SR_Ukr_mova_Skibina

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «ЗАПОРІЗЬКИЙ МЕДИЧНИЙ КОЛЕДЖ» ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ










МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
САМОСТІЙНОЇ ПОЗААУДИТОРНОЇ
РОБОТИ З ПРЕДМЕТУ
«УКРАЇНСЬКА МОВА
(ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ)»

















Запоріжжя, 2013




Зміст тематичного плану

№ пп
Назва теми або її фрагменти
Кількість годин
Вид
заняття
Форма ПСРС
Форма контролю
Термін виконання

1.
Культура мовлення під час дискусії. Майстерність публічного виступу. Основні закони риторики.
2
Практичне
Вивчення
Виголошення публічного виступу


2.
Правила спілкування фахівця при проведенні зустрічей, переговорів, прийомів та по телефону
2
Практичне
Вивчення і конспектуван
ня
Усне опитування, перевірка зошитів


3.
Мовленнєвий етикет у спілкуванні
2
Практичне
Складання схеми-конспекту
Перевірка зошитів


4.
Типи термінологічних словників (відповідно до фаху).

2
Практичне
Конспектуван
ня, робота зі словником
Дидактичний матеріал, усне опитування


5.
Правила правопису слів-термінів та слів іншомовного походження

2
Практичне
Виконання вправ
Дидактичний матеріал, усне опитування


6.
Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української літературно мови

2
Практичне
Вивчення правил
Дидактичний матеріал.


7.
Синтаксичні норми сучасної української літературної мови

2
Практичне
Вивчення правил
Дидактичний матеріал


8.
Особливості складання розпорядчих та організаційних документів.
2
Практичне
Записати зразки розпорядчих та довідково-організаційних документів
Перевірка зошитів


9.
Укладання фахових документів відповідно до напряму підготовки

2
Практичне
Вивчення
Усне опитування








ОРГАНІЗАЦІЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Навчальні завдання
Рекомендації до виконання завдань
Результати

Тема: Культура мовлення під час дискусії. Підготовка до публічного виступу.
1. Опрацювати теоретичний матеріал за змістом теми і літературою.

1. Виписати основні поняття.
2. Дати відповіді на питання: Поняття дискусії.
З яких етапів складається дискусія?
Які є рекомендації для того, що Вас сприйняли слухачі?
Коротко запишіть рекомендації: - як правильно перебивати опонента?
Як діяти коли Вас перебивають?
Які вимоги ставляться до культури мовлення під час дискусії?
Запишіть засоби і прийоми активізації слухачів.
Законспектуйте, як готуватися до публічного виступу і рекомендації промовцям.
3. Скласти публічний виступ на 3 хвилини в якому агітується молодь за здоровий спосіб життя. Знайдіть аргументи, щоб переконати.


Актуальність теми: як доводить медична практика і саме життя, слово і ранить, і лікує; словом можна вбити, словом можна врятувати. Тому медик має оволодіти мистецтвом слова: вміти добирати мовностилістичні засоби і прийоми відповідно до умов і цілей спілкування, передаючи певний психокультурний контекст.

Студенти повинні знати: правила ведення дискусії; знати правила підготовки до публічного виступу.

Студенти повинні вміти: готуватися до публічного виступу.

Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми:

Дисципліна
Знати
Вміти

Українська мова
Основи роботи з текстом (складання плану, тез, конспекту, відповіді на питання)
Вміти складати план тези конспект, відповідати на питання


ЗМІСТ ТЕМИ

КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ ПІД ЧАС ДИСКУСІЇ

Дискусія (від латинського discussion – рассмотрение, расследование) це публічне обговорення якого-небудь питання, проблеми, полеміка. Найголовніше у дискусії – передання вашого повідомлення якомога зрозуміліше, водночас апелюючи до повідомлення опонента, тобто під час дискусії ваше завдання – переконати опонентів і слухачів у правильності ваших поглядів.
Усі промовці намагатимуться залучити на свій бік якомога більшу кількість людей, тому дебати завжди мають характер змагання. Оскільки у змаганнях є певні правила, то повинен бути і той, хто забезпечуватиме дотримання цих правил: у дискусії – це голова засідання, який стежить за тим, щоб поведінка всіх учасників дискусії не порушувала певних регламентованих норм.
Голова під час дискусії повинен простежити, щоб кожен промовець ефективно використав відведений йому час, а також захистити доповідача від неправомірних атак опонентів.
Тому дуже важливо, щоб учасники дебатів узгодили правила й форму дискусії із головою до їх початку.
Зазвичай дискусія складається з таких трьох етапів:
1. Кожен промовець висловлює, обґрунтовує свій погляд на обговорюване питання.
2. Промовці обмінюються репліками. На цьому етапі присутні мають можливість ставити запитання.
3. Заключне слово промовців.

Перший етап: формулювання та обґрунтування
власного бачення проблеми

На цьому етапі дуже важливо справити сильне враження, адже перший удар – половина виграної битви. Викласти власний погляд чітко і зрозуміло упродовж обмеженого часу – справжнє мистецтво, головним для якого є чотири чинники: увага аудиторії, актуальність питання, аргументація та сприйняття присутніми.
Увага аудиторії. Привернути й утримувати увагу – девіз першого етапу. Для цього треба вільно володіти усним мовленням: треба розповідати а не читати з написаного. Речення мають бути простими і стосуватися суті проблеми. Говорити треба здебільшого в теперішньому часі намагаючись уникати дієслів у формі пасивного стану. Важливе значення для утримання уваги аудиторії має зоровий контакт – дивіться безпосередньо в очі слухачам, використовуючи такі питання і ствердження: Чи ви розумієте? Ви також помітили, що Разом ми повинні зробити вибір.
Актуальність питання. Порушуючи актуальні питання, підтверджуйте, що ви – сучасна людина, яка розмовляє мовою аудиторії. Якщо тема дискусії Вам заздалегідь відома необхідно підготуватись: переглянути останні підшивки періодики, зосередивши увагу на статтях, що стосуються теми; вивчити наукову та іншу літературу; і звичайно поспілкуватись з людьми, добре обізнаними з темою дебатів.
Аргументація. Аргументи повинні бути переконливими, стосуватися суті й передбачати активну дію, а також демонструвати причинно-наслідковий зв’язок.
Недоцільно відразу перераховувати всі аргументи. Якщо опонент атакуватиме вас, ви матимете можливість скористатися ще не виголошеними аргументами. Доречними будуть такі запитання, поставлені опонентові: Ви й досі не відповіли на моє запитання, Я так розумію, що Ви й досі не визнали факту, що, Чи не були б Ви так люб’язні відповісти
Сприйняття присутніми. Під час дискусії потрібно уважно стежити за тим, як присутні сприйматимуть Вас і вашого опонента. Підтримуйте контакт з аудиторією, але час від часу треба поглядати на опонента: як звучить його голос, наскільки він є переконливим.
Щоб вас сприйняли слухачі, потрібно:
Бути доброзичливим і відвертим;
Не применшувати своїх можливостей, але й не перебільшувати їх;
Залишитися діловитим, не ображаючи при цьому інших;
Не дозволяти собі ставитись зверхньо як до присутніх, так і до опонентів. Подібна поведінка викликає антипатію;
Демонструвати інтерес до свого опонента, поважати його думки, навіть якщо вони різко протилежні вашим.


Другий етап: обмін аргументами й запитання із залу

Це етап, на якому доповідачам дозволяється перебивати одне одного також передбачені запитання із залу.
Як правильно перебивати опонента. Якщо ви помітили, що опонент в чомусь помилився, реагуйте на це. Перебивати опонента слід коректно, тобто якщо ви точно визначили слабкі місця в аргументації опонента, помітили не точності і можете повідомити нові факти – досить грізна зброя і тому є важливим чинником у дебатах.
Як діяти, коли вас перебивають. Є два основних підходи до цієї ситуації.
Ви знаєте, що відповідати. У цьому випадку зберігайте спокій і детально дайте вичерпну, ґрунтовну відповідь. Можна скористатися властивим вам почуттям гумору.
Ви не знаєте відповіді. Тоді спробуйте запитати:
здивовано: Невже я недостатньо зрозуміло пояснюю?
з обуренням: Отже, Ви хочете сказати, що Вам нічого не відомо про?...
затримувальна тактика: Можливо Ви дасте мені закінчити думку? Я ще повернуся до Вашого питання.
наступальний маневр: Чи не могли б ви точніше сформулювати своє запитання і сказати, що саме Вам не зрозуміло?

Третій етап: останнє слово опонентів

Третій етап дебатів є найкоротшим: кожному з опонентів надається ще одна можливість висловитися. Все, що ви маєте сказати занотуйте на папері. Дуже ризиковано імпровізувати на цьому етапі дебатів.
Щоб ця промова була дієвою, необхідно ще раз наголосити на суті свого виступу.

Наукова дискусія – це обговорення будь-якого спірного наукового питання.
Наукові дискусії мають свою специфіку. Дуже важливо формулювати свої думки однозначними й точними словами; терміни й абстрактні слова, важливі для дискусії, слід витлумачити попередньо.
Висуваючи якусь тезу, обов’язково стежать за тим, щоб у ній не було двох питань, якщо для кожного з них потрібні свої докази.
Найважливіше в науковій дискусії – точно визначити головну проблему й навколо неї зосередити увагу.
Виступаючий має подати слухачам ту інформацію, яка потрібна для того, щоб правильно зрозуміти й оцінити запропонований спосіб вирішення проблеми. При цьому треба дібрати такі аргументи, які б свідчили на користь запропонованого рішення. Добре, якщо виступаючий уміє передбачити можливі контраргументи і вже у своєму виступі спробує спростувати їх.
У середовищі вчених надзвичайно високо цінують час. Тому в аудиторії фахівців треба бути гранично лаконічним: уникати довгих преамбул, подробиць, про які можна сказати лише тоді, коли виникнуть питання або хтось спеціально ними зацікавиться.

МАЙСТЕРНІСТЬ ПУБЛІЧНОГО ВИСТУПУ

ПУБЛІЧНИЙ ВИСТУП – це один з видів усного ділового спілкування. Залежно від змісту, призначення, способу проголошення та обставин спілкування виділяють такі основні жанри публічних виступів:
1) громадсько-політичні промови (лекції на громадсько-політичні теми, виступи на мітингах, на виборах, звітні доповіді, політичні огляди);
2) академічні промови (наукові доповіді, навчальні лекції, наукові дискусії);
3) промови з нагоди урочистих зустрічей (ювілейні промови, вітання тости).
Мітингова промова звичайно має гостре політичне спрямування; вона злободенна, стосується суспільно значимої, хвилюючої проблеми.
Найчастіше на мітингах виступає не один, а кілька ораторів, - кожен із короткою промовою. Вона, як правило, гаряча, заклична; оратор звертається насамперед до почуттів своїх слухачів. Навіть якщо він вдається до своїх записів, його виступ має відзначатися яскравою емоційністю, граничною напруженістю інтонацій і високим пафосом. Тематика такої промови зазвичай не нова для слухачів, тому завдання оратора – виявити нові аспекти теми, підкріпити сказане новими фактами, що відоме сприймалося по-новому.
Ділова промова вирізняється більшою самостійністю в проявах емоцій, орієнтацією на логічний, а не на емоційний її вплив, аргументованістю.
Звітна доповідь – це доповідь, яка виголошується під час звіту про роботу, виконану особою або колективом за звітний період.
Звітна доповідь не лише обговорюється, а й схвалюється зібранням. До окремих її частин може бути внесено корективи. Уже усталено, що після обговорення такої доповіді приймається рішення – програма майбутніх дій.
Нарада. Термін «нарада» вживається тоді, коли учасники радяться, обмінюються поглядами і спільно доходять певних висновків.
Лекція є формою пропаганди наукових знань. У ній, як правило, йде мова про вже вирішені наукові проблеми, до того ж більш загальні. За своїм змістом лекції надзвичайно різноманітні, за формою викладу – також (лектор має пристосовуватися до аудиторії, яка кожного разу чимось різниться від попередньої).
Ювілейна промова зазвичай присвячується якійсь даті (ювілеєві установи чи окремої особи). Цей тип промови характеризується святковістю, урочистістю, позаяк це своєрідний підсумок періоду діяльності. Якщо відзначається ювілей окремої особи, то промови звичайно короткі, урочисті, пафосні, а водночас і сердечні, дружні; у них – схвальні відгуки про ювіляра, спогади про цікаві факти з його біографії. Манера виголошення – невимушена, безпосередня.
Будь-який публічний виступ потребує ретельної підготовки. Як правильно підготуватися до публічного виступу?
Перший крок. Окреслити мету і завдання вступу, визначити коло питань, які має охопити промовець, продумати можливі запитання слухачів та відповіді на них.
Другий крок. Дібрати допоміжну інформацію, яку можна отримати з двох джерел: теоретичних – статей у періодичних виданнях, книг та окремих публікацій, що стосується теми, енциклопедичних, термінологічних та галузевих словниках; усних розмов з людьми, обізнаними з проблемою. Висвітлювані питання мають засновуватися на найновіших дослідженнях та наукових публікаціях. Добираючи інформацію, пам’ятайте, що повідомлення буде теоретично обґрунтованим та актуальним лише за наявності промовистих прикладів.
Завершивши підготовку, треба організувати інформацію в певні категорії, надати їй чіткості, визначити й сформулювати власне бачення проблеми. Виступ слід будувати, дотримуючись таких вимог: теоретична обґрунтованість, фактичний матеріал, як основа наведення переконливих прикладів і, що найголовніше, - власне бачення проблеми.
Структура виступу: вступна частина, основна частина, висновок (висновки).
Є така композиційна схема побудови мовлення оратора:
А. ВСТУП.
Завдання:
Викликати інтерес до теми розмови, показавши її важливість для співрозмовників-слухачів.
Установити психологічний контакт зі слухачами, створивши ефект однодумства.
Мотивувати їхнє активне сприйняття мови риторичними питаннями або постановкою проблемної ситуації.
Б. ОСНОВНА ЧАСТИНА.
Завдання:
Розкрити суть проблеми (ідеї, підходу, вирішення, пропозицій, ініціатив).
Аргументувати своє баченням проблеми.
Спонукати співрозмовників до обговорення проблеми (якщо в цьому є потреба й ви маєте вдосталь часу).
Підтримувати інтерес та увагу співрозмовників.
Керувати аудиторією, не даючи їй відволіктися від змісту доповіді.
Викликати у слухачів задоволення змістом і стилем мовлення манерою поведінки.
В. ВИСНОВОК.
Завдання:
Підбити підсумок сказаного («Що для нас найважливіше в цій проблемі?»)
Сформулювати свої пропозиції (рішення).
Закликати до обговорення або до певних конкретних дій, якщо рішення прийнято.
Відповісти на запитання аудиторії.

ВСТУП. Початок виступу є визначальним і повинен чітко й переконливо відображати причину та мету виступу, розкривати суть конкретної справи, містити докази. Першочерговим завданням доповідача, що видно з наведеної вище схеми, є привернути увагу аудиторії. Аби на дозволити слухачам відволікатися, вже після перших речень необхідно висловлюватися чітко, логічно і змістовно, уникаючи зайвого, Відповідно до цього, речення мають бути короткими, й стосуватися винятково суті питання. Найважливіші місця слід варто виділяти інтонаційно (посилення голосу, логічним наголосом) і висловлювати своє ставлення до предмета мовлення.
На початку доповіді подякуйте тим, хто представив Вас аудиторії, чітко назвіть тему доповіді та питання, якому вона присвячена. Окресліть, у який спосіб буде аналізуватися проблема, на що насамперед звертатиметься увага. Зазначте, які візуальні засоби будуть задіяні (відеофільми, плакат, кодограми, таблиці, інші ілюстративні матеріали).
ОСНОВНА ЧАСТИНА. У ній висвітлюється суть проблеми, наводяться докази, пояснення, міркування з дотримання визначеної структури доповіді. Слід пояснювати кожен аспект проблеми, добираючи відповідні цифри, факти, цитати (проте кількість подібних прикладів не має бути надто великою – те саме стосується й позамовних засобів: нагромадження ілюстративного матеріалу не має відвертати увагу від змісту). Варто подбати про зв’язки між частинами, поєднавши їх у струнку систему викладу. Постійно й уважно слід стежити за відповідністю між словом і тим, що воно означає; між словом та жестом, який його супроводжує.
ВИСНОВКИ. У них підсумовують все сказане. Висновки мають певним чином узгоджуватись зі вступом, зокрема свідчити про виконанням поставлених у роботі завдань (їх було сформульовано на початку виступу).
Ще однією проблемою під час виголошення промов і доповідей є подолання страху перед аудиторією. Це досить поширене серед промовців явище, яке дається взнаки по-різному: тремтінням голосу, червоними плямами на обличчі, перехоплюванням подиху. Причиною цього є адреналін, який починає вироблятися у вашому організмі, поки ви чекаєте на виступ.
Щоб подолати це неприємне відчуття, дотримуйтеся таких порад:
Потрібно гарно підготуватися до виступу. Зважайте на те, який вид пам’яті у вас найбільш розвинений – зоровий чи слуховий. Крім читання матеріалів, слід проговорити текст доповіді вголос або, записавши на магнітофон, кілька разів прослухати.
Уявіть себе на місці слухача. Кожен промовець, готуючись до виступу, є актором. Автор має оцінити свій виступ критично, і, відповідно до цього, внести корективи, завдяки яким доповідь прозвучить цікаво й переконливо.
Структуруйте свої нотатки. Переконайтеся, що за потреби ви зможете швидко зорієнтуватися, заглянувши в записи. Для цього найважливіші положення доповіді підкресліть або виділіть кольоровими маркерами; це також допоможе скоротити виклад, якщо регламент значно менший, ніж планувалося. Нотатки варто розмістити так, щоб ними було зручно користуватися.
Шукайте підтримки в аудиторії. Завжди є люди, які усміхнуться, кивнуть вам або інакше схвально відреагують на Ваш виступ.
Для того, щоб навчитися добре, змістовно говорити, радить відомий чеський письменник і соціолог Іржі Томан, необхідно постійно збагачувати свої знання і досвід, удосконалювати освіту, інакше кажучи, всебічно розвивати свою особистість. Успіхів у ділових стосунках з людьми можна досягти лише за умови постійного вдосконалення власної особистості. Адже вміння добре говорити завжди розвивається одночасно з розширенням наукового, політичного чи професійного кругозору.
Людина, яка вміє правильно і гарно говорити, тактовно і терпляче вислуховувати співрозмовника, завжди посміхається і має задоволення від спілкування – це сучасна, ділова, цікава для оточення людина.
Живе слово, особистий приклад активно впливають на слухачів. Справжній промовець – яскрава особистість. Але талант оратора, як правило, є наслідком тривалої і наполегливої роботи над удосконаленням свого мовлення. Для публічного виступу важливе значення має індивідуальний стиль, у якому проявляються характер, світогляд, ерудиція, мовні здібності людини. Індивідуальний стиль з’являється тоді, коли людина часто користується публічним мовленням і постійно працює над його удосконаленням, уникає «чужих слів».
Звернення до великої аудиторії слухачів створює атмосферу офіційності й особливої відповідальності за сказане.
Оратор повинен поводитись природно, уникаючи штучності і надмірної офіційності. В його голосі й поведінці мають відчуватись доброзичливість теплота, повага до слухачів. Слова його повинні звучати переконливо й дохідливо, послідовно й аргументовано.
До мовлення оратора ставляться такі вимоги: точність формулювань, стислість, небагатослівність, доречність, виразність, своєрідність, оригінальність, краса й багатство мови.
Порушення мовних норм, вади вимови, вживання російських слів, виразів, неправильне наголошення – все це погіршує сприймання змісту публічного виступу, знижує авторитет промовця.
Засоби активізації слухачів під час виступу.
Важливим компонентом публічного виступу є інтонація, міміка, жести.
У поняття інтонації входять сила і висота голосу, темп мовлення, паузи, тембр голосу. Завдання інтонації – різними засобами відтворювати почуття, настрої, наміри людей. Завдяки інтонації написаний текст при виголошенні стає живим, емоційним, переконливим. Інтонація оратора повинна бути природною, відповідати нормам літературної мови й поєднувати в собі логічну й емоційну сторони публічного виступу.
Важливу роль в усному спілкуванні відіграє пауза. Вона використовується на початку промови, щоб зібратися з думками промовцеві, а слухачам – настроїтись на оратора, на сприймання виступу. У процесі виголошення промови паузи відділяють частини викладу думки. У непідготовленому (імпровізованому) виступі пауз більше.
Міміка і жести теж є важливими засобами підсилення чи пом’якшення сказанного, емоційного впливу на слухачів, але зловживати ними не слід.
Темп мовлення і тембр голосу у різних людей неоднакові. Оратор повинен вибрати такий темп мовлення і тембр, висоту голосу, щоб не викликати роздратування слухачів. Але треба говорити жваво, темпераментно, зберігаючи міру, бути тактовним ввічливим. Найголовніше у публічному виступі, щоб інтонація, міміка, жести, уся сукупність виражальний засобів мови свідчили про правдивість і переконливість думок і почуттів оратора.
Основні прийоми активізації слухачів під час виступу: постановка риторичних запитань, уведення у розповідь елементів гумору, тимчасовий перехід на розмовний стиль тощо.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ПРОМОВЦЯМ

1. Коли йдеш в аудиторію, слід одягнутися просто і пристойно. В одязі не повинно бути нічого вишуканого і крикливого: психологічна дія на слухачів починається до моменту мовлення – з появи перед аудиторією.
2. Говорити слід голосно, ясно, чітко, немонотонно, по можливості виразно й просто. У тоні повинна вчуватися впевненість, переконаність, сила. Не потрібно повчального тону: нетактовного – для дорослих, нудного – для молоді.
3. Мовлення не треба вести “одним махом”; воно має бути живим словом. Тон мовлення слід змінювати – підвищувати і знижувати його залежно від змісту і значення конкретної фрази, адже тон завжди виділяє. Не можна забувати про паузи між окремими частинами усного мовлення (вони – як абзац у писемному мовленні).
4. Мовлення ефективно оживлюють жести, але користуватися ними слід обережно: жести повинні відповідати змістові і значенню даної фрази або окремого слова, мусять діяти одностайно з тоном, тільки тоді вони посилюють мовлення. Слід остерігатися частих, одноманітних, метушливих різких рухів рук – це набридає і дратує.
5. Мовець не повинен “прикипати” поглядом до якоїсь однієї точки (напр., до відкритих, допитливих очей одного учня або стіни, в яку впирається погляд понад головами учнів) – це призведе до втрати контакту з аудиторією, контролю над її настроєністю на тему тощо.
6. Мовець повинен мати витримку, володіти собою в будь-якій несприятливій обстановці.
7. У мовленні недопустимий шаблон, штампи особливо небезпечні на початку і наприкінці тексту.
8. Простота і ясність викладу - найвищі його якості.
9. Щоб досягти мети, добитися успіху, потрібно: а) завоювати увагу, “зачепити” її; б) утримати увагу до кінця комунікативної ситуації. Цьому сприяє лаконізм, добрий темп мовлення, короткі свіжі відступи, обрамлення тексту та ін.
10. Якщо не вистачає власної “глибокої думки”, можна скористатися “мудрістю мудрих”.
І, нарешті, слід мати твердий намір щодо того, яким мовцем бути: якого можна слухати, якого можна не слухати чи якого не можна не слухати. Останнє, звичайно, найкраще.


Рекомендована література

основна:

1. Мацько Л.І., Кравець Л.В. Культура української фахової мови: Навч. Посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 360 с. (Альма-матер).
2. Галузинська Л.І., Науменко Н.В., Колосюк В.О. Українська мова (за професійним спрямуванням): навч. посіб. – К.: Знання, 2008. - 430 с.
3. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування: Навч. Посібник. – Знання. 2006. - 291 с.

додаткова:

Іванова І.Б. Українське ділове мовлення: Навчальний посібник. – Х.: ТМ «Парус», 2005. – 448 с.






ОРГАНІЗАЦІЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Навчальні завдання
Рекомендації до виконання завдань
Результати

Тема: Правила спілкування фахівця при проведенні зустрічей, переговорів, прийомів та по телефону.
1. Опрацювати теоретичний матеріал.
2. Дати відповіді на питання (усно) та виконати завдання.
1. Складіть схему підготовки до проведення зустрічі.
2. Запишіть схему проведення ділових переговорів.
3. Яких рекомендацій потрібно дотримуватися при прийомі відвідувачів? 3. Складіть схему телефонної розмови. Які найголовніші правила телефонного етикету?


Актуальність теми: спілкування з колегами та пацієнтами, прийом відвідувачів, ведення телефонних розмов є невід’ємною частиною роботи медичних працівників. Тому майбутні медичні працівники повинні вміти проводити зустрічі, переговори, прийоми та розмовляти по телефону.

Студенти повинні знати: способи застосування в своїй діяльності правил спілкування.

Студенти повинні вміти: спілкуватися по телефону, готувати й проводити ділові зустрічі та прийоми.

Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми:

Дисципліна
Знати
Вміти

Українська мова
Основи роботи з текстом (складання плану, тез, конспекту, відповіді на питання)
Вміти складати план тези конспект, відповідати на питання

Основи психології та міжособистісного спілкування
Поняття спілкування
Використовувати формули ввічливості під час спілкування


ЗМІСТ ТЕМИ

ПРОВЕДЕННЯ ЗУСТРІЧЕЙ

Кожній зустрічі і бесіді обов’язково має передувати попередня домовленість. Ініціатор зустрічі, як правило, готується до неї заздалегідь, чітко уявляючи мету, до якої прагне, ресурси, які можуть бути використані для її досягнення, та ін. Інша сторона таких переваг не має. Учасникам зустрічі слід повідомляти, коли вона почнеться і скільки часу триватиме. Змінювати час проведення того або іншого заходу можна тільки як виняток. У цьому випадку усім його учасникам повідомляють про це, бажано із зазначенням причини зміни.
Сучасна людина має бути пунктуальною. Пунктуальність - один з найважливіших факторів поваги, довіри, успіху.
Безпосередня підготовка зустрічі або бесіди може включати:
визначення її мети;
підготовку плану проведення;
прогноз результатів з урахуванням мети і особливостей співрозмовника (групи).
Призначаючи зустріч, плануючи участь у бесіді, потрібно чітко уявляти мету, якої треба досягти (переконання слухачів, їх інформування, створення громадської думки, одержання інформації, з’ясування ставлення учасників до плану, проекту та ін.), а також спробувати уявити собі мету, яку передбачає досягти у бесіді співрозмовник (учасник бесіди), його позиції та аргументи.

ПЕРЕГОВОРИ

Переговори призначені, в основному, для того, щоб за допомогою взаємного обміну думками (у формі різних пропозицій за рішенням поставленої на обговорення проблеми) одержати угоду, що відповідає інтересам обох сторін і досягти результатів, які б влаштували усіх його учасників.
Переговори складаються з:
виступів і відповідних виступів;
питань і відповідей;
заперечень і доказів.
Переговори можуть проходити легко або напружено, партнери можуть домовитися між собою без праці, чи на превелику силу, або взагалі не прийти до згоди. Тому для кожних переговорів необхідно розробляти і застосовувати спеціальну тактику і техніку Слід враховувати сильні і слабкі сторони співрозмовника - знання теми, професійну підготовку, ставлення до предмету бесіди (зацікавлене, вимушено-нав’язане, байдуже, різко негативне), вміння вести полеміку та ін., а також характер, настрій, вихованість.
Під час бесіди нерідко бувають ситуації, коли вийти з важкого положення допомагають афоризми, оригінальне висловлювання, прислів’я, універсальний приклад, яскравий образ. Вміле їх використання не тільки полегшує спілкування, а й свідчить про ерудицію керівника.
Для успіху ділових контактів потрібно створити у колективі сприятливу соціально-психологічну атмосферу. Цьому сприяють єдність у розумінні мети, поставленої керівником і прийнятої колективом, спільна, колективна робота і творчість, доброзичливість, товариські стосунки між людьми.
В умовах дійсно колективної, спільної роботи зростають самостійність і відповідальність кожного працівника.
Переговори - це засіб, взаємозв’язок між людьми, призначені для досягнення угоди, коли обидві їхнього ведення.
У зв’язку з розмаїтістю переговорів неможливо запропонувати їхню точну модель. Узагальнена схема проведення ділових переговорів наведена на малюнку:
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
Основне правило полягає в тому, щоб обидві сторони прийшли до переконання, що вони щось виграли в результаті переговорів.
Найголовніше на переговорах - це партнер. Його потрібно переконати в прийнятті пропозиції. На нього треба орієнтувати весь хід переговорів, всю аргументацію.
Переговори - це співробітництво. Будь-яке співробітництво повинно мати загальну базу, тому важливо знайти “загальний знаменник” для різних інтересів партнерів.
Рідкі переговори проходять без проблем, тому важлива схильність до компромісу.
Будь-які переговори повинні бути діалогом, тому важливо вміти правильно сформулювати питання і вміти вислухати партнера.
Позитивні результати переговорів варто розглядати як природне їхнє завершення, тому на закінчення необхідно зупинитися на змісті договору, в якому знайшли відображення усі інтереси партнерів.
Переговори вважаються завершеними, якщо їхні результати були ретельно проаналізовані, на основі чого зроблені відповідні висновки.

Техніка прийому відвідувачів
При прийомі відвідувача слід дотримуватися наступних рекомендацій:
не займайтеся одночасно іншими справами; якщо вам необхідно закінчити розмову по телефону або з іншим працівником, читання документу та ін., вибачтесь;
вислухайте його до кінця і не переривайте; в разі потреби допоможіть викласти думку; дайте зрозуміти, що ви настроєні доброзичливо; пам’ятайте, що привітність, ввічливість, чемність, посмішка, стриманість повинні бути основними елементами вашої поведінки;
намагайтеся не робити записів, коли він викладає сутність свого прохання, оскільки це не сприяє довірчій, відвертій бесіді; вислухавши відвідувача, задайте йому питання, що стосуються суті справи, фактів, деталей, обставин, і робіть при цьому замітки;
свою відповідь не починайте з вказівок на недоліки і суперечності, з критики; починати треба з того, що найбільше цікавить співрозмовника, у чому найбільш вірогідна згода;
не беріться за виклад і розв’язання проблем, які вам нав’язують, проте до яких ви байдужі, вважаєте їх другорядними, неконструктивними, беззмістовними; не говоріть про те, в чому ви не впевнені;
якщо проблема, яка турбує відвідувача, виходить за межі вашої компетенції, направте його у відповідну організацію або до потрібного йому працівника, підкажіть шляхи розв’язання проблеми; відвідувач не повинен шкодувати про втрачений час; він може бути незадоволений результатом бесіди, проте повинен відчути, що йому прагнуть допомогти;
намагайтеся відмовляти тактовно, проте твердо щодо будь-яких прохань або вимог, які не відповідають вашим цілям і завданням; вміння говорити “ні” - обов’язковий елемент управлінської майстерності;
чітко сформулюйте причину відмови; співрозмовник повинен зрозуміти, чому його прохання не може бути виконане; в разі потреби вибачтесь, що не змогли йому допомогти;
не відмовляйтесь від якось сказаних слів і відданих наказів, якими би неприємними наслідками це не загрожувало; зізнайтесь у помилці, якщо її припустили, не шукайте винних і тим більше не придумуйте їх; зізнайтеся, якщо неправі, - все це лише сприятиме зростанню вашого авторитету, поваги до вас;
не допускайте нетактовності і тим більше грубості щодо себе, своєї організації, предмету розмови, колег; використовуйте у цьому випадку фрази типу “Вибачте, ви спокійніше можете говорити?”, “Прошу вас у такому тоні зі мною не розмовляти”, “Мене це не цікавить”, “Прошу вас утриматися від подібних оцінок” та ін.

ТЕЛЕФОННА РОЗМОВА – один з різновидів усного ділового мовлення. Має свої специфічні особливості, оскільки співрозмовники не бачать одне одного. Тому в ділових телефонних розмовах слід якомога ширше використовувати лексичні можливості української мови: багату синоніміку, точність термінології. Обов’язково уникайте елементів професійного жаргону, діалектизмів, елементів просторіччя (зневажливих слів, образливої іронії, негативних експресивних оцінок). Володіючи формулами ввічливості, не забувайте про інтонаційні можливості мовлення.
Оскільки ділові партнери часто спочатку знайомляться заочно, по телефону, дуже важливо справити на співрозмовника добре враження. Для цього слід дотримуватися ряду вимог:
1. Якщо ви телефонуєте в установу чи незнайомій людині, то спершу відрекомендуйтеся: з вами розмовляє такий-то (ім’я, по батькові, прізвище, представник якої організації, вкажіть посаду); після цього запитайте ім’я, по батькові й прізвище свого співрозмовника. Усе це говоріть без поспіху, розбірливо, щоб можна було записати. У великих установах подібні записи веде, як правило, секретар.
2. Завжди закінчує розмову той, хто телефонує, а не той, кому дзвонять, тому що іноді у вас може бути два питання. Перше ви вичерпали – вам відповіли й поклали трубку. А у вас ще одне питання, і тому ви змушені телефонувати повторно.
3. Розмовляти по телефону належить чітко й стисло. Інакше – тисячі й тисячі непотрібних телефонних дзвінків, перенавантаження телефонних ліній. Слід заздалегідь продумувати свою розмову, щоб замість кількох хвилин не розтягувати її на півгодини.
4. Правильне, раціональне використання телефону має і такий аспект – розміщення апарату. Треба ретельно обміркувати це питання ще тоді, коли установу обладнують. Для цього слід заздалегідь знати, де будуть робочі місця, які потребують телефонного зв’язку, щоб найдоцільніше розмістити телефонні апарати. Як показує досвід, потрібен телефон спільного користування, розміщений у зручному для всіх місці.
Ділове спілкування по телефону можна подати у вигляді схеми.
Початковий етап спілкування – момент встановлення зв’язку.
2. Повідомлення мети дзвінка – виклад справи.
3. Завершення телефонного спілкування – закінчення розмови.
1. Встановлення зв’язку часом забирає багато часу й зусиль, особливо у людей багатослівних і неорганізованих.
Початкові фрази в службовій розмові мають вказувати не лише на те, що зв’язок між сторонами встановлено, а й визначити ці сторони. Службова особа, знявши трубку, зобов’язана одразу назвати своє прізвище, ім’я та по батькові, а також сказати, від чийого імені говорить (установа, службова особа та ін.) Звичайно, у відповідь теж називають себе й установу або себе й свою посаду (при цьому сторони вітаються).
Якщо той, хто телефонує, забув назвати себе, співрозмовнику слід перепитати. Так само не слід сподіватися, що ваш голос обов’язково впізнають: це може викликати непорозуміння й забирає час у ділової людини. На анонімний дзвінок можна не відповідати й покласти трубку.
Коли той, хто телефонує, не впевнений у правильності номера, він послуговується формулами ввічливості: “Пробачте, це...”, “Перепрошую...”.
В офіційній розмові по телефону неприпустиме звертання без привітання.
Ознакою особливої ввічливості вважають такі початкові фрази:
Чи можна попросити...
Чи не можна покликати...
Ви можете покликати...
Чи не могли б ви попросити...
Вам не важко попросити...
2. Виклад справи – це введення в курс справи, постановка питання, обговорення ситуації, позитивна або негативна відповідь. Кожен із цих етапів слід будувати чітко, коротко, без зайвих подробиць. Обговорення певної ділової ситуації – найважливіший і найдовший за тривалістю етап будь-якої телефонної розмови. Отже, потрібен лаконізм. Він досягається за рахунок детально продуманого переліку головних і другорядних питань, які вимагають короткої конкретної відповіді.
Встановлено, що короткі фрази легше сприймаються на слух, ніж довгі та ще й ускладнені подробицями і повторами. Ведення надто довгих службових розмов – прояв безцеремонності та неповаги до тих, хто чекає звільнення телефону.
Розмову по телефону не можна перетворювати на монолог: викладаючи багатоаспектне питання, слід передавати інформацію частинами, по можливості частіше робити паузи, щоб міг включитися співрозмовник.
Коли співрозмовник зупиняється, він цим самим дає знак, що чекає підтвердження зрозумілості викладеного, а тоді продовжить думку. Пауза може означати, що якусь частину розповіді закінчено, думку завершено. Це створює певний ритм у розмові й дає можливість уникнути перебивання, переривання думки.
Трапляється, що з якихось причин зв’язок під час розмови переривається. Побутує правило, за яким під час розмови і по службовому, і по домашньому телефону знову набирає номер той, хто подзвонив.
3. Ініціатива закінчення розмови належить зазвичай тому, хто подзвонив, але якщо співрозмовник значно старший за віком або за службовим становищем, слід дати можливість закінчити розмову йому. Молодший за віком чи за становищем може лише повідомити старшому про те, що він уже з’ясував усі питання, які в нього виникли.
Якщо викликаний по телефону службовець – жінка, то співрозмовник має зачекати, щоб розмову закінчила вона.
Різноманітні довідки по телефону дають чітко, діловито, водночас спокійно, ввічливо й не припиняють розмови доти, поки співрозмовник не зрозуміє всього того, що йому було сказано.
Є декілька найважливіших правил телефонного етикету.
Якщо ви не запам’ятали прізвища чи імені та по батькові вашого співрозмовника, краще вибачитися й перепитати ще раз, ніж користуватися займенником Ви та безособовими конструкціями.
При розмові про третю особу її слід називати на ім’я та по батькові або на прізвище (говорити він неввічливо.)
Тільки близьких друзів і знайомих можна поздоровляти по телефону зі святом чи сімейною подією, запитувати про стан здоров’я хворого члена родини. Людей, з якими ви підтримуєте офіційні стосунки, поздоровляти слід особисто.
Не слід телефонувати на роботу з особистих питань чи з приводу приватної справи, якщо це не зумовлено крайньою потребою.
Просити про послугу по телефону можна лише у людини, близької вам або рівної за своїм службовим становищем.
Перш ніж зателефонувати комусь додому, треба ретельно продумати час (не занадто пізно чи рано).
Висловлювати співчуття по телефону неприпустимо (лише особисто або листом).
Телефоном не користуються для вирішення складних і відповідальних питань. Така заочна розмова може зашкодити справі.

Рекомендована література
основна:

Галузинська Л.І., Науменко Н.В., Колосюк В.О. Українська мова (за професійним спрямуванням): навч. посіб. – К.: Знання, 2008. - 430 с.
Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення: професійне й непрофесійне спілкування Донецьк: ТОВ ВКФ "БАО", 2004. 480 с.

допоміжна:
Ділова українська мова: Навч. посіб./ О.Д. Горбул, Л.І. Галузинська, Т.І. Ситнік, С.А. Яременко; За ред. О.Д. Горбула. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. – 226 с.
2. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування: Навч. Посібник. – Знання. 2006. - 291 с.









ОРГАНІЗАЦІЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Навчальні завдання
Рекомендації до виконання завдань
Результати

Тема: Мовленнєвий етикет спілкування
1. Опрацювати теоретичний матеріал.
2. Зробити конспект
3. Виписати моделі звертання, ввічливості, вибачення, погодження, подяки, прощання
1. Зробити конспект за планом: 1) Вітання;
2) Знайомство і представлення;
3) Форми звертання.
2. Записати моделі звертання, ввічливості, вибачення, погодження, подяки, прощання


Актуальність теми: Слово займає важливе місце у всьому комплексі лікувальних засобів. Слово визначає етичні навички медичного працівника, розуміння свого обов'язку і відповідальності перед суспільством. Слово виявляє професійну і етичну підготовку медика, воно є важливою складовою частиною науки про професійний обов'язок - деонтології.

Студенти повинні знати: мовленнєвий етикет спілкування.

Студенти повинні вміти: доречно використовувати моделі звертання, привітання, ввічливості, вибачення, погодження, подяки, прощання.

Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми:

Дисципліна
Знати
Вміти

Основи психології та між особового спілкування
Етичні норми поведінки медичного працівника
Використовувати мовні моделі етикету


ЗМІСТ ТЕМИ

МОВЛЕННЄВИЙ ЕТИКЕТ СПІЛКУВАННЯ

Усне ділове спілкування передбачає всілякі способи взаємодії з людьми, використання різних комунікативних засобів – вербальних (словесних) і невербальних (несловесних). Вербальне ділове спілкування може здійснюватися за дуже неоднакових обставин: одні вимоги ставить перед нами розмова з однією людиною, інші – спілкування з кількома людьми, ще інші – з цілим залом слухачів. Неоднаково ми будуємо розмову, якщо діловий партнер сидить перед нами і якщо він звертається до нас по телефону.
У будь-якому разі, щоб досягти мети спілкування, ділова людина повинна мати не тільки певний фізичний та інтелектуальний потенціал, навички комунікації, а й знати правила ділового спілкування, або, інакше, - правила ділового етикету.
Вітання. Здавна в Україні живе добра традиція: вітатися з людьми незалежно від близькості знайомства. Якщо з діловим партнером у вас не буде дальшої розмови, то своє вітання ділова людина може супроводити легким поклоном, жінка – нахилом голови, а молодь має трохи нижче вклонятися старшим.
Сьогодні набули певного поширення такі форми вітання: Доброго дня (ранку, вечора), Вітаю Вас, Олександре Степановичу, або Доброго здоров’я, пані Галино. За сучасним діловим етикетом першим вітається молодший із старшим, підлеглий з керівником, студент з викладачем.
Чоловік завжди має вітатися з жінкою першим. Жінка вітається першою зі старшою за себе жінкою. За традицією вітає начальника підлеглий, а руку для потиску першим подає керівник. Але є виняток: жінку зобов’язаний вітати першим саме керівник, навіть якщо вона – його секретар.
Незалежно від статі, віку й посади першим вітається той, хто обганяє знайомого чи проходить повз нього. Перш ніж звернутись із запитанням до незнайомого, слід з ним привітатися.
Вітаючись чи знайомлячись, старший першим подає руку молодшому, жінка чоловікові, начальник – підлеглому, викладач – студентові. Не потиснути руку у відповідь вважається образливим.
Не подають руку для потиску через стіл. Якщо підлеглий зайшов до кабінету керівника, то керівник має вийти з-за столу і привітатися рукостисканням, або ж обмежитися кивком голови.
Якщо ваш діловий партнер – жінка, то вітаючись, вона може не знімати рукавичок. У свою чергу чоловік, вітаючись із жінкою в рукавичках, подає руку без рукавички.
Знайомство і представлення. Залежно від рівня офіційності процедура знайомства набирає дедалі більше формальної вагомості. Найчастіше, коли вам конче потрібно встановити ділові контакти, вдаються до послуг третьої особи – до посередника, який представить вас діловому партнеру.
Коли посередника немає, а вам терміново потрібно вирішити певне питання, слід представитися самому. Діловий етикет радить: першим відрекомендовується той, хто став ініціатором зустрічі, молодший – старшому, підлеглий – керівникові, а ось жінці, незалежно від віку, не належить першою відрекомендовуватися чоловікові, хіба що вона студентка й хоче щось з’ясувати у викладача. Зрозуміло, жінці краще скористатися допомогою третьої особи.
Ритуал знайомства слід здійснювати спокійно, стримано, з гідністю і без ніяковості. Якщо хочете справити добре враження на ділового партнера чи нового знайомого – дивитися (непильно) йому в вічі, а для посилення можете ще й посміхнутися. Приємні емоції, що виникли у партнера по спілкуванню, сприяють доброзичливому сприйманню ним інших людей – зрозуміло, у першу чергу вас самого; поліпшують здатність людини до спілкування, а найголовніше – сприяють успішному закінченню ділової зустрічі. Украй нечемно не дивитися на того, з ким ви розмовляєте. Не обов’язково говорити: “Дуже приємно”. Якщо ви це кажете, то можете пояснити причину свого задоволення знайомством: ”Рада познайомитися з вами! Читала ваші дотепні оповідання і нариси”.
Чоловіки, знайомлячись, мають підвестися, бо вклонятися сидячи незручно. У свою чергу жінка не встає з місця, за винятком тих випадків, коли її знайомлять зі старшою за віком жінкою чи вона сама хоче виявити особливу повагу до людини, з якою її знайомлять.
Знайомлячись із чоловіком, перша для потиску подає руку жінка, якщо вважає за потрібне, а коли ні – обмежуються кивком голови. В усіх випадках, як уже зазначалося, перший простягає руку для потиску старший за віком (у товаристві) чи за службовим становищем (в установі, на виробництві, в навчальному закладі тощо).
Знайомлячись і називаючи себе. Чітко вимовляйте своє прізвище, ім’я й по батькові (чи тільки ім’я), тобто називайте себе так, як би ви воліли почути звернення до себе від особи, яку вам представляють. Жінка теж називає себе під час знайомства – зрозуміло, якщо її попередньо не відрекомендували: “Познайомтесь! Це – наш найвправніший менеджер Марія Степанівна”.
Незалежно від службового становища чоловік (хай він навіть генеральний директор міжнародного концерну), коли жінка заходить до його кабінету, має підвестися і, вийшовши з-за столу, чекати, поки вона не представиться й не подасть йому руку. Себе він може не називати, бо відвідувачка, певне, знає, до кого з’явилася на прийом. Коли процедура знайомства завершилася, можна викладати суть справи.
На зустрічі, що має суто діловий чи комерційний характер, жінка може підійти до чоловіка, подати руку для потиску і називати себе.
Коли ви приходите на нове місце роботи, то маєте представитися самі співробітникам або вас має представити їм керівник. Під час виконання службових обов’язків ви теж можете потрапити в ситуацію, коли потрібно представитися незнайомим людям. За етикетом, слід спочатку привітатися, а потім сказати: “Я – Криворучко Людмила Іванівна, ваш дільничний лікар”, або: “... ваш новий співробітник”. За потреби представити когось товариству треба говорити: “Я хочу вам представити нового викладача, кандидата історичних наук Івана Петровича Орла”, або: “Сьогодні консультацію проведе Володимир Андрійович Буряк, він фахівець у галузі...”.
Якщо ділове знайомство відбулося, і ви хочете, щоб воно стало тривалим і приємним, тоді слід дотримуватися ще й таких правил:
коли ви не можете згадати, як звуть вашого ділового партнера, перепитайте ще раз: це краще, ніж ламати голову над якимось особливим звертанням;
у товаристві не слід перешіптуватися потай від інших, плескати долонею по столу і надто енергійно виражати своїх емоцій, довго говорити про власне самопочуття;
розповідаючи про відсутнього, не можна казати він чи вона – треба називати людину на ім’я;
в установі обов’язково слід дочекатися запрошення господаря сісти.
Дедалі ширше для представлення застосовують візитні картки. З привілею дипломатів, державних і політичних діячів візитки перетворилися на предмет чи не повсякденного вжитку під час ділового спілкування бізнесменів, журналістів, учених, службовців – будь-якої людини. Знавці міжнародного етикету авторитетно заявляють, що найбільшого поширення візитки набули в Японії. Здається, немає жодного японця, в якого б не було візитної картки, а процес обміну ними перетворився на ще одну національну церемонію.
На візитних картках, виготовляють з білого цупкого паперу (звичайно розміром 9х5 см), зазначають ім’я й прізвище. А нижче, під ними, - посаду власника картки. У лівому нижчому куті візитки друкують адресу установи, в якій працює її власник, а в правому – номер службового телефону. На зворотному боці може бути вказано аналогічно домашню адресу й номер домашнього телефону.
Візитні картки можна вручати безпосередньо під час знайомства, передавати через інших осіб і надсилати поштою. За правилами етикету, відповідь на одержані візитки слід давати також візитками: оптимальний термін - протягом доби.
Доцільність використання візитних карток зумовлюється двома обставинами: по-перше, вони стисло й чітко представляють її власника; по-друге, є підтвердженням його наміру в майбутньому підтримувати ділові контакти.
Форми звертання. Кожен народ має свої традиційні форми звертання. Ольга Корніяка у книзі “Мистецтво ґречності” наводить такі цікаві приклади. У Румунії є три форми звертання. В англійців цієї проблеми майже немає. Граматична форма звертання на ти у них не вживається. Звертатися на ти можна лише до Бога. У Швеції й Польщі вважається не зовсім ввічливим звертатися до незнайомих, а особливо до старших й керівництва на ви, тому й вживають як компромісний варіант третю особу, приміром: “Чи дозволить пані її провести?”; “Чи не хоче пан редактор залагодити справу?”.
В українській мові, щоб надати звертанню ґречної форми, до займенника ви додають прізвище, ім’я, по батькові чи титул, скажімо: “Леоніде Федоровичу, вас просять до телефону”.
Ввічливим вважається звертання на ви:
до малознайомої людини;
до свого друга чи приятеля в офіційних обставинах спілкування (на зборах чи на вченій, у присутності офіційних осіб тощо);
до рівного й старшого за віком чи становищем;
за підкреслено чемного, стриманого ставлення.
Звертання на ти у ділових контактах – вельми складна проблема. З одного боку, це ознака особливого довір’я, близькості, симпатії однодумців. З іншого – коли, скажімо, начальник говорить ти своїм підлеглим, - це принизливо для обох сторін, таке звертання особливо ображає старших за віком.
Останнім часом услід за радикальними політичними й економічними змінами в суспільстві звузилася до мінімуму сфера вживання таких поширених раніше форм звертання до незнайомих (і знайомих), як: товаришу, громадянине. На зміну їм прийшли: добродію, пане, панове, шановне зібрання. Але якщо форми звертання вам не до вподоби, вживайте безособові конструкції на зразок: “Даруйте, я зробив це не навмисне”, “Будь ласка, зробіть мені послугу...”

Вітання та побажання

Доброго ранку (добрий ранок)!
Доброго дня (добридень, здрастуйте, здорові будьте)!
Доброго вечора (добривечір)!
Доброго здоров’я! Привіт! Вітаю!
Хай живе... З приїздом Вас! Поздоровляю Вас!
Зі святом Вас! Вітаю з днем народження!
З Новим роком! З Різдвом Христовим!
Бажаю (зичу) Вам здоров’я, щастя, успіхів!
Щасливих Вам свят! Дозвольте вітати Вас від імені...
Наше щире вітання... Прийміть мої співчуття!
Хай збудуться всі Ваші мрії!

Звертання

Дорогі друзі! Дорогий друже! Громадянине (громадянко)!
Пане (добродію)! Пані (добродійко)! Панове!
Товаришу (товаришко)! Товариші!
Високоповажний... Вельмишановний...
Шановна громадо! Шановні добродії! Люди добрі!
Мамо! Тату! Дідусю! Бабусю! Тітонько! Дядечку! Юначе! Дівчино! Діти!
Дорогий (милий, любий)! Друзі! Господарю!
Вибачте, що турбую Вас! Послухайте, будь ласка!
Можна Вас на хвилинку!

Прощання

До побачення! Вибачте, мені час (пора)
На все добре! Бувайте здорові!
Усього найкращого! Бувайте!
Вітайте своїх батьків (від мене).
Хай Вам щастить! Щасливої дороги!
Сподіваюсь, ми скоро побачимось.
Бажаю Вам добре провести час! До завтра!
На добраніч! Прощавайте!
Щасливо! До скорої зустрічі!
Передавайте мої щирі вітання! Бувай, друже.

Запрошення та прохання

Ласкаво просимо! Приходьте, будь ласка (прошу, приходьте)!
Я хочу Вас запросити до себе.
Підійдіть, будь ласка, ближче!
Прошу, сідайте (сідайте, будь ласка).
Дозвольте запросити Вас... Чи не хотіли б Ви...
Чи не бажаєте Ви... Чи не могли б Ви...
Я хочу попросити Вас зробити мені послугу.
Прошу допомогти мені... Скажіть, будь ласка...
Будьте ласкаві, напишіть... Будьте такі ласкаві, поясніть...
Дозвольте мені увійти (вийти, запитати Вас, відповісти, потурбувати Вас).
Чи можу я попрохати?

Подяка

Дякую (велике спасибі). Щиро дякую.
Дуже вдячний за Вашу турботу. Дякую Вам.
Дуже вдячний (вдячні) за щиросердний прийом (за Вашу допомогу, за все).
Я Вам дуже зобов’язаний (вдячний).
Дякую Вам від усього серця. Це дуже люб’язно з Вашого боку.
Не знаю, як Вам дякувати. Ви зробили мені велику послугу.
Мені дуже приємно, спасибі. Я у великому боргу перед Вами.
Як же мені віддячити Вам за вашу допомогу?

Згода, підтвердження

Згоден. Я не заперечую. Домовилися.
Ви маєте рацію. Це справді так (правильно).
Авжеж (звичайно; певна річ, що), можна.
Чудово. Так. Саме так. Напевно.
Обов’язково. Безперечно. Безсумнівно.
Безумовно. Звичайно. Ми в цьому впевнені.
Будь ласка (прошу). Гаразд (добре). З приємністю (із задоволенням).
Ще б пак.
Заперечення, відмова

Ні, дякую. Дякую, не треба. На жаль, ні!
Ні, це не так. Нас це не влаштовує. Я не згодний (згоден).
Ні, я не можу. Це неможливо. Ви не маєте рації.
Ви помиляєтесь. Я не поділяю Вашої думки.
Я іншої думки. Шкодую (шкода), але я мушу відмовитися.
Це марнування часу. Про це не може бути й мови.
Не варто про це нагадувати. Нічого подібного. Це виключено.
Цього бути не може. Я заперечую це.
Як попросити вибачення

Пробачте! Вибачте! Пробачте, що турбую Вас.
Мені дуже шкода. Пробачте, що примусив Вас чекати.
Забудьте про нашу розмову. Не згадуйте про це.
Пробачте, що я запізнився! Даруйте за клопіт.
Я цілком розумію Вас. Хай Вас це не турбує.
Вибачте мені. Я повинен просити вибачення.
Чи варто про це згадувати? Сподіваюсь, що я Вас не потурбував.
Перепрошую. Вибачтеся за мене, що я завдав стільки клопоту.
Вам нема чого хвилюватися. Вибачте, будь ласка!
Прошу вибачення! Пробачте, що Ви сказали?



Рекомендована література:

Основна:
Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення: професійне й непрофесійне спілкування - Донецьк: ТОВ ВКФ "БАО", 2004. - 480 с.
Мацько Л.І. Кравець Л.В. Культура українського фахового мовлення Навч. посіб. - К.: ВЦ "Академія", 2007. - 360 с.;

Допоміжна:

Ділова українська мова: Навч. посіб./ О.Д. Горбул, Л.І. Галузинська, Т.І. Ситнік, С.А. Яременко; за ред. О.Д. Горбула. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. - 226 с.
2. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування: Навч. Посібник. – Знання. 2006. - 291 с.


ОРГАНІЗАЦІЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ


Навчальні завдання
Рекомендації до виконання завдань
Результати

Тема: Типи термінологічних словників (відповідно до фаху).
1. Опрацювати теоретичний матеріал.
2. Дати відповіді на питання (усно) та виконати завдання.
1. Що таке словник?
Які функції виконують словники?
Які розрізняють словники?
Що таке термінологічний словник?
2.Виконати вправу.


Актуальність теми: користування словниками різних типів не тільки підвищує грамотність і знання мови, а й розширює кругозір людини, підносить загальний рівень її культури. Майбутнім медичним працівникам необхідно володіти термінологічною лексикою та вміти користуватися словниками ріхних типів.

Студенти повинні знати: правила вживання термінів свого фаху, правила правопису слів-термінів та слів іншомовного походження.

Студенти повинні вміти: працювати з термінологічним словником, правильно використовувати терміни свого фаху.

Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми:

Дисципліна
Знати
Вміти

Українська мова
Визначення поняття «лексикографія», «словник, «види словників»
Вміти користуватися словниками різних видів


ЗМІСТ ТЕМИ

Лексикографія - розділ мовознавства, що розробляє теорію укладання словників.
Отже, предметом лексикографії є збирання слів тієї чи іншої мови, систематизація їх, опис словникового матеріалу.
Словник – зібрання слів або словосполучень, розташованих у певному порядку (алфавітному, гніздовому, тематичному та ін.), в якому з’ясовується значення мовних одиниць, наводиться різна інформація про них або переклад на іншу мову чи подаються відомості про предмети, що визначаються словами.
Словники відіграють велику роль у духовній культурі народу, в них відображені знання, якими володіє суспільство в певну епоху.
Словники виконують функції: інформативну (дають змогу прилучитися до знань) і нормативну (допомагають оволодіти мовними нормами).
Залежно від призначення, лексичного матеріалу, способів його опрацювання, розрізняють словники енциклопедичні і лінгвістичні, або філологічні.
В енциклопедичному словнику, або енциклопедії (фр. encyclopedie, що походить від лат. encyclopaedia, утвореного з гр.загальне (кругове) виховання (навчання), описуються не слова як одиниці лексичного складу мови, а наводяться відомості про позначувані ними предмети і явища в найширшому розумінні наукові поняття, біографічні довідки про окремих осіб, відомості про населені пункти, країни, різні події; тощо. Необхідно відзначити, що до реєстру енциклопедичного словника входять іменники (загальні і власні) та іменникові словосполучення.

У лінгвістичних словниках наводиться інформація про слова. Вона охоплює такі аспекти, як тлумачення прямих і переносних значень, з'ясування семантичних відношень між словами (синонімічних, антонімічних), відомості про написання, вимову або походження тощо.
Енциклопедичні словники використовують як довідкові видання різного обсягу і фахового призначення. Існують багатотомні праці широкого профілю загальні енциклопедії. Склад реєстру в них розрахований на подання найширшої інформації, що не обмежується виключно українознавчими аспектами фактичного матеріалу.
Важливу роль виконують галузеві енциклопедичні словники, присвячені висвітленню знань, пов'язаних з конкретними науковими сферами. Вони створюються у формі фахових енциклопедій, словників, довідників тощо.
Типи лінгвістичних словників. Сучасна українська лексикографія представлена двома основними типами лінгвістичних словниківдвомовними і одномовними.
Основним типом лінгвістичних словників є різноаспектні одномовні лексикографічні праці. Вони поділяються на такі окремі різновиди словників: тлумачні, орфографічні, етимологічні, історичні, словники іншомовних слів, фразеологічні, термінологічні, діалектні, мови окремих письменників, словники конкретних лексичних груп (синонімів, антонімів, паронімів, омонімів), словотвірні тощо.
Тлумачні словники. Призначення цього різновиду одномовних словників опис значень слів, що входять до лексичного фонду мови на відповідному історичному етапі її функціонування. Укладанню тлумачного словника передує важлива підготовча робота, яка полягає в доборі реєстру з особливою увагою до таких ознак лексичних одиниць, як відповідність їх нормам сучасної літературної мови, загальновживаність, співвідношення між нормативною лексикою і такими її стилістичними категоріями, як діалектизми, вузькопрофесійні, застарілі слова тощо. Другим важливим аспектом тлумачного словника є, звичайно, інформативність значеннєвого опису, розмежування прямих і переносних значень, вичерпність граматичних і стилістичних ремарок, ідентифікація омонімії тощо. При тлумаченні слів беруться до уваги також випадки вживання їх у складі фразеологізмів різних типів. До обов'язкових умов тлумачення слів належить використання ілюстративного матеріалу, дібраного з відповідних джерел і упорядкованого у вигляді спеціальної картотеки. У тлумачному словнику слова розташовуються за алфавітом, основною одиницею опису виступає слово, яке разом з усією належною до нього інформацією утворює словникову статтю.
Орфографічні словники. В орфографічних словниках наводяться відомості про правильне написання слів відповідно до чинних орфографічних норм. Розташовані в алфавітному порядку, слова подаються в початкових формах: іменники в називному відмінку однини, прикметники у формі чоловічого роду однини, дієслова в неозначеній формі (доконаного і недоконаного виду). Для орфографічних словників української мови типовою є така інформація відмінкові закінчення іменників: 1) родового відмінка однини (долина, -й; навчання, -я; підручник, -а; театр, -у); 2) орудного відмінка однини (ножем, кашею, болем, ріллею, кров'ю, цвіллю); 3) називного, родового, орудного відмінків однини і називного, родового, давального множини іменників чоловічого роду на -р, що належать до м'якої та мішаної груп (пузир , школяр,); 4) давального і місцевого відмінків однини іменників жіночого роду з основою на приголосні г, к, х, які чергуються з з, ц, с (перемога, атака, стріха,); 5) паралельні форми родового відмінка множини (днів день, сердецьсерць, кілограмівкілограм); 6) паралельні форми інших відмінків .
Орфографічна інформація про прикметники полягає в наведенні закінчень жіночого і середнього роду форм на -ій(-їй).
Числівники подаються в називному відмінку. Крім того, наводяться форми родового та інших відмінків, якщо їм властива певна правописна специфіка, наприклад: вісім, восьми і вісьмох, д. восьми і вісьмом, ор. вісьма і вісьмома тощо.
До реєстру орфографічних словників вводяться також власні іменники імена та по батькові людей, назви міст, установ, країн тощо, що дає інформацію про вживання великої літери. До орфографічної інформації належать також відомості про написання слів окремо і через дефіс тощо.
Етимологічні словники. В етимологічних словниках подаються основні відомості про походження і генетичні зв'язки слів. Одна з характерних особливостей етимологічних словників широке залучення до реєстру історичної та діалектної лексики, яка часто містить важливу етимологічну інформацію.
Термінологічний словник – один із різновидів лінгвістичного словника, у якому подано термінологію галузі (кількох галузей) знань. Теорією і практикою укладання словників займається термінологічна лексикографія.
Такі словники можуть бути:
- одномовними;
- двомовними (перекладними).
Українська мова має термінологічні словники з багатьох галузей науки:
- мінералогії;
- біологіЇ;
- медицини;
- математики;
- тепломеханіки та газотехніки;
- літературознавства;
- мовознавства;
- спорту.
Користування словниками різних типів не тільки підвищує грамотність і знання мови, а й розширює кругозір людини, підносить загальний рівень її культури. Словники розширюють світогляд людей. У них представлено знання, якими володіє людство у певну епоху, з різних галузей науки, техніки, мистецтва, Їх заслужено називають супутниками цивілізації.
Словники відіграють значну роль у нормалізації мови, поширенні мовних норм, у піднесенні мовної культури. Вони служать довідниками про те, як правильно вимовляти і писати слова, як тлумачити значення слів, як виникло це значення, якого походження слово.
Цінну пораду користуватися словниками для поповнення знань, для піднесення культури мовлення образно висловив М.Т. Рильський:
Не бійтесь заглядати у словник -
Це пишний яр, а не сумне провалля.
Плекайте, як дбайливий садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля.
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.

ВИКОНАЙТЕ ВПРАВУ

Користуючись словником іншомовних слів, замініть запозичені слова українськими:

Анемія, агонізувати, адаптація, баланс, вібрація, генезис, дезінфекція, еквівалентний, ідентичний, адекватний, конвульсії, локальний, ординарний, симптом, дантист, стоматологія, лабораторія, фактор, агент, мікроб, мікстура, шприц, фермент, колба, анамнез, каталізатор, інгібітор, інструкція, регламентувати, епідемія, процес.

Рекомендована література:

Основна:
Золотухін Г.О., Литвиненко Н.П., Місник Н.В. Фахова мова медика: Навч. посібник. - К.: Здоров’я, 2001 – 392 с.

Додаткова:
Панько Т.І., Кочан Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське термінознавство - Львів: Вид-во “Світ”, 1994. - 214 с.
Словарь иностранных слов под. ред. И.В. Лехина, Ф.Н. Петрова, Москва, Гос. изд-во иностр. и нац. словарей, 1955 г.
Словарь иностранных слов. 16-е изд., испр. – М.: Рус. Яз., 1988.- 624 с.
Словник іншомовних слів / Уклад.: С.М. Морозов, Л.М. Шкарапута. – К.: Наукова думка, 2000, - 680 с. – (Словники України)
ОРГАНІЗАЦІЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Навчальні завдання
Рекомендації до виконання завдань
Результати

Тема: Правила правопису слів-термінів та слів іншомовного походження
1. Опрацювати теоретичний матеріал
2. Зробити конспект
3. Виконати вправу
1. Зробити конспект за планом: 1) Латинізми;
2) Грецизми; 3) Правила правопису слів іншомовного походження.
2. Дати відповідь на питання: чому слова латинського і грецького походження посідають особливе місце в українській мові? (усно)
3. Перевірка виконаної вправи


Актуальність теми: Медична освіта неможлива без володіння основами латині. Вивчення латинської мови має велике значення у підготовці медичного спеціаліста середньої ланки, оскільки допомагає свідомо засвоювати і розуміти медичні терміни латинсько-грецького походження, з якими він зустрічатиметься і буде послуговуватися у своїй практичній діяльності. Медикам з давніх часів відоме таке латинське прислів'я: Invia est in medicina via sine lingua Latina – Непрохідний шлях в медицині без латинської мови. справедливе це твердження і наш час.

Студенти повинні знати: слова, запозичені з латинської і грецької мов; фонетичні і морфологічні ознаки слів латинського і грецького походження; правопис слів іншомовного походження.

Студенти повинні вміти: знаходити в тексті і доречно використовувати слова іншомовного походження; визначати фонетичні і морфологічні ознаки латинізмів і грецизмів.

Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми:

Дисципліна
Знати
Вміти

Латинська мова
Фонетичні та морфологічні ознаки латинізмів і грецизмів
Вміти знаходити слова латинського і грецького походження


ЗМІСТ ТЕМИ

ЛАТИНІЗМИ І ГРЕЦИЗМИ

Так слова старогрецького походження частково засвоєні ще до прийняття християнства внаслідок безпосередніх зв'язків східних слов'ян з Візантією та її колоніями в Криму. У словниковому складі української мови особливе місце посідають запозичення грецького походження. Вони означають:
назви рослин, тварин: кедр, мигдаль, мак, кит, крокодил;
назви побутових предметів: парус, миска, ванна;
поняття церковно-релігійного вжитку: вівтар, архангел, ангел, демон, амвон, антихрист, ікона, келія, ієрей, ладан, ідол, літургія, келар, канон, монастир, піп;
терміни науки, культури, мистецтва: апостроф, граматика, діафрагма, логіка, математика, філософія, кафедра, ідея, театр, музей, корал, бібліотека, комедія, хор, сцена, планета, магніт, іподром, гігант.
З грецької мови засвоєно чимало власних імен людей, наприклад: Софія, Олена, Василь, Петро, Степан, Федір, Олександр, Олексій.
У сучасній українській мові, крім прямих запозичень, використовуються грецькі корені, префікси, суфікси. Наприклад, із грецьких коренів утворена термінологічна лексика: аероплан, мікроскоп, спектроскоп, термометр, термостат, антитоксин. Корені -філ, -фоб поширені у складних словах, другим елементом яких є корінь не грецького походження: радіофоб, радіофобія, слов'янофіл, ситіофобія.
Поширені префікси анти-, архі-, пан-, суфікси -іт (-ит): антисанітарний, архіскладний, синусит, плеврит.
Грецьким лексичним запозиченням властиві фонетичні ознаки:
- голосний (а) на початку слова (архів, алфавіт);
- (е) на початку, приголосний (ф) (фаланга, епоха, етика);
- сполучення приголосних кс, пс, мв, мп, ск (лексика, психіка, олімпіада);
- префікси а-, ан-, ев- (анабіоз, анестезія, евкаліпт);
- суфікси -ад, -ид, -ід, -іск (тріада, обеліск).

Слова латинського походження входили до української мови в різні часи. Деякі засвоєні давньоруською мовою через грецьке посередництво в X-XI ст. (коляда, фортуна), але більшість латинізмів зайшла пізніше, коли латинська мови, яка була надзвичайно поширена в Західній Європі, стала вивчатися в школах України (XV-XVI ст.)
В українській мові чимало слів латинського походження, вони належать переважно до понять науки, техніки, мистецтва, політичних, суспільних відносин, медичної, юридичної термінології. Наприклад: індустрія, реакція, мотор, меридіан, аргумент, префікс, ангіна, операція, ординатор, консиліум, юстиція, юрист, прокурор, нотаріус, ректор, декан, екзамен, студент, університет, гумор, цирк, екскурсія, експедиція, депутат, консул, секретар, адміністрація.
З латинської мови запозичені деякі власні імена людей, наприклад: Юлія, Клавдія, Валерій, Віктор, Віталій, Павло.
З латинської мови запозичені суфікси, префікси: -ист, -іст, -изм, -аці, тор-, контр-: моделіст: ботулізм, вакцинація, медитація, контрудар.
Словам латинського походження властиві фонетичні та морфологічні ознаки:
- приголосний ц перед е, и (целюлоза, церемонія, циркуляр);
- префікси де-, екс-, ім-, ін-, інтер-, ре-, ультра- (ревакцинація, інтерпретація, іммобілізований, ультрафіолетовий);
суфікси -аці, -ент, -тор, -тур, -ій, -ум, -ус (резонатор, ультиматум, санаторій).






ПРАВОПИС СЛІВ ІНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ

Правопис И, І, Ї
Буква И пишеться:

1. У загальних назвах після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р перед приголосними: динамо, директор, титан, фізика, цистерна, система, трикотаж, жирафа, чинара, ширма (правило дев'ятки).
2. У власних назвах:
а) у географ. назвах, що закінчуються на -ика, -ида: Америка, Африка, Арктика, Антарктида, Флорида;
б) у географ. назвах після шиплячих приголосних: Алжир, Вашингтон, Чикаго, Чилі;
в) у географ. назвах із звукосполученням ри-: Париж, Рига, Рим, Мадрид;
г) в окремих назвах, узвичаєних з И: Єгипет, Єрусалим, Палестина, Сизрань, Сицилія, Сирія, Братислава, Бразилія, Аргентина, Скандинавія, Тибет.

Буква І пишеться:

1. На початку слова як у загальних, так і у власних назвах: інститут, ідея, Індія, Ібрагім;
2. У середині слів після приголосних перед голосними та перед є, й: геніальний, діалектика, матеріал, фіалка, радіус;
3. Після приголосних у кінці невідмінюваних слів: таксі, журі, поні, пенальті, мерсі.
4. Після приголосних в особових іменах і в географ. назвах перед наступним приголосним і в кінці слова: Капрі, Лісабон, Сочі, Шілер.
5. Після букв, що не входять до правила дев'ятки, перед наступним приголосним: бізнес, вібрація, академія, хімія, література, ніша.

III. Буква Ї пишеться після голосних: мозаїка, наївний, атеїст.


Правопис Е,Є

Після твердих приголосних: декан, легенда, телефон.
2. На початку слова здебільшого пишеться е: етап, ескадрон, але в деяких словах пишеться є: Єгипет, Європа.
3. Після а,о,у в середині слів пишеться е: поет, силует, фаетон (але траєкторія).
4. Після апострофа, м'якого знака, е, і, й пишеться є: п'єдестал, портьєра, гігієна, феєрія (але: діез, деескалація).
5. В іншомовн. префікасах де-, ре- завжди пишеться е: денаціоналізація, реконструкція.
6. Не відбувається повійна йотація в словах: конвеєр, феєрверк, параноя, секвоя,
але: майя, фойє, Гавайї, Гойя, Фейєрбах, Савойя, Майя.




Вживання апострофа

1. Після губних приголосних б, п, в, м, ф, шиплячих ж, ч, ш, задньоязикових г, к, х та після р перед я, ю, є, ї: інтерв'ю, прем'єра, миш'як, Х'юстон, кар'єр.
2. Після префіксів, що закінчуються на приголосний: ін'єкція, ад'ютант, кон'юнктура.

Апостроф не пишеться:
1. Якщо я, ю, є позначають м'якість попереднього приголосного: гравюра, пюре, бюро, кювет.
2. Перед йо: курйоз, серйозний.

Вживання м'якого знака

1. Після м'яких приголосних д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, ї, йо: конферансьє, більярд, ательє, досьє, портьєра, медальйон.
2. Після Л перед приголосним (відповідно до вимови): альбом, альбатрос, фільм.
3. Відповідно до вимови в кінці слів: магістраль, автомобіль, стиль, марганець.

Подвоєння приголосних

1. В загальних назвах іншомовного походження, на відміну від російської мови, приголосні не подвоюються: група, колектив, бароко, беладона, бравісимо, клас, інтермецо, стакато, сума, фортисимо, шасі (винятки: бонна, брутто, нетто, ванна, дурра, мірра, мотто, манна, панна, пенні, тонна, білль, булла, вілла).
2. При збігові однакових приголосних префікса й кореня: ірраціональний, апперцепція, ірреальний, контрреволюційний, імміграція.
3. У власних назвах і похідних від них словах подвоєння зберігається: Марокко, Голландія, Ніцца, Руссо, Шіллер.



ВИКОНАЙТЕ ВПРАВИ

1. Перепишіть слова, вставляючи замість крапок, де потрібно, пропущені букви, апостроф, м’який знак.

М...язистий, б...ювет, миш...як, порт...єра, б...юро, комп...ютер, міл...ярд, Лейпц...г, Цюр...х, Мадр...д, модел...єр, Монпел...є, клі...нт, брут...о, гол...андський, д...пресія, Рус...о, суб...єкт, д...лер, інтермец...о, інт...грал, субс...д...я, р...нтаб...льність, кур...єр, марк...т...нг, Бон..., р...дактор, універс...тет, д...ректор, д...кан, факул...тет, ауд...єнція, д...кц...я, консультац...я, д...плом, д...сц...пліна, ст...п...нд...ат, пр...ват...зація.

2. Запишіть іншомовні слова українською мовою.

Анальгин, позиция, микрофлора, реакция, обструкция бронхиальная, физиология, перитонит, асфиксия, тахикардия, реанимация, перкуссия, диспансеризация, иммунал, грипп, фарингит.

Рекомендована література:

Основна:

Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення: професійне й непрофесійне спілкування Донецьк: ТОВ ВКФ "БАО", 2004. 480 с.

2. Золотухін Г.О., Литвиненко Н.П., Місник Н.В. Фахова мова медика: Навч. посібник. – К.: Здоров’я, 2001 – 392 с.

Допоміжна:

Україська мова за професійним спрямуванням: Практикум: навч.є посіб./ Т.В. Симоненко, Г.В. Чорновол, Н.П. Руденко. – К.: ВЦ «Академія», 2009. – 272 с. ОРГАНІЗАЦІЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Навчальні завдання
Рекомендації до виконання завдань
Результати

Тема: Орфографічні та орфоепічні норми у професійному спілкуванні.
1. Опрацювати теоретичний матеріал за планом: 1) Правопис складних іменників та прикметників.
2) Правопис прислівників.

2. Виконати вправи.
Перевірка виконаних вправ



Актуальність теми: складні слова пишуться разом, окремо або через дефіс. Необхідно знати правила щоб правильно записувати складні слова.

Cтуденти повинні знати: правописні правила української мови;

Студенти повинні вміти: використовувати правила орфографії сучасної української літературної мови в професійному спілкуванні.

Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми:

Дисципліна
Знати
Вміти

Українська мова
Правила правопису складних слів (прикметників, іменників і прислівників)
Використовувати правила правопису складнихслів


ЗМІСТ ТЕМИ

ПРАВОПИС СКЛАДНИХ ПРИКМЕТНИКІВ

Прикметники, які утворилися складанням двох і трьох основ, називають складними. Наприклад: яснозорий, життєрадісний, темно-зелений, лексико-граматичний, сіро-буро-малиновий, напів-грубововняний та ін.
Елементи складних прикметників з'єднуються сурядним або підрядним способом.
При сурядному способі зв'язку основи, в яких утворюються складні прикметники, сполучаються як рівноправні: хіміко-біологічний, робітничо-селянський. При підрядному способі зв'язку одна основа синтаксично залежить від. іншої: великопанельний, малопоживний, густонаселений, свіжоскошений, малосольний.
У складних прикметниках при обох способах поєднання основ (сурядному і підрядному) використовують сполучні голосні о, е, є. Якщо першою частиною складного прикметника є числівник, прислівник і прийменникове сполучення, то складові елементи з'єднуються без сполучних голосних, наприклад: повсякчасний, двоповерховий, багатообіцяючий, вічнозелений.
Разом пишуть:
1. Прикметники, утворені сполученням основ прикметника й іменника сизокрилий, рудоволосий, зовнішньополітичний.
2. Прикметники, утворені сполученням основ іменника й прикметника паровозоремонтний, трактороскладальний, вагонопрокатний.
3. Прикметники, утворені сполученням основ прислівника й прикметника вічнозелений, малописьменний.
4. Прикметники, утворені сполученням основ числівника й іменника п'ятипроцентний, шестиповерховий, семитонний, стокілометровий.
5. Прикметники, утворені сполученням основ іменника і дієслова водолікувальний, грязелікувальний, сталеплавильний, нафтопереробний, овочесушильний, овочезбиральний.
6. Складні прикметники, що означають терміни, утворені з двох і більше неоднорідних прикметників складнопідрядний, поперечношліфувальний, новогрецький, геологорозвідувальний, староцерковнослов'янський та ін.

Через дефіс пишуть:
1. Складні прикметники, утворені: а) від сполучення складних іменників, які пишуть через дефіс нью-йоркський, бурят-монгольський, північно-східний; б) сполученням імен та прізвищ лев-толстовський, ромен-ролланівський, вальтер-скоттівський.
2. Складні прикметники, утворені від двох або трьох прикметникових основ робітничо-селянський, українсько-англійський, мовно-літературний, опукло-ввігнутий, блідо-рожевий, синьо-біло-червоний.
3. Складні прикметники, що означають: а) якість з додатковим відтінком кисло-солодкий, добродушно-хитрий, крикливо-яскравий, гіркувато-солоний; б) відтінки й поєднання кольорів чорно-білий, яскраво-ліловий, блідо-рожевий, жовтувато-чорний, фіолетово-сірий, смарагдово-зелений, біло-блакитний (але жовтогарячий один колір).
4. Складні прикметники, що входять до складу географічних та адміністративних назв Східно-Сибірське плоскогір'я, Південно-Африканський Союз, Східно-Китайське море.
5. Складні прикметники, утворені сполученням прикметника та іменника, але з перестановкою елементів літературно-художній (художня література), науково-медичний (медична наука).
6. Складні прикметники, перша основа яких утворена від слів іншомовного походження діалектико-матеріалістичний, хіміко-технологічний, медико-хірургічний.

ПРАВОПИС СКЛАДНИХ ІМЕННИКІВ

Складні іменники пишуть разом або через дефіс.

Разом пишуть:
а) іменники, утворені за допомогою сполучної голосної двох чи кількох основ (одна з яких дієслівного походження) - самохід, звуковловлювач, садовод, газомір, паровоз, пароплав, вертоліт, буряковод, сталевар, рукопис, мовознавець, водомір;
б) іменники, утворені поєднанням основ прикметника та іменника за допомогою сполучної голосної чорнозем, білосніжний, молодогвардієць, чорнороб, суходіл, Краснодон, кривоніжка;
в) іменники, утворені за допомогою голосної від двох іменникових основ, синтаксично і семантичне рівноправних залізобетон, газопровідник, трудодень, шлакоблок, лісостеп, верболіз (але людино-день);
г) іменники, утворені поєднанням дієслова у другій особі однини наказового способу з іменником горицвіт, зірвиголова, держиморда, перекотиполе; Тягнирядно, Підопригора, Вернигора;
д) іменники, утворені поєднанням числівникової основи з іменниковою двокрапка, тритомник, сторіччя, двозначність, трикутник, двобій, двадцятиріччя;
е) іменники з першою частиною пів-, а другою їх частиною є загальна назва півжиття, півстола, півколо, півмісяць, піввідра, півозера, півхустки;
є) іменники, пов'язані з інтернаціональною лексикою й термінологією, в яких другою складовою частиною є елементи -граф, -графія, -лог, -логія, -ман, -метр фотограф, філолог, лексикограф, діалектологія, геометрія, фотографія, філологія, наркоман, геометр;
ж) іменники, утворені з трьох і більше іменникових основ автомотогурток, веломотоспорт.

Через дефіс пишуть:
а) іменники, що означають близькі за змістом поняття батько-мати, хліб-сіль;
6) іменники, що означають державні посади, військові звання прем'єр-міністр, генерал-лейтенант;
в) іменники, що означають складні одиниці вимірювання кіловат-година, грам-атом, тонна-кілометр;
г) іменники на позначення казкових персонажів Зайчик-Побігайчик, Лисичка-Сестричка, Вовчик-Братик;
д) іменники, в яких перше слово підкреслює прикмету чи особливість предмета, що передається другим словом жар-птиця, козир-дівка, стоп-кран;
е) іменники (складні назви), що означають науковий ступінь, спеціальність, професію член-кореспондент, інженер-економіст, лікар-педіатр;
є) іменники (складні географічні назви) Гусь-Хрустальний, Ростов-на-Дону, Переяслав-Хмельницький, Кам'янець-Подільський;
ж) слова, до складу яких входять іншомовні елементи віце-, екс-, лейб-, обер-, унтер-, штаб-(штабс-); максі-; міні- міді- віце-адмірал, екс-чемпіон, обер-лейтенант, штаб-квартира; міні-мода;
з) складні прізвища Гулак-Артемовський, Римський-Корсаков, Мамін-Сибіряк, Нечуй-Левицький, Салтиков-Щедрін;
й) іменники з першою частиною пів- перед власною назвою пів-Києва, пів-Америки, пів-Москви;
і) словосполучення, що означають назви рослин мати-мачуха, люби-мене, іван-чай.


ПРАВОПИС ПРИСЛІВНИКІВ

Прислівник належить до тих частин мови, що й досі поповнюються новими словами, особливо за рахунок прийменниково-іменникових сполучень (деякі з них перейшли в прислівники, інші зберігають ознаки сполучення іменника з прийменником). Щоб розрізняти прислівники і сполучення прислівникового типу, необхідно з'ясувати на основі синтаксичних зв'язків, наскільки збрежене значення предметності в іменниках, від яких вони походять.

Разом пишуться:
1. Прислівники, утворені від іменника, колишньої короткої форми прикметника, числівника, займенника, прислівника у поєднанні з прийменником: ввечері, востаннє, втроє, внічию, занадто.
2. Складні прислівники утворені з кількох основ: мимоволі, насамперед, повсякчас, праворуч, тимчасово, привселюдно.
3. Складні прислівники, утворені сполученням часток аби-, ані-, де-, чи-, що, як- з будь-якою частиною мови: абикуди, аніскілечки, деколи, чимало, щодня, якнайбільше.

Окремо пишуться:
1. Прислівникові сполучення, утворені від іменника з прийменником. Найчастіше в них вживаються такі прийменники:
без: без упину, без відома, без жалю, без пуття, без сумніву;
в: в нагороду, в міру, в разі, уві сні;
до: до вподоби, до діла, до загину, до краю, до останку, до побачення, до пуття, до сих пір, до смаку, до сьогодні;
з: з розгону, з переляку, з радості, з болю, з жалю;
на: на вибір, на видноті, на віку, на зло, на світанку, на добраніч, на око, на диво;
під: під боком, під силу, під вечір;
по: по змозі, по можливості,
по правді, по суті,
2. Прислівникові сполучення, в яких повторюються основи, розділені прийменниками: разу раз, з боку на бік, день за днем, з року в рік, а також сполучення, утворені поєднанням іменника в називному відмінку з іменником в орудному відмінку; кінець кінцем, одним одна, сама самотою.


Через дефіс пишуться;
1. Прислівники, в яких повторюються основи: рано-вранці, ледве-ледве, зроду-віку, любо-дорого (синонімічні та антонімічні прислівники),
2. Прислівники, у яких повторювані основи розділені прийменниками, що перейшли у префікси, та частками: всього-на-всього, де-не-де, хоч-не-хоч, коли-не-коли, будь-що-будь.
3. Прислівники, утворені від прикметників і займенників за допомогою префікса по-1 суфіксів -й; -ому: по-нашому, по-київськи.
4. Прислівники, утворені з префікса по- і порядкового числівника на -е: по-перше, по-четверте,
5. Прислівники по-латині, на-гора, десь-колись, десь-інде, десь-інколи, геть-чисто.











ВИКОНАЙТЕ ВПРАВИ

Вправа 1. Напишіть слова разом або через дефіс.

Електро/поїзд, джерело/знавство, двох/сот/ліття, газо/мотор, сніго/збирання лісо/смуга, гучно/мовець, зоре/носець, грам/молекула, фото/журналіст, мікро/вольт, авто/фургон, теле/прес/центр, пів/озера, льон/кучерявець, пів/Полтави кіно/репортаж, льон/сирець, рута/м'ята, коник/горбоконик, магнітолог/астроном' магазин/салон, пів/овал.


Вправа 2. Напишіть слова разом і через дефіс. Поясніть їх написання.

Геолого/мінералогічний, дванадцяти/дюймовий, багато/кольоровий, біло/чорний, верхньо/волзький, жовто/зелений, моторно/парусний, навколо/планетний, мало/знайомий, класико/романтичний, нижче/наведений, серцево/судинний, сімдесят/літній, ранньо/середньо/вічний, сіро/кам'яний, темно/водий, електро/вимірювальний.


Вправа 3. Від поданих слів утворіть складні іменники. Запишіть їх у дві колонки: 1) ті, що пишуться разом, 2) через дефіс.

Рука, писати; машина писати; край, знати; вода, міряти; листя, падати; середні, віки; святий, вечір; людина, день; п’ять, років; міні, футбол; Національний банк; половина, яблука; лікар, терапевт; вагон, ресторан; половина, Київ; перекоти, поле.

Наприклад: вода, лікувати; слюсар, ремонтувати.

Водолікування Слюсар-ремонтник

Рекомендована література

Основна:

1. Золотухін Г.О., Литвиненко Н.П., Місник Н.В. Фахова мова медика: Навч. посібник. – К.: Здоров’я, 2001 – 392 с.
2. Україська мова за професійним спрямуванням: Практикум: навч.є посіб./ Т.В. Симоненко, Г.В. Чорновол, Н.П. Руденко. – К.: ВЦ «Академія», 2009. – 272 с.


Допоміжна:
1. Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Українське ділове мовлення: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1997. – 296 с.
ОРГАНІЗАЦІЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Навчальні завдання
Рекомендації до виконання завдань
Результати

Тема: Синтаксичні норми у професійному спілкуванні.
1. Опрацювати теоретичний матеріал за планом: 1) Синтаксичні особливості ділових паперів.
2) Синтаксичні особливості фахового медичного тексту.

2. Виконати вправи
Перевірка виконаних вправ


Актуальність теми: тексти професійного характеру мають свій особливи синтаксис, тому студентам-медикам необхідно знати основні синтаксичні номи у професійному спілкуванні.
Студенти повинні знати: синтаксичні особливості текстів професійного характеру.

Студенти повинні вміти: користуватися синтаксичними нормами у професійному спілкуванні.

Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми:

Дисципліна
Знати
Вміти

Українська мова
Основні синтаксичні норми
Вміти зкористуватися синтаксичними нормами


ЗМІСТ ТЕМИ

СИНТАКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІЛОВИХ ПАПЕРІВ

Загальна грамотність документа виражається в дотриманні норм, зокрема, і синтаксичних. В ділових паперах здебільшого вживаться прямий порядок слів з узгодженими й неузгодженими означеннями.
Вставні слова, які пояснюють окремі поняття чи систематизують виклад, переважно стоять на початку речення. Щодо структури речень ділових документів, то майже всі присудки вживаються в теперішньому часі. Наприклад: Рекламне агентство міжнародної телерадіокомпанії "Тоніс" пропонує свої послуги.
Поширеними є пасивні структури типу: закони приймаються; наказ виконується; вимоги ставляться.
Синтаксис ділової документації визначається ще й вживанням інфінітивних конструкцій. Наприклад: створити комісію з національних питань; відкликати працівників сільського господарства.
Важливою ознакою ділових паперів є і часте використання дієприкметникових і дієприслівникових зворотів, що надають діловим документам стислості. Крім того, в діловому листуванні переважає непряма мова, а пряма вживається лише в тих випадках, коли є необхідність дослівно передати зміст деяких законодавчих актів.
Стислість викладу інформації визначає і специфіку синтаксису. Найчастіше надається перевага простим реченням. Якщо ж використовуються складні, то вони невеликі: одне-два підрядних речення чи дієприкметниковий або дієприслівниковий звороти.
Типова ознака ділового стилю - використання віддієслівних іменників. Вони створюють уявлення про дію.
Наприклад: провести огляд машин до 15 вересня 1998 року;
подати звіт до 20 серпня 1997 року.
У мові ділових документів є такі словосполучення дієслівного типу, які багато разів використовуються у конкретній виробничій чи адміністративно-виробничій ситуаціях, зокрема: взяти за основу, взяти до уваги, взяти на себе обов'язок тощо.


Синтаксичні особливості фахового медичного тексту.

Фахове мовлення – це частина загальнонаціональної мови. Характерними особливостями професійного мовлення медика є переплетення і взаємодоповнення наукового та ділового стилів мови, вживання мовних засобів (фахових термінів) високого ступеня стандартизації, точність формулювань, доречність викладу.
Синтаксис наукової прози, і зокрема медичної, призначений логічно, послідовно й аргументовано викладати хід думки, уникаючи при цьому надмірної інформації. Синтаксичні зв’язки формуються залежно від логічних зв’язків. Тому в синтаксисі наукової прози особливо важливу роль відіграють ті синтаксичні засоби, які служать для вираження логічних зв’язків між реченнями, абзацами, - сполучники, вставні слова і речення, прислівники, смислове узгодження, а також порядок слів. У мові наукової літератури спостерігаються принципи «лінійного» подання інформації, згідно з яким спочатку в речення вводиться додаткова інформація, а потім основна (до і після присудка). Наприклад, у реченні: У лабораторії працювало 10 студентів повідомляється, скільки в лабораторії працювало студентів, а в реченні: 10 студентів працювало в лабораторії повідомляється, де ці студенти працювали.
У сучасній науковій літературі широко вживаними є означення, виражені іменниками, прикметниками; узагальнені члени речення; дієслівно-іменникові конструкції з десемантизованим дієсловом, що фактично виступає в ролі зв’язки (конструкції типу: мати значення, та ін.).
Часто зустрічають у текстах безособові, неозначено-особові речення – при описі фактів, явищ, процесів. Майже не вживаються неповні речення, окличні речення (як емоційно забарвлені).
Вставні слова та вставні конструкції в науковій прозі відіграють особливу роль. Вони вживаються для зв’язку думок, послідовності викладу (по-перше, отже, таким чином), для вказівки на джерело інформації (на нашу думку) та ін.
Характерною особливістю сучасного наукового стилю є наявність у ньому багатокомпонентних складних речень із сполучниковим зв’язком і обмежене вживання безсполучникових складних речень.
У фахових тестах широко використовується й так звана умовна мова, що є засобом передання інформації, - це одиниці вимірювання, маси, довжини, тощо, формули, графіки, ілюстрації, схеми, діаграми та інші екстралінгвістичні (немовні) засоби.
Синтаксичні конструкції, що часто зустрічаються в медичних текстах, потребують спеціального розгляду через свою надзвичайну чутливість до чужомовних впливів.
Під рубрикою «Особливості перекладу словосполучень в українській мові» у кожній темі подавалися конструкції, у функціонуванні яких часто можна зустріти порушення синтаксичних норм. Найосновніші з них такі:
А) складні випадки керування: повідомляти когось (а не комусь); наголошувати щось ( а не на чомусь);
Б) усталені конструкції різних типів: главным образом –переважно; относительно – щодо; преследовать цель – мати на меті; дает о себе знать – дається взнаки;
В) конструкції з прийменниками, що відповідають російському прийменнику по: лікар за фахом; матеріали з питань екології; на тему; відпустка через хворобу;
Г) особливості сполучуваності слів у деяких синтаксичних конструкціях:
Англ. Rotate about an axis

Tell about the results

To be somewhere about
Укр. Обертатися навколо осі

Розповісти про результати

Бути десь неподалік

Укр. Бути спрямованим на

Вказувати на

Лежати на поверхні
Англ. To be directed to

To point at

To be on the surface

Д) узгодження присудка з підметом, який виражений кількісно-іменниковими сполученнями (багато студентів не з’явилось) тощо.


Перепишіть тексти, розставляючи пропущені розділові знаки.

А) Медичні працівники повинні знати анатомію та фізіологію людини найпростіші механізми розвитку патологічного процесу в організмі його перебіг можливі ускладнення дію тієї чи іншої лікувальної процедури (банки п’явки ванни) особливості особистої гігієни важкохворого а також оволодіти такими вміннями
визначати найпростіші фізіологічні показники що свідчать про стан хворого
виявляти патологічні ознаки тієї чи іншої хвороби (задишку раптову блідість порушення дихання серцевої діяльності зміни сечовиділення
виконувати найпростіші медичні маніпуляції перемінити натільну та постільну білизну подати судно поставити банки зробити ін’єкції.

Б) Основу взаємин медичної сестри і лікаря складає субординація тобто система службового підпорядкування молодшого за посадою старшому. Одержавши від лікаря розпорядження медична сестра повинна ретельно їх виконувати. Про труднощі що можуть виникнути при виконанні призначень необхідно доповісти палатному лікарю якщо він відсутній завідуючому відділенням а у вечірній час черговому лікарю. Якщо у медсестри виникли сумніви щодо доцільності якогось призначення вона зобов’язана не в присутності хворих повідомити про свої сумніви лікарю.

Перекладіть українською мовою. Порівняйте узгодження слів у словосполученнях в російській та українській мовах.

Не может работать из-за болезни, поехать в командировку, действовать в соответствии с правилами, получить приглашение на презентацию, в течение двух часов, читать на украинском языке, на следующий день, принять во внимание, в адрес, ввести в состав, при любой погоде, поступить в академию, пройти практику.

Рекомендована література:
Основна:

Золотухін Г.О., Литвиненко Н.П., Місник Н.В. Фахова мова медика: Навч. посібник. – К.: Здоров’я, 2001 – 392 с.
2.Українська мова за професійним спрямуванням: Практикум: навч. Посіб./Т.В. Симоненко, Г.В. Чорновол, Н.П. Руденко. – К.: ВЦ «Академія», 2009. – 272 с. (Серія «Альма-матер»).

Допоміжна:

2. Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Українське ділове мовлення: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1997. – 296 с.


ОРГАНІЗАЦІЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Навчальні завдання
Рекомендації до виконання завдань
Результати

Тема: Особливості складання розпорядчих та організаційних документів
Ознайомтеся з теоретичним матеріалом та дайте відповіді на питання.
Усне опитування:
1.Які документи належать до розпорядчих?
2.Який з розпорядчих документів є найпоширенішим?
3.Яке коло питань охоплюють накази?
4.Форма викладу в наказах?
5.Чим відрізняється наказ від розпорядження?
6. Що таке постанова?
7.Які документи належать до організаційних?


Актуальність теми: розпорядчі та організаційні документи дуже важливі в роботі майбутнього медичного працівника, тому для майбутніх медичних працівників важливо знати основні вимоги до складання та оформлення.

Студенти повинні знати: основні вимоги до складання й оформлення розпорядчих і організаційних документів, види документів, класифікацію і системи документації.

Студенти повинні вміти: правильно складати розпорядчі документи, грамотно їх оформляти.

ЗМІСТ ТЕМИ

РОЗПОРЯДЧІ ДОКУМЕНТИ

До розпорядчих документів належать - постанова, розпорядження, наказ, вказівка.
Одним із найпоширеніших документів є наказ - правовий акт, що видається на виконання діючих законів, указів, постанов і рішень уряду, наказів та інструкцій вищестоящих органів. Це може бути і внутрішній документ будь-якої організації, установи, підприємства та ін. Він має як розпорядче, так і виконавче значення.
Накази охоплюють широке коло питань: з виробничої діяльності - організація праці, добір і розстановка кадрів, трудова дисципліна, заохочування до праці тощо; по особовому складу - оформлення відпусток, звільнення працівників, призначення: переміщення, нагороди, стягнення та ін.
Форма викладу тексту в наказах - наказова. Як правило, наказ складається з двох частин: констатуючої й розпорядчої. Іноді констатуючої частини може й не бути, зокрема в наказах, які не потребують роз'яснень, та з різнопланових питань. У таких випадках тексти складаються з параграфів. Основні реквізити наказу: назва, місто видання, номер, дата підписання: заголовок, текст, і підпис керівника.
Розпорядження і вказівка - розпорядчі документи керівника, який затверджує завдання щодо окремих робіт, заходів, які виконуються відділами, підрозділами або посадовими особами. В правовому відношенні розпорядження і наказ рівноцінні. Різниця лише в тому, що накази пишуть з загальних питань, а розпорядження і вказівка з окремих.
Постанова - правовий акт, який приймається вищими і центральними органами на базі основних законів та на їх виконання. Текст постанови складається з двох частин: констатуючої й постановчої, визначаються виконавець і терміни виконання.

Зразок:

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
Про внесення змін і доповнень
до Положення про порядок реалізації,
обліку торгових патентів і контролю за їх використанням


ПОСТАНОВА

від 24 лютого 1997 р. N 190

Кабінет Міністрів України ПОСТАНОВЛЯЄ:
Затвердити зміни і доповнення, що вносяться до Положення про порядок реалізації, обліку торгових патентів і контролю за їх використанням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 1996 р. N 563 (додаються).

Прем'єр-міністр України (підпис)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

Національний університет імені Т.Г. Шевченка

НАКАЗ № _____

Від «____»____________200___р. м. Київ

Про прийняття на роботу за контрактом

Призначити:

_______________________________________________________________________
(прізвище, ім’я, по батькові)
на посаду_____________________________________________________________
на умовах укладеного з ним контракту від «___»___________20___р.
Підстава: контракт від «___»____________20____р.


Ректор (підпис) розшифрування

Печатка

Організаційні документи

До них належать положення, статут, інструкція, правила.

Положення – правовий акт, що визначає основні правила організації та діяльності державних органів, структурних підрозділів органу, а також установ, організацій і підприємств (філій), які їм підпорядковуються.
Положення можуть бути як типовими, так і індивідуальними. Індивідуальні положення для окремих установ, організацій, підприємств складаються на базі типових і затверджуються керівниками цих установ. Типові положення розробляються для системи установ підприємств і затверджуються вищими органами управління.
Статут – це зведення правил, які регулюють діяльність організацій, установ, товариств, громадян, їхні відносини з іншими організаціями та громадянами, права й обов’язки у певній сфері державного управління або господарської діяльності.
Інструкція – документ, у якому викладають правила, що регулюють спеціальні сторони діяльності і стосунки установ чи поведінку працівників при виконанні службових обов’язків; це зведення правил, детальні настанови, приписи керівного органу чи особи службовим особам або органам, обов’язкові для виконання.
Реквізити:
- гриф затвердження;
- назва виду документа;
- заголовок до тексту;
- текст інструкції;
- посада і прізвище особи, відповідальної за складання інструкції, її підпис;
- дата складання і реєстраційний N (індекс).

Правила - це зведення обов'язкових для виконання вимог, норм. У них викладаються настанови або вимоги, що регламентують певний порядок якихось дій (правила підготовки документів до здачі в архів, правила експлуатації службових приміщень та ін.) або дії, які випливають зі встановлених норм (правила внутрішнього розпорядку, правила прийому до навчальних закладів, правила оформлення певних типів документів.
Реквізити:
- назва;
- текст, який містить виклад правил у певній послідовності з нумерацією);
- підпис особи, яка відповідає за складання правил;
- дата складання та індекс документа.


Рекомендована література:

Основна:

Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення: професійне й непрофесійне спілкування Донецьк: ТОВ ВКФ "БАО", 2004. 480 с.


Допоміжна:

1. Іванова І.Б. Українське ділове мовлення: Навчальний посібник. – Х.: ТМ «Парус», 2005, - 448 с.
2. Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Українське ділове мовлення: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1997. – 296 с.
ОРГАНІЗАЦІЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Навчальні завдання
Рекомендації до виконання завдань
Результати

Тема: Укладання фахових документів відповідно до напряму підготовки
Ознайомтеся з теоретичним матеріалом за пам’яткою.
Ознайомтеся з бланками професійної документації і дайте відповіді на питання.
1.Які основні документи вашого фаху?
2.З яких частин складається медична карта стаціонарного хворого?
3.Де зберігаються медичні документи?
4. Виконайте вправу.


Актуальність теми: робота з документацією є невід’ємною частиною будь-якої професії, тому майьутні медичні працівники повинні знати основні документи всого фаху та правила їх оформлення.

Студенти повинні знати: основні документи свого фаху, структуру їх тексту, правила оформлення.

Студенти повинні вміти: складати тексти документів свого фаху, бездоганно застосовувати орфографічні та пунктуаційні норми літературної мови.

ЗМІСТ ТЕМИ

ПРОФЕСІЙНА ДОКУМЕНТАЦІЯ МЕДИКА

Кабінети медичної статистики збирають, контролюють та аналізують матеріали роботи лікувально-профілактичних закладів, які мають важливе значення для організації роботи цих закладів щодо поліпшення медичного обслуговування населення. Медична статистика є офіційним джерелом, на основі якого планується розвиток охорони здоров'я в цілому і по окремих галузях.
Для організації цієї важливої роботи розроблено перелік важливих облікових документів. В оперативній роботі лікувального закладу різні облікові документи взаємно пов'язані і доповнюють одне одного.
Медична карта стаціонарного хворого (Ф N 003-У), або історія хвороби, є основним медичним документом стаціонара. Її заповнюють на кожного хворого, який поступив у стаціонар. Медична карта містить усі необхідні відомості, які сприяють організації належного медичного обслуговування хворого і контролю за ним.
Паспортна частина, діагноз, з яким направлено в стаціонар, і діагноз, що встановлений лікарем при поступленні хворого, заповнюється в приймальному відділенні, останні записи в історії хвороби робить палатний лікар. Протягом 3 днів з часу поступлення хворого в стаціонар має бути встановлений клінічний діагноз. Якщо хворий був оперований, на першій сторінці карти зазначають дату операції та її назву. У випадку смерті хворого записують паталогоанатомічний діагноз. Зазначають кількість проведених ліжко-днів, причому день поступлення і день виписки вважають за один ліжко-день.
Під час перебування хворого в стаціонарі історія хвороби зберігається в папці палатного лікаря в спеціальній шафі і недоступною для хворих. Палатний лікар щоденно робить у ній записи про стан здоров'я хворого і проведене лікування. У карті стаціонарного хворого відображаються усі відомості про хворого, які необхідні для правильної діагностики і лікування, а саме: скарги хворого, анамнестичні дані, історію даного захворювання, його перебіг, усі клініко-діагностичні дослідження і лікувальні заходи, оперативні втручання, консультації спеціалістів і консиліуми. Дані вимірювання температури тіла, пульсу, дихання, артеріального тиску, діурезу відображають у щоденниках і графічно на температурному листку. Медична сестра підклеює у медичні карти всі результати лабораторних досліджень у хронологічному порядку.
При виписці (або смерті) хворого палатний лікар складає епікриз, в якому коротко резюмує дані про стан здоров'я хворого при поступленні та виписці й обгрунтовує діагноз, перераховує лікувальні заходи, що були проведені в стаціонарі, а також дає рекомендації щодо подальшого лікування та індивідуального режиму. Карту стаціонарного хворого з епікризом підписують палатний лікар та завідуючий відділенням і здають в архів на зберігання. Копію епікризу передають у поліклініку або вклеюють у медичну карту амбуторного хворого (Ф N 025-о). На кожного хворого, який направлений іншими лікувальними закладами, відсилають виписку з карти стаціонарного хворого в заклад, що направив пацієнта.
На основі карти стаціонарного хворого складають статистичну карту вибулого зі стаціонара (Ф N 066-о). Вона є статистичним документом, що містить відомості про стаціонарне обслуговування хворого.
Карту заповнює палатний лікар одночасно з епікризом після виписки хворого зі стаціонара. Карта в стислому вигляді відображує основні моменти медичного обслуговування хворого - тривалість перебування в стаціонарі, якість діагностики лікаря поліклініки, термін, характер і результати хірургічного втручання, наслідки захворювання та інше.
Медична карта амбулаторного хворого (Ф N 025-о) є основним медичним документом поліклініки чи амбулаторії. Вона служить для запису лікарських спостережень, діагностичних і лікувально-профілактичних заходів. Заводять її на кожного хворого, який звернувся в поліклініку або викликав лікаря додому. В карті концентруються записи лікарів усіх спеціальностей при звертаннях пацієнта з приводу всіх захворювань.
Контрольна карта диспансерного спостереження (Ф N 030-о) - це документ, який використовують для контролю ефективності диспансерного спостереження. Хворих, які підлягають диспансерному спостереженню, відбирають на прийомі в поліклініці, при відвідуванні вдома, а також під час медичних оглядів. До числа диспансерних можуть бути віднесені також здорові люди, які підлягають спостереженню в зв'язку з особливими умовами праці.
Термінове повідомлення про інфекційне захворювання, харчове, гостре професійне отруєння (Ф N 058-о) сигналізує про виявлене інфекційне захворювання, харчові й гострі професійні отруєння. Повідомлення складає кожен медичний працівник (лікар, фельдшер, медична сестра) у всіх лікувально-профілактичних закладах на кожен випадок інфекційного захворювання, харчового і гострого професійного отруєння. Повідомлення відсилають у санепідстанцію за місцем виявлення хворого не пізніше як через 12 годин з часу виявлення захворювання. Термінові повідомлення використовуються санепідстанціями для своєчасного проведення протиепідемічних заходів.

ДИДАКТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ:

Порівняйте українські і російські варіанти словосполучень:
Ретельно зробіть гігієнічне оброблення шкіри у цього хворого
Тщательно произведите гигиеническую обработку кожи этого больного

Покладіть до ніг хворого зверху на ковдру грілку
Положите к ногам больного поверх одіяла грелку

Біля ліжка цієї хворої мусить бути індивідуальний сестринський пост
У постели этой больной должен бать индивидуальный сестринський пост

Цей хворий повинен перебувати під постійним наглядом
Этот больной должен находиться под постоянным наблюдением

Переведіть його до палати інтенсивної терапії
Переведите его в палату интенсивной терапии

Хворий перебуває на лікуванні з приводу
Больной находится на лечении по поводу

Хворий потребує добре збалансованої дієти
Больной нуждается в хорошо сбалансированной диете

Попередьте хворого про можливість появи запаморочення, висипки під час вживання цього препарату
Предупредите больного о возможности головокружения, сыпи при приеме этого препарата

Цей препарат має жарознижувальну дію
Этот препарат оказывает жаропонижающее действие

Добова доза препарату становить
Суточная доза препарата составляет

У разі потреби курс лікування повторити
При необходимости курс лечения повторить


(Завдання для зубних техніків)
Перекладіть текст українською мовою:

Этапы протезирования зубов
Основные этапы в ортопедической стоматологии.
Существуют основные этапы протезирования зубов, часть из которых имеет свои промежуточные этапы. К этапам протезирования относят:
Обследование. Без этапа обследования состояния полости рта невозможно принятие решения о необходимости протезирования и выбора метода, а значит, невозможна и сама установка протеза. К этапам обследования относят:
Предварительное обследование. Первичный осмотр позволяет принять самые принципиальные решения: саму возможность протезирования, возможные варианты протезирования и объем необходимых работ.
Детальное обследование. Для выбора метода протезирования и составления индивидуального "проекта" протеза проводится подробное обследование полости рта: инструментальное, рентгенографическое и т.д. Важно знать состояние здоровья каждого зуба рядом с местом протезирования и даже в отдалении от него. Например, наличие включенного дефекта (отсутствия зуба между двумя относительно [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]) позволяет использовать несколько различным методов протезирования, но выбор будет зависеть в первую очередь от состояния соседних зубов и тканей [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
Предварительное лечение. Санация полости рта является обязательным компонентом любого стоматологического лечения. Наличие активного патологического процесса рядом с протезом будет, как минимум, уменьшать срок его службы, а в некоторых случаях быстро сведет на нет всю проделанную работу. Особое внимание при санации следует обращать на зубы с повышенной чувствительностью. Если на рентгеновском снимке обнаруживается патологический процесс, его следует устранить до изготовления постоянной ортопедической конструкции. Протезирование. Оно редко бывает одномоментным. Обычно в нем выделают еще два этапа: Подготовка к установке протеза и собственно протезирование.
Подготовка к установке протеза. Требуется не всегда. Например, в случае применения [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]сразу же проводится их установка. В случае применения коронок или мостов на коронках необходимо подготовить зуб: депульпировать его и запломбировать корни до верхушки установить вкладку, произвести обтачивание опорного зуба, спроектировать и сделать саму коронку. Подготовка может быть одномоментной и многоэтапной. Всё зависит от объема и сложности работ.
Изготовление протеза на челюсть обычно включает: препарирование зубов, слепки (оттиски) с обеих челюстей, изготовление диагностических и рабочих моделей, определение центрального соотношения челюстей, проверку конструкции протеза, наложение, примерку, припасовку, установку, фиксацию, отдаленный контроль и коррекцию. Обычно собственно установке протеза предшествует припасока (этап подгонки протеза). Если все сделано правильно, то можно фиксировать протез. Методов фиксации существует значительно больше, чем методов протезирования, а их качество напрямую зависит от строгости выполнения методики и опыта ортопеда.
Но общение доктора и пациента на этом не заканчивается. Необходимо периодически навещать стоматолога-ортопеда для осмотра состояния протеза, а также выполнения врачебных рекомендаций. Ведь необходимо достичь главной цели - длительного сохранения структуры и функции зубочелюстной системы. В связи с этим к основным задачам протезирования относят восстановление функции зубов, профилактику развития осложнений и других [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], повышение качества жизни пациента.
При выборе протезов между одинаково эффективными их разновидностями врач обычно пользуется принципом "не навреди" и показателями экономичности. Если невозможно начать и завершить лечение немедленно или в установленные сроки, то показано применение временных протезов.


Рекомендована література:

Основна:

Золотухін Г.О., Литвиненко Н.П., Місник Н.В. Фахова мова медика: Навч. посібник. – К.: Здоров’я, 2001 – 392 с.

Допоміжна:

Медвідь А.М. Практикум з ділової української мови: Навчальний посібник. – К.: Здоров’я, 2002. – 224 с.










Рисунок 11.1 Модель проведення ділових переговорів Заголовок 1‹ђ Заголовок 215

Приложенные файлы

  • doc 17724765
    Размер файла: 406 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий