upr_ob_1


Сутність та склад економічної інформації.
Інформація - довільні відомості про подію, сутність чи процес, що є об'єктом операцій сприйняття, перетворення, зберігання, використання та передачі Одним з найпоширеніших видів інформації є економічна інформація, яка характеризує процеси виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг.
Економічна інформація є найважливішою складовою в організації управління підприємством, так як містить відомості про склад трудових, матеріальних та фінансових ресурсів як на даний момент часу, так і за певний період. Її можна використовувати в процесі планування, обліку, контролю, аналізу на всіх рівнях управління виробничо-господарською та фінансовою діяльністю об'єкта.
Економічна інформація чисельно характеризує стан виробничо-господарської та фінансової діяльності об’єкта через систему натуральних і вартісних показників, циркулюючи у виробничій та невиробничій сферах, органах управління. За допомогою економічної інформації можна простежити взає мозв’язки між ланками народного господарства, напрями його розвитку,налагодити ефективне управління ним. Ці особливості суттєво відрізняють її від економічних даних. Логічне структурування інформації виділяє елементи в залежності від їх функціонального призначення та особливостей. Це такі як: символ, реквізит,показник, інформаційне повідомлення, інформаційний масив, інформаційнийпотік, інформаційна підсистема, інформаційна система. Реквізит – це неподільний елемент показника, який відображає його властивості.
2. У чому особливості облікової інформації? Назвіть джерела та методи отримання інформації.
Облікова інформація є складовою частиною економічної інформації. Економічна інформація – це найважливіша складова управлінської інформації. Облікова інформація відображає процеси у формі натуральних, трудових, або вартісних показників. Облікова інформація як частина економічної інформації має ряд особливостей:
безперервність обробки, оскільки вона відображає складні об’єкти регулювання;
циклічність обробки, оскільки зазнає однакової обробки за однакові часові періоди, але із зміною її змісту і числового наповнення;
масовість – наявність однорідних інформаційних масивів арифметичних операцій при обробці;
суттєвість – не потрібно втрачати час на облік незначних факторів;
складність розрахунків – велика кількість арифметичних і логічних операцій для визначення одного показника.
Конфіденційна інформація, як і джерело її отримання, не піддягає розголошенню і має різний рівень надійності. До неї відносять відомості про плани конкурентів, про науково-технічні досягнення, можливі зміни в законодавстві країн стосовно виробництва, торгівлі, податків тощо.
В аналітичних розрахунках багато важать чутки. Хоч чутки е не дуже надійним джерелом інформації, проте коли їх опубліковано в пресі, оприлюднено в публічних виступах і заявах, вони можуть тимчасово спричинити зміни на ринку, навіть якщо зміст чуток не відповідає дійсності.
Аналітичну інформацію можна подати в табличній та графічній формах, у вигляді текстів і динамічних рядів.
Найбільш поширеною формою подання первинної та результатної інформації є таблична. Таку форму мають первинні документи (рядки в документах і реквізити, які можна розглядати як графи), вихідні документи (звіти, відомості, розрахунки, таблиці), дані на машинних носіях у реляційних базах даних.
3.Основні характеристики облікової інформації.
Основними властивостями облікової інформації вважається іі доречність і вірогідність .Під доречністю розуміють те, що облікова інформація повинна мати змогу впливати на прийняття рішень. Вірогідність означає, що облікова інформація повинна бути точною, неупередженою і може бути перевіреною. Основними якісними характеристиками облікової інформації повинні бути іі релевантність і надійність .Релевантність передбачає, що інформація повинна мати пряме відношення або вигідне використання в діях, для яких вона призначалася, щоб забезпечити одержання бажаного результату, тобто вона повинна бути доречною. Виділяють такі складові релевантності: передбачливість, своєчасність, зворотній зв’язок.
4. Основні споживачі облікової інформації та їх класифікація
Всі учасники ринкової економіки є споживачами бухгалтерської інформації. Залежно від основних інтересів і цілей це можуть бути державні органи і громадські організації, юридичні особи, які мають відносини з цим підприємством, фізичні особи (акціонери), зарубіжні партнери та інвестори.
Всіх споживачів бухгалтерської інформації поділяють на внутрішніх і зовнішніх. Класифікацію споживачів облікової інформації можна подати за схемою, наведеною на рис. 1.2 (с. 18). В табл. «користувачі» замін. на «споживачі»

До внутрішніх споживачів належать: власники підприємств, управлінський персонал, робітники і службовці. Внутрішні споживачі задовольняють свої інформаційні потреби щодо ефективності роботи апарату управління, прибутковості організацій, прийняття управлінських і планових рішень, стабільності й прибутковості підприємства, збереження робочих місць, оплати праці та пенсійного забезпечення тощо.
До зовнішніх споживачів належать ті, які мають прямий фінансовий інтерес, не мають прямого фінансового інтересу і без фінансового інтересу.
До тих, які мають прямий фінансовий інтерес, належать ділові партнери підприємства на ринку (дійсні та потенційні) інвестори, постачальники, замовники, покупці, клієнти, банківські й небанківські кредитні установи, майб. акціонери.
До тих, які не мають прямого фінансового інтересу, належать органи державного і міжнародного регулювання та контролю (органи податкової служби, органи державної статистики, органи державних і міжнародних цільових фондів, органи державних і міжнародних комісій і комітетів), учасники фондового і товарних ринків (брокери, дилери, депозитарії, кліринги).
До споживачів без фінансового інтересу належать аудиторські фірми, фінансові аналітики та радники, судові та арбітражні органи, громадські організації, профспілки.
5. Вимоги до облікової інформації
П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» та Положення «Про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України» виділяють чотири основні вимоги до облікової інформації: дохідливість, доречність, достовірність та зі ставність.
Дохідливість передбачає, що інформація має бути зрозумілою і розрахованою на однозначне тлумачення її користувачами за умови, що вони мають достатні знання з бізнесу, економічної діяльності та бухгалтерського обліку і зацікавлені у сприйнятті цієї інформації.
Доречність характеризує здатність інформації впливати на рішення,що приймають на її основі. Іншими словами, інформація вважається дореч ною, якщо вона здатна вплинути на прийняття рішень користувачами та допомогти їм оцінити минулі, поточні та майбутні події. Доречність інформації визначається її суттєвістю, своєчасністю та можливістю використання для прогнозування. Згідно з П(С)БО 1, суттєвою вважається інформація, відсутність якої може вплинути на рішення користувачів.
Зіставність характеризує можливість користувачів порівнювати інформацію за різні періоди для того, щоб визначити тенденції змін у фінансовому стані та результатах діяльності банку.
Достовірність означає, що інформація не повинна містити суттєвих помилок і перекручень, які могли б впливати на рішення користувачів.
6. Послідовність опрацювання облікової інформації.
Основні етапи опрацювання облікової інформації наступні:
Перший етап. Поточний нагляд, вимірювання та реєстрація господарських операцій (документування операцій) – первинний облік.
Другий етап. Систематизація та групування облікової інфор-мації, яка міститься у первинних документах, технічна обробка первин-ної інформації, її систематизація згідно з вимогами організації бух-галтерського обліку, управління та поточного контролю – поточний облік.
Третій етап. Складання встановлених форм бухгалтерської (фінансової) звітності на підставі даних бухгалтерського обліку – під-сумковий облік.
На кожному етапі основні об’єкти організації облікового про-цесу такі: облікові номенклатури; носії облікових номенклатур; рух носіїв; технологія облікового процесу і забезпечення останнього.
7. Облікова система: поняття склад та характеристика
Облікова система – це своєрідний механізм підготовки та відображення інформації про фінансово-майновий стан підприємства. Завдяки цій інформації внутрішні та зовнішні її користувачі мають уявлення про реальний стан справ підприємств.
Облікова система підприємства регулює і визначає послідовність виконання облікового процесу за допомогою відповідних процедур, видів економічної діяльності та цілей подальшого узагальнення або деталізації економічної інформації за рівнями управління шляхом перетворення економічної інформації.
Загалом облікова система характеризується певним комплексом показників, головними з яких є:
функціонування розвинутої системи бухгалтерських стандартів, що забезпечує отримання і використання достатньо повної та аналітичної інформації для прийняття управлінських рішень. Національні бухгалтерські стандарти включають національні інструкції, положення та накази, які регламентують ведення бухгалтерського обліку;
національний план рахунків, побудований на певній обліковій базі;
система організації бухгалтерського обліку на підприємстві. Більшості облікових систем властиві дві бухгалтерії: фінансова та управлінська, які виконують різні функції;
методологія визначення кінцевого фінансового результату роботи підприємства;
мета облікової системи, використання фінансових результатів діяльності.
8. Суть, зміст облікового процесу.
По своїй суті обліковий процес являє собою технологічну сукупність, тобто технологічний процес, де із вихідних даних у результаті обробки та переробки дістають вихідну продукцію у формі показників.
 Обліковий процес, як і будь-який інший, складається з певних взаємозв’язаних частин. Ідеться про загальновідомий поділ процесу бухгалтерського обліку на етапи: первинний, поточний, підсумковий.
Першим у процесі бухгалтерського обліку є етап первинного обліку, що характеризується такою сукупністю операцій:
виявлення інформаційних даних стосовно об’єктів обліку;
вимірювання на базі системи показників, застосовуваних у бухгалтерському обліку (грошові, натуральні, трудові);
фіксування інформації у відповідних носіях облікових даних — документах.
Другий етап — поточного обліку — складається з таких операцій:
реєстрації інформації, здобутої в результаті первинного обліку, у системі рахунків бухгалтерського обліку;
реєстрації інформації в носіях інформації даного етапу обліку — облікових реєстрах;
групування та перегрупування показників інформаційних даних.
І, нарешті, третій етап облікового процесу, що має назву підсумкового, містить такі операції:
узагальнення інформаційних даних поточного обліку у вигляді відповідних форм звітності;
передавання результативних даних зовнішнім та внутрішнім користувачам;
зберігання інформаційних даних первинного, поточного та підсумкового обліку, формалізованих у вигляді облікових документів, реєстрів та звітності.
Поділ облікового процесу за етапами відбиває його послідовність (як у часі, так і у просторі).
9. Сутність та поняття інформаційних систем
Інформаційна система — це система, яка здійснює або в якій відбуваються інформаційні процеси.
Інформаційні системи існують з моменту появи суспільства, оскільки на кожній стадії його розвитку існує потреба в управлінні. Місією інформаційної системи є виробництво потрібної для організації інформації, потрібної для ефективного управління всіма її ресурсами, створення інформаційного та технічного середовища для управління її діяльністю. Інформаційна система може існувати і без застосування комп’ютерної техніки – це питання економічної необхідності. В будь-якій інформаційній системі управління вирішуються задачі трьох типів:
- задачі оцінки ситуації (деколи їх називають задачами розпізнавання образів);
- задачі перетворення опису ситуації (розрахункові задачі, задачі моделювання);
- задачі прийняття рішень (в тому числі і оптимізаційні).
