groshiki_ta_kredit


Раціоналістична та еволюційна концепції походження грошей
Існують 2 концепції виникнення грошей: раціоналістична та еволюційна.
Прихильники раціоналістичної концепції пояснювали причину виникнення грошей наслідком домовленості тобто угоди між людьми з метою спрощення і полегшення процесу обігу товарів. Обґрунтував концепцію Аристотель (384-322 до н.е.)
Еволюційна концепція стверджує, що гроші з’явилися незалежно від волі людей в результаті тривалого розвитку обміну, коли з величезного товарного світу виділився особливий товар, який виконував роль грошей. Послідовники цієї концепції: класична школа Політичної економії: А.Сміт, Д.Рікардо.
У працях К.Маркса зроблено аналіз історичного процесу розвитку грошей і виділено такі форм вартості:Проста або випадкова, повна або розгорнута, загальна, грошова.
Проста форма вартості відповідала ранній стадії обміну між громадами. Люди жили закритими общинами, і всередині таких общин не було обміну, тому і не було потреби в грошах. Але з розвитком виробництва ця потреба у обміні між общинами виникла. Процес обміну відбувався складно. Часто власники товарів не могли здійснити обмін і поверталися додому ні з чим.
Повна форма вартості пов’язана з розвитком обімну, викликаного першим великим поділом праці. Поступово учасники обміну виявили серед товарів такий, який користувався найбільшим попитом. Цей продукт можна було обмінювати на деякий інший. Таким продуктом могла бути сіль, хутра, худоба зерно, тощо. Приклад: якщо власник борошна не міг безпосередньо обміняти його на сокиру, то спочатку він обмінював борошно на сіль, а сіль уже обмінював на сокиру. Тобто сіль служила засобом обміну.
Загальна форма вартості: її особливість полягала в тому, що роль загального еквівалента не закріпилась ні за одним товаром і в різний час її роль виконували різні товари, тобто один товар, який систематично обмінюється на інший, стає загальним еквівалентом, до нього прирівнюються інші товари. У ролі загального еквівалента використовували худобу, рибу, метали, хутра, сіль, зерно.
Грошова форма вартості характеризується виділенням у результаті подальшого обміну одного товару у вигляді загального еквівалента, який набув властивостей, характерних для грошової одиниці (портативність, здатність легкого поділу, тривалість зберігання, фізичні якості та споживча вартість) Формування властивостей привело до заміни загального еквівалента таких товарів к худоба, сіль, зерно на товари, що виконували роль оздоблень (перли, мушлі, хутро, шматки металів(спочатку олово, залізо і мідь, потім срібло і золото.)) Виникнення грошей - тривалий еволюційний процес, який зумовлений стихійним розвитком товарного виробництва і обміну. Таке трактування отримало назву еволюційної концепції.
Повноцінні гроші та їх еволюція
Повноцінні гроші – гроші, номінальна вартість яких відповідає вартості благородного металу, що міститься в них. Вони виконують усі функції грошей і є загальним еквівалентом. Еволюція повноцінних грошей наведена на схемі
Повноцінні гроші
Товарні гроші Металеві гроші
Предмети першої необхідності
Прикраси Шматки металу
Монети
Поява товарних грошей привела до безлічі товарів, які претендували на роль грошей. Спочатку це були предмети першої необхідності. На заміну прийшли прикраси та предмети розкоші.
Металеві гроші спочатку з’явилися у вигляді різної форми та ваги шматків металу (залізо, мідь, бронза, срібло, золото). Такі гроші мали величезну перевагу над товарними грошима. Разом з тим форма залишків обумовлювала певні незручності, які незабаром стали стримувати розвиток грошових відносин. У кожній операції треба було зважувати злитки, визначати пробу і найгірше – ділити на частини. Щоб уникнути цього, злитки робили різної ваги. Відомі купці ставили на них тавро. Однак авторитет купців був обмеженим і їх тавро задовольняло вузьке коло споживачів. Тому роль таврування поступово прийшла до держави. Держава стала виготовляти свої металеві гроші у формі злитків зі срібла і золота, а потім у формі монет. Для того щоб запобігти підробці, стали використовувати рельєфний малюнок та рубцювання країв.
Неповноцінні гроші та їх еволюція
Неповноцінні гроші – гроші, які не мають власної субстанціональної вартості. Вони застосовують як гроші лише тому, що в економічних контрагентів, які одержують їх як платіж, є віра в можливість використати їх для забезпечення своїх майбутніх платежів. Неповноцінні гроші включають кредитні кошти. Еволюція неповноцінних грошей наведена в схемі.
Неповноцінні гроші
Паперові Кредитні
Депозитні
Квазігроші
Електронні
Пластикові
Паперові гроші – грошові знаки, що випускаються для покриття бюджетного дефіциту, зазвичай не розмінні на метал, але наділені державою примусовим курсом.
Кредитні гроші – гроші особливого типу, що не розмінні на золото, а в обіг випускаються центральним банком як банкноти.
Депозитні гроші – вид кредитних грошей, що створюється на основі банківських вкладів і системи спеціальних розрахунків, які здійснюються між банками шляхом переносу сум з одного рахунка на інший.
Квазігроші – облігації, векселі, чеки. Це специфічні грошові форми, у яких грошова суть істотно послаблена і відхиляється від загальноприйнятих стандартних форм. З її допомогою можна розраховуватися товарними послугами за спрощеним методом.
Електронні гроші - безготівкові розрахунки між продавцями і покупцями, банками і клієнтами, банками і банками, що здійснюється за допомогою комп’ютерної мережі і систем зв’язку з використанням способів кодування інформації та її автоматичної обробки.
Пластикові гроші(платіжні картки) – іменний грошовий документ, який банк видає власникові поточного рахунка і який дає можливість через комп’ютерні мережі оплачувати свої покупки та погашати свої борги шляхом переказу грошей з рахунку без використання готівки.
Функції грошей
Функції грошей – це робота грошей щодо обслуговування руху вартості в процесі суспільного відтворення.
Основні функції грошей:
1.Міра вартості – гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів у формі ціни.
2.Засіб обігу – гроші є інструментом під час обміну товарів і забезпечують їх обіг. Гроші відіграють роль посередника між продавцем і покупцем. Обмін товарів за допомогою грошей (Т-Г-Т). Участь грошей в обміні товарів зумовлює розпад чи розділення акту обміну на 2 групи: продаж товару(Т-Г), купівля товару (Г-Т). Гроші як засіб обігу мають такі риси: портативність, економічна подільність, однорідність маси, відносна міцність, дешевизна виготовлення тощо. Останнім часом поширюється нова формула К-Т-К. Завдяки цьому звузилась сфера використання грошей як засобу обігу і поширювалася сфера використання як засобу платежу. З’явились кредитні гроші.
3.Засіб платежу – функція, коли гроші обслуговують погашення зобов’язань між суб’єктами економічних відносин, що виникають в процесі розширеного відтворення. Поява цієї функції обумовлена продажем товарів у кредит. Ці гроші відрізняються від грошей як засобу обігу за факторами часу, які відділяють реалізацію товару в борг від платежу за рахунок погашення заборгованості.
4.Засіб нагромадження – функція, коли гроші обслуговують нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі в процесі розширеного відтворення. Як засіб нагромадження гроші можуть мати такі форми: скарб, скарб в естетичній формі (предмети розкоші), скарб у формі нагромадженої вартості.
5.Світові гроші – гроші, що обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті та забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами. Гроші на світовому ринку виконують такі функції: загального платіжного засобу, загального засобу обігу, засобу перенесення багатства з однієї країни в іншу.
5.Поняття грошового обороту як процесу руху грошей
Грошовий оборот – це процес безперервного руху грошових знаків у готівкові та безготівковій формах, що обслуговує реалізацію товарів а також товарні платежі і розрахунки в господарстві. За допомогою грошового обороту здійснюється кругообіг всього сукупного продукту суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення(у виробництві, розподілі, обміні,споживанні). Тому його називають сукупним грошовим оборотом. У такому обороті гроші функціонують винятково як гроші і не є функціональними нормами капіталу.
Суб’єкти грошового обороту: всі фізичні та юридичні особи, які беруть участь у створенні, розподілі, обміні, споживанні ВВП. До них можна віднести такі групи: 1)Фірми, 2)Домашні господарства, 3) Державні установи, 4)Фінансові посередники. До фірм відносяться всі ЮО і ФО, які беруть участь у створенні та реалізації ВНП. До домашніх господарств відносяться всі сімейні одиниці,які мають самостійні грошові доходи та витрати та ведуть спільний сімейний бюджет. До державних установ відносяться юридичні особи (державні управлінські та інші структури), які забезпечують розподіл і перерозподіл національного доходу, здійснюючи вплив на реалізацію та споживання національного продукту. Фінансові посередники – суб’єкти грошового ринку, які виступаючи у ролі посередників отримують на цьому ринку вільні грошові кошти і розміщують їх від свого імені та за свій рахунок (банки страхові компанії, інвестиційні фонди, фінансові компанії).
Грошовий оборот складається з окремих каналів руху грошей: 1)Між центральним банком та комерційним банком, 2) між комерційними банками, 3)між фірмами і банками, 4)між фізичними особами, 5)між підприємствами і організаціями, 6)між банками та фізичними особами, 7)між банками, підприємствами, населенням
Сектори грошового обороту: 1) Грошовий сектор, 2) Фінансовий сектор, 3)Кредитний сектор.
Грошовий сектор характеризується еквівалентним але безповоротним рухом грошей від споживача до виробника. При цьому гроші віддаляються від вихідного пункту.
Фінансовий сектор охоплює фінансові відносини, які обумовлюють безповоротний і еквівалентний характер, включає в себе створення і використання коштів.
Кредитний сектор відповідає економічним відносинам, у яких перерозподіл грошей між господарськими суб’єктами здійснюється не на еквівалентній, але на зворотній плановій основі. Грошовий оборот пов'язаний з такими ринками, як: 1)Ринок продуктів, 2)Ринок ресурсів, 3)Фінансовий ринок, 4)Світовий ринок.
6.Суб’єкти грошового обороту
Суб’єкти грошового обороту: всі фізичні та юридичні особи, які беруть участь у створенні, розподілі, обміні, споживанні ВВП. До них можна віднести такі групи: 1)Фірми, 2)Домашні господарства, 3) Державні установи, 4)Фінансові посередники. До фірм відносяться всі ЮО і ФО, які беруть участь у створенні та реалізації ВНП. До домашніх господарств відносяться всі сімейні одиниці,які мають самостійні грошові доходи та витрати та ведуть спільний сімейний бюджет. До державних установ відносяться юридичні особи (державні управлінські та інші структури), які забезпечують розподіл і перерозподіл національного доходу, здійснюючи вплив на реалізацію та споживання національного продукту. Фінансові посередники – суб’єкти грошового ринку, які виступаючи у ролі посередників отримують на цьому ринку вільні грошові кошти і розміщують їх від свого імені та за свій рахунок (банки страхові компанії, інвестиційні фонди, фінансові компанії).
Грошовий оборот складається з окремих каналів руху грошей: 1)Між центральним банком та комерційним банком, 2) між комерційними банками, 3)між фірмами і банками, 4)між фізичними особами, 5)між підприємствами і організаціями, 6)між банками та фізичними особами, 7)між банками, підприємствами, населенням.
7.Основні сфери грошового обороту
Економічні відносини між суб’єктами грошового обороту можна згрупувати в три сектори:
Сектори грошового обороту: 1) Грошовий сектор, 2) Фінансовий сектор, 3)Кредитний сектор.
Грошовий сектор характеризується еквівалентним але безповоротним рухом грошей від споживача до виробника. При цьому гроші віддаляються від вихідного пункту.
Фінансовий сектор охоплює фінансові відносини, які обумовлюють безповоротний і еквівалентний характер, включає в себе створення і використання коштів.
Кредитний сектор відповідає економічним відносинам, у яких перерозподіл грошей між господарськими суб’єктами здійснюється не на еквівалентній, але на зворотній плановій основі. Грошовий оборот пов'язаний з такими ринками, як: 1)Ринок продуктів, 2)Ринок ресурсів, 3)Фінансовий ринок, 4)Світовий ринок.
9.Грошові агрегати
Специфічним показником грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності є грошові агрегати. У статистичній практиці України з метою аналізу та регулювання визначаються і використовуються 4 грошові агрегати: М0,М1,М2,М3.
Структура грошових агрегатів наступна: М0=готівка поза банками, М1=М0+кошти на поточних банківських рахунках та депозити до запитання; М2=М1+кошти на всіх видах строкових рахунків, на рахунках капітальних вкладень та валютні заощадження; М3=М2+цінні папери, окрім акцій. Крім грошових агрегатів, які представляють грошову масу, НБУ також визначає показник, який називається грошовою базою. Грошова база не є ще одним агрегатом грошової маси. Це інший показник, який характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі в центральному банку. Цей показник називають грошима ЦБ, який їх безпосередньо контролює та регулює, впливаючи в кінцевому підсумку на масу грошей.
Формула для визначення грошової бази наступна:
Гб=М0+Мк+Мрез, де:
М0 – Готівка поза банками;
Мк – сума готівки в касах банків;
Мрез – Сума грошових коштів(резервів), які перебувають на кореспондуючих рахунках банків, у ЦБ.
8.Структура грошової маси
Грошовий оборот забезпечує масу грошей. Грошова маса – це сукупність запасів грошей у всіх її формах, які перебувають у розпорядженні суб’єктів грошового обороту в певний момент часу. Грошова маса має кількісний вираз (у млн.. або млрд.. грошових одиниць), надзвичайно складну структуру та динаміку руху.
Специфічним показником грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їх ліквідності є грошові агрегати. У статистичній практиці України з метою аналізу та регулювання визначаються і використовуються 4 грошові агрегати: М0,М1,М2,М3.
Структура грошових агрегатів наступна: М0=готівка поза банками, М1=М0+кошти на поточних банківських рахунках та депозити до запитання; М2=М1+кошти на всіх видах строкових рахунків, на рахунках капітальних вкладень та валютні заощадження; М3=М2+цінні папери, окрім акцій. Крім грошових агрегатів, які представляють грошову масу, НБУ також визначає показник, який називається грошовою базою. Грошова база не є ще одним агрегатом грошової маси. Це інший показник, який характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі в центральному банку. Цей показник називають грошима ЦБ, який їх безпосередньо контролює та регулює, впливаючи в кінцевому підсумку на масу грошей.
Формула для визначення грошової бази наступна:
Гб=М0+Мк+Мрез, де:
М0 – Готівка поза банками;
Мк – сума готівки в касах банків;
Мрез – Сума грошових коштів(резервів), які перебувають на кореспондуючих рахунках банків, у ЦБ.
10 - 11. Швидкість обігу грошей. Закон грошового обігу.
Грошовий оборот включає в себе грошовий обіг. Обіг грошових знаків – передбачає їх постійний перехід від одних фізичних чи юридичних осіб, до інших. Поняття грошового обігу стосується лише тієї частини грошового обороту, де він здійснюється у готівковій формі. Швидкість обігу грошей – частота переходу грошової одиниці від одного суб’єкта грошових відносин до іншого, при обслуговуванні економічних операцій за певний період. Вона характеризує інтенсивність руху грошей, коли вони функціонують як засоби обігу і засоби платежу.
Величину швидкості обігу грошей можна визначити: V=(P*Q)/M , де Р – середній рівень цін на товари та послуги; Q – фізичний обсяг товарів і послуг, які реалізуються в даний період; М – середня маса грошей, яка перебуває в обороті за даний період.
Грошовий обіг не відображає прямого повторення обороту товарів. Він підпорядковується законом грошового обігу. Його суть полягає в тому що в обігу на певний період часу має знаходитися грошей не більше ніж це необхідно для оплати товарів і послуг, що реально існують за цінами, які склалися на даний момент. Цей закон виражається так: фактична маса грошей в обігу = об’єктивно необхідній масі (Мф = Мн).
Якщо Мф > Мн – в обігу з’явились зайві гроші;Якщо Мф < Мн – нестача грошей в обігу.
В середньому, к-ть грошей, необхідних для обігу протягом певного часу, прямо пропорційна масі товарів і рівню їх цін та обернено пропорційна середній швидкості обігу грошової одиниці: М=P*QV , де P*Q – сума цін товарів, що реалізовано за певний період; V – середня швидкість оборотів грошової одиниці за цей самий період.
Якщо врахувати всі додаткові фактори, які впливають на величину грошової маси, то необхідну масу можна виразити так:
Мн=P*Q-К-П-ВПV , де
∑К – сума продажів товарів і послуг у кредит; ∑П – загальна сума платежів, строк оплати яких настав; ∑ВП – сума взаємопогашуваних безготівкових платежів.
12. Грошово-кредитний мультиплікатор
Випуск грошей в обіг наз. Емісією. Емісія грошей буває: первинна (здійснює ЦБ у готівковій і безготівковій формах), вторинна (здійснюють комерційні банки у безготівковій формі, шляхом грошово-кредитної мультиплікації їх вільних резервів та депозитних вкладів). Грошово-кредитний мультиплікатор – це процес створення безготівкових грошей, при кредитуванні банками клієнтури, на основі вільних резервів, що надійшли до банку ззовні.Вільний резерв – це сукупність грошових коштів комерційних банків, які в даний момент є в розпорядженні банку і можуть бути використані ними для активних операцій.
За економічним змістом формування вільного резерву здійснюється за формулою:
ВР = К + ЗК ± МБК – ВСФ – АО – ОР , де ВР – вільні резерви; К – капітал банку; ЗК – залучені банком кошти в депозити; МБК – сальдо заборгованості банку з міжбанківського кредиту, включаючи кредити НБУ; ВСФ – відрахування до централізованого страхового фонду; АО – вкладення банку у активні операції; ОР – обов’язковий резерв.
Фактичний рівень грошово-кредитного мультиплікатора, що склався на певний момент, визначається за формулою: m=M0+DM0+R , де m – грошово-кредитний мультиплікатор; M0 – маса готівки в обороті; D – маса грошей на депозитах комерційних банків;R – сума резервів комерційних банків (гроші на рахунках та в касах банків).
13 - 14. Суть грошового ринку. Операції купівлі-продажу грошей
Грошовий ринок – особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля і продаж грошей, формується попит, пропозиція і ціна на цей товар.Суб’єктами грошового ринку є фізичні та юридичні особи, які здійснюють операції купівлі і продажу грошей. Усі ці операції можна розділити на 3 групи:
Операції з продажу грошей – сімейні госп., фірми, структури державного управління;
Операції з купівлі грошей - сімейні госп., фірми, структури державного управління;
Посередницькі операції – банки, інвестиційні, фінансові, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства.
Передача грошей від одного суб’єкта до іншого здійснюється тоді, коли в одного з них є вільні гроші і він не має потреби їх витрачати на матеріальні блага, а в інших їх немає взагалі, а також немає матеріальних цінностей чи товарів, від продажу яких можна було б одержати необхідні гроші. Така операція може здійснюватись в 2-ох формах:
У формі прямої позики – коли можна повернути гроші у встановлений термін під зобов’язання;
У формі купівлі-продажу фінансових інструментів (акції, облігації, векселі).
Ціна має умовний характер на грошовому ринку. Ціна грошей має форму % або процентного доходу, на позикові або залучені кошти, які істотно відрізняються від звичайної ціни на товарних ринках.
Розмір % визначається не величиною вартості, що містять у собі куплені гроші, а їх споживчою вартістю, яка здатна приносити покупцеві додатковий дохід або благо, необхідні для задоволення особистих або виробничих потреб. Чим більшою буде ця здатність і чим довше покупець буде користуватись отриманими грошима, тим більша буде сума його відсоткових платежів.
15. Інституційна модель грошового ринку
Інституційна модель грошового ринку відображає взаємозв’язки між суб’єктами грошового ринку, що реалізуються через потоки грошей та інструментів.Структура грошового ринку наступна:За видами:
Ринок позичкових капіталів (охоплює відносини з приводу накопичення кредитними установами грошових коштів та подання їх у вигляді позик на умовах платності - % за кредит);
Ринок цінних паперів (охоплює як кредитні відносини, так і відносини співволодіння коштами, що можуть продаватись, купуватись та погашатись).
За призначенням та ліквідністю фінансових активів, що обертаються на ринку:
Ринок грошей (мережа спеціальних інститутів, що забезпечують взаємодію попиту і пропозиції на гроші як специфічний товар. Він поділяється на міжбанківський та відкритий ринок);
Ринок капіталів (включає ринок цінних паперів та ринок середньо і довгострокових позик).
Головною функцією грошового ринку є балансування попиту та пропозиції грошей і формування ринкового рівня відсотку як ціни грошей.
Отже, грошовий ринок – сукупність усіх грошових ресурсів держави, які постійно переміщуються (розподіляються і перерозподіляються) під впливом попиту і пропозиції з боку різних суб’єктів економіки.Грошовий ринок складається з грошових потоків, які переміщують грошові кошти від власників до позичальників та інвесторів.Канали грошового ринку, по яких гроші рухаються від власників до позичальників поділяють на 2 сектори: прямого та опосередкованого фінансування.
У секторі прямого фінансування зв’язки між продавцями і покупцями грошей здійснюються безпосередньо і всі питання з купівлі-продажу грошей вони вирішують самостійно один з одним. Брокери та дилери, які тут функціонують, виконують роль звичайних посередників, допомагають покупцю і продавцю швидше знайти один одного.
У секторі опосередкованого фінансування зв’язки між продавцями і покупцями грошей реалізуються через фінансових посередників, які спочатку акумулюють у себе кошти, які пропонуються на ринку, а потім продають їх покупця (кінцевим) від свого імені. Вони створюють власні зобов’язання і вимоги. Фінансові посередники на цьому ринку істотно відрізняються від посередників на ринку прямого фінансування як за своєю роллю в економіці, так і технологічними процесами функціонування.
16. Попит на гроші
Попит на гроші - це запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб’єкти на певний момент. Існують такі види та мотиви попиту на гроші:
Трансакційний мотив – створення запасу купівельних та платіжних засобів, достатнього для задоволення потреб економічних суб’єктів у товарах та послугах.
Спекулятивний мотив – накопичення грошей як капіталу або форми багатства, яка спроможна давати власнику дохід у вигляді %.
Завбачливості – попит на тривалий запас грошей для здійснення майбутніх платежів та отримання доходу у майбутньому.
Трансакційний попит на гроші являє собою попит на гроші для обслуговування всіх видів угод в економіці. Зв'язок між сумою грошей і загальним обсягом операцій в економіці відображено у рівнянні кількісної теорії грошей, яке є макроекономічним рівнянням обміну Фішера: MV = PY , деM – к-ть грошей в обігу;V – швидкість обертання грошей;Р – середній рівень цін;Y – реальний обсяг виробництва.MV – к-ть грошей, які мають бути сплачені при купівлі виробленої продукції;PY – цінова оцінка виробленої продукції, що задає попит на гроші для операцій.
Якщо виходити з припущення, що пропозиція грошей на ринку має = попиту на них, то М можна замінити на Md=PYV - рівняння попиту. Це рівняння показує що трансакційний попит на гроші залежить від таких факторів як абсолютний рівень цін, рівень реального доходу і швидкість обігу грошей. Підвищення цін і зростання реального обсягу виробництва підвищують попит на гроші, зростання швидкості обігу грошей зменшує попит на гроші (трансакційний). Якщо швидкість обігу грошей та рівень обсягу випуску стабільні, то к-ть грошей, необхідних для обслуговування угод в економіці буде змінюватися пропорційно до рівня цін.Також існує інша форма запису кількісного рівняння обігу: М = P*Q*k , де М – к-ть грошей, що становлять касовий залишок грошей у суб’єктів економіки; Р – середня ціна одиниці виготовленої продукції; Q – загальна величина виробленої продукції у фізичному виразі за певний період; k – коефіцієнт заощадження, який характеризує співвідношення між номінальними доходами і тією часткою грошей, що становить касові залишки (частина доходу, яку суб’єкти зберігають у ліквідній формі).
За своєю величиною цей коефіцієнт = зворотньому значенню показника V (k = 1/V).Отже, сукупний попит на гроші для операцій відображає ту к-ть грошей, яку економічні суб’єкти хотіли б мати для фінансування економічних операцій.
17. Пропозиція грошей
Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб’єкти у якийсь момент можуть мати в своєму розпорядженні певний запас грошей, який вони зможуть за кращих умов пустити в обіг. Загалом сумарна пропозиція грошей, представлена суб’єктами грошового ринку (ЦБ, комерційні банки, небанківські інституції – клієнти банків) вимірюються грошовими агрегатами М0 – М3.
Сукупна пропозиція грошей в Україні вимірюється сукупним агрегатом М3.
Вважається, що всі економічні суб’єкти одночасно не можуть запропонувати на ринку грошей більше, від наявного у них запасу. Тобто фактична маса грошей в обороті є природним обмеженням пропозиції грошей. Пропозицію грошей небанківськими інституціями (клієнтами) визначається за формулою: Мs = М0 + Дп , де М0 – готівка поза банками; Дп- поточні депозити.
Власниками грошей, що входять до складу елементів пропозиції грошей є небанківські інституції і вони вирішують частину свого запасу грошей вони будуть тримати у готівковій формі (у складі елементів поточних депозитів). Тому готівка може вільно переходити з поза банківського у внутрішньобанківський оборот, перетворюючись у депозити, внаслідок чого М0 зменшуватиметься, а Дп – збільшуватиметься, і навпаки.
На розмір М0 впливають такі фактори як:
Емісія
Операції ЦБ на відкритому ринку
Загальний рівень цін (Якщо загальний рівень цін підвищується, то пропозиція зменшується.)
Швидкість обігу грошей (якщо збільшується швидкість обігу, то пропозиція зростає).
На розмір Дп впливає активність комерційних банків – це здатність залучати депозити та надаючи кредити, створювати нові гроші. Другою сутністю пропозиції грошей є бажання економічних суб’єктів надати в позику певну частину своїх грошових коштів, з метою отримання доходу: Ms = Гб * m. Пропозиція грошей прямо пропорційна грошовій базі та коефіцієнту грошово-кредитного мультиплікатора.
18.Поняття та елементи грошової системи
Грошова система – форма організації грошового обороту в країні встановлена загальнодержавними законами. Ці закони визначають основні правила, принципи, нормативи та вимоги, які регламентують відносини між суб’єктами грошового обороту.
Залежно від різновидів грошових потоків виділяють такі елементи грошових систем:
Система готівкового обігу
Система безготівкового розрахунку
Валютна система
Схожість та відмінність грошових систем різних країн визначається:
Зовнішнім виглядом, форма грошових знаків, ступінь захисту;
Співвідношенням готівкових/безготівкових каналів;
Можливість/заборона вільного обігу інших валют;
Методи регулювання грошового обороту
До грошової системи належать:
Грошова одиниця – встановлюється законодавством країни з врахуванням соціально-економічних та історичних особливостей (закономірностей).
Валютний курс – співвідношення між валютами різних країн, тобто ціна однієї валюти, виражена в іншій валюті.
Масштаб цін – це вміст дорогоцінних металів в грошовій одиниці (купівельна спроможність грошової одиниці).
Види та купюрність готівкових грошових знаків, які мають статус законного платіжного засобу. Ці види готівкових знаків визначає держава.
Регламентація готівкового та безготівкового обігу визначається сферою готівкових та безготівкових розрахунків, режим використання грошей на банківських рахунках, а також форми розрахунку та порядок платежів.
Державні інститути, що здійснюють регулювання грошового обороту.
В Україні безпосереднє регулювання грошового обороту здійснює НБУ.
19.Типи грошових систем
Типи грошових систем визначаються змістом та взаємодією їх елементів.
В залежності від сукупності економічних відносин виділяють такі грошові системи:
Неринкові грошові системи
Грошові системи ринкового типу
Неринкові грошові системи характеризуються наявністю обмежень, щодо функціонування грошей, використання адміністративних методів ринкового грошового обороту та заборони певних операцій.
Для грошової системи ринкового типу характерним є вільне функціонування грошей; регулювання грошового обігу здійснюється через використання економічних методів впливу на обсяг, динаміку руху та структуру грошової маси.
За механізмом регулювання відносин:
Грошова система відкритого типу – е грошова система де відсутні будь-які обмеження на проведення валютних операцій з фізичними і юридичними особами.
Закрита грошова система – в ній існують обмеження на проведення валютних операцій, що відрізняють національну економіку від світової.
За характером функціонування грошової системи:
Саморегульована грошова система
Регульована грошова система
Саморегульована базується на використанні в ролі грошей дорогоцінних металів. Основою саморегулювання виступає рівність вартості, яку виражали монети та вартість металу в них. Ця система виступала у формі біметалізму та монометалізму.
Регульована грошова система характеризується такими рисами:
В обігу перебувають металеві та паперові гроші, які не мають внутрішньої вартості
Скасовано золотий паритет, як основу валютного курсу
Емісія здійснюється виключно державою
Держава приймає на себе зобов’язання забезпечення стабільності грошових знаків
До саморегульованих грошових систем відносять:
Система паперово-грошового обігу
Кредитного обігу
20.Становлення і розвиток грошової системи в Україні
Грошова система України є регульованою системою ринкового типу.
Щоб цього досягти вона пройшла декілька етапів:
Після проголошення незалежності постало завдання створення грошової системи. Вона почалася із випуску купоно-карбованців( грудень 91)
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА ПРО ВВЕДЕННЯ купоно-карбованців в обіг (1992)
Введено постійно діючої валюти – гривні (2 вересня 1996)
Основними складовими елементами грошової системи України є:
Види грошових знаків, які мають законну платіжну силу
Офіційний валютний курс гривні до інших валют світу, який встановлюється НБУ на підставі торгів валютними цінностями на укр. Міжбанківській валютній біржі
Порядок організації готівкового та безготівкового обігу
Організація грошово-кредитного регулювання – НБУ- він є незалежним фінансово – економічним органом для здійснення самостійної грошово-кредитної політики в Україні та координацію діяльності комерційних банків.
22-23. Державне регулювання інфляції
Державне регулювання інфляції проводиться за двома напрямами:
Дефляційна політика
Політика доходів
Дефляцій на політика включає ряд методів – обмеження платоспроможного попиту через грошовий та грошово-кредитний механізм
Методи дефляційної політики:
Для вилучення грошей з обігу скорочуються державні витрати на соціальні потреби на управління та субсидії підприємствам
Посилюється податковий тиск на доходи
Випускаються державні позики
Зменшуються обсяги банківського кредитування шляхом підвищення норми обов’язкового резервування та збільшення відсоткової ставки за кредитами.
Політика доходів передбачає контроль за з/п та цінами. Цей контроль зводиться до фіксації з/п та цін на певному рівні або встановлення темпів їх зростання у певних пропорціях.
21.Сутність та види інфляції
Інфляція – тривале і швидке знецінення нерозмінних на золото грошей, внаслідок надмірної їх емісії і переповнення ними каналів обігу.
Прояви інфляції:
-Зростання цін
-Падіння валютного курсу національної одиниці
-Зниження купівельної спроможності населення
Наслідки інфляції:
-Підвищення рівня безробіття спад виробництва
-Скорочення інвестицій
-Зниження матеріальних стимулів праці
-Послаблення зовнішньоекономічної позиції країни в світі
-Зниження конкурентоспроможності на світовому ринку
Стадії інфляції:
1Темпи емісії більші від темпів знецінення грошей
2 Темпи емісії менші від темпів знецінення грошей
Це зумовлено такими факторами:
-Власники грошових заощаджень починають розуміти, що гроші знецінюються і пред’являють їх на ринок для обміну на іноземну валюту або товар
-Розвиваються і швидко поширюються бартерні операції
-Зменшується віток грошей у нові заощадження
-Іде віток робочої сили із сфер виробництва у сферу спекулятивного обміну обігу
Виділяють наступні види інфляції:
1В залежності від зовнішнього прояву
-Відкрита-зростання цін очікуване
-Прихована - ціни утримують на попередньому рівні адміністративними методами
2В залежності від темпів знецінення грошей:
-Повзуча (річне зростання цін до 10%)
-Галопуюча (10-100%)
-гіперінфляція (понад 100%)
-стагфляція – якщо гіперінфляція співпадає із загальною економічною кризою
3В залежності від причини виникнення виробництва
Попиту – причина – зростання цін через надмірний сукупний попит на гроші по відношенню до пропозиції товарів. До неї відносять: споживчу, інвестиційну, фіскальну.
Пропозиції рівень цін підвищується під впливом збільшенню витрат або прибутків.
Основні показники вимірювання інфляції
1. Індекси інфляції
- індивідуальні індекси цін – показують зміну цін на окремі товари або послуги
I=Р1/Р0, де р1 – ціна товару у звітньому періоді; р0 ціна у базовому періоді
Агрегатні індекси цін – показують зміну цін на групу товарів
І=(p1*q1)/(p0*q1), де q1- к-сть товарів у звітньому періоді
Рівень інфляції
Рі= І-1, де І – індекс інфляції у звітному періоді
Темпи інфляції
Ті= (Іі-І0)/І0, де І0 індекс інфляції у базовому періоді
Т=(р1-р0)/р0
Грошова реформа
Грошова реформа - повна або часткова перебудова грошової системи з метою стабілізації грошового обігу в країні.
Залежно від глибини перебудови грошової системи розрізняють такі види грошових реформ:
Повна – перебудова всієї грошової системи
Часткова – зміна одного або кількох елементів грошової системи
Проведення стабілізаційних заходів з метою подолання інфляції
Стабілізаційні методи можна поділити на 4 методи стабілізації валют, які використовують при проведенні грошової реформи:
Деномінації – обмін старих грошей на нові в певній пропорції з одночасним перерахунком з/п, цін та залишків на вкладах
Муніфікація - оголошення державою знецінення грошей недійсним
Девальвація – офіційне зниження курсу національної валюти по відношенню до інших валют
Ревальвація – офіційне підвищення курсу національної валюти по відношенню до інших валют
За способом проведення грошової реформи розрізняють такі види:
Грошова реформа формального типу – вилучення старих купюр з одночасним впровадженням нових, проводиться з метою поліпшення фізичних властивостй банкнот, з метою захисту від підробки, а також для зміни зовнішнього вигляду
Грошова реформа конфіскального типу - проводиться з метою конфіскації незаконних доходів для встановлення соціальної справедливості та отримання додаткового доходу державою.
Конвертованість валют
Конвертованість - це здатність національної валюти вільно та без обмежень обмінюватися на інші валюти, тобто виконувати роль світових грошей.
Види конвертованості:
В залежності від суб’єктів на яких поширюється режим конвертованості
Зовнішня – це відсутність обмежень у використанні національної валюти в середині країни та за її межами для неризентів
Внутрішня- це відсутність …. для резидентів
Резиденти – це громадяни країни та іноземці, які проживають на території країни
В залежності від операцій на які поширюється режим конвертованості
За поточними операціями – використання національної валюти для розрахунків за імпортні товари і послуги
За фінансовими операціями – національна валюта використовується для фінансування та кредитування капіталовкладень
Також виділять повну та часткову конвертованість
Повна – відсутність будь-яких обмежень у використанні нац. Валюти по товарних і фінансових операціях для резидентів та не резидентів
Часткова – існують певні обмеження у використанні нац. Валюти
З юридичної точки зору, повністю конвертованою валютою є валюта тих країн, які взяли на себе такі зобов’язання:
Запроваджувати заходи контролю щодо руху капіталу, тобто притоку і відтоку закордону
Країна повинна обмежувати можливість використання своєї валюти або валюти інших країн членів МВФ для поточних операцій та платежів
Країна зобов’язана викуповувати у інших країн членів МВФ залишки своєї валюти, якщо вони утворюються внаслідок платежів за поточними операціями.
Валютний курс
Валютний курс – це співвідношення між двома грошовими одиницями , тобто це ціна однієї грошової одиниці виражена у валюті інших країн.
В умовах існування системи золотого монометалізму в основі валютного курсу лежав золотий паритет. Тобто випуск країною банкнот здійснювався з урахуванням її золотого запасу.
В сучасних умовах в основі валютного курсу лежить купівельна спроможність грошей, тобто валютний курс коливається до відношення попиту і пропозиції.
Фактори що впливають на валютний курс:
Стан платіжного балансу країни
Інфляційні процеси
Дисконтна політика
Політична ситуація в країні
Психологічні фактори
Державне регулювання валютного курсу
В залежності від ступення втручання державою в регулювання валютного курсу виділяють плаваючі і фіксовані курси.
Плаваючі – визначається за допомогою попиту і пропозиції на дану валюту
Фіксований – визначає держава
Котирування валюти – визначення валютного курсу.
Виділяють пряме і непряме котирування:
Пряме – це коли за одиницю виміру беруть нац.. валюту
Непряме – одиниця виміру – іноземна валюта
Крос-курс – це співвідношення між двома валютами , що визначається за їх курсу по відношенню до 3-ї валюти.
Міжнародний валютний фонд
Міжнародний валютний фонд- міжнародна фінансова організація, яка створена з метою підтримання валютних курсів країн членів МВФ шляхом надання їм кредитів(валютних). Членами МВФ є 184 країни. Статуний капітал формується за рахунок вступних внесків країн членів МВФ в обсязі виділених їм квот, які залежать від рівня соц- ек. розвитку країни. Основні функції МВФ:
сприяння міжнародній співпраці в грошовій політиці
розширення світової торгівлі
кредитування
стабілізація грошових обмінних курсів
Офіційні цілі МВФ:
сприяти міжнародній співпраці в валютно-фінансовій сфері;
«сприяти розширенню і збалансованому росту міжнародної торгівлі» в інтересах розвитку виробничих ресурсів, досягнення високого рівня зайнятості і реальних доходів держав-членів;
«забезпечити стабільність валют, підтримувати упорядковані співвідношення валютної системи серед держав-членів» і не допускати «знецінення валют з метою отримання конкурентних переваг»;
надавати допомогу в створенні багатосторонньої системи розрахунків між державами-членами, а також в ліквідації валютних обмежень;
тимчасово надавати державам-членам кошти в іноземній валюті, з метою «виправлення порушення рівноваги їх платіжного балансу».
Основні механізми кредитування:
Резервна частка. Перша порція іноземної валюти, яку країна-член може отримати в МВФ в межах 25% квоти.
Кредитні частки. Засоби в іноземній валюті, які країна-член може отримати понад розмір резервної частки (у випадку її повного використання авуари МВФ в валюті країни досягають 100%), поділяються на чотири кредитні частки, які становлять по 25% квоти.
Домовленості про резервні кредити стенд-бай забезпечують країні-члену гарантію того, що в межах визначеної суми і протягом терміну дії угоди вона може при умові дотримання обумовлених в угоді умов безперешкодно отримувати від МВФ іноземну валюту в обмін на національну.
Механізм розширеного кредитування. Він призначений для надання кредитів на триваліший період і в більших розмірах по відношенню до квот, ніж в рамках звичайних кредитних часток.
Національна та світові валютні системи
Валютна система-форми огранізації валютних відносин.
Валютні відносини-це форма ек. відносин, які виникли в процесі розподілу і обміну результатами діяльності нац. господарств.
Основою валютних відносин є:товарне виробництво, міжнародна торгівля і рух капіталів та послуг.
Виділяють такі валютні системи:
національна,
світова,
міжнародна(регіональна).
Національна валютна система-форма організації валютних відносин в окремій країні за допомогою якої здійснюються міжнародні розрахунки.
Елементами НВС є
валютних курс,
валютний ринок,
нац. валюта,
режим конвертованості,
апарат, що здійснює регулювання валютної системи.
Світова валютна система(СВС)-спільно розроблена дуржавами та закріплена міжнародними угодами форма організації валютних відносин.
Міжнародна валютна система-договірна і правова форма організації валютних відносин окремих країн.
Валютний ринок
Валютний ринок-офіційний центр, де здійнюється купівля і продаж валюти на підставі попиту і пропозиції.
Об'єктом купівлі-продажу є валютні цінності(валюта). На валютному ринку в ролі ціни виступає валютний курс. Суб'єктами є ФО і ЮО та фін. посередники.
Ф-ції валютного ринку:
1)здійснення міжнародних розрахунків;
2)страхування валютного ризику;
3)отримання спекулятивного прибутку;
4)формування валютних резервів ЦБ;
Валютний ринок має структуру ,яка включає:
1) нац. ринки-обмежені ек. простором однієї країни;
2)міжнародні ринки-формуються групою країн;
3)світовий ринок- обєднання кількох міжнародних ринків.
Види валютних ринків:
1) в залежності від обсягу операцій, що здійснюються на валютному ринку:
-оптовий ринок-купівля-продаж валюти у безготівковій формі;
-роздрібний- здійснюється переважно у готівковій формі.
2) В залежності від видів операцій,що здійснюються на ринку:
- ринок конверсійних операцій- купівля-продаж валюти здійснюється на еквівалентних засадах шляхом обміну.
-ринок депозитно-кредитних операцій-купівля-продаж валюти має умовний характер,проявляється у залученні банками депозитів та наданні валютних позик.
3) В залежності від організаціх торгівлі:
-біржовий ринок;
- позабіржовий.
Золотовалютні резерви
Золотовалютні резерви- це офіційні запаси золота та іноземної валюти, які перебувають в розпорядженні ЦБ і можуть бути використані на регулятивні і ніші загальнодержавні потреби.
Мета накопичення золотовалютних резервів:
1) забезпечення країни достатнім запасом міжнародних платіжних засобів для своєчасних розрахунків за зовнішніми зобов'язаннями.
2) Забезпечення можливості проводити валютні інтервенції для підримання курсу національної валюти.
Золотовалютні резерви включають:
1. Іноземну валюту, яка виконує ф-цію засобу платежу.
2.Золоті запаси (золото в злитках,монети,порошок, які доведені до найвищої проби і належать ЦБ або казначейству країни).
3. Міжнарожні розрахунково платіжні засоби. Світовий платіжний засіб (СПЗ)- штучна розрахункова одиниця створена з метою задовлення потреб МВФ у міжнародних резервних активах. В СПЗ розрах. МВФ щоденно як еквівалент $ до 4-ох валют( $,€, японська ієна, фунтстерлігу)
4. Право на автоматичне отримання кредиту у МВФ.
32. Форми валютних операцій
Валютні операції – це будь-які платежі, пов’язані з переміщенням валютних цінностей між суб’єктами валютного ринку.
Валютні операції поділяються на :
- касові – операції з негайною поставкою валюти,
- строкові – поставка валюти здійснюється через визначений термін.
До касових операцій відносяться :
1. Операція „тод” – купівля-продаж валюти на умовах її поставки в день укладання угоди.
2. Операція „том” – купівля-продаж валюти на умовах її поставки на наступний день після укладання угоди.
3. Операція „спoт” – купівля-продаж валюти на умовах її поставки на другий робочий день після укладання угоди (не враховуючи дня укладання угоди). Курс фіксується на день укладання угоди.
До строкових операцій належать :
1. Операція „форвард” – купівля-продаж валюти на умовах її поставки через певний період після укладання угоди за ціною на дату укладання угоди. Термін форвардних угод не перевищує 12 місяців.
2. Операція „ф’ючерс” – купівля-продаж валюти на умовах її поставки через певний період після укладання угоди за ціною на дату реалізації угоди. Коло валют, що обмінюються – обмежене.
3. Операція „опціон” – особлива угода, що надає одному з учасників право купити чи продати іншому учаснику певну суму валюти в установлені строки та за визначеним курсом. Існує два види опціонів:
- європейський – поставка валюти здійснюється на фіксовану дату;
- американський – поставка валюти здійснюється у будь-який момент в межах терміну опціону.
33. Сутність кредиту та типи кредитних відносин.
Необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин. Передумовами виникнення кредиту є:
- необхідність акумуляції тимчасово вільної вартості;
- довіра між суб’єктами кредитних відносин;
- наявність гарантій повернення кредиту;
- збіг економічних інтересів кредитора і позичальника.
Кредит – це економічні відносини з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення, строковості, забезпеченості, платності та цільового характеру використання.
З точки зору банківської практики, кредит – це позиковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування.
Об’єкт кредиту – це певна сума грошових коштів, відносно яких укладається угода.
Суб’єкт кредиту – це сторони, що беруть участь у кредитній угоді.
Кредитор – це суб’єкт кредитних відносин, який надає кредит іншому суб’єкту кредитних відносин.
Позичальник – це суб’єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, строковості, платності.
В залежності від суб’єктів кредитних відносин, розрізняють наступні типи кредитних відносин:
- між банками і підприємствами,
- між банками і фізичними особами,
- між банками і урядом,
- між банками,
- між підприємствами,
- між підприємствами і працівниками підприємства,
- між фізичними особами,
- між державами.
34. Форми і види кредиту.
В залежності від об’єктів кредиту існують товарна і грошова форми кредиту.
Види кредиту :
1. В залежності від строків надання:
- короткострокові (до 1 року);
- середньострокові (від 1 до 3 років);
- довгострокові (більше 3 років).
2. В залежності від строків погашення:
- термінові кредити – строк погашення яких настає найближчим часом;
- відстрочені кредити - строк погашення яких з об’єктивних причин перенесено на пізніше;
- прострочені кредити – строк повернення яких пройшов.
3. В залежності від забезпечення:
- забезпечені заставою;
- гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);
- з іншим забезпеченням (свідоцтво страхової організації);
- незабезпечені кредити (бланкові).
4. В залежності від джерел погашення:
- ті, що погашаються за рахунок власних коштів позичальників;
- ті, що погашаються за рахунок коштів гаранта;
- ті, що погашаються за рахунок нових кредитів.
5.В залежності від порядку надання:
- надаються у разовому порядку;
- надаються відповідно до відкритої кредитної лінії.
Кредитна лінія – це згода банку кредитора надавати кредит у майбутньому у розмірах, що не перевищують заздалегідь обумовлені, без проведення додаткових переговорів.
6. В залежності від порядку погашення:
- погашаються одноразово у повній сумі;
- погашаються у розстрочку.
7. В залежності від ступеня кредитного ризику :
- стандартні кредити;
- кредити з підвищеним ризиком.
35. Функції кредиту та принципи кредитування.
Функції кредиту:
1. Перерозподільча – за допомогою кредиту здійснюється перерозподіл вартості на засадах повернення.
2. Емісійна – полягає у створенні грошей для грошового обігу.
3. Контролююча – полягає у необхідності контролю кредитора за позичальником та позичальника за своєю діяльністю.
Принципи кредитування – це головні правила, яких необхідно дотримуватись при наданні кредиту:
1. поверненість кредиту означає, що позичальник повинен повернути кредитору весь обсяг одержаної в позику вартості;
2. строковість означає, що кошти кредитора передаються позичальнику на чітко визначений строк. Строк кредиту розраховується з моменту отримання кредиту до моменту повного погашення кредиту та процентів за його користування.
3. платність передбачає не лише повернення кредиту, а й сплату відсотків за його користування, тому кредит є комерційною операцією.
4. забезпеченість означає, що кредитор при наданні позички мусить вживати додаткових заходів щодо гарантування повернення позички у визначені строки.
5. цільовий характер кредитування – кошти, передані в кредит, повинні бути використані на ті цілі, на які вони отримані.
36. Позичковий процент.
Позичковий процент – це плата за користування кредитом, його ціна. Він є економічною категорією, оскільки з приводу його нарахування та сплати між кредитором і позичальником виникають певні економічні відносини.
На позичковий процент впливають наступні фактори:
1. Зовнішні фактори:
- стан кредитного ринку;
- характер державного регулювання діяльності комерційних банків;
- рівень інфляції;
- рівень облікової ставки Національного Банку України.
2. Внутрішні фактори:
- оцінка банком ступеня ризику кредиту;
- вид кредиту;
- величина кредиту;
- кредитоспроможність клієнта;
- витрати банку;
- об’єкт кредитування.
Базою для визначення процентних ставок є грошово-кредитна політика держави, а також вплив на рівень ринкової ціни проценту з боку Центрального банку.
Види процентних ставок:
- фіксовані – виплати за ними незмінні протягом усього періоду користування кредитом;
- плаваючі – ставки коливаються залежно від розвитку ринкових відносин, зміни депозитного проценту, попиту і пропозиції на кредитні ресурси.
37. Поняття кредитної системи та її структура.
Кредитна система – сукупність кредитних відносин та інститутів, що організовують ці відносини. Кредитні відносини – це відносини, що виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та їх використання на умовах платності і повернення.
Структура кредитної системи України:
1. Банківська система, яка складається із Національного банку та комерційних банків.
2. Небанківські фінансово-кредитні установи: пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні компанії, трастові компанії, фінансові компанії, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, факторингові компанії.
Банк – юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати у сукупності такі операції : залучення у вклади грошових коштів юридичних і фізичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик; відкриття та ведення банківських рахунків юридичних та фізичних осіб.
Банківська система – сукупність банків у їх взаємозв’язку, яка існує в тій чи іншій країні.
Типи побудови банківської системи:
1. Однорівнева – передбачає горизонтальні зв’язки між банками, універсалізацію їх операцій. Характерна для слаборозвинених країн.
2. Дворівнева – характерна для країн з ринковою економікою, складається із двох рівнів:
верхній рівень – центральні банки, які виконують банківські операції для комерційних банків та урядових структур.
нижній рівень – комерційні банки, клієнтами яких є підприємства, організації, населення.
Умови функціонування дворівневої банківської системи:
1. Рівноправність перед законом, свобода в господарюванні.
2. Конкуренція на грошовому ринку.
3. Доступність інформації про діяльність банків.
4. Контроль за банківською діяльністю.
Небанківські фінансово-кредитні установи – це фінансові посередники, діяльність яких не пов’язана з базовими операціями грошового ринку, не впливає на динаміку пропозиції грошей та є вузькоспеціалізованою.
38. Етапи становлення банківської системи.
Виділяють наступні етапи становлення банківської системи України:
1 етап. 1991-1992 рр. – становлення та розбудова банківської системи через створення законодавчої бази, перереєстрацію та реорганізацію банків.
2 етап. 1992-1993 рр. – поява банків “другої хвилі”. Спостерігається масове утворення дрібних малопотужних банків через їх акціонування та приватизацію. Впроваджуються нові банківські технології.
3 етап. 1994-1998 рр. – стагнація та криза банківської системи, обумовлена кризовими явищами в економіці, гіперінфляцією, розбалансованістю державного бюджету, відпливом капіталу за кордон. Особливість третього етапу – зміна складу акціонерів та власників банку.
4 етап. З 1999 року – етап стабілізації банківської системи. На цьому етапі сформувалися групи провідних банків, визначився напрям менеджменту, розподілено клієнтів та ринок пасивів.
Функції сучасної банківської системи:
1. Трансформаційна – полягає у трансформуванні ресурсів грошового ринку за строками, розмірами, ризиками, тощо через механізми рефінансування.
2. Емісійна – управління пропозицією грошей через оперативну зміну грошової маси.
3. Стабілізаційна – полягає у створенні механізму регламентації та нагляду за діяльністю банків.
Забезпечення сталості банківської системи досягається через:
- нарощування капіталу та зниження ризиковості банківських операцій;
- поліпшення якості активів;
- формування резервів за активними операціями в повному обсязі;
- впровадження новітніх технологій;
- впровадження нових видів послуг;
- застосування стратегічного планування.
39. Небанківські фінансово-кредитні установи.
Небанківські фінансово – кредитні установи поділяються на:
1. Договірні фінансово-кредитні установи – це фінансові посередники, які здійснюють недепозитне залучення коштів на підставі договору з кредитором чи інвестором (пенсійні фонди, страхові компанії, ломбарди, лізингові компанії, факторингові компанії).
Пенсійні фонди – це спеціалізовані фінансові посередники, які на договірній основі акумулюють кошти юридичних і фізичних осіб у цільові фонди для здійснення пенсійних виплат громадянам після досягнення пенсійного віку.
Страхові компанії – це фінансові посередники, що спеціалізуються на наданні страхових послуг. Страхові компанії формують свої кошти за рахунок страхових внесків. Кошти витрачаються на відшкодування втрат внаслідок настання страхових випадків.
Лізингові компанії – це фінансово-кредитні установи, які займаються придбанням предметів тривалого користування та наданням їх в оренду з правом наступного викупу.
Ломбарди – це кредитні установи, що надають позики під заставу рухомого майна. Оцінка речей відбувається за домовленістю сторін. Кошти формуються із внесків засновників, прибутку, виручки від реалізації заставленого майна
Факторингові компанії – це фінансові посередники, що спеціалізуються на купівлі-продажу права на вимогу боргу (дебіторської заборгованості).
2. Інвестиційні фінансово-кредитні установи – це фінансові посередники, які здійснюють недепозитне залучення коштів через продаж акцій, облігацій, паїв тощо. (інвестиційні фонди та компанії, фінансові компанії, кредитні спілки)
Фінансові компанії – це установи, що спеціалізуються на фінансуванні певних галузей, або наданні певних видів кредитів. Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок депозитів і грошових коштів підприємств і організацій.
Інвестиційні компанії та фонди – це фінансово-кредитні установи, що спеціалізуються на управлінні вільними грошовими коштами інвестиційного призначення. Вони акумулюють кошти інвесторів шляхом випуску власних цінних паперів, а потім розміщують їх в акції та облігації підприємств.
Кредитні спілки – це фінансові посередники, що спеціалізуються на наданні кредитів своїм членам, як правило, фізичним особам та малим підприємствам.
40.Правові основи діяльності НБУ
Статут НБУ, затверджений Постановою Президії Верховної Ради України від 7 жовтня 1991: Національний банк є юридичною особою, центральним банком України, її емісійним центром, знаходиться у власності Української держави і підзвітний Верховній Раді України, має право законодавчої ініціативи, може від свого імені набувати права і нести зобов'язання, бути позивачем і відповідачем у суді і арбітражі. Місцезнаходження керівних органів та центрального апарату Національного банку - місто Київ.
Національний банк має статутний капітал, що є державною власністю. Відповідно до законодавства розмір статутного капіталу становить 10 млн. гривень. Розмір статутного капіталу збільшено за рішенням Ради Національного банку до 100 млн. грн.
Джерелами формування статутного капіталу Національного банку є доходи його кошторису, а при необхідності - Державний бюджет України.
Національний банк підзвітний Президенту України та Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень.
Національний банк на запит Кабінету Міністрів України надає інформацію щодо монетарних процесів. Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади на запит Національного банку надають інформацію, що має вплив на стан платіжного балансу.
Не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради Національного банку чи Правління Національного банку інакше, як в межах, визначених Законом.
Національному банку забороняється надавати прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат Державного бюджету України.
Національному банку забороняється:
1) бути акціонером або учасником банків та інших підприємств, установ;
2) здійснювати операції з нерухомістю, крім тих, що пов'язані із забезпеченням діяльності Національного банку та його установ;
3) здійснювати торговельну, виробничу, страхову та іншу діяльність, яка не відповідає функціям Національного банку.
Національний банк сплачує податки відповідно до законів України з питань оподаткування.
Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні.
Національний банк може відкривати свої установи, філії та представництва в Україні, а також представництва за її межами.
Національний банк, його установи, філії та представництва мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.
41. Організаційна структура та структура управління нбу
Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного керування, юридичний статут, задачі і функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, законом «Про Національний банк України» і іншими законами України.
Структура Національного банку будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням. В систему НБУ входять:
- центральний апарат (м. Київ)
- філії (територіальні управління)
- розрахункові палати
- Банкнотно-монетний двір
- фабрика банкнотного паперу
- Державна скарбниця України
- Центральне сховище
- спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади й інші структурні одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності НБУ.
НБУ має статутний капітал, який є державною власністю і складає 10 мільйонів гривень. Він є економічно самостійним органом, що здійснює витрати за рахунок власних прибутків у межах затвердженого кошторису.
Вищим органом управління НБУ є Рада НБУ, а органом управління - Правління НБУ. Рада НБУ складається з 14 членів, 7 із яких призначає Президент України шляхом прийняття відповідного указу. Засідання Ради проводяться не рідше одного разу в квартал, являючись повноважним лише при наявності не менш восьми його членів. Голова Ради НБУ і його заступники обираються Радою НБУ терміном на 3 роки.
Національний банк підзвітний Президенту України і Верховній Раді України в межах їхніх конституційних повноважень.
НБУ і Кабінет Міністрів України проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного і соціального розвитку.
Відповідно до Конституції України головною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці України. У виконанні своєї головної функції НБУ сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності.
42.НБУ, його завдання та функції
Національний банк України є центральним банком України.
Основноим завданням НБУ як центрального банку держави є забезпечення стабільності національної грошової одиниці – гривні.
Центральний банк може виконувати (залежно від країни) такі функції:
- формування та виконання монетарної політики,
- регулювання грошової маси, що передбачає також монопольне право емісії грошей,
- формування та виконання валютної політики, включаючи за --еобхідності валютні інтервенції- зберігання золото-валютних резервів,
- ведення рахунків для здійснення міжбанківських розрахунків,
- стабільність банківської системи (банківський нагляд),
- забезпечення функціонуючої системи банківських розрахунків.
Національний банк України є:• центральним банком;• емісійним банком;• валютним органом;• органом банківського нагляду;• банком банків;• банком держави;• організатором міжбанківських розрахунків.
Центральний банк. Основною функцією Національного банку України як центрального банку держави, є забезпечення стабільності національної грошової одиниці — гривні. Національний банк представляє інтереси України у відносинах із центральними банками інших країн, міжнародними банками та фінансово-кредитними організаціями.
Емісійний центр. Національному банку України належить монопольне право на емісію грошей в обіг, а також випуск національних грошових знаків (банкнот, монет). Для друкування банкнот та карбування монет створено власний банкнотно-монетний двір. Із введенням у дію Малинської фабрики банкнотного паперу Україна має замкнутий цикл виготовлення національних грошей.
Банк банків. З метою підтримки стабільності банківської системи та розширення її кредитних можливостей Національний банк надає комерційним банкам кредити, які використовуються для задоволення тимчасових потреб банків і кредитування потреб, пов´язаних із структурною перебудовою економіки України. Виконуючи функцію кредитора останньої інстанції, Національний банк України надає комерційним банкам кредити під програми фінансового оздоровлення банків.
Організатор міжбанківських розрахунків. Із січня 1994 р. Національний банк відповідно до покладених на нього функцій створив і запровадив автоматизовану систему міжбанківських розрахунків з використанням прогресивних технологій у банківській справі, до якої нині залучена банківська система України. Для функціонування цієї системи в Республіці Крим та кожній області створено регіональні розрахункові палати, що об´єднуються у загальнодержавну мережу розрахункових палат України, на верхньому рівні якої знаходиться Центральна розрахункова палата у м. Києві.
43. Види комерційних банків
Комерційні банки - це багатопрофільні кредитні інститути, що здійснюють фінансові операції та послуги, пов'язані з обслуговуванням клієнтів у всіх секторах економіки.
У сучасних умовах функціонує велика кількість банків. Залежно від того або іншого критерію їх можна класифікувати так:
- за формою власності: державні, акціонерні, кооперативні, приватні та змішані;
- за організаційно-правовою формою: банки, які утворюються у формі акціонерного капіталу (акціонері товариства відкритого і закритого типів), товариства з обмеженою відповідальністю (пайові) або кооперативні;
- за територіальною ознакою: міжнародні, загальнонаціональні, регіональні, та міжрегіональні що обслуговують декілька регіонів країни;
- за національною належністю: національні та іноземні;
- за функціями та характером діяльності: депозитні, універсальні та спеціалізовані банківські установи;
- залежно від розміру активів комерційні банки поділяються на малі, середні, великі та найбільші.
- Ступінь контролю: контролюючі, контрольовані
- Конкурентоспроможність: конкурентоспроможні, неконкурентоспроможні
- Фінансовий стан: стійкі (стабільні), проблемні, кризові, банкрути.
Різновиди спеціалізованих кредитних банків:
o інвестиційні банки, що мобілізують ресурси та надають позики шляхом випуску і розміщення облігацій та інших зобов'язань. Інвестиційні банки виступають посередниками між інвесторами і тими, кому потрібна позика, а також у ролі гаранта емісій та організаторів гарантійних банківських синдикатів, здійснюють купівлю-продаж акцій та облігацій за свій рахунок, надають кредити покупцям цінних паперів;
o ощадні банки - банківські установи, основною функцією яких є залучення заощаджень і тимчасово вільних коштів населення; як правило, невеликі кредитні установи, що діють в регіональному масштабі;
o банки розвитку, які здійснюють кредитування промисловості в масштабах усієї країни або ж окремих галузей економіки. Серед цих банків переважають державні банківські інститути, але існують і змішані - за участю приватного національного та іноземного капіталу;
o іпотечні банки - спеціалізовані комерційні банки, які у своїй діяльності в основному спираються на довгострокове іпотечне кредитування та фінансування операцій з нерухомістю.
o інноваційні банки - спеціалізовані банки, які здійснюють фінансування і кредитування інноваційної діяльності за циклом "наука-техніка-виробництво" з метою підтримки науково-технічного прогресу. Інноваційні банки можуть створюватись за участю держави для фінансування загальнодержавних цільових програм.
45.Операції комерційних банків
Специфіка функціонування комерційних банків полягає у тому, що їх продуктом є, з одного боку, надання різних послуг шляхом проведення пасивних, активних і комісійно-посередницьких операцій, а з іншого – створення безготівкових платіжних засобів, що значною мірою є результатом тих же операцій. До базових банківських операцій належать 16 операцій, які й визначають банк як фінансову установу (ст. З Закону України "Про банки і банківську діяльність"). Залежно від економічного змісту всі види діяльності комерційних банків прийнято поділяти на три групи:
– пасивні операції;
– активні операції;
– послуги.
Пасивні операції комерційних банків – це операції з мобілізації ресурсів комерційного банку. За рахунок пасивних операцій формуються ресурси комерційного банку, які необхідні йому понад власний капітал для забезпечення нормальної діяльності, підтримання ліквідності на належному рівні та отримання запланованого доходу. За видами банківські ресурси поділяються на: власні, залучені, позичені операції.
Є чотири форми пасивних операцій комерційних банків:
– первинна емісія цінних паперів комерційного банку;
– відрахування від прибутку банку на формування або збільшення фондів;
– одержання кредитів від інших юридичних осіб;
– депозитні операції.
Активні операції комерційних банків – це операції, пов'язані з розміщенням банківських ресурсів у грошових і кредитних та інвестиційних портфелях.
Поряд із традиційними банківськими операціями (кредитування, розрахунки) розвиваються нетрадиційні. Це в першу чергу банківські послуги, серед яких головне місце займають трастові, гарантійні, консультативні що здійснюються банком за дорученням клієнта, за його рахунок та, як правило, від його імені. Банк за їх виконання отримує комісійну винагороду.
Отже, створення стійкої, гнучкої й ефективної банківської інфраструктури – одне з найважливіших завдань економічної реформи в Україні. Особливо значущим е розвиток банківської системи за кордоном, тому що саме практика закордонних банків у розвинутих країнах визначає становлення сучасної вітчизняної банківської системи, наближає її до міжнародних стандартів, а отже, обумовлює вихід українських банків на світовий рівень, тобто і відновлення, зміцнення довіри з боку іноземних партнерів стосовно України.

Приложенные файлы

  • docx 18074449
    Размер файла: 65 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий