Mikro_s_dopolneniem

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ З КУРСУ«МІКРОЕКОНОМІКА» ЗМІСТ

Тема 1. Предмет і методи мікроекономіки 5
1. Мікроекономіка як складова частина теоретичної економіки. 5
2. Предмет і методи мікроекономіки 7
Тема 2. Теорія граничної корисності і поведінка споживача 9
1. Корисність в економічній теорії і проблема її виміру 9
2. Закон спадної граничної корисності блага 9
3. Рівновага споживача з кардиналістських позицій 11
Тема 3. Ординалістська теорія поведінки споживача 13
1. Вибір споживача з ординалістських позицій 13
2. Криві байдужості,їх властивості 14
3. Бюджетна лінія 16
4. Оптимум споживача як модель раціонального споживацького вибору 17
Тема 4. Аналіз поведінки споживача 19
1. Реакція споживача на зміну його доходу 19
2. Реакція споживача на зміну цін товарів 21
3. Ефект заміщення та ефект доходу 22
4. Прийняття рішень в ситуаціях з ризиком 25
Тема 5. Попит, пропозиція, їх взаємодія 27
1. Попит і закон попиту 27
2. Пропозиція і закон пропозиції 29
3. Взаємодія попиту і пропозиції, ринкова рівновага 31
4. Еластичність попиту і пропозиції 38
Тема 5. Підприємницька діяльність і поведінка виробника 44
1. Підприємство як суб’єкт ринку та виробничо-ринкова система 44
2. Параметри підприємства як мікроекономічної моделі 46
3. Частинна варіація факторів виробництва 47
4. Ізоквантна варіація факторів виробництва 49
5. Пропорційна варіація факторів виробництва 52
6. Бюджетне обмеження виробника. Оптимум виробника 55
Тема 6. Витрати виробництва 58
1. Витрати виробництва за короткостроковий період 58
2. Витрати в довгостроковому періоді 62
Тема 7. Ринок досконалої конкуренції 65
1. Модель ринку досконалої конкуренції та її характеристики 65
2. Ринкова поведінка підприємства в короткостроковому періоді 66
3. Ринок досконалої конкуренції в довгостроковому періоду 72
Тема 8. Монопольний ринок 74
1. Модель “чистої монополії” та її характеристики 74
2. Монопольний ринок у короткостроковому та довгостроковому періоді 78
3. Соціальна ціна монополії 84
Тема 9. Олігополія 85
1. Основні риси і особливості організації олігополії 85
2. Теоретичні моделі олігополії 88
Тема 9. Ринок монополістичної конкуренції 95
1. Ознаки і поширення монополістичної конкуренції 95
2. Ринкова поведінка монополістичного конкурента 96
3. Нецінова конкуренція 98
4. Ефективність монополістичної конкуренції 101
Тема 10. Ринок факторів виробництва .
1. Формування похідного попиту
2. Ринок праці
3. Ринок капіталу
Тема 11. Загальна рівновага та економіка добробуту 118
1. Поняття ринкової рівноваги, її аналіз.
2. Ефективність у виробничій сфері
3. Рівновага в економіці обміну.
4. Зовнішні ефекти, їх економічний зміст
5. Суспільні блага і суспільний вибір
6. Економічна роль держави в ринковій економіці
Тема 12. Інституціональні аспекти ринкового господарства 132
1.Координація економічної діяльності в перехідний період.
2. Правові передумови для ринкових суб’єктів
3. Інституціональна природа сучасної фірми. Інституціональні структури у регулюванні економічної поведінки ринкових суб’єктів.

Рекомендована література 140
















Тема 1 Предмет і методи мікроекономіки.
1. Мікроекономіка як складова частина теоретичної економіки.
2. Предмет і методи мікроекономіки.

1. Мікроекономіка як складова частина теоретичної економіки.
Економічна теорія – наука про людину, про вирішення нею різних проблем від державних, суспільних, цивільних до інтимних.
Мікроекономіка вивчає прийняття рішень і поведінку окремих економічних одиниць і структур (домогосподарств, фірм, ринків окремих благ).
Макроекономіка вивчає економічні явища, що відбивають функціонування економіки як єдиного цілого (національний доход, інфляція, безробіття, економічне зростання).
Цей поділ залежить не від масштабу явищ, а від точки зору на них.
Основна проблема економічної теорії і господарської практики – розв’язання протиріччя між бажанням індивідів задовольнити свої необмежені потреби й обмеженістю ресурсів, що знаходяться в їхньому розпорядженні.
Обмеженість ресурсів породжує серед товаровиробників конкуренцію з приводу їхнього використання і розподілу, а отже, обумовлює вибір оптимального варіанта їхнього використання.
Економічний вибір – вибір кращого серед альтернативних варіантів, що дозволяє досягти максимального задоволення потреб з мінімальними витратами.
Щоб одержати максимальну кількість товарів і послуг, виготовлених з обмежених ресурсів, товаровиробнику необхідно не тільки забезпечити використання всіх придатних для цього ресурсів, але і використовувати їх таким чином, щоб кожний з них вносив як можна більший внесок у загальний обсяг виготовленої продукції.
Проблему економічного вибору відбиває крива трансформації і безліч виробничих можливостей.
Допущення, прийняті при побудові моделі:
необхідні блага обмежені двома видами;
технологія виробництва незмінна.

Множина виробничих можливостей відбиває можливі комбінації виробничих благ. Їй належать точки:
на кривій трансформації (т. A, B, C). Це граничні точки множини, що відповідають комбінаціям виробничих благ при ефективному використанні ресурсів, тобто одночасне збільшення виробництва обох благ при заданих ресурсах неможливо.
- під кривою трансформації (т. D, E). Це внутрішні точки множини, що характеризуються неповним використанням ресурсів, тому що можливе збільшення виробництва одночасно обох благ.
Межею можливого і неможливого є крива трансформації виробничих можливостей.
Комбінації благ, що розташовані під кривою трансформації (т. M, N), недосяжні з погляду можливостей виробництва.
Характерні риси кривих трансформації:
- спадний характер, що означає, що збільшення виробництва одного блага обов'язково супроводжується зменшенням виробництва іншого;
- опуклий характер, що свідчить про зростання жертви з боку виробництва одного блага при кожній додатковій одиниці збільшення іншого.
Кут нахилу дотичної до кривої трансформації виробничих можливостей є графічною моделлю альтернативної вартості.
Альтернативна вартість одного блага щодо іншого – це обсяг одного блага, яким необхідно пожертвувати у виробництві (або споживанні) заради виробництва (або споживання) додаткової одиниці іншого блага за умови, що виробництво (споживання) знаходиться на кривій граничних можливостей.
Опуклий характер кривої трансформації виробничих можливостей означає в термінах альтернативної вартості зростання альтернативної вартості.
На понятті альтернативної вартості базується важливий принцип порівняльної ефективності: при різних варіантах виробництва перевага надається благам з меншими альтернативними витратами.
Професор Гарвардського університету Джеффрі Сакс здійснив порівняльний аналіз структури економіки в колишньому СРСР і розвинутих країнах за допомогою кривих трансформації виробничих можливостей у просторі двох узагальнених видів благ: озброєння і споживчі блага.
Для вирішення основних економічних проблем (Що? Як? Хто? Для кого?) необхідна координація господарської діяльності людей. Існують два основних способи координації :
– Організована стихія – спосіб здійснення координації, при якому індивіди приймають і реалізують рішення, використовуючи інформацію і стимули свого безпосереднього оточення. Одним зі способів реалізації організованої стихії є ринок.
- Влада або ієрархія – спосіб здійснення координації, при якому дії індивіда підпорядковані центральній владі. Ієрархія і влада реалізуються за допомогою законів, наказів, інструкцій, розпоряджень. Однією з вищих форм ієрархії і влади є держава.
У чистому виді ні ієрархія, ні стихія існувати не можуть. Наприклад, ринкова система (організована стихія) вимагає охорони власності. Повною мірою це може забезпечити тільки держава, тобто влада. Постає питання співвідношення між ними. Надмірна (тотальна) ієрархія, як свідчить досвід централізованої економіки, неефективна, оскільки вона підриває стимули до продуктивної праці у більшості працездатних індивідів.

2. Предмет і методи мікроекономіки.
Мікроекономіка вивчає взаємодію окремих економічних суб'єктів і досліджує механізм функціонування конкретних ринків.
Мікроекономіка розкриває основні закономірності функціонування ринкової економіки на рівні товаровиробника і споживача і показує механізм прийняття рішень господарюючими суб'єктами, що прагнуть досягти максимального задоволення потреб в умовах використання обмежених ресурсів.
Суб'єкти мікроекономіки:
Домашнє господарство – самостійна економічна одиниця, до складу якої входять одна особа або кілька людей. На ринку товарів і послуг домашнє господарство виступає як покупець, на ринку ресурсів – як продавець власних факторів виробництва.
Фірма – економічна одиниця, яка самостійно приймає рішення з приводу використання факторів виробництва з метою виготовлення продукції і її продажу. На ринку товарів і послуг фірма виступає як продавець, на ринку ресурсів – як покупець факторів виробництва.
Держава – самостійний суб'єкт ринку, до складу якого входять урядові заклади, що здійснюють економічну, юридичну і політичну владу для забезпечення умов господарювання всім суб'єктам мікроекономіки, а в разі потреби здійснює контроль господарюючих суб'єктів і ринку заради досягнення суспільних цілей.
За принципом класифікації лібералізму, єдиним реальним економічним суб'єктом мікроекономіки вважається індивід.
У ринковій економічній системі поведінка кожного індивіда мотивується його особистими інтересами, кожна економічна одиниця прагне збільшити свій доход на основі індивідуального прийняття рішень.
Методи мікроекономічного аналізу – це сукупність засобів і прийомів пізнання суті економічних процесів на рівні окремих господарюючих суб'єктів.
Загальнонаукові методи:
порівняльний аналіз; синтез;
індукція; дедукція;
наукова абстракція; аналогія;
графічне зображення; моделювання.
Етапи моделювання економічних явищ і процесів:
1- визначення ключових змінних, які характеризують сутність досліджуваного економічного процесу;
2 - висування припущень про умови існування моделі і визначення поведінкових передумов.
Важливе допущення - “за інших незмінних умов”: допускається, що всі змінні, за винятком тих, що розглядаються у даний момент, залишаються постійними.
Головна поведінкова передумова – гіпотеза про раціональну поведінку економічних суб'єктів.
Раціональна поведінка – прагнення досягти максимальних результатів за існуючих обмежень. У мікроекономічному аналізі передбачається, що індивіди максимізують корисність, фірми – прибуток, держава – суспільний добробут.
3 - формування гіпотези про взаємодію ключових змінних і прогнозування реальних економічних подій.
Гіпотеза – попередній, неперевірений практикою принцип, що спирається на спостереження, висновки умовиводів, логіку або інтуїцію. Сформульовані гіпотези служать економісту орієнтиром при підборі і математизації емпіричних даних.
4 - перевірка гіпотези методом зіставлення передбачення і події, що відбулася.
У мікроекономіці використовують моделі двох типів: оптимізаційні і рівноважні.
1. Оптимізаційні моделі використовують при дослідженні поведінки окремих економічних суб'єктів.
Основний метод – граничний аналіз, розроблений теорією маржиналізма.
Засновники цієї теорії – економісти австрійської школи Карл Менгер (1840 – 1921), Фрідріх фон Візер (1851 –1926), Эйген фон Бём–Баверк (1851 – 1914), англієць Вільям Стенлі Джевонс (1835 – 1882).
Маржиналізм – теорія, що вважає економіку системою взаємозалежних господарюючих суб'єктів, а всі економічні процеси пояснює за допомогою використання граничних (максимальних або мінімальних) величин, що характеризують не стільки суть явища, скільки його кількісну зміну.
Головні категорії маржиналізма:
гранична корисність;
- гранична продуктивність;
- граничні витрати;
- гранична вигода й ін.
Економічні суб'єкти в процесі прийняття раціональних рішень зіставляють граничні витрати і граничну вигоду.
2. Рівноважні моделі використовуються при дослідженні взаємин між економічними суб'єктами.
Економічна теорія використовує позитивний і нормативний аналіз.
Позитивний – твердження типу “якщо, то ”(якщо на директора акціонерного товариства буде заведена кримінальна справа, то курс акцій цієї компанії знизиться).
Нормативний - спрямований на вироблення рекомендацій, що сприяють досягненню визначеної мети (для того, щоб , необхідно ). Ці види аналізу взаємозалежні. Нормативний аналіз обов'язково містить елементи позитивного.
Тема 2. Теорія граничної корисності і поведінка споживача.
Корисність і проблема її виміру.
Закон спадної граничної корисності блага.
Рівновага споживача з кардиналістської позиції.

1. Корисність і проблема її виміру.
Економічна наука вивчає економічні потреби і способи їх задоволення.
З погляду песиміста економічні потреби – це нестача чогось необхідного для підтримки життєдіяльності і розвитку особистості, фірми і суспільства в цілому. Оптимісти визначають економічні потреби як внутрішні мотиви, що спонукають до економічної діяльності. Потреби поділяються на першочергові (життєво необхідні) і другорядні (потреби дозвілля). Першочергові не можуть заміняти одна одну, другорядні – можуть. Цей поділ історично умовний і співвідношення між ними з розвитком суспільства змінюється.
Засоби, що задовольняють потреби, називаються благами. Одні з них існують у необмеженій кількості (повітря), інші - в обмеженій. Останні називаються економічними благами.
Економічні блага поділяють на блага тривалого користування, що передбачають багаторазове використання (автомобілі, книги, електроприлади) і нетривалого користування, що зникають у процесі разового споживання (хліб, м'ясо, сірники). Серед благ виділяються взаємозамінники (субститути) і взаємодоповнювачі (комплементарні). Субститути – споживчі товари, виробничі ресурси, послуги транспорту (потяг, літак, автомобіль), сфера дозвілля (кіно, театр, цирк).
Відповідно до неокласичних поглядів цінність благ залежить від їхньої рідкості, а саме від інтенсивності потреби і кількості благ, здатних цю потребу задовольнити. При цьому передбачається, що будь-яка потреба може бути задоволена кількома благами, а будь-яке економічне благо може використовуватися для задоволення різних потреб.
Корисність - це ступінь задоволення від споживання певного блага або сукупності благ. Це своєрідний місток між людиною і навколишнім середовищем, тобто благами. Корисність залежить як від блага, так і від людини. Іншими словами, ми маємо справу з індивідуальними корисностями. Корисність - це складова частина системи цінностей людини. Термін “корисність” - U(utility) увів у науковий обіг Дж. Бентам, англійський філософ і соціолог.

Закон спадної граничної корисності блага.
В останній третині ХІХ сторіччя Менгер, Джевонс, Вальрас запропонували кількісну теорію корисності, що пов'язана з поняттям граничної корисності і кількісним виміром корисності.
В основі кількісного підходу – суб'єктивні оцінки споживачів. У теорії використовуються ютіли – гіпотетичні одиниці корисності, що вимірюють рівень задоволення від споживання певної кількості блага.
Критики теорії корисності сформулювали ще в ХVШ сторіччі парадокс води і діамантів. Вода життєво необхідна для усіх, тому вона повинна мати максимальну корисність, діаманти - мінімальну, відповідно і ціни. На практиці - навпаки. Протиріччя було розв’язане шляхом розмежування загальної і граничної корисності. Величина запасів води і діамантів різна. Діаманти рідкі, вода - у необмеженій кількості. Тому ціна діамантів висока, а води - низька.
Корисність, яку споживач отримує від додаткової одиниці блага, називається граничною корисністю (MU – marginal utility). Сума корисностей окремих частин блага – сукупна корисність (TU – total utility). Звідси гранична корисність – це збільшення загальної корисності при збільшенні обсягу споживання блага на одну одиницю.
Приклад: людина відчуває спрагу. Перша склянка води для неї має максимальну корисність, тому що інтенсивність потреби максимальна; друга склянка дає менше задоволення, і т.д. Нарешті, якась склянка не приносить задоволення (U=0), а наступна приносить шкоду (U<0).

Q
MU
TU

1
10
10

2
7
17

3
3
20


Графа MU ілюструє принцип убування корисності - зворотна залежність між обсягом споживання і граничною корисністю. Сукупна корисність зростає в міру збільшення кількості блага.
К.Менгер і С.Джевонс незалежно один від одного обґрунтували принцип спадної граничної корисності - чим більше споживання певного блага, тим менше зростання корисності від одиничного збільшення споживання цього
блага (уперше цю залежність відкрив німецький економіст Госсен у 1854 р. - перший закон Госсена).
Передбачається, що смаки споживачів незмінні, а функція споживання безперервна, тобто диференціюється в кожній точці.
Це значить, що будь-якому нескінченно малому збільшенню кількості блага відповідає збільшення сукупної корисності. Хоча сукупна корисність зі збільшенням кількості благ поступово зростає, гранична корисність неухильно зменшується.
Максимальне задоволення (TU) досягається в т. А, де MU=0. Це означає, що благо цілком задовольняє потребу.
13 EMBED Equation.3 1415, МU - похідна TU.
Якщо подальше споживання приносить шкоду (MU<0), то сукупна корисність зменшується (AB). Чим більшу кількість блага ми маємо, тим меншу цінність має для нас кожна додаткова одиниця цього блага. Таким чином, ціна блага визначається не cукупною, а граничною корисністю. Закон спадної граничної корисності лежить в основі визначення попиту.

Варто розрізняти корисність безпосереднього споживання і корисність можливості споживання: що краще, з'їсти 100 г морозива чи 1кг, зараз чи протягом тижня?



Варто також розрізняти різні види корисності від споживання того самого блага в однаковій кількості. Людина з зайвою вагою, що переходить на дієту, або курець, що кидає палити, у перші дні свого нового життя почувають себе не кращим чином. Але корисність цього режиму з часом значна.
Звідси розрізняють тактичну і стратегічну корисність.
Тактична корисність - корисність сьогомоментна. Вона вимірюється жертвою, на яку здатна людина заради одержання певного набору благ для поліпшення свого стану в даний момент.
Стратегічна корисність - корисність з урахуванням наслідків довгострокового споживання (можливо, систематичного) певного набору благ.
Закони зростаючої сукупної корисності й спадної граничної корисності в більшості випадків виконуються для корисності можливості споживання і стратегічної корисності.

3. Рівновага споживача з кардиналістських позицій.
В основі створення ситуації рівноваги споживача лежить принцип убування корисності.
Приклад: ви зайшли в кав’ярню, де тістечко продається за 90 коп., склянка лимонаду – за 45 коп. У вас 4,5 грн. Необхідно вибрати такий набір благ, що принесе максимальне задоволення. Варіанти: купити 5 тістечок, але задоволення від п'ятого менше, ніж від першого. Якщо замість п'ятого тістечка купити 2 склянки лимонаду, сукупна корисність збільшиться, тому що перші 2 склянки лимонаду принесуть більше задоволення, ніж п'яте тістечко. В міру скорочення споживання тістечок і збільшення споживання лимонаду гранична корисність тістечок збільшиться, гранична корисність лимонаду зменшиться. Зрештою наступить рівновага споживача, коли не можна збільшити сукупну корисність, витрачаючи більшу частку грошей на одне благо і меншу на інше в рамках обмеженого бюджету. Гранична корисність у розрахунку на кожну одиницю вартості одного блага стає рівною граничній корисності в розрахунку на кожну одиницю вартості іншого блага:
13 EMBED Equation.3 1415.
Нехай ціна тістечка зменшиться. Рівновага порушиться. Для її відновлення необхідно, щоб гранична корисність тістечок зменшилася, або гранична корисність лимонаду зросла. Для цього відповідно до принципу убування граничної корисності споживач скоротить споживання лимонаду і збільшить споживання тістечок. Тим самим він буде діяти відповідно до закону попиту: зниження ціни товару (тістечка) приведе до купівлі більшої кількості цього товару.
Висновок: раціональний споживач у рамках обмеженого бюджету так здійснює свої покупки, щоб кожен придбаний товар приніс йому однакову граничну корисність пропорційно ціні цього товару. У цьому випадку він отримає максимальне задоволення.
Правило максимальної корисності (умову рівноваги споживача) можна виразити формулою:
13 EMBED Equation.3 1415 , де 13 EMBED Equation.3 1415 - гранична корисність грошей (зважена гранична корисність). Це правило отримало назву другий закон Госсена: максимальне задоволення потреб споживача досягається у випадку такого розподілу його доходу, коли кожна остання грошова одиниця, витрачена на придбання будь-якого товару, принесе однакову граничну корисність.
Передбачається, що доход і ціни фіксовані. З наведеної формули випливає:
13 EMBED Equation.3 1415 , тобто співвідношення між граничними корисностями благ дорівнює співвідношенню їх цін.
В умовах рівноваги 13 EMBED Equation.3 1415 - гранична корисність блага дорівнює граничним витратам споживача.
Таким чином, раціональний вибір споживача передбачає зіставлення додаткових вигод і додаткових витрат і їх рівність: MВ = МС.
Тема 3. Ординалістська теорія поведінки споживача
1. Вибір споживача з ординалістських позицій
2. Криві байдужості, їх властивості.
3. Бюджетна лінія.
4. Оптимум споживача як модель раціонального споживацького вибору.

1. Вибір споживача з ординалістських позицій
Корисність не може бути ні виявлена, ні кількісно вимірена. Альтернативною кількісній теорії стала порядкова, розроблена Эджуортом, Парето, Фішером. У 30-і роки (( сторіччя її розробляли Аллен і Хікс. Зараз вона найбільш розповсюджена.
При вимірюванні суб'єктивної корисності використовується не абсолютний (кількісний) підхід, а відносна шкала, що показує перевагу споживача або ранг споживаного набору благ, і не ставиться питання, на скільки один набір має перевагу над іншим. У порядковій теорії корисності твердження «Набір А має перевагу над набором В» еквівалентно твердженню «Набір А має більшу корисність для споживачів, ніж набір В». Тому задача максимізації корисності зводиться до задачі вибору споживачем найкращого товарного набору з усіх доступних для нього.
Порядковий підхід базується на аксіомах:
1. Аксіома повної (досконалої) упорядкованості.
Споживач здатний упорядкувати альтернативні набори товарів за допомогою відносин переваги (>) або байдужості (~). Це означає, що для будь-якої пари товарних наборів А і В споживач може вказати, що або А>В (А має перевагу над В), або А~В (А і В рівноцінні).
2. Аксіома транзитивності.
Якщо перший набір товарів порівняний з другим, а другий із третім, то перший порівняний з третім. Якщо А>В>С, або А~В>С, або А>В~С, то А>С. Якщо А~В~С, то А~С. Ця аксіома гарантує погодженість переваг. Інакше ( поведінка споживача суперечлива (переваги “згорнулися в кільце”, тобто змінилися смаки).
3. Аксіома ненасичення.
Якщо набір А містить не меншу кількість кожного товару, ніж набір В, але якогось товару більше, то набір А має перевагу перед набором В. Мається на увазі, що потреби в товарах і послугах не мають насичення, тому більша кількість товару має перевагу над меншою.
4. Аксіома незалежності споживача
Задоволення споживача залежить тільки від кількості споживаних ним благ і не залежить від споживання інших споживачів. Виключаються випадки взаємних впливів: ефект приєднання до більшості (купується те, що купують інші), ефект сноба (домінує прагнення виділитися з юрби), ефект Веблена (престижне або демонстративне споживання, мета якого - справити незабутнє враження).
Способом зображення переваг споживача є функція корисності, визначена на товарному наборі – співвідношення між обсягами споживаних благ і рівнем корисності (задоволення від споживання благ), якого досягає споживач.
U=((QX, QY) – двухпродуктова модель для використання графічних методів, обмежених двовимірним простором.

2. Криві байдужості, їх властивості.
Графічна система переваг споживача зображується за допомогою кривих байдужості, вперше запропонованих у 1881р. англійським економістом Эджуортом.
Крива байдужості – крива, кожна точка якої представляє таку комбінацію двох видів товарів (x і y), що споживачу байдуже, яку обрати. Крива байдужості показує альтернативні набори товарів, що забезпечують однаковий рівень корисності.

Кошик
Яблука, шт
Банани, шт


QX
QY

А
4
7

В
5
5

С
6
4

D
8
3












A~B~C~D – комбінації X і Y дають споживачу однакове сукупне задоволення. Точки, розташовані вище і нижче кривої байдужості характеризують комбінації благ, що мають для споживача більшу або меншу корисність.
Набір кривих байдужості для одного споживача й одного набору благ утворює карту кривих байдужості:








Властивості кривих байдужості випливають з аксіом порядкового підходу:
1. Набори на кривих байдужості, більш віддалених від початку координат, забезпечують споживачу більшу корисність, а тому мають більшу перевагу, ніж набори на менш віддалених кривих. Це випливає з припущення, що більша кількість благ має перевагу над меншою: U4>U3>U2>U1.
2. Криві байдужості мають від’ємний нахил.
Точка А - певний набір товарів X і Y. У Ш квадранті розташовані набори з більшою кількістю товарів, а в I квадранті – з меншою кількістю, ніж у т.А. Набори в Ш квадранті мають перевагу над набором у точці А, а набор у точці А має перевагу над наборами, розташованими у I квадранті. Значить набори, еквівалентні А, знаходяться в II і IV квадрантах. Отже, крива байдужості має від’ємний нахил.
3. Криві байдужності не перетинаються.
Нехай криві байдужості перетинаються в т.А. Набори А і С розташовані на кривій байдужості i1. Вони еквівалентні. Набори А і В – на кривій байдужості i2. Вони еквівалентні. В~А~С ( B~C. Але набір C відповідає більшій кількості товарів X і Y, отже, С>В. Споживач не може одночасно і віддавати перевагу набору С над В, і не робити між ними розрізнень, отже криві байдужості не перетинаються.

Переходячи від т.А до т.В, споживач скорочує споживання товару Y на (y = -2од. в обмін на збільшення товару X на 13 EMBED Equation.3 1415x = 1од., але сукупний рівень задоволення залишається незмінним.

Гранична норма заміщення MRSxy (marginal rate of substitution)
визначає, від якої кількості товару Y споживач згодний відмовитися, щоб одержати ще одну додаткову одиницю товару X, залишаючись на тій же кривій байдужості.


Граничною нормою заміни блага Y на благо X називається кількість блага Y, що повинна бути скорочена при збільшенні блага X на 1од. так, щоб рівень задоволення споживача не змінився.
MRSXY = - 13 EMBED Equation.3 1415 , де u=const.
При т.В(т.А MRSXY = - 13 EMBED Equation.3 1415 = 13 EMBED Equation.3 1415, де u =const
MRSXY дорівнює кутовому коефіцієнту нахилу дотичної до кривої байдужості в точці А. Знак “ - “ означає, що додатній зміні одного блага відповідає від’ємна зміна іншого блага. Якщо споживач при виборі іншого набору бажає залишитися на тій же кривій байдужості, приріст корисності від доданої кількості товару X повинен дорівнювати втраті корисності від вилученої кількості товару Y, тобто

13 EMBED Equation.3 1415QX (MUX = 13 EMBED Equation.3 1415QY (MUY ;
-13 EMBED Equation.3 1415=13 EMBED Equation.3 1415= MRSXY.
Оскільки МUX зменшується в міру заміни товаром X товару Y, а MUY збільшується, 13 EMBED Equation.3 1415зменшується. Це проявляється на графіку в убуванні кутового коефіцієнта нахилу дотичної в міру руху вниз уздовж кривої байдужості і пояснює її увігнутий характер. Це означає, що в околі будь-якої своєї точки крива байдужості знаходиться вище дотичної, проведеної до цієї точки.
З цього випливає зауваження. Зменшення MRSXY у порядковій теорії має той же зміст, що і спад MU у кількісній теорії. Але в другому випадку MU оцінюється в ютілах, а в першому MRSXY – обсягом іншого товару, від якого споживач готовий відмовитися.
Увігнутий характер кривої байдужості – найбільш загальна і розповсюджена ситуація. Однак є виключення:
а) товари, що жорстко взаємодоповнюють один одного (лижі, кріплення). MRSXY=0, тому що ці блага не можуть замінятися.
б), в) MRSXY=0 - споживач не поступиться навіть нескінченно малою кількістю товару на користь іншого
г) повністю взаємозамінні товари. MRSXY = const (=1)

3. Бюджетна лінія.
Вибір споживача залежить не тільки від його переваг, але і від економічних факторів. Споживач намагається максимізувати корисність, але він обмежений бюджетом. Бюджетне обмеження показує, що сукупні витрати повинні бути не більше доходу. Якщо весь свій фіксований доход (I-income) споживач витратить на придбання товарів X і Y у кількостях QX і QY за цінами PX і PY, бюджетне обмеження може бути записане рівнянням бюджетної лінії:
I = PX( QX + PY ( QY або
13 EMBED Equation.3 1415
Бюджетне обмеження – це лінія, що показує, які набори благ може придбати покупець за певну суму грошей у межах свого доходу.
Бюджетна лінія – геометричне місце точок, що представляють набори благ, придбання яких вимагає однакових витрат.

Співвідношення цін товарів (13 EMBED Equation.3 1415 ) визначає нахил бюджетної лінії, а відношення (13 EMBED Equation.3 1415 ) указує на точку перетину бюджетною лінією осі y.
Товарні набори, розташовані нижче бюджетної лінії (т.А1), обійдуться дешевше, вище бюджетної лінії (т.А2) – дорожче (недоступні споживачу).

Фактори, що впливають на бюджетну лінію:
зміна доходу споживача;
- зміна цін на товари
При зміні доходу бюджетна лінія зсувається паралельно убік його зменшення або збільшення (а, б), зміна ціни на товар Х приводить до зміни кута нахилу бюджетної лінії (в, г).

4. Оптимум споживача як модель раціонального споживацького вибору.
Крива байдужості і бюджетна лінія використовуються для графічної інтерпретації ситуації споживацької рівноваги. Рівновага споживача відповідає такій комбінації товарів, що купуються, яка максимізує корисність за наявності бюджетного обмеження. Поєднаємо карту кривих байдужості і бюджетну лінію в одній системі координат. Обираючи оптимальний набір, споживач ставить перед собою дві мети: 1. Витратити весь доход. Тому його не цікавлять комбінації, що знаходяться нижче бюджетної лінії (т.Во). Набори, розташовані вище бюджетної лінії, недоступні для нього (В4). 2. Зайняти максимально віддалену від початку координат криву байдужості, щоб отримати максимальне задоволення. Набори В1, і В3 13 EMBED Equation.3 1415забезпечують найнижчий рівень корисності. Рухаючись уздовж бюджетної лінії, споживач переходить до більш високої кривої байдужості (т.В2) і, отже, збільшує корисність.
Споживач витратить усі свої гроші й отримає максимально можливе задоволення, якщо він придбає комбінацію товарів, яка відповідає точці, де бюджетна лінія збігається з дотичною до найвищої з доступних кривої байдужості (т.В2). У цій точці нахил бюджетної лінії 13 EMBED Equation.3 1415 дорівнює нахилу кривої байдужості13 EMBED Equation.3 1415, отже умова рівноваги може бути записана як 13 EMBED Equation.3 1415=13 EMBED Equation.3 1415 або 13 EMBED Equation.3 1415=13 EMBED Equation.3 1415,
тобто в точці споживацького оптимуму гранична норма заміни двох благ дорівнює оберненому відношенню цін цих благ.
Розглянутий випадок являє собою внутрішню рівновагу споживача, тому що точка оптимуму лежить усередині графічного двовимірного простору товарів.
Бувають випадки, коли бюджетна лінія і криві байдужості мають різний нахил і не торкаються, тоді оптимальне рішення – положення, найбільш близьке до торкання, називається кутовим. Воно визначається перетином бюджетною лінією однієї з осей координат і кривої байдужості (а, б).
На рисунку а) оптимум досягається в т.М, тому що 13 EMBED Equation.3 1415 на рисунку б) - у т.13 EMBED Equation.3 1415 , тому що 13 EMBED Equation.3 1415.
У такий спосіб кутове рішення в порядковій теорії корисності передбачає придбання тільки одного виду товарів. У реальній ринковій ситуації (багатопродуктова модель) кутове рішення - скоріше правило, тому що ніхто не купує усі види товарів, пропонованих ринком.
Тема 4. Аналіз поведінки споживача
1. Реакція споживача на зміну його доходу.
2. Реакція споживача на зміну цін товарів
3. Ефект заміщення й ефект доходу
4. Використання функції корисності в ситуаціях з ризиком.

1. Реакція споживача на зміну його доходу.
При переході від миттєвого до короткого і тривалого періоду зростає імовірність зміни доходу і ціни. Збільшення доходу при фіксованих цінах уможливлює для споживача придбання наборів, що раніше були йому недоступні. При цьому бюджетна лінія зсувається від початку координат. При зниженні доходу – ситуація зворотна. Зсув бюджетної лінії приводить до нової точки рівноваги. З'єднавши всі точки рівноваги на карті кривих байдужості, що відповідають різним величинам доходів, отримаємо криву «доход-споживання» JEP(Income Expansion Path)
Точки Е, Е1, Е2 – оптимальні набори при зміні доходу споживача J




Лінія JEP має від’ємний нахил, якщо один з товарів є інферіорним (з низькою споживною цінністю), тобто зі зростанням доходу споживання цього товару скорочується.
а) товар х-інферіорний б) товар у-інферіорний
Використовуючи лінію «доход-споживання», можна побудувати криву Енгеля, що прямо виражає залежність між грошовим доходом споживача і кількістю товару, що купується. Для суперіорних товарів крива Енгеля має додатний нахил.
а) зі збільшенням доходу зростає кут нахилу кривої, що свідчить про скорочення додаткових придбань товару (продукти харчування);
б) зі збільшенням доходу зменшується кут нахилу кривої, тому що зростають додаткові придбання товару (предмети розкошу, освіта, відпочинок, туризм, медичне обслуговування).
Можлива ситуація, коли товар при досягненні певного рівня доходу перетворюється із суперірного на інферіорний.



Товар х - вироби зі шкірозамінників, при JJ1 – інферіорні.



На практиці аналізують витрати на агреговані групи товарів: продовольчі, непродовольчі, послуги. Тоді крива Енгеля модифікується в криву витрат Енгеля, що характеризує витрати на ту чи іншу групу товарів у залежності від рівня доходу покупця.

Шведський економіст Торнквіст запропонував спеціальні функції для трьох груп благ:
1) благ першої необхідності; 2) благ другої необхідності; 3) предметів розкошу.
1) х(J)=a1J/(J+C1), a1>0; c1>0
видно, що х(J) 13 EMBED Equation.3 1415 0 при J13 EMBED Equation.3 1415 13 EMBED Equation.3 1415. Потреби насичуються при досягненні певного рівня доходів (хліб).
2) х(J)=a2(J-b2)/(J+C2); J>=b2; a2>a1, C2>0
Графік функції має вид горизонтальної асимптоти, розташованої на більш високому рівні, ніж асимптота для благ першої необхідності, причому споживання цих благ починається при досягненні певного рівня доходу (побутова радіоапаратура).
3) х(J)=a3J(J-b3)/(J+C3), J>=b3, b3>b2, C3>0
Графік відбиває факт безмежності людських бажань. При зростанні доходу споживання предметів розкошу збільшується до нескінченності.

1- блага першої необхідності;
2- блага другої необхідності;
3- предмети розкошу.





2. Реакція споживача на зміну цін товарів.
Зміна ціни на один товар при фіксованому доході веде до зміни кута нахилу бюджетної лінії (повороту бюджетної лінії), оскільки змінюється співвідношення цін на товари. Якщо ціна на товар Х послідовно знижується (підвищується), кожному значенню ціни товару відповідає своя бюджетна лінія.
Кожна бюджетна лінія торкається своєї кривої байдужості. Усі точки дотику з'єднуються в лінію «ціна – споживання» (РЕР – Price Expantion Parth)
На ділянці Е – Е1 (РхPх1) збільшення споживання товару Х відбувається за рахунок зменшення споживання товару У. Кут нахилу РЕР – від’ємний. В подальшому споживач в змозі збільшити споживання не тільки товару Х, але і товару У (додатний нахил РЕР праворуч від т.Е1). Далі, коли ціна товару Х стає зовсім малою, весь доход витрачається на придбання товару У ( РЕР прямує до пунктирної лінії, що відбиває максимальну кількість товару У, яку можна придбати на свій доход).
На підставі кривої РЕР можна побудувати лінію індивідуального попиту на товар Х як функцію від його ціни. Першим з економістів вивів криву попиту як функцію корисності А. Маршалл.

















3. Ефект заміщення (заміни) і ефект доходу
Розглянемо реакцію споживача на зниження ціни товару за умови незмінності цін інших товарів і доходу споживача.
Приклад. Набір - хурма й апельсини; ціна хурми знижується. Це приведе:
1) до зростання реального доходу споживача. Він зможе придбати колишній набір товарів і збільшити придбання обох видів благ;
2) до збільшення споживання хурми і зменшення споживання апельсинів, тому що споживачбуде заміщувати апельсини, які відносно подорожчали, хурмою, що відносно подешевіла.
Два процеси невіддільні: ефект доходу й ефект заміни.
Ефект доходу – зміна попиту виключно внаслідок зміни реального доходу через зміну ціни.
Ефект заміни – зміна попиту виключно внаслідок зміни реальної ціни (відносних цін).
Ідея розкладання загального ефекту зміни ціни належить українському математику Слуцькому (1915р.). Пізніше опублікував свою роботу Хікс.
Підходи: Хікс і Слуцький по-різному розуміли реальний доход.
Хікс: різні рівні грошового доходу, що забезпечують однаковий рівень задоволення, представляють однаковий рівень реального доходу.
Слуцький: лише той рівень грошового доходу, що достатній для придбання однакового набору товарів, забезпечує незмінний рівень реального доходу.
Розглянемо графічну модель розкладання загального ефекту зміни ціни на ефект доходу й ефект заміни за версією Хікса.
Хікс визначає, яким буде грошовий доход споживача, щоб при співвідношенні цін, що змінилося, забезпечити йому колишній рівень задоволення.
KL – вихідна бюджетна лінія. Вихідна рівноважна точка споживача Q0. Кількість споживаної хурми (товар х) у т.Q0 дорівнює x0 Зниження ціни на хурму приведе до повороту бюджетної лінії до КL1. Нова рівноважна точка Q1. Кількість хурми в т.Q1 дорівнює x1. Реальне збільшення споживання хурми в результаті зниження ціни x1 - x0. Цей відрізок потрібно розділити на дві частини, які є результатом різних причин.
Хікс будує допоміжну бюджетну лінію К'L' || КL1 і дотичну до кривої байдужості i0 у т.Q2. Кількість споживаної хурми в т.Q2 дорівнює x2. Оскільки К'L' відображає нове співвідношення цін і в той же час набори Q0 і Q2 забезпечують однакове задоволення (знаходяться на одній кривій байдужості), x2-x0 - ефект заміни. Перехід від точки допоміжного оптимуму Q2 до точки нового оптимуму Q1 означає збільшення споживання й апельсинів, і хурми. При цьому збільшення попиту на хурму відбувається виключно в силу зростання реального доходу, тому що Q2 і Q1 характеризуються однаковим співвідношенням цін товарів, х1-х2 – ефект доходу.
Слуцький визначає, яким буде грошовий доход споживача, що забезпечив би йому можливість придбати після зміни цін той самий набір товарів, що і до зміни.
Через т.Q0 проводимо допоміжну бюджетну лінію (лінію Слуцького) К'L’, рівнобіжну новій бюджетній лінії KL1 . Лінія Слуцького – дотична до більш високої, ніж i0, кривої байдужості i’ у точці Q2. Оскільки Q2 і Q0 належать одній бюджетній лінії K’L’, реальний доход по Слуцькому залишається незмінним.
Але, оскільки К'L’ рівнобіжна KL1, вона також відбиває нове співвідношення цін на хурму й апельсини. Виходить, збільшення споживання хурми, яке дорівнює x2-x0 - ефект заміни.
Нова рівноважна точка Q1 належить більш високій бюджетній лінії, ніж точка допоміжного оптимуму Q2. Але співвідношення цін на хурму й апельсини в точках Q2 і Q1 однакове. Отже, збільшення споживання хурми, яке дорівнює x1-x2 - ефект доходу.
Висновки: 1. Лінія Слуцького завжди вище лінії Хікса, тому що перша – січна до вихідної кривої байдужості, а друга – дотична до неї. Тому ефект заміщення по Слуцькому завжди більше ефекту заміщення по Хіксу, а ефект доходу – менше.
2. Метод Хікса в більшій мірі відповідає основним положенням порядкової теорії корисності і передбачає знання споживацьких переваг (кривих байдужості) тоді як метод Слуцького цього не вимагає і дозволяє дати кількісний розв’язок на основі фактів поведінки споживача на ринку, що спостерігаються і розглядаються.
Поділ ефекту заміщення й ефекту доходу при вивченні впливу зниження ціни на споживання благ дає можливість установити зв'язок між нормальними благами, благами низької споживної цінності, звичайними благами і благами Гіффена.
Нормальні блага характеризуються ланцюжком: I((() ( C(((),
а блага низької споживної цінності: I((() ( С(((),
де I - доход, С – споживання.
Для звичайних благ: P((() ( C(((),
для благ Гіффена: P((()( C((().
З огляду на ефект заміщення і ефект доходу, отриманий ланцюжок може бути деталізований.
Будемо вважати, що ефект заміщення збільшує (зменшує) споживання при зниженні (підвищенні) ціни.

Для нормальних благ напрямок дії ефектів доходу і заміни однаковий.
Звідси висновок:











1. Усі нормальні блага є звичайними.
2. Якщо сила ефекту заміни перевищує силу ефекту доходу для блага низької споживної цінності, воно також буде звичайним.
3. Якщо для благ низької споживної цінності сила ефекту доходу перевищує силу ефекту заміни, це благо буде благом Гіффена.
4. Усі блага Гіффена – блага низької споживної цінності.


Ефект доходу Ефект заміни
нормальний товар

Ефект заміни

загальний ефект ефект доходу Товар низької споживної цінності – звичайний

Ефект заміни
ефект доходу

Загальний ефект Товар Гіффена.


4. Використання функції корисності в ситуаціях з ризиком
Для людини, що має доход 100 гривень, додатковий доход у таку ж суму буде істотним доповненням. Якщо ж доход перевищує 1000 грн, ця сума може бути непомітною.
U
U=f(I)




Додатковий доход

Корисність доходу для людини, не схильної до ризику
Якщо корисність грошей позначити в ютілах, залежність корисності грошей від збільшення доходу буде мати вид U=f(I). Кожна додаткова одиниця доходу принесе усе менше корисності.
В лотереї з виграшем 10000 грн. і програшем 10000 грн. з імовірністю 0,5 для людини, не схильної до ризику, приріст корисності від виграшу буде меншим, ніж зменшення корисності від програшу.








Такий вид має функція корисності для людей, схильних до ризику. Збільшення корисності від виграшу для них більше, ніж зменшення корисності від програшу.






Кожна людина – складне по'єднання якостей і схильностей. Статистичні дослідження й емпіричний досвід свідчать, що пересічна людина схильна до ризику, коли мова йде про незначні суми щодо її достатку і занадто обережна при значних сумах. Тобто функція корисності має вид:
U
U=f(I)

А



До точки А спостерігається зростання граничної корисності грошей, людина схильна ризикувати сумами, меншими А. Після А гранична корисність грошей падає і людину не приваблює ризик сумами, більшими А.
Схильність людини до ризику тими чи іншими сумами в більшості випадків свідчить не про особливі психологічні якості, а про її майновий стан. Якщо хтось ставить на гру 1000 грн., це може означати, що для нього це такий же дріб'язок, як для інших квиток національної лотереї.

При встановленні відношення до ризику особи, що приймає рішення, необхідно установити її відношення до набору m (математичне очікування виграшу) і
· (середньоквадратичне відхилення).
На графіках - зростання корисності.

·



·


m1 m2 m
Функція корисності для особи, більш схильної до ризику

·


·2


·1

m m
Функція корисності для особи, менш схильної до ризику
Властивості функції корисності u(m,
·):
1. m2>m1u(m2,
·)> u(m1,
·)
2.
·2>
·1 u(m,
·2)> u(m,
·)
13 EMBED Equation.3 141513 EMBED Equation.3 1415



m U3 U2
U1



·m

13 EMBED Equation.3 1415 13 EMBED Equation.3 1415


u3>u2>u1
Гранична норма заміни ступеня ризику очікуваним доходом – величина очікуваного доходу, що еквівалентна одиниці ступеня ризику. Ризик – антиблаго, тому норма заміни позитивна. Кожна додаткова одиниця ступеня ризику повинна компенсуватися додатковим приростом доходу.



Тема 5.Попит та пропозиція. Еластичність.
Попит і закон попиту.
Пропозиція і закон пропозиції
Взаємодія попиту та пропозиції. Ринкова рівновага.
Еластичність попиту та пропозиції

1. Попит і закон попиту.
Попит – це потреба в товарах, забезпечена коштами покупця.
Обсяг попиту – кількість товару, яку покупці згодні купити в одиницю часу (день, місяць, рік) за певних умов.
Попит на певний товар характеризує зміну в поведінці споживача у відповідь на зміну цінових і нецінових факторів.
Функція попиту - функція, що визначає величину попиту в залежності від факторів, що впливають на нього. Головний фактор впливу на попит – ціна на одиницю товару.
Функція попиту може бути виражена рівнянням : QD=f(P),
де QD - обсяг попиту або кількість одиниць товару, що може бути придбана покупцем; Р- ціна за одиницю товару.
Функція попиту від ціни може задаватися трьома способами:
табличним:
Р(грн)
Q(шт)

5
50

4
60

3
80

2
110

1
160







Графічним: у виді кривої попиту


3.Аналітичним: Qdx=a-b*Px

Крива попиту показує обернену залежність між ціною Р(price) і кількістю товару Q(Quantity), що покупець бажає і може купити.
Закон попиту: у міру того, як ціна на товар підвищується, кількість товару, на який пред'явлений попит, зменшується і навпаки (за інших незмінних умов).
Загальновизнане визначення кривої попиту D походить від англійського слова Demand (попит).
Ціна ( незалежна змінна) - відкладається по осі ординат, а попит (залежна змінна) - по осі абсцис. Крива попиту має від’ємний нахил. Це означає, що чим нижче ціна товару, тим більша його кількість може бути куплена покупцями і навпаки.
Крива попиту (D) показує, яку кількість товару готові придбати покупці за різними цінами за певний час.
Ринковий попит визначається як загальна сума всіх індивідуальних попитів при кожнім значенні ціни.
Крива ринкового попиту характеризує сукупність обсягів товару, на який пред'являється попит, за умови, що ціна задовольняє всіх покупців товару.
Крива ринкового попиту складається з кривих індивідуального попиту.



Для індивідуального покупця крива попиту d2 опукла. При Р1>P2>P3 ((P=const) 13 EMBED Equation.3 1415Q1>13 EMBED Equation.3 1415Q2, тому що настає насичення потреби. Для ринку крива d1 увігнута. . При Р1>P2>P3 13 EMBED Equation.3 1415Q1<13 EMBED Equation.3 1415Q2, тому що при зниженні ціни з'являються покупці з більш низьким рівнем доходу, що підвищить попит.

Відхилення від закону попиту:
“парадокс Гіффена“ - під час голоду в Ірландії в 19-м сторіччі попит на картоплю, ціна якої істотно підвищилася, зріс (картопля – продукт бідняків і підвищення ціни на неї змусило їх відмовитися від інших продуктів, перейшовши тільки на неї ).
2.Тимчасові відхилення від закону спадного попиту – при випуску нового товару з підвищеною ціною. Після того, як покупці переконаються, що новий товар не краще колишнього, попит повертається до свого виду.
3.Ефект Веблена - престижний попит на дорогі товари, що свідчать, на думку покупця, про його високий соціальний статус (дорогі автомобілі, індивідуальні моделі одягу ). Зниження ціни може зменшити їх привабливість і попит.
Крім цінового, на попит впливають і інші, нецінові фактори:
доходи споживачів;
місткість ринку;
ціни і доступність товарів-замінників (товарів-субститутів);
ціни і доступність товарів, що доповнюють один одного (комплементарних товарів);
смаки і переваги покупців;
очікування зміни економічних умов;
особливі фактори (погода й інше);
Попит може бути функцією всіх цих факторів:
QD=f(p,p1s,,pns,p1c,,pmc,I,Z,W,N,B,), де QD – обсяг попиту на товар; Р – ціна товару; I – доход; Рs - ціна товару-субституту; Рс - ціна комплементарного товару; Z - смаки і переваги; W - об'єктивні умови споживача; N -очікування споживачів; В - інші фактори.
Дія одного або кількох нецінових факторів зсуває криву попиту праворуч нагору або ліворуч вниз.
У цьому випадку відбувається зміна попиту в цілому, тобто попит на певний товар змінюється (збільшується, зменшується) при кожнім значенні ціни (Р1,Р2,Рn).
Геометрично зміна попиту (його збільшення, зменшення) відбивається переміщенням кривої попиту D праворуч (D1) або ліворуч (D2).

2. Пропозиція і закон пропозиції.
Пропозиція на товар характеризує зміну в поведінці виробника у відповідь на зміну цінових і нецінових факторів.
Обсяг пропозиції - це максимальна кількість товару, яку згодний виставити на продаж продавець в одиницю часу за певних умов.
Функція пропозиції визначає величину пропозиції в залежності від факторів, що впливають на неї. Головний фактор впливу на пропозицію - ціна одиниці товару.
Функція пропозиції може бути виражена рівнянням: QS=f(p), де QS-обсяг пропозиції; Р- ціна одиниці товару.
Функція пропозиції може задаватися трьома способами:
1. Аналітичним: Qsx=a+b*Px
2. Табличним:
Р(грн)
Q(шт)

5
110

4
100

3
80

2
50

1
10


3. Графічним:


Між ціною і кількістю пропонованого товару існує пряма залежність: чим вища ціна товару, тим більший обсяг товару буде виготовлений і запропонований до продажу, і навпаки.
Ця залежність називається законом пропозиції.
(S)-Крива пропозиції показує, який обсяг товару можуть і бажають виготовляти і продавати виробники за різними цінами за певний період. Крива пропозиції має додатний нахил.
Ринкова пропозиція визначається як загальна сума всіх індивідуальних пропозицій. Крива ринкової пропозиції (S) складається із сукупності обсягів товару, що виготовляються і пропонуються до продажу всіма продавцями товару за відповідною ціною.
Крива ринкової пропозиції (S) складається з кривих індивідуальних пропозицій.


Нецінові фактори, що впливають на пропозицію:
витрати виробництва;
технічний прогрес;
ціна подібних товарів;
організація ринку ;
стабільність законодавства і визначеність правового поля;
специфічні фактори (погода, мода, психологічна мотивація й інші);
очікування економічних змін;
податки і дотації;
наявність виробничих потужностей і резервів.
Пропозиція товару визначається всією кривою пропозиції (S).
Переміщення кривої пропозиції (S) вправо S(S1, або вліво S(S2 означає, що пропозиція збільшилася або зменшилася при тій же ціні.
Якщо жоден з факторів, що впливають на пропозицію, не змінюється, а ціна товару змінюється, відбувається переміщення по кривій пропозиції (S) нагору або вниз (при цьому функція пропозиції товару не змінюється, а змінюється її обсяг).

3. Взаємодія попиту та пропозиції. Ринкова рівновага.
На ринку зіштовхуються інтереси покупців, що уособлюють попит і інтереси продавців, що представляють пропозицію. Покупці пропонують ціну попиту, тобто максимальну ціну, що вони готові заплатити при покупці даного товару; а продавці - ціну пропозиції, тобто мінімальну ціну, за яку вони готові продати цю ж кількість товару.
В умовах вільної конкуренції акт обміну відбувається в результаті добровільної угоди покупця з продавцем за ціною, що влаштовує обох. Вони поводяться раціонально, тобто діють у власних інтересах, намагаючись отримати максимальну вигоду.
Взаємодія конкурентних сил приводить до синхронізації цін попиту і цін пропозиції, що обумовлює рівновагу обсягів попиту та пропозиції.




На рисунку показана ринкова рівновага попиту та пропозиції. Р – ціна; Q – обсяг попиту, обсяг пропозиції; D – крива попиту, S- крива пропозиції, Е – точка перетину кривої D і кривої S, що визначає рівноважну ціну (РЕ) і рівноважний обсяг попиту та пропозиції (QЕ).


У точці Е QS=QD=QЕ. Завдяки такому співвідношенню встановлюється ціна рівноваги (РЕ), що однаково задовольняє і покупців і продавців.
Рівноважна ціна (РЕ) – ціна, що врівноважує попит та пропозицію унаслідок взаємодії конкурентних сил.
Якщо ціна буде нижча за РЕ, надлишок попиту буде піднімати її нагору (конкуренція покупців), і створювати дефіцит; якщо ціна буде вища за рівноважну РЕ, пропозиція перевищує попит, створюється надлишок пропозиції (конкуренція продавців), унаслідок чого ціна буде знижуватися до рівня рівноваги.
Рівноважна ціна і рівноважний обсяг мають місце на рівні, де кількість товару, що виробники можуть і хочуть поставляти, дорівнює обсягу товару, що покупці можуть і хочуть купувати. При РЕ немає надлишку і дефіциту.
Рівноважний метод аналізу D і S на мікрорівні припускає пошук ситуації, при якій економічна система знаходиться в стані “ідеального спокою”. Тому в умовах рівноваги економіки суб'єкт (виробник, продавець, покупець, фірма) практично не має стимулів до зміни своєї економічної поведінки. Тобто у точці рівноваги D і S стимули до економічного руху практично гаснуть і він припиняється. Але як тільки зміниться співвідношення факторів, що впливають на рівновагу (збільшиться або зменшиться рівень цін, удосконалиться технологія, не виправдаються очікування виробників і споживачів), знову починають діяти економічні стимули. Тобто рівність D і S – теоретична абстракція. Вона практично не зустрічається в реальній господарській практиці. Але за допомогою такої абстракції стає можливим пошук найбільш важливих закономірностей функціонування ринкового механізму.
Можливі випадки, коли криві D і S не перетинаються ні за якої ціни.
Мінімальний обсяг пропозиції набагато більше максимально можливого обсягу попиту по найнижчій можливій ціні.
Мінімальна ціна ненульової пропозиції вище максимально можливої ціни попиту.
Можуть бути випадки існування двох точок перетину кривих D і S.
Лінія попиту має нормальний вид; пропозиція спочатку зростає, потім знижується (крива здобуває від’ємний нахил). Ситуація можлива на ринку праці і позикових коштів.



Наявність загальної вертикальної (цінової) ділянки ліній D і S.
(ринок автомобілів)
На інтервалі MN зміна ціни не позначається на рівноважному обсязі продажів.




Наявність загальної горизонтальної (обсягу) ділянки ліній D і S.
Рівновага встановлюється при будь-якому обсязі в інтервалі QG - QF на рівні ціни Ре (масове виробництво)





Порушення ринкової рівноваги може відбутися: при відхиленні середньої продажної ринкової ціни від рівноважної (розглянуто вище); при зрушенні кривих D і S.

Ефект зрушення кривих.

Збільшення доходів D(D1. Якщо ринкова ціна залишається без зміни, виникає дефіцит (QD1 > QE, QS = const), попит підвищить ціни і стимулює виробництво. Ефект від зрушення кривої попиту: зростання виробництва при одночасному збільшенні ціни (QЕ1 > QE і РЕ1 > РЕ) і збільшення прибутків виробників.






Подорожчення сировини. Збереження ціни на колишньому рівні РЕ приведе до дефіциту продукції (QD = const; QS1 < QS). Ціна попиту зросте, збільшиться виробництво.






Може відбутися одночасне зрушення кривих D і S.
Попит та пропозиція змінюються в одному напрямку.
Попит збільшився, пропозиція збільшилася.

Кількість продукту однозначно збільшилася більше, ніж під дією кожного фактора окремо.
Ціна зменшується через збільшення пропозиції і ціна збільшується через збільшення попиту. Напрямок зміни ціни залежить від масштабів зміни S і D. Якщо 13 EMBED Equation.3 1415S >13 EMBED Equation.3 1415D, ціна падає і навпаки.



Попит зменшується, пропозиція зменшується.


Кількість продукту однозначно зменшилася більше, ніж під дією кожного фактора.
Коли 13 EMBED Equation.3 1415S > 13 EMBED Equation.3 1415D, ціна збільшується і навпаки.
Приклад одночасної зміни S і D під дією однієї події: удосконалення технології виготовлення сиру може знизити пропозицію натурального молока і попит на нього.

Складні випадки. Попит та пропозиція змінюються в різних напрямках.
Пропозиція зростає, попит зменшується

Ціна зменшується більше, ніж у результаті дії кожного фактора в окремо. Напрямок зміни обсягу залежить від відносних параметрів зміни пропозиції та попиту.




Пропозиція зменшується, попит зростає.

Ціна збільшується більше, ніж під дією кожного фактора окремо.
Напрямок зміни обсягу залежить від відносних параметрів зміни пропозиції та попиту.






Установлення рівноваги на ринку розглядали А. Маршалл і Л. Вальрас.
При вивченні рівноваги Вальрас виходить з різниці попиту та пропозиції, Маршалл – з різниці цін. Короткий період краще характеризується моделлю Вальраса, а тривалий - моделлю Маршалла.
Механізм формування рівноважної ціни:
а) модель Вальраса D,S=f(Р) - модель коригування ринкових цін.
При Р2>Pe S>D; конкуренція між продавцями приводить до зниження ціни. Зменшується обсяг надлишку, тому що усе менше продавців будуть продавати по більш низькій ціні й усе більше покупців будуть купувати по більш низькій ціні, узгодження попиту та пропозиції буде продовжуватися, поки S=D у точці рівноваги.
При P1S. Конкуренція між покупцями приводить до підвищення цін. Скорочується обсяг дефіциту, поки в точці Е він не зникне.
б) модель Маршалла Р=f(D,S) - модель коригування випуску.
При QQe ціна покупця P1 менша за ціну продавця P2. Виробник скорочує обсяг виробництва до QE, де ціна PE.
Здатність ринку за допомогою механізму D і S повертатися в стан рівноваги, називається сталістю рівноваги. Вона визначається типом ринку.
Проблема сталості дозволяє зробити висновки про стабільність економічної системи і про ступінь утручання держави.
При аналізі сталості рівноваги використовують динамічні моделі, тобто враховують фактор часу: Найпростіша - “павутиноподібна ” модель. Допущення: 1 - виробники не можуть коригувати раніше прийняті рішення про обсяги виробництва (наприклад, площі сільськогосподарських угідь); 2 - не допускається можливість утворення запасів з наступною їхньою реалізацією, не враховуються випадкові явища; 3 – виробник грунтує свої очікування про ціну на фактичній ціні, тобто за попередній період: QSt=S(Pt-1); 4 – споживачі не приймають рішення про обсяги закупівель заздалегідь: QDt=D(Pt);
У початковий період часу t=0 за ціною P купили товару в кількості Q, у період t=1 цього товару буде запропоновано Q1, але він може бути реалізований за ціною Р1. Пропозиція скорочується, попит збільшується і система приходить до рівноваги в точці Е.
У павутиноподібній моделі закладені коливання цін і обсягів продукції, які за одних умов приводять до рівноваги, за інших – віддаляють від неї.
Рівновага стала, якщо лінія пропозиції S крутіша лінії попиту D, нестала рівновага – коли D крутіша S; коли кути нахилу D і S однакові, параметри коливаються циклічно рівномірно.
Стала рівновага може бути абсолютна і відносна.
Розрізняють рівновагу локальну і глобальну.

– рівновага досягається в інтервалі від Р2 до Р1;
– рівновага досягається при будь-яких відхиленнях цін від Ре.
Установлення рівноваги може досягатися в результаті циклічних коливань:
1 2 3

– коливання, що згасають,
– рівномірні
– вибухові – рівновага не досягається.

Державне регулювання цін і квотування.
Іноді непродумані дії уряду приводять до негативних наслідків: так, коли установлюється обмеження цін Pmin, яка менше рівноважної ціни, створюється дефіцит товару.
Для обмеження імпорту товару держави використовують такий інструмент, як квотування Від правильного визначення величини квоти залежить її ефективність.

Квота – адміністративне обмеження обсягу пропозиції.
а) функція S при наявності квоти.
б) неефективна квота не впливає на обсяг і ціну рівноваги.
в) ефективність квотування приводить до зростання Р і зменшення Q.

Надлишок (рента) покупця і продавця.
З поняттям ринкової рівноваги пов'язане таке важливе явище, як надлишок покупця і надлишок продавця. Вони виникають у силу того, що весь рівноважний обсяг товару покупцем і продавцем купується (і продається) по єдиній рівноважній ціні.
Споживацький надлишок - різниця між максимальною сумою грошей, що споживач готовий заплатити за куплену кількість благ і сумою грошей, що він фактично заплатить за товар. Р' і q' - ринкова ціна і ринковий попит. Р1 – ціна першого споживача, Р2 – ціна другого споживача, що готовий придбати другу одиницю товару, а фактично кожний заплатив за товар Р'.

Споживацький надлишок НСп = (Р1- Р`) + (P2 – P`)++(Pn - P`); n - кількість покупців. Коли кількість покупців велика, надлишок покупця - це S(ABP`, тобто це площа фігури, обмеженої попитом, лінією рівноважної ціни і віссю ординат.

Надлишок виробника – різниця між сумою грошей, одержаною за продану продукцію, і мінімальною сумою грошей, за яку виробник готовий був продати цю продукцію.
SP1BQ1O – виторг від продажу Q1 одиниць продукції;
SABQ,O – мінімальна сума грошей, за яку фірма могла б продати Q одиниць товару без збитків у короткому періоді.
SAP1B – надлишок виробника.
Рівноважна ціна менша за Pmax, що пропонують споживачі і більша за Рmin, що пропонується виробниками.
SPeEQe (Pe*Qe) – виторг (TR).
SPminEQe – витрати (ТС).
ТR – TC = SPeEРmin – виграш виробника.
SPeEQe - витрати покупця фактичні
SPmaxEQe – витрати покупця при покупці за індивідуальними цінами одиниці товару.
SPmaxEPe – виграш покупця.

4. Еластичність попиту та пропозиції.
Важливу роль у вивченні можливих реакцій економічних суб'єктів на зміну ціни відіграє поняття еластичності.
Еластичність – це чутливість однієї економічної змінної до зміни іншої економічної змінної, її здатність реагувати на цю зміну.
Еластичність попиту щодо ціни (цінова еластичність попиту) показує, на скільки змінюється обсяг попиту у відповідь на зміну ціни.

ЕDP=13 EMBED Equation.3 1415 або ЕDP=13 EMBED Equation.3 141513 EMBED Equation.3 1415, де ЕDP – цінова еластичність попиту; (Q – зміна обсягу попиту; (Р – зміна ціни.
Якщо зміна ціни на 1% викликає зміну обсягу попиту більше, ніж на 1% - еластичний попит, якщо менше, ніж на 1% - нееластичний попит.
Попит еластичний, якщо ЕDP>1 (попит зростає або падає швидше, ніж змінюється ціна).
Попит нееластичний, якщо ЕDP<1 (попит зростає або падає повільніше, ніж змінюється ціна).
Попит одинично-еластичний, якщо ЕDP=1 (попит зростає або падає відповідно зміні ціни).




Якщо зміна ціни не викликає ніякої зміни попиту (тобто ЕDP=0), - абсолютно нееластичний попит. Якщо ж нескінченно мала зміна ціни викликає нескінченне розширення попиту (тобто ЕDP=(), - абсолютно еластичний попит.

Розрізняють точкову і дугову еластичність.
Точкова еластичність характеризує відносну зміну попиту при нескінченно малій зміні ціни.
Дугова еластичність використовується для виміру еластичності кривої між двома точками і визначається як середня еластичність по формулі центральної точки.
13 EMBED Equation.3 1415 або 13 EMBED Equation.3 1415
Фактори цінової еластичності попиту:
- рівень доходів споживачів;
- важливість товару для споживача (попит на предмети розкошу – еластичний, на предмети першої необхідності – нееластичний );
- рівень доходів споживачів;
- рівень замінюваності товару (чим більше товарів-замінників, тим більш еластичний попит на даний товар);
- невідкладність покупки (ліки, квіти);
- питома вага товару в доході споживача (чим він більше в доході споживача, тим більш еластичним буде попит на товар );
- фактор часу (попит на товар більш еластичний у довгостроковому періоді).
Нахил і вид кривої попиту залежить від масштабу координатних осей, тому по зовнішньому виду кривої важко оцінити еластичність.











У випадку лінійного виду функції попиту еластичність різна на різних ділянках. (13 EMBED Equation.3 1415 )
При нелінійному виді функції попиту її можна задати так, що на будь-якій ділянці ЕDP= - 1.
Розрахунок точкової еластичності залежить від напрямку зміни ціни. При розрахунку дугової еластичності напрямок не має значення.

Цінова еластичність впливає на розмір сукупної виручки (ТR) від продажу даної кількості товару.

Якщо попит нееластичний, загальний виторг продавця змінюється в тому ж напрямку, що і ціна товару. Якщо попит еластичний, зміна загального виторгу продавця і ціни товару мають протилежну спрямованість. Якщо попит одинично еластичний, загальний виторг залишається таким, яким був до зміни ціни.


Перехресна еластичність попиту визначає ступінь чутливості споживацького попиту на один товар (х) у залежності від ціни на інший товар (у): ЕDх/у=13 EMBED Equation.3 1415 або ЕDх/у=13 EMBED Equation.3 141513 EMBED Equation.3 1415
( Якщо ЕDх/у(0, це означає, що обсяг попиту на товар х змінюється в прямій залежності від ціни на товар у і товари х і у можуть бути взаємозамінними в споживанні, тобто є товарами-субститутами.
( Якщо ЕDх/у(0, це означає, що обсяг попиту на товар х змінюється в зворотній залежності від ціни на товар у, тобто товари х і у є комплементарними товарами і доповнюють один одного.
( Якщо ЕDх/у=0, то товари х і у виступають на ринку як незалежні, невзаємопов'язані товари.
Еластичність попиту за доходом показує рівень зміни обсягу попиту на товар, що досягається внаслідок зміни величини доходу споживача: ED=13 EMBED Equation.3 1415 або ЕD=13 EMBED Equation.3 141513 EMBED Equation.3 1415 .
Чисельне значення ЕDi споживача тісно пов'язано з такими поняттями, як нормальні товари і товари низької якості.
Для нормальних товарів підвищення доходу викликає підвищення попиту на них ЕDy(0.
Для товарів низької якості збільшення доходу споживача викликає зменшення попиту, у цьому випадку доход і попит на товари низької якості змінюються в протилежних напрямках і тому ЕDy(0.

Еластичність пропозиції показує зв'язок між зміною ціни товару й обсягом його пропозиції: ES=13 EMBED Equation.3 141513 EMBED Equation.3 1415
Визначення цінової еластичності пропозиції таке ж, як і цінової еластичності попиту. Відмінність в тім, що чутливість обсягу пропозиції до зміни ціни додатна, у той час, як чутливість обсягу попиту до зміни ціни на товар – від’ємна.
Фактори, що впливають на еластичність пропозиції:
- можливість заміщення факторів виробництва;
- рівень досягнутого використання ресурсів;
- фактор часу. Чим триваліший період часу, що може бути використаний для зміни обсягу пропозиції, тим більше її еластичність;
- технологічні особливості налагодження виробництва (суднобудування, хлібопечення);
- ступінь монополізованости галузі.

Якщо Еs > 1 – пропозиція еластична; Еs < 1 - нееластична; Еs = 1 – одинично еластична.
Лінійна крива S, що перетинає вісь цін, еластична за всіх рівнів цін (S1, а). Лінійна крива S, що перетинає вісь обсягу продукції, нееластична за всіх рівнів цін (S2, б).
Лінійна крива S, що проходить через початок координат, має Еs = 1.
При багатономенклатурній продукції Qs залежить від цін інших продуктів, що випускаються фірмою. Ця залежність характеризується коефіцієнтом перехресної еластичності за ціною Eij = 13 EMBED Equation.3 1415Qi / Qi : 13 EMBED Equation.3 1415Pj / Pj – показує, на скільки відсотків змінюється обсяг блага і при зміні ціни блага j на 1 %.
Більшість благ, що виробляються спільно, для виробника взаємозамінні. Якщо Eij >0, то для виробництва ці блага взаємодоповнюються.

Теорія еластичності має важливе значення для визначення економічної політики фірм і уряду. Наприклад, податкова політика. Сума податку розподіляється між споживачами, виробниками і включає надлишковий податковий тягар (оперативні витрати).
Еластичність дозволяє визначити, яку частину податку виплачують підприємства , а яку споживачі.








У 1) більша частина податку виплачується виробниками,
У 2) більша частина податку виплачується споживачами:
При Едр > 1 зі зростанням ціни споживачі переключаються на товари-замінники, при Едр < 1 це зробити важко .
У 3) більша частина податку падає на споживача ,
У 4) більша частина податку падає на виробника:
При Еsр > 1 виробники переключають ресурси на виробництво іншого товару,
При Еsр < 1 важче переключаються ресурси і страждають виробники.


Тема 5. Підприємницька діяльність і поведінка виробника.

1. Підприємство як суб’єкт ринку та виробничо-ринкова система.
2. Параметри підприємства як мікроекономічної системи.
3. Частинна варіація факторів виробництва.
4. Ізоквантна варіація факторів виробництва.
5. Пропорційна варіація факторів виробництва.
6. Бюджетне обмеження виробника. Оптимум виробника.
1. Підприємство як суб'єкт ринку та виробничо-ринкова система.
Без виробництва немає споживання. Тому необхідно проаналізувати закономірності в процесі виробництва, що надалі формує процес пропозиції на ринку.
На питання: «Як виробляти?», повинні відповідати фірми. Теорія виробництва є однією з центральних в економічній теорії.
Процес виробництва в мікросистемі розглядається як перетворення ресурсів у кінцеві продукти.
Виробництво - це процес використання робочої сили, устаткування в сполученні з природними і матеріальними ресурсами для виготовлення товарів, послуг, інформації.
Фактори виробництва – блага, що необхідні для організації процесу виробництва. Капітал виступає в грошовій і речовій формі. У грошовій: кошти, що використовує підприємство для придбання сировини, устаткування й інших компонентів. У речовій формі - засоби виробництва, що належать фірмі і можуть бути використані у виробництві.
До виробничих факторів відносяться земля, капітал, праця, підприємництво.
земля – усі природні ресурси, що використовуються у виробничому процесі;
капітал – усі виготовлені засоби виробництва, необхідні для виробництва товарів і послуг;
праця – фізичні і розумові здібності людини, використовувані у виробництві;
підприємницькі здібності – фактор виробництва, що поєднує економічні ресурси для створення економічних благ.


Схема виробничої системи

13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415


Умови виробництва товарів і послуг:
- наявність комбінацій факторів виробництва даного обсягу продукції за певний період часу;
- аналіз структури витрат, необхідних для виробництва певного обсягу продукції;
- урахування обмежень. Основне обмеження - це існування межі обсягу продукції, що може бути отримана при використанні якої-небудь комбінації ресурсів.
Виробництво менш гнучке і чутливе до будь-яких змін у межах короткого періоду часу за умови, що один з факторів виробництва залишається фіксованим у порівнянні з тривалим періодом (коли є можливість зміни усіх факторів виробництва або створення їх нової комбінації).
Основна мета підприємницької діяльності - максимальний прибуток. Вона вимагає здійснення вибору: що, хто, як, для кого виробляти.
Головний спосіб досягнення максимального прибутку - ефективність виробництва.
Виробничі відносини на мікрорівні – насамперед технологічні відносини. Вони визначаються не просто технічною стороною процесу виробництва, але й інтелектуальними, фізичними можливостями фірми.
Технологія - спосіб поєднання факторів виробництва для виготовлення товарів. Це сукупність методів і практичних знань по виготовленню, зміні стану, властивостей напівфабрикатів, що здійснюються в процесі виробництва економічних благ.
Технологія (грец.) - мистецтво, уміння.
Задачі технології - виявлення фізичних, хімічних і інших закономірностей з метою використання на практиці найбільш ефективних і економічних виробничих процесів.
Технологічно ефективний виробничий процес - якщо не існує ніякого іншого способу, при якому для виробництва даного обсягу продукції витрачається менша кількість хоча б одного з ресурсів за умови незбільшення інших видів ресурсів.
Технологічно ефективний виробничий процес - якщо обсяг виготовленої продукції максимальний при використанні певної кількості ресурсів.
Оскільки ресурси платні, фірма крім визначення кращої технології повинна зосередитися на пошуку економічно ефективного способу виробництва, щоб мінімізувати свої витрати.
Економічно ефективний спосіб виробництва даної кількості продукції - спосіб, при якому досягається мінімум альтернативної вартості витрат, що використовуються в процесі виробництва.
Економічною моделлю технології є виробнича функція.

2. Параметри підприємства як мікроекономічної моделі.
Для організації виробничого процесу необхідні фактори виробництва повинні бути присутніми у певній кількості.
Залежність максимального обсягу виготовленого продукту від витрат використовуваних факторів називається виробничою функцією:
Q = f(K,L,M),
де Q - максимальний обсяг продукту, який можна виробити при заданій технології і певних факторах виробництва, К - витрати капіталу, L - праці, М - матеріалів.
Для укрупненого аналізу і прогнозування використовується виробнича функція, названа функцією Кобба-Дугласа:
Q = k*К
· L
·M
·,
де Q – максимальний обсяг продукції при заданих факторах виробництва, k - коефіцієнт пропорційності (масштабу);

·,
·,
· - коефіцієнти еластичності обсягу виробництва по K,L,M (коефіцієнт приросту обсягу виробництва, що припадає на 1% приросту відповідного фактора),
·+
·+
·=1.
Властивості виробничої функції .
Фактори виробництва є взаємодоповнюючими (потрібні всі разом).
К = 0 13 EMBED Equation.3 1415 F(K, L)  = 0; L = 0 13 EMBED Equation.3 1415 F(K, L)  = 0.
Взаємозамінність факторів (устаткування може бути замінено ручною працею), але не повна. F(K+
·K, L) = F(K, L+
· L).
Різні комбінації ресурсів дають різні обсяги виробництва.
Властивість монотонності: при збільшенні фактора виробництва збільшується обсяг виробництва
K' > K 13 EMBED Equation.3 1415 F(K', L) > F(K, L);
L' > L 13 EMBED Equation.3 1415 F(K, L') > F(K, L);
Для характеристики виробничої функції використовують категорії:
Сукупний продукт TP (Total Product) – кількість продукції, що виробляється при певній кількості одного фактора (L) і незмінності іншого фактора.
Середній продукт AP (Average Product) – відношення сукупного продукту до кількості використаного у виробництві змінного фактора:
AP=TP/L.
Граничний продукт МР (Marginal Product) – кількість додаткового продукту, отримана при використанні додаткової одиниці змінного ресурсу:
MP=
·TP/
·L.
При виробництві продукції підприємство несе витрати:
Валові витрати (ТС) – сукупні витрати на виготовлення всього обсягу продукції.
Середні витрати (АТС) – витрати на виготовлення одиниці продукції АТС = ТС / Q, де Q – обсяг виробництва.
Граничні витрати (МС) – додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.
МС = 
·ТС / 
·Q.
У результаті реалізації виготовленої продукції підприємство отримує доход.
Сукупний доход (TR) – сума доходу від реалізації певної кількості продукції: TR = P * Q, де Р – ціна.
Середній доход (АR) – доход від продажу одиниці товару АR = TR / Q.
Граничний доход (МR) -доход від продажу додаткової одиниці товару
МR = 
·TR / 
·Q.
Кінцевим результатом діяльності підприємства є прибуток (TPr), який воно прагне максимізувати.
TPr = TR – TC.

3. Частинна варіація факторів виробництва
Існує певна межа зростання виробництва при збільшенні одного фактора, у той час як інші залишаються незмінними. Ця властивість отримала назву закону спадної продуктивності або спадної віддачі. Цей закон характерний для виробничої функції з одним змінним фактором Q = f(x,у), де у =const, x - змінний фактор.
Закон спадної доходності діє в короткостроковому періоді, коли хоча б один фактор залишається незмінним.
Закон залежить від технології виробництва (зміна технології може привести до зростання всієї кривої випуску продукції).
13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415
Розглянемо дію закону спадної доходності на графіках ТР, АР, МР = f (x), де х – змінний фактор
13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415

На кривій ТР В - точка перегину, С - точка дотику до ТР прямої, що виходить з початку координат. D – точка, де ТР - max.
Точка А рухається по ТР. З'єднаємо т.А з початком координат. У
·ОАМ tg
·=AМ/OM=TP/x=AP
Проведемо пряму LА, дотичну до кривої ТР у т.А. У
·LAM tg
·=AM/LM=
·TP/
·x=MP
tg
·(tg
· . У точці В tg
·max, отже МРmax;
У точці С tg
· = tg
·, отже МР=АР
У точці D tgВ = 0, MP=0, далі ТР зменшується, МР < 0. Після т.С, де МР=АР, МР і АР убувають, але МР - більш швидкими темпами.
Висновок: найбільш ефективне використання фактора Х – від т.В до т.С. Тут граничний продукт зменшується, а середній продукт зростає. На цьому відрізку на кожну додаткову одиницю витраченого змінного фактора (х) виробник одержує найбільший приріст загального продукту.
Після того, як середній продукт досягає максимального значення, ефективність збільшення змінного фактора (х) у виробництві знижується. Ділянка сукупного продукту після т.С показує більш низьку ефективність використання змінного фактора.
Таким чином, відповідно до закону спадної віддачі фактора, збільшення використання одного з факторів виробництва при незмінності інших факторів приводить спочатку до відносного, а потім і до абсолютного зменшення обсягів виробництва.
CD – відносне зменшення сукупного продукту (сукупний продукт зростає повільніше, ніж використання змінного фактора).
DE – абсолютне зменшення сукупного продукту.

Приклад. Фермер збільшує кількість машин при обробці однієї ділянки. Незабаром наступить межа, коли сукупний продукт перестане зростати, а надлишок механізмів буде заважати нормальній обробці ділянки.

4. Ізоквантна варіація факторів виробництва
Нехай змінними є два фактори виробництва.
Q = f(K L), де K і L змінні


Витрати праці L, роб.годин

Витрати К,
маш/годин

100

200

300

400

500

600

200
20
40
55
65
75
95

300
40
60
75
85
90
105

400
55
75
90
100
105
110

500
65
85
100
110
115
120

600
75
90
105
115
120
125

700
80
92
107
116
125
130


В системі координат К, L з’єднаємо лінією точки, що відповідають одному значенню випуску продукції при різних комбінаціях факторів виробництва.
13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415

Q - максимальний випуск продукції при відповідних комбінаціях факторів. Ізокванта - крива, на якій показані всі комбінації виробничих факторів, використання яких забезпечує однаковий обсяг випуску продукції.
- Ізокванта показує існування багатьох варіантів для виробництва певного обсягу продукції.
- Ізокванта є графічним зображенням виробничої функції з двома змінними факторами.
- Ізокванта показує альтернативні варіанти комбінації витрат для виробництва певної кількості продукції.
Зі збільшенням обсягу використовуваних змінних факторів виникає можливість випуску більшого обсягу продукції. Ізокванта, що відбиває виробництво більшого обсягу продукту, буде розташована праворуч і вище попередньої ізокванти.
Кількість використовуваних факторів Х і У може постійно змінюватися, відповідно буде зменшуватися або збільшуватися випуск продукту. Отже, може виникнути безліч ізоквант, які відповідають різним обсягам продукції, що випускається, які утворять карту ізоквант.
Ламана ізокванта припускає обмежену можливість заміщення ресурсів лише в точці зламу і наявність лише кількох методів виробництва.

K K







L L

Ізокванта припускає можливість безперервної замінності ресурсів у певних межах, за якими заміщення одного фактора іншим технічно неможливе.
Багато хто вважає ламану лінію такою, що найбільш реалістично представляє виробничі можливості більшості сучасних виробництв.
Але економічна теорія оперує гладкими кривими, оскільки їх аналіз простіший. Крім того, такі ізокванти можна розглядати як наближену апроксімацію ламаної ізокванти. Збільшуючи число методів виробництва і точок зламу ми можемо зобразити ламану ізокванту у виді гладкої.
Ізокванти є подібними до кривих байдужості з тією відмінністю, що вони відбивають ситуацію не в сфері споживання, а в сфері виробництва, отже ізокванти мають властивості, близькі до властивостей кривих байдужості.
Властивості ізоквант.
1. Негативний нахил ізоквант пояснюється тим, що збільшення використання одного фактора при певному обсязі випуску продукції завжди буде супроводжуватися зменшенням кількості іншого фактора.
2. Так само, як криві байдужості, розташовані на різній відстані від початку координат, характеризують різний рівень корисності для споживача, так і ізокванти надають інформацію про різні рівні виходу продукції.
3. Кут нахилу ізоквант або кутовий коефіцієнт ізоквант дозволяє визначити можливість заміни одного виробничого фактора іншим у процесі їх використання.
Кутовий коефіцієнт показує, на яку величину (К) може бути скорочене використання капіталу за рахунок введення у виробництво однієї додаткової одиниці праці (L) при фіксованому обсязі випуску продукції. Тобто визначається рівень використання обох факторів, при якому можна залишатися на одній ізокванті. Числове значення кутового коефіцієнта називається граничною нормою технологічного заміщення працею капіталу. MRTSL,k (MRTSx,y) - Marginal Rate of Techical Substitution.
13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415
Гранична норма технологічного заміщення зменшується при русі вниз по ізокванті.
Рух униз по ізокванті показує, що все менша кількість машинного часу (
·К) може бути замінена одиницею праці (
·L=1).
Зменшення граничної норми технологічного заміщення одного фактора іншим свідчить про те, що ефективність використання будь-якого ресурсу обмежена. При заміщенні капіталу працею віддача останнього зменшується. Аналогічно при заміщенні праці капіталом.
МRTSL,K залежить від граничних продуктів праці (MPL ) і капіталу (MPK ).
Приріст продукту від збільшення фактора L дорівнює зменшенню продукту від скорочення фактора K.
MPL*
·L = -MPK*
·K
MRTSK,L= -
·L/
·K=MPK/MPL
MRTSL,K= -
·K/
·L=MPL/MPK
У реальних виробничих процесах зустрічаються два виняткових випадка конфігурації ізоквант:
13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415
Повна замінність факторів: т.Р – повна автоматизація виробництва, т.С – використовується винятково ручна праця.
13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415
Жорстка доповнюваність факторів: таксопарк: х - водії, у - машини, Q - обсяг перевезень. Відомий лише один метод виробництва даного продукту, Х і У комбінуються в єдино можливому співвідношенні.
5. Пропорційна варіація факторів виробництва
Що ефективніше: один великий завод чи кілька малих?
Для вивчення особливостей процесу виробництва фірми в довгостроковому періоді необхідно проаналізувати залежність приросту обсягу виробництва від збільшення використання усіх факторів. Фірма збільшує масштаб виробництва, коли усі використовувані фактори змінюються в однаковій пропорції.
Qo=f(K,L); Q1=f(k*K, k*L)
Q1=k*Qo – постійна віддача від масштабу;
Q1 Q1>k*Qo - зростаюча віддача від масштабу.
Приклад. Взуттєва фабрика весь прибуток спрямувала на розвиток виробництва з метою збільшення обсягу виробництва. Капітал збільшився в 2 рази, число працівників – теж у 2 рази. Що відбудеться з обсягом виробництва?
Кількість продукції зросте в 2 рази (постійна віддача від масштабу), рисунок а.
Кількість продукції зросте менше, ніж у 2 рази (спадна віддача від масштабу), рисунок б.
Кількість продукції зросте більш, ніж у 2 рази (зростаюча віддача від масштабу), рисунок в.

Постійна віддача від масштабу пояснюється однорідністю факторів. При пропорційному збільшенні K і L на такому виробництві середня і гранична продуктивність цих факторів незмінна. Байдуже, буде працювати одне велике чи два малих підприємства.


При спадній віддачі від масштабу невигідно будувати велике підприємство. Причина низької ефективності - додаткові витрати, пов'язані з управлінням виробництвом, обміном інформацією і т.і.



При зростаючій віддачі від масштабу виробляти продукцію вигідніше на одній великій фірмі, чим на двох малих. Для Q=200 одиниць продукції необхідні витрати 50K+50L двох фірм, що виробляють Q=100 одиниць, але за таких витрат (100K+100L) одна фірма виробить Q=300 одиниць.
Зростаюча віддача від масштабу ґрунтується на тім, що збільшення обсягу виробництва в більшості випадків не вимагає пропорційного збільшення усіх факторів.
Зростаюча віддача від масштабу характерна для тих виробництв, де можлива автоматизація виробництва, застосування конвеєрних ліній. Але рано чи пізно віддача зменшується. Спочатку в результаті поділу праці й економії ресурсів підвищується продуктивність факторів, потім ці переваги вичерпуються. Економічні умови фірми стають нормою виробництва в суспільстві.
Віддачу від масштабу можна зобразити, використовуючи показник віддачі.
Показник віддачі – відстань уздовж променя, проведеного з початку координат, між изоквантами, що представляють кратні обсяги виробництва – Q, 2Q, 3Q






а) постійна віддача від масштабу; oa = ab = bc
б) спадна віддача від масштабу; oa < ab < bc
в)зростаюча віддача від масштабу. oa > ab > bc

Зростання виробництва можливе також за рахунок науково-технічного прогресу, який полягає в появі нових, технологічно більш ефективних способів виробництва.
Графічно технічний прогрес може бути зображений зсувом ізокванти, що характеризує певний обсяг виробництва і, можливо, зміною її конфігурації.

Q1 – той же обсяг виробництва, що і Q0, але досягнутий з використанням меншої кількості ресурсів K і L.
Зсув ізокванти може супроводжуватися зміною її конфігурації, що означає зміну співвідношення застосовуваних ресурсів. У зв'язку з цим розрізняють три типи технічного прогресу: капіталоінтенсивний, працеінтенсивний і нейтральний.


Технічний прогрес капіталоінтенсивний (працезберігаючий)- якщо при русі уздовж лінії з постійним співвідношенням K/L MRTSl,k знижується. Це означає, що технічний прогрес супроводжується випереджальним збільшенням MPk у порівнянні з MPl. Нахил ізокванти в міру наближення до початку координат стає меншим щодо осі L.


Технічний прогрес працеінтенсивний (капіталозберігаючий) – якщо при русі уздовж лінії з постійним співвідношенням K/L MRTSl,k зростає. Це значить, що технічний прогрес супроводжується випереджальним збільшенням MPк у порівнянні з MPl. Нахил ізокванти в міру руху до початку координат стає меншим щодо осі K.


Нейтральний технічний прогрес – якщо він супроводжується пропорційним збільшенням MPк і MPl, так що MRTSl,k при русі до початку координат залишається незмінної. Не змінюється при цьому і нахил ізокванти, вона залишається рівнобіжною сама собі.




6. Бюджетне обмеження виробника. Оптимум виробника
Кожен виробник, купуючи фактори для організації виробництва, обмежений у коштах. Нехай змінні фактори праця (x) і капітал (y). Їх ціни Px і Py на період аналізу. Витрати на придбання фактора x складають Px*x, фактора у - Py*y.
Загальні витрати C= Px*x + Py*y. Це рівняння ізокости.
Ізокоста - безліч можливих комбінацій факторів виробництва при заданому обсязі витрат на них. Ізокосту називають лінією однакових витрат підприємства.
Графічно ізокости виглядають так само, як бюджетні лінії споживача. При незмінних цінах - це рівнобіжні прямі з від’ємним кутом нахилу. Чим більше бюджетні можливості виробника, тим далі від початку координат розташовані ізокости.

Рівняння ізокости можна переписати відносно У:
У=(-Px/Py)*X + C/Py, де (-Px/Py) - кутовий коефіцієнт, що вказує на залежність кута нахилу від співвідношення цін Py і Px. При зміні співвідношення цін на ресурси змінюється кут нахилу ізокости.

При зміні (зменшенні) ціни фактора X виробник одержить можливість збільшити його обсяги, тому що бюджетні можливості йому це дозволять: X1X2.



Ціна на фактор Y зросла. Виробник зможе залучити цього фактора менше у виробництво. Ізокоста в цьому випадку повертається вниз у положення Y2.



Оптимум виробника
Завдання виробника полягає в тім, щоб, використавши всі бюджетні кошти на два змінних фактори, одержати найбільший обсяг продукту, тобто зайняти максимально віддалену від початку координат ізокванту.
Як і у випадку визначення рівноваги споживача, поєднаємо карту ізоквант із ізокостою. Та ізокванта, до якої ізокоста буде дотичною, визначить найбільший обсяг виробництва при заданих бюджетних можливостях. Точка дотику ізокванти ізокостою буде точкою найбільш раціональної поведінки виробника (т.Е)
Ізокванта, що розташована ближче до початку координат, покаже менший обсяг виробництва (Q1).
Ізокванти, розташовані праворуч ізокванти Q2, вимагають більшої кількості факторів, ніж може дозволити бюджетне обмеження виробника. Отже, точка дотику ізокости і ізокванти - оптимальна точка, у якій виробник одержує бажаний результат.
Нахил ізокванти визначається дотичною в будь-якій точці або нормою технологічного заміщення: MRTSx,y= -(y/(x. Ізокоста в точці Е збігається з дотичною до изокванти.
Нахил ізокости дорівнює кутовому коефіцієнту (-Px/Py). Виходячи з цього можна визначити точку рівноваги виробника як рівність співвідношень між цінами на фактори виробництва і зміною цих факторів:
(y /(x = Px/Py.
Оскільки MRTSx,y = MPx/MPy ; MPx/MPy = Px/Py ;
MPx/Px = MРy/Py
Задача визначення оптимуму виробника в такий спосіб формулюється і розв’язується так:
При фіксованих цінах і сумарних витратах на фактори виробництва знайти комбінацію витрат, що забезпечують максимум виробництва продукції. На графіку – це одна изокоста і багато изоквант.
Графічний розв’язок – точка дотику заданої ізокости найбільш віддаленої від початку координат ізокванти (Qmax).
Необхідно алгебраїчно розв’язати систему

Pk*K+PL*L=C – ізокоста

MPK/MPL=PK/PL -рівняння рівноваги

Зворотна задача
Знайти комбінацію факторів виробництва, що забезпечує мінімум витрат при фіксованому випуску. Тут фіксується ізокванта, що відповідає заданому обсягу виробництва, в той час, як ізокост, що мають спільні точки з нею, безліч. Необхідно знайти ізокосту, найменш віддалену від початку координат. Шукана ізокоста буде дотичною до фіксованої ізокванти, а точка дотику - шуканою точкою комбінації факторів виробництва.
Необхідно алгебраїчно розв’язати систему рівнянь

F(K,L)= const
MPk/MPL=PK/PL






Траєкторія розвитку підприємства.
Щоб представити перспективу розвитку підприємства в тривалому періоді, необхідно представити, як будуть збільшуватися обсяги виробництва і, відповідно, витрати на придбання змінних факторів. Задача на кожнім етапі збільшення обсягів виробництва залишається попередньою: необхідно оптимізувати витрати факторів Х і У і пов’язати їх з бюджетними можливостями підприємства.

З'єднавши точки дотику ізоквант ізокостами, отримаємо траєкторію розширення економічної діяльності фірми або траєкторію розвитку виробничої діяльності підприємства (лінія ОК).


Тема 6. Витрати виробництва.
Витрати виробництва в короткостроковому періоді.
Витрати виробництва в довготривалому періоді.

1. Витрати виробництва в короткостроковому періоді.
Без використання необхідних ресурсів неможливо створити нові блага.
Усі ресурси мають обмежений характер. Ресурси, витрачені на виробництво необхідного товару, втрачені для виробництва інших товарів: деревина меблевий гарнітур або папір. Задача для виробника - з безлічі варіантів використання даного ресурсу вибрати найбільш ефективний. Тому будь-які витрати на виробництво носять альтернативний характер. Виробники повинні увесь час розраховувати, чого їм буде коштувати виробництво того чи іншого блага. Витрати - жертви цінності.
Витрати - сума коштів, спрямованих на оплату сировини, матеріальних ресурсів, послуг, витрачених на виробництво певного товару.
Представники західної економічної думки ґрунтовно розробили проблему витрат виробництва, виходячи з потреб зростання його ефективності. При цьому вони виходили з: а) обмеженості ресурсів; б) неможливості їх альтернативного використання. Австрійський учений Візер і американський учений Кларк увели категорії «вмінені витрати» (тобто приписувані комусь, віднесені на чийсь рахунок). Це дійсні витрати виробництва на певний товар, які дорівнюють найбільшій корисності тих благ, що суспільство могло б одержати, якби використані ресурси витрачалися інакше.
Вибір певних ресурсів для виробництва певного товару означає неможливість виробництва якого-небудь альтернативного товару. Тобто існує корисність, від якої відмовляються, або непряма корисність від виробництва альтернативного товару, використання альтернативного ресурсу.
Вмінені витрати з позиції окремої фірми поділяються на зовнішні і внутрішні.
Зовнішні (явні) витрати пов'язані з придбанням фірмою ресурсів.
Вмінені витрати дорівнюють вигоді, яку можна отримати, якщо при тих самих витратах використовувати альтернативні ресурси.
Внутрішні (неявні) витрати пов'язані з використанням факторів, що є власністю самої фірми і її переваг (місце розташування, торгова марка).
Вмінені витрати дорівнюють вигоді, що була б отримана при альтернативному використанні власних ресурсів.
Економічні витрати оцінюють альтернативні витрати в грошовій формі. Бухгалтерські витрати - фактичні витрати факторів виробництва у формі прямих платежів за фактори виробництва.
Людина, що будує собі будинок, не платить собі заробітну плату будівельника і тому з погляду бухгалтерських витрат вона не входить до складу загальних витрат на будівництво будинку. Але одночасно, будуючи собі будинок, людина втрачає можливість побудувати будинок для інших і отримати грошову винагороду за це. Тому з погляду економічних витрат вартість будинку повинна включати і заробітну плату будівельника.
При продажу будинку власник врахує свій особистий внесок у будівництво, що формально не був оцінений у грошах.
Покупець також врахує витрати праці власника будинку, тобто альтернативні витрати праці на будівництво. Таким чином при купівлі - продажу враховуються тільки економічні витрати.
Бухгалтери й економісти також по-різному підходять до визначення прибутку. Бухгалтерський прибуток = доход від реалізації – бухгалтерські (явні) витрати. Економічний прибуток = доход від реалізації – економічні (явні + неявні) витрати, розраховані як альтернативні (вмінені), які включають нормальний прибуток, що приходиться на ресурс “підприємницькі здібності”. Нормальний прибуток – мінімальна плата, достатня, щоб утримати і залучити ресурси в межах даного напрямку діяльності.
Прибуткове з бухгалтерської точки зору підприємство може бути економічно збитковим, якщо використовувані ресурси дають менший результат, ніж могли б, якби використовувалися іншим способом.
Приклад. Власник фірми, що має приміщення і устаткування, вирішив виготовляти взуття. Доход від реалізації складає 7000 тис.грн.

Витрати
Бух. витрати
Економ. витрати

ЯВНІ

1. Сировина і матеріали
2000
2000

2. Паливо і електроенергія
500
500

З. Заробітна плата
3000
3000

4. Амортизація
800
800

НЕЯВНІ

1. Оренда приміщення

1200

2. Оренда устаткування

200

3. Заробітна плата власника як менеджера іншої фірми

900

Разом
6300
8600


З погляду бухгалтера фірма прибуткова: 7000-6300=700 тис.грн. З погляду економіста фірма отримує збитки: 7000-8600=1800 тис.грн. У цьому випадку власнику вигідніше покласти гроші в банк, приміщення й устаткування здати в оренду, знайти собі роботу менеджера у іншого підприємця.


Структура витрат фірми.
Проаналізуємо залежність витрат від обсягу продукції, що випускається, і від фактора часу. У діяльності підприємства виділяють миттєвий, короткостроковий і тривалий періоди.
У миттєвому періоді фактори виробництва стабільні, усі витрати постійні . У короткому періоді деякі витрати залишаються постійними, деякі змінні. У тривалому періоді усі витрати змінюються.

Витрати фірми в короткостроковому періоді.
Сукупні, постійні, змінні, середні, граничні.
Сукупні (валові) витрати (ТС) - сума усіх витрат для виробництва даного товару.

Постійні витрати (FC) - не залежать від обсягу випуску продукції: орендна плата, витрати на рекламу, процент за кредит, заробітна плата управлінського персоналу.






Змінні витрати (VC) – величина яких залежить від обсягу продукції, що випускається: витрати на сировину, паливо і электроенергію, заробітна плата робітників і т.і.






Сукупні витрати: TC=FC+VC. Графік сукупних витрат (ТС) повторює конфігурацію кривої змінних витрат, підняту над початком координат на величину постійних витрат..




Граничні (маржинальні) витрати (МС).
Кожного виробника цікавить питання: «Якщо я збільшу обсяг виробництва, що відбудеться з моїми витратами?» Відповідь може дати дослідження граничних витрат.
Граничні витрати (МС) відбивають додаткові витрати на виробництво додаткової одиниці продукції і визначаються як зміна загальних витрат при малій зміні обсягу випуску:
МС=13 EMBED Equation.3 1415ТС/13 EMBED Equation.3 1415Q. МС не залежить від FC, тому що FC не залежить від того, виробляється додаткова продукція чи ні. МС залежить від VC. В міру збільшення VС МС спочатку убувають, потім зростають.

Середні витрати.
Середні постійні витрати (AFC) - постійні витрати на одиницю продукції: AFC=FC/Q

Середні змінні витрати (AVC) - змінні витрати на одиницю продукції: AVC=VC/Q
Середні сукупні витрати (АТС) - сукупні витрати на одиницю продукції ATC=TC/Q. Оскільки TC=FC+VC, ATC=(FC+VC)/Q=FC/Q+VC/Q = AFC+AVC - сума середніх постійних і середніх змінних витрат.
Між МС, АТС і AVC складаються важливі співвідношення.
Між МС і AVC: якщо AVC вище МС, AVC убуває з кожною наступною одиницею виробленої продукції. Коли AVC менше MC, AVC зростає. Тому AVC=MC, коли AVCmin.
Для співвідношення АТС і МС характерні такі самі закономірності. АТС=МС коли ATCmin.
У т.K де МСmin, крива ТС має перегин, тобто вона з опуклої стає увігнутою. Після т.К при кожнім 13 EMBED Equation.3 1415Q АТС зростає.
Криві АТС і AVC увігнуті.
Поняття AVC необхідно для оцінки ефективності господарювання фірми, визначення рівноваги і перспектив розвитку - розширення, скорочення виробництва, вихід з галузі.
Порівняння ATC з рівнем цін дає можливість визначити величину прибутку. Це дозволяє обрати правильну стратегію фірми в короткостроковому періоді.




2. Витрати в довготривалому періоді.
На довгостроковому інтервалі усі витрати фірми змінні. Вона може перейти до більш прогресивних методів виробництва і заощаджувати на змінних витратах (праці). Крива середніх витрат у тривалому періоді (LAC) має таку ж U-образну форму, як і ATC, але причини їх однакової поведінки різні. У короткому періоді форма ATC залежить від дії закону спадної віддачі, а на форму LAC впливає зростаючий ефект масштабу і LAC убуває. Але в міру збільшення Q цей ефект зникає, а LAC збільшуються. Між кривими ATC і LAC існує тісний взаємозв'язок.
Формування кривої LAC відбувається під впливом ATC для різних Q.
Нехай фірма постійно збільшує обсяг продукції : Q1( Q2( Q3; ATC1( ATC2( ATC3.
Якщо фірма випускає кількість продукції від Q1 до Q1 то ATCmin для даного Q будуть знаходитися на кривій ATC1 від початку кривої до т.С1. Перехід на криву ATC2 – передчасний, тому що дасть збільшення середніх витрат. Випуск продукції від т.С1 до т.С2 необхідно виробляти з витратами ATC2 , а з т.С2 - перейти на криву ATC3.
Таким чином крива, що відповідає довгостроковим середнім витратам LАС, огинає всі криві короткострокових середніх витрат ATC, показуючи мінімальні витрати виробництва при збільшенні обсягу виробництва Q.
При аналізі витрат фірми в довготривалому періоді важливе значення має ефект масштабу виробництва.

а) б) в)



а) - зростаюча віддача від масштабу – коли LAC убуває зі зростанням Q;
Зростаюча віддача від масштабу визначається
1) спеціалізацією праці (розподіл завдання на операції без переходів;
2) спеціалізацією управлінського персоналу;
3) ефективним використанням капіталу (більш дорогого устаткування);
4) виробництвом побічних продуктів.
б) - постійна віддача від масштабу – коли LAC не залежать від Q;
в) - спадна віддача від масштабу – коли LAC зростають зі збільшенням Q. Підприємство надмірно велике. Збільшення управлінських витрат перекриває економію від зростання масштабу виробництва, має сенс виділення кількох самостійних підприємств.
У тривалому періоді всі ресурси є змінними. Крива LТC може бути побудована на основі безлічі ізоквант, кожна з яких являє собою певну виробничу функцію, і ізокост, що характеризують певні співвідношення цін на ресурси. Криві LTC завжди проходять через початок координат, тому що у тривалому періоді немає постійних витрат.

Криві довгострокових сукупних витрат:
а) - при постійній віддачі від масштабу;
б) - при зростаючій віддачі;
в) - при спадній віддачі;
Концепція витрат і функція витрат мають першорядне значення для визначення стратегії поведінки фірми на ринку.
Правило найменших витрат – витрати мінімізуються в тому випадку, коли кожна грошова одиниця, що витрачається на кожен ресурс, дає однакову віддачу – однаковий граничний продукт (MP).
Воно забезпечує рівновагу виробника: коли віддача усіх факторів однакова, зникає проблема їхнього перерозподілу, тому що немає ресурсів, які б принесли більший доход. Виробник знаходиться в стані рівноваги, коли досягається оптимальна комбінація факторів виробництва, при яких забезпечується максимум прибутку.
Правило має важливе значення для раціонального ведення господарства в умовах обмежених ресурсів.
Мінімізація витрат - основне завдання, що реалізується шляхом зміни усіх факторів з урахуванням кон'юнктури ринку.
Крива витрат у довгостроковому періоді показує мінімальні витрати виробництва будь-якого обсягу продукції, коли усі фактори виробництва змінні.
У довгостроковому періоді виробники мають можливість контролювати обсяг випуску продукції і витрати, змінюючи не тільки інтенсивність продуктивної діяльності, але і розміри і кількість підприємств.
LMCLMC>LAC - підприємства зменшуються;
LMC=LAC – коли LAC мінімальні.
Зростання продуктивності в довгостроковому періоді, входження в галузь нових фірм можуть відбитися на цінах ресурсів.
Якщо галузь використовує неспецифічні ресурси (на які пред'являють попит і інші галузі), то ціна на ресурс може не зрости. У цьому випадку витрати залишаються незмінними.
Крива S галузі з постійними витратами в довгостроковому періоді абсолютно еластична.






Однак у більшості галузей додатковий попит на ресурс викликає підвищення ціни.




Нарешті бувають галузі з витратами, що зменшуються у довгостроковому періоді. Таке зниження як правило пов'язане зі зростанням продуктивності, завдяки чому попит на ресурси відносно зменшується. У цьому випадку відбувається зниження ціни ресурсу.
Тема 7. Ринок досконалої конкуренції.
1. Модель ринку досконалої конкуренції і її характеристики.
2. Ринкова поведінка підприємства в короткостроковому періоді
3. Ринок досконалої конкуренції в довгостроковому періоді

1. Модель ринку досконалої конкуренції і її характеристики.
Досконала конкуренція – ідеальна структура ринку, завдяки їй можна чітко визначити систему обмежень, з якими зіштовхується фірма на шляху до максимізації прибутку.
Умови формування ринку досконалої конкуренції:
багато покупців, багато продавців, продукція стандартизована;
частка фірми в загальному випуску продукції не більше 1% загального продажу;
фірма не цікавиться рішеннями своїх конкурентів, тому що вони не можуть обмежити її ринкову частину продажу;
інформація про ціни, технологію і можливий прибуток легко доступна, що дозволяє гнучко реагувати на зміну ринкових умов;
входження і вихід з ринку не обмежені ніякими перешкодами для продавців, що забезпечує їм повну мобільність у використанні ресурсів.
Будь-яка фірма, що працює в умовах ринку, повинна визначати свою стратегію, використовуючи яку, зможе отримати максимальний прибуток. За яких умов це можливо, який обсяг дасть бажаний результат? Відповідно до відповіді на ці питання фірма обирає свою модель поведінки на ринку.
Конкурентна фірма – це фірма, що продає свою продукцію на ринку досконалої конкуренції.
Мета діяльності конкурентної фірми – максимізація прибутку.

Попит на продукцію конкурентної фірми.
В умовах досконалої конкуренції жодна з фірм не може впливати на ціну, тому що кожна має незначну частку продажу ринку.
Конкурентна фірма – та, яка приймає ціну як задану (price-taker).









Попит на продукцію конкурентної фірми абсолютно еластичний (горизонтальна лінія) – фірма може продати будь-яку кількість товару за ціною p0 і нижче. При ціні вище p0 Q = 0 – фірма втратить своїх клієнтів. Тому при виборі Q, що забезпечує максимальний прибуток, фірма розглядає р = const.
Угода про підвищення ціни шляхом зменшення обсягу виробництва неможлива. Нові фірми прийдуть і збільшать його.
Крива ринкового попиту – це усі можливі комбінації вибору покупця на ринку. Фірма може продати за ціною рівноваги будь-яку кількість товару (горизонтальна лінія). Перш ніж аналізувати поведінку фірми в мінливих ринкових умовах, нагадаємо поняття сукупний доход або виторг фірми (ТR), середній доход (АR) і граничний доход (МR).
ТR – отримана сума коштів від реалізації всіх виготовлених одиниць товару за ринковою ціною: ТR = Р(Q,
де Р – ціна проданих одиниць продукції;
Q – кількість виготовленої і реалізованої продукції.
АR – доход, одержуваний від реалізації однієї одиниці продукції в середньому: 13 EMBED Equation.3 1415.
МR – збільшення сукупного доходу від випуску додаткової одиниці продукції: 13 EMBED Equation.3 1415.
Прибуток фірми TPr (total profit) – різниця між отриманим доходом (ТR) і загальними витратами (ТС): TPr = TR – TC
Коли сукупні витрати перевищують сукупний доход, фірма зазнає збитків.
Конкурентна фірма може продати стільки, скільки хоче за ринковою ціною, тому граничний доход конкурентної фірми дорівнює ціні:
МR = Р (13 EMBED Equation.3 1415)

2. Ринкова поведінка підприємства в короткостроковому періоді.
Максимізація прибутку – основна задача конкурентної фірми.
Задамо дані про роботу конкурентної фірми і проілюструємо графічно співвідношення між сукупним доходом і витратами.

Шт.
Ціна, р
Сукупний доход
Сукупні витрати
Прибуток
Середній доход
Граничний доход

0
200
0
400
-400
200
200

1
200
200
540
-340
200
200

2
200
400
700
-300
200
200

3
200
600
820
-220
200
200

4
200
800
920
-120
200
200

5
200
1000
1000
0
200
200

6
200
1200
1050
150
200
200

7
200
1400
1120
280
200
200

8
200
1600
1210
390
200
200

9
200
1800
1400
400
200
200

10
200
2000
2000
0
200
200





















Оскільки ціна продукції при вільній конкуренції не змінюється, величина TR фірми буде формуватися в залежності від кількості реалізованої продукції – пряма лінія від початку координат з позитивним нахилом. Кут нахилу TR до осі абсцис дорівнює
13 EMBED Equation.3 1415
За досконалої конкуренції кожна наступна одиниця реалізованої продукції продається по тій самій ціні, що і попередня. Тому середній доход АR = const.
13 EMBED Equation.3 1415
Крім того, тому що всі одиниці продукції, що випускаються, реалізуються по одній ціні, виторг від реалізації додаткової одиниці товару МR=АR=Р.
З таблиці видно, що до Q = 5 загальні витрати перевищують загальний доход. Ця ділянка характеризує збитки. На графіку вона відповідає сектору І. При Q = 5: ТR = ТС, після чого фірма отримує прибуток.
Фірма отримує максимальний прибуток при Q = 9. Дотична до кривої ТС у т.В (де Q = 9) паралельна лінії сукупного доходу ТR. Кутовий коефіцієнт дотичної до кривої ТС характеризує зміну обсягу випуску продукції, тобто граничні витрати (13 EMBED Equation.3 1415 ). З цього випливає, що фірма має максимальний прибуток при МС=МR. Це є основною умовою одержання максимального прибутку фірмою, у яких би умовах вона не працювала.

Визначення точки максимального прибутку конкурентної фірми через середні і граничні величини.
В умовах досконалої конкуренції попит на продукцію конкурентної фірми являє собою пряму лінію, паралельну осі абсцис, що збігається з лінією ціни фірми, а також із граничним доходом (P = AR = MR). Фірма максимізує свій прибуток за умови MR = MC.
Фірма буде намагатися збільшити прибуток за рахунок різниці між TR і TC шляхом збільшення TR і зменшення TC.
Виробництво кожної додаткової одиниці продукції приносить фірмі додаткові витрати, у той час як граничний доход залишається постійним (MR = Р = const).
Спочатку ТС > TR. Фірма зазнає збитків, їх максимальне значення – при Q1, де MC = MR.
Далі зі зростанням Q збитки зменшуються до Q2, де TR = TC. Тут МС мінімальні. Потім TR > TC і фірма отримує прибуток. Одночасно МС збільшуються до Q*, де МС = MR. У цій точці прибуток максимальний. Після т.С фірма може і далі нарощувати виробництво, але її прибуток зменшується, тому що різко зростають змінні витрати. Фірма буде працювати прибутково до Q3: у т.D АТС = Р; прибуток дорівнює нулю.
Збільшення Q > Q3 недоцільно, тому що АТС «з'їдає» весь можливий прибуток. Хоча TR збільшується, фірма зазнає збитків. Збільшення Q позбавлене економічного сенсу.
Криві МС і АТС двічі перетинають лінію попиту фірми. При зменшенні МС крива МС перетинає лінію попиту в т.А (максимальні збитки фірми). При збільшенні МС крива МС перетинає лінію попиту в т.С (де МС = MR), прибуток максимальний.
У точках перетину кривою АТС лінії ціни (т.В и т.D), де АТС = Р = MR, прибуток фірми дорівнює нулю.
Розрахуємо максимальний прибуток у т.С.









Опускаємо перпендикуляр з т.С на вісь абсцис – Q*, він перетинає лінію АТС, кожна точка якої дає величину витрат на одиницю продукції при Q, що змінюється. Величина витрат у т.К при Q* – Р’.
(Р – Р’) – прибуток на одиницю продукції;
13 EMBED Equation.3 1415 (доход – витрати).
TR = SPCQ*O – сукупний доход фірми;
TCQ* = SР'КQ*O – витрати при Q*;
TPr = SPCQ*O –  SР'КQ*O = SPCKP’ – прибуток.
При збільшенні або зменшенні Q* SPCKP’ зменшується, тобто обсяг сукупного прибутку буде меншим, ніж при Q*. Отже, загальною умовою максимізації прибутку є рівність MR і МС, коли МС зростають.

Зміна стану конкурентної фірми у зв'язку зі зміною ціни на ринку.
Спільні дії усіх фірм, що випускають товар, можуть впливати на рівень ринкової ціни.
Нехай інші фірми, зацікавлені високою прибутковістю галузі, переорієнтувавши своє виробництво, зайняли нішу на ринку (немає бар'єрів для входу на ринок досконалої конкуренції). Q продукції зростає, ціна падає (не для окремої фірми, а для усіх фірм галузі, що виробляють даний товар).
Зі зменшенням ціни зменшується різниця Р – АТС, знижується прибуток. Наступить момент, коли АТС = Р, і прибуток (економічний) дорівнює нулю. У т.Е АТС мінімальні, це - точка перетину АТС і МС.
У т.Е, де Р = ATCmin = MR, стан фірми критичний, вона тільки окупає свої витрати, працює без прибутку. Якщо фірма, що працює в режимі самоокупності, збільшить або зменшить Q (т.Q1 і т.Q2), вона буде мати збитки. Отже, оптимальна модель поведінки для фірми – виробництво на рівні Q*, коли ТРr=0.
Можливо, ціна буде продовжувати падати, тобто ринкова кон'юнктура погіршиться. Доки фірмі доцільно залишатися на ринку? Нехай ціна опустилася нижче АТСmin (P < ATCmin). Оптимальний обсяг випуску – у т.Е, де МС = MR, складає Q*. Фірма розв’язує задачу мінімізації прибутку. Проводимо перпендикуляр від т.Е до кривої АТС, одержуємо т.А, проекція якої (Р’) дає величину АТС при Q*.
(Р – Р’) – збитки фірми на одиницю продукції.
(Р – Р’)(Q* = – ТРr.
Графічно ТРr = SP’AEP. Чи потрібно фірмі одразу залишати ринок, чи не принесе їй це ще більші втрати?
Введемо в графік криву AVC. ATC – AVC = постійні витрати, що фірма несе незалежно від того, випускає вона продукцію чи ні. Тут фірма частково покриває свої постійні витрати, які дорівнюють площі прямокутника P’ACP”. Припинивши діяльність на ринку в даний момент, фірма тільки збільшить свої збитки на площу прямокутника P’ЕCP”. Отже, припинення діяльності фірми, коли Р < ATCmin, але Р > AVC, економічно недоцільно.
Нехай ціна продовжує падати і досягає рівня AVCmin. (P = AVCmin). Величина збитків дорівнює величині постійних витрат (площа прямокутника P’ABP). Втрати настільки великі, що, покривши свої мінімальні AVC, фірма не зможе оплатити свої постійні витрати. Будь-яке відхилення від Q* ще більше збільшить втрати фірми. Діяльність безглузда, оскільки принесе ще більші збитки. Фірма змушена залишити ринок.

Розглянемо умови визначення фірмою пропозиції її продукції, що лежить в основі прийняття рішення конкурентною фірмою про кількість товару для його продажу.
Пропозиція конкурентної фірми.
Модель пропозиції конкурентної фірми виходить із припущення заданості її економічної поведінки (раціональної поведінки виробника) на максимізації прибутку.
Крива пропозиції конкурентної фірми показує, який обсяг продукції буде виробляти і пропонувати фірма, щоб мати максимальний прибуток.
Вона буде збігатися з тією частиною кривої граничних витрат фірми, що розташована вище кривої її середніх змінних витрат (AVC)
А – точка припинення операцій (MC = AVC)
В – точка самоокупності. (MC = ATC)
Визначення обсягу випуску при будь-якій ціні (Р1, Р2), що вища мінімуму AVC, здійснюється шляхом проведення горизонтальної лінії до кривої МС і вертикальної лінії від точки їхнього перетину до осі абсцис (q1, q2), що визначає обсяг продукції, який фірма за відповідною ціною пропонує для продажу.
Ринкова пропозиція (пропозиція галузі) відбиває сукупну пропозицію усіх фірм. Крива утворюється в результаті додавання МС фірм при певному рівні ціни, що вище AVC цих фірм.
З виходом на ринок великої кількості фірм ціни на фактори виробництва зростають, рівень витрат підприємства збільшується, АVС зростають, випуск продукції зменшується, пропозиція на ринку падає. Фірми з найбільш високим рівнем витрат залишать галузь.
Детермінанти ринкової пропозиції:
кількість фірм у галузі;
середній розмір фірми в галузі;
ціна змінних ресурсів, використовуваних фірмами;
технологія.
Якщо об'єднати пропозицію конкурентної фірми з її кривою попиту, можна визначити рівноважний обсяг продукції, що виробляє фірма.
Таким чином рівновага фірми в короткостроковому періоді може мати вид:






































3. Ринок досконалої конкуренції в довгостроковому періоді.
Довгостроковий період – це період, достатній для входу і виходу фірми з галузі.
Крива пропозиції конкурентної фірми в довгостроковому періоді показує обсяг продукції, який виготовляється при кожнім значенні ціни, щоб досягти максимізації прибутку на довгостроковому інтервалі. Крива пропозиції конкурентної фірми на довгостроковому інтервалі визначається частиною кривої LMC, розташованої вище LACmin, що відповідає ціні беззбитковості на довгостроковому інтервалі.
Довгострокова ціна беззбитковості – це мінімальна ціна, за якої фірма може лише покрити свої витрати в довгостроковому періоді.
Якщо фірма в довготривалому періоді якої-небудь галузі отримує високий прибуток, це залучить на ринок інші фірми. Збільшення числа продажів знизить ціну на товар – дрібні фірми з нетехнологічним виробництвом підуть з ринка. Коливання будуть відбуватися, поки ціна на ринку не установиться на рівні LACmin. Тоді ринок перестане бути привабливим для інших фірм, тому що діючі підприємства будуть мати нульовий прибуток.
Для тих фірм, що освоїли даний ринок, це означає, що вони будуть мати бухгалтерський прибуток, але не матимуть економічного прибутку, який включає неявні витрати. Тому стимулу для виходу з ринку в них не буде.
Рівновага галузі в довгостроковому періоді – коли фірми не прагнуть ні залишити галузь, ні вступити в неї, ні підвищити, ні знизити масштаби виробництва.
В основі довгострокової рівноваги на конкурентному ринку лежать три моменти:
Попит на ринку збігається з пропозицією і рівноважна ціна, що встановлюється, влаштовує як покупців, так і продавців.
Усі фірми в галузі максимізують свій прибуток, тобто знаходяться в рівновазі.
Усі фірми мають нульовий прибуток.
Ці три умови створюються протягом тривалого часу, а в короткому періоді фірми можуть отримувати високий економічний прибуток.
Парадокс прибутку:
- економічний прибуток, більший нуля стимулює фірми вступати в галузь досконалої конкуренції. Це підвищує пропозицію, знижує ціну доти, поки економічний прибуток не буде дорівнювати нулю;
- економічний прибуток, менший нуля примушує фірми виходити з галузі, у результаті чого пропозиція падає, економічний прибуток знову стає нульовим.
Економічний прибуток збільшує або зменшує випуск продукції, повертаючись до нуля.
Економічний прибуток дорівнює нулю – значить досягнута конкурентна рівновага галузі в довгостроковому періоді. P = LMC = LACmin – досягається довгостроковий стан беззбитковості галузі.
Конкурентна фірма знаходиться в стані короткострокової рівноваги, коли при рівноважному обсязі продукції P = МС і коли досягається ефективність розподілу. Конкурентна фірма знаходиться в стані довгострокової рівноваги, коли при рівноважному обсязі випуску P = МС = АС. Тоді фірма досягає виробничої ефективності.

Ринкова пропозиція в довгостроковому періоді.
Ринкова пропозиція визначається шляхом додавання Qs усіх фірм ринку.
Довгострокова крива ринкової пропозиції залежить від зміни на довгостроковому інтервалі рівня витрат галузі в міру розширення обсягу випуску.
У залежності від цього вона має додатний або від’ємний нахил. Якщо середні витрати не змінюються в залежності від зміни кількості фірм галузі, пропозиція галузі абсолютно еластична, крива пропозиції горизонтальна.
Галузь з постійними витратами – галузь, у якій ціни на фактори виробництва не залежать від зміни обсягу випуску. Фірми в галузі мають постійні середні витрати (постійний ефект масштабу).
Галузь зі зростаючими витратами – галузь, у якій ціни на ресурси в довгостроковому періоді зростають. Фірми мають зростаючі середні витрати (негативний ефект масштабу). Крива пропозиції галузі має додатний нахил.
Галузь зі зменшуваними витратами – галузь у якій ціна на фактор виробництва зменшується в міру зростання обсягу випуску (Позитивний ефект масштабу). Крива пропозиції має від’ємний нахил.
Конфігурація довгострокової кривої пропозиції галузі залежить від рівня LAC, що впливають на рівень ціни Р, збільшуючи її або зменшуючи.

Досконала конкуренція і її ефективність.
Досконала конкуренція обумовлює ефективний розподіл ресурсів.
Ресурси розподілені ефективно в тому випадку, якщо жоден із суб'єктів не має можливості поліпшити свій економічний стан без погіршення економічного стану інших суб'єктів (оптимум Парето).
Ефективний стан економіки виключає неефективне використання ресурсів.
Граничні умови ефективності виробництва будь-якого блага:
МВ = МС,
де МВ – гранична корисність споживача;
МС – граничні витрати виробництва.
Рівноважна ціна на ринку вільної конкуренції дорівнює, з одного боку, цінності для споживача кожної додаткової одиниці блага, з іншого боку, витратам виробництва цієї додаткової одиниці блага.


Тема 8. Монопольний ринок.
1. Модель «чистої» монополії і її характеристики.
2. Монопольний ринок у короткостроковому і тривалому періоді.
3. Соціальна ціна монополії.

1. Модель «чистої» монополії і її характеристики.
Монополія – ринкова структура, прямо протилежна досконалій конкуренції. Монополія виникає, коли за певних причин на ринку товару функціонує один виробник–монополіст, який може задовольнити загальний попит платоспроможних споживачів даного товару.
Фірма – чистий монополіст, якщо виступає як єдиний виробник даного товару. Продукція, що випускається нею, не має близьких замінників, а доступ нових виробників у дану галузь майже неможливий.
Умови функціонування монопольного ринку:
Єдиний продавець. Одна фірма виробляє даний товар, тобто поняття «фірма» і «галузь» збігаються (у невеличкому місті один телеграф, один готель, один банк).
Частка випуску монопольного ринку відповідає ринковій пропозиції.
Немає близьких замінників. Фірма виготовляє унікальний товар. У покупця немає альтернативного вибору, а у виробника немає необхідності в рекламі
Бар'єри для вступу в галузь. Входження нових виробників заблоковано юридично або економічно.
Причини монопольного стану фірми:
Економія від масштабу. Якщо виробництво будь-якого обсягу продукції однією фірмою обходиться дешевше, ніж кількома, то галузь – природна монополія: великі підприємства з максимальною продуктивністю і мінімальними витратами. Довгострокові середні витрати мінімальні тоді, коли фірма обслуговує весь ринок.
Виключне право компанії на володіння рідким і важливим ресурсом («Де Бірс»)
Держава створює бар'єри для входження в галузь, видаючи патенти і ліцензії.
Бар'єри необхідні для підтримки монопольної влади у довгостроковому періоді.
Види монополій:
Чиста монополія – єдиний продавець товару, що не має субститутів.
Природна монополія - у галузях, де економія внаслідок зростання масштабу виробництва особливо велика.
Проста монополія - встановлює однакові ціни для всіх покупців.
Монополія, що використовує цінову дискримінацію – установлює різні ціни на той самий товар для різних покупців.
Закрита монополія – захищена від конкуренції юридичними обмеженнями.
Відкрита монополія – одна фірма на якийсь час стає єдиним виробником продукції, не маючи спеціального захисту.
Взаємодія споживачів і виробників
Велика кількість покупців на монопольному ринку приводить до того, що жоден з них фактично не в змозі впливати на формування ринкової ціни. Тому кожен споживач змушений орієнтувати свій попит відповідно ціні, що пропонує монополіст.
Монополіст регулює ціну так, щоб споживачі купили весь обсяг товару, що він пропонує, визначаючи при цьому не тільки Qs, але і ціну. Тобто монополіст одержує монопольну владу.

Попит на продукт монопольної фірми
Монопольна фірма (price-maker) – фірма, що встановлює ціну на свою продукцію. За недосконалої конкуренції фірма опиняється в ситуації, коли кожна наступна одиниця продукції продається за нижчою ціною, тобто ціна не є заданою величиною. Фірма, стикаючись з ринковим попитом усвідомлює, що збільшення обсягу виробництва приводить до зниження ринкової ціни. Тому крива попиту для монополіста має від’ємний нахил.
13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415







Крива ринкового попиту D є кривою середнього доходу монополіста (D = AR).
Граничний доход монопольної фірми (MR) завжди менше ціни (Р): MR < Р, тому крива MR завжди нижче кривої D:
MR = dTR/dQ = d(P*Q)/dQ = P*dQ/dQ + Q*dP/dQ;
MR = P + Q*dP/dQ;
Оскільки Q*dP/dQ < 0, то MR < Р.
МR крутіша P у два рази:
Р = а – b*Q; TR = а*Q – b*Q2; МR = а – 2b*Q
Властивість МR: доход від додаткової одиниці продукції TR = Р·Q = 1·Р = Р. Але фірма натрапляє на криву попиту, що має від’ємний нахил і тому виробництво і продаж цієї додаткової одиниці продукції приводить до зниження ціни, що зменшує доход від всіх одиниць проданої продукції.
Приклад: Q = 10000 виробів, Р = 400 г.о . Збільшення Q на 1 одиницю приводить до зниження попиту на 0,01 г.о., але приріст виторгу буде менше, ніж 399,99 г.о., тому що зниження ціни стосується усього обсягу.
MR = 399.99·10001 – 400.1000 = 300 г.о.
Якщо в умовах досконалої конкуренції Р=MR, в умовах монопольного ринку MR < Р. Величина відхилення MR від Р залежить від еластичності попиту за ціною.
МR = Р + Q(d Р/ dQ) = P + (Q / P)·(dР / dQ)·P = P(1+1 / ЕD)
Особливості монопольної влади:
Збільшення попиту не завжди веде до збільшення кількості товару, що пропонується. Монопольна фірма відповідає на збільшення попиту підвищенням ціни.
Це пов'язано зі зміною цінової еластичності попиту, що виникає при зміні попиту в цілому. Зміна еластичності попиту за ціною, пов'язана з кожною даною ціною, приводить до створення нової кривої MR.
Саме зсув кривої MR, а не зсув кривої D – вирішальний фактор, що визначає зміну кількості пропонованого товару.
Для монополії неможливо визначити криву попиту, тому що кожний новий обсяг, що пропонується, обумовлює появу двох і більше цін. І навпаки, два і більш обсяги можуть бути пов'язані з однією ціною.
Монопольна фірма не реагує на ціну, як задану, вона сама її визначає. Тому неможливо використовувати криву попиту для того, щоб з'ясувати, який обсяг є її пропозицією на ринку.
Через те, що монополія може маніпулювати обсягом і ціною, для неї не існує визначеної кривої пропозиції.
При заданій кривій МС монополії в точці Курно (МС=МR) можуть перетинатися кілька кривих МR, кожній з який відповідає своя крива попиту. У такому випадку обсяг, на який указує точка Курно, буде пропонуватися за різними цінами в залежності від кута нахилу кривої попиту.



Кілька точок Курно, які відповідають різним кривим галузевого попиту, можуть указувати на одну ціну, по якій, у залежності від нахилу лінії попиту, буде пропонуватися різна кількість продукції.



При розгляді питань еластичності попиту за ціною ми відзначали взаємозв'язок між ціною і сукупним доходом при зміні попиту: якщо попит еластичний, то зменшення ціни викликає збільшення сукупного доходу, і навпаки, нееластичний попит приводить до падіння доходу при зменшенні ціни.
Проілюструємо це на моделі монополії.
По'єднаємо графік попиту і граничного доходу фірми з графіком сукупного доходу. Якщо крива попиту має вид прямої, то її верхня частина відбиває еластичний попит, тобто при підвищенні ціни сукупний виторг TR збільшується. У точці В, що поділяє лінію попиту навпіл, Еd = (1, сукупний виторг має максимальне значення TR = Р2(Q2, а граничний доход MR = 0.
Ділянка лінії dd нижче т.В характеризує нееластичний попит, MR < 0, TR знижується до нуля. Таким чином, монополіст фактично не працює на ділянці нееластичного попиту.







2.Монопольний ринок у короткостроковому і тривалому періодах.
Умова максимізації прибутку монополіста в короткому періоді.
Монополіст повинен визначити лінію своєї поведінки: або обмежити обсяг продажів для підтримки високої ціни, або збільшити обсяг, але вже за зниженою ціною.
Якщо фірма-монополіст установлює ціну Р1, вона зможе продати тільки Q1 товару, а її виторг TR = SP1АQ1O. Зі збільшенням обсягу виробництва площа прямокутника, тобто TR буде зростати, досягне TRmax при Q2, а потім почне зменшуватися до TR=0 при Q4.
TR збільшується доти, поки MR > 0. На наведеному вище графіку MR починається в точці d і проходить через Q2. Q2 визначає Qопт, при якому TRmax. При подальшому нарощуванні виробництва лінія MR уходить у зону MR<0 і загальний виторг TR падає. При обсязі Q4 TR = 0. Як і у випадку досконалої конкуренції, чистий монополіст максимізує прибуток при MR = MС. Але для монополіста MR < Р.
Умова максимізації прибутку для монополії МС = MR < Р. На відміну від фірми в умовах досконалої конкуренції, монополія припиняє збільшення виробництва до того, як граничні витрати зрівняються з ціною (до МС = Р)
Поєднаємо на графіку лінії попиту dd фірми-монополіста, MR, МС і АТС.





Для визначення обсягу виробництва, що дає максимальний прибуток, знаходимо точку перетину MR і МС (т. N), Q – кількість продукції, що забезпечує максимальний прибуток. Продовження перпендикуляра на криву dd дасть точку L – ціну, за якою можливо продати продукцію в кількості Q. TR = SPLQO. Виторг монополіста TR складається з сукупних витрат і прибутку. ТС = АТС(Q. Точка перетину QL з АТС (т. К) дасть величину АТС (Р2), тобто ТС = Р2(Q = SP2KQO. Сукупний прибуток ТРr = TR – ТС = SPLKP2.
За несприятливих умов фірма може не отримувати прибуток у межах короткострокового періоду. Тоді мета монополіста – мінімізація збитків.

На графіку dd нижче АТС. Щоб мінімізувати свої збитки, монополія повинна обмежити випуск обсягом, що відповідає точці перетину MR і МС. Так само як і фірма в умовах досконалої конкуренції, монополіст буде продовжувати випуск продукції доти, доки його ціна буде вище AVC. Якщо крива попиту dd зсунеться ліворуч так, що крива AVC опиниться над нею і фірма не зможе компенсувати навіть AVC, тоді єдиним варіантом мінімізації збитків буде повне припинення випуску.
Така ситуація може носити тимчасовий характер, фірма може дочекатися кращих часів і вийти зі скрутного стану. Якщо падіння попиту не припиниться, то монополія змушена буде піти з галузі з наступним повним розпродажем своїх активів.
Розглянемо рівновагу фірми в тривалому періоді на прикладі відкритої монополії тому що в довгостроковій перспективі будь-яку монополію можна вважати відкритою. Цей вид монополії не має спеціального захисту. Як їй захиститися від конкурентів?
По-перше, фірма може установити таку високу ціну, що дозволить їй отримувати короткочасний максимальний прибуток доти, доки ціни знову не понизяться. Установлюючи високу стартову ціну, монополіст усвідомлює, що з'явиться конкурент, з яким доведеться поділитися прибутком. Тоді утворюється олігополія, де лідеру-монополісту ще належить значна частка прибутку. Якщо фірма не погодиться з утратою максимального короткострокового прибутку, вона буде розробляти новий продукт.
По-друге, замість того, щоб установлювати монопольно високу ціну, фірма встановлює її на нижчому рівні, що дозволяє їй отримувати помірний прибуток. Мета – зменшення імовірності появи на ринку конкурента. Це стратегія лімітуючого ціноутворення. Вона пов'язана з труднощами досягнення такого низького рівня витрат виробника, що не під силу будь-якому конкуренту.
У тривалому періоді фірмі-монополісту загрожує розробка товарів-субститутів (незамінних продуктів немає). Крім того, зростає попит на усі види замінників. Активність підприємств, що випускають замінники, веде до падіння попиту на товари фірми-монополіста. Захищаючи свої інтереси, монополіст підвищує витрати через упровадження нововведень. Поступово фірма-монополіст переходить у позицію беззбитковості, коли економічний прибуток дорівнює нулю. У цьому стані монополіст досягає довгострокової рівноваги. Фірма одержує доход, який достатній для покриття усіх витрат, але не приносить економічного прибутку.
LMC – довгострокові граничні витрати
LАC - довгострокові середні витрати
У тривалому періоді монополія повинна керуватися, принаймні, беззбитковістю. На відміну від досконалої конкуренції, довгострокова рівновага в умовах монополії не обов'язково повинна встановлюватися в точці LACmin. Воно може мати місце при Q < Q(LACmin) або Q > Q(LACmin). Покупцю доводиться платити Р > LACmin, даючи можливість виробнику отримувати економічний прибуток.
Якщо монопольна фірма прибуткова, вона може сподіватися на прибуток як у короткостроковому так і у довгостроковому періоді.
Маючи можливість контролювати одночасно і випуск і ціну, вона навмисно завищує ціни, скорочуючи при цьому обсяг виробництва. Є ситуації, коли фірма монополіст може бути зацікавлена в збільшенні обсягу виробництва.
До цього моменту ми припускали, що монополіст установлює єдину ціну на свої товари для всіх споживачів (проста монополія).
Однак іноді з метою одержання додаткового доходу фірма монополіст вважає за можливе і вигідним призначати різні ціни для різних покупців. Установлення різних цін на той самий товар, не пов'язане з витратами, називається ціновою дискримінацією.
Цінова дискримінація може застосовуватися тільки в умовах недосконалої конкуренції, тому що досконала конкуренція неминуче привела б до встановлення єдиної ціни на товар.
Умови проведення політики цінової дискримінації:
1 - виключається просування куплених товарів з дешевого ринку на дорогий з метою їх продажу;
2 - продавець повинен уміти розділяти покупців на групи відповідно до їх еластичності попиту на товар. Причому покупцям з низькою еластичністю попиту, як правило, пропонується висока ціна, і навпаки, еластичність попиту сприяє зниженню ціни.
Існує три види (ступеня) цінової дискримінації, що проводить монополіст.
Дискримінація Iступеня (досконала дискримінація) – виявляється в тім, що на кожну одиницю виробленого однорідного товару установлюється своя ціна, яка дорівнює ціні попиту. Застосовується в умовах індивідуального виробництва, коли виготовлення і реалізація товару (нової техніки) здійснюється на замовлення конкретних споживачів.
Графічно оптимальний обсяг виробництва для монополіста визначається точкою L (перетин МС і MR). L (Q1, Р1). На ринку досконалої конкуренції оптимум був би досягнутий у т.Е (Q1, Р2).
При здійсненні цінової дискримінації I ступеня фірма буде виробляти і продавати вироби 1,2,3, за індивідуальними цінами. При цьому фірма може збільшити Q1 до Q2. На відміну від ринку досконалої конкуренції, де кожен виріб реалізується за єдиною ціною Р2, фірма-монополіст, продаючи продукцію за одиничними цінами, привласнить собі весь доход, скоротивши ренту (доход) покупця до нуля.
При проведенні цінової дискримінації II ступеня продукція, що випускається монополією, групується по партіях, на які встановлюють різні ціни. На практиці – це знижки і надбавки до цін. Наприклад: квартплата по одній ціні, надлишки – по підвищеній; ресторан удень продає товар зі знижкою, увечері – за підвищеними розцінками.
На графіку показано, що монополіст реалізує партії товарів Q1, Q2, Q3 за цінами Р1, Р2, Р3. Проводячи цінову дискримінацію II ступеня, фірма може розширити своє виробництво до Qк при ціні Рк, як в умовах досконалої конкуренції. Але з усього доходу споживача, що дорівнює SркАЕ фірма привласнює собі тільки його частку, показану штрихуванням.
На відміну від цінової дискримінації II ступеня, цінова дискримінація III ступеня припускає поділ самих покупців на окремі групи або ринки, де установлюється своя ціна реалізації. При проведенні цієї цінової політики особливо важливо, щоб виключалося вільне переміщення куплених товарів між ринками, і попит на кожний з них не залежав від цін, установлюваних на іншому ринку. Типовий приклад: надання приватних послуг лікарями, учителями, адвокатами й ін. Практикуючий лікар бере з заможних клієнтів більш високу плату, ніж з незаможних. Можна не боятися, що клієнт, що заплатив за цю послугу дешевше, перепродасть її по більш високій ціні.
Цінова дискримінація III ступеня використовується в тих випадках, коли ринки розділені географічно або тарифними бар'єрами. В обох випадках перепродаж товарів супроводжується великими витратами, що є перешкодою для їх переміщення.
На графіку показана цінова дискримінація III ступеня на двох ринках. Загальна вертикальна вісь, МС = const. На кожнім ринку монополіст, який максимізує прибуток при МС=MR, призначає більш високу ціну там, де попит на його продукцію менш еластичний (Р1).


Цінова дискримінація має як позитивні так і негативні наслідки.
Позитивні: дозволяє розширити обсяг продажів за межі, контрольовані монополією. Без цінової дискримінації деякі потрібні послуги взагалі не могли б здійснюватися. За її допомогою зменшується різниця в реальних доходах різних груп споживачів. Приклад: система вищої освіти в США, де поряд із загальною системою платного навчання діє система знижок і стипендій для студентів з низькими доходами. Або пільги для соціально незахищених шарів населення по квартирній платі і продаж товарів за зниженими цінами.
Негативні: нераціональний міжгалузевий і міжрегіональний розподіл ресурсів. Тому, щоб пом'якшити руйнівну дію ринкових сил, цінова дискримінація повинна знаходитися під контролем держави.

Показники монопольної влади.
Максимізація прибутку монополією здійснюється відповідно до умови:
dТРr/dQ = (d(TR – TC)/dQ) = dTR/dQ – dTC/dQ = MR – MC = 0;
MC = MR = P
Монополіст розширює виробництво і знижує ціну, поки MR > MC. При MC > MR, монополіст скорочує виробництво і підвищує ціну.














При обсязі, що максимізує прибуток,
MR = Р + Р(1/ ЕD); MR = MC;
Р + Р(1/ ЕD) = MC;
(Р – МС) / Р = - 1 / ЕD
Перевищення Р над МС як відсоток від Р дорівнює величині 1 / ЕD , узятому з мінусом:
Р = MC / (1 + 1 / ЕD)
Таким чином, якщо при досконалій конкуренції Р = MC; монополіст призначає ціну, що перевищує МС на величину, обернено пропорційну ЕD.
Отже, способом виміру монопольної влади є величина, на яку ціна, що максимізує прибуток, перевищує МС.
За допомогою формули Р = MC / (1 + 1 / ЕD) можна розрахувати Р як накидку над МС. Це універсальне правило для будь-якого монополіста, якщо враховується ЕD для фірми, а не для ринку.


Якщо ЕD для фірми велика, накидка буде мінімальна (у фірми невелика монопольна влада);










Якщо ЕD для фірми невелика, накидка буде максимальна (фірма володіє значною монопольною владою).



Цей спосіб визначення монопольної влади був запропонований Лернером у 1934 і названий показником монопольної влади Лернера:
IL = (P – MC) / P;
0 < IL < 1. Для конкурентної фірми IL = 0, чим більше IL, тим більша монопольна влада. Але монопольна влада не гарантує високих прибутків. Прибуток залежить від співвідношення АС і Р. Фірма В може мати більшу монопольну владу, ніж фірма А, але отримувати менший прибуток, якщо в неї значно вищі середні витрати.
Приклад:Універсами і магазини «24 години». В універсамах Р – МС = 15–20 %, у магазинах «24 години» 15–30 %, тому що універсами обслуговують один район і бояться втратити покупців. «24 години» призначають більш високу ціну, ніж універсами, тому що в них менш еластична крива попиту. Їх відвідувачі менше реагують на ціну.
Коефіцієнт Лернера (Р – МС) / Р свідчить, що у невеликих магазинів більше монопольної влади. Але вони дістають менший прибуток, тому що їх обсяг реалізації значно менший, а середні постійні витрати – більші.
Індекс Лернера може розраховуватися і через еластичність попиту фірми (а не всього ринкового попиту):
13 EMBED Equation.DSMT4 1415
Індекс Герфіндаля – вимірює концентрацію ринку, оцінюючи ринкову частку продажу фірм у відсотках і підсумовуючи ці частки, зведені в квадрат.
13 EMBED Equation.DSMT4 1415

3. Соціальна ціна монополії.
В умовах чистої монополії прибуток не виконує своєї функції по залученню в галузь нових фірм, як на ринку досконалої конкуренції, тому ціни на монопольному ринку вищі за ті, які могли б бути в умовах досконалої конкуренції.

Qк і Qm – рівноважний обсяг виробництва конкурентної фірми і монопольної фірми
Рк і Рm - конкурентна ціна і монопольна ціна
d – крива попиту конкурентної фірми
D – ринкова крива попиту
МС і MR - граничні витрати і граничний доход
На ринку досконалої конкуренції Р = МС
На монопольному ринку Р > МС
Рк < Рm; Qк > Qm
Соціальна ціна монополії – ступінь утрат суспільством чистої корисності внаслідок зменшення доступності товарів для споживача в умовах, коли монополія максимізує прибуток.
Оскільки Рm > МС, надлишки споживачів і виробників в умовах монополії змінюються порівняно з досконалою конкуренцією.
Сукупні втрати надлишку споживачів А + В (SA + SB)
Виробник отримує прибуток в розмірі SA, але втрачає частину надлишку SС.
Сукупний прибуток виробника А – С (SA - SС ).
Чисті збитки від монопольної влади: В + С (SВ + SС) - різниця між потенційно можливим рівнем виробництва за відсутності монополії і реальним обсягом випуску монополіста. Це мертві збитки (мертвий вантаж монополії).


Тема 9. Олігополія.
Основні риси й особливості організації олігополії.
Теоретичні моделі олігополії.

1.Основні риси й особливості організації олігополії.
Олігополія – ринкова структура, у якій домінують кілька великих фірм, кожна з них здатна впливатити на ринкову ціну, а входження нових виробників у галузь обмежено.
Риси олігополії:
- Нечисленність фірм: жорстка олігополія ( 3-4 фірми); м'яка, аморфна (6-8 фірм). Чим вищий рівень концентрації галузі, тим більша частка виробництва припадає на невелике число фірм. Ринок наближається до монополії.
Олігополістичний ринок може бути в галузях, що виробляють як стандартизований (сталь, AL), так і диференційований (сигарети, автомобілі) продукт.
- Високі бар'єри для входження в галузь. Пов'язані з ефектом масштабу, наявністю патенту на технічні відкриття, монопольним контролем над джерелами сировини, витратами на рекламу.
- Загальна взаємозалежність – необхідно враховувати реакцію конкурентів.
Особливості поведінки олігополіста на ринку визначаються двома тенденціями, що діють у протилежних напрямках:
1 - фірми зацікавлені в максимальному сукупному прибутку галузі через угоди і загальні дії, тому що це дає можливість реалізувати монопольну владу.
2 - кожна фірма прагне одержати надприбуток за рахунок конкурентів, порушуючи угоди, що істотно загострює суперництво.
Угода – явна, таємна чи мовчазна домовленість між фірмами в галузі з метою встановлення фіксованих обсягів і цін.
Протиріччя між двома тенденціями ілюструє дилема олігополіста.
Ситуація, з якою зустрічаються олігополісти нагадує стан учасників стратегічних ігор: необхідно обрати варіанти поведінки, відповідні діям і реакції суперника. Тому в аналізі олігополістичних ситуацій використовується теорія ігор, що математичними методами досліджує поведінку індивідів, які мають протилежні інтереси у ймовірностних ситуаціях, пов'язаних із прийняттям рішень.
Предмет теорії – ситуації з заздалегідь заданими правилами (карти, доміно). Стратегія гравців визначається цільовою (платіжною) функцією, що показує виграш або програш учасника. Розрізняють ігри з нульовою і ненульовою сумами. Ігри з нульовою сумою – антагоністичні: виграш одних дорівнює програшу інших, загальна сума виграшу дорівнює нулю.
За характером попередньої домовленості розрізняють ігри кооперативні і некооперативні ( коли кожний грає за себе проти усіх ).
Некооперативна гра з нульовою сумою – модель Курно, з ненульовою сумою – «дилема в’язня».
«Дилема в’язня». За скоєний злочин піймали двох злодіїв, яким пред'явлене обвинувачення в ряді крадіжок. Перед кожним дилема – зізнатися в минулих крадіжках чи ні. Ув'язнені знаходяться у різних камерах і не можуть домовитися. Некооперативна ненульова (негативний прибуток) гра.
Характерна риса гри – невигідність для учасників керуватися особистими інтересами. Кожний розраховує, що інший не зізнається, якщо він зізнається і він одержить мінімальне покарання (-1), але зізнаються обидва й одержують (-6). Якби кожний покладався на іншого, обидва не зізналися б і одержали (-3).

II
I 13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415
зізнався
ні

зізнався
-6

-6
-10

-1

ні
-1
-10
-3
-3










Джон фон Нейман і Оскар Моргенштерн у 1844р. написали книгу «Теорія ігор і економічна поведінка».
Дилема олігополіста (у теорії ігор «дилема в'язня») досліджує стратегічні питання ціноутворення, що вирішує кожна фірма: установити співробітництво і на його основі максимізувати прибуток галузі чи навпаки, намагатися максимізувати власні прибутки.
Умови:
- Фірма А і фірма В діють в умовах дуополії (два виробники поставляють на ринок стандартний товар)
- Кожна фірма обирає цінову стратегію, установлюючи високу чи низьку ціну.








Прибуток фірми А показаний вище по діагоналі, прибуток фірми В - нижче.
Варіанти цінової стратегії, коли фірми діють без угоди:
1.Фірми встановлюють високі ціни – кожна одержить високі прибутки.
2. Фірми встановлюють низькі ціни – кожна одержить низькі прибутки.
3.Одна фірма встановлює низьку ціну, коли конкурент установлює високу – ця фірма одержує надприбуток за рахунок ринкової частки конкурента.
Пасивна політика високих цін має переваги над конкурентною політикою низьких цін.
Таким чином, у даній ситуації має місце як прагнення до угоди, так і до свідомого суперництва заради одержання прибутку.
Олігополістичний взаємозв'язок може набувати різних форм: від утримання цін на одному рівні до цінових воєн. Олігополія неохоче йде на зміну ціни, тому що це пов'язано зі значними витратами. Як правило, фірмі вигідно у випадку зміни попиту змінювати обсяги виробництва, а не ціну. Однак утримання ціни олігополією на одному рівні ефективно тільки в короткостроковому періоді.
Цінові війни вигідні для споживачів, але не вигідні для продавців. Втягування в цінову війну базується на припущенні, що суперник не буде реагувати на зниження ціни. Зменшуючи ціну до рівня, нижчого ціни конкурента, намагаючись збільшити щомісячні продажі, кожний виробник думає, що зможе захопити весь ринок і тим самим збільшити свій прибуток. Суперники відповідають ще більшим зниженням ціни. Ціни знижуються доти, поки фірми вже не можуть отримати з цього ніякої вигоди. Ціна падає до АС, а економічний прибуток – до нуля. Настає рівновага і продавці призначають одну ціну p=AC=MC, а загальний ринковий випуск стає таким, як при досконалій конкуренції.
Руйнівні дії цінових воєн приводять фірми до угод. Цьому сприяють фактори:
- фірми виготовляють стандартну продукцію;
- у галузі невелика кількість фірм;
- не дуже поширені нецінові методи конкуренції;
- галузь переживає період економічного підйому;
- легко може бути виявлене порушення угоди;
- існують високі бар'єри для входу нових фірм у галузь.
Відверта змова: картель.
Картель – об'єднання фірм, що відверто домовляються про обсяги виробництва і ціни. В умовах дотримання умов угоди картель діє як чиста монополія.
Умови створення картелю:
- установити бар'єри входженню в галузь конкурентів;
- установити загальний рівень обсягів виробництва і монопольну ціну, що максимізує прибуток;
- установити квоти для кожної фірми, що входить у картель;
- забезпечити процедуру контролю квот.
Проблема стабільності:
1) у кожного учасника картеля виникає бажання продавати свою продукцію по високій картельній ціні, але перевищувати картельну квоту, одержуючи додатковий прибуток. Якщо такої поведінки дотримується більшість фірм у картелі, він розвалюється.
2) потенційну загрозу картелю несе об'єднання аутсайдерів у контркартель.
У більшості країн відверті картельні змови заборонені законом, тому частіше існують таємні змови, небезпечні для суспільства через неможливість контролю державою.

2.Теоретичні моделі олігополії.
Прогнозування олігополістичного взаємозв'язку в довгостроковому періоді пов'язано з необхідністю врахування відповідних дій конкурентів на можливу зміну цін фірмою-олігополістом. Оскільки реакцію суперників важко передбачити, дотепер створити єдину модель олігополії не вдалося. Розроблено ряд моделей, які описують конкретні ситуації, що показують, як при олігополії виявляється тенденція до зменшення прибутків через конкуренцію. Руйнівні дії олігополістичного суперництва штовхають фірми як до цінових воєн, так і до змови.











Модель цінових воєн.
Нехай ринок розділений між двома олігополістами. Нехай рМ=7>рСК=5, а Q=3 тис. шт. Тоді TR1=TR2=7*(3/2)=10,5 тис.грн.; 13 EMBED Equation.3 1415
=(7-5)(3/2)=3тис. грн.
Нехай І олігополіст знизив ціну на 0,5 тис.грн. Усі покупці перейдуть до нього: Q1 = 3,5 при Р1 = 6,5 тис.грн. Його Q збільшиться з 1,5 до 3,5 тис.шт., TPr1=(6,5-5)3,5= =5,25 тис.грн. Тоді ІІ олігополіст знижує ціну до 6 тис.грн. Покупці підуть до нього: Q2 = 4 тис. шт.; 13 EMBED Equation.3 1415 тис.грн. і т.д.
Особливості цінової війни:
1. Незначне зниження ціни одним конкурентом приводить до повної втрати прибутку іншим.
2. Кожного моменту є значний стимул для зниження цін кожним конкурентом.
3. На тривалому проміжку цінова війна невигідна олігополістам.
4. Цінова війна закінчується встановленням конкурентної рівноваги.
Цінові війни недовговічні і фірми вступають у співробітництво, щоб уникнути втрати прибутку. У картелі фірми виступають єдиною монополією, їх Р і Q характерні для чистої монополії, тобто фірми, що злилися в картель, максимізують свій прибуток на основі скорочення Q до рівня MC=MR.
Висновок: картель вигідний олігополістам, але в кожен момент він випробовується на стійкість, тому що існує спокуса порушити угоду.

Модель дуополії Курно (1838) припускає, що кожна фірма діє так, начебто не очікує від своїх конкурентів зміни ціни і обсягу виробництва, навіть якщо вона сама це робить. При цьому:
1) обсяг виробництва або ціна конкурента розглядається як задана величина.
2) попит лінійно залежить від ціни;
3) MC = const.


Нехай функція попиту в дуополії має вид: 13 EMBED Equation.3 1415 де Q – обсяг попиту в одиницю часу, тис. шт.; 13 EMBED Equation.3 1415 – ціна одного виробу, тис. г.о. 13 EMBED Equation.3 1415, де 13 EMBED Equation.3 1415 і 13 EMBED Equation.3 1415 – обсяги виробництва обох фірм. Нехай витрати по випуску одного виробу фіксовані і дорівнюють 4 тис. г.о. Отже, ТС1=4q1, ТС2=4q2, МС1=МС2=4 тис. г.о.
Модель Курно передбачає цінову ситуацію, коли кожна з фірм на певному часовому інтервалі є єдиним виробником даного товару, тобто чистою монополією. Нехай спочатку І дуополіст входить на ринок зі своєю продукцією. Покажемо максимізацію прибутку графічно.
Показники
Періоди часу


1
2
3
4
5
6
7
8
9
10

13 EMBED Equation.3 1415
6
6
4,5
4,5
4,12
4,12
4,06
4,06
4,03
4,0

13 EMBED Equation.3 1415
0
3
3
3,75
3,75
3,87
3,87
3,93
3,93
4,0

13 EMBED Equation.3 1415
10
7
8,5
7,75
8,13
8,01
8,07
8,01
8,01
8,0

Для першої фірми лінія попиту 13 EMBED Equation.3 1415 і граничний доход 13 EMBED Equation.3 1415. І дуополіст, який максимізує прибуток при 13 EMBED Equation.3 1415, установить 13 EMBED Equation.3 1415 тис.од. і 13 EMBED Equation.3 1415 тис. г.о. Потім на ринку з'явиться ІІ фірма і буде розглядати обсяг випуску першої (13 EMBED Equation.3 1415 тис.од.) як вихідний. ІІ дуополіст максимізує прибуток (за умов 13 EMBED Equation.3 1415 ) при 13 EMBED Equation.3 1415 тис.од. і 13 EMBED Equation.3 1415 тис.г.о., його функція попиту на продукцію дорівнює: 13 EMBED Equation.3 1415. Причому й І фірма буде продавати свою продукцію за 13 EMBED Equation.3 1415 тис. г.о. У наступний період лідером на ринку знову стане І фірма, яка визначить свою функцію попиту на товар як 13 EMBED Equation.3 1415. Її лінія попиту 13 EMBED Equation.3 1415. Аналогічна поведінка буде розвиватися і далі, тому динаміку Q і p можна звести в таблиці:

Дані таблиці показують, що обидві фірми поступово приходять у рівноважний стан при 13 EMBED Equation.3 1415 тис. од. і 13 EMBED Equation.3 1415 тис. г.о. Якщо число виробників в олігополії збільшується, може виникнути ситуація, що характерна для ринку досконалої конкуренції 13 EMBED Equation.3 1415 В нашому прикладі досконала конкуренція багатьох фірм зменшить Р до 13 EMBED Equation.3 1415 тис. г.о., а Q зросте до 13 EMBED Equation.3 1415 тис. од. (13 EMBED Equation.3 1415 ).
Зобразимо рівновагу в моделі Курно через криві реагування, які показують обсяг виробництва, що максимізує прибуток, який буде вироблятися однією фірмою, якщо дані обсяги виробництва конкурента.
Крива реагування І відбиває 13 EMBED Equation.3 1415, що максимізує прибуток. Крива реагування ІІ відбиває 13 EMBED Equation.3 1415, що максисізує прибуток. Якщо рухатися відповідно стрілкам від однієї кривої до іншої, починаючи з 13 EMBED Equation.3 1415 тис. од., це приведе до рівноваги Курно в т. Е, у якій кожна фірма виробляє 4 тис.од.
Плюси теорії Курно:
по-перше, вона приводить до стабільної рівноваги;
по-друге, оскільки теорія поширюється на ринки не тільки з двома фірмами, модель Курно доводить, що рівноважна ціна поступово рухається від монопольної ціни до 13 EMBED Equation.3 1415, тобто до конкурентної ціни.
Мінуси теорії Курно - у вихідній посилці: конкуренти фірми не відреагують на зміну її ціни чи обсягу виробництва. Життя доводить її помилковість.
Це спрощена модель. Вона може бути розглянута як початковий ескіз боротьби між олігополістами. Наприклад, коли фірма приймає рішення, які потім не може змінити.

Модель «ламаної кривої попиту». У 1939 році модель Курно була поліпшена теорією “ламаної кривої попиту” (Холл, Хітч, Суізі). Вона більш наближена до реальної дійсності, тому що будувалася на припущенні, що конкуренти підтримають будь-яке зниження ціни, але не стануть іти за її підвищенням.
Нехай у даний момент у олігополіста склалася комбінація Q і Р, що відповідає т. А. Міркування виробника: у випадку зниження ціни деякі конкуренти, побоюючись скорочення обсягу продажів, можуть наслідувати мій приклад і я навряд чи збільшу різко свої продажі. Лінія D на мою продукцію буде мати більш крутий нахил. Якщо я підвищу ціну, то конкуренти, прагнучи збільшення продажів, навряд чи підуть за мною і зможуть залучити частку моїх покупців. Крива попиту на ділянці АС буде мати більш положистий нахил.
Нахил кривої D на продукцію олігополіста визначається не тільки пропозиціями покупців, але і реакцією на його дії конкурентів. Нашому олігополісту ця реакція достеменно невідома, він у своїх діях виходить з найменш сприятливої для себе реакції. У його уявленні крива D має злам у т. А. Це не дійсна лінія попиту, а суб'єктивна оцінка її даним олігополістом. Передбачається, що олігополіст відчуває “відразу до ризику” і у своїй поведінці виходить з найменш сприятливого варіанта реакції конкурента.
Злам у лінії D означає розрив у лінії MR при сформованому обсязі Q. При зниженні ціни олігополисти розраховують на незначне збільшення сукупного виторгу, а можливо і скорочення загального виторгу (MR < 0). При підвищенні ціни сукупний виторг може скоротитися на набагато більшу величину.
Нехай початкова лінія МС – МС. Оптимальна комбінація Р і Q – у т. А. Нехай ціни на ресурси збільшуються – крива МС1. Оптимальні Р і Q – ті ж самі. Лише коли граничні витрати стануть MC2 (опиняться поза вертикальною ділянкою лінії MR) олігополіст змінить ціну. Таким чином, олігополіст не схильний змінювати ціну при незначних змінах витрат.
Дана модель олігополії не є вичерпною. Вона лише пояснює стабільність цін на олігополістичних ринках, але не пояснює формування початкової ціни.
Так само як і модель Курно, теорія “ламаної кривої попиту” проста й оригінальна, тим більше, що її вихідна посилка значно реалістичніша. Але і ця теорія не може вважатися цілісною моделлю олігополістичного ціноутворення, тому що має істотні обмеження. Пояснюючи, чому олігополіст прагне не змінювати існуючої ціни, теорія нічого не каже про рівень цієї ціни. До того ж дослідження не підтвердили її основний прогноз, відповідно до якого ціни в умовах олігополії більш стабільні, ніж в умовах монополії.

Модель «лідерство в цінах» - модель ціноутворення, у якій фірма-лідер установлює ціну, а інші фірми її наслідують.
Така процедура спрощує проблему узгодження цін: достатньо установити ціну, призначену лідером.
Це модель «часткової монополії», тому що лідер установлює монопольну ціну, базуючись на власних MR і MC. Інші фірми приймають ціну як дану.

На рисунку а) зображена крива ринкового попиту D. Фірма-лідер визначає свій попит, віднімаючи кількість товару, що пропонують інші фірми при всіх можливих цінах, від ринкового попиту. Її чистий попит визначається кривою D1. Фірма лідер розраховує MR для цього попиту (MR1) і виробляє кількість товару QL (у т. MR1=MC).
На рисунку б) показана крива пропозиції S інших фірм у галузі. Вони виробляють при ціні PL кількість товару Q1. QL+Q1=QD при Р=РL.
Установлення ціни лідером залежить від того, чи будуть обмежувати інші фірми за відповідних цін обсяги виробництва, щоб ринкові частки залишалися приблизно такими ж, чи навпаки, будуть розширювати виробництво за умови підвищення цін. Якщо інші фірми будуть обмежувати виробництво, лідер може установити загальну ціну, що максимізує прибуток.

Ціноутворення за принципом «витрати плюс» використовується при невизначеному попиті на товари і складності визначення МС. Спочатку розраховується середній рівень витрат, виходячи з повної завантаженості виробничих потужностей, щоб мати можливість нівелювати кон’юнктурні зміни. При розрахунку витрат враховується, що велику питому вагу мають AVC. До AVC додається відсоток, що включає постійні витрати AFC і нормальний прибуток (альтернативна вартість використаних факторів виробництва, наданих власникам фірм). Відсоток залежить від еластичності попиту на продукцію: при нееластичному попиті він буде вищим і навпаки.











Це прагматичний спосіб вирішення проблеми реальної оцінки MR і MC .

Ціноутворення, що обмежує вхід у галузь.
Якщо не існує бар'єрів для входу в галузь, то не існує і способу утримати ціну вище конкурентного рівня в довгостроковій перспективі. Можливість входження в галузь зможе вплинути на поведінку олігополістів, що займають тривке положення на ринку. Вони можуть почати дії по витисканню конкурентів до того, як ті закріпляться або створять бар'єри.
Олігополісти можуть установити Q>QМ. Якщо є економія від масштабу, можна змусити новачка заснувати невелике підприємство з високими АС або велике, дороге підприємство, пішовши на ризик падіння ціни нижче рівня витрат у результаті значного збільшення загального обсягу виробництва галузі в цілому. Практика встановлення найнижчої ціни, що перешкоджає входу на ринок, називається практикою стримування цін або ціноутворенням, що обмежує вхід у галузь.
LAC – крива середніх витрат нового виробника на олігополістичному ринку. Якщо фірма не може сподіватися на ціну свого товару, яка щонайменше дорівнює 13 EMBED Equation.3 1415, вона може дістати економічний прибуток, увійшовши на ринок, де вже є великі прибутки олігополістів.
Нехай фірми галузі організували картель, що максимізує прибуток. Тоді вони установили б Рм, що відповідає Qм, при якому MR = MC. Але оскільки 13 EMBED Equation.3 1415 потенційних конкурентів, картель приречений на провал, якщо немає бар'єрів для входу в галузь. Установлювати pм нема рації, тому що вона залучить виробників і обсяги виробництва зростуть, а прибуток зменшиться. Якщо ж установити Рм = Р*, у конкурентів не буде стимулу входити в галузь і олігополісти, що мають перевагу у витратах, і в довгостроковому періоді можуть мати економічний прибуток при ціні Р*.

Тема 9. Ринок монополістичної конкуренції
1. Ознаки і поширення монополістичної конкуренції.
2. Ринкова поведінка монополістичного конкурента.
3. Нецінова конкуренція.
4. Ефективність монополістичної конкуренції.

1. Ознаки і поширення монополістичної конкуренції.
Основи теорії монополістичної конкуренції розробили Робінсон і Чемберлін.
Монополістична конкуренція передбачає взаємне поєднання двох моделей ринку: досконалої конкуренції і чистої монополії.
Монополістичною конкуренцією називають ринкову структуру, що передбачає наявність великої кількості фірм, для неї характерна легкість входу в галузь і виходу з неї. Продукція різних фірм диференційована.
Ознаки монополістичної конкуренції:
Значна кількість фірм на ринку і висока ступінь конкуренції. Частка кожного з виробників коливається від 1% до 10% продажу на ринку.
Товар кожної фірми є недосконалим замінником товару, що реалізується іншими фірмами. Продукт кожного продавця має виняткові характеристики, що дають йому переваги над іншими конкурентами. Диференціація товару означає, що він не стандартизований. Відмінності - в якості, рекламі чи іміджу, що дають продавцю локальну владу над товаром (певну її міру).
Продавці при встановленні ціни на свої товари або при визначенні обсягу виробництва не враховують реакцію конкурентів. Малоймовірно, щоб конкурент отримав збитки, утративши значну частку ринку при зниженні ціни якою-небудь фірмою, тому що він має унікальний товар, на який є стійкий попит.
На ринку є умови для вільного входу і виходу. Ринок може приваблювати, але вхід фірм більш складний, ніж при досконалій конкуренції. Необхідно мати певний капітал, ноу-хау, час для визнання покупцями нових торгових марок і послуг.
Монополістична конкуренція – це досконала конкуренція + диференціація продукції.
Ця диференціація ґрунтується як на реальних, так і на уявних відмінностях. Реальні відмінності досягаються за рахунок:
якості товару. Товари можуть відрізнятися певними функціональними особливостями, матеріалами, з яких вони виготовлені, дизайном, якістю роботи і т.п.;
поглиблення післяпродажного обслуговування. Фірми намагаються виділити свій товар серед інших аналогічних тим, що збільшують термін гарантійного обслуговування, безкоштовно доставляють товар покупцю, на місці збирають і встановлюють меблі і т.п.;
місця продажу товару. Це особливо стосується товарів, потреба в який виникає у певному місці. Кафе в людному місці з чудовим краєвидом, бензоколонка на трасі з активним рухом автомобілів більш привабливі для покупців за інших однакових умов.
стимулювання збуту (призи для покупців, знижки, заохочення для посередників, ярмарки і т.п.).
На відміну від чистої монополії фірма, яка не є єдиним виробником даного виду продукції, перебуває під впливом конкурентів, що виробляють дану групу товарів–субститутів.
На відміну від олігополії фірма може не враховувати відповідні дії конкурентів, тому що кожен з них незначною мірою впливає на умови реалізації
На відміну від досконалої конкуренції обсяг збуту обмежений і визначається ціною, особливостями продукту і витратами на рекламу.
Приклад фірм монополістичної конкуренції: підприємства роздрібної торгівлі, перукарні, відеосалони. Незважаючи на те, що товар кожної фірми на ринку монополістичної конкуренції є унікальним, між ними існує подібність достатня, щоб згрупувати продавців в об'єднання, схожі на галузь. Галузь – це сфера виробництва товарів і послуг, що входять у визначену товарну групу.
Товарна група – кілька подібних, але не ідентичних товарів, що задовольняють одну потребу. У кожній товарній групі продавців можна розглядати як конкуруючих у межах галузі. Приклади: 1 група – прохолодні напої; 2 група – будівельні матеріали.
Існують проблеми у визначенні товарних груп деяких галузей. Наприклад: взуттєва – домашнє, жіноче, спортивне взуття.
При визначенні галузей необхідно спиратися на аналіз перехресної еластичності попиту на товари конкуруючих фірм.
У галузях з монополістичною конкуренцією перехресна еластичність попиту повинна бути позитивною і мати відносно високі значення. Це значить, що товари конкурентів – близькі замінники. Якщо фірма такої галузі підвищить ціну, вона повинна очікувати значної втрати обсягу продажу на користь конкурента.

2. Ринкова поведінка монополістичного конкурента.
Крива попиту окремої фірми має від’ємний нахил. Її еластичність вища за криву попиту галузі, тому що на ринку продаються товари–субститути інших фірм. Від’ємний характер кривої попиту дає можливість фірмі отримувати економічний прибуток у короткостроковому періоді.
Фірма випускає продукцію в обсязі, що відповідає т.E (MR=MC) - точці рівноваги. Максимальний прибуток вона одержує при Q1 і P1 у сумі SP1KLM. (М – середні витрати АТС на одиницю продукції, KL – прибуток на одиницю продукції,). Це значить, що фірми галузі отримують прибуток більший за нормальний, тобто економічний. Відповідно власники фірми отримують від факторів виробництва більшу віддачу, ніж мали б, якщо б реалізували наступний за прибутковістю спосіб використання цих ресурсів.
Довгострокова рівновага фірми.
При монополістичній конкуренції відсутні будь-які обмеження на вхід у галузь і вихід, у результаті чого в довгостроковому періоді економічний прибуток усіх фірм галузі дорівнює нулю. Процес вирівнювання прибутку показаний на рисунку.
Поява нових виробників у галузі через її прибутковість зсуває криву попиту фірми D і криву граничного доходу MR уліво, тому що ринковий попит покупців на дану групу товарів буде розподілятися на усе більшу кількість фірм. Новий стан рівноваги фірми виникає в т.K. (точці дотику кривою АТС кривої D).
За цих умов економічний прибуток падає до нуля (при Q2 і P2) і вхід у галузь нових фірм припиняється.
Галузь не може знаходитися в стані рівноваги, поки фірми можуть установлювати ціни на товар вищі, ніж АТС при обсязі виробництва, що максимізує прибуток.

Якщо попит на ринку монополістичної конкуренції знизився після встановлення рівноваги (P = LAC), фірми почнуть виходити з галузі, тому що скорочення попиту унеможливлює для фірм відшкодування їх економічних витрат. При Q1, коли MR=LMC, після скорочення попиту, фірма, установлюючи ціну попиту Р1, несе збитки, що дорівнюють АВ, оскільки ціна на продукцію нижча середніх витрат на виробництво LAC. Sр2АВР1 – зона збитковості фірми. Оскільки за цих обставин фірми не зможуть відшкодувати своїх витрат, вони вийдуть з галузі: це зсуває криві D і MR вгору, тому дефіцит у галузі збільшить і максимізує прибуток, ціну і граничний доход фірм, що залишилися в галузі.
Рівновага на ринку монополістичної конкуренції досягається при P=ATC. Але це тільки тенденція. Існують фактори, що утруднюють прогнозування факторів монополістичної конкуренції в довгостроковому періоді. Це:
Бар'єри (ліцензії, відмінності товарів).
Диференціація продуктів може ґрунтуватися на обставинах, які важко або неможливо відтворити конкурентам (наприклад участь талановитого художника в рекламному проекті).
Тому фірма буде діставати економічний прибуток протягом тривалого періоду.
Фірма за умов монополістичної конкуренції проводить власну цінову політику, не враховуючи реакцію конкурентів. При монополістичній конкуренції випускається менший обсяг виробництва порівняно з досконалою конкуренцією, але з більш високими витратами на одиницю продукції. На рисунку точка К знаходиться ліворуч від мінімального значення ATC, за якого б конкурентна фірма діставала максимальний прибуток. Таким чином, якщо б фірма діяла в умовах досконалої конкуренції, вона б збільшила виробництво до Q3 за нижчою ціною.

3. Нецінова конкуренція.
Одержавши економічний прибуток, фірма не чекає, поки конкуренти виготовлять аналогічний товар і ліквідують її надприбуток. З метою збільшення попиту на свій продукт фірма постійно шукає шляхи його удосконалення. Це підштовхує її до нецінової конкуренції, що є найбільш розповсюдженою формою моделі монополістичної конкуренції.
Методи нецінової конкуренції можуть бути:
пов'язані з удосконаленням продукту;
орієнтовані на рекламно-пропагандистську діяльність.
Продукт може удосконалюватися без істотної зміни його споживчих якостей (упакування товару, його дизайн, способи продажу і т.п.). Однак у довгостроковому періоді фірми орієнтуються на розробку нових моделей товарів, що втілювали б у собі нові досягнення науки і техніки. Тому, на відміну від чистої монополії, монополістична конкуренція створює безпосередню зацікавленість фірм у реалізації наукових і технічних новинок. Багато фірм планують моральне старіння продукції, навіть провокують його для створення більш сприятливих умов для впровадження нових товарів.
Досягти тимчасових переваг над конкурентами можна не тільки на основі реальних відмінностей свого товару, але і за рахунок активної рекламної діяльності. Мета реклами – збільшення частки продукції фірми на ринку і посилення лояльності споживачів до товару фірми. Графічно стан фірми на ринку буде зображений переміщенням кривої попиту праворуч і зменшенням її еластичності, що буде означати успіх реклами.
Рекламний процес включає розробку рекламного повідомлення, вибір засобу інформації, за допомогою якого рекламне повідомлення буде надано потенційним покупцям, власно рекламування й оцінку ефективності рекламної діяльності.
Вдала основна ідея реклами, форма подання матеріалу, його обсяг визначають кінцеву результативність усього рекламного процесу.
Вибір засобу інформації для надання рекламного повідомлення залежить від його змісту, потенційних споживачів, типу реклами.
В економічній науці роль реклами розцінюється суперечливо.
Аргументи на користь реклами:
1. Реклама надає інформацію, що допомагає споживачам робити розумний вибір, адже одна з найважливіших передумов обґрунтованого вибору – повнота інформації.
2. Кошти за розміщення реклами – основне джерело доходів засобів масової інформації.
3. Реклама стимулює удосконалювання продукту рекламодавцем. Продукт повинний мати хоча б частину властивостей, про які наголошується в рекламному повідомленні.
4. Реклама стимулює високий рівень споживчих витрат, що створює передумови для економічного зростання, підвищення зайнятості і загального добробуту нації.
Аргументи проти реклами:
1. Головна мета реклами – переконувати, а не інформувати.
2. Витрати на рекламу є відносно непродуктивними, вони майже нічого не додають до процвітання суспільства. При альтернативному використанні рекламних коштів вони могли б принести більший суспільний ефект.
3. Реклама часом викликає негативні зовнішні ефекти, такі як збільшення споживання тютюнових виробів, алкоголю і т.п..
4. Ефективність реклами низька, оскільки більша її частка має тенденцію до самонейтралізації. Споживач не знає, який вибір йому зробити і керується іншими критеріями при визначенні покупки.
На ринку монополістичної конкуренції фірми несуть витрати, пов'язані з поліпшенням якості існуючих товарів або розробкою нових.
Поліпшення якості товарів окремою фірмою дозволяє отримувати прибуток певний час, поки знахідки не будуть скопійовані конкурентами. Фірма, досягши якісних змін на ринку, починає рекламну кампанію.
Реклама може впливати на рівень попиту на товар фірми і на цінову еластичність цього попиту, а також на перехресну еластичність попиту щодо ціни на товари конкурентів.
Витрати реалізації – сума витрат фірми на просування товару до споживача з метою впливу на обсяг продажів свого товару: реклама, презентації, заохочення споживачів.
Середні витрати реалізації на одиницю випуску ACs спочатку зменшуються, а потім підвищуються завдяки збільшенню рівня продажів. Крива має U-образний вид. Вона передбачає незмінність попиту на товар фірми.
Успішна рекламна кампанія підвищує попит на продукцію фірми.
Фірма, завдяки витратам на реалізацію, зсуває криву попиту з D1 у положення D2. Випуск товару Q1, що максимізує прибуток, визначається умовою MR2=(МС+MCs). Середні витрати будь-якого обсягу виробництва: АС + АСs. Збільшення попиту на товар змушує фірму підвищити ціну Р1 до рівня Р2 (у т.B на кривій D2). Рівноважний випуск Q2>Q1, що був би при відсутності витрат на реалізацію.
Sp2BE2D - прибуток, що одержує фірма в короткостроковому періоді після рекламної кампанії. Збільшення попиту фірми завдяки рекламі може скоротити витрати на реалізацію. Фірма може знизити МС і АТС будь-якого обсягу продукції і це дозволить їй одержати ще більший прибуток.
Економічний прибуток, як наслідок витрат на реалізацію, почне притягувати в галузь нові фірми. Нові і старі фірми активізують маркетингову діяльність, унаслідок чого АСs зростуть. Одночасно зростання конкуренції зменшить попит на товари фірми галузі. Обидва ці процеси приведуть до ліквідації економічного прибутку в довгостроковому періоді.
В умовах довгострокової рівноваги випуск, що максимізує прибуток, дорівнює Q1, а ціна, установлена фірмою - P1. Ціна товару P1 = АС + АСs, тобто в довгостроковому періоді фірма одержує нульовий економічний прибуток.
Унаслідок рекламної кампанії кожна фірма галузі в умовах монополістичної конкуренції збільшує виробництво товарів. Це знижує середні витрати АС, тому що фірми збільшують потужність виробництва до рівня, що відповідає АСmin. Але це не приносить вигоди споживачам, тому що ціна товару не знижується зі зниженням АС. Але якщо фірма буде проводити рекламну кампанію і не досягне мети - збільшення попиту на продукцію, вона може зазнати значних збитків.
Щоб відшкодувати рекламні витрати при даному Q1, фірмі необхідно продати продукцію за ціною P2, що неможливо в умовах монополістичної конкуренції. Реалізуючи товар за ціною P1, фірма зазнає збитків, які дорівнюють Sp2BAP1, тому їй варто приділити увагу управлінню рекламним бізнесом і розробці рекламного бюджету.



На рекламний бюджет впливають:
обсяг і розміри ринку;
місце реклами в маркетинговій стратегії;
етап життєвого циклу товару;
диференціація товару;
розмір прибутку й обсяг збуту;
витрати конкурентів;
фінансові ресурси.
Оскільки реклама привела до збільшення попиту на продукцію всіх продавців на ринку монополістичної конкуренції і сприяла появі на ринку нових виробників, загальна споживана кількість товару підвищується і надлишкова потужність фірм нижча, ніж за відсутності реклами.

4. Ефективність монополістичної конкуренції
Найвища ефективність використання ресурсів і ефективність виробництва забезпечується на конкурентному ринку, коли рівновага виробника досягається при рівності ціни, граничних і мінімальних середніх витрат:
Р = МС = АТСmіn.
При монополістичній конкуренції рівновага виробника ніколи не буде досягнута, якщо ціни будуть дорівнювати граничним витратам. Адже рівновага настає в точці перетину кривої граничних витрат із кривою граничного доходу, тобто коли
МС = МR.
Оскільки ціна завжди більша за граничний доход, в точці рівноваги вона буде вище граничних витрат. Для рівноваги фірми в умовах монополістичної конкуренції справедлива нерівність:
Р > МС.
Це означає, що елемент монополізму, властивий монополістичній конкуренції, завжди приводить до певного недовикористання ресурсів для виробництва товарів. Якщо ціни на який-небудь товар перевищують граничні витрати на його виготовлення, це свідчить про те, що суспільство оцінює додаткові одиниці цього товару вище, ніж альтернативні товари, які можна було б виготовити за тих самих витрат. Отже, монополістична конкуренція не забезпечує оптимального розподілу і використання ресурсів.
Монополістична конкуренція не здатна забезпечити найвищу ефективність виробництва, коли ціни дорівнюють мінімальним середнім витратам. Адже перетин кривих граничних і середніх витрат припадає на точку мінімуму середніх витрат. Для досягнення максимальної ефективності виробництва необхідно, щоб через цю точку одночасно пройшли криві попиту і граничного доходу. Оскільки вони не збігаються, досягти найвищої ефективності в умовах монополістичної конкуренції принципово неможливо. Навпаки, як у короткостроковому, так і в довгостроковому періоді ціна вища за мінімальні витрати:
Р > АТСmіn.
Споживачі завжди змушені платити на ринку монополістичної конкуренції за одиницю продукції більше, ніж це могло б бути на конкурентному ринку.
Таким чином, недовантажені потужності підприємств і завищені ціни – плата суспільства за монополістичну конкуренцію. Однак, з іншого боку, конкуренція має і позитивні сторони. Орієнтація на монополістичну конкуренцію постійно націлює фірму на пошук варіантів виділення свого продукту серед аналогічних товарів галузі, найбільш повно враховуючи при цьому розмаїтість потреб споживачів.

Тема 10. Ринок факторів виробництва .
1. Формування похідного попиту
2. Ринок праці
3. Ринок капіталу

1. Формування похідного попиту
Підприємства (виробники) та домогосподарства як контрагенти ринкових відносин зустрічаються двічі: на ринку товарів виробники є продавцями, а домогосподарства покупцями; на ринку ресурсів - навпаки. Ці два ринки тісно пов'язані між собою. По-перше, ціни на ресурси визначають грошові доходи домогосподарств, що впливає на їхній споживацький вибір. По-друге, співвідношення цін на різні види ресурсів формує структуру доходів та відповідно структуру попиту на кінцеві товари. По-третє, для фірми рівень цін на ресурси визначає розмір їх витрат та вибір обсягу виробництва кінцевих товарів.
Ресурси задовольняють потреби виробника не безпосередньо, а опосередковано: виробнику немає ніякого сенсу купувати працю чи капітал, якщо вони не можуть бути використані ним продуктивно. Тому попит на будь-який ресурс залежить від:
а) попиту та ціни на товар виробника на ринку кінцевих продуктів;
б) продуктивності ресурсу при створенні товару.
Якщо ресурс є високопродуктивним при виробництві товару, що користується широким попитом на ринку та має досить високу ціну, то попит на такий ресурс буде значним. Разом з тим, якщо ресурс має навіть феноменальну продуктивність, а товар, що виробляється за його допомогою, не має необхідного збуту, то малоймовірно, що якийсь виробник захоче придбати цей ресурс. Унікальність та висока продуктивність ресурсу не є гарантією попиту та високої ціни на нього. Усе зрештою залежить від попиту та ціни на кінцевий продукт.
Таким чином, попит на ресурси є похідним попитом, тобто таким, який залежить від попиту на товари, що виробляються за їх допомогою.
У короткотерміновому періоді змінюється лише один фактор, тоді як інші залишаються незмінними. За цих умов діє закон спадної граничної продуктивності змінного фактора, тобто, починаючи з певного моменту, кожна нова додаткова одиниця змінного фактора призводить до меншого приросту продукту, ніж попередня.
Граничний продукт у грошовому вираженні (MRP) являє собою додатковий доход, отриманий від застосування додаткової одиниці ресурсу: MRPа = MR*MPах, де MPах граничний фізичний продукт Х від ресурсу а; MR зміна в сумарному доході фірми, в результаті продажу додаткової одиниці товару Х.
В умовах досконалої конкуренції на ринку готової продукції граничний виторг дорівнює ринковій ціні одиниці продукту, тобто MR=Рх). У цьому випадку додатковий доход від граничного продукту ресурсу (MRPах) буде дорівнювати вартості цього додаткового продукту (VМPах): MRPах = VRPах =Рх *MPах.
При недосконалій конкуренції додатковий виторг MR виявляється меншим за ринкову ціну одиниці продукту (Рх), і за цих умов доход від реалізації граничного продукту менше його вартості: MRPах< VМPах.
При визначенні оптимального для себе обсягу попиту на ресурс фірма насамперед буде орієнтуватися на рівень прибутковості ресурсу, тобто на MRPах.
Оскільки в умовах досконалої конкуренції на ринку готової продукції MRPах = VМPах, на графіку буде зображена одна лінія, що має від’ємний нахил. Від’ємний нахил пояснюється тим, що хоча ціна (і граничний виторг) на конкурентному ринку готової продукції є постійною величиною, фізичний граничний продукт від ресурсу величина спадна (рис. а).

Вартість і доход від граничного продукту ресурсу і попит на нього з боку фірми на конкурентному ринку (а) і монопольному ринку (б) готової продукції.

У випадку, якщо ринок готової продукції недосконалий, додатковий доход від реалізації додаткового продукту менше його вартості (лінія MRPах нижче лінії VMPах, рис. б).
Крива попиту на ресурс може пересуватися на графіку праворуч, що буде означати зростання попиту, чи ліворуч, що відповідатиме його зменшенню.
Фактори, що визначають зсув кривої попиту на ресурс:
а) попит на продукт. Чим він більше, тим більше буде попит на ресурс а, що використовується при виробництві цієї продукції (і навпаки).
б) ціни й обсяг ресурсів-замінників і ресурсів-доповнювачів.
Якщо ресурс-конкурент подорожчає, попит на ресурс а зросте (і навпаки). Невеликі обсяги на ринку ресурсів-замінників при загальному збільшенні попиту на ресурси даного типу будуть сприяти зростанню попиту на ресурс а, а велика кількість їх може привести до зворотного результату. При подорожчанні ресурсів-доповнювачів попит на ресурс а зменшиться, тому що збільшення витрат виробництва готової продукції зменшить попит на неї і на ресурси, за допомогою яких вона виробляється (у тому числі і на ресурс а). Дефіцит на ринку комплементарних ресурсів може спричинити скорочення попиту і на ресурс а, тому що для випуску готової продукції потрібна певна кількісна комбінація ресурсів.
в) технологічні зміни, що діють на граничний продукт ресурсу. Застосування більш досконалих технологій збільшує граничний продукт ресурсу (лінія MRPах зміститься праворуч). Фірми схильні купувати більше того ресурсу, чия гранична продуктивність за інших рівних умов підвищилася.
Чутливість попиту на ресурси на зміну його цінових та нецінових факторів визначається показниками еластичності. Цінова еластичність попиту на ресурси залежить, зокрема, від таких факторів:
1. Темпи спадання граничного продукту. Якщо граничний продукт праці знижується помалу при збільшенні кількості праці, що додається до незмінного капіталу, то і крива попиту на ресурс матиме менший нахил та тенденцію до більшої еластичності Навпаки, при швидкому падінні граничного продукту крива попиту буде слабоеластичною.
2. Легкість ресурсозаміщення. Тут залежність пряма: чим більше існує близьких ресурсів-субститутів, тим вища еластичність попиту на певний продукт.
3. Еластичність попиту на продукт виробника. Оскільки крива граничного продукту у грошовому вираженні залежить від ціни на продукт, еластичність попиту на ресурси буде прямо залежати від еластичності попиту на продукт.
4. Частка витрат на ресурс у загальних витратах. Чим більше загальних витрат припадає на ресурс, тим вища еластичність попиту на нього
5. Час. У тривалому періоді попит на ресурс більш еластичний, тому що збільшується можливість його заміщення.
Майже всі ресурси можуть використовуватися в кількох галузях. Ринковий попит на ресурс складається з обсягів попиту на нього з боку всіх галузей за кожною даною ціною. Ринковий попит на ресурс визначається як і ринковий попит на готову продукцію. За кожною ціною обсяги попиту галузей додаються для одержання обсягу ринкового попиту і побудови його кривої.
Але знання тільки прибутковості від продажу додаткового обсягу готової продукції недостатньо, щоб визначити оптимальний обсяг використання ресурсу. Використання кожної додаткової одиниці ресурсу збільшує витрати фірми (MRC граничні факторні витрати). Поки прибутковість від продажу додаткового продукту, виробленого за допомогою додаткової одиниці якогось ресурсу (MRPах) буде вище витрат на придбання цієї одиниці ресурсу (MRСа), доти є сенс збільшувати попит на цей ресурс. Таким чином, умовою досягнення оптимального обсягу використання кожного ресурсу буде рівність:
MRPах = MRСа (у загальному виді MR=MС).

Граничні витрати фірми і пропозиція ресурсу на ринку
досконалої конкуренції (а) і монопольному ринку (б).

Якщо ринок використовуваного ресурсу конкурентний, всі одиниці ресурсу фірма зможе закуповувати по одній ціні. Лінія MRC вона ж лінія ціни буде горизонтальною (рис. а).
Якщо ресурсний ринок ринок недосконалої конкуренції, то кожну додаткову одиницю ресурсу фірма-покупець зможе придбати по більш високій ціні (лінія ціни Р - лінія пропозиції ресурсу S - лінія середніх факторних витрат AFC має додатний нахил, рис. б).
За відсутності цінової дискримінації продавців це буде означати, що всі одиниці ресурсу, а не тільки додаткові, фірма-покупець повинна придбати за новою, більш високою ціною. Таким чином додаткові витрати фірми (MRСах), пов'язані зі збільшенням використання ресурсу, будуть вище ціни додаткової одиниці ресурсу (і середніх витрат на одиницю ресурсу ARC), тому що доведеться доплачувати ще по всім попереднім одиницям (рис. б):
MRCa > Pa (=ARCa).

Оптимальне співвідношення ресурсів
У довготерміновому періоді перед виробником може виникати два головних запитання: за якого співвідношення ресурсів витрати на їх придбання для досягнення певного обсягу продукції будуть мінімальними; яке співвідношення ресурсів забезпечить максимальний прибуток? Відповіді на них дають правило мінімізації витрат та правило максимізації прибутку.
Правило мінімізації витрат наголошує, що витрати мінімізуються при такому співвідношенні ресурсів, коли граничні продукти у розрахунку на одиницю вартості кожного ресурсу є однаковими.
Якщо співвідношення "граничний продукт / ціна" для кожного з ресурсів зміниться на користь одного, виробник буде зменшувати свої витрати, перерозподіляючи й кошти на його користь. Очевидно, що можливості зменшення загальних витрат на виробництво певного обсягу продукції за рахунок перерозподілу коштів між різними видами ресурсів будуть вичерпані, коли їх граничні продукти у розрахунку на одиницю ціни зрівняються:
МРL / РL=МРK /РК . (11.3)
Однак мінімальні витрати на виробництво не завжди забезпечують максимальний прибуток. Обсяг виробництва, що мінімізує витрати, та обсяг виробництва, що максимізує прибуток, збігатимуться лише для конкурентного ринку, де попит абсолютно еластичний, а ціна на продукт залишатиметься незмінною при зміні пропозиції фірми. Інша ситуація складається за умов недосконалої конкуренції. Тому доцільніше користуватися більш загальним підходом: максимальним прибуток досягається за умови врівноважування граничного продукту та граничних витрат.
Щодо витрат на придбання окремих ресурсів, то прибуток зростатиме до того часу, поки граничний продукт у грошовому вираженні змінного фактору виробництва буде перевищувати витрати на придбання додаткової одиниці цього ресурсу. Якщо ціна стане вищою за граничний продукт у грошовому вираженні, прибуток зменшуватиметься. Максимального значення він набуває тоді, коли досягається рівність:
МRРL / РL=МRРK /РК =1. (11.4)
Таким чином, у разі придбання ресурсів на конкурентному ринку фірма досягає співвідношення ресурсів, що максимізує її прибуток, якщо кожна нова одиниця факторів виробництва має ціну, яка дорівнює граничному продукту у грошовому вираженні для кожного виду ресурсів. Однак ринки ресурсів не завжди конкурентні. Найчастіше конкуренція тут обмежена, недосконала. Особливості ринків окремих ресурсів аналізуються у наступних питаннях.
.
3. Ринок капіталу.
Капітал є одним з основних елементів суспільного багатства. Капітал у широкому значенні слова це будь-який ресурс, створюваний з метою виробництва більшої кількості економічних благ. Одержання певного потоку товарів і послуг у майбутньому припускає наявність у виробничому процесі певного запасу ресурсів тривалого користування, тобто капіталу. Капітал має здатність відтворення. Під капіталом, як правило, мають на увазі тільки фізичні, матеріальні фактори. Фізичний капітал поділяється, у свою чергу, на основний капітал, до якого відносяться реальні активи тривалого користування, такі, як будинки, споруди, машини, устаткування, і оборотний капітал, що витрачається на покупку коштів для кожного циклу виробництва: сировини, основних і допоміжних матеріалів, праці.
Сьогоднішня цінність капіталу залежить від того, що капітал може зробити в майбутньому. Для отримання доходу власник капіталу повинен відмовитися від поточного споживання в надії одержати більш високу винагороду в майбутньому. Потік майбутнього доходу повинен стимулювати створення сьогоднішнього запасу. Щоб створити цей запас, у свою чергу, необхідний потік заощаджень. Фактор часу (порівняння минулого із сьогоденням, сьогодення з майбутнім) отримує при аналізі капіталу першорядне значення.
Дохід на капітал буде отриманий лише в тому випадку, якщо власник капіталу передасть його для продуктивного використання підприємцеві (або сам стане підприємцем). При цьому капітал, що позичається на час, повинен повернутися з приростом. Цей приріст, що повертається власникові капіталу, і називається відсотком. Позичковий відсоток це ціна, що сплачується власникові капіталу за використання його коштів протягом певного періоду часу. При аналізі, як правило, розглядають капітал винятково в грошовій формі, маючи на увазі, що на гроші купують фізичний капітал.
Для збільшення капіталу необхідні вкладення коштів інвестиції. Інвестування це процес створення або поповнення запасу капіталу. Як правило, під процесом інвестування мають на увазі приплив нового капіталу в даному році. Розрізняють валові й чисті інвестиції. Валові інвестиції це загальне збільшення запасу капіталу. Валові інвестиції порівнюються з витратами на відшкодування. Відшкодування це процес заміни зношеного основного капіталу. Чисті інвестиції це валові інвестиції за винятком коштів, що йдуть на відшкодування.

Валові інвестиції - Відшкодування = Чисті інвестиції

Якщо валові інвестиції більше відшкодування, то має місце приріст запасу капіталу, виробництво розширюється. Якщо валові інвестиції менше відшкодування, то "проїдається" наявний капітал. Якщо валові інвестиції дорівнюють відшкодуванню, то запас капіталу залишається на колишньому рівні, має місце просте відтворення.
Короткострокові інвестиції Для вирішення питання про ефективність інвестування необхідно порівняти витрати, пов'язані зі здійсненням проекту, і доходи, які будуть отримані в результаті його здійснення. У випадку використання позикових коштів необхідно порівняти внутрішню норму окупності (r) і позичковий відсоток (i). Гранична чиста окупність інвестицій являє собою різницю між граничною внутрішньою окупністю інвестицій і ставкою позичкового відсотка (r - i). Прибуток від інвестицій буде максимальний, коли r = i.
Чим вище ринкова ставка відсотка, тим на меншу кількість позикових коштів існує попит. І навпаки, зниження ставки відсотка створює сприятливі передумови для розширення інвестиційного попиту.
Довгострокові інвестиції. Більшість інвестицій носить довгостроковий характер. Це, насамперед, інвестиції в основний капітал. Корисний термін служби основного капіталу період, протягом якого вкладені в розширення виробництва капітальні активи будуть приносити фірмі доходи (або скорочувати її витрати).
Для розрахунку прибутку від довгострокових вкладень капіталу фірма повинна визначити корисний термін служби основного капіталу й розрахувати щорічну надбавку до доходів від експлуатації основних фондів.
Пропозиція заощаджень. Люди, що здійснюють заощадження, порівнюють поточне споживання з майбутнім. На рис. зображені криві байдужості для сьогоднішнього й майбутнього споживання.

Рис. . Часові переваги

Пересічний споживач має позитивні часові переваги (time preference). Це означає, що відмова від втрати одного долара сьогодні повинна принести йому більше 1 дол. у майбутньому. Припустимо, що дохід індивіда становить 100 тис. дол. на рік. Якщо він споживає цього року всі 100 тис., то його заощадження дорівнюють 0. На графіку (мал. 103) ця ситуація відбита точкою К. Припустимо, наш індивід вирішив відкладати гроші на "чорний день" і величина цих заощаджень заради майбутнього споживання дорівнює 10 тис. дол. поточного доходу. Таке відповідальне рішення може бути прийнято раціональним індивідом тільки в тому випадку, якщо в майбутньому ці 10 тис. дол. дозволять йому споживати на суму, що перевищує 10 тис., наприклад 11,5 тис. дол. Цю ситуацію відображає на графіку точка L. Відмова від наступних 10 тис. дол. дається, як правило, сутужніше й повинна бути компенсована більшою винагородою. Тому криві байдужості будуть наближатися до вертикального положення. Більший кут нахилу характерний для кривих байдужості тих індивідів, хто прагне до негайної винагороди. Гранична норма часової переваги (marginal rate of time preference) це вартість додаткового майбутнього споживання, достатнього для компенсації відмови від одиниці поточного споживання за умови, що загальний добробут індивіда не зміниться.
MRTP =
·С2/
·С1,
де MRTP гранична норма часової переваги;

·С2 обсяг споживання наступного року, необхідний, щоб споживач відклав
·С1 споживання цього року.
Міжчасові переваги стосуються інвестицій як у фізичний, так і в людський капітал. В обох випадках люди скорочують поточне споживання в надії збільшити його в майбутньому.
Міжчасове бюджетне обмеження. Можливості обмеження поточного споживання на користь майбутнього не безмежні. Заощадження визначаються загальною сумою доходу за винятком поточного споживання:
S = I C1
де S заощадження;
I -дохід;
С1 поточне споживання.
Міжчасове бюджетне обмеження показує можливості перенесення поточного споживання на майбутнє споживання. Нахил міжчасового бюджетного обмеження АВ (Рис. ) дорівнює - (1 + i).

Рис. . Міжчасове бюджетне обмеження й міжчасова рівновага

Кут нахилу залежить від ставки позичкового відсотка. Чим вона вище, тим крутіше нахил міжчасового бюджетного обмеження.
Міжчасов рівновага. Точка дотику кривої часової переваги з міжчасовим бюджетним обмеженням характеризує міжчасову рівновагу. У точці рівноваги нахил часової переваги дорівнює нахилу міжчасового бюджетного обмеження.
MRTP = -(1+ i).
Точка Е на Рис. характеризує міжчасову рівновагу. Близькість її до точки А або до точки В залежить від доходу, схильності до заощадження й величини відсотка.
Зростання ставки позичкового відсотка виражається в повороті міжчасового бюджетного обмеження за годинниковою стрілкою (Рис. ).

Рис. . Зміна міжчасової рівноваги зі збільшенням ставки відсотка.

Збільшення ставки відсотка з 15 до 20 призвело до зростання заощаджень із 20 до 30 тис. дол. (Рис.). При цьому майбутнє споживання поточного доходу зросло з 23 тис. дол. (20*1,15) до 36 тис. дол. (30*1,20). Це означає, що завдяки підвищенню ставки відсотка стало дешевше одержати долар майбутнього споживання за рахунок поточних доларів. Природно, це спонукає до нагромадження.

Рис. . Ставка позичкового відсотка й пропозиція заощаджень.

Ставка позичкового відсотка. Ставка позичкового відсотка залежить від попиту й пропозиції позикових коштів. Попит на позикові кошти залежить від вигідності підприємницьких інвестицій, розмірів споживчого попиту на кредит і попиту з боку держави, організацій і установ.
В умовах досконалої конкуренції існує тенденція до встановлення єдиної ставки позичкового відсотка. Однак реальна конкуренція далека від досконалої. Тому навіть у розвиненій ринковій економіці існує широкий діапазон ставок. Величина ставки відсотка залежить від ступеня ризику, терміновості, розміру позички; системи оподатковування, структури ринку капіталу й т.д.
Склавши попит усіх позичальників на грошовий капітал за кожною можливою ставкою позичкового відсотка, можна побудувати криву ринкового попиту на позикові кошти. Позичковий відсоток - це ціна, що сплачується власнику грошей за використання їх протягом визначеного терміну.
Попиту на позикові кошти протистоїть їх пропозиція. Джерела формування позикового капіталу: комерційні банки, позички фінансових компаній і інвестиційних фондів, приватні підприємці, центральні банки. Одними з головних за роллю і «вагою» у загальному обсязі позикових капіталів є заощадження населення.
Якщо попит на позикові кошти реагує однозначно на зміну процентної ставки (обернена залежність), то реакція кредиторів, що представляють пропозицію грошей, досить складна.
Так, фірма, що використовує позиковий капітал, повинна, повертаючи позичку, заплатити ринкову ставку відсотка. Тому вона обирає такі інвестиційні проекти, що здатні принести їй прибуток більший, ніж ставка відсотка по кредиту. Чим вища ринкова ставка відсотка, тим таких проектів буде менше і тем нижчим буде попит на позикові кошти. І навпаки.
Як реагують кредитори? У принципі, збільшення ринкової ставки відсотка здешевлює їх майбутнє споживання щодо сьогоднішнього, підштовхуючи власників грошей більше зберігати. Це явище (жертвування поточним споживанням заради майбутнього) являє собою «ефект заміни». Однак цьому протистоїть «ефект доходу», тому що зростаючий відсоток збільшує доходи кредиторів і підштовхує їх до розширення поточного споживання.
При низьких ставках відсотка, як правило, переважає ефект заміни і тому крива пропозиції позикових коштів має «нормальний» позитивний нахил. Але за досить високого рівня процентної ставки ефект доходу може виявитися більшим ефекту заміни. І тоді, при подальшому її зростанні, позичальники почнуть вилучати частину своїх внесків, розраховуючи, що збільшення доходу від більш високої ставки «перекриє» їх втрати від скорочення розмірів внесків. Крива пропозиції позикових коштів почне загинатися нагору й у підсумку придбає «нетиповий» від’ємний нахил. У принципі, припустима наявність другої точки рівноваги (т.E’) на ринку фінансових ресурсів (Рис. ).
Розглядаючи роль ставки відсотка в прийнятті рішень про заощадження й інвестування, ми абстрагувалися від інфляції. За наявності інфляції виникає різниця між номінальною ставкою (i) і реальною (r).
Реальна ставка відсотка - це ставка з урахуванням інфляції 13 EMBED Equation.3 1415. При тій самій номінальній ставці відсотка і різному рівні інфляції стимули до заощадження будуть різними. Зміниться і карта переваг (кривих байдужості). Якщо ж номінальна ставка відсотка не покриває рівня інфляції, то робити заощадження взагалі стає безглуздим заняттям. Навпаки, споживачі й інвестори схильні в цьому випадку брати в борг, у кредит, для того, щоб у майбутньому періоді розплатитися грошима, що знецінилися.


Тема 11. Загальна рівновага та економіка добробуту
1. Поняття ринкової рівноваги, її аналіз.
2. Ефективність у виробничій сфері
3. Рівновага в економіці обміну.
4. Зовнішні ефекти, їх економічний зміст
5. Суспільні блага і суспільний вибір
6. Економічна роль держави в ринковій економіці

1. Поняття ринкової рівноваги, її аналіз.
До цього часу ми розглядали, як досягають рівноваги окремі економічні суб'єкти (рівновага споживача та рівновага фірми) чи окремі сектори ринку (ринок товарів, ринок ресурсів). Для цілісного уявлення про функціонування мікросистеми необхідно розглянути, як зміна ситуації на одному ринку трансформується у зміни на інших ринках. Потребує додаткового аналізу механізм перерозподілу ресурсів між окремими частинами загального ринку та досягнення найвищої загальної ефективності функціонування економічної системи.
Аналіз часткової рівноваги, яким ми займалися у попередніх розділах, означає вивчення рівноважних цін та рівноважних обсягів виробництва на багатьох специфічних ринках, які є складовими загальної ринкової системи. Однак економіка це тісний клубок найрізноманітніших зв'язків між господарюючими суб'єктами: економічний імпульс від одного з них через систему ринку обов'язково передається іншим. Тому необхідний аналіз загальної рівноваги, тобто всеохоплюючий розгляд взаємозв'язків між усіма ринками та цінами, які утворюють ринкову систему в цілому.
Аналіз загальної рівноваги може бути використаний для розгляду довготермінових ефектів зворотного зв'язку при зміні цін на ринках. Ефект зворотного зв'язку це подальша зміна цін та обсягів товарів і послуг на певному ринку у відповідь на зміни цін, що сталися на пов'язаних з ним ринках. У цій взаємодії на перший план виходять взаємозалежність (взаємозамінність і взаємодоповнюваність) різноманітних товарів. Тому найпростіший аналіз повинен включати як мінімум чотири етапи: 1) первісна зміна; 2) ринки взаємозамінних товарів; 3) ринки взаємодоповнюючих товарів; 4) ефект зворотного зв’язку.
Природно, зміна рівноважної ціни викличе нову реакцію на ринках взаємодоповнюючих і взаємозамінних товарів, яка призведе до встановлення нових рівноважних цін і обсягів на усіх ринках.
Розглянемо це на прикладі ситуації, яка склалася в Україні в 90-х рр. Через розрив традиційних економічних зв'язків після отримання незалежності постачання нафти на ринки України скоротилося. Крива її пропозиції перемістилася вліво, що призвело до зростання цін (рис. , а). Це негативно позначилося на ринках тих товарів, при виробництві яких використовується нафта, зокрема бензину. Крива пропозиції бензину теж перемістилася ліворуч, і ціни на нього зросли (рис. , б).


Рис. . Ефект зворотного зв’язку

Бензин, у свою чергу, є комплементарним благом для автомобілів. Зростання цін на бензин спричинило зменшення попиту на автомобілі (рис. ,г), бензин і, відповідно, на нафту. Крім того, первісне подорожчання нафти призвело до ефекту заміщення її на вугілля та збільшення попиту на нього (рис. , в). Внаслідок усіх цих ітерацій попит на нафту зменшиться, що призведе до зниження цін на неї. Економічний маховик почне знову розкручуватися, але уже у зворотному напрямку: зростання пропозиції бензину, зниження цін на нього, підвищення попиту на автомобілі, бензин, нафту, зростання цін на нафту. Однак кожний наступний імпульс матиме меншу силу, ніж попередній. Тому після кількох ітерацій потенціал первинного імпульсу вичерпається, і в економіці встановиться загальна рівновага.
Загальна рівновага буде мати місце тоді, коли ціни прореагували на вихідну зміну попиту чи пропозиції таким чином, що обсяги попиту дорівнюють обсягам пропозиції на всіх ринках. За цих умов на жодному ринку немає тенденції до подальших змін попиту чи пропозиції.
У наведеному вище прикладі ми продемонстрували взаємозв'язок між чотирма ринками. В дійсності структура таких взаємозв’язків значно складніша.
Взаємозв'язок товарних ринків може бути записаний системою рівнянь. Першим спробував описати економічну рівновагу за допомогою системи рівнянь швейцарський економіст Леон Вальрас (1834-1910). У ринковій економіці ціни визначають обсяг продукції, що випускається, а обсяг випуску в значній мірі визначає ціни. Ціни споживчих товарів і послуг залежать від цін ресурсів. А ціни ресурсів - від цін споживчих благ, на які існує платоспроможний попит. Взаємозв'язок в економіці стає порочним колом, вийти з якого можна лише розв’язуючи всю систему рівнянь одночасно.
Візьмемо, наприклад, комп'ютери. Кількість проданих комп'ютерів залежить від цін усіх інших товарів. Якщо в країні продається й купується 10000 різних товарів і послуг, а комп'ютери займають 13-ю позицію в цьому списку, то попит на 13-й товар:
Q13 = D13 (P1, P2, ..P10000, A, M),
де Q13 кількість проданих комп'ютерів;
D13 функція попиту на комп'ютери;
Р1, Р2, ... Р10000 ціни інших 10000 товарів і послуг;
А - показник реальних активів, що відображає багатство країни;
М - запас готівки.
Пропозиція 13-го товару:
Q13 = S13 (P1, P2, ..P10000, A, M),
Аналогічно ми можемо одержати систему рівнянь для всіх 10000 товарів:
D1 (P1, P2, ..P10000, A, M) = S1 (P1, P2, ..P10000, A, M),
D2 (P1, P2, ..P10000, A, M) = S2 (P1, P2, ..P10000, A, M),
......
D10000 (P1, P2, ..P10000, A, M) = S10000 (P1, P2, ..P10000, A, M), (11.1)

Якщо відомі А і М, то число рівнянь дорівнює числу невідомих. Це означає, по-перше, принципову можливість розв’язку системи (тобто досягнення загальної рівноваги) і, по-друге, одиничність такого розв’язку. Підставивши реальні значення цін, у результаті розв’язку одержуємо кількості обмінюваних товарів і послуг.
Дана система рівнянь називається системою рівнянь загальної рівноваги. У часи Вальраса був відсутній математичний апарат для розв’язку такої системи. Тому розв’язок системи Л. Вальрас бачив в угрупованні рівнянь. Шлях до рівноваги розглядався ним як поступовий процес, який він позначав французьким словом tatonnement - "намацування", "пошук на дотик" правильних пропорцій обміну. Важливу роль при цьому він відводить формі попереднього контракту, що укладається за допомогою бонів. Аналіз цього процесу привів його до правильного висновку про те, що система загальної рівноваги стійка й, будучи виведена із цього стану, прагне до нього знову через механізм відносних цін.
Модель Л. Вальраса трохи ідеалізувала дійсність. У ній передбачалося, що споживачі знають свої функції попиту та пропозиції, технічні коефіцієнти й багато інших даних. Модель загальної рівноваги виходить з досконалої конкуренції, що припускає ідеальну мобільність усіх ресурсів, повну інформованість учасників, абсолютизує стан рівноваги, тоді як у реальній дійсності набагато частіше зустрічаються диспропорції й дисбаланси. До того ж вона статична, тому що не враховує науково-технічного прогресу, факторів невизначеності в економіці, інституціональних умов розвитку.
Більше того, Л. Вальрас ішов від моделі до реальної дійсності, а не навпаки. Однак цю модель можна спрощувати й ускладнювати шляхом включення нових змінних. Останні можуть задаватися як ендогенно, так і екзогенно, відображати як економічні процеси і явища, так і інституціональні умови функціонування ринкової економіки.
Л. Вальрас указав сучасній економічній науці шлях, по якому, як справедливо помітив Й. Шумпетер, вона йде й сьогодні.
Модель загальної рівноваги Л. Вальраса універсальна настільки, що у певних межах придатна до опису будь-якої економічної системи.

2. Ефективність у виробничій сфері
Для засвоєння основних принципів досягнення загальної рівноваги достатньо двовимірного аналізу.
Припустимо, що в економічній системі використовуються лише два фактори виробництва (праця та капітал). Протягом одного дня для виробничих цілей може бути використано 40000 люд.-год. праці та 20000 маш.-год. капіталу. Сукупний обсяг послуг факторів виробництва, доступний за певний проміжок часу, називається ресурсним обмеженням економіки. Після того, як увесь цей обсяг ресурсів включено у виробничий процес, пропозиція буде абсолютно нееластичною.
Якщо виробництво обмежене лише двома продуктами (X та У), можна стверджувати, що, чим більше виробляється одного з них, тим менші можливості суспільства з виробництва іншого. Тут ми маємо справу з ресурсними обмеженнями, які для двопродуктової моделі матимуть такий вигляд:
L = LX + LY
K = KX + KY
Зручним інструментом для аналізу виробництва і розподілу ресурсів в економіці з фіксованою пропозицією праці та капіталу є діаграма Еджворта. Вона є прямокутником, сторони якого становлять обсяги ресурсів, які має у своєму розпорядженні суспільство для виробництва двох товарів. Кожна точка на діаграмі Еджворта відповідає певному варіанту розподілу наявної кількості ресурсів для виробництва товарів X та Y (рис. ).
На діаграмі від точки О у відповідні сторони відкладаються витрати праці та капіталу на виробництво товару Х, а від точки O1 на виробництво товару Y. Наприклад, у точці А на виробництво товару X буде здійснено такі витрати: LX =28 000, KX =10 000, а на виробництво товару Y - LY = 12 000, KY = 10 000.

Рис. . Діаграма Еджворта

Щоб визначити обсяги випуску товарів X та Y при такому розподілі ресурсів, слід провести через точку А відповідні ізокванти. Для нашого прикладу обсяг виробництва товару X становитиме 600 одиниць, а товару Y 300 одиниць.
Таким чином, кожна точка на діаграмі Еджворта відповідає певним значенням шести змінних: LX, LY, KX, KY, QX, QY.
Ефективність виробництва досягається тоді, коли неможливо перекомбінувати використання наявних ресурсів так, щоб збільшити випуск одного товару без зменшення випуску іншого. З цієї точки зору використання ресурсів у точці А неефективне, адже залишаючись на ізокванті QX та пересуваючись ліворуч, ми переходимо до інших точок, які відповідають більшим обсягам виробництва товару Y.
Не важко дійти висновку, що тільки ті комбінації ресурсів, які відповідають точкам дотику двох сімейств ізоквант, є ефективними варіантами їх розподілу (рис. ).
У точках дотику кути нахилу ізоквант збігаються. Отже, можна стверджувати, що ефективність буде досягатися при рівності граничних норм технологічного заміщення ресурсів при виробництві обох товарів:
МRTSLKX = МRTSLKY.
Через усі точки дотику ізоквант можна провести криву, яка називається кривою ефективності використання ресурсів в економічній системі. Вона показує всі ті комбінації ресурсів, у яких вони використовуються ефективно.

Рис. . Крива ефективності виробництва

Від кривої ефективності виробництва легко перейти до кривої виробничих можливостей. Вона показує, який максимальний обсяг товару можна виробити при заданих обсягах випуску інших благ, ресурсних обмеженнях та існуючій технології. Кожна точка кривої ефективності показує не тільки співвідношення ресурсів, а й максимально можливий обсяг виробництва одного товару при заданих обсягах іншого, що становить головну суть кривої виробничих можливостей (рис. ).

Рис. . Крива виробничих можливостей

Користуючись кривою виробничих можливостей, можна визначити граничну норму трансформації одного продукту в інший, що показує, якою кількістю товару Y потрібно знехтувати, щоб отримати додаткову одиницю товару X:
МRTXY = -
·QY /
·QX.
Гранична норма трансформації дорівнює нахилу кривої виробничих можливостей, помноженому на -1. Її також можна виразити через граничні витрати на виробництво відповідних товарів:
МRTXY = MCX / MCY.

3. Рівновага в економіці обміну.
Припустимо, що трансакційні витрати дорівнюють нулю. Це означає, що обмін товарами не потребує витрат на пошук інформації, ведення домовленостей, вимірювання товарів, захист прав власності і т.п. Більше того, припустимо, що контрагенти добре знають переваги один одного.
Розподіл ресурсів ефективний тоді, коли заданий обсяг продукції, який випускається за певний період часу, розподіляється між споживачами таким чином, що стає неможливим поліпшити стан однієї особи без завдання шкоди іншій. Можна побудувати діаграму Еджворта для розподілу продуктів (Рис. ). Нехай одна з точок на кривій виробничих можливостей відповідає таким обсягам виробництва продуктів: QX = 400; QY= 300. Ці продукти розподіляються між споживачами А та Б у пропорції, що відповідає точці С (рис. ).

Рис. . Аналіз розподілу за діаграмою Еджворта

Для визначення ступеня задоволення потреб споживачами А і Б проведемо через точку С відповідні криві байдужості UА1 і UБ1. Аналізуючи ситуацію, що склалася, можна дійти висновку про неефективність розподілу у точці С. Рухаючись по кривій байдужості UА1, можна поліпшити стан споживача Б, не погіршуючи стану споживача А.
Розподіл заданого обсягу продукції між двома споживачами буде ефективним, коли він відповідатиме точкам дотику кривих байдужості цих споживачів (рис. ).
Оскільки у точках дотику нахили кривих однакові, то однакові також норми заміщення продуктів:
МRSXYA = МRSXYБ
Лінія АБ, що з'єднує всі можливі точки дотику кривих байдужості, які належать двом картам цих кривих, властивим для кожного окремого споживача, називається договірною лінією. Вона показує всі можливі ефективні варіанти розподілу двох благ між двома споживачами.

Рис. . Ефективність розподілу

Коли і ресурси, і продукція розподіляються таким чином, що неможливо поліпшити стан однієї особи без шкоди для іншої, досягається оптимальний, за Парето, розподіл ресурсів. Для досягнення такої ефективності неможливо отримання додаткового виграшу шляхом перерозподілу ресурсів або обміну продуктами між споживачами. Підкреслимо, що кожна точка на кривій контрактів є вищою не абсолютно, а відносно: тільки стосовно точок, що лежать поза кривою контрактів. Тому рух у напрямку кривої контрактів підвищує загальний добробут, у той час як рух уздовж кривої контрактів лише перерозподіляє загальний добробут між учасниками угоди.
На лінії контрактів виконується виведена нами раніше рівність:
МRSXYA = МRSXYБ = МRТXY
Для досягнення ефективності за Парето необхідно усунути будь-які можливості одержання додаткової вигоди від обміну. А це й припускає рівність граничних норм заміщення одного товару іншим у всіх споживачів, що беруть участь в обміні. Дотик кривої байдужості означає рівність граничних норм заміщення. У загальному виді це означає, що співвідношення цін обмінюваних товарів однакові для всіх учасників угоди.
Маючи у своєму розпорядженні безліч точок, ефективних за Парето, ми можемо побудувати криву споживацьких можливостей, або криву можливих корисностей (utility possibility curve) (Рис. ). Відкладемо на осі абсцис корисність споживача Б, а на осі ординат корисність споживача А. Тоді крива контрактів може бути представлена як крива споживчих можливостей. Точка перетину кривої з віссю ординат відображає максимальну корисність для споживача А, а точка перетину з віссю абсцис - максимальну корисність для споживача Б. Точка нижче межі споживчих можливостей характеризує неефективний розподіл продуктів. Досягнення точки на кривій поліпшує стан обох. Точка вище кривої характеризує більш високу корисність для обох споживачів, однак при даних запасах благ вона поки недосяжна. Такий рівень корисності, можливо, буде досягнутий пізніше, але в цей час для цього не вистачає коштів.
Крива споживацьких можливостей показує, як корисність, що отримують споживачі, змінюється при всіх можливих варіантах розподілу ресурсів та виробленої продукції.

Рис. . Крива споживацьких можливостей

Кожна точка на кривій споживацьких можливостей відповідає ефективному варіанту розподілу продукту і ресурсів. Уздовж неї неможливо поліпшити стан однієї особи без заподіяння шкоди іншій.
Тільки конкурентний ринок здатний забезпечити таку ефективність. Усі інші моделі модифікують механізм розподілу, що призводить до певного недовикористання ресурсів та завищення цін на продукцію проти конкурентного ринку. Однак це не дає підстав однозначно оцінити чисту конкуренцію як взірець, а всі інші моделі як такі, що мають бути усунені. Кожна з них має певні позитивні наслідки свого функціонування, доповнює одна одну, а всі разом вони формують реальний механізм функціонування мікросистеми.


5. Зовнішні ефекти і їх економічний зміст
До цього часу вважалося, що на ринках усі витрати здійснюються виробниками, а ефекти від продукції одержують споживачі, що платять їх вартість. Але так буває не завжди.
Зовнішні ефекти (ефекти „третіх осіб”) - це ситуація, коли частина вигод або витрат, пов'язаних з виробництвом або споживанням продукту, впливає на тих, хто не є безпосереднім виробником або споживачем продукту.
Негативні зовнішні ефекти полягають у тім, що не всі витрати мають втілення в ціні (наприклад, витрати, пов'язані зі знешкодженням забруднювачів навколишнього середовища). А отже, частину витрат виробник перекладає на „третіх осіб”, зменшуючи свої власні витрати. Це приведе до надвиробництва і надспоживання таких благ, оскільки пропозиція виробника формується без урахування частини витрат, тобто крива пропозиції зміщується праворуч.
Позитивні зовнішні ефекти полягають в одержанні додаткових вигод від блага особами, що не платять за нього. Пасіка дає вигоду також фермерам, освіта, упоряджена приватна територія, протиповітряна оборона, протипожежна охорона матеріальних благ є джерелами позитивних зовнішніх ефектів. Наявність позитивних зовнішніх ефектів слугує причиною недооцінки корисності блага, тобто не усі вигоди від нього знаходять відображення в ціні, у такий спосіб не усі вигоди враховуються при формуванні попиту споживача. У результаті крива попиту зміщується ліворуч, а обсяг рівноваги буде відповідати „недоспоживанню” і „недовиробництву” блага.
Негативні зовнішні ефекти (Рис. ). Введемо такі поняття:
Сукупні зовнішні витрати (ТЕС) - витрати, що перекладаються на „третіх осіб” і не відшкодовуються виробником.
Сукупні індивідуальні витрати (ТРС) – витрати, що відшкодовуються виробником.
Сукупні суспільні витрати (TSC) – сума витрат на виробництво блага і витрат, пов'язаних з негативними зовнішніми ефектами, що виникають при цьому.
TSC = TPC + TEC
Граничні зовнішні витрати (MEC) – зміна сукупних зовнішніх витрат ТЕС, що припадає на одиницю зміни обсягу виробництва
MEC = (TEC/(Q
MSC = (TSC/(Q;
MSC = MEC + MPC.
На досконало конкурентному ринку МС – крива S; у галузі n-фірм:
S = S1 + S2 + + Sn .
MU – крива D; на ринку n-споживачів:
D = D1 + D2 + + Dn ...
МРС – галузева пропозиція за умови, що виробники не повинні відшкодовувати витрати на знешкодження забруднювачів. E1 – точка рівноваги.
MSC – пропозиція при обов'язковості знешкодження забруднювачів за рахунок виробників. E2 – точка рівноваги. Проте, ринкова рівновага - у т.E1, де MSC
· MU.
Рис. Негативний зовнішній ефект

Рівновага характеризується більшим обсягом
виробництва і меншою ціною і не є ефективною з погляду суспільства (Рис. ). Витрати – S(BE2E1. Неефективність ринкового механізму названа фіаско ринку. Його причина – негативні зовнішні ефекти.
Позитивні зовнішні ефекти (Рис. ). Терміни:
Індивідуальна корисність (PU) – корисність безпосереднього споживання блага.
Зовнішня корисність (EU) – додаткова корисність для „третіх осіб” за рахунок позитивних зовнішніх ефектів.
Суспільна корисність (SU): SU = PU + EU
MPU - гранична індивідуальна корисність;
MEU – гранична корисність для „третіх осіб”, що не платять за блага;
MSU – гранична суспільна корисність.
Фіаско ринку є наслідком позитивних зовнішніх ефектів.
Ефективний обсяг Q з погляду суспільства досягається в точці Е2 (MSU = MSC), але ринок може досягти тільки Е1 (MPU = MSC). Витрати –- S(BE2E1. Ринковий механізм пропонує суспільству занижені обсяги благ і ціни в порівнянні

Рис. Позитивний зовнішній ефект

із суспільною рівновагою (Рис. ).
Методи виправлення недоліків ринкового механізму, причиною яких є зовнішні ефекти: адміністративні методи – квоти на виробництво і забруднювачі, податки, штрафи, заборона викидів (усе, що зсуває криву пропозиції ліворуч) – для негативних зовнішніх ефектів.
Для позитивних зовнішніх ефектів – коригувальні субсидії (усе, що зсуває криву попиту праворуч), підтримка навчальних закладів, стипендії (усе, що зсуває криву пропозиції праворуч).
Одна з причин виникнення зовнішніх ефектів – суспільна власність. Коуз: інтерналізація зовнішніх ефектів (перетворення зовнішніх ефектів у стимулюючі або стримуючі фактори поведінки кожного виробника або користувача) значною мірою досягається шляхом уведення прав власності на суспільні блага.
Теорема Коуза: коли права власності визначені, а трансакційні витрати дорівнюють нулю, проблема зовнішніх ефектів може бути знята за допомогою індивідуальних угод.
Обмеження використання теореми Коуза: невелика кількість зацікавлених осіб під час укладання угод.
Практичне використання висновків теореми Коуза.
Якщо досягнуто загальної згоди про рівень шкідливих викидів, то виникає можливість вимагати від виробників, що забруднюють навколишнє середовище, щоб вони купували ліцензію або «право» на шкідливі викиди.
Держава має можливість сформувати ринок прав на забруднення природного середовища: продаж прав на забруднення у формі ліцензій на шкідливі викиди установить ціну забруднення, що буде стимулювати фірми до його зниження.

Q – кількість ліцензій або кількість дозволених одиниць шкідливих викидів.
Захисники навколишнього середовища або суспільство мають можливість підвищувати ціну, щоб купити ліцензії в тих, хто його забруднює. Це дозволить зменшити кількість ліцензій у обігу і тим самим впливати на рівень забруднення.

6. Суспільні блага і суспільний вибір.
Ринкова конкурентна система здатна враховувати тільки приватні потреби, що фінансуються індивідами за посередництвом ринку. Але існують потреби, які неможливо задовольнити через купівлю бажаної кількості товару або послуги на приватній основі.
Різниця між товарами приватного споживання і суспільними товарами:
Приватний товар (або приватне благо) – це таке благо, що складається з досить малих одиниць і підлягає (підкоряється) дії принципу винятковості.
Принцип винятковості означає, що той, хто хоче і може платити рівноважну ціну, одержує благо, а той, хто не може або не хоче платити таку ціну, виключається з числа споживачів вигод, що забезпечує це благо.
Суспільний товар (або суспільне благо) – це благо, що складається з таких великих одиниць, що в більшості випадків не може бути продано індивідуальним покупцям і на який не поширюється принцип винятковості.
Суспільне благо неконкурентне, тому що граничні витрати додаткового споживача дорівнюють нулю.
Не існує ефективних способів відсторонення індивідів від користування вигодами цих благ із самого початку їх виникнення. Вигоду від суспільних благ суспільство одержує завдяки виробництву таких благ, а не завдяки їх купівлі, як у випадку з приватним благом.
Особливості побудови кривої попиту на суспільне благо проілюстровані на рис. :
Q – обсяг суспільного блага;
D1 і D2 - індивідуальний попит; D* - сума корисності споживача.
Неможливість визначення ціни на кожну одиницю суспільного блага;

Крива попиту на суспільне благо будується шляхом додавання граничних корисностей усіх споживачів при кожному можливому обсязі споживання.
Рис. . Побудова кривої попиту на суспільне благо

Визначення оптимальної пропозиції суспільного блага показано на рис. .

Крива MC показує граничні витрати пропозиції додаткової одиниці суспільного блага
Крива попиту D показує граничну суспільну корисність кожної одиниці суспільного блага.
Ефективний випуск чистого суспільного блага – у т.E, де сума граничних корисностей суспільного блага для індивідуальних споживачів дорівнює граничним витратам виробництва цього блага.
Основна проблема, пов'язана з суспільними благами, полягає в тім, що споживач може користуватися вигодами певного продукту, нічого не витрачаючи на його виробництво. Суспільне благо має своєрідний зовнішній ефект: як тільки хто-небудь починає його споживати, це благо стає доступним для усіх.
Тому в споживача виникає бажання уникати виплат, що зменшує можливості пропонувати подібні блага через ринкові угоди. Щоб суспільство користувалося такими благами, забезпечити їх повинна держава, а фінансувати їх виробництво необхідно за допомогою податків.

7. Економічна роль держави в ринковій економіці.
Конкурентна ринкова система поряд з безумовними перевагами має певні недоліки, обмеження яких або управління якими є основою діяльності держави на мікроекономічному рівні.
Недосконалість ринку виявляється в тім, що він не в змозі забезпечити ефективний розподіл і використання ресурсів.
Причини недосконалості ринку:
влада монополістів;
існування суспільних благ;
наявність зовнішніх ефектів економічної діяльності;
недосконала (асиметрична) ринкова інформація.
Недосконала (асиметрична) інформація – витрати або вигоди від ринкових угод, при яких одна частина учасників має важливу інформацію, а інша – не має (продавець знає про товар більше, ніж покупець; страхувальник про об'єкт страхування – більше, ніж страхова компанія).
Недосконалість ринку обумовлює необхідність державного втручання в економіку.
Держава використовує заходи, спрямовані на протидію негативним наслідкам ринку на мікроекономічному рівні:
- забезпечує правову основу ефективної економічної діяльності;
- створює умови для розвитку конкуренції;
- проводить активну антимонопольну політику і здійснює контроль природних монополій;
- регулює проблеми розподілу ресурсів, пов'язані з зовнішніми ефектами;
- фінансує і виробляє суспільні блага;
- сприяє поширенню об'єктивної інформації про норми стандартизації, якості, безпеки й інших властивостей споживчих товарів.
- обмежує виробництво товарів з негативними зовнішніми ефектами і стимулює виробництво товарів з позитивними зовнішніми ефектами.
Частка державних витрат у ВНП у розвинутих країнах зростає. Держава проводить антиінфляційну політику, скорочує безробіття, бере участь у структурних змінах, стимулює науково-технічний прогрес, підтримує високі темпи розвитку національної економіки, здійснює регіональне, зовнішньоекономічне регулювання.
Державний апарат прагне розв’язати два взаємопов’язаних завдання: забезпечити нормальну роботу ринку і пом'якшити гострі соціально-економічні проблеми.
Однак, на жаль, відомі випадки, коли держава не в змозі забезпечити ефективний розподіл і використання суспільних ресурсів.
До «провалів» держави відносять:
1. Обмеженість необхідної для прийняття рішень інформації. Як на ринку можливе існування асиметричної інформації, так і урядові рішення можуть прийматися часто при відсутності надійної статистики, урахування якої дозволило б прийняти більш правильне рішення. Крім того, наявність потужних груп з особливими інтересами, активного лобі, потужного бюрократичного апарату приводить до значного викривлення навіть тієї інформації, що є.
2. Недосконалість політичного процесу: раціональна поведінка, лобізм, маніпулювання голосами внаслідок недосконалості регламенту, логролінг, пошук політичної ренти, політико-економічний цикл і т.д.
3. Обмеженість контролю над бюрократією. Стрімке зростання державного апарату створює все нові і нові проблеми у цій сфері.
4. Нездатність держави повністю передбачити і контролювати найближчі і віддалені наслідки прийнятих нею рішень. Економічні агенти часто реагують не так, як передбачав уряд. Їх дії значно змінюють значення і направленість прийнятих урядом акцій (або законів, ухвалених законодавчими зборами). Заходи, здійснювані державою, вплітаючись у загальну структуру, часто приводять до відмінних від первісних цілей наслідків. Тому кінцеві результати дій держави залежать не тільки, а часто і не стільки від неї самої.
Діяльність держави, спрямована на виправлення «провалів» ринку, сама виявляється далекою від досконалості. До фіаско ринку додається фіаско уряду. Тому необхідно суворо стежити за наслідками її діяльності і корегувати її в залежності від соціально-економічної і політичної кон’юнктури.
Стрімке збільшення державного сектора і державного регулювання в умовах ринкової економіки не може бути безмежним. Ринкова економіка накладає на функції держави певні обмеження. Неприпустимі такі методи втручання держави, які руйнують ринковий механізм, підміняють його прямим адмініструванням. Значно ефективніше діють непрямі регулятори – податки, субсидії, особливо ті з них, які органічно вмонтовані в ринкову економіку. Економічні методи повинні використовуватися таким чином, щоб вони не підміняли дії ринкових сил, а скоріш послабляли або підсилювали дію ринкових сил. Всі економічні регулятори суперечливі. Короткострокові вигоди можуть обернутися довгостроковими втратами. Використовуючи цілий набір економічних заходів, не треба забувати, що багато з них діють в різних, іноді протилежних напрямках. Тому необхідно своєчасно визначати їх негативні ефекти і заздалегідь вживати заходів по їх ліквідації. Взагалі сфера дії прямих і опосередкованих адміністративних заходів повинна бути точно визначена.


Тема 12. Інституціональні аспекти ринкового господарства
1.Координація економічної діяльності в перехідний період.
2. Правові передумови для ринкових суб’єктів
3. Інституціональна природа сучасної фірми. Інституціональні структури у регулюванні економічної поведінки ринкових суб’єктів.

1. Координація економічної діяльності у перехідний період
На початку 90-х років велика група колишніх соціалістичних країн, у яких існувала централізовано-планова економіка, у тому числі й Україна, приступила до вирішення проблеми ринкової трансформації економіки. Почались економічні реформи, направлені на принципову зміну економічного устрою суспільства, встановлення змішаної економічної системи.
Економічна система змішаного типу зберігає більшість рис, що властиві вільному ринку: широке поширення приватної власності на економічні ресурси, вільне підприємництво, намагання в економічній діяльності найкращим чином реалізувати особистий інтерес, функціонування ринкового координаційного механізму.
Разом з тим, з’являються нові властивості співробітництва людей. Їх можна згрупувати у дві групи:
Властивості, пов’язані із змінами у конкуренції. Реалізація багатьох видів товарів здійснюється не в умовах вільної конкуренції, а в обмеженій недосконалій конкуренції. У змішаній конкуренції домінує саме недосконала конкуренція (монополістична, олігополістична, чиста монополія).
Розвитку тенденцій обмеження конкуренції сприяє технічний прогрес, поява нових технологій та товарів, що вимагають значних економічних ресурсів, - металургія, автомобілебудування та інші, формуються великі економічні структури, що концентрують виробництво певних товарів.
Властивості, пов’язані з новою економічною роллю держави. Держава розширює свої економічні функції, активно здійснює регулювання економічних процесів. Нова роль держави в економіці продиктована такими обставинами:
а) ринку потрібний захист від сил, що обмежують конкуренцію;
б) ринок не може забезпечити достатньої кількості виробництва деяких видів товарів (суспільні блага, товари з позитивним зовнішнім ефектом);
в) держава допомагає ринку регулювати коливання цін (інфляція і дефляція);
г) держава також координує проблеми зайнятості та соціального забезпечення деяких верств населення.
Таки чином, змішана економіка – це така економічна система, в якій регулювання економічних процесів здійснюється як ринком, так і державою без домінування одного з них.
Економічна система змішаного типу властива більшості країн світу.
Основні напрями ринкової трансформації економіки України в 90- роках:
Становлення приватного сектора економіки. Вільна конкуренція – одна з головних вимог функціонування ринку. Люди повинні мати можливість вести самостійну, незалежну від держави, господарську діяльність. Тому створення умов для вільного підприємництва, його розвитку є необхідним елементом реформ ринкової орієнтації. В Україні в цей період почали створюватися індивідуальні підприємства, різні господарські товариства, інші недержавні форми економічної діяльності.
Реформування державного сектора економіки. Його частка в національному виробництві на початку 90-х років становила приблизно 90%, тому реформування державного сектора було вирішальним для розвитку всієї економіки. Трансформація цього сектора проходила за такими напрямами:
а) комерціалізація умов господарської діяльності. У цьому випадку власником виробничого майна залишається держава, але умови його використання ставали достатньо вільними, ринковими;
б) передача державного майна в оренду трудовим колективам. Держава як власник майна через своїх представників заключала орендний договір з організацією орендаторів, яка складалася з працівників цього підприємства;
в) приватизація державного майна. Це найбільш радикальна міра, пов’язана з відчуженням державної власності на користь приватних осіб.
3.Формування інфраструктури ринку. Інфраструктура – це один з найважливіших атрибутів ринку. Її інститути за своїм призначенням повинні сприяти кращому господарському спілкуванню виробника і споживача продукції. До них належать брокерські фірми, комерційні банки, інвестиційні компанії, біржі і т.д.
4. Лібералізація економіки, внесення змін у державне регулювання. Перехід до змішаної економіки вимагає від держави: по-перше, істотного зменшення прямого державного впливу на економічне життя суспільства і, по-друге, оволодіння новими методами регулювання економіки.
Перше завдання, насамперед, включає;
а) лібералізацію цін, тобто встановлення цін повинно здійснюватись на ринковій основі, а не державою;
б) відмова від директивного планування, планування діяльності підприємств стає їх внутрішньою справою;
в) відмова від спеціальної системи матеріально-технічного забезпечення підприємств, вони стають самостійними в питаннях визначення, де, у кого, на яких умовах придбати необхідні їм ресурси.
Другим більш складним завданням є оволодіння державою новими підходами, методами та інструментами регулювання економіки. Конструювання ринкових реформ включає визначення напрямів і тривалості основних перетворень, методів і послідовності їх здійснення.
Особливість транзитивної економіки полягає в тому, що в ній відбуваються радикальні інституціональні зміни в системі політичних, правових, економічних і соціальних відносин. В Україні структурні процеси, що відбуваються в суспільстві й економіці, практично некеровані і неконтрольовані, вектор інституціональних змін не визначений і не формалізований. Інституціональними називаються такі зміни, які виражаються в появі нових правил з відповідними механізмами забезпечення їхнього дотримання, зникненні старих правил, що діяли, а також зміні структури трансакцій у межах існуючого набору правил (процедур) для їхніх учасників.
Ступінь розвитку інституціональної системи в країнах з перехідною економікою може бути охарактеризований за допомогою показників рівня продуктивності, розвитку промислової й ринкової бази, наявності економічних зв'язків між підприємствами, фінансового стану, технологічного й організаційного рівня.
Зниження рівня продуктивності, нерозвиненість ринкового механізму, розрив економічних зв'язків, як результат відставання в розробці й застосуванні новітніх технологій у виробництві, є визначальними факторами, типовими для даної інституціональної системи. На зниження інвестиційної привабливості в країнах, що розвиваються, впливає відсутність історичних традицій у функціонуванні ринкових відносин, які визначають правила й норми поведінки економічних суб'єктів.
В Україні на рівні держави відсутній механізм регулювання потоків ресурсів, товарів і послуг. Держава не забезпечує ефективне функціонування цілісної економічної системи. Нормативні акти й закони в такому суспільстві не виконують функцій контролю поведінки підприємця. Відсутність нових двосторонніх міжнародних угод сприяє правовій нестабільності. Часті зміни урядів ведуть до втрати впевненості, стабільності при прийнятті рішень іноземними інвесторами.

2. Правові передумови для ринкових суб’єктів
Ринкове регулювання може ефективно працювати в «автоматичному режимі» лише за умов виконання певних правил, які встановлює правова система держави. Певні державні заклади мають повноваження приймати закони і забезпечувати їх виконання. Правова система держави створює спільне поле діяльності для всіх учасників.
Оскільки держава також повинна захищати механізми, що регулюють ринкову економіку, вона мусить проводити відповідну політику і в сфері конкуренції. Захист прав власності, охорона і посилення конкуренції є невідємними функціями держави в ринковій економіці.
В Конституції і окремих законах країни відображені фундаментальні цінності і принципи ринкової економіки, такі, як: індивідуальні свободи громадян; захист особистості від втручання приватних осіб і держави; регулювання економічних процесів з метою захисту суспільних інтересів і зменшення соціальної нерівності.
В країнах з розвинутою ринковою економікою ці свободи підкріплюються нормами кримінального права, ефективною судовою системою, нормами у сфері громадянського права.
В демократичних країнах законом чітко розмежовані державні і приватні інтереси, визначені обставини, за яких можливе втручання держави у приватну господарську діяльність, а також його форми і межі.
Держава в ринковій економіці діє як каталізатор перетворень і синтезатор приватних інтересів для того, щоб сприяти загальному благу. Якщо державні органи виявляються неспроможними виконувати свої зобов’язання по створенню і використанню послідовної правової системи, то та сама приватна зацікавленість, яка приносить багаті плоди, може привести до хаосу і анархії.
Нейтралізація цих сил є однією з найважливіших задач права в умовах ринкової економіки. Вона досягається шляхом законодавчих заборон недобросовісної конкуренції і зловживання монопольним станом. До них належать: створення належного законодавства про торгові товариства, банки і банківську діяльність; біржі і страхування; проведення раціональної фінансово-бюджетної і податкової політики.
В умовах ринкової економіки право повинно не тільки встановлювати межі дозволеної поведінки, але і сприяти розвитку ринкових відносин. Для цього використовуються різноманітні юридичні форми і правові норми.
Але ринкова економіка породжує нерівність у розподілі матеріальних благ, яка повинна корегуватися правовими засобами. Це правові норми про оподаткування, соціальне забезпечення, охорону праці, наймання житла, бюджетні дотації малозабезпеченим і т. і.
У сучасному світі жодна національна економіка не може процвітати без торгівлі з іншими країнами. Економічна замкнутість негативно позначається на добробуті держави і її громадян. Міжнародна торгівля і інвестиції розвиваються в умовах суттєвого зближення і уніфікації законодавства різних країн.
Завдання правової системи країни – забезпечити гнучке сприяння ринковим механізмам саморегулювання. Для цього механізми ринкової економіки повинні бути «вбудованими» і відповідну правову систему.
Спираючись на фундаментальні цінності сучасної ринкової економіки, кожна країна формує власну систему господарського законодавства. І хоча закони, що регулюють економічну діяльність, у різних країнах відрізняються, самі системи господарського законодавства достатньо схожі. Вони включають:
основні принципи економіки (конституційне право; законодавство про міжнародні економічні відносини);
право власності (громадянське право; власність на землю; законодавство про експропріації);
торгове право, законодавство про підприємництво і господарські товариства;
договірне право (законодавство про державне економічне планування і державні закупки; регулювання цін; законодавство про якість продукції і відповідальність виробника; про відповідальність при здійсненні зовнішньоторгових операцій);
інтелектуальна власність (патенти; ліцензії; товарні знаки);
судочинство і процесуальне право;
трудове право (кодекс законів про працю; законодавство про профспілки і колективні договори; законодавство про заробітну плату і соціальне забезпечення; законодавство про зайнятість і ін.);
фінансове і податкове законодавство (законодавство про банківську діяльність і кредити; цінні папери і фондові біржі; митне законодавство; валютне регулювання; податки; правила бухгалтерського обліку і звітності);
правове регулювання страхової діяльності;
міжнародне приватне право;
міжнародні договори (економічне співробітництво; науково-технічне співробітництво; захист інвестицій; усунення подвійного податкообкладання; договори з Європейським Союзом, міжнародними фінансовими інституціями).
Законодавство країн з ринковою економікою складається не тільки з нормативних актів, які безпосередньо регулюють різноманітні економічні відносини. Воно передбачає формування публічно-правового середовища, де були б відображені демократичні принципи і цінності, нерозривно пов’язані з ринковою економікою.
До таких цінностей належить принцип правової держави. Правова держава передбачає належне забезпечення політичних, соціальних, економічних і культурних прав громадян. Це: наявність уряду, сформованого на демократичних засадах; верховенство і дотримання конституційних норм; повне і оперативне опублікування всіх нормативних актів і безперешкодний доступ громадян до опублікованого законодавства.
Це стабільність правових норм і зведення до мінімуму їх зворотної сили; справедливість і незалежність судів; гарантії учасникам громадянського, адміністративного, карного і арбітражного процесів; підтримання належної рівноваги між правами індивіда і колективу а також усвідомлення державою і особою своєї належності до етнічних, національних, регіональних і міжнародних співтовариств.

3. Інституціональна природа сучасної фірми. Інституціональні структури у регулюванні економічної поведінки ринкових суб’єктів.
За інституціональною теорією, фірма – це коаліція власників скооперованих факторів виробництва, пов’язаних між собою контрактними зобов’язаннями, які направлені передусім на найкраще використання інтерспецифічних ресурсів та мінімізацію трансакційних витрат.
В основу фірми як економічної організації покладено систему контрактів, які укладаються між власниками певних ресурсів. Ресурси ділять на три групи:
1. Загальні ресурси, цінність яких не залежить від того, чи знаходяться вони в даній фірмі, чи ні.
2. Специфічні ресурси, які всередині фірми цінуються вище, ніж за її межами.
3. Інтерспецифічні ресурси – взаємодоповнюючі до найбільшого ефекту ресурси, максимальна цінність яких досягається тільки в даній фірмі.
Трансакційні витрати – це витрати у сфері обміну, пов’язані з передачею прав власності. Виділяють такі форми трансакційних витрат:
Витрати, пов’язані з пошуком, збиранням, обробкою та аналізом економічної інформації.
Витрати, пов’язані з пошуком партнерів, веденням переговорів та укладанням контрактів.
Витрати, пов’язані зі стандартизацією і контролем виконанням вимог стандартів.
Витрати, пов’язані із захистом прав власності.
Витрати, пов’язані з опортуністською поведінкою партнерів, тобто невиконанням ними контрактних зобов’язань.
Витрати пошуку інформації пов’язані з її асиметричним розподілом на ринку: на пошук потенційних покупців або продавців доводиться витрачати час і гроші. Неповнота наявної інформації призводить до додаткових витрат, пов’язаних з придбанням товарів за цінами, вищими за рівноважні (або продажем нижчими за рівноважні), з втратами, що виникають внаслідок купівлі товарів-субститутів.
Ведення переговорів і укладання контрактів також потребують витрат часу і ресурсів. Витрати, пов’язані з переговорами про умови продажу, юридичним оформленням угоди, часто значно підвищують ціну речі, що продається.
Вагому частину трансакційних витрат складають витрати вимірювання, що пов’язані не тільки з прямими витратами на вимірювальну техніку і сам процес вимірювання, але й з похибками, які обов’язково виникають в цьому процесі. До того ж по ряду товарів і послуг допускається тільки опосередковане вимірювання або неоднозначне. Як, наприклад, оцінити кваліфікацію працівника, якого наймають або якість автомобіля, що купують? Певну економію обумовлюють стандартизація продукція, що випускається, а також гарантії, які надає фірма (безкоштовний гарантійний ремонт, право обміну бракованої продукції на хорошу і т. і.). Однак повністю ліквідувати витрати вимірювання ці заходи не можуть.
Особливо значні витрати специфікації і захисту прав власності. У суспільстві, де відсутній надійний правовий захист, частими є випадки постійного порушення прав. Витрати часу і коштів, необхідних для їх відновлення, можуть бути надзвичайно високими. Сюди ж слід віднести витрати на утримання судових і державних органів, що знаходяться на варті правопорядку.
Витрати опортуністичної поведінки також пов’язані з асиметрією інформації, хоча й не обмежуються нею. Справа в тім, що поведінку після укладання контракту дуже важко передбачити. Нечесні індивіди будуть виконувати умови угоди по мінімуму і навіть ухилятися від їх виконання (якщо санкції не передбачені). Такий моральний ризик завжди існує. Він особливо великий в умовах спільної праці – праці з командою, коли внесок кожного не може бути чітко відділений від зусиль інших членів команди, тим більш якщо потенційні можливості кожного повністю невідомі. Відтак, опортуністичною називається поведінка індивіда, що ухиляється від умов дотримання контракту з метою отримання прибутку за рахунок партнерів. Воно може набути форми вимагання або шантажу, коли стає очевидною роль тих учасників команди, яких не можна замінити іншими. Використовуючи свої відносні переваги, такі члени команди можуть вимагати для себе особливих умов роботи або оплати, шантажуючи інших погрозою виходу з команди.
Таким чином, трансакційні витрати виникають до процесу обміну, у процесі обміну й після нього. Поглиблення поділу праці й розвиток спеціалізації сприяють росту трансакційних витрат. Їхня величина залежить також і від пануючої в суспільстві форми власності.
Унікальність інтерспецифічних ресурсів та різноманітність трансакційних витрат обумовлюють численність видів сучасних фірм.
Ефективність дії ринкового механізму в основному залежить від волі і бажань людей. У суспільстві відносини між людьми координуються через структуру прав, морально-етичних норм, економічних стимулів і т.д. Тобто існує система інститутів, які дають змогу людям координувати свою діяльність.
Інститути – це формальні і неформальні норми та правила поведінки, що розробляються та встановлюються державою і суспільством. Ці правила організують взаємовідносини між людьми і структурують стимули обміну у всіх сферах – політиці, соціальній сфері, економіці. Серед рис сучасної економіки України дослідники виділяють неформальний характер економічних відносин, що виникають між економічними суб’єктами. В ній переважають неформальні правила гри і неформальні обмеження. До неформальної економіки відносять як домашню, так і тіньову економіку, які існують як поза економічного простору (наприклад, домашня праця), так і всупереч йому (підприємництво, що не реєструється). Це поняття розповсюджується і на більш глибинні, загальні відносини економічних суб’єктів, непідконтрольні державі, що мають безвідплатний, нетоварний характер і присутнє в будь-якій без виключення економічній системі. На формування неформальних відносин в Українській економіці впливають такі фактори:
- колективізм, соціальною основою якого була община з її взаємодопомогою і взаємовиручкою;
- православна віра, в якій порушення господарських законів не вважалося великим гріхом;
- роль держави у суспільному житті і характер її реформ (з одного боку, повага до верховної влади, а з іншого – негативне відношення до чиновників);
- нерозвиненість ринкових відносин. З розпадом Радянського Союзу неформальна в своїй основі українська економіка отримала новий імпульс розвитку неформальних відносин в перехідний період. Зараз у всіх ланках господарського механізму – на ринку капіталу, на ринку праці, у відносинах між індивідом і державою, між різними гілками і рівнями влади – неписані правила і домовленості переважають над вимогами закону, умовами контрактів і іншими формальними обмеженнями. Навіть ті домовленості, які укладаються з дотриманням усіх формальностей, сприймаються учасниками як певна умовність і виконуються «за обставинами».
У той самий час сутність перехідного періоду полягає у впровадженні нових формальних інститутів (політичних, економічних, правових) за зразком тих, що діють у розвинутій ринковій економіці, оновленні формальних «правил гри», які регулюють різні сфери життєдіяльності суспільства.
Попадаючи в українське середовище будь-які формальні інститути одразу ж обростають неформальними відносинами і особистими зв’язками. Така економіка отримує здатність до сталості і самовідтворення. Саме такий суспільний устрій сформувався в Україні у роки реформ.
Сьогодні стало абсолютно очевидно, що найважливішою умовою трансформаційних змін є дотримання інституціональних вимог у їх здійсненні, що тільки створення і розвиток відповідної інституціональної бази означає дійсну руйнацію командної і формування ринкової економіки. Це означає, що в системі ефективних ринкових інститутів і інститутів громадського суспільства закладений величезний трансформаційний потенціал, який не тільки стимулює економічний розвиток, але і виконує системоутворюючі функції, надаючи економічній системі її якісну визначеність.
Інституціональні структури здійснюють вплив на поведінку економічних суб’єктів. До цих структур можна віднести органи державного управління, корпорації, професійні спілки, громадські організації та інші. Їх діяльність призводить до змін у системі ціноутворення, податкообкладання, антимонопольного та митного регулювання.














Рекомендована література
1. Долан Э. Дж., Линдсей Д. Микроэкономика: Пер. с англ. В. Лукашевича и др. /Под общ. ред. Б. Лисовика и В. Лукашевича.- СПб: Эконом.школа, 1994. - 448 с.
2. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Аналітична економія. Принципи, проблеми і політика. Частина 2. Мікроекономіка / Пер. з англ. 13 видання. Наук. ред. перекладу Т.Панчишина.- Львів: Просвіта, 1999. -650 с.
3. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика: Пер. с англ. 2-го изд. В 2 т.- М.: Республика, 1992.- Т. 1. -399 с.
4. Пиндайк Р.С., Рубінфельд Д.Л. Мікроекономіка / Пер. з англ. А.Олійник та Р.Скільський.- К.: Основи, 1996. - 646 с.
5. Семюелсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Мікроекономіка: Пер. з англ. / Наукова редакція перекладу С.Панчишина.- К.: Основи, 1998. - 676 с.
6. Хайман Д.Н. Современная микроэкономика: анализ и приложения: Пер. с англ. В 2 т.- М.: Финансы и статистика, 1992. Т.1. -384 с.
7. Ястремський О.І., Гриценко О.Г. Основи мікроекономіки.- К.: Знання, 1998. –674 с.

Благо 1

Благо 2

А

M

N

B

C

D

E

Крива трансформації виробничих можливостей

Озброєння

Споживчі блага

Ринкова економіка

Соціалістична економіка

Початковий рівень

MU

A

B

Q

Крива граничної корисності

Q

max

TU

Крива сукупної корисності

A

B

TU

благо

TU

благо

Корисність можливості споживання

Корисність безпосереднього споживання

Qy

7

5

4

3

4 5 6 8 Qx

A

B

C

D

Qy






U4
U3
U2
U1

QX

K

B

D

C

A

I

II

III

IV

X

Y

i1

i2

C

A

B

Y

X

13 EMBED Equation.3 1415y

A

B

(x

X

Y

0


·x

пиво

в) лимонад

байкал

г) кока-кола

пиво

б) лимонад

X

a)

A2

A1


-Px /Py

Qx

Qy

I/Px

I/Py

I2

Y

X

0

I1

в) ціна на товар Х зростає

Y

X

0

I1

I2

г) ціна на товар Х падає

Y

X

0

I1

I2

а) доход споживача зменшується

Y

X

0

I1

I2

б) доход споживача зростає

B2

B0

B4

B1

Qy

B3

X

Y

M

N

а)

Y

X

M

N

б)

I1

Е1

E2

Е

Y

X

13 EMBED Equation.3 1415

13 EMBED Equation.3 1415

13 EMBED Equation.3 1415

13 EMBED Equation.3 1415

13 EMBED Equation.3 1415

13 EMBED Equation.3 1415

I

IEP

I2

E1

L

L1

X

Y

K

K1

E

а)

IEP

L

E1

E

X

Y

K1

K

L1

IEP

б)

I

X

б)

I

X

а)

I

X

I1

а1

а2

Попит

Доход

1

2

3

b2

b3

y

X

E

I/Py

I/Px

I/Px2

PEP

E2

U2

I/Px1

E1

U

U1

E1

E2

PEP

I/Py

I/Px1

I/Px2

X

P

Y

Px1

Px2

X

X1

X2

d

Q1

Q2

Q0

K

K’

X0

X2

X1

X

Y

L

L1

L’

io

i1

K’

K

Y

X

Q1

Q2

Q0

X0

X2

X1

L

L1

L’

i1

i0

i’

Р


ефект заміни

ефект доходу


С (для нормальних благ)

С (для благ низької споживної цінності)

С

Н.С.Ц.

Звичайні

Гіффена

нормальні

U

U=F(I)

приріст до наявного
багатства

Приріст до наявного
багатства

Надлишки

дефіцит

13 EMBED PBrush 1415

Нестала рівновага

Рівномірні коливання навколо рівноваги

Павутиноподібна модель сталої рівноваги

13 EMBED PBrush 1415

Абсолютна

13 EMBED PBrush 1415

Відносна

Локальна

Глобальна

13 EMBED PBrush 1415

13 EMBED PBrush 1415

13 EMBED PBrush 1415

Pmin

Еластичний попит Одинично-еластичний попит Нееластичний попит

Еае

Сплачують споживачі

Сплачують виробники

Податок

Чисті втрати суспільства

Податки та еластичний попит
1)

Податки та нееластичний попит
2)

Податки та еластична пропозиція
3)

Податки та нееластична пропозиція
4)

P

P

P

Вхід у виробництво (фактори виробництва)


Виробничий процес (споживання факторів виробництва)


Вихід з виробництва (продукція, виручка, прибуток)

A1

A3

A2

Q

L1

L2

L3

L

y

x

АP

МP

y

B


·

A

D

C

E


·

L

M

x

TP

0

Q=75

Q=90

Q=55

500

600

400

300

200

100

K

L

300

100

200

400

500

Q1

Q2

Q1

Q2

Y

D


·y=2
·y


·x=1

X

A

B

C


·y=0,5
·y


·x=1

MRTSL,k= -
·K/
·L= -
·y/
·x

MRTSxy = tg
·
KM – дотична до ізокванти в т.А

Y

K

0

A

Q


·

M



x

y

x

Q1

Q2

Q3

A

B

P

C

y

y2

y1

x1

x2

Q2

Q1

x

50

100

Q=100

100

50

K

L

Q=200

Q=100

Q=180

Q=200

250

200

100

100

200

K

L

250

P

Q=100

Q=200

Q=300

75


100


50


50

75


100



K


L


P

а)

б)

в)

a) б) в)

33L

3K

33K

2K

3K

3o

3L

2L

L

3c

3Q

3b

32Q

3a

3Q

3K

33K

2K

3o

3L

2L

33L

L

3Q

32Q

3a

3Q

K

3K

Q

3c

3b

3a

33K

2K

3K

3o

3L

2L

33L

L

2Q

3Q

Q0=300

Q1=300

K

L

K

Q0

Q1

Q2

L

K

Q0

Q1

Q2

L

Q0

Q1

Q2

L

K

C1

C

Y

Y1

Y

X X1 X

X2

X1

Y

Y1

Y2

X

y

x

Q3

Q2

Q1

E

X

Y

x

y

К

L

E

Точка мінімальних витрат

Q3

Q2

Q1

A

B

C

K

X

Y

O

LMC

Q

LACmin

LAC

C

B

C

C1

C2

LAC

ATC1

ATC3

ATC2

Q

Q3

Q1

Q1

Q2

LAC

Q1

LAC

ATC1

ATC3

ATC2

Q

Q3

Q2

Q1

ATC1

ATC3

ATC2

Q

Q3

Q2

Q1

C

ATC1

ATC3

ATC2

Q

Q3

Q2

C

LAC

Q

Q1

Q2

Q3

LAC

LMC

Q

C

Q1

P

P1

P2

P3

S

Q

D3

D2

D1

P1

P2

P3

P

S

Q

D3

D2

D1

E

Попит на продукцію конкурентної фірми

Ринковий попит

Q

P0


Р

d

S

Р

P0


d

q

TC

O

І І

збитки

прибуток

Max TR

TR = 0

1

2

3

4

5

6

7

8

9

1

10

400

2000

1000

A

B

TR

Q

P

І

P


P=MR= AR

P0


d

Q

Визначення точки максимального прибутку конкурентної фірми
а) через сукупий доход і сукупні витрати;
б) через граничні і середні величини

max збитків

MR = AR

TR

Q1

Q2

Qx

Q3

Q

TC

max TPr


TRr = 0

TRr = 0

0

Р

Q1

Q2

Q*

Q3

Q

0

MC

B

A

C

D

d

Р

Р

d

ATC

а)

б)

BC

Q

Q*

MR = AR

d

ATC

D

MC

C

K

TPr

O

P’

P

P

A

d

Фірма на рівні самоокупності

Q

Q2

Q*

Q1

MR

d

ATC

MC

E

0

P’

P

збитки







Q

0

P’

P

P’’

P

C

E

MR

AVC

ATC

MC

Q*

A

d


збитки

Q

0

P’

MR

AVC

ATC

MC

A

P

P

В

d

Q*

d

q0

q1

ATC

B

P1

A

P2

P0

P

AVC

MC

C

q2

MC1

P

Q

S

MC3

MC2

Q*

Q

MC

AТC

P*


P

Фірма працює на рівні самоокупності
Р* = МС = мin ATC
Економічний прибуток дорівнює 0

Фірма отримує прибуток
P*> ATC при Q* прибуток (Р-АТС)* Q*

прибуток

P*

Q

Q*

MC

AТC

P

Фірма зазнає збитків P* < min ATC при Q* Збитки дорівнюють (ATC–МP*)(Q*

збитки

Q

Q*

MC

AТC

P*

P


збитки

ATC

Q

Q*

MC

AVC

P*


P

Фірма мінімізує збитки
P* < ATC; P* > AVC при Q*, збитки мінімальні при Q* , що відповідає P = MC (покриваються VC і частково FC)



збитки

Q

Q*

MC

AVC

P*

P

ATC

Фірма припиняє виробництво
P* < min AVC, P = MC = min AVC

P

Q

Q1

LMC

LAC

LAC

Q1

Q

LMC

P

P1

A

PE

F

0

P

Q

QE

E

MB = D

MC = S

MR

Q

D=AR

P

AR – середній доход
MR – граничний доход

P




P1
P2

Q

Qm

D1

MR1

D2

MC

MR2

0

P





Pm
2

Q

Q2 Q1

D1

MR1

D2

MC

MR2

0

Q

Q2

TR

MR

P2


P

P1


P3

Q1

d

A

d

Ed=1

B

C

Q3

Ed<1

Ed>1

Q4

Q

TR

Q2

Q4

TRmax

MR=0

MR>0

MR<0

ATC

Q

Q

MC

MR

P2


P

P1


P

Q1

d

N

K

d

E

L

M

Максимізація прибутку фірми

MC



ATC

AVC

збитки


d

d

MR

Q

P


P1

Q1

Короткострокові збитки монополіста.


Q

LMC


LAC

Q Краткосрочные убытки монополии

P

P

d

MR

MR

1 2 3 Q1

Q2

P



P1

P2


0

Q

MC

D

E

A

L

Qk

P

P1
P2
P3

Pm

Pk



0

Q1 Q2 Q3 Qm MR

D

Q

MC

A

E

P2

MR2

MR1

P

8 6 4 2 0 2 4 6 8

D1

P1

D2

MC

Q1 Qm Q2

Q

P


P1
Pm
P2

MC

D

MR

MR

Qm

D

MC

P

P – MC

Q

Qm

D

MR

MC

P

P – MC

Q

B

MC

A

d

C

MR

D

Q

Qm

Qk

Pm

Pk

P

20
20

15
50

Встановлює низьку ціну


50
15

30
30

Встановлює високу ціну

Встановлює низьку ціну

Встановлює високу ціну



Стратегія фірми А

Стратегія фірми В

0

1

2

3

4

5

6

7

8

р

1

2

3

4

5

6

7

8

Q,
тис. шт.

9

10

10

9

МС

МR

D

p = AС

0

2

4

6

8

10

12

14

16

р

2

4

6

8

10

12

14

16

Q(q1,q2)

D1

D2

D3

MR1

MR2

МС1=МС2

Е

0

3

4

6

12

q1

3

4

6

4,5

12

q2

І

ІІ

Q0


P


P0


MC2


MC1


MC0


Q


MR

K


0

MR1

N

B


A


D1


С

D1


MC=S

0

Q1

PL

Q

P,MR,MC

б)

P

Q

D

QL

QD

PL

MR1

D1

MC

MC

MR

0

а)

Р

AVC

%*AVC

PF

AFC

p*

р

q

LAC

p*

pM

p

QM

QL

Q

D

MC

MR

a)

б)

K

L

E

P

АТС

MC

Q

P1

M

Q1

MR

D1

D2

K

P

LАТС

LMC

Q

P2

MR

D

Q2

Q3

A

B

P

LAС

LMC

Q

P1

P2

Q1

MR

D


Q

P



ACs

D1

MR1

A

D

P

AС+ AСs

MC+MCs

Q

P1

P2

Q1

B

MC

AC

Q2

D2

E1

MR2

E2

E

P

AС+ AСs

MC+MCs

Q

P1

B

D2

MR2

Q1

P



MC

Q

P1

A

E

D

MR

AС+ AСs

MC+MCs

P2

B

Q1

13 EMBED Word.Picture.8 1415

13 EMBED Word.Picture.8 1415

MRCa

13 EMBED Word.Picture.8 1415

MRCa

M

Dm


E’


Sm


iE


i,%


E


ME


Рис. Попит і пропозиція позикових коштів


ME’

i’E


A




















B

E2


E1


квота


MPC

MU

MSC = MPC + MEC

P

Q

E1

E2

Q

P

MSC

MSU=MPU+MEU

MPU

Q

S2

200

150

500 750 1000 Q

P

E2

E1

S1=MSC

D=MSB

D2

P=P1+P2

P1

P2

Q*

Q

D*=(MB

D1

E

MC

MC,MИ

Рис. Ефективний випуск суспільного блага

D=(MB=MSB

0

Q



Root EntryEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeREquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation NativeEquation Native

Приложенные файлы

  • doc 17617297
    Размер файла: 3 MB Загрузок: 0

Добавить комментарий