Veliki_shpori_istoriya

Предмет і завдання ІДПУ
Предметом історії держави і права України є пізнання загальних законів виникнення, розвитку й змін типів та форм держави і права, вивчення особливостей функціонування державних установ та інститутів права в конкретних історичних умовах України. Дослідження державно-правових явищ грунтується на їх науковій систематизації та періодизації у хронологічній послідовності. Розглядаючи в рамках одного предмета два соціальні феномени — державу й право, історія держави і права України виходить з того, що у своєму історичному розвитку політичні й правові явища тісно взаємопов’язані. Досвід минулого переконливо свідчить: політичні відносини як складова відносин соціальних стимулюють вдосконалення правових норм суспільства. І навпаки: норми права регулюють, упорядковують усі сфери людських взаємин, і політичні також. Історія держави і права України посідає важливе місце в системі соціально-гуманітарних, українознавчих дисциплін, які вивчають усе розмаїття взаємин людей (виробничих, соціальних, духовних та ін.). Водночас як самостійний об’єкт вона має досліджувати державно-правові явища в історичному розрізі. Зокрема: · організацію й діяльність органів державної влади, центрального та місцевого управління, судочинства; · джерела національного права, кодифікації, еволюцію галузей права, зміст найважливіших юридичних норм (право власності, злочин, кара та ін.); · взаємозв’язки державних органів та правових інститутів. Як і кожна наука, історія держави і права України виконує певні завдання. Серед них: · пізнання й пояснення історії державно-правового розвитку в Україні; · визначення стійких тенденцій, закономірностей розвитку історико-правових явищ; · формування національної свідомості, високих моральних і правових цінностей, поваги до минулого українського на- роду та віри в його майбутнє. Незнання минулого ставить під загрозу будь-яку спробу належно діяти у майбутньому. Історико-правова наука, вивчаючи й узагальнюючи досвід минулого, виконує також і прогностичну функцію, допомагає уникати повторення помилок.
Періодизація курсу ІДПУ
Періодизація курсу має важливе значення для опанування предметом історії держави і права України. В сучасній історико- правовій науці представлені різні підходи до періодизації. Згідно з цивілізаційною теорією певний період історичного розвитку визначається ідейно-духовними, культурологічними факторами.
Вивчаючи державу і право, необхідно враховувати не тільки соціальні інтереси і діючі сили, але й нормативну поведінку, історичний досвід минулого. Державна влада повинна розглядатися як невід’ємна частина культури, що дозволить розкрити зв’язки влади і моралі, національного світогляду, символіки.
Спираючись на цивілізаційний підхід, Музиченко пропонує таку періодизацію:
Відродження Української держави(березень 1917 = ківтень 1918)
Українська Гетьманська держава ( квітень –листопад 1918)
УНР часів Директорії листопад (1918 – листопад 1920)
ЗУНР (1918 – 1923)
Формування радянської державності в Україні (1917 – 1920)
Соціалістична державність і право в Укр (1921 – 1929)
Держава і право Укр в період панування тоталітарного режиму (1929 – 1938)
Держава і право Укр в роки другої світової війни (1939 - 1945)
Держава і право Укр в перші повоєнні роки і в період десталанізації (1945 – перша пол. 60-х рр.)
Держава і право Укр в період неототалітарного режиму (середина 60-х - середина 80-х рр.)
Держава і право Укр періоду перебудови ( 1985 – 1991)
Держава і право Укр на сучасному етапі
Як і будь-яка інша, ця періодизація курсу є умовною. Але в її рамках вдається розглянути головні державно-правові зміни і тенденції.
3. Утворення УЦР. ЇЇ склад та діяльність
У лютому 1917 року в Росії перемогла буржуазно-демократична революція. Соціальна напруга, невдоволення продовженням світової війни, голод, розруха створили сприятливі умови для національно-визвольної революції в Україні.
За ініціативою М. Грушевського та С. Єфремова створюється міжпартійний політичний блок "Товариство українських поступовців" (ТУП), політичним ідеалом якого була автономія України в складі перебудованої на федеративних засадах Російської держави. Згуртування національних сил в Україні привело до виникнення загальноукраїнського громадсько-політичного центру — Української Центральної ради. До неї увійшли українські соціалісти, представники православного духовенства, культурно-освітніх, кооперативних, військових, студентських та інших організацій, громад і гуртків, представники наукових товариств тощо.
Офіційною датою заснування Центральної ради як громадсько-політичного центру вважається 3 березня 1917 року. Головою Ради було обрано видатного українського історика і громадського діяча М. Грушевського.
8 березня було опубліковано відозву "До українського народу", яка закликала зберігати спокій, обирати нових людей до органів самоврядування, збирати кошти для українського національного фонду, творити нове вільне життя.
19 березня у Києві відбулася стотисячна маніфестація під синьо-жовтими прапорами, яка ухвалила резолюцію про доручення Центральній раді вступити у прямі переговори з Тимчасовим урядом.
Для підтвердження своїх повноважень Центральна рада скликала 5—7 квітня Український національний конгрес, який В. Винниченко назвав "першим кроком по шляху організації державності".
Конгрес вимагав від Росії автономії України і визначення її території, санкціонував утворення Центральної ради, як найвищого територіального органу влади в Україні, провів її перевибори. До складу Ради було обрано 150 представників від усіх губерній, великих міст України, політичних партій, інших громадських організацій, а також від національних менших, які проживали в Україні. Головою Ради залишався М. Грушевський. Його заступниками стали В. Винниченко та С. Єфремов.
Головною метою діяльності Центральної ради було єднання українського народу, відродження національної державності шляхом переговорів з Тимчасовим урядом.
Продовжуючи традиції українського національно-визвольного руху, Центральна рада свої звернення до народу оформлює у вигляді універсалів.
І Універсал було проголошено 10 червня 1917 року при закритті II Всеукраїнського військового з'їзду. В ньому зокрема говорилося, що "ми, Українська Центральна рада видаємо цей Універсал до всього нашого народу й оповіщаємо: однині самі будемо творити наше життя".
З липня 1917 року Центральна рада приймає II Універсал. У ньому заперечувалася необхідність створення українського війська, були й інші значні поступки Тимчасовому уряду.
7 листопада 1917 року Центральна рада приймає III Універсал, яким проголошує утворення Української Народної Республіки у складі Російської Федерації. Ця подія мала історичне значення, оскільки юридично декларувалося відродження національної держави.
9 січня 1918 року Центральна рада приймає свій останній — IV Універсал. Він сповістив, що "віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу".
4. Політика «воєнного комунізму» причини введення, її суть та наслідки
«Воєнний комунізм» - це соціально-економічна політика більшовиків в УРСР у 1919 – 1920 рр., це модель державного регулювання економіки, яка була реакцією більшовиків на критичні обставини в умовах громадянської війни і тому являла собою набір вимушених, тимчасових заходів; реалізація цієї моделі на практиці стала спробою переходу до нового суспільного ладу – комунізму.
Методи впровадження:
«червоний терор»; жорстка централізація; створення продзагонів; реквізиції(примусове залучення державою майна власника в державних інтересах з виплатою йому вартості майна), конфіскації.
Основні заходи політики:
У с/г: введення продрозкладки (вилучення «надлишків» продовольства у селян); державна монополія на продаж та заготівлю хліба; запровадження кругової поруки; формування продзагонів для вилучення продовольства у селян.
У промисловості: націоналізація підприємств важкої, середньої та дрібної промисловості; встановлення державного контролю над виробництвом; спроба побудувати державу-фабрику з тотальним плануванням розподілу матеріальних благ; введення загальної трудової повинності; мілітаризація праці; зрівняльний розподіл продуктів харчування серед працівників.
Торгівля та фінанси: заборона вільної торгівлі; спроба ліквідувати товарно-грошові відносини; перехід до прямого товарообігу; встановлення твердих цін на товари; карткова система постачання міського населення; скасування плати за житло, комунальні послуги, транспорт.
Наслідки: економічна криза (падіння с/г та промислового виробництва, інфляція); погіршення умов життя народу; зростання соціальної напруги; розгортання повстанського руху проти політики більшовиків.
5. Перший універсал УЦР
10 червня (23 - за новим стилем) 1917 — проголосив автономію України («однині самі будемо творити наше життя»). Це була відповідь УЦР Тимчасовому урядові на його негативне ставлення до автономної України. Згідно з І Універсалом, «не одділяючись від всієї Росії... народ український має сам порядкувати своїм життям», а закони повинні бути ухвалені Всенародними Українськими Зборами. Автором І Універсалу був В. Винниченко. Після проголошення автономії 28 червня 1917 створено Генеральний Секретаріат.
Умови І Універсалу:
Проголошення автономії України в складі Росії;
Джерелом влади в Україні є український народ;
Управління України має здійснювати всенародні українські збори (сейми або парламент);
Українські збори приймають закони, і тільки ці закони діють на території України;
Висловлювалася надія, що неукраїнські народи, які проживають на території України, разом з українцями будуть будувати автономний устрій.
І Універсал оголошено на другому Всеукраїнському Військовому З'їзді;
Після того, як у травні 1917 року Тимчасовий уряд відмовився надати автономію України (навіть не негайно, а в перспективі), Центральна Рада, виходячи з принципу «ні бунту, ні покірності», прийняла рішення прийняти I Універсал («До українського народу, на Україні і поза її сущому »). Текст Універсалу був зачитаний В. Винниченком 10 (23) червня 1917 на II Всеукраїнському Військовому З'їзді. Згідно I Універсалу проголошувалася автономія України у складі Росії («не одділяючись від всієї Росії ... народ український має сам порядкувати своїм життям»). Законодавчим органом повинно було стати Всенародне Українське Збори (Сейм), що обирається загальним, рівним, прямим, таємним голосуванням. Всі кошти, отримані від збору податків, відтепер повинні були залишатися в Україні. Враховуючи багатонаціональний склад України, Універсал закликав українських громадян до злагоди і порозуміння. Українська Центральна Рада брала на себе відповідальність за поточний стан справ у державі, були запроваджені додаткові збори з населення на користь Ради, але не ставилася вимога про припинення платежів у загальноросійський бюджет. По проголошенні автономії 15 (28) червня 1917, було створено уряд (Генеральний Секретаріат). У відповідь на І Універсал Тимчасовий уряд Росії 16 (29) червня виступив з відозвою «Громадянам України», в якому запропонувало громадянам українцям розвивати земське і міське самоврядування і покластися на представництво своїх інтересів у Всеросійському.
6. Генеральний секретаріат У.Утворення, його склад та компетенція.
ГС — виконавчий орган, уряд, сформований УЦР. 28 (15 червня) 1917 року Комітет УЦР на своєму засіданні ухвалив створення Генерального секретаріату і передав йому виконавчі функції. Перший склад Генерального секретаріату складався з 8 генеральних секретарів та генерального писаря. Очолював Генеральний секретаріат В. К. Винниченко. Після повалення царизму в Росії в лютому 1917 р. в країні встановилося двовладдя: поряд з офіційним Тимчасовим урядом діяли Ради робітничих і солдатських депутатів. У травні 1917 р. відбулися переговори делегації ЦР із Тимчасовим урядом і Петроградською Радою щодо офіційного визнання автономії України у складі Росії. Тимчасовий уряд не визнав Центральну Раду як виразника волі українського народу і відмовив в українській автономії. Тоді 10 червня 1917 р. ЦР оприлюднила свій І Універсал, в якому проголошувалась автономія України, а Центральна Рада – найвищим органом держави. 15 червня було створено перший за кілька століть український уряд — Генеральний секретаріат — у складі восьми генеральних секретарів і генерального писаря. Першими генеральними секретарями були:В. Винниченко (ген. секр. внутрішніх справ) , Б. Мартос (ген. секр. земельних справ) ,С., Петлюра (ген. секр. військових справ) , В. Садовський (ген. секр. судових справ) ,І. Стешенко (ген. секр. освіти) ,С. Єфремов (ген. секр. міжнаціональних справ) ,М. Стасюк (ген. секр. продовольчих справ), Х. Барановський (ген. секр. фінансів)
7. 30080018%202%20універсал%20ЦР.%20Хар-ка%20та%20значення.HYPERLINK%20%22http://uk.wikipedia.org/wiki/3_%D0%BB%D0%B8%D0%BF%D0%BD%D1%8F%22%20%203%20липня" HYPERLINK "F%22%202%20універсал%20ЦР.%20Хар-ка%20та%20значення.HYPERLINK%20%22http://uk.wikipedia.org/wiki/3_%D0%BB%D0%B8%D0%BF%D0%BD%D1%8F%22%20%203%20липня"2 HYPERLINK "F%22%202%20універсал%20ЦР.%20Хар-ка%20та%20значення.HYPERLINK%20%22http://uk.wikipedia.org/wiki/3_%D0%BB%D0%B8%D0%BF%D0%BD%D1%8F%22%20%203%20липня"універсал ЦР. Хар-ка та значення.HYPERLINK "F%22%202%20універсал%20ЦР.%20Хар-ка%20та%20значення.HYPERLINK%20%22http://uk.wikipedia.org/wiki/3_%D0%BB%D0%B8%D0%BF%D0%BD%D1%8F%22%20%203%20липня" HYPERLINK "F%22%202%20універсал%20ЦР.%20Хар-ка%20та%20значення.HYPERLINK%20%22http://uk.wikipedia.org/wiki/3_%D0%BB%D0%B8%D0%BF%D0%BD%D1%8F%22%20%203%20липня"3 HYPERLINK "F%22%202%20універсал%20ЦР.%20Хар-ка%20та%20значення.HYPERLINK%20%22http://uk.wikipedia.org/wiki/3_%D0%BB%D0%B8%D0%BF%D0%BD%D1%8F%22%20%203%20липня"липня (16 - за новим стилем) 1917 — зафіксував наслідки домовленостей між 030600УЦР і Тимчасовим урядом: останній визнавав УЦР і Генеральний Секретаріат як крайовий орган України і водночас Генеральний Секретаріат ставав органом центрального уряду. Зі свого боку, УЦР визнавала Всеросійські установчі збори, а до їх скликання зобов'язувалася не робити самовільних кроків до здійснення автономії України. Умови – 1)Центральна Рада має поповнитися представниками від інших народів, які живуть в Україні; 2)Поповнена Центральна Рада утворює Генеральний Секретаріат, склад якого затверджує Тимчасовий Уряд; 3)Центральна Рада починає розробку закону про автономічний устрій України, який має бути затверджений установчим збором. До затвердження цього закону, УЦР зобов'язується не здійснювати автономії України; 4) Формування українського війська здійснюється під контролем Тимчасового Уряду. II Універсал проголошено на сесії УЦР.Рішення I Універсалу в Петрограді були сприйняті із занепокоєнням. Зважаючи на політичну кризу, обумовлену масовими демонстраціями, поразку російської армії на Південно-Західному фронті і, як наслідок, втрату Галичини, Тимчасовий уряд не міг діяти виключно силовими заходами, оскільки на захист ЦР могли стати фронтові українізовані частини і велика частка населення У. Генеральний Секретаріат оголошувався «органом Тимчасового уряду», його скл затверджує Тимчасовий Уряд. Визнавалася необхідність поповнення Ради за рахунок представників інших національностей, що проживають на території У. За військового питання приймалася можливість прикомандирування представників У кабінету військового міністра та Генштабу. Формування укр військ має здійснюватися під контролем Тимчасового Уряду.
8. Мала Рада — утворення, причини, загал х-ка діяльності.
МР - орган 06050110001800000000400УЦР ств у квітні 1917, який діяв між її 09005000100507001104000018пленарними засіданнями. Спочатку існувала як виконавчий комітет УЦР (офіційна назва — Комітет УЦР), У кінці квітня 1917 до складу Малої ради входили 0111050211800809090810009000105103109002081%22М.%20Грушевський"М. Грушевський (голова), 01105000201051031090900501000041002081%22С.%20Єфремов"С. Єфремов і 008000810500000000408008109081080002081%22В.%20Винниченко"В. Винниченко — заступники голови, члени — 0001000002118008090510811010100100002081%22X.%20Барановський"X. Барановський, 00090000010801801080401002081%22В.%20Бойко"В. Бойко, Запорожець, 09002000180000040800810008110020811В. Коваль, Косів, 0000051118090050100004110200009090000101010118000В. О Коннор-Вілінська, 09108060001021180080904050411%22Ф.%20Крижановський"Ф. Крижановський, 09110000100010400000005010801020003HYPERLINK "%223.%20Мірна". Мірна, 09100021180080900041109000108018002081%22А.%20Ніковський"А. Ніковський, 09040800511800002108000900102109002081%22Г.%20Одинець"Г. Одинець, 09100000020810%18105100002090111801080002081%22В.%20Прокопович"В. Прокопович, 01100118009080000009080000009002081%22М.%20Стасюк"М. Стасюк, 011001081180000705101811021180000918040080000908100090102000Л. Старицька-Черняхівська, 0100040021180080900000501080000108018002081%22В.%20Садовський"В. Садовський, 07080000050000905020000203050002081%22Л.%20Чикаленко"Л. Чикаленко і 051081118009000200090080109002081%22П.%20Христюк"П. Христюк. Після створення 005005100018008091050105100110010306002%030900Генерального Секретаріату Комітет УЦР 60080018%20липня"6 HYPERLINK "F%226%20липня"липня 1917 було перейменовано у Малу Раду. Мала Рада мала здійснювати підготовчі та, до певної міри, 0000000040002100020000400законодавчі функції між сесіями УЦР. На засланнях Малої Ради обгорювалися і готувалися проекти рішень всіх найважливіших поточних політичних, економічних і військових питань, які пізніше затверджувалися на сесії УЦР. Щомісяця скликала сесії Центральної Ради, в разі потреби — надзвичайні. В липні 1917 Мала Рада складалася з 40 представників від політичних фракцій УЦР, Президії Центральної Ради і Рад робітничих, селянських і солдатських депутатів та 18 членів від національних меншин.
9. Проголошення створення Української Народної Республіки (УНР). 
На початку листопада 1917 р. влада в Україні перейшла до рук Української Центральної Ради. 7 (20) листопада 1917 р. УЦР III Універсалом проголосила створення Української Народної Республіки у складі федеративної Росії. Розпочався третій, останній, етап історії Української Центральної Ради (перший - від утворення УЦР до Всеукраїнського нацконгресу; другий - від Всеукраїнського нацкошресу до повалення влади Тимчасового уряду в Петрограді). В основі його - державотворча діяльність, спрямована на побудову демократичних засад влади, повну незалежність України. УЦР ухвалила Конституцію УНР, а також ряд законів: запроваджено власну грошову систему, затверджено герб, гімн УНР, українській мові надано статус державної.
10. ІІІ Універсал.
7 листопада(20 - за новим стилем) 1917 — проголосив 030100101180000900100400000051010101000Українську Народну Республіку(УНР), формально не пориваючи федеративних зв'язків з Росією, і демократичні принципи:0102001004001000200свободу слова, друку, 010200100400021100208070000018віровизнання, зборів, союзів, 011100090страйків, недоторканість особи й помешкання; оголосив національну автономію для меншостей (росіян, поляків, євреїв), скасував смертну кару, як також право приватної власності на землю й визнав її власністю всього народу без викупу, установив 8-годинний робочий день, оголосив реформу місцевого самоврядування, визначив 9111018%20січня"9 HYPERLINK "F%229%20січня"січня 1918 днем виборів до Українських Установчих Зборів, які мали бути скликані 111018%20січня"22 HYPERLINK "F%2222%20січня"січня 1918. Умови ІІІ Універсалу
Україна проголошується Українською Народною Республікою, не відділяючись від Росії;
До установчих зборів в Україні вся влада належить УЦР та Генеральному Секретаріату;
Скасовується право приватної власності на землю;
УЦР починає мирні переговори з 0910051108000Німеччиною та її союзниками;
Впроваджуються демократичні свободи: свобода мови, свобода друку та ін.;
Запроваджується 8 годинний робочий день;
Встановлюється державний контроль над виробництвом;
На грудень призначаються вибори до всеукраїнських установчих зборів.
11.ІV Універсал
9січня (111018.01"22HYPERLINK "F%2222.01".HYPERLINK "F%2222.01"01 )1918 — проголосив УНР «самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою українського народу», а викон. орган, Генер.й Секретаріат — Радою Народних Міністрів. Він замінив постійну армію міліцією, доручив провести вибори народних рад — волосних, повітових і місцевих, установив монополію торгівлі, контроль над 00000банками, підтвердив 000000закон про передачу землі селянам без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі. Доручив Раді Народних Міністрів продовжувати розпочаті переговори з Центральними державами і довести до підписання миру; закликав усіх громадян УНР до боротьби з більшовиками.Умови 4 Універсалу:УНР проголошується незалежною, вільною суверенною державою українського народу;З усіма сусідніми країнами УНР прагне жити у мирі та злагоді;Влада в Україні належить народу України, від імені якого, допоки не зберуться українські Установчі збори, буде правити ЦР;Піддано жорстокій критиці політику більшовиків, яка веде до громадянської війни;УЦР зобов'язується вести боротьбу проти прибічників більшовиків в Україні;УЦР зобов'язувалась негайно почати мирні переговори з Німеччиною;УЦР планує провести земельну реформу в інтересах селян;Держава має встановити контроль над торгівлею та банками.
12. Статут Генерального Секретаріату
На підставі згоди з тимчасовим правительством дня 16 липня (н. ст.) 1917 р. – орган революційної демократії всіх народів України -УЦР, що має підготувати Україну до остаточного здійснення автономного ладу й довести її до Українських Установчих всенародних Зборів і російського Установчого Зібрання, – утворює Ген.Секр., який являється найвищим органом управи на Україні.Діяльність Генерального Секретаріату зазначається тимчасово такими головними пунктами:1. Найвищим краєвим органом управи на Україні є Ген.Секр. Української Центральної Ради, який формується Центральною Радою, відповідає перед нею і затверджується тимчасовим правительством.2. Формування Ген. Секр. ЦР через свій Комітет.3. ЦР затверджує Ген.Секр. в цілості, висловлюючи йому довіррє.4. В склад Ген. Секр. входить 14 генер. секретарів, а саме секретарі. 5. Свою власть Ген.Секр. здійснює через всі урядові органи на Україні.6. Всі урядові органи на Україні підлягають власти Ген. Секр..7. Всі урядові посади на Україні, коли вони не виборні, заміщаються Ген.Секр. або підвладними йому органами.8. При тимчасовім правительств! має бути статс-секретар для справ України, якого призначає тимчасове правительство по згоді з ЦР.9. Статс-секретар має пильнувати інтересів України в усій роботі тимчасового правительства й в разі потреби переслати законопроекти через Ген.Секр. на розгляд Ц. Ради.10. Ген.Секр. передає на санкцію тимчасового правительства ті законопроекти, які розглянула й ухвалила ЦР.11. Ген.Секр. передає на затвердження тимчасового правительства тимчасові фінансові обрахунки видатків на потреби України, які розглянула й ухвалила ЦР.12. Тими коштами, які надходять на рахунок Центральної Ради, розпоряджується Ген.Секр. по бюджету, ухваленому ЦР13. Ген.Секр. ті справи, які він уважає найважнійшими, передає на розгляд ЦР14. Діяльність Ген. Секр., відповідального перед ЦР, контролюється нею шляхом запитань по всіх справах.15. В перервах поміж сесіями Центральної Ради Ген.Секр. відповідає перед Комітетом ЦР, який виконує всі її функції, окрім зазначеної в 3-ім.16. Коли Ген.Секр. не згоджується з постановою Комітету в якій-небудь справі, остання переноситься на розгляд ЦР, яка скликається негайно.17. Коли ЦР висловлює недовір’я Ген. Секр., він подається у відставку.18. Всі акти ЦР й Комітету контрасигнуються Ген. Секр..19. Всі закони тимчасового правительства мають силу на Україні від дня проголошення їх в Краєвім Урядовім Віснику на українській мові.20. Всі закони, адміністративні приписи й постанови, проголошені українською мовою, публікуються також на мовах: російській, єврейській, польській.
13.Конституція УНР 1918р.:Загальна характеристика і значення
Конст. процес ЦР розпочала відразу ж після проголошення 1 універсалу створенням конят. комісії у складі 100 осіб на чолі з М. Грушевським. Конституцію передбачалося ухвалити Всеукраїн. Установчими Зборами. Але революційні події, російська та німецька окупації завадили цьому і в останній день свого існування, 29 квітня 1918 р., ЦР затвердила її положення, але в життя не впровадила, бо сама припинила діяльність.Конституція УНР мала підзаголовок - "Статут про державний устрій, права і вольності УНР" і складалася з 83 статей, об'єднаних у 8 розділів: I. Загальні постанови; II. Права громадян України ;III. Органи власти УНР; W. Всенародні Збори УНР ; V. Про Раду Народних Міністрів УНР; VI. Суд УНР; VII. Націон. союзи; VIII. Про часове припинення громадянських свобод.УНР проголошувалася "державою суверен., самостійною і ні від кого незалежною", суверенне право в якій належить народові (всім разом громадянам республіки). Територія її неподільна і без згоди 2/3 парламенту не може змінюватися кордон.Громадянином вважалася особа, яка набула це право законним шляхом, подвійне громадянство не передбачалося. Актова, громад. і політ. дієздатність наставала з 20 років. Всі громадяни, незалежно від віку, віри, раси, статі проголошувалися рівними у своїх правах. їм гарантувалися всі права і свободи, як то: свобода слова, друку, совісті, обирати і бути обраним (активне і пасивне виборче право), вільне місце проживання, пересування, недоторканність особистого життя, таємниця листування тощо. Встановлювалися порядок виборів та законотворча процедура. Влада розподілялася на гілки: законодавчу, виконавчу та судову. Законодавча належала Всенародним Зборам УНР, виконавча - Раді Народних Міністрів, судова – Ген.у Суду УНР.Націон. меншинам надавалося право об'єднуватися у національні союзи, які формували органи самоуправління, видавали корпоративні закони, що не суперечили б Конституції держави, встановлювали бюджет тощо.На випадок війни чи повстання громадянські свободи обмежувалися спеціальним законам не більше як на 3 місяці, який ухвалювали Всенародні Збори або Рада Народних Міністрів.
14.Утворення Вільного козацтва в УНР
Вільне козацтво — 000110020018111%22http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%94%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%86%D1%96&action=edit&redlink=1"."добровілHYPERLINK "%22добровілHYPERLINK%20%22http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%94%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%86%D1%96&action=edit&redlink=1".". війс. Ор-ція українс. 0105018008селянства часів 0900110000018000208070200180107000030000181%22http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit&redlink=1".HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit&redlink=1"-HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit&redlink=1"визволHYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit&redlink=1".HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit&redlink=1"змагань"націонHYPERLINK "%22націонHYPERLINK%20%22http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit&redlink=1".HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit&redlink=1"-HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit&redlink=1"визволHYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit&redlink=1".HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit&redlink=1"змагань".HYPERLINK "%22націонHYPERLINK%20%22http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit&redlink=1".HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit&redlink=1"-HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit&redlink=1"визволHYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit&redlink=1".HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit&redlink=1"змагань"-HYPERLINK "%22націонHYPERLINK%20%22http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit&redlink=1".HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit&redlink=1"-HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit&redlink=1"визволHYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit&redlink=1".HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit&redlink=1"змагань"визволHYPERLINK "%22націонHYPERLINK%20%22http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit&redlink=1".HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit&redlink=1"-HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit&redlink=1"визволHYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit&redlink=1".HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit&redlink=1"змагань".HYPERLINK "%22націонHYPERLINK%20%22http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit&redlink=1".HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit&redlink=1"-HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit&redlink=1"визволHYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit&redlink=1".HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE-%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96_%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F&action=edit&redlink=1"змагань"змагань 1917 — 1921рр. Виникли у процесі розвалу царської армії 0051000навесні 1917 року з метою захисту сіл, а згодом і Україн. держави, в умовах зростання громад. безладу й бандитизму.Формування загонів Вільного козацтва розпочалося у 09021105018квітні 1917 року в 00205008030100411800809000211%22Звенигородському%20повіті"Звенигородському повіті на Київщині. На козац. з'їзді у Звенигородці було прийнято такі постанови:Вільне козацтво організовано для оборони вольностей українського народу та охорони ладу;Вільне козацтво є територіальною військовою організацією, до якої мають право вступати громадяни повіту, не молодші 18 років;Не можна приймати до організації людей, ворожих українській справі, а також тих, хто мав кримінальні злочини;Всіма справами організації завідують ради козацької старшини;Командна старшина є виборною. Кошовим отаманом Звенигородського повіту (коша) було вибрано 0105005001080700%22http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BD_%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BB%D0%BE%22.HYPERLINK%20%22http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BD_%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BB%D0%BE%22%20Гризла"СHYPERLINK "%BE%22СHYPERLINK%20%22http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BD_%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BB%D0%BE%22.HYPERLINK%20%22http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BD_%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BB%D0%BE%22%20Гризла".HYPERLINK "%BE%22СHYPERLINK%20%22http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BD_%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BB%D0%BE%22.HYPERLINK%20%22http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BD_%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BB%D0%BE%22%20Гризла" Гризла, курінними отаманами волостей: Гусаківської — 010001109090800040800905110020811Смоктія, Кальниболотської — С. Гризла, Лисянської — Сороку, Тарасівської (Керелівської) — Шевченка, Княжанської — Шаповала.На з'їзді було розроблено організ. структуру, що копіювала давній козацький устрій, — з Генеральною козацькою радою та 0900000070080901000000наказним отаманом на чолі, з козацькою старшиною: 091000210осавулом, 09081001%22писарем"писарем, 050110060809хорунжим, 010001010080скарбником.
15. Утворення органів охорони громадського порядку в УНР.
Комітет охорони революції: створений 7 листопада 1918,планувалося створити при комітеті комісії – військову, інформаційну,технічну; представники комітету повинні були діяти в держ.установах,громадських організаціях,залізницях, пристанях  і т.д.;до компетенції відносилося – використання за необхідності резервів держ. органів, не державних організацій  у боротьбі з контрреволюцією., повноваження роботи обшуки, зміщувати з постів та заарештовувати. При Ген. Секретарстві внутрішніх справ була створена особлива комісія з представників відомств  до якої відійшли справи по охороні порядку та спокою в Україні. Була проведена реорганізація міської та сільської міліції -  вона підпорядковувалася комісарам ЦР.  
16.Судова система УНР
На території Укр. діяли такі судові органи: дільничі мирові суди, з'їзди мирових суддів, окружні суди, що створювалися один на кілька повітів. За ними йшли, як апеляц.інстанції, суд. палати. Найвищою суд. інстанцією вважався Правительствуючий сенату Петербурзі. Крім цих судів, в Україні діяли також селянс. волосні суди, верхні волосні суди тощо. Відразу ж після Лютневої революції було запроваджено посаду адміністрат. суддів у повітах і особливі адміністрат. відділи при окружних судах. Створюються різні тимчасові судові органи, революц.трибунали тощо. Формально ця судова с-ма збереглася в Україні і після приходу до влади ЦР.
23 листопада 1917 р. Мала рада затвердила законопроект, згідно з яким "Суд на Україні твориться іменем УНР".
1б грудня 1917 р.ЦР затверджує підготовлений Генеральним секретарством судових справ законопроект про утворення (до скликання Всеукраїнських Установчих зборів) тимчасового Генерального суду.Відповідно до ст. 1 Закону Генеральний суд складався з 3 департаментів: цивіл., карного і адміністрат.. Він був вищою суд. інстанцією в Укр. й здійснював нагляд над усіма суд. установами і діяльністю працівників суд. органів.Судді Генерального суду, яких було 15 осіб, отримували звання генеральних суддів.
16 грудня 1917 року приймається Закон "Про заведення апеляц. судів". Передбачалося створення 3 апеляційних судів: Київського, Харківського і Одеського, компетенція яких поширювалася на навколишні губернії. Апеляц. суд складався з голови, заступника і декількох суддів.
14 лютого 1918 року запроваджуються посади головних губернських військ.комендантів, які отримували право створення революц. Військ.судів для оперативного розгляду справ про вбивства, пограбування, підпали, зґвалтування та розбій. Відразу ж після розгляду справи такий суд розформовувався.
17.Організація діяльності органів прокуратури і адвокатури в УНР
Після жовтневих подій 1917 року розпочався новий етап державотвор. і націонал. самовизначення народу Укр., етап здобуття суверенності. В УНР велася активна робота із створення нової с-ми правоохор. органів, у тому числі – судів і органів прокурор.нагляду. Так, у грудні 1917 року заснована Прокураторія, а вже наступного місяця ЦР ухвалила Закон “Про уряджання прокурор. нагляду в Україні”. За часів правління гетьмана Скоропадського П. П. (квітень-грудень 1918 року) ухвалюється Закон “Про утворення держ. Сенату”. При створенні у грудні 1918 року Директорії УНР набуває чинності Закон “Про урядження прокурор. догляду в Україні” і поновлюється діяльність Генерал.Суду під назвою “Найвищий Суд УНР”.
Щодо ор-ції та діяльності присяжних і приватних повірених не було внесено ніяких змін. Коли Україну було проголошено Республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, Народ. Секретаріат 4 січня 1918 р. прийняв постанову "Про введення народ. суду", якою скасовувалися всі суд. установи, що діяли доти, а також інститути присяжної та приватної адвокатури. У постанові передбачалося, що всі громадяни, старші за 18 років, можуть бути обвинувачами й захисниками в суді та на попередньому слідстві. Аналогічно вирішувалося питання про захист і в революц. трибуналах за Положенням, затверд. 23 лютого 1918 р.14 лютого 1919 р. Рада Народних Комісарів України Декретом про суд ліквідувала відновлену ЦР присяжну і приватну адвокатуру і затвердила Тимчасове положення про народні суди і революц.трибунали УРСР, яке передбачало порядок ор-ції захисту в народних судах і революц.трибуналах. Так, для захисту були створені колегії правозаступників в народних судах та окремі -- при революц. трибуналах. Члени перших обиралися з числа громадян, що відповідали умовам, установленим для виборців. У повітах члени колегії обиралися відповідними виконкомами, в містах -- міськими Радами, а при ревтрибуналах -- губвиконкомами.
18.Законодавча діяльність Центральної Ради
Перший період діяльності Центральної ради мав здебільшого декларативний характер, про що свідчив зміст універсалів, декларацій та інструкцій. Універсали формували підвалини україн. державності, а декларації і інструкції містили плани законопроект.робіт.Після жовтневих подій у Росії виникає нагальна необхідність власного законотворення.25 листопада 1917 року Мала рада прийняла Закон Про правонаступництво, який започаткував процес формування правової системи. Згідно з ним, усі рос. закони, прийняті до 27 жовтня, залишалися чинними, а ЦР мала право приймати нові закони та інші нормативні акти чи скасовувати старі від імені УНР.4 червня 1917 року була затверджена "Інструкція, на основі якої збирається Комісія по підготовці Статуту автономної Укр.".Неоднакову реакцію в суспільстві викликав Закон про націон.-персональну автономію від 9 січня 1918 року, де йшлося про право націон. меншин на своє національне життя. 2—4 березня 1918 року приймається Закон "Про громадянство УНР".Закон про держ. символіку від 12 березня 1918 року. Закон про випуск держ. кредитних білетів УНР від 6 січня 1917 року встановлював, що "кредитові білети У.Н.Р. випускаються Держ.банком У.Н.Р. в розмірі строго обмеженому дійсними потребами грошового обігу під забезпечення тимчасово, до утворення золотого фонду, майном республіки: 13 квітня 1918 року приймається Закон про випуск зобов'язань держ. скарбниці УНР на забезпечення грош. знаків в сумі 500 мли карбованців і Закон про випуск розмінних марок держ.скарбниці. 11 квітня 1918 року ЦР ухвалила Закон про тимчасові розписки видатків на 1918 рікПрообразом україн. кодексу законів про працю став Закон про восьмигодинний робоч. день від 25 січня 1918 року.
19.Земельна реформа в УНР
ІІІ Універсал скасував право при ватної власності на землю. IV Універсал проголоси. в необхідність прийняття земел. закону і передачу землі труд.народові без викупу якого. Наприкінці січня 1918 року ЦР ухвалила Земел. закон, основою стало скасування права власності на землю. Встановлювалося, що "землі відводяться земел. комітетами в приватнотрудове користування сільс. громадам та добровільно складеним товариствам". Незважаючи нате, що закон дозволяв "перехід права користування в спадщину", основна проблема — людини, землі й волі—так і лишилася неврегульованою що, зрозуміло, врешті-решт призвело до фатальних наслідків. Засвідченням В. Винниченка, "сільський пролетаріат в обіцянки і закони про землю не вірив, більше вірячи реальним фактам", а з іншого боку, ідея "соціалізації землі" викликала обурення заможного селянства, "яке лаяло Центральну раду й агітувало на всі боки проти неї". Щоб якось виправдатись перед заможнім селянством ЦР 29 квітня 1918 року прийняла поправку до Земел. закону, за якого ділянки розміром до 30 десятин не підлягали переділу.
20.Закон УЦР «Про національно-персональну автономію» від 9 січня 1918р.
ЗАКОН ПРО НАЦІОН.-ПЕРСОНАЛЬНУ АВТОНОМІЮ - один з найважливіших прав. актів конст. характеру в УНР. Прийнятий в один день з IV Універсалом — 9(22).І 1918. Надавав рос, євр. і польс. націям право на нац.-персональну автономію. Білоруси, чехи, молдавани, німці, татари, греки та болгари, що мешкали в Україні, могли користуватися таким правом після подання відповідної заяви до Генерал.суду УНР, підписаної не менш як 10 тис. гр-н, не обмежених у політ, правах. Протягом 6 міс. суд мав винести рішення і сповістити про нього Генерал. секретаріат. Нації, не зазначені у цьому переліку, за своїм бажанням могли подавати такі ж заяви, але вже на розгляд парламенту УНР.ЦР проголошувала право на самост. творення свого нац. життя невід'ємним природ, правом нації. Будь-яка з них могла створювати на тер. України власний нац. союз. До нього входили б поіменно всі люди, прізвища яких включалися до «націон.кадастру». Останній мав публікуватися для заг. відомості, і кожен гр-нин отримував право вимагати як включити його до кадастру, так і виключити зі списків. Нац. союзові належало виключне право представництва даної нації перед держ. і громад, установами. Кошти союзів мали складатися з відрахувань центру та органів місц. самоврядування від сум, спеціально призначених на ці справи, пропорційно до кількості членів того чи того союзу. Його бюджет міг також поповнюватися за рахунок оподаткування власних членів і встановлення для них відповідних позик. Структура та склад кер. органів нац. союзу визначались установчими зборами нації, делегати до яких обиралися з числа гр-н віком понад 20 років на основі загального, без різниці статі і віри, та рівного виб. права, через безпосередні вибори і таємне голосування з використанням принципу пропорц. представництва. Компетенція нац. союзу мала встановлюватись і затверджуватись Установчими зборами УНР або її парламентом. Усі_рргани нац. союзу вважалися державними. Його вищим представн. органом були нац. установчі збори, а виконавчим — нац. рада. Вони мали право видавати закони у межах своєї компетенції. Влада нац. союзу поширювалася на всіх його членів, незалежно від місця їх мешкання у межах УНР. Спори між органами нац. союзу, з одного боку, та органами ін. нац. союзів або держ. урядування і місц. самоврядування, з іншого, повинні були розв'язуватись адм. судами. 29.IV 1918 закон про національно-персональну автономію було включено окремим розділом до Конституції УНР.
21. Зако ЦР «Про громадянство» 2-4 березня 1918р.
Закон про громадянство УНР від 2.III 1918 та Закон про реєстрацію громадянства УНР від 4.ІІІ 1918. Гр-нином УНР вважалась особа, яка народилася, постійно проживала на тер. України та отримала свідоцтво про належність до гр-н УНР. Подвійне громадянство виключалося. Гр-ни УНР зобов'язані були коритися законам д-ви, боронити її від ворогів і підтримувати в ній добрий лад, порядок, свободу, рівність і справедливість. їм надавалася уся повнота громадян, і політ, прав. Закони регламентувати порядок вступу до громадянства і виходу з нього, визначення громадянства жінок і дітей, одержання свідоцтва про громадянство, складання обов'язкової присяги («приречення») гр-нина України. 3. про г. УНР сприяли також заг. вирішенню правових проблем, пов'язаних із громадянством. Проте ряд їх положень було сформульовано неконкретно, що створювало можливість використання їх з антидем. метою. Так, усі питання громадянства було віднесено до компетенції м-ва внутр. справ, а не найвищого органу держ. влади; ставилася неконкретизована вимога, щоб особи, які прагнуть набути укр. громадянство, «не помічені були ніколи в діяльності проти Української держави», щоб родом занять були тісно пов'язаними з тер. України; пропонувалась анахронічна норма, згідно з якою жінки набували громадянство своїх чоловіків, якщо протягом певного строку не заявляли іншого. Практично нездійсненною виявилася вимога про загальнообов'язкову реєстрацію громадянства, що мала супроводжуватись процедурою доведення свого права з допомогою свідків і сплатою гербового збору за отримання свідоцтва про громадянство. В ост. дні свого існування, наприкінці квітня 1918, Центр. Рада визнала недосконалість 3. прог. УНР. На розгляд законод. комісії Ради було подано проект нового закону про громадянство, складений за участю Б. О. Кістяківського і О. О. Ейхельмана. Цей проект став основою для схваленого 2.VII 1918 гетьманом П. П. Скоропадським Закону про громадянство Укр. Д-ви. 3. прог. УНР викликають інтерес як пам'ятка укр. права, перша спроба законодавчо вирішити питання про укр. Громадянство.
22. Закон ЦР «Про держ символіку» 12 березня 1918р
Закпро державну символіку мав цікаву передісторію. У листопаді 1917 р. з ініціативи Генерального секретарства освіти під головуванням Грушевського відбулась нарада з питання про державний герб України, де йшлось про конкурс символів, з яких виділили 3 основних: 1) гарно стилізований геральдичний знак незрозумілого змісту на зразок тризубця ще з часів Київської Русі, 2) пізніший київський герб з печаток київського магістрату 17-18 ст. – лук чи арбалет,  самостріл, 3) козак з мушкетом і шаблею як герб козацького війська. Грушевський, бажаючи в атрибутах герба закласти виразно підкреслений культурний, творчий і об’єднавчий характер  УНР, вважав, що гербом України міг би бути як символ творчої мирної праці золотий плуг на синім тлі, а довкола плуга пропонував розмістити знак старої Київської держави Володимира Великого, герби Галицько-Волинського князівства і Гетьманщини (козак з мушкетом), під плугом – герби Києва і Львова, а над плугом – голуба з оливковою гілкою. Врешті, 12 березня 1918 р. Мала Рада затвердила Володимирів тризуб державним гербом УНР. 
23. Причини падіння УНР.
По причині критичного політичного та військового становища в республіці Директорії не вдалося налагодити управління економікою. Великі економічні втрати, яких зазнало господарство України в результаті першої світової війни та революційних подій, були катастрофічними. Значно знизився рівень видобутку вугілля. У 1918 році було видобуто 34,8 % вугілля порівняно з 1913, а в 1919 — лише 20,5 %. Загострювався паливний голод. Залізо-рудна і марганцева промисловість у 1919 році майже повністю припинила свою діяльність. Різко скоротила виробництво машинобудівна промисловість України. Істотно зменшилося виробництво цукру. В поганому становищі перебували й інші галузі харчової промисловості. Все це негативно відбивалося на матеріальному становищі населення, особливо міського. Тисячі робітників, рятуючись від голодної смерті, тікали з міст у село. Торгівля набула спотворених форм.4111018%20січня"4 HYPERLINK "F%224%20січня"січня 1919 року законом Директорії українська 010802018гривня була визнана єдиним законним засобом оплати на території УНР. Хоча територія, яку контролювала Директорія була порівняно невеликою, гривня мала більшу купівельну вартість аніж «керенки», більшовицькі рублі чи «денікінки». Щоб підняти функціональне значення українських грошей і довіру до них у населення, тогочасний міністр фінансів 09001101001081%22Борис%20Мартос"Борис Мартос випускав на ринок час від часу значну кількість цукру, борошна, спирту та інших продуктів, які були у розпорядженні уряду.Українське селянство, яке на початку боротьби з гетьманщиною підтримало Директорію, почало виявляти невдоволення її економічною політикою. Поштовх до поглиблення конфлікту дав земельний закон Директорії, виданий 8111018%20січня"8 HYPERLINK "F%228%20січня"січня 1919 року, згідно з яким земля залишалася у власності держави. Держава мала керувати державним фондом землі утвореним з вивласнених земель. Земельні наділи, які на той час перебували у власності селян і не перевищували 15 десятин залишались непорушними. Нові земельні наділи мали надаватися у вічне користування малоземельним і безземельним селянам і складати від 5 до 15 десятин. Але згідно даного закону під вивласнення підпадало багато селянських господарств, які на той час мали більше 15 десятин.Але реалізація земельного закону Директорії могла бути здійснена лише на дуже обмеженій території України, оскільки на більшості території республіки велася війна з більшовиками, Денікіним і Польщею. Більшовики закликали селянство забирати землю в свої руки негайно, бо, мовляв, Директорія передасть землю в руки «куркулів».Падіння ДиректоріїВ кінці 1918 на початку 1919 років значна територія країни, включаючи Київ, була захоплена більшовиками. Роздані селянам землі вони почали відбирати і передавати в «совхози» та сільськогосподарські «комуни». Все селянство було зобов'язане здавати державі всю сільськогосподарську продукцію, за винятком дуже обмеженої норми, залишеної для особистого споживання. Селяни почали усвідомлювати, що на обіцянки більшовицької пропаганди не можна покладатися і запізно повертати свої симпатії до Директорії. По всій Україні вибухали повстання проти більшовиків але було вже запізно. В квітні 1919 року на Правобережжі були розгромлені війська Директорії і станом на весну 1919 року на території України (крім Надзбурччя і західних областей) знову було встановлено радянську владу.
24. Грамота до всього українського 29 квітня 1918. Загал х-ка
Гр до всього укр народу — перший оф документ 03010010118000005106000200Укр Держави. Звернення програмного характеру 0051180000гетьмана 090002000100100000411800809Павла Скоропадського. Оприлюднене 00211018%20квітня"29 HYPERLINK "F%2229%20квітня"квітня 1918 року, в день скинення ним ЦР. Проголошував встановлення одноосібної влади гетьмана. Основний автор тексту — 090001002090050100004109005010000410020811Олександр Палатов. Короткі відомості: «Грамота» сповіщала укр. населення про повалення ЦР і 0000040009001004008109101111102030900уряду УНР, а також проголошувала встановлення 008010011100диктатури гетьмана Павла Скоропадського до часу обрання всеукр парламенту — 0105090Сейму. У «Грамоті» підкреслювалося, що після укладання 010511118008090081%22Брестського%20договору"Брестського договору та визволення У військами 060501100018010405106000208Центральних держав, уряд УНР не спромігся забезпечити виконання міжнародних домовленостей, а також виявився не здатним встановити політичний і соц-економічний порядок в країні. У зв'язку з цим Павло Скоропадський перебирав на себе тимчасово всю повноту влади і проголошував себе 0051180000гетьманом всієї У. «Грамота» передбачала наступні кроки: Центральна та місцеві ради розпускалися, а міністри та їхні заступники, що представляли попередній український уряд, звільнялися з посад. Інші урядовці мусили виконувати свої функції.2)Усі постанови і розпорядження Центральної Ради, 0208010010020809111804000111%22Тимчасового%20уряду%20Росії"Тимчасового уряду Росії скасовувалися. 3)0910802001000020001011118Приватна власність проголошувалася підґрунтям 030100101180000101811100культури і 06080210107001118цивілізації. Встановлювалася повна свобода купівлі-продажу землі. У великих землевласників передбачалося відчуження ділянок землі за їх справжньою вартістю на користь хліборобів.4)Відкривався простір торгівлі, приватному підприємництву та ініціативі.5)Обіцялося відновити політичний, господарчий та суспільний порядок, забезпечити основні права громадян, зокрема, 091000510011001%22пролетаріату"пролетаріату, та обрати на основі нового виборчого закону 09001000005010301001008Український Сейм. В кінці «Грамоти» гетьман закликав усе населення країни, незалежно від 0900110000018011118національності й 011010002104000018віросповідання, допомагати йому розбудовувати Українську Державу.
25. Зак про тимчасовий устрій Укр держави 29 квітня 1918 року.
Закони про тимч держ устрій У— другий офіційний документ030100101180000405106000200%22http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%B0%22%20HYPERLINK%20%22http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%B0%22Держави"УкрHYPERLINK "%22УкрHYPERLINK%20%22http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%B0%22%20HYPERLINK%20%22http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%B0%22Держави" HYPERLINK "%22УкрHYPERLINK%20%22http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%B0%22%20HYPERLINK%20%22http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%B0%22Держави"Держави. Виконував роль тимчасової 090011081111180301001008конституції правління за 0051180000гетьмана Павла Скоропадського. Оприлюднений 00211018%20квітня"29 HYPERLINK "F%2229%20квітня"квітня 1918 року, в день скинення ним 06050110001800000000400Центральної Ради. Складався з 44 статей, згрупованих у 7 розділів. «Закони про ….» визначали функції гетьмана і його державного апарату, проголошували основні обов'язки і права громадян, визначали статус церкви. Вони складалися з таких розділів: 1.Про Гетьманську владу (Статті 1 — 8) 2.Про Віру (Статті 9 - 10) 3.Права і обов'язки Українських Козаків і Громадян (Статті 11 - 22) 4. Про закони (Статті 23 — 33) 4.Про Раду Міністрів і про Міністрів (Статті 34 — 37)5.Про Фінансову Раду (Статті 38 — 41) 6.Про Генеральний Суд (Статті 42 — 44)Гетьман ставав 000002000405106000208головою Української держави, керівником 0080000002100020000400виконавчої і 0000000040002100020000400законодавчоївлади, 005110020080903000020000000004102001%22верховним%20головнокомандувачем"верховним головнокомандувачем Збройними силами. Він мав право схвалювати або відхиляти законопроекти, призначати і звільняти 0910501101011110301001008отамана Ради Міністрів разом з усім кабінетом, контролювати зовнішню та податкову політику держави, вводити 00100080911000воєнний, осадний або 090004070208100090080911000надзвичайний стан, та надавати 000111118амністію засудженим. Рада Міністрів і члени уряду координували діяльність окремих відомств. Міністри та державні службовці несли відповідальність перед гетьманом за стан державного управління, а за порушення підлягали цивільній або карній відповідальності.Генеральний суд ставав вищим охоронним та захисним закладом. Одночасно він був вищим судом України у судових та адміністративних справах. Генеральний суд мав обов'язок публікувати закони. Його голова та члени призначалися гетьманом.«Закони» передбачали для українських козаків і громадян обов'язки захисту держави, сплати податків та відбування повинностей. Гарантувалися права недоторканності особи і майна, права вільного пересування і вільного вибору праці, права громадян на об'єднання у громадські організації, 0102001004001000200свобода слова і 0102001004000411011друку. Встановлювався 0102001004000211010002104000018свобода віросповідання, хоча 0910002010000218православна християнська віра визначалася пріоритетною в Українській державі.Закони Української Держави проголошувались обов'язковими для всіх українських громадян та іноземців, що перебувають на території України. Усі закони набирали чинності після оприлюднення. Незнання закону не позбавляло винного відповідальності за його порушення. Законопроекти розроблялися у міністерствах і затверджувалися гетьманом. Право тлумачити закони мав кабінет Ради Міністрів. У грудні 1918 «Закони» були скасовані 0081050101118030900Директорією УНР.
26. Центральні органи влади в Українській державі П. Скоропадського.   Вищим органом влади був гетьман. Йому належала законодавча та виконавча влади. Гетьман представляв інтереси Української держави на міжнародній арені; був верховним головнокомандувачем армії і флоту; здійснював помилування.  Такий режим функціонування найвищої влади передбачався до скликання Сейму, про який ішлося в “Грамоті до всього українського народу”.    Для забезпечення функціонування влади в непередбачених випадках відповідно до “Тимчасового закону про верховне управління державою на випадок смерті…та інше, влада переходила до Колегії верховних правителів держави, яка складалася з трьох осіб — одного заздалегідь визначав сам гетьман, другого — обирав Державний Сенат, третього — Рада Міністрів. Рішення Колегії приймалися більшістю голосів. Гетьманський уряд в особі Ради Міністрів здійснював координацію та організацію діяльності центральних органів управління. Очолював уряд Отаман-Міністр (пізніше перейменовано в Голову Ради Міністрів). При Раді Міністрів було створено Генеральну канцелярію на чолі з Генеральним секретарем (пізніше — державним секретарем). Рада Міністрів складалася спочатку з 9-ти міністерств: внутрішніх справ, фінансів,закордонних справ, військових справ, судових справ, торгівлі і промисловості, земельних справ, харчових справ, народної освіти. Пізніше з’явилися міністерство народного здоров’я і міністерство сповідань (релігійних питань). Міністерства поділялися на департаменти й управління. При уряді існувала посада генерального контролера. 25 травня 1918 року приймається “Положення про Малу Раду Міністрів”. Вона формувалася із заступників міністрів. Її компетенцією було розглядати організаційні питання, законодавчі та виконавчі пропозиції окремих міністерств, які не потребують взаємної згоди 8 липня 1918 року було затверджено Закон про заснування Державного Сенату, який перебирав на себе функції найвищої в судових і адміністративних справах державної інстанції.
27. Організація та діяльність органів влади на місцях в Українській державі.
Прийшовши до влади, П.Скоропадський розпустив місцеві органи, сформовані Центральною радою, і поновив колишні назви. Було поновлено, існуючий ще за царизму, адміністративно-територіальний поділ на губернії, повіти, полості. Місцеві адміністрації очолили старости, які змінили комісарів. Старостам належала вся повнота влади на місцях. За своїм статусом губернські старости майже повністю відповідали російським губернаторам. Законом про вибори до земств від 5 вересня 1918 року відновлюється діяльність земських установ. Хоча установи місцевого самоврядування і отримали колишні назви, їх склад незавжди лояльно відносився до політики П.Скоропадського. Можна навіть говорити про певне протиставлення місцевої адміністрації і органів місцевого самоврядування, які вбачали в особі гетьмана противника українства і не безпідствно. На посади міністрів адміністрації назначалися колишні царські генерали, чиновники, поміщики. Слід підкреслити, що саме модель місцевого самоврядування була аналогічна тій, що діяла раніше в Російській імперії. Законом від 1 серпня 1918 року створюється Управління столичного Отамана. Подібне Управління міського Отама діяло в Одесі. 19 червня 1918 року приймається закон, який надає губернським старостам право розпуску таких органів самоврядування як земські збори і управи, міські думи. На підставі цього Закону була розпущена Одеська і Катеринославська міські думи.Закон «Про зміну, доповнення та скасування дійства узаконень про волосні, повітні і губерніальні установи по управлінню сільськими місцевостями» від 30 листопада 1918 року поновив інститут земських начальників і створив повітні та губернські ради в сільских справах. Всю систему місцевої адміністрації очолювало Міністерство внутрішніх справ.
28 Судова система Української Держави часів правління П. Скоропадського
Судова система спочатку не зазнала істотних змін порівняно з УНР. “Закони про тимчасовий державний устрій України” визначали Генеральний Суд як найвищий судовий і адміністративний орган, лише усі генеральні судді призначались гетьманом. 20 травня 1918 р. разом з іншими комісіями при Міністерстві судових справ було утворено Комісію для перегляду заведення Генерального та Апеляційного судів, а 25 травня гетьман затвердив Закон про титул, іменем якого твориться суд на Україні – “іменем закону Української держави”. 2 червня прийнято Закон про зміну закону від 2 грудня 1917 р. про Генеральний Суд, який уточнював функції сформованого ще УЦР Генерального Суду до здійснення судової реформи – він мав складатись з 3 департаментів: цивільного, карного й адміністративного, і виконувати на всій території України функції, що до його формування належали російському Сенату, та касаційні функції Головного Військового Суду. Кінцевою метою судової реформи було прийняття Закону про Державний Сенат, який гетьман затвердив 8 липня як вищий орган у судових і адміністративних справах.Закон визначав лише структуру Державного Сенату, вимоги до сенаторів, порядок їх призначення та деякі інші питання. Державний Сенат, очолюваний Президентом, поділявся на Генеральні Суди:Адміністративний, Цивільний і Карний. На відміну від Закону УЦР про Генеральний Суд, було встановлено значно суворіші вимоги до кандидатів на посади сенаторів – вища юридична освіта і не менше 15 р. стажу роботи у судовому відомстві на посадах не нижче судового слідчого або товариша прокурора окружного суду, або присяжним адвокатом, або наявність вченого ступеня магістра чи доктора. Поза тим, закон містив і аналогічну сучасній заборону займатись будь-якою іншою діяльністю, крім наукової і викладацької.
29. Утворення та діяльність державної варти
Державна варта як Департамент Міністерства внутрішніх справ 03010010118000005106000200Української Держави (0051180000001%22Гетьманату"Гетьманату) була створена за постановою уряду Ф. Лизогуба від 18 травня 1918 р. у складі МВС, почала діяти відповідно до функціонального призначення колишнього російського Департаменту поліції. На час, коли розбудова охоронного апарату Української Держави лише розпочиналася, гетьманський уряд не вбачав нічого кращого, як зосередити керівні повноваження з охорони державної безпеки і правопорядку в єдиному центральному органі, аналог якого існував у Російській імперії. Тому завдання, функції і організаційна структура ДДВ повністю визначалися за статтями російського «Учреждения министерств» під заголовком «Департамент поліції». Статут «Про організацію Департаменту Державної Варти», ухвалений Радою Міністрів і затверджений гетьманом 13 серпня 1918 р., визначав, що до його відання належать такі справи: «1) попередження і запобіження злочинств і охорони громадської безпечності і порядку; 2) устрою установ Варти і догляду за їх діяльністю і за правильним провадженням справ в цих установах; 3) призначення, переміщення, увільнення і нагороди служачих Варти і призначення їм пенсій і інших законом встановлених грошових видатків; 4) охорони і спостереження за прикордонною смугою; 5) постачання чужоземцям свідоцтв на проживання у межах Української Держави і висилки чужоземців; 6) перевірення свідчень осіб, які іменують себе за кордоном українськими громадянами, про передачу на Україну українських громадян, які затримані за кордоном і обвинувачуються у ріжних злочинствах; 7) догляду за питними та трактирними закладами; 8) прийняття мір безпечності від огню і догляду за виготуванням, хороненням, торгівлею і перевозкою пороху і інших вибухових речей; 9) догляду за виконанням законів і правил відносно паспортів і про втікачів і 10) іншими, докладно зазначеними в відповідних частинах Збірника Зведених Законів і в особливих законах». Державна варта МВС за функціональним призначенням складалася з органів шести різновидів: загальних, залізничних, карно-розшукових, освідомчих, кордонних, розвідувальних, які загалом нараховували приблизно 60 тис. службовців.
30. декларація української директорії від 26 грудня 1918р.
  Героїчним поривом українського озброєного трудового народу зметено з лиця землі української руйнуюче поміщицько-монархічне панування — гетьманщину.Україну вичищено від карних експедицій, старост, жандармів та иншіх злочинних інституцій пануючих класів. Відновлено національно-персональну автономію, що забезпечує право кожної нації на вільне життя. Цензові думи та земство, наставлені гетьманським урядом, скасовано і відновлено демократичні, вибрані всенародним голосуванням органи місцевого самоврядування.  До повного вирішення земельної реформи Директорія Української Народньої Республіки оголосила: всі дрібні селянські господарства і всі трудові господарства залишаються в користуванню попередніх їх власників непорушними, а решта земель переходить у користування безземельних і малоземельних селян, а в першу чергу тих, хто пішов у військо Республіки для боротьби з бувшим гетьманом. Верховне порядкування цією землею належить Директорії Української Народньої Республіки. Ця постанова стосується також до монастирських, церковних і казенних земель. Для переведення реформи организовано Народні Земельні Управи. По наказу № 1 Директорії селянам робляться описи контрибуцій, взятих поміщиками з селян для повернення їх покривдженим. Так само ведуться слідства по всій Україні з приводу тих зловживань і злочинств, які було учинено над селянством поміщиками та гетьманським урядом.  Постановою 9 грудня Директорія одмінила всі закони і постанови гетьманського уряду в сфері робітничої політики. Відновлено восьмигодинний робочий день. Знов установлено колективні договори, право коаліцій і страйків, а також усю повноту прав робітничих фабричних комітетів. В усіх инших галузях життя Директорія так само одмінила всі закони й постанови гетьманського уряду, направлені проти інтересів трудящих класів і шкідливих для всього громадянства. Уповноважена силою і волею трудящих класів України - Верховна Влада Української Народньої Республіки - Директорія цими заходами довершила перший акт соціального та національно-політичного визволення українського народу.
31.Встановлення влади Директорії
Часи, в які Директорія прийшла до влади, були дуже складними.
Наближався кінець першої світової війни. Центральний блок зазнав у ній поразки. В Австро-Угорщині та Німеччині в жовтні—листопаді 1918 року вибухнула революція. Німецькі та австро-угорські війська не хотіли більше воювати і залишали Україну.
Ще під час падіння гетьманського уряду більшовицька Росія формує військо для "визволення" України. На початку січня армія чисельністю сімдесят п'ять тисяч осіб розпочала наступ на Україну, хоча на цей час вже вся територія країни була підвладна Директорії.
Використавши полк Українських січових стрільців під командуванням Є. Коновальця, Директорія повела наступ на Київ. До неї почали масово приєднуватися повстанці, і 14 грудня 90-тисячна армія Директорії здобула Київ. 18 грудня 1918 року до Києва урочисто в'їхав уряд Директорії, який відразу ж відновив назву держави — Українська Народна Республіка.
21—24 грудня у Києві відбувся губернський селянський з'їзд, 700 делегатів якого висловили щиру подяку Директорії та обіцяли їй підтримку "в боротьбі за Українську Трудову Республіку".
Але, як згодом з'ясувалося, Директорія не мала єдності в поглядах на перспективи державо-національного будівництва. Єдине, що згуртовувало на перших порах навколо Директорії різні політичні партії і селян, — це Ідея боротьби з урядом П. Скоропадського.
Зазначена обставина далася взнаки вже під час державної наради у Вінниці 12—14 грудня 1918 року з представниками політичних партій та громадських організацій, що входили до Українського народного союзу. Після гострої дискусії учасники наради поділилися на два табори, один з яких стояв за парламентську республіку, а інший — за радянську.
Незважаючи на розбіжності 26 грудня 1918 року було створено уряд, до складу якого ввійшли представники всіх політичних партій, що допомогли Директорії прийти до влади. Того ж самого дня Директорія оприлюднила програмну декларацію, в якій вона оголошувала себе тимчасовим верховним органом, який, отримавши владу від народу, народові її і передасть. Це мало відбутися на конгресі трудового народу України, який "матиме верховні права і повновласть рішати всі питання соціального, економічного та політичного життя республіки". Влада в УНР повинна належати лише "класам працюючим — робітництву і селянству". В декларації підкреслювалося, що "класи нетрудові, експлуататорські, які живляться і розкошують з праці трудових, класи, які нищили край, руйнували господарство й означили своє правління жорсткостями та реакцією, не мають права голосу в порядкуванні державою".
32.Універсал Трудового конгресу 23 січня 1919р.: загальна характеристика і значення
Скликаний 23 січня 1919р. відповідно до Декларації Трудовий Конгрес України окрім внутрішніх завдань Української Народної Республіки, розглянув також питання злуки ЗУНР з УНР. Ідея про це народилася на західноукраїнському ґрунті. З ініціативи ЗУНР І Директорії був підписаний "Передвступний договір" про об'єднання двох частин України в "одне державне тіло". Голова Директорії В.Винниченко оприлюднив зміст угоди на з'їзді Селянських спілок Київщини наприкінці грудня 1918р.
22 січня Директорія УНР видала з цієї нагоди окремий Універсал. "Іменем Української Народної Республіки", - зазначалося в універсалі, - Директорія сповіщає народ український про велику подію в Історії землі нашої української... Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народної Республіки ухвалила тую злуку прийняти... Од нині во-єдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України" - ЗУНР (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна". Питання злуки схвалив також "Універсал Трудового Конгресу України", прийнятий 28 січня 1919 р. Універсал сповіщав: "Через військові події по Україні" Конгрес трудового народу України припиняє свої засідання. При цьому було заявлено, що "вся вища влада на Україні... має належати Директорії, котра доповнюється представником од Наддністрянської України..., акт з'єднання з якою затверджено на першім засіданні Конгресу 24 сього січня".
Рішення конгресу. «Універсал трудового конгресу України»:
Вища влада передавалася Директорії
Виконавчі функції мала здійснювати Рада народних міністрів, підзвітна Трудовому конгресу, а в перервах між його засіданнями — Директорії
Влада на місцях мала перейти під контроль губернських і повітових трудових рад, що обиралися пропорційно від селянства і робітництва
Підготовка роботи наступної сесії Трудового конгресу покладалася на комісії з оборони республіки, земельну, освітню, бюджетну, закордонних справ, харчових справ
Уряд і комісії мали виробити інструкцію про вибори до трудових рад і закон про вибори Всенародного парламенту Незалежної соборної Української Республіки
Конгрес доручив Директорії та Раді народних міністрів працювати в напрямі вирішення таких завдань: а) здійснення земельної реформи шляхом передачі землі трудящим селянам без викупу; б) ліквідація безробіття серед пролетарських верств населення шляхом відновлення роботи промислових підприємств; в) оборона незалежності республіки
Універсал Трудового конгресу України” 28 січня 1919 р. став тимчасовим конституційним актом України.
33.Організація органів влади і управління за Директорії.
Після падіння гетьманського уряду законодавчу і виконавчу владу уособлювала в собі Директорія Української Народної Республіки.
26 грудня 1918 року приймається Декларація, в якій Директорія оголосила себе "верховною владою", встановленою "силою і волею трудящих класів України". Підтверджуючи тимчасовість влади Директорії, Декларація офіційно оголосила про скликання Конгресу трудового народу, як "революційного представництва організованих працюючих мас".
5 січня 1919 року була затверджена "Інструкція для виборів на Конгрес трудового народу України", яка перше його засідання призначила на 22 січня 1919 року. До складу Конгресу було обрано представників від робітників, селян і трудової інтелігенції. І хоча загально-представницьким цей орган назвати не можна, все ж таки він має більше підстав, ніж Центральна рада, називатися парламентом, оскільки формувався за принципом територіального представництва.
Директорія отримала право приймати закони, які підлягали затвердженню на найближчій сесії Конгресу. Закон встановлював сесійну роботу Конгресу. В міжсесійний період повинна була працювати Президія Конгресу, функції якої взагалі не були окреслені.
Закон передбачав утворення при Директорії з числа делегатів різних комісій: оборони, земельної, бюджетної, закордонних справ, харчових справ, культурно-освітньої, конституційно-адміністративної (для підготовки виборів у парламент). Кожна комісія мала наглядати за одним або кількома міністерствами.
14 лютого 1920 року уряд ухвалив новий "Тимчасовий закон про державний устрій і порядок законодавства УНР", який передбачав скликання не пізніше 1 травня 1920 року передпарламенту під назвою Державна народна рада. До скликання цього органу Директорія могла здійснювати свої повноваження виключно через Раду Народних Міністрів. Але цей закон не було затверджено С. Петлюрою, який у цей час був Головою Директорії.
Державна Народна Рада планувалась як орган законодавчої влади І контролю за діяльністю Ради Народних Міністрів, складала державний бюджет і здійснювала контроль за його виконанням, розглядала і затверджувала міжнародні угоди, оголошувала стан війни тощо.
Знову ж таки, невиписаною залишилася компетенція Ради Народних Міністрів, яка була підзвітна в своїй діяльності Державній Народній Раді. Але в законах нічого не говорилося про повноваження і місце уряду в системі органів виконавчої влади.
В день оголошення Декларації Директорія своїм наказом затвердила Раду Народних Міністрів у складі 18 осіб, якій доручалося "негайне переведення в життя великих задач", окреслених Декларацією. Поділу компетенції між Директорією і Радою Народних Міністрів проведено не було.
Статус Ради Народних Міністрів як виконавчого органу закріпив "Закон про форму влади на Україні". Рада Народних Міністрів затверджувалася Директорією і була відповідальна перед нею. Ніякі інші повноваження цього органу регламентовані не були, що говорило про невизначеність відношення Директорії до принципу розподілу влад. Конгрес дав доручення Раді Народних Міністрів підготувати вибори майбутнього Сейму України, органу, повноваження якого, знову ж таки, визначені не були.
Без змін було залишено систему центрального управління. Поділ міністерств на відділи і департаменти, запроваджений Центральною радою, зберігся.
В його формуванні було запозичено досвід Центральної ради. Владу на місцях представляли волосні, повітові, губернські комісари і отамани, що їх призначала Директорія. В їх руках була зосереджена вся реальна влада в провінції. В деяких губерніях було відновлено діяльність дореволюційних органів міського і земського самоврядування — земські зібрання та земські управи і міські думи та міські управи. Майже скрізь діяли революційні ради робітничих І селянських депутатів
34.Загальна характеристика законодавчої діяльності Директорії
На час приходу Директорії до влади в Україні діяли різні джерела права: законодавство Російської імперії, Тимчасового уряду Росії, Центральної ради, Гетьманату, радянської влади.
У такій ситуації Директорія обрала шлях часткового скасування одних і відновлення чинності інших законів.
Так, 24 січня 1919 року Директорія відновила дію Закону Центральної ради про національно-персональну автономію від 9 січня 1919 року. Оцінюючи законодавчу діяльність Директорії в цілому, слід відзначити ту ж непослідовність і відсутність чіткої програми правового реформування, що й у державотворенні.
У Законі від 14 лютого 1919 року "Про порядок внесення і затвердження законів в Українській Народній Республіці" робиться спроба регламентувати законодавчий процес. Законопроекти готувалися міністерствами і подавалися голові уряду, який потім вносив їх на розгляд Ради Народних Міністрів, яка після схвалення направляла законопроект для заключного редагування до Державної канцелярії. Після цього законопроект потрапляв на розгляд Директорії і набирав чинності після затвердження. Але на практиці законотворчі повноваження уряду зводилися нанівець. У Законі
"Про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в УНР" від 12 листопада 1920 року містився спеціальний розділ — "Законодавство УНР". Знову ж таки, повноваженнями ухвалювати законопроекти наділялася як Державна народна рада, так і Рада народних міністрів. До останніх днів існування Директорія так і не визначила як суб'єктів законодавчої ініціативи, так і повноваження уряду в законодавчому процесі.
Серед інших конституційних законів слід відзначити Закон "Про відновлення гарантій недоторканності особи на території УНР" від 28 лютого 1919 року, за яким громадянин УНР підлягав переслідуванню і позбавленню волі "лише за передбачені належними законами злочинства і тільки чином, зазначеним в законі". На забезпечення виконання військової повинності та інших державних обов'язків було спрямовано Закон "Про реєстрацію населення, що мешкає на території УНР" від 26 вересня 1920 року.
Серед інших законів, які стосуються державного права, слід назвати Закон "Про державну мову" від 3 жовтня 1918 року, Закон "Про форму влади на Україні" від 28 січня 1919 року, "Тимчасовий закон про державний устрій і порядок законодавства УНР" від 14 лютого 1920 року та ін.
24 липня, 30 серпня і 17 жовтня Директорія затверджує ряд законів, спрямованих на боротьбу зі спекуляцією. Ці закони передбачали за цей склад злочину строкову або безстрокову каторгу і штраф до І млн. гривень.
У цілому ж законодавство Директори можна охарактеризувати як законодавство перехідного періоду, коли приймаються тільки ті акти, Що потрібні для вирішення проблем поточного політичного моменту
35.Причини поразки українських державницьких змагань 1917-1921рр.
Утворення Центральної ради слід вважати вихідною точкою процесу відродження української державності у XX ст.
З поваленням Центральної ради закінчився перший етап відродження української державності, який охопив шлях від вимоги національно-територіальної автономії до проголошення повної незалежності України.
Доба Центральної ради продемонструвала сильні і слабкі сторони державотворення.
До перших слід віднести рішучість, з якою будувалася держава, вплив на цей процес національного відродження, орієнтацію на соціальну політику.
До других — відсутність необхідного досвіду державного будівництва, утопічно-соціалістичну організацію керівництва Центральної ради, заперечення необхідності формування українських збройних сил, непослідовність ре-а'юрмування системи місцевого самоврядування, відсутність зворотного зв'язку з широкими народними масами.
М. Грушевський і його соратники не змогли знайти правильного шляху розвитку, що врешті-решт визначило і їхню особисту долю, і долю української державності.
Коли Павло Скоропадський прийшов до влади, він проголосив своєю метою "добро і користь всім дорогої нам України ". Існує чимало свідчень того, що гетьман всією душею бажав відродження Української держави.
Однією з найбільших помилок П. Скоропадського була спроба відновлення дореволюційних органів влади та управління, тих порядків, що існували в Російській імперії. Саме через це селянство не стало опорою гетьманської влади. А якщо ще взяти до уваги опозицію Гетьманові з боку соціалістичних партій, то стає зрозумілим, чому він змушений був опиратися то на німців, то на військові формування російських офіцерів. Як відомо, "немає пророка в своїй вітчизні". Це в повній мірі можна віднести до Павла Скоропадського, людини, яка так і залишилася не сприйнятою народом.
Розглядаючи період 1917—1920 рр., доходимо висновку, що найбільш негативну роль у формуванні молодої української державності відіграло протистояння політичних і громадських сил, що в кінцевому підсумку і призвело до її падіння.
Прорахунки й амбіції українських національних політичних сил, а також допомога російських більшовиків українським товаришам по партії призвели до встановлення радянської влади на більшій частині України.
Але були і позитивні здобутки. Українська державність тяжіла до республікансько-президентської форми правління. За формою державного устрою — це була унітарна держава, яка схилялася до федерації, за формою державного режиму—демократична держава, яка прийшла до цього через сильну владу (гетьманський режим).
Непослідовність Директорії щодо вибору напрямку державного будівництва призвела до парадоксальної ситуації: Москва звинувачувала Директорію в буржуазно-націоналістичній контрреволюції, а західноєвропейська преса — в більшовизмі. Істина знаходилась десь посередині. Директорія намагалася поєднати неможливе: європейський парламентаризм і радянську владу. Але далі стандартних політичних і соціально-економічних гасел Директорія не пішла.
Загалом це був період відродження і консолідації української нації, формування і становлення національно-державних інститутів, зростання національної свідомості. І хоча українська демократична державність не утвердилась, вона зуміла заявити про себе на повний голос.
36.Варшавські та Ризькі мирні договори.
На поч 1920р. Польща окупувала Полісся, Холмщину та Підляшшя, Зах. Волинь і Галичину. У Польщі не було одностайного ставлення до Укр д-ви: соціалісти ставилися прихильно, побоюючись повернення Російського імперіалізму, але більшість партій ставилися до неї вороже.
За таких умов українське дипломатичне представництво у Варшаві без погодження з Директорією подала польському уряду декларацію з пропозицією визнати УНР незалежною д-вою, обмеживши її кордони з Польщею по річці Збруч і лінією через Волинь до Припяті. Невдовзі у Варшаві головою дипломатичної місії УНР і міністром закордрнних справ Польщі було укладено відповідний договір: 1) польський уряд визнав право УНР на незалежне існування, а Директорію і головного отамана Петлюру – за найвищу владу УНР, 2) кордони між УНР та Польщею встановлювалися вздовж р.Збруч, а на заході та на сході кордоном між колишньою Австро-Угорщиною і Росією, 3) польський уряд зобовязався не укладати міжнародних угод спрямованих проти УНР, аналогічно зобовязувалась і УНР, та ін.
Отож, Польща визнала за Україною право на незалежність, але взамін отримала західноукраїнські землі. За воєнною конвенцією від 24кві 1920р. Польща мала значно привілейованіше становище: воєнні дії мали відбуватися лише від польського командування, економічне життя було підпорядковане Польщі, встановлювалась спільна валюта, залізниці підпорядковувались польському управлінню, укр уряд зобовязувався постачати польському війську коней, харчування, волів тощо.
Уряд Директорії був приголомшений Варшавським договором, хоча Петлюра й був попередньо обізнаний з його умовами.
3 липня 1920р. Польща розпочала таємні мирні переговори з радянським урядом. Представники обох д-в зустрілись у Ризі, де 12жов1920р. польський і радянський уряд уклали прелімітарний договір про 3-тижневе перемиря, який визначив кордрни між Україною і Польщею: по р.Збруч, далі Волинню через Остріг до впаду Горині у Припять. Радянський уряд використав перемиря для підготовки наступу по всьому фронту. 10листопала більшовицька кіннота здійснила глибокий прорив на укр фронті і примусила укр армію після тяжких боїв відступити за Збруч. 16 листопада 1920р. у Криму було розбито армію Врангеля. 18 березня 1921р. у Ризі було укладено мирний договір між Польщею і радянською Росією, за яким Польща визнавала УРСР, а Правобережну Україну було поділено: Холмщина, Підляшшя. Зах. Волинь і Зах. Полісся отримала Польща, а Сх. Волинь – радянська Україна. Ризький договір забороняв перебування на тер. Польщі антибільшовицьких організацій, внаслідок чого Директорія, уряд УНР та всі їхні організації втратили право легального існування у Польщі і продовжили діяльність нелегально. Остаточну долю Галичини вирішила у 1923р. Конференція послів у Парижі, що ухвалила приєднати Галичину до Польщі з умовою надання їй автономних прав.
37. Утворення ЗУНР
Збори всіх українських депутатів австрійського парламенту, галицького і буковинського сеймів, представників від основних політичних партій, а також від духовенства і студенства зі свого складу заснувала Укр Нац Раду на чолі з Петрушевичем. 1 листопада 1918р. відбулася формальна передача влади УНРаді австрійським намісником Галичини. 9 листопада УНРада визначила назву української держави – Західноукр Нар Респ (ЗУНР). 22 січня 1919р. делегація ЗУНР підписала з Директорією Акт злуки (соборності). Вищим органом влади ЗУНР була обрана УНРада. Була створена Президія УНРади у складі Президента( голови ради) та чотирьох його заступників. На цьому ж засіданні було створено ще один орган – Виділ УНРади у складі Президента та 9 членів, на яких покладалися функції колегіального глави держави. Уряд ЗУНР – Держ секретаріат очолив Левицький. У складі уряду було 14 держ секретарств (міністерств). Місцевими органами влади і управління стали обрані населенням у листопаді 1918р. громадські і міські комісари, містечкові, сільські та повітові «прибійні» і національні ради. Органи самоврядування працювали за старим австрійським зразком, хоча й були скасовані привілеї шляхти та різні цензи. Місцеву владу в повітах здійснювали повітові комісари, яких призначав держ секретар внутр справ.
38. Органи влади й управління ЗУНР
Вищим органом влади ЗУНР була УНРада. Відп до Закону від 15 листопада 1918р. її склад поповнився делегатами з усіх повітів та великих міст. 4 січня 1919р. була створена Президія УНРади у складі Президента (голови ради) та чотирьох його заступників. На цьому ж засіданні було створено ще один орган – Виділ УНРади у складі Президента та девяти членів, на який покладалися функції колегіального глави держави. Дбаючи про створення повноцінного Парламенту, УНРада, яка вважала себе тимчасовим органом, 31 березня 1919р. ухвалила Закон про скликання сейму ЗУНР, а в квітні – виборчий закон. Послів (депутатів) належало обирати за нацвонально-пропорціональною системою на основі загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні. З 226 послів сейму українцям належало обрати 160, полякам – 33, євреям – 27, австрійцям – 6. Однак через складні воєнно-політичні обставини провести вибори так і не вдалося.
Внаслідок різкої зміни зовнішньополітичної ситуації у червні 1919р. Виділ УНРади та Держ секретаріат ухвалили Закон про передання всієї повноти військової та цивільної влади Диктаторові Є.Петрушевичу. Для виконання диктаторських ф-цій Петрушевич утворив Колегію головноуповноважених і Військову канцелярію, які практично керувались виключно його вказівками.
Уряд ЗУНР – Держ Секретаріат було сформовано 9 листопада 1918р. Його очолив К.Левицький. У складі уряду було 14 держ секретарств (міністерств). Пізніше кількість держ секретарів та інших структур уряду неодноразово змінювалися. 10 листопада голова і члени уряду присягнули на вірність укр народові й д-ві. У грудні уряд подав у відставку і було сформовано новий на чолі з Голубовичем. На засіданні УНРади 4січня 1919р. було обговорено програму уряду і здійснено спробу створити дієвий урядовий апарат. Аби залучити до процесу державотворення нац меншини, у складі уряду було створено ще три секретарства: польське, єврейське і німецьке. Однак вони відхилили цю пропозицію. Незабаром внаслідок реорганізації секретарств йх кількість скоротилася до 10.
Місцевими органами влади і уравління стали обрані населенням у листопаді 1918р. громадські й міські комісари, містечкові, сільські й повітові «прибічні» та національні Ради. Місцеву владу в повітах здійснювали повітові комісари, яких призначав Держ секретар внутр справ. 16 листопада 1918р. зявився Закон про адміністрацію ЗУНР, у якому регламентувався порядок утворення, структура та функції місцевих органів влади й управління.
За цим законом повітовий комісар був вищим представником влади у повіті. Він призначав громадських і міських комісарів, а там де їх вже було обрано, затверджував обрані кандидатури, мав право розпускати місцеві громадські ради й призначати нові вибори до них, затверджував розпорялження повітових властей, приймав присягу від службовців повіту тощо. Йому підпорядковувались повітові військовий комендант і комендант жандармерії. Відповідним чином було регламентовано й повноваження комісарів нижчих ланок.
39.Судова система ЗУНР.
Судова с-ма, відп. до Закону від 21 листопада 1918р. «Про тимчасову організацію судів і суд влади», спочатку залишалася без змін. Судді й допоміжний персонал судових установ присягали на вірність укр народу, д-ві. Було звільнено лише тих, хто скомпрометував себе антинародною, антиукр. Діяльністю й переконаннями. Незабаром розпочалося реформування суд. с-ми. Тер-я д-ви була поділена на 12 судових округів і 130 суд. повітів. З урахкванням національного складу в них належало обрати суддів окружних і повітових судів ( 102 українця, 25 поляків, та 17 євреїв). Оскільки кадрів суддів-українців не вистачало, Законом «Про скорочення підготовки судової служби» термін стажування суддів скорочувався з трьох до двох років. За воєнного часу законом тимчасово припинялася діяльність суду присяжних. У судочинстві запроваджувались демократичні принципи гласності, змагальності, права звинуваченого на захист тощо, здійснювався перехід його на укр мову. Продовженням суд реформи стала спеціалідзація першої судової ланки й створення суд установ другої та третьої інстанції. Окружні й повітові суди мали розглядати цивільні справи. А для розгляду крим справ Законом УНРади від 11 лютого 1919р. в повітах утворювались трибунали, які мали діяти у складі одного або трьох призначуваних Секретарством юстиції суддів. Згідно із Законом від 15лютогот 1919р. другою судовою інстанцією мав стати Вищий суд і третьою (останньою) – Найвищий державний суд. До їх обрання зазначені функції покладалися на створені у березні 1919р. при Станіславському окружному суді Окремий судовий Сенат другої інстанції та Окремий суд Сенат третьої інстанції.
40.Місцеві органи влади ЗУНР
Місцевими органами влади і управління стали обрані населенням у листопаді 1918р. Громадські й міські комісари, містечкові, сільськ й повітові «прибічні» та національні Ради. Місцеву владу в повітах здійснювали повітові комісаи, яких призначав Державний секретар внутрішніх справ. 16 листопада 1918р. з’явився закон «про адміністрацію Західноукраїнської Народної Республіки», у якому реглементувався порядок утворення, структура та функції місцевих органів влади й управління.
За цим законом повітовий комісар був вищим представником влади у повіті. Він призначав громадських і міських комісарів , а там, де їх вже було обрано , затверджував обрані кандидатури; мав право розпускати місцеві громадські ради й призначати нові вибори до них; затверджував розпорядчення повітових властей; приймав присягу від службовці; повіту тощо. Йому підпорядковувалися повітовий військовий комендант і комендант жандармерії. Відповідним чином було регламентовано й повноваження комісарів нижчих ланок.
Передбачалося збереження старих кадрів службовців, особливо суспільно необхідних служб ( комунальних, зв’язку, залізниць тощо). В законі зазначалося, що всі службовці , які дадуть письмове забов’язання чесно служити Українській державі, залишаються працювати на своїх місцях.Згідно із виданим у березні 1919р. роспорядження секретарства внутрішніх справ встановлювався перелік вимог до службовців державного апарату.Ними могли бути лише громадяни України бездоганної поведінки, які володіли українською мовою і мовою хоч би однієї із національних меншин, не старші 40 років.Запроваджувалося річне стажування й іспит перед спеціальною комісією.
41. Законодавча діяльність ЗУНР.
. 15 лютого 1919 р. Українська національна рада прийняла Закон про державну мову – українську; притому, національним меншинам гарантувалось право послуговуватись усно і письмово в офіційних відносинах з державною владою рідною мовою, а державним інституціям надавати відповідь рідною мовою цих громадян.
У квітні був виданий Закон про громадянство і правовий статус чужинців, а також розпорядження з переліком спеціальних вимог до службовців державних інституцій – ними могли бути лише громадяни ЗУНР, віком до 40 р., “бездоганної поведінки”, які володіють українською мовою і мовою хоча б однієї з національних меншин..
у квітні 1919 р. був ухвалений Закон про земельну реформу, який передбачав конфіскацію земель поміщиків та інших великих землевласників понад встановлений максимум – ці землі переходили у земельний фонд ЗУНР, з якого мали наділятись безземельні і малоземельні селяни..
Розв`язувалось питання охорони здоров`я – відкривались лікарні, поліклініки, медпункти, аптеки; проводилась рішуча боротьба з епідеміями, основними носіями яких були колишні військовополонені.
Були значні здобутки у галузі освіти – передусім, розпочалась українізація школи: У сфері фінансів було вирішено тимчасово зберегти австрійську крону, оскільки не було змоги друкувати власні гроші, а також уводились в обіг гроші УНР – гривні і карбованці.
Активною була зовнішньополітична, дипломатична діяльність ЗУНР. З початку існування Українська національна рада відправила делегацію на чолі з державним секретарем зовнішніх справ В.Панейком у Париж, щоб на Паризькій мирній конференції домогтись дипломатичного визнання і відстоювати інтереси ЗУНР. І хоч офіційного визнання ЗУНР не домоглась, з нею фактично вступили у контакти Австрія, Чехословаччина та інші країни; представники ЗУНР перебували у США, Канаді, Франції, Німеччині, Англії, Бразилії.
42.ЗЛУКА З ініціативи влади ЗУНР у листопаді-грудні 1918 р. проводились постійні переговори між УНР і ЗУНР про об`єднання обох Українських держав, і 1 грудня у м.Фастові (під Києвом) Директорія і делегація ЗУНР уклали Передвступний договір про об`єднання. 3 січня 1919 р. Українська національна рада прийняла Ухвалу про злуку ЗУНР з УНР, і 22 січня у Києві на Софіївській площі на багатотисячній маніфестації була зачитана ця Ухвала і Універсал Директорії про злуку обох держав і народів в єдину Українську Народну Республіку. 23 січня Акт злуки УНР і ЗУНР було одностайно ратифіковано на сесії Трудового конгресу УНР. Планувалось скликати парламент об`єднаної України – Установчі Збори УНР, який мав ратифікувати Акт злуки, а до того колишня ЗУНР вважалась Західною областю УНР (ЗО УНР), притому зберігаючи автономію, усі свої центральні і місцеві органи, інші державно-політичні структури, збройні сили, законодавство тощо.
43. ПАДІННЯ Проблема Східної Галичини неодноразово розглядалась на засіданнях Ради десятьох і Верховної воєнної ради Антанти, притому на них запрошували польських делегатів або зачитували їх меморандуми, натомість українську делегацію не запросили жодного разу. Польська влада постійно надсилала до усіх держав Антанти меморандуми і заяви, в яких вказувала на Східну Галичину як історично польську територію, а українців як русинів – етнографічну групу польського народу, і наголошувала на їхній надмірній відсталості для творення власної держави та великій схильності до пробільшовицьких тенденцій.
У червні 1919 р. Є.Петрушевич Українською національною радою був призначений диктатором, і призначив командувачем УГА генерала УНР О.Грекова, і українці почали контрнаступ проти польських військ по усьому фронту. Однак, 25 червня Верховна воєнна рада Антанти з метою “забезпечити мирне населення і майно Східної Галичини від більшовицьких банд” прийняла рішення уповноважити збройні сили Польської республіки зайняти усю Галичину.
У листопаді 1920 р. представники Є.Петрушевича на сесії Ліги Націй у Женеві передали ноту з обсяжним меморандумом про переслідування українського населення, що перебувало під польською окупацією в Галичині. У лютому 1921 р. Рада Союзу народів ще раз розглядала справу Галичини у Парижі і вирішила, що Галичина не належить до Польщі, а тому польський уряд не має формального мандату на створення там своєї цивільної адміністрації, оскільки Галичина перебуває лише під його тимчасовою окупацією, відтак сувереном Галичини були визнані держави Антанти, тож справа була передана на вирішення Раді послів. У вересні 1921 р. Рада Союзу народів знову звернула увагу на невирішеність справи Галичини, відтак під впливом світової спільноти польський Сейм ухвалив 26 жовтня 1922 р. Воєводську Конституцію для Галичини, що, насправді, було лише декларативною заявкою.
Врешті, 14 березня 1923 р. Рада послів Антанти у Парижі прийняла рішення визнати Східну Галичину без жодних застережень частиною Польщі. У травні 1923 р. Президент Є.Петрушевич розпустив еміграційні уряд та усі інші органи і установи, а також дипломатичні представництва і місії ЗУНР, що остаточно завершило існування ЗУНР.
44. Шукаючи допомоги у боротьбі з більшовиками, уряд УНР вступив у переговори з країнами Четверного союзу. Наслідком цих переговорів стало укладання Брест-Литовського мирного договору та додаткового протоколу до нього.
Взаємні зобов’язання Німеччина та Австро-Угорщина -  Україні Україна - Німеччині та Австро-Угорщині
взаємне визнання та встановлення дипломатичних відносин між УНР та країнами Четверного союзу (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною); Згідно з умовами  додаткового протоколу обіцяли: До кінця липня 1918 р. була зобов’язана забезпечити поставки:
обмін полоненими; військову допомогу в боротьбі з  більшовиками; 1 мільйона тон хліба,
повернення інтернованих; позику в сумі 1 млрд. карб.; 400 млн. штук яєць,
створення у Східній Галичині автономної української області. озброєння для 2 українських дивізій, що формувалися з військовополонених. 50 тис. т. живої ваги великої рогатої худоби тощо.
45. Система органів державної влади УСРР: за Конст. 1919р.
вища влада – з’їзд Рад, який мав збиратись не менше 2 разів на рік;
ВУЦВК, який мав функції вищої влади у перервах між з’їздами тобто він фактично підміняв з’їзд Рад
Рада Народних Комісарів, яка формувалась та відповідала перед з’їздом Рад;
галузеві органи управління – Народні Комісаріати.
на місцях - губернські, повітові і волосні з'їзди рад, обрані ними виконкоми.
46.Конст УСРР 1919,її характеристика і знач-затвердж Всеукр з'їздом Рад 10.03 і прийнята в остаточній редакції Всеукр Центр Викон Комітетом 14.03.19. Текст К напис укр мовою. Визначила основи держ ладу, держ устрою, компетенцію органів влади, виборчу с-му, права і свободи громадян.Скл з 3 розд,3 підроз,35ст. УСРР було визначено як орг-цію диктатури трудящих та експлуатованих мас пролетаріату і найбіднішого селянства над їх експлуататорами-капіталістами і поміщиками. Проголошув скасування приватн вл-сті, влада робітнич класу, свобода слова, зібрань і союзів тільки для трудов народу. Збройний захист було покладено на трудящих країни. За К. влада трудящих здійснювал Радами робітн, селянс та червоноармійс депутатів. її центр органами були Всеукр з'їзд Рад, ВУЦВК та РНК. У їх компетенції були всі пит загальнодерж значен, тобто затвердж, зміни і доповн до Конст, встановл і зміна кордонів, зносини з ін держ, оголошення війни і укладення миру, вироблення основ орг-ції збройн сил, заг керівництво внутр політикою, цивіл, крим і процесуал зак-ство, вироблення основ соціаліст будівництва у галузі нар господарства, відання грош с-мою і орг-ція фінанс господарства республіки. З'їзди мали скликатися не рідше 2р на рік. До компетенції ВУЦВК належало формування РНК, пит про кордони, зовн відносини, збройні сили, визнач напрямів розвитку нар господарства та ін. РНК скл з голови і нар комісарів і діяла за пов-нями, наданими їй ВУЦВК. На місцях органами радянс влади вважалися з'їзди губернс, повітов та волосних Рад, міські й сільс Ради та створені ними виконкоми. Право обирати і бути обраними до Рад мали незалежно від віросповідання, нац-сті і статі громадяни УСРР,яким 18р. Позбавлялися цього права ті, що використовув найману працю, жили на нетрудові доходи, приватні торговці, торгові та комерційні посередники, ченці й служителі церкви та реліг культів, колишні поліцейські й жандарми, а також засуджені, душевнохворі й божевільні. До К.окремим розділом увійшла Деклар прав і обов'язків трудящого і експлуатован народу, тобто пристосований до УСРР текст Деклар прав трудящого і експлуатован народу, затвердженої петроградськ ВЦВК з І і ІІІ Всерос з'їздом Рад 18.1.1918. Вона закріплюв принципи повновладдя трудящих, скасовув приват вл-сть і експлуатацію людини людиною, запроваджув робітнич контроль, націоналізацію промисловості, транспорту, банків, озброєння трудящих, труд повинність, федерат устрій Радянс держ на принципах вільного самовизнач націй. Значен І радянс К у тому, що вона створ юр підґрунтя для подальшого державо- та законотворення в УСРР, особливо для кодифікації права у1922-1927.
47.утвор радянс судов системи в Укр(1917-1921) Судоустрій Рос імп, як одну з форм «класового панування поміщиків і капіталістів», декретом Всерос ЦВК від 24.11.1917 було скасовано і замінено «революц правосуддям». Дія декрету поширилась на Укр разом з радянс владою на поч 1918,а 19.02.1919 Раднарком УСРР прийняв декрет про суд, яким скасовувались усі суди, організовані ЦР,Гетьманатом та Директорією. Метою «революц правосуддя» в Укр стало придушенням класов супротивників. Здійснювалось воно через революц трибунали та нар суди, передбач Тимчас положенням від 20.02.1919.Револ трибунали, у складі не менше 15 ос, утворювал по 1 на губернію, хоча справи могли розглядати й 3 чл трибуналу. Ф-ції обвинувачення та захисту виконували громадс обвинувачі та правозаступники. Попереднє слідство у справах, підсудних ревтрибуналам, здійснюв особливі нар слідчі. Компетенція трибуналу була практично необмеженою від держ і контрреволюц злочинів до злочинів, що «передавалась на розгляд трибуналу постановами губвиконкому». До компетенції трибуналів відносилися справи про "контрреволюц злочини", держ зраду, шпигунство, злочини за посадою, спекуляцію, а також справи про ін злочини, які передавалися на розгляд трибуналів за постановами губвиконкомів. У 1920 компетенцію трибуналів було розширено, їм передавалися справи про бандитизм, розбої, грабежі, розкрадання та ін. Трибунали мали право присуджувати винних до різних мір покарання, аж до розстрілу. Скарги на вироки трибуналів розглядав Верх касаційн суд, а справи особл важливості з травня 1919– Верх револ трибунал Укр як суд першої інстанції. Передбачені Тимчас положенням 1920 нар суди формувались місц радами і повітовими виконкомами. Скарги на вирок нар судів розглядали ради нар суддів, що скликалися з усіх нар суддів цього судов округу. Кримін справи нар суд слухав у складі суддів та 2 або 6 нар засідателів, які обиралися. Для суддів був обов’язк стаж політ роботи, тому серед них було мало фахових юристів. Але така умова і не була обов’язк, оскільки вирок і рішення виносились на основі «революц сумління і соціаліст правосвідомості». У Червоній армії діяли революц військ трибунали.
48.утворення надзвичайних органів влади в Укр(1917-1920) З метою встановл своєї влади більшов створ надзв органи управл–революц комітети, д-сть яких забезпеч спеціально створюваними збройн загонами Черв гвардії.Органами влади були ради, комітети бідноти, революц комітети.Ревкоми як надзвич органи вл, створ без згоди селянства, не зважали на його потреби і бажання. Формою ревкомівського упр-ня були накази для виконання постанов центр та місц органів вл. Ревкоми стосовно селянства не дотримувал не лише законності, але й норм моралі. Вони були тотал органами вл й упр-ня.З грудня 1918-серпня 1919 більшов запровадж в Укр комбіди, механічно перенісши їх з Росії, хоча їх д-сть там себе не оправдала. Спочатку вони діяли як паралельно з ін органами вл, так і самостійно, займаюч реквізицією і розподілом продуктів та перерозподілом землі на користь колективн господарств. З прийняттям З “Про сільс комітети бідноти” від 12.06.1919 вони, викон ф-цію органів вл, посилили реквізиційну д-сть, вносили розкол в укр село, що викликали збройний протест селянства.Зак ВУЦВК від 9.05.1920 були запровадж комітети незаможних селян. Будучи органами сприяння більшовиц вл та упр-ню, вони збирали продрозкладку, розкуркулювали багатші господарства, вносили розкол у селянс середовище, чим забезпеч запровадженню більшов режиму.Всерос надзвич комісія з боротьби з контреволюцією, спекуляцією і саботажем (ВЧК), пізніше Всерос надзвич комісія з боротьби з контрреволюцією, спекуляцією та злочинами за посадою, орган держ безпеки, наділений надзвич повноваж для ліквідації контрреволюції в роки встановл радянс вл та Громадянс війни. Принципи д-сті ВЧК як карального органу диктатури партії більшовиків-виняткове місце в радянс держ апараті. Методи боротьби «караючий меч революції» були дуже різноманітні: терор, заручництва, провокації, конфіскації майна, ув'язнення в концтабори, впровадж агентів в антирадянс орг-ції, іноз місії та установи, а сфера д-сті - надзвичайно широка: від придушення антибільшовиц збройн повстань, розкриття змов іноз розвідок до забезпечення роботи транспорту, боротьби з безпритульністю та епідеміями тифу.Масовий терор і свавілля супроводжував д-сть ВЧК.Методи «надзвичайлівки» у становл правопорядку стали основою радянс держ ладу, а самі ці надзв органи були поставлені над законом, що створило сприятливе середовище для масових репресій 1930ррУ лютому 1922 ВЧК була скасована і на її місці ств Держ політ упр-ння.
49.положення про Всеукраїнську і місцеві надзвичайні комісії 1919р.:причини та наслідки її запровадження в УСРР.ЗО.05.1919 ВУЦВК затвердив Положення про Всеукра та місц надзвичі комісії. ВУНК відпов до цього Положення була відділом наркомату внутр справ. У процесі формування центр апарату у складі ВУНК було створ юрид відділ, який здійснював розслідування та підготовлював справи до передачі в ревтрибунал. У бер 1919 був утворений відділ іноз контролю для боротьби з д-стю агентів іноз держ. Одним із найважлив вважався оперативний відділ ВУНК. До його завдань входило попередження, припинення та розкриття злочинів перш за все політ противників. Положення від ЗО.05.1919 регулювало також орг-цію місц органів НК, які створювал при губернських та повітових виконкомах Рад. Голова та члени місц НК обиралися і відкликалися виконкомом; голова місц НК затверджувався ВУНК. Центра органи НК мали право надсилати своїх представників до нижчих органів НК з правом вирішального голосу. кін грудня 1919 при Всеукрревкомі було створ Управління надзвич комісій та особливих відділів республіки, перетворене 17.03.1920 у Центр упр-ня надзвич комісій для боротьби з контрреволюцією, спекуляцією та злочинами за посадою .У д-сті НК мали місце грубі порушення законності. Здійснюючи не тільки оперативну роботу, слідство, а й позасудові репресії, органи НК нерідко проводили жорстку лінію на ліквідацію ідеологічн противників. Здійсн"червоний терор". ВУНК проводила арешти та інтернування деяких категорій нас-ня за класовою ознакою. Існував також інститут заложників.
50.утворення радянської міліції .Рад міліція ств кін 1917. Тоді ще домінувала більшовицька ідея про заг міліцейс обов'язок для трудящих. На підставі виданого кін 1918декрету Тимчас робіт-селянс уряду Укр "Про орг-цію вл на місцях" при військ-революц комітетах ств відділи нар міліції.5.02.1919 Тимч робіт-селянс уряд прийняв декрет про будівництво радянс міліції у республіканс масштабі. Здійснювався перехід до штатної держ міліції. Під керівництвом НКВС впроваджу однотипність в стр-ру та форми д-сті міліції, яка ставала органом місц Рад. Поступово скл спеціалізов стр-ри міліції: карний розшук, загал, судово-кримін, промисл, залізн, річк та морс служби міліції. Органи загал міліції спостеріг за станом революц порядку в містах та селах, вживали заходів попередж та припин порушень цього порядку, стежили за дотриман декретів і постанов радянс вл, сприяли ін держ органам у здійсн покладених на них завдань, вживали заходів до своєчасного сповіщення нас-ня про розпорядж Рад. На міліцію покладався обов'язок у випадках вчинення злочинів проводити невідкладні слідчі дії та вживати заходів до затримання злочинця. Міліція сприяла судовим установам у виконанні вироку. Орг-ція та д-сть заг міліції регламентувалася Інструкцією про орг-цію робітн-селянс міліції. У міліції могли служити громадяни, які користувалися виборчим правом і яким уже 21. Посади керівного складу могли займати особи з відповідною "політ" підготовкою, віддані справі пролетарс диктатури. До відання залізн міліції віднос: боротьба із злочинами на транспорті, охорона разом з армійс част залізн споруд, охорона порядку на станціях, нагляд за очищенням шляхів. На спец промисл міліцію поклад охорона заводів, фабрик та ін промисл об'єктів.
51. Становлення радянського права в Україні (1917-1920)
Головною особливістю формування радянської правової системи в Укр. було те, що вона складалася, як однорідна система права в більшовицькій Росії. Це була рецепція в її найбільш простій формі — пристосування права однієї держави до умов іншої.
Проект Конституції УСРР було обговорено на III з'їзді КП(б)У, який відбувся на початку березня 1919 року. З'їзд визнав необхідним прийняти для УСРР Кон. РСФРР, допускаючи її зміни залежно від місцевих умов.
10—14 березня 1919 року в Харкові на III ВУ з'їзді Рад приймається Основний закон республіки — Кон. УСРР, яка від цього часу стає юридичною основою державного будівництва в радянській Укр. Текст Кон. УСРР значно відрізнявся від Кон. РСФРР як за обсягом, так і за змістом.
Кон. складалася з чотирьох розділів: І — Загальні положення; II — Конструкція радянської влади; III — Декларація прав і обов'язків трудящого і експлуатованого народу України; IV — Про герб і прапор УСРР. Другий розділ поділявся на підрозділи: А — Організація центральної влади і Б — Організація радянської влади на місцях.
Цив. пр.10 серпня 1920 року РНК УСРР видала декрет " Про об'єднання всіх видів кооперативних організацій", який був кроком на шляху створення єдиної соціалістичної кооперації.
Радянське цивільне право часів воєнного комунізму охороняло трудове приватне господарство і особисту власність громадян, що пояснювалося політикою зміцнення союзу робітничого класу з трудящими непролетарськими елементами. Так, заборонялася реквізиція та конфіскація речей домашнього вжитку.
З формуванням радянського права власності пов'язане спадкове законодавство. 11 березня 1919 року РНК УСРР прийняла декрет "Про скасування спадкування", спадкова маса обмежувалась сумою в 10 тисяч карбованців.
Державна монополія на хліб, нафту, сірники і т. ін. майже ліквідувала товарообіг. Система "главкізму" виключала товарно-грошові відносини між підприємствами. Натуральний продуктообмін витіснив грошові відносини, на правовому рівні відчувалося відповідне витіснення цивільно-правових норм адміністративно-правовим регулюванням. Нормативна заборона приватної торгівлі призвела до виникнення "чорного ринку", де товарно-грошові відносини були деформованими.
Сім. Пр. Однією з перших сфер, в якій було здійснене законодавче нормування, були шлюбно-сімейні відносини. В них підкреслювалася законність тільки громадянських шлюбів. Церковний шлюб оголошувався приватною справою осіб, які одружувалися. Скасовувалися такі обмеження шлюбу, як дозвіл батьків, різниця в віросповіданні. Проголошувалася свобода розлучення. Шлюб розривався органами ЗАГСу за проханням про це хоча б однієї з сторін.
Зем. Пр. По встановленні радянської влади в Україні на її територію було розповсюджено чинність декрету "Про землю" і постанови РНК РСФРР "Про перехід землі в розпорядження земельних комітетів"
Декрет ВУЦВК "Про соціалістичний землеустрій та про перехідні заходи до соціалістичного землекористування" від 26 травня 1919 року визначав правове становище земель, надр, вод та лісів. Вся земля в Україні оголошувалася єдиним державним фондом. У ст. 1 Декрету говорилося, що "приватна власність на землю, надра, води, ліси скасовується".
Тр. Пр..10 грудня 1918 року в РСФРР було прийнято Кодекс законів про працю. Дію цього кодексу було поширено і на Україну. Кодекс законів про працю проголошував загальний обов'язок працювати та право на працю, обов'язок виконувати встановлену міру праці та право на оплату праці, обов'язок дотримуватися дисципліни праці та радянських законів про працю, право на відпочинок та матеріальне забезпечення. Але в умовах воєнного комунізму не всі з цих положень спрацьовували.
Великого значення надавалося зміцненню трудової дисципліни. З'явилося поняття трудового дезертирства як злісного ухилення від трудової повинності. До порушників дисципліни застосовувалися примусові заходи. Прогул понад 3 дні протягом одного місяця розглядався як саботаж.
Кр. Пр. Одним з перших нормативних актів з кримінального права був декрет РНК УСРР "Про дострокове звільнення" від 21 березня 1919 року. У грудні 1919 року в Росії приймаються "Керівні начала з кримінального права РСФРР", а 4 серпня 1920 року вони офіційно були введені в дію на території України.
Система покарань за Керівними началами включала: догану, громадський осуд, примусове вивчення курсу політграмоти, бойкот, виключення з колективу, відшкодування збитків, усунення з посади, конфіскацію майна, позбавлення політичних прав, оголошення ворогом народу, примусові роботи, позбавлення волі, оголошення поза законом, розстріл. У часи воєнного комунізму багато з цих покарань використовувалися в адміністративному і позасудовому порядку.
Слід вказати на існування таких анти-правових інститутів, як кримінальна відповідальність за принципом кругової поруки та заручництво. До кримінальної відповідальності притягувалась, наприклад, частина населення того міста, де були знищені продовольчі склади, розібрані залізничні колії тощо.
52. Нова економічна політика в УСРР причини її запровадження та наслідки
На початку 1921 року кризова ситуація досягла вибухонебезпечної межі. Повстання матросів і робітників Кронштадта, селянські заворушення в південних губерніях України змусили уряд відмовитися від продрозкладки. Юридичною підвалиною реформи став "Проект постанови ЦК про заміну розкладки натуральним податком", схвалений ЦК РКП(б) 18 лютого 1921 року. Цей документ було розіслано в партійні комітети губерній і національних окраїн. У ньому пропонувалося завчасно до початку посівної кампанії визначити загальну суму податку, з тим, щоб селяни знали скільки хліба вимагатиме від них держава. Після сплати податку їм надавалося право вільного розпорядження лишками сільгосппродукції, в тому числі реалізувати хліб "у місцевому господарському обороті", що означало не що інше як відновлення вільної торгівлі, ринкових відносин.
X з'їзд РКП(б) у березні 1921 року прийняв рішення про надання можливості селянам використовувати залишки продукції в місцевому товарному обігу.
Середні й великі підприємства об'єднувалися за галузевою, територіальною або галузево-територіальною ознаками. Такі об'єднання були названі трестами. їх складові частини втрачали виробничу, комерційну, а інколи і юридичну самостійність, оскільки не мали статуту юридичних осіб.
1922 року грошової реформи з'явилися кошти, які були спрямовані на електрифікацію і розвиток машинобудування. У1925— 1926 роках було перевищено довоєнний рівень промислового виробництва.
Менш вражаючих результатів досягла нова економічна політика у сільському господарстві. У 1923 році було завершено перерозподіл землі. Землекористування бідняцько-середняцьких господарств збільшилося в півтора рази. У травні 1923 року всі податки з селянського двору були зведені до єдиного сільськогосподарського податку в грошовій формі.
На гроші, одержані за цим податком, держава купувала зерно на ринку. Але більша частина незаможників звільнялася від сплати податку й уже в 1925 році податок не сплачувала п'ята частина селянських дворів, тобто фактично всі незаможники. Натомність заможні, фермерські господарства пере-оподатковувалися і головний тягар податків ліг на них. Це негативно відбилося на нарощенні виробництва сільськогосподарської продукції цими господарствами. Вони просто не були зацікавлені в цьому.
Село вже не могло забезпечувати всі потреби держави у зерні. Радянська влада не була зацікавлена в розвитку одноособових, фермерських господарств, її програмною метою було створення радгоспів і колгоспів. В основі пере-оподаткування лежали не економічні, а політичні розрахунки. Звільняючи від податків незаможників, більшовицька партія готувала собі соціальну опору для майбутніх глобальних перетворень на селі.
З ліквідацією непу створювалася жорстка командно-адміністративна система керівництва народним господарством.
53. Судова система 1922 р. в УСРР
Нова економічна політика вимагала перебудови судової системи. Правовою основою судової реформи стала постанова ВУЦВК від 16 грудня 1922 року, яка затвердила «Положення про судоустрій УСРР». Цей документ був майже точною копією «Положення про судоустрій РСФРР» від 31 жовтня 1922 року.
Згідно з положенням в Україні створювалась єдина система судових органів: народний суд, губернський суд, Верховний Суд УСРР.
Тимчасово дозволялась діяльність воєнних трибуналів, - в справах про злочини протии Червоної Армії; воєнно-транспортних трибуналів – про злочини на транспорті; особливих трудових сесій народних судів – у справах про злочинні порушення Кодексу законів про працю; земельних комісій – в земельних справах; арбітражних комісій – в справах про спори між державними організаціями відносно майнових прав.
Народний суд був головною ланкою судової системи і діяв у складі постійного нардного судді або постійного народного судді і двох народних засідателів.
У 1924 році приймаються загальносоюзні «Основи судоустрою Союзу РСР і союзних республік». У зв’язку з переходом на триступеневу систему управління ХІ Всеукраїнський з”їзд Рад 23 жовтня 1925 року затвердив нове „Положення про судоустрій Української СРР”, за яким судова система прийняла такий вигляд: народний суд, окружний суд, Верховний Суд УСРР.
54. Утворення радянської прокуратури в УСРР
Необхідність створення прокуратури не викликала суперечок серед юристів країни, спірним було питання про те, якими функціями її наділити.
Навесні 26 травня 1922 року Наркомюста увійшов до уряду з проектом про установу прокуратури як органу, який має спостерігати за діяльністю слідчих органів і підтримувати обвинувачення в суді, а також здійснювати нагляд за законністю взагалі.
Державна прокуратураУСРР була створена за зразком прокуратури РСФРР. „Положення про Прокурорський нагляд” було прийняте ВУЦВК 28 червня 1922 року. Воно передбачало створення державної прокуратури УСРР як відділу в складі наркомату республіки. Згідно „Положення про судоустрій Української СРР” державна прокуратура УСРР залишалася у складі Наркомюсту УСРР. Нарком юстиції був одночасно і генеральним прокурором республіки. Він здійснбвав загальне керівництво відділом прокуратури округів, які безпосередньо підпорядковувалися генеральному прокурору УСРР. Положення 1925 року визначало права і обов’язки прокуратури УСРР в цілому і кожного її окремого органу.
55. Утворення радянської адвокатури в УСРР
Через декілька місяців після затвердження прокуратури була створена радянська адвокатура.»Положення про адвокатуру» 2 жовтня 1922р. передбачало створення при губернських радах суддів колегій захисників з цивільних і кримінальних справ На членів колегії захисників покладалось завдання судового захисту і участі в організації і діяльності юр. Консультацій.
Присяжну й приватну адвокатуру було ліквідовано. Республіка Рад надавала кожному, кому виповнилося 18 років, можливість бути обвинувачем або захисником у суді чи на попередньому слідстві. Це був період інтенсивного реформування адвокатури.
56.Система органів влади і управління УСРР після утворення СРСР.
Новоутворена федеративна держава — СРСР — мала свої органи: верховний орган влади – З’їзд Рад, вищий орган влади у періоди між з’їздами – Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК),вищий орган влади у період між сесіями ЦВК — Президія ЦВК. Вищим виконавчим органом держави стала Рада Народних Комісарів (РНК), головними сферами державного життя керували союзні Народні комісари. Заснувався Верховний суд СРСР із функціями верховного судового контролю. Рішення загальносоюзних органів влади вважались обов’язковим для всіх республік. До компетенції вищих органів влади належали: зовнішні зносини; оголошення війни та укладення миру; кордони;збройні сили; планування та встановлення основ народного господарства;транспорт; зв’язок; бюджет; грошова та кредитна системи; встановлення засад землекористування та землеустрою, судоустрою і судочинства; законодавство про працю; встановлення загальних принципів народної освіти, охорони здоров’я тощо. За союзними республіками зберігалось право вільного виходу з Союзу СРСР, але за відсутності правового механізму його реалізації, воно просто зводилось нанівець. Верховним органом влади в УСРР продовжував бути Верховний з’їзд Рад. За складом Всеукраїнський з’їзд Рад був органом диктатури пролетаріату, яка зводилась до диктатури правлячої партії.Його призначення зводилось до суто декоративної функції надання державно-правової форми рішенням партійно-бюрократичної верхівки. У періоди між Всеукраїнськими з’їздами Рад верховним законодавчим, розпорядчим та виконавчим органом України був Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК). Сесії ВУЦВК збиралися спочатку раз на два місяці, пізніше тричі на рік. З прийняттям Конституції УРСР1937 року відбулися зміни у системі вищих і місцевих органів влади і державного управління. Вищим органом державної влади,єдиним законодавчим органом республіки, стала Верховна Рада УРСР. Вона обиралася громадянами України по виборчих округах на строк 4 роки за нормами:один депутат від 100 000 населення. Президія Верховної Ради УРСР діяла як постійний колегіальний орган, у період між сесіями Верховної Ради. Верховна Рада утворювала Раду Народних комісарів – найвищий виконавчий і розпорядчий орган республіки. Проте,уряд УРСР був підконтрольний і підзвітний загальносоюзному центрові. Уряд здійснював керівництво народними комісаріатами та підпорядкованими йому установами, вживав заходів щодо виконання народногосподарського плану,державного і місцевого бюджету, здійснював заходи щодо забезпечення громадського ладу, оборони інтересів держави, охорони прав громадян, керував роботою виконкомів обласних рад, утворював, у разі необхідності, спеціальні комітети і головні управління при Раднаркомі у справах господарського і культурного будівництва. Найважливіші сфери життя республіки (оборона, зовнішні стосунки, зовнішня торгівля, важка промисловість,оборонна промисловість, транспорт, зв’язок) керувалися загальносоюзними народними комісаріатами, які не підпорядковувалися республіці.Республіканськими залишалися лише 4 народних комісаріати (освіти, місцевої промисловості, комунального господарства, соціального забезпечення).
57.Конституція УСРР 1929р її характеристика і значення.
В розвитку радянського конституціоналізму певне значення мала й Конституція УРСР 1929 року, яка була затверджена на XI Всеукраїнському з’їзді Рад 15 травня 1929 року. Вона складалася з 82 статей і 5-ти розілів: 1. Загальні положення; 2. Про устрій Радянської влади (цей розділ складався з двох частин: одна була присвячена центральним органам влади, а друга - місцевим); 3. Про виборчі права; 4. Про бюджет Української СРР; 5. Про герб, прапор і столицю Української СРР. Зазначимо, що вперше були введені в Конституцію розділи про виборчі права і про бюджет. Ст. 2 і 3 Конституції визначали правовий статус УРСР відносно союзного центру. Суверенні права України у порівнянні з Конституцією 1919 року значно звужувалися. Ст. 4 вказувала на право УРСР приймати в громадянство окремих осіб, але одночасно фіксувала принцип єдності радянського громадянства, який виражався в тому, що громадяни УРСР є громадянами СРСР. У Конституції визнавалося право на власне законодавство й управління, але вища юридична сила належала загальносоюзним актам. Встановлювалася нова періодичність скликання з’їздів Рад та надзвичайних з’їздів. За ст. 7 ВУЦВК отримала право законодавчої ініціативи. Місцевими органами влади визнавалися Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, районні та окружні з’їзди Рад, а також їхні виконкоми.Статті Конституції УРСР мали декларативний характер і не були статтями прямої дії. Конституція УРСР 1929 року встановила такі суверенні правила:- Право самостійно, без наступного затвердження органами Союзу РСР, приймати свою власну Конституцію, в якій враховані національні особливості і яка відповідає Конституції Союзу РСР в цілому. - Право на територіальне верховенство. Територія Української РСР не могла бути зміненою без її згоди;Право на створення своїх власних органів державної влади і органів державного управління (була побудована на зразок системи, встановленої Конституцією Української РСР 1919 р.); - Право прийому до громадянства Української РСР. В досоюзний період громадянство визначалося і регулювалося поточним законодавством.- Право на обрання повноважних представників Української РСР до складу ради Національностей Центрального Виконавчого Комітету Союзу РСР. - Право здійснення законодавства і управління в межах компетенції, встановленої Конституцією СРСР і конституцією УРСР; - Право ВУЦВК на здійснення законодавчої ініціативи у найвищих органах Союзу РСР. Відповідно до Конституції СРСР, Конституція УРСР 1929 року визначила численне коло питань, з яких Українська РСР здійснювала свою державну владу самостійно. Конституція Української РСР 1929 року залишила в силі всі ті гарантії свободи трудящих, які були встановлені Конституцією УРСР 1919 року. Але Конституція Української РСР1929 року мала й сумні наслідки. Надання великої влади місцевим органам призвело до перекручувань державної політики, а це виявилось в бездушне адміністрування (виселення і знищення найбільш працездатної частини селянства і інтелігенції). Конституція дала поштовх до занепаду сільськогосподарського виробництва в Україні, що призвело до голодомору 1932—1933 років (всі кошти направлялись тільки на індустріалізацію, безжально вилучалось із сільськогосподарського виробництва). Ця Конституція закріпила диктатуру пролетаріату, що в подальшому зробило неможливим розвиток приватної власності і відкинуло Україну від магістралі світового розвитку.
58.Кодифікація радянського права в УСРР у 20-х роках. Перша кодифікація радянського законодавства — загальна назва кодифікаційних робіт, здійснених в УСРР, РСФРР та інших радянських республіках у 20-і pp. Була своєрідним «матеріальним втіленням» курсу на революційну законність, проголошеного з переходом до нової економічної політики, свідченням відмови від правового нігілізму перших післяреволюційних років. Кодифікація зумовлювалася необхідністю зафіксувати в систематизованому вигляді прав, форми нових сусп. відносин, а також внутр. потребами системи радянського законодавства (наявністю у ній істотних суперечностей, прогалин тощо).Підготовка нових кодексів розпочалася напередодні Генуезької конференції 1922 і певною мірою пов'язувалася також з можливим вступом рад. республік до світ,співтовариства. Перші підготовчі заходи щодо збору та узагальнення матеріалів для майбутньої широкої кодифікації були здійснені в УСРР ще в березні 1920.Активні ж кодифікаційні роботи розпочалися лише в кінці 1921. За 2—3 роки створено кодекси та ін. рівнозначні їм законод. акти з осн. галузей рад. права:Кримінальний кодекс УСРР 1922, Кримінально-процесуальний кодекс УСРР 1922,Положення про судоустрій УСРР 1922, Цивільний кодекс УСРР 1922, Земельний кодекс УСРР 1922, Кодекс законів про працю УСРР 1922, Кодекс законів про народну освіту УСРР 1922, Закон про ліси УСРР 1923, Цивільний процесуальний кодекс УСРР 1924, Тимчасові будівельні правила УСРР 1924, Ветеринарний кодекс УСРР 1925, Виправно-трудовий кодекс УСРР 1925. Стрімке зростання загальносоюзного законодавства, прийняття Конституції СРСР 1924, відповідні зміни до Конституції УСРР 1919, а головне — зміни в сусп. відносинах у зв'язку з завершенням відбудов, періоду і проголошенням курсу на індустріалізацію та колективізацію країни породили в 1926—27 другу хвилю кодифікації. У цей час прийнято: Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УСРР 1926, Адміністративний кодекс УСРР 1927, Кримінальний кодекс УСРР 1927,нову редакцію Крим.-процес, кодексу УСРР, а також внесено значні системні зміни до Зем. кодексу. На останньому, третьому, етапі кодифікації вже в умовах поступової відмови від непу Тимчасові буд. правила замінив Статут цивільного будівництва УСРР 1928, прийнято Гірничий кодекс УСРР 1928, Цивільний процесуальний кодекс УСРР 1929 і нову ред. Положення про судоустрій УСРР. Логічним завершенням кодифікаційних робіт стало видання у 1929—30 семитомника. Отже, незважаючи на зовнішню схожість з буржуазними кодексами, радянське зак-во 20-х рр. міцно стояло на сторожі «інтересів диктатури пролетаріату». А текстуально однакові статті рад.і західно-європ. кодексів використовувалися з різною класовою метою, у діаметрально відмінних соціальних умовах і застосовувалися судами, шо стояли на принципово різних позиціях. Водночас цей процес об'єктивно відповідав тим істор. соціально-екон. умовам, що склалися у період непу. Кодифікація створювала більш ліберальний режим, суттєво розширювала права й свободи особистості, забезпечувала певну стабілізацію супільства, відбивала в законодавстві той «переворот у поглядах на соціалізм», який відбувся у зв'язку з переходом до непу.
59.Кодіфікація радянського цивільного права у 20-х роках.
Наприкінці листопада — на початку грудня 1922 р. Президія ВУЦВК прийняла кілька постанов, в яких підкреслювалась необхідність найшвидшого розроблення і прийняття в УРСР Цивільного кодексу. Згідно з дорученням Президії ВУЦВК колегія НКЮ УРСР одразу після одержання тексту Цивільного кодексу РРФСР на своєму засіданні 2 грудня вирішила прийняти його за основу при розробці українського законопроекту. Вже 4 грудня 1922 р. перший проект Цивільного кодексу УРСР був підготовлений і надісланий для погодження зацікавленим відомствам. У зв'язку з терміновістю зазначеної роботи проект не виносився на розгляд Раднар-кому УРСР, як належало, а безпосередньо був поданий Президії ВУЦВК. 16 грудня 1922 р. вона прийняла Цивільний кодекс УРСР у редакції, запропонованій НКЮ УРСР. Остаточна редакція Кодексу згідно з рішенням ВУЦВК була обговорена колегією НКЮ УРСР 20 грудня 1922 р., в січні 1923 р. його текст було опубліковано в офіційних виданнях, азі лютого 1923 р. він набрав чинності.Оскільки ідеологічні та методологічні засади розробки проектів були однаковими, цивільні кодекси РРФСР та УРСР були подібними за структурою і змістом. Вони складалися з однакових розділів: загальна частина, речове право, зобов'язальне право, спадкове право. Кількість статей теж практично співпадала: 435 статей Цивільного кодексу УРСР проти 436 — ЦК РРФСР. Не було також різниці й у побудові розділів та назвах глав.Серед засадних норм Кодексу слід згадати статтю 1, згідно з якою цивільні права охоронялись законом, за винятком тих випадків, коли вони здійснюються всупереч їхньому соціально-господарському призначенню. Цим зумовлювалась, в кінцевому підсумку, суть радянського цивільного законодавства, яке в будь-якому випадку допускало в будь-який момент втручання держави у майнові відносини. Цивільний кодекс складався з чотирьох розділів: загальна частина, речове право, зобов'язальне право, спадкове право. Сімейні відносини були врегульовані спеціальним Кодексом законів про сім'ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану УСРР, затвердженим 31 травня 1926 р.Загальна частина містила норми, присвячені суб'єктам, об'єктам права, угодам як основному засобу встановлення, зміни або скасування цивільних правовідносин, позовній давнині. Суб'єктами цивільного права визнавались як громадяни, так і юридичні особи (організації). Цивільну правоздатність мали усі громадяни, однак статтею 4 було передбачено можливість обмеження «судом у правах». Врешті це означало, що правоздатність є лише умовно наданою здатністю — вона «не є у нас природженим правом людини, а надається державою для досягнення певних, необхідних для збереження колективу цілей» (П.Стучка). Юридичними особами визнавались об'єднання осіб, установи або організації, що могли від свого імені набувати майнові права, вступати в зобов'язання, позивати і відповідати на суді (ст. 13). За загальним правилом, діяли юридичні особи на підставі статуту або положення, а в окремих, визначених законом випадках, досить було товариського договору, який мав бути зареєстрований у встановленому порядку (ст. 14). Об'єктами цивільних прав могло бути лише майно, не вилучене з цивільного обігу (ст. 20). При цьому перелік вилученого із обігу майна був досить значним. До нього, зокрема, належали: земля, промислові, транспортні та інші підприємства; устаткування промислових підприємств, рухомий склад залізниць, морські та річкові судна і літальні апарати; споруди комунальні, транспорту, народного зв'язку тощо (ст. 22). Чимало уваги приділялось у Цивільному кодексі регламентації угод, котрі визначались як дії, спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин (ст. 26).
60.Кодифікація радянського кримінального права в 20-х роках.
23 серпня 1922 року ВУЦВК затвердив Кримінальний кодекс УСРР. Йому основою послужив КК РСФРР (“з метою встановлення єдності кримінального законодавства республік”). КК УСРР складався з загальної, особливої частин, які поділялися на 227 статей. В ньому визначалися його межі дії щодо осіб (громадян УСРР та іноземців, які не користувались правом екстериторіальності) і території вчинення злочину (межі УСРР та ін.).
Метою покарання та інших заходів соціального захисту визнавалося:
1.загальне попередження нових порушень як з боку порушника, так і з боку інших нестійких елементів суспільства;
2.пристосування порушника до умов співжиття шляхом виправно-трудового впливу;
3.позбавлення злочинця можливості вчинення подальших злочинів.
Призначення покарання здійснювалося судовими органами на основі “соціалістичної правосвідомості”, керівних начал з кримінального права 1919 р. і статей КК УСРР. При цьому обов’язково повинні були враховуватися ступінь і характер небезпеки як самого злочинця, так і скоєного ним злочину, для чого вивчалися обставини злочину, особа злочинця, мотиви і причини злочину. КК встановив, що кара є заходом оборонним і повинна бути доцільною. Щодо найбільш небезпечних злочинів КК визначив найнижчу межу покарання, за яку суд не міг пом’якшувати його; по всіх інших злочинах вказувалася лише найвища межа покарання. КК встановив перелік видів покарання. Основними його мірами були: розстріл (вища міра), позбавлення волі, примусові роботи. Розстріл не застосовувався до неповнолітніх, вагітних жінок, а також коли з часу вчинення злочину минуло 5 і більше років. Максимальний строк позбавлення волі установлений в 10 років, мінімальний – 1 місяць. Визначався порядок відбування покарання, умовно-дострокового звільнення засуджених до позбавлення волі або примусових робіт при умові, що засуджений виявляє виправлення. Вперше в радянському кримінальному законодавстві давалося визначення і взагалі з’явилось поняття аналогії закону.Після створення СРСР 31 жовтня 1924 р. були затверджені “Основні начала кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік”, акт, що доповнював Загальну частину. 27 лютого 1927 р. прийняті “Положення про злочини державні” і “Положення про військові злочини”. Посилення кримінальної репресії визвало необхідність змін і доповнень КК УСРР. 8 червня 1927 р. приймається новий КК УСРР. В нього були включені названі Положення, інші нормативні акти. Новий КК давав таке визначення злочину: “кожна чинність або нечинність, що загрожує радянському ладові або ламає правовий порядок, що його завела влада робітників і селян на перехідний до комуністичного ладу період часу. Хибність у визначенні - не вказувалась нормативна основа ознака (передбаченність діяння в законі)1. Новий КК доповнювався статтями про злочини проти порядку управління, які деталізувалися й уточнювалися; уточнені поняття службової особи і службового злочину. КК збільшував санкції за крадіжку майна громадян, підвищував відповідальність за злочини скоєні групою осіб. Включав уже 45 складів злочинів, які передбачали смертну кару. Передбачалась можливість кваліфікувати діяння за аналогією, а також застосування заходів соціального захисту до осіб хоча й невинних у конкретному злочинні, але визнаних соціально небезпечними внаслідок зв’язку із злочинним середовищем та попередньою злочинною діяльністю тощо. При підготовці КК УСРР був використаний також КК РСФРР 1926 року. обидва кодекси співпадають в своїх основних принципах. КК УСРР мав свої особливості, які визначались місцевими умовами (різні визначення окремих складів злочинів).КК відображав зміни в політичній обстановці та економіці країни, що відбулись з 1922 до 1927 рр. однак держава розвивалась і виникала необхідність в зміні й уточненні КК. Протягом наступних двох років на Україні було прийнято 56 законодавчих актів з питань кримінального права. Так, смертна кара могла вже застосовуватись тільки щодо державних і військових злочинів та при озброєному розбої. Загалом розвиток кримінального законодавства в УСРР визначався вищими державними органами СРСР, відзначався ідеологізованістю, підвищенням мір кримінальної репресії.
61.Кодифікація радянського процесуального права в 20-ті рр.
13 вересня 1922 року ВУ ЦВК затвердив Кримінально-процесуальний кодекс УСРР. Перш за все, він закріплював демократичні принципи судочинства в кримінальних справах: гласність, усність, безпосередність судочинства, змагальність, рівноправність сторін, право звинуваченого на захист тощо. КПК УСРР встановлював порядок впровадження слідства, порядок впровадження справи в народному суді, в раді народних суддів, регламентував судочинство в ревтрибуналах, порядок виконання судових вироків. Кодекс визначав також роль і завдання прокуратури у здійсненні нагляду за законністю від затримання підозрюваного до винесення судового вироку. В справах, в яких брав участь прокурор, обов'язковою була участь захисника. За КПК УСРР 1922 року ДПУ було лише органом дізнання. Постанова ВУЦВК від 20 березня 1923 року офіційно прирівнювала дізнання, яке проводило ДПУ, до попереднього слідства. 31 жовтня 1924 року були прийняті Основи кримінального судочинства СРСР і союзних республік, а 23 жовтня 1925 року — "Положення про судоустрій УСРР". Прийняття цих актів визвало необхідність розробки нового кримінально-процесуального кодексу. Його було затверджено 20 липня 1927 року. Зміст нового КПК відображав тенденцію посилення силового тиску держави на суспільство. Так, він значно розширив права органів дізнання, передавши їм частину функцій, які раніше належали лише слідчим органам. Було звужене право на захист — його ліквідували на стадіях попереднього слідства і дізнання. Захисник мав право вступити в процес тільки на стадії судового розгляду. Яків середні віки, царицею доказів стало власне зізнання в скоєнні злочину. Згідно з КПК УСРР значне коло справ підлягало розгляду надзвичайних судів і ревтрибуналів. Демократичні принципи судочинства в кримінальних справах були ідентичними і для цивільного судочинства. Хіба що тільки порушувалися в меншій мірі. Цивільно-процесуальний кодекс УСРР було прийнято 30 липня 1924 року. ЦПК УСРР відображав тенденцію розширення втручання держави у справи громадян. За Кодексом, суд не задовольняється наведеними доказами, а вживає всіх заходів для з'ясування обставин справи. ЦПК детально регулював питання представництва в суді, підсудності справ, судових витрат, штрафів, процесуальних строків, виклику до суду, судових проваджень, оскарження і перегляду судових рішень та їх виконання. Розвиток цивільного обігу, зміни в адміністративно-територіальному поділі республіки зумовили необхідність прийняття нового цивільно-процесуального кодексу. Його було затверджено ВУЦВК і РНК УСРР 11 вересня 1929 року. В ЦПК з'явилися нові статті, що регламентували справи про неспроможність фізичних і юридичних осіб. ЦПК встановлював порядок визначення особи або організації неспроможною, визначав підсудність і порядок провадження у справах про неспроможність, наслідки неспроможності, умови призначення ліквідаторів майна осіб або організацій, визнаних неспроможними, порядок поділу ліквідаційного майна. З метою охорони публічного інтересу або "інтимного життя сторони" ЦПК передбачав слухання деяких справ у закритому засіданні. Як у кримінальному, такі в цивільному процесі діяв тільки касаційний порядок перегляду судових рішень.
62.Кодифікація радянського сімейного права в 20-тірр.
31 травня 1926 року ВУЦВК затверджує "Кодекс законів про родину, опіку, подружжя та про акти громадянського стану". Це був перший сімейний радянський кодекс в УСРР. Він складався з п'яти розділів: родина; про опікунство; подружжя; права громадян змінювати своє прізвище та ім'я; визнання особи безвісно відсутньою або померлою. Кодекс визнавав тільки державну реєстрацію шлюбу (ст. 105). Згідно зі ст. 106 "вчинення релігійного обряду не має ніякого правового значення і не може правити за доказ подружжя". Як реєстрацію шлюбу, так і розлучення проводили органи ЗАГСу. Кодекс регулював майнові і аліментні відносини подружжя, правовідносини між батьками і дітьми, питання опіки і піклування.
63.Кодифікація радянського земельного права в 20-ті рр.
Земельне питання було одним з головних у політиці більшовицької партії. Мабуть тому його нормативному забезпеченню приділялась така увага. Стосовно нової економічної політики постанова ВУЦВК "Основний закон про трудове землекористування" від 27 травня 1922 року регулювала широке коло питань трудового землекористування як одного з основних інститутів радянського земельного права. Ця постанова стала складовою Земельного кодексу УСРР, який було прийнято 29 листопада 1922 року. Кодекс складався з основних положень і чотирьох частин; "Про трудове землекористування", "Про міські землі", "Про державне земельне майно", "Про землеустрій і переселення" (Земельний кодекс РСФРР складався з трьох частин, оскільки об'єднував другу і третю частини). Кодекс назавжди скасовував право приватної власності на землю, надра, води і ліси в межах УСРР (ст. 1—2). Всі землі сільськогосподарського призначення складали єдиний земельний фонд (ст. 3). Право безпосереднього користування землею надавалося трудовим землеробам і їх об'єднанням, міським поселенням, державним установам і підприємствам (ст. 4). Право користування землею визначалося як безстрокове і могло бути припинене тільки відповідно до закону (ст. 11). Купівля, продаж, заповіт, дарування і застава землі заборонялися, а порушники цього притягалися до кримінальної відповідальності, а також позбавлялися землі, якою користувалися (ст. 26). Земельний кодекс регламентував порядок і організацію роботи органів управління земельним товариством (сільських сходів), правове становище селянського дворища. Ст. 66 визначала дворище як "родинно-трудове об'єднання осіб, що спільно ведуть сільське господарство". Кодекс допускав оренду землі, але за умови, що "ніхто не може отримати за договором оренди в своє користування землі більше тієї кількості, яку він в змозі додатково до власного наділу обробити силами свого господарства". Використання найманої праці допускалося лише за умови дотримання законів про охорону і нормування праці, а також при умові неможливості господарства самому виконати необхідну роботу.Кодекс передбачав види землекористування: общинне, дільничне, колективне. Перевага віддавалася колективному землекористуванню, яке передбачало такі колективні форми господарства, як товариство з громадською обробкою землі, артіль і сільськогосподарську комуну (ст. 91 ). Колективні господарства мали право вимагати у сільської громади виділу їм землі. Ці пільги нагадували пільги, що були введені столипінською аграрною реформою 1906—1911 років. Але якщо тоді вони встановлювалися для одноосібних господарств, то тепер—для колективних.Розвиток промисловості, транспорту, колгоспне будівництво потребували певного спрощення процесу землеустрою і землекористування. Виникла необхідність внесення змін до Земельного кодексу 1922 року.27 червня 1927 року ВУЦВК і РНКУСРР прийняли постанову про зміни і доповнення до Земельного кодексу УСРР. Фактично, це було прийняття Кодексу в новій редакції.Зміни і доповнення торкались розширення прав сільських Рад, трудової оренди землі, підсобної найманої праці в селянських господарствах, прав і обов'язків земельних товариств і нагляду за їх діяльністю, порядку проведення справ про землеустрій.Важливе значення для розвитку колгоспного будівництва мала загальносоюзна постанова ЦВК і РНКСРСР "Про колективні господарства" віл 16 березня 1927 року.Після проголошення курсу на колективізацію 15 грудня 1928 року ЦВК і РНК СРСР приймають "Загальні начала землекористування і землеустрою", які регламентували правовий режим земель всіх категорій. У них визначалась компетенція Союзу PCP і союзних республік по розпорядженню земельним фондом, регулюванню землекористування і землеустрою.Тісно пов'язаними із Земельним кодексом були Закон про ліси УСРР, прийнятий 3 листопада 1923 року, і Ветеринарний кодекс УСРР, затверджений ВУЦВК ІЗ березня 1925 року.
64.Кодифікація радянського трудового права в 20-ті рр.
Після закінчення громадянської війни головною формою залучення громадян до праці залишилась обов'язкова трудова повинність. Із введенням непу відчувався поступовий перехід до договірних начал у трудових відносинах. Приймається цілий ряд законодавчих актів, які ставили за мету врегулювання трудових відносин у нових умовах, організацію праці, її оплату і охорону. Виникла гостра необхідність у розробці та прийнятті нового кодексу законів про працю. Проект Кодексу законів про працю УСРР розроблявся паралельно з Кодексом законів про працю РСФРР у повній відповідності до нього. Ці кодекси навіть у дію були введені в один день — 15 листопада 1922 року.Кодекс законів про працю УСРР складався з 17 розділів, які поділялися на 192 статті. Перший розділ містив загальні положення, другий визначав порядок найму і надання робочої сили, третій встановлював порядок залучення громадян УСРР до трудової повинності, четвертий присвячувався колективним договорам, п'ятий — трудовим договорам, шостий — правилам внутрішнього трудового розпорядку, сьомий — нормуванню праці, восьмий — винагороді за працю, дев'ятий — гарантіям і компенсаціям. Десятий і одинадцятий розділи регулювали робочий час і час відпочинку, дванадцятий і тринадцятий містили норми про учнівство, працю жінок і неповнолітніх. У чотирнадцятому розділі мова йшла про охорону праці, в п'ятнадцятому — про профспілки і їх органи на підприємствах, в установах і господарствах. Шістнадцятий розділ встановлював систему органів по вирішенню конфліктів і розгляду справ про порушення законів про працю. Питання соціального страхування регулювалося останнім, сімнадцятим розділом. Уст. 1 проголошувалося, що норми Кодексу поширюються на всіх осіб, які працюють за наймом і є обов'язковими для всіх підприємств, установі господарств як державних і громадських, так і приватних, а також для всіх осіб, які застосовують найману працю за винагороду. Проголошувалися недійсними договори і угоди про працю, які погіршували умови праці в порівнянні з нормами кодексу (ст. 4). Наймання і надання робочої сили проводилося виключно на основі добровільної згоди працівника (ст. 5).За Кодексом колективний і трудовий договори були основними правовими формами залучення до праці. Розмір винагороди за працю не міг бути меншим обов'язкового мінімуму оплати, встановленою для даної категорії праці державою.Тривалість нормативного робочого дня за Кодексом становила 8 годин. Пільги були встановленні для неповнолітніх, для тих, хто працював на підземних роботах, і для осіб розумової і конторської праці. Для цієї категорії працюючих встановлювався шестигодинний робочий день. Надурочна робота, як правило, не допускалася.Кодекс визначав права і обов'язки профспілок і їх органів на підприємствах, в установах і в господарствах, а також обов'язки адміністрацій у справі сприяння роботі профспілок (ст. 151—167). Справи про порушення законів про працю і всі трудові спори вирішувалися або в примусовому порядку (в особливих сесіях народних судів), або в примирному порядку (примирних камерах, третейських судах тощо) (ст. 168— 169). За Кодексом соціальне страхування поширювалося на всіх осіб найманої праці, незалежно від того на підприємствах якої форми власності вони працюють (ст. 175). Чітко визначався зміст соціального страхування (ст. 176).Кодекс законів про працю УСРР досить ефективно регулював трудові відносини на початковому етапі непу. Але вже з 1924 року на Україну починають поширюватися загальносоюзні акти. Строга централізація державного управління вимагала підвищення рівня трудової дисципліни. На боротьбу з порушниками трудової дисципліни спрямовуються прийняті РН К СРСР постанови "Про заходи щодо зміцнення трудової дисципліни на державних підприємствах" від 6 березня 1929 року і "Про заходи щодо поліпшення виробничого режиму і зміцнення трудової дисципліни на підприємствах" від 5 липня 1929 року. В 1929 році був введений скорочений календарно-робочий тиждень: на безперервно діючих підприємствах і установах — п'ятиденний, на всіх інших — шестиденний.У 1926—1929 роках значного розвитку набула промислова кооперація. 16 травня 1928 року ВУЦВК і РНК УСРР затвердили Положення про промислову кооперацію. Положення регулювало трудові відносини членів промислової артілі, зокрема: питання виникнення і припинення трудових відносин, випробувального терміну, техніки безпеки, охорони праці тощо.
65.Утворення автономної Молдавської СРР.
Ще в середині 1919 року партія провела під вивіскою братнього союзу об'єднання життєво важливих сфер діяльності республік — оборони, економіки, праці, фінансів, транспорту, пошти і телеграфу, управління якими здійснювалося з Москви. 28 грудня 1920 року було підписано договір між РСФРР і УСРР про воєнний і господарський союз. У преамбулі договору підкреслювалася незалежність і суверенність обох держав. Але за допомогою об'єднаних наркоматів партійна влада активно підтверджене постановою ВУЦВК "Про утворення Автономної Молдавської СРР" від 12 жовтня 1924 року.19—23 квітня вм. Балті (нині районний центр Одеської області) відбувся ї Все молдавський з'їзд Рад, який підтвердив проголошення Молдавської АСРР і прийняв Конституцію МАСРР. 10 травня 1925 року IX Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив Молдавську АСРР у складі УСРР.Проблема українського населення так званої Придністровської республіки, шо існує нині, була закладена політикою більшовицької партії в ті роки, оскільки до складу Молдавської АСРР включили райони, де, головним чином, проживали українці .Утворення Союзу PCP і прийняття союзної Конституції внесли суттєві зміни в структуру органів влади і управління УСРР.
66.Соціально-економічні і політичні наслідки індустріалізації.
Курс на індустріалізацію – грудень 1927р. За роки індустріалізації в СРСР було побудовано 35 промисл. об’єктів, з яких в Україні – 12. Новобудови – Запоріжсталь, Криворіжсталь, Азовсталь. Реконструйовані підприємства – Дніпрогес, Дніпроалюмінійбуд, Краммашбуд, ХТЗ та.
Індуср. призвела до падіння рівня життя народу, так як на розвиток групи А виділялись основні фінансові ресурси, а в гулузі Б відчувався дефіцит товарів. Важка промисловість працювала на воєнно-промисловий комплекс.
Було запроваджено велику к-сть машин, агрегатів, що викликало необхідність підвищення освіти, техн. грамотності кадрів, масового оволодіння новою технікою…
Разом з тим, що різко скоротились всі види прив. підприємництва, ліквідовувались іноземні концесії, утверджувалась планова адміністративно-командна с-ма, Україна за обсягом виробництва важкої промисловості випередила ряд розвинутих євр. країн, з аграрної перетворилась в індустріально-аграрну. Було ліквідовано безробіття.
Але трудящі України, які добровільно чи примусово несли на собі тягар індустріалізації слабо відчували її результати. Майже ¾ промислової продукції, виробленої укр. підприємствами, йшло у загальносоюзний фонд.
67. Програма розкуркулення в УРСР мета і наслідки.
Щоб здійснити колективізацію, було вирішено знищити найзаможніший прошарок селянства, тобто тих хто чинив опір колгоспам з особливою силою.
У Постанові ЦК ВКП(б) від 30.01.1930р. “Про заходи в справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації’’ власники господарств, що підлягали ліквідації, поділялись на 3 категорії. І – власники господарств, які були учасниками анти рад. виступів. На них чукала тюрма або концтабір. ІІ – всі хто чинив менш активний опір. разом з сім’ями їх виселяли у віддалей пн. райони СРСР. ІІІ – всі ті, хто не опирався розкуркуленню. Вони отримували невеликі земельні ділянки за межами колгоспних масивів.
Всього за роки суцільної колективізації в Україні було розкуркулено близько 200 тис. селянських господарств. Справжня к-сть. розорених селян. дворів удвічі більша. Не маючи змоги вільно господарювати на землі, селяни подавались в міста і на новобудови, виїжджали за межі України.
68.Зміни в державному ладі в УСРР в І пол. 30-тих рр.. ХХ ст.
У цей період Сталін та його прибічники створили таку держ. організацію, яка б позбавляла робітничий клас і рядових членів партії реальної політ. влади. Існувала парт-апаратна диктатура. Диктат центр. загальносоюзної влади ліквідує залишки укр. суверенності.
За Конст. УСРР 1929 р. вищим органом влади і управління був Всеукраїнський з’їзд Рад робітничих селянських і червоноармійських депутатів. (Здійснював верховне керівництво і найвищий контроль республіці, приймав законодавчі акти, виключне право вносити зміни і доповнення до Конст.) На практиці його повновладність обмежувалась вказівками більшовицької партії і вищих органів влади СРСР.
У період між з’їздами верховним органом влади, якому належали законодавчі, розпорядчі і виконавчі ф-ї був Всеукраїнський Центральний виконачий Комітет.
У період між сесіями вищим органом влади республіки була Президія ВЦВК.
Вищим органом управління була Рада Народних Комісарів.
На місцях знову активізували свою роботу комнезами. Згідно з положенням ВЦВК про сільські ради, вони здійснювали усім господарським і соц.-культурним будівництвом на селі.

69.Судова система УСРР в І пол. 30-тих. рр.
Судова система набула вигляду: народний суд, обласний суд, Верховний Суд УСРР.
Народний суд – основна ланка суд. с-ми. Як суд І інстанції розглядав більшість цив. і крим. справ. Склад – народний суддя і 2 народні засідателі. Обирались на 1 рік районними з’їздами Рад, а в містах і селищах – пленумами міських і селищних рад.
Обласні суди – суди і інстанції і суди ІІ інстанції для перегляду в касаційному порядку і в порядку нагляду суд. вироків, ухвал і постанов у крим. і цив. справах нар. судів. Обирались на 1 рік обласними виконкомами.
Верховний суд УСРР – орган суд. нагляду і керівництва суд. практикою на території республіки. Як касаційна система – розглядав справи, що були в провадженні обласних судів, як судів І інстанції.
70.Організація і діяльність прокуратури в УСРР в І пол.. 30 – х рр.
В 1930 р. були утворені міжрайонні, міські та дільничні прокуратури. У зв’язку з утворенням областей у травні 1932 р. ліквідовувались міжрайонні прокуратури. Були створені дільничні, міські, обласні прокуратури і прокуратура республіки. Обласних, міських і дільничних прокурорів призначав і звільняв Генеральний прокурор УСРР.
Прокуратура республіки входила до складу УСРР. Ген. прокурор республіки був одночасно народним комісаром юстиції.
17 грудня 1930 р. приймається положення СРСР за яким прокуратури союзних республік виводяться зі складу наркоматів юстиції і підпорядковуються безпосередньо Прокурору СРСР
71.Формування надзвичайних каральних органів влади в УСРР у 30-ті р.
Під час другої спроби поширити радянську владу в Україну Тимчасовий робітничо-селянський уряд України 3 грудня 1918 р. декретом «Про організацію Всеукраїнської Надзвичайної Комісії» створив, за прикладом РСФРР, жорсткий репресивний орган по боротьбі з політичними противниками. З 30 травня 1919 р. діяльність Всеукраїнської Надзвичайної Комісії регламентувалась Положенням про Всеукраїньку та місцеві надзвичайні комісії і підпорядковувалась Народному Комісаріатові внутрішніх справ УРСР на правах відділу. В процесі формування центрального апарату ВУНК створювались окремі відділи з певними фукціями. Так, юридичний відділ здійснював розслідування та готував справи для трибуналів. Відділ іноземного контролю зосереджував зусилля на боротьбі з агентами іноземних держав. Оперетивний відділ вважався одним з найважливіших – він займався попередженням, припиненням та розкриттям злочинів, насамперед політичних. Згідно з вищезгаданим Положенням. Органи НК формувались і на місцях – при губернських та повітових виконкомах Рад, склад яких обирався цими ж виконкомами, а голова – затверджувався ВУНК. Для посилення централізації та підпорядкованності республіканським органам структур НК при третьому радянському уряді України – Всеукрревкомі – в кінці грудня 1912 році було створено Управління надзвичайних комісій для боротьби з контрреволюцією, спекуляцією та злочинами за посадою. Начальник Цупнадкому підпорядковувався тепер безпосередньо Раднаркому УРСР, тобто був поза системою НКВС. Структура центрального апарату НК доповнилась новим відділом – для боротьби з контрреволюцією, саботажем та спекуляцією на транспорті. Крім того, у віддані ВУНКу були військові формування – корпус військ ВУНК, війська внутрішньої охорони, частини особливого призначення. Важливо зазначити, що в часи, коли більшовики намагалися поширити радянську владу в Україні і закріпитись там, НК вважались «прямими органами партії», і діяльність їх в Україні спрямовувалась ВсеросійськоюНК. Тому й не дивно, що саме ВУНК перетворилась у знаряддя, яким в Україні більшовики здійснювали червоний терор, фізичну ліквідацію політичних супротивників, інтернування певних категорій населення за класовою ознакою. Одночасно з органами НК, тобто з кінця 1918 р., декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду «Про організацію влади на місцях» при ревкомах створювалися відділи народної міліції, а декретом від 5 лютого 1919 р. передбачалось формування радянської міліції в масштабах республіки. Таким чином, починається організація штатної державної міліції під керівництвом НКВС, підпорядкованої на місцях виконкомам місцевих рад. До середини року утворюються спеціалізовані структури миліції – загальна, карний розшук, судово-кримінальна, промислова, залізнична, річкова та морська служби. З березня 1920 р. всі служби міліції підпорядковуються новостворенному Головному управлінню робітничо-селянської міліції, що стає структурним підрозділом НКВС.
72.Конституція УРСР 1937 іі загальна характеристика і наслідки .25 січня 1937 року
Конституцію УРСР 1937 p. побудовано у відповідності з Конституцією СРСР 1936 p. Вона майже повністю відбивала союзну Конституцію, відтворювала її принципи, копіювала основні положення. Обидві Конституції мали демагогічний характер і були як би поза часом і простором. Численні положення Конституції УРСР, як і Конституції СРСР, особливо про права людини, насправді не діяли. Вони мирно співіснували з репресивною машиною, масовими арештами, розстрілами. Основний Закон за формою був демократичним, але повністю відірваним від реального життя. Конституція УРСР 1937 p. складалася з 146 статей, об'єднаних у 13 розділів. істична держава робітників і селян", де політичну владу становлять Ради депутатів трудящих. Економічною основою УРСР визнавались соціалістична система господарства і соціалістична власність на знаряддя та засоби виробництва, яка мала форму державної або кооперативно-колгоспної власності. Особливе значення мав розділ 2, присвячений державному устрою. Згідно зі ст. 13 Конституції УРСР "добровільно об'єдналася з іншими рівноправними Радянськими Соціалістичними Республіками" в союзну державу — СРСР. Конституція підкреслювала, що територія УРСР не могла бути змінена без згоди республіки. Найбільш важливим було положення про те, що "Українська РСР зберігає за собою право виходу з Союзу Радянських Соціалістичних Республік.Реально діючими були лише статті Конституції УРСР 1937 p., де йшлося про те, що кожний громадянин України є громадянином СРСР і що "УРСР здійснює державну владу самостійно" тільки поза межами ст. 14 Конституції СРСР, де визначені права і компетенція вищих органів влади і управління СРСР. В наступних розділах Конституції йшлося про структуру, порядок утворення, компетенцію та основні форми діяльності центральних і місцевих органів державної влади і державного управління. ромадянами України строком на 4 роки. Віднині це був. У відповідності з Конституцією Верховна Рада УРСР обирала Президію — колегіальний, постійно діючий орган. Верховна Рада утворювала також уряд — Раднарком УРСР, який був найвищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади. Він мав право видавати постанови і розпорядження "на основі і на виконання законів СРСР і УРСР, постанов і розпоряджень Ради Народних Комісарів СРСР" і перевіряти їх виконання. У розділі 10 Конституції закріплювалися основні права і обов'язки громадян УРСР, які отримували право на працю, відпочинок, матеріальне забезпечення в старості, а також в разі хвороби і втрати працездатності, на освіту та ін..Всебічний розвиток особи в цій Конституції розглядався не як мета соціалістичного будівництва, а як засіб досягнення мети — побудови сталінської моделі соціалізму. Усе це свідчило про те, що Конституція УРСР, як і Конституція СРСР, не забезпечувала втілення в життя багатьох своїх положень. На відміну від Конституції УСРР 1929 p., де не розглядалися питання, пов'язані з організацією та діяльністю судово-прокурорських органів, Конституція 1937 р. мала спеціальний розділ, присвячений суду та прокуратурі. Тут визначався порядок утворення судово-прокурорських органів, проголошувались основні принципи їх діяльності. В Конституції багато говорилося про зміцнення соціалістичної законності, право обвинуваченого на захист, процесуальні гарантії особи. Але практика була зовсім іншою. Виключний порядок судочинства у справах про терористичні акти, діяльність особливої наради при НКВС СРСР, терор і репресії — все це було несумісним з принципами, проголошеними Конституцією УРСР 1937 p.
73.Органи влади та управління УРСР за Конституцією 1937
Після прийняття Конституції УРСР 1937 року вищим органом влади в Україні стала Верховна Рада УРСР. До відання Верховної Ради УРСР було віднесено прийняття Конституції УРСР, утворення нових областей УРСР, встановлення кордонів і районного поділу областей, видання законів УРСР, охорона державного порядку, охорона прав громадян, затвердження народногосподарського плану і бюджету УРСР тощо.
За Конституцією 1937 року Верховна Рада УРСР стає єдиним законодавчим органом республіки.
У період між сесіями Верховної Ради УРСР деякі її повноваження виконувала Президія Верховної Ради. Вона мала право: скасовувати постанови і розпорядження РНК УРСР, а також рішення і розпорядження обласних Рад, приймати рішення про надання громадянства, присвоєння почесних звань, помилування громадян тощо.Рада Народних Комісарів утворювалась Верховною Радою і являла собою вищий виконавчий і розпорядчий орган республіки, який координував роботу наркоматів, керував виконкомами обласних Рад.
Згідно з Конституцією УРСР 1937 року наркомати поділялися на союзні, союзно-республіканські і республіканські. їх кількість у складі РНК УРСР не була сталою, процес реорганізації і утворення нових наркоматів став звичним явищем.
74..Судова система за Конституцією 1937р
Вперше в історії українського радянського конституціоналізму Конституція 1937 року мала спеціальний розділ, присвячений суду та прокуратурі. Тут визначався порядок утворення судово-прокурорських органів, проголошувалися основні принципи їх діяльності. В Конституції багато говорилося про зміцнення соціалістичної законності, право обвинуваченого на захист, процесуальні гарантії особи. Але практика була зовсім іншою. Виключний порядок судочинства у справах про терористичні акти, діяльність особливої наради при НКВС СРСР, терор і репресії — все це було несумісним з принципами, проголошеними Конституцією УРСР 1937 року.
Правосуддя в УРСР здійснюється Найвищим Судом УРСР, Найвищим Судом Молдавської АРСР, обласними судами, судами адміністративних округ, а також спеціальними судами СРСР, що створюються за постановою Верховної Ради СРСР, народними судами. Розгляд справ у всіх судах здійснюється з участю народних засідателів, крім випадків, спеціально передбачених законом. Найвищий Суд УРСР обирається Верховною Радою УРСР на строк 5 років.
Обласні суди, суди адміністративних округ обираються обласними Радами депутатів трудящих або Радами депутатів трудящих адміністративних округ на строк 5 років.Народні суди обираються громадянами району на основі загального, прямого 1 рівного виборчого права при таємному голосуванні на строк З роки.Судочинство в УРСР провадиться українською мовою, в, з забезпеченням для осіб, які неволодіюгь мовою більшості,- цілковитого ознайомлення з матеріалами справи через перекладача, а також права виступати на суді рідною мовою. Розгляд справ у всіх судах УРСР відкритий, оскільки законом не передбачені винятки, з забезпеченням обвинуваченому права на оборону.Судді незалежні і підкоряються тільки законові.
75.Правове становище західноукраїнських замель у 20-30 р.
ЗУНР у державно-правовому розумінні була відповідно організована, з належною законодавчою, виконавчою і судовою владою. Створена була і відповідна її правова основа. У практичній діяльності держави виявлялося не формально-показове, а реальне прагнення забезпечити справжню, гарантовану рівноправність націй, які проживали на її території.
Широким був і спектр політичних прав і свобод, проголошених ЗУНР: свобода слова, преси, мітингів і демонстрацій, недоторканність особи, свобода організацій союзів, товариств і партій; встановлення загального, рівного і прямого виборчого права, пропорційної системи виборів; безпрецедентний у світовій практиці орган гарантування кожній нації відповідного числа своїх представників на виборах органів влади, судових органів та ін., можливість організації своїх міністерств тощо.Не було також гострих конфліктів між різними прошарками населення, якщо не брати до уваги поодиноких випадків.Звичайно, керівники ЗУНР припустилися серйозних помилок і прорахунків. Серед них політична нерішучість, політика очікування, відкладання на майбутнє рішень щодо гострих соціально-економічних проблеми, пасивне ведення війни. Однією з головних причин поразки можна вважати віру у всемогутність, справедливість і демократизм Антанти, тобто сподівання на допомогу ззовні, а не віра у свої власні сили. Однак основною причиною падіння ЗУНР була зовнішня агресія значно сильніших сусідів — Польщі і Румунії. Отже, боротьба за національну державність в Україні наприкінці 1917—1920 рр. відбувалася в умовах жорстокої громадянської війни та іноземної воєнної інтервенції. У цій боротьбі вирізняються кілька етапів. На першому етапі національну революцію очолила Центральна Рада. У листопаді 1917 р. була проголошена Українська Народна Республіка (УНР). Другий етап — це період з кінця квітня 1918 р. Правління гетьманщини в умовах окупації України німецькими й австро-угорськими військами. Значною подією у національно-державному відродженні стало проголошення у західних регіонах України у листопаді 1918 р. Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). І нарешті, майже паралельно з проголошенням ЗУНР на більшій частині України, починаючи з листопада 1918 р., відбувалося відродження УНР на чолі з Директорією і здійснювалися спроби об'єднання її з ЗУНР. Це також значний етап у національно-державному будівництві. Однак наприкінці 1920 — початку 1921 рр. процес національно-державного відродження був перерваний перемогою радянської влади на більшій частині території .України і окупацією західноукраїнських регіонів Польщею, Румунією, Чехословаччиною.
Тільки опора на власні сили могла привести до перемоги. А вона, у свою чергу, передусім потребувала злагоди в Україні. Безперечно, досягти ідеальної, повної злагоди в умовах громадянської війни та іноземної інтервенції було неможливо. І все ж демократам, прихильникам державного відродження України для забезпечення злагоди слід було докладати більше зусиль, насамперед у сфері соціально-економічної політики. Окремим лідерам партій необхідно було більше думати про долю України, а не про задоволення власних амбіцій. Іншим чинником, що спричинив значні труднощі, була переоцінка іноземних сил як опори у боротьбі за незалежність України. Усі іноземні сили, які залучалися до справи збереження самостійності України, в результаті, переслідували власні інтереси, дуже часто протилежні інтересам народу України.Поряд з гіркотою поразки цей період (1917—1921 рр.) для українського народу є періодом і певних досягнень. Зросла національна самосвідомість. Значна частина українського народу впевнилась у власних силах. Тому хоча за ці роки і не відбулася переможна соціально-політична революція, однак безперечно, що національна революція у свідомості, почуттях народу здійснилася, і це був великий крок уперед, крок до справжньої державності.
76. Приєднання Зх У до УРСР
23 серпня 1939 р. був підписаний пакт про ненапад між Німеччиною та СРСР. У таємному протоколі Гітлер і Сталін до мовилися про розподіл Європи на відповідні сфери впливу та окупації. За ним Радянському Союзові передавалися майже всі західноукраїнські землі.1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу, поклавши цим самим початок Другій світовій війні. Кваплячись оволодіти «своєю» частиною польської держави 17 вересня 1939 р. радянські війська перейшли кордон і зайняли майже всі землі, населені українцями і білорусами Розмежувальна лінія між СРСР і територією, окупованою німецькими військами, була уточне на в радянсько-німецькому договорі про дружбу і кордони від 28 вересня 1939 р. Українські землі Лемківщина і Холмщина були зайняті Німеччиною, а Закарпаття — Угорщиною. У червні 1940 р. СРСР змусив Румунію віддати Бессарабію та Буковину. На початку жовтня 1939 р. на зах.укр землях відбулися вибори до Народних Зборів, а 26-28 жовтня 1939 р. у Львові пройшли і самі Українські Народні Збори, які прийняли декларацію про встановлення радянської влади на Західній Україні і про возз'єднання з УРСР. У складі УРСР були утворені 8 нових областей: Львівська, Дрогобицька, Станіславська, Тернопільська, Волинська, Рівненська, Ізмаїльська та Чернівецька. Деякі політичні та економічні заходи, які вживалися новим режимом після возз'єднання, принесли українцям конкретні поліпшення. Сотні тисяч безземельних і малоземельних селянських господарств отримали понад мільйон гектарів землі, значну кількість худоби та різного реманенту, що були конфісковані в поміщиків, монастирів та великих державних чиновників, ліквідовано безробіття, введено 8-годинний робочий день, підвищувалась заробітна плата робітників. Реконструювались існуючі і будувалися нові підприємства, розвивалася виробнича кооперація, помітно поліпшилося медичне входження західноукраїнських земель до складу УРСР було подією величезної історичної ваги і мало прогресивне значення, оскільки вперше за багато століть українці з'єдналися в межах однієї державної структури. Але здійснено це було тоталітарним режимом з порушенням норм міжнародного права, за допомогою секретних угод. Радянська влада була поширена і на західноукраїнські землі.
77.Розвиток радянського права в 30 роки.
Розвиток правової системи в 30-ті роки, як і державного апарату в цілому, був також спрямований на зміцнення командно-адміністративної системи управління, подальшої її централізації.Характерною рисою правової системи стає пріоритет загальносоюзного законодавства над республіканським. З одного боку, поширюється пряма дія союзних нормативних актів, а з іншого — відроджується існуюча в 20-ті роки тенденція запозичення республіканським законодавством якщо не всього змісту загальносоюзних законодавчих актів, то хоча б їх ідеї. Була утворена конституційна комісія, до складу якої ввійшли також представники УСРР — П. Любченко, Г. Петровський, В. Чубар та ін. У червні 1936 року проект конституції було опубліковано. Конституції УРСР, а 25 січня 1937 року Його було затверджено XIV з'їздом Рад УРСР. Конституцією УРСР 1937 року було побудовано у повній відповідності до Конституції СРСР 1936 року. До Конституції УРСР 1937 року вперше увійшло положення про Комуністичну партію, як керівне ядро всіх громадських і державних організацій. Ліквідація непу призвела до суттєвих змін в цивільно-правовому регулюванні суспільних відносин. Головними напрямками розвитку цивільного права були охорона соціалістичної власності та удосконалення договірних відносин. В 30-ті роки в зв'язку з ліквідацією дитячої безпритульності приймається ряд актів про посилення турботи державних органів про дітей і підвищення відповідальності батьків за їх виховання. Кодекс закони про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадського стану УСРР 1924 року був доповнений ст. 16—1, яка передбачала відібрання у батьків дітей і передачу їх до дитячих будинків при відсутності належного нагляду за ними. Постанова ВУЦВК і РНК УСРР від 25 лютого 1931 року внесла ряд змін і доповнень до Кодексу законів про працю УСРР 1922 року. Було завершено процес переведення робітників промисловості і транспорту на 7-годинний робочий день. Більшість підприємств і установ було переведено на безперервний робітничий тиждень, а робітники і службовці одержували день відпочинку по черзі у різні дні тижня. Для розвитку кримінального права 30-х років характерним було ужорсточення заходів покарання. Саме в ці роки в галузі кримінального і кримінально-процесуального права відбулися серйозні деформації, які повністю зруйнували гарантії прав особистості в кримінальному судочинстві.
78. Соц-екон та політ наслідкм колективізації в Укр в 30 рр ХХст
89.Колективізація в СРСР.Перші спроби колективізації селян були зроблені вже незабаром після революції, коли в селі стали всіляко насаджуватися колгоспи і радгоспи.Питання про шляхи розвитку сільського господарства обговорювалося на XV з'їзді партії (грудень 1927 р.), який поставив завдання колективізації в якості основного завдання партії на селі.Подальший хід подій був багато в чому визначено так званим "кризою хлібозаготівель" наприкінці 20-х рр.. Індустріалізація вимагала дедалі більших коштів, які можна було отримати за рахунок експорту хліба. Тим часом селяни не бажали здавати його за безцінь. 1928 - 1929 рр.. пройшли в обстановці "вибивання" хліба шляхом різних репресій. У цих умовах Сталін приходить до висновку, що єдиним способом гарантованого отримання хліба є прискорене об'єднання селян у колгоспи. Колективізація5 січня 1930 було прийнято постанову ЦК ВКП (б), проголосило "суцільну колективізацію" і "ліквідацію куркульства як класу". Основним засобом примусу селян до об'єднання в колгоспи стала загроза "розкуркулення" (за деякими даними, загальне число "розкуркулених" доходило до 10 млн.).Важливу роль в остаточній перемозі режиму над селянством зіграв голод 1932 - 1933 рр.. Він був викликаний політикою держави, вилучивши з села весь хліб (мінімальне число жертв голоду - близько 2,5 млн. чол.).Підсумки Колективізація завдала важкий удар сільськогосподарському виробництву (валове виробництво зерна знизилося в 1932 р. до 69,9 млн. т. проти 78,3 млн. т. в 1928 р., кількість коней зменшилося з 36 млн. до 20 млн., корів - з 68 млн. до 30 млн.).Здійснення колективізації стало найважливішим етапом у остаточному затвердженні тоталітарного режиму.Проте деяка частина сільського населення виграла від проведення колективізації. Це стосувалося найбільш незаможних ("бідняків", "наймитів"): їм дещо дісталося з "куркульського" майна, їх в першу чергу приймали в партію, готували з них комбайнерів і трактористів.У роки другої п'ятирічки держава посилює фінансування сільського господарства, в результаті чого відбувається деяка стабілізація, намічається зростання виробництва та поліпшення становища селян.Але в значній частині колгоспів у силу відсутності у селян зацікавленості у праці панували безгосподарність, низька дисципліна
79. Пакт Молотова і Рібентропа. Таємний протокол. Сутність і наслідки
Договір про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом, або Пакт Молотова — Ріббентропа— розрахована на 10 років 091060001004008090400300211%22міждержавна%20угода"міждержавна угода, підписана в перші години 10510018%20серпня"24 HYPERLINK "F%2224%20серпня"серпня 1939 року (зазначена в документі дата 10510018%20серпня"23 HYPERLINK "F%2223%20серпня"серпня 1939 року) в 090100200Москві міністром закордонних справ Німеччини 0000108010000101010501100Йоахимом фон Ріббентропом та народним комісаром закордонних справ СРСР 0900010020%181051000020908100090002081%22В'ячеславом%20Молотовим"В'ячеславом Молотовим у присутності посла Німеччини 0051005108100500111031Вернера фон дер Шуленбурга та секретаря ЦК ВКП(б) 00108001100010Йосипа Сталіна. Угода спиралась на 0051010118008090400300211%%22Берлінський%20договір%201926%20року"Берлінський договір HYPERLINK "29%22Берлінський%20договір%201926%20року"1926 HYPERLINK "29%22Берлінський%20договір%201926%20року"року, а з нею, й на 00000000018118008090400300211%22Рапалльський%20договір"Рапалльський договір. Пакт гарантував нейтралітет Радянського Союзу в конфлікті Третього Рейху з 01103000011090100008100Польщею та країнами Заходу, та давав можливість повернення Радянським Союзом втрачених Росією в 09051100102110020002109000Першій світовій війні територій.Секретним додатковим протоколом визначались сфери взаємних інтересів обох держав у Східній Європі. Протокол складався з короткої преамбули і наступних чотирьох пунктів:У випадку територіально-політичної перебудови областей, які входять до складу Прибалтійських держав (0410018004118Фінляндія, 01100118Естонія, 0900102118Латвія, 090810200Литва), північний кордон Литви одночасно є межею сфер інтересів Німеччини і СРСР. При цьому інтереси Литви щодо Віленської області визнаються обома сторонами.сфер інтересів Німеччини і СРСР буде приблизно проходити по лінії рік 090010200111000%22Нарви"Нарви, 011000Вісли і 01180Сяну. Питання, чи є у взаємних інтересах бажаним збереження незалежної Польської держави і якими будуть кордони цієї держави, може бути остаточно з'ясованим лише протягом подальшого політичного розвитку…Стосовно Південно-Східної Європи з радянської сторони підкреслюється зацікавленість СРСР у 005110010001118Бесарабії. З німецької сторони заявляється про її повну політичну незацікавленість у цих областях.Цей протокол зберігатиметься обома сторонами в суворій таємниці.Договір разом з іншими Радянсько-Німецькими угодами втратив силу 105102018%20червня"22 HYPERLINK "F%2222%20червня"червня 1941 після 09000000010100101100нападу Німеччини на Радянський Союз80. Зміни в органах влади та управління УРСР у роки 2 світової війни. Воєнний стан в СРСР істотно змінив співвідношення ф-ій держ, зумовив необхідність перебудови форм і методів діяльності; найважл стала оборона країни; виникла потреба у надзвич загальносоюзних і республіканських органах для виконання спец воєнних завдань. За постановою Президії ВР, РНК і ЦК ВКП (б) СРСР від 30 червня 1941 р. з метою мобілізації усіх сил держ було ств Держ комітет оборони (ДКО), який зосереджував усю владу: воєнну, політичну і господарську. ДКО видавав обов`язкові для організацій і гр постанови і розпорядж. Для забезпечення викон особливо важливих або надзвичайних заходів з оборони країни ДКО призначав уповноважених, які також діяли у союзних і автон республіках, краях і обл, на великих підпр, які мали важливе оборонне значення. У деяких великих містах при наближенні лінії фронту утв міські комітети оборони, до скл яких входили представники партійних, радянських і військових органів. За указом Президії ВР СРСР “Про воєнний стан” від 22 червня 1941 р. у місцевостях, оголошених на воєнному стані, ф-ії органів держ влади в галузі оборони, забезпечення гр порядку і держ безпеки передавались військовим радам фронтів, армій, військ округів, а за відсутності військ рад –вищому командуванню військ з`єднань. З доручених їм питань органи військ влади мали пр видавати обов`язкові для всього населення постанови, віддавати розпорядження міським органам влади, державним і гр установам, організаціям, вимагати від них безумовного і негайного виконання розпоряджень. Швидкий наступ німец військ зумовив необхідність створ у липні 1941 р. при РНК СРСР Ради з евакуації, а в УРСР уведення уповноважених Ради з евакуації та евакуаційних пунктів, які перебували у віданні місцевих Рад депутатів трудящих і створ переважно поблизу залізничних станцій і приймали евакуйоване населення, забезпечували його продовольством, організовували перевезення. За указом Президії ВР СРСР від 2 листопада 1942 р. була створена Надзвичайна держ комісія зі встановлення і розслідування злочинів нацистів та їх спільників і шкоди, заподіяної ними гр, колгоспам, гр організаціям, держа підприємствам і установам; а в УРСР створювались республіканська, обл і міські комісії. З початку війни місцеві Ради депутатів трудящих і їх виконкоми проводили певну роботу, спрямовану на будівництво оборонних споруд, ств місцевої протиповітряної оборони, керували перебудовою підприємств оборонної промисл, налагоджували проф навчання, забезпечували охорону майна. Захопивши У, німці ліквідували Ради.У час війни відбулись зміни у с=мі судово-прокурорських органів, а саме в організації і діяльн спец судів і спец прокурорських органів. За “Положенням про військові трибунали в місцевостях, оголошених на воєнному стані і в районах воєнних дій” від 22 червня 1941 р. військ трибунали діяли при військ округах, фронтах і флотах; при арміях, корпусах та ін військ з`єднаннях і воєнізованих установах. Існували військ трибунали Червоної армії, військово-морського флоту (ВМФ), народного комісаріату внутр справ (НКВС), а також у відповідні військ трибунали були реорганізовані лінійні суди залізнич і водного транспорту, та з обласних судів були утв військ трибунали у прифронтових обла. Значні зміни відбулись у діяльності територіальних судів і органів прокуратури УРСР. У областях суди і органи прокуратури переводились на воєнний стан – обл суди реорганізовувались у військові трибунали, а районні, міські і обласні прокуратури – у районні, міські і обласні військові прокуратури.
81. Органи управління окупаційного режиму в Україні. Окупаційний режим («новий порядок») був встановлений відповідно до німецького плану «Ост». Генеральний план «Ост»• Знищити на окупованих територіях 30 млн мирного населення і військовополонених.• Виселити протягом 30 років близько 50 млн поляків, укр, білор, литовців, латишів, естонців до Зх Сибіру, на Пн Кавказ, до Пд Америки, Африки.• Онімечити решту населення окупованих територій, перетворивши його в дешеву робочу силу для 10 млн німецьких колоністів.• Знищити СРСР як цілісну суверенну держ• Вжити заходів для ліквідації нац культури, середньої і вищої освіти.• Забезпечити скорочення народжуваності на окупованих територіях. Зони окупації :1.Ромун провінція «Трансністрія»(Черн та Ізмаїл обл.) 2.Дистрикт «Галичина»(Львів, Дрогоб,Тернопл обл.). 3.Рейхскомісаріат «Укр» (майже вся терит У окрім прифронтових. 4. Прифронтові райони підпорядков військ командуванню.(Донбас, Черніг, Сумс,Харьк). Окупаційна влада використовувала такі органи: 1.Райхміністерство у справах окупованих сх. Областей.(Рейхміністр Розенберг). 2. Німецька адміністрація(, Рейхскомісаріат, генерал комісари,окружні комісари, міські комісари, коменданти). 3.Місцева адміністрація( у містах – бургомістри, у районах-голови, у селах –старости). 4. Поліцейські органи(гестапо-держ таємна поліція), СС-охоронні загони нацистів, СД-служба безпеки,жандармерія).
82. Зміни в радянському праві у роки 2 світової війни.
Цивільне пр. виявилося достатньо пристосованим до надзвичайних умов. Створена ще напередодні війни с-ма планового розподілу також відповідала потребам мілітаризації народного господарства. Зважаючи на необх евакуації промисловості на сх, перерозподілу осн фондів, було розширено пр. господарських наркоматів і спрощено порядок передачі майна між держ підприємствами та установами. Зміни стосувалися майнових і немайн пр гр. Так, згідно з постановою РНК УРСР від 14 вересня 1941 р. на час війни за всіма категоріями військовослужбовців зберігалася їхня житлова площа; у випадках, коли ця площа залиш незаселеною, квартплата за неї не стягувалася. Терміни позовної давності у справах осіб, які перебували на фронті, було продовжено на весь період їхньої служби у збройних силах. Скасов 6 місячн термін, встановл ЦК УРСР для прийняття спадщини. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 14 березня 1945 р. розширювалося коло спадкоємців за законом: ними тепер ставали батьки, брати й сестри спадкодавця. За відсутності спадкоємців дозволялося заповідати майно держ органам, громадським організаціям, стороннім особам. Діяв дещо інший порядок визнання безвісно відсутніми й померлими осіб, які безвісти пропали на фронті. Якщо військові органи свідчили про зникнення особи, то суд міг визнати її померлою. Зміни у сімейному праві стосув посилення охорони дитинства й материнства. Деякі постанови союзного та укр урядів спрямовувалися на влаштування та надання допомоги дітям-сиротамЗгідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. збільшувалась держ допомога вагітним жінкам, багатодітним та одиноким матерям, встановлювалося почесне звання “Мати-героїня”, засновувалися орден “Материнська слава” та медаль “Медаль материнства”. Водночас скас пр матері звертатися до суду з позовом про встановлення батьківства. Трудове пр. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 22 червня 1941 р. “Про воєнний стан” воєнній владі надавалося пр. застосовувати трудову повинність для виконання оборонних робіт.Серед форм залучення громадян до праці певною мірою зберігався й трудовий договір. Відповідно до Постанови РНК УРСР від 27 серпня 1944 р. набули поширення договори підприємств з колгоспами. Згідно з ними колгоспники залучалися до відбудови вугільної промисловості Донбасу як робоча сила. Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 червня 1941 р. директорам під-ств дозволялося встановл обов’язкові понаднормові роботи тривалістю до трьох годин на день. Чергові та додаткові відпустки було замінено грошовою компенсацією, яка відповідно до Указів Президії Верховної Ради СРСР від 9 квітня 1942 р., 9 січня 1943 р. Перераховувалась як заощадження на спеціальні рахунки працівників.Земельне й колгоспне закон передбачало подальше зближення колгоспної власності з держ. Було прийнято н акти щодо підвищення продукт. праці та зміцнення труд дисципліни в колгоспах. Ці акти надали місцевим органам вл пр залучати на с-г роботи працездатне населення міст і сіл місцевості віком від 14 до 55 років. кримінального права. В умовах воєнного стану загальною тенденцією було посилення кримінальної репресії. Посилилася відповідальність за держ та військ злочини. Встановлювалися нові склади злочинів. Так, відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР “Про відповідальність за поширення у воєнний час брехливих чуток, які викликають тривогу серед населення” від 6 липня 1941 р. особи, винні у цьому, “каралися за вироком військ трибуналу ув’язненням від 2 до 5 років, якщо ця дія за своїм характ не тягнула за собою більш тяжкого покарання”. Склад деяких злочинів передбачав застосування колективних покарань. Кримінальна відповідальність наставала також за дії, які раніше каралися в адміністративному порядку (пов’язані з необережністю, недбалістю, бездіяльністю) або регулювалися трудовим законодавством ( наприклад, самовільне залишення роботи).Зміни у процесуальному законод полягали в особливому порядку попереднього розсліду та розгл справ військ трибуналами, що був встановлений “Положенням про військ трибунали в місцевостях, де оголошувався воєнний стан, і врайонах бойових дій” від 22 червня 1941 р. Військові трибунали розглядали справи у складі 3 постійних членів через 24 год після вручення обвинувального висновку.Вироки військових трибуналів касаційному оскарженню не підлягали і могли бути скасовані або змінені лише у порядку нагляду.
83. Приєднання закарпатської У до скл. УРСР.
Після розпаду Австро-Угорської імперії наприкінці жовтня 1918 р. до складу Угорщини було включено Закарпаття. Та у березні 1919 р. в Угорщині, у т.ч. майже на всій території Закарпаття, була встановлена радянська влада. Однак, через 4,5 місяці в Угорщині встановилась диктатура М.Хорті, а Закарпаття вже через місяць за Сен-Жерменським договором 1919 р., а згодом Тріанонським договором 1920 р. було уведено до складу Чехословаччини.До 1928 р. Закарпаття називалось Підкарпатською Руссю. автономний Сейм Підкарпатської Русі. За Конституцією Чехословацької республіки від 29 лютого 1920 р. Закарпаття проголошувалось автономною територією з правом мати свій крайовий Сейм, повноважний у справах мови, освіти, релігії, місцевої адміністрації тощо. У жовтні 1944 р. радянська армія перейшла Карпати і наприкінці жовтня звільнила Закарпаття від від угорських і німецьких окупантів. Відтак, почався рух за вихід Закарпаття з Чехословацької республіки і входження її до скл УРСР. 26 листопада 1944 р. у Мукачевому відбувся І З`їзд народних комітетів Закарпатської У, на порядку денному якого було: 1. визволення ЗУ від німецько-угорських окупантів; 2. воз`єднання ЗУ з УРСР; 3. наділення селян, робітників і службовців землею і лісом; 4. вибори Народної Ради ЗУ. З`їзд одностайно прийняв Маніфест про воз`єднання ЗУ з УРСР і вихід зі складу Чехословаччини. Обрана на з`їзді Народна Рада 27 листопада 1944 р. сформувала уряд у складі Президії Народної Ради і її уповноважених з окремих галузей управління.Внаслідок визволення території Чехословаччини до влади прийшов прокомуністичний уряд Національного фронту чехів і словаків, який у своїй програмі у квітні 1944 р. заявив про підтримку прагнення Закарп до воз`єднання з УРСР. Відтак, у червні 1945 р. до Москви прибула чехословацька урядова делегація для переговорів з радянським урядом про ЗУ і 29 червня був укладений Договір між СРСР і Чехословаччиною про ЗУ, ратифікований у листопад 1945 р. Тимчасовими Нац зборами Чехословаччини і Президією ВР СРСР, на підставі якого було завершено процес об`єдн укр земель. За указом Президії ВР СРСР від 22 січня 1946 р. у складі УРСР була утворена Закарпатська область з поділом на 13 округів, які у 1954 р. були перетворені на райони; а 24 січня 1946 р. на її територію поширилась чинність законодавства УРСР. 
84. Передача криму УРСР: причини та наслідки. Витоки рішення про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР потрібно шукати в трагічному для півострова 1944 році. Тогочасну кризу економіки і сільськогосподарського виробництва спричинила масова депортація кримськотатарського народу, греків, вірменів, чехів, болгар та німців. Загальна кількість вивезеного з Криму люду сягала близько 300 тисяч, доросле чоловіче населення воювало на фронтах і зазнало значних втрат, отже півострів практично обезлюднів. Офіційна статистика свідчить, що за час війни населення в Криму зменшилося вдвічі. Глибоку кризу переживала і соціальна сфера області. Сьогодні ніхто не повірить у те, що в Криму ще наприкінці 1953 року було лише 3 хлібнi магазини, 18 – м'ясопродуктів, 8 – молочних, 2 – тканин. Це була жорстка економічна необхідність, проте Хрущо вмотивув це тим, що передача Криму є подарунком Україні з нагоди 300-річчя Переяславської ради.А також Президія Верховної Ради СРСР, мотивувала своє рішення спільністю економіки, територіальною близькістю та тісними господарськими та культурними зв’язками між Кримом та Україною. Приєднання Криму звалило на Україну ряд економічних і політичних проблем. У результаті війни і депортації татар в регіоні панував економічний хаос. До того ж росіяни, що проживали в Криму (860 тис. чол.), чинили спротив будь-яким спробам українізувати життя області. Таким чином, в УРСР стала більш помітнішою присутність росіян, що сприяло подальшій русифікації України.
85.Органи влади та управління в УРСР перші повоєнні проки. Перші післявоєнні вибори до Верховної Ради УРСР, яка офіційно залишалася вищим органом влади в республіці, відбулися 9 лютого 1947 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 25 березня 1946 р. Рада Народних Комісарів Української РСР була перетворена, відповідно до перейменування союзного уряду та з урахуванням міжнародної практики, на Раду Міністрів Української РСР. Народні комісаріати УРСР відповідно були перейменовані у Міністерства УРСР. В Україні створювались 11 раднаргоспів (РНГ).Створювалися також виробничі державні комітети (газової промисловості, середнього машинобудування, енергетики), яким, на відміну від галузевих, підпорядковувалися підприємства певної галузі. Голови держкомітетів наділялися правами міністрів СРСР. 31 травня 1957 р. Президія Верховної Ради УРСР затвердила положення про обласні, районні, міські, районні у місті, селищні й сільські Ради депутатів трудящих, а також положення про постійні комісії місцевих Рад депутатів трудящих. Розширилася компетенція виконкомів місцевих Рад у вирішенні деяких господарських і соціально-культурних питань, збільшилась кількість постійних і тимчасових комісій, почали діяти вуличні, будинкові комітети, органи народного контролю. Кількість депутатів місцевих Рад збільшилася з 322,6 тис. у 1950 р. до 381,5 у 1959 р.Реорганізація державного життя у повоєнний період зачіпала судові та правоохоронні органи. Після скасування у вересні 1945 р. широкої юрисдикції військових трибуналів відновилася в повному обсязі юрисдикція народних, обласних судів та Верховного Суду України. У 1947 р. Верховна Рада УРСР обрала на 5 років новий склад Верховного Суду.
86.Діяльність УРСР на міжнародній арені після Другої світової війни. Конференція в Ялті 8 лютого 1945 р. ухвалила, що Україна і Білорусія будуть допущені до Організації Об'єднаних Націй (ООН). У квітні 1945р. вони, разом з СРСР, були включені до складу 47 країн-засновниць ООН. Договір про входження до складу Української РСР Закарпатської України був підписаний 29 червня 1945р. в Москві між Чехо-Словаччиною і Радянським Союзом. Врегульований також кордон з Румунією стосовно Буковини. В 1944р. було створене Міністерство закордонних справ УРСР, яке очолив драматург О.Є.Корнійчук, українські представники з'явились у різних міжнародних організаціях, таких, як ЮНЕСКО, Міжнародна організація праці та ін. Українська РСР підписала у 50-х роках 60 міжнародних угод та конвенцій, її посланці працювали в 16 міжнародних організаціях. Але слід мати на увазі, що ці акції не означають переходу до самостійного здійснення Українською РСР власної зовнішньої політики. Дипломатична Діяльність проводилась цілком і повністю у фарватері зовнішньополітичного курсу СРСР. Українська РСР так і не відповіла у 1947 р. Великобританії, коли остання запропонувала їй встановити дипломатичні відносини. Україні не дозволили брати участь в укладанні мирного договору з Австрією (травень 1955 р. ) Так само Україна не брала участь в заснуванні Варшавського договору про дружбу співробітництво і взаємну допомогу (травень 1955 р.) Дипломатична діяльність уряду Української РСР на міжнародній арені призвела до пожвавлення обміну делегаціями державних, політичних , громадських діячів з багатьох країн світу, розгортання руху прихильників миру, надання матеріально» допомоги країнам, які цього потребували.
87.Зміни в законодавстві УРСР в перші повоєнні роки. Обласні суди отримали право здійснювати контроль за всією діяльністю народних судів. На них покладалося також керівництво нотаріальними конторами. Реорганізація судової системи в Україні була завершена прийняттям 25 грудня 1958 року Основ законодавства про судоустрій СРСР, союзних і автономних республік та Закону про судоустрій УРСР від 30 червня 1960 р.Для зміцнення правового становища прокуратури було прийнято Положення про прокурорський нагляд в СРСР від 24 травня 1955 року. 18 червня 1963 р. Верховною Радою УРСР було затверджено Цивільний кодекс УРСР 1953 року ліквідується заборона шлюбів між громадянами СРСР та іноземцями. В житловому праві з’являються норми, що дозволяють кожному громадянинові купити чи побудувати в місті або за його межами з правом особистої власності одно- або двоповерховий дім, не більше, ніж на 5 кімнат. В трудовому законодавстві з липня 1945 р. були знову запроваджені чергові та додаткові відпустки, які були скасовані на початку війни. 28 грудня 1960 р. Верховна Рада УРСР затвердила Кримінальний Кодекс УРСР. У ньому єдиною підставою кримінальної відповідальності проголошувалася провина. Кримінальна відповідальність наставала з 16-літнього віку, а за тяжкі злочини — з 14-літнього. Максимальний термін позбавлення волі зменшувався з 25-ти до 15-ти років. 26 травня 1947 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР скасовано смертну кару. За злочини, що передбачали смертну кару, у мирний час застосовувалося позбавлення волі на 25 років у виправно-трудових таборах. Однак Указом від 12 січня 1950 р., «на численні прохання трудящих», було відновлено застосування смертної кари до зрадників Батьківщини, шпигунів, диверсантів.
88. Хрущовська "відлига" — неофіційна публіцистична назва періоду в історії СРСР після смерті Й. Сталіна (з 1953 по 1964-й рр.). Вислів "відлига" походить від назви повісті Іллі Еренбурга. Поняття "Хрущовська "відлига" пов’язане з перебуванням на посту першого секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова (1953–1964 рр.) Цей період характеризувався зменшенням політичних репресій, вибірковою реабілітацією засуджених та репресованих у сталінські часи, частковою лібералізацією політичного життя, незначним послабленням тоталітарної влади.
Після смерті Й. Сталіна 5 березня 1953 р. М. Хрущов, який очолив комуністичну партію, взяв курс на реформування сталінського режиму. Зі зміцненням влади М. Хрущова "відлига" почала асоціюватись із засудженням культу особи Й. Сталіна. На XX з’їзді КПРС в 1956 р. М. Хрущов виголосив доповідь з критикою культу особи Й. Сталіна і сталінських репресій. У зовнішній політиці СРСР було проголошено курс на "мирне співіснування" з країнами Заходу. Новий курс підтримала партійна верхівка та службова номенклатура. У ці роки в системі ГУЛАГ у спалахують повстання в’язнів під антисталінськими лозунгами (Норильське, Воркутинське, Кенгірське повстання). Припинилась підготовка нових політичних процесів, почалася ліквідація ГУЛАГу. Чимало політв’язнів в СРСР, в т. ч. з України звільнили з місць ув’язнення та реабілітували. В цей час незначно послабилась цензура, перш за все у мистецтві та літературі. Водночас у 1954–1956 рр. відбулась низка процесів над колишніми членами ОУН, що закінчилися смертними вироками (Кирило Осьмак, Василь Охримович та ін.). У 1954 р. до складу УРСР увійшов Крим, господарство якого після масової депортації кримсько-татарського народу перебувало в занепаді. Період "відлиги" тривав недовго. Після масових антикомуністичних виступів 1953 р. у НДР, в Польщі у 1956 р. та після придушення Угорського повстання 1956 р. партійне керівництво СРСР, налякане можливою лібералізацією політичного режиму, почало активний спротив процесам десталінізації. Президія ЦК КПРС 19 грудня 1956 р. затвердила лист ЦК КПРС "Про посилення політичної роботи партійних організацій в масах і припинення вилазок антирадянських, ворожих елементів". Як наслідок – зросла кількість засуджених за "контрреволюційні злочини". У 1958 р. почала діяти постанова про "добровільний" вибір батьками мови навчання у сфері освіти.
У 1961 р. Хрущов почав нову хвилю десталінізації, кульмінацією якої стало винесення труни диктатора з кремлівського мавзолею. В цей період з’явився рух "шестидесятників", який став індикатором початку кризових явищ тоталітарної системи в СРСР. Проте все ще будь-яке інакомислення жорстоко каралося. Зокрема, у травні 1961 р. Львівський обласний суд засудив українського письменника Левка Лук'яненка до розстрілу за ст. 56 ч. 1. і ст. 64 КК УРСР. Звинувачення побудували на підставі першого проекту програми УРСС. Письменника звинуватили в тому, що він "з 1957 р. виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму". Окрім Л. Лук’яненка суд виніс вироки іншим представникам національно свідомої інтелігенції – І. Кандибі (до 15 р.), С. Віруну (до 11 р.), В. Луцькову, О. Любовичу, І. Кіпішу та Й. Боровницькому (до 10 р. ув'язнення для кожного). Через 72 доби Верховний Суд замінив розстріл Л. Лук’яненка на 15 років позбавлення волі. Інші отримали терміни від 7 до 15 років позбавлення волі.Загалом політика Хрущова була непродуманою і суперечливою. Внаслідок експериментів у сільському господарстві почалася продовольча криза. Освоєння близько 16 млн га незайманих земель Казахстану й Сибіру, здійснюване в основному в УРСР, спричинило вичерпання ресурсів з України. Компартійна верхівка на жовтневому пленумі ЦК КПРС у 1964 р. усунула М. Хрущова від влади. Попри часткову десталінізацію командно-адміністративна система зберегла свою сутність. Посилилося переслідувалася віруючих, масово знищувалися церкви, відновились репресії представників інтелігенції, зазнавали цькувань колишні політв’язні. У часи Хрущова Україна з її великими ресурсами та потужною паливно-енергетичною базою стала сировинним придатком радянської політичної та економічної системи.
89. Правоохоронну систему УРСР становили: 1. прокуратура – Прокурор УРСР і прокурори областей, які призначались Генеральним прокурором СРСР, та районні і міські прокурори, які призначались Прокурором УРСР і затверджувались Генеральним прокурором СРСР; усі – строком на 5 р.; 2. органи внутрішніх справ – підрозділи міліції, виправно-трудові заклади, пожежна охорона, слідство, штабні та інші служби. Діяли також органи державного нотаріату і адвокатура.
Ще у 1954 р. до складу УРСР увійшла Кримська область і було відновлено норму Конституції СРСР 1924 р. про віднесення до відання республіки питання її адміністративно-територіального устрою.
90. Кодифікація права в УРСР в 60-ті роки.
Ліквідація надзвичайних органів влади й управління.
Відновлення конституційних органів влади. Вибори до Верховної Ради України та місцевих органів влади й управління. Десталінізація. Спроби вдосконалити управління народним госпо-дарством. Раднаргоспи. Правові засади входження Кримської області до складу УРСР. Розширення компетенції республіканських органів управління. Реорганізація суду. Закон про судоустрій УРСР 1960 р. Інститут народних засідателів. Товариськісуди. Перебудова правоохоронних органів. Положення про прокурорський нагляд у СРСР від 24 травня 1955 р. КДБ при Раді Міністрів СРСР та його органи в Україні. Реорганізація органів внутрішніх справ. Народні дружини.
Повоєнні зміни в законодавстві. Початок кодифікації загальносоюзного та республіканського законодавства. Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік в ієрархії норм радянського права. Зміни у цивільно-правовому регулюванні.
Цивільний кодекс УРСР 1963 р. Усунення обмежень воєнної доби у трудовому праві. Новий порядок вирішення трудових спорів. Закон про державні пенсії 1956 р. Правове регулювання колгоспного будівництва. Обмеження розвитку індивідуальних господарств. Зміни у кримінальному праві. Нові форми державних злочинів. Розширення демократичних засад кримінального права. Кримінальний кодекс УРСР 1960 р. Скасування особливого процесуального порядку провадження слідства і судового розгляду. Процес реабілітації невинно засуджених підчас масових репресій. Кримінально-процесуальний кодекс УРСР 1960 р., Цивільно-процесуальний кодекс УРСР 1963 р.
91. Кодифікація кримінального права УРСР в 60-ті роки
У період, що розглядається, законодавство про кримінальне судочинство складалося з Основ кримінального судочинства Союзу і РСР і союзних республік, прийнятих 25 грудня 1958 p., і Кримінально-процесуального кодексу УРСР, затвердженого 28 грудня 1960 p.
КПК УРСР містив норми: про порушення кримінальної справи, дізнання і попереднє слідство; про провадження справ у суді першої інстанції; про провадження справ у касаційній і наглядній інстанціях; про виконання вироків, ухвал і постанов суду; про застосування примусових заходів медичного характсру-
Завданнями радянського кримінального судочинства проголо-шувалися швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних ізабезпечення правильного застосування законів із тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був підданий справедливому покаранню і жодний невинний не був притягнений до кримінальної відповідальності і засуджений.
11 липня 1969 p. було затверджено Положення про попереднє взяття під варту. Попереднє взяття під варту допускалося ним як виключна міра: тільки у випадках, коли існували підстави припускати, що обвинувачений сховається від слідства або перешкоджатиме встановленню істини при розслідуванні злочину, продовжуватиме злочинну діяльність або може ухилитися від виконання вироку.
Указами Президії Верховної Ради СРСР від 11 липня 1969 p. і З лютого 1970 p. була розширена участь захисника у кримінальному процесі. Захисник допускався до участі у справі з моменту оголошення обвинуваченому про закінчення попереднього слідства і пред'явлення йому для ознайомлення усіх матеріалів справи, але за постановою прокурора захисник міг бути допущений до участі у справі і з моменту пред'явлення обвинувачення. Основні принципи процесуального права були закріплені в Конституції УРСР 1978 p. Це такі, як здійснення правосуддя тільки судом на засадах рівності усіх громадян перед законом; участь у суді першої інстанції народних засідателів; колегіальність розгляду цивільних і кримінальних справ у всіх судах; незалежність суддів та народних засідателів та підкорення їх тільки законові; гласність судового розгляду; право осіб, які беруть участь у справі, виступати в суді рідною мовою, а також знайомитися зі справою через перекладача; право обвинуваченого на захист. Конституційне закріплення одержав і такий принцип, як участь громадських організацій і трудових колективів у судочинстві в цивільних і кримінальних справах.
Проте багато які з перелічених демократичних принципів .далеко не завжди здійснювалися на практиці. Кримінальне-процесуальне законодавство не забезпечувало належних юридичних гарантій прав особи. Недостатня вимогливість суддів до якості розслідування призводила до того, що траплялися випадки, коли слідчі різними засобами вимагали у підслідних визнання своєї вини. Широке поширення одержав арешт як міра запобігання, навіть у тих випадках, коли у ньому не було необхідності. При цьому нерідко порушувались встановлені законом строки слідства і відповідно строки перебування під вартою до суду. Незабезпеченість прав обвинувачених посилювалась ще й тим, що радянське кримінально-процесуальне законодавство у період, що розглядається, не передбачало обов'язкової участі адвоката на попередньому слідстві (хоча в усіх цивілізованих країнах це було нормальним явищем). Відмова підслідному в праві користуватися послугами адвоката на стадії попереднього слідства - наслідок сталінсько-берієвської "ю-сгиції", який серйозно ущемляв гарантії правгромадян.
92. Наростання кризових явищ в економічному і суспільно-політичному житті УРСР в ІІ пол. 60-80рр. ХХст.
В жовтні 1961 року відбувся ХХІІ з'їзд КПРС, який прийняв нову Програму партії — переходу до комунізму. Перші десять років відводилися на створення " матеріально-технічної бази комунізму", наступні (1971-1981) - на вступ у комунізм. Передбачалось формування безкласового суспільства і передача функцій держави органам самоврядування трудящих..У 1965 р. почалася нова економічна реформа на чолі з О. Косигіним. Ця реформа мала за мету розширення автономії підприємств, а з іншого — значно посилювала позиції загальносоюзних органів. Були ліквідовані раднаргоспи і відновлені загальносоюзні промислові міністерства. Створюється ряд центральних відомств, таких як Державний комітет з цін, Державний комітет постачання, Державний комітет по науці і техніці.але починаючи з 1972 року економічна реформа припиняється. Здавалося, що саме в 70-ті роки було найбільше зроблено для змін у сільському господарстві України. Запроваджувались програми механізації, хімізації, меліорації. Наприкінці 70-х — на початку 80-х років економіка України ввійшла в смугу тотальної кризи. Однією з причин інфляційних процесів був дисбаланс між прибутками населення і можливістю їх реалізації. Початок свої кар'єри В. Щербицький (1972) відзначив масовими арештами української інтелігенції— носія національної самосвідомості. Безпідставно були заарештовані брати М. та Б. Горині, О. Заливаха, С. Караванський та інші правозахисники, які намагалися боротися з порушеннями прав людини.Активно проводилася русифікація. Один із найголовніших компонентів національної свідомості — мова — поступово усувається зі сфери соціально-культурних відносинГоловною в українському національно-визвольному русі даного періоду залишалася ідея державної незалежності України.Серед організацій були Українська робітничо-селянська спілка (УРСС) на чолі з Левком Лук'яненком (1959 —1961) та Український національний фронт (УНФ) (1964 —1967).".Таким чином, у 60-х — першій половині 80-х років суспільно-політичне життя України розвивалося надзвичайно суперечливо. З одного боку наступ неототалітарного режиму, його ідеології, з іншого, зростання національної самосвідомості. Все це відбувалося на тлі наростання кризових явищ у народному господарстві, подальшого розшарування суспільства, що не могло не відбитися на розвитку державного ладу і правової системи.
93. Конституція УРСР 1978 р. ЇЇ х-стика, значення. Рішення про конституційну реформу було прийнято ще в 1962 році. Але ідея швидкого вступу до комуністичного суспільства в кінці 60-х років поступово розчиняється у нових формулюваннях. Все настирніше стали підкреслюватися такі моменти, як активне залучення громадян в управління суспільством, підвищення ролі громадських організацій, зміцнення громадського самоврядування тощо. Проект нової Конституції було підготовлено тільки в травні 1977 року. Тоді ж проект був схвалений Пленумом ЦК КПРС. 7 жовтня 1977 року Верховна Рада СРСР прийняла Декларацію про прийняття і оголошення Конституції СРСР. 20 квітня 1978 року Верховна Рада УРСР прийняла Конституцію УPCP.Вона складалася з преамбули і десяти розділів: основи суспільного ладу і політики; держава і особа; національно-державний і адміністративно-територіальний устрій УРСР; Ради народних депутатів УРСР; місцеві органи державної влади і управління УРСР; державний план економічного і соціального розвитку УРСР; державний бюджет УРСР; правосуддя, арбітраж і прокурорський нагляд; герб, прапор, гімн і столиця УРСР; дія Конституції УРСР і порядок її зміни.Текст Конституції УРСР 1978 року майже повністю відповідав Конституції СРСР 1977 року. За Конституцією, УРСР визнавалася суверенною радянською соціалістичною державою. Важливою ознакою суверенітету республіки було те, що вона мала право зносин з іноземними державами. Головною гарантією суверенітету було закріплення за союзною республікою права виходу із складу СРСР, але механізму здійснення цього права передбачено не було, що свідчило про декларативний характер даної конституційної норми. Нова Конституція була пронизана ідеями, які були спрямовані на зміцнення командно-адміністративної системи. Ст. 6 Конституції проголошувала комуністичну партію "керівною і спрямовуючою силою суспільства, ядром її політичної системи".Декларативні лозунги Конституції в значній мірі розходились і реальним життям. Так, ст. 48 гарантувала громадянам України свободу слова, друку, зборів, мітингів і демонстрацій. Ст. 49 надавало право об'єднуватись у громадські організації, що сприяють розвитку політичної активності та самосвідомості, задоволенню їх різноманітних інтересів. Ст. 52 гарантувала громадянам недоторканність особи, ніхто не міг бути заарештований інакше як на підставі судового рішення або за санкцією прокурора. Але фактично ці статті не збігалися з реальним життям.
94. Органи влади УРСР після прийняття Конституції УРСР 1978р.
Вищим конституційним органом республіки - Верховна Рада УРСР. Основною організаційною формою її діяльності були сесії. Чергові сесії скликалися двічі нарік. Для вирішення нагальних проблем скликались позачергові сесії. Верховна Рада УРСР була вищим законодавчим органом республіки і тільки їй належало право прийняття законів. Важливу роль у структурі Верховної Ради відігравали постійні комісії, їхня діяльність регулювалась Правовий статус постійних комісій підтвердила Конституція УРСР 1978 року, де зазначалось, що постійні комісії створюються для "ведення законопроектної роботи, попереднього розгляду і підготовки питань, що належать до відання Верховної Ради УРСР, та інших питань, прийнятих Верховною Радою УРСР, контролю за діяльністю державних органів і організацій" (ст. 109).Важливим органом влади республіки була Президія Верховної Ради УРСР. Про це свідчив той факт, що вона видавала укази, нормативні акти, які за значенням йшли слідом за законами. За Конституцією УРСР 1978 року Президія Верховної Ради УРСР "є підзвітним Верховній Раді Української PCP органом", який забезпечував організацію роботи вищого органу влади республіки (ст. 105).Вищим органом державного управління залишалась Рада Міністри} УРСР. Постійно діючим органом уряду була Президія Ради Міністрів. Центральними органами державного управління були союзно-республіканські та республіканські міністерства і державні комітети УРСР та деякі інші органи, підвідомчі уряду. Перелік центральних органів державного управління містився у Законі "Про Раду Міністрів Української PCP".Виходячи з концепції "загальнонародної держави" Конституція УРСР 1978 року змінила назву "Ради депутатів трудящих" на "Ради народних депутатів". За Конституцією Ради обирались на 5 років. Місцеві Ради керували на своїй території господарським і соціально-культурним будівництвом; затверджували плани економічного і соціального розвитку, місцевий бюджет, сприяли зміцненню обороноздатності країни.Важливу роль у місцевому управлінні виконували виконавчі комітети, які були виконавчими і розпорядчими органами Рад народних депутатів. У структурі виконкомів існували відділи та управління, які створювалися при усіх місцевих Радах, за винятком сільських, селищних і районних у містах. Після прийняття Конституції СРСР і Конституції УРСР приймається ряд нормативних актів, які спрямовувались на підвищення ефективності діяльності місцевих Рад народних депутатів.
95. Судова система УРСР після прийняття Конституції УРСР 1978р.
Конституція УРСР 1978 року відносила до неї Верховний Суд УРСР, обласні суди, Київський міський суд, районні (міські) народні суди. Народні судді районних (міських) народних судів обиралися відповідно обласними, Київською міською Радами народних депутатів. Судді Верховного Суду УРСР, обласних судів, Київського міського суду обиралися Верховною Радою УРСР. Народні засідателі районних (міських) народних судів обиралися на зборах трудових колективів або на зборах громадян за місцем їх проживання, а народні засідателі вищих судів—відповідними Радами народних депутатів.За Конституцією 1978 року Верховний Суд УРСР був найвищим судовим органом республіки.Адвокати здійснювали захист на попередньому слідстві та в суді, представництво з цивільних справ у суді та арбітражі, а також надавали юридичну допомогу громадянам, підприємствам, установам, організаціям і колгоспам.Загальне керівництво колегіями адвокатів здійснювали Міністерства юстиції СРСР і УРСР та місцеві Ради народних депутатів. До прийняття Конституції УРСР 1978 року республіканська прокуратура діяла на підставі Положення про прокурорський нагляд СРСР від 24 травня 1955 року. З усіх правоохоронних органів, що діяли в СРСР, прокурорська система була найбільш централізованою. Цей факт підтвердила і Конституція УРСР, де визначалося, що найвищий нагляд за точним і єдиним виконанням законів усіма міністерствами, державними комітетами і відомствами, підприємствами, установами й організаціями, виконавчими і розпорядчими органами місцевих Рад, здійснюється Генеральним прокурором СРСР та підлеглими йому Прокурором УРСР і нижчестоящими прокурорами.
96.Причини запровадження політики Перебудови.
Перебудова - це спроба шляхом реформ подолати застійні явища і прискорити соціально-економічний розвиток. Вона починається з політичної сфери,з квітня 1985р.Основними особливостями перебудови були: гласність,плюралізм,демократизм. Запропонував її М.Горбачов.Причини:1) Стагнація в економіці, наростання науково-технічного відставання від Заходу, провали в соціальній сфері.2) Політична криза, яка виразилася у розкладанні керівництва, в його нездатності забезпечити економічний прогрес, у зрощенні партійно-державноїноменклатури з ділками тіньової економіки та злочинністю, що призвело до формування в середині 1980-х рр. стійких мафіозних угруповань.3) Апатія та негативні явища в духовній сфері суспільства.4) Прихід до керівництва країни молодих політиків (М. С. Горбачов, М. І. Рижков, О. М. Яковлєв, Е. А. Шеварнадзе), які не тільки прагнули до зміцнення своєї влади, а й виступали за оновлення держави та суспільства.У березні 1985 р. після смерті К. У. Черненка на пост Генерального секретаря ЦК КПРС був обраний Михайло Горбачов. Його обрання стало свідченням бажання частини партійного апарату суттєво модифікувати радянську систему.Також, причинами перебудови було відставання СРСР за темпами економічного розвитку, ефективності виробництва, продуктивності праці від провідних країн світу, застійні тенденції в соціально-політичній і духовній сферах життя. Загальна криза суспільства загострювалася. Питання змін перетворилося на питання життя чи смерті радянської системи.
97. Демократизація суспільного та держ життя в УРСР в роки «перебудови».
Перебудо́ва (рос. перестройка) — загальна назва сукупності політичних і економічних реформ, що проводилися в СРСР у 1985—1991 роках. Складові частини Перебудови: у внутрішньополітичній сфері — демократизація суспільного життя; в економіці — введення елементів ринкових відносин; у зовнішній політиці — відмова від надмірної критики так званого капіталістичного ладу, значне поліпшення відносин зі США та демократичними країнами Західної Європи, визнання загальнолюдських цінностей і глобальних проблем. До початку 1990-х років Перебудова призвела до загострення кризи в усіх сферах життя суспільства, що спричинило ліквідацію влади КПРС і розпад СРСР. Однією з принципових особливостей української культури ХХ століття є визначальна роль політичного чинника. При цьому переважав не еволюційний характер динаміки, а різкі зміни, які чітко розмежовують основні етапи розвитку української культури. Поворотне значення мали Перша світова війна,Лютнева і Жовтнева революції, боротьба за українську державність 1917—1920 рр., створення СРСР, Друга світова війна, криза соціалізму і розпад радянської системи, отримання Україною незалежності. У радянський період, який зайняв більшу частину сторіччя, українська культура пройшла складний шлях, який поєднує досягнення і втрати, духовні злети і трагедії: національне піднесення 20-х років, трагедію у роки сталінської диктатури, хрущовську «відлигу», брежнєвський «застій», горбачовську перебудову. Внаслідок одержавлення всіх сторін життя суспільства, його бюрократизації, централізації влади провідну роль відігравала особа першого керівника комуністичної партії і, відповідно, всієї держави.
98.Законодавство УРСР в роки Перебудови. Перебудова - це спроба шляхом реформ подолати застійні явища і прискорити соціально-економічний розвиток. Вона починається з політичної сфери,з квітня 1985р.Основними особливостями перебудови були: гласність,плюралізм,демократизм. Запропонував її М.Горбачов.Щодо законодавства того періоду,то у роки "перебудови" практично не залишається жодної галузі права, де б не відбулися істотні зміни.Конституційне право:Найбільш радикальні зміни відбулися в конституційному праві. Зміни і доповнення, що вносилися до Конституції УРСР, суттєво реформували існуючі державно-правові інститути, всю політичну систему.27 жовтня 1989 року було прийнято Закон УРСР "Про зміни і доповнення Конституції УPCP". У преамбулі цього Закону зазначалося, що зміни до Конституції УРСР вносяться з метою розвитку демократії, удосконалення виборчої системи, діяльності Рад народних депутатів тощо. Демократизація виборчої системи передбачала перехід до дійсно представницької демократії. На розвиток цього положення було спрямовано закони "Про вибори народних депутатів У PCP" і "Про вибори депутатів місцевих Рад народних депутатів УPCP" від 27 жовтня 1989 року. Закон передбачав створення Комітету Конституційного нагляду УРСР.Наступний Закон "Про зміни і доповнення Конституції УPCP" було прийнято 24 жовтня 1990 року. Зміни стосувалися ст. З Конституції, в якій вже не говорилося про принцип демократичного централізму. У новій редакції зазначалося, що організація і діяльність держави ґрунтуються на засадах виборності всіх органів державної влади, підзвітності їх народові, відповідальності кожної державної та службової особи за доручену справу, обов'язковості рішень вищестоящих органів для нижчестоящих.Скасування ст. 6 Конституції підірвало монопольне панування комуністичної партії і завдало удару по командно-адміністративній системі управління.Вносяться зміни в розділ "Основні права, свободи і обов'язки громадян УРСР". Згідно ст. 49 Конституції громадяни УРСР отримали право об'єднуватися в політичні партії, інші громадські організації, брати участь у рухах, які сприяли задоволенню їх законних інтересів.Комітет конституційного нагляду було перейменовано в Конституційний Суд УРСР, який обирався Верховною Радою УРСР на 10 років у кількості 23 членів суду.28 червня 1991 року була опублікована Концепція нової Конституції України, схвалена Верховною Радою УРСР 19 червня 1991 року. Через всю Конституцію були проведені ідеали правової держави. В центрі уваги ставилася людина, як вища соціальна цінність, її права і свободи та їх гарантії.Цивільне право:В березні 1990 року було прийнято Закон "Про власність у СРСР", в якому перераховувалися три її основні форми: "власність громадян", колективна і державна. Крім цього, допускалось існування в СРСР власності іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних юридичних осіб і громадян. Істотні зміни в цивільне право вносили також закони СРСР "Про підприємства в СРСР" від 26 травня 1988 року, "Про кооперацію в СРСР" від 6 березня 1990 року, Основи законодавства Союзу PCP і союзних республік про оренду від 23 листопада 1989 року та ін.Згідно з союзними актами в УРСР були прийняті закони "Про власність" від 17 лютого 1991 року і "Про підприємства в УРСР" від 27 березня 1991 року.У травні 1991 року були прийняті нові Основи цивільного законодавства Союзу PCP і союзних республік.До законодавства в галузі цивільного права примикали закони УРСР "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 року і "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 року.Трудове право: Було встановлено новий порядок розробки й укладення колективних договорів. Інститут трудового договору доповнився контрактною формою прийняття на роботу. Серед змін у трудовому законодавстві слід назвати також скасування ряду обмежень роботи за сумісництвом, розширення пільг для жінок тощо.Земельне право:28 лютого 1990 року Верховна Рала СРСР прийняла Основи законодавства Союзу PCP і союзних республік про землю. Визначалося, що "земля є надбанням народів, які проживають на даній території". Громадяни отримали право на придбання землі в довічне володіння або в оренду. Детально регламентувався режим надання земель фізичним і юридичним особам. Контроль за землекористуванням покладався на місцеві Ради.Основи створювали умови для раціонального використання та охорони земель, відтворення родючості ґрунтів, збереження і поліпшення природного довкілля.Кримінальне законодавство: Кримінальне законодавство в період, що розглядається, майже не змінюється.Так, у 1985— 1986 роках були прийняті нормативні акти, спрямовані на боротьбу з пияцтвом і одержанням нетрудових доходів. У1987 році СРСР приєднався до міжнародних конвенцій, які передбачали боротьбу з наркотиками та заручниками.У цілому законодавство періоду "перебудови" започаткувало правову основу для радикальних соціально-економічних перетворень наступних років.
99 Декларація про державний суверенітет України Декларація про державний суверенітет України — документ про проголошення державного суверенітету України. Прийнята Верховною Радою Української PCP 16 липня 1990 року. Декларація приймалася в роки розвалу СРСР. Міжнаціональна напруга в азійських і кавказьких республіках подекуди виплеснулася у криваві міжетнічні сутички. 11 березня 1990 року Литва вже проголосила свою незалежність від СРСР, Латвія і Естонія активно готували відновлення незалежності. На вулицях українських міст Українська Міжпартійна Асамблея вже вела реєстрацію громадян Української Народної Республіки. 12 червня 1990 була прийнята Декларація про державний суверенітет РРФСР, основною метою якої був перерозподіл владних повноважень і власності від союзного центру до республіки. Перебуваючи під тиском суспільних настроїв, XXVIII з'їзд КПУ прийняв резолюцію «Про державний суверенітет Української РСР»(16 липня 1990р.). Оскільки більшість у Верховній Раді УРСР формально складали комуністи, депутати Верховної Ради УРСР прийняли Декларацію на виконання резолюції з'їзду. Проте Декларація про державний суверенітет України далеко випередила декларації Росії і комуністів. По-перше, це фактично була програма побудови незалежної держави. По-друге, Декларація надала поштовх і напрямок процесу утворення національних держав на теренах падаючої комуністичної імперії. За місяць Верховна рада Білоруської РСР прийняла декларацію про суверенітет республіки, яка повторювала тези української декларації про побудову самостійної держави.Практично всі положення Декларації суперечили чинній на той час Конституції УРСР. Однак це не означало революційної зміни поглядів комуністів. Заключним в Декларації стало положення про те, що принципи Декларації про суверенітет України будуть використані для укладення нового союзного договору. День прийняття Декларації був оголошений святковим і вихідним на території України. За відсутності інших ритуалів у першу річницю прийняття Декларації комуністичні керівники урочисто несли квіти до пам'ятників Леніну, які обов'язково були у центрі кожного міста.
100.Проголошення незалежної держави.
у квітні 1991 р. з ініціативи Президента СРСР М. Горбачова у Ново-Огарьово, що під Москвою, проходили переговори керівників дев'яти республік (Росія, Україна, Білорусія, Казахстан, Узбекистан, Туркменія, Киргизія, Таджикистан і Азербайджан) про зміст нового союзного договору — так званий «ново-огарьовський процес». Підписання договору планувалося на вересень — жовтень 1991 р. на з'їзді народних депутатів СРСР. Його підписання було зірване консервативними силами, які наприкінці літа спробували силовими методами повернути країну до старих порядків. Державний переворот 19—21 серпня 1991 р. очолили віце-президент СРСР Г. Янаєв, прем'єр-міністр В. Павлов, голова КДБ В. Крючков, міністри оборони і внутрішніх справ Д. Язов, Б. Пуго та інші. Зустрівши опір широких верств населення країни, путч провалився.24 серпня 1991 р. на позачерговій сесії Верховної Ради України, яка розглядала питання про політичну ситуацію в республіці, було прийнято Акт проголошення незалежності України, затверджений конституційною більшістю депутатів. Президія Верховної Ради за короткий період прийняла низку надзвичайно важливих документів. 30 серпня український парламент ухвалив Указ про заборону діяльності Компартії України, про департизацію державних органів, установ та організацій. На початку вересня було прийнято постанову про підняття над будинком Верховної Ради синьо-жовтого прапора, що започаткувало процес відмови нової держави від радянської символіки. Всеукраїнський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності України, що відбувся 1 грудня 1991 року, підтвердив бажання громадян жити у вільній, самостійній Україні. Акт дістав схвалення понад 90% громадян, які брали участь у референдумі. Того ж дня відбулися вибори Президента України.
101.Зміни в законодавстві України після проголошення незалежності.
Після проголошення суверенітету почався процес створення нормативної бази, без якої Україна як держава не могла існувати.
До 1996 року розбудова державного апарату першу стадію практично пройшла. ЇЇ можна умовно визначити такими подіями: проголошенням незалежності України 24 серпня 1991 р., підписанням 8 червня 1995 р. Президентом України Л.Кучмою і головою Верховної Ради України О.Морозом Конституційного договору, покликаного усунути кризовий стан влади в країні.На першій стадії створення нового державного апарату України одним з важливих моментів стало прийняття Закону від 14 лютого 1992 р, про внесення змін і доповнень у Конституцію України. Було зроблено спробу більш чітко розмежувати повноваження між законодавчою, виконавчою і судовою владою. Були також затверджені символи України як незалежної держави: Державний герб, Державний прапор і Державний гімн.Порядок роботи Верховної Ради України визначався її регламентом, прийнятим українським парламентом 27 липня 1994 рУ реформуванні законодавства намітилися три основні напрямки. По-перше, здійснювався і здійснюється процес змін і пристосування чинних правових норм 60-70-х років до ринкової економіки і плюралістичної демократії. По-друге, приймалися і приймаються нові правові акти, також покликані забезпечити їх функціонування. По-третє, в Україні активно проводиться робота по підготовці проектів нових кодексів. Реформуванню піддано усі галузі права.17 червня 1992 р. був прийнятий Закон «Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів Української РСР, Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення і Митного кодексу України», де було викладено нову редакцію першої глави Особливої частини КК, в якій визначалися склади державних злочинів.одним з найважливіших був закон «Про державний кордон України», Прийнятий 6 грудня закон «Про Збройні Сили України» заборонив застосування їх без рішення Верховна Рада України для виконання завдань не пов'язаних з обороною держави. Цим же законом встановлювалось використання у Збройних Силах України державної мови, здійснення військово-патріотичного виховання.8 жовтня 91 р. Верховна Рада України прийняла закон «Про громадянство України».
102.Конституція України1996р.,характеристика і значення
Конституція є важливим політико-правовим документом довгострокової дії, яким збагатилася наша держава фундаментом не лише сучасних, але й майбутніх перетворень у нашому суспільстві, основою його консолідації. Конституція закріплює в Україні основи державної політики б спрямованої перш за все на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Вона заклала серйозні підвалини для розвитку і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави, в якій людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Ми вже сьогодні усвідомлюємо, що інакше не повинно бути. Адже Український народ є джерелом влади, яку він реалізує через відповідні органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Тому держава з її апаратом повинна служити, перш за все, своєму народові.Крім політичного значення, нова Конституція України має надзвичайно велику юридичну цінність як правовий акт. Перш за все — це Основний Закон нашої держави, який має найвищу юридичну силу. Структура Конституції України являє системно — структурну цілісність що складається з інститутів, які займають логічно обумовлене місце в її системі залежно від функціонального навантаження. Таким в цілому і є наш Основний Закон. У своїй структурі Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України, складається з преамбули, з 15 розділів, які об’єднують 161 статтю, в тому числі 2 статті Прикінцевих положень, та 16 пунктів перехідних положень.Прийняття п'ятою сесією Верховної Ради України 28 червня 1996 р. Конституції України стало найважливішою історичною подією в житті українськогонароду після проголошення 24 серпня 1991 р. незалежності України і схвалення 1 грудня 1991 р. всенародним голосуванням Акта проголошення незалежності України. Тим самим було завершено процес становлення України як суверенної держави, яка має свій Основний Закон.Насамперед прийняття конституції свідчить про досягнення державою певної стабільності у суспільстві. Адже саме цей процес, як правило, зумовлюється переходом суспільства від одного якісного стану до іншого, зокрема, як це відбувається в Україні — результатом зміни суспільного устрою стало формування громадянського суспільства і демократичної, соціальної, правової держави.

Приложенные файлы

  • docx 18188117
    Размер файла: 174 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий