Shpora_FM_minulorichni

1.Сутність та зміст фінансового менеджменту підприємств.
Фінансовий менеджмент як самостійний систематизований науково-практичний напрям сформувався на початку другої половини XX століття. Ця подія пов’язана з природною реакцією вчених і практиків на реалії виникаючих тенденцій в управлінні бізнесом, особливостями якого стали підвищення значимості фінансових ресурсів і ринків, їх глобалізація, посилення інтернаціоналізації бізнесу, розвиток великих транснаціональних корпорацій, що в значній мірі визначали тенденції в економіці.
Основний зміст фінансового менеджменту полягає в управлінні формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів суб’єктів господарювання та оптимізації обороту їх грошових коштів. Матеріальною основою фінансового менеджменту є грошовий оборот підприємства, який спричинює зміну форм вартості і супроводжується потоками платежів і розрахунків.
У широкому розумінні, як пишуть Л. О. Коваленко та Л. М. Ремньова, фінансовий менеджмент – це стратегія і тактика фінансового забезпечення підприємницької діяльності, що дає змогу ефективно управляти рухом грошових коштів і знаходити оптимальні фінансові рішення.
За Бланком І. О. та Ситник Г. В. – управління фінансами підприємств – являє собою систему принципів і методів розробки та реалізації управлінських рішень, пов’язаних із формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів підприємств й організацією обороту його коштів.
Подібної точки зору дотримуються Крамаренко Г. О. та Чорна О. Є., які зазначають, що фінансовий менеджмент являє собою науку про управління фінансами підприємства щодо вироблення і реалізації управлінських рішень, пов’язаних з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів підприємства.
Дещо ширше визначення фінансовому менеджменту дає Є. Г. Рясних, яка пише: «Фінансовий менеджмент – це підсистема загального управління господарсько-комерційною діяльністю підприємства, яка включає сукупність принципів, методів і форм організації управління усіма аспектами його фінансової діяльності і спрямована на реалізацію стратегічних і тактичних цілей підприємства».
Поняття «фінансовий менеджмент» можна одночасно розглядати в трьох аспектах:
як систему раціонального управління фінансами підприємства.
як орган управління фінансами підприємства;
як форму підприємницької діяльності.
Як система управління фінансами підприємства фінансовий менеджмент є процесом розробки мети управління фінансами підприємства та її досягнення за допомогою методів і важелів фінансового механізму. В цьому аспекті фінансовий менеджмент є не лише системою ефективного управління фінансовими ресурсами, а й однією з ключових підсистем загальної системи управління підприємства, в межах якої вирішуються питання:
якою має бути величина й оптимальний склад активів, щоб досягти поставленої мети підприємницької діяльності;
де знайти джерела фінансування і як оптимально сформувати їх цільову структуру;
як організувати поточне і перспективне управління фінансовою діяльністю, щоб забезпечити платоспроможність і фінансову стійкість підприємства.
2.Основні принципи та функції фінансового менеджменту.
Основні принципи фінансового менеджменту.
Інтегрованість із загальною системою управління підприємством. У якій сфері діяльності підприємства не приймалось управлінське рішення, воно прямо або опосередковано впливає на формування грошових потоків і результати фінансової діяльності. Управління фінансами безпосередньо пов’язане з операційним менеджментом, інноваційним менеджментом, менеджментом персоналу та деякими іншими видами функціонального менеджменту. Це визначає необхідність органічної інтегрованості управління фінансами з загальною системою управління підприємством.
Комплексний характер формування управлінських рішень. Всі управлінські рішення у сфері формування, розподілу та використання фінансових ресурсів й організації грошового обігу підприємства є взаємозалежними і здійснюють прямий або непрямий вплив на результати його фінансової діяльності. У деяких випадках цей вплив може мати суперечливий характер. Так, наприклад, здійснення високоприбуткових фінансових інвестицій може спричинити дефіцит фінансування виробничої діяльності та, як наслідок, істотно зменшити розмір операційного прибутку (тобто знизити потенціал формування власних фінансових ресурсів). Тому управління фінансами повинно розглядатись як комплексна керуюча система, що забезпечує розробку взаємозалежних управлінських рішень, кожне з яких має свій внесок у загальну результативність фінансової діяльності підприємства.
Високий динамізм управління. Навіть найбільш ефективні управлінські рішення у сфері формування та використання фінансових ресурсів і оптимізації грошового обігу, розроблені та реалізовані на підприємстві в попередньому періоді, не завжди можуть бути повторно використані на наступних етапах його фінансової діяльності. Насамперед це пов’язано з високим рівнем динамічності факторів зовнішнього середовища на стадії переходу до ринкової економіки, та в першу чергу – зі зміною кон’юнктури фінансового ринку. Крім того, змінюються у часі й внутрішні умови функціонування підприємства, особливо на етапах переходу до наступних стадій його життєвого циклу. Тому управлінню фінансами повинен бути властивий високий динамізм, що враховує зміну факторів зовнішнього середовища, ресурсного потенціалу, форм організації виробничої і фінансової діяльності, фінансового стану й інших параметрів функціонування підприємства.
Варіативність підходів до розробки окремих управлінських рішень. Реалізація цього принципу припускає, що підготовка кожного управлінського рішення у сфері формування та використання фінансових ресурсів і організації грошового обігу повинна враховувати альтернативні можливості дій. При наявності управлінських проектів управлінських рішень їх вибір для реалізації повинен ґрунтуватись на системі критеріїв, що визначають фінансову філософію, фінансову стратегію або конкретну фінансову політику підприємства. Система таких критеріїв розробляється самим підприємством.
Орієнтованість на стратегічні цілі розвитку підприємства. Якими б ефективними ті або інші проекти управлінських рішень у сфері фінансової діяльності у поточному періоді, вони повинні бути відхилені у разі їх протиріччя місії (головній меті) підприємства, стратегічним напрямкам його розвитку, негативного впливу на економічну базу формування високих обсягів власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел у майбутньому періоді.
Окрім зазначених принципів фінансового менеджменту Л. О. Коваленко та Л. М. Ремньова пропонують ще два: 1) плановість та системність – планування матеріальних, трудових і фінансових ресурсів з метою забезпечення їх збалансованості, системність у розробці стратегії і тактики фінансування, в реалізації запланованих заходів; 2) цільова спрямованість – орієнтація на цілі й завдання, які на цей момент ставить перед собою підприємство (підвищення рентабельності, зростання продуктивності праці, створення позитивного іміджу тощо).
Ефективне управління фінансами, що організоване з урахуванням викладених принципів, дозволяє формувати необхідний ресурсний потенціал високих темпів приросту операційної діяльності підприємства, забезпечувати постійне зростання власного капіталу, істотно підвищувати його конкурентну позицію на товарному та фінансовому ринках, забезпечувати стабільний економічний розвиток у стратегічній перспективі.
Функції фінансового менеджменту Л. О. Коваленко та Л.М. Ремньова, класифікують залежно від його об’єкта та суб’єкта.
Функції об’єкта: відтворювальна; розподільча.
Функції суб’єкта: планування; організація; мотивація; контроль.
Автори ще одного навчального підручника «Фінансовий менеджмент» Кузьменко Л. В., Кузьмін В. В., Шаповалові В. М. поділяють ці функції на 2 групи:
функції фінансового менеджменту як підсистеми, що управляється;
функції фінансового менеджменту як підсистеми управління підприємством.
У цих двох групах автори виділяють такі функції:
– дослідження зовнішнього економічного середовища;
розробка фінансової стратегії підприємства;
аналіз і планування фінансової діяльності;
прийняття рішень з питань оперативної фінансової діяльності;
прийняття інвестиційних рішень;
взаємодія з іншими контрагентами з питань фінансової діяльності (державними органами, фінансово-кредитними установами, суб’єктами фінансового ринку, іншими підприємствами, фізичними особами).
Крамаренко Г. О. та Чорна О. Є. [7, с. 18-19] виділяють також систему функцій із двох груп: 1) Функції фінансового менеджменту як керуючої системи (розробка фінансової стратегії підприємства; створення організаційних структур, що забезпечують прийняття управлінських рішень; формування інформаційної системи для обґрунтування цілей управлінських рішень; створення комплексу технічних засобів для забезпечення діяльності інформаційної системи фінансового менеджменту); 2) Функції керованої системи (управління джерелами фінансування; управління капітальними вкладеннями та оцінкою їх ефективності; управління оборотним капіталом; управління фінансовим плануванням; управління фінансовою діяльністю та фінансовий контроль).
Більш змістовного значення функції фінансового менеджменту набули у працях Бланка І. О. та Ситник Г. В. [10, с. 17], які пишуть, що вони спрямовані на реалізацію загальних функцій фінансів підприємства і конкретизуються з урахуванням особливостей управління окремими аспектами його фінансової діяльності. Названі автори підрозділяють їх також на дві основні групи, які визначаються комплексним змістом цього виду функціонального управління:
функції управління фінансами як керуючої системи (склад цих функцій у цілому характерний для будь-якого види менеджменту, хоча й повинен враховувати його специфіку);
функції управління фінансами як спеціальної функціональної сфери менеджменту підприємства (перелік цих функцій визначається конкретним об’єктом фінансового управління).
I-а група. Основні функції управління фінансами як керуючої системи:
Розробка фінансової стратегії підприємства. Створення організаційних структур, що забезпечують прийняття та реалізацію управлінських рішень за всіма аспектами фінансової діяльності підприємства.
Формування ефективних інформаційних систем, що забезпечують обґрунтування альтернативних варіантів управлінських рішень.
Проведення аналізу різноманітних аспектів фінансової діяльності підприємств.
Здійснення планування фінансової діяльності підприємства за основними її напрямками.
Розробка діючої системи стимулювання реалізації прийнятих управлінських рішень у сфері фінансової діяльності.
Здійснення ефективного контролю за реалізацією прийнятих управлінських рішень у сфері фінансової діяльності.
II-а група. Основні функції управління фінансами як спеціальної функціональної області менеджменту підприємства.
Управління активами.
Управління капіталом.
Управління інвестиціями.
Управління грошовими потоками.
Управління фінансовими ризиками.
Антикризове фінансове управління.
3.Поняття систем забезпечення фінансового менеджменту, їх склад та взаємозв’язок.
Процес управління фінансовою діяльністю підприємства базується на використанні механізму фінансового менеджменту, що являє собою сукупність методів, інструментів і важелів впливу на процес розроблення і реалізації управлінських рішень щодо фінансової діяльності підприємства та їхнє інформаційне та нормативно-правове забезпечення.
Невід’ємними складовими цього механізму є рівні фінансового менеджменту, система забезпечення, методи, функції, принципи, важелі та інструменти (рис. 1).
Основною умовою формування фінансового механізму підприємства є його ефективність, що досягається лише за узгодженості всіх його складових. Відтак, поряд з іншими складовими система забезпечення сприяє ефективній реалізації механізму фінансового менеджменту. До системи забезпечення входять взаємопов’язані та взаємодоповнюючі підсистеми, такі як:
нормативно-правове забезпечення;
організаційне забезпечення;
інформаційне забезпечення.
Деякі автори [19] поряд із цими підсистемами називають ще такі як кадрове забезпечення, технічне забезпечення, програмне забезпечення. Проте, на нашу думку, це лише деталізація попередніх трьох підсистем, які за своїм функціональним призначенням їх і так передбачають.
Нормативно-правове забезпечення фінансового менеджменту – це система законодавчо встановлених спеціальних норм (нормативно-правових актів) щодо правової регламентації управлінської діяльності у сфері фінансів.
Під нормативно-правовими актами розуміють владний припис державних органів, які встановлюють, змінюють чи скасовують норми права (закони, кодекси, постанови, інструкції та ін.). Нормативно-правові акти є одним із основних джерел права сучасної держави, головною формою правового регулювання суспільних відносин. За юридичною силою всі нормативно-правові акти поділяються на закони і підзаконні акти.
Система організаційного забезпечення фінансового менеджменту являє собою взаємопов’язану сукупність внутрішніх структурних служб і підрозділів підприємства, які забезпечують розробку і прийняття управлінських рішень щодо окремих напрямків його фінансової діяльності і несуть відповідальність за результати цих рішень.
Загальні принципи формування організаційної системи управління підприємством передбачають створення двох центрів управління за ієрархічною і функціональною ознаками. Ієрархічна будова центрів управління підприємством передбачає виділення різних рівнів управління. На даний час найбільш поширеними є двох або три рівневі системи управління, де перший рівень представлений апаратом управління підприємством в цілому, а наступні – управлінськими службами його окремих структурних одиниць та підрозділів.
Система інформаційного забезпечення (інформаційна система) фінансового менеджменту являє собою неперервний і цілеспрямований відбір відповідних інформаційних показників, які необхідні для здійснення аналізу, планування і підготовки ефективних управлінських рішень по всім напрямкам фінансової діяльності підприємства і має будуватися відповідно до вимог Закону України «Про інформацію» [19].
Для ефективного менеджменту на підприємстві використовують внутрішню і зовнішню інформацію. До внутрішніх джерел інформації відносять дані бухгалтерського обліку і звітності; податкового обліку і звітності; управлінського обліку і звітності; операційних і фінансових бюджетів і звітів про їх виконання; оперативного фінансового обліку і звітності (платіжний баланс і звіт про його використання, журнали розрахунків з постачальниками і покупцями та ін.); статистичної звітності; норм і нормативів, що розроблені на підприємстві (норма витрати і запасу сировини і матеріалів, нормативи оборотних коштів та ін.).
4.Зміст основних фінансових планів підприємств.
Фінансовий план - це найважливіший елемент бізнес-плану, який складається як для обґрунтування конкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною та стратегічною фінансовою діяльністю.
Складання фінансового плану може відбуватися в три етапи:
1. Аналіз очікуваного виконання фінансового плану поточного року.
2. Розгляд та вивчення виробничих, маркетингових показників, на підставі яких розраховуватимуться планові фінансові показники.
3. Розробка проекту фінансового плану.
До найбільш поширених видів фінансових планів можна віднести:
- прогноз (план) фінансових результатів;
- баланс доходів і витрат;
- план грошових потоків
- платіжний календар.
Прогноз (план) фінансових результатів базується на прогнозі виручки від продукції, послуг, доходів від позареалізаційних операцій, сум витрат на виробництво і реалізацію продукції, витрат на позареалізаційні операції та загальногосподарських витрат.
Плановий баланс розробляється з метою виявлення змін у структурі активів і капіталу. Таким чином можна оцінити платоспроможність, фінансову стійкість підприємства в перспективі. Оскільки плановий баланс відображає фінансовий стан на кінець планового періоду, то в разі отримання незадовільних показників необхідно коригувати бізнес-план в цілому. Цей процес буде тривати доти, доки не буде досягнуто очікуваного результату.
Бюджет корпорації визначається як план, що охоплює всі аспекти господарських операцій на майбутній період, і є офіційним викладенням політики фірми, її цілей, встановлених вищим керівництвом. У типовій фірмі розробляється багато видів бюджетів, які можна об'єднати в чотири основні групи:
1) кошторис доходів і витрат;
2) кошторис капітальних витрат;
3) касовий бюджет;
4) балансовий кошторис.
Кошторис доходів і витрат відображає заплановані доходи й експлуатаційні та інші витрати. Останні можуть бути дуже різноманітними і залежать від принципів класифікації витрат. Кошторис доходів і витратна відміну від балансу доходів і витрат включає доходи від реалізації продукції та інші доходи і передбачає покриття всіх витрат, пов'язаних з виробництвом продукції та іншими операціями.
Кошторис капітальних витрат відображає капітальні витрати на реконструкцію і розвиток, машини й обладнання, на поповнення товарно-матеріальних запасів тощо. Як в довгостроковому, так і в короткостроковому плануванні такі кошториси регламентують напрями використання інвестиції.
Касовий бюджет - це прогноз надходження грошових коштів, з якими співставляють фактичні грошові операції. Аналогом касового бюджету у нас є план грошових потоків та платіжний календар.
5.Система бюджетів підприємства.
Бюджет являє собою оперативний фінансовий план короткострокового періоду, що розроблюється звичайно в межах до одного року (як правило, в межах майбутнього кварталу або місяця), що відображає витрати й надходження фінансових ресурсів у процесі здійснення конкретних видів господарської діяльності.
Він деталізує показники поточних фінансових планів та є головним плановим документом, що доводиться до "центрів відповідальності" всіх типів [10, с. 62].
У нашій країні поняття «бюджет» традиційно застосовується у двох значеннях: 1) як державний чи місцевий бюджети; 2) як кошторис бюджетної установи, зокрема кошторис доходів і видатків бюджетної установи на певний період, припис вищестоящого органу управління.
За другого підходу, властивого для зарубіжного управлінського обліку, план – це результат планування як процедури відбору довго- і короткострокових цільових орієнтирів з формулюванням тактичних і стратегічних планів з досягнення цих орієнтирів. Бюджет – це кількісний план дій і програм, складений у термінах активів, зобов’язань, доходів і витрат, що дозволяє сформулювати базові цільові орієнтири організації у термінах специфічних фінансових і операційних цілей.
Класифікація основних видів бюджетів підприємств за оперативного фінансового планування.
За сферою діяльності підприємства виділяють бюджети по операційній, інвестиційній і фінансовій діяльності. Бюджет по операційній діяльності деталізує в межах відповідного тимчасового періоду зміст показників, що відображаються у поточному плані доходів і витрат по операційній діяльності.
Бюджет по інвестиційній діяльності спрямований на відповідну деталізацію показників поточного плану надходження та витрачання коштів по цій діяльності.
Бюджет по фінансовій діяльності покликаний відповідним чином деталізувати показники аналогічного розділу поточного плану надходження й витрачання грошових коштів [10, с. 62-64].
Фінансовий бюджет представлений трьома бюджетами:
Бюджет джерел формування і напрямків розподілу фінансових ресурсів (прогнозний баланс) за якого прогнозуються залишки по таких балансових статтях: грошові кошти; дебіторська заборгованість; запаси; необоротні активи; кредиторська заборгованість; довгострокові пасиви.
Бюджет доходів і витрат (прогнозний звіт про прибутки та збитки) за якого розраховуються прогнозні значення обсягів реалізації, собівартості реалізованої продукції, комерційних і управлінських витрат, витрати фінансового характеру, податків до сплати.
Бюджет грошових ресурсів (прогнозний звіт про рух грошових коштів) за якого розраховуються для певного відрізку часу систематизовані дані про надходження і вибуття грошових коштів в планованому періоді [5, с. 409].
За видами витрат планові бюджети поділяються на поточний та капітальний. Поточний бюджет конкретизує план доходів і витрат підприємства, що доводиться до центрів доходів, витрат і прибутку. Він складається із двох розділів:
поточні витрати;
доходи від поточної (операційної) господарської діяльності.
Капітальний бюджет являє собою форму доведення до конкретних виконавців результатів поточного плану капітальних вкладень, що розроблюється на етапі здійснення нового будівництва, реконструкції й модернізації основних засобів, придбання нових видів устаткування й нематеріальних активів тощо. Він складається із двох розділів:
капітальні витрати (витрати на придбання необоротних активів);
джерела надходження коштів (інвестиційних ресурсів).
За широтою номенклатури витрат виділяють бюджети функціональний і комплексний.
Функціональний бюджет розробляється за однією (або двома) статтею витрат - наприклад, бюджет оплати праці персоналу, бюджет рекламних заходів тощо.
Комплексний бюджет розробляється за широкою номенклатурою витрат - наприклад, бюджет виробничої ділянки, бюджет адміністративно-управлінських витрат тощо.
За методами розробки розрізняють стабільний і гнучкий бюджети.
Стабільний бюджет не змінюється залежно від зміни обсягів діяльності підприємства - наприклад, бюджет витрат по забезпеченню охорони підприємства.
Гнучкий бюджет передбачає встановлення планованих поточних або капітальних витрат не у жорстко фіксованих сумах, а у вигляді нормативу витрат, "прив'язаних" до відповідних об'ємних показників діяльності.
6.Системи та методи фінансового планування, їх сутність та особливості (система перспективного, поточного та оперативного планування фінансової діяльності підприємства.
Фінансове планування – це процес розробки с-ми фін планів і плановиз показників по забезпеченню розв п-ва необхідними фін рес-ми і підв еф-сті його фн д-сті в майб періоді.
Основні с-ми внутрішньо фірмового ФП
Методи довго строк планув:
м-д кореляційного моделюв
м-д оптимізаційного моделюв
м-д багатофакторного економіко-матем моделюв
розрахунково-аналіт м-д
статистичний м-д
С-ма поточного ФП – полягає у розробці конкретних видів ФП, які дозволяють визнач на майб період всі джерела фін розв п-ва, сформув структуру його доходів і витрат, забезп постійну платоспроможність, визнач структуру активів і капіталу на кінець планового періоду.
Методи пот ФП:
м-д техн.-екон розрахунків
балансовий м-д
ЕК-матем моделюв
Види пото ФП:
План доходів і витрат з операц д-сті
План надходжень і витрачання грош коштів
Балансовий план
С-ма операт ФП – базується на розроблених ФП та полягає в розробці комплексу коротко строк планів по фін забезп осн напрямків госп д-сті п-ва .
Головною формою такого ФП є бюджет.
Бюджет являє собою альтернат ФП коротко строк періоду, що розробляється звичайно в межах до 1 року.
Класифікація бюджетів:
1. За сферою д-сті п-ва: б-т з інвестиц д-сті; з операц д-сті; з фін д-сті;
2. За видами витрат: поточний, капітальний
3. За широтою ном
9.Система основних показників інформаційного забезпечення фінансового менеджменту, що формується із зовнішніх та внутрішніх джерел.
А. Система показників інформаційного забезпечення фінансового менеджменту, що формуються із зовнішніх джерел. Поділяється на чотири групи:
1. Показники, що характеризують загальний економічний розвиток країни, які в свою чергу поділяються на:
а) показники макроекономічного розвитку;
б) показники галузевого розвитку.
2. Показники, що характеризують кон'юнктуру фінансового ринку, а саме:
а) показники, які характеризують кон'юнктуру ринку цінних паперів (ринку фондових інструментів);
б) показники, які характеризують кон'юнктуру ринку грошових інструментів.
3. Показники, що характеризують діяльність контрагентів і конкурентів, серед яких виділяють такі групи:
а) банки; б) страхові компанії; в) постачальники продукції; г) покупці продукції; д) конкуренти.
4. Нормативно-регулюючі показники. Показники цієї групи формуються, як правило, в розрізі таких блоків:
а) нормативно-регулюючі показники по різним напрямкам фінансової діяльності підприємства;
б) нормативно-регулюючі показники з питань функціонування окремих сегментів фінансового ринку.
Б. Система показників інформаційного забезпечення фінансового менеджменту, що формуються із внутрішніх джерел. Поділяється на три групи:
1. Показники, що характеризують фінансовий стан і результати фінансової діяльності по підприємству в цілому. Система інформативних показників цієї групи широко використовується як зовнішніми, так і внутрішніми користувачами.
До складу цієї групи показників входять:
а) показники, які обов'язково відображаються в балансі підприємства;
б) показники, які відображаються в звіті про фінансові результати;
в) показники, які відображаються в звіті про власний капітал і в звіті про рух грошових коштів.
2. Показники, що характеризують фінансові результати діяльності окремих структурних підрозділів підприємства. Формування системи показників цієї групи будується на даних управлінського обліку, що має бути організований на підприємстві.
Показники групуються за такими ознаками:
а) за сферою діяльності підприємства (операційна, інвестиційна, фінансова);
б) за центрами відповідальності;
в) за географічним розташуванням;
г) за видом кінцевої продукції тощо.
3. Нормативно-планові показники, які пов'язані з фінансовим розвитком підприємства. Ці показники формуються безпосередньо на підприємстві по таким двом блокам:
а) система внутрішніх нормативів, що регулюють фінансовий розвиток підприємства. В цю систему включаються нормативи окремих видів активів підприємства, нормативи співвідношення окремих видів активів і структури капіталу, нормативи питомих витрат фінансових ресурсів і витрат і т.ін.;
б) система планових показників фінансового розвитку підприємства. До складу показників цього блоку включається вся сукупність показників поточних і оперативних фінансових планів усіх видів.
Використання всіх представлених показників, що походять із зовнішніх і внутрішніх джерел дозволяє створити на підприємстві цілеспрямовану систему інформаційного забезпечення фінансового менеджменту, орієнтовану як на прийняття стратегічних фінансових рішень, так і на ефективне поточне управління фінансами підприємства.
11.Методологічні принципи та етапи здійснення фінансового планування діяльності підприємств.
Методологія фінансового планування включає в себе організацію планування фінансів, що будується на визначених принципах. До принципів фінансового планування відносяться:
Принцип науковості планування фінансів означає, що розрахунок планових показників повинен базуватись на аналізі звітних даних, на визначенні перспектив розвитку фінансових показників.
Принцип комплексності планування фінансів передбачає, що показники фінансового плану повинні бути взаємопов’язаними між собою.
Принцип оптимальності планування фінансів потребує найбільш раціонального використання капіталу і всіх фінансових ресурсів.
Головним інструментом фінансового планування є кошторисне планування (бюджетування).
Кошторис (бюджет) – це форма планового розрахунку, яка визначає докладну програму дій підприємства на майбутній період.
Основна мета складання кошторисів полягає:
в узгодженні оперативних і перспективних планів;
в координації дій різних підрозділів підприємства;
в деталізації загальних цілей виробництва і доведенні їх до керівництва різноманітними центрами відповідальності;
в управлінні і контролі за виробництвом;
в стимулюванні ефективної роботи керівників і персоналу підприємства;
у визначенні майбутніх параметрів господарської діяльності;
у періодичному порівнянні поточних результатів діяльності з планом.
Останнім часом підприємства найчастіше застосовують систему бюджетного планування, яка впроваджується з метою економії фінансових ресурсів, скорочення невиробничих витрат, більшої гнучкості в управлінні і контролі за собівартістю продукції, а також для підвищення точності планових показників.
Кошторисне планування містить два етапи:
планування – визначення майбутніх цілей;
моніторинг (супроводження) – аналіз оперативної господарської діяльності, тобто того, як протягом планового періоду здійснюється виконання запланованих рішень.
Кошториси складаються в цілому на рік з щоквартальною (чи щомісячною) розбивкою.
12.Концепція фінансового контролінгу, її зміст, методи та порядок їх розроблення.
Під фінансовим контролінгом прийнято розуміти функціональну систему планування, контролю, аналізу відхилень, координації, внутрішнього консалтингу та загального інформаційного забезпечення керівництва підприємством. Служби фінансового контролінгу на підприємстві безпосередньо не приймають рішення, а здійснюють їх підготовку, функціональну та інформаційну підтримку і контроль за реалізацією. Інформаційне забезпечення менеджменту повинно здійснюватись у зрозумілій для користувачів формі. З цією метою відповідна інформація спочатку обробляється, узагальнюється, аналізується і подається користувачам у формі рапортів, звітів, доповідних записок, резюме, рекомендацій, прогнозів тощо.
Фінансовий контролінг є одним з напрямків контролінгу, поряд з такими як контролінг збуту, контролінг виробництва та закупівель тощо. Однією з основних цілей фінансового контролінгу є орієнтація управлінського процесу на максимізацію прибутку та вартості капіталу власників при мінімізації ризику і збереженні ліквідності та платоспроможності підприємства. Для досягнення цієї мети фінансовий контролінг (контролер) вирішує цілий ряд функціональних завдань.
Залежно від виконуваних функцій і методологічної підтримки фінансовий контролінг поділяють на стратегічний та оперативний:
Сутність оперативного контролінгу полягає у формуванні засобів і методів ефективного управління поточною метою підприємства, яка може бути визначена як прибутковість і ліквідність.
Сутність стратегічного контролінгу полягає в забезпеченні виживання підприємства, його орієнтації на потенціал успіху, який може бути охарактеризований як шанси і ризики.

13.Методологічні принципи та етапи побудови системи внутрішнього фінансового контролю.
Внутрішній фінансовий контроль являє собою організований самим підприємством процес перевірки виконання і забезпечення реалізації управлінських рішень в сфері управління фінансами підприємства з метою досягнення стратегічних цілей і попередження кризових ситуацій, які можуть призвести до банкрутства.
Нині широкого поширення набула система внутрішнього контролю, що застосовується в компаніях з розгалуженою мережею або в холдингах, яка називається “контролінг”.
Побудова системи фінансового контролінгу базується на наступних основних принципах:
1) спрямованість системи фінансового контролінгу на досягнення фінансової стратегії підприємства;
2) багатофункціональність фінансового контролінгу;
3) орієнтованість фінансового контролінгу на кількісні показники;
4) відповідність методів фінансового контролінгу специфіці методів фінансового аналізу і фінансового планування;
5) своєчасність, простота і гнучкість побудови системи фінансового контролінгу;
6) економічна ефективність.
Впровадження на підприємстві системи фінансового контролінгу дозволяє значно підвищити ефективність всього процесу управління його фінансовою діяльністю. Етапи:
1. Визначення об’єкту контролінгу. Об’єктом фінансового контролінгу є управлінські рішення по основним аспектам фінансової діяльності підприємств.
2. Визначення видів і сфери контролінгу. У відповідності з концепцією побудови системи контролінгу, він поділяється на слідуючі основні види: стратегічний контролінг; поточний контролінг; оперативний контролінг. Кожному з цих перлічених видів контролінгу повинна відповідать його сфера і періодичність здійснення його функцій.
3. Формування системи пріоритетів показників, що контролюються. В процесі такого ранжування спочатку в систему пріоритетів першого рівня відбираються найбільш важливі показники даного виду контролінгу; потім формується система пріоритетів другого рівня, показники якого знаходяться у факторному зв’язку з показниками першого рівня; аналогічним чином формується система третього і наступних рівнів.
4. Розробка системи кількісних стандартів контролю
5. Побудова системи моніторингу показників контролінгу.
14.Поняття фінансової стратегії підприємства та її роль у забезпеченні розвитку підприємства і реалізації його фінансової філософії.
Фінансова діяльність підприємства у всіх її формах не може зводитися лише до задоволення фінансових потреб, що визначаються необхідністю управління окремими видами оборотних активів, заміни необоротних активів, що вибувають, або поточного їх приросту у зв'язку із змінами обсягу господарської діяльності. На сучасному етапі все більша кількість підприємств розуміють необхідність свідомого перспективного управління фінансовою діяльністю на основі наукової методології передбачення її напрямів та форм, адаптації до загальних цілей розвитку підприємства та мінливих умов зовнішнього фінансового середовища. Ефективним інструментом перспективного управління фінансовою діяльністю підприємства, підпорядкованого реалізації цілей загального його розвитку в умовах суттєвих змін макроекономічних показників, системи державного регулювання ринкових процесів, кон'юнктури фінансового ринку і пов'язаною з цим невизначеністю, є фінансова стратегія.
Заснована на новій парадигмі управління розробка стратегії підприємства базується передусім на чіткій ідентифікації об'єктів цього управління. З позицій стратегічного менеджменту виділяються, як правило, три основні групи об'єктів стратегічного управління - підприємство в цілому, стратегічна зона господарювання (СЗГ) та стратегічна господарська одиниця (СГО).
Підприємство як об'єкт стратегічного управління – це відкрита комплексна система, яка інтегрує всі напрями та форми господарської діяльності різних структурних його підрозділів.
Стратегічна зона господарювання є самостійним господарським сегментом у середині підприємства (організації), що здійснює свою діяльність у певних суміжних галузях, які об'єднані спільністю попиту, використовуваної сировини або виробничої технології.
Стратегічна господарська одиниця – це самостійний структурний підрозділ підприємства у середині стратегічної зони господарювання, що здійснює, багатогалузеву діяльність, керівництво якої повністю відповідає за фінансові результати його роботи. Як правило, стратегічною господарською одиницею є «центр прибутку» підприємства, який має перспективи довгострокового розвитку.
Важливу роль у парадигмі стратегічного управління відіграє також диференціація видів стратегій розвитку підприємства за їх рівнями. В системі цього управління виділяють три основні види стратегій - корпоративну стратегію, функціональні стратегії та стратегії окремих господарських одиниць (бізнес-одиниць).
Фінансова стратегія - це один із найважливіших видів функціональної стратегії підприємства, який забезпечує всі основні напрями розвитку його фінансової діяльності та фінансових відносин шляхом формування довгострокових фінансових цілей, вибору найбільш ефективних шляхів їх досягнення, адекватного корегування напрямів формування і використання фінансових ресурсів при зміні умов зовнішнього середовища.
Розробка фінансової стратегії відіграє велику роль у забезпеченні ефективного розвитку підприємства. Ця роль полягає у такому:
Розроблена фінансова стратегія забезпечує механізм реалізації довгострокових загальних і фінансових цілей майбутнього економічного та соціального розвитку підприємства в цілому і окремих його структурних одиниць.
Вона дозволяє реально оцінити фінансові можливості підприємства, забезпечити максимальне використання його внутрішнього фінансового потенціалу та можливість активного маневрування фінансовими ресурсами.
Вона забезпечує можливість швидкої реалізації нових перспективних інвестиційних можливостей, що виникають у процесі динамічних змін факторів зовнішнього середовища.
Розробка фінансової стратегії враховує можливі варіанти розвитку неконтрольованих підприємством факторів зовнішнього середовища і дозволяє звести до мінімуму їх негативні наслідки для діяльності підприємства.
Вона відображає порівняльні переваги підприємства у фінансовій діяльності у зіставленні із конкурентами.
Наявність фінансової стратегії забезпечує чіткий взаємозв'язок стратегічного, поточного і оперативного управління фінансовою діяльністю підприємства.
Вона забезпечує реалізацію відповідного менталітету фінансової поведінки у найбільш важливих стратегічних фінансових рішеннях підприємства.
У системі фінансової стратегії формується значення основних критеріальних оцінок вибору найважливіших фінансових управлінських рішень.
15.Методологічні принципи розроблення фінансової стратегії підприємства у контексті сучасної парадигми системи стратегічного управління.
В основі розробки фінансової стратегії підприємства лежать принципи нової управлінської парадигми - системи стратегічного управління. До основних принципів, що забезпечують підготовку та прийнятті стратегічних фінансових рішень у процесі розробки фінансової стратегії підприємства, належать:
1. Розгляд підприємства як відкритої соціально-економічної системи, здатної до самоорганізації. Цей принцип стратегічного управління полягає у тому, що при розробці фінансової стратегії підприємство розглядається як певна система, повністю відкрита для актової взаємодії із факторами зовнішнього середовища.
2. Урахування базових стратегій операційної діяльності підприємства. Будучи частиною загальної стратегії економічного розвитку підприємства, яка забезпечує передусім розвиток операційної діяльності, фінансова стратегія має по відношенню до неї підпорядкований характер.
Усі різноманіття стратегій операційної діяльності, реалізацію яких повинна забезпечувати фінансова діяльність підприємства може бути класифіковано за такими базовими видами:
Обмежене (або концентроване) зростання. Цей вид операційної стратегії використовується підприємствами зі стабільним асортиментом продукції і виробничими технологіями, які слабо піддаються впливу технологічного прогресу.
Прискорене (інтегроване або диференційоване) зростання. Такий вид операційної стратегії обирають, як правило, підприємства, які перебувають на ранніх стадіях свого життєвого циклу, а також у галузях, що динамічно розвиваються під дією технологічного прогресу.
Скорочення (стиснення). Ця операційна стратегія найбільш часто обирається підприємствами, які перебувають на останніх стадіях свого життєвого циклу, а також у стадії фінансової кризи.
Сполучення (або комбінування). Така операційна стратегія підприємства інтегрує в собі розглянуті різні типи окремих стратегій стратегічних зон господарювання або стратегічних господарських одиниць.
3. Переважна орієнтація на підприємницький стиль стратегічного управління фінансовою діяльністю. Фінансове управління підприємством у стратегічній перспективі характеризується прирісним або підприємницьким стилем.
4. Виділення домінантних сфер стратегічного фінансового управління. Цей принцип дозволяє забезпечити ідентифікацію пріоритетних напрямів фінансової діяльності підприємства, які зумовлюють успішну реалізацію її головної цільової функції – зростання ринкової вартості підприємства у довгостроковій перспективі.
Домінантні сфери (напрями) фінансової стратегії підприємства.
Стратегія формування фінансових ресурсів підприємства. Цілі, завдання та основні стратегічні рішення цієї домінанти фінансової стратегії мають бути спрямовані на фінансове забезпечення реалізації корпоративної стратегії підприємства і підпорядковані їй.
Інвестиційна стратегія.
Стратегія забезпечення фінансової безпеки діяльності підприємства.
Стратегія підвищення якості управління фінансовою діяльністю підприємства.
5. Забезпечення гнучкості фінансової стратегії
6. Забезпечення альтернативності стратегічного фінансового вибору.
7. Забезпечення постійного використання результатів технологічного прогресу у фінансовій діяльності.
8. Врахування рівня фінансового ризику в процесі прийняття стратегічних фінансових рішень.
9. Орієнтація на професійний апарат фінансових менеджерів у процесі реалізації фінансової стратегії.
10. Забезпечення розробленої фінансової стратегії підприємства відповідними організаційною структурою управління фінансовою діяльністю та організаційною культурою.
16.Домінантні сфери загальної фінансової стратегії підприємства.
Одним з етапів стратегічного процесу є формування системи основних стратегічних цілей фінансової діяльності, що забезпечують досягнення її головної мети. Систему таких цілей формують звичайно в розрізі домінантних сфер стратегічного фінансового розвитку підприємства.
У першій домінантній сфері, що характеризує потенціал формування фінансових ресурсів, у якості основної стратегічної мети пропонується обирати максимізацію росту чистого грошового потоку підприємства.
У другій домінантній сфері, що характеризує ефективність розподілу й використання інвестиційних ресурсів, при виборі стратегічної мети варто віддавати перевагу максимізації рентабельності інвестованого власного капіталу підприємства.
У третій домінантній сфері, що характеризує рівень фінансової безпеки підприємства, основною стратегічною метою виступає оптимізація структури його капіталу (співвідношення власних і позикового його видів).
У четвертій домінантній сфері, що характеризує якість керування фінансовою діяльністю підприємства, у якості основної стратегічної мети рекомендується обирати формування ефективної організаційної структури керування фінансовою діяльністю На наступному етапі стратегічного процесу здійснюється формування системи допоміжних, підтримуючих цілей, що включаються у фінансову стратегію підприємства. Система цих цілей спрямована на забезпечення реалізації основних стратегічних цілей фінансової діяльності.
Ці мети також рекомендується формувати в розрізі домінантних сфер стратегічного фінансового розвитку підприємства.
У першій домінантній сфері, ( що характеризує потенціал формування фінансових ресурсів,) допоміжними (підтримуючими) стратегічними цілями можуть виступати: ріст суми чистого прибутку; ріст обсягу амортизаційного потоку; мінімізація вартості капіталу, залученого із зовнішніх джерел і ін.
У другій домінантній сфері, ( що характеризує ефективність розподілу й використання інвестиційних ресурсів) система допоміжних цілей може відображати: оптимізацію пропорцій розподілу інвестиційних ресурсів по стратегічних зонах господарювання; оптимізацію пропорцій розподілу інвестиційних ресурсів по стратегічних господарських одиницях; максимізацію прибутковості інвестицій і ін.
У третій домінантній сфері, (що характеризує рівень фінансової безпеки підприємства) допоміжними (підтримуючими) стратегічними цілями можуть установлюватися: оптимізація структури активів (частка оборотних активів у загальній їхній сумі; мінімальна частка грошових активів і їхніх еквівалентів у загальній сумі оборотних активів); мінімізація рівня фінансових ризиків по основних видах господарських операцій і ін.
У четвертій домінантній сфері, (що характеризує якість керування фінансовою діяльністю підприємства), допоміжні цілі можуть відображати: ріст освітнього рівня фінансових менеджерів; розширення й підвищення якості інформаційної бази прийняття фінансових рішень; підвищення рівня забезпеченості фінансових менеджерів сучасними технічними засобами керування; підвищення організаційної культури фінансових менеджерів і ін. Головна, основні й допоміжні стратегічні цілі розглядаються як єдина комплексна система й тому вимагають чіткої взаємозв’язку з урахуванням їх пріоритетності й рангової значимості.
17.Основні етапи процесу розроблення і реалізації фінансової стратегії підприємства.
Процес розробки фінансової стратегії – це формування сукупності цілеспрямованих управлінських рішень, які забезпечують підготовку, оцінку та реалізацію програми стратегічного фінансового розвитку підприємства.
Цей процес здійснюється на підприємстві за такими основними етапами.
1. Визначення загального періоду формування фінансової стратегії. Цей період залежить від певних умов.
Головною умовою його визначення є тривалість періоду, прийнятого для формування корпоративної стратегії розвитку підприємства. Так як фінансова стратегія має по відношенню до неї підпорядкований характер, вона не може виходити за межі цього періоду (більш короткий період формування фінансової стратегії є допустимим).
2. Дослідження факторів зовнішнього середовища. Таке дослідження визначає вивчення економіко-правових умов фінансової діяльності підприємства та можливої їх зміни у майбутньому періоді
3. Оцінка сильних та слабких сторін підприємства, що визначають особливості його фінансової діяльності. В процесі такої оцінки необхідно визначити, чи володіє підприємство достатнім потенціалом, щоб скористатися інвестиційними можливостями, що відкриваються, а також виявити, які внутрішні характеристики послаблюють результативність фінансової діяльності.
4. Комплексна оцінка стратегічної фінансової позиції підприємства. В процесі такої оцінки мають бути визначені основні параметри, що характеризують можливості та обмеження розвитку фінансової діяльності підприємства: який рівень стратегічного мислення власників, управляючих та фінансових менеджерів підприємства; який рівень знань фінансових менеджерів (їх інформаційної поінформованості) про стан і майбутню динаміку найважливіших елементів зовнішнього середовища; яка ефективність чинних на підприємстві систем фінансового аналізу, планування і контролю; в якій мірі вони орієнтовані на розв'язання стратегічних завдань тощо.
5. Формування стратегічних цілей фінансової діяльності підприємства. Головною метою цієї діяльності є підвищення рівня добробуту власників підприємства і максимізація його ринкової вартості. Така мета вимагає певної конкретизації із врахуванням завдань і особливостей майбутнього фінансового розвитку підприємства.
6. Розробка цільових стратегічних нормативів фінансової діяльності. Сформована на попередньому етапі система стратегічних фінансових цілей має отримати конкретизацію певних цільових стратегічних нормативів. Розробка таких цільових стратегічних нормативів фінансової діяльності є базою для прийняття основних управлінських рішень та забезпечення контролю за виконанням фінансової стратегії.
7. Прийняття основних стратегічних фінансових рішень. На цьому етапі, виходячи із цілей та цільових стратегічних нормативів фінансової діяльності, визначаються головні стратегії фінансового розвитку підприємства в розрізі окремих домінантних сфер, фінансова політика за окремими аспектами фінансової діяльності, формується портфель альтернатив стратегічних підходів до реалізації намічених цілей та здійснюються їх оцінка й відбір.
8. Оцінка розробленої фінансової стратегії. Така оцінка проводиться за системою спеціальних економічних та позаекономічних критеріїв, що встановлюються підприємством. За результатами оцінки до розробленої фінансової стратегії вносяться необхідні корективи, після чого вона приймається до реалізації.
9. Забезпечення реалізації фінансової стратегії. В процесі реалізації фінансової стратегії разом із раніше наміченими стратегічними заходами готуються та реалізуються нові управлінські рішення, обумовлені непередбаченими змінами факторів зовнішнього фінансового середовища.
10. Організація контролю реалізації фінансової стратегії. Цей контроль здійснюється на підставі стратегічного фінансового контролінгу, який випереджає хід реалізації основних стратегічних цільових нормативів фінансової діяльності підприємства.
Наведена послідовність основних етапів процесу розробки фінансової стратегії підприємства може бути уточнена і деталізована з урахуванням особливостей фінансової діяльності підприємства та рівня стратегічного мислення його фінансових менеджерів.
18.Формування та ранжування стратегічних цілей фінансової діяльності підприємства.
Стратегічні цілі фін д-ті п-ва – це подані у формалізованому вигляді бажані параметри його кінцевої стр-ї фін позиції, що дозволяють спр-ти цю д-ть у довгостр-й перспективі та оцінювати її рез-ти.
Класифікація стр-х цілей фін д-ті:
1) за видами очікуваного ефекту:
- екон цілі фін стр-ї;
- зовн екон цілі фін стр-ї;
2) за пріоритетним значенням: - головна; - основні; - допоміжні;
3) по домінантних сферах фін розвитку:
- цілі росту потенціалу формування фін рес-в;
- цілі підвищення еф-ті викор фін рес-в;
- цілі підвищення рівня фін безпеки п-ва;
- цілі підвищення якості упр-ня фін д-тю п-ва;
4) за спрямованістю дій:
- цілі, що підтримують тенденції розвитку;
- цілі, що спр-ні на подолання зовн загроз;
- цілі, що спр-ні на подолання слабких внутр позицій;
5) за об’єктами стр-го упр-ня:
- загальнокорпоративні фін цілі;
- фін цілі окр функц напрямів госп д-ті;
- фін цілі окр стр-х госп од;
6) за х-ром впливу на очікуваний кінцевий рез-т:
- прямі стр-ні цілі;
- підтримуючі;
7) за періодом реалізації:
- стр-ні цілі розвитку;
- реноваційні стр-ні цілі.
Етапи формування стр-х цілей фін д-ті п-ва:
1) формування фін філософії п-ва;
2) врахування об-х обмежень у досягненні бажаних рез-тів стр-го фін розвитку п-ва.
3) формулювання гол стр-ї мети фін д-ті п-ва.
4) формув. С-ми осн стр-х цілей фін д-ті. Що заб-ть досягнення її гол фін мети.
5) формування с-ми допоміжних, підтримуючих цілей.
6) розробка цільових стр-х нормативіві фін д-ті п-ва.
7) взаємоув’язка всіх стр-х цілей та побудова «дерева цілей фін стр-ї п-ва».
8) остаточна індивідуалізація всіх стр-х цілей фін д-ті п-ва з урахуванням вимог до їхньої реалізованості.
20.Розроблення системи цільових стратегічних нормативів фінансової діяльності підприємства та їх конкретизація по окремих інтервалах загального стратегічного періоду.
У процесі розробки цільових стратегічних нормативів фінансової діяльності підприємства необхідно забезпечити чіткий взаємозв’язок між основними і допоміжними стратегічними цілями, з одного боку, та тими що забезпечують їх конкретизацію цільовими стратегічними нормативами з іншого.
Взаємозв’язок стратегічних цілей та цільових нормативів у розрізі окремих домінантних сфер фінансового розвитку підприємства.
Домінантні сфери стратегічного фінансового розвитку
Стратегічні цілі фінансової діяльності
Цільові стратегічні нормативи фінансової діяльності

Стратегія формування фінансових ресурсів підприємства
ОСНОВНА
Максимізація зростання чистого грошового потоку
ДОПОМІЖНІ
Зростання чистого прибутку; зростання обсягу амортизації
ОСНОВНА
Темп зростання чистого грошового потоку
ДОПОМІЖНІ
Темп зростання чистого прибутку; темп зростання амортизаційного потоку

Інвестиційна стратегія підприємства
ОСНОВНА
Максимізація рентабельності інвестованого власного капіталу
ДОПОМІЖНІ
Оптимізація пропорцій розподілу фінансових ресурсів за напрямами; оптимізація пропорцій розп. Фін. Рес. За стратегічними зонами господарювання.
ОСНОВНА
Цільова норма рентабельності інвестованого власного капіталу
ДОПОМІЖНІ
Цільові нормативи розподілу фінансових ресурсів за напрямами інвестування; цільові нормативи розподілу фінансових ресурсів за стратегічними зонами господарювання.

Рівень фін. Безпеки підприємства
ОСНОВНА
Оптимізація структури капіталу
ДОПОМІЖНІ
Оптимізація структури активів
ОСНОВНА
Цільова структура капіталу
ДОПОМІЖНІ
Цільова структура активів підприємства;

Рівень якості управління фін. Діяльністю підприємства
ОСНОВНА
Формування ефективної організаційної структури управління фінансовою діяльністю
ДОПОМІЖНІ
Підвищення освітнього рівня фінансових менеджерів; розширення інформаційної бази прийняття фінансових рішень
ОСНОВНА
Строк завершення розробки переходу на нову організаційну структуру в управління фінансовою діяльністю
ДОПОМІЖНІ
Строк завершення заміщення посади фінансових менеджерів працівниками з вищою економічною освітою; строк впровадження управлінського обліку необхідних фінансових показників

Розроблення системи цілей та цільових нормативів служить критерієм оцінки успіху або невдачі реалізації фінансової стратегії підприємства в майбутньому періоді. А також передумовою для наступних етапів розробки та реалізації фінансової стратегії:
Прийняття основних стратегічних фінансових рішень.
Оцінка розробленої фінансової стратегії.
Забезпечення реалізації фінансової стратегії.
Організація контролю реалізації фінансової стратегії.
21.Сутність та завдання управління активами підприємства. Особливості управління формуванням активів на різних етапах розвитку підприємства.
Процес управління активами на підприємстві вважається достатньо сучасним та актуальним питанням, що підлягає вирішенню в контексті підвищення якісних параметрів управління. Оскільки активи виступають економічними ресурсами у формі сукупних майнових цінностей, які здатні приносити прибуток, виникає проблема розробки таких управлінських циклів щодо нефінансових та фінансових активів, які б забезпечили накопичення прибутку із різних джерел діяльності підприємства, яка здійснюється при їх залученні. При цьому прийняття управлінського рішення ґрунтується на тій інформаційній складовій, що отримується на основі використання методичного інструментарію, який розкриває якісний рівень функціонування активів.
Інформаційний потік, який забезпечує прийняття рішень у процесі управління активами, формується за результатами сформованої фінансової звітності. Водночас, п. 10 П(С)Б02 „Баланс" регламентує умови відображення активу в балансі. Тобто, актив відображається в балансі за умови, що оцінка його може бути достовірно визначена й очікується отримання в майбутньому економічних вигод, пов'язаних з його використанням.
Процес управління активами підприємства охоплює ряд ключових моментів:
формування та управління фінансово-експлуатаційними потребами в обігових коштах;
управління дебіторською заборгованістю;
стратегію фінансування поточних активів;
управління джерелами формування оборотного капіталу;
управління необоротними активами;
управління фінансуванням необоротних активів та управління грошовими коштами і короткостроковими вкладеннями [16, с. 103-104].
Звідси, управління операційними активами підприємства являє собою систему принципів і методів розробки й реалізації управлінських рішень, пов'язаних з їх формуванням, ефективним використанням в операційній діяльності підприємства й організацією їх обороту.
Як і загальне управління фінансами, управління операційними активами підпорядковано меті росту ринкової вартості підприємства. У процесі реалізації цієї мети управління операційними активами підприємства спрямовано на розв'язання основних завдань:
1. Формування достатнього обсягу та необхідного складу активів, що забезпечують встановлені темпи розвитку операційної діяльності. Це завдання реалізується шляхом визначення потреби у необхідних активах, використання яких передбачається в операційному процесі підприємства, оптимізації співвідношення окремих їхніх видів і залучення найбільш ефективних їхніх різновидів з позиції рівня продуктивності й потенційної прибутковості майбутнього використання.
2. Забезпечення максимальної прибутковості (рентабельності) активів, що використовуються при передбаченому рівні комерційного ризику. Максимізація прибутковості (рентабельності) активів досягається за рахунок їхнього використання в найбільш ефективних напрямках операційної діяльності й комерційних опера цій підприємства.
3. Забезпечення мінімізації комерційного ризику використання активів при передбаченому рівні їх дохідності (рентабельності). Якщо рівень дохідності (рентабельності) активів, які використовуються, заданий або запланований заздалегідь, важливим завданням є зниження рівня комерційного ризику операцій або видів діяльності, що забезпечують досягнення цієї дохідності (рентабельності).
4 Забезпечення постійної платоспроможності підприємства за рахунок підтримки достатнього рівня ліквідності активів. Це завдання вирішується, насамперед, за рахунок ефективного управління залишками грошових активів і їх еквівалентів.
5. Оптимізація обороту активів. Це завдання вирішується шляхом ефективного управління грошовими й матеріальними потоками активів у процесі окремих циклів їхнього кругообігу на підприємстві; забезпеченням синхронності формування окремих видів потоків активів, пов'язаних з операційною діяльністю; мінімізацією сукупних витрат на організацію обороту активів у всіх їхніх формах.
Особливості управління формуванням активів на різних етапах розвитку підприємства пов’язані з трьома основними етапами його розвитку на різних стадіях життєвого циклу:
1. Створення нового підприємства. Це найбільш відповідальний етап, що відбувається у процесі первісного формування активів та управління ними, особливо при створенні і великих підприємств. Сформовані на цьому етапі активи багато в чому визначають потребу в стартовому капіталі, умови генерування прибутку, швидкість обороту цих активів, рівень їхньої ліквідності тощо.
2. Розширення, реконструкція і модернізація діючого підприємства. Цей етап формування активів можна розглядати як постійний процес його розвитку в розрізі основних стадій його життєвого циклу. Розширення і відновлення складу активів діючого підприємства здійснюється у відповідності зі стратегічними завданнями його розвитку з урахуванням можливостей формування інвестиційних ресурсів.
3. Формування нових структурних одиниць діючого підприємства (дочірніх підприємств, філій і т.п.). Цей процес може здійснюватися шляхом формування нових структурних майнових комплексів (на базі нового їх будівництва) або придбання готової сукупності активів у формі цілісного майнового комплексу (варіантами такого придбання є приватизація діючого державного підприємства, купівля збанкрутілого підприємства тощо).
22.Методи визначення потреби в загальному обсязі операційних активів підприємства.
Для діючих підприємств ця потреба визначається у формі приросту цих активів виходячи із планованого обсягу приросту виробництва (реалізації) продукції й питомої вартості операційних активів (скорегованої з урахуванням можливостей зростання їх продуктивності, визначених у процесі аналізу).
Більш складним є визначення потреби в загальному обсязі операційних активів для новостворюваного підприємства.
Розрахунок потреби в активах новостворюваного підприємства здійснюється в розрізі таких видів:
– основних засобів;
нематеріальних активів;
запасів товарно-матеріальних цінностей, що забезпечують виробничу діяльність;
грошових активів;
інших видів активів.
Потреба в основних засобах розраховується за окремими їх групами:
а) виробничі будинки й приміщення;
б) машини й устаткування, використовувані у виробничому технологічному процесі;
в) машини й устаткування, використовувані у процесі управління операційною діяльністю.
На першому етапі визначається потреба в окремих видах машин і устаткуванні, використовуваних у виробничому технологічному процесі Принципова формула розрахунку цієї потреби має такий вигляд:

де Поб- потреба у виробничому устаткуванні конкретного виду;
ОВ - планований обсяг виробництва продукції, що потребує використання даного виду устаткування;
Вод - вартість одиниці розглянутого виду устаткування;
ПРе – експлуатаційна продуктивність розглянутого виду устаткування (нормативний обсяг виробництва продукції розрахований на одиницю устаткування);
Уст– вартість установки розглянутого виду устаткування.
На другому етапі визначається потреба в окремих видах машин і устаткуванні, використовуваних у процесі управління операційною діяльністю (офісні меблі, електронно-обчислювальні машини, засоби зв'язку й тощо).
На третьому етапі визначається потреба в приміщеннях (будинках) для здійснення безпосереднього виробничого процесу (з усіма допоміжними його видами) і розміщення персоналу управління.
Потреба в нематеріальних активах визначається виходячи з технології, яка використовується для здійснення операційного процесу.
При визначенні вартісного обсягу необоротних операційних активів, необхідних підприємству, враховується форма задоволення потреби в окремих їх видах – придбання у власність, фінансовий або оперативний лізинг.
Потреба в запасах товарно-матеріальних цінностей розраховується диференційовано у розрізі наступних їх видів:
а) потреба в оборотному капіталі, що авансується у запаси сировини й матеріалів;
б) потреба в оборотному капіталі, що авансується у запаси товарів (для торговельних підприємств).
Потреба в грошових активах визначається на основі майбутнього їх витрачання на розрахунки по оплаті праці (крім нарахувань на неї); по авансових і податкових платежах; по маркетинговій діяльності (витрати по рекламі); за комунальні послуги тощо.
Потреба в інших операційних активах встановлюється методом прямого рахунку за окремими їх різновидами з урахуванням особливостей створюваного підприємства. Розрахунок потреби в інших активах здійснюється окремо по необоротних і оборотних активах.
23.Система основних показників для аналізу операційних активів (продуктивності, оборотності та рентабельності операційних активів).
1. Аналіз забезпеченості підприємства операційними активами. Метою такого аналізу є виявлення основних тенденцій у розвитку операційних активів підприємства й оцінка рівня забезпеченості ними виробництва й реалізації продукції.
На першій стадії аналізу визначається загальна вартість операційних активів, використовуваних підприємством у розрізі окремих етапів аналітичного періоду. Ця вартість визначається як середня хронологічна в кожному аналітичному етапі і аналітичному періоді в цілому. У загальну вартість операційних активів підприємства за даними звітних балансів включаються:
а) сума основних засобів за залишковою вартістю;
б) сума нематеріальних активів за залишковою вартістю;
в) сума оборотних активів всіх видів.
Етапами дослідження обираються, як правило, окремі квартали аналітичного періоду.
На другій стадії аналізу виявляються тенденції динаміки загальної вартості операційних активів підприємства в досліджуваному періоді. У процесі цього дослідження використаються методи горизонтального (трендового) фінансового аналізу, розраховуються показники абсолютної суми приросту операційних активів у розрізі окремих етапів, а також темпи динаміки їх загальної вартості (темпи цієї динаміки зіставляються з темпами зміни обсягу реалізації продукції).
На третій стадії аналізу досліджується забезпеченість підприємства операційними активами. У цих цілях використовується показник питомої вартості операційних активів у розрахунку на одиницю виробленої (реалізованої) продукції, що визначається за такою формулою:
13 EMBED Equation.3 1415
де ПОА – питома вартість операційних активів на одиницю виробленої (реалізованої) продукції;
ОА - середня вартість операційних активів підприємства в досліджуваному періоді (розрахована як середня хронологічна);
ОР - обсяг виробництва (реалізації) продукції в досліджуваному періоді.
2. Визначення потреби в загальному обсязі операційних активів на майбутній період. Для діючих підприємств ця потреба визначається у формі приросту цих активів виходячи із планованого обсягу приросту виробництва (реалізації) продукції й питомої вартості операційних активів (скорегованої з урахуванням можливостей зростання їх продуктивності, визначених у процесі аналізу).
Потреба в основних засобах розраховується за окремими їх групами:
а) виробничі будинки й приміщення;
б) машини й устаткування, використовувані у виробничому технологічному процесі;
в) машини й устаткування, використовувані у процесі управління операційною діяльністю.
На першому етапі визначається потреба в окремих видах машин і устаткуванні, використовуваних у виробничому технологічному процесі Принципова формула розрахунку цієї потреби має такий вигляд:
13 EMBED Equation.3 1415
де ПОБ - потреба у виробничому устаткуванні конкретного виду;
ОВ - планований обсяг виробництва продукції, що потребує використання даного виду устаткування;
ВОД - вартість одиниці розглянутого виду устаткування;
ПРЕ – експлуатаційна продуктивність розглянутого виду устаткування (нормативний обсяг виробництва продукції розрахований на одиницю устаткування);
УСТ – вартість установки розглянутого виду устаткування.
На другому етапі визначається потреба в окремих видах машин і устаткуванні, використовуваних у процесі управління операційною діяльністю (офісні меблі, електронно-обчислювальні машини, засоби зв'язку й тощо).
На третьому етапі визначається потреба в приміщеннях (будинках) для здійснення безпосереднього виробничого процесу (з усіма допоміжними його видами) і розміщення персоналу управління.
Потреба в нематеріальних активах визначається виходячи з технології, яка використовується для здійснення операційного процесу.
При визначенні вартісного обсягу необоротних операційних активів, необхідних підприємству, враховується форма задоволення потреби в окремих їх видах – придбання у власність, фінансовий або оперативний лізинг.
Потреба в запасах товарно-матеріальних цінностей розраховується диференційовано у розрізі наступних їх видів:
а) потреба в оборотному капіталі, що авансується у запаси сировини й матеріалів;
б) потреба в оборотному капіталі, що авансується у запаси товарів (для торговельних підприємств).
Потреба в грошових активах визначається на основі майбутнього їх витрачання на розрахунки по оплаті праці (крім нарахувань на неї); по авансових і податкових платежах; по маркетинговій діяльності (витрати по рекламі); за комунальні послуги тощо. У практиці формування грошових активів новостворюваних підприємств потреба в них визначається у розрізі перерахованих видів платежів на майбутні три місяці (що забезпечує достатній запас платоспроможності на першому етапі функціонування підприємства). У процесі наступної господарської діяльності нормативи активів у грошовій формі знижуються (особливо в умовах інфляції).
Потреба в інших операційних активах встановлюється методом прямого рахунку за окремими їх різновидами з урахуванням особливостей створюваного підприємства. Розрахунок потреби в інших активах здійснюється окремо по необоротних і оборотних активах.
3. Оптимізація складу операційних активів у майбутньому періоді. Така оптимізація здійснюється послідовно на зазначених нижче стадіях.
На першій стадії проводиться оптимізація співвідношення сукупних розмірів необоротних і оборотних активів підприємства, що використовуються у процесі його операційної діяльності.
Оптимізація складу необоротних і оборотних активів вимагає врахування галузевих особливостей здійснення операційної діяльності, середньої тривалості операційного циклу на підприємстві, а також оцінки позитивних і негативних особливостей функціонування цих видів активів.
Для оцінки результатів оптимізації співвідношення оборотних і необоротних активів використовується показник – коефіцієнт маневреності операційних активів, що розраховується за такою формулою:
13 EMBED Equation.3 1415
де КМА – коефіцієнт маневреності операційних активів підприємства;
ОА – сума оборотних активів підприємства; А – загальна сума всіх сформованих операційних активів підприємства.
На другій стадії оптимізується співвідношення активної й пасивної частин необоротних операційних активів. До активної частини необоротних активів відносяться машини, механізми й устаткування, безпосередньо задіяні у виробничому технологічному процесі, а також нематеріальні активи, що обслуговують операційний процес. До пасивної частини необоротних операційних активів відносяться будинки та приміщення, в яких здійснюється операційний процес, а також устаткування, яке використовується у процесі управління операційною діяльністю.
На третій стадії оптимізується співвідношення трьох основних видів оборотних активів – запасів товарно-матеріальних цінностей, поточної дебіторської заборгованості, грошових активів і їхніх еквівалентів.
Оптимізація внутрішнього складу необоротних і оборотних активів підприємства базується на результатах розрахунку окремих їхніх видів.
4. Вибір найбільш прогресивних видів операційних активів у процесі задоволення потреби в них. Такий вибір здійснюється на основі порівняльної оцінки їх функціональних аналогів за критеріями продуктивності, технологічності й надійності (по необоротних операційних активах), а також якості (по запасах товарно-матеріальних цінностей).
24.Сутність та головне завдання управління оборотними активами підприємства та основні етапи процесу управління оборотними активами.
Мета управління оборотними активами – забезпечення платоспроможності підприємства, рентабельності продукції та запланованих результатів фінансової діяльності.
Основні етапи управління оборотними активами:
Аналіз оборотних активів у попередньому періоді – основна мета є визначення рівня забезпеченості підприємства оборотними активами і виявлення резервів підвищення ефективності їх функціонування.
На першій стадії аналізу розглядаються: динаміка загального обсягу оборотних активів; динаміка питомої ваги оборотних активів у загальні сумі активів.
На другій стадії аналізу розглядаються: динаміка складу оборотних активів у розрізі ї основних видів; темпи зміни суми кожних цих видів об. Активів у зіставленні з темпами зміни обсягу виробництва і реалізації продукції.
Та третій стадії вивчається оборотність окремих видів оборотних активів і їх загальної суми.
На четвертій стадії вивчається рентабельність оборотних активів, досліджуються її основні фактори.
На п’ятій стадії розглядається склад основних джерел фінансування оборотних активів.
Вибір політики формування оборотних активів.
Підходи до політики формування оборотних активів:
Консервативний – не тільки повне задоволення поточної потреби у всіх видах оборотних активів, але і створення високих обсягів їх резервів.
Помірний – спрямований на забезпечення повного задоволення поточної потреби у всіх видах оборотних активів і створення нормальних їх страхових розмірів.
Агресивний – мінімізація всіх форм страхових резервів за окремими видами оборотних активів.
Оптимізація обсягу оборотних активів. така оптимізація виходить з типу політики формування оборотних активів забезпечуючи заданий рівень співвідношення ефективності їх цілей та ризику.
Оптимізація співвідношення постійної і змінної частини оборотних активів. Потреба в окремих видах оборотних активів та їх сума в цілому коливається залежно від сезонних й інших особливостей здійснення операційної діяльності.
Забезпечення необхідної ліквідності оборотних активів. З урахуванням обсягу і графіку майбутнього платіжного обороту має бути визначена частка оборотних активів у формі грошових коштів.
Забезпечення необхідної рентабельності оборотних активів. Складовою управління оборотними активами є забезпечення своєчасного використання тимчасово вільного залишку грошових активів для формування ефективного портфеля короткострокових фінансових інвестицій.
Вибір форм і джерел фінансування оборотних активів. Забезпечує вибір політики їх фінансування на підприємстві і оптимізацію структури його джерел.
25.Основні етапи процесу управління використанням операційних активів підприємства.
Управління формуванням операційних активів підприємства здійснюється протягом чотирьох основних етапів.
1. Аналіз забезпеченості підприємства операційними активами. Метою такого аналізу є виявлення основних тенденцій у розвитку операційних активів підприємства й оцінка рівня забезпеченості ними виробництва й реалізації продукції.
На першій стадії аналізу визначається загальна вартість операційних активів, використовуваних підприємством у розрізі окремих етапів аналітичного періоду. Ця вартість визначається як середня хронологічна в кожному аналітичному етапі і аналітичному періоді в цілому.
На другій стадії аналізу виявляються тенденції динаміки загальної вартості операційних активів підприємства в досліджуваному періоді.
На третій стадії аналізу досліджується забезпеченість підприємства операційними активами.
2. Визначення потреби в загальному обсязі операційних активів на майбутній період. Для діючих підприємств ця потреба визначається у формі приросту цих активів виходячи із планованого обсягу приросту виробництва (реалізації) продукції й питомої вартості операційних активів (скорегованої з урахуванням можливостей зростання їх продуктивності, визначених у процесі аналізу).
3. Оптимізація складу операційних активів у майбутньому періоді. Така оптимізація здійснюється послідовно на зазначених нижче стадіях.
На першій стадії проводиться оптимізація співвідношення сукупних розмірів необоротних і оборотних активів підприємства, що використовуються у процесі його операційної діяльності.
На другій стадії оптимізується співвідношення активної й пасивної частин необоротних операційних активів. До активної частини необоротних активів відносяться машини, механізми й устаткування, безпосередньо задіяні у виробничому технологічному процесі, а також нематеріальні активи, що обслуговують операційний процес. До пасивної частини необоротних операційних активів відносяться будинки та приміщення, в яких здійснюється операційний процес, а також устаткування, яке використовується у процесі управління операційною діяльністю.
На третій стадії оптимізується співвідношення трьох основних видів оборотних активів – запасів товарно-матеріальних цінностей, поточної дебіторської заборгованості, грошових активів і їхніх еквівалентів.
4. Вибір найбільш прогресивних видів операційних активів у процесі задоволення потреби в них. Такий вибір здійснюється на основі порівняльної оцінки їх функціональних аналогів за критеріями продуктивності, технологічності й надійності (по необоротних операційних активах), а також якості (по запасах товарно-матеріальних цінностей)
27.Показники та методи аналізу поточної дебіторської заборгованості підприємства.
Дебіторська заборгованість має значну питому вагу в складі поточних активів і впливає на фінансовий стан підприємства. Значення аналізу дебіторської заборгованості особливо зростає в період інфляції, коли іммобілізація власних оборотних активів стає дуже невигідною. Показники ДЗ:
1. Оборотність дебіторської заборгованості:Од = В : Д,де Од оборотність дебіторської заборгованості;В виручка від реалізації продукції;Д середня дебіторська аборгованість.
2. Період погашення дебіторської заборгованості:Пд = 360 днів : Од, деПд період погашення дебіторської заборгованості;Од оборотність дебіторської заборгованості.
3. Частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі поточних активів:Да = [Дз : Па] 100,деДа частка дебіторської заборгованості в поточних активах;Дз дебіторська заборгованість;Па поточні активи (2 + 3 розділ активу балансу).
4. Відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки від реалізації визначається за формулою:Дз = Д : В,де Д середня величина дебіторської заборгованості;В виручка від реалізації продукції.
5. Частка сумнівної дебіторської заборгованості в загальному обсязі заборгованості, %.
Показник сумнівної дебіторської заборгованості може бути взятий з балансу (рядок 162 ф.
Методика аналізу показників оборотності дебіторської заборгованості: дані за звітний період порівнюють з даними за минулий рік (або інший звітний період), визначають зміни і вивчають причини цих змін, їхню якісну характеристику. Деякі показники за минулий період (оборотність дебіторської заборгованості, або відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки від реалізації) переносяться з розрахунку, складеного за підсумками минулого року чи іншого виробничого періоду.
Якщо порівняти показники дебіторської заборгованості, можна зробити висновок щодо того, поліпшився чи погіршав стан розрахунків з покупцями проти минулого року. Якщо на підприємстві зросла сумнівна дебіторська заборгованість, а також загальна частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі оборотних коштів, то можна зробити висновок про зниження ліквідності поточних активів у цілому, а отже, про погіршання фінансового стану підприємства.
28.Управління запасами підприємства, його зміст та послідовність здійснення
Упр-ня запасами спрямоване на забезпечення безперервного зд-ня процесу в-ва і реал-ї прод-ї та мінімізацію поточних витрат по їх обслуговуванню на п-ві. Еф-не упр-ня запасами дозволяє знизити трв-ть вироб та опер циклів, зменшити рівень поточних витрат на їх зберігання, знизити р-нь трансакц-х витрат по їх закупівлі.
Осн. етапи упр-ня запасами на п-ві:
1) аналіз запасів ТМЦ у попередньому пероді.
2) визначення цілей формування запасів.
3) оптимізація обсягу осн груп поточних запасів
4) оптимізація заг суми запасів ТМЦ, що входять до складу оборотних активів.
5) забезпечення високої оборотності та еф-х форм руху запасів.
6) обгр-ня облікової політики оцінки запасів.
7) побудова еф-них с-м контродю за рухом запасів на п-ві.
30.Сутність та задачі управління капіталом підприємств. Управління стр-ю капіталу на основі фінансового левериджу.
Управління капіталом являє собою систему принципів і методів розробки й реалізації управлінських рішень, пов'язаних з оптимальним його формуванням з різних джерел, а також забезпеченням ефективного його використання у різних видах господарської діяльності підприємства.
Управління капіталом підприємства спрямовано на розв'язання основних завдань:
Формування достатнього обсягу капіталу, що забезпечує необхідні темпи економічного розвитку підприємства. Це завдання реалізується шляхом визначення загальної потреби в капіталі для фінансування необхідних підприємству активів, формування схем фінансування оборотних і необоротних активів, розробки системи заходів щодо залучення різних форм капіталу з передбачуваних джерел.
Оптимізація розподілу сформованого капіталу за видами діяльності й напрямами використання. Це завдання реалізується шляхом дослідження можливостей найбільш ефективного використання капіталу в окремих видах діяльності підприємства й господарських операціях; формування пропорцій майбутнього використання капіталу, що забезпечують досягнення умов найбільш ефективного його функціонування й росту ринкової вартості підприємства.
Забезпечення умов досягнення максимальної прибутковості капіталу при передбаченому рівні фінансового ризику. Максимальна дохідність (рентабельність) капіталу може бути забезпечена на стадії його формування за рахунок мінімізації середньозваженої його вартості, оптимізації співвідношення власного й позикового видів використовуваного капіталу, залучення його в таких формах, які в конкретних умовах господарської діяльності підприємства генерують найбільш високий рівень прибутку. Вирішуючи це завдання, необхідно мати на увазі, що максимізація рівня прибутковості капіталу досягається, як правило, при істотному зростанні рівня фінансових ризиків, пов'язаних з його формуванням, оскільки між цими двома показниками існує прямий зв'язок. Тому максимізація прибутковості капіталу, що формується, має забезпечуватися в межах прийнятного фінансового ризику, конкретний рівень якого встановлюється власниками або менеджерами підприємства з врахуванням їх фінансового менталітету (відношення до ступеня прийнятного ризику при здійсненні господарської діяльності).
Забезпечення мінімізації фінансового ризику, пов'язаного з використанням капіталу при передбаченому рівні його прибутковості. Якщо рівень прибутковості сформованого капіталу заданий або спланований заздалегідь, важливим завданням є зниження рівня фінансового ризику операцій, що забезпечують досягнення цієї прибутковості. Така мінімізація рівня ризиків може бути забезпечена шляхом диверсифікації форм залученого капіталу, оптимізації структури джерел його формування, запобігання окремим фінансовим ризикам, ефективних форм їх внутрішнього й зовнішнього страхування.
Забезпечення постійної фінансової рівноваги підприємства у процесі його розвитку. Така рівновага характеризується високим рівнем фінансової стійкості й платоспроможності підприємства на всіх етапах його розвитку й забезпечується формуванням оптимальної структури капіталу і його авансуванням у необхідних обсягах у високопікадні види активів. Крім того, фінансова рівновага може бути забезпечена раціоналізацією складу капіталу, що формується за періодом його залучення, зокрема, за рахунок збільшення питомої ваги перманентного капіталу.
Забезпечення достатнього рівня фінансового контролю над підприємством з боку його засновників. Такий фінансовий контроль забезпечується контрольним пакетом акцій (контрольною часткою в пайовому капіталі) у руках первісних засновників підприємства. На стадії наступного формування капіталу в процесі розвитку підприємства необхідно стежити за тим, щоб залучення власного капіталу із зовнішніх джерел не призвело до втрати фінансового контролю й поглинання підприємства сторонніми інвесторами.
Забезпечення достатньої фінансової гнучкості підприємства. Вона характеризує здатність підприємства швидко формувати па фінансовому ринку необхідний обсяг додаткового капіталу при несподіваній появі високоефективних інвестиційних пропозицій або нових можливостей прискорення економічного росту. Необхідна фінансова гнучкість забезпечується у процесі формування капіталу за рахунок оптимізації співвідношення власних і позикових його видів, довгострокових і короткострокових форм його залучення, зниження рівня фінансових ризиків, своєчасних розрахунків з інвесторами й кредиторами.
Оптимізація обороту капіталу. Це завдання вирішується шляхом ефективного управління потоками різних форм капіталу в процесі окремих циклів його кругообороту на підприємстві; забезпеченням синхронності формування окремих видів потоків капіталу, пов'язаних з операційною або інвестиційною діяльністю. Одним з результатів такої оптимізації є мінімізація середніх розмірів капіталу, тимчасово не використовуваного в господарській діяльності підприємства й такого, що не бере участі у формуванні його доходів капіталу.
Забезпечення своєчасного реінвестування капіталу. У зв'язку зі зміною умов зовнішнього економічного середовища або внутрішніх параметрів господарської діяльності підприємства ряд напрямів і форм використання капіталу можуть не забезпечувати передбачений рівень його прибутковості. Тому важливу роль має своєчасне реінвестування капіталу в найбільш дохідні активи й операції, що забезпечують необхідний рівень його ефективності в цілому.
Одним із механізмів оптимізації структури капіталу підприємства є фінансовий леверидж.
Фінансовий леверидж характеризує використання підприємством позикових ресурсів, що впливає на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Іншими словами, фінансовий леверидж являє собою об'єктивний фактор, що виникає з появою позикових ресурсів в обсязі використовуваного підприємством капіталу, що дозволяє йому отримати додатковий прибуток на власний капітал.
Показник, що відображає рівень додатково генерованого прибутку на власний капітал при різній частці використання позикових засобів, називається ефектом фінансового левериджу. Він розраховується за такою формулою:
13 EMBED Equation.3 1415, (1)
де ЕФЛ - ефект фінансового левериджу, що полягає у прирості коефіцієнта рентабельності власного капіталу, %; Спп – ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом; КВРа коефіцієнт валової рентабельності активів (відношення прибутку до сплати податків з прибутку та відсотків за кредит до середньої вартості активів), %; Кв – середній рівень відсотків за кредит, що сплачується підприємством за використання позикового капіталу, %; ПК – середня сума позикового капіталу, що використовується підприємством; ВК– середня сума власного капіталу підприємства. 31.Фінансовий механізм управління формуванням операційного прибутку на основі системи “Взаємозв’язок витрат, обсягу реалізації та прибутку”. Управління формуванням прибутку на основі операційного левериджу.
Основу валового прибутку підприємства становить його операційний прибуток. Тому управління формуванням прибутку підприємства розглядається насамперед як процес формування прибутку від реалізації продукції.
Механізм управління формуванням операційного прибутку будується з урахуванням тісного взаємозв'язку цього показника з обсягом реалізації продукції, доходів і витрат підприємства. Система цього взаємозв'язку, що одержала назву "Взаємозв'язок витрат13 EMBED Equation.3 1415, обсягу реалізації й прибутку" [Cost-Volume-Profit-relationships; «CVP»], дозволяє виділити роль окремих факторів у формуванні операційного прибутку й забезпечити ефективне управління цим процесом на підприємстві.
Механізм цієї системи передбачає послідовне формування маржинального, валового й чистого прибутку підприємства.
Розрахунок маржинального операційного прибутку підприємства здійснюється за такими формулами:
13 EMBED Equation.3 1415
де МПо - обсяг маржинального операційного прибутку в досліджуваному періоді; ВДо - обсяг валового операційного доходу в досліджуваному періоді; ЧДо - обсяг чистого операційного доходу в досліджуваному періоді; Вз - сума змінних операційних витрат; ПДВ - сума податку на додану вартість та інших податкових платежів, що входять у ціну продукції.
Розрахунок валового операційного прибутку підприємства здійснюється за такими алгоритмами:
13 EMBED Equation.3 1415 (5)
13 EMBED Equation.3 1415 (6)
13 EMBED Equation.3 1415 (7)
де ВПо - обсяг валового операційного прибутку в досліджуваному періоді; Вn - обсяг постійних операційних витрат.
Розрахунок чистого операційного прибутку підприємства здійснюється за такими основними формулами:
13 EMBED Equation.3 1415 (8)
13 EMBED Equation.3 1415 (9)
13 EMBED Equation.3 1415 (10)
13 EMBED Equation.3 1415 (11)
де ЧПо - обсяг чистого операційного прибутку в досліджуваному періоді; В - сукупний обсяг операційних витрат; ПП - сума податку на прибуток та інших обов'язкових платежів за рахунок прибутку.
У процесі управління формуванням операційного прибутку на основі системи "Взаємозв'язок витрат, обсягу реалізації й прибутку" підприємство вирішує ряд зазначених нижче завдань:
1. Визначення обсягу реалізації продукції, що забезпечує беззбиткову операційну діяльність протягом короткого періоду.
2. Визначення обсягу реалізації продукції, що забезпечує беззбиткову операційну діяльність у тривалому періоді. Операційна діяльність у тривалому періоді порівняно з короткостроковим періодом має такі основні відмінності:
а) з ростом обсягу реалізації продукції періодично зростають постійні операційні витрати. Це пов'язано зі збільшенням парку використовуваних машин і устаткування (що призводить до зростання амортизаційних відрахувань), підвищенням чисельності працівників апарату управління (що призводить до зростання витрат на його утримання) тощо;
б) з насиченням ринку у результаті зростання обсягу реалізації продукції підприємство змушене знижувати рівень цін, що призводить до відповідного зменшення темпів росту чистого операційного доходу;
в) за рахунок більш ощадливого використання сировини й матеріалів, підвищення продуктивності праці операційного персоналу, укрупнення партій сировини, що закуповується, й продукції, що відвантажується, поступово знижується рівень змінних операційних витрат на одиницю продукції.
3. Визначення необхідного обсягу реалізації продукції, що забезпечує досягнення запланованої (цільовий) суми валового операційного прибутку. Це завдання може мати й зворотну постановку: визначення планової суми валового операційного прибутку при заданому плановому обсязі реалізації продукції
4. Визначення суми "межі безпеки" (або "запасу міцності") підприємства, тобто суми можливого зниження обсягу реалізації продукції у вартісному вираженні при несприятливій кон'юнктурі товарного ринку, що дозволяє йому здійснювати прибуткову операційну діяльність.
5. Визначення необхідного обсягу реалізації продукції, що забезпечує досягнення запланованої (цільовий) суми маржинального операційного прибутку підприємства. Це завдання може мати й зворотну постановку: визначення планової суми маржинального операційного прибутку при заданому плановому обсязі реалізації продукції.
6. Визначення необхідного обсягу реалізації продукції, що забезпечує досягнення планової (цільової) суми чистого операційного прибутку. Це завдання може мати й зворотну постановку: визначення планової суми чистого операційного прибутку підприємства при заданому плановому обсязі реалізації продукції.
7. Визначення цільової суми доходу й прибутку при необхідному рівні ціни на продукцію. Фінансовий механізм управління прибутком дозволяє істотно впливати на рівень доходів через систему ціноутворення на продукцію підприємства.
Розподіл всієї сукупності операційних витрат підприємства на постійні й змінні також дозволяє використати механізм управління операційним прибутком, відомий як "операційний леверидж". Дія цього механізму заснована на тому, що наявність у складі операційних витрат будь-якої суми постійних витрат призводить до того, що при зміні обсягу реалізації продукції, сума операційного прибутку завжди змінюється більш високими темпами. Іншими словами, постійні операційні витрати самим фактом свого існування викликають непропорційно більш високу зміну суми операційного прибутку підприємства при будь-якій зміні обсягу реалізації продукції незалежно від розміру підприємства, галузевих особливостей його операційної діяльності й інших факторів (причини такої зміни докладно розглянуті при визначенні впливу обсягу реалізації продукції на обсяг і рівень сукупних операційних витрат).
Однак ступінь такої чутливості операційного прибутку до зміни обсягу реалізації продукції неоднозначний на підприємствах, що мають різне співвідношення постійних і змінних операційних витрат. Чим вищою є питома вага постійних витрат у загальній сумі операційних витрат підприємства, тим більшою мірою змінюється сума операційного прибутку стосовно темпів зміни обсягу реалізації продукції.
Співвідношення постійних і змінних операційних витрат підприємства, що дозволяє "включати" механізм операційного левериджу з різною інтенсивністю впливу на операційний прибуток підприємства, характеризується "коефіцієнтом операційного левериджу", що розраховується за такою формулою:
13 EMBED Equation.3 1415 (23)
де Кол – коефіцієнт операційного левериджу; В пост – сума постійних операційних витрат; В – загальна сума операційних витрат.
Чим вищим є значення коефіцієнта операційного левериджу на підприємстві, тим більшою мірою воно здатне прискорювати темпи приросту операційного прибутку стосовно темпів приросту обсягу реалізації продукції. Іншими словами, при однакових темпах приросту обсягу реалізації продукції підприємство, що має більший коефіцієнт операційного левериджу, за інших рівних умов, завжди буде вищими темпами нарощувати суму операційного прибутку порівняно з підприємством з меншим значенням цього коефіцієнта.
Конкретне співвідношення приросту суми операційного прибутку й суми обсягу реалізації, що досягається при певному коефіцієнті операційного левериджу, характеризується показником "ефект операційного левериджу". Принципова формула розрахунку цього показника має вигляд:
13 EMBED Equation.3 1415 (24)
де ЕОЛ – ефект операційного левериджу, що досягається при конкретному значенні його коефіцієнта на підприємстві; ВОП– темп приросту валового операційного прибутку, %; ОР – темп приросту обсягу реалізації продукції, %.
Задаючи той або інший темп приросту обсягу реалізації продукції, ми завжди можемо, використовуючи зазначену формулу, визначити, у яких обсягах зростає операційний прибуток при сформованому на підприємстві коефіцієнті операційного левериджу. Відмінності у досягнутому ефекті на різних підприємствах будуть визначатися відмінностями у співвідношенні постійних і змінних операційних витрат, що відображаються значенням коефіцієнта операційного левериджу.
Наведена вище принципова формула розрахунку ефекту операційного левериджу має ряд модифікацій.
З метою нейтралізації впливу податкових платежів, що включають у ціну продукції і сплачують за рахунок валового доходу, розрахунок ефекту операційного левериджу може бути зроблений за такою формулою:
13 EMBED Equation.3 1415 (27)
де ЕОЛ - ефект операційного левериджу; 13 EMBED Equation.3 1415ВОП - темп приросту валового операційного прибутку, %; 13 EMBED Equation.3 1415ЧОД - темп приросту чистого операційного доходу, %.
Ця формула найбільш прийнятна для розрахунку операційного левериджу на підприємствах торгівлі.
З метою окремого вивчення впливу на операційний прибуток приросту обсягу реалізації продукції в натуральному вираженні й зміни рівня цін на неї для визначення ефекту операційного левериджу використовується така формула:
13 EMBED Equation.3 1415 (28)
де ЕОЛ – ефект операційного левериджу; 13 EMBED Equation.3 1415ВОП – темп приросту валового операційного прибутку, %; 13 EMBED Equation.3 1415АОР – темп приросту обсягу реалізації продукції в натуральному вираженні (кількість одиниць продукції), %; 13 EMBED Equation.3 141513 EMBED Equation.3 1415Цод - темп зміни рівня середньої ціни за одиницю продукції, %.
Ці формула дозволяє комплексно врахувати вплив на зміну суми операційного прибутку як коефіцієнта операційного левериджу так і змін у ціновій політиці.
Є й інші більш складні модифікації формули розрахунку ефекту операційного левериджу. Однак, незважаючи на відмінності в алгоритмах визначення ефекту операційного левериджу, зміст механізму операційним прибутком шляхом впливу на співвідношення постійних і змінних витрат підприємства залишається незмінним.
Разом з тим, у конкретних ситуаціях операційної діяльності підприємства прояв механізму операційного левериджу має ряд особливостей, які необхідно враховувати у процесі його використання для управління прибутком. Сформулюємо основні із цих особливостей.
І. Позитивний вплив операційного левериджу починає проявлятися лише після того, як підприємство подолало точку безбитковості операційної діяльності.
2. Після подолання точки беззбитковості, чим вищим є коефіцієнт операційного левериджу, тим більшу силу впливу на приріст прибутку буде мати підприємство, яке нарощує обсяг реалізації продукції.
3. Найбільший позитивний вплив операційного левериджу досягається в зоні, яка максимально наближена до точки беззбитковості (після її подолання).
4. Механізм операційного левериджу має й зворотну спрямованість – при будь-якому зниженні обсягу реалізації продукції обсяг валового операційного прибутку буде зменшуватись більш високим темпом.
5. Ефект операційного левериджу стабільний тільки в короткостроковому періоді. Управління операційним левериджем може здійснюватися шляхом впливу як на постійні, так і на змінні операційні витрати.
При управлінні постійними витратами варто мати на увазі, що їх високий рівень значною мірою визначається галузевими особливостями здійснення операційної діяльності, які визначають різний рівень фондомісткості виробленої продукції, диференціацію рівня механізації й автоматизації праці. Крім того, слід зазначити, що постійні витрати меншою мірою піддаються швидкій зміні, тому підприємства, що мають високий коефіцієнт операційного левериджу, втрачають гнучкість в управлінні витратами.
При управлінні змінними витратами основним орієнтиром має бути забезпечення постійної їх економії, оскільки між сумою цих витрат і обсягом виробництва та реалізації продукції існує пряма залежність. Забезпечення такої економії до подолання підприємством точки беззбитковості веде до зростання суми маржинального прибутку, що дозволяє швидше подолати цю точку. Після подолання точки беззбитковості сума економії змінних витрат буде забезпечувати прямий приріст валового операційного прибутку.

34.Дивідендна політика підприємства, її сутність та типи, фактори, що обумовлюють їх вибір. Оцінювання ефективності дивідендної політики підприємства.
Одним з важливих завдань фінансового менеджменту є формування та реалізація політики підприємства в галузі виплати дивідендів. Дивіденди частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками)
відповідно до частки їх участі у статутному капіталі підприємства.
Дивідендна політика це набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства у галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення. Оптимізація дивідендної політики це оптимізація співвідношення між прибутком, що виплачується у вигляді дивідендів, і тим, який реінвестується з метою максимізації доходів власників.
Види дивідендної політики:
1. Політика «нульового» дивіденду полягає у невиплаті дивідендів взагалі, тобто компанія свідомо попереджає акціонерів про «нульову» дивідендну політику, а акціонери підтверджують свою згоду (чи незгоду) з даною політикою, голосуючи за це фактами купівлі (чи продажу) акцій компанії.
2. Політика «100 %» дивіденду. Її сутність полягає у виділенні 100 % нерозподіленого прибутку на виплату дивідендів, тобто у розпорядження компанії не надходить нерозподілений прибуток, отриманий у даному обліковому періоді. Таким чином, за даної облікової політики не відбувається збільшення власного капіталу компанії, а отже, і не закладається фінансова база для наступного зростання курсу акцій.
3. Політика фіксованого дивіденду полягає у виділенні однієї і тієї самої абсолютної величини дивідендів із розрахунку на одну акцію.
4. Політика фіксованого дивіденду з преміальними виплатами. (як попередня + преміальні виплати)
5. Політика виділення на дивіденди фіксованого відсотка з прибутку - спочатку вирішують, яку частку (%) чистого прибутку може бути виділено на виплату дивідендів. Потім знаходять абсолютне значення цієї частки чистого прибутку. Це і буде сума виділена на виплату дивідендів за акціями. Для того, щоб знайти суму дивідендів, яка припадає на одну акцію, потрібно суму, виділену на виплату дивідендів за акціями, поділити на кількість звичайних акцій, що перебувають в обігу.
6. Прогресивна дивідендна політика - передбачає поступове постійне збільшення дивідендних виплат із розрахунку на одну акцію.
7. Регресивна дивідендна політика передбачає стале та поступове зменшення дивідендних виплат, що еквівалентно їх приросту з від’ємним темпом
8. Політика негрошових виплат. У цьому випадку замість прямих грошових дивідендних виплат використовують, як правило, найближчі грошові замінники(напр.., цінні папери)
9. Політика нагромаджених кумулятивних дивідендів. За цієї політики дивіденди оголошуються, проте виплата їх відкла-дається до кращих часів.
Типи дивідендної політики:
1) консервативний (варіанти: залишкова політика дивіденднхи виплат, політика стабільного розміру див-х виплат);
2) помірний (в-ти: політика мін стабільного розміру див-в з надбавкою в окремі періоди);
3) агресивний (в-ти: політика стабільного рівня див-в; політика постійного зростання розміру див-в).
Фактори, що обумовлюють вибір див-ї політики:
1) ф-ри, що х-ть інв-ні можливості п-ва:
- стадія жит циклу п-ва;
- необх розширення акц компанією своїх інв програм;
- ступінь готовності окр інв- х проектів з високим рівнем еф-ті.
2) ф-ри, що х-ть можливості формування фін рес-в з альтернат джерел:
- достатність резервів власного капіталу, сформованих у поперд періоді;
- в-ть залучення додат акц капіталу;
- в-ть залучення додат позикового капталу;
- доступність кредитів на фін ринку;
- р-нь кредитоспр-ті АТ.
3) ф-ри, пов з об’єктивними обмеженнями:
- р-нь оподаткування див-в;
- досягнутий ефект фін левериджу;
- фактичний обсяг отримуваного прибутку.
4) інші ф-ри: - кон’юнктурний цикл товарного ринку;
- р-нь див-х виплат компаніями-конкурентами;
- невідкладність платежів за раніше отр кредитами
Ефективність дивідендної політики оцінити надзвичайно складно. Очевидно, ефективною буде така політики, за якої забезпечується мінімізація принципал-агент-конфлікту між окремими власниками, власниками, кредиторами та менеджментом підприємства. Зрозуміло, що уникнути таких конфліктів можна за максимізації доходів власників (Shareholder Value) за відсутності обмежень з боку кредиторів.
35.Управління емісією акцій, його сутність та послідовність здійснення. Методи дослідження можливостей ефективного розміщення передбачуваної емісії акцій.
Залучення власного капіталу із зовнішніх джерел шляхом додаткової емісії акцій є складним і дорогим процесом. Осн. метою упр-ня емісією акцій є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу власних фінансових ресурсів у мін. можливий термін. Процес упр-ня емісією акцій будується по зазначених етапах:
1) дослідження можливостей еф-го розміщення передбачуваної емісії акцій (рішення про передбачувану первинну або додаткову емісію акцій можна прийняти лише на основі всебічного попереднього аналізу кон’юнктури фондового ринку й оцінки потенційної інв-ї привабливості своїх акцій);
2) визначення цілей емісії (реальне інвестування, пов’язане з галузевою і регіональною диверсифікацією виробничої д-ті; необх-ть істотного поліпшення стр-ри використовуваного капіталу; передбачуване поглинання інших п-в з метою одержання ефекту синергізму);
3) визначення обсягу емісії (при цьому необхідно виходити з раніше розрахованої потреби в залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовн. Джерел);
4) визначення номіналу, видів та к-ті акцій, що емітуються (номінал акцій визначається з урахуванням осн. категорій їх майбутніх покупців);
5) оцінка вартості акціонерного капіталу, що залучається (зд-ся за двома параметрами: а) передбачуваним рівнем дивідендів; б) витратами по випуску акцій і розміщенню емісії);
6) визначення ефективних форм андеррайтинга (якщо непередбачений продаж акцій безпосередньо інвестором по підписці, то з метою швидкого й еф-го проведення відкритого розміщення обсягу акцій, які імітуються, необхідно визначити склад андеррайтерів, погодити з ними ступінь їх участі в розміщенні емісії, ціни поч. котирування акцій і розмір комісійної винагороди, забезпечити регулювання обсягів продажу акцій відп-но до потреб у потоці надходження фін. Засобів, що заб-ть підтримку ліквідності вже розміщених акційна поч. етапі їх обігу.
36.Управління фінансовим лізингом, його зміст і порядок здійснення. Фактори, що обумовлюють вибір виду фінансового лізингу.
Фінансовий лізинг – це госп-ка операція, що передбачає придбання орендодавцем за замовленням орендаря осн засобів з подальшою передачею їх у кор-ня орендарі на строк, що не перевищує період їх повної амортизації з обов наступною передачею права власності на ці осн засобі орендареві.
Осн етапи упр-ня фін лізингом на п-ві:
1)вибір об’єкта фін лізингу;
2) вибір виду фін лізингу;
3) узгодження з лізингодавцем умов зд-ня лізингової угоди;
4) оцінка еф-ті лізингової операції;
5) орг-я контролю за своєчасним зд-м лізингових платежів.
Осн умови лізингової операції:
1) заг сума лізингової операції;
2) умови страхування майна, яке орендується;
3) форма лізингових платежів;
4) графік зд-нґ лізингових платежів;
5) с-ма штрафних санкцій за прострочення лізингових платежів;
6) умови закриття угоди у вип фін неспроможності лізингоотримувача;
7) термін лізингу.
38.Управління формуванням позикових фінансових ресурсів підприємства, його сутність, завдання та послідовність здійснення.
Упр-ня залученням позикових коштів – це цілеспрямований процес їх формування з різних джерел і в різних формах відповідно до потреб п-ва у позиковому капіталі на різних етапах його розвитку.
Етапи упр-ня залученням позикових коштів:
1) аналіз залучення і викор позикових коштів у попередньому періоді;
2) визначення цілей залучення позикових коштів у майб періоді;
3) визнач граничного обсягу залучення позикових коштів;
4) оцінка вартості залучення позикового капіталу з різних джерел;
5) визнач співвідношення обсягу позикових коштів, що залучаються на коротко і довгостр-й основі;
6) визначення форм залучення позикових коштів;
7) визначення складу осн кредиторів;
8) формування еф-них умов залучення кредитів;
9) заб-ня еф-го викор залучених кредитів;
10) заб-ня своєчасних розрахунків за отр кредитами.
40.Управління залученням банківського кредиту, його зміст та порядок здійснення. Визначення цілей використання і видів банківського кредиту, що залучається.
Під банківським кредитом розуміються кошти, надані банком у борг клієнту для цільового використання на встановлений термін під визначений відсоток. Банківський кредит надається підприємствам на сучасному етапі в таких основних видах:
1. Бланковий (незабезпечений) кредит під здійснення окремих господарських операцій, формально він носить незабезпечений характер, але фактично забезпечується розміром дебіторської заборгованості підприємства і його засобів на розрахунковому й інших рахунках у банку.
2. Контокорентний кредит (овердрафт) дається банком звичайно під забезпечення, але ця вимога не є обов’язковою. При наданні данного кредиту банк відкриває підприємству контокорентний рахунок, на якому враховуються як кредитні, так і розрахункові його операції.
3. Сезонний кредит із щомісячною амортизацією боргу дається на формування перемінної частини оборотних активів на період їх зростання у зв’язку із сезонними потребами підприємства.
4. Відкриття кредитної лінії – у договорі обумовлюються терміни, умови і гранична сума надання банківського кредиту, коли в ньому виникає реальна потреба. Як правило, банк установлює розмір комісійної винагороди (комісійний відсоток) за свої фінансові зобов’язання щодо надання кредиту в обсязі невикористаного ліміту кредитної лінії.
5. Револьверний (автоматично поновлювальний) кредит надається на визначений період, протягом якого вирішується як поетапна "вибірка" кредитних засобів, так і поетапне часткове або повне погашення зобов’язань за ним (амортизація суми основного боргу). Внесені за рахунок погашення зобов’язань засоби можуть бути знову запозиченими підприємством протягом періоду дії кредитного договору (у межах установленого кредитного ліміту).
6. Онкольний кредит дається позичальнику без вказівки терміну його використання в рамках короткострокового кредитування. Згідно з даним зобов’язанням кредит необхідно погасити на першу вимогу кредитора. При погашенні цього кредиту звичайно дається пільговий період (у практиці – до трьох днів).
7. Ломбардний кредит може бути отриманий підприємством під заставу високоліквідних активів: векселів, державних короткострокових облігацій тощо, що на період кредитування передаються банку. Даний вид кредиту носить короткостроковий характер.
8. Іпотечний кредит може бути отриманий від банків, що спеціалізуються на видачі довгострокових позик під заставу основних засобів або майнового комплексу підприємств у цілому.
9. Роллеверний кредит є одним із видів довгострокового кредиту з процентною ставкою, що періодично переглядається у зв’язку зі зміною кон’юнктури фінансового ринку.
10. Консорціумний (консорціальний) кредит - банк, що обслуговує підприємство, може залучати до кредитування свого клієнта, інші банки, тобто створюється союз банків для здійснення таких кредитних операцій, який називається консорціум.
Оскільки різні види банківського кредиту повною мірою можуть задовольнити весь спектр потреб підприємства у позичкових коштах (у цьому проявляється універсальність банківського кредиту), цілі його використання витікають з загальних цілей залучення позичкового капіталу
41.Управління фінансовими інвестиціями підприємства, основні форми його здійснення.
Управління фінансовими інвестиціями підпорядковується загальній інвестиційні політиці підприємства й спрямоване на досягнення його інвестиційних цілей. Процес управління фін. інвестиціями слід здійснювати у такій послідовності:
1. Аналіз стану фінансового інвестування капіталу в попередньому періоді. У процесі цього аналізу вивчаються обсяги, форми та ефективність фінансового інвестування капіталу на підприємстві.
2. Визначення обсягу фінансового інвестування у майбутньому періоді. Він як правильно визначається обсягом вільних фінансових засобів, оскільки позикові кошти до фінансового інвестування зазвичай не залучаються.
3. Вибір форми фінансового інвестування залежить від характеру завдань, розв’язуваних підприємством у процесі своєї господарської діяльності.
4. Оцінка інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів. Основним показником оцінки виступає рівень їх дохідності, ризику й ліквідності.
5. Формування портфеля фінансових інвестицій здійснюється з урахуванням оцінки інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів. Сформований портфель фінансових інвестицій повинен бути оцінений по співвідношенню рівня дохідності, ризику й ліквідності.
6. Забезпечення ефективного оперативного управління портфелем фінансових інвестицій. При оперативному управлінні портфелем фінансових інвестицій забезпечується своєчасне внесення в нього коректив з метою підтримки планових показників його формування.
Основними завданнями в управлінні фінансовими інвестиціями є:
- забезпечення надійності вкладень;
- підвищення дохідності інвестицій;
- збільшення ринкової вартості вкладень;
- забезпечення ліквідності фінансових інвестицій.
Фінансове інвестування капіталу здійснюється підприємством у наступних формах:
1. Вкладення капіталу в статутні фонди спільних підприємств
Ця форма фінансового інвестування забезпечує зміцнення стратегічних господарських зв’язків з постачальниками сировини і матеріалів; розвиток своєї виробничої інфраструктури; різні форми галузевої і товарної диверсифікації операційної діяльності та інші стратегічні напрямки розвитку підприємства.
2. Вкладення капіталу в дохідні види грошових інструментів спрямовано на ефективне використання тимчасово вільних грошових активів підприємства.
3. Вкладення капіталу в дохідні види фондових інструментів є найбільш масовою і перспективною. Вона характеризується вкладенням капіталу в різні види цінних паперів, які вільно обертаються на фондовому ринку.
42.Види основних фінансових інструментів інвестування та характеристика їх інвестиційних якостей.
Фінансові інвестиції - це вкладення засобів у фінансові інструменти, серед яких найбільшу частку займають цінні папери, з метою отримання доходу у формі дивіденду або відсотка.
Фінансовими інструментами називаються різні грошові контракти, які забезпечують збільшення фінансового активу і формування фінансових зобов'язань.
Фінансові інструменти поділяють:
1) на грошові депозити в банках і небанківських фінансово-кредитних установах;
2) інструменти власного капіталу - прості і привілейовані акції;
3) інструменти позикового капіталу - облігації, векселі тощо;
4) похідні цінні папери - ф'ючерсні контракти, форвардні контракти, опціони, варіанти та інші похідні цінні папери.
Оцінювання ефективності окремих фінансових інструментів інвестування, як і реальних інвестицій, здійснюється на основі зіставлення обсягу інвестиційних витрат і сум зворотного грошового потоку за ними.
43.Моделі оцінювання вартості окремих фінансових інструментів інвестування.
Оцінювання ефективності окремих фінансових інструментів інвестування, як і реальних інвестицій, здійснюється на основі зіставлення обсягу інвестиційних витрат і сум зворотного грошового потоку за ними.
Разом з тим формування цих показників в умовах фінансового інвестування має важливі особливості. Насамперед у сумі зворотного грошового потоку (доходу) при фінансовому інвестуванні відсутній показник амортизаційних відрахувань, оскільки фінансові інструменти, на відміну від реальних інвестицій, не містять у своєму складі амортизованих активів. Тому основу поточного зворотного грошового потоку за фінансовими інструментами інвестування становлять суми періодично виплачуваних за ними відсотків (на внески до статутних фондів, на депозитні внески в банках, за облігаціями та іншими борговими цінними паперами) і дивідендів (за акціями та іншими пайовими цінними паперами).
Крім того, оскільки фінансові активи підприємства (якими є фінансові інструменти інвестування) не амортизуються, вони продаються (погашаються) в кінці терміну їх використання підприємством (або в кінці обумовленого фіксованого терміну їх обігу) за тією ціною, яка склалася на них на момент продажу на фінансовому ринку (або за наперед обумовленою фіксованою їх сумою). Таким чином, до складу зворотного грошового пото" ку за фінансовими інструментами інвестування входить вартість їх реалізації після закінчення терміну їх використовування (фіксованої вартості за борговими фінансовими активами і поточної курсової вартості за пайовими фінансовими активами).
Певні відмінності наявні і у формуванні норми прибутку на інвестований капітал. Якщо за реальними інвестиціями цей показник розраховується на основі майбутнього операційного прибутку, який визначається в умовах об'єктивних галузевих обмежень, то за фінансовими інвестиціями інвестор сам вибирає очікувану норму прибутку з урахуванням рівня ризику вкладень у різні фінансові інструменти. Обережний (або консервативний) інвестор надасть перевагу вибору фінансових інструментів із невисоким рівнем ризику (а відповідно, і з невисокою нормою інвестиційного прибутку), тоді як ризикований (або агресивний) інвестор надасть перевагу вибору для інвестування фінансових інструментів із високою нормою інвестиційного прибутку (незважаючи на високий рівень ризику за ними).
Виходячи з того, що очікувана норма інвестиційного прибутку задається самим інвестором, цей показник формує і суму інвестиційних витрат у той або інший інструмент фінансового інвестування, що має забезпечити йому очікувану суму прибутку.
Ця розрахункова сума інвестиційних витрат є реальною вартістю фінансового інструменту інвестування, яка формується в умовах очікуваної норми прибутку за ним, з урахуванням відповідного рівня ризику.
З урахуванням зазначеного, оцінка ефективності того або іншого фінансового інструменту інвестування зводиться до оцінювання реальної його вартості, яка забезпечує отримання очікуваної норми інвестиційного прибутку за ним.
Принципова модель оцінки вартості фінансового інструменту інвестування має такий самий вигляд, як і у реальних інвестицій (формула (8.9)). Особливості формування зворотного грошового потоку за окремими видами фінансових інструментів визначають різноманітність варіацій цієї моделі. Розглянемо їх на прикладі облігацій і акцій.
44.Управління реальними інвестиціями підприємства, основні форми його здійснення.
Управління реальними інвестиціями підприємства – це с-ма принципів та методів підготовки, оцінки та реал-ї найбільш еф-них реальних інв-х проектів, що спрямовуються на забезпечення досягення його інв-х цілей.
Форми реального інвестування:
1) придбання цілісних майнових комплексів (інв-на операція великих п-в, що забезпечує галузеву, товарну чи регіональну диверсифікацію їх д-ті).
2) нове буд-во (інв-нв операція, що пов з буд-вом нового об’єкта із закінченим технологічним циклом по інд розробленому чи типовому проекту а на тер-ях, які для цього спеціально відводяться).
3) перепрофілювання д-ті (реалізується через інв-ну операцію, яка забезпечує повну зміну технологій вироб процесу щодо випуску нової прод-ї).
4) реконструкція ( пов з істотним перетворенням усього вироб процесу на п-ві на основі сучасних науково-техн досягнень).
5) модернізація (пов з удосконаленням і приведенням активної частини вироб осн засобів у стан, що відп сучасному рівню технолог процесів, шляхом конструктивних змін осн парку машин, мех-в та устаткування, викор п-вом у ппоцесі опер д-ті)
6) оновлення окр видів устаткування (обумовлено необх-тю заміни наявного парку уст-ня окр новими їх видами, що не змінюють заг схеми зд-ня технолог процесу.
7) інноваційне інв-ня у нематеріальні активи (спр-не на викор в опер та ін видах д-ті п-ва нових наукових і технологічних знань з метою досягення комерційного успіху).
8) інв-ня приросту запасів матеріальних оборотних активів (спр-не на розширення обсягу викор операц обігових активів п-ва, що забезпечує необхдну збалансованість розвитку необоротних та оборотних опер активів у рез-ті зд-ня інв-ї д-ті.
45.Визначення вартості інвестиційного проекту, показники і методи оцінювання його ефективності.
Першим етапом у визначенні показників ефективності інвестиційного проекту є аналіз і оцінка грошових потоків інвестиційного проекту. Для розрахунку грошового потоку плановий строк реалізації капіталовкладень рекомендується поділити на три відрізки часу за період виникнення грошових коштів.
1) розробка та початкові інвестування проекту;
2) експлуатація інвестиційного проекту;
3) завершення проекту.
Після складання плану грошового потоку інвестиційного проекту переходять до його оцінювання ефективності, за таких принципів:
· ефективність інвестиційного капіталу оцінюється шляхом порівняння грошового потоку (cash flow), що формується в процесі експлуатації інвестиційного проекту та початкової інвестиції. Проект визначають прибутковим, якщо забезпечується повернення усіх інвестицій при прийнятній для всіх інвесторів нормі доходності;
· процес дисконтування усіх грошових відтоків та притоків здійснюється за дисконтними ставками, які вибираються залежно від особливостей інвестиційного проекту;
· для розрахунку показника ефективності інвестицій як ставки проценту, яка вибирається для дисконтування, можуть бути використані: середньозважена вартість капіталу, середня депозитна чи кредитна ставка, індивідуальна норма прибутковості, рівень ризику інвестицій тощо.

До методів, в яких використовується операція дисконтування, відносять:
- метод розрахунку чистого приведеного доходу (NPV);
- метод визначення індексу рентабельності інвестицій(RI);
- метод визначення внутрішньої норми доходності інвестицій (IRR).
До методів, які не передбачають дисконтування, відносять:
- метод визначення строку окупності (РР);
- метод визначення середньої норми прибутку на інвестиції (ARR).
Для більш детально розглянемо методи оцінювання інвестиційного проекту.
1) Метод розрахунку чистого приведеного доходу.
Це метод аналізу інвестицій, який базується на визначення величини, одержаної шляхом дисконтування різниці між усіма річними притоками та відтоками реальних грошей, які накопичуються протягом всього життя проекту.
Розрахунок (NVP) визначається за формулою:
, (7.1)
де P1, P2PkPn – річні грошові надходження протягом n років;
IC – стартові інвестиції;
i – ставка дисконту;

- загальна сума дисконтованих надходжень за проектом.
З використанням даної формули можна визначити NVP інвестиційного проекту при здійсненні разової інвестиції. Якщо проект припускає послідовне інвестування фінансових ресурсів протягом декількох років, то для обчислень використовують формулу:
, (7.2)
де Ij – річні інвестиції протягом m років.
Критерії оцінки показника NVP:
NVP>0 – проект прибутковий;
NVP<0 – проект збитковий;
NVP=0 – проект не прибутковий, але й не збитковий.
2) Метод визначення індексу рентабельності інвестицій є продовженням попереднього. Ознак, на відміну від показник NVP, показник IR – це відносна величина, яка визначається за формулою;
. (7.3)
Якщо RI=1, то це означає, що доходність інвестицій точно відповідає нормативу рентабельності;
при RI>1 – проект прибутковий;
при RI<1 – проект збитковий.
3) Метод визначення внутрішньої норми доходності– ставки дисконту, використання якої б забезпечило рівність поточної вартості очікуваних грошових відтоків та поточної вартості грошових надходжень. Показник внутрішньої норми доходності (IRR) – характеризує максимально допустимий відносний рівень витрат, які мають місце при реалізації інвестиційного проекту.
Для визначення IRR використовують формулу:

До методів, які не використовують дисконтування, відносять:
1) Метод визначення строку окупності інвестицій (РР)
Якщо не враховувати фактор часу, то показник строку окупності інвестицій можна визначити за формулою:
,
де N – спрощений показник строку окупності інвестицій;
IC – розмір інвестицій;
Pc – щорічний середній чистий прибуток.
Строк окупності інвестицій – це тривалість часу, протягом якого ні дисконтова, ні прогнозні надходження грошових коштів перевищують не дисконтовану суму інвестицій, тобто це число років, необхідних для відшкодування стартових інвестиційних витрат.
2) Метод визначення середньої норми прибутку на інвестиції (ARR)- коефіцієнт ефективності інвестицій.
Суть методу полягає в тому, що величина середньорічного прибутку ділиться на середню величину інвестицій. Коефіцієнт виражається у відсотках.
Величина середньорічного прибутку шляхом підсумування прибутку за всі роки реалізації проекту та розподілу даної суми на кількість років реалізації проекту.
Середню величину інвестицій знаходять шляхом ділення вихідної суми капіталовкладень на два, якщо передбачається, що після закінчення строку реалізації аналізованого проекту всі капітальні витрати будуть списані. Якщо допускається наявність залишкової або ліквідаційної вартості, то її величина повинна бути виключена.
Величина коефіцієнта (ARR) може бути визначена за формулою:

де PN – величина середньорічного прибутку;
RN – величина залишкової ліквідаційної вартості.
46.Сутність та завдання управління грошовими потоками підприємства.
Управління грошовими потоками підприємства представляє собою систему принципів та методів розробки і реалізації управлінських рішень, пов'язаних з формуванням, розподілом та використанням грошових коштів підприємства і організацією їх обороту.
Роль управління грошовими потоками визначається їх впливом на розвиток підприємства, що проявляється у взаємозв'язку між ефективністю управління грошовими потоками та формуванням кінцевих результатів його діяльності.
Ефективне управління грошовими потоками, проявом якого є прискорення руху грошових коштів та його збалансованість, забезпечує прискорення обороту капіталу, ритмічність господарської цільності підприємства, що позитивно впливає на прибутковість його функціонування.
Ефективне управління грошовими потоками забезпечує перевищення позитивного грошового потоку над вихідним грошовим потоком, що призволить до приросту такого виду ресурсу, як грошові кошти, які підприємство може інвестувати для розширення діяльності, що сприяє економічному зростанню підприємства.
Забезпечуючи необхідні умови для нормального розвитку підприємства, ефективне управління грошовими потоками дозволяє реалізувати стратегічні цілі діяльності підприємства в цілому, у тому числі і досягти фінансової рівноваги підприємства – стану, при якому у кожний момент часу підприємство задовольняє свій попит на грошові кошти Не випадково французькі економісти ще наприкінці 70-х років минулого століття зазначали, що поняття грошових потоків є ключовим для розуміння фінансової рівноваги.
У процесі реалізації своєї мети управління грошовими потоками підприємства спрямоване на вирішення зазначених нижче завдань.
1. Формування достатнього обсягу грошових ресурсів підприємства згідно з потребами його господарської діяльності. Ця задача реалізується шляхом визначення потреби у необхідному обсязі грошових ресурсів підприємства на плановий період, встановлення системи джерел їх формування у необхідному обсязі, забезпечення мінімізації вартості їх залучення на підприємство.
2. Оптимізація розподілу сформованого обсягу грошових ресурсів підприємства за видами господарської діяльності та напрямами використання. У процесі реалізації цієї задачі забезпечується необхідна пропорційність у розподілі грошових ресурсів підприємства на розвиток його операційної, інвестиційної та фінансової діяльності; у межах кожного виду діяльності обираються найбільш ефективні напрями використання грошових коштів, що забезпечують досягнення найкращого фінансового результату діяльності та стратегічних цілей розвитку підприємства в цілому.
3. Забезпечення високого рівня фінансової стійкості підприємства у процесі його розвитку. Така фінансова стійкість забезпечується формуванням раціональної структури джерел залучення грошових коштів, і в першу чергу – співвідношенням обсягу їх залучення з власних та позикових джерел; оптимізацією обсягів залучення грошових коштів за строками їх повернення; формуванням достатнього обсягу грошових ресурсів, що залучаються на довгостроковій основі; своєчасною реструктуризацією зобов'язань з погашення грошових коштів в умовах кризового розвитку підприємства.
4. Забезпечення постійної платоспроможності підприємства. Ця задача вирішується насамперед за рахунок ефективного управління залишками грошових коштів та їх еквівалентів; формування достатнього обсягу їх страхової компоненти; забезпечення рівномірності надходження грошових коштів; забезпечення синхронності формування вхідного та вихідного грошових потоків; вибору найкращих засобів платежу в розрахунках з контрагентами з господарської діяльності.
5. Досягнення необхідного обсягу чистого грошового потоку, що забезпечує необхідні темпи економічного розвитку підприємства на умовах самофінансування. Реалізація цієї задачі забезпечується за рахунок формування грошового обороту, що генерує найбільший обсяг прибутку у процесі операційної, інвестиційної та фінансової діяльності; вибору ефективної амортизаційної політики підприємства; своєчасної реалізації активів, що не використовуються; реінвестування тимчасово вільних грошових коштів.
6. Забезпечення мінімізації втрат вартості грошових коштів у процесі їх зберігання. Ця задача вирішується шляхом оптимізації запасів грошових коштів; диверсифікації напрямів і форм використанняя грошових ресурсів; уникнення та диверсифікації фінансових ризиків, пов'язаних з організацією грошового обороту підприємства.
47.Методи ідентифікації обсягу та складу грошових потоків підприємства (з операційної, інвестиційної та фінансової діяльності суб’єкта господарювання).
НЕПРЯМИЙ МЕТОД спрям на одержання даних, що хар-ють чистий ГП п-ва в звітному періоді. Джерелом інформації для розробки звітності про рух коштів підприємства за цим методом є звітний баланс і звіт про фінансові результати. Розрахунок чистого грошового потоку підприємства непрямим методом здійснюється по видах господарської діяльності і підприємству в цілому. По операційній діяльності базовим елементом розрахунку чистого грошового потоку підприємства за непрямим методом виступає його чистий прибуток, отриманий в звітному періоді. Шляхом внесення відповідних коректив чистий прибуток перетворюється потім у показник чистого грошового потоку.
По інвестиційній діяльності сума чистого грошового потоку визначається як різниця між сумою реалізації окремих видів позаоборотних активів і сумою їхнього придбання в звітному періоді.
По фінансовій діяльності сума чистого грошового потоку визначається як різниця між сумою фінансових ресурсів, притягнутих із зовнішніх джерел, і сумою основного боргу, а також дивідендів (відсотків), виплачених власникам підприємства.
Результати розрахунку суми чистого грошового потоку по операційній, інвестиційній і фінансовій діяльності дозволяють визначити загальний його розмір по підприємству в звітному періоді.
Використання непрямого методу розрахунку руху коштів дозволяє визначити потенціал формування підприємством основного внутрішнього джерела фінансування свого розвитку - чистого грошового потоку по операційній і інвестиційній діяльності, а також виявити динаміку усіх факторів, що впливають на його формування. Крім того, слід відзначити відносно низьку трудомісткість формування звітності про рух коштів, тому що переважна більшість необхідних для розрахунку непрямим методом показників міститься в інших формах діючої фінансової звітності підприємства.
ПРЯМИЙ МЕТОД спрямований на одержання даних, що характеризують як валовий, так і чистий грошовий потік підприємства в звітному періоді. Він покликаний відбивати весь обсяг надходжень і витрат коштів у розрізі окремих видів господарської діяльності і по підприємству в цілому. Розходження отриманих результатів розрахунку грошових потоків прямим і непрямим методом відносяться тільки до операційної діяльності підприємства. При використанні прямого методу розрахунку грошових потоків використовуються безпосередні дані бухгалтерського обліку, що характеризують усі види надходжень і витрат коштів. Принципова формула, по якій здійснюється розрахунок суми чистого грошового потоку по операційній діяльності підприємства прямим методом, має наступний вид: ЧГПо = РП + ІПо - Зтм - ЗПОП - ЗПау – ППб – ППпФ - ІВо, (3.5) де ЧГПо – сума чистого грошового потоку підприємства по операційній діяльності в розглянутому періоді; РП – сума коштів, отриманих від реалізації продукції; ІПо – сума інших надходжень коштів у процесі операційної діяльності; 3тм – сума коштів, виплачених за придбання сировини, матеріалів і напівфабрикатів у постачальників; ЗПОП – сума заробітної плати, виплаченої оперативному персоналу; ЗПау – сума заробітної плати, виплаченої адміністративно-управлінському персоналу; ППб – сума податкових платежів, перерахована в бюджет; ППвф – сума податкових платежів, перерахована в позабюджетні фонди; ІВо – сума інших виплат коштів у процесі операційної діяльності. Розрахунки суми чистого грошового потоку підприємства по інвестиційній і фінансовій діяльності, а також по підприємству в цілому здійснюються за тими ж алгоритмами, що і при непрямому методі. Відповідно до принципів міжнародного обліку метод розрахунку грошових потоків підприємство вибирає самостійно, однак кращим вважається прямий метод, що дозволяє одержати більш повне уявлення про їхній обсяг і склад.
48.Показники і методи аналізу грошових потоків підприємства.
Під аналізом грошових потоків підприємства розуміють процес дослідження результативних показників їх формування на підприємстві з метою виявлення резервів подальшого підвищення ефективності управління ними.
Метою аналізу грошових потоків є виявлення достатності формування грошових коштів, ефективності їх використання, рівня збалансованості та синхронності грошових потоків підприємства.
Виходячи з головної мети управління грошовими потоками, їх аналіз передбачає проведення зазначених нижче етапів дослідження:
1. Аналіз загального обсягу грошових потоків, метою проведення якого є визначення загальних обсягів грошових потоків, основних тенденцій та пропорцій їх розвитку. У процесі цього аналізу темпи приросту загального обсягу грошового обороту зіставляються з темпами приросту активів підприємства, обсягів виробництва та реалізації продукції. Для оцінки динаміки грошового обороту підприємства застосовуються зазначені нижче показники.
Рівень грошового обороту на одиницю активів, що використовуються (РГОа), розраховується за формулою:
=13 EMBED Equation.3 1415 (1)
де ПГП – сума позитивного грошового потоку; ВГП – сума від'ємного грошового потоку; 13 EMBED Equation.3 1415 – середня сума активів підприємства.
Даний показник характеризує рівень генерування грошових потоків у процесі господарської діяльності підприємства.
Рівень грошового обороту на одиницю реалізованої продукції (РГОвр), який характеризує динаміку грошових потоків підприємства з операційної діяльності і розраховується за формулою:
13 EMBED Equation.3 1415 (2)
де ПГП13 EMBED Equation.3 1415 – сума позитивного грошового потоку з операційної діяльності; ВГПо- сума від'ємного грошового потоку з операційної діяльності; ВР – виручка від реалізації.
2. Аналіз джерел формування грошових коштів, який передбачає вивчення структури позитивного грошового потоку за видами діяльності, ранжирування джерел надходження грошових коштів, визначення місця (вагомості) кожного з них у грошовому забезпеченні функціонування підприємства.
3. Аналіз напрямків використання грошових коштів, об'єктом якого є вихідний грошовий потік підприємства. Оцінка структури вихідного грошового потоку за видами діяльності та ранжирування окремих напрямків використання дозволяє визначити найбільш "грошомісткі" з них та відповідно зосередити увагу на процесі їх формування, можливих резервах скорочення, ефективного розподілу у часі. Так, на підприємстві доцільно проаналізувати вихідний грошовий потік від операційної діяльності за видами виплат, що його формують. Результати такого аналізу надають цінну інформацію для прийняття оперативних рішень та прогнозування перспективного стану вихідного грошового потоку.
4. Аналіз рівномірності грошових потоків, метою якого є ідентифікація та оцінка основних видів грошових потоків за ступенем регулярності здійснення, виявлення факторів коливань грошових потоків, наявності та причин затримок у надходженні грошових коштів та відкладенні запланованих видатків.
Показники рівномірності грошових потоків, що розраховуються у межах цього етапу аналізу, характеризують рівномірність надходження та витрачання грошових коштів протягом періоду, що дозволяє оцінити їх розподіл у часі.
Коефіцієнт варіації вихідного грошового потоку (КVv), який визначає ступінь нерівномірності витрачання грошових коштів:
13 EMBED Equation.3 1415 (6)
Коефіцієнт рівномірності надходження грошових коштів (КрN), який характеризує ступінь рівномірності надходження грошових коштів:
KpN=100-KVn, (7)
Коефіцієнт рівномірності витрачання грошових коштів (КрV), що вказує на ступінь рівномірності та ритмічності вихідного грошового потоку:
KpV=100-KVv, (8)
Ступінь регулярності позитивного грошового потоку (Срн):
13 EMBED Equation.3 1415 (9)
де ПГПр – обсяг регулярного позитивного грошового потоку; ПГП – обсяг позитивного грошового потоку.
Відносна частота негативних відхилень у рівномірності позитивного грошового потоку від операційної діяльності (Кн):
13 EMBED Equation.3 1415 (10)
де Nн – кількість періодів, протягом яких спостерігались негативні відхилення варіативного компонента позитивного грошового потоку від операційної діяльності; п - кількість періодів, що досліджувались.
Рівень дефіцитності позитивного грошового потоку від операційної діяльності (Рдгпо):
13 EMBED Equation.3 1415 (11)
де ЗНКсер – середньоденний обсяг затримки позитивного грошового потоку від операційної діяльності (середньоденна затримка погашення дебіторської заборгованості); ПГПсер – середньоденний обсяг позитивного грошового потоку від операційної діяльності.
Середній період затримки позитивного грошового потоку від операційної діяльності (Тдеф ):
13 EMBED Equation.3 1415 (12)
де N – період надходження затриманих платежів; n – кількість днів у досліджуваному періоді.
Частота виникнення затримок у надходженні грошових коштів від операційної діяльності (Чзнгк);
13 EMBED Equation.3 1415 (13)
де k - кількість випадків затримки надходження грошових коштів.
Частота виникнення затримок у надходженні грошових коштів характеризує ступінь ризику настання таких затримок, що дозволяє оцінювати можливі збої у розвитку грошових потоків та розробляти заходи щодо уникнення дефіциту грошових коштів.
Частота перевитрачання грошових коштів у процесі операційної діяльності (Кn ):
13 EMBED Equation.3 1415 (14)
де Nн - кількість періодів, протягом яких спостерігалось перевитрачання грошових коштів.
5. Аналіз збалансованості грошових потоків, метою проведення якого є дослідження узгодженості обсягів надходження та витрачання грошових коштів, що визначає ступінь динамічної платоспроможності підприємства, його фінансову рівновагу та можливості забезпечення стійкого економічного зростання. Для дослідження рівня збалансованості грошових потоків застосовують зазначені нижче показники.
Балансове рівняння грошових коштів:
ГАп+ПГП=ВГП+ГАк, (15)
де ГАп (ГАк) – запас грошових коштів на початок (кінець) періоду; ПГП – позитивний грошовий потік; ВГП – від'ємний грошовий потік.
Індикатором незбалансованості окремих видів грошових потоків виступає зменшення запасу грошових коштів на кінець досліджуваного періоду порівняно з початком.
Чистий грошовий потік (ЧГП):
ЧГП = ПГП - ВГП, (16)
де ПГП – позитивний грошовий потік; ВГП – від’ємний грошовий потік.
Частий грошовий потік характеризує грошовий результат діяльності підприємства, обсяг його власних фінансових ресурсів, що перебувають у грошовій формі. Він характеризує приріст ринкової вартості підприємства за досліджуваний період.
Коефіцієнт «якості» чистого грошового потоку (Кя):
13 EMBED Equation.3 1415 ( 17)
де ЧП - обсяг чистого прибутку; АМ – обсяг амортизаційних відрахувань; ЧГП - обсяг чистого грошового потоку.
Коефіцієнт "якості" чистого грошового потоку надає узагальнену характеристику структури джерел формування чистого грошового потоку. Висока якість чистого грошового потоку характеризується зростанням частки чистого прибутку в його формуванні за рахунок зростання обсягів операційної діяльності.
Коефіцієнт достатності грошових потоків від операційної діяльності (КДчгп):
13 EMBED Equation.3 1415 (18)
де ОБ - сума виплат основного боргу по кредитах та позиках; 13 EMBED Equation.3 1415 – сума приросту запасів товарно-матеріальних цінностей у складі обігових активів; Д - сума дивідендів, що сплачуються.
Середньоденний дефіцит грошових коштів (13 EMBED Equation.3 1415), що розраховується наступним чином:
13 EMBED Equation.3 1415 (19)
де ДГКі - дефіцит грошових коштів, що виникає у певний день періоду.
Даний показник характеризує обсяг середньоденного дефіциту грошових коштів, що виникає у процесі господарської діяльності підприємства. Його розрахунок дозволяє оцінити можливу нестачу грошових коштів, виявити її причину та вжити заходів щодо уникнення проблем з ліквідністю.
Рівень дефіцитності грошових коштів (Рдеф):
13 EMBED Equation.3 1415 (20)
де ПГПО– середньоденний позитивний грошовий потік від операційної діяльності.
Середній період дефіцитності грошових коштів (Тдеф), що характеризує протягом якого періоду підприємство відчуває нестачу грошових коштів і потребує мобілізації додаткових резервів залучення грошових коштів або зменшення витратної частини платіжного календаря:
13 EMBED Equation.3 1415 (21)
де N – період погашення відкладених платежів; к – кількість випадків відкладення платежів.
Частота виникнення дефіциту грошових коштів (Чдеф), яка характеризує появу ускладнень ліквідного характеру у процесі господарської діяльності підприємства і розраховується за формулою:
13 EMBED Equation.3 1415 (22)
Коефіцієнт достатності грошових потоків (Кдгк), який дає узагальнену характеристику збалансованості грошових потоків і розраховується за формулою:
13 EMBED Equation.3 1415 (23)
де ЗГК – запас грошових коштів на момент оцінки; ВГф – фактичне витрачання грошових коштів за період оцінки; ВГв – відкладене витрачання грошових коштів за період оцінки.
Ступінь покриття стабільного вихідного грошового потоку від операційної діяльності гарантованим позитивним грошовим потоком від операційної діяльності (Сп):
13 EMBED Equation.3 1415 (24)
де ГППО - гарантований мінімальний грошовий потік від операційної діяльності; СВПО – стабільний вихідний грошовий потік від операційної діяльності.
6. Аналіз синхронності грошових потоків, метою якого є оцінка ступеня узгодженості грошових потоків у часі, що в значній мірі визначає стан фінансової рівноваги підприємства. З цією метою застосовують коефіцієнт кореляції вхідного та вихідного грошових потоків (КК):
13 EMBED Equation.3 1415 (25)
де Р – частота виникнення відхилень позитивного та від'ємного грошових потоків у досліджуваному періоді; ПГП(ВГП) – позитивний (від'ємний) грошовий потік в одному інтервалі досліджуваного періоду; ПГП(ВГП) – середній обсяг позитивного (від'ємного) грошового потоку в одному інтервалі досліджуваного періоду; опгп(овгп) – середньоквадратичне відхилення позитивного (від'ємного) грошового потоку у досліджуваному періоди; n - загальна кількість інтервалів у досліджуваному періоді.
7. Аналіз ліквідності грошових потоків, метою якого є дослідження можливостей підприємства по здійсненню необхідних платежів і особливо по погашенню зобов'язань. З цією метою розраховуються зазначені нижче показники:
Коефіиієнт перспективної ліквідності грошового потоку (КL) розраховується за формулою:
13 EMBED Equation.3 1415 (26)
де ГАп(к) – обсяг грошових активів на початок (кінець) планового періоду; ПГП – обсяг планового позитивного грошового потоку; ВГП – обсяг планового вихідного грошового потоку.
Відносний індекс ліквідності (IL), що розраховується за формулою:
13 EMBED Equation.3 1415 (27)
де ЧГП обсяг чистого грошового потоку; 13 EMBED Equation.3 1415 – середньоквадратичне відхилення чистого грошового потоку від середньої величини, що очікується.
Коефіцієнт ліквідності грошових потоків (КЛ), який характеризує здатність підприємства покривати необхідні витрати грошових коштів позитивним грошовим потоком у звітному періоді:
13 EMBED Equation.3 1415 (28)
де ПГП – позитивний грошовий потік; ВГП - від'ємний грошовий потік.
Ступінь покриття прострочених зобов'язань чистим грошовим потоком (Сппз):
13 EMBED Equation.3 1415, (29)
де ПЗ - обсяг прострочених зобов'язань.
Він показує можливість підприємства покривати прострочені зобов'язання без "ушкоджень" для поточної діяльності підприємства. Значення коефіцієнта вище одиниці свідчить про спроможність підприємства сплатити прострочені зобов'язання без відволікання грошових коштів з поточної діяльності і не провокуючи відкладення платежів поточного характеру внаслідок погашення зобов'язань минулих періодів. Значення показника менше одиниці свідчить про "дефіцитність" грошових потоків підприємства, їх низький рівень ліквідності, що призводить до неможливості погашення прострочених зобов'язань без ускладнень у поточному періоді, тобто їх виконання потягне за собою появу нових неплатежів.
Коефіцієнт можливого виконання наступних зобов'язань (Квбз):
13 EMBED Equation.3 1415 (30)
де ПГПо (ПГПі, ПГПф) – плановий позитивний грошовий потік від операційної (інвестиційної, фінансової) діяльності; ТБЗ - термінові боргові зобов'язання у плановому періоді.
Даний показник є аналогом коефіцієнта загального покриття, але носить динамічний характер, оскільки оперує не статичними величинами (запасами), а динамічними – потоками, що дозволяє оцінювати більш об'єктивно прогнозний рівень платоспроможності підприємства. Точність розрахунку даного показника забезпечується якісним складанням плану руху грошових коштів.
8. Аналіз факторів, що визначають стан грошових потоків. Метою цього етапу є проведення кількісної оцінки основних чинників, що визначають стан грошових потоків підприємства. Для проведення такої оцінки застосовуються методи детермінованого та стохастичного факторного аналізу.
9. Аналіз ефективності управління грошовими потоками є завершальним етапом аналітичної роботи, мета якого – визначити результативність управлінських рішень щодо грошових потоків підприємства та їх вплив на стан фінансової рівноваги та забезпечення сталого економічного зростання. Для аналізу ефективності управління грошовими потоками використовують наступні показники:
коефіцієнт ефективності грошових потоків (КЕгп):
13 EMBED Equation.3 1415 (33)
де ЧГП - обсяг чистого грошового потоку; ВГП - обсяг вихідного грошового потоку.
Даний коефіцієнт с узагальнюючим показником ефективності грошових потоків, відображаючи рівень генерування грошовими видатками чистого грошового потоку.
коефіцієнт реінвестування чистого грошового потоку від операційної діяльності (КРчгп):
13 EMBED Equation.3 1415 (34)
де ЧГПод – чистий грошовий потік від операційної діяльності; Д – сума сплачених дивідендів; РІ – сума приросту реальних інвестицій; Фід – сума приросту довгострокових фінансових інвестицій.
Даний коефіцієнт показує частку грошових інвестицій, спрямованих на заміну активів на ріст виробництва й вважається достатнім на рівні 8-10%.
Результати аналізу використовуються для виявлення резервів оптимізації грошових потоків підприємства та їх планування на наступний період.
49.Методи планування надходження та витрат грошових коштів по окремих напрямах операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємств.
Вид діяльності
Надходження грошових коштів
Витрачання грошових коштів

1. Операційна (поточна) господарська діяльність
Надходження від продажу товарів та послуг, отримання авансових платежів товарного характеру.
Проведення оплати постачальникам товарів (у тому числі в порядку авансової оплати), оплата інших поточних матеріальних витрат, виплата заробітної плати, сплата податкових та інших обов’язкових платежів, сплата відсотків по короткострокових кредитах (для формування товарних запасів), здійснення капітальних вкладень

2. Інвестиційна діяльність
Отримання виручки від продажу майна або інвестиційних проектів, грошових надходжень по цінних паперах або доходу від їх продажу.
Придбання майна або майнових прав, придбання цінних паперів чи інших фінансових активів, фінансування інноваційних проектів та інше

3. Фінансова діяльність
Отримання виручки від продажу власних акцій та облігацій, отримання додаткових внесків для поповнення статутного фонду, отримання кредитів та займів.
Викуп акцій, погашення облігацій, виплата дивідендів та процентів по облігаціях, погашення взятих раніше кредитів та займів, сплата процентів по довгострокових кредитах та займах

Плановий розмір ГП з кожного виду діяльності підприємства може бути визначений різними методами:
- шляхом оцінки (прогнозування) обсягів операцій підприємства, які проводяться з даного виду діяльності (прямий метод);
- шляхом коригування очікуваного фінансового результату від здійснення цього виду діяльності на операції, що проводяться не в грошовій формі (побічний метод).
50.Економічна сутність та класифікація фінансових ризиків підприємств. Завдання управління фінансовими ризиками.
Функціонування моделі фінансового менеджменту підприємства пов’язана з управлінням сукупністю ризиків, що виникають у процесі здійснення операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. При цьому управління такими ризиками спрямоване, перш за все, на забезпечення стабільності фінансово-господарської діяльності а також підтримання належного рівня його конкурентоспроможності у короткостроковій та довгостроковій перспективах.
Головною умовою виникнення ризику як при здійсненні операційної та інвестиційної, так і фінансової діяльності є невизначеність, що не дозволяє спрогнозувати її наслідки зі 100-відсотковою достовірністю. Теорія інформації визначає невизначеність як стан, що формується під впливом випадкових та ймовірних явищ і процесів. Зняття невизначеності виступає як процес отримання для управління необхідної інформації. В управлінській діяльності невизначеність розгадаєтеся як неоднозначність розвитку подій в майбутньому, що не дозволяє визначити параметри майбутнього стану об'єкта управління. Відтак, невизначеність є передумовою ймовірності відхилення від кінцевого результату.
Як економічна категорія ризик означає імовірність виникнення непередбачуваних втрат (зменшення або повна втрата прибутку, недоотримання запланованих доходів, виникнення непередбачуваних витрат, втрата частини доходів або всього власного капіталу) в ситуації невизначеності умов фінансово-господарської діяльності [1, с. 353].
Найбільш значиму частину господарських ризиків підприємства складають фінансові ризики, які пов'язані із вірогідністю прояву несприятливих подій, що призводять до втрат грошового потоку, доходу, прибутку, капіталу підприємства. Фінансовий ризик підприємства являє собою результат вибору його власниками або менеджерами альтернативного фінансового рішення, спрямованого на досягнення бажаного цільового результату фінансової діяльності при ймовірності понесення економічного збитку (фінансових втрат) у силу невизначеності умов його реалізації [10, с. 613].
Основні причини виникнення фінансових ризиків:
слабка і нестабільна економіка країни;
інфляція;
підвищення витрат на п-ві;
незадовільне кер-во фін-ю політикою п-ва;
зниження цін на світовому ринку;
конкурентна боротьба;
економічна криза;
політичні фактори;
державне регулювання банківської облікової ставки;
суттєві коливання валютних курсів.
1. За видами фінансового ризику
Ризик зниження фінансової стійкості (або ризик порушення рівноваги фінансового розвитку) підприємства – зумовлений недосконалістю структури капіталу підприємства, завищеною часткою позикових коштів, що в умовах падіння попиту на продукцію і зниження рентабельності діяльності може призвести до фінансової кризи і навіть банкрутства.
Ризик неплатоспроможності – це імовірність того, що підприємство через недостатній обсяг ліквідних активів не зможе розрахуватися в строк зі своїми кредиторами.
Інвестиційний ризик – це імовірність зменшення прибутків від інвестиційної діяльності підприємства через збільшення витрат, що може призвести до втрати інвестиційного капіталу.
Відсотковий ризик – це імовірність втрат через зміни відсоткових ставок, як кредитних (збільшення плати за кредит у разі збільшення кредитної ставки), так і депозитних (зменшення доходів за депозитами підприємства у разі зменшення депозитної ставки) на фінансовому ринку.
Валютний ризик властивий підприємствам, що ведуть зовнішньоекономічну діяльність (імпортують сировину, матеріали й напівфабрикати та експортують готову продукцію) та має дві основні форми: 1) ризик вибору валюти (виникає у випадку зменшення купівельної спроможності валюти, обраної для розрахунків у ЗЕД через інфляцію у країні її обігу; 2) ризик коливання курсу через постійну зміну кон’юнктури валютного ринку (означає імовірність виникнення втрат доходів в експортерів, при зменшенні курсу валюти, і, навпаки, імовірність настання втрат в імпортерів – при його підвищенні) [1, с. 357-358].
Депозитний ризик – є одним із різновидів ризику фінансового інвестування відображає імовірність неповернення депозитних внесків (через неправильну оцінку й невдалий вибір комерційного банку для здійснення депозитних операцій підприємства).
Кредитний ризик – має місце у фінансовій діяльності підприємства при наданні ними товарного (комерційного) або споживчого кредиту покупцям, формою його прояву є ризик неплатежу або несвоєчасного розрахунку за відпущену підприємством у кредит готову продукцію.
Ціновий ризик – полягає у можливості понесення фінансових втрат, пов'язаних з несприятливими змінами цінових індексів на активи, що обертаються на фінансовому ринку (акції, похідні цінні папери, золото та ін.).
Інноваційний фінансовий ризик, пов'язаний з впровадженням нових фінансових технологій, використанням нових фінансових інструментів тощо.
Інші види ризиків: ризики стихійних лих та інші аналогічні форс-мажорні ризики, які можуть призвести не тільки до втрати доходу, що передбачаються, але й частини активів підприємства.
2. За об'єктом фінансові ризики поділяють на: 1) ризик окремої фінансової операції; 2) ризик різних видів фінансової діяльності; 3) ризик фінансової діяльності підприємства в цілому.
3. За сукупністю досліджуваних інструментів фінансові ризики поділяються на: 1) індивідуальний фінансовий ризик (характеризує сукупний ризик, властивий окремим фінансовим інструментам); 2) портфельний фінансовий ризик (характеризує сукупний ризик, властивий комплексу однофункціональних фінансових інструментів, об’єднаних у портфель (наприклад, кредитний, інвестиційний портфель підприємства тощо).
4. За комплексністю виділяють такі ризики: 1) простий фінансовий ризик (характеризує вид фінансового ризику, що не поділяється на окремі його підвиди, наприклад, інфляційний ризик); 2) складний фінансовий ризик (характеризує вид фінансового ризику, що складається з комплексу розглянутих його підвидів, наприклад, ризик інвестиційного проекту).
5. За джерелами виникнення розрізняють такі групи ризиків: 1) зовнішній, систематичний або ринковий ризик (незалежний від діяльності конкретного підприємства; 2) внутрішній, несистематичний або специфічний ризик (залежний від діяльності конкретного підприємства.
6. За характером фінансових наслідків всі ризики підрозділяються на: 1) ризик, що спричиняє тільки економічні втрати; 2) ризик, що спричиняє упущену вигоду;
3) ризик, що спричиняє як економічні втрати, так і додаткові доходи (його ще називають "спекулятивним фінансовим ризиком", оскільки він пов'язується із здійсненням спекулятивних (агресивних) фінансових операцій).
7. За характером прояву у часі виділяють дві групи фінансових ризиків: 1) постійний фінансовий ризик; 2) тимчасовий фінансовий ризик.
8. За рівнем можливих фінансових втрат ризики бувають: 1) припустимий фінансовий ризик (характеризує ризик, фінансові втрати за якого не перевищують розрахованої суми прибутку по здійснюваній фінансовій операції); 2) критичний фінансовий ризик (характеризує ризик, фінансові втрати за якого не перевищують розрахованої суми валового доходу по здійснюваній фінансовій операції); 3) катастрофічний фінансовий ризик (характеризує ризик, фінансові втрати за якого визначаються частковою або повною втратою власного капіталу (цей вид ризику може супроводжуватися втратою і позикового капіталу).
9. За рівнем вірогідності реалізації фінансові ризики підрозділяються на: 1) фінансовий ризик з низьким рівнем вірогідності реалізації (до них відносять зазвичай фінансові ризики, коефіцієнт варіації по яких не перевищує 10%); 2) фінансовий ризик з середнім рівнем вірогідності реалізації (до них відносять фінансові ризики, коефіцієнт варіації по яких перебуває у межах 10-25%); 3) фінансовий ризик з високим рівнем вірогідності реалізації з коефіцієнтом варіації, що перевищує 25%; 4) фінансовий ризик, рівень вірогідності реалізації, яких визначити неможливо (до них відносяться фінансові ризики, реалізовані "в умовах невизначеності".
10. За можливістю передбачення фінансові ризики бувають двох груп: 1) прогнозований фінансовий ризик; 2) не прогнозований фінансовий ризик.
11. За можливістю страхування фінансові ризики підрозділяються також на дві групи: 1) фінансовий ризик, що страхується (до них відносяться ризики, які можуть бути передані у порядку зовнішнього страхування відповідними страховими організаціями (відповідно до номенклатури фінансових ризиків, прийнятих ними до страхування); 2) фінансовий ризик що не страхується (до них відносяться ті їх види, по яких відсутня пропозиція відповідних страхових продуктів на страховому ринку).
Управління фін. Ризиками п-ва – це система принципів і методів розробки і реалізації ризикових фін. Рішень, що забезпечують всебічну оцінку різних видів фін. Ризиків та нейтралізацію їх можливих негативних фін. наслідків.
Головною метою упр-ня фін. Ризиками є забезпечення фін. Безпеки п-ва у процесі його розвитку та запобігання можливому зниженюю його ринкової вартості. У процесі реалізації своєї гол. Мети упр-ня фін ризиками спрямовано на вирішення зазначених завдань:
1) виявлення сфер підвищеного ризику фін. Д-ті п-ва. Що генерують загрозу його фін. Безпеці (реаліз-ся шляхом ідентифікації окремих видів ризиків, визначення рівня концентрації фін. Ризиків у розрізі окремих напрямів його фін. Д-ті, постійного моніторингу факторів зовн. Середовища, що становлять загрозу можливого недосягнення цілей його фін. Стратегії.
2) всебічна об’єктивна оцінка ймовірності настання окремих ризикових подій і пов’язаних з ними можливих фін. Втрат (реалізація забезпечується ств-ням інф-ї бази зд-ня такої оцінки, яка х-ся необх. Вірогідністю, вибором сучасних методів і засобів оцінки ймов-ті настання окремих ризикових подій; визначення розміру прямого і непрямого фін. Збитку, який завдається п-ву при можливому настанні ризикової події.
3) забезпечення мінімізації рівня фін. Ризику по відношенню до передбачуваного рівня дохідності фінансових операцій. (мінімізація забезпечується розподілом фін. Ризиків серед партнерів по фін. Операції, диверсифікацією інв-го портфеля дебіторської заборгованості).
4) забезпечення мінімізації можливих фін. Втрат п-ва при настання ризикової події (розробляється комплекс превентивних заходів щодо запобігання можливого порушення фін. Стійкості і платоспроможності п-ва, скорочення обсягів його операційної або фін. д-ті. У цю с-му заходів входять хеджування окремих фін. Операцій, формування внутр.
51.Ідентифікація окремих видів фінансових ризиків підприємства. Формування загального портфеля ідентифікованих систематичних та несистематичних ризиків підприємства.
Ідентифікація фінансових ризиків є одним із заходів, що здійснюються в межах політики управління фінансовими ризиками. Політика управління фінансовими ризиками є складовою загальної фінансової стратегії підприємства і полягає у розробці цілої системи заходів з виявлення фінансових ризиків, оцінювання рівня їх концентрації та імовірності виникнення, попередження небажаних наслідків ризикових подій та компенсації понесених втрат.
Ідентифікація окремих видів ризиків пов'язаних з фінансовою діяльністю підприємства здійснюється за зазначеними нижче стадіями.
На першій стадії ідентифікуються фактори ризику, пов'язані з фінансовою діяльністю підприємства в цілому. У процесі цієї ідентифікації фактори підрозділяються на зовнішні й внутрішні.
На другій стадії у розрізі кожного напряму фінансової діяльності (окремих видів фінансових операцій) визначаються властиві їм зовнішні або систематичні види фінансових ризиків.
На третій стадії визначається перелік внутрішніх або несистематичних (специфічних) фінансових ризиків, властивих окремим видам фінансової діяльності, або фінансових операцій підприємства, які намічаються (ризик зниження фінансової стійкості, ризик неплатоспроможності, кредитний ризик тощо).
Внутрішні ризики підприємства залежать від впливу виробничо-комерційних, інвестиційних і фінансових факторів
На четвертій стадії формується передбачуваний загальний портфель фінансових ризиків (табл. 2), пов'язаних з майбутньою фінансовою діяльністю підприємства (який включає можливі систематичні (тобто ті, що не залежать від діяльності підприємства, а існують об’єктивно на загальнодержавному рівні) й несиситематичні фінансові ризики (безпосередньо залежать від діяльності підприємства і виникають, як правило, при допущенні помилок суб’єктами управління).
На п'ятій стадії на основі портфеля ідентифікованих фінансових ризиків визначаються сфери найбільш ризикових видів і напрямів фінансової діяльності підприємства за критерієм широти генерованих ними ризиків.
52.Первісне оцінювання рівня фінансових ризиків та методи оцінки рівня вірогідності настання ризикової події.
У системі ризик-менеджменту цей етап є найбільш складним і потребує використання сучасного методичного інструментарію, високого рівня технічної й програмної оснащеності фінансових менеджерів, а також залучення у необхідних випадках кваліфікованих експертів. Ризик-менеджмент – це система заходів щодо виявлення, оцінки, профілактики та страхування ризиків і включає стратегію і тактику управлінських дій .
На першій стадії оцінювання визначається ймовірність можливого настання ризикової події по кожному виду ідентифікованих фінансових ризиків. З цією метою використовується великий методичний інструментарій оцінки, що дозволяє оцінити рівень цієї ймовірності в конкретних умовах.
На другій стадії визначається розмір можливого фінансового збитку при настанні ризикової події. Цей збиток характеризує максимально можливий збиток від здійснення фінансової операції або певного виду фінансової діяльності без врахування можливих заходів щодо нейтралізації негативних наслідків фінансового ризику. Фінансовий збиток виражається сумою втрати очікуваного прибутку, доходу або капіталу, пов'язаного зі здійсненням розглянутої фінансової операції, при найгіршому сценарії розвитку подій. Методика оцінки розміру можливого фінансового збитку при настанні ризикової події повинна враховувати як прямі, так і непрямі збитки підприємства (у формі упущеної вигоди, можливого пред'явлення претензій з боку контрагентів і третіх осіб тощо).
Розмір можливих фінансових втрат визначається характером здійснення фінансових операцій, обсягом задіяних у них активів (капіталу) і максимальним рівнем амплітуди коливання доходів при відповідних видах фінансових ризиків.
Методи оцінки фінансових ризиків.
Методичною основою для оцінки ймовірності ризикової події за окремими видами фінансових ризиків є сукупність методів якісного і кількісного аналізу:
Якісний аналіз передбачає ідентифікацію ризиків, виявлення й причин їх виникнення, установлення потенційних зон ризику, виявлення можливих вигод та негативних наслідків від реалізації ризикового рішення.
Кількісний аналіз полягає у визначенні конкретного обсягу грошових збитків від окремих видів фінансових ризиків.
Економіко-статистичні методи оцінки ризику передбачають вивчення статистики втрат на нашому або аналогічному підприємстві за попередні періоди. Інструментами цього методу є дисперсія, стандартне (середньоквадратичне) відхилення, коефіцієнт варіації.
Розрахунково-аналітичні методи застосовуються для оцінки окремих видів ризиків і полягають у виборі ключових показників, від яких залежить ступень ризику, та порівнянні їх фактичних значень з критичними для певного підприємства (наприклад, ризик неплатоспроможності – шляхом порівняння фактичних коефіцієнтів ліквідності з їх нормативним значенням і т.д.).
Експертні методи оцінки ризику базуються на суб'єктивній оцінці розмірів можливих фінансових результатів окремими експертами (консультантами, спеціалістами з окремих питань). Застосовується цей метод у випадку, коли отримати необхідний масив статистичної інформації з якихось причин неможливо або якщо аналогів такого розвитку подій ще не було. Особливістю методу експертних оцінок ризику є відсутність математичного підтвердження оптимальності рішень.
У процесі традиційних експертних процедур вирішується таке коло завдань:
– прогнозування можливого розвитку подій;
виявлення причин і джерел ризику, оцінювання імовірності настання ризикової події;
аналіз результатів досліджень інших експертів;
розробка сценаріїв дій з нейтралізації ризику.
Аналогові методи оцінки ризику полягають у використанні даних про розвиток аналогічних напрямків діяльності у минулому. Для цього можуть використовуватися звітні документи підприємства за минулі роки, дані публікацій, страхових компаній тощо. Отримані таким чином результати детально аналізуються з метою виявлення потенційних факторів ризику, базуючись на попередньому досвіді. Але при цьому не можна не враховувати ризик екстраполяції минулих тенденцій на майбутні фінансово-господарські процеси, адже фінансова система будь-якого підприємства є дуже динамічною. Це означає, що користуватися методом аналогій можна із значними застереженнями. Використовувати цей метод доцільно для виявлення ризику інноваційної діяльності, коли немає реальної бази для порівняння і краще знати минулий досвід (у тому числі й інших учасників підприємницької діяльності), ніж взагалі не мати ніякої інформації.
53.Обґрунтування управлінських рішень в умовах ризику й невизначеності.
Зважаючи на те, що управління фінансовими ризиками підприємства являє собою процес передбачення та нейтралізації їхніх негативних фінансових наслідків, пов’язаних з їхньою ідентифікацією, оцінкою, профілактикою та страхуванням, великого значення набуває процес обгрунтування управлінських рішень в умовах ризику та невизначеності. Підходи до обліку невизначеності при описі ризиків. У теорії прийняття рішень в теперішній час при комп'ютерному та математичному моделюванні для опису невизначеносїей найчастіше використовують такі математичні засоби, як:
ймовірносно-статистичні методи; методи статистики нечислових даних, у тому числі штєрвальної ні і m піки та інтервальної математики, а також методи теорії нечіткості; МІ'ГОДИ теорії конфліктів (теорії ігор).
Іноді під зменшенням ризику розуміють зменшення дисперсії йіішідкової величини, оскільки при цьому зменшується невизначеність. У і сирії прийняття рішень ризик - це плата за прийняття рішення, підмінного від оптимального, він зазвичай виражається як математичне сподівання. В економіці плата вимірюється зазвичай в грошових одиницях, тобто у вигляді фінансового потоку (потоку платежів і надходжень) в умовах невизначеності.
Теорія прийняття рішень в умовах ризику й невизначеності і рунтується на зазначених вище вихідних положеннях.
1. Об’єкт ухвалення рішення чітко детермінований і по ньому відомі основні і можливих факторів ризику. У фінансовому менеджменті такими об’єктами и погупають окрема фінансова операція, конкретний вид цінних паперів, і руна взаємовиключних реальних інвестиційних проектів тощо.
2. За об'єктом ухвалення рішення вибрано показник, який щонайкраще характеризує ефективність цього рішення. По короткострокових фінансових операціях таким показником обирається зазвичай сума або рівень чистого прибутку, а по довгострокових - чистий приведений дохід або внутрішня ставка дохідності.
3. Зо обєкгом ухвалення рішення вибрано показник, який характеризує рівень його ризику. Фінансові ризики характеризуються зазвичай ступенем можливого відхилення очікуваного показника ефективності (чистого прибутку, чистого приведеного доходу тощо) від середньої або очікуваної його величини.
4. Є кінцева кількість альтернатив ухвалення рішення (кінцева кільки т і. .альтернативних реальних інвестиційних проектів, конкретних цінних паперів, способів здійснення певної фінансової операції й т.п.).
5. По кожному сполученню альтернатив прийняття рішень і ситуацій розвитку події може бути визначений кінцевий показник ефективності рішення (конкретне значення суми чистого прибутку, чистого приведеного доходу й таке інше, що відповідає даному сполученню).
6. По кожній з розглянутих ситуацій можлива або неможлива оцінка ймовірності її реалізації. Можливість, здійснення оцінки ймовірності розділяє всю систему ризикових рішень, які приймаються, на раніше розглянуті умови їх обгрунтування («умови ризику» або «умови невизначеності»).
7. Вибір рішення здійснюється за найкращою з розглянутих альтернатив.
54.Внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків, можливості та умови їх застосування.
Механізм нейтралізації фінансових ризиків грунтується на використанні сукупності методів та прийомів зменшення можливих фінансових втрат. їх вибір значною мірою залежить від специфіки підприємства, специфіки фінансової стратегії, конкретної ситуації.

Перевагою використання внутрішніх .механізмів нейтралізації фінансових ризиків є висока ступінь альтернативності прийнятих управлінських рішень, що не залежать, як правило, від інших суб’єктів господарювання Вони виходять із конкретних умов здійснення фінансової діяльності підприємства і його фінансових можливостей, дозволяють найбільшою мірою врахувати вплив внутрішніх факторів.
Основним об’єктом використання внутрішніх механізмів є, як правило, всі види допустимих фінансових ризиків, тичин чистина ризиків критичної групи, а також катастрофічні ризики, чм і не підлягають страхуванню, якщо вони приймаються підприємством в міру об'єктивної необхідності. В сучасних умовах внутрішні механізми о. Піріиігшції охоплюють переважну частину фінансових ризиків підприємства.
До числа основних з таких заходів відносяться:
відмова від здійснення фінансових операцій, рівень ризику но нміч надмірно високий - незважаючи на високу ефективність цього ні м«іду, його використання має обмежений характер, оскільки більшість фіііиіісових операцій пов’язана зі здійсненням основної виробничо- кпмерційиої діяльності підприємства, що забезпечує регулярне надходження доходів і формування його прибутку;
відмова від продовження господарських відносин з партнерами, що систематично порушують контрактні зобов'язання - таке формулювання запобігання ризику є одним з найефективніших і найпоширеніших, підприємство має систематично аналізувати стан никошшня партнерами зобов'язань по укладених контрактах, виявляти причини їх невиконання окремими господарюючими суб'єктами й за результатами аналізу періодично здійснювати необхідну ротацію мир і перів но господарських операціях;
відмова від використання високих обсягів позикового капіталу - іііижонпя частки позикових фінансових засобів у господарському обороті дозволяє уникнули одного з найбільш істотних фінансових ризиків - вірити фінансової стійкості підприємства; разом з тим, таке запобігання « причиняє зниження ефекту фінансового девериджу тобто можливості одержання додаткової суми прибутку на позиковий капітал;
відмова від надмірного використання оборотних активів у нижкодіквідних формах - підвищення рівня ліквідності цих активів допомагає уникнути ризику неплатоспроможності підприємства в майбутньому періоді, однак таке запобігання ризику позбавляє підприємство податкових доходів від розширення обсягів продажу продукції у часі і частково породжує нові ризики, пов’язані з порушенням ритмічності операційного процесу через зниження розміру страхових запасів сировини, матеріалів, готової продукції;

55.Зовнішнє страхування фінансових ризиків, його види та форми, критерії передачі фінансових ризиків під зовнішній страховий захист.
Страхування – фінансова операція, направлена на грошове відшкодування можливих втрат при реалізації окремих фінансових ризиків (настання страхового випадку). Розрізняють внутрішнє і зовнішнє страхування фінансових ризиків.
Нейтралізація ризиків за рахунок внутрішніх механізмів фінансової стабілізації у ряді випадків є неможливою. В цьому разі єдиним запобіжним заходом по усуненню збитків від настання ризиків є зовнішня їх нейтралізація.
Сутність зовнішнього страхування фінансових ризиків полягає в “передачі” фінансових ризиків (а відповідно, і фінансових втрат по них) стороннім господарюючим суб’єктам – партнерам по господарській діяльності, страховим компаніям тощо. На ринку страхових послуг страхові компанії надають послуги із страхування:
кредитних ризиків (товарних, експортних тощо);
інноваційних ризиків;
депозитних ризиків;
відповідальності;
ризиків на випадок недосягнення планового рівня рентабельності тощо.
В процесі зовнішнього страхування фінансові ризики “передаються” повністю або частково. Критерієм вибору страховика в процесі зовнішнього страхування фінансових ризиків є рейтинг страхової компанії, рівень її платоспроможності, перелік послуг по страхуванню конкретних видів цих ризиків, що надаються нею.
56.Сутність, завдання та принципи антикризового фінансового управління підприємством.
Запобігання фін. Кризі п-ва, еф-не її подолання та ліквідація її негат. Наслідків забезпечується у процесі особливої с-ми упр-ня фінансами, що одержала назву антикризового фінансового упр-ня.
Антикризове фінансове управління (АФУ) являє собою ситсему принципів і методів розробки та реалізації комплексу спец. Упр-х рішень, які спрямовані на попередження і подолання фінансових криз п-ва, а також мінімізацію їх негативних фінансових наслідків.
Головною меторю АФУ є відновлення фінансової рівноваги п-ва і мінімізація розмірів зниження його ринкової вартості, що спричиняється фінасовими кризами. У процесі реалізації своєї гол. Мети АФУ спрямовано на вирішення осн. Завдань:
1) своєчасне діагностування передкризового фінансового стану п-ва та прийняття необхідних превентивних заходів щодо запобігання фін. Кризі (реалізуєтьс яшляхом зд-ня моніторингу фін. Стану п-ва і факторів зовн. Фін. Середовища).
2) усунення неплатоспроможності п-ва (є найбільш невідкладним).
3) відновлення фін. Стійкості п-ва (зд-ся шляхом поетапної структурної перебудови всієї фін. Д-ті п-ва).
4) запобігання банкрутству і ліквідації п-ва (повинна забезпечуватись еф-на зовн. Санація п-ва).
5) мінімізація негативних наслідків фін. Кризи п-ва (реалізується шляхом закріплення позитивних рез-тів виходу п-ва зі стану фін. Кризи і стабілізації якісних стр-них перетворень його фін. Д-ті з врахуванням її довгострокої перспективи).
Антикризове управління - система своєчасних прийомів і методів, здатних попередити фінансову кризу і уникнути банкрутства.
Принципи АФУ:
1) принцип постійної готовності реагування.
2) принцип превентивності дій;
3) принцип терміновості реагування.
4) принцип адекватності реагування.
5) принцип комплексності рішень, що приймаються.
6) принцип альтернативності дій.
7) принцип адаптивності упр-ня.
8) принцип пріоритетності викор-ня внутр ресурсів.
9) принцип оптимальності зовн. Санації.
10) принцип еф-ті.
57.Діагностика фінансової кризи підприємства, її сутність та завдання. Система методів та показників експрес-діагностики фінансової кризи.
Діагностика фін кризи – це с-ма цільового фін аналізу, що спрямований на виявлення можливих тенденцій і негат наслідків кризового розвитку п-ва.
Експрес діагностика фін кризи х-зує с-му регулярної оцінки кризових параметрів фін розвитку п-ва, яка зд-ся на базі даних його фін обліку за стандартними алгоритмами аналізу.
Осн. метою експрес-діагностики фін кризи є раннє виявлення ознак кризового розвитку п-ва та попередня оцінка масштабів його кризового стану.
Об’єкти спостереження «кризового поля» п-ва:
1) ринкова в-ть п-ва;
2) стр-ра капіталу п-ва;
3) склад фін зоб п-ва за терміновістю погашення;
4) склад активів п-ва;
5) склад поточних витрат п-ва.
6) р-нь концентрації фін операцій у зонах підвищеного ризику;
7) ЧГП п-ва.
58.Основні зовнішні та внутрішні фактори, що обумовлюють виникнення фінансової кризи підприємства та генерують загрозу її подальшого поглиблення. Ідентифікація параметрів фінансової кризи при її настанні.
Фундаментальна діагностика фінансової кризи х-зує систему оцінки параметрів кризового фінансового розвитку п-ва, здійснюваної на основі методів факторного аналізу і Пз.
Система осн. Зовнішніх факторів, що обумовлюють кризовий фінансовий розвиток п-ва:
1) загальноекономічні фактори:
- зниження обсягу НД;
- підвищення інфляції,
- уповільнення платіжного обороту;
- нестабільність податкової с-ми;
- нестабільність з-ва;
- зниження рівнів реальних доходів населення;
- зростання безробіття;
2) ринкові фактори:
- зниження ємності внутрішнього ринку;
- посилення монополізму на ринку;
- істотне зниження попиту;
- зростання пропозиції товарів-субститутів;
- зниження активності фондового ринку;
- нестабільність валютного ринку;
3) інші фактори:
- політична нестабільність;
- негативні демографічні зміни;
- стихійні лиха;
- погіршення криміногенної сит-ї.
Система осн. Внутрішніх факторів, що обумовлюють кризовий фінансовий розвиток п-ва:
операційні фактори:
- неефективний маркетинг;
- неефективна стр-ра поточних витрат;
- низький рівень використання ОФ;
- високий розмір страхових і сезонних запасів;
- недостатньо диверсифікований асортимент прод-ї;
- неефективний виробничий маркетинг;
2) інвестиційні фактори:
- неефективний фондовий портфель;
- висока тривалість будівельно-монтажних робіт;
- істотне перевитрачання інв-х ресурсів;
- недосягнення запланованих обсягів прибутку по реалізованих реальних проектах;
- нееф-й інв-й м-т;
3) фінансові фактори:
- нееф-на фін. Стр-я;
- нееф-на стр-ра активів (низька ліквідність);
- надмірна частка позикового капіталу;
- значна частка короткостр. Джерел залучення позикового капіталу;
- зростання дебіт. Заборгованості;
- висока вартість капіталу;
- перевищення припустимого рівня фін. Ризиків;
- нееф-не упр-ня фінансами.
Ідентифікація масштабів кризового фінасового стану повинна включати аналітичні і прогнозні рез-ти фундаментальної діагностики банкрутства і визначати можливі напрями відновлення фін. Рівноваги п-ва.
59.Економічна сутність та класифікація фінансових криз підприємств та об’єднань.
Під фінансовою кризою розуміють різке погіршення стану фінансового ринку внаслідок реалізації накопичених ризиків під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників, що спричиняє порушення його функціонування, зниження цінових показників, погіршення ліквідності й якості фінансових інструментів, банкрутство учасників.
Фінансова криза передбачає виникнення якісних змін в економічній системі, які спричиняють порушення пропорцій у розвитку, його призупинення, видозміни чи руйнування фінансової системи окремих країн або світових ринків у цілому.
Класифікація:
1) За характером :Імпортовані; викликані спекулятивними атаками; зумовлені перегрівом одного із сегментів внутрішнього фінансового ринку (надмірною концентрацією ринкового, кредитного, процентного ризиків), ефектом «доміно»; спричинені падінням експортних цін; обумовлені політичним ризиком
2) Сегментація :Грошові, банківські, кредитні, валютні, фондові (біржові), ліквідності, бюджетні, платіжні, інфляційні, інвестиційні, боргові, кризи довіри
3) Тривалість : Коротко-, середньо- і довгострокові
4) Перебіг: Швидкоплинні, затяжні
5) Інтенсивність впливу: Уповільнені, інтенсивні, реактивні
6) Повторюваність : Разові, перманентні
8) Ступінь охоплення фінансових інститутів: Локальні, системні
9) Стан : Наявні, потенційні; очікувані, неочікувані; передбачувані (закономірні), непередбачувані (випадкові); неминучі
10) Етапи : Кризи, що зароджуються; кризи, що насуваються; кризи, що розвиваються; згасаючі
11) Імовірність Малоймовірні, високоймовірні
12) Можливість діагностування й прогнозування : Діагностовані, недіагностовані; прогнозовані, непрогнозовані
13) Наслідки : Руйнівні, такі, що гальмують розвиток
14) Ідентичність: Унікальні, аналогові
Таким чином, криза – це багатоаспектна економічна категорія, система поглядів на економічну сутність, яка перебуває в стані розвитку. Вчасна ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність та розробити ефективних оздоровчих заходів. Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї.
60.Основні етапи процесу антикризового фінансового управління підприємством.
Антикризове фінансове управління – процес, осн. змістом якого є підготовка, прийняття і реалізація упр-х рішень з попередження фін. криз, їх подолання і мінімізації їх негативних наслідків.
Основні етапи АФУ:
1) Зд-ня постійного моніторингу фін. стану п-ва з метою раннього виявлення симптомів фін. кризи.
2) Розробка системи профілактичних заходів щодо запобігання фін. кризі при діагностуванні передкризового фін. стану п-ва.
3) Ідентифікація параметрів фін. кризи при діагностуванні її настання.
4) Дослідження факторів, що обумовили виникнення фін. кризи п-ва і генерують загрозу її подальшого поглиблення.
5) Оцінка потенційних фін. можливостей п-ва щодо подолання фін. кризи
6) Вибір напрямів мех-в фін. стабілізації п-ва, які є адекватними масштабам його кризового фін. стану.
7) Розробка та реалізація комплексної програми виходу п-ва з фін. кризи.
8) Контроль реалізації програми виходу п-ва з фін. кризи.
9) Розробка і реалізація заходів щодо усунення п-вом негативних наслідків фін. кризи.
61.Система внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства.
Фінансова стабілізація підприємства в умовах кризової ситуації послідовно здійснюється за наступними основними етапами:
усунення неплатоспроможності;
відновлення фінансової стійкості;
забезпечення фінансової рівноваги в тривалому періоді.
Усунення неплатоспроможності. У який би мірі не оцінювався за результатами діагностики масштаб кризового стану підприємства, найбільш невідкладною задачею в системі мір його фінансової стабілізації є відновлення здатності до здійснення платежів за своїми невідкладними фінансовими зобов'язаннями для того, щоб попередити виникнення процедури банкрутства.
Відновлення фінансової стійкості (фінансової рівноваги). Хоча неплатоспроможність підприємства може бути усунута протягом короткого періоду за рахунок здійснення ряду аварійних фінансових операцій, причини, що генерують неплатоспроможність, можуть залишатися незмінними, якщо не буде відновлена до безпечного рівня фінансова стійкість підприємства. Це дозволить усунути погрозу банкрутства не тільки в короткому, але й у відносно більш тривалому інтервалі часу.
Забезпечення фінансової рівноваги в тривалому періоді. Повна фінансова стабілізація досягається тільки тоді, коли підприємство забезпечило тривалу фінансову рівновагу в процесі свого майбутнього економічного розвитку, тобто створило передумови стабільного зниження вартості використовуваного капіталу і постійного росту своєї ринкової вартості.
Кожному етапу фінансової стабілізації підприємства відповідають її визначені внутрішні механізми, що у практиці фінансового менеджменту прийнято підрозділяти на оперативний, тактичний і стратегічний (табл. 1).
Таблиця 1
Внутрішні механізми фінансової стабілізації підприємства, що відповідають основним етапам її здійснення.
Етапи фінансової стабілізації
Внутрішні механізми фінансової стабілізації


Оперативний
Тактичний
Стратегічний

1.
Усунення неплатоспроможності
Система мір, заснована на використанні принципу "відсікання зайвого"



2. Відновлення фінансової стійкості

Система мір, заснована на використанні принципу "стиску підприємства "


3. Забезпечення фінансової рівноваги в тривалому періоді


Система мір, заснована на використанні
"моделі стійкого
економічного росту"

Також можна виділити окремо ще такий етап фінансової стабілізації як «зміна стратегії з метою прискорення економічного росту». Цей етап вимагає прискорення темпів економічного розвитку на основі внесення визначених коректив в окремі параметри фінансової стратегії підприємства. Відкоректована з урахуванням несприятливих факторів фінансова стратегія підприємства повинна забезпечувати високі темпи його операційної діяльності при одночасній нейтралізації загрози його банкрутства в майбутньому періоді.
Використання внутрішніх фінансових резервів та інструментів стабілізації дозволяє не тільки суттєво знизити загрозу банкрутства, а й значною мірою зменшує потребу в залученні капіталу із зовнішніх джерел. По-перше, у зв'язку з тим, що здійснення капітальних вкладень є частиною процесу фінансового оздоровлення підприємства, внутрішні джерела санації збігаються з внутрішніми джерелами фінансування капітальних вкладень: прибуток від реалізації основної продукції, фондів, нематеріальних активів і матеріальних цінностей, надходження від здачі майна в оренду, інших позареалізаційних операцій, а також амортизаційні відрахування. По-друге, використання внутрішніх фінансових резервів є обов'язковою умовою залучення зовнішнього капіталу.
До найважливіших заходів зі скорочення поточних зобов'язань треба віднести:
скорочення рівня витрат на виробництво і реалізацію продукції, у тому числі за рахунок зменшення обсягів виробництва нерентабельної чи такої, що не має попиту, продукції, скорочення апарату управління тощо;
пролонгація короткострокових банківських кредитів та іншої кредитної заборгованості;
скорочення обсягів капітальних вкладень, у тому числі витрат на капітальний ремонт;
прискорення оборотності оборотного капіталу;
відстрочення виплати дивідендів і винагород за виробничі результати.
До найважливіших заходів із збільшення ліквідних активів можна віднести:
реалізацію частини основних фондів підприємства, яка безпосередньо не бере участі в процесі виробництва;
використання оберненого лізингу (операція, яка передбачає продаж основних фондів лізингової компанії з одночасним отриманням назад таких основних фондів в оперативний чи фінансовий лізинг);
ліквідацію портфеля короткострокових фінансових вкладень;
оптимізацію структури оборотного капіталу (у тому числі за рахунок реалізації надлишкових запасів товарно-матеріальних цінностей, сировини, незавершеного виробництва);
реорганізацію маркетингових служб з метою підвищення ефективності їх функціонування в напрямі збільшення обсягів збуту продукції;
рефінансування дебіторської заборгованості (переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення тощо).
Стягнення дебіторської заборгованості є суттєвим моментом внутрішньої стабілізації суб'єкта господарювання. Багато підприємств, які опинились на межі банкрутства, мають непомірно великий рівень дебіторської заборгованості, що є суттєвим резервом відновлення платоспроможності. Тому фінансовий менеджмент підприємств повинен використовувати всі наявні можливості її погашення. Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є: факторинг, облік векселів, продаж векселів на фондовому ринку, форфейтинг (трансформація комерційного кредиту в банківський шляхом індосаменту переказного векселя на користь банку).
Використання внутрішніх фінансових резервів та інструментів стабілізації дозволяє не тільки суттєво знизити загрозу банкрутства, а й значною мірою зменшує потребу в залученні капіталу із зовнішніх джерел. По-перше, у зв'язку з тим, що здійснення капітальних вкладень є частиною процесу фінансового оздоровлення підприємства, внутрішні джерела санації збігаються з внутрішніми джерелами фінансування капітальних вкладень: прибуток від реалізації основної продукції, фондів, нематеріальних активів і матеріальних цінностей, надходження від здачі майна в оренду, інших позареалізаційних операцій, а також амортизаційні відрахування. По-друге, використання внутрішніх фінансових резервів є обов'язковою умовою залучення зовнішнього капіталу.
У деяких випадках з метою фінансової стабілізації підприємства може бути прийнято рішення про зменшення статутного капіталу. Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства може здійснюватися двома методами:
1) зменшення номінальної вартості акцій;
2) зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій в їхніх власників з метою анулювання цих акцій.
Рішенням акціонерного товариства про зменшення розміру статутного фонду акції, не представлені до анулювання, визнаються недійсними, але не раніше ніж через шість місяців після повідомлення про це всіх акціонерів. Законодавством установлено, що підприємство зобов'язане відшкодувати власникові акцій збитки, зумовлені зміною статутного фонду.Рішення про зміну статутного капіталу приймається більшістю (трьома чвертями) голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.Акціонерне товариство має право викупити в акціонера оплачені ним акції з метою їх подальшого перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників чи анулювання. Такі акції можуть бути реалізовані чи анульовані в строк, не більше ніж один рік. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів проводиться без урахування викуплених акціонерним товариством акцій власного випуску.
Як правило, основною метою зменшення статутного капіталу підприємства є вирівнювання номінальної вартості акцій з їхньою біржовою ціною, оскільки в період кризи може скластися ситуація, копи ринкова вартість є суттєво меншою від номінальної вартості акцій. Залучення коштів шляхом додаткової емісії в цьому разі неможливе.
Додаткова емісія акцій має такі основні переваги:
для залучення коштів не потрібніні застава, ні гарантії третіх осіб;
вкладення коштів в акції, як правило, має довгостроковий характер.
Акціонерне товариство має право збільшувати статутний капітал тільки в тому разі, якщо всі раніше випущені акції оплачені за вартістю, не нижчою за номінальну.Збільшення статутного капіталу може здійснюватися такими трьома методами:
випуск нових акцій;
обмін облігацій на акції;
збільшення номінальної вартості акції.
Загроза банкрутства і зумовлені цим економічні та соціальні наслідки змушують персонал підприємства робити свій внесок у процеси фінансової стабілізації підприємства. Основною метою фінансової участі персоналу в антикризових заходах підприємства є надія зберегти робочі місця. Особливо часто така ситуація трапляється в період загального економічного спаду, коли дефіцит альтернативних робочих місць зумовлює значну залежність робітників від свого підприємства і вона може здійснюватись за допомогою:
а) відстрочення чи відмови від винагороди за виробничі результати;
б) надання робітникам позик;
в) купівлі працівниками акцій підприємства.
Розглянуті методи антикризового управління свідчать про широкий діапазон можливостей фінансової стабілізації підприємства за рахунок використання її внутрішніх механізмів.
62.Система зовнішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства.
Система зовнішніх механізмів фінансової стабілізації базується на залученні позикових ресурсів або зовнішньої допомоги з метою виведення підприємства з кризового стану.
Серед зовнішніх механізмів фінансової стабілізації необхідно виділити метод збільшення статутного капіталу AT шляхом обміну облігацій на акції, пов'язаний, перш за все, з облігаціями конверсійної позики. В іноземній науково-практичній літературі з питань санації конверсійні облігації характеризують як особливо сприятливий інструмент фінансової стабілізації. Такий метод залучення капіталу пов'язаний із випуском підприємством іменних облігацій, які через певний час, на бажання покупця, можна поміняти на акції підприємства. Конверсійні облігації дають можливість зацікавити інвестора в наданні капіталу підприємству, якщо він не ризикує придбати звичайні акції. Вкладаючи кошти в конверсійні облігації, інвестор досягає подвійної мети: з одного боку - відносної безпеки вкладень (у разі банкрутства компанії він отримує задоволення своїх претензій нарівні з іншими кредиторами), з іншого - можливості збільшення капіталу, яку дають прості акції. У цьому разі інвестори дають згоду на отримання меншого процента, властивого конверсійним облігаціям, для того, щоб у майбутньому мати можливість обміняти ці облігації на звичайні акції.
Як правило, конверсійні облігації випускають великі підприємства на строк від 5 до 10 років. Ринкова ціна конверсійних облігацій визначається їх інвестиційною вартістю і ціною звичайних акцій, вибраних для конверсії.
В інформації про емісію конверсійних облігацій має бути вказано:
- пропорції обміну (коефіцієнт конверсії);
- строки конверсії;
- необхідність, порядок і розмір доплат.
Доплати відображають рівень підвищення ринкової ціни акцій і стимулюють здійснення більш ранньої конверсії. Конверсія економічно доцільна тоді, коли курс конверсії нижчий від біржового курсу акцій. Емісія конверсійних облігацій має не перевищувати 25% розміру оплаченого статутного капіталу.
Фінансове сприяння кредиторів може бути здійснено шляхом:
а) пролонгації і реструктуризації наявної заборгованості;
б) повної чи часткової відмови від своїх вимог;
в) надання додаткових кредитних ресурсів.
Очевидно, що активної участі кредиторів у фінансовому оздоровленні можна очікувати тільки в тому разі, якщо в результаті збереження підприємства вони отримають повніше задоволення своїх претензій, ніж у разі ліквідації підприємства. Кредитори можуть піти на матеріальний ризик в обмін на майбутню участь у прибутках даного підприємства, в обмін на певний пакет акцій боржника чи в надії отримати надійне джерело збуту своєї продукції (чи поставки сировини для свого виробництва).
Інакше кажучи, кредитори в разі виникнення простроченої заборгованості повинні негайно звернутися в суд. І тільки в цьому разі вони можуть зменшувати об'єкт оподаткування на суму заборгованості. Інакше кредитор покриває збитки (якщо виникає безнадійна заборгованість) за рахунок прибутку, який залишається в його розпорядженні після оподаткування. У той же час, створюючи привабливі умови для кредиторів (наприклад, дозволяючи відносити на зменшення оподатковуваного прибутку суми простроченої дебіторської заборгованості підприємств, які підлягають санації), податкові органи можуть активізувати їхню участь у процесі фінансового оздоровлення боржника.
Пролонгація термінів виплати заборгованості у формі відстрочки передбачає перенесення строків її виплати на більш пізній період. Найбільш розповсюдженим способом є переведення короткострокової заборгованості в довгострокову.
Надаючи фінансове сприяння шляхом відмови від своїх претензійних вимог, кредитори повинні враховувати, що така відмова за економічними наслідками прирівнюється до відмови від кредитного договору. Це означає, що в разі банкрутства боржника кредитор, який відмовився від претензій, не буде членом сформованого відповідно до Закону "Про банкрутство" комітету кредиторів. Повернення боргів цьому кредиторові буде здійснюватися за рахунок активів, які залишаться після задоволення вимог усіх кредиторів і членів трудового колективу. Крім того, сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною особою, не стягнена після закінчення строку позовної давності, вважається безповоротною фінансовою допомогою, що здійснюється за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Прострочена заборгованість підприємств, на майно яких не може бути звернене стягнення згідно із законодавством України, відшкодовується за рахунок страхового резерву кредитора в разі, якщо протягом 30 календарних днів з моменту виникнення прострочення вказана заборгованість не була відшкодована коштами Державного бюджету України чи компенсована в будь-якій іншій формі.
У разі, коли кредитор надає кредит дебіторові, проти якого порушено справу про банкрутство до моменту підписання кредитного договору, і інформація про порушення такої справи була оприлюднена, то безнадійна заборгованість за кредитом погашається за рахунок власних коштів кредитора (за винятком випадків надання фінансових кредитів у межах процедури санації дебітора під заставу його корпоративних прав, яку проводять за постановою арбітражного суду).
Одним із методів фінансової стабілізації з допомогою кредиторів є погашення боргу і мобілізація потрібних для фінансового оздоровлення ресурсів за рахунок цільового банківського кредиту. Таку форму фінансової стабілізації здійснює, як правило, комерційний банк, який обслуговує підприємство. Оскільки надання такого цільового кредиту супроводжується високим рівнем ризику, процентна ставка на нього сягає максимального рівня.
Перелік зовнішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства може бути розширений або дещо видозмінений відповідно до глибини фінансової кризи та особливостей діяльності конкретного підприємства, але вцілому вони зводяться до вище наведених і є досить дієвою формою антикризових заходів.
63.Реструктуризація заборгованості підприємства, її основні форми та умови здійснення.
Санація підприємства націлена на реструктуризацію його заборгованості.
Така санація здійснюється зазвичай з метою допомоги підприємству в усуненні неплатоспроможності, якщо його кризовий стан є тимчасовим та не має катастрофічного характеру. Цей напрям санації не змінює статусу юридичної особи підприємства, що підлягає санації.
Обєктом реструктуризації заборгованості можуть бути:
погашення основного боргу;
погашення відсотків за кредит;
штрафні санкції за порушення умов договору.
Основними етапами реструктуризації заборгованості підприємства з метою відновлення його платоспроможності є:
прогнозування та оцінка неплатоспроможності;
виявлення та обґрунтування причин неплатоспроможності;
оцінка можливостей відновлення платоспроможності підприємства;
формування та реалізація стратегії щодо усунення неплатоспроможності;
оцінка результатів реалізації стратегії щодо усунення неплатоспроможності.
Основними формами санації підприємства націленої на реструктуризацію його заборгованості є:
дотації та субвенції за рахунок коштів бюджету (в такій формі сануються переважно державні підприємства. Дана форма санації пов’язана з такими умовами: необхідність забезпечення подальшого розвитку пріоритетних галузей економіки; галузевою та міжгалузевою переорієнтацією діяльності підприємства; здійснення антимонопольних міроприємств; іншими цілями по ініціативі органів, що уповноважені управляти державним майном;
державне пільгове кредитування. Воно здійснюється по тій же групі підприємств що і в попередньому випадку. Відмінністю даної форми санації є те що ресурси потрібно повернути та значно збільшити порівняно з умовами фінансового ринку;
державна гарантія комерційним банкам по кредитам підприємства, що підлягає санації використовується тими ж підприємствами при відсутності можливостей держави здійснювати пряме фінансування або кредитування сануємого підприємства, а також у випадку якщо фінансова криза має тимчасовий характер та може бути переможена підприємством при наданні йому фінансової допомоги;
цільовий банківський кредит – здійснюється комерційним банком, що обслуговує підприємство після аудиту останнього. Ставка відсотка по даному кредиту зазвичай максимальна, оскільки ризик значний. Для здійснення контролю та наданні допомоги підприємству комерційний банк при значному обсягу кредитних ресурсів в переліку умов санації може поставити вимогу введення в склад керівництва представника банку;
переведення боргу на іншу юридичну особу. Даною особою може бути будь-який господарюючий суб’єкт, який бажає прийняти участь в санації підприємства-боржника. Умови такого переведення боргу обумовлюються спеціальним договором. Однак для цієї форми рефінансування боргу необхідна обов’язкова згода кредитора. У випадку згоди кредитора на переведення боргу іншій особі ця особа має право висувати проти вимог кредитора всі заперечення засновані на договірних відносинах між кредитором та першим боржником;
реструктуризація катастрофічних кредитів в довгострокові – використовується по фінансовим кредитам, де кредитором є комерційний банк, що здійснює обслуговування підприємства (по даному виду кредиту значно зростає процентна ставка);
випуск облігацій та інших боргових зобов’язань під гарантію санатора – здійснюється комерційними банками, що обслуговують підприємства якщо по якимось причинам не можливо здійснити отримання банківського кредиту або реструктуризації його боргу;
відстрочка погашення облігацій підприємства. Однією із необхідних умов такої форми санації є відносно невелике коло інвесторів, що вклали свої кошти в облігації підприємства тому що рішення про відстрочку повинно бути прийнято більшістю інвесторів;
списання санатором кредитором частини боргу – використовується якщо вимоги про повне погашення заборгованості є нереальними та приведуть підприємство до фінансового краху.
64.Оперативний механізм фінансової стабілізації, спрямований на усунення неплатоспроможності, його методи та інструменти.
Роль внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства в системі антикризового управління підприємством значна, оскільки успішне використання даних методів дозволяє зняти не лише фінансовий стрес загрози банкрутства, але й знизити рівень запозиченого капіталу підприємства, прискорити темпи його розвитку.
Фінансова стабілізація підприємства в умовах кризового стану складається з таких етапів:
1) усунення неплатоспроможності – відновлення можливості до здійснення платежів за своїми невідкладними фінансовими зобов’язаннями, щоб попередити виникнення процедури банкрутства;
2) відновлення фінансової стійкості (фінансової рівноваги). Навіть якщо неплатоспроможність підприємства буде усунено, причини, що генерують неплатоспроможність можуть залишатись незмінними, якщо не буде відновлено до безпечного рівня фінансову стійкість підприємства. Це дозволить усунути загрозу банкрутства не лише в короткостроковому періоді;
3) забезпечення фінансової рівноваги в довгостроковому періоді. Повна фінансова стабілізація досягається тоді, коли підприємство забезпечило довгострокову фінансову рівновагу. Ця задача вимагає прискорення темпів економічного розвитку на основі внесення певних корективів в окремі параметри фінансової стратегії.
Кожному етапу фінансової стабілізації підприємства відповідають певні її внутрішні механізми, які в практиці фінансового менеджменту поділяються на оперативний, тактичний та стратегічний.
Дані внутрішні механізми фінансової стабілізації мають захисний або наступаючий характер.
Оперативний механізм фінансової стабілізації заснований на принципі відхилення зайвого, він має ніяких наступаючих управлінських заходів.
Поточний механізм фінансової стабілізації використовуючи окремі захисні міроприємства являє собою наступаючу тактику, націлену на перелом неблагоприємних тенденцій фінансового розвитку та вихід на фінансову рівновагу.
Стратегічний механізм фінансової стабілізації являє собою наступаючу стратегію фінансового розвитку, забезпечуючи оптимізацію необхідних фінансових інструментів.
Оперативний механізм фінансової стабілізації – система заходів націлена на зменшення розміру зовнішніх та внутрішніх фінансових зобов’язань підприємства в катастрофічному періоді, а з іншого боку на збільшення суми грошових активів, що забезпечують швидке погашення цих зобов’язань. Принцип відхилення зайвого забезпечує необхідність скорочення обсягів як поточних потреб так і окремих видів ліквідних активів.
Обрання відповідного напрямку оперативного механізму фінансової стабілізації залежить від характеру реальної неплатоспроможності підприємства, індикатором якої слугує коефіцієнт чистої поточної платоспроможності. На відміну від раніше розглянутого традиційного коефіцієнту поточної неплатоспроможності підприємства, він потребує додаткового коригування (визначеної кризисним фінансовим станом підприємства) як складу оборотних активів так і складу короткострокових фінансових зобов’язань. Із складу оборотних активів виключаються наступні неліквідні їх складові:
безнадійна дебіторська заборгованість;
неліквідні запаси;
витрати майбутніх періодів.
Із складу короткострокових фінансових зобов’язань виключається та їх частина, яка може бути перенесена на період завершення фінансової стабілізації:
розрахунки по нарахованим дивідендам та відсоткам;
розрахунки з дочірніми підприємствами.
Якщо скоригований коефіцієнт поточної неплатоспроможності підприємства більший за 1, то основними напрямками оперативного механізму фінансової стабілізації будуть: забезпечення прискорення ліквідності оборотних активів та забезпечення прискореного скорочення розміру короткострокових фінансових зобов’язань.
Ціль даного етапу фінансової стабілізації вважається досягнутою якщо усунена поточна неплатоспроможність підприємства.
65.Тактичний механізм фінансової стабілізації щодо відновлення фінансової стійкості, його методи та інструменти.
Тактичний механізм фінансової стабілізації – система заходів направлених на досягнення точки фінансової рівноваги підприємства в наступному періоді.
Модель фінансової рівноваги:
13 EMBED Equation.3 1415де ЧПо – чистий операційний прибуток;
АВ – амортизаційні відрахування;
АК – сума приросту акціонерного капіталу при додатковій емісії акцій;
ВФРп – приріст власних фінансових ресурсів за рахунок інших джерел;
Івк – приріст об’єму інвестицій, що фінансуються за рахунок власних
джерел;
ДФ – сума дивідендного фонду;
ПУП – об’єм програми участі найманих робітників в прибутку;
СП – об’єм соціальних, екологічних та ін. зовнішніх програм підприємства, що фінансуються за рахунок прибутку;
РФ – приріст суми резервного фонду підприємства.
З формули можемо помітити, що в її правій стороні знаходяться всі джерела формування власних ресурсів, а в лівій – джерела формування запозичених ресурсів. А тому, формулу можна спростити:
ВФР=ОС
де ВФР – можливий об’єм власних фінансових ресурсів підприємства;
ОС – необхідний об’єм споживання власних фінансових ресурсів
підприємства.
Полями фінансової рівноваги вважаються поля при яких необхідний об’єм споживання власних фінансових ресурсів майже відповідає об’єму власних фінансових ресурсів, тобто в межах даних полів підприємство функціонує за принципом самофінансування. Для підприємств, що не мають загрози банкрутства така фінансова модель розвитку є найбільш оптимальною.
В умовах кризового розвитку відновлення фінансової стійкості можливе лише при умові, що об’єм генеруємих власних фінансових ресурсів перевищує об’єм додаткового їх споживання, що дозволяє підприємству знизити питому вагу споживання запозиченого капіталу ВФР
·ОС.
Які б не приймались рішення при використанні тактичного механізму фінансової стабілізації підприємства всі вони повинні бути націлені на забезпечення рівності ВФР
·ОС. Однак, в реальній практиці можливості значного збільшення об’єму генеруємих власних фінансових ресурсів в умовах кризового розвитку обмежені. А тому основним напрямком забезпечення досяжності точки фінансової рівноваги підприємства в кризових умовах є скорочення об’єму споживання власних фінансових ресурсів. Таке скорочення пов’язано зі скороченням операційної та інвестиційної діяльності підприємства та називається «стисненням підприємства». «Стиснення підприємства» повинно забезпечуватись приростом власних фінансових ресурсів.
Збільшення об’єму генерування власних фінансових ресурсів досягається за рахунок:
оптимізації цінової політики підприємства, що забезпечує додатковий обсяг операційного доходу;
скорочення суми постійних витрат (скорочення управлінського персоналу, витрат на поточний ремонт та ін.);
зниження рівня змінних витрат (скорочення виробничого персоналу, основних та додаткових підрозділів, підвищення продуктивності праці);
здійснення ефективної податкової політики, що забезпечує мінімізацію податкових платежів по відношенню до суми доходу та прибутку підприємства;
здійснення прискореної амортизації активної частини основних фондів з метою повернення об’єму амортизаційного потоку;
своєчасній реалізації майна, що вибуває у зв’язку з високим зносом або майна, що не використовується;
здійснення ефективної емісійної політики за рахунок додаткової емісії акцій.
Скорочення об’єму генерування власних фінансових ресурсів досягається за рахунок:
зниження інвестиційної активності підприємства у всіх головних її формах;
забезпечення оновлення операційних необоротних активів за рахунок їх оренди;
здійснення дивідендної політики, адекватної кризовому фінансовому розвитку підприємства з метою зростання чистого прибутку, націленої на виробничий розвиток;
скорочення об’єму програми участі найманих працівників в прибутку;
відмова від зовнішніх соціальних та інших програм підприємства, що фінансуються за рахунок прибутку;
зниження розмірів відрахувань в резервний фонд та ін. страхові фонди, що здійснюються за рахунок прибутку.
Мета даного етапу досягнута якщо підприємство вийшло на рівень фінансової рівноваги, що передбачений цільовими показниками фінансової структури капіталу і забезпечує його достатню фінансову стійкість.
66.Стратегічний механізм фінансової стабілізації щодо забезпечення фінансової рівноваги у довгостроковому періоді, його методи та інструменти.
Стратегічний механізм фінансової стабілізації являє собою систему цілей спрямованих на використання моделі стійкого економічного росту підприємства, забезпеченого основними параметрами його фінансової стратегії.
Модель стійкого економічного росту має різні математичні варіанти в залежності від використовуваних базових показників фінансової стратегії підприємства. Але, враховується, що всі ці показники кількісно та функціонально взаємопов’язані, результати розрахунку основного шуканого показника – можливого для даного підприємства темпу приросту об’єму реалізації продукції залишаються незмінними.
Розглянемо найбільш простий варіант моделі стійкого економічного росту підприємства:
13 EMBED Equation.3 1415
де ОР – можливий темп приросту об’єму реалізації продукції не порушуючи фінансову рівновагу підприємства, виражений десятковим дробом;
ЧП – сума чистого прибутку підприємства;
ККП – коефіцієнт капіталізації чистого прибутку, виражений десятковим дробом;
А – вартість активів підприємства;
Коа – коефіцієнт обертання активів;
ОР – об’єм реалізації продукції;
СК – сума власного капіталу підприємства.
Для економічного інтерпретації моделі розкладемо її на окремі складові:
13 EMBED Equation.3 1415
Із наведеної моделі розкладеної на окремі складові можна побачити, що можливий темп приросту об’єму реалізації продукції, що не порушує фінансову рівновагу підприємства являє добуток чотирьох коефіцієнтів:
коефіцієнта рентабельності реалізації продукції (ЧП/ОР);
коефіцієнта капіталізації чистого прибутку (ККП);
коефіцієнта левериджа активів (А/СК);
коефіцієнта обертання активів (Коа).
Якщо базові параметри фінансової стратегії підприємства залишаються незмінними в майбутньому періоді розрахунковий показник буде складати оптимальне значення можливого приросту об’єму реалізації продукції. Будь-яке відхилення від цього оптимального значення буде потребувати або додаткового залучення фінансових ресурсів або генерувати додатковий об’єм цих ресурсів не забезпечуючи ефективного їх використання в операційному процесі.
Якщо ж по умовам кон’юнктури товарного ринку підприємство не може вийти на запланований темп приросту об’єму реалізації продукції або навпаки може значно його перевищити для забезпечення нової сходинки фінансової рівноваги підприємства в параметри його фінансової стратегії повинні бути внесені відповідні корективи (змінені окремі значення окремих базових фінансових показників).
Отже, модель стійкого економічного зростання є регулятором оптимальних темпів розвитку об’єму операційної діяльності (приросту об’єму реалізації продукції) або навпаки – регулятором основних параметрів фінансового розвитку підприємства. Вона дозволяє закріпити досягнуте на попередньому етапі антикризового управління підприємством фінансову рівновагу в довгостроковій перспективі його економічного розвитку.
Змінюючи параметри фінансової стратегії підприємства можна відповідно змінювати оптимальний темп приросту об’єму реалізації продукції, зберігаючи при цьому досягнуту фінансову рівновагу.
Мета даного етапу фінансової стабілізації вважається досягнутою якщо в результаті прискорення темпів стійкого економічного зростання підприємства забезпечується відповідний ріст його ринкової вартості в довгостроковій перспективі.
Розглянуті методи антикризового управління свідчать про широкий діапазон можливостей фінансової стабілізації підприємства за рахунок використання внутрішніх механізмів.
1.Сутність та зміст фінансового менеджменту підприємств.
2.Основні принципи та функції фінансового менеджменту.
3.Поняття систем забезпечення фінансового менеджменту, їх склад та взаємозв’язок.
4.Зміст основних фінансових планів підприємств.
5.Система бюджетів підприємства.
6.Системи та методи фінансового планування, їх сутність та особливості (система перспективного, поточного та оперативного планування фінансової діяльності підприємства.
7.Сутність і зміст системи організаційного забезпечення фінансового менеджменту. Методологічні принципи формування організаційного забезпечення управління фінансами суб’єктів господарювання.
8.Система інформаційного забезпечення фінансового менеджменту, її сутність і зміст. Методологічні принципи формування системи інформаційного забезпечення управління фінансами суб’єктів господарювання.
9.Система основних показників інформаційного забезпечення фінансового менеджменту, що формується із зовнішніх та внутрішніх джерел.
10.Системи та методи фінансового аналізу, їх сутність та особливості. Основні форми фінансового аналізу залежно від цілей.
11.Методологічні принципи та етапи здійснення фінансового планування діяльності підприємств.
12.Концепція фінансового контролінгу, її зміст, методи та порядок їх розроблення.
13.Методологічні принципи та етапи побудови системи внутрішнього фінансового контролю.
14.Поняття фінансової стратегії підприємства та її роль у забезпеченні розвитку підприємства і реалізації його фінансової філософії.
15.Методологічні принципи розроблення фінансової стратегії підприємства у контексті сучасної парадигми системи стратегічного управління.
16.Домінантні сфери загальної фінансової стратегії підприємства.
17.Основні етапи процесу розроблення і реалізації фінансової стратегії підприємства.
18.Формування та ранжування стратегічних цілей фінансової діяльності підприємства.
19.Управління реалізацією фінансової стратегії підприємства.
20.Розроблення системи цільових стратегічних нормативів фінансової діяльності підприємства та їх конкретизація по окремих інтервалах загального стратегічного періоду.
21.Сутність та завдання управління активами підприємства. Особливості управління формуванням активів на різних етапах розвитку підприємства.
22.Методи визначення потреби в загальному обсязі операційних активів підприємства.
23.Система основних показників для аналізу операційних активів (продуктивності, оборотності та рентабельності операційних активів).
24.Сутність та головне завдання управління оборотними активами підприємства та основні етапи процесу управління оборотними активами.
25.Основні етапи процесу управління використанням операційних активів підприємства.
26.Показники та методи аналізу оборотних активів підприємства, послідовність його здійснення.
27.Показники та методи аналізу поточної дебіторської заборгованості підприємства.
28.Управління запасами підприємства, його зміст та послідовність здійснення
29.Управління грошовими активами підприємства, його зміст та послідовність здійснення.
30.Сутність та задачі управління капіталом підприємств. Управління структурою капіталу на основі фінансового левериджу.
31.Фінансовий механізм управління формуванням операційного прибутку на основі системи “Взаємозв’язок витрат, обсягу реалізації та прибутку”. Управління формуванням прибутку на основі операційного левериджу.
32.Амортизаційна політика підприємства, її сутність та типи. Фактори, що обумовлюють вибір типу амортизаційної політики. Оцінювання ефективності амортизаційної політики підприємства.
33.Показники та методи аналізу формування власних фінансових ресурсів підприємства. Методи визначення загальної потреби підприємства у власних фінансових ресурсах.
34.Дивідендна політика підприємства, її сутність та типи, фактори, що обумовлюють їх вибір. Оцінювання ефективності дивідендної політики підприємства.
35.Управління емісією акцій, його сутність та послідовність здійснення. Методи дослідження можливостей ефективного розміщення передбачуваної емісії акцій.
36.Управління фінансовим лізингом, його зміст і порядок здійснення. Фактори, що обумовлюють вибір виду фінансового лізингу.
37.Управління облігаційною позикою, його зміст та порядок здійснення. Дослідження можливостей ефективного розміщення передбачуваної емісії облігацій підприємства.
38.Управління формуванням позикових фінансових ресурсів підприємства, його сутність, завдання та послідовність здійснення.
39.Показники та методи аналізу залучення і використання позикових коштів. Методи визначення загальної потреби підприємства у позикових коштах.
40.Управління залученням банківського кредиту, його зміст та порядок здійснення. Визначення цілей використання і видів банківського кредиту, що залучається.
41.Управління фінансовими інвестиціями підприємства, основні форми його здійснення.
42.Види основних фінансових інструментів інвестування та характеристика їх інвестиційних якостей.
43.Моделі оцінювання вартості окремих фінансових інструментів інвестування.
44.Управління реальними інвестиціями підприємства, основні форми його здійснення.
45.Визначення вартості інвестиційного проекту, показники і методи оцінювання його ефективності.
46.Сутність та завдання управління грошовими потоками підприємства.
47.Методи ідентифікації обсягу та складу грошових потоків підприємства (з операційної, інвестиційної та фінансової діяльності суб’єкта господарювання).
48.Показники і методи аналізу грошових потоків підприємства.
49.Методи планування надходження та витрат грошових коштів по окремих напрямах операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємств.
50.Економічна сутність та класифікація фінансових ризиків підприємств. Завдання управління фінансовими ризиками.
51.Ідентифікація окремих видів фінансових ризиків підприємства. Формування загального портфеля ідентифікованих систематичних та несистематичних ризиків підприємства.
52.Первісне оцінювання рівня фінансових ризиків та методи оцінки рівня вірогідності настання ризикової події.
53.Обґрунтування управлінських рішень в умовах ризику й невизначеності.
54.Внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків, можливості та умови їх застосування.
55.Зовнішнє страхування фінансових ризиків, його види та форми, критерії передачі фінансових ризиків під зовнішній страховий захист.
56.Сутність, завдання та принципи антикризового фінансового управління підприємством.
57.Діагностика фінансової кризи підприємства, її сутність та завдання. Система методів та показників експрес-діагностики фінансової кризи.
58.Основні зовнішні та внутрішні фактори, що обумовлюють виникнення фінансової кризи підприємства та генерують загрозу її подальшого поглиблення. Ідентифікація параметрів фінансової кризи при її настанні.
59.Економічна сутність та класифікація фінансових криз підприємств та об’єднань.
60.Основні етапи процесу антикризового фінансового управління підприємством.
61.Система внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства.
62.Система зовнішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства.
63.Реструктуризація заборгованості підприємства, її основні форми та умови здійснення.
64.Оперативний механізм фінансової стабілізації, спрямований на усунення неплатоспроможності, його методи та інструменти.
65.Тактичний механізм фінансової стабілізації щодо відновлення фінансової стійкості, його методи та інструменти.
66.Стратегічний механізм фінансової стабілізації щодо забезпечення фінансової рівноваги у довгостроковому періоді, його методи та інструменти.

Рисунок 12Root EntryEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeРисунок 73Описание: http://ok-t.ru/studopedia/baza2/1934211776674.files/image143.gifРисунок 76Описание: http://ok-t.ru/studopedia/baza2/1934211776674.files/image149.gifEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation Native

Приложенные файлы

  • doc 17749865
    Размер файла: 738 kB Загрузок: 1

Добавить комментарий