Praktikum_PIV


Міністерство освіти і науки України
Київський університет права НАН України
Шишка Р.Б., Бошицький Ю.Л.
Право інтелектуальної власності: основні нормативні акти, практика застосування, методика викладання
Київ 2016
388620050609500354330024511000
Затверджено:
Методичною радою Київського університету права НАН України
Протокол № 1 від 2016 р.
Голова Методичної Ради
Шишка Р.Б., Бощицький Ю.Л. і др. Право інтелектуальної власності: основні нормативні акти, практика застосування, методика викладання. /За загальною редакцією проф. Р.Б. Шишки 2016 - 370 с.
Рецензент: Галянтич Микола Костянтинович –професор, доктор юридичних наук, заступних з наукової роботи НДІ приватного права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака Національної академії правових наук України;
Армаш Надія Олексіївна – доктор юридичних наук, доцент, завідувач кафедри адміністративного права Київського університету права НАН України

Посібник пристосований для навчальної мети і рекомендований для застосування у навчальному процесі. Проте набір основних нормативних актів та проблемних ситуацій надає можливість його використання творчими особистостями та використання при охороні їх прав та особливо при здійсненні їх захисту
Обговорений на засіданні кафедри ЦТП
31 серпня 2016 р. (протокол № 1)
Шишка Р.Б., Бошицький Ю.Л.
Вступ
Право інтелектуальної власності має важливе значення для формування культури фахівця у будь-якій сфері діяльності, зокрема бакалавра-правознавця в інтелектуальна власність є своєрідним є ресурсом суспільства, особливо як інновації. Тож курс права інтелектуальної власності виправдано став невід’ємним елементом вищої освіти.
Комплеккс методичних розробок права інтелектуальної власності включає у себе програму, зразкові тематичні плани, перелік питань для іспиту, перелік рекомендованої літератури та нормативних актів, методичні вказівки для проведення практичних завдань та виконання курсових робіт.
Запропоновано названий спецкурс в обсязі 100 год. 16 лекційних і 12 практичних, 48 – самостійна робота. Форма контролю – іспит і курсова робота. На рівні тематичних планів відповідно до спеціалізації та напрямку підготовки (гуманітарна чи технічна) можливе підсилене вивчення тих чи інших розділів курсу за вибором студента. Кафедра може надати додаткові тести для контрольних перевірок знань.
При укладанні навчального матеріалу автори виходили із концепції об’єктивного права, чинного та перспективного законодавства, тенденції його адаптації до законодавства країни та універсалізації завдяки зусиллям ВРІВ, потреби узгодження із іншими курсами.
При вивченні курсу студенти повинні опанувати механізм дії чинного законодавства у сфері інтелектуальної власності.
Автори щиро вдячні рецензентам, колегам по кафедрі та іншим особам за конструктивні зауваження та пропозиції.
В роботі використані загальновживані скорочення:
ГК- Господарський кодекс України;
ЗУ – Закон України;
КК –Кримінальний кодекс України;
КМ України – Кабінет Міністрів України;
КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення
МК – Митний кодекс України
ЦК – Цивільний кодекс України;
Практикум – скорочена назва цієї методичної розробки
Зміст
Вступ Розділ 1. Основні нормативні акти в сфері інтелектальної власності
Програма курсу “Право інтелектуальної власності” 6
Розділ 2. Тематичні плани курсу “Право інтелектуальної власності” 20
Розділ 3. Орієнтований перелік питань для іспиту з курсу “Право інтелектуальної власності” 23
Розділ 4. Рекомендовані нормативні акти і література з курсу “Право інтелектуальної власності” 29
Розділ 5. Методичні вказівки та завдання для проведення практичних занять з курсу “Право інтелектуальної власності” 45
Розділ 6. Методичні вказівки для виконання контрольних робіт з курсу “Право інтелектуальної власності” 58
Розділ 7. Методичні вказівки для виконання курсових робіт з курсу “Право інтелектуальної власності” 66
Розділ 8. Тести з авторського і патентного права 94
Основні нормативні акти у сфері інтелектуальної власності.
Конституція України (витяг)
Верховна Рада України від імені Українського народу-громадян України всіх національностей,
виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення,
дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя,
піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на земліУкраїни,
прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу,
усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями,
керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням,
приймає цю Конституцію - Основний Закон України.

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична,
соціальна, правова держава.
Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед Людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.
Стаття 11. Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.
Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Стаття 19. Правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 26. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, закон ми чи міжнародними договорами України.
Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.
Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Громадяни для задоволення своїх потреб можуть комунальної власності відповідно до закону.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Право приватної власності є непорушним.
Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Стаття 42. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.
Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.
Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Стаття 54. Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.
Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством.
Стаття 66. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Стаття 67. Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.
Стаття 68. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Стаття 85. До повноважень Верховної Ради України належить:
1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом ХІІІ цієї Конституції;
3) прийняття законів;
5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;
6) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;
32) надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;
33) здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією Конституцією;
36) затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації; визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності.
Верховна Рада України здійснює інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання.
Стаття 92. Виключно законами України визначаються:
1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;
7) правовий режим власності;
8) правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;
9) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;
14) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань;
22) засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Стаття 106. Президент України:
1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;
3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;
13) призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
14) призначає на посади та звільняє з посад за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України;
15) утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;
16) скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради Міністрів Автономної Республіки Крим;
23) утворює суди у визначеному законом порядку;
25) нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;
29) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;
30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;
Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.
Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.
Стаття 116. Кабінет Міністрів України:
2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;
3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;
5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;
9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;
10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України.
Стаття 117. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.
Цивільний кодекс України (витяг)
Глава 1 ЦИВІЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИСтаття 1. Відносини, що регулюються цивільним законодавством
1. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
2. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 2. Учасники цивільних відносин
1. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі — особи).
2. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.
Стаття 3. Загальні засади цивільного законодавства
1. Загальними засадами цивільного законодавства є:
1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;
2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;
3) свобода договору;
4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;
5) судовий захист цивільного права та інтересу;
6) справедливість, добросовісність та розумність.
Стаття 4. Акти цивільного законодавства України
1. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України.
2. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі — закон).
Якщо суб’єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов’язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.
3. Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України.
4. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.
Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
5. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.
6. Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.
Книга чертверта.
Право інтелектуальної власностіГлава 35 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІСтаття 418. Поняття права інтелектуальної власності
1. Право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.
2. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об’єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
3. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
Стаття 419. Співвідношення права інтелектуальної власності та права власності
1. Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного.
2. Перехід права на об’єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.
3. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об’єкт права інтелектуальної власності.
Стаття 420. Об’єкти права інтелектуальної власності
1. До об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:
літературні та художні твори;
комп’ютерні програми;
компіляції даних (бази даних);
виконання;
фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;
наукові відкриття;
винаходи, корисні моделі, промислові зразки;
компонування (топографії) інтегральних мікросхем;
раціоналізаторські пропозиції;
сорти рослин, породи тварин;
комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;
комерційні таємниці.
Стаття 421. Суб’єкти права інтелектуальної власності
1. Суб’єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об’єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.
Стаття 422. Підстави виникнення (набуття) права інтелектуальної власності
1. Право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.
Стаття 423. Особисті немайнові права інтелектуальної власності
1. Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є:
1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об’єкта права інтелектуальної власності;
2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об’єкта права інтелектуальної власності;
3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
2. Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об’єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам.
3. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності.
4. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом.
Стаття 424. Майнові права інтелектуальної власності
1. Майновими правами інтелектуальної власності є:
1) право на використання об’єкта права інтелектуальної власності;
2) виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності;
3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
2. Законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності за умови, що такі обмеження та винятки не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб’єктів цих прав.
3. Майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов’язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах.
Стаття 425. Строк чинності прав інтелектуальної власності
1. Особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними безстроково, якщо інше не встановлено законом.
2. Майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.
3. Майнові права інтелектуальної власності можуть бути припинені достроково у випадках, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.
Стаття 426. Використання об’єкта права інтелектуальної власності
1. Способи використання об’єкта права інтелектуальної власності визначаються цим Кодексом та іншим законом.
2. Особа, яка має виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об’єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб.
3. Використання об’єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.
4. Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об’єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону.
Стаття 427. Передання майнових прав інтелектуальної власності
1. Майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі.
2. Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та іншого закону.
Стаття 428. Здійснення права інтелектуальної власності, яке належить кільком особам
1. Право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам спільно, може здійснюватися за договором між ними. У разі відсутності такого договору право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам, здійснюється спільно.
Стаття 429. Права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору
1. Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об’єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник.
2. Майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.
3. Особливості здійснення майнових прав інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, можуть бути встановлені законом.
Стаття 430. Права інтелектуальної власності на об’єкт, створений за замовленням
1. Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об’єкта.
У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об’єкт можуть належати замовникові.
2. Майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об’єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором.
Стаття 431. Наслідки порушення права інтелектуальної власності
1. Порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом, іншим законом чи договором.
Стаття 432. Захист права інтелектуальної власності судом
1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.
2. Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про:
1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;
2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;
3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;
4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;
5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об’єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;
6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.
Глава 36 ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ЛІТЕРАТУРНИЙ, ХУДОЖНІЙ ТА ІНШИЙ ТВІР (АВТОРСЬКЕ ПРАВО)Стаття 433. Об’єкти авторського права
1. Об’єктами авторського права є твори, а саме:
1) літературні та художні твори, зокрема:
романи, поеми, статті та інші письмові твори;
лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори;
музичні твори (з текстом або без тексту);
аудіовізуальні твори;
твори живопису, архітектури, скульптури та графіки;
фотографічні твори;
твори ужиткового мистецтва;
ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки;
переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів;
збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;
2) комп’ютерні програми;
3) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;
4) інші твори.
2. Твори є об’єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження.
3. Авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі.
4. Комп’ютерні програми охороняються як літературні твори.
5. Компіляції даних (бази даних) або іншого матеріалу охороняються як такі. Ця охорона не поширюється на дані або матеріал як такі та не зачіпає авторське право на дані або матеріал, що є складовими компіляції.
Стаття 434. Твори, які не є об’єктами авторського права
1. Не є об’єктами авторського права:
1) акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади;
2) державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені органами державної влади;
3) повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації;
4) інші твори, встановлені законом.
Стаття 435. Суб’єкти авторського права
1. Первинним суб’єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).
2. Суб’єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.
Стаття 436. Співавторство
1. Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення. Частина твору, створеного у співавторстві, визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин цього твору.
2. Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має самостійне значення.
3. Відносини між співавторами можуть бути визначені договором. У разі відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно.
Стаття 437. Виникнення авторського права
1. Авторське право виникає з моменту створення твору.
2. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законом.
Стаття 438. Особисті немайнові права автора
1. Автору твору належать особисті немайнові права, встановлені статтею 423 цього Кодексу, а також право:
1) вимагати зазначення свого імені у зв’язку з використанням твору, якщо це практично можливо;
2) забороняти зазначення свого імені у зв’язку з використанням твору;
3) обирати псевдонім у зв’язку з використанням твору;
4) на недоторканність твору.
Стаття 439. Забезпечення недоторканності твору
1. Автор має право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора, а також супроводженню твору без його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо.
2. У разі смерті автора недоторканність твору охороняється особою, уповноваженою на це автором. За відсутності такого уповноваження недоторканність твору охороняється спадкоємцями автора, а також іншими заінтересованими особами.
Стаття 440. Майнові права інтелектуальної власності на твір
1. Майновими правами інтелектуальної власності на твір є:
1) право на використання твору;
2) виключне право дозволяти використання твору;
3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
2. Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Стаття 441. Використання твору
1. Використанням твору є його:
1) опублікування (випуск у світ);
2) відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі;
3) переклад;
4) переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни;
5) включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо;
6) публічне виконання;
7) продаж, передання в найм (оренду) тощо;
8) імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо.
2. Використанням твору є також інші дії, встановлені законом.
Стаття 442. Опублікування твору (випуск твору у світ)
1. Твір вважається опублікованим (випущеним у світ), якщо він будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб, у тому числі виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню, відображений у загальнодоступних електронних системах інформації.
2. Твір не може бути опублікований, якщо він порушує права людини на таємницю її особистого і сімейного життя, завдає шкоди громадському порядку, здоров’ю та моральності населення.
3. Ніхто не має права опублікувати твір без згоди автора, крім випадків, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
4. У разі смерті автора його правонаступники мають право на опублікування твору, якщо це не суперечить волі автора.
Стаття 443. Використання твору за згодою автора
1. Використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Стаття 444. Випадки правомірного використання твору без згоди автора
1. Твір може бути вільно, без згоди автора та інших осіб, та безоплатно використаний будь-якою особою:
1) як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюстрація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах та відеограмах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв, зазначення джерела запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою метою;
2) для відтворення у судовому та адміністративному провадженні в обсязі, виправданому цією метою;
3) в інших випадках, передбачених законом.
2. Особа, яка використовує твір, зобов’язана зазначити ім’я автора твору та джерело запозичення.
Стаття 445. Право автора на плату за використання його твору
1. Автор має право на плату за використання його твору, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншим законом.
Стаття 446. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір
1. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір спливає через сімдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених законом.
Стаття 447. Правові наслідки закінчення строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір
1. Після закінчення строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір він може вільно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, встановленими законом.
Стаття 448. Право автора на частку від суми продажу оригіналу твору
1. Автор має невідчужуване право на одержання грошової суми у розмірі п’яти відсотків від суми кожного продажу оригіналу художнього твору чи оригіналу рукопису літературного твору, наступного за відчуженням оригіналу, здійсненим автором. Зазначена сума сплачується продавцем оригіналу твору.
2. Право, встановлене частиною першою цієї статті, переходить до спадкоємців автора твору та спадкоємців цих спадкоємців і діє до спливу строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір, установленого статтею 446 цього Кодексу.
Глава 37 ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ВИКОНАННЯ, ФОНОГРАМУ, ВІДЕОГРАМУ ТА ПРОГРАМУ (ПЕРЕДАЧУ) ОРГАНІЗАЦІЇ МОВЛЕННЯСтаття 449. Об’єкти суміжних прав
1. Об’єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об’єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження є:
а) виконання;
б) фонограми;
в) відеограми;
г) програми (передачі) організацій мовлення.
Стаття 450. Суб’єкти суміжних прав
1. Первинними суб’єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення. За відсутності доказів іншого виконавцем, виробником фонограми, відеограми, програми (передачі) організації мовлення вважається особа, ім’я (найменування) якої зазначено відповідно у фонограмі, відеограмі, їх примірниках чи на упаковці, а також під час передачі організації мовлення.
2. Суб’єктами суміжних прав є також інші особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону.
Стаття 451. Виникнення суміжних прав
1. Право інтелектуальної власності на виконання виникає з моменту першого його здійснення.
2. Право інтелектуальної власності на фонограму чи відеограму виникає з моменту її вироблення.
3. Право інтелектуальної власності на передачу (програму)
організації мовлення виникає з моменту її першого здійснення.
4. Особа, яка має суміжне право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законом.
Стаття 452. Майнові права інтелектуальної власності на об’єкт суміжних прав
1. Майновими правами інтелектуальної власності на об’єкт суміжних прав є:
1) право на використання об’єкта суміжних прав;
2) виключне право дозволяти використання об’єкта суміжних прав;
3) право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта суміжних прав, у тому числі забороняти таке використання;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
2. Майнові права інтелектуальної власності на об’єкт суміжних прав належать відповідно виконавцеві, виробнику фонограми, виробнику відеограми чи організації мовлення, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Стаття 453. Використання виконання
1. Використанням виконання є:
1) доведення виконання до відома публіки під час його здійснення;
2) записування (фіксування) виконання під час його здійснення, якщо таке записування дає можливість сприйняття, відтворення та передачі виконання за допомогою технічних засобів;
3) пряме чи опосередковане відтворення запису виконання будь-яким способом та у будь-якій формі;
4) продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника запису виконання;
5) оренда оригіналу чи примірника запису виконання;
6) забезпечення засобами зв’язку можливості доступу будь-якої особи до записаного виконання з місця та в час, обраних нею.
2. Використанням виконання є також інші дії, встановлені законом.
Стаття 454. Використання фонограми, відеограми
1. Використанням фонограми, відеограми є:
1) пряме або опосередковане відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі відеограми, фонограми;
2) продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника фонограми, відеограми;
3) оренда оригіналу чи примірника фонограми, відеограми;
4) забезпечення засобами зв’язку можливості доступу будь-якої особи до фонограми, відеограми з місця та в час, обраних нею.
2. Використанням фонограми, відеограми є також інші дії, встановлені законом.
Стаття 455. Використання передачі (програми) організації мовлення
1. Використанням передачі (програми) організації мовлення є:
1) здійснення (трансляція, ретрансляція) передачі (програми)
організації мовлення;
2) записування (фіксування) передачі (програми) організації мовлення, якщо таке записування дає можливість сприйняття, відтворення та здійснення її за допомогою технічних засобів;
3) відтворення запису передачі (програми) організації мовлення;
4) представлення передачі (програми) організації мовлення публіці у місці, де встановлено вхідну плату.
2. Використанням передачі (програми) організації мовлення є також інші дії, встановлені законом.
Стаття 456. Строки чинності суміжних майнових прав
1. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на виконання спливає через п’ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком здійснення першого запису виконання, а за відсутності такого запису — з 1 січня року, наступного за роком здійснення виконання.
2. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на фонограму, відеограму спливає через п’ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її опублікування, а за відсутності такого опублікування протягом п’ятдесяти років від дати її вироблення — з 1 січня року, наступного за роком вироблення фонограми, відеограми.
3. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення спливає через п’ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її першого здійснення.
4. Законом в окремих випадках можуть встановлюватися інші строки чинності суміжних прав.
Глава 38 ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА НАУКОВЕ ВІДКРИТТЯСтаття 457. Поняття наукового відкриття
1. Науковим відкриттям є встановлення невідомих раніше, але об’єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання.
Стаття 458. Право на наукове відкриття
1. Автор наукового відкриття має право надати науковому відкриттю своє ім’я або спеціальну назву.
2. Право на наукове відкриття засвідчується дипломом та охороняється у порядку, встановленому законом.
Глава 39 ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ВИНАХІД, КОРИСНУ МОДЕЛЬ, ПРОМИСЛОВИЙ ЗРАЗОКСтаття 459. Придатність винаходу для набуття права інтелектуальної власності на нього
1. Винахід вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо він, відповідно до закону, є новим, має винахідницький рівень і придатний для промислового використання.
2. Об’єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина тощо) або процес у будь-якій сфері технології.
3. Законом можуть бути встановлені продукти та процеси, які не є придатними для набуття права інтелектуальної власності на них відповідно до цієї статті.
Стаття 460. Придатність корисної моделі для набуття права інтелектуальної власності на неї
1. Корисна модель вважається придатною для набуття права інтелектуальної власності на неї, якщо вона, відповідно до закону, є новою і придатною для промислового використання.
2. Об’єктом корисної моделі може бути продукт (пристрій, речовина тощо) або процес у будь-якій сфері технології.
3. Законом можуть бути встановлені продукти та процеси, які не є придатними для набуття права інтелектуальної власності на них відповідно до цієї статті.
Стаття 461. Придатність промислового зразка для набуття права інтелектуальної власності на нього
1. Промисловий зразок вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо він, відповідно до закону, є новим.
2. Об’єктом промислового зразка можуть бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу.
Стаття 462. Засвідчення набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок
1. Набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок засвідчується патентом.
2. Обсяг правової охорони визначається формулою винаходу, корисної моделі, сукупністю суттєвих ознак промислового зразка.
3. Умови та порядок видачі патенту встановлюються законом.
Стаття 463. Суб’єкти права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок
1. Суб’єктами права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель та промисловий зразок є:
1) винахідник, автор промислового зразка;
2) інші особи, які набули прав на винахід, корисну модель та промисловий зразок за договором чи законом.
Стаття 464. Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок
1. Майновими правами інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є:
1) право на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка;
2) виключне право дозволяти використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка (видавати ліцензії);
3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню винаходу, корисної моделі, промислового зразка, в тому числі забороняти таке використання;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
2. Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок належать володільцю відповідного патенту, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Стаття 465. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок
1. Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації, за умови підтримання чинності цих прав відповідно до закону.
2. Законом можуть бути встановлені умови тимчасової чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід до набрання ними чинності відповідно до частини першої цієї статті.
3. Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід спливає через двадцять років, що відліковуються від дати подання заявки на винахід в установленому законом порядку. Цей строк може бути продовжений в установленому законом порядку щодо винаходу, використання якого потребує спеціальних випробувань та офіційного дозволу.
4. Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на корисну модель спливає через десять років від дати подання заявки на корисну модель в установленому законом порядку.
5. Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на промисловий зразок спливає через п’ятнадцять років від дати подання заявки на промисловий зразок в установленому законом порядку.
Стаття 466. Дострокове припинення чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок
1. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок може бути припинено достроково за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в інших випадках, передбачених законом.
Стаття 467. Правові наслідки припинення чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок
1. У разі припинення чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок ці об’єкти можуть вільно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, встановленими законом.
2. Якщо у зв’язку з достроковим припиненням чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок завдано збитків особі, якій було надано дозвіл на використання цих об’єктів, такі збитки відшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Стаття 468. Відновлення чинності достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок
1. Чинність достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок може бути відновлено у порядку, встановленому законом, за заявою особи, якій ці права належали у момент їх припинення.
Стаття 469. Визнання прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок недійсними
1. Права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок визнаються недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом.
Стаття 470. Право попереднього користувача на винахід, корисну модель, промисловий зразок
1. Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на винахід, корисну модель, промисловий зразок або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала винахід, корисну модель, промисловий зразок в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача).
2. Право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано винахід, корисну модель, промисловий зразок або здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.
Глава 40 ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА КОМПОНУВАННЯ ІНТЕГРАЛЬНОЇ МІКРОСХЕМИСтаття 471. Придатність компонування інтегральної мікросхеми для набуття права інтелектуальної власності на нього
1. Компонування інтегральної мікросхеми вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо воно є оригінальним.
Стаття 472. Засвідчення набуття права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми
1. Набуття права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми засвідчується свідоцтвом.
2. Обсяг правової охорони компонування інтегральної мікросхеми визначається зображенням цього компонування на матеріальному носієві.
3. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом.
Стаття 473. Суб’єкти права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми
1. Суб’єктами права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми є:
1) автор компонування інтегральної мікросхеми;
2) інші особи, які набули прав на компонування інтегральної мікросхеми за договором чи законом.
Стаття 474. Майнові права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми
1. Майновими правами інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми є:
1) право на використання компонування інтегральної мікросхеми;
2) виключне право дозволяти використання компонування інтегральної мікросхеми;
3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню компонування інтегральної мікросхеми, в тому числі забороняти таке використання;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
2. Майнові права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми належать володільцю відповідного свідоцтва, якщо інше не встановлено законом чи договором.
Стаття 475. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми
1. Майнові права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації за умови підтримання чинності цих прав відповідно до закону.
2. Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми спливає через десять років, що відліковуються від дати подання заявки на компонування інтегральної мікросхеми в установленому законом порядку.
Стаття 476. Дострокове припинення чинності майнових прав інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми
1. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми може бути припинено достроково за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в інших випадках, передбачених законом.
Стаття 477. Правові наслідки спливу строку чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми
1. У разі припинення чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми воно може вільно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, встановленими законом.
2. Якщо у зв’язку з достроковим припиненням чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми завдано збитків особі, якій було надано дозвіл на його використання, такі збитки відшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Стаття 478. Відновлення чинності достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми
1. Чинність достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми може бути відновлено у порядку, встановленому законом, за заявою особи, якій ці права належали у момент їх припинення.
Стаття 479. Визнання прав інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми недійсними
1. Права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми визнаються недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом.
Стаття 480. Право попереднього користувача на компонування інтегральної мікросхеми
1. Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на компонування інтегральної мікросхеми або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала компонування інтегральної мікросхеми в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача).
2. Право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано компонування інтегральної мікросхеми або здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.
Глава 41 ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА РАЦІОНАЛІЗАТОРСЬКУ ПРОПОЗИЦІЮСтаття 481. Поняття та об’єкти раціоналізаторської пропозиції
1. Раціоналізаторською пропозицією є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності.
2. Об’єктом раціоналізаторської пропозиції може бути матеріальний об’єкт або процес.
Стаття 482. Обсяг правової охорони раціоналізаторської пропозиції
1. Обсяг правової охорони раціоналізаторської пропозиції визначається її описом, а також кресленнями, якщо вони подані.
Стаття 483. Суб’єкти права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію
1. Суб’єктами права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію є її автор та юридична особа, якій ця пропозиція подана.
Стаття 484. Права суб’єктів права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію
1. Автор раціоналізаторської пропозиції має право на добросовісне заохочення від юридичної особи, якій ця пропозиція подана.
2. Юридична особа, яка визнала пропозицію раціоналізаторською, має право на використання цієї пропозиції у будь-якому обсязі.
Глава 42 ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА СОРТ РОСЛИН, ПОРОДУ ТВАРИНСтаття 485. Види прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин
1. Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин становлять:
1) особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені державною реєстрацією;
2) майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені патентом;
3) майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, породи тварин, засвідчене державною реєстрацією.
Стаття 486. Суб’єкти права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин
1. Суб’єктами права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин є:
1) автор сорту рослин, породи тварин;
2) інші особи, які набули майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин за договором чи законом.
Стаття 487. Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені патентом
1. Майновими правами інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідченими патентом, є:
1) право на використання сорту рослин, породи тварин, придатних для поширення в Україні;
2) виключне право дозволяти використання сорту рослин, породи тварин;
3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню сорту рослин, породи тварин, у тому числі забороняти таке використання;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
2. Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин належать володільцю патенту, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Стаття 488. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин
1. Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені патентом, є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації, за умови підтримання чинності цих прав відповідно до закону.
2. Законом можуть бути встановлені умови тимчасової чинності майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин до набрання ними чинності відповідно до частини першої цієї статті.
3. Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин спливає через тридцять років, а щодо дерев та винограду — через тридцять п’ять років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації цих прав.
4. Чинність виключних майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин може бути припинено достроково або поновлено у випадках та у порядку, встановлених законом.
5. Право на поширення сорту рослин, породи тварин є чинним з дати, наступної за датою його державної реєстрації, та діє безстроково за умови підтримання чинності цього права відповідно до закону.
6. Чинність виключних майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин може бути припинено достроково або поновлено у випадках та у порядку, встановлених законом.
Глава 43 ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА КОМЕРЦІЙНЕ НАЙМЕНУВАННЯСтаття 489. Правова охорона комерційного найменування
1. Правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності.
2. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов’язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки.
3. Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом.
4. Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються.
Стаття 490. Майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування
1. Майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найменування є:
1) право на використання комерційного найменування;
2) право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання;
3) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
2. Майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування передаються іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною.
Стаття 491. Припинення чинності майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування
1. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування припиняється у разі ліквідації юридичної особи та з інших підстав, встановлених законом.
Глава 44 ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ТОРГОВЕЛЬНУ МАРКУСтаття 492. Торговельна марка
1. Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.
Стаття 493. Суб’єкти права інтелектуальної власності на торговельну марку
1. Суб’єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи.
2. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам.
Стаття 494. Засвідчення набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку
1. Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом.
2. Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом.
3. Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не вимагає засвідчення свідоцтвом.
Стаття 495. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку
1. Майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:
1) право на використання торговельної марки;
2) виключне право дозволяти використання торговельної марки;
3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
2. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.
Стаття 496. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку
1. Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку є чинними протягом десяти років з дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку в установленому законом порядку, якщо інше не встановлено законом. Зазначений строк може бути продовженим щоразу на десять років у порядку, встановленому законом.
Стаття 497. Дострокове припинення чинності майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку
1. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку припиняється в установленому законом порядку достроково у зв’язку з перетворенням торговельної марки у загальновживане позначення певного виду товарів чи послуг.
2. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку може бути припинено достроково за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в інших випадках, передбачених законом.
3. Якщо у зв’язку з достроковим припиненням чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку завдано збитків особі, якій було надано дозвіл на її використання, такі збитки відшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Стаття 498. Відновлення чинності достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку
1. Чинність достроково припинених виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку може бути відновлено у порядку, встановленому законом, за заявою особи, якій ці права належали у момент їх припинення.
Стаття 499. Визнання прав інтелектуальної власності на торговельну марку недійсними
1. Права інтелектуальної власності на торговельну марку визнаються недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом.
Стаття 500. Право попереднього користувача на торговельну марку
1. Будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача).
2. Право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано торговельну марку або здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.
Глава 45 ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ГЕОГРАФІЧНЕ ЗАЗНАЧЕННЯСтаття 501. Набуття права інтелектуальної власності на географічне зазначення
1. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає з дати державної реєстрації цього права, якщо інше не встановлено законом.
2. Обсяг правової охорони географічного зазначення визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне зазначення.
Стаття 502. Суб’єкти права інтелектуальної власності на географічне зазначення
1. Суб’єктами права інтелектуальної власності на географічне зазначення є виробники товарів, асоціації споживачів, інші особи, визначені законом.
Стаття 503. Права інтелектуальної власності на географічне зазначення
1. Правами інтелектуальної власності на географічне зазначення є:
1) право на визнання позначення товару (послуги) географічним зазначенням;
2) право на використання географічного зазначення;
3) право перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення, в тому числі забороняти таке використання.
2. Права інтелектуальної власності на географічне зазначення, що належать окремим суб’єктам права інтелектуальної власності на географічне зазначення, встановлюються законом.
Стаття 504. Строк чинності права інтелектуальної власності на географічне зазначення
1. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення є чинним з дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороняється безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням.
Глава 46 ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА КОМЕРЦІЙНУ ТАЄМНИЦЮСтаття 505. Поняття комерційної таємниці
1. Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.
2. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.
Стаття 506. Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю
1. Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є:
1) право на використання комерційної таємниці;
2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;
3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
2. Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.
Стаття 507. Охорона комерційної таємниці органами державної влади
1. Органи державної влади зобов’язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов’язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання.
2. Органи державної влади зобов’язані охороняти комерційну таємницю також в інших випадках, передбачених законом.
Стаття 508. Строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю
1. Строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю обмежується строком існування сукупності ознак комерційної таємниці, встановлених частиною першою статті 505 цього Кодексу.
КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО
Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЗОБОВ’ЯЗАННЯГлава 47 ПОНЯТТЯ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ. СТОРОНИ У ЗОБОВ’ЯЗАННІСтаття 509. Поняття зобов’язання та підстави його виникнення
1. Зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
2. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
3. Зобов’язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Стаття 510. Сторони у зобов’язанні
1. Сторонами у зобов’язанні є боржник і кредитор.
2. У зобов’язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб.
3. Якщо кожна із сторін у зобов’язанні має одночасно і права, і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов’язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Глава 75 РОЗПОРЯДЖАННЯ МАЙНОВИМИ ПРАВАМИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІСтаття 1107. Види договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності
1. Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів:
1) ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності;
2) ліцензійний договір;
3) договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності;
4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;
5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.
2. Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі.
У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним.
Законом можуть бути встановлені випадки, в яких договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності може укладатись усно.
Стаття 1108. Ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності
1. Особа, яка має виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об’єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності).
2. Ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору.
3. Ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону.
Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об’єкта у зазначеній сфері.
Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об’єкта у зазначеній сфері.
Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об’єкта у зазначеній сфері.
4. За згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі, ліцензіат може видати письмове повноваження на використання об’єкта права інтелектуальної власності іншій особі (субліцензію).
Стаття 1109. Ліцензійний договір
1. За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.
2. У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об’єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.
3. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об’єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об’єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об’єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.
4. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.
5. Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об’єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними.
6. Права на використання об’єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату.
7. У разі відсутності в ліцензійному договорі умови про територію, на яку поширюються надані права на використання об’єкта права інтелектуальної власності, дія ліцензії поширюється на територію України.
8. Якщо в ліцензійному договорі про видання або інше відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми, то в договорі має бути встановлений максимальний тираж твору.
9. Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням цього Кодексу, є нікчемними.
Стаття 1110. Строк ліцензійного договору
1. Ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об’єкт права інтелектуальної власності.
2. Ліцензіар може відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення ліцензіатом встановленого договором терміну початку використання об’єкта права інтелектуальної власності. Ліцензіар або ліцензіат можуть відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення другою стороною інших умов договору.
3. У разі відсутності у ліцензійному договорі умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об’єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п’ять років. Якщо за шість місяців до спливу зазначеного п’ятирічного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на невизначений час. У цьому випадку кожна із сторін може в будь-який час відмовитися від договору, письмово повідомивши про це другу сторону за шість місяців до розірвання договору, якщо більший строк для повідомлення не встановлений за домовленістю сторін.
Стаття 1111. Типовий ліцензійний договір
1. Уповноважені відомства або творчі спілки можуть затверджувати типові ліцензійні договори.
2. Ліцензійний договір може містити умови, не передбачені типовим ліцензійним договором. Умови ліцензійного договору, укладеного з творцем об’єкта права інтелектуальної власності, що погіршують його становище порівняно з становищем, передбаченим законом або типовим договором, є нікчемними і замінюються умовами, встановленими типовим договором або законом.
Стаття 1112. Договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності
1. За договором про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець — письменник, художник тощо) зобов’язується створити об’єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк.
2. Договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способи та умови використання цього об’єкта замовником.
3. Оригінал твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, переходить у власність замовника. При цьому майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором.
4. Умови договору про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності, що обмежують право творця цього об’єкта на створення інших об’єктів, є нікчемними.
Стаття 1113. Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності
1. За договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах.
2. Укладення договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не впливає на ліцензійні договори, які були укладені раніше.
3. Умови договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, що погіршують становище творця відповідного об’єкта або його спадкоємців порівняно з становищем, передбаченим цим Кодексом та іншим законом, а також обмежують право творця на створення інших об’єктів, є нікчемними.
Стаття 1114. Державна реєстрація договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності
1. Ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності та договори, визначені статтями 1109, 1112 та 1113 цього Кодексу, не підлягають обов’язковій державній реєстрації.
Їх державна реєстрація здійснюється на вимогу ліцензіара або ліцензіата у порядку, встановленому законом.
Відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих за ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об’єкт права інтелектуальної власності, зокрема на право ліцензіата на звернення до суду за захистом свого права.
2. Факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до цього Кодексу або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації.
Глава 76 КОМЕРЦІЙНА КОНЦЕСІЯСтаття 1115. Договір комерційної концесії
1. За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов’язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.
Відносини, пов’язані з наданням права користування комплексом прав, регулюються цим Кодексом та іншим законом.
Стаття 1116. Предмет договору комерційної концесії
1. Предметом договору комерційної концесії є право на використання об’єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації.
2. Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту.
Стаття 1117. Сторони в договорі комерційної концесії
1. Сторонами в договорі комерційної концесії можуть бути фізична та юридична особи, які є суб’єктами підприємницької діяльності.
Стаття 1118. Форма договору комерційної концесії та його державна реєстрація
1. Договір комерційної концесії укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору концесії такий договір є нікчемним.
2. Договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця.
3. Якщо правоволоділець зареєстрований в іноземній державі, реєстрація договору комерційної концесії здійснюється органом, який здійснив державну реєстрацію користувача.
4. У відносинах з третіми особами сторони договору комерційної концесії мають право посилатися на договір комерційної концесії лише з моменту його державної реєстрації.
Стаття 1119. Договір комерційної субконцесії
1. У випадках, передбачених договором комерційної концесії, користувач може укласти договір комерційної субконцесії, за яким він надає іншій особі (субкористувачу) право користування наданим йому правоволодільцем комплексом прав або частиною комплексу прав на умовах, погоджених із правоволодільцем або визначених договором комерційної концесії.
2. До договору комерційної субконцесії застосовуються положення про договір комерційної концесії, встановлені цим Кодексом або іншим законом, якщо інше не випливає з особливостей субконцесії.
3. Користувач та субкористувач відповідають перед правоволодільцем за завдану йому шкоду солідарно.
4. Визнання недійсним договору комерційної концесії має наслідком недійсність договору комерційної субконцесії.
Стаття 1120. Обов’язки правоволодільця
1. Правоволоділець зобов’язаний передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії, а також проінформувати користувача та його працівників з питань, пов’язаних із здійсненням цих прав.
2. Правоволоділець зобов’язаний, якщо інше не встановлено договором комерційної концесії:
1) забезпечити державну реєстрацію договору;
2) надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників;
3) контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) користувачем на підставі договору комерційної концесії.
Стаття 1121. Обов’язки користувача
1. З урахуванням характеру та особливостей діяльності, що здійснюється користувачем за договором комерційної концесії, користувач зобов’язаний:
1) використовувати торговельну марку та інші позначення правоволодільця визначеним у договорі способом;
2) забезпечити відповідність якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) відповідно до договору комерційної концесії, якості аналогічних товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) правоволодільцем;
3) дотримуватися інструкцій та вказівок правоволодільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволодільцем;
4) надавати покупцям (замовникам) додаткові послуги, на які вони могли б розраховувати, купуючи (замовляючи) товари (роботи, послуги) безпосередньо у правоволодільця;
5) інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правоволодільця за договором комерційної концесії;
6) не розголошувати секрети виробництва правоволодільця, іншу одержану від нього конфіденційну інформацію.
Стаття 1122. Особливі умови договору комерційної концесії
1. В договорі комерційної концесії можуть бути передбачені особливі умови, зокрема:
1) обов’язок правоволодільця не надавати іншим особам аналогічні комплекси прав для їх використання на закріпленій за користувачем території або утримуватися від власної аналогічної діяльності на цій території;
2) обов’язок користувача не конкурувати з правоволодільцем на території, на яку поширюється чинність договору, щодо підприємницької діяльності, яку здійснює користувач з використанням наданих правоволодільцем прав;
3) обов’язок користувача не одержувати аналогічні права від конкурентів (потенційних конкурентів) правоволодільця;
4) обов’язок користувача погоджувати з правоволодільцем місце розташування приміщень для продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), передбачених договором, а також їх внутрішнє і зовнішнє оформлення.
2. Умова договору, відповідно до якої правоволоділець має право визначати ціну товару (робіт, послуг), передбаченого договором, або встановлювати верхню чи нижню межу цієї ціни, є нікчемною.
3. Умова договору, відповідно до якої користувач має право продавати товари (виконувати роботи, надавати послуги) виключно певній категорії покупців (замовників) або виключно покупцям (замовникам), які мають місцезнаходження (місце проживання) на території, визначеній у договорі.
Стаття 1123. Відповідальність правоволодільця за вимогами, що пред’являються до користувача
1. Правоволоділець несе субсидіарну відповідальність за вимогами, що пред’являються до користувача у зв’язку з невідповідністю якості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) користувачем.
За вимогами, що пред’являються до користувача як виробника продукції (товарів) правоволодільця, правоволоділець відповідає солідарно з користувачем.
Стаття 1124. Право користувача на укладення договору комерційної концесії на новий строк
1. Користувач, який належним чином виконував свої обов’язки, має право на укладення договору комерційної концесії на новий строк на тих же умовах.
2. Законом можуть бути встановлені умови, за яких правоволоділець може відмовитися від укладення договору концесії на новий строк.
Стаття 1125. Зміна договору комерційної концесії
1. Договір комерційної концесії може бути змінений відповідно до положень глави 53 цього Кодексу.
У відносинах з третіми особами сторони у договорі комерційної концесії мають право посилатися на зміну договору лише з моменту державної реєстрації цієї зміни відповідно до статті 1118 цього Кодексу, якщо не доведуть, що третя особа знала або могла знати про зміну договору раніше.
Стаття 1126. Припинення договору комерційної концесії
1. Кожна із сторін у договорі комерційної концесії, строк якого не встановлений, має право у будь-який час відмовитися від договору, повідомивши про це другу сторону не менш як за шість місяців, якщо більш тривалий строк не встановлений договором.
2. Розірвання договору комерційної концесії підлягає державній реєстрації відповідно до статті 1118 цього Кодексу.
3. Договір комерційної концесії припиняється у разі:
1) припинення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення, визначене в договорі, без його заміни аналогічним правом;
2) оголошення правоволодільця або користувача неплатоспроможним (банкрутом).
Стаття 1127. Збереження чинності договору комерційної концесії у разі зміни сторін
1. Перехід виключного права на об’єкт права інтелектуальної власності, визначений у договорі комерційної концесії, від правоволодільця до іншої особи не є підставою для зміни або розірвання договору комерційної концесії.
2. У разі смерті правоволодільця його права та обов’язки за договором комерційної концесії переходять до спадкоємця за умови, що він зареєстрований або протягом шести місяців від дня відкриття спадщини зареєструється як суб’єкт підприємницької діяльності або передасть свої права і обов’язки особі, яка має право займатися підприємницькою діяльністю.
Здійснення прав і виконання обов’язків особи, яка померла, до переходу їх відповідно до цієї частини до спадкоємця чи іншої особи здійснюється особою, яка управляє спадщиною і призначається відповідно до статті 1285 цього Кодексу.
Стаття 1128. Наслідки зміни торговельної марки чи іншого позначення правоволодільця
1. У разі зміни торговельної марки чи іншого позначення правоволодільця, права на використання яких входять до комплексу прав, наданих користувачеві за договором комерційної концесії, цей договір зберігає чинність щодо нового позначення правоволодільця, якщо користувач не вимагає розірвання договору і відшкодування збитків.
У разі продовження чинності договору користувач має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві плати.
Стаття 1129. Наслідки припинення права, користування яким надано за договором комерційної концесії
1. Якщо в період дії договору комерційної концесії припинилося право, користування яким надано за цим договором, дія договору не припиняється, крім тих його положень, що стосуються права, яке припинилося, а користувач має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві плати, якщо інше не встановлено договором.
У разі припинення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення настають наслідки, передбачені частиною третьою статті 1126 чи статтею 1128 цього Кодексу.
Господарський кодекс України
(Витяг)
Глава 16. Використання у господарській діяльносты прав інтелектуальної власностіСтаття 154. Регулювання відносин щодо використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності
1. Відносини, пов’язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються цим Кодексом та іншими законами.
2. До відносин, пов’язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Стаття 155. Об’єкти прав інтелектуальної власності
1. Об’єктами прав інтелектуальної власності у сфері господарювання визнаються:
винаходи та корисні моделі;
промислові зразки;
сорти рослин та породи тварин;
торговельні марки (знаки для товарів і послуг);
комерційне (фірмове) найменування;
географічне зазначення;
комерційна таємниця;
комп’ютерні програми;
інші об’єкти, передбачені законом.
2. Загальні умови захисту прав інтелектуальної власності на об’єкти, зазначені у цій статті, визначаються Цивільним кодексом України.
Стаття 156. Правомочності щодо використання винаходу, корисної моделі та промислового зразка
1. Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок відповідно до законодавства України засвідчується патентом.
2. Відносини суб’єкта господарювання, що є роботодавцем для винахідника (винахідників) або автора (авторів) об’єктів, зазначених у частині першій цієї статті, щодо прав на одержання патенту і права використання зазначених об’єктів інтелектуальної власності регулюються Цивільним кодексом України та іншими законами.
3. Використанням винаходу, корисної моделі чи промислового зразка у сфері господарювання є:
виготовлення, пропонування для продажу, запровадження в господарський (комерційний) обіг, застосування, ввезення чи зберігання з зазначеною метою продукту, що охороняється відповідно до закону;
застосування способу, що охороняється відповідно до закону, або пропонування його для застосування в Україні за умов, передбачених Цивільним кодексом України ;
пропонування для продажу, запровадження в господарський (комерційний) обіг, застосування, ввезення чи зберігання з зазначеною метою продукту, виготовленого безпосередньо способом, що охороняється відповідно до закону.
4. Суб’єктам господарювання належить право попереднього використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка за умов, передбачених Цивільним кодексом України.
5. Володілець патенту може передавати свої права щодо використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка як вклад у статутний фонд підприємства.
6. Правила цієї статті застосовуються також до регулювання відносин, що виникають у зв’язку з реалізацією у сфері господарювання прав на сорти рослин та породи тварин.
Стаття 157. Правомочності щодо використання торговельної марки
1. Право інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом у випадках і порядку, передбачених законом.
2. Використанням торговельної марки у сфері господарювання визнається застосування її на товарах та при наданні послуг, для яких вона зареєстрована, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов’язаній з впровадженням зазначених товарів і послуг у господарський (комерційний) обіг.
3. Свідоцтво надає право його володільцеві забороняти іншим особам використовувати зареєстровану торговельну марку без його дозволу, за винятком випадків правомірного використання торговельної марки без його дозволу.
4. Суб’єкти права на торговельну марку можуть проставляти попереджувальне маркування, яке вказує на те, що торговельна марка, яка застосовується, зареєстрована в Україні.
5. Суб’єкти права на торговельну марку, які здійснюють посередницьку діяльність, можуть на підставі договору з виробником товару (послуг) використовувати свою торговельну марку з торговельною маркою виробника, а також замість його торговельної марки.
6. Право інтелектуальної власності на торговельну марку може бути передано як вклад до статутного фонду суб’єкта господарювання.
7. У разі банкрутства суб’єкта господарювання право на торговельну марку оцінюється разом з іншим майном цього суб’єкта.
Стаття 158. Правомочності щодо використання торговельної марки, право на яку належить кільком особам
1. Торговельна марка, право на яку належить кільком особам, -
це марка, що відрізняє товари і послуги учасників об’єднання підприємств (торговельна марка об’єднання, спільна торговельна марка) від однорідних товарів і послуг інших суб’єктів господарювання, або використовується спільно кількома суб’єктами в інших випадках, передбачених законом.
2. Реєстрація торговельної марки, право на яку належить кільком особам, здійснюється в порядку, встановленому законом.
Стаття 159. Правомочності суб’єктів господарювання щодо комерційного найменування
1. Суб’єкт господарювання — юридична особа або громадянин-підприємець може мати комерційне найменування.
Громадянин-підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім’я.
2. Відомості про комерційне найменування суб’єкта господарювання вносяться за його поданням до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Суб’єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб’єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше.
3. Правовій охороні підлягає як повне, так і скорочене комерційне найменування суб’єкта господарювання, якщо воно фактично використовується ним у господарському обігу.
4. У разі якщо комерційне найменування суб’єкта господарювання є елементом його торговельної марки, то здійснюється правова охорона і комерційного найменування, і торговельної марки.
5. Особа, яка використовує чуже комерційне найменування, на вимогу його власника зобов’язана припинити таке використання і відшкодувати завдані збитки.
Стаття 160. Правомочності щодо використання географічного зазначення
1. Право на використання географічного зазначення мають лише суб’єкти господарювання, які виробляють товари (надають послуги), щодо яких здійснено державну реєстрацію відповідного географічного зазначення.
2. Використанням географічного зазначення суб’єктом господарювання вважається: застосування його на товарах, для яких зареєстровано це географічне зазначення, а також на упаковці; застосування в рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках тощо.
3. Суб’єкти господарювання, які здійснюють посередницьку діяльність, можуть використовувати свою торговельну марку поряд з географічним зазначенням товару виробника не інакше як на підставі договору.
4. Умови надання правової охорони географічного зазначення визначаються законом.
Стаття 161. Використання назви країни походження товару
1. Вироби іноземного походження або у встановлених законодавством випадках їх упаковка, а також вироби вітчизняного виробництва чи їх упаковка, призначені для експорту, повинні містити інформацію про країну їх походження.
2. Інформація про країну походження має знаходитися у доступному місці виробу (упаковки) та нанесена у спосіб, що відповідає встановленим вимогам.
3. Забороняється використання суб’єктами господарювання напису (клейма) “Виготовлено в Україні” або аналогічного за змістом щодо товарів, які мають іноземне походження.
4. Уповноважені органи державної влади контролюють дотримання зазначених вимог відповідно до закону.
Стаття 162. Правомочності суб’єктів господарювання щодо комерційної таємниці
1. Суб’єкт господарювання, що є володільцем технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами, за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв’язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності.
2. Строк правової охорони комерційної таємниці обмежується часом дії сукупності зазначених у частині першій цієї статті умов.
3. Особа, яка протиправно використовує комерційну інформацію, що належить суб’єкту господарювання, зобов’язана відшкодувати завдані йому такими діями збитки відповідно до закону. Особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право використовувати цю інформацію на свій розсуд.
4. До відносин, пов’язаних з комерційною таємницею, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України та інших законів.
Кодекс України про адміністративні правопорушення
(Витяг)
Стаття 51-2 Порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності
Незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності (літературного чи художнього твору, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, комп’ютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів і послуг, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин тощо), привласнення авторства на такий об’єкт або інше умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом, -
тягне за собою накладення штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення.
(Кодекс доповнено статтею 51-2 згідно із Законом N 4042-12 від 25.02.94, із змінами, внесениим згідно із Законом N 55/97-ВР від 07.02.97, в редакції Закону N 2362-III від 05.04.2001)
Стаття 164-3. Недобросовісна конкуренція
Незаконне копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а так само імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені -
тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до сорока чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої.
Умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця, -
тягне за собою накладення штрафу від п’яти до дев’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденціальної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця -
тягне за собою накладення штрафу від дев’яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
(Доповнено статтею 164-3 згідно із Законом N 3888-12 від 28.01.94; із змінами, внесеними згідно із Законами N 75/95-ВР від 28.02.95, N 55/97-ВР від 07.02.97, N 2362-III від 05.04.2001)
Стаття 164-6. Демонстрування і розповсюдження фільмів без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів
Демонстрування фільмів або розповсюдження фільмів шляхом продажу чи передачі в прокат фільмокопій без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів -
тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією фільмокопій, а також грошей, отриманих від їх демонстрування, продажу або передачі в прокат.
Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після застосування заходів адміністративного стягнення, -
тягнуть за собою накладення штрафу від сорока п’яти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією фільмокопій, а також грошей, отриманих від їх демонстрування, продажу або передачі в прокат.
Розповсюдження фільмів шляхом виготовлення фільмокопій без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів з метою їх демонстрування, продажу, передачі в прокат -
тягне за собою накладення штрафу від шістдесяти до дев’яноста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією фільмокопій, засобів їх виготовлення, а також грошей, отриманих від їх демонстрування, продажу або передачі в прокат.
Дії, передбачені частиною третьою цієї статті, вчинені повторно протягом року після застосування заходів адміністративного стягнення, -
тягнуть за собою накладення штрафу від дев’яноста до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією фільмокопій, засобів їх виготовлення, а також грошей, отриманих від їх демонстрування, продажу або передачі в прокат. (Кодекс доповнено статтею 164-6 згідно із Законом N 497/96-ВР від 14.11.96; в редакції Закону N 998-XIV від 16.07.99)
Стаття 164-7. Порушення умов розповсюдження і демонстрування фільмів, передбачених державним посвідченням на право розповсюдження і демонстрування фільмів
Розповсюдження і демонстрування фільмів з порушенням умов, передбачених державним посвідченням на право розповсюдження і демонстрування фільмів, -
тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до тридцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією фільмокопій, а також грошей, отриманих від їх демонстрування, продажу або передачі в прокат.
Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після застосування заходів адміністративного стягнення, -
тягнуть за собою накладення штрафу від тридцяти п’яти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією фільмокопій, а також грошей, отриманих від їх демонстрування, продажу або передачі в прокат.
(Кодекс доповнено статтею 164-7 згідно із Законом N 497/96-ВР від 14.11.96; в редакції Закону N 998-XIV від 16.07.99)
Стаття 164-9. Незаконне розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних
Розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних, упаковки яких не марковані контрольними марками або марковані контрольними марками, що мають серію чи містять інформацію, які не відповідають носію цього примірника, або номер, який не відповідає даним Єдиного реєстру одержувачів контрольних марок, -
тягне за собою накладення штрафу від десяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією цих примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних.
Та сама дія, вчинена особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з правопорушень, зазначених у частині першій цієї статті, -
тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією цих примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних.
(Кодекс доповнено статтею 164-9 згідно із Законом N 1587-III від 23.03.2000, в редакції Закону N 1098-IV від 10.07.2003)
Стаття 164-11. Незаконне розголошення або використання інформації, що становить банківську таємницю
Незаконне розголошення або використання інформації, що становить банківську таємницю, особою, якій ця інформація стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, -
тягне за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
(Кодекс доповнено статтею 164-11 згідно із Законом N 2747-III від 04.10.2001)

Стаття 164-13. Порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва
Порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва, -
тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
(Кодекс доповнено статтею 164-13 згідно із Законом N 2953-III від 17.01.2002)
Кримінальний кодекс України
(Витяг)
Стаття 176. Порушення авторського права і суміжних прав1. Незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі, -
караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення.
2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, -
караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи, -
караються штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Примітка. У статтях 176 та 177 цього Кодексу матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі, якщо її розмір у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі — якщо її розмір у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
(Стаття 176 в редакції Закону N 850-IV від 22.05.2003)
Стаття 177. Порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію1. Незаконне використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, сорту рослин, раціоналізаторської пропозиції, привласнення авторства на них, або інше умисне порушення права на ці об’єкти, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі, -
караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення.
2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, -
караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи, -
караються штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
(Стаття 177 в редакції Закону N 850-IV від 22.05.2003)
Стаття 229. Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару1. Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару, або інше умисне порушення права на ці об’єкти, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі, -
караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення.
2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, -
караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для її виготовлення.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи, -
караються штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Примітка. Матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі, якщо її розмір у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі — якщо її розмір у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
(Стаття 229 в редакції Закону N 850-IV від 22.05.2003)
(Статтю 230 виключено на підставі Закону N 669-IV
від 03.04.2003)
Стаття 231. Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницюУмисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності, -
караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
Стаття 232. Розголошення комерційної таємниціУмисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності, -
карається штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.
ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ЗАКОНУ
УКРАЇНИ «ПРО АВТОРСЬКЕ ПРАВО
І СУМІЖНІ ПРАВА»
Верховна Рада України ПОСТАНОВЛЯЄ: Внести до Закону України «Про авторське право і суміжні права» (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 13, ст. 64) зміни, виклавши його у такій редакції:
«ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО АВТОРСЬКЕ ПРАВО І СУМІЖНІ ПРАВА
Цей Закон охороняє особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва — авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення — суміжні права.
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:
автор — фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір;
аудіовізуальний твір — твір, що фіксується на певному матеріальному носії (кіноплівці, магнітній плівці чи магнітному диску, компакт-диску тощо) у вигляді серії послідовних кадрів (зображень) чи аналогових або дискретних сигналів, які відображають (закодовують) рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього), і сприйняття якого є можливим виключно за допомогою того чи іншого виду екрана (кіноекрана, телевізійного екрана тощо), на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів. Видами аудіовізуального твору є кінофільми, телефільми, відеофільми, діафільми, слайдофільми тощо, які можуть бути ігровими, анімаційними (мультиплікаційними), неігровими чи іншими;
база даних (компіляція даних) — сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, в тому числі — електронній, підбір і розташування складових частин якої та її упорядкування є результатом творчої праці, і складові частини якої є доступними індивідуально і можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі електронних засобів (комп'ютера) чи інших засобів;
виключне право — майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом;
виконавець — актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист .або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів;
виробник відеограми — фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відеозапис виконання або будь-яких рухомих зображень (як із звуковим супроводом, так і без нього);
виробник фонограми — фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший звукозапис виконання або будь-яких звуків;
відеограма — відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору. Відеограма є вихідним матеріалом для виготовлення її копій;
відтворення — виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер;
інформація про управління правами — інформація, в тому числі в -електронній (цифровій) формі, що ідентифікує об'єкт авторського права і (або) суміжних прав і автора чи іншу особу, яка має на цей об'єкт авторське право і (або) суміжні права, або інформація про умови використання об'єкта авторського права і (або) суміжних прав, або будь-які цифри чи коди, у яких представлена така інформація, коли будь-який із цих елементів інформації прикладений до примірника об'єкта авторського права і (або) суміжних прав або вміщений у нього чи з'являється у зв'язку з його повідомленням до загального відома;
ім'я автора — сукупність слів чи знаків, що ідентифікують автора: прізвище та ім'я автора; прізвище, ім'я та по батькові автора; ініціали автора;* псевдонім автора; прийнятий автором знак (сукупність знаків) тощо;
запис (звукозапис, відеозапис) — фіксація за допомогою спеціальних технічних засобів (у тому числі й за допомогою числового представлення) на відповідному матеріальному носії звуків і (або) рухомих зображень, яка дозволяє здійснювати їх сприйняття, відтворення або сповіщення за допомогою відповідного пристрою;
здавання у майновий найм — передача права користування і (або) володіння оригіналом чи примірником твору, фонограми, відеограми на певний строк з метою одержання прямої чи опосередкованої комерційної вигоди;
комп'ютерна програма — набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному кодах);
контрафактний примірник твору, фонограми, відеограми —примірник твору, фонограми чи відеограми, відтворений, опублікований і (або) розповсюджуваний з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі примірники захищених в Україні творів, фонограм і відеограм, що ввозяться на митну територію України без згоди автора чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав, зокрема з країн, в яких ці твори, фонограми і відеограми ніколи не охоронялися або перестали охоронятися;
оприлюднення (розкриття публіці) твору — здійснена за згодою автора чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав дія, що вперше робить твір доступним для публіки шляхом опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо;
опублікування твору, фонограми, відеограми — випуск в обіг за згодою автора чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав виготовлених поліграфічними, електронними чи іншими способами примірників твору, фонограми, відеограми у кількості, здатній задовольнити, з урахуванням характеру твору, фонограми чи відеограми, розумні потреби публіки, шляхом їх продажу, здавання в майновий найм, побутового чи комерційного прокату, надання доступу до них через електронні системи інформації таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором або передачі права власності на них чи володіння ними іншими способами. Опублікуванням твору, фонограми, відеограми вважається також депонування рукопису твору, фонограми, відеограми у сховищі (депозитарії) з відкритим доступом та можливістю одержання в ньому примірника (копії) твору, фонограми, відеограми;
організація колективного управління (організація колективного управління майновими правами) — організація, що управляє на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і не має на меті одержання прибутку;
. організація мовлення — організація ефірного мовлення чи організація кабельного мовлення; , організація ефірного мовлення — телерадіоорга-нізація, що здійснює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших організацій) шляхом передачі в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гама-променів тощо) у будь-якому частотному діапазоні (у тому числі й з використанням супутників);
організація кабельного мовлення — телерадіоор-ганізація, що здійснює публічне сповіщення радіо-чи телевізійних передач і програм мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших організацій) шляхом передачі на віддаль сигналу за допомогою того чи Іншого виду наземного, підземного чи підводного кабелю (провідникового, опто-волоконного чи іншого виду);
особа — фізична або юридична особа;
похідний твір — твір, що є творчою переробкою іншого існуючого твору без завдавання шкоди його охороні (анотація, адаптація, аранжування, обробка фольклору, інша переробка твору) чи його творчим перекладом на іншу мову (до похідних творів не належать аудіовізуальні твори, одержані шляхом дублювання, озвучення, субтитрування українською чи іншими мовами інших аудіовізуальних творів);
примірник твору — копія твору, виконана у будь-якій матеріальній формі;
примірник фонограми — копія фонограми на відповідному матеріальному носії, яка виконана безпосередньо чи опосередковано із цієї фонограми і містить усі зафіксовані на ній звуки чи їх частину;
примірник відеограми — копія відеограми на відповідному матеріальному носії, яка виконана безпосередньо чи опосередковано із цієї відеограми і містить усі зафіксовані на ній рухомі зображення чи їх частину (як із звуковим супроводом, так і без нього);
продюсер аудіовізуального твору — особа, яка організує або організує та фінансує створення аудіовізуального твору;
псевдонім — вигадане ім'я, вибране автором чи виконавцем для позначення свого авторства;
публічне виконання — подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час;
публічна демонстрація аудіовізуального твору, відеограми —публічне одноразове чи багаторазове представлення публіці за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав у приміщенні, в якому можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола однієї сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, аудіовізуального твору чи зафіксованого у відеограмі виконання або будь-яких рухомих зображень;
публічний показ — будь-яка демонстрація оригіналу або примірника твору, виконання, фонограми, відеограми, передачі організації мовлення за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) або за допомогою інших пристроїв чи процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола однієї сім'ї чи близьких знайомих цієї сім'ї особи, яка здійснює показ, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час (публічний показ аудіовізуального твору чи відеограми означає також демонстрацію окремих кадрів аудіовізуального твору чи відеограми без дотримання їх послідовності);
публічне сповіщення (доведення до загального відома) —передача за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гама-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконногр та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необме- женою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі е такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті;
репрографічне відтворення (репродукування) — факсимільне відтворення у будь-якому розмірі (у тому числі збільшеному чи зменшеному) оригіналу письмового чи іншого графічного твору або його примірника шляхом фотокопіювання або іншими подібними способами, крім запису в електронній (у тому числі цифровій), оптичній чи іншій формі, яку зчитує комп'ютер;
розповсюдження об'єктів авторського права і (або) суміжних прав — будь-яка дія, за допомогою якщо об'єкти авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо чи опосередковано пропонуються публіці, в тому числі доведення цих об'єктів до відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до цих об'єктів з будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором;
службовий твір — твір, створений автором у порядку виконання службових обов'язків відповідна до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем;
суспільне надбання — твори і об'єкти суміжних прав, строк дії авторського права і (або) суміжних прав на які закінчився;
твір архітектури — твір у галузі мистецтва спорудження будівель і ландшафтних утворень (креслення, ескізи, моделі, збудовані будівлі та споруди, парки, плани населених пунктів тощо);
твір образотворчого мистецтва — скульптура, картина, малюнок, гравюра, літографія, твір художнього (у тому числі сценічного) дизайну тощо;
твір ужиткового мистецтва — твір мистецтва,, в тому числі твір художнього промислу, створений ручним або промисловим способом для користування у побуті або перенесений на предмети такого користування;
технічні засоби захисту — технічні пристрої і (або) технологічні розробки, призначені для створення технологічної перешкоди порушенню авторського права і (або) суміжних прав при сприйнятті і (або) копіюванні захищених (закодованих) записів у фонограмах (відеограмах) і передачах організацій мовлення чи для контролю доступу до використання об'єктів авторського права і суміжних прав;
установа — центральний орган виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності;
фонограма — звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору. Фонограма є вихідним матеріалом для виготовлення її примірників (копій);
цитата — порівняно короткий уривок з літературного, наукового чи будь-якого іншого опублікованого твору» який використовується, з обов'язковим посиланням на його автора і джерела цитування, іншою особою у своєму творі з метою зробити зро-зумілішими свої тверджений або для посилання на погляди іншого автора в автентичному формулюванні.
Стаття 2. Законодавство України про авторське право і суміжні права
Законодавство України про авторське право і суміжні права базується на Конституції України і складається з відповідних норм Цивільного кодексу України, цього Закону, законів України «Про власність», «Про кінематографію», «Про телебачення і радіомовлення», «Про видавничу справу», «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм» та інших законів України, що охороняють особисті немайнові права та майнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав.
Стаття 3. Сфера дії Закону
1. Дія цього Закону поширюється на:
а) твори, зазначені у частині першій статті 8 цього Закону, і об'єкти суміжних прав, зазначені у статті 35 цього Закону, незалежно від місця їх пер шого оприлюднення (або не оприлюднені, але зна ходяться в об'єктивній формі на території України), авторами яких або особами, яким належить автор ське право і (або) суміжні права на них, є фізичні особи, які є громадянами України або не є її гро мадянами, але мають постійне місце проживання на території України, або юридичні особи, які мають місцезнаходження на території України;,
б) твори, зазначені у частині першій статті 8 цього Закону, і об'єкти суміжних прав, зазначені ,у статті 35 цього Закону, вперше оприлюднені на території України або вперше оприлюднені за межами України, але після цього протягом ЗО днів оприлюднені на території України;
в) передачі організацій мовлення, що мають місцезнаходження на території України і здійснюють передачі за допомогою передавачів, розташованих на території України;
г) твори архітектури і скульптури, які об'єктивно знаходяться на території України;
д) твори та об'єкти суміжних прав, які охороняються відповідно до міжнародних договорів України.
2. Положення цього Закону спрямовані на захист особистих немайнових прав і майнових прав:
а) суб'єктів авторського права, зазначених у статті 7 цього Закону, і суб'єктів суміжних прав, зазнач чених у частині першій статті 36 цього Закону, які е громадянами України або не є громадянами України, але мають постійне місце проживання на території України (для юридичних осіб —місцезнаходження на території України), незалежно від того, на якій території вперше були оприлюднені їх твори чи об'єкти суміжних прав;
б) суб'єктів авторського права, зазначених у статті 7 цього Закону, і суб'єктів суміжних прав, зазначених у частині першій статті 36 цього Закону, незалежно від їх громадянства і постійного місця проживання (для юридичних осіб — їх місцезнаходження), твори чи об'єкти суміжних прав яких вперше оприлюднені на території України або не оприлюднені, але які знаходяться в об'єктивній формі на території України;
в) суб'єктів авторського права, зазначених у статті 7 цього Закону, і суб'єктів суміжних прав, зазначених у частині першій статті 36 цього Закону, незалежно від їх громадянства і постійного місця проживання, твори чи об'єкти суміжних прав яких вперше оприлюднені в іншій країні та протягом ЗО днів після цього оприлюднені на території України;
г) інших осіб, які мають авторське право і (або) суміжні права.
3. Суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, незалежно від їх громадянства, твори чи об'єкти суміжних прав яких вперше оприлюднені на території іншої держави або не оприлюднені, але знаходяться в об'єктивній формі на території іншої держави, правова охорона надається відповідно до міжнародних договорів України.
Стаття 4. Повноваження Установи у сфері охорони авторського права І суміжних прав
1. Установа забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони авторського права і суміжних прав, здійснює свої повноваження у межах, що передбачені законом, і виконує такі функції:
реалізує моніторинг застосування і дотримання національного законодавства і міжнародних договорів у сфері авторського права і суміжних прав;
веде облік організацій колективного управління після їх реєстрації, здійснює нагляд за діяльністю цих організацій і надає їм методичну допомогу;
'здійснює контроль за виконанням цього Закону у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
здійснює посередництво у переговорах і при вирішенні конфліктів між організаціями колективного управління, а також між цими організаціями і суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав;
організує розробку нормативів і таблиць щодо розміру мінімальної винагороди і її розподілу між авторами і іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав і подає їх для затвердження Кабінетові Міністрів України;
забезпечує відтворювачів, імпортерів і експорте-рів примірників аудіовізуальних творів, фонограм (відеограм) контрольними марками відповідно до Закону України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів і фонограм», веде Єдиний реєстр одержувачів контрольних марок;
організує приймання і розгляд заявок на державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва, а також на реєстрацію договорів, які стосуються прав авторів на твори, і здійснення їх реєстрації;
Забезпечує складання і періодичне видання каталогів усіх державних реєстрацій авторського права;
організує публікацію офіційного бюлетеня з пи-та^ь охорони авторського права і суміжних прав;
забезпечує розробку і реалізацію освітніх програм у сфері охорони авторського права і суміжних прав;
представляє інтереси України з питань охорони авторського права і суміжних прав у міжнародних організаціях відповідно до чинного законодавства;
доручає закладам, які входять до державної системи правової охорони інтелектуальної власності, відповідно до їх спеціалізації, виконувати окремі завдання, що визначені цим Законом, Положенням про Установу, іншими нормативно-правовими актами у сфері правової охорони інтелектуальної власності;
виконує інші функції відповідно до Положення про Установу, затвердженого в установленому порядку.
2. Установа має право вимагати від організацій колективного управління передбачену частиною сьомою статті 48 цього Закону інформацію.
3. Фінансування діяльності Установи провадиться за, рахунок коштів Державного бюджету України.
Стаття 5. Застосування правил міжнародного договору
Якщо чинним міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору.
Стаття 6. Права іноземних осіб та осіб без громадянства
Іноземні особи та особи без громадянства, відповідно до міжнародних договорів чи на основі принципу взаємності, мають однакові з особами України права, передбачені цим Законом.
РОЗДІЛ II. АВТОРСЬКЕ ПРАВО
Стаття 7. Суб'єкти авторського права
Суб'єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині гіершій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.
Стаття 8. Об'єкти авторського права
1. Об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме:
1) літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);
2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
3) комп'ютерні програми;
4) бази даних;
5) музичні твори з текстом і без тексту;
6) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;
7) аудіовізуальні твори;
8) твори образотворчого мистецтва;
9) твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;
10) фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії;
11) твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо, якщо вони не охороняються законами України про правову охорону об'єктів промислової власності;
12) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геологи, топографії, техніки, архітектури та інших сфер ді яльності;
13) сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 цієї частини, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;
14) похідні твори;
15) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці-за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;
16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;
17) інші твори.
2. Охороні за цим Законом підлягають всі твори, зазначені у частині першій цієї статті, як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо).
3. Передбачена цим Законом правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.
Стаття 9. Охорона авторського права на частину твору
Частина твору, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір і охороняється відповідно до цього Закону.
Стаття 10. Об'єкти, що не охороняються
Не є об'єктом авторського права:
а) повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації;
б) твори народної творчості (фольклор);
в) видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;
г) державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій;
д) грошові знаки;
е) розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право зиі-депегіз (своєрідне право, право особливого роду).
Проекти офіційних символів і знаків, зазначених у пунктах «г» і «д» частини першої цієї статті, до їх офіційного затвердження розглядаються як твори і охороняються відповідно до цього Закону.
Стаття 11. Виникнення і здійснення авторського права. Презумпція авторства
1. Первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору.
За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).
Це положення застосовується також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора.
2. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.
3. Особа, яка має авторське право (автор твору чи будь-яка інша особа, якій на законних підставах передано авторське майнове право на цей твір), для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак складається з таких елементів:
латинська літера «с», обведена колом, — ©;
ім'я особи, яка має авторське право;
рік першої публікації твору.
Знак охорони авторського права проставляється на, оригіналі і кожному примірнику твору.
4. Якщо твір опубліковано анонімно чи під псевдонімом (за винятком випадку, коли псевдонім однозначно ідентифікує автора), видавець твору (його Ім'я чи назва мають бути зазначені на творі) вважається представником автора і має право захищати права останнього. Це положення діє до того часу, поки автор твору не розкриє своє ім'я і не заявить про своє авторство.
5. Суб'єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не. оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твїр, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах.
Державна реєстрація авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, здійснюється Установою відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку. Установа складає і періодично видає каталоги всіх державних реєстрацій.
За підготовку Установою до державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, сплачуються збори, розміри яких визначаються Кабінетом Міністрів України.
Про реєстрацію авторського права на твір Установою видається свідоцтво. За видачу свідоцтва сплачується державне мито, кошти від сплати якого перераховуються до Державного бюджету України. Розмір і порядок сплати державного мита за видачу свідоцтва визначаються законодавством. Особа, яка володіє матеріальним об'єктом, в якому втілено (виражено) твір, не може перешкоджати особі, яка має авторське право, у його реєстрації.
Стаття 12. Авторське право і право власності на матеріальний об'єкт, в якому втілено твір
1. Авторське право і право власності на матеріальний об'єкт, в якому втілено твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального об'єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки.
2. Власникові матеріального об'єкта, в якому втілено оригінал твору образотворчого мистецтва чи архітектури, не дозволяється руйнувати цей об'єкт без попереднього пропонування його авторові тво,-ру за ціну, що не перевищує вартості матеріалів, витрачених на його створення. Якщо збереження об'єкта, в якому втілено оригінал твору, є неможливим, власник матеріального об'єкта, в якому виражено оригінал твору, повинен дозволити авторові зробити копію твору у відповідній формі, якщо це стосується архітектурної споруди фотографії твору.
Стаття 13. Співавторство
Співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір.
Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить всім співавторам незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне значення.
Відносини між співавторами визначаються уго дою, укладеною між ними.
Право опублікування та іншого використання твору в цілому належить всім співавторам.
Якщо твір, створений у співавторстві, утворює одне нерозривне ціле, то жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору.
У разі порушення спільного авторського права кожен співавтор може доводити своє право в судо вому порядку.
2. Якщо твір, створений у співавторстві, склада ється з частин, кожна з яких має самостійне на чення, то кожен із співавторів має право викорис товувати створену ним частину твору на власний розсуд, якщо інше не передбачено угодою між співавторами.
3. Співавторством є також авторське право на інтерв'ю. Співавторами інтерв'ю є особа, яка дала інтерв'ю, та особа, яка його взяла.
Опублікування запису інтерв'ю допускається лише за згодою особи, яка дала інтерв'ю.
4. Винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частках, якщо в угоді між ними не передбачається інше.
Стаття 14. Особисті немайнові права автора
1. Автору належать такі особисті немайнові права:
1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;
2) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;
3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;
4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.
2. Особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам.
Стаття 15. Майнові права автора
1. До майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:
а) виключне право на використання твору;
б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.
Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.
2. Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.
3. Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти:
1) відтворення творів;
2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;
3) публічну демонстрацію і публічний показ;
4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;
5) переклади творів;
6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;
7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;
8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників тво-ру;
9) подання своїх творів до загального відома публіки "саким чином, що ЇЇ представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;
10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;
11) імпорт примірників творів. Цей перелік не є вичерпним.
4. Виключні права авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва передбачають і право їх участі у реалізації проектів цих творів.
5. За винятком випадків, передбачених статтями 21-25 цього Закону, автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів.
Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори.
Кабінетом Міністрів України можуть установлюватися мінімальні ставки авторської винагороди та порядок їх індексації.
6. Обмеження майнових прав, встановлені статтями 21-25 цього Закону, здійснюються за умови, що вони не завдаватимуть шкоди використанню твору і не обмежуватимуть безпідставно законні інтереси автора.
7. Якщо примірники правомірно опублікованого твору законним чином введені у - цивільний обіг шляхом їх першого продажу в Україні, то допускається їх повторне введення в обіг шляхом продажу, дарування тощо без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право) і без виплати авторської винагороди, а щодо творів образотворчого мистецтва — з урахуванням положень статті 27 цього Закону. Проте у цьому випадку право здавання у майновий найм чи комерційний прокат залишається виключно за особою, яка має авторське право.
Стаття 16. Авторське право на службові твори
1. Авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору.
2. Виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.
3. За створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.
Стаття 17. Авторське право на аудіовізуальний твір
1. Авторами аудіовізуального твору є:
а) режисер-постановник;
б) автор сценарію і (або) текстів, діалогів;
в) автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору з текстом або без нього;
г) художник-постановник;
д) оператор-постановник.
Одна і та сама фізична особа може суміщати дві або більше із наведених у цій частині авторських функцій.
2. Якщо інше не передбачено у договорі про створення аудіовізуального твору, автори, які зробили внесок аби зобов'язалися зробити внесок у створення аудіовізуального твору і передали майнові права організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи продюсеру аудіовізуального твору, не мають права заперечувати проти ви-, конання цього твору, його відтворення, розповсюдження, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення, а також субтитрування і дублювання його тексту, крім права на окреме публічне виконання музичних творів, включених до аудіовізуального твору. За оприлюднення і кожне публічне виконання, показ, демонстрацію чи сповіщення аудіовізуального твору, його здавання у майновий найм і (або) комерційний прокат його примірників за всіма авторами аудіовізуального твору зберігається право на справедливу винагороду, що розподіляється і виплачується організаціями колективного управління або іншим способом.
3. Автори, твори яких увійшли як складова частина до аудіовізуального твору (як тих, що існували раніше, так і створених у процесі роботи над аудіовізуальним твором), зберігають авторське право кожний на свій твір і можуть самостійно використовувати його незалежно від аудіовізуального твору в цілому, якщо договором з організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером аудіовізуального твору не передбачено інше.
Стаття 18. Авторське право на комп'ютерні програми
Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори. Така охорона поширюється на комп'ютерні програми незалежно від способу чи форми їх вираження.
Стаття 19. Авторське право на збірники та інші складені твори
1. Авторові збірника та інших складених творів (упорядникові) належить авторське право на здійснені ним підбір і розташування творів та (або) інших даних, що є результатом творчої праці (упорядкування).
Упорядник збірника користується авторським правом за умови дотримання ним прав авторів кожного з творів, включених до складеного твору.
Автори творів, включених до складеного твору, мають право використовувати свої твори незалежно від складеного твору, якщо інше не передбачено авторським договором з упорядником збірника.
Авторське право упорядника збірника не перешкоджає іншим особам здійснювати самостійний підбір або розташування тих самих творів та (або) інших даних для створення своїх творів.
Передбачена цією частиною правова охорона баз даних не поширюється на самі дані чи інформацію і не зачіпає будь-яке авторське право, що відноситься до самих даних чи інформації, які містяться у базі даних.
2. Видавцям енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних збірників, збірників наукових праць, газет, журналів та інших періодичних видань належать виключні права на використання таких видань у цілому. Видавець має право за будь-якого використання таких видань зазначати в них своє ім'я або вимагати такого зазначення.
Автори творів, включених до таких видань, зберігають виключні права на використання своїх творів незалежно від видання в цілому, якщо інше не передбачено авторським договором.
Стаття 20. Авторське право перекладачів і авторів інших похідних творів
1. Перекладачам і авторам інших похідних творів належить авторське право на здійснені ними переклад, адаптацію, аранжування або іншу переробку.
Перекладачі і (або) автори інших похідних творів користуються авторським правом на створений ними твір за умови дотримання ними прав автора, твір якого зазнав перекладу, адаптації, аранжування або іншої переробки.
2. Авторське право перекладачів і (або) авторів інших похідних творів не перешкоджає іншим особам здійснювати свої переклади і переробки тих самих творів.
Стаття 21. Вільне використання твору із зазначенням імені автора
Без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається:
1) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, в тому числі цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, до якого цитати включаються; вільне використання цитат у формі коротких уривків з виступів і творів, включених до фонограми (відеограми) або програми мовлення;
2) використання літературних і художніх творів в обсязі, виправданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру;
3) відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань чи публічно сповіщених твор]в такого ж самого харак теру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором;
4) відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою;
5) відтворення у каталогах творів, виставлених на доступних публіці виставках, аукціонах, ярмарках або у колекціях;
6) видання випущених у світ творів рельєфно-крапкрвим шрифтом для сліпих;
7) відтворення творів для судового і адміністра?, тивного провадження в обсязі, виправданому цією метою;
8) публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів в обсязі, виправданому характером таких церемск ній;
9) відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір, або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправданому поставленою метою;
10) відтворення твору в цілях і за умов, передбачених статтями 22 — 25 цього Закону.
Цей перелік вільного використання творів є вичерпним.
Стаття 22. Вільне відтворення бібліотеками та архівами примірників твору репрогра-фічним способом
Допускається без згоди автора або іншої особи';, яка має авторське право, репрографічне відтворення одного примірника твору бібліотеками та архівами, діяльність яких не спрямована прямо або опосередковано на одержання прибутку, за таких умов:
1) у разі, коли відтворюваним твором є окрема опублікована стаття та інші невеликі за обсягом твори чи уривки з письмових творів (за винятком комп'ютерних програм і баз даних), з ілюстраціями чи без них, і коли це відтворення здійснюється за запитами фізичних осіб за умови, що:
а) бібліотека та архів мають достатньо підстав;1 вважати, що такий примірник використовувати^ меться з метою освіти, навчання і приватного дослідження;
б) відтворення твору є поодиноким випадком і не має систематичного характеру;
в) немає обмежень зі сторони організацій колективного управління щодо умов виготовлення таких примірників;
2) у разі, коли відтворення здійснюється для збе-, реження або заміни загубленого, пошкодженого та непридатного примірника даної бібліотеки чи архіву або для відновлення загубленого, пошкодженого або непридатного примірника з фонду аналогічної' бібліотеки чи архіву, а одержання такого примірника іншим шляхом неможливе, а також коли відтворення твору є поодиноким випадком і не має сис-* тематичного характеру.
Стаття 23. Вільне відтворення примірників твору для навчання
Допускається без згоди автора чи іншої особи,, яка має авторське право:
1) відтворення уривків з опублікованих письмових творів, аудіовізуальних творів як ілюстрацій для навчання за умови, що обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті; 2) репрографічне відтворення навчальними закладами для аудиторних занять опублікованих статей та інших невеликих за обсягом творів, а також уривків з письмових творів з ілюстраціями або без них за умови, коли:
а) обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті;
б) відтворення твору є поодиноким випадком і не Має систематичного характеру; :, в) немає обмежень зі сторони організацій колективного управління щодо умов такого відтворення.
Стаття 24. Вільне копіювання, модифікація і декомпіляція комп'ютерних програм
- 1. Особа, яка правомірно володіє примірником комп'ютерної програми, має право без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право на цю програму:
1) внести до комп'ютерної програми зміни (модифікації) з метою забезпечення її функціонування на технічних засобах особи, яка використовує ці програми, і вчинення дій, пов'язаних з функціонуванням комп'ютерної програми відповідно до її призначення, зокрема запис і збереження в пам'яті комп'ютера, а також виправлення явних помилок, якщо інше не передбачено угодою з автором чи іншою особою, яка має авторське право;
2) виготовити одну копію комп'ютерної програми за умови, що ця копія призначена тільки для архівних цілей або для заміни правомірно придбаного примірника у випадках, якщо оригінал комп'ютерної програми буде втраченим, знищеним або стане непридатним для використання. При цьому копія комп'ютерної програми не може бути використана для інших цілей, ніж зазначено у цьому пункті та пункті 1 цієї частини, і має бути знищена у разі, якщо володіння примірником цієї комп'ютерної програми перестає бути правомірним;
3) декомпілювати комп'ютерну програму (перетворити її з об'єктного коду у вихідний текст) з метою одержання інформації, необхідної для досягнення її взаємодії із незалежно розробленою комп'ютерною програмою, за дотримання таких умов:
а) інформація, необхідна для досягнення здатності до взаємодії, раніше не була доступною цій особі з інших джерел;
б) зазначені дії здійснюються тільки щодо тих частин комп'ютерної програми, які необхідні для досягнення здатності до взаємодії;
в) інформація, одержана в результаті декомпіля-ції, може використовуватися лише для досягнення здатності до її взаємодії з іншими програмами, але не може передаватися іншим особам, крім випадків, якщо це необхідно для досягнення здатності до взаємодії з іншими програмами, а також не може використовуватися для розроблення комп'ютерної програми, схожої на декомпільовану комп'ютерну програму, або для вчинення будь-якої іншої дії, що порушує авторське право;
4) спостерігати, вивчати, досліджувати функціонування комп'ютерної профами з метою визначення ідей і принципів, що лежать в її основі, за умови, що це робиться в процесі виконання будь-якої дії із завантаження, показу, функціонування, передачі чи запису в пам'ять (збереження) комп'ютерної програми.
2. Застосування положень цієї статті не повинно завдавати шкоди використанню комп'ютерної програми і не повинно обмежувати законні інтереси автора та (або) іншої особи, яка має авторське право на комп'ютерну програму.
Стаття 25. Вільне відтворення творів у особистих цілях
1. Допускається без дозволу автора (чи іншої особи, яка має авторське право) і без виплати авторської винагороди відтворювати виключно в особистих цілях або для звичайного кола сім'ї попередньо правомірно оприлюднені твори, крім:
а) творів архітектури у формі будівель і споруд;
б) комп'ютерних програм, за винятком випадків, передбачених статтею 24 цього Закону;
в) репрографічного відтворення книг, нотних текстів і оригінальних творів образотворчого мистецтва, за винятком випадків, передбачених статтями 22 і 23 цього Закону;
г) творів, виконання яких зафіксовані у фонограмах, відеограмах та їх примірниках.
2. Твори і виконання, зафіксовані у фонограмах, відеограмах, їх примірниках, допускається відтворювати у домашніх умовах і виключно в особистих цілях або для звичайного кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї без дозволу автора (авторів), виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм, але з виплатою винагороди. Особливості виплати винагороди у цьому випадку визначені статтею 42 цього Закону.
Стаття 26. Право доступу до твору образотворчого мистецтва
При передачі твору образотворчого мистецтва чи матеріального об'єкта, в якому втілено цей твір, у власність іншій особі автор має право вимагати доступу до цього твору з метою його використання для відтворення (виготовлення примірників, слайдів, карток, переробок тощо) за умови, що це не порушує законні права та інтереси власника твору образотворчого мистецтва. Власник не може відмовити автору в доступі до твору без достатніх підстав. При цьому від власника твору не можна вимагати доставки твору авторові.
Стаття 27. Право слідування
Автор твору образотворчого мистецтва, а у разі його смерті — спадкоємці впродовж встановленого статтею 28 цього Закону строку користуються щодо проданих автором оригіналів творів образотворчого мистецтва невідчужуваним правом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо, що йде за першим його продажем, здійсненим автором твору (право слідування). Виплата винагороди у цьому випадку здійснюється зазначеними аукціонами, галереями, салонами, крамницями тощо.
Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використання права слідування, здійснюються особисто автором, через його повіреного або через організації колективного управління.
Стаття 28. Строк дії авторського права
1. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення і починає діяти від дня створення твору.
2. Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті, крім випадків, передбачених цією статтею.
3. Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70-років після того, як твір було оприлюднено. Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосовується строк, передбачений частиною другою цієї статті.
4. Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора.
5. У разі, коли весь твір^публікується (оприлюднюється) не водночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського права визначається окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору.
6. Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації.
7. Авторське право на твір, вперше опублікований протягом ЗО років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування.
8. Будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторського права по відношенню до неоприлюдненого твору уперше його оприлюднює, користується захистом, що є рівноцінним захисту майнових прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір був вперше оприлюднений.
9. Дія строку охорони авторського права, встановленого частинами другою — сьомою цієї статті, закінчується 1 січня року, наступного за роком, в якому мали місце юридичні факти, передбачені у зазначених частинах.
10. Особисті немайнові права автора, передбачені статтею 14 цього Закону, охороняються безстро-ково.
Стаття 29. Перехід авторського права у спадщину
1. Майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора.
2. Спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.
Стаття 30. Перехід творів у суспільне надбання
1. Закінчення строку дії авторського права на твори Означає їх перехід у суспільне надбання.
2. Твори, які стали суспільним надбанням, можуть' вільно, без виплати авторської винагороди, використовуватися будь-якою особою, за умови дотримання особистих немайнових прав автора, передбачених статтею 14 цього Закону.
3. Кабінетом Міністрів України можуть встановлюватися спеціальні відрахування до фондів творчих спілок України за використання на території України творів, які стали суспільним надбанням.
Стаття 31. Передача (відчуження) майнових прав суб'єктів авторського права
1. Автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором.
Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.
2. Майнове право суб'єкта авторського права, який є юридичною особою, може бути передане (відчужене) іншій особі у встановленому законом порядку внаслідок ліквідації цієї юридичної особи — суб'єкта авторського права.
Стаття 32. Передача права на використання твору
1. Автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21-29 цього Закону.
2. Передача права на використання твору Іншим особам може здійснюватися на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключного права на використання твору.
3. За авторським договором про передачу виключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає право використовувати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. При цьому за особою, яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передаються.
4. За авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам.
5. Право на передачу будь-яким особам невик-лючних прав на використання творів мають організації колективного управління, яким суб'єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.
6. Права на використання твору, що передаються за авторським договором, вважаються невиключ-ними, якщо у договорі не передбачено передачі виключних прав на використання твору.
Стаття 33. Договори на право використання творів
1. Договори про передачу прав на використання творів укладаються у письмовій формі. В усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо).
2. Договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди).
Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.
3. Предметом договору про передачу прав на використання твору не можуть бути права, яких не було на момент укладання договору.
4. Відповідні відомства і творчі спілки можуть розробляти примірні авторські договори (зразки авторських договорів).
5. Умови договору, що погіршують становище автора (його правонаступника) порівняно із становищем, встановленим чинним законодавством, є недійсними.
6. За авторським договором замовлення автор зобов'язується створити у майбутньому твір відповідно до умов цього договору і передати його замовникові. Договором може передбачатися виплата замовником авторові авансу як частини авторської винагороди.
7. Умови договору, що обмежують право автора на створення майбутніх творів на зазначену у договорі тему чи у зазначеній галузі, є недійсними.
8. Усі майнові права на використання твору, які передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як.передані суб'єктом авторського права, вважаються такими, що не передані, і зберігаються за ним.
Стаття 34. Відповідальність за невиконання авторського договору
1. Сторона, яка не виконала або неналежним чином виконала зобов'язання за авторським договором, зобов'язана відшкодувати іншій стороні всі збитки, в тому числі упущену вигоду.
2. Якщо автор не передав твір замовникові відповідно до умов авторського договору замовлення, він повинен відшкодувати замовникові збитки, в тому числі упущену вигоду.
3. Спори щодо відповідальності за невиконання умов авторських договорів вирішується у суді.
Розділ III. СУМІЖНІ ПРАВА
Стаття 35. Об'єкти суміжних прав
Об'єктами суміжних прав, незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження, є:
а) виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;
б) фонограми, відеограми;
в) передачі (програми) організацій мовлення/
Стаття 36. Суб'єкти суміжних прав
1. Суб'єктами суміжних прав є:
а) виконавці творів, їх спадкоємці та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконань;
б) виробники фонограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм;
в) виробники відеограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо відеограм;
г) організації мовлення та їх правонаступники.
2. Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів та інших суб'єктів авторського права. Виробники фонограм, виробники відеограм повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права і виконавців. Організації мовлення повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права, виконавців, виробників фонограм (відеограм).
Стаття 37. Виникнення і здійснення суміжних прав
1. Первинними суб'єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення.
2. Суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення.
3. Для виникнення і здійснення суміжних прав не вимагається виконання будь-яких формальностей.
Виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми для сповіщення про свої суміжні права на фонограмах, відеограмах і всіх їх примірниках, що розповсюджуються серед публіки на законних підставах, або їх упаковках можуть використовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак складається з таких елементів:
латинська літера «Р», обведена колом імена (назви) осіб, які мають щодо цих фонограм (відеограм) суміжні права;
рік першої публікації фонограми (відеограми).
За відсутності доказів іншого, виконавцем, виробником фонограми чи відеограми вважаються особи, імена (назви) яких зазначені на фонограмі, відеограмі та їх примірниках або на їх упаковці.
4. Кабінетом Міністрів України можуть установлюватися мінімальні ставки винагороди за використання об'єктів суміжних прав та порядок їх індексації.
Стаття 38. Особисті немайнові права виконавців та права на ім'я (назву) виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення
1. Виконавцеві твору належать такі особисті немайнові права:
а) вимагати визнання того, що він є виконавцем твору;
б) вимагати, щоб його ім'я або псевдонім зазначалися чи повідомлялися у зв'язку з кожним його виступом, записом чи виконанням (у разі, якщо це можливо);
в) вимагати забезпечення належної якості запису його виконання і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій суттєвій зміні, що може завдати шкоди його честі і репутації.
2. Виробник фонограми, виробник відеограми має право зазначати своє ім'я (назву) на кожному носії запису або його упаковці поряд із зазначенням авторів, виконавців і назв творів, вимагати його згадування у процесі використання фонограми (відеограми).
3. Організація мовлення має право вимагати згадування своєї назви у зв'язку із записом, відтворенням, розповсюдженням своєї передачі і публічним повторним сповіщенням її іншою організацією мовлення.
Стаття 39. Майнові права виконавців
1. Майновим правом виконавців є їх виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам:
а) публічне сповіщення своїх незафіксованих виконань (прямий ефір);
б) фіксацію у фонограмах чи відеограмах своїх раніше незафіксованих виконань;
в) відтворення (пряме і.(або) опосередковане) своїх виконань, зафіксованих без їх згоди у фонограмі чи відеограмі, чи за їх згодою, але якщо відтворення здійснюється з іншою метою, ніж та, на яку вони дали свою згоду;
г) розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, шляхом першого продажу або іншої передачі права власності у разі, коли вони при першій фіксації виконання не дали дозволу виробнику фонограми (виробнику відеограми) на її подальше відтворення;
д) комерційний прокат, майновий найм своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, якщо при фіксації не було їх згоди на комерційний прокат і майновий найм, навіть після розповсюдження виконань, здійсненого виробником фонограми (відеограми) або за його дозволом;
е) розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмах чи відеограмах, через будь-які засоби зв'язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором, якщо при першій фіксації виконання не було їх згоди на такий вид розповсюдження.
2. Майнові права виконавців можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконань, розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору і використання виконань, територія, на яку розповсюджуються передані права тощо. Визначені договором ставки винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.
3. У разі, коли виконання використовується в аудіовізуальному творі, вважається, що виконавець передав організації, яка здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продюсеру аудіовізуального твору всі майнові права на виконання, якщо інше не передбачено договором.
4. У разі, коли виконавець під час першої фіксації виконання безпосередньо дозволить виробнику фонограми чи виробнику відеограми 'її подальше відтворення, вважається, що виконавець передав виробнику фонограми чи виробнику відеограми виключне право на розповсюдження фонограм, відеограм і їх примірників способом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння, а також способом здавання у майновий найм, комерційний прокат та іншої передачі. При цьому виконавець зберігає право на одержання справедливої винагороди за зазначені види використання свого виконання через організації колективного управління або іншим способом.
Стаття 40. Майнові права виробників фонограм і виробників відеограм
1. До майнових прав виробників фонограм і виробників відеограм належить їх виключне право на використання своїх фонограм, відеограм і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам:
а) відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх фонограм 1 відеограм у будь-якій формі і будь-яким способом;
б) розповсюдження серед публіки фонограм, відеограм та їх примірників шляхом першого продажу або іншої передачі права власності;
в) комерційний прокат фонограм, відеограм і їх примірників, навіть після їх розповсюдження, здійсненого виробником фонограми чи відеограми або за їх дозволом;
г) публічне сповіщення фонограм, відеограм та їх примірників через будь-які засоби зв'язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором;
д) будь-яку видозміну своїх фонограм, відеограм;
е) ввезення на митну територію України фонограм, відеограм та їх примірників з метою їх поширення серед публіки.
2. Майнові права виробників фонограм і виробників відеограм можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання фонограми (відеограми), розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору, строк використання фонограми (відеограми), територія, на яку розповсюджуються передані права, тощо. Визначені договором ставки винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.
Майнові права виробника фонограми чи відеограми, який є юридичною особою, можуть бути також передані (відчужені) іншій особі у встановленому законом порядку внаслідок ліквідації юридичної особи — суб'єкта суміжних прав.
3. Якщо фонограми, відеограми чи їх примірники введені виробником фонограми (відеограми) чи за його згодою у цивільний обіг шляхом їх першого продажу в Україні, то допускається їх наступне розповсюдження шляхом продажу, дарування тощо без згоди виробника фонограми (відеограми) чи його правонаступника і без виплати йому винагороди. Проте й у цьому випадку право здавання таких примірників фонограм (відеограм) у майновий найм чи комерційний прокат залишається виключно правом виробника фонограми (відеограми).
Стаття 41. Майнові права організацій мовлення
1. До майнових прав організацій мовлення належить їх виключне право на використання своїх програм будь-яким способом і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам:
а) публічне сповіщення своїх програм шляхом трансляції і ретрансляції;
б) фіксацію своїх програм на матеріальному носії та їх відтворення;
в) публічне виконання і публічну демонстрацію своїх програм у місцях з платним входом.
Організація мовлення також має право забороняти поширення н?І території України чи з території України сигналу із супутника, що несе їх програми, розповсюджуючим органом, для якого цей сигнал із супутника не призначався.
2. Майнові права організації мовлення можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб і строк використання програми мовлення, розмір і порядок виплати винагороди, територія, на яку розповсюджуються передані права, тощо.
Майнові права організації мовлення можуть бути також передані (відчужені) іншій особі у встановленому законом порядку внаслідок ліквідації юридичної особи — суб'єкта суміжних прав.
Стаття 42. Обмеження майнових прав виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення
1. Допускаються використання виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, їх фіксація, відтворення і доведення до загального відома без згоди виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення у випадках, передбачених статтями 21—25 цього Закону щодо обмеження майнових прав авторів літературних, художніх і наукових творів, якщо задовольняються такі умови:
а) відтворення зазначених об'єктів здійснюється виключно з метою навчання чи наукових досліджень;
б) право на відтворення, передбачене у пункті «а» цієї частини, не поширюється на експорт відтворених примірників фонограм, відеограм, програм мовлення за межі митної території України;
в) за суб'єктами суміжних прав зберігається право на справедливу винагороду з урахуванням кількості відтворених примірників.
Передбачене цією частиною використання об'єктів суміжних прав без згоди суб'єктів суміжних прав є можливим лише за умови дотримання особистих немайнових прав суб'єктів авторського права і суміжних прав, передбачених статтями 14 і 38 цього Закону.
2. Допускається відтворення в домашніх умовах і виключно в особистих цілях творів і виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах і їх примірниках, без згоди автора (авторів), виконавців і виробників фонограм (відеограм), але з виплатою їм винагороди способом, визначеним частиною четвертою цієї статті.
3. Передбачене частинами першою і другою цієї статті використання об'єктів суміжних прав без згоди суб'єктів суміжних прав не повинно завдавати шкоди нормальній експлуатації виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення і зачіпати законні інтереси виконавців, виробників фонограм, відеограм і програм мовлення чи інших суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав.
4. Виплата винагороди виробникам фонограм і відеограм та іншим особам, які мають авторське право і (або) суміжні права, за передбачені частиною другою цієї статті відтворення, здійснюється у формі відрахувань (відсотків) від вартості обладнання і (або) матеріальних носіїв виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення виключно в особистих цілях у домашніх умовах творів, зафіксованих у фонограмах і відеограмах, крім:
а) професійного обладнання та (або) матеріальних носіїв, не призначених для використання в домашніх умовах;
б) обладнання і матеріальних носіїв, що експортуються за митну територію України;
в) обладнання і матеріальних носіїв, що ввозяться фізичною особою на митну територію України виключно в особистих цілях і без комерційної мети.
5. Розміри зазначених у частинах другій і четвертій цієї статті відрахувань (відсотків), що мають сплачуватися виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, визначаються Кабінетом Міністрів України. Ці кошти виробниками та імпортерами обладнання і (або) матеріальних носіїв перераховуються визначеним Установою організаціям колективного управління (далі — уповноваженим організаціям). Зібрані кошти розподіляються між організаціями колективного управління, які є на обліку в Установі, на основі договорів, які уповноважені організації укладають з усіма організаціями колективного управління. Імпортери перераховують ці кошти уповноваженій організації під час ввезення товару на митну територію України, а виробники — у кінці кожного місяця після реалізації обладнання і матеріальних носіїв.
6. Установа і визначені нею для збору коштів уповноважені організації мають право вимагати від виробників та імпортерів інформацію про виробництво, імпорт і реалізацію (продаж) зазначеного у частині четвертій цієї статті обладнання і матеріальних носіїв.
7. Зібрані кошти, що зазначені у частинах другій і четвертій цієї статті, розподіляються між авторами, виконавцями, виробниками фонограм (відеограм). Якщо угодами між організаціями колективного управління не передбачено інше, то ці кошти розподіляються у таких пропорціях: авторам — 50 відсотків, виконавцям — 25 відсотків і виробникам фонограм (відеограм) — 25 відсотків.
Стаття 43. Використання фонограм і відеограм, опублікованих з комерційною метою
1. Допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фонограми (відеограми) яких опубліковані для використання з комерційною метою, і виконавців, виконання яких зафіксовані у цих фонограмах (відеограмах), але з виплатою винагороди, таке пряме чи 'опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників:
а) публічне виконання фонограми або її примірника чи публічну демонстрацію відеограми або її примірника;
б) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, в ефір;
в) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, по проводах (через кабель).
2. Збирання винагороди за використання фонограм (відеограм), що зазначені у частині першій цієї статті, і контроль за їх правомірним використанням здійснюються визначеними Установою уповноваженими організаціями колективного управління. Зібрані кошти розподіляються між організаціями колективного управління, які є на обліку в Установі, на основі договорів, які уповноважені організації укладають з усіма організаціями колективного управління. Одержана від уповноваженої організації винагорода розподіляється відповідною організацією колективного управління у таких пропорціях: виконавцям — 50 відсотків, виробникам фонограм (відеограм) — 50 відсотків.
3. Розмір винагороди за використання фонограм (відеограм), що зазначені у частині першій цієї статті, порядок та умови її виплати визначаються Кабінетом Міністрів України.
Особи, які використовують фонограми, відеограми чи їх примірники, повинні надавати організаціям, зазначеним у частині другій цієї статті, точні відомості щодо їх використання, необхідні для збирання і розподілу винагороди.
Стаття 44. Строк дії суміжних прав
1. Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання.
Особисті немайнові права виконавців, передбачені частиною першою статті 38 цього Закону, охороняються безстрокове.
2. Права виробників фонограм і відеограм охороняються протягом 50 років від дати першого опублікування фонограми (відеограми) або їх першого звукозапису (відеозапису), якщо фонограма (відеограма) не була опублікована протягом зазначеного часу.
3. Організації мовлення користуються наданими цим Законом правами протягом 50 років від дати першого публічного сповіщення передачі.
4. Закінчення строків захисту суміжних прав настає 1 січня року, наступного за роком, у якому закінчилися -передбачені цією статтею строки захисту.
5. До спадкоємців виконавців і правонаступників виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання виконань, фонограм, відеограм, публічні сповіщення, а також право на одержання винагороди у межах установленого цією статтею строку.
РОЗДІЛ IV
УПРАВЛІННЯ МАЙНОВИМИ ПРАВАМИ СУБ'ЄКТІВ АВТОРСЬКОГО ПРАВА І СУМІЖНИХ ПРАВ
Стаття 45. Способи управління майновими
правами суб'єктів авторського права І суміжних прав
Суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами:
а) особисто;
б) через свого повіреного;
в) через організацію колективного управління.
Стаття 46. Управління майновими правами через повіреного
Суб'єкт авторського права і (або) суміжних прав може доручити управління своїми майновими правами повіреному на підставі укладеного з ним до-говору-доручення. Здійснюючи управління майновими правами, ця особа діє у межах повноважень, переданих їй суб'єктом авторського права і (або) суміжних прав.
Стаття 47. Забезпечення колективного управління майновими правами
1. Суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав можуть доручати управління своїми майновими правами організаціям колективного управління.
2. Організації колективного управління створюються суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав та мають статус юридичної особи згідно із законом.
3. Допускається утворення окремих організацій, які управляють певними категоріями майнових прав певних категорій суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, або організацій, які управляють різними майновими правами в інтересах різних категорій суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав.
4. Особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), зобов'язані надавати організаціям колективного управління точний перелік використаних творів, виконань, примірників фонограм (відеограм), програм мовлення разом з документально підтвердженими даними про одержані прибутки від їх використання та повинні виплачувати організаціям колективного управління винагороду в передбачений термін і в обумовленому розмірі.
5. Суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав можуть також доручати управління своїми майновими правами на колективній основі відповідним державним організаціям, установчі документи яких передбачають здійснення таких функцій.
Стаття 48. Діяльність організацій колективного управління
1. Організація колективного управління після її державної реєстрації зобов'язана протягом ЗО днів стати на облік в Установі. Про облік організацій колективного управління Установа здійснює публікацію у своєму офіційному бюлетені.
Організації колективного управління діють на основі статутів, що затверджуються в установленому порядку і в межах повноважень, одержаних від суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав.
2. Організації колективного управління не мають права займатися комерційною діяльністю чи використовувати будь-яким способом об'єкти авторського права і (або) суміжних прав, доручених їм для управління. На діяльність таких організацій не поширюються обмеження, передбачені антимоно-польним законодавством.
3. Повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами 'авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі.
4. Організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, в тому числі й про взаємне представництво інтересів.
Організації колективного управління можуть доручати на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями управляти на колективній основі за кордоном майновими правами українських суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі й про взаємне представництво інтересів.
5. На основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключ-н! права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав.
6. Організація колективного управління має право вимагати від осіб, які використовують об'єкти авторського права і суміжних прав, надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об'єктів, необхідні для збирання і розподілу винагороди.
7. Організація колективного управління зобов'язана надавати Установі таку інформацію:
а) про зміни, що вносяться до статуту організації;
б) про укладання двосторонніх чи багатосторонніх договорів з іншими організаціями колективного управління, в тому числі іноземними; , в) про управління майновими правами осіб, які не передали організації повноважень відповідно до частини третьої цієї статті;
г) про рішення загальних зборів членів організації, що стосуються договорів управління правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав;
д) про річний баланс, річний звіт, результати аудиторських перевірок;
е) про осіб, уповноважених представляти організацію.
Стаття 49. Функції організацій колективного управління
1. Організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень такі функції:
а) погоджувати з особами, які використовують об'єкти авторського права і (або) суміжних прав, розмір винагороди під час укладання договору;
б) укладати договори про використання прав, переданих в управління. Умови цих договорів повинні відповідати положенням статей 31—33 цього Закону;
в) збирати винагороду за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав у випадках та на підставах, передбачених цим Законом;
г) розподіляти і виплачувати зібрану винагороду суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вона управляє, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону;
д) здійснювати інші дії, передбачені чинним законодавством, необхідні для охорони прав, управління якими здійснює організація.
2. Суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за викЬристання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти.
3. Організації колективного управління мають право резервувати на своєму рахунку суми незапитаної винагороди, що надійшла їм від осіб, які використовують об'єкти авторського права і (або) суміжних прав. Після трьох років від дня надходження на рахунок організації колективного управління відповідних сум суми незапитаної винагороди можуть бути використані для чергових виплат суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав або спрямовані на інші цілі, передбачені їх статутами, в інтересах суб'єктів авторського права і суміжних прав.
РОЗДІЛ V.
ЗАХИСТ АВТОРСЬКОГО ПРАВА І СУМІЖНИХ ПРАВ
Стаття 50. Порушення авторського права і суміжних прав
Порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є:
а) вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21 — 25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав;
б) піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав —опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;
в) плагіат — оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;
г) ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і (або) суміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;
д) вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав;
е) будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу;
е) підроблення,зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління пра вами без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;
ж) розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.
Стаття 51. Порядок захисту авторського права і суміжних прав
Захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством.
Стаття 52, Способи цивільно-правового захисту авторського права і суміжних прав
1. За захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції.
При порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об'єктів суміжних прав, використанні творів і об'єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об'єктів авторського права і (або) Суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право:
а) вимагати визнання та поновлення своїх прав;
б) звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушують авторське право та (або) суміжні права чи Створюють загрозу їх порушення;
в) подавати позови про відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
г) подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій;
д) вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України чи з її митної території контрафактні примірники творів, фонограм, відеограм, засоби обходу технічних засобів захисту, в порядку, передбаченому Митним кодексом України;
е) брати участь в інспектуванні виробничих приміщень, складів, технологічних процесів і господарських операцій, пов'язаних з виготовленням примірників творів, фонограм і, відеограм, щодо яких є підстави для підозри про порушення чи загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
є) вимагати, в тому числі у судовому порядку, публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень;
ж) вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, надання інформації про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів і об'єктів суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту, та про канали їх розповсюдження;
з) вимагати прийняття інших передбачених законодавством заходів, пов'язаних із захистом авторського права та суміжних прав.
2. Суд має право постановити рішення чи ухвалу про:
а) відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування;
б) відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права і (або) суміжних прав;
в) стягнення із порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення;
г) виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу;
д) заборону опублікування творів, їх виконань чи постановок, випуску примірників фонограм, відеограм, їх сповіщення, припинення їх розповсюдження, вилучення (конфіскацію) контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення, публікацію у пресі інформації про допущене порушення тощо, якщо у ході судового розгляду буде доведено факт порушення авторського права і (або) суміжних прав або факт наявності дій, що створюють загрозу порушення цих прав;
е) вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, інформацію про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів та об'єктів суміжних прав, засобів обходу технічних засобів та про канапи розповсюдження.
При визначенні розмірів збитків, які мають бути відшкодовані особі, права якої порушено, а також для відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд зобов'язаний виходити із суті порушення, майнової і моральної шкоди, завданої особі, яка має авторське право і (або) суміжні права, а також із можливого доходу, який могла б одержати ця особа. У розмір збитків, завданих особі, права якої порушено, додатково можуть бути включені судові витрати, понесені цією особою, а також витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката.
При визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених пунктом «г» цієї частини межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.
3. Суд може постановити рішення про накладення на порушника штрафу у розмірі 10 відсотків суми, присудженої судом на користь позивача. Сума штрафів передається у встановленому порядку до Державного бюджету України.
4. Суд може постановити рішення про вилучення чи конфіскацію всіх контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення, щодо яких встановлено, що вони були виготовлені або розповсюджені з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту. Це стосується також усіх кліше, матриць, форм, оригіналів, магнітних стрічок, фотонегативів та інших предметів, за допомогою яких відтворюються примірники творів, фонограм, відеограм, програм мовлення, а також матеріалів і обладнання, що використовуються для їх відтворення і для виготовлення засобів обходу технічних засобів захисту.
За рішенням суду вилучені контрафактні примірники творів (у тому числі комп'ютерні програми і бази даних), фонограм, відеограм, програм мовлення на вимогу особи, яка є суб'єктом авторського права і (або) суміжних прав і права якої порушено, можуть бути передані цій особі. Якщо ця особа не вимагає такої передачі, то контрафактні примірники підлягають знищенню, а матеріали і обладнання, що використовувалися для відтворення контрафактних примірників, підлягають відчуженню із перерахуванням виручених коштів до Державного бюджету України.
Стаття 53. Способи забезпечення позову у справах про порушення авторського права і суміжних прав
1. До завершення розгляду справи по суті суддя одноособове має право винести ухвалу про заборону відповідачеві, щодо якого є достатні підстави вважати, що він є порушником авторського права і (або) суміжних прав, вчиняти до винесення рішення чи ухвали суду певні дії, а саме: виготовлення, відтворення, продаж, здавання в майновий найм, прокат, ввезення на митну територію України та інше передбачене цим Законом використання, а також транспортування, зберігання або володіння з метою введення в цивільний обіг примірників творів, у тому числі комп'ютерних програм і баз даних, а також записаних виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є контрафактними, і засобів обходу технічних засобів захисту.
2. За наявності достатніх даних про вчинення такого пору шення авторського права і (або) суміжних прав, за яке відповідно до закону передбачена кримінальна відповідальність, орган дізнання, слідства або суд зобов'язані вжити заходів для забезпечення розшуку і накладення арешту на:
а) примірники творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), записаних виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є контрафактними, а також засоби обходження технічних засобів захисту;
б) матеріали й обладнання, призначені для їх виготовлення і відтворення;
в) документи, рахунки та інші предмети, що можуть бути доказом вчинення протиправних дій.
3. У разі, якщо відповідач по справі порушення авторського права і (або) суміжних прав відмовляє у доступі до необхідної інформації чи не забезпечує її надання у прийнятний строк, робить перешкоди у здійсненні судових процедур, або з метою збереження відповідних доказів щодо інкримінованого порушення, особливо у випадку, коли будь-яке відстрочення може завдати непоправної шкоди особі, яка має авторське право і (або) суміжні права, або коли є очевидний ризик того, що доказ буде знищено, суд або суддя одноособово мають право за заявою заявника застосувати тимчасові заходи до пред'явлення позову або до початку розгляду справи за участю іншої сторони (відповідача) шляхом:
а) винесення ухвали про огляд приміщень, в яких, як припускається, відбуваються дії, пов'язані з порушенням авторського права і (або) суміжних прав;
б) накладення арешту і вилучення всіх примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), записаних виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є контрафактними, засобів обходження технічних засобів захисту, а також матеріалів і обладнання, що використовуються для їх виготовлення і відтворення;
в) накладення арешту і вилучення рахунків та інших документів, які можуть бути доказом вчинення дій, що порушують або створюють загрозу порушення (чи підтверджують наміри вчинення порушення) авторського права і (або) суміжних прав.
Заява про застосування тимчасових заходів розглядається тільки за участю заявника у дводенний строк з дня її подання.
Ухвала суду про застосування тимчасового заходу підлягає негайному виконанню органом державної виконавчої служби за участю заявника.
До прийняття ухвали про застосування тимчасових заходів, зазначених в абзаці першому цієї частини, суд має право вимагати від заявника обгрун-туванн^ того, що він є суб'єктом авторського права і (або) суміжних прав і що ці права порушені або невідворотно будуть порушені, а також видати заявнику судову ухвалу щодо внесення застави або еквівалентної гарантії, достатньої для того, щоб запобігти зловживанню тимчасовим заходом. Застава полягає у внесенні на депозит суду заявником чи, іншими особами грошей чи передачі інших матеріальних цінностей. Розмір застави (гарантії) визначається судом з урахуванням обставин справи, але не повинен бути меншим від 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більшим від розміру заявленої шкоди.
У разі застосування визначених в абзаці першому цієї частини тимчасових заходів відповідач має право вимагати їх зміни чи скасування, а заявник зобов'язаний подати позов до суду про захист порушених авторських чи суміжних прав не пізніше 15 календарних днів від дня застосування тимчасового заходу.
Застава повертається повністю заявникові при відмові суду у прийнятті позову до розгляду чи задоволенні позову повністю або частково. У противному разі застава звертається на виконання рішення про компенсацію шкоди відповідачеві, завданої застосуванням тимчасових заходів. При скасуванні визначених в абзаці першому цієї частини тимчасових заходів або якщо при розгляді справи з'ясується відсутність факту порушення чи загрози порушення авторського права і (або) суміжних прав, суд має право на клопотання відповідача прийняти судове рішення щодо надання відповідачу належної компенсації позивачем за будь-яку шкоду, завдану цими заходами.
РОЗДІЛ VI. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування і застосовується до правовідносин, 'які виникли після набрання ним чинності.
2. Кабінету Міністрів України у чотиримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом подати до Верховної Ради України свої пропозиції щодо внесення змін до законів України у зв'язку з прийняттям цього Закону, а також прийняти необхідні нормативно-правові акти і привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
3. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
4. Установити, що починаючи з дня набрання чинності цим Законом строки охорони авторського права, передбачені статтею 28 і частинами першою і другою статті 44 цього Закону, застосовуються у всіх випадках, коли 50-річний строк дії авторського права після смерті автора або строк дії суміжних прав не закінчився до дня набрання чинності цим Законом.
5. Установити, що цей Закон застосовується до виконань і фонограм, створених чи вперше опублікованих до дня набрання чинності цим Законом, якщо на цей день не минуло 50 років після їх першого запису або опублікування.
6. Установити, що об'єкти авторського права і суміжних прав, які є предметом міжнародного договору, до якого Україна приєдналася і згоду на обов'язковість якого дала Верховна Рада України, і які створені чи вперше опубліковані до дня набрання чинності цим Законом, підлягають захисту за цим Законом від дня набрання ним чинності, якщо на цей день зазначені об'єкти не стали суспільним надбанням в країні походження у зв'язку із закінченням строку їх охорони в цій країні.
7. Визнати такою, що втратила чинність, Постанову Верховної Ради України від 23 грудня 1993 року «Про порядок введення в дію Закону України «Про авторське право і суміжні права» (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 13, ст. 65).
8. У статті 2 Закону України «Про приєднання України до.Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року)» (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 21, ст.155) виключити слова «повідомивши при цьому, що дія зазначеної Конвенції не поширюється на твори, які на дату набрання чинності цією Конвенцією для України вже є на її території суспільним надбанням».
9. Доручити Міністерству закордонних справ України повідомити Генеральному директорові Всесвітньої організації інтелектуальної власності про те, що стаття 18 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року) від дня набрання чинності цим Законом діє на території України в повному обсязі.
10. Доповнити абзац другий Закону України «Про приєднання до Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 року» (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 32, ст. 265) реченням такого змісту: «З метою виконання вимог зазначеної Конвенції поширити, на взаємній основі, національний режим захисту суміжних прав, передбачений Законом України «Про авторське право і суміжні права», на виробників фонограм з країн — учасниць Конвенції та їхні фонограми, якщо строк охорони цих фонограм не закінчився в країні походження».
11. Доручити Міністерству закордонних справ України повідомити Генеральному Секретарю Організації Об'єднаних Націй про доповнення Закону України «Про приєднання до Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 року».
Президент України Л. КУЧМА
м. Київ
11 липня 2001 року
№ 2627-ІИ
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про внесення змін до Закону України
"Про охорону прав на винаходи і корисні моделі"
Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:
Внести зміни до Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" ( 3687-12 ) (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., N 7, ст. 32), виклавши його у такій редакції:
Закон України
Про охорону прав на винаходи і корисні моделі
Розділ І
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:
Установа - центральний орган виконавчої влади у сфері правової охорони об'єктів промислової власності;
Апеляційна палата - колегіальний орган Установи для розгляду заперечень проти рішень Установи щодо набуття прав на об'єкти інтелектуальної власності;
винахід - технологічне (технічне) вирішення, що відповідає умовам патентоздатності (новизні, винахідницькому рівню і промисловій придатності);
корисна модель - нове і промислово придатне конструктивне виконання пристрою;
секретний винахід (секретна корисна модель) - винахід (корисна модель), що істить інформацію, віднесену до державної таємниці;
службовий винахід (корисна модель) - винахід (корисна модель), створений працівником:
у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи дорученням роботодавця за умови, що трудовим договором (контрактом) не передбачене інше;
з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця;
службові обов'язки - зафіксовані в трудових договорах (контрактах), посадових інструкціях функціональні обов'язки працівника, що передбачають виконання робіт, які можуть привести до створення винаходу (корисної моделі);
доручення роботодавця - видане працівникові у письмовій формі завдання, яке має безпосереднє відношення до специфіки діяльності підприємства або діяльності роботодавця і може привести до створення винаходу (корисної моделі);
роботодавець – особа, яка найняла працівника за трудовим договором (контрактом);
винахідник - фізична особа, результат творчої праці якої визнано винаходом (корисною моделлю);
патент (патент на винахід, деклараційний патент на винахід, деклараційний патент на корисну модель, патент (деклараційний патент) на секретний винахід, деклараційний патент на секретну корисну модель) - охоронний документ, що засвідчує пріоритет,
авторство і право власності на винахід (корисну модель);
патент на винахід - різновид патенту, що видається за результатами кваліфікаційної експертизи заявки на винахід;
деклараційний патент на винахід - різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи та експертизи на локальну новизну заявки на винахід;
деклараційний патент на корисну модель - різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи заявки на корисну модель;
патент (деклараційний патент) на секретний винахід – різновид патенту, що видається на винахід, віднесений до державної таємниці;
деклараційний патент на секретну корисну модель – різновид патенту, що видається на корисну модель, віднесену до державної таємниці;
кваліфікаційна експертиза (експертиза по суті) - експертиза, що встановлює відповідність винаходу умовам патентоздатності (новизні, винахідницькому рівню, промисловій придатності);
експертиза на локальну новизну - складова частинакваліфікаційної експертизи, що встановлює локальну новизну винаходу;
локальна новизна - новизна, що встановлюється за виданими в Україні патентами на винаходи і поданими до Установи заявками на видачу патентів;
формальна експертиза (експертиза за формальними ознаками) - експертиза, у ході якої встановлюється належність зазначеного у заявці об'єкта до переліку об'єктів, які можуть бути визнані винаходами (корисними моделями), і відповідність заявки та її оформлення встановленим вимогам;
ліцензія - дозвіл власника патенту (ліцензіара), що видається іншій особі (ліцензіату), на використання винаходу (корисної моделі) на певних умовах;
особа - фізична або юридична особа;
заявка - сукупність документів, необхідних для видачі Установою патенту (деклараційного патенту) на винахід чи деклараційного патенту на корисну модель;
заявник - особа, яка подала заявку;
пріоритет заявки (пріоритет) - першість у поданні заявки;
дата пріоритету - дата подання заявки до Установи чи до відповідного органу держави - учасниці Паризької конвенції з охорони промислової власності, за якою заявлено пріоритет;
міжнародна заявка - заявка, подана згідно з Договором про патентну кооперацію;
Реєстр - Державний реєстр патентів і деклараційних патентів України на винаходи, Державний реєстр деклараційних патентів України на корисні моделі, Державний реєстр патентів і деклараційних патентів України на секретні винаходи, Державний реєстр деклараційних патентів України на секретні корисні моделі.
Стаття 2. Законодавство України про охорону прав на винаходи (корисні моделі)
Законодавство України про охорону прав на винаходи (корисні моделі) базується на Конституції України (254к/96-ВР) і складається із цього Закону, законів України "Про власність" (697-12), "Про державну таємницю" ( 3855-12 ) та інших нормативно-правових актів.
Стаття 3. Повноваження Установи у сфері охорони прав на винаходи (корисні моделі)
1. Установа забезпечує реалізацію державної політики у сфері правової охорони об'єктів промислової власності, зокрема винаходів і корисних моделей. Установа є правонаступником ліквідованого Державного патентного відомства України щодо правовідносин, які випливають з цього Закону і міжнародних договорів України, та
здійснює такі функції:
організовує приймання заявок, проведення їх експертизи;
видає патенти на винаходи і корисні моделі, забезпечує їх державну реєстрацію;
забезпечує опублікування офіційних відомостей про винаходи і корисні моделі;
представляє інтереси України з питань охорони прав на винаходи і корисні моделі в міжнародних організаціях відповідно до чинного законодавства;
приймає в установленому порядку нормативно-правові акти у межах своїх повноважень;
виконує інші функції відповідно до Положення про неї, затвердженого в установленому порядку.
2. На договірних засадах Установа може надавати у визначеному нею порядку будь-якій особі патентно-інформаційні та інші послуги у сфері охорони прав на винаходи (корисні моделі).
3. Фінансування діяльності Установи провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України.
Стаття 4. Міжнародні договори
Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про винаходи (корисні моделі), то застосовуються правила міжнародного договору, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 5. Права іноземних осіб та осіб без громадянства
1. Іноземні особи та особи без громадянства мають рівні з особами України права, передбачені цим Законом, відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
2. Іноземні особи та особи без громадянства, які проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, у відносинах з Установою реалізують свої права через представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених),
зареєстрованих відповідно до закону.
Розділ ІІ
ПРАВОВА ОХОРОНА ВИНАХОДІВ (КОРИСНИХ МОДЕЛЕЙ)
Стаття 6. Умови надання правової охорони
1. Правова охорона надається винаходу (корисній моделі), що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоздатності.
2. Об'єктом винаходу може бути:
продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин тощо);
спосіб;
застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням.
Об'єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою.
3. Згідно з цим Законом не можуть одержати правову охорону:
відкриття, наукові теорії та математичні методи;
методи організації та управління господарством;
плани, умовні позначення, розклади, правила;
методи виконання розумових операцій;
комп'ютерні програми;
результати художнього конструювання;
топографії інтегральних мікросхем;
сорти рослин і породи тварин тощо.
4. Пріоритет, авторство і право власності на винахід засвідчуються патентом (деклараційним патентом).
Пріоритет, авторство і право власності на корисну модель засвідчуються деклараційним патентом.
Строк дії патенту України на винахід становить 20 років від дати подання заявки до Установи.
Строк дії деклараційного патенту на винахід становить 6 років від дати подання заявки до Установи.
Строк дії патенту на винахід, об'єктом якого є лікарський засіб, засіб захисту тварин, засіб захисту рослин тощо, використання якого потребує дозволу відповідного компетентного органу, може бути продовжено за клопотанням власника цього патенту на строк, що дорівнює періоду між датою подання заявки та датою одержання такого дозволу, але не більше ніж на 5 років.
Порядок подання клопотання та продовження строку дії патенту у цьому випадку визначається Установою.
Строк дії деклараційного патенту на корисну модель становить 10 років від дати подання заявки до Установи.
Строк дії патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід і деклараційного патенту на секретну корисну модель дорівнює строку засекречування винаходу (корисної моделі), але не може бути довшим від визначеного за цим Законом строку дії охорони винаходу (корисної моделі).
Дія патенту припиняється достроково за умов, викладених у статті 32 цього Закону.
5. Обсяг правової охорони, що надається, визначається формулою винаходу (корисної моделі). Тлумачення формули повинно здійснюватися в межах опису винаходу (корисної моделі) та відповідних креслень.
6. Дія патенту (деклараційного патенту), виданого на спосіб одержання продукту, поширюється і на продукт, безпосередньо одержаний цим способом.
Стаття 7. Умови патентоздатності винаходу, корисної моделі
1. Винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним.
2. Корисна модель відповідає умовам патентоздатності, якщо вона є новою і промислово придатною.
3. Винахід (корисна модель) визнається новим, якщо він не є частиною рівня техніки. Об'єкти, що є частиною рівня техніки, для визначення новизни винаходу повинні враховуватися лише окремо.
4. Рівень техніки включає всі відомості, які стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету.
5. Рівень техніки включає також зміст будь-якої заявки на видачу в Україні патенту (у тому числі міжнародної заявки, в якій зазначена Україна) у тій редакції, в якій цю заявку було подано спочатку, за умови, що дата її подання (а якщо заявлено пріоритет, то дата пріоритету) передує тій даті, яка зазначена у частині четвертій цієї статті, і що вона була опублікована на цю дату чи після цієї дати.
6. На визнання винаходу (корисної моделі) патентоздатним не впливає розкриття інформації про нього винахідником або особою, яка одержала від винахідника прямо чи опосередковано таку інформацію, протягом 12 місяців до дати подання заявки до станови або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. При цьому обов'язок доведення обставин розкриття інформації покладається на особу, заінтересовану у застосуванні цієї частини.
7. Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця він не є очевидним, тобто не випливає явно із рівня техніки. При оцінці винахідницького рівня зміст заявок, зазначених у частині п'ятій цієї статті, до уваги не береться.
8. Винахід (корисна модель) визнається промислово придатним, якщо його може бути використано у промисловості або в іншій сфері діяльності.
Розділ ІІІ
ПРАВО НА ОДЕРЖАННЯ ПАТЕНТУ
Стаття 8. Право винахідника
1. Право на одержання патенту має винахідник, якщо інше не передбачено цим Законом.
2. Винахідники, які спільно створили винахід (корисну модель), мають однакові права на одержання патенту, якщо інше не передбачено угодою між ними.
3. У разі перегляду умов угоди щодо складу винахідників Установа за спільним клопотанням осіб, зазначених у заявці як винахідники, а також осіб, що є винахідниками, але не зазначені у заявці як винахідники, вносить зміни до відповідних документів у порядку, що встановлюється Установою.
4. Не визнаються винахідниками фізичні особи, які не внесли особистого творчого внеску у створення винаходу (корисної моделі), а надали винахіднику (винахідникам) тільки технічну, організаційну чи матеріальну допомогу при його створенні і (або) оформленні заявки.
5. Винахіднику належить право авторства, яке є невід'ємним особистим правом і охороняється безстроково.
Винахідник має право на присвоєння свого імені створеному ним винаходу (корисній моделі).
Стаття 9. Право роботодавця
1. Право на одержання патенту на службовий винахід (корисну модель) має роботодавець винахідника.
2. Винахідник подає роботодавцю письмове повідомлення про створений ним службовий винахід (корисну модель) з описом, що розкриває суть винаходу (корисної моделі) достатньо ясно і повно.
3. Роботодавець повинен протягом чотирьох місяців від дати одержання від винахідника повідомлення подати до Установи заявку на одержання патенту чи передати право на його одержання іншій особі або прийняти рішення про збереження службового винаходу (корисної моделі) як конфіденційної інформації. У цей же строк роботодавець повинен укласти з винахідником письмовий договір щодо розміру та умови виплати йому (його правонаступнику) винагороди відповідно до економічної цінності винаходу (корисної моделі) і (або) іншої вигоди, яка може бути одержана роботодавцем.
4. Якщо роботодавець не виконає зазначених у частині третій цієї статті вимог у встановлений строк, то право на одержання патенту на службовий винахід (корисну модель) переходить до винахідника або його правонаступника. У цьому випадку за роботодавцем залишається переважне право на придбання ліцензії.
5. Строк збереження роботодавцем чи його правонаступником службового винаходу (корисної моделі) як конфіденційної інформації у разі його невикористання не повинен перевищувати чотирьох років. У протилежному випадку право на одержання патенту на службовий винахід (корисну модель) переходить до винахідника чи його правонаступника.
6. Спори щодо умов одержання винахідником службового винаходу (корисної моделі) винагороди та її розміру вирішуються у судовому порядку.
Стаття 10. Право правонаступника
Право на одержання патенту має відповідно правонаступник винахідника або роботодавця.
Стаття 11. Право першого заявника
Якщо винахід (корисну модель) створено двома чи більше винахідниками незалежно один від одного, то право на одержання патенту (деклараційного патенту) на цей винахід чи деклараційного патенту на корисну модель належить заявнику, заявка якого має більш ранню дату подання до Установи або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за якою не прийнято рішення про відмову у видачі патенту.
Розділ ІV
ПОРЯДОК ОДЕРЖАННЯ ПАТЕНТУ
Стаття 12. Заявка
1. Особа, яка бажає одержати патент (деклараційний патент) і має на це право, подає до Установи заявку.
2. За дорученням заявника заявку може бути подано через представника у справах інтелектуальної власності або іншу довірену особу.
3. Віднесення інформації, яка міститься у заявці, до державної таємниці здійснюється згідно із Законом України "Про державну таємницю" та прийнятими на його основі нормативними актами.
Якщо винахід (корисну модель) створено з використанням інформації, зареєстрованої у Зводі відомостей, що становлять державну таємницю України, чи цей винахід (корисна модель) згідно із Законом України "Про державну таємницю" може бути віднесений до державної таємниці, то заявка подається до Установи через режимно-секретний орган заявника чи через компетентний орган місцевої державної адміністрації за місцем знаходження (для юридичних осіб) або місцем проживання (для фізичних осіб). До заявки додається пропозиція заявника щодо віднесення винаходу (корисної моделі) до державної таємниці з посиланням на відповідні положення Закону України "Про державну таємницю".
4. Заявка на винахід повинна стосуватися одного або групи винаходів, пов'язаних єдиним винахідницьким задумом (вимога єдиності винаходу).
Заявка на корисну модель повинна стосуватися однієї корисної моделі (вимога єдиності корисної моделі).
5. Заявка складається українською мовою і повинна містити:
заяву про видачу патенту на винахід з проведенням кваліфікаційної експертизи чи деклараційного патенту на винахід (корисну модель);
опис винаходу (корисної моделі);
формулу винаходу (корисної моделі);
креслення (якщо на них є посилання в описі);
реферат.
6. У заяві про видачу патенту (деклараційного патенту) необхідно вказати заявника (заявників) і його (їх) адресу, а також винахідника (винахідників).
Винахідник має право вимагати, щоб його не згадували як винахідника даного винаходу (корисної моделі) в будь-якій публікації Установи, зокрема у відомостях про заявку чи патент.
7. Опис винаходу (корисної моделі) повинен викладатися у визначеному порядку і розкривати суть винаходу (корисної моделі) настільки ясно і повно, щоб його зміг здійснити фахівець у зазначеній галузі.
8. Формула винаходу (корисної моделі) повинна виражати його суть, базуватися на описі і викладатися у визначеному порядку ясно і стисло.
9. Реферат складається лише для інформаційних цілей. Він не може братися до уваги з іншою метою, зокрема для тлумачення формули винаходу (корисної моделі) і визначення рівня техніки.
10. Інші вимоги до документів заявки визначаються Установою відповідно до цього Закону.
11. За подання заявки сплачується збір. Документ про сплату збору повинен надійти до Установи разом з заявкою або протягом двох місяців після дати подання заявки.
Зазначений строк може бути продовжений, але не більше ніж на шість місяців. За продовження строку сплачується збір.
Стаття 13. Дата подання заявки
1. Датою подання заявки є дата одержання Установою матеріалів, що містять принаймні:
заяву у довільній формі про видачу патенту (деклараційного патенту), викладену українською мовою;
відомості про заявника та його адресу, викладені українською мовою;
матеріал, що справляє враження опису винаходу (корисної моделі), і частину матеріалу, яку можна прийняти за формулу винаходу (корисної моделі), викладено українською або іншою мовою. Якщо опис і формулу винаходу (корисної моделі) виконано іншою мовою, то для збереження дати подання заявки їх переклад українською мовою повинен надійти до Установи протягом двох місяців від дати подання заявки.
2. Якщо Установа вважає, що на момент одержання матеріали заявки не відповідають вимогам частини першої цієї статті, то вона повідомляє про це заявника.
Для внесення змін до матеріалів надається 2 місяці від дати одержання заявником повідомлення Установи. Якщо у цей строк невідповідність буде усунуто, то датою подання заявки буде дата одержання Установою виправлених матеріалів. У протилежному випадку заявка вважається неподаною, про що заявникові надсилається повідомлення.
Якщо в заявці, що містить матеріали, зазначені в частині першій цієї статті, є посилання на креслення, але таке креслення не надійшло до Установи на дату одержання ним заявки, Установа повідомляє про це заявника і пропонує на його вибір надіслати креслення чи виключити посилання на нього у заявці.
Якщо протягом 2 місяців від дати одержання заявником повідомлення Установи креслення надійде до Установи, датою подання заявки буде дата одержання його Установою. Якщо у цей же строк заявник не зробить запропонованого йому вибору, заявка вважається неподаною, про що заявникові надсилається повідомлення.
Рішення про встановлення дати подання заявки Установа надсилає заявнику після надходження відповідно до частини одинадцятої статті 12 цього Закону документа про сплату збору за подання заявки. У разі порушення вимог частини одинадцятої статті 12 цього Закону зазначене рішення не надсилається, а заявка вважається відкликаною.
Стаття 14. Міжнародна заявка
1. Міжнародна заявка приймається до розгляду за національною процедурою за умови надходження її до Установи не пізніше 21 місяця, а у разі проведення міжнародної попередньої експертизи - не пізніше 31 місяця від дати пріоритету.
Переклад міжнародної заявки українською мовою і документ про сплату збору за подання заявки повинні надійти разом із заявкою або протягом 2 місяців після зазначених строків.
Строк надходження перекладу міжнародної заявки і документа про сплату збору може бути продовжений до 6 місяців від дати надходження міжнародної заявки. За продовження строку сплачується збір.
2. Установа надсилає заявнику повідомлення про прийняття міжнародної заявки до розгляду за умови виконання вимог частинипершої цієї статті.
3. Якщо принаймні одну із зазначених у частині першій цієї статті умов не виконано в установлений строк, заявка не приймається до розгляду, про що заявнику надсилаєтьсяповідомлення.
4. Установа публікує в своєму офіційному бюлетені визначені нею відомості про міжнародну заявку, прийняту до розгляду.
5. Міжнародна заявка розглядається в Установі згідно із цим Законом.
Стаття 15. Пріоритет
1. Заявник має право на пріоритет попередньої заявки на такий же винахід (корисну модель) протягом 12 місяців від дати подання попередньої заявки до Установи чи до відповідного органу держави - учасниці Паризької конвенції з охорони промислової власності, якщо на попередню заявку не заявлено пріоритет.
2. Заявник, який бажає скористатися правом пріоритету, протягом трьох місяців від дати подання заявки до Установи подає заяву про пріоритет з посиланням на дату подання і номерпопередньої заявки та її копію, якщо ця заявка була подана в іноземній державі - учасниці Паризької конвенції з охорони промислової власності ( 995_123 ). У межах цього строку зазначені матеріали можуть бути змінені. Якщо ці матеріали подано несвоєчасно, право на пріоритет заявки вважається втраченим, про що заявнику надсилається повідомлення.
Строки, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, пропущені заявником через непередбачені і незалежні від нього обставини, можуть бути продовжені на 2 місяці з дати закінчення зазначеного строку за умови сплати відповідного збору. Порядок продовження таких строків встановлюється Установою.
За необхідності Установа може зажадати переклад попередньої заявки українською мовою. Переклад повинен надійти до Установи протягом 2 місяців від дати одержання заявником запиту Установи. Якщо переклад не надійде у зазначений строк, то право на пріоритет заявки вважається втраченим, про що заявнику надсилається повідомлення.
Строк надходження перекладу попередньої заявки може бути продовжений до 6 місяців від дати одержання заявником запиту Установи. За продовження строку сплачується збір.
3. Щодо заявки в цілому чи окремого пункту формули винаходу (корисної моделі) може бути заявлено пріоритет кількох попередніх заявок. При цьому строки, початковою датою яких є дата пріоритету, обчислюються від найбільш ранньої дати пріоритету.
4. Пріоритет поширюється лише на ті ознаки винаходу (корисної моделі), які зазначені в попередній заявці, пріоритет якої заявлено.
5. Якщо деякі ознаки винаходу (корисної моделі) відсутні у формулі винаходу (корисної моделі), що викладена у попередній заявці, то для надання права пріоритету достатньо, щоб в описі попередньої заявки були точно вказані ці ознаки.
6. Якщо за попередньою заявкою діловодство в Установі не завершено, то з надходженням заяви про пріоритет згідно з частиною другою цієї статті попередня заявка вважається відкликаною в частині, на яку заявлено пріоритет.
7. Пріоритет заявки, що виділена з попередньої на пропозицію Установи або за ініціативою заявника до прийняття рішення про видачу патенту (деклараційного патенту) або рішення про відмову у його видачі (виділена заявка), встановлюється за датою подання до Установи попередньої заявки, з якої її виділено, або, якщо за попередньою заявкою заявлено пріоритет, - за датою цього пріоритету за умови, що суть винаходу за виділеною заявкою не виходить за межі змісту попередньої заявки на дату її подання.
Стаття 16. Експертиза заявки
1. Експертиза заявки проводиться Установою відповідно до цього Закону і встановлених нею правил.
2. Заявник має право з власної ініціативи чи на запрошення Установи особисто або через свого представника брати участь у розгляді питань, що виникли під час проведення експертизи. Порядок участі заявника або його представника у розгляді зазначених питань визначається Установою.
3. Заявник має право з власної ініціативи вносити до заявки виправлення і уточнення. Ці виправлення і уточнення не враховуються, якщо вони надійшли до Установи після одержання заявником рішення про видачу патенту (деклараційного патенту) або рішення про відмову у його видачі.
При публікації відомостей про заявку на видачу патенту на винахід зазначені виправлення та уточнення враховуються, якщо вони надійшли до Установи за 6 місяців до дати публікації.
4. Якщо заявником подано додаткові матеріали, то в процесі експертизи з'ясовується, чи не виходять вони за межі розкритої у поданій заявці суті винаходу (корисної моделі).
Додаткові матеріали виходять за межі розкритої у поданій заявці суті винаходу (корисної моделі), якщо вони містять ознаки, які необхідно включити до формули винаходу (корисної моделі).
Додаткові матеріали в частині, що виходить за межі розкритої у поданій заявці суті винаходу (корисної моделі), не враховуються під час розгляду заявки і можуть бути оформлені заявником як самостійна заявка.
5. До встановлення дати подання заявки здійснюється її попередній розгляд. У ході попереднього розгляду заявка, яка не містить пропозиції заявника щодо віднесення винаходу (корисної моделі) до державної таємниці, розглядається на предмет наявності в ній матеріалів, які можуть бути віднесені, згідно із Зводом відомостей, що становлять державну таємницю, до державної таємниці.
У разі наявності у заявці таких відомостей, а також якщо заявка містить пропозицію заявника про віднесення винаходу (корисної моделі) до державної таємниці, то визначається Державний експерт з питань таємниць (далі - Державний експерт), до компетенції якого належить розгляд таких питань. Цьому експерту Установою надсилаються матеріали заявки для прийняття рішення щодо віднесення винаходу (корисної моделі) до державної таємниці.
Державний експерт надсилає своє рішення разом з матеріалами заявки до Установи протягом місяця від дати одержання ним матеріалів заявки.
Строк, протягом якого може діяти рішення про віднесення інформації, викладеної у заявці, до державної таємниці, встановлюється Державним експертом з урахуванням ступеня секретності інформації.
Якщо Державний експерт прийняв рішення про віднесення заявленого винаходу (корисної моделі) до державної таємниці, він визначає коло осіб, які можуть мати доступ до нього, і весь наступний розгляд заявки в Установі здійснюється у режимі
секретності.
Про рішення Державного експерта Установа повідомляє у місячний строк заявника. Якщо у заявці не було пропозиції заявника про віднесення винаходу (корисної моделі) до державної таємниці, а Державний експерт відніс винахід (корисну модель) до державної таємниці, то заявник, у разі незгоди, може подати до Установи мотивоване клопотання про розсекречування матеріалів заявки чи оскаржити рішення Державного експерта до суду.
6. Розгляд заявки в Установі починається з дати її подання відповідно до статті 13 цього Закону.
7. Після подання заявки та за наявності документа про сплату збору за її подання Установа проводить формальну експертизу заявки, під час якої:
а) визначається, чи належить об'єкт, що заявляється, до об'єктів, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону, і чи немає його серед об'єктів, зазначених у частині третій статті 6 цього Закону;
б) заявка перевіряється на відповідність вимогам статті 12 цього Закону.
Перше повідомлення Установи заявникові щодо формальної експертизи, яким може бути повідомлення про завершення формальної експертизи чи вимога про внесення змін до матеріалів заявки, повинно бути надіслане Установою не пізніше 6 місяців від
встановленої дати подання заявки.
8. Якщо заявка не відповідає вимогам частин другої і третьої статті 6 цього Закону, то Установа надсилає заявнику рішення про відмову у видачі патенту (деклараційного патенту).
Якщо заявка не відповідає вимогам статті 12 цього Закону або документ про сплату збору за подання заявки не надійшов, Установа повідомляє про це заявника.
При порушенні вимоги єдиності винаходу (корисної моделі) заявнику пропонується повідомити, який винахід (корисну модель) слід розглядати, і у разі необхідності внести уточнення до заявки. При цьому інші винаходи (корисні моделі) можуть бути оформлені
окремими заявками.
Для внесення змін до матеріалів заявнику надається два місяці від дати одержання ним повідомлення Установи. Якщо за цей строк вимогу єдиності не буде виконано, то Установа при проведенні формальної експертизи бере до уваги винахід (корисну модель), зазначений у формулі першим. Якщо за цей же строк не будуть усунуті інші невідповідності і заявник не подасть клопотання про його продовження, Установа надсилає заявнику рішення про відмову у видачі патенту.
9. Якщо заявка на видачу патенту на винахід відповідає вимогам статті 12 цього Закону, Установа, за наявності документа про сплату збору за подання заявки, надсилає заявнику повідомлення про завершення формальної експертизи і про можливість проведення кваліфікаційної експертизи заявки.
10. Якщо заявка на видачу деклараційного патенту на винахід відповідає вимогам статті 12 цього Закону, Установа, за наявності документа про сплату відповідного збору за подання заявки, розпочинає проведення експертизи заявки на локальну новизну.
При позитивному результаті експертизи на локальну новизну Установа надсилає заявнику рішення про видачу деклараційного патенту на винахід. У протилежному випадку заявнику надсилається рішення про відмову у видачі деклараційного патенту.
11. Якщо заявка на видачу деклараційного патенту на корисну модель відповідає вимогам статті 12 цього Закону, Установа, за наявності документа про сплату збору за подання заявки, надсилає заявнику рішення про видачу деклараційного патенту на корисну модель.
12. По закінченні 18 місяців від дати подання заявки на видачу патенту на винахід, а якщо заявлено пріоритет, то від дати її пріоритету, Установа публікує у своєму офіційному бюлетені визначені нею відомості про заявку за умови, що вона не відкликана, не вважається відкликаною або за нею не прийнято рішення про відмову у видачі патенту.
За клопотанням заявника Установа публікує відомості про заявку раніше зазначеного строку.
На вимогу заявника він не згадується у відомостях про заявку, що публікуються.
Після публікації відомостей про заявку будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки у порядку, що визначається Установою.
У разі виявлення в опублікованих відомостях очевидних помилок заявник має право звернутися до Установи з клопотанням про їх виправлення.
Відомості про заявку на видачу деклараційного патенту на винахід (корисну модель) не публікуються.
Відомості про заявки, щодо яких Державний експерт прийняв рішення про віднесення їх до державної таємниці, не публікуються.
13. За клопотанням будь-якої особи та за наявності документа про сплату збору за проведення кваліфікаційної експертизи заявки на видачу патенту на винахід Установа проводить зазначену експертизу, під час якої перевіряється відповідність заявленого винаходу умовам патентоздатності відповідно до статті 7 цього Закону.
Заявник може подати зазначене клопотання протягом трьох років від дати подання заявки. Якщо це клопотання не надійде до Установи у встановлений строк, заявка вважається відкликаною.
Інша особа може подати зазначене клопотання після публікації відомостей про заявку на винахід, але не пізніше трьох років від дати подання заявки. При цьому вона не бере участі у вирішенні питань щодо заявки. Кваліфікаційна експертиза проводиться за умови сплати відповідного збору. Експертний висновок за результатами кваліфікаційної експертизи Установа надсилає цій особі.
14. Під час кваліфікаційної експертизи заявки на винахід Установа має право зажадати від заявника додаткові матеріали, без яких проведення експертизи неможливе, а також запропонувати змінити формулу винаходу.
Заявник має право протягом місяця від дати одержання ним запиту Установи зажадати від неї копії патентних матеріалів, що протиставлені заявці. Копії таких матеріалів надаються Установою заявнику протягом місяця.
Додаткові матеріали повинні бути подані заявником протягом 2 місяців від дати одержання ним запиту або копій патентних матеріалів, що протиставлені заявці.
Якщо заявник у встановлений строк не подасть матеріали на запит Установи або мотивоване клопотання щодо продовження цього строку, заявка вважається відкликаною.
На додаткові матеріали в частині, що виходить за межі розкритої у поданій заявці суті винаходу, поширюється порядок, визначений частиною четвертою цієї статті.
15. Якщо порушення вимоги єдиності винаходу було встановлено на стадії кваліфікаційної експертизи заявки, то експертиза проводиться у порядку, встановленому частиною восьмою цієї статті щодо вимоги єдиності винаходу.
16. Якщо за результатами кваліфікаційної експертизи заявки буде визначено, що винахід, суть якого виражено у запропонованій заявником формулі, відповідає умовам патентоздатності, Установа надсилає заявнику рішення про видачу патенту на винахід. У протилежному випадку заявнику надсилається попереднє рішення про відмову в його видачі.
Протягом 2 місяців від дати одержання попереднього рішення про відмову у видачі патенту заявник може внести зміни до матеріалів заявки, подати додаткові матеріали, які не виходять за межі розкритої в заявці суті винаходу.
З урахуванням змін і додаткових матеріалів, поданих у зв'язку з одержанням заявником попереднього рішення про відмову у видачі патенту, Установа готує остаточний висновок про відповідність заявленого об'єкта вимогам патентоздатності і приймає рішення про видачу або про відмову у видачі патенту.
Якщо протягом 2 місяців від дати одержання попереднього рішення про відмову у видачі патенту на винахід заявник не вніс зміни і не подав додаткові матеріали, Установа приймає рішення про відмову у видачі патенту на винахід.
Рішення про видачу або про відмову у видачі патенту на винахід надсилається заявнику.
17. Заявник має право ознайомитися з усіма матеріалами, зазначеними в запиті або рішенні Установи. Копії патентних матеріалів, що їх зажадав заявник, Установа надсилає протягом місяця.
18. Перше повідомлення Установи заявникові щодо кваліфікаційної експертизи, яким може бути рішення про видачу патенту, попереднє рішення про відмову у видачі патенту чи вимога про необхідність надання додаткових матеріалів, без яких проведення експертизи неможливе, повинно бути надіслане Установою не пізніше 18 місяців від дати початку проведення кваліфікаційної експертизи. Датою початку проведення кваліфікаційної експертизи вважається дата отримання Установою клопотання про її проведення, а якщо це клопотання було отримане Установою до завершення формальної експертизи, то дата завершення формальної експертизи.
19. Строки, передбачені для заявників частинами восьмою, тринадцятою, чотирнадцятою і шістнадцятою цієї статті, можуть бути продовжені Установою, але не більше ніж на 6 місяців. За продовження строку сплачується збір. Порядок подання клопотання про продовження строків встановлюється Установою.
20. Якщо заявник у ході розгляду в Установі його заявки пропустив строк, передбачений частинами восьмою, тринадцятою, чотирнадцятою, шістнадцятою цієї статті, він може подати до Установи клопотання про поновлення пропущеного строку протягом 12 місяців від дати завершення пропущеного строку. Якщо заявник пропустив цей строк з поважних причин, то такий строк може бути поновлено. За поновлення пропущених строків сплачується збір.
Стаття 17. Відкликання заявки
Заявник має право відкликати заявку в будь-який час до дати одержання ним рішення про видачу патенту.
Стаття 18. Перетворення заявок
Заявник має право перетворити:
заявку на видачу патенту на винахід на заявку на видачу деклараційного патенту на винахід і навпаки в будь-який час до одержання ним рішення про видачу патенту (деклараційного патенту) або рішення про відмову в його видачі;
заявку на видачу патенту (деклараційного патенту) на винахід на заявку на видачу деклараційного патенту на корисну модель і навпаки в будь-який час до одержання ним рішення про видачу патенту (деклараційного патенту) або рішення про відмову в його видачі.
У цьому разі зберігається встановлена дата подання заявки, а якщо заявлено пріоритет, - дата її пріоритету.
Стаття 19. Конфіденційність заявки
З дати надходження заявки до Установи і до публікації відомостей про заявку або публікації відомостей про видачу патенту матеріали заявки вважаються конфіденційною інформацією. Доступ третьої особи до матеріалів заявки забороняється, за винятком випадків, коли такий доступ здійснюється за дозволом заявника або за рішенням компетентного органу.
Особи, винні у порушенні вимог щодо конфіденційності матеріалів заявки, несуть відповідальність, передбачену законами України.
Стаття 20. Заміна заявника
Заміна заявника здійснюється внаслідок передачі права на одержання патенту на підставі договору або застосування закону чи виконання рішення суду, внаслідок реорганізації чи ліквідації юридичної особи тощо. Заявник або особа, яка набула таких прав, подає до Установи заяву, до якої додається документ чи засвідчена копія документа, що є підставою для такої заміни. Якщо відбувається заміна не всіх заявників, заява про таку заміну повинна бути підписана всіма заявниками, які подавали заявку.
Заміна заявника може бути здійснена тільки до прийняття Установою рішення про видачу патенту.
Стаття 21. Тимчасова правова охорона
1. Опубліковані згідно з частиною дванадцятою статті 16 цього Закону відомості про заявку на патент на винахід надають заявнику тимчасову правову охорону в обсязі формули винаходу, з урахуванням якої вони опубліковані.
2. Заявник має право на одержання компенсації за завдані йому після публікації відомостей про заявку збитки від особи, яка дійсно знала чи одержала письмове повідомлення українською мовою з зазначенням номера заявки про те, що відомості про заявку на винахід, який нею використовується без дозволу заявника, опубліковані. Зазначена компенсація може бути одержана заявником тільки після одержання ним патенту.
3. Дія тимчасової правової охорони припиняється від дати публікації в офіційному бюлетені відомостей про видачу патенту на винахід чи повідомлення про припинення діловодства щодо заявки.
4. Дія тимчасової правової охорони за міжнародною заявкою починається від дати її публікації Установою на умовах, викладених у частині другій цієї статті.
Стаття 22. Реєстрація патенту
1. На підставі рішення про видачу патенту на винахід чи деклараційного патенту на корисну модель та за наявності документа про сплату збору за його видачу Установа здійснює державну реєстрацію патенту на винахід чи деклараційного патенту на корисну модель, для чого вносить до Реєстру відповідні відомості. Форма Реєстру та порядок його ведення визначаються Установою.
Документ про сплату збору повинен надійти до Установи протягом 3 місяців від дати надходження до заявника рішення про видачу патенту.
Зазначений строк може бути продовжений, але не більше ніж на 6 місяців. За продовження строку сплачується збір.
Якщо в зазначений строк документ про сплату збору за видачу патенту не надійшов до Установи, реєстрація не проводиться, а заявка вважається відкликаною.
Збір за видачу патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід не сплачується.
2. Після внесення до Реєстру відомостей будь-яка особа має право ознайомитися з ними у порядку, що визначається Установою.
Стаття 23. Публікації про видачу патенту
1. Установа публікує у своєму офіційному бюлетені визначені нею відомості про видачу патенту (деклараційного патенту).
2. Не пізніше 3 місяців від дати опублікування відомостей про видачу патенту Установа публікує опис до патенту (деклараційного патенту), що містить формулу та опис винаходу (корисної моделі), а також креслення, на яке є посилання в описі винаходу (корисної моделі).
3. Після публікації відомостей про видачу патенту (деклараційного патенту) будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки у порядку, що визначається Установою.
4. Відомості про видачу патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід і деклараційного патенту на секретну корисну модель не публікуються.
Стаття 24. Оскарження рішення стосовно заявки
1. Заявник має право оскаржити будь-яке рішення чи неприйняття рішення Установою стосовно заявки до суду.
2. Заявник може подати до Апеляційної палати заперечення на будь-яке рішення Установи стосовно заявки протягом 6 місяців від дати одержання ним рішення Установи чи копій патентних матеріалів, надісланих на його вимогу Установою.
3. Вимоги щодо умов подання до Апеляційної палати заперечення заявника проти рішення Установи встановлюються Установою.
4. За подання заявником до Апеляційної палати заперечення сплачується збір.
5. Заперечення заявника проти рішення Установи розглядається Апеляційною палатою протягом 4 місяців від дати його надходження.
6. Рішення Апеляційної палати щодо заперечення заявника може бути оскаржене до суду.
Стаття 25. Видача патенту
1. Видача патенту здійснюється Установою у місячний строк після його державної реєстрації.
Патент видається особі, яка має право на його одержання. Якщо право на одержання одного і того ж патенту мають кілька осіб, їм видається один патент.
Деклараційний патент на винахід (корисну модель) видається під відповідальність його власника за відповідність винаходу (корисної моделі) умовам патентоздатності.
2. Форма патенту і зміст зазначених у ньому відомостей визначаються Установою.
3. До виданого патенту на вимогу його власника Установа вносить виправлення очевидних помилок з наступним повідомленням про це в офіційному бюлетені.
Стаття 26. Перетворення деклараційного патенту
Власник деклараційного патенту на винахід або його правонаступник з метою заміни деклараційного патенту на винахід на патент на винахід може подати клопотання про проведення кваліфікаційної експертизи заявки, за якою видано деклараційний патент. Таке клопотання повинно надійти до Установи не пізніше трьох років від дати подання заявки, за якою видано деклараційний патент.
За умови сплати відповідного збору Установа проводить кваліфікаційну експертизу.
При прийнятті за результатами кваліфікаційної експертизи рішення про видачу патенту на винахід дія деклараційного патенту на винахід припиняється від дати публікації відомостей про видачу патенту на винахід. Установа публікує відомості про припинення дії деклараційного патенту в офіційному бюлетені. Строк дії патенту на винахід, виданого замість деклараційного патенту на винахід, становить 20 років від дати подання заявки на деклараційний патент на винахід.
Якщо кваліфікаційна експертиза, що проводиться за клопотанням про перетворення деклараційного патенту на винахід на патент на винахід, не завершиться до кінця строку дії деклараційного патенту і будь-яка особа після цієї дати почне використовувати винахід чи здійснить значні і серйозні приготування до його використання, у разі видачі патенту на винахід за заявкою, за якою раніше було видано деклараційний патент, вона може і далі використовувати винахід в обсязі здійснених приготувань без виплати компенсації власникові патенту на винахід.
Якщо в результаті проведення кваліфікаційної експертизи заявки прийнято рішення про відмову у видачі патенту на винахід, деклараційний патент на винахід вважається таким, що не набрав чинності від дати публікації відомостей про його видачу, про що Установа публікує відомості в офіційному бюлетені.
Стаття 27. Розсекречування секретного винаходу (корисної моделі)
1. Власник патенту на секретний винахід (корисну модель) має право внести відповідному Державному експертові пропозицію про розсекречування винаходу (корисної моделі) чи зміну встановленого ступеня секретності. Державний експерт у цьому випадку повинен розглянути пропозицію і дати письмову відповідь протягом місяця від дати одержання пропозиції.
2. Зміна ступеня секретності винаходу (корисної моделі) чи його розсекречування здійснюється за рішенням відповідного Державного експерта на пропозицію власника патенту у зв'язку іззакінченням строку дії рішення про віднесення інформації про винахід (корисну модель) до державної таємниці або на підставі рішення суду.
3. Власник патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід чи деклараційного патенту на секретну корисну модель протягом одного року від дати одержання ним рішення Державного експерта про розсекречування винаходу (корисної моделі) має право подати до Установи клопотання про видачу патенту (деклараційного патенту) на винахід на строк, що залишився до закінчення дії патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід чи деклараційного патенту на секретну корисну модель. У цьому випадку Установа вносить відповідні зміни до Реєстру, здійснює публікацію про видачу і видає патент (деклараційний патент) згідно із статтями 22, 23 і 25 цього Закону, за умови сплати відповідних зборів.
Розділ V
ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ, ЩО ВИПЛИВАЮТЬ З ПАТЕНТУ
Стаття 28. Права, що випливають з патенту
1. Права, що випливають з патенту, діють від дати публікації відомостей про його видачу.
Права, що випливають з патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід чи з деклараційного патенту на секретну корисну модель, діють від дати внесення інформації про нього до відповідного Реєстру.
2. Патент надає його власнику виключне право використовувати винахід (корисну модель) за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів.
Використання секретного винаходу (корисної моделі) власником патенту має здійснюватися з додержанням вимог Закону України "Про державну таємницю" ( 3855-12 ) та за погодженням із Державним експертом.
Взаємовідносини при використанні винаходу (корисної моделі), патент на який належить кільком особам, визначаються угодою між ними. У разі відсутності такої угоди кожний власник патенту може використовувати винахід (корисну модель) за своїм розсудом, але жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі) та передавати право власності на винахід (корисну модель) іншій особі без згоди інших власників патенту.
Використанням винаходу (корисної моделі) визнається:
виготовлення, пропонування для продажу, застосування або ввезення, зберігання, інше введення в господарський обіг в зазначених цілях продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі);
застосування способу, що охороняється патентом, або пропонування його для застосування в Україні, якщо особа, яка пропонує цей спосіб, знає про те, що його застосування забороняється без згоди власника патенту або, виходячи з обставин, це і так є очевидним;
пропонування для продажу, введення в господарський обіг, застосування або ввезення чи зберігання в зазначених цілях продукту, виготовленого безпосередньо способом, що охороняється патентом.
Продукт визнається виготовленим із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), якщо при цьому використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу (корисної моделі), або ознаку, еквівалентну їй.
Спосіб, що охороняється патентом, визнається застосованим, якщо використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу, або ознаку, еквівалентну їй.
3. Виключні права власника патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід і деклараційного патенту на секретну корисну модель обмежуються Законом України "Про державну таємницю" і відповідними рішеннями Державного експерта.
Власник патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід чи деклараційного патенту на секретну корисну модель має право на одержання від державного органу, визначеного Кабінетом Міністрів України, грошової компенсації на покриття витрат за сплату зборів, передбачених цим Законом.
Спори щодо розмірів і порядку виплати грошової компенсації вирішуються у судовому порядку.
4. Власник патенту може використовувати попереджувальне маркування із зазначенням номера патенту на продукті чи на упаковці продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого винаходу.
5. Патент надає його власнику право забороняти іншим особам використовувати винахід (корисну модель) без його дозволу, за винятком випадків, коли таке використання не визнається згідно з цим Законом порушенням прав, що надаються патентом.
6. Власник патенту може передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі, яка стає його правонаступником, а щодо секретного винаходу (корисної моделі) - тільки за погодженням із Державним експертом.
7. Власник патенту надає будь-якій особі дозвіл (видає ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі) на підставі ліцензійного договору, а щодо секретного винаходу (корисної моделі) такий дозвіл надається тільки за погодженням із Державним експертом.
За ліцензійним договором власник патенту (ліцензіар) передає право на використання винаходу (корисної моделі) іншій особі (ліцензіату), яка бере на себе зобов'язання вносити ліцензіару обумовлені договором платежі і здійснювати інші дії, передбачені договором про виключну або невиключну ліцензію.
За договором про виключну ліцензію ліцензіар передає право на використання винаходу (корисної моделі) ліцензіату в певному обсязі, на визначеній території і на обумовлений строк, залишаючи за собою право використовувати винахід (корисну модель) в частині, що не передається ліцензіату. При цьому ліцензіар не має права надавати ліцензії на використання винаходу (корисної моделі) іншій особі на цій же території в обсязі наданих ліцензіату прав.
За договором про невиключну ліцензію ліцензіар передає право на використання винаходу (корисної моделі) ліцензіату, залишаючи за собою право на використання винаходу (корисної моделі), включаючи право надання ліцензій іншим особам.
8. Договір про передачу права власності на винахід (корисну модель) і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами. Зазначені договори набирають чинності стосовно будь-якої іншої особи лише після їх реєстрації в Установі.
Строк реєстрації ліцензійного договору в Установі не повинен перевищувати 2 місяців.
9. Власник патенту на винахід, деклараційного патенту на винахід, крім патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід чи деклараційного патенту на секретну корисну модель, має право подати до Установи для офіційної публікації заяву про готовність надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі). У цьому разі річний збір за підтримання чинності патенту зменшується на 50 відсотків починаючи з року, наступного за роком публікації такої заяви.
Особа, яка виявила бажання скористатися зазначеним дозволом, зобов'язана укласти з власником патенту чи деклараційного патенту договір про платежі. Спори, що виникають під час виконання цього договору, вирішуються у судовому порядку.
Якщо жодна особа не заявила власнику патенту про свої наміри щодо використання винаходу (корисної моделі), він може подати до Установи письмове клопотання про відкликання своєї заяви. У цьому разі річний збір за підтримання чинності патенту сплачується у повному розмірі починаючи з року, наступного за роком публікації такого клопотання.
10. Права, що випливають з патенту, не зачіпають будь-які інші особисті майнові чи немайнові права винахідника, що регулюються іншим законодавством України.
Стаття 29. Обов'язки, що випливають з патенту
Власник патенту повинен сплачувати відповідні збори за підтримання чинності патенту і добросовісно користуватися виключним правом, що випливає з патенту.
Стаття 30. Примусове відчуження прав на винахід (корисну модель)
1. Якщо винахід (корисна модель), крім секретного винаходу (корисної моделі), не використовується або неповністю використовується в Україні протягом трьох років починаючи від дати публікації відомостей про видачу патенту або від дати, коли використання винаходу (корисної моделі) було припинено, то будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати винахід (корисну модель), у разі відмови власника прав від укладання ліцензійного договору може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на використання винаходу (корисної моделі) на умовах невиключної ліцензії.
Якщо власник патенту не доведе, що факт невикористання винаходу (корисної моделі) зумовлений поважними причинами, суд виносить рішення про надання дозволу заінтересованій особі на використання винаходу (корисної моделі) на умовах невиключної ліцензії з визначенням обсягу його використання, строку дії дозволу, розміру та порядку виплати винагороди власнику патенту.
2. Власник патенту зобов'язаний дати дозвіл (видати ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі) власнику пізніше виданого патенту, якщо винахід (корисна модель) останнього призначений для досягнення іншої мети або має значні техніко-економічні переваги і не може використовуватися без порушення прав власника раніше виданого патенту. Дозвіл дається в обсязі, необхідному для використання винаходу (корисної моделі) власником пізніше виданого патенту. При цьому власник раніше виданого патенту має право отримати ліцензію на прийнятних умовах для використання винаходу (корисної моделі), що охороняється пізніше виданим патентом.
3. Виходячи з інтересів суспільства та за умови воєнного та надзвичайного стану Кабінет Міністрів України має право дозволити використання винаходу (корисної моделі) визначеній ним особі без згоди власника патенту (деклараційного патенту) на умовах невиключної ліцензії з виплатою йому відповідної компенсації.
4. Власник патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід чи деклараційного патенту на секретну корисну модель може видати ліцензію на використання його винаходу (корисної моделі) тільки особі, що має дозвіл доступу до цього винаходу (корисної моделі) від Державного експерта.
Якщо зазначена особа не може досягти із власником такого патенту згоди щодо надання ліцензії, Кабінет Міністрів України має право дозволити особі, визначеній Державним експертом, використання секретного винаходу (корисної моделі) без згоди власника патенту, на умовах невиключної ліцензії з виплатою йому відповідної компенсації.
5. Спори щодо умов видачі ліцензій і виплати компенсацій та їх розміру вирішуються у судовому порядку.
Стаття 31. Дії, які не визнаються порушенням прав
1. Будь-яка особа, яка до дати подання до Установи заявки або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету в інтересах своєї діяльності з комерційною метою добросовісно використала в Україні технологічне (технічне) вирішення, тотожне заявленому винаходу (корисній моделі), чи здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, зберігає право на безоплатне продовження цього використання або на використання винаходу (корисної моделі), як це передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користування).
Право попереднього користування обмежується тим обсягом використання тотожного заявленому винаходу вирішення, яким воно було на дату подання заявки.
Право попереднього користування може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом з підприємством чи діловою практикою або тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано вирішення, тотожне заявленому винаходу (корисній моделі), чи здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.
2. Не визнається порушенням прав, що випливають з патенту, використання запатентованого винаходу (корисної моделі):
в конструкції чи при експлуатації транспортного засобу іноземної держави, який тимчасово або випадково перебуває у водах, повітряному просторі чи на території України, за умови, що винахід (корисна модель) використовується виключно для потреб зазначеного
засобу;
без комерційної мети;
з науковою метою або в порядку експерименту;
за надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія тощо);
при разовому виготовленні ліків в аптеках за рецептом лікаря.
3. Не визнається порушенням прав, що випливають з патенту, введення в господарський обіг виготовленого із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі) продукту будь-якою особою, яка придбала його без порушення прав власника.
Продукт, виготовлений із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), вважається придбаним без порушення прав власника патенту, якщо цей продукт був виготовлений і (або) після виготовлення введений в обіг власником патенту чи іншою особою за його спеціальним дозволом (ліцензією).
4. Не визнається порушенням прав, що випливають з патенту, використання з комерційною метою винаходу будь-якою особою, яка придбала продукт, виготовлений із застосуванням запатентованого винаходу, і не могла знати, що цей продукт був виготовлений чи введений в обіг з порушенням прав, що надаються патентом. Проте після одержання відповідного повідомлення власника прав зазначена особа повинна припинити використання продукту або виплатити власнику прав відповідні кошти, розмір яких встановлюється відповідно до законів або за згодою сторін. Спори щодо цих розрахунків та порядку їх виплати вирішуються у судовому порядку.
Розділ VІ
ПРИПИНЕННЯ ДІЇ ПАТЕНТУ ТА ВИЗНАННЯ ЙОГО НЕДІЙСНИМ
Стаття 32. Припинення дії патенту
1. Власник патенту в будь-який час може відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до Установи. Зазначена відмова набирає чинності від дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені Установи.
Не допускається повна або часткова відмова від патенту без попередження особи, якій надано право на використання винаходу за ліцензійним договором, зареєстрованим в Установі, а також у разі накладення арешту на майно, описане за борги, якщо до його складу входять права, що засвідчуються патентом.
2. Дія патенту припиняється у разі несплати у встановлений строк річного збору за підтримання його чинності.
Річний збір за підтримання чинності патенту сплачується за кожний рік його дії починаючи від дати подання заявки. Документ про першу сплату зазначеного збору має надійти до Установи не пізніше 4 місяців від дати публікації відомостей про видачу патенту. Документ про сплату збору за кожний наступний рік має надійти або бути відправленим до Установи до кінця поточного року дії патенту за умови сплати збору протягом його останніх 4 місяців.
Дія патенту припиняється з першого дня року, за який збір не сплачено.
Річний збір за підтримання чинності патенту може бути сплачений протягом 12 місяців після закінчення встановленого строку. У цьому випадку розмір річного збору збільшується на 50 відсотків. При сплаті збору дія патенту відновлюється.
Якщо збір не сплачено протягом цих 12 місяців, Установа публікує у своєму офіційному бюлетені інформацію про припинення дії патенту.
Збір за підтримку чинності патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід чи деклараційного патенту на секретну корисну модель не сплачується.
Стаття 33. Визнання патенту недійсним
1. Патент може бути визнано недійсним повністю або частково у разі:
а) невідповідності запатентованого винаходу (корисної моделі) умовам патентоздатності, що визначені цим Законом;
б) наявності у формулі винаходу (корисної моделі) ознак, яких не було у поданій заявці;
в) порушення вимог частини другої статті 37 цього Закону.
2. Будь-яка особа може оскаржити видачу патенту до суду, а протягом 6 місяців від дати публікації відомостей про його видачу подати до Апеляційної палати заперечення проти видачі патенту.
3. Заперечення проти видачі патенту має бути розглянуто Апеляційною палатою протягом 4 місяців від дати його надходження, а при розгляді нею заперечення проти видачі деклараційного патенту на винахід (корисну модель) - 4 місяців від дати надходження експертного висновку про відповідність винаходу (корисної моделі) умовам патентоздатності.
Власник патенту повинен бути ознайомлений із запереченням. Апеляційна палата розглядає заперечення в межах мотивів, викладених у ньому. Особа, яка подала заперечення, а також власник патенту можуть брати участь у його розгляді. Рішення Апеляційної палати може бути оскаржено в судовому порядку.
Якщо заперечення проти видачі патенту не надійшло до Апеляційної палати у встановлений строк, патент може бути визнано недійсним тільки у судовому порядку.
4. Строк оскарження видачі патенту до Апеляційної палати може бути продовжений, але не більше ніж на 6 місяців. За його продовження сплачується збір.
Порядок оскарження видачі патенту до Апеляційної палати та порядок продовження строку оскарження встановлюються Установою.
5. При оскарженні видачі деклараційного патенту на винахід (корисну модель) до суду суд може призначити експертизу щодо відповідності винаходу (корисної моделі) умовам патентоздатності.
6. Експертний висновок щодо відповідності винаходу (корисної моделі) умовам патентоздатності Установа надає будь-якій особі, яка подала клопотання про проведення кваліфікаційної експертизи і сплатила за її проведення встановлений збір.
7. При визнанні патенту чи його частини недійсним Установа повідомляє про це у своєму офіційному бюлетені.
Патент або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності від дати публікації відомостей про видачу патенту.
Розділ VІІ
ЗАХИСТ ПРАВ
Стаття 34. Порушення прав власника патенту
1. Будь-яке посягання на права власника патенту, передбачені статтею 28 цього Закону, вважається порушенням прав власника патенту, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України.
2. Власник патенту може вимагати:
припинення дій, що порушують або створюють загрозу порушення його права, і відновлення становища, що існувало до порушення права;
стягнення завданих збитків, включаючи неодержані доходи;
відшкодування моральної шкоди;
вжиття інших передбачених законодавчими актами заходів, пов'язаних із захистом прав власника патенту.
Вимагати поновлення порушених прав власника патенту може також особа, яка має право на використання винаходу (корисної моделі) за ліцензійним договором, якщо інше не передбачено цим договором.
Стаття 35. Спори, що вирішуються у судовому порядку
1. Спори, пов'язані із застосуванням цього Закону, вирішуються судом, арбітражним або третейським судом у порядку, встановленому чинним законодавством України.
2. Суди відповідно до їх компетенції розглядають спори про:
визнання патенту недійсним;
авторство на винахід (корисну модель);
встановлення власника патенту;
порушення майнових прав власника патенту;
укладання та виконання ліцензійних договорів;
надання примусової ліцензії;
право попереднього користування;
винагороду винахіднику;
компенсації.
Суди розглядають також інші спори, пов'язані з охороною прав, що надаються цим Законом.
Розділ VІІІ
ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 36. Збори
За подання заявок, проведення їх експертиз, державну реєстрацію та видачу патентів, підтримання їх чинності, продовження строку дії тощо сплачуються збори. Розмір зборів, передбачених цим Законом, строки і порядок їх сплати визначаються Кабінетом Міністрів України.
Кошти, одержані від зборів та за надані послуги, зараховуються до Державного бюджету України і використовуються для розвитку державної системи правової охорони промислової власності.
Стаття 37. Патентування винаходу (корисної моделі) в іноземних державах
1. Будь-яка особа має право запатентувати винахід (корисну модель) в іноземних державах.
2. До подання заявки на одержання охоронного документа на винахід (корисну модель) в орган іноземної держави, в тому числі міжнародної заявки, заявник зобов'язаний подати заявку до Установи і повідомити її про наміри здійснити таке патентування.
У разі відсутності заборони протягом 3 місяців від дати надходження цього повідомлення до Установи заявку на одержання патенту на винахід (корисну модель) може бути подано в орган іноземної держави.
Установа може в необхідних випадках дозволити запатентувати винахід (корисну модель) в іноземних державах раніше зазначеного строку.
3. Якщо патентування винаходу провадиться за процедурою Договору про патентну кооперацію, міжнародна заявка подається до Установи.
Стаття 38. Державне стимулювання створення та використання винаходів (корисних моделей)
Держава стимулює створення і використання винаходів (корисних моделей), встановлює винахідникам і особам, які використовують їх, пільгові умови оподаткування та кредитування, надає їм інші пільги відповідно до чинного законодавства України.
Винахідникам високоефективних використовуваних винаходів (корисних моделей) може присвоюватися почесне звання "Заслужений винахідник України".
Розділ ІХ
ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Заявки на видачу патентів України на винаходи строком дії п'ять років без проведення експертизи по суті (далі - патенти строком дії п'ять років), подані відповідно до Постанови Верховної Ради України від 23 грудня 1993 року "Про введення в дію Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" ( 3769-12 ), діловодство за якими не було завершено до 31 жовтня 1998 року, розглядаються Установою як заявки на видачу деклараційних патентів на винаходи.
2. За заявками на видачу патентів строком дії п'ять років, за якими до 31 жовтня 1998 року було прийнято рішення про видачу патенту, але не здійснено державну реєстрацію і публікацію відомостей про видачу патентів, Установа видає деклараційні патенти на винаходи і публікує відомості про їх видачу за умови сплати відповідного збору.
Власники патентів на винаходи строком дії п'ять років можуть подавати клопотання про проведення кваліфікаційної експертизи і перетворення патенту в порядку, встановленому для деклараційних патентів статтею 26 цього Закону.
Розділ Х
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
2. Встановити, що до приведення законодавства у відповідність із цим Законом інші закони та нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
3. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом подати до Верховної Ради України пропозиції про приведення законодавчих актів України у відповідність з цим Законом.
4. Встановити, що після набрання чинності цим Законом втрачають чинність:
Постанова Верховної Ради України від 19 січня 1995 року "Про затвердження Положення про порядок оформлення та використання прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки, що становлять державну таємницю" ( 4/95-ВР ) (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., N 3, ст. 23);
абзаци десятий і одинадцятий пункту 3 і пункт 4 Постанови Верховної Ради України від 23 грудня 1993 року ( 3769-12 ) "Про введення в дію Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., N 7,
ст. 33; 1997 р., N 40, ст. 269)".
Президент України Л. КУЧМА
м. Київ
8 червня 2000 року
№ 1805627-ІІІ
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про охорону прав на промислові зразки
Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на промислові зразки в Україні.
Розділ І
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення
У цьому Законі нижченаведене вживається у такому значенні:
Установа - центральний орган виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності; промисловий зразок результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання;
автор - людина, творчою працею якої створено промисловий зразок;
патент - патент України на промисловий зразок;
запатентований промисловий зразок - промисловий зразок, на який видано патент;
особа - громадянин або юридична особа;
заявка - сукупність документів, необхідних для видачі патенту;
заявник - особа, яка подала заявку;
пріоритет заявки (пріоритет) - першість у поданні заявки;
дата пріоритету - дата подання заявки до Установи чи до відповідного органу держави - учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності, за якою заявлено пріоритет;
роботодавець - особа, яка найняла працівника за трудовим договором (контрактом);
Реєстр - Державний реєстр патентів України на промислові зразки;
Апеляційна палата - колегіальний орган Установи для розгляду заперечень проти рішень Установи щодо набуття прав на об'єкти інтелектуальної власності;
заклад експертизи - уповноважений Установою державний заклад (підприємство, організація) для розгляду і проведення експертизи заявок; державна система правової охорони інтелектуальної власності - Установа і сукупність експертних, наукових, освітніх, інформаційних та інших відповідної спеціалізації державних закладів, що входять до сфери управління Установи.
Стаття 2. Повноваження Установи у сфері охорони прав промислові зразки
1. Установа забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони прав на промислові зразки, для чого:
організовує приймання заявок, проведення їх експертизи, приймає рішення щодо них;
видає патенти на промислові зразки, забезпечує їх державну реєстрацію;
забезпечує опублікування офіційних відомостей про промислові зразки;
здійснює міжнародне співробітництво у сфері правової охорони інтелектуальної власності і представляє інтереси України з питань охорони прав на промислові зразки в міжнародних організаціях відповідно до чинного законодавства;
приймає в установленому порядку нормативно-правові акти у межах своїх повноважень;
організовує інформаційну та видавничу діяльність у сфері правової охорони інтелектуальної власності;
організовує науково-дослідні роботи з удосконалення законодавства та організації діяльності у сфері правової охорони інтелектуальної власності;
організовує роботу щодо перепідготовки кадрів державної системи правової охорони інтелектуальної власності;
доручає закладам, що входять до державної системи правової охорони інтелектуальної власності, відповідно до їх спеціалізації, виконувати окремі завдання, що визначені цим Законом, Положенням про Установу, іншими нормативно-правовими актами у сфері правової охорони інтелектуальної власності;
виконує інші функції відповідно до Положення про неї, затвердженого в установленому порядку.
2. Фінансування діяльності Установи провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України.
Стаття 3. Міжнародні договори
Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про промислові зразки, то застосовуються правила міжнародного договору.
Стаття 4. Права іноземних та інших осіб
1. Іноземні особи та особи без громадянства мають рівні з особами України права, передбачені цим Законом, відповідно до міжнародних договорів України чи на основі принципу взаємності.
2. Іноземні та інші особи, що проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, у відносинах з Установою еалізують свої права через представників, зареєстрованих згідно з Положенням про представників у справах інтелектуальної власності, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.
Розділ ІІ
ПРАВОВА ОХОРОНА ПРОМИСЛОВИХ ЗРАЗКІВ
Стаття 5. Умови надання правової охорони
1. Правова охорона надається промисловому зразку, що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоспроможності.
2. Об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.
3. Згідно з цим Законом не можуть одержати правову охорону: об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди;
друкована продукція як така;
об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних їм речовин тощо.
4. Особливості охорони прав на віднесені до державної таємниці промислові зразки визначаються спеціальним законодавством.
5. Право власності на промисловий зразок засвідчується патентом.
Строк дії патенту на промисловий зразок становить 10 років від дати подання заявки до Установи і продовжується Установою за клопотанням власника патенту, але не більш як на п'ять років.
Дія патенту припиняється достроково за умов, викладених у статті 24 цього Закону.
6. Обсяг правової охорони, що надається, визначається сукупністю суттєвих ознак промислового зразка, зображених на отографіях виробу (його макета, малюнка). Тлумачення ознак повинно провадитися в межах опису промислового зразка.
Стаття 6. Умови патентоспроможності промислового зразка
1. Промисловий зразок відповідає умовам патентоспроможності, якщо він є новим і промислово придатним.
2. Промисловий зразок визнається новим, якщо сукупність його суттєвих ознак не стала загальнодоступною у світі до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. Крім того, у процесі встановлення новизни промислового зразка береться до уваги зміст усіх заявок, що раніше надійшли до Установи.
3. На визнання промислового зразка патентоспроможним не впливає розкриття інформації про нього автором або особою, яка одержала від автора прямо чи опосередковано таку інформацію протягом шести місяців до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. При цьому обов'язок доведення обставин розкриття інформації покладається на особу, заінтересовану у застосуванні цього пункту.
4. Промисловий зразок визнається промислово придатним, якщо його може бути використано у промисловості або в іншій сфері діяльності.
Розділ ІІІ
ПРАВО НА ОДЕРЖАННЯ ПАТЕНТУ
Стаття 7. Право автора
1. Право на одержання патенту має автор або його спадкоємець,
якщо інше не передбачено цим Законом.
2. Автори, які створили промисловий зразок спільною працею,
мають рівні права на одержання патенту, якщо інше не передбачено
угодою між ними.
3. У разі перегляду умов угоди щодо складу авторів Установа
за спільним клопотанням осіб, зазначених у заявці як автори, а
також авторів, не зазначених у заявці як такі, вносить зміни до
відповідних документів у порядку, що встановлюється Установою.
4. Автору промислового зразка належить право авторства, яке є
невідчужуваним особистим правом і охороняється безстроково.
Стаття 8. Право роботодавця
1. Право на одержання патенту має роботодавець, якщо промисловий зразок створено у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи доручення роботодавця, за умови, що трудовим договором (контрактом) не передбачено інше. Роботодавець повинен укласти письмовий договір з автором і за його умовами видати винагороду автору відповідно до економічної цінності промислового зразка та іншої вигоди, одержаної роботодавцем від промислового зразка.
Спори щодо умов одержання винагороди та її розміру розв'язуються у судовому порядку.
2. Автор промислового зразка подає роботодавцю письмове повідомлення про створений ним промисловий зразок з матеріалами, що розкривають суть промислового зразка досить ясно і повно.
Якщо роботодавець протягом чотирьох місяців від дати одержання цього повідомлення не подасть заявки до Установи, то право на одержання патенту переходить до автора.
Стаття 9. Право правонаступника
Право на одержання патенту має відповідно правонаступник автора або роботодавця.
Стаття 10. Право першого заявника
Право на одержання патенту на промисловий зразок, створений роздільною працею, належить заявнику, заявка якого має більш ранню дату подання до Установи або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або не відхилена.
Розділ ІV
ПОРЯДОК ОДЕРЖАННЯ ПАТЕНТУ
Стаття 11. Заявка
1. Особа, яка бажає одержати патент і має на це право, подає до Установи заявку.
2. За дорученням заявника заявку може бути подано через представника у справах інтелектуальної власності або іншу довірену особу.
3. Заявка повинна стосуватися одного промислового зразка і може містити його варіанти (вимога єдності).
4. Заявка складається українською мовою і повинна містити:
заяву про видачу патенту;
комплект фотографій з зображенням виробу (його макета, малюнка), що дають повне уявлення про зовнішній вигляд виробу;
опис промислового зразка;
креслення, схему, карту (якщо необхідно).
5. У заяві про видачу патенту необхідно вказати заявника (заявників) і його адресу, а також автора (авторів).
Автор має право вимагати, щоб його не згадували як такого в будь-якій публікації Установи, зокрема у відомостях про заявку чи патент.
6. Заявка повинна розкривати суть промислового зразка досить ясно і повно, щоб його зміг здійснити фахівець у зазначеній галузі.
7. Інші вимоги до документів заявки визначаються Установою.
8. За подання заявки сплачується збір. Документ про сплату збору повинен надійти до Установи разом з заявкою або протягом двох місяців від дати подання заявки.
Стаття 12. Дата подання заявки
1. Датою подання заявки є дата одержання Установою матеріалів, що містять принаймні:
клопотання у довільній формі про видачу патенту, викладене українською мовою;
відомості про заявника та його адресу, викладені українською мовою;
зображення виробу, що дає уявлення про його зовнішній вигляд;
частину, яка зовнішньо нагадує опис промислового зразка, викладену українською або іншою мовою. В останньому випадку для збереження дати подання заявки переклад цієї частини українською мовою повинен надійти до Установи протягом двох місяців від дати подання заявки.
2. Якщо Установа вважає, що на момент одержання матеріали заявки не відповідають вимогам пункту 1 цієї статті, то воно повідомляє про це заявника.
Для внесення змін до матеріалів надається два місяці від дати одержання заявником повідомлення Установи. Якщо у цей строк невідповідність буде усунуто, то датою подання заявки буде дата одержання Установою виправлених матеріалів. У противному разі заявка вважається неподаною, про що заявнику надсилається повідомлення.
3. Якщо в заявці, що містить матеріали, зазначені в пункті 1 цієї статті, є посилання на креслення (схему, карту), але таке креслення (схема, карта) не надійшло до Установи на дату одержання ним заявки, Установа повідомляє про це заявника і пропонує на його вибір надіслати креслення (схему, карту) чи вилучити посилання на нього у заявці.
Якщо протягом двох місяців від дати одержання заявником повідомлення Установи креслення (схема, карта) надійде до станови, то датою подання заявки буде дата одержання його Установою. Якщо у цей же строк заявник не зробить запропонованого йому вибору, то заявка вважається неподаною, про що заявнику надсилається повідомлення.
4. Рішення про встановлення дати подання заявки Установа надсилає заявнику після надходження згідно з пунктом 8 статті 11 цього Закону документа про сплату збору за подання заявки. У разі порушення вимог пункту 8 статті 11 цього Закону зазначене рішення не надсилається, а заявка вважається відкликаною.
Стаття 13. Пріоритет
1. Заявник має право на пріоритет попередньої заявки на такий же промисловий зразок протягом шести місяців від дати подання попередньої заявки до Установи чи до відповідного органу держави - учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності, якщо на попередню заявку не заявлено пріоритет.
2. Пріоритет промислового зразка, використаного в експонаті, показаному на офіційних або офіційно визнаних міжнародних виставках, проведених на території держави - учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності, може бути встановлено за датою відкриття виставки, якщо заявка надійшла до Установи протягом шести місяців від зазначеної дати.
3. Заявник, який бажає скористатися правом пріоритету, протягом трьох місяців від дати подання заявки до Установи подає заяву про пріоритет з посиланням на дату подання і номер попередньої заявки та її копію, якщо ця заявка була подана в іноземній державі - учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності, з перекладом на українську мову, або документ, що підтверджує показ зазначеного промислового зразка на виставках, проведених на території держави - учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності. У межах цього строку зазначені матеріали можуть бути змінені. Якщо ці матеріали подано несвоєчасно, право на пріоритет заявки вважається втраченим, про що заявнику надсилається повідомлення.
4. Щодо заявки в цілому чи її частини може бути заявлено пріоритет кількох попередніх заявок. При цьому строки, початковою датою яких є дата пріоритету, обчислюються від найбільш ранньої дати пріоритету.
5. Пріоритет поширюється лише на ті ознаки промислового зразка, які зазначені в попередній заявці, пріоритет якої заявлено.
6. Якщо за попередньою заявкою діловодство у Установі не завершено, то з надходженням заяви про пріоритет згідно з пунктом 3 цієї статті попередня заявка вважається відкликаною в частині, на яку заявлено пріоритет.
Стаття 14. Експертиза заявки
1. Експертиза заявки проводиться закладом експертизи відповідно до цього Закону і встановлених на його основі правил.
Під час проведення експертизи заклад експертизи надсилає заявнику повідомлення, запити та висновки. При цьому висновки закладу експертизи набувають статусу рішення Установи після їх затвердження Установою.
2. Заявник має право з власної ініціативи чи на запрошення закладу експертизи особисто або через свого представника брати участь у встановленому порядку в розгляді питань, що виникли під час проведення експертизи.
3. Заявник має право з власної ініціативи вносити до заявки виправлення і уточнення. Ці виправлення і уточнення не враховуються, якщо вони надійшли до закладу експертизи після дати одержання заявником рішення про видачу патенту або про відхилення заявки.
За подання клопотання про внесення з ініціативи заявника виправлень і уточнень до заявки після одержання ним рішення про встановлення дати подання заявки сплачується збір.
4. Якщо заявником подано додаткові матеріали, то в процесі експертизи з'ясовується, чи не виходять вони за межі розкритої у поданій заявці суті промислового зразка.
Додаткові матеріали виходять за межі розкритої у поданій заявці суті промислового зразка, якщо вони містять нові суттєві ознаки.
Додаткові матеріали в частині, що виходять за межі розкритої у поданій заявці суті промислового зразка, не беруться до уваги під час розгляду заявки і можуть бути оформлені заявником як самостійна заявка.
5. Після встановлення дати подання заявки та за наявності документа про сплату збору проводиться формальна експертиза заявки, під час якої:
визначається, чи належить об'єкт, що заявляється, до об'єктів, зазначених у пункті 2 статті 5 цього Закону;
перевіряється заявка на відповідність вимогам статті 11 цього Закону;
перевіряється документ про сплату збору за подання заявки на відповідність встановленим вимогам.
6. Якщо заявка не відповідає вимогам статті 11 цього Закону або документ про сплату збору за подання заявки – встановленим вимогам, про це повідомляється заявнику.
При порушенні вимоги єдності промислового зразка заявнику пропонується повідомити, який промисловий зразок слід розглядати, і у разі необхідності внести уточнення до заявки. При цьому інші промислові зразки можуть бути оформлені окремими заявками.
Для внесення змін до матеріалів надається два місяці від дати одержання заявником повідомлення закладу експертизи. Якщо за цей строк вимогу єдності не буде виконано, заклад експертизи проводить експертизу промислового зразка, зазначеного в описі першим. Якщо за цей же строк не будуть усунуті інші невідповідності і заявник не подасть мотивованого клопотання про його продовження, заявнику надсилається рішення про відхилення заявки.
7. Якщо заявка відповідає вимогам статті 11 цього Закону та документ про сплату збору за подання заявки оформлено правильно, заявнику надсилається рішення про видачу патенту.
8. Заявник має право ознайомитися з усіма матеріалами, зазначеними в запиті закладу експертизи або рішенні Установи. Копії патентних матеріалів, затребуваних заявником, надсилаються протягом місяця.
9. Строки, передбачені цією статтею, пропущені заявником, можуть бути поновлені за наявності поважних причин.
Клопотання про поновлення строку має надійти до закладу експертизи протягом шести місяців від дати закінчення пропущеного строку.
Стаття 15. Відкликання заявки
Заявник має право відкликати заявку в будь-який час до дати одержання ним рішення про видачу патенту.
Стаття 16. Публікації про видачу патенту
1. На підставі рішення про видачу патенту на промисловий зразок та за наявності документа про сплату державного мита за видачу патенту Установа публікує у своєму офіційному бюлетені визначені в установленому порядку відомості про видачу патенту.
Якщо протягом трьох місяців від дати надходження до заявника рішення про видачу патенту документ про сплату державного мита за видачу патенту в розмірі та порядку, визначених законодавством, до закладу експертизи не надійшов, публікація не провадиться, а заявка вважається відкликаною.
2. Після публікації відомостей про видачу патенту будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки в установленому порядку.
Стаття 17. Реєстрація патенту
1. Одночасно з публікацією відомостей про видачу патенту Установа здійснює державну реєстрацію патенту на промисловий зразок, для чого вносить до Реєстру відповідні відомості. Форма Реєстру та порядок його ведення визначаються Установою.
2. Після внесення до Реєстру відомостей будь-яка особа має право ознайомитися з ними у порядку, що визначається Установою.
3. Внесені до Реєстру відомості можуть бути виправлені і (або) уточнені за ініціативою власника патенту або Установи.
До Реєстру за ініціативою власника патенту можуть бути внесені зміни згідно з установленим переліком можливих змін. За внесення до Реєстру змін щодо патенту сплачується збір.
Стаття 18. Видача патенту
1. Видача патенту здійснюється Установою у місячний строк після державної реєстрації патенту. Патент видається особі, яка має право на одержання патенту. Якщо право на одержання патенту мають кілька осіб, їм видається один патент.
Патент видається під відповідальність його власника без гарантії чинності патенту.
2. Форма патенту і зміст зазначених у ньому відомостей визначаються Установою.
3. До виданого патенту на вимогу його власника Установа вносить виправлення очевидних помилок з наступним повідомленням про це в офіційному бюлетені.
Стаття 19. Оскарження рішення стосовно заявки
Заявник може оскаржити в установленому порядку будь-яке рішення Установи стосовно заявки до Апеляційної палати протягом трьох місяців від дати одержання рішення Установи чи копій затребуваних патентних матеріалів.
Заперечення проти рішення Установи стосовно заявки має бути розглянуто Апеляційною палатою протягом чотирьох місяців від дати його надходження в межах мотивів, викладених у запереченні.
За результатами розгляду заперечення Апеляційна палата приймає рішення, що затверджується наказом Установи та надсилається заявнику.
До затвердження рішення Апеляційної палати, в місячний строк від дати його прийняття, керівник Установи може внести протест на це рішення, який має бути розглянутий протягом місяця. Рішення Апеляційної палати, прийняте за протестом, є остаточним і може бути скасоване лише судом.
Заявник може оскаржити затверджене Установою рішення Апеляційної палати у судовому порядку протягом шести місяців від дати одержання рішення.
Розділ V
ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ, ЩО ВИПЛИВАЮТЬ З ПАТЕНТУ
Стаття 20. Права, що випливають з патенту
1. Права, що випливають з патенту, діють від дати публікації відомостей про його видачу за умови сплати річного збору за підтримання чинності патенту.
2. Патент надає його власнику виключне право використовувати промисловий зразок за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів.
Взаємовідносини при використанні промислового зразка, патент на який належить кільком особам, визначаються угодою між ними. У разі відсутності такої угоди кожний власник патенту може використовувати промисловий зразок за своїм розсудом, але жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання промислового зразка та передавати право власності на промисловий зразок іншій особі без згоди решти власників патенту.
Використанням промислового зразка визнається виготовлення, пропонування для продажу, введення в господарський оборот або зберігання в зазначених цілях виробу, виготовленого із застосуванням запатентованого промислового зразка.
Виріб визнається виготовленим із застосуванням запатентованого промислового зразка, якщо при цьому використані всі суттєві ознаки промислового зразка.
3. Патент надає його власнику право забороняти іншим особам використовувати промисловий зразок без його дозволу, за винятком випадків, коли таке використання не визнається згідно з цим Законом порушенням прав власника патенту.
4. Власник патенту може передавати на підставі договору право власності на промисловий зразок будь-якій особі, яка стає правонаступником власника патенту.
5. Власник патенту має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання промислового зразка на підставі ліцензійного договору.
6. Договір про передачу права власності на промисловий зразок і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами.
Передача права власності на промисловий зразок та надання ліцензії на використання промислового зразка вважаються дійсними для будь-якої іншої особи з дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені та внесення їх до Реєстру. За внесення зазначених відомостей до Реєстру та змін до них за ініціативою сторін договору сплачуються збори.
7. Власник патенту має право подати до Установи для офіційної публікації заяву про надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого промислового зразка. У цьому разі річний збір за підтримання чинності патенту зменшується на 50 відсотків починаючи з року, наступного за роком публікації такої заяви.
Особа, яка виявила бажання скористатися зазначеним дозволом, зобов'язана укласти з власником патенту договір про платежі. Спори, що виникають під час укладання та виконання цього договору, розв'язуються у судовому порядку.
Якщо жодна особа не заявила власнику патенту про свої наміри щодо використання промислового зразка, він може подати до Установи письмове клопотання про відкликання своєї заяви. У цьому разі річний збір за підтримання чинності патенту сплачується у повному розмірі починаючи з року, наступного за роком публікації такого клопотання.
8. Права, що випливають з патенту, не зачіпають будь-які інші особисті майнові чи немайнові права автора промислового зразка, що регулюються іншим законодавством України.
Стаття 21. Примусове відчуження прав
Виходячи із суспільних інтересів та інтересів національної безпеки Кабінет Міністрів України має право дозволити використання запатентованого промислового зразка без згоди власника патенту, але з виплатою йому відповідної компенсації.
Спори щодо умов видачі дозволу і виплати компенсації та її розміру розв'язуються у судовому порядку.
Стаття 22. Дії, які не визнаються порушенням прав
1. Будь-яка особа, яка до дати подання до Установи заявки або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету в інтересах своєї діяльності добросовісно використала в Україні заявлений промисловий зразок чи здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, зберігає право на безоплатне продовження цього використання або на використання промислового зразка, як це передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користування).
Право попереднього користування може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом з підприємством чи діловою практикою або тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано заявлений промисловий зразок чи здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.
2. Не визнається порушенням прав, що надаються патентом, використання запатентованого промислового зразка:
в конструкції чи при експлуатації транспортного засобу іноземної держави, який тимчасово або випадково знаходиться у водах, повітряному просторі чи на території України, за умови, що промисловий зразок використовується виключно для потреб зазначеного засобу;
без комерційної мети;
з науковою метою або в порядку експерименту;
за надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія тощо).
3. Не визнається порушенням прав, що надаються патентом, введення в господарський оборот продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого промислового зразка, після введення цього продукту в господарський оборот власником патенту чи з його спеціального дозволу.
Стаття 23. Обов'язки, що випливають з патенту
1. Власник патенту повинен добросовісно користуватися виключним правом, що випливає з патенту.
Якщо промисловий зразок не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років починаючи від дати публікації відомостей про видачу патенту або від дати, коли використання промислового зразка було припинено, то будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати промисловий зразок, у разі відмови власника патенту від укладання ліцензійного договору може звернутися до суду (арбітражного суду) із заявою про надання їй дозволу на використання промислового зразка.
Якщо власник патенту не доведе, що факт невикористання чи недостатнього використання промислового зразка зумовлений поважними причинами, суд (арбітражний суд) виносить рішення про надання дозволу заінтересованій особі на використання промислового зразка з визначенням обсягу його використання, строку дії дозволу, розміру та порядку виплати винагороди власнику патенту.
2. Власник патенту зобов'язаний дати дозвіл (видати ліцензію) на використання промислового зразка власнику пізніше виданого патенту, якщо промисловий зразок останнього призначений для досягнення іншої мети або має значні техніко-економічні переваги і не може використовуватись без порушення прав першого власника. При цьому надання такого дозволу може бути обумовлено відповідним дозволом власника пізніше виданого патенту, який зобов'язаний
дати дозвіл, якщо його промисловий зразок удосконалює промисловий зразок власника раніше виданого патенту або призначений для досягнення тієї ж мети. Дозвіл дається в обсязі, необхідному для використання промислового зразка власником патенту, який такий дозвіл затребував.
Спори щодо ліцензій розв'язуються у судовому порядку.
Розділ VІ
ПРИПИНЕННЯ ДІЇ ПАТЕНТУ ТА ВИЗНАННЯ ЙОГО НЕДІЙСНИМ
Стаття 24. Припинення дії патенту
1. Власник патенту в будь-який час може відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до Установи. Зазначена відмова набирає чинності від дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені Установи.
2. Дія патенту на промисловий зразок припиняється у разі несплати у встановлений строк річного збору за підтримання його чинності.
Річний збір сплачується за кожний рік дії патенту, рахуючи від дати подання заявки. Документ про першу сплату зазначеного збору має надійти до Установи одночасно з документом про сплату збору за видачу патенту. Документ про сплату збору за кожний наступний рік має надійти до Установи до кінця поточного року, за умови сплати збору протягом двох останніх його місяців.
Річний збір за підтримання чинності патенту може бути сплачено, а документ про його сплату - надійти до Установи протягом шести місяців після встановленого строку. У цьому разі розмір річного збору збільшується на 50 відсотків.
Дія патенту припиняється з першого дня року, за який збір не сплачено.
Стаття 25. Визнання патенту недійсним
1. Патент може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі:
а) невідповідності запатентованого промислового зразка умовам патентоспроможності, визначеним цим Законом;
б) наявності у сукупності суттєвих ознак промислового зразка ознак, яких не було у поданій заявці;
в) порушення вимог пункту 2 статті 29 цього Закону.
2. З метою визнання патенту недійсним будь-яка особа може подати клопотання про проведення експертизи запатентованого промислового зразка на відповідність умовам патентоспроможності. За подання клопотання сплачується збір.
3. При визнанні патенту чи його частини недійсними Установа повідомляє про це у своєму офіційному бюлетені.
4. Патент або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності, від дати публікації відомостей про видачу патенту.
Розділ VІІ
ЗАХИСТ ПРАВ
Стаття 26. Порушення прав власника патенту
1. Будь-яке посягання на права власника патенту, передбачені статтею 20 цього Закону, вважається порушенням прав власника патенту, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України.
2. На вимогу власника патенту таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику патенту заподіяні збитки.
Вимагати поновлення порушених прав власника патенту може також особа, яка придбала ліцензію, якщо інше не передбачено ліцензійним договором.
Стаття 27. Спори, що розв'язуються у судовому порядку
1. Спори, пов'язані із застосуванням цього Закону, розв'язуються судом, арбітражним або третейським судом у порядку, встановленому чинним законодавством України.
2. Суди відповідно до їх компетенції розглядають спори про:
авторство на промисловий зразок;
встановлення власника патенту;
порушення майнових прав власника патенту;
укладання та виконання ліцензійних договорів;
право попереднього користування;
винагороду автору;
компенсації.
Суди розглядають також інші спори, пов'язані з охороною прав, що надаються цим Законом.
Розділ VІІІ
ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 28. Державне мито і збори
Розмір та порядок сплати державного мита за видачу патентів на промислові зразки визначаються законодавством.
Кошти, одержані від сплати державного мита за видачу патентів на промислові зразки, зараховуються до Державного бюджету України.
Розмір передбачених цим Законом зборів, строки і порядок їх сплати визначаються Кабінетом Міністрів України.
Передбачені цим Законом збори сплачуються на поточні рахунки уповноважених Установою закладів, що входять до державної системи правової охорони інтелектуальної власності і відповідно до їх спеціалізації виконують окремі завдання, визначені цим Законом.
Надходження від передбачених цим Законом зборів мають цільове призначення і згідно з розпорядженнями Установи використовуються виключно для забезпечення розвитку та функціонування державної системи правової охорони інтелектуальної власності, зокрема на виконання завдань, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері інтелектуальної власності.
Стаття 29. Патентування промислового зразка в іноземних державах
1. Будь-яка особа має право запатентувати промисловий зразок в іноземних державах.
2. До подання заявки на одержання охоронного документа на промисловий зразок в орган іноземної держави заявник зобов'язаний подати заявку до Установи і повідомити його про наміри здійснити таке патентування.
У разі відсутності заборони протягом трьох місяців від дати надходження цього повідомлення до Установи заявку на одержання патенту на промисловий зразок може бути подано в орган іноземної держави.
Установа може в необхідних випадках дозволити запатентувати промисловий зразок в іноземних державах раніше зазначеного строку.
3. Витрати, пов'язані з патентуванням промислового зразка віноземних державах, несе заявник чи за його згодою інша особа.

Стаття 30. Державне стимулювання створення та використання промислових зразків
Держава стимулює створення і використання промислових зразків, встановлює авторам і особам, які використовують їх, пільгові умови оподаткування та кредитування, надає їм інші пільги відповідно до чинного законодавства України.
Президент України Л.КРАВЧУК
м. Київ, 15 грудня 1993 року
N 3688-ХІІ
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про охорону прав на знаки для товарів і послуг
Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг (далі - знак) в Україні.
Р о з д і л І
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення
У цьому Законі нижченаведене вживається у такому значенні:
Установа - центральний орган виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності;
особа - громадянин або юридична особа;
знак - позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб;
свідоцтво - свідоцтво України на знак для товарів і послуг;
зареєстрований знак - знак, на який видано свідоцтво;
заявка - сукупність документів, необхідних для видачі свідоцтва;
заявник - особа, яка подала заявку;
пріоритет заявки (пріоритет) - першість у поданні заявки;
дата пріоритету - дата подання заявки до Установи чи до відповідного органу держави - учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності, за якою заявлено пріоритет;
Реєстр - Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг;
Апеляційна палата - колегіальний орган Установи для розгляду заперечень проти рішень Установи щодо набуття прав на об'єкти інтелектуальної власності;
заклад експертизи - уповноважений Установою державний заклад (підприємство, організація) для розгляду і проведення експертизи заявок;
державна система правової охорони інтелектуальної власності - Установа і сукупність експертних, наукових, освітніх, інформаційних та інших відповідної спеціалізації державних закладів, що входять до сфери управління Установи.
Стаття 2. Повноваження Установи у сфері охорони прав на знаки для товарів і послуг
1. Установа забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони прав на знаки для товарів і послуг, для чого:
організовує приймання заявок, проведення їх експертизи, приймає рішення щодо них;
видає свідоцтва на знаки для товарів і послуг, забезпечує їх державну реєстрацію;
забезпечує опублікування офіційних відомостей про знаки для товарів і послуг;
здійснює міжнародне співробітництво у сфері правової охорони інтелектуальної власності і представляє інтереси України з питань охорони прав на знаки для товарів і послуг в міжнародних організаціях відповідно до чинного законодавства;
приймає в установленому порядку нормативно-правові акти у межах своїх повноважень;
організовує інформаційну та видавничу діяльність у сфері правової охорони інтелектуальної власності;
організовує науково-дослідні роботи з удосконалення законодавства та організації діяльності у сфері правової охорони інтелектуальної власності;
організовує роботу щодо перепідготовки кадрів державної системи правової охорони інтелектуальної власності;
доручає закладам, що входять до державної системи правової охорони інтелектуальної власності, відповідно до їх спеціалізації виконувати окремі завдання, визначені цим Законом, Положенням про Установу, іншими нормативно-правовими актами у сфері правової охорони інтелектуальної власності;
виконує інші функції відповідно до Положення про неї, затвердженого в установленому порядку.
2. Фінансування діяльності Установи провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України.
Стаття 3. Міжнародні договори
Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про знаки, то застосовуються правила міжнародного договору.
Стаття 4. Права іноземних та інших осіб
1. Іноземні особи та особи без громадянства мають рівні з особами України права, передбачені цим Законом, відповідно до міжнародних договорів України чи на основі принципу взаємності.
2. Іноземні та інші особи, що проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, у відносинах з Установою реалізують свої права через представників, зареєстрованих згідно з Положенням про представників у справах інтелектуальної власності, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.
Р о з д і л ІІ
ПРАВОВА ОХОРОНА ЗНАКІВ
Стаття 5. Умови надання правової охорони
1. Правова охорона надається знаку, який не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені цим Законом.
2. Об'єктом знака можуть бути словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів.
3. Право власності на знак засвідчується свідоцтвом. Строк дії свідоцтва становить 10 років від дати подання заявки до Установи і продовжується Установою за клопотанням власника свідоцтва, поданим протягом останнього року дії свідоцтва, щоразу на 10 років. Порядок продовження строку дії свідоцтва встановлюється Установою.
Дія свідоцтва припиняється достроково за умов, викладених у статті 18 цього Закону.
4. Обсяг правової охорони, що надається, визначається наведеними у свідоцтві зображенням знака і переліком товарів та послуг.
5. Право на одержання свідоцтва у порядку, встановленому цим Законом, має будь-яка особа, об'єднання осіб або їх правонаступники.
6. Право на одержання свідоцтва має заявник, заявка якого має більш ранню дату подання до Установи або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або не відхилена.
Стаття 6. Підстави для відмови в наданні правової охорони
1. Згідно з цим Законом не можуть одержати правову охорону позначення, які зображують:
державні герби, прапори та емблеми;
офіційні назви держав;
емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій;
офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки;
нагороди та інші відзнаки.
Такі позначення можуть бути включені до знака як елементи, що не охороняються, якщо на це є згода відповідного компетентного органу або їх власників.
2. Згідно з цим Законом не можуть одержати правову охорону також позначення, які:
не мають розрізняльної здатності;
є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду;
вказують на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, а також на місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг;
є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу;
є загальновживаними символами і термінами.
Позначення, вказані в абзацах 2, 3, 4, 6 цього пункту, можуть бути внесені до знака як елементи, що не охороняються, якщо вони не займають домінуючого положення в зображенні знака.
3. Не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з:
знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім'я іншої особи для однорідних товарів і послуг;
знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна;
фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до Установи заявки щодо однорідних товарів і послуг;
кваліфікованими зазначеннями походження товарів, крім випадків, коли вони включені до знака як елементи, що не охороняються, і зареєстровані на ім'я осіб, які мають право користуватися такими зазначеннями;
сертифікаційними знаками, зареєстрованими у встановленому порядку.
4. Згідно з цим Законом не може бути зареєстровано як знак таке позначення, яке добросовісно використовувалося до 1 січня 1992 року двома і більше юридичними особами для позначення однорідних товарів.
5. Не реєструються як знаки позначення, які відтворюють:
промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам;
назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників;
прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди.
Р о з д і л ІІІ
ПОРЯДОК ОДЕРЖАННЯ СВІДОЦТВА
Стаття 7. Заявка
1. Особа, яка бажає одержати свідоцтво, подає до Установи заявку.
2. За дорученням заявника заявку може бути подано через представника у справах інтелектуальної власності або іншу довірену особу.
3. Заявка повинна стосуватися одного знака.
4. Заявка складається українською мовою і повинна містити:
заяву про реєстрацію знака;
зображення позначення, що заявляється;
перелік товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати знак, згрупованих за Міжнародною класифікацією товарів і послуг для реєстрації знаків.
5. У заяві про реєстрацію знака необхідно вказати заявника (заявників) та його адресу.
6. Якщо заявник просить охорону кольору чи поєднання кольорів як розрізняльної ознаки свого знака, то він зобов'язаний:
заявити про це і вказати в заяві колір чи поєднання кольорів, охорону яких він просить;
подати в заявці кольорові зображення вказаного знака.
Кількість примірників таких зображень встановлюється Установою.
7. Інші вимоги до документів заявки визначаються Установою.
8. За подання заявки сплачується збір. Документ про сплату збору повинен надійти до Установи разом з заявкою або протягом двох місяців від дати подання заявки.
Стаття 8. Дата подання заявки
1. Датою подання заявки є дата одержання Установою матеріалів, що містять принаймні:
клопотання у довільній формі про реєстрацію знака, викладене українською мовою;
відомості про заявника та його адресу, викладені українською мовою;
частину, яка зовнішньо нагадує позначення, що може бути знаком;
відомості щодо переліку товарів або послуг, для яких заявляється знак.
2. Якщо Установа вважає, що на момент одержання матеріали заявки не відповідають вимогам пункту 1 цієї статті, то воно повідомляє про це заявника.
Для внесення змін до матеріалів надається два місяці від дати одержання заявником повідомлення Установи. Якщо у цей строк невідповідність буде усунуто, то датою подання заявки буде дата одержання Установою виправлених матеріалів. У противному разі заявка вважається неподаною, про що заявнику надсилається повідомлення.
3. Рішення про встановлення дати подання заявки Установа надсилає заявнику після надходження згідно з пунктом 8 статті 7 цього Закону документа про сплату збору за подання заявки. У разі порушення вимог пункту 8 статті 7 цього Закону зазначене рішення не надсилається, а заявка вважається відкликаною.
Стаття 9. Пріоритет
1. Заявник має право на пріоритет попередньої заявки на такий же знак протягом шести місяців від дати подання попередньої заявки до Установи чи до відповідного органу держави - учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності, якщо на попередню заявку не заявлено пріоритет.
2. Пріоритет знака, використаного в експонаті, показаному на офіційних або офіційно визнаних міжнародних виставках, проведених на території держави - учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності, може бути встановлено за датою відкриття виставки, якщо заявка надійшла до Установи протягом шести місяців від зазначеної дати.
3. Заявник, який бажає скористатися правом пріоритету, протягом трьох місяців від дати подання заявки до Установи подає заяву про пріоритет з посиланням на дату подання і номер попередньої заявки та її копію з перекладом на українську мову або документ, що підтверджує показ зазначеного знака на виставці, якщо ці заявка чи показ відповідно була подана чи було проведено у державі - учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності. У межах цього строку зазначені матеріали можуть бути змінені. Якщо ці матеріали подано несвоєчасно, то право на пріоритет заявки вважається втраченим, про що заявнику надсилається повідомлення.
Стаття 10. Експертиза заявки
1. Експертиза заявки проводиться закладом експертизи відповідно до цього Закону і встановлених на його основі правил.
Під час проведення експертизи заклад експертизи надсилає заявнику повідомлення, запити та висновки. При цьому висновки закладу експертизи набувають статусу рішення Установи після їх затвердження Установою.
2. Заявник має право з власної ініціативи чи на запрошення закладу експертизи особисто або через свого представника брати участь у встановленому порядку в розгляді питань, що виникли під
час проведення експертизи.
3. Заявник має право з власної ініціативи вносити до заявки виправлення і уточнення. Виправлення та уточнення не враховуються, якщо вони надійшли до закладу експертизи після дати одержання заявником рішення про реєстрацію знака або про відхилення заявки.
За подання клопотання про внесення з ініціативи заявника виправлень і уточнень до заявки після одержання ним рішення про встановлення дати подання заявки сплачується збір.
4. Якщо заявником подано додаткові матеріали, то в процесі експертизи з'ясовується, чи не виходять вони за межі розкритої у поданій заявці суті позначення та переліку зазначених у заявці
товарів і послуг.
Додаткові матеріали виходять за межі розкритої у поданій заявці суті позначення, якщо вони містять ознаки, які слід включити до позначення, що заявляється як знак.
Додаткові матеріали в частині, що виходить за межі розкритої у поданій заявці суті позначення або доповнює перелік зазначених у заявці товарів і послуг, не враховуються під час розгляду заявки і можуть бути оформлені заявником як самостійна заявка.
5. Після встановлення дати подання заявки та за наявності документа про сплату збору за подання заявки проводиться формальна експертиза заявки, під час якої:
заявка перевіряється на відповідність вимогам статті 7 цього Закону;
документ про сплату збору за подання заявки перевіряється на відповідність встановленим вимогам.
6. Якщо заявка не відповідає вимогам статті 7 цього Закону або документ про сплату збору за подання заявки – встановленим вимогам, про це повідомляється заявнику.
Для внесення змін до матеріалів надається два місяці від дати одержання заявником повідомлення. Якщо за цей строк невідповідності не будуть усунуті і заявник не подасть мотивованого клопотання про його продовження, заявнику надсилається рішення про відхилення заявки.
7. Якщо заявка відповідає вимогам статті 7 цього Закону і документ про сплату збору за подання заявки оформлено правильно, заклад експертизи проводить кваліфікаційну експертизу заявки, під час якої перевіряється відповідність заявленого позначення умовам надання правової охорони.
8. Під час кваліфікаційної експертизи заявки заклад експертизи має право зажадати від заявника додаткові матеріали, без яких проведення експертизи неможливе.
Заявник має право протягом місяця від дати одержання ним запиту закладу експертизи затребувати у нього копії матеріалів, що протиставлені заявці.
Додаткові матеріали мають бути подані заявником протягом двох місяців від дати одержання ним запиту або копій матеріалів, що протиставлені заявці.
Якщо заявник у встановлений строк не подасть матеріали на запит закладу експертизи або мотивоване клопотання про продовження цього строку, заявка вважається відкликаною.
9. На додаткові матеріали в частині, що виходить за межі розкритої у поданій заявці суті позначення, поширюється порядок, визначений пунктом 4 цієї статті.
10. Якщо за результатами кваліфікаційної експертизи заявки буде визначено, що позначення відповідає умовам надання правової охорони, заявнику надсилається рішення про реєстрацію знака.
У противному разі заявнику надсилається рішення про відхилення заявки.
11. Заявник має право ознайомитися з усіма матеріалами, зазначеними в запиті закладу експертизи або рішенні Установи. Копії матеріалів, що затребував заявник, надсилаються протягом місяця.
12. Строки, передбачені цією статтею (крім визначених пунктом 8), пропущені заявником, можуть бути поновлені в установленому порядку за наявності поважних причин.
Клопотання про поновлення строку має надійти до закладу експертизи протягом шести місяців від дати закінчення пропущеного строку. За поновлення пропущених строків сплачується збір.
Стаття 11. Відкликання заявки
Заявник має право відкликати заявку в будь-який час до дати одержання ним рішення про реєстрацію знака.
Стаття 12. Публікація про видачу свідоцтва
1. На підставі рішення про реєстрацію знака та за наявності документа про сплату державного мита за видачу свідоцтва здійснюється публікація в офіційному бюлетені відомостей про видачу свідоцтва, визначених в установленому порядку.
Якщо протягом трьох місяців від дати надходження до заявника рішення про видачу свідоцтва документ про сплату державного мита за видачу свідоцтва в розмірі та порядку, визначених законодавством, до закладу експертизи не надійшов, публікація не провадиться, а заявка вважається відкликаною.
2. Після публікації відомостей про видачу свідоцтва будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки в установленому порядку.
Стаття 13. Реєстрація знаку
1. Одночасно з публікацією відомостей про видачу свідоцтва Установа здійснює державну реєстрацію знака, для чого вносить до Реєстру відповідні відомості. Форма Реєстру та порядок його ведення визначаються Установою.
2. Після внесення до Реєстру відомостей будь-яка особа має право ознайомитися з ними у порядку, що визначається Установою.
3. Внесені до Реєстру відомості можуть бути виправлені і (або) уточнені за ініціативою власника свідоцтва або Установи.
До Реєстру за ініціативою власника свідоцтва можуть бути внесені зміни згідно з установленим переліком можливих змін. За внесення до Реєстру змін щодо свідоцтва сплачується збір.
Стаття 14. Видача свідоцтва
1. Видача свідоцтва здійснюється Установою у місячний строк після державної реєстрації знака. Свідоцтво видається особі, яка має право на його одержання. Якщо право на одержання свідоцтва мають кілька осіб, їм видається одне свідоцтво.
2. Форма свідоцтва і зміст зазначених у ньому відомостей визначаються Установою.
3. До виданого свідоцтва на вимогу його власника Установа вносить виправлення очевидних помилок з наступним повідомленням про це в офіційному бюлетені.
Стаття 15. Оскарження рішення стосовно заявки
Заявник може оскаржити в установленому порядку будь-яке рішення Установи стосовно заявки до Апеляційної палати протягом трьох місяців від дати одержання рішення Установи чи копій затребуваних матеріалів.
Заперечення проти рішення Установи стосовно заявки має бути розглянуто Апеляційною палатою протягом чотирьох місяців від дати його надходження в межах мотивів, викладених у запереченні.
За результатами розгляду заперечення Апеляційна палата приймає рішення, що затверджується наказом Установи та надсилається заявнику.
До затвердження рішення Апеляційної палати, в місячний строк від дати його прийняття, керівник Установи може внести протест на це рішення, який має бути розглянутий протягом місяця. Рішення Апеляційної палати, прийняте за протестом, є остаточним і може бути скасоване лише судом.
Заявник може оскаржити затверджене Установою рішення Апеляційної палати у судовому порядку протягом шести місяців від дати одержання рішення.
Р о з д і л ІV
ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ, ЩО ВИПЛИВАЮТЬ ІЗ СВІДОЦТВА
Стаття 16. Права, що випливають із свідоцтва
1. Права, що випливають із свідоцтва, діють від дати подання заявки. Строк дії свідоцтва продовжується за умови сплати відповідного збору.
2. Свідоцтво надає його власнику виключне право користуватися і розпоряджатися знаком за своїм розсудом.
Взаємовідносини при користуванні знаком, свідоцтво на який належить кільком особам, визначаються угодою між ними. У разі відсутності такої угоди кожний власник свідоцтва може користуватися і розпоряджатися знаком за своїм розсудом, але жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання знака та передавати право власності на знак іншій особі без згоди решти власників свідоцтва.
Використанням знака визнається застосування його на товарах і при наданні послуг, для яких його зареєстровано, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, в проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній із введенням зазначених товарів і послуг в господарський оборот.
3. Свідоцтво надає його власнику право забороняти іншим особам використовувати зареєстрований знак без його дозволу, за винятком випадків, коли використання знака не визнається згідно з цим Законом порушенням прав власника свідоцтва.
Не визнається порушенням прав власника свідоцтва, одержаного до введення в дію пункту 4 статті 6 цього Закону, добросовісне використання цього позначення іншими особами,
розпочате до 1 січня 1992 року.
4. Власник свідоцтва може передавати на підставі договору право власності на знак будь-якій особі, яка стає правонаступником власника свідоцтва.
Передача права власності на знак не допускається, якщо вона може стати причиною введення в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу.
5. Власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору.
Ліцензійний договір повинен містити умову про те, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою від якості товарів і послуг власника свідоцтва і що останній здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови.
6. Договір про передачу права власності на знак і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами.
Передача права власності на знак та надання ліцензії на використання знака вважаються дійсними для будь-якої іншої особи з дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені та внесення їх до Реєстру. За внесення зазначених відомостей до Реєстру та змін до них за ініціативою сторін договору сплачуються збори.
7. Власник свідоцтва має право проставляти поряд із знаком попереджувальне маркування, яке вказує на те, що цей знак зареєстровано в Україні.
8. Власник свідоцтва, який здійснює посередницьку діяльність, має право на основі договору з виробником товарів або особою, що надає послуги, використовувати свій знак поряд із знаком зазначених осіб, а також замість їх знака.
Стаття 17. Обов'язки, що випливають із свідоцтва
Власник свідоцтва повинен добросовісно користуватися виключним правом, що випливає із свідоцтва.
Якщо знак не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання знака було припинено, будь-яка особа має право звернутися до суду (арбітражного суду) із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва.
При вирішенні цього питання суд (арбітражний суд) може взяти до уваги подані власником свідоцтва докази того, що знак не використовувався з незалежних від нього причин.
Р о з д і л V
ПРИПИНЕННЯ ДІЇ СВІДОЦТВА ТА ВИЗНАННЯ ЙОГО НЕДІЙСНИМ
Стаття 18. Припинення дії свідоцтва
1. Власник свідоцтва в будь-який час може відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до Установи. Зазначена відмова набирає чинності від дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені Установи.
2. Дія свідоцтва припиняється у разі несплати збору за продовження строку його дії. Документ про сплату збору за кожне продовження строку дії свідоцтва має надійти до Установи до кінця поточного періоду строку дії свідоцтва за умови сплати збору протягом двох останніх його місяців.
Збір за продовження дії свідоцтва може бути сплачено, а документ про його сплату - надійти до Установи протягом шести місяців після встановленого строку. У цьому разі розмір
зазначеного збору збільшується на 50 відсотків.
Дія свідоцтва припиняється з першого дня періоду строку дії свідоцтва, за який збір не сплачено.
3. Дія свідоцтва припиняється за рішенням суду (арбітражного суду) у зв'язку з перетворенням знака в позначення, що стало загальновживаним як позначення товарів і послуг певного виду після
дати подання заявки.
Стаття 19. Визнання свідоцтва недійсним
1. Свідоцтво може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі:
а) невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони;
б) наявності у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці;
в) реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару, якщо раніше зареєстрований знак для товарів і послуг складається тільки з цього зазначення походження товару або містить його як елемент, крім випадків, коли власник такого знака для товарів і послуг є особою, яка має право на використання цього кваліфікованого зазначення походження товару, та коли знак для товарів і послуг містить це кваліфіковане зазначення походження товару як елемент, що не охороняється.
2. При визнанні свідоцтва чи його частини недійсними Установа повідомляє про це у своєму офіційному бюлетені.
3. Свідоцтво або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності від дати подання заявки.
Р о з д і л VІ
ЗАХИСТ ПРАВ
Стаття 20. Порушення прав власника свідоцтва
1. Будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені статтею 16 цього Закону, вважається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України.
2. На вимогу власника свідоцтва таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки.
Власник свідоцтва може також вимагати усунення з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх
можна сплутати.
Вимагати поновлення порушених прав власника свідоцтва може також особа, яка придбала ліцензію, якщо інше не передбачено ліцензійним договором.
Стаття 21. Спори, що розв'язуються у судовому порядку
1. Спори, пов'язані із застосуванням цього Закону, розв'язуються судом, арбітражним або третейським судом у порядку, встановленому чинним законодавством України.
2. Суди відповідно до їх компетенції розглядають спори про:
встановлення власника свідоцтва;
укладання та виконання ліцензійних договорів;
порушення майнових прав власника свідоцтва.
Суди розглядають також інші спори, пов'язані з охороною прав, що надаються цим Законом.
Стаття 22. Право повторної реєстрації
Ніхто інший, крім колишнього власника свідоцтва, не має права на повторну реєстрацію знака протягом трьох років після припинення дії свідоцтва згідно із статтею 18 цього Закону.
Р о з д і л VІІ
ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 23. Державне мито і збори
Розмір та порядок сплати державного мита за видачу свідоцтв на знаки для товарів і послуг визначаються законодавством.
Кошти, одержані від сплати державного мита за видачу свідоцтв на знаки для товарів і послуг, зараховуються до Державного бюджету України.
Розмір передбачених цим Законом зборів, строки і порядок їх сплати визначаються Кабінетом Міністрів України.
Передбачені цим Законом збори сплачуються на поточні рахунки уповноважених Установою закладів, що входять до державної системи правової охорони інтелектуальної власності і відповідно до їх спеціалізації виконують окремі завдання, що визначені цим Законом.
Надходження від передбачених цим Законом зборів мають цільове призначення і згідно з розпорядженнями Установи використовуються виключно для забезпечення розвитку та функціонування державної системи правової охорони інтелектуальної власності, зокрема на виконання завдань, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері інтелектуальної власності.
Стаття 24. Реєстрація знака в іноземних державах
1. Будь-яка особа має право зареєструвати знак в іноземних державах.
2. При реєстрації знака в іноземних державах згідно з Мадрідською угодою про міжнародну реєстрацію знаків заявка подається через Установу.
3. Витрати, пов'язані з реєстрацією знака в іноземних державах, несе заявник чи за його згодою інша особа.
Президент України Л.КРАВЧУК
м. Київ, 15 грудня 1993 року
N 3689-ХІІ
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про охорону прав на зазначення походження товарів
Цей Закон визначає правові засади охорони прав на зазначення походження товарів в Україні та регулює відносини, що виникають у зв'язку з їх набуттям, використанням та захистом.
Розділ І
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
Установа - центральний орган виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності;
Апеляційна палата - колегіальний орган Установи для розгляду заперечень проти рішень Установи щодо набуття прав на об'єкти інтелектуальної власності;
зазначення походження товару - термін, що охоплює (об'єднує) такі терміни:
- просте зазначення походження товару;
- кваліфіковане зазначення походження товару;
просте зазначення походження товару - будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару;
кваліфіковане зазначення походження товару - термін, що охоплює (об'єднує) такі терміни:
- назва місця походження товару;
- географічне зазначення походження товару;
назва місця походження (далі - НМП) товару - назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця людським фактором;
географічне зазначення походження (далі - ГЗП) товару – назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора;
географічне місце - будь-який географічний об'єкт із офіційно визначеними межами, зокрема: країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо;
видова назва товару - застосовувана в назві товару назва географічного місця, в якому спочатку товар цього виду вироблявся, яка згодом стала загальновживаною в Україні як позначення (назва) певного виду товару безвідносно до конкретного місця його походження;
спеціально уповноважений орган - визначений Кабінетом Міністрів України державний орган, наділений повноваженнями щодо визначення та контролю особливих властивостей, певних якостей чи інших характеристик товарів, для позначення яких використовуються НМП чи ГЗП, а також щодо визначення меж географічних місць, з якими пов'язані ці особливі властивості, певні якості чи інші характеристики, та встановлення виробників зазначених товарів у межах цих географічних місць;
особа - фізична або юридична особа;
заявка - сукупність документів, необхідних для реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання кваліфікованого зазначення походження товару;
заявник - особа або група осіб, які подали заявку;
свідоцтво - документ, що посвідчує право на кваліфіковане зазначення походження товару та/або право особи на використання зареєстрованої назви місця походження товару чи зареєстрованого географічного зазначення походження товару;
реєстрація - державна реєстрація назви місця походження чи географічного зазначення походження товару та/або права на використання цього кваліфікованого зазначення походження товару;
Реєстр - Державний реєстр України назв місць походження та географічних зазначень походження товарів і прав на використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походження товарів;
заклад експертизи - уповноважений Установою державний заклад (підприємство, організація) для розгляду і проведення експертизи заявок;
державна система правової охорони інтелектуальної власності - Установа і сукупність експертних, наукових, освітніх, інформаційних та інших відповідної спеціалізації державних закладів, що входять до сфери управління Установи.
Стаття 2. Законодавство України про охорону прав на зазначення походження товарів
Законодавство України про охорону прав на зазначення походження товарів складається із цього Закону, законів України "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг", "Про захист прав споживачів", "Про рекламу" та інших нормативно-правових актів.
Стаття 3. Повноваження Установи у сфері охорони прав на зазначення походження товарів
1. Установа забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони прав на зазначення походження товарів, для чого:
організовує приймання заявок, проведення їх експертизи, приймає рішення щодо них;
видає свідоцтва, здійснює державну реєстрацію зазначень походження товарів та/або права на їх використання;
забезпечує опублікування офіційних відомостей про зазначення походження товарів;
здійснює міжнародне співробітництво у сфері правової охорони інтелектуальної власності і представляє інтереси України з питань охорони прав на зазначення походження товарів у міжнародних організаціях відповідно до чинного законодавства;
приймає в установленому порядку нормативно-правові акти у межах своїх повноважень;
організовує інформаційну та видавничу діяльність у сфері правової охорони інтелектуальної власності;
організовує науково-дослідні роботи з удосконалення законодавства та організації діяльності у сфері правової охорони інтелектуальної власності;
організовує роботу щодо перепідготовки кадрів державної системи правової охорони інтелектуальної власності;
доручає закладам, що входять до державної системи правової охорони інтелектуальної власності, відповідно до їх спеціалізації виконувати окремі завдання, визначені цим Законом, Положенням про Установу, іншими нормативно-правовими актами у сфері правової охорони інтелектуальної власності;
виконує інші функції відповідно до Положення про неї, затвердженого в установленому порядку.
2. Фінансування діяльності Установи провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України.
Стаття 4. Міжнародні договори
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, то застосовуються правила міжнародного договору.
Стаття 5. Права та обов'язки іноземців і осіб без громадянства
1. Іноземці та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права та обов'язки, передбачені цим Законом, за винятком тих, що встановлені міжнародними договорами України.
2. Іноземці та особи без громадянства у відносинах з Установою реалізують свої права через представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених).
Розділ ІІ
ПРАВОВА ОХОРОНА ЗАЗНАЧЕНЬ ПОХОДЖЕННЯ ТОВАРІВ
Стаття 6. Надання правової охорони зазначенням походження товарів
1. Правова охорона простого зазначення походження товару надається на підставі його використання.
Правова охорона простого зазначення походження товару полягає у недопущенні використання зазначень, що є неправдивими (фальшивими) чи такими, що вводять споживачів в оману щодо дійсного географічного місця походження товару.
Просте зазначення походження товару не підлягає реєстрації.
2. Цим Законом надається правова охорона кваліфікованим зазначенням походження товарів на підставі їх реєстрації, яка діє безстроково від дати реєстрації.
Стаття 7. Умови надання правової охорони
1. Правова охорона надається кваліфікованому зазначенню походження товару, що вказує на конкретне географічне місце, з якого походить товар, і на яке не поширюються встановлені цим Законом підстави для відмови в наданні правової охорони.
2. Простим зазначенням походження товару є будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на конкретне географічне місце походження товару. Ним може бути і назва географічного місця, яка вживається як назва товару або як складова частина його назви.
3. Правова охорона надається назві місця походження товару, щодо якої виконуються такі умови:
а) вона є назвою географічного місця, з якого даний товар походить;
б) вона вживається як назва даного товару чи як складова частина цієї назви;
в) у вказаному цією назвою географічному місці об'єктивно існують характерні природні умови чи поєднання характерних природних умов і людського фактора, що надають товару особливих властивостей порівняно з однорідними товарами з інших географічних місць;
г) позначуваний цією назвою товар має відповідні властивості, що виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи поєднанням цих умов з характерним для даного географічного місця людським фактором;
д) виробництво (видобування) і переробка позначуваного цією назвою товару здійснюються в межах зазначеного географічного місця.
4. Правова охорона надається географічному зазначенню походження товару, щодо якого виконуються такі умови:
а) воно є назвою географічного місця, з якого даний товар походить;
б) воно вживається як назва даного товару чи як складова частина цієї назви;
в) у вказаному цією назвою географічному місці наявні характерні умови та/або людський фактор, що надають товару певних якостей чи інших характеристик;
г) позначуваний цією назвою товар має певні якості, репутацію чи інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами та/або людським фактором;
д) хоча б основна складова позначуваного цією назвою товару виробляється та/або переробляється в межах зазначеного географічного місця.
5. Правова охорона може бути надана однаковим зазначенням походження товару, що використовуються для позначення різних за властивостями однорідних товарів, за умови забезпечення при використанні цих зазначень відмінностей, достатніх для запобігання введенню в оману споживачів щодо дійсної ідентифікації товарів.
6. Правова охорона надається омонімічним зазначенням походження товару за умови забезпечення запобігання введенню в оману споживачів щодо дійсної ідентифікації товару, географічного місця походження товару або його меж.
Стаття 8. Підстави для відмови в наданні правової охорони кваліфікованому зазначенню походження товару
1. Цим Законом не надається правова охорона кваліфікованому зазначенню походження товару, що:
а) не відповідає умовам, передбаченим статтею 7 цього Закону;
б) суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності та моралі;
в) є видовою назвою товару;
г) правильно вказує на географічне місце виготовлення товару, але створює у споживачів помилкове уявлення про те, що товар виготовлено в іншому географічному місці;
д) є назвою сорту рослини чи породи тварини і тому здатне ввести в оману споживачів щодо дійсного походження товару.
2. Цим Законом правова охорона не надається кваліфікованому зазначенню походження товару, пов'язаному з географічним місцем в іноземній державі, якщо:
а) Україна не має відповідної угоди з іноземною державою про взаємну охорону цього виду зазначень походження товару;
б) це зазначення не охороняється у відповідній іноземній державі.
3. Не може бути підставою для відмови в наданні правової охорони заявленій назві місця походження чи заявленому географічному зазначенню походження товару зареєстрований в Україні товарний знак, що складається тільки з цього позначення або містить у собі заявлене позначення як елемент.
Розділ ІІІ
ПОРЯДОК РЕЄСТРАЦІЇ КВАЛІФІКОВАНОГО ЗАЗНАЧЕННЯ
ПОХОДЖЕННЯ ТОВАРУ ТА/АБО ПРАВА НА ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ
Стаття 9. Право на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару
1. Право на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару мають:
а) особа чи група осіб, які в заявленому географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого пов'язані з цим географічним місцем;
б) асоціації споживачів;
в) установи, що мають безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць.
2. Право на використання зареєстрованої назви місця походження товару або зареєстрованого географічного зазначення походження товару мають, за умови реєстрації цього права, виробники, які в географічному місці, зазначеному в Реєстрі, виробляють товар, особливі властивості, певні якості чи інші характеристики якого відповідають тим, що внесені до Реєстру.
Стаття 10. Заявка на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару
1. Заявка на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару подається до Установи особами, які мають право на реєстрацію згідно із частиною першою статті 9 цього Закону.
Заявка на реєстрацію права на використання вже зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару подається до Установи особами, які мають право на таке використання згідно із частиною другою статті 9 цього Закону.
Якщо заявка на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару подається до Установи особами, що виробляють товар, для якого заявляється зазначення, заявка вважається одночасно і заявкою на реєстрацію права на використання цього зазначення.
2. Заявка повинна стосуватися лише одного зазначення походження товару.
3. За дорученням заявника заявка може бути подана через представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного) або іншу довірену особу.
4. Заявка складається українською мовою та повинна містити:
а) заяву про реєстрацію назви місця походження товару чи географічного зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого відповідного кваліфікованого зазначення походження товару з відомостями про заявника та його адресу;
б) заявлену назву місця походження товару або заявлене географічне зазначення походження товару;
в) назву товару, для якого заявник просить зареєструвати вказане зазначення походження товару та/або право на використання зареєстрованого відповідного кваліфікованого зазначення походження товару;
г) назву та межі географічного місця, де виробляється товар і з яким пов'язуються особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики товару;
д) опис особливих властивостей товару, певних якостей, репутації або інших характеристик товару;
е) дані щодо використання заявленого кваліфікованого зазначення походження товару на етикетці та при маркуванні товару;
є) дані про взаємозв'язок особливих властивостей, певних якостей, репутації або інших характеристик товару з природними умовами та/або людським фактором вказаного географічного місця.
5. Разом із заявкою подаються:
а) документ, який підтверджує, що заявник виробляє товар, для якого просить зареєструвати назву місця його походження чи географічне зазначення походження товару та/або право на використання зареєстрованого відповідного кваліфікованого зазначення походження товару;
б) висновок спеціально уповноваженого органу про те, що особливі властивості, певні якості або інші характеристики товару, зазначені в заявці, об'єктивно зумовлені чи пов'язані з природними умовами та/або людським фактором вказаного географічного місця виготовлення товару;
в) висновок спеціально уповноваженого органу щодо меж географічного місця, з яким пов'язані особливі властивості, певні якості або інші характеристики товару.
6. Іноземці разом із заявкою замість зазначених у частині п'ятій цієї статті подають документи, які підтверджують:
а) правову охорону заявленого кваліфікованого зазначення походження товару у відповідній іноземній державі;
б) право іноземного заявника на використання відповідного кваліфікованого зазначення походження товару.
Передбачені цією частиною документи можуть бути подані іноземною мовою, а переклад їх українською повинен надійти до Установи не пізніше трьох місяців від дня подання заявки.
7. Датою подання заявки є дата одержання Установою заяви про реєстрацію кваліфікованого зазначення походження та/або права на використання вже зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару.
8. За подання заявки сплачується збір. Якщо збір не сплачено протягом двох місяців від дати подання заявки, заявка вважається не поданою.
Стаття 11. Експертиза заявки
1. Експертиза заявки проводиться закладом експертизи відповідно до цього Закону і встановлених на його основі правил.
Під час проведення експертизи заклад експертизи надсилає заявнику повідомлення, запити та висновки. При цьому висновки закладу експертизи набувають статусу рішення Установи після їх затвердження Установою.
2. Заявник має право особисто або через свого представника брати участь у встановленому порядку в розгляді питань, що виникають під час проведення експертизи.
3. Під час проведення експертизи за ініціативою заявника до заявки можуть бути внесені виправлення очевидних помилок і уточнення опису основних характеристик товару або меж географічного місця походження товару.
4. Експертиза заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання вже зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару встановлює відповідність наведених у заявці даних положенням статей 7, 8 і 9 цього Закону.
5. У ході експертизи заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару здійснюється перевірка цього зазначення стосовно видових назв, внесених до Переліку видових
назв товарів.
Перелік видових назв товарів формується Установою на підставі Положення про Перелік видових назв товарів, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Якщо заявлена на реєстрацію назва місця походження товару або заявлене на реєстрацію географічне зазначення походження товару міститься у Переліку видових назв товарів, то заявнику надсилається рішення про відмову в реєстрації.
6. Під час проведення експертизи заклад експертизи має право зажадати від заявника додаткові матеріали, без яких проведення експертизи неможливе.
Додаткові матеріали на запит експертизи мають бути надані протягом трьох місяців від дати отримання запиту. Протягом зазначеного строку заявник може подати заяву про продовження строку для відповіді або поновлення пропущеного з поважних причин строку відповіді на запит. За подання заяви про продовження строку та за поновлення пропущеного строку сплачується збір.
Якщо заявник порушив встановлений строк або залишив запит без відповіді, заявка вважається відкликаною.
7. Якщо за результатами експертизи визначено, що заявлене позначення не відповідає умовам надання правової охорони назви місця походження товару чи географічного зазначення походження товару або заявнику не може бути надано право на використання раніше зареєстрованої назви місця походження товару чи раніше зареєстрованого географічного зазначення походження товару, то Установа приймає рішення про відмову в реєстрації.
Рішення про відмову в реєстрації надсилається заявникові.
8. Якщо за результатами експертизи визначено, що заявка відповідає вимогам, передбаченим статтями 7, 8 і 9 цього Закону, відомості про заявку публікуються в офіційному бюлетені Установи.
Публікація повинна містити:
відомості про заявника (заявників);
назву товару, яка містить заявлену на реєстрацію назву місця походження товару чи географічне зазначення походження товару;
межі географічного місця, з яким пов'язуються особливі властивості, певні якості або інші характеристики товару;
опис основних особливих властивостей, певних якостей, репутації або інших характеристик товару;
умови використання кваліфікованого зазначення походження товару на етикетці та при маркуванні товару.
Публікація може містити й інші відомості, визначені в установленому порядку.
9. Після опублікування офіційних відомостей про заявку на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару будь-яка особа має право ознайомитися в установленому порядку з матеріалами заявки.
10. Протягом шести місяців від дати опублікування офіційних відомостей про заявку будь-яка особа може подати до Установи заперечення проти реєстрації заявленої назви місця походження товару або заявленого географічного зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого відповідного кваліфікованого зазначення походження товару.
За подання заперечення сплачується збір. Якщо збір не сплачено, заперечення вважається неподаним.
11. Копія поданого заперечення та відомості про особу, яка подала це заперечення, надсилаються заявнику. Заявник протягом двох місяців від дати одержання копії заперечення повинен надіслати Установі обгрунтовану відповідь на заперечення або подати заяву про продовження встановленого строку для відповіді. За подання заяви про продовження строку сплачується збір. Якщо збір не сплачено, строк для надання відповіді не продовжується.
Якщо у встановлений строк відповідь заявника на заперечення до Установи не надійшла, заперечення розглядається у встановленому порядку на підставі наявних матеріалів.
12. Заперечення та відповідь на нього розглядаються закладом експертизи протягом двох місяців від дня завершення строку, встановленого для відповіді.
Заявник та особа, яка подала заперечення, мають право брати участь у його розгляді.
13. Про результати розгляду заперечення надсилається повідомлення особі, яка подала це заперечення.
14. У разі відсутності заперечень або визнання їх необгрунтованими Установа приймає рішення про реєстрацію даного кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на
використання зареєстрованого даного кваліфікованого зазначення походження товару та повідомляє про це заявника.
Якщо розглянуті заперечення визнано слушними, Установа приймає рішення про відмову в реєстрації, про що повідомляє заявника.
Рішення про відмову в реєстрації публікується в офіційному бюлетені Установи.
15. Заявник має право ознайомитися з усіма матеріалами, зазначеними в запиті закладу експертизи або рішенні Установи. Копії матеріалів надсилаються заявнику протягом місяця з дня надходження запиту.
Стаття 12. Відкликання заявки
Заявник має право відкликати заявку в будь-який час до дня реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання кваліфікованого зазначення походження товару.
Стаття 13. Оскарження рішення Установи стосовно заявки
1. Заявник має право оскаржити рішення Установи стосовно заявки до суду.
2. Протягом трьох місяців від дня одержання рішення Установи заявник має право оскаржити його до Апеляційної палати.
3. Скарга на рішення Установи стосовно заявки має бути розглянута Апеляційною палатою не пізніше трьох місяців від дня одержання скарги.
За результатами розгляду заперечення Апеляційна палата приймає рішення, що затверджується наказом Установи та надсилається заявнику.
До затвердження рішення Апеляційної палати, в місячний строк від дати його прийняття, керівник Установи може внести протест на це рішення, який має бути розглянутий протягом місяця. Рішення Апеляційної палати, прийняте за протестом, є остаточним і може бути скасоване лише судом.
4. За подання скарги сплачується збір. Якщо збір не сплачено, скарга вважається не поданою.
5. Рішення Апеляційної палати може бути оскаржено заявником до суду.
Стаття 14. Реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару
1. На підставі прийнятого Установою рішення про реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару здійснюється відповідна реєстрація.
2. Реєстрація здійснюється шляхом внесення до Реєстру необхідних відомостей щодо кваліфікованого зазначення походження товару та/або осіб, які мають право на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару. До Реєстру вносяться такі відомості:
заявлене зазначення походження товару;
кваліфікація зазначення: назва місця походження товару або географічне зазначення походження товару;
назва товару, опис його особливих властивостей, певних якостей, репутації або інших характеристик;
дата прийняття рішення про реєстрацію назви місця походження товару або географічного зазначення походження товару;
відомості про осіб, яким надається право на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару, і дата прийняття рішення про надання цього права.
3. Форма Реєстру та порядок його ведення визначаються Установою.
4. Заявник має право подати заяву про внесення змін і уточнень до Реєстру. Порядок внесення змін і уточнень до Реєстру встановлюється Установою.
За внесення змін і уточнень до Реєстру або виправлення очевидної помилки, допущеної з вини заявника, сплачується збір у встановленому порядку.
5. Будь-яка особа має право ознайомитися з відомостями, внесеними до Реєстру, та одержати за плату витяг з Реєстру. Порядок провадження цих дій визначається Установою.
6. Відомості про реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару публікуються в офіційному бюлетені Установи.
7. Реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару може бути підставою для визнання недійсним зареєстрованого раніше товарного знака, що складається тільки з цього зазначення походження товару або містить це зазначення як елемент, за винятком, якщо власник зазначеного товарного знака є особою, яка має право на використання цього зазначення та воно входить до товарного знака як елемент, що не охороняється.
Стаття 15. Видача свідоцтва на право використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару
1. Свідоцтво про реєстрацію права на використання кваліфікованого зазначення походження товару видається Установою протягом місяця від дати реєстрації цього зазначення або від дати внесення до Реєстру відомостей щодо осіб, яким надано право на використання раніше зареєстрованого цього кваліфікованого зазначення походження товару за умови сплати державного мита в розмірі та порядку, визначених законодавством.
2. Форма і зміст свідоцтва визначаються в установленому порядку.
3. До виданого свідоцтва на вимогу його власника Установа вносить виправлення очевидних помилок з наступним повідомленням про це в офіційному бюлетені Установи.
4. Свідоцтво, що посвідчує реєстрацію права на використання кваліфікованого зазначення походження товару, діє протягом 10 років від дати подання заявки.
Строк дії свідоцтва продовжується Установою на наступні 10 років на підставі заяви, поданої власником свідоцтва, протягом останнього року дії свідоцтва, за умови надання підтвердження спеціально уповноваженого органу, що власник свідоцтва виробляє товар у географічному місці, зазначеному в Реєстрі, а характеристики товару відповідають характеристикам, занесеним до Реєстру. За продовження строку дії свідоцтва сплачується збір.
Заява власника свідоцтва щодо продовження строку його дії може бути подана протягом шести місяців після закінчення строку дії свідоцтва, за умови сплати за цей строк збору, збільшеного на 50 відсотків.
Дія свідоцтва припиняється достроково за умов, передбачених цим Законом.
Стаття 16. Реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару в іноземних державах
Заявка на реєстрацію в іноземній державі кваліфікованого зазначення походження товару, пов'язаного з географічним місцем на території України, може бути подана тільки після його реєстрації в Україні.
Розділ ІV
ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ, ЩО ВИПЛИВАЮТЬ ІЗ РЕЄСТРАЦІЇ КВАЛІФІКОВАНОГО ЗАЗНАЧЕННЯ ПОХОДЖЕННЯ ТОВАРУ ТА/АБО ПРАВА НА ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ
Стаття 17. Права, що випливають із реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на його використання
1. Права, що випливають із реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на його використання, діють від дати їх реєстрації.
2. Реєстрація права на використання кваліфікованого зазначення походження товару не обмежує прав інших осіб на реєстрацію їх прав на його використання.
3. Обсяг правової охорони, що надається реєстрацією права на використання кваліфікованого зазначення походження товару, визначається занесеними до Реєстру і зафіксованими у свідоцтві характеристиками товару та межами географічного місця.
4. Власник свідоцтва має право:
а) використовувати зареєстроване кваліфіковане зазначення походження товару;
б) вживати заходів щодо заборони неправомірного використання кваліфікованого зазначення походження товару особами, які не мають на це права;
в) вимагати від осіб, що порушили його права, припинення цих порушень і відшкодування матеріальної та моральної шкоди у встановленому законом порядку.
5. Використанням зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару визнається:
а) нанесення його на товар або на етикетку;
б) нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі;
в) запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар.
6. Власник свідоцтва має право наносити поряд із кваліфікованим зазначенням походження товару попереджувальне маркування для інформації про те, що це зазначення зареєстровано в Україні.
Для попереджувального маркування назви місця походження товару застосовується обведена овалом абревіатура (НМП). Замість цього маркування або разом із ним може наноситися текст: "Зареєстрована в Україні назва місця походження товару".
Для попереджувального маркування географічного зазначення походження товару застосовується обведена овалом абревіатура (ГЗП). Замість цього маркування або разом із ним може наноситися текст: "Зареєстроване в Україні географічне зазначення походження товару".
7. Власник свідоцтва не має права:
а) видавати ліцензію на використання кваліфікованого зазначення походження товару;
б) забороняти (перешкоджати) спеціально уповноваженим органам здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих властивостей та інших характеристик, на підставі яких зареєстровано кваліфіковане зазначення походження товару та/або право на його використання.
Стаття 18. Обов'язки власника свідоцтва
Власник свідоцтва зобов'язаний забезпечувати відповідність якості, особливих властивостей та характеристик товару, що виробляється, їх опису в Реєстрі.
Розділ V
ПОРЯДОК ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНОЮ ТА ПРИПИНЕННЯ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ КВАЛІФІКОВАНОГО ЗАЗНАЧЕННЯ ПОХОДЖЕННЯ ТОВАРУ ТА/АБО ПРАВА НА ВИКОРИСТАННЯ ЦЬОГО ЗАЗНАЧЕННЯ
Стаття 19. Підстави для визнання недійсною та припинення правової охорони кваліфікованого зазначення походження товару
1. Правова охорона кваліфікованого зазначення походження товару визнається недійсною на підставі визнання недійсною реєстрації цього зазначення.
2. Правова охорона кваліфікованого зазначення походження товару припиняється на підставі припинення дії реєстрації цього зазначення.
Стаття 20. Визнання реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання цього зазначення недійсними
1. Реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару може бути визнана судом недійсною у разі його невідповідності умовам надання правової охорони, передбаченим статтею 7 цього Закону.
Визнані недійсними реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару або права на використання цього зазначення вважаються такими, що не набрали чинності.
2. Реєстрація права на використання кваліфікованого зазначення походження товару може бути визнана судом недійсною, якщо вона була здійснена з порушенням вимог, передбачених статтями 7, 8 і 9 цього Закону.
Визнання недійсними реєстрації права на використання кваліфікованого зазначення походження товару та свідоцтва, що посвідчує це право, вважаються такими, що не набрали чинності.
Стаття 21. Припинення дії реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та охорони права на його використання
1. Дія реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару може бути припинена судом у разі втрати характерних для аного географічного місця умов і можливостей виготовлення товару, описаного в Реєстрі, а також визнання цього зазначення видовою назвою товару.
2. Дія реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару, пов'язаного з географічним місцем в іноземній державі, припиняється також у зв'язку з припиненням правової охорони цього зазначення в країні походження.
3. Право на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару може бути припинено:
а) за рішенням суду про припинення права у зв'язку з втратою товаром особливих властивостей або інших характеристик, описаних у Реєстрі. У цьому разі право припиняється від дати постановленого судового рішення. За рішенням суду про припинення дії реєстрації право припиняється від дати припинення дії реєстрації;
б) у разі ліквідації юридичної особи або смерті фізичної особи, що є власником свідоцтва;
в) у разі подання власником свідоцтва заяви до Установи про відмову від права на використання цього зазначення. Право припиняється з дня офіційної публікації відомостей про це;
г) у разі несплати збору за продовження строку дії свідоцтва. Право припиняється з першого дня дії наступного строку, за який збір не сплачено.
Стаття 22. Порядок визнання недійсними та припинення дії реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на його використання
1. Визнання реєстрації та відповідного свідоцтва недійсними провадиться у судовому порядку.
2. Будь-яка особа має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсними реєстрації та свідоцтва або про припинення їх дії, про уточнення описаних у Реєстрі характеристик товару чи уточнення відповідності кваліфікованого зазначення походження товару його географічному місцю, а також про визнання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару видовою назвою.
3. На підставі рішення суду Установа вносить відповідні зміни до Реєстру чи Переліку видових назв товарів, про що публікується в офіційному бюлетені Установи.
Розділ VІ
ЗАХИСТ ПРАВ НА ВИКОРИСТАННЯ ЗАЗНАЧЕННЯ ПОХОДЖЕННЯ ТОВАРУ
Стаття 23. Порушення прав на використання зазначення походження товару
1. Порушенням прав на використання зазначення походження товару є використання неправдивого (фальшивого) зазначення або такого зазначення, що вводить споживача в оману щодо справжнього місця походження товару.
2. Будь-яке посягання на права власника свідоцтва на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару тягне за собою відповідальність згідно із законами.
3. Порушенням прав власника свідоцтва на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару є:
а) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару особою, яка не має свідоцтва про право на його використання;
б) використання зареєстрованого зазначення географічного походження товару, якщо цей товар не походить із зареєстрованого для цього зазначення географічного місця, навіть якщо справжнє місце походження товару або географічне зазначення його походження використовується у перекладі або супроводжується словами: "вид", "тип", "стиль", "марка", "імітація" тощо;
в) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару або подібного до нього позначення для відмінних від описаних у Реєстрі однорідних товарів, якщо таке використання вводить в оману споживачів щодо походження товару та його особливих властивостей або інших характеристик, а також для неоднорідних товарів, якщо таке використання завдає шкоди репутації зареєстрованого зазначення або є неправомірним використанням його репутації;
г) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару як видової назви.
4. Не вважається порушенням прав власника свідоцтва:
а) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару, передбачене пунктами "б" і "в" частини п'ятої статті 17 цього Закону, будь-якою особою, яка на законних підставах придбала позначений цим кваліфікованим зазначенням походження товар у власника свідоцтва і повторно вводить його в обіг;
б) використання кваліфікованого зазначення походження товару особою, яка не має свідоцтва про право на його використання, але добросовісно його використовувала до дати реєстрації. Якщо ця особа протягом дванадцяти місяців від дати реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару не подасть до Установи заявки на одержання права на використання цього зазначення, подальше його використання вважається порушенням прав власника свідоцтва.
Стаття 24. Відповідальність за порушення права на використання кваліфікованого зазначення походження товару
1. Порушення права на використання кваліфікованого зазначення походження товару тягне за собою цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законом.
2. При ввезенні на митну територію України товару, позначеного з порушенням прав законних користувачів (власників свідоцтва) права на використання зазначення походження, цей товар може бути тимчасово затримано в порядку, встановленому законом.
3. Власник свідоцтва на використання зазначення походження товару має право вимагати від порушника:
а) припинення дій, що порушують право або створюють загрозу порушення;
б) вилучення з обігу товару з неправомірним використанням зазначення походження;
в) вилучення з товару чи його упаковки неправомірно нанесеного зазначення походження, а при неможливості цього - знищення товару;
г) відшкодування втрат, включаючи неодержані доходи;
д) відшкодування збитків у розмірі не більше ніж отриманий порушником прибуток;
е) вжиття інших передбачених законами заходів, пов'язаних із захистом прав на зазначення походження товару.
4. Власник свідоцтва має право звернутися до суду з позовом про припинення порушення та відшкодування заподіяної шкоди.
Стаття 25. Спори, що вирішуються судами
1. Суди, відповідно до їх компетенції, розглядають спори про:
правомірність реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару;
незаконне використання кваліфікованого зазначення походження товару;
ввезення на митну територію України товарів, неправомірно маркованих кваліфікованим зазначенням походження товару.
2. Суди можуть приймати рішення про:
вилучення з товару або його упаковки неправомірно нанесеного зазначення походження товару;
конфіскацію товару, неправомірно маркованого зазначенням походження товару;
вилучення з обігу товару, неправомірно маркованого зазначенням походження товару;
відшкодування шкоди, що завдається особі, яка має право на використання кваліфікованого зазначення походження товару;
визнання кваліфікованого зазначення походження товару видовою назвою або скасування раніше визнаної видової назви товару.
Стаття 26. Державне мито і збори
Розмір та порядок сплати державного мита за видачу свідоцтв визначаються законодавством.
Кошти, одержані від сплати державного мита за видачу свідоцтв, зараховуються до Державного бюджету України.
Розмір передбачених цим Законом зборів, строки і порядок їх сплати визначаються Кабінетом Міністрів України.
Передбачені цим Законом збори сплачуються на поточні рахунки уповноважених Установою закладів, що входять до державної системи правової охорони інтелектуальної власності і відповідно до їх спеціалізації виконують окремі завдання, що визначені цим Законом.
Надходження від передбачених цим Законом зборів мають цільове призначення і згідно з розпорядженнями Установи використовуються виключно для забезпечення розвитку та функціонування державної системи правової охорони інтелектуальної власності, зокрема на виконання завдань, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері інтелектуальної власності.
Розділ VІІ
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування.
До приведення інших законів у відповідність з нормами цього Закону вони діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
2. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом:
подати Верховній Раді України пропозиції щодо внесення змін до законів України, що випливають з цього Закону;
визначити та опублікувати перелік спеціально уповноважених органів, зобов'язаних визначати та контролювати особливі властивості та інші характеристики товарів, визначати межі географічних місць і встановлювати виробників товарів;
розробити Положення про Перелік видових назв товарів;
встановити порядок та розміри сплати зборів за подання заявки, видачу свідоцтва та продовження строку його дії, продовження строків подання заперечень і скарг тощо згідно з цим Законом;
привести у відповідність з цим Законом свої нормативно-правові акти;
забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.
Президент України Л.КУЧМА
м. Київ, 16 червня 1999 року
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про внесення змін до Закону України "Про охорону прав на сорти рослин" Верховна Рада України постановляє:
Внести до Закону України "Про охорону прав на сорти рослин" ( 3116-12 ) (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 21, ст. 218) зміни, виклавши його у такій редакції:
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про охорону прав на сорти рослин
Цей Закон регулює майнові і особисті немайнові відносини, що виникають у зв'язку з набуттям, здійсненням та захистом прав на сорти рослин.
Розділ І
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:
автор сорту (селекціонер) — людина, яка безпосередньо створила (виявила і/або вивела і/або поліпшила) сорт;
ботанічний таксон — відособлена група рослин, споріднених між собою спільністю ознак і властивостей, завдяки чому їм можна присвоїти таксономічну категорію;
використання сорту — будь-яка дія щодо сорту, що зазначена у цьому Законі в переліку дій, які потребують дозволу його власника;
власник сорту — особа, якій належить впродовж визначеного цим Законом строку і засвідчене патентом право на сорт;
держава-учасник — держава, що приєдналась до Міжнародної конвенції з охорони нових сортів рослин, прийнятої 2 грудня 1961 року і переглянутої 10 листопада 1972 року, 23 жовтня 1978 року і 19 березня 1991 року;
заклад експертизи — науковий заклад, що уповноважений Установою проводити експертизу заявок, перевірку збереженості сорту та виконувати інші завдання, що випливають з цього Закону;
заявка на сорт рослин (заявка) — сукупність документів, необхідних для реєстрації сорту і отримання охоронних документів, що засвідчують право на сорт;
заявник — особа, яка подала заявку;
зібраний матеріал — зібраний урожай рослин або їх частин, вирощених з посадкового матеріалу;
компетентний орган держави-учасника — орган держави-учасника, що реєструє права на сорти;
ознаки — показники, за якими розрізняють сорти під час проведення експертизи заявки без врахування їх економічної важливості;
особа — фізична особа або юридична особа;
патент — охоронний документ, що засвідчує пріоритет, авторство і право власності на сорт рослин;
посадковий матеріал — рослини та їх частини, що вважаються придатними для відтворення цілісних рослин;
поширення сорту — комерційне розповсюдження сорту, занесеного до Реєстру сортів;
Реєстр заявок — Державний реєстр заявок на сорти рослин;
Реєстр патентів — Державний реєстр прав власників сортів рослин;
Реєстр сортів — Державний реєстр сортів рослин, придатних для поширення в Україні;
свідоцтво про авторство на сорт — охоронний документ, що засвідчує особисте немайно-ве право авторства на сорт;
сорт рослин - окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів, яка, незалежно від того, задовольняє вона повністю або ні умови надання правової охорони:
— може бути визначена ступенем прояву ознак, що є результатом діяльності даного генотипу або комбінації генотипів;
— може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступенем прояву принаймні однієї з цих ознак;
— може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту;
Установа — урядовий орган державного управління, що діє у складі центрального органу виконавчої влади з питань сільського господарства і продовольства.

Стаття 2. Законодавство України про права на сорти рослин
Законодавство України про права на сорти рослин базується на Конституції України (254к/96-ВР) і складається із цього Закону та інших законів України і нормативно-правових актів, що регулюють відносини, пов'язані з правом власності на сорти рослин.

Стаття 3. Сфера застосування цього Закону
Цей Закон застосовується щодо сортів усіх родів і видів рослин.

Стаття 4. Застосування норм міжнародних договорів
Якщо у міжнародному договорі, згода на обов'язковість якого в Україні надана Верховною Радою України, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені цим Законом та виданими відповідно до нього нормативно-правовими актами, то застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 5. Права іноземних осіб та осіб без громадянства
Іноземні особи та особи без громадянства, відповідно до міжнародних договорів чи на основі принципу взаємності, мають однакові з особами України права, передбачені цим Законом.
Стаття 6. Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері охорони прав на сорти Кабінет Міністрів України:
спрямовує і координує роботу центральних органів виконавчої влади щодо виконання цього Закону;
видає нормативно-правові акти з питань охорони прав на сорти рослин і контролює їх виконання;
організовує міжнародне співробітництво з питань охорони прав на сорти рослин.
Стаття 7. Повноваження центрального органу виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності
Центральний орган виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності бере участь:
в реалізації державної політики у сфері охорони прав на сорти рослин як на об'єкти інтелектуальної власності;
у контролі за виконанням цього Закону;
в установленні загальних вимог до нормативного забезпечення охорони прав на сорти рослин;
у підготовці експертних висновків щодо назв сортів у частині їх відношення до знаків для товарів і послуг та зазначень походження товарів;
в узагальненні практики застосування законодавства про охорону прав на сорти рослин, розробці пропозицій з його вдосконалення і внесення їх у встановленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України;
у міжнародному співробітництві з питань охорони прав на сорти рослин.

Стаття 8. Повноваження і обов'язки центрального органу виконавчоТ влади з питань сільського господарства і продовольства у сфері охорони прав на сорти
Центральний орган виконавчої влади з питань сільського господарства і продовольства:
забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони прав на сорти рослин;
організовує і контролює виконання цього Закону;
затверджує нормативно-правові акти щодо складання та подання заявок, проведення їх експертизи та здійснює контроль за їх додержанням;
видає патенти на сорти рослин і свідоцтва про авторство на сорти рослин;
забезпечує розвиток наукового та матеріально-технічного потенціалу у сфері охорони прав на сорти рослин.

Стаття 9. Повноваження і обов'язки Установи у сфері охорони прав на сорти
1. Установа забезпечує реалізацію цього Закону та інших нормативно-правових актів про охорону прав на сорти рослин і виконує такі функції:
узагальнює практику застосування законодавства про охорону прав на сорти, розробляє пропозиції з його удосконалення та в установленому порядку вносить їх на розгляд центрального органу виконавчої влади у сфері сільського господарства і продовольства;
визначає уповноважені заклади експерти зи та доручає їм проведення експертизи заявок;
розробляє проекти нормативно-правових актів щодо складання та подання заявок і подає їх для затвердження центральному органу виконавчої влади з питань сільського господарства і продовольства;
організовує приймання заявок, проведення їх експертизи, приймає рішення щодо них;
веде Реєстр заявок, Реєстр патентів, Реєстр сортів і забезпечує державну реєстрацію заявок, патентів і сортів;
організовує перевірку збереженості сортів;
забезпечує здійснення контролю за дотриманням норм цього Закону щодо вживання назв сортів;
забезпечує опублікування офіційних відо мостей про видані патенти на сорти рослин і свідоцтва про авторство на сорти рослин, видає Каталог сортів рослин, придатних для поши рення в Україні;
здійснює міжнародне співробітництво у сфері правової охорони сортів рослин і представляє інтереси України з питань охорони прав на сорти рослин в міжнародних організаціях відповідно до чинного законодавства;
приймає в установленому порядку нормативно-правові акти у межах своїх повноважень;
організовує інформаційну та видавничу діяльність у сфері охорони прав на сорти;
організовує науково-дослідні роботи з удосконалення законодавства, діяльності у сфері охорони прав на сорти, з удосконалення державного випробування сортів рослин;
організовує роботу щодо підготовки і перепідготовки кадрів державної системи охорони прав на сорти;
доручає закладам, що входять до державної системи охорони прав на сорти, відповідно до їх спеціалізації, а також закладам експертизи виконувати окремі завдання, що визначені цим Законом, Положенням про Установу, іншими нормативно-правовими актами у сфері правової охорони інтелектуальної власності;
виконує інші функції відповідно до Положення про неї, затвердженого в установленому порядку.
2. Установа може бути уповноважена центральним органом виконавчої влади з питань сільського господарства і продовольства здійснювати управління майном закладів експертизи, які відносяться до державної власності, створювати їх, реорганізовувати та ліквідовувати, укладати та розривати контракти з їх керівниками.
3. Фінансування діяльності Установи провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України.
Розділ II УМОВИ НАБУТТЯ ПРАВ НА СОРТ РОСЛИН
Стаття 10. Права на сорти
1. Згідно з цим Законом можуть набувати-ся такі права на сорти:
особисте немайнове право авторства на сорт;
майнове право власника сорту.
Ці права набуваються на сорт, який відповідає критеріям, визначеним цим Законом, та якому присвоєна назва згідно з ним.
2. Про особисте немайнове право авторства на сорт свідчать Реєстр сортів, Реєстр патентів, свідоцтво про авторство на сорт рослин, патент.
3. Про майнове право власника сорту свідчать Реєстр патентів, патент.
Обсяг правової охорони сорту, на який видано патент, визначається сукупністю ознак, викладених в занесеному до Реєстру патентів описі сорту.
4. Зазначені права на сорт набуваються в порядку, встановленому цим Законом.

Стаття 11. Критерії охороноздатності сорту
1. Різновидами сорту, на які можуть набу-ватися права, є клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція.
2. Сорт вважається охороноздатним - придатним для набуття права на нього як на об'єкт інтелектуальної власності, якщо за проявом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією генотипів, він є новим, вирізняль-ним, однорідним та стабільним.
3. Сорт вважається новим, якщо до дати, на яку заявка вважається поданою, заявник (селекціонер) чи інша особа за його дозволом не продавали чи будь-яким іншим способом не передавали матеріал сорту для комерційного використання:
а) на території України — за рік до цієї дати;
б) на території іншої держави — щодо деревних та чагарникових культур і винограду за шість років і щодо рослин інших видів за чотири роки до цієї дати.
4. Новизна сорту не втрачається, якщо будь-який його матеріал збувався, у тому числі й до визначених пунктами "а" і "б" частини третьої цієї статті дат:
із зловживанням на шкоду заявнику;
на виконання договору про передачу права на подання заявки;
на виконання договору про розмноження відтворювального матеріалу сорту і його випробування, за умови, що зібраний внаслідок цього матеріал передавався лише заявникові і не використовувався для виробництва іншого сорту;
на виконання визначених законодавством заходів, зокрема щодо біологічної безпеки чи формування Реєстру сортів;
як побічний або відхідний продукт, отриманий під час створення чи поліпшення сорту, без посилань на сорт і лише для споживання.
5. Сорт відповідає умові вирізняльності, якщо за проявом його ознак він чітко відрізняється від будь-якого іншого сорту, загальновідомого до дати, на яку заявка вважається поданою.
Сорт, що протиставляється заявленому, вважається загальновідомим, якщо:
а) він поширений на певній території в будь-якій державі;
б) відомості про прояви його ознак стали загальнодоступними у світі, зокрема шляхом їх опису в будь-якій оприлюдненій публікації;
в) він представлений зразком у загальнодоступній колекції;
г) йому надана правова охорона і/або він внесений до офіційного реєстру сортів в будь-якій державі, при цьому він вважається загальновідомим від дати подання заявки на надання права чи внесення до реєстру.
6. Сорт вважається однорідним, якщо з урахуванням особливостей його розмноження рослини цього сорту залишаються достатньо схожими за своїми основними ознаками, відзначеними в описі сорту.
7. Сорт вважається стабільним, якщо його основні ознаки, відзначені в описі сорту, залишаються незмінними після неодноразового розмноження чи, у разі особливого циклу розмноження, в кінці кожного такого циклу.

Стаття 12. Умови державної реєстрації сорту
Сорт може бути внесеним до Реєстру сортів, якщо він є охороноздатним відповідно до норм статті 11 цього Закону, придатним для поширення в Україні згідно з вимогами статті 14 цього Закону та йому присвоєно назву згідно з вимогами статті 13 цього Закону.

Стаття 13. Назва сорту
1. Сортові присвоюється назва, яка повинна його однозначно ідентифікувати і відрізнятися від будь-якої іншої назви існуючого в Україні і державах-учасниках сорту того ж чи спорідненого виду.
2. Назва сорту включає його родове чи видове позначення і власну назву.
3. Власна назва може бути представлена будь-яким словом, комбінацією слів, комбінацією слів і цифр або комбінацією літер і цифр.
4. Назва сорту не повинна:
а) суперечити принципам гуманності і моралі;
б) складатися тільки із цифр, за винятком випадків, коли це відповідає усталеній практиці найменування сортів, чи складатися виключно із знаків чи зазначень, які вказують на вид, групу стиглості, якість, призначення, цінність, походження або технологію вирощування;
в) вводити в оману або давати хибне уявлення щодо характеристик, цінності, географічного походження сорту, а також про автора сорту чи іншу заінтересовану особу;
г) бути тотожною чи настільки подібною, що її можна сплутати, щодо назви сорту, права на який набуті в Україні чи іншій державі-учас-нику.
5. Сорт повинен пропонуватися в Україні та в іншій державі-учаснику під однією і тією ж назвою.
Стаття 14. Придатність сорту для поширення в Україні
Сорт вважається придатним для поширення в Україні, якщо він придатний для правової охорони, може бути використаний для задоволення потреб суспільства і не заборонений для поширення з підстав загрози життю і здоров'ю людей, нанесення шкоди тваринному і рослинному світу, збереженню довкілля. Критерії заборони поширення сортів в Україні розробляються Установою і затверджуються центральним органом виконавчої влади з питань сільського господарства і продовольства.
Розділ III ПОРЯДОК НАБУТТЯ ПРАВ НА СОРТ РОСЛИН
Стаття 15. Загальні положення порядку набуття прав на сорт
1. Права на сорт набуваються в Україні шляхом подання до Установи заявки, експертизи заявки та державної реєстрації прав.
2. Набування прав на сорт в іноземних державах здійснюється незалежно від набування таких прав в Україні.
3. Від імені селекціонерів (авторів сортів), заявників та власників сортів у відносинах, врегульованих цим Законом, можуть виступати їх представники, зокрема представники з питань інтелектуальної власності, зареєстровані відповідно до положення про них, затвердженого Кабінетом Міністрів України. В такому разі відносини з представниками вважаються відносинами відповідно з авторами, заявниками та власниками прав.
Стаття 16. Право селекціонера (автора сорту)
1. Право на подання заявки на сорт рослин належить автору сорту (селекціонеру), якщо інше не передбачено цим Законом.
2. Якщо сорт створили спільно кілька селекціонерів, то всі вони мають однакові права на подання заявки, якщо інше не передбачено угодою між ними. Відмова одного чи кількох з них від прав на сорт не поширюється на інших авторів.
3. У разі перегляду умов угоди стосовно складу авторів сорту Установа за спільним клопотанням осіб, зазначених у заявці як автори, а також авторів, не зазначених у заявці, вносить зміни до відповідних документів у встановленому порядку.
4. Автору сорту (селекціонеру) належить право авторства, яке є особистим немайновим правом і охороняється безстроково, згідно із положеннями статті 37 цього Закону.
Стаття 17. Право роботодавця
1. Якщо сорт створено селекціонером у зв'язку з виконанням службових обов'язків або за дорученням роботодавця, з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва, обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця, то у разі, якщо трудовим договором (контрактом) між роботодавцем і селекціонером не передбачено інше, право на подання заявки на сорт належить роботодавцю.
2. За умов, викладених у частині першій цієї статті, автор сорту подає роботодавцю письмове повідомлення про одержаний ним сорт з достатньо повним описом.
3. Роботодавець повинен протягом 60 днів від дати отримання повідомлення автора сорту подати до Установи заявку на одержання патенту чи передати право на його одержання іншій особі або прийняти рішення про збереження відомостей про сорт як конфіденційної інформації. У цей же строк роботодавець повинен укласти з автором сорту письмовий договір щодо розміру та умови виплати йому справедливої винагороди відповідно до економічної цінності сорту та іншої вигоди роботодавця.
Кабінет Міністрів України може встановлювати мінімальні ставки зазначеної винагороди та порядок їх індексації.
4. Якщо роботодавець (правонаступник роботодавця) не виконає зазначених у частині третій цієї статті вимог у встановлений строк чи не використовуватиме сорт, зберігаючи відомості про нього як конфіденційну інформацію більше чотирьох років від дати одержання повідомлення автора сорту, то право на подання заявки і одержання патенту переходить до автора сорту, а за роботодавцем залишається переважне право на придбання невиключної ліцензії на використання сорту.
5. Суперечки щодо умов одержання автором сорту від роботодавця винагороди та її розміру розв'язуються у судовому порядку.
Стаття 18. Право правонаступника
Право на подання заявки і одержання патенту на сорт рослин має відповідно правонаступник автора або роботодавця.
Стаття 19. Право першого заявника
Якщо сорт рослин створено двома чи більше авторами (групами авторів) незалежно один від одного, то право на одержання патенту належить заявнику, заявка якого має більш ранню дату подання або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за якою не прийнято рішення про відмову у видачі патенту.
Стаття 20. Заявка на сорт
1. Заявка на сорт подається до Установи особою, яка має на це право, згідно із статтями 16, 17 і 18 цього Закону.
2. Заявка повинна стосуватися тільки одного сорту.
3. Заявка складається українською мовою і повинна містити:
заяву про занесення сорту до Реєстру сортів і видачу патенту на сорт або заяву про занесення сорту до Реєстру сортів;
ім'я (назву) та адресу місця проживання (місцезнаходження) заявника;
ім'я та адресу місця проживання автора (авторів);
зазначення ботанічного таксона (українською та латинською мовами);
запропоновану назву сорту;
опис сорту;
зазначення показників для визначення придатності сорту для поширення в Україні (у разі необхідності);
відомості про походження сорту;
відомості про інші заявки щодо цього сорту;
відомості про здійснене комерційне використання;
доказ сплати збору за подання заявки;
інші визначені Установою відомості, необхідні для набуття прав на сорт.
4. Опис сорту повинен розкривати ознаки сорту та його властивості з повнотою, необхідною для визначення сорту.
5. Автор (селекціонер) має право вимагати, щоб його не згадували як автора в будь-якій публікації про заявку чи патент.
6. До заявки додаються, у встановленому Установою порядку, зразки посадкового матеріалу.
7. Інші вимоги до документів заявки визначаються Установою.
8. За подання заявки сплачується збір. Документ про сплату збору має надійти до Установи разом із заявкою або протягом двох місяців від дати подання заявки. Цей строк може бути продовженим на шість місяців за умови сплати відповідного збору.
Стаття 21. Дата, на яку заявка вважається поданою
1. Датою подання заявки вважається дата одержання Установою всіх матеріалів заявки, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, або частини матеріалів, що містять принаймні:
а) відомості про заявника, викладені українською мовою;
б) зазначення ботанічного таксона (латинське та українське позначення);
в) запропоновану заявником назву або тимчасове позначення сорту;
г) якщо заявляється пріоритет - назву дер-жави-учасника, в якій подано попередню заявку на цей сорт, та дату подання цієї заявки;
д) опис сорту, який дає змогу ідентифікувати сорт, викладений українською або іншою мовою. Якщо він викладений іншою мовою, то для збереження дати подання заявки переклад опису сорту українською мовою повинен надійти до закладу експертизи протягом двох місяців віддати подання заявки.
2. Якщо Установа вважає, що на момент одержання матеріали заявки не відповідають вимогам частини першої цієї статті, вона повідомляє про це заявника.
Для внесення змін до матеріалів надається двомісячний строк від дати одержання заявником повідомлення закладу експертизи. Якщо за цей час невідповідність буде усунуто, датою подання заявки вважатиметься дата одержання закладом експертизи виправлених матеріалів. У противному разі заявка вважається непода-ною, про що заявнику надсилається повідомлення.
3. Рішення про встановлення дати подання заявки заклад експертизи надсилає заявникові після надходження документа про сплату збору за подання заявки. У разі несплати або несвоєчасної сплати збору рішення не надсилається, а заявка вважається відкликаною.
Стаття 22. Право на пріоритет заявки
1. Заявник має право заявити пріоритет за датою подання попередньої заявки на той же сорт до компетентного органу іншої держави-учасника за умови, що заявка подана до Установи не пізніше дванадцяти місяців від дати подання попередньої заявки до компетентного органу іншої держави-учасника і на дату подання заявки попередня заявка була чинною. Якщо останній день цього строку є вихідним днем, то строк продовжується до першого наступного робочого дня.
2. Заявник, який бажає заявити пріоритет, подає заяву про пріоритет, копію попередньої заявки разом із зазначенням дати подання цієї заявки та її номера, завірену органом, до якого вона була подана, та переклад її на українську мову. Ці документи повинні надійти до закладу експертизи до закінчення тримісячного строку від дати подання заявки.
3. Строки, зазначені в цій частині, пропущені через непередбачені і незалежні від заявника обставини, можуть бути продовжені на два місяці за умови сплати відповідного збору. У противному разі заявник втрачає право на пріоритет.
Стаття 23. Конфіденційність заявки
Заявка та матеріали її експертизи зберігаються Установою в таємниці, і без дозволу заявника чи власника сорту ніяка інформація про них не надається, якщо інше не встановлено цим Законом та правилами проведення експертизи заявки.
У випадку з сортом, розмноження якого потребує багаторазового використання інших сортів (компонентів), заявник може, подаючи заявку, вимагати, щоб надані ним відомості та результати випробувань не розголошувались.
Стаття 24. Відкликання заявки
Заявник має право відкликати заявку в будь-який час до дати одержання ним рішення про реєстрацію сорту.
Стаття 25. Експертиза заявки
1. Експертиза заявки має статус державної науково-технічної експертизи. Вона проводиться з метою встановлення відповідності заявки і сорту вимогам цього Закону та підготовки обгрунтованих експертних висновків і рішень за заявкою.
2. Експертиза заявки проводиться визначеними Установою експертними закладами відповідно до цього Закону та встановлених на його основі правил.
3. Експертиза заявки складається з формальної експертизи (експертизи за формальними ознаками) та кваліфікаційної (основної) експертизи.
4. Заявник має право з власної ініціативи чи на пропозицію закладу експертизи особисто або через свого представника брати участь у встановленому порядку в розгляді питань, що виникли під час проведення експертизи.
5. Заявник має право з власної ініціативи вносити до заявки виправлення і уточнення ознак, розкритих в описі сорту. Ці виправлення і уточнення не враховуються, якщо вони надійшли до Установи після дати одержання заявником рішення за заявкою.
За подання заявником клопотання про внесення виправлень і уточнень до заявки після внесення відомостей про неї до Реєстру заявок сплачується збір.
Стаття 26. Формальна експертиза
1. Формальна експертиза заявки проводиться з метою визначення відповідності формальних ознак заявки вимогам, що встановлені цим Законом і розррбленими Установою на його основі правилами складання та подання заявки.
2. Під час проведення формальної експертизи:
а) визначається дата подання заявки відповідно до положень статті 21 цього Закону;
б) перевіряється відповідність складу документів заявки вимогам, визначеним частиною третьою статті 20 цього Закону;
в) заявка порівнюється з наданою заявником копією попередньої заявки, якщо така подавалася до компетентного органу держави-у-часника, і встановлюється дата пріоритету відповідно до положень статті 22 цього Закону;
г) встановлюється факт сплати збору за подання заявки.
3. У разі надходження матеріалів, на підставі яких може бути встановлена дата подання заявки:
а) заявнику надсилається повідомлення про прийняття заявки до розгляду з зазначенням її номера та дати подання;
б) до Реєстру заявок вносяться відомості, що містять зазначене в частині третій статті 20 цього Закону, номер та дату подання заявки, а також, якщо заявлено пріоритет, дату пріоритету. Внесені до Реєстру заявок відомості відкриті для загального ознайомлення.
4. У разі надходження матеріалів, на підставі яких дата подання заявки не може бути встановлена, заявка вважається неподаною, про що заявнику надсилається експертний висновок із зазначенням дати надходження цих матеріалів.
5. У разі відповідності формальних ознак заявки встановленим вимогам і одержання позитивних висновків за положеннями пунктів "а", "б" і "г" частини другої цієї статті:
а) заявнику надсилається експертний висновок про позитивні результати формальної експертизи і про можливість проведення кваліфікаційної експертизи;
б) в офіційному виданні публікуються відомості про заявку, що містять зазначене в частині третій статті 20 цього Закону, номер та дату подання заявки, а також, якщо заявлено пріоритет, дату пріоритету;
в) компетентний орган кожної держави-у-часника інформується про запропоновану заявником назву сорту.
6. Перше повідомлення заявникові щодо формальної експертизи, яким може бути повідомлення згідно з пунктом "а" частини третьої цієї статті, або згідно з частиною четвертою цієї статті, або пунктом "а" частини п'ятої цієї статті, повинно бути надіслано Установою не пізніше шести місяців від дати одержання нею матеріалів заявки.
7. Після опублікування відомостей про заявку будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки в установленому порядку.
8. Уразі невідповідності формальних ознак заявки встановленим вимогам заявнику надсилається відповідний експертний висновок.
Заявник зобов'язаний усунути зазначену невідповідність протягом двох місяців від дати одержання ним експертного висновку. Цей строк може бути продовжений на шість місяців за умови сплати відповідного збору. В противному разі заявнику надсилається рішення про відмову в державній реєстрації прав на сорт.
Строк, пропущений з поважних причин, поновлюється за умови подання заявником клопотання протягом дванадцяти місяців від дати його закінчення та сплати відповідного збору.
Стаття 27. Кваліфікаційна експертиза
1. Кваліфікаційна експертиза передбачає проведення комплексу досліджень, необхідних для підготовки експертного висновку за заявкою та прийняття рішення щодо державної реєстрації сорту і прав на нього.
2. Кваліфікаційна експертиза проводиться за клопотанням заявника про її проведення і за умови сплати ним відповідного збору. Заявник може подати зазначене клопотання не пізніше трьох років від дати подання заявки. Якщо це клопотання не надійде до Установи у встановлений строк, заявка вважається відкликаною.
3. Збір за проведення кваліфікаційної експертизи для сортів, що не підлягають державному випробуванню, є меншим від аналогічного збору для сортів, що підлягають такому випробуванню.
4. Під час проведення кваліфікаційної експертизи:
а) визначається, чи відноситься об'єкт, описаний у заявці, та доданий до неї посадковий матеріал до сортів рослин;
б) проводиться експертиза запропонованої назви сорту у порядку, визначеному статтею 28 цього Закону;
в) визначається новизна сорту відповідно до частин третьої і четвертої статті 11 цього Закону;
г) визначається відповідність сорту критеріям вирізняльності, однорідності та стабільності відповідно до частин п'ятої, шостої і сьомої статті 11 цього Закону;
д) з метою, визначеною пунктами "в" і "г" цієї частини, а також для визначення придатності сорту для поширення в Україні проводиться державне випробування сорту відповідно до положень статті 29 цього Закону. При цьому можуть бути враховані результати випробувань сорту, проведені компетентним органом будь-якої держави-учасника;
е) розглядаються у порядку, визначеному статтею 30 цього Закону, можливі заперечення третіх осіб проти надання прав на сорт.
5. За результатами кваліфікаційної експертизи у порядку, визначеному статтею 31 цього Закону, формулюється обгрунтований експертний висновок за заявкою і приймається рішення про державну реєстрацію сорту і видачу патенту або рішення про відмову в реєстрації сорту і видачі патенту.
6. Під час проведення кваліфікаційної експертизи Установа і її експертний орган мають право зажадати від заявника додаткові матеріали, інформацію, документи, зразки тощо, необхідні для проведення експертизи.
Заявник має право протягом місяця від дати одержання ним запиту зажадати копії матеріалів, що протиставлені заявці. Експертний орган зобов'язаний надати ці копії безоплатно протягом місяця від дати одержання ним запиту заявника.
Заявник зобов'язаний надати затребувані Установою чи її експертним органом матеріали, інформацію тощо протягом двох місяців від дати одержання ним запиту або копій матеріалів, що протиставлені заявці. Цей строк може бути продовженим на дванадцять місяців за умови сплати відповідного збору. У противному разі заявка вважається відкликаною, про що заявнику надсилається повідомлення.
Строк, пропущений з поважних причин, поновлюється за умови подання заявником клопотання протягом дванадцяти місяців від дати його закінчення та сплати відповідного збору,
Стаття 28. Експертиза назви сорту
1. Експертиза запропонованої назви сорту проводиться з метою визначення відповідності цієї назви вимогам, встановленим статтею 13 цього Закону.
2. У підготовці експертних висновків щодо назви сорту у частині її відношення до знаків для товарів і послуг та зазначень походження товарів бере участь центральний орган виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності.
3. У разі виявлення Установою невідповідності запропонованої назви сорту встановленим вимогам заявнику надсилається експертний висновок з вимогою запропонувати іншу назву сорту.
4. Будь-яка особа може подати до Установи вмотивоване заперечення щодо запропонованої назви сорту протягом трьох місяців від дати опублікування її в офіційному виданні. Компетентний орган будь-якої держави-учасника може подати свої зауваження з цього приводу.
Заклад експертизи надсилає заперечення та зауваження заявнику.
5. Заявник зобов'язаний повідомити Установу про своє ставлення до зазначених експертного висновку, заперечення чи зауваження протягом трьох місяців від дати його одержання. Він може спростувати їх та залишити запропоновану назву сорту без змін або запропонувати іншу назву сорту.
Зазначений строк продовжується на шість місяців за умови сплати відповідного збору. У противному разі заявка вважається відкликаною, про що заявнику надсилається повідомлення.
Строк, пропущений з поважних причин, поновлюється за умови подання заявником клопотання протягом дванадцяти місяців від дати його закінчення та сплати відповідного збору.
6. Запропонована заявником інша назва сорту публікується в офіційному виданні. Про неї інформується компетентний орган кожної держави-учасника. Експертиза нової назви проводиться у тому ж порядку, що і запропонованої раніше назви сорту.
7. За результатами розгляду заперечення чи зауваження заявнику і (або) особі, яка подала заперечення, надсилається експертний висновок.
8. Якщо проведеною експертизою не виявлено невідповідності запропонованої назви сорту вимогам, встановленим статтею 13 цього Закону, заявнику надсилається експертний висновок про її ухвалення.
9. За клопотанням заявника ухвалену Установою назву сорту може бути змінено за умови надходження клопотання до прийняття рішення про державну реєстрацію прав на сорт та сплати відповідного збору.
10. Назва сорту затверджується рішенням про державну реєстрацію сорту і прав на сорт та реєструється одночасно із внесенням відомостей про сорт до відповідних видань.
Про зареєстровану назву сорту інформується компетентний орган кожної держави-учасника.
Стаття 29. Державне випробування сорту
1. Центральний орган виконавчої влади з питань сільського господарства і продовольства за поданням Установи затверджує переліки родів і видів рослин, сорти яких підлягають державному випробуванню сорту і визначенню його придатності для поширення в Україні.
2. Державне випробування сорту проводиться Установою і визначеними нею закладами експертизи згідно з методикою державного випробування, затвердженою центральним органом виконавчої влади з питань сільського господарства і продовольства, за умови попередньої сплати відповідного збору.
3. Визначення придатності сорту для поширення в Україні виконується відповідно до положень статті 14 цього Закону.
4. Дослідні зразки сортів, я-кі ввозяться в Україну для цілей державного випробування, не обкладаються ввізним митом і не підлягають квотуванню, ліцензуванню і сертифікації та державній санітарно-гігієнічній експертизі, а карантинний огляд цих зразків здійснюється на безоплатній основі. Митне оформлення їх здійснюється без сертифікатів відповідності на основі документального підтвердження Установи, що ці зразки ввозяться для проведення державного випробування.
5. Установа зобов'язана щорічно повідомляти заявника про результати випробування сорту, а також надавати йому коментарі до результатів випробування.
6. Якщо Установа вважає результати випробування недостатніми для складання експертного висновку за заявкою, вона може після консультацій з заявником провести додаткове випробування.
7. Якщо випробування сорту проводилося за дорученням Установи іншою юридичною особою, його результати повинні передаватися виключно Установі і будь-яке інше використання результатів випробування цією особою можливе лише за її дозволом.
Стаття 30. Заперечення третіх осіб щодо реєстрації сорту
1. Будь-яка особа може подати Установі вмотивоване заперечення щодо реєстрації сорту на підставі невідповідності його вимогам, встановленим цим Законом, протягом трьох місяців від дати опублікування відомостей про заявку в офіційному виданні.
Установа надсилає копію заперечення заявнику.
2. Заявник зобов'язаний повідомити Установу про своє ставлення до заперечення протягом трьох місяців від дати його одержання. Він може спростувати заперечення та залишити заявку без змін, внести до неї зміни або відкликати її.
Зазначений строк продовжується на шість місяців за умови сплати відповідного збору. У противному разі заявка вважається відкликаною, про що заявнику надсилається повідомлення.
Строк, пропущений з поважних причин, поновлюється за умови подання заявником клопотання протягом дванадцяти місяців з його спливу та сплати відповідного збору.
3. Відповідь заявника про залишення заявки без змін або внесення до неї змін доводиться до відома подавця заперечення. Останньому надається місячний строк для повідомлення Установи про те, залишає він заперечення чи знімає його.
4. У разі надходження повідомлення про залишення заперечення останнє розглядається Установою. Вона має право затребувати від подавця заперечення необхідні для цього матеріали, інформацію, документи, зразки тощо.
5. Про результати розгляду заперечення повідомляється його подавець і заявник.
Стаття 31. Рішення за заявкою
1. У разі відповідності, за результатами експертного висновку, заявленого сорту вимогам цього Закону Установою приймається рішення про державну реєстрацію прав на сорт у Реєстрі патентів і/або державну реєстрацію сорту у Реєстрі сортів. Якщо заявлений сорт не відповідає вимогам цього Закону, приймається рішення про відмову в державній реєстрації сорту і прав на нього.
Прийняте рішення надсилається заявнику.
2. Рішення про державну реєстрацію прав на сорт набирає чинності з дати сплати державного мита за реєстрацію права на сорт.
3. Рішення про державну реєстрацію сорту набирає чинності з дати сплати відповідного збору за реєстрацію сорту.
4. Державне мито за реєстрацію прав на сорт і збір за реєстрацію сорту сплачуються протягом трьох місяців від дати надходження до заявника рішення про державну реєстрацію. Цей строк може бути продовженим на шість місяців за умови сплати відповідного збору. У противному разі заявка вважається відкликаною, про що заявнику надсилається повідомлення.
Строк, пропущений з поважних причин, поновлюється за умови подання заявником клопотання протягом дванадцяти місяців від дня закінчення строку та сплати відповідного збору.
Стаття 32. Тимчасова правова охорона
1. Внесені до Реєстру заявок відомості про сорт, заявлений з метою набуття майнового права власника сорту, дають заявнику право на тимчасову правову охорону в межах наданого з заявкою опису сорту від дати подання заявки.
2. Тимчасова правова охорона полягає в тому, що заявник має право на одержання компенсації за завдані йому після публікації відомостей про заявку збитки від особи, яка дійсно знала чи одержала письмове повідомлення українською мовою з зазначенням номера заявки про те, що відомості про заявку внесено до Реєстру заявок. Зазначена компенсація може бути одержана заявником тільки після одержання ним патенту.
3. Дія тимчасової правової охорони не поширюється на сорти тих родів і видів рослин, що не підлягають державному випробуванню в Україні.
4. Чинність тимчасової правової охорони припиняється з наступного дня після дати державної реєстрації права власника сорту або з дати внесення до Реєстру заявок відомостей про відкликання заявки чи прийняття рішення про відмову в державній реєстрації права власника сорту.
Стаття 33. Державна реєстрація сорту і права на сорт
1. Державна реєстрація сорту здійснюється на підставі винесеного рішення про державну реєстрацію шляхом внесення до Реєстру сортів відомостей, встановлених цим Законом і Положенням про Реєстр сортів, і за умови сплати відповідного збору згідно з положеннями частини третьої статті 31 цього Закону.
Державна реєстрація прав на сорт здійснюється на підставі винесеного рішення про державну реєстрацію шляхом внесення до Реєстру патентів відомостей, встановлених цим Законом і Положенням про Реєстр патентів, і за умови сплати державного мита згідно з положеннями частини другої статті 31 цього Закону.
2. Реєстр сортів містить відомості про сорт, про права на сорт, про автора, а також про визнання сорту придатним для поширення в Україні. Такими відомостями, зокрема, є:
а) зазначення ботанічного таксона (латинською та українською мовами);
б) назва сорту;
в) ім'я автора (авторів);
г) номер та дата подання заявки;
д) дата пріоритету;
е) опис сорту;
є) зазначення характеристик придатності сорту для поширення в Україні;
ж) географічні і зонові рекомендації використання сорту.
3. Реєстр патентів містить відомості щодо майнового права власності на сорт та прав, пов'язаних з цим правом. Такими відомостями, зокрема, є:
а) номер та дата реєстрації прав на сорт;
б) зазначення ботанічного таксона (латинською та українською мовами);
в) назва сорту;
г) номер та дата подання заявки;
д) дата пріоритету;
е) опис сорту;
є) дата публікації відомостей про реєстрацію прав на сорт;
ж) ім'я автора (авторів); ім'я (назва) особи, яка є власником сорту і зберігає сорт;
з) відомості про надання ліцензій на використання сорту;
й) відомості про передачу прав на сорт.
4. Внесені до реєстрів відомості відкриті для загального ознайомлення.
5. Внесені до реєстрів відомості можуть бути змінені. Зміни за ініціативою особи, якій належать права, вносяться до реєстру за умови сплати відповідного збору.
6. Якщо у заявці, поданій згідно із положеннями статті 20 цього Закону, було виражене прохання тільки реєстрації сорту, то він від дати реєстрації стає суспільним надбанням і його може вільно використовувати будь-яка особа, з урахуванням положень статті 38 цього Закону.
Стаття 34. Публікування внесених до реєстрів відомостей
Внесені до Реєстру сортів та Реєстру патентів відомості публікуються в періодичному офіційному виданні Установи.
Стаття 35. Видача документів про права на сорт
1. В місячний строк від дати державної реєстрації прав на сорт та відповідно до вимог, зазначених у заявці, центральним органом виконавчої влади з питань сільського господарства і продовольства авторові (авторам) видається свідоцтво про авторство на сорт, а заявникові видається патент.
2. Якщо у заявці було виражене прохання тільки реєстрації сорту, то у місячний строк від дати занесення відомостей про сорт до Реєстру сортів авторові (авторам) видається свідоцтво про авторство на сорт.
3. Якщо авторів сорту є більше, ніж один, то свідоцтво про авторство на сорт видається кожному автору.
4. Якщо майнове право на сорт мають кілька осіб, то патент на сорт рослин видається особі, яка зазначена у заявці першою, якщо договором між заявниками не передбачено інше.
5. Патенти на сорти, що не підлягають державному випробуванню, видаються під відповідальність заявників за відповідність сорту критеріям, визначеним цим Законом. У таких патентах відзначається, що вони мають деклараційний характер.
Стаття 36. Оскарження рішення стосовно заявки
Заявник має право оскаржити будь-яке рішення Установи щодо заявки до суду.
Розділ IV
ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ, ПОВ'ЯЗАНІ З СОРТОМ РОСЛИН

Стаття 37. Особисте немайнове право авторства на сорт
1. Особа, яка створила сорт, визнається автором сорту. Вона набуває особисте немайнове право авторства від дати державної реєстрації сорту.
2. Не визнаються авторами сорту фізичні особи, які не внесли особистого творчого внеску у створення сорту, а тільки надали автору (авторам) технічну, організаційну чи матеріальну допомогу при створенні сорту і/або оформленні заявки.
3. Право авторства не відчужується, не передається і діє безстрокове.
4. Автор сорту має право за своєю вимогою одержати свідоцтво про авторство на сорт рослин.
5. Автор сорту має право пропонувати назву створеного ним сорту і включати до назви своє ім'я.
6. Автори сорту, який є результатом їх спільної творчої праці, мають однакові права за цим Законом, якщо інше не передбачено письмовим договором між ними.
7. Особа, визнана автором сорту, має право:
а) перешкоджати іншим особам привласнювати та спотворювати його авторство;
б) вимагати не розголошувати його ім'я як автора сорту і не зазначати його у публікаціях;
в) вимагати зазначення свого імені під час використання сорту, якщо це практично можливо.
Цей перелік особистих немайнових прав автора не є вичерпним.
8. У разі перегляду складу авторів за спільним клопотанням осіб, зазначених у заявці як автори, а також осіб, не зазначених у заявці як автори, вносяться зміни до відповідних документів у встановленому порядку.
Стаття 38. Право на поширення сорту в Україні
1. Право на поширення сорту в Україні виникає з дати прийняття рішення про занесення його до Реєстру сортів.
2. Право на поширення в Україні сорту, на який не розповсюджується виключне право власника, здійснюється будь-якою особою, за умови підтримування нею господарського обігу сорту у порядку, визначеному Установою.
3. Сорти, не внесені до Реєстру сортів, забороняється поширювати в Україні.
Стаття 39. Майнове право власника сорту
1. Майновим правом власника сорту є його виключне право на використання власного сорту і на дозвіл чи заборону використання сорту іншими особами.
2. Виключне право власника сорту на дозвіл чи заборону використання сорту полягає у тому, що ніхто без його дозволу не може здійснювати по відношенню до матеріалу сорту такі дії:
а) виробництво або відтворення (з метою розмноження);
б) доведення до кондиції з метою розмноження;
в) пропонування до продажу;
г) продаж або інший комерційний обіг;
д) вивезення за межі митної території України;
е) ввезення на митну територію України;
є) зберігання для будь-якої із цілей, зазначених у пунктах "а"-"е" цієї частини.
3. Положення частини другої цієї статті застосовуються і щодо сорту:
а) який є похідним в основному від сорту власника (суттєво успадковує ознаки сорту власника), за умови, що сорт власника не є похідним в основному від іншого сорту;
б) який нечітко відрізняється від сорту власника;
в) виробництво якого потребує багаторазового використання сорту власника.
4. Похідним в основному від іншого сорту (вихідного сорту) вважається сорт, який хоч явно і відрізняється від вихідного сорту, але:
а) зберігає прояв основних ознак, породжених генотипом чи певною комбінацією генотипів вихідного сорту;
б) відповідає генотипові чи комбінації генотипів вихідного сорту, за винятком відмінностей, зумовлених такими методами його створення, як відбір природного чи індукованого мутанта, відбір окремого мутанта із рослин вихідного сорту, беккрос, зміна сорту методами генної інженерії.
5. Майнове право власника сорту може бути предметом застави і використовуватись у спільній діяльності, зокрема, бути внеском до статутного фонду чи майна юридичної особи, та бути предметом іншого комерційного обігу, що не заборонений законом.
6. Своє майнове право власник сорту реалізує на власний розсуд, але при цьому не повинні порушуватися майнові права власників інших сортів.
7. Взаємовідносини під час здійснення майнового права власності на сорт, патент на який належить спільно кільком особам, визначаються угодою між ними, укладеною у письмовій формі і підписаною сторонами. У разі відсутності такої угоди кожний співвласник патенту може здійснювати надане патентом право на свій розсуд, але жоден з них не має права давати дозвіл на використання сорту та передавати право власності на сорт іншій особі без згоди на те решти власників прав.
Стаття 40. Передача (відчуження) майнового права на сорт і передача права на використання сорту
1. Власник сорту має право передати своє майнове право на сорт на підставі договору будь-якій особі, яка стає його правонаступником.
2. Власник сорту має право заповісти своє майнове право на сорт у спадщину.
3. Власник сорту може видати будь-якій особі дозвіл (ліцензію) на використання сорту на підставі ліцензійного договору. За ліцензійним договором власник сорту (ліцензіар) передає право на використання сорту іншій особі (ліцензіату), яка бере на себе зобов'язання вносити ліцензіару обумовлені договором платежі і здійснювати інші дії, передбачені договором про виключну або невиключну ліцензію.
За договором про виключну ліцензію ліцензіар передає право на використання сорту ліцензіату в певному обсязі, на визначеній території і в обумовлений строк, залишаючи за собою право використовувати сорт в частині, що не передається ліцензіату. При цьому ліцензіар не має права надавати ліцензії на використання сорту іншій особі на цій же території в обсязі наданих ліцензіату прав.
За договором про невиключну ліцензію ліцензіар передає право на використання сорту ліцензіату, залишаючи за собою право на використання сорту і надання ліцензій іншим особам.
4. Впродовж строку чинності патенту власник сорту має право в установленому порядку подати до Установи для офіційної публікації заяву про готовність надати дозвіл будь-якій особі на використання сорту (відкриту ліцензію). У цьому разі збір за підтримання чинності виключного права власника сорту зменшується на 50 відсотків, починаючи з року, наступного за роком опублікування такої заяви.
Якщо жодна особа не заявила власнику сорту про свої наміри щодо використання сорту і не виявила бажання укласти ліцензійний договір, він може подати письмове клопотання про відкликання своєї заяви. У такому разі збір за підтримання чинності виключного права власника сорту вноситься у повному розмірі, починаючи з року, наступного за роком опублікування такого клопотання.
5. Ліцензійний договір та договір про передачу виключного права власника сорту вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами.
6. Видача ліцензії на використання сорту та передача виключного права власника сорту вважаються дійсними для третіх осіб з дати публікації відомостей про це в офіційному виданні, яка здійснюється на підставі занесення відповідних відомостей до Реєстру патентів.
За внесення зазначених відомостей до Реєстру патентів та змін до них за ініціативою сторін договору сплачуються збори.
7. Майнове право на сорт, що належить юридичній особі, яка ліквідується, може бути передане (відчужене) іншій юридичній особі у встановленому законом порядку.
Стаття 41. Строк чинності патенту і майнового права власника сорту
1. Чинність патенту і засвідчуваного ним майнового права власника сорту обмежується строком, установленим цим Законом, та підтримується за умови належної сплати відповідного збору за підтримання чинності патенту.
2. Строк чинності патенту і засвідчуваного ним права власності на сорт починається з наступного дня після дати державної реєстрації права та закінчується в останній день:
а) тридцять п'ятого календарного року, що відраховується від року, наступного за роком державної реєстрації сорту, для сортів деревних та чагарникових культур та винограду;
б) тридцятого календарного року, що відраховується від року, наступного за роком державної реєстрації сорту, для всіх інших сортів.
3. Після завершення строку чинності патенту і засвідчуваного ним права власності на сорт, а також його дострокового припинення чи відмови від нього, відповідно до положень статей 50 і 51 цього Закону, цей сорт стає суспільним надбанням і його може вільно використовувати будь-яка особа, з урахуванням положень частин другої і третьої статті 38 цього Закону.
Стаття 42. Збір за підтримання чинності прав на сорт
1. Збір за підтримання чинності майнового права власника сорту сплачується за кожний рік, починаючи з календарного року, наступного за роком державної реєстрації права. Збір за наступний рік сплачується протягом чотирьох останніх місяців поточного календарного року. Збір за підтримання чинності права у першому календарному році, наступному за роком державної реєстрації права, може бути сплачено також протягом перших чотирьох місяців цього року.
2. Чинність права припиняється з першого дня року, за який збір не сплачено.
3. Збір за підтримання чинності права може бути сплачено протягом дванадцяти місяців після закінчення встановленого строку. У цьому випадку розмір збору збільшується на п'ятдесят відсотків. При сплаті збору чинність права відновлюється з наступного дня після внесення відомостей про це до Реєстру патентів.
4. Якщо встановлений збір не сплачено протягом зазначених дванадцяти місяців, в офіційному виданні публікується інформація про припинення чинності права на сорт.
Стаття 43. Примусова ліцензія на використання сорту
1. Примусова ліцензія на використання сорту дає право особі, яка її отримує, використовувати сорт без дозволу власника сорту. Видавати примусові ліцензії на використання сортів можуть Кабінет Міністрів України і суд.
2. Примусова ліцензія може бути тільки не-виключною, з визначенням обсягу використання сорту, строку дії дозволу, розміру та порядку виплати винагороди власнику сорту.
3. Кабінет Міністрів України може видати на строк до чотирьох років примусову ліцензію визначеній ним особі з мотивів надзвичайної суспільної необхідності з виплатою відповідної компенсації власнику сорту. При цьому Кабінет Міністрів України може вимагати від власника сорту надати на прийнятних фінансових умовах у розпорядження ліцензіата матеріал для розмноження сорту в обсягах, достатніх для належного здійснення прав, наданих примусовою ліцензією.
Видача Кабінетом Міністрів України примусової ліцензії може бути оскаржена до суду.
4. Якщо після трьох років від дати державної реєстрації чи від дати, коли використання сорту було припинено, сорт в Україні не використовується або використовується у незначних обсягах і будь-яка особа звертається до власника сорту з пропозицією укладання ліцензійного договору, а власник сорту без поважних причин відмовляє, ця особа може звернутися до суду з позовною заявою про видачу їй примусової ліцензії на використання сорту.
Якщо власник сорту не доведе, що факт невикористання сорту чи відмова у видачі ним ліцензії зумовлені поважними причинами, а особа-позивач доведе, що вона у фінансовому і в усіх інших відношеннях у змозі компетентне та ефективно здійснювати права, надані ліцензією, суд виносить постанову про надання примусової ліцензії на строк до чотирьох років.
5. Ліцензіат сплачує за видачу йому примусової ліцензії державне мито.
Стаття 44. Дії, які не визнаються порушенням майнового права власника сорту
Використання сорту без згоди (дозволу) власника не визнаються порушеннями майнового права власника сорту у випадках, на які поширюються:
а) вичерпання виключного права власника сорту;
б) право попереднього користування і право при відновленні прав на сорт;
в) обмеження дії виключного права власника сорту.
Стаття 45. Вичерпання виключного права власника сорту
Виключне право власника сорту вичерпується щодо будь-якого матеріалу сорту, право на який занесено до Реєстру патентів, та сорту, на який поширюються положення частини третьої статті 39 цього Закону, і одержаного безпосередньо з них продукту у разі їх збуту на території України власником сорту чи за його згодою, крім дій, які:
а) спрямовані на розмноження зазначеного сорту, якщо на це не було дозволу власника сорту при зазначеному збуті;
б) пов'язані з експортом посадкового матеріалу сорту до країни, в якій не охороняються майнові права інтелектуальної власності на сорти роду чи виду рослин, до якого належить зазначений сорт, крім експорту матеріалу, призначеного виключно для споживання.
Стаття 46. Право попереднього користування і право при відновленні прав на сорт
1. Будь-яка особа, яка до дати, на яку заявка від іншої особи на реєстрацію права власника сорту вважається поданою, в інтересах свого господарства або ділової практики добросовісно використовувала в Україні цей згодом заявлений сорт чи інший сорт, що підпадає під положення частини третьої статті 39 цього Закону, або здійснила для цього ефективну і серйозну підготовку, має право безоплатно продовжувати таке використання сорту, як це передбачалося зазначеною підготовкою, і після реєстрації прав на цей сорт і видачі патенту.
2. Будь-яка особа, яка в період між втратою прав на сорт заявником або власником сорту та їх відновленням добросовісно почала використовувати сорт заявника або власника чи інший сорт, що підпадає під положення частини третьої статті 39 цього Закону, або здійснила для цього ефективну і серйозну підготовку, має право безоплатно продовжувати таке використання чи використовувати сорт, як це передбачалося підготовкою, і після відновлення права законного власника.
3. Права, передбачені частинами першою та другою цієї статті, можуть передаватися або переходити до іншої особи лише разом з господарством чи діловою практикою або тією частиною господарства чи ділової практики, в яких воно здійснене.
Стаття 47. Обмеження виключного права власника сорту
1. Виключне право власника сорту не поширюється на дії будь-якої особи з матеріалами сорту, що охороняється, якщо вони здійснені:
а) як приватні та з некомерційними цілями;
б) в експериментальних цілях;
в) з метою створення інших сортів на основі сорту, що охороняється, крім випадків, передбачених положеннями статті 39 цього Закону.
2. Будь-яка особа має право розмножувати у своєму господарстві, і це не вважається порушенням майнових прав власника сорту, для власних потреб зібраний матеріал, одержаний нею у своєму господарстві вирощуванням сорту, що охороняється, чи сорту, на який поширюються положення частини третьої статті 39 цього Закону, за умови належності сорту до одного з таких ботанічних родів і видів:
Боби (Vісіа fаbа);
Віка посівна (Vicia sativa L.);
Горох (Pisum sativum L.);
Жито (Secale cereale L.);
Картопля (Solanum tuberosum);
Конюшина олександрійська (Trifolium ale-xandrinum L.);
Конюшина персидська (Trifolium resupina-tum L.);
Люпин жовтий (Lupinus luteus L.);
Люцерна (Medicago sativa);
Льон олійний, включаючи льон-довгунець (Linum usitatissimum L.);
Нут (Cicer arietinum);
Овес (Avena sativa L.);
Очеретянка канарська (Phalaris canariensis L);
Пшениця м'яка (Triticum aestivum L. Emend. Fiori et Paol.);
Пшениця тверда (Triticum durum Desf.);
Райграс (Lolium multiflorum Lam.);
Ріпак (Brassica napus L.);
Редька (Brassica rapa L.);
Рис (Oriza sativa L.);
Спельта (Triticum spelta L.);
Тритикале (X Triticosecale Wittm.);
Ячмінь (Hordeum vulgare L.).
3. Умови дотримання законних інтересів власника сорту щодо зазначених у частині другій цієї статті ботанічних родів і видів визначаються Кабінетом Міністрів України за такими принципами:
а) розміри земельної ділянки не обмежуються;
б) зібраний матеріал може доводитись до посівних кондицій з метою розмноження власником господарства або через надання послуг;
в) власник малого господарства не сплачує винагороду власнику сорту (під власником малого господарства тут слід розуміти власника господарства, що вирощує зібраний матеріал на площі, яка не перевищує площу, необхідну для виробництва 92 тонн зернових);
г) інші власники господарств, що використовують сорт, зобов'язані сплачувати власнику сорту за взаємною угодою винагороду, яка повинна бути нижчою від тієї, що сплачується згідно з ліцензійною угодою за розмноження того ж сорту в тому ж регіоні.
4. Контроль за виконанням цієї статті та виданих відповідно до неї правил здійснює лише власник сорту, а власники зазначених у цій частині статті господарств та особи, що надають їм послуги, зобов'язані надавати власнику сорту на його запит відповідну інформацію щодо використання сорту. Така інформація може надаватися також офіційними особами, якщо вона отримана під час виконання ними своїх обов'язків.
Стаття 48. Обов'язки власника сорту
1. Власник сорту повинен добросовісно користуватися своїм майновим правом на сорт.
2. Власник сорту забезпечує збереження сорту або його вихідних компонентів протягом усього терміну чинності патенту.
3. На запит Установи власник сорту зобов'язаний надати в установлений термін Установі або органу, визначеному Установою, інформацію, документи, матеріал, зразки сорту, що охороняється, чи його вихідні компоненти з метою:
а) перевірки збереженості сорту;
б) визначення та оновлення офіційного зразка сорту;
в) проведення порівняльної експертизи між сортами.
4. Установа може зобов'язати власника сорту зберігати офіційний зразок.
Стаття 49. Обов'язки щодо використання назви сорту
1. Особа, яка використовує сорт, зобов'язана застосовувати його назву під час дії прав на сорт та після її закінчення, якщо цьому не перешкоджають раніше набуті права інших осіб.
2. Якщо матеріали сорту продаються, пропонуються для продажу чи збуваються іншим способом, дозволяється поєднувати з назвою сорту знак для товарів та послуг, фірмову назву чи інше аналогічне позначення за умови, що це не створює перешкод для легкого розпізнавання сорту.
Розділ V
ПРИПИНЕННЯ ЧИННОСТІ МАЙНОВОГО ПРАВА НА СОРТ ТА ВИЗНАННЯ ЙОГО НЕЧИННИМ
Стаття 50. Дострокове припинення чинності майнового права на сорт
1. Чинність майнового права власника сорту і патенту, що засвідчує це право, припиняється достроково у разі відмови власника сорту від нього у порядку, визначеному статтею 51 цього Закону.
2. Чинність майнового права на сорт припиняється достроково у разі несплати збору за підтримання його чинності, відповідно до положень статті 42 цього Закону.
3. Чинність майнового права на сорт може бути припинена достроково центральним органом виконавчої влади з питань сільського господарства і продовольства:
а) за заявою будь-якої особи про втрату однорідності чи стабільності сорту внаслідок незабезпечення його збереженості власником сорту і підтвердження в установленому порядку факту цієї втрати;
б) у разі ненадання власником сорту вчасно на вимогу Установи інформації, документів, матеріалів, зразків сорту, необхідних для перевірки однорідності чи стабільності сорту;
в) у разі ненадання вчасно на вимогу закладу експертизи пропозиції щодо нової назви сорту.
4. Чинність права на сорт припиняється з підстав, зазначених у частині третій цієї статті, наступного дня після внесення відомостей про це до Реєстру патентів.
5. У разі усунення підстав, зазначених у частині третій цієї статті, з яких припинена чинність права на сорт, вона відновлюється наступного дня після внесення відомостей про це до Реєстру патентів.
6. Дострокове припинення чинності прав на сорт відповідно до положень частини третьої цієї статті може бути оскаржене до суду.
Стаття 51. Відмова від майнового права на сорт
1. Власник сорту має право відмовитися від наданого йому майнового права на сорт і патенту, що засвідчує це право, шляхом подання письмового повідомлення до Установи.
2. Відмова від майнового права і патенту з боку одного із співвласників сорту не призводить до припинення дії права і патенту - вони залишаються власністю інших співвласників сорту.
3. Відмова від права і патенту набирає чинності віддати отримання Установою письмового повідомлення, на підставі чого вносяться зміни до Реєстру патентів і здійснюється публікація в офіційному виданні Установи.
4. Власник сорту, який має намір відмовитися від майнового права на сорт і патенту і водночас не є автором сорту (селекціонером), зобов'язаний повідомити автора про цей намір. У цьому випадку автор сорту має переважне право на одержання майнового права і патенту впродовж трьох місяців від дати отримання ним повідомлення.
5. Якщо є чинним будь-який ліцензійний договір із власником сорту, відмова від майнового права і патенту можлива тільки за умови згоди ліцензіата, якщо інше не передбачено договором.
Стаття 52. Визнання права на сорт недійсним
1. Майнове право власника сорту може бути визнане недійсним повністю або частково у судовому порядку в разі, коли:
а) сорт не був вирізненим на дату, на яку заявка вважається поданою;
б) сорт не був новим на дату, на яку заявка вважається поданою;
в) за умови набуття права власника сорту головним чином на підставі інформації та документів, наданих заявником, сорт не був однорідним чи стабільним на дату, на яку заявка вважається поданою;
г) право власника сорту надано особі, яка не має на це права, за умови, що воно не передається особі, яка має на це право.
2. Разом з визнанням майнового права власника сорту недійсним визнаються недійсними в тому ж обсязі державна реєстрація цього права та патент, що його засвідчує.
Розділ VI
ЗАХИСТ ПРАВ НА СОРТ
Стаття 53. Порушення прав на сорт
1. Привласнення авторства є порушенням особистого немайнового права авторства на сорт.
2. Вчинення без дозволу особи, яка має майнове право на сорт, будь-яких дій по відношенню до цього сорту, що потребують дозволу згідно з положеннями статті 39 цього Закону, вважаються порушенням майнового права на сорт.
3. Порушення прав на сорт тягнуть за собою відповідальність згідно із чинним законодавством.
4. Особа, права якої на сорт порушені, може вимагати:
а) припинення дій, що порушують або створюють загрозу порушення його права відносно становища, що існувало до порушення права;
б) стягнення завданих збитків, включаючи не одержані доходи;
в) відшкодування моральної шкоди;
г) вжиття інших передбачених законодавством заходів, пов'язаних із захистом прав на сорти.
Вимагати поновлення порушених прав власника сорту може також особа, яка має право на використання сорту за ліцензійним договором, якщо інше не передбачено цим договором.
5. Особа, яка порушила права на сорт, зобов'язана на вимогу особи, якій належать ці права, припинити порушення права і відшкодувати завдані збитки.

Стаття 54. Спори, що розв'язуються у судовому порядку
1. Особа, право якої на сорт порушено, може звернутися до суду за захистом цього права.
2. Спори з будь-яких питань щодо відносин, врегульованих цим Законом, можуть розв'язуватися судами.
3. Суди відповідно до їх компетенції розглядають спори про:
а) надання прав на сорт і їх державну реєстрацію;
б) сорти, створені у зв'язку з виконанням службових обов'язків або за дорученням роботодавця;
в) авторство на сорт;
г) винагороду авторам;
д) укладання та виконання ліцензійних договорів;
е) визначення власника сорту;
є) визнання прав на сорт недійсними;
ж) дострокове припинення прав;
з) порушення особистих немайнових і майнових прав на сорт;
й) визнання сорту придатним для використання в Україні тощо.
Стаття 55. Відповідальність за порушення прав на сорти
1. Суд має право ухвалити рішення про:
а) відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної порушенням прав на сорт, з визначенням розміру відшкодування;
б) відшкодування збитків, завданих порушенням майнового права на сорт;
в) стягнення із порушника отриманого внаслідок порушення прав на сорт доходу, включаючи втрачену власником сорту вигоду;
г) стягнення компенсації, що визначається судом у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, з урахуванням того, чи було вчинене порушення без умислу чи навмисно, замість відшкодування збитків або стягнення доходу;
д) припинення дії, яка створює загрозу порушення права на сорт.
2. Суд може постановити рішення про накладення на порушника штрафу у розмірі 10 відсотків суми, присудженої судом на користь позивача. Сума штрафів передається у встановленому порядку до Державного бюджету України.
3. Суд може постановити рішення про:
а) вилучення з комерційного обігу чи конфіскацію незаконно одержаного відповідачем будь-якого матеріалу сорту та продукту, отриманого безпосередньо з нього (матеріал та продукт сорту, добросовісно набуті іншими особами, конфіскації не підлягають);
б) вилучення чи конфіскацію матеріалів і/або обладнання, які були значною мірою використані для незаконного виробництва матеріалу сорту.
4. Суд або суддя одноособове мають право за позовною заявою до пред'явлення позову або до початку розгляду справи застосувати тимчасовий захід — винести постанову про огляд площ чи приміщень, де, як припускається, відбуваються дії, пов'язані з порушенням прав на сорт.
Розділ VII
ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 56. Державне мито та збори
1. Розмір та порядок сплати державного мита, передбаченого цим Законом, установлюються законодавством. Кошти, одержані від сплати державного мита, зараховуються до Державного бюджету України і спрямовуються на заходи з реалізації державної політики у сфері охорони прав на сорти рослин, зокрема на сплату членського внеску України до бюджету Міжнародного союзу з охорони нових сортів рослин.
2. Розмір передбачених цим Законом зборів та порядок їх сплати визначаються Кабінетом Міністрів України.
3. Збори сплачуються на розрахункові рахунки закладів експертизи та інших закладів, які виконують відповідно до їх спеціалізації окремі завдання, що визначені цим Законом.
4. Надходження від передбачених цим Законом зборів мають цільове призначення і використовуються виключно на заходи з реалізації державної політики у сфері охорони прав на сорти рослин, зокрема на виконання завдань, визначених цим Законом.
Стаття 57. Державне стимулювання створення та використання нових сортів
1. Держава стимулює створення нових сортів рослин, встановлює авторам сортів (селекціонерам) пільгові умови оподаткування та кредитування, надає їм інші пільги відповідно до чинного законодавства.
2. Авторам високоефективних широко поширених в Україні сортів може присвоюватися почесне звання "Заслужений селекціонер України".
Розділ VIII
ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 58. Правовий статус патентів, виданих до введення у дію цього Закону
Чинні патенти України на сорти рослин, видані відповідно до законодавства, що діяло до введення в дію цього Закону, прирівнюються за правовим статусом до патентів, виданих згідно з цим Законом.
Стаття 59. Чинність виданих до набрання чинності цим Законом авторських свідоцтв
Авторські свідоцтва СРСР на сорти рослин, а також видані до набрання чинності цим Законом на підставі Постанови № 935 (935-93-п ) Кабінету Міністрів України від 22 листопада 1993 року авторські свідоцтва України на сорти рослин є чинними. Зазначені авторські свідоцтва можуть бути безоплатно обмінені на свідоцтва про авторство на сорт, визначені цим Законом.
Стаття 60. Особливості незавершеної до набрання чинності цим Законом експертизи заявки про видачу патенту на сорт рослин
Експертиза заявки про видачу патенту на сорт рослин, що не завершена до набрання чинності цим Законом, проводиться у подальшому в порядку, встановленому цим Законом. У цьому разі визначається відповідність сорту умовам патентоспроможності, встановленим законом, що був чинним на дату подання заявки.
Розділ IX
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з 1 липня 2002 року.
2. Протягом п'яти років з дня набрання чинності цим Законом роди і види сортів рослин, на які поширюється право власника сорту, можуть бути обмежені Кабінетом Міністрів України відповідно до Міжнародної конвенції з охорони нових сортів рослин ( 995_071 ), учасницею якої є Україна.
3. Кабінету Міністрів України у тримісячний термін з дня набрання чинності цим Законом:
підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити перегляд і скасування органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону;
забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону.
4. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
5. Внести до підпункту "у" пункту 6 статті З Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 "Про державне мито" ( 7-93 ) (Відомості Верховної Ради України, 1993 p., № 13, ст. 113; із змінами, внесеними Законом України від 15 листопада 2001 року № 2785-111 ( 2785-14 ) такі зміни:
в абзаці першому слова "і за дії, пов'язані з підтриманням чинності патентів на сорти рослин" виключити;
абзаци чотирнадцятий — тридцять третій замінити двома абзацами такого змісту:
"за реєстрацію права на сорт — 1,0 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;
за видачу примусової ліцензії — 3,0 неоподатковуваного на право використання сорту мінімуму доходів громадян".
Президент України Л. КУЧМА
м. Київ 17 січня 2002 року № 2986-ПІ
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем
( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, N 8, ст. 28 )
( Із змінами, внесеними згідно із Законом
N 783-ХІV ( 783-14 ) від 30.06.99 )
Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з
набуттям і здійсненням права власності на топографії інтегральних
мікросхем в Україні.
Розділ І
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому
значенні:
Відомство - Державне патентне відомство України (Держпатент
України);
Апеляційна палата - Апеляційна палата Відомства;
інтегральна мікросхема (ІМС) - мікроелектронний виріб
кінцевої або проміжної форми, призначений для виконання функцій
електронної схеми, елементи і з'єднання якого неподільно
сформовані в об'ємі і (або) на поверхні матеріалу, що становить
основу такого виробу, незалежно від способу його виготовлення;
топографія ІМС - зафіксоване на матеріальному носії
просторово-геометричне розміщення сукупності елементів
інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними;
автор - фізична особа, творчою працею якої створено
топографію ІМС;
свідоцтво - документ, що підтверджує реєстрацію Відомством
топографії ІМС і засвідчує виключне право власності на цю
топографію ІМС;
Реєстр - Державний реєстр України топографій ІМС;
зареєстрована топографія ІМС - топографія ІМС, відомості про
яку занесено до Реєстру і на яку видано свідоцтво;
особа - фізична або юридична особа;
заявка - сукупність документів, необхідних для реєстрації
топографії ІМС та видачі свідоцтва;
заявник - особа, яка подала заявку на реєстрацію топографії
ІМС;
дата першого використання топографії ІМС - дата, коли
використання топографії ІМС стало відомим у галузі
мікроелектроніки;
роботодавець - особа, яка найняла працівника за трудовим
договором (контрактом).
Стаття 2. Компетенція Відомства у сфері охорони прав на
топографії ІМС
Відомство забезпечує реалізацію державної політики у сфері
охорони прав на топографії ІМС, приймає до розгляду заявки на
реєстрацію топографій ІМС, проводить їх експертизу та державну
реєстрацію топографій ІМС, публікує офіційні відомості, видає
свідоцтва, надає у визначеному ним порядку будь-якій особі
послуги стосовно інформації і документації, а також виконує інші
функції згідно з цим Законом та Положенням про Відомство, яке
затверджується згідно з чинним законодавством.
Стаття 3. Права іноземців та осіб без громадянства
1. Іноземці та особи без громадянства мають такі ж права, як
і передбачені цим Законом права громадян України, за винятками
тих, що встановлені міжнародними договорами України.
2. Іноземці та особи без громадянства, що проживають чи мають
постійне місцезнаходження поза межами України, у відносинах з
Відомством реалізують свої права через представників у справах
інтелектуальної власності.
Розділ ІІ
НАДАННЯ ПРАВ НА ТОПОГРАФІЮ ІМС
Стаття 4. Умови надання правової охорони на топографію ІМС
1. Держава здійснює правову охорону топографії ІМС шляхом її
реєстрації у Відомстві.
Особливості охорони прав на топографії ІМС, віднесені до
державної таємниці, визначаються окремим законодавством.
2. Цим Законом не охороняються права на ідеї, способи,
системи, технології або закодовану інформацію, які можуть бути
втілені в топографію ІМС.
3. Виключне право на використання топографії ІМС
засвідчується свідоцтвом, яке підтверджує реєстрацію топографії
ІМС. Свідоцтво діє десять років від дати подання заявки до
Відомства або від дати першого використання топографії ІМС за
умови, що від цієї дати до дати подачі заявки до Відомства пройшло
не більше ніж два роки.
Дія реєстрації припиняється достроково в разі визнання такої
реєстрації недійсною відповідно до статті 20 цього Закону. За
реєстрацію топографії ІМС та видачу свідоцтва сплачується збір.
4. Обсяг прав на топографію ІМС визначається зображенням
топографії ІМС на матеріальному носії.
Стаття 5. Умови охороноздатності топографії ІМС
1. Топографія ІМС відповідає умовам охороноздатності, якщо
вона є оригінальною.
2. Топографія ІМС визнається оригінальною, якщо вона не
створена шляхом прямого відтворення (копіювання) іншої топографії
ІМС, має відмінності, що надають їй нові властивості, і не була
відомою у галузі мікроелектроніки до дати подання заявки до
Відомства або до дати її першого використання.
Топографія ІМС визнається оригінальною доти, доки не доведено
протилежне.
3. Топографія, яка містить елементи, відомі в галузі
мікроелектроніки на дату подання заявки до Відомства або на дату
першого використання топографії ІМС, може бути визнана
оригінальною тільки в тому разі, якщо сукупність таких елементів у
цілому відповідає вимогам пункту 2 цієї статті.
4. На визнання топографії ІМС оригінальною не впливає
розкриття інформації про неї автором або особою, яка одержала від
автора прямо чи опосередковано таку інформацію, якщо строк від
дати розкриття інформації до дати подання до Відомства заявки на
реєстрацію цієї топографії ІМС не перевищує двох років. При цьому
обов'язок доведення обставин розкриття інформації, достовірності
дати розкриття інформації та першого використання топографії ІМС
покладається на заінтересовану особу.
5. Не може бути визнана оригінальною та топографія ІМС,
заявка на реєстрацію якої подана до Відомства пізніше ніж через
два роки від дати її першого використання.
Розділ ІІІ
ПРАВО НА РЕЄСТРАЦІЮ ТОПОГРАФІЇ ІМС
Стаття 6. Право автора
1. Право на реєстрацію топографії ІМС має автор або його
правонаступник.
2. Автори, які спільно створили топографію ІМС, мають
однакові права на реєстрацію топографії ІМС, якщо інше не
передбачено угодою між ними.
3. Автору топографії ІМС належить право авторства, яке є
невідчужуваним особистим правом і охороняється безстроково.
Особам, які при створенні топографії ІМС надавали авторові
лише технічну, організаційну чи матеріальну допомогу або сприяли
оформленню матеріалів для одержання правового захисту, але не
внесли особистого творчого вкладу у створення топографії ІМС,
право авторства не належить.
Стаття 7. Право роботодавця
1. Право на реєстрацію топографії ІМС і усі права, що з цієї
реєстрації випливають, має роботодавець автора топографії ІМС або
його правонаступник, якщо топографію ІМС створено у зв'язку з
виконанням службових обов'язків чи за спеціальним дорученням
роботодавця за умови, що трудовим договором (контрактом) не
передбачено інше.
2. Автор топографії ІМС, створеної у зв'язку з виконанням
службових обов'язків чи за спеціальним дорученням роботодавця,
зобов'язаний подати роботодавцю письмове повідомлення про створену
ним топографію ІМС разом з матеріалами, що відображають топографію
ІМС досить ясно і повно.
Якщо роботодавець чи його правонаступник протягом чотирьох
місяців від дати одержання цього повідомлення не подасть заявки до
Відомства чи не прийме рішення про збереження топографії як
конфіденційної інформації, про що він зобов'язаний повідомити
письмово автора, то право на реєстрацію топографії переходить до
автора.
3. У разі коли роботодавець використав своє право на
реєстрацію топографії ІМС чи на збереження її як конфіденційної
інформації, автор має право на винагороду відповідно до
економічної цінності топографії та іншої вигоди, яку одержав чи
міг би одержати роботодавець чи його правонаступник.
Винагорода авторові виплачується у розмірі та на умовах, що
визначаються письмовою угодою між автором і роботодавцем, яка
укладається не пізніше чотирьох місяців від дати одержання
роботодавцем повідомлення.
Спори щодо умов одержання автором від роботодавця винагороди
та її розміру розв'язуються у судовому порядку.
Стаття 8. Право першого заявника
Якщо до Відомства надійшло дві чи більше заявок на одну і ту
ж топографію ІМС від різних заявників, то право на реєстрацію
топографії належить тому заявнику, заявка якого має більш ранню
дату подання до Відомства або, якщо заявлено дату першого
використання топографії ІМС, то більш ранню дату першого
використання, за умови, що вказана заявка не вважається
відкликаною, не відкликана або не відхилена.
Розділ ІV
ПОРЯДОК РЕЄСТРАЦІЇ ТОПОГРАФІЇ ІМС
Стаття 9. Заявка на реєстрацію топографії ІМС
1. Особа, яка бажає зареєструвати топографію ІМС і має на це
право, подає до Відомства заявку на реєстрацію. Заявка на
реєстрацію топографії ІМС може бути подана двома і більше особами.
2. За дорученням заявника заявку на реєстрацію може бути
подано через представника у справах інтелектуальної власності або
іншу довірену особу. Довіреною особою заявника не може бути
працівник Відомства і його експертного органу.
3. Заявка на реєстрацію топографії ІМС повинна задовольняти
вимогу єдиності - стосуватися тільки однієї топографії ІМС.
4. Заявка на реєстрацію складається українською мовою і
повинна містити:
заяву про реєстрацію топографії ІМС;
матеріали, що ідентифікують топографію ІМС.
5. З метою ідентифікації топографії ІМС, яка не
використовувалася до дати подання заявки, Відомству подаються в
одному примірнику матеріали, що дають вичерпну інформацію щодо
топографії.
6. З метою ідентифікації топографії ІМС, яка
використовувалася до дати подання заявки, Відомству разом із
заявкою подаються зразки ІМС, що включають дану топографію, в
такому вигляді, в якому її введено в обіг. У цьому разі заява
повинна містити також відомості про дату, коли топографію ІМС
вперше було використано, а матеріали - основні технічні
характеристики зразка ІМС.
7. Якщо подані матеріали, що ідентифікують топографію ІМС,
містять інформацію про будь-який шар топографії ІМС або його
частину, яка, на думку заявника, є конфіденційною, то даний шар у
цілому або відповідну його частину може бути вилучено і включено
до складу матеріалів, що ідентифікують топографію ІМС, в
закодованій формі.
8. Подані заявником матеріали, що ідентифікують топографію
ІМС, і зразки ІМС, що включають дану топографію, зберігаються
Відомством шість років після закінчення дії реєстрації. По
закінченні цього терміну ідентифікаційні матеріали та зразки ІМС
повертаються власнику права на його вимогу, а за відсутності такої
вимоги - знищуються.
9. У заяві про реєстрацію топографії ІМС необхідно вказати
заявника (заявників) та його (їх) адресу, а також автора
(авторів).
Якщо заявників два і більше, то у заяві може бути зазначено,
на адресу котрого з них належить надіслати свідоцтво.
Автор має право вимагати, щоб його не згадували як автора в
публікації Відомства.
10. Інші вимоги до документів заявки визначаються Відомством.
11. Документ про сплату збору за реєстрацію топографії ІМС
повинен надійти до Відомства разом із заявкою на реєстрацію
топографії ІМС або протягом двох місяців від дати подання заявки.
Стаття 10. Дата подання заявки на реєстрацію топографії ІМС
1. Датою подання заявки на реєстрацію топографії ІМС є дата
одержання Відомством правильно оформленої заявки.
2. Заявка вважається оформленою правильно, якщо вона
відповідає вимогам пунктів 4 - 6 статті 9 цього Закону. Якщо
заявка не відповідає цим вимогам, то Відомство повідомляє про це
заявника.
Для внесення змін до матеріалів заявки надається три місяці
від дати одержання заявником повідомлення Відомства. Якщо у цей
строк невідповідність буде усунуто, то датою подання заявки
визначається дата одержання Відомством виправлених матеріалів. В
іншому разі заявка вважається неподаною, про що заявнику
надсилається повідомлення.
Стаття 11. Експертиза заявки на реєстрацію топографії ІМС
1. Експертиза заявки на реєстрацію топографії ІМС проводиться
Відомством відповідно до цього Закону і встановлених на його
основі правил.
2. Після встановлення дати подання заявки та за наявності
документа про сплату збору за реєстрацію топографії ІМС Відомство
в тримісячний строк проводить експертизу заявки за формальними
ознаками, під час якої:
визначається належність об'єкта, що заявляється, до об'єктів,
зазначених у пункті 2 статті 4 цього Закону;
заявка перевіряється на відповідність вимогам статті 9 цього
Закону;
документ про сплату збору за реєстрацію топографії ІМС
перевіряється на відповідність установленим вимогам.
Якщо в результаті експертизи за формальними ознаками
встановлено, що:
об'єкт, який заявляється, не належить до об'єктів, зазначених
у пункті 2 статті 4 цього Закону;
заявка відповідає вимогам статті 9 цього Закону;
документ про сплату збору за реєстрацію топографії ІМС
відповідає встановленим вимогам, то Відомство приймає рішення про
реєстрацію заявленої топографії ІМС і повідомляє про це заявника.
3. Якщо заявка не відповідає вимогам статті 9 цього Закону
або документ про сплату збору - встановленим вимогам, то Відомство
повідомляє про це заявника.
Для внесення змін до матеріалів заявки надається три місяці
від дати відправлення заявнику повідомлення Відомства. Якщо за цей
строк не будуть усунуті невідповідності і заявник не подасть
мотивованого клопотання про його продовження, Відомство надсилає
заявнику рішення про відмову в реєстрації.
У разі вчасного одержання Відомством виправлених (змінених)
матеріалів строк проведення експертизи заявки за формальними
ознаками продовжується на три місяці від дати одержання Відомством
цих матеріалів.
4. Якщо під час проведення експертизи заявки за формальними
ознаками буде встановлено, що заявлений об'єкт не належить до
об'єктів, що охороняються, Відомство повідомляє про це заявника,
заявка при цьому вважається відхиленою.
5. При відмові в реєстрації топографії ІМС (відхиленні
заявки) надані заявником Відомству матеріали, що ідентифікують
топографію ІМС, і зразки ІМС, що включають дану топографію,
Відомство зберігає протягом року від дати винесення рішення про
відмову в реєстрації. Після цього строку Відомство на вимогу
заявника повертає йому ці матеріали, а при відсутності такої
вимоги - знищує їх.
6. У разі перегляду умов угоди щодо складу авторів Відомство
за спільним клопотанням осіб, зазначених у заявці як автори, а
також осіб, які фактично є авторами даної топографії, але в заявці
авторами не зазначені, вносить зміни до відповідних документів у
порядку, що встановлюється Відомством.
7. Експертиза заявки на реєстрацію топографії ІМС по суті
полягає у перевірці відповідності цієї топографії ІМС умовам
охороноздатності згідно зі статтею 5 цього Закону і проводиться на
вимогу Апеляційної палати чи суду після подання будь-якою особою
до Апеляційної палати чи до суду згідно зі статтею 20 цього Закону
заперечення проти реєстрації топографії ІМС.
Особа, заінтересована у проведенні експертизи заявки по суті
з метою визнання реєстрації недійсною, направляє Відомству заяву
та документ про сплату збору за проведення експертизи по суті.
Стаття 12. Реєстрація топографії ІМС
Після прийняття рішення про реєстрацію заявленої топографії
ІМС Відомство вносить відповідний запис до Реєстру.
Реєстрація топографії ІМС здійснюється під відповідальність
заявника за її охороноздатність.
Стаття 13. Публікація відомостей про реєстрацію
1. Про реєстрацію топографії ІМС Відомство публікує відомості
у офіційному бюлетені Відомства.
2. Після опублікування офіційних відомостей про зареєстровану
топографію ІМС будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами
заявки у порядку, що визначається Відомством.
3. У разі виявлення в опублікованих відомостях очевидних
помилок заявник має право звернутися до Відомства з клопотанням
про їх виправлення.
Стаття 14. Видача свідоцтва
1. Відомство видає заявнику свідоцтво у місячний строк після
реєстрації топографії ІМС.
Якщо заявка подана кількома заявниками, їм видається одне
свідоцтво і надсилається тому заявникові, адреса якого з цією
метою зазначена у заяві, а при відсутності такого зазначення -
першому заявникові за списком вказаних у заяві заявників.
2. Форма свідоцтва і зміст зазначених у ньому відомостей
визначаються Відомством. Текст у свідоцтві наводиться українською
мовою.
3. До виданого свідоцтва на вимогу його власника Відомство
вносить виправлення очевидних помилок та публікує офіційні
відомості про такі виправлення.
Стаття 15. Оскарження рішення стосовно заявки
Заявник може оскаржити будь-яке рішення Відомства стосовно
заявки до Апеляційної палати протягом трьох місяців від дати
одержання рішення Відомства.
Оскарження заявником рішення Відомства має бути розглянуто
Апеляційною палатою протягом чотирьох місяців від дати його
надходження.
Рішення Апеляційної палати заявник може оскаржити у судовому
порядку протягом шести місяців від дати одержання рішення.
Оскарження рішення Відомства після трьох місяців від дати
його одержання може бути здійснене тільки в судовому порядку.
Розділ V
ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ, ЩО ВИПЛИВАЮТЬ
З РЕЄСТРАЦІЇ ТОПОГРАФІЇ ІМС
Стаття 16. Права, що випливають з реєстрації топографії ІМС
1. Права, що випливають із реєстрації топографії ІМС, діють
від дати внесення відомостей про топографію ІМС до Реєстру.
2. Реєстрація топографії ІМС надає власнику зареєстрованої
топографії ІМС виключне право використовувати топографію ІМС на
свій розсуд, якщо таке використання не порушує прав інших
власників зареєстрованих топографій ІМС.
3. Реєстрація надає власнику зареєстрованої топографії ІМС
право:
забороняти іншим особам використовувати топографію ІМС без
його дозволу, за винятком випадків, коли таке використання не
визнається згідно з статтею 17 цього Закону порушенням прав
власника зареєстрованої топографії ІМС;
передавати на підставі договору право власності на топографію
ІМС будь-якій особі, яка стає правонаступником власника
зареєстрованої топографії ІМС;
видавати будь-якій особі дозвіл (ліцензію) на використання
зареєстрованої топографії ІМС на підставі ліцензійного договору.
Під використанням топографії ІМС слід розуміти:
копіювання топографії ІМС;
виготовлення ІМС із застосуванням даної топографії;
виготовлення будь-яких виробів, що містять такі ІМС;
ввезення таких ІМС та виробів, що їх містять, на митну
територію України;
пропонування для продажу, продаж, зберігання в зазначених
цілях та інше введення в обіг ІМС, виготовленої із застосуванням
даної топографії, та будь-яких виробів, що містять такі ІМС.
ІМС визнається виготовленою із застосуванням зареєстрованої
топографії, якщо при цьому використано всі елементи, які
визначають топографію ІМС оригінальною.
4. Взаємовідносини під час використання зареєстрованої
топографії ІМС, свідоцтво на яку належить кільком особам,
визначаються угодою між ними.
У разі відсутності такої угоди кожний власник прав на
зареєстровану топографію ІМС може використовувати її на свій
розсуд, але жоден з них не має права давати дозвіл (ліцензію) на
використання зареєстрованої топографії ІМС та передавати право
власності на зареєстровану топографію ІМС будь-якій іншій особі
без згоди решти власників.
5. Договір про передачу права власності на зареєстровану
топографію ІМС і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо
вони складені у письмовій формі і підписані сторонами. Зазначені
договори набирають чинності стосовно будь-якої іншої особи лише
після їх реєстрації у Відомстві.
6. Права, що випливають із реєстрації топографії ІМС, не
зачіпають будь-які інші особисті майнові чи немайнові права автора
топографії ІМС.
7. Власник прав на зареєстровану топографію ІМС або його
правонаступник має право сповіщати про реєстрацію топографії ІМС
шляхом позначення топографії або виробів, що містять таку
топографію, виділеною літерою "Т" із зазначенням дати початку
строку дії виключного права на використання топографії ІМС та
інформації, яка надає можливість ідентифікувати власника прав.
Стаття 17. Дії, які не визнаються порушенням прав на
зареєстровану топографію ІМС
1. Не визнається порушенням прав, що надаються реєстрацією
топографії ІМС, використання зареєстрованої топографії ІМС:
у конструкції чи в процесі експлуатації транспортного засобу
іноземної держави, який тимчасово або випадково знаходиться у
водах, повітряному просторі чи на території України, за умови, що
зареєстрована топографія ІМС використовується лише для потреб
зазначеного засобу;
без комерційної мети;
з науковою метою або в порядку експерименту;
за надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа,
епідемія, епізоотія тощо).
2. Не визнається порушенням прав, що надаються реєстрацією
топографії ІМС, ввезення на митну територію України, пропонування
для продажу, продаж, зберігання в зазначених цілях або інше
введення в обіг ІМС, виготовлених із застосуванням зареєстрованої
топографії, і будь-яких виробів, що містять такі ІМС, якщо вони
придбані законним шляхом.
ІМС із зареєстрованою топографією та вироби, що містять такі
ІМС, вважаються придбаними будь-якою особою законним шляхом, якщо
вони після виготовлення були введені в обіг власником прав на дану
зареєстровану топографію ІМС чи за його дозволом.
3. Не визнається порушенням прав, що надаються реєстрацією
топографії ІМС, використання ІМС будь-якою особою, що придбала ІМС
і при цьому не знала і не могла знати, що ця ІМС або виріб, що її
містить, були виготовлені і введені в обіг з порушенням прав, що
надаються реєстрацією топографії ІМС. Проте після одержання
відповідного повідомлення від власника прав зазначена особа
повинна припинити використання ІМС або виплатити йому компенсацію,
розмір якої встановлюється за згодою сторін. Спори щодо
компенсації та порядку її виплати розв'язуються у судовому
порядку.
4. Будь-яка особа, яка добросовісно використовувала
топографію ІМС до дати подання заявником до Відомства заявки на
реєстрацію топографії ІМС чи здійснила значну і серйозну
підготовку для такого використання, зберігає право попереднього
користування цією топографією ІМС.
Право попереднього користування може передаватися або
переходити до іншої особи тільки разом з підприємством чи діловою
практикою або тією частиною підприємства чи ділової практики, в
яких було використано заявлену топографію ІМС чи здійснено значну
і серйозну підготовку для такого використання.
Стаття 18. Обов'язки власника прав на зареєстровану
топографію ІМС
1. Власник прав на зареєстровану топографію ІМС повинен
добросовісно користуватися виключним правом, що надається
реєстрацією.
2. Якщо зареєстрована топографія ІМС не використовується в
Україні протягом трьох років від дати публікації офіційних
відомостей про реєстрацію або від дати, коли використання
топографії ІМС було припинено, то будь-яка особа, яка має бажання
і виявляє готовність використовувати топографію ІМС, у разі
відмови власника прав на зареєстровану топографію ІМС від
укладення ліцензійного договору, може звернутися до суду із заявою
про надання їй дозволу на використання зареєстрованої топографії
ІМС.
3. Якщо власник прав на зареєстровану топографію ІМС не
доведе, що факт невикористання зареєстрованої топографії ІМС
зумовлений поважними причинами, суд може винести рішення про
надання дозволу заінтересованій особі на використання
зареєстрованої топографії ІМС з визначенням обсягу її
використання, строку дії дозволу, розміру та порядку виплати
винагороди власнику прав.
Стаття 19. Використання зареєстрованої топографії ІМС без
дозволу власника прав на неї
1. Виходячи із суспільних інтересів та інтересів національної
безпеки Кабінет Міністрів України може дозволити використання
зареєстрованої топографії ІМС без згоди її власника, але з
виплатою йому відповідної компенсації.
2. Спори щодо умов надання дозволу і виплати компенсації та
її розміру розв'язуються у судовому порядку.
Розділ VІ
ВИЗНАННЯ РЕЄСТРАЦІЇ ТОПОГРАФІЇ ІМС НЕДІЙСНОЮ
Стаття 20. Визнання реєстрації топографії ІМС недійсною
1. Реєстрація топографії ІМС може бути визнана недійсною у
разі:
невідповідності зареєстрованої топографії ІМС умовам
охороноздатності, визначеним статтею 5 цього Закону;
порушення вимог пункту 2 статті 24 цього Закону.
2. Будь-яка особа протягом шести місяців від дати публікації
офіційних відомостей про реєстрацію може подати до Апеляційної
палати заперечення проти такої реєстрації.
3. За подання до Апеляційної палати заперечення проти
реєстрації топографії ІМС сплачується збір, документ про сплату
збору подається разом із запереченням.
4. Заперечення розглядається Апеляційною палатою протягом
шести місяців від дати його надходження. Власник прав на
зареєстровану топографію ІМС повинен бути ознайомлений із
запереченням. Апеляційна палата розглядає заперечення в межах
мотивів, викладених у ньому. Особа, яка подала заперечення, а
також власник прав на зареєстровану топографію ІМС можуть брати
участь у його розгляді.
5. Рішення Апеляційної палати може бути оскаржено у судовому
порядку.
6. Якщо заперечення проти реєстрації топографії ІМС не
надійшло до Апеляційної палати у встановлений строк, то реєстрація
може бути визнана недійсною тільки у судовому порядку.
7. При розгляді заперечення проти реєстрації Апеляційною
палатою чи судом може бути винесено рішення про необхідність
проведення експертизи заявки на реєстрацію топографії ІМС по суті,
про що надсилається повідомлення особі, яка заперечує проти
реєстрації.
8. Продовження розгляду в Апеляційній палаті чи у суді
відбувається після надходження до Апеляційної палати чи суду
результатів експертизи по суті, проведеної Відомством на
замовлення зазначеної особи.
9. Реєстрація, визнана недійсною, вважається такою, що не
набрала чинності, від дати реєстрації топографії ІМС.
Розділ VІІ
ЗАХИСТ ПРАВ
Стаття 21. Порушення прав власника зареєстрованої
топографії ІМС
1. Порушенням прав власника зареєстрованої топографії ІМС, що
тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством
України, вважається будь-яке посягання на його права, передбачені
статтею 16 цього Закону.
На вимогу власника прав на зареєстровану топографію ІМС таке
порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний
відшкодувати власнику прав заподіяні збитки. Спори між власником
прав на топографію ІМС і порушником цих прав щодо розміру
компенсації та порядку її виплати розв'язуються у судовому
порядку.
2. Вимагати поновлення порушених прав власника зареєстрованої
топографії ІМС може також особа, яка придбала ліцензію, якщо інше
не передбачено ліцензійним договором.
3. Суд може винести рішення про знищення або відчуження всіх
ІМС, щодо яких встановлено, що вони виготовлені з порушенням прав
на зареєстровану топографію ІМС. Це стосується також фотошаблонів
шарів топографії, технічної документації, іншої інформації на
матеріальному носії та засобів, необхідних для виготовлення саме
цієї ІМС.
4. Особи, які мають право на зареєстровану топографію ІМС,
можуть вимагати:
відшкодування збитків, заподіяних їм внаслідок такого
порушення, включаючи втрачену вигоду та моральну шкоду;
вилучення та спрямування на їх користь прибутків порушника,
одержаних ним у результаті такого порушення, замість відшкодування
збитків;
виплати компенсації, яка визначається судом, замість
відшкодування збитків чи стягнення прибутків;
знищення або відчуження всіх ІМС, виготовлених з порушенням
прав на зареєстровану топографію ІМС, а також фотошаблонів шарів
топографії, технічної документації, іншої інформації на
матеріальному носії щодо цієї топографії та засобів, необхідних
для виготовлення саме цієї ІМС.
5. Крім відшкодування збитків і стягнення прибутків, за
порушення прав, що надаються реєстрацією, суд накладає штраф у
розмірі 10 відсотків суми, присудженої судом на користь позивача.
Сума штрафів спрямовується до відповідних бюджетів у встановленому
законодавством порядку.
Стаття 22. Спори, що розв'язуються у судовому порядку
1. Спори щодо застосування цього Закону розв'язуються судами
у порядку, встановленому законодавством України.
2. Суд відповідно до його компетенції розглядає спори про:
авторство на топографію ІМС;
встановлення власника прав на зареєстровану топографію ІМС;
порушення майнових прав власника свідоцтва на зареєстровану
топографію ІМС;
укладання та виконання ліцензійних договорів;
винагороду автору;
компенсації.
Суд розглядає також інші спори, пов'язані з охороною прав, що
надаються цим Законом.
Розділ VІІІ
ЗАКЛЮЧНІ (ПРИКІНЦЕВІ) ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 23. Збори
За реєстрацію топографії ІМС і видачу свідоцтва, за подання
до Апеляційної палати заперечення проти реєстрації топографії ІМС,
а також за проведення експертизи заявки по суті сплачується збір.
Розмір і порядок сплати зборів визначаються Кабінетом
Міністрів України. Кошти, одержані від зборів та за надані
послуги, використовуються Відомством для розвитку державної
системи охорони промислової власності. Відомство щорічно публікує
звіт про витрачання зазначених коштів.( Друге і третє речення
частини другої статті 23 втратили чинність на підставі Закону
N 783-ХІV ( 783-14 ) від 30.06.99 )
Стаття 24. Охорона прав на топографії ІМС в іноземних
державах
1. Автор топографії ІМС чи його правонаступник, роботодавець
автора чи його правонаступник мають право на реєстрацію топографії
ІМС в іноземних державах. Охорона в іноземних державах прав на
розроблені в Україні топографії ІМС здійснюється відповідно до
міжнародних договорів України та законодавства іноземних держав.
2. До подання заявки на одержання охорони прав на топографію
ІМС в орган іноземної держави, якщо інше не передбачено
міжнародними договорами України, заявник зобов'язаний подати
заявку до Відомства і повідомити його про наміри здійснити таку
охорону.
3. Витрати, пов'язані з одержанням охорони прав на топографію
ІМС в іноземних державах, несе заявник чи за його згодою інша
особа.
Стаття 25. Державне стимулювання створення та використання
топографій ІМС
Держава стимулює створення і використання топографій ІМС,
встановлює авторам і особам, які їх використовують, пільгові умови
оподаткування та кредитування, надає інші пільги відповідно до
законодавства України.
Стаття 26. Введення в дію цього Закону
Закон України "Про охорону прав на топографії інтегральних
мікросхем" набирає чинності з дня його опублікування.
Президент України Л.КУЧМА
м. Київ, 5 листопада 1997 року
N 621/97-ВР
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про охорону прав на зазначення походження товарів
Цей Закон визначає правові засади охорони прав на зазначення походження товарів в Україні та регулює відносини, що виникають у зв'язку з їх набуттям, використанням та захистом.
Розділ І
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
Відомство - спеціально уповноважений орган з питань інтелектуальної власності;
Апеляційна палата - орган Відомства для досудового вирішення спорів щодо набуття та охорони прав на об'єкти промислової власності, в тому числі – на зазначення походження товарів;
зазначення походження товару - термін, що охоплює (об'єднує) такі терміни:
- просте зазначення походження товару;
- кваліфіковане зазначення походження товару;
просте зазначення походження товару - будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару;
кваліфіковане зазначення походження товару - термін, що охоплює (об'єднує) такі терміни:
- назва місця походження товару;
- географічне зазначення походження товару;
назва місця походження (далі - НМП) товару - назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із зазначеного
географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним
чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для данного географічного місця людським фактором;
географічне зазначення походження (далі - ГЗП) товару - назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора;
географічне місце - будь-який географічний об'єкт із офіційно визначеними межами, зокрема: країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо;
видова назва товару - застосовувана в назві товару назва географічного
місця, в якому спочатку товар цього виду вироблявся, яка згодом стала
загальновживаною в Україні як позначення (назва) певного виду товару
безвідносно до конкретного місця його походження;
спеціально уповноважений орган - визначений Кабінетом Міністрів України державний орган, наділений повноваженнями щодо визначення та контролю особливих властивостей, певних якостей чи інших характеристик товарів, для позначення яких використовуються НМП чи ГЗП, а також щодо визначення меж географічних місць, з якими пов'язані ці особливі властивості, певні якості чи інші характеристики, та встановлення виробників зазначених товарів у межах цих географічних місць;
особа - фізична або юридична особа;
заявка - сукупність документів, необхідних для реєстрації кваліфікованого
зазначення походження товару та/або права на використання кваліфікованого зазначення походження товару;
заявник - особа або група осіб, які подали заявку;
свідоцтво - документ, що посвідчує право на кваліфіковане зазначення
походження товару та/або право особи на використання зареєстрованої назви місця походження товару чи зареєстрованого географічного зазначення походження товару;
реєстрація - державна реєстрація назви місця походження чи географічного зазначення походження товару та/або права на використання цього кваліфікованого зазначення походження товару;
Реєстр - Державний реєстр України назв місць походження та географічних зазначень походження товарів і прав на використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походження товарів.
Стаття 2. Законодавство України про охорону прав на зазначення походження товарів
Законодавство України про охорону прав на зазначення походження товарів складається із цього Закону, законів України "Про захист від
недобросовісної конкуренції", "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг", "Про захист прав споживачів", "Про рекламу" та інших нормативно-правових актів.
Стаття 3. Повноваження Відомства у сфері захисту прав на зазначення походження товарів
1. Відомство забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони прав на зазначення походження товарів в Україні, здійснює заходи щодозабезпечення функціонування державної системи охорони прав на зазначення походження товарів, зокрема щодо розгляду заявок, проведення їх експертизи, державної реєстрації кваліфікованих зазначень походження та/або прав на їх використання, видачі свідоцтв, публікації офіційних відомостей, а також здійснює інші повноваження відповідно до своєї компетенції.
2. Відомство може надавати будь-якій особі інформацію щодо зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару та інші послуги, пов'язані з охороною прав на зареєстроване кваліфіковане зазначення походження товару.
Порядок надання послуг та їх перелік встановлюються Відомством.
Стаття 4. Міжнародні договори
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, то застосовуються правила міжнародного договору.
Стаття 5. Права та обов'язки іноземців і осіб без громадянства
1. Іноземці та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права та обов'язки, передбачені цим Законом, за винятком тих, що встановлені міжнародними договорами України.
2. Іноземці та особи без громадянства у відносинах з Відомством реалізують свої права через представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених).
Розділ ІІ
ПРАВОВА ОХОРОНА ЗАЗНАЧЕНЬ ПОХОДЖЕННЯ ТОВАРІВ
Стаття 6. Надання правової охорони зазначенням походження товарів
1. Правова охорона простого зазначення походження товару надається на підставі його використання.
Правова охорона простого зазначення походження товару полягає у недопущенні використання зазначень, що є неправдивими (фальшивими) чи такими, що вводять споживачів в оману щодо дійсного географічного місця походження товару.
Просте зазначення походження товару не підлягає реєстрації.
2. Цим Законом надається правова охорона кваліфікованим зазначенням походження товарів на підставі їх реєстрації, яка діє безстрокове від дати реєстрації.
Стаття 7. Умови надання правової охорони
1. Правова охорона надається кваліфікованому зазначенню походження товару, що вказує на конкретне географічне місце, з якого походить товар, і на яке не поширюються встановлені цим Законом підстави для відмови в наданні правової охорони.
2. Простим зазначенням походження товару є будь-яке словесне чи
зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на конкретне географічне місце походження товару. Ним може бути і назва географічного місця, яка вживається як назва товару або як складова частина його назви.
3. Правова охорона надається назві місця походження товару, щодо якої виконуються такі умови:
а) вона є назвою географічного місця, з якого даний товар походить;
6) вона вживається як назва даного товару чи як складова частина цієї
назви;
в) у вказаному цією назвою географічному місці об'єктивно існують
характерні природні умови чи поєднання характерних природних умов і людського фактора, що надають товару особливих властивостей порівняно з однорідними товарами з інших географічних місць;
г) позначуваний цією назвою товар має відповідні властивості, що виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи поєднанням цих умов з характерним для данного географічного місця людським фактором;
д) виробництво (видобування) і переробка позначуваного цією назвою товару здійснюються в межах зазначеного географічного місця.
4. Правова охорона надається географічному зазначенню походження товару, щодо якого виконуються такі умови:
а) воно є назвою географічного місця, з якого даний товар походить;
б) воно вживається як назва даного товару чи як складова частина цієї
назви;
в) у вказаному цією назвою географічному місці наявні характерні умови та/або людський фактор, що надають товару певних якостей чи інших характеристик;
г) позначуваний цією назвою товар має певні якості, репутацію чи інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами та/або людським фактором;
д) хоча 6 основна складова позначуваного цією назвою товару виробляється та/або переробляється в межах зазначеного географічного місця.
5. Правова охорона може бути надана однаковим зазначенням походження товару, що використовуються для позначення різних за властивостями однорідних товарів, за умови забезпечення при використанні цих зазначень відмінностей, достатніх для запобігання введенню в оману споживачів щодо дійсної ідентифікації товарів.
6. Правова охорона надається омонімічним зазначенням походження товару за умови забезпечення запобігання введенню в оману споживачів щодо дійсної ідентифікації товару, географічного місця походження товару або його меж.
Стаття 8. Підстави для відмови в наданні правової охорони кваліфікованому зазначенню походження товару
1. Цим Законом не надається правова охорона кваліфікованому зазначенню походження товару, що:
а) не відповідає умовам, передбаченим статтею 7 цього Закону;
б) суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності та моралі;
в) є видовою назвою товару;
г) правильно вказує на географічне місце виготовлення товару, але створює у споживачів помилкове уявлення про те, що товар виготовлено в іншому географічному місці;
д) є назвою сорту рослини чи породи тварини і тому здатне ввести в оману споживачів щодо дійсного походження товару.
2. Цим Законом правова охорона не надається кваліфікованому зазначенню походження товару, пов'язаному з географічним місцем в іноземній державі, якщо:
а) Україна не має відповідної угоди з іноземною державою про взаємну охорону цього виду зазначень походження товару;
б) це зазначення не охороняється у відповідній іноземній державі.
3. Не може бути підставою для відмови в наданні правової охорони заявленій назві місця походження чи заявленому географічному зазначенню походження товару зареєстрований в Україні товарний знак, що складається тільки з цього позначення або містить у собі заявлене позначення як елемент.
Розділ ІІІ
ПОРЯДОК РЕЄСТРАЦІЇ КВАЛІФІКОВАНОГО ЗАЗНАЧЕННЯ ПОХОДЖЕННЯ ТОВАРУ ТА/АБО ПРАВА НА ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ
Стаття 9. Право на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару
1. Право на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару мають:
а) особа чи група осіб, які в заявленому географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого пов'язані з цим географічним місцем;
б) асоціації споживачів;
в) установи, що мають безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць.
2. Право на використання зареєстрованої назви місця походження товару або зареєстрованого географічного зазначення походження товару мають, за умови реєстрації цього права, виробники, які в географічному місці, зазначеному в Реєстрі, виробляють товар, особливі властивості, певні якості чи інші характеристики якого відповідають тим, що внесені до Реєстру.
Стаття 10. Заявка на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару
1. Заявка на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару подається до Відомства особами, які мають право на реєстрацію згідно із частиною першою статті 9 цього Закону.
Заявка на реєстрацію права на використання вже зареєстрованого
кваліфікованого зазначення походження товару подається до Відомства особами, які мають право на таке використання згідно із частиною другою статті 9 цього Закону.
Якщо заявка на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару подається до Відомства особами, що виробляють товар, для якого заявляється зазначення, заявка вважається одночасно і заявкою на реєстрацію права на використання цього зазначення.
2. Заявка повинна стосуватися лише одного зазначення походження товару.
3. За дорученням заявника заявка може бути подана через представника у
справах інтелектуальної власності (патентного повіреного) або іншу довірену особу.
4. Заявка складається українською мовою та повинна містити:
а) заяву про реєстрацію назви місця походження товару чи географічного
зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого відповідного кваліфікованого зазначення походження товару з відомостями про заявника та його адресу;
б) заявлену назву місця походження товару або заявлене географічне
зазначення походження товару;
в) назву товару, для якого заявник просить зареєструвати вказане зазначення походження товару та/або право на використання зареєстрованого відповідного кваліфікованого зазначення походження товару;
г) назву та межі географічного місця, де виробляється товар і з яким
пов'язуються особливі властивості, певні якості, репутація або інші
характеристики товару;
д) опис особливих властивостей товару, певних якостей, репутації або інших характеристик товару;
е) дані щодо використання заявленого кваліфікованого зазначення походження товару на етикетці та при маркуванні товару;
є) дані про взаємозв'язок особливих властивостей, певних якостей, репутації або інших характеристик товару з природними умовами та/або людським фактором вказаного географічного місця.
5. Разом із заявкою подаються:
а) документ, який підтверджує, що заявник виробляє товар, для якого просить зареєструвати назву місця його походження чи географічне зазначення походження товару та/або право на використання зареєстрованого відповідного кваліфікованого зазначення походження товару;
6) висновок спеціально уповноваженого органу про те, що особливі
властивості, певні якості або інші характеристики товару, зазначені в
заявці, об'єктивно зумовлені чи пов'язані з природними умовами та/або людським фактором вказаного географічного місця виготовлення товару;
в) висновок спеціально уповноваженого органу щодо меж географічного місця, з яким пов'язані особливі властивості, певні якості або інші характеристики товару.
6. Іноземці разом із заявкою замість зазначених у частині п'ятій цієї
статті подають документи, які підтверджують:
а) правову охорону заявленого кваліфікованого зазначення походження товару у відповідній іноземній державі;
б) право іноземного заявника на використання відповідного кваліфікованого зазначення походження товару.
Передбачені цією частиною документи можуть бути подані іноземною мовою, а переклад їх українською повинен надійти до Відомства не пізніше трьох місяців від дня подання заявки.
7. Датою подання заявки є дата одержання Відомством заяви про реєстрацію кваліфікованого зазначення походження та/або права на використання вже зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару.
8. За подання заявки сплачується збір. Якщо збір не сплачено протягом двох місяців від дати подання заявки, заявка вважається не поданою.
Стаття 11. Експертиза заявки
1. Експертиза заявки проводиться Відомством відповідно до цього Закону і встановлених на його основі правил.
2. Заявник має право особисто або через свого представника брати участь у розгляді питань, що виникають під час проведення експертизи. Порядок участі заявника або його представника у розгляді зазначених питань визначається Відомством.
3. Під час проведення експертизи за ініціативою заявника до заявки можуть бути внесені виправлення очевидних помилок і уточнення опису основних характеристик товару або меж географічного місця походження товару.
4. Експертиза заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання вже зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару встановлює відповідність наведених у заявці даних положенням статей 7, 8 і 9 цього Закону.
5. У ході експертизи заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення
походження товару здійснюється перевірка цього зазначення стосовно видових назв, внесених до Переліку видових назв товарів.
Перелік видових назв товарів формується Відомством на підставі Положення про Перелік видових назв товарів, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Якщо заявлена на реєстрацію назва місця походження товару або заявлене на реєстрацію географічне зазначення походження товару міститься у Переліку видових назв товарів, то заявнику надсилається рішення про відмову в реєстрації.
6. Під час проведення експертизи Відомство має право зажадати від заявника додаткові матеріали, без яких проведення експертизи неможливе.
Додаткові матеріали на запит експертизи мають бути надані протягом трьох місяців від дати отримання запиту. Протягом зазначеного строку заявник може подати заяву про продовження строку для відповіді або поновлення пропущеного строку відповіді на запит.
За продовження строку для відповіді або поновлення пропущеного строку для відповіді на запит експертизи сплачується збір.
Якщо заявник порушив встановлений строк або залишив запит без відповіді, заявка вважається відкликаною.
7. Якщо за результатами експертизи Відомство дійшло висновку, що заявлене позначення не відповідає умовам надання правової охорони назви місця походження товару чи географічного зазначення походження товару або заявнику не може бути надано право на використання раніше зареєстрованої назви місця походження товару чи раніше зареєстрованого географічного зазначення походження товару, то Відомство приймає рішення про відмову в реєстрації.
Рішення про відмову в реєстрації надсилається заявникові.
8. Якщо за результатами експертизи Відомство дійшло висновку, що заявка відповідає вимогам, передбаченим статтями 7, 8 і 9 цього Закону, відомості про заявку публікуються в офіційному бюлетені Відомства.
Публікація повинна містити:
відомості про заявника (заявників);
назву товару, яка містить заявлену на реєстрацію назву місця походження
товару чи географічне зазначення походження товару;
межі географічного місця, з яким пов'язуються особливі властивості, певні
якості або інші характеристики товару;
опис основних особливих властивостей, певних якостей, репутації або інших характеристик товару;
умови використання кваліфікованого зазначення походження товару на етикетці та при маркуванні товару.
Публікація може містити й інші відомості, що визначаються Відомством.
9. Після опублікування офіційних відомостей про заявку на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки в порядку, що визначається Відомством.
10. Протягом шести місяців від дати опублікування офіційних відомостей про заявку будь-яка особа може подати до Відомства заперечення проти реєстрації заявленої назви місця походження товару або заявленого географічного зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого відповідного кваліфікованого зазначення походження товару.
За подання заперечення сплачується збір. Якщо збір не сплачено, заперечення вважається не поданим.
11. Відомство надсилає заявнику копію поданого заперечення та відомості про особу, яка подала це заперечення. Заявник протягом двох місяців від дати одержання копії заперечення повинен надіслати Відомству обгрунтовану відповідь на заперечення або подати заяву про продовження встановленого строку для відповіді.
За подання заяви про продовження строку для відповіді сплачується збір. Якщо збір не сплачено, строк для надання відповіді не продовжується.
Якщо у встановлений строк відповідь заявника на заперечення до Відомства не надійшла, заперечення розглядається у встановленому порядку на підставі наявних матеріалів.
12. Відомство розглядає заперечення та відповідь на нього протягом двох
місяців від дня завершення строку, встановленого для відповіді.
Заявник та особа, яка подала заперечення, мають право брати участь у його розгляді.
13. Відомство у двомісячний строк повідомляє заявника у письмовій формі про своє рішення щодо заперечення.
14. У разі відсутності заперечень або визнання їх необгрунтованими
Відомство приймає рішення про реєстрацію та повідомляє про це заявника.
Якщо розглянуті заперечення визнано слушними, Відомство приймає рішення про відмову в реєстрації даного кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого даного кваліфікованого зазначення походження товару, про що повідомляє заявника.
Рішення про відмову в реєстрації публікується в офіційному бюлетені
Відомства.
15. Заявник має право ознайомитися з усіма матеріалами, зазначеними в запиті або рішенні Відомства. Копії матеріалів Відомство надсилає протягом місяця з дня подання запиту.
Стаття 12. Відкликання заявки
Заявник має право відкликати заявку в будь-який час до дня реєстрації
кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання кваліфікованого зазначення походження товару.
Стаття 13. Оскарження рішення Відомства стосовно заявки
1. Заявник має право оскаржити рішення Відомства стосовно заявки до суду.
2. Протягом трьох місяців від дня одержання рішення Відомства заявник має право оскаржити його до Апеляційної палати.
3. Скарга на рішення Відомства стосовно заявки має бути розглянута
Апеляційною палатою не пізніше трьох місяців від дня одержання скарги. Про результати розгляду скарги заявнику надсилається відповідне рішення.
4. За подання скарги сплачується збір. Якщо збір не сплачено, скарга
вважається не поданою.
5. Рішення Апеляційної палати може бути оскаржено заявником до суду.
Стаття 14. Реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару
1. На підставі прийнятого Відомством рішення про реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару здійснюється відповідна реєстрація.
2. Реєстрація здійснюється шляхом внесення до Реєстру необхідних відомостей щодо кваліфікованого зазначення походження товару та/або осіб, які мають право на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару. До Реєстру вносяться такі відомості:
заявлене зазначення походження товару;
кваліфікація зазначення: назва місця походження товару або географічне зазначення походження товару;
назва товару, опис його особливих властивостей, певних якостей, репутації або інших характеристик;
дата прийняття рішення про реєстрацію назви місця походження товару або географічного зазначення походження товару;
відомості про осіб, яким надається право на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару, і дата прийняття рішення про надання цього права.
3. Форма Реєстру та порядок його ведення визначаються Відомством.
4. Заявник має право подати заяву про внесення змін і уточнень до Реєстру. Порядок внесення змін і уточнень до Реєстру встановлюється Відомством.
За внесення змін і уточнень до Реєстру або виправлення очевидної помилки, допущеної з вини заявника, сплачується збір у встановленому порядку.
5. Будь-яка особа має право ознайомитися з відомостями, внесеними до Реєстру, та одержати за плату витяг з Реєстру. Порядок провадження цих дій визначається Відомством.
6. Відомості про реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару публікуються в офіційному бюлетені Відомства.
7. Реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару може бути підставою для визнання недійсним зареєстрованого раніше товарного знака, що складається тільки з цього зазначення походження товару або містить це зазначення як елемент, за винятком, якщо власник зазначеного товарного знака є особою, яка має право на використання цього зазначення та воно входить до товарного знака як елемент, що не охороняється.
Стаття 15. Видача свідоцтва на право використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару
1. Свідоцтво про реєстрацію права на використання кваліфікованого
зазначення походження товару видається Відомством протягом місяця від дати реєстрації цього зазначення або від дати внесення до Реєстру відомостей щодо осіб, яким надано право на використання раніше зареєстрованого цього кваліфікованого зазначення походження товару за умови сплати встановленого збору.
2. Форма і зміст свідоцтва встановлюються Відомством.
3. До виданого свідоцтва на вимогу його власника Відомство вносить
виправлення очевидних помилок з наступним повідомленням про це в офіційному бюлетені Відомства.
4. Свідоцтво, що посвідчує реєстрацію права на використання кваліфікованого зазначення походження товару, діє протягом 10 років від дати подання заявки.
Строк дії свідоцтва продовжується Відомством на наступні 10 років на підставі заяви, поданої власником свідоцтва, протягом останнього року дії свідоцтва, за умови надання підтвердження спеціально уповноваженого органу, що власник свідоцтва виробляє товар у географічному місці, зазначеному в Реєстрі, а характеристики товару відповідають характеристикам, занесеним до Реєстру. За продовження строку дії свідоцтва сплачується збір.
Заява власника свідоцтва щодо продовження строку його дії може бути подана протягом шести місяців після закінчення строку дії свідоцтва, за умови сплати за цей строк збору, збільшеного на 50 відсотків.
Дія свідоцтва припиняється достроково за умов, передбачених цим Законом.
Стаття 16. Реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару в іноземних державах
Заявка на реєстрацію в іноземній державі кваліфікованого зазначення
походження товару, пов'язаного з географічним місцем на території України, може бути подана тільки після його реєстрації в Україні.
Розділ ІV
ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ, ЩО ВИПЛИВАЮТЬ ІЗ РЕЄСТРАЦІЇ КВАЛІФІКОВАНОГО ЗАЗНАЧЕННЯ ПОХОДЖЕННЯ ТОВАРУ ТА/АБО ПРАВА НА ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ
Стаття 17. Права, що випливають із реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на його використання
1. Права, що випливають із реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на його використання, діють від дати їх реєстрації.
2. Реєстрація права на використання кваліфікованого зазначення походження товару не обмежує прав інших осіб на реєстрацію їх прав на його використання.
3. Обсяг правової охорони, що надається реєстрацією права на використання кваліфікованого зазначення походження товару, визначається занесеними до Реєстру і зафіксованими у свідоцтві характеристиками товару та межами географічного місця.
4. Власник свідоцтва має право:
а) використовувати зареєстроване кваліфіковане зазначення походження товару;
6) вживати заходів щодо заборони неправомірного використання
кваліфікованого зазначення походження товару особами, які не мають на це права;
в) вимагати від осіб, що порушили його права, припинення цих порушень і відшкодування матеріальної та моральної шкоди у встановленому законом порядку.
5. Використанням зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару визнається:
а) нанесення його на товар або на етикетку;
б) нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі;
в) запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар.
6. Власник свідоцтва має право наносити поряд із кваліфікованим зазначенням походження товару попереджувальне маркування для інформації про те, що це зазначення зареєстровано в Україні.
Для попереджувального маркування назви місця походження товару
застосовується обведена овалом абревіатура (НМП). Замість цього маркування або разом із ним може наноситися текст: "Зареєстрована в Україні назва місця походження товару".
Для попереджувального маркування географічного зазначення походження товару застосовується обведена овалом абревіатура (ГЗП). Замість цього маркування або разом із ним може наноситися текст: "Зареєстроване в Україні географічне зазначення походження товару".
7. Власник свідоцтва не має права:
а) видавати ліцензію на використання кваліфікованого зазначення походження товару;
6) забороняти (перешкоджати) спеціально уповноваженим органам здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих властивостей та інших характеристик, на підставі яких зареєстровано кваліфіковане зазначення походження товару та/або право на його використання.
Стаття 18. Обов'язки власника свідоцтва
Власник свідоцтва зобов'язаний забезпечувати відповідність якості,
особливих властивостей та характеристик товару, що виробляється, їх опису в Реєстрі.
Розділ V
ПОРЯДОК ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНОЮ ТА ПРИПИНЕННЯ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ КВАЛІФІКОВАНОГО ЗАЗНАЧЕННЯ ПОХОДЖЕННЯ ТОВАРУ ТА/АБО ПРАВА НА ВИКОРИСТАННЯ ЦЬОГО ЗАЗНАЧЕННЯ
Стаття 19. Підстави для визнання недійсною та припинення правової охорони кваліфікованого зазначення походження товару
1. Правова охорона кваліфікованого зазначення походження товару визнається недійсною на підставі визнання недійсною реєстрації цього зазначення.
2. Правова охорона кваліфікованого зазначення походження товару
припиняється на підставі припинення дії реєстрації цього зазначення.
Стаття 20. Визнання реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання цього зазначення недійсними
1. Реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару може бути визнана судом недійсною у разі його невідповідності умовам надання правової охорони, передбаченим статтею 7 цього Закону.
Визнані недійсними реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару або права на використання цього зазначення вважаються такими, що не набрали чинності.
2. Реєстрація права на використання кваліфікованого зазначення походження товару може бути визнана судом недійсною, якщо вона була здійснена з порушенням вимог, передбачених статтями 7, 8 і 9 цього Закону.
Визнання недійсними реєстрації права на використання кваліфікованого зазначення походження товару та свідоцтва, що посвідчує це право, вважаються такими, що не набрали чинності.
Стаття 21. Припинення дії реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та охорони права на його використання
1. Дія реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару може бути припинена судом у разі втрати характерних для даного географічного місця умов і можливостей виготовлення товару, описаного в Реєстрі, а також визнання цього зазначення видовою назвою товару.
2. Дія реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару, пов'язаного з географічним місцем в іноземній державі, припиняється також у зв'язку з припиненням правової охорони цього зазначення в країні походження.
3. Право на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару може бути припинено:
а) за рішенням суду про припинення права у зв'язку з втратою товаром особливих властивостей або інших характеристик, описаних у Реєстрі. У цьому разі право припиняється від дати постановленого судового рішення. За рішенням суду про припинення дії реєстрації право припиняється від дати припинення дії реєстрації;
б) у разі ліквідації юридичної особи або смерті фізичної особи, що є
власником свідоцтва;
в) у разі подання власником свідоцтва заяви до Відомства про відмову від права на використання цього зазначення. Право припиняється з дня офіційної публікації відомостей про це;
г) у разі несплати збору за продовження строку дії свідоцтва. Право
припиняється з першого дня дії наступного строку, за який збір не сплачено.
Стаття 22. Порядок визнання недійсними та припинення дії реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на його використання
1. Визнання реєстрації та відповідного свідоцтва недійсними провадиться Апеляційною палатою чи судом.
2. Будь-яка особа має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсними реєстрації та свідоцтва або про припинення їх дії, про уточнення описаних у Реєстрі характеристик товару чи уточнення відповідності кваліфікованого зазначення походження товару його географічному місцю, а також про визнання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару видовою назвою.
3. На підставі рішення Апеляційної палати або суду Відомство вносить відповідні зміни до Реєстру чи Переліку видових назв товарів, про що публікується в офіційному бюлетені Відомства.
Розділ VІ
ЗАХИСТ ПРАВ НА ВИКОРИСТАННЯ ЗАЗНАЧЕННЯ ПОХОДЖЕННЯ ТОВАРУ
Стаття 23. Порушення прав на використання зазначення походження товару
1. Порушенням прав на використання зазначення походження товару є
використання неправдивого (фальшивого) зазначення або такого зазначення, що вводить споживача в оману щодо справжнього місця походження товару.
2. Будь-яке посягання на права власника свідоцтва на використання
зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару тягне за собою відповідальність згідно з законами.
3. Порушенням прав власника свідоцтва на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару є:
а) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару особою, яка не має свідоцтва про право на його використання;
б) використання зареєстрованого зазначення географічного походження товару, якщо цей товар не походить із зареєстрованого для цього зазначення географічного місця, навіть якщо справжнє місце походження товару або географічне зазначення його походження використовується у перекладі або супроводжується словами: "вид", "тип", "стиль", "марка", "імітація" тощо;
в) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару або подібного до нього позначення для відмінних від описаних у Реєстрі однорідних товарів, якщо таке використання вводить в Оману споживачів щодо походження товару та його особливих властивостей або інших характеристик, а також для неоднорідних товарів, якщо таке використання завдає шкоди репутації зареєстрованого зазначення або є неправомірним використанням його репутації;
г) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару як видової назви.
4. Не вважається порушенням прав власника свідоцтва:
а) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару, передбачене пунктами "б" і "в" частини п'ятої статті 17 цього Закону, будь-якою особою, яка на законних підставах придбала позначений цим кваліфікованим зазначенням походження товар у власника свідоцтва і повторно вводить його в обіг;
б) використання кваліфікованого зазначення походження товару особою, яка не має свідоцтва про право на його використання, але добросовісно його використовувала до дати реєстрації. Якщо ця особа протягом дванадцяти місяців від дати реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару не подасть до Відомства заявки на одержання права на використання цього зазначення, подальше його використання вважається порушенням прав власника свідоцтва.
Стаття 24. Відповідальність за порушення права на використання
кваліфікованого зазначення походження товару
1. Порушення права на використання кваліфікованого зазначення походження товару тягне за собою цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законом.
2. При ввезенні на митну територію України товару, позначеного з порушенням прав законних користувачів (власників свідоцтва) права на використання зазначення походження, цей товар може бути тимчасово затримано в порядку, встановленому законом.
3. Власник свідоцтва на використання зазначення походження має право вимагати від порушника:
а) припинення дій, що порушують право або створюють загрозу порушення;
б) вилучення з обігу товару з неправомірним використанням зазначення походження;
в) вилучення з товару чи його упаковки неправомірно нанесеного зазначення походження, а при неможливості цього - знищення товару;
г) відшкодування втрат, включаючи неодержані доходи;
д) відшкодування збитків у розмірі не більше ніж отриманий порушником прибуток;
е) вжиття інших передбачених законами заходів, пов'язаних із захистом прав на зазначення походження товару.
4. Власник свідоцтва має право звернутися до суду з позовом про припинення порушення та відшкодування заподіяної шкоди.
Стаття 25. Спори, що вирішуються судами
1. Суди, відповідно до їх компетенції, розглядають спори про:
правомірність реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару;
незаконне використання кваліфікованого зазначення походження товару;
ввезення на митну територію України товарів, неправомірно маркованих кваліфікованим зазначенням походження товару.
2. Суди можуть приймати рішення про:
вилучення з товару або його упаковки неправомірно нанесеного зазначення походження товару;
конфіскацію товару, неправомірно маркованого зазначенням походження товару;
вилучення з обігу товару, неправомірно маркованого зазначенням походження товару;
відшкодування шкоди, що завдається особі, яка має право на використання кваліфікованого зазначення походження товару;
визнання кваліфікованого зазначення походження товару видовою назвою або скасування раніше визнаної видової назви товару.
Розділ VІІ
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування.
До приведення інших законів у відповідність з нормами цього Закону вони діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
2. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання
чинності цим Законом:
подати Верховній Раді України пропозиції щодо внесення змін до законів України, що випливають з цього Закону;
визначити та опублікувати перелік спеціально уповноважених органів, зобов'язаних визначати та контролювати особливі властивості та інші характеристики товарів, визначати межі географічних місць і встановлювати виробників товарів;
розробити Положення про Перелік видових назв товарів;
встановити порядок та розміри сплати зборів за подання заявки, видачу свідоцтва та продовження строку його дії, продовження строків подання заперечень і скарг тощо згідно з цим Законом;
привести у відповідність з цим Законом свої нормативно-правові акти;
забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.
Президент України Л. КУЧМА
м. Київ
16 червня 1999 року
N 752-ХІV
З акон України Про охорону прав на зазначення походження товарів ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 32, ст.267 ) { Із змінами, внесеними згідно із Законами N 2188-III ( 2188-14 ) від 21.12.2000, ВВР, 2001, N 8, ст.37 N 2921-III ( 2921-14 ) від 10.01.2002, ВВР, 2002, N 16, ст.114 N 850-IV ( 850-15 ) від 22.05.2003, ВВР, 2003, N 35, ст.271 N 316-V ( 316-16 ) від 02.11.2006, ВВР, 2007, N 1, ст.2 N 254-VI ( 254-17 ) від 10.04.2008, ВВР, 2008, N 23, ст.217 N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012, ВВР, 2014, N 2-3, ст.41 }
{ У тексті Закону слово "Відомство" замінено словом "Установа" у відповідних відмінках згідно із Законом N 2188-III ( 2188-14 ) від 21.12.2000 }
Цей Закон визначає правові засади охорони прав на зазначення походження товарів в Україні та регулює відносини, що виникають у зв'язку з їх набуттям, використанням та захистом.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: Установа - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності; { Абзац другий статті 1 в редакції Закону N 2188-III ( 2188-14 ) від 21.12.2000; із змінами, внесеними згідно із Законом N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 } Апеляційна палата - колегіальний орган Установи для розгляду заперечень проти рішень Установи щодо набуття прав на об'єкти інтелектуальної власності та інших питань, віднесених до її компетенції цим Законом; ( Абзац третій статті 1 в редакції Закону N 2188-III ( 2188-14 ) від 21.12.2000, із змінами, внесеними згідно із Законом N 850-IV ( 850-15 ) від 22.05.2003 ) зазначення походження товару - термін, що охоплює (об'єднує) такі терміни: - просте зазначення походження товару; - кваліфіковане зазначення походження товару; просте зазначення походження товару - будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару. Ним може бути і назва географічного місця, яка вживається для позначення товару або як складова частина такого позначення; ( Абзац сьомий статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 850-IV ( 850-15 ) від 22.05.2003 ) кваліфіковане зазначення походження товару - термін, що охоплює (об'єднує) такі терміни:
- назва місця походження товару; - географічне зазначення походження товару; назва місця походження (далі - НМП) товару - назва географічного місця, яка вживається для позначення товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця людським фактором; ( Абзац одинадцятий статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 850-IV ( 850-15 ) від 22.05.2003 ) географічне зазначення походження (далі - ГЗП) товару - будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару, який має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора; { Абзац дванадцятий статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законами N 850-IV ( 850-15 ) від 22.05.2003, N 254-VI ( 254-17 ) від 10.04.2008 } географічне місце - будь-який географічний об'єкт із офіційно визначеними межами, зокрема: країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо; видова назва товару - застосовувана в назві товару назва географічного місця, в якому спочатку товар цього виду вироблявся, яка згодом стала загальновживаною в Україні як позначення (назва) певного виду товару безвідносно до конкретного місця його походження; спеціально уповноважений орган - визначений Кабінетом Міністрів України державний орган, наділений повноваженнями щодо визначення та контролю особливих властивостей, певних якостей чи інших характеристик товарів, для позначення яких використовуються НМП чи ГЗП, а також щодо визначення меж географічних місць, з якими пов'язані ці особливі властивості, певні якості чи інші характеристики, та встановлення виробників зазначених товарів у межах цих географічних місць; особа - фізична або юридична особа; заявка - сукупність документів, необхідних для реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання кваліфікованого зазначення походження товару;
заявник - особа або група осіб, які подали заявку; свідоцтво - документ, що посвідчує право на кваліфіковане зазначення походження товару та/або право особи на використання зареєстрованої назви місця походження товару чи зареєстрованого географічного зазначення походження товару; реєстрація - державна реєстрація назви місця походження чи географічного зазначення походження товару та/або права на використання цього кваліфікованого зазначення походження товару; Реєстр - Державний реєстр України назв місць походження та географічних зазначень походження товарів і прав на використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походження товарів; заклад експертизи - уповноважений Установою державний заклад (підприємство, організація) для розгляду і проведення експертизи заявок; ( Статтю 1 доповнено абзацом згідно із Законом N 2188-III ( 2188-14 ) від 21.12.2000 ) державна система правової охорони інтелектуальної власності - Установа і сукупність експертних, наукових, освітніх, інформаційних та інших відповідної спеціалізації державних закладів, що входять до сфери управління Установи. ( Статтю 1 доповнено абзацом згідно із Законом N 2188-III ( 2188-14 ) від 21.12.2000 )
Стаття 2. Законодавство України про охорону прав на зазначення походження товарів
Законодавство України про охорону прав на зазначення походження товарів складається із цього Закону, законів України "Про захист від недобросовісної конкуренції" ( 236/96-ВР ), "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг" ( 3689-12 ), "Про захист прав споживачів" ( 1023-12 ), "Про рекламу" ( 270/96-ВР ) та інших нормативно-правових актів.
Стаття 3. Повноваження Установи у сфері охорони прав на зазначення походження товарів
1. Установа забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони прав на зазначення походження товарів, для чого: організовує приймання заявок, проведення їх експертизи, приймає рішення щодо них;
видає свідоцтва, здійснює державну реєстрацію зазначень походження товарів та/або права на їх використання; забезпечує опублікування офіційних відомостей про зазначення походження товарів; здійснює міжнародне співробітництво у сфері правової охорони інтелектуальної власності і представляє інтереси України з питань охорони прав на зазначення походження товарів у міжнародних організаціях відповідно до чинного законодавства; { Абзац шостий частини першої статті 3 виключено на підставі Закону N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 } організовує інформаційну та видавничу діяльність у сфері правової охорони інтелектуальної власності; організовує науково-дослідні роботи з удосконалення законодавства та організації діяльності у сфері правової охорони інтелектуальної власності; організовує роботу щодо перепідготовки кадрів державної системи правової охорони інтелектуальної власності; доручає закладам, що входять до державної системи правової охорони інтелектуальної власності, відповідно до їх спеціалізації виконувати окремі завдання, визначені цим Законом, Положенням про Установу, іншими нормативно-правовими актами у сфері правової охорони інтелектуальної власності; здійснює інші повноваження відповідно до законів.
{ Абзац одинадцятий частини першої статті 3 в редакції Закону N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 } 2. Фінансування діяльності Установи провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України.
( Стаття 3 в редакції Закону N 2188-III ( 2188-14 ) від 21.12.2000 )
Стаття 4. Міжнародні договори
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, то застосовуються правила міжнародного договору.
Стаття 5. Права та обов'язки іноземців і осіб без громадянства
1. Іноземці та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права та обов'язки, передбачені цим Законом, відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. ( Частина перша статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 850-IV ( 850-15 ) від 22.05.2003 ) 2. Іноземці та особи без громадянства у відносинах з Установою реалізують свої права через представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених).
Розділ II
ПРАВОВА ОХОРОНА ЗАЗНАЧЕНЬ ПОХОДЖЕННЯ ТОВАРІВ
Стаття 6. Надання правової охорони зазначенням походження товарів 1. Правова охорона простого зазначення походження товару надається на підставі його використання. Правова охорона простого зазначення походження товару полягає у недопущенні використання зазначень, що є неправдивими (фальшивими) чи такими, що вводять споживачів в оману щодо дійсного географічного місця походження товару. Просте зазначення походження товару не підлягає реєстрації. 2. Цим Законом надається правова охорона кваліфікованим зазначенням походження товарів на підставі їх реєстрації, яка діє безстроково від дати реєстрації.
Стаття 7. Умови надання правової охорони
1. Правова охорона надається кваліфікованому зазначенню походження товару, що вказує на конкретне географічне місце, з якого походить товар, і на яке не поширюються встановлені цим Законом підстави для відмови в наданні правової охорони. ( Частину другу статті 7 виключено на підставі Закону N 850-IV ( 850-15 ) від 22.05.2003 ) 3. Правова охорона надається назві місця походження товару, щодо якої виконуються такі умови: а) вона є назвою географічного місця, з якого даний товар походить;
б) вона вживається як назва даного товару чи як складова частина цієї назви; в) у вказаному цією назвою географічному місці об'єктивно існують характерні природні умови чи поєднання характерних природних умов і людського фактора, що надають товару особливих властивостей порівняно з однорідними товарами з інших географічних місць; г) позначуваний цією назвою товар має відповідні властивості, що виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи поєднанням цих умов з характерним для даного географічного місця людським фактором; д) виробництво (видобування) і переробка позначуваного цією назвою товару здійснюються в межах зазначеного географічного місця. Незалежно від умов, передбачених цією частиною, назва географічного місця вважається назвою місця походження товару у разі, коли сировина для виробництва товару походить з іншого географічного місця, ніж географічне місце виробництва товару, якщо географічне місце виробництва (видобування) сировини визначене, існують спеціальні умови виробництва такої сировини та встановлено контроль за їх дотриманням. { Частину третю статті 7 доповнено абзацом згідно із Законом N 254-VI ( 254-17 ) від 10.04.2008 } 4. Правова охорона надається географічному зазначенню походження товару, щодо якого виконуються такі умови: а) воно є назвою географічного місця, з якого даний товар походить; б) воно вживається як назва даного товару чи як складова частина цієї назви; в) у вказаному цією назвою географічному місці наявні характерні умови та/або людський фактор, що надають товару певних якостей чи інших характеристик; г) позначуваний цією назвою товар має певні якості, репутацію чи інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами та/або людським фактором; д) хоча б основна складова позначуваного цією назвою товару виробляється та/або переробляється в межах зазначеного географічного місця.
5. Правова охорона може бути надана однаковим зазначенням походження товару, що використовуються для позначення різних за властивостями однорідних товарів, за умови забезпечення при використанні цих зазначень відмінностей, достатніх для запобігання введенню в оману споживачів щодо дійсної ідентифікації товарів. 6. Правова охорона надається омонімічним зазначенням походження товару за умови забезпечення запобігання введенню в оману споживачів щодо дійсної ідентифікації товару, географічного місця походження товару або його меж. 7. Правова охорона як назві місця походження товару чи географічному зазначенню походження товару надається також традиційній географічній або негеографічній назві, яка використовується для позначення товару, що відповідає умовам, передбаченим частинами третьою та четвертою цієї статті.
{ Статтю 7 доповнено частиною сьомою згідно із Законом N 254-VI ( 254-17 ) від 10.04.2008 }
Стаття 8. Підстави для відмови в наданні правової охорони кваліфікованому зазначенню походження товару
1. Цим Законом не надається правова охорона кваліфікованому зазначенню походження товару, що: а) не відповідає умовам, передбаченим статтею 7 цього Закону; б) суперечить публічному порядку, принципам гуманності та моралі; ( Підпункт "б" частини першої статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 850-IV ( 850-15 ) від 22.05.2003 ) в) є видовою назвою товару; г) правильно вказує на географічне місце виготовлення товару, але створює у споживачів помилкове уявлення про те, що товар виготовлено в іншому географічному місці; д) є назвою сорту рослини чи породи тварини і тому здатне ввести в оману споживачів щодо дійсного походження товару; е) є тотожним або схожим настільки, що його можна сплутати із знаком для товарів і послуг, права на який визнані в Україні, якщо зважаючи на репутацію, відомість і тривалість використання цього знака така правова охорона може ввести в оману споживачів щодо ідентичності товару. { Частину першу статті 8 доповнено підпунктом "е" згідно із Законом N 254-VI ( 254-17 ) від 10.04.2008 } 2. Цим Законом правова охорона не надається кваліфікованому зазначенню походження товару, пов'язаному з географічним місцем в іноземній державі, якщо права на це зазначення або інше позначення, що за своїм змістом відповідає поняттю кваліфікованого зазначення походження товарів, не охороняються у відповідній іноземній державі. { Частина друга статті 8 в редакції Закону N 316-V ( 316-16 ) від 02.11.2006 } { Частину третю статті 8 виключено на підставі Закону N 254-VI ( 254-17 ) від 10.04.2008 }
Розділ III
ПОРЯДОК РЕЄСТРАЦІЇ КВАЛІФІКОВАНОГО ЗАЗНАЧЕННЯ ПОХОДЖЕННЯ ТОВАРУ ТА/АБО ПРАВА НА ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ
Стаття 9. Право на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару 1. Право на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару мають: а) особа чи група осіб, які в заявленому географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого пов'язані з цим географічним місцем; б) асоціації споживачів; в) установи, що мають безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць. 2. Право на використання зареєстрованої назви місця походження товару або зареєстрованого географічного зазначення походження товару мають, за умови реєстрації цього права, виробники, які в географічному місці, зазначеному в Реєстрі, виробляють товар, особливі властивості, певні якості чи інші характеристики якого відповідають тим, що внесені до Реєстру.
Стаття 10. Заявка на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару
1. Заявка на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару подається до Установи особами, які мають право на реєстрацію згідно із частиною першою статті 9 цього Закону. Заявка на реєстрацію права на використання вже зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару подається до Установи особами, які мають право на таке використання згідно із частиною другою статті 9 цього Закону. Якщо заявка на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару подається до Установи особами, що виробляють товар, для якого заявляється зазначення, заявка вважається одночасно і заявкою на реєстрацію права на використання цього зазначення. 2. Заявка повинна стосуватися лише одного зазначення походження товару. 3. За дорученням заявника заявка може бути подана через представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного) або іншу довірену особу. 4. Заявка складається українською мовою та повинна містити: а) заяву про реєстрацію назви місця походження товару чи географічного зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого відповідного кваліфікованого зазначення походження товару з відомостями про заявника та його адресу; б) заявлену назву місця походження товару або заявлене географічне зазначення походження товару; в) назву товару, для якого заявник просить зареєструвати вказане зазначення походження товару та/або право на використання зареєстрованого відповідного кваліфікованого зазначення походження товару; г) назву та межі географічного місця, де виробляється товар і з яким пов'язуються особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики товару; д) опис особливих властивостей товару, певних якостей, репутації або інших характеристик товару; е) дані щодо використання заявленого кваліфікованого зазначення походження товару на етикетці та при маркуванні товару; є) дані про взаємозв'язок особливих властивостей, певних якостей, репутації або інших характеристик товару з природними умовами та/або людським фактором вказаного географічного місця. 5. Разом із заявкою подаються: а) документ, який підтверджує, що заявник виробляє товар, для якого просить зареєструвати назву місця його походження чи географічне зазначення походження товару та/або право на використання зареєстрованого відповідного кваліфікованого зазначення походження товару; б) висновок спеціально уповноваженого органу про те, що особливі властивості, певні якості або інші характеристики товару, зазначені в заявці, об'єктивно зумовлені чи пов'язані з природними умовами та/або людським фактором вказаного географічного місця виготовлення товару; в) висновок спеціально уповноваженого органу щодо меж географічного місця, з яким пов'язані особливі властивості, певні якості або інші характеристики товару. 6. Іноземці разом із заявкою замість зазначених у частині п'ятій цієї статті подають документи, які підтверджують: а) правову охорону заявленого кваліфікованого зазначення походження товару у відповідній іноземній державі або набуття прав на таке зазначення на підставі добросовісного використання, якщо це передбачено законодавством держави; { Підпункт "а" частини шостої статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом N 254-VI ( 254-17 ) від 10.04.2008 } б) право іноземного заявника або уповноваженої ним особи на використання відповідного кваліфікованого зазначення походження товару. { Підпункт "б" частини шостої статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом N 254-VI ( 254-17 ) від 10.04.2008 } Передбачені цією частиною документи можуть бути подані іноземною мовою, а переклад їх українською повинен надійти до Установи не пізніше трьох місяців від дня подання заявки. 7. Датою подання заявки є дата одержання Установою заяви про реєстрацію кваліфікованого зазначення походження та/або права на використання вже зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару. 8. За подання заявки сплачується збір. Якщо збір не сплачено протягом двох місяців від дати подання заявки, заявка вважається не поданою.
Стаття 11. Експертиза заявки
1. Експертиза заявки має статус науково-технічної експертизи і проводиться закладом експертизи відповідно до цього Закону та правил, встановлених на його основі центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності.
{ Абзац перший частини першої статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 } Заклад експертизи здійснює інформаційну діяльність, необхідну для проведення експертизи заявок, і є центром міжнародного обміну виданнями відповідно до Конвенції про міжнародний обмін виданнями ( 995_172 ), прийнятої 3 грудня 1958 року Генеральною конференцією Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури.
( Частина перша статті 11 в редакції Закону N 850-IV ( 850-15 ) від 22.05.2003 ) 2. Заявник має право особисто або через свого представника брати участь у встановленому порядку в розгляді питань, що виникають під час проведення експертизи. 3. Під час проведення експертизи за ініціативою заявника до заявки можуть бути внесені виправлення очевидних помилок і уточнення опису основних характеристик товару або меж географічного місця походження товару. 4. Експертиза заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання вже зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару встановлює відповідність наведених у заявці даних положенням статей 7, 8 і 9 цього Закону. 5. У ході експертизи заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару здійснюється перевірка цього зазначення стосовно видових назв, внесених до Переліку видових назв товарів. Перелік видових назв товарів формується Установою на підставі Положення про Перелік видових назв товарів, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності.
{ Абзац другий частини п'ятої статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 } Якщо заявлена на реєстрацію назва місця походження товару або заявлене на реєстрацію географічне зазначення походження товару міститься у Переліку видових назв товарів, то заявнику надсилається рішення про відмову в реєстрації. 6. Під час проведення експертизи заклад експертизи має право зажадати від заявника додаткові матеріали, без яких проведення експертизи неможливе. Додаткові матеріали на запит експертизи мають бути надані протягом трьох місяців від дати отримання запиту. Протягом зазначеного строку заявник може подати заяву про продовження строку для відповіді або поновлення пропущеного з поважних причин строку відповіді на запит. За подання заяви про продовження строку та за поновлення пропущеного строку сплачується збір. Якщо заявник порушив встановлений строк або залишив запит без відповіді, заявка вважається відкликаною. 7. Якщо за результатами експертизи визначено, що заявлене позначення не відповідає умовам надання правової охорони назви місця походження товару чи географічного зазначення походження товару або заявнику не може бути надано право на використання раніше зареєстрованої назви місця походження товару чи раніше зареєстрованого географічного зазначення походження товару, то Установа приймає рішення про відмову в реєстрації. Рішення про відмову в реєстрації надсилається заявникові. 8. Якщо за результатами експертизи визначено, що заявка відповідає вимогам, передбаченим статтями 7, 8 і 9 цього Закону, відомості про заявку публікуються в офіційному бюлетені Установи. Публікація повинна містити: відомості про заявника (заявників); назву товару, яка містить заявлену на реєстрацію назву місця походження товару чи географічне зазначення походження товару; межі географічного місця, з яким пов'язуються особливі властивості, певні якості або інші характеристики товару; опис основних особливих властивостей, певних якостей, репутації або інших характеристик товару; умови використання кваліфікованого зазначення походження товару на етикетці та при маркуванні товару. Публікація може містити й інші відомості, визначені в установленому порядку. 9. Після опублікування офіційних відомостей про заявку на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару будь-яка особа має право ознайомитися в установленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності порядку з матеріалами заявки. За ознайомлення з матеріалами заявки сплачується збір.
{Частина дев'ята статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законами N 850-IV ( 850-15 ) від 22.05.2003, N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 }
10. Протягом шести місяців від дати опублікування офіційних відомостей про заявку будь-яка особа може подати до Установи заперечення проти реєстрації заявленої назви місця походження товару або заявленого географічного зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого відповідного кваліфікованого зазначення походження товару. За подання заперечення сплачується збір. Якщо збір не сплачено, заперечення вважається неподаним. 11. Копія поданого заперечення та відомості про особу, яка подала це заперечення, надсилаються заявнику. Заявник протягом двох місяців від дати одержання копії заперечення повинен надіслати Установі обгрунтовану відповідь на заперечення або подати заяву про продовження встановленого строку для відповіді. За подання заяви про продовження строку сплачується збір. Якщо збір не сплачено, строк для надання відповіді не продовжується. Якщо у встановлений строк відповідь заявника на заперечення до Установи не надійшла, заперечення розглядається у встановленому порядку на підставі наявних матеріалів. 12. Заперечення та відповідь на нього розглядаються закладом експертизи протягом двох місяців від дня завершення строку, встановленого для відповіді. Заявник та особа, яка подала заперечення, мають право брати участь у його розгляді. 13. Про результати розгляду заперечення надсилається повідомлення особі, яка подала це заперечення. 14. У разі відсутності заперечень або визнання їх необгрунтованими Установа приймає рішення про реєстрацію даного кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого даного кваліфікованого зазначення походження товару та повідомляє про це заявника. Якщо розглянуті заперечення визнано слушними, Установа приймає рішення про відмову в реєстрації, про що повідомляє заявника. Рішення про відмову в реєстрації публікується в офіційному бюлетені Установи. 15. Заявник має право ознайомитися з усіма матеріалами, зазначеними в запиті закладу експертизи або рішенні Установи. Копії матеріалів надсилаються заявнику протягом місяця з дня надходження запиту.
( Стаття 11 в редакції Закону N 2188-III ( 2188-14 ) від 21.12.2000 )
Стаття 12. Відкликання заявки
Заявник має право відкликати заявку в будь-який час до дня реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання кваліфікованого зазначення походження товару. Стаття 13. Оскарження рішення за заявкою 1. Заявник може оскаржити рішення Установи за заявкою у судовому порядку, а також до Апеляційної палати протягом двох місяців від дати одержання рішення Установи. 2. Якщо рішення Установи за заявкою оскаржено у судовому порядку після реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання кваліфікованого зазначення походження товару, то суд вирішує разом і питання щодо дійсності відповідної реєстрації. 3. Право оскаржити рішення Установи до Апеляційної палати втрачається у разі сплати державного мита за видачу свідоцтва. 4. Оскарження рішення Установи до Апеляційної палати здійснюється шляхом подання заперечення проти рішення у порядку, встановленому цим Законом та на його основі регламентом Апеляційної палати, затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності. За подання заперечення сплачується збір. Якщо збір не сплачено у строк, зазначений у частині першій цієї статті, заперечення вважається неподаним, про що заявнику надсилається повідомлення.
{ Частина четверта статті 13 із змінами, внесеними згідно із Зак