорічиця газифіковане, є водопровід.
Від сільської ради рухаємося в сторону центральної вулиці села, на якій знаходяться будівлі школи, дитячого садка, поштового відділення. Рухаємося по ній 1,2км. Доходимо до флігеля Рахманових. Тут зустрічає нас священникСвято-Миколаївської церкви УПЦ МП Микола Степанович Стебівка.
-18732590805Флігель Рахманових – пам᾽ятка архітектури ХІХ ст. До нашого часу зберігся лише флігель для гостей, у якому зараз розташовується Свято-Миколаївська церква. Споруда побудована в 1798 році прапорщиком Михайлом Корбою. У 1889 році реставрована на кошти поміщиці Олени Рахманової. «У цьому архітектурному витворі еклектично змішані форми української народної й російської (XVII-XVIIIст. ст.) архітектури. Перший поверх – кам’яний, другий – дерев’яний. Будинок мав високий черепичний дах, масанрди й “ганок”. Білі оштукатурені стіни прикрашено яскравими майоліковими вставками та лиштвами. Колони також були прикрашені теракотою і майолікою. До флігеля прибудований будинок для гостей, який теж мав масандри.»1. У середині палац і флігель розписував художник В.М. Соколов, товариш Олександра Ягна по навчанню. Поблизу флігеляпоховання архітектора О.Ягно та художника В.М.Соколова.
Від флігеля за азимутом 230° йдемо по асфальтній дорозі до околиці села відстань 1,3 км. Справа від дороги на відстані 200м ставок Ревня
Ставок Ревня - гідрологічна пам’ятка ХІХ століття
Правий здебільшого обривистий берег створює перешкоди, щоб підійти до води, а лівий – низький і положистий.Високі вільхи,зануривши свої коріння у воду, попнулися аж до неба. У глибині ставує невеликий острів. Там розміщувалися велика й мала панські купальні. Острів прикрашали розлогі кущі рожевих троянд та бузку, що заповнювали своїми духмяними пахощами навколишні краєвиди. Гості, що приїжджали до Рахманових, човнами діставалися до купальні та розважалися там.
V. Довідкова інформація
1. Режим роботи екскурсійних об’єкті
№ Екскурсійний об’єкт Адреса Час роботи Завідувач музею
1 історико-етнографічний музейРудівської ЗОШ І-ІІ ст. с.Рудівка
вул.Рудівська 1
8 (04637) 64-7-40 Понеділок – п’ятниця
800-1700 директор школи ВиливокВолодимир Миколайович.
2 Прилуцький краєзнавчий музей м. Прилуки, вул. Київська 291,
8 (04637) 3-02-09 Понеділок – п’ятниця 800-1700 Зоц
Тетяна Миколаївна
2. Розклад руху транспорту
№ Назва маршруту Час відправлення Примітка
1 Прилуки – Рудівка 606,1130, 1232 Телефон автостанції м. Прилуки 8(04637) 4-22-49
2 Прилуки- Мала Дівиця 646, 1000, 1545 Телефон приватного перевізника 8(04639) 2-56-21
3 Прилуки-Бажанівка(через Білорічицю) 532, 1300, 1438 Телефон автостанції м. Прилуки 8(04637) 4-22-49
3. Місця ночівель
№ Заклад Адреса Телефон
1 Готель «Прилуки» м. Прилуки, вул. Вокзальна, 2 8 (04637) 3-31-52
2 Готель «Олександрія» м. Прилуки, вул. 1 Травня, 48А 8 (04637) 4-44-40
4 Рудівська ЗОШ с. Рудівка вул.Рудівська 1 8 (04637) 64-7-40
4. Заклади харчування
№ Заклад Адреса Телефон
1 Кафе «Ласуня» м. Прилуки, вул. Вокзальна, 35 8 (04637) 3-42-88
ЇдальняРудівськоїЗОШ с. Рудівка , вул.Рудівська, 1 8 (04637) 64-7-40
2 ЇдальняБілорічської ЗОШ І-ІІІст.. c.Білорічиця, вул.Шевченка,26 8 (04637) 68-5-67
Література
Барановський М.О., Барановська О.В., Смаль І.В., Смаль В.В. Чернігівщина і природа, населення, господарство (комплексне географічне дослідження): Монографія.-Ніжин: Наука – сервіс, 2000.-180 с.
Гайдай Г.Ф. Прилуки: ілюстрований путівник. - К.: Реклама, 1981.-32с.
Гайдай Г.Ф. Прилуки – місто старовинне. - Прилуки: ТОВ „АІР – Поліграф”, 2003.-70 с.
Курач С. Колекція творів мистецтва Галаганів. Журнал «Сіверянський Літопис». 1995, №5.- с.60-63.
КуриленкоМ.І. «Прилуцьке благочиння», -Чернігів РВК «Деснянська правда», 2001-с.264, 267,268.
Лазаревський О. «ОписаниестаройМалороссІи», ІІІ том. -Київ, 1893-с.74, 193-194.
Петербург ф.5 оп.3 спр. 1664-1066
Половець В., Тимошенко А.Григорій Павлович Галаган. Журнал «Сіверянський Літопис». 1999, №2.- с.63-70.
Реп´ях С. Тарасові сліди (Т.Г.Шевченко на Чернігівщині). – Редакційно-видавничий відділ обласного управління по пресі. 1993.
Риженко А. Тарас Шевченко на Прилуччині. Газета «Скарбниця». 2006, №4.
Шкоропад Д., Савон О. Історико-географічний довідник. Прилуччина. - М., 1997.
Шкоропад Д., Савон О.Прилуччина, енциклопедичний довідник / За редГ. Гайдая – Ніжин, в-во «Аспект – поліграф», 2007.
Савон О.А. Матеріальна культура Прилуччини. I Промисли та ремесла. –Прилуки, 2004.
Статистичний щорічник Чернігівської області. - Чернігів.
Чернігівщина. Енциклопедичний довідник. За ред. Кудрицького А.В.-К.: УРЕ, 1990.- 1005с.

Приложенные файлы

  • docx 18338719
    Размер файла: 3 MB Загрузок: 9

Добавить комментарий