До інформаційних процесів належать пошук, збирання, зберігання, передавання, опрацювання інформації тощо.
В інформаційній системі можуть відбуватися один, два чи кілька процесів.
10. Класифікація інформаційних систем (ІС).
Існують різноманітні підходи до класифікації інформаційних систем. Найчастіше їх класифікують за такими ознаками.
1. Функції та рівні управління: розрізняють корпоративні (інтегровані) й локальні ІС. Корпоративна ІС автоматизує всі функції управління на всіх його рівнях. Локальна ІС автоматизує окремі функції управління на окремих його рівнях, така ІС найчастіше однокористувацька.
2. Організаційна структура: ІС для департаментів (однієї функціональної сфери); міжорганізаційні ІС; ІС організації.
3. Функціональні сфери: фінансові та бухгалтерські ІС; банківські ІС; ІС маркетингу; виробничі ІС; ІС управління персоналом тощо.
4. Особливості потреб різних організаційних рівнів і функціональних сфер менеджменту: процесійні ІС; офісно-автоматизаційні; управлінські системи; системи підтримки рішення; системи підтримки виконання рішень.
Прецесійна система - інформаційна система, яка виконує щоденні поточні операції, потрібні для розвитку бізнесу, й забезпечує пряму підтримку на операційному рівні організації.
Офісна автоматизаційна система має полегшити зв'язок і підвищити продуктивність менеджерів через систему селекторної інформації (електронний календар, телеконференція тощо).
Управлінська система - інформаційна система, що постачає поточну інформацію, необхідну, як правило, менеджерам середнього і нижчого рівнів. Система орієнтована на фактичні, операційні напрямки діяльності й важлива в плануванні, прийнятті рішень, контролі.
Система підтримки рішень - інформаційна система, яка підтримує процес прийняття управлінських рішень у ситуаціях, які не досить добре структуровані. Такі системи загалом не називають оптимальне рішення, але за їх допомогою намагаються скерувати процес прийняття рішень у правильне русло.
Спеціалізованим типом інформаційної системи, який все більше використовують, є експертна система (інтенсивно-наукова), що застосовує реальні знання експерта для розв'язання спеціальних проблем, а також намагається об'єднати знання великої групи експертів.
Системи підтримки виконання рішень - інформаційні системи, що підтримують виконання рішень та ефективне функціонування організацій на вищих рівнях. Такі системи розроблені недавно, їх інколи називають виконавчо-інформаційними.
5. Характер обробки інформації. На різних рівнях управління (оперативний, тактичний, стратегічний) виділяють такі типи ІС: системи обробки даних; інформаційна система управління; система підтримки прийняття рішень.
Системи обробки даних призначені для обліку й оперативного регулювання операцій: підготовки стандартних документів (рахунків, накладних, платіжних доручень тощо), реєстрації й обробки подій, приймання та видачі матеріальних цінностей на складі, ведення табеля обліку робочого часу тощо. Ці завдання мають регулярний характер, реалізуються безпосередніми виконавцями.
Інформаційні системи управління орієнтовані на тактичний рівень управління: середньострокове планування, аналіз і організацію робіт протягом декількох тижнів (місяців), наприклад аналіз і планування поставок, збуту, складання виробничих програм. Ці завдання характеризуються регламентованим формуванням кінцевих документів, призначені для керівників різних служб підприємств.
Системи підтримки прийняття рішень (СППР) використовуються в основному на вищому рівні управління, що має стратегічне довгострокове значення протягом року або декількох років (формування стратегічних цілей, планування залучення ресурсів, джерел фінансування і т. д.). СППР можуть реалізовуватися і на тактичному рівні, наприклад у виборі постачальників. Завдання СППР мають зазвичай нерегулярний характер, для них властивий такий недолік, як суперечливість, нечіткість наявної інформації, слабка формалізованість.
Тобто відповідно до рівнів управління виокремлюють: - на стратегічному - системи підтримки виконання рішень;
- на управлінському - інформаційні системи управління; системи підтримки прийняття рішень;
- на рівні знань - системи знання; системи автоматизації діловодства;
- на експлуатаційному - системи діалогової обробки запитів.
11. Структура інформаційних систем.
ІСО — це множина різних елементів та зв’язків між ними, що складають систему в цілому.
У сучасній концепції організації інформаційних систем у різних предметних сферах виокремлюють дві частини: забезпечувальну та функціональну. Кожна з них у свою чергу складається з підсистем.
Забезпечувальна частина ІС охоплює підсистеми, що реалізують технологію автоматизованого оброблення інформації.
Склад цих підсистем однорідний у різних інформаційних системах і відповідно до Державного стандарту охоплює: інформаційне, технічне, програмне, математичне, організаційне, правове забезпечення.
Автоматизована інформаційна система
Забезпечувальна частина Функціональна частина
Підсистема Комплекс задач
Інформаційне забезпечення
Технічне забезпечення
Програмне забезпечення
Математичне забезпечення
Організаційне забезпечення
Правове забезпечення    
Рис. 1.2. Загальна структура АІС
Інформаційне забезпечення (ІЗ). Інформація формується в результаті оброблення даних і є важливим елементом комп’ютерних інформаційних систем.
Організація інформаційного забезпечення в інформаційних системах має особливе значення.
Система інформаційного забезпечення передбачає створення єдиного інформаційного фонду, систематизацію та уніфікацію показників і документів, розроблення засобів формалізованого опису даних тощо.
Інформаційне забезпечення охоплює:
методичні та інструктивні документи;
єдину систему класифікації та кодування;
інформаційну базу, яка у свою чергу поділяється на нормативно-довідкові документи, інформаційні повідомлення, інформаційні масиви.
Технічне забезпечення. Технічні засоби служать основою побудови ІС. Потужність засобів значною мірою визначає склад задач, що розв’язуються в даній предметній сфері. До технічного забезпечення ІС належать комп’ютерна техніка, засоби комунікації та оргтехніка. Іншими словами, технічне забезпечення — це комплекс взаємопов’язаних технічних засобів, призначених для збирання, нагромадження, оброблення, передавання, обміну та відображення інформації, потрібної для управління системою.
Програмне забезпечення охоплює сукупність програм, що реалізують функції та задачі автоматизованих інформаційних технологій і забезпечують стабільну роботу комплексів технічних засобів.
До складу ПЗ входять загальносистемні та спеціальні програми.
Спеціальне програмне забезпечення — це сукупність програм, які розробляються для створення інформаційних технологій конкретного функціонального призначення.
Математичне забезпечення — це сукупність економіко-математичних методів, моделей та алгоритмів оброблення інформації, які є в інформаційній системі.
Організаційне забезпечення передбачає власний апарат управління, що забезпечує функціонування всіх його підсистем як єдиного цілого. Як правило, персонал ІС складають працівники відділу розроблення, відділу впровадження та супроводу нових програм, відділу експлуатації.
Правове забезпечення — це сукупність норм, виражених у нормативних актах, які встановлюють і закріплюють організацію цих систем, їх цілі, завдання, структуру, функції та правовий статус ІС.
Економічне забезпечення — сукупність методів і засобів, призначених для створення оптимальних умов ефективної та безпомилкової діяльності людини в інформаційній системі та її освоєння.
12.Еволюція інформаційних систем.
На ранніх етапах історії для синхронізації виконуваних дію людині потрібні були кодовані сигнали спілкування. Людський мозок вирішив це завдання без штучно створених інструментів: розвинулася людська мова . Мова була і першим носієм знань . Знання накопичувалися і передавалися від покоління до покоління у вигляді усних розповідей .
Природні можливості людини з накопичення і передачі знань отримало першу технологічну підтримку зі створенням писемності . Процес вдосконалення носіїв інформації ще триває: камінь - кістка - глина - папірус - шовк - папір магнітні та оптичні носії - кремній - ... Писемність стала першим історичним етапом інформаційної технології . Другий етап інформаційної технології - виникнення друкарства. Воно стимулювало розвиток наук , прискорювала темпи накопичення професійних знань.Знання , яка виражена через технології у верстати , машини , нові технології , ставали джерелами нових ідей. Т. О. Цикл : знання - наука - суспільне виробництво - знання замкнулося. Спіраль технологічної цивілізації почала розкручуватися з шаленою швидкістю.
Книгодрукування створило інформаційні передумови зростання продуктивних сил. Але інформаційна революція пов'язана з створенням ЕОМ в кінці 40 - х років. З цього ж часу починається ера розвитку інформаційних технології .
Вельми важливою властивістю інформаційної технології є те , що для неї інформація не тільки продукт , але й вихідна сировина . Електронне моделювання реального світу на ЕОМ вимагає обробки істотно великого обсягу інформації , ніж містить кінцевий результат.
У розвитку інформаційної технології можна виділити етапи . Кожен етап характеризується певною ознакою .
1. Початковий етап розвитку ІТ (1950-1960 -ті роки) характеризується тим , що в основі взаємодії людини і ЕОМ лежать машинні мови . ЕОМ доступна тільки професіоналам
2. Наступний етап (1960-1970 -ті роки ) характеризуються створенням операційних систем . Ведеться обробка декількох завдань , сформульованих різними користувачами ; основна мета - найбільша завантаження машинних ресурсів .
3. Третій етап (1970-1980 -ті роки ) характеризується зміною критерію ефективності обробки даних , основними стали людські ресурси з розробки та супроводження програмного забезпечення. До цього етапу відносяться поширення міні - ЕОМ Здійснюється інтерактивний режим взаємодії декількох користувачів
4. Четвертий етап (1980-1990 -ті роки) новий якісний скачок технології розробки програмного забезпечення. Центр ваги технологічних рішень переносяться на створення засобів взаємодії користувачів з ЕОМ при створенні програмного продукту . Ключова ланка нової інформаційної технології - представлення та обробка знань . Створюються бази знань , експертні системи . Тотальне поширення персональних ЕОМ
13. Бухгалтерський облік як складова інформаційного забезпечення для управління підприємством
Бухгалтерський облік, як важлива складова інформаційної системи підприємства, формує значну частину загального обсягу економічної інформації, яка у ньому створюється і забезпечує життєдіяльність таких функцій як планування, контроль, економічний аналіз, фінанси. Він відображає господарську діяльність підприємств, організацій, установ та охоплює всі засоби господарства, джерела їх формування, господарські процеси і результати діяльності.
Бухгалтерський облік забезпечує інформацією, що дає можливість характеризувати поточну ситуацію, здійснювати контроль за всіма параметрами господарювання, визначати найбільш доцільні напрями розвитку підприємства і створення обґрунтованої системи управління. Значну частину інформації містить бухгалтерська звітність.
Одним із шляхів формування облікової інформації для потреб управління є використання даних бухгалтерської звітності, зокрема бухгалтерського балансу. На основі даних статей балансу формується таблиця аналітичної інформації необхідної для прийняття управлінських рішень. Всі управлінські рішення об’єднуються в групи залежно від поставленої мети і знаходиться оптимальний варіант рішення.
Отже, бухгалтерський облік передбачає безперервне документально обґрунтоване відображення використання ресурсів підприємства і процесів господарської діяльності з метою контролю та активного впливу на них через систему управління. Завдяки цьому він є надійною і достовірною інформаційною базою для управління діяльністю підприємства та сприяє прийняттю оперативних управлінських рішень.
14. Системний підхід до поняття бухгалтерського обліку
Системний підхід має великі перспективи до організації бухгалтерського обліку, який можна використати як для вирішення важливих практичних питань організації обліку, так і для вивчення теоретичних проблем обліку. Зокрема, за його допомогою можна зробити теоретичне узагальнення характеру і цілей, методу і методології обліку. Системний підхід також відіграє визначну роль при формуванні структури і змісту облікової теорії.
бухгалтерський облік є багатофункціональним складним утворенням, для його дослідження необхідно застосовувати принципи системного підходу. Загалом системний підхід до проблем бухгалтерського обліку передбачає вивчення його сутності як єдності складових елементів та підсистем, що взаємодіють із зовнішнім середовищем.
На сучасному етапі розвитку обліку системний підхід є головним методологічним напрямом його дослідження і, відповідно, вдосконалення. Це найпереконливіше пояснюється тим, що системні дослідження довели свою практичну цінність у багатьох галузях науки і техніки, а методологічний інструментарій системних досліджень добре опрацьовано у фундаментальних науках. 
Системний підхід передбачає певну методологічну орієнтацію дослідження, базу якого становить розгляд об’єктів вивчення у вигляді систем, тобто сукупності елементів, пов’язаних взаємодією, що функціонують як одне ціле. Виникнення системного підходу пов’язано із тенденцією значного підвищення ролі методологічного аналізу і виокремлення методології у відносно самостійну сферу пізнавальної діяльності.
Користуючись системним підходом, у дослідженні необхідно враховувати механізм вияву принципу системності. Традиційно принцип системності передбачає розгляд явища об’єктивної дійсності з позицій системного цілого і взаємодії його частин, що формують особливий вимір реальності.
принцип системності — це філософський принцип, що включає відповідне уявлення про цілісність об’єктів світу, про співвідношення цілого і його частин, про взаємодію системи із середовищем як одну з умов існування системи, про спільні закономірності її функціонування й розвитку, про структурованість системного об’єкта. 
Прикладаючи цей принцип до системи «Бухгалтерський облік», можна дійти таких незаперечних висновків:
по-перше, цілісність бухгалтерського обліку як складної економічної системи формують окремі підсистеми: фінансовий, управлінський і податковий облік; 
по-друге, в межах цілісної системи функціонують та взаємодіють її складові елементи; 
по-третє, в цілому вона взаємодіє із зовнішнім середовищем через механізм реалізації її функцій: інформаційної, контрольної, аналітичної, науково-пізнавальної та регулювальної; 
по-четверте, на рівні конкретного банку система функціонує як організаційно-правовий механізм, що сприяє досягненню цілей зовнішніми і внутрішніми користувачами; у цьому розумінні система «Бухгалтерський облік» є особливою точкою перетину економічних інтересів усіх користувачів. 
15. Методологія створення інформаційних систем
полягає в організації процесу побудови інформаційної системи й забезпечення керування цим процесом для того, щоб гарантувати виконання вимог, як до самої системи, так і до характеристик процесу розробки.
Основу проекту будь-якої інформаційної системи становлять методології, технології й інструментальні засоби проектування ( CASE-Засобу). Методологія реалізується через конкретні технології й підтримуючі їхні стандарти, методики й інструментальні засоби, які забезпечують виконання процесів життєвого циклу інформаційних систем.
Загальні вимоги до технології проектування, розробки й супроводу ІС:
·  підтримувати повний життєвий цикл ІС;
·  забезпечувати гарантоване досягнення цілей розробки системи із заданою якістю й у встановлений час;
·забезпечувати можливість поділу великих проектів на ряд підсистем - декомпозицію проекту на складові частини, розроблювальні групами виконавців обмеженої чисельності, з наступною інтеграцією складових частин;
·  забезпечувати можливість ведення робіт із проектування підсистем невеликими групами;
·  забезпечувати мінімальний час одержання працездатної системи;
·   передбачати можливість керування конфігурацією проекту, ведення версій проекту і його тридцятимільйонних, можливість автоматичного випуску проектної документації й синхронізацію її версій з версіями проекту;
·  забезпечувати незалежність виконуваних проектних рішень від засобів реалізації системи - СКБД, ОС, мови й системи програмування.
16. Поняття та значення управлінської бухгалтерської звітності.
Управлінська бухгалтерська звітність – це бухгалтерська звітність, що містить облікову інфор мацію про діяльність підприємства та надасться внутрішнім користувачам у процесі управління підприємством.
Бухгалтерська звітність являє собою єдину систему даних про майновому і фінансовому становищі організації та про результати її господарської діяльності, складається на підставі даних бухгалтерського обліку.
Бухгалтерська звітність містить відомості про стан майна організації та джерел його формування на звітну дату, а також про результати фінансово-господарської діяльності за звітний період. Бухгалтерська (фінансова) звітність складається на основі даних бухгалтерського обліку, зібраних на синтетичних і аналітичних рахунках. Це забезпечує її підвищену вірогідність, тому що формування інформації на рахунках здійснюється з використанням таких способів первинного бухгалтерського спостереження, як документування, подвійний запис інвентаризація.
17. Принципи управлінської бухгалтерської звітності та класифікації її форм.
Принципи ведення бухгалтерського (фінансового) обліку у світовій практиці регулюються положеннями (стандартами), які розробляють професійні організації бухгалтерів. При цьому вони мають рекомендаційний характер та грунтуються на концептуальній основі складання та подання фінансових звітів, розробленій Комітетом з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.
Сутність принципу обачності полягає у виборі бухгалтером такого методу оцінки, який дозволяє уникнути заниження у фінансовій звітності витрат і зобов’язань та відповідно завищення активів і доходів. Дотримання цього принципу поки що не дуже властиве українським підприємствам. Можна сказати, він діє навпаки. Потреба у мінімізації податків поки переважає над потребою надавати об’єктивну інформацію про стан справ. Сутність принципу автономності полягає у тому, що активи, капітал і зобов’язання підприємства повинні розглядатися окремо від активів, капіталу, зобов’язань інших підприємств та окремо від майна, доходів і зобов’язань власників цього підприємства, оскільки бізнес є самостійною, відокремленою від засновника субстанцією.
Принцип історичної собівартості означає, що під час оприбуткування на баланс активів їх слід оцінювати, виходячи з витрат на виробництво або придбання, тобто за собівартістю, яка склалася історично. Решту методів оцінки активів (ринкова вартість, справедлива вартість тощо) слід застосовувати лише у випадках, колі такі витрати неможливо визначити з високим ступенем достовірності або коли оцінка активів за їх історичною собівартістю не відповідає економічній доцільності їх придбання.
Сутність принципу єдиного грошового вимірника полягає у тому, що вимірювання й узагальнення усіх операцій, що їх проводять у регістрах бухгалтерського обліку, здійснюються в єдиній грошовій одиниці незалежно від того, скільки видів валют підприємство має у своєму розпорядженні. Зазвичай, це валюта країни, в якій підприємство зареєстровано. Це означає, що неможливо підсумовувати українські гривні з американськими доларами під час розрахунку загальних вартісних результатів. Усі валюти приводяться до однієї.
18. Вимоги до управлінської бухгалтерської звітності
Для того щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна містити дані про:
підприємство (назву, організаційно-правову форму, місцезнаходження, короткий опис діяльності; назва органу управління, якому підпорядковується підприємство, або назва його материнської (холдингової) компанії та ін.);
дату звітності або звітного періоду. Якщо період, за який складено фінансовий звіт, відрізняється від звітного періоду, передбаченого Положенням (стандартом), то причини і наслідки цього повинні бути розкриті у примітках до фінансової звітності;
валюту звітності й одиницю виміру. Якщо валюта звітності відрізняється від валюти, в якій ведеться бухгалтерський облік, то підприємство повинно розкрити причини цього і методи, які були використані для переведення фінансових звітів з однієї валюти в іншу;
—облікову політику підприємства і її зміни (тобто принципів оцінки статей звітності, методів обліку щодо окремих статей звітності);
—іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними положеннями (стандартами).
Вимога повноти звітності означає повне висвітлення всіх напрямів діяльності підприємства. Проте звітність має містити тільки корисну інформацію, без зайвої деталізації. Зайва деталізація ускладнює складання звітності й аналіз її показників, використання в управлінні. Тому державним і громадським органам забороняється вимагати, а підпорядкованим господарствам подавати звітність за незатвердженими формами.
Звітність має бути простою, зрозумілою і загальнодоступною для всіх заінтересованих користувачів інформації.
Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку і "Вимоги до фінансової звітності" встановлені такі вимоги до її якості:
—     дохідливість. Інформація, яка надається у фінансових звітах, повинна бути дохідлива і розрахована на однозначне тлумачення її користувачами за умови, що вони мають до статні знання та зацікавлені у сприйнятті цієї інформації;
—     достовірність. Інформація, наведена у фінансовій звітності, повинна бути достовірною, не містити помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності;
—порівнянність. Фінансова звітність повинна надавати можливість користувачам порівнювати: фінансові звіти підприємства за різні періоди і фінансові звіти різних підприємств. Таке порівняння дає оцінити динаміку розвитку підприємства і його місце на ринку. Для забезпечення порівнянності у кожному фінансовому звіті необхідно наводити всю числову інформацію за попередній період способом, який дозволяє зіставляти її з даними за звітний період;
—доречність. Фінансова звітність повинна містити лише доречну інформацію, яка впливає на прийняття рішень користувачами, дає змогу вчасно оцінити минулі, теперішні та майбутні події, підтвердити та скоригувати їхні оцінки, зроблені у минулому.
19.Методики підготовки управлінської бухгалтерської звітності.
Класифікація методів управлінського обліку.
1.Відповідність об*єкту дослідження:
Загальнометодологічні методи дослідження об*єкта-спостереження,порівняння,аналіз,синтез.
Загальнонаукові методи Бо, до яких дослідник відносить загальні методи притаманні БО: подвійний запис, документація, інвентаризація, оцінка.
Спецефічні методи БО- групування і перегрупування витрат виробництва, нормативний облік і калькулювання.
2. Відповідно до способів обробки інформації:
Елементи обліку; Методи статистики; Прийом економічного аналізу; Економічно-математичні методи
3. Щодо функцій управління:
Планування і контроль; бюджетування; Бо; економічний аналіз; прийняття управлінських рішень.
На основі данних методів доцільно виділити методи підготовки і надання управлінь. звітів:
1.Метод накопичення інформації:
Класифікація витрат і доходів; планування і нормування витрат і доходів; методи калькулювання собівартості продукції; план рахунку управл. Обліку
2. Методи обробки (підготовка) інформації:
Методи визначення функцій витрат; бюджетування; Методи підготовки інформації для прийняття рішень щодо ціноутворення, інвестицій, запасів, асортим. продукції, спеціальне замовлення;
3.Методи складання і подання управлінської звітності:
Методи визначення інформац. Потреб користування управлінь. звіти; Методи визначення форм і змісту та періодичне подання управл. звіт.
20.Техніки підготовки управлінської бухгалтерської звітності.
Управл. звітність- це інструмент внутрішнього контролю і оцінки діяльності підприємства.
Алгоритм підготовки управлінської звітності:
Шаг 1.Визначити яка інформація необхідна менеджерам різних рівнів управління для виконання управлінських задач та досягнення цілей управління.
Шаг2. Уточнити данні,які вводяться для уникнення дублювання
Шаг3. Розподіл обов’язків між працівниками, щодо введення управл.інформаціїШаг4. Виділити групи товарної продукції по яким необхідна собівартість та обрати принципи калькулювання собівартості продукції.
Шаг 5. Визначити строки складання бюджету та управл.звітностіШаг 6.Зазначити показники управлінської інформації які будуть використовувати для аналізу діяльності
Шаг 7. Обрати програмне забезпечення для введення БО.
Шаг8. Оформити внутрішні розпорядження введення БО.
21.Критерії оцінки ефективності управлінської бухгалтерської звітності.
Ефективність інтегрованої управлінської звітності визначається досягнутим рівнем забезпечення нею інформаційної спроможності користувачів.
Інформаційною основою для проведення розрахунків оцінки ефективності управління об’єктами державної власності є фінансові плани, дані фінансової та статистичної звітності.

22. Інтегрована управлінська бухгалтерська звітність.
Синергія управлінської звітності – підвищення ефективності такої звітності в контексті комплексного інформаційного забезпечення її користувачів у результаті з’єднання, інтеграції окремих її складових – звітів у єдиний комплекс.
В основу забезпечення синергії інтегрованої управлінської звітності слід покласти застосування синергетичного підходу, який дозволяє знайти ефективні шляхи управління нестабільними системами, зокрема, й комплексом управлінських звітів. Цей підхід зорієнтований на пізнання закономірностей самоорганізації складних об’єктів в умовах хаотичного спонтанного структурування. Загальні теоретичні засади щодо синергетичного розвитку бухгалтерського обліку в хаотично структурованої економіці було обґрунтовано раніше .
В аспекті підготовки інтегрованої управлінської звітності синергізм обумовлює зростання ефективності інформатизації системи управління та суспільства в цілому. При цьому треба виходити з інформаційних потреб користувачів такої інформації та враховувати особливості розвитку суспільства.
Під концепцією інтегрованої управлінської слід розуміти сукупність поглядів, спосіб розуміння, тлумачення процесу узагальнення облікової інформації в такій звітності, провідну ідею системної теоретико-методологічної характеристики цього процесу, що визначає стратегію дій у здійсненні реформ для досягнення інтегрованості управлінської звітності з метою комплексного інформаційного забезпечення зовнішніх та внутрішніх користувачів у процесі управління компаніями.
У сучасних умовах існування підприємств користувачі звітності потребують якісної облікової інформації про їх діяльність. У цьому контексті доречно при підготовці інтегрованої управлінської звітності визначати відповідні параметричні засади, виходячи із існуючих завдань, для вирішення яких надається звітність. Такі параметричні засади повинні поширюватися на всі без винятку бухгалтерські звіти всіх суб’єктів господарювання незалежно від їх форми власності.
23. Сутність обліково-аналітичного забезпечення (функції та склад).


24. Основні стадії формування обліково-аналітичного забезпечення.

25. Обліково-аналітична система.
Завданнями обліково-аналітичної системи є визначення кінцевого результату діяльності суб’єкта господарювання в необхідні для управлінців терміни, забезпечення контролю за використанням ресурсів на рівні підприємства та центрів відповідальності.
Обліково-аналітична система складається з елементів, які взаємодіють між собою, залежать одне від одного і формують єдине ціле. обліково-аналітичну систему можна представити як сукупність наступних складових:

26. Збалансована система показників в управлінні підприємством (поняття та склад).
Збалансована Система Показників (ЗСП) забезпечує інтеграцію фінансових та не фінансових індикаторів з урахуванням причинно-слідчих зв’язків між результуючими показниками та факторами, під впливом яких вони формуються. Це дозволяє здійснювати деталізований моніторинг діяльності компанії в стратегічному фокусі, збільшувати оперативність та ефективність управлінських рішень, контролювати найбільш важливі фінансові та не фінансові показники діяльності (KPI), які є цільовими для компанії , і ступінь досягнень яких визначає рух компанії згідно заданої стратегії.
В Збалансованій Системі Показників (ЗСП) слід розрізняти показники, що вимірюють досягнення цілей (безпосередньо KPI), і показники, які відображають процеси, що забезпечують досягнення цих цілей (оперативні показники).
Завдяки балансу причинно-слідчих зв’язків, Збалансована Система Показників (ЗСП) дозволяє ефективно керувати компанією, контролюючи невелику кількість KPI.
Збалансована Система Показників (ЗСП) визначає чотири стратегічні межі, які відображають відповідні перспективи компанії:
Як оцінюють  компанію акціонери (фінансова перспектива)
Як оцінюють  компанію клієнти (клієнтська перспектива)
Які процеси забезпечують компанії конкурентні вимоги (перспектива внутрішніх бізнес-процесів)
Наявність програм інновацій, розвитку, мотивації та росту (перспектива навчання та розвитку)
27. Збалансована система показників як інформаційна підтримка стратегічного рівня управління компаніями
Збалансована система показників — це система стратегічного управління організацією на підставі вимірювання та оцінки ефективності її діяльності за набором показників, підібраних таким чином, щоб врахувати всі суттєві (з точки зору стратегії) аспекти діяльності організації (фінансові, маркетингові, виробничі і т. ін.)
Вона трансформує місію і загальну стратегію організації у систему взаємозв’язаних показників.
На практиці досить часто виникають труднощі саме під час реалізації стратегії,збалансована система показників ефективно вирішує всі ці проблеми, керуючи такими ключовими процесами, як:
-переведення бачення в стратегії;
-доведення стратегій до всіх рівнів системи управління;
-бізнес-планування і розподіл ресурсів;
Зворотний зв’язок, навчання і поточний моніторинг виконання стратегії.
ЗСП можна розглядати як організаційну структуру, яка дає змогу розширити можливості вимірювання, оцінювання і контролю на рівні стратегічного й операційного управління фірмою.
28. Проблеми запровадження системи збалансованої системи показників на підприємствах.
Збалансована система показників – це система стратегічного управління організацією на основі виміру та оцінки її ефективності за набором показників, підібраним таким чином, щоб урахувати всі суттєві (з погляду стратегії) аспекти її діяльності (фінансові, виробничі, маркетингові і т. ін.).
Збалансована система показників транслює місію та загальну стратегію організації у систему взаємопов’язаних цілей та показників, оскільки, на думку розробників системи, управління – це, по суті, переведення стратегії в цілі, які можуть бути виміряні.
У більшості організацій процеси складання бюджетів та стратегічного планування є роз’єднаними. Проблема такого підходу полягає в тому, що людські та фінансові ресурси прив’язуються не до довгострокової стратегії та досягнення стратегічних цілей підприємства, а до короткострокових фінансових норм.
29. Загальні засади розвитку екологічного менеджменту як фактору сталого розвитку.
Вперше поняття »екологічний менеджмент» з’явилося в »Порядку денному па XXI століття», прийнятому в Ріо-де-Жанейро в 1992 р., у якому підкреслювалось, що »екологічний менеджмент варто віднести до ключової домінанти сталого розвитку її одночасно до вищих пріоритетів промислової діяльності і підприємництва». Разом з тим на сьогодні не існує єдиних загальноприйнятих визначень екологічного менеджменту.
Для України поняття екологічного менеджменту є досить новим і дотепер не закріпленим законодавчо. Тим часом у міжнародній практиці вже є спроби його реалізації в практичних механізмах діяльності зі своєю правовою, нормативно-методичною й економі ко-регулюючою базою. При цьому система екоменеджменту і екоаудиту (СЕМА) розглядається як важіль регулювання забруднення, коли відповідальність і партнерство відіграють рівноправну роль в охороні середовища. Разом з тим, це ринково-орієнтований механізм, а не інструмент адміністративно-командної системи.30. Поняття екологічного менеджменту.
Екологічний менеджмент  - це взаємопов'язана система організаційно-управлінських заходів, спрямованих на поліпшення еколого-економічних відносин суспільства у вигляді різноманітних виробництв з природним середовищем. Мета - недопущення погіршення природного стану територій, на яких розміщені об'єкти, - промислові, рекреаційні, аграрніЕкологічний менеджмент вивчає постійно мінливі, природні умови середовища проживання людини та рівні використання суспільством навколишнього природного середовища. Як і інші економічні науки, екологічний менеджмент вивчає виробничі відносини між людьми, в даному випадку з приводу використання людьми сил і ресурсів природи. Процес праці є взаємодія між суспільством і природою.
Будучи загальноекономічної наукою, екологічний менеджмент застосовує дані конкретних економічних наук, а також природних наук - геології, біології, грунтознавства, лісознавства, метеорології, демографії та інших наук, їхні висновки і положення, які необхідні для обгрунтування найбільш ефективних методів використання умов і ресурсів природи.
Екологічний менеджмент має як теоретичне, так і практичне значення. В умовах функціонуючої системи народного господарства в країні в даний час екологічний менеджмент покликаний давати конкретні рекомендації по різних шляхах використання природних ресурсів.
31. Сутність та значення екологічного обліку.
В даний час необхідно проводити облік екологічного стану розвитку виробництва в сільськогосподарських підприємствах, оскільки екологічні складові мають негативний вплив на стан навколишнього середовища та якісні показники виробленої продукції. Пріоритетними напрямками виступає модернізація процесів виробництва та зберігання продукції сільськогосподарського виробництва. Екологізація виробництва стимулює розвиток екологічного обліку, як дієвого інструменту управління еколого-економічними аспектами діяльності господарюючого суб'єкта .
Екологічний облік на підприємстві – це система виявлення, вимірювання, реєстрації, нагромадження, узагальнення, зберігання, оброблення та підготовки релевантної інформації про діяльність підприємства в галузі природокористування з метою передачі її внутрішнім і зовнішнім користувачам для прийняття оптимальних рішень 
Упровадження екологічно орієнтованого обліку на підприємствах потребує формування у майбутніх економістів з обліку нового мислення, спроможності формувати оптимальну обліково-аналітичну систему підприємства, орієнтовану на потреби менеджменту та адекватну сучасним тенденціям. Це сприятиме прийняттю управлінських рішень з урахуванням економічної ефективності, соціальної справедливості та екологічної цілісності.
32. Екологічний облік як інформаційна підтримка прийняття екологічних рішень.
Облік як основна інформаційна система підприємства має забезпечувати керівництво інформацією для прийняття управлінських рішень, які б гарантували існування підприємства в довгостроковій перспективі, що передбачає зниження/запобігання екологічним ризикам.
Екологізація облікової інформації дозволяє вирішити ряд актуальних проблем, серед яких визначати екологічну ефективність діяльності підприємства, комплексно з інформаційної точки зору моделювати природоохоронну діяльність економічного суб'єкта, надавати інформацію про економічну та екологічну діяльність підприємства, генерувати екологічну інформацію фінансового і нефінансового характеру.
Метою екологічного обліку є відображення екологічних впливів кожного підприємства і порівняння їх з екологічними стандартами. Адекватне врахування екологічних аспектів діяльності підприємства і відображення їх у звітності забезпечить користувачів інформацією, необхідною для прийняття оптимальних управлінських рішень, дасть змогу повною мірою врахувати ризики та реалізувати шанси екологічно свідомого управління підприємством.
33. Облік екологічних витрат.
У процесі провадження екологічної діяльності на підприємствах визнаються та обліковуються екологічні витрати. Методика ведення екологічного обліку не регламентується вітчизняним законодавством, хоча облік і контроль екологічних витрат є необхідним для реального сектору економіки. Ведення такого обліку дозволить оперативно аналізувати екологічні витрати та управляти ними, а також слідкувати за станом довкілля .
Екологічні витрати майбутніх періодів (як і будь-які потенційні витрати) є наслідком подій попередніх періодів та очікуваних подій, наслідки яких мають забезпечити зниження фінансових показників діяльності підприємства. Ці витрати визначаються з огляду на вимоги природоохоронного законодавства з урахуванням ступеня готовності підприємства задовольнити ці вимоги або сплатити штрафні санкції, а також поточних та планових витрат на здійснення природоохоронних заходів компенсаційного і превентивного характеру
На сьогоднішній день екологічні витрати не відокремлюються, як група витрат і зазвичай відносяться бухгалтерами у дебет рахунків 15, 23, 91, 92, 94 без виділення окремих субрахунків, як і всі інші операційні та інвестиційні витрати. Також залишається відкритим питання законодавчого закріплення норм капіталізації таких витрат в обліку на підприємствах.
34. Облік екологічних зобов’язань
Екологічна діяльність на підприємстві пов’язана з відповідними витратами, які прямо чи опосередковано впливають на економічні показники роботи підприємства. Сума таких витрат у більшості підприємств значна, але сьогодні бухгалтерський облік екологічних витрат ведеться безсистемно, вони не виокремлюються із загальної сукупності витрат. Це призводить до відсутності достовірних облікових даних про розміри, напрями та види природоохоронних витрат підприємств, чого і неможливо зробити при існуючій організації бухгалтерського обліку.
Екологічні витрати підприємства – витрати на покриття негативних зовнішніх ефектів, які виникають внаслідок добровільних чи обов’язкових природоохоронних заходів з метою запобігання, усунення чи зменшення навантажень на довкілля, а також внаслідок втрат продуктивності та незворотних втрат сировини, матеріалів, енергії.
Поняття «екологічні зобов’язання» для України нове. Дотепер на міжнародному і національному рівнях не розроблені та не рекомендовані стандарти бухгалтерського обліку, в яких включено поняття «екологічні зобов’язання». Є різні визначення цього поняття , які визначають «екологічні зобов’язання» як наслідок екологічного характеру, обумовлений взаємодією підприємств із навколишнім середовищем, що може здійснити суттєвий вплив на фінансовий стан.
Екологічні зобов’язання можуть виникати в результаті:
– здійснення основної діяльності (плата за використання природних ресурсів);
– недотримання норм екологічного законодавства, які тягнуть за собою компенсацію завданої шкоди, виплату штрафів тощо;
– добровільних дій підприємства щодо усунення негативних впливів на навколишнє природне середовище виходячи з міркувань піклування про свою репутацію.
Екологічні зобов’язання можуть бути двох видів: умовні і реальні. Умовні формуються на підставі того, що підприємство в майбутньому буде змушене здійснювати природоохоронні заходи через забруднення, здійснене сьогодні.
35. Загальні засади розвитку екоконтролю.
За суттю екологічний контроль є оцінкою впливу (дії) на навколишнє середовище забруднювальних речовин та інших негативних явищ. Оцінка впливу на навколишнє середовище є складовою будь-якого дослідження стану навколишнього природного середовища – моніторингу, екологічної експертизи, прогнозування та ін.
Деякі забруднювальні речовини під дією різноманітних природних процесів можуть створювати нові хімічні сполуки (синергетичний ефект), а також вони по-різному розсіваються і нагромаджуються в окремих компонентах навколишнього середовища (ефект акумуляції).
Синергетичний ефект – посилення або послаблення впливу одного чинника за наявності іншого. При такому сукупному комплексному впливі кількох чинників загальний ефект виявляється іншим, ніж коли б вони діяли окремо. Так, наприклад, окремі сполуки сірки й азоту в повітрі вступають у хімічну реакцію з парами води і створюють більш токсичні сполуки – кислоти, які є основним джерелом утворення кислотних дощів. Акумуляційний ефект – процес нагромадження на поверхні Землі, в організмах, на дні водних басейнів та інших об‘єктах продуктів ерозії та абразії, води, солей, органічних решток, різноманітних забруднювальних речовин (у тому числі радіоактивних) внаслідок діяльності вітру, вод, що течуть, льодовиків, вулканів, морів та інших географічних й біологічних чинників. Подібні складні процеси перетворювання і поширення токсичних речовин враховують з допомогою спеціального картування і спеціальних математичних моделей.
Екологічні моделі – один з головних методів оцінки впливу на навколишнє середовище. Відрізняють статичні і динамічні моделі. Статичні моделі відображають картину забруднення або інших негативних впливів за фіксований час, а динамічні показують трансформацію, зміни цієї картини. Найважливіше значення екологічних моделей, особливо динамічних, – для прогнозування.
36. Засади проведення екологічного аудиту.
Екологічний аудит повинен бути орієнтований па внутрішні індивідуальні потреби підприємства відповідно до його політики й установленим цілям. Крім того, важливо чітко ідентифікувати мету і завдання діяльності підприємства, перш ніж визначити, який тип екологічного аудиту йому необхідний.
Екологічний аудит можна поділити на кілька типів в залежності від цілей, однак вони не є взаємно виключними. Це значить, то протягом року можна провести кілька різних його видів: аудит управлінської діяльності підприємства, енергозбереження, мінімізації відходів, нерухомості і т.д.
При визначенні параметрів екологічного аудита варто брати до уваги:
• ступінь детальності аналізу діяльності підприємства, що використовується в аудиті, тобто чи стосується він окремих сторін або усієї діяльності компанії;
• розробка концепції і заходів, спрямованих на досягнення узгодження з нормативами і лімітами, встановленими природоохоронними органами;
• географічне положення об’єкта (число офісів і місце розташування заводів);
• тимчасова структура (частота проведення аудитів);
• предмет екологічного аудиту (повітря, вода, землі, енергоспоживання, відходи).
Внутрішній екологічний аудит підприємства .включає:
• аналіз внутрішнього контролю управління виробничим процесом;
• оцінку слабких сторін і неполадок контрольного устаткування;
• врахування ризику для навколишнього середовища обстежуваного об’єкта;
• збір доказів практичної ефективності внутрішнього екологічного контролю;
• оцінку зібраних матеріалів для визначення недоліків системи заходів, що перевіряються, з охорони навколишнього середовища;
• представлення звіту про результати екологічного аудиту;
• розробку плану дій, що уточнює сукупність коригувальних заходів.
Проведення екологічного аудиту є обов’язковим для:
• екологічно небезпечних об’єктів і підприємств (відповідно до переліку Кабінету Міністрів України);
• військових, оборонних і інших об’єктів, що становлять державну таємницю і спричиняють значний негативний вилив на стан навколишнього середовища чи потенційно здатні впливати на навколишнє середовище і здоров’я людей;
• приватизації об’єктів, що здійснюють екологічно небезпечні види діяльності;
• банкрутства юридичних і фізичних осіб, що здійснюють екологічно небезпечні види діяльності;
• проведення екологічного страхування з метою визначення ставок і розмірів страхових платежів чи (і) компенсації збитків, завданих порушенням вимог екологічного законодавства;
• надання підприємствам, незалежно від форми власності, безповоротної допомоги з державних екологічних фондів;
• оцінки діяльності з ліквідації наслідків аварій і стихійних лих;
• реалізації національних, державних, галузевих, регіональних екологічних програм і природоохоронних заходів, затверджених Кабінетом Міністрів України;
• одержання чи подовження підприємству ліцензії на експлуатацію екологічно небезпечних об’єктів;
• маркірування, що свідчать про високий екологічний стандарт продукції.
37. Екологічна звітність: сутність та склад.
Екологічний облік — це система, яка можна використовувати виявлення, організації, регулювання і її уявлення даних, і інформації про стан довкілля натуральних і вартісних показниках. Інформація про екологічну діяльність підприємства розкривається у кількох видах звітності – статистичній, податковій, фінансовій та не фінансовій. Звітність містить інформацію про результати економічної, екологічної та ін. видів діяльності суб’єкта господарювання, активи, пасиви, рух грошових коштів, ін. явища та процеси в економічній, екологічній, соціальних сферах. Статистична звітність. Ф № 2-ТП (повітря) «Звіт про охорону атмосферного повітря», Ф № 1-екологічні витрати «Витрати на охорону навколишнього природного середовища та екологічні платежі», Ф № 1-відходи «Поводження з відходами». Вони містять інф про результати діяльності п-в, викиди шкідливих речовин в атмосферу, водні об’єкти, утворення та утилізацію відходів, оцінку витрат на охорону навколишнього середовища. Фінансова звітність. Форми № 1 «Баланс», № 2 «Звіт про фін результати», № 3 «Звіт про рух грошових коштів», № 4 «Звіт про власний капітал», № 5 «Примітки до річної фін звітності». Податкова звітність. Представлено докладнішу інф щодо стану екологічних зобов’язань підприємства, зокрема у частині нарахування та сплати екологічних податків, зборів, ін. обов’язкових платежів. Нефінансова звітність. Представлено вирішення проблем відсутності екологічних показників в обов’язкових формах звітності можливе шляхом запровадження практики не фінансового звітування та розробки методики складання її екологічної частини. У європейських країнах звітність подають у таких формах: Звіт з прогресу Глобального договору ООН, Звіт зі сталого розвитку Глобальної ініціативи зі звітності, Ін соціальні звіти, які самостійно розробляються підприємствами.
Соціальній облік в системі посилення корпоративної соціальної відповідальності.
Корпоративна соціальна відповідальність (КСВ, також звана корпоративна відповідальність, відповідальний бізнес та корпоративні соціальні можливості) - це концепція, відповідно до якої організації враховують інтереси суспільства, беручи на себе відповідальність за вплив їх діяльності на замовників, постачальників, працівників, акціонерів , місцеві спільноти та інші зацікавлені сторони суспільної сфери. Це зобов'язання виходить за рамки встановленого законом зобов'язання дотримуватися законодавства і передбачає, що організації добровільно приймають додаткові заходи для підвищення якості життя працівників та їх сімей, а також місцевого співтовариства і суспільства в цілому.
Практика КСВ є предметом численних суперечок і критики. Захисники стверджують, що мається міцне економічне обґрунтування КСВ, і корпорації отримують численні переваги від того, що працюють на більш широку і тривалу перспективу, ніж власна сьогохвилинна короткострокова прибуток. Критики сперечаються, що КСВ веде вбік від фундаментальної економічної ролі бізнесу; одні стверджують, що це не що інше, як прикрашання дійсності; інші говорять, що це спроба підмінити роль уряду в якості контролера потужних мультинаціональних корпорацій.
Соціальний облік, аудит і звітність
Приймати відповідальність за своє вплив на суспільство означає, насамперед, що компанія повинна звітувати за свої дії, вести їх облік. Таким чином, концепція, яка описує взаємозв'язок соціального та екологічного впливів економічної діяльності компанії на певні групи за інтересами і на суспільство в цілому, є важливим елементом КСВ [5]. Було розроблено ряд посібників і стандартів звітності, які служать в якості основних принципів соціального обліку, аудиту та звітності: Стандарт відповідальності інституту AccountAbility (Інститут Соціальної та Етичної звітності) АА1000, заснований на принципі звітності з потрійним підсумком (3BL) Джона Елкінгтон (John Elkington) ; Облік пов'язаної зі стійкістю системи звітності [1]; Керівництво по звітності зі сталого розвитку Глобальної ініціативи зі звітності (англ.) Рос .; Керівництво з моніторингу Verite; Міжнародний стандарт соціальної відповідальності SA8000; Сертифікація (стандарт) наприклад, для готелів - Green Key (www.green-key.org); Стандарт екологічного управління ISO 14000; Глобальний договір ООН допомагає компаніям звітувати у форматі Інформації про хід виконання. Звіт про хід виконання описує реалізацію компанією десяти універсальних принципів Договору. [[Міжурядова робоча група експертів з міжнародних стандартів обліку та звітності ООН] оратівной відповідальності] та розкритті інформації про корпоративне управління. Газета Financial Times спільно з Лондонською фондовою біржею публікує індекс FTSE4Good, що надає оцінку ефективності компаній у сфері КСВ. У деяких країнах існують законодавчі вимоги до соціального обліку, аудиту і звітності (наприклад, Bilan Social у Франції), проте чітко виміряти соціальну та екологічну ефективність складно. В даний час багато компаній готують перевірені зовнішніми аудиторами річні звіти, які охоплюють питання сталого розвитку та КСВ («Звіти по методу потрійного підсумку»), проте звіти істотно розрізняються за форматом, стилем та методикою оцінки (навіть в одній галузі). Критики називають ці звіти порожніми словами, приводячи такі приклади як «Щорічний звіт про корпоративну відповідальність» компанії Enron і соціальні звіти тютюнових корпорацій.
Загальні засади розвитку соціального обліку як основного джерела отримання інформація соціального спрямування.
Стимулювання корпоративної соціальної відповідальності
Корпорації приймають рішення про використання практики КСВ під впливом наступних стимулів.
Етичне споживацтво
Зростання популярності етичності споживання за останні два десятиліття може бути пов'язаний з розширенням практики КСВ. У міру зростання чисельності населення світу зростає тиск на обмежені природні ресурси, необхідні для задоволення зростаючого споживчого попиту (Grace and Cohen 2005, 147). У багатьох країнах, що розвиваються розширюється індустріалізація в результаті розвитку технологій та глобалізації. Споживачі більше дізнаються про екологічну і соціальну складову своїх повсякденних споживчих рішень і починають приймати рішення про покупку, пов'язані зі своїми екологічними та етичними вподобаннями. Однак ця практика далеко не послідовна і не універсальна.
Глобалізація і ринкові сили
Корпорації домагаються зростання шляхом глобалізації, вони зіткнулися з новими проблемами, що обмежують їх ріст і потенційні прибутки. Державне регулювання, тарифи, екологічні обмеження і мінливі стандарти того, що являє собою експлуатація праці, представляють собою проблеми, які можуть коштувати організаціям мільйони доларів. Деякі розглядають етичні питання просто як дорогу перешкоду. Деякі компанії використовують методику КСВ в якості стратегічної тактики для отримання громадської підтримки своєї присутності на глобальних ринках, що допомагає їм зберігати конкурентні переваги, використовуючи їх соціальні внески для розповсюдження реклами на підсвідомому рівні (Fry, Keim, Mieners 1986, 105). Глобальна конкуренція надає особливий тиск на мультинаціональні корпорації, змушуючи їх перевіряти не тільки свою практику в галузі трудових відносин, а й практику по всьому ланцюжку поставки з точки зору КСВ. Сучасна глобалізація все більш серйозним чином стикається з нерівномірністю розвитку світової економіки, що несе додаткові ризики для національних економік.
Поінформованість суспільства і освіта Змінюється роль зацікавлених сторін корпорацій у спільній роботі для чинення тиску на корпорації. Самі акціонери та інвестори за допомогою інвестування соціальної відповідальності (англ.) Рос. чинять тиск на корпорації, закликаючи їх до відповідальної поведінки. Неурядові організації також відіграють все більшу роль, використовуючи можливості засобів масової інформації та мережі Інтернет для підвищення свого контролю та колективного активізму в області корпоративного поведінки. За допомогою освіти і діалогу зростає роль спільноти у забезпеченні відповідальності бізнесу за свою діяльність (Roux 2007).
Підготовка в галузі етики
Зростання підготовки в області етики в корпораціях, часто відповідно до державних вимог, є ще одним мотивом, пов'язаним зі зміною поведінки та культури корпорацій. Метою такої підготовки є допомога працівникам у прийнятті етичних рішень, якщо відповіді на питання не ясні. Таллберг вважає, що людині властива здатність шахраювати і маніпулювати (Trivers 1971, 1985), з цим пов'язана необхідність вивчення нормативних цінностей і правил поведінки людини (Tullberg 1996). Саме пряме перевага - скорочення ймовірності «брудних рук» (Grace and Cohen 2005), штрафів та збитків репутації у зв'язку з порушенням законів і моральних норм. Організації також бачать вторинні переваги в підвищенні лояльності працівників та гордості за організацію. Компанії Caterpillar і Best Buy є прикладами організацій, які прийняли такі заходи (Thilmany 2007). Компанії все більш зацікавлені у процесах, які допоможуть наочно продемонструвати їхню політику і діяльність в області КСВ. Один з методів, який завойовує все більшу популярність, - це використання добре обґрунтованих програм підготовки, де головним питанням є КСВ, і в цьому певну роль може зіграти бізнес-моделювання [джерело не вказано 1409 днів].
Законодавство і регулювання
Ще одним мотивом КСВ є роль незалежних посередників, зокрема, уряду, у забезпеченні запобігання нанесення корпораціями шкоди загальному соціальному благу, включаючи людей та екологію. Критики КСВ, такі як Роберт Рейх (англ.) Рос., Стверджують, що уряди повинні визначити систему соціальної відповідальності за допомогою законодавства та регулювання, що дозволить бізнесу вести себе відповідально. Пов'язані з державним регулюванням питання піднімають кілька проблем. Регулювання саме по собі не здатне всебічно охопити кожен аспект діяльності корпорації. Це призводить до обтяжливим юридичним процесам, пов'язаним з тлумаченням і спірними сірими зонами (Sacconi 2004). General Electric є прикладом корпорації, яка не змогла очистити річку Гудзон після викиду органічних забруднюючих речовин. Компанія продовжує наполягати в судовому процесі на розподілі відповідальності, тоді як очищення стоїть на місці (Sullivan & Schiafo 2005). Друге питання - це фінансовий тягар, який регулювання може накласти на національну економіку. Цю точку зору поділяє Балкелі (Bulkeley), який як приклад наводить дії федерального уряду Австралії для уникнення дотримання Кіотського протоколу в 1997 р у зв'язку із занепокоєнням щодо економічних збитків і національних інтересів. Уряд Австралії стверджувало, що підписання Кіотського пакту принесе Австралії більше економічного збитку, ніж будь-якій державі ОЕСР (Bulkeley 2001, с. 436). Критики КСВ також вказують на те, що організації сплачують державі податки для того, щоб забезпечити відсутність негативного впливу від їх діяльності на суспільство та екологію.
Особливості та основні напрямки обліку соціальних витрат.
Соціальні витрати - це витрати, які несуть суспільство загалом від цього чи іншого виробничого процесу чибизнес-решения. Проблема соціальних витрат пов'язані зекстернальними (зовнішніми) ефектами. Вони виникають, коли економічна діяльність одного індивіда (чи фірми) викликає результат, вигідний чи шкідливий іншому, цілком непричетну до цієї бурхливої діяльності індивіда (чи фірми). (>Экстерналии - це витрати чи вигода, які отримують інші, і поза які відповідаєактор, створений їх).
Стандартний приклад - фабрика, дим якої негативно впливає сусіді.
Порядок відображення показників соціального обліку в звітності.
Соціальна (нефінансова) звітність – це документально оформлена сукупність даних організації, що відображає середовище її існування, принципи та методи співпраці з групами впливу, результати діяльності компанії в економічній, соціальній та екологічній сферах.
Складання соціальних звітів на сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки на жаль, не є обов'язковою вимогою подання інформації про діяльність компаній (на відміну від фінансової звітності). Разом з тим ведення бухгалтерського обліку дає можливість поряд із фінансовою, податковою, статистичною звітністю (які використовують грошовий вимірник і ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку) впровадити соціальну звітність.
Показники соціального обліку:
Найм і трудові відносини - Баланс:р. 1625 – розрахунки зі страхування;р. 1630 – розрахунки з оплати праці.Звіт про фінансові результати:р. 2505 – витрати на оплату праці;р. 2510 – відрахування на соціальні заходи.Звіт про рух коштів:р. 3105 – витрати на оплату праці; р. 3110 – відрахування на соціальні заходи.
Охорона праці та безпека на робочому місці - Показник самостійно не відображається у фінансовій звітності (тільки в сукупності витрат: загальновиробничих, адміністративних, витрат на збут, витрат на виробництво).
Навчання працівників - Показник самостійно не відображається у фінансовій звітності (тільки в сукупності витрат: загальновиробничих, адміністративних, витрат на збут, витрат на виробництво).
Турбота про екологію - Показник самостійно не відображається у фінансовій звітності (тільки в сукупності витрат: загальновиробничих, адміністративних, витрат на збут, витрат на виробництво).
Захист інтересів споживачів
Турбота про суспільство - Звіт про фінансові результати:р. 2510 – відрахування на соціальні заходи.Звіт про рух коштів:р. 3110 – відрахування на соціальні заходи.
Аудит соціально-орієнтованих витрат.
Процедура аудиту соціально-орієнтованих витрат підприємства обов’язково повинна ґрунтуватись на затвердженому плані його проведення. Цей план повинен визначати не тільки склад аудиторських дій та їхні строки виконання, а також включати перелік документів, що потрібні для встановлення і опосередкованого (перехресного) контролю достовірності представленої інформації.
Обов’язковим додатком до плану аудиту соціально-орієнтованих витрат повинна бути методика аудиту цих витрат з настановами щодо визначення достовірності використовуваних облікових документів та можливостей їх непрямого підтвердження на основі даних різних регістрів обліку витрат підприємства. Даний план повинен включати нові форми документів, які розробляються залежно від характеру і мас штабів діяльності підприємства, а також різновидів соціально-орієнтованих заходів на ньому.
У процесі проведення аудиторської перевірки соціально-орієнтованих витрат підприємства у першу чергу слід звертати увагу на порядок обліку отриманого підприємством прибутку, а також на порядок його розподілу з уточненням соціальних складових. Так, витрати на функціонування соціальної інфраструктури в частині виплат за рахунок прибутку повинні обраховуватись на субрахунку 443 «Прибуток, використаний у звітному періоді» з відкриванням окремого аналітичного рахунку, який би акумулював дані про частину прибутку, що спрямовується на фінансування додаткових соціальних потреб.
Деталізація аналітичного рахунку «Використання прибутку на фінансування додаткових соціальних видатків» повинна здійснюватися за напрямами: фінансування соціально-побутових потреб колективу – за видами виплат та одержувачами; фінансування видатків на реалізацію соціальних проектів (благодійна діяльність) – за видами виплат та одержувачами; фінансування об’єктів соціальної інфраструктури, які перебувають на балансі підприємства – за об’єктами, а витрати об’єктів – за елементами витрат.
В процесі аудиту за обраним напрямом перевіряються документи, які є першоосновою для відображення витрат за кожною операцією, встановлюється їх реальність, визначається правомочність здійснення господарської операції, а також визначається ї вартісна оцінка (обсяги витрат або доходів).
Обов’язковою практикою в діяльності облікових і контрольних підрозділів підприємства повинні бути щотижневі звіти про обсяги і напрями використання коштів підприємства на соціальне забезпечення працівників, благодійну діяльність, екологічну безпеку. При, цьому сам процес звітування не повинен бути самоціллю, головне, щоб у цих звітах показувалась активність і структура використання різних ресурсів на соціально-екологічні потреби підприємства і регіону його розташування.
Зважуючи на значний обсяг і складність ведення обліку витрат на соціально-відповідальні дії доцільно рекомендувати підприємствам автоматизувати дані операції. Це можна зробити у програмному середовищі облікових операційних систем. Для цього у такий пакет доцільно увести базову нормативно-довідкову інформацію і константи для врахування особливостей напрямів соціально-орієнтованих витрат як у складі собівартості продукції, так і таких, що відшкодовуються за рахунок прибутку. Наявність автоматизованої системи обліку витрат підприємства спрощує проведення аудиторської перевірки соціально-орієнтованих витрат. Для ефективного використання можливостей даної системи перед проведенням аудиторської перевірки слід розробити форми аналітичних машинограм і алгоритми їх формування. Дані форми повинні включати дані про обсяги і спрямування соціально-орієнтованих витрат підприємства.
Для забезпечення якісної і своєчасної інформаційної підтримки проведення аудиту витрат на господарські операції із забезпечення корпоративної соціальної відповідальності підприємства у складі автоматизованих модулів з обліку і аудиту таких витрат слід використовувати уніфіковану систему формування довідників; систему визначення облікових показників; уніфіковану систему документування. Реалізація програмних модулів обліку і аудиту соціально-орієнтованих витрат на різних підприємствах і в різних галузях економіки дасть змогу спростити обліковий процес і отримати більш достовірну інформацію про соціально-орієнтовані витрати корпоративних утворень.
Сутність та класифікація ризиків.
Сьогодні у сфері бухгалтерського обліку існує велика кількість ризиків, пов’язаних з маніпулюванням бухгалтером різними методами обліку, що, відповідно, може змінювати величину фінансового результату діяльності підприємства.
Цей факт призводить до викривлення облікової інформації, що, в свою чергу, накладає відповідальність на бухгалтера перед суспільством.
Відповідно до того, що причиною ризиків, які виникають в системі бухгалтерського обліку, є їх суб’єктивних характер, пов’язаний з людським фактором, всі ризики системи бухгалтерського обліку можна визначити прямо залежними від якісного здійснення професійної діяльності працівниками бухгалтерської служби (суб’єктів організації та ведення обліку) та наслідків (результатів) їх роботи. Тобто слід ототожнювати ризики системи бухгалтерського обліку з поняттям професійних ризиків бухгалтера, під яким слід розуміти дії або бездіяльність працівників бухгалтерської служби, які провокують можливу небезпеку викривлення бухгалтерської інформації, викликану безгосподарністю, марнотратством або фальсифікацією звітності, що призводить до понесення підприємством втрат.
Управління ризиками в діяльності підприємства – це теоретичне обґрунтування підходів до управління ризиками підприємств і розробка науково-методичних рекомендацій щодо їх застосування.
Сутність ризику розкривають його основні елементи:
1) ймовірність відхилення від припустимої мети, заради якої здійснювалась обрана альтернатива;
2) ймовірність досягнення бажаного результату;
3) відсутність упевненості у досягненні поставленої мети;
4) ймовірність матеріальних, моральних та інших втрат, які пов'язані
зі здійсненням обраної в умовах невизначеності альтернативи.
Вчені пропонують здійснювати класифікацію ризиків за такими ознаками:
1) щодо масштабу та розмірів – ризик глобальний, локальний;
2) щодо аспектів – ризик психологічний, соціальний, економічний, юридичний, політичний, медико-біологічний тощо;
3) щодо міри об'єктивності та суб'єктивності рішень – ризик з об'єктивною чи об'єктивно-суб'єктивною ймовірністю;
4) щодо міри (ступеня) ризиконасиченості рішення – ризик мінімальний, середній, оптимальний, максимальний (або допустимий, критичний, катастрофічний);
5) щодо типу – ризик раціональний (обґрунтований), нераціональний (необґрунтований), авантюрний (азартний);
6) щодо часу прийняття рішення – ризик випереджувальний, своєчасний, запізнілий;
7) щодо чисельності осіб, які приймають рішення – ризик індивідуальний, груповий;
8) за терміном оцінки та урахування ризиків (випереджаючий, своєчасний, запізнілий);
9) щодо ситуації прийняття рішення – ризик стохастичний (в умовах невизначеності), конкуруючий (в умовах конфлікту), розпливчатий (в умовах нечітко сформульованих вимог), комплексний.
Загальна характеристика системи управління ризиками.
Управління ризиками підприємства – це система принципів та методів передбачення, запобігання, оцінки та нейтралізації негативного впливу загроз і небезпек на результати фінансово-господарської діяльності підприємства. 
Виявлення ризиків, які виникають у процесі ринкової діяльності, дозволяє визначити: який рівень ризиків є прийнятним; які методи є доцільними для запобігання втрат, що виникають в результаті впливу конкретного ризику. Сукупність цих дій і є системою управління ризиками. Системний підхід до управління ризиком на підприємстві означає: охоплення управлінням ризиком всіх горизонтальних і вертикальних ієрархічних рівнів організації; взаємозв’язок всіх управлінських елементів підприємницького ризику; виділення управління ризиком в окремий вид спеціалізованої діяльності, яка тісно пов’язана з функціями, що виконують інші працівники.
Метою управління ризиками є передбачення та недопущення втрати підприємством його ринкової вартості. 
Відповідно до цієї основної мети завдання управління ризиками полягають у наступному: 
– визначенні найбільш вразливих та найслабкіших місць фінансово-господарської діяльності підприємства; 
– систематичній комплексній діагностиці ймовірності настання несприятливих подій; 
– виборі альтернативних варіантів управлінських рішень для забезпечення оптимального співвідношення між ризиком та дохідністю фінансових операцій; 
– забезпеченні мінімізації втрат при настанні несприятливих подій. 
Алгоритм управління ризиками передбачає: 
– встановлення межі допустимого ризику; 
– оцінку зовнішніх та внутрішніх факторів впливу на рівень ризику; 
– ідентифікацію ризиків; 
– оцінку ризиків; 
– оцінку ймовірних втрат; 
– оцінку впливу втрат на фінансову стійкість та платоспроможність; 
– застосування прийомів зменшення втрат; 
– прийняття рішення з допустимим рівнем ризику; 
– вибір методів нейтралізації ризиків; 
– підтримка належного рівня стійкості підприємства. 
Розглядаючи поняття ризику у взаємозв'язку з фінансово-господарською стійкістю підприємства, можна виділити декілька ключових характеристик безпечного функціонування суб’єкта господарювання: 
– захищеність інтересів підприємства від впливу несприятливих факторів, небезпек та загроз на основі високого рівня його конкурентоспроможності; 
– стійкість до впливу внутрішніх та зовнішніх негативних дій, при якій забезпечується усунення чи нейтралізація загроз задоволенню інтересів підприємства; 
– стабільність функціонування підприємства на основі активної протидії впливу внутрішніх та зовнішніх загроз; 
– спроможність підприємства до розширеного самовідтворення; 
– забезпеченість підприємства достатніми для задоволення його потреб і виконання існуючих зобов’язань фінансовими ресурсами; 
– якість системної сукупності фінансових технологій, інструментів і послуг, що дозволяє забезпечити ефективне функціонування підприємства. 
Формування моделі управління ризиками підприємства, забезпечення її ефективності передбачає обґрунтування провідних завдань та методів нейтралізації ризиків. 
45.Інформаційна підтримка управління ризиками як напрям зниження рівня непередбачувальності.
Для ефективного управління ризиком необхідною умовою є використання інформаційної системи, яка повинна забезпечувати оперативність у прийнятті управлінських рішень. Всю інформативну базу можна умовно розділити на ту, що надходить з внутрішніх джерел, і ту, що формується фірмою самостійно. Внутрішня інформація складається з обов’язкової, яка необхідна для звітування фірми перед регулюючими органами, та управлінської, яка формується фірмою самостійно. Для спрощення аналізу всього масиву управлінської інформації, його можна розподілити на чотири блоки: зовнішнє та конкурентне середовище, структура балансу, доходності та ризику, зведений аналіз. Доцільно в кожному блоці застосовувати аналітичні таблиці з короткими коментарями або аналізом даних, включаючи прогноз розвитку подій чи динаміку показників. Класична модель, яка забезпечить формування інформації, необхідної для прийняття підприємством належних управлінських рішень в умовах невизначеності та ризику, повинна вирішувати наступні задачі:
1.Інформація повинна забезпечити об'єктивність і адекватність фінансового регулювання підприємницької діяльності;
2.Структурування даних повинно бути таким, щоб можна було контролювати ризик, який постійно змінюється під впливом динамічного оточення з метою зменшення його негативного впливу;
3.Організація діяльності підприємства, а також пов'язані з нею мінімальні витрати, повинні мати оптимальний характер.
46. Класифікація ризиків підприємства для цілей бухгалтерського обліку.
За джерелами виникнення ·  У зовнішньому середовищі
·  У внутрішньому середовищі
За характером діяльності підприємства ·  Підприємницькі
·  Фінансово-комерційні
·  Професійні та інвестиційні
За ступенем впливу на діяльність підприємства ·  Прямі
·  Опосередковані
За обсягом впливу ·  Впливає на всі сторони діяльності
·  Впливає на окремі види діяльності
За систематичністю впливу ·  Носить постійний вплив
·  Носить тимчасовий вплив
За економічними наслідками ·  Можливі прямі економічні втрати
·  Можливі непрямі економічні втрати
·  Можливі як економічні втрати так і додаткові вигоди
За можливістю прогнозування ·  Прогнозовані
·  Не прогнозовані 
За можливістю усунення ·  Можна усунути
·  Неможливість усунення
За можливістю страхування ·  Наявна можливість страхування
·  Неможливість страхування
47. Ризики в прогнозуванні діяльності підприємства.
Планування господарсько-фінансової діяльності підприємств і практична реалізація тактичних і стратегічних планів пов'язані з ризиком їх невиконання. Ризики виникають при складанні і виконанні планів виробництва, постачання, збуту, при оцінці кон'юнктури ринку, при порушенні термінів поставки сировини і реалізації продукції тощо.
Ризик завжди супроводжує будь-яку діяльність, його неможливо уникнути і тому кожне підприємство має розробляти систему управління ризиками і планувати заходи щодо послаблення їхнього негативного впливу на діяльність підприємства
Для складання прогнозів і планування витрат, пов'язаних з ризиками, потрібно зібрати відповідну інформацію про носіїв цих ризиків. Після отримання і оброблення інформації визначають метод виявлення ризиків. Найчастіше для виконання цього завдання застосовується комплексний метод. Для ефективного пошуку і нейтралізації ризиків розробляється програма їхнього контролю і пошуку. Програму складає відділ контролю ризиків. План має свій бюджет і економічне обґрунтування доцільності нейтралізації того чи іншого ризику. Плануючи витрати на нейтралізацію ризиків, відділ повинен контролювати співвідношення між витратами на нейтралізацію ризиків і втратами від наслідків їхньої дії.
До методів пошуку інформації щодо ризиків відносять:
•   стандартні анкети;
• річні аналітичні звіти господарської діяльності підприємства і у першу чергу баланс та фінансовий звіт;
•  консультативні послуги аудиторських і консалтингових фірм;     
•  технологічні карти виробничих потоків;
•   звіти фірм-конкурентів;
•  інформаційні бюлетені товарних і фондових бірж та ін.
48. Якісні характеристики облікової інформації та бухгалтерського обліку.
Фінансова звітність повинна містити лише доречну інформацію, яка впливає на прийняття рішень користувачами, дає змогу вчасно оцінити минулі, теперішні та майбутні події, підтвердити та скоригувати їхні оцінки, зроблені у минулому.
Фінансова звітність повинна бути достовірною. Інформація, наведена у фінансовій звітності, є достовірною, якщо вона не містить помилок і перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності.
Фінансова звітність повинна надавати можливість користувачам порівнювати:
- фінансові звіти підприємства за різні періоди;
- фінансові звіти різних підприємств.
За міжнародними стандартами перелік вимог до облікової інформації та фінансової звітності є дещо ширшим [2].
Вимоги до якості облікової інформації та фінансової звітності включають: корисність; доречність (суттєвість, своєчасність, цінність); достовірність (правдивість, переважання суті над формою, обачність, нейтральність, повнота); зрозумілість; співставність.
Вимога корисності інформації полягає у можливості її використання для прийняття обґрунтованих економічних рішень. Ступінь корисності інформації визначається через відповідність її нижченаведеним характеристикам.
Доречність інформації визначається її здатністю впливати на рішення користувачів. При цьому доречною інформацією вважається, якщо вона є своєчасною, суттєвою та цінною для користувачів.
Своєчасність інформації визначається у її здатності формування  та отримання без затримок.
Суттєвою є та інформація, відсутність якої може вплинути на кінцеві рішення користувачів.
Цінність інформації обумовлена можливістю її використання для оцінки результатів діяльності підприємства.
Достовірність інформації визначається відсутністю суттєвих помилок. Для цього інформація повинна бути правдивою. Правдиве подання інформації в бухгалтерській звітності засноване на чесності  її укладачів та уявленні про те, що вона відображає саме ті операції, факти чи події, які вона повинна відображати, або, як обґрунтовано очікують користувачі, вона повинна надавати саме цю інформацію [3].
Переважання суті над формою передбачає відображення інформації з точки зору економічної суті операції, а не її юридичної форми.
При формуванні інформації в бухгалтерському обліку слід дотримуватися обачності в судженнях і оцінках, які мають місце в умовах невизначеності, так щоб активи і доходи не були завищені, а витрати і зобов’язання не були занижені.
Нейтральність інформації передбачає, що вона не містить упереджених оцінок, тобто є об’єктивною по відношенню до різних груп користувачів і не націлена на раніше заданий результат.
Повнота інформації означає, що вона містить мінімальний, але достатній для прийняття правильного рішення набір показників.
Якісна характеристика зрозумілості означає, що інформація повинна бути однозначною, чіткою і не містити надлишкової деталізації. Зрозумілість передбачає певний ступінь знань у користувачів фінансової звітності.
Співставність забезпечує можливість користувачам порівнювати інформацію про підприємство в часі та з інформацією інших підприємств.
Ці якісні характеристики визначають корисність облікової інформації для користувачів. При цьому завданням бухгалтера є їх таке сполучення, щоб вигоди від інформації переважали витрати на її отримання.
49
На відміну від виробничого, в системі управлінського обліку готується інформація не тільки про здійснені, ай очікувані витрати при різних варіантах дій, що вимагає особливої схеми систематизації витрат та глибини деталізації їх характеристик. Оскільки при плануванні йдеться про витрати у майбутньому періоді, тобто очікувані витрати, їх величина є певною мірою ймовірною, хоча й обчисленою на обґрунтованій нормативній базі. Ряд чинників обумовлює відхилення фактичного рівня витрат від запланованого. Це зміни в обсязі виробництва, цінах на ресурси, інші не передбачені в плані чинники впливу на виробничий процес. Такі відхилення докладно аналізуються і є підставою для прийняття відповідних управлінських рішень. У зв'язку з цим вирізняють релевантні витрати та не релевантні витрати.Очікувані (релевантні) витрати – це витрати, що можуть бути змінені внаслідок прийняття управлінських рішень, тобто майбутні витрати. Точніше, це витрати, що відрізняють одну альтернативу від іншої.
Очікувані витрати визначають на основі стандартів (норм та нормативів),розрахованих для фірми. Ці стандарти являються основою функціонування системи і розкривають її зміст.

Рис. Критеріївизнаннярелевантнихвитрат50. Інструментарій бухгалтерського обліку та звітності в управлінні підприємством
Використання сучасних інструментів управління підприємством ставить нові вимоги до його облікового забезпечення як джерела економічної інформації представленої у внутрішньогосподарській (управлінській) звітності. Саме завдяки інструментарію бухгалтерського обліку можливий процес збору, накопичення, систематизації, обробки та передачі облікової інформації у необхідному розрізі, у тому числі складання і представлення звітності для внутрішніх потреб управління.
Вітчизняний внутрішньогосподарський (управлінський) облік, що за змістом та охопленням економічної інформації є прототипом зарубіжного управлінського обліку, має розглядатися як система економічної інформації, складовими елементами якої є: внутрішньогосподарський (бухгалтерський) облік, економічний (управлінський) аналіз та контроль, планування, забезпечення довідковою та іншою економічною інформацією, функціями якого виступають: забезпечувальна, аналітична, прогнозна, координаційна, організаційна, мотивуюча, контрольна, що дозволяє по-різному визначати предмет, об’єкти, техніку та інструментарій внутрішньогосподарського (управлінського) та внутрішньогосподарського (бухгалтерського) обліку.
Вищеозначене дозволяє визначати внутрішньогосподарську (управлінську) звітність, по-перше, як інструмент управління господарством (засіб інформаційного забезпечення процесу управління; засіб моніторингу економічного стану підприємства) та інструмент управління інформаційним забезпеченням (засіб адаптації та моніторингу облікової системи до потреб управління), і, по-друге, елемент методу бухгалтерського обліку (засіб узагальнення (агрегації, синтезу) та надання облікової інформації), а також документ, вміст якого представляє економічну інформацію у певному наборі фактичних (історичних) та оціночних (розрахункових) показників для порівняння їх планово-нормативних та досягнутих значень.

Приложенные файлы

  • docx 17998743
    Размер файла: 755 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий