RE_shpory

1. Предмет, об’єкт та завдання курсу регіональної економіки.
а) Регіональна економіка - це галузь регіональної науки, яка пов'язана з економічними аспектами просторового розвитку. Регіональна економіка досліджує сукупність економічних і соціальних чинників та явищ, які обумовлюють формування та розвиток продуктивних сил і соціальних процесів в межах певних регіонів. В цілому регіональну економіку слід розуміти як галузь наукових знань, яка вивчає розвиток та розміщення продуктивних сил, соціально-економічні процеси на території країни і її регіонів з врахуванням природно-ресурсного потенціалу.
б) Об'эктом вивчення РЕ є регіони. Предметом регіональної економіки є вивчення соціально-економічного регіонального розміщення продуктивних сил України і розвитку галузей її економіки, важливіших природно-економічних, демографічних і екологічних особливостей регіонів, а також міжрегіональних, внутрішньорегіональних і міждержавних економічних зв’язків. Оптимальне розміщення підприємств по відношенню до сировини, трудових ресурсів, районів збиту означає максимальне зниження витрат на виробництво продукції, що забезпечує економію витрат і низьку собівартість продукції. Отже, раціональне розміщення продуктивних сил є головним чинником економічного зростання України.
в) Метою регіональної економіки є демографічним, економічним, екологічним обґрунтуванням перспективного розміщення продуктивних сил. Розміщення продуктивних сил – це наукова дисципліна, яка обґрунтовує оптимальне розташування господарських об’єктів з метою максимізації прибутку від виробництва окремими суб’єктами, їх групами в межах регіонів і народногосподарському комплексу країни.

2. Методи, які використовує регіональна економіка (статистичний).
а) Метод - це спосіб досягнення поставленої мети.Статистичний метод полягає у обробці, систематизації данних, наданні кількісної характеристики факторам,порівнянні обєктів за кількісними і якісними показниками.У статистиці є багато методів вивчення РЕ. -кореляційний аналіз - з багатьох факторів виділяють генеруючий, а вплив другорядних розглядають як випадкове явище. Взаімозвязок між фактором і обєктом є функціональною залежністю.Дає кількісну оцінкув пливу того чи іншого фактора на розвиток обєкту. -індекси локалізації, спеціалізації; Для визначення галузей спеціалізації використовують ряд показників: індекс міжрайонної спеціалізації; індекс локалізації галузі на території району;-динаміка народжуваності – стан руху, хід развитку, зміни народжуваності під впливом діючих на нього факторов.Інвестиції – довгострокові вкладення капіталу з целлю отримання прибутку.
б) Балансовий метод - метод оброблення й аналізу статистических даних підприємства, галузі, регіону. Він дає змогу вибрати оптимальні співвідношення між галузями ринкової спеціалізації та тими, що регіон обслуговують. Баланси потрібні для розробки міжрегіональних та внутрішньорегіональних звя’зків. Вибір місця для підприємства (сировина, вода, збут, трудові ресурси, площа, паливо, енергія, комунікації) В аналізі використовуються різні види балансів:баланси які характеризують ресурси окремих продуктів, розподіл та використання їх у нац. економ;баланси праці;баланси, що характеризуютьгрошові ресурси і їх використання;баланси виробництва і розподілу ВВП.
в) Картографічний метод. ГІС – геоінформаційна система, що має засоби накопичення, збереження, відновлення, пошуку і подання даних. ГІС-аналіз є процесом пошуку просторових закономірностей розподілу даних і взаємозв’язку між об’єктами. У процесі ГІС-аналізу використовують 3 основні моделі оцінки часових змін: -тенденцію – зміни між двома моментами часу; -цикл – зміни, що повторюються за певний тривалий період часу; -період, що передує трансформації економічної системи, або такий, що є її результатом. Цикли характеризують закономірності, які повторюються. Основними цілями застосування динамічних карт є: вивчення наслідків трансформаційних процесів; відстеження їх в реальному часі; моделювання змін. Інформаційні моделі повинні відображати: -макроекономічні тенденції трансформації економіки; -трансформаційний спад; -формування ринкового середовища як бази ринкової системи господарювання; -реструктуризацію, інституціональні перетворення; -інвестиційні процеси, прямі іноземні інвестиції; -приватизацію; -територіальні пропорції та регіональні відмінності в рівнях розвитку економіки та її основних галузей.

3. Методи, які використовує регіональна економіка (SWOT).
а) SWOT - аналіз економічних особливостей регіону. S (strengt ) - оцінка сильних сторін регіонального розвитку, які формують економічні переваги регіону та забезпечують економічне зростання. W (weaknees) - оцінка слабких сторін, які гальмують економічний розвиток регіону (недосконала система управління економічними процесами, недостатня кількість водних та енергетичних ресурсів, висока ступінь амортизації обладнання, застарілі технології). O (opportunіtіes) - оцінка економічних можливостей (врахування факторів, які за певних умов можуть стати сильними сторонами регіонального розвитку) – транскордонне співробітництво, розвиток транспортних мереж: нафтопровід, газопровід, автобан, морські порти, поромна переправа, авіапорт ..., нафтопереробка, експорт товарів через порти; T (threats) - оцінка небезпек, тобто факторів, які в перспективі можуть стати слабкими сторонами в розвитку регіону.
б) Програмно-цільовий метод - визначає головні напрямки для досягання найбільших народногосподарських результатів і концентрації ресурсів та зусиль на їх вирішенні у визначений термін. Ланцюжок метода :проблема – ціль –ресурси – організація – реалузація. Кожна комплексна програма має погоджений план щодо забезпечення ресурсами, коштами і має певний термін реалізації.
в) Нормативний метод передбачає врахування економічних нормативів– абсолютні та відносні величини, які застосовуються для регулювання економічних відносин у суспільстві і відображають загальні вимоги до витрат та результатів виробництва. (Норми витрати робочого часу впливають на продуктивність праці; існують санітарні норми антропогенного навантаження на пляжні території, використовуються загально статистичні норми витрат питної води, вживання хліба чи інших харчів або товарів, які дають змогу планувати розвиток виробництва в регіоні та робити запаси).

4. Сучасні теоретичні проблеми економічного районування.
а) Основні принципи районування: Історичний - жодне економічне питання, у тому числі й районування, не може бути вирішене без вивчення загальної ходи розвитку країни у минулому. Економічний це отримання найвищого ефекту при найменшому прикладанні праці. Національний - враховує національний склад населення регіону, його історично сформовані особливості праці і побуту, традиції, віковий досвід. Адміністративний - визначає" єдність адміністративно-територіального, економічного районування та політико-адміністративного устрою країни. Цей принцип створює умови для ефективного відносно самостійного розвитку регіонів і зміцнення їхньої ролі в територіальному поділі праці України.
б)ієрархічна будова економічних районів. Загальноприйнятою є ієрархічна будова економічних районів: Крупні економічні райони - це найбільші територіальні формування, які об'єднують декілька адміністративних областей, або адміністративні області з автономною республікою. Середні економічні райони є підрайонами крупних економічних районів й окреслюються межами адміністративної області. Малі райони їх території складаються з територій декількох адміністративних районів, окреслених в межах області. Низові адміністративно-господарські райони охоплюють цілком території адміністративних районів. В межах великих міст теж існують низові адміністративно-господарські райони.
в) Основними функціями економічного районування є: -створення економічної основи територіального управління господарством регіонів; -вдосконалення територіальної структури господарства; формування й реалізація державної регіональної економічної політики;обгрунтування вибору доцільних варіантів розміщення компонентів продуктивних сил; - обґрунтування розвитку територіально-виробничих комплексів; - підвищення ефективності використання ресурсного, виробничого і науково-технічного потенціалу; сприяння аналізу, діагностики та прогнозування регіонального розвитку; створення основи для розробки і реалізації територіальних комплексних програм і схем природокористування, схем розвитку і розміщення продуктивних сил та розселення населення.
.

5. Загальні особливості розвитку регіонів України на сучасному етапі.
а)регіональні диспропорції. Україна характеризується істотними відмінностями між регіонами, починаючи з загальних показників, і закінчуючи рівнями їх економічного розвитку. Крім того, Україні властиві регіональні відмінності в природних умовах, етно-лінгвістичиих, релігійних характеристиках та культурній спадщині. Пов'язані з перехідним періодом зміни у політичних сподобаннях населення регіонів ще дужче ускладнюють вирішення проблем, зумовлених такими значними регіональними відмінностями. Подолання регіональних відмінностей виявилося нелегким завданням навіть для країн з розвинутою ринковою економікою. Для України ж проблема міжрегіональної нерівності та регіонального зростання є надзвичайно актуальною і становить серйозний виклик її цілісності і суверенітету. Для пом'якшення цих проблем формується відповідна регіональна політика.
б) просторові чинники зростання. -агломераційні ефекти, що виникають при ефективному поєднанні різних підприємств в тому або іншому пункті розміщення (вони можуть бути охарактеризовані величиною агломераційного потенціалу території); - схильність місцевих підприємців до використовування інновації і ефективності їх застосування;-зміна системи розселення і розподілу економічної активності -реорганізація регіональної інфраструктурної і, зокрема, транспортної системи, яка може підвищити сукупну продуктивність праці в тому або іншому місці і сприяти швидшому зростанню.
в) три групи регіонів:розвинуті регіони з досить високим рівнем виробництва і життя людей; регіони з середнім економічним потенціалом; проблемні регіони з низьким рівнем соціально-економічного розвитку. У групі останніх виділяються депресивні і відсталі регіони.















..
6. Економічні райони та територіальна організація господарства.
а) У наш час в Україні виділяють 8 єкономічних районів: 1) Донецький (Донецька, Луганська обл); 2) Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька обл) 3) Південний (АР Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська обл, м. Севастополь); 4) Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська обл); 5) Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська обл); 6) Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька обл); 7) Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл); 8). Центральний (Київська, Черкаська обл, м. Київ). Таке районування було прийноте у 1998 р. і в цілому відповідає науковим критаріям єкономічного районування, але є і недоліки. Подальший розвиток теорії і практики економічного районування в Україні дасть змогу вдосконалювати мережу економічних районів України.
б) Елементи поселення:Звичайний населений пункт - село, селище, місто, які малонаселеними та тяжіють до більших населених пунктів; Агломерація - функціонально єдина група просторово зрощених поселень міського типу, що утворюють загальну соціально-економічну й екологічну систему; Мегаполіс - найбільша форма розселення, яка утворилася внаслідок злиття великої кількості сусідніх міських агломерацій. Елементи виробництва: Промисловий об'єкт -окреме підприємство, розміщене в межах або поза межами населеного пункту; Промисловий центр - мале місто з двома-трьома промисловими підприємствами; Промисловий вузол - середнє, велике місто з промисловими підприємствами і відповідним функціональним впливом на підприємства близьких поселень; Територіально-виробничий комплекс - локальне розміщення підприємств різних видів діяльності з єдиною виробничою інфраструктурою.
в) Технополіс - місто науки і техніки, де ефективно поєднуються фундаментальні та прикладні наукові дослідження з виробництвом, передусім з наукомістким; Технопарк - територіально відокремлений комплекс, створений на базі провідного університету, який забезпечує наукове, кадрове та інформаційне обслуговування інноваційних процесів у цій структурі; охоплює наукові установи, промислові підприємства, інформаційні, сервісні та виставкові комплекси, комфортні житлово-побутові умови; користується різними державними- пільгами; Інкубатор -організаційна структура, метою якої є створення сприятливих умов для ефективної діяльності новоутворених малих інноваційних фірм.

7.Основні закономірності регіонального розвитку (ефективного розм виробн).
а) Закономірність – це об’єктивно існуючий суттєвий зв’язок явищ природи і суспільного життя, що повторюється в часі. Формування основ ринкової економіки в Україні відбувається з урахуванням класичних, загальновизнаних закономірностей. Економічний ефект досягається через вдосконалення територіальної та галузевої структури господарського комплексу, раціональне використання природного і трудового потенціалу, оптимізацію галузевих і міжгалузевих зв'язків тощо. Існують різні методи оцінки ефекту від економії витрат за рахунок оптимального розміщення продуктивних сил; найпоширеніший з них - це підсумовування ефекту, що обчислюється для окремих галузей. Певні уявлення щодо ефективності розміщення продуктивних сил регіону дає система таких показників: співвідношення за чисельністю зайнятих між спеціалізованими, обслуговуючими та допоміжними галузями; питома вага господарського комплексу регіону у валовому внутрішньому продукті чи національному доході у зіставленні з його питомою вагою в трудових ресурсах, основних виробничих фондах, інвестиційних ресурсах; рівень та динаміка продуктивності суспільної праці в регіоні; забезпеченість населення закладами соціальної інфраструктури та ін.
б) Закономірність територіального поділу суспільної праці об'єктивно відображає принципові відмінності між територіями за природними, соціально-економічними та національно-історичними особливостями, врахування яких зумовлює певну спеціализацію територій. Завдяки цьому досягається зростання продуктивнолсті суспільної праці.
в) закономірність концентрації та комплексного розміщення виробництва є результатом прояву територіального поділу праці. Основними ознаками комплексного розміщення продуктивних сил є:єкономічно обгрунтований, раціональний режим використання природних ресурсів;максимальне залучення до праці трудового потенціалу регіону;збалансованість галузевої структури за природними, трудовими і виробничими параметрами;зв'язок між основними ланками господарства регіону.

8. Основні закономірності регіонального розвитку (сталого соц-економ розв).
а) Закономірність – це об’єктивно існуючий суттєвий зв’язок явищ природи і суспільного життя, що повторюється в часі. Формування основ ринкової економіки в Україні відбувається з урахуванням класичних, загальновизнаних закономірностей. Основна ідея сталого розвитку продуктивних сил полягає у: забезпеченні раціонального природокористування; відтворенні ресурсної бази виробництва; реструктуризації господарського комплексу регіону у зв'язку з новими економічними і соціальними умовами; ефективному використанні трудового та виробничого потенціалу. Стратегія сталого розвитку базується на концепції екологізації суспільних відносин. Екологічний фактор повинен враховуватися в процесі вибору та наукового обгрунтування економічно доцільного розміщення продуктивних сил регіону.
б) Ця закономірність базується на врахуванні специфіки ринкової кон'юнктури, в основі якої кількісне і якісне співвідношення попиту і пропозиції не тільки на товарному ринку, а й на ринку робочої сили, ринку капіталу тощо. Якщо коливання ринкової кон'юнктури короткотермінові, то їх вплив на розвиток продуктивних сил не істотний чи повністю відсутній. І навпаки, суттєві зміни ринкової кон'юнктури та їх довготривалий характер спричиняють необхідність радикальних зрушень у територіальній структурі господарства.
в) Закономірність територіального поділу праці обєктивно відображає принципові відмінності між територіями за природними, соціально-економічними та національно-історичними особливостями, врахування яких зумовлює певну спеціализацію територій.Завдяки цьому досягається зростання продуктивнолсті суспільної праці.Основними якісними ознаками комплексного розміщення продуктивних сил в регіонах виступають: економічно обгрунтований, раціональний режим використання природних ресурсів; максимально повне залучення до суспільно корисної трудової діяльності наявного трудового потенціалу регіону; збалансованість галузевої структури економіки регіону за природними, трудовими і виробничими параметрами; тісний взаємозв'язок (на основі комбінування, кооперації та спільного використання інфраструктури) між основними ланкамцігосподарства регіону.

9. Закони регіональної економіки.
а) Закон - об'єктивний, істотний, необхідний, сталий зв'язок або відношення між явищами. Економічні закони завжди відображають необхідні, причинно-зумовлені зв'язки і взаємозалежність економічних явищ і процесів. Економічні закони виражають найбільш суттєві, типові риси функціонування і розвитку тієї чи іншої економічної системи. Закон територіального зростання виробництва і вирівнювання рівнів економічного та соціального розвитку регіонів передбачає поступовий розвиток виробничих сил на базі науково-технічного і організаційного прогресу та інших факторів, рівномірний територіальний розподіл виробництва, зближення різних регіонів за інтенсивністю господарського і соціального розвитку, що припускає прискорений підйом господарств відсталих і депресивних регіонів (проблема безробіття вирішується конкретно по кожній області, враховуючи її специфіку, а виграє в цілому держава; дороги, інфраструктуру, рівень освіти). Рішення існуючих проблем вимагає перш за все активізацію економічних важелів в депресивних та відсталих регіонах шляхом першочергового утворення умов для надходження інвестицій, пожвавлення товарного і фондового ринків, розширення малих форм бізнесу та ін. Важливе значення отримує оптимізація співвідношення об'ємів виробничого накопичення та особистого споживання.
б) Закон територіальних спеціалізації, міжрегіональних зв’язків і формування регіональних ринків диктує необхідність найкращого виробничого профілювання регіонів та удосконалення міжрегіональних обміну. Він вимагає обґрунтування найефективніших напрямів розвитку кожного регіону в системі загальнодержавного поділу праці, сприяє широкій участі регіону у зовнішньоекономічній діяльності (спеціалізація дає змогу щось виробити з максимальним ефектом при мінімальних витратах, а далі цим продуктом треба ефективно обмінятися з іншими регіонами, обминаючи митниці, неякісні кордони, протекціоністські важелі тощо). При цьому закон керує формуванням товарної структури і ареалів регіональних ринків.
в) Закон комплексного розвитку, структурних перетворень і диверсифікації господарства регіонів - відображає закономірні явища і процеси територіального розподілу праці і припускає необхідну пропорційність господарства різних територіальних утворень та їх систем, відповідність економіки кожного регіону місцевим природним та економічним умовам, гармонійний розвиток галузей спеціалізації та інфраструктури. Цей закон управляє структурною перебудовою господарства регіонів в інтересах ринкових відносині підвищення життєвого рівня населення, пристосовуючи економіку до кон'юнктури товарного попиту і пропозиції.

10. Принципи регіонального розвитку (раціонального).
Принцип - це основні стратегічні напрямки розвитку економіки на даний час в означеній країні або регіоні. Принципи регіонального розвитку випливають із закономірностей, виражають суспільно необхідні потреби і забезпечують ефективність подальшого розвитку регіону. Принципи являють собою сукупність головних ідей та вихідних положень, що формують першооснову регіональної економіки та розміщення продуктивних сил.
а) Принцип раціонального розміщення виробництва передбачає всебічне врахування економічних, демогрофічних, соціальних та екологічних передумов і факторів розміщення продуктивних сил з піоритетом соціальних і екологічних чинників. Його реалізація в господарській діяльності означає: наближення матеріаломістких, енергомістких, водомістких виробництв до джерел відповідної сировини, палива і енергії, водних ресурсів; наближення виробництв низько транспортабельної продукції до місць її споживання; уникнення зустрічних перевезень однотипної продукції, сировини і палива з одного регіону в інший.
б) Принцип збалансованості і пропорційності означає таке розміщення виробництва, за якого: структура господарського комплексу є оптимальною, тобто підтримуються економічно доцільні пропорції між галузями спеціалізації, допоміжними і обслуговуючими галузями; існує певна відповідність між сировинною базою, наявністю земельних, водних, енергетичних, трудових ресурсів та існуючими виробничими потужностями; задовольняються споживчі потреби населення в товарах і послугах.
в) Принцип вирівнювання рівнів економічного розвитку районів та областей передбачає зближення територій за інтегральними, показниками, що характеризують кінцеву результативність їх господарської діяльності (наприклад, національний доход на душу населення). Реалізація цього принципу ґрунтується на всебічному розвитку регіональної інтеграції, використанні переваг територіальної концентрації виробництва, активній державній регіональній політиці.




11. Принципи регіонального розвитку (урахування).
Принцип - це основні стратегічні напрямки розвитку економіки на даний час в означеній країні або регіоні. Принципи регіонального розвитку випливають із закономірностей, виражають суспільно необхідні потреби і забезпечують ефективність подальшого розвитку регіону. Принципи являють собою сукупність головних ідей та вихідних положень, що формують першооснову регіональної економіки та розміщення продуктивних сил.
а) Принцип урахування міжнародного територіального поділу праці означає, що кожна держава розвиває ті виробництва, для яких вона має найкращі природні та економічні умови, а виготовлена продукція є конкурентоспроможною на світовому ринку. При цьому враховуються і інтереси інтеграції в світовий економічний простір. На сучасному етапі на перший план виступають соціальне та екологічно спрямовані принципи. Проте не втрачають своєї актуальності й інші принципи.
б) принцип забезпечення екологічної рівноваги передбачає формування екологобеспечного типу господарювання, раціональне використання природно- ресурсного і трудового потенціалу. При виборі варіанту розміщення виробництва перевага надається тому який не спричиняє екологічної напруженості.
в) принцип раціонального розміщення виробництва передбачає всебічне врахування економічних, демогрофічних, соціальних та екологічних передумов і факторів розміщення продуктивних сил з піоритетом соціальних і екологічних чинників. Його реалізація в господарській діяльності означає: наближення матеріаломістких, енергомістких, водомістких виробництв до джерел відповідної сировини, палива і енергії, водних ресурсів; наближення виробництв низько транспортабельної продукції до місць її споживання; уникнення зустрічних перевезень однотипної продукції, сировини і палива з одного регіону в інший.

12. Чинники регіонального розвитку.
а) Чинники регіонального розвитку це суттєві умови, які необхідно приймати до уваги при вивченні або вирішенні конкретної проблеми регіональної економіки. До складу чинників регіонального розвитку відносять: історико-економічні; економіко-географічне положення (ЕГП); природно-ресурсні; демографічні (населення і трудові ресурси): соціально-економічні; науково-технічний прогрес; чинник робочої сили; інноваційний; транспортний. Чинники регаонального розвитку розподіляють на: об'єктивні і суб'єктивні, консервативні та прогресивні.
б) Для повного і глибокого аналізу сучасного рівня регіонального розвитку необхідне врахування історичних чинникыв, тому що без минулого немає сьогодення і майбутнього. Для врахування історичного чинників особливу цінність мають писемні пам'ятки у виді законодавства, державних і приватних актів, публіцистичних доробок, статистичних звітів, картографічний матеріал
в) До об'єктивних чинників відносяться ті, які існують поза впливом людини: економіко-географічне положення, природно-ресурсний потенціал тощо, до суб'єктивних - ті чинники, які можуть бути задіяні і враховані (або не враховані) людиною залежно від її волі, наприклад, адміністративно-територіальний фактор.

13. Природно-ресурсні чинники.
а) Природні ресурси - тіла і сили природи, що використовуються як засоби виробництва і предмети споживання. Природні умови - тіла та сили природи, які впливають на життєдіяльність населення регіону і необхідні для отримання кінцевої продукції, але безпосередньо не входять до її складу,
б) Природно-ресурсний потенціал поділяють за походженням: земельні і водні, Світового океану, біологічні, мінерально-паливні і мінерально-сировинні, рекреаційні, природно-естетичні. За ознаками вичерпності їх поділяють на вичерпні(відновлювальні, не відновдювальні), невичерпні (енергія Сонця, енергія води). За способом використання: матеріальне виробництво, невиробнича сфера.
в) 1.Дослідження структури, складу, масштабів, економічної ефективності використання природних ресурсів на території окремих регіонів як природної основи формування регіональних господарських комплексів різного рангу в макрорегіонах. 2.Вивчення територіальних сполук природних ресурсів і перспектив їхнього господарського освоєння з метою комплексного розвитку суспільного виробництва в регіонах та виявлення найбільш ефективних схем освоєння і використання природних ресурсів.3. Економічна оцінка природних ресурсів і їхніх територіальних сполук у країні й окремих регіонах. 4.Прогнозування тенденцій розміщення і господарського використання ресурсів відповідно до досягнень науково-технічного прогресу.Усі ці напрямки безпосередньо впливають на формування економіки регіонів і на розвиток міжрегіональних виробничих зв'язків. На нинішньому етапі формування ринкових відносин через прагнення до швидкого комерційного успіху зростає небезпека нераціонального використання мінеральних ресурсів.

14. Демографічний чинник регіонального розвитку.
Демографічні фактори відносяться до числа найважливіших у розвитку регіонів, тому що вони визначають розвиток демографічного і трудового потенціалу території, їхнє освоєння, рівень розвиненості виробництва.
а) Працемісткість поділяють високу, середню та непрацемісткість. Висока працемісткість - це великі витрати праці при відноссно малій кількості продукції, яка випускається у розрахунку на одного робітника Середня - працемісткість - кількість витрат праці, яка Врівноважується з іншими витратами. Непрацемісткість - це вииробництва з мінімальними витратами праці на одиницю продуккцй за умови значної питомої ваги продукції на одного робітника
б) Людський капітал – це сформований і розвинутий у результаті інвестицій та накопичений людиною певний запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій. Людський розвиток - процес зростання людських можливостей, що забезпечується політичною свободою, правами людини, суспільною повагою до особистості, здоровим довкіллям. Людські ресурси - сукупна робоча сила у регіони -экономично активне, працездатне населення, яке має фізичні і духовні здібності для участі в трудовій діяльності.
в)Індекс людського розвитку розраховується наказі трьох вимірів: довголіття, освіченості, матеріального рівня життя. У загальному вигляді індекс людського розвитку розраховується за формулою: ІРЛ = (Ilife + Ieduc + Iinc):3. Індекс тривалості життя: Ilife = (Xi – X min):(X max - X min), де Хі – очікувана тривалість життя при народженні населення, Х max – максимальне значення показника (прийняте на рівні 85 років); X min – мінімальне значення життя (прийняте на рівні 25 років). Індекс рівня освіченості: Ieduc = (2Iadult + Iehild):3, де Iadult – індекс грамотності дорослого населення; Iehild – індекс сукупної частки учнів у загальній чисельності населення відповідного віку. Індекс скоригованого реального ВВП на душу населення: Iinc = (lg Xi – lg X min):(lg X max – lg X min), де Xi –скоригований реальний ВВП на душу населення і-тої країни; X max – максимальне значення показника (40 тис. дол. США на одну особу); X min – мінімальне значення показника (100 дол. США на одну особу).

15. Соціально-економічні чинники.
а) Соціально-економічні чинники регіонального розвитку охоплюють: рівень розвитку соціальної інфраструктури (освіта. охорона здоров'я, сфера послуг, житлово-комунальне обслуговування); стан навколишнього середовища і природоохоронну діяльність; санітарно-гігієнічні умови праці. Великі міста мають розвиватися на основі модернізації, реконструкції та екологізації виробництва, розвитку соціальної інфраструктури, раціонального використання міських територій. Середні і малі міста повинні зміцняти промислові бази та соціальні інфраструктури. Гострою є проблема створення на селі розвинутої мережі закладів соціальної сфери. Треба враховувати чинники культури: втрату чи зміну деяких традицій, зростання культурного рівня населення, національні особливості робочої сили. За сучасної економічної ситуації слід враховувати: доходи та інфляція, митні та акцизні ставки, ставки за банківські кредити та депозити, регулювання відносин власності, систему сприяння малому бізнесу.
б) Чинник робочої сили. пов'язан з демографічним потенціалом країни (регіону) і залежить від чисельності трудових ресурсів, їхньої кваліфікації, статево-вікової структури. З розвитком НТП, який супроводжується зростанням наукомісткості та ускладненням виробництва, роль трудового фактора збільшується. Вплив трудового чинника визначається обсягом витрат праці на виробництво одиниці продукції.
в) До соціально-економічних чинників відносять споживчий, який діє діаметрально протилежно сировинному та енергетичному і направлений насамперед на обслуговування населення. Через це, до населених пунктів споживання тяжіють ті галузі, що зайняті обслуговуванням населення. Споживчий чинник також співпадає з чинником робочої сили.































16. Науково-технічний прогрес (НТП).
а) НТП – використання передових досягнень науки і техніки, технології в господарстві, у виробництві з метою підвищення эффективності і якості виробничіх процессов, кращого забезпечення потреби людей. Особливе значення для регіонального розвитку має науково-технічний фактор. Його складові можуть справляти суттєвий вплив на зміну традиційних та появу нових потреб, нова техніка та нові прогресивні технології можуть змінити господарську, соціальну і культурну структуру регіонів. Складові НТП: іновації, технополіси, ресурсозберігаючі технології, комплексна механізація, автоматизація, електронізація, інформатизація, хімізація виробництва, активна інноваційна діяльність.
б). В наш час виникають технополіси (технопарки) - техніко-впроваджуючі центри і зони як сучасна форма територіальної інтеграції науки, освіти та високотехнологічних виробництв. Вони включають капітало- і наукомісткі дослідницькі, інформаційні, посередницькі організації. Ще раніше стали появлятися наукові центри, конструкторські і дослідно-виробничі структури - наукові містечка. Нова техніка може дати колосальний економічний і соціальний виграш,однак недоліки при виборі місця її використаннянаносить збиток регіону.
в) Іновації- наукова та виробнича діяльністіь у напрямку використання нематеріальних ендогенних ресурсів, здатних якісно змінити стан економіки регіону.

17. Чинники розвитку регіональної економіки.
а) Інноваційний чинник - технологічний або інноваційний прорив, активізація наукової та виробничої діяльності у напрямку використання нематеріальних ендогенних ресурсів. Інноваційній діяльності потрібна підтримка держави як у вигляді прямих державних інвестицій, так і у вигляді податкових пільг.
б) При вирішенні питання про розміщення того чи іншого підприємства визначальну роль відіграє фінансовий чинник. Його сутність полягає у пільгових умовах інвестування та оподаткування, низькому позичковому відсотку, наявності відповідної інфраструктури, банківсько-кредитного замовлення та інвестиційних інститутів. Особливу роль фінансовий чинник відіграє у міжнародних зв’язках регіонів. Завдяки фінансовим пільгам для іноземних інвестицій стався бурхливий розвиток таких країн і регіонів, як Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг. Важливу роль відіграв фінансовий фактор у розвитку постсоціалістичних країн: Польщі, Угорщини, Чехії, Словенії, країн Балтії.
в) Важливе місце займає чинник інфраструктури. Інфраструктура – це сукупність галузей, підприємств, організацій, видів діяльності, які забезпечують, створюють умови для нормального функціонування регіональної економіки та життєдіяльності людей. До елементів регіональної інфраструктури належать транспорт, енергетична система, постачання та збуту, зв'язок, комунікації, інформаційна система, бізнесова та соціальна інфраструктури, житлове господарство, комунальна сфера. Транспортний чинник – для багатьох видів виробництва відіграє вирішальну роль і тісно пов’язаний з ЕГП. В залежності від транспортних витрат виробництво тяжіє або до сировини, або до споживачів. Транспортна складова у собівартості продукції впливає на розміщення будь-якого виробництва. Транспорт – найважливіший фактор підприємництва, оскільки регіон з точки зору інвестора може оцінюватися за характеристикою регіональної транспортної системи.

18. Чинники регіонального розвитку.
а) Чинник економіко-географічного положення визначають як сукупність просторових відносин будь-якого об’єкту регіональної економіки до того, що знаходиться поза його межами і що має для цього об’єкту певне економічне та соціальне значення. ЕГП змінюється зі зміною соціально-економічних та політичних обставин. Цей чинник оцінюється за масштабом трьома рівнями: макро-, мезо- та мікрорівень. Макроположення – це відношення об’єкта до великих регіонів і країн.Мезоположення – відношення до порівняно невеликих регіонів або інших регіонів (областей) даної країни. Мікроположення – відношення до водних об’єктів, форм рельєфу, міст, транспортних магістралей, ринків збуту продукції.За видами ЕГТ буває: сировинне, демографічне, транспортно-інфраструктурне, агротериторіальне, коньюктурно-збутове, прикордонне.Завдяки фактору ЕГП регіон, країна чи місто мають певні економічні переваги. В умовах ринкової економіки завдяки ЕГП можуть створюватися вільні економічні зони, транскордонні території, території порто-франко та ін. Критеріями оцінки ЕГП є корисність, ринкова позиція.
б) Ринкова коньюктура - це сукупність певних ознак, поєднання різних обставин, які характеризують стан економіки в певний період. Коньюктура господарства, є складовою частиною економічної науки. Оскільки основними характерними ознаками кон'юктури є мінливість, нерівномірність, суперечливість, тому щоб прийняти правильне, економічне рішення необхідно володіти інформацією про ситуацію на ринку, а значить проводити його вивчення. Процес вивчення включає в себе дослідження процесів виробництва і реалізації продукції, діяльність провідних промислових і торгових фірм, фінансування і кредитування, ціноутворення, перспективи розвитку виробництва і споживання. Результати коньюктурних досліджень можуть бути використані для складання економічних і технічних прогнозів, визначення перспективи напрямки наукових досліджень, складання бізнес-планів.
в) Чинники поділяють на: -консервативні(ЕГП, природно-ресурсний потенціал, населення і трудові ресурси, втручання держави. Врахування тільки цих чинників носить інерційний характер, не пропонує для економіки регіону нових напрямків зростання і тим самим відкладає на невизначений термін використання сучасних інвестиційно-інноваційних форм розвитку.) та прогресивні(науково-технічний прогрес, інноваційні форми територіальної організації, неурядові, в тому числі іноземні інвестиції, фінансові ресурси, зовнішня конкуренція, ринкова кон’юнктура, ринкові інститути)

19. Регіональна економічна ситуація.
Найважливішими показниками економічної ситуації є динаміка соціально-економічного розвитку регіонів, стан ринку праці, інвестиційна і зовнішньоекономічна активність.
а) Локомотивом економічного зростання протягом останніх років є сектори економіки регіонів, які значною мірою зорієнтовані на внутрішній споживчий ринок: будівництво, машинобудування, телекомунікації та харчова промисловість. Особливо вражає бум у будівельній індустрії. Вагомою є роль експорто-орієнтованих галузей - металургії та хімічної промисловості, які бурхливо зростають завдяки сприятливій кон'юнктурі світових ринків. Регіональні економіки мають власну спеціалізацію. Обробна промисловість домінує на Сході країни: у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Полтавській та Луганській областях. Натомість сільське господарство переважає па Півдні та Заході: у Тернопільській,Вінницькій, Кіровоградській та Хмельницькій областях.
б) Регіональні відмінності динаміки промислового виробництва в значній мірі визначаються регіональними особливостями галузевої структури промисловості. У 8 регіонах країни промислова діяльність має ресурсно-сировинне спрямування: у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Івано-Франківській, Луганській, Миколаївській та Рівненській областях понад 50 % обсягів промислового виробництва припадає на продукцію електроенергетики,паливної промисловості, чорної та кольорової металургії. У той же час їх частка у промисловому виробництві країни сягає 60 відсотків.
в) Визначення регіональної ефективності ПП уособлює важливий аспект регіональної конкуренції - яке формується в постсоціалістичних країнах. Малий обсяг внутрішніх інвестицій, «столичний максимум» їх концентрації та інші проблеми призводять до досить неоднозначного становища українських регіонів. Найбільш інвестиційно привабливими є Київська, Закарпатська, Полтавька, Одеська обл та ін. Посилюється процес їх поляризації, вплинути на який держава не може через брак ресурсів. Запропонований показник дозволяє чітко визначити групи локальної конкурентоспроможності регіонів України. Стимулювання бізнесу поки що мають фрагментарний характер, а домінування державних оцінок мало цікавить інвесторів.

20. Регіональна соціальна ситуація.
а) Регіональна соціальна ситуація – це перш за все рівень і якість життя населення. Рівень життя - це забезпеченість населення необхідними матеріальними благами та послугами, досягнутий рівень їх споживання і ступінь, задоволення раціональних потреб. Деякі дослідники враховують, також умови життя (умови праці, побуту тощо), стан здоров'я, рівень, освіти, стан навколишнього середовища та інші чинники, що характеризують широке коло проблем життєдіяльності людини. Такий підхід дає можливість всебічно оцінити становище людини в суспільстві, а також порівняти регіональні стандарти рівня життя з середньоукраїнськими показниками.
б) Держава регулює процеси зайнятості населення. Створена і функціонує державна служба зайнятості населення. Розробляються програми сприяння зайнятості населення у галузевому і територіальному розрізах. Вони містять систему заходів, спрямованих на попереджання масового безробіття, створення нових додаткових робочих місць, соціальний захист найбільш вразливих верств населення. Галузеві програми зайнятості населення вирішують проблеми скорочення прихованого безробіття, підвищення професійно- кваліфікаційного рівня працівників, розвитку соціального партнерства. Регіональні програми зайнятості охоплюють широке коло проблем щодо відтворення робочої сили - демографічних, економічних, соціальних, екологічних. Вони тісно пов'язані зі структурною перебудовою господарства, зміною форм власності, санацією території. На ринку праці існують різні форми безробіття. Основними з них є: фрикційне, структурне і циклічне безробіття. Фрикційне безробіття зумовлено пошуком або очікуванням роботи. Структурне безробіття виникає під впливом структурних зрушень в економіці, спричинених запровадженням досягнень науково-технічного прогресу,вдосконаленням ериторіально-галузевих пропорцій господарства, змінами в структурі споживчого попиту.
в) В Національному інституті стратегічних досліджень для обчислення індексу людського розвитку регіонів України розроблена методика, яка використовує 29 показників. Київська і Вінницька області у Центрі, Харківська - на Сході і АРК на Півдні мають високі рівні людського розвитку. На Заході країни такого регіону немає, хоча відповідний індекс тут поступається середньому по Україні лише на 1-2 %. На Заході також яскраво виявлених регіонів-аутсайдерів за індексом людського розвитку, які є на Сході, Півдні й Півночі станом на червень 2006 р. немає.








21. Регіональна екологічна ситуація.
а) В багатьох областях України стан навколишнього середовища є критичним. Причини: високий ступень освоєності території,надмірне забруднення атмосфери, наявність великої кількості ресурсномістких галузей, забруднення прісних вод і акваторії Чорного та Азовського морів тощо. На екологічну ситуацію в Україні мають вплив чотири чинники: аварія на Чорнобильській АЕС, недолуга меліорація земель, розвиток видобувної і переробної промисловості при застарілих технологіях;надмірна урбанізація окремих регіонів:Донецького і Придніпровського. Виміри стану атмосфери на території України свідчать, що в усіх промислових містах шкідливі речовини присутні у повітрі в надмірній кількості. Найбільший рівень забруднення повітряного середовища спостерігаються у великих промислових містах: Дзержинському, Донецьку, Єнакієвому, Краматорську, Одесі, Лисичанську, Дніпропетровську, Макіївці, Маріуполі,Рівному, Черкасах.
б) Виділяють три групи областей зі схожою тенденцією змін викидів в атмосферу. І група - відносно стабільна величина викидів , що пояснюється зниженням обсягів виробництва (Крим, Вінницька, Одеська, Львівська, Полтавська, Херсонська, Чернігівська, Сумська, Донецька, Київська, Запорізька, обл.) В ІІ групі спостерігалось до 2003 зростання а потім зниження викидів (Житомирська, Хмельницька,Черкаська, Черновецька,Закарпатська, Тернопільська, Волинська обл.) ІІІ група не має чітко вираженого характеру розподілу викидів (Харківська Дніпропетровська Луганська, Івано-Франковська обл) Основними зв’язувачами кисню у південному регіоні України є пересувні джерела забруднення. Найбільшого антропогенного впливу зазнають міста Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Маріуполь, Донецьк, Дебальцеве, Макіївка, Запоріжжя, Луганськ.
в) На всій території України не залежно від ступеня забруднення повітря, води і землі можна виділити наступні території: екологічного лиха, надзвичайно забруднені, дуже забруднені, забруднені, помірно забруднені,умовно чисті.Умовно чистих територій залишилося дуже мало. До них належать майже весь північний схил Карпат, Шацьке поозер’я, південна Волинь, Наддніпрянщина, північ Сумщини і Чернігівщини, центральне Поділля і деякі ареали в гірському Криму, всього8,3% площі України. У високо урбанізованих регіонах Донецької, Дніпропетровської, Харківської областей надвисокий рівень концентрації забруднюючих речовин, погіршена екологічна ситуація пояснюється зосередженням промислового виробництва.Потенційно небезпечні виробництва мають значну питому вагу в структурі промислового виробництва. Особливо велика частка потенційно небезпечних виробництв у Луганській, Дніпропетровській, Донецькій, Івано-Франківській, Київській областях. Найбільш забрудненими областями є Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька.

22. Характеристика природно-ресурсного потенціалу України.
а) Мінерально-сировинна база України включає близько 20010 родовищ і проявів 113 видів корисних копалин, з яких у 7829 родовищах 97 видів мінеральної сировини мають промислове значення та враховуються Державним балансом України. У вартісному виразі запаси цих родовищ оцінюються у 7,5 трлн дол. США. До промислового освоєння залучено 40-75% розвіданих запасів основних видів корисних копалин. За обсягами мінеральних ресурсів найкращу позицію займають Донецький і Придніпровський економічні райони, що мають значні запаси кам'яного і бурого вугілля, залізних, марганцевих, нікелевих руд, руд кольорових металів і нерудної сировини. Північно-східний і Карпатський регіони мають у 7-9 разів менші обсяги мінерально-сировинних ресурсів, ніж Донецький. Найбільш значні їхні запаси на території зазначених регіонів зосереджені в Харківській, Полтавській, Івано-Франківській, Львівській областях. У Поліському та Волинському регіоні значні мінеральні ресурси присутні лише в Чернігівській області. Львівська область має значні мінеральні-сировинні ресурси. Найбіднішими на природні, особливо мінеральні, ресурси регіонами є Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська, Сумська області. В нашій країні не припинаються роботи з пошуку нових родовищ головним чином вуглеводнів, вугілля, рідкоземельних металів, вогнетривких глин, фосфоритів, магнезиту, каміння оздоблювального, вапняків.
б) Україна багата такими рудними корисними копалинами як залізні руди, поліметалічні руди, руди кольорових металів. Розвідані, тобто підтверджені запаси залізних руд складають біля 26 млрд. тонн. Розвідані та підготовлені до видобутку запаси марганцевих руд складають 2,3 млрд. тонн. Нерудні корисні копалини найбільш поширені в Україні як за кількістю видів, так і за кількістю відкритих та освоєним родовищ. Пояснюється це тим, що до них належать надзвичайно різноманітні за походженням породи й мінерали. Нерудні копалини широко використовуються у будівництві, науці й техніці, побуті та медицині. Вони є сировиною для багатьох галузей промисловості. За запасами деяких нерудних корисних копалин (сірки, облицювального каменю, каоліну) Україна посідає провідне місце в Європі, а за запасами графіту друге в світі (поступається лише Китаю). Надра України багаті на різноманітні нерудні корисні копалини, що приурочені до різних тектонічних структур. Найбільш поширеними є будівельні матеріали.
в) До цієї групи відносяться нафта, газ, вугілля, торф, горючі сланці. В Україні керуюче місце серед паливних корисних копалин займає кам’яне вугілля. Його добувають в Донецькому і Львівсько-Волинському басейнах. Також добувають буре вугілля у Придеіпровському басейні. Родовища горючих сланців є в Карпатах, на Поділлі, в Кіровоградській області. Торфові родовища знаходяться переважно на Поліській низовині, в річкових долинах. В Україні виявлено за останні роки близько 150 нових нафтових, нафтогазових, газоконденсатних і газових родовищ. Родовища нафти і газу зосереджено в трьох регіонах: Карпатському, Дніпровсько-донецькому, Причорноморсько-кримському. Перспективними щодо газу є ділянки Чорного моря на глибинах 700-750м. На глибині 300-350м існують умови для утворення сумішей вуглеводневих газів. Про можливість їх добування свідчить досвід інших країн.

23. Працересурсний потенціал України.
Працересурсний характеризує рівень забезпечення національної економіки ресурсами праці. До ресурсів праці ми відносимо в цілому населення України, його чисельність, територіальне розміщення, процеси відтворення, міграції.
а) Числьність населення – число людей в їх певній сукупності (регіон ,місто, и т. п.). Постійно змінюється внаслідок народження, смерті, міграції, вимірюється по состоянию на певний момент часу. У РЕ для характеристики трудового потенціалу суттєвими показниками є чисельність наявних трудових ресурсів та джерела їх поповнення, людський фактор, тобто якісний вимір трудового потенціалу, а це освіта, професійно-кваліфікаційна підготовка, фізичний стан, адаптивність до сучасних інноваційних змін. У цьому ж контексті важливими є статево-вікова структура, частка працездатного населення у його загальній чисельності, рівень зайнятості, міграції. Народжуваність - це відношення кількості народжень за період на 1000 мешканців. Падіння народжуванністі є проблемою для України Зниження частки працезданого населення может привести до гострих політичних і экономічних проблем..Смертность - статистический показатель, оценивающий количество смертей. В демографии отношение числа умерших к общему числу населения. Кількість померлих в Україні зростає і становить 16 осіб на кожну 1000 населення. Україна відноситься до країн з від'ємним природним приростом населення. У віковій структурі населення України частка осіб працездатного віку становить 56%. В Укр переважає чисельність жінок, що пояснюється нижчою смертністю, війнами, більш інтенсивною міграцією чоловіків за межі держави.
б) Рівень кваліфікації трудових ресурсів України досить високий. Це випливає з рівня освіти працівників: питома вага фахівців з вищою та середньою освітою у народному господарстві становить 28,7%. Практично всі особи працездатного віку письменні, що властиво лише високо розвинутим країнам світу.
в) Неврівноваженість кон'юнктури українського ринку праці блокує формування регіональних конкурентоспроможних виробничих структур, поглиблює дефіцит праці і призводить у близькій перспективі до широкого залучення іноземної праці на український ринок. Така заміщуюча міграція буде необхідним заходом для забезпечення конкурентоспроможності країни у глобалізованому світі та для підтримки чисельності населення, особливо його економічно активної частини. Україна, таким чином, набуває ознак цілком європейської країни, де така компенсаторна нетто-міграція, зокрема легалізація тіньових мігрантів є вже звичною практикою. В цілому поточний стан ринку праці вимагає зваженої комплексної та збалансованої міграційної політики держави.

24. Роль людського капіталу у регіональному розвитку.
а) Людський капітал – це сформований і розвинутий у результаті інвестицій та накопичений людиною певний запас здоровя, знань, звичок, здібностей, мотивацій із метою підвищення продуктивності. Теоретично можлива повна зайнятість усього працездатного населення. Однак важливою умовою зайнятості є наявність робочих місць та економічні потреби у збільшенні чи зменшенні їх кількості. Економічно активного населення - населення чоловічої та жіночої статей у віці від 15 до 70 років, яке протягом певного періоду часу забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів і послуг. Категорія економічно неактивне населення - особи, які не можуть бути кваліфіковані як «зайняті» або «безробітні». До цієї категорії відносяться: учні, студенти, пенсіонери; особи, які зайняті в домашньому господарстві; особи працездатного віку, які не можуть знайти собі роботу; інші особи, які не мають необхідності у працевлаштуванні або не можуть працювати через хворобу. Зайняте населення - активная частина працездатного населения, що задіяна в суспільном виробництві. К зайнятому населению відносяться: працюючі за наймом, підприємці, учні що отримують платню, частково заняті студенти і домогосподарки, особи вільних професій, воєнослужбовці. Безробіття - ситуація у сфері зайнятості, коли працівники, які погодилися б працювати за наявну заробітну плату, не можуть знайти роботу. Основні види Б: фрикційне; структурне; циклічне. В останні роки однією з найважливіших проблем зайнятості в Україні стало приховане безробіття. Основна причина цього явища спад виробництва і неадекватне йому скорочення зайнятості.Приховане Б- це внутрішньофірмове безробіття, тобто така кількість працівників, яка стала зайвою у зв’язку зі структурними, технологічними, організаційними змінами виробництва, але формально продовжує перебувати у складі підприємства.
б) На стан трудового потенціалу в регіонах впливають міграційні процеси. З початку 90-х років поняття «мігрант» отримало нове звучання. В сучасній літературі мігрантів розподіляють на внутрішніх та зовнішніх. В Україні сформувалося принаймні три центри де осідає 90% внутрішніх трудових мігрантів: Київська область, Крим і Севастополь, Харків і Харківська область. їх обслуговує п'ять областей - донорів: Кіровоградська, Херсонська, Сумська, Луганська, Хмельницька. Особливою зоною є м. Київ, куди їдуть трудові ресурси з усієї України, але найінтенсивніше - з Київської, Черкаської, Чернігівської та Житомирської областей. Через це до постійного населення м. Києва слід додавати 1,5-2 млн. трудящих, які приїздять до столиці на роботу, головним чином, у сферу обслуговування.
в) регіональні проблеми працересурсного потенціалу Важливою якісноюхарактеристикою трудозабеспеченості є питома вага працездатного населення у працездатному віці (від 16 до 60 років чоловіки, від 16 до 55 років жінки) в складі трудових ресурсів. У 2005р. в цілому по Україні цей показник становив 91,5%. Найвищі значення цього показника були у Волинській, Луганській, Черкаській областях; найнижчими - в Івано- Франківській Львівській, Хмельницькій, Чернігівській областях.

25. Регіональна економічна політика (принципи).
а) В У країні будується демократичнее суспільство, отже основними принципами її регіональної політики мають бути: принципсоціальної справедливості в регіональному аспекті полягає в тому, що громадяни і соціальні групи повинні мати рівні можливості одержання роботи, доходів і суспільних благ незалежно від місця проживання. Реалізація цього принципу вимагає перерозподілу фінансових ресурсів від більш благополучних до менш благополучних; - принцип демократизму - реальна участь громадян, територіальних громад, регіональних співтовариств у здійсненні управління місцевими та регіональними справами, у вирішенні питань загальнодержавного значення; у принципі консенсусу функціонування постійного механізму пошуку компромісів та згоди між різними рівнями влади, що забезпечить легітимність; - принципи субсідарності - всі питання управління вирішуються на тому рівні, на якому вони виникають, соціальні та управлінські послуги населенню мають надаватися на максимально низькому рівні, на якому можна забезпечити їх належний об'єм та якість; принцип збалансованості повноважень і відповідальності -органи управління, які ухвалюють рішення, мають відповідати за ці рішення і перед державою, і перед регіональним співробітництвом, територіальною громадою.
б) В арсеналі реалізації регіональної політики є адміністративні та економічні методи. Ці методи можуть безпосередньо впливати на регіональний розвиток через державне розпорядження, або опосередковано, через державне інвестування, субсидування, ціноутворення, програмування тощо. В залежності від складу та напрямку використання різних видів ресурсів методи регулювання регіонального розвитку поділяються на зовнішні та внутрішні методи розвитку. Так, методи зовнішнього розвитку регіонів передбачають значне державне втручання з боку державних органів влади у вигляді великих державних інвестицій, субсидій, кредитів. Методи внутрішнього розвитку регіонів ґрунтуються на державному втручанні у вигляді податкових пільг, послабленні адміністративного контролю, скороченні частки державної власності. Мета такого державного втручання - надати імпульс внутрішнім факторам розвитку, викликати кумулятивний процес, оскільки спонтанний ендогенний розвиток є нетиповим явищем у світовій практиці. Ці методи здійснюються за таким напрямом: стимулювання сектора послуг; активізація малого і середнього підприємництва; створення зон підприємництва.
в) Механізми реалізації регіональної політики присутні в кожній країні, але в різних формах. Усе залежить від механізму реалізації регіональної політики і рівня активності запровадження його в дію. Такий механізм містить у собі різноманітні методи, інструменти, важелі, інститути. Пріоритетне значення в створенні ефективного механізму реалізації регіональної політики належить впорядкуванню бюджетних відносин, формуванню стабільності дохідної бази, розмежуванню повноважень між центром та регіонами, а також державою і місцевим самоврядуванням, функціональною градацією регіональних видатків, преференціями в сфері економічного регулювання щодо розміщення місцевих замовлень та бюджетного підряду, розвитку малого та середнього бізнесу, організацією ринкової інфраструктури та ін. Ставиться за мету мінімізація негативного впливу ринкових перетворень, створення ефективних механізмів функціонування регіональної економіки, захист найбільш нужденних соціальних верств населення.










26. Регіональна економічна політика (сутність).
а)Регіональна економічна політика сутність - це дії, направлені на вирівнювання умов діяльності регіонів та їх результатів, ефективне використання регіональних ресурсів і можливостей, створення умов підвищення ефективності діяльності регіональних економік. В цілому регіональна економічна політика включає бюджетну та податкову політику; планування, прогнозування та програмування в регіоні; використання природних ресурсів та розпорядження власністю регіону; розміщення продуктивних сил та здійснення структурних перетворень в регіоні; політику розвитку регіональних комплексів (аграрно-промислового, будівельного, транспортного); контрольно-аналітичну діяльність та інформаційне забезпечення. Головна сутність регіональної політики полягає у зниженні міжрегіональних диспропорцій у добробуті і доходах населення, підвищенні якості життя.
б) Кластер - група розміщених у регіоні взаємозалежних і таких що, доповнюють одна одну, промислових компаній і організацій, які діють у певній сфері та характеризуються тим, що вироблений ними продукт однієї галузі використовується для потреб декількох інших. Регіони, на території яких складаються кластери, стають лідерами економіки держави. Вони починають визначати конкурентоспроможність національної економіки. А регіони, де кластерів немає часто переживають соціальні кризи.Успіхи галузевого кластеру конвертуються в стійку репутацію країни-виробника. Кластерний підхід здатний змінити зміст державної промислової та технологічної політики. Кластери краще, ніж галузі, охоплюють важливі зв'язки, взаємодоповнюваність між галузями, поширення технологій, навичок, інформації, маркетингу і усвідомлення вимог замовників до продукції фірм і галузей. Такі зв'язки виявляються провідними в конкурентній боротьбі, у підвищенні продуктивності праці і, особливо, у визначенні напрямків і місць організації нового бізнесу та впровадженні інновацій. Більшість учасників кластера не конкурують між собою безпосередньо, вони обслуговують різні сегменти галузі.
в) Інституціоналізм - певний звичай, порядок, прийнятий у суспільстві, а також характеристики звичаїв у вигляді закону або установи. У період трансформаційних перетворень в економіці підхід до інституціональних змін має принципове значення. Зараз в економіці України спостерігається руйнування старих інституціональних структур і формування нових - ринкових. Найважливішим при цьому є підвищення дієздатності регіонів та держави: створення сприятливих інституціональних передумов реалізації завдань європейської інтеграції; максимальна реалізація конкурентних переваг, національних пріоритетів, економічної безпеки; подолання корупції та тінізації економіки; формування ефективного конкурентного середовища;створення сучасних правових та організаційних механізмів захисту прав на інтелектуальну власність;інноваційна діяльність.Одним із основних інститутів РП є агенство розвитку.В Європі існує Європейська асоціація регіонального агенства розвитку.В Україні створена Координаційна рада з формування регіональних агенст розвитку.

27. Структурний аналіз транспортного комплексу України.
а) Транспорт - це комплекс, що складається з окремих видів: залізничного, морського, річкового, автомобільного, трубопровідного та повітряного. У них свої особливості, переваги, вади та сфера застосування. Вони взаємодіють між собою і становлять транспортну систему, що розвивається під впливом господарства в цілому та окремих його галузей. Найбільший вплив на транспорт справляє промисловість, бо вона формує основні вантажопотоки. Транспортний фактор є одним з вирішальних при розміщенні промислових підприємств.
б)Трубопровідний транспорт сформувався на базі українських родовищ нафти та газу і отримав розвиток в 70-80-ті роки завдяки спорудженню трубопрвводів для транспортування російської та туркменської вуглеводневої сировини. Трубопровідна система, має потужну та розгалужену мережу магістральних нафто- та газопроводів (понад 3 тис. км.) нафтопро-дуктопроводів, 120 компресорних станцій, 13 підземних сховищ. Україна є одним з найпотужніших у світі транспортувальників нафти та газу (з Росії та Туркменії) до Європи.
в)Разом річковий та морський транспорт складають систему під назвою водний транспорт. Водний транспорт України інтегрований до системи міжнародних транспортних коридорів:-українська частина Дунаю від порту Рені до гирла Дунаю є частиною сьомого (дунайського) транспортного коридору;-поромна переправа Іллічівськ-Поті (Батумі) входить до транспортного коридору ТК.АСЕСА;-на морські торговельні порти зорієнтовані транспортний коридор "Балтійське море - Чорне море"', критський транспортний коридор №9 та ТЯАСЕСА. На українській дільниці дельти Дунаю, загальною протяжністю більше 150 км. розташовані три крупні торговельні порти: Рені, Ізмаїл, Усть-Дунайськ. порто-пункт Кілія та судноремонтні бази.

28. Роль паливно-енергетичного комплексу в економіці України.
а) ПЕК України складається з паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торфова), електроенергетики та відповідних ринків. Вугільна промисловість України представлена видобутком кам'яного та бурого вугілля. Вугільні шахти зосереджені переважно в центральній і північній частинах Донецької, південній частині Луганської та на сході Дніпропетровської областей. Коксівне вугілля добувають головним чином у центральній частині Донецької області в районі Єнакієвого, Горлівки, Макіївки, Донецька, Красноармійська, Костянтинівки та інших міст, а також в Краснодарському та Кадіївському районах Луганської області. В районах Луганської області добувають більше енергетичного вугілля. Видобуток вугілля в Україні ведуть майже 300 шахт. В Донбасі розташовано 275 шахт, решта у Львівсько-Волинському та Дніпровському басейнах. Щорічно в Україні споживається більше 85 млн. т вугілля. Більше 90% вугілля використовують галузі промисловості. Вугілля, яке добувається в шахтах України має високу собівартість, що пов'язано з глибоким заляганням шарів вугілля та невеликою їх потужністю. Буре вугілля має низьку теплотворну здатність і його невигідно перевозити на далекі відстані. І все ж вугільна промисловість України має перспективи для розвитку. Для ефективнішої роботи вугільної промисловості потрібна модернізація шахт.
б) Нафтова промисловость України не має високих показників розвитку. Нині перше місце з видобутку нафти належить Лівобережній частині України, де працюють підприємства компанії „Нафто-газ" в Чернігівській області. Тут видобувають понад половину всієї нафти в Україні. Друге місце займає Прикарпатська нафтогазоносна провінція, де працюють нафтогазовидобувні підприємства тієї ж компанії в районі міст Борислав і Долина. Поки що масштаби видобутку нафти невеликі через вичерпність засобів і недостатні пошукові роботи. В середньому Україна видобуває щорічно понад 3 млн. тонн нафти при потребі її економіки у 12 -14 млн.т. Нафтопереробні заводи разом можуть переробляти 51 мільйон тонн сирої нафти на рік. Обсяг перероблення нафти в Україні складає біля 22 млн.т.
в) Регіональні особливості розміщення газової промисловості обумовлені заляганням природного газу в надрах землі та системою газопроводів. Наявність потужної мережі газопроводів в тому числі магістральних газопроводів „Союз" та Уренгой -Помари - Ужгород, дозволяє Україні на компенсаційній основі здійснювати транзитне транспортування газу з Росії і країн Середньої Азії в держави Західної Європи.. Зважаючи на терміни експлуатації газопроводів та їх технічний стан, для підтримання надійного й ефективного функціонування до 2015 року планується повністю завершити реконструкцію всіх компресорних станцій. Перспективними щодо газу є ділянки Чорного моря на глибинах 700-750м. На глибині 300-350м існують умови для утворення сумішей вуглеводневих газів. Про можливість їх добування свідчить досвід інших країн.

29. Принципи та чинники розміщення транспортного комплексу України.
а) Україна займає 4-е місце у світі (після США, Росії, Канади). На цей вид транспорту припадає 40% вантажообігу. У Європі залізнична мережа України є однією з найпотужніших і на початку 90-х років за вантажонапруженістю (обсяг перевезень/км шляху) посідала перше місце. Електрифіковано 8.7 тис. км залізничних .шляхів, по яких здійснюється більш ніж 75% перевезень. Найщільніша мережа залізниць - у Донбасі, Придні-провт, а також у західних областях. Найбільш забезпечені залізничною колією області: Донецька, Львівська, Чернівецька. Територіально залізничний транспорт поділено на 6 залізниць: Пів-денно-Західну (Центр-Київ), Львівську, Південну (Харків). Донецьку, Придніпровську (Дніпропетровськ), Одеську.
б)Автомобільний транспорт за вантажообігом поступається залізничному та морському. Він перевозить 90%) пасажирів країни. Мережа автошляхів досить розвинена. Кращі дороги розміщені у Донеиько-Придніпровському районі та в центральних областях. Найважливіші автомагістралі: Одеса - Київ -Чернігів, Харків -Донбас, Дніпропетровськ - Запоріжжя -Сімферополь, Львів -Київ, Харків -Київ, Полтава Кишинів. Автомобільний транспорт поступово інтегрується у високорозвинену європейську автомобільну комунікаційну систему. До цієї системи державний транспорт буде залучено після введення в дію першокласної транс'європейської автостради «Київ-Мадрид». Поромною переправою Іллічівськ -Поті, яка є найкоротшим шляхом між Заходом і Сходом, автомобільні вантажі разом з автомобілями транспортуються в країни Закавказзя, а далі переправою Баку - Турк-мен-Баші в країни Центральної і Південної Азії.
в) Основні транспортні вузли крайни. Найважливіші внутрішні лінії: Донбас-Кривий Ріг, Харків -Севастополь, Київ - Львів, Львів - Одеса. Харків -Нижньодніперовськ - Херсон. Для оптимізації відстаней та вантажообігу введені з'єднувальні лінії: Нижньодніпровськ - Павлоград -Черво-ноармійська, Червоний ЛиманКутТянськ, Фастів - Новоград -Волинський, Чернігів - Овруч -Білокоровичі.Вихід до європейських країн здійснюється по лініях: Володимир-Волинський - Катовіце, Львів - Краків, Чоп - Прага, Чоп -Будапешт. Поромні лінії із Іллічівська дають вихід на Балкани, та Кавказ.

30. Особливості розміщення і розвитку нафтовидобувної та нафтопереробної промисловості.
а) Нині перше місце з видобутку нафти належить Лівобережній частині України, де працюють підприємства компанії „Нафто-газ" в Чернігівській області на базі Гнідинцівського і Прилуцького родовищ, Сумській - на основі Охтирського і Качанівсько-го родовищ, і в Полтавській - на базі Сагайдацького, Зачепилів-ського, Радченківського родовищ. Тут видобувають понад половину всієї нафти в Україні. Друге місце займає Прикарпатська нафтогазоносна провінція, де працюють нафтогазовидобувні підприємства тієї ж компанії в районі міст Борислав і Долина. Поки що масштаби видобутку нафти невеликі через вичерпність засобів і недостатні пошукові роботи. В середньому Україна видобуває щорічно понад 3 млн. тонн нафти при потребі її економіки у 12 -14 млн.т.
б) Нафтопереробна промисловість України представлена Лисичанським, Кременчуцьким, Херсонським, Дрогобицьким, Одеським, Львівськими, Надвірнянським нафтопереробними заводами.Загалом виробничо-технологічна та сервісна база ринків нафти і нафтопродуктів України значною мірою інтегрована до паливно-енергетичного комплексу Росії. Виробничо-технологічне та сервісне середовище ринків нафти та нафтопродуктів України становлять підприємства нафтопереробної галузі; АЗС усіх форм власності; потужності підприємств зберігання, переробки і відвантаження нафти та нафтопродуктів, включаючи бази, окремі дільниці та пристосовані термінали; транспортні мережі, інша інфраструктура комунікаційних систем.
в) Основною тенденцією розвитку зазначеного середовища в останні роки є посилення впливу транснаціональних нафтових компаній, переважно російських, поетапне витискання з ринків незалежних вітчизняних операторів. Зараз увага приділяється регіонам чорноморського та азовського узбережжя України. Україна уклала договір на ЗО років з американською компанією «Венко» щодо видобування нафти на континентальному шельфі Чорного моря. Реалізація договору почисться з розробки шельфа навколо Керчі, де запаси енергоносіїв складають 10.8 трлн. куб. м газу та 200 млн. тонн нафти. Група «Альянс», що контролює Херсонський НПЗ та Укрнафто-ііродукт, спільно зі швейцарською компанією має наміри реконструювати термінали та резервуарний парк у Камишовій бухті Севастополя, розробити проект будівництва у Херсоні нового терміналу з перевалювання нафти та нафтопродуктів. Компанія ЮКОС вельми активно відвантажує нафту та нафтопродукти транзитом через портові та термінальні споруди Феодосії, розглядає пропозицію щодо будівництва у Донузлаві комплексу з перевалювання нафти та нафтопродуктів потужністю понад 20 млн тонн.

















31. Особливості розміщення газовидобувної промисловості України.
а) Газова промисловість України не має високих показників розвитку.Інтенсивний розвиток газової промисловостей пов'язаний з відкриттями 50-60р.р. XX ст. та інтенсивною розробкою низки великих родовищ нафти та газу в Західній (Перед-карпатський прогин), Східній (Дніпровсько-Донецька западина) та Південній газоносній областях.
б) Регіональні особливості розміщення газової промисловості обумовлені заляганням природного газу в надрах землі та системою газопроводів. Наявність потужної мережі газопроводів в тому числі магістральних газопроводів „Союз" та Уренгой -Помари - Ужгород, дозволяє Україні на компенсаційній основі здійснювати транзитне транспортування газу з Росії і країн Середньої Азії в держави Західної Європи..
в) Для забезпечення еколого-енергетичної безпеки України в умовах глобалізації світової економіки вкрай необхідним є розвиток екологічного контролю в індустрії використання природного газу. Перш за все – це запровадження системи екологічного моніторингу в галузі видобування і використання природного газу і, по – друге, організація постійного екологічного аудиту на об'єктах видобування, транспорту і використання газу. Внаслідок експлуатації більше 25 років значної частини газопроводів України зростає ризик аварійно-небезпечних дефектів, таких як ерозія та можливість вибуху на газопроводах. Як наслідок, надходження до атмосферного повітря, ґрунту та водойм складових природного газу. Накопичення цих речовин в атмосфері є причиною порушення газового балансу, що значною мірою може зумовити глобальну зміну клімату. Особливо небезпечними є сірчисті сполуки й окиси азоту, що спричиняють кислотні дощі, які здатні випадати на відстані багатьох сотень і тисяч кілометрів від джерела первісного викиду речовин. Під впливом кислотних дощів відбувається закислення озер і ґрунтів, змінюється їх хімічний склад. Зважаючи на терміни експлуатації газопроводів та їх технічний стан, для підтримання надійного й ефективного функціонування до 2015 року планується повністю завершити реконструкцію всіх компресорних станцій. Здійснюється російсько-український проект, внесений до переліку проектів ЄС у газовій сфері: розширення пропускної спроможності газопроводів з Росії до Балканських країн та Туреччини. Безпосередньо України стосується та частина спільної роботи, що пов'язана з розширенням пропускної спроможності транзитного газопроводу Ананьїв - Ізмаїл.

32. Електроенергетика – провідна галузь економіки комплексу України.
а) Електроенергетика є складовою частиною ПЕК. Всі єлектростанції поділяються на 4 види: теплові, гідравличні, атомні, електростанції, що використовують нетрадиційні джерела енергії. Виробництво електроенергії здійснюється на енгргогенеруючих підприємствах: ТЕС, АЕС, ГЕС. Найбільша частка в виробництві належить ТЕС.На ТЕС використовується камяне вугілля(25.5% електроенегрії і тепла), природний газ(23%), мазут(1,5%).ТЕС - це основа сучасної і майбутньої електроєнергетики. За характером обслуговування спживачів вони районні. В основу поділу покладено ознаку використовуваного ресурсу: ТЕС, що працюють на твердому, рідкому і газоподібному паливі. Серед них вирізняють конденсаційні і теплоелектроцентралі;гідравлічні, що використовують відповідні гідроресурси і поділяються на гідроелектростанції, гідростимуляційні і припливні; атомні, які у вигляді палива використовують збагачений уран або інші радіоактивні елементи; електростанції, що використовують нетрадиційні джерела енергії. Серед них найперспективпішими є вітрові, сонячні, тощо.
б) Принципи розміщення обєтків електроенергетики залежно від типу генеруючих потужностей та напруги передачі електроенергії різні. Район розміщення теплової електростанції і її потужність повинні визначатися з урахуванням розвитку електроспоживання, наявності паливних ресурсів та відомостей щодо гідрології районів. При виборі конеретного місця буд-ва ТЕС, яка працює на твердому паливі, повинна враховуватись можливість збільшення вантажопотоків по залізницях та водних шляхах сполучень. Для електростанції на рідкому чи газоподібному паливі враховується розвиток трубопровідного транспорту. При виборі місця буд-ва уточнюється можлива остаточна потужність електростанції щодо водопостачання, паливопостачання та генерального плану розміщення обєкта. Теплові електростанції розміщуються, як правило, з орієнтрацією на наявність великих запасів дешевих паливно-енергетичних ресурсів та потужного споживача. Площадки для розміщення ТЕС необхідно вибирати з урахуванням таких вимог: - електростанції повинні бути максимально наближені до джерел палива і водопостачання, споживача енерії і підїзних шляхів; - рівень грунтових вод має бути нижче глибини підвалів, останні не повинні затоплюватися паводковими водами; - не можна розташовувати станції над заляганням корисних копалин, а також на зсувних ділянках; - ухил площадки розміщеня не повинен перевищувати 0,5-1; - електростанції повинні розміщатися поблизу населеного пункту з урахуванням санітарної зони; - шлако- і золовідвали повинні розміщатися на негожих земельних ділянках, якомога ближче до площадки електростанції. Теплові атомні станції, враховуючи великі обсяги споживання води, слід розміщувати поблизу водних обєктів. Теплові працюють на твердому, рідкому і газоподібному паливі; гідравличні використовують гідроресурси ; атомні використовують паливо-збагачений уран; електростанції ,що використовують нетрадиційні джерела енергії – вітрові, сонячні.
в) Екологічні проблеми енергетики. Одним із провідних чинників, що обмежує розвиток енергетики в Україні, є екологічний. Викиди становлять близько ЗО % всіх твердих часток, що надходять в атмосферу внаслідок господарської діяльності людини. За цим показником електростанції зрівнялися з підприємствами металургії і випереджають всі інші галузі промисловості. Крім того, енергетика дає до 63 % сірчаного ангідриду і понад 53 % оксидів азоту, що надходять в повітря від стаціонарних джерел забруднення. Оксиди сірки і азоту є основними джерелами кислотних дощів в Україні. Вони потрапляють у воду річок, озер і ставків та в грунт у вигляді сірчаної та азотної кислот. Оксиди ароту та вуглецю є основною складовою частиною смогів. У зв'язку з необхідністю збільшення використання в енергетиці вугілля екологічна ситуація може погіршитися.

33. Сучасний стан розвитку і регіональні особливості розміщення металургійного комплексу.
а) До складу чорної металургії належить: видобуток, збагачення та агломерація залізних, марганцевих і хромітових руд, виробництво чавуну, сталі, прокату, труб, метвиробів, випуску концентратів залізної та марганцевої руд, електроферосплавів, окати-шів, флюсових вапняків, вогнетривів, коксу, як основного виду палива, феросплавів, вторинна переробка чорних металів та ін.
б) Видобуток залізної руди здійснюється в п'яти басейнах: Криворізькому, Білозерському, Керченському, Кременчуцькому, Приазовському. Загальні запаси марганцевих руд складають 3.5 млрд. т, з них 2,5 млрд. т. - промислові. За їх запасами Україна посідає 2 місце в світі, після ПАР, забезпечуючи 32% світового виробництва марганцевих сплавів. Марганцеворудною базою чорної металургії України є Придніпровський Марганцеворудний басейн. Він склався з 3 великих районів: Нікопольського, Інгулецько-Дніпровського та Великотокмацького
в) Кольорова металургія включає видобуток, збагачення, металургійну переробку кольорових руд, дорогоцінних і рідкісних металів, в тому числі виробництво сплавів, прокат кольорових металів, переробку вторинної сировини і видобуток кольорового каміння. В структурі виробництва кольорових металів України провідне місце посідає алюмінієва промисловість, що складається з виробництва глинозему та алюмінію. Основною алюмінієвою рудою є боксити, запаси яких в Україні невеликі. В Україні є значні запаси нефелінових порід, що можуть бути сировинною базою великої алюмінієвої промисловості

34. Міжгалузевий машинобудівний комплекс України.
а) Машинобудівний комплекс охоплює спеціалізовані галузі. Він є основою важкої індустрії й відіграє вирішальну роль в створенні матеріально-технічної бази. Структура машинобудівельного комплексу України складається з галузей: 1.Важкого машинобудування:-металургійне. - гірничорудне, -енергетичне. 2.Середнього машинобудування:-транспортне. - сільськогосподарське і тракторне, - верстатобудування, -устаткування для легкої і харчової промисловості. 3.Точного машинобудування:-приладомашинобудування, -електротехнічне машинобудування. 4.Транспортного машинобудування:залізничне машинобудування, -автомобілебудування - авіабудуваннясуднобудування (морське та річне).
б) Структура важкого машинобудування: - металургійне. -гірничорудне, - енергетичне. Найбільше підприємство важкого машинобудування є -Новокраматорський завод, який випускає устаткування для доменних печей, ковальсько-пресове устаткування та екскаватори. Устаткування для металургійної промисловості виробляється також в: Маріуполі, Дебальцевому (Луганська обл.), Кривому Розі, Дніпропетровську. Підприємства, що виробляють гірничорудне устаткування, розташовані в Донбасі і Придніпров'ї. Заводи з виробництва шахтного устаткування функціонують в Донецьку, Харкові та Луганську. Центрами виробництва енергетичного устаткування є Харків та Полтава. Виробництво устаткування для нафтової і газової промисловостей зосереджено в Харкові, Конотопі (Сумська обл.) та Дрогобичі (Львівська обл.).
в) Структура Транспортного машинобудування: залізничне машинобудування, автомобілебудування, авіабудування, суднобудування (морське та річне). Великі заводи, що спеціалізуються на виробництві устаткування для залізниць розташовані в Луганську, Харкові та Дніпропетровську, а головними центрами вагонобудування є Дніпродзержинськ, Кременчук і Кадіївка. Залізничні цистерни виробляють в Маріуполі, а в великих транспортних центрах і вузлах працюють локомотивно-ремонтні заводи. Центрами морського суднобудування є Миколаїв та Херсон, а річного - Київ. Судноремонт морського транспорту здійснюється в Одесі, Маріуполі, Керчі та Севастополі, а річного - Запоріжжі, Ізмаїлі, Кілії. Автомобільні заводи України випускають автобуси (Львів, Бориспіль, Черкаси), великовантажні автомашини (Кременчук), легкові автомобілі (Запоріжжя, Луцьк), автомобільні мотори (Мелітополь). В останні роки в Україні отримала розвиток збірка автомобілів іноземних марок з комплектуючих вузлів і деталей. Мотоцикли, мопеди та велосипеди виготовляють у Львові, Києві, Харкові та Чернігові. Центрами літакобудування є Київ та Харків. Найважливішим центром тракторобудування є Харків. Колісні трактори виробляють у Дніпропетровську, тракторні агрегати у Вінниці. Ряд великих підприємств для виробництва деталей і запасних частин для тракторів працюють у Сімферополі, Кременчуці, Чугуєві, Києві, Білій Церкві, Луганську, Одесі.

35. Структурний аналіз агропромислового комплексу України в нових економічних умовах.
а) Агропромисловий комплекс (АПК) за своїм складом та структурою значно відрізняється від інших міжгалузевих комплексів, - передусім тому, що в ньому як головний засіб виробництва використовується земля, на якій вирощується сільськогосподарська продукція та сировина для виробничого та невиробничого споживання. Власне, сільськогосподарське виробництво, яке базується на використанні сільськогосподарських угідь, є основою розвитку переробних галузей промисловості. Сьогодні АПК має такі сфери: промисловість, що виробляє засоби виробництва для сільського господарства; власне сільське господарство;галузі, зайняті транспортуванням, переробкою та збутом кінцевої продукції сільськогосподарської сировини й продовольства.
б) До економічних чинників розвитку регіонального ринку продовольчих товарів відноситься рівень розвитку і розміщення сільськогосподарського виробництва і промислової переробки сільськогосподарської сировини, рівень розвитку "господарських зв'язків між підприємствами продовольчого комплексу, міжрегіональних зв'язків з забезпечення товарообміну, рівень і структура цін на продовольчі товари. До науково-технічних чинників належать рівень розвитку матеріально-технічної бази сільського господарства, харчової промисловості та інфраструктури, рівень механізації і автоматизації транспортно-складських процесів та впровадження досягнень науково-технічногогірогресу. До соціальних чинників, що впливають на розвиток регіонального ринку продовольчих товарів, належать кількісний і якісний рівень забезпечення підприємств продовольчого комплексу трудовими ресурсами, чисельність і соціально-демографічна структура населення та його розміщення по території,
в) Необхідною передумовою ефективності суб'єктів сільського господарства на регіональному ринку продовольчих товарів є утворення багатоукладної аграрної економіки і рівноправність господарських формувань різних форм власності, включаючи приватну. Без радикального реформування відносин власності на землю і становлення багатоукладної аграрної економіки ефективний розвиток виробництва продовольства в регіоні неможливий. До складу суб'єктів сільського господарства повинні входити акціонери, орендні, кооперативні, селянські (фермерські), особисті підсобні господарства, а також виробничі, постачально-збутові, торгівельно-посередиицькі підприємства та їх асоціації різних форм власності..










































36. Сільське господарство України (земельні).
а) Основу сільськогосподарського виробництва складають земельні ресурси країни, придатні для ведення сільського господарства, які одержали назву сільськогосподарських угідь. Угіддя складаються з ріллі, перелогів, сінокосів, пасовищ, насаджень. На жаль сьогодні понад ЗО млн. га сільськогосподарських угідь визнані деградованими і біля 15 млн. земель в Україні - ерозійно небезпечні.
б) Україна має всі умови для розвитку сільського господарства, але вони диференційовані за природними зонами. Кожна зона має власні особливості у структурі земельних ресурсів, сільськогосподарських та лісових угідь. Так, Полісся вирізняється порівняно низьким ступенем розвитку сільського господарства, освоєністю земельного фонду, але високою питомою вагою природних кормових угідь. Тому для зони характерні дрібноконтурність, подрібненість землекористування. Тут переважають дерново-підзолисті. На Поліссі обробляється близько 35% земельної площі. Лісостеп - найбільша природна зона: близько 30% загальної площі країни. Враховуючи високу освоєність та розораність, значну частину земель складають сінокоси, ліси та кущі, болота, яри та зсуви, що розділяють орні масиви. Ґрунтові та кліматичні умови найбільш сприятливі для інтенсивного введення сільського господарства. В лісостепу переважають типові чорноземи та сірі опідзолені ґрунти. Степова зона розділяється на дві підзони: Північну та Південну. Південний Степ має освоєність та розораність земель дещо нижчу, ніж у Північному Степу. Гірський Крим займає невелику територію, що вирізняється підвищеною лісистістю. Українські Карпати характеризуються найбільшою лісистістю, низькою сільськогосподарською освоєністю земель. На Прикарпатті переважають кислі, дерново-підзолисті, глеєві та суглинкові ґрунти. Ці фактори несприятливо впливають на розвиток сільського господарства.
в) Традиційне сільське господарство ділять на дві галузі: рослинництво і тваринництво. У рослинництві переважають зернові культури (пшениця, ячмінь,кукурудза, зернобобові,овес,жито, просо, гречка) Україна є відомим виробником технічних культур, цукрового буряка та соняшника. Картоплю вирощують у всіх областях, але сконцентрована вона на Поліссі. Овочеві культури вирощують у Лісостепу та Степу. Сади найбільш поширені у приміських зонах півдня великих міст. Високоякісні сорти винограду вирощують у південній частині Криму, Закарпатті Одеській, Миколаївській, Запорізькій областях.Провідне місце у структурі тваринництва займає скотарство, яке має молочно-мясне і м'ясо- молочне направлення.Далі йде свинарсто, вівчарство, птахівшицтвоі кролівництво.

37. Сільське господарство України (рослинництво).
а) В останні роки домінує рослинництво доміную над тваринництвом.У рослинництві переважають зернові культури. Найбільш сприятливими для розвитку рослинництва є степова і лісостепова зони. Середня врожайність зернових значно поступається аналогічним показникам західноєвропейських та північноамериканських країн, що за наявних природних умов України неприпустимо. У структурі посівів зернових переважає озима пшениця, яровий ячмінь, кукурудза, зернобобові, овес, озиме, просо, озимий ячмінь, гречка. Найбільш сприятливі для кукурудзи грунти та клімат - у районах Лісостепу та Степу. Значне місце серед зернових культур займають круп'яні культури: просо, гречка, рис. Гречка має короткий вегетаційний період тому її використовують для пересівання загиблих від морозів озимих культур. Найвищі врожаї збирають у лісостепу, північному та центральному Степу. Рис вирощується у Криму, Одеській та Херсонській областях. З зернобобових розповсюджені горох, віка, люпин, соя, квасоля.Україна є відомим виробником технічних культур, цукрового буряка та соняшника. Найбільша концентрація цієї культури у Вінницькій, Полтавській. Хмельницькій, Тернопільській обл.Соняшник основна олійна культура. Зосереджений на півдні країни. Найбільші площі під соняшником у Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській обл. Найвища врожайність соняшнику у північних та центральних районах Степу. Важливою технічною культурою є також льон-довгуиець. Значне місце серед технічних культур займають ефіроолійні культури: коріандр, м'ята, лаванда, троянда та ін. Картоплю вирощують у всіх областях, але сконцентрована вона на Поліссі. Овочеві культури вирощують у Лісостепу та Степу. Сади найбільш поширені у приміських зонах півдня великих міст. Високоякісні сорти винограду вирощують у південній частині Криму, Закарпатті Одеській, Миколаївській, Запорізькій обла.
б) Тваринництво в Україні багатогалузеве. Основними його галузями є скотарство, свинарство, вівчарство і птахівництво. Їх частка у виробництві м’яса неоднакова. Провідне місце у структурі тваринництва займає скотарство, яке має молочно-мясне і м'ясо- молочне направлення. Поблизу великих споживачів розташовані потужні комплекси відгодівлі та первинної переробки великої рогатої худоби, свиней і птиці, виробництва молока. Найважливіший напрям у структурі скотарства - виробництво яловичини. Найбільша питома вага у територіальній структурі виробництва м'яса належить карпатським районам, а також територіям інтенсивного бурякосіяння. Свинарство - друга за значенням галузь тваринництва у країні. Найпоширенішою породою є велика біла. У забезпеченості населення м'ясом частка свинини, особливо її беконних сортів має зростати. Найбільше валове виробництво свинини - у Лісостепу та Степу. Питома вага вівчарства у структурі товарного тваринництва невелика - лише 2%. В Україні розводять тонкорунних, напівтонкорунних та грубововняних овець. Птахівництво забезпечує потреби населення у м'ясі птиці та яйцях. Воно зосереджене у Лісостепу та Степу. На другому місці у птахівництві качки. Виробництво качиного м'яса має тенденцію до зростання: собівартість його значно нижче, ніж курячого. Збільшенню м'ясних ресурсів та сировини для хутрообробної промисло-вості сприяє розвиток кролівництва. Ця галузь зосереджена в особистих господарствах.
в) Рибне господарство розвивається на основі ставків, водоймищ Дніпра, Дністра, Південного Бугу, озер, лиманів та багатьох річок. Розвиток ставкового рибництва стримується низкою факторів. Серед них - обмежені водні ресурси, слабке використання наявних ставкових ресурсів, недостатній агротехнічний та зоотехнічний рівень, погане утримання водосховищ. Теперішнє виробництво товарної риби в Україні не задовольняє потреб її населення.

38. Харчова промисловість.
а) Харчова промисловість за кількістю зайнятих та за обсягом валової продукції належить до найважливіших в АПК. У харчовій промисловості функціонує понад 20 тисяч підприємств, їх розміщення тісно пов’язане з сільським господарством. Цій галузі властива вельми складна структура: понад 20 підгалузей, що виробляють як готову продукцію, так і напівфабрикат(цукрова, мясопереробна,молокопереробна, олійно-жирова, плодоовочеконсервна, млинарсько-круп'яна, хлібопекарна, виноробна, пиво-безалкогольна, тютюнова,спиртова й лікеро-горілчана, рибна,кондитерська та інші) Основними факторами її розміщення вважаються сировинний та споживчий. На сировину орієнтуються цукрова, плодовоовочеконсервна. рибна, маслобійна, а на споживача хлібопекарна, кондитерська, молочна та броварна підгалузь.Для розміщення харчової промисловості характерною рисою є спеціалізація за стадіями технологічного циклу, коли перші стадії наближені до сировини, а подальші до споживача.
б) Цукрова промисловість України розміщена переважно у лісостеповій зоні, в районах де сіють буряки. Найбільша концентрація цукрової промисловості у Вінницькій, Хмельницькій та Тернопільській областях. Цукрова промисловість знаходиться у кризовому стані. Україна втратила позиції одного зі світових лідерів з виробництва цукрового буряку і цукру. Олійно-жирова промисловість - це переробка насіння соняшника, сої, ріпаку, льону з метою виробництва олії, маргарину, мила та інших похідних від насіння та олії продуктів: оліфи, соняшникового та соєвого борошна, харчового білку, мильної пасти, емульсору, кулінарних жирів тощо. Найбільші підприємства галузі розміщені у Запоріжжі, Одесі. Вінниці. Чернівцях, Слов'янську, Ніжині. Дніпропетровську, Кіровограді, Харкові, Києві, Львові, Донецьку, Ужгороді. Плодовоовочеконсервна промисловість зосереджена у Степовій та Лісостеповій зонах. З розвитком та поглибленням районної спеціалізації сільського господарства. Ця галузь може набути базу для перетворення її на галузь експортного призначення. Сировина для овочеконсервної промисловості мало транспортабельна, тому переробка її здійснюється біля місць вирощування. Найбільші підприємства цієї галузі діють у Криму, Одеській, Херсонській, Миколаївській обл.
в) М'ясна промисловість забезпечує населення свіжим та мороженим м'ясом, ковбасними виробами та м'ясними напівфабрикатами. У структурі цих продуктів провідне місце займає свинина та яловичина; використовується також м'ясо птиці, баранина. Найбільші м'ясокомбінати розміщені у Києві, Дніпропетровську, Полтаві, Одесі. Харкові. Запоріжжі, Вінниці, Черкасах. Великі птахокомбінати, орієнтовані на виробництво м'яса, розміщені поблизу найбільших міст України, а також у курортних зонах. Молокопереробна промисловість включає маслоробну, сироварну, молочноконсервну галузі. В Україні є понад 500 підприємств молочної промисловості, у тому числі 10 виробляють високоякісні молочні консерви. Найбільші комбінати та заводи розміщені у Києві, Харкові. Дніпропетровську. Одесі. Львові, Запоріжжі, Первомайську, Лубнах.

39. Будівельний комплекс.
а) Будівельний комплекс охоплює систему підприємств і галузей, продукція яких призначається для капітального будівництва у сферах промисловості, сільського господарства, транспорту, а також для потреб житлово-комунального господарства та всіх інших сфер людської діяльності. Сьогодні на виробництво будівельних матеріалів припадає більше половини витрат, пов'язаних з будівельно-монтажними роботами в Україні. До складу будівельного комплексу входять три основні групи галузей: видобуток і обробка мінерально-будівельної сировини (пісок, гравій, щебінь, бутовий камінь та ін.); виробництво в'яжучих матеріалів (цемент, вапно, гіпс); иробництво стінових матеріалів, виробів і конструкцій (бетонні, залізобетонні та інші конструкції і блоки). Всі цівиробництва розвиваються на території України
б) Основна галузь будівельних комплексів - цементна промисловість. Вона розвивається у тих районах, де сировина (глини, мергелі, вапняки) територіально суміщена з мінеральним паливом або залягає вздовж основних напрямків його транспортування. В ряді районів цементні заводи працюють на відходах чорної і кольорової металургії (Донбас). Цементна промисловість характеризується високим рівнем виробничої концентрації, й сучасні підприємства мають потужність понад 1 млн. т. на рік.
в) Важливою галуззю є виробництво віконного і технічного скла. Віконне скло виробляється на заводах Донецької і Луганської областей, на Запорізькому та Львівському склоробних підприємствах. Завод технічного скла працює у Костянтинівні - «Автоскло».

40. Характеристика хіміко-лісового міжгалузевого комплексу.
а) Хіміко-лісовий комплекс охоплює галузі хімічної та лісової промисловості. Основна хімічна промисловість виробляє соду, сірчану кислоту й мінеральні добрива. Виробництво каустичної соди зосереджено в Слов'янську, Лисичанську і Красноперекопську. Промисловість мінеральних добрив виробляє азотні, фосфорні та калійні добрива. В азотнодобривній промисловості за сировину править природний та коксовий газ, нафта, буре вугілля. Розміщення підприємств пов'язане з розташуванням сировини:підприємства, що використовують коксовий газ, споруджуються поблизу коксохімічної промисловості, нафтову сировину – у центрах нафтопереробки України випускає азотні добрива: сульфат амонію, аміачну селітру, карбамід тощо. Основні центри – Дніпродзержинськ, Горлівка, Лисичанськ, Алчевськ, Сєверодонецьк, Запоріжжя, Черкаси, Рівне. Фосфорні добрива на базі привізних апатитів Кольського півострова виробляють на Вінницькому й Костянтинівському хімічних заводах, Сумському ВО "Хімпром" та Одеському суперфосфатному заводі. Продукцією гірничо-хімічної промисловості є калійні солі Калуша і Стебника, сірка Роздолу та Яворова, кам'яна сіль Артемівська і Слов'янська, вапняки Донецької області та Автономної Республіки Крим. Галузь в основному сконцентрована у Карпатському, Донецькому і Придніпровському економічних районах.
б) Промисловість хімії органічного синтезу використовує як основну сировину нафту та газ. Підприємства тяжіють до районів нафтовидобутку, масового споживання нафтопродуктів та магістральних нафтопроводів. До органічної хімії входять виробництва вуглеводневої сировини, органічних напівфабрикатів, синтетичних матеріалів. Нафтопереробна промисловість зосереджена в районах видобування нафти, в портових містах України, у Донбасі, Придніпров'ї, Прикарпатті та центральній частині України. Фармацевтична промисловість посідає одне з найважливіших місць у хімічній індустрії світу. Важливими факторами розміщення цієї галузі є наявність наукової бази та сировини.
в) Лісова промисловість включає заготівлю, механічну обробку й хімічну переробку деревини. Механічна обробка - лісопиляння, виробництво фанери, будівельних деталей, стандартних будинків, меблів, деревоволокнистих та деревостружкових плит, сірників. До складу лісової промисловості входить лісохімія, де переважає хімічна технологія, а також целюлозно-паперова промисловість, де поєднуються механічна та хімічна технології. Ліс заготовляють у Карпатах, у Лісостепу й на Поліссі. Підприємства деревообробного підкомплексу розміщені як в районах лісозаготівлі, так і в районах споживання. Однією з найважливіших галузей підкомплексу є лісопильна, 80 % підприємств цієї галузі зосереджені в Карпатському економічному районі.Серед деревообробних галузей виділяється меблева промисловість, на яку припадає понад половина товарної продукції. Вона є в усіх великих містах: Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Львів, Мукачеве, Житомир, Чернігів.На основі переробки лісу та інших рослинних ресурсів, а також вторинної сировини у нас створена целюлозно-паперова промисловість. Головними центрами целюлозно-паперової промисловості є Жидачів, Рахів, Херсон, Ізмаїл, Обухів, Корюківка, Малин, Понінка.Целюлозно-паперова промисловість виробляє більше 150 видів продукції, але задовольняє потреби держави і населення в папері в середньому лише на 50%.





41. Господарський комплекс України: його структура сфери і трансформація в ринкових умовах.
а) Головна характеристика господарського комплексу - це розвиток у історичній динаміці галузевої та територіальної структури суспільного виробництва. Суспільне виробництво розглядається як об'ємна проекція інноваційних технологічних і соціальних циклів на території країни, або будь-якого з її регіонів. Кожний етап розвитку національної економіки відзначається появою групи лідируючих галузей економіки, яка у майбутньому створювала навколо себе специфічну сферу. Динаміка розвитку господарського комплексу України, як складової частини світової економіки, поділяється на низку великих соціально-економіко-технологічних періодів: доаграрний, аграрний, індустріальний, постіндустріальний. На цих етапах принципово змінюються взаємовідносини між людьми та природою, між економікою та природою, між людьми поміж собою. Змінюються також галузеві пропорції господарства та стан суспільного і територіального поділу праці.
б) Традиційно господарський комплекс розглядають, як систему галузей і як систему територіально-виробничих комплексів.Згідно з існуючими теоріями розвитку продуктивних сил галузі мають різні функції і за цією ознакою поділяються на основні та обслуговуючі. До основних галузей відносяться районоутворюючі галузі спеціалізації, які мають високу питому вагу у виробництві району та найбільший економічний ефект. Ці галузі є визначальними у функціональній характеристиці регіону. Обслуговуючі галузі забезпечують потреби основних галузей та населення регіонів у електроенергії, теплі, воді, будівельних матеріалах, перевезеннях, послугах зв'язку, торгівлі, фінансах, послугах науки, культури, житлово-комунального обслуговуванні тощо.Існують також локальні галузі промисловості та сільського господарства, які для регіонів мають місцеве значення і задовольняють їх потреби у певній кількості.
в)Територіально-виробниче комплексоутворення є однією з найбільш продуктивних сфер організації виробництва і соціально-економічного розвитку взагалі. Існує багато видів комплексів. Простий комплекс - це сполука паралельних галузей спеціалізації, які майже не пов'язані між собою та галузей, що обслуговують цю сполуку. Складний комплекс - це безпосередні виробничі зв'язки між галузями. Ці зв'язки здійснюються як по вертикалі, тобто від сировини до готової продукції, так і по горизонталі, тобто поміж вертикальними гілками.

42. Характеристика міжгалузевих господарських комплексів, соціальний комплекс.
а) Міжгалузеві комплекси - це система економічно взаємопов'язаних галузей виробничої або невиробничої сфер, який сформовано внаслідок кооперації та інтеграції підприємств, організацій, установ та галузей. соціальний комплекс До соціального комплексу входить комплекс галузей легкої промисловості, до складу якого включають текстильну, взуттєву і швейну галузь, які тісно пов'язані з сільським господарством, галузями машинобудування та хімічною промисловістю.
б) Легка промисловість України представлена текстильною, швейною та шкіряно-взуттєвою галузями. За випуском продукції, за вартістю основних виробничих фондів перше місце займає текстильна промисловість. Головною галуззю текстильної промисловості в Україні, як і в усьому світі, є бавовняна галузь. Трикотажна промисловість тяжіє до районів з великою щільністю населення, бо виробництво зорієнтовано на споживача. Ця спеціалізована галузь продукує в'язані вироби з різних пряж: бавовняної, вовняної, хімічного волокна та змішаних волокон. Найбільші центри трикотажної промисловості: Київ, Харків, Житомир, Львів, Одеса, Донецьк, Миколаїв, Луганськ, Кременчук та інші. Друге місце займає швейна промисловість, їй потрібні кадри високого рівня. Однією з особливостей розміщення підприємств легкої промисловості є їх територіальне сполучення з важкою індустрією, наприклад, металургією, що дозволяє раціонально використовувати трудові ресурси. Легка промисловість найчастіше присутня в тому або іншому територіальному комплексі як додаткова галузь, або обслуговуюча, але іноді вона відіграє ще й районоутворюючу роль. Ключові фактори розміщення підприємств легкої промисловості: споживчий, сировинний, забезпеченість трудовими ресурсами.
в) Рекреаційний комплекс отримав назву від слова рекреація - відновлення компенсація здоров'я, працездатност людини. Рекреаційний комплекс можна поділити на 3 групи: 1) лікувально-оздоровчиі (санаторно-курортне лікування тг оздоровлення); 2) пізнавальний (туризм) 3) економічний (регенерація робочої силі сфера господарчої діяльності). Україна мас всі необхідні умови дш розвитку рекреаційного комплексу. В Україні є лікувально-оздоровчі, спортивн (туристичні), пізнавальні системі комплексу. У нас багато рекреаційних ресурсів: бальнеологічних (мінеральні» вод, грязей), кліматичних, ландшафтних пляжних, пізнавальних. На території країни є мінеральні воді майже усіх основних бальнеологічніх груп, величезні запаси лікувальних грязеі В Україн експлуатується сім торфових і десяті сульфідних родовищ лікувальних грязей.

43. Міжнародні економічні зв’язки України та її інтеграція в міжнародні структури.
а) Україна має значний експортний потенціал. Експортний потенціал країни - це здатність суспільного виробництва даної країни виробляти необхідну кількість конкурентоспроможних товарів і послуг для зовнішнього ринку. За 2008р. експорт товарів склав 67002,5 млн.дол. США, імпорт – 85534,4 млн.дол. США. Україна виробляє 5% світової мінеральної сировини та продуктів її переробки.
б) Пріоритетним завданням для України є забезпечення взаємовигідних і стабільних економічних зв'язків з країнами СНД, які утворили Економічний союз, та з країнами Балтії. Через створення умов для ефективних торговельних відносин з цими країнами можна прискорити досягнення стабілізації у вітчизняному виробництві. Проте актуальність розвитку цих відносин не зменшуватиме значення розвитку економічних зв'язків з іншими країнами світу. Зовнішньоекономічні зв'язки з цією групою країн мають розвиватися переважно на двосторонній основі з одночасним вдосконаленням торгівельних режимів на засадах взаємної рівності і спрямовуватимуться на: поліпшення торговельного режиму з Російською Федерацією; забезпечення стабільних поставок в Україну на взаємовигідних умовах паливно-сировинних товарів відповідно до потреб народного господарства.
в) Розвиток відносин з ЄС у довгостроковій перспективі, з огляду на геополітичний, геоекономічний і історичний європейський статус України, має залишатися одним з пріоритетів зовнішньоекономічної політики України. Метою розвитку зовнішньоекономічних відносин України з ЄС є забезпечення економічної інтеграції господарства України у загальноєвропейський економічний простір. Це значною мірою залежить від реалізації положень про партнерство та співробітництво між ЄС і Україною та тимчасової угоди про торгівлю, безумовно, вже сьогодні, країни ЄС перетворились на важливого партнера України у розвитку економічних зв'язків. У зовнішній торгівлі між Україною та країнами-членами ЄС спостерігалося збільшення обсягів як експорту товарів, послуг та прямих іноземних інвестицій в України, так і їх імпорту. Головними партнерами, як в експорті, так і в імпорті товарів залишаються Німеччина, Польща та Італія.

44. Міжнародна економічна інтеграція, перспективи вступу України до ЄС.
а)  У 2007 році ЄС запровадив Європейський інструмент сусідства і партнерства (ЄІСП), який замінив програму TACIS та сформулював нові пріоритети діяльності ЄС. Починаючи з 1 січня 2007 року ЄІСП став основним джерелом фінансування для 17 країн-партнерів ЄС, включаючи Україну. З сучасних форм інноваційних напрямків ті механізмів Європейського інструменту сусідства і партнерства (ЄІСП) можна виділити: транскордонне співробітництво; механізм сприяння реформам управління; програми Twinning та TAIEX; бюджетна підтримка; східне партнерство.
б) Однієї з найбільш відомих програм ЄС, створених для надання допомоги країнам колишнього Радянського Союзу, включаючи Україну, є програма технічної допомоги TACIS. Програма TACIS була започаткована Європейським Союзом у 1991 році для надання технічної допомоги 12 країнам Східної Європи та Центральної Азії Основною метою програми було прискорення процесу економічних та політичних змін у цих країнах. До 2006 року програма TACIS була одним з головних практичних інструментів співпраці ЄС та України, спрямованого на підтримку виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Європейським Співтовариством, його країнами – членами та Україною. Однією із загальних цілей програми TACIS була підтримка переходу до ринкової економіки. Україна як ключовий стратегічний партнер для транзиту нафти та газу до країн Європейського Союзу має на меті зміцнити свою роль транзитної держави та посилити свої енергетичні зв’язки з ЄС.
в) Цей механізм передбачає підвищення рівня політичної взаємодії, включаючи перспективу нового покоління угод про асоціацію, далекосяжну інтеграцію в економіку ЄС, спрощення перетину кордону ЄС для громадян за умови дотримання вимог безпеки, посилення механізмів енергетичної безпеки на користь усіх зацікавлених сторін, а також зростання фінансової допомоги. Східне партнерство надасть можливості значно посилити спільну роботу на рівні Україна-ЄС, зокрема, у напрямку наближення законодавства України та європейських стандартів.

45. Взаємодія природи і суспільства: еколого-економічні протиріччя.
а) Взаємодію суспільства і природи в наш час слід розглядати як міжсистемниі комплекс, де не в повній мір додержується такий принцип системност як цілісність. З точки зору принципу саморозвитку системи "суспільство" система "природа" також розвиваються відносно самостійно. Але подальший розвиток людства можливий тільки в межах системи "суспільство-природа" Формування такої системи можливе лише за умови загальної спільності людства що охоплює як сучасні, так і майбутні покоління. Взаємодія суспільства природи в наш час повинна йти і напрямку формування системи "людство природа", де розвиток суспільного виробництва буде ґрунтуватися на екологізованому типі технологічного засобу виробництва. Метою розвитку такої системи є забезпечення екологічно сталого розвитку і подальшому формуванні ноосфери, яка характеризує найвищу ступінь плину процесів у взаємодії суспільства природи.
б) Природокористування - це сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу й заходи щодо його збереження. Нераціональне природокористування – це такий спосіб використання тіл і властивостей природи, який приводить до руйнування природно-ресурсного потенціалу, порушення закономірних природних процесів, забруднення природного середовища. Раціональне природокористування – це така діяльність людини, метою якої є не лише задоволення своїх потреб, але й збереження природних систем в якісному стані.Екологія – це наука про взаємодію живих істот між собою і з навколишньою неорганічною природою. Екосистема - це сукупність організмів, які мешкають разом та умов їх існування, закономірно взаємозв'язаних між собою, які утворюють систему взаємозумовлених біотичних, абіотичних явищ і процесів; під час взаємодії останніх відбувається абіотичний колообіг за участю продуцентів, консунентів, редуцентів. Інакше кажучи екосистема - це єдиний природний комплекс, утворений живими організмами і їхнім життєвим середовищем, у якому всі компоненти зв'язані обміном речовин і енергії. Екологічна безпека - стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.
в) Важливе значення має проблема задоволення еколого-економічних потреб. Показником задоволення абсолютних еколого-економічних потреб є досягнення самовідновлювального потенціалу екосистеми. Наступний рівень – дійсні потреби. Визначити задоволення дійсних потреб можливе через граничнодопустимі концентрації, граничнодопустимі скиди і викиди, а також тимчасово-погоджені викиди. Еколого-економічні інтереси виникають на основі тісної взаємозалежності між суспільством і природою, і є складним поняттям. Економіко-екологічні інтереси - це свідомі еколого-економічні потреби, які перетворились у внутрішні потреби людей.





46. Процес, основні види і напрямки природокористування.
а) Природокористування - це сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу й заходи щодо його збереження.
особливості нераціонального природокористування Нераціональне природокористування – це такий спосіб використання тіл і властивостей природи, який приводить до руйнуванняприродно-ресурсного потенціалу, порушення закономірних природних процесів, забруднення природного середовища.
б) Раціональне природокористування – це така діяльність людини, метою якої є не лише задоволення своїх потреб, але й збереження природних систем в якісному стані. Це таке природокористування, яке не приводить до якісних змін природної системи, але до якого людство ще не готове. Раціональне природокористування передбачаєорганічне, гармонійне поєднання антропогенних та природних процесів, завдяки чому досягається своєрідний компроміс «інтересів» всіх частин цих процесів. Раціональне природокористування - це оптимальний стан еколого-економічної системи. Воно здійснюється на основі науково обгрунтованих цілей та принципів. Загальною метою раціонального природокористування є задоволення зростаючих потреб людини в природних ресурсах за умов збереження компонентів природного середовища.
в) Залежно від сфери господарської діяльності природокористування можна поділити на виробниче (промислове, сільськогосподарське тощо) і обслуговуване (рекреаційне, житлово- комунальне тощо). До структурних елементів природокористування як галузі виробничої діяльності належать: 1) сукупність спеціалізованих галузей, що відтворюють природні ресурсу, сприяють їх природному відновленню, регулюють процеси природокористування іншими галузями народного господарства. Ці галузі є природничо-господарськими й охоплюють сільське, лісове, водне, рибне господарство, геологорозвідку та ін.; 2) створення виробничих об'єднань (підприємств) для здійснення переважно природоохоронних функцій. Це підприємства, що утилізують відходи виробництва і вторинні ресурси, очисні споруди, підприємства з виробництва картону із макулатури, целюлоз з трісок і тощо; 3) підприємства з виробництва будматеріалів і з відходів вуглевидобування, теплових електростанцій; фабрики з утилізації побутового сміття, відходів тваринницьких комплексів тощо; 5) діяльність спеціалізованих цехів, служб, відділів охорони природи, що організовуються на підприємствах тих галузей, які найвідчутніше впливають на стан довкілля. Складові економіки природокористування - охорона, освоєння й перетворення природи -виявляються в різних формах щодо природних ресурсів. При використанні невичерпних ресурсів ефективність природокористування визначається найменшими експлуатаційними витратами, найбільшими коефіцієнтами корисної дії видобувних виробництв і устаткування. Для вичерпних ресурсів важливими є комплексність та економічність видобутку, зменшення відходів.

47. Забруднення природного середовища.
а) Під забрудненням розуміюті надходження , до середовища або виникнення в ньому нових, не властивих йому хімічнихїч, фізичних, інформаційніх чи біологічних речовин, що приводить до негативних наслідків. Природне забруднення зумовлене певними природними причинами. Виділяють такі забруднення: антропогенне, фізичне, теплове, шумове, світлове, електромагнітке, радіоактивне, біологічне, біогенне, мікробне, аерозольне, Хімічне. Антропогенне забруднення виникає у результаті господарської діяльност людини, в тому числі її прямого або опосередкованого впливу на склад та інтенсивність природного забруднення наприклад шляхом містобудівництва створення шляхових покриттів. Фізичне забруднення пов'язане із зміною фізичних параметрів середовища температурно-енергетичних, хвильових радіаційних і т.п. Теплове забрудненій, джерелом якого є, як правило, діяльність людини, відбувається в результаті підвищення температури у зв'язку з промисловими викидамі гарячого повітря, води, газів. Шумове забруднення - це перевищення природного рівня шуму та ненормальні зміни звукових характеристик на робочих місцях, в населених пунктах внаслідок роботи транспорту промислових пристроїв, поведінки людей. Світлове забруднення характеризується порушенням природної освітленості місцевості з результаті дії штучніх джерел світла, що може призводити де виникнення аномалій в стані живих організмів. Електромагнітне забруднення виникає в результаті зміни електромагнітна властивостей середовища, призводить до порушення роботи електронних систем в клітинних біологічних структурах живих організмів. Радіоактивне забруднення пов'язане з перевищенням природного рівня вмісту в середовищі радіоактивних речовин, що є джерелом тонізуючого випромінювання. Біологічне забруднення розглядається як проникнення в екосистеми та техногенні пристрої організмів, що не властиві їм і, як правило, відсутні в них в нормальному стані. Біогенне забруднення - це поширення небажаних з точки зору людини біогенних речовин на території, де вони раніше не спостерігались. Мікробне забруднення пов'язане з появою незвичайно великої кількості мікроорганізмів, що пов'язане з масовим їх розмноженням на антропогенних субстратах або середовищах, що змінені господарською діяльністю людини. Аерозольне забруднення, як основний вид фізико-хімічного забруднення атмосфери, являє собою забруднення повітря дрібнодисперсними рідкими та твердими речовинами у вигляді туману та диму. Хімічне забруднення відбувається в результаті зміни природних властивостей середовища, що перевищують середньобагатоорічні коливання кількості певних речовин або ж в результаті проникнення в середовище хімічних речовин, що були відсутні раніше чи таких, що змінюють природну концентрацію до рівня, який перевищує звичайну норму.
б) Основними джерелами різноманітних видів забруднення природного середовища є наступні: Транспорт є стабільним і найпотужнішим джерелом хімічного забруднення атмосфери та гідросфери, а також шумового забруднення. Газоподібні та рідкі відходи промислового виробництва, зокрема таких його галузей як чорна та кольорова металургія, хімічна, нафтохімічна, целюлозно-паперова та деякі підприємства харчової промисловості, найбільше забруднюють атмосферу та гідросферу. Тверді та рідкі комунально-побутові відходи, зокрема сміття, які важко утилізувати через відсутність в нашійкраїні організаційно-господарських умов та відповідних технологій очистки та переробки відходів. Ці відходи найбільше забруднюють ґрунти та водоймища і ріки. Втрати сировини та готової продукції в процесі видобування, транспортування та переробки в найбільшій мірі негативно впливають на гідросферу та ґрунти.
в) За територіальним масштабом впливу на природу розрізняють: Забруднення глобальне - коли забруднюючі речовини знаходять повсюдно на планеті незалежно від місця знаходження його джерела; регіональне забруднення, при якому забруднюючі речовини знаходяться в межах значних територій (материків, країн, регіонів), але не охоплюють всю планету;локальне забруднення - забруднення невеликої, як правило цілісної в природно-господарському відношенні території (навколо промислового підприємства, населеного пункту, великого водоймища);точкове забруднення - від одиничних джерел (труби, неорганізованого одиничного викиду).

48. Основні правила і принципи раціонального природокористування.
а) Правило внутрішнього узгодження полягає в тому, що діяльність живих організмів в екосистемах спрямована на підтримку цих екосистем як середовища власного існування. Правило обов'язкового заповнення екологічних ніш, які заповнюється природним шляхом. Правила оптимальної компонентної доповнюваності - ніяка екосистема не може існувати самостійно при штучно створеному значному надлишку або нестачі одного а екологічних компонентів. Правило харчової кореляції - в ході еволюції зберігаються лише ті популяції, швидкість і розмноження яких зкорегована з кількістю харчових ресурсів середовища. Правило максимального «тиску життя» - організми розмножується з такою інтенсивністю, що забезпечує максимально можливу їх кількість. Правило інтегрального ресурсу полягає втому, що конкуруючі в сфері використання конкретних природних систем галузі господарства неминуче завдають шкоди одна одній тим сильніше, чим більше вони здійснюють спільно використовуваний компонент або всю екосистему в цілому. Правило міри перетворення природних систем виявляється в тому, що в процесі їх експлуатації не можна переходити певні межі, які дозволяють цим системам зберігати властивості самопідтримання. Правило прискорення розвитку - зі збільшенням змін природного середовища під впливом людини відповідно, за принципом зворотного зв'язку, відбуваються зміни соціально-екологічних властивостей людини, економічного та технічного розвитку суспільства. Правило неминучих ланцюгових реакцій «жорсткого» управління - «жорстке», технічне (технократичне) управління природними процесами небезпечне ланцюговими природними реакціями, переважна частина яких є екологічно, соціально та економічно негативними на тривалому проміжку часу.
б) Наслідків раціонального природокористування: 1.Одиниця відновлюваного ресурсу може бути одержана лише в певний відрізок часу, що визначається швидкістю функціонування систем. 2. Здійснення господарських заходів раціонально лише в межах деяких оптимальних параметрів, вихід за які знижує їх господарську ефективність. 3. Перетворююча діяльність не повинна виводити природні системи зі стану рівноваги шляхом надлишку чи нестачі будь-якого екологічного компоненту. 4. Перетворення природи дає локальний або регіональний виграш за рахунок погіршення певних властивостей в суміжних місцевостях або в біосфері в цілому. 5. Господарський вплив зачіпає не тільки ту систему, на яку він спрямований, але також і на її надсистеми, що прагнуть нівелювати зміни. 6.Природні ланцюгові реакції ніколи не обмежуються змінами речовини та енергії, але зачіпають і динамічні якості природних систем. 7. Вторинна екологічна рівновага, яка склалась в умовах антропогенного впливу на природу, як правило більш стійка, ніж первинна. 8. Невідповідність цілей природної системної регуляції та цілей господарського розвитку, як правило, проводить до деструкції природного утворення. 9. Технічні системи впливу в кінцевому підсумку завжди менш ефективні, ніж природні. 10. Технічний вплив, якщо він має тенденцію до посилення та перетворення в перманентний, впритул до повної заміни саморегуляції природних систем техногенним регулюванням в кінцевому підсумку економічно абсурдна.
в) Принципи раціонального природокористування: Принцип взаємозалежності суспільства і природи розглядає їх як складним біоекономічної системи. Спочатку людина просто брала у природи, потіл вона почала активно втручатися в перебії природних процесів. Але, попри свок могутність, здобуту завдякі використанню досягнень науки і техніки людина лишається частиною біосфери підпорядковується законам природи Успіх дій людини :'з: перетворенні природи в потрібному напрямі залежиті від ступеня їх узгодженості із законамі природи. Принцип екологізації виробничо діяльності у сфері природокористуванню вимагає узгодженості просторових часових вимог соціально-економічноп розвитку з просторово-часовимі закономірностями функціонуванні екосистеми, дотримання принципу збереження просторової цілісност природних систем у процес господарського їх використання Принцип зумовленого природок різноманіття в регіональнії комбінаториці галузей передбачає можливість рівномірного використанні елементів регіональної природно системи, що допомагає уникнуті порушень природної рівноваги через встановлення збалансованого циклу використання і відновлення.

49. Характеристика основних екологічних понять.
а) Екологія це наука про взаємодію живих істот мій собою і з 'нав'колишньою неорганічною природою. Екологія є одночасно природничою і гуманітарною наукою. В розвитку екології розрізняють такі етапи: вивчення середовища проживання окремих видів і їх взаємовідносини, вивчення екологічної системи; вивчення взаємовідносин та взаємовпливу екологічних систем; вивчення біосфери та людини в біосфері..
б) Екосистема - це сукупність організмів, які мешкають разом та умов їх існування, закономірно взаємозв'язаних між собою, які утворюють систему взаємозумовлених біотичних, абіотичних явищ і процесів; під час взаємодії останніх відбувається абіотичний колообіг за участю продуцентів, консунентів, редуцентів. Інакше кажучи екосистема - це єдиний природний комплекс, утворений живими організмами і їхнім життєвим середовищем, у якому всі компоненти зв'язані обміном речовин і енергії. Реальні екосистеми - це відкриті нерівноважні термодинамічні системи. Вони можуть існувати тільки за умови надходження з навколишнього середовища як енергії, так і більшої чи меншої кількості речовини. Екосистема характеризується насамперед видовим складом і чисельністю організмів у ній, тобто популяційними особливостями, трофічних груп, інтенсивністю процесів продукування і деструкції органічних речовин.
в) «екологічні фактори» та їх сутність Елементи середовища, які впливають на організм називаються екологічними факторами. Виділяють три групи екологічних факторів: абіотичні фактори) - це сукупність неорганічних умов життєвого середовища. Серед абіотичних факторів розрізняють хімічні і фізичні. Біотичні фактори - це форми взаємодії та взаємовідносин живих організмів. Наприклад одні організми є для інших їжею, життєвим середовищем (як хазяїн для паразита), можуть сприяти розмноженню (як запильні комахи) тощо;антропогенні фактори – форми діяльності людини, які впливають на життєдіяльність організмів або безпосередньо, наприклад через уживання в їжу, або опосередковано, через зміну життєвого середовища.

50. Моніторинг навколишнього середовища та його основні завдання.
а) Важливе місце в організації контролю за станом навколишньогосередовища, природокористування і екологізації виробництва займає автоматизована інформаційна система нагляду за станом та зміною навколишнього середовища - моніторинг. За допомогою такої системи забезпечується реєстрація змін, що відбуваються в навколишньому середовищі, формується уявлення про розповсюдження в ній різних забруднювачів і, зрештою, стає можливою оцінка ефективності існуючих методів боротьби з тим чи іншим видом забруднення. Стан біосфери, як відомо, змінюється під впливом природних та антропогенних чинників. Природні зміни стану навколишнього середовища спостерігаються і вивчаються існуючими у багатьох країнах геофізичними службами (гідрометеорологічною, сейсмічною, іоносферною, гравіметричною, магнітометричною, радіаційною тощо). Для того, щоб виділити антропогенні зміни на фоні природних, виникла необхідність в організації спеціальних спостережень за змінами біосфери під впливом людської діяльності.
б) Найважливіші завдання виконує фоновий моніторинг - систематичні стаціонари заміри, що проводяться за єдиною програмою, стану атмосфери, ґрунту, природних вод та особливостей земної поверхні. Екологічний моніторинг суходолу проводиться за такими розділами: моніторинг забруднення природного середовища та інших чинників антропогенного впливу; - моніторинг відгуків біоти на антропогенний вплив, у першу чергу фонових рівнів забруднення; спостереження за змінами функціональних та структурних характеристик недоторканних (еталонних) природних екосистем та їх антропогенних модифікацій.
в) Моніторинг (спостереження, оцінка, прогноз, елементирегулювання) здійснюється в Україні різними відомчими мережами, центрами, органами управління міністерств і відомств. Усі вони об'єднані інформаційними зв'язками в систему екологічного моніторингу. Служби екологічного моніторингу збирають інформацію про природній стан навколишнього природного середовища, зміни цього стану за рахунок природних і антропогенних причин, вивчають закономірності цих змін, прогнозують зміни стану в майбутньому та надають інформацію усім зацікавленим організаціям для обов'язкового використання в інтересах здоров'я та добробуту людини, в інтересах збереження природи і розвитку економіки.






15. Інвестиційна привабливість Карпатського економічного району.
Район займає вигідне географічне положення, має великий рекреаційний та агропромисловий потенціал. Серед рекреаційних ресурсів підземного походження необхідно виділити 336 джерел мінеральних вод, окремі з яких мають унікальну лікувальну дію. Водні ресурси області, якими район достатньо забезпечений, використовуються для водопостачання, виробництва гідроенергії. Економіка району характеризується аграрно-промисловим виробництвом. Сільськогосподарське виробництво сприяло формуванню агропромислових комплексів рослинницького (плодоовочевого, виноградарського, зернового) і тваринницького (м’ясо-молочного, птахівницького) напрямків. В районі розвинутий залізничний, автомобільний та інші види транспорту. Діють нафто- і газопроводи; продуктопроводи, які перекачують бензин, керосин, етилен. Продукція хімічної і деревообробної промисловості, машинобудування, агропромислового комплексу є дуже важливою для України.

16. Інвестиційна привабливість Донецького економічного району.
Донецький економічний район розміщений в степовій природно-географічній зоні. Природно-ресурсний потенціал.Природно-ресурсний потенціал району становить 21% потенціалу держави. Мінерально-сировинні ресурси представлені паливно-енергетичними, рудними та нерудними корисними копалинами. Основне багатство району – кам’яне вугілля Донецького кам’яновугільного басейну. В районі є родовища бурих залізняків, мідні, залізні, марганцеві руди, кухонна сіль, ртуть, вогнетривкі глини, флюсові вапняки, цементна сировина, поліметали (свинець, цинк, срібло), високоякісна крейда. Зосереджені значні запаси гіпсів, будівельних пісків, пісковиків. Ек. Пот. В промисловості району спостерігається збільшення частки видобувних галузей і зменшення – обробних, що сприяє екстенсивного процесу розвитку економіки. В районі сформовані крупні агломерації, промислові та агропромислові комплекси. Донецький економічний район потребує удосконалення галузевої і територіальної структури господарства: обмеження спеціалізації на матеріалоємних галузях важкої промисловості, реструктуризації і технічного переоснащення вугільної, металургійної, нафтохімічної галузей промисловості, зниження їх територіальної концентрації і техногенного навантаження на територію.труд. пот. Район займає вигідне економіко-географічне положення. Міжнародні аеропорти (Донецьк, Маріуполь) мають повний спектр митних послуг. Розвинута мережа залізниць та шосейних доріг забезпечує зв’язок з Маріупольським портом та сприяє розвитку економічних внутрішніх та зовнішніх зв’язків.

17. Інвестиційна привабливість Південного економічного району.
Недостатність корисних копалин компенсуються теплим кліматом і морем. Збільшилась частка електроенергетики, металургії, хімічної, нафтохімічної промисловості, скорочується частка паливної промисловості, машинобудування та металообробки, деревообробної, харчової та легкої промисловості, промисловості будівельних матеріалів. Агропромисловий комплекс спеціалізується на зерновому господарстві, виноградарстві, плодоовочеводстві, молочно-м’ясному та птахопромисловому напрямах. Район відноситься до найбільших за чисельністю населення. Проходять залізничні, автомобільні, річкові та повітряні шляхи, які сполучають економічні райони України з багатьма зарубіжними країнами. Район розташований на перетині державних і міжнародних морських шляхів Азово-Чорноморського басейну. Межує з Росією, Придністров’ям, Молдовою, Румунією.

18. SWOT- аналіз регіонального розвитку Донецького економічного району.
Донецький економічний район. S (сильні сторони) – район має вигідне політико-географічне положення та економіко-географічне положення. Через район проходять важливі транспортні артерії, низка нафто і газопроводів, а також морський порт - Маріуполь, який має міжнародний статус. Природно-ресурсний потенціал району відіграє важливу роль в економіці країни в цілому. Сприятливе економіко-географічне положення, розвиток транспортного комплексу та виходячи із господарської спеціалізації, район має досить розвинуті економічні зв’язки як у міжрегіональному рівні так і з багатьма країнами близького та дальнього зарубіжжя. Обсяг експорту – 25%, імпорт - 8,1%. W (слабкі сторони, вади) – погана демографічна ситуація, показники народжуваності, смертності, природного приросту населення нижчі від середнього по Укр., значна концентрація промислового виробництва, екологічна ситуація залишається досить класичною через повільні темпи ре культиваційних і інших природно відновлюваних робіт на встановлення очисного обладнання на діючих виробництвах. O (можливості) має значні потенційні можливості для створення промислових економічних зон, розбудови міжнародної системи торгівлі, транспортних коридорів, зв’язку. Для збалансування системи розселення необхідно формувати у майбутньому цілісні роз селянські структури, зменшувати промислове навантаження. Т (загрози, труднощі) Значна концентрація промислового виробництва, глобальною загрозою для Донбасу стало екстенсивне ресурсокористування, особливо видобуток кам’яного вугілля, складає високу собівартість видобутку,значне зменшення народжуваності та зростанням смертності, диспропорція господарських структур, низький ступінь інтеграції міських і сільських поселень.

19. SWOT- аналіз регіонального розвитку Карпатського економічного району.
Карпатський економічний район. S:Район розташований близько до центру Європи, займає вигідне транспортно – географічне положення: лежить на перехресті міжнародних залізничних, трубопровідних та електричних артерій. Сусідство з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією та Молдовою вважається вигідним, район має значні поклади мінерально – сировинних ресурсів. У Прикарпатті розтаванні великі поклади сірки, калійної та кам’яної солі, які мають державне значення, мінеральні води, міжнародне значення мають лісові ресурси, кам’яне вугілля, природний газ. W:Недостатній рівень економічного розвитку, однобока структура економіки природних районів сусідніх з районами держав, недостатній розвиток і слабка диверсифікація району у машинобудуванні, велика націленість на кооперативні зв’язки з віддаленими районами країн СНД, застарілість виробничих фондів промисловості, економіка району мало сприйнятна до упровадження НТП., економічні проблеми. О: У районі потрібно розвивати всю систему сфер і галузей господарства. Необхідно:а) підвищення ролі соц. сфери; б)оптимальний розвиток сфери рекреації, особливо в гірській частині району;в)підвищення ролі мало металомісткого машинобудування;г)подальше вдосконалення агропромислової і лісопромислової діяльності. Т:соціально-демографічно загроза, екологічна загроза.






20. SWOT- аналіз регіонального розвитку Південного економічного району.
Південний економічний район. S- сприятливі природно-кліматичні умови, наявність кваліфікованої робочої сили, близькість найважливіших міжнародних водних шляхів, розвинені галузі машинобудування, суднобудування, сільськогосподарського і спеціального верстатобудування, наявність курортного господарства, наявність портів. W- невідповідність обсягів виробництва сировини і виробничих потужностей його переробці, недостатній розвиток виробничої бази будівництва і будівельної індустрії. О- пріоритет інтересів регіону в цілому, цього населення, щодо галузевих корпоративних інтересів, інтересів окремих господарських суб’єктів, необхідність поступового зближення рівнів соц..-ек. розвитку адміністративно - тер. структур, що входять до складу регіону, подолання диспропорцій між ними по показниках продукції на душу населення, душового споживання матеріальних благ і послуг за рахунок використання всієї сукупності сприятливих регіональних чинників та умов, раціональної територіальної спеціалізації і комплексного розвитку регіону. Т- основною загрозою є недостатній розвиток виробничої бази будівництва і будівельної індустрії. Рівень виробництва буд. Матеріалів не забезпечує потреби в них.

21. SWOT- аналіз регіонального розвитку Поліського економічного району.
Подільський економічний район. S – розміщений між промисловими центрами Придніпров’я та зах. Економ. Районами, що сприяє прискореному розвитку господарського комплексу, територію району перетинають залізничні магістралі міжнародного значення, проходять траси газопроводів.W – ряд гострих екологічних, економічних, соц.. проблем пов’язаних з підняттям загального рівня економічного розвитку району, реструктуризація господарського комплексу.О – можливим залишається підвищення технологічного виробництва в господарському комплексі регіону, оновлення основних фондів в харчовій і легкій промисловостях, стимулювання урбанізації та соц.-демографічна активізація малих міських та сільських поселень, потребує підвищення рівня зовнішньо економічної діяльності підприємств. Т – економічні, соціальні та екологічні кризи, депопуляція села.

22. SWOT- аналіз регіонального розвитку Придніпровського економічного району.
Придніпровський економічний район. S – вигідне географічне положення відносно транспортних артерій, основних видів енергії та прилеглих районів індустріального розвитку, по його території проходить нижня течія судноплавного Дніпра , функціонує розгалужена сітка залізничних магістралей і автошляхів загального користування, район є одним з провідних виробників продукції чорної металургії , спеціалізується на виробництві сталевих труб, район дає 32% експорту і завозить 20% імпорту. W – поглиблення кризової ситуації . економічно необґрунтована енергомісткість промислової продукції , нестабільний розвиток транспорту та зв’язку, скорочення питомої ваги в обсягах експорту сировини і матеріалів, різке падіння народжуваності та зростання смертності, зростає кількість безробітних. О – підвищення ефективності районного виробництва через структуру перебудови промисловості, фінансове оздоровлення економіки райони за допомогою векселів, підтримка реального спектора через державне фінансування і пільгове кредитування розвитку пріоритетних галузей; стимулювання інвестиційної привабливості, створення необхідної законодавчої та нормативної бази щодо стимулювання експорту готової продукції високого ступеня обробки в противагу вивозу гірничо-рудної сировини. Т – економічні загрози, безробіття, демографічна загроза, загроза екологізації місцевого виробництва, загроза водо ресурсного забезпечення.

23. SWOT- аналіз регіонального розвитку Східного економічного району.
Східний економічний район. S - вигідне транспортно - географічне положення, близькість паливо металургійної бази Укр. – Домбасу, Придніпровя; перехрестя трубопроводів, вихід до Дніпра, сусіднє положення шодо Росії та Біларусії. W – загострення демографічної та економічної ситуації. О – розвиток і розміщення продуктивних сил регіону потребує вирішення щодо виходу з кризового стану більшості галузей народного господарського комплексу, стабілізація виробництва, нарощування соц..-екон. Потенціалу, вдосконалення структури та підвищення обсягів інвестицій, важливим є напрямок підвищення ефективності АПК. Необхідна реорганізація сільського господарських структур, обгрунтаваний підхід до нових форм господарювання, збереження та підвищення природної родючості ґрунтів, слід ефективніше використовувати наявні ресурси живої праці, забезпечувати механізацію і автоматизацію виробництва, необхідне підвищення рівня охорони навколишнього середовища, а також розвитку санаторно-курортного тур. Потенціалу, необхідно удосконалення економ. Зв’язків, впровадження нових її форм. Т – екологічна і демографічна криза.

24. SWOT- аналіз регіонального розвитку Центрального економічного району.
Центральний економічний район. S- вигідне транспортно - географічне положення, близькість сировинних баз, основних промислових регіонів і регіонів споживання готової продукції, наявність політичного, ек., культурного і наукового центру – Києва, в районі працюють верховна рада і кабінет міністрів Укр., має сприятливі природно – кліматичні умови для відпочинку та лікування населення, головне джерело водопостачання є Дніпро та його водосховища, має значні природні ресурси, які використовуються в господарській діяльності. W- район знаходиться у просторі охопленому наслідками Чорнобильської катастрофи. О- конкуренто спроможність галузі з виробництва товарів і послуг на зовнішньому та внутрішньому ринках, надання екологічним проблемам статусу екологічної пріоритетності і створення сприятливих умов для інвестування природоохоронних заходів,слід удосконалити інженерні мережі інфраструктурного забезпечення, запобігання забруднення річок промисловими скидами, підприємствами комунального господарства. Т- характерна складна екологічна криза, зумовлена аварією на ЧАС, в регіоні із повноцінного обороту випала не менш ніж половина загальної земельної площі.





1. Порівняти внутрішні фактори розвитку Донецького та Поліського економічних районів.
Фактор: Природні умови: 1. На півдні район має вихід до Азовського моря. Північна частина -полого-хвиляста рівнина, південніше ріки Сіверського Донця-Донецька височина. Південний захід займає Приазовська височина. Клімат району помірно континентальний з вираженими посушливо-суховійними явищами. 2. Рельєф та клімат Полісся є задовільними для господарювання. Питома вага сільськогосподарських угідь, пасовищ та природних кормових угідь. Наявність порівняно великих лісових насаджень. У Поліссі є унікальні підземні води та лікувальні грязі. Сировинний: 1. Є великі поклади вогнетривких глин, значні поклади цементного мергелю, запаси гіпсів, будівельних пісків, пісковиків, відкрито родовища цирконію та рідкісних металів. Виявлено кімберлітові (алмазоносні) трубки, родовища танталу, ніобію, літію, цезію, нових нетрадиційних видів мінеральної сировини. 2. Сировинна база мінеральних рудних ресурсів обмежується запасами поліметалічних руд, поклади мідних руд Волині. Нерудні корисні копалини представлені сировиною для металургії, хімічної, промисловості конструкційних матеріалів, для скляної, фарфорової, цементної, силікатної промисловості, різноманітні будівельні матеріали та сировина для будівельної промисловості. Паливно-енергетичний: 1. Головне багатство надр Донецького економічного району - кам'яне вугілля. Поряд з вугіллям у районі виявлено родовища природного газу. 2. В Поліссі знаходиться один із двох розташованих в Україні кам'яновугільних басейнів
· Львівсько-Волинський. Є залежі торфу. Відкрито невеликі запаси природного газу та значні запаси уранової руди поблизу. Є запаси титанових руд. Водний: 1. Наявні водні ресурси не забезпечують потреб регіону. Води каналів Дніпро - Донбас та Сіверський Донець - Донбас не вирішують повністю проблему. 2. Задовільна забезпеченість водними ресурсами створює сприятливі умови для розвитку транспортної мережі, зв’язку, будівництва, галузей сільського господарства та промисловості. На Полісся припадає до половини заболочених земель України. Виділяються карстові озера, особливо Шацьке, Світязь, Пулемецьке, та інш. Демографічний: 1. Донецька та Луганська області відносяться до найбільш заселених регіонів країни, щільність населення складає 130 осіб на 1 км2. У Донецькому економічному районі показник тривалості життя один з найнижчих. В Донецькому економічному районі високі показники смертності. 2. Щільність населення – 47,3 осіб/км2. Більше половини населения проживає у містах і селищах міського типу. Робочої сили: 1. В Донецькому районі один з високих показників питомої ваги зайнятого. На стан трудового потенціалу в районі впливає міждержавна міграція та міграція між економічними районами. 2. Питома вага зяйнятих трудових ресурсів, є нижчою, ніж по Україні. Рівень безробіття в регіоні та по всіх областях перевищує загальноукраїнський показник. Найвищим є рівень безробіття у Волинській та Чернігівській областях, де він складає більше 4 %. Екологічний: 1. Паливно-енергетичний комплекс, металургійне виробництво негативно впливають на рівень забруднення. Багато СО, вуглеводнів і близько N2O. Багато потрапляють до атмосфери з вихлопними газами транспорту. Запиленість та загазованість гірничопромислової зони призводить до загрози засухи та виникнення пилових бур на чорноземах. 2. Західне Полісся знаходиться в зоні екологічної напруги, що, пов'язано з функціонуванням Рівненської АЕС та радіоактивним забрудненням унаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС, а також перезволоженням значних територій.

6. Охарактеризувати внутрішні фактори соціально-економічного розвитку Південного економічного району.
Південний економічний район має досить вигідне географічне положення. Через його територію проходять важливі залізничні, річкові та повітряні шляхи, які сполучають економічні райони України з багатьма зарубіжними країнами. Район розташований на перетині державних і міжнародних морських шляхів Азовсько-Чорноморського басейну. Його причорноморське положення сприяє розвитку портового та рекреаційного господарства. Клімат району в цілому помірно теплий. Водні ресурси: гідрографічна мережа району відносно негуста, але його перетинають найбільші ріки України. Виняткове народногосподарське значення мають Чорне й Азовське моря. У районі значні родовища корисних копалин, які становлять основу для розвитку промисловості. Це залізні руди, флюсові вапняки, солі Сиваша, різні види будівельних матеріалів. Сучасна спеціалізація господарства Південного економічного району склалася переважно відповідно до природних та економічних умов. Паливно-енергетичний комплекс причорноморського економічного району складається з видобутку, виробництва, транспортування, розподілу і використання палива та виробництва електроенергії. На шельфі Чорного моря відкрито потужне родовище газу. Перспективи розвитку Південного економічного району пов'язані з будівництвом нової ТЕЦ у Криму та розробленням енергозберігаючих технологій, використанням нетрадиційних джерел енергії. Машинобудування і металообробка відіграє виняткове значення в економіці району та охоплює такі галузі спеціалізації: суднобудування, судноремонт, сільськогосподарське, точне машинобудування. Оптичне, фото-, кінематографічне обладнання продукують у Севастополі, Одесі. Галузь приладобудування випускає апаратуру для дослідження морських глибин, земних надр, оптичні прилади, лазерну апаратуру. Хімічна промисловість працює здебільшого на власній сировині. Неорганічні кислоти й ангідриди виробляють на Припортовому заводі і Котовському автогенному заводах. Целюлозно-паперова промисловість зосереджена в Цюрупинську та Ізмаїлі. Легка промисловість: південний економічний район виготовляє близько 20% від загальної кількості тканин у країні. Харчова промисловість працює на місцевій сировині. Широко розвинені консервна, молочна, ефіроолійна, рибна, м'ясна, тютюнова галузі. У районі виробляється більшість вин України. Сільське господарство має зерново-тваринницький напрям з широко розвиненими садівництвом і виноградарством. Другою основною галуззю сільськогосподарського виробництва в Південному економічному районі є тваринництво, яке має молочно-м'ясний напрямок.

11. Стан та потенційні можливості розвитку міжгалузевих комплексів Центрального екон. району.
Головним енергопотенціалом району є гідроенергетика, представлена потужними і малими ГЕС та ГАЕС. Металургійний комплекс району представлений в основному підприємствами «малої» і переробної металургії. Підприємства чорної металургії оснащені старим, майже зношеним обладнанням, металургійні заводи експлуатуються понад нормативні терміни, існує значна технологічна відсталість у порівнянні з розвиненими країнами. Машинобудівельний комплекс економічного району представлений багаточисельними підприємствами Києва, Черкас та інших міст району, які виготовляють літаки, автомобілі, верстати та інше обладнання. Наприклад у Черкасах виготовляють автобуси „Богдан”, а мотоцикли виготовляють у Києві на Київському мотоциклетному заводі. Хімічна промисловість представлена в основному хімією органічного синтезу. Будівельний комплекс досяг значного розвитку. Легка промисловість представлена швейними; суконною і взуттєвою фабриками, шкіряними заводами; текстильними фабриками - в Черкасах та Стеблеві.(Біла Церква, Черкаси, Умань, Богуслав та ін.) Найбільш розвинутими галузями харчової промисловості є цукрова, борошно-круп'яна, плодоовочева, м'ясна, молочна, маслоробна, спиртова. Сільське господарство району спеціалізується на вирощуванні озимої пшениці, жита, кукурудзи, цукрового буряка, гречки. У тваринництві переважає молочне та м’ясне скотарство, свинарство, птахівництво.
7. Охарактеризувати внутрішні фактори соціально-економічного розвитку Подільського економічного району.
Район має зручне економіко-географічне положення. Він розташований у центральній частині Правобережної України, на Подільській і Придністровській височинах, у зоні з родючими ґрунтами і достатнім зволоженням, що позитивно сприяє розвитку агропромислового комплексу як профілюючої галузі господарства. Район у цілому характеризується більш низькою, ніж у середньому по Україні густотою населення Подільський економічний район багатий на різноманітні нерудні другорядні корисні копалини. Подільський економічний район є одним з найбагатших в Україні на родовища вапняків, які залягають потужними шарами. З паливних корисних копалин переважають торф і буре вугілля. Особливе місце за своїм функціональним призначенням належить рекреаційним ресурсам. Вони позитивно впливають на розширене відтворення трудового потенціалу, здібностей людини, збільшення тривалості життя населення. Подільський економічний район має чудові краєвиди, сприятливі кліматичні умови, значні лісові масиви, різноманітні гідрологічні об'єкти, лікувальні грязі, території природно-заповідного фонду. Поділля спеціалізується на сільськогосподарському виробництві, на основі якого сформовано потужний агропромисловий комплекс. Поділля вирізняється, насамперед, високим рівнем виробництва продукції землеробства і тваринництва. Район спеціалізується на харчовій промисловості (половина всієї товарної продукції промисловості), випуску сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив. Поділля має потужний науково-технічний потенціал, який може бути задіяний у реалізації науково-технічної політики. Місце Подільського економічного району в економіці України визначається насамперед виробництвом тут товарів народного споживання, продукції сільського господарства, харчової, будівельних матеріалів, легкої, деревообробної, целюлозно-паперової та деяких інших галузей промисловості.

9. Охарактеризувати внутрішні фактори соціально-економічного розвитку Східного екон. району.
Близькість району до української металургійної бази сприяла розвитку важкого металомісткого машинобудування. Розвинуті металообробна, хімічна, нафтохімічна, легка та харчова промисловості. В районі переважає частка видобувних галузей над обробними. Паливно-енергетичний комплекс є одним із провідних секторів економіки. Металургійний комплекс Східного економічного району в основному представлений порівняно невеликими підприємства чорної і кольорової металургії. Машинобудівельний комплекс району є однією з провідних галузей. З галузей легкої промисловості розвинуті: текстильна (виробництво пряжі, бавовняних і вовняних тканин), шкіряно-взуттєва, швейна. Основу аграрно-промислового комплексу району складає сільське господарство, яке характеризується розвинутим виробництвом зерна, молока, технічних культур. Підприємства харчової промисловості розміщені здебільшого в промислових центрах. Район є традиційно аграрним. Пріоритетним в рослинництві є виробництво продовольчого зерна, цукрових буряків, ріпаку, соняшнику, льону, картоплі. Тваринницька галузь спеціалізується на молочному, м'ясному виробництві, свинарстві та птахівництві. Провідне місце у перевезенні вантажів належить трубопровідному і залізничному транспорту, в перевезенні пасажирів - автомобільному, електричному і залізничному транспорту.
13. Стан та потенційні можливості розвитку міжгалузевих комплексів Південного екон. району.
Паливно-енергетичний комплекс причорноморського економічного району складається з видобутку, виробництва, транспортування, розподілу і використання палива та виробництва електроенергії. На шельфі Чорного моря відкрито потужне родовище газу. Перспективи розвитку Південного економічного району пов'язані з будівництвом нової ТЕЦ у Криму та розробленням енергозберігаючих технологій, використанням нетрадиційних джерел енергії. Машинобудування і металообробка відіграє виняткове значення в економіці району та охоплює такі галузі спеціалізації: суднобудування, судноремонт, сільськогосподарське, точне машинобудування. Оптичне, фото-, кінематографічне обладнання продукують у Севастополі, Одесі. Галузь приладобудування випускає апаратуру для дослідження морських глибин, земних надр, оптичні прилади, лазерну апаратуру. Хімічна промисловість працює здебільшого на власній сировині. Неорганічні кислоти й ангідриди виробляють на Припортовому заводі і Котовському автогенному заводах. Целюлозно-паперова промисловість зосереджена в Цюрупинську та Ізмаїлі. Промисловість будівельних матеріалів недостатньо розвинена, у значних кількостях в районі добувають лише вапняк-черепашник. Легка промисловість: південний економічний район виготовляє близько 20% від загальної кількості тканин у країні. Харчова промисловість працює на місцевій сировині. Широко розвинені консервна, молочна, ефіроолійна, рибна, м'ясна, тютюнова галузі. У районі виробляється більшість вин України. Сільське господарство має зерново-тваринницький напрям з широко розвиненими садівництвом і виноградарством. Другою основною галуззю сільськогосподарського виробництва в Південному економічному районі є тваринництво, яке має молочно-м'ясний напрямок.

8. Охарактеризувати внутрішні фактори соціально-економічного розвитку Придніпровського економічного району.
За рівнем промислового розвитку Придніпровський економічний район займає друге місце після Донецького і є одним з найбільших індустріальних районів України. Придніпровський економічний район – промислово-аграрний, де промисловість значно переважає над сільським господарством. Розвиток промисловості району в значній мірі визначають: вигідне економіко-географічне положення, власна мінерально-сировинна база, висококваліфіковані трудові ресурси. Паливно-енергетичний комплекс спричиняє величезний вплив на рівень, структуру і розміщення промисловості, транспорту та інших галузей, наявність таких енергомістких галузей, як кольорова металургія і хімія органічного синтезу. Високий рівень розвитку чорної металургії в районі забезпечують багаті поклади залізних і марганцевих руд, безпосередня близькість родовищ коксівного вугілля, наявність нерудної металургійної сировини, величезний виробничий і науково-технічний потенціал, кваліфіковані кадри. Кольорова металургія району працює переважно на довізній сировині. Комплекс хімічної промисловості також є важливою ланкою галузевої структури господарства. В цьому комплексі виробляється широкий спектр синтетичних матеріалів і конструкцій, гумотехнічних виробів, спектр застосування яких коливається від побутових потреб до аерокосмічних. В першу чергу тут виділяється коксохімія. Сільське господарство району характеризується однорідністю територіальної спеціалізації (все в ступу). Провідне місце в сільському господарстві району займає рослинництво. Серед технічних культур переважають соняшник та цукрові буряки. З галузей тваринництва розвиваються скотарство, свинарство, вівчарство, а також кролівництво. Для району характерний високий рівень амортизації на транспорті, у промисловості, будівництві.

10. Стан та потенційні можливості розвитку міжгалузевих комплексів Подільського екон. району.
Одне з провідних місць у виробничій сфері Поділля посідає промисловість. У районі розвинена промисловість будівельних матеріалів, яка в основному працює на місцевій сировині. Хімічна промисловість (у Вінниці) виробляє мінеральні добрива, сірчану кислоту. Деревообробна промисловість частково працює на довозній сировині, оскільки ресурси лісостепової зони є недостатніми. Поділля включає електроенергетику і паливну промисловість. Машинобудівний комплекс має низку підприємств, які обслуговують здебільшого потреби сільського господарства і харчової промисловості. Також функціонують підприємства приладо- і верстатобудування, які виробляють електротехнічну, інструментальну продукцію.Сільське господарство Подільського економічного району спеціалізується на землеробстві – зерново-буряківничого і тваринництві – м'ясо-молочного напрямів. Провідними зерновими культурами є озима пшениця, ярий ячмінь, зернобобові, кукурудза на зерно, технічні – цукрові буряки. У тваринництві переважає молочно-м'ясне скотарство і свинарство. Відносно розвинуті птахівництво, ставкове рибництво та бджільництво. Легка промисловість. Розвинуті такі підгалузі: текстильна, швейна, взуттєва й трикотажна.

12. Стан та потенційні можливості розвитку міжгалузевих комплексів Східного екон. району.
Близькість району до української металургійної бази сприяла розвитку важкого металомісткого машинобудування. Розвинуті металообробна, хімічна, нафтохімічна, легка та харчова промисловості. В районі переважає частка видобувних галузей над обробними. Паливно-енергетичний комплекс є одним із провідних секторів економіки. Металургійний комплекс Східного економічного району в основному представлений порівняно невеликими підприємства чорної і кольорової металургії. Машинобудівельний комплекс району є однією з провідних галузей. З галузей легкої промисловості розвинуті: текстильна (виробництво пряжі, бавовняних і вовняних тканин), шкіряно-взуттєва, швейна. Основу аграрно-промислового комплексу району складає сільське господарство, яке характеризується розвинутим виробництвом зерна, молока, технічних культур. Підприємства харчової промисловості розміщені здебільшого в промислових центрах. Район є традиційно аграрним. Пріоритетним в рослинництві є виробництво продовольчого зерна, цукрових буряків, ріпаку, соняшнику, льону, картоплі. Тваринницька галузь спеціалізується на молочному, м'ясному виробництві, свинарстві та птахівництві. Провідне місце у перевезенні вантажів належить трубопровідному і залізничному транспорту, в перевезенні пасажирів - автомобільному, електричному і залізничному транспорту.







5. Охарактеризувати внутрішні фактори соціально-економічного розвитку Карпатського економічного району.
Територіально-господарський комплекс Карпатського району має складну галузеву і функціонально-компонентну структури. До паливно-енергетичного комплексу належить видобуток і виробництво палива - кам'яного і бурого вугілля, нафти і нафтопродуктів, попутного і природного газу, електроенергії, в основному на теплових електростанціях. Машинобудівний комплекс - це приладобудування, виробництво телевізійної техніки, радіоелектронної, медичної апаратури, верстатів з програмним управлінням, металорізальних інструментів. Він орієнтується на кваліфіковану робочу силу та наукову інфраструктуру Львова і зосереджений переважно в обласних центрах. Комплекс хімічної індустрії - це переважно галузі гірничої хімії, калійних і кухонних солей у Калуші, Стебнику, Солотвині. До основної хімії, яка ґрунтується на місцевій і довізній сировині, належить виробництво сірчаної кислоти у Новому Роздолі, калійних добрив у Калуші і Стебникові. Розвивається хімія органічного синтезу. Лісовиробничий комплекс спеціалізується в основному на виробництві меблів. Центрами целюлозно-паперової промисловості є Жидачів, Рахів; лісохімії - Свалява, Великий Бичків, Перечин. Діють ремонтні підприємства. Найбільшими центрами деревообробної промисловості є Львів, Івано-Франківськ. В АПК розвинені: рослинництво - цукробуряковий, виноградарсько-виноробний, спиртогорілчаний, плодоовочепереробний тощо; тваринництво - м'ясопереробний, молокопереробний, птахопромисловий. Економічному і соціальному розвитку району сприяє його транспортна система. Її характерні риси: різноманітність видів, висока щільність мережі доріг і газо-нафтопроводів, наявність прикордонних станцій і переходів, багатофункціональних транспортних вузлів, „транзитних” залізничних магістралей, які з`єднають Україну і Росію з країнами Східної та Центральної Європи.

25. SWOT- аналіз регіонального розвитку Одеської області.
S - геополітичне положення Одеської області, високий рівень розвитку НТП, рекреаційний потенціал, наявність висококваліфікованої робочої сили, розвиток море господарського комплексу. W - недосконала система управління економічними процесами, недостатня кількість водних та енергетичних ресурсів, висока ступінь амортизації обладнання, застарілі технології. O – транскордонне співробітництво, розвиток транспортних мереж: нафтопровід, газопровід, автобан, морські порти, поромна переправа, авіапорт ..., нафтопереробка, експорт товарів через порти. T – задіяння земельних ресурсів та потужностей промисловості не на повну силу, наявність багато чисельних екологічно потенційно небезпечних об’єктів, значна амортизація обладнання, відплив трудових ресурсів за кордон, нестача фахівців певного профілю, обмеженість території (в тому числі приморської).

2. Порівняти внутрішні фактории розвитку Одеського і Миколаївського районів
Якщо виходити з даних Всеукраїнського перепису 2001 року,то можна засвідчити,що поступове зменшення статевої диспропорції присутнє у скалді Одеської та Миколаївської облстях. Протягом 2002-2006 років на покращення наявного стану демографічного розвитку була спрямована низка державних та регіональних програм. Позитивним є те, що у проекті стратегії демографічного розвитку на 2006-2015 роки, розробленим Міністерством у справах сімї, молоді та спорту спільно з Інститутом демографії та соціальних досліджень НАН України відповідно до Концепції демографічного розвитку на 2005 - 2015 роки окрема увага приділена «удосконаленню механізму диференційованого надання державної підтримки у сфері регіонального демографічного розвитку; розвитку та використанню механізмів соціального діалогу, підтримці регіональних і місцевих соціальних ініціатив щодо розв’язання регіональних проблем демографічного розвитку».
З цією метою в проекті поставлені першочергові завдання демографічного розвитку для окремих регіонів України. Зокрема, для Миколаївської області передбачено: зниження смертності у працездатному віці, зокрема від: новоутворень, хвороб системи кровообігу, захворювань органів дихання, інфекційних захворювань, нещасних випадків, отруєнь і травм; створення стимулів для заохочення до народження другої дитини; зменшення міграційного відтоку населення; зниження захворюваності на туберкульоз органів дихання та інфекційними хворобами. Для Одеської області: зниження смертності немовлят; зниження смертності у працездатному віці, зокрема від: захворювань органів дихання, інфекційних захворювань, нещасних випадків, отруєнь і травм; зниження захворюваності на туберкульоз органів дихання та інфекційні хвороби.
Одеський регіон посідає значне місце в зовнішніх зв’язках України. Значення Одеси як міжнародного транзитного центру зумовлене її географічним розташуванням на євразійських торговельних комунікаційних напрямках - Схід-Захід і Північ-Південь. Одеса, як міжнародний центр, мала виникнути там, де проходить межа великого українського степу і цивілізацій Чорноморсько-Середземноморського басейну, де сходяться великі європейські ріки - Дніпро, Дунай, південний Буг і Дністер. Одеса, як міжнародний центр мала виникнути там, де межують слов’янський, мусульманський, еллінський і романський світи.
Одеський регіон має вигідне приморське, транзитне, транспортно-розподільче економіко-географічне положення, що сприяє формуванню потужних портів, міжнародних транспортних коридорів, транзитних потоків товарів, енергоресурсів, і як наслідок, відзначається високою часткою зовнішньоекономічних функцій в господарському комплексі країни.
Одеська область відрізняється від інших областей України наявністю потужного морегосподарського комплексу,  який  включає в себе 7 морських портів (загальний обсяг вантажопереробки портів області становить близько 75 % від усіх портів України), 5 судноремонтних заводів та понад 20 приватних судноплавних компаній.
Згідно статистичних даних у області налічується 960 промислових підприємств, на яких працює 70 тис. осіб або чверть від загальної чисельності працюючих в регіоні. Промисловість є основною бюджетоутворюючою галуззю господарства регіону та сферою, яка забезпечує стабілізацію соціального стану регіону. Продукція промислового комплексу складає 65,2 % від загального обсягу.

3. Порівняти внутрішні фактории розвитку Центрального та Південного районів
Центр. Район складається з Київської, Чернігівської, Черкаської, Житомирської й Кіровоградської областей. За територією він поступається лише Західноукраїнському, а за кількістю населення – Донецько-Придніпровському й Західноукраїнському. Визначна риса району – його центральне положення в Україні, причому не лише географічне, а ще більше – геополітичне. Територія Центральноукраїнського району – це ядро формування української державності. Саме тут була серцевина Київської Русі. У внутрішньому поділі праці Центральноукраїнський район спеціалізується на не металомісткому, працемісткому машинобудуванні, сільгоспмашинобудуванні, хімічній промисловості, особливо хімії органічного синтезу, харчової, легкій промисловості; велике значення в економіці району мають сільське та лісове господарство. Територія району розташована у межах Східно-Європейської платформи Згідно з геологічною будовою розміщуються мінеральні ресурси району. На півдні району є родовища уранових руд. На металургійну сировину Центральноукраїнський район не багатий. Вплив природних передумов на галузеву й територіальну структуру народногосподарського комплексу району виявляється у двох основних аспектах. По-перше, місцеві мінеральні ресурси відіграють підпорядковану роль як районотвірний фактор. Навіть такий промисловий вузол, як Черкаський, що має велике ресурсномістке виробництво, працює на сировині (природний газ) з інших реґіонів. Виняток становлять каолінові глини та граніти, інші кристалічні породи, що певною мірою підкреслюють типові ознаки економіки району. По-друге, агрокліматичні умови сприяли розвитку потужного багатогалузевого сільського господарства й харчової промисловості, а лісові ресурси – деревообробної й лісохімічної промисловості. Економічні передумови. Протягом сторіч економічний розвиток району здійснювався неоднозначно. З одного боку, Київ, майже всю свою історію, виділявся на тлі навколишньої території як визначний політичний, культурний та промисловий центр не лише регіонального, але й всеукраїнського масштабу. З іншого боку, територія центральноукраїнського району довгий час являла собою аграрний реґіон з відносно невеликими центрами переробки сільськогосподарської сировини. У роки індустріалізації виникає машинобудування, розвивається хімічна промисловість.
Південний район складається з Автономної Республіки Крим, Одеської, Миколаївської та Херсонської областей. Площа району – 113,4 тис. км2За основними економічними показниками (валовий внутрішній продукт, основні фонди, інтегральний природно-ресурсний потенціал, валова продукція сільського господарства) Причорноморський район посідає четверте місце в Україні, але його питома вага поступово зростає. Економіка району базується на машинобудуванні (насамперед, на суднобудуванні й судноремонті, сільгоспмашинобудуванні, верстатобудуванні), харчовій, легкій промисловості, зерновому господарстві, виноградарстві, курортному господарстві, морському транспорті. Природні передумови формування народногосподарського комплексу. Взагалі інтегральний природно-ресурсний потенціал Причорноморського району не високий – лише 15,6% загальноукраїнського; це пояснюється відносною бідністю корисними копалинами. Але є два фактори, які цілком компенсують дефіцит мінеральних ресурсів: це – теплий клімат і море. Перший – сприяв формуванню потужного агропромислового комплексу й унікального для України рекреаційного комплексу з південною специфікою. Вихід до моря, крім рекреаційного значення, має велике економічне: завдяки цьому в районі сформувалися припортові комплекси, які працюють як на українській сировині (зерно, цукор, риба – переробляються й вивозяться в інші реґіони країни й за кордон), так і на довізній з інших країн (аміак, суперфосфорна кислота, чай, значною мірою тютюн, нафта, бавовна, джут). Завдяки морю однією з провідних галузей стало суднобудування. Корисних копалин небагато, але значення деяких з них набуває загальноукраїнського характеру. Це керченська залізна руда, солі кримських озер і Сиваша, газ, мармур, лікувальні грязі лиманів, мінеральні джерела. Порівняно з іншими районами, Причорномор’я найгірше забезпечене енергетичними ресурсами, що не лише стримує енергомісткі виробництва, а й неґативно впливає на розвиток господарства. На території Причорноморського району промисловість розміщується нерівномірно: найбільше розвинуті Одеська й Миколаївська області.


4.Порівняти зовнішні фактории розвитку Придніпровського та Подільского районів
Придніпровський район – індустріальне серце України. Його частка у виробництві промислової продукції країни становить майже 53%. На нього припадає майже 90% видобутку кам’яного вугілля, переважна частина видобутку залізної й 100% марганцевої руди, майже вся виплавка сталі, переважна більшість виплавки чавуну й виготовлення прокату. Район дає значну частину металомісткого устаткування, в першу чергу, металургійного й гірничошахтного; тут виробляють автомобілі, локомотиви, верстати. Важка промисловість визначає профіль економіки району. Легка, харчова промисловості, сільське господарство перебувають у «затінку» важкої індустрії, але й вони дають значний внесок в економіку країни: район посідає перше місце за виробництвом трикотажу (34%), взуття (28%), зерна (22%), соняшнику (44%), овочів (25%). Отже, район представлений всіма основними галузями виробництва досить вагомо. Донецько-Придніпровський район – лідер і за узагальнюючими показниками: за валовим продуктом (41%) і за основними фондами (понад 31%). У районі є потужний потенціал висококваліфікованих кадрів робітників, інженерів, науковців. Він має густу транспортну мережу. Попри різноманітний характер передумов і факторів формування багатогалузевої структури району, все ж таки слід підкреслити, що визначна роль у формуванні цієї структури належить природно-ресурсному потенціалу. Інтегральний природно-ресурсний потенціал району дуже великий. В його основі –вугілля, залізна й марганцева руди, кухонна сіль, ртуть, вогнетривкі глини й флюсові вапняки, цементна сировина. Не менш важливе значення мають агрокліматичні ресурси – родючі чорноземи, достатня кількість сонячного тепла. Поряд з цим району бракує зволоження, водних ресурсів, що вносить певні корективи в спеціалізацію і розміщення виробництва.
До складу Подільського економічного району входять три області (Тернопільська, Хмельницька та Вінницька) загальною площею 60,9 тис. кмІ; чисельністю жителів 4,3 млн.осіб. Значна частина території району в минулому входила до складу могутнього Галицького- Волинського князівства, яке продовжило українську державність до середини XIV ст. Річка Збруч, яка зараз тече по межі Тернопільської і Хмельницької областей, розділяла до 1939 року УРСР і Західну Україну, що входила до складу Польщі.
Район межує з Молдовою, а також п’ятьма економічними районами України. Розміщений він між двома важливими паливно-сировинними базами країни: Передкарпаттям та Придніпрв’ям. Подільський регіон перетинають важливі міжнародні транспортні магістралі: залізниці, шосейні дороги, трубопроводи.
Подільсько-економічний район має зручне економіко-географічне положення, зокрема, такі його характеристики, як централізованість, сусідство з відносно розвинутими Столичним і Зіхідним економічними районами, вигідне траспортно-географічне положення. За розмірами території район посідає четверте місце серед економічних районів України, що впливає на можливості його комплексного економічного і соціального розвитку. Протяжність території з півночі на південь 240 км., із заходу на схід – 370 км. Економічний район розташований у центральній частині Правобережної України, на Подільській і Придніпровській височинах й зоні з родучими грунтами і достатнім зволоженням, що сприяє розвитку агропромислових комплексів. Транспортна мережа має добрі, можливості для економічних і культурних зв’язків з Карпатським, Волинським, Столичним, Центральноукраїнським і Причорноморським економічними районами та республікою Молдовою. Близькість району до державного кордону України з Білоруссю, Молдовою, Румунією, Польщею, Угорщиною, Словаччиною дає змогу розвивати на його території галузі і виробництва, продукція яких експортується або може експортуватися у ці країни.
Економічний район поділений на 64 адміністративно-територіальних райони, які мають свої особливості для комплексного економічного і соціального розвитку, зумовлені природними, так і соціально-економічними факторами. Тут є 46 міст, 73 селища міського типу та 1709 сільських Рад.












































14. Інвестиційна привабливість Карпатського економічного району.
Район займає вигідне географічне положення, має великий рекреаційний та агропромисловий потенціал. Серед рекреаційних ресурсів підземного походження необхідно виділити 336 джерел мінеральних вод, окремі з яких мають унікальну лікувальну дію. Водні ресурси області, якими район достатньо забезпечений, використовуються для водопостачання, виробництва гідроенергії. Економіка району характеризується аграрно-промисловим виробництвом. Сільськогосподарське виробництво сприяло формуванню агропромислових комплексів рослинницького (плодоовочевого, виноградарського, зернового) і тваринницького (м’ясо-молочного, птахівницького) напрямків. В районі розвинутий залізничний, автомобільний та інші види транспорту. Діють нафто- і газопроводи; продуктопроводи, які перекачують бензин, керосин, етилен. Продукція хімічної і деревообробної промисловості, машинобудування, агропромислового комплексу є дуже важливою для України.












15

Приложенные файлы

  • doc 18166273
    Размер файла: 410 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий