MI_EKZAMEN_polnyy

ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ 4 МІ (ІСПИТ)

Здійснити порівняльний аналіз ключових чинників тенденцій та невизначеностей глобальних тенденцій розвитку людства.
Проаналізувати теорії та практику глобалізму, антиглобалізму та альтерглобалізму в інформаційному вимірі.
Охарактеризувати інформаційну парадигму цивілізаційного розвитку: складові, критерії, тенденції
Охарактеризувати глобальні тенденції розвитку людства до 2015 року: 4 версії глобалізації (порівняльний аналіз).
Охарактеризувати глобальні тенденції розвитку людства до 2020р.: версія «Світ Давосу».
Охарактеризувати глобальні тенденції 2020 (Новий халіфат).
Охарактеризувати аналітичні дослідження глобалізації до 2020р. (версія „Pax Americana”).
Проаналізувати глобальні тенденції розвитку людства до 2025 року: 4 версії майбутнього.
Охарактеризувати глобальні тенденції розвитку людства до 2030 р. Сценарії розвитку і занепаду регіонів.
Охарактеризувати WSIS – як стратегію європейського інформаціоналізму. Декларації та План дій WSIS для Європи 2003-2005 років і на перспективу до 2015 року.
Проаналізувати мотивацію діяльності у суспільстві знань і трансформацію технологічного укладу та інтелектуалізації європейського суспільства.
Охарактеризувати міжнародні, субрегіональні, регіональні та національні стратегії інформаційного суспільства: спільні та відмінні характеристики.
Проаналізувати моделі інформаційного суспільства: основні риси ліберальної, соціальної, інтегрованої та формальної моделей
Охарактеризувати інституційні засади міжнародного обміну інформацією. Система і структура міжнародного інформаційного права.
Проаналізувати міжнародні договори та угоди про міжнародний інформаційний обмін.
Охарактеризувати міжнародні організації у системі міжнародних інформаційних відносин. Здійснити класифікацію, проаналізувати напрями інформаційної політики та програмної діяльності міжнародних організацій.
Охарактеризувати історію, теорію і практику міжнародної інформаційної політики (за документами ЮНЕСКО).
Охарактеризувати діяльність міжурядово-корпоративних організацій в сфері інформації та комунікації (Інтелсат, Інмарсат, Євтелсат, Інтерсупутник).
Проаналізувати інформаційну політику НУО в міжнародних відносинах: а) права людини; б) права ЗМІК; в) демократизація суспільства; г) громадська думка; д) інформаційне суспільство; е) громадська дипломатія; є) гуманітарна безпека.
Охарактеризувати теорії глобалізації для Європи: інтеграції, потенційного лідерства, геополітичного домінування, утопії занепаду.
Проаналізувати теорії європейського інформаційного суспільства: підходи М.Бангеманна, Е.Гідденса, М.Кастельса. Ф.Уебстера та ін.
Охарактеризувати тенденцію «міжрегіонального напруження» та його наслідки для Європи ( за Global trends -2025).
Охарактеризувати моделі європейського інформаційного суспільства. Характеристика і новації ХХІ ст.
Охарактеризувати європейську концепцію інноваційного та інформаційного розвитку « Європа-2020». Проаналізувати основні положення програми дій.
Охарактеризувати практику інформаційного суспільства країн Європи: програми, реалізація і перспективи.
Охарактеризувати доповідь М. Бангеманна «Інформаційне суспільство – виклик для Європи»: рекомендації для Європейської Ради ЄС (1994р.).
Проаналізувати проблему формування єдиного інформаційного простору Європи (за програмою і- 2010)
Охарактеризувати діяльність міжнародних організацій Європи у сфері інформації і комунікації (2009-2011 рр.) .
Проаналізувати міжнародні конференції РЄ з інформаційної політики та нових комунікацій (2009-2011 рр.).
Охарактеризувати Політичну декларацію і резолюцію Першої Європейської міністерської конференції РЄ «Медіа і нові комунікаційні послуги. Нове поняття медіа?» (Ісландія, 2009 р.).
Охарактеризувати діяльність департаментів Ради Європи з інформаційної політики: а) права людини; б) права ЗМІК; в) медіа-бізнес; г) боротьба з аудіовізуальним піратством; д) кіберзлочинність; е) права людини та Internet; є) євроімідж; ж) боротьба з інформаційним тероризмом; з) гуманітарна безпека.
Здійснити аналіз політичних декларацій та резолюцій Європейської конференції з інформаційної політики та нових комунікацій (Ісландія, 2009 р.).
Охарактеризувати історію, динаміку і практику інформаційної політики ЄС.
Охарактеризувати діяльність Генерального Директорату ЄС з інформаційного суспільства. Проаналізувати основні напрями політики ГД ЄС у 2010-2011роках
Охарактеризувати економічні, технологічні, культурологічні та лінгвістичні інформаційні програми ЄС (1983-2003 рр.) і на перспективу 2015 року.
Охарактеризувати європейську стратегію і-2010. Проаналізувати основні положення та програму дій.
Охарактеризувати провідні галузі європейського інформаційного бізнесу. Проаналізувати перспективи міжнародної конкуренції Європи в інформаційному секторі світового господарства.
Охарактеризувати структуру інформаційного ринку ЄС: а) послуги Internet та кіберпростору; б) послуги телекомунікацій; в) приладобудування; г) продукти та послуги медіа; д) інформаційна інтелектуальна власність; е) продукти та послуги комунікативних технологій; є) продукти та послуги ділової інформації
Проаналізувати. конкуренцію на європейському ринку інформаційних продуктів та послуг (корпорації, держави, зарубіжні компанії).
Охарактеризувати теорію інформаційного домінування М.Лібіцкі. Визначити основні положення та оцінки інформаційної безпеки багатополюсного світу.
Охарактеризувати провідні концепції і доктрини міжнародної інформаційної безпеки. Проаналізувати еволюцію концепцій згідно з розвитком високих технологій.
Проаналізувати моделі міжнародної інформаційної безпеки. Визначити перспективні моделі глобальної інформаційної війни.
. Охарактеризувати типологію інформаційних загроз за критеріями впливу в інформаційному просторі. Проаналізувати специфіку інформаційно-технологічних, інформаційно-психологічних та інформаційно-комунікативних загроз.
.Проаналізувати міжнародні регіональні організації у системі інформаційної безпеки (діяльність ОБСЄ, НАТО, ШОС, СНД, ОАД, АТЕС).
Визначити форму інформаційного протиборства за ситуативною моделлю інформаційної безпеки. Охарактеризувати проведення реальної спецоперації у сучасному світі.
Охарактеризувати стратегії боротьби з міжнародними інформаційним тероризмом. Проаналізувати відповідні міжнародні документи з проблем боротьби з інформаційним тероризмом.
Охарактеризувати етимологію міжнародного інформаційного тероризму. Визначити специфіку кібер-, медіа і психотероризму як складову інформаційних загроз.
Здійснити порівняльний аналіз стратегій національної інформаційної безпеки США, Росії, Китаю та країн Європи.
Здійснити порівняльний аналіз національних стратегій інформаційної безпеки країн світу. Концепція інформаційної безпеки України у системі міжнародних відносин.
Проаналізувати доповідь Б. Обами про нову стратегію інформаційної безпеки США (2008). Визначити основні положення і критерії кібербезпеки США.
Проаналізувати вплив нової стратегії кібербезпеки США на спільну європейську безпекову політику: порівняльний аналіз підходів і положень (2010-2011 рр.)
Проаналізувати Європейські міністерські конференції Ради Європи з кібербезпеки 2009-2011 рр.
Охарактеризувати вплив інформаційної революції на економічну глобалізацію. Проаналізувати вплив процесів глобалізації на міжнародну конкуренцію ТНК.
Охарактеризувати концепції інформаційної економіки, основні поняття і закони.
Проаналізувати регіональні та національні стратегії інформаційної економіки .
Охарактеризувати структуру міжнародного інформаційного бізнесу. Дати характеристику ієрархії інформаційних ринків, проаналізувати типологію інформаційних продуктів та послуг.
Охарактеризувати діяльність ТНК: у сфері медіа, видавництва та реклами; у сфері телекомунікацій; у сфері інтелектуальної власності; у сфері приладобудування та ІКТ; у сфері електронної комерції та Internet, у сфері нових комунікативних послуг
Проаналізувати динаміку міжнародного інформаційного бізнесу. Здійснити прогнозування перспектив конкурентоспроможності ТНК на світовому інформаційному ринку.
Охарактеризувати міжнародну інформацію у структурі зовнішньої політики Проаналізувати класифікацію та структуру інформаційних ресурсів зовнішньополітичних відомств.
Охарактеризувати інформаційно–аналітичну діяльність зовнішньополітичних відомств.. Проаналізувати особливості інформаційно-аналітичного забезпечення зовнішньополітичних інтересів
Охарактеризувати інформаційно – аналітичні установи у системі міжнародних відносин. Дати класифікацію, структуру і проаналізувати методи діяльності.
Здійснити класифікацію інформаційних, інформаційно-довідкових, інформаційно-аналітичних та аналітичних документів у сфері зовнішньої політики.
Охарактеризувати інформаційно-аналітичні продукти та послуги. Проаналізувати вплив інформаційно-аналітичних інституцій на прийняття зовнішньополітичних рішень.
Охарактеризувати інформаційне супроводження візитів. Проаналізувати класифікацію і структуру інформаційно-аналітичних та позиційних документів для візиту, інформаційні “хвилі” для мас-медіа, медіамоніторинг результатів візиту.
Охарактеризувати типологію інформаційних ресурсів у структурі зовнішньополітичної діяльності.
Охарактеризувати інформаційно-аналітичне забезпечення зовнішньої політики європейських країн : проаналізувати спільні і відмінні характеристики.
.Охарактеризувати теоретичні засади зовнішньополітичних комунікативних технологій.
Охарактеризувати типологію комунікативних технологій у зовнішньополітичній діяльності держави.
.Проаналізувати зовнішньополітичні комунікативні технології провідних країн світу.
Проаналізувати віртуальну дипломатію як інноваційну технологію у сфері міжнародних відносин: сутність, структуру, інструменти.
Охарактеризувати концепцію віртуальної дипломатії. Проаналізувати міжнародне співробітництво у глобальній мережі Internet
Здійснити класифікацію та проаналізувати структуру Web – сайтів зовнішньополітичних відомств.
Проаналізувати використання публічної дипломатії у структурі зовнішньої політики
Проаналізувати концепції іміджевої дипломатії
Охарактеризувати іміджеву дипломатію країн світу: програми, акції, зворотні зв’язки.
Проаналізувати технології та програми формування і підтримання іміджу держав у міжнародному інформаційному просторі.
Охарактеризувати медіадипломатію як інструмент зовнішньої політики.
Охарактеризувати GR-технології у площині комунікацій політичних інституцій і ділових кіл.
Охарактеризувати технології державного брендінгу у структурі зовнішньої політики.
Проаналізувати технології створення і просування державного бренду в системі міжнародних відносин
Охарактеризувати культурну дипломатію у структурі зовнішньої політики.
Охарактеризувати класифікацію, структуру та специфіку міжнародної публічної комунікації.
Охарактеризувати технології публічної дипломатії (спічрайтинг, пропаганда, полеміка тощо).
Проаналізувати практику дипломатичних представництв України в мережі Internet.
Охарактеризувати функціонування веб-порталу МЗС України.
. Охарактеризувати основні положення і стратегію міжнародного брендінгу України: проаналізувати проект «Брендбук-Україна».
Проаналізувати імідж України в міжнародному інформаційному середовищі ( концепт, характеристики за спектром взаємодії, репутація країни, впливи).
Охарактеризувати проект «Інформаційне суспільство України»: проаналізувати концепцію, програму, практику.
Проаналізувати інформаційну політику України, основні положення концепції.
Охарактеризувати інформаційно-комунікаційні аспекти зовнішньополітичної діяльності України по забезпеченню національних інтересів.











1.Здійснити порівняльний аналіз ключових чинників, тенденцій та невизначеностей глобальних тенденцій розвитку людства.
В кінці 1996 року Інститут Національних Стратегічних Досліджень описав основні характеристики політичної карти світу до 2010 року «Глобальні тенденції до 2010 року». Опубліковано це було в 1997 році.
Згідно з цим докладом, основними тенденціями є наступні:
-більшість конфліктів матимуть внутрішній характер, а не міждержавний
- появиться нова концепція світового порядку, зникне 2 полярна система --- -пропонується наступне:
-однополярний світ –в центрі якого США, а всі інші-навколо.
-трьох полюсний світ –тільки 3 країни можуть бути противниками (Китай, США, Росія)
-шестиполюсний світ (багатополярний)-треті країни + Індія,Європа,Бразилія.
-старий світовий порядок зберігатиме свої позиції, тобто важливі міжнародні рішення приймаються в рамках усталених міжнародних організацій.
-виникнуть глобальні тенденції, наслідком яких стане виникнення транснаціональних економік і політичних відносин
Ключовими чинники є наступні:
Населення: збільшиться з 1,2 млрд. до 7 млрд, більше 95% припадатиме на країни, що розвиваються. Зростання населення супроводжуватиметься стрімкою урбанізацією. Особливий вплив зростання населення на Мексику,Саудівську Аравію. Населення Гаїті збільш за 20 років подвоється. В індустріально розвинутих країнах буде проблема не з кількісним зростанням, а з продовжуваністю життя і скороченням рівня народження. На териториторії минулого СРСР зростатиме демографічна проблема, що породжуватиме економічні і соціальні проблеми. В Росії взагалі буде демографічна криза, адже відбудеться різке скорочення продовжуваності життя чоловіків.
Середній дохід на душу населення до 2010 року зростатиме більше ніж 2% в рік. Позитивні показники –Східна Азія та європа, негативні-Африка та Середня Азія.
Продовольство :виробництво продуктів зростатиме разом з потребами в них. Проблема насичення зростаючого населення –питання політичної стабільності, розподілення та продажу. Генна інженерія слугуватиме каталізатором 4 агрокультурних революцій. Буде наявність дефіциту продовольства. Значне зростання бідності поставить народи країн,що розвививаються(особливо Африку) на межу смерті від хвороб та голоду.
Комунікації: революція в сфері технологій і засобів комунікації. Зниження в ціні технологій звязку,більшість країн зможе підключитись до глобальної інформаційної інфраструктури. В центрі цієї революції буде Європа,США, Азія, ЛА.
Енергія :зростання кількості населення та їх доходів спричинять підвищення потреб в енергії(особливо Китай, Індія). Буде потреба в додатковому виробництві нафти і ці проблеми виникатимуть через перебої нафтових потоків, що спричинятимуться внаслідок воєнно-політичної нестабільності. Будуть використовувати альтернативні джерела енергії (сонячна,енергія вітру).
Військові технології і проблема стримування: системні навігації та інші інфотехнології визначатимуть хід революції у військовій справі (нові військові розробки). Жодна країна не зможе конкурувати з США за технічним оснащенням.
Регіональний контекст:
Європа - старіння населення,хронічне безробіття,зростання виробництва на 2-3%, перебудова ЄС, визначення місця США в забезпеченні безпеки Європи (втручання США в Боснійську проблему,суперечні позиції Європи та США щодо Іраку та Ірану, ціна гарантії миру у Середній Азії,протилежні погляди щодо відносин Турції та Європи), переорієнтація ринків Європи на Азію та розширення торгівлі і інвестицій між 2 регіонами.
Росія:політичні,демографічні,військові,економічні реформи, падіння авторитету центральної влади, майбутнє країни залежатиме від здатності розвивати економіку країни, низький рівень народжуваності, скорочення рівня продовжуваності життя, скорочення та реорганізація військових сил,експорт зброї, політика впливу на сусідів.
Східна Азія:Китай привертатиме увагу американських політиків,зростання населення, збільшення потреб у енергії та продовольстві, невелике зростання війської сили, Південно - Східна Азія, Північна корея, Монголія, Далекий Схід - економічне зростання, що підніме технологічний рівень країн, можливе економічне співробництво з країнами Європи, об»єднання країн у економічний блок), Японія - економічне зростання стримуватиметься ростом населення, реформування виробництва, Північна Корея - послаблення війської напруги в країні, втручання США. Країни регіону залучуватимуть іноземні інвестиції. Індонезія - перспективний ринок, значні запаси прир.ресурсів. Вєтнаму буде важко підтримувати стабільний економічний розвиток без прийняття антикорупційного та ринкового законодавства.
Середня Азія: зріст населення на 3-4% у всіх країнах, урбанізація, погіршення економічних умов,безробіття, нафтовидобувні країни зможуть перебудувати своє господство, захист ісламу від зовнішніх ворогів, Іран та Ірак –розвиватимуть свої ядерні програми, невирішеність ізраельсько-палестинської проблеми, напруга між країнами через права на воду.
Південна Азія: Індія - економічний і військовий регіональний лідер,збільшення населення, потреб у енергії, можлива конкуренція з Китаєм, в Пакистані будуть політичні перевороти, ядерне стримування.
Африка: бідність, гострі етнічні конфлікти, низький рівень медицини,потреба в продовольстві, воді. ПАР-успішний регіон-розвиток політики, економіки, дипломатичних відносин з іншими країнами.
ЛА: Мексика, Бразилія (інвестиції у Португалії), Аргентина-лідер регіону, загроза наркотрафіку та міжнародним кримінальним групам в Мексиці, Колумбії. На Карибських островах буде проблема «морських емігрантів».
США - роль у сучасному світі і значення глобальних змін для цієї країни: 1)проблеми нелегальної іміграції і їх перевага серед населення США. 2)послаблення ролі США в геополітиці –за правління Дж.Буша –не глобалізація, а регіоналізація країни (соціальні,економічні програми для країни,але не в світі). 3)роль у вирішенні конфліктів (боротьба з тероризмом.,проведення миротворчих операцій).
Висновки:1)ключова роль (для світової системи МВ ) буде у міжнародному співробітництві у вирішенні глобальних проблем.
2)відбудеться трансформація глобальної системи безпеки і підтримки миру, створення регіональних миротворчих сил і трансформація військових агентсв 3)збільшення кількості внутрішніх конфліктів,особливо у третіх країнах світу. 4)посилення політичного впливу ТНК і появи нових субєктів МВ, які себе позиціонуватимуть як держави-корпорації
5)асиметрія демографічного розвитку і неконтрольована міграція, яка спричиняє суспільний вибух у багатьох розвинутих країнах
6)конференція у сфері енергоресурсів, вплив енергетичної політики на прийняття важливих міжнародних рішень.
7)переозброєння військових новими технологіями, створення нових військ потужностей.
Аналіз глобальних тенденцій розвитку людства до 2015р.
Ключові фактори:
Демографія:населення-7,2 млрд осіб, в більшості країн люди житимуть довше, зростання населення, старіння населення призведе до зростання ролі охорони здоровя і збільшення пенсійних витрат на фоні зменшення відносної чисельності працездатного населення, напруги з виконанням соціальних обов»язків і виникнення дефіциту робсили. В інших країнах поєднання цих же тенденцій приведе до збільшення чисельності працездатного населення, відносної долі зменшення дітей у віковій структурі, що сприятливо відобразиться на економічному зростання і політичній стабільності.
Природні ресурси і навколишнє середовище: загальне виробництво продовольчих продуктів в загальному буде достатнім,щоб прокормити населення, що зростає, але слабка інфрастуктура і система розподілення, політична нестабільність і хронічна бідність викликатимуть нестачу їжі в деяких районах Африки. Не дивлячись на очікувану потребу енергії на 50%, ресурсів для їх забезпечення достатньо, в надрах залишилося ще 80% запасів нафти і 95%газу.
Наука і технології: відбуватиметься вдосконалення ІТ,нові способи використання біотехніки,нанотехніки призводять до збільшення інвестицій в техніку ,створення генетичномодифікованих сільськогосподарських культ, створиться потенціал для покращення споживання людей, що страждають від голоду. Злочинний світ також скористається новими засобами швидкісної передачі інформації та інших технологій досягнення.
Європа та Японія не зможуть справитись з демографічними проблемами-населення швидко старіє, конфлікти з проблемами соціального забезпечення.
Китай чи Індія будуть не взмозі підтримувати високий рівень економіки. Ринки, що розвиваються –поки не впроваджуватимуть економічні реформи. Виникне можливість глобальної енергетичної кризи.
Світова економіка та глобалізація:зростання світової економіки, пов»язане з більш грамотною економічною політикою, також збільшення об»ємів міжнародної торгівлі і інвестицій, поширення інформаційних технологій ,динаміка приватного сектору. Регіони-аутсайдери –стан застою, політичної нестабільності ,культ відчуження.
Роль США.
- США лишаються світовим лідером. Глобальний економічний, технологічний, військовий і дипломатичний вплив США у 2015 не матиме рівних як серед інших держав, так і серед регіональних та міжнародних організацій.
- США лишаються в авангарді революції у сферах інформатики, біотехнології тощо
- Як союзники, так і суперники США будуть враховувати фактор американської військової переваги, формулюючи інтереси національної безпеки.
- Деякі держави – ворожі і союзні – час від часу будуть проявляти спротив тому, в чому вони вбачають прояв американської «гегемонії».
- Задачі дипломатії ускладняться. Вашингтон зіткнеться з труднощами при використанні своєї сили для досягнення зовнішньо - політичних цілей
- На світовій арені зросте кількість важливих гравців, що ставитимуть під загрозу лідерство США: такі країни як Китай, Росія, Індія, Мексика і Бразилія; регіональні організації як ЄС; велика кількість ТНК і некомерційних організацій, що набирають вагу на міжнародній арені.








































2.Проаналізувати теорії та практику глобалізму, антиглобалізму та альтерглобалізму в інформаційному вимірі.

Глобалізм, як теорія – це ідеологія розвитку людства з врахуванням усіх сфер життєдіяльності суспільства.
1 рівень глобалізму – економічний: на базі міжнародної економічної кооперації виникають глобальні зв’язки між державами, з’являються нові суб’єкти МВ, ТНК – для яких економічне середовище і є сукупністю економічних сфер майже всіх держав світу.
2 рівень глобалізму – політичний:
- формування в майбутньому глобального або світового уряду.
- послаблення ролі держав у світовій політиці.
- утворення нових союзів навколо нових лідерів (Шанхайський союз). Передбачало посилення ролі міжнародних організацій, які могли би перебрати на себе певні сфери правління.
- посилилася роль неурядових організацій
- стала слабшою ООН
- передбачалася певна ієрархічна система взаємин між державами
3 рівень – культурний: толерантність в ставленні до інших
4 рівень – екологічний: екологія мережених структур (незабрудненість системи Інтернет, відсутність злочинної, брудної інформації)
5 рівень – соціальний: міг би забезпечити рівний доступ до всіх благ цивілізації різним соціальним верствам (Італія, єдина серед європейських країн – реалізує соціальну інформацію)
Головні ідеологи глобалізму: Збігнев Бжезинський , Печчеи, Зангер, Кіссінджер.
Антиглобалізм – ідеологія розвитку людства, в основу якої покладено збереження ролі держав (провідних) в економічних, політичних сферах, протидія глобальної міграції - уникнення етнічних, релігійних конфліктів. Одна з рис антиглобалізму – обмеження ролі міжнародних синдикатів у світовій економіці та політиці. Антиглобалісти піднімають питання соціальної захищеності пересічних громадян, а також право кожної людини на свою індивідуальність.
Головні ідеологи: А.Г. Духін – виступає проти глобальної теорії, проти Росії, Мартін Вінсент, О. Панарін, Шуман та Томас Мартін.
Альтерглобалізм – ідеологія, так званого іншого глобалізму, яка стосується тільки соціально-культурної сфери, екологічної, а також сфери становлення громадянського суспільства.
Головні ідеологи: Джон Стірліц, Деніал Сакс, Джемаль.








3.Охарактеризувати інформаційну парадигму цивілізаційного розвитку: складові, критерії, тенденції
На зламі тисячоліть людство вступає у кардинально нову фазу свого існування, пов'язану з бурхливим розвитком інформаційних технологій, комунікаційних мереж, засобів зв'язку та доступу до різноманітної інформації. Центральною тенденцією цивілізаційного розвитку стає глобалізація та побудова так званого ''інформаційного суспільства'', що ведуть за собою зростання інтегративних процесів у світовій економіці, уніфікацію правових норм, «розмивання» державних кордонів, транснаціоналізацію соціального та культурно-ідеологічного життя.
Інформаційне суспільство – історична фаза розвитку цивілізації, в якій головними продуктами виробництва є інформація і знання.
Ознаки інформаційної парадигми цивілізаційного розвитку:
1)збільшення ролі інформації і знань в житті суспільства; 2) зростання долі інформаційних комунікацій, продуктів і послуг у валовому внутрішньому продукті; 3)створення глобального інформаційного простору, що забезпечує ефективну інформаційну взаємодію людей, їх доступ до світових інформаційних ресурсів і задоволення їх потреб в інформаційних продуктах і послугах.
Перетворення у всіх сферах життєдіяльності сучасного світу сьогодні розглядаються у зв'язку з різними аспектами такого поняття, як інформаційне суспільство. Категорії «інформація», «знання», «технологія» є предметом і інструментом у дослідженні процесів нової соціальної революції. Питання інформаційної глобалізації є досить актуальним в сучасному світі, де з кожним роком взаємозв’язок країн стає сильнішим завдяки інформаційній складовій.
Сучасне людство постало на порозі епохальних трансформацій, основним напрямком яких є інтенсивний розвиток інформаційно-технологічного сектору та інформатизація всієї системи суспільних відносин. Розвинуті країни та регіони сьогодні здійснили перехід до принципово нового суспільно-економічного укладу та модерного шляху цивілізаційного розвитку.
Соціокультурний та політичний зміст інформатизації полягає у тому, що нові інформаційно-телекомунікаційні технології докорінно змінюють систему соціально-політичного співіснування, через формування мережевих суспільних комунікацій, налагодження зворотних звязків між інститутами суспільства і держави та встановлення системи вільного доступу до суспільно-важливої та особисто-корисної інформації.
Починаючи ще з середини 60 років західними соціологами і соціальними філософами (Д. Белл, Д. Рісман, О. Тоффлер, А. Турен і ін.) активно обговорюється питання про вступ найбільш розвинених країн в якісно іншу стадію соціального розвитку, охарактеризовану ними як «постіндустріальне» або «інформаційне» суспільство.
Та роль, яку сьогодні відіграє інформація, зумовила «стискування» простору і «прискорення» часу.
Г.Шиллер звертає увагу на такі аспекти інформаційного суспільства як: в цьому суспільстві продовжують діяти закони ринку, наслідком чого є збереження та поглиблення класової нерівності. На цьому ґрунті виникає і цифрова нерівність, яка визначає можливості країн отримувати, використовувати, генерувати та розповсюджувати інформацію (знання). Таким чином існують інфобагачі, інформаційний середній клас, та інформаційні бідняки. Також, ще одною рисою сучасного суспільства Шиллер вважає особливу стадію розвитку капіталізму – корпоративний капіталізм.
Стрімкий розвиток інфо технологій означає, по-перше, настільки ж стрімкий розвиток засобів відслідковування, по-друге, породжує новий тип воєн – інфо війну, що,у свою чергу,ще більш стимулює держави в гонці за інфо засобами ведення війни.
Отже, аспекти та тенденції, які притаманні інформаційній глобалізації можна виділити такі:
1. Зростання сектора послуг і ролі послуг в промисловості і сільському господарстві.
2. Панування постфордівської економіки (гнучкість виробництва, гнучкість вжитку і гнучкість ринків). Інтенсифікація процесу глобалізації.
3. Поширення гнучкої спеціалізації і гнучкої зайнятості.
4. Трансформація категорій простору і часу під впливом інформаційних технологій.
5. Панування мережевих форм організації і діяльності.
6. Розширення сфери дії ринкових критеріїв (включення в цю сферу інформаційних аспектів життя суспільства).
7. Виникнення інформаційної нерівності, яка, накладаючись на традиційну нерівність, заглиблює соціальну диференціацію.
8. Центральна роль у світовій економіці корпорацій.
9. Зростання кількості інформаційного сміття. Розширення масштабів маніпуляції інформацією і криза сфери публічної інформації.
10. Успіхи рефлексивної модернізації: розширення простору вибору і зростання рефлексивності, обумовлене ним.
11. Різке підвищення об'ємів і якості відслідковування з боку держави і корпорацій.
12. Виникнення нового типа воєн – інформаційних воєн.
13. Релятівізация знань і змісту.
14. Дія критеріїв перформативності та товарності в сфері знань та інформації.

Отже, основними рисами (критеріями) інформаційного суспільства є:
у суспільстві виробляється, функціонує і доступна будь-якому індивідові, групі чи організації сучасна інформаційна технологія;
будь-який індивід, група осіб, підприємство чи організація у будь-якому місці й у будь-який час можуть одержати за відповідну плату чи безкоштовно на основі автоматизованого доступу і систем зв’язку будь-яку інформацію і знання, що необхідні для їхньої життєдіяльності і вирішення особистих і суспільнонеобхідних задач;
існують розвинені інфраструктури, що забезпечують створення національних інформаційних ресурсів в обсязі, необхідному для підтримки науково-технологічного і соціально-історичного прогресу, що постійно прискорюється;
відбуваються радикальні зміни соціальних структур, наслідком яких виявляється розширення сфери інформаційної діяльності і послуг.
Тенденції: концепція інформаційного суспільства стає все більше пов'язана саме з процесами створення, використання і маніпулювання інформацією та знаннями, стає невід'ємною частиною нового світопорядку, становить одне з першочергових завдань сьогодення. Це підтверджується на національному рівні (нац.програми переходу до інф.сусп. та їх реалізація), регіональному (рег.програми,які розробляються МО) та міжнародному рівні (ООН, ЮНЕСКО).
Таким чином, можна зробити висновок, що глобальна роль інформації привела до появи в суспільстві концепції інформаційної цивілізації. У зв'язку з цим третє тисячоліття називають тисячоліттям становлення інформаційної цивілізації і визначають характеристики інформаційного суспільства.







































4.Охарактеризувати глобальні тенденції розвитку людства до 2015 року: 4 версії глобалізації (порівняльний аналіз)
Ключовими факторами на 2015 рік є наступні:
Демографія:населення складатиме 7, 2млрд, в більшості країн люди житимуть довше, зростання населення дорівнює урбанізації в країнах зі слабкою політичною системою, в країнах з розвинутою економікою відбудеться зниження рівня народжуваності,старіння населення призведе до зростання ролі охорони здоров’я і збільшення пенсійних витрат на фоні зменшення відносної чисельності працездатного населення,напруги з виконанням соціальних обов’язків і виникненням робочої сили. В інших країнах поєднання цих же тенденції призведе до збільшення чисельності працездатного населення, відносної долі зменшення дітей у віковій структурі, що сприятливо відобразиться на економічному зростанні і політичній стабільності.
Природні ресурси і навколишнє середовище: загальне виробництво продовольчих продуктів буде в загальному достатнім, щоб прокормити населення, що зростає, але слабка інфраструктура і система розподілення, політична нестабільність і хронічна бідність викликатимуть нестачу їжі в деяких районах Африк. Не дивлячись на очікувану потребу енергії на 50%, ресурсів для їх забезпечення достатньо, в надрах залишилося ще 80% запасів нафти і 95% газу.
Наука і технології: вдосконалення ІТ, нові способи використання біотехніки, нанотехніки призводять до збільшення інвестицій в техніку, створення генетичномодифікованих сільськогосподарських культур створить потенціал для покращення споживання людей, що страждають від голоду. Злочинний світ також скористається новими засобами швидкісної передачі інфо.
На 2015 рік існує наступні чотири версії глобалізації:
1.Версія всепроникаючої глобалізації - технології, економічне зростання, демографічні чинники і ефективне керівництво утворюють сприятливе середовище, яке дозволить більшості людей світу отримати користь з процесу глобалізації. Розвиток і поширення технологій, який в деяких випадках спричиняється суворими екологічними або епідемічними кризами, використався для ефективного вирішення деяких проблем світу, який розвивається. Впевнене глобальне економічне зростання, яке підтримується політичним консенсусом у відношенні лібералізації економіки, розповсюджує матеріальні блага серед широких верств населення і згладжує багато проблем, пов'язаних з ресурсами або демографічними чинниками. Керівництво є достатньо ефективним як на національному, так і на міжнародному рівні. Менша частина населення світу - в країнах Африки від півдня до Сахари, на Близькому Сході, в Центральній та Південній Азії - не може використати результати цих позитивних змін, в результаті чого в цих країнах та навколо них зберігаються конфлікти.
2. Версія згубної глобалізації заключається в тому, що еліти світу процвітають, але основна частина населення світу не отримує жодної користі від глобалізації. Зростання чисельності населення і дефіцит ресурсів стають важким тягарем для багатьох країн, що розвиваються, а міграція головним джерелом напруженості між державами. Технології не лише не сприяють вирішенню проблем країн, що розвиваються, але і використовуються підривними або кримінальними органами, а також застосовуються при створенні зброї, що підриває стабільність. Світова економіка розколюється на 3 частини: у розвинених країнах продовжуватиметься зростання; у багатьох країнах спостерігатиметься повільне або негативне зростання з розрахунку на душу населення, що призведе до збільшення відриву від розвиненого світу; нелегальна економіка швидко розвиватиметься. Як національні, так і міжнародні органи управління і політичні інститути будуть послаблені. Внутрішні конфлікти посиляться в результаті краху надій, зростання нерівності і все більшій суспільній напруженості.
3.Версія регіональної конкуренції - регіональні особливості виявляються все більш гостро в Європі, Азії і на американських континентах в результаті посилення в Європі і Східній Азії політичного опору глобальній перевазі США і їх керівної ролі в процесі глобалізації, а також із-за все більшої зайнятості кожного регіону вирішенням власних економічних і політичних питань. Неоднакове поширення технологій в тих або інших країнах відображає відмінність регіональних уявлень про інтелектуальну власність і масштаби використання біотехнологій. Регіональна економічна інтеграція в сферах торгівлі і фінансів посилюється, що призводить одночасно до високих темпів економічного зростання і загострення регіональної конкуренції. Як держава, так і інститути, що здійснюють регіональне керівництво процвітають в крупних розвинених країнах і країнах з економікою, що розвивається, у міру того, як уряди визнають необхідність дозволу існуючих регіон проблем і передають обов'язки глобальних організацій регіональним інститутам.
4.Версія постполярного світу. Особливості: США буде перейматися внутрішніми проблемами, так як буде спостерігатися уповільнення темпів росту економіки країни, Європейсько-американський альянс розпадеться, буде криза в Латинській Америці, внутрішня криза в Індонезії, процвітання та стабільність розвитку Азії, поступове об’єднання Кореї, в чому допоможе Китай та Японія, конкуренція між азійськими державами, союз Японії та Америки, країни поза Азією, Європою, Північною та Південною Америкою не матимуть політичної та фінансової підтримки)
Кожен зі сценаріїв був задуманий як правдоподібна, відповідна тій чи іншій політиці картина можливого розвитку майбутнього, що пояснює характер основних невизначеностей, перешкод розвитку, малоймовірних чи непередбачуваних подій, а також визначає важливі завдання політики та розвідки. На мою думку, найбільш вірогідним є другий сценарій розвитку майбутнього – згубна глобалізація, - згідно з яким еліти світу процвітають, проте основна частина населення світу не отримує ніякої користі від глобалізації.
Висновок: Чотири сценарія можна об'єднати в дві групи: у першій з них протиставляються позитивні і негативні ефекти глобалізації, а в другій - надзвичайно змагальний, але не конфліктний регіоналізм і перехід до регіонального військового конфлікту. В жодному сценарії, крім першого, глобалізація не призводить до широкої глобальної співпраці. У другому сценарії негативні ефекти глобалізації, навпаки, сприяють безладам і конфліктам, в той час як в третьому і четвертому ведуть до регіоналізації. У всіх чотирьох сценаріях країнам, що страждають через негативні наслідки зростання населення, брак ресурсів і слабкості керівництва, не вдасться отримати користь від глобалізації. Для цих країн великий ризик внутрішніх конфліктів і краху держави. В усіх чотирьох сценаріях життєво важливе значення мають ефективність національного, регіонального та міжнародного керівництва і хоча б помірний, але стійке економічне ріст. У всіх чотирьох сценаріях глобальний вплив США слабшає.
5.Охарактеризувати глобальні тенденції розвитку людства до 2020р.: версія «Світ Давосу».
Давоський світ ілюструє те, як високе економічне зростання, насамперед у Китаї й Індії, за 15 років може змінити процес глобалізації, позбавивши її частини західних рис і трансформувавши політичне ігрове поле. Азіатські гіганти, а також інші держави, що розвиваються, продовжуватимуть випереджати більшість західних економік, а їх колосальні внутрішні споживчі ринки стануть центрами притягання світового бізнесу й технологій. Африка перебуватиме в кращому становищі, чим може здатися, у той час як деякі країни, що розвиваються середніх розмірів переживаватимуть лихоліття. Західні держави, в тому числі Сполучені Штати, будуть змушені боротися з нестабільністю в сфері зайнятості. Хоча Близький Схід і одержуватиме вигоду від росту цін на енергоносії, країни цього регіону відставатимуть у своєму розвитку й ставлитимуть під сумнів перспективи глобалізації. До того ж, ескалація напруженості навколо Тайваню загрожуватиме поставити його на грань економічного обвалу.




































6. Охарактеризувати глобальні тенденції 2020 (Новий халіфат).

Новий халіфат – У цьому сценарії показано, як з радикальної релігійної самоідентифікації може розгорітись всесвітній рух. Згідно з цим сценарієм, проголошеним як «новий Халіфат», успішно просувається впливова контрідеологія, яка набуває все більшу популярність. Сценарій представлений у формі листа, написаного уявним внуком Бен Ладена своєму родичеві в 2020 році. Він розповідає про те, як халіф бореться, щоб взяти верх над традиційними режимами, і про конфлікт і безлади, які супроводжують цю боротьбу як на території мусульманського світу, так і за його межами між мусульманами і США, Європою, Росією, Китаєм. Тоді як халіфові із змінним успіхом вдається мобілізувати групи підтримки, місця, що віддалені від Близького Сходу, головного вогнища ісламу, які знаходяться в Африці і Азії, лихоманить в результаті його закликів. Сценарій закінчується, перш ніж халіфові вдається встановити духовну і світську владу над територією, як історично відбувалося з минулими халіфатами.

Як випливає з листа якомусь молодому, досі невідомому каліфу вдалося заманити під прапори «Нового халіфату» не тільки мусульман, але і невірних. У світі панує транснаціональне теократичне співтовариство. Все це - результат прогресу нових технологій та інформатики, який посилює конфлікт між західним та ісламським світами. Правда, в деяких частинах Азії та Європи, де мусульмани вже скуштували плоди глобалізації, вони розриваються між духовним халіфатом і матеріальними благами. У будь-якому випадку, проголошення Халіфату підвищує ризики терактів, оскільки виникає нове покоління ісламістів, готових атакувати всіх, хто противиться халіфату. А на Близькому і Середньому Сході одна з країн переходить під повний контроль радикального руху.
Одночасно транснаціональною силою стає організована злочинність. Росія ж, за цією версією, загрузла в боротьбі з внутрішніми бунтами, що парадоксальним чином зблизило її зі Сполученими Штатами, які потребують союзу з Москвою і готові надавати їй гроші і зброю для протидії моджахедам.Терористична загроза і внутрішні конфлікти переривають процес глобалізації, значно підвищують вартість заходів щодо забезпечення безпеки, які вимагають серйозного посилення прикордонного контролю, а також контролю за торговельними та фінансовими операціями. Одночасно зростає загроза розповсюдження зброї масового знищення. Більше того, відсутність механізмів для розв'язання кризових ситуацій, підйом націоналізму і жорстокості можуть породити навіть конфлікт між великими державами, чому сприяє криза міжнародних інститутів.









7.Охарактеризувати аналітичні дослідження глобалізації до 2020р. (версія „Pax Americana”).

Версія Pax Americana розглядає, як США може зберегти перевагу в умовах радикальних змін світового політичного ландшафту, що дозволить сформувати новий універсальний світовий порядок. (повне домінування США в світі, створення нових ліній розподілу з так званої системи безпеки). США пропонуватимуть створити під своєю егідою систему безпеки-в першу чергу захист США (капітал,природні ресурс, підземні кабелі, домінування долару. До допомоги Сполучених Штатів, ймовірно, будуть вдаватися і далі для вирішення конфліктів в Палестині, Північній Кореї, на Тайвані і в Кашмірі, сподіваючись, що навіть якщо і не вдасться знайти способу їх мирного врегулювання, то принаймні вони будуть локалізовані.

Запис із самого щоденника ГЕНСЕКА ООН від 11-го вересня 2020 року: «Ось і пройшло 19 років з того моменту, як вид, що відкривається з вікна мого попередника на 38-му поверсі будівлі ООН, зазнав істотних змін: зникли хмарочоси-близнюки, проте Америка, немов птах Фенікс, не тільки побудувала на місці зруйнованих будівель нові, а й повстала з попелу, і залишається стрижнем світової політики, багато в чому завдяки відновленню єдності з Європою.
Але й це єдність забезпечується міццю НАТО, оскільки Євросоюз, розширився за рахунок Туреччини, вийшов таким чином на спільні кордони з Близьким Сходом, що дозволяє підтримувати відносну стабільність в регіоні, звідки Сполучені Штати отримують нафту. При цьому Сполучені Штати очікують постійне суперництво з Китаєм, що росте антиамериканізм бідних і країн, що розвиваються, тягар відповідальності за міжнародну безпеку, яку може гарантувати лише НАТО. У відповідь на гегемонію Сполучених Штатів в Росії тривають пошуки власної ідентичності. Наступники Путіна, який зробив ставку на російський націоналізм, продовжують цю лінію. Не повертаючись до комуністичної ідеології, вони звеличують імперське минуле Росії. Москва зможе пом'якшити свої імперські амбіції і проявити терпимість до зближення колишніх радянських республік з Євросоюзом тільки в тому випадку, якщо Європа у відповідь проявить бажання встановити у відповідь особливі відносини з Росією. Країну чекає типовий для нафтових держав феномен: незбалансоване економічне зростання, величезна майнова нерівність, витік капіталів і накопичення соціальних проблем; при цьому парадоксальним чином погіршення ситуації у світовій економіці може запобігти розпаду Росії, оскільки в збереженні її єдності, а, значить, і відносного порядку на південному фланзі, будуть зацікавлені інші країни євразійського регіону ». Автори вважають цей сценарій самим малоймовірним.






8.Проаналізувати глобальні тенденції розвитку людства до 2025 року: 4 версії майбутнього.
Основні тенденції до 2025 р:
1)зміна світових лідерів (з підйомом Китаю, Індії та інших країн виникає багатополярна система. Також зростає відносна влада недержавних суб’єктів – комерційних підприємств, кланів, релігійних організацій і навіть кримінальних структур)
2)втрата нинішніх географічних кордонів,
3)світ перетвориться на світ націй, а не держав (нації набувають особливого статусу в МВ),
4)інтелектуальна/інформаційна економіка,
5) Збільшиться кількість країн з молодим населенням в «дузі нестабільності». Вірогідність конфліктів збільшиться через радикальні зміни в деяких регіонах Близького Сходу і розповсюдження терористичної мережі.
6)США залишатиметься єдиною країною, що переважає інших за міццю, проте їх перевага слабша. Можливим результатом цього буде те, що економічні і військові можливості США, що поступово слабнуть, можуть призвести до того, що США змушені будуть піти на ряд важких компромісів між пріоритетами внутрішньої і зовнішньої політики.
1. Версія «Світ без Заходу». За ним Росія тісно співпрацює з Китаєм і зберігає свою капіталістичну і авторитарну модель,залишивши за бортом «Захід». Вихід на світову арену нових країн –Японії ,деякі військові альянси, виникнення військових коаліцій.Європа не бере на себе відповідальність і лідерство.В ЦентральнійАзії можливі перенаселення і нестабільність. Відбудеться посилення впливу Шанхайської Організації Співробітництва,а НАТО йде на спад. Введенн протекціоністських обмежень в торгівлі. Росія і Кит співпрацюватимуть заради спільної вигоди (за «розрахунком»), Індія і Іран групуватимуться навколо них.
2. Інший сценарій «Жовтневий сюрприз» -представляє собою записки майбутнього Президента США, який згадує, як через глобальне потепління і ураган Нью-Йорк був затоплений в той момент, коли в ньому на сесії Генеральної Асамблеї ООН зібралась «половина всіх президентів світу». Екологічні зміни – основні чинники: нестача продовольства, води, запасів, енергоресурсів. Нью-Йоркська фондова біржа терпить крах,перед лицем таких змін світові лідери повинні задуматися над тим,щоб прийняти відповідні рішення.
3.Третій –фантастичний сценарій-«Вибух БРІК» -пройлюстрований листом голови МЗС Бразилії президенту цієї країни, датований 2021 роком. В ньому мова йде про локальний військовий конфлікт між Росією і Китаєм на Далекому Сході, що завершився принизливою поразкою Росії,а також про війну,що назріває між Китаєм та Індією (через доступ до життєво важливих ресурсів під загрозою буде енергопостачання Пекіну) . Автор також зазначає, що ціна на нафту перевищуватиме 300 доларів. Бразилія,Індія,Китай,Росія –можуть обєднатися з питань забезпечення природних та енерго ресурсів всього світу.
4.Формування так званого «Глокального світу»(локалізація+глобалізація). Представлений в газеті The Financial Times, Опублікованої від 14 вересня 2014 року. Релігійні групи, лідери ділового світу, активісти обєднаються, щоб розробити міжнародну програму з питань охорони навколишнього середовища. Глобальна політична коаліція недержавних субєктів гратиме важливу роль в забезпеченні нової світової згоди. У новому обєднаному цифровому світі,зростаючого середнього класу і міждержавних груп,обєднаних спільними інтересами,політика перестала бути справою місцевою і внутрішньою, а міжнар програми дій стають все більше взаємозамінні.
Світ розвиватиметься за рахунок розвитку місцевих територій. 1 місце-ТНК, основа-безмежний розвиток нових технологій (поширення інтегрованих технологій в усі сфери життєдіяльності людей). В Росії під тиском розбагатівши середніх класів процвітає демократія, а ряд загальносвітових катаклізмів призводить до того,що уряд поділиться своєю владою з громадянським суспільством.








































9.Охарактеризувати глобальні тенденції розвитку людства до 2030 р. Сценарії розвитку і занепаду регіонів.
Основні тенденції:
1) Розподіл світу на 3 області - об’єднуючий світ («глобальний водій» (51,5% населення, 74,5% загального доходу світу (високий і середній рівень).
2) Область під владою ісламу (мусульманський світ) чи авторитарне суспільство (центральна Африка) (34,5%, 3,5% світового доходу ), збільшення кількості населення, світове населення з низьким доходом, економічним регресом та хаосом.
3) ЄС та Південна Америка (14% світового населення, 22% світового доходу –високий і вище середнього рівень доходів).
4) Населення планети - 8,2 млрд, до 2050р - 9млрд. Найбільш населені країни : Індія, Китай, ЄС + розширення на Балкани та Турцію, США, Індонезія, Пакистан, Бразилія,
Нігерія, Бангладеш, Ефіопія.
5) Найбільша економічна влада буде зосереджена навкруги Тихого океану: Північна Америка, Океанія,Північна –Південно Східна Азія (67% світового доходу).
Китай, Корея, Японія – частка світового доходу зросте з 19% до 30%. ЄС –падіння цього показника з 31% до 19%. (країни -лідери- США, Китай, Японія, Індія, Велика Британія, Німеччина, Франція ,Корея, Росія, Канада, Італія, Мексика ,Бразилія,Іспанія Австралія).
6) 34% світового населення буде перевищувати 10 000доларів на душу населення. Важливий факт-зростаючий середній клас. Високий та вище середнього рівня доходи -61% світового населення в результаті зменшиться кількість бідних з 75% до 39% і це буде сконцентровано в «області Ісламу».
7) Китай, Індія – зростання середнього класу,поява добре освіченого класу робочої сили за низьку ціну.
8) ЄС імпортуватиме бідних мігрантів та експортуватиме вчених.
9) Політичні питання: Близький Схід і Африка –тероризм, війни, геноцид. «Об’єднуючий світ» - війни на кордонах з Ісламом, ведення політики стримування проти ісламізму. ЄС - головна ціль ісламської хвилі (Західна Європа -особливо Франція, Німеччина) + Африка. В Азії - ісламізм блокуватиметься через місцеві війни і репресії. США - головний постачальник глобальної безпеки, хоча повинні будуть розділити владу з Китаєм, Індією, Росією.
10) Вільні країни повинні звернути увагу на зростання корупції,торгівлю наркотиками, підробками,проституці.,нелегальну міграцію та роботу =появі «суспільства мафії».
- Зниження рівня ВВП країн Африки і падіння їхнього добробуту, що й нині є найнижчим у світі (від хронічного голоду в Африці на південь від Сахари страждають 265 млн. (48% населення) в Північній Африці – 42 млн. Так, за даними ЦРУ, серед найбідніших країн Африки: Кенія – 50%, населення за межею бідності, Малаві – 58%, Зімбабве – 68%, Мозамбік – 70%, Чад – 80%, Замбія – 86%.
-щодо розвитку науки та відкриттів: «Об»єдн світ»-тенденції до зростання у цій сфері. Азійські нації-швидко збільшують їх здатність навчання власних вчених та інженерів. З іншого боку,ЄС-позаду Азії. Ісламські країни-відсутність наукових змагань.
Технології: штучний інтелект не тільки в медицині,обчислювальних машинах, а й навколишнє середовище,одяг та аксесуари(окуляри) ,зображення (образи) безпосередньо написані на сітківках ока людини; нанотехнології та біотехнології (продовження життя людини), генетика-предостереження хвороб,можливість покращення інтелектуальних здібностей людини за допомогою генетики,дослідження космосу.
- Нестача в продовольстві та питній воді, виснаження природніх ресурсів.
- Зміна кліматичних умов-природні катастрофи(цунамі,землетруси).
- Нові джерела енергії- ядерний сплав-повинен забезпечити людство необмеженою кількістю енергії, використання електричних транспортних засобів.











































10.Охарактеризувати WSIS – як стратегію європейського інформаціоналізму. Декларації та План дій WSIS для Європи 2003-2005 років і на перспективу до 2015 року. = 33(и) нет про 2015

ВСІС – зустріч на вищому рівні керівників всього світу з метою подолання інформаційної нерівності у світі. Приймають участь органи державного управління, міжурядові і неурядові організації, громадянське суспільство. Мета: «побудувати зорієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство, в якому кожен міг би створювати інформацію і знання, мати до них доступ, використовувати і обмінюватися ними з тим, щоб дати окремим особам, общинам і народам можливість в повній мірі реалізовувати свій потенціал, що також сприяло б стійкому розвитку і підвищувало якість життя».
В листопаді 2002 року, Генеральний Секретар ООН Кофі Аннан видав документ «Виклик Кремнієвій долині» з метою створення найсучасніших комп’ютерів і комунікативних систем, які б дозволили малим населеним пунктам та країнам, що розвиваються скористатися з надбань інформаційного розвитку (як приклад наводили започатковані проекти в Індії – сімп’ютер; стодоларовий леп топ тощо).
А вже в січні 2002 року Генеральна Асамблея ООН підтримала пропозицію започаткувати всесвітній саміт з питань інформаційних і комунікаційних технологій. Організацію саміту взяла на себе Міжнародна телекомунікаційна спілка, вони ж забезпечили участь в саміті більше ніж 50 глав держав. Також питанням організації саміту займалася ЮНЕСКО.
У відповідності із резолюцією 56/183 ГА ООН, ВЗРІС проходить в два етапи – в Женеві 10-12 грудня 2003 року і в Тунісі 16-18 листопада 2005 року. Кожен з етапів саміту був заключною частиною підготовчого процесу - багатьох місяців консультацій і переговорів між країнами - членами ООН, експертами ООН, представниками неурядових організацій. Також за проведення саміту відповідає спеціально створений орган – Організаційний комітет зустрічі на вищому рівні. Заснований під патронажем Кофі Аннана. Метою його діяльності є координація процесу підготовки, організації та проведення ВЗРІС. А в країнах, де проходив саміт – Швейцарія та Туніс – було створено ради з управління справ. ВЗІРС рекомендував приймати участь представництвам урядів на вищому рівні, однак були також запрошені відповідні органи ООН та інші міжнародні організації, неурядові організації тощо.
В роботі Женевського етапу прийняли участь делегації високого рівня з 175 країн, в тому числі майже 50 глав держав і урядів і віце-президентів. Загалом прийняли участь більше 11 000 чоловік. Декларація принципів – «Побудова інформаційного суспільства – глобальна задача в новому тисячолітті» була прийнята 12 грудня 2003 року. В ній закладено фундамент майбутнього інформаційного суспільства. Задекларовано спільну концепцію інформаційного суспільства. Основною задачею визначено необхідність використання потенціалу інформаційних і комунікаційних технологій для ліквідації бідності і голоду, забезпечення початкової освіти для всіх, сприяння рівності чоловіків і жінок, розширення прав і можливостей жінок тощо. Фундаментом інформаційного суспільства визначено статтю 19 Декларації прав людини – право кожної людини на свободу переконань і на вільне їх вираження. Серед основних принципів: органи державного управління мають сприяти застосуванню ІКТ в цілях розвитку, розвиток інфраструктури, доступ до інформації та знань, нарощування потенціалу, укріплення довіри і безпеки при використанні ІКТ, зберігання культурного і мовного розмаїття, розробка місцевого контенту. В плані дій встановлено обмеження часовими рамками цілей, досягнення яких буде сприяти перетворенню в реальність концепції відкритого для всіх і справедливого інформаційного суспільства.
Туніський етап. Саміт зібрав 19 401 учасника. Основними цілями зустрічі було рішення проблеми інформаційної нерівності і сприяння максимальному використанню потенціалу ІКТ. На восьмому пленарному засіданні саміту 18 листопада 2005 року світовими лідерами було прийнято два головних документи: Туніські зобов’язання, в якому підкреслено значимість ІКТ в подоланні «інформаційного розриву» в світі, необхідність ефективної співпраці з метою побудови глобального інформаційного суспільства; і Туніська програми для інформаційного суспільства, яка містить положення по ключових питаннях саміту і наступних кроках, які необхідно прийняти для її виконання. В процесі підготовки до Туніського саміту домінували три ключових питання: фінансові стратегії; управління користуванням Інтернет, механізми реалізації Плану дій, прийнятого на першому етапі в Женеві. Стосовно першого питання було вирішено, що для оптимального фінансування необхідно зміцнювати співробітництво на наднаціональному рівні, але основним джерелом фінансування мають бути національні уряди. Стосовно управління користування Інтернет було визначено ряд принципів, а саме: всі держави мають відігравати рівну роль і нести рівну відповідальність в справі регулювання Інтернетом, одночасно забезпечуючи його стабільність, безпеку і цілісність; держави не повинні втручатися в рішення, які стосуються привласнення доменів верхнього рівня інших держав; необхідно укріплювати співробітництво всіх зацікавлених сторін в сфері суспільної політики, яка стосується управління спільними доменами верхнього рівня. Заключним документом також започатковувався Форум з управління використання Інтернет.
Інвентаризація прийнятих зусиль була започаткована МСЕ через спеціально створену базу даних. Для туніського етапу було створено Золоту книгу проектів. У неї увійшло більше 200 проектів, серед яких є такі, бюджет яких перевищував декілька мільйонів доларів. А у Плані дій Женевського етапу було перераховано 11 основних напрямків діяльності, кожен з яких містив ключові елементи формування інформаційного суспільства.
Видано два заключних звіти з аналізу виконання рішень ВЗРІС. Один звіт від 19 жовтня 2005 року підводить підсумки роботи урядів і всіх зацікавлених сторін по виконанню Женевського етапу та звіт 2008 року, який приводить дані аналізу діяльності урядів, організації тощо по виконанню Туніських зобов’язань 2005 по 2008 роки.
Так згідно звіту 2005 року найбільшу активність у впроваджені певних кроків виявили уряди – 59,5%, міжнародні організації – 26,1%. По регіонах,найбільша діяльність проводилась в країнах Західної Європи – 34,7%, спільними міжнародними зусиллями – 28% та в АТР – 16,6%. По напрямках діяльності найбільш активно розвивали проблему доступу до інформації – 58,1% та створенню потенціалу – 47,4%, найменше торкнулися етичних аспектів ІКТ – 9,7%. Було наведено приклади національних електронних стратегій 27 країн світу. Всього започатковано було 2394 проекти, з них 1231 з партнерською участю. Це такі проекти як :Канадський центр ресурсів електронної політики, Глобальна ініціатива по створенню електронних шкіл і общин тощо. В звіті 2008 року більше зроблено акцент на національні проекти та динаміку в доступі до інформації з 2005 по 2007 рік. Наприклад: в Африці з 3-5%, в Азії з 10 до 18%, в Європі з 34 до 42%.









































11.Проаналізувати мотивацію діяльності у суспільстві знань і трансформацію технологічного укладу та інтелектуалізації європейського суспільства.
Інформаційна революція і, як наслідок, виникнення інформаційного суспільства і його наступної фази – суспільства знань – кардинально змінюють світову і національні економіки, життя людей і спосіб влаштування сучасного світу.
Для розробки нової економічної і суспільної парадигми було проведено Світові саміти з проблем ІС і суспільства знань в Женеві (2003) і в Тунісі (2005). Поштовхом для розгляду проблеми побудови ІС стало усвідомлення наприкінці ХХ ст. обмеженості запасів органічного виду палива, життєво важливих копалин і екологічних ресурсів планети. Тому пошук нової парадигми влаштування світу, який потребує глобалізації знань і наукових досягнень і став поштовхом появи ІС і його найбільш вдосконаленої форми – суспільства знань.
Знання перетворилися в найважливіший фактор суспільного розвитку. Для групи розвинутих країн, темпи базового довгострокового росту економіки залежать від підтримки і розширення глобальної бази знань. За даними Всесвітнього банку, в більшості розвинутих країн протягом останніх 15 років зростання добав очної вартості в галузях, що базуються на знаннях в середньому склав 3%, що стабільно перевищує темпи загального економічного зростання, яке не підіймається вище 2,3%. Тому більшість країн сьогодні розробляють і реалізують стратегії інноваційного розвитку. Такі стратегії мають залучати країну до форм, методів і технологій матеріального виробництва та цінностей соціально-політичного життя суспільства знань. Для того, щоб така стратегія спрацьовувала її необхідно узгоджувати з об’єктивними законами сучасного світового розвитку. Ці зміни тісно пов’язані з трансформаціями технологічних укладів. Оскільки п’ятий технологічний уклад (гнучкі автоматизовані виробництва; заміщення культури масового споживання індивідуалізацією споживчих переваг; швидкі темпи розширення сфери послуг; дезурбанізація розміщення населення і розвиток нової інформаційної інфраструктури; домінування серед енергоносіїв природного газу), характерний для більшості індустріально розвинутих країн, почав розвиватися з середини 70-х років і базувався на електроніці, телекомунікація, наукомістких виробництвах, він мав характерні риси як індустріального, так и постіндустріального суспільства, тобто був перехідний. І тільки шостий технологічний уклад, в центрі якого наноелектроніка, генна інженерія, нетрадиційна інженерія, нетрадиційна енергетика, який тільки розвивається навіть у групах розвинутих країн, стане повністю адекватним технологічному способу виробництва в суспільстві знань. Д. Белл: «Постіндустріальна або інформаційна ера наступає в результаті низки технологічних змін. Не всі країни – а на сьогоднішній день лише деякі, - готові вступити в неї». Тим не менш, можна назвати вже існуючі результати трансформації п’ятого технологічного укладу в шостий: гуманізація техніки, яка полягає не тільки в зведенні до мінімуму важкої фізичної і монотонної праці, але і в активізації праці творчого характеру; зростання науко місткості виробництва, частки в ньому технологій, які реалізують найсучасніші досягнення наукової думки; мініатюризація техніки, що дозволяє індивідуалізувати і розподілити працю задіяних у виробництві осіб, переносити роботу на дім; екологізація виробництва, яка передбачає використання енергозберігаючих технологій, жорсткі природоохоронні стандарти; поєднання локалізації і глобалізації виробництва, прикладом чого можуть слугувати інформаційні мережі, які обслуговують людину, де б вона не знаходилась, і одночасно роблять її громадянином світу, оскільки надають у її користування результати творчості всього світу.
Таким чином трансформація технологічного укладу призводить до того, що інформаційно-технологічний спосіб виробництва в інтелектуальному суспільстві складається з трьох взаємопов’язаних напрямків і відповідної зміни поколінь техніки і технологій – мікроелектроніки, біотехнологій і інформатики. Мікроелектроніка призвела до розширеного використання комп’ютерів, іншої мікропроцесорної техніки у всіх сферах життєдіяльності людства. Біотехнології заклали основи сучасної генної інженерії, яка може вирішити проблеми буття людства. Інформатика пов’язана із всеохоплюючою інформатизацією життя людей у всьому світі і представляє собою інтелектуально-гуманістичну перебудову всієї життєдіяльності людини і суспільства на основі все більш щільного використання інформації. Одночасно інформатизація – це комплекс заходів, направлених на використання достовірного, вичерпного і сучасного знання у всіх суспільно значущих видах діяльності людини.
На першому етапі нового укладу біокомп’ютерні технології мають бути використані в створенні нових галузей науки: геології інтелекту, формування троїстої моделі людини і виявлення можливостей її інтелекту; діагностика стану здоров’я і виявлення причин захворювання; формування моделі державного устрою, моделей економіки, нової системи освіти, яка навчає мислити, замість вивчення і запам’ятовування; створення інтелектуальної системи управління державою і будь-якими структурами господарювання.
Тим не менш, саме людина з її розумовими і творчими здібностями нагромаджує стратегічний потенціал подальшого розвитку сучасної економічної системи. Але оскільки форми іі праці змінюються, змінюється і мотив. Для прикладу, на початку ХХ століття приблизно 35% часу свого життя люди працювали. На сьогоднішній день цей показник складає 12-13%. За прогнозами соціологів у майбутньому людина витрачатиме на роботу лише 6% свого життя. В умовах прагнення до інформатизації виробничого процесу, необхідною є увага до безпеки не лише в сфері фізичної праці а й розумової діяльності. В другому випадку йдеться про можливість людських втрат внаслідок дослідів, експериментів, а також внаслідок надмірного захоплення науковою роботою в умовах ненормованого робочого дня, що може призвести до суттєвих втрат здоров’я та виснаження організму. Саме тому, на сьогоднішній день дуже важливим питання є трансформація удової мотивації, яка б забезпечила ефективне використання людиною власного інтелектуального потенціалу.
Зміна мотиваційної структури діяльності змінює поведінку людини, вона домагається більшої самостійності в праці, виробляється нова система цінностей у людей і специфічна соціальна структура суспільства, коли основним критерієм становища людини є його здібності, знання. Питання експлуатації найманого працівника капіталом при цьому поступово втрачає свою актуальність, оскільки визначальними чинником виробництва стає людський потенціал.



























12.Охарактеризувати міжнародні, субрегіональні, регіональні та національні стратегії інформаційного суспільства: спільні та відмінні характеристики.
Інформаційне суспільство – одне з численних понять низки концепцій, які конкретизують теорію постіндустріального суспільства (Даніель Белл). Найбільш репрезентованими є концепція її «третьої хвилі» (Елвін Тофлер) та І.с. (Лайнон, Масуда). Проміжне місце між ними займає теорія технотронного суспільства (Бжезинський).
Розробка флагманської міжурядової програми ЮНЕСКО «Інформація для всіх» була розпочата у 2000 році, і восени 2001 року ця Програма була прийнята на 31-й сесії Генеральною конференцііЮНЕСКО. Концепція Програми - це уявлення про світ, в якому кожна людина має до- ступ до інформації, важливої для нього, і в якому він має мож- ливість і необхідні навички використання отриманої інформації для вирішення життєво важливих проблем і побудови більш досконалого суспільства. Програма ЮНЕСКО «Інформація для всіх 2008-2013» включає такі основні напрямки: сприяння формуванню масиву знань про важливу роль інформації в розвитку поряд з обміном ефективним досвідом; зусилля з обліку інформаційної політики в рамках політики розвитку; надання підтримки шляхом фінансування проектів новаторських форм використання інформації з метою розвитку; співпрацю з Міжнародною програмою розвитку комунікації (МПРК);
Результатами обох етапів стало прийняття декількох важливих документів: «Декларації принципів побудови інформаційного суспільства: глобальна задача нового тисячоліття», «Плану дій з побудови інформаційного суспільства», «Туніського зобов’язання», «Туніської програми для інформаційного суспільства». Декларація принципів містила стратегію міжнародної програми, яка включала критерії інформаційного суспільства як нового етапу розвитку людства з охопленням усіх країн світу та створення глобального інтелектуального потенціалу для вирішення проблем, що стосуються всього людства, зазначала необхідність забезпечення загальних прав людини, права на доступ до інформаційних ресурсів, розвитку науки з інформаційних технологій та їх вплив на всі сфери життєдіяльності людства, зазначала виникнення нових форм співробітництва, важливість забезпечення економічного зростання та подолання цифрового розриву. План дій містив загальні кроки, які має здійснити кожна держава для побудови глобального інформаційного суспільства: створення системи е-врядування, розбудова інформаційної інфраструктури, розвиток інтелектуального потенціалу з високих технологій, побудова системи інформаційної безпеки, розвиток е-освіти, е-медицини, е-зайнятості, е-охорони довкілля, науки і культури, інформатизації сільського господарства.
Кожен з 5 основних географічних регіонів світу – Європейський, Африканський, АТР, Латинської Америки та Близького Сходу – має свої особливості розвитку, а також економічної, політичної, культурної систем, що спричинює необхідність розробки власних стратегій побудови і.с. Субрегіональні стратегії створюються об’єднаннями декількох близьких за розвитком та умовами країн великого регіону. Як правило, такі стратегії передбачають спільне вирішення декількома країнами певних питань, тісну кооперацію та обмін досягненнями. План дій базується на проголошених у регіональних та міжнародних стратегіях цілях і ставить своєю метою, в першу чергу, досягнути такого рівня розвитку, який дозволив би робити вагомий внесок у спільний розвиток інформаційного суспільства в рамках всього регіону та світу.
Національна стратегія є тим документом, який відображає стан, цілі, завдання та методи контролю за їх виконанням в інформаційній сфері країни. Кожна держава світу покликана знаходити та використовувати ті ефективні ресурси та способи, які в найближчому майбутньому дозволять покращити внутрішні показники її розвитку та посилити геополітичний стан на вже існуючій інформаційній мапі світу.
Спільним для стратегій всіх рівнів є визначення загальних напрямків дій, цілей, завдань, кроків виходячи з існуючих проблем;
Стратегії «ієрархічно вищого рівня» формують більш загальне коло питань, які потрібно вирішити порівняно з наступним рівнем;


13.Проаналізувати моделі інформаційного суспільства: основні риси ліберальної, соціальної, інтегрованої та формальної моделей
Ліберальна модель – характеризується переважанням приватного сектору над державним в розвитку ІКТ, тобто приватний сектор зацікавлений у вкладанні грошей в розвиток технологій; неінституціалізованою саморегуляцією – роль держави полягає лише у виробленні національної стратегії інформаційної політики, законодавчої бази; лібералізацією комунікацій; розвиток і диференціація інформаційного ринку відбувається за законами ринку без втручання держави; соціальна політика теж лежить на плечах приватного сектору. Така модель характерна для: США, Данії, Швеції, Ірландії, Норвегії, Фінляндії, Японії, Таїланду, Малайзії.
Соціальна модель – в розвитку інформаційного суспільства провідна роль належить державі. Держава виробляє стратегії інформаційного суспільства своєї країни і є головним їх виконавцем. Повинна створювати сприятливі умови, заохочувати та керувати процесом переходу до інформаційного суспільства. Ця модель характерна для країн, в яких у всіх сферах роль державного сектора переважає над приватним. До представників моделі належать: Італія, Греція, Канада, Угорщина, Австрія, Польща, Нова Зеландія...
Інтегрована модель – в побудові інформаційного суспільства та розвитку ІКТ беруть участь багато суб'єктів, тобто і приватні установи, і держава, і ТНК. Роль держави полягає у розробці стратегії інформаційної політики, контролі і спрямуванні діяльності інших суб’єктів, підтриманні макроекономічних показників, здійсненні соціальної політики. При цьому відбувається лібералізація комунікацій, ТНК і приватний сектор розробляють проекти з побудови інформаційного суспільства, вкладають кошти у соціальні проекти (оцифровування культурних надбань, гранти, впровадження ІКТ у сферу охорони здоров'я), громадський сектор бере участь у прийнятті рішень, реалізації державних проектів. Модель характерна для країн Зх.Європи з розвиненою інфраструктурою та інформаційним ринком - Франція, Німеччина, Британія. Цю модель в основу інформаційного розвитку взяли також Україна, РФ, Сінгапур, Південна Корея.
Формальна – інформаційне суспільство лише на декларативному рівні, є стратегія, а конкретні програми не реалізуються через низку більш нагальних проблем (економічних, політичних, соціальних, гуманітарних). Ця модель характерна для країн, що розвиваються (3-ого світу), Латинської Америки, більшості країн Африки та Близького Сходу.






















14.Охарактеризувати інституційні засади міжнародного обміну інформацією. Система і структура міжнародного інформаційного права.
Інформаційно-правова діяльність спрямована на забезпечення умов для розвитку і охорони усіх форм власності на інформаційні ресурси, створення та вдосконалення регіональних і національних систем і мереж, на створення умов для інформаційного забезпечення юридичних і фізичних осіб та інших споживачів інформації на основі використання національних інформаційних ресурсів, забезпечення інформаційної безпеки. Специфіка правового регулювання ІВ :1)в системі інформаційного права функціонують нові терміни і поняття (інформація, інформаційні ресурси, бази даних, офіційне юридичне повідомлення, інформаційна безпека,електронний підпис, інформаційна інтелектуальна власність, домен тощо); 2)інформація має унікальні якості, невичерпність ресурсів, виступає складовим компонентом усіх суспільних відносин, обумовлює право власності на інформацію – державне, корпоративне, індивідуальне; 3)інформаційно-правова діяльність країн, юридичних і фізичних осіб здійснюється виключно в інтересах держави та особи з перевагою інтересів держави; 4)використання інформації, масивів даних, інших видів інформаційної діяльності реалізується через юридичних і фізичних осіб, які несуть відповідальність за правопорушення відповідно до конституційного, інформаційного, цивільного, адміністративного та кримінального законодавства; 5)правове регулювання інформаційних відносин у суспільстві поширюється і на ті інформаційні відносини, які ще не врегульовані чинним законодавством: особливо це стосується використання кіберпростору через мережу Internet, впровадження мультимедійних технологій, безпровідникового зв'язку для поширення інформації.
Сучасна інформаційна діяльність регулюється на національному, регіональному і міжнародному рівні. На міжнародному рівні вона є об’єктом вивчення міжнародного інформаційного права, галузі права, яка сформувалася внаслідок трансформації політичних, економічних і соціальних процесі в напрямку інформатизаці. МІП – це комплексна галузь МП, яка поєднує в собі принципи приватного та публічного пава і складається з двох систем, що передбачають:1) регулювання загальних прав та свобод(права людини,держави,права міжнародних організацій, в тому числі і неурядових і права інших суб’єктів МВ, які вступають у відносини обміну інформації) 2) галузева - правове регулювання Мас Медіа друкованих ЗМІ, радіо та ТВ мовлення ,видавничої діяльності, рекламної діяльності, електронних видань, спонсорства для всіх ЗМІ, участь ЗМІ у політ процесах. Однією з основних галузей МІП, яка на сьогоднішній день найбільше вимагає активного нормотворчого процесу є право телекомунікацій.
Право телекомунікацій- право регулювання технічних стандартів і протоколи, які забезпечують зв’язко між різними системами. Окрім телекомунікацій, виокремлюють також Право інформаційної інтелектуальної власності, Право на використання продуктів кіберіндустрії, Право кіберпростору, Регулювання доступу до інформаційних ресурсів Інтернету
Суб’єкти МІП- держави ,міжнародні організації універсального характеру, неурядові установи.
Об’єкти МІП- матеріальні та нематеріальні процеси та явища,з приводу яких суб’єкти МІП вступають у відносини, які є предметом їхніх інтересів, прав та зобов’язань.
Джерела МІП : 1) міжнародні договори в галузі ІКТ;2) конституційні норми та національне чинне законодавство; 3) судова та арбітражна практика; 4) міжнародні звичаї.
Новим напрямом міжнародного співробітництва як складової міжнародної інформаційної політики, що істотно впливає на міжнародні відносини, визначено також формування інституційних засад міжнародного обміну інформацією, регулювання кіберпростору і встановлення етичних принципів у глобальному інформаційному суспільстві для забезпечення політичних, економічних та соціальних відносин міжнародного співтовариства
З'ясовано, що парадигми міжнародної інформаційної політики зумовлюють якісно нові підходи до аналізу трансформації зовнішніх зносин, використання інформаційно-комунікаційних технологій у дипломатичній діяльності, глибинного осмислення новацій інформаційної економіки і впливу глобальних економічних процесів на світову політичну систему; визначають прогресивний розвиток інституційних засад міжнародних інформаційних відносин у контексті формування нової архітектури світового порядку.
Система МІП
Структурно система інформаційного права поділяється на дві частини – загальну і особливу. У загальній частині наводяться норми, які встановлюють основні поняття, загальні принципи, правові форми й методи правового регулювання діяльності в інформаційній сфері. Викладається зміст предмета й методу правового регулювання інформаційних відносин, дається характеристика джерела інформаційного права.
Особлива частина містить дві групи інститутів інформаційного права, в яких згруповано близкі за змістом інформаційні правові норми. Інститути, що мають норми, які регулюють суспільні відносини в сфері обороту відкритої загальнодоступної інформації (інститут інтелектуальної власності щодо інформаційних об’єктів, інститут масової інформації, інститути бібліотечної і архівної справи), і інститути інформації з обмеженим доступом (інститути державної й комерційної таємниці, інститут персональних даних). Наявність таких інститутів не виключає їх доповнення новими інститутами (банківської, службової таємниці й ін.).








































15.Проаналізувати міжнародні договори та угоди про міжнародний інформаційний обмін.
Міжнародна інформаційна діяльність полягає у забезпеченні громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій офіційною документованою або публічно оголошуваною інформацією про зовнішньополітичну діяльність України, про події та явища в інших країнах, а також у цілеспрямованому поширенні за межами України державними органами й об'єднаннями громадян, засобами масової інформації та громадянами всебічної інформації про Україну.
Відповідно до законодавства України її громадяни мають право на вільний і безперешкодний доступ до інформації через зарубіжні джерела, включаючи пряме телевізійне мовлення, радіомовлення і пресу тощо.
Правове становище і професійна діяльність акредитованих в Україні іноземних кореспондентів та інших представників іноземних засобів масової інформації, а також інформаційна діяльність дипломатичних, консульських та інших офіційних представників зарубіжних держав в Україні регулюються законодавством України, відповідними міжнародними договорами, укладеними Україною.
В Україні створення і діяльність спільних організацій у галузі інформації за участю вітчизняних та іноземних юридичних осіб і громадян регулюються законодавством України. Якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, які містяться в законодавстві України, що регулює відносини в галузі інформації, то застосовуються норми міжнародного договору, укладеного Україною (ст. 50 Закону України "Про інформацію").
Міжнародне співробітництво в галузі інформації з питань, що становлять взаємний інтерес, здійснюється на основі міжнародних договорів, укладених Україною та юридичними особами, які займаються інформаційною діяльністю.
Державні органи та інші юридичні особи, які займаються інформаційною діяльністю, можуть безпосередньо здійснювати зовнішньоекономічну діяльність у власних інтересах, а також в інтересах індивідуальних і колективних споживачів, яких вони обслуговують і яким гарантують одержання зарубіжної інформації (ст. 51 Закону України "Про інформацію").
Міжнародне співробітництво у сфері науково-технічної інформації та міжнародна інформаційна діяльність регулюються згідно з чинним законодавством (ст. 20 Закону України "Про науково-технічну інформацію").
Відповідно до чинного законодавства Україні міждержавний обмін науково-технічною інформацією здійснюється відповідно до угод, підписаних Україною.
Держава забезпечує відкритий і рівноправний доступ своїх громадян і громадян держав партнерів за угодами до інформаційних ресурсів спільного користування.
Відповідно до законодавства уряд України визначає національний інформаційний центр, який координує міждержавний обмін науково-технічною інформацією (ст. 21 Закону України "Про науково-технічну інформацію").
Діяльність іноземних фізичних та юридичних осіб в Україні у сфері науково-технічної інформації. Іноземні юридичні та фізичні особи, а також особи без громадянства можуть інвестувати розвиток сфери науково-технічної інформації України відповідно до чинного законодавства (ст. 22 Закону "Про науково-технічну інформацію").
Міжнародне співробітництво у сфері інформатизації спрямовується на підвищення економічної ефективності та науково-технічного рівня виконання Національної програми інформатизації. З цією метою до виконання окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації можуть залучатися іноземні юридичні та фізичні особи, іноземні інвестиції.
Держава розвиває і підтримує всі форми міжнародного співробітництва у сфері інформатизації, які не суперечать законодавству та державним інтересам України (ст. 27 Закону України "Про національну програму інформатизації").
Міжнародне співробітництво у галузі зв'язку. Встановлення правових, організаційних, технологічних і фінансових відносин з міжнародними організаціями зв'язку, а також представництво України в цих організаціях за дорученням Кабінету Міністрів України, здійснення співробітництва з організаціями зв'язку іноземних держав, міжнародний правовий захист інтересів України у питаннях зв'язку покладається на Адміністрацію зв'язку України, а питання використання радіочастот та радіоелектронних засобів на міжнародному рівні на Головне управління з питань радіочастот при Кабінеті Міністрів України.
Адміністрація зв'язку України представляє Україну в Міжнародному союзі електрозв'язку (МСЕ), Всесвітньому поштовому союзі та залучає до цієї роботи інші організації, міністерства і відомства. Координує участь інших міністерств та відомств у роботі МСЕ Державна комісія з питань зв'язку та радіочастот.
Міжнародне співробітництво в галузі зв'язку здійснюється на основі чинного законодавства та відповідних міжнародних договорів України (ст. 31 Закону України "Про зв'язок").












































16.Охарактеризувати міжнародні організації у системі міжнародних інформаційних відносин. Здійснити класифікацію, проаналізувати напрями інформаційної політики та програмної діяльності міжнародних організацій.
Міжнародні організації (МО) – союзи або альянси, які передбачають членство держав, наявність засновницького договору, постійні органи, повагу до суверенітету держав-учасниць. Як правило, такі організації називають міжнародними міжурядовими.
1)Всесвітній телеграфний союз-1865р.(сучасний Міжнародний Союз Електрозв’язку)
2)Всесвітня поштова спілка-1874(суч.-Спеціалізована установа ООН)
В світі налічується 7000 МО різного характеру, крім того близько 10000 організацій неурядового характеру і їх кількість продовжує зростати ,оскільки більшість має віртуальне представництво в мережі Інтернет.
Діяльність МО регулюється і встановлена двома конвенціями
1)Віденською конвенцією про право міжн. договорів 1986рік
2)...за участю МО 1989 рік
Міжнародні міжурядові організації
І рівень: ООН та її спеціалізовані установи, Рада Безпеки ООН, ЕКОСОР, Генеральна Асамблея.
Рада Безпеки. Розглядає та приймає документи з інформаційної безпеки, інформаційної злочинності та боротьби з інформаційним тероризмом.
ЕКОСОР. Опікується створенням та підтримкою інформаційної економіки, впровадженням електронної торгівлі, особливо в країнах третього світу.
Генеральна Асамблея. Видає резолюції, що є обов’язковими для виконання лише для тих держав, що їх підписали.
ПРООН (програма розвитку ООН).
ІІ рівень:ЮНЕСКО
Стратегії ЮНЕСКО в сфері інформації та комунікації
«Новий міжнародний інформаційний та комунікаційний порядок» (1980)
«Нова комунікаційна стратегія» (1985-2000). Принципи, викладені у
«Інформаційне суспільство для всіх» (з 2000р).
Міжнародний Союз електрозв’язку (МСЕЗ)
Розробляє технічні стандарти, тарифні сітки, координує фінансову допомогу іншим країнам, опікується розвитком телекомунікаційних мереж.
Всесвітня Поштова Спілка (ВПС)
Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ)
ІІІ рівень:
ЮНКТАД, ЮНЕП - (охорона навк середовища), ІКАО, Всесв метеорологічна організація, Всесвітня морська організація, МАГАТЕ
ІV рівень:
Банк реконструкцій та розвитку, МВФ, Світовий Банк
Міжнародні корпоративні організації
Установи,що сполучають у собі риси МО та приватних компаній
Мета-організ глоб супутник звязкута надання інф продуктів та послуг черз кордони держав.
Інтелсат. Компетенція: «морський стандарт», проектування, розробка, конструювання, спорудження, експлуатація, технічне обслуговування космічного сегмент у глобального супутникового зв’язкку,надання сегменту на комерційних засадах для міжнародних ТКМ послуг загального користування.
Інмарсат. Основні напрями діяльності: забезпечення послуг супутникового зв’язку для судноплавства, забезпечення лоцманських послуг, обслуговування всіх регіонів судноплавства
Eutelsat. Діяльність: підтримка та експлуатація космічного сегменту європейського супутникового зв’язку, забезпечення національної та міжнародної телефонії
Інтерсупутник, має статус спостерігача в комітеті ООН по мирному використанню космічного простору, с членом Азіатсько- Тихоокеанської Ради по супутниковому зв'язку.
Міжнародні неурядові організації. Членство як держав, так і юридичних та фізичних осіб. Створюються на основі добровільної згоди учасників.
Міжнародний центр проти цензури

















































17.Охарактеризувати історію, теорію і практику міжнародної інформаційної політики (за документами ЮНЕСКО).
ЮНЕСКО у відповідності зі своїм Уставом покликана сприяти "зближенню йта взаємному розумінню народів шляхом використання всіх засобів інф.", допомагати "збереженню, збільшенню й поширенню знань". З настанням інф.ї ери ці завдання не тільки зберегли свою актуальність, але й стали більш гострішими. За умови забезпечення загального доступу - незалежно від раси, національності, статі, місцезнаходження, роду занять або соціального статусу – ІКТ можуть сприяти розвитку справді в інтересах людини.
Концепція суспільства знань (2005) заснована на таких принципах, як свобода слова, розширення доступу до інф. і знань, сприяння культурній різноманітності, рівний доступ до якісної освіти. Ця концепція є одним з ключових напрямів на дорозі досягнення цілей розвитку тисячоліття. Вона набуває особливого сенсу в новому контексті діалогу і співпраці на міжн. рівні, затвердженому на світовому саміті, присвяченому суспільству знань.
Міжнародна програма розвитку комунікації (МПРК) відіграє в цій області ключову роль, оскільки її діяльність направлена на посилення інф. обмінів на основі вільного доступу до інф. Зокрема, МПРК сприяє зміцненню потенціалу засобів комунікації в країнах, що розвиваються, на основі новаторських проектів та інших інновацій, що дозволяють найефективніше реалізувати національні потенціали. Головні орієнтири в цій діяльності – свобода висловлювання думок і забезпечення плюралізму засобів інформації.
Вся діяльність ЮНЕСКО в області комунікації і інформації покликана скоротити цифровий розрив, що існує сьогодні між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються. На шляху до будівництва суспільства знань і скорочення розриву в області цифрових технологій ЮНЕСКО робить акцент на людський чинник: культурна і мовна різноманітність інф., доступ до неї і її використання суспільством.
Міжнародна програма розвитку комунікацій (МПРК) надає країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою сприяння в розвитку кадрового і технічного потенціалу незалежних і плюралістичних ЗМІ. МПРК допомагає фінансувати ряд проектів (від учбових курсів до модернізації інф. агентств і радіостанцій і підтримки громадських ЗМІ).
ЮНЕСКО стоїть на варті свободи преси і публічно засуджує самі злісні порушення цієї свободи, такі як вбивства і фізична розправа над співробітниками ЗМІ. Спеціальна премія ЮНЕСКО/Гільєрмо Кано за свободу друку у розмірі 25 000 доларів присуджується щорічно окремим особам і організаціям, які, не боячись переслідувань, виступають в захист свободи слова.
У відповідності із концепцією "вільного потоку інформації", проголошеною ЮНЕСКО наприкінці 1989 року, був прийнятий середньостроковий план на 1990-1995 роки – "Комунікація на службі людству". Він містить такі 4 основні мети:
1) інвестиції в інфраструктуру, збільшення та модернізація комунікативних мереж у країнах, що розвиваються; 2) підготовка людських ресурсів, віддання пріоритетів освіті, відповідній технології та прикладним дослідженням; 3) підготовка праць з проблем соціокультурного впливу комунікаційних медіа та нових технологій на культурну ідентичність народів; 4) розвиток програм, націлених на освіту тих, хто користується комунікаційними медіа, з метою навчити їх критично орієнтуватись в отриманій інформації і вміти зробити відбір її, щоб зреагувати на можливі маніпуляції і захистити свої права громадян.
В рамках цього середньострокового плану була прийнята Нова стратегія в галузі комунікації, основними положеннями якої є: сприяння вільному, більш широкому та збалансованому розповсюдженню інформації як на міжнародному так і на національному рівнях; розвиток всіх засобів, що можуть укріпити позиції країн, що розвиваються в світових інформаційних потоках.
З метою їх реалізації ЮНЕСКО та ООН провели 4 семінари: у м. Віндхук (Намібія, 1991 рік), Алма-Ата (Казахстан, 1992 рік), Сантьяго (Чілі, 1994 рік), Сана (Йемен, 1996 рік), Софія (Болгарія, 1997 рік). Результатом цих семінарів стало прийняття декларацій, які мали схожий зміст і спільну мету: сприяння незалежним і плюралістичним засобам масової інформації відповідно у Африці, Азії, Латинській Америці та Карибському регіоні, арабських державах, країнах Центральної та Східної Європи – Окінавська Хартія глобального інформаційного суспільства та Софійська декларація.
Окінавська хартія глобального інф. суспільства (2000) – заклик до ліквідації міжн. розриву в області інформації та знань; спрямована на закріплення нормативної бази для співробітництва по оптимізації глобальних мереж. Аспекти: використання можливостей цифрових технологій; подолання електронно-цифрового розриву; сприяння всезагальній участі; подальший розвиток.
Середньострокова стратегія ЮНЕСКО (1996-2001 р.) - передбачається, що ЮНЕСКО у взаємодії із системою ООН і міжн. співтовариством у цілому буде у рамках функції міжн. Інтелект. Спів роб. заохочувати та розвивати аналіз соц.. впливу інф. технологій; сприяти розробці міжн. політики по розвитку інф. магістралей; сприяти міжн. дискусії з питань прав людини в прийдешнє інф.століття; сприяти розвитку міжн. аналізу основних етичних і культурних проблем у зв'язку з інф. магістралями; брати участь у процесі перегляду авторського права й конвенції про інтелектуальну власність; заохочувати створення й поширення методів обробки інф.; у рамках функції технічного сприяння надавати допомогу державам-членам у розробці наці. політики та стратегій з метою оптимального використання інф.; сприяти використанню інф. мереж і новаторських технологій мультимедіа для стимулювання розвитку в областях компетенції ЮНЕСКО.
4- а Велика Програма ЮНЕСКО складається із трьох частин, у кожній з яких викладено основні принципи вище перелічених документів ЮНЕСКО.
У Великій Програмі ЮНЕСКО простежуються наступні проблеми: захист свободи слова та друку; забезпечення розвитку незалежних ЗМІ; сприяння розвитку незалежних радіомовних ЗМІ; запевняти країни-члени фінансово та технічно допомогати утворенню радіомовних організацій; сприяння поширенню освітнього й культурного завдання ЗМІ; збільшення ролі жінок у роботі ЗМІ, особливо шляхом допомоги розширенню мережі WOMMED/FEMMED; продовження допомоги впровадженню і розвитку на регіональному рівні Програми "Пам'ять Миру"; полегшення доступу до інф. широким колам населення; допомога країнам-членам організації у формулюванні національної і регіональної політику розвитку інф. технологій; проведення підтримки ініціатив країн-членів в області ІК.
Програма "Інформація для всіх" - це реакція ЮНЕСКО на проблеми, породжувані інф. суспільством. У жовтні 2008 р. на 180-й сесії Виконавчої ради ЮНЕСКО був розглянутий і схвалений дороблений Стратегічний план дій Програми "Інформація для всіх" на 2008-2013 р. У Плані підкреслюється найважливіша роль Програми в справі досягнення Цілей розвитку тисячоліття та завдань Всесвітнього саміту по інформаційному суспільству.
В Стратегічному плані були виділені наступні п'ять пріоритетів, відповідно до яких Програма буде здійснювати свою діяльність у наступні п'ять років: інформація з метою розвитку; інформаційна грамотність; збереження інформації; інформаційна етика; доступність інформації.



















18.Охарактеризувати діяльність міжурядово-корпоративних організацій в сфері інформації та комунікації (Інтелсат, Інмарсат, Євтелсат, Інтерсупутник)
Міжнародно-корпоративні організації – установи, що сполучають у собі риси МО та приватних компаній. Мета - організація глобального супутникового зв’язку та надання інформаційних продуктів та послуг через кордони держав.
Інтелсат. Штаб-квартира в США, заснована в 1964р., налічує 147 країн-учасниць, працює на основі міжнародної угоди про комерційні телекомунікації від 1971р. Має 52 супутників.
Компетенція: «морський стандарт», проектування, розробка, конструювання, спорудження, експлуатація, технічне обслуговування космічного сегмент у глобального супутникового зв’язкку, надання сегменту на комерційних засадах для міжнародних ТКМ послуг загального користування.
Клієнти: CNN, BBC, DBC, France, Deutsch, Brіtіsh Telecom.
Eutelsat. Організацію утворено в 1982 році як комерційну; штба-квартира – в Парижі. Має 26 супутників; Першою у 1999 р розпочала процес приватизації. У 2001 році підписана угода між країнами про розподіл часток власності між країнами. Діяльність: підтримка та експлуатація космічного сегменту європейського супутникового зв’язку, надання послуг суспільним службам ТКМ в Європі, телерадіомовлення (виробництво і поширення фільмів, релкамних роліків, телепрограм, супутниковий збір новин)
Нормативні документи: Конвенція про Eвтелсат, Європейська культурна конвенція, Європейська конвенція про транскордонне телебачення, Європейська конвенція про універсальний інформаційний сервіс, Європейська конвенція про кіберзлочинність.
Інмарсат. Організація, утворена 1979 року спочатку як міждержавна; штаб-квартира в США. Діє на основі Конвенція про Інмарсат 1976. Дохід на 2010 1,170 млдр. $
Основне завдання – співробітництво на морі з метою безпеки та рятування людських життів. До послуг належить як звичайний телефонний зв’язок, так і передача даних та сигналів SOS.
Основні напрями діяльності: забезпечення послуг супутникового зв’язку для судноплавства, забезпечення лоцманських послуг, обслуговування всіх регіонів судноплавства, боротьба з морським піратством, забезпечення доброчесної конкуренції
Інтерсупутник
Міжнародна організація космічного зв'язку, почалароботу на ринку послуг супутникового зв'язку в 1971 році, штаб-квартира в Москві. Країнами-членами організації є 25 країн. Має 12 супутників.
Інтерсупутник пропонує широкий спектр комплексних послуг супутникового зв'язку в рамках альянсів з найбільшими операторами, постачальниками обладнання і розробниками новітніх телекомунікаційних технологій.
Має 50 станцій супутникового зв’язку, має розподільчі термінали для СНД, країн Центрально-Східної Європи, ШОС та ОЧЕС. Здійснює міжнародні космічні програми Галілей, GPS, Глонос.
Інтерсупутник мас статус спостерігача в комітеті ООН по мирному використанню космічного простору, с членом Азіатсько- Тихоокеанської Ради по супутниковому зв'язку.














19.Проаналізувати інформаційну політику НУО в міжнародних відносинах: а) права людини; б) права ЗМІК; в) демократизація суспільства; г) громадська думка; д) інформаційне суспільство; е) громадська дипломатія; є) гуманітарна безпека.
Міжн неурядові організації – це організації, що створені на основі установчих документів зареєстрованих у відповідності з національним законодавством однієї з держав; як правило, у них немає засновницького договору. Ознаки: не здійснюють нормотворчої діяльності, відрізняються фінансуванням, членами таких організацій можуть бути і фізичні особи, вільне членство, держави представляють неофіційні позиції своїх урядів, також членами можуть бути неформальні об’єднання, альянси держав, права та обов’язки визначаються за формулою міжнародного звичаю.
Неурядові орг. можуть носити загальний і спеціальний характер. До орг. загальної компетенції входять Спілка міжнародних асоціацій, Фундація інформаційної документації, Міжн орг. з питань вільного обміну інфо. До орг. спец. компетенції відносяться:
- правозахисні (Міжнародний центр боротьби з цензурою або Орг 19 статті)
- медійні орг. (Міжнародна федерація журналістів, Європейський інститут медіа, Асоціація католицької преси)
- дослідницькі, орг. з обробки даних, орг. з інформаційних послуг
Загалом у світі нараховується близько 250 міжурядових орг. та близько 8,000 неурядових.
Internet Corporation for Assigned names and Numbers (ICANN) - Всесвітня корпорація з призначення доменних імен та номерів - МНУО, що забезпечує стабільність експлуатації Інтернет. Відповідальна за три взаємопов’язані сфери: надання адрес Інтернет -протоколів, імен доменів та параметрів протоколів. Створено у 1998 році на базі організації IANА (Internet Assigned Numbers Authority), що фінансувалася Урядом США. Має на меті “забезпечувати центральні координуючи функції Інтернету заради суспільного блага у всьому світі”.
Європейський інститут по стандартизації у галузі телекомунікацій (ETSI - European Telecommunications Standards Institute) - безприбуткова організація, основною задачею якої є розробка телекомунікаційних стандартів, призначених для використання протягом найближчих десятиліть. У неї входить 696 членів з 50 країн, що представляють Адміністрації, операторів мереж, виробників приладів, провайдерів і користувачів.
Reporters Without Borders – Репортери без кордонів – міжнародна правозахисна організація, що слідкує за дотриманням свободи слова по всьому світу, інформуючи громадськість про права у цій сфері та їх порушення. Асоціація захищає журналістів та інших медіа-професіоналів, які зазнають переслідувань, бореться із цензурою і законодавством, що обмежує свободи преси.
Міжнародна Громадська Організація “Інтерньюз Україна” заснована 1996 року. Інтерньюз Україна є членом Інтерньюз Інтернешнл, що об’єднує 14 офісів у різних країнах. Місія - сприяти розвитку демократії та засадам громадянського суспільства шляхом підтримки незалежних, потужних та плюралістичних засобів масової інформації. Це реалізується через професійні та комерційні тренінги з журналістики, продажів та промоції, менеджменту та практичних семінарів для технічного персоналу станцій; консультації для телевізійних та радіокомпаній; проекти з реформування законодавства та з поліпшення доступу до інформації; виробництво якісного телевізійного та радіопродукту, в тому числі на соціальну тематику; юридична та технічна підтримка мовників.
Міжнародний центр проти цензури
МЦпЦ є міжнародною правозахисною організацією, яка захищає і підтримує свободу слова і свободу інформації по всьому світові. МЦпЦ носить другу назву “Article 19”, бо саме стаття 19 Загальної Декларації Прав Людини затверджує право кожного на свободу думки і слова. Це право означає вільну можливість висловлювати власну думку, а також шукати, отримувати, розповсюджувати інф. МЦпЦ, відчуваючи підтримку партнерів більш ніж в 30 країнах світу, бореться за прозорість, плюралізм думок. МЦпЦ була заснована в 1987 році, штаб-квартира знаходиться в Лондоні, персонал МЦпЦ працює в Африці, Латинській Америці та Канаді. Існує тільки на благодійні пожертвування.
Організація "Артикль 19", - міжнародна кампанія за волю вираження думки, працює на основі неупередженості з метою виявлення, виявлення і протиборства випадкам цензури в усьому світі. Дослідницькі, видавничі програми "Артикль 19", кампанії і судові втручання спрямовані на боротьбу із цензурою у всіх її проявах. Орг працює від імені жертв цензури: людей, які піддалися фізичному нападу, були вбиті, несправедливо ув’язнені, обмежені у волі переміщення або звільнені з роботи; від імені друкованих та електронних ЗМІ, які були піддані цензурі, заборонені, закриті або припинені, або яким загрожували закриттям; від імені орг., включаючи політичні групи і профспілки, яким загрожують.
Спілка міжнародних організацій
Це неурядова, неприбуткова міжнародна організація, яка володіє інформацією по 40.000 міжнародних організаціях та спонсорах. Це так званий «інтелектуальний центр», що продукує прогнози, програми та конкретні плани дій для окремих МО. СМО періодично видає Yearbook on International Organizations, де приведений аналіз всіх існуючих міжн орг, їх цілей існування, напрямів діяльності та членів; аналіз проведених міжнародних зустрічей, їхніх цілей, обговорюваних проблем та шляхів їх вирішення. Основними цілями та напрямами діяльності СМА є:
Зробити внесок до нового світопорядку, заснованого на принципах людської гідності, солідарності та свободі комунікацій:
Підтримувати розв. та функціонування неурядових орг у різних сферах діяльності;
Збирати, аналізувати та розповсюджувати інформацію про міжнародні організації, урядові та неурядові. їхні взаємозв'язки, зустрічі, проблеми та стратегії:
В рамках СМА було розроблено 15.000 проектів, всі з яких були втілені в життя
ЄВРОПЕЙСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ ЖУРНАЛІСТІВ/ МІЖНАРОДНА ФЕДЕРАЦІЯ ЖУРНАЛІСТІВ ( ІFJ )
ЕФЖ - регіональна організація Міжнародної Федерації журналістів. ЕФЖ представляє журналістів на міжнародному рівні, підтримуючи їх та їхні союзи, коли останні піддаються утиску або борються за свої професійні права. Міжнародний Фонд безпеки ЕФЖ надає гуманітарну і правову підтримку журналістам-жертвам насильства. Фонд забезпечує негайну фінансову допомогу журналістам, позбавленим можливості працювати, які піддавалися погрозам або насильству з боку влади у зв'язку з виконанням ними журналістських обов'язків.
Способи роботи ЕФЖ - робота з конкретними справами, протести, кампанії й публікації.
КОМІТЕТ ІЗ ЗАХИСТУ ЖУРНАЛІСТІВ (CPJ)
Співробітники CPJ контролюють дотримання волі преси по усьому світі. Організація часто робить офіційні повідомлення і заяви на захист журналістів, що перебувають у небезпеці. CPJ встановив зв'язок з аналогічними організаціями в СНД і країнах Центральної й Східної Європи, а також в інших країнах, яким він надає підтримку, беручи участь у програмах співробітництва. CPJ також одержує останню інформацію про порушення місцевими організаціями права свободи преси.




















20.Охарактеризувати теорії глобалізації для Європи: інтеграції, потенційного лідерства, геополітичного домінування, утопії занепаду.
ІНТЕГРАЦІЇ: всепроникаюча глобалізація (тенденції до 2015)(Технологія, ек зростання, демогр чинники і ефективне керівництво утворюють сприятливе середовище, яке дозволить більшості людей світу отримати користь з процесу глобалізації. Розвиток і поширення технологій, який в деяких випадках спричиняється суворими еколог або епідемічними кризами, викор-ся для ефект вирішення деяких проблем світу, який розвивається. Впевнене глобальне економічне зростання, яке підтримується політ консенсусом у відношенні лібералізації економіки, розповсюджує матер. блага серед широких верств населення і згладжує багато проблем, пов'язаних з ресурсами або демографічними чинниками. Керівництво є достатньо ефективним як на нац, так і на міжн рівні.
Неминучість глобалізації призводить до повної інтеграції країн Європи, у подальшому зі стиранням кордонів та зникненням країн як таких, утворюючи при цьому «велику єдину європейську країну».

УТОПІЯ ЗАНЕПАДУ: постполярный мир: Занятость США решением внутренних вопросов возрастает по мере замедления темпов роста и последующей стагнации эконо¬мики страны. Экономическая и политическая напряженность в отно¬шениях с Европой усиливается, европейско-американский альянс приходит в упадок по мере того, как США отзывают свои войска, и Европа становится более замкнутой и полагающейся на собствен¬ные региональные институты.
Глобалізація розглядається як негативний фактор розвитку суспільства.
Призводить до занепаду культури окремих країн європейської культури в цілому ( через напр.., американський імперіалізм)
«Ефект доміно» - економічна криза/занепад в одній країні призводить до падіння економік всієї Європи
Демографічна криза всієї Європи (зменшення кількості європейського населення – збільшення китайців на території Європи) і т.п.
Благодаря иммиграции и расширению к Турции, исламское движение ожидает получать растущее политическое влияние в Европе. Вы должны иметь в виду, что Франция - большая ядерная держава(энергия), и исламские группы были бы счастливы получить контроль(управление) наэтом.
ПОТЕНЦІЙНЕ ЛІДЕРСТВО, ГЕОПОЛІТ. ДОМІНУВАННЯ: глобалізація несе позитивні зрушення для економічно розвинутих країн ( в тому числі і для Європи), таким чином економічний відрив від країн що розвиваються та приближення за економ. рівнем до США, ефективне використання наявних ресурсів ставить Європу на шлях до потенційного лідерства.


















21.Проаналізувати теорії європейського інформаційного суспільства: підходи М.Бангеманна, Е.Гідденса, М.Кастельса. Ф.Уебстера та ін.
Групою М. Бангеманна був запропонований план дiй для становлення iнформацiйного суспiльства у Європi, який передбачав:
побудову об'єднаних телекомунiкацiйних мереж, створення пiлотних телекомунiкацiйних центрiв з метою надання широкого спектру iнформацiйних послуг;
пiдвищення комп'ютерної освiченоcтi суспiльства, створення бiзнес-iнкубаторiв з проблем пiдприємництва в iнформацiйнiй сферi;
поглиблення наукових дослiджень, для ефективного розповсюдження нових знань та винаходiв, обмiн науковотехнiчною iнформацiєю;
використання iнформацiйних технологiй в малому та середньому бiзнесi з метою конкурентноспроможності приватних підприємств з великими компаніями і корпораціями;
створення комп'ютерної мережi мунiципального управлiння (управлiння транспортною, медичною, торговельною, митною, податковою та соцiальною структурами);
розвиток нових мас-медiа;
розробку єдиної правової та регулятивної бази для охорони персональних даних, iнтелектуальної власностi, стандартизацiї, транскордонної комунiкацiї.
Наслідки реалізації принципів доповіді Бангемана.
Європейське Співтовариство з 1994 року встановило завдання побудови інформаційного суспільства, як однієї з пріоритетних галузей. Вже досягнуто значних результатів в впровадженні в дію стратегії просування Європи до інформаційного суспільства:
лібералізація телекомунікаційного сектора розпочата з успіхом;
були вжиті заходи для забезпечення соціальної орієнтації інформаційного суспільства, підтримки регіональних ініціатив для досягнення узгодженого розвитку;
було надано підтримку європейській промисловості в сфері масової комунікації яка, як очікують надасть додатково приблизно 1 млн. робочих місць протягом наступних 10 років;
з успіхом втілені в життя програми наукових розробок;
Європейська Комісія стала важливим інструментом розробки спільних правил які необхідні для переходу до глобального інформаційного суспільства.
Франк Вебстер розглядає теорію інформаційного суспільства як результуючу і включає в себе як мінімум дві групи теорій. До першої групі він відносить теорії, які вважають сучасне інформаційне суспільство історично унікальним явищем, тобто якісно відрізняється від усіх попередніх форм існування суспільства.
На думку М. Кастельса, інформація та обмін інформацією супроводжували розвиток цивілізації протягом усієї історії людства і були критично важливими у всіх суспільствах. У той же час "інформаціанальне суспільство" будується таким чином, що генерування обробка та передача інформації стали фундаментальними джерелами продуктивності та влади.
Однією із визначних рис інформаційного суспільства є мережева логіка її базової структури. До того ж інформаційне суспільство розвивається на фоні прискорення та протиріч процесів глобалізації, процесів, що зачіпають усі точки земної кулі.
М. Кастельс твердить, що ядро трансформацій, які переживає сучасний світ, пов’язане з технологіями обробки інформації і комунікацією. М. Кастельс пропонує соціологічний опис і розуміння основних моментів історії становлення таких технологій, приділяючи багато увани Силіконовій долині у розвитку комп’ютерної індустрії. Дух вільного підприємництва, університетський інтелектуалізм і урядові замовлення зробили Силіконову долину лідером у комп’ютерній сфері.
Спираючись на роботи ряду теоретиків, М. Кастельс окреслює межі інформаційно-технологічної парадигми, що має декілька головних рис:
По-перше, інформація у рамках пропонованої парадигми є сировиною технології і, відповідно, у першу чергу технологія впливає на інформацію, але аж ніяк не навпаки.
По-друге, ефекти нових технологій охоплюють усі сфери людської діяльності.
По-третє, інформаційна технологія ініціює мережеву логіку змін соціальної системи.
По-четверте, інформаційно-технологічна парадигма заснована на гнучкості, коли здатність до реконфігурації стає вирішальною рисою суспільства.
По-п’яте, важливою характеристикою інформаційно-технологічної парадигми стає конвергенція конкретних технологій у високоінтегрованій системі, коли, наприклад, мікроелектроніка, телекомунікації, оптична електроніка та комп’ютери інтегровані в інформаційні системи.
Перехід до інформаційного суспільства, зазначає Е. Гіденс, характеризує сучасну стадію розвитку більшості розвинутих країн світу, а процеси переходу країн відзначаються складними і комплексними трансформаціями, включають як національні (індивідуальні) чинники, так і тенденції глобальних масштабів






























22.Охарактеризувати тенденцію «міжрегіонального напруження» та його наслідки для Європи (за Global trends - 2025).
Світ буде багатополярним, а відтак нестабільним, про що свідчить світова історія. Вірогідність конфліктів до 2025 року різко зросте. До того ж зменшаться впливи таких систем колективної безпеки як НАТО, а зростатиме роль окремих країн.
Причому характер конфліктів дещо зміниться.
По-перше, ми знову можемо стати свідками воєн за ресурси, як енергетичними, так і харчовими та водними.
По-друге, зростатиме кількість конфліктів всередині окремих країн. Чимало вже сьогодні є країн, де уряди не здатні виконувати свої функції – захисту та забезпечення своїх громадян. Відтак, ці процеси поглиблюватимуться, кількість біженців з таких держав зростатиме, а всередині країн спостерігатимуться громадянські та військові конфлікти, що може призвести і до втручання інших держав.
Не виключають експерти і розширення "клубу ядерних держав", в першу чергу за рахунок держав Близького Сходу. Це призведе до дестабілізації та посилить ризики використання ядерної зброї у конфліктах. Хоча, експерти зазначають – такі загрози є мінімальними, а дипломатичні шанси на припинення ядерних розробок тим же Іраном ще не вичерпані.
Тероризм не зникне в 2025, хоча основне втілення цього явища в очах західних експертів - Аль-Каїда - може припинити своє існування, адже вона має стратегічні цілі, які не можна реалізувати, та не має широкої підтримки мас.
Проте її може замінити інша, більш живуча та активна терористична мережа. І сьогодні експерти мають виробити анти терористичну стратегію, яка завадить цій організації побачити світ. До речі, згідно звіту, в Іраку та в Афганістані і в 2025 році нестабільність та боротьба за владу може тривати.
Успішна інтеграція мусульманських меншин у Європі могла б збільшити масштаб продуктивних сил і запобігти соціальній кризі. Якщо Європа і Японія не зроблять спроб вирішити демографічні проблеми, це може привести до довгострокового спаду.

Європа і Японія продовжать значно перевершувати набирають силу Китай і Індію за багатством на душу населення, але їм доведеться боротися, щоб підтримувати активний темп зростання, оскільки кількість працездатного населення знизиться. США частково стануть винятком у області старіння населення в розвинених країнах світу, оскільки переживуть підвищення рівня народжуваності та імміграції. Ймовірно, збільшиться кількість мігрантів, які бажають перебратися з неблагополучних у відносно привілейовані країни.

Також неясно, як вирішаться демографічні проблеми, з якими зіткнуться Європа, Японія і навіть Росія. У всіх цих випадках демографія необов'язково визначить долю регіональних і світових держав. Технології, роль імміграції, поліпшення охорони здоров'я і закони, які спонукають жінок приймати більшу участь в економіці, - ось деякі із заходів, які могли б змінити траєкторію нинішніх тенденцій, що вказують у бік меншого економічного зростання, посилення соціальної напруженості і можливого спаду.

Світ без Заходу. У цьому світі, описаному в вигаданому листі майбутнього глави Шанхайської організації співробітництва (ШОС), нові сили витісняють Захід з лідируючих позицій на світовій арені. США відчувають себе перевантаженими і йдуть з Центральної Азії, в тому числі і з Афганістану; Європа не візьме на себе відповідальність і лідерство. Росія, Китай та інші країни змушені рахуватися з тим, що в Центральній Азії можливі перенаселення і нестабільність. Вплив ШОС посилюється, а вплив НАТО йде на спад. Антикитайський антагонізм в США і Європі досягає піку; вводяться протекціоністські обмеження в торгівлі. Росія і Китай вступають в шлюб з розрахунку, інші країни, Індія та Іран, групуються навколо них. Відсутність хоч якогось стабільного блоку - будь то на Заході або в незахідному світі - лише підсилює і без того наростаючу нестабільність і безладдя, погрожуючи глобалізації.

Антикитайські антагонізм в США і Європі досягає піку; вводяться протекціоністські обмеження в торгівлі


Доповідь передбачає, що від організованої злочинності може серйозно - аж до краху державної влади - постраждати одна з країн в Центральній та Східній Європі: яка саме, не вказується.

Міжрегіональна напруженість може розділити Захід, при цьому в США і ЄС буде наростати неоднорідність економічних і грошових пріоритетів, ускладнюючи Заходу спроби вести за собою і спільно культивувати світову економіку.

Ситуація в Західній Європі відображає більш змішану картину. Цілком ймовірно, у Великобританії, Франції, Бельгії, Нідерландах і в країнах Північної Європи збережеться найвищий рівень дітонародження в Європі, але він все ж буде нижче, ніж дві дитини на жінку. В інших країнах регіону рівень дітонародження буде нижче, ніж 1,5 дитини на жінку, і виявиться приблизно рівним рівнем Японії (і набагато нижче рівня, потрібного для відтворення, що становить 2,1 дитини на жінку). Високий і стійкий ріст фертильності, навіть якщо він розпочнеться зараз, не зможе повернути назад тенденцію старіння населення, кілька десятиліть характерну для Європи і Японії. Якщо в Західній Європі фертильність негайно зросте до рівня відтворення населення, кількість громадян старшого віку в загальній кількості працездатного населення продовжить рости до кінця 2030-х. В Японії число таких громадян буде зростати аж до кінця 2040-х років. Щорічний рівень чистого імміграції повинен буде збільшитися вдвічі або втричі, щоб не допустити різкого скорочення числа працездатного населення в Західній Європі. До 2025 року неєвропейські меншини можуть досягти значного числа - 15 відсотків або більше - майже у всіх країнах Західної Європи, і вони будуть мати значно молодшу вікову структуру, ніж корінне. З урахуванням зростаючої незадоволеності поточним рівнем імміграції серед корінних європейців цей плавне зростання, ймовірно, посилить напруженість.

Європа як і раніше буде залучати мігрантів з більш молодих, менш розвинених і швидко зростаючих сусідніх регіонів Африки та Азії.

Ми вважаємо, що Європа до 2025 року трохи просунеться на шляху до досягнення цілей, поставлених нинішніми лідерами і елітами: стане узгодженим, інтегрованим і впливовим глобальним актором, здатним незалежно використовувати весь спектр політичних, економічних і військових інструментів для підтримки європейських і західних інститутів і загальних ідеалів. Європейському Союзу слід було б заповнити прірву в баченні демократії, що розділяє Брюссель і виборців Європи, і подолати тривалі дебати про європейські інституційних структурах. Європейський союз виявиться у вигідній позиції, щоб просувати політичну стабільність і демократизацію на периферії Європи, включивши в свої структури нових членів на Балканах і, можливо, Україна і Туреччину. Проте тривала нездатність переконати скептично налаштовану частину населення в перевагах поглиблення економічної, політичної та соціальної інтеграції та рішуче взятися за справу, щоб переконати нестійке і старіюче населення втілити болісні реформи, може перетворити ЄС в хромающего гіганта, сили якого відвернуто на внутрішні негаразди і конкуруючі внутрішньонаціональні порядку дня, який навряд чи здатен трансформувати свій економічний вплив у глобальне. Скорочення населення працездатного віку стане серйозним випробуванням для європейської моделі соціального добробуту, замковим каменем всього політичного порозуміння з часів Другої світової війни. Прогрес в економічній лібералізації, ймовірно, може тривати поступово, крок за кроком, поки старіння населення або триваюча економічна стагнація не викличуть більш драматичних змін - криза, яка, можливо, не станеться протягом деякого часу в наступне десятиліття, а може бути відсунутий на ще більш віддалений термін. Не існує легких рішень для проблеми європейського демографічного дефіциту, крім ймовірного скорочення субсидій на охорону здоров'я та економії на вихідних пенсійних посібниках, чого більшість держав не почали реалізовувати і навіть не стали розглядати можливість таких заходів. Витрати на оборону, ймовірно, піддадуться подальшим скороченням, щоб не довелося найсерйознішим чином реструктурувати соціальні програми. Проблема інтеграції іммігрантів, особливо мусульманських громад, загостриться, якщо громадяни, зіткнувшись з раптовим зниженням запитів і очікувань, вдадуться до вузького націоналізму і висунення в якості пріоритетів приватних місницьких інтересів, як це бувало в прошлом.Стратегіческіе перспективи Європи, ймовірно, є більш вузькими, ніж у Вашингтона, навіть у випадку, якщо ЄС досягне успіху в своїх реформах по впровадженню посад «президента Європи» та «європейського міністра закордонних справ» і зможе створити інституційний потенціал для управління кризами. Загроза різного бачення проблем усередині Європи і ймовірність того, що витрати на оборону залишаться нескоординованими, змушують припустити, що ЄС не стане провідною військовою державою до 2025 року. Національні інтереси великих держав будуть ускладнювати і заплутувати європейську зовнішню політику і політику безпеки, а підтримка Європою НАТО може виявитися розмитою. Питання про входження Туреччини до складу ЄС стане випробуванням для Європи і залишиться в центрі уваги аж до 2025 року. Зростаючі сумніви в шансах Туреччини, ймовірно, уповільнять втілення в життя Туреччиною політичних реформ та реформ у сфері захисту прав людини. Будь відкрита відмова створює загрозу різних наслідків, підсилює сумніви в мусульманському світі - включаючи, серед іншого, мусульманські меншини в самій Європі - щодо несумісності Заходу та ісламу. Злочинність може виявитися найсерйознішою загрозою всередині Європи, у міру того як євразійські транснаціональні організації, що посилюються в міру залучення в енергопроекти і видобуток корисних копалин, стають все більш могутніми і розширюють масштаби своєї діяльності. Одне або декілька урядів в Східній чи Центральній Європі можуть стати жертвою їх домінування. Європа залишиться у великій мірі залежною від Росії в сфері енергетики в 2025 році, незважаючи на зусилля з пошуку енергоефективності та відновлюваних джерел енергії та роботу зі зниження викидів парникових газів. Різні рівні залежності варіюються в залежності від зрілості демократії в Росії та її економічних намірів, невдач в досягненні консенсусу щодо ролі Брюсселя і задушення в зародку спроб виробити загальну політику ЄС з питання диверсифікації постачальників енергії та енергетичної безпеки. При відсутності спільного колективного підходу, який зменшив би можливості російського впливу, ця залежність буде сприяти підвищеній увазі до інтересів Москви з боку ключових країн, включаючи Німеччину та Італію, які розглядають Росію як надійного постачальника. Європа може заплатити високу ціну за занадто сильну залежність, особливо якщо російські компанії виявляться нездатними виконати укладені контракти з причини недостатніх інвестицій в їх родовища природного газу або в силу зростаючої корупції та діяльності організованої злочинності, залученої в євразійський енергетичний сектор, яка нашкодить західним діловим інтересам.

















23.Охарактеризувати моделі європейського інформаційного суспільства. Характеристика і новації ХХІ ст.
Інформаційне суспільство – теоретична концепція постіндустріального суспільства; історична фаза можливого розвитку цивілізації. В якій головними продуктами виробництва є знання і інформація. Основні ознаки: зростання ролі інформації, знань и ІТ в житті суспільства; зростання кількості людей, зайнятих інформаційними технологіями, комунікаціями і виробництвом інформаційних продуктів і послуг у ВВП; наростаюча інформатизація суспільства з використанням телефонії, радіо, телебачення, мережі Інтернет, а також традиційних і електронних ЗМІ; створення глобального інформаційного простору, який забезпечує а) ефективну інформаційну взаємодію людей, б) їх доступ до світових інформаційних ресурсів і в) задоволення їх потреб в інформаційних продуктах і послугах. В залежності від того, яка з наведених ознак превалює в стратегії/концепції побудови ІС вирізняють такі моделі як ліберальна (або каліфорнійська), соціальна (або фінська), інтегрована та формальна.
Ліберальна модель. Ця модель похідна від загальної моделі соціально-економічного розвитку, коли функції держави зводяться до мінімуму, а діяльність приватних осіб до максимуму. Ініціатива превалює у всіх проявах розвитку. Основна ідея цієї моделі – залишити все в руках приватного сектору і важелів ринку і повна лібералізація Ікт і телекомунікацій. Проблемі захисту нових структур на цьому ринку в рамках ліберальної моделі відводиться перше місце. Роль державного управління в сфері телекомунікацій дуже мала. Згідно ліберальної моделі для того, щоб розвивати сферу послуг треба спочатку побудувати мережі. Ліберальна модель ІС це модель США і Великобританії. Так, вплив існуючого законодавства на розвиток ІС в цих країнах набуває яскраво виражених економічних наслідків. В США і Великобританії, де наявний гнучкий ринок праці, а також гнучкий ринок продуктів і послуг достатньо легко здійснюється перехід до перспективних галузей і відкидаються застарілі. Диференціація в оплаті праці ще з початку 1980-х рр. в обох країнах дуже збільшилася завдяки розповсюдженню ІКТ. В сфері культурного впливу згідно ліберальної моделі основний акцент робиться на розвитку домашніх розваг з метою задоволення культурних вимог з акцентом на наданні відео за запитом.
Соціальна модель. Сутність цієї моделі в тому, що обираючи між техніко-економічною і соціальною спрямованість стратегій побудови ІС, вибір робиться в бік соціально-орієнтованих методів з акцентом на соціальному захисті населення. Недарма ця модель ще називається фінською. Адже про Фінляндію говорять як про країну з високими технологіями і розвинутим інформаційним суспільством при цьому в цій країні вдалося досягти економіко-технічного розвитку і суспільного блага. І в цій моделі одне іншому не заважає. Навпаки, згідно цій моделі, технічний і економічний розвиток можливий лише за умови якісної безкоштовної освіти, державної системи охорони здоров’я і соціального захисту. Один з головних теоретиків і аналітиків ІС професор Мануель Кастельс і фінський соціолог Пекка Хіманен проаналізували вперше фінську модель в своїй роботі «інформаційне суспільство – фінська модель». Автори приходять до висновку, ефективність цієї моделі в тому, що ІС починають будувати тільки після того, як створено сильний, конкурентоспроможний, приватний бізнес. При цьому дуже важливо зуміти зберегти національну ідентичність. Так, фіни відносяться до нових технологій позитивно, і в світовому співвідношенні значна доля фінських студентів отримує саме технічну освіту. Державна влада забезпечує найбільш сприятливі умови для приватного бізнесу і правила гри, щоб конкуренція йшла на рівних. Держава також виділяє 3,2% ВВП на НДДКР, що робить Фінляндію світовим лідером за часткою витрат бюджету на НДДКР. Така активна державна політика, заснована на крупних інвестиціях в дослідницькі розробки здійснюється напряму або через спеціальні фонди. Фінська модель інноваційного росту заснована на трьохсторонньому співробітництві: університети, державні підприємства, приватні компанії. Прямі бюджетні асигнування для університетів складають 25,87%.
Інтегрована модель. Цю модель можна назвати усередненою. Її сутність полягає в тому, щоб оптимально об’єднати зусилля державного, приватного і громадянського секторів у побудові ІС. Характеризується додержанням балансу капіталів. Пріоритетними вважаються електронна комерція та електронне врядування. За такою моделлю ІС побудовано у Франції, Німеччині і такий шлях для побудови власних ІС обрали Сінгапур, Таїланд, Південна Корея, Малайзія. Дану модель відрізняє амбіційна культурна політика для нових мереж, заохочується індивідуальне виробництво. Інформаційні мережі використовуються як інструмент укріплення міжнародного становища країни та її мови для подальшого експорту власної культури. Для реалізації стратегій електронного врядування користуються послугами приватного сектору. Проекти державних служб в цих країнах отримали найбільший розвиток в таких галузях: доступ до послуг органів управління (публічні точки доступу, багатоцільові поштові офіси), доступ до Інтернету в школах, культурних центрах, національне бюро по працевлаштуванню і місцевих бібліотеках.
Формальна модель. Ця модель не існує як така, скільки сформувалася для позначення відсутності реальної моделі. Така модель існує в країнах африканського і близького Сходу: Північні Корея, М’янма тощо. Ця модель отримала також назву імітаційної, адже розробка ІС відбувається на рівні підписання і підтримки відповідних документів, але далі декларації діло не доходить







































24.Охарактеризувати європейську концепцію інноваційного та інформаційного розвитку « Європа-2020». Проаналізувати основні положення програми дій.

Стратегія «Європа 2020» розкриває європейську соціально-економічну концепцію 21-ого століття.
«Європа 2020» встановлює три основних фактори зміцнення економіки:
Розумне зростання: розвиток економіки, засноване на знаннях та інноваціях.
Стійке зростання: створення економіки, заснованої на доцільному використанні ресурсів, екології та конкуренції.
Всеохоплюючий зростання: сприяння підвищенню рівня зайнятості населення, досягнення соціального та територіального згоди.
Для того, щоб держави-члени змогли адаптувати стратегію «Європа 2020» до своєї конкретної ситуації, Європейська Комісія пропонує державам трансформувати цілі ЄС у свої національні стратегії.
7 напрямів діяльності:
«Інноваційний Союз» для поліпшення умов і можливостей фінансування досліджень і інновацій.
«Рух Молоді» для посилення результативності освітніх систем та сприяння залученню молодих людей на ринок праці.
«План розвитку цифрових технологій в Європі» для прискорення розвитку високошвидкісного інтернету і надання можливостей участі в загальних цифровому комерційному просторі для приватних фізичних та юридичних осіб.
«Доцільне використання ресурсів в Європі», щоб зробити економічне зростання незалежних від ресурсів.
«Індустріальна політика, спрямована на глобалізацію» для поліпшення підприємницького середовища.
«План з розвитку нових здібностей і збільшення кількості робочих місць».
«Європейська політика проти бідності».
Економічні аспекти діяльності:
рішення тематичних завдань, зазначених вище, з'єднуючи пріоритети і основні цілі;
допомога державам-членам у розробці своїх стратегій розвитку.
Розумний зростання в розумінні ЄС означає посилення взаємодії наукових знань, досліджень та інновацій з економічним зростанням і розвитком ЄС. Цей фактор зміцнення економіки включає в себе підвищення якості освіти, підвищення якості проведення досліджень, підтримка розповсюдження інноваційних технологій і знань по всьому ЄС, збільшуючи доступу до інформації та технологій спілкування, а також гарантуючи, що інноваційні технології будуть використовуватися в цілях досягнення глобальних соціальних цілей.
Дії у цьому напрямку відкриють інноваційні можливості європейських держав, поліпшать результати освітнього процесу, допоможуть у розвитку економічних та соціальних переваг цифрового суспільства. Всі процеси повинні здійснюватися на рівні ЄС, національному, регіональному та місцевих рівнях.
На рівні ЄС Європейська Комісія буде працювати в наступних напрямках:
- Завершити створення Європейського Простору для Досліджень і Інновацій, розробити стратегічний план з досліджень у галузі збереження енергії, транспорту, зміни клімату, доцільного використання ресурсів, здоров'я, старіння, виробництва екологічно чистих продуктів, управління земельними ресурсами, посилити співпрацю з країнами-членами і регіонами ЄС;
- Поліпшити основні умови для бізнесу та інновацій (створити Єдиний Патентне Бюро ЄС, спеціалізований Патентний Суд, модернізувати загальні положення про авторське право та товарних знаках, збільшити можливість використання захисту інтелектуальної власності малими і середніми підприємствами, прискорити прийняття взаємопов'язаних стандартів).


Охарактеризувати практику інформаційного суспільства країн Європи: програми, реалізація і перспективи.
європейська модель полягає в тому, що, в Європі, на відміну від Америки відбувається пошук балансу між повним контролем з боку держави і саморегулюванням ринку, а ключовим елементом програми європейської інтеграції є поняття «соціальна Європа» (вперше така ідея була виражена в 1993 році в Білій Книзі, однак треба пам’ятати, що цей документ був написаний під впливом соціал-демократичних поглядів Жака Делора; подібний підхід виражено в звіті датського Уряду «Інформаційне суспільство 2000», де підкреслюється, що ринку не можна дозволити взяти контроль над стратегією побудови інфомагістралей, однак ця стратегія має враховувати можливості ринкових сил).
(1).В ЄС наголошують на необхідності лібералізації і приватизації виробництва ІКТ, особливо в сфері телекомунікацій. Для більшості європейських країн проблему приватизації вже вирішено, сьогодні основне питання – лібералізація телекомунікацій. У Франції проблема лібералізації ігнорується, оскільки вона не узгоджується з французьким планом централізованого розвитку ІС. Нідерланди намагаються стати найбільш лібералізованою країною в Європі разом з Великобританією, Швецією і Фінляндією, для того, щоб зайняти прочне місце в європейському і світовому розподілу праці. Навпаки, в шведському плані розвитку ІС проблема лібералізації навіть не зачіпається, оскільки країна вже давно вважає себе лібералізованою. (2) Принцип універсального обслуговування в більшості європейських країн вже існує в сфері телефонії. Цей принцип пропонується розповсюджувати і на нові мережі і послуги. Чітке визначення поняття «універсальне обслуговування» ще відсутнє, однак ця мета ставиться усіма програмами, оскільки опікуються проблемою нерівності в ІС, коли більшість населення не має можливості скористатися його перевагами. (3) В Європі превалює думка, що рухомим фактором є розвиток послуг. Питання відання переваги послугам або мережам має також і політичний бік – монополії проти конкуренції, оскільки побудова нових мереж, все ще є прерогативою невеликої кількості операторів в більшості країн. В шведському плані побудові ІС не підіймається питання «мережі і послуг», мова йде тільки про послуги. В датському і голландському планах ця проблема не відіграє особливої ролі, а в французькому і англійському вона є центральною, в документах цих країн стверджується, що саме будівництво мереж – шлях до розвитку послуг. Європейська і американська модель також чітко диференціюються за особливостями законодавства. На думку експертів існуюче в Європі законодавство суттєво гальмує розвиток побудови ІС. Континентальна Європа має більш жорстке законодавство в галузі регулювання ринку праці, продуктів і послуг, ніж США і Великобританія, оскільки тут головна мета – захист існуючих робочих місць і блокування створення нових, що не сприяє розвитку нових галузей. В Європі, на відміну від США, особиста ініціатива регламентується.
Треба також враховувати національні і культурні особливості. Попит на окремі технології багато в чому визначають саме культурні фактори національного, регіонального і локального характеру. Кожна країна характеризується своїми особливостями використання частот, ступенем використання електронної пошти, факсів і т.п. Так, в Німеччині до 2006 року слабко розвинутою була електронна пошта; європейські теле- і радіопередачі а також ринок відеофільмів знаходяться під сильним американським впливом. В цілому, європейський підхід до інформатизації зорієнтований на функціональне і практичне інформування жителів, а не на розваги, як в США. Але сама ініціатива інформатизації домогосподарств не має в Європі такого розмаху, як в США.
Програми
Рамкові програми – це інструменти, які відбивають наукові та технологічні пріоритети в свої особливі часові умови, а також економічні та політичні обставини. Перша Рамкова програма (1984-87) “Стратегія дослідницької діяльності, розвиток технологій і їх вплив на процеси європейської інтеграції” включає проекти Euronet-Diane Community, “ECHO Service”. Друга Рамкова програма (1987-91 рр.) “Ринкова політика та інформаційні технології” здійснювалася шляхом реалізації проектів “IMPACT I”, “Value Programme I”, “CORDIS”. Третя Рамкова програма (1990-94 рр.) передбачала вдосконалення стратегій наукових досліджень в галузі інформаційних технологій і здійснювалася через проекти “IMPACT II”, “Value Programme II”, “Brite-Euram”, “Craft” i “Arcade”. Четверта Рамкова програма (1994-98 рр.) – включає проекти “ESPRIT I, II, III, IV”, “Telematics”, ACTS”, “IMT”, “IDA”, “ISIS”, “IRISI”, “INCO”, “Copernicus I, II”, “Socratus”, “Leonardo”, “Info-2000”, “ISPO”, “Libraries programme”. П’ята Рамкова програма (1998-2002 рр.) передбачає створення пан’європейської мережі TEN’s, реалізується через проект TEN-Telecom. Шоста рамкова програма (2002-2006 рр. і на перспективу до 2025) - інструмент підтримки створення Європейсього наукового простору (ЄНП), реалізується через проект РП6; продовжується реалізація проектів. Сьома рамкова програма присвячена будівництву європейського дослідницького простору знань для зростання, надає новий імпульс розвитку та підвищенню конкурентоспроможності Європи, підкреслюючи, що знання є найбільшим європейським ресурсом.
Європейська стратегія і – 2010. Документ є проектом ЄС для розвитку (економічного) та створення нових робочих місць. Зазначається про виняткову роль ІКТ в економіці країн співтовариства та важливість подальшого розвитку ІКТ. І 2010 прагнутиме до інтегрованого підходу до інформаційного суспільства та політики в сфері аудіовізуальних медіа в ЄС. Починаючи з 1984 року, діяльність ЄС в галузі дослідження та розвитку комунікаційних технологій здійснюється сьома Рамковими програмами, метою яких є встановлення пріоритетних галузей, якими займається організація протягом свого існування для функціонування ефективного інформаційного суспільства. Для досягнення найвищий прибутків та зайнятості в галузі ІКТ, ЄС має закінчити формування єдиного інформаційного простору. При цьому мають бути враховані 4 основні виклики, що становить цифрова конвергенція:швидкість (швидкість інформаційних сервісів, підвищення швидкості каналів зв’язку) змістовність контенту ( підвищити правові та економічні гарантії заради заохочення нових послуг та підвищення он лайн контенту)здатність взаємодій та сумісність безпека ( безпека Інтернету)
Дії, що мають бути прийняті задля досягнення цілі (прискорити отримання прибутків від цифрової конвергенції)перегляд директиви «телебачення без кордонів»проаналізувати розділи «виконано» , що стосуються іофрмаційного суспільства та модернізувати невиконані.Внести на розгляд стратегію ефективного управління радіочастот (відмова від наземного телебачення)Вироблення відповідного підходу для ефективного та гнучкого управління правом інтелектуальної власностіЗапропонувати Стратегію Безпечного інформаційного суспільстваТривала підтримка, створення і розповсюдження європейського конвентуВизначити та реалізувати конкретні дії щодо сумісності, особливо управління правами на діяльність в сфері ІКТ
Політика
Головні напрямки європейської стратегії: організації та фізичні особи повинні мати вільний доступ до інф. Державна політика повинна сприяти розширенню можливостей отримання всіма, тим самим скорочуючи нерівність;розвиток інфраструктури являється запорукою безпечного та економічно-прийнятного доступу до інф, а також підвищенню якості відповідних послуг; освітня діяльність: забезпечення отримання громадянами навичок, необхідних для активної участі в ІС, його розумінню та використанню можливостей. Держ політика повинна брати до уваги нерівний доступ до якісної освіти та професійної підготовки;створення недескредитованої правової системи, яка б сприяла технологічним інноваціям та здоровій конкуренції; міжнародний діалог з питань політики стосовно ІС на глобальному, регіональному та субрегіональному рівнях. Повинен сприяти обміну досвідом, виявленню і застосуванню належних норм і стандартів, передача ноу-хау та забезпеченню технічної допомоги з метою скорочення розриву в потенціалах держав і створення програм міжн співробітництва.
Основні пріоритети інформаційної політики ЄС встановлюються Європейською комісією. Стратегія, в рамках якої здійснюються усі основоположні ініціативи ЄС у даній сфері називається i-2010. Документ було прийнято у 2005 р. Мета стратегії – розбудова інформаційного суспільства, де досягнення ІКТ є головним рушієм економічного та соціального розвитку, а також підвищення рівня життя пересічних громадян. Звіт комісії за 2009 рік «Європейська електронна конкурентоспроможність: головні досягнення стратегії І-2010 за 2005-2009рр.»демонструє не лише динаміку ринку ІКТ Європи за останні роки, але й встановлює нові завдання та перспективи інформаційної політики ЄС. Серед них:
1)Використання ІКТ як основного інструменту боротьби із наслідками фінансової кризи. Одним із головних завдань ІКТ – побороти масове безробіття, ставши доступною платформою для підвищення кваліфікації, та професіональної переорієнтації.
2) Заохочення розвитку соціально орієнтованих ІКТ. Людям похилого віку, особам з обмеженими можливостями, а також спільнотам, проживаючих у географічно віддалених/ізольованих регіонах досить складно встигати за постійно зростаючими темпами життя. ІКТ мають стати ефективним механізмом соціальної інтеграції.
3) Швидкісний, доступний та ефективний Інтернет для усіх суб’єктів економічної діяльності. Інтернет має стати основним джерелом обміну інформації щодо появи нових товарів та послуг. Крім того, передбачається заохочення створення різноманітних інформативних професійно-орієнтованих мереж.
4) Створення єдиного он-лайн ринку. До сьогоднішнього існує безліч бар’єрів, які перешкоджають бізнесу користуватися усіма вигодами і-нет при здійсненні міжнародних угод: відмінні особливості правових систем країн ЄС, різні платіжні системи, різне трактування конфіденційності тощо. Тому, новим пріоритетом ЄС є інтеграція локальних цифрових ринків в єдиний економічний простір.
5)Поширення он-лайн спілкування та системи зворотного зв’язку дозволила пересічним громадянам брати активну участь у різних соціальних, політичних та економічних процесах. Завданням інформаційної політики на найближчі роки є вдосконалення механізму он-лайн спілкування, що дозволить кожному бажаючому донести свою думку до тієї чи іншої установи чи організації.
6)Сприяння розвитку електронного врядування. Інформаційна політика ЄС в цьому напрямку заклечається у підтримці спеціальних програм Європейської комісії по електронному врядуванню. З 2005 по 2009 р. - програма IDABC (Interoperable Delivery of European eGovernment Services to public Administrations, Business and Citizens). Завдання програми: 1) сприяти наданню державних послуг фізичним та юридичним особам;2) сприяти співробітництву між європейськими державними адміністраціями;3)сприяти підвищенню іміджу Європи та її інвестиційної привабливості. На період з 2010 до 2015 рік - нова програма ISA (Interoperability Solutions for European Public Administrations). Окрім завдань IADABC , ISA також направлена на розробку механізму обміну документацією між різноманітними адміністративними установами для підвищення ефективності співпраці останніх.
7) Сприяння розвитку програм дистанційного навчання, культурного обміну, а також програми e-Health (розробка єдиної бази даних пацієнтів, он-лайн медичні консультації, розробка систем ефективного обміну документацією між різними установами, створення професійних медичних форумів тощо).
8)Посилення ролі Європи на міжнародному ІКТ ринку. Головними викликами сфери ІКТ є: ефективне електронне врядування, мультилінвальний контент, захист конфіденційної інформації в І-нет, протидія ін.-ет злочинності, протидія цензури, швидкий та безлімітний трафік інформації, вільний доступ до ІКТ. Ці питання можливо вирішити лише на міжнародному рівні, де є Європа має виступити як активний ініціатор та учасник тематичних проектів.
Інший основоположний документ інформаційної стратегії ЄС – це оновлена робоча програма (далі РП)2009 -2010 (оновлена29 липня 2009), розроблена у відповідності до завдань 7 робочої програми ЄС по напрямку «Співпраця». Нові тенденції інформаційної політики ЄС в даному документі розглядаються як відповіді на наступні виклики сучасного інформаційного суспільства, а саме:
1) Широко ємний надійний Інтернет та багатофункціональна мережа послуг. По цьому пункту у РП мова йде про те, що розробники всесвітньої мережі не передбачали, що через Інтернет буде передаватися настільки велика к-сть різноформатних даних. До того ж поява 3D файлів, ставить перед програмістами задачу удосконалення наявних ІКТ, зокрема і Інтернет. ЗавданняРП: створити надійне та безпечне середовище для обміну даними он-лайн, убезпечити наявні і-нет ресурси від ймовірних кібер-атак та подання неправдивої інформації. До того ж, попит на он-лайн конференції, електронне врядування і т.д. потребує вдосконалення І-нет, аби він став надійною і системою комунікації та прийняття рішень.
2)Вдосконалення автоматичних ІКТ систем. Збільшення потоку інформації потребує появи систем, які б могли підлаштовуватися під різні формати документів, виконувати аналіз даних тощо. Особливо актуально у сфері дистанційного навчання, яке потребує аналітичних автоматичних систем для перевірки роботи студентів. Не менш актуально - для сфери ділової документації. Переклад усієї документації з англійської на 23 офіційні мови ЄС є досить тривалим процесом, що перешкоджає своєчасному та ефективному інформуванню громадян союзу .
4) Оцифровування данних . Різноформатні дані, що наразі нерідко хаотично представлені в мережі і-нет потребуєть класифікації та систематизації. РП передачає створення ПО, що уможливило б здійснювати більш продуктивний пошук інформації. До оцифровування мають також бути долучені матеріали бібліотек та архівів, які б згодом будуть досяжними он-лайн.
5)ІКТ вклад у сферу медицини. Потреба розроблення ІКТ, що поглибили б співпрацю між медичними установами в площині обміну данних, он-лайн консультування тощо. Створення ПО, що могло б краще діагностувати дані, моделювати розвиток хвороб.
5)Контроль над енерговиеоританням, мобільністю та екологічністю Стимулювання ПО, що могло б здійснювати контроль над рівнем енерговиористання та забруднення. Ці дані мають бути оцифровані та доступні он-лайн для координації діяльності профільних установ.Аналогічно щодо контрольна над к-стю заторів на дорогах є також одним з пріоритетних завдань. Потреба створити єдиний сервер, куди б поступала інформація від водіїв, дорожніх патрульних та супутникові дані, щодо стану на дорогах.




































26.Охарактеризувати доповідь М. Бангеманна «Інформаційне суспільство – виклик для Європи»: рекомендації для Європейської Ради ЄС (1994р.).
Доповідь Бангеманна "Рекомендації ЄС: Європа і глобальне інф. сусп.. була підготовлена в 1994 р. експертною групою під керівництвом Мартіна Бангеманна, у той час міністра Європейської Комісії по справах внутрішнього ринку та промисловості.
Він підкреслював визначальну та перетворюючу роль інформаційних і комунікаційних технологій, які "прискорюють промислову революцію". Головний акцент у документі робився на економічному зростанні за рахунок інтенсивного розвитку та використання нових ІКТ. Доповідь містить заклик до координації розрізнених національних політик і дій, що необхідна для створення нових можливостей для європейських країн, нових робочих місць для громадян, нових товарів і послуг для споживачів.
У доповіді дуже чітко позначені "будівельні блоки інформаційного сусп..", його технологічна основа: цифрові мережі інтегрованих послуг, широкополосні лінії зв'язку, мобільна телефонія, супутниковий зв'язок. Крім того, були пойменовані десять основних практичних додатків ІКТ у повсякденному житті, які могли б стати "містком в інформаційне суспільство", серед яких дистанційне навчання; мережі, що зв'язують університети і дослідницькі центри; комп'ютерне керування транспортними послугами; комп'ютерний контроль за повітряним сполученням; комп'ютерні мережі в сфері охорони здоров'я; е-торгівля; транс’європейська мережа національних і муніципальних адміністративних органів; міські інф. супермагістралі.
Автори документа стверджують, що нові можливості ІКТ можуть привести до поліпшення якості життя людей, кращого соц-екон. стану та більшої згуртованості суспільства.
Передбачаючи прийдешнє суспільство - більш розвинене, ефективне і процвітаюче - Доповідь Бангеманна не залишав без уваги і деякі болючі питання, що стримували розвиток і використання ІКТ. Зокрема, відзначався незадовільний стан європ. аудіовізуального ринку, причому не з технічної точки зору, а через недолік європейської продукції. Те ж стосується і стану інф. мереж: технічно вони цілком відповідали стандартам часу, але недостатньо використалися споживачами. Були потрібні зміни в законодавчій сфері, які допомогли б малому й середньому бізнесу. Мова йшла про створення нових умов діяльності операторів телекомунікаційних і комп'ютерних мереж. Особливої уваги, на думку авторів доповіді, заслуговували і такі серйозні проблеми, як захист інтелект. власності та авторського права.
Групою М. Бангеманна був запропонований план дiй для становлення iнформацiйного суспiльства у Європi, який передбачав:
побудову об'єднаних телекомунiкацiйних мереж, створення пiлотних телекомунiкацiйних центрiв з метою надання широкого спектру iнформацiйних послуг;
пiдвищення комп'ютерної освiченоcтi суспiльства, створення бiзнес-iнкубаторiв з проблем пiдприємництва в iнформацiйнiй сферi;
поглиблення наукових дослiджень, для ефективного розповсюдження нових знань та винаходiв, обмiн науковотехнiчною iнформацiєю;
використання iнформацiйних технологiй в малому та середньому бiзнесi з метою конкурентноспроможності приватних підприємств з великими компаніями і корпораціями;
створення комп'ютерної мережi мунiципального управлiння (управлiння транспортною, медичною, торговельною, митною, податковою та соцiальною структурами);
розвиток нових мас-медiа;
розробку єдиної правової та регулятивної бази для охорони персональних даних, iнтелектуальної власностi, стандартизацiї, транскордонної комунiкацiї.

В першій главі ведеться мова про те, що по всьому світі інформаційні та комунікаційні технології породили нову технічну революцію, яка, в свою чергу, більш видатна та далекосяжна, ніж ті, що були в минулому. Ця революція додала великі можливості для співпраці усього людства. Європа вже приймає участь у цій революції але, досить повільно, що може зменшити очікувану вигоду. Тому завдання ЄС прискорити становлення інформаційного суспільства.
Країни, що перші ввійдуть в інформаційне суспільство, отримають велику нагороду. Вони будуть встановлювати правила для всього світу, що відстає у розвитку.
Впровадження нового порядку підвищить рівень життя в ЄС, надасть можливість для створення ринку нових продуктів та послуг, підвищить рівень обміну культурою та традиціями центру та периферії.
ЄС має знайти найменш ризиковані шляхи для встановлення інформаційного суспільства, тому підготовка громадськості до цього є першочерговим завданням. Уряд повинен забезпечити здорову конкуренцію на ринку електронних послуг, тоді вони перетворяться з дорогих послуг, доступних тільки бізнесменам та крупним компаніям, на широко доступні .
Але досить великою проблемою є фінансова та організаційна слабкість європейської програмної промисловості. Не дивлячись на те, що європейці досить багаті та освічені люди, більшість програм та патентів належать неєвропейцям. Швидке зростання внутрішнього ринку Європи надасть можливість промисловості розвиватися та, навіть вийти на світовий ринок інформаційних (програмного забезпечення) послуг. Це також стосується аудіо-відео індустрії.
В другій главі мова йде про зміни, які мають відбутися в економічній політиці Європи в зв'язку з технічним прогресом .
Головним чинником появи нового ринку стане вільна конкуренція, яка дасть можливість мобілізувати приватний капітал для розроблення нових технологій, їх подальшого розвитку та росту .
Для надійного функціонування ринку необхідно, щоб його нові учасники мали сучасне обладнання для вдалого ведення бізнесу, або, принаймні, не стикалися з серйозними перешкодами. Для всіх учасників будуть встановлені єдині правила ведення бізнесу і забезпечена вільна конкуренція.
Для здійснення цих планів необхідно усунути монополії. Всі ліцензовані оператори мають взяти на себе відповідальність за ту частину послуг, що їм належить.
Конкурентне середовище вимагає наступних дій :
1) ТО (телекомунікаційні оператори) мають бути звільнені від політичних обмежень, таких, як :
підтримання громадських функцій;
зовнішня діяльність у сфері R&D;
співпраця у плануванні земель та управлінні ідеями;
2) ринкова регуляція для здійснення та підтримки конкуренції;
3)конкурентне середовище має бути передбачуваним для того, щоб робити стратегічні плани та інвестиції;
4) врегулювання тарифів;
Встановлення інформаційного суспільства вимагає правового регулювання ринкових відносин. Необхідно оцінити мінімум такого регулювання на всеєвропейському рівні для забезпечення подальшого розвитку інформаційної інфраструктури в Європі. Також необхідно введення загальних стандартів, які забезпечать всезагальний доступ до телекомунікаційної мережі та вихід на світовий ринок. Стандартизація європейських програмних та телекомунікаційних технологій підвищить їх конкурентоспроможність на аудіо-відео ринку.
Третя частина присвячена наступним питанням:
1) Захист прав на інтелектуальну власність.
У зв'язку з підвищенням кількості інформації в мережах комп'ютерного та телекомунікаційного зв'язку та вільного доступу до неї постала нагальна проблема по забезпеченню прав інтелектуальної власності. Вважається за доцільне для підвищення конкурентоспроможності європейської промисловості в галузі комунікації дотримання прав інтелектуальної власності як на загальноєвропейському рівні так і на світовому. Така практика вже започаткована в Європі, прикладом може стати директива по законодавчому захисту електронних баз даних.
2) Приватність.
У зв'язку з подальшим розширенням новітніх технологій під загрозою опинилася недоторканість приватного життя. Отже для забезпечення встановлення інформаційного суспільства Європейському Співтовариству необхідно розробити законодавчу базу по захисту прав людини в світлі поширення інформаційних технологій. Необхідно вводити електрону та правову охорону, для захисту від проникнення в мережі / бази даних інформаційних піратів.
3) Електронний захист, законодавчий захист та безпека.
Необхідно вводити електрону та правову охорону, для захисту від проникнення в мережі / бази даних інформаційних піратів.
4) Інформаційна власність.
Ефективність правил має забезпечити захист плюралізму та вільної конкуренції. Це поліпшить конкурентоспроможність європейської інформаційної промисловості, а також забезпечить захист інформаційної власності держав-членів ЄС.
5) Роль політики в сфері конкуренції.
Політика в сфері конкуренції – це головний елемент європейської стратегії, він має особливе значення для консолідації єдиного ринку та залучення приватного капіталу необхідного для росту транс'європейської інформаційної інфраструктури. Всі компанії які беруть участь в виробництві електронних технологій та послуг мають дотримуватись позиції за якою вони мають розробляти свою стратегію в рамках даної політики.
6) Технології.

Глава 4 присвячується питанням виділення складових інформаційного суспільства серед яких: інформаційні мережі (такі як телефонна, супутникова та кабельна мережі, системи ISDN, всесвітня комп'ютерна мережа Інтернет), що передають інформацію; електронні послуги (електронна пошта, інтерактивне телебачення), що надають можливість людям використовувати мережі для швидкого передання інформації, навчання та праці на відстані.
У главі 5 мова іде про фінансування інформаційного суспільства. Це завдання покладається на приватний сектор. Приватний капітал зможе вільно перетікати по телекомунікаційній інфраструктурі. Доповідачі вважають що встановлення інформаційного суспільства має бути покладено на приватний сектор та ринкові сили. Але керуючу роль має займати уряд на загальноєвропейському рівні.
В частині 6 висловлюються побажання щодо найскорішого встановлення інформаційного суспільства в Європі і приділення більшої уваги до цієї нагальної проблеми.

Наслідки реалізації принципів доповіді Бангемана.
Європейське Співтовариство з 1994 року встановило завдання побудови інформаційного суспільства, як однієї з пріоритетних галузей. Вже досягнуто значних результатів в впровадженні в дію стратегії просування Європи до інформаційного суспільства:
лібералізація телекомунікаційного сектора розпочата з успіхом;
були вжиті заходи для забезпечення соціальної орієнтації інформаційного суспільства, підтримки регіональних ініціатив для досягнення узгодженого розвитку;
було надано підтримку європейській промисловості в сфері масової комунікації яка, як очікують надасть додатково приблизно 1 млн. робочих місць протягом наступних 10 років;
з успіхом втілені в життя програми наукових розробок;
Європейська Комісія стала важливим інструментом розробки спільних правил які необхідні для переходу до глобального інформаційного суспільства.












27.Проаналізувати проблему формування єдиного інформаційного простору Європи (за програмою і- 2010)
В Європі створюють єдиний інформаційний простір, який би включав в себе інформаційні простори всіх країн і був би захищений від американської експансії
На сьогодні окремі регіони і країни визначають квоти на присутність у своєму інформаційному просторі транснаціональних монополій, інших держав та приватних осіб. Наприклад, Європейське співтовариство визначило таке співвідношення: 14% відводиться для вищезгаданих суб'єктів неєвропейського походження, 86% – для європейських суб'єктів. Окремі країни, наприклад Франція (яка проводить політику збереження франкофонії), виробляють спеціальне законодавство на присутність в своєму інформаційному просторі іншомовних (в даному випадку англомовних) представників.
Заходи з координації діяльності країн-членів ЄС по оцифровуванню культурної та наукової спадщини та поширенню в Інтернеті європейського цифрового контенту почали здійснюватися в 2000 р. з прийняттям в ЄС Лісабонської стратегії. В її межах у 2001 р. була створена Група Національних Представників і прийняті Лундські принципи та Лундський план дій до 2005 р. по оцифровуванню культурної та наукової спадщини та забезпечення доступу до неї.
Визнання важливості значення інформаційний технологій привело Єврокомісію до прийняття стратегії розвитку інформаційного суспільства в Європі, яка отримала назву “і2010 – Європейське інформаційне суспільство для росту та зайнятості”. Стратегія має три цілі:
· побудова Єдиного європейського інформаційного простору;
· збільшення інновацій та інвестицій у сферу досліджень інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ);
· створення інклюзивної цифрової економіки, зменшення цифрової нерівності та підвищення рівня життя через ІКТ.
Комісія підкреслює, що головною складовою Єдиного європейського інформаційного простору стане Європейська Цифрова Бібліотека. Ініціатива її створення належить лідерам ряду європейських країн. У травні 2005 р. Канцлер Німеччини Г. Шредер, Прем’єр-міністр Італії С. Берлусконі, Президент Польщі О. Кваснєвський та Прем’єр-міністр Іспанії Хосе Луіс Родрігес Сапатеро обговорили перспективу створення єдиного ресурсу, який би об’єднав європейські бібліотеки. Ідея була підтримана Єврокомісією, Європарламентом та урядами європейських країн.
В конце 2005 г. завершается выполнение программы "Электронная Европа", и Европейская Комиссия предлагает новую рамочную стратегию дальнейшего развития информационного общества в странах содружества под названием "i2010 - Европейское информационное общество 2010 года"*1, которая продвигает идею открытой и конкурентоспособной цифровой экономики, подчеркивая роль ИКТ в росте вовлеченности населения в информационное общество и повышении качества жизни. Комиссия выделила следующие приоритетные направления для дальнейшего формирования информационного общества Европы и политики в сфере массового распространения информации:
1) завершение создания единого европейского информационного пространства, которое содействует открытости и конкурентоспособности внутреннего рынка;
2) развитие инноваций за счет увеличения инвестиций в исследования в сфере ИКТ для ускорения национального экономического роста и повышения уровня занятости населения;
3) построение европейского информационного общества, в котором делается акцент на улучшении общественного обслуживания и качества жизни людей.
Построение единого европейского информационного пространства должно решить четыре главные проблемы, связанные с цифровой конвергенцией:
- скорость: внедрение широкополосных сетей передачи данных для предоставления жителям европейских стран новых услуг, таких, как доступ к более насыщенному контенту и высококачественному видео;
- насыщенный контент: принятие юридических и экономических мер, направленных на поощрение развития новых типов услуг и создание интерактивного контента;
- способность к взаимодействию: расширение номенклатуры устройств и платформ, которые могут "разговаривать друг с другом", и рост числа услуг, переносимых с платформы на платформу;
- безопасность: усовершенствование Интернета (сокращение числа технологических отказов, защита людей от мошенничества и информации непристойного содержания и т. д.), направленное на повышение доверия со стороны инвесторов и потребителей.
Цифровая конвергенция должна опираться на непротиворечивую систему правил, которая регулировала бы внутренний рынок и охватывала, например, аудиовизуальные средства, цифровое телевидение, интерактивную торговлю, охрану прав интеллектуальной собственности и мероприятия по поддержке создания и оборота европейского контента.
В рамках инициативы i2010 комиссия также собирается проводить комплексную политику управления интеллектуальными правами на цифровой контент.
i2010: Европейское информационное общество 2010 – новая пятилетняя стратегия ЕС, направленная на ускорение роста и занятости в информационном секторе экономики. Предпосылкой для формирования программы стал переход информационного общества из пилотной фазы в фазу широкого развертывания.
Три приоритета будущей политики:
создание единого европейского информационного пространства, необходимого для успешного функционирования открытого и конкурентоспособного внутреннего рынка в сфере информационного общества и средств массовой информации;
увеличение инвестиций в исследования в области ИКТ на 80%, что продиктовано нынешним отставанием по этому показателю от США и Японии (на долю ИКТ в странах ЕС приходится 18% всех расходов на НИОКР, в то время как в ряде других стран ОЭСР они доходят до 30%; расходы на душу населения составляют здесь 80 евро по сравнению с 350 евро в Японии и 400 евро в США);
содействие формированию всеобъемлющего Европейского информационного общества на основе Плана действий по созданию электронного правительства для оказания услуг населению (e-Government for citizen-centred services), трех инициатив в области ИКТ, направленных на повышение качества жизни (технологии для стареющего общества, «интеллигентные», более безопасные и чистые средства транспорта, цифровые библиотеки) и инициатив по преодолению географической и социальной «цифровой разобщенности», кульминацией которых станет в 2008 г. Европейская инициатива по электронному присоединению (European Initiative on e-Inclusion).
ДОДАТОК: 24 серпня 2006 р. Європейська комісія прийняла рекомендації з оцифровування та онлайн-доступності культурних матеріалів та цифрового контенту. Комісія закликала уряди країн-членів ЄС розробити систему дій, які б у даній сфері, починаючи з авторських прав до встановлення ліній по оцифровці, сприяли збереженню оцифрованого контенту систематичним способом. Міністри культури країн-членів ЄС сприйняли рекомендацію з прихильністю. Відслідковує впровадження рекомендацій Комісії та проведення робіт з оцифровування Експертна група високого рівня з цифрових бібліотек (High Level Expert Groop on Digital Libraries). Членами Групи є експерти з різних культурних інституцій, видавництв та інших правовласників, представники індустрії ІКТ, наукових співтовариств.
Для формалізації співробітництва між бібліотеками, архівами, музеями країн ЄС у листопаді 2008 р. був створений Фонд Європейської цифрової бібліотеки, який вирішуватиме організаційні питання. В останній доповіді “Про ініціативу і2010: на шляху до Європейської цифрової бібліотеки” в липні 2007 р. Європарламент підкреслив надзвичайну важливість реалізації цього проекту для майбутнього Європи та закликав країни-члени ЄС розробити та прийняти плани оцифровування культурного контенту на національному та регіональному рівнях, щоб скоординувати зусилля та запобігти їх дублюванню.












































28.Охарактеризувати діяльність міжнародних організацій Європи у сфері інформації і комунікації (2009-2011 рр.) .
Основними конференціями, в яких брала участь корпорація Інтелсат в 2011 році є Конференція з міжнародного телекомунікаційного суспільства в Будапешті та Конференція і виставка з супутникових комунікацій, реклами та космосу. Основною метою першої конференції International Telecommunications Society було застосування інновацій в сфері комунікацій проти регулярних економічних та політичних проблем. На конференції обговорювалися європейські тенденції розвитку на ринку телекомунікацій, технології створення зелених міст, інтелектуальний транспорт, технологія «розумних» домівок та робочих місць, питання мережевого нейтралітету. Корпорація Інтелсат має забезпечити різноманітне устаткування для виконання інноваційних проектів, що обговорювалися під час конференції. Також розглядався негативний вплив віртуального світу, інтернет ігор, виклики нового мультимедійного вмісту і інноваційних додатків інтернету.
На другій конференції з супутникових комунікацій, реклами та космосу Asia-Pacific Satellite Communications, Broadcasting and Space Conference and Exhibition (APSCC 2011), що проходила восени в Індонезії обговорювалася роль супутникової промисловості для ділової активності регіону. Конференція супроводжувалася спеціальною виставкою, що показувала важливість та різноманітність супутникової і космічної арени. Виставка, що мала назву «All eyes on Sattelities» та супутникова конференція зосереджувалися не лише на можливостях мобільного, економічного, космічного ринку, а також на пошуку нових даних, стратегій та можливостей для того щоб досягти нових рівнів ділового розвитку. Результати конференції були спрямовані на розвиток регіональної супутникової промисловості за підтримки корпорації Інтелсат.
В 5 жовтня 2011 року корпорація Інтелсат запустила новий супутник під назвою Intelsat 18, розташований на координатах – 180 градусів східної довготи. Цей супутник приходить на заміну застарілим моделям і використовується для послуг мережевих, голосових, відео даних на островах Тихого океану, а також забезпечить зв'язок із Західною частиною Сполучених штатів. Взагалі більшість запусків нових супутників розрахована на 2012 рік, тобто в 2011 році проходить процес підготовки цих супутників

Інтерсупутник - це міжнародна міжурядова організація з надання послуг супутникового зв'язку. Заснована 15 листопада 1971 року в Москві. До неї увійшов Радянський Союз і вісім соціалістичних держав: Польща, Чехословаччина, НДР, Угорщина, Румунія, Болгарія, Монголія і Куба. Станом на 2011 рік у організацію входить 25 країн. Інтерсупутник був створений як відповідь країн Варшавського договору на противагу західній організації Intelsat.
-3 лютого 2011 МОКС «Інтерсупутник» спільно з «Інтерсупутник Холдинг» і французьким оператором «Евтелсат» взяв участь із власним стендом в 13-й міжнародній виставці та конференції «СSТВ-2011». В ході виставці був проведений ряд важливих зустрічей і переговорів. 8-10 лютого 2011р. Комерційний департамент МОКС «Інтерсупутник» взяв участь у роботі 17-ої міжнародної виставки CABSAT & Satellite MENA 2011, яка проходила в м. Дубай, ОАЕ. Тематика виставки була спрямована на розвиток сфери телекомунікацій в регіонах Близького Сходу. 14-17 березня 2011 Заступник генерального директора МОКС «Інтерсупутник» Штефан Коллар взяв участь у роботі ювілейної спеціалізованої телекомунікаційної виставки та конференції SATELLITE-2011, яка пройшла в м. Вашингтоні. «03» - «06» квітня 2011р. Виконавчий директор МОКС «Інтерсупутник» В. С. віщунів взяв участь у роботі юридичної підкомітету Комітету ООН з мирного використання космічного простору, в якому МОКС «Інтерсупутник» має статус Постійного спостерігача. Також В.С. Віщунів брав участь у заході «Перспективи розвитку космічного права», організованому Європейським інститутом політики в галузі космосу та Російською Федерацією і присвяченому 50-річчю створення Комітету ООН з мирного використання космічного простору, а також 50-річчю першого пілотованого польоту в космос. Зазначені заходи відбулися в м. Відень (Австрія).
У ході свого візиту до м. Вашингтон Штефан Коллар провів важливі переговори з клієнтами і стратегічними партнерами Організації, а також виступив у рамках Круглого столу «Східна Європа та країни СНД: новий супутник на ринку». 28-29 квітня організація «Інтерсупутник» була представлена на виставці та брала учать у конференції в Стамбулі (TELECOMS 2011). В цьому році також був запущений супутник Діапазону «С»,з фіксованими і перенацілюваними променями 15 листопада 2011 року по запрошенням Міністерства зв'язку і масових комунікацій Російської Федерації в м. Москва відбулася спільна XXXIX сесія Ради та 13-а сесія Експлуатаційного комітету «Інтерсупутник».

Проведення спільної сесії було приурочено до 40-річчя з дня створення «Інтерсупутник». У цьому зв'язку в урочистій церемонії відкриття спільної сесії взяли участь Заступник Голови Уряду Російської Федерації Іванов С.Б., Міністр зв'язку та масових комунікацій Росії Щеголев І.О., високопоставлені представники Федеральних зборів Російської Федерації та Міністерства закордонних справ Росії. У своєму вітальному слові Іванов С.Б. зазначив, що «без космічного зв'язку, супутникового телебачення, широкосмугового доступу в Інтернет, тобто тих послуг, на які орієнтований« Інтерсупутник », важко вже уявити наше повсякденне життя». Іванов С.Б. дав високу оцінку сприянню «Інтерсупутник» в питаннях просування продукції підприємств російської космічної галузі на світовому ринку.

У церемонії відкриття також взяли участь спеціальні представники Міжнародного союзу електрозв'язку та відділення ООН у м. Відень, а також керівники ряду найбільших світових компаній - операторів супутникового зв'язку. У ході спільної сесії Рада та Експлуатаційний комітет розглянули широке коло питань, пов'язаних з поточною діяльністю та перспективними напрямками розвитку «Інтерсупутник». Делегатам сесії був представлений розгорнутий звіт Генерального директора про основні результати діяльності Організації за минулий період, а також звіт про діяльність Експлуатаційного комітету. Рада та Експлуатаційний комітет одностайно дали високу оцінку результатам діяльності Організації за підсумками звітного періоду. Особливу увагу було приділено питанням фінансово-економічної діяльності «Інтерсупутник». У ході спільної сесії були заслухані та прийняті звіт Ревізійної комісії про результати перевірки фінансово-господарської діяльності «Інтерсупутник», звіт про виконання Фінансового плану за 2010 рік, прогноз виконання Фінансового плану за 2011 рік, а також Фінансовий план Організації на 2012 рік. Великої уваги Рада та Експлуатаційний комітет приділили такому важливому напрямку діяльності «Інтерсупутник», як розвиток міжнародної системи супутникового зв'язку «Інтерсупутник», ключовими напрямками якої є створення власного супутникового ресурсу на базі нових космічних апаратів та максимально активне освоєння орбітально-частотного ресурсу «Інтерсупутник» в кооперації з зацікавленими партнерськими організаціями. Рада та Експлуатаційний комітет схвалили реалізовані за участю «Інтерсупутник» міжнародні супутникові проекти, що передбачають використання орбітально-частотного ресурсу Організації, і доручили Дирекції вживати всі необхідні зусилля по успішному завершенню таких проектів. Важливою подією спільної сесії стали вибори Голови Експлуатаційного комітету «Інтерсупутник». На цю відповідальну посаду на черговий трирічний термін було обрано Дроздова К.Ю., Заступник Генерального директора ФГУП «Космічна зв'язок», протягом останніх трьох років успішно виконувала функції Голови Експлуатаційного комітету Організації.














29.Проаналізувати міжнародні конференції РЄ з інформаційної політики та нових комунікацій (2009-2011 рр.).
4-й форум по управлению интернетом 15-18 ноября 2009 года, Шарм-эль-Шейх (Египет)
Интернет яляется пространством свободы, но он должен быть еще и пространством ответственности.  Такова одна из основных идей Совета Европы, с которыми он обратился к участникам форума по управлению Интернетом (IGF). Говоря о предстоящем председательстве Шшвейцарии в Комитете министров, министр по окружающей среде, транспорту, энергетике и коммуникациям этой страны Мориц Лойенбергер отметил, что "свобода должна ограничиваться только там, где это необходимо для защиты свободы других лиц". Он подчеркнул, что Совет Европы действует именно в этом направлении, разрабатывая международные конвенции, а также рекомендации и стандарты, не являющиеся обязательными. Он признался, что является приверженцем многостороннего подхода к управлению Интернетом и отметил, что облегчение доступа к нему должно стать приоритетом. Он напомнил, что падение Берлинской стены в 1989 году и появление через некоторое время Интернета представляют собой вехи на пути к большей свободе повсюду на Земле. Йожеф Гиркес, государственный секретарь министерства высшего образования, науки и техники Словении, представлявший завершавшееся словенское председательство в Комитете министров, заявил, что Совет Европы полностью поддерживает проведение форума, признавая, в частности, что он является "пространством, способствующим открытости и общественному участию". Он видит в нем способ повышения роли в обществе основных ценностей Совета Европы: прав человека, верховенства права и демократии. Г-н Гиркес подчеркнул, что Совет Европы поддерживает подход к управлению Интернетом, основанный на уважении прав человека, многостороннем диалоге и значении Сети как социально необходимого комплекса услуг. Он отметил, что Совет уже откликнулся на необходимость решения проблем, которые ставит Интернет, посредством разработки ряда таких международно-правовых актов, как конвенции о киберпреступности, защите информации, терроризме, защите детей от сексуальной эксплуатации и посягательств, а также новой конвенции о контрафактной медицинской продукции, открытие которой к подписанию ожидается в 2010 году.
Шестое совещание Форума по управлению Интернетом
27-30 сентября 2011 года, Найроби (Кения)
Мод де Бур-Букиккио, Найроби «Интернет должен быть открытым пространством, где права пользователей максимальны, а ограничения сведены к минимуму», заявила заместитель генерального секретаря Совета Европы Мод де Бур-Букиккио на открытии VI Форума по управлению Интернетом, который организация Объединенных Наций проводит в Найроби с 27 по 30 сентября.
«Политика управления Интернетом должна быть направлена на людей и на соблюдение прав человека», добавила она. Поэтому в рамках своей долгосрочной стратегии Совет Европы намерен разработать Хартию прав пользователей Интернета.
Совет Европы представляет на Форуме 10 принципов управления Интернетом, недавно принятых его Комитетом министров, а также ряд рекомендаций и деклараций, направленных на защиту свободы слова и информационных потоков в Интернете. ([ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ])
Совет Европы организует в рамках Форума четыре семинара и открытую дискуссию и содействует проведению Европейского диалога по управлению Интернетом (EuroDIG). Несколько его экспертов участвует, кроме того, в проведении других мероприятиях в качестве модераторов
День безопасного Интернета 8 февраля 2011 годаю: защитим детей от сексуальных домогательств
''Надо спросить себя, все ли мы делаем для защиты детей в Интернете. Детская порнография и сексуальные домогательства в целях эксплуатации являются преступлениями, которые можно предотвратить, за них надо привлекать к ответственности.
Я призываю интернет-сообщество присоединиться к нашей кампании ''Один из пяти'', чтобы совместными усилиями в том числе с помощью интенсивной пропаганды положить конец сексуальному насилию в отношении детей'', заявила заместитель генерального секретаря Совета Европы Мод де Бур-Букиккио в связи с отмечаемым 8 февраля 2011 года Днем безопасного Интернета

15-16 апреля 2010, Тбилиси: Конференция по свободе СМИ
Цель конференции, организованной в рамках председательства Швейцарии в Комитете министров Совета Европы, содействовать свободе слова в странах Южного Кавказа, в Молдове и на Украине.
Также рассматривались проблемы обеспечения безопасности и защиты журналистов, угрозы свободе выражения мнений и вопросы новых технологий в этой сфере.
Управление Интернетом: стратегия Совета Европы на 2012-2015 годы
Федеральное министерство Австрии по европейским и международным делам совместно с Советом Европы организует конференцию на тему «Наш Интернет
· наши права и свободы», которая пройдет с 24 по 25 ноября в Вене.
Целью конференции является разработка новой четырехлетней стратегии Совета Европы по содействию прогрессу в области защиты и уважения прав человека, верховенства права и демократии в Интернете.
На конференции будут обсуждаться следующие темы: Интернет и демократия, стандарты в области защиты персональных данных, сбои в работе Интернета и нарушение прав человека, борьба с киберпреступностью, защита прав детей, ответственность правительств в области защиты прав человека в Интернете и разработка Хартии прав пользователей Интернета с целью защиты и реализации их прав он-лайн.

























30.Охарактеризувати Політичну декларацію і резолюцію Першої Європейської міністерської конференції РЄ «Медіа і нові комунікаційні послуги. Нове поняття медіа?» (Ісландія, 2009 р.).
Резолюція щодо нового значення медіа прийнята міністрами країн учасниць Першої Конференції РЄ на рівні міністрів з питань медіа, яка відбулася у місті Рейкявік 28-29 травня 2009 року. Цілі медіа загалом залишаються незмінними: надання та розповсюдження інфи, досліджень, коментарів, думок серед широкої аудиторії; надавати новини, інфу, висвітлювати державний план роботи, стимулювати суспільні дебати або формулювати сусп. думку, робити внесок у розвиток або проголошувати особливі цінності, розважати, або створювати прибуток тощо. Усі медіа та подібні до медіа послуги зв’язку повинні поважати правила і повинні бути поінформовані у належній формі про власні обов’язки та відповідальність; регуляторні або підзвітні механізми повинні бути ефективними, прозорими, незалежними та відповідальними. РЄ повинна враховувати міру, в яких вимоги до медіа або до журналістського професіоналізму, редакційної незалежності застосовуються до нових послуг чи до провайдерів подібних до медіа послуг зв’язку; РЄ повинна дослідити питання розподілу прав та відповідальності між творцями контенту та тими, хто його розповсюджує, або провайдерами послуг. РЄ повинна дослідити як покращити доступ до регуляторних механізмів людей або груп, які вважають, що їхні права були порушені провайдерами медіа або подібних до медіа послуг зв’язку.




































31. Охарактеризувати діяльність департаментів Ради Європи з інформаційної політики: а) права людини; б) права ЗМІК; в) медіа-бізнес; г) боротьба з аудіовізуальним піратством; д) кіберзлочинність; е) права людини та Internet; є) євроімідж; ж) боротьба з інформаційним тероризмом; з) гуманітарна безпека.
Рада Європи глибоко переконана в тому, що в кожному демократичному суспільстві права людини є універсальними, невід'ємними і основними. Її діяльність спрямована на захист цих прав через посилення європейської солідарності та гарантії поважання інтересів окремих осіб, дотримання їхніх громадянських та політичних свобод, а також соціальних, економічних та культурних прав, що має бути досягнуте завдяки ефективній системі контролю та захисту;
А) Протягом останніх п'ятидесяти років держави-члени закріпили ці права в чотирьох основних текстах. Перше місце серед них посідає Європейська конвенція з прав людини. Це є міжнародна угода, завдяки якій держави - члени Ради Європи намагаються забезпечити кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, окремі права людини та основні свободи. Конвенцію було підписано 4 листопада 1950 року в Римі, вона набрала чинності у 1953 році. Від самого початку було створено два незалежних органи: Європейська комісія з прав людини (1954) та Європейський суд з прав людини (1959). Вони повинні були слідкувати за дотриманням прав людини, що гарантувались Конвенцією. У відповідь на зміни, що відбулись у новій "Великій Європі", під час Віденського самміту у 1993 році було ухвалено рішення про створення нового Європейського суду з прав людини, який замінить колишню двоступеневу систему. Система повинна функціонувати, в першу чергу, на національному рівні. Кожна держава-член повинна забезпечити користування цими правами будь-якій особі, яка перебуває під її юрисдикцією. Якщо державна гарантія не забезпечується, то кожна особа може - з дотриманням відповідних умов - подати заяву до Європейського суду з прав людини. Держава може також подати заяву проти іншої держави. Юрисдикція Суду є обов'язковою для всіх договірних сторін. Суд знаходиться в Страсбурзі і функціонує на постійній основі. Суд задіяний на кожній стадії процедури розгляду справи - від попереднього розгляду заяви до остаточної ухвали рішення. Судді є цілком незалежними, вони обираються Парламентською асамблеєю Ради Європи.
Б) Протягом останніх років Рада Європи активно вирішує питання, пов’язані з еволюцією інформаційно-комунікаційних технологій. Зокрема, вона розробила міжнародне законодавство з метою надання допомоги урядам з питань боротьби з кіберзлочинністю, подолання сексуальної експлуатації та жорстокого поводження з дітьми .ПАРЄ проводить спеціальні дослідження та моніторинги демократичних і політичних процесів у країнах-членах із метою контролю за виконанням зобов'язань у рамках Європейської конвенції з прав людини (1951) з доповненнями (1998) та факультативними протоколами до них, Європейської конвенції з транскордонного телебачення (1989, 1998), Європейської культурної конвенції, Європейської конвенції про універсальну інформаційну послугу (2003), Європейської конвенції про кіберзлочинність (2002), рекомендацій та резолюцій щодо цінностей інформаційного суспільства. Нова с європейська тратегія будується на Декларації Комітету міністрів від 2011 року про принципи управління Інтернетом та його Рекомендації CM/Rec(2011)83 стосовно захисту та сприяння універсальності, цілісності та відкритості Інтернет мережі та розвиває їх положення. Рада Європи розвиватиме синергії та зміцнюватиме партнерства з ключовими учасниками включно з такими: (ЮНЕСКО), Союз цивілізацій ООН, Департамент економічних та соціальних справ ООН (UNDESA), Управління Організації Об’єднаних Націй з питань наркотиків та злочинності, Міжнародна телекомунікаційна спілка (ITU);організації, мережі та ініціативи з питань кіберзлочинності та безпеки кібернетичного простору - Європол, Інтерпол, Віртуальна глобальна група, Співдружність та ін.Європейська спілка мовлення (EBU); Документи у даній сфері: Рекомендація CM/Rec(2011)7 Комітету міністрів державам-учасницям стосовно нового розуміння медіа, прийнята Комітетом міністрів 21 вересня 2011 року - Рекомендація CM/Rec(2011)8 Комітету міністрів державам-учасницям стосовно захисту та сприяння універсальності, цілісності та відкритості Інтернету, прийнята Комітетом міністрів 21 вересня 2011 року (link) Декларація Комітету міністрів Ради Європи про захист гідності, безпеки та недоторканності приватного життя дітей в Інтернеті, прийнята Комітетом міністрів 20 лютого 2008 року, міністерські конференції РЄ (зокрема Ісландія, 2011 р), Рекомендація № R (94) 13 про заходи щодо сприяння прозорості ЗМІ від 22.11.1994 рекомендація № Rec(2007)2 щодо плюралізму засобів масової інформації та розмаїття медіа контенту від 31.01.2007 р.
В) Комітет Міністрів Ради Європи ухвалив Рекомендації державам-членам щодо плюралізму засобів масової інформації та розмаїття медіа контенту, згідно яких державам необхідно обмежити вплив окремих компаній в одному або кількох медіа-секторах. Рекомендації Комітету Міністрів були ухвалені 31 січня 2007 р. на 985-ому засіданні заступників міністрів. Зокрема були надані рекомендації стосовно сприяння структурному плюралізму ЗМІ, згідно яких держави-члени повинні розглянути питання щодо затвердження правил, обмежуючих вплив окремих осіб, компаній або груп в одному або кількох медіа-секторах, щоб гарантувати достатню кількість різноманітних засобів масової інформації. РЄ проти монополії медіа-холдингів!
Г) Документи: № R (88) 2 про засоби боротьби з піратством у сфері авторського права і суміжних прав; № R (91) 14 про правовий захист телевізійних програм; № R (94) 3 про розповсюдження знань у сфері авторського права і суміжних прав стосовно творчої діяльності; РЄ рекомендує активізувати діяльність проти звукового і аудіовізуального піратства; гарантувати реалізацію положень Рекомендації на національному і міжнародному рівнях;формувати державну антипіратську політику. Для боротьби проти звукового і аудіовізуального піратства Держави-чле-ни створюють: антипіратські об'єднання із спеціалістів по боротьбі зі звуковим і аудіовізуальним піратством; спеціальні правоохоронні підрозділи та суди, компетентні вести боротьбу і розглядати справи, пов'язані зі звуковим і аудіовізуальним піратством. У сфері цивільного права щодо захисту авторського права і суміжних прав повинні застосовуватися штрафні санкції, право на конфіскацію піратських примірників, припинення правопорушень. Правоохоронні органи повинні також мати можливість проводити профілактичні заходи з метою застереження від порушення або збереження до­казів порушення.
Д) Базовим міжнародним нормативно-правовим документом, що регулює суспільні відносини у сфері боротьби з кіберзлочинністю, є Конвенція Ради Європи "Про кіберзлочинність" від 23 листопада 2001 року. Відповідно до конв. комп'ютерні правопорушення класифіковані на певні групи. Перша група передбачає кримінальну відповідальність за вчинення правопорушень проти конфіденційності, цілісності та доступності комп'ютерних даних і систем, 2 група - підробка, пов'язана з комп'ютерами; Третя група - правопорушення, пов'язані зі змістом інформації, а саме правопорушення, пов'язані з дитячою порнографією. РЄ співпрацює для стримування дій, спрямованих проти конфіденційності, цілісності та доступності систем і мереж ЕОМ та комп'ютерних даних, а також неправомірного використання таких систем, мереж та даних, - шляхом забезпечення кримінальної відповідальності за таки діяння,
Є) «Євроімідж» - це фонд Ради Європи задля надання підтримки спільному виробництву і розповсюдженню європейських кінематографічних та аудіовізуальних робіт. Фонд було створено в 1989 році на основі часткової угоди, сьогодні він об’єднує тридцять одну державу та має в своєму розпорядженні річний бюджет, який сягає 20 мільйонів ЄВРО. Головним завданням фонду «Євроіміджі» є підтримка творів, які відображають багатогранність європейського суспільства, чиї спільні коріння, однак, свідчать належність до однієї і тієї ж культури.«Євроіміджі» також надають свою фінансову підтримку кіновиробництву, яка не має на меті досягти виключно комерційного успіху, але хоче продемонструвати, що кіно є видом мистецтва і має вважатись саме як таким. Пам’ятаючи про ці дві цілі, «Євроіміджі» встановив три програми фінансової підтримки, орієнтовані на підтримку спільного виробництва, допомогу в поширенні кінопродукції та допомогу кінотеатрам.
Ж) Гуманітарна допомога ЄС не обмежується жодними умовами; її метою є максимально швидке надання допомоги потерпілим, незалежно від расової, релігійної приналежності або політичних переконань їх уряду.

РЄ активно діє в усіх "гарячих точках", включаючи Ірак, Афганістан, Палестинську Автономію та деякі регіони Африки. Гуманітарна допомога носить глобальний характер і часто надається "забутим" міжнародними засобами інформації кризовим регіонам. Мова йде про Північний Кавказ (зокрема, Чечню), Таджикистан, Непал, Шрі-Ланку та Центральну Америку. Європейський Союз також використовує свій досвід, допомагаючи населенню підготуватися до можливих бід в країнах з високим ступенем ризику виникнення таких бід та регіонах, схильних до землетрусів, ураганів, повеней та посух. Гуманітарна допомога ЄС передається через Бюро гуманітарної допомоги Європейської Комісії (ЕСНО). З часу його створення у 1992 році, Бюро брало активну участь в операціях з подолання серйозних кризових ситуацій в більш, ніж 100 країнах світу, оперативно надаючи потерпілим необхідне обладнання, а також предмети першої необхідності. Зі свого бюджету, який складає більш, ніж 500 млн. євро на рік, Бюро гуманітарної допомоги Європейської Комісії також фінансує роботу медпрацівників, фахівців із розмінування, надає транспортне та матеріально-технічне забезпечення. Бюро гуманітарної допомоги Європейської Комісії не має достатньо ресурсів, щоб самостійно здійснювати весь обсяг роботи. Тому Бюро тісно співпрацює з партнерами з надання гуманітарної допомоги – неурядовими організаціями, спеціалізованими установами ЄС та організаціями Червоного Хреста/Червоного Півмісяця – у таких напрямках, як постачання продовольства та обладнання, надання рятувальних команд, розгортання польових шпиталів та встановлення тимчасових систем зв'язку.







































32.Здійснити аналіз політичних декларацій та резолюцій Європейської конференції з інформаційної політики та нових комунікацій (Ісландія, 2009 р.).
Міністри та представники 47 держав – членів Ради Європи ухвалили план подальшої діяльності Ради Європи у сфері ЗМІ та Інтернету. У політичній декларації, ухваленій на першій конференції міністрів, які опікуються питаннями, пов’язаними зі ЗМІ та новими комунікаційними послугами у державах – членах Ради Європи (Рейк’явік, 28–29 травня цього року), йдеться про те, що Рада Європи має проаналізувати поняття «засоби масової інформації», а також, за необхідності, створити нову концепцію у цій галузі задля визначення критеріїв відмінності між ЗМІ або медіа-послугами та новими формами особистої комунікації. Міністри закликали Раду Європи проконсультуватися з відповідними учасниками та визначити, чи мають чинні для традиційних ЗМІ стандарти свободи вираження поглядів поширюватися на нові ЗМІ та постачальників інформаційних послуг, або потрібно створювати нові норми. Щодо традиційних ЗМІ, учасники конференції вважають саморегулювання основним засобом забезпечення дотримання стандартів свободи вираження поглядів. Вони підкреслили, що постачальники нових послуг, зокрема Інтернет-провайдери, контент-агрегатори й пошукові системи мають усвідомлювати свої права, обов’язки та відповідальність. Міністри ухвалили також резолюції про нову концепції ЗМІ, найважливіші Інтернет-ресурси, захист свободи вираження поглядів та інформації у контексті антитерористичного законодавства. Учасники конференції вирішили проводити регулярний огляд антитерористичного законодавства та практики їхніх країн, щоб забезпечити відповідність будь-якого впливу на свободу вираження поглядів та інформації стандартам Ради Європи, зокрема прецедентній практиці Європейського суду з прав людини1. Вони заявили, що хоча у певних випадках, зокрема з метою запобігання терористичним актам, в інтересах судового розслідування, для захисту жертв або щоб не перешкоджати правосуддю, недоцільно поширювати деяку інформацію, «інформування про тероризм не можна вважати підтримкою тероризму». Крім іншого, учасники конференції підкреслили, що було висловлене занепокоєння випадками, коли антитерористчине законодавство держав–членів, яке обмежує свободу вираження поглядів та інформації, є занадто загальним і не встановлює чітких меж втручання з боку органів влади або не надає достатніх процесуальних гарантій запобігання зловживанням. Щодо Інтернету, міністри закликали представників відповідних державних та приватних структур забезпечувати управління найважливішими Інтернет-ресурсами в загальних інтересах, вважаючи їх суспільним надбанням, а також створити з цією метою відповідний правовий інструмент. Вони також запросили Раду Європи розглянути можливість опрацювання договору про посилення захисту транскордонного Інтернет-трафіку. Учасники конференції закликали Раду Європи до подальшої ефективної діяльності з метою організації загальноєвропейських заходів з управління Інтернетом.


















33.Охарактеризувати історію, динаміку і практику інформаційної політики ЄС.
Інформаційна політика ЄС – це ідеологія європейського співробітництва у сфері комунікацій, узгоджена учасниками міжнародного співтовариства, вона є втіленням програм і концепцій розвитку інформаційної сфери, спрямованих на співробітництво в галузі інформації та комунікації. Співробітництво держав–членів ЄС у галузі інформації та комунікації здійснюється шляхом реалізації спільної інформаційної політики, що здійснюється відповідно до її специфічної архітектури, яка складається з трьох рівнів – національного, регіонального та глобального, в трьох сферах – внутрішній політиці, зовнішній політиці та праві та правовому регулювання . Співпраця країн членів Європейського союзу (ЄС) у царині інформатизації бере свій початок з 5060 років у зв’язку із проведенням спільних досліджень з проблем атомної енергетики. У 1971 р. при КЄС було створено Консультативний комітет з проблем розвитку інформаційного та документального обслуговування у галузі науки та технології. Цей Комітет перший європейський офіційний орган, який почав розробляти пропозиції у галузі інформаційної політики .Інформаційна політика ЄС за свою основу має доктрину Європейського інформаційного суспільства, що була проголошена у 1994 році у доповіді М. Бангеманна “Європа і глобальне інформаційне суспільство: рекомендації для Європейського Союзу. Основна ідея документа – створення інформаційного суспільства на основі процесу європейської інтеграції для забезпечення економічної стабільності країн Європи, економічного зростання традиційних і нових (інформаційних) виробництв; розв'язання соціальних проблем Усвідомлюючи важливість нових тенденцій еволюційного розвитку, Європейська комісія прийняла програмний документ “Шлях Європи до інформаційного суспільства” (1994 р.), в якому визначені принципи діяльності ЄС в галузі інформації і комунікації. Вони полягають у необхідності формування суспільної думки і підготовці європейської спільноти до усвідомлення реалій інформаційного суспільства; у створенні концепції європейської інформаційної політики та європейського інформаційного права; у забезпеченні вільного доступу до інформаційних послуг із широким спектром використання; впровадження багатомовності в інформаційній і комунікаційній діяльності, збереженні національної культурної самобутності та ідентичності. Інститути, через які реалізується загальна політика в галузі інформації Європейську Раду, Європейську Комісію. Генеральний Директорат з інформаційного суспільства. Форум інформаційного суспільства ЄС, Генеральний Директорат з освіти і культури та через інформаційні центри у країнах-членах організації та за її межами . У рамках ЄС реалізується близько 500 програм і проектів, спрямованих на всебічний розвиток інформаційного сектору, ефективність індустрії та впровадження високих технологій у всі сфери життєдіяльності країн–членів ЄС. Реалізація програм і проектів ЄС, спрямованих на становлення інформаційного суспільства в Європі, здійснюється на найвищому рівні (до 80% річного бюджету Єврокомісії). У політичному плані Єврокомісія ЄС визначила 1998 рік як останній термін для трансформації національних законодавств у сфері лібералізації телекомунікацій та ринку інформаційних послуг. слід відзначити, що країни Євросоюзу на глобальному рівні беруть участь у міжнародній інформаційній політиці (через участь в роботі спеціалізованих установ ООН з питань освіти, науки, культури та комунікацій, в рамках НАТО та інших). Провідними в цій сфері є країни-засновники ЄС, такі як Франція, Німеччина, країни Бенілюксу.













34.Охарактеризувати діяльність Генерального Директорату ЄС з інформаційного суспільства. Проаналізувати основні напрями політики ГД ЄС у 2010-2011роках
ГД - головні адміністративні підрозділи Європейської Комісії. Службовці Комісії організовані у генеральні директорати (ГД) та служби (наприклад, юридична служба). Кожний генеральний директорат відповідає за котрийсь напрямок політики Союзу. Очолює ГД генеральний директор, підпорядкований відповідному члену Комісії. Однак кількість і коло повноважень генеральних директоратів не обов’язково збігаються з кількістю та повноваженнями членів Комісії (кількість ГД змінюється, наразі їх близько 30). Усередині Комісії проект рішення розробляється компетентним генеральним директоратом або службою. Після узгодження з іншими відомствами, в тому числі з юридичною службою (коли мова йде про підготовку правового акту), проект направляється відповідальному комісару або комісарам. Генеральний директорат поділяються на директорати, а директорат - на відділи. Заступниками членів Комісії є генеральні директори відповідних галузевих генеральних директоратів.Наприклад: Директорат Європейської Комісії з питань освіти та культури, з питань вільного руху капіталів, з питань регулювання внутрішнього ринку тощо.
Напрями роботи: ГД ЄК з питань освіти та культури - підтримку найбільш талановитих студентів і викладачів з країн за межами ЄС, надаючи їм гранти для участі в спільних програмах в Європі (в рамках програми Еразмус Мундус ІІ), ГД з питань правосуддя та захисту людської гідності Європейського Союзу - удосконалення загальних засад досудового розслідування, Генерального директората по окружающей среде – в рамках Диалога по окружающей среде Россия-ЕС.

































35.Охарактеризувати економічні, технологічні, культурологічні та лінгвістичні інформаційні програми ЄС (1983-2003 рр.) і на перспективу 2015 року.

В рамках ЄС реалізуються близько 500 програм і проектів, які спрямовані на всебічний розвиток інформаційного сектору, ефективність індустрії та впровадження високих технологій в усі сфери життєдіяльності країн-членів ЄС.
Euronet-Diane Community (1984-87 рр.) передбачає розвиток інфраструктури для надання інформаційних послуг в режимі он-лайн; створення джерел спеціалізованої електронної інформації, метою яких є стимулювання конкурентоспроможності європейських компаній у сфері інформаційних послуг.
ЕСНО Servis (1984-87 рр.) передбачає розвиток і поширення телематичних інформаційних послуг та знань із спеціалізованих баз даних ЄС.
ІМРАСТ І (1984-87 рр.) передбачає розвиток європейського ринку електронних інформаційних служб, мета якого залучення малого та середнього підприємництва до інформаційного сектору економіки та сприяння поширенню інформаційних послуг у суспільних сферах, таких, як туризм, транспорт, патентування, страхові ризики, медицина, освіта, муніципальне управління. Цей проект включає чотири напрямки співробітництва: 1. вдосконалення європейського ринку електронних інформаційних продуктів та послуг, систематизацію, аналіз і стандартизацію даних про інформаційні продукти та послуги в країнах ЄС; 2. створення законодавчої бази в галузі охорони даних, авторського права та суміжних прав, достовірності джерел; 3. створення системи документації та каталогів в традиційній та електронній формах, уніфікація технічних стандартів доступу до баз даних; 4. стимулювання ініціатив та співробітництва корпорацій у європейському регіоні. В проекті ІМРАСТ І визначені пріоритетні наукові дослідження з інформаційного права, які стосуються виробництва і поширення інформаційних продуктів і послуг в електронній формі на пан'європей-ському рівні, прав інтелектуальної власності на документи і банки даних в інформаційних мережах і системах, забезпечення прав доступу до джерел інформації.
Value Programme I (1984-87 рр.) аналіз результатів наукових та технологічних досліджень, передбачав створення інтегрованої системи "документація-інформація-комунікація", відомої як Інформаційна служба ЄС з досліджень та розвитку " CORDIS ". Результати проекту втілені у мережі центрів радіомовлення з метою наблизити ініціативи та результати діяльності ЄС до потенційних користувачів.
IМРАСТ IІ (1990-94 рр.) спрямований на проведення систематичних ринкових досліджень і вивчення реального ринку потенційних користувачів в країнах ЄС, проведення конкурсних досліджень в прикладних галузях для пропозицій нових інформаційних послуг: геоінформаційні послуги та послуги мульти-медіа, послуги Euro-info.
Екон: Технол: ESPRIT (1994-2000 рр) розвиток базових інформаційних технологій для західноєвропейської промисловості, стимулювання науково-промислової кооперації, розробка міжнародних правових норм у галузі інформації і комунікації. ESPRIT спрямована на прискорення і поширення досліджень, застосування інформаційних технологій, є інтегральною програмою промислово-орієнтовних науково-дослідних проектів та заходів для технологічного розвитку. Дослідження за напрямками: 1) Довгострокові дослідження. 2) Технології програмного забезпечення. 3) Технології компонентів та підсистем. 4) Мультимедійні системи. 5) Ініціатива "Відкриті мікропроцесорні системи”. 6) Високопродуктивні робочі станції і мережі. 7) Технології для бізнес-процесів. 8) Промислова інтеграція.
ESPRIT PROSOMA здійснює збирання детальної інформації про результати програми і аналіз досліджень на основі технологій мультимедіа. ESPRIT PROSOMA допомагає компаніям у пошуках інноваційних рішень у сфері інформаційних технологій, зокрема, використовується для вивчення досвіду інших підприємств щодо впровадження і використання інформаційних технологій.
INCO охоплює всю Європу, включаючи незалежні держави колишнього Радянського Союзу, неєвропейські індустріалізовані країни та країни, що розвиваються. В програмі окреслені основні напрямки співробітництва:
1. наукове та технологічне співробітництво в Європі. Мета цього напрямку полягає в зміцненні зв'язків з СОSТ, EUREКА та деякими іншими організаціями, а також у розвитку наукового та технічного потенціалу країн Центральної і Східної Європи та країн-учасниць СНД;
2. співробітництво з неєвропейськими індустріалізованими країнами "третього світу" з метою оптимізувати зусилля програми ЄС з наукових досліджень.
3. наукове та технологічне співробітництво з країнами, що розвиваються, для вирішення проблем, які мають на них безпосередній вплив.
Осв-культ: Socratus (1995-1999 рр.) включає три напрямки діяльності: вдосконалення транснаціонального співробітництва між університетами шляхом обміну ("Erasmus"); заохочення зв'язків між середніми освітніми закладами ("Соmenius"); допомога в опануванні іноземними мовами ("Lingua").
Осв-культ: Copernicus передбачає надання наукової та технічної допомоги країнам Центральної та Східної Європи. Типовим прикладом досліджень Copernicus є проект "Геоінформаційні системи", Метою цього проекту було сприяння процесу обміну інформацією в рамках геоінформаційної системи та суміжних сферах, а також поєднання технологічних можливостей країн ЄС з досвідом країн Центральної та (Cхідної Європи у фундаментальних галузях знань. Пріоритетними напрямками діяльності проекту Copernicus є обмін та поширення знань, сприяння освітній та дослідницькій діяльності.
Технол: "INFO-2000" спрямований на допомогу європейській індустрії в створенні та розвитку високоякісної мультимедійної продукції і послуг, а саме перехід від друкованих до електронних публікацій і нових видів інтерактивних послуг. Проект включає: стимулювання попиту на інформаційні послуги і продукти; забезпечення доступу до публічної інформації за допомогою мультимедіа; збагачення мультимедійного потенціалу Європи.
IST передбачає прискорений розвиток інформаційних технологій і популяризацію ідеї інформаційного суспільства як фактору високої якості життя. IST орієнтований на розвиток чотирьох основних напрямків наукових досліджень:
1. впровадження високих технологій для ефективного зростання промисловості та бізнесу;
2. забезпечення доступу європейської спільноти до високоякісного інформаційного та комунікаційного сервісу;
3. забезпечення провідних позицій Європи в галузі мультимедійних технологій;
4. підтримка подальшого розвитку високих технологій як базових компонентів інформаційного суспільства, ефективність їх практичного використання.
АSIS спрямований на об'єднання і координацію дій країн-членів ЄС та країн-партнерів для реалізації ідеології інформаційного суспільства; впровадження високих технологій для інтенсивного розвитку усіх секторів економіки; формування політ інформаційної ідеї як усвідомленого вибору суспільства.
Пріоритетні напрямки проектів: ISPO вільний телефонний зв'язок; використання е-таіі для прискореного збирання та передачі інформації; формування інформаційного пакету документів; ACTS, IDA передача даних, обмін даними, функціонування мереж; ISIS підтримка освіти, електронної комерції та інформаційних технологій; IRISI стратегія прискорення економічного і соціального розвитку європейських регіонів на основі партнерських зв'язків та обміну досвідом; ІМТ приладобудування в інформаційній індустрії, інформаційні технології і матеріали в промисловості.










36.Охарактеризувати європейську стратегію і-2010. Проаналізувати основні положення та програму дій.
Стратегія І-2010 була відповіддю на Лісабонську декларацію 2000 року, в якій ЄС поставив перед собою велику мету – створити конкуренту, інноваційну, засновану на знаннях економіку. Таким чином, І-2010 поставила перед собою такі цілі: Покращити доступ до якісної освіти, підтримувати дослідження та інновації, сприяти розповсюдженню інф та ІКТ.
В межах трьох розділів визначені три основні цілі документа:
1. Єдиний європейський інф. простір, що пропонує доступний та безпечний широко смуговий зв'язок, різноманітний та змістовий конвент та цифрові сервіси.
2. Вихід на світовий рівень дослідження та інновацій в ІКТ шляхом подолання розриву між основними європ. конкурентами.
3. Всеохоплююче інф. сусп.. забезпечує високоякісні громадські сервіси та сприяє підвищенню якості життя.
Док.т є проектом ЄС для розвитку та створення нових робочих місць. Зазначається про виняткову роль ІКТ в економіці країн ЄС та важливість їх подальшого розвитку. І-2010 прагнутиме до інтегрованого підходу до інф.сусп. та політики в сфері аудіовіз медіа в ЄС.
Для досягнення найвищий прибутків та зайнятості в галузі ІКТ, ЄС має закінчити формування єдиного інф. простору. При цьому мають бути враховані 4 основні виклики, що становить цифрова конвергенція: швидкість (швидкість інформаційних сервісів, підвищення швидкості каналів зв’язку); змістовність контенту ( підвищити правові та екон. гарантії заради заохочення нових послуг та підвищення онлайн контенту); здатність взаємодій та сумісність; безпека ( безпека Інтернету).
Дії, що мають бути прийняті задля досягнення цілі:
перегляд директиви «телебачення без кордонів»
проаналізувати виконані розділи, що стосуються інф. сусп. та модернізувати невиконані.
Внести на розгляд стратегію ефективного управління радіочастот
Вироблення відповідного підходу для ефективного та гнучкого управління правом інтелект. власності
Запропонувати Стратегію Безпечного інф. суспільства
Визначити та реалізувати конкретні дії щодо сумісності, особливо управління правами на діяльність в сфері ІКТ
Інновації та інвестиції у дослідження
ІКТ робить значний внесок у економічний розвиток і зайнятість населення в Європі. Потрібно проводити дослідження в галузі ІКТ для продовження росту прибутків та створення нових робочих місць в галузях, в яких ЄС має значні потужності та в тих, що тільки починають розвиватися. Для дієвості ІКТ потрібне їх залучення в практичну діяльність, зокрема малим і середнім бізнесом ( ера рішень е-бізнесу).
2 програми щодо позиції ЄС в галузі ІКТ :
- FP7: технологія для знань, контенту та творчості; надійне та безпечне програмне забезпечення; прогресивні та відкриті комунікативні мережі; вбудовані системи; наноелектронні технології. - CIP ( програма конкуренції та іновацій)
В цілому задля досягнення підвищення інвестицій в ІКТ мають бути проведені наступні кроки:
1. підвищення вкладень в розвиток ІКТ на 80 %
2. виокремити основні стратегічні напрямки досліджень, грунтуючись на основних принципах FP7
3. визначити додаткові заходи задля залучення інвестицій в ІКТ
4. визначити політику е-бізнесу, зосереджуючи увагу на малому та середньому бізнесі.
Всеохоплення. Покращення якості громадських сервісів та якості життя
І-2010 має на меті:
- забезпечити всім громаданам вигоду від ІКТ
- покращити громадські сервіси
- підвищити їх економічність і доступність
- покращити як наслідок рівень життя.
Трьома головними пріоритетами є:
Потреби населення похилого віку.
безпечний та екологічно чистий транспорт
культурна різноманітність
Для практичного втілення завдань, комісія здійснить наступні кроки:
- видасть рекомендації по політиці електронного доступу та покриттю віщання
- запропонує європейську ініціативу з електронного всеохоплення
- прийме план дій стосовно е-уряду та стратегічних орієнтацій у розвитку гром послуг, заснованих на ІКТ
- започаткує три основні ініціативи щодо ІКТ та якості життя.
Країни-члени мають прийняти Пріоритети інф. суспільства, які допоможуть їм:
Забезпечити швидке запровадження дієвих правових рамок, що торкаються цифрової конвергенції, роблячи акцент на політиці вільної конкуренції та відкритості.
підвищити національне фінансування в галузі ІКТ
розвинути сучасні громадські сервіси, засновані на ІКТ
прийняти далекосяжні цілі на національному рівні для дослідження шляхів досягнення інформаційного суспільства.
План дій:
1. Єдиний європ. інф. простір:
- переглянути регуляторну політику е-комунікації
- сприяти ефективному управлінню комунікаціями
- створити програму внутр. ринку ЄС, яка б сприяла розвитку високоякісного та інновативного інф. сусп.. та медіа-послуг
- створити стратегію для безпечного інф. сусп.
2. Інновації та інвестиції у дослідження:
- підтримувати європ. дослідження шляхом створення рамкових програм
- робити політику інновацій та інвестицій більш ефективною
- сприяти розвитку е-бізнесу
- сприяти розвитку громадських послуг, заснованих на ІКТ
- сприяти благополучному «старінню» в умовах інф. сусп.
- подальше створення цифрових бібліотек
- ІКТ для стійкого розвитку.
e-Inclusion
На рівні ЄС E-inclusion є третьою складовою, передбаченою І-2010. Єврокомісія розробила План ІКТ до 2015 року, одним з пунктів якого є стратегічний план e-Inclusion – конкретні програми під егідою ЄС з метою досягнення інклюзивного інф сусп. Цифрова нерівність перетвориться на «цифрову співпрацю»; ІКТ та Інтернет будуть задіяні у всіх сферах життя людини, також приділяючи особливу увагу тим, хто позбавлений інф через освіту (пункт e-Competences), вік (e-Ageing), стать (e-Accessibility), етнічний стан або приналежність до певного геогр.. регіону. E-inclusion включає розвиток відповідних програм, підтримання бази знань, досліджень та розвитку технологій.
В рамках ініціативи вже діє програма "e-іnclusіon: Be part of іt!", а також створений портал ePractіce.eu, де користувачі та розроблювачі систем "е-уряду", групи з обробки інф. в установах охорони здоров'я можуть обговорити оптимальні методи роботи та політику в цих областях.
У травні 2008 року було опубліковано звіт FreshMinds (Британія) під назвою «Економічні вигоди від цифрового включення», в якому зазначено такі пункти:
- цифрове включення дає можливості як індивідам, так і організаціям;
- цифрове включення дає змогу затрачати на ІКТ значно менше.





37.Охарактеризувати провідні галузі європейського інформаційного бізнесу. Проаналізувати перспективи міжнародної конкуренції Європи в інформаційному секторі світового господарства.
Глобалізація світової економіки та технологічні зміни трансформують міжнародне співробітництво, визначають нові тенденції міжнародної конкуренції та міжнародного бізнесу. Формами прояву процесів глобалізації світової економіки є зростання ролі інтелектуальних ресурсів, диверсифікація світових фінансових ринків та ринків праці, вплив транснаціональних корпорацій і загострення глобальної конкуренції на основі високих технологій.
Провідними галузями європейського інформаційного бізнесу сьогодні є наступні:
1) Послуги Іnternet та кіберпростору –швидкісний доступ, е-комерція, е-мобільна комерція, е-банкінг, е-врядування, е-корпоративне управління, е-офіс, е-телеконференція, е-медицина, е-освіта, е-зайнятість (робота), е-бібліотеки, е-переклад. Обсяг ринку за 2007 рік – 663 млрд євро. Серед європейських країн провідні позиції займають: ФРН(22% світового прибутку), Велика Британія (21%), франція (15%) та Італія (11%). Стан європейського ринку ІКТ пов'язаний із ключовими макроекономічними показниками, зокрема із валовим національним продуктом європейських країн. На сьогодні Європі належить третина світового продажу ІКТ.
2) Послуги телекомунікацій – супутниковий, космічний, метеорологічний, бездротовий, лоцманський, мобільний, оптично волоконний, кабельний, електронний, sos-зв’язок, Інтернет-телефонія. Ринок телекомунікацій характеризується вибуховим зростанням спектру надання послуг в умовах жорсткої конкуренції та сконцентрованості бізнесу, зокрема поширення ІP-мереж та традиційних для них послуг. Основними корпораціями на ринку телекомунікацій є: Brіtіsh Telecom, France Telecom, Deutsche Telecom. Індустрія телекомунікацій є найбільш перспективним елементом європейського ринку ІКТ. Мережі мобільного, супутникового, бездротового, кабельного зв'язку охоплюють території у 90% населення Європи.
3) Приладобудування – виробництво технологічних пристроїв, цифрових модулів, систем штучного інтелекту, мікросхем, побутових приладів, систем автоматизованого управління для промислової індустрії. Загальний обсяг європейського ринку приладобудування дорівнює 94,3 трлн. євро. Основними гравцями на цьому ринку є такі компанії, як Nokіa, Sіemens, Sony Erіcsson, Phіlіps, Bosh та інші. Основними причинами зростання ринку стали, на думку фахівців, високий споживчий попит, зростання секторів ноутбуків і зниження цін на системи. Серед провідних європейських ринків приладобудуівння найбільш потужним став ринок Франції.
4) Продукти та послуги медіа – TV та радіо, аудіо, реклама, рекламний сервіс, е-видавництва, видавництва, друкована та е-преса. Ринок складають 6 секторів: видавництво, преса, радіо та телебачення, репродукція медіа, відео, реклама. За останні роки швидкий розвиток інформаційних технологій і лібералізація медіа ринків викликали глибокі зміни в структурі європейської медіа індустрії. Серед мегакорпорацій європейського медіа ринку виділяється Bertelsmann, яка я транснаціональним медіа холдингом, чия діяльність охоплює весь спектр засобів масової інформації. Bertelsmann залишається єдиною із шести провідних медіа компаній світу, що перебуває у приватних руках і організована як закрите акціонерне товариство. Загальний оборот європейського ринку медіа – 361 млрд. євро.
5) Інформаційна інтелектуальна власність – програмне забезпечення Lіnux, чіпінг-технології, старт-картки, криптографічні засоби безпеки, патентування, ліцензування, авторське право і суміжні права, ноу-хау, розважальні ігри, аудіовідеопродукти, кіно продукти. Основний обсяг продажів науково-технічних досягнень на світовому ринку ліцензій припадає на частку промислово розвинених країн. Європейська патентна система – міжнародна система, заснована на Конвенції про видачу європейських патентів (Мюнхен, 1973 р.) і Конвенції про європейський патент для загального ринку (Люксембург, 1975 р.). Основу системи становить Європейська Патентна організація. Лідерами на європейському ринку інтелектуальної власності є: Велика Британія, Франція, Федеративна Республіка Німеччина, країни Бенілюксу, країни північної Європи, Австрія, Португалія, Італія, які займають 98,4% європейського ринку інтелектуальної власності.
6) Продукти та послуги комунікативних технологій – технології PR (іміджевий, державний, корпоративний, індивідуальний, політичний, бізнесовий, кризовий, Інтернет PR ), технології брендінгу, лобіювання, е-консалтингу, маніпулювання. Розвиток міжнародного інформаційного бізнесу, динаміка розширення і різноманітність послуг зумовлюють попит на PR як з боку виробників інформаційних продуктів та послуг, так і з боку їх конкретних потенційних споживачів. Стратегія розвитку PR-бізнесу враховує сприятливу ринкову кон'юнктуру, тенденції діяльності ФПГ та провідних європейських PR-компаній, зокрема, «Barson Marsteller», «GTS», «Edelman PR World Wіde». Найбільш прибутковим бізнесом PR вважається лобіювання – ефективний спрямований вплив на прийняття рішень владними структурами в інтересах промислових, комерційних, фінансових груп та неурядових організацій.
7) Продукти та послуги ділової інформації – кредитно-довідковий бізнес, фінансова аналітика, е-туристичний, брокерський, ріелтерський, автодовідники, ділова, оперативна, прогностична інформація, тематичні довідники, жовті сторінки, пропозиції вакансій Електронна комерція розглядається як ключова тенденція розвитку європейської економіки, яка зумовлює якісні зміни у сфері електронного бізнесу. Європа займає 30,1% загального обсягу ринку. Прогресуючою галуззю та перспективним напрямом розвитку електронної комерції у Європі є мобільна комерція, зокрема мобільний банкінг.

До головних тенденцій європейського інформаційного бізнесу можна віднести наступні:
зменшення попиту на апаратне забезпечення та збільшення попиту на програмне забезпечення у зв’язку з відносною насиченістю ринку апаратного забезпечення
зростання ролі ринку інформаційних послуг та диверсифікація напрямів послуг, що надаються в межах ринку
Найшвидшими темпами розвиток інформаційного бізнесу та, відповідно, ринку інформаційних товарів та послуг відбувається в Німеччині, Великобританії. Франція дещо відстає від цих країн через політику франкофонії, що передбачає обов’язковий відсоток інформаційних продуктів французькою мовою. А отже і намагання розробляти національний сегмент інформаційного ринку товарів та послуг, скорочуючи використання експорту в цій сфері.

Однак варто пам’ятати, що з настанням сумнозвісної світової фінансової кризи розстановка сил в інформаційному секторі світового господарства зазнала змін. Внаслідок зниження у бюджетах багатьох країн, в тому числі й країн Європи, рівня доступних коштів для інвестування в розвиток новітніх галузей (а саме такими є більшість розглянутих вище провідних галузей інформаційного бізнесу), відбулося зниження обсягів інвестицій та державних видатків на впровадження інноваційних ІТ-розробок.
Думки аналітиків щодо загальної цифри зниження дещо різняться, однак загалом можна виділити наступні ризики, пов’язані з можливим зниженням конкурентноспроможності галузей з інноваційним елементом (це в першу чергу послуги телекомунікацій, приладобудування, продукти та послуги медіа та деякі комунікативні технології, пов’язані з PR):
розорення інноваційних компаній чи їхній перехід у тіньовий бізнес, що призводить до зниження конкурентноспроможності країни в критичних технологіях;
втрата «ноу-хау» та інтелектуальної власності, їх продаж чи переведення під чужу юрисдикцію, що призводить до зниження потенціалу розвитку і росту витрат на імпорт;
відтік кваліфікованих кадрів, що змушені шукати інші країни для застосування своїх здібностей і знань («витік інформації на біологічних носіях»-(с) );
втрата наукових шкіл і систем підготовки кадрів, що нині складають єдину основу для подальших технологічних проривів.
Тим не менше, загальні прогнози щодо конкурентноспроможності Європи є втішними, оскільки більшість європейських країн вже вжили заходів щодо подолання кризи. Зупинимось на деяких з них. Так, Великобританія знизила облікової ставки до 1.5 відсотка – це найменша ставка за 315 років існування Національного банку. У Франції уряд оголосив про повне відтермінування податкових боргів на 3 роки, та переніс сплату податку на прибуток на 4 місяці. Це допоможе забути про нестачу обігового капіталу у всіх підприємств цієї країни.
Взагалі, більшість Європейських країн бореться з фінансовою кризою, виділяючи гроші для найбільших банків. (Німеччина – 480 млрд євро, Великобританія – 360 млрд євро, Франція – 320 млрд євро, Іспанія та Австрія – 100 млрд євро, Португалія – 20 млрд. євро).
Враховуючи ці заходи, на думку авторитетної дослідницької компанії ІDC, у 2009 році видатки на інформаційні технології в країнах Європи зростуть на бл. 9%, що є більшим показником, ніж, наприклад, у США (2-5%).














































38.Охарактеризувати структуру інформаційного ринку ЄС: а) послуги Internet та кіберпростору; б) послуги телекомунікацій; в) приладобудування; г) продукти та послуги медіа; д) інформаційна інтелектуальна власність; е) продукти та послуги комунікативних технологій; є) продукти та послуги ділової інформації

Глобалізація світової економіки та технологічні зміни трансформують міжнародне співробітництво, визначають нові тенденції міжнародної конкуренції та міжнародного бізнесу. Дві третини європейського ринку ІКТ розподілили Німеччина, Велика Британія, Франція та Італія. До документів, які містять основоположні положення про інформаційний ринок ЄС належать: програма Європейської Комісії «Європа і глобальне інформаційне суспільство: рекомендації для Європейської Ради ЄС»(1994), 2) програма ЄС: RTD (Розвиток технологічних досліджень), 3)ІMPACT (Інформаційні технології і ринкова політика), 4) ESPRІT (Європейська стратегічна програма промислового розвитку і впровадження технологій), 5)Copernіcus (Програма досліджень і впровадження мультимедійних систем у різні сектори економіки), 5) Project ІST (програма «технології інформаційного суспільства»,2001, Шоста Рамкова Програма 2003-2007, Сьома Рамкова Програма, 2007-2013).
Послуги Іnternet та кіберпростору –швидкісний доступ, е-комерція, е-мобільна комерція, е-банкінг, е-врядування, е-корпоративне управління, е-офіс, е-телеконференція, е-медицина, е-освіта, е-зайнятість (робота), е-бібліотеки, е-переклад. Обсяг ринку до 2011 року – 150 млрд євро.
Послуги телекомунікацій – супутниковий, космічний, метеорологічний, бездротовий, лоцманський, мобільний, оптично волоконний, кабельний, електронний, sos-зв’язок, Інтернет-телефонія. Основними корпораціями на ринку телекомунікацій є: Brіtіsh Telecom, France Telecom, Deutsche Telecom. Індустрія телекомунікацій є найбільш перспективним елементом європейського ринку ІКТ.
Приладобудування – виробництво технологічних пристроїв, цифрових модулів, систем штучного інтелекту, мікросхем, побутових приладів, систем автоматизованого управління для промислової індустрії. Загальний обсяг європейського ринку приладобудування дорівнює 94,3 трлн. євро. Основними гравцями на цьому ринку є такі компанії, як Nokіa, Sіemens, Sony Erіcsson, Phіlіps, Bosh та інші.
Продукти та послуги медіа – TV та радіо, аудіо, реклама, рекламний сервіс, е-видавництва, видавництва, друкована та е-преса. Ринок складають 6 секторів: видавництво, преса, радіо та телебачення, репродукція медіа, відео, реклама. За останні роки швидкий розвиток інформаційних технологій і лібералізація медіа ринків викликали глибокі зміни в структурі європейської медіа індустрії.
Інформаційна інтелектуальна власність – чіпінг-технології, старт-картки, криптографічні засоби безпеки, патентування, ліцензування, авторське право і суміжні права, ноу-хау, розважальні ігри, аудіовідеопродукти, кіно продукти.
Продукти та послуги комунікативних технологій – технології PR (іміджевий, державний, корпоративний, індивідуальний, політичний, бізнесовий, кризовий, Інтернет PR ), технології брендінгу, лобіювання, е-консалтингу, маніпулювання. Розвиток міжнародного інформаційного бізнесу, динаміка розширення і різноманітність послуг зумовлюють попит на PR як з боку виробників інформаційних продуктів та послуг, так і з боку їх конкретних потенційних споживачів. PR-компанії: «Barson Marsteller», «GTS», «Edelman PR World Wіde».
Продукти та послуги ділової інформації – кредитно-довідковий бізнес, фінансова аналітика, е-туристичний, брокерський, ріелтерський, автодовідники, ділова, оперативна, прогностична інформація, тематичні довідники, жовті сторінки, пропозиції вакансій Електронна комерція розглядається як ключова тенденція розвитку європейської економіки, яка зумовлює якісні зміни у сфері електронного бізнесу.
Лідерами на європейському ринку інтелектуальної власності є: Велика Британія, Франція, Федеративна Республіка Німеччина, країни Бенілюксу, країни північної Європи, Австрія, Португалія, Італія, які займають 98,4% європейського ринку інтелектуальної власності.

39. Проаналізувати. конкуренцію на європейському ринку інформаційних продуктів та послуг (корпорації, держави, зарубіжні компанії).
Медіаринок (виробництво продуктів і надання послуг ТБ і радіомовлення; реклама і рекламний сервіс; видавнича діяльність; електронна преса; аудіовізуальні продукти; продюсерські послуги). Основні актори: BBC – Brіtіsh Broadcastіng Company, Thomson Reuters Brіtіsh Sky Broadcastіng (BSkyB), Medіaset, Vіvendі Unіversal, Canal Plus Group (Canal +), Agence France Presse (AFP), Telefonіca, Assocіated Press.
Телекомунікаційний звязок (звичайний та стільниковий зв'язок; кабельні комунікації; послуги супутникового зв'язку через Іntel- та Eutelsat; метеорологічний зв'язок; глибока космічна розвідка; диспетчерські телекомунікаційні послуги). Найбільші лідери ринку ІКТ - Німеччина, Велика Британія, Франція та Італія. На ринку мобільних телефонів лідирує Фінляндія - більше 70 %.
По прогнозах телекомунікація розглядатиметься як ключова галузь європейської промисловості. Тенденція розвитку сектору:
формування крупних консорціумів, розділять сфери впливу в експлуатації і маркетингу протяжних мереж зв'язку;
значніше число міжнародних постачальників послуг конкуруватимуть в області експлуатації крупних корпоративних мереж і постачань закінчених систем від одного виробника;
на національному і регіональному рівнях конкурентна боротьба розвернеться між постачальниками спеціалізованих послуг.
Лідери галузі: Deutsche Telekom AG, France Tйlйcom, Brіtіsh Telecommunіcatіons Group plc, Telenor, Vodafone Group plc., МТС.
Комунікативні технології та консалтинг (Publіc Relatіons, брендінг, лобіювання, інтернет-консалтинг, інтернет-реклама, оперативна ділова аналітика, бізнес-консалтинг).
Серед найбільш впливових мереж в області зв'язків з громадськістю виокремлюють такі як Worldcom PR Group, Pіnnacle Worldwіde, Porter Novellі, Edelman, Hіll & Knowlton, Ketchum, Weber Shandwіck Group та інші.
Інтернет послуги (Інтернет-доступ до ресурсів; віртуальні офіси, E-government, Інтернет-банкінг, дистанційна освіта, швидкісний доступ, е-комерція, е-мобільна комерція, е-корпоративне управління, е-офіс, е-телеконференція, е-медицина, е-зайнятість (робота), е-бібліотеки, е-переклад). Ринок онлайн-реклами Лідером в створенні і споживанні інтернет-реклами є Великобританія з її 39% від загального ринку. Ринку реклами в інтернеті в Європі досягне 16 млрд євро до 2012 року.
Електронна комерція передбачає електронне ведення бізнесу. Вона базується на електронній обробці і передачі даних, включаючи текст, звук і відео зображення. Tіscalі - паневропейский Інтернет-провайдер.
Приладобудування (виробництво технологічних пристроїв, цифрових модулів, систем штучного інтелекту, мікросхем, побутових приладів, систем автоматизованого управління для промислової індустрії).
Домінуючі компанії по розробці програмного забезпечення в Європі – SAP Німеччина, Sage – Великобританія, Dassault Systems – Франція.
Інформаційна інтелектуальна власність (програмне забезпечення Lіnux, чіпінг-технології, старт-картки, криптографічні засоби безпеки, патентування, ліцензування, авторське право і суміжні права, ноу-хау, розважальні ігри, аудіовідеопродукти, кіно продукти). Найбільша кількість патентів в Європі – Англія
До головних тенденцій європейського ринку:
зменшення попиту на апаратне забезпечення та збільшення попиту на програмне забезпечення у зв’язку з відносною насиченістю ринку апаратного забезпечення
зростання ролі ринку інформаційних послуг та диверсифікація напрямів послуг, що надаються в межах ринку
зростання якісних і кількісних показників інфраструктури ринку інф т і послуг


40.Охарактеризувати теорію інформаційного домінування М.Лібіцкі. Визначити основні положення та оцінки інформаційної безпеки багатополюсного світу.
Мартин Либики достаточно часто выступает на темы информационной безопасности. Еще в 1997 году он задал определение информационного доминирования как превосходства в порождении, манипуляции и использовании информации, достаточное для достижения военного превосходства. Однако он выдвигает три контрсилы, которые не дают информационному доминированию быть аналогичным доминированию в физическом пространстве. Во-первых, в отличие от авиасил, которые могут заставить противника остаться на земле, информационная сила одной стороны не может предотвратить использование другой. Кстати, по американским военным стандартам, любая физическая атака, которая не дает выполнять информационную функцию, считается атакой информационной. Это может быть, например, бомбардировка телефонной станции или телевизионной башни.
Во-вторых, доминирование на тактической уровне может быть «перекрыто» информационным доминированием стратегического порядка. Так, например, произошло в Сомали, когда победа на поле боя была переиграна победой противника в мировых СМИ.
В-третьих, еще Сунь-цзы считал, что главным знанием является знание себя, а потом и знание противника. Если знание людей порождает стратегию, то знание машин тактику. Поэтому стратегия не может быть заменена тактическим информационным превосходством.
В 2007 году Мартин Либики выпускает книгу «Завоевание в киберпространстве» (Libicki M.C. Conquest in cyberspace. National security and information warfare. Cambridge, 2007). В ней он интересным образом различает два вида структур в зависимости от их отношения к внешнему шуму, выделяя модель замка и модель базара. Замок возводит стены, чтобы защититься от шума, а базар в состоянии их «переварить», поэтому не боится. По модели замка выстроены многие структуры современных государств, они всеми силами защищаются от внешнего вторжения.
Либики дает следующее определение информационной войны: это использование информации для атаки на информацию. Разъясняет он эту свою позицию так: информация это то, что имеет отношение к принятию решений, вся остальная информация должна быть отнесена к развлечению. Однако тут можно возразить, что процессы принятия решений массовым сознанием базируются как раз на потоках развлекательной информации: от фильма до юмористической программы «Прожекторперисхилтон».
С его точки зрения, если информация сама по себе бесплатна, то получение ее, обслуживание уже нет, поскольку есть затраты на hardware, software и под.
Либики подчеркивает, что на сегодня кибератаки еще не приносили человеческих жертв, что ущерб от киберпреступности можно оценить в размере от 1 до 10 миллиарда долларов. Однако говорить, что этот вид атак неопасен, можно в той же мере, как 10 сентября 2001 года еще можно было говорить о неопасности терроризма.
Со своей стороны, эксперты Университета ВВС США (Air University, Maxwell Airforce Base, Alabama) Дж. Стейн[8], Р. Шафрански[9] и О. Дженсен [10] полагали, что в будущем конфликте решающую роль будет играть не преимущество в традиционных средствах ведения войны, а стратегическое информационное доминирование. Основное содержание этого понятия может быть сведено к созданию таких условий, в которых действия противника в конечном итоге неизбежно окажутся выгодными доминирующей стороне или будут направлены на обслуживание ее интересов. Соответственно, информационные технологии рассматриваются в данной концепции только как средство, обеспечивающее достижение такого доминирования.
Один из наиболее авторитетных американских теоретиков информационных войн М. Либики полагал, что в будущем информационное воздействие может стать основным средством сдерживания вооруженных конфликтов[11]. По его мнению, интегрированная информационная система, состоящая из сети космических спутников слежения, наземных, воздушных и морских датчиков, позволит контролировать любую военную активность на планете, а значит, и своевременно применять превентивные меры против агрессора. Такого рода операции сдерживания, опирающиеся на современные технологии, смогут заставить противника отказаться от своих планов; при этом он может даже не догадываться о том, что против него было применено какое-либо оружие.
Согласно М. Либики можно выделить следующие семь направлений ведения информационных войн и, соответственно, борьбы за достижение информационного доминирования над противником:

- борьба с системами управления;
- информационно-разведывательные операции;
- радиоэлектронная борьба;
- психологические операции;
- так называемая «хакерская» борьба;
- «кибернетическая» и «сетевая» борьба;
- экономическая информационная борьба.
В рамках современных концепций информационной войны[12] в качестве важнейших составных частей стратегии информационного доминирования можно определить следующие две составляющие:
Информационный менеджмент (системы управления, связи, компьютерного обеспечения, разведки, наблюдения и рекогносцировки), обеспечивающий информационное превосходство над противником в любом проблемном регионе мира (в том числе наличие эффективных средств и методов ведения борьбы в информационной сфере – так называемого «информационного оружия», способного дискредитировать информационные системы и коммуникации, используемые противником в данном регионе);
Информационные операции (действия), направленные на нарушение информационного управления противника (информационная блокада, дезинформация, привнесение чрезмерной неопределенности и проч.), а также на защиту собственных информационных систем (обеспечение их информационной безопасности, снижение уровня уязвимости) от дискредитирующего воздействия противника.





























41.Охарактеризувати провідні концепції і доктрини міжнародної інформаційної безпеки. Проаналізувати еволюцію концепцій згідно з розвитком високих технологій.
Концепції, доктрини. Суперечливі тенденції світових інтеграційних процесів, вибух етнічних, соціальних та інших конфліктів як міжнародних за¬гроз спричиняють проблеми у визначенні еволюції змісту і характеру глобаль¬ної безпеки, потребують перегляду підходів до засобів підтримання міжнарод¬ного миру. Політичні дискусії в рамках ООН (Рада Безпеки, ГА ООН, Пер¬ший комітет ГА ООН, Конференція із роззброєння) засвідчили посилену увагу міжнародного співтовариства до концепції стратегічної стабільності XXI століття, пов'язаної з викликами інформаційної революції і впливом інфор¬маційних чинників проблеми безпеки.
Об'єктивними передумовами таких дискусій були принципово нові по¬тенціальні загрози для міжнародного миру, обумовлені науково-техно¬логічним прогресом та глобальною взаємозалежністю всіх сфер життєдіяльності міжнародного співтовариства. Представники різних країн наголошува¬ли, що використання нових інформаційних технологій і засобів впливу високорозвинутих країн на менш технологічні країни світу призвело до зміни гло¬бального і регіонального балансів сили, обумовило нові сфери конфронтації між традиційними і новими центрами глобального протистояння, уможливи¬ло досягнення переваг в інформаційних технологіях і засобах маніпулювання суспільною свідомістю для широкомасштабної експансії із застосуванням не обмежених міжнародним правом видів озброєнь. Разом з тим, зазначалося на сесії, до нових інформаційних видів зброї проявляють інтерес як політичні угруповання, так і терористичні та кримінальні організації, що загрожує новим витком гонки озброєнь, втратою міжнародних ресурсів для вирішення гло¬бальних проблем бідності, стихійних лих, техногенних катастроф, голоду, епідемій тощо [27].
За останнє десятиріччя XX століття міжнародне співтовариство усвідо¬мило на прикладі спеціальних Інформаційних операцій, в тому числі військо¬вих (в умовах збройних конфліктів "Морський ангел", 1991 р.; "Буря в пус¬телі", 1991-1992 рр.; "Відродження нації", 1992 р.; "Грім у пустелі", 1993 р.; "Об'єднаний щит", 1995 р.; "Спільні зусилля", 1996 р.; "Лис у пустелі", 1998 р.; "Союзницька сила", 1999 р.; "Помста" 2001 р.; "Шок і тремтіння" 2003 р. тощо), сутність реальних загроз інформаційного протиборства, визначило підходи до розуміння концепції міжнародної інформаційної безпеки, до диле¬ми війни і миру в інформаційну добу. Свідченням цього розуміння став запро¬понований Генеральним секретарем ООН Б. Бутросом Галі у 1992 році "По¬рядок денний для миру" (нова система глобальної безпеки), який містив кон¬цепцію превентивної дипломатії, миротворчості, підтримання миру і миробудівництва в постконфліктний період як першоджерело міжнародної інфор¬маційної безпеки.
Доктрина превентивної дипломатії передбачає широкий спектр заходів, спрямованих на попередження і врегулювання конфліктів на основі інфор¬маційно-аналітичного забезпечення прийняття рішень з проведення перего¬ворного процесу, превентивного розгортання контингентів, створення демілітаризованих зон та відновлення демократичних інститутів. Інфор¬маційний фактор доктрини визначає можливість превентивних заходів ООН лише за умови забезпечення об'єктивної, наукової, аналітично достовірної інформації і врахування та детального вивчення політичних, економічних і соціальних тенденцій в світі та регіонах, що можуть призвести до кризових си¬туацій.
За змістом і характером заходи превентивної дипломатії поділяють на політичні, економічні, дипломатичні, воєнні, гуманітарні. Серед політичних заходів інформаційної безпеки з'ясування односторонніх та багатосто¬ронніх інтересів шляхом обміну інформацією та проведення переговорів; об'єктивне висвітлення сутності конфліктів та кризових проблем засобами масової комунікації; створення умов для професійної діяльності ЗМК у зонах напруженості для забезпечення достовірною інформацією міжнародного співтовариства і формування відповідної світової думки; інформаційне супро¬водження політичних (референдумів) та виборчих процесів, проведення аналітичних моніторингів за дотриманням основних прав і свобод людини; інформаційні контакти з опозиційними групами, неурядовими організаціями з метою ефективності досягнення консенсусу між сторонами протиборства.
Інформаційні чинники економічних заходів передбачають надання ма¬теріальної та фінансової допомоги вільним і незалежним (опозиційним) засо¬бам масової комунікації, забезпечення інформаційної безпеки національних інституціональних мереж та систем, виявлення економічних факторів впливу на перебіг кризових процесів. Специфіка дипломатичних заходів полягає у вивченні інформації про ситуацію в зоні конфлікту, в інформаційному супро¬водженні переговорів, в тому числі обмін інформацією дипломатичного ха¬рактеру, поширення позиційних матеріалів у міжнародних інформаційних по¬токах та проведення інформаційних кампаній в країнах перебування з метою інформування дипломатичного корпусу інших країн та міжнародної спільноти про врегулювання конфлікту.
Військовий аспект превентивної дипломатії включає такі інформаційні аспекти, як обмін інформацією військового призначення, створення за¬побіжних систем від несанкціонованого втручання в автоматизовані (комп'ютерні) системи управління військами та військовою технікою, прове¬дення навчань з інформаційних операцій; забезпечення відновлення демокра¬тичних прав і свободу постконфліктний період.
Суто інформаційними факторами превентивної дипломатії вважаються аналіз багатоаспектних даних про потенційні або триваючі конфлікти, підго¬товка рекомендацій для прийняття рішень на рівні Ради Безпеки ООН, ре¬алізація прийнятих рішень у формі міжнародних механізмів врегулювання конфліктів, впровадження ідеї толерантності і культури миру в міжнародних відносинах.
Практика діяльності ООН у напрямку застосування заходів превентив¬ної дипломатії виявила необхідність з'ясування як теоретичних, так і приклад¬них підходів до встановлення глобальної безпеки і сталого миру, обумовила розгляд проблеми інформаційної безпеки на рівні міжнародних універсальних, міжурядових регіональних організацій та національних інститутів [28].
Зважаючи на глобальність проблеми інформаційної безпеки, розвинуті країни розпочали реалізацію довгострокових державних програм, спрямова¬них на забезпечення захисту критично важливих інформаційних структур, а з 1996 року проблему міжнародної інформаційної безпеки було винесено на політичний та міжнародно-правовий рівень:
а) концепцію міжнародної інформаційної безпеки було обговорено на міжнародній конференції з проблем становлення інформаційного суспільства та глобальної цивілізації (ПАР, 1996 р.);
б) у спільному комюніке зустрічі на найвищому рівні США Російська Федерація було підкреслено загрозу створення інформаційної зброї і визнано наявність воєнної складової глобального процесу інформати¬зації;
в) на 53-ій сесії ГА ООН було консенсусом прийнято резолюцію 53/70 від 4 грудня 1998 р., в якій зазначалося, що міжнародне співтовариство виз¬нає проблему інформаційної безпеки як багатоаспектний стратегічний напрям взаємодії держав у глобальному світі. Зокрема, в Резолюції 53/70 пропонувалося державам-членам ООН розглянути конкретну ти¬пологію інформаційних загроз, визначити критерії проблеми, включаю¬чи розробку міжнародних принципів безпеки глобальних інформаційних систем, внести пропозиції до комплексної доповіді Генерального секрета¬ря ООН для створення міжнародного механізму протидії використанню інформаційних озброєнь та розпалюванню інформаційних війн.














42.Проаналізувати моделі міжнародної інформаційної безпеки. Визначити перспективні моделі глобальної інформаційної війни.
Моделі. Слід підкреслити, що стратегії глобального інформаційного протиборства лежать в основі аналітичних розробок дослідницьких інституцій різних країн, метою яких е саме забезпечення інформаційного лідерства у сфері міжнародної безпеки. За результатами досліджень аналітики виділяють наступні моделі системи глобальної інформаційної безпеки.
Модель А створення абсолютної системи захисту країни-інфолідера проти будь-якого виду наступальної інформаційної зброї, що обумовлює об'єктивні переваги в потенційній інформаційній війні, змушує інші країни шукати альянсу у військово-інформаційних діях з країною-інфолідером. При цьому може бути використано систему жорсткого контролю над інфор¬маційним озброєнням противника на підставі потенційних міжнародних доку¬ментів з інформаційної безпеки.
Погляд на такий розвиток подій викладено у відомому дослідженні Дж. Ная та У. Оуенса "America's Information edge strategy and force planning", 1996 p. ("Головна сила Америки її інформаційні можливості"), в якому стверджується домінуюча роль США в інформаційній революції, тобто у вико¬ристанні надважливих засобів комунікації та інформаційних технологій (супутникового спостереження, прямого мовлення, швидкісних комп'ютерів, унікальних можливостей в інтегруванні складних інформаційних систем), у політиці стримування і нейтралізації традиційних воєнних загроз та нових видів озброєнь.
У сучасному світі, де трансформовано поняття "ядерної парасольки" та стратегії неядерного стримування, зазначають автори дослідження, на¬явність інформаційних переваг обумовлює інтелектуальний зв'язок між зовнішньою політикою США та їх військовим потенціалом, збереження світового лідерства за допомогою нових засобів впливу та закріплення домінуючої ролі в альянсах і тимчасових коаліціях. Інформаційне лідерство посилює ефект американської дипломатії як інструменту "м'якої сили", умож-ливлює використання інформаційних ресурсів для конструктивного діалогу із потенційними противниками Китаєм, Індією, Росією та іншими інфор¬маційно розвинутими країнами з проблем міжнародної безпеки, і одночасно інфолідерство США забезпечує протидію нарощуванню інформаційних озб¬роєнь в потенційно агресивних країнах (Іран, Ірак, Пакистан).
Переваги США в інфосфері, на думку експертів, сприятимуть поперед¬женню і врегулюванню регіональних конфліктів, вирішенню проблем, пов'язаних із глобальними загрозами, які виникли після закінчення "холодної війни", такими, як міжнародна злочинність, тероризм, поширення зброї масо¬вого знищення, глобальна екологічна деградація.
Концепція глобальної інформаційної безпеки з точки зору політичних інтересів США полягає у впровадженні доктрини "інформаційної парасоль¬ки", що замінить доктрину "ядерної парасольки", на основі взаємовигідного обміну інформацією різного характеру (переважно військового) для міжна¬родного співробітництва і підтримання миру.
В умовах сучасної інформаційної революції переваги "м'якої сили" США, вважають Дж. Най та У. Оуенс, можуть бути використані для остаточ¬ного становлення демократичної системи в інших країнах світу, для поперед¬ження регіональних конфліктів, для протидії новим загрозам глобального масштабу. Разом з тим, у дослідженні підкреслено концептуальні проблеми осмислення міжнародної інформаційної безпеки:
1) психологічний стереотип політичних, ділових та військових сил і ко¬аліцій, що не дозволяє якісно оцінити роль інформації як сили, оскільки такі традиційні фактори, як військовий потенціал, ВНП, чисельність населення, енергетичні ресурси, розмір території та наявність природ¬них запасів копалин домінують у дискусіях про баланси сил;
2) нерозуміння природи інформації, наслідків інформаційної інтеграції та системних зв'язків інформаційної складової з іншими військовими, політичними, економічними, соціальними складовими, що утворюють міць держави і суспільства;
3) усвідомлення у США та інших інформаційно розвинутих країнах стра¬тегічної ролі міжнародної інформаційної безпеки та непередбачуваних наслідків застосування інформаційних озброєнь для існування цивілізації [30].
Модель В створення значної переваги держави потенційного ініціатора інформаційної війни в наступальних видах озброєнь, у знешкод¬женні систем захисту держави-противника засобами інформаційного впливу, координація дій із союзними державами з використаннями визначених засобів інформаційної зброї для ідентифікації будь-яких джерел і типів інформаційних загроз.
Практичне втілення другої моделі спостерігається в перебігу інфор¬маційної операції "Союзницька сила" (1999 р.), яку США та країни-члени НАТО здійснили проти Союзної Республіки Югославії. Більшість експертів, які аналізували конфліктну ситуацію, підкреслюють формування безпреце¬дентної за масштабами системи управління інформаційними потоками для проведення військових операцій (спроможність надавати розвідувальну інформацію безпосередньо кожному з учасників бойових дій), масованих про¬пагандистських кампаній з широким спектром інформаційних методик (від технологій PR для формування сприятливої світової громадської думки, вибіркового інформування із заданим ефектом сприйняття контенту до всебічної дискредитації політики противника, і навіть відвертої дезінформації світової громадськості), спрямованого інформаційно-психологічного впливу (основні завдання психологічних операцій здійснювали спецпідрозділи армії США, які брали участь у всіх міжнародних інформаційних операціях останньої чверті XX століття), потужного використання Internet та комп'ютерного проти-борства для модифікації національного інформаційного простору і контролю за інфоінфраструктурою Югославії. Нові стратегії і тактика проведення інфор¬маційних операцій, продемонстровані США та їх союзниками по НАТО на Бал¬канах, засвідчили як могутність інформаційних озброєнь розвинутих країн, так і необхідність міжнародного вирішення проблеми інформаційної безпеки [31].
Модель С наявність кількох країн інфолідерів та потенційного про¬тиборства між ними, визначення фактору стримування експансії інфор¬маційних загроз, забезпечення в перспективі домінування однієї з держав у сфері міжнародної інформаційної безпеки з можливостями значного впливу на глобальну інфосферу та переважного права вирішення проблем глобаль¬ного світопорядку.
Дослідження ЦРУ 90-х років та на перспективу до 2020 року визначали як основні джерела загроз в кіберпросторі для США тільки дві країни Росію і Китай. У новій військовій доктрині збройних сил США (Концепція Force XXI, 1996 p.), де було запропоновано дві складові театру воєнних дій традиційний простір і кіберпростір, основними об'єктами впливу, крім відомих у теорії війн, стали інформаційна інфраструктура і психологічна сфера (human net¬work) потенційного противника.
На сучасному етапі експерти США відзначають, що стратегію різних видів інформаційних операцій, спрямованих проти країни, планують і, здійснюють більше 20 країн світу, а конфронтуючі зі США держави включа¬ють інформаційну війну у свої воєнні доктрини. Тому стратегія "Force XXI" як фактор стримування експансії в міжнародному інформаційному просторі вис¬тупає інструментом інформаційної переваги США в потенційному глобально¬му протиборстві [32].
Модель D всі конфліктуючі сторони використовують транспарентність інформації для формування ситуативних альянсів, для досягнення переваг локальних рішень, які спроможні заблокувати технологічне лідерст¬во, для використання можливостей інфоінфраструктури на окремих тери¬торіях з метою організації внутрішнього конфлікту між опозиційними силами (політичні, сепаратистські, міжнаціональні конфлікти) для проведення міжна¬родних антитерористичних інформаційних операцій.
Завершення доби "холодної війни" та постхолодного миру і початок нової тривалої доби цивілізаційного стримування впливає на трансформацію традиційної конструкції міжнародної безпеки, що полягає у превентивних інформаційно-силових стратегіях, у посиленні контролю над глобальними фінансовими потоками у зміні структури союзників, а також в інформаційно-психологічному впливі на політичні еліти учасників конфлікту.
На стратегічному рівні мета сучасних інформаційних операцій це формування нової системи міжнародних відносин і запобігання ефективному використанню інформаційних систем у процесах прийняття військових рішень та координації воєнних дій. Театр інформаційних операцій в умовах постбіполярного миру включає різнорівневий вплив на системи забезпечення учас¬ників конфлікту: блокування рахунків та руху платежів у міжнародних банківських інститутах, вплив на регіональні та локальні системи управління військового призначення, системи енергопостачання, системи формування громадської думки, психологічний вплив на моральний стан суспільства.
У рамках міжнародної антитерористичної операції "Помста" (Аф¬ганістан, 2001 р.) мета спеціалізованих центрів США, відповідальних за про¬ведення інформаційних операцій, полягала у плануванні психологічних кам¬паній, реагуванні на зміну ситуації, у підтримці інформаційних ресурсів та без¬пеки військових сил і цивільного населення. "США мали намір нейтралізува¬ти і знищити всю терористичну мережу, яка загрожує Америці і решті цивілізованого світу, заявив на прес-конференції для міжнародних мас-медіа тодішній держсекретар США К. Пауелл.
Мета операції "Помста" полягала не тільки у боротьбі проти терориз¬му, а й у переконанні певних режимів, які підтримують політику тероризму в тому, що така стратегія не відповідає їх власним інтересам. США задоволені реакцією світової спільноти та політичних лідерів більшості країн на пропо¬зиції щодо глобальної боротьби з тероризмом".
Так, Північний Альянс вперше в історії застосував статтю 5 Статуту НА¬ТО, яка спрямована на забезпечення загального захисту країн Організації пе¬ред викликами зовнішніх загроз; держави ЄС підтвердили підтримку дій США в акції "Помста"; країни-учасниці ГУАМ засвідчили підтримку дій США і кон¬солідацію зусиль міжнародного співтовариства у протиборстві з міжнародним тероризмом у спільній заяві та меморандумі дій; політичний лідер Росії В. Путін запропонував розробити нову систему глобальної безпеки, враховуючи, що тероризм і його різновиди медіа- та кібертероризм стали глобальною за¬грозою для міжнародного миру XXI століття.
За теорією інформаційних війн, індустріальні чи навіть аграрні суспільства передбачають наявність електронних навігаційних систем, елек¬тронних рахунків у зарубіжних банках, використання сучасних телеко¬мунікаційних засобів, функціонування національних або зарубіжних засобів масової комунікації. Газета "USA Today" подає модель інформаційної війни проти режиму Талібан, яка включає проведення психологічної операції в інформаційному просторі Афганістану з одночасним блокуванням національ¬них радіостанцій, поширенням пропагандистських матеріалів з уривками з Корану, розрахованих на протидію закликів до джихаду та формування у суспільній свідомості відчуття невідворотної перемоги антитерористичного альянсу в ході операції "Помста". "Ми наближаємося до такого ступеня роз¬витку, коли всі є учасниками бойових дій. Завдання полягає не в знищенні живої сили, а в руйнації цілей, поглядів і світогляду населення, суто соціуму", наголошував керівник Виконавчої ради з інформаційних війн при Міністерстві оборони США Д. Уайт [33].
Модель Е протиборство світової спільноти та міжнародної організо¬ваної злочинності (терористичних угруповань), здатної контролювати перебіг політичних, економічних, суспільних і, зрештою, цивілізаційних процесів. Можливість такої моделі передбачена в аналітичному дослідженні Національ¬ної ради розвідки США „Mapping the global future" 2020 у версії „Коло страху" ("Cycle of fear"), яка є найбільш песимістичним сценарієм майбут¬нього світової спільноти.
Враховуючи високу здатність інформаційних озброєнь до інтеграції з іншими традиційними і технологічно новими видами військових засобів, по¬тенційні наслідки безконтрольного застосування багатошарового страту мо¬жуть виявитися катастрофічними для існування людства. Тому тільки широ¬ке багатостороннє співробітництво може гарантувати світові вирішення но¬вих складних проблем інформаційної доби і забезпечити реальну міжнародну інформаційну безпеку.









43.Охарактеризувати типологію інформаційних загроз за критеріями впливу в інформаційному просторі. Проаналізувати специфіку інформаційно-технологічних, інформаційно-психологічних та інформаційно-комунікативних загроз.
Загрози. Концепція міжнародної інформаційної безпеки визначає кри¬тичні структури, які, в першу чергу, зазнають впливу в умовах інформаційно¬го протиборства.
Найбільш вразливими вважаються політична, суспільна, економічна, військова, науково-технологічна, духовна сфери життєдіяльності суспільства (існують інші класифікації).
У політичній сфері інформаційна безпека стосується всіх елементів політичної структури держави та суспільства: структур підготовки та прийнят¬тя політичних рішень, структур управління місцевої та регіональної влади, структур виборчих систем, інформаційно-телекомунікаційних урядових систем спеціального призначення.
Відповідно до критичних сфер міжнародного співробітництва класифікуються загрози для інформаційної безпеки. Існують різні типології загроз, але, узагальнюючи, можна виділити: інформаційно-технологічні, інформаційно-комунікаційні, інформаційно-психологічні. Інформаційні загрози реалізуються через порушення інфраструктури, вільного обігу інформації, неправомірні дії щодо використання інформації; через невідповідність інформаційної політики, засобів інформування громадськості та ЗМК життєво важливим інтересам суспільства. Широке використання маніпулятивних технологій, тенденційна модифікація інформаційних ресурсів, формування викривленої інформаційної реальності призводить до зруйнування глобального інформаційно-психологічного середовища, трансформації ціннісних орієнтацій суспільства, порушення фундаментальних прав і свобод як складових міжнародної інформаційної політики.
Информационно-психологическая безопасность (в отношении личности) (англ. Information and psychological security) - состояние защищенности отдельных лиц и (или) групп лиц от негативных информационно-психологических воздействий и связанных с этим иных жизненно важных интересов личности, общества и государства в информационной сфере.[3]
Иногда в литературе[4] в качестве синонима используют термин психофизическая безопасность (англ. Psychophysical security) - информационно-психологическая защищенность сознания и защищенность органов и групп людей от энергоинформационного воздействия.
Уровни реализации безопасности
В организации информационно-психологической защищенности сознания выделяют три основных уровня: индивидуальный, групповой и общественный.[4]
На индивидуальном уровне реализуется защищенность индивидуального сознания человека посредством формирования комплекса защитных механизмов и алгоритмов поведения.
На групповом уровне реализуется защищенность группового сознания посредством распространения и использования внутригрупповых информационных потоков и источников, а также специфических для конкретных социальных групп и организаций способов социального взаимодействия, переработки и переоценки информации.
На общественном уровне реализуется защищенность общественного сознания посредством регулирования и организации информационных потоков (система распространения информации в обществе) и распространения способов и средств, определенных алгоритмов обработки и оценки информации в процессе социального взаимодействия (от межличностного общения до массововой коммуникации).
Інформаційно-технологічний аспект безпеки зорієнтований на реалізацію системних заходів, спрямованих на максимальне вдосконалення науково-технологічної сфери, ефективний захист інтелектуальних ресурсів. Проблема інформаційної безпеки в цій сфері тісно пов’язана з діяльністю промислової розвідки, несанкціонованим втручанням у конфіденційні мережі та системи, кібернетичними (хакерськими) війнами спеціалізованих підрозділів окремих країн, конкуренцією на світових ринках. Відомими стали інформаційні операції в галузі цифрового мобільного телебачення, "нейронних" комп’ютерів, новітнього програмного забезпечення, біотехнологій Японії США, Ізраїлю, країн ЄС, де системи аналізу науково-технологічної інформації є елементом державної політики та доктрини воєнної безпеки. Аналітичні дослідження науково-технологічного потенціалу країн Європи за допомогою методик "Моссад" дали змогу Ізраїлю скерувати технологічний розвиток країни, розширити ринки збуту інформаційних продуктів та біотехнологій, усунути конкурентів (викрадення технологій проекту "Міраж", Франція).
Проблема захисту ресурсів інформаційно-комунікаційних систем та мереж (ІКСМ), стає ще більш актуальною у зв'язку з розвитком і поширенням глобальних обчислювальних мереж, територіально розподілених інформаційних комплексів та систем з віддаленим управлінням доступом до інформаційних ресурсів.
Вагомим аргументом для підвищення уваги до питань безпеки ІКСМ є бурхливий розвиток програмно-апаратних методів та засобів, здатних потай існувати в системі і здійснювати потенційно будь-які несанкціоновані дії (процеси), що перешкоджає нормальній роботі користувача й самої системи та безпосередньо завдає шкоди властивостям інформації (конфіденційності, доступності, цілісності).
Незважаючи на розробку спеціальних програмно-апаратних засобів захисту від впливу загроз інформаційним ресурсам автоматизованих систем, кількість нових методів реалізації атак постійно зростає. Зазначений вплив може бути реалізовано технічно або організаційно, тільки в тому випадку, коли відома інформація про принципи функціонування ІКСМ, її структуру, програмне забезпечення, тощо.
На даний час існує декілька класичних визначень поняття "атака" (вторгнення, напад) на інформаційну систему та її ресурси. Даний термін може визначатись, як процедура вторгнення, що приводить до порушення політики безпеки або дія (процес), що приводить до порушення цілісності, конфіденційності й доступності інформації системи. Однак, більш поширене трактування, безпосередньо зв'язано з терміном «уразливість», або «можливість реалізації загрози». Під атакою (attack, intrusion) на інформаційну систему, будемо розуміти - дії (процеси) або послідовність зв'язаних між собою дій порушника, які приводять до реалізації загроз інформаційним ресурсам ІКСМ, шляхом використання уразливостей цієї інформаційної системи.

.


























44.Проаналізувати міжнародні регіональні організації у системі інформаційної безпеки (діяльність ОБСЄ, НАТО, ШОС, СНД, ОАД, АТЕС).
Міжнародні організації – об’єднання міждержавного або недержавного характеру, створені на основі угоди для досягнення певних цілей, зокрема, у сфері МІП.
ОБСЄ. ОБСЄ визнана регіональною організацією відповідно до глави VIII Статуту ООН і є головним інструментом раннього попередження, запобігання конфліктам, врегулювання криз і постконфліктного відновлення у своєму регіоні. ОБСЄ практикує широкий і всеосяжний підхід до питань безпеки, який є одночасно всебічним і заснованим на співпраці. З розвитком загроз міжнародній інформаційній безпеці до проблем у віданні організації стали відноситися виконання зобов'язань про проведення вільних і чесних виборів, побудова вільного громадянського суспільства, забезпечення свободи слова, інформаційного плюралізму, усунення інформаційних загроз. Ці фактори були визнані життєво важливими не тільки для демократії, але і для міжнародної інформаційної безпеки.
Діяльність ОБСЄ має ряд проблем, які перешкоджають створенню моделі загальної інформаційної безпеки для країн регіону. Так, зоні дії ОБСЄ бракує умов для формування ефективного спільноти безпеки, так як вона охоплює демократичні і авторитарні держави і тягнеться від сучасних, багатих західноєвропейських та північноамериканських товариств до бідних, традиційних суспільств Центральної Азії.
НАТО. При створенні НАТО в 1949 році загальний підхід до безпеки інформації ґрунтувався на досвіді другої світової війни і методах захисту інформації в умовах воєнного часу. Перша система засекречування містила вісім рівнів таємності, з них чотири вищих, а також створення в кожній країні двох центральних режимних органів і певна кількість підлеглих. У 1955 р. основою політики безпеки в НАТО став Меморандум Північноатлантичної Ради “Безпека Організації Північноатлантичного Договору” (C-M(55)15 Final), де містилися мінімальні стандарти в області захисту таємної інформації.
Далі укладено: Угоди про взаємне забезпечення гарантій захисту таємниць стосовно винаходів в сфері оборони, на які подані заявки на патентування (Париж, 21 вересня 1960 р.), Угоди НАТО щодо передачі технічної інформації для оборонних цілей (Брюссель, 19 жовтня 1970 р.), а також Угоди про співробітництво стосовно інформації з питань атомної енергії (С-М(64)39 - Основна угода та Адміністративні механізми реалізації угоди (С-М(68)41, 5-а редакція).
Основним принципом інф. безпеки НАТО є те, що правила повинні забезпечити доступ до інформації осіб, яким вона потрібна в силу службової необхідності, і те, що інформація повинна зберігати свій ступінь захисту при всіх її передачах, починаючи з джерела, а контроль за розподілом і поширенням інформації повинний забезпечити відсутність її витоку. Найбільш важливими є контроль доступу до інформації, контроль носіїв інформації та звітність.
ШОС. Діяльність ШОС спочатку лежала в сфері взаємних внутрішньорегіональних дій по припиненню терористичних актів, а також сепаратизму та екстремізму в Середній Азії, з розвитком кібертероризму це стосується і даної сфери. До напрямків діяльності ШОС, які стосуються МІП, можна віднести: координацію та взаємодія країн-учасниць в боротьбі з тероризмом, екстремізмом; участь у підготовці міжнародних документів з питань боротьби з тероризмом, у тому числі в рамках ООН; інформаційно-аналітичний напрям (формування та поповнення банку даних РАТС, збір і аналіз інформації з питань боротьби з тероризмом та ін).
СНД. Концепция формирования информационного пространства СНГ и основ инф. безопасности (далее - Концепция) подготовлена в соответствии с Решением Совета глав правительств от 3 ноября 1995 года. Согласно 7 пункту єтого документа «Для своевременного решения этих вопросов (информационной безопасности и защиты своего информационного суверенитета) каждое государство-участник СНГ осуществляет своевременный мониторинг "противоречий" в информационной политике
и угроз своему информационному суверенитету.Практическое решение проблем обеспечения национальной информационной безопасности, привлечения к ответственности за угрозу или нарушение информационной безопасности в каждом из государств Содружества осуществляется в порядке, предусмотренном их национальным законодательством, нормами международного права, а также соответствующими межгосударственными договорами.
Также принято Решение о Концепции информационной безопасности государств-участников Содружества Независимых Государств в военной сфере (Минск, 4 июня 1999 года).
ОАД. З часу свого створення ОАД переслідувала мету упереджувати міжнародні конфлікти, з появою інформаційних загроз це стало стосуватися і міжнародної інформаційної безпеки. Зростає інтерес до проблеми захисту прав людини в країнах півкулі з боку організації. З метою зміцнення МІП ОАД надає всіляку підтримку зусиллям різних країн, які спрямовані на зміцнення демократичних інструментів і закріплення норм демократії у суспільному і політичному житті.
АТЕС. Ведется работа АТЭС в сфере безопасности личности (борьба с международным терроризмом и трансграничной преступностью, сотрудничество в чрезвычайных ситуациях). Поддержкой партнеров пользуются российские инициативы по обеспечению международной информационной безопасности, пресечению кибертерроризма, повышению контртеррористической защищенности критически важной энергоинфраструктуры и борьбе с пиратством, расширению взаимодействия в этих областях с «восьмеркой» и другими международными структурами.





































45.Визначити форму інформаційного протиборства за ситуативною моделлю інформаційної безпеки. Охарактеризувати проведення реальної спецоперації у сучасному світі.
Форма інформаційного протиборства за ситуативною моделлю інформаційної безпеки – спеціальні інформаційні операції.
Історія спеціальних інформаційних операцій налічує сторіччя. Класичним прикладом спеціальної інформаційної операції вважаються події навколо так званої Емської депеші, що відбулися у липні 1870 р. Канцлер Прусії О. Бісмарк, намагаючись створити привід для франко-пруської війни, викреслив кілька фраз з досить м`якого листа радника МЗС Прусії фон Абакена і передав цей текст до газет. Резонанс від публікації образливого для честі французького імператора Наполеона III документа змусив Францію розпочати воєнні дії у вигідний для Прусії час.
За останнє десятиріччя ХХ століття міжнародне співтовариство усвідомило на прикладі транснаціональних інформаційних операцій, в тому числі військових (в умовах збройних конфліктів "Буря в пустелі", 1991-1992 рр.; "Грім у пустелі", 1993 р.; "Лис у пустелі", 1998 р.; "Спільні зусилля", 1996 р.; "Союзницька сила", 1999 р.; "Відродження нації", 1992 р.; Об’єднаний щит, 1995 р.; "Морський ангел", 1991 р.), сутність реальних загроз інформаційного протиборства.
У сучасному світі пропагандистські технології є важливим інструментом спеціальних інформаційних операцій. Для організації спеціальних інформаційних операцій доцільно використовувати усі можливі канали інформаційного впливу - від традиційних до новітніх. Дуже важливою проблемою є встановлення рівноваги між цими каналами, їхнє правильне, найефективніше застосування. У реальному світі спеціальні інформаційні операції різних типів здійснюються за наступною схемою:
1. Попередній етап. Метою діяльності на цьому етапі є планування операції, зокрема визначення доцільності її проведення, цілей, завдань, сил і засобів, цільової аудиторії впливу, прийомів і методів впливу тощо.
2. Інформаційний привід. На цьому етапі спеціальної інформаційної операції необхідно вибрати і/або створити так званий інформаційний привід. Під інформаційним приводом тут і далі розуміємо подію (можливо і "псевдоподію"), що її можливо використати як привід для пропагандистської кампанії або інформаційної операції. Вибір інформаційного приводу становить окрему проблему, яку докладніше розглянуто нижче.
3. "Розкрутка" інформаційного приводу. Цей етап є основною частиною будь-якої інформаційної операції. Його сутність полягає у використанні інформаційного приводу задля досягнення цілей операції, тобто для посилення, формування або руйнування певних психічних стереотипів і настанов.
4. "Вихід із спеціальної інформаційної операції або етап закріплення". Найважливіше завдання цього етапу - забезпечення плавкого завершення пропагандистської кампанії або інформаційної операції після досягнення поставлених цілей або через форс-мажорні обставини.


















46.Охарактеризувати стратегії боротьби з міжнародними інформаційним тероризмом. Проаналізувати відповідні міжнародні документи з проблем боротьби з інформаційним тероризмом.
Кіберзлочинність та інформаційний тероризм стали актуальною проблемою світової спільноти ХХІ століття. Стурбованість міжнародного співтовариства щодо розвитку кіберзлочинності знайшла відображення, зокрема у таких міждержавних угодах, як Резолюція Ради ЄС «Про законний моніторинг телекомунікацій» від 17 січня 1995 р. та Конвенція Ради Європи «Про кіберзлочинність» від 23 листопада 2001 р.
З розвитком глобальної інформаційної мережі Іnternet і формування нових економічних технологій (торгівля через «віртуальні» магазини, брокерські операції, кібербанки тощо) з’явилися нові види злочинів – «кіберзлочини». Кіберзлочинність і її наслідки являють собою нову форму антигромадської поведінки, що лише нещодавно одержала визнання як явище, яке представляє собою загальну загрозу безпеці і нормальному функціонуванню суспільства. За оцінками вітчизняних і зарубіжних фахівців, розв’язання проблем попередження і розслідування злочинів даного виду являє собою складне завдання для правоохоронних органів, тому що тільки 10% розкритих злочинів у сфері комп’ютерної інформації можуть бути виявлені своєчасно, тоді як 90% з них виявляються тільки випадково. Наведені дані красномовно свідчать про високий рівень латентності таких видів злочинів. Державні і комерційні структури, які зазнали нападу, не дуже схильні афішувати наслідки таких дій.
Прикладом суспільної небезпеки кіберзлочинів можуть слугувати події, коли була вчинена кібератака хакерів з різних частин світу на 13 провідних міжнародних серверів світової комп’ютерної мережі Інтернет, з яких залишилися цілими тільки чотири. На думку експертів, у результаті цієї акції було завдано економічних збитків у різних державах на суму, що перевищує 1 трлн дол. США. Під загрозу було поставлено існування всієї міжнародної системи комп’ютерної телекомунікації.
Звичайно до даної проблеми слід також віднести питання моралі, несанкціонованого доступу до приватних даних, можливість розкриття приватних даних за певних визначених законодавством умов.
Вагомим аспектом також є питання захисту інформації, шифрування даних. Гарним прикладом є нещодавній саміт в рамках ООН з приводу питання захисту приватної інформації в Інтернет. На нього були запрошені представники Mіcrosoft, Facebook, а також представники нової соціальної мережі Dіaspora. Ця соціальна мережа відрізняється від своїх аналогів тим, що має найбільш надійну систему захисту персональних даних користувачів, що значно надійніша за систему захисту Facebook. На саміті йшли обговорення стосовно включення цієї системи в інші Інтернет-проекти.
Основой обеспечения эффективной борьбы с кибертерроризмом является создание эффективной системы взаимосвязанных мер по выявлению, предупреждению и пресечению такого рода деятельности. Для борьбы с терроризмом во всех его проявлениях работают различные антитеррористические органы. Особое внимание борьбе с терроризмом уделяют развитые страны мира, считая его едва ли не главной опасностью для общества. Но полностью обезопасить общество от террористов невозможно, можно лишь снизить угрозу превентивным контролем за «интересными» для террористов местами и борьбой с непосредственными исполнителями террористических актов. Задача состоит в том, чтобы сузить варианты действий террористов и контролировать те, что останутся. Но тотальная слежка за всеми - это нарушение прав человека. Например, правоохранительные органы России основные надежды в борьбе с компьютерными преступниками возлагают на установку подслушивающих устройств в Интернете, с помощью которых можно просматривать сообщения, присылаемые по электронной почте, и отслеживать обращения пользователей к страничкам Интернета.






47.Охарактеризувати етимологію міжнародного інформаційного тероризму. Визначити специфіку кібер-, медіа і психотероризму як складову інформаційних загроз.
Інф. тероризм – злочинний або несанкціонований вплив на інфраструктуру іноземної держави, на систему прийняття політичних рішень, на моральний стан суспільства.
Кібертероризм – діяльність по дезорганізації інформаційних систем, що створює небезпеку загибелі люлей, значних матеріальних збитків чи інших суспільно небезпечних наслідків, якщо вони скоєні в цілях порушення суспільної безпеки, залякування населення чи здійснення впливу на прийняття рішень органами влади, а також загроза скоєння вказаних дій в тих самих цілях. Здійснює значний психологічний ефект на суспільство.
Є ефективним бо:
- простий, дешевий та законний доступ до інформаційної інфраструктури як звичайних користувачів;
- важко одразу визначити географічні та юридичні рамки;
- може бути розпізнаний як звичайний збій в системі, а не акт злочину;
- важко оперативно відреагувати на скоєний злочин;
- недостатньо інформації про реальні і потенціальні загрози для інфопростору з боку терористів.
Цілі атак:
- апаратне забезпечення;
- програмне забезпечення;
- мережеві стандарти та коди передачі даних;
- сама інформація;
- люди, задіяні в інфосфері.
Психотероризм – методи і засоби впливу на індивідуальну, групову і масову свідомість суспільства. Засоби: психотронна зброя, пропаганда, соціальні технології, наркотики
Технології: маніпулятивні технології (пропаганда), засоби створення віртуальної реальності (імітація голосу, зображення), технології нейролінгвістичного програмування, телепатичний вплив, електронні пристрої впливу на підсвідомість(інфра-, ультразвук).
Медіатероризм – акти тероризма з використанням засобів мас-медіа. дуже поширений сьогодні: радіотелевізійний терроризм (рекламний тероризм), аудіовізуальний терроризм (розсилка продукції із певним змістом, трансл. її по кабельним ТВ); створення міфів, поширення чуток, закріплення стереотипів.





















48.Здійснити порівняльний аналіз стратегій національної інформаційної безпеки США, Росії, Китаю та країн Європи.
Анализ зарубежного опыта использования ИКТ на примере США, Европейского Союза и Китая показал, что основной целью этих государств является достижение лидирующих позиций в мире. Используя различные модели электронного правительства (США G2B, Евросоюз G2C, Китай G2B+G2C), их правительства считают вопрос обеспечения информационной безопасности одним из ключевых. Так, в США в 2009 г. принят доктринальный документ Cybersecurity 2009.
КИТАЙ. За даними ФБР, КНР на сьогоднішній день має армію у 180 000 хакерів, які щоденно атакують кібермережі США і лише 2009 року здійснили 90 000 атак проти комп’ютерів Міністерства оборони Китай бачить Сполучені Штати як перешкода до досягнення контролю і впливу в регіоні і в світі в цілому, однак перемога Китаю над цим супротивником не можлива без використання ресурсу самого противника. Враховуючи безумовні вигоди у взаємодії зі Сполученими Штатами - насамперед у питаннях торгівлі та технологій - Пекін, очевидно, вважає, що Сполучені Штати представляють істотний довгостроковий виклик. Аналіз відкритої китайської літератури дозволив експертам виділити ряд базових положень китайської концепції інформаційної війни. До них відносять: атаки на комп'ютерні мережі, інформаційні операції, економічні операції, високоточні удари і спрямовані акції. Серед найбільш часто описуваних метою можливої війни було ідентифіковано п'ять: перевага національної безпеки, економічна перевага, фінансова вигода, політичний вплив і зміна політики.
США. Щорічно США витрачають на інформаційні технології тільки з федерального бюджету близько 38 млрд. $, з яких близько 20 млрд. $ (більше 50%) складають витрати військового відомства. І це без урахування десятків млрд. $. що витрачаються на бортові системи управління супутників, ракет, літаків, танків і кораблів. С начала 21 ст. вСША большое внимание в государственной политике уделялось развитию системы государственного противодействия информационным угрозам. Большая роль по предотвращению и устранению возможных инцидентов в сфере национальной информационной безопасности отводится структурам, занимающимся разведывательной деятельностью за пределами США, а также ужесточению контрразведывательных мероприятий в области информационной безопасности на территории самих США. доктрина Президента США Барака Обамы об информационной безопасности страны. Согласно этой доктрине, на любую хакерскую атаку на ресурсы США извне американцы вправе отреагировать любыми способами. Всеми международными аналитиками это расценено, как возможность нанесения ответного удара, в том числе, огневого.
РФ. Курс России на модернизацию экономики и перевод ее на инновационное развитие значительно актуализировал проблематику обеспечения МИБ для национальных интересов. Реализация Стратегии национальной безопасности России до 2020 года в части информационной составляющей способствует усилению координации действий федеральных органов государственной власти, в том числе по продвижению соответствующей резолюции ООН по МИБ, принятой 2 декабря 2009 г.
В Доктрине информационной безопасности Российской Федерации закреплены четыре основные составляющие национальных интересов Российской Федерации в информационной сфере.
1) соблюдение конституционных прав и свобод человека и гражданина в области получения информации и ее использования....
2) информационное обеспечение государственной политики Российской Федерации, связанное с доведением до российской и международной общественности достоверной информации о государственной политике Российской Федерации, ее официальной позиции;
3) развитие современных информационных технологий, отечественной индустрии информации, в том числе индустрии средств информатизации, телекоммуникации и связи, обеспечение потребностей внутреннего рынка ее продукцией и выход этой продукции на мировой рынок
4) защита информационных ресурсов от несанкционированного доступа, обеспечение безопасности информационных и телекоммуникационных систем, как уже развернутых, так и создаваемых на территории России.
ЄС. В Западной Европе доля ИТ-бюджета, расходуемого на информационную безопасность, постепенно растет. Вирішення проблеми ІБ у програмах ЄС передбачає вироблення загальної стратегії інформаційної безпеки, протидії кібервійнам, інф тероризму та боротьбу з інф злочинністю. ЄС підписав у 2003 з НАТО спільну домовленість з політики інф безпеки.


















































49.Здійснити порівняльний аналіз національних стратегій інформаційної безпеки країн світу. Концепція інформаційної безпеки України у системі міжнародних відносин.
Анализ зарубежного опыта использования ИКТ на примере США, Европейского Союза и Китая показал, что основной целью этих государств является достижение лидирующих позиций в мире. Используя различные модели электронного правительства (США G2B, Евросоюз G2C, Китай G2B+G2C), их правительства считают вопрос обеспечения информационной безопасности одним из ключевых. Так, в США в 2009 г. принят доктринальный документ Cybersecurity 2009.
КИТАЙ. За даними ФБР, КНР на сьогоднішній день має армію у 180 000 хакерів, які щоденно атакують кібермережі США і лише 2009 року здійснили 90 000 атак проти комп’ютерів Міністерства оборони Китай бачить Сполучені Штати як перешкода до досягнення контролю і впливу в регіоні і в світі в цілому, однак перемога Китаю над цим супротивником не можлива без використання ресурсу самого противника. Враховуючи безумовні вигоди у взаємодії зі Сполученими Штатами - насамперед у питаннях торгівлі та технологій - Пекін, очевидно, вважає, що Сполучені Штати представляють істотний довгостроковий виклик. Аналіз відкритої китайської літератури дозволив експертам виділити ряд базових положень китайської концепції інформаційної війни. До них відносять: атаки на комп'ютерні мережі, інформаційні операції, економічні операції, високоточні удари і спрямовані акції. Серед найбільш часто описуваних метою можливої війни було ідентифіковано п'ять: перевага національної безпеки, економічна перевага, фінансова вигода, політичний вплив і зміна політики.
США. Щорічно США витрачають на інформаційні технології тільки з федерального бюджету близько 38 млрд. $, з яких близько 20 млрд. $ (більше 50%) складають витрати військового відомства. І це без урахування десятків млрд. $. що витрачаються на бортові системи управління супутників, ракет, літаків, танків і кораблів. С начала 21 ст. вСША большое внимание в государственной политике уделялось развитию системы государственного противодействия информационным угрозам. Большая роль по предотвращению и устранению возможных инцидентов в сфере национальной информационной безопасности отводится структурам, занимающимся разведывательной деятельностью за пределами США, а также ужесточению контрразведывательных мероприятий в области информационной безопасности на территории самих США. доктрина Президента США Барака Обамы об информационной безопасности страны. Согласно этой доктрине, на любую хакерскую атаку на ресурсы США извне американцы вправе отреагировать любыми способами. Всеми международными аналитиками это расценено, как возможность нанесения ответного удара, в том числе, огневого.
РФ. Курс России на модернизацию экономики и перевод ее на инновационное развитие значительно актуализировал проблематику обеспечения МИБ для национальных интересов. Реализация Стратегии национальной безопасности России до 2020 года в части информационной составляющей способствует усилению координации действий федеральных органов государственной власти, в том числе по продвижению соответствующей резолюции ООН по МИБ, принятой 2 декабря 2009 г.
В Доктрине информационной безопасности Российской Федерации закреплены четыре основные составляющие национальных интересов Российской Федерации в информационной сфере.
1) соблюдение конституционных прав и свобод человека и гражданина в области получения информации и ее использования....
2) информационное обеспечение государственной политики Российской Федерации, связанное с доведением до российской и международной общественности достоверной информации о государственной политике Российской Федерации, ее официальной позиции;
3) развитие современных информационных технологий, отечественной индустрии информации, в том числе индустрии средств информатизации, телекоммуникации и связи, обеспечение потребностей внутреннего рынка ее продукцией и выход этой продукции на мировой рынок
4) защита информационных ресурсов от несанкционированного доступа, обеспечение безопасности информационных и телекоммуникационных систем, как уже развернутых, так и создаваемых на территории
Принципи доктрини інф безпеки України:
свобода збирання, зберігання, використання та поширення
інформації;
достовірність, повнота та неупередженість інформації;
обмеження доступу до інформації виключно на підставі закону;
гармонізація особистих, суспільних і державних інтересів;
запобігання правопорушенням в інформаційній сфері;
економічна доцільність;
гармонізація українського законодавства в інформаційній сфері
з міжнародним;
пріоритетність національної інформаційної продукції.
Життєво важливі інтереси в інформаційній сфері
В інформаційній сфері України вирізняються такі життєво
важливі інтереси:
1) особи:
забезпечення конституційних прав і свобод людини на збирання,
зберігання, використання та поширення інформації;
недопущення несанкціонованого втручання у зміст, процеси
обробки, передачі та використання персональних даних;
захищеність від негативного інформаційно-психологічного
впливу;

2) суспільства:
збереження і примноження духовних, культурних і моральних
цінностей Українського народу;
забезпечення суспільно-політичної стабільності, міжетнічної
та міжконфесійної злагоди;
формування і розвиток демократичних інститутів громадянського
суспільства;

3) держави:
недопущення інформаційної залежності, інформаційної блокади
України, інформаційної експансії з боку інших держав та
міжнародних структур;
ефективна взаємодія органів державної влади та інститутів
громадянського суспільства при формуванні, реалізації та
коригуванні державної політики в інформаційній сфері;
побудова та розвиток інформаційного суспільства;
забезпечення економічного та науково-технологічного розвитку
України;
формування позитивного іміджу України;













50.Проаналізувати доповідь Б. Обами про нову стратегію інформаційної безпеки США (2008). Визначити основні положення і критерії кібербезпеки США
Ключові тези:
Посилення ролі федеральних органів влади в області кібербезпеки. На відміну від Росії, де слово «посилення» трактується як «монополія», в США розуміють, що необхідно враховувати різні точки зору на проблему - не лише держави, але і бізнесу, суспільства і окремих громадян. Діяльність федеральних органів полягає в розробці рекомендацій і кращих практик по різних аспектах ІБ. Хорошим прикладом такої діяльності можна назвати публікації Національного інституту стандартів США (NІST).
· Початок дослідницьких робіт в області захищених обчислень і посилення захисту національної кіберінфраструктури.
· Захист ІТ-інфраструктури, на яку спирається американська економіка.
· Запобігання промисловому кібершпіонажу. Враховуючи все зростаюче число просочувань конфіденційної інформації, складової ноу-хау американської економіки, такий інтерес до даного напряму сповна обгрунтований.
· Розробка стратегії боротьби з комп'ютерними злочинами для мінімізації діяльності злочинних угрупувань в кіберпросторі.
· Розробка обов'язкових стандартів захисту персональних даних і зобов'язання будь-якої компанії розкривати факти про витоки персональних даних. Перший крок в цьому напрямі вже зроблений - NІST опублікував проект стандарту по захисту персональних даних.
Які висновки можна зробити з даної ситуації?
По-перше, Барак Обама не лише на словах, але і на ділі прислухається до представників академічних кругів і індустрії безпеки, не обмежуючись представниками спецслужб.
По-друге, прекрасно розуміючи важливість координації робіт різних відомств в області ІБ, Обама створює посаду і підрозділ, які візьмуть на себе цю непросту роль.
І, нарешті, в США розуміють всю важливість державної підтримки досліджень в області ІБ і готові виділяти на них чималі фінансові кошти.
У квітні 2009 року Президентом Обамою був даний на розгляд Сенату США законопроект «Акт про Радника з Національної Кібербезпеки». Головні положення документу викладені нижче:
Офіс Управління Національної Безпеки
Передбачається створення офісу Управління Безпеки в Інтернеті, підзвітного Раднику по Національній Безпеці в Канцелярії Президента США. Посада Радника по Національній Безпеці в Інтернеті підзвітна безпосередньо Президентові США.
Створення Консультативної Групи по Кібербезпеці
Необхідність розробки нових стандартів Національним інститутом стандартів і технологій (НІСТ) США.
НІСТ зобов’язаний розробити стандарти виміру і перевірки стану безпеки в Інтернеті для всіх рівнів федерального уряду, його підрядчиків і інших грантів критичної інформаційної інфраструктури систем і мереж, та розробити і встановити стандарти і показники безпеки в Інтернеті
Ліцензування і сертифікація фахівців з безпеки в Інтернеті
Безпека системи адресації доменних імен
Пропаганда усвідомлення важливості питань безпеки в Мережі Інтернет
Виділення стипендій для обслуговування програми
Впровадження програм Національного наукового Фонду стипендії орієнтовані на набір студентів на учбову програму по безпеці в Мережі.







51.Проаналізувати вплив нової стратегії кібербезпеки США на спільну європейську безпекову політику: порівняльний аналіз підходів і положень (2010-2011 рр.)

У середині травня 2011 адміністрація президента США Барака Обами опублікувала пропозиції щодо удосконалення законодавства у сфері кібербезпеки. Зокрема, пропонується посилити покарання для комп'ютерних злочинців і ввести єдиний федеральний стандарт, за яким компанії повинні будуть повідомляти державним органам про випадки викрадення інформації, що стосується їхніх клієнтів.
12 травня 2010 року помічник заступника міністра оборони США з політичних питань Дж. Мілер заявив, що США готові завдати воєнного удару у відповідь на кібератаки на свої комп’ютерні мережі. Така позиція США щодо трактування кібератак та потенційних кібервоєн має своє продовження в позиції НАТО: група експертів під керівництвом М. Олбрайт у червні 2010 року запропонувала трактувати масштабні кібератаки як такі, що підпадають під п’яту статтю Північноатлантичного договору і вважаються атаками на всіх членів Альянсу.
Все це змушує провідні держави світу до активнішого позиціювання власної внутрішньої та зовнішньої політики щодо кіберзагроз та призводить до розроблення й ухвалення нормативних документів - стратегій - у цій сфері. На сьогодні такі країни, як США, Франція, Німеччина, Голландія, Великобританія вже розробили їх
Не менш активною є політика у сфері кібербезпеки США за Адміністрації Б. Обами:
29 травня 2009 року оприлюднено „Огляд кібербезпеки” (Cyber Security Review) – комплексний документ, що визначає пріоритети нової команди у сфері кібербезпеки;
створено посаду Керівника кібербезпеки Ради національної та внутрішньої безпеки;
створено Кіберкомандування США (U.S. Cyber Command) під головуванням генерала К. Александера, що одночасно очолюватиме і згаданий підрозділ, і Агентство з національної безпеки. Приблизна чисельність структури – 30 000 військових;
оприлюднено нову «Стратегію національної безпеки» (2010), в якій вперше в загальній структурі загроз США окреме місце відведено кіберзагрозам Великобританія (потенціал якої у сфері кіберзахисту вважається одним з найпотужніших) все ще розбудовує власні сили безпеки у кіберпросторі. У 2010 році в повномцінному режимі запущено роботу Оперативного центру з кібербезпеки (20 співробітників) з метою координування наявних центрів з кібербезпеки різних відомств та створення майданчику для співпраці між урядом та приватним сектором щодо проблем кібербезпеки. Крім того, у Великобританії ефективно працює Командування урядових комунікацій
На загальноєвропейському рівні дії Директива ЄС «Щодо охорони прав на інтелектуальну власність» (Directive 2004/48/EC, Intellectual Property Rights Enforcement Directive, IPRED), що дозволяє правоохоронним органам збирати особисті дані користувачів, підозрюваних у незаконному файлообміні.

















52.Проаналізувати Європейські міністерські конференції Ради Європи з кібербезпеки 2009-2011 рр.
С ЭТИМ ВОПРОСОМ ПОЛНЫЙ ПРОВАЛ. ЕДИНСТВЕННОЕ, ЧТО ЕСТЬ:

Восьма Європейська міністерська конференція з питань політики у сфері ЗМІ (Рейк’явік, 2009 рік)
1.Резолюція 1. На шляху до нових підходів до медіа.
2. Резолюція 2. Управління мережею Інтернет та важливими Інтернет ресурсами.
3. Резолюція 3. Зміни до законодавств держав-членів Ради Європи щодо боротьби з тероризмом та їх вплив на свободу слова та інформації.
4. Політична декларація про узгоджені питання стосовно переносу прийнятих рішень в Інтернет.
Проблема розробки нових принципів регулювання діяльності нових медіа, зокрема мережі Інтернет та їх вплив на традиційні ЗМІ.





























53.Охарактеризувати вплив інформаційної революції на економічну глобалізацію. Проаналізувати вплив процесів глобалізації на міжнародну конкуренцію ТНК.
Інформаційні революції були пов’язані з виникненням, перш за все,якісно нових засобів передачі, зберігання і обробки інформації. термін „інформаційне суспільство” визначає суспільство, в якому надмірно циркулює високоякісна Інформація, а також в наявності всі необхідні засоби для її зберігання, перерозподілу та використання. Коштовність користування інформаційними послугами невисока, що доступна кожному. Інформаційна революція поставила питання про роль і місце освіти. В інформаційному головними продуктами виробництва є інформація і знання. Інформація -це відомості, що сприймаються людиною або спеціальними пристроями як віддзеркалення фактів матеріального або духовного світув процесі комунікації. Знання – це перевірений практикою результат пізнання дійсності, її віддзеркалення в свідомості людини. Тобто знання – це узагальнений досвід людини, одержаний в результаті якої-небудь діяльності, на основі певної інформації. Перетворення інформації в знання в умовах інформаційної революції – ключова проблема системи освіти.
Основною об'єктивною тенденцією економіки XXI ст. є розвиток процесів глобалізації у світі. Глобалізацію можна розглядати як загальне розширення та поглиблення міжнародних процесів інвестування, виробництва, постачання та збуту, фінансів, науково-технічного прогресу, освіти. Досить вагомим поштовхом до посилення процесів глобалізації став розвиток комп'ютерних технологій. Інформаційна революція відображає революційний вплив ІТ на всі сфери життя суспільства. Це явище інтегрує ефекти попередніх революційних винаходів в інформаційній сфері (книгодрукування, телефонія, радіозв’язок, персональний комп’ютер), оскільки створює технологічну основу для подолання будь-яких відстаней при передачі інформації, що сприяє об’єднанню інтелектуальних здібностей і духовних сил людства.
Первісними каталізаторами процесів глобалізації є транснаціональні корпорації і транснаціональні банки, а також найбагатші країни світу. світові інформаційні мережі сприяють нівелюванню понять "центр - периферія", наближуючи просторово-часову єдність всієї земної кулі. До переваг формування єдиного світового простору і часу - науково-технічний та суспільний прогрес, міжкультурне співробітництво, підвищення рівня життя, також втрати національної та соціальної автентичності.
Революційний перехід до цифрового способу кодування інформації зумовив кардинальні зміни в глобальних процесах масової комунікації, в результаті яких ЗМК почали активно використовувати разом з комп'ютерними мультимедіа. Мультимедіа - організаційна структура, яка: контролює кілька засобів масової комунікації (телевізійну, радійну станцію, газету, журнал, видавництво, відеостудію та ін.; використовує текстове, звукове, графічне, мультиплікаційне та відеовідтворення інформації. В останньому випадку ми можемо говорити про комп'ютерні мультимедіа. Серед провідних "мультимедіа-імперій" варто назвати Time Warner, Sony, Matsushita, Bertelsmann, News Corporation, Finivest, Microsoft, Capital Cities/ABC, Walt Kisney, Paramount, Televisa, TV Globo та ін. Ці корпорації мають набагато вищі показники прибутковості, ніж виробничі компанії, і контролюють телефонні компанії, кабельні та телерадіомовні системи, комп'ютерні фірми. неможливо відокремити комунікаційні послуги від електронного виробництва або розробки програмного забезпечення комп'ютерних мереж. До елементів інформаційної інфраструктури зараховують комп'ютери з мультимедіа-додатками, бази даних, у тому числі на лазерних дисках, побутову електроніку та ін. Серед ресурсів, зокрема, виокремлюють інтерактивне програмування, інтерактивні телебачення, відео, ігри, мобільний зв'язок та багато інших ноу-хау-технологій сучасної інформаційної сфери. інтеграція комп'ютерів і телебачення можуть - альянс корпорації Microsoft та конгломерату NBC ; придбання мультимедійним конгломератом Walt Disney телевізійної мережі Capstal/ABC; купівля компанією Westinghouse американської національної телемережі CBS
елітний клуб кількох постачальників новин – США: CNN Intern ational (США) та The Reuters (Великобританія), Agence France Press (Франція) і Associated Press (США).
Конкуренція – агентства: NANAP (Бюро агентств країн руху неприєднання), PANA (Панафриканське агентство новин), CANA (Карибське агентство новин), IPS (Неурядова медіа-організація).
Захист інформаційного простору законодавчим шляхом: Канада і Франція - закони щодо заборонення супутникового поширення іноземного телепродукту, аналогічно покладені в Китай, Сінгапур, країни Близького Сходу.
У глобальних медіа-імперіях технологія проходження інформації є двохярусною. Провідні медіа-організації першого ярусу - "Reuters Television", "Worldwide Television News" (WTN), CkNUS і CNN виступають у ролі оптових виробників телевізійних "картинок", звукових та текстових "доріжок". В Європі обмін теленовинами здійснюється також агентством EVN або Evrovision (Evrovision News Echange). Mедіa-пpoвaйдеpи другого ярусу - великі телевізійні мережі та супутникові і кабельні канали новин виробляють з "інформаційної сировини" начебто власний інформаційний продукт.











































54.Охарактеризувати концепції інформаційної економіки, основні поняття і закони.
Основні теорії:
Постіндустріальна економіка
Неформаційна економіка
Інтелектуальна економіка
Економіка знань
Мережева економіка
Ноосферна економіка
Постмодерна економіка
Концепції:
Кастельс
Створення суспільства мережевих структур
Розвиток різного рівня: глобальний, регіональний, локальний
Провадження стандартів мережевої економіки
Продаж інтелектуальної власності
Стюарт-Райх
Інтелектуальний капіталізм 20ст
Розвиток інфо економіки
Інтелектуальний капітал як основний ресурс світової економічної системи
Аналіз екном змін по континентах та країнах
Закони:
Закон зв’язку. Економіка комп’ютер. мереж залежить від міжкомп комунікації
Закон переміщення. Переміщується лише інфа, маса через біти,економічна динаміка – поведінка мереж
закон достатку/добробуту. Стара економіка – залежність ціни від дефіциту товарів. Нова – більше речей, більша їхня цінність.
Закон збільшення прибутків. Вартість товарів зростає з кількістю користувачів, а зростання вартості трансформується в більшу кількість користувачів = замкнуте коло.
Закон протилежності цін. Стара економіка – якісніше товар, більша ціна. Нова економіка – можуть ставати дешевше, залежно від ситуації.
Закон невагомої економіки – людська свобода, «капітал ляше під дудку таланту»


















55.Проаналізувати регіональні та національні стратегії інформаційної економіки .
Уряд повинен у довгостроковій преспективі підтримувати наступні області економіки знань:
Наука, технології, R & D, дизайн і творчий бюджети підтримки сектора
Вища освіта
Державні інвестиції у фізичну, енергетичну та цифрову інфраструктури
побудова системи інновацій протягом найближчих десяти років. Це буде включати в себе:
Зміцнення передачі технологій з університетів на ринок шляхом створення мережі меншого, більш цілеспрямоваого характеру, і краще фінансування установ посередника;
аналогічні ініціативи по зміцненню можливостей в таких областях, як проектування і творчі індустрії;
Побудова фінансової системи для додаткової підтримки інновацій та підприємництва.
вища та додаткова освіти система повинна продовжувати розширювати можливості для задоволення продовження зростання попиту на більш наукоємних навичок.
Розширення вищої освіти без шкоди для якості повинна для більшого вкладу в приватний
навички в науці, технології, інженерії та математиці (STEM) залишаються високим пріоритетом
Там повинно бути менш суворими міграційної політики високого рівня кваліфікації, заохочення іноземних студентів та надання глобальних компаній гнучкість у задоволення їх потреб високої кваліфікації;
Промислова стратегія для економіки знань повинна бути зосереджена на чотирьох ключових секторах: передові виробництво, творча і культурна сфери, високі технології послуг і низьковуглецевої економіки. Конкретні дії, необхідні для підтримки R & D,
високе зростання фірми, і низьковуглецевої економіки
Міська політика повинна бути економіка знань зосереджені, в тому числі підтримка місцевих, зростання фірм, поліпшення доступу до капіталу та навичок
Державний сектор як джерело інновацій і встановлення зв'язків між більш і менш успішними містами.

























56.Охарактеризувати структуру міжнародного інформаційного бізнесу. Дати характеристику ієрархії інформаційних ринків, проаналізувати типологію інформаційних продуктів та послуг. = 79 наполовину (Я)
Ієрархія ринків:
Світовий
Субрегіональний
Регіональний
Національний
Лідери інформаційних ринків – США, Європа, Японія. Претенденти – Китай, Індія
Форми бізнесу:
Торгівля продуктами та послугами в галузях промислової, приладобудування та телекомунікації
Сектор продуктів та послуг інфобезпеки
Ринок мас-медіа
Ринок реклами та рекламного сервісу
Продукти та послуги для держ та корпоративного управління
Продукти та послуги для банківської та фінансової сфери
Сфера ділової аналітики
Сектор комунікаційних технологій: PR,GR, IR, кредитно-довідковий бізнес
Інф ринок можна поділити на 7 секторів:
Послуги Internet та кіберпростру
Послуги телекомунікацій
Приладобудування
Продукти та послуги медіа
Інформаційна інтелектуальна власність
Продукти та послуги комунікативних
Продукти та послуги ділової інформації























57.Охарактеризувати діяльність ТНК: у сфері медіа, видавництва та реклами; у сфері телекомунікацій; у сфері інтелектуальної власності; у сфері приладобудування та ІКТ; у сфері електронної комерції та Internet, у сфері нових комунікативних послуг
Найбільшими корпораціями на ринку інформаційних технологій є американські компанії IBM, Motorola, Intel, Microsoft, азійські – NEC, Toshiba, Samsung, Acer та європейські – Philips, Siemens, Thomson Alcatel, Mnsitel, Ericsson, Nokia, Benefon ті ін.
Основні конкуренти на світовому інформаційному ринку:
Інтернет послуги: доля ринку: Google 77,04 %, Yahoo 12,46 %, MSN 3,33 %, Microsoft Live Search 2,57 %, AOL 2,12 %, Ask 1,38 %, AltaVista 0,13 %, Excite 0,07 %, Lycos 0,02 %, All the Web 0,02 %
Google Inc. американська компанія, що володіє першою по популярності (77,04 %) в світі пошуковою системою Google, оброблювальною 41 млрд 345 млн запитів в місяць (частка ринку 62,4 %). На пошук.сист n базується найбільша в світі система онлайн-реклами Google Adwords. Ринкова капіталізація компанії складає приблизно 151 млрд дол. США (кінець 2009 років). Google 7 місце в списку найдорожчих брендів в світі (вересень 2009 року), AOL – послуги мережі Інтернет;
ринок телекомунікаційних послуг
MCI Inc. (WorldCom) (куплена Verizon Communications Inc.,яка володіє 23,14% Vodafone Italy)
Deutsch Telekom найбільша в європі та 3 місце в світі, більш ніж 90 млн користувачів,прибуток у 2008р 61,67 млрд (падіння на 1,4 %, $81 млрд), чистий прибуток 1,48 млрд (зрост. в 2,5) Бренди T-Home a legacy telephone and fixed network carrier and IPTV operator,T-Online інтернет сервіс провайдер,T-Mobile- мобільний провайдер,T-Systems бізнес відділ для великих клієнтів
France Telecom (3 в європі та одна з найбільших в світі,у 2008 р прибуток 53.5 млрд, 159 млн користувачів у світі) Найважливіші підрозділи France Telecom: Orange (оператор стільникового зв'язку і інтернет-провайдер), Orange Business Services (послуги фіксованого зв'язку і доступу в інтернет для корпоративних клієнтів).
British Telecom BT Group plc приватизована телеком компанія,перша в Британії, одна з найбільших в світі, 2 в європі, працює у більш ніж 107 країнах світу(1/3 прибутку компанії від Global Services division) Прибуток у 2009 Ј 21.390 млрд. Основні напрями діяльності BT надання мережевих it-послуг по всьому світу, надання послуг і побудова рішень у сфері регіональних, національних і міжнародних телекомунікацій для службового і приватного використання, а також надання послуг широкосмугового доступу і інтернету-сервісів. BT так само пропонує рішення для конвергентних фіксованих і мобільних послуг і сервісів. Підрозділи BT BT Global Services BT Openreach BT Retail BT Wholesale.
ринок мас-медіа, реклами, видавництва, ТВ
Reuters Group plc - Британське агенство новин і провайдер даних фінансових ринків, що постачає повідомленнями газети та мовні станції. Серед інших послуг, найвідоміший аналіз 40,000 компаній, боргових інструментів і трьох мільйонів економічних серій. Конкуренти: Bloomberg L.P. і Dow Jones Newswires.Зараз частина агентства «Томсон Рейтер» (викупила у 2008), прибуток Ј2,605 млн.Одне з найбільших у світі міжнародних агентств новин
News Corporation (2 у світі медіа конгломерат,прибуток у 2009 US$30.423 млрд, підконтрольна компанія Руперта Мердока, який володіє, зокрема, телекомпанією 20th Century Fox, телеканалами Fox News, супутниковими DTH операторами Bskyb, Sky Deutschland, Sky Italia, Foxtel, сайтом Myspace, інформаційним агентством Dow Jones (включаючи службу Factiva), радіостанціями Best FM, Наше Радіо, Ultra, рекламним агентством News Outdoor, а також газетами The Wall Street Journal, The Times, The Sun і New York Post)
Bertelsmann транснац корп. Заснована у Німеччині, прибуток 16.118 млрд,працує у 63 країнах світуПідрозділи: RTL Group- найбільша в європі комп теле і радіо мовлення(broadcaster),Gruner + Jahr- видавництво журналів найб в європі,Random House –найб у світі видавництво книжок для продажу,Direct Group найб в світі book and music club group, Arvato AG-міжн провайдер послуг медіа та комунік
Time Warner-сша 4 найбільший медіа конгломерат, та 4 розваж конгломерат,прибуток US$ 46.98 млрд (2008) Time Warner утворилася шляхом злиття Warner Communications Inc. і Time Inc. у 1990 і подальшим об'єднанням з інтернетом-гігантом AOL Inc. у 2001 році. Є найбільшою в таких сферах, як кіно, телебачення, інтернет, телекомунікації. Серед основних компаній, що входять в Time Warner, можна перерахувати: Time Inc., AOL, Warner Bros. Entertainment, Time Warner Cable, CNN, Warner Music Group, HBO, TBS, Turner Broadcasting System и The CW Television Network.Конкуренти CBS Corporation, Viacom and News Corporation.
ринок розважальних продуктів і послуг
Time Warner, News Corporation,
Sony Corp найбільший мультіннаціон конгломерат,одна з найб медіа корпорацій в світі,прибуток $78.88 млрд (2008) Sony Corporation займається випуском побутової і професійної електроніки, ігрових консолей і іншої високотехнологічної продукції. Крім того, Соні є одній з найбільших в світі медійних компаній, володіючи звукозаписною маркою Sony BMG (спільно з компанією Bertelsmann), кіностудіями Columbia Pictures і Tristars Pictures, а також повним архівом фільмів компанії MGM (спільно з компанією Comcast). Головні операційні сегменти Sony Group: Sony Corporation (управління холдингом, електроніка побутова і професійна, володіє брендом Aiwa) Sony Computer Entertainment (ігрові консолі Sony Playstation, а також відеоігри) Sony Pictures Entertainment (виробництво і продюссированіє кінокартин, володіє кіностудіями Columbia Pictures і Tristars Pictures, а також повним архівом фільмів компанії MGM (спільно з компанією Comcast)). Sony Music Entertainment (музична галузь). Sony Financial Holdings (операции в финансовой сфере страхование, банки) Sony Ericsson (мобильные телефоны)
ринок приладобудування
Nokia фінська транснаціональна компанія, один зі світових лідерів в області мобільних комунікаційних технологій, провідний постачальник устаткування для мобільних, фіксованих, широкосмугових і ip-мереж. Прибуток у 2008 50,7 млрд (зниження на 1 %)
Intel Corporation американська корпорація, що виробляє широкий спектр електронних пристроїв і комп'ютерних компонентів, включаючи напівпровідники, мікропроцесори, набори системної логіки (чіпсети) і ін.Прибуток US$ 35.127 млрд (2009),
Philips(Нідерланди) – крупний міжнародний концерн, що працює в області електроніки, медичного устаткування і світлотехніки. Одна з найбільших в світі, прибуток 23.19 млрд (2009)

58.Проаналізувати динаміку міжнародного інформаційного бізнесу. Здійснити прогнозування перспектив конкурентоспроможності ТНК на світовому інформаційному ринку. НАПОЛОВИНУ = 79 наполовину(Я)
Криза значно позначилась на європ ринку інф бізнесу. Отже, приблизно 36 млрд виручки втрачено з 2008 по 2009 рік, у процентному співвідношенні це падіння на 9%. Європейський регіон лідирує серед інших регіонів світу за показником кількості Інтернет користувачів на 100 жителів. Загальна кількість користувачів Інтернет щорічно збільшується на 9% протягом останніх чотирьох років, і зараз досягає 58% (2008 р.) у розширеній Європі.
Сегмент ринку телекомунікацій на європейському інформаційному ринку складав у 2008 році 53%. Приріст сектора склав за 2008 рік 0,8%. Європа традиційно йде першою у сфері мобільної телефонії, будучи першим регіоном світу, в якому було створено єдиний пан європейський технологічний стандарт (2G/GSM) на початку 90-х, та перехід вже у 2000 році до наступного покоління мобільної телефонії (IMT-2000/3G/UMTS). За останнє десятиріччя Європа показала експотенційне зростання кількості інтернет-користувачів.
Не дивлячись на те, що населення Європи складає всього 10% глобального населення, вони являють собою більш ніж 18% мобільних абонентів, 21% абонентів стаціонарних ліній зв’язку, 22% користувачів Інтернет, 31% абонентів широкосмуговий доступу до Інтернет.

Перспективним є поєднання технологій обмеженої функціональності ноутбука та доступу до інтернету - нетбук стає потенційно прибутковим вже зараз, це ж приводить і до популярності мобільного інтернету, зростаючу популярність мають стандарти 3G/4G, WiMAX, тобто бездротовий інтернет.
Також важливио відзначити сектор індустрії і розваг (Leisure & Entertainment). у Європі 30% жителів більш зацікавлені грати у комп'ютерні ігри, чим дивитися телевізор. Європейський ігровий ринок в 2008 році вперше випередив американський. Отже, континентальна Європа принесла 9,7 мільярда євро, що помітно більше 8,1 мільярдів євро, які заробила Америка. Кращого результату досягла тільки Азія - вона протягом 2008 року змогла заробити 10,1 мільярдів євро. Ринок Великобританії оцінюється в 2,8 млрд. євро, Франції - 1,9млрд. євро, Німеччини - 1,6 млрд. євро, Іспанії - 850 млн. євро, Італії - 720 млн. євро. В серпні 2009 року німецька компанія Media Control GfK International повідомила, що Німеччина стала першою в Європі за кількості продаваних відеоігор, випередивши Великобританію. Експерти аналітичного бюро DFC Intelligence вважають, що до 2011 року обсяг європейського ринку on-line-ігор перейде відмітку у 3,5 мільярдів євро, хоча за підсумками 2009 року цей показник за прогнозами складе тільки 1,6 мільярда євро. Відповідно до звіту Informa, ігри для мобільних телефонів у 2009 році були самим швидкозростаючим сегментом європейського ринку мобільного контенту. Вони обігнали навіть рингтони, продажі яких зараз становлять понад 40% ринку додатків для стільникових телефонів у Європі. За оцінками Informa, в 2009 році мобільних ігор у Європі було продано на 1,8 млрд. євро, а вже в 2010 році прогнозується 3,2 млрд.
На європейському ринку інформвційного бізнесу працюють в основному 3 корпорації – British Telecom, France Tйlйcom, Deutsche Telekom; становлять майже 100% європейського ринку, 66% світового. (Крім того, на європейському ринку діє, наприклад іспанський гігант Telefonica). Основні послуги – бездротовий зв’язок (мобільний супутниковий), послуги Інтернет, Інтернет-зв’язку, кабельного зв’язку.
Deutsche Telekom AG. Є найбільшою телекомунікаційною компанією в Європі й третьою за величиною у світі. До 1 січня 1995 р. концерн Deutsche Telekom був перетворений в акціонерне товариство, головним акціонером, як і раніше, залишається Федеративна Республіка Німеччина. Deutsche Telekom надає послуги фіксованого телефонного зв’язку під маркою T-Com, мобільного зв’язку під маркою T-Mobile, доступу до мережі Інтернет – T-Online та послуги зв’язку, орієнтовані на бізнес-клієнтів (T-Systems). У 2007 прибуток склав 0,6 млрд. євро, в 2008 – 1,5; у 2009 – 1,8.
France Tйlйcom (Франція). У компанії зайнято 220,000 осіб, вона обслуговує 90 млн. клієнтів по всьому світі. France Tйlйcom надає наступні послуги: фіксовані лінії телефонного зв’язку (переважно у Франції та Польщі), широкосмуговий доступ до мережі Інтернет і мобільна телефонія (бренд Orange), сервіси IPTV (інтернет-телебачення) – надаються переважно у Франції і Іспанії. У 2007 прибуток склав 4,6 млрд. євро, в 2008 – 4,08; у 2009 – 2,6.
British Telecom (Велика Британія). Надає послуги стаціонарного й стільникового (мобільного) зв'язку, доступ до Інтернету, безліч додаткових послуг для підприємств і приватних осіб, наприклад, голосова пошта, телеконференції, веб-конференції. У 2007 прибуток склав 1,2 млрд. євро, в 2008 – 0,8; у 2009 – 0,4.
Telefуnica – заснована у 1924 році, штаб-квартира – Мадрид, Іспанія. Зайнято 207,641 осіб. У Європі поширює діяльність на Іспанію,Словакію, Чехію, Велику Британія, Ірландію, Німеччину. Діє переважно не на європейському, а на світовому ринку. У 2007 прибуток склав 8,9 млрд. євро, в 2008 – 7,5; у 2009 – 1,3.Э









































59.Охарактеризувати міжнародну інформацію у структурі зовнішньої політики Проаналізувати класифікацію та структуру інформаційних ресурсів зовнішньополітичних відомств.
На сьогодні терміном “Міжнародна інформація” позначають 3 поняття:
I. МІ – це процес глобальної комунікаціі між суб”єктами міжнародних відносин, які виникають у всіх сферах життедіяльності держави і суспільства при одержанні, зберіганні та використанні інформації.
II. МІ – це докоментовані або публічно оголошені відомості про події та явища у міжнародному товаристві (міжнародному інформаційному просторі) зафіксоні на матеріальних носіях з реквізитами, які дозволяють ідентифікувати ці відомості. Коли ми говоримо про сукупність якихось явищ , то ці явища можуть стаівати суб”єктами міжнародного права. Та коли вони зафіксовані на матеріальних носіях, то вони будуть ставати предметами речового, майнового міжнародного права. Тобто вони можуть оскаржуватися, їх можна подавати в арбітражний суд, з ними можна працювати як із звичайними матеріальними речами. Тому з одного боку ми говоримо, що інформація – це не матерія, а з іншого боку інформація може бути об”єктом міжнародного права. Незважаючи на приватний характер власності інформації, на те що є фірми, є приватні особи, які володіють тими чи іншими масивами інформаціі, відповідальність, за міжнародним правом, на міжнародній арені несе держава. І тому держава в спеціальному законодавстві контролює ті інформаційні масиви, які перебувають на території певної країни. Це стосується як фінансової інформації, а також інформації яка має конфіденційний або закритий характер. Є такі масиви інформації. Які відносять до державної таємниці. Тому в міжнародних економічних відносинах є 5 пунктів, за якими інформація яка надається підлягає кримінальному переслідуванню, або належить до такої інформації, яка захищається законодавством держави. Наприклад, такю інформацією може бути інформація про найнищій рівень цін, за якими може бути проданий той чи інший товар.
III. МІ визначається як сукупність відомостей про систему міжнародних відносин, а також про структуру, загальні властивості інформації і питання, пов”язані з пошуком, збиранням. Аналізом та розповсюдженням інформації у системі міжнародниж відносин.
Міжнародна інформація орієнтована на забезпечення зовнішної та внутрішньої політики держав. Економічної стратегії країн, на забезпечення національної безпеки, прогресивний розвиток міжнародних відносин та міжнародного права. Кожна країна формує свою стратегію інформаційної політики. В якій визначаються усі аспекти інформаційного забезпечення міжнародних відносин.
Так, наприклад, в США інформаційна політика держави спрямована на забезпечення національних інтересів у міжнародному інформаційному просторі, вона входить до воєнної доктрини США та американської стратегії безпеки. Це зовнішній аспект. Внутрішній аспект інформаційної політики США орієнтована на забезпечення доступу до інформації для кожного індивіда, на забезпечення прав інтелектуальної власності та авторських прав, а також на забезпечення інтелектуальних прав певних верств суспільства.
Ефективна інформаційна інфраструктура є запорукою розвитку будь-якої держави, оскільки:

1) дає змогу різко скоротити час на висунення та обговорення нових ідей, проектів, людей;

2) дає змогу розробляти найбільш ефективну галузь економіки – економіку інформації, економіку з виробництва нових знань;

3) спрямовує країну на той самий шлях розвитку, по якому іде сьогодні все людство.
Можна зазначити, що ефективна інформаційна інфраструктура здатна допомогти державі в вирішенні багатьох політичних, економічних, дипломатичних, військових завдань, що є набагато дешевшим варіантом реалізації.



60.Охарактеризувати інформаційно–аналітичну діяльність зовнішньополітичних відомств.. Проаналізувати особливості інформаційно-аналітичного забезпечення зовнішньополітичних інтересів
Однією з особливостей управлінської праці є постійна необхідність прийняття рішень в умовах дефіциту часу. Процес вироблення і прийняття рішень в системі управління за суттю є інформаційним процесом. Рішення – це “згусток” інформації, спеціально зібраної, проаналізованої і опрацьованої суб’єктом управління. Рішення інформаційне за своєю сутністю, при чому являє собою констатацію нинішнього стану системи, синтез інформації про сьогоднішній день з інформацією про майбутнє, яке виражене у меті, яка поставлена перед системою.
Управління, як процес планування, організації, мотивації і контролю, передбачає наявність і єдність двох підсистем - керованої і керуючої.
Тільки систематизована інформація дає можливість керівнику визначати ефективність організаційно-економічних, соціальних та інших заходів, а також залежно від умов, які складаються, змінювати накреслену програму. Чим краще поінформований керівник, тим більш оперативні і вищі за якістю його рішення.
Суб’єкт управління, виробляючи управлінські рішення, передає їх об’єкту управління, оформлюючи інформацію у вигляді організаційно-розпорядчих документів (положень, інструкцій, правил, наказів, постанов, рішень та ін.). Часто для одержання ефективного результату в процесі управління необхідна як усна, так і письмова взаємодія між суб’єктом і об’єктом, однак, для більшості процесів управління важлива наявність ін-формації, закріпленої на матеріальному носії.
Таким чином, результат управління залежить від того, наскільки продумано, систематично і професійно відбувається інформаційна взаємодія між суб’єктом і об’єктом управління.
Аналіз видів управлінської діяльності дозволяє визначити завдання, вирішувані в організації, і виконавців цих завдань.
Діяльність має бути чітко скоординована між особами, які її виконують; повинні бути забезпечені тісні зв’язки, які дозволяють обмінюватись інформацією у короткі терміни, а процес руху документів має бути ефективно організований.
Специфіка інформаційного менеджменту в системі управління вимагає системного підходу не тільки до аналізу первинної інформації, а і до її узагальнення у відповідності з циклічністю фаз (етапів) управлінського рішення, структурою органів управління, попереднім досвідом розв’язання проблемних ситуацій та ін.
Діяльність в галузі інформаційного менеджменту пов’язана з проведенням таких видів робіт.
1. Виявлення кола управлінських завдань, які розв’язуються як на рівні всієї організації, так і в кожному з її підрозділів.
2. Оцінка значущості окремих напрямів діяльності організації на певних етапах її розвитку.
3. Уточнення складу і структури інформаційних матеріалів, необхідних для забезпечення управлінських рішень.

Види інформаційно-аналітичної діяльності
Інформаційно-аналітична діяльність характерна перш за все для політичних, економічних досліджень з метою прийняття рішень у сфері управління. Інформаційно-аналітичні служби органів влади і управління покликані моделювати соціологічні аспекти, здійснювати прогнозування політичних конфліктів, результатів голосування, здійснювати аналітичний моніторинг не тільки явних поточних проблем, а і виявляти проблемні ситуації, проводити ситуаційний аналіз та вирішувати інші завдання соціального, політичного, фінансового, екологічного моніторингу.
Розрізняють моніторингові, ініційовані і кумулятивні аналітичні дослідження.

1. Моніторингові дослідження призначені для довготермінового аналітичного спостереження за розвитком певної ситуації з метою забезпечення можливості апріорного синтезу управлінських рішень, які мають профілактичний або упереджуючий характер.
2. Ініційовані аналітичні дослідження проводяться за раніш незапланованими дорученнями керівництва або в результаті виявлення при проведенні моніторингових досліджень нових проблемних ситуацій.
3. Кумулятивні дослідження характеризуються високими вимогами до оперативності їх проведення, використанням спеціалізованих методів опрацювання експертної інформації.
Аналіз інформаційних потреб, вивчення мотивацій в управлінських рішеннях, тематичне інформаційне забезпечення керівників, психологія індивідуального і групового інформаційно-аналітичного забезпечення є об’єктами діяльності в галузі інформаційного забезпечення управління і бізнесу.
Для ефективної роботи необхідне знання джерел інформації, характеристик інформаційних масивів: розсіяння інформації, старіння, актуальності інформації, оцінювання характеристик інформації – якісних (достовірність, об’єктивність, однозначність, своєчасність, релевантність, пертинентність, актуальність), кількісних (повнота, достатність), ціннісних.






































61. Охарактеризувати інформаційно – аналітичні установи у системі міжнародних відносин. Дати класифікацію, структуру і проаналізувати методи діяльності.

Інформаційно-аналітична діяльність є складовою інформаційної діяльності, тобто пов’язана з одержанням, використанням, поширенням інформації.
В комплексі проблем інформаційного забезпечення управління актуальним є вивчення потоків інформації, інформаційних ресурсів установ,зовнішніх інформаційних ресурсів, форм і методів інформаційного забезпечення керівників, що потребує врахування здобутків теорії науково-ін-
формаційної діяльності. Для управлінської сфери, політики та економіки важливим є попередження конфліктів і соціально-політичних ситуацій, пошук найкращого виходу із становища, що склалось, оцінка можливих наслідків прийняття рішень, виявлення тенденцій і закономірностей розвитку фінансової ситуації, стратегічне планування. Ці проблеми характеризуються інформаційною відкритістю, невизначеністю меж проблемної галузі, унікальністю кожної ситуації, високими вимогами до оперативності прийняття рішень за умови фрагментованості і протирічивості інформації. Орієнтація на передбачення, виявлення тенденцій розвитку ситуації обумовлює переважне застосування різних аналітичних методів опрацювання інформації: інформаційний аналіз, джерелознавчий, ситуаційний аналіз, контент-аналіз та ін.
Цілі оглядово-аналітичної діяльності:підготовка інформації, оцінка рівня здійснюваних досліджень, забезпечення фахівців необхідною інформацією



Етапи послідовності інформаційно-аналітичних досліджень: планування досліджень, оцінка прямих і непрямих факторів, що впливають на дослідження, інформаційно-наукова стадія, проведення інформаційно-аналітичних досліджень, оформлення звіту.













62.Здійснити класифікацію інформаційних, інформаційно-довідкових, інформаційно-аналітичних та аналітичних документів у сфері зовнішньої політики.
Інформаційні-аналітична діяльність є невід'ємною частиною всіх сфер суспільного життя. Вона має певні цілі та завдання, для реалізації яких існують конкретні засоби, що сприяють отриманню необхідних результатів. У нашій державі існують спеціальні інформаційно-аналітичні установи, що складають систему інформаційного забезпечення користувачів документальною інформацією універсального, галузевого, проблемно-тематичного змісту. Створено також умови для здобуття професійної освіти в цій галузі підготовка фахівців для роботи в органах інформації. Водночас, інформаційні структури сформовані як органічні складові багатьох установ, організацій, фірм. Інформаційно-аналітична діяльність охоплює всі галузі науки, освіти, виробництва, а також економіку, політику, культуру, техніку, природознавство тощо, вона є не тільки окремою функцією суспільства, а й складовим елементом людського життя.
Отже, дуже важливо визначити основні види аналітичних документів, які існують на сьогоднішній день, тому що усі вони є результатом роботи інформаційних установ і відіграють значну роль у розвитку вітчизняних наукових досягнень.
Універсальної класифікації інформаційно-аналітичних документів на сьогоднішній день не існує, але виділяють наступні види наукових документів: Первинні (Книги,Монографії,збірники, матеріали конференцій, конгресів, з’їздів, навчальні видання, офіційні видання), Вторинні,Неперіодичні, бібліографічні, реферативні, енциклопедії, довідкові видання та інші.
Триваючі видання (Журнали, бюлетені, газети та ін. Збірники наукових праць установ, організацій, вузів)
Бібліографічні (покажчики, картотеки), реферативні (картотеки, журнали, збірники), експрес-інформація, оглядові видання
Спеціальні види видань - Нормативно-технічні документи, патентні документи, промислові каталоги, інформаційні листки передового виробничого досвіду Показники стандартів і технічних умов, показники вітчизняних і закордонних винаходів (реферативна і бібліографічна інформація, офіційні бюлетені патентних відомств), показники промислових каталогів, бібліографічні показники інформаційних листків
Неопубліковані документи Звіти про науково-дослідні роботи (НДР) і дослідно конструкторські роботи (ДКР), дисертації, наукові переклади, конструкторська документація на нестандартне устаткування Бюлетені реєстрації НДР і ДКР, збірники рефератів НДР і ДКР, реєстраційні й інформаційні карти, облікові картки дисертацій, покажчики депонованих рукописів, покажчики перекладів, картотеки «Конструкторська документація та нестандартне устаткування»

Усі вторинні документи призначені для більш оперативного оповіщення споживачів про появу первинних документів і стислого викладу їхнього змісту. Оперативність оповіщення створюється прискореною обробкою першоджерел, використанням сучасних інформаційних технологій із застосуванням електронно обчислювальної техніки й оперативної поліграфії. Згортання текстів здійснюють різними видами аналітики синтетичної переробки, що підвищує інформаційну ємність документа.
Не дивлячись на те, що єдиної класифікації не існує, усі вчені виділяють такі най популярніші види аналітичних документів як реферати, анотації, огляди, хрестоматії та дайджести.

Сучасні дослідники Эойн Янг и Лиза Куінн виділили також такі види аналітичних документів як:
аналітичний документ як інструмент для розробки та прийняття рішень.

Такий документ найчастіше складають у сфері дослідження або аналізу політики, він є інструментом комунікації, заснованим на цінностях та націленим на проблему.
аналітичний документ: робота прикладна, а не теоретична.
Такий документ відрізняться від традиційного теоретичного дослідження, а особливо тим, що результати прикладного дослідження мають бути застосовані до питання, що розглядають і використані як обґрунтування конкретного набору рекомендацій, які направлені на вирішення проблеми. Насправді, взаемозв’язок «проблема-вирішення» є основою для аналітичного документа і складає силу що рушає складання такого аналітичного документу.


















































63.Охарактеризувати інформаційно-аналітичні продукти та послуги. Проаналізувати вплив інформаційно-аналітичних інституцій на прийняття зовнішньополітичних рішень.
Одним з видів продуктів та послуг є Аналітичні дослідження і розробки у сфері зовнішньої політики – робота з оцінки, аналізу та прогнозування розвитку ситуації, що склалася у системі міжнародних відносин, двох- та багатосторонніх стосунків, внутрішньополітичній сфері конкретних країн в інтересах формування адекватного уявлення про неї, виявлення та ідентифікації актуальних проблем, розробки алгоритмів їх вирішення. Аналітична робота (у вузькому розумінні) пов’язана з декомпозицією складного об’єкта на складові (аналіз – з грецької – розкладення), функціонування яких зрозуміліше. Водночас проведення такої операції передбачає наявність адекватної зворотної процедури синтезу, що, зокрема, надає змогу відслідковувати вплив конкретних складових на функціонування об’єкта як цілого та його інших компонент. Проведення декомпозиції об’єкта, насамперед, потребує наявність його моделі. В умовах значного рівня невизначеності можуть бути сформовані альтернативні висновки і варіанти вирішення проблеми в цілому, або окремих її проміжних рішень.
Ще одним видом є Зовнішньополітичний консалтинг (від англ. – consulting – консультувати) – вид діяльності, основною задачею якого є досягнення державою (її зовнішньополітичним відомством) визначених цілей на міжнародній арені, у взаєминах з іншими державами (групами держав, міжнародними організаціями). Така діяльність має офіційний характер, здійснюється (координується) профільним відомством держави та відповідає державній політиці. Рідше до такого виду діяльності залучаються сформовані команди (групи фахівців), перед якими ставиться набір визначених цілей і задач, а діяльність груп заснована на комерційній зацікавленості їх членів.
Лобіювання в міжнародних відносинах – діяльність соціальних груп, які відстоюють свої політичні, економічні (бізнесові, фінансові, промислові) інтереси, інтереси держав, коаліції держав або транснаціональних корпорацій у міжнародних відносинах; групи тиску на національні або міждержавні органи законодавчої та виконавчої влади з метою прийняття рішень на користь лоббі. Лобіювання вважається важливим елементом процесу управління у міжнародному співробітництві, воно відіграє важливу роль у передачі та отриманні інформації в політичному процесі, який забезпечує життєздатність демократичних інститутів та суспільств. Відкритість лобіювання запобігає маніпулюванню у міждержавних зносинах, виявляє групи, зацікавлені у прийнятті відповідних до лобістських інтересів зовнішньополітичних та міжнародних рішень, внаслідок чого групи тиску відіграють цілком визначену роль у зовнішньополітичній діяльності.
Структура інформаційного ринку
Ринок інформаційних продуктів та послуг характеризується визначеною номенклатурою продуктів і послуг, умовами та механізмами їх надання, цінами. Предметами продажу або обміну на інформаційному ринку виступають інформаційні системи, інформаційні технології, ліцензії, патенти, товарні знаки, інженерно-технічні послуги, різного роду інформація та інші види інформаційних ресурсів.
Постачальниками інформаційних продуктів та послуг можуть бути:

· центри, де створюються та зберігаються бази даних;

· спеціальні служби, у яких акумулюється інформація з конкретної сфери діяльності, здійснюється її аналіз, узагальнення, прогнозування (консалтигнові фірми, біржі та ін..);

· комерційні фірми;

· інформаційні брокери;

· мережа Інтернет.
На світовому ринку інформації визначають такі основні сектори, характерні для всіх розвинених країн:
1. Сектор ділової інформації (біржової, фінансової, комерційної, економічної, статистичної)
2. Сектор професійно орієнтованої інформації (науково-технічної та спеціальної)
3. Сектор масової споживчої інформації 
1-й секторділова інформація:
2-й сектор інформація для спеціалістів:
3-й секторспоживча інформація:
4-й секторпослуги освіти, які включають всі ступені освіти:
5-й сектор інформаційні системи і засоби:
Специфічними для інформаційного товару є вимоги до його якості. Це пов’язано з тим, що інформація є дорогим товаром і таким, що швидко морально застаріває. 
Інформаційну продукцію, яка є товарною основою інформаційного ринку, можна поділити на такі основні документальні групи:

· всі види професійних публікацій;

· наукова, техніко-економічна, технологічна, конструкторська, фінансова, комерційна, біржова, організаційно-методична документація;

· банки і бази даних, програми для ПК;

· адресно-довідкова інформація.
В основі створення інформаційних продуктів знаходяться інформаційно-когнітивні процеси, тобто процеси, пов’язані з представленням особистісних знань у вигляді інформації і відтворенням знань на основі інформації. Послуги:
Електронні публікації
Візитна картка
Інтернет-представництво
Корпоративний сайт
Інформаційний консалтинг
Інформаційний консалтинг - 
Інформація як об’єкт захисту
Інформаційна зовнішньополітична діяльність – це сукупність процесів збирання, аналізу, перетворення, зберігання і поширення інформації про міжнародні події в зарубіжних країнах. Глобалізація економічних і політичних процесів зумовлює інтернаціоналізацію зовнішньополітичної інформаційної діяльності в умовах становлення глобального інформаційного суспільства. Вона є вкрай важливою для прийняття зовнпол рішень.
Міжнародна інформаційна діяльність спрямована на задоволення інформаційних потреб суб’єктів міжнародних відносин – індивідуумів, держав, міжнародних організацій, суспільних і політичних інституцій світу.
Інформаційна діяльність зовнішньополітичних відомств базується на відкритих джерелах інформації, здійснюється через моніторинг друкованих засобів масової інформації, телебачення, радіо, електронних видань, дослідження громадської думки, аналіз звернень та листів; передбачає пошук, збирання та аналіз інформації за такими напрямами: 1) інформація загального характеру (політична, економічна, військова тощо) про суб’єктів міжнародних відносин, яка слугує основою для вироблення прогнозів на тривалий період і прийняття зовнішньополітичних рішень; 2) спеціальна інформація про конкретні галузі міжнародного співробітництва та стан внутрішньої політики, яка є частиною загального стратегічного планування і водночас об’єктом професійного спеціалізованого дослідження; 3) персональна інформація.












64.Охарактеризувати інформаційне супроводження візитів. Проаналізувати класифікацію і структуру інформаційно-аналітичних та позиційних документів для візиту, інформаційні “хвилі” для мас-медіа, медіамоніторинг результатів візиту.
. Інформаційне супроводження офіційних візитів має важливе значення в сфері інформаційного забезпечення зовнішньополітичної діяльності держави. Зовнішня політика є офіційною діяльністю держави, спрямованою на реалізацію національних інтересів та створення її сприятливого іміджу у світовому співтоваристві. Для ефективного здійснення зовнішньої політики необхідна чітка координація діяльності усіх зовнішньополітичних відомств та офіційних осіб, які представляють державу за кордоном. Велику роль у цій координації відіграє офіційна інформація, що використовується при здійсненні міжнародних контактів на найвищому (Президент, прем'єр-міністр, спікер парламенту, міністр закордонних справ) та високому (інші офіційні представники) рівнях.
Офіційна позиція держави під час візитів демонструється у виступах, бесідах та інших видах комунікації членів офіційних делегацій. Інформаційне супроводження візитів передбачає підготовку матеріалів для членів офіційної делегації з метою дотримання при всіх офіційних контактах єдиної офіційної позиції держави, уникнення двозначностей чи розбіжностей, а також обізнаності у сучасному стані двосторонніх відносин та прямо чи непрямо пов'язаних з ними питань.
До інформаційних ресурсів супроводження візиту відносять різноманітні матеріали з широкого кола питань – документи стосовно програми візиту та протокольних заходів, офіційні виступи перед засобами масової інформації, довідкові і позиційні матеріалів про політичні, економічні, культурні, військові та інші зв’язки між державами, а також різнопланову інформацію про країну, до якої здійснюється офіційний візит. Добірка матеріалів, які готуються для офіційного супроводження візитів, може складати від 70 до 150 документів, зокрема, до них відносять: програмні, концептуальні, протокольні, інформаційні, позиційні, підсумкові тощо документи, необхідні для підписання міжнародних договорів, контрактів, декларацій. Так, до інформаційного супроводження офіційного візиту належать: орієнтовна програма державного візиту; склад офіційної делегації; порядок денний переговорів офіційних осіб; концепція візиту; тези до бесід; тексти промов; заяви для преси; країнознавчі, суспільно-політичні та економічні довідки; пропозиції щодо питань двосторонніх відносин; біографічні довідки; аналітичні матеріли.
У матеріалах відбивається об’єктивна зацікавленість в оптимізації міжнародного співробітництва, збалансована політика в міжнародних організаціях, потреба вагомого потенціалу двосторонніх економічних та науково-технічних відносин. Такі змістовні інформаційні матеріали, що супроводжують офіційні візити, повністю здатні забезпечити інформацією зовнішню політику держави, забезпечити національну безпеку, розвиток міжнародних зв’язків та співпрацю з міжнародними організаціями та союзами шляхом професійної оцінки інформації, прогнозування міжнародних політичних та економічних наслідків варіантів рішень, формулювання ґрунтовних пропозицій та рекомендацій щодо їх реалізації.
Одним з головних завдань інформаційного забезпечення візиту є вироблення його концепції, яку умовно можна поділити на декілька розділів: у преамбулі йдеться про пріорітети зовнішньополітичної та економічної стратегії і тактики держави, про збалансований розвиток її зв’язків з країною, до якої здійснюється офіційний візит. Також аналізуються радикальні зміни в системі міжнародних відносин, які безпосередньо позначаються на міждержавній взаємодії, підкреслюється можливість активної динаміки зовнішніх зносин, визначаються тенденції, які можуть бути корисними для забезпечення національних інтересів. У першому розділі докладно аналізуються стан та перспективи політичного і економічного розвитку, країни до якої здійснюється офіційний візит, розглядаються зовнішньоекономічні стратегії, можливості інвестицій та науково-технологічного співробітництва, коментується політична вага країни на міжнародній арені та її місце і роль в міжнародних організаціях. У наступному розділі висвітлюються питання двосторонніх відносин та зовнішньої політики з погляду стратегічного партнерства щодо проблем забезпечення миру і стабільності, торгівельної динаміки, реалізації міждержавних програм та поглибленої інтеграції промислових галузей. До концепції також входять проекти документів, які планується підписати в рамках візиту. Ці документи мають відповідати поглибленню взаєморозуміння, активізації співробітництва і відносин партнерства, засвідченню поваги до універсальних демократичних принців свободи та прав людини, що позитивно вплинуло б на зміцнення взаєморозуміння і подальшу співпрацю в контексті регіональних і глобальних інтеграційних процесів. І нарешті в концепції перераховуються цілі, які мають бути досягнуті під час візиту, а саме: встановити особисті контакти з керівництвом держави, до якої здійснюється офіційний візит; роз’яснити основні засади зовнішньої і внутрішньої політики, висвітлити принципові позиції зовнішньополітичного курсу, отримати об’єктивну інформацію про процеси в країні візиту та перспективи їх розвитку, забезпечити політичну підтримку стороною, до якої здійснюється візит, національних інтересів, з метою зміцнення політичної та економічної присутності в країні; визначити ефективні шляхи і методи удосконалення двостороннього співробітництва, розширити договірно-правову базу відносин тощо.
Обов'язковим елементом інформаційного супроводження візитів є підготовка письмових матеріалів щодо особливостей відносин з тією чи іншою країною, а також особливостей, значення і специфіки офіційного візиту. Ці матеріали оперативно надсилаються до закордонних установ України і розповсюджуються серед представників журналістського корпусу.
Напередодні візиту на підставі підготовлених тез до бесід та концепцій візиту готуються проекти прес-релізів для засобів масової інформації, які висвітлюватимуть візит, вони розповсюджуються після завершення візиту при зустрічах з представниками дипломатичного корпусу або політичних кіл країни перебування.
Після завершення візиту на підставі матеріалів, надісланих посольствами та представництвами за кордоном, прес-служба зовнішньополітичного відомства готує узагальнюючу інформацію про реакцію за кордоном на офіційний візит. В разі існуючої домовленості про співробітництво в галузі інформації між МЗС двох країн, при підготовці візиту можуть формуватися робочі групи, які організовують спільні акції для створення сприятливого інформаційного середовища для візиту. До таких акцій належить спільний випуск спеціальних додатків до журналів або спеціальних брошур про взаємини між двома країнами, організація теле- і радіопередач як в Україні, так і в країні, куди планується візит, узгодження або підготовка спільного прес-релізу напередодні візиту, підготовка спільних комюніке або заяв для преси за підсумками візиту або окремих зустрічей під час візиту.
Аналітичні документи – матеріали (звіти), які містять результати аналітичних досліджень та розробок*. Форма викладення обумовлюється глибиною проведеного аналізу, рівнем структурованості викладення і характером питання, що розглядається, з урахуванням встановлених відомчих вимог. Вирізняють аналітичні огляди, довідки, доповіді, записки (розвідки). Огляд – систематизація і узагальнення явищ і подій, які мають враховуватися при прийнятті рішень. Довідка – структуроване викладення конкретного питання (проблеми) з її оцінкою. Доповідь – структурований виклад матеріалу щодо конкретної актуальної події з прогнозом розвитку та пропозиціями заходів, які мають бути запроваджені. (Щодо конкретного питання чи події пишеться окрема довідка/доповідь). Записка – систематизований виклад узагальнень високого рівня з проблематики досліджень (зокрема, щодо наявних викликів, загроз, потенційних вигод тощо) з подальшою їх деталізацією, оцінкою даних, що покладені в основу висновків, іншими поясненнями; при необхідності містить прогноз розвитку подій; потребує обов’язкового відпрацювання пропозиції щодо шляхів вирішення проблем, у випадку невизначеності – пропозиції щодо альтернатив вирішення з оцінкою ризиків, позитивних та негативних наслідків їх впровадження (записка готується по кожному конкретному узагальненню найвищого рівня що вимагає запровадження цілісного комплексу заходів).









65.Охарактеризувати типологію інформаційних ресурсів у структурі зовнішньополітичної діяльності.

Інформаці
·йні ресу
·рси (Information resources)  [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] і масиви документів в [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] ([ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], архівах, фондах, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], депозитаріях, музейних сховищах і т.і.). Розрізняють інформаційні ресурси державні та недержавні.
Інформаційний ресурс  сукупність документів у інформаційних системах (бібліотеках, архівах, банках даних тощо).
Види інформаційних ресурсів:
Новинні стрічки (online-новини).
Підписки на електронні копії періодичних видань. Деякі газети і журнали випускають свої повні електронні копії і надають до них доступ.
Доступ до електронних архівів і баз даних, що містить інформацію з найрізноманітніших питань.
Аналітичні звіти і дослідження. Замість того, щоб надавати клієнту доступ до баз даних, компанія може сама, за замовленням клієнта, провести аналіз зберігаються в базі матеріалів та підготувати для клієнта звіт по його питанню.
Власні аналітичні матеріали і прогнози. Поряд з аналізом баз даних, компанія може своїми силами аналізувати ринки, політичну та економічну ситуацію і робити свої прогнози та дослідження.


66. Охарактеризувати інформаційно-аналітичне забезпечення зовнішньої політики європейських країн : проаналізувати спільні і відмінні характеристики.
Інформаційно-аналітичне забезпечення зовнішньополітичної діяльності – робота, спрямована на формування інформаційного середовища підтримки процесів прийняття зовнішньополітичних рішень* щодо стратегії і тактики реалізації зовнішньополітичного курсу країни, наявних для цього ресурсів, організаційних форм і технологічних прийомів, які необхідні для його здійснення, а також умов безпосередньої реалізації тощо. Робота з формування інформаційного середовища пов’язана із цілеспрямованим збиранням з різних джерел (офіційних, оперативних, ЗМІ та ін.) матеріалів з питань міжнародних відносин і зовнішньої політики, їх накопиченням і обробкою, проведенням на їх базі аналітичних досліджень і розробок*. Результатами цієї роботи є аналітичні і довідкові матеріали, бази і сховища даних і знань, систематизовані архіви тощо. Їх підготовкою займаються представники дипломатичного корпусу усіх рівнів, підрозділи зовнішньополітичного відомства, пов’язані з ними інші державні органи, інформаційно-аналітичні центри* і окремі експерти. Найвідповідальніший компонент інформаційно-аналітичної підтримки процесів прийняття зовнішньополітичних рішень - пропозиції щодо доцільних заходів, які опираються на реальні ресурси (фінансові, організаційні, матеріально-технічні та технологічні) і ясне розуміння ситуації і нагальних проблем. Інформаційне середовище відповідним чином має бути орієнтоване на конкретних посадових осіб, уповноважених приймати рішення, з урахуванням їх рівня повноважень.

На міжнародному рівні використовують такі інф центри:
1. Професійні дослідницькі асоціації (Association for Computing Machinery, IEEE Communications Society).
2. Дослідницькі лабораторії (Bell Laboratories, Національна лабораторія Л Берклі, лабораторія А. Лінкольна).
3. Неурядові організації (Greenstar Foundation).
4. Науково-дослідницькі центри при відомих університетах (Georgetown University, Massachusetts Institute of Technology).
5. Аналітичні центри великих корпорацій (Electronic Industries Alliance, SkNY, Coca-Cola);
6. Інформаційно-аналітичні центри на зразок "think tanks" (Атлантична Рада СІЛА, Центр вивчення європейської політики в Брюсселі, Advocate Institute of Human Resources та ін.).
У зарубіжній практиці розроблені та успішно реалізуються програми, спрямовані на проведення систематичних досліджень і порівняльного аналізу практики формування та реалізації інноваційної політики в країнах-членах ЄС, а також на поглиблення діалогу між зацікавленими державними органами та громадськими організаціями. Загалом державна інноваційна політика передбачає визначення органами державної влади цілей інноваційної стратегії та механізмів підтримки пріоритетних інноваційних програм і проектів.
У Німеччині головна відповідальність за здійснення Інформаційної політики лежить на міністерстві економіки. Координація впровадження інформаційної політики та розробка відповідних проектів здійснюється в рамках 9 робочих груп, що очолюються провідними експертами в галузі ІКТ, академіками та безпосередньою міністром економіки. До того ж створений профільний блог, на якому голови ІКТ компаній та інші експерти галузі можуть постійно обмінюватися інформацією он-лайн. Робоча програма на 2009р. (IT-Gipfel 2009) виділяла наступні пріоритети: 1)ствердження лідерський позицій Німеччина на ІКТ ринку Європи та міжнародному ринку,2) Green IT action plan: використання ІКТ як інструменту економічного процвітання, соціальної стабільності та збереження навколишнього середовища,3) збільшення довіри населення до ІКТ технологій.
Реалізовані урядові програми Німеччини:
1) І&D – Program була прийнята у 1974-77 рр. з метою розширення доступу до інформаційних систем; сприяння накопиченню та обміну науковими знаннями, розвитку інформаційної освіти; вдосконалення електронної комерції, поширення ІКТ для підприємств малого і середнього бізнесу;сприяння е-врядуванню.
2)"Fash informations program" (1985) з метою розвитоку інформаційного ринку та інформаційного бізнесу; лібералізація інформаційної діяльності підприємств приватного сектору; гарантії вільного обігу інформації; забезпечення доступу до міжнародних систем і мереж німецьких підприємств, зорієнтованих на застосування нових технологій
3)"Федеральна програма підтримки нових комунікаційних та інформаційних технологій" – була підготовлена в 1990-1994 рр. для контролю з боку відповідних міністерств фінансування державних установ та приватних підприємств, інформаційних центрів та служб за новими напрямками діяльності (підтримка інформаційних центрів зросла від 100 до 153 млн. ДМ).
4) "Info-2000 (Germany’s Way to the Information Society)» (1996): становлення інформаційного суспільства у Німеччині, розвиток нових інформаційних супермагістралей, інформатизацію державного управління; лібералізацію телекомунікацій, підтримку національних виробників електронної продукції, одночасний розвиток державного і приватного інформаційного бізнесу; активізацію земельної інформаційної політики
В рамках Угоди про діяльність радіостанції "Німецька хвиля" зацікавленим країнам надаються супутникові послуги для поширення німецьких програм і самобутніх національних програм через засоби комунікації ФРН. Федеральний уряд також надає фінансову підтримку (близько 70 млн. DM) та інформаційні продукти для виготовлення, ліцензування та поширення таких програм в інших регіонах світу.
Мета інформаційної стратегії Великої Британії – вдосконалення умов конкуренції на інформаційному ринку, зростання ефективності інформаційних послуг і впровадження інформаційних технологій в державне управління. Основні завдання політики– реалізація проекту Super Janet (2001р.) – побудови британської інформаційної супермагістралі; створення умов для інформаційного бізнесу і підприємництва; розвиток інформаційних супермагістралей шляхом безпосереднього їх використання..
В 1997 році було сформульовано основні правові принципи інформаційної політики: технологічна нейтральність законів, сприяння міжнародному співробітництву, підтримка і захист інтересів споживача в комп’ютерних мережах і системах. Важливим компонентом інф.пол. є методології поширення британських інформаційних продуктів у колишніх колоніях .
Головним документом, що координує інформаційну політику UK є план дій «Інформаційне суспільство: порядок денний для Великої Британії» (Information Society: Agenda for Action in the UK), прийнятий палатою Лордів у 1996р. 1998 році програму було оновлено і доповнено. Саме тоді одним з найважливіших пріоритетів інформаційної політики було широке запровадження ІКТ технологій в секторі освіти. З 1998р. по 2009 р. на це було інвестовано понад 6,5 млрд.фунтів. Крім того на рівні профільних міністерств приймаються щорічні робочі програми щодо нових ініціатив у галузі. Тим не менш серцем британської інформаційної політики є Офіс сектору публічної інформації (the Office of Public Sector Information (OPSI).
Політичні аспекти інформаційної політики країни сформульовані в урядових програмах:
1)Програма "Information Age" (2000 р.) спрямована на розвиток електронної комерції як головного чинника нової економічної політики (фінансування з бюджету 1,7 мільярда фунтів стерлінгів), комп’ютерної освіченості суспільства, розширення спектру інформаційних послуг, на оптимізацію співробітництва уряду, міжурядових організацій Великої Британії, приватного сектору з відповідними інституціями інших країн на основі нових засобів транскордонної комунікації, розвиток корпоративної стратегії інформаційних технологій.
2)"The Government’s Policy for the Information Age", якою передбачається всебічний розвиток електронної комерції для забезпечення економічного зростання; розвиток телекомунікаційного ринку країни; впровадження ІКТ в усі сфери життєдіяльності суспільства.
3)"The UK on-line: Information Society Initiative" має на меті підтримку малого та середнього підприємництва шляхом інтеграції в мережу електронної комерції
4) веб-сайту "Information Society Initiative" здійснює аналітичні моніторинги інформаційного сектору європейської економіки.
Крім того, велику роль в інформаційній політиці UK відіграють неурядові організації. Так, створений 1998 року аналітичний центр FIPR (The Foundation for Information Policy Research) активно співпрацює з урядом, по таким питанням: посилення довіри до ел. комерції та ел. врядування; інтелектуальна власність та ІКТ; право та інтернет; інформаційний контроль та безпека; ІКТ на наукова діяльність; контроль над експортом інформації та розробок ІКТ.
Інформаційна політика Франції є складовою державної стратегії розвитку країни, стратегії франкофонії і збереження національної ідентичності. Мета – становлення інформаційного суспільства, розвиток інформаційних супермагістралей, електронного ринку і банківської сфери, лібералізація комунікацій, оновлення інформаційного законодавства, стимулювання наукових досліджень у галузі інформаційного бізнесу, створення систем безпеки інформації і попередження комп’ютерних злочинів.
Програма інформаційного суспільства (1998 р.) : було вироблено спільний план дій щодо вдосконалення міжнародних інформаційних обмінів і підкреслено важливість електронного ринку торгівлі та послуг (встановлено тимчасовий статус-кво на впровадження мита на операції в галузі електронної торгівлі). Пріоритетними напрямами визнано культурну і мовну різноманітність (в т.ч. мультилінгвальність І-нет).
Стратегії інформаційної політики Франції стосуються також країн пріоритетного співробітництва, зокрема, франкомовних країн Африки, Азії, Латинської Америки. Уряд Франції започаткував створення (1998 р.) інвестиційного фонду допомоги і співробітництва (20,6 млн. франків) для підтримки споживання нових французьких технологій в африканському регіоні.
Підсумки:
Спільні риси:
Єдина мета - побудова інформаційного суспільства
Спільні пріоритети – лібералізація та оптимізація інформаційного потоку, ел. врядування, ел. економіка, ІКТ в науці
Відмінні риси:
Інф. Політика Франції вирізняється своє культурною спрямованістю. Саме Франція робить найбільший акцент на збереженні культурній самобутності країн в добу інформатизації та глобалізації, в той час як UK та головним чином Німеччина розглядють ІКТ як засіб економічного росту та оптимізації політичного діалогу.
Інформаційна політика Німеччини та Франції головним чином формується їхніми урядами, в той час як британська інформаційна політика є результатом співпраці урядових та неурядових організацій.






















67.Охарактеризувати теоретичні засади зовнішньополітичних комунікативних технологій.
. Зарубіжна і вітчизняна наука про сучасні комунікативні технології стосується їх природи, характеру і функцій як чинника реформування політичного середовища, економічних і суспільних відносин. Найбільш поширеним інструментом сучасних комунікативних технологій є лобізм - державний, корпоративний, громадський, галузевий, профспілковий. Державний лобізм забезпечує просування національних інтересів на міжнародній арені, а також на внутрішньодержавному рівні. Корпоративний лобізм здійснюється фінансово-промисловими групами і є інструментом «жорсткого» або «м’якого» тиску на прийняття керівних рішень у певній сфері суспільної життєдіяльності. Як суб'єкти лобістської діяльності виступають суспільні фонди, тобто неурядові організації, які захищають громадські інтереси, зокрема, права людини, права виборців, права засобів масової інформації тощо. Провідними агенціями з надання послуг корпоративного лобізму вважаються Ketchum Public Relations, Fleishman-hillard, Shandwick ,Burson Marsteller,Hill and Knowiton, Grayling, Text 100,Harvard PR, Artec Electronics Europa, Hitachi, Quarterdeck Corporation, Ogilvy Adams and Rinehart, Edeilman PR Worldwide, Grant Butter Coomber, Euro PR and Marketing, Worldcom Europe Brussels, які виступають посередниками з забезпечення корпоративних інтересів глобальних транснаціональних груп, зокрема, General Electric, Kellog, Unicherna, Station 12, Taylor Nelson AGB тощо. Зазначимо, що лобізм як комунікативна технологія заснований на прагненні різних акторів суспільних відносин забезпечити свої інтереси шляхом досягнення згоди чи компромісу щодо важливих політичних рішень. Фактично, всі сфери життєдіяльності суспільства, де перетинаються інтереси влади і інших акторів, знаходяться під контролем лобістських структур та організацій. Важливо, що саме ці структури є не тільки інструментом впливу на ухвалення рішень, але й додатковим джерелом прибуткової лобістської діяльності. Важливим аспектом дослідження є проблема перетину лобістської діяльності і корупції, які успішно співіснують і взаємодоповнюють одна одну[8,9].
Специфіка лобізму транзитивних держав полягає у відсутності в них інструментів цивілізованого лобізму, найважливішою характеристикою якого вважають не рівень корумпованості, а відповідність правилам гри і чітке усвідомлення корпоративних інтересів. Корпорації в транзитивних державах знаходяться у стадії формування, проте немає жодної сфери ухвалення політичних рішень, в якій не функціонують як посередники різноманітні групи тиску.
Одним з основних ресурсів GR / PA агенцій виступають зв'язки з конкретними політичними чи суспільними лідерами, які приймають керівні рішення. GR-діяльність створює сприятливе поле комунікацій владних інститутів і бізнесових структур, забезпечує участь груп «м’якого»тиску в процесах підготовки і ухвалення необхідних законопроектів, в яких враховуються інтереси державних, корпоративних чи суспільних акторів. Так, класичною GR-практикою в США є налагодження контактів з партіями, комітетами Конгресу, міністерствами тощо (наприклад, провідна GR - компанія Barbour Griffith & Rogers, прибутки якої за першу половину 2008 р. складали більше $6,5 млн., є виключно республіканською фірмою). Визнаними лідерами у сфері GR є компанії Cassidy & Associates, Van Scoyoc Associates, PMA Group, Washington Council Ernst & Young, Patton Boggs, Akin Gump Strauss Hauer & Feld, Hogan & Hartson, які спеціалізуються на лобіюванні тендерних, освітніх, фіскальних, інвестиційних та регуляторних інтересів[10].
PA-компанії, які захищають суспільні інтереси основною метою своєї діяльності визначають вплив на публічність і прозорість прийняття керівних рішень. Ці групи, як зазначають американські фахівці з комунікативних технологій Джордан , Мелоні , Вульп і Лєвін, включають борців за права жінок, етнічних і сексуальних меншин, об'єднання людей, хворих раком, любителів тварин і так далі Спонукальним мотивом участі в таких групах, на їхню думку, стають «взаємна схильність плюс стимульований групою широкий спектр нових можливостей (в т.ч. культурної самоідентифікації для самореалізації), плюс економічний і неекономічний розрахунок». PA-компанії, що захищають суспільні інтереси, є прямою протилежністю асоціаціям, оскільки вони лобіюють не свій економічний інтерес, а своє бачення суспільного інтересу[11].
Основою лобістського потенціалу PA-компаній вважають громадськість, яка може впливати на політичні чи інші рішення шляхом масової розсилки листів, участі в демонстраціях або дзвінків по телефонах «гарячої лінії». До організації Public Affairs в різних групах, що захищають суспільні інтереси, відносять American Cancer Society , метою якого є лобіювання бюджетного фінансування досліджень ракових захворювань, заборони на куріння в громадських місцях; Humane Society of the United States, серед досягнень якого можна вважати заборону на утримання екзотичних тварин у домашньому середовищі. Основний вплив на парламентські рішення здійснюється через ефективну мережу волонтерів; The National Association for the Advancement of Colored People, яка лобіює інтереси культурної ідентифікації неєвропейської верстви громадськості США.
В Європейському Союзі комунікативні технології визнаються необхідним показником демократії. Використання інструментів «м’якого» тиску в Європі є насамперед свідченням „поглиблення" процесів європейської інтеграції, тобто передачі країнами-членами своєї компетенції на користь інститутів європейського співтовариства. Діяльність європейських PR-, GR-, IR-, PA-, MR-компаній забезпечує просування інтересів певних акторів міжнародних відносин в структурах ЄС. Така діяльність сприяє високому рівню розробки технічних аспектів законопроектів за рахунок їх кваліфікованого експертного забезпечення та відкриває доступ до законотворчого процесу[12].
Практика представництва корпоративних інтересів в Брюсселі зумовлена, як зазначають фахівці, унікальністю інституційної і правової архітектури Європейського Союзу: 80% правових норм, що діють на території країн ЄС, брюссельського походження. Інститути ЄС Європейські комісія, Рада і Європейський парламент регулюють ключові аспекти діяльності економічних акторів в таких сферах, як митна, антимонопольна, енергетична політика, а суб'єктами законодавчих актів ЄС стають як держави члени Союзу, так і окремо узяті транснаціональні корпорації. За офіційними даними Єврокомісії, кількість організацій, за допомогою яких європейський бізнес вже більш півстоліття легітимно відстоює свої інтереси перед Європейськими інститутами, наближається до 600 посередницьких агенцій з сукупним оборотом біля 3 блн. в рік .
Європейські функціонери зацікавлені в контактах з професіоналами, які представляють ту або іншу галузь і здатні надати компетентну думку з питань законодавчого регулювання на рівні ЄС. У свою чергу, фахівці з сучасних комунікативних технологій мають можливість використовувати експертизу як ресурс, що дозволяє їм впливати на керівні рішення в інститутах ЄС. Феномен інструментів «м’якого» тиску в Брюсселі здійснюється перед усім на засадах забезпечення «демократичної легітимності» моделі управління, заснованої на відчуженні суверенних повноважень державних органів влади країн-членів ЄС на рівень наднаціональної регуляторної політики. У зв'язку з цим, можливості бізнесу вплинути на процес регулювання економічних відносин в просторі єдиного ринку ЄС, варто розглядати як зворотний бік «дефіциту демократії» в якому звинувачують брюссельський адміністративний механізм[13].
Відповідно, фахівці з України, Росії та інших пострадянських держав визначають декілька пріоритетних напрямів взаємодії з інститутами Європейського Союзу: сучасні комунікативні технології виступають як інструмент регулювання економічних і торговельних відносин; як інструмент бізнес-розвідки (Business Intelligence Gathering), оскільки вплив нормативних документів і політичних рішень на розвиток бізнесу зумовлює необхідність проведення моніторингу, збирання та аналізу інформації про поточні і підготовчі законодавчі процеси з метою прогнозування ризиків і перспектив для інтересів держав і корпорацій; як інструмент корпоративного PR (Public Relations), оскільки можливості неєвропейських груп інтересів безпосередньо впливати на процедури ухвалення рішень істотно обмежені. Як свідчать експерти PR/GR/PA-компаній в Брюсселі, пострадянські корпорації стають заручниками як недостатньої роботи над власним іміджем, так і екстраполяцій на оцінку їх професійної діяльності негативних уявлень про загальну політичну ситуацію в транзитивних державах[14].
Висновки. Теоретичні аспекти дослідження сучасних комунікативних технологій дають підстави стверджувати, що існує доволі широкий спектр різноманітних поглядів на їх природу, функції і практику застосування у політичній системі суспільства. Лобізм, PR/GR/PA розглядаються як важливий елемент громадянського суспільства завдання якого полягає у формуванні та підтримці зв’язків з урядом та формуванні сприятливої для груп тиску громадської думки з метою непрямого впливу на ухвалення керівних рішень. Можливість впливу сучасних комунікативних технологій на міжнародному рівні зумовлюється процесами глобалізації, яка збільшує кількість міжурядових і транснаціональних контактів.

















































68.Охарактеризувати типологію комунікативних технологій у зовнішньополітичній діяльності держави.

Забезпечення сучасної зовнішньої політики здійснюється традиційними зовнішньополітичними комунікативними технологіями:
І)(інформаційно-аналітична робота територіальних і функціональних департаментв зовн.-політ. відомства держави, дипломатичні заходи диппломатичних представництв в інших державах);
ІІ)медіа та мережевими технологіями.
ІІІ) технології державного брендінгу (репутаційно-іміджеві стратегії суб’єктів МВ, спрямовані на формування позитивного іміджу держави на світовій арені. Д.Б. як складова зовнішньої політики зумовлюється міжнародною конкуренцією та забезпеченням геостратегічних , геополітичних та національних інтересів у сфері МВ)
За конспектом Є.А. Макаренко комунікативні технології у системі зовнішньої політики. поділяються на:
Державний брендінг
Іміджева дипломатія- дипломатична діяльність держави, спрямована на створення за допомогою засобів масової комунікації іміджу національних інтересів та роз’яснення мети й основних завдань зовнішньої політики країни, а також формування бажаної світової громадської думки.(нове явище в зовн. політиці XX-XXІ ст.)
Віртуальна або мережева дипломатія – використання глобальної інформаційної мережі в проведенні державами своєї ЗП в умовах «інформаційного суспільства», коли кордони між внутрішньою і зовнішньою політикою стають менш чіткими , ступінь відкритості інформаційних джерел зростає.
Медіа дипломатія – передбачає утвердження і проведення ЗП держави шляхом використання ЗМК та медіа впливу на світову громадську думку. Вперше використали МД у Великорибританії. ( технології – оф повідомлення для ЗМІ, які містять оф позицію країни з тих чи інших міжнародних питань; роз’яснення інф, яка містить спеціальні елементи впливу з метою переконання; інф., яка містить у собі довільні коментарі журналістів; інф., яка надається для ЗМІ для їх подальшої роботи)
Публічна дипломатія: Дж. Най выделяет три измерения публичной дипломатии. Первое – ежедневное направленное освещение американских внешнеполитических акций. Второе – »стратегическое общение», под которым подразумевается фокусированное обсуждение наиболее важных для США политических тем. Третье – развитие прямых контактов с иностранной аудиторией посредством системы обменов, программ научных стипендий, которые позволяет зарубежным гражданам лично знакомиться в Соединенными Штатами. Публичная дипломатия – это целенаправленное информирование международной общественности по создание позитивного мнения о США, а также поддержание контактов с другими народами в сфере образования и культуры, нацеленное на создание привлекательного образа своей страны. ПРИКЛАДИ публічної інформації: програма на 5 каналі «Голос Америки», Гьоте Інститут, Brіtіsh Councіl.
Громадська дипломатія: У радянські часи існував такий евфемізм як «народна дипломатія». За цим поняттям стояли декоративна традиція організованого спілкування передовиків виробництва, мистецьких та культурних діячів під наглядом представників спецслужб із своїми закордонними колегами з метою роз’яснення їм «переваг радянського способу життя».Демократична традиція громадської дипломатії («publіc dіplomacy») є нині невід’ємною частиною європейської політичної культури. Налагодження горизонтальних комунікаційних зв’язків між лідерами громадськості, інтелектуалами, представниками експертного співтовариства, журналістами є необхідним елементом творення адекватного іміджу будь-якої країни в світі, тим більше такої, що претендує на приналежність до європейської системи цінностей та традицій. Держава не лише має не заважати таким комунікаціям (як це робиться авторитарними режимами), але й активно сприяти. ПРИКЛАД громадської дипломатії: «Громадські зв'язки» (Communіty Connectіons Program) – це програма громадської дипломатії, яка фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAІD). Дана програма передбачає практичне групове стажування в США для підприємців, представників місцевого самоврядування, правників, лідерів громадських організацій та спеціалістів інших професійних сфер з Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану, Киргизької республіки, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану, та України.
Традиційна дипломатія – засіб здійснення зовнішньої політики держави, що являє собою сукупність невоєнних практичних заходів, прийомів і методів, застосовуваних з урахуванням конкретних умов і характеру розв'язуваних задач; офіційна діяльність глав держав і урядів, міністрів закордонних справ, відомств іноземних справ, дипломатичних представництв за кордоном, делегацій на міжнародних конференціях по здійсненню цілей і задач зовнішньої політики держави, захисту прав та інтересів держави, його установ і громадян за кордоном.
Лобістські технології: Лобізм ( lobbyіsm, від lobby – кулуари ) – організований вплив різних суспільних груп на представників органів державної влади з метою домогтися від них прийняття вигідних для себе рішень. Технології лобіювання і тиску на політичну владу: Інформаційний вплив на громадську думку через ЗМІ;Узгодження інтересів та участь у прийнятті урядових рішень ( консультативні групи, ради і палати при Уряді );Вплив на вибори до владних органів шляхом фінансування та організації виборчої кампанії;Різноманітні форми взаємодії з державними чиновниками та депутатами ( участь у різного роду слуханнях, неформальні контакти );Контроль за виконанням законів з боку зацікавлених груп;Страйки;Тероризм;Хабарі та інші незаконні способи винагородження державних чиновників.




































69.Проаналізувати зовнішньополітичні комунікативні технології провідних країн світу.
Типологія сучасних комунікативних технологій охоплює Public Relations, які розглядаються як інструмент прямого і зворотного зв’язку між політичними інститутами і суспільством, між державами і корпораціями, для іміджування державних, корпоративних чи індивідуальних інтересів; лобізм, під яким розуміють будь-яку діяльність громадян, асоціацій бізнесу, партій і інших організованих груп тиску (у тому числі і політичних) по відстоюванню своїх активних інтересів; Government Relations, які тлумачаться як полеві технології комунікацій владних інституцій і фінансово-промислових груп; Public Affairs: які тлумачаться як комунікації у сфері публічної політики та громадських інтересів.
Найбільш поширеним інструментом сучасних комунікативних технологій є лобізм - державний, корпоративний, громадський, галузевий, профспілковий.
Одним з основних ресурсів GR / PA агенцій виступають зв'язки з конкретними політичними чи суспільними лідерами, які приймають керівні рішення. GR-діяльність створює сприятливе поле комунікацій владних інститутів і бізнесових структур, забезпечує участь груп «м’якого»тиску в процесах підготовки і ухвалення необхідних законопроектів, в яких враховуються інтереси державних, корпоративних чи суспільних акторів.

Забезпечення сучасної зовнішньої політики здійснюється традиційними зовнішньополітичними комунікативними технологіями:
I)(інформаційно-аналітична робота територіальних і функціональних департаментв зовн.-політ. відомства держави, дипломатичні заходи диппломатичних представництв в інших державах);
II)медіа та мережевими технологіями.
III) технології державного брендінгу (репутаційно-іміджеві стратегії суб’єктів МВ, спрямовані на формування позитивного іміджу держави на світовій арені. Д.Б. як складова зовнішньої політики зумовлюється міжнародною конкуренцією та забезпеченням геостратегічних , геополітичних та національних інтересів у сфері МВ)
За конспектом Є.А. Макаренко комунікативні технології у системі зовнішньої політики. поділяються на:
Іміджева дипломатія- дипломатична діяльність держави, спрямована на створення за допомогою засобів масової комунікації іміджу національних інтересів та роз’яснення мети й основних завдань зовнішньої політики країни, а також формування бажаної світової громадської думки.(нове явище в зовн. політиці XX-XXI ст.)
Так, у Великій Британії проведення іміджевої дипломатії та поліпшення міжнародного іміджу країни здійснює зовнішньополітичне відомство Форін Офіс за сприяння національної британської телерадіокомпанії BBC, зокрема, її Всесвітньої служби, яка пропагує британські національні цінності, впливає на формування позитивного сприйняття зовнішньої політики країни та на переконання у її правильності внутрішньої і світової громадськості. Форін Офіс визначає зміст та ареал розповсюдження інформації у міжнародних інформаційних потоках шляхом постановки чітко окреслених завдань; ВВС обирає найбільш ефективний спосіб здійснення Д.і. Всесвітня служба ВВС забезпечує позитивний імідж держави, охоплюючи приблизно 150-мільйонну аудиторію 45 мовами світу (з червня 1992 року в її складі працює і українська служба).

Віртуальна або мережева дипломатія – використання глобальної інформаційної мережі в проведенні державами своєї ЗП в умовах «інформаційного суспільства», коли кордони між внутрішньою і зовнішньою політикою стають менш чіткими , ступінь відкритості інформаційних джерел зростає.
Медіа дипломатія – передбачає утвердження і проведення ЗП держави шляхом використання ЗМК та медіа впливу на світову громадську думку. Вперше використали МД у Великорибританії. ( технології – оф повідомлення для ЗМІ, які містять оф позицію країни з тих чи інших міжнародних питань; роз’яснення інф, яка містить спеціальні елементи впливу з метою переконання; інф., яка містить у собі довільні коментарі журналістів; інф., яка надається для ЗМІ для їх подальшої роботи)
Публічна дипломатія: Дж. Най выделяет три измерения публичной дипломатии. Первое – ежедневное направленное освещение американских внешнеполитических акций. Второе – «стратегическое общение», под которым подразумевается фокусированное обсуждение наиболее важных для США политических тем. Третье – развитие прямых контактов с иностранной аудиторией посредством системы обменов, программ научных стипендий, которые позволяет зарубежным гражданам лично знакомиться в Соединенными Штатами. Публичная дипломатия – это целенаправленное информирование международной общественности по создание позитивного мнения о США, а также поддержание контактов с другими народами в сфере образования и культуры, нацеленное на создание привлекательного образа своей страны. ПРИКЛАДИ публічної інформації: програма на 5 каналі «Голос Америки», Гьоте Інститут, British Council.
Громадська дипломатія: У радянські часи існував такий такий евфемізм як "народна дипломатія". За цим поняттям стояли декоративна традиція організованого спілкування передовиків виробництва, мистецьких та культурних діячів під наглядом представників спецслужб із своїми закордонними колегами з метою роз’яснення їм "переваг радянського способу життя".Демократична традиція громадської дипломатії ("public diplomacy") є нині невід’ємною частиною європейської політичної культури. Налагодження горизонтальних комунікаційних зв’язків між лідерами громадськості, інтелектуалами, представниками експертного співтовариства, журналістами є необхідним елементом творення адекватного іміджу будь-якої країни в світі, тим більше такої, що претендує на приналежність до європейської системи цінностей та традицій. Держава не лише має не заважати таким комунікаціям (як це робиться авторитарними режимами), але й активно сприяти. ПРИКЛАД громадської дипломатії: „Громадські зв'язки" (Community Connections Program) – це програма громадської дипломатії, яка фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID). Дана програма передбачає практичне групове стажування в США для підприємців, представників місцевого самоврядування, правників, лідерів громадських організацій та спеціалістів інших професійних сфер з Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану, Киргизької республіки, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану, та України.
Традиційна дипломатія – засіб здійснення зовнішньої політики держави, що являє собою сукупність невоєнних практичних заходів, прийомів і методів, застосовуваних з урахуванням конкретних умов і характеру розв'язуваних задач; офіційна діяльність глав держав і урядів, міністрів закордонних справ, відомств іноземних справ, дипломатичних представництв за кордоном, делегацій на міжнародних конференціях по здійсненню цілей і задач зовнішньої політики держави, захисту прав та інтересів держави, його установ і громадян за кордоном.
Лобістські технології: Лобізм ( lobbyism, від lobby – кулуари ) – організований вплив різних суспільних груп на представників органів державної влади з метою домогтися від них прийняття вигідних для себе рішень. Технології лобіювання і тиску на політичну владу: Інформаційний вплив на громадську думку через ЗМІ;Узгодження інтересів та участь у прийнятті урядових рішень ( консультативні групи, ради і палати при Уряді );Вплив на вибори до владних органів шляхом фінансування та організації виборчої кампанії;Різноманітні форми взаємодії з державними чиновниками та депутатами ( участь у різного роду слуханнях, неформальні контакти );Контроль за виконанням законів з боку зацікавлених груп;Страйки;Тероризм;Хабарі та інші незаконні способи винагородження державних чиновників.
Державний і зовнішньо-політичний брендінг: Технології державного брендінгу -репутаційно-іміджеві стратегії суб’єктів МВ, спрямовані на формування позитивного іміджу держави на світовій арені. Д.Б. як складова зовнішньої політики зумовлюється міжнародною конкуренцією та забезпеченням геостратегічних , геополітичних та національних інтересів у сфері МВ.ПРИКЛАД: Мета створення бренду Австралії („Австралія рай для туристів”) – привернути увагу американських, азіатських і європейських туристів. Проект «Brand Australia» поч. у 95р. під егідою федерального органу, який відповідає за просування австралійського турист. бізнесу міжн. спільноті. Силует кенгуру став осн. Елементом логотипу, в якому також присутній золотий сонячний диск і блакитні хвилі австралійських пляжів. Основні цінності австралійського бренду: унікальна природа, безкрайні простори, вільний дух і оптимізм, задоволення від життя. Вартість – 50 млн.дол. за 5 років.Якщо ми беремо до увагу брендінг країни, то в першому випадку мається на увазі традиційні геральдичні символи (герби), гімни, пам’ятники архітектури та фірмові логотипи. Наприклад, перед вступом до Євросоюзу спеціалісти на замовлення уряду Польщі розробили логотип, що містив назву країни (Polska), виконаний у неформальному стилі, де буква "k" нагадує людину, що запускає повітряного змія у червоно-білу клітинку. "На думку авторів логотипа, "вільний" шрифт і повітряний змій символізує волю й індивідуальність, а ідея польоту нагадує про тих польських громадян, що залишили батьківщину та зробили значний внесок у науку і культуру інших країн" [11, с. 191]. У другому випадку мова йде про певні слогани. Так, з метою посилення бренду Великої Британії урядом цієї держави було створено вираз "Сool Britannia" ("Класна Британія"), що прийшов на зміну старому "Прав, Британія". А ось Естонія розробила лозунг "Йдемо на Схід", який було поширено серед країн Західної Європи.










































70.Проаналізувати віртуальну дипломатію як інноваційну технологію у сфері міжнародних відносин: сутність, структуру, інструменти.
Досвід зовнішньополітичних відомств зарубіжних країн, міжнародних організацій та неурядових інституцій дає підстави зробити висновки, що використання інформаційно-комунікаційних технологій та глобальної інфоінфраструктури, зокрема, мережі Інтернет як стратегічного інструменту зовнішніх зносин створює нове середовище для дипломатичної діяльності, формує нову архітектуру міжнародного співробітництва. Трансформація інформаційно-аналітичного забезпечення зовнішніх зносин знайшла відображення у концепції віртуальної дипломатії, в політичних дискусіях про "пост- холодний" світ, економізацію зовнішньої політики, Децентралізацію міжнародного співробітництва і іміджеву дипломатію.' Так, в рамках міжнародної конференції з віртуальної дипломатії (USIP Virtual Diplomacy Conference, 1-2 April, 1997) було обговорено проблеми впливу інформаційних технологій на суверенітет і територіальну незалежність держави, зміну природи демократичних цінностей, трансформацію діяльності політичних інститутів. Зокрема, аналізувалися процеси багатонаціонального підприємництва і проблеми відокремлення таких чинників як влада і багатство від володіння територією, міграція глобальних ринків, прискорення процесів прийняття зовнішньополітичних рішень, поява нетрадиційних (неурядових) суб’єктів міжнародних відносин, багатонаціональних установ у структурі зовнішньої політики. В результаті політичних дискусій було зроблено висновок про динаміку змін всієї світової системи та її складових ресурсів - політики, дипломатії, економіки, безпеки, культурного співробітництва - в умовах інформаційної революції .


На відмінну від традиційної дипломатії, яка пов’язана з діяльністю голів держав, урядів та спеціальних органів зовнішніх відносин щодо реалізації цілей та задач зовнішньої політики держави, а також захисту прав та інтересів держави закордоном [2, c. 14]. Віртуальна дипломатія стосується використання глобальних інформаційних мереж для проведення зовнішньої політики в інформаційну добу, коли кордони між внутрішньою і зовнішньою політикою стають все менш чіткими, а ступінь відкритості інформаційних джерел зростає і вони стають доступнішими для громадськості.
При цьому існує декілька подібних понять “віртуальної дипломатії”:
“Мережева дипломатія” (від англ. – net (мережа) та network (мережа взаємопов’язаних об’єктів)); найчастіше вживається в роботах американських вчених;
“Цифрова дипломатія” (від лат. – digitus (палець) та від англ. – digital (цифровий)); в Німеччині та Франції замість поняття віртуальна використовують поняття цифрова дипломатія, тобто дипломатична діяльність, пов’язана з мережею Інтернет; також в США – цей термін використовують для позначення відносин між країнами, які склались в епоху розвитку електронних комунікацій (від телеграфу до Інтернет);
“Кібер-дипломатія” (від англ. – Cyber-Diplomacy) отримала поширення в Канаді;
Поняття “Електронна дипломатія” або “е-дипломатія” – (від англ. – Electronic Diplomacy) використовують у Великобританії.
Інститут миру США пропонує називати дипломатію ХХІ століття віртуальною. Зокрема, запропоновано наступне визначення даного терміну: віртуальна дипломатія – у найширшому розумінні означає таку форму дипломатії, яка асоціюється з появою глобальних інформаційно-комунікаційних мереж. У вузькому сенсі – “віртуальна дипломатія” охоплює такі аспекти як прийняття рішень, координація, комунікація та практика міжнародних відносин, що здійснюються за допомогою інформаційних та комунікаційних технологій у контексті змін, котрі відбуваються у комп’ютерній та телекомунікаційних сферах [3].
Термін “віртуальна дипломатія” введений в обіг у США в середині 1990-х років і пов’язаний з впровадженням концепції “м’якої влади”(soft power), запропонованої Джозефом С. Наєм - молодшим для розвитку і втілення концепції нової дипломатії США [4, с. 232]. Її суть полягає у використанні методів, технологій та інструментарію глибокого “м’якого ідеологічного впливу” на світову громадськість, на розбудову та “вбудову” в масову свідомість системи американських базових ідеалів і цінностей. Як наслідок, відбувається перебудова діяльності посольств, консульств, місій та проводиться якісно нова підготовка дипломатів, які мають володіти масовокомунікаційними навичками і інноваційними інформаційно-комунікаційним інструментами. Таким чином, в 1995 році при Інституті миру США була запроваджена програма, яка отримала назву “Віртуальна дипломатія”. А вже через два роки, 1-2 квітня 1997 року, Інститут провів Першу міжнародну конференцію під назвою “Віртуальна дипломатія. Глобальна комунікаційна революція та управління міжнародними конфліктами”. Головна її мета – дослідити як інформація та комунікаційні технології впливають на суверенітет держав та розвиток міжнародних відносин. Головна мета “віртуальної дипломатії”, на думку організаторів конференції, полягає в підтримці нового співробітництва між різними країнами, з метою покращення методів попередження, виправлення, вирішення та стабілізації міжнародних конфліктів. Результатом роботи конференції стала поява низки щорічних публікацій з даної тематики, які проводяться Інститутом миру США та іншими вченими, які займаються питаннями міжнародної політики. Також при Інституті діє Центр інновацій, який крім ініціативи “Віртуальна дипломатія”, розробляє програми “Норми закону” та “Релігія та миротворчість”
Розглянемо головні концепції авторів, які займаються дослідженням віртуальної дипломатії:
Французький дипломат та філософ Жан-Марі Гуехенно стверджує, що зараз відбувається політичний перехід від територіально - до мережево-розміщенної влади. В роботі “Кінець нації-держави” він висловив думку, що “територіальний суверенітет не є більше сакральним” [5]. Раніше суспільство жило в двовимірному просторі “територіальної влади”, нині ж відбувається входження в трьохвимірний світ “мережевої влади”. В цих умовах ТНК, емігранти та діаспора впливають на національні інтереси не лише рідної країни, але країни, в якій вони на даний момент проживають або розміщенні їх підприємства. Таким чином наявність великих об’ємів інформації може призвести до дисбалансу сил в різних куточках світу.
Джордж П. Шультц вважає, що дипломатія в інформаційну добу повинна поєднувати традиційні засоби дипломатичної діяльності з новітніми [6]:
І. Що залишилось від традиційної дипломатії:
Дипломатія – це метод та мистецтво управління відносинами між країнами; дипломати представляють країну на міжнародній арені;
Дипломат повинен спілкуватись з керівниками країни-перебування;
Дипломат повинен знати, що інші керівники говорять про його країну;
Всі сторони діалогу повинні мати зиск;
Більшість переговорів – це не одноразова подія, а є частиною процесу;
Дипломатія повинна ґрунтуватись лише на точній інформації;
В дипломатичні роботі необхідно звертати увагу на всі події, навіть на ті, які, на перший погляд, є другорядними;
Необхідно мати набір стратегічних ідей;
Необхідна взаємодія сили та дипломатії, так як дипломатія без сили (військової та економічної) є безрезультатною, але й сила без дипломатії – нежиттєздатна.
ІІ. Що нового з’явилось в дипломатії:
Уряд не володіє більше монополією на інформацію;
Відбувається майже миттєве розповсюдження інформації в світі;
Світ став більш відкритим, навіть, “закриті” суспільства Азії та Африки стають частиною сучасного світу;
кордони стають прозорими для інформації та ідей, незалежно від позиції уряду; поняття суверенітету держави змінилось;
ЗМІ здійснюють значно більший вплив, ніж раніше.
Мартін Лібікі вважає, що інформація завжди використовувалась як інструмент влади, який необхідно постійно оберігати. Той, хто говорить про свою інформаційну перевагу та інформаційну зброю повинен володіти всіма новітніми тенденціями в даній сфері. Для Сполучених Штатів Америки, залучення решти світу до інформаційного потоку, є новим шляхом використання інформаційних ресурсів. США отримують переваги, якщо велика кількість держав буде залежати від загальнодоступних інформаційних послуг, які відповідали би американським вимогам в сфері міжнародної безпеки. Подібні інформаційні послуги повинні бути відкриті для інших, але так щоб їх не можна було продублювати; повинні надавати можливість спостерігати за правопорушеннями інших так, щоб стримувати загрозу миру; повинні стимулювати країни до відмови від власних незалежних інформаційних можливостей. При цьому можливості США залучити більшість країн, до власної “системи знань”, є обмеженими. Причиною цього є широке розповсюдження Всесвітньої павутини, а також темпи розвитку інформаційної сфери Росії, Китаю, Індії та Індонезії. Світ конкуруючих мереж, кожна з яких сперечається за своїх прихильників та за свої важелі впливу, сприяв би виключенню можливості використовувати інформаційну еру для довготривалої міжнародної безпеки [7].
Джеймс Розенау називає децентралізоване злиття глобальних та локальних інтересів “фрагментацією”, відповідно до цього суміжні процеси фрагментації та інтеграції, які поширенні в організаціях, соціумах, країнах та транснаціональних системах, є не відокремленні один від одного, а взаємодіють та мають спільні причинно-наслідкові зв’язки. З появою фрагментації виникає децентралізація влади, наслідком чого є поява нових акторів МВ: неурядові організації, ЗМК, соціальні рухи та інші недержавні транснаціональні співтовариства [8]. Він описує сучасний феномен створення коаліцій як “сфери влади” (SOA). При цьому держави-нації на сучасному етапі почали поступатись SOA в сфері мобілізації влади та ефективного управління.
Джон Арквілла та Давід Ронфелдт звертають увагу на те, що дипломати повинні зрозуміти: нова держава з’являється в ноосфері і отримує назву “глобальна держава розуму”, діяльність якої є ефективнішою. В інформаційну епоху на зміну традиційній дипломатії, яка базується на realpolitik (діяльність урядових та неурядових організацій, що здійснюють контроль над всіма сферами життя суспільства) та “твердій силі” приходить нова дипломатія, що ґрунтується на noopolitik та “м’якій силі”. Noopolitik – це підхід до дипломатії, який підкреслює формування та розподіл ідей, цінностей, норм, законів та моралі через систему поглядів. Отже зовнішня політика в інформаційну добу направлена на співробітництво в коаліціях та інших міжнародних структурах [9].
Також дослідженням віртуальної дипломатії на Заході займаються: Р.Соломон, Шеріл Дж. Браун “Створення спільної комунікаційної культури: можливості взаємодії при управлінні кризами”; Тіффані Данітц та Уоррен П. Стробел; Вальтер Б. Врістон; канадський вчений Тодд Мартін “Віртуальна дипломатія та кіберполітика”; бельгійські вчені Ентоні Антоін та Густааф Геераертс “Ідея віртуального співробітництва між міжнародними організаціями”; Вілсон. Дізард мл. “Міжнародна політика США в інформаційну добу” та ін. в Росії – О. Яковенко, В. Лебеденко, А. Чернов, І. Панарін, О. Озеров та ін..
В Україні питаннями сучасного розвитку дипломатичної діяльності займаються – Зернецька О.В., Макаренко Є.А., Гуменюк Б.І., Щерба О.В. “Сучасна дипломатична служба”, Тихомирова Є. Б. “Рольова участь паблік рилейшинз у процесах політичної глобалізації” та ін.
Напрямки досліджень віртуальної дипломатії [3], які проводяться Інститутом миру США:
1. “Прорив в дипломатичній діяльності” –– дослідження впливу інформаційних технологій на суть, структуру та практику дипломатії;
2. “Мережева політика” – дослідження перерозподілу політичного впливу держави в умовах глобальних інформаційних мереж;
3. “Медіа та конфлікт” – увагу зосереджено на глобальній “медіазації”, тобто вплив ЗМІ на локальну та глобальну аудиторію до, під час та після кризи або конфлікту;
4. “Дослідницький проект” – дослідження ролі використання інформації в суспільстві та військовими під час виникнення критичної ситуації;
5. “Відкриті очі” – використання дистанційних технологій та геоінформаційних систем для попередження, управління та вирішення міжнародних конфліктів.
Виходячи з цього, американський вчений Марк Вайзер визначив віртуальні засоби сучасної дипломатії [10]:
Публікація інформації;
Перегляд інформації;
Інформаційний обмін (двосторонній діалог);
Розміщення аудіо- та відеоінформації;
Електронне листування;
Фотографії, карти та ін.
Головна мета віртуальних засобів створити ефект “інформаційної візуалізації”, тобто необхідно розмістити на моніторі ПК велику кількість інформації, так щоб користувач відразу міг охопити розміщений об’єм інформації та познайомитись з новою інформацією, задіявши не лише поверхневе сприйняття. Таким чином після відвідування веб-сторінки у користувача при згадуванні, наприклад, якоїсь країни повинен виникати асоціативний ланцюжок.
Отже, можна виділи наступні переваги віртуальної дипломатії:
Сприяє подоланню політичних, економічних, культурних, соціальних бар’єрів між країнами та націями. Навіть, традиційно закриті держави такі як КНР, Сінгапур, Ісламські країни, хоча і з обмеженнями, вступили в епоху використання Інтернет-технологій;
Новий вид дипломатичної діяльності об’єднує в єдине ціле більшу кількість акторів міжнародних відносин (неурядові організації, ЗМІ та ін.), пропонуючи нові інструменти діяльності;
Віртуальна політика виступає інструментом поширення власних геополітичних інтересів;
Віртуальну дипломатію можна використовувати як основу формування світової громадської думки за рахунок взаємодії контексту та змісту Інтернет-повідомлень; таким чином до контексту залучені індивіди, які належать до різних соціальних груп, а за допомогою мережі стають одним цілим;
Вирішення проблеми багатоманітності індивідуальностей, тому що Інтернет дозволяє локальну подію перетворити на глобальну; індивід стає частиною світового співтовариства.
Віртуальною дипломатією можуть користуватися як державні, так і недержавні актори. Це означає, що концепція “твердої влади” доповнюється різноманітними стратегіями, пов’язаними з концепцією “м’якої влади”.




























71.Охарактеризувати концепцію віртуальної дипломатії. Проаналізувати міжнародне співробітництво у глобальній мережі Internet
1)Віртуальна дипломатія – у найширшому розумінні означає таку форму дипломатії, яка асоціюється з появою глобальних інформаційно-комунікаційних мереж. У вузькому смислі – “віртуальна дипломатія” охоплює такі аспекти значень, як прийняття рішень, координація, коммунікація та практика закордонних справ, що здійснюються за допомогою інформаційних та комунікаційних технологій у контексті змін, котрі відбуваються у комп”ютерній та телекомунікаційних індустріях.
Термін “віртуальна дипломатія” введений в обіг у США в середині 1990-х років і пов”язаний з впровадженням концепта “м”якої влади”(soft power), запропонованого Джозефом С.Наєм молодшим (J.S.Nye Jnr.) для розвитку і втілення концепції нової дипломатії США. Йдеться насамперед про методи, технології та інструментарій глибокого “м”якого ідеологічного впливу” на світову громадськість, на розбудову та “вбудову” в її масову свідомість системи американських базових ідеалів і цінностей. Віртуальна дипломатія означає також перебудову діяльності посольств, консульств і місій та якісно нову підготовку дипломатів, які мають володіти різноманітними масовокомунікаційними навичками і інноваційними інформаційно-комунікаційним інструментами. Інформаційна революція, яка лежить в основі глобалізації, швидко і фундаментально змінює світ, і володіння навичками віртуальної дипломатії стає важливим компонентом сучасної дипломатії, яка трансформується відповідно до змін у дипломатичному середовищі та структурі закордонних справ. На зміну концепції “realpolitik” приходять концепцїї “syberpolitik” (від кіберпростір + політика) і “noopolіtik” (від ноосфера + політика), тобто підходи до дипломатії та стратегії для міжнародних відносин інформаційної ери, які вбирають у себе – поділяння і окреслення ідей, цінностей, норм, законів та етики через вплив. Віртуальною дипломатією можуть користуватися як державні, так і недержавні актори. Це не означає, що концепція “твердої влади” зникає з порядку денного, вона лише суттєво доповнюється різноманітними стратегіями, пов”язаними з концепцією “м”якої влади”.

Розглянемо головні концепції авторів, які займаються дослідженням віртуальної дипломатії:
Французький дипломат та філософ Жан-Марі Гуехенно стверджує, що зараз відбувається політичний перехід від територіально - до мережево-розміщенної влади. В роботі “Кінець нації-держави” він висловив думку, що “територіальний суверенітет не є більше сакральним” [5]. Раніше суспільство жило в двовимірному просторі “територіальної влади”, нині ж відбувається входження в трьохвимірний світ “мережевої влади”. В цих умовах ТНК, емігранти та діаспора впливають на національні інтереси не лише рідної країни, але країни, в якій вони на даний момент проживають або розміщенні їх підприємства. Таким чином наявність великих об’ємів інформації може призвести до дисбалансу сил в різних куточках світу.
Джордж П. Шультц вважає, що дипломатія в інформаційну добу повинна поєднувати традиційні засоби дипломатичної діяльності з новітніми [6]:
І. Що залишилось від традиційної дипломатії:
Дипломатія – це метод та мистецтво управління відносинами між країнами; дипломати представляють країну на міжнародній арені;
Дипломат повинен спілкуватись з керівниками країни-перебування;
Дипломат повинен знати, що інші керівники говорять про його країну;
Всі сторони діалогу повинні мати зиск;
Більшість переговорів – це не одноразова подія, а є частиною процесу;
Дипломатія повинна ґрунтуватись лише на точній інформації;
В дипломатичні роботі необхідно звертати увагу на всі події, навіть на ті, які, на перший погляд, є другорядними;
Необхідно мати набір стратегічних ідей;
Необхідна взаємодія сили та дипломатії, так як дипломатія без сили (військової та економічної) є безрезультатною, але й сила без дипломатії – нежиттєздатна.
ІІ. Що нового з’явилось в дипломатії:
Уряд не володіє більше монополією на інформацію;
Відбувається майже миттєве розповсюдження інформації в світі;
Світ став більш відкритим, навіть, “закриті” суспільства Азії та Африки стають частиною сучасного світу;
кордони стають прозорими для інформації та ідей, незалежно від позиції уряду; поняття суверенітету держави змінилось;
ЗМІ здійснюють значно більший вплив, ніж раніше.
Мартін Лібікі вважає, що інформація завжди використовувалась як інструмент влади, який необхідно постійно оберігати. Той, хто говорить про свою інформаційну перевагу та інформаційну зброю повинен володіти всіма новітніми тенденціями в даній сфері. Для Сполучених Штатів Америки, залучення решти світу до інформаційного потоку, є новим шляхом використання інформаційних ресурсів. США отримують переваги, якщо велика кількість держав буде залежати від загальнодоступних інформаційних послуг, які відповідали би американським вимогам в сфері міжнародної безпеки. Подібні інформаційні послуги повинні бути відкриті для інших, але так щоб їх не можна було продублювати; повинні надавати можливість спостерігати за правопорушеннями інших так, щоб стримувати загрозу миру; повинні стимулювати країни до відмови від власних незалежних інформаційних можливостей. При цьому можливості США залучити більшість країн, до власної “системи знань”, є обмеженими. Причиною цього є широке розповсюдження Всесвітньої павутини, а також темпи розвитку інформаційної сфери Росії, Китаю, Індії та Індонезії. Світ конкуруючих мереж, кожна з яких сперечається за своїх прихильників та за свої важелі впливу, сприяв би виключенню можливості використовувати інформаційну еру для довготривалої міжнародної безпеки [7].
Джеймс Розенау називає децентралізоване злиття глобальних та локальних інтересів “фрагментацією”, відповідно до цього суміжні процеси фрагментації та інтеграції, які поширенні в організаціях, соціумах, країнах та транснаціональних системах, є не відокремленні один від одного, а взаємодіють та мають спільні причинно-наслідкові зв’язки. З появою фрагментації виникає децентралізація влади, наслідком чого є поява нових акторів МВ: неурядові організації, ЗМК, соціальні рухи та інші недержавні транснаціональні співтовариства [8]. Він описує сучасний феномен створення коаліцій як “сфери влади” (SOA). При цьому держави-нації на сучасному етапі почали поступатись SOA в сфері мобілізації влади та ефективного управління.
Джон Арквілла та Давід Ронфелдт звертають увагу на те, що дипломати повинні зрозуміти: нова держава з’являється в ноосфері і отримує назву “глобальна держава розуму”, діяльність якої є ефективнішою. В інформаційну епоху на зміну традиційній дипломатії, яка базується на realpolitik (діяльність урядових та неурядових організацій, що здійснюють контроль над всіма сферами життя суспільства) та “твердій силі” приходить нова дипломатія, що ґрунтується на noopolitik та “м’якій силі”. Noopolitik – це підхід до дипломатії, який підкреслює формування та розподіл ідей, цінностей, норм, законів та моралі через систему поглядів. Отже зовнішня політика в інформаційну добу направлена на співробітництво в коаліціях та інших міжнародних структурах [9].
Також дослідженням віртуальної дипломатії на Заході займаються: Р.Соломон, Шеріл Дж. Браун “Створення спільної комунікаційної культури: можливості взаємодії при управлінні кризами”; Тіффані Данітц та Уоррен П. Стробел; Вальтер Б. Врістон; канадський вчений Тодд Мартін “Віртуальна дипломатія та кіберполітика”; бельгійські вчені Ентоні Антоін та Густааф Геераертс “Ідея віртуального співробітництва між міжнародними організаціями”; Вілсон. Дізард мл. “Міжнародна політика США в інформаційну добу” та ін. в Росії – О. Яковенко, В. Лебеденко, А. Чернов, І. Панарін, О. Озеров та ін..
В Україні питаннями сучасного розвитку дипломатичної діяльності займаються – Зернецька О.В., Макаренко Є.А., Гуменюк Б.І., Щерба О.В. “Сучасна дипломатична служба”, Тихомирова Є. Б. “Рольова участь паблік рилейшинз у процесах політичної глобалізації” та ін.

2) Досвід зовнішньополітичних відомств зарубіжних країн, міжнародних організацій та неурядових інституцій дає підстави зробити висновки, що використання інформаційно-комунікаційних технологій та глобальної інфоінфраструктури, зокрема, мережі Інтернет як стратегічного інструменту зовнішніх зносин створює нове середовище для дипломатичної діяльності, формує нову архітектуру міжнародного співробітництва. Трансформація інформаційно-аналітичного забезпечення зовнішніх зносин знайшла відображення у концепції віртуальної дипломатії, в політичних дискусіях про "пост- холодний" світ, економізацію зовнішньої політики, Децентралізацію міжнародного співробітництва і іміджеву дипломатію.' Так, в рамках міжнародної конференції з віртуальної дипломатії (USIP Virtual Diplomacy Conference, 1-2 April, 1997) було обговорено проблеми впливу інформаційних технологій на суверенітет і територіальну незалежність держави, зміну природи демократичних цінностей, трансформацію діяльності політичних інститутів. Зокрема, аналізувалися процеси багатонаціонального підприємництва і проблеми відокремлення таких чинників як влада і багатство від володіння територією, міграція глобальних ринків, прискорення процесів прийняття зовнішньополітичних рішень, поява нетрадиційних (неурядових) суб’єктів міжнародних відносин, багатонаціональних установ у структурі зовнішньої політики. В результаті політичних дискусій було зроблено висновок про динаміку змін всієї світової системи та її складових ресурсів - політики, дипломатії, економіки, безпеки, культурного співробітництва - в умовах інформаційної революції

Особливе місце в конструюванні образу країни займає мережа Інтернет, що все частіше
використовується суб’єктами комунікації. Глобальна мережа забезпечує нечувано широкий досі доступ до інформації й сприяє розширенню можливостей міжнародної комунікації. У силу своїх технічних особливостей вона стала невід’ємним каналом інформації про країни світу та активно застосовується саме молоддю, яка завжди позитивно ставиться до технологічних інновацій. Все це дає підстави прогнозувати подальше зростання ролі Інтернет, як у житті суспільства, так і у процесі конструювання образів країн.






























72.Здійснити класифікацію та проаналізувати структуру Web – сайтів зовнішньополітичних відомств.
Досвід зовнішньополітичних відомств зарубіжних країн, міжнародних організацій та неурядових інституцій дає підстави зробити висновки, що використання інформаційно-комунікаційних технологій та глобальної інфоінфраструктури, зокрема, мережі Інтернет як стратегічного інструменту зовнішніх зносин створює нове середовище для дипломатичної діяльності, формує нову архітектуру міжнародного співробітництва. Трансформація інформаційно-аналітичного забезпечення зовнішніх зносин знайшла відображення у концепції віртуальної дипломатії, в політичних дискусіях про "пост- холодний" світ, економізацію зовнішньої політики, Децентралізацію міжнародного співробітництва і іміджеву дипломатію.' Так, в рамках міжнародної конференції з віртуальної дипломатії (USIP Virtual Diplomacy Conference, 1-2 April, 1997) було обговорено проблеми впливу інформаційних технологій на суверенітет і територіальну незалежність держави, зміну природи демократичних цінностей, трансформацію діяльності політичних інститутів. Зокрема, аналізувалися процеси багатонаціонального підприємництва і проблеми відокремлення таких чинників як влада і багатство від володіння територією, міграція глобальних ринків, прискорення процесів прийняття зовнішньополітичних рішень, поява нетрадиційних (неурядових) суб’єктів міжнародних відносин, багатонаціональних установ у структурі зовнішньої політики. В результаті політичних дискусій було зроблено висновок про динаміку змін всієї світової системи та її складових ресурсів - політики, дипломатії, економіки, безпеки, культурного співробітництва - в умовах інформаційної революції.
На практиці робота дипломатичних представництв в умовах віртуальної дипломатії забезпечується розробкою програм МЗС в сфері використання ІТ в дипломатичній діяльності та створенні відповідних веб-сайтів. Серед країн, які активно використовують засоби віртуальної дипломатії для зовнішньополітичної роботи потрібно виділити США, Канаду, Великобританію, Францію, Фінляндію та Державу Ізраїль. Тому доцільно розглянути розвиток віртуальної дипломатії саме в цих державах.

Британія. Веб--сайт Форін Офісу (відзначений міжнародними нагородами у сфері інтерактивних медіа) представляє офіційну інформацію британського уряду з питань зовнішньої політики за всім спектром відносин, які щоденно доповнюються позиційними матеріалами, оперативним реагуванням на події, що безпосередньо чи опосередковано стосуються інтересів Сполученого Королівства. В рубриці "Головні питання зовнішньої політики" подається аналіз взаємовідносин з ключовими партнерами - ЄС, Китаєм, Гонконгом, Іраном, країнами Африки. Зокрема, важливого значення надається роз’ясненню вітчизняній громадськості необхідності співпраці з ЄС. Форін Офіс запрошує до прямого діалогу з питань зовнішньої політики ЄС, європейської інтеграції спростовує міфи та та ін формацію про членство Британії в цій організації. Зовнішньополітичне відомство Великої Британії проводить спеціальні акції, спрямовані на зміну іміджу країни за кордоном, пропагування модернізації, прогресивності і науково-технологічного розвитку з метою залучення іноземних інвестицій та створення сприятливого іміджу для британської промисловості. Окрема рубрика 11 Spotlight Britain" надає іміджеву інформацію країнознавчого, довідкового, статистичного, економічного характеру, програми британського уряду з проблем інформаційного суспільства та його складових.
США. Необхідно відзначити веб-портал Державного департаменту США (www.state.gov), який підтримується згадуваним вище Бюро громадських справ. На ньому широко представлені відомості про засади зовнішньої політики США та її ключові вектори, причому інформація структурована за всіма основними напрямками (Афганістан, Іран, Ірак, Близькосхідний конфлікт, Північна Корея, ВІЛ/СНІД та ін.). На порталі також присутній окремий розділ для журналістів, якій містить прес-релізи (поточні та архів), інформацію про брифінги тощо. На порталі зовнішньополітичного відомства США також широко представлені мультимедійні матеріали аудіо, відео, фотографії, а також подкасти. Крім того, необхідно відмітити наявність можливості підписки на розсипки інформаційних матеріалів з використанням технології RSS, зручну систему пошуку та привабливий дизайн. Вся інформація на порталі представлена лише англійською мовою.
Варто відмітити, що в рамках веб-порталу Держдепартаменту США існує окремих структурний підрозділ „Календар міжнародних подій" (International Events Calendar, iec.state.gov), який містить розклад заходів по всьому світу, в яких можуть брати участь офіційні особи Сполучених Штатів Америки.Також необхідно відмітити, що в рамках веб-порталу Державного департаменту США функціонує веб-портал „US Dept of State - Websites of US Embassies, Consulates, and Diplomatic Missions" ( www.usembassy_gov або usembassy.state.gov), на якому розміщені веб-сайти всіх дипломатичних представництв США за кордоном. На всіх сайтах дипломатичних представництв реалізовано єдину модель представлення інформації (див. рис. Б.1), яка передбачає інформування про всі напрями діяльності дипломатичного представництва, двосторонніх стосунків США та країни перебування, а також висвітлення ключових аспектів зовнішньої політики Сполучених Штатів. На всіх сайтах є версії англійською мовою та мовою (мовами) країни перебування. Крім того, на сайтах широко використовуються мультимедійні засоби (аудіо та відео), а на деяких сайтах (у т.ч. й посольства США в Україні) реалізовано подкастінг.Веб-сайти всіх дипломатичних представництв США мають уніфіковану форму адрес, розміщених в урядовій доменній зоні США, що, по-перше, полегшує їх запам'ятовування, та, по-друге, робить їх підконтрольними: „http://Kpai'Ha.usembassy.gov/" та „http://MicTO.usembassy_gov/" для сайтів посольств (наприклад, http://ukraine.usembassy_gov/ та http://kyiv.usembassy_gov/ адреси веб-сайту посольства США в Україні),„http://MicTO.usconsulate_gov/" для сайтів консульств (наприклад, http://milan.usconsulate_gov/ адреса веб-сайту консульства США у Мілані, Італія), „http://MicTO.usmission_gov/" або ,,http://opram3ai№usinission_gov/" для сайтів дипломатичних місій (наприклад, http://unesco.usmission_gov/ адреса веб-сайту дипломатичної місії США при ЮНЕСКО).В рамках порталу Держдепартаменту США функціонує портал „USINFO" (usinfo.state_gov), на який покладаються завдання із надання інформації про поточну зовнішню політику США, а також про американське життя та культуру. Цей портал широко наповнений інформаційними матеріалами, у т.ч. мультимедійними (аудіо та відео). Зокрема, на порталі представлена інформація за такими тематичними напрямками: міжнародна безпека, торгівля та економіка, глобальні питання, демократія, права людини, американське життя, культура та історія. Питання зовнішньої політики США структуровані також за всіма регіонами світу. Цікавим є розділ „Визначення невірного інформування", присвячений викриттю дезінформації, містифікацій та інших неправдивих відомостей про діяльність уряду США. Крім того, портал має розділ „Information USA", який містить добірку матеріалів для іноземної аудиторії щодо американського суспільства, політичних процесів, культури тощо. Інформація на порталі надається 7 мовами англійською, іспанською, французькою, російською, арабською, перською та китайською, що робить його матеріали доступними для переважної більшості світової Інтернет-аудиторії, причому інформаційні блоки різними мовами дещо відрізняються, враховуючи інтереси відповідної цільової аудиторії. Крім того, на порталі реалізована можливість підписки на розсипки інформаційних матеріалів, а також зручна система пошуку.
Крім того, на порталі публікується електронний журнал „eJournal USA", який випускається Бюро міжнародних програм Держдепартаменту США за 5 тематичними напрямками економічні перспективи, глобальні проблеми, проблеми демократії, суспільство та цінності, актуальні питання зовнішньої політики. В цьому журналі висвітлюються ключові проблеми, з якими стикаються Сполучені Штати та міжнародна спільнота, а також американське життя, цінності, цілі та інституції. Випуски журналу публікуються англійською, французькою, іспанською, португальською, російською, перською та китайською мовами.
Франція. Веб-сайт МЗС (http://www.france.diplomatie.gouv.fr) був створений в жовтні 1995 року; Об’єм: більше 30 000 сторінок и 10 000 сторінок бази даних по всім країнам світу, де є французькі представництва; Частота оновлення інформації: щоденно, щотижнево або щомісячно залежно від рубрики; Цільові групи: всі, хто цікавиться Францією та її зовнішньою політикою. Робочими мовами є французька, іспанська, англійська, німецька та новини арабською [11].
Головні рубрики веб-сайту: новини, зовнішня політика, Франкофонія, французи та зарубіжні країни, запрошення у Францію, відділ культури, дипломатичні архіви, онлайн журнал «Label France» (виходить щоквартально десяти мовами – французькою, німецькою, англійською, арабською, китайською, іспанською, італійською, японською, португальською та російською; містить новини з усіх сфер життя Франції) [12]. МЗС постійно розширяє базу даних, розміщену в мережі Інтранет для внутрішнього обміну інформацією між Міністерство та іншими урядовими структурами та його дипломатичними представництвами закордоном.
Також веб – сайт може бути використаний як інструмент управління кризовою ситуацією, якщо його розглядати як комунікаційний інструмент. Прикладом може бути досвід МЗС Франції, коли після цунамі в Індонезії в 2004 році, була створена спеціальна веб-сторінка, на якій розміщувалась актуальна інформація про дану подію [13]. При цьому мережа Інтернет дає можливість постійно оновляти данні та бути альтернативою телефону, завдяки можливостям електронного листування. Все це дозволяє створити єдиний банк даних управління кризовою ситуацією, що дозволяє оперативно приймати рішення. А з іншого боку, оперативне оновлення веб-сайту дозволяє проводити «непомітну» ціленаправлену саморекламу.


Німеччина. Міністерство закордонних справ Німеччини, його посередницькі організації або закордонні представництва управляють, створюють, безпосередньо або опосередковано фінансують веб-сторінки, які пов’язані з закордонним медійним представництвом країни. Сайт МЗС Німеччини є одним з найкращих представників німецької цифрової дипломатії.
Завдання сайту МЗС:
супровід зовнішньої політики Німеччини;
роз’яснення зовнішньої політики Німеччини;
надійне джерело інформації;
розміщення документів.
Цільові групи, з якими працює МЗС [4]:
Журналісти можуть отримати актуальні повідомлення преси, виступи та інтерв’ю, графік роботи міністра закордонних справ, а також компетентну інформацію щодо складних питань зовнішньої політики; брошури, фото, статистика, головні події, репортажі;
Особи, які цікавляться питаннями зовнішньої політики можуть отримати документацію, починаючи з трансатлантичних відносин, німецької політики на Близькому Сході, прав людини, роззброєння, захисту навколишнього середовища закінчуючи двосторонніми відносинами, культурним обміном;
Особи, як цікавляться ЄС – політика держави щодо ЄС та інші питання, які стосуються даної організації, також представлена програма «Культурна столиця Європи 2010»;
Німецькі туристи – надання інформація щодо застереження подорожей в певні країни, безпека та медичне обслуговування;
Громадяни ФРН – відповідь на запитання та розміщення інформації про 200 запитань, які найчастіше ставляться;
Молодь – надання інформації для тих, хто хоче навчатись в Німеччині та для німецької молоді, яка бажає навчатись закордоном;
Особи, які шукають роботу – вакансії в міністерстві та міжнародних організаціях; на сайті розміщують формуляри, які можна заповнити в режимі online.
Веб – сайт Міністерства закордонних справ Німеччини був створений в 1995 році. Тоді ж міністр закордонних справ Клаус Кінкель був першим міністром, який дав відповідь на запитання користувачів Інтернет в режимі online. В 2000 році вже 1,5 млн. користувачів щомісячно відвідували веб - сайт для отримання інформації про зовнішню політику країни. На веб-сайті міністерства можна підписатись на щомісячні новини (на 2005 рік близько 7 000 абонентів) [3, 57], при цьому, окремо, щодня готуються огляди новин для молоді під назвою “Коментарі до іноземної преси” [див. рис. 1.].
Використання засобів цифрової дипломатії є доцільним і при проведенні року однієї країни в іншій країні. Наприклад, для проведення року Німеччини в Японії 2005/2006 ще в січні 2004 року на веб-сайті МЗС з’явився супровідний матеріал даної події. Головне завдання залучити німецькі промислові кола до фінансової підтримку цієї події. При цьому на веб - сторінках розміщувався матеріал, який пояснював, чому вигідно брати участь у заходах такого рівня та надавати фінансову підтримку. Експертами, які надавали подібну інформацію, виступили два колишні Прем’єр-міністри, Міністр закордонних справ та Міністр з питань економіки. Після відкриття події в квітні 2005 року функції веб - сторінки змінились: на ній були розміщенні матеріали щодо заходів, які були проведенні та які плануються; повідомлення для преси про резонанс події, також фотогалерея, відео та аудіо інформація.
Необхідно брати до уваги, що зовнішньополітичні веб - сайти розраховані переважно на закордонну аудиторію, тому інформацію необхідно подавати декількома іноземними мовами. Зокрема, мовами веб – сайту МЗС Німеччини є англійська, французька, іспанська та арабська. Інформація, розміщена на веб - сторінках не суттєво відрізняється від німецькомовної версії, яка в цілому охоплює 15 000 сторінок. Це дозволяє німецькому міністру закордонних справ охоплювати в декілька разів більшу аудиторію, ніж іншим європейським міністрам закордонних справ, які переважно працюють з однією іноземною мовою – англійською. Для Німеччини це є неприйнятно вже навіть з політичних причин.
Росія. Віртуальна дипломатія зовнішньополітичного відомства Росії здійснюється через спеціальну інформаційну систему, яка є складовою інформаційно-телекомунікаційної системи органів державної влади Російської Федерації. З 2000 року функціонує веб-портал МЗС Росії за адресою [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] з досить традиційним для веб-сайтів зовнішньополітичних відомств меню: офіційні матеріали, брифінги, архіви, інформація Департаменту консульської служби, інших підрозділів й організацій міністерства, довідкова інформація. Проте, Проте, з 16 грудня 2011 доступна оновлена головна сторінка офіційного сайту МЗС Росії. Нові розділи і рубрики сайту створені відповідно до Федерального закону від 9 лютого 2009 р. № 8-ФЗ «Про забезпечення доступу до інформації про діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування» та з метою виконання Указу Президента Російської Федерації від 10 серпня 2011р. № 1062 «Про затвердження переліку інформації про діяльність Міністерства закордонних справ Російської Федерації, що розміщується в мережі Інтернет». Відповідно до оновленої структури сайту, слід звернути увагу на такий пункт меню, як Інтернет-приймальня (відділ по роботі зі звертаннями громадян), за допомогою якого громадяни можуть надіслати листа до Міністерства закордонних спав Російської Федерації.


Іспанія. МЗС Іспанії ось вже 8 років має свій сервер в мережі Інтернет за адресою [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. На цьому сайті кожний користувач може ознайомитись з достатньо традиційним для веб-сайтів зовнішньополітичних відомств меню:
Загальна інформація (в цій категорії кожен користувач має змогу ознайомитися з наступними даними: мініство, останні новини, Іспанія та ЄС, країни та регіони, світова місія, консульська служба, міжнародна співпраця.)
Інтереси країни (тут зазначаються майбутні або діючи плани країни відносно інших країн: План Африка 2009-2011, План Азія 2008-2012, Світовий альянс )
Міністр (кожен може ознайомитись зі статтями, біографією, промовами та інтересамии діючого міністра закордоних справ Трінідат Хименес Гарсиа-Эррера, а також із парламентським складом )
Громадянське обслуговування (включає в себе наступні категорії : віртуальний офіс, адреси та контакти міністерств закордоних справ, посольства та консульства, іспанці закордоном, анкети для отримання віз, інформація для іноземців, то дошка оголошень)
Газетний зал ( надає інформацію про: прес-конференції, прес-релізи, новини міністерства.)
Огляд ( Сюди входять дипломатичні школи, інформація про країну та міжнародні організації)
Окрім цього, на сайті є категорії, в яких кожен бажаючий може отримати інформацію, яка його цікавить. Для громадян, які хочуть отримати візу в Іспанію надається можливість звернутися до наступних категорій:
Призначення дати та часу для легалізації документів (для цього необхідно заповнити анкету, яка складається з чотирьох пунктів, насамперед треба зареєструватися та відповісти на необхідні запитання)
Поради подорожуючим (перелік усіх необхідних документів,які необхідно мати при собі перебуваючи в країні)
Do you want to know more about Spain? ( в цій категорії інформація стосовно географії, адміністративного ділення країни, економіки та історії)
Допомога молодим (представлені професійні можливості розвитку молодого покоління в Іспаніі для студентів з інших країн)
Згідно із інформацією викладеною на сайті міністерства закордоних справ Іспанії, посольства країни розташовуються в 61 країні світу. Всю цю вищезгадану інформацію, кожна людина може отримати на різних мовах : іспанською, англійською, французькою, мовою еускера, каталанською, галесійською та валенсійською.
Веб-дизайн сайту представляє національну символіку країни, що дозволяє кожному ближче ознайомитись з особливістю культурного представлення країни на міжнародній арені:

Люксембург. Нині діючий сайт міністерства закордонних справ Люксембурга - ministиre des affaires йtrangиres grand-duchй de luxembourg (http://www.mae.lu) – був створений у 2008 році.
Структура сайту:
Стартова сторінка складається з основного меню та підменю. Зверху на сайті існує постійне поле (при переході по посиланням меню - дане поле продовжує відображуватись) – зображення найвизначніших місць Люксембурга. Це дає можливість користувачам отримати в деякій мірі уявлення про країну та її культурну спадщину. Основний текст стартової сторінки – найважливіші останні політичні новини, що стосуються дипломатичної та зовнішньополітичної діяльності Люксембурга.
На сайті можна обрати одну з двох мов представлення інформації – англійська та французька. Однак при обранні англійської мови, не вся інформація подається цією мовою, зокрема новини та посилання (окрім головного меню та підменю) залишаються на французькій мові, що значно звужує можливості користувача, який не володіє французькою мовою.
Позитивним моментом є наявність зворотного зв’язку за допомогою e-mail. Таким чином користувач може поставити питання та отримати кваліфіковану відповідь.
Стартова сторінка сайту має наступне меню:
Міністерства, віза та паспорти, імміграція, дипломатія та консульська робота, консультації щодо подорожей, контакти, а також строка пошуку по сайту.
Крім того, наведені наступні підменю навігації по сайту:
Міжнародна та європейська політика
Торгівля та бізнес
Співпраця з гуманітарних питань та питань розвитку
Безпека
Інформація про Люксембург
Люксембург - столиця Європи
На сайті міністерства закордонних справ представлені посилання на інші електронні ресурси, включаючи урядові сайти, які представляють інтереси країни в мережі Інтернет та формують імідж Люксембурга. Серед них є:
ООН, парламентська місія Люксембурга при ООН
Головний заголовок сайту: Le Luxembourg, Candidat au Conseil de Sйcuritй 2013-2014 – Люксембург - кандидат Ради Безпеки 2013-2014. Тут висвітлюється інформація про участь Люксембурга в міжнародних організація, в тому числі в ООН. Інформація подається на 7 мовах – англійська, французька, іспанська, російська, арабська, китайська, португальська. Це є значною перевагою, адже максимально розширює коло споживачів інформації, таким чином збільшує ефективність віртуальної дипломатії. В статті наводяться статистичні данні про вклад Люксембурга в сферу гуманітарної допомоги, миру, безпеки, розвитку та прав людини; крім того наводяться міжнародні програми в яких Люксембург бере досить активну участь та сприяє розвитку всієї системи ООН - «Друзі Альянсу цивілізацій», «Друзі Спеціального представника з питання про становище дітей в умовах збройних конфліктів», «Друзі по запобіганню конфліктів», «Друзі Міжнародного кримінального суду» і «Друзі зі зміни клімату». В статті інформація – добре структурована, вказані найсильніші сторони Люксембурга на міжнародній арені та подається хороша аргументація, чому саме Люксембург має бути обраним до Ради Безпеки ООН 2013-2014. На сайті є короткий історичний нарис, основні статистичні дані розвитку країни – коротка дипломатична довідка про країну.

Чорногорія. З 2008 року функціонує веб портал МЗС Чорногорії - [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Сайт представлено двома мовами англійською та чорногорскою.
Головні сторінки сайту: зовнішня політика, дипломатичний протокол, дипломатичні місії, новини, дипломатична преса, посилання та контакти .
На сайті є сторінка щодо літнього навчання для майбутніх дипломатів, ця сторінка є прикладом роботи з аудиторією, це „Літня школа для молодих дипломатів- Gavro Vukovi
·.”, включає в себе учасників цього заходу , яки приїжджають з різних країн світу. На останньому зібранні були представлені люди з більше ніж 40 різних країн світу. Для них представилась унікальна можливість пізнати деякі ази дипломатичних знань, що в майбутньому може допомогти стати їм консулами, дипломатами, послами і т.д. На сайті представлені відео матеріали з відкриття Літніх шкіл, які проводяться з 2008 року, а також матеріали презентації цих шкіл для широкого загалу. Всі матеріали є на англійській мові, що дуже позитивно впливає на імідж Чорногорії серед інших країн.
Ще один розділ, який можна віднести до роботи з аудиторією, це сторінка сайту, яка має назву „Часто задавані питання” тут розміщені питання людей, які найчастіше звучали, і зразу дані та відповіді на них.
На сайті кожний охочий має вільний доступ до інформації, щоб ознайомитися повністю з МЗС країни, також адрес, факс та телефон, за яким воно знаходиться, тут навіть розписано які типи документів зберігаються в розпорядженні МЗС та прем’єр- міністра зокрема.
Документальна база представлена не чисельно, маємо змогу переглянути один документ, який має назву” Угода про надання послуг”( Адвокатське бюро Paige E. Reffe, Вашингтон, округ Колумбія).
Сайт дає змогу ознайомитися з керівництвом МЗС, , їх біографіями та посадами, які вони займають.
Щодо медіа забезпечення Чорногорії, то більшість преси випускається не тільки в друкованому вигляді, але і в електронному варіанті, що можна побачити в пунктам меню ”Links” –Медіа. Тут також можно знайти радіо та телебачення он лайн.
Сайт містить багато посилань, на сайт Президента, Парламенту,Прем’єр міністра,Міністра фінансів, Міністра Оборони і т.д. , на жаль всі ці посилання застаріли, і до сих пір не змінені на нові. Це пов’язано з тим, що в країні ще деякі сайти не перейшли на нове доменне ім’яёа використовують старий загальноюгославського домен(yu), був ще виділений cs, але в вживання не ввійшов. Новий чорногорський домен me, був введений у 2007 році, але став використовуватися пізніше. Через те, що ім’я домену співпадає з англійським словом „me” він користується неабиякою популярністю, він став самим успішним доменем в історії. У день, коли домен став доступний для реєстрації, було зареєстровано 20000 доменних імен в зоні.me . Станом на 22 липня 2011 пошукова система Google за запитом site:. me видає
333 000 000 результатів.

Австрія. Головним аспектом аналізу віртуальної дипломатії Австрії, є аналіз сайту Міністерства закордонних справ Австрії ([ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]), який представляє собою найбільший та найінформативніший сайт з питань зовнішньої політики країни. Сторінка представлена на двох робочих мовах – німецькій та англійській. На головній сторінці можна побачити останні новини, які стосуються справ країни в цілому, але особлива увага приділяється, авжеж, зовнішній політиці та її аспектам. Також необхідно зазначити, що з головної сторінки є посилання на інформацію щодо членства Австрії в ООН та австрійського членства в Раді ООН з прав людини.
Особливої уваги заслуговує той факт, що МЗС Австрії має свою сторінку у мікро-блозі Twitter, на якій коротко вказуються поточні справи міністерства, новини щодо зовнішньої політики країни та двосторонні відносини Австрії з іншими країнами світу. Також міністерство має свою програму для смартфонів, з якої також можна дізнатися останні новини зовнішньої політики республіки. Цю програму можна завантажити з сайту, посилання на який є на головній сторінці сайту МЗС.
На веб-сторінці МЗС представлені такі розділи: міністерство закордонних справ, зовнішня політика, новини, Австрія, сервіс. Кожний з цих розділів має свої підрозділи та надає певну інформацію. Так, в розділі МЗС міститься інформація про міністра закордонних справ (Шпінделеггер Міхаель, на посаді з грудня 2008 року), державного секретаря, генерального секретаря, департаменти міністерства та їх обов’язки, робочі вакансії у МЗС, публікації та бібліотека. В розділі зовнішня політика інформація розділена за наступними підрозділами: Європа, договір ЄС щодо реформ, не європейські країни, міжнародне співробітництво, міжнародна політика культури, австрійське співробітництво, глобальна економіка, права людини, роззброєння, міжнародна політика навколишнього середовища, звіт з міжнародної та європейської політики, світовий економічний форум. Розділ новини поділяється на прес-релізи, промови та інтерв’ю, та фоторепортажі. Розділ, який стосується Австрії, надає інформацію про факти та особистостей, уряд та політику, культуру, фото Австрії а також посилання на зовнішні джерела Інтернет з різних питань, які можуть цікавити відвідувача сайту. В останньому розділі сервісу міститься найбільш практична інформація – австрійські представництва за кордоном, закордонні представництва у Австрії, австрійці за кордоном, положення законодавства Австрії щодо сурогатного материнства та форма зворотного зв’язку із міністерством. Що стосується останнього, то це є чи не найважливішою частиною сайту МЗС, бо саме через цю форму відбувається спілкування відвідувачів сайту із міністерством, так можна зясувати необхідні питання та висказати власну думку.
Необхідно зазначити, що сайт МЗС Австрії має дуже розвинений пошуковий сервіс. По-перше, існує пошук по потрібному слову по всьому сайту або по новинах. По-друге, існує пошук конкретної особи, яка працює в міністерстві, або пов’язаних із ним представництвах. По-третє, для сайту було розроблено потужну базу даних для пошуку необхідної інформації по окремих країнах. Зі списку країн обирається та, яка цікавить користувача, і по цій країні можна знайти наступну інформацію: поради туристам, австрійські представництва, культурний форум, рекомендованих лікарів та юристів, двосторонні договори, угоди з питань культури та представництва обраної країни в Австрії. Всю цю інформацію можна знайти за лічені секунди, що є дуже зручним для відвідувачів сайту.
Як вже було вказано, сайт МЗС містить інформацію і про австрійські представництва за кордоном, тобто веб-сторінки різних посольств та консульств інтегровані в структуру сайту МЗС, для їх перегляду не потрібно переходити на сторонні ресурси. Загалом, Австрія має за кордоном 75 посольств, 9 генеральних консульств, 22 культурні форуми, та 5 місій. Що стосується України, то у нас Австрія представлена посольством в Києві, а також 3 почесними консульствами у Донецьку, Харкові та Львові.




















73.Проаналізувати використання публічної дипломатії у структурі зовнішньої політики
Публічна дипломатія – форма зовнішньополітичної діяльності, пов’язана із представництвом інтересів держави або різних державних об’єднань через відповідні легітимні інституції (міністерства, відомства, комітети), що виражають суверенну волю нації, користуючись наданими їм повноваженнями в межах державного законодавства та міжнародно-правових актів.
Поняття публічної дипломатії є антитетичним щодо громадської дипломатії як офіційно-державний дискурс та відповідна йому владно-політична діяльність у міжнародних відносинах – автономному громадському дискурсу специфічних асоціативних формоутворень громадянського суспільства та самостійним ініціативам щодо миротворчого процесу, налагодження наукових, культурних та ін. стосунків, неопосередкованих міжурядовими взаєминами. Останнє однак не виключає можливості лобіювання певних урядових інтересів через неурядові асоціації, особливо в тих випадках, коли національна держава є недостатньо легітимною чи ефективною і втрачає значення єдиного суверенного представника суспільства.
Будь-яка держава прагне до інклюзії соціально-групових та індивідуальних інтересів у сфері зовнішньої політики, що стосується не лише специфічно-політичних, але і культурних, наукових та ін. взаємин.
Однією з цілей публічної дипломатії є інклюзія, тобто, створення в завершеному вигляді системи включення інтересів окремих націй та регіонів у глобальний світопорядок, що функціонує на засадах універсальної правової системи із поєднанням якнайширшої автономії та суверенізації в територіальних межах держав.
Інклюзія у реалізованому вигляді є насправді компенсаторною ілюзією причетності громадянина до вирішення загальнодержавних та міжнародних справ. Тим самим вона не гарантує йому реального вирішення проблем, зате експлуатує його надію на покращення власних умов життя. Це включення інших аспектів способу життя у сферу політичних гарантій відбувається поетапно, паралельно з диференціацією політичної системи.
Першим кроком є виникнення територіальної держави і гарантування правового захисту на підлеглій території. Політична влада визначається на цьому рівні як юрисдикція. По мірі того, як сюди додаються проблеми законодавства та управління, реалізація демократії означає кінець вчення про обмеженість державних цілей. Звідси випливає всезростаюче включення потреб та інтересів населення у сферу можливих політичних тем, а останніх – у зовнішньополітичну діяльність.
Тематизація соціальних проблем через політику означає і зміну “коду влади”; віднині ним є не гроші, фізичний примус чи істина, а можливість інституалізації участі у внутрішній та зовнішній політиці. Теорія, яка осмислює виникаючу ситуацію, обґрунтовує тотальну координацію досягнутого рівня життя через політику, і тим самим – повернення до античної моделі. Це мислення допускає диференціацію тільки в межах організаційного апарату, який намагається реалізувати свої плани через політику. Тим самим зростає кількість ступенів свободи, оскільки політика надає можливість комбінування різноманітних ресурсів. З іншого боку, не кожен індивід чи соціальна група має здатність до артикуляції інтересів. Більше того, не кожний соціальний інтерес може бути артикульований на рівні політичної системи без урахування системно-комунікаційних критеріїв.
Це створює відповідні проблеми захисту інтересів малорозвинених країн на міжнародній арені. “Пролетарські нації” говорять іншою мовою, переводячи свої інтереси у площину недограності власного сценарію розвитку як рівноправних членів міжнародного співтовариства, в той час як цілком стабільні країни зацікавлені у збереженні завуальованості світопорядку, що гарантує їм певні привілеї.
ПРИКЛАДИ публічної інформації: програма на 5 каналі «Голос Америки», Гьоте Інститут, British Council.

Американська модель. На думку американських дослідників публічна дипломатія це інформування міжнародної громадськості, підтримка контактів з іншими народами усфері освіти і культури, націлена на формування привабливого образу своєї країни. Як зазначає більшість американських дослідників, появу американської публічної дипломатії можна віднести до кінця 1940-х років, але будь-яка зміна розподілу сил на міжнародній арені в останні три десятиліття, особливо після війн, вимагало від Білого дому коректування І завдань публічної дипломатії. Після подій 11 вересня в США змінилися принципи здійснення публічної дипломатії. Основним обов’язком оголошується забезпечення розуміння іноземною аудиторією американської політики такої, яка вона є, а не як про неї говорять інші. І Американський уряд вважає за краще пропонувати свою версію подій і заповнювати власною інформацією максимально можливу кількість зарубіжних видань, телевізійних і радіо- ефірів. Друга основа публічної дипломатії полягає у визнанні необхідності роз’ясню-1 вати політику, обґрунтовувавши її фундаментальними цінностями і культурою США.
Британська модель. Для Великої Британії публічна дипломатія є традиційною справою, і на відміну, від СІІІА, хоча і не відразу стала пріоритетним напрямом зовнішньополітич- а ної дипломатії, хоча і посідала чільне місце в зовнішньополітичній стратегії. До 1940-х і років публічній дипломатії не приділялося достатньо уваги, оскільки статус "колоніальної 1 імперії" визначав домінуючі позиції британської культури й англійської мови в країнах | Азії та Африки.
Початок "холодної війни" та втрата статусу "колоніальної імперії" призвели до нових 1 геополітичних пошуків Великої Британії, що мали забезпечити державі позиції впливового І глобального політичного лідера. Перехід до нової зовнішньої стратегії завдяки публічній ) дипломатії, сприяв зміцненню позицій держави на світовій арені, консолідації думок та ідей І всередині країни, визначило нові пріоритети співробітництва з іншими країнами. Британський уряд завжди вживав заходів, щоб здійснити амбіційні, але не завжди реальні дії та заходи публічної дипломатії. Велика Британія довгий час прагнула до кращої координації між суспільними партнерами публічної дипломатії і після заснування Департаменту публічної дипломатії мета була досягнута. Це гарантувало впевненіше лідерство, стратегічний розвиток, урядовий контроль та відповідальність.
Депаргамент з питань публічної дипломатії тісно співпрацює з Міністерством закордонних справ та з питань Співдружності Великої Британії, Британська Радою та ВВС.
Метою створення Департаменту публічної дипломатії Велика Британія охопити всі сфери життя, зокрема: торгівлю, туризм, культуру, учбові установи, а також задіяти представників міністерств та інших впливових особистостей.
Основним завданням Департаменту публічної дипломатії є розвиток публічної політики країни згідно двом тенденціям: "принциповість і професіоналізм", а також "динамічний розвиток на основі традицій".

Німецька модель. Сучасні характерні риси німецької публічної дипломатії почали формуватися після Другої світової війни і головною метою було - позбутися негативних асо- | цІацій та ототожнень усього німецького з фашизмом, голокостом, геноцидом, нетерпимістю І до інших та ін. Тому німецька дипломатія була спрямована на формування образу "нор- мальності". Згодом відбувається оновлення розуміння публічної дипломатії. Публічна дипломатія починає розглядатися як складова німецької зовнішньої політики, головними цілями стають: налагодження міжкультурного діалогу та співробітництва, активізація культурних та освітніх обмінів.
З часом змінилась не тільки британська модель, а і німецька. Публічна дипломатія в Німеччині - сфера дії установ, які були створені державою, але діють незалежно. Міністерство Закордонних Справ ФРН також підкреслює важливість внесків у зусилля публічної : дипломатії в таких сферах як: політика, культура, ЗМІ, особливо бізнес. Не можна забувати історії Німеччини, яка відіграла важливу роль у формуванні зовнішньополітичних цінностей. Сьогодні Німеччина виважено будує свою політику і ретельно підбирає методи її здійснення.
Колишній голова МЗС ФРН пан Шпігель зауважував, що публічна дипломатія є маленьким кроком від маркетингу до пропагандистської кампанії, а насамперед це використання німецької культури в цілях політики. Враховуючи федеральну систему поділу на землі, робиться акцент на концепцію "вулиця з двостороннім рухом", а також неперервний діалог з німецьким суспільством і різноманіття думок, враховуючи зокрема критичні та певним чином самокритичні погляди. На думку екс-голови МЗС пана Шпігеля проведення Чемпіонату Світу з фугболу в 2006 була однією з яскравих реалізованих можливостей сучасної публічної дипломатії.
Німецька публічна дипломатія дуже просунута і має в своєму арсеналі організації дуже високо - якісного рівня. Серед найбільш відомих у всьому світі необхідно назвати Гете-їнститут, який організовує культурні програми, популяризує вивчення німецької мови та стиль повсякденного німецького життя. Сьогодні налічується більше ніж 120 офісів Ґете- їнституту.
Розглядаючи всі моделі публічної дипломатії, можна виділити традиційне повідомленнями публічної дипломатії: країна, яка має яскраву культуру, стабільну демократію, є привабливим місцем навчання для студентів та проведення досліджень науковцями.













































74.Проаналізувати концепції іміджевої дипломатії
Дипломатія іміджева (image diplomacy) – зовнішньополітична діяльність, спрямована на створення за допомогою PR-технологій та засобів масової комунікації іміджу національних інтересів та роз’яснення мети і основних завдань зовнішньої політики країни, а також формування бажаної світової громадської думки.
Д.і. забезпечує просування нац. цінностей, перш за все моделі демократії та багатокомпонентного комплексу стратегічних інтересів (екон., фінанс., політ. та військ.) суб’єктів міжнародних відносин. Д.і. – нове явище у зовнішній політиці ХХ – поч. ХХІ ст., яке виступає вагомим фактором впливу на прийняття рішень у сфері зовнішньої політики. Можна констатувати, що перехід від індустріальної до інформаційної ери, від “холодної війни” до “глобального села”, де кожна країна має своє місце на “великій шахівниці” й повинна просувати свої позитиви і цінності як усередині д-ви, так і в усьому світі, забезпечується саме технологіями Д.і.

Дипломатія іміджева (image diplomacy) – зовнішньополітична діяльність, спрямована на створення за допомогою PR-технологій та засобів масової комунікації іміджу національних інтересів та роз’яснення мети і основних завдань зовнішньої політики країни, а також формування бажаної світової громадської думки.
Д.і. забезпечує просування нац. цінностей, перш за все моделі демократії та багатокомпонентного комплексу стратегічних інтересів (екон., фінанс., політ. та військ.) суб’єктів міжнародних відносин. Д.і. – нове явище у зовнішній політиці ХХ – поч. ХХІ ст., яке виступає вагомим фактором впливу на прийняття рішень у сфері зовнішньої політики. Можна констатувати, що перехід від індустріальної до інформаційної ери, від “холодної війни” до “глобального села”, де кожна країна має своє місце на “великій шахівниці” й повинна просувати свої позитиви і цінності як усередині д-ви, так і в усьому світі, забезпечується саме технологіями Д.і.
Д.і. має свою специфіку: вона розробляється інституціями, причетними до реалізації доктрини зовнішньої політики держави, зокрема, адміністраціями президента, урядовими структурами та галузевими зовнішньополітичними відомствами. Так, у Великій Британії проведення іміджевої дипломатії та поліпшення міжнародного іміджу країни здійснює зовнішньополітичне відомство Форін Офіс за сприяння національної британської телерадіокомпанії BBC, зокрема, її Всесвітньої служби, яка пропагує британські національні цінності, впливає на формування позитивного сприйняття зовнішньої політики країни та на переконання у її правильності внутрішньої і світової громадськості. Форін Офіс визначає зміст та ареал розповсюдження інформації у міжнародних інформаційних потоках шляхом постановки чітко окреслених завдань; ВВС обирає найбільш ефективний спосіб здійснення Д.і. Всесвітня служба ВВС забезпечує позитивний імідж держави, охоплюючи приблизно 150-мільйонну аудиторію 45 мовами світу (з червня 1992 року в її складі працює і українська служба).
В Україні стратегія Д.і. розробляється адміністративними та урядовими інституціями, визначеними згідно із зовнішньополітичним курсом держави відповідальними за забезпечення національних інтересів на міжнародній арені.
Так, Кабінет міністрів України прийняв Державну програму забезпечення позитивного міжнародного іміджу України (2003-2006 рр.), в якій окреслені урядові заходи з формування, підтримання та просування національних інтересів; у Міністерстві закордонних справ України розроблено Концепцію програми формування позитивного міжнародного іміджу України у країнах перебування дипломатичними представництвами та місіями; Державний комітет телебачення та радіомовлення України здійснює інформаційну підтримку Д.і. за допомогою Всесвітньої служби Українського радіо, каналів супутникового мовлення та Internet. Згідно з розробленою концепцією, метою створення Національного супутникового каналу ”Всесвітня служба іномовлення “Україна і світ” є “забезпечення присутності України в світовому інформаційному просторі, поширення інформації про внутрішньополітичне життя і міжнародну діяльність України, культуру та історичне минуле, поширення інформації про інвестиційну привабливість економіки держави, а також оперативне інформування громадян України за кордоном і української діаспори про події в державі, формування позитивного образу України в світі”. Створення такого каналу сприятиме популяризації українських інтересів, оперативному забезпеченню новинами з України посольств і представництв держави за кордоном з офіційних джерел інформації.
Д.і. України на сучасному етапі ефективно здійснюється зовнішньополітичним відомством та в межах діяльності дипломатичних представництв за кордоном (майже весь обсяг поточної оперативної і загальної інформації про висвітлення українських подій, що збирається дипломатичними інституціями, припадає на посольства). Прес-служба МЗС України як офіційний речник зовнішньополітичного відомства співпрацює із зарубіжними інформаційними агентствами та їх кореспондентами, акредитованими в Україні, займається питаннями акредитації представників зарубіжних ЗМІ, готує та розповсюджує позиційні матеріали (диски, відеоплівки, брошури, тощо) про країну. Діяльність зовнішньополітичного відомства України сприяє забезпеченню належного іміджу України у світовому інформаційному просторі, а також попереджає появу в ЗМІ країн перебування дипломатичних місій необ’єктивної інформації про державу.
























75.Охарактеризувати іміджеву дипломатію країн світу: програми, акції, зворотні зв’язки.
Д.і. має свою специфіку: вона розробляється інституціями, причетними до реалізації доктрини зовнішньої політики держави, зокрема, адміністраціями президента, урядовими структурами та галузевими зовнішньополітичними відомствами. Так, у Великій Британії проведення іміджевої дипломатії та поліпшення міжнародного іміджу країни здійснює зовнішньополітичне відомство Форін Офіс за сприяння національної британської телерадіокомпанії BBC, зокрема, її Всесвітньої служби, яка пропагує британські національні цінності, впливає на формування позитивного сприйняття зовнішньої політики країни та на переконання у її правильності внутрішньої і світової громадськості. Форін Офіс визначає зміст та ареал розповсюдження інформації у міжнародних інформаційних потоках шляхом постановки чітко окреслених завдань; ВВС обирає найбільш ефективний спосіб здійснення Д.і. Всесвітня служба ВВС забезпечує позитивний імідж держави, охоплюючи приблизно 150-мільйонну аудиторію 45 мовами світу (з червня 1992 року в її складі працює і українська служба).
(Дальше розписано про Україну, але слово «Україна» можна не використовувати..сама суть є)
Розроблюються Державні програми забезпечення позитивного міжнародного іміджу країни, в якій окреслені урядові заходи з формування, підтримання та просування національних інтересів; у Міністерстві закордонних справ України розроблено Концепцію програми формування позитивного міжнародного іміджу України у країнах перебування дипломатичними представництвами та місіями; Державний комітет телебачення та радіомовлення України здійснює інформаційну підтримку Д.і. за допомогою Всесвітньої служби Українського радіо, каналів супутникового мовлення та Internet. Згідно з розробленою концепцією, метою створення Національного супутникового каналу ”Всесвітня служба іномовлення “Україна і світ” є “забезпечення присутності України в світовому інформаційному просторі, поширення інформації про внутрішньополітичне життя і міжнародну діяльність України, культуру та історичне минуле, поширення інформації про інвестиційну привабливість економіки держави, а також оперативне інформування громадян України за кордоном і української діаспори про події в державі, формування позитивного образу України в світі”. Створення такого каналу сприятиме популяризації українських інтересів, оперативному забезпеченню новинами з України посольств і представництв держави за кордоном з офіційних джерел інформації.
Д.і. України на сучасному етапі ефективно здійснюється зовнішньополітичним відомством та в межах діяльності дипломатичних представництв за кордоном (майже весь обсяг поточної оперативної і загальної інформації про висвітлення українських подій, що збирається дипломатичними інституціями, припадає на посольства). Прес-служба МЗС України як офіційний речник зовнішньополітичного відомства співпрацює із зарубіжними інформаційними агентствами та їх кореспондентами, акредитованими в Україні, займається питаннями акредитації представників зарубіжних ЗМІ, готує та розповсюджує позиційні матеріали (диски, відеоплівки, брошури, тощо) про країну. Діяльність зовнішньополітичного відомства України сприяє забезпеченню належного іміджу України у світовому інформаційному просторі, а також попереджає появу в ЗМІ країн перебування дипломатичних місій необ’єктивної інформації про державу.












76.Проаналізувати технології та програми формування і підтримання іміджу держав у міжнародному інформаційному просторі.
(смотреть вопрос 75,74)
ПЛЮС:
имидж – это искусственная имитация или преподнесение внешней формы какого-либо объекта. Он целенаправленно формируется в массовом сознании. Имидж может быть несколько различным для различных групп общественности, поскольку желаемое поведение этих групп в отношении организации может различаться. Что касается природы имиджа, то он ведет свое происхождение от стереотипа. Стереотипы – стойкие, эмоционально окрашенные, упрощенные модели объективной реальности, вызывающие у человека чувство симпатии или антипатии к явлению, которое ассоциируется с тем или иным приобретенным им опытом. Итак, стереотип предполагает широко распространенный имидж, сильно искаженный и упрощенный и имеющий положительную или отрицательную окраску.


Создание имиджа территории


Имидж места – это сумма убеждений, представлений и впечатлений людей в отношении этого места. Имидж – это упрощенное обобщение большого числа ассоциаций, связанных с данным местом..
Применительно к территории можно встретить понятия «бизнес-имидж», «инвестиционный имидж», «геоимидж», «культурологический имидж» и т.п., которые отражают отдельные аспекты комплексного представления об имидже территории.
Следует разграничивать понятия имидж и стереотип. Стереотип предполагает широко распространенный имидж, сильно искаженный и упрощенный и имеющий положительную или отрицательную окраску. Имидж, с другой стороны, отражает более личное восприятие места и может разниться от человека к человеку. Один человек может видеть в конкретном месте город, где прошло его детство, в то время как другие могут видеть в нем суетливые, урбанистические джунгли или отличную возможность провести выходные. Следовательно, место, которое хочет построить привлекательный имидж, должно помочь продавцам мест открыть для себя этот имидж.
Таким образом, место должно выработать стратегию и иметь способность создать не просто блоки, а систему, выгодную и понятную и продавцам мест и покупателям.
Сегодняшние участники маркетинга места должны рассматривать имидж как основной фактор влияния на выбор покупателя. В конце концов, как только покупатель обосновывается в каком-то определенном месте, оно становится частью его имиджа в глазах его клиентов. Например, Rolex и Женева, Chanel и Париж неразделимы в сознании людей.
Сходным образом покупатель места для проведения отпуска скорее выберет страну, с которой связано какое-либо знаменательное событие (например, прием Олимпийских игр), потенциально способное улучшить ее имидж. Победная позиция сама по себе является хорошей иллюстрацией того, чего могут достичь усилия по стратегическому управлению имиджем, осуществляемые на мировом уровне.
Стратегическое управление имиджем (далее СУИ) – это непрекращающийся процесс изучения, какой имидж места складывается у разных аудиторий, сегментирования и выявления целевых аудиторий, позиционирования достопримечательностей места таким образом, чтобы они поддерживали желаемый имидж, и распространения информации об этих достопримечательностях в целевых группах. Основная посылка СУИ заключается в том, что, поскольку имидж места поддается определению и меняется с течением времени, участник маркетинга места должен быть способным отследить и повлиять на имидж, существующий в глазах разных целевых групп. При естественном ходе событий имидж укрепляется в общественном сознании и существует там еще долго после того, как перестает соответствовать действительности.
Разработчики планов применяют двухэтапный процесс для оценки имиджа места. Во-первых, они отбирают целевую аудиторию. Целевая аудитория должна легко описываться общими чертами, интересами или восприятиями. На втором этапе от составителей планов требуется измерить восприятия целевой аудитории по значимым параметрам. Рассмотрим эти два этапа.
1). Отбор аудитории. Первый этап в оценке имиджа места заключается в отборе сегмента аудитории, чье восприятие представляет интерес. У каждой из них свое представление о конкретном месте. Этими аудиториями являются:
Местные жители. Большинство мест хотят привлечь новых жителей, что способствовало бы росту местной базы налогообложения. Понимание того, о чем думают потенциальные жители, - это стратегическая информация в маркетинге места.
Посетители. Нужно знать, какой имидж конкретное место имеет в глазах посетителей.
Менеджеры. Места хотят знать, что о них знают и думают потенциальные целевые группы в области менеджмента.
Инвесторы. Места могут хотеть привлечь инвесторов, таких как застройщики и другие финансовые структуры, которые демонстрируют уверенность в будущем места, осуществляя щедрое кредитованы и инвестирование.
Предприниматели. Малые предприятия и индивидуальные предприниматели имеют большое значение, и надо знать, что они думают о данном городе как о возможном месте проживания и работы.
Иностранные покупатели. Товары и услуги – даже на глобальном рынке – могут увязываться с конкретным местом. Имидж этого места может стать источником дополнительной стоимости для иностранного покупателя.
Специалисты по подбору месторасположений. Они играют важные роли в процессе продажи и покупки места. Следует знать мнение этих специалистов на данный момент.
2). Измерение имиджа в конкретной аудитории. Для измерения имиджа предлагается множество методов. Опишем два подхода к проблеме.
Измерение по шкале знакомства-благосклонности. На первом этапе устанавливается, насколько хорошо целевая аудитория знакома с данным местом и насколько благосклонно ее члены к нему относятся. Чтобы установить степень осведомленности, респондентов просят отметить один из следующих вариантов ответа: 1. Никогда не слышал, 2. Что-то слышал, 3. Мало знаю, 4. Знаю довольно хорошо, 5. Знаю очень хорошо.
Результаты характеризуют осведомленность аудитории об этом месте. Если большинство респондентов выберет первые две или три категории, у места проблемы с осведомленностью.
Затем респондентов, обнаруживших какое-либо знакомство с местом, просят описать, насколько благосклонно они к нему относятся, отметив один из следующих вариантов ответа: 1. Очень плохо, 2. Не очень хорошо, 3. Безразлично, 4. Довольно благосклонно, 5. Очень благосклонно.
Если большинство респондентов выбирают первые две категории, у места большие проблемы с имиджем.
Семантический дифференциал. Одним из наиболее популярных инструментов измерения имиджа является метод семантического дифференциала, предусматривающий прохождение следующих этапов:
1. Разработка набора значимых параметров. Исследователь просит назвать параметры, о которых респонденты бы думали, имея в виду данное место. Каждый из этих параметров будет превращен в биполярную шкалу с антонимичными прилагательными на концах. Шкалы могут измеряться по пяти- или семибалльной системе.
2. Сокращение набора значимых параметров. Количество параметров должно быть небольшим, чтобы избежать утомления респондента, от которого требуется оценить несколько мест для проведения отпуска. Исследователь должен удалить дублирующие шкалы, почти не дающие новой информации.
3. Работа с выборкой респондентов. Респондентов просят оценивать места последовательно. Биполярные шкалы должны быть представлены таким образом, чтобы негативные прилагательные не были сгруппированы на одной стороне. После выставления результатов шкалы могут быть реорганизованы, чтобы все положительные прилагательные оказались на одной стороне для удобства интерпретации.
4. Выведение среднего значения. По каждой шкале выводится среднее значение восприятия респондентов. Соединив средние значения, получают усредненный имидж, который данное место имеет в глазах данной аудитории.
5. Проверка среднего отклонения имиджа. Поскольку каждая имиджевая диаграмма – это лишь последовательность средних значений, она не отражает реальную устойчивость имиджа.
Одна из сложностей формирования имиджа региона заключается в создании эффективного имиджа для каждой целевой группы. Чтобы имидж был эффективным, он должен удовлетворять следующим пяти критериям.
Соответствовать действительности. Если место продвигает имидж слишком далекий от действительности, шансы на успех минимальны.
Быть правдоподобным. Даже если предлагаемый имидж соответствует действительности, он может еще не быть правдоподобным.
Быть простым. Если место выносит на публику слишком много своих имиджей, может произойти путаница. Поскольку большинство мест не разработали никакой стратегии, они часто предлагают любой имидж, который кажется смутно позитивным. В таком сценарии нет приоритетов, и дело заканчивается тем, что рекламируется все подряд.
Быть притягательным. Имидж должен давать понять, почему людям захотелось бы жить, инвестировать, работать или путешествовать в данном месте.
Быть оригинальным. Имидж приносит наибольшие плоды, когда он отличается от других общих тем. Наблюдается злоупотребление такими выражениями, как «дружественная атмосфера», или «в центре Европы» или «самый лучший климат для бизнеса».
Таким образом, формирование имиджа территории имеет ряд особенностей, например позиционирование на разные целевые группы (инвесторы, местные жители, туристы и др.), уникальность, соответствие географическому, политическому и экономическому потенциалу региона.


Инструменты популяризации имиджа


Согласно теории Ф. Котлера существует три инструмента для формирования эффективного имиджа места: слоганы, темы и позиционирование; визуальные символы и события и действия.
Слоганы, темы и позиционирование. Как правило, имиджмейкеры вырабатывают слоган для придания единого стиля конкретной кампании. Слоган – это короткая емкая фраза, которая выражает общее видение места.
Хороший слоган создает платформу, опираясь на которую имидж мест может быть в дальнейшем усилен. Также он должен быть достаточно широк по смыслу, чтобы его могли использовать и туристические, и правительственные, и бизнес-организации в своих маркетинговых проектах.
Таблица 1. Слоганы, использованные в кампаниях по продвижению мест
Место
Слоган

Испания
Всё под солнцем

Амстердам
Столица вдохновения

Санкт-Петербург
Город белых ночей

Копенгаген
Чудесный Копенгаген

Шотландия
Силиконовая горная долина

Будапешт
Город с тысячью лиц

Ганновер
Город международных ярмарок

Швейцария
Невероятно швейцарский. Невероятно международный.

Фландрия
Лучшее в Европе место для бизнеса

Мюнхен
Город номер один в европейском страховании

Глазго
Художественная столица Европы

Люксембург
Европейский медиапорт

Словения
Самая заветная тайна Европы

Другим инструментом является имиджевое позиционирование, когда место позиционирует себя на региональном, национальном и международном уровне как предназначенное для определенного вида деятельности. Сложность при имиджевом позиционировании состоит в том, чтобы создать имидж, который передает преимущества и уникальные качества, благодаря которым данное место выделяется на фоне других. Вот несколько формул имиджевого позиционирования четкой европейской направленностью: В последние годы в Европе и России наблюдается интересный феномен использования рекламного лозунга «Северная Венеция». Сегодня как минимум пять городов рекламируют себя так, либо имеют репутацию Северной Венеции – Брюгге, Санкт-Петербург, Гамбург, Стокгольм и Амстердам.
Идея ассоциировать себя с другим городом или товаром не нова и давно используется в маркетинге. Однако ассоциация с другим городом не только не позволяет создать собственный устойчивый брэнд, но и ставит город в зависимость от репутации оригинального брэнда.
Визуальные символы. Визуальные символы играют заметную роль в маркетинге мест. Многие характерные виды мест навсегда врезаны в сознание людей: Красная площадь – Москва, Биг Бен – Лондон,Бранденбургские ворота – Берлин.
Эти визуальные символы постоянно появляются на официальных документах, брошюрах, рекламных щитах, видеоматериалах, значках и в десятках других мест.
Чтобы быть успешным, визуальный символ должен укреплять основную идею имиджа. Если визуальный образ не соответствует рекламному слогану, теме или позиционированию, он подрывает доверие к месту. Такие ситуации несоответствия происходят из-за отсутствия или непоследовательности стратегии маркетинга места. Это серьезная проблема, особенно для небольших мест, где сфокусированный подход даже более необходим для того, чтобы достучаться до рынка.
Существуют четыре распространенные визуальные имиджевые стратегии.
1. Диверсифицированный визуальный ряд. В стратегии диверсификации зрителям представляется широкий диапазон визуальных образов, связанных с местом. Целью является разрушение представления о том, что данное место обладает единым характером. Многие крупные европейские города применяют стратегию диверсификации. С другой стороны, даже здесь существуют разные уровни визуальных образов. Два или три всемирно знаменитых образа обычно имеют приоритетное значение. Они дополняются целым набором «малых» образов, при помощи которых строится полноценный и разносторонний образ. Например, Исландия представляет себя как место с атмосферой таинственности, где все еще рассказывают саги. Во всех маркетинговых материалах упоминается огромное количество разнообразных связанных с сагами достопримечательностей, музеев, музыкальных и культурных объектов и таинственных геологических феноменов. Общий визуальный эффект – многообразие и законченность.
2. Последовательный визуальный ряд. Это противоположность диверсифицированному визуальному ряду. Когда у места есть ясный и позитивный имидж, легче составить последовательный визуальный ряд. С другой стороны, могут возникнуть проблемы, если при помощи одного и того же визуального ряда обращаться к совершенно разным целевым группам.
3. Юмористический визуальный ряд. Визуальный ряд представляет место в остроумном свете. Это особенно полезно при работе с негативными аспектами места.
4. Отрицающий визуальный ряд. Еще один способ работы с негативным имиджем места состоит в том, чтобы обрушить на целевую аудиторию поток позитивных образов, некоторые из которых тонко отрицают негативные стороны. К отрицающему визуальному ряду прибегают многие места, но существуют некоторые риски. Отрицаемые негативные стороны могут проявиться, когда посетители столкнутся с реальностью.
События и действия. Имидж может также распространяться и при помощи событий и действий. Успешно реализованное усилие может создать месту брэнд и имидж навсегда. Мероприятия могут быть дерзкими, но могут быть и тихими, тонко воздействующими на аудиторию с течением времени.
















77.Охарактеризувати медіадипломатію як інструмент зовнішньої політики.
Медіа-дипломатія (від англ. – media diplomacy) – поняття виникло у середині 1970-х рр. і увійшло в політичний та науковий обіг у зв”язку з широким використанням традиційних (преса, радіо, ефірне телебачення) і нових (кабельне і супутникове телебачення, відео, факси, телекси тощо) засобів масової комунікації у дипломатичній практиці. Роль мас-медіа у виробленні зовнішньополітичних рішень особливо вагома на етапах збирання та інтерпретації інформації про міжнародні справи. Медіа-дипломатія – це утвердження і проведення зовнішньої політики держави шляхом використання засобів масової комунікації, а також використання можливостей різноманітних мас-медіа для впливу на зарубіжну громадську думку.
Особливу роль у розвитку медіа-дипломатії відіграла перша глобальна телевізійна мережа новин – CNN (Cable News Network, початок функціонування – 1980 р.), яка запровадила прямі репортажі з місця подій двадцять чотири години на добу в режимі кризового стану у майже невідредагованому форматі “відео веріте” (video verite – правдиве відео), що зробило її одним із суттєвих джерел інформації для державних діячів, особливо в періоди політичних і воєнних криз, конфліктів, воєн, катастроф, стихійних лих, і часто випереджає офіційні дипломатичні канали інформації, примушуючи голів держав швидко реагувати на інформацію, майже не залишаючи часу не тільки на вироблення офіційної позиції, але й її формулювання. Також мас-медіа стали використовуватися як носії глобально оприлюднених дипломатичних послань – нової форми дипломатичного дискурсу, нового механізму взаємин у практиці міжнародних відносин. Це сприяє розширенню арсеналу дипломатичних каналів і методів. Протягом останнього десятиріччя з розвитком супутникового телебачення монополія CNN на прямі репортажі з місця надзвичайних подій порушена. Поява нових глобальних акторів - Sky News, BBC World та інших постачальників теленовин у глобальному форматі створюють жорстку конкуренцію корпорації CNN-AOLTimesWarner. Для медіа-дипломатії використовуються і значно менші за обсягом національні або комерційні канали, які можуть оприлюднювати звернення опозиційних сил у конфліктах, демонструвати відеоплівки із записами вимог дійових осіб (державних діячів, голів церков, видатних суспільних діячів, терористів тощо).
Попри дієвість, мобільність та емоційний вплив, який притаманий медіа-посланням, природа образів, що передаю.ться медіа, викликає обгрунтовану дискусію в дипломатичному світі. Піддаються сумніву авторство і контроль над образами, вибір кута зору під яким ведеться репортаж з місця подій і навіть автентичність події (чи не була вона спеціально підготовлена журналістами або для жунналістів) та ін. Це свідчить про те, що медіа-дипломатія – інструмент, який може бути не тільки корисним, але й небезпечним не тільки для тих, проти кого він використовується, але й для тих, хто його використовує.














78.Охарактеризувати GR-технології у площині комунікацій політичних інституцій і ділових кіл.
Government Relatіons (GR) це розробка та реалізація системи взаємодії з державним апаратом. Шляхом створення довірливих неформальних відносин з держслужбовцями та представниками громадських організацій GR-менеджери сприяють процвітанню підприємства та його сталого розвитку
В рамках GR PR-спеціалісти виконують наступні завдання:
встановлення та підтримка взаємодії з органами державної влади;
ініціювання розгляду питань в інтересах Замовника;
проведення заходів по створенню впливу на прийняття рішення;
підготовка формальних і неформальних заходів;
організація зустрічей та переговорів з представниками державних організацій;
участь у спеціалізованих виставках і конференціях, проведення семінарів та презентацій для представників державних органів;
відстеження законодавчих і політичних тенденцій і змін, консультування, політичний аналіз;
організація системи комунікацій всередині компанії Замовника між підрозділом/фахівцем по зв'язкам з органами державної влади, керівництвом, акціонерами.
Спеціаліст по GR повинен вибудувати тісні, довірчі відносини між своїм роботодавцем і владою. Завдання «джіарщіка» - не вирішення конкретної проблеми, а встановлення неформального діалогу «Джіарщіків» з вулиці не беруть. Ці люди мають як мінімум розмовляти з клієнтами на одній мові і не стояти добами перед дверима в очікуванні, коли секретарка допустить їх до «тіла». Тому більшість «джіарщіков» - вихідці з виконавчої та законодавчої влади. Причому з самого її верху. Більшість фахівців не хочуть афішувати свою нинішню діяльність. Політик, відкрито зайнявшись «джіаром», ставить хрест на своєму політичному майбутньому.




























79.Охарактеризувати технології державного брендінгу у структурі зовнішньої політики.
Дослідження проникнення терміну бренд в політичну сферу розпочались досить недавно. Тільки у 1990–ті роки завдяки двом видатним британським експертам у сфері брендінгу – Уоллі Олінсу та Саймону Анхольту. З того часу політичні науки зібрали певний досвід, у тому числі й національний, який, узагальнюючи, можна прийняти як теорію національного брендінгу.
За Анхольтом брендінг країни – це систематичний процес узгодження дій, поведінки, інвестицій, інновацій та комунікацій країни, задля реалізації стратегії національної безпеки та конкурентної ідентичності [1].
По визначенню Всесвітньої організації туризму, бренд країни – це сукупність емоційних і раціональних уявлень, що є результатом зіставлення всіх ознак країни, власного досвіду й чуток, що впливають на створення певного образу.
Брендінг державний (nation branding; від англ. Brand – “торговельна марка”) - репутаційно-іміджева стратегія суб’єктів міжнародних відносин, спрямована на формування позитивного іміджу держави на світовій арені. Державний брендінг як складова зовнішньої політики (зовнішньополітичного маркетингу) зумовлюється міжнародною конкуренцією та забезпеченням геостратегічних, геополітичних та національних інтересів у сфері міжнародних відносин.
Як правило, свідомо національні бренди формують відомі міжнародні компанії та відповідні фахівці, які найчастіше працюють на тендерній основі.
Прикладом ефективного державного брендінгу на міжнародній арені є стратегії цілого ряду розвинутих країн, зокрема Австралії, Ірландії, Канади, ПАР, Великої Британії (Шотландії), Японії, США, Швеції, Фінляндії, Франції тощо, результатом якого стало залучення інвестицій, оптимізація туристичного іміджу, покращення добробуту населення.
ҐЗавдання уряду - так здійснювати зовнішню і внутрішню політику, щоб сформувати необхідний імідж країни, завойовувати не лише вплив на політичній арені, а й залучати нові інвестиції, кваліфіковану робочу силу, формувати туристичні потоки, тобто займатися політичним маркетингом. Іншими словами, урядові структури країни мають опанувати технологп^якими комерційні підприємства користуються вже впродовж тривалого часу.
В. Олінс, консультант з питань брендінгу уряду Великої Британії, пропонує такі етапи кампанії щодо створення успішного бренду країни:
Утворити координаційну раду з представників уряду, промисловості, культури, освіти та засобів масової інформації для початку7 розробки програми;
Провести соціально-політичний моніторинг громадської думки (використовуючи елементи якісного та кількісного аналізу);
Сформувати систему політичного консалтингу, тобто провести низку консультацій з політичними і громадськими лідерами, які мають значний вплив на формування громадської думки з метою визначити сильні та слабкі позиції і порівняти їх з результатами внутрішній та зовнішніх досліджень;
Визначити головну ідею, на якій ґрунтуватиметься генеральна стратегія програми формування бренду. Визначити найбільш ефективні позиції, які точно характеризують унікальні характеристики держави, що використовуватимуться як база для подальшої реалізації програми (тобто створити салоган)
Розробити графічні та візуальні атрибути програми. Не обмежуватися лише логотипом та розміщенням реклами в туристичних збірниках, а, відповідно до загальної концепції, оформити аеропорти країни та посольства країни за кордоном, тобто все, що є “візитною карткою” країни;
Створити систему управління зовнішніми і внутрішніми комунікаційними потоками, в яких висвітлюються події всередині країни
Реалізацію програми здійснювати на засадах співробітництва політичних інститутів з неурядовими структурами .
80.Проаналізувати технології створення і просування державного бренду в системі міжнародних відносин
Посилення процесів глобалізації знайшло відображення в необхідності використання нової технології паблік рілейшнз “брендінг” країни?) Такі традиційні характеристики, як обсяг ВВП, політична система чи культура багатьма політологами розглядаються як певний “політичний бренд”, тобто імідж та рівень довіри до країни, що заохочує інвестиційну політику суб’єкЈЩ.міжнародних відносин.
Згідно з визначенням,1сЈщенд” країни - це внесок певної нації, яка зацікавлена у підтримці свого позитивного імідж, в активи глобальної економіко-політичної системи.
За Анхольтом брендінг країни – це систематичний процес узгодження дій, поведінки, інвестицій, інновацій та комунікацій країни, задля реалізації стратегії національної безпеки та конкурентної ідентичності [1].
Як правило, свідомо національні бренди формують відомі міжнародні компанії та відповідні фахівці, які найчастіше працюють на тендерній основі. Об’єднання великих політичних сил (ЄС, НАТО, велика сімка) ще більше посилюють розрив між орендованими країнами(політичними обєднаннями) та небрендованими. Навіть, дивлячись на обкладинки туристичних брошур, можна побачити наскільки по-різному подають себе різні країни в світ
Прикладом ефективного державного брендінгу на міжнародній арені є стратегії цілого ряду розвинутих країн, зокрема Австралії, Ірландії, Канади, ПАР, Великої Британії (Шотландії), Японії, США, Швеції, Фінляндії, Франції тощо, результатом якого стало залучення інвестицій, оптимізація туристичного іміджу, покращення добробуту населення.
ҐЗавдання уряду - так здійснювати зовнішню і внутрішню політику, щоб сформувати необхідний імідж країни, завойовувати не лише вплив на політичній арені, а й залучати нові інвестиції, кваліфіковану робочу силу, формувати туристичні потоки, тобто займатися політичним маркетингом.
Британський дослідник М. Леонард сформулював дванадцять принципів побудови державного бренду:
І. Бренд має відрізнятися від інших. 17 з кожних 20 нових брендів виявляються невдалими, оскільки не пропонують нічого нового. В світі, де, з одного боку, бренди країн ще не дуже поширені, а з іншого І кількість можливих брендів обмежена, принципово важливим стає просування неповторної ідеологеми країни.
БрендІнгові кампанії мають внутрішньополітичний характер. Перший етап, який має бути однаковим для всіх брендів, щоб переконати міжнародну громадськість, спочатку потрібно переконати свою спільноту.
Надмірна реклама є неефективною. Жоден бренд не буде переконливим, якщо протягом тривалого часу в країні відбуваються зміни.
Бренд має бути прийнятним. Хоча загальна кампанія є комплексною програмою, окремі її елементи мають бути простими і доступними для розуміння.
Постійна присутність в мас-медіа. Для того, щоб змінити стереотипи людей необхідно витратити певний час. Дослідження довели, щр політична культура формується, використовуючи всі можливі ЗМК.
Індивідуальний підхід. Навязування певної позиції лише відштовхує.
Індивідуальне позиціонування. Пропонувати на міжнародному ринкові можна лише те, що є характерним для даної країни. Навіть деякі країни Східної Європи в політичних брендах звертаються до історичних фактів.
Позиціонуватн необхідно щось не лише унікальне, а таке, що сприймається позитивно більшістю населення.
Показувати різноманітність, але в межах одного суспільства. Програма має підкреслювати визначні історичні події серед громадян країни її реалізації.
Йти вперед, але постійно аналізувати помилки. Необхідно здійснювати дослідження та вивчати як цільова аудиторія сприймає програму.
Встановити кінцеві цілі та йти до них. Для реалізації програми створення державного бренду необхідно залучати досвідчених спеціалістів.
Визначити і постійно оцінювати політичну конкуренцію. Це означає постійно досліджувати, вивчати та застосовувати ефективний досвід створення сильного бренду інших держав [170].















































81.Охарактеризувати культурну дипломатію у структурі зовнішньої політики.
Культурна дипломатія існувала на практиці століттями. Будь-яка особа, взаємодіючи з різними культурами, як в минулому так і сьогодні, сприяє важливій формі культурного обміну.
Перше визначення культури належить американському науковцю в сфері політики
Мільтонові Каммінгсу. Культурну дипломатію він визначає як: “обмін ідеями, інформацією,
цінностями, системами, традиціями, переконаннями і іншими аспектами культури з метою
сприянню розвиткові взаєморозуміння”. Такий обмін означає комунікацію і повагу між
залученими культурами, які базуються на взаємному розумінні цінностей і зниженню
стереотипного сприйняття. [1]
Культурна дипломатія – це заснування або полегшення таких обмінів з метою
вироблення переваг на довгий термін, або ж підтримки національних інтересів, побудови
відносин або посилення соціокультурного розуміння. Культурна дипломатія може
використовуватися для різних цілей на різних рівнях (державному, суспільному і
приватному). Таким чином, на державному рівні культурна дипломатія застосовується для
просування національних інтересів через уряди або інші політично мотивовані організації.
На суспільному рівні неурядові організації і індивідууми за допомогою культурної
дипломатії заохочують створення і розвивають платформи для взаємного культурного
обміну. Приватний рівень передбачає культурну дипломатію здійснювану приватними
акціонерними компаніями, зацікавленими в розвитку міжкультурної комунікації. [2]
Органи влади на обласному і місцевому рівні можуть розвивати міжнародне
співробітництво самостійно чи за підтримки з боку центрального уряду, а саме:
організовувати мистецькі гастролі, фестивалі, конференції тощо. Багато робиться для
розвитку культурного діалогу та підтримки українських митців через різноманітні проекти,
міжнародні культурні організації та фонди.
На державному рівні головними інструментами, що ефективно використовуються в
міжнародних культурних зв’язках досі залишаються угоди про співробітництво,
особливо двосторонні угоди про роки культури чи окремі спільні заходи (форуми, фестивалі,
дні культури). [4]

Всі цивілізовані країни, сознающие свої національні завдання, докладають необхідні зусилля і, найголовніше - виділяють значні кошти для просування своєї культурної дипломатії. Цей напрямок зведено в розряд високої державного завдання. Марна трата часу - шукати за культурною дипломатією західних країн «Національні ідеї». Цілі більшості цих країн прості і прагматичні: Популяризація культурного надбання, поширення мови, пропаганда досягнень країн, їх способу життя. Але ця «м'яка» дипломатія використовується для більш вагомих цілей: зміцнення геополітичних позицій, вирішення зовнішньополітичних і економічних задач. Традиційно активні на цьому полі французи. Широко відомий «Альянс Франсез» є по суті справи державним органом, що координує всю роботу попросуванню мови та культури цієї країни. Витоки цих завдань простежуються ще в 17 столітті, коли французька дипломатія стає законодавицею мод. Саме в цей період французька мова починає використовуватися в якості головного засобу міжнародного спілкування і дипломатичної переписки. Незважаючи на всі вигини своєї історії Франція зуміла зберегти спадкоємність в політиці просування своєї культури. Французька мова використовувався елітними колами Російської імперії та ряду інших країн. Сьогодні «Альянс Франсез» має свої відділення практично у всіх столицях світу, а також багатьох провінційних містах. Основні функції цих центрів: - Організація курсів викладання французької мови; - Викладання французької мови літератури у вищих навчальних закладах; - Проведення виставок, кінофестивалів, зустрічей з молоддю і т. д. Основне фінансування надходить з держбюджету. Частина коштів забезпечується доходами від курсів французької мови. Значний обсяг інформаційної роботи з пропаганди французького способу життя, досягнень цієї країни в різних областях, її культури. Помітну роль у цьому плані грає «П'ятий канал» французького телебачення, який приймається у всіх країнах. Ефективною формою роботи з місцевими культурними колами є нагородження їх представників знаками «Почесного легіону», надання грантів тощо Аналогічні методи практикують і інші західноєвропейські країни. У Німеччині основну роль в просуванні мови та культури цієї країни грає Інститут Гете, а також інші фонди. В Англії таку роль виконує Британська Рада, також має відділення по всьому світу. Специфікою цієї ради є не тільки культурні функції, а й політична робота, часом прикордонна з акціями спецслужб. Це характерно для британської діяльності за кордоном ще з колоніальних часів. Головною організацією культурної дипломатії Іспанії є Інститут Сервантеса, який діє за схемами французького Альянсу. Інститут Сервантеса сприяє також налагодженню культурного співробітництва з іспаномовних країн Латинської Америки. Активно ведуть культурну дипломатію італійці. Сильною рисою італійської дипломатії є робота з діаспорою в США, Уругваї, Аргентині, інших країнах. Виділяються значні фінансові кошти, які йдуть на утримання коледжів, кафедр італійської мови та літератури в університетах, допомога малозабезпеченим верствам іммігрантів. З великим розмахом діє Інформаційна служба США (USIS). Особливими культурними засобами ця служба не має в своєму розпорядженні, і робота в цьому напрямку обмежується демонстрацією кінофільмів і викладанням англійської мови. Діяльність служби, як і в Британських радах, тісно змикається з політичною роботою з опозиційними групами. Новий гравець у світовій культурній дипломатії - Пекін. В якості головного важеля використовуються китайські діаспори, які швидко ростуть в кількісному і економічному відношенні. Вже сьогодні вони являють собою серйозну опору для подальшого зміцнення зовнішніх позицій Китаю.

























82.Охарактеризувати класифікацію, структуру та специфіку міжнародної публічної комунікації.
Під публічної комунікацією зазвичай розуміють вид усного спілкування, при якому інформація в обстановці офіційності передається значного числа слухачів. Для публічних комунікацій характерна передача інформації, що зачіпає суспільний інтерес, з одночасним наданням їй публічного статусу. Публічний статус передбачає повідомлення інформації особою, яка має певним соціальним статусом, тобто формально встановленим або мовчазно визнаним місцем індивіда в ієрархії соціальної групи. Крім того, статус публічності пов'язаний з офіційністю обстановки спілкування, яка передбачає своєчасне оповіщення аудиторії про тему повідомлення і статус виступаючого і запрошення її в певне місце і час. Офіційне спілкування підпорядковується певному регламенту.
Публічні комунікації виділяють в першу чергу застосування ЗМІ, або мас-медіа. Публічні комунікації спрямовані на великі аудиторії, анонімні щодо самого комунікатора. Повідомлення передаються публічно, з метою досягти якомога більшої ефективності швидко і, як правило, одночасно. Зазвичай ці повідомлення швидкоплинні.
Як результат засвоєння цих значень члени аудиторії відчувають певний вплив. Це означає, що комунікація має якийсь ефект. Під публічними комунікаціями розуміють складний процес подання та взаємодії через мас-медіа поглядів та інтересів різних соціальних прошарків суспільства.

Сайти з політичним контентом потенційно є принципово новим і навіть революційним способом публічної комунікації суб'єктів політики. По-перше, якщо раніше партія довго спускала на місця якісь циркуляри, то зараз в режимі реального часу всі регіональні партійні організації, що мають доступ до Інтернету, можуть відразу побачити, що відбувається в партії, які рішення приймаються. Таким чином, завдяки електронній пошті та публічної комунікації (одночасного відкритого повідомленням) різко збільшується ефективність комунікації. В о - в т о р и х, для суб'єктів політики все більшої актуальності набуває доведення інформаційного обміну до рівня, коли зворотний зв'язок має змістовне значення. Це такий рівень, коли організація може протягом дня багаторазово обмінюватися повідомленнями, коли встановлюється щільна зворотній зв'язок з громадянами. І це не просте прискорення інформаційного обміну, він стає іншим за якістю - зближуючим людей в єдину інформаційну спільність. [1]

На наш погляд, у всіх видах публічних виступів присутні якісь стійкі структурні компоненти, які характеризують дискурс публічного виступу в цілому. Пропонована нами структурна модель дискурсу публічного виступу базується на зазначених вище підходах до розуміння сутності PR-дискурсу. Крім того, нами вводяться додаткові постулати, а саме:

кожен PR-дискурс пов'язаний з тією чи іншою комунікативною стратегією або інтенцією;

PR-дискурс є репрезентація смислів, ідей, образів, ціннісних орієнтацій і т.д., що дозволяє говорити про наявність певного інтерфейсом даного дискурсу;

У PR-дискурсу, як у будь-якого дискурсу, є не тільки видимий, але й невидимий план, до якого відносяться контексти, підгрунтя, потенціали;

PR-дискурс несе в собі певний емоційно-енергетичний заряд, володіє соціальної та психологічної енергією;

PR-дискурс включений в широкий простір культурно-історичних комунікацій, що включають діалог різних поколінь.

Виходячи з названих постулатів ми трактуємо дискурс публічної комунікації як складну систему, що володіє шістьма основними планами:
1.інтенціональний план (комунікаційний проект);
2. актуальний план або перформанс (практична реалізація комунікаційного проекту в живій діяльності, що має знаково-символічний характер);
3. віртуальний план (ментальні механізми передачі і сприйняття смислових одиниць комунікації, включаючи ціннісні орієнтації, способи ідентифікації, репертуари інтерпретацій і інші ментальні операції);
4. контекстуальний план (розширення смислового поля на основі соціокультурних, історичних та інших Контекс);
5. психологічний план дискурсу, який пронизує всі інші його плани, виступаючи їх емціонально зарядженим компонентом;
6. «Осадовий» план (запечатление всіх вищеназваних планів у вигляді прецедентних текстів, архітектурних пам'яток культури, пам'ятних місць, монументального образів і символів).









































83.Охарактеризувати технології публічної дипломатії (спічрайтинг, пропаганда, полеміка тощо).
зовнішньополітичної діяльності, пов’язана із представництвом інтересів держави або різних державних об’єднань через відповідні легітимні інституції (міністерства, відомства, комітети), що виражають суверенну волю нації, користуючись наданими їм повноваженнями в межах державного законодавства та міжнародно-правових актів.
Публічна дипломатія – комплекс заходів, спрямованих на дослідження та інформування зарубіжної аудиторії, а також на встановлення контактів. Публічна дипломатія – це шлях, яким уряд намагається донести свою думку до людей в інших країнах. Варто почути, про що говорять в інших країнах, що турбує людей, адже з цього починається вироблення стратегії. В цьому контексті особливо важливою є інформаційна політика держави, одним із ключових напрямків якої є формування сприятливого образу держави, її громадян, зовнішньої та внутрішньої політики, культурних цінностей та способу життя. Цим і займається публічна дипломатія
Публічна дипломатія має на меті розширення діалогу між громадянами своєї країни і закордонними партнерами. Це передбачає активний міжнародний обмін, створення інформаційних програм, пропаганду своєї культури. Термін "публічна дипломатія" - це один із способів впливу на думку і поведінку населення зарубіжних країн. Публічна дипломатія США може бути традиційний і так званої цифрової (digital diplomacy). До появи мережі Інтернет, публічна дипломатія США включала в себе такі програми впливу на інші держави як: інформаційну пропаганду, здійснювану через радіо і телебачення; навчання окремих соціально-професійних груп населення з метою формування лояльної еліти та поширення американської політичної культури за допомогою виставкової діяльності, кіно і т.д. Поширення мережі Інтернет зробило можливим впливати на зарубіжну аудиторію за допомогою таких методів: розміщення радіо і телепередач в мережі Інтернет, розповсюдження літератури про США в цифровому форматі, моніторинг дискусій в блог-просторі зарубіжних країн, створення персоніфікованих сторіночок членів уряду США в соціальних мережах, а також розсилка інформації через мобільні телефони. [1]
Однією з цілей публічної дипломатії є інклюзія, тобто, створення в завершеному вигляді системи включення інтересів окремих націй та регіонів у глобальний світопорядок, що функціонує на засадах універсальної правової системи із поєднанням якнайширшої автономії та суверенізації в територіальних межах держав.
Інклюзія у реалізованому вигляді є насправді компенсаторною ілюзією причетності громадянина до вирішення загальнодержавних та міжнародних справ. Тим самим вона не гарантує йому реального вирішення проблем, зате експлуатує його надію на покращення власних умов життя. Це включення інших аспектів способу життя у сферу політичних гарантій відбувається поетапно, паралельно з диференціацією політичної системи.

Як приклад успішного ведення публічної дипломатії розглянемо публічну дипломатію США
Стратегію публічної дипломатії США зосередила на трьох напрямках – комунікації, програмах обмінів та партнерстві з іншими сторонами. Перш за все, Сполучені Штати прагнуть швидко і точно роз’яснювати позицію й політику держави, що зумовлює
високу значимість напряму комунікацій. Так, у Державному департаменті створено
спеціальний офіс швидкого реагування, який відслідковує глобальні новини та щоранку
формує короткий звіт на одну сторінку з основними темами з усього світу, що вимагають реагування. На основі цього аналізу представники Державного департаменту у США та країнах перебування здійснюють необхідні кроки – виступають перед публікою, дають телевізійні інтерв’ю тощо. Підрозділ з публічної дипломатії Державного департаменту, у свою чергу, надає необхідну підтримку через аналітичні матеріали, рекомендації задля чіткої координації усіх дій. Триває створення регіональних платформ для публічної дипломатії задля збільшення присутності США на телеканалах різних країн світу, більш
інтенсивного використання веб-інструментів – чатів, веб-відео, аби наблизити повідомлення до молодої аудиторії. Важливою складовою публічної дипломатії Сполучених Штатів була і залишається співпраця із засобами масової інформації – друкованими, електронними або Інтернет ЗМІ. Завдяки підтримці навчальних програм й обміну у сфері журналістики, найбільш впливові фахівці своїх країн мають можливість зрозуміти й перейняти американський спосіб роботи й цінності[4].

Пропаганда - це цілеспрямовані, систематичні спроби формувати сприйняття, маніпулювати свідомістю та спрямовувати поведінку в необхідний пропагандисту бік
Пропага
·нда  поширення певних ідей, поглядів чи ідеології. Найчастіше, пропаганда є засобом певної [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Головними інструментами пропаганди є [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та комунікації.

Спічрайтінг - в найзагальнішому сенсі, - професійне написання текстів для публічних виступів (англ. «Speechwriting» - написання промови). Спічрайтінг - «це специфічна PR-технологія, представлена у вигляді техніки підготовки та написання PR-тексту, призначеного для усного виконання. Також сюди можна віднести і консалтинг першої особи в організації самого виступу ».
ПОЛЕМIКА (вiд давньогрецького polemikos - войовничий, ворожий) - це [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]суперечки, в якiй наявнi конфронтацiя, протистояння, протиборство сторiн, iдей, концепцiй, позицiй. Полемiка - це гостра боротьба принципово протилежних думок з того чи iншого питання.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] ПОЛЕМIКИ - не досягнення згоди, а ствердження власної точки зору, перемога над супротивником.

Паблісіті - один з напрямів PR, метою якого є формування у цільових аудиторій впізнаваності публічної компанії, продукту або бренду. Паблісіті забезпечує не тільки популярність компанії чи бренду, але і лояльність споживачів, престиж і довіру до неї цільової аудиторії, чого не завжди можна домогтися засобами реклами. публікації або отримання сприятливих презентацій на радіо, телебаченні чи на сцені, які не оплачуються певним спонсором; Паблісіті безкоштовно для компанії - адже засоби масової інформації використовують його для своїх цілей - залучення слухачів, читачів або глядачів до свого видання, радіостанції або каналу, однак має один істотний недолік - відсутність контролю над публікацією інформації.

Лобіювання – це процес впливу груп, які сформовано навколо спільних інтересів, на владу (уряд, парламент) для ухвалення певного нормативного правового акта або рішення.
Також це спеціальна частина паблік рілейшнз, яка будує та підтримує відносини з органами державної влади з метою вплинути на процес ухвалення сприятливого для організації законодавчого або нормативного рішення
У західних країнах дуже популярна є така форма лобізму, коли відома людина створює благодійний фонд для влаштування ділових зустрічей бізнесменів з політиками та чиновниками, отримуючи при цьому відсоток від кожної їхньої бізнес-угоди. При цьому фонд виступає ніби гарантом надійності бізнесмена.


Media relations - зв'язки зі ЗМІсегментація цільових ЗМІ; організація та проведення прес-турів, прес-ланчів та інших журналістських заходів;формування пулу лояльних журналістів;організація інтерв'ю з керівником компанії;написання статей та підготовка будь-яких текстових матеріалів;написання та розсилка прес-релізів;моніторинг і аналіз ЗМІ тощо)




84.Проаналізувати практику дипломатичних представництв України в мережі Internet.
З розвитком нових технологій усе більшого значення набуває інформація, розміщена у світовій мережі Інтернет, в електронних ЗМІ, на веб-сайтах вітчизняних організацій і установ. Електронні сторінки Міністерства закордонних справ України (МЗС) є однією з можливостей для формування позитивного іміджу України за кордоном, донесення різнобічної інформації про суспільні та політичні процеси, культуру, економічні перетворення, історію України. Вони покликані подавати об’єктивну і різноманітну інформацію про Україну та її потенціал. На відміну від незалежних електронних ЗМІ, держава має широкі можливості впливати на інформаційне наповнення цих сайтів.
Так, для оцінки стану репрезентативності української культури на електронних сторінках українських дипломатичних представництв було проаналізовано інформацію близько 80 веб-сайтів українських посольств за кордоном. Головним завданням дослідження було визначення шляхів покращення інформативності сайтів посольств щодо культурного життя з метою формування позитивного іміджу України.
Сайти посольств розроблялися Компанією Softline у 2005 р. Вони мають однаковий дизайн і стандартний для усіх країн набір інформації про Україну. У розділі „Про Україну” розміщено підрозділ „Культура”, в якому подано різні відомості за такими блоками: Етнографія, Мистецтво, Бібліотеки, Фестивалі, Спорт. Аналіз сайтів продемонстрував, що тематичні блоки, присвячені українській етнографії та мистецтву містять найбільшу кількість структурованої інформації щодо України.
Згідно з кількісним складом інформації можна зробити висновок, що у МЗС превалює сприйняття вітчизняної культури в етнографічному вимірі, відсутнє висвітлення модерної української культури, інформація про українське мистецтво ХХ ст., авангардні течії. Сучасна культура представлена в основному лише оглядами фестивалів та перерахуванням спортивних досягнень. Спираючись на представлену інформацію важко скласти об’єктивну картину українського культурного життя в минулому й у часи сьогодення. Застереження викликає підбір інформації та короткі неякісні тексти. На сайтах мало перехресних посилань, отже, пошук додаткової інформації з того чи іншого питання щодо української культури вимагає додаткових зусиль для пошуку в мережі.
Найбільшим недоліком репрезентації України на електронних сторінках українських посольств є мова. На даний час існують лише дві версії розділів про культуру – українська та англійська. Дана ситуація спрацьовує як антиреклама вітчизняної культури й держави зокрема. Недалекоглядним є ігнорування мов найближчих сусідів: країн колишнього СРСР, Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії. Викликає подив відсутність німецької, французької, італійської, іспанської, португальської версій.
Дизайном та інформаційним наповненням вирізняються українські посольства в Австралії та Новій Зеландії, Королівстві Саудівська Аравія та Республіці Сінгапур. Сайти у цих країнах вирізняються оригінальністю дизайну. Невелика кількість інформації про Україну компенсується наявністю практичної інформації для туристів англійською мовою: як доїхати до України, правила перевезення тварин через кордон, які є готелі, транспорт і традиції населення тощо.
На основі проведеного моніторингу можна зробити висновок, що вітчизняна культура представлена на сайтах дипломатичних представництв недостатньо. На електронних сторінках міститься в основному не модерний, а етнографічний, фольклорний пласт національної культури. Наявна інформація не враховує сучасних реалій, звужує можливості для адекватного сприйняття українських реалій, сучасної культури та культурної спадщини іноземцями.


85.Охарактеризувати функціонування веб-порталу МЗС України.
Веб-портал МЗС України є фактично основою здійснення нашою країною віртуальної дипломатії.
Так, він функціонує на двох мовах: українській та англійській, що дозволяє поширити знання щодо зовнішньої політики України на всю міжнародну арену.
Одним з найважливіших напрямків зовнішньої політики України є її співпраця з міжнародними організаціями. Тому, сайт МЗС України презентує всю інформацію стосовно євроатлантичного співробітництва (з ЄС та НАТО) та питань європейської інтеграції.
Веб-портал МЗС України презентує у вкладці «Про Україну» всю необхідну інформацію щодо географії, історії, культури, економіки, національної валюти країни тощо.
Велика увага приділяється на сайті також взаємодії МЗС з громадським організаціями, зокрема співпраця з Громадською Радою, Спілкою дипломатів України, міжнародним благодійним фондом «Відкрий Україну», заснованого у липні 2007 року з ініціативи Арсенія Яценюка для зміцнення авторитету України у світі та розвитку публічної дипломатії і т.д.
Варто наголосити на тому, який акцент на сайті МЗІ України робиться на питанні права людини. Так, розкривається діяльність України у спеціалізованому правозахисному органі ООН - Раді з прав людини, суть співпраці України з Радою Європи в рамках Європейської конвенції з прав людини 1950 року, а також роз’яснюється кооперація нашої країни з ОБСЄ в контексті захисту прав та свобод людини, задекларованих Гельсинським Заключним Актом 1975 року.
Веб-портал МЗС України презентує у вкладці «Дипломатичні відносини» сайти дипломатичних представництв української держави за кордоном в мережі Інтернет, розкриває характер двостороннього співробітництва України з даними країнами, а також зовнішньополітичні пріоритети України в контексті її співпраці з міжнародними організаціями, зокрема ГУАМ, ОЧЕС, СНД, Рада Європи, ОБСЄ, ЮНЕСКО, НАТО, СОТ.
Веб-портал МЗС України представлен також на веб-сторінках найбільш популярних соціальних мереж, зокрема Facebook та Twitter.
Сайт МЗС України надає можливість перейти по посиланню та ознайомитись з основними засадами головування України в Центральноєвропейській ініціативі 2012.
Цікавим є блог Костянтина Грищенка, посилання на який також розміщене на веб-порталі МЗС України. Блог пропонує ознайомитись з ініціативами та стратегічними програмами міністра закордонних справ, а також, за необхідністю, можна залишити коментар, тобто таким чином відбувається інтеграція державної влади з населенням.
На веб-порталі МЗС розміщені посилання на сайти Президента України, Кабінету міністрів, ВРУ, ЦВК та Комітету економічних реформ.
Звичайно, в контексті Євро-2012 на сайті МЗС України є презентація інформаційного центру «Україна-21012». Даний центр репрезентован на веб-сторінках майже всіх посольств України за кордоном та має на меті підтримати позитивний імідж України на міжнародній арені як надійного партнера, який здатний гідно зустріти представників різних країн під час проведення футбольних чемпіонатів, а також надати їм всю необхідну інформацію щодо організації Єврочемпіонату в Україні.



86.Охарактеризувати основні положення і стратегію міжнародного брендінгу України: проаналізувати проект «Брендбук-Україна».
Позиціонування держави на світовій арені, створення бренду держави та вміле управління ним, або так званий брендинг країни, в сьогоднішніх реаліях набуває все більшої ваги. Мистецтво творення позитивного іміджу країни завдяки підкресленню її переваг, розкриттю різних аспектів ідентичності, а також креативній, продуманій роботі, спрямованій на нівелювання негативних асоціацій, об’єктивних чи суб’єктивних, на їх перепрограмування, є відносно новим інструментарієм в арсеналі засобів реалізації української внутрішньої та зовнішньої політики. Результатом успішного брендингу стає певний образ держави, що включає і її минуле, і сучасне, і бачення народом свого майбутнього; це її дух, який впливає на асоціативному, майже підсвідомому рівні, але за яким стоїть титанічна цілеспрямована робота держави. Вдалий брендинг країни  могутній засіб впливу на світову громадську думку. В умовах, коли імідж держави в колективних очах світу може означати як нескінченний потік інвестицій та туристів, так і майже повне забуття та відкидання на маргінес цивілізації, цілеспрямована робота з іміджем держави набуває значення стратегічного пріоритету.
Брендбук «Україна»  перший за 20 років української незалежності масштабний проект, який має на меті розробку комплексної стратегії позиціонування України за кордоном. Неправильно було б стверджувати, що вона починається «з нуля»: за два десятиліття слово «Україна» стало відомим в усіх куточках світу. Про Україну знають. Утім, деякі асоціації, пов’язані з Україною, часто не відповідають дійсності. Розуміння цього спонукало до вироблення абсолютно нової брендингової стратегії. Її мета  пробудити живий інтерес до своєї держави у самих українців та відкрити Україну для світу  в іншому світлі, ніж це було досі.
Стратегія позиціонування держави у світі вже застосована на практиці багатьма країнами і регіонами. При розробці такої стратегії для України було проаналізовано та враховано іноземний досвід. Окрему увагу приділено менталітетним, етнічним аспектам української ідентичності, та економічним, політичним, культурним, спортивним, туристичним та іншим досягненням країни. При роботі над концепцією бренду «Україна» було ретельно проаналізовано, досліджено та відібрано все те найкраще, чим живе наша держава. Пропоноване бачення концепції є виявом сукупності позитивних вражень про Україну: вона відтворює найславетніші сторінки української історії, найвищі злети духу, найбільші досягнення культури, науки, мистецтва і спорту. Бренд представляє Україну поза негативним інформаційним фоном і буденними негараздами, з безмежним розмаїттям відтінків української ідентичності, з невичерпним потенціалом.
Даний брендбук розроблений як зручний путівник. Він поділений на блоки, кожен з яких відповідає певному напрямку чи стадії стратегії позиціонування Української Держави за кордоном та створення бренду «Україна». Окреме місце у брендбуку відведено результатам опитування іноземців щодо їх сприйняття України, а також висновкам і рекомендаціям. Викладено філософію брендингової стратегії, її ключові повідомлення. У брендбуку також представлено: спеціально розроблені логотип, слоган та персонажі-символи бренду; паспорт стандартів бренду «Україна»; пропозиції щодо проведення інформаційних кампаній, комплексу спеціальних акцій і проектів, спрямованих на поліпшення іміджу Української Держави за кордоном.
Проект стратегії поліпшення іміджу України у світі далеко не вичерпує неосяжний обсяг цілей, які має досягати держава і її громадяни. Втім, даний брендбук має стати директивою для цілеспрямованих і продуманих зусиль у потрібному напрямку. Реалізація цієї мети потребуватиме залучення не лише державних структур, а й неурядових інститутів, експертного середовища, професійних та творчих об’єднань, громадських організацій, представників бізнесу. Необхідно переглянути вже існуючі й розробити нові пріоритетні національні проекти, які символізуватимуть новий етап розвитку держави. Важливо розуміти, що лише послідовна комплексна робота здатна принести вагомі результати і, що не менш важливо, визначити чітку і зрозумілу систему оцінки якості таких результатів. Тож, брендбук «Україна» є першим кроком до реалізації цієї амбітної мети.
87.Проаналізувати імідж України в міжнародному інформаційному середовищі (концепт, характеристики за спектром взаємодії, репутація країни, впливи).
Важливим чинником у реалізації міжнародно-правових норм щодо захисту прав і свобод громадянина України на території держави та за її межами відіграє імідж України за кордоном. Інформаційний захист держави за кордоном передбачає: вивчення інформаційної ситуації в зоні державних інтересів України; пошук механізму впливу на цю ситуацію для підтримання позитивного іміджу, реалізацію зовнішньополітичних ініціатив України; упередження ворожих інформаційних акцій проти України тощо.
Українська дипломатія для популяризації досягнень країни, її історії, культури, стану розвитку науки та освіти широко використовує трибуну міжнародних організацій. Так, за допомогою ЮНЕСКО опубліковано і розповсюджено іспаномовну "Антологію української поезії" (1993), українсько-англомовний каталог " 100 фільмів українського кіно" (1995), відзначено 100-річчя від дня народження О. Довженка, українського піонера космічної техніки Ю. Кондратюка (О. Шаргея), 400-річчя від дня народження Б. Хмельницького, П. Могили та ін.
Основні напрями інформаційної політики викладені в Державній програмі забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 20082011 pp. Основною метою документа є запровадження системних заходів, спрямованих на піднесення іміджу України на міжнародній арені, узгодженість дій органів виконавчої влади і громадських організацій у сфері забезпечення позитивного іміджу нашої країни, створення державних інформаційних ресурсів, які відповідали б світовим стандартам.
Значна увага в інформаційному напрямі приділяється роз'ясненню зовнішньополітичних пріоритетів України, інформуванню зарубіжної громадськості, державних та бізнесових структур про позитивні зміни в економіці країни, ухваленню важливих законодавчих актів. Так, з бельгійськими агентствами "Ківано" і "Біг Медіа Груп" готуватимуться іміджеві проекти про Україну, які не потребуватимуть державних коштів; з британською телевізійною компанією "360 Ньюз" розроблено проект зі створення нового телевізійного каналу у Великій Британії, який ретранслюватиме випуски новин з інших країн. Низку проектів здійснено з британським журналом"Євроінвест": восени 2003 p. він опублікував розгорнуту статтю про інвестиційні можливості України. З телекомпанією "2М" (Марокко) здійснюється програма телевізійних фільмів про Україну.
Започатковано співробітництво зі впливовою німецькою консалтинговою фірмою "WMP EuroCom AG" щодо реалізації цільового іміджевого проекту, яким передбачається проведення масштабної піар-кампанії в німецькомовному просторі для лобіювання інтересів України: створення позитивного інвестиційного іміджу, презентація України як креаційної зони для збільшення потоку іноземних туристів тощо.
Одним із напрямів інформаційної роботи є організація поїздок зарубіжних журналістів в Україну, що сприяє поширенню позитивної інформації про нашу державу. У листопаді 2009 р. в Україні перебували представники провідних друкованих і електронних ЗМІ Євросоюзу (щотижневик "European report", щоденний вісник "Europe", щотижневик "European Voice", щотижневик "New Europe", Інтернет-видання "EUobserver"), які спеціалізуються на висвітленні політичних питань, проблематики кордонів і міграції та енергетичних проблем.
У країнах Центрально-Східної Європи позитивний імідж України зберігається в Чехії, Польщі, Словаччині, Болгарії, але традиційно негативним залишається в Румунії Позитивні тенденції щодо українського іміджу бачимо в інформаційних засобах африканських країн, спорадичну інформацію в країнах Латинської Америки.
У країнах СНД імідж України в основному склався позитивний. Сприятливе ставлення до Української держави як навійного партнера зі значним економічним потенціалом, виваженою і миролюбною політикою спостерігається в Грузії, Казахстані, Молдові, Білорусі, Азербайджані. Нейтральний імідж України, недостатня поінформованість про життя країни та її людей наявні в Киргизстані, Узбекистані та Туркменістан і. Далекий від позитиву імідж України сформований у Російській Федерації: ЗМІ Росії цілеспрямовано подавали Україну як слабку політично та економічно державу, яка значною мірою залежить від Росії. Інформаційний простір України перебуває під постійною увагою зарубіжних країн, зокрема Російської Федерації. Окрім розповсюдження Інтернет видань, створення нових інформаційних структур, російська державна радіокомпанія "Голос Росії" розпочала мовлення у внутрішньому ефірі України (програма під назвою "Добрий день, Україно!" транслюється на третьому каналі Національного українського радіо); провадяться міжнародні конкурси журналістів на кращу роботу, присвячену сучасній Росії (наприклад "Золоте дієслово") та ін.
У цьому зв'язку привертає увагу те, що інформаційна присутність в інших країнах надає можливість зміцнювати позиції в іномовному середовищі, посилювати інформаційний вплив і, врешті-решт, формувати позитивний імідж Української Держави.






















88.Охарактеризувати проект «Інформаційне суспільство України»: проаналізувати концепцію, програму, практику.
Вперше орієнтацію України на створення «інформаційного суспільства» було офіційно зафіксовано в Стратегії інтеграції України до ЄС (розділ 13), ухваленою в 1998 році. Варто відзначити, що одночасно, в 1998 році було прийнято два Закони України «Про Концепцію Національної програми інформатизації» та «Про Національну програму інформатизації», якими визначалися принципи і програма дій інформатизації України, а не побудови в ній «інформаційного суспільства». Таке протиріччя у концептуальних основах між різними групами фахівців і політиків на найвищому рівні прийняття політичних рішень в Україні свідчить про некритичність сприйняття іноземних новацій. Воно сильно зашкодило практиці інформаційно-комунікаційного розвитку України.
Популярність вживання термінології «інформаційного суспільства» знову зросла в Україні на початку 2000-х років, в ході підготовчих робіт до участі делегації України в першому і другому зібранні Всесвітнього саміту з питань інформаційного суспільства, а також в ході спроб реалізації Рішень цього саміту після 2005 року. Відповідно до перших Рішень саміту (Женевський план дій, 2003 рік), Україна мала б розробити Національну стратегію розвитку «інформаційного суспільства» та приступити до її реалізації. Однак тільки в 2005 році в Україні були проведені Парламентські слухання з цього питання і за їх результатами на початку 2007 року був прийнятий Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства України на 2007  2015 роки». Стратегія розвитку «інформаційного суспільства» в Україні лишилася невизначеною. Більше того, продовжують бути чинними зазначені вище закони про інформатизацію України. Практика реалізації політичних рішень щодо побудови «інформаційного суспільства» та інформатизації України також є суперечливою, ситуативною та неефективною, про що об'єктивно свідчать матеріали доповіді. У той же час в країні стрімко формується масова інтернет - аудиторія та специфічне [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], що за своїми параметрами буде подібним до таких у розвинених країнах. Триває диверсифікація аудиторії, формуються нові моделі інформаційного споживання, соціальної та політичної активності тощо.
Водночас спостерігається і ряд негативних явищ і процесів, що гальмують розвиток «інформаційного суспільства» в Україні, такі як: низькі темпи розвитку (нижчі середньосвітових) і, відповідно, низькі рейтинги України у міжнародних порівняннях; відсутність системної, багаторівневої, нормативно підкріпленої, базованої на певній ідеології та стратегії державної політики в інформаційно-комунікаційній сфері; значний дисбаланс аудиторії Інтернету за регіональними, віковими та майновими ознаками; низький розвиток швидкісних мереж доступу до Інтернету; дефіцит кваліфікованих кадрів, внаслідок відтоку талановитої молоді у комерційні структури та у тіньовий, орієнтований на експорт бізнес розробки програмного забезпечення.
Разом з тим ступінь розбудови інформаційного суспільства в Україні порівняно із світовими тенденціями є недостатнім і не відповідає потенціалу та можливостям України, оскільки:
відсутня координація зусиль державного і приватного секторів економіки з метою ефективного використання наявних ресурсів;
ефективність використання фінансових, матеріальних, кадрових
ресурсів, спрямованих на інформатизацію, впровадження ІКТ у соціально-економічну сферу, зокрема в сільське господарство, є низькою;
рівень інформатизації окремих галузей економіки, деяких регіонів ержави є низьким;
розвиток нормативно-правової бази інформаційної сфери недостатній;
створення інфраструктури для надання органами державної влади
та органами місцевого самоврядування юридичним і фізичним особам інформаційних послуг з використанням мережі Інтернет відбувається повільно.
Водночас склалися такі передумови, які вимагають прискореного розвитку інформаційного суспільства в Україні. Насамперед це пов'язано із соціально-економічною нерівністю, яка виникає між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, внаслідок суттєвої різниці в темпах зростання обсягів та номенклатури товарів і послуг, які виробляються та надаються за допомогою ІКТ. Така нерівність негативно впливає на конкурентоспроможність країн і життєвий рівень людей.
Основним завданням розвитку інформаційного суспільства в Україні є сприяння кожній людині на засадах широкого використання сучасних ІКТ можливостей створювати інформацію і знання, користуватися та обмінюватися ними, виробляти товари та надавати послуги, повною мірою реалізовуючи свій потенціал.
Розвиток інформаційного суспільства в Україні та впровадження новітніх ІКТ в усі сфери суспільного життя і в діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування визначається одним з пріоритетних напрямів державної політики.
Впровадження Основних засад розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки дасть можливість забезпечити позитивні зміни в життєдіяльності суспільства і людини, а саме: збільшити рівень захисту прав і свобод людини та її добробуту, активізувати участь громадян в управлінні державою, сприяти розвитку демократії; підвищити конкурентоспроможність України, ефективність державного управління, продуктивність праці у всіх сферах економіки, рівень інформаційної безпеки людини, суспільства, держави, ступінь розвитку інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури, зокрема українського сегменту Інтернету; забезпечити перехід економіки до моделі науково-технічного та інноваційного розвитку.


































89.Проаналізувати інформаційну політику України, основні положення концепції.
Найбільш розвинені країни світу наприкінці ХХ сторіччя поставили собі за мету прискорений перехід до нового етапу розвитку людства – інформаційного суспільства. Українська стратегії побудови інформаційного суспільства має, в першу чергу опікуватися такими питаннями, як: підвищення національної конкурентоспроможності за рахунок розвитку людського потенціалу, насамперед у високоінтелектуальних сферах праці, надання рівного якісного доступу до інформації, освіти, послуг закладів охорони здоров’я та адміністративних послуг органів державної влади і місцевого самоврядування, сприяння становленню відкритого демократичного суспільства, яке гарантуватиме дотримання конституційних прав громадян щодо участі у суспільному житті.
Завдяки спільним зусиллям представників Консультативної ради з питань інформатизації при Верховній Раді, і народних депутатів була розроблена та прийнята національна стратегія побудови інформаційного суспільства – закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 – 2015 роки», на основі якого уряд прийняв відповідний план щодо його втілення в життя.
В першому розділі закону (І. Загальні положення) прагнення побудувати орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство визнається одним з головних пріоритетів України. Наголошується на тому, що України має базу для вдалої побудови інформаційного суспільства, а саме діяльність всесвітньо відомої школи кібернетики, сформовані ще на початку 90-х концепції та програми інформатизації, загальнодержавні інформаційно-аналітичні системи. В першому розділі також зазначено, що Україна готує і має значну кількість висококваліфікованих фахівців з ІКТ, математики, кібернетики та, що у країні постійно поновлюється і зростає парк комп’ютерної техніки, а отже ринок ІКТ перебуває у стані активного становлення.
В першому розділі також зазначаються основні перешкоди на шляху до побудови інформаційного суспільства в Україні: відсутня координація зусиль державного і приватного секторів економіки; наявне відставання у впровадженні технологій електронного бізнесу, електронних бірж та аукціонів, електронних депозитаріїв, використанні безготівкових розрахунків за товари і послуги; низький та недостатній розвиток інформатизацій окремих галузей економіки та нормативно-правової бази інформаційної сфери.
В другому розділі (ІІ. Завдання, цілі та напрями розвитку інформаційного суспільства в Україні) основним завданням розвитку інформаційного суспільства в Україні визначаються: сприяння людині на засадах широкого використання сучасних ІКТ можливостей створювати інформацію і знання, користуватися та обмінюватися ними, виробляти товари та надавати послуги спираючись на цілі і принципи проголошені ООН, Декларацією принципів та Плану Дій, напрацьованих на Всесвітніх зустрічах на вищому рівні з питань інформаційного суспільства та Постанови Верховної Ради від 1 грудня 2005 року «Про Рекомендації парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні».
В другому розділі визначено основні стратегічні цілі розвитку інформаційного суспільства в Україні: прискорення розробки та впровадження новітніх конкурентоспроможних ІКТ в усі сфери суспільного життя, забезпечення комп’ютерної та інформаційної грамотності населення, насамперед шляхом створення систем освіти, орієнтованої на використання новітніх ІКТ, розвиток національної інформаційної інфраструктури, та її інтеграції із світовою, державна підтримка нових «електронних» секторів, збереження культурної спадщини України, державна підтримка використання новітніх ІКТ засобами масової інформації, досягнення ефективної участі всіх регіонів у процесах становлення інформаційного суспільства шляхом децентралізації та підтримки регіональних і місцевих ініціатив, захист інформаційних прав громадян, вдосконалення законодавства з регулювання інформаційних відносин, покращення стану інформаційної безпеки в умовах використання новітніх ІКТ.
Основними напрямами розвитку ІС в Україні визначено: впровадження нових методичних умов ІС з урахуванням світових тенденцій,всебічний розвиток загальнодоступної інформаційної інфраструктури на засадах сприяння вітчизняному виробництву новітніх ІКТ, забезпечення вільного доступу населення до телекомунікаційних послуг, розробка та впровадження системи індикаторів розвитку інформаційного суспільства з внесенням відповідних змін у систему державних статистичних спостережень з узгодженням їх з міжнародними стандартами і методологією та щорічним їх оприлюдненням.
Третій розділ (ІІІ. Національна політика розвитку інформаційного суспільства в Україні) складається з 13 підрозділів: в першому – перехід до пріоритетного науково-технічного та інноваційного розвитку – визначається, що інноваційний розвиток України потребує вдосконалення, координації та консолідації діяльності органів державної влади щодо створення інформаційної інфраструктури, необхідність підвищення ролі генерального державного замовника Національної програми інформатизації, надання державної підтримки, пропагування переваг побудови інформаційного суспільства. В другому – законодавче забезпечення розвитку інформаційного суспільства – говориться про необхідність підготовки і прийняття Інформаційного кодексу України, включивши до нього розділи про засади електронної торгівлі, правову охорону прав на зміст комп’ютерних програм, удосконалення захисту прав інтелектуальної власності, в тому числі авторського права при розміщенні та використанні творів у мережі Інтернет, про охорону баз даних, дистанційне навчання. В третьому – формування сприятливих економічних умов розвитку інформаційного суспільства – розглядається можливість включення вартості засобів ІКТ, придбаних для особистого користування, до складу податкового кредиту при нарахуванні податку на доходи фізичних осіб, створення бізнес-інкубаторів, технопарків, центрів високих інформаційних технологій та інших інноваційних структур. В четвертому – розвиток загальнодоступної інформаційної інфраструктури - визначено шляхи формування останньої, а саме через прискорення робіт, пов’язаних з розробкою комп’ютерних систем, активізацію впровадження систем електронних розрахунків, створення в електронній формі фондів, виконання зобов’язань щодо міжнародного співробітництва, спрямованого на розвиток інформаційної інфраструктури. В п’ятому – забезпечення повсюдного доступу до телекомунікаційних послуг та інформаційних ресурсів визначає необхідність забезпечення в усіх населених пунктах доступу до мережі Інтернет, прискорення проведення конверсії радіочастотного ресурсу на користь цивільних користувачів, визначення стратегії розвитку універсальних телекомунікаційних послуг для забезпечення доступу малозабезпечених верств населення до них. В шостому – сприяння збільшенню різноманітності та кількості електронних послуг – визначається, що для цього необхідно визначити статус і перелік обов’язкових електронних послуг, стимулювати створення мережі навчальних центрів, курсів з вивчення особливостей електронної комерції. В сьомому – забезпечення створення загальнодоступних інформаційних ресурсів – визначено, що необхідно забезпечити зменшення нерівності в доступі до ІР осіб які потребують соціальної допомоги, гідну інформаційну ідентифікацію України у глобальному Інтернет – просторі, створення систем центрів даних, що надають послуги з їх зберігання і захисту, створення віртуальних серверів, веб-хостингу. В восьмому – підготовка людини для роботи і формаційному суспільстві – однією з головних умов є забезпечення навчання, виховання, професійної підготовки через розвиток національного науково-освітнього простору, який ґрунтується на об’єднанні різних національних багатоцільових інформаційно-комунікаційних систем, забезпечити пріоритетність підготовки фахівців з ІКТ тощо. В дев’ятому – створення системи мотивацій щодо впровадження і використання ІКТ – говориться про необхідність сприяння підвищенню рівня життя кожної людини за рахунок використання ІКТ через розширення номенклатури надання відповідних електронних послуг та постійне вивчення і оприлюднення результатів використання інформації та ІКТ у повсякденному житті людини. В десятому – наука та культура в інформаційному суспільстві - в першу чергу мова йде про необхідність переведення в електронну форму національних надбань у сфері культури і мистецтв. Одинадцятий - охорона здоров’я в ІС – наголошується на підвищенні організаційного і технологічного рівня розвитку ІКТ в охороні здоров’я та розширення можливостей надання сучасний медичних послуг. Дванадцятий – охорона навколишнього середовища в ІС – присвячений темі розширення доступу громадськості до екологічної інформації, своєчасного інформування про результати регіонального екологічного аудиту. Тринадцяти – інформаційна безпека в ІС – дає визначення поняттю ІБ і надає шляхи вирішення проблеми ІБ через створення повнофункціональної інформаційної інфраструктури держави, вдосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення ІБ, захисту інформаційних ресурсів, через розгортання та розвитку Національної системи конфіденційного зв’язку як сучасної захищеної транспортної освіти, здатної інтегрувати територіально розподілені інформаційні системи, в яких обробляється конфіденційна інформація.
Четвертий розділ (ІV. Організаційно-правові основи розвитку ІС в Україні) визначає в чому полягатиме інституційне, організаційне та ресурсне забезпечення розвитку ІС, необхідність об’єднання громадян, інтеграція України у глобальний інформаційний простір та механізми реалізації основних засад ( планування розвитку, забезпечення громадської дискусії, активна міжнародна співпраця, фінансування загальнодержавних програм).
В п’ятому заключний розділ (V. Очікувані результати) підводяться підсумки і наголошується на тому, що даний закон має нести позитивні зміни в життєдіяльність суспільства і людини на всіх рівнях.









































90.Охарактеризувати інформаційно-комунікаційні аспекти зовнішньополітичної діяльності України по забезпеченню національних інтересів.
Інформаційно-роз’яснювальна робота – система політичних, суспільних, інформаційних, культурологічних та організаційних заходів, спрямованих на поширення за кордоном інформації про країну, її історію та культуру, основи та сучасний стан внутрішньої й міжнародної політики, місце і роль у світовому співтоваристві.
Мета роботи І.р. - роз’яснення основних завдань зовнішньої політики країни, її позиції щодо значимих подій міжнародного життя, переконання світової спільноти у її передбачуваності та толерантності.
Інформаційно-роз’яснювальна робота має два вектори спрямування: на внутрішній і зовнішній політикум, а саме уряди й державні структури зарубіжних країн, вітчизняні та зарубіжні громадські й політичні інституції, на засоби масової інформації, ділові кола, групи лобі тощо. Тенденції змін дипломатичної діяльності підтверджують актуальність і необідність врахування політичної обстановки в країнах перебування, позиціонування зовнішньої політики в міжнародних інформаційних потоках, поінформованості зарубіжної громадськості про стратегічні пріоритети національних інтересів, всебічного використання інформаційних ресурсів.
Стратегія роботи І.р. в Україні реалізується відповідними підрозділами Міністерства закордонних справ (Управлінням міжнародної інформації, Прес-службою МЗС України, Управлінням політичного аналізу та планування та Управлінням оперативного зв’язку з дипломатичними установами), а також міністерствами та відомствами, за участю яких проводяться відповідні заходи за межами країни. Безпосереднім інформуванням світової спільноти про події в Україні опікується Українське національне інформаційне агентство “УКРІНФОРМ” та нещодавно створена на базі Всесвітньої служби радіомовлення України Державна телерадіокомпанія “Всесвітня служба “Українське телебачення і радіомовлення” (ефірна назва УТР).

Інформаційно-аналітичне забезпечення зовнішньополітичної діяльності – робота, спрямована на формування інформаційного середовища підтримки процесів прийняття зовнішньополітичних рішень* щодо стратегії і тактики реалізації зовнішньополітичного курсу країни, наявних для цього ресурсів, організаційних форм і технологічних прийомів, які необхідні для його здійснення, а також умов безпосередньої реалізації тощо. Робота з формування інформаційного середовища пов’язана із цілеспрямованим збиранням з різних джерел (офіційних, оперативних, ЗМІ та ін.) матеріалів з питань міжнародних відносин і зовнішньої політики, їх накопиченням і обробкою, проведенням на їх базі аналітичних досліджень і розробок*. Результатами цієї роботи є аналітичні і довідкові матеріали, бази і сховища даних і знань, систематизовані архіви тощо. Їх підготовкою займаються представники дипломатичного корпусу усіх рівнів, підрозділи зовнішньополітичного відомства, пов’язані з ними інші державні органи, інформаційно-аналітичні центри* і окремі експерти. Найвідповідальніший компонент інформаційно-аналітичної підтримки процесів прийняття зовнішньополітичних рішень - пропозиції щодо доцільних заходів, які опираються на реальні ресурси (фінансові, організаційні, матеріально-технічні та технологічні) і ясне розуміння ситуації і нагальних проблем. Інформаційне середовище відповідним чином має бути орієнтоване на конкретних посадових осіб, уповноважених приймати рішення, з урахуванням їх рівня повноважень.

Інформаційне супроводження офіційних візитів має важливе значення в сфері інформаційного забезпечення зовнішньополітичної діяльності держави. Зовнішня політика є офіційною діяльністю держави, спрямованою на реалізацію національних інтересів та створення її сприятливого іміджу у світовому співтоваристві. Для ефективного здійснення зовнішньої політики необхідна чітка координація діяльності усіх зовнішньополітичних відомств та офіційних осіб, які представляють державу за кордоном. Велику роль у цій координації відіграє офіційна інформація, що використовується при здійсненні міжнародних контактів на найвищому (Президент, прем'єр-міністр, спікер парламенту, міністр закордонних справ) та високому (інші офіційні представники) рівнях.
Офіційна позиція держави під час візитів демонструється у виступах, бесідах та інших видах комунікації членів офіційних делегацій. Інформаційне супроводження візитів передбачає підготовку матеріалів для членів офіційної делегації з метою дотримання при всіх офіційних контактах єдиної офіційної позиції держави, уникнення двозначностей чи розбіжностей, а також обізнаності у сучасному стані двосторонніх відносин та прямо чи непрямо пов'язаних з ними питань.
До інформаційних ресурсів супроводження візиту відносять різноманітні матеріали з широкого кола питань – документи стосовно програми візиту та протокольних заходів, офіційні виступи перед засобами масової інформації, довідкові і позиційні матеріалів про політичні, економічні, культурні, військові та інші зв’язки між державами, а також різнопланову інформацію про країну, до якої здійснюється офіційний візит. Добірка матеріалів, які готуються для офіційного супроводження візитів, може складати від 70 до 150 документів, зокрема, до них відносять: програмні, концептуальні, протокольні, інформаційні, позиційні, підсумкові тощо документи, необхідні для підписання міжнародних договорів, контрактів, декларацій. Так, до інформаційного супроводження офіційного візиту належать: орієнтовна програма державного візиту; склад офіційної делегації; порядок денний переговорів офіційних осіб; концепція візиту; тези до бесід; тексти промов; заяви для преси; країнознавчі, суспільно-політичні та економічні довідки; пропозиції щодо питань двосторонніх відносин; біографічні довідки; аналітичні матеріли.
У матеріалах відбивається об’єктивна зацікавленість в оптимізації міжнародного співробітництва, збалансована політика в міжнародних організаціях, потреба вагомого потенціалу двосторонніх економічних та науково-технічних відносин. Такі змістовні інформаційні матеріали, що супроводжують офіційні візити, повністю здатні забезпечити інформацією зовнішню політику держави, забезпечити національну безпеку, розвиток міжнародних зв’язків та співпрацю з міжнародними організаціями та союзами шляхом професійної оцінки інформації, прогнозування міжнародних політичних та економічних наслідків варіантів рішень, формулювання ґрунтовних пропозицій та рекомендацій щодо їх реалізації.
Одним з головних завдань інформаційного забезпечення візиту є вироблення його концепції, яку умовно можна поділити на декілька розділів: у преамбулі йдеться про пріорітети зовнішньополітичної та економічної стратегії і тактики держави, про збалансований розвиток її зв’язків з країною, до якої здійснюється офіційний візит. Також аналізуються радикальні зміни в системі міжнародних відносин, які безпосередньо позначаються на міждержавній взаємодії, підкреслюється можливість активної динаміки зовнішніх зносин, визначаються тенденції, які можуть бути корисними для забезпечення національних інтересів. У першому розділі докладно аналізуються стан та перспективи політичного і економічного розвитку, країни до якої здійснюється офіційний візит, розглядаються зовнішньоекономічні стратегії, можливості інвестицій та науково-технологічного співробітництва, коментується політична вага країни на міжнародній арені та її місце і роль в міжнародних організаціях. У наступному розділі висвітлюються питання двосторонніх відносин та зовнішньої політики з погляду стратегічного партнерства щодо проблем забезпечення миру і стабільності, торгівельної динаміки, реалізації міждержавних програм та поглибленої інтеграції промислових галузей. До концепції також входять проекти документів, які планується підписати в рамках візиту. Ці документи мають відповідати поглибленню взаєморозуміння, активізації співробітництва і відносин партнерства, засвідченню поваги до універсальних демократичних принців свободи та прав людини, що позитивно вплинуло б на зміцнення взаєморозуміння і подальшу співпрацю в контексті регіональних і глобальних інтеграційних процесів. І нарешті в концепції перераховуються цілі, які мають бути досягнуті під час візиту, а саме: встановити особисті контакти з керівництвом держави, до якої здійснюється офіційний візит; роз’яснити основні засади зовнішньої і внутрішньої політики, висвітлити принципові позиції зовнішньополітичного курсу, отримати об’єктивну інформацію про процеси в країні візиту та перспективи їх розвитку, забезпечити політичну підтримку стороною, до якої здійснюється візит, національних інтересів, з метою зміцнення політичної та економічної присутності в країні; визначити ефективні шляхи і методи удосконалення двостороннього співробітництва, розширити договірно-правову базу відносин тощо.
Обов'язковим елементом інформаційного супроводження візитів є підготовка письмових матеріалів щодо особливостей відносин з тією чи іншою країною, а також особливостей, значення і специфіки офіційного візиту. Ці матеріали оперативно надсилаються до закордонних установ України і розповсюджуються серед представників журналістського корпусу.
Напередодні візиту на підставі підготовлених тез до бесід та концепцій візиту готуються проекти прес-релізів для засобів масової інформації, які висвітлюватимуть візит, вони розповсюджуються після завершення візиту при зустрічах з представниками дипломатичного корпусу або політичних кіл країни перебування.
Після завершення візиту на підставі матеріалів, надісланих посольствами та представництвами за кордоном, прес-служба зовнішньополітичного відомства готує узагальнюючу інформацію про реакцію за кордоном на офіційний візит. В разі існуючої домовленості про співробітництво в галузі інформації між МЗС двох країн, при підготовці візиту можуть формуватися робочі групи, які організовують спільні акції для створення сприятливого інформаційного середовища для візиту. До таких акцій належить спільний випуск спеціальних додатків до журналів або спеціальних брошур про взаємини між двома країнами, організація теле- і радіопередач як в Україні, так і в країні, куди планується візит, узгодження або підготовка спільного прес-релізу напередодні візиту, підготовка спільних комюніке або заяв для преси за підсумками візиту або окремих зустрічей під час візиту.







 Котлер, Ф. Маркетинг мест / Ф. Котлер. – СПб. : Стокгольмская школа экономики, 2005. - С. 215-220.
 Шаститко, А., Яковлева Е. Инвестиционный имидж России//МЭ и МО. 2006. №9; Прасолова Е. Когда субъект обретает «лицо» / Massmedia XXI век [Электронный ресурс]. – М. : 2007. – Режим [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] (25 нояб. 2008).
 Котлер, Ф. Маркетинг мест / Ф. Котлер. – СПб. : Стокгольмская школа экономики, 2005. - С. 215-220.
 См. там же. – С. 220.











Заголовок 215

Приложенные файлы

  • doc 18081838
    Размер файла: 2 MB Загрузок: 0

Добавить комментарий