Lekts_ya_4_1_groshi_i_bezrobittya

Лекція 4
ТОВАРНО-ГРОШОВІ ВІДНОСИНИ. ЕКОНОМІЧНІ ЦИКЛИ.
План
1. Суть, функції грошей. Закони грошового обігу.
2. Суть, види та наслідки інфляції.
3. Циклічність розвитку економіки.
4. Безробіття і зайнятість.

Самостійне опрацювання.
1. Теоретичні концепції виникнення грошей.
2. Суть та види бірж
3. Нециклічне коливання економіки.

Література.
1. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / за ред. В.Д. Базилевич, К., 2005р, 2007р.
2. С.В. Мочерний Політекономія. К., 2005р, 2007р
3. Г.І. Башнянина Політекономія. Львів, 2005р.
4. Ю.В. Ніколенко Політекономія. К., 2003р, або Основи економічної теорії.
5. С.Д. Дзюбик, О.С. Ривак. Основи економічної теорії К., 2006
6. А. Гальчинський, П. Єщенко. Економічна теорія. К., 2007р.





























Суть, функції грошей. Закони грошового обігу.
На ранньому етапі розвитку людського суспільства появі грошей передувала епоха натурального (бартерного) товарообміну (Т1Т2 ), коли товар Т1 виражав свою вартість у протиставленому йому товарі-еквіваленті Т2 . У міру розвитку товарного виробництва та насичення ринку товарами прямий товарообмін дедалі більше ускладнювався, і міг взагалі не здійснитися, оскільки інтереси учасників товарної угоди не збігалися. Для того щоб отримати потрібний товар, необхідно було попередньо відшукати товар-посередник, який задовольнив би партнера обміну, а з часом і товар, який би відповідав інтересам усіх учасників обмінних операцій, тобто був загальним еквівалентом. У різних народів товарами, що виконували роль загальновизнаних еквівалентів, були: худоба, хутро, риба, зерно, чай, рис, дорогоцінні раковини, залізо, мідь, бронза та ін. З подальшим
розвитком товарних відносин роль товару-посередника, який виконував функцію загального еквівалента, закріпилась за дорогоцінними металами сріблом та золотом, а згодом тільки за золотом.
Золото стало краще інших товарів виконувати роль загального еквівалента і називатися грошима завдяки своїм природним властивостям (рідкісність, однорідність, подільність без втрати вартості, портативність, тривалість зберігання тощо).
З появою грошей увесь товарний світ ніби розділився на два полюси: на одному знаходяться всі звичайні товари, на другому особливий товар гроші, що виконують роль загального еквівалента і мають абсолютну ліквідність.
Гроші сприяли трансформації бартерного товарообміну (Т1Т2) у товарно-грошовий обіг (Т1ГТ2).
Сутність грошей виявляється в єдності трьох їхніх властивостей (рис. 6.2).
Основні властивості грошей
Гроші виконують роль загального еквівалента своєрідного "економічного метра", за допомогою якого решта товарів вимірюють свою вартість
Гроші набувають загальної споживчої вартості, яка полягає у їхній здатності обмінюватися на всі інші товари, тобто вони мають абсолютну ліквідність
Гроші виражають певні економічні відносини, які виникають між товаровиробниками з приводу обміну продуктами праці через ринок

Гроші - це особливий товар, який виконує роль загального еквівалента, виступає посередником в обміні товарів і виражає економічні відносини між людьми з приводу виробництва та обміну товарів.
Функції грошей - це дії, які вони здійснюють у ринковій економіці.
Класична економічна теорія виділяє п'ять функцій грошей:
міри вартості,
засобу обігу,
засобу утворення скарбів,
засобу платежу,
світових грошей.
Функція грошей як міри вартості полягає у здатності грошей як загального еквівалента вимірювати вартість усіх інших товарів, надаючи їй форму ціни.
Масштаб цін - це певна вагова кількість дорогоцінного металу, яка законодавчо встановлюється державою як грошова одиниця країни та використовується для виміру товарних цін.
У функції засобу обігу гроші виконують роль посередника в обміні товарів і забезпечують їхній обіг.
Процес товарного обміну з участю грошей виражається формулою ТГТ.
Функцію засобу обігу гроші виконують у формі монет і паперових грошей.
Монета зливок грошового металу певної ваги, форми, проби та номіналу, узаконений державою як засіб обігу.
Оскільки гроші виконують функцію засобу обігу миттєво, як тимчасовий посередник в обміні товарів, то в цій функції їх можна замінити грошима, які не мають вартості, тобто паперовими.
Паперові гроші це знаки, символи, представники повноцінних (золотих) грошей в обігу, що наділені державною владою примусовим курсом обігу. Паперові гроші не мають власної вартості, оскільки затрати на виготовлення їх незначні, але мають купівельну спроможність.
Функція засобу платежу полягає в обслуговуванні грошима погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин.
Цю функцію гроші здійснюють як у сфері товарного обігу при продажу товару в кредит, так і поза ним (заробітна плата, сплата податків, орендна і квартирна плата, повернення позик тощо).
Функцію утворення скарбу виконують ті гроші, які виходять з обігу, тимчасово переривають свій рух, нагромаджуються і перетворюються на скарб у своїй золотій або срібній "плоті".
Функція світових грошей полягає в обслуговуванні грошима міждержавних економічних відносин, пов'язаних з розрахунками за зовнішньоторговельні операції, наданням кредитів та іншими угодами.
Грошовий обіг це рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві.
Обіг грошей здійснюється на основі притаманних йому законів.
Одним з найважливіших є закон, який визначає кількість грошей, необхідних для обігу.
Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об'єктивно зумовлена грошова маса. Він з'ясовує внутрішні зв'язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей.
Згідно з класичним підходом кількість грошей, необхідних для обігу, може бути визначена за такою формулою:
13 EMBED Equation.3 1415
де КГ кількість грошей, необхідних для обігу; СЦ сума цін товарів, реалізованих протягом року; К сума цін товарів, проданих у кредит; П платежі за кредити минулого року; ВП платежі, які взаємно погашаються; О швидкість обороту однієї грошової одиниці за рік.
Більшість сучасних західних економістів для визначення кількості грошей, необхідної для обігу, базуються на неокласичній теорії збалансованості грошової і товарної мас, запропонованої американським економістом І. Фішером:
M*V=P*Q
де М маса грошей в обігу; V середня швидкість обігу грошей; Р середній рівень цін на товари та послуги; Q кількість товарів та послуг, представлених на ринку.
З цього рівняння можна визначити кількість грошей, необхідних для обігу:
13 EMBED Equation.3 1415
Різноманітність грошових засобів, які функціонують у сучасній економіці, потребує виміру грошової маси.
Грошова маса це сукупність усіх грошових засобів у готівковій і безготівковій формах, які забезпечують реалізацію товарів, послуг і всі нетоварні платежі у народному господарстві.
Вимірники загальної кількості грошей в національній економіці називають грошовими агрегатами:
М0 готівка: монети і банкноти, що перебувають в обігу
М1 = М0 + поточні рахунки та інші безстрокові чекові депозити
М2 = Мг + заощаджувальні й невеликі строкові депозити (внески) у банках
М3 = Мг + внески у спеціалізованих установах і великі строкові депозити
L= М3 + облігації, скарбничі векселі та інші аналогічні кредитні інструменти
Грошова система це форма організації грошового обігу, яка історично склалася в певній країні й законодавча закріплена державою.
Вона складається з таких елементів:
Назва національної грошової одиниці
Вид грошових знаків і характер їхнього забезпечення
Порядок грошової емісії, тобто порядок друкування грошей і випуску їх в обіг
Встановлення курсу національної валюти і порядок її обміну на іноземну
Наявність державних фінансових інститутів, які здійснюють регулювання грошового обігу в країні
Типи грошових систем:
1. Металева:
- біметалізм
- монометалізм
2. Паперово-кредитна
- паперові гроші
- кредитні гроші.
Кредитні гроші це знаки вартості, які функціонують на основі кредитної угоди й виражають відносини між кредитором і боржником.
Існують такі види кредитних грошей: вексель, банкнота, чек, кредитна картка, електронні гроші.
Вексель це письмове боргове зобов'язання суворо встановленої законом форми, в якому вказані величина грошового боргу, строки його сплати, а також право його власника (векселетримача) вимагати від боржника (векселедавця) сплати боргу при настанні встановленого строку.
Банкнота це вексель банку, за яким пред'явник може в будь-який час одержати гроші і яким банк замінює комерційний вексель.
Чек це письмове розпорядження власника поточного рахунка в банку про виплату готівки або перерахування з його рахунка на інший рахунок певної суми грошей.
Види чеків:
Іменні не підлягають передачі; Ордерні з правом передачі іншій особі за індосаментом; На пред'явника без зазначення прізвища
Кредитна картка - це іменний платіжно-розрахунковий документ, який засвідчує особу власника рахунка в банку і надає йому право на придбання товарів і послуг у кредит без оплати готівкою.
Депозитні гроші це різновид банківських грошей, який існує у вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб'єктів у банках. Вони не мають речового вираження і використовуються для платежів у безготівковій формі. їх рух здійснюється за рахунками і не виходить за межі банківської системи.
Сучасним різновидом депозитних грошей є електронні гроші.
Електронні гроші це магнітні носії платіжної інформації, які замінюють паперові гроші, чеки та інші грошові документи у безготівкових розрахунках між клієнтами і банками за допомогою електронно-інформаційних систем.
Валютний курс це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни.
Ціна іноземної валюти встановлюється фінансовими органами шляхом котирування.
Котирування – це реєстрація встановленого курсу на фондовій біржі.
Види валютних курсів
1. За методами котирування: прямі, непрямі
Якщо одиниця іноземної валюти виражається у національній валюті, то йдеться про систему прямого котирування. Система прямого котирування валютних курсів застосовується в більшості країн.
При системі непрямого котирування, навпаки, одиниця національної валюти оцінюється певною кількістю іноземної валюти. Ця система котирування застосовується в Англії, де один фунт стерлінгів оцінюється в іноземних валютах.
2. За строками котирування: спот-курс, форвард-курс, крос-курс
Спот-курс це ціна валюти однієї країни, виражена у валюті іншої країни, встановлена на момент укладення товарної угоди за умови оплати на наступний робочий день після дня укладення угоди.
Форвард-курс так званий попереджувальний, тимчасовий курс валют, що показує, яку вартість матиме валюта через певний час після укладення угоди.
Крос-курс це співвідношення між двома валютами, яке встановлюється, виходячи з їхнього курсу відносно третьої валюти.
3. За механізмом регулювання: плаваючий, фіксований, змішаний
Плаваючий валютний курс встановлюється вільно, виходячи зі співвідношення попиту й пропозиції на певну валюту в умовах вільного грошового ринку. Режим плаваючого валютного курсу найбільш поширений у країнах з розвинутою ринковою економікою і високим рівнем доходів.
Фіксований валютний курс передбачає встановлення твердих зареєстрованих паритетів, що покладені в основу валютних курсів і підтримуються державними фінансовими органами. Фіксовані валютні курси використовуються за умови наявності в країнах кризових явищ, при нестабільній економіці, високих темпах інфляції тощо.
Змішаний валютний курс встановлюється на основі взаємодій сил вільного ринку з певним регулюванням курсу урядовими фінансовими органами. Тому змішаний валютний курс можна охарактеризувати як контрольований плаваючий курс.
4. За суб'єктами угоди: курс покупця, курс продавця
Зазвичай встановлюються валютні курси продавця - вищий і покупця - нижчий. Різниця між ними (маржа) становить дохід банків і комерсантів, які здійснюють валютні операції.
Нині валютні курси встановлюють на основі співвідношення паритетів купівельної спроможність різних валют.
Конвертованість валюти означає ступінь її здатності вільно обмінюватися на національні грошові одиниці інших країн.
Розрізняють повну і часткову, внутрішню і зовнішню конвертованість валют, а також замкнену (неконвертовану) валюту.
За повної (вільної) конвертованості всі фізичні і юридичні особи як вітчизняні, так і зарубіжні, що володіють належною сумою грошей певної країни, можуть вільно і необмежено обмінювати їх на іноземні з метою здійснення всіх поточних і зовнішніх розрахунків.
За часткової конвертованості на операції з купівлі й продажу валюти державою встановлюються певні обмеження (зазвичай національна валюта обмінюється лише на деякі іноземні валюти й не використовується для розрахунків з певних видів міжнародного платіжного обороту).
Внутрішня конвертованість валюти передбачає надання прав громадянам і юридичним особам лише даної країни вільно купувати за національну валюту іноземну валюту для використання її насамперед у зовнішньоекономічній діяльності.
При зовнішній конвертованості валюти лише іноземним резидентам надається право вільно обмінювати свої активи у грошових одиницях даної країни (у вигляді доходів, прибутку чи інших надходжень) на необхідну їм валюту інших країн і здійснювати перекази цієї валюти за кордон. Такий режим робить економіку країни відкритою і привабливою для іноземного капіталу.
Замкнена (неконвертована) валюта це національна валюта, яка функціонує лише в межах даної країни, не вивозиться за кордон і не обмінюється на інші іноземні валюти.





















2. Суть, види та наслідки інфляції.
Проблема інфляції є складовою частиною теорії грошей. Узагальнюючи сказане, можна дати таке визначення інфляції.
Інфляція це знецінення грошей, спричинене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги.
Причини інфляції
Порушення пропорцій суспільного виробництва
Надмірна емісія паперових грошей
Дефіцит державного бюджету
Мілітаризація економіки
Значне зростання внутрішнього і зовнішнього державного боргу
Недосконалість податкової системи
Кризові явища у фінансово-кредитній системі
Монополізація виробництва
Зовнішньоекономічні фактори
Інфляція може набувати різноманітних форм.
1. Залежно від переважаючого впливу факторів:
Інфляція попиту - це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту.
Інфляція пропозиції зростання цін внаслідок підвищення витрат виробництва чи скорочення сукупної пропозиції.
2. За темпами зростання:
Повзуча інфляція інфляція, що розвивається поступово, коли ціни зростають незначною мірою, але неухильно (до 10 % на рік).
Помірна інфляція (35 % на рік) у розвинутих країнах Заходу не розглядається як негативний фактор. Навпаки, вважається, що вона стимулює розвиток економіки, надає їй необхідного динамізму.
Галопуюча інфляція інфляція, коли ціни зростають швидко на 20100 % щорічно.
Гіперінфляція інфляція, коли ціни зростають астрономічне на 12 % щодня або на 500 % і більше на рік.
3. За характером прояву:
Відкрита інфляція розвивається вільно і ніким не стримується.
Прихована інфляція це така інфляція, коли держава вживає заходи, спрямовані на безпосереднє стримування цін на товари і послуги.
4. За ступенем прогнозування:
Очікувана інфляція зазвичай помірна інфляція, яку можна спрогнозувати на будь-який період часу. Досить часто це є прямим результатом антиінфляційних дій уряду.
Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, зумовленим збільшенням під впливом інфляційних очікувань суспільного попиту населення на споживчі товари, товаровиробників на сировину та засоби виробництва.
5. За співвідношенням темпів зростання цін на товари:
Збалансована інфляція інфляція, коли ціни товарів різних товарних груп відносно один одного не змінюються. Ціни підвищуються досить повільно й одночасно на більшість товарів та послуг.
Незбалансована інфляція інфляція, коли співвідношення цін у різних товарних групах змінюється на різні відсотки і по-різному на кожний вид товару.
Індекс цін обчислюється:

де Іц - індекс зростання цін за рік;
13 QUOTE 1415 - ціни однакових товарів, виражені відповідно в цінах базового і поточного років;
13 QUOTE 1415 - обсяг виробництва певного продукту в поточному році.
Темп інфляції обчислюється:

де, 13 QUOTE 1415 – індекс цін поточного року; 13 QUOTE 1415 - індекс цін минулого року (базова ціна)
Стагфляція це інфляція, що супроводжується стагнацією виробництва й одночасно зростанням рівня цін і безробіття.
Дефляція загальне зниження середнього рівня цін в економіці. Процес, протилежний інфляції.
Економічні наслідки інфляції
По-перше, інфляція руйнує нормальні господарські зв'язки, посилює диспропорції в економіці, дезорганізує інвестиційний процес, оскільки при нестримному зростанні цін мета виробництва (прибуток) може бути досягнута і без зростання виробництва.
По-друге, капітали переливаються з виробництва у сферу обігу, насамперед у спекулятивні комерційні структури, де вони швидше обертаються і приносять величезні прибутки, а також "втікають" за кордон у пошуках прибутковішого застосування й надійного прибутку. Зростають спекуляція, тіньова економіка, корупція.
По-третє, порушується нормальне функціонування кредитно-грошової системи. Знецінення грошей підриває стимули до нагромадження їх, породжуючи таке явище як "втеча від грошей", коли підприємці й населення надають перевагу вкладанню грошових заощаджень у товари та інші матеріальні цінності.
По-четверте, поступово згортаються товарно-грошові відносини й розширюється прямий продуктообмін на основі бартерних угод. Це призводить до втрати грошима своїх економічних функцій, і відносини обміну повертаються назад до простої, або випадкової, форми вартості.
По-п'яте, інфляція негативно впливає і на міжнародне економічне та валютно-кредитне становище країни. Вона підриває конкурентоспроможність і експорт вітчизняних товарів, водночас заохочує імпорт товарів з-за кордону, оскільки на внутрішньому ринку вони продаються за вищими цінами. Інфляція стримує надходження іноземного капіталу, знижує офіційний і ринковий курси національної валюти через її знецінення.
Соціальні наслідки інфляції
По-перше, інфляція знижує життєвий рівень усіх верств населення, особливо тих, які мають сталий дохід, оскільки темпи зростання доходів відстають від темпів зростання цін на товари й послуги.
По-друге, інфляція знецінює попередні грошові заощадження населення в банках, страхових полісах, щорічну ренту та інші паперові активи з фіксованою вартістю.
По-третє, інфляція посилює безробіття, підриває мотивацію до ефективної трудової діяльності, посилює соціальну диференціацію населення і соціальну напругу в суспільстві.
Для боротьби з інфляцією держава проводить антиінфляційну політику, яка передбачає:
- зростання виробництва і насичення ринку товарами;
- обмеження емісії грошей;
- скорочення дефіциту державного бюджету;
- стимулювання нагромаджень та інвестицій;
- проведення обґрунтованої кредитної та податкової політики;
- приватизацію і стимулювання середнього й малого підприємництва;
- збільшення безготівкового обігу;
- широке впровадження електронної системи розрахунку;
- скорочення ставок податків;
- регулювання валютного курсу;
- ослаблення інфляційних очікувань;
- роздержавлення, приватизацію, розвиток підприємництва;
- проведення грошової реформи конфіскаційного типу.
У результаті проведення в Україні грошової реформи у вересні 1996 р. тимчасова грошова одиниця купоно-карбованець була замінена новою українською національною валютою гривнею, яка стала єдиним законним засобом платежу на території України. Введення гривні стало одним із важливих факторів значного зниження рівня інфляції та стабілізації грошового обігу в країні.

3. Циклічність розвитку економіки.
Економіка, як і будь-яка інша система, розвивається нерівномірно, хвилеподібно. Така форма руху пояснюється значною мірою законом спадної граничної продуктивності всіх факторів виробництва. У межах існуючої технології зростання ефективності інвестицій завжди має певну межу, подолання якої зумовлюється НТП і вищою кваліфікацією робітників. Застосування новинок НТП вимагає нагромадження капіталу. Запровадження їх у виробництво зумовлює спочатку швидке зростання граничної корисності факторів виробництва, потім це зростання повільнішає і, досягнувши певного рівня, починає спадати. Так відбуваються злети і спади в економіці. Якщо зміни в технологічному базисі галузей інфраструктури відбуваються через великі проміжки часу (споруди, мости, дороги тощо мають тривалий строк служби), то мають місце довгі хвилі. Якщо йдеться про верстати, машини, устаткування, строк функціонування яких значно менший (до 10 років), оновлення їх відбувається швидше. Таким чином, підвалини хвилеподібного (циклічного) розвитку закладені в самому технологічному базисі виробництва. Але це не єдина причина економічних коливань.
Класифікація економічних циклів за тривалістю
За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі, середні та довгі.
Короткі цикли називають циклами Джозефа Кітчина. Він пов'язував малі цикли з коливаннями запасів золота і визначав їхню повторюваність із періодичністю 3 роки і 4 місяці. Основоположник економетрики Уеслі Мітчелл пояснював причину малих циклів змінами у сфері грошового обігу й визначав їхню тривалість для СІЛА 40 місяців, тобто теж 3 роки і 4 місяці.
Малі (короткі) цикли пов'язані з порушенням та встановленням рівноваги на споживчому ринку. Причиною їх є зміни у сфері кредиту, тому вони й проявляються як кризи кредитної сфери.
Середні цикли. їх ще називають циклами Клемента Жугляра (за ім'ям французького вченого-економіста, який досліджував середні цикли у другій половині XIX ст.). Він пов'язував причину середніх циклів теж зі сферою кредиту і виявив, що вони повторюються з періодичністю 810 років, що збігається з періодичністю середніх циклів, причину яких вчені пов'язували з періодичністю оновлення основного капіталу.
До середніх хвиль відносять так звані будівельні цикли Саймона Кузнеця (американський вчений, лауреат Нобелівської премії), який пов'язував циклічні коливання з періодичним оновленням житла та деяких типів виробничих споруд і визначав їхню тривалість (періодичність) у 1520 років.
Довгі хвилі (великі цикли) пов'язані зі зміною базових технологій, джерел енергії та об'єктів інфраструктури.
Розглянемо детальніше середні цикли, які ще називають промисловими.
Промисловий (економічний) цикл є найгострішою формою прояву властивих ринковій (капіталістичній) економіці суперечностей і водночас досить жорстким, але дієвим способом вирішення їх.
Матеріальною основою промислового циклу, згідно з марксистською теорією, є періодичне оновлення основного капіталу.
Періодичність циклів, таким чином, визначається періодом оновлення основного капіталу. Чим швидше воно відбувається, тим частіше відбуваються кризи. У період, описаний К. Марксом, оновлення основного капіталу здійснювалося з періодичністю 1011 років. Такою була і періодичність середніх (промислових) циклів.


Ознаки економічної кризи: перевиробництво товарів стосовно платоспроможного попиту на них; значне скорочення обсягів виробництва; падіння цін; дефіцит вільних грошових коштів, необхідних для платежів; біржовий крах і банкрутство підприємців; зростання безробіття; зниження рівня заробітної плати; спад рівня прибутку; масове знищення товарів, устаткування тощо; дезорганізація кредитної системи.
Депресія: застій виробництва; низький рівень цін; незначний обсяг торгівлі; невисока ставка позичкового відсотка; ліквідація товарного надлишку.
Пожвавлення: розширення обсягів виробництва до масштабів до кризового рівня; зростання цін; підвищення прибутку; зростання зайнятості; пожвавлення торгівлі; посилення оптимістичних очікувань (сподівань).
Піднесення: перевищення максимального обсягу виробництва до-кризового рівня; швидке зростання зайнятості; підвищення заробітної плати й інших видів доходів; кредитна експансія; штучне стимулювання сукупного попиту, зумовлене очікуваннями торговців на зростання цін та їхнім бажанням купити більше товарів за нижчими цінами; розширення пропозиції, яка з часом перевищує попит і готує нову кризу.
З прискоренням НТП та посиленням втручання держави в економічне життя суспільства економічний цикл модифікується. Схема сучасного економічного циклу


Сучасна економічна теорія визначає дві фази економічного (промислового) циклу:
рецесія включає кризу та депресію;
піднесення пожвавлення і бум.
Рецесія фаза економічного циклу між найвищою (бум) та найнижчою його точками, якій властивий спад виробництва.
Розширення (піднесення) виробництва фаза між найнижчою і найвищою точками циклу.
Економічний цикл це регулярні коливання рівня ділової активності (як правило, представленого коливаннями національного доходу), коли за зростанням активності настає Ті зниження, яке знову змінюється зростанням.
Сучасні економічні цикли, істотно відрізняються від циклів кінця XIX першої половини XX століття.
1. У них відсутня фаза депресії як обов'язкова, хоча, якщо спад дуже глибокий і тривалий, то фазу рецесії називають депресією.
2. Зникло чітке розмежування між пожвавленням та піднесенням. Ці фази об'єднуються в одну, яку називають розширенням виробництва. Виділяються верхня (бум), та нижня (спад) точки ділового циклу.
3. Визначається рівнодіюча тривалого економічного зростання тренд, коливання навколо якого утворюють цикл.
4. Змінилися й економічні показники у фазах циклу.
Особливості сучасних економічних циклів
1. Швидкоплинний розвиток НТП спричиняє потребу і робить можливим частіше оновлення основного капіталу, внаслідок чого повторюваність криз стає частішою.
2. Інтернаціоналізація виробництва, поглиблення науково-технічного співробітництва, глобалізація економіки та розвиток НТП зумовлюють синхронізацію економічних циклів у різних країнах та регіонах світу.
3. Державне антициклічне регулювання спрямовується на недопущення перегріву економіки, що робить зазвичай економічні кризи не такими глибокими, а для циклу не є безумовним проходження усіх фаз.
Антициклічна політика спрямована на згладжування коливань в економіці. Найчастіше виділяють два типи:
1. Політика стримування це заходи держави, спрямовані на обмеження сукупного попиту. Вони застосовуються в тому разі, коли економіка перебуває у фазі піднесення. У цей час в економіці відбувається зростання попиту, і виробники прагнуть розширити виробництво. Однак це розширення має свої межі, а тому настає момент, коли в економіці може виникнути інфляційний вибух. Для запобігання цьому держава використовує підвищення ставок оподаткування, скорочення державних витрат, підвищення облікової ставки центрального банку та норми обов'язкових резервів тощо.
2. Політика експансії це заходи держави, спрямовані на розширення сукупного попиту, які використовуються тоді, коли економіка перебуває у фазі спаду. Збільшуючи обсяги сукупних витрат, держава прагне підвищити рівень ділової активності. Для цього вона використовує такі важелі, як зниження податків, збільшення державних витрат, зменшення норми обов'язкових банківських резервів та облікової ставки центрального банку. Політика експансії створює передумови для подолання кризи й переходу економіки у фазу пожвавлення та зростання.





4. Безробіття і зайнятість.
У вітчизняній науковій і спеціальній економічній літературі, статистиці та державному регулюванні економіки використовується термін „трудові ресурси”, „трудовий потенціал” та інші.
Трудові ресурси – це працездатна частина населення, яка володіє фізичними можливостями та розумовими здібностями, необхідними для здійснення корисної діяльності.
До трудових ресурсів належать:
працездатне населення в працездатному віці;
Усе працездатне населення працездатного віку, крім непрацюючих інвалідів 1-ї і 2-ї груп та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (жінки, що народили п'ять і більше дітей і виховують їх до восьми років, а також особи, які вийшли на пенсію раніше у зв'язку з тяжкими й шкідливими умовами праці). В Україні працездатним віком вважається для жінок 16-54 роки, для чоловіків 16-59 років включно.
працюючі особи пенсійного віку;
працюючі особи віком до 16 років.
Згідно з українським законодавством на роботу можна приймати у вільний від навчання час на неповний робочий день учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у разі досягнення ними 15-річного віку за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, за умови виконання легкої праці.
Поряд з поняттям "трудові ресурси", в офіційних державних та урядових документах, спеціальній і науковій літературі використовують термін "трудовий потенціал".
Трудовим потенціал - це сумарна оцінка кількісних і якісних характеристик економічно активного населення. Загалом, під трудовим потенціалом розглядають можливу кількість та якість праці.
Розрізняють трудовий потенціал окремої людини, підприємства, території, суспільства.
На рівні суспільства трудовий потенціал характеризується такими узагальненими показниками, як здоров'я, рівень освіти, організованість, творчий потенціал та активність, моральність тощо.
Використання трудових ресурсів (реалізація трудового потенціалу) відбувається в процесі зайнятості.
Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу).
Згідно статті 1 Закону України «Про зайнятість населення», зайнятість населення - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.
В Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах:
а) працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;
б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;
в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;
г) які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;
е) які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;
ж) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.
Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.
Повна зайнятість це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.
Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю.
Неповна зайнятість може бути добровільною і примусовою.
Добровільна неповна зайнятість (або часткова зайнятість) зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо.
Примусова (прихована) неповна зайнятість відображає порушення рівноваги між робочою силою та іншими факторами виробництва. Вона пов’язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці і т.п.
В залежності від місця зайнятості розрізняють первинну і вторинну зайнятість. Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи. Якщо крім основної роботи чи навчання є ще додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю.
Зайнятість неповний робочий час це робота неповну робочу зміну у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу, або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв'язку з модернізацією або реконструкцією виробництва.
Тимчасова зайнятість це робота за тимчасовими контрактами.
Сезонна зайнятість це зайнятість, яка пов'язана з сезонною специфікою виробництва.
За легітимністю працевлаштування розрізняють:
зареєстровану (формальну) зайнятість, яка законно зареєстровану в офіційній економіці;
незареєстровану (неформальну) зайнятість.
Остання може бути із наступних причин:
вона пов’язана із діяльністю, яка не заборонена і не підлягає реєстрації – вулична торгівля, домашнє господарство, особисте підсобне господарство з реалізацією продукції без реєстрації;
вона пов’язана із діяльністю, яка не заборонена, проте підлягає реєстрації – тіньова зайнятість;
вона пов’язана із діяльністю, яка прямо заборонена законом – кримінальна зайнятість.
Безробіття економічна категорія, яка характеризує економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.
Згідно статті 2 Закону України “Про зайнятість населення”, безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.
Не можуть бути визнані безробітними громадяни:
а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи й організації або скороченням чисельності (штату);
б) які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, якщо вони відмовляються від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру;
в) які відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, котрі шукають роботу. При цьому вони втрачають право на надання статусу безробітного строком на три місяці з подальшою реєстрацією;
г) які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.
Рівень зареєстрованого безробіття розраховується як відношення кількості офіційно зареєстрованих безробітних до працездатного населення у працездатному віці.
Рівень безробіття обчислюється:

З – зайняті, Б – безробітні.
Зайняті + Безробітні = Робоча сила

Кількість зареєстрованих безробітних на 1 лютого 2009 р. становила 930,0 тис. осіб (3,2% від кількості населення працездатного віку).
Відповідно до рекомендацій МОП все населення поділяється на економічно активне й економічно неактивне.
Економічно активне населення розраховується за матеріалами вибіркового обстеження населення та характеризує загальну кількість зайнятого та безробітного населення у віці 15-70 років.
Зайнятими економічною діяльністю вважаються особи у віці 15-70 років, які працювали впродовж обстежуваного тижня хоча б 1 годину за наймом, за винагороду в грошовому або натуральному вигляді, індивідуально (самостійно), в окремих громадян або на власному (сімейному) підприємстві, працювали впродовж 30 годин на тиждень безкоштовно на підприємстві, у бізнесі, що належить будь-кому з членів домогосподарства, або в особистому підсобному сільському господарстві з метою реалізації продукції, виробленої внаслідок цієї діяльності, а також особи, які були тимчасово відсутні на роботі.
Безробітні у визначенні Міжнародної організації праці (МОП) - особи у віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:
а) не мали роботи (прибуткового заняття);
б) активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню;
в) готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів.
Економічно неактивне населення (поза робочою силою ) - особи у віці 15-70 років, які не можуть бути класифіковані як «зайняті» або “безробітні”.
Можна виділити такі види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, сезонне, інституціональне.
Фрикційне безробіття пов'язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, а також із однієї місцевості в іншу.
Виникнення структурного безробіття пов'язане зі структурними зрушеннями в економіці (закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням випуску продукції, закриття шкідливих підприємств і т.п.).
Причиною структурного безробіття є територіальна і кваліфікаційна невідповідність між вільними робочими місцями і безробітними.
Структурне безробіття відрізняється від фрикційного передусім тим, що працівники, які втратили роботу в одних секторах економіки, не можуть бути використані на тих робочих місцях, які пропонуються в інших секторах. Окрім того, структурне безробіття є тривалішим.
Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання попиту на працю (сільське господарство, будівництво тощо).
Циклічне це вид безробіття, яке постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов'язано з циклом ділової кон’юнктури.
Інституціональне безробіття це безробіття, яке породжується правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці.










13 PAGE \* MERGEFORMAT 14215




Root Entry

Приложенные файлы

  • doc 18049072
    Размер файла: 267 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий