Podatkova


Місце інституту податкового права в системі фінансового права
Інститути галузі фінансового права забезпечують усі напрями й елементи юридичного режиму руху державних коштів. Звісно, слід ураховувати, що ці інститути фінансового права передбачають суцільне регулювання тільки в межах галузі й мають спеціалізований характер стосовно певної групи правових норм. Галузь фінансового права охоплює весь комплекс норм, які регулюють відносини, що становлять предмет фінансового права, і забезпечують правове регулювання руху державних коштів. Кожний з інститутів реалізує більш вузькі цілі.
Юридичні норми утворюють галузь права не безпосередньо, а через інститути. Формування галузі може охоплювати кілька щаблів (інститут - складний інститут - підгалузь - галузь). Податкове право посідає чітко виражене проміжне положення. З одного боку, до нього належать інститути більш вузької групи відносин (інститут місцевих податків і зборів, оподаткування юридичних осіб і т. ін.), з другого - складний інститут податкового права є одним з елементів, що утворюють цілісну галузь фінансового права.
Крім того, масив нормативних актів не є основним критерієм галузі права. Тому будь-який "кількісний" розвиток податкового законодавства, з урахуванням зміни його якісних характеристик, найімовірніше призведе до формування підгалузі податкового права. При цьому важливо визначити місце податкового права як елемента фінансового права.
Якщо виходити з визначення галузі права, то це насамперед відносно замкнута частина системи права, що включає сукупність норм, які регулюють суспільні відносини в певній сфері діяльності людей, що вирізняється принциповою своєрідністю. Замкнутою частиною системи права виступає фінансове право, тоді як податкове право не можна розглядати як відособлену частину системи права: як специфічну - так, але не більше.
Норми податкового права зумовлені публічною, тобто загальновизначальною для країни діяльністю, а саме діяльністю щодо стягнення податкових платежів для загальнодержавних потреб, для утримання державних органів і їх матеріально-фінансового забезпечення. Це стосується не тільки діяльності органів влади, а й органів, які здійснюють її відповідно до Конституції України й установлених розмежувань компетенції в цій сфері. У процесі цієї діяльності формується система бюджетів, у якій зосереджені кошти для потреб загального значення.
Такий самий публічний характер має і діяльність органів місцевого самоврядування щодо справляння податкових платежів. Вона спрямована на задоволення місцевих інтересів, які мають загальне значення для певної території, забезпечує формування муніципальних коштів з цією метою. Отже, публічний характер мають і норми права, що регулюють відносини з приводу встановлення податків органами місцевого самоврядування та їх справляння в місцеві бюджети. Відповідно всі ці відносини є владно-майновими.
Податкове право є складним інститутом фінансового права, що регулює основи дохідної частини бюджетів. Складний характер цього інституту права визначає його певну ієрархічну структуру, яка складається із самостійних базових інститутів оподаткування (інститут оподаткування фізичних осіб; інститут місцевих податків і зборів; інститут податкової відповідальності й та ін.).
Отже, податкове право:
1) виступає як інститут предметний, тобто стосується певного предмета - різновиду відносин, що складаються із приводу встановлення, сплати і стягнення податків і зборів, їх зміни та скасування;
2) регулює суспільні відносини щодо встановлення і справляння податкових платежів, їх зміни й скасування; розподіл і використання бюджетних коштів перебувають за межами податкових відносин, як і питання встановлення і стягнення неподаткових платежів та інших державних зборів;
3) установлює обов’язок юридичних і фізичних осіб щодо сплати податків і зборів, а також регламентує процедуру обчислення і сплати податків та зборів, порядок здійснення податкового контролю та вжиття заходів відповідальності за порушення податкового законодавства;
4) виступає як складний інститут, що охоплює сукупність своєрідних фінансово-правових норм. Ця специфіка передбачає аналіз відносин, які охоплюють рух грошових коштів від платників у відповідні фонди (бюджети) у вигляді податкових платежів.
Інакше кажучи, якщо предмет фінансового права охоплює відносини, пов’язані з рухом публічних коштів, то податкове право виділяє тільки відносини з односпрямованого руху грошових коштів знизу нагору - від платників до бюджетів у формі податків і зборів. Специфічним є також метод правового регулювання, що має чітко виражений імперативний характер.
Взаємодіючи з усіма інститутами фінансового права (особливості механізму оподаткування характерні і для регулювання банківської діяльності, і для страхування, і для ринку цінних паперів), податкове право тісно пов’язане з деякими з них1 . Насамперед - з бюджетним правом (оскільки саме податки становлять основу надходжень дохідної частини бюджету, і важко уявити механізм державних доходів без податкових платежів); з інститутом фінансового контролю (який охоплює сукупність норм, що регулюють діяльність податкових органів). Крім того, низка органів фінансового контролю здійснює свої повноваження через податкові адміністрації та інші податкові органи.
Отже, складний інститут податкового права - це відмежований комплекс юридичних норм, що забезпечують цілісне регулювання різновиду відносин, пов’язаних із надходженням у бюджети податків і зборів. Податкове право є відносно самостійним сектором фінансового права і посідає автономне положення стосовно інших інститутів цієї галузі. Відносна відмежованість його полягає в регулюванні певного, досить специфічного виду суспільних відносин. Замкнутість, відмежованість його менш виражені, ніж у галузях, оскільки тільки у взаємодії його з іншими інститутами здійснюється загальне регулювання відносин, що є предметом фінансового права. Тому тільки в поєднанні з іншими інститутами податкове право забезпечує загально галузеве регулювання.
Складному інституту податкового права властиві такі ознаки:
1) однорідність фактичного змісту, що припускає регулювання чітко визначеного різновиду відносин, пов’язаних із рухом грошей у формі податків і зборів у бюджет;
2) єдність норм, що утворюють податкове право. Вони становлять єдину систему з однорідним фактичним змістом. Цей інститут забезпечує регулювання цього різновиду фінансових відносин, що не виключає спеціалізації юридичних норм усередині інституту;
3) законодавча відособленість, що означає зовні відособлене закріплення основних положень інституту в нормах, що його утворюють. Цілком імовірна поява найближчим часом єдиного кодифікованого акта, що відмежовує податкове право, - податкового кодексу.
Взаємодія з іншими інститутами фінансового права передбачає певні відносини субординації. Наявність самостійних підрозділів всередині податкового права свідчить про складний характер цього інституту. Внутрішня організація інституту, характер охоплюваного ним нормативного матеріалу припускає наявність певної його структури. Структура інституту податкового права має ґрунтуватися на таких загальних принципах:
1. Наявність комплексу рівних приписів. В інституті податкового права існує комплекс однопорядкових нормативних положень, що регулюють відносно однорідні відносини. Це система норм оподаткування юридичних осіб, відносини, що регулюють оподаткування фізичних осіб, і т. ін. При цьому слід відрізняти комплекс норм від асоціації норм, що керується однією генеральною нормою з наступною її конкретизацією1.
2. Різнобічний вплив податкових норм на регульовані відносини, що забезпечує єдиний підхід та поєднує їх у складний інститут.
3. Об’єднання всіх норм інституту податкового права стійкими закономірними зв’язками, які виражені в загальних приписах. Такими зв’язками є законодавчо закріплені принципи податкового права, принципи оподаткування. Вони характерні і для юридичної конструкції кожного інституту податкового права. Диференційованість нормативного матеріалу визначається зв’язком його елементів, що зумовлює певну логіку розгляду деяких груп відносин. Наприклад, окремий податковий механізм аналізують у певній послідовності: платник, об’єкт оподаткування, ставка податку, пільги при оподаткуванні й т. ін.
Теоретичні основи оподаткування суб'єктів підприємництва
Термінологія оподаткування та основні елементи податків
Формування та розвиток суспільства нерозривно пов'язані з виникненням та становленням податків та податкової системи в цілому. Для здійснення державою своїх соціально-економічних функцій, їй необхідні фінансові ресурси, важливу роль серед яких займають податки і податкові платежі.
Протягом розвитку суспільства форми податків постійно змінювалися, але їх сутність залишалася незмінною - суспільне оподаткування частини особистого доходу платника з метою формування ресурсів держави будь-якого типу. Тому податкова система є однією з невід'ємних підсистем державних фінансів.
Податкова система - це сукупність встановлених чинним законодавством держави податків і зборів; механізмів і способів їх розрахунку та сплати, а також суб'єктів податкової роботи, які забезпечують адміністрування і надходження податків і зборів до бюджету та інших державних цільових фондів.
Незважаючи на різноманітність податкових систем різних країн світу, сучасна теорія та практика сформувала загальні принципи побудови податкової системи (рис. 1.1):

Рис. 1.1. Принципи побудови податкової системи
Принцип вигоди полягає в тому, що втрата добробуту в результаті сплати податку повинна бути еквівалентною для платників з тими вигодами (суспільними благами), які вони отримують від держави (теорія Ліндаля). З принципу вигоди випливає, що державна діяльність у формі забезпечення державою суспільних благ має певну ціну, яка набуває форми податків. Ці податкові ціни отримали назву "ціни по Ліндалю".
Рівновага при обміні "податки-блага" виникає у разі, якщо податкові затрати на одиницю фінансованих державою суспільних благ та трансферних платежів здійснюються з граничною вигодою для кожного платника податку. Оптимальною є система, яка забезпечує не менше 80% граничної вигоди.
Принцип адміністративної зручності полягає в тому, що податкова система повинна бути максимально зручною як для держави, так і для платників податків з точки зору організації податкової роботи.
Принцип платоспроможності передбачає, що податкове навантаження повинне відповідати платоспроможності платника податків (його розміру доходів, обсягів споживання, майнового стану).
Принцип встановлення визначальної бази для затвердження конкретного рівня оподаткування полягає в тому, що податкові надходження повинні забезпечувати такий обсяг фінансових ресурсів держави, який необхідний для виконання покладених на неї функцій. Основою для встановлення рівня оподаткування є соціально-економічна доктрина держави (величина суспільних благ і трансфертних платежів, оплату яких гарантує держава).
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів (перелік та порядок адміністрування податків та зборів, що справляються в Україні, платники податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства) регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-УІ.
Податкове законодавство України ґрунтується на основних принципах, які наведені на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Основні принципи податкового законодавства України
Згідно з Податковим кодексом України податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку.
Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.
Податок складається з певної кількості взаємопов'язаних елементів, кожен з яких має самостійне юридичне значення і економічний сенс. Ці елементи визначають сутність податку як економічної категорії і механізм його функціонування.
Загальні засади встановлення елементів податку визначені у ст. 7 Податкового кодексу України, в ній дається перелік основних елементів податку. Трактування та визначення окремих елементів наводиться в ст. 22-36 ПКУ.
До основних елементів податку слід віднести: суб'єкт оподаткування (платник податку), об'єкт оподаткування та ставку податку (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Основні елементи податку
В свою чергу, кожний з основних елементів податку може виокремити окремі категорії (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Категорії суб'єктів оподаткування
Відповідно до Податкового кодексу платниками податку (суб'єктами оподаткування) можуть бути:
- фізичні особи (резиденти і нерезиденти України);
- юридичні особи (резиденти і нерезиденти України);
- податкові агенти.
Наступним ключовим елементом податку є об'єкт оподаткування.
Об'єкт оподаткування - вказує на те, що саме оподатковується: які операції, товари, доходи, власність. Об'єкт оподаткування повинен бути стабільним, піддаватися чіткому обліку, мати безпосереднє відношення до платника. Види об'єктів оподаткування наведені на рис. 1.5.

Рис. 1.5. Види об'єктів оподаткування
Одним з основоположних елементів будь-якого податку або збору є ставка оподаткування.
Ставка податку - це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю виміру об'єкту оподаткування. Розрізняють тверді, пропорційні та комбіновані ставки (рис. 1.6).

Рис. 1.6. Класифікація ставок податку
1. Тверді (специфічні) - встановлюються для податків, щодо яких база оподаткування визначена у фізичному вимірі.
2. Процентні (адвалорні) - встановлюються у процентному співвідношенні до об'єкту оподаткування. Бувають:
а) пропорційні - єдині ставки, які не залежать від об'єкту оподаткування;
б)прогресивні - зростають зі збільшенням розміру об'єкта оподаткування;
в) регресивні ставки - знижуються зі збільшенням розміру об'єкта оподаткування.
3. Комбіновані - встановлюються одночасно у процентах та у фіксованих сумах.
До додаткових елементів податку відносяться - джерело сплати податку; одиниця оподаткування; база оподаткування; податкові пільги; норма оподаткування; податковий період; строк та порядок сплати податку; податкова звітність (рис. 1.7).

Рис. 1.7. Додаткові елементи податку
Джерело сплати податку - це дохід платника податку, з якого він сплачує податок. Джерелом може виступати:
- доходи платника податку, отримані в різних формах;
- частина майна, в тих випадках коли для сплати податку не вистачає доходу;
- позика як джерело сплати.
Джерело сплати може збігатися або ні з об'єктом оподаткування.
Одиниця оподаткування - це та одиниця (фізична, грошова), за допомогою якої вимірюється об'єкт оподаткування.
База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання. База оподаткування і порядок її визначення встановлюються для кожного податку окремо.
Норма оподаткування - відношення податкових надходжень до податкової бази.
Податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору або сплата податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав. Податкова пільга надається шляхом:
- податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;
- зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку та збору;
- встановлення зниженої ставки податку та збору;
- звільнення від сплати податку та збору
Податковий період - це період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів. Податковим періодом може бути:
- календарний рік;
- календарне півріччя;
- календарний квартал;
- календарний місяць;
- календарний день.
Порядок сплати податку - це сукупність дій платників по фактичному внесенню сум податку, що підлягають сплаті до відповідного бюджету або цільового фонду.
Порядок сплати включає спосіб, форму і терміни сплати податку, а також направлення платежу (одержувач податку).
Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Строк сплати податку та збору встановлюється для кожного податку окремо.
Податкова звітність - є комплексом документів встановленої форми, що містять зведення про результати діяльності платника податку, його майнове положення, процес нарахування податку і суму, належну сплаті до бюджету за результатами звітного періоду.
Основною формою податкової звітності є податкові декларації.
Податкова декларація - документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та сплата податкового зобов'язання.
Податкові декларації подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює:
- календарному місяцю - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;
- календарному кварталу або календарному півріччю - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);
- календарному року - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року;
- календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним;
- календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - підприємців - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.
Основні функції підприємництва
Підприємець - це суб'єкт, який поєднує в собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів і методів виробництва, а також нових благ, якостей та сфер застосування капіталу.
Звідси і підприємництво - тип господарської поведінки підприємців з організації розробок виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку і соціального ефекту.
Водночас слід зазначити, що підприємництво - це особливий вид діяльності, і ця особливість характеризується такими ознаками:
це самостійна діяльність, діяльність "за свій рахунок". Головне, на чому тримається підприємницька діяльність, це власність підприємця;
це ініціативна, творча діяльність. Основою здійснення підприємницької діяльності є власна ініціатива, творчо-пошуковий, інноваційний підхід;
це систематична діяльність. Підприємницька діяльність повинна бути постійною, пов'язаною з відтворювальним процесом, і обов'язково офіційно зареєстрованою;
це діяльність, яка здійснюється на власний ризик, під власну економічну (майнову) відповідальність;
метою підприємницької діяльності є одержання прибутку або власного доходу.
Отже, ми можемо дати узагальнююче визначення підприємництва.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична діяльність господарюючих суб'єктів з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, яка здійснюється на власний ризик з метою одержання прибутку або власного доходу.
Не слід ототожнювати поняття "підприємництво" і "підприємливість".
Підприємливість - це здатність до самостійних, неординарних, нетипових дій господарюючих суб'єктів.
Тому в умовах ринку практично всі люди мають бути підприємливими, але це не означає, що всі повинні і можуть бути підприємцями. Як засвідчує світовий досвід, лише п'ять-вісім відсотків населення тієї чи іншої країни є представниками підприємницьких кіл.
Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції - інноваційну (творчу), ресурсну, організаційну, стимулюючу (мотиваційну) (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Основні функції підприємницької діяльності
Інноваційна (творча) функція підприємництва полягає в сприянні генеруванню та реалізації нових комерційних ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.
Ресурсна функція підприємництва передбачає мобілізацію на добровільних засадах матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів.
Організаційна функція підприємництва полягає в безпосередній організації виробництва, збуту, реклами тощо, зводиться до поєднання ресурсів в оптимальних пропорціях здійснення контролю за їх виконанням.
Стимулююча (мотиваційна) функція підприємництва зводиться до формування стимулюючого (мотиваційного) механізму ефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача.
Економічна основа підприємництва
Економічною основою підприємницької діяльності є приватна власність.
Власність - це відносини, які формуються між суб'єктами власності з приводу привласнення засобів виробництва і результатів праці.
Відносини власності на засоби виробництва покладені в основу всіх виробничих відносин будь-якої економічної системи господарювання. Основою відносин власності є відносини привласнення засобів виробництва та його результатів.
Привласнення власності - це економічний процес, спосіб перетворення корисних властивостей предметів та явищ на реальні умови життєдіяльності людей. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження та користування.
Володіння - це відносини фактичного панування суб'єкта над об'єктом власності.
Розпорядження - фактичне здійснення влади власника над об'єктом власності, фактичне управління нею.
Користування - це процес фактичного вилучення корисних властивостей об'єкта власності для задоволення конкретних потреб.
Історія не знає прикладів переходу до ринкової економіки без опори на приватну власність. Відомо, що такі форми власності, як групова, колективна, кооперативна, акціонерна, пайова, історично виникли як результат розвитку приватної власності: вони вийшли з неї і прийшли їй на зміну. Те саме можна сказати і про державну власність. Ця форма покликана коригувати розвиток приватної власності, усувати властиві їй суперечності, а в разі потреби через денаціоналізацію знову повертатись у приватну власність. Отже, економічною основою підприємництва є приватна власність. У системі підприємництва вся власність належить окремим громадянам чи компаніям.
Приватна власність об'єктивно сприяє збереженню ресурсів. Те, як ми поводимося з власністю, безпосередньо залежить від прав, які має на неї власник, а саме:
вирішувати, як використовувати свою власність;
передавати чи продавати свою власність;
користуватися доходами й іншими вигодами, які дає його власність.
Маючи приватну власність, кожен може користуватись цими правами. Отже, слід захищати свою власність і дбати про неї. Такі дії найбільше відповідають інтересам людей, оскільки власність визначає добробут. Власність - це багатство. Коли власність втрачає свою вартість, її власник втрачає частину свого багатства. Право приватного володіння власністю змушує нас працювати більше і продуктивніше, що в свою чергу веде до економічного зростання. Таким чином, приватна власність виступає економічною основою підприємництва і розкриває простір для його функціонування і розвитку.
Економіко-теоретичні знання і підприємництво
Для організації власної справи та здійснення підприємницької діяльності потрібні знання. Передусім мова йде про економічну теорію, менеджмент та маркетинг, які є відповідним підґрунтям для ефективного функціонування власного бізнесу. Курс "Економічна теорія" дає змогу зрозуміти макроекономічне середовище, безпосередню практику ринкової організації виробництва. Це наука про саморегуляцію економіки на основі економічної свободи її учасників. Головне питання економічної теорії полягає у з'ясуванні закономірностей, причин і факторів, що визначають ринкову ціну товару.
Маркетинг уособлює сукупність знань про таку систему організації роботи фірми, за якої виробничі рішення виносяться на основі спеціального вивчення потреб споживачів, їх прогнозу та управління. Маркетинг означає, що виробник товарів або послуг від пасивної функції виробництва і пропозиції товарів переходить до активної поліфункції формування попиту разом із виробництвом товарів. Головною метою маркетингу, як засобу організації підприємницької діяльності, виступає створення й функціонування системи регулювання виробництва на потребу ринку. Маркетинг стає провідною ланкою підприємницького управління. Реалізація його принципів означає підпорядкування виробничого менеджменту вимогам ринку (формування асортиментної програми виробництва), чітке виконання запланованої виробничої програми, її оперативне коригування у разі необхідності. Зрештою, здійснення програм маркетингу - це збільшення питомої ваги продукції фірми на ринках збуту.
Надзвичайно велике значення у підприємницькій діяльності займає менеджмент, що є узагальненням практики раціонального управління комерційним підприємством. Це пов'язано з ускладненням технології виробництва і зростанням вартості устаткування, загостренням конкурентної боротьби, полі варіантністю результатів підприємницької діяльності. Менеджмент розглядає фірму як соціальну ланку ринкової системи господарювання, в якій здійснюється управління фінансами, персоналом, виробництвом та іншими напрямками мобілізації колективних зусиль.
У поєднанні економічна теорія, маркетинг і менеджмент є науково-методичним та практичним підґрунтям щодо вивчення комплексу питань з організації та економіки підприємницької діяльності. Вони розкривають багатство змісту ринкової економіки, основні принципи та форми ЇЇ реалізації у практиці підприємницької діяльності. Оподаткування в ЗЕДI. Зміст та принципи оподаткування.
II. Основні види податків, встановлених для суб'єктів ЗЕД.
III. Пільги при здійсненні ЗЕД.
Зміст та принципи оподаткування
Податки - це обов'язкові платежі, які стягуються державою з населення, організацій, установ, підприємств у законодавчому порядку.
Податкова система - це сукупність принципів, форм, методів, інституційних структур - органів податкової служби, за допомогою яких здійснюється стягнення податків, зборів державою з резидентів та нерезидентів.
Податкова система - це сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів і внесків до бюджету і державних цільових фондів, які діють у встановленому законом порядку. Складається з прямих і непрямих податків. Прямі встановлюються безпосередньо на дохід або власність платника податків, непрямі включаються у вигляді надбавки до ціни товару і сплачуються споживачем.
Основні принципи системи оподаткування в Україні:
1. Стабільність податків - основні податки в Україні встановлюються у законодавчому порядку ВРУ на тривалий період часу.
2. Рівна напруженість податків - незмінність податкової ставки протягом певного періоду часу (наприклад, ПДВ 20%). Обов'язковість сплати податків всіма суб'єктами господарської діяльності. Сплата податків повинна відбуватися у встановлений законодавством термін.
3. Принцип соціальної справедливості. Всі суб'єкти господарської діяльності знаходяться в рівних економічних умовах і повинні сплачувати однакові податки по встановлених однакових ставках незалежно від форм власності, господарювання та регіонів, де здійснюється господарська діяльність.
4. Принцип стимулювання оподаткування. Ставки податків, які застосовуються, повинні стимулювати розвиток відповідних видів виробництва.
В межах загальної системи оподаткування діє підсистема оподаткування ЗЕД.
Основні принципи оподаткування ЗЕД в Україні: 1. Податки і пільги, що надаються суб'єктам господарської діяльності, встановлює і відміняє лише ВР України на основі пропозицій Кабміну.
2. Ставки податків для суб'єктів ЗЕД встановлює та відміняє ВР України.
3. Рівень ставок податків для суб'єктів ЗЕД встановлюються виходячи з таких передумов:
o необхідність досягнення самоокупності суб'єктів ЗЕД;
o необхідність забезпечення самофінансування;
o необхідність досягнення бездефіцитності бюджету України.
4. Стабільність оподаткування для суб'єктів ЗЕД. Стабільність кількості і розміру податків для суб'єктів ЗЕД гарантується державою на термін не менше 5 років. Заборона встановлювати інші податки крім тих, що затверджені ВР України.
5. Ставки податків є офіційними для суб'єктів ЗЕД і визначаються по товарній ознаці при експорті/імпорті товарів (митний податок).
6. Ставки податків для суб'єктів ЗЕД повинні стимулювати експорт готової продукції, а не сировини.
Основні види податків, встановлених для суб'єктів ЗЕДСхема оподаткування суб 'єктів ЗЕД та можливі ставки податків і зборів
Суб'єкти-імпортери Суб'єкти-експортери Суб'єкти ЗЕД в Україні (дистриб'ютори, СП тощо)
1. Податок на прибуток (30%) 1. Податок на прибуток (30%) 1. Податок на прибуток (30%) у ВСЕЗ 15%
2. ПДВ (20%) 2. ПДВ (20%), бартерні операції (0%), інші (20%) 2. ПДВ (20%) у ВСЕЗ 10%
3. Акцизні збори (10-90%) 3. Акцизні збори (10-90%) 3. Акцизні збори (10-90%)
4. Митні податки (5-50-90%) 4. Митні податки (5-90% і більше) 4. Митні податки (5-50-90%)
5. Митні збори 0,2% від вартості контракту 5. Митні збори 0,2% від вартості контракту 5. Митні збори 0,2% від вартості контракту
Пільги при здійсненні ЗЕДПодаткові пільги можуть мати такі суб'єкти ЗЕД:
1. Суб'єкти ЗЕД, у яких обсяг експорту перевищує обсяг імпорту за фінансовий рік.
2. Суб'єкти ЗЕД, у яких обсяг експорту складає не менше 5% від обсягу товарів, що реалізовані за фінансовий рік.
3. Податкові пільги надаються суб'єктам ЗЕД, які стабільно експортують:
o наукові товари (ліцензії, патенти, ноу-хау);
o науково місткі товари (електрообчислювальна техніка, прилади, нові матеріали);
o товари, у вартості яких частка доданої вартості складає не менше 30%.
Зміст податкових пільг, що надаються суб'єктам ЗЕД України Загальна податкова пільга суб'єктам ЗЕД України полягає у скороченні терміну амортизації основних виробничих фондів. Суб'єкти ЗЕД мають право збільшити фонд амортизації за рахунок прибутку. При цьому ця частина прибутку не оподатковується.
Податкові пільги суб'єктам ЗЕД на практиці застосовуються у вигляді норм прискореної амортизації основних фондів суб'єктів ЗЕД:
1. Такі норми прискореної амортизації встановлюють суб'єкти ЗЕД, які використовують відповідні основні фонди для виробництва експортних товарів. Саме на ці фонди поширюються норми прискореної амортизації.
2. Норми прискореної амортизації основних фондів встановлюються для тих основних фондів, які створені за рахунок інвестицій. При цьому умовою надання пільг є те, що ці основні фонди повинні використовуватися при виробництві експортних товарів.
3. Такі норми прискореної амортизації встановлюються і на імпортне устаткування, яке використовується для виробництва експортних товарів. Ця норма амортизації має бути не менше тих норм, які встановлені в країні походження даного устаткування.
Механізм надання податкових пільг:
1. Суб'єкти подають заяву та встановлені законодавством документи, необхідні для отримання податкових пільг у Департамент зовнішньоекономічних зв'язків при Міністерстві економіки та питань Європейської інтеграції України.
2. Міністерство економіки та відповідні його органи розглядають документи і приймають рішення про надання податкових пільг конкретному суб'єкту ЗЕД.
Рішення Міністерства економіки про надання пільг відповідним суб'єктам ЗЕД є обов'язковим для виконання державними, фінансовими та податковими органами України.
Характеристика основних елементів податку на додану вартість
Перша редакція ст. 1 цього закону мала таке формулювання ПДВ: "Він є формою сплати до бюджету частки приросту вартості, яка додається на всіх стадіях процесу виробництва товарів і послуг і вноситься до бюджету мірою їх реалізації".
Пізніша редакція ст. 1 закону зробила зрозумілим загальний механізм нарахування ПДВ: "Податок є формою сплати до бюджету частки додаткової вартості, яка створюється на всіх стадіях виробництва і яка виникає як різниця між вартістю реалізованих товарів, робіт і послуг та вартістю матеріальних витрат, віднесених на витрати виробництва і обігу".
Таке формулювання відображає далеко не всі випадки нарахування ПДВ, і тому його слід розглядати лише як визначення податку, яке може змінюватися залежно від того, який зміст буде вкладено в його основу.
Визначення суб'єкта оподаткування
Першим елементом будь-якого податку, в тому числі ПДВ, є встановлення суб'єкте оподаткування. Поняття платника - одне з центральних у системі ПДВ. Воно відображає податкового суб'єкта, під контролем якого перебувають усі економічні об'єкти - товари, послуги, які підлягають обкладанню цим податком. Тільки цей суб'єкт несе відповідальність перед податковими органами, веде відповідний бухгалтерський облік, має право на зарахування авансового податку, зобов'язаний виставляти рахунки за вимогою своїх клієнтів, виділяючи суму податку окремим рядком, має право на наявні пільги щодо оподаткування, і тільки обіг цього суб'єкта підлягає оподаткуванню ПДВ. Характерно, що у всіх системах західноєвропейського податкового законодавства таким суб'єктом - платником податків, є не підприємство, а підприємець.
Підприємцем може бути як фізична, так і юридична особа, якщо вона відповідає встановленому поняттю підприємця, тобто самостійно і постійно проводить виробничу або професійну діяльність з метою отримання прибутку. Таким чином, поняття "підприємець" у системі ПДВ має широке значення, і ним може бути будь-яка господарська структура, що відповідним чином зареєстрована, призначена законодавством і бере участь в економічному житті країни.
В еволюції російського законодавства про ПДВ виявилась тенденція до розширення кола платників. Відповідно до першого Закону про ПДВ до кола платників входили юридичні особи, в тому числі підприємства з іноземними інвестиціями, які здійснювали виробничу і комерційну діяльність, а також іноземні особи, які здійснювали виробничу і комерційну діяльність на території Росії, однак до платників не були зараховані підприємства, які імпортували товари на територію РФ. Але вже через рік після введення закону в дію до нього були внесені зміни, відповідно до яких суб'єктами оподаткування стали підприємства, які імпортують товари на територію Росії.
Визначення об'єкта оподаткування
Другим елементом податку на додану вартість є об'єкт оподаткування і пов'язане з ним визначення основи податку - бази оподаткування.
Нині об'єктами оподаткування ПДВ є різні юридичні факти:
1) обороти з реалізації на території Росії товарів (робіт, послуг);
2) обороти з реалізації товарів (робіт, послуг) усередині підприємства для потреб свого виробництва, витрати за якими не відносять до витрат виробництва;
3) товари, які завозяться на територію Росії.
При цьому обороти з реалізації товарів (робіт, послуг) усередині підприємства для потреб власного виробництва, витрати за якими не відносять на витрати виробництва, визнаються об'єктом оподаткування з ПДВ, тому що підприємство в такому разі є одночасно і виробником товарів (робіт, послуг), і їх споживачем. Іншими словами, створюючи додану вартість у формі збільшення вартості товару, підприємство не продає його, тобто не перекладає суму податку на покупця, а сплачує ПДВ за рахунок власних коштів. В цьому випадку ПДВ вилучається у формі прямого оподаткування.
Російське законодавство містить широкий перелік товарів, робіт і послуг, звільнених від ПДВ. У статті закону, де перелічені пільги, використано всі літери російського алфавіту, крім останньої. Особливо це стосується переліку таких категорій, як платники, пільги і т. д. Не уникло цих недоліків і законодавство про ПДВ.
Ставки податку на додану вартість у Російській Федерації
У Російській Федерації на першому етапі (1991-1993 рр.) була встановлена єдина ставка ПДВ. Розмір її був дуже високий - 28 %. На другому етапі (1992-1995 рр.) ставку було значно знижено. Більш того, замість єдиної ставки було введено дві ставки - максимальну (20 %) і мінімальну (10 %). У законодавчому порядку було встановлено, що мінімальна ставка поширюється на всі продовольчі товари (крім підакцизних), а також на товари для дітей, зазначені у переліку, затвердженому урядом РФ. Таким чином, на другому етапі розмір ставки ПДВ у РФ був наближений до світового. Третій етап в еволюції ставки ПДВ пов'язаний з проведенням великої податкової реформи у квітні 1995 р. При цьому самі ставки не були змінені, але відбулися значні зміни в їх використанні.
По-перше, значно звузилось коло груп товарів, до яких використовується мінімальна 10-відсоткова ставка. По-друге, Закон від 25 квітня 1995 р. встановив, що передбачені ним ставки використовуються не тільки для вітчизняних, а для імпортних товарів. По-третє, починаючи з 28 квітня 1995 р., тобто з офіційної дати набрання чинності Федеральним Законом № 63-ФЗ, платники податків отримали дозвіл відносити на повернення з бюджету суми податків за матеріальними ресурсами, роботами і послугами виробничого призначення в міру оплати ресурсів постачальникам, незалежно від списання витрат з їх придбання на витрати виробництва, як було встановлено раніше.
На сьогодні в Російський Федерації є такі ставки ПДВ: мінімальна -10 % (пільгова) і максимальна - 18 % (базова).
Прем'єр-міністр країни М. Фрадков нещодавно запропонував Міністерству фінансів знизити ставку ПДВ відразу з 18 до 13 %. Навколо запропонованої ставки ПДВ поки точаться дискусії.

Для розуміння суті кожного окремого податку необхідно виділити його елементи. До найважливіших елементів податку відносяться: суб'єкт податку, об'єкт податку, база оподаткування, джерело сплати податку, одиниця оподаткування, податкова квота, ставка податку, податковий період, податкова пільга (рис. 8.4).

Що розуміють під класифікацією податків?
Класифікація податків - це групування податків відповідно до їх особливостей встановлення, нарахування та сплати. В основу класифікації податків можуть бути вкладені найрізноманітніші ознаки (критерії) (рис. 8.5)
Прямі податки - це податки, які встановлюються безпосередньо до об'єкта оподаткування, доходу чи майна, за певними ставками. Прикладом прямих податків можуть бути податок на прибуток, податок з власників транспортних засобів, податок на доходи фізичних осіб, комунальний податок, податок на землю та ін.
Непрямі податки - це ціноутворюючі податки, оскільки вони включаються до ціни товарів, сплачуються кінцевими споживачами в цінах придбаної продукції, а до бюджету перераховуються продавцями товарів і послуг. До непрямих податків належить акцизний збір, митні збори, податок на додану вартість.

Податки на дохід - це податки на доходи юридичних і фізичних осіб за відповідними ставками. До них можна віднести податок на прибуток, податок на доходи фізичних осіб.
Податки на споживання - це податки, які сплачуються кінцевими споживачами в цінах придбаної продукції. Прикладом податків на споживання є акцизний збір, митні збори, податок на додану вартість.
Податки на майно - це податки, об'єктом оподаткування для яких є певне майно юридичних чи фізичних осіб. До майнових податків відноситься податок на нерухомість (на даний час не стягується), податок з власників транспортних засобів.
Платежі за ресурси - це податки, об'єктом оподаткування для яких є певні види природних ресурсів. До ресурсних платежів належать плата (податок) за землю, збір за спеціальне використання природних ресурсів (лісовий податок, плата за воду, плата за корисні копалини), збір за забруднення навколишнього природного середовища та ін.
Загальнодержавні податки - це податки і збори, які встановлюються Верховною Радою України і обов'язкові для справляння на всій території країни.
Місцеві податки - це податки і збори, механізм справляння та порядок сплати яких встановлюється сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, встановлених законами України. Місцеві податки і збори зараховуються до місцевих бюджетів.
Загальні податки - це податки, які встановлюються державою для фінансування загальнодержавних потреб і не мають цільового спрямування (податок на прибуток, податок на додану вартість, акцизний збір, податок з доходів фізичних осіб).
Цільові (спеціальні) податки - це податки, які справляються за цільовим призначенням. Наприклад, податок з власників транспортних засобів спрямовується на фінансування будівництва, реконструкції, ремонту й утримання автомобільних доріг загального користування і сільських доріг, на ремонт і утримання вулиць в населених пунктах, що належать до комунальної власності. Податок на землю спрямовується на фінансування заходів з раціонального використання й охорони землі, підвищення родючості грунтів, відшкодування власникам землі і землекористувачам витрат, пов'язаних з веденням господарства на землях гіршої якості, розвитку інфраструктури населених пунктів.
Яка принципова відмінність між податковою системою та системою оподаткування?
Разом з набуттям Україною на початку 1990-х років незалежності почала створюватись та інтенсивно розвиватися нова національна податкова система України, яка значною мірою відрізняється від тієї, яка існувала в умовах адміністративно-командної системи в СРСР.
Податкова система - це сукупність податкових відносин, регламентованих нормами фінансового права, закріпленими в податкових законах та інших нормативно-правових актах з питань оподаткування. державних органів, які організовують і контролюють надходження податків та інших видів обов'язкових платежів.
Система оподаткування - це сукупність податків, зборів (обов'язкових платежів), які сплачуються до бюджетів різних рівнів (державного чи місцевих), а також до державних цільових фондів (табл. 8.2).
Таблиця 8.2
Тема 8 . БАЗОВІ ЗАСАДИ ОПОДАТКУВАННЯ
Які основні історичні аспекти розвитку категорії "податок"?
Проблеми оподаткування почали хвилювати людство з часів виникнення держави, тобто відтоді, коли з'явились самі податки як атрибут держави. З розвитком суспільства відбувається постійне вдосконалення податкової системи, від внесків у натуральній формі відбувся перехід до грошової форми оподаткування.
Формування та розвиток категорії "податок" проходило разом із формуванням та розвитком всього людства. Із всієї сукупності історичного минулого податку можна виділити наступні основні його стадії становлення.
1. Спочатку основна ідея податку полягає в ідеї дару. Індивідууми, роблять подарунки уряду, який їх з радістю сприймає.
2. На другій стадії уряд невпинно благав а то й просив своїх громадян про фінансову та матеріальну підтримку.
3. На третій стадії формується ідея допомоги, яка надається державі.
4. На четвертій стадії проявляється ідея жертви, яка приноситься індивідуумом в інтересах держави. Громадяни відказуються від усього, що є в їх наявності за ради суспільного благополуччя.
5. На п'ятій стадії у платника розвивається відчуття боргу, зобов'язання перед державою.
6. І тільки на шостій стадії зустрічається ідея примусу з боку держави.
7. На сьомій стадії, виникає ідея визначеної частини чи окладу, які встановлюються урядом незалежно від бажання платника.
Що розуміють під категорією "податок"?
Податки, податкова політика, податкова система, оподаткування постійно знаходяться в центрі уваги всього суспільства в кожній державі. Податки - це необхідна, первинна умова існування та діяльності держави, неодмінна ознака цивілізації будь-якого суспільства.
Єдиного, стандартизованого визначення категорії податок в фінансовій науці не існує (табл. 8.1). Але проаналізувавши всі стадії розвитку та становлення податку, враховуючи його історичне, суспільне значення можна дати визначення категорії "податок". Податок - це індивідуально безеквівалентний рух грошових засобів від індивідуума до держави, який здійснюється на основі примусу з боку влади, з метою формування централізованого грошового фонду, який використовується для виконання державою своїх функцій.
Таблиця 8.1
ВИЗНАЧЕННЯ КАТЕГОРІЇ "ПОДАТОК"
ПОДАТОК - ЦЕ Примусовий збір, який держава стягує з громадян для задоволення своїх грошових потреб Кулішер І. М., Слу-цький М. І, Твердо-хлебов В.М., Тургенев М. І.
Примусовий збір, що справляється державною владою з окремих господарюючих осіб для покриття витрат, що здійснюються нею або для досягнення будь-яких завдань економічної політики без надання платникам його спеціального еквіваленту Соколов О. О.
Збір, що встановлюється в односторонньому порядку державою та справляється на підставі законодавчо визначених правил для задоволення суспільних потреб Горський І. В.
Обов'язковий індивідуально безоплатний платіж, що справляється з організацій та фізичних осіб в формі відчуження належних їм на правах власності, господарського ведення або оперативного управляння грошових коштів в цілях фінансового забезпечення діяльності держави або муніципальних утворень Податковий кодекс Російської Федерації
Обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування ст. 1 Закону України "Про систему оподаткування"
Форма примусового відчуження результатів діяльності суб'єктів, що реалізують свій податковий обов'язок, в державну чи комунальну власність, який вноситься в бюджет відповідного рівня (або цільовий фонд) на підставі закону (або акта органу місцевого самоврядування) та виступає як обов'язковий, нецільовий, безумовний, безоплатний та безповоротний платіж Кучерявенко М. П.
Закінчення табл. 8.1
Обов'язковий, індивідуально безоплатний платіж є державні чи місцеві бюджети в законодавчо встановленому порядку з організацій і фізичних осіб у формі відчуження коштів, що належать їм на правах власності, господарського ведення чи оперативного управління, у цілях фінансового забезпечення діяльності держави і (чи) муніципальних утворень Черник Д. Г.
Це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини валовою внутрішнього продукту на загальнодержавні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство не може існувати. Федосов В.М.
Законодавчо оформлена, примусова форма отримання державою частки вартості валового внутрішнього продукту, фінансовий гарант виконання державою II суспільних функцій, інструмент регулювання економічного розвитку Мельник П. В.
Обумовлена й фіксована в законодавчому порядку грошова сума, що приймає форму обов'язкового платежу для платника і доходу для держави Андрущенко В.Л., Данілов О.Д.
В цьому процесі руху грошових коштів обов'язково повинні дотримуватися принципи справедливості по відношенню до платника та досягнення максимальної ефективності справляння податків.
Шарль Монтеск'є зазначає, що податок - це частина, яку кожен громадянин віддає зі свого майна для того, щоб отримати охорону іншої частини або користуватися нею з більшим задоволенням.
ЕМА 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ
 
1. Поняття податкової системи і вимоги до неї.
2. Принципи побудови податкової системи.
3. Склад і структура податкової системи України.
 
1. Поняття податкової системи і вимоги до неї.
 
Податкова система – це сукупність податків, зборів, та інших платежів, що стягуються у встановленому законом порядку до бюджету і державних цільових фондів, а також принципи, форми і методи побудови самих податків.
 
Податкова система характеризується:
-  по-перше – порядком встановлення і введенням в дію податків і зборів та їх  скасування;
-  по-друге – класифікацією податків;
-  по-третє – правами та обов’язками платників податків;
-  по-четверте – порядком розподілу податків між бюджетами різних рівнів;
-  по-п’яте – відповідальністю учасників податкових відносин.
 
Побудова податкової системи повинна відповідати таким вимогам:
- системність – полягає в тому, що податки повинні бути взаємопов’язані між собою й органічно доповнювати один одного;
- встановлення визначальної бази податкової системи – визначальною базою побудови податкової системи є обсяг коштів, якого потребує держава для виконання покладених на неї функцій; 
- формування правової основи – правову основу системи становлять відносини власності, адже форма власності відбивається на формуванні доходів відповідних юридичних і фізичних осіб, а особливості формування доходів повинні враховуватись при встановленні об’єкта оподаткування; 
- формування вихідних принципів.
 
2. Принципи побудови податкової системи.
 
Класичні принципи побудови податкової системи були сформульовані їх основоположником, шотландським економістом і філософом А. Смітом. Вони викладені у чотирьох основних правилах:
-   справедливості, яке стверджує загальність оподаткування і рівномірність його розподілу відповідно до доходів;
-   визначеності, коли час оплати податку, спосіб і сума платежу повинні бути з точністю і заздалегідь відомі платнику і не залежати від суб'єктивних факторів;
-   зручності, тобто кожен податок повинен стягуватись у такий час і такий спосіб, які найбільш зручні для платника;
-   економії (раціональності), коли будь-який податок повинен стягуватися таким чином, щоб із доходів платника вилучалось якомога менше понад те, що надходить до державної скарбниці.
 
Основу побудови сучасних податкових систем, поряд із принципами А. Сміта, визначають також принципи, розроблені німецьким економістом А. Вагнером, який систематизував їх в чотири окремі групи:
1-ша група – фінансові принципи, серед яких достатність та еластичність (рухомість) обкладення.
2-га група – народногосподарські принципи – належний вибір джерела обкладення, правильна комбінація різних податків у таку систему, яка б зважала на наслідки і  умови їх перекладення.
3-тя група – етичні принципи, принципи справедливості – загальність оподаткування та рівномірність.
4-та група – принципи податкового управління (сукупність адміністративно-технічних правил) – визначеність обкладення, зручність сплати податку та максимальне зменшення витрат на стягнення.
 
Сучасна податкова система України ґрунтується на принципах, що викладені в податковому законодавстві:
 
1. Загальність оподаткування  кожна особа зобов’язана сплачувати встановлені законодавством податки та збори, платником яких вона є.
 
2. Рівність усіх платників перед законом, недопущення  будь-яких проявів податкової дискримінації  забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу.
 
3. Невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства.
 
4. Презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
 
5. Фіскальна достатність  встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями.
 
6. Соціальна справедливість  установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків.
 
7. Економічність оподаткування  установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування.
8. Нейтральність оподаткування – установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків.
 
9. Стабільність  зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
 
10. Рівномірність та зручність сплати  установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками.
 
11. Єдиний підхід до встановлення податків та зборів  визначення на законодавчому рівні усіх обов’язкових елементів податку.
 
3. Склад і структура податкової системи України.
 
В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
До загальнодержавних належать податки та збори, що є обов’язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених законодавством.
 
До загальнодержавних належать такі податки та збори:
 
1. податок на прибуток підприємств;
2. податок на доходи фізичних осіб;
3. податок на додану вартість;
4. акцизний податок;
5. збір за першу реєстрацію транспортного засобу;
6. екологічний податок;
7. рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;
8. рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;
9. плата за користування надрами;
10. плата за землю;
11. збір за користування радіочастотним ресурсом України;
12. збір за спеціальне використання води;
13. збір за спеціальне використання лісових ресурсів;
14. фіксований сільськогосподарський податок;
15. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;
16. мито;
17. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;
18. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.
 
 
До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених податковим законодавством, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
 
До місцевих податків належать:
 
1. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;
2. єдиний податок.
 
До місцевих зборів належать:
 
1. збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;
2. збір за місця для паркування транспортних засобів;
3. туристичний збір.
Податкова система УкраїниФункціонування податкової системи в Україні пов'язане з багатьма проблемами і суперечностями. За своєю природою податкова система є результатом еволюції податкових відносин і детермінується багатьма специфічними факторами. Її існування зумовлене певним етапом, якого досягли суспільні правовідносини у сфері оподаткування. Ця категорія є своєрідною детермінуючою оболонкою, формою для дії податкових механізмів у державі, у якій разом з тим вплив системи на її елементи є взаємопов'язаним.Податкова система в кожній країні є однією з основ економічної системи. Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого - виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини. Податки - це об'єктивне суспільне явище, тому при побудові податкової системи слід виходити з реалій соціально-економічного стану країни, а не керуватися побажаннями, хоч і найкращими, але нездійсненними. Саме тому побудова чіткої податкової системи - це одна з головних умов ефективного функціонування економіки і фінансів, оскільки через податки здійснюється найтісніший зв'язок між державою і юридичними та фізичними особами щодо формування, розподілу й використання їх доходів.Окремі елементи утворюють податкову систему лише тоді, коли між ними формуються зв'язки сумісності, взаємоузгодженості, відповідності. Системоутворюючими чинниками при побудові податкової системи виступають саме принципи оподаткування. Побудова податкової системи відповідно до цих принципів потребує вмілого комбінування податків з різним ступенем еластичності, з різною властивістю щодо можливостей їх перекладання, а також реалізації принципів економічної ефективності та справедливості. Таким чином забезпечується така властивість податкової системи, як її побудова на засадах взаємодоповнення. Реалізація податковою системою певної сукупності загальних та особливих принципів оподаткування надає їй неповторності.Податкова політика - це діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Головними критеріями податкової політики є економічна ефективність і соціальна справедливість. З одного боку, податки мають забезпечити сталу фінансову базу держави, з іншого - залишити достатньо коштів підприємствам і громадянам для збереження максимальної заінтересованості в результатах діяльності. Вся історія податкової політики зводиться до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. Сутність, структура і роль податкової системи визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її в країні самостійно виходячи із завдань соціально-економічного розвитку. Через податки, пільги і фінансові санкції, а також обов'язки та відповідальність, які виступають невід'ємною частиною податкової системи, держава ставить єдині вимоги до ефективного ведення господарства у країні.Податкова політика - це насамперед формування і застосування затверджених на законодавчому рівні економічних інструментів і відповідних рішень, призначених сприяти зростанню надходження платежів до бюджету, а також врахування змін чинної податкової системи, визначення механізму обчислення, сплати і зарахування платежів до бюджетів. Потрібен системний підхід до податкової політики, який би дав змогу створити податкову систему, що була б не суто фіскальною складовою, а могла функціонально коригувати економічну систему і реально стимулювати виробничу діяльність суб'єктів оподаткування.Нині відомо кілька схем оподаткування, серед яких слід назвати три основні. Перша з них передбачає поосібне оподаткування, тобто стягнення податків з особи як такої залежно від її прибутку або інших властивостей. Друга схема передбачає стягнення податків з використовуваних загальних або неподільних ресурсів. Третя, яка найбільше поширилася у світі і діє в Україні, орієнтована на оподаткування результатів комерційної діяльності фізичних та юридичних осіб, а також частково їхньої власності.Незалежно від змісту оподаткування будь-яка податкова система має забезпечувати надійне надходження коштів у доходну частину бюджету. Розкриваючи зміст податкової системи, науковці часто наголошують на складній природі цього поняття. З одного боку, податкова система є сукупністю податків, зборів, платежів і виступає як механізм визначених, законодавче закріплених важелів з акумуляції доходів держави. У цьому разі вона може збігатися з системою податків, зборів і платежів. З іншого боку, податкова система містить досить широкий спектр процесуальних відносин зі встановлення, зміни, скасування податків, зборів, платежів, забезпечення їх сплати, організації контролю та відповідальності за порушення податкового законодавства.Отже, податкова система -це сукупність встановлених у країні податків, зборів та обов'язкових платежів, які взаємопов'язані, органічно доповнюють один одного та мають різну цілеспрямованість.Чинне законодавство не дає визначення податкової системи, що досить часто тягне за собою проблемні моменти не лише в теоретичних дослідженнях, а й на практиці. Згідно зі ст. 2 Закону України "Про систему оподаткування" система оподаткування являє собою сукупність податків, зборів та обов'язкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку.Принципи податку реалізуються через конкретний прояв, що характеризує специфіку механізму: однократність обкладання; встановлення центральним органом державної влади; універсалізація податку, що передбачає незалежність податкового тиску від форми власності; науковий підхід; принцип справедливості тощо. Загальну систему принципів оподаткування сформулював ще А. Сміт, включивши до їх складу стабільність та передбачуваність, гнучкість, рівновагу, рухомість, антиінфляційну спрямованість, зручність, рівність платників, стимулювання, економність, рівномірність охоплення. "Сучасні демократичні системи податкових відносин між органами державної влади і місцевого самоврядування базуються на таких принципах: розподілу податкових доходів органів державної влади і Місцевого самоврядування на основі чіткого розмежування їх функцій та відповідальності; формування доходів місцевих бюджетів на основі власних і закріплених податкових доходів; достатності доходних джерел для забезпечення самостійності місцевих бюджетів та виконання органами місцевого самоврядування їх функцій та повноважень; закріплення частки загальнодержавних податків за місцевими бюджетами.М. П. Кучерявенко виділяє такі принципи побудови податкової системи України: принцип рівного податкового тиску, принцип стабільності, принцип рівності та рівноваги, принцип цілісності, принцип єдиної цілі, принцип обмеження податкового тиску, принцип раціонального поєднання прямих та непрямих податків, принцип поділу податків за рівнем компетенції органів. У свою чергу Закон України "Про систему оподаткування" містить перелік принципів системи оподаткування. До них належать:- стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності - введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;- обов'язковість - впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;- рівнозначність і пропорційність - справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) - на більші доходи;- рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);- соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;- стабільність - забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;- економічна обґрунтованість - встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;- рівномірність сплати - встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;- компетенція - встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами;- єдиний підхід - забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;- доступність - забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів). Фахівці вважають, що податкова система України в перехідний період має базуватися на таких принципах: антициклічний характер, цільове призначення податків, погодження податкових ставок, рівність і справедливість, гнучкість податкової системи, однозначність тлумачення, недопустимість необґрунтованих пільг, автоматична індексація податків і зборів, відповідальність платників податків, системний підхід, численність податків тощо.Податкова система є різновидом відкритої динамічної системи, Це сукупність встановлених у країні податків. Її відкритість означає необхідність аналізу, передусім зовнішніх чинників, під впливом яких відбувається її становлення. Вимога системності полягає в тому, що податки мають бути взаємопов'язані, органічно доповнювати один одного, не суперечити системі в цілому та її елементам. Системний підхід означає, що мають реалізовуватися обидві функції податків. З позиції фіскальної функції податкова система має забезпечити гарантоване і стабільне надходження доходів до бюджету, з позиції регулюючої забезпечувати державі можливість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства. Податкова система повинна включати досить широке коло податків різної цілеспрямованості, оскільки практично неможливо щоб одночасно в одному податку цілком реалізувалися обидві функції.Оскільки податки - це по суті продукт еволюції економіки і держави, то податкова система формується перш за все під впливом об'єктивних чинників. У той же час у сучасній демократичній правовій державі запровадження тих чи інших форм оподаткування є результатом волевиявлення членів парламенту, компромісу інтересів різних політичних груп, які у свою чергу представляють інтереси різних верств суспільства.Становлення відносин між органами державної влади і місцевого самоврядування з приводу розподілу податкових доходів між державним і місцевим бюджетами в Україні має свої особливості:- нерозвиненість системи місцевих податків і зборів та як наслідок - відсутність у місцевих бюджетів власної доходної бази;- постійний перегляд переліку і пропорцій розподілу загальнодержавних податків і зборів між державним і місцевими бюджетами;- відсутність ефективної системи фінансового вирівнювання при великих розбіжностях у податкоспроможності регіонів, що зумовлює великі розриви в обсягах суспільних послуг на душу населення між регіонами.Щодо складу податкової системи України, то її основу створюють податки, аналогічні тим, які становлять ядро податкових систем більшості сучасних розвинутих країн, що свідчить про загальну закономірність уніфікації оподаткування.Слід зауважити, що, на відміну від основних податків, які становлять серцевину податкової системи України і склад яких не змінюється, склад решти обов'язкових платежів періодично зазнає змін. Законом УРСР "Про систему оподаткування" в редакції від 25 червня 1991 р. до загальнореспубліканських віднесено 16 податків, зборів та обов'язкових платежів. Згідно з Законом України "Про систему оподаткування" в редакції від 18 лютого 1997 р. (зі змінами, внесеними в наступні роки), податкова система включає 23 загальнодержавні податки і збори. Цей перелік був розширений за рахунок включення: рентних платежів; збору до Державного інноваційного фонду; плати за торговий патент за деякі види підприємницької діяльності; фіксованого сільськогосподарського податку; збору на розвиток виноградарства; єдиний митний збір; гербовий збір. Деякі з цих зборів вже скасовані. В той же час цей перелік включає податки і збори, які на території України ще не справляються (наприклад, податок на нерухомість ще не запроваджено).Вищезазначене дає можливість зробити висновок про існування в Україні тенденції до розширення переліку податків і зборів, що входять до її податкової системи. Також є тенденція до поєднання у системі особистих та реальних податків. Крім того, простежується тенденція до диференційованого оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності, що працюють без створення юридичної особи, а також зі створенням юридичної особи, а серед останніх - до диференційованого оподаткування, з одного боку, великих і середніх за розмірами підприємств, а з іншого - суб'єктів малого підприємництва. Наслідком такої диференціації стало поєднання в межах однієї податкової системи двох підсистем оподаткування - звичайної для одного виду платників і спрощеної для іншого.Слід зауважити, що суб'єкти малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, не є платниками багатьох видів податків і зборів, зокрема податку на додану вартість (за винятком, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів єдиним податком за ставкою 6%), прибуткового податку тощо.Крім обумовлених об'єктивними причинами тенденцій, у розвитку податкової системи України спостерігається така особливість, як обмежене застосування майнових податків, що повинні бути доповненням до особистих. Крім податку на нерухомість до складу податкової системи України поки не входить ще один з поширених у країнах з розвинутою ринковою економікою податків - податок на спадщину і дарування (хоч згідно з законопроектом, що перебуває з 2002 р. на розгляді у парламенті, планується справляти прибутковий податок з громадян зі спадщини та дарування).Розробляючи податкову політику та впроваджуючи її у життя, органи державної влади повинні базуватися також на методології оподаткування. Методологія оподаткування- це теоретичне, науково-практичне і концептуально-правове обґрунтування сутності поняття "податок" - одночасне дослідження податку як об'єктивної економічної категорії та конкретної форми правових взаємовідносин платників податків з державою.Органічним елементом методології оподаткування є сфера його методичного забезпечення. Методичні основи оподаткування - це вибір податкових форм й наповнення їх конкретним змістом (прийняття організаційно-правового порядку обчислення і стягнення податків), встановлення прав та обов'язків сторін податкових правовідносин. Створення методик оподаткування, які адекватно відображають стан економіки і політики є логічним завершенням методологічних досліджень податкових проблем у межах кожного етапу податкового реформування.
1.     Сутність податків. Види платежів до бюджетів та їх характеристика, функції податків.
Виникнення податків обумовлене переходом від натурального господарства до товарно-грошових відносин. Ті види податків, що існують зараз, а також порядок їх обчислення та сплати сформувалися недавно, хоча тенденція до їх виникнення з’явилася ще в Стародавньому світі, про що і говорять історичні факти. Податки є однією з найважливіших фінансових категорій. За своєю економічною сутністю податки – це фінансові відносини між платниками і державою з приводу утворення фондів грошових коштів необхідних для виконання державою своїх функцій.
 
Податок  - це   обов'язковий,   безумовний   платіж    до відповідного   бюджету,   що   справляється  з  платників  податку відповідно до ПКУ.
Збором  (платою,  внеском)  є  обов'язковий  платіж   до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на  користь  таких  осіб  державними органами,  органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.              
Основна функція податків – фіскальна – завдяки її реалізації забезпечується надходження грошових коштів до бюджету, а за допомогою під функцій, здійснюється розподіл і перерозподіл цих коштів та контроль за своєчасністю і повним надходженням цих коштів.
Соціальна повинна забезпечувати соціальний захист платників податків, зокрема малозабезпечених верств та сприяти добробуту населення в цілому.
Регулююча реалізується за допомогою своїх під функцій.
Стримуюча забезпечує отримання певного рівня стягнення податків та сприяє забезпеченню доброякісної конкуренції.
Відтворювальна розповсюджується на платників податків природо-користувачів і сприяє відтворенню та збереженню природних ресурсів.
Пільгова (стимулююча) – забезпечує врахування особливостей платників податків з приводу встановлення пільг при оподаткуванні.
Податки є однією із суттєвих фінансових категорій, завдяки якій здійснюється виконання державою своїх функцій та формуються джерела коштів щодо бюджетного фінансування.
  
2.     Елементи системи оподаткування.
При функціонуванні податкової системи розрізняють наступні основні елементи:
         Об’єкт оподаткування;
         Суб’єкт оподаткування;
         База оподаткування;
         Ставка податку;
         Звітний податковий період
Об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина,  обороти з реалізації товарів (робіт, послуг),  операції з постачання товарів (робіт,  послуг)  та  інші об'єкти,  визначені  податковим  законодавством,  з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.
Об’єкт оподаткування – це те, що в силу діючого законодавства підлягає оподаткуванню (прибуток, додана вартість, земельна ділянка, транспортний засіб тощо).
Суб'єкт – юридичні або фізичні особи, на яких в силу діючого законодавства покладено зобов’язання щодо внесення податків до бюджету. При цьому слід розрізняти суб'єктів оподаткування від суб’єктів податкових правовідносин.
Ставка податку – це частка об’єкта оподаткування, як правило у відсотках, яка належить до внесення до бюджету. Розрізняють види податкових ставок:
Базова – в основному ставкою при сплаті того чи іншого виду податків і яка не враховує особливостей платників податків;
Підвищуюча;
Знижуюча.
Ці дві ставки враховують особливості платників податків та їх видів діяльності і при цьому знижуюча податкова ставка є податковою пільгою.
Неоподатковуваний мінімум – це нормативно встановлений розмір відрахувань, на базі якого формуються або можуть формуватися податкові ставки.
 Існують такі підходи до встановлення податкових ставок:
a.     універсальний ( для всіх платників встановлюється єдина податкова ставка);
b.            диференційований (для різних платників існують різні рівні ставок).
За побудовою ставки бувають:
тверді (специфічні)  (встановлюються у грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні). Вони бувають:
а) фіксовані – встановлені конкретних сум;
б) відносні – визначені відносно до певної величини (наприклад., у процентах до мінімальної заробітної плати).
процентні (адвалорні)  -  ставки встановлюються у відсотках або кратно щодо об’єкта оподаткування, який має грошовий вираз. Вони поділяються на три види:
а) пропорційні ставки, які не залежать від розміру об`єкта оподаткування;
б) прогресивні ставки розмір яких зростає разом в міру збільшення обсягів об`єкта оподаткування:;
в) регресивні ставки, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об`єкта оподаткування.
База оподаткування  -  це  фізичний,   вартісний   чи   інший характерний  вираз об'єкта оподаткування,  до якого застосовується податкова ставка і який використовується  для  визначення  розміру податкового зобов'язання.
Звітний податковий період – період, протягом якого платник податку зобов’язаний проводити розрахунки податку та сплачувати його до бюджету.
  
3.     Види податків, їх класифікація.
Розрізняють такі види податків:
В залежності від об’єкта оподаткування :
a.                Прямі – це податки, які встановлюються безпосередньо на об’єкт оподаткування (податок на прибуток, фіксований сільськогосподарський податок, плата за землю);
b.                Непрямі – податки, які включаються у якості надбавки до ціни реалізації товарів і які сплачуються кінцевим споживачем (податок на додану вартість, акцизний податок, мито).
В залежності від суб’єкта оподаткування:
c.                З юридичних осіб (податок на додану вартість, податок на прибуток);
d.                З фізичних осіб (податок з доходів фізичних осіб);
e.                Комбіновані – сплачують юридичні і фізичні особи (земельний податок, збір за першу реєстрацію транспортних засобів).
В залежності від бюджетних надходжень:
f.Загальнодержавні – надходять до держбюджету і встановлюються ВРУ (податок на додану вартість, акцизний податок, податок на прибуток);
g.                Місцеві  - в межах повноважень встановлюють місцеві ради народних депутатів (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, плата за торговий патент, збір за паркування транспортних засобів).
 
4.     Податкова система та принципи її побудови.
Сукупність  загальнодержавних  та  місцевих  податків та зборів,  що справляються в  установленому  ПКУ  порядку, становить податкову систему України.
З моменту прийняття податкового кодексу України визначено ряд принципів побудови податкової системи України (стаття 4 п.1):
загальність  оподаткування  -  кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені цим  Кодексом,  законами  з  питань  митної справи   податки   та  збори,  платником  яких  вона  є  згідно  з положеннями цього Кодексу;
рівність усіх  платників  перед  законом,  недопущення будь-яких   проявів   податкової   дискримінації   -  забезпечення однакового  підходу  до  всіх  платників  податків  незалежно  від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної  особи,  громадянства  фізичної  особи,  місця походження капіталу;
невідворотність     настання     визначеної    законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;
презумпція правомірності  рішень  платника  податку  в разі,  якщо  норма  закону  чи  іншого  нормативно-правового акта, виданого на підставі закону,  або якщо  норми  різних  законів  чи різних    нормативно-правових   актів   припускають   неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників  податків  або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;
фіскальна  достатність  -  встановлення  податків   та зборів   з  урахуванням  необхідності  досягнення  збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;
соціальна справедливість -  установлення  податків  та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;
економічність оподаткування - установлення податків та зборів,  обсяг  надходжень  від  сплати  яких  до  бюджету  значно перевищує витрати на їх адміністрування;
нейтральність оподаткування - установлення податків та зборів у спосіб,  який не  впливає  на  збільшення  або  зменшення конкурентоздатності платника податків;
стабільність  -  зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть  вноситися  пізніш  як  за  шість  місяців  до початку  нового  бюджетного  періоду,  в  якому  будуть діяти нові правила та ставки.  Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;
рівномірність  та  зручність  сплати  -  установлення строків  сплати  податків  та  зборів,  виходячи  із  необхідності забезпечення   своєчасного  надходження  коштів  до  бюджетів  для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;
єдиний підхід до встановлення податків  та  зборів  - визначення  на  законодавчому  рівні  усіх  обов'язкових елементів податку.
У системі оподаткування можна виділити дві підсистеми: оподаткування юридичних осіб (підприємств) та оподаткування фізичних осіб. 
До загальнодержавних податків належать:
До 2011 року Згідно ПКУ
податок на прибуток підприємств;
податок на доходи фізичних осіб;
3.     податок на додану вартість;
акцизний збір;
податок з власників транспортних засобів та самохідних машин і механізмів;
збір за забруднення навколишнього природного середовища;
рентні платежі;
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
8.     плата за користування надрами;
плата (податок) на землю;
збір за використання радіочастотного ресурсу України;
збір за спеціальне використання природних ресурсів;
 
 
фіксований сільськогосподарський податок;
збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;
мито;
збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію.
державне мито;
податок на нерухоме майно (нерухомість);
податок на промисел;
збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
збір на обов’язкове соціальне страхування;
збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;
плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;
єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України; 1.     податок на прибуток підприємств;
2.     податок на доходи фізичних осіб;
3.     податок на додану вартість;
4.     акцизний податок;
5.     збір за першу реєстрацію транспортного засобу;
 
6.     екологічний податок;
 
 
7.     рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування   трубопроводами   природного   газу   та   аміаку територією України;
8.     рентна  плата  за  нафту,  природний  газ  і   газовий конденсат, що видобуваються в Україні;
9.     плата за користування надрами;
10.  плата за землю;
11.  збір за користування радіочастотним ресурсом України;
12.  збір за спеціальне використання води;
13.  збір за спеціальне використання лісових ресурсів;
14.  фіксований сільськогосподарський податок;
15.  збір  на розвиток  виноградарства,  садівництва  і хмелярства;
16.  мито;
17.  збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну  та  теплову енергію,  крім електроенергії,  виробленої кваліфікованими когенераційними установками;
18.  збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.
 
Загальнодержавні податки, збори та обов’язкові платежі відповідно встановлюються Верховною Радою України та стягуються в обов’язковому порядку на всій території України незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються.
В Україні існувало 2 види місцевих податків та 14 — місцевих зборів до 2011 року. Сьогодні до місцевих податків належать:
 податок на нерухоме  майно,  відмінне  від  земельної ділянки;
єдиний податок.
До місцевих зборів:
 
збір  за  провадження  деяких  видів  підприємницької діяльності;
збір за місця для паркування транспортних засобів;
туристичний збір. 

Приложенные файлы

  • docx 17799509
    Размер файла: 296 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий