Ukr_mova_metod_posibnik_Skibina

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «ЗАПОРІЗЬКИЙ МЕДИЧНИЙ КОЛЕДЖ» ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ






І. А. Скібіна




МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК
УКРАЇНСЬКА МОВА
(ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ)
(для студентів медичних коледжів)














Запоріжжя
2011






ЗМІСТ
№ пп
Теми
Сторінка


І. Культура фахового мовлення


1.
Вступ. Державотворча роль мови. Функції мови. Стилі, типи і форми мовлення.
4

2.
Літературна мова. Мовна норма. Культура мови. Культура мовлення під час дискусії. Специфіка мовлення фахівця (відповідно до напряму підготовки)
11

3.
Формування навичок і прийомів мислення. Види, форми, прийоми розумової діяльності. Основні закони риторики
16


ІІ. Етика ділового спілкування


4.
Поняття етики ділового спілкування, її предмет та завдання.
22

5.
Структура ділового спілкування. Техніка ділового спілкування. Мовленнєвий етикет
27


ІІІ. Лексичний аспект сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні


6.
Терміни і термінологія. Загальнонаукові терміни. Спеціальна термінологія і професіоналізми (відповідно до напряму підготовки)
38

8.
Фразеологічні звороти в мовленні медичних працівників. Фразеологічні одиниці, кліше та використання їх у мовленні
46

9.
Точність і доречність мовлення. Складні випадки слововживання. Пароніми та омоніми. Вибір синонімів
50


ІV. Нормативність і правильність фахового мовлення


10.
Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української літературної мови. Орфографічні та орфоепічні словники
57

11.
Морфологічні норми сучасної української літературної мови, варіанти норм. Синтаксичні норми сучасної літературної мови у професійному спілкуванні.
70


V. Складання професійних документів


12.
Загальні вимоги до складання документів. Текст документа. Основні реквізити. Види документів.
87

13.
Укладання документів щодо особового складу.
92

14.
Текстове оформлення довідково інформаційних документів.
101

15.
Укладання фахових документів відповідно до напряму підготовки
108


Додаток: Російсько-український словник складних випадків перекладу
Список літератури
Зразки медичних документів
112

143

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Мова вступає важливою духовною цінністю. Державність мови є символом держави, одним із найважливіших її складників.
Для майбутніх медиків особливого значення набуває сьогодні вивчення дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)». Адже мистецтво спілкування з пацієнтом, уміння правильно оформляти медичну документацію є одним із професійних обов’язків медичного працівника.
Незалежно від успіхів технічного прогресу в медицині живе слово медичного працівника ніколи не втратить свого значення. Це слово має бути зрозумілим, проникливим, переконливим, повинно викликати довір'я.
Функціонування національної мови в науковій медицині, забезпечуючи повноту мовно-професійного спілкування медичних працівників, несе національно-культурне навантаження. Розвиток наукової медичної мови сприяє лексичному та семантичному збагаченню національної мови, її формуванню на рівні мов цивілізованих націй.
Любов і повага до рідної мови є ознакою моральності, вихованості, інтелігентності. Рідна мова в устах лікаря, медсестри, під пером науковця значною мірою сприяє вихованню громадських почуттів, почуттів відповідальності перед пацієнтом і перед суспільством, загострюючи принциповість, посилюючи прагнення до самовдосконалення.
У підготовці майбутніх медичних працівників ці важливі аспекти функціонування української мови об'єднуються в одне містке і основне поняття - професійну спрямованість.
Оволодіння мистецтвом слова для майбутнього медика - це успішний засіб впливу на пацієнтів, могутній засіб профілактики і лікування багатьох захворювань, пропаганди здорового способу життя.
Головним завданням у викладанні української мови є виховання гуманної особистості з високою мовною культурою, милосердного і професійно освіченого майбутнього фахівця-медика.
Запропонований поcібник складається з розділів: «Культура фахового мовлення»; «Етика ділового спілкування»; «Лексичний аспект сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні»; «Нормативність і правильність фахового мовлення»; «Складання професійних документів».
Посібник має на меті допомогти студентам медичних коледжів.
Тема: Вступ. Державотворча роль мови. Функції мови. Стилі, типи і форми мовлення.
План.
Вступ. Предмет і мета курсу “Українська мова (за професійним спрямуванням)”.
Державотворча роль мови.
Функції мови.
Стилі, типи і форми мовлення.
Найважливіші риси, які визначають офіційно-діловий стиль.

Перед вищими навчальними закладами І-ІІ рівнів акредитації поставлено завдання підготувати спеціалістів висококваліфікованих, грамотних, з незалежним інтелектуальним потенціалом. До майбутніх фахівців ставляться високі вимоги, які полягають не лише в досконалих знаннях фаху, а й у високому рівні володіння українською мовою, вільному користуванні нею у всіх сферах і особливо у професійній та офіційно-діловій.
Уміння спілкуватись мовою професії сприяє швидкому засвоєнню спеціальних дисциплін, підвищує ефективність праці, допомагає орієнтуватися у професійній діяльності та в ділових контактах.
Отже, предметом курсу “Українська мова (за професійним прямуванням)” є мова фахової галузі.
Мета курсу - сформувати національно-мовну особистість, ознайомити студентів з нормами сучасної української мови в професійному спілкуванні, з основними вимогами до складання та оформлення документів, навчити їх професійного мовлення, збагатити словник термінологічною, фаховою лексикою; підвищити загальний мовний рівень майбутніх фахівців, сформувати практичні навички ділового усного і писемного спілкування в колективі, розвивати комунікативні здібності.
Предметом вивчення практичного курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)» є мова фахової галузі.

ДЕРЖАВОТВОРЧА РОЛЬ МОВИ

Становлення народу тісно пов’язане з формуванням його мови.
Українська мова є національною мовою багатомільйонного українського народу. Вона належить до високорозвинених мов із давніми писемними традиціями.
Переважна більшість українців проживає в Україні. Крім того, українською мовою розмовляють українці в Молдові, Казахстані, Киргизстані, в Росії (Воронезькій, Ростовській області, Краснодарському і Ставропольському краях, Поволжі, на Алтаї, Далекому Сході), у Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Угорщині, Сербії, Хорватії, Канаді, США, Бразилії, Австралії та інших країнах.
Нормативні документи про державний статус української мови.

Стаття 10 Конституції України:
«Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.»

Зако
·н «Про заса
·ди держа
·вної мо
·вної полі
·тики» № 5029-VI (неофіційно закон Колесніченка-Ківалова або «мовний закон») закон, прийнятий Верховною Радою України 5 червня 2012 року у першому читанні 234 голосами «за» (за деякими даними за нього проголосувало лише 172 депутати), 3 липня 2012 року у другому читанні 248 депутатськими картками] (згідно з точкою зору деяких журналістів та політиків голосування відбулось з порушенням Конституції України, норм регламенту та процедури розгляду). 31 липня законопроект, попри категоричну власну заяву в ефірі каналу «Рада» про непідписання документу, прийнятого в такий спосіб,підписав Голова Верховної Ради Володимир Литвин, а 8 серпня Президент України Віктор Янукович.

Законопроект внесли народні депутати Вадим Колесніченко та Сергій Ківалов 7 лютого 2012 року.

Сутність закону

Закон встановлює, що державною мовою є українська мова, але істотно розширює використання регіональних мов, якщо кількість носіїв цих мов не менше 10 % від населення певного регіону, а в окремих випадках й менше 10 %. Так, частина 7 статті 7 закону зобов'язує громадян, які проживають на території, де функціонує регіональна мова або мова меншин, розвивати та використовувати таку мову «У межах території, на якій поширена регіональна мова або мова меншини, , здійснення заходів щодо розвитку, використання і захисту регіональної мови або мови меншини, передбачених цим Законом, є обов'язковим для місцевих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, установ, організацій, підприємств, їх посадових і службових осіб, а також громадян суб'єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб.»

Дія закону розповсюджується на 18 мов: російську, білоруську, болгарську, вірменську, гагаузьку, ідиш, кримськотатарську, молдавську, німецьку, новогрецьку, польську, ромську (циганську), румунську, словацьку, угорську, русинську, караїмську і кримчацьку.
Закон містить визначення «рідної мови», що ототожнює її з «першою мовою».
Закон набув чинності 10 серпня 2012 року.


ФУНКЦІЇ МОВИ

Усі сторони суспільного життя, процеси пізнавальної і творчої діяльності людини, кожен аспект її свідомості супроводжуються мовою.
Мова – найважливіший засіб спілкування людей. Вона безпосередньо пов’язана з мисленням; не може бути мови без мислення й мислення без мови. Мова й мислення мають глибоко суспільний характер, не лише за своєю природою, а й за функцією в суспільстві. За допомогою мислення люди пізнають світ, закони розвитку природи і суспільства. Пізнавальна діяльність людини, її мислення можливі лише на основі мовного матеріалу: слів і речень. Кожен аспект діяльності зумовлюється думкою та її носієм – мовою. Тільки завдяки мові все здобуте попередніми поколіннями не гине марно, а стає фундаментом для подальшого розвитку людства.
За функціональним призначенням – це мова державного законодавства, освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній і культурній сферах.
Мова виконує такі найважливіші функції:
інтегративну – об’єднує людей, формує в них відчуття групової єдності, а отже, сприяє перетворенню населення на суспільство;
організаційну - стає засобом планування, мобілізації зусиль, адекватної передачі волі одних елементів суспільства іншими;
регулювальну – забезпечує здатність підтримувати й відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв’язків, за допомогою яких поширюється інтелектуальний і моральний досвід, накопичений суспільством.
Крім того, мова виконує такі функції:
1. Комунікативну (тобто мова є засобом спілкування).
2. Мислеоформлюючу (думки мають словесну оболонку).
3. Пізнавальну (засіб пізнання оточуючого).
4. Художню (створення словесних художніх образів).
5. Передачу історичного досвіду новим поколінням.

СТИЛІ, ТИПИ І ФОРМИ МОВЛЕННЯ

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Усне і писемне мовлення – це форми реалізації мови як засобу спілкування.
Усне мовлення – це така форма реалізації мови, яка вимовляється, виражається за допомогою звуків, являє собою процес говоріння. За походженням усне мовлення – первинна форма існування мови.
Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові і виробничі потреби суспільства.
Писемне мовлення – мовлення, зафіксоване на папері. Воно є вторинною формою існування мови.
Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.
літературне мовлення


усне писемне

діалогічне монологічне монологічне
(полілогічне)

рукописне друковане
ЛІТЕРАТУРНЕ МОВЛЕННЯ
Усне
Писемне

1. Первинне
1. Вторинне

2. Діалогічне (полілогічне) і монологічне
2. Монологічне

3. Розрахована на певних слухачів, що виступають співрозмовниками
3. Графічно оформлене

4. Непідготовлене заздалегідь
4. Заплановане, пов’язане з попереднім обдумуванням

5. Живе спілкування
5. Старанний відбір мовних засобів та їх мовне оформлення

6. Інтонація, міміка, жести
6. Відбір мовних засобів, чітке підпорядкування стилю і типу мовлення

7. Імпровізоване мовлення
7. Повний і ґрунтовний виклад думок

8. Чітко індивідуалізоване мовлення
8. Поглиблена робота над словом і текстом

9. Емоційне й експресивне мовлення
9. Редагування думки і форми її вираження

10. Повтори, зіставлення, різні тропи, фразеологізми
10. Самоаналіз написаного

Залежно від змісту і будови текст та його частини діляться на три смислові типи: розповідь, опис і роздум (міркування). Кожний з них має свою будову.
Розповідь - це повідомлення про якісь події, що розгортаються в часі. Загальна схема розповіді така: початок дії, розвиток подій, кінець події.
Опис – це висловлювання про певні ознаки, властивості предмета чи явища. В описі дається характеристика людей, предметів, явищ природи шляхом перелічення їх головних, суттєвих ознак. Найголовніше в описі – дати точне або яскраве уявлення про предмет мовлення.
Роздум (міркування) – це висловлювання про причини якостей, ознак, подій. У роздумі обов’язкові три частини: 1) теза – основне твердження; чітко сформульована думка; 2) докази, аргументи, що підтверджують висунуту тезу; 3) висновок, що випливає з доказів (узагальнення). В основі роздуму лежать причинно-наслідкові відношення. «Чисті» розповіді, описи, роздуми використовуються рідко. В текстах найчастіше описи включаються в розповідь або пов’язані з міркуванням; розповідь може доповнюватись роздумом.
СУМ (сучасна укр. мова) - поєднує системи книжного (писемного й усного) літературного мовлення. Функціональна розгалуженість породжує стилі літературної мови.
Стиль (лат. stylus - загострена паличка для писання) – система мовних елементів, способів відбору й уживання їх, об'єднаних певним функціональним призначенням.
С Т И Л І
книжні: розмовні:
- публіцистичний - розмовний
- науковий
- офіційно-діловий
- художній
Крім того, виділяють ще конфесійний, епістолярний та ораторський стилі
Публіцистичний (лат. publicus - суспільний) - це функціональний різновид літературної мови, який використовується в газетах, періодичних виданнях, агітаційно-пропагандистських та інших засобах масової інформації.
Функція - популярний виклад фактів, подій, агітаційно-пропагандистська спрямованість і націленість на досягнення результативного впливу.
Риси: полемічність, образність, експресивність, доступність, яскравість, чіткість. Реалізується у вигляді політичного трактату, доповіді, нарису, передової статті.
Лексика: загальновживана, терміни, емоційно-забарвлені слова, фразеологічні звороти.
Синтаксичні конструкції - спонукальні, риторично-питальні речення, уведення звертань, перифраз.
Науковий - обслуговує сферу науки.
Функція - передача інформації аргументовано і доказово.
Риси: логічність, чіткість, точність, послідовність.
Лексика: науково-термінологічна, слова з абстрактним значенням, іншомовні слова та інтернаціоналізми.
Синтаксичні конструкції-речення ускладнені дієприслівниковими, дієприкметниковими зворотами, вставними словами, словосполученнями, реченнями, складні синтаксичні конструкції, підкріплення положень за допомогою карт, схем, таблиць.
Офіційно-діловий - обслуговує сферу ділових стосунків. Офіційно-ділові папери: протокол, заява, доручення, акт, анкета, закон, ухвала та ін.
Риси: чіткий і лаконічний виклад змісту, однозначність формулювань, високий рівень стандартизації, використання мовних штампів (кліше - від фр. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]) (слухали.., ухвалили..; ми, що нижче підписалися), майже повна відсутність образності, стислість, конкретність.
Функція: повідомлення фактів державного чи приватного значення.
Лексика: нейтральна.
Синтаксичне оформлення: поширені інфінітивні конструкції спонукання та складні речення із відношеннями з'ясувальними, причиновими, умови та наслідку.
Художній - має естетичну функцію.
Риси: емоційність, експресивність, образність.
Жанри: епос, лірика, драма. Специфіка: беруть участь елементи всіх стилів, передусім розмовного, в т.ч. й ті, що не належать до літературної норми - діалектні, просторічні, арготизми.
Лексика: слова з переносним значенням, емоційно забарвлені слова, фразеологічні звороти, прислів'я, приказки.
Синтаксичні конструкції - будь-які.
Розмовний стиль - усне літературне мовлення та розмовно-побутове. Усне літературне мовлення – ґрунтується на дотриманні правил постановки наголосу, словесного і фразового наголосу.
Риси: у розмовно-побутовому мовленні спостерігається відсутність чіткої регламентації літературних норм. Літературно-нормативні правила порушуються вживанням русизмів, діалектизмів, просторічних слів, вульгаризмів, жаргонізмів.
Порушуються закономірності чергувань звуків, наголосу, вимови.
Функція - обмін інформацією в побутовій сфері, обмін думками, враженнями.
Синтаксичні конструкції: будь-які.
Конфесійний стиль – обслуговує релігійні потреби суспільства.
Епістолярний – ведення приватного листування.
Ораторський – мова публічних виступів різного спрямування.

НАЙВАЖЛИВІШІ РИСИ,
ЯКІ ВИЗНАЧАЮТЬ ОФІЦІЙНО-ДІЛОВИЙ СТИЛЬ

1. Точність, послідовність і лаконічність викладу фактів, гранична чіткість у висловленні. Діловий стиль позбавлений образності, емоційності та індивідуальних авторських рис.
2. Наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів. Найхарактерніші прояви стандартизації такі:
а) широке вживання готових словесних формул типу у зв'язку; згідно з; відповідно до; з метою, що спрощує й полегшує процес укладання окремих видів документів;
б) часта повторюваність тих самих слів, форм, зворотів, конструкцій як результат прагнення до однотипності способів вираження думки в подібних ситуаціях.
3. Наявність реквізитів, які мають певну черговість. У різних видах ділових паперів склад реквізитів неоднаковий, він залежить від змісту документа, його призначення й способу обробки. Закріплення за реквізитами постійного місця робить документи зручними для зорового сприймання, спрощує їх обробку. Підпис є обов'язковим реквізитом будь-якого документа.
4. Лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні. Залежно від того, яку саме галузь суспільного життя обслуговує офіційно-діловий стиль, він може містити суспільно-політичну, професійно-виробничу, науково-термінологічну лексику.
5. Наявність великої кількості мовних штампів і кліше.
6. Для чіткої організації текст ділиться на параграфи, пункти і підпункти.
7. У текстах часто вживаються словосполучення з дієсловами у формі теперішнього часу із значенням позачасовості, постійності дії: рішення надсилається, має місце, виробнича рада розглядає. Вживаються і такі звороти, як з оригіналом згідно, складено і завірено у двох примірниках, вжити заходів, визнати за можливе, звернутися з заявою, надати слово, оголосити подяку, накласти резолюцію.
8. Найхарактерніші речення - прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів тощо). Вживаються також складні речення з сурядним і підрядним зв'язком.
Отже, тексти офіційно-ділового стилю вимагають документації тверджень, точності формулювань, не припускають двозначності сприймання змісту.
Зразок стилю:

Акт проголошення незалежності України

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, - продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, - виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншим міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто

П Р О Г О Л О Ш У Є
НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ та створення самостійної української держави - УКРАЇНИ.
Територія України є неподільною і недоторканою.
Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.
Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

24 серпня 1991 року Верховна Рада України





Тема: Літературна мова. Мовна норма, культура мови. Культура мовлення під час дискусії. Специфіка мовлення фахівця.

План.
Літературна мова.
Мовна норма.
Ознаки культури мовлення.
Культура мови медичного працівника.

ЛІТЕРАТУРНА МОВА
Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов’язковими для всіх її носіїв.
Становлення народу тісно пов’язане з формуванням його мови. Усі сторони суспільного життя, процеси пізнавальної і творчої діяльності, кожен аспект її свідомості супроводжується мовою.
Літературна мова – відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує державну діяльність, культуру, пресу, художню літературу, науку, театр, державні установи, освіту, побут людей.
За функціональним призначенням – це мова державного законодавства, освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній і культурній сферах.
Українська літературна мова постійно розвивається й збагачується. Людське суспільство ніколи не буває байдужим до мови. Воно виробляє мовний еталон – досконалу літературну мову. Щоб досягти цього еталону, треба дбати про високу культуру мови у повсякденній мовній практиці.

МОВНА НОРМА

Найголовніша ознака літературної мови – це її унормованість, властиві їй норми. Мовні норми є обов’язковими для всіх її носіїв.
Норми літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил, якими користуються мовці в усному і писемному мовленні. Опанування норм сприяє підвищенню культури мови, а висока мовна культура є свідченням культури думки.
Розрізняють орфоепічні, графічні, лексичні, граматичні, стилістичні, орфографічні та пунктуаційні норми.
Мовні норми можна показати такою таблицею:



Норми української літературної мови
Назва норм
Що регулюють норми

Орфоепічні норми
Правильну вимову звуків, звукосполучень і наголосу в словах

Лексичні норми
Вживання слів у властивому їм значенні та правильне поєднання слів за змістом у реченні і словосполученні

Граматичні норми
Правильне творення і вживання слів та їх форм, правильна побудова словосполучень і речень

Стилістичні норми
Вживання мовних засобів відповідно до їх стилістичного забарвлення та стилю мовлення

Орфографічні норми
Правильний запис слів

Пунктуаційні норми
Правильну розстановку розділових знаків


ОЗНАКИ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ
Без мови неможливе існування будь-якого людського колективу, неможливо виробництво, трудова діяльність.
Щоб якнайкраще розуміти один одного членам колективу, треба дбати про правильність мови.
Культура мови - це володіння нормами літературної мови, вміння користуватися її засобами виразності в різних умовах спілкування відповідно до мети і змісту мовлення.
Які ж найзагальніші вимоги ставляться до усного мовлення культурної людини?
Найважливіші риси
зразкового мовлення
Як цього досягти

Змістовність
Продумай тему і основну думку висловлювання; розкривай тему повністю, але без зайвих слів, не пиши і не говори того, чого не розумієш.

Послідовність
Говори зв'язно логічно, за написаним або продуманим планом (тезами), не перестрибуй з одного на інше. Дбай про переходи ("місточки"), висновки, узагальнення.

Багатство
Уникай повторів, банальностей, порожніх фраз, користуйся різноманітними, але зрозумілими тобі мовними засобами, не повторюй тих самих слів, однакових речень, уникай монотонності, однакової структури речень.

Точність
Добирай найбільш точні слова, чітко формулюй думку, якщо необхідно при потребі звернись до тлумачного, синонімічного словника.

Виразність
Виділяй найважливіші місця, виражай своє ставлення до того, про що говориш.

Правильність
Дотримуйся мовних норм (правильної вимови, побудови речень).

Доцільність
Вмій оцінити ситуацію спілкування і засоби, які найкраще підходять для неї. Завжди враховуй, з ким розмовляєш, з якою метою, де.

Образність
Підбирай слова і речення, які яскраво, емоційно можуть впливати на слухача.


В інформаційному суспільстві фахівець має вміти швидко сприймати будь-яку форму мовлення, схоплювати необхідну інформацію, створювати монологи, вести діалоги. Слово є одним із інструментів професійної діяльності лікарів, педагогів, правозахисників, менеджерів, журналістів.
Будь-яка професійна діяльність потребує певних мовнокомунікативних вмінь. Уже на етапі працевлаштування необхідно вміти складати резюме, спілкуватися по телефону, писати електронні повідомлення і листи, брати участь у співбесіді, заповнювати бланки.
Професійна мовна компетенція передбачає насамперед наявність професійних знань, а також загальної гуманітарної культури людини, її вміння орієнтуватися в навколишньому світі, вмінь і навичок спілкування.
Проте навіть при високому володінні нормами сучасної української літературної мови, людина не може бути цілком гарантована від окремих помилок.
Основними причинами недостатнього рівня культури мовлення є такі:
1) Недостатнє читання, в тому числі художніх текстів, зокрема українською мовою; відсутність навичок осмисленого читання, слабо розвинене почуття естетичного задоволення від спілкування з книгою.
2) Вік комп’ютеризації виробив у багатьох людей байдужість до гуманітарних дисциплін, втрачаються елементи творчості, немає усвідомлення практичної необхідності знання мови.
3) Практика білінгвізму (двомовності).
4) Відсутність в окремих людей навичок користування довідковою літературою (словниками, довідниками та ін.)
5) Відсутність гарних зразків мовлення. Не завжди такі еталони культури мовлення, як преса, радіо, телебачення, відповідають сучасним вимогам.
Отже, щоб підвищувати рівень мовленнєвої культури необхідно:
Поважати мову, якою спілкуєшся, і людей, з якими спілкуєшся.
Багато читати – творів різних стилів і авторів.
Прагнути добре володіти нормами російської і української мови, не допускати змішування мовних явищ.
Не залежно від сфери своєї діяльності стежити за змінами норм.
Критично (і творчо) ставитися до написаного і промовленого слова.

КУЛЬТУРА МОВИ МЕДИЧНОГО ПРАЦІВНИКА

Важко переоцінити силу слова. Важливим складником особистості кожного медика є мовна культура. Від мистецтва мовного спілкування багато в чому можуть залежати і наслідки лікування.
Як доводить медична практика і саме життя, слово і ранить, і лікує; словом можна вбити, словом можна врятувати. Тому медик має оволодіти культурою мови: вміти добирати мовностилістичні засоби і прийоми відповідно до умов і цілей спілкування, передаючи певний психокультурний контекст. Саме це є тим стрижнем, на який нанизуються професійні знання та вміння фахівця.
Магічна сила слова може зіграти виключно важливу роль у взаєминах медика і хворого.
Слово може не тільки спричинитися до функціональних змін в організмі людини, а й вбити людину – в повному значенні цього вислову.
Значення слова в лікуванні хворого добре розуміли в давні часи. За дві тисячі років до нашої ери один із постулатів давньої іранської медицини проголошував: «Три знаряддя має лікар: слово, рослину і ніж».
Гіппократу приписують такий вислів: «Якщо є декілька лікарів, один з яких лікує травами, другий – ножем, а третій словом, то найкраще звернутися до того, хто лікує словом».
Пройшли віки, забуто багато методів, декотрі з них втратили своє значення, а слово в його лікувальному значенні залишилося найбільш дієвим засобом. Сила слова іноді не може зрівнятися з дією навіть найефективніших засобів лікування. Чи потрібно доводити, яку повагу і довіру має пацієнт до лікаря, якщо той володіє вмінням переконувати. Звичайно, користуватися словом потрібно обережно, доброзичливо, бо в устах одного воно лікує, а в устах іншого – ранить. Необхідно знати, що, кому, коли і як говорити. При цьому слід врахувати психологічні особливості хворого, його стан, діагноз, характер хвороби.
«Не можна лікувати тіло, не лікуючи душу», - ці слова Сократа завжди звучать актуально.
Велике значення в мовному спілкуванні з хворими має звукова культура голосу.
Мова і голос, немов дзеркало, відображають культуру людини.
Варто пам’ятати відомий афоризм: «Якщо хворому після розмови з лікарем не стало легше, то це не лікар» (В.М. Бехтерев).
Велике значення має інтонація. Медичний працівник, який говорить монотонно, байдуже, навряд чи знайде контакт із хворим а його родичами. Звукова мова медика, якщо вона емоційна і водночас спокійна, впевнена, є найкращим методом дії на хворого. У зв’язку з цим доцільно нагадати такий вислів Гегеля: «У спокійному голосі можна з упевненістю розпізнати красу душі людини, яка говорить, у грубості голосу – грубість, почуття, що її характеризують».
Під час огляду хворого чи розмови з ним медик не повинен виявляти своїх негативних емоцій. Кожен хворий прислухається не тільки до голосу медика, а й до його відтінку, прагнучи навіть прочитати щось в очах лікаря.
Хворому потрібна дружня підтримка словом, але, в разі необхідності, слід суворо і твердо відхилити його вимоги.
Медичні працівники повинні бути дуже обережними і в розмовах між собою в присутності хворих. Іноді з випадково пророненого слова можна зробити хибні висновки.
Дуже легко необережним словом відібрати у хворого надію на одужання, а безнадійність ніколи не була помічницею медика. «Віру у виздоровлення слід уселяти в пацієнта», - так твердить стародавня заповідь для лікарів.

Тема: Формування навичок і прийомів мислення.

План.
Мова і думка.
Види, форми, прийоми розумової діяльності.
Вміння працювати з текстом.

МОВА І ДУМКА

Cogito ergo sum в перекладі з латинської означає: “Мислю – значить існую». Це слова французького філософа, фізика та математика Рене Декарта.
Мислення – узагальнене та опосередковане пізнання світу в процесі практичної і теоретичної діяльності людини, засіб творчості особистості.
Потужним джерелом розвитку мислення – є мовлення. Слово – одиниця мовлення, крім зовнішньої, звукової, має внутрішню форму – значення.
Значення – це ланка між мисленням та мовленням, умова їх єдності. Зрештою воно (значення) стає знаряддям мислення: створює можливість виходу за межі наочної, безпосередньої даної ситуації.
Мова – найважливіший засіб спілкування людей. Вона безпосередньо пов’язана з мисленням; не може бути мови без мислення й мислення без мови. Мова й мислення мають глибоко суспільний характер, не лише за своєю природою, а й за функцією в суспільстві. За допомогою мислення люди пізнають світ, закони розвитку природи та суспільства. Пізнавальна діяльність людини, її мислення можливі лише на основі мовного матеріалу: слів і речень. Кожен аспект діяльності зумовлюється думкою та її носієм – мовою. Тільки завдяки мові все здобуте попередніми поколіннями не гине марно, а стає фундаментом для подальшого розвитку людства.
Виділяють декілька класифікацій видів мислення.
1. За змістом:
а) наочно-дійове – мислення в практичній діяльності, безпосередньо включене в практичну діяльність;
б) наочно-образне – мислення з опорою на образи сприймання або образи уяви;
в) словесно-логічне – освоєння дійсності, що формується під час оволодіння науковими поняттями в процесі навчання.
2. За характером задач, що вирішуються:
а) практичне мислення – мислення, що направлене на розв’язання задач, які виникають у ході практичної діяльності;
б) теоретичне – мислення, спрямоване на розв’язання теоретичних задач, лише опосередковано пов’язаних з практикою.
3. За ступенем новизни та оригінальності виділяють:
а) репродуктивне (шаблонне) – відтворююче мислення;
б) творче – мислення, в якому вирішується проблема, виробляється нова стратегія, знаходиться нове, раніше невідоме.
Наочно-дійове мислення – розв’язування задач, поданих у наочній формі, шляхом практичних дій.
Наочно-образне (образне, просторове) мислення – розв’язування задач шляхом ідеального перетворення їх умов.
Словесно-логічне мислення – провідний засіб теоретичного освоєння дійсності, що інтенсивно формується під час оволодіння дітьми науковими поняттями в процесі навчання. Воно має вигляд міркування і здійснюється шляхом таких мислитель них дій, як аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, порівняння.
Теоретичне мислення можна вважати різновидом словесно-логічного. Це засіб цілеспрямованого теоретичного освоєння дійсності, відтворення її у поняттях. Поширеною формою є дискурсивне (від лат discursus – міркування, досвід, аргумент) мислення – розгорнуте в часі міркування за допомогою умовиводів – способів логічного зв’язку суджень.
Умовивід здійснюється шляхом індукції (від лат. Induction – наведення) – від менш загальних до більш загальних суджень або ж дедукції (лат. Deductio від deduco – виводжу) – застосування вже відомого до нових випадків. Отримані в результаті знання – також судження, які стверджують або заперечують наявність в об’єкті мислення певних властивостей.
Теоретичне мислення спрямоване, як правило, на побудову узагальненого і значною мірою усвідомленого образу світу.
Практичне мислення пов’язано з наочно-дійовим, але за механізмами функціонування нагадує теоретичне.
Цей вид мислення визначає успішність багатьох видів професійної діяльності. Для деяких професій практичне мислення має вигляд технічного чи оперативного.
Мислення розглядається як діяльність, направлена розв’язування певної задачі. Задача має мету та умови, з якими вона пов’язана. Початковим моментом мислення зазвичай є проблемна ситуація. Мислити людина починає тоді, коли у неї з’являється потреба щось зрозуміти. Мислення починається з проблеми.
Вирішення задачі є природним завершенням процесу мислення.
Реальний процес мислення пов’язаний зі всім психічним життям індивіда. Мислить не «чиста» думка, а жива людина, тому в процес мислення включаються почуття та переживання. Розумовий процес є активним, цілеспрямованим, вольовим актом. В свою чергу, перевірка, критика, контроль характеризують мислення як свідомий процес.
Мислення здійснюється в поняттях. Однак в реальному мисленні поняття не виступають в ізольованому вигляді, але функціонують в єдності і взаємопроникненні з наочними моментами уявлень та зі словом. Слово є формою існування поняття і разом з цим слуховим і зоровим образом.
Основні операції (прийоми) мислення: порівняння, аналіз і синтез, абстрагування і узагальнення.
Порівняння – первинна форма пізнання. Це мислительна операція, що дає змогу встановити подібні і відмінні ознаки аналізованих об’єктів. На перших етапах розвитку мислення порівняння є провідною формою пізнання: дитина пізнає речі, порівнюючи їх між собою. В процесі досконалого мислення порівняння супроводжує аналіз і синтез.
Аналіз – розчленування об’єкта мислення як цілого на частини за допомогою зовнішніх або внутрішніх дій чи операцій.
Синтез – практичне або теоретичне об’єднання виділених у процесі аналізу частин у нове ціле.
Абстрагування – виділення одних властивостей об’єкта мислення серед інших.
Узагальнення – об’єднання важливих властивостей об’єкта мислення, отриманих в результаті аналізу, синтезу, абстрагування.
Абстракція і узагальнення є взаємопов’язаними сторонами одного процесу – досконалого пізнання об’єктивної реальності в її суттєвих властивостях та закономірностях. Це пізнання здійснюється в поняттях, судженнях і умовиводах.
До форм мислення відносяться: поняття, судження і умовивід.
Поняття – опосередковане та узагальнене знання про предмет, засноване на встановлені більш або менш істотних зв’язків і відносин з іншими предметами та явищами.
Судження – основна форма, за допомогою якої здійснюється процес мислення. Будь-яке мислення виражається за допомогою судження. Це форма мислення, яка відображає зв’язки між предметами та явищами (поняттями); ствердження або спростування чого-небудь.
Умовивід – форма мислення, яка на підставі кількох суджень, здійснює певний висновок.

ЯК ПРАВИЛЬНО ЧИТАТИ Й ОСМИСЛЮВАТИ ПРОЧИТАНЕ?

Що значить прочитати текст? Прочитати – це насамперед зрозуміти. Зрозуміти думку автора, те, що він хотів сказати, його задум. Як же проходить шлях від слів тексту до головної думки, ідеї? Як розкривається авторський задум?
Найпершою відповіддю на ці питання буде: осмислити прочитане, спробувати зрозуміти весь текст. Виявляється, і це було експериментально підтверджено, що для осмислення тексту читачеві достатньо прочитати, переробити в своїх думках лише 25% змісту.
Вміти читати і занотовувати прочитане – необхідна риса й ознака інтелектуальної праці. Найбільш поширена форма такої роботи – складання плану, тез та написання конспекту.
Перш ніж занотовувати прочитане, його слід зрозуміти, тобто дошукатися до значення, до основного змістового ядра тексту. Процес читання відбувається ніби в два етапи: 1) виділення змістового ядра інформації і; 2) його закріплення, фіксація. Причому, сприймаючи текстову, мовну інформацію, ми орієнтуємося не на її форму, а на зміст.
Читання тексту починається зі свідомого чи несвідомого визначення мети читання. Усвідомлення мети сприяє кращому осмисленню прочитаного, дозволяє виділити у тексті головне і відкинути неістотне, зробити необхідні висновки та узагальнення.
Отже, найперше, що необхідно зробити, приступаючи до опрацювання письмового тексту, - це осмислити мету своєї роботи. Друга необхідна умова роботи з книгою – письмова фіксація прочитаного. При записуванні пізнавальний процес супроводжується зоровими та руховими асоціаціями, а це сприяє глибшому запам’ятовуванню прочитаного.
Існують усталені, загальноприйняті прийоми і методи ведення записів: план, тези, конспект.
План – це короткий послідовний перелік основних питань або тем тексту.
Перш ніж скласти план, ви повинні прочитати весь текст або ту його частину, яку належить опрацювати. В остаточному вигляді план записують лише тоді, коли визначено головну думку твору та виділено основні питання, що її розкривають.

Основні правила складання плану

Попередньо перегляньте текст, з’ясуйте ті неясності, що заважають зрозуміти прочитане.
Уважно прочитайте текст, визначте головну думку.
Поділіть текст на смислові частини, визначте усі мікротеми.
Сформулюєте пункти плану, логічно пов’язавши їх між собою.
Спробуйте переказати текст, керуючись складеним планом.
Ці правила слід доповнити вимогами щодо оформлення плану.

Основні вимоги до плану

У простому плані перелічуються основні мікротеми тексту.
У складному плані наводяться підпункти, в яких уточнюються основні пункти простого плану.
Речення мають бути лаконічними та чіткими.
Пункти плану можуть оформлятися як у розповідній, так і в питальній формі.
Перший та останній пункти плану повинні логічно відкривати та завершувати виклад основних питань тексту.

Тезами називають стисло сформульовані основні положення тексту, що вбирають суть висловленого.

Як складати тези

Попередньо переглянути текст, продумати мету, яку ви ставите перед собою, приступаючи до його опрацювання.
Уважно прочитайте текст, визначте його основну думку.
Поділіть текст на смислові частини, визначте всі мікротеми.
Сформулювати пункти плану, логічно пов’язані між собою.
Сприймаючи текстову інформацію, намагатися чітко уявити, що є важливим для автора, а що для вас – як читача.
Вибирати для тез основні ідеї та положення, відділивши важливі деталі від подробиць, записати їх словами автора або властивими словами, розмістивши в певній послідовності.
Керуватися найголовнішим принципом нотування чужого тексту – не допускати перекручень змісту.

Конспект – це короткий, але зв’язний і послідовний переказ змісту статті, розділу книжки, брошури, лекції тощо. Це універсальна форма запису почутого і прочитаного, в якій знаходять місце і план, і тези, і виписки, і цитати, і самостійні спостереження, зауваження. Основною особливістю конспекту є його лаконічність, стислість.

Як складати план, тези, конспект

Прочитати текст, визначити його тему та основну думку.
Поділити текст на логіко-смислові частини.
Дібравши заголовок до кожної частини, матимемо план тексту.
Поставити до кожної логіко-смислової частини запитання: «Про що говориться в цій частині?»
Знайти в тексті відповідь. Записавши її стисло власними словами або словами автора матимемо тези.
Доповнивши тези конкретним матеріалом, фактами, взятими з тексту цитатами, матимемо конспект.
Складаючи план, тези чи конспект, записати прізвище автора, повну назву роботи, рік, видавництво, назву журналу чи газети, в якому вона надрукована.
Виділяти в конспекті розділи, параграфи, пункти, відокремлюючи їх один від одного.
Після кожної закінченої частини робити інтервал (сюди можна вписати нові замітки).
Виділяти основні тези, ідеї різними кольорами, підкресленням, значками та ін.
Тема: Поняття етики ділового спілкування, її предмет і завдання.
План.
Поняття спілкування.
Етика ділового спілкування.
Етичне й естетичне у мові.
Професійна етика.

«Ніщо не коштує нам так дешево і
не цінується нами так дорого, як ввічливість»

Сервантес

Спілкування – один із видів соціальної взаємодії людей. Сучасна наука визначає спілкування як обмін інформацією (комунікація, від лат. comunico – «спілкуюся з кимось»), як взаємодію (інтеракція, від англ. іnteraction – «взаємодія»), як сприймання людини людиною (перцепція, від лат. рerception – «сприймання, пізнавання»). Отже спілкування охоплює різні сторони процесу контактування між людьми.
Спілкуючись, людина висловлює свої думки, почуття, волевиявлення і сприймає їх від іншої людини (людей).
Спілкування має два види, які здебільшого реалізуються одночасно: вербальне (лат. verbum – «слово»), тобто словесне мовне, і невербальне (несловесне) – поглядами, мімікою, жестами,штучними умовними знаками, предметами). Але основним засобом спілкування є природна мова.
Мова є складовою понять «етичне» й «естетичне». За «Словником української мови», етика – це не тільки «наука про мораль», а й «норми поведінки, сукупність моральних правил», а естетика – це «наука про мистецтво, про форми прекрасного в художній творчості» і взагалі – «краса, художність чого-небудь». Основне поняття етики – добро (добре), естетики – краса (художність). Ці поняття вважаємо визначальними і щодо якості мовлення: граматика вчить говорити правильно, а стилістика вчить говорити добре і так, щоб «не можна було не слухати». Етичну цінність, безперечно, має об’єкт, «зміст якого відповідає «ідеалові» людської поведінки, що склався в даному соціальному колективі», а естетичну цінність має об’єкт, «форма якого розкривається безпосередньому переживанню соціально представленої особистості як реальне втілення її життєвого ідеалу». Отже, самі норми літературного мовлення і всі їхні конкретні функціонально-стильові й емоційно-експресивні можливості становлять етичну цінність для сучасного покоління мовців, а реалізація цих норм у конкретній ситуації мовлення з метою досягнення пізнавального, виховного, естетичного і навіть гедонічного (насолоджувального) ефекту становить естетичну цінність мови (чи мовлення). У цьому виявляється традиційна гармонія етичного й естетичного, сформульована як закон ще в античні часи, органічний зв’язок між змістом і формою – внутрішнім і зовнішнім виявом реальності.
Отже, етичне в мові – це конкретно-історична система мовних засобів (ресурсів) відповідно до форми моральної свідомості й поведінки людини, що передбачає ефект добра (чи покарання зла). Естетичне в мові – це форма мовленнєвої діяльності людини, спрямована на створення прекрасного (наприклад, твору як предмета художньої літератури) або на оцінювання (емоційно-експресивне чи й нейтральне) наслідків творчої діяльності людини в усіх сферах її соціальної практики. Тому єдність етичного й естетичного виявляється на рівнях загальнонародного та індивідуального, ситуаційного мовлення. Єдність і боротьба протилежностей зумовили наявність у реальному світі об’єктів естетичних і неестетичних. Звідси й потреба в мовних засобах реалізації їх оцінки; естетичне і неестетичне має мовні засоби вираження, у мовленні можливе етичне і неетичне. Недостатність знань мовної системи, погане володіння законами логічного мислення, не контрольованість акту «мислення – мовлення» може призвести до суперечності навіть між моральністю й естетикою (це, наприклад, ситуації, які намагаються виправити фразами: «Я не те хотів сказати», «Ти не так мене зрозумів», «Не треба прискіпуватися до слова» та ін.).
Сучасні літературні мови відзначаються єдністю етичного й естетичного у складі та функціях. Тому порушення цієї єдності в індивідуальному мовленні – явище конкретно-суб’єктивне, адже вибір слова, вислову, формулювання поняття – складний психолінгвістичний мовний акт, до якого людина повинна бути підготовлена.
Сьогодні не можна нехтувати старогрецького вимогою до оратора: промова повинна пояснити, збудити думку (зумовити діяльність), дати задоволення. Етично й естетично розвинена та людина, яка знає мову, володіє засобами, що творять етику й естетику нашого спілкування.
Етичні норми поведінки людини в колективі – категорії історичні, хоч і не зазнають частих змін (більшість норм нові покоління засвоюють від попередніх у формі етикетних знаків і у формі мовній). Ввічливість, чемність, шанобливість, доброзичливість, стриманість виховуються на зразках оточення і настановами. І зразки, і настанова передаються переважно за допомогою мови.
Численні етикетні ситуації вимагають від мовця вміння привітатися і попрощатися, звернутися за допомогою і подякувати за неї, розмовляти з ровесником або звернутися до старшого, просити чи наказувати, розмовляти по телефону і спілкуватися безпосередньо. На жаль, у нас немає науки спілкування – практично лише наші спостереження за старшими залишаються єдиною школою етики (й естетики) спілкування. Приходимо до лікаря і замість: «Слухаю Вас, Ольго Іванівно!» чуємо: «На що скаржитесь, хвора?» (і при тому очі дивляться не на вас, а в папери ). А може, я ще не хвора – порадитись прийшла? Адже давньоруське врачь походить від врати, що означало говорити. А чи всі сьогоднішні лікарі вміють говорити так, що слово їхнє полегшувало страждання, знімало біль, виліковувало? Завжди треба пам’ятати: наше слово обов’язково відгукнеться в свідомості чи навіть вчинкові співбесідника (оточення).
Етика спілкування висуває вимоги до вживання займенників ти і ви. «Пошанна» множина і «множина ввічливості» (вживання щодо однієї особи займенника ви) функціонують автоматично, є фактом мовленнєвим і психологічним. Поширені звертання на ви до осіб, віком старших від мовця, або малознайомих (адже ти – ближче, інтимніше, ви – ввічливе, шанобливе). Історично звернення до особи на ти – східнослов’янське, на ви – західноєвропейське, диференціація цих звертань почалася у XVII ст. і мала не лише етичний, а й соціальний зміст.
Отже, основна етична категорія «добро» ( і добре мовлення) має в мові численні засоби вираження, які підпорядковані визначальним ознакам культури мовлення – правильності, точності, доречності. А це, в свою чергу, зумовлює мовну реалізацію етичної категорії «краса», тобто «досконалість», адже за відповідних умов можна реалізувати й естетичну функцію мови.

ПРОФЕСІЙНА ЕТИКА МЕДИЧНОГО ПРАЦІВНИКА

Слово займає важливе місце у всьому комплексі лікувальних засобів. Слово визначає етичні навички лікаря, розуміння свого обов'язку і відповідальності перед суспільством. Слово виявляє професійну і етичну підготовку лікаря, воно є важливою складовою частиною науки про професійний обов'язок - деонтології. Розробки про силу слова і його вплив на страждальника були в медицині Китаю, Єгипту, а пізніше їх доповнили вчені Греції і Риму. Греки знали, що в процесі збереження і відновлення здоров'я важливу роль відіграють психопрофілактика і психотерапія. Серед різних факторів впливу на психіку людини чи не перше місце займало слово. Гіппократ рекомендував при лікуванні підбадьорювати і заспокоювати хворих, він обґрунтував фізіологічний вплив словесних прийомів на організм і рекомендував застосовувати цей лікувальний засіб паралельно з іншими. Від найдавніших часів збереглися вислови, які характеризують вплив слова на людину. Араби говорили, що словом можна проколоти те, чого не проколоти голкою. Рана, нанесена ножем, загоюється, а язиком - ні.
Збереглася притча про Езопа, старогрецького байкаря, кульгавого раба, відпущеного пізніше на волю. Хазяїн повелів йому принести найкращу на світі річ. Езоп приніс куплений на базарі язик. "Це і є найпрекрасніше, що є на світі, - сказав він. - Язиком ми промовляємо слова ніжності, вірності, кохання. Язиком ми проголошуємо мир і промовляємо слово "життя". Згодом хазяїн наказав йому принести найжахливіше, що є на світі. Езоп знову приніс язик, мотивуючи свій вибір тим, що язиком ми промовляємо слова ненависті, оголошуємо війну, говоримо слово "смерть".
"Сим искусством печального утешишь, сердитого умягчишь, нетерпеливого успокоишь, бешеного остановишь, дерзкого испугаешь, робкого сделаешь смелым, скрытого откровенным, отчаянного благонадежным. Сим искусством сообщается больным на твердость духа, которая побеждает телесные боли, метание и которая самые болезни... иногда покоряет воле больного. Так вся всем - ты достигнешь, может быть, и до той премудрости, что не будешь здравия полагать в одних только аптекарских склянках".
Обґрунтування сили слова дав знаменитий І.П. Павлов: "слово для человека такой же реальный условный раздражитель, как и все остальные, но вместе с тем и такой многообъемлющий, как никакие другие". "Слово, благодаря всей предшествующей жизни взрослого человека, связано со всеми внешними и внутренними раздражителями, приходящими в большие полушария, все их сигнализирует, все их заменяет и потому может вызвать все те действия, реакции организма, которые обуславливают те раздражения". І.П.Павлов красномовно виразив результати словесного впливу на хворого: "Слово врача может поднять всю скрытую возможность организма на борьбу с недугом, на его преодоление".
Складені протягом багатьох поколінь деонтологічні канони, зокрема одного з його компонентів - слова, пропонують медику виробити в собі не тільки уміння говорити, але й, що не менш важливо, - мовчати. Гіппократ писав, що лікар повинен уміти приховати від хворого те, що йому не слід знати, утішав його своєю увагою і ласкавим звертанням, не говорити хворому того, що наступить або уже наступило, тому що у протилежному випадку хворі можуть бути доведені до граничного стану.
Усі висловлені думки і судження про роль слова зокрема і мови взагалі, висловлені авторами різних епох і народів, дають підстави говорити про те, що слово має психотерапевтичну дію і може використовуватись як ефективний лікувальний засіб. Разом з тим при невмілому і неправильному його застосуванні слово може викликати ятрогенні захворювання. Лікар у своїй роботі повинен проявити знання людської психіки, бути кваліфікованим, діяльним та мудрим. Гіппократ вважав, що слід перенести мудрість у медицину, а медицину в мудрість, тому що лікар-філософ рівний Богу. Ці важливі лікарські принципи відбиті у латинських виразах, які стали крилатими:
Medica mente non medicamentus - лікуй розумом, а не ліками.
Sapere aude - старайся бути мудрецем.
Східна мудрість говорить, що з усіх хвороб найнебезпечніша невігластво.
Майстерність, широкий світогляд, ерудиція - невіддільні від особистості медичного працівника. Потреба у придбанні і накопиченні знань, у постійному шліфуванні й удосконаленні лікарського мистецтва повинні стати постійною необхідністю кожного представника цієї благородної професії. Духовна пасивність і професійна неграмотність засуджувались з найдавніших часів:
Ne discere cessa - не переставай учитися.
Perfice te - удосконалюй себе.







Тема: Структура ділового спілкування. Техніка ділового спілкування. Мовленнєвий етикет.
План.
Форми та функції ділового спілкування.
Основні види ділового спілкування: публічний виступ, ділова бесіда, службова нарада та переговори.
Основні правила ділового спілкування.

Форми ділового спілкування
Справедливо відзначив І. Лафатер: "Хочеш бути розумним навчись розумно питати, уважно слухати, спокійно відповідати й переставати говорити, коли нема чого більше сказати".
Ділове спілкування існує в двох формах: усній і писемній (табл. 1).
Усне ділове мовлення це спілкування людей під час виконання ними службових обов’язків (під час бесід, нарад, у години приймання відвідувачів тощо). Це може бути мовлення однієї службової особи перед іншою або перед колективом чи зібранням.
Писемне спілкування є вторинним щодо усного мовлення. Воно й виникло пізніше. Писемне мовлення офіційно-ділового стилю є монологічним.
Таблиця 1
ФОРМИ ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ
Усна форма ділового стилю
Писемна форма ділового стилю

Ділова бесіда, діловий прийом, ділова доповідь, ділова розмова по телефону, ділова нарада, ділові переговори
Документи різних видів: автобіографія, резюме, заява, пропозиція, скарга, характеристика, трудова книжка, особовий листок з обліку кадрів, довідка, висновок, доповідна записка, пояснювальна записка, запрошення, звіт, лист, оголошення, план, протокол, витяг із протоколу, телеграма, адреса, телефонограма, радіограма, факс, акт, доручення, розписка, список, таблиця, накладна, договір, трудова угода, контракт, ділова доповідь (написаний текст) тощо


Функції, види та рівні спілкування
Міжособистісні відносини: суб'єктивно переживаємий зв'язок між людьми; існують різноманітні види міжособистісних відносин - ділові та особисті, приятельські, товариські, подружні та ін. Проба та оцінка міжособистісних відносин виникає на роботі, в навчальному колективі, в побуті.
Спілкування та міжособистісні взаємини складаються із процесів, які часто переплітаються та взаємодоповнюються. Водночас кожний процес можна розглядати окремо, оскільки він має свої характерні особливості. Ці процеси обмін інформацією між людьми (комунікативна сторона спілкування); організація взаємодії, впливу на інших людей (інтерактивна сторона спілкування); сприймання і взаєморозуміння одне одного або пізнання себе та іншого (перцептивна сторона спілкування). Розглянемо їх окремо.
Спілкування складний, багатогранний процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породжений потребами спільної діяльності. Зокрема психологи виділяють такі функції спілкування:
інформаційно-комунікативну передбачає передавання та приймання не лише готової інформації, а й такої, що формується, розвивається, а також передавання та приймання значень;
регулятивно-комунікативну коли спілкування регулює поведінку людей та їхню спільну діяльність, а також способи впливу один на одного: переконання, навіювання, наслідування та ін.
афективно-комунікативну йдеться про те, що розмаїття людських емоцій виникає й виявляється саме під час спілкування.
Якщо спілкування розглядається як діяльність, то виокремлюють такі його функції: - організація спільної діяльності;
- пізнання людьми один одного;
- формування та розвиток міжособистісних взаємин.
Існує кілька класифікацій видів спілкування. Відповідно до цілей та засобів спілкування поділяють на матеріальне (коли люди спілкуються за допомогою якихось предметів), ідеальне (холи відбувається обмін між людьми ідеями, уявленнями, переживаннями); безпосереднє та опосередковане; вербальне та невербальне.
Існують також різні підходи до класифікації рівнів спілкування. Проте основні з них такі:
маніпулювання варіанти від грубого поводження з людиною до такої поведінки, де зовнішні прояви мають іноді навіть приємний характер;
конкуренція, суперництво варіанти від спілкування, коли "людина людині вовк" до такого, коли чесне суперництво сприяє певному рухові його учасників уперед;
співробітництво це спілкування за принципом "людина людині людина". Саме на цьому рівні виявляються гуманістичні установки спілкування, високий рівень його культури.

ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ ТА ПЕРЕШКОДИ НА ШЛЯХУ ДО НЬОГО

Якби люди були б однаковими, то проблема розуміння один одного, мабуть, і не виникала б. Усі однаково б думали, говорили, діяли. Якби люди взагалі нічого спільного не мали, то й порозумітися вони не змогли б взагалі. Взаєморозуміння передбачає два моменти: спільність людей за духом та певні відмінності між ними.
У людей при спілкуванні часто бувають різні і навіть протилежні мотиви, бажання, прагнення, інтереси (наприклад, у викладача і студента, у керівника і підлеглих, у продавця і покупця та ін.), їх зіткнення утворює специфічний соціально-психологічний феномен, який виявляється у формі нерозуміння людьми один одного. Причини цього полягають у тому, що у людини є схильність не говорити те, що вона насправді думає; прагнення говорити те, що здається більш доцільним у конкретній ситуації, а не те, що хотілося б сказати насправді; бажання говорити самому, а не слухати іншого; намагання слухати іншого не з метою почути, а керуючись бажанням оцінити його.
Чи завжди ми розуміємо один одного, і що може статися, якщо не буде досягнуто взаєморозуміння? З приводу цього є чудова легенда: "Колись давно Монголією правив хан, який був всемогутнім і завоював багато країн. Одного дня він поїхав до лісу на полювання у супроводі свого улюбленця яструба. Під час полювання яструб кружляв у повітрі і, побачивши здобич, каменем падав донизу. Був теплий сонячний день, і хану захотілося пити. Він почав шукати джерело і нарешті знайшов його. Вода стікала тонесеньким струмочком, дуже повільно. Хан дістав свого срібного кухлика і почав наповнювати водою. Коли кухлик наповнився, хан підніс його до рота, але тут несподівано налетів яструб і вибив кухлика з рук. Хан знову наповнив кухлик, але яструб і його вибив з рук хана. Тоді хан розізлився і закричав: "Лети звідси, бо я скручу тобі шию". Хан знову набрав води у кухлик, і знову налетів яструб і вибив його. У цю ж мить хан змахнув шаблею, птиця впала на землю до його ніг і померла. Шукаючи кухлика, хан пішов туди, звідки витікав струмочок. Він побачив, що струмочок витікав з маленького озерця, у гирлі якого лежала мертва кобра. Тут хан зрозумів, чому яструб вибивав кухлика з його рук. Якби він випив цю воду, то вже був би мертвим. Яструб врятував йому життя. Хану вже перехотілося пити. Він обережно підняв із землі мертвого яструба, сів на коня і, охоплений сумом і соромом, поїхав додому". Хан у цій легенді це людина, яка керується лише власними бажаннями, а яструб це друзі, родичі, інші люди, які попереджають нас про небезпеку, і яких ми часто-густо ігноруємо, а іноді й скривджуємо. Легенда звертає нашу увагу на те, що за відсутності взаєморозуміння наші вчинки можуть приносити страждання собі та іншим. Про це слід завжди пам'ятати медичним працівникам, бо від їхнього вміння розуміти вчинки та думки інших залежать долі людей та організації.
Іноді під час спілкування між людьми начебто виникають бар'єри. Бар'єри у спілкуванні це перешкоди, які заважають правильному сприйманню іншої людини та взаєморозумінню з нею. Розуміння природи цих бар'єрів та вміння їх усувати допомагає встановленню доброзичливих взаємин та ефективному спілкуванню. Аналізуючи причину, через яку виник той чи інший бар'єр, можна в майбутньому його уникнути або внести корективи в подальше спілкування.
Серед бар'єрів спілкування виділяють такі: І) бар'єри психологічні, які є наслідком прояву індивідуальних характеристик особистості, у тому числі:
бар'єр темпераменту виникає між людьми, які мають різний тип нервової системи;
бар'єр характеру наприклад, інтровертований тип характеризується в буденних умовах як стримана людина, що має принциповість, тверді переконання, завжди обдумує свої дії. Проте в стресових умовах, якщо інші не поділяють його поглядів, він починає їх уперто відстоювати, стає збудженим, нервовим, дратівливим, може образити іншого;
бар'єр установки якщо перша установка негативна, то змінюється вона важко (наприклад, установка у населення, що всі бізнесмени роблять гроші нечесним шляхом);
бар'єр мотивації коли партнери по спілкуванню вкладають у вжиті слова не ті самі значення);
бар'єри пам'яті ніхто із нас не може бути впевненим у тому, що він зберігає в пам'яті і здатний відтворити ту інформацію, яка надійшла до нього;
2) бар'єри конфліктні через зіткнення протилежних поглядів;
3) бар'єри емоційні - якщо відчувається до іншого неприязнь, то важко його правильно зрозуміти, а якщо людина сприймається з симпатією, то не завжди можна побачити у неї деякі негативні риси;
А) бар'єри моральні коли одних людей вважають перспективними, інших ні, коли в магазині одних зустрічають привітно (бо вони заможні), а інших ні;
5) бар'єри інтелектуальні внаслідок особливостей у сприйманні, мисленні, пам'яті;
6) бар'єри соціальні виникають між людьми, які належать до різних соціальних груп, у тому числі:
бар'єр віку наприклад, старше покоління критичніше ставиться до інновацій, молодь до набутого іншими досвіду;
бар'єр статі жінки та чоловіки по-різному думають, слухають, сприймають інформацію, піддаються переконанню;
бар'єр національності через національні традиції, звичаї люди можуть не порозумітися (наприклад, "так" та "ні" болгарин передає зовсім інакше, ніж українець);
7) бар'єри мовні виникають, коли людина не вміє або не може висловити свою думку, а також через погану вимову, інтонацію;
8) бар'єри професійні виникають через різний професійний досвід, ставлення до роботи, статус тощо.
Бар'єри це те негативне, що знижує ефективність спілкування та взаємодії між людьми і заважає встановленню високого рівня корпоративної культури в організації.

ПРАВИЛА ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ

Готового рецепту проведення ділового спілкування і досягнення успіху немає, тому що це багато в чому залежить від ситуативних факторів.
Але існують загальні правила, яких бажано дотримуватися:

· сформулювати конкретну мету спілкування, скласти план його проведення;

· створити атмосферу довіри і взаєморозуміння. Привернути увагу партнера, говорити про спільні проблеми;

· уміти переконливо висловлювати свої думки, уважно слухати і задавати запитання;

· не відволікатися від поставленої мети. Уміти правильно сприймати партнера і володіти своїми емоціями;

· робити нотатки, фіксуючи одержану інформацію;

· закінчувати обговорення після досягнення мети.
Ділове спілкування нерідко порівнюють із грою в шахи, де неможливо "закреслити" непродуманий хід. Якщо його вже зроблено, ситуація змінюється, і наступні ходи необхідно вже робити за нових умов.
На процес спілкування і його ефективність впливає ряд факторів суб’єктивного характеру, які є більш менш змінними.
До них належать:

· зовнішність людини: привабливість чи непривабливість; фізична врода, почуття смаку, що проявляється в одязі;

· вираз очей і обличчя: міміка обличчя, пропорційність, зміна виразу;

· інтелект, професійна компетенція, яка проявляється в розумінні даної проблеми, прийняття відповідного рішення і відповідних дій;

· мотиваційний фактор, який характеризує зацікавленість сторін у переговорах, їх істинні інтереси, які можуть явно не проявлятися;

· моральний фактор, який проявляється як деякі психологічні якості, риси людини, її життєві принципи, світогляд, життєве кредо;

· емоційний фактор як прояв ставлення до партнера, психологічна установка на нього, формування першого враження.
Цей перелік необхідно доповнити ще одним важливим фактором. Це ситуація, в якій проходить ділове спілкування і яка завжди знаходиться у відповідному часі та просторі. Тобто ділове спілкування реалізується в конкретних умовах і протягом відповідного часу.
Конфуцій говорив, що "не змінюються лише наймудріші і найдурніші". Більша ж частина людей знаходяться між цими крайнощами.
До різновидів усного спілкування належать: діалоги, бесіди, виступи, промови, доповіді, дискусії, переговори тощо.

ОСНОВНІ ВИДИ ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ

У процесі комунікації ми виступаємо посередниками між конкретною ситуацією і певною людиною або групою. Тому потрібно орієнтуватися як на співрозмовника, так і на ситуацію. Ми маємо й певні цілі відносно співрозмовника: пояснення (лекція, повідомлення), стимулювання ініціативи; формування або підсилення певного настрою. Відповідно до цього можна виділити такі види комунікативних актів:
професійні бесіди (коли розглядаються спеціальні проблеми без впливу на почуття);
промови (їх мета досягнути домовленості щодо спільних дій у процесі інформації та аргументації). Вони впливають як на почуття, так і на розум та волю. Особливим їх різновидом є дискусії й дебати;
виступи (торкаються певної події). Розрізняють вітальні промови, подяки, вступні слова.
Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин та професійних спрямувань тих, хто виступає, публічний виступ поділяється на такі жанри, як: доповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж.
Виступ 1) публічне виголошення промови, заяви, інформації; 2) публікація свого твору, статті або окремого твердження, думки з певного питання; 3) дія, спрямована проти кого-, чого-небудь;
промова публічний виступ з якого-небудь приводу;
доповідь це 1) прилюдне повідомлення на певну тему, 2) рідко усне або письмове офіційне повідомлення про що-небудь керівникові, начальникові.
Доповідь один із найпоширеніших жанрів (форм) усного висловлювання. Учені зазначають, що доповідь може бути: 1) політичною; 2) діловою; 3) звітною; 4) науковою.
Ділова доповідь містить виклад певних питань із висновками і пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв’язання проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознайомлені з текстом доповіді. Тоді можна очікувати активного обговорення, аргументованої критики, корисних доповнень і плідно вираженого рішення.
Звітна доповідь містить об’єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні і доречні цитати. Варто також скласти загальний план й усі положення та частини пов’язати в одну струнку систему викладу. Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і приймають остаточне рішення як програму майбутніх дій на подальший період.
Промова це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волю слухачів. Відзначається логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця. Давньоримська ораторська схема побудови промови включала такі основні моменти: що, для чого, у який спосіб може бути і є визначальним для промовця.
Отже, враховуючи вид промови, оратор повинен змінювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме під час її виголошування. Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо.
Мітингова промова найчастіше виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблеми, яка хвилює широкий загал. Цей короткий, емоційний виступ розрахований на безпосереднє сприймання слухачів. Завдання оратора виявити нові, нестандартні аспекти теми, спонукавши присутніх по-новому сприйняти уже відомі факти і реалії. Успішність мітингової промови залежить від індивідуального стилю оратора, його вміння доречно використовувати весь арсенал вербальних і невербальних засобів спілкування та майстерності імпровізувати залежно від реакції аудиторії. Палка, заклична, актуальна, майстерно виголошена мітингова промова, як свідчить історія, дієвий чинник впливу на свідомість слухачів.
Агітаційній промові притаманні практично всі складові промови мітингової. Торкаючись актуальних суспільно-політичних проблем, активно впливаючи на свідомість, промовець спонукає слухача до певної діяльності, до нагальної необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові. В агітаційній промові, як правило, роз’яснюють чи з’ясовують певні питання, пропагують певні думки, переконання, ідеї, теорії тощо, активно агітуючи за їхню реалізацію чи втілення в життя.
Ділова промова характеризується лаконізмом, критичністю, спрямуванням, полемічністю та аргументованістю викладених в ній фактів. На відміну від мітингової та агітаційної, ділова промова орієнтована на логічно виражене, а не емоційно схвильоване сприйняття слухача. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лише в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному зібранні.
Ювілейна промова присвячується певній даті, пов’язаній з ушануванням окремої людини, групи осіб, урочистостями на честь подій з життя та діяльності організації, установи, закладу тощо. Якщо це підсумок діяльності, до ювілейної промови можна включати в хронологічному порядку найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, побажання подальшого плідного розвою та всіляких гараздів.
Доречна пафосність не повинна переходити в заштамповану, нудну одноманітність. Слушними в ювілейній промові будуть експромти й імпровізації, тактовні жарти та дотепне акцентування уваги слухачів на своєрідних рисах ювіляра, спогади про цікаві й маловідомі факти з його життя та діяльності. Форма та зміст ювілейної промови, попри невимушеність і дотепність її викладу, повинні бути морально та етично виважені промовцем, щоб не образити ні ювіляра, ні його близьких, ні слухачів.
Нарада. Термін «нарада» вживається тоді, коли учасники радяться, обмінюються поглядами і спільно доходять певних висновків.
Переговори це засіб, взаємозв'язок між людьми, призначені для досягнення угоди, коли обидві сторони мають співпадаючі або протилежні інтереси.
Переговори призначені для того, щоб за допомогою взаємного обміну думками (у формі різних пропозицій відносно рішення поставленої на обговорення проблеми) одержати угоду, що відповідає інтересам обох сторін і досягти результатів, які задовольняють усіх його учасників.
ДІЛОВА БЕСІДА. Мета зустрічі між двома чи більше діловими партнерами – обговорити, вирішити певні питання, налагодити комерційні стосунки тощо.
Уміння вислухати людину, зрозуміти її – неабияке мистецтво, тому під час ділової бесіди віддають перевагу тим співрозмовникам, які уважно сприймають висловлювані погляди і докази свого партнера та говорять лише по суті, стежачи при цьому за його реакцією і відповідно коригуючи власні дії.
З урахуванням залежності ефективності розмови від поведінки і характеру її учасників, вичленовують такі основні моменти будь-якої ділової бесіди:
1. Встановлення місця й часу зустрічі (попередня домовленість про розмову на “своїй”, на “чужій” чи на “нейтральній” території).
2. Встановлення контакту. За етикетом правила “бесіди” диктує “власник” території, а на нейтральній території ініціатива належить тому, хто прийшов перший: це привітання, жести, початкові фрази для мобілізації уваги співрозмовника.
3. Постановка мети ( мета бесіди подається у формі проблеми, яку слід вирішити, або як конкретне завдання).
4. Фіксування домовленості й вихід із контакту. Співрозмовники підбивають підсумки бесіди, фіксують (бажано письмово) взаємні зобов’язання й розподіляють ініціативу щодо реалізації ухвалених рішень.
Є кілька різновидів ділових бесід залежно від мети і характеру поставленого завдання.
Службова бесіда – один із різновидів ділової бесіди. Найчастіше – це розмова керівника з підлеглим. На думку психологів, такі бесіди сприяють підвищенню інтересу працівника до роботи, налагодженню тривалого ділового контакту, підсилюють авторитет керівника і довіру підлеглого.
Фахівці виробили певні правила ведення службових бесід. До такої бесіди треба готуватися заздалегідь. Слід поцікавитися особистістю майбутнього співрозмовника, його нахилами, захопленням. Напруженості на початку розмови можна уникнути завдяки приязній і ввічливій манері звертання, інтересу до особистих і службових справ співрозмовника. Розмова стане приємнішою й невимушеною, якщо підлеглий пересвідчить у щирості намірів керівника.
У вирішальний момент бесіди – після з’ясування фактів, позиції підлеглого і викладення керівником свого розуміння справи – начальник має стимулювати дальшу діяльність працівника, поставивши перед ним конкретне завдання. У цій ситуації керівникові треба бути вкрай обережним і тактовним. Слід пам’ятати, що у взаєминах керівника і підлеглого наказовий тон спілкування, навіть якщо людина має право розпоряджатися, викликає або протест, або пасивність. Коли людина відчуває, що неї намагаються маніпулювати як річчю, у неї виникає бажання ухилитися від цього або зробити ступінь тиску мінімальним. Беручи це до уваги, керівникові слід вживати коректних за формою і змістом словесних і несловесних засобів, повідомляючи підлеглого про поставлені перед ним завдання.
Під час бесіди треба говорити чітко, переконливо, не поспішаючи. Протягом бесіди варто змінювати інтонацію, акценти, щоб мова не була монотонною, невиразною. Важливо, щоб підлеглий і особливо керівник до кінця вислуховували одне одного, якомога уважніше сприймали сказане співрозмовником.
Керівникам рекомендують дотримуватися таких правил службової бесіди:
1. Визначте перед собою конкретні завдання.
2. Заздалегідь складіть план бесіди.
3. Визначте час, потрібний для досягнення своєї мети.
4. Виберіть місце й час проведення бесіди з урахуванням впливу її на результати.
5. На початку бесіди створіть атмосферу взаємодовіри.
6. Від початку й до завершення бесіди дотримуйтесь основного напряму, що веде до поставленої мети.
7. Будьте на висоті становища.
8. Зафіксуйте набуту інформацію в придатній для подальшого використання формі.
9. Припиняйте бесіду, досягнувши поставленої мети.
Основна вимога – пунктуальність. На місце зустрічі треба прийти на п’ять хвилин раніше від призначеного часу. Слід заздалегідь уточнити адресу, вид транспорту, яким ви проїдете. Навіть коли вам і не подадуть знаку, що незадоволені запізненням, за вами у цій фірмі збережеться репутація людини неввічливої.
Вважається, що неохайний вигляд – це неповага до співрозмовника. Отже, одягатися треба охайно в традиційному стилі: повсякденний костюм, скромна краватка, добре вичищене взуття.
Прийшовши за дві-три хвилини до зустрічі в приймальню, чітко назвіть секретареві свої ім’я, прізвище, мету приходу.
Під час бесіди слід уважно слухати співрозмовника, не можна робити нервових рухів, крутити в руках якісь предмети або щохвилини поглядати на годинник.
Відповідати на запитання потрібно якомога чіткіше й лаконічніше, бо безперервне красномовство справляє таке саме несприятливе враження, як бурмотання і заїкання. У ділових бесідах фіксований не тільки початок, а й закінчення. Трапляється, захопившись відповідями, відвідувач згадує про власне запитання, коли час зустрічі вичерпався.
Нарешті, не можна затягувати бесіду – розмову варто завершити за мить до того, як відчуєте себе зайвим.
Найважливішими етичними принципами в бесіді керівника з працівником є:
конфіденційність (забезпечення умов для щирої і відвертої бесіди, особливо при викладенні причин звільнення з колишньої роботи);
доброзичливість (ставлення до співрозмовника має бути позитивним, схвальним; ваше схвалення і психологічна проникливість допоможуть йому точніше висловити свої думки не замовчуючи істотного; навпаки, негативне ставлення відразу викличе у співрозмовника захисну реакцію почуття невпевненості, настороженість, потайливість);
психологічна проникливість (здатність до розуміння іншої людини, її емоційного стану, вміння підтримувати розмову, вирішувати конфліктну ситуацію, давати належну оцінку культурі мови, виразу обличчя співрозмовника);
тактовність (повага до співрозмовника, обережність у висловлюваннях, вміння надати йому психологічну підтримку і словом, і жестом тощо).
Культура і мистецтво спілкування не самоціль, а дорогоцінний здобуток людини. Це засіб духовного розвитку і вдосконалення особистості, яка прагне до відчуття власної гідності.
Набуття людиною навичок культури спілкування розв’яже чимало проблем у міжособистісних, міжнаціональних взаємостосунках, а також у суспільстві в цілому.


Тема: Терміни і термінологія. Загальнонаукові терміни. Спеціальна термінологія і професіоналізми.

План.
Лексика за сферою вживання.
Терміни і термінологія.
Правила вживання термінів.
Особливості медичної термінології.
Використання слів іншомовного походження.

ЛЕКСИКА ЗА СФЕРОЮ ВЖИВАННЯ

За сферою використання словниковий склад сучасної української мови ділиться на 2 групи:
1) загальновживана, або загальнонародна лексика;
2) лексика обмеженого вживання.
До загальновживаної лексики входять слова, використовувані в різних мовних сферах і зрозумілі будь-якому носієві мови незалежно від того, де він живе, професії, способу життя, наприклад: картопля, школа, журнал, море, п'ять, літо, понеділок, тисяча, високий, зелений, низько, радісно тощо. Загальнонародна лексика становить основу української мови.
Певні обмеження сфери функціонування виявляють діалектна, спеціальна, жаргонна, арготична лексика.
Спеціальна лексика це слова і вирази, які вживаються групами людей, об'єднаними професійною спільністю. У ній виділяються два основні шари: терміни і професіоналізми.
У межах спеціальної лексики термінам протистоять професіоналізми слова і звороти, які використовуються людьми певної професії і є напівофіційними назвами понять цієї професії. Часто професіоналізмами є загальнонародні слова, ужиті у специфічному значенні, наприклад: вікно для викладачів це час між заняттями, висячим редактори називають рядок, що не вміщується в сторінку, а ляпом помилку, у водіїв загоряти сидіти без діла, бублик руль, гума автопокришка тощо.

ТЕРМІНИ І ТЕРМІНОЛОГІЯ

Терміни - це слова або сполучення слів, які вживаються у досить специфічній (науковій, публіцистичній, діловій сфері мовлення і створюються для точного вираження спеціальних понять і назв предметів. Іншими словами, термін - це слово в особливій функції, а саме з цією функцією термін набуває великої точності, він позбавлений образних, експресивних, суб'єктивно-оціночних відтінків.
Терміни створюються засобами власної мови (діловодство), запозичуються (дебет), конструюються з власних і запозичених складників (телетайп, фототелеграма).
У діловому стилі є своя термінологія.
Терміни – це слова, або словосполучення, що означають або пояснюють предмети, явища, дію у якійсь специфічній сфері.

Правила вживання термінів

1. Термін повинен вживатися лише в одній, зафіксованій у словнику, формі. Уникати нестандартних термінів, що засмічують мову.
2. Термін повинен вживатися лише з одним значенням. Економічний термін повинен вживатися в тому значенні, в якому його застосовують. Визначення термінів зафіксовані у спеціальних словниках, довідниках, державних стандартах. Серед стилів діловодства є багатозначні.
Справа. 1) Класифікаційне поняття, вживане для позначення сукупності документів.
2) Одиниця зберігання текстових документів в архіві.
3) Різновид справи, який становить одне питання (судова справа).
3. При користуванні терміном слід суворо дотримуватись правил утворення від нього похідних форм (акт - акт(а), акт звірки взаємних розрахунків, актувати, заактований, актування).
4. Рекомендується уникати використання застарілих термінів.
Ускладнення термінології, недоречна пишномовність висловлення - це свідчення невисокої культури людини, вбогого її інтелекту. Високоінтелектуальна людина завжди прагне висловитися ясно, чітко, шукає для формулювання своєї думки найточніших слів і словосполучень.
5. Не рекомендовано в тексті одного документа вживати на позначення того самого поняття і запозичене, і власномовне слово (якщо патент, то не вживати в 2-ому, 3-ому реченні слово "авторське свідоцтво").
Термінологічна лексика поділяється на ряд окремих груп відповідно до існуючих галузей науки, техніки, виробництва, мистецтва тощо.
У сучасній українській літературній мові можна виділити такі групи лексики:
- математичну (множення, чисельник, синус, куб, квадрат);
- політико-економічну (товар, ринок, рента, вартість, продуктивні сили);
- біологічну (плазма, клітина, рецептор);
- медичну (хірургія, офтальмологія, стрептоцид, пеніцилін, ін'єкція, ампутація);
- шахову (гарде, гамбіт, шах).
Перерахувати всі термінологічні групи важко, адже кожна галузь знань і діяльності людей має свою термінологію. Кожна широка термінологічна група в свою чергу може розпадатись на вужчі, спеціальні.
Наприклад, медична:
- стоматологічна (афти, дентальний, пародонтоз);
- гінекологічна (вагіна, метрит, оваріум, вірго).


Особливості медичної термінології

Особливістю медичної термінології є, в першу чергу, широке використання латинізмів та грецизмів. Адже "без латини немає медицини". І хоча Корнелій Цельс сказав: "Morbi non eloquentia, sed remedu curantea" (хвороби лікують не красномовством, а ліками), але це можна пояснити тим, що сам Цельс розробляв наукову теорію лікування.
Його теоретичний багаж складає 8 книг, об'єднаних назвою "De medicina", написаних на основі грецьких джерел.
Особливості медичної термінології є те, що терміни усталені, латинського та грецького походження. Окрім того, обов'язковими є також знання термінології біологічної, хімічної, біохімії, фармакології, патанатомії, адже це близькі до медицини галузі. Ще одна особливість медичної термінології - взаємопов'язаність з іншими групами.
Лексика латинської мови настільки життєздатна, що на її основі створена та постійно поповнюється сучасна термінологія в усіх галузях нашого життя. Міжнародна термінологія медицини теж грецького та латинського походження.
Особливістю медичної термінології є наявність синонімів, дублетів грецького та латинського походження. Наприклад, окуліст (від лат. oculus - око), офтальмолог (від грецьк. ophtalm - око), medicus (лат. - лікар) - iatras, iatr (грецьк. - лікар) - звідси: медик, педіатр, медикаментозний (лат. - medicamentum - ліки) - фармацевтичний (від грецьк. pharmacon - ліки).
Терміни латинського походження - це переважно анатомічні назви, грецького - клінічні.
Згідно з вимогами до термінологічної лексики вживаються слова, зафіксовані в словниках, особливої уваги, чіткості вимагають саме дублети. Що стосується медичної термінологічної лексики, то терміни-дублети стали твірними для багатьох слів. Слова з латинськими та грецькими коренями органічно увійшли в мову, підпорядковуючись її вимові, граматичним нормам.

Латинського - грецького походження:
albus - lenco (білий)
ruberbra, brum - erythro (червоний)
multus - poli, polis (багаточисельний)
muskulus - myo (м'яз)
nervus - neuron (нерв)
ventriculus - gastr (шлунок)
somnys - hypnos (сон)
mamma - mast (молочна залоза)
aqua - hydr (вода)
lingua - glossa (язик)

Ці слова дали корені для утворення нових, споріднених із ними: альбінізм - вроджена відсутність пігментації; еритроцити - червоні кров'яні тільця; вентикулярний - що стосується шлуночків серця; рубеола - (краснуха), червона висипка; мамолог - лікар, що займається проблемами захворювань молочної залози; вентральний - черевний; мастит - запалення молочної залози; лінгвальний - язиковий; неврит - запалення нерва; глососкероз - сухість язика; сомнамбулізм - лунатизм; глосагра - біль у язику; гіпноз - усипляння; гідремія - підвищений вміст води у крові; гастрит - ураження слизової оболонки шлунка; мускул - м'яз; міозит - запалення м'язів.

Медичні терміни – це спеціальні слова або словосполучення, що дають точне визначення чи пояснення предметам, діям у галузі медицини.
Однією з особливостей медичної термінології є поділ її на групи.
І група – анатомічні терміни – назви частин людського тіла та їх складових органів: кістка, м’яз, нижня кінцівка, скелет, стопа.
ІІ група – клінічні терміни – слова чи словосполучення, що вказують на назви захворювання та методи обстеження, діагностику, лікування.
Хірургія: апендицит, виразка, непрохідність, грижа, гострий холецистит.
Урологія: ниркова коліка, гострий простатит, гостра затримка сечі.
Терапія: гастрит, запалення легенів, бронхіальна астма.
ІІІ група – фармацевтичні – назви хімічних речовин, лікарських препаратів, їх функції та дія на людський організм: тусупрекс, нітрогліцерин, мукалтін, сустак.
За будовою медичні терміни поділяють на прості, складні й складені.
Прості терміни виражені, як правило, іменниками: стегно, скроня, повіка, пухир, клофелін, фуросемід.
Складні терміни утворені складанням кількох основ або цілих слів: протигарячковий, кровотеча, порохоподібний, плазмозамінник.
Окрему групу становлять складені терміни: Аддіса-Каковського проба; Аддісона-Бірмера анемія (терміни – епоніми);адамове яблуко; диплегія лицева природжена, канал шийки матки, міоцит серцевий.
Складені терміни об’єднуються навколо заголовного слова, утворюють з ним гніздо: ритм коронарного синуса; правошлуночкова серцева недостатність, ритм серця синусовий.
Прізвища вчених у складеному терміні-епонімі пишуться переважно з великої літери.
Складні терміни, які пишуться через дефіс: гамма-ритм; лопатково-ключичний, демоз-Н, апо-індометацин, бета-хвилі та інші.
У медичній термінології затверджена група термінів-абревіатур, наприклад: АТФ, СНІД, ДОКСА, ДНК, РНК, ЕКГ та ін.
Одне поняття може виражатися кількома термінами-синонімами:
синюшність – ціаноз, синява, синюха;
синхондроз – сполучення хрящове;
токсикодермія – екзантема токсична, токсидермія, токсикодерма.
Синонімія на етапі створення і нагромадження наукових термінів була бажаною і потрібною. Вона давала можливість вибирати для наукової праці найвідповідніші терміни, а після утвердження котрогось з них здійснювався остаточний вибір.
Можна виділяти ще медичні терміни-метафори: симптом барабанних паличок, симптом намистинки, симптом метелика, симптом черв’ячка, симптом хоботка.
Зупинимося на процесі виникнення медичних термінів.
Термінологія медицини – одна з найскладніших терміносистем сучасної науки. Загальна кількість медичних термінів невідома. Термінологія сучасної медичної науки – це відкрита система, в якій спостерігається постійний процес виникнення нових термінів.
Українська наукова медична термінологія формувалася на власному ґрунті й одночасно сприймала латино-грецький та осмислювала світовий термінологічний досвід.
В основі української медичної термінології лежать два основних джерела – народна побутова мова і мова наукова. Співвідношення цих двох початків виразно простежується при проведенні семантичного аналізу матеріалів, що мають певне відношення до медичної проблематики. Хоча медицина обрала для себе власний шлях творення термінів за допомогою морфем класичних мов, які не обмежені додатковим змістом і виступають як чисті символи, їй також притаманні назви, утворені шляхом перенесення значення, що свідчить про нероздільний зв’язок термінологічних систем із загальною мовою та про розвиток за її законами.
Одним із джерел поповнення української медичної термінології є загальнонародні слова, які ми називаємо побутовизмами. Розширення системи національної медичної термінології шляхом використання побутовізмів зумовлено законом вторинної номінації (називання).
Одним із значущих способів вторинного називання та збагачення медичних термінів є асоціативний принцип. З усіх видів асоціацій у медичній термінології найчастіше творяться найменування за допомогою асоціативності за подібністю.
Серед загальновживаних слів, зокрема побутового призначення, можна виділити кілька тематичних груп, з яких той чи інший термін взято. Серед них:
назви речей хатнього вжитку: миска, таз (миска ниркова, таз); чашка, чашечка (чашечки нирки великі, чашечки нирки малі); голка (гістологічна, дерматологічна, ін’єкційна); сито (молекулярне); лійка (вушна, гіпоталамуса, решітчаста);
назви речей господарського призначення: мішок (аневризматичний, ендолімфатичний, киловий, сльозовий); мішечок (альвеолярний, волосяний, еліптичний, зубний), сідло, сідло турецьке (заглибина на верхній поверхні клиноподібної кістки, де міститься гіпофіз); вуздечка (верхньої губи, нижньої губи, язика); вузлик (долонний, лімфатичний, фібрознопиловий); ланцюг (важкий – поліпептидний ланцюг); замок (кістковий); цвях (Єланського, Сміт-Петерсена – пристрої для з’єднання переломів);
назви частин будівель і будівельних пристроїв: поріг (виведення, видимості, відчуття); вікно (завитки вуха, присінка вуха); вічко (маткове, сечоводу); присінок (гортані, кісткового лабіринту, носа, піхви, рота); покрівля (барабанної порожнини, четвертого шлуночка); сходи (барабанні, присінкові); ворота (інфекції, легені, лімфатичного вузла, надниркової залози, нирки, печінки, селезінки);
назви вживаних у побуті предметів: гребінці (шкіри); гребінь (ампельний, головки ребра, кістки лобкової); калитка (чоловічих статевих залоз); кишеня (гіпофізарна, пародонтальна, ясенна); паличка (ботулізму, дифтерії); пояс (плечовий, тазовий); стремено (одна зі слухових кісточок барабанної порожнини); сумка (волосяна, кришталика, сальникова, слизова).

Термінами такого типу можуть бути ландшафтні назви (долина мозочка, ямка скронева, шлях зоровий, кірково-спинномозковий, шляхи нюхові), реалії сільськогосподарських робіт (борозна барабанна), назви тварин (жаба грудна), військові терміни (шолом сухожилків), релігійні реалії (чотки рахітичні), назви рослин (ячмінь), назви мінералів (камені ниркові, оксалатні) та інше.
І ще прикметою таких нових назв є їх обов’язкове текстуальне поєднання. Самостійне їх існування в такому значенні медичного терміна не сприймається. Вони завжди мусять принаймні мати при собі відповідний прикметник або іменник у родовому відмінку для відповідного значення.

Слід звернути увагу на відмінність між терміном і професіоналізмом.
Науково-технічний прогрес охопив усі сторони нашого життя, наповнив мову новими поняттями, які характеризують різні професії. Мова представників різних галузей виробництва дедалі збагачується, цей процес відбувається завдяки формуванню мови представника будь-якої професії, усуненню мовних примітивізмів, збагаченню науково-технічною, суспільно-політичною лексикою і термінологією, появою нових понять.
Що ж означає лінгвістичний термін «професіоналізм»? Це слово чи словосполучення, властиве мові певної вузької професії. Медичні професіоналізми – це слова і мовленнєві позначення спеціальних понять у сфері певної медичної професії. Оскільки вони вживаються не лише у сфері медицини, то не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми не мають чіткого наукового визначення і не становлять цілісної системи.
Якщо терміни – це переважно абстрактні поняття, то професіоналізми – конкретні, оскільки детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов'язані зі сферою діяльності медичної професії:
1. Слова та словосполучення, притаманні мові медичних сестер: виконання ін'єкцій, роздавання ліків, накладання гірчичників, компресів, вимірювання артеріального тиску, температури тіла.
2. Професіоналізми медиків-акушерів: ранній токсикоз вагітних, пізній токсикоз вагітних, водянка вагітних, розрив матки, позаматкова вагітність, пологи.
3. Професіоналізми стоматологів: молочні зуби, карієс, каріозний процесс, емаль зубів, ремінералізувальна суміш, кровоточивість ясен.
Знати мову професії – означає знати лексику, логіку висловлювання, структуру формулювань. Професіоналізми наявні в повсякденному мовленні працівників багатьох підприємств, установ. Якщо для ділових документів споріднених установ професіоналізми можливі й зрозумілі, то для міжвідомчих справ вони небажані.



ВИКОРИСТАННЯ СЛІВ ІНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ

Щоб правильно користуватися іншомовними словами, пам'ятати про таке:
а) не слід вживати іншомовних слів, якщо є відповідники в українській мові, наприклад: ліміт – обмеження, пріоритет – першість, апелювати – звертатись, координувати – погоджувати;
б) вживання іншомовного слова в діловодстві допустиме лише в тому значенні, з яким воно прийшло до нас: індустріалізація, реєстрація, меліорація;
в) не рекомендується користуватися в одному й тому ж документі іншомовним словом і його відповідником в українській мові. Бажано користуватися національною мовою, що значною мірою полегшить справу діловодства та користування нею: дебати – обговорення, симптом – ознака, фіксувати – записувати.
Тема: Фразеологічні звороти в мовленні медичних працівників.

План.
Поняття фразеології.
Класифікація фразеологізмів.
Джерела фразеологізмів.
Фразеологічні звороти в мовленні медиків.

Поняття фразеології

Слова в мові вживаються не ізольовано, а в реченні або у фразі, тобто в сполученні з іншими словами. У нашій мові розрізняють словосполучення лексичні, синтаксичні і фразеологічні. Лексичне словосполучення означає назву якогось одного поняття, воно виступає зрідка в термінології (антонів вогонь - гангрена, атомна вага, регресивна асиміляція) та як географічна та інша власна назва (Біла Церква, Вітрова Балка, Червоний Лиман, Паризька комуна). Синтаксичні словосполучення - це вільне, граматично організоване за допомогою сурядного або підрядного зв'язку поєднання слів (батько і мати, широке поле, посіяли кукурудзу, підемо в гай).
Однак слова об'єднуються не тільки у вільні, а часто й у стійкі, або фразеологічні, словосполучення, що сприймаються як одне ціле, як єдиний вислів, або мовний зворот, неподільний на окремі частини без втрати його значення. Такі стійкі сполучення слів називаються фразеологічними одиницями, а їх сукупність становить фразеологію мови. До фразеології належать і усталені в мові звороти й вислови (мати на увазі, пасти задніх), прислів'я, приказки та влучні вирази, або крилаті слова.
Під фразеологізмами розуміють такі стійкі мовні звороти, які становлять певну сталу цілісність, хоча їх складові частини легко виділяються. До них належать прислів'я, приказки, влучні вирази, які походять з різних літературних джерел і стали крилатими словами і под. Наприклад: Яку дружбу заведеш, таке й життя поведеш. Без вірного друга велика туга. Громада - великий чоловік.
Класифікація фразеологізмів

Фразеологія (від гр. phrasis - вираження, logos - вчення) - розділ мовознавства, в якому вивчаються лексично неподільні поєднання слів.
За В.В. Виноградовим, фразеологія поділяється на фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення.

Фразеологічні зрощення - це стійкі неподільні словосполучення, значення яких не виводиться із значень слів, що входять до фразеологізму: розводити антимонії, дати драла, врізати дуба, не до солі, точити ляси, дати гарбуза, бити байдики, скакати в гречку, в цьому він собаку з'їв. Отже, з погляду сучасної мови значення фразеологічних зрощень нічим не вмотивоване. Так вираз "дати гарбуза" означає відмову дівчини тому, хто до неї сватається, хоч такий зміст зовсім не випливає з лексичного значення слів, які входять до цього виразу. Вислів "скакати в гречку" означає зрадити дружину, "з'їв собаку" - досвідчений у якійсь справі та ін.

Фразеологічні єдності - також неподільні і цілісні словосполучення, в яких значення частково мотивоване значенням слів, що входять до фразеологізму: закинути вудку, тягти лямку, мілко плавати, покласти зуби на полицю, товкти воду в ступі, пошитися в дурні, ні пари з вуст, п'ятами накивати, пальці знати, ні світ ні зоря і подібне. Так, вираз "ні пари з вуст" означає мовчати, не говорити, його значення зв'язане із значенням іменників уста і пара, бо коли з уст не виходить пара, то вони стулені. Вислів "пальці знати" означає невмілу роботу, яка виконується невправними руками, отже, його загальний зміст зв'язаний із значенням слів пальці та інші. Багато фразеологічних єдностей у своїй основі є образними виразами, і їх загальне значення мотивується образним значенням слів, які до них входять, як наприклад: тримати камінь за пазухою, кров з молоком, молоти язиком, танцювати під чиюсь дудку та ін.
У фразеологічних єдностях не можна без порушення їх цілісності замінювати одну складову частину іншою, але один подібний фразеологічний зворот легко може бути замінений іншим синонімічним висловом або й окремим словом. Наприклад, мовні звороти "тримати язик за зубами" і "ні пари з вуст" є синонімічними фразеологічними єдностями й можуть при певних умовах замінюватися один одним, а обидва вони своїм змістом дорівнюють лексичному значенню слова "мовчати".

Фразеологічні сполучення - такі стійкі мовні звороти, в яких один з компонентів має самостійне значення, що конкретизується у постійному зв'язку з іншими словами: брати рушники (свататися), нічого в рот не брати (нічого не їсти), брати гору (перемагати когось, щось), брати близько до серця (болісно переживати), брати на глум (глузувати).
Фразеології властиве явище синонімії: бити байдики - гав ловити - сидіти сиднем; ні те ні се - ні богу свічка, ні чорту кочерга - він такий як хліб м'який;
антонімії - ні пари з вуст - роззявити пельку; взяти в голову - викинути з голови.


Джерела фразеології

Українська фразеологія формувалася впродовж віків, поповнювалась з таких джерел:
1. Усна народна творчість: про вовка промовка; накрити мокрим рядном; скільки вб'єш, стільки в'їдеш; чужими руками жар загрібати.
2. Виробничо-побутове життя: тріщить по всіх швах; сім раз відміряй, а один раз відріж; латати дірки (з мови кравців); грати першу скрипку; підвищувати тон (з мови музикантів); цей номер не пройде, відігравати роль (з мови артистів); виконувати завдання на відмінно (з мови учителів та учнів); дружній череді вовк не страшний ( з мови пастухів); лити воду на чужий млин (з мови мірошників); взяти в шори (з мови лимарів); не святі горшки ліплять (з мови гончарів); взяти під обстріл (з мови військових); антонів вогонь (з мови медиків).
3. З висловлювань видатних і відомих майстрів художнього слова: А хура й досі там (Глібов); У ріднім краї навіть дим солодкий та коханий (Л.Українка); На всіх язиках мовчить, бо благоденствує (Т.Шевченко).
4. З античної літератури: сади Семіраміди; прокрустове ложе, спалити мости.
5. З біблійних виразів: Содом і Гоморра; берегти як зіницю ока; пити (гірку чашу.)
6. З дотепного народного мовлення: не до солі (тобто ніколи).

ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ЗВОРОТИ
В МОВЛЕННІ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

В українській літературній мові поширена іншомовна фразеологія, переважно латинська. Іноді використовується без перекладу (Aut caesar, aut nihil - Або Цезар, або ніщо).
У мовленні медиків досить часть зустрічаємо фразеологізми латинського походження. Це фразеологічні зрощення: alter ego (друге "Я"), фразеологічні єдності: aurea mediocritas (золота середина), casus belbi (привід до війни), фразелогічні сполучення: acta et fabula (все закінчено), modus vivendi (образ життя).
Ряд висловів стали фразеологізмами з часом, у міру вживання в мові: антонів вогонь, маска Гіппократа, вето, воленс-ноленс (волею-неволею), нота бене (зверни увагу), куряча сліпота, гострий живіт, кольки схопили, золотник не на місці, біла гарячка, будинок печалі (психоневрологічний диспансер), невідкладна допомога.
До стійких зворотів мови медиків увійшли вирази з народних джерел, що пов'язано з практикою традиційної народної медицини: антонів вогонь (гангрена), куряча шкіра (вітряна віспа), кольки схопили (гострий приступоподібний біль); золотник не на місці (жіночі хвороби).
Певні труднощі виникають саме в разі розрізнення лексичних сполучень і фразеологізмів. Межа, їх відокремлююча, рухома. Лексичне сполучення, називаючи одне поняття (предмет, назву лікарської рослини тощо), набуваючи виразності, образності, переходить до групи фразеологізмів. Як зазначили вище, вислови "куряча шкіра", "антонів вогонь", "гусяча шкіра" (волосяний лишай) - фразеологічні єдності.
Фразеологічними сполученнями слід визнати словосполучення: лист непрацездатності, лікарняний лист, режим, лікарські засоби, бронзова хвороба (Аддісонова хвороба), бліда неміч (хлороз), черевна водянка (асцит), падуча хвороба. Лексичним сполученням термінологічним є слова: абсцес легень (гнійний процес, одне поняття!), астма бронхіальна (ядуха), цукровий діабет. Значну групу становлять назви лікарських рослин: горицвіт весняний, спориш звичайний, ялівець звичайний (вереск), водяний перець (горець перечний, жаб'яча трава), березовий гриб (чага, кяр, цир), олександрійський лист (лист сени), аніс звичайний, арніка гірська, безсмертник піщаний (цмин, жовті котячі лапки).
Не слід плутати фразеологічні та лексичні сполучення слів із граматичними. Наприклад, термін диспепсія означає розлад травлення. Розрізняють диспепсію бродильну, гнильну, печінкову тощо. То "бродильна диспепсія" не є фразеологізмом, а звичайне синтаксичне словосполучення, бо не становить окремого однозначного поняття, а лише різновид. Аналогічно: дихання зовнішнє, дихання тканеве, черевне; травматизм промисловий, побутовий, дорожньо-транспортний; туберкульоз легень, кишечника.







Тема: Точність і доречність мовлення. Складні випадки слововживання.
План.
Однозначні і багатозначні слова.
Синоніми, омоніми, пароніми, антоніми.
Складноскорочені слова і абревіатури.

Наша мова складається із слів. Слово - одна з основних одиниць мови. Всі інші одиниці так чи інакше зв'язані зі словом. Мовні звуки реалізуються в слові, із слів складаються словосполучення й речення, за допомогою яких людина оформлює думки, передає їх. Важко уявити спілкування людей без мови, адже професії такого рівня ("людина" - "людина") вимагають високого рівня розвитку зв'язного мовлення, в т.ч. ділового спілкування, оволодіння всіма лексичними багатствами мови, мовним етикетом.
Усі слова мови становлять її лексику (грецьке lexis - слово), словниковий склад. Розділ мовознавчої науки, в якому вивчається словниковий склад мови, називається лексикологією.
Слово вивчається з кількох поглядів. В українській мові, як і в російській і будь-якій іншій, слова неоднакові щодо їх значення. Їх можна поділити на самостійні і слова службові. До самостійних належать усі ті слова, які означають назви різноманітних явищ дійсності - назви речей, ознак, кількості, дій, стану. Несамостійні або службові не виконують номінативної функції, лише виражають відношення, що існують у мові між різними явищами дійсності. До службових належать прийменники, сполучники, частки.
Кожне слово становить певну змістовну цілість, його не можна розкласти на окремі частини, щоб воно не втратило свого значення. Самостійне слово має реальний зміст, який звичайно називають лексичним значенням.
Пригадайте: що означає лексичне значення слова?
граматичне значення слова?

Без стійкого, соціально закріпленого загальнонародного значення слова мова не могла б виконувати своєї основної функції - бути найважливішим засобом спілкування людей, зберігати досвід і передавати його іншим поколінням, організовувати людей у певній галузі суспільної діяльності.
Кожне слово, вжите у певному зв'язку з іншими словами і при певних умовах висловлювання думки, має звичайно тільки одне значення.
Хворий готовий до операції?
Слово "операція" означає застосування механічної дії лікаря-хірурга на тканину чи орган тіла хворої людини.
Коли ж слово взяти в різних словосполученнях, то воно може набути різних значень:
Чубенко розповів зміст наступної операції, щоб кожен знав своє місце в бою.
Отже слово має і друге значення - бойова дія військової частини.
Властивість слова вживатися в різних значенням називається багатозначністю.
Найістотнішу частину лексики становлять слова, яким властива номінативна функція. Це такі мовні одиниці, які співвідносяться з якимось елементом об'єктивної дійсності:
- зозуля - співвідноситься з істотою (птахом);
- верба - з рослиною;
- лопата - предметом;
- голубий з ознакою (кольором якого предмета);
- писати - з дією;
- чотири (книги) - з кількісним виявом предметів.
Людська пам'ять не може охопити своєю назвою кожного окремого предмета. Отже, слово співвідноситься з цілим класом предметів, явищ тощо, які характеризуються наявністю спільних ознак. На основі узагальнення ознак чи однорідних предметів у свідомості людини створюється поняття і як категорія мислення матеріалізується у слові.
Кожний народ бачить світ по своєму, через призму рідної мови.
Система понять, усвідомлена народом і закріплена у значеннях слів, характеризується своєрідністю. Багатство нашої лексики виявляється не лише в різноманітності груп лексики, а й в обсязі семантики.
Переважна кількість слів української мови є багатозначними.
Наприклад, лексема сідати означає: займати місце; приступати до роботи, що виконується; бути ув'язненим, мешкати; приземлятися; спускатися за лінію обрію; обмежити себе чимось у харчуванні (сісти на дієту). Слова, якими позначаються кілька понять, називається багатозначними, або полісемантичними (від грец. poly - багато і sema - знак).
Пильніша увага до багатозначного слова дає можливість виявити не рівноцінність його значень: одне із значень виділяється головне, його називають прямим, решта - переносні.
У деяких словах прямим може бути не одне значення, хоч і серед таких є найголовніше. Наприклад:
1. У нас по містах відбудовані пишні будинки з ясними вікнами, з широкими ворітьми.
2. Як умру, то поховайте мене на могилі. Серед степу широкого. На Вкраїні милій.
3. Попереду було стільки широкого щастя, що їм навіть не уявлялося, як це може його не бути.
У перших двох реченнях слово "широкий" означає поняття "значний за розміром", тому обидва значення "значний за розміром впоперек" і "такий, що займає великий простір" сприймається як прямі. У третьому прикладі слово "широкий" вжите у переносному значенні.
Пряме значення ще називається первинним. Воно найменше пов'язане з контекстом. Наприклад, слово "великий" насамперед називає поняття "значний за розміром, за кількістю":
велика хмара, великий гурт людей. Усі інші значення (у словнику їх зафіксовано ще п'ять) є вторинними, похідними:
1) дорослий: Малі діти - малий клопіт, великі діти - великий клопіт;
2) який переважає звичайний рівень (розмір): Узув великі, батькові чоботи;
3) який має силу прояву: Великий мороз був;
4) важливий: Правду, велику правду сказав твій батько;
5) геніальний, загальновідомий: Дід Опанас багато знав пісень і був колись великий співака.
Непрямі, переносні значення багатозначного слова ще називають вторинними.
Омоніми - це слова, які однаково звучать, але мають різне значення. Омоніми принципово відрізняються від багатозначних слів.
Між значеннями полісемантичного слова існують зв'язки: вони об'єднані спільним поняттям. Значення омонімів не пов'язані між собою.
Омоніми з'являються внаслідок звукових змін слів у процесі розвитку мови, а також випадкового збігу звучання форм різних слів.
Наприклад: ліра (музичний інструмент) і ліра (грошова одиниця); жати (серпом) і жати (тиснути); не з граба - незграба.
Розрізняють омоніми абсолютні (або повні) і неповні. Повні омоніми бувають в межах однієї частини мови. Звуковий склад абсолютних омонімів зберігається в усіх граматичних формах: двір (господарська ділянка) на якій розміщені будівлі та місце біля них) і двір (монарх та його оточення); деркач (невеликий перелітний птах з жовтувато-бурим оперенням, що має характерний скрипучий крик) і деркач (стертий віник); сага (давньоскандинавське чи давньоірландське епічне сказання про легендарних героїв та історичних діячів, що має прозову форму з віршованими вставками) і сага (річкова затока); бігун (той, хто може швидко і легко бігти, бігати), бігун (полюс) і бігун (один із двох спарованих каменів для розтирання зерна).
Неповні омоніми - це слова, що збігаються звучанням не в усіх граматичних формах, наприклад: самка (особина жіночої статі у тварин) і самка ( вид дитячої хвороби); биток (шматок свинцю) і форма називного відмінка однини слова битки (круглі котлети з посіченого або відбитого м'яса).
Неповні омоніми називаються омоформами. Різновидами є омографи.
Омофони - слова, що збігаються своїм звуковим складом, але різні за значенням і написанням: сон це (мені сниться) і сонце (світить).
Омографи - слова, що пишуться однаково, але відрізняються значенням, а у вимові - наголосом: сапа (окоп, траншея) і сапа (ручне сільськогосподарське знаряддя); гладкий (без загинів, рівний) і гладкий (який має повне тіло, вгодований, ситний).
Синоніми - це слова, які мають близьке значення, але відрізняються звучанням, наприклад: проживати - мешкати, бажати - хотіти, властивий - притаманний, башта - вежа, вживати - користуватися.
Сукупність синонімів мови називається синонімією.
Мовознавці виділяють синоніми лексичні, тобто такі, які належать до однієї частини мови і мають відмінності у значенні, наприклад: розглядати й аналізувати.
Перше слово загальніше за значенням, друге - відзначається насамперед належністю до наукової термінології (не просто розглядати щось, а з якоюсь метою). Серед лексичних синонімів виділяються стилістичні, наприклад: говорити і балакати (друге слово доречне в розмовному стилі), семантичні, наприклад: вивчати і штудіювати ( у значенні другого слова відтінок ретельно вивчати) і семантично-стилістичні, наприклад: архітектор і зодчий (друге слово має відтінок урочистості). Український словник має у своєму складі і так звані абсолютні синоніми, наприклад: алфавіт - абетка, буква - літера.
Пароніми (від грецьк. para – поблизу, поруч і onima – ім’я) – слова, подібні між собою за звучанням і частково за будовою.
Антоніми - це слова переважно однієї частини мови, які мають протилежне значення.
Антоніми об'єднуються не в ряди (як синоніми), а пари: день - ніч, світлий - темний, рухатись - стояти, вгорі - внизу, там - тут.
Слова поєднуються в антонімічні пари на основі спільного загального
поняття і протилежних виявів якості, властивості, стану предметів. Антонімія властива словам, які характеризуються якісно-оцінним значенням: здоровий і хворий, добре - погано, високо - низько.
Багатозначне слово може мати кілька антонімічних пар залежно від кількості значень: сухий - мокрий, сухий - м'який, сухий - повний, сухий - емоційний.
Антоніми, як і синоніми, допомагають яскравіше, повніше й експресивніше передавати думки.

СКЛАДНОСКОРОЧЕНІ СЛОВА І АБРЕВІАТУРИ

З метою економії часу і текстової площі у тексті слова можна записувати скорочено, але скорочення повинно здійснюватись так, щоб не допустити двозначності чи непорозуміння: скорочення проводяться або за прийнятими традицією правилами, або усікається така частина слова, без якої слово не перестане бути зрозумілим кожному, хто читатиме текст.

Ось загальноприйняті скорочення:
кг - кілограм, доц. - доцент,
г - грам, в.о. - виконуючий обов'язки,
т - тонна, пом. - помічник,
м - метр, заст. - заступник,
см - сантиметр, зав. - завідуючий,
дм - дециметр, інж. - інженер,
мм - міліметр, с. - сторінка,
га - гектар, гл. - глава,
ц - центнер, ч.- частина,
год. - година, ін. - інші,
хв. - хвилина, і т. ін. - і таке інше,
сек. - секунда, див. - дивись,
рр. - роки, і т.д. - і так далі,
с. - село, М. - Москва,
м. - місто, Л. - Ленінград,
смт. - селище міського типу, К. - Київ,
ст. - станція р-н - район,
обл. - область, Тов. - товариш (на початку речення).
тт. - товариші,
акад. - академік,
проф., - професор,
З ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ ПИШУТЬСЯ:
№ пп
ПРАВИЛО
ПРИКЛАДИ

1.
Слова, які вживаються на позначення установ одинично.
Укрпромбуд, Укрнафта, Запоріжміськбуд тощо.

2.
Складноскорочені назви, утворені з початкових букв імен власних та загальних.
НЛО, СНІД, АТС. ЧАЕС, ЗМК тощо.


З МАЛОЇ ЛІТЕРИ ПИШУТЬСЯ:
№ пп
ПРАВИЛО
ПРИКЛАДИ

1.
Якщо такі слова є родовими назвами.
міськрада, медколедж, медінститут тощо.

2.
Складноскорочення від загальних назв, які вимовляються як звичайні слова (відмінюються).
рацс (до рацсу), вуз (у вузах), неп (під час непу).


ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ
1. Слова не скорочуються на голосну, якщо вона не початкова в слові, і на ь. Наприклад, український може бути скорочене на укр., україн., українськ.
2. При збігу двох однакових приголосних скорочення треба робити після першого приголосного: відмін. навчання, стін. календар.
3. При збігу двох (і більше) різних приголосних скорочення можна робити як після першого, так і після останнього приголосного залежно від структури слова: висот., висотн., (висотний), але власт. (властивий).

Лексичні та графічні скорочення

Лексичні скорочення (абревіатури) функціонують як самостійні слова. Графічні ж скорочення не є словами й використовуються лише на письмі. На відміну від лексичних вони обов’язково розшифровуються та читаються повністю.

Лексичні скорочення бувають декількох типів:

Ініціальні (абревіація) – утворені з початкових букв слів, що означають поняття; вони, у свою чергу, поділяються на:
а) буквені – читаючи їх, треба вимовляти букви: АМК, КБ, ЖБК, ХТЗ;
б) звукові – читаючи їх, вимовляють звуки: ЗАГС, ЦУМ, Ту-154, ВАТ та ін.; в) буквено-звукові (змішані) – частина слова вимовляється за буквами, частина – звуками: ЖЕК, ТЕЦ та ін.
Складові скорочення – утворені з частин складів слів: завгар, техред, лінкор, міськком, Запоріжзеленбуд та ін.
Частково скорочені слова – утворені з частини або частин складів слів і повного слова: Запоріжсталь, Татнафта, госпрозрахунок, рембаза та ін.
Відсікання (усічення): пом., акад., доц. та ін.
Телескопічні скорочення – утворені з початкової та кінцевої частини складових слів: рація (із ра[діостан]ція), біоніка (із біо[логія] та [електро]ніка) й ін.
Змішаного типу (комбіновані): НДІ, торгмаш й ін. А також:
крапкові: ст., див., ім. та ін.;
дефісні: з-д, б-ка, ін-т та ін;
скісно лінійні (дробові): р/р, а/с (крапка не ставиться);
нульові ( курсивні – на позначення фізичних, метричних величин, валют та ін.) лише після цифрових назв: 2 хв., 47 кг., 250 г., 400 грн. та ін.;
комбіновані: півд.-зах., півн.-схід. та ін.
Увага! Графічні скорочення, як правило, не подвоюються, виняток становлять рр. (роки).
Подаємо деякі зразки скорочень, які вживаються в усіх видах ділових паперів:
назви документів: РКК, ОРД, техплан, техдокументація;
назви посад, вчених ступенів, знань: член-кор., проф.., канд. філол. наук., зав., заст.;
офіційні форми звернення: доб., п.;
офіційні назви організацій, установ, відділів: агропром, фінвідділ, Київськбуд, Укрземпроект;
скорочення, вживаній в планово-обліковій документації: промінвестбудбанк, техпромфінплан, накл. № тощо.
Назва установ, закладів, організацій тощо, утворені з частин слів, наприклад:
з великої літери, якщо ці слова вживаються на позначення установ одиночно: Укрпромбуд, Укрнафта, Укрміжколгоспбуд, Укрцукорпром, Укроргводбуд;
з малої літери, якщо такі слова є родовими назвами: міськрада, облвно, педінститут, оргвідділ.
У фаховому спілкуванні й документах припускається використання лише загальнонормативних графічних скорочень, зафіксованих у державних стандартах і словниках.

Тема: Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української літературної мови.
План.
Особливості українського правопису.
Орфоепічні норми.
Правопис прізвищ, імен та імен по батькові.
Кличний відмінок іменника.
Правопис складних іменників та прикметників.
Правопис прислівників.

ПРИНЦИПИ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ

У сучасному українському правописі застосовуються чотири принципи: фонетичний, морфологічний, історичний та розрізнювальний.
За фонетичним принципом слова пишемо так, як чуємо їх у літературній вимові: птаство (від птах), товариство, убозтво (від,убогий), серце, усний (від уста), проїзний (від проїзд), запорізький, сиваський (від Сиваш), кременчуцький, ближчий.
Морфологічний принцип вимагає, щоб та сама морфема завжди писалась однаково незалежно від того, як вона вимовляється. Наприклад, вимовляємо [росада], [рожчин], [агенство], [ш'іс:от], |хилис':а], [хилиц':а], але пишемо розсада, розчин (бо префікс роз-), агентство (бо агент), шістсот (бо шість), хилишся (бо хилиш), хилиться (бо хилить). За цим принципом найчастіше пишуться префікси, рідше корені, суфікси, закінчення.
Історичний (традиційний) принцип полягає в тому, що слова передаються на письмі так, як вони писалися раніше. Наприклад, за традицією звукосполучення шч позначаємо однією буквою щ (у старослов'янській мові ця буква мала форму ці і позначала звукосполучення шт); вживаються букви я, ю, є, ї, ь тощо. У словах кишеня, минулий, лиман тощо пишемо букву и, а в словах левада, леміш, кочегар тощо букву є, хоч написання цих букв ніяк не перевіряється. Те саме стосується й подвоєння букв в іншомовних назвах: Бонн, Брюссель, Ніцца.
За розрізнювальним принципом однозвучні слова пишуться по-різному лише тому, що вони мають різне значення: кривий ріг і Кривий Ріг (місто), віра і Віра (ім'я), нагору (прислівник) і на гору (іменник із прийменником).
У цілому український правопис можна визначити як фонетично-морфологічний.
ОРФОЕПІЧНІ НОРМИ
Орфоепія (від гр. ortos - правильний і epos - мова, мовлення) - це наука, що вивчає сукупність правил про літературну вимову.
Розглянемо деякі найважливіші правила вимови звуків української мови:
1. Наголошування - обов'язкова ознака слова в його природному усному вияві.
2. Найважливіші правила наголошення (слід запам'ятати!).
3. Логічний наголос в усному мовленні.
4. Вимова (повний стиль вимови в офіційному, публічному мовленні та звичайний розмовний стиль, де немає підкресленої, спеціальної чіткості).
5. Милозвучність мовлення.
6. Культура мовлення відображає загальний рівень культури особистості, фахівця.
Ніщо так відразу й беззастережно не розкриває перед сторонніми таємниць нашого рівня мовної культури, як наголошення слів. Недарма стародавні філософи донесли вислів: "Заговори, щоб я тебе побачив!"
Норми наголосу в сучасній українській літературній мові вже усталилися. Вони закріплені в словниках літературної вимови, орфографічних (у кожному слові, крім односкладових, наголос позначено).
Проте в мовленнєвій практиці трапляється багато прикрих помилок, порушень цих норм, що знижує рівень мовлення. Особливо негативно це позначається на діловому мовленні, покликаному обслуговувати всі ділянки громадського життя й діяльності членів нашого суспільства.
Практично кожна людина оволодіває наголосом з дитинства, відшліфовуючи свої знання протягом усього життя. Проте, як свідчить практика, саме на наголошення припадає найбільша кількість помилок, навіть в освіченому середовищі.
Розглянемо кілька найважливіших правил наголошення:
1. В українській мові існує досить значна група власних імен (географічних назв) на -щина, -чина.
У словах цього типу наголос ставиться:
а) на корені (якщо він наголошений і в тому слові, від якого цей іменник утворений): Ки'ївщина (бо Ки'їв), Оде'щина (Оде'са), Ха'рківщина (бо Ха'рків), Су'мщина (Су'ми), Полта'вщина (бо Полта'ва);
б) на суфіксі (якщо він наголошений у слові, від якого походить іменник): Василькі'вщина (бо Василькі'в), Івано-Франкі'вщина (бо Івано-Франкі'вськ), Доне'ччина (бо Доне'цьк);
2. Віддієслівні іменники середнього роду на -ання наголошуються звичайно на тому складі, що й інфінітиви, від яких вони утворені: чита'ти - чита'ння, наполяга'ти - наполяга'ння, писа'ти - писа'ння, пита'ти - пита'ння, завда'ти - завдання, нарахо'вувати - нарахо'вування, видава'ти - видава'ння, обслуго'вувати - обслуго'вування, пізна'ти - пізна'ння.
3. Правильним у сучасній українській літературній мові є наголошення кінцевого складу в дієсловах нести', принести', пронести', везти', вести', прийти' та ін., а також у всіх формах таких дієслів: везу', везеш', везе', веземо', везете', везу'ть, везі'ть, вези', привезло та ін.
4. Слід запам'ятати:
- наголошення особових форм дієслова бути: бу'ду, бу'деш, бу'де, бу'демо, бу'дете, бу'дуть, була', було', були'...
- наголошення слова кварта'л: однаково наголошується кварта'ли нових будинків і план за три кварта'ли минулого року (дехто неправильно вважає, що на позначення три місяці це слово має наголос на першому а) - наголошення слів Украї'на, украї'нський, по-украї'нському (до речі, такий же наголос у цих слів і в російській мові: по - російські слід говорити Украи'на, украи'нский, по-украи'нски, а не укра'инский, як часто можна почути);
- наголошення таких іншомовних слів:
бюрокра'тія міліме'тр діало'г
аристокра'тія сантиме'тр моноло'г
демокра'тія дециме'тр катало'г
плутокра'тія кіломе'тр некроло'г
- наголошення однокореневих слів у російській та українській мовах:
Українська мова Російська мова
різни'ця ра'зница
сільськи'й се'льский
стари'й ста'рый
пере'пис пе'репись
різки'й ре'зкий
пока'з по'каз
при'ріст приро'ст
при'ятель прия'тель
сере'дина середи'на
5. Числівники в українській мові наголошуються так:
одина'дцять п’ятдеся'т
двана'дцять шістдеся'т
трина'дцять сімдеся'т
чотирна'дцять вісімдеся'т
п’ятна'дцять
6. Крім словесного, велике значення в усному мовленні має логічний наголос (виділення в реченні з допомогою посилення голосу того слова, на яке падає найбільше смислове навантаження). Правильне виділення слів з допомогою логічного наголосу є однією з обов'язкових умов точного й повного донесення висловлюваної думки до тих, кому вона призначалася. Наприклад: виписувати, не треба лікувати; виписувати не треба, лікувати.

В И М О В А
Розрізняють два основні стилі: повний - в офіційному, публіцистичному мовленні, при великій аудиторії, по радіо (тоді намагаються кожне слово вимовляти якомога чіткіше), і звичайний розмовний стиль вимови (де немає підкресленої, спеціальної чіткості).
Опанування обома вимовними стилями дає людині можливість однаково вільно, красиво й невимушено вести розмову у вузькому колі й виступати з трибуни перед величезною аудиторією.
Проте в обох стилях вимови, а особливо в повному, дуже помітні окремі вади дикції, помилки у вимові голосних і приголосних, неправильна вимова іншомовних слів, недотримання норм чергування та ін.
Розглянемо деякі найважливіші правила вимови звуків української мови.
Вимова голосних.
В українській мові – шість основних головних звуків – А, О, У, Е, И, І.Позначаються на письмі десятьма буквами: а,о, у, е, и, і, я, ю, є, ї.
Голосні А, О, У, І однаково чітко й виразно вимовляються як під наголосом, так і в ненаголошеній позиції.
В українській мові голосні Е, И чітко розрізняються лиш під наголосом (у ненаголошеній позиції вони змішуються: ве(и)ликий, не(и)сла, пре(и)дставник та ін.). Ступінь зближення ненаголошених И та Е залежить також від типу мовлення: чим він швидший, тим менш помітна різниця у вимові обох голосних, при повільному темпі мовлення вони вимовляються більш чітко.
Вимова приголосних.
Вимова дзвінких і глухих приголосних має неоднакові закономірності навіть у таких близькоспоріднених мовах, як українська і російська, що й створює додаткові труднощі для мовців.
1. Для української мови однією з таких закономірностей є послідовне збереження дзвінкої вимови на кінці слова, незалежно від того, після якого звука він стоїть - голосного чи приголосного (наприклад: прилад, народ, мороз, подорож). Вимова на кінці слова глухих приголосних замість дзвінких (морос, сторош, обіт) є грубим порушенням звукових норм української літературної мови (оглушення дзвінких приголосних у кінці слова для російської мови - норма: дуп, замерс, сторош, та ін.).
2. Дзвінко вимовляються ці приголосні й перед глухими в середині слова (бігти, берегти, могти, домігся, везти, губка, а не біхти, берехти, мохти та ін.)
3. Губні приголосні в кінці слова вимовляються твердо: голуб, насип, степ, верф, сім. У словах іншомовного походження губні можуть пом'якшуватись перед голосними Я та Ю (бюро, бюст, пюре, фюзеляж).
4. Звук В в українській мові ніколи не переходить у Ф, а, навпаки в певних позиціях (на початку слова, перед приголосними, в середині слова після голосного перед приголосним, в середині слова після голосного, і в кінці слова) в посилює свою звучність і переходить у нескладовий голосний У: учитель, заутра, кроу (у російській мові в цій позиції крофь, любофь, зафтра, фсе).
5. Шиплячі приголосні Ж, Ш, ДЖ і Ч у сучасній українській мові, як правило, тверді: вони, зокрема, ніколи не пом'якшуються на кінці слова (ріж, ходиш, ніч, піч). Завжди тверді неподовжені шиплячі перед голосними А, О, У, Е, И: біжать, чого, четвер, широко. Пом'якшені (напівпом'якшені) Ж, Ч, Ш, бувають перед голосним і (шість, тиші, чітко, гарячі) та тоді, коли вони подовжені (бездоріжжя, подорожжю, річчю). Порівняйте в російській мові: чьас, начьало, чьасто, широко, четверг та ін.
6. Звук Р твердий в кінці слова і складу: секретар, воротар, лікар, повір, перевір, Харків, гіркий (порівняйте в російській мові: секретарь, вратарь, лекарь, поверь, проверь, Харьков, горький та ін.).
7. Звук Л в українській мові вимовляється твердо перед А, О, У (власний, логіка, лектор, лукавий), в кінці слова і в середині слова перед приголосними (стіл, мілко); перед Е та и цей звук не такий твердий, як перед А, О, У, але й не пом'якшений (лист, ледве).
М'яка вимова Л не властива українській мові.

ПРАВОПИС ПРІЗВИЩ І ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ

1. Російська Е після приголосних передається українською Е:
Александров, Успенський, Петров, Зеленогорськ, Олонець, Веслав, Семибратово.

2. Російська Е передається через Є у таких випадках:
а) на початку слова:
б) у середині слів після голосного:

в) при роздільній вимові після апострофа:
г) в суфіксах -єв, -єєв після приголосних, крім шиплячих і ц:

д) у коренях слів, якщо в спорідненому українському слові в усіх формах виступає І:

а) Єгоров, Єршов, Єрошкін, Єлабуга, Єльня;
б) Єнакієв, Достоєвський, Чапаєвськ, Зуєвка;
в) Астаф'єв, Григор'єв, Єгор'євськ, Верхатур'є;
г) Тургенєв, Коренєв, Губарєв, Берендєєво, Федосєєв, Гордєєв, Плещеєв;
д) Бєлов, Бєлінський, Лєсков, Сєров, Лебедєв (бо лебідь - лебедя), Каменєв (бо камінь - каменя).

3. Російська Ё передається:
а) ЙО на початку слова, в середині слова після приголосних а також після б,п,в,м,ф:
б) ЬО в середині слова після м'яких приголосних:
Коли прізвища утворені від спільних для української та російської мов основ, то Ё передається через Е:
в) О під наголосом після Ч, Щ:

а) Йоршик, Бугайов, Окайомов, Йолкіно, Соловйов;

б) Ковальов, Семьоркін, Верьовкін.

Семенов, Федотов, Артемов.


в) Щипачов, Лихачов, Рогачово, Щотов, Чихачово, Пугачово.

4. Російський Э передається українським Е:
Естонія, Ельбрус.

5. Український И завжди пишеться на місці російського Ы:
Дородних, Черних, Мартинов, Сиктивкар, Колима, Чаплигін, Рильськ.

6. Російська И передається:
а) І на початку слів і в середині після приголосних:
б) Ї після голосного і апострофа, м'якого знака:
в) И після Ж, Ч, Ш, Щ, Ц:


г) И в прізвищах і географічних назвах, утворених від спільних основ:



У складних географічних назвах, 1-ша частина яких має форму, що закінчується на И:
У суфіксах -ик-, -ич-, -иц-, -ищ-:




а) Іванов, Істомін, Багіров, Пушкін, Вітебськ, Ігарка;
б) Воїнов, Ільїн, Захар'їн, Троїцьк, Мар'їно;
в) Дружинін, Чичиков, Гаршин, Шишкін, Жижка, Жигулі, Чита, Камишин, Тушин;
г) Данилов, Куликов, Кирилов, Мишкін, Писарєв, Виноградов, Тихонов, Кисловодськ, Клин, Липецьк, Кричев, Розлив.
Але: Калінін, Нікітін, Ніколаєв, Філіппов.
Владивосток, П'ятигорськ, Семипалатинськ.

Крутиков, Новиков, Сальников, Шафарик, Фучик, Коперник, Савич, Засулич, Ягич, Рудники, Смолевичі, Галич, Митищі.

7. Ь пишеться:
а) після м'яких приголосних [д'], [т'], [з'], [с'], [ц'], [л'],[ н'] в кінці слів, перед Я, Ю, Є, Ї та перед твердими приголосними:
М'який знак не пишеться після Р та губних приголосних

б) у суфіксах -ець-, -аць-:

в) у суфіксах -ськ-, -цьк-:

а) Любань, Гомель, Астрахань, Рославль, Ільюшин, Усольє, Кольцов, Коньков, Сидельниково, Вязьма, Датьково.
(виняток Горький) Мозир, Свир, Алтир, Перм, Об, Россош, Свислоч, Керч)

б) Глуховець, Скиталець, Олонець, Вихованець;
в) Маяковський, Твардовський, Одоєвський, Брянськ, Липецьк, Полоцьк.

8. Апостроф пишеться після Б, П, В, М, Ф, К, Р а також після префіксів що закінчуються на приголосний перед Я, Ю, Є, Ї:
Прокоф'єв, П'янов, Дем'янка, Єгор'євськ, Нев'янськ.




ВІДМІНЮВАННЯ ПРІЗВИЩ, ІМЕН ТА ПО БАТЬКОВІ

Прізвища відмінюються за двома типами - іменниковим і прикметниковим.
1) Усі прізвища (і чоловічі, і жіночі) іменникового типу із закінченням -а, -я, відмінюються як іменники I відміни твердої, м'якої або мішаної групи:
Сорока - Сороки, Гуща, Гущі, Груша - Груші, Квітка - Квітки, Перебендя - Перебенді, порівн. Прізвища жінок: Галини Сороки, Марією Гущею, Олені Квітці, Софією Перебендею.

2) Прізвища іменникового типу з кінцевим приголосним (твердим чи м'яким, на -й, -о, з твердою чи м'якою основою) відмінюються як іменники відповідної групи II відміни:
Чоловічі прізвища обов'язково змінюються при відмінюванні, причому в Р.в. мають закінчення -а, -я (на відміну від -у, -ю в загальних назвах, від яких прізвище походить), в кличному відмінку форма здебільшого збігається з формою Н.в.

Жіночі ж прізвища на приголосний, -о, -ко, -енко при відмінюванні не змінюються (зберігають, початкову, вихідну форму).
Токар - Токаря, Буряк - Буряка, Гончар - Гончара, Розкош - Розкоша, Бажан - Бажана, Гайдай - Гайдая, Вітер - Вітра.


Морозенку, Гайдаю, Молочаю.







Василя Сокирка - Ніни Сокирко, Віктора Поліщука - Ольги Поліщук.


3) Прізвища прикметникового типу відмінюються як звичайні прикметники чоловічого і жіночого роду (твердої і м'якої групи):
Авдієвський – Авдієвського, Кобилянська – Кобилянської, Пшеничний – Пшеничного.


4) Чоловічі прізвища прикметникового типу на –ов, -ев (-єв), -ів(-їв), -ин, -ін, (-їн) відмінюються за такими зразками:

Н. Павлов, Р. Павлов-а,
Д. Павлов-у, Зн. Павлов-а,
Ор. Павлов-им, М.Павлов-і,-у,
Кл. Павлов-е,Павлов

Н. Ковалів, Р. Ковалев-а (-лів-а),
Д. Ковалев-у (-лів-у),
Зн. Ковалев-а (-лів-а),
Ор. Ковалев-им (-лів-им),
М. Ковалев-і,-у (-лів-і,-у)
Кл. Ковалев-е (лів-е), Ковалів

Н. Прокопів, Р. Прокопов-а (-пів-а),
Д. Прокопов-у (-пів-у),
Зн. Прокопов-а (-пів-а),
Ор. Прокопов-им (-пів-им),
М. Прокопов-і,-у (-пів-і,-у),
Кл. Прокопов-е (-пів-е), Прокопів



УТВОРЕННЯ ІМЕН ПО БАТЬКОВІ

Чоловічі імена по батькові утворюються за допомогою суфіксів:
-ович, -йович: Русланович, Сергійович.
Жіночі імена по батькові - за допомогою суфіксів: -івна, -ївна:
Миколаївна, Іванівна.
Складні випадки: Григорій - Григорович, Григорівна;
Сава - Савич (Савович), Савівна;
Ілля - Ілліч, Іллівна;
Микита - Микитович, Микитівна;
Яків - Якович (Яковлевич), Яківна (Яківлівна);
Лука - Лукич, Луківна.

КЛИЧНИЙ ВІДМІНОК ІМЕННИКА

Однією з особливостей української мови, що різнить її від російської, є те, що вона зберегла для звертання спеціальний кличний відмінок іменника (рос. звательный падеж), наприклад: Шановний Іване Петровичу! Дорогий ювіляре! Норма української мови вимагає, щоб обидва слова ім’я та по батькові мали однаковий вигляд (або Павло Павлович або Павле Павловичу).
Клична форма імен утворюється за такою схемою: (ім'я береться у початковій формі, повне, за словником):
Закінчення -а на -о: Марина – Марино; Ганна Ганно, Микола Миколо.
Закінчення -я на -є: Лілія – Ліліє; Надія Надіє.
Закінчення –й, м’який приголосний – на - ю: Валерій Валерію; Андрій – Андрію; Василь Василю.
Закінчення на твердий приголосний та -о- на -е: Богдан Богдане; Петро – Петре; Ігор – Ігоре, але Олег Олегу; Михайло Михайле.
У звертаннях, що складаються із загальної назви та імені, форму кличного відмінка набуває як загальна назва, так і власне ім’я: колего Степане; пані Катерино; товаришу Віталію. У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка набуває загальна назва: друже Максименко, колего Іваничук, товаришу Гончар. У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка має як перше слово, так і друге, хоч друге слово може мати й форму називного відмінка. Таке використання частіше трапляється в усному розмовному мовленні: добродію вчителю (вчитель), пане ректоре (ректор).
Запам’ятайте!
- Клична форма імен по батькові утворюється за таким зразком: чоловічий рід закінчення -у: Павле Максимовичу, Сергію Михайловичу. жіночий рід закінчення -о: Оксано Ярославівно, Любове Борисівно.

ПРАВОПИС СКЛАДНИХ ПРИКМЕТНИКІВ

Прикметники, які утворилися складанням двох і трьох основ, називають складними. Наприклад: яснозорий, життєрадісний, темно-зелений, лексико-граматичний, сіро-буро-малиновий, напів-грубововняний та ін.
Елементи складних прикметників з'єднуються сурядним або підрядним способом.
При сурядному способі зв'язку основи, в яких утворюються складні прикметники, сполучаються як рівноправні: хіміко-біологічний, робітничо-селянський. При підрядному способі зв'язку одна основа синтаксично залежить від. іншої: великопанельний, малопоживний, густонаселений, свіжоскошений, малосольний.
У складних прикметниках при обох способах поєднання основ (сурядному і підрядному) використовують сполучні голосні о, е, є. Якщо першою частиною складного прикметника є числівник, прислівник і прийменникове сполучення, то складові елементи з'єднуються без сполучних голосних, наприклад: повсякчасний, двоповерховий, багатообіцяючий, вічнозелений.
Разом пишуть:
1. Прикметники, утворені сполученням основ прикметника й іменника сизокрилий, рудоволосий, зовнішньополітичний.
2. Прикметники, утворені сполученням основ іменника й прикметника паровозоремонтний, трактороскладальний, вагонопрокатний.
3. Прикметники, утворені сполученням основ прислівника й прикметника вічнозелений, малописьменний.
4. Прикметники, утворені сполученням основ числівника й іменника п'ятипроцентний, шестиповерховий, семитонний, стокілометровий.
5. Прикметники, утворені сполученням основ іменника і дієслова водолікувальний, грязелікувальний, сталеплавильний, нафтопереробний, овочесушильний, овочезбиральний.
6. Складні прикметники, що означають терміни, утворені з двох і більше неоднорідних прикметників складнопідрядний, поперечношліфувальний, новогрецький, геологорозвідувальний, староцерковнослов'янський та ін.
Через дефіс пишуть:
1. Складні прикметники, утворені: а) від сполучення складних іменників, які пишуть через дефіс нью-йоркський, бурят-монгольський, північно-східний; б) сполученням імен та прізвищ лев-толстовський, ромен-ролланівський, вальтер-скоттівський.
2. Складні прикметники, утворені від двох або трьох прикметникових основ робітничо-селянський, українсько-англійський, мовно-літературний, опукло-ввігнутий, блідо-рожевий, синьо-біло-червоний.
3. Складні прикметники, що означають: а) якість з додатковим відтінком кисло-солодкий, добродушно-хитрий, крикливо-яскравий, гіркувато-солоний; б) відтінки й поєднання кольорів чорно-білий, яскраво-ліловий, блідо-рожевий, жовтувато-чорний, фіолетово-сірий, смарагдово-зелений, біло-блакитний (але жовтогарячий один колір).
4. Складні прикметники, що входять до складу географічних та адміністративних назв Східно-Сибірське плоскогір'я, Південно-Африканський Союз, Східно-Китайське море.
5. Складні прикметники, утворені сполученням прикметника та іменника, але з перестановкою елементів літературно-художній (художня література), науково-медичний (медична наука).
6. Складні прикметники, перша основа яких утворена від слів іншомовного походження діалектико-матеріалістичний, хіміко-технологічний, медико-хірургічний.

ПРАВОПИС СКЛАДНИХ ІМЕННИКІВ

Складні іменники пишуть разом або через дефіс.
Разом пишуть:
а) іменники, утворені за допомогою сполучної голосної двох чи кількох основ (одна з яких дієслівного походження) - самохід, звуковловлювач, садовод, газомір, паровоз, пароплав, вертоліт, буряковод, сталевар, рукопис, мовознавець, водомір;
б) іменники, утворені поєднанням основ прикметника та іменника за допомогою сполучної голосної чорнозем, білосніжний, молодогвардієць, чорнороб, суходіл, Краснодон, кривоніжка;
в) іменники, утворені за допомогою голосної від двох іменникових основ, синтаксично і семантично рівноправних залізобетон, газопровідник, трудодень, шлакоблок, лісостеп, верболіз (але людино-день);
г) іменники, утворені поєднанням дієслова у другій особі однини наказового способу з іменником горицвіт, зірвиголова, держиморда, перекотиполе; Тягнирядно, Підопригора, Вернигора;
д) іменники, утворені поєднанням числівникової основи з іменниковою двокрапка, тритомник, сторіччя, двозначність, трикутник, двобій, двадцятиріччя;
е) іменники з першою частиною пів-, а другою їх частиною є загальна назва півжиття, півстола, півколо, півмісяць, піввідра, півозера, півхустки;
є) іменники, пов'язані з інтернаціональною лексикою й термінологією, в яких другою складовою частиною є елементи -граф, -графія, -лог, -логія, -ман, -метр фотограф, філолог, лексикограф, діалектологія, геометрія, фотографія, філологія, наркоман, геометр;
ж) іменники, утворені з трьох і більше іменникових основ автомотогурток, веломотоспорт.
Через дефіс пишуть:
а) іменники, що означають близькі за змістом поняття - батько-мати, хліб-сіль;
6) іменники, що означають державні посади, військові звання - прем'єр-міністр, генерал-лейтенант;
в) іменники, що означають складні одиниці вимірювання кіловат-година, грам-атом, тонна-кілометр;
г) іменники на позначення казкових персонажів Зайчик-Побігайчик, Лисичка-Сестричка, Вовчик-Братик;
д) іменники, в яких перше слово підкреслює прикмету чи особливість предмета, що передається другим словом жар-птиця, козир-дівка, стоп-кран;
е) іменники (складні назви), що означають науковий ступінь, спеціальність, професію член-кореспондент, інженер-економіст, лікар-педіатр;
є) іменники (складні географічні назви) Гусь-Хрустальний, Ростов-на-Дону, Переяслав-Хмельницький, Кам'янець-Подільський;
ж) слова, до складу яких входять іншомовні елементи віце-, екс-, лейб-, обер-, унтер-, штаб-(штабс-) максі-, міді-, міні-: віце-президент, лейб-медик, максі-спідниця, міні-футбол, обер-майстер, віце-адмірал, екс-чемпіон, обер-лейтенант, штаб-квартира;
з) складні прізвища Гулак-Артемовський, Римський-Корсаков, Мамін-Сибіряк, Нечуй-Левицький, Салтиков-Щедрін;
й) іменники з першою частиною пів- перед власною назвою пів-Києва, пів-Америки, пів-Москви;
і) словосполучення, що означають назви рослин - мати-мачуха, люби-мене, іван-чай.

ПРАВОПИС ПРИСЛІВНИКІВ

Прислівник належить до тих частин мови, що й досі поповнюються новими словами, особливо за рахунок
·прийменниково-іменникових сполучень (деякі з них перейшли в прислівники, інші зберігають ознаки сполучення іменника з прийменником). Щоб розрізняти прислівники і сполучення прислівникового типу, необхідно з'ясувати на основі синтаксичних зв'язків, наскільки збережене значення предметності в іменниках, від яких вони походять.
Разом пишуться:
1. Прислівники, утворені від іменника, колишньої короткої форми прикметника, числівника, займенника, прислівника у поєднанні з прийменником: ввечері, востаннє, втроє, внічию, занадто.
2. Складні прислівники утворені з кількох основ: мимоволі, насамперед, повсякчас, праворуч, тимчасово, привселюдно.
3. Складні прислівники, утворені сполученням часток аби-, ані-, де-, чи-, що, як- з будь-якою частиною мови: абикуди, аніскілечки, деколи, чимало, щодня, якнайбільше.
Окремо пишуться:
1. Прислівникові сполучення, утворені від іменника з прийменником. Найчастіше в них вживаються такі прийменники:
без: без упину, без відома, без жалю, без пуття, без сумніву;
в: в нагороду, в міру, в разі, уві сні;
до: до вподоби, до діла, до загину, до краю, до останку, до побачення, до пуття, до сих пір, до смаку, до сьогодні;
з: з розгону, з переляку, з радості, з болю, з жалю;
на: на вибір, на видноті, на віку, на зло, на світанку, на добраніч, на око, на диво;
під: під боком, під силу, під вечір;
по: по змозі, по можливості, по правді, по суті.
2. Прислівникові сполучення, в яких повторюються основи, розділені прийменниками: разу раз, з боку на бік, день за днем, з року в рік, а також сполучення, утворені поєднанням іменника в називному відмінку з іменником в орудному відмінку; кінець кінцем, одним одна, сама самотою.

Через дефіс пишуться;
1. Прислівники, в яких повторюються основи: рано-вранці, ледве-ледве, зроду-віку, любо-дорого (синонімічні та антонімічні прислівники).
2. Прислівники, у яких повторювані основи розділені прийменниками, що перейшли у префікси, та частками: всього-на-всього, де-не-де, хоч-не-хоч, коли-не-коли, будь-що-будь.
3. Прислівники, утворені від прикметників і займенників за допомогою префікса по- і суфіксів -й; -ому: по-нашому, по-київськи.
4. Прислівники, утворені з префікса по- і порядкового числівника на -е: по-перше, по-четверте.
5. Прислівники по-латині, на-гора, десь-колись, десь-інде, десь-інколи, геть-чисто.


Тема: Морфологічні норми сучасної української літературної мови. Синтаксичні норми сучасної української літературної мови.
План.
Використання прикметників, іменників, займенників.
Особливості вживання займенників у ділових паперах.
Правопис закінчень родового відмінка однини іменників ІІ відміни.
Рід, число невідмінюваних іменників.
Дієслівні форми на -но; -то.
Числівники в діловому мовленні.
Прийменник ПО в діловому стилі та інші прийменники.

Використання іменників, прикметників, займенників

Ознакою культури мовлення є граматична правильність. Сюди входить дотримання правил змінювання слів та їх творення, побудови словосполучень і речень.
При складанні документів виникають труднощі не лише в доборі потрібних слів, а й у виборі відповідної граматичної форми. Найчастіше виникає сумнів щодо використання іменників, коли це стосується назви осіб за професією.
Наприклад: учитель – учителька, викладач – викладачка, лаборант – лаборантка, лікар – лікарка.
Офіційні назви посад, професій – іменники чоловічого роду, тому в ділових паперах слід вживати саме їх. Залежні слова від найменування професій узгоджуються у формі чоловічого роду.
Наприклад: старший викладач Світлана Дмитрівна, лаборант училища Тетяна Сергіївна, директор училища Людмила Никифорівна.
Коли після таких сполук на позначення жіночого роду стоїть дієслово, то воно узгоджується з прізвищем і вживається у формі жіночого роду.
Наприклад: директор училища Людмила Никифорівна Журавльова повернулася з відрядження. Головний лікар Олександра Іванівна Коваль зачитала наказ.
У документах не вживають узгодження типу: наша голова наказала, головна лікар порадила, директриса підписала наказ.
Не рекомендується називати осіб за місцем проживання та за їх професією типу: сельчани, городяни, медики, освітяни, вживаються: мешканці села, мешканці міста, медичні працівники, працівники освіти.
Досить часто в ділових паперах замість множини зустрічається однина.
Наприклад: Полтавські фермери зібрали великий урожай цукрового буряку, соняшнику, картоплі.
Іноді в ділових документах іменники, що означають речовину (вода, сіль, олія, нафта, вино тощо), набувають форм множини.
Наприклад: На цьому підприємстві можна придбати сухі вина, мінеральні води, технічні мастила.
Чимало помилок у вживанні давального відмінка іменників. Так, іменники чоловічого роду мають переважно закінчення –у, хоча останнім часом надається перевага закінченню -ові, -еві: ректору, ректорові, директору, директорові.
Багато помилок припадає і на вживання родового відмінка однини іменників чоловічого роду, де одні закінчуються на –а, -я (документа), інші на –у, -ю (протоколу, принципу, факту). У випадках сумніву, слід заглянути до словника.
Щодо вживання прикметників, то тут можуть виникнути труднощі у використанні ступенів порівняння, оскільки в діловому мовленні частіше вживані аналітичні форми. Наприклад: повний, більш повний, найбільш повний, вичерпний, більш вичерпний, найбільш вичерпний ( але не: самий більший, самий повний).
При дробових числівниках іменник має форму родового відмінка однини: дві цілих і п’ять десятих метра, одна третя кілограма.
При використанні складених числівників: Ця подія відбулася у тисяча дев’ятсот двадцятому році (не у тисячу). Шістьма (шістьома) сторінками (але не шести).
У сучасній українській літературній мові деякі іменники мають паралельні форми роду – чоловічого і жіночого: зал – зала, птах – птаха, сусід – сусіда. форми чоловічого роду є літературними, форми жіночого – розмовними.
Наприклад: спортивний зал, актовий зал.

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ
ЗАЙМЕННИКІВ У ДІЛОВИХ ПАПЕРАХ
1.Слід уникати використання займенників (якщо можна) або вживати замість них інші частини мови (особливо в автобіографії, заяві, службових записках).
Ненормативні вислови
Правильна форма

Прошу Вас надати мені грошову допомогу в зв’язку з моїм скрутним
Прошу надати грошову допомогу у зв’язку зі скрутним

Я пропоную усунути п. Куліша В.Д. з посади лаборанта, яку він обіймав, у зв’язку з його неодноразовими порушеннями своїх службових обов’язків і перевести його на
Пропоную усунути п. Куліша В.Д. з посади лаборанта у зв’язку з неодноразовим порушенням службових обов’язків і перевести на

Ним, Пінчуком О.В., було залучено до своїх розробок
Пінчуком О.В. було залучено до розробок

Я особисто сам перевірив усі їх зошити..
Я перевірив учнівські зошити


2.Слід уникати вживання займенників:
а) із суфіксами зменшеності: такесенький, самісінький, нікогісінько;
б) складних неозначених форм: абиякий, абихто, казна-хто, сякий-такий, хтозна-який, хто-небудь і под.
в) усічених форм прикметникових займенників: на моїм, у тім, на цім, тої, тою, у сім, на чим і под.

3.Треба використовувати тільки нормативні форми займенників, уникаючи розмовних, діалектних варіантів.

Ненормативні вислови
Правильний варіант

На моїм
На моєму

У кожнім
У кожному

Котрий день поспіль
Котрий день поспіль

Був відсутній якийсь час
Був відсутній деякий час

У чиїм
У чийому

Свойого зобов’язання
Свого зобов’язання

Воно сталося випадково
Це сталося випадково

Невідь-скільки часу
Невідомо скільки часу

Казна-який звіт
Невідомо який звіт

Абичим завершили
Невідомо чим завершили

Котрогось з присутніх
Декого з присутніх

Тії розробки
Тієї розробки


4. Дійова особа в реченні, виражена займенником, повинна, стояти у Н., а не в Ор. відмінку.

Ненормативні вислови
Правильна форма

Мною запроваджено
Я запровадив

Нами запроваджено
Ми запровадили

Ними привезено
Вони привезли

Вами доведено
Ви довели


5. Не слід використовувати займенники в присутності тих, про кого йде мова.

Пам’ятайте: використання чи невикористання займенників змінює тональність ділових текстів, може підсилювати або пом’якшувати категоричність наказу, вимоги, прохання, поради тощо.

Увага! Запам’ятайте правильну форму вживання займенників у таких словосполученнях:
Дякую Вам
Пробачте мені
О котрій годині призначили?
Котра година?
Властивий йому
Характерний для нього
Телефонував йому
Вибачити йому
Кепкувати з нього
Вживання займенників

Неправильно
Правильно

Заявили на весь голос...
Заявили на повний голос...

Все інше складалося...
Решта складалася...

Для всіх інших...
Для решти...

(Вони) Залишилися в стороні...
Залишилися осторонь...

Моє особисте враження...
Особисте враження...

Для нас не підходить...
Нам не підходить...

У своїх інтересах...
У власних інтересах...

Мати свою позицію...
Мати власну позицію...

Це ж можна сказати...
Те саме можна сказати...

Крім цього, держава...
Крім того, держава...

Чим можуть скористатися...
З чого можуть скористатися...

Які ж заходи вжити?
Яких же заходів вжито?

Ні в якому разі...
У жодному разі...


Правопис закінчень родового відмінка однини іменників II відміни

У сучасній українській мові чіткого розмежування щодо вживання закінчень -а, -у, -я, -ю немає. Однак існує певна закономірність у їх використанні. Так, у родовому відмінку однини іменники II відміни мають закінчення -а, -у (у м'якій групі -я, -ю). При визначенні закінчення беруть до уваги семантико-морфологічні та акцентологічні (наголос) ознаки іменника. Наприклад: папір папера (документ) паперу (матеріал); акт акта (документ) акту (дія).
Закінчення -а, -я мають іменники чоловічого роду, що означають:
загальні і власні назви людей та населених пунктів: заступника, акціонера, спортсмена, підприємця, промовця, Івана, Руслана, Львова, Києва, Харкова, Ужгорода, Ярославля, Тернополя, Севастополя, Марселя;
інші географічні (власні) назви з наголосом на кінцевому складі у родовому відмінку та з суфіксами -ов, -ев, -єв, -ськ: Дніпра, Трубежа, Ірпеня, Здвижа, Дніпропетровська, Миколаєва, Демидова, Макарова, Тетерева;
назви речей, предметів, інструментів: комп'ютера, ксерокса, стола, автомобіля, мікроскопа, документа, плаща, векселя, стільця, скальпеля, пінцета;
назви мір простору, довжини, ваги, часу: метра, грама, гектара, сантиметра, місяця, тижня (але року, віку);
назви окремих днів тижня: понеділка, четверга; місяців: січня, березня, листопада (листопаду з іншим значенням) та ін.;
назви будівель, приміщень, споруд: коридора, паркана, сарая, погреба (але льоху);
Деякі назви цієї групи вживаються лише із закінченням -у: поверху, палацу, залу, складу, порту, каналу, магазину, вокзалу, метрополітену та ін.
наукові й технічні терміни іншомовного походження, що означають одиничні поняття: ромба, квадрата, діаметра, атома, поршня, сектора, куба, катода, реферата;
українські терміни, коли вони утворені за допомогою суфіксів: відмінка, числівника, чисельника, іменника, прикметника, ступеня, рівня (але складу, способу, роду, виду, стану і в загальному, і в термінологічному значеннях);
у медицині назви окремих органів, частин тіла (як іменники, що означають конкретні одиничні предмети): шлунка, міхура, мозочка, кореня (але: мозку.)
Закінчення -у, -ю мають іменники чоловічого роду, що означають:
назви загальних і абстрактних понять, явищ суспільного життя: аналізу, процесу, імпульсу, конфлікту;
збірні поняття: колективу, пленуму, активу, хору, оркестру, ансамблю (але вишняка, березняка, чагарника з наголосом на кінцевому складі);
речовину, масу, матеріал, лікарські препарати: меду, спирту, сиропу, цукру, чаю, льоду, шовку, граніту, піску, металу, асфальту, лісу, снігу, алмазу, кисню, водню;
різні почуття, відчуття: гніву, страху, сорому, болю, відчаю, гумору, жалю;
назви установ, закладів, організацій: університету, інституту, клубу, штабу, комітету;
назви процесів, станів, властивостей, ознак (зокрема назви хвороб і їх проявів): імунітету, кровообігу, набряку, кашлю, нежитю, руху, польоту, ремонту, спорту, відгуку, відпочинку, рейсу (хоча рейса у значенні монета), маршруту, побуту, експерименту, успіху, характеру, експорту, імпорту, сміху;
явища природи: дощу, грому, вітру, морозу, вогню;
місце, простір тощо: світу, степу, яру, лугу, саду, майдану, вигону, краю (але хутора, берега, горба);
назви річок, озер, гір, островів, півостровів, країн, областей тощо: Уралу, Кавказу, Сахаліну, Донбасу, Криму, Сибіру, Бугу, Нілу, Дунаю, Алтаю; але іменники з наголосом на останньому складі мають закінчення -а, -я: Дністра, Ужа, Остра, Дінця.

Рід, число невідмінюваних іменників

До незмінюваних іменників в українській мові належать:
– слова іншомовного походження (таксі, колібрі, меню, бра);
- жіночі прізвища українського і іншомовного походження, що закінчуються на -к(о), -енк(о): Потапенко, Яценко, на приголосний (Остапчук, Копчанич), російські прізвища на -ово (Муромо, Коновало), -их (Сірих, Білих), -аго (Живаго); складноскорочені слова буквеного типу (США), та складноскорочені слова, друга частина яких виступає у формі непрямого відмінка (завгар, замдиректора).
Хоча форма таких слів не змінюється, зміни в залежності від відмінків вони виражають за допомогою зв’язку з іншими словами, а також за допомогою прийменників (принесли меню, у меню налічувалося багато різних страв, рука лягла на меню).
Рід незмінюваних іменників визначається так:
Назви тварин – належать до чоловічого роду (невеличкий шимпанзе, кмітливий колібрі);
Іменники, що називають чоловіків (молодий Франк, знайомий бібліотекар) належать до чоловічого роду; іменники, що називають жінок (неуважна Марі, весела касир)- до жіночого роду;
Незмінювані іменники, що називають неістоти, належать до середнього роду (вікно, озеро, небо, доля);
Іменники - географічні назви, назви міст, річок, газет, журналів та таке ін. визначаються за загальною назвою (журнал «Наталі»- чоловічого роду, телепрограма «Михайло»- жіночого; країна Германія – жіночого роду, місто Туапсе – середнього).

ДІЄСЛІВНІ ФОРМИ НА -НО, -ТО

Особливе місце у фахових текстах посідають двокомпонентні конструкції з присудком, вираженим дієслівною формою на -но, -то, і об’єктом – прямим додатком у знахідному (або родовому) відмінку без прийменника. Наприклад: застосовано (що?) метод; прочитано (що?) курс лекцій. У таких реченнях увагу сконцентровано на події, що відбулася або відбудеться. Ці конструкції зазвичай розглядають як різновид безособового речення.
Конструкції з дієслівною формою на -но, -то є завершальною ланкою ланцюжка пасивних конструкцій у процесі нейтралізації суб’єкта – виконавця дії: Верховна Рада прийняла закон Закон прийнятий Верховною Радою Закон прийнятий Закон прийнято. Через походження, а також те, що зазначені конструкції є основним засобом перекладання іншомовних пасивних конструкцій, їх часто класифікують як пасивні. Проте, виходячи з поданих вище дефініцій активна конструкція і пасивна конструкція, речення з формою на -но, -то треба віднести до активних, оскільки вони описують подію з об’єктом, що в реченні є додатком.
Форми на -но, -то надають реченню певного відтінку результативності й минулості: вони виражають недавно завершену дію. У зв’язку з цим їх зазвичай уживають без допоміжного дієслова було. Конструкції зі словом було використовують зрідка, щоб підкреслити те, що одна минула дія відбулася перед іншою дією в минулому часі, наприклад: деталь було нагріто в печі, а потім занурено у воду. У вислові це буде зроблено підкреслено, що дія обов’язково відбудеться та завершиться в майбутньому.
Конструкції з дієслівною формою на -но, -то семантично відрізняються від означено-особових речень. Наприклад, вислів якість гарантовано інформує, що вже хтось ужив заходів, щоб забезпечити якість. А у вислові якість гарантуємо підкреслено, що саме ми продовжуємо вживати потрібних заходів, але вони ще не пройшли випробування часом.
Підкреслимо поняттєву відмінність між безпідметовими конструкціями з формами на -но, -то (книжку написано українською мовою, матеріали зібрано докупи) і підметовими конструкціями з пасивними дієприкметниками (книжка написана українською мовою, матеріали зібрані докупи). Обидві конструкції не суперечать нормам української мови, однак безпідметові доречні, коли є потреба наголосити на присудкові, тобто на дії. Підметові ж речення треба вживати, якщо потрібно відтінити не дію, а ознаки, набуті підметом унаслідок дії. Наприклад, у реченні Ухвалу прийнято одноголосно наголошено на події (прийнятті), а не на ознаках ухвали. Натомість у реченні Колеса були пошкоджені після далекої дороги не можна заміняти дієприкметник безособовою формою, бо тут указано саме властивість (пошкодженість) коліс.
Узагалі, коли з логічних причин не може бути діяча, то й не можна вживати безособову дієслівну форму на -но, -то. Наприклад: Неправильно: Дослідники збирали зразки диких рослин, якими вкрито цілинний степ. Правильно: Дослідники збирали зразки диких рослин, якими вкритий цілинний степ.
Поширеною стилістичною помилкою фахових текстів є введення в речення діяча у формі іменника чи займенника в орудному відмінку. Наприклад: Закон прийнято Верховною радою. Орудний відмінок діяча тут неможливий ані з логічних, ані з граматичних причин. По-перше, ці конструкції передають поняття «хтось зробив». По-друге, дієслівні форми на -но, -то незмінні, вони не мають закінчення, яке б указувало на особу-виконавця. Тому речення з ними граматично безпідметові, бо в них узагалі не може бути діяча. Наведену вище помилкову конструкцію треба перебудувати в активну: Верховна рада прийняла Закон. Але якщо ми хочемо наголосити саме на події, не вказуючи, хто це зробив, то можна, вилучивши діяча, залишити присудок у формі на -но, -то. Наприклад: Закон прийнято.
Усе викладене вище стосується особи-діяча, коли додаток відповідає на питання ким? В орудному відмінку може стояти іменник (займенник), що означає знаряддя (тобто відповідає на питання чим?). Порівняймо два речення:
Неправильно: Наказ підписано сьогодні (ким?) директором.
Правильно: Наказ підписано (чим?) ручкою.
Відмінність між цими реченнями полягає в тому, що ручка – це знаряддя, а директор – діяч. У цьому можна додатково пересвідчитися, перебудувавши обидва речення в активні. Речення Директор підписав сьогодні наказ – природне і заміняє помилкову конструкцію. А речення Ручка підписала наказ – неприродне, бо ручка не може сама підписувати, вона – знаряддя писання. Хоча в реченні Ця ручка дозволяє проводити лінії різної товщини слово ручка – підмет. Така ситуація зі словами, що позначають знаряддя у фахових текстах, є типовою: в одних реченнях вони є додатком в орудному відмінку, в інших – підметом у називному. Порівняймо: Дерево розрізано (чим?) новою пилкою. та Нова пилка (що?) розрізає дерево вдвічі швидше, ніж стара. У першому реченні пилка – додаток, у другому – підмет.
Помилкові конструкції типу Указ підписано Президентом можна виправити, замінивши додаток на неузгоджене означення: Указ Президента підписано.
Отже, безособову дієслівну форму на -но, -то можна вживати лише в реченнях, де не вказано особу-діяча. Тому правильно писати: його змінено (здеформовано, нагріто) десь (за певних умов, чимось), але його змінив (здеформував, нагрів) хтось.

Числівники у діловому мовленні

Числівником називається повнозначна частина мови, яка означає абстрактну математичну кількість (сім, дванадцять, сорок п’ять), кількість предметів (сім відер, дванадцять тарілок, сорок п’ять кілометрів) або їхній порядок при лічбі.
За значенням числівники поділяють на кількісні та порядкові.
Кількісні числівники означають абстрактно-математичну кількість (шість, сімнадцять, сорок три) чи кількість предметів при лічбі (вісім дерев, п’ятнадцять кілограмів). За значенням вони поділяються на:
а) власне кількісні;
б) дробові;
в) збірні;
г) неозначено-кількісні.
Порядкові числівники означають порядок предметів при лічбі: п’ятий день, двадцята сторінка, третій рік.
У сучасній українській мові більшість числівників не мають категорії числа, оскільки вони своїм лексичним значенням виражають кількість.
Серед кількісних числівників виділяються за своїми морфологічними особливостями слова один, два, обидва, півтора, тисяча, мільярд, нуль.
Числівник один має ознаки прикметника: змінюється за родами (один, одна, одно, одне), відмінками (один, одного, одному) і числами (один, одна, одно, одне, одні). Числівники два, обидва мають ознаки роду тільки в сполученні з іменниками в формі називного і знахідного відмінків: два гектари, дві тополі, але двох гектарів, двох тополь, двом гектарам, двом тополям; обидва підсвинки, обидві книги, обох підсвинків, обох книг.
Зберіг залишки роду також невідмінюваний числівник півтора: півтора центнера, півтора відра (чоловічо-середній рід); півтори доби (жіночий рід).
Числівники тисяча, мільйон, мільярд, нуль мають форми роду, числа і відмінка.
Числівник один (одна, одно, одне) узгоджується з іменником у роді, числі і відмінку: один крок, одна команда, одне озеро, одні друзі; одній подрузі, однією (одною) подругою і т.д.
Числівники два, три, чотири підпорядковують іменники, які стоять при них у формі називного відмінка множини (часто з наголосом родового відмінка однини): два столи, три карбованці, чотири мішки, дві сестри.
Числівники п’ять, шість, сім і т. д. керують іменниками в родовому відмінку множини: п’ять сторінок, шість аркушів, сім днів, тридцять сім партизанів, п’ятсот п’ятдесят вісім тисяч карбованців.
Мішані числа, що включають в себе елемент з половиною, з чвертю, керують називним відмінком множини, якщо вони стоять при числівниках два, три, чотири: два з чвертю метри, два з половиною кілограми, три з чвертю кілометри; від п’яти і більше такі числівники керують родовим відмінком множини: п’ять з половиною кілометрів, сорок з половиною процентів, п’ять з чвертю діб; в яких назва дробу приєднана до цілого числа сполучником і, керують тільки родовим відмінком однини: п’ять і одна п’ята кілометра, дванадцять і три сьомих кілограма, вісім і сім дев’ятих гектара.
Деякі іменники (типу киянин, подолянин, селянин), іменники четвертої відміни, іменник друг, а також іменник чоловік у значенні лічильного слова при числівниках два, три, чотири приймають форму родового відмінка однини: два громадянина, три киянина; прибуло всього лише три чоловіка; два імен, три поросяти.
У непрямих відмінках числівники узгоджуються з іменниками як прикметники: двох хлопців, чотирьом робітникам, дев’яти (дев’ятьом) школам; двадцяти семи комбайнів; двадцятьма вісьмома комбайнами.
При складених числівниках іменники вживаються у формі, яка підпорядковується останньому компонентові числівника: вісімдесят три робітники, чотириста двадцять п’ять піонерів.
У сполученні зі збірними числівниками іменники вживаються в формі родового відмінка множини: двоє дітей, п’ятеро хлопців, семеро поросят.
При числівниках обидва, обидві іменник виступає у формі називного відмінка множини: обидва таланти, обидві армії.
Числівник півтора сполучається з іменниками чоловічого і середнього роду в формі родового відмінка однини, півтори – з такою ж формою іменників жіночого роду: півтора року, півтора відра; півтори години.
Числівники в називному відмінку (а при назвах також у знахідному) разом з іменниками утворюють неподільні словосполучення.
Такі кількісно-іменні сполучення в реченні виступають у ролі одного члена: підмета – Земля ятрилась ген на виднокрузі; Ми йшли на смерть за втрачені мости. Два журавлі над нами – двоє друзів – Тепло весни несли через фронти (М. Ткач); додатка: Як великою вже стала, я сім плахт поначіпляла (Л.Глібов); присудка: Перегон до Фастова був кілометрів з дванадцять (Ю. Смолич); обставин: За двадцять кроків від хати росла груша (І. Нечуй-Левицький); Сім год мак не родив і голоду не було (Н. пр.)
В інших відмінках числівник узгоджується з іменником, оскільки його атрибутивність посилюється, і виражає синтаксичну функцію означення: Після відповіді Богдан Петрович трьома-п’ятьма запитанням перевірив Маркові знання.
У сучасній українській літературній мові, особливо у мові періодичної преси, під впливом професійної і частково офіційно-ділової мови закріплюється вживання числівників, синтаксично слабо пов’язаних з іменниками, наприклад: “ГАЗ-69”, “ТУ-154”, Т-150К.
Українською мовою можна сказати ТРИМОТОРНИЙ ЛІТАК і ТРЬОХМОТОРНИЙ ЛІТАК.
Є певні тенденції щодо вживання числівників ТРИ, ЧОТИРИ, які становлять першу частину складних слів, зокрема прикметників. Якщо друга частина починається з приголосної, то перевага надається у формі називного відмінка числівників ТРИ, ЧОТРИРИ. Наприклад: «У мене тритижневе наукове відрядження». «Стоятимуть дирижаблі просто неба, оболонка, виготовлена з тришарового склопластика, негоди не боїться».
Якщо друга частина складного слова починається на голосну, то числівники звичайно мають форму родового відмінка. Наприклад: «Щоб привезти цей вантаж, потрібно більш як тридцять чотирьохосьових платформ вагонів».
Така сама закономірність спостерігається при виборі форми числівника ДВА: ДВО – переважає перед приголосною, ДВОХ – перед голосною.
Порівняйте: «Латинське ім’я Январіус дано в Римі на честь дволикого бога сонця Януса». «Зміна спадковості рослин - процес двохетапний».
Форми ДВОХ-, ТРЬОХ-, ЧОТИРЬОХ-  - бажані у тих випадках, коли вони входять до числівникових найменувань (як складених, так і складних), разом з якими, в свою чергу, становлять частину складних прикметників, як-от: «юних лижників не злякав двадцятидвохградусний мороз».
Форми ДВОХ-, ТРЬОХ-, ЧОТИРЬОХ- - характерні також для прикметників, утворених від словосполучень з іменниками тисяча, мільйон, мільярд. Порівняйте: три мільярди і «Винахідники борються за створення трьох мільярдного фонду».
Формам ДВО-, ТРИ-, ЧОТИРИ- - віддається перевага при утворенні складних прикметників, друга частина яких – слова із значенням міри: типу процент, тонна, кілометр, літр тощо.
Наприклад: «Трипроцентна позика».
Названі форми числівників уживаються в прикметниках термінологічного плану: «Простір тримірний».
Форми ДВО-, ТРИ-, ЧОТИРИ- - усталились також у ряді інших прикметників, зокрема тих, що закінчуються на – річний: «Після трирічної перерви».
Півтора мільйона
Часом плутають залежну від слова ПІВТОРА форму іменників. Кажуть: «Обсяг будівництва перевищить півтора мільйона гривень».
Числівник ПІВТОРА звичайно поєднується з родовим відмінком іменників.
Наприклад: «Повернувся додому через півтора року».
Так само: півтора мера, півтора лимона.
Під впливом числівників ДВА, ТРИ, ЧОТИРИ, які сполучаються з називним-знахідним відмінками множини іменників, при числівнику ПІВТОРА також іноді трапляються іменники у цій формі. Наприклад: «Три дні молов, а за півтора з’їв” (прислів’я).
Подібне узгодження іменників має відтінок розмовності. У пресі розмовні елементи доречні в певних жанрах – у фейлетоні, невимушений бесіді, інтерв’ю.
ТРЕТЄ ЛЮТОГО – ТРЕТЬОГО ЛЮТОГО
Обидва словосполучення можливі в мові, відповідають її нормам.
Звороти типу ТРЕТЄ ЛЮТОГО, П’ЯТЕ КВІТНЯ утворилися із словосполучень ТРЕТЄ ЧИСЛО ЛЮТОГО, П’ЯТЕ ЧИСЛО КВІТНЯ, в яких згодом слово ЧИСЛО перестали вживають як само собою зрозуміле. Подібно утворилися словосполучення типу ТРЕТЬОГО ДНЯ ЛЮТОГО, П’ЯТОГО ДНЯ КВІТНЯ, в яких слово ДНЯ згодом утратилося. Дозволяється обидва написання.

Узгодження іменників з числівниками

Як відомо, з числівниками два, три, чотири, коли вони стоять у називному відмінку, іменники теж стоять у називному відмінку множини: «Чотири літа»; з числівниками, починаючи від п’яти, іменник стоїть у родовому відмінку: «П’ять маленьких діточок сплять»; «Оженила старших п’ятьох синів, і поставила кожному нову хату» (І.Нечуй-Левицький). Із дробовими числівниками іменники стоять у родовому відмінку однини: «Оживали образи, події, які здавалось, повинні були стертись за півтора десятка років» (О.Копиленко). Зі складеними числівниками відмінок іменника залежить від останнього числа, тобто, коли останнє число – два, три, чотири, тоді буде називний: сто сорок два студенти; з іншими числами – п’ять і далі – родовий відмінок множини: двісті сорок п’ять студентів.
Коли числівники два, три, чотири показують не точну кількість, а тільки приблизну, тоді відповідний іменник треба ставити перед ними в родовому відмінку множини: років чотири не бачив я брата; пробуду в місті днів зо два.


Узгодження прикметників з іменниками при числівниках

Для багатьох людей, що навіть добре володіють українською мовою, часто постає питання, як правильно сказати українською: два вихідні дні чи вихідних дні? Адже відомо, що з числівниками два, три, чотири, коли вони стоять у називному відмінку множини, належні до них іменники також стоятимуть у тім же відмінку, але чи узгоджуються так само й прикметники з іменниками при відповідних числівниках?
Аналізуючи твори наших класиків, бачимо, що обидва варіанти мають право на існування, тобто прикметник може стояти в називному й родовому відмінках множини. У Лесі Українки читаємо: «Уже минуло з того часу аж три довгі роки»; бачимо прикметник у називному відмінку множини використовує І.Нечуй-Левицький: «Знайшла два невеличкі горщечки». Але в Марка Вовчка знаходимо вже родовий відмінок прикметника: «Два-три далеких постріли давали відчувати цю тишу»; те саме бачимо в І.Тобілевича: «Два невідомих мені товстющих пана приїхали з оцим листом, кажуть з Кракова».
Отже, ці обидві форми паралельні; кожний може користуватись ними відповідно до вподоби.

Збірні числівники

В українській мові часто вживаються збірні числівники обоє, двоє, троє, четверо, дванадцятеро, тощо.
Числівник обоє можна вживати тільки тоді, коли йдеться про чоловіка й жінку: «А ідіть лишень сюди; та йдіть обоє» (Т.Шевченко); «Обоє рябоє» (приповідка).
До числівників двоє, троє, десятеро звертаються, коли кажуть про людей: «У салоні їх дожидало троє людей» (Леся Українка), - а також коли вони поєднуються з особовими займенниками: «Нас було четверо: білявий та чорнявий чоловіки, парубок рябий та я» (Марко Вовчок), - та з іменниками, що мають тільки множину: «Нащо тобі аж троє ножиць?»

Кількісні й порядкові числівники часу

І досі ще багато хто не знає, як треба точно означити час, і питає: «Скільки зараз годин?» замість «Котра година?».
Наша мовна традиція стоїть за порядкові числівники: «О п’ятій годині виїхали ми з монастиря” (М. Коцюбинський); «Завтра об одинадцятій на мене чекатиме менеджер». У цих фразах порядкові числівники п’ятій, одинадцятій означають не проміжок часу між двома годинами – четвертою і п’ятою, десятою й одинадцятою, як у російських висловах в пятом часу, в одиннадцатом, а точно визначену годину, що російською буде: в пять часов, в одиннадцать часов.
Виходячи з цього треба питати не «Скільки годин?», а - «Котра година?», казати не «Одна година ночі», а – «Перша година ночі» тощо».
Якщо треба сказати не про точно означений час, а лиш приблизно назвати період між двома годинами, відповідно до російських висловів в пятом часу, в одиннадцатом, тоді слід ставити перед порядковим числівником прийменник на: «Ой сплю годину, сплю другу, а вже повертає на третю» (С.Гулак-Артемовський). Отже російську фразу «Я приду в пятом часу» треба сказати українською: «Я прийду на п’яту годину”, а не «Я прийду о п’ятій годині», - бо це означає вже точний а не приблизний час.
Дробові числівники часу передаються відповідними дробом із прийменником на до половини години: чверть на третю, - з прийменниками на або до, коли буде половина години: пів на сьому або пів до сьомої, чи з прийменниками до або за, коли перейшло вже за половину години: за чверть сьома, або чверть до сьомої, тобто: чверть години залишилось до сьомої або за чверть години буде сьома. Не дробові числівники, а цілі, що означають кількість хвилин якоїсь години, треба ставити з тими ж прийменниками за попередніми правилами: десять на другу, тридцять на другу або тридцять до другої, за двадцять друга або двадцять до другої.
Коли мовиться не про означення часу доби, поділеної на 24 години, а про кількість часу, витрачено на якусь роботу чи дію, тоді слід користуватися кількісними числівниками: «Як ось із неба дощ полився, а в годину весь пожар залив» (І.Котляревський); «Взялися перевіряти рахунка з десятої ранку аж до сімнадцятої дня, витративши на це діло сім годин».

Змінювання кількісних числівників за відмінками відзначається різноманітністю. Виділяють такі типи відмінювання:
1. Відмінювання числівника один (одна, одне (-о), одні) відбувається за певними правилами. Цей числівник відмінюється як займенник той (та, те, ті):
Однина
Множина

Чол. р.
Серед.р.
Жін.р.


Н. один
одне (о)
одна
одні

Р. одного
одного
одної (однієї)
одних

Д. одному
одному
одної (ій)
однім

Зн. один (одного)
одне (о)
одну
одні (одних)

Ор. одним
одним
одною (однією)
одними

М. (на)одном (-ім)
(на)одному (-ім)
(на) одній
(на) одних


2. Відмінювання числівників два, три, чотири має свої закономірності при відмінюванні. Числівник два у називному і знахідному відмінках змінюється за родами (чол. і середн. р. – два, жін. – дві).
Чоловічій і середній роди Жіночий рід

Н. два
дві
три
чотири

Р. двох
двох
трьох
чотирьох

Д. двом
двом
трьом
чотирьом

Зн. два (двох)
дві (двох)
три (трьох)
чотири (чотирьох)

Ор. двома
двома
трьома
чотирма

М. (на) двох
(на) двох
(на) трьох
(на) чотирьох


3. Відмінювання числівників від п’яти до десяти та числівників на –дцят і –десят відбувається таким чином:
Н. шість
тринадцять
п’ятдесят

Р. шести (шістьох)
тринадцяти (ьох)
п’ятдесяти (ьох)

Д. шести (шістьом)
тринадцяти (ьом)
п’ятдесяти (ьом)

Зн. шість (шістьох)
тринадцять (ьох)
п’ятдесят (ьох)

Ор. шістьма (шістьома)
тринадцятьма (ьома)
п’ятдесятьма (ьома)

М. (на) шести (шістьох)
на тринадцяти (ьох)
(на) п’ятдесяти (ьох)


4. Відмінювання числівників сорок, дев’яносто, сто, як найдавніших, що походять з іменника, відбувається за своєрідними правилами. Ці числівники мають лише дві неоднакові відмінкові форми:
Н.Зн. сорок дев’яносто сто
Р. Д. Ор. М сорока дев’яноста ста

5. Відмінювання числівників двісті – чотириста та числівників на –сот відбувається за певними правилами. У цих числівників при відмінювання змінюються обидві складові частини:
Н. двісті
триста
п’ятсот

Р. двохсот
трьохсот
п’ятисот

Д. двомстам
трьомстам
п’ятистам

Зн. двісті
триста
п’ятсот

Ор. двомастами
трьомастами
п’ятьмастами п’ятьомастами

М. (на) двохстах
(на) трьохстах
(на) п’ятистах


6. Числівники тисяча, мільйон, мільярд, нуль відмінюються як іменники, що належать до відповідних відмін.
7. Відмінювання збірних числівників у непрямих відмінках співпадає з відмінюванням відповідних кількісних числівників, але тільки з їх варіативними формами: п’ятеро – п’ятьох, п’ятьом, п’ятеро (п’ятьох), (на) п’ятьох.
При відмінюванні дробових числівників перша частина відмінюється як кількісний числівник, а друга – як порядковий.
При відмінюванні складених кількісних числівників змінюються всі складові частини. Наприклад: чотириста п’ятдесят вісім – чотирьохсот п’ятдесяти восьми.
У складених порядкових числівників відмінюється лише останній компонент: двісті сорок третій – двісті сорок третього.

Прийменник ПО в діловому стилі
Для українського ділового мовлення важливе правильне вживання прийменника ПО, особливо тоді, коли йдеться про переклад з російської мови на українську. Адже російські конструкції з прийменником ПО в українській мові перекладаються цілим рядом конструкцій з прийменниками:
за: за свідченням; за власним бажанням; за дорученням; за наказом; за вказівкою; менеджер за професією;
з: з питань комерційної торгівлі; з ініціативи; дослідження з медицини, курс лекцій з української мови; з багатьох причин; з певних обставин; з нагоди (чогось);
на: на замовлення; на вимогу; на пропозицію; на мою адресу;
для: курси для вивчення; комісія для складання актів;
після: після одержання посвідчення; після повернення; після від'їзду; після розгляду (чогось);
у (в): викликати у службових справах; у вихідні; в усіх напрямках;
по: черговий по району; наказ по відділенню; спеціаліст по проектуванню споруд; колеги по роботі; по можливості; комітет по сприянню малим підприємствам.
Як правильно?

Заходи щодо поліпшення – заходи до поліпшення -
заходи для поліпшення - заходи поліпшення.
Значення загального відношення при слові ЗАХОДИ передають звичайно такі форми, як:
ЩОДО+ родовий відмінок,
ДО+ родовий відмінок,
ПО+ місцевий відмінок,
Безприйменниковий родовий відмінок та форма ДЛЯ + родовий відмінок іменників.
Форми з прийменниками ЩОДО та ДО належать до найуживаніших у сучасній українській літературній мові.
Прийменниково-відмінкова форма ПО+ місцевий відмінок сприймається як стилістична помилка.

ПРАВОПИС
ПРИЙМЕННИКІВ


разом
через дефіс
окремо

Складні прийменники, утворені з двох простих: поміж, понад, заради
Складні прийменники із початковим з-(зі-, із-): із-за, з-над, з-посеред, з-під
Прийменники, що вживаються при повнозначних словах: з міста, на сонці, перед нами, на полі

Похідні прийменники, прислівникового походження як правило пишуться разом: внаслідок, напередодні, попереду, обабіч, наперекір, назустріч
(але: на зустріч із вчителем)

Складені похідні прийменники, утворені поєднанням іменників, прислівників з прийменниками: у зв’язку, згідно з, відповідно до, на чолі (але внаслідок)



Тема: Загальні вимоги до складання документів. Текст документа. Основні реквізити. Види документів.

План.
Документ – основний вид ділового мовлення.
Загальні вимоги до складання документів.
Класифікація документів.
Правила оформлення сторінки. Вимоги до тексту документа.
Реквізити документа.

ДОКУМЕНТ - ОСНОВНИЙ ВИД ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ

Мова обслуговує всі сфери нашого життя: культуру, науку, мистецтво, і, зокрема, сферу ділових стосунків.
Дуже важливий і вагомий тут - національний офіційно-діловий стиль мови, який відображає рівень освіти нації та її культури.
Офіційно-діловий стиль - задовольняє потреби суспільства в документальному оформленні різних актів державного, суспільного, політичного, економічного життя. Відколи людина навчилася писати, вона вчилася і ділового мовлення. У наш час майже немає такої професії, яка зовсім не пов'язана з написанням ділових паперів - веденням облікових книг, заповненням різних бланків. Не обійтися без ділового мовлення у громадській роботі: ведення протоколів, характеристики, звіти про виконану роботу, плани та ін. І є цілий ряд документів, які доводиться писати кожному не один раз у житті: листи, заяви, оголошення.
Отже, ми можемо стверджувати, що мова має велике значення в діловому мовленні.
Документ - основний вид ділового мовлення. Документ (слово латинського походження, означає повчальний приклад, "доказ", "взірець") - засіб закріплення різними способами на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності. В українську мову це слово прийшло через російську: при Петрі I документами стали називати ділові папери, що мали правове (юридичне) значення, тобто служили доказом чиїхось прав, підтвердженням законності якихось дій. Поступово це слово витіснило з української мови такі терміни як "грамота", "листовне письмо", "лист" і стало багатозначним.

ВИМОГИ ДО ДОКУМЕНТІВ:
1. Документ повинен видаватися повноважним органом або особою у відповідності з її компетенцією. Наприклад, паспорт видає орган внутрішніх справ, військовий білет - райвійськкомат.
2. Документ не повинен суперечити чинному законодавству.
3. Документ повинен бути достовірним. Важливо, щоб інформація, вміщена в ньому була повною й доцільною, базуватися на фактах і містити реальні пропозиції і вказівки.
4. Документ повинен бути складений за встановленою формою.
5. Документ має бути бездоганно відредагований і оформлений.

Класифікація документів:

1. За найменуванням: заяви, листи, довідки, інструкції, протоколи, акти, накази і т.і.
2. За походженням: - службові (функціонують в установах та організаціях);
- приватні (стосуються приватних осіб).
3. За структурними знаками:
- стандартні (документи, які мають однакову форму і заповнюються в певній послідовності й за суворо обов'язковими правилами);
- нестандартні (створюються в кожному конкретному випадку).
4. За призначенням: - розпорядчі (інформація про організацію роботи, установи, закладу);
- статутні (зі змістом статуту організації, установи);
- виконавчі (подається план або напрям роботи);
- інформаційні (містять інформацію необхідну для діяльності).
5. За напрямком документи поділяють на вхідні та вихідні.
6. За строками зберігання: постійного, тривалого (понад 10 років ) і тимчасового (до 10 років) зберігання.
7. За технікою відтворення: рукописні і відтворені механічним способом (друковані).

ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ СТОРІНКИ
ВИМОГИ ДО ТЕКСТУ ДОКУМЕНТА

Для складання службових документів в установах повинен використовуватися папір форматів А3 (297х420 мм), А4 (210х297 мм) та А5 (148х210 мм). Складання документів на папері довільного формату не припускається.
Бланк документа – стандартний аркуш паперу з відтвореною на ньому постійною інформацією документа й місцем для змінної.
Основою ділового документа є текст, який має чітко й переконливо відображати причину й мету його написання, розкривати суть конкретної справи, містити докази, висновки.
Текст – сукупність речень (кількох чи багатьох), послідовно об'єднаних змістом і побуованих за правилами певної мовної системи.
Він є засобом відтворення зв'язного мовлення, тобто висловлювання, пов'язаного однією темою, основною думкою та структурою. При складанні тексту документа мають виконуватися вимоги, найголовнішим з яких є – достовірність та об'єктивність змісту, нейтральність тону, повнота інформації та максимальна стислість.
Текст можна оформляти у вигляді складного тексту, зв'язного (типового) тексту, трафарету, анкети, таблиці чи комбіновано.
Текст поділяється на вазємозумовлюючі елементи: вступ, основну частину (доказ), закінчення (коментар).
У вступі (зачині) формулюють тему тексту – про що йдеться в документі; у ньому зазначають привід та безпосередню причину укладання документа, висвітлюють історію питання.
Основна частина (доказ) містить основну інформацію, у ній наводять основні факти, докази, пояснення, міркування, розрахунки, посилання та інші матеріали, тобто тут розкривається суть питання, проблеми.
У закінченні (коментарі) міститься підсумок усього змісту, а також пропозиції та рішення.
Усі документи за способом викладу матеріалу можуть бути поділені на дві категорії:
1.Документи з низьким ступенем стандартизації. У них спосіб викладу тексту (добір потрібних фраз, їх будова та зв’язки між складовими тощо) залежить від конкретної ситуації, обставин та змісту, що спричинили їх укладання, для них не можна підготувати бланк (автобіографія, доручення, звіт, характеристика).
2. Документи з високим ступенем стандартизації. Такі документи мають точні стандарти, у яких передбачено не лише формуляр, вид, розмір шрифту, навіть словосполучення, якими має оперувати укладач, за винятком конкретних індивідуальних відомостей у відведених для цього місцях (наказ, протокол, акт, листок з обліку кадрів).
Загальні вимоги, які ставляться до викладу матеріалу в документах такі:
виклад повинен вестись за чітко продуманим планом;
не повинні порушуватись закони логіки.
Головною складовою частиною будь-якого документа є виклад його мети.
Діловий документ повинен бути насамперед переконливим, а переконливість будь-якого документа це його доказовість.
Фактичний матеріал, використаний у службовому документі, повинен бути достовірним.
Недостатньо чітка композиція документа утруднює сприймання тексту, збіднює його дієвість.
При викладі змісту не слід перевантажувати документ другорядними деталями, дрібницями, зайвими словесними прикрасами, надлишковими формулами ввічливості.

ОСНОВНІ РЕКВІЗИТИ СПРАВОЧИНСТВА

Кожний документ складається з окремих елементів, які називаються реквізитами.
Основними реквізитами документів є:
1) державний герб;
2) емблема організації чи підприємства;
3) зображення державних нагород;
4) код установи, організації, підприємства;
5) код форми документа;
6) назва міністерства або відомства (вищої організації або замовника);
7) повна назва організації, установи чи підприємства – автора документа;
8) назва структурного підрозділу;
9) індекс підприємства зв'язку, поштова й телеграфна адреса, номер телетайпа (абонентського телеграфу), номер телефону, факсу, номер рахунку в банку;
10) назва документа;
11) дата;
12) індекс;
13) посилання на індекс та дату вхідного документа;
14) місце складання або видання;
15) адресат;
16) гриф обмеження доступу документа;
17) гриф затвердження;
18) резолюція;
19) заголовок до тексту;
20) відмітка про контроль;
21) текст;
22) позначка про наявність додатків;
23) підпис;
24) гриф узгодження;
25) візи;
26) печатка;
27) засвідчення
28) позначка про виконавця;
29) позначка про виконавця (прізвище виконавця та номер його телефону);
30) позначка про наявність електронної копії документа;
31) позначка про надходження;
32) відмітка про державну реєстрацію.

У законодавстві немає єдиного переліку реквізитів для усіх документів різних систем документування.










Тема: Укладання документів щодо особового складу та розпорядчих документів.

План.
Резюме.
Заява.
Автобіографія і характеристика.
Наказ і розпорядження.

РЕЗЮМЕ

Резюме – це документ щодо особового складу, він створюється для потенційного роботодавця. Цей документ коротко подає особисті, освітні та професійні відомості про особу, що бажає отримати роботу або обійняти певну вакантну посаду.
Слід пам’ятати, що зразків оформлення резюме в українському справочинстві досить багато, тобто допускається варіативність і деяка вільність заповнення й структури документів. Корпоративні об’єднання мають свої “фірмові” вимоги до складання резюме, деякі друкують свої особливі бланки-резюме. Адже в західних країнах існують чітко окреслені й досить складні правила щодо форми і змісту резюме (навіть засновані спеціальні приватні контори, які заповнюють резюме на замовлення клієнтів).
Сьогодні однаково використовують і паперові, і електронні резюме. Останні розміщуються на спеціалізованих мережевих сайтах, у тематичних інтернет-газетах. Подібні інформаційні сайти відкриті для вільного доступу. Керівники і працівники кадрових відділів підприємств повинні знати їх інтернет-адреси й використовувати цю інформацію у разі потреби.
Реквізити:
1. Назва виду документа.
2. Текст, що складається з розділів:
а) мета написання документа;
б) особиста інформація: прізвище, ім’я та по батькові, стать, дата народження; сімейний стан; національність, громадянство;
в) контактна інформація: поштова, електронна адреса, телефон, факс тощо;
г) відомості про освіту: повне найменування навчальних закладів, де довелося вчитися, рік випуску; ступінь володіння іноземними мовами; вміння працювати з комп’ютером;
д) відомості про професійний досвід (яку посаду обіймає зараз, попередні посади із зазначенням стажу роботи);
є) додаткова інформація, яку може вимагати роботодавець;
ж) фотокартка (якщо необхідно).
3. Дата.
4. Підпис.
Резюме надсилається до установ, у яких зацікавлений працівник, або таких, що оголосили про наявність вакантних місць, або розмістили відповідні об’яви в періодичних виданнях та в Інтернеті.
Конкретність і точність сприяють швидкому й позитивному ознайомленню зацікавлених осіб з професійними можливостями, потенціалом й особистими рисами кандидата на вакантне місце. Якщо резюме претендента зацікавило роботодавця, то людину можуть запросити на співбесіду або на тестування.
Декілька порад до написання резюме:
1. Складання резюме починається з простої, але вагомої інформації – Ваших координат. Обов’язково (!) слід вказати всі контактні телефони, інтернетну адресу. Обов’язково необхідно вказати адресу, поштову скриньку, e-mail, ICQ та інше, але практика показує, що найпростіше контактувати за допомогою інтернет-зв’язку (міжміські пошуки) й телефону.
Слід мати на увазі, якщо на вакантне місце претендують кілька десятків кандидатів, а зв’язатись з Вами досить важко або необхідно витратити для переговорів багато часу й коштів, то Вас можуть просто не включити до списку ймовірних кандидатів.
Якщо ви не маєте власного телефонного номера, то контактним телефоном може бути робочий, друзів, сусідів, знайомих, друга (сусіда). При чому Ви повинні бути впевнені, що останні передадуть Вам інформацію і, головне, оперативно.
Для внесення ясності щодо Ваших умов і намірів необхідно чітко визначитись, на яку посаду (посади) Ви претендуєте (наприклад, на посаду маркетолога, офіс-менеджера та інше). Хоча бувають ситуації, коли спектр запропонованих вакансій досить різноманітний, і Вас влаштовує навіть декілька, тоді роботодавець може запропонувати Вам вибір і мати цей вибір сам. Далі, якщо Вас зацікавлять умови праці: район, графік й інтенсивність роботи та інше – вкажіть це. Можна назвати той заробіток, який Вас зацікавить (або зарплату з останнього місця роботи), менеджеру буде простіше зорієнтуватися, чи відповідає Вашим вимогам і кваліфікації наявна вакансія. Теоретично, Ви розумієте, що рівень заробітку повинен відповідати тому, що менеджер побачить у вашому резюме нижче, але хаотичне визначення винагороди за працю на сьогодні в Україні призводить до великої прірви між нижчим і вищим окладом за однакову кваліфікацію.
3. Далі необхідно написати про Вашу освіту в такому порядку: роки навчання /спеціальність (повна назва)/ назва навчального закладу. Якщо у Вас не одна освіта (крім школи), то варто розпочати з вищої освіти або з такої, що на Вашу думку, є важливішою. До цього розділу варто додати курси та семінари, які ви закінчили, після закінчення яких вам видали сертифікати.
4. Якщо ви маєте досвід роботи, то вкажіть далі конкретно й чітко відомості про нього. Головне – це виразна, зрозуміла і водночас стисла інформація.
Оскільки кадровик, який буде читати Ваше резюме, повинен одразу зрозуміти рівень Вашої кваліфікації, можливості, потенціал і сферу діяльності. Тому пропонуємо оформити цей розділ блоками, вказавши в кожному з них: з якого по який рік/місць Ви працювали, на якій посаді, назву організації, її сферу діяльності, Ваші функціональні обов’язки. Кожне попереднє місце роботи оформляйте в тій же послідовності – і Ваше резюме легко читатиметься і виразно спостерігатиметься Ваша кар’єра. У кожному з блоків зазначте виграшні аспекти (якщо посада, яку Ви займали, нічого не говорить про те, чим Ви насправді займалися, то підкресліть це в функціональних обов’язках та інше), а також досягненнях і користі, яку Ви принесли фірмі.
Якщо Ви випускник й у Вас немає ще досвіду – вкажіть практику, яку проходили і що вона Вам дала як майбутньому спеціалісту.
5. Останній крок: Ваші навички й дані. Пам’ятайте, особисті зацікавлення неочікувано для Вас можуть зацікавити роботодавця. Насамперед напишіть про знання іноземних мов, ПК, офісної техніки та інше. Якщо Ви спеціальність саме у зазначених сферах, то поміркованим буде вказати всі мови чи програми, які Ви знаєте. Наявність власного посвідчення водія (авто) ПК тощо також може відіграти важливу роль. І якщо Вам це допоможе, - вкажіть свій вік.
Щодо форми самого резюме. Варто його оформити на одному (!) аркуші. Тому намагайтеся скомпонувати його так, щоб текст був читабельним і вміщувався на одній сторінці А4. Щодо фото – резюме з фото є презентабельнішим і запам’ятовується краще.
Якщо зможете, не перенасичуйте резюме несуттєвою інформацією, дайте зрозуміти, що Ви за спеціаліст, чого хочете, що вмієте, а решту Вас спитають на співбесіді.







Зразок:

Резюме
Анастасія Івлєва

Домашня адреса: м. Київ, просп. Ватутіна, 26, кв. 15
Телефон: 510-00-00
Електронна пошта: [email protected]
Дата і місце народження: м. Мінськ, 20 квітня 1980 р.
Сімейний стан: одружена, маю доньку (8 років)

ПОСАДА, НА ЯКУ ПРЕТЕНДУЮ:
Заступник голови юридичного відділу
ОСВІТА:
1996-2001, Мінський державний університет, юридичний факультет, денне відділення.

СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ:
Господарче право, юриспруденція.
ТРУДОВА ДІЯЛЬНІСТЬ:
1999-2002 – працювала у київському ВАТ «Зоря», відділ кадрів
2002-2003 – співробітник адвокатської контори «Родина», м Київ
1998-2004 – викладач права в Київському міжнародному університеті.

ПРОФЕСІЙНІ МОЖЛИВОСТІ:
За час роботи брала участь у вирішенні спорів в усіх інстанціях господарської суду, у т.ч. зі стягнення заборгованості по заробітній пі та штрафних санкцій за порушення норм і правил працевлаштування, зі спорів нематеріального характеру, з оскарження дій судовиконавців, зі справ щодо банкрутства. Цікавилась договірною роботою, питаннями зовнішньоекономічно діяльності та іноземного інвестування, нотаріального опротестування векселів та стягнення вексельного боргу за простроченими векселями. За дорученням адміністрації розробляла внутрішні накази та розпорядження, інструкції положення та інші документи щодо особового складу.

ДОДАТКОВІ ВМІННЯ І ЗНАННЯ:
Вільно володію українською і російською мовами, працюю з комп’ютером на рівні користувача.


Заява - документ, який містить пропозицію або прохання однієї чи кількох осіб до установи чи посадової особи.
Пишуться заяви в багатьох випадках: з проханням зарахувати на роботу чи навчання, про надання відпустки, матеріальної допомоги, переведення і т.і.
В заяві реквізити розташовуються в такій послідовності:
1) праворуч пишеться назва організації чи установи, куди подається заява;
2) нижче у стовпчик - назва професії, місце роботи, прізвище, ім'я, по-батькові, адреса того, хто подає заяву (якщо заява адресується до тієї організації, де працює автор, не треба зазначати домашню адресу, а достатньо назвати посаду і місце роботи (структурний підрозділ);
3) слово заява пишеться посередині з малої літери;
4) з абзацу і з великої літери пишемо текст заяви (прохання чи пропозиція);
5) після тексту ліворуч пишемо дату, а праворуч - підпис.
Укладаючи заяву, треба дбати не лише про грамотність, а й про дотримання етикету. Не треба вдаватися до приписок типу "Сподіваюся на позитивне вирішення мого питання".
Заявник обов'язково повинен враховувати можливості організації та офіційних осіб щодо вдоволення висловленого в заяві прохання.

Директору коледжу
Журавльовій Л.Н.
студентки II курсу групи «А»
спеціальності «Сестринська справа»
Гузенко Лілії Іванівни

заява
Прошу допустити мене до складання іспитів. 4 січня я ліквідувала академзаборгованість: склала залік з анатомії.

15.01.2011 р. Підпис

Директору коледжу
Журавльовій Л.Н.
Коваленка Сергія Яковича, який
проживає за адресою: 69114,
Запоріжжя, вул. Воронезька, 25,
кв. 1

заява
Прошу прийняти мене на посаду лаборанта кабінету біохімії з 25.09.2011 р. Копію диплому додаю.

24.09.2011 р. Підпис
Автобіографія

Автобіографія - це діловий папір, у якому особа, що складає його, подає опис свого життя і діяльності. Назва походить з грецької (avtos - cам, bios - життя, grafo - пишу) - буквально українською мовою "саможиттєпис". Отже, автобіографія - розповідь людини про своє життя.
Автобіографія відноситься до документів з незначним рівнем стандартизації. Однак автобіографія - офіційний документ, тому обов'язково починається з повідомлення про дату та місце народження.
Крім цього, в автобіографії необхідно розповісти:
1) де довелося вчитися;
2) відомості про трудову діяльність (в хронологічній послідовності, слід указати місце роботи і посаду) та всі види громадської роботи;
3) короткі відомості про найближчих родичів (батьки, чоловік або дружина, іноді - брати і сестри);
4) якщо довелося змінювати прізвище, ім'я та по батькові, слід назвати причину зміни й колишнє ім'я.
Заголовок документа складається з одного слова "автобіографія", яке пишеться посередині рядка, трохи нижче верхнього поля.
Кожне нове повідомлення в автобіографії повинне починатися з абзаца. Дата написання вміщується зліва під текстом. А справа - ставиться підпис автора, цим підписом документ і завіряється.
Автобіографія - один з небагатьох ділових паперів, що пишуться від першої особи, але не треба зловживати при цьому займенником "я" - такий документ справляє своїм "яканням" не дуже привабливе враження.
Кожен, хто пише автобіографію, повинен основну увагу приділяти фактам.
Автобіографія - це написаний у діловому стилі твір-розповідь. У ньому треба уникнути міркувань про причинно-наслідкові зв'язки між окремими життєвими фактами, не вдаватися до опису подій.

Автобіографія

Я, Шевченко Василь Павлович, народився 3 листопада 1977 року в м.Запоріжжі.
У 1984 році пішов у перший клас середньої школи N 97 м.Запоріжжя. Після закінчення 9 класів у 1992 році вступив до Запорізького коледжу радіоелектроніки, який закінчив у 1996 році.
У 1996 році вступив до Запорізького державного університету на факультет "Прикладна математика".
У 2001 році закінчив повний курс згаданого університету. По закінченні університету присвоєно кваліфікацію викладача математики.
З вересня 2001 року працюю вчителем у середній школі N 20 м.Запоріжжя.
Склад сім'ї:
дружина - Шевченко Ольга Іванівна, вчителька української мови і літератури середньої школи N 2.
дочка - Шевченко Олеся Василівна, 2000 року народження.


18 листопада 2011 р. Підпис

Характеристика

Ділова характеристика - це документ, в якому сформульовано громадську думку про особу як члена колективу й висловлено цю думку в офіційній формі. Завіряється характеристика підписами представників адміністрації, профспілки та печаткою.
При складанні характеристики слід дотримуватися фактів, прагнути зробити розповідь якомога об'єктивнішою. Слід подати відомості не лише про діяльність, а й про моральні та інші якості, волю, здібності й особливості характеру людини: має заслужений авторитет в колективі, напружено працює, нетактовний, стриманий, бере активну участь тощо.
В характеристиці повинно бути зазначено, з якого часу особа перебуває в колективі, як ставиться до своїх обов'язків, які має нагороди і стягнення, який авторитет має в колективі тощо.
Заголовок "характеристика" пишеться посередині рядка відразу під верхнім полем. Нижче, колонкою на правій половині аркуша, подаються основні дані про того, кого характеризують.
Текст складається в розмовно-описовій формі. Під час складання характеристики слід дотримуватися логічної послідовності.
В характеристиці слід зазначити:
у вивченні яких дисциплін має особливі здібності, успіхи;
які переважні оцінки отримує;
в яких заходах брав участь під час навчання;
які громадські доручення виконував;
чи відповідально ставиться до виконання доручень;
риси характеру, особисті якості;
чи свідомо обрав спеціальність, на якій навчається;
як ставиться до навчання;
які стосунки має з одногрупниками та викладачами.



Характеристика

Шмельова Віктора Петровича
учня 11 класу Запорізької
середньої школи, 1977 року
народження

Віктор Шмельов протягом навчання в середній школі зарекомендував себе здібним учнем.
До навчання ставиться сумлінно, має глибокі і міцні знання з усіх предметів, усебічно розвинений. Багато читає художньої літератури. Особливий інтерес виявляє до театрального мистецтва, очолює шкільний драматичний гурток і дуже цим захоплюється.
Як член учнівської лекторської групи, Віктор виступав перед учнями з доповіддю "Сучасна музика".
Протягом навчання в школі виявляв активність у громадській та суспільно корисній роботі.
Уміє триматися в колективі, підкоряється його вимогам. Критично ставиться до власних вчинків, до поведінки товаришів і відверто про це говорить.

Директор школи О.І. Алексєєв

Класний керівник К.П. Гур'їн

Розпорядчі документи

До розпорядчих документів належать - постанова, розпорядження, наказ, вказівка.
Одним із найпоширеніших документів є наказ - правовий акт, що видається на виконання діючих законів, указів, постанов і рішень уряду, наказів та інструкцій вищестоящих органів. Це може бути і внутрішній документ будь-якої організації, установи, підприємства та ін. Він має як розпорядче, так і виконавче значення.
Накази охоплюють широке коло питань: з виробничої діяльності - організація праці, добір і розстановка кадрів, трудова дисципліна, заохочування до праці тощо; по особовому складу - оформлення відпусток, звільнення працівників, призначення: переміщення, нагороди, стягнення та ін.
Форма викладу тексту в наказах - наказова. Як правило, наказ складається з двох частин: констатуючої й розпорядчої. Іноді констатуючої частини може й не бути, зокрема в наказах, які не потребують роз'яснень, та з різнопланових питань. У таких випадках тексти складаються з параграфів. Основні реквізити наказу: назва, місто видання, номер, дата підписання: заголовок, текст, і підпис керівника.
Розпорядження і вказівка - розпорядчі документи керівника, який затверджує завдання щодо окремих робіт, заходів, які виконуються відділами, підрозділами або посадовими особами. В правовому відношенні розпорядження і наказ рівноцінні. Різниця лише в тому, що накази пишуть з загальних питань, а розпорядження і вказівка з окремих.
Постанова - правовий акт, який приймається вищими і центральними органами на базі основних законів та на їх виконання. Текст постанови складається з двох частин: констатуючої й постановчої, визначаються виконавець і терміни виконання.
Зразок:
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
Про внесення змін і доповнень
до Положення про порядок реалізації,
обліку торгових патентів і контролю за їх використанням

ПОСТАНОВА
від 24 лютого 1997 р. N 190

Кабінет Міністрів України ПОСТАНОВЛЯЄ:
Затвердити зміни і доповнення, що вносяться до Положення про порядок реалізації, обліку торгових патентів і контролю за їх використанням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 1996 р. N 563 (додаються).

Прем'єр-міністр України (підпис)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
Національний університет імені Т.Г. Шевченка

НАКАЗ № _____

Від «____»____________200___р. м. Київ

Про прийняття на роботу за контрактом
Призначити:
____________________________________________________________
(прізвище, ім’я, по батькові)
на посаду____________________________________________________
на умовах укладеного з ним контракту від «___»___________20___р.
Підстава: контракт від «___»____________20____р.

Ректор (підпис) розшифрування

Печатка
Тема: Текстове оформлення довідково інформаційних документів.
План.
Укладання листів.
Протокол.
Витяг з протоколу.
Доповідні і пояснювальні записки.
Оголошення і запрошення.

УКЛАДАННЯ ЛИСТІВ

Лист є одним з найпоширеніших способів надання й обміну інформації. На сучасному етапі розвитку комп’ютерних технологій до традиційного листування додалася ще Інтернет-пошта, на сьогодні найбільш вільний за формою засіб ділового спілкування.
Службовий лист – це довідково-інформаційний документ, за допомогою якого відбувається спілкування між установами, підприємствами, особами.
Такі листи поділяються на ті, що потребують відповіді (прохання, звертання, пропозиції, запити, вимоги), і такі, що не вимагають відповіді, але спонукають до певних дій (попередження, нагадування, відмова, розпорядження, інформаційні).
Службові листи прийнято друкувати або писати на бланках або чистому аркуші паперу.
Реквізити:
Назва установи-адресата (якщо є штамп).
Номер і дата листа.
Текст, що складається з частин:
– опис фактів або подій, які послугували підставою для написання листа;
– подальші дії, висновки та пропозиції.
Відмітка про додатки (якщо такі є).
Дата.
Підпис керівника підрозділу, організації, підприємства.
Печатка.
Листи, які надсилають установи, повинні друкуватися на бланках.
Написання ділового листа – це справжнє мистецтво. Щоб оволодіти мистецтвом листування, слід засвоїти правила ведення ділової кореспонденції.
Починати листа необхідно зі звертання. Найпоширенішими є такі звертання:
Шановний (ім'я та по батькові)!
Шановний/а пані (пан)!
Шановні панове (колеги)!
У сучасному діловому листуванні прийнято зазначати звання адресата чи вказувати на його професію.
Високоповажний професоре!
Шановний вчителю!
Не слід забувати про те, що в українській мові звертання вживають у формі кличного відмінку.
Дуже важливо ретельно обміркувати початкову фразу листа, від якої може багато залежати, адже саме вона має переконати адресата у правомірності написання листа. Якщо це лист – відповідь на запит, на запрошення, лист-подяка, то вже у першому ж реченні буде доречно ввічливо висловити вдячність.
Хочемо висловити свою найщирішу вдячність за
Щиро дякуємо за лист з порадами та рекомендаціями щодо
Вдячні Вам за запрошення
Підтверджуємо одержання Вашої телеграми
Поширеними вступними фразами в ділових листах є посилання на попередній лист, телефону розмову, подію, зустріч:
У відповідь на Ваш лист
Відповідаючи на Ваш запит.
Відповідно до контракту
Посилаючись на оголошення в газеті, просимо Вас
Вибір завершальних речень є також дуже важливим і залежить насамперед від змісту листа. Можна повторити подяку, висловлену на початку листа, чи просто подякувати за допомогу.
Дозвольте ще раз Вам подякувати
Хочемо ще раз висловити свою щиру вдячність
Дякуємо за допомогу
Досить поширеною формою кінцівки у ділових листах є висловлення надії, сподівання:
Сподіваємося, що наша пропозиція зацікавить Вас
Сподіваємося отримати Вашу відповідь найближчим часом
Розраховуємо на тісну і взаємовигідну співпрацю
Не слід забувати про прощальну фразу. Найчастіше вживають такі форми:
З повагою
З вдячністю і повагою
З найкращими побажаннями
Бажаємо успіхів!
Якщо Ви бажаєте досягти успіху, подбайте про те, щоб Ваш лист був і за змістом, і за формою бездоганним. Слід друкувати листа на гарно виконаних бланках, які є «візитною карткою» вашої установи.
Ділові листи не повинні бути надто довгими. Слід викладати свої міркування чітко, по суті, лаконічно.
Важливою умовою успіху листа є логічність та послідовність викладу.
Зразок:
Ректору інституту
післядипломної освіти лікарів

Шановний ректоре!
Просимо прийняти для проходження стажування на строк з 01.03.2011 по 01.04.2011р. медичну сестру Шевчук Олену Володимирівну.
Дякуємо за співробітництво.

З повагою
Головний лікар
Запорізької обласної
стоматологічної поліклініки В.С. Буряк

Протокол - документ, в якому фіксують хід і результати проведення зборів, конференцій, засідань, нарад. У протоколах відбиваються всі виступи з питань, що розглядаються, і рішення, прийняті в результаті обговорення.
Протокол веде секретар або інша спеціально призначена особа.
В протоколі зазначаються N__, дата, присутні, відсутні, порядок денний, слухали, ухвалили.
Підписується головою і секретарем зборів.
Зразок:
ПРОТОКОЛ N 2

12 квітня 2011 р.

Зборів студентів II курсу
групи "А" спеціальності "Сестринська справа"

Присутні: 22 особи
Відсутні: 3 особи (через хворобу)

Порядок денний:
1. Затвердження складу комісії з питань контролю дисципліни.
2. Розподіл грошових премій.

Слухали:
Інформацію старости групи Коваленко С.І. про стан дисципліни та успішності навчання в групі.

Виступили:
Сидорова І.Л, Іванова С.І. Юзьков С.О., Петренко В.І. з пропозиціями створити комісії з контролю дисципліни та успішності навчання в групі.
Винокурова Л.Н., Кононенко С.І. з пропозицією розподілити грошові премії студентам, які взяли участь у змаганнях з волейболу.

Ухвалили:
1. До 20.04.2011 р. створити комісію з питань контролю дисципліни в групі у складі 6 осіб.
2. Розподілити грошові премії студентам, які мали успіхи в навчанні протягом навчального року і взяли участь у змаганнях з волейболу.

Голова зборів С.І. Котова

Секретар зборів Р.М. Мостова

Витяг з протоколу - це документ, який складається в тих випадках, коли зміст всього документу не потрібен, а лише його окреме питання. Цей документ містить у собі: номер відповідного документа, назву органу, засідання, наради, дату, порядок денний і текст з цього питання.

ВИТЯГ З ПРОТОКОЛУ N __

засідання Ради трудового колективу
від 11 січня 2011 р.

3. Слухали заяву І.С.Ковальової з клопотанням колективу про виділення путівки до лікувально-профілактичного санаторію "Алмаз".
Ухвалили: виділити І.С.Ковальовій путівку до названого санаторію.

Оригінал підписали:

Доповідною запискою називається письмове повідомлення з будь-якого питання керівництву установи з висновками та пропозиціями. Доповідна записка інформує керівника установи про стан справ, певні факти та явища, про виконання роботи, певну ситуацію та ін.
За формою та змістом доповідна записка близька до заяви, проте є деякі відмінності: у заяві йдеться про особисте прохання, здебільшого не пов’язане з виконанням службових обов’язків, а доповідна записка складається в тому разі, коли необхідно виразити думку організації чи службової особи з певного питання й подати конкретні пропозиції щодо його розв’язання.
Залежно від цільового призначення доповідні записки можуть бути ініціативного, інформаційного або звітного характеру.
У доповідних записках, які виготовляються не на бланках, повинні бути такі реквізити:
Найменування адресата (посада, прізвище, ініціали керівника, якому подається записка).
Найменування автора документа (посада, прізвище, ім’я та по батькові).
Назва виду документа.
Заголовок.
Текст (інформація чи пропозиція) з відповідною аргументацією.
Перелік додатків, якщо такі наявні, із зазначенням кількості аркушів.
Дата складання записки.
Підпис.
Зміст доповідної записки повинен бути лаконічним за формою викладу (він, як правило, розбивається на пункти), наведені факти – достовірними, пропозиції – сформульованими. Якщо наведені факти або зроблені висновки потребують цифрового чи документального підкріплення, то вони оформляються як додаток до неї. Закінчується доповідна записка висновками, повідомленням про вжиті заходи і конкретними пропозиціями.

Зразок:
Завідуючому відділенням
«Сестринська справа»
викладача анатомії
Раїльченко Олени Іванівни

доповідна записка
Доводжу до Вашого відома, що протягом ІІ семестру студентка Корнєєва С.Т. пропустила 16 академічних годин, має не атестації, численні зауваження. Прошу вжити заходів до студентки Корнєєвої Т.І.

26.12.2010 Раїльченко



Пояснювальна записка  це документ, в якому:
- особа викладає причини якихось подій, фактів, допущених нею порушень (укладається з власної ініціативи або ж на вимогу керівника структурного підрозділу чи установи);
- вступна частина іншого документа (плану, програми, проекту тощо), обґрунтовується мета його створення, структура, зміст, термін дії, функціональне призначення, актуальність і новизна.
Пояснювальна записка пишеться працівником на вимогу адміністрації, в деяких випадках – з ініціативи підлеглого.
Пояснювальна записка, яка не виходить за межі установи, оформляється на бланку або стандартному аркуші із зазначенням таких реквізитів:
Адресата.
Назви виду документа.
Прізвища адресанта.
Заголовка.
Тексту
Дати складання
Підпису.
Якщо записка направляється за межі установи, її оформляють на бланку і реєструють.
Зразок:
Завідуючому відділенням
«Стоматологія ортопедична»
студента ІІ курсу групи «Б»
спеціальності «Стоматологія ортопедична»
Чернавського Олега Вікторовича

пояснювальна записка

Я не відвідував заняття з 24.10.2010 р. до 28.10.2010 р. у зв’язку з перебуванням у лікарні за місцем проживання батьків. Довідка додається.

29.10.2010 р. Чернавський Олег

Оголошення

Оголошення - це повідомлення про час і зміст нарад, засідань; необхідність виконати якусь роботу; потребу в заміщенні вакантної посади чи набір робочої сили та ін.
В оголошенні обов'язково вказується, хто й про що повідомляє; дата виділяється іншим шрифтом; формулювання в тексті стислі.
В оголошенні велике значення має оформлення: написання слів більшими і меншими літерами, добір кольорів, розташування, оригінальність композиції тексту.

О г о л о ш е н н я

1 грудня 2011 р. о 15.00 в актовому залі центрального корпусу Українського державного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова відбудеться літературний вечір, присвячений річниці з дня народження Григорія Сковороди.

З а п р о ш е н н я - це коротке повідомлення про якусь подію і запрошення взяти в ній участь.
У запрошенні обов'язково зазначають:
1) дата і час засідання;
2) місце засідання;
3) його назва (тематика);
4) порядок денний;
5) спосіб проїзду до місця засідання.

Шановні студенти!

Запрошуємо Вас взяти участь у роботі науково-практичної конференції "Розвиток медсестринства в Україні".
Науково-практична конференція відбудеться в актовому залі Запорізького медичного училища 31 жовтня 2011 року.
Початок о 13-ОО.

Студенти групи II"А"
Сестринська справа

Тема: Укладання фахових документів відповідно до напряму підготовки
Контрольна робота.
План.
Культура писемного ділового мовлення медиків.
Основна медична документація стаціонару.
Медична документація терапевтичного відділення.
Медична документація поліклініки.
Основна медична документація диспансеру.
Протокол про порушення санітарних норм. Витяг з протоколу.

Культура писемного ділового мовлення медиків

Догляд за хворими - це комплекс заходів, що спрямовані на полегшення стану хворого і забезпечення успіху лікування.
Під час догляду за хворим обов’язковим є ведення медичної документації.
Медична допомога в Україні здійснюється різними медичними закладами, що поділяються на амбулаторні, стаціонарні, санаторії та профілакторії.
Медичні документи взаємопов'язані і доповнюють один одного.
Культура писемного ділового мовлення медиків вимагає правильного написання медичних документів, знання їх будови і тих мовних засобів, за допомогою яких вони оформлюються.
Щоб забезпечити культуру писемного ділового мовлення, треба дотримуватися вимог, які ставляться до оформлення медичної документації.
1.Відповідність мовних засобів їх стильовому призначенню (уникнення розмовних, емоційно забарвлених, діалектних слів).
2.Дотримання норм літературної мови, вживання зрозумілих слів, уникнення русизмів.
3.Логічність думки, чіткість і послідовність викладу, членування тексту відповідно до будови медичного документа.
4. Медики під час написання й оформлення документів повинні дбати про те, щоб чітко й лаконічно викласти інформацію, що є важливим складником у лікуванні хворого.
5. Стислість вираження думки, сувора відповідність слова його значенню, об'єктивність викладу фактів.
6. Текст документа характеризується точним добором медичної термінології.
7. Традиційне вживання усталених медичних словосполучень.
8. Роблячи висновок у медичному документі, слід детально викласти свої зауваження, оцінки, рішення, аргументуючи їх.

ОСНОВНА МЕДИЧНА ДОКУМЕНТАЦІЯ СТАЦІОНАРУ

1.Медична карта стаціонарного хворого (Ф.003-о) – титульний лист історії хвороби заповнює медична сестра приймального відділення, діагноз під час госпіталізації – лікар приймального відділення, діагноз лікаря поліклініки – лікар який направив хворого до стаціонару; остаточний діагноз зобов'язаний встановити лікар-ординатор протягом 3 днів. Щодня лікар записує дані про стан пацієнта консультації зі спеціалістами, медсестра підклеює результати досліджень. Під час виписування чи в разі смерті хворого пишеться епікриз.
2.Статистична карта вибулого зі стаціонару (Ф.066-о) – заповнює палатний лікар одночасно з епікризом після виписування хворого. Картка стисло відображає основні моменти медичної допомоги хворому, тривалість перебування в стаціонарі, якість діагностування лікаря поліклініки, термін, характер і результати хірургічного втручання, наслідки захворювання та ін.
3. «Журнал реєстрації осіб, які прийняті на стаціонарне лікування» (Ф.001-о) заповнює медсестра приймального відділення лікувально-профілактичного закладу. У ньому зазначають: дату і годину госпіталізації, місце проживання, ким хворий направлений, до якого відділення, № історії хвороби, діагноз під час госпіталізації, де хворий працює.
4. «Термінове повідомлення про інфекційне захворювання, харчове, гостре професійне отруєння» (Ф.058-о)

МЕДИЧНА ДОКУМЕНТАЦІЯ ТЕРАПЕВТИЧНОГО ВІДДІЛЕННЯ

Документація лікаря: 1.Історія хвороби (медична картка стаціонарного хворого), що є основним документом терапевтичного відділення. До неї вносять усі дані про хворого, результати динамічного спостереження та лікування, вклеюють результати лабораторних, інструментальних та лікувальних досліджень, показники основних життєвих функцій, температурний листок. Історія хвороби є юридичним документом, який зберігається протягом 25 років. Медичним працівникам слід пам’ятати, що історію хвороби, особливо хворого на онкологічне захворювання, в жодному разі не можна давати хворому на руки. 2.Картка хворого, що вибув зі стаціонару (статистичний документ). 3.Листок непрацездатності, що видається хворому після виписування зі стаціонару.

Документація постової медичної сестри: а) листок лікарських призначень, який підписується медичною сестрою після їх виконання; б) температурні листки, в яких сестра проставляє дані вимірювання ранкової та вечірньої температури; в) журнал передачі чергувань; г) журнал руху хворих у відділенні; ґ) журнал обліку наркотиків; д) журнал обліку хворих із високою температурою тіла; е) вимоги до харчоблоку лікарні (у двох примірниках); є) журнал видачі медикаментів; ж) журнали зі списками хворих, яким необхідно провести те чи інше лабораторне або інструментальне дослідження; з) журнал для реєстрації списку хворих, які потребують консультацій лікарів-фахівців.

Документація процедурного кабінету: а) журнали реєстрації внутрішньовенних струминних, внутрішньовенних краплинних ін’єкцій, переливання крові, плазми, кровозамінників та білкових препаратів, взяття крові для біохімічних досліджень, визначення групи крові, резус-фактора, взяття крові для визначення інфекційних захворювань (австралійський антиген, СНІД, RW, посів крові тощо); б) журнали обліку шприців, голок, систем для краплинного введення різних медикаментів, флаконів із кров’ю, плазмою тощо; в) різні інструкції,що стосуються санітарного оброблення приміщення, стерилізації інструментарію, надання невідкладної допомоги в разі виникнення анафілактичного шоку, різних протиепідемічних заходів; г) таблиці протиотрут.

Документація старшої медичної сестри: а) журнал руху хворих, в який щоранку заносять дані про хворих, госпіталізованих протягом попередньої доби, які виписалися зі стаціонару, померли або були переведені до інших відділень; б) журнал обліку наркотиків; в) журнал обліку спирту; г) журнал вимог до аптеки; ґ) журнал адміністративно-господарських обходів; д) графіки роботи молодшого т середнього медичного персоналу, табелювання їхньої роботи.

МЕДИЧНА ДОКУМЕНТАЦІЯ ПОЛІКЛІНІКИ

1.«Медична карта амбулаторного хворого» (Ф.025-о) – служить для запису лікарських спостережень, діагностичних і лікувально-профілактичних заходів.
2.«Статистичний талон для реєстрації остаточних діагнозів» (Ф.025-о) – для запису як нових, так і раніше зареєстрованих захворювань, із приводу яких хворий звернувся в поточному році до поліклініки.
3.«Талон на прийом до лікаря» (Ф.025-о) – служить для регулювання приймання хворих лікарем і дає змогу звільнити лікаря від заповнення «Щоденника роботи лікаря» (Ф.039-о), регулює повторне відвідування пацієнтів.
4.«Щоденник роботи дільничної (патронажної) медсестри» (Ф.016-о) – фіксується щоденна робота: виконання маніпуляцій лежачим хворим, рознесення талонів на прийом до лікаря, відвідування самотніх людей похилого віку, щеплення, санітарно-освітня робота з населенням.
5.«Щоденник роботи лікаря» (Ф.039-о) призначений для обліку всіх амбулаторних відвідувань, незалежно від їх характеру і часу приймання, що визначає обсяг роботи лікаря. До числа відвідувань включають також відвідування хворих з приводу профілактичних оглядів, а також медичні огляди, які проводяться в години амбулаторного приймання, незалежно від місця проведення. Як зазначено раніше лікарів звільняють від ведення цього документа, якщо навантаження лікаря вираховує статист за талонами, які надходять до нього з лікарських кабінетів після приймання.
6.«Відомість відвідувань у поліклініці (амбулаторії), диспансері, консультації вдома» (Ф.039/о-88) – розрахована на місяць. Щоденно лікар заповнює графи: скільки прийнято хворих (дорослих, дітей), відвідано хворих удома з приводу захворювань, скільки було профілактичних і патронажних відвідувань. Наприкінці місяця лікар здає заповнену відомість разом із талонами до лікаря (Ф.024-о) у статистичний кабінет.


ОСНОВНА МЕДИЧНА ДОКУМЕНТАЦІЯ ДИСПАНСЕРУ

«Контрольна карта диспансерного спостереження» (Ф.030-о) – складається окремо на кожну особу під час першого огляду, далі в неї заносять дані повторних оглядів. Є графи щодо проведення лікувально-профілактичних заходів: медикаментозне, санаторно-курортне лікування, дієтичне харчування, переведення на іншу роботу, контроль відвідування.














Російсько-український словник складних випадків перекладу

I. Устойчивые выражения Стійкі вирази

анализируемый факт аналізований факт
аптека работает круглосуточно аптека працює цілодобово
бежать со всех ног бігти щодуху, щосили
без видимой причины не знати, з якої причини;
з доброго дива
без задержки негайно, без затримки
без зазрения совести без докорів сумління
безналичный расчет безготівковий розрахунок
без обиняков прямо
без отказа безвідмовно
без снисхождения без поблажливості
без стеснения не соромлячись
без удержу без упину
без умолку без угаву, не вгаваючи
без ущерба без шкоди
бесполезность поисков марність пошуків
бесполезный труд марна праця
благотворительный вечер благодійний (доброчинний)
вечір
богатый витаминами багатий на вітаміни
бойкий на язык спритний на слові
больной вопрос болюче питання
больной нуждается в хвори й потребує операції
операции
бросать на произвол судьбы кидати напризволяще
быть в родстве бути родичем (бути в родинних стосунках)
быть в состоянии бути спроможним
сделать что-то зробити щось
быть на хорошем счету мати добру репутацію
в адрес на адресу
в защиту на захист
ввести в состав ввести до складу
ввиду вишеизложенного зважаючи на викладене вище,
з огляду на викладене вище
ввиду того, что... через те, що; зважаючи на
те, що; з огляду на викладене вище
вводить в заблуждение вводити в оману
вводить в соблазн спокушати
вводить в убыток призводити до втрат
в дальнейшем увидим надалі (згодом) побачимо
в двух словах двома словами
в двух шагах за два кроки
в довершение ко всему на додаток до всього
в доказательство на доказ
в должности директора на посаді директора
в дрожь бросает дрож проймає
в другой раз іншим разом
в затруднении у скрутному становищі
в защиту на захист
в знак согласия на знак згоди
в значительной степени значною мірою
видавший виды бувалий
видеть собственными глазами бачити на власні очі
вменять в обязанность ставити в обов'язок
вне всякого сомнения поза всяким сумнівом
внедрение хозрасчета впровадження госпрозрахунку
внедрять в производство запроваджувати у виробництво
внести свой вклад зробити свій внесок
вовлекать в работу залучати до роботи
во вред на шкоду
во всеуслышание на повний голос
возвратить в сохранности повернути в цілості
возлагать надежды покладати надії
войти во вкус дібрати смаку
войти в комнату війти до кімнати
вопрос заслуживает внимания питання заслуговує на увагу (варте уваги)
воспринять что-либо сприйняти щось як виняток
как исключение
восстановление в должности поновити на посаді
в первом часу дня о першій годині дня
в позапрошлом году позаторік
в семь часов о сьомій
в строгом смысле слова у точному значенні цього слова
в тот же момент тої (тієї) ж миті
во что бы то ни стало за всяку ціну
впасть в отчаяние вдатися в розпач
в подтверждение этого на підтвердження цього
в полной безопасности у цілковитій безпеці
врач по профессии лікар за фахом
все в порядке все гаразд
в соответствии (с чем) відповідно (до чого)
в течении всего года протягом цілого року
в целях предотвращения з метою запобігання
вынести благодарность скласти подяку
выходить из повиновения не коритися
гвоздь сезона окраса сезону
годный к употреблению придатний до вживання, для вжитку
говорить по душам щиро, відверто
говорить без обиняков говорити прямо
говорить на украинском языке говорити українською мовою
говоря по существу кажучі по суті
голова кружится голова паморочиться
горе от ума горе з розуму
дальнейшее использование подальше використання
дела идут к лучшему справи йдуть на краще
день ото дня з кожним днем
держать ухо востро бути насторожі
держаться в стороне триматися осторонь
для вида (видимости) для годиться, про людське око
для предостережения щоб запобігти, застерегти
для приличия заради пристойності, для годиться
для своего удовольствия собі на втіху
до безумия до нестями
добрый по характеру добрий за вдачею, доброї вдачі
довести до белого каления допекти до живого
довести до всеобщего сведения довести до загального відома,
до відома всіх
до потери сознания до нестями
до сих пор до цього часу
друг от друга один від одного
другое (иное) дело інша річ (справа)
другими словами інакше кажучі
дружественное отношение дружнє ставлення
души не чаять в нем душі не чути
единичные факты поодинокі факти
единогласное решение одноголосне рішення, ухвала
ему не везет йому не щастить
естественное дело, естественно природна річ, природно
ехать по железной дороге їхати залізницею
еще не доказательство ще не є доказом
жажда мучит спрага мучить
желаемый результат бажаний результат
задевать самолюбие зачіпати самолюбство
заказное письмо рекомендований лист
заключение комиссии висновок комісії
за милую душу залюбки; з дорогою душею
замирать от восторга умлівати від захоплення
за наличные деньги готівкою
за неимением через брак
занимаемая должность займана (обіймана) посада
за немногим остановка бракує дрібниці
за ним водится такая привычка в нього є така звичка
за отсутствием сведений через брак відомостей
запущенная болезнь задавнена хвороба
запущенная работа занедбана (занехаяна) робота (праця)
заслуживать внимания заслуговувати на увагу, бути вартим уваги
и дело с концом та й по всьому
идти на убыль спадати
избавить от опасности позбутися небезпеки
известное дело звісна річ
из-за неосторожности через необережність
изо дня в день щоденно, день у день, день при дні
изощренный ум витончений розум
из рук вон плохо вкрай погано, дуже погано
из уважения к вам з поваги до вас
изымать из обращения вилучати з обігу
изысканная одежда вишуканий одяг
изысканные манеры вишукані (витончені) манери
изысканный вкус витончений смак
из уважения к Вам з поваги до Вас
иметь в виду мати на увазі
исключение из правила виняток із правила
исключительный случай винятковий випадок
испытательный срок випробний строк
каждые полчаса щопівгодини
каждый в отдельности кожен зокрема
канцелярские принадлежности канцелярські приладдя
капризная погода примхлива погода
капризный ребенок вередлива дитина
к вашему сведению до вашого відома
к десяти часам на десяту годину, до десятої години
к лицу до лиця; личить
клонит ко сну знемагає сон
к началу года на початок року
коллегия считает колегія вважає
... отмечает ... відзначає
консультироваться по поводу консультуватися з приводу
заболевания захворювання
коренной пересмотр докорінний перегляд
косвенная причина посередня (непряма) причина
косвенные результаты побічні результати
кровь бурлит в жилах кров клекоче в жилах
круглосуточное наблюдение за цілодобовий нагляд за хворим
больным
кружится голова паморочиться голова
к слову сказать до речі
к сожалению на жаль
кстати до речі
к стыду на сором
кто во что горазд хто на що здатний
к тому идет до того йдеться
к худу, к добру ли? на лихе чи добре?
к чему (зачем) навіщо, нащо
куда глаза глядят світ за очі
лечить болезнь лікувати хворобу
лицом к лицу віч-на-віч
лицевой счет особовий рахунок
личный листок особистий листок
материально ответственное лицо матеріально відповідальна особа
между прочим між іншим
между тем тим часом
менее всего найменше, менш за все
мероприятия по ... заходи щодо (для, до)
меры по предупреждению запобіжні заходи, заходи побігання
мнения совпадают думки збігаються
мысли без всякой связи безладні думки
наблюдаемые явления спостережувані явища
наболевший вопрос наболіле питання
на будущей неделе на тому тижні
наверстать упущенное надолужити прогаяне
на всякий случай про всяк випадок, на будь-який випадок
на глазок на око
наводить справки довідуватись
на должном уровне на належному рівні
на заре на світанку
назвать по фамилии назвати на прізвище
назначить к рассмотрению призначити на розгляд
на корню на пні
наличные деньги готівка
на ночь глядя проти ночі
на общественных началах на громадських засадах
на повестке дня на порядку денному
на произвол судьбы напризволяще
на протяжении двух лет впродовж двох років
на протяженнии дня протягом дня
на прошлой неделе минулого тижня
напускать на себя удавати з себе
на следующий день наступного дня
на удивление на диво
на худой конец у найгіршому разі
невежда невіглас
не возьму в толк не збагну
не глядя на не дивлячись на
негодность непридатність
не ко времени не на часі
не к спеху не спішно
неотложная помощь невідкладна допомога
неотложное дело нагальна справа
не по плечу не під силу
несмотря на незважаючи на
низменные интересы ниці інтереси
ни под каким видом нізащо, ні в якому разі
обнаружить ошибку виявити помилку
оборот оборот; обіг (гроші в обігу)
оборудовать квартиру устаткувати квартиру
обратить в шутку повернути на жарт
обратиться по адресу звернутися за адресою
обращение к избирателям звернення до виборців
общественное мнение громадська думка
общественные отношения суспільні відносини
объявить благодарность оголосити подяку
обязать руководителей зобов'язати керівників
оказать помощь надати допомогу
оказывать сопротивление чинити опір
оплата наличными или по оплата готівкою або безготівковим
безналичному расчету розрахунком
освободить по собственному звільнити за власним
желанию бажанням
осквернять память паплюжити пам'ять
оставить в покое дати спокій
осуществлять намерения здійснювати наміри
от нечего делать знічев'я
отпуск по болезни відпустка через хворобу
(у зв'язку з хворобою)
отраслевая программа галузева програма
отстраниться от дел відійти від справ
отчисления відрахування
оценить по достоинству належно оцінити
письмо с уведомлением лист з повідомленням про вручення
пеняй на себя нарікай на себе
первостепенное значение першорядне значення
по вашему усмотрению на ваш погляд
по вопросам медицины з питань медицини
повредить механизм зіпсувати (пошкодити) механізм
повредить палец ушкодити палець
подвергаться опасности наражатися на небезпеку
по делам службы у службових справах
по долгу службы з службового обов'язку
подписка на газеты передплата на газети
под председательством під головуванням
под стать до пари
по имеющимся сведениям за наявними даними; за даними, що є
по истечении срока після закінчення терміну (строку)
по заказу на замовлення
по крайней мере принаймні
положение дел стан справ
по меньшей мере щонайменше
по моим сведениям за моїми відомостями
по направлению к городу у напрямку до міста
по настоянию за вимогою, на вимогу
по небрежности через недбалість
по недомыслию через недоумство
по недоразумению через непорозуміння
по непредвиденным через непередбачені обставини
обстоятельствам
по непригодности через непридатність
по нерадению через недбалість
понести потери зазнати втрат
по несостоятельности через неспроможність
по нынешним временам як на теперішній час
по обоюдному согласию за обопільною згодою
по обыкновению як правило, звичайно
по определению суда за ухвалою суду
по понедельникам щопонеділка, кожного понеділка
по поручению за дорученням
послать по почте надіслати поштою
по постановлению за постановою
по праздничным дням у святкові дні
по предложению за пропозицією
по приглашению на запрошення
по приказу за наказом
по причине (чего?) через що
по программе за програмою
по просьбе на прохання
по расценке за розцінкою
по совместительству за сумісництвом
по специальности за фахом
по списку за списком
по требованию на вимогу
поставить на вид зробити зауваження
поступать в университет вступати до університету
по усмотрению начальства на думку керівництва
предварительное рассмотрение попередній розгляд
предоставить возможность надати можливість
представить справку подати довідку
прекратить переписку припинити листування
прения по докладу дебати по доповіді
прибегать к суровым мерам вдаватися до суворих заходів
привлекать к ответственности притягати до відповідальності
привлекать к работе залучати до роботи
приглашать к столу просити до столу
пригодный (к чему) придатний (до чого)
при жизни за життя
призывать к порядку закликати до порядку
прийти в себя опам'ятатися, отямитись
прийти к решению вирішити
прийти к согласию дійти згоди, порозумітися
прийти к убеждению переконатися
прийти по делу прийти у справах
принести вред завдати шкоди
принимать во внимание брати до уваги
принимать участие брати участь
принимать в шутку сприймати як жарт
приносить неприятности завдати прикростей
принять к сведению взяти до відома
принять решительные меры вжити рішучих заходів
приняться за работу взятися до роботи
приступить к исполнению приступити до виконання
обязанностей обов'язків
приступить к обсуждению розпочати обговорення
приходить к убеждению переконуватися
причитается к уплате належить виплатити
пришло на ум спало на думку
пришлось по вкусу припало до смаку
пуститься на хитрости вдатися до хитрощів
работа по силам робота під силу
разрушить до основания зруйнувати дощенту
речь особая мова окрема
самый активный найактивніший
с вашего согласия за вашою згодою
с вашего разрешения з вашого дозволу
свести на нет звести нанівець
свидетельство о рождении свідоцтво про народження
с вашего разрешения з вашого дозволу
с виду на вигляд
с глазу на глаз віч-на-віч
с готовностью охоче, з охотою
с давних пор здавна
семейное положение сімейний стан
с красной строки з нового рядка
скрываться из виду зникнути з очей, щезнути
следующим будет выступать далі виступатиме
смещать с должности знімати з посади
смотреть в оба бути пильним
соблюдать закон дотримуватися закону
совершенствование существующих и удосконалення існуючих і
поиск новых форм пошук нових форм
сосредоточить усилия коллектива зосередити зусилля колективу
состав исполнителей склад виконавців
составить отчет скласти звіт
состоять в должности перебувати на посаді
справиться в канцелярии довідатися в канцелярії
спрос и предложение попит і пропозиція
спустя некоторое время через деякий час
ставить в известность повідомляти
стечение обстоятельств збіг обставин
стоять горой стояти стіною
с чувством собственного з почуттям власної гідності
достоинства
текучесть кадров плинність кадрів
текущий счет поточний рахунок
точно известно достеменно відомо
точно изъясняться точно висловлюватися
удельный вес питома вага
ужесточить требования посилити вимоги
уперся на своем затявся на своєму
уступить место поступитися місцем
утвердить к исполнению затвердити до виконання
учредительное собрание установчі збори
ущемлять права обмежувати права
уязвимое место уразливе місце
ход событий перебіг подій, хід подій
хорошее отношение добре ставлення
хорошие отношения гарні стосунки, добрі взаємини
час от часу не легче що далі, то важче
штатное расписание штатний розпис
щекотливое обстоятельство делікатна (тонка) обставина
это в порядке вещей це річ звичайна
язвительное замечание ущипливе зауваження





II. Лікарські рослини Лекарственные растения

аґрус крыжовник
аїр (лепеха, татарське зілля, гавір) аир
айстра (іванок) астра
бавовна хлопок
багно звичайне багульник болотный
барвінок хрещатий могильник
безсмертки (однорічні) сухоцвет
березка польова (берізка, оплітка, вьюнок
повійка)
блекота (зубовик, німиця, собачий белена
мак)
брусниця брусника
бузок сирень
буркун донник белый
васильки справжні базилик обыкновенный
верба ива
верес звичайний вереск обыкновенный
вільха ольха
волошка василек
гарбуз тыква
глечики жовті (латаття, жовта лілія) кубышка
глід боярышник
горобина звичайна рябина обыкновенная
гречка гречиха
грицики звичайні (калитник,мисочки, пастушья сумка
мішечок)
деревій (білоголовник) тысячелистник
дерен справжній кизил обыкновенный
дзвоники колокольчики
дивина ведмежа (ведмеже вухо, коровяк обыкновенный
царська свічка)
жито рожь
журавлина клюква
звіробій (заяча крівця, божа крівця зверобой
стокрівця, кривавник)
кавун арбуз
калачики (мальва лісова) просвирник
квасоля фасоль
кмин звичайний тмин обыкновенный
конвалія звичайна ландыш майский
конюшина (івасик, козине око) клевер
красоля настурция
кріп укроп
кропива крапива
кульбаба (літучки, пустодуй) одуванчик
латаття біле кувшинка белая
лобода марь
льон лен
материнка (душинка) душица
медунка медуница
мигдаль миндаль
мучниця толокнянка
нагідки календула
ожина ежевика
оман (дивосил) девясил
осика (тремтяча тополя) осина
петрів батіг цикорий дикий
пижмо пижма
півонія пион
підбіл звичайний мать-и-мачеха
спориш горец птичий
черемха черемуха
шавлія шалфей
шипшина шиповник





III. Фразеологизмы

багато галасу даремно много шума из ничего
байдики бити бить баклуши
бачили очі, що купували на себя пеняй
(іжте хоч повилазьте)
бісові діти черти полосатые
брати (взяти) на барки брать за шиворот
брати на глум поднимать на смех
бреше, як шовком шиє врет как по писаному, без запинки
бути напоготові быть начеку
верзти дурниці нести чепуху
викидати коники выкинуть номер
висолопивши язика висунув язык
гайнувати час терять время
геть усе чисто все что ни есть
глек розбили черная кошка пробежала
глузд на розум завертає ум за разум заходит
гнути в дугу гнуть в бараний рог
голова йде обертом голова идет кругом
голова як макітра голова как пивной котел
головою важити рисковать жизнью
грець ухопив кондрашка хватила
грошей ні копійки денег ни гроша
ласий на чужі ковбаси губа не дура
гульма гуляти гулять без меры
давати відкоша давать отпор
дістати облизня остаться ни с чем
діяти навмання действовать втемную
добре затямити хорошо запомнить
до віку вічного; до скону віків до скончания века
довести до пуття дать толк
допікати до живого довести до белого каления
до чого це ви хилите к чему это вы клоните
дошкульне місце уязвимое место
думки обсіли мысли одолели
дурману (блекоти) об'ївся белены объелся
дурний як пень набитый дурак
дух сперечання дух противоречия
душі не чути души не чаять
жбурляти межи очі швырять в глаза
жданиками не наїсися ожиданиями сыт не будешь
жевріє надія теплится надежда
жереб кинуто жребий брошен
живцем би з'їв живым бы съел
жити чужим коштом жить на чужой счет
журба (туга) сушить грусть снедает
забити баки сбить с толку
завдавати горя причинять горе
завдавати образи наносить оскорбление
завертай оглоблі от ворот поворот
за всяку ціну любой ценой
загоїться, поки весілля скоїться до свадьбы заживет
за давньою звичкою по старой памяти
за два кроки в двух шагах
закарбувати (затямити) собі зарубить на носу
закон набуває сили закон вступает в силу
занапастити життя загубить жизнь
заплямувати ім'я замарать имя
запобігти горю предотвратить горе
запобіжні заходи предупредительные меры
заступати на посаду вступать в должность
зачароване коло заколдованый круг
збіг обставин стечение обстоятельств
з вашої ласки вашими милостями
звести нанівець свести на нет
звідусіль потрошку с миру по нитке
зганяти злість срывать злость
згода та любов совет да любовь
з дива не сходить не перестает удивлять
з дощу та під ринву из огня да в полымя
земля пером мир праху
з ласки чиєї по милости чьей
змова приречених заговор обреченных
зневажені і скривджені униженные и оскорбленные
зняти ганьбу з к о г о с ь восстановить честь ч ь ю-т о
зоряна мить звездный миг
з плином часу с течением времени
з усіх усюд со всех сторон
з цього дива не буде пива из этого ничего не выйдет
зчинилася буча сыр-бор загорелся
з чутки понаслышке
з шкури вилізти разбиться в лепешку
з щирою душею с открытой душой
каламутити воду мутить воду
катюзі по заслузі поделом вору
кермо влади бразды правления
кожний мудрий свого дурня знайде на всякого мудреца довольно
простоты
кому весілля, а курці смерть кому счастье - кому несчастье
коханню кожен вік підвладний любви все возрасты покорны
красно дякую покорно благодарю
краще солом'яна згода, ніж худой мир лучше доброй ссоры
золота звада
ласкаво просимо добро пожаловать
литися через вінця литься через край
лихе око дурной глаз
лихий жарт злая шутка
лихий поголос худая молва
лихий попутав леший попутал
лихо з розуму горе от ума
лицар без страху і догани рыцарь без страха и упрека
луснути від заздрощів лопнуть от зависти
лягти важким тягарем на душу лечь тяжелым бременем на душу
ляпати язиком болтать языком
має тяму имеет смекалку
майнути думкою унестись мыслями
















IV. СИНОНІМИ В ДІЛОВОМУ МОВЛЕННІ

Запам'ятайте значення слів-синонімів, що часто вживаються в діловому мовленні:

ДБАТИ. ПІКЛУВАТИСЯ. ТУРБУВАТИСЯ.

Дбати – виявляти старання, турботу, увагу. Дбати про підвищенням якості виробів.
Піклуватися – виявляти особливу турботу про когось, щось, опікуватися (здебільшого йдеться про дітей, старих, хворих). Піклуватися про сина.
Турбуватися – непокоїтися, хвилюватися, тривожитись. Не турбуйся про мене, мамо!

ДЕФЕКТ. НЕДОЛІК.

Це синоніми. Слово дефект - запозичене, слово недолік - українське, має більш широку сферу вживання. Воно позначає упущення, недогляди, помилки в якій-небудь справі, діяльності, роботі. Це вислів ділового спілкування (усунути недоліки в роботі). Слово дефект вживається, коли маємо на увазі вади, які можна побачити чи фізично відчути на чомусь чи на комусь конкретно. З цим словом усталилися словосполучення: дефект мовлення; дефект психіки. Якщо ж ідеться про людину, зокрема про характер, вдачу, рекомендується вживати слова: вада, гандж.

ЗАМІСНИК. ЗАСТУПНИК.

Замісник - посадова особа, яка тимчасово виконує чиїсь обов'язки, тобто заміщає відсутнього керівника.
Заступник - це офіційна назва посади.
КВИТОК. БІЛЕТ.

Квиток - вживається у словосполученнях: театральний квиток, залізничний квиток, студентський квиток тощо.
Білет - кредитний, банківський, екзаменаційний.

НАСТУПНИЙ. ПОДАЛЬШИЙ.

Слово наступний вживається лише з конкретним поняттям: наступна зупинка, наступний тиждень. На означення абстрактного поняття вживається слово подальший: подальше життя, подальша доля.

ПОВІДОМЛЯТИ. СПОВІЩАТИ.

Вибір даних слів залежить від стилю використання. Повідомляти - частіше використовується у книжній мові (повідомляємо про зарахування, про приїзд тощо). Сповіщати - має дещо емоційне забарвлення (сповіщати про візит, про прибуття високопоставлених гостей, про відкриття форуму тощо).
ПОДРАЗНЕННЯ. РОЗДРАТУВАННЯ.

Подразнення – термін фізіологічний, що одначає два поняття. Насамперед – це вплив якогось чинника чи речовини на організм або на окремий орган, тканини, клітини, внаслідок чого виникають біль, свербіж, запалення або якась інша специфічна реакція. Наприклад: І.П. Павлов та його співробітники показали, що процес збудження в корі великих півкуль головного мозку розвивається залежно від сили подразника.
Подразнення також означає стан запалення, почервоніння внаслідок дії на шкіру або слизову оболонку якихось чинників. Наприклад: За останні дні подразнення на руці хворого зменшилося.
Роздратування – це стан гострого нервового збудження, почуття гніву, невдоволення, досади.

ПОЛОЖЕННЯ. СТАНОВИЩЕ. СТАН.

У російській мові на ці слова існують два відповідники - положение, состояние. Щоб правильно підібрати потрібне слово, визначаємо значення кожного з них. Слово п о л о ж е н н я вживається у словосполученнях: горизонтальне положення, вертикальне положення. С т а н о в и щ е - міжнародне, офіційне; вживається в значенні: знайти вихід з певного становища.
Слово с т а н - у таких словосполученнях: стан економіки, фінансів, стан справ, стан хворого.

СУСПІЛЬНИЙ. ГРОМАДСЬКИЙ.

Суспільний - прикметник вживається у словосполученнях: суспільний лад або клас; суспільна система, праця; суспільне становище, виробництво, буття тощо.
Громадський - це обов'язок, осуд, порядок, діяч; громадська робота, справа та інше.

ТЕПЕР. ЗАРАЗ. НИНІ. СЬОГОДНІ.

Ці слова різні за лексичним значенням. Слово тепер виражає теперішній час. З таким же значенням вживаються слова нині, сьогодні.
Зараз - характеризує момент розмови, тобто цієї миті, цієї хвилини.

ТРУДИТИСЯ. ПРАЦЮВАТИ.

Трудитися - вживається лише стосовно діяльності людини (трудитися з радістю, будемо трудитися на полі). Працювати - слово стилістично нейтральне. Вживають його, коли йдеться про перебування особи на роботі, службі, про час або місце роботи окремих частин тіла, органів людини; ним позначають роботу машин, механізмів (агрегат працює, телефон не працює).
V. ПАРОНІМИ В ДІЛОВОМУ МОВЛЕННІ

АДРЕС. АДРЕСА.

Адрес - письмове привітання на честь ювілею тощо.
Адреса - напис на конверті, бандеролі, поштовому переказі, місце проживання чи перебування особи або місце знаходження установи.

АКТИВАЦІЯ. АКТИВІЗАЦІЯ. АКТИВНІСТЬ.

Активація – збудження чогось, посилення діяльності організму: рівень активації, енергія активації.
Активізація – спонукання кого-, чого-небудь до діяльності, більший вияв чогось: активізація дільяності кори головного мозку (організму, психічних процесів).
Активність – діяльна, енергійна участь у чому-небудь: біологічна активність, висока активність.

АПЕНДИКС. АПЕНДИЦИТ.

Апендикс – червоподібний відросток сліпої кишки людини та деяких тварин: здоровий апендикс.
Апендицит – запалення апендикса: хронічний апендицит, хворіти на апендицит.

АРТЕРІОСКЛЕРОЗ. АТЕРОСКЛЕРОЗ.

Артеріосклероз – хронічне захворювання артерій, що характеризується ущільненням у них стінок. Хворіти на артеріосклероз.
Атеросклероз – захворювання серцево-судинної системи (найбільш поширена форма артеріосклерозу). Ознаки атеросклерозу.

АФЕКТ. ЕФЕКТ.

Афект - короткочасне бурхливе переживання людини, сильне нервове збудження, іноді до знепритомнення (сильний аффект, бути у стані афекту).
Ефект - результат, наслідок яких-небудь дій, заходів (економічний ефект, ефект від лікування); сильне враження, спричинене кимось або чимось (погоня за ефектом, дешевий ефект).

БОЛІСНИЙ. БОЛЮЧИЙ. БОЛЬОВИЙ.

Болісний і болючий збігаються у значенні: 1. Пов’язаний з переживаннями, тяжкий (рідко болючий). Наприклад: Болісні шукання людяності (Д. Павличко). Софія лягла на диван. Її охопила раптом болюча журба. (Шиян). 2. Пов’язаний з фізичним відчуттям болю (рідко болісний). Болючий зуб. Болюча рана. Руки й ноги напухли, мов відра, і болісний стогін пробивався крізь малі віконця на вулицю
(Галан).
Тільки болючий у сполученням болюче місце (про щось найбільш уразливе), болюче питання, болюча справа (невідкладна справа, розв’язання якої пов’язане з труднощами).
Больовий (мед.) Больова точка. Больове відчуття у новонародженого ще недостатньо розвинене.

ВИБОРНИЙ. ВИБОРЧИЙ.

Виборний вживається, коли йдеться про виборну посаду.
Виборчий - пов'язаний з правовими нормами виборів. Наприклад: виборча кампанія, виборче право, виборчий бюллетень та ін.


ВИКЛЮЧНО. ВИНЯТКОВО.

Виключно, тобто л и ш е, т і л ь к и (виключно для співробітників комерційних банків).
Винятково вживається у значенні дуже, особливо, надзвичайно (товарна біржа має винятково важливе значення).

ВІДПУСК. ВІДПУСТКА.

Відпуск - видача, продаж чого-небудь; відпустка - звільнення на певний час від роботи, навчання.

В’ЯЗИ. М’ЯЗИ.

В’язи – шийні хребці, задня частина шиї: міцні , сильні в’язи.
М’язи (м’яз) – тканина живого організму, здатна скорочуватися, забезпечуючи функцію руху частини тіла: сильні, треновані м’язи, м’язи живота, ноги, руки.

ВИЛІКОВНИЙ. Вилікуваний.

Виліковний – який піддається лікуванню. Виліковна хвороба.
Вилікуваний – позбалений хвороби, здоровий.

ВІТАМІНІЗОВАНИЙ. ВІТАМІННИЙ. ВІТАМІНОЗНИЙ.

Вітамінізований – насичений вітамінами. Вітамінізований сік.
Вітамінний –який має в собі вітаміни; який виробляє вітаміни. Вітамінні корми. Вітамінний завод.
Вітамінозний – багатий на вітаміни. Вітамінозні продукти.

ВРАЖЕННЯ. УРАЖЕННЯ.

Враження і ураження. Дія за значенням “уражати, вражати (ранити або вбивати; порушувати життєдіяльність, нормальний стан організму)”. Засоби враженням (ураження). Ураження (враження) внаслідк хвороби.
Тільки враження вживається у значенні “те, що залишається в свідомості людини від баченого, пережитого; вплив чого-небудь на когось”. Поділитися враженнями. Справити враження.

ГАМУВАТИ. ТАМУВАТИ.

Гамувати – послаблювати, зменшувати вияв чого-небудь; заспокоювати, втихомирювати: гамувати стукіт серця, хвилювання.
Тамувати – зупиняти, стримувати плин, рух чого-небудь, не давати чому небудь виявитися повною мірою: тамувати кров, біль, кашель, плач, сміх, стогін, страх, подих, спрагу.

ДЕГЕНЕРАТИВНІСТЬ. ДЕГЕНЕРАЦІЯ.

Дегенеративність – наявність ознак виродження. Дегенеративність цього типу тварин.
Дегенерація – виродження; зниження життєвості у кожного наступного покоління організмів порівняно з попереднім. Дегенераця організму.


ДЕПРЕСИВНИЙ. ДЕПРЕСІЙНИЙ.

Депресивний – пов’язаний із хворобливим станом пригніченості, відчаю, скорботи. Депресивний стан.
Депресійний – який стосується застою в економіці капіталістичних країн. Депресійний характер труднощів.

ДИПЛОМАТ. ДИПЛОМАНТ. ДИПЛОМНИК.

Дипломат - посадова особа, яка займається дипломатичною діяльністю.
Дипломант - особа, відзначена почесним дипломом за видатні успіхи в якій-небудь галузі.
Дипломник - автор дипломної роботи, підготовленої в училищі, технікумі чи вузі.

ДИСКВАЛІФІКАЦІЯ. ДЕКВАЛІФІКАЦІЯ.

Дискваліфікація – оголошення когось не гідним або не здатним виконувати певну роботу чи обоа’язк через професійну непідготовленість.
Декваліфікація – втрата особою фахових знань, через що вона стає неспроможною виконувати свою роботу чи обов’язки.

ДИФЕРЕНЦІАЛЬНИЙ. ДИФЕРЕНЦІЙНИЙ. ДИФЕРЕНЦІЙОВАНИЙ.

Диференціальний і диференційний збігаються у значенні “який залежить від якоїсь умови; різницевий, різний”. Але диференційний вживається рідко. Диференціальні (диференційні) ознаки стилів.
Диференціальний (математичний термін) - який стосується диференціала, пов’язаний з ним. Диференціальне рівняння.
Диференційований – узгоджений з різними умовами, правилами; неоднаковий, роздільний. Диференційований залік. Диференційований підхід.

ДІЛЬНИЦЯ. ДІЛЯНКА.

Дільниця - це адміністративно-самостійний об'єкт або виробничий вузол, а також виборча дільниця.
Ділянка - частина якої-небудь поверхні, земельної площі, галузі, сфера діяльності (садова ділянка, дослідна ділянка).

ДОДЕРЖУВАТИ. ДОДЕРЖУВАТИСЯ.

Додержувати, тобто виконувати щось точно, забезпечувати наявність чогось (додержувати слова, порядку).
Додержуватися - бути прихильником якихось думок, певних поглядів, переконань.

ЕКОЛОГІЯ. ОНКОЛОГІЯ.

Екологія – наука про зв’язок організмів з навколишнім середовищем.
Онкологія – розділ медицини, що вивчає причини виникнення в людини і тварин пухлин та розробляє методи їх лікування.

ЕФЕКТИВНИЙ. ЕФЕКТНИЙ.

Ефективний - дійовий, результативний, корисний, більш досконалий. Ефективні ліки. Ефективні засоби.
Ефектний – який справляє сильне враження, розрахований на те, щоб викликати ефект, зонвшньо показовий. Ефектний танець. Ефектна поза. Ефектна гра.

ЗАЛІКУВАТИ. ЗАЛІЧИТИ.

Залікувати – 1) лікуючи, загоїти що-небудь. В госпіталі їм залікують рани, а на поправку до нас у домашні санаторії. (Кучер).
2) неправильно лікуючи, довести людину до смерті. – І взагалі, Тарасе, в цій лікарні тебе, бачу, можуть залікувати так, що підеш під білу березу. (Збанацький).
Залічити – зарахувати, включити до складу кого-небудь. Їх залічили до числа студентів.

ЗАРАЗЛИВИЙ. ЗАРАЗНИЙ.

Збігаються у значенні “який має здатність передаватися іншому (про хворобу)”. Заразлива (заразна) хвороба.
Тільки зараливий вживається у переносному значенні “який легко переймається іншими, впливає на інших”. Заразливий сміх. Заразливий почин.

ЗАЧИТАТИ. ПРОЧИТАТИ.

Слово зачитати вживається, коли йдеться про усне повідомлення, інформування слухачів щодо змісту офіційних паперів. Наприклад: зачитати заяву, резолюцію, постанову. Слово прочитати усталилось у словосполученнях: прочитати лекцію; прочитати доповідь тощо.

ЇДА. ЇЖА.

Їда – споживання їжі: їда, повільна, швидка, всухом’ятку.
Їжа – харчі: їжа багата, різноманітна, рослинни, суха, пісна.

КНИГА. КНИЖКА.

В офіційно-діловому і побутовому мовленні книгою називають зшиті в одну оправу аркуші з відповідними записами. Книжка - це окремо виданий твір. Але слово книжка має й термінологічне значення. Наприклад: трудова книжка, ощадна книжка, телефонна книжка тощо.

КРИВАВИЙ. КРОВНИЙ. КРОВ’ЯНИЙ.

Кривавий – залитий кров’ю, пов’язаний з пролиттям крові, жорстокий: кривава земля, кривава помста, криваві мозолі.
Кровний – який має спільних предків: кровний брат, кровна рідня.
Кров’яний – який міститься в крові або виник із крові: кров’яна плазма, кров’яне русло, кров’яний тиск.

ЛІКАРНЯНИЙ. ЛІКАРСЬКІЙ. ЛІКАРСЬКИЙ. ЛІКУВАЛЬНИЙ.

Лікарняний – який стосується лікарні: лікарняне містечко, заклад, одяг, режим; лікарняний лист (бюлетень) – документ, що засвідчує право робітника або службовця на тимчасове звільненням від роботи.
Лікарський – який стосується лікаря і його діяльності, іноді – лікування: лікарська діяльність, праця, обхід, консультація, етика, таємниця.
Лікарський – який стосується ліків: лікарські рослини, препарати.
Лікувальний – який пов’язаний з лікуванням, використовується для лікування: лікувальний режим, ефект, харчування, фізкультура.

МОТИВ. МОТИВАЦІЯ.

Мотив- підстава для певних дій (Релігійні мотиви у творчості І.Франка).
Мотивація - сукупність мотивів, обгрунтування (Недостатня увага до мотивації поведінки учня).



НАСТІЙ. НАСТОЙКА.

Збігаються в значенні: 1) витяжка з рослин чи тваринного продукту: настій – нейтральне, настойка – розмовне. Настій шалфею. Настойка йоду.
2) настояні на горілці чи спирту ягоди, трави. Полинова настойка.
Настій – у значенні “стійкий запах чогось”. Кімната наповнена настоєм гірського зілля.

ОСОБИСТИЙ. ОСОБОВИЙ.

Особистий - який належить певній особі, стосується окремої особи, виражає її індивідуальність (особистий підпис, особисте життя).
Особовий - який стосується окремої людини. Вживається в усталених словосполученнях: особова справа, особовий склад навчальних закладів.
У російській мові на позначення цих двох понять є лише один відповідник: личный.

ПАЛЬПАЦІЯ. ПАЛЬПІТАЦІЯ.

Пальпація – метод дослідження хворого шляхом обмацування. Пальпація лімфатичних вузлів.
Пальпітація – посилене биття серця.

ПІТНИЙ. ПОТОВИЙ.

Пітний – укритий потом, спітнілий: пітне тіло, лоб, голова, рука, шия.
Потовий – пов’язаний з виділенням поту: потові виділення, потові залози.


ПОКАЖЧИК. ПОКАЗНИК.

Покажчик - напис, стрілка, довідник.
Показник - наочне вираження (у цифрах, графічно), наприклад: економічний показник, показник можливостей та ін.

РАДА. ПОРАДА.

Ці іменники взаємозамінні. Наприклад: Моя рада (порада) - не гаяти часу. У термінології та справочинстві заміна не допускається.
Наприклад: Верховна Рада, Вчена рада тощо.

СЕРДЕЧНИЙ. СЕРДЕШНИЙ. СЕРЦЕВИЙ.

Сердечний – сповнений доброзичливості, чуйності: сердечна людина.
Сердешний – який викликає співчуття, бідолашний, нещасний: сердешна жінка, батько, хлопець.
Серцевий – який стосується серця, його діяльності, пов’язаний з хворобами серця, їх лікуванням: серцевий м’яз, напад.

СКАЛЬПЕЛЬ. СКАРПЕЛЬ.

Скальпель – невеличкий хірургічний ніж: скальпель гострий, довгий.
Скарпель – інструмент для оброблення каменя: скарпель гострий, тупий, новий, старий.

СПИРАТИСЯ. ОПИРАТИСЯ.

Спиратися на знання, досвід, уміння. Опиратися - чинити опір.

СТРЕС. СТРУС.

Стрес – загальна відповідь організму на дію внутрішніх або зовнішніх подразників: стрес, емоційний, психічний, фізіологічний.
Струс – різкий коливальний рух, поштовх. Струс мозку - ушкодженням мозку і мозкових оболонок при закритих травмах голови. Нервовий струс – сильне збудження нервів. Надзвичайно сильне переживання, глибоке зворушення.

ТАКТОВНИЙ. ТАКТИЧНИЙ.

Тактовний - який володіє почуттям міри, такту; делікатність у поведінці (тактовна людина).
Тактичний - який стосується тактики.
Наприклад: тактична боротьба, тактичне мистецтво, тактичний маневр, тактична схема.

ТРАВНИК. ТРАВНИК.

Травник – 1) колекція засушених рослин; гербарій. 2) книжка, в якій спочатку описувались лікувальні рослини, а згодом давались поради, як їх використовувати.
Травник - 1) настойка на травах; 2) місце, поросле травою, лікар, що лікує травами.

ШКІРНИЙ. ШКІРЯНИЙ.

Шкірний – який стосується шкіри – зовнішнього покриву людини і тварин, пов’язаний з хворобами шкіри: шкірні рецептори, шкірні захворювання.
Шкіряний - виготовлений зі шкіри, оздоблений шкірою: шкіряний футляр, шкіряна промисловість.




VI. ВИБІР СЛОВА

Авторитет - повага, пошана, престиж, вага
Аргумент - підстава, мотив, обгрунтування, доказ
Будувати - споруджувати, мурувати, ставити
Бурхливий - буремний, буряний, несамовитий, шалений, палкий
Вимагати - ставити вимогу, домагатися
Висловлювати - виражати, виявляти, відбивати, передавати
Витрата - витрачення, збитки
Відвертий - щирий, прямий, неприхований, очевидний, явний, безсумнівний, щиросередечний
Ворожнеча - незгода, незлагода, розбрат, чвари
Гомін - гамір, галас, шелест, шум, розголос
Дефект - брак, упущення, недоробка, вада, хиба, недолік, пошкодження
Документи - ділові папери, джерела, першоджерела
Доручати - покладати, зобов'язати
Думка - твердження, ідея, задум
Економія - ощадливість, заощадження
Експеримент - дослід, спроба
Екстрений - терміновий, спішний, негайний
Енергійний - активний, працьовитий, наполегливий, рішучий, діяльний
Жвавий - моторний, рухливий, шпаркий, швидкий, прудкий, баский
Завдання - мета, призначення, перспектива
Завірити - запевнити, гарантувати, дати слово
Заспокоювати - угамовувати, утихомирювати, утишувати
Застосовувати - використовувати, запроваджувати
Затамувати - придушити, подавити, пригнітити, пригнобити, заглушити, стримати, угамувати, побороти
Збиток - шкода, втрата, занепад, спад
Збільшити - підвищити, підняти, примножити, посилити
Зв'язати - сполучити, поєднати, сплести
Здійснювати - чинити, робити, проводити, вершити, складати, укладати, виконувати, коїти
Здобути - оволодіти, опанувати, умовлятися, порозумітися
Зниження - зменшення, скорочення, пониження
Ідентичний - тотожний, рівнозначний, однаковий
Інцидент - випадок, пригода, непорозуміння, неприємна подія, оказія
Компенсація - відшкодування, оплата, покриття
Крихкий - тендітний, ламкий, ломкий, слабкий
Лаконічний - стислий, короткий, небаготослівний
Ланцюг - низка, сплетення, сплетіння, кайдани, пута
Ліквідувати - скасувати, припинити, знищити, викоренити
Мешкати - жити, мати притулок, тулитися
Неясний - невиразний, непевний, туманний
Основний - головний, найважливіший, найактуальніший, першорядний, першочерговий
Осягнути - охопити, оточити, огорнути, обгорнути, обхопити, обняти, обійняти, збагнути
Охороняти - вартувати, стерегти, оберігати
Пам'ять - спогад, спомин, згадка
Період - етап, епоха, ера, час, пора, вік, проміжок часу
Повага - пошана, шана, шаноба, поважання
Повідомити - оповістити, проінформувати, довести до відома
Повідовлення - інформація, новина, звістка
Погляд - переконання, думка, гадка
Порівнювати - зіставляти, співвідносити, проводити аналогію
Пояснити - з'ясувати, вияснити
Правильний - надійний, певний, несхибний, нехибний
Пріоритет - перевага, першість, переважне право
Рвати - виривати, шарпати, смикати, дерти, драти, шматувати, підривати
Реалізація - виконання, здійснення, втілення, проведення
Реальний - дійсний, справжній, існуючий, можливий для виконання
Ремонт - лагодження, усунення недоліків, виправлення пошкоджень
Ремствувати - нарікати, скаржитися, жалкувати, тужити
Різкий - пронизливий, гострий, шпаркий
Рішення - вирішення, розв'язання, розв'язок, ухвала, постанова, вирок, присуд
Рішучий - відважний, зважливий, категоричний, вирішальний
Розбіжність - незгода, незлагода, нелад
Розкрити - розпакувати, розпечатати, виявити, викрити,показати
Розладнати - розстроїти, прикро вразити, завдати жалю,засмутити
Розрахунок - сподівання, намір, вигода, інтерес, рація, ощадливість
Росток - паросток, кільчик, живець
Рубати - стинати, сікти, шаткувати
Рушати - прямувати, простувати, кидатися, пориватися, летіти, линути, ринути, мчати, направлятися, підійматися, прориватися, подаватися,спрямовуватися, скеровуватися
Сварити - лаяти, ганити, картати
Сильний - дужий, міцний, могутній, потужний, великий
Симптом - ознака, риса, прояв, знак
Співдружність - дружба, згода, товариство
Спритний - тямущий, кмітливий, догадливий
Старанність - пильність, ретельність, завзяття, запопадливість
Стимул - поштовх, причина, рушійна сила, імпульс, заохочення
Стійкий - сталий, усталений, тривалий, тривкий
Схвильований - збентежений, зворушений, збуджений, збурений, розхвильований, розбурханий
Традиції - звичаї, звички, ідеї, норми, правила
Труднощі - скрута
Турбувати - тривожити, бентежити, непокоїти, хвилювати
Турбуватися - піклуватися, клопотатися, дбати
Уїдливий - їдкий, дошкульний, ущипливий
Улаштування - упорядкування, обладнання, справляння
Усунути - відсторонити, звільнити
Утішний - приємний, похвальний, схвальний, принадний
Утома - утомленість, стомленість, змореність
Ушкодити - пошкодити, зіпсувати, зашкодити, завадити
Хронічний - затяжний, тривалий, довгий, постійний, довготривалий, довгочасний
Цвітіння - квітування, процвітання, красування
Чекати - очікувати, ждати, дожидатися, сподіватися
Чіткий - певний, ясний, очевидний
Чуйний - чутливий, чулий, сприйнятливий
Щирий - душевний, сердечний, щиросердий
Щодня - щоденно, повсякденно
Якість - риса, властивість
Ящик - скриня, скринька (поштова), шухляда






VII. ТЕРМІНИ ІНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ І ЇХ
ВІДПОВІДНИКИ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

Анархія - безладдя, безвладдя
Апелювати - звертатися
Агрумент - підстава, доказ
Брокер - посередник
Валюта - грошова одиниця в країні
Генеральний - загальний, головний
Дебати - обговорення
Дефект - недолік, вада, гандж
Домінувати - переважати
Екстраординарний - особливий
Конвенція - угода, договір
Координувати - погоджувати
Лімітувати - обмежувати
Прерогатива - перевага
Пріоритет - першість
Реєструвати - записувати
Репродуктувати - відтворювати
Симптом - ознака
Тендер - конкурс
Фіксувати - записувати
Цейтнот - нестача часу
Шеф - голова, керівник















ЛІТЕРАТУРА:

1.Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Львів: Світ, 1990.- 232 с.
2.Ділова українська мова: Навч. посіб./ О.Д. Горбул, Л.І. Галузинська, Т.І. Ситнік, С.А. Яременко; За ред. О.Д. Горбула. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. – 226 с.
3.Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення: професійне й непрофесійне спілкування Донецьк: ТОВ ВКФ "БАО", 2004. 480 с.
4.Золотухін Г.О., Литвиненко Н.П., Місник Н.В. Фахова мова медика: Навч. посібник. – К.: Здоров’я, 2001 – 392 с.
5.Іванова І.Б. Українське ділове мовлення: Навчальний посібник.- Х.: Т.М. «Парус», 2005. – 448 с.
6.Мацько Л.І. та ін. “Російсько-український і українсько-російський словник: Відмінна лексика: (Навч. видання) / Л.І. Мацько, О.М. Сидоренко, С.В. Шевчук. – К.: Вища шк., 1993. – 255 с. – Рос., укр.
7.Мацько Л.І., Кравець Л.В. Культура української фахової мови: Навч. посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 360 с. (Альма-матер).
8.Медвідь А.М. Практикум з ділової української мови: Навчальний посібник. – К.: Здоров’я, 2002. – 224 с.
9.Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Українське ділове мовлення: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1997. – 296 с.
10.Пентилюк М.І. Культура мови и стилістика: Пробгий підруч. для гімназій гуманіт. профілю. – К.: Вежа, 1994. – 240 с.
11.Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування: Навчальний посібник. К.: Знання, 2006. 291 с.
12.Словник труднощів української мови: Біля 15000 слів/ Гринчишин Д.Г., Капелюшний А.О., Пазяк О.М. та ін.: За ред. С.Я. Єрмоленко. - К.: Рад шк., 1989.-336 с.- На укр. мові.
13.Сучасна українська літературна мова: Підручник/ М.Я. Плющ, С.П. Бевзенко, Н.Я. Грипас та ін.; за ред. М.Я. Плющ. – К.: Вища шк., 1994. – 414 с.
14.Сучасні ділові папери: Навч. посіб. для вищ. та сер. навч. закладів/С.В.Глущик, О.В. Дияк, С.В. Шевчук – 3-тє вид., переробл. і допов. –К.: А.С.К., 2001. – 400 с.
15.Українська мова (за професійним спрямуванням): навч.посіб./ Галузинська Л.І., Науменко Н.В., Колосюк В.О. – К.: Знання, 2008. – 430 с.
16.Українська мова за професійним спрямуванням: Практикум: навч. посіб./ Т.В. Симоненко, Г.В. Чорновол, Н.П. Руденко. – К.: ВЦ «Академія», 2009. – 272 с. (Серія «Альма-матер»).
17.Учіться висловлюватися/ П.І. Білоусенко, Ю.О. Арешенков, Г.М. Віняр та ін. – К.: Рад. шк., 1990. – 126.
18.Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1997.- 271 с.

Заголовок 1Сђ Заголовок 2Сђ Заголовок 3Сђ Заголовок 4Сђ Заголовок 5Сђ Заголовок 6Сђ Заголовок 7Сђ Заголовок 8Сђ Заголовок 915

Приложенные файлы

  • doc 17724457
    Размер файла: 943 kB Загрузок: 1

Добавить комментарий