MIKOLA_KULISh_1


МИКОЛА КУЛІШМина Мазайло

КОМЕДІЯ

1
Нарешті У л я прийшла. Р и н а до неї, од люстра:
— Ой, Улю, ой, і тобі не сором! Я жду тебе, жду, жду! Нерви як не луснуть, серце знемоглося. Ти не можеш з'явить собі, що в нас у кватирі робиться! Що тільки, Улю, робиться! Братик мій Мокій уже збожеволів од своєї укрмови?
У л я тільки на двері — і собі до люстра.
Р и н а
мріє, ти розумієш, мріє до нашого прізвища Мазайло додати ще Квач.
У л я аж сіла:
— Та що ти кажеш?
— А папа ще зранку пішов до загсу на вивідки, чи можна змінити прізвище і чи має він право заставити Мокія, ти розумієш? Мама пише секретного в цій справі листа до тьоті Моті в Курськ, щоб Т ь о т я Мотя негайно (гукнула в двері. "Мамо, на хвилинку!.." До Улі) приїхала? Розумієш тепер, що в нас у кватирі робиться!
У л я
— Слухай, Ринко! Невже і прізвище в загсі міняють?
— А ти думала де? Тільки в загсі! Прізвище, ім'я, по батькові, все життя тепер можна змінити тільки в загсі? Ой Улю Коли ти мене любиш, зроби так, щоб Мокій закохався у тебе. Може, він кине свої українські фантазії, може, хоч прізвище дасть поміняти...
— Ха-ха! Хіба це поможе?
— Поможе. Закохуються ж так, що на розтрату йдуть, про партію забувають, і не абихто... Улюню! Золотко!
— Не зможу я цього зробити.
— Зможеш! У тебе чарівні очі, чудесні губи, прекрасний бюст. Ти його одним махом закохаєш.
— Це тобі так здається.
— От на! Він мені навіть якось сам казав, що в тебе напрочуд гарні очі.
— Серйозно?
— Серйозно! Тим гарні, казав, що іноді нагадують два вечірні озерця в степу.
У л я схвильовано:
— Ну як я почну, чудійко ти? Сама знаєш, який він серйозний, ще й український. Ну як до його підступитися? З якого боку?
— З українського.
— Не розумію. Як це?
— А так, що тільки з українського.
У л я подумала:
— Ти, я бачу, Рино, дурна. Та в нього ж іншого боку нема, а ти кажеш: тільки з українського. Він же з усах боків український.
Р и н а подумала. Раптом:
— Ха-ха! Ти дурна!
У л я розсердилася:
— Як так, то й розуміти не хочу! Взагалі! Бо все це дурниці взагалі.
Р и н а побачила — лихо:
— Улю! Золотко! Ти не дурна!
У л я до люстра:
— Не хочу! Не можу! Не знаю, як...
— Я покажу, як. Ось я зараз покличу його і покажу, як почати.
— Ні, ні!
— Побачиш, що зможеш. Та я знаю, як до нього підійти, з якої сторони він одмикається. Дурненька, не бійся!
— Ні, ні! Я не розумію! не розумію!
Тоді Р и н а натхненно, з викликом:
— Не віриш? А хочеш, Улько, і він тебе поведе сьогодні в кіно?
Як усяка Уля, У л я — кіноманка:
— Ти серйозно?
2
Увійшов М о к і й, юнак з чорним висипом, під носом і по підборіддю, з мрійними, але злими очима. Хотів гримнути на сестру, та побачив, що вона не сама:
— Ну?
Р и н а зробила знак матері, щоб та негайно вийшла.
М а т и вийшла.
Р и н а до брата:
— Ти, здається, знайомився колись. Моя подруга — У л я Розсоха.
У л я самими губами:
— Розсохина.
Р и н а з натиском:
— Розсоха.
М о к і й незграбно подав руку:
— Гм...
Р и н а
— На хвильку, Моко. Улі страшенно вподобалось українське слово — бразолійний, а я не знаю, що воно означає.
М о к і й хмуро, недовірливо:
— Бразолійний, ти хочеш сказати?
Р и н а до Улі:
— Як, Улю?.. Ах, так! Бразолійний!
М о к і й уважніше подивився на Улю. Кахикнув.
Тоді глухо:
— Бразолійний — темно-синій (До сестри). Більш нічого? (Взявся йти).
Р и н а до Улі:
— Бразолійний — темно-синій, розумієш, Улю?! (До брата). У л я каже, що воно звучне таке, свіже — бразолійний.
М о к і й до Улі. Стримано:
— Ви де чули чи вичитали це слово?
У л я розгубилась:
— Я?.. Я не зна... Воно мені просто взяло і вподобалось...
М о к і й
—Та ось я вам покажу одну таку книжку — помилуєтесь. (Побіг і вернувся, щоб справити чемність). Вибачте, я зараз... На хвилинку... (Побіг).
Р и н а до Улі:
— А що?! Ще один захід — і ти, Улько, сьогодні в кіно. Ти тепер розумієш, як з ним треба поводиться?
3
Ускочив М а з а й л о.
Подивився гарячими, натхненними очима:
— Дайте води! (Випив води. Помацав серце). Думав, не переживе...
М а з а й л и х а і Р и н а
— Ну?
— Не міняють?
(Мазайло) Не міняють…Однині нікому не вірю, тільки серцю.
4
Третього дня Р и н а зустріла Улю на порозі:
— Як у тебе з ним, Улько, питаю? Невже ще й досі не прикохала? Невже Т ь о т я Мотя правду каже, що тепер Мокія і взагалі мужчину лише політикою й можна обдурити?
У л я новим якимсь голосом:
— Нічого подібногої Ах, Рино!
Р и н а , зачувши цей голос:
— Що, Улюню?
— Що? Ти знаєш, як по-українському кажуть: но-чью при звьоздах не спітся?
— Ну?
— Зорію. Правда прекрасно звучить?
Р и н а
— Це ж ти до чого?.. Та невже ти... Невже ти, Улько, замість закохати Мокія, та сама ним, ідійотко, закохалася?
У л я зашарілася:
— Ні, ні...
— Як ні, коли ти сама кажеш, що вночі не спиш, зорієш уже, чи як там по-українському?..
— Та ні!
Р и н а
— Признавайся, Улько, щоб я по-дурному надій не плекала... Ти вчора з ним гуляла, ну, невже нічого не вийшло... Улюню! Ще раз молю і благаю! власкав його, улести, укохай! Ну, коли так не береться — припусти його до себе ближче, зовсім близько, припусти до всього, розумієш?
(сідають зі стіл)
 
5
Увійшли: Т ь о т я М о т я в новому платті, М а з а й л и х а, Р и н а , У л я. Дядько Т а р а с, не помітивши їх:
— Українізатори!
М а з а й л о
— Дайте мені слова!.. Слова! Води!.. Води!..
М а з а й л и х а налила і дала йому води.
Поки він пив, Т ь о т я увірвала Мокієву промову. Задихана:
— Годі!.. Годі!.. І скажи нарешті, Моко, Моко, Мо-ко, невже ти не руська людина?
М о к і й
— Я — українець!
Т ь о т я
— Та українці — то не руські люди? Не руські, питаю? Не такі вони, як усі росіяни?
М о к і й
— Вони такі росіяни, як росіяни — українці...
Т ь о т я
— Тоді я не розумію, що таке українці, хто вони такі: євреї, татари, вірмени?.. Будь ласка, скажіть мені, кого у вас називають українцями? Будь ласка...
М а з а й л о, випивши води:
— Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. Не малоруської і не Тарасошевченківської, а української — і це наша малоросійська трагедія.
Т ь о т я
— Хто вони такі? Якої нації люди, питаю?
М а з а й л о
— Частина — наші малороси, себто руські...
Т ь о т я
— Ну?
М а з а й л о
— А частина, з'явіть собі, галичани, себто австрія-ки, що з ними ми воювалися 1914 року, подумайте тільки!
Т ь о т я
— Я так і знала, я так і знала, що тут діло нечисте... Так он вони хто, ваші українці! Тепера я розумію, що таке українська мова. Розумію! Австріяцька видумка, так?
Д я д ь к о Т а р а с
— Зрозуміла, слава тобі Господи, та, жаль тільки, задом...
М а з а й л о
— Мені слово!
М о к і й
— Мені, я ще не скінчив... Галичина — наша, українська земля, і галичани — наші брати українці, яких одірвали од нас, а нас од них...
Т ь о т я
— Слово даю Мині.
М о к і й до батька:
— А твоя теорія, що українська мова є австріяцька видумка, була теорією російських жандармів і царського міністра Валуєва... Ти — валуєвськии асистент, папо!
М а з а й л о, взявшись за серце і заплющивши очі, немов прислухаючись:
— Нікому не вірю і не повірю, нікому в світі! Лише йому одному...
— Наші селяни не українці? Га?.. Та тому вже тисяча літ, як вони українці, а їх все не визнають за українців. Та після цього й ідійот не видержить, не тільки я. Вимагаю слова! Слова мені!
Т ь о т я М о т я владно зацокотіла каблучкою:
— Слово маю я! (Теж захвилювалася, випила води). Милії ви мої люди! Яка у вас провінція, ах, яка ще провінція! Ой, яка ще темрява! Про якусь українську мову споряться і справді якоюсь чудернацькою мовою балакають. Боже! У нас, у Курську, нічого подібного!
Скажіть, будь ласка, у вас і партійці балакають цією мовою?
М о к і й
— Так.
Д я д ь к о Т а р а с (про себе)
— Балакають так, що вже мене люди перестали розуміти. Мене, українця з діда-прадіда... (Загарчав). Гм!..
М о к і й
— Так! І партійці, і комсомольці.
Т ь о т я
— Не розумію. Тоді у вас якась друга партія. У нас, у Курську, нічого подібного! в "Днях Турбіних" Альоша, як про українізацію сказав: все це туман, чорний туман, каже, і все це минеться. І я вірю, що все оце минеться. Зостанеться єдина, неподільна...
М о к і й. Г у б а. Т е р т и к а, навіть Д я д ь к о Т а р а с:
—Що-о?!
Т ь о т я хитро:
— СРСР...
Мокій— Баба з кованим носом!
Т ь о т я
До речі, невже правда, що "акушерка" по-українському "пупорізка" ? Пупорізка? Ха-ха-ха... Невже "адвокат" по-вашому — "брехунець", а на лампу ви кажете — лямпа, а на стул — стілець? Хі-хі-хі — стілець!
Тут як не вихопиться дядько Т а р а с:
— А по-вашому, по-оно-о-му, вишепоіменованому, не по без-воз-мез-дно у французів бла-го-прі-об-ре-тє-н-ному, а по істинно по-расєйському як буде "акушерка" ? По-нашому "повитуха", а по-вашому як?
Т ь о т я М о т я
— Акушерка.
Д я д ь к о Т а р а с
— Нічого подібного! "Акушерка" — слово французьке, "адвокат" — латинське, "лямпа" — німецьке. По-нашому білет — "квиток", а по-вашому як?
Т ь о т я
— Білет.
Д я д ь к о Т а р а с
— А дзуськи! "Білет" — слово французьке. Думаєте, "комод" — ваше слово, "гардина", "кооператив" або "вагон"? "Матерія" — думаєте, ваше слово, "овальний", "роза" або "машина"? Навіть "гармоніка" — і то не ваше слово.
Т ь о т я М о т я
— Шовінізм!
Д я д ь к о Т а р а с
— Нехай шовінізм, проте і це не ваше слової Половина слів у вас позичена...
Т ь о т я М о т я
— Коли на те пішло, то по-вашому, по-вищезгаданому, через позаяк додатково порепаному як буде комод?
Д я д ь к о Т а р а с
— Одіжник!
М о к і й
— Нічого подібного! Комод — і по-нашому "комод".

— Ви і в нас крали.
Т ь о т я
— Ви у нас!
— Ви!
— Ви!
Т ь о т я М о т я
— Голосую! Хто за мою пропозицію, себто щоб змінити прізвище, прошу підняти руки. Один (на себе), два, три чотири...
Р и н а до Улі, що не підняла руки:
— Улько-о!
У л я
— У мене рука болить...
— Де?
— Отут, на правій руці, під пахвою.
— Ліву підніми!
— Лівою не можу.
Т ь о т я і Р и н а засичали на неї:
— Що! Без руки можна сказати. Скажи так: я за! Скажіть, Улю: я за. Милая, скажіть...
У л я
— Я за... була, що треба сказати... Крім того, не можу і, крім того, мені треба негайно вийти... (І рвучко, не спиняючись, вибігла).
Т ь о т я М о т я
— Будь ласка! Без неї обійдемось. Хто за нашу резолюцію голосує, підніміть руку! Один, два, три, чотири...
Д я д ь к о Т а р а с
— А дайте мені тепер слово, бо я, мабуть, буду п'ять...
Т ь о т я Мотя побачила, що лихо, — вийде чотири на п'ять:
— Будь ласка, маєте слово.
Д я д ь к о Т а р а с
— Тільки з умовою: подумай, Мино! Подумай, що скажуть на тім світі діди й прадіди наші, почувши, що ти міняєш прізвище...
Дядько Т а р а с сказав Мазайлові:
— У л я втекла, і я, мабуть, буду п'ять. Чуєш, Мино, коли вже міняєш, то хоч корінь "маз" залиш! Га?
— Ой-о! Залишаю корінь, тільки не чіпайте мене, діду, не чіпайте мене. Боже мій. Боже мій...
Т ь о т я Мотя
— Прекрасно! Ми на цей корінь придумаємо безподобне прізвище. Хто голосує за цю резолюцію? Один, два, три, чотири, п'ять, шість... Хто проти? Один, два, три...
Р и н а, Б а р о н о в а - К о з и н о заплескали. Оповіщаю конкурс.
Загомоніли, заходили: М а з а й л и х а, Р и н а , Барокова, дядько Т а р а с.
Т ь о т я вписувала нові прізвища, що їх вигукували
М а з а й л и х а
— Мазов.
Д я д ь к о Т а р а с
— Ну й прізвище — Мазов-Лазов-Лоза-Залоза... А по-моєму, кращого не буде, як Зайломаз. Зайломаз!
Р и н а
— Зайломаз? Ха-ха-ха... Та що різнить Зайломаза з Мазайлом? Що? Однаково! Краще Мазеленський.
Д я д ь к о Т а р а с
— Де ж там однаково: то ж Мазайло, а то — Зайломаз.
М а з а й л и х а
— Де Мазе.
Т ь о т я Мотя
— Де Мазе — це на французький штиб, а ми люди, слава Богу, руські.
Б а р о н о в а - К о з и н о
— Рамзес! Класичне прізвище!
Т ь о т я
— Рамзес? Може, Рамзесов?.. Давайте краще Рам-зєсові Милі мої люди! Рамзєсов, га?
Д я д ь к о Т а р а с
— А де корінь "маз" ? Геть Рамзесова! Кореня нема!
М а з а й л и х а і Б а р о н о в а - К о з и н о
— Фон Мазел! Рамазай-Арзамасов!
Д я д ь к о Т а р а с
— Краще Мазайловський! (Нишком: "Нахоже на гетьман Виговський").
Т ь о т я на Т а р а са:
— Польське прізвище, і хто ж пропонує?
Д я д ь к о Т а р а с
— Ну, тоді Мазайлович. (Нишком: "Гетьман Самойлович").
Т ь о т я Мотя
—Щоб було похоже на "Мойсей Мазайлович", що вже торгує у нас в Курську й нашу московську вимову псує, — нізащо!
Д я д ь к о Т а р а с
— Мазайленко! Мазайленко. (Нишком: "Гетьман Дорошенко").
Т ь о т я Мотя
— Годі вже! Годі!.. Дайте другим сказати.
Р и н а
— Мазанський... Боже мій! Мазєнін! Похоже на Єсєнін. Мазенін! Мазєнін!..
Т ь о т я
— Прекрасно! Геніально! Мазєнін... Вам до вподоби, Мино, Мазєнін?
М а з а й л о зворушено, аж задихнувся:
— Дєті мої!
Баронова поправила:
— Деці мої...
М а з а й л о
— Деці мої! Я б ваші прізвища всі забрав би на себе і носив. Проте можна тільки одне носити, і мені здається — Мазєнін найкраще.

Приложенные файлы

  • docx 17754504
    Размер файла: 26 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий