8_3_Stanovlennya_matematichnoyi_shkoli_v_ekonom..

8.3. СТАНОВЛЕННЯ МАТЕМАТИЧНОЇ ШКОЛИ В ЕКОНОМІЧНІЙ ТЕОРІЇ
Економічна наука, якщо вона претендує на те, щоб вважатися наукою, має бути математичною наукою... просто тому, що вона має справу з кількостями. В.С. Джевонс
Взаємна залежність економічних феноменів робить необхідним використання математики для вивчення цих феноменів: звична логіка може досить бобре слугувати вивченню відносин причинності, але швидко стає безсилою, як тільки йдеться про відносини взаємної залежності.
В. Парето

Економічні погляди В.С. Джевонса.
Модель загальної економічної рівноваги Л. Вальраса.
Теорія оптимуму В. Парето.

8.3.1. Економічні погляди В.С. Джевонса
Видатний англійський дослідник Вільям Стенлі Джевонс (18351882) ввійшов в історію економічної думки як один з фундаторів теорії граничної корисності та засновник математичної школи в економічній теорії.
Найважливіші теоретичні здобутки вченого знайшли відображення в основних його працях "Теорії політичної економії" (1866) та "Принципах науки" (1874).

Видатний англійський економіст Вільям Стенлі Джевонс (18351882) народився у Ліверпулі. Його батько був успішним торговцем залізом, мати поетесою, дочкою вченого-історика В.Роско.
Крах сімейного бізнесу та скрутне матеріальне становище сім'ї після кризи 1847 р. не дозволили Джевонсу закінчити навчання у Лондонському університетському коледжі, де він вивчав математику, хімію та металургію. У 19 років юнак вимушений був виїхати на заробітки до Австралії, влаштувавшись лаборантом-хіміком на монетний двір у Сіднеї. Однак Джевонс не залишив навчання. У вільний від виконання службових обов'язків час він вивчав статистику, економіку, цікавився проблемами залізничного транспорту та метереологією, якій присвятив свою першу наукову працю "Клімат Австралії і Нової Зеландії".
У 1859 р. Джевонс повернувся до Лондона. Він завершив університетську освіту і зацікавився економічними дослідженнями. Результатом його наукових пошуків стало "Коротке повідомлення про загальну математичну теорію політичної економії", а також праця "До питання про вивчення періодичних коливань комерційної діяльності", які у 1862 р. вчений відправив до Британської асоціації на підтримку розвитку науки. Однак ці новаторські праці не привернули уваги членів асоціації і не мали особливого успіху.
У 1866 р. Джевонс отримав наукове звання і зайняв посаду професора логіки, філософії і політичної економії в коледжі Оуенс в Манчестері. З 1876 по 1880 р. він працював у Лондонському університетському коледжі, викладаючи курс політичної економії відповідно до теорії класичної школи.
Продовживши розробку математичної логіки, розпочату англійським математиком Дж. Буллем, Джевонс опублікував у 1870 р. "Курс елементарної логіки", а у 1863 р. "Чисту логіку", за якою англійські студенти вивчали цю дисципліну протягом наступних 50 років.
У 1871 р. вийшла у світ "Теорія політичної економії" В.С. Джевонса, яка разом з працями К. Менгера та Л. Вальраса започаткувала маржинальну революцію в економічній науці. У 1872 р. В.С. Джевонс став членом Королівської академії. Він був першим економістом після В. Петті, який був удостоєний такої честі. У 1874 р. вчений опублікував свої знамениті "Принципи науки трактат про логіку і науковий метод".
У 1880 р., посилаючись на слабке здоров'я, вчений залишив обов'язки професора Лондонського університету. Водночас він не полишав наукові дослідження. їх перервала трагічна загибель вченого, який потонув у 47-річному віці, що стало великою втратою для економічної науки.
Характерні риси методології В.С. Джевонса:
суб'єктивізм, прагнення розглядати психологічні фактори як визначальні економічні чинники;
мікроекономічний підхід до аналізу економічних явищ та процесів;
методологічний індивідуалізм, заснований на переконанні, що стан суспільства в цілому можна дослідити на основі ви вчення поведінки окремих індивідів;
утилітаризм та гедонізм, засновані на вченні про задоволення потреб як сенс життя і основу всіх дій людей, прагненні "розглядати економіку як підрахунок насолод і страждань";
граничний аналіз, активне використання математики як важливого інструмента дослідження та пріоритетного методу розвитку економічної науки. "Моя теорія, писав В.С. Джевонс, за своїм характером є суто математичною. Більш того, вважаючи, що зміни всіх кількісних показників, з якими ми маємо справу, повинні мати безперервний характер, я без вагань зважуюсь на використання відповідного розділу математики, аж до безболісного використання нескінченно малих величин. Теорія полягає у застосуванні диференціального числення до дослідження знайомих понять багатства, корисності, цінності, попиту, пропозиції, капіталу, процента, праці та всіх кількісно визначених понять, які пов'язані з повсякденним економічним життям".

Утилітаризм (від лат. utilitas користь, вигода) етична доктрина, обґрунтована у XIX ст. англійським філософом і соціологом Ієремією Бентамом (17481832), який трактував принцип корисності як прагнення досягнути максимального задоволення і уникнути страждань.
З ім'ям І. Бентама пов'язана так звана "бентамівська модель" людини. На відміну від класичного бачення пото оесопотісиз як активної господарської одиниці, виробника, "бентамівська людина" керується принципами егоїзму, орієнтованими на споживання, а не на працю. Корисність вчинку визнається критерієм його моральності, а вимір позитивних чи негативних наслідків людських дій оцінюється ступенем щастя або страждань діючої особи. При цьому щастя (задоволення, користь) різних людей трактується як порівнянне та адитивне. Відтак стверджується, що добробут можна виміряти, віднявши суму страждань від суми задоволень за певний період часу.
В.С. Джевонс визнавав модель "бентамівської людини" відправним моментом в своїй теорії цінності.

Трактуючи економічну теорію як науку, яка вивчає поведінку індивідів з метою виявлення можливостей максимального задоволення людських потреб за мінімуму зусиль (затрат), В.С. Джевонс писав: "Політична економія є науковою про зусилля для задоволення потреб; вона вчить нас знаходити найкоротший шлях до досягнення задоволення наших бажань. Мета, до якої ми прагнемо, це здобуття якомога більше багатств, затративши якомога менше праці". При цьому вчений абстрагувався від аналізу політичних, моральних, культурних та інших чинників суспільного життя. Відмовившись від наукових традицій класичної школи, вчений запровадив у науковий вжиток термін "економіко" замість звичного поняття "політична економія".
Економічну теорію вчений трактував як "механіку корисності та власного інтересу". Визначаючи предмет економічних досліджень, він виходив з того, що "дано певну кількість населення з різними потребами і виробничими можливостями, яке володіє певною кількістю землі та іншими матеріальними ресурсами; треба знайти спосіб застосування його праці, який максимізував би корисність виробленої продукції".
Вихідні положення теоретичної системи В.С. Джевонса:
Теорія граничної корисності. Надаючи пріоритетного значення проблемам попиту та споживання, англійський дослідник проаналізував еволюцію математичної теорії граничної корисності і обґрунтував власний варіант останньої. Стверджуючи, що цінність благ визначається їх корисністю, вчений зазначав, що "корисними є ті речі, які прямо або опосередковано приносять задоволення або позбавляють від страждань". Таким чином, В.С. Джевонс поділяв бентамівський підхід до визначення корисності. При цьому він розрізняв валову (сумарну) насолоду і чисту насолоду (насолода мінус страждання). Достатньо простим способом виміру корисності вчений вважав порядкове зіставлення насолоди і страждань (ординалістський підхід).
Розрізняючи загальну корисність, яку має кожний товар, і корисність, яку має "кожна конкретна його порція", англійський дослідник приділяв особливу увагу аналізові "кінцевої міри корисності", тобто граничної корисності "міри корисності останньої порції, або наступної добавки дуже малої або нескінченно малої кількості товару до запасу, що є в наявності". Відтак, на відміну від представників австрійської школи маржиналізму, В.С. Джевонс:
оперував не суб'єктивним, а математичним розумінням корисності й заперечував трактування граничної корисності як корисності останньої одиниці запасу блага.
Кінцеву міру корисності за умов нескінченно малого приросту запасу блага вчений визначав похідною U від X: MU = dU / dX, де MU гранична корисність; X кількість блага; U корисність;
вважав, що граничний підхід коректно застосовувати до аналізу поведінки агрегованого або середнього суб'єкта, яка є стабільнішою, ніж поведінка окремого індивіда, який "не змінює кожен тиждень споживання цукру, масла чи яєць нескінченно малими кількостями залежно від незначних змін у цінах". Водночас, на думку вченого, агреговане або середнє споживання великої кількості людей змінюється безперервно, що уможливлює дослідження неявно вираженої загальної тенденції з допомогою апарату диференціального числення;
Математичним побудовам Джевонса не вистачає літературних достоїнств, притаманних формулюванням К. Менгера і Ф. фон Візера. Однак заслуга Джевонса полягає в тому, що він зумів привернути увагу до суб'єктивної граничної корисності, яка відіграє в його моделях центральну роль. Б. Селігмен
У працях В.С. Джевонса знайшли відображення обидва закони Госсена, до яких вчений прийшов незалежно від інших дослідників:
стверджуючи, що кінцева міра корисності змінюється разом з кількістю блага і в кінцевому підсумку зменшується в міру збільшення кількості останнього, вчений самостійно сформулював принцип спадної граничної корисності (перший закон Госсена);
наголошуючи на тому, що за оптимального стану одне і те саме благо має мати однакову кінцеву міру корисності за різних способів його застосування, дослідник не лише сформулював принцип, близький до другого закону Госсена, але й поглибив його розуміння з урахуванням фактора часу. На думку В.С. Джевонса, оптимальне споживання блага передбачає розподіл останнього між різними періодами такими порціями, щоб у кожний момент часу його кінцева міра корисності (з поправкою на ймовірність отримання цієї порції і на близькість за часом) була однаковою.
В.С. Джевонс сформулював закон спадної граничної корисності. Він звернувся до фізіологічного узагальнення, посилаючись на авторитет Річарда Дженінгса, про те, що сила реакції на подразнення зменшується з кожним його повторенням упродовж певного часового проміжку (закон Вебера Фехнера). Джевонс був у той час єдиним економістом, який обґрунтував закон спадної граничної корисності на основі фізіологічного принципу. М. Блауг

На відміну від представників Кембриджської школи В.С. Джевонс не надавав самостійного значення граничній корисності у відриві від витрат виробництва. "Чому перли мають цінність? ...Перли мають цінність тому, що вони корисні дамам, які бажають мати побільше дорогоцінних речей, прикрашених перлами, зазначав вчений, перли корисні дамам тому, що вони до цього часу не могли отримати їх стільки, скільки б їм хотілось; а не могли вони отримати бажану кількість тому, що спускатися за перлами на дно моря важко. Цей приклад пояснює всю теорію цінності і праці: праця управляє пропозицією, пропозиція регулює потреби, потреби визначають цінність"1. Ця логічна побудова отримала назву "ланцюжок Джевонса" (рис. 8.13). Таким чином у моделі Джевонса попит і пропозиція не впливають на цінність одночасно. На момент виявлення останньої пропозиція визначена на попередньому етапі і зафіксована.





Рис.8.13. «Ланцюжок Джевонса»
– Теорія обміну (цінності). Спираючись на власну теорію корисності, вчений трактував обмін як "один з визначальних способів нарощування багатства, який постійно викликає приріст користі".
Теорія обміну Джевонса є водночас теорію цінності. Аналізуючи останню, вчений розрізняв:
споживчу цінність, яка означає "корисність певної речі, або, скоріше, корисність тієї чи іншої частини речі, яку ми можемо в певний час використати";
мінову цінність, яка означає "співрозмірність при обміні... кількість тієї або іншої речі, яку ми можемо за це отримати".
Вважаючи цінність пропорцією обміну одного блага на інше, яка складається на вільноконкурентному ринку (міновою цінністю), вчений був переконаний, що "слово "цінність" означає лише те, що певна кількість якоїсь речі віддається за певну кількість іншої речі і лише пропорції цих кількостей визначають цінність".
Обґрунтовуючи власний оригінальний підхід, вчений запровадив у науковий вжиток:
поняття "торгуючої сторони", яку "в одному випадку може представляти індивід, в другому жителі цілого континенту, в третьому випадку... індивіди, розосереджені по країні";
закон відсутності цінової дискримінації, згідно з яким у стані рівноваги "на одному і тому самому відкритому ринку в кожний певний момент не може бути двох цін на один і той самий товар", тому "останні залучені в обмін порції товару обмінюються у тому самому співвідношенні, що і вся кількість товару". Рівняння закону відсутності цінової дискримінації за Джевонсом має вигляд:
dy / dx = y / x,
де у та х кількості двох товарів, залучених до обміну;
рівняння рівноваги обміну, яке, на думку Джевонса, є "наріжним каменем всієї теорії обміну і основних проблем економіки". Згідно з цим рівнянням "мінове співвідношення двох довільних товарів дорівнює величині, оберненій відношенню кінцевих мір корисності товарів, доступних для споживання після завершення обміну" або:
F1 (a - x) / G1 (y) = y / x = F2 (x) / G2 (d – y),
де Fг і G1 кінцеві міри корисності товарів, які обмінюються для торгуючої сторони А;
F2 і G2 кінцеві міри корисності товарів, які обмінюються для торгуючої сторони В;
а кількість товару, якою розпоряджається торгуюча сторона А;
в кількість товару, що знаходиться у розпорядженні торгуючої сторони В;
х кількість товару, який обмінює торгуюча сторона А;
у кількість товару, яку обмінює торгуюча сторона В.
Суб'єктивна теорія пропозиції праці, яка стала вагомим внеском вченого у неокласичну теорію. Застосовуючи поняття граничної корисності до трактування процесу праці, вчений аналізував останній як тяжке і неприємне заняття, яке має в цілому негативну корисність (рис. 8.14).

Гранична
корисність, U X



X1

L1 L2 f Кількість
L L3 продукту, Q

Рис. 8.13. "Ланцюжок Джевонса
В.С. Джевонс стверджував, що тяжкість праці змінюється в міру збільшення витраченого на неї часу: на початку роботи важкість праці є значною (відрізок LL1) потім людина починає отримувати від трудових зусиль задоволення, яке перевищує неприємні відчуття (лінія L1L2), але з часом втома зростає і гранична корисність праці набуває від'ємного значення (відрізок L2L3), тоді як гранична корисність створюваного продукту монотонно спадає (крива ХХ1). З огляду на це В.С. Джевонс зробив висновок, що процес виробництва буде продовжуватися доти, доки негативна корисність праці буде меншою за позитивну корисність створеного нею продукту. Відтак робота буде припинена в точці f, у якій кінцева міра корисності продукту fX1 зрівняється з мірою антикорисності праці fL3, або
dU / dx = dL / dx,
де U корисність створюваного продукту;
L тяжкість праці;
x обсяг продукту.
Теорія капіталу. Трактуючи капітал як важливу передумову виробництва "багатства, з допомогою якого створюється нове багатство", В.С. Джевонс обмежив свій аналіз дослідженням так званого вільного капіталу, який забезпечує виробництво споживчих благ, котрі обмінюються на заробітну плату. "Капітал, витрачений на будь-яку справу, можна завжди розглядати як суму заробітної плати і речей, отриманих як заробітна плата", писав учений. Аналізуючи сутність капіталу та процента, В.С. Джевонс одним із перших звернув увагу на фактор часу. Він стверджував, що "капітал становить собою питання часу", відтак його найважливішою функцією є авансування затрат на купівлю праці та забезпечення пропозицій споживчих благ. Відкидаючи концепцію утримання як джерела прибутку на капітал, вчений доводив, що зростання капіталу рівносильне зростанню строків інвестування. У зв'язку з цим він визначав норму процента як відношення між зростанням продуктивності в результаті збільшення тривалості часу і збільшенням інвестицій, необхідних для виробництва певної кількості продукції. Ідея продуктивності капіталу як функції від часу отримала подальший розвиток у працях відомого австрійського маржиналіста Е. Бем-Баверка.
Теорія економічного циклу, заснована на періодичності сонячної активності. Вихідною у теоретичній побудові В.С. Джевонса була ідея впливу сонячної активності на зміну кліматичних та природних умов, здатну викликати циклічні коливання сільськогосподарського виробництва, які, в свою чергу, стають причиною чергування фаз промислової активності. Водночас досліджуючи циклічність економічного розвитку, вчений звертав увагу на те, що економічна криза може мати "психологічний характер і залежати від послідовної зміни зневіри, надії, збудження або розчарування і паніки".
Ідеї В.С. Джевонса щодо існування зв'язку циклічності з коливаннями вкладень в основний капітал та сприятливого впливу стійкої тенденції до зростання цін на розвиток економіки були сприйняті видатним англійським економістом XX ст. Дж.М. Кейнсом.
Серед творчого доробку В.С. Джевонса важливе місце посідають статистичні дослідження. Вчений зробив вагомий внесок у розробку теорії індексів, вперше розрахувавши індекс цін, зважений за показниками базового року за півстолітній період.
Джевонс дав перший потужний поштовх розвитку статистичного аналізу у сфері економічної теорії. В.К. Мітчелл
8.3.2. Модель загальної економічної рівноваги Л. Вальраса
Одним із основоположників математичної школи в економічній теорії був впливовий швейцарський економіст, фундатор маржиналізму, праці якого дали поштовх багатьом напрямкам сучасної економічної теорії, Леон Вальрас (18341910). Основні ідеї вченого знайшли відображення у працях: "Теорія грошей" (1886), "Нарис соціальної економії. Теорія розподілу суспільного багатства" (1896), "Нариси прикладної політичної економії. Теорія виробництва суспільного багатства" (1898) та ін. Світову славу швейцарському досліднику принесла теорія загальної економічної рівноваги, викладена у праці "Елементи чистої політичної економії або теорія суспільного багатства", яка була опублікована двома частинами у 1874 та 1877 рр.
Видатний швейцарський економіст Марі Еспрі Леон Вальрас (18341910) народився у Франції. Його батько Огюст Вальрас був професором філософії, цікавився економічними та математичними дослідженнями. Саме він привернув увагу сина до праці А. Курно "Дослідження математичних принципів теорії багатства", в якій було сформульоване поняття ринкової рівноваги, та наштовхнув його на ряд цікавих економічних ідей.
В молоді роки Леон Вальрас захоплювався класичною літературою та філософією. Два роки підряд він намагався вступити до Політехнічної школи, але не проходив за конкурсом. У 1854 р. як вільний слухач Л.Вальрас навчався у Паризькому гірничому інституті, але, проваливши іспити за перший курс, так і не отримав ніякого диплома.
Протягом 18581860 рр. вчений займався дослідженнями в галузі економіки, заробляючи на життя журналістикою. У 1860 р. він взяв участь у Міжнародній конференції з питань оподаткування, яка проходила в Лозанні (Швейцарія). Його блискучий виступ сприяв тому, що вчений був запрошений на посаду позаштатного, а згодом штатного професора Лозаннського університету. З 1870 по 1892 р. Л. Вальрас очолював кафедру політичної економії у цьому навчальному закладі.
У 1874 р. у Лозанні вийшла праця вченого "Елементи чистої політичної економії або теорія суспільного багатства", в якій він блискуче довів, що за допомогою математичного аналізу можна виявити умови загальної ринкової рівноваги, що ставив під сумнів А. Курно.
У 1896 р. вчений опублікував працю "Нариси соціальної економії. Теорія розподілу суспільного багатства", в якій знайшли відображення проблеми економічної ролі держави, оподаткування та націоналізації землі. 1898 р. пов'язаний з виходом у світ праці Л. Вальраса "Нариси прикладної політичної економії. Теорія виробництва суспільного багатства", присвяченої проблемам фінансів, грошового обігу, банківської діяльності та ін. У 1896 р. було здійснене третє видання "Елементів чистої політичної економії", доповнене статтею "Про граничну продуктивність", а у 1899 р. вийшло четверте видання книги, яке сьогодні є основним.
У Лозанні Л. Вальрас заснував наукову школу, яка згодом отримала назву "лозаннської". Серед його учнів та послідовників був видатний італійський економіст В. Парето, якому Л. Вальрас передав кафедру, коли залишив викладацьку діяльність.
Помер учений у 1910 р. в Кларені недалеко від Лозанни.
Вихідні положення теоретичної системи Л. Вальраса:
І. Аналіз структури загальної системи економічних наук (рис.8.15), до складу якої вчений включав:
чисту економічну теорію (позитивну теорію ринкового господарства), яка досліджує цінність в "гіпотетичних умовах абсолютної конкуренції", є "теорією мінової цінності та обміну", подібною до природничих наук, які використовують метод та мову математики. У центрі чистої економічної теорії, на думку Л. Вальраса, знаходиться модель загальної економічної рівноваги;
прикладну економічну теорію (нормативну теорію розподілу), яка вивчає фундаментальні проблеми суспільного виробництва, виходячи з того, що національне багатство має бути "добре збалансованим і справедливо розподіленим, щоб не допустити занепаду моральності та економічного безладу";
соціальну економічну теорію (прикладну теорію або теорію політики), яка аналізує різноманітні способи і форми привласнення багатства. Виходячи з того, що "теорія власності це, головним чином, наука моралі", вчений стверджував, що соціальна економіка є наукою, "спрямованою на розподіл суспільного багатства", яка має на меті "наміри віддати кожному те, що йому належить".









Рис. 8.15. Структура системи економічних наук за Л.Вальрасом
II. Теорія цінності. Аналізуючи досягнення попередників, Л. Вальрас виокремив три основні теорії цінності:
теорію цінності англійської школи А. Сміта, Д. Рікардо та інших економістів, які "вказували на походження цінності у праці";
теорію цінності французької школи Ж.Б. Сея та його послідовників, які "вказували на походження цінності в корисності";
теорію цінності О. Вальраса (батька вченого), яка "вказує на походження цінності в рідкісності".
За задумом Л. Вальраса "Елементи чистої політичної економії" (18741877) стали першою частиною "Елементарного дослідження з політичної і соціальної економії", до складу якого ввійшли також праці "Нариси з соціальної економії" (1896) та "Нариси з прикладної політичної економії" (1898).
"Елементи чистої політичної економії" складаються з восьми розділів:
І розділ присвячений проблемам предмета, завдань та структури економічної науки;
II розділ містить теоретичне обґрунтування кривих попиту та поняття граничної корисності;
у III розділі викладається "теорія взаємного обміну великої кількості товарів";
IV розділ присвячений теорії виробництва та механізму визначення вартості "продукуючих служб";
у V розділі досліджуються зміни рівноваги "економіки, яка розширюється", а також "теорія капіталізації кредиту";
VI розділ присвячений аналізу ролі грошей в економіці;
у VII і VIII розділах аналізуються умови та наслідки економічного прогресу, проблеми монополізації економіки, оподаткування тощо.
Зазначаючи, що перший підхід є занадто вузьким, оскільки він "відмовляє у цінності тим речам, які нею володіють", вчений вважав другий підхід занадто широким, посилаючись на те, що він "приписує цінність тим речам, які нею не володіють". Відстоюючи третій підхід, Л. Вальрас наголошував на тому, що "цінність породжується рідкісністю, і всі речі, які є рідкісними (нехай це буде що завгодно, окрім праці), будуть мати мінову цінність і будуть достойні і варті обміну...".
Як і всі маржиналісти, вчений вважав основою цін товарів їх граничну корисність, стверджуючи, що остання прямо пропорційна інтенсивності потреби і обернено пропорційна кількості певного блага. Водночас, на відміну від представників австрійської школи маржиналізму, Л. Вальрас здійснив спробу поєднати у теорії цін принцип граничної корисності з дослідженням взаємодії попиту і пропозиції та врахуванням витрат виробництва.
Використовуючи зазначений підхід, швейцарський дослідник сформулював основний закон обігу, згідно з яким споживач досягає максимальної вигоди за умов, коли граничні корисності товарів, які є у його розпорядженні, відносяться як ціни цих товарів.
III. Модель загальної економічної рівноваги, описана у вигляді цілісної системи чітких кількісних залежностей.
Модель загальної економічної рівноваги Л. Вальраса у математичній формі відбиває взаємозв'язок ринків товарів, послуг, факторів виробництва за умов вільної конкуренції (рис. 8.16).


Ресурси Фактори
Доходи Витрати




Витрати Доходи
Товари Товари
і послуги і послуги

Рис.8.16. Схематична інтерпретація модулі загальної ринкової рівноваги Л.Вальраса

Вона є статичною, схожою на своєрідний одномоментний знімок національного господарства з заданими ресурсами, потребами і технологіями. Водночас аналіз економіки як абстрактної, далекої від реальності системи, в якій діють суверенні раціональні індивіди, зорієнтовані на максимізацію своїх цільових функцій, дав ученому можливість виявити суттєві риси ринкової економіки.
Вальрас сміливо обіймає своїми формулами всі галузі економічного світу це щось на зразок системи всесвіту Лапласа... Це замкнутий кругообіг, в якому одна і та сама кількість рідини, що витікає через один кран, вливається через інший... Ми знаходимо тут дещо подібне до знаменитої "економічної таблиці" Кене, але більш наближеної до дійсності. Ш. Жід, Ш. Ріст
Вихідні теоретичні припущення моделі загальної ринкової рівноваги Л. Вальраса:
1) всі економічні суб'єкти поділяються на дві взаємопов'язані групи, які постійно змінюють ролі покупців і продавців:
домашні господарства, які є власниками і продавцями виробничих послуг (землі, праці, капіталу) та покупцями споживчих товарів;
фірми, які є виробниками і продавцями споживчих товарів і послуг та покупцями виробничих послуг (факторів виробництва).

кожен економічний агент прагне максимізувати власну вигоду;
економіка функціонує як замкнена система взаємодії виробництва і споживання, пов'язаних через:

ринок факторів виробництва (виробничих послуг);
ринок споживчих товарів і послуг.

передбачається існування "ринку, досконало організованого з погляду конкуренції, подібно до того, як в механіці допускається існування машини без тертя". Відтак усі економічні суб'єкти мають справу з однією і тією самою системою цін, яка задається екзогенно. У цінах міститься необхідна інформація, яка є однаково доступною для всіх учасників угод. Всі зміни в економіці відбуваються миттєво. Головним регулюючим механізмом виступають коливання структури рівноважних цін;
ринковий попит є функцією граничної корисності, заданою певною кількістю товарів і послуг, які реалізуються на ринку; ринкова пропозиція, задана функцією граничної продуктивності виробничих факторів.
Стан загальної ринкової рівноваги за Л. Вальрасом визначається трьома умовами, дві з яких відображають рівність пропорцій обміну, а третя характеризує рівновагу у сфері виробництва:
на ринку виробничих послуг попит і пропозиція рівні, встановлюються постійні та стійкі ціни;
на ринку споживчих товарів і послуг попит і пропозиція рівні, реалізація здійснюється на основі постійних і стійких цін;
ціни продажу товарів відповідають витратам на їх виробництво, виражених у продуктивних послугах.
Зазначені умови вчений відобразив за допомогою системи рівнянь (блоків моделі), які у спрощеному варіанті мають такий вигляд:
xdij = fij ( p2,, pn, qsij,, qsij); i = 2.3 , n; j = 1.2 , m;
p2xd2j + pnxdnj = r1qs1j + r2qs21 + + rvqsvj;
pi = r1a1i + r2a2i + + rvavi;
qdki = akixsi;
qdk2 + qdk3 + qdkn = qsk1 + qsk2 + + qskm; k = 1,2, ,v;
xdi1 + , xdim = xsi; i = 2,3,, n.
де pi ціна товару i;
xdij попит j-го споживача на i-й товар;
qski обсяг фактора k у споживача j;
rk ринкова ціна фактора k;
aki коефіцієнт питомих витрат.
Таким чином, у моделі Л. Вальраса:
функції (1) і (2) описують поведінку споживачів;
функція (3) описує поведінку фірм;
функція (4) описує попит на фактори з боку фірм;
функції (5) і (6) є балансовими рівностями для всієї системи.
Не намагаючись вивести точні математичні умови існування рівноваги, Л. Вальрас продемонстрував можливий механізм її досягнення, довівши:
що рівновага в економіці не зводиться до рівноваги обміну і передбачає взаємозв'язок і взаємозалежність виробництва, споживання і доходів усіх економічних суб'єктів;
рівноважні ціни формуються в результаті взаємодії всіх ринків;
визначення цін на кінцеві товари і виробничі послуги може бути лише одночасним, а не почерговим у тому чи іншому напрямку;
існує взаємозв'язок і взаємозумовленість всіх цін як регулюючих інструментів на всіх ринках;
часткова рівновага (рівновага частини окремих ринків) не гарантує загальної рівноваги для економіки із заданою кількістю ринків;
системна рівновага може бути досягнута як певний "ідеал", до якого прагне конкурентна ринкова економіка;
ринкова економіка є в принципі стійкою і стабільною системою, в якій діють сили, здатні вирівнювати відхилення, що виникають (рис. 8.17).









Рис. 8.17. Загальна економічна рівновага у математичній моделі Л. Вальраса
Підкреслюючи вагомість теоретичних здобутків ученого, його наступники вказували на ряд обмежень, пов'язаних із статичністю моделі загальної економічної рівноваги, абстрагуванням від факторів економічної динаміки, нововведень та економічного зростання, неврахуванням фактора часу, процесів циклічності та ознак невизначеності економічного середовища; ігноруванням психології, очікувань економічних агентів тощо.
Вальрас запропонував нам картину системи в цілому; але це надто загальна картина, і навряд чи вона дає щось, крім впевненості в тому, що все якось само собою влаштується. ...Він не сформулював закони зміни системи загальної рівноваги. Він міг формулювати умови, що стосуються цін, встановлених з урахуванням заданих ресурсів і заданих переваг; але він не пояснив, що трапиться, якщо смаки чи ресурси зміняться. Дж. Хікс
Вальрас першим знайшов одну із цих систем рівнянь, а саме ту, яка стосується вільної конкуренції, і це капітальне відкриття. Звичайно, наука уже розвинулась і буде безперервно розвиватись у майбутньому, але це ніскільки не применшить важливості відкриття Вальраса, так само, як прогрес небесної механіки не применшив "Принципів" Ньютона. В. Парето

Вальрасу ми зобов'язані концепцією економічної системи і теоретичним апаратом, яким уперше в історії нашої науки ефективно охоплена чиста логіка взаємозв'язків і взаємозалежностей кількісних економічних показників. Й. Шумпетер
Незважаючи на те, що Л. Вальрас не зміг повністю подолати математичні труднощі власної моделі, у 1933 р. лауреати Нобелівської премії К. Ерроу (1972) і М. Дебре (1983) довели існування єдності цін, які урівноважують конкуренцію попиту і пропозиції на всіх ринках. Модель Ерроу-Дебре стала основою подальших досліджень неокласиків, спрямованих на математичне обґрунтування соціально-економічних відносин та взаємозв'язків суб'єктів господарювання.
Теоретична система Л. Вальраса справила значний вплив на подальший розвиток економічної науки, започаткувавши нові напрямки економічних досліджень:
– пов’язавши рівень ринкової ціни з граничною корисністю блага і трактуючи господарські зв'язки як функціональні, а не причинно-наслідкові залежності, вчений став засновником маржиналізму та неокласики;
– застосувавши математичний апарат до аналізу економічних явищ і процесів, Вальрас відкрив еру математизації економічної науки, став одним із засновників математичної школи в політичній економії;
обґрунтувавши теорію загальної економічної рівноваги як універсального засобу аналізу економічної системи в цілому, вчений започаткував макроекономічне моделювання, став першовідкривачем нового напрямку економічних досліджень, пов'язаних з вивченням системи міжгалузевих зв'язків, динаміки економічного зростання, суспільного добробуту тощо.
Теорія загальної рівноваги аналізу взаємної залежності всіх виробничих та споживчих одиниць, які складають національну економіку (а якщо розглядається міжнародна торгівля світову економіку в цілому) є стрижнем сучасної економічної теорії. В. Лєонтьєв
Жоден економіст не може вважати свою освіту завершеною, якщо він до кінця не прочитав книгу Вальраса. Й. Шумпєтер

8.3.3. Теорія оптимуму В. Парето
Видатним представником неокласичної теорії періоду її формування був італійський економіст і соціолог, учень Л. Вальраса, продовжувач традицій Лозаннської школи маржиналізму Вільфредо Парето (18481923). Найважливіші теоретичні досягнення вченого знайшли відображення в опублікованому в 18961897 рр. двотомнику "Курс політичної економії", "Підручнику політичної економії" (1906) та "Трактаті з загальної соціології" (1916).


Відомий італійський економіст, соціолог Вільфредо Парето (18481923) народився у Парижі в аристократичній сім'ї, яка емігрувала до Франції з політичних мотивів.
У 1850 р. родині Парето дозволили повернутись на батьківщину.
В Італії Вільфредо отримав середню та вищу освіту. Він успішно закінчив Туринський політехнічний університет за спеціальністю інженера. Дипломна робота майбутнього вченого була присвячена дослідженню основних принципів рівноваги твердих тіл. Протягом наступних вісімнадцяти років В. Парето працював у Флоренції, пройшовши шлях від інженера шляхів сполучення до головного управляючого металургійними заводами Італії.
Переломним моментом у житті В. Парето стало знайомство у 1891р. з Л. Вальрасом, праці якого (а також твори А. Курно та Ф. Еджуорта) пробудили інтерес вченого до проблем економічної теорії. У 1893 р. А. Парето прийняв пропозицію Л. Вальраса зайняти очолювану ним кафедру політичної економії в Лозаннському університеті. З цього періоду розпочалась наукова кар'єра італійського дослідника. У 18921894 рр. він видав ряд статей, присвячених теорії загальної економічної рівноваги. У 18961897 рр. вчений видав "Курс політичної економії" у двох томах, в якому знайшли відображення ідеї математичної школи та були розвинуті основні ідеї теорії загальної економічної рівноваги Л. Вальраса. Отримавши у 1896 р. великий спадок від свого дядька, В. Парето у 1901 р. купив віллу на березі Женевського озера в Селіньї і, оселившись там, зайнявся науковою роботою. Результати творчих пошуків вченого знайшли відображення в опублікованому в 1906 р. "Підручнику політичної економії". Проблеми зі здоров'ям примусили В. Парето відмовитись від викладацької роботи і керівництва кафедрою. Свою останню лекцію з соціології вчений прочитав у 1916 р., а у 1918 р. його вшанували у Лозаннському університеті з нагоди 70-річного ювілею.
Першою дружиною італійського вченого була росіянка Олександра Бакуніна, яка після двадцяти років подружнього життя повернулась на батьківщину. Розлучившись з нею, В. Парето одружився з Жанною Рехсі, присвятивши молодій дружині одну з кращих своїх праць "Трактат із загальної соціології" (1916), 2-томне видання, яке нараховує більш ніж 1600 сторінок. Якщо на початку своєї кар'єри В. Парето був завзятим лібералом, то на схилі років він зневірився у демократії і вітав прихід до влади італійських фашистів. Незадовго до смерті вчений був призначений режимом Муссоліні членом італійського сенату, що підірвало його наукову репутацію в очах сучасників. Помер вчений у 1913 р. в Селіньї.

Опублікований у 1906 р. "Підручник політичної економії" В.Парето є в першу чергу полемічним твором, а не систематизованим викладом економічної теорії призначеним для студентів. Праця складається з дев'яти глав та математичного додатку, який містить формулювання принципу оптимуму за Парето.
/ глава "Загальні принципи" присвячена аналізу методологічних проблем суспільних наук, нормативного та позитивного підходів у економічних дослідженнях;
// глава "Вступ до суспільної науки" заперечує логічність людських вчинків, відкидаючи поняття, які, на думку В. Парето, є надуманими (прогрес, гуманізм, демократія, рівність тощо);
/// глава "Загальні поняття економічної рівноваги" містить аналіз ключових понять економічної теорії (корисність, благо, ринок, виробництво, рівновага тощо);
IVглава "Смаки" досліджує проблеми споживання, класифікації споживчих благ, формування споживчих смаків з урахуванням фактора часу тощо;
V глава "Перешкоди" присвячена аналізу проблем виробництва як головного способу подолання перешкод на шляху задоволення людських потреб;
VI глава "Економічна рівновага" звернена до проблем досягнення економічної рівноваги та максимізації корисності;
VII глава "Населення" досліджує питання нерівності, містить полемічний матеріал щодо "закону народонаселення" Т. Мальтуса;
VIII глава "Рухомі і земельні капітали" присвячена теорії капіталу, грошей і банків;
IX глава "Конкретний економічний феномен" досліджує проблеми взаємовідносин теорії і практики, економічної політики, економічних криз і циклів.
Розвиваючи головні положення теорії загальної економічної рівноваги Л. Вальраса, заснованої на ідеях маржиналізму, та наголошуючи на необхідності створення "чистої економічної теорії" і широкого використання функціональних, математичних методів дослідження, вчений виявив себе глибоким і самостійним дослідником.
У своїх творах В. Парето:
Зробив вагомий внесок у дослідження корисності, започаткувавши сучасну теорію поведінки споживача.
Реформувавши індивідуальну функцію корисності Джевонса Вальраса, В. Парето відмовився від традиційних підходів щодо кількісної характеристики останньої. Стверджуючи, що "мінові цінності товарів це невідомі рівняння економічної рівноваги, які можуть бути визначені лише разом з іншими невідомими проблемами", В. Парето наголошував на необхідності більш загальної теорії цінності, заснованої:
на дослідженні поведінки раціонального суб'єкта з допомогою функції,, яка відображає послідовний порядок його переваг; зіставленні порядкової корисності не окремих благ, а їх наборів;
визнанні неправомірності існування сумарної корисності як суми індивідуальних корисностей.
Підкреслюючи принципову неможливість кількісного (кардиналістського) виміру абсолютної корисності, вчений виходив з того, що граничні корисності завжди можуть бути представлені як співвідношення, які не залежать від граничної величини. Відтак він відстоював необхідність відносного (ординалістського) зіставлення корисностей через їх ран-жування, оцінку ступеня пріоритетності залежно від споживчих переваг.
Для характеристики переваг між наборами благ італійський дослідник використав апарат кривих байдужості, запропонований англійським економістом Ф. Еджуортом (1845 1926), замінивши криві байдужості поверхнями байдужості, які дають змогу простежити порядок, послідовність ранжування індивідом своїх переваг. Стверджуючи, що корисність для кожної окремої особи є неоднорідною, що унеможливлює порівняння та додавання індивідуальних корисностей, вчений був переконаний, що "немає ніякого сенсу говорити про сумарну корисність, її просто не існує, її не можна розглядати".
Оскільки спостереження за поведінкою споживача при виборі товарів залишається єдиним об'єктивним джерелом інформації про вигляд функції корисності, порядкове зіставлення її різних рівнів є єдиною реальною процедурою, необхідною для цілей дослідження. В. Леонтьєв
Поняття "кривих байдужості" першим запровадив у науковий вжиток англійський економіст Френсіс Ісідоро Еджуорт (1845 1926), який аналізував корисність як функцію кількості не одного, а кількох, у найпростішому варіанті двох благ: U = U (x, y). Криві байдужості стали графічним відображенням цієї функції, підтвердивши той факт, що завжди є така комбінація благ, за якої споживачеві байдуже, у якій пропорції він їх отримає, оскільки сумарна корисність цих благ є однаковою в усіх точках. Заслугою вченого стала теорія обміну, заснована на кривих байдужості, яка заклала основи теорії споживчого вибору.
За півстоліття до В. Парето Дж.С. Мілль провів межу між незмінними "законами виробництва" та гнучкими "законами розподілу", намагаючись переконати своїх читачів у тому, що питання про розміри торта можна відділити від питання про його шматки. Віра в те, що "ефективність" і "справедливість" можна якось розділити, це одна з найдавніших мрій економічної науки... Цінність визначення суспільного добробуту за Парето полягала в тому, що воно криштально ясно розрізняло ефективність і справедливість. М. Блауг

Сформулював поняття суспільної максимальної корисності, відомої як "оптимум Парето", яка лягла в основу так званої "нової економіки добробуту".
Сприйнявши ідеї Л. Вальраса, В. Парето визначав економічну рівновагу як "стан, який зберігався б невизначений час, якби не було зміни умов, у яких він спостерігається". Відтак вчений обмежив свій аналіз статичним підходом. Він стверджував, що стабільна рівновага "визначається таким чином, що при незначному порушенні прагне негайно бути відновленою".
Водночас італійський дослідник по-новому підійшов до соціальної оцінки рівноваги, визначивши критерій оптимального розподілу економічних ресурсів та вироблених благ за якого добробут суспільства досягає максимуму. "Оптимум Парето" такий рівноважний стан, за якого ніякий перерозподіл ресурсів чи продуктів не може поліпшити становище одного раціонального суб'єкта, не погрішивши тим самим становище іншого. Парето-оптимальний стан ринку означає, що за умов, коли всі учасники ринку, кожен з яких оптимізує власну цільову функцію, досягають взаємної рівноваги інтересів і вигод, сумарна функція корисності максимізується. Відтак рух до оптимуму пов'язаний з таким переміщенням ресурсів, яке підвищує добробут хоча б однієї особи, не погіршуючи при цьому становища інших. За умов досягнення економікою оптимуму Парето подальше покращання її найважливіших параметрів можливе лише на шляху глибоких структурних зрушень.
Стверджуючи, що оптимальний розподіл ресурсів можливий лише за умов довгострокової рівноваги досконало конкурентного ринку (і навпаки), В. Парето визнавав існування множинності оптимумів, заснованих на різних способах розподілу власності на ресурси. Водночас, на відміну від Л. Валь-раса, вчений звертав увагу на існування монополізованих ринків, які стали самостійним об'єктом економічних досліджень лише у 30-ті рр. XX ст.
На основі аналізу статистичних даних вивів закон розподілу доходів ("закон Парето"), який виражає залежність між величиною доходу і кількістю його отримувачів, засновану на розподілі здібностей людей.
Відштовхуючись від "суспільної гетерогенності", що ґрунтується на "фізичній, моральній та інтелектуальній" нерівності людей, вчений стверджував, що "цій нерівності, властивій людській істоті, відповідає економічна та соціальна нерівність". Таким чином, на думку В. Парето, "суспільство постійно повертається до властивого йому типу розподілу доходів так само, як розчин солі завжди виділяє кристали певного типу".
Зауваживши стійку тенденцію розподілу доходів, які наближаються до середньої величини або перевищують її, вчений дійшов висновку, що переважна частина доходів акумулюється у основної маси населення, тоді як великі доходи утворюють лише незначну частину національного доходу.
Виходячи з того, що "умова максимуму добробуту пов'язана з певними величинами коефіцієнтів виробництва" і "визначає умови перетворення заощаджень в капітал", італійський дослідник був переконаний, що прагнення перерозподіляти багатство змінює ці величини, знищуючи в кінцевому підсумку саме багатство. Відтак він відкидав соціалістичні ідеї перерозподілу доходів, наполягаючи на тому, що "проблема зростання добробуту бідних класів є насамперед проблемою виробництва і збільшення багатства. Найкращий спосіб поліпшення становища бідних класів зробити так, щоб багатство зростало швидше ніж населення". Звідси вчений робив висновок, що основою державних доходів має стати оподаткування доходів переважної маси населення, а не великих статків. У зв'язку з цим він виступав проти відміни непрямих податків та впровадження прогресивного оподаткування капіталів.
"Ефективність за Парето" та запропонований вченим метод зіставлення споживчих переваг стали надбанням скарбниці економічної думки, отримавши продовження у подальших дослідженнях критеріїв та обмежень ефективності, теорії споживчого вибору та проблем оптимізації. У сучасній економічній науці для вирішення проблеми зіставлення оптимальних планів застосовуються компенсаційні критерії, запропоновані Д.Хіксом (19041989) та Н. Калдором (19081986). "Зміна, яка дає вигоду одним людям, але приносить збиток іншим, зазначає у зв'язку з цим М. Блауг, тепер може вважатись приростом загального добробуту, якщо ті, хто виграв, можуть компенсувати збитки тим, хто програв, так, що останні добровільно приймуть ці зміни. Після того, як здійснені компенсаційні виплати, тим, хто виграв стає краще, а тим, хто програв не стає гірше".
Таким чином, характерною ознакою економічних досліджень представників математичної школи стало використання особливого інструментарію, заснованого на математичних методах аналізу економічних явищ та процесів з позицій маржиналізму. А. Курно, В.С. Джевонс, Л. Вальрас, В. Парето та їх послідовники:
розробили математичні методи економічних досліджень;
дали математичну інтерпретацію економічних явищ та процесів;
започаткували теорію загальної економічної рівноваги тощо.
Нові методи економічного аналізу, обґрунтовані математичною школою, сприяли збагаченню інструментарію економічної науки та подальшому розвитку теоретичних досліджень.
Характерною рисою математичної школи є те, що обмін вона ставить на чільне місце у всій політичній економії. Чому? Тому, що всякий обмін передбачає відношення між кількостями, що обмінюються, яке виражається і формулюється в ціні, і ось ми вже з першого стрибка в обіймах математики. Допустимо. Але ж цей метод представляє лише дуже обмежене поле для його застосування, оскільки він не може вийти зі сфери обміну? Неправильно. Якраз однією із найталановитіших і плідних заслуг нової школи є саме те, що вона показала, як ця галузь розширюється, і в кінці кінців охоплює економічну науку повністю. Ш.Жід, Ш.Ріст
Водночас виникла загроза "неподоланної схильності" економістів до дедуктивного аналізу, дедуктивної аргументації і "математичних формул, які ведуть читача від більш-менш правдоподібних, але абсолютно довільних припущень до точно сформульованих, але таких, що не мають відношення до справи, теоретичних висновків". Саме тому, наголошуючи на необхідності та доцільності широкого використання математичних методів у економічному аналізі, сучасні дослідники звертають увагу на те, що "...для економіста, як і для фізика, основне завдання це не використання математики заради неї самої, а її застосування у якості засобу дослідження і аналізу конкретної реальності. Завдання, таким чином, полягає в тому, щоб ніколи не відривати теорію від її застосування".
НАВЧАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ


Основні терміни і поняття
Теорія граничної корисності В.С. Джевонса. "Ланцюжок Джевонса". Закон "відсутності цінової дискримінації" В.С. Джевонса. Рівняння рівноваги обміну В.С. Джевонса. Суб'єктивна теорія пропозиції праці В.С. Джевонса. Теорія циклічності В.С. Джевонса. Лозаннська школа. Модель загальної економічної рівноваги Л. Вальраса. Загальнорівноважний метод. Оптимум В. Парето. Криві байдужості Ф. Еджуорта. Теорія споживчого вибору. Закон розподілу доходів В. Парето.
Контрольні запитання і завдання
1. У чому виявилась оригінальність теорії граничної кориспості В.С. Джевонса?
2. Яку проблему В.С. Джевонс визначав "наріжним каменем всієї теорії обміну"?
Розкрийте риси суб'єктивної теорії пропозиції праці В.С.Джевонса.
Як структурував загальну систему економічних наук Л. Вальрас?
Охарактеризуйте теорію загальної економічної рівноваги Л. Вальраса.
Як вплинули теоретичні розробки Л. Вальраса на подальшу еволюцію економічної думки?
Яким чином В. Парето подолав суб'єктивізм моделі загальної економічної рівноваги Л. Вальраса?
Як визначав максимізацію суспільної корисності В. Парето?
Визначте спільні та відмінні риси у теоріях суспільного добробуту А. Лігу та В. Парето.
10. Охарактеризуйте внесок економістів Лозаннської школи у розвиток економічної науки.
Першоджерела
Арон Р. Вильфредо Парето // Этапы развития социологической мысли. М.: Прогресс-Политика, 1992.
Вальрас Л. Элементы чистой политической экономии, 1874 // 25 ключевых книг по экономике. Изд-во "Урал-LTD", 1999.
Вильфредо Парето. Учебник политической экономии, 1906 // 25 ключевых книг по экономике. Изд-во "Урал-LTD», 1999. С. 257278.
Джевонс В.С. Политическая экономия: Пер. с англ. СПб.: Народная польза, 1905.
Джевонс У.С. Об общей математической теории политической экономии. Краткое сообщение об общей математической теории политической экономии // Вехи экономической мысли. Теория потребительского поведения и спроса. Т. 1 / Под ред. В.М.Гальперина. СПб.: Экон. шк., 2000. С. 6777.
Леонтьев В.В. Экономические эссе. Теории, исследования, факты и политика. М.: Политиздат, 1990.
Шумпетер Й. Теория экономического развития: Пер. с нем. М.: Прогресс, 1982.
Jevons W.S. The Theory of Political Economy. – L., 1924.
Pareto V. Cours d’economie politique. – Laussanne, 1896–1897.
Walras L. Elementes d’economie politique puer, or, theorie de la richess sociale. – Laussanne, 1874, 1877.
Walras L. Elementes of Pure Economics or the Theory of Social Wealth. – L., 1954.

Рекомендована література
Бартенев СА. История экономических учений. М.: Юристь, 2000. Гл. 12.
Блауг М. Економічна теорія в ретроспективі: Пер. з англ. К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2001. Розд. 13.
Жид Ш., Рист III. История экономических учений: Пер. с фр. М.: Экономика, 1995. Кн. 5, гл. І.
История экономических учений / Под ред. В. Автономова, О. Ананьина, Н. Макашевой: Учеб. пособие. М.: ИНФРА-М, 2000. Гл. 1214.
История экономических учений: Учеб. пособие / Под общ. ред. Г.А. Шмарловской. Мн.: ООО "Новое знание", 2000. Гл. 6.
Майбурд Е.М. Введение в историю экономической мысли. От пророков до профессоров. М.: Дело, 2000. Гл. 2526.
7. Негиши Т. История экономической теории: Учебник: Пер. с англ. М.: АО "Аспект Пресс", 1995. Гл. 7, 9.
8. Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли / Пер. с англ. М.: Прогресс, 1968. Гл. IV.

 Цит. за: Негиши Т. История экономической теории. Учебник: Пер. с англ. М.: АО "Аспект-Пресс", 1995. С. 398.
 Jevons W.S. Theory of Political Economy. – N.Y., 1957. – P.3.
 Джевонс В.С. Политическая экономия: Пер. с англ. СПб., 1905. С.14.

 Блауг М. Економічна теорія в ретроспективі. К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2001. С. 271.
 Джевонс В.С. Политическая экономия: Пер. с англ. СПб., 1905. С. 9.
 Цит. за: Негиши Т. История экономической теории. Учебник: Пер. с англ. М.: АО "Аспект-Пресс", 1995. С. 398.

 Джевонс В.С. Политическая экономия: Пер. с англ. СПб., 1905. С. 86.
 Там само. – С.88.
 Там само. – С.89.
 Там само. – С.89
 Цит. за: Негиши Т. История экономической теории. Учебник: Пер. с англ. М.: АО "Аспект-Пресс", 1995. С. 377.

 Там само. – С.378.
 Цит. за: Негиши Т. История экономической теории. Учебник: Пер. с англ. М.: АО "Аспект-Пресс", 1995. С. 379.

 Джевонс В.С. Политическая экономия: Пер. с англ. СПб., 1905. С. 39.
 Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли. М.: Прогресс, 1968. С. 153.

 Вальрас Л. Злементы чистой политической экономии, 1874 // 25 ключевых книг по экономике. Изд-во "Урал-LTD", 1999. С. 206.
 Там само. – С.211.
 Там само. – С.211.
 Там само. – С.216-217.
 Там само. – С.216.
 Там само. – С.212.
 Цит. за: Арон Р. Вильфредо Парето // Зтапы развития социологической мысли. М.: Прогресс-Политика, 1992. С. 448.

 Парето В. Учебник политической экономии, 1906 // 25 ключевых книг по экономике. Изд-во "Урал-LTD", 1999. С. 264.

 Парето В. Учебник политической экономии //25 ключевых книг по экономике. Изд-во "Урал-LTD, 1999. С. 273.
 Там само. – С.455.
 Блауг М. Економічна теорія в ретроспективі. К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2001.
 Леонтьев В. Экономические эссе. Теории, исследования, факты, политика. М.: Политиздат, 1990. С. 2223.

 Алле М. Современная экономическая наука и факты // THESIS. 1994. Т. 2. Вып. 4. С.1314.










13PAGE 15


13PAGE 1451915


13PAGE 15


13PAGE 1452415



Витрати виробництв-ва визначають пропозицію

Пропозиція визначає останню міру корисності (граничну корисність)

Гранична корисність визначає цінність

ЗАГАЛЬНА СИСТЕМА ЕКОНОМІЧНИХ НАУК

Чиста економічна теорія
Досліджує мінову цінність та обмін за умов досконалої конкуренції


Прикладна економічна теорія
Аналізує фундамен-тальні проблеми суспільного виробництва


Соціальна економічна теорія
Вивчає різноманітні способи
і форми привласнення
багатства


Ринок факторів виробництва

Домашні господарства


Фірми

Ринок споживчих
товарів і послуг

Стан економіки, за якого сукупний попит рівний сукупній пропозиції за повної зайнятості ресурсів

Встановлюється
в результаті
взаємодії всіх
ринків (товарів,
ресурсів, грошей)


Загальна
економічна
рівновага за
Вальрасом


Існує як теоретична абстракція, ідеал, до якого наближається
економіка
за умов вільної
конкуренції


Є стійкою за умов вільної конкуренції, яка породжує сили, здатні вирівнювати відхилення, що виникають


Не зводиться до рівноваги обміну, передбачає взаємозв'язок і взаємозалежність всіх підсистем ринкової економіки




15Основний шрифт абзацуЗвичайна таблиця Немає спискуВерхній колонтитулНомер сторінки
Текст виноски Знак виноскиНижній колонтитулTimes New Roman

Приложенные файлы

  • doc 18046514
    Размер файла: 304 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий