Naukoviy_chasopis_im_Volinki

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Національний педагогічний університет
імені М.П. Драгоманова
Студентське наукове товариство імені Григорія Волинки





НАУКОВИЙ ЧАСОПИС
Студентського наукового товариства
імені Григорія Волинки




ВИПУСК 2






Київ
Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова
2016 УДК 1:316.3]:37.011(063)
ББК 87.6:74.48я431
Н 34
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]
Редакційна рада:

Андрущенко В. П. 
доктор філософських наук, професор, академік НАПН України, член-кореспондент НАН України, президент асоціації ректорів педагогічних університетів Європи, ректор НПУ імені М. П. Драгоманова (голова Редакційної ради)

 Бондар В. І. 
доктор педагогічних наук, професор, академік НАПН України

 Вернидуб Р.М.
проректор з навчально-методичної роботи, доктор філософських наук, професор кафедри педагогіки вищої школи

Горбачук І. Т.
доктор фізико-математичних наук, заслужений професор НПУ ім. Драгоманова, академік АН вищої освіти України

Євтух В. Б. 
доктор історичних наук, професор, академік НАН України

Дробот І. І. 
доктор історичних наук, професор, заслужений діяч наук і техніки України

Жалдак М. І. 
доктор педагогічних наук, професор, академік НАПН України

Корець М.С.
проректор із науково-педагогічної та адміністративно-господарчої роботи, доктор педагогічних наук, професор

Мацько Л. І. 
доктор філологічних наук, професор, академік НАПН України

Синьов В. М. 
доктор педагогічних наук, професор, академік НАПН України

Торбін Г. М. 
проректор із наукової роботи, доктор фізико-математичних наук, професор (заступник голови редакційної ради)

Шут М. І. 
доктор фізико-математичних наук, професор, академік НАПН України



Програмний комітет:

Андрусишин Б. І.
доктор історичних наук, професор, академік АН вищої школи України, заслужений діяч науки і техніки України, декан Факультету політології та права

Висоцький А.В.
доктор філологічних наук, професор, заслужений працівник освіти України, декан Факультету української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка

Горбенко С.С.
кандидат педагогічних наук, професор, заслужений працівник культури України, декан Факультету мистецтв

Зернецька А.А.
доктор педагогічних наук, професор, декан Факультету іноземної філології

Кільдеров Д.Е.
кандидат педагогічних наук, професор, декан Інженерно-педагогічного факультету

Кудін А. П.
доктор фізико-математичних наук, професор, проректор з дистанційної освіти та інноваційних технологій навчання

Покась В. П.
доктор філософських наук, професор, академік АН вищої школи України, заслужений працівник освіти України, декан Факультету природничо-географічної освіти та екології

Працьовитий М.В.
доктор фізико-математичних наук, професор, декан Фізико-математичного факультету

Сушко О. О.
доктор історичних наук, професор, декан Факультету історичної освіти

Тимошенко О. В.
доктор педагогічних наук, професор, декан Факультету фізичного виховання та спорту

Франчук В.М.
кандидат педагогічних наук, доцент, в.о. декана Факультету інформатики


Відповідальний редактор: Хоменко Г.В.

НАУКОВИЙ ЧАСОПИС СНТ імені Григорія Волинки. Випуск 2. Зб. наукових праць. – К: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2016. – 267 с.
До наукового часопису увійшли матеріали І Всеукраїнського форуму молодих науковців, який проходив 26-28 жовтня 2016 року на базі Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова


УДК 1:316.3]:37.011(063)
ББК 87.6:74.48я431
Н 34


ЗМІСТ

Секція 1. Історико-філософські та політично-правові процеси на перетині тисячоліть


Андрєйченко Анна Валеріївна
Тенденції демократичного розвитку українського суспільства

Бугай Дарина Павлівна
Погляди на теорію українського націоналізму у творчості І. Франка

Гончар Ольга Олександрівна
Культурна дипломатія в Україні: актуальні виклики і практика

Густій Михайло Михайлович
Особливості сучасного європейського лобізму

Джигун Максим Ігорович
Розбудова незалежної української держави на межі XX-XXІ століть

Карєва Наталія Юріївна
Вплив індустріалізації на нові течії мистецтва в Європі у XX столітті

Косяченко Олена Юріївна
Примусова депортація до Німеччини жителів Кагарлицького району Київської області

Корнєєва Тетяна Олександрівна
Концептуалізація травми в сучасному жіночому мистецтві

Левінська Зоя Сергіївна
Жіночий рук як предмет досліджень політичної науки

Лизун Галина Сергіївна
Рекреаційний простір в культурі та природі

Манукян Мане Бабкенівна
Нонкорформізм в Україні

Мельник Назарій Олегович
Процес формування української національної ідеї на межі XX і XXІ століть як базовий чинник розвитку української державності


Мовчан Уляна Валеріївна
Комп'ютерні методи політичного прогнозування

Огняник Діана Анатоліївна
Жіноча освіта в Наддніпрянській Україні кінця XІX - початку XX століття

Посєва Вікторія Сергіївна
Сутність кіберконфліктів та їх вплив на міжнародну політику

Сорочинський Олександр Олександрович
Проблема монополізму в Україні

Спірідонов Роман Георгійович
Спроба державного перевороту у Туреччині 2016 року: досвід історичної типологізації

Фарина Світлана Валентинівна
Транссексуальність як культурологічний концепт в мистецтві

Хоменко Глеб Володимирович
Філософська рефлексія символічної реальності у творчості Ж.Бодрійяра

Янковська Анна Олександрівна
Деякі аспекти суспільно-політичних змін в Україні на рубежі XX-XXІ століття



Секція 2. Використання методів арт-терапії, фізіотерапії та фізичної культури у роботі з проблемними підлітками та дітьми, які мають порушення психофізичного розвитку


Бабак Олександра Костянтинівна
Концентрація уваги у дітей з вадами слуху молодшого шкільного віку


Бабій Валерія Едуардівна
Діагностика самооцінки дітей з вадами слуху

Вакуліна Ольга Ігорівна
Особливості застосування прийомів арт-терапії при роботі з невротичними порушеннями у дітей дошкільного віку

Винокурова Олександра Юріївна
Використання методів музичної терапії у роботі з дітьми зі спектром аутистичних порушень

Воробей Сергій Олександрович
Вплив занять з дзюдо на формування особистості учнів

Гонтарь Катерина Олегівна
Встановлення Я-концепції в учнів з вадами слуху підліткового віку

Єлісєєв Михайло Іванович
Вплив систематичних занять ранковою гімнастикою на здоров'я дітей молодшого шкільного віку

Захарченко Марія Романівна
Діагностика рівня сформованості моральної поведінки у молодших школярів з порушеннями зору

Каліна Вікторія Лазарівна
Пісочна терапія у корекційно-розвивальній роботі з дітьми із порушеннями психофізичного розвитку

Козіцька Ганна Юріївна
До проблеми застосування логоритміки в корекційній роботі з розумово відсталими дітьми

Кондренко Валентина Андріївна
Фізична культура як метод активного відпочинку після важкої розумової праці

Мальцева Ірина Юріївна
Диференціальна діагностика фонетико-фонематичного недорозвитку мовлення

Мартинюк Марія Олександрівна
Використання ліплення з пластиліну для корекції психо-фізичних порушень у школярів молодшого віку

Марченко Анна Андріївна
Арт-терапія у психокорекції акцентуацій характеру у підлітків

Миненко Лілія Вікторівна
Рухливі ігри як засіб активного відпочинку дітей

Михайленко Валерія Валеріївна
Формування в розумово відсталих учнів уявлень про здоровий спосіб життя

Надюкова Галина Сергіївна
Музикальна терапія підлітків з порушеннями функцій опорно-рухового апарату методом Орфа

Огородник Ірина Олегівна
Казкотерапія як засіб подолання проявів агресивної поведінки у дітей старшого дошкільного віку

Онищенко Ольга Юріївна
Мотиваційна готовність дітей старшого дошкільного віку з порушеннями зору до навчання в школі

Підкаленко Інна Петрівна
Робота з малюнком як засіб засвоєння оповідання учнів з вадами слуху молодшого шкільного віку

Попович Катерина Юріївна
Використання психодрами як методу арт-терапії у роботі з проблемними підлітками

Ридько Наталія Євгенівна
Арт-терапія в системі корекції особливостей соціалізації дітей з ЗПР

Рудський Валерій Станіславович
Розвиток і формування почуття гумору у підлітків з ДЦП засобами арт-терапії

Сидоренко Марія Олександрівна
Застосування АВА терапії в Україні

Сидорко Юлія Володимирівна
Стиль сімейного виховання у сім'ях, де виховується дитина з ДЦП та його корекція методами арт-терапії

Слишко Маргарита Андріївна
Арт-терапія у психокорекційній роботі з розумово відсталими підлітками

Тимошенко Ірина Володимирівна
Використання пісочної терапії для формування комунікативних навичок у дітей із розумовою відсталістю

Фурман Катерина Юріївна
Методика адаптивної фізичної культури для дітей з вадами зору

Хребтова Ольга Віталіївна
Професійна орієнтація підлітків з порушеннями функцій опорно-рухового апарату

Шаблій Анна Олександрівна
Арт-терапія у роботі з дітьми, які мають порушення психофізичного розвитку

Шаповалов Андрій Сергійович
Арт-терапія як засіб саморозвитку проблемних підлітків

Шарук Владислав Вікторович
Вплив музикотерапії на дітей з розладами аутистичного спектру

Шинкарюк Ірина Сергіївна
Лікувальний метод «LIFE / ART PROCESS» Анни Халпрін



Секція 3. Концептуальні засади інноваційних підходів в природничих та фізико-математичних науках


Андрєєва Анастасія Миколаївна
Основоположник сучасної рентгенології

Андрєєва Анастасія Миколаївна
Наполегливо іди далі. Вкладай у свою працю серце, розум та душу. Дай волю своїм ідеям - щоб вони могли квітнути в інших

Ауман Анастасія Олегівна
Дослідження антибактеріальної активності лектинів рослин видів роду Rosa

Ауман Анастасія Олегівна
Різновиди роду шипшина (Rosa) та їх біологічні особливості

Баблюх Марія Петрівна
Про деякі властивості тридіан трикутника

Банак Альона Михайлівна
Космологічна модель спостережувального Всесвіту
· проблема сучасної фізики

Банак Роман Данилович
Використання інноваційних технологій на уроках фізики

Банак Віталій Данилович
Гравітаційні хвилі
· нова сходинка у розумінні всесвіту

Банак Роман Данилович
Сучасні методи дослідження полімерних композиційних матеріалів

Борісова Катерина Анатоліївна
Рідкі кристали

Власюк Вікторія Вікторівна
Про подільність в кільцях матриць

Вовк Яна Василівна
Особливості впливу лікарських препаратів на розвиток плоду

Воробієнко Альона Анатоліївна
Вікові та патологічні особливості морфо-функціонального стану мозочка

Грищенко Ольга Сергіївна
М. М. Боголюбов
· творець фізики сучасності
Дераженко Анастасія Володимирівна
Розвиток психічних процесів учнів під час вивчення інтерференції світла

Дмитрів Ірина Василівна
Можливості використання вільно-поширюваних графічних редакторів при навчанні фізики в школі

Довгаль Марина Василівна
Вивчення видового складу листогризучих твердокрилих (Coleoptera) парку «Партизанської слави» міста Києва

Дончик Альона Миколаївна
Про групи, комутант і центр яких збігаються

Дорош Ольга Петрівна
Про групи, центр яких має порядок 2

Кузьменчук Марія Василівна
Дослідження динаміки зміни кількісного та якісного складу мікрофлори метрополітену міста Києва протягом доби

Куник Ірина Ігорівна
Застосування ікт на уроках електростатики для організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності учнів

Мельниченко Олег Сергійович
Вплив дофаміну та мелатоніну на психічні процеси

Мислива Алла Олександрівна
Рід ехінацея та її видовий склад

Морозова Оксана Валеріївна
Стародавня обсерваторія

Слєпченко Юлія Валентинівна
Вивчення антибактеріальної активності лектинів Matricaria chamomilla

Сухенко Ольга Володимирівна
Вплив гаджетів на здоров`я дітей

Сухенко Ольга Володимирівна, Березанська Катерина Вікторівна
Інформаційні технології в біологічних дослідженнях


Ткач Володимир Сергійович
Застосування епоксидних наук для модифікації полімерних матеріалів

Стасюк Іван Михайлович
Опорні точки температурної шкали Фаренгейта

Химченко Євгенія Віталіївна
Вплив дезинфікуючих та миючих засобів на чистоту рук людини

Ярошко Антон Леонідович
Особливості фізичних властивостей нанокомпозиторів

Секція 4. Становлення майбутнього фахівця в сучасному освітньо-інформаційному просторі


Батрак Вікторія Ігорівна
Важливість ергономічних чинників під час використання мультимедійних засобів в навчальному процесі

Березанська Катерина Вікторівна
Електронний підручник
· вимога часу чи модний аксесуар?

Біленкова Аліна Миколаївна
Особливості введення та застосування ДСТУ 8302: 2015

Бойко Анна Володимирівна
Саморозвиток як важливий аспект становлення сучасного спеціаліста

Буткова Ірина Віталіївна
Інноваційні стратегії та їх роль у діяльності підприємств харчування

Дворник Олена Віталіївна
Інформаційна грамотність сучасного фахівця в освітньому середовищі

Дрігініч Євгенія Вікторівна
Формування професійного іміджу сучасного фахівця документо-інформаційної сфери

Єрмолова Інна Валеріївна
Розвиток бібліотечної професії в сучасних умовах інформатизації

Жвава Наталія Андріївна
Створення електронних посібників та підручників за допомогою вільно поширюваного програмного забезпечення

Касьян Віктор Васильович, Серховець Роман Вікторович
Інновації в оздобленні виробів із деревини

Кошляк Наталія Олексіївна, Тарутіна Любов Євгенівна
Формування фахових компетенцій у майбутніх діловодів до роботи з інформацією

Кравець Тетяна Василівна
Сутність процесу управління персоналом у ресторанному господарстві

Павленко Антоніна Павлівна
Формування інноваційного мислення у майбутніх фахівців ресторанного бізнесу

Рабчун Ірина Вікторівна
Комплексний інформаційно-бібліографічний сервіс Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського

Свердленко Станіслав Віталійович
Інноваційні способи обробки продуктів харчування в сучасному ресторанному господарстві



Секція 5. Мова та література в сучасній науковій парадигмі


Аксьончикова Ірина Володимирівна
Законодавче і навчально-методичне забезпечення вивчення української мови як іноземної

Антонов Георгій Леонідович
Французька література на екрані: Бальзак і Ріветт

Березан Катерина Миколаївна
Графо-матричне моделювання одиниць штучної мови «квенья» у трилогії Д. Р. Толкіна «Володар перснів»

Валінкевич Олена Михайлівна
Фреймове моделювання прогностичних фразем з анімалістичним компонентом в англійській мові

Вівчар Надія Богданівна
Фразові дієслова в художніх текстах англійської мови (на прикладі творів О. Генрі)

Голець Марія Віталіївна
Мовні риси українських авторських пісенних текстів (на прикладі пісень гурту «Скрябін»)

Гончаренко Юлія Володимирівна
Мовні девіації в рекламних текстах

Гудована Наталія Юріївна
Київ містичний в романі Володимира Даниленка «Кохання у стилі барокко»


Зеленко Юлія Валеріївна
Сучасні методики просування книги на ринку

Лєшеня Анастасія Олександрівна
Моделювання функціонально-семантичних полів пасивних конструкцій в англійській, фінській та українській мовах

Лизенко Наталія Юріївна
Письменницький епістолярій
· джерело пізнання епохи (за листами Коцюбинського до дружини)

Майдан Володимир Володимирович
Способи та моделі творення неймінгу брендів та комерційних структур в англійській та українській мовах

Мельничук Вікторія Володимирівна
Способи і моделі творення питомих і запозичених неологізмів в англійській мові кінця XX - початку XXІ століть

Мокрогуз Анастасія Василівна
Світ людських почуттів у новелі «Сойчине крило» І. Франка

Морозова Анна Віталіївна
Моделювання концептосфер неологізмів в англомовному газетному дискурсі початку XXІ століття

Морозовська Леся Іванівна
Авторська атрибуція художніх текстів У. Шекспіра

Коваленко Ольга Олександрівна
Поетика створення символічного змісту образу героїні у поемі «Солов'їний сад» О. Блока

Кириленко Юлія Анатоліївна
Інтерпретація образу Тараса Шевченка в українському історико-біографічному романі 20-30-х рр. XX століття

Кравчук Анна Василівна
Модернізація пейзажу в новелі «Сон» Панаса Мирного

Кравченко Анастасія Михайлівна
Кулінарна термінологія в сучасній українській літературній мові

Кравченко Олена Олексіївна
Шляхи асиміляції англійських слів в українській мові

Кривко Наталія Володимирівна
Бінарна опозиція «Свій
· чужий» в романі «Щебетун» Федора Одрача

Максименко Олександра Андріївна
Проблемно-тематичне наповнення регіональної преси

Обух Олена Олександрівна
Лінгвостилістичні ресурси фразеологізмів у романі М. Дочинця «Криничар»

Односум Наталія Володимирівна
Християнські мотиви у творчості Ф.М. Достоєвського (за матеріалами роману «Ідіот»)

Оладенко Ольга Вікторівна
Проблема гендерої рівності у творі Володимира Даниленка «Тіні у маєтку Тарнатовських»

Підвишенна Тетяна Олександрівна
Стильова модифікація образу Києва та киянок у повісті «Ти» Олени Звичайної

Пугач Валентина Петрівна
Моделі трансформованих фразеологізмів у романі Дена Брауна «Lost Symbol»: комп'ютерне вимірювання ступеня продуктивності

Ренська Тетяна Юріївна
Моделі полісемії у британському стандарті англійської мови та її американському варіанті

Русіна Олена Валентинівна
Семантико-синтаксична сполучуваність іменникових колокацій у Британському національному корпусі

Скорбелько Ірина Іванівна
Ілюстрування дитячого видання

Співаковський Олександр Юрійович
Редагування концертно-театральних афіш

Сьмова Христина Олегівна
Лінгволізація концепту «держава» в сучасній українській публіцистиці

Ткаченко Олена Генадіївна
Семантична структура суфіксів на позначення жіночого роду в українській мові

Тригуба Олена Олександрівна
Особливості структури дескриптивних конструкцій у публітистиці (на матеріалі газет «Сільські вісті» та «Дзеркало тижня»)

Хворост Тетяна Миколаївна
Лінгвостилістична роль порівнянь у листах Лесі Українки

Яровенко Леся Вікторівна
Особливості мовної організації нормативно-правових актів в Україні



Секція 6. Методи інтеграції особистості у соціальний простір


Бардонос Марія Ігорівна
Соціальний простір як продукт суспільного обміну

Вакальчук Вікторія Іванівна
Активізація соціального простору

Гапоненко Марина Миколаївна
Загальне поняття соціального простору та його вплив на основу людського життя

Гетьманенко Оксана Олександрівна
Життєдіяльність людини в соціальному просторі

Головченко Ірина Андріївна
Соціалізація та інтеграція дітей молодшого шкільного віку

Гринюк Діана Гарківна
Вікові межі періоду соціалізації та їх місце у соціальному просторі

Данилюк Ірина Миколаївна
Соціальний простір міста: особливості та організація

Джулай Ірина Станіславівна
Умови інтеграції під час трансформації суспільства


Карпенко Ксенія Анатоліївна
Порівняльна характеристика процесів інтеграції і соціалізації та їх місце у соціальному просторі

Колісніченко Владислав Русланович
Методи інтеграції особистості

Коробцова Софія Сергіївна
Особливості соціалізації талановитої молоді

Король Анна Вікторівна
Дослідження особистості як індивіда в сучасному суспільстві

Котик Мар'яна Зіновіївна
Які фактори з точки зору студентства є основою формування терміну соціальний простір?

Міхеєв Кіріл Ігорович
Соціалізація як основа соціального простору

Пархоменко Дар'я Юріївна
Умови інтеграції студентства в соціальному просторі

Чмуневич Вікторія Анатоліївна
Соціальний простір сучасного світу

Шандар Ірина Михайлівна
Особливі просторові форми життєдіяльності та їхня характеристика







Секція 1. Історико-філософські та політично-правові процеси на перетині тисячоліть

Андрєйченко А. В.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
Науковий керівник: Горбатенко І. А., канд. політ. наук,
доцент кафедри політичних наук

Тенденції демократичного розвитку українського суспільства
Демократія – одна з найбільш вживаних категорій політичної науки, Найчастіше вона постає у двох основних аспектах: як наукова категорія і як інструмент політики. Причому обидва ці уявлення не існують паралельно – вони взаємопов’язані. Політичну демократію можна визначити як спосіб існування політичного порядку і функціонування політичних практик, як принцип організації політичного простору в цілому. Уявляється доцільним виокремлення чотирьох основних вимірів сучасної демократії – конституційного; інституціонального; електорального; реального стану забезпечення прав і свобод людини. Актуальність даної теми полягає в тому, що демократія в сучасній Україні набуває певних змін та трансформаційних перетворень. У суспільстві перехідного типу вона є процесом із непередбачуваними результатами, несподіваними змінами.
Аналізуючи демократичні політичні трансформації, умови збереження демократичної стабільності, науковці часто використовують з усього широкого спектру існуючих методологічних підходів контекстуальний (передбачає вивчення впливу на політичні процеси зовнішнього середовища – духовних, культурних, соціальних, економічних факторів) та інституціональний (вивчення впливу факторів внутрішнього політичного середовища) підходи. Метою вивчення демократизаційних процесів в Україні є характеристика особливостей сучасної української демократії та створення певних рекомендацій щодо подальших перспектив демократії в Україні [1;c. 28].
В Україні наявна значна кількість наукових досліджень, присвячених тим чи іншим аспектам феномена демократії. Серед них праці Ф. Барановського, М. Буника, А. Грамчук, Н. Гедікової, В. Дергачова, М. Лукашевича, М. Остапенко, Ф. Рудича, О. Скрипнюка та інших. Однак постійна експлуатація цього поняття на рівні буденної свідомості, переважання емоційних і часто некомпетентних оцінок поступово вихолощують науковий зміст концепту демократії. Тим більше, що теорія демократії не має єдиного наукового джерела. Її витоки простежуються в працях теоретиків Античності (Платон, Арістотель, Перікл, Цицерон та ін.). Демократія, як основа управління має більшу стримуючу силу тільки в тих країнах, де існує спільність інтересів і фундаментальних цінностей, які поділяються переважною більшістю громадян. Саме це робить можливим життя демократичного, парламентського правління. Занепад демократії настає тоді, коли розпадається єдність цінностей та інтересів, коли не існує більше загальної згоди щодо основних принципів і завдань, коли прихильники тих чи інших партій більше не хочуть працювати разом з державою, але самі прагнуть стати державою [2; c. 15].
Серед основних досягнень у процесі становлення української демократії можна назвати наступні: зміцнення конституційних засад; створення нормативно-правових гарантій еволюційного розвитку українського суспільства, які виключали б можливість соціальних потрясінь, забезпечували незворотний характер суспільних перетворень; забезпечення динамічного переходу до ринкової економіки як економічного фундаменту демократії.
Послаблення демократичних начал у розбудові української держави значною мірою є наслідком прорахунків у реформуванні механізмів влади та управління; загострення політичної боротьби, яка часто блокує діяльність інститутів влади і державного управління; недосконалість процесу застосування законів. Значна частина проголошених у Конституції України положень поки що є формальними деклараціями та побажаннями і потребує детальнішого розкриття у відповідних законах (хоча сам зміст Основного Закону України засвідчує її демократичний вибір, розкриває суть демократії, проголошує її основні засади). Сучасний етап демократичних перетворень в Україні відзначається тим, що, з одного боку, демократія є символом жаданого майбутнього, з другого – демократичні інститути та ЗМІ, практика участі населення у виборах співіснують з розчаруванням у демократичному реформуванні. Суперечності проявляються також у монополізмі влади і постійній відтворюваності авторитарних рефлексів з орієнтацією на західні демократичні цінності, де визначення основних тенденцій формування нових ціннісних орієнтацій є базою для прогнозування подальшого розвитку [3; c. 35]. Основою правових та політичних інститутів демократії, процесів демократизації демократичний розвиток в Україні не може бути розглянутий виключно з позицій «інституційної демократії», оскільки структурно-функціональна ефективність демократичних інститутів значною мірою залежить від того середовища, в якому вони існують. Це має стати результатом цілісних демократичних процесів,які відповідали вимогам сучасної держави.
У відповідності з вищезазначеним, слід зауважити, що сьогодні Україна потребує формування сильної демократичної держави. Демократія має стати основою для єдності та взаємодії громадянського суспільства і влади.
Список використаних джерел
1 Ревель Ж.-Ф. Друга молодість демократії: Майбутнє демократичного імпульсу / Ж.-Ф.Ревель; [пер. з англ.]. – К. : Сфера, 2001. – 287 c.
2. Сербин Р. Демократичні засади розбудови сильної держави // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – №3. – С.71-74.
3. Прокопчук І. Поняття і типологія демократії // Людина і політика. – 2003. – №3. – С.97-105.
4. Скрипнюк О.В. Демократія: Україна і світовий вимір: (концепції, моделі та суспільна практика). – К., Логос. – 2006. – 368.
5. Митко, А.Україна й інформаційна демократія: новий вимір політики [Текст]/А.Митко // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку.– 2014.– Вип. 26.– С. 77-81.


УДК: 376-053.4
Бугай Д. П.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Пономаренко В. В., канд. філос. наук,
доцент кафедри філософії

ПОГЛЯДИ НА ТЕОРІЮ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛІЗМУ У ТВОРЧОСТІ І. ФРАНКА
Постановка наукової проблеми. Формування нації є визначним чинником у процесі побудови міцної та незалежної держави. Законодавча гілка влади, основою якої є виключно адміністративні та фінансові реформи, атрофує історичну спадщину суспільства. В історичному контексті українці зацікавлені у формуванні свого національного права та етносу. І. Франко говорить: «..чоловік – громадський звір, він живе на світі не сам, а в родині, для громади, він мусить віддавати частину своєї свободи і свого особистого права». [3 С.42]. То ж спробуємо розібратися, що являє собою націотворчий процес та яким його бачить видатний українець.
Актуальність теми дослідження. Роботи Франка вирізняються серед інших ваговим культурним та науковим внеском, користь яких поглинає і поглинатиме в майбутньому свідома спільнота усього світу. Широким колам дослідників, що відрізняються у своїх світоглядних баченнях, дуже важко дійти спільної думки, щодо визначення його політичних та ідейних смаків. Це порушує ряд контреверсійних питань як серед вітчизняних та зарубіжних науковців.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. В. Піхорович наголошував на приналежності Франка до ланки активних популяризаторів марксизму, що згодом стає представником соціал-демократичного руху [4]. Натомість Лизанчук В. наголошує на його прагненні побороти комуністичні ідеї [2 С.22]. Р Б. Голод акцентує увагу на меншості українського націоналізму [1 С. 220].
Формування цілей. Дослідити філософсько-історичні погляди Франка на національне питання та проаналізувати їх вплив на українську свідомість.
Виклад основного матеріалу. Ідейні вподобання Франка неоднозначно сприймалися у суспільстві, що є актуальним і для сьогодення. Світогляд діяча дещо відрізнявся від більшості представників української еліти, але це далеко не свідчить про те, що він нехтував долею української держави. Навпаки, його хвилювання поширювалися на долю нації, а не керівництва.
До святкування 150-річчя народження письменника на офіційному сайті ЮНЕСКО була опубліковано, що Франко «являється основоположником соціалістичного руху в Україні» [4]. Так, не підлягає спростуванню той факт, що він займався популяризацією марксистської ідеології, але не в тій спаплюженій формі марксизму-ленінізму, якою нам його представила радянська влада.
Прихильність поглядів сучасників не має впливати на минуле, адже історію треба сприймати такою, яка вона є. Франко займався питанням вивчення та впровадження соціалістичного руху, критикуючи погляди комуністів, щодо перетворення приватної власності у суспільну. У своїй роботі «Що таке поступ?» він аналізує хвилі цивілізаційного розвитку людства у всіх його проявах, та приходить до висновку, що впровадження такої політичної ідеології, як соціал-демократія є доречним, оскільки виносить на перше місце суспільство з його потребами, і в той же час намагається врегулювати класову нерівність, що утворилася історично в результаті суспільного поділу праці [3, C.50].
Будучи прихильником помірного соціалізму Франко критично ставиться до марксистського трактування комунізму через примусову спільність, яка порушує у людині право на індивідуальність, виключення якої, наприклад, в сфері сімейних відносин, з точки зору І.Франка, було б хибним. Можливість існування інших ідеологічних поглядів також не охоплює площину інтересів комуністів, чим обмежує здатність ведення дипломатичних зв’язків між цивілізаціями, що значно уповільнює поступ.
Влада має враховувати власну думку і волю людини задля виховання вільних членів держави. На цих постулатах була побудована ідея соціал-демократії, прихильником якої був Франко. Першим негативним чинником було впровадження необмеженої влади, яка в подальшому відібрала б ключовий фактор демократії – право обирати. Другим було те, що соціалісти націлені на дієве, а головне швидке впровадження реформ у галузі політики, економіки, освіти та культури. Еволюція задає тенденції, результатом яких є стимуляція розвитку динаміки у тих, чи інших галузях, і уникнення застою стає неможливим. Знову ж таки, виключається головна деталь того, що суспільству, яке не має жодного уявлення про освіту та національну свідомість, байдуже на намагання чиновників здійснити реформи, сенсу яких вони навіть не розуміють. Їх головною метою є скинення віковічного ярма неволі і бідноти та упорядкування власного господарства [3, С. 56].
Досліджуючи погляди І.Франка, можна стверджувати, що головним для нього було не піднесення української нації, а сприйняття її такої, що мала строкатий поліетнічний склад. Від становлення Київської Русі і до часів, коли наша держава увійшла до складу Російської імперії, території України постійно піддавалися нападу загарбників. Результатом об’єднання територій стала асиміляція суспільства, що поєднало ментальні, мовні, культурні, та побутові особливості народів. Цей процес спричинив утворення нового соціального прошарку суспільства, який дає нам право вважати недоцільність того твердження, що українці є «чистою» расою, тому Франко, згідно теорії «офіційної народності», не підтримував ні слов’янофілів, ні західників, притримуючись посередницької позиції між першими та другими [4].
Висновки. В процесі побудови незалежної України, наше населення потрапляло під вплив пропаганди, курс якої визначало верховне керівництво, в цій процесах завжди використовуються імена великих українців минулого, в тому числі І. Франка. Свідома нація повинна бути освіченою, максимально неупередженою та оперувати тільки тими якісними та перевіреними даними, які б розкривали нам зміст справжньої історії. Отож, ми бачимо, на скільки критично може сприйматися така неординарна особистість, як І. Я. Франко. Дуже складно проаналізувати його ідейні вподобання, адже навіть такий видатний державний діяч мав дещо розмиті погляди на творення держави та нації, зокрема української.

Список використаних джерел
1. Голод Р. Б. «Націоналізм та інтернаціоналізм у системі історіософських поглядів Івана Франка»/Р. Б. Голод //Вісник прикарпатського університету ім. В. Стефаника. І-Ф. : 2015. – Вип. 30. – С. 217 – 231.
2.Лизанчук В. «Праця І. Франка «Що таке поступ?» як дзеркало сучасних проблем українського державотворення»/ В. Лизанчук // Вісник львівського університету ім. І. Франка. Л. : 2007. – Вип. 31. - С. 17 – 24.
3. Франко І. «Що таке поступ?»/ І. Я. Франко; «Накладом української книгарні». - Нью-Йорк: Вид-во «Накладом української книгарні», 1917. – С. 63
4. Пихорович В. «И все таки вечный революционер». – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://propaganda-journal.net/9612.html

Гончар О. О.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Котлярова Т.О., канд. філос. наук, доцент

КУЛЬТУРНА ДИПЛОМАТІЯ В УКРАЇНІ: АКТУАЛЬНІ ВИКЛИКИ І ПРАКТИКА

Під культурною дипломатією розуміють здійснення зовнішньої комунікаційної політики держави направленої на формування позитивного іміджу країни засобами культури. Відомий польський фахівець з культурної і публічної дипломатії Єжи Онух коротко і влучно окреслює культурну дипломатією як продаж іміджу країни засобами культури [1]. Від початку російської агресії проти України, станом на 2014 рік, державне керівництво, політики, медійники та суспільство зіштовхнулися із проблемою не розуміння світовою спільнотою ситуації в Україні на дипломатичному та побутовому рівнях, а також не знанням про Україну як окрему незалежну державу на мапі світу в цілому. Покращити ситуацію намагалися митці, які завдяки власноруч напрацьованим міжнародним контактам та репутації стали першими коментаторами ситуації в Україні (письменники А. Курков, О. Забужко, Ю.Андрухович, С. Жадан, А.Бондар, співак С. Вакарчук та інші), а також зв’язківцями із зовнішнім світом. Порятунок репутації України мав стихійних і не структурований характер, адже кожен активний громадянин намагався зробити усе, що в його силах на своєму рівні напрацьованих міжнародних зав’язків. До прикладу, у березні 2014 року ключові піар-агенства Києва об’єдналися у громадську організацію «Український кризовий медіа-центр», яка взяла на себе роль першого ретранслятора інформації про Україну Україною назовні головними мовами світу.
У європейських країнах за культурну дипломатію відповідають як посольства так і культурні центри (Гете Інститут в Києві, Польський інститут в Києві, Британська Рада та інші), які здійснюють цілеспрямовану інформаційну діяльність направлену на побудову іміджу своєї країни інструментами культури. Є навчальні заклади, що готують «культурних» і «публічних» дипломатів [2].
У відповідь на кризову комунікаційну ситуацію Міністерство закордонних справ України у грудні 2015 року відкрило Управління публічної дипломатії, яке має на меті здійснювати розвиток відносин з громадськістю, громадськими об’єднаннями та медіа інших країн та України; реалізацію іміджевих, культурних та інформаційних проектів України за кордоном; координацію заходів інших органів виконавчої влади у цих сферах, а також реорганізувати роботу культурних аташе при посольствах України у світі. Окрім того, піднімається питання створення Українського інституту культури, який був би самостійною представницькою інституцією за кордоном та займався б промоцією української культури. Найостаннішим прикладом культурної дипломатії є організація роботи цьогорічного українського стенду на 68-му Франкфуртському міжнародному книжковому ярмарку. Над ним спільно працювали представники міністерств, громадських організацій, видавництв та мистецьких об’єднань, що продемонструвало важливість консолідованої участі у культурній дипломатії усіх гравців культурного процесу.
Створення подібного представництва при державній структурі означає позитивну тенденцію, яка дає надію на розробку та реалізацію чіткої стратегії та тактики формування позитивного іміджу України у світі. Водночас, постають концептуальні питання: який саме це має бути імідж та що, врешті, має знати світ про Україну. Ми зіштовхуємося з не менш актуальним і проблемним питанням внутрішньої самоідентифікації та пошуку власного «я», адже події останніх років (Революція Гідності, війна на Сході) показали, що українське суспільство надзвичайно мало знає про українську культуру та регіональні особливості. Це незнання та відсутність внутрішньої комунікації були використані зовнішнім російським агресором проти України і українців.
Отже, не менш важливим є питання внутрішньої культурної дипломатії, яка налагодила б зв’язки у середині країни та допомогла краще зрозуміти українську ідентичність. У цьому контексті вартий уваги програма «Культурна дипломатія між регіонами України» ГО «Український кризовий медіа-центр», яка має на меті промоцію України в Україні й з травня 2015 року працює у прифронтовій зоні. Проект сфокусований на темах декомунізації, історичної рефлексії, реформи музейної справи та працює із сучасним українським мистецтвом. Таким чином, перед реалізаторами культурної дипломатії стоять як зовнішні, так і внутрішні виклики. Зовнішні виклики полягають у проблемі подолання негативного іміджу України у світі. Внутрішні виклики характеризуються невизначеністю внутрішньої ситуації та процесом формування української ідентичності, який характеризується хаотичністю та відбувається в умовах військової агресії, анексії значних територій, декомунізаційних процесів і конфліктів. Водночас, саме кризова ситуація породжує значну кількість культурних ініціатив, які можуть бути використаними як інструменти публічної дипломатії.
Список використаних джерел
1. Єжи Онух: «Культурна дипломатія це продаж іміджу країни засобами культури» // Лівий Берегц / [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://lb.ua/culture/2015/11/25/321735_iezhi_onuh_kulturna_diplomatiya_tse.html (дата доступу: 23.10.16)
2. Нова культурна дипломатія України: запит на контент // Агора / [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://kennankyiv.org/wp-content/uploads/2016/04/Rozumna_Agora_V16_final-8.pdf (дата доступу: 23.10.16)


Густій М. М.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Омельянович І.М., канд. пед. наук, доцент

Сучасний європейський лобізм

Питання лобізму давно турбує усіх українців. Але не всі знають, що лобізм є невід’ємною частиною загальносвітової політичної системи. У багатьох державах західного світу лобізм є звичною практикою і регулюється законом.
Хоча в Українському суспільстві лобізм викликає тільки негатив, тому що завдяки ньому спекулюють різні олігархічні кола, але в світовій практиці лобізм - це засіб позитивної дії на державні органи влади. Політичний лобізм створює можливості для забезпечення інтересів меншості. Він дає можливість збільшити інформаційну значимість певних проблем суспільства.
Але так само є і негативні сторони, такі як виступає деструктивним впливом на державні органи. Найчастіше блокуються потрібні соціальні і політичні рішення. Виступає засобом тиску великих кампаній.
У Великій Британії правила здійснення лобістської діяльності вироблені на основі багатовікових традицій. Переходячи до лобізму на законодавчому рівні у Великобританії, варто відзначити, що в палаті громад і в палаті лордів ведеться докладний реєстр фінансових інтересів членів парламенту, який містить докладні відомості про всі договори, укладених з консультантами, представниками юридичних фірм та лобістських організацій. Члени палати громад і палати лордів, які мають фінансову зацікавленість у майбутніх дебатах з певного питання, повинні заявити про це в своєму виступі. Якщо розглянуте питання носить явний, безпосередній і особистий характер, член парламенту не має права голосувати з цього питання. Беручи участь у різних сторонах діяльності палати, і, підтримуючи ділові контакти з іншими членами парламенту, а також міністрами, посадовими особами, члени парламенту зобов'язані заявити про свою можливу зацікавленість.
У Німеччині також немає єдиного закону про лобізм, головною мірою тут лобізм контролюється розпорядженнями і підзаконними актами. Найбільш важливим, тут вважається «Єдине положення про федеральні міністерства» яке і регламентує діяльність лобістів. В Німеччині негативно ставляться до терміну "лобізм". Тут його заміняють різними аналогами. Безпосередня взаємодія між групами інтересів та державно-адміністративним апаратом тут, як правило, має форму консультацій. Для цього при урядових інституціях діють різноманітні ради, комісії, комітети, які не мають визначеного юридичного статусу.  Тому в Україні суспільний запит на регулювання лобізму є дуже великим. А народ, як завжди,- чекає від своїх законодавців чесного і незаангажованого голосу. Всі європейські держави пройшли або проходять цей шлях і Україні не слід залишатися осторонь цього процесу. Процесу, який піде тільки на користь українській державі та прозорості влади.

Список використаних джерел

1.Буряг Р. Регулирование лоббизмом в странах ЕС//Право и защита. –2009.-№9.//
2. Малютин М. Лоббизм всего лишь средство обогащения//Известия.-1994.-№4.//



Джигун М. І.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Козенюк А. І., старший викладач
кафедри політичних наук

РОЗБУДОВА НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ НА МЕЖІ XX-XXI СТОЛІТТЯ
Постановка проблеми. Питання здобуття самостійності та розбудови Української держави турбувало українських державних та політичних діячів ще здавна. Протягом декількох останніх століть, українці змушені були відстоювати власну незалежність та самостійність, намагаючись вийти з-під влади багатьох іноземних держав. Сьогодні питання розбудови незалежної Української держави залишається актуальним і потребує значного політико-правового обґрунтування.
Метою статті є розгляд процесів українського державного будівництва на зламі XX-XXI століть.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідженням проблеми розбудови України на межі XX-XXI століть займаються такі вітчизняні вчені: В. Білоцерківський, О. Бойко, Л. Кормич, Б. Лановик, М. Олійник, А. Чуткий та інші.
Виклад основного матеріалу. Розбудова суверенної Української держави розпочалася в складних умовах. З 90-х років XX ст. почався новий етап в історичній долі України, пов'язаний з розбудовою незалежної демократичної держави. Використовуючи досвід державотворчої діяльності УНР і УРСР, а також досвід європейського державотворення, вже 12 вересня 1991 р. був прийнятий Закон “Про правонаступництво України”. [2, с. 2].
Стрижневою проблемою періоду становлення незалежної молодої держави є формування державних інститутів влади, заміна партійно-радянської системи на парламентсько-президентську. Тому відразу ж після проголошення незалежності почалося створення законодавчої бази міжнаціональних відносин. У прийнятій Верховною Радою 1 листопада 1991 р. "Декларації прав національностей України" підкреслювалося, що Україна гарантує всім народам, національним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні економічні, політичні, соціальні і культурні права [1].
Будівництво власних Збройних сил формувалося на основі закону "Про збройні сили України" від 6 грудня 1991 р. і прийнятої 19 жовтня 1993 р. воєнної доктрини України. Воєнна доктрина базується на без'ядерному статусі України, принципі розумної достатності і відмові від визнання будь-якої країни потенційним противником. [1].
Створення правоохоронного органу - Служби безпеки України (СБУ), компетенція якого полягає у захисті державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного та оборонного потенціалу України, у боротьбі з організованою злочинністю у сфері управління й економіки.
Практично з нуля створено такі інститути, як Національний банк України, посольства та консульства, експортно-імпортні організації, Українську фондову біржу.
Процес державотворення нагально вимагав розробки і прийняття нової Конституції, яка б сприяла формуванню і впровадженню сучасних, загальнолюдських, демократичних принципів утворення і здійснення державної влади, закріпила б основні засади суспільного й державного устрою країни, форми правління, компетенцію органів влади та управління.
Процес прийняття головного закону України об’єднав в собі декілька етапів. Основними проблемами в процесі прийняття Конституції були: 1. Загострення боротьби між політичними силами лівого, центристського та правого ідеологічного блоку. 2. Суперечливість положень конституційного проекту, пропонованого конституційною комісією, на чолі з президентом Л. Кравчуком. 3. Відсутність єдиного бачення щодо способу прийняття головного Закону представниками різних політичних сил. 4. Загострення політичної кризи в країні внаслідок переобрання президента України.
Проте після тривалих обговорень і дискусій, 28 червня 1996 року Верховна Рада прийняла нову Конституцію України.
Історія багатопартійності в Україні сягає своїм корінням другої половини XIX ст., коли на хвилі революційного піднесення та національного відродження почали утворюватися перші політичні організації. Важливими віхами цієї історії були етап Української революції, період розгортання дисидентського руху, доба «перебудови».
Висновки. Українська держава в умовах здобутої незалежності розвивалася в досить складних та неоднозначних умовах, розбудувалася на особистих принципах та власному досвіді, не запозиченому в жодної з існуючих країн. Також варто зазначити, що важливою складовою в процесі розбудови Української держави, було дотримання ідеї постійного розвитку та гуманності [2, с. 12].
Список використаних джерел
1. Конституція України. Прийняти на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К., 1996.
2. Державотворчі процеси в незалежній Україні [Электронный ресурс]:
· Режим доступу:http://web.kpi.kharkov.ua/history/wpcontent/uploads/sites/68/2013/03/Lektsiya-17.-ozbudova-nezalezhnoyi-Ukrayins-koyi-derzhavi..pdf


Карєва Н. Ю.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
Науковий керівник: Шевченко О. Т., канд. істор. наук, доцент кафедри джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін


Вплив індустріалізації на нові течії мистецтва Європі у ХХ ст.
Постановка наукової проблеми. Розглянемо питання в контексті Західної Європи кінця ХІХ – першої третини ХХ століть. На формування нових напрямків в мистецтві вплинув ряд соціальних, політичних і економічних змін. Індустріалізація в Європі призвела до розвитку нових технологій, підйому інтересу до науки та економічного зростання. Затверджується ідея про те, що людина має право впливати на усі сфери матеріального і духовного життя. У причинах такого повороту варто більш детально розглянути вплив епохи індустріалізації на сприйняття її різними прошарками населення.
Актуальність теми дослідження. Сучасна духовна і матеріальна культура багато чим зобов'язана саме тим течіям, що сформувалася наприкінці ХІХ – початку ХХ століть. Такі зміни вектору потребують більш детального аналізу і нових наукових висновків.
Аналіз досліджень та публікацій. Роботи на дану тему актуальні серед західних дослідників (істориків, культурологів, а також тих, хто досліджує історичне мистецтво). Але є і вітчизняні дослідники, які роблять свої особисті висновки. Наприклад, Лариса Левчук писала про те, що ХХ століття повністю зруйнувало всі стереотипи в подачі і сприйнятті живопису [4, c. 328]. Микола Закович пише, що ХХ століття - це цілісна епоха, в якій простежується культуроформуюча ідея [3, c. 417]. Леонтій Дещинський вказує на те, що за допомогою культурних процесів, можна побачити кризові явища того часу [2, c. 163].
Формування цілей .Основною метою роботи є визначення причин впливу епохи індустріалізації на формування нових течій в образотворчому художньому мистецтві.
Виклад основного матеріалу. Мистецтво Західної Європи кінця ХІХ – першої третини ХХ столітть сильно відрізнялася від попередніх епох. Епохам Відродження, Реформації, Просвітництва притамане було визначення і характеристика людського життя, а також місце людини в державі, світі, пошук досконалості. Живопис початку ХХ століття став зовсім новим.
Індустріалізація вплинула на перехід від традиційного етапу розвитку до індустріального, з переважанням промислового виробництва в економіці.
Затверджується новий тип мислення під назвою модернізм. Модернізм – множинністть несхожих один на одного суперечливих художніх напрямів, але з принциповою філософсько – світоглядною спільністью [1, c. 147].
Модернізм дає поштовх до появи нових течій художнього мислення як кубізм, експресіонізм, абстракціонізм, дадаїзм, сюрреалізм, футуризм, авангардизм, фовізм.
Фундатори цих течій актуалізують нагальні проблеми, змушують розмірковувати над долею світу. Відомими представниками нових віянь були Пабло Пікассо, Сальвадор Далі, Василій Кандинський, Хуан Миро, Казимір Малєвіч, Жорж Брак.
Висновки. Отже, мистецтво кінця ХІХ – першої третини ХХ столітть формувалось за умови технічного та економічного прогресу, що вплинуло на світосприйнятті людиною свого другого «Я». Це нове «Я» стало викликом тій капіталістичній системі, яка сформувалася у Західній Європі. Бунт, непокора та тотальний абсурд – шляхи, за якими здійснювалась нова духовна революція ХХ століття [1, c. 160].

Список використаних джерел
1. Бичко, А. К. Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Курс лекцій. – К.: Либідь, 1992 – 392 с.
2.Дещинський, Л. Є. Історія української та зарубіжної культури : підручник / Л. Є. Дещинський, С. В. Терський, Р. Д. Зінкевич, Я. Я. Денісов.– Львів : Бескид Біт, 2008.– 250 с.
3. Зязюн І., Семашко В. та ін.; Ред. М.М. Закович. Культурологія: українська та зарубіжна культура. Навчальний посібник / К.: Знання, 2007.- 567 c.
4. Левчук, Л. Т. Історія світової культури. Культурні регіони: Навч. посібник /Керівник авт. колективу Л.Т.Левчук. – К.: Либідь, 2000. – 520 с.

Косяченко О. Ю.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
Науковий керівник: Потильчак О. В., док. іст. наук, професор
завідувач кафедри джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін

ПРИМУСОВА ДЕПОРТАЦІЯ ДО НІМЕЧЧИНИ ЖИТЕЛІВ КАГАРЛИЦЬОГО РАЙОНУ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Постановка наукової проблеми. Немає сумніву в тому, що найтрагічнішим періодом Другої світової для українців стали роки нацистського окупаційного режиму. На тлі багатьох більшою чи меншою мірою досліджених проблем історії нацистського «нового порядку» на території України досі маловивченими залишаються краєзнавчі аспекти цієї проблеми.
Актуальність теми дослідження визначається недостатнім ступенем опрацювання краєзнавчих сторінок історії нацистських трудових депортацій населення окремих регіонів Київщини у 1942-1944 рр.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. У комплексі різних категорій трудових ресурсів, що були вивезені до нацистської Німеччини, розглянув українських цивільних робітників О. Потильчак [6]. Детальний фактологічний опис регіональної специфіки вивезення робочої сили до Німеччини, примусової праці та репатріації здійснено у дисертаціях і монографічних дослідженнях С. Гальчака [2], Т. Лапан [3], Т. Пастушенко [5], В. Чернявського [7] та інших дослідників. Проте така ретельна розробка проблеми на регіональному рівні зовсім не означає, що потреби в її подальшому вивченні не існує.
Мета дослідження полягає у визначенні передумов створення системи примусової праці іноземців у нацистській Німеччині, причин і обставин залучення в її економіку трудових ресурсів з України. На прикладі життєвих доль вивезених на роботу до Німеччини уродженців і мешканців Кагарлицького району розглядається індивідуальний досвід і стратегії виживання примусових робітників на чужині;
Виклад основного матеріалу. З весни 1942 року для врятування програми забезпечення економіки робочою силою нацистський уряд бере курс на примус. Методи фашистів не відзначалися якоюсь винахідливістю – переважали пастки, облави, прямий примус. У хід йшли оголошення про «видачу продовольства», «молодіжні гуляння», «безкоштовні кіносеанси» тощо. Молодь, яка зголодніла за розвагами, «клювала» на приманки і гірко розплачувалась за довірливість [4].
Григорук Ярина Павлівна, 1920 року народження згадує: «[] Йшов 1943 рік. Німці скаженіли. Робили дворові обходи, попереджаючи, що 17 лютого молодь повинна з’явитися до сільської управи з речами. Нас повезли на підводах в Кагарлик. Щоб ніхто не втік, підводи охороняли поліцаї. У Кагарлику пройшли медогляд і нас повезли в Київ. Медичний огляд пройшли в Києві у Лук’янівській тюрмі, а жили до відправи в Німеччину у школі. На стінах Лук’янівської тюрми ми читали записи з 1941 року, які залишили наші хлопці і дівчата. Староста попередив: «Під час транспортування треба поводитися спокійно і чемно. Вікна і двері мають бути зачинені всю дорогу». В Німеччину нас повезли у товарних вагонах, спали на голих дошках, харчувалися погано [1]
Висновки. У 1941-1944 рр., з території Кагарлика та сіл району було примусово вигнано до Німеччини 3553 особи, а частка молодих людей віком від 15 до 18 років становила серед них – 70-80 %.
На прикладі життєвих доль конкретних людей – вивезених на роботу до Німеччини уродженців і мешканців Кагарлицького району – розглянуто особливості індивідуального досвіду і стратегії виживання примусових робітників на чужині. Ми переконалися, що умови життя і праці наших земляків в рейху були надзвичайно тяжкими.

Список використаних джерел

1. Архівні документи Ставівського історико-краєзнавчого музею // Папка № 15, док. №№ 386
2. Гальчак С.Д. На узбіччі суспільства: Доля українських «остарбайтерів» (Поділля, 1942-2007 рр.) / С.Д. Гальчак. – Вінниця: Меркьюрі-Поділля, 2009. – 768 с., іл. 16 с.
3. Лапан Т. Вербування і депортація населення України до Німеччини та умови його праці і побуту у неволі (1939-1945 рр.): автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01 «Історія України» / Т. Лапан / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. – К., 2005. – 20 с.
4. Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні.: Зб. док. і матеріалів. – К.: Держполітвидав УРСР, 1963. – 488 с.
5. Пастушенко Т.В. Остарбайтери з Київщини: вербування, примусова праця, репатріація (1942-1953) / Т.В. Пастушенко; Ін-т історії України НАН України. – К., 2009. – 282 с. – Бібліогр.: С. 239-265.
6. Потильчак О.В. Експлуатація трудових ресурсів України гітлерівською Німеччиною у роки окупації: автореф. дис. на здобуття наук.ступеня канд. іст. наук: 07.00.01 “Історія України” / О.В. Потильчак / НАН України. Ін-т історії України. – К., 1999. – 20 с.
7. Чернявський В.В. Примусові робітники Півдня України у фашистській Німеччині та Румунії (1941-1945 рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: 07.00.01 «Історія України» / В.В. Чернявський / Миколаївський національний ун-т імені В.О. Сухомлинського. – Миколаїв, 2013. – 20 с.
Корнєєва Т. О.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Кирилова О.О., канд. філос. наук,
доцент кафедри культурології

КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ТРАВМИ В СУЧАСНОМУ ЖІНОЧОМУ МИСТЕЦТВІ

Актуальність теми полягає у необхідності виокремлення місця травматичного досвіду в структурі жіночої ідентичності та виявлення прихованих та очевидних впливів травми на творчість як спосіб наближення до Іншого. Зважаючи на специфіку обраної теми, варто виокремити дефініції жіночого та феміністичного мистецтва. Жіночим можна назвати мистецькі твори, створені безпосередньо жінкою-художницею. Дане поняття може включати і феміністичне мистецтво. Наприклад, Марію Приймаченко, Любов Попову, Олександру Екстер, Соню Делоне ми можемо визначати як представниць жіночого мистецтва (тобто, створеного безпосередньо жінкою). Феміністичне мистецтво відрізняється певною маніфестацією жіночого. В даному випадку жіноче сприймається одночасно як своє та як Інше – опозиція чоловічому. Феміністичне мистецтво спрямоване на деконструювання патріархальних стратегій в культурі та мистецтві загалом та саме феміністичне мистецтво найбільше демонструє феномен травми. Серед яскравих представниць феміністичного мистецтва доречно згадати Валі Експорт, Ханну Вілке, Луїзу Буржуа, ОРЛАН. Всі згадані авторки демонструють можливість конструювання жіночої ідентичності, відкидаючи так званий фалічний означник та стверджуючи, що в якості Іншого може виступати не лише символічне чоловіче, але й жіноче. Проте, творчість згаданих художниць нерозривно пов’язана з чоловічим поглядом. Наприклад, перформанс Валі Експорт «Генітальна паніка», під час якого авторка пройшла по темній залі кінотеатру з прорізаною діркою в області паху, майже доторкаючись до глядачів своїм тілом, демонструє агресивну сексуальність, котра не схожа на традиційне сприйняття жіночої сексуальності як жертовної та покірної, що є традиційною для так званого чоловічого погляду, котрий виступав в якості головного мірила художнього процесу до середини ХХ століття. Таким чином, Валі Експорт підриває патріархальну стратегію, котра домінувала в мистецтві, проте навіть згаданий перформанс, попри всю радикальність нерозривно пов’язаний з чоловічим поглядом, значення якого художниця намагається нівелювати. Елен Сіксу зауважує, що ми не можемо говорити про «жіночу сексуальність» як гомогеннну, однотипну та загалом таку, що потрапляє в рамки класифікації. Авторка порівнює жіноче з музикою, живописом, літературою, називаючи її фантасмагоричним невичерпним потоком [3, с.800]. Жіноча творчість, на думку Елен Сіксу, виражає себе через заглиблення в природу власного еросу. З огляду на це, відому тезу Жака Лакана «Жінки не існує» [2] можна сприймати як необхідність самозаглиблення та пізнання власного тіла, хоча саме твердження є неоднозначним. Доречно згадати перформанс ізраїльскої художниці Кінерет Макс, який відбувся на «Днях перформансу 2011» у Львові в рамках Тижня актуального мистецтва [1] акцентує увагу на специфіці вираження жіночого травматизму в культурі, зокрема в отриманні жінкою певного статусу (дівчини, дружини, матері) як обов’язкового маркування. В перформансі авторка виокремлює три речі, які неможливо повернути. В процесі перформансу художниця неодноразово рахує. Спочатку вона рахує сірники, потім імітує звук годинника, намотуючи на палець золоту нитку, що символізує каблучку та фактично виводить її зі статусу дівчини у статус жінки.
Отже, проаналізувавши досвід художниці Кінерет Макс (жіноче) та Валі Експорт (жіноче-феміністичне), можна виокремити декілька способів концептуалізації травми. Кінерет Макс відтворює процес ініціації жінки в культурі та її перехід від статусу дівчини до статусу матері, що ніби наближає до символічної фігури Іншого, проте такий спосіб наближення є надто ілюзорним. Жіночий травматизм завжди пов’язаний з індивідуальним та колективним. Так, Кінерет Макс використовує автобіографічний наратив, але необхідність отримання певного статусу «бути як ти/вона/всі» є колективним жіночим травматичним досвідом. Валі Експорт використовує стратегію маніфестації жіночого, намагаючись демонструвати власну сексуальність як агресивну та самостійну, не пов’язану з чоловічим поглядом. Таким чином, можна зробити висновок, що проживання власного травматичного досвіду та реакція на колективну жіночу травму в мистецьких практиках жінок-художниць мають проживатися тілесно. Художній метод такого переживання може відрізнятись, але травма змінює структуру ідентичності та вимагає постійного відтворення та переживання отриманого (внаслідок травматичної ситуації) досвіду. Повторне переживання в процесі створення мистецького твору допомагає включити травму в структуру власної ідентичності, знижуючи ризик виникнення деформації психіки.
Список використаних джерел
1. Дні мистецтва перформанс у Львові 2008-2011. // ФОП Сокіл О.М.. – 2011.
2. Лакан Ж. Семинары. Книга 20. Ещё / Жак Лакан.; [пер. с франц. А. Черноглазова]. – М: Гнозис/Логос, 2011. – 175 с.
3. Сиксу Э. Хохот Медузы / Элен Сиксу // Введение в гендерные исследования Ч.ІІ: Хрестоматия / Элен Сиксу., Харьков: ХЦГИ; СПб: Алетейя, 2001. – С. 799–821.



Левінська З. С.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
Науковий керівник: Карнаух А. А., канд. політ. наук,
доцент кафедри політ. наук

Жіночий рух як предмет дослідження політичної науки

Поява і розвиток жіночого руху в Україні і за її межами, його вплив на процеси державотворення на всіх етапах свого розвитку був і залишається явищем достатньо проблемним як у владному середовищі, так і в наукових колах, оскільки ефективність діяльності державно-політичних структур залежить значною мірою від активності і дій громадських організацій, які включають у себе жіночі об’єднання.
Активність жіночих рухів і організацій забезпечують поліпшення становища жінок, утверджують їх гендерну рівноправність у суспільному середовищі. Саме у визначенні і вдосконаленні цих інтересів полягають основні ідеї і постулати жіночих рухів.
Дослідженнями питання українських жіночих рухів активно займались такі науковці (діаспори), як: О. Маланчук-Рибак, М. Богачевська-Хом’як, І. Книш, Б. Савчук , І. Павликовська та інші.
Проблемам та перспективам участі українського жіночого руху в політичному житті приділяють увагу у своїх дослідженнях І. Грабовська, В. Зленко, А. Комарова, В. Костецький , Л. Лобанова, М. Орлик та інші дослідники.
Проблематика жіночого питання в політиці знаходить своє відображення у багатьох дисертаційних дослідженнях. Зокрема, у праці Лисенко А.І. [1,с.22-28] розглядається проблематика становища жінки у добу незалежності України. Окремо слід згадати наукову працю Ярош О. Б., присвячену дослідженням жіночих об’єднань України [2,с.538-542] та інших.
Потрібно зазначити, що на становлення жіночого політичного руху вплинули буржуазні революції у Західній Європі, а також буржуазна ліберальна ідеологія. Утворення руху суфражисток в Англії, які боролися за надання їм виборчих прав на рівні із чоловіками, стало першим поштовхом до ліберального фемінізму. Отже, безпосередня мета суффражістських організацій у Великобританії – включення жінок у політичну систему на національному рівні. Тему суффражістських рухів англійських жінок у своїх працях розкривають також такі науковці як Р. Фулфорд , Д. Мітчелл, Б.Адамсон та М. П’ю[3,с.51-67].
Тривалий час відбувалась боротьба жінок за рівноправність. Незважаючи на те, що міжнародні, і національні законодавчі акти займають позицію рівноправ’я між жінками і чоловіками, все ж на практиці жінки у повному обсязі не володіють всіма правами на відміну від чоловіків. У суспільстві споглядаємо протиріччя між новими потребами і відсутністю умов для їх реалізації. На цьому фоні зростає політична свідомість жінок, їх більше не задовольняє нав’язаний їм стереотип соціальних ролей. Вони хочуть досягти значно більшого завдяки надання їм політичної свободи. Відповіддю на всі ці протиріччя і є виникнення і дослідження жіночого руху.
Для того, щоб відштовхуватись далі від поставлених проблем, потрібно насамперед дати визначення, що ж включає в себе поняття «жіночий рух». Це поняття досить об’ємне за своєю суттю і його визначення можна трактувати по-різному.
У сучасній політологічній думці існує таке загальновизнане тлумачення цього терміну: жіночий рух - це різноманітність форм боротьби жінок за свої права. Це взаємодія і інтереси різних національних і міжнародних жіночих груп, об’єднаних спільною метою, єдиними духовно-культурними цінностями[4, с.194].
Становлення та політизація жіноцтва викликана такими об’єктивними причинами:
1.Переосмисленням жінками свого становища у суспільстві, що поступово призводить до зміни потреб у різноманітних сферах діяльності жіноцтва.
2. Існуванням різних форм протиріч між правом жінок на рівноправ’я із чоловіками.
3. Дискримінацією жінок у різних сферах суспільного і політичного життя на протязі тривалого часу.
4. Ігноруванням з боку держави, а також політичними і громадськими об’єднаннями різних проблем та інтересів жіноцтва.
Отже, слід зазначити, що жіночий рух- це рух жінок за людські і громадянські права, діяльність якого спрямована на розширення громадської діяльності жінок, їх культурно-освітньої діяльності, на захист прав і інтересів жінок як окремої політичної групи. Його метою є також розширення їх участі у політиці, сприяння входженню і долученню жіноцтва до владних структур [5, c.7].

Список використаних джерел

1. Лисенко А. І. Дослідження становища жінок в українському суспільстві доби незалежності: джерелознавчий аналіз проблеми / А. І. Лисенко // Гуманітарний вісник. Сер.: Історичні науки. – 2014. – Число 20, Вип.4(2). – с.22-28.
2. Ярош О. Б. Методологія досліджень жіночих об’єднань України / О. Б. Ярош // Держава і право. Юридичні і політичні науки. Вип. 9. – К.: Спілка юристів України, 2001. – с.538-542.
3. Лабутина Т. П. Ранний феминизм в Англии / Лабутина Т. П. // Вопросы истории. – 2001. - №8. - с.51-67.
4. Піча, В. М. Політологія. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти І – ІV рівнів акредитації 2-е видання, виправлене і доповнене / В. М. Піча, Н. М. Хома. – К.: «Каравела», Львів. «Новий світ – 2000», 2001. – 344 с.
5. Слободянюк Е. Політика – не жіноча справа? // Нова політика – 1998. - №6. – с.7.


Лизун Г. С.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Легенький Ю. Г., док. філос. наук, професор,
завідувач кафедри дизайну та реклами


РЕКРЕАЦІЙНИЙ ПРОСТІР В КУЛЬТУРІ ТА ПРИРОДІ

Залучаючи до сфери рекреаційної діяльності природні об'єкти (тіла і комплекси) і культурні комплекси, створюючи і використовуючи технічні системи, а також інших людей, людина знаходить і формує, а суспільство створює, підтримує і розвиває особливі системи для задоволення потреб – рекреаційні.
Різниця між природою і культурою – це відмінність між плодами матеріального світу і продуктами людської діяльності. Одностороннє підкреслення цієї відмінності призводить до дуалістичного погляду на світ. У свою чергу, це призводить до поділу світу на природний і неприродний. Різниця між природою і культурою виникає в результаті історичного розвитку. Роз'яснити відмінність природи і культури можна лише шляхом визнання їх зв'язку. Природа передує культурі в часі, але природа є постійним і необхідною умовою подальшого існування і розвитку культури. Тому грань між природою і культурою не абсолютна, а відносна, і вона не протиставляє їх, а розрізняє в межах сполучною їх цілісності.
Рекреаційний простір – частина соціального простору, використовуваного для рекреаційної діяльності; формується в результаті дій відпочиваючих і організаторів відпочинку. Два взаємозалежних, безперервно змінних процеси: витрати життєвих сил і їх відновлення – є основою життєдіяльності будь-якої людини. Процес відновлення життєвих сил людини позначається терміном рекреація, який являє собою сукупність наступних етимологічних значень: відпочинок і відновлення.
Організація рекреаційної діяльності носить комплексний характер, так як в будь-який рекреаційній системі у взаємодію вступають: природні та культурні комплекси, технічна інфраструктура, сфера обслуговування, виробнича сфера, трудові ресурси, системи розселення. Міждисциплінарні дослідження рекреаційних проблем в сучасних умовах перетворення інтеграції наукових знань з тенденції в закономірність прискорили процес виявлення специфічного об'єкта наукового пізнання.
Рекреація означає індивідуальний чи колективний вид діяльності, здійснюваний в години дозвілля на основі вільного вибору, який доставляє задоволення і радість сам по собі і не стимулюється ззовні заради якоїсь нагороди. Забезпечують відновлення життєвих сил людини природні і культурно-історичні рекреаційні ресурси [1, c. 23].
У змісті і формах організації рекреаційної діяльності відбуваються постійні зміни. Сутність рекреаційного потенціалу включає в себе ресурси, до яких відносять природні комплекси та їх компоненти, рідкісні природні об'єкти, культурні та історичні пам'ятники, міста та інші населені пункти, унікальні технічні споруди, що виконують комплекс функцій, які допомагають людині в сучасних умовах розвитку міста, відновити фізичні і духовні сили, підвищити рівень здоров'я і працездатності [2, с. 45].
Сьогодні ставлення до природи зовсім інше. Менше говориться про підкорення природи. Можливості буття культури «природно» задані природою. Але виникнення культури як надприродної діяльності не виключає її взаємозв'язок з природою. Природне не байдуже для тих форм, в яких відкривається і живе культура (наприклад, особливості ландшафтного середовища накладають певний відбиток на культуру, тому ми говоримо про спільність життя людей степових регіонів, рівнин і тощо). Однак, якщо розглядати природу і культуру в цьому аспекті, можна прийти до природному детермінізму. Тут слід уточнити, що на першому етапі життя культури вплив природи має велике значення. Людина та її культура несуть у собі природу Землі, тобто свою біологічну передісторію. Тому можна сказати, що культурне є природне, продовжене і перетворене людською діяльністю. Тільки в цьому сенсі про культуру можна говорити як про позабіологічне явище.
Сьогодні фахівці соціально-культурної діяльності повинні вивчати і визначати конкретні напрямки сучасного і майбутнього розвитку природної та культурної рекреації в комплексі. За кордоном фахівці, активно вивчають рекреаційні простори міста, розкривають такі поняття, як «публічний рекреаційний простір» і «соціальна рекреація» [1, c. 78], проте, в Україні даній проблемі приділяється мало уваги.
Організація ефективного процесу соціально-культурної діяльності можлива лише при використанні в рекреаційних територіях різноманітних форм соціально-культурної діяльності. Форми соціально-культурної діяльності можна розглядати як структуру організації змісту. Володіючи певною самостійністю, форма може вплинути на вибір змісту рекреаційної діяльності, і, навпаки, зміст диктує фахівця соціально-культурної діяльності пошук адекватної форми. Єдність людини з природою в процесі життєдіяльності, привласнення людиною природних багатств в якості засобів для життя є природним існуванням людини. Праця не містить в собі нічого соціального, вона являє собою природну необхідність існування людини. Тому праця ще не є критерієм для відмінності первісної людини і цивілізованого. Але людина виробляє в процесі праці не тільки для себе, а й для інших. Тим самим людина в процесі своєї діяльності виробляє своє ставлення до інших. Все вищезазначене дозволяє зробити висновок, що зміст діяльності рекреаційних територій є одним з фундаментальних понять теорії і практики сучасного соціуму.

Список використаних джерел
1. Бейдик О. О. Рекреаційно-туристські ресурси України : Методологія та методика аналізу, термінологія, районування : Монографія / О. О. Бейдик. – К. : Київський ун-тет, 2001. – 395 с.
2. Топчієв О. Г. Суспільно-географічні дослідження: методологія, методи, методики: Навчальний посібник. – Одеса: Астропринт, 2005. – 632 с.


Манукян М. Б.,
Національний педагогічний університет імені М. П.Драгоманова,
Науковий керівник: Гаврилюк Д. Ю., канд. політ. наук, доцент кафедри політичних наук

НОНКОНФОРМІЗМ В УКРАЇНІ

Постановка проблеми. Тема політичного, мистецького, літературного нонконформізму стала актуальною в 60-70 рр. ХХ ст. і залишається актуальною і нині. Сьогодні Україна є державою, що переходить від авторитарно-тоталітарного режиму до демократичного. Саме в таких умовах з’являються нонконформісти – представники неформальної соціальної групи, для якої була характерна незгода з офіційним напрямком політики Радянської України. Така політика робила неможливим повноцінний розвиток соціально-правової демократичної держави. Разом із тим постають наступні питання: місце нонконформізму в українському суспільстві, сильні і слабкі сторони нонконформізму.
Метою статті є аналіз початкового етапу розвитку нонконформізму на теренах України.
Аналіз досліджень і публікацій. Дослідженням нонконформізму в різних галузях суспільного життя в різний час займались: О. О. Заплотинська, Н. М. Кіндрачук, Л.О. Крупник, М. В.Черненко.
Виклад основного матеріалу. Ми виходимо з розуміння теорії нонконформізму, як соціально-психологічного явища, що характеризується намаганням діяти всупереч позиції більшості та дотримуватися іншої точки зору [1,196с.]. Однією із специфічних рис прояву нонконформізму є зміни в суспільній свідомості, які були викликані процесами лібералізації після ХХ з’їзду КПРС, який відомий розвінчанням культу Й. Сталіна,
та частковим відновленням демократичних принципів. Українська інтелігенція засуджувала принцип антиплюралізму, державну ідеологію та державну диктатуру. Тодішню «нонконформістську інтелігенцію» представляли І. Драч, Л. Костенко, Г. Тютюнник, Б. Олійник, М. Xолодний, В. Симоненко, художники А. Горська, Б. Чичибабін, В. Запецький, літературні критики
І. Дзюба, Є. Сверстюк.
Український історик О. О. Заплотинська в своїй роботі зазначала, що словесні виступи 1970-х рр. щодо нонконформізму відзначалися переважанням відверто ворожих, войовничих характеристик. Він відтепер кваліфікувався як «невизначеність ідейної позиції» [2, с. 153]. Кіндрачук Н. М. зазначає, що центрами найбільшого поширення нонконформістських явищ були Київ, Одеса, Львів, що пояснюється знаходженням у цих містах потужних навчальних закладів, наявністю культурних традиції. [3,с.153]
Сильною стороною нонконформізму є можливість знаходження іншої точку зору, тоді коли основною і єдиною є одна. Слабка сторона нонконформізму в тому, що так звана «більшість» не у всіх випадках помиляється, і помилятися може власне нонконформіст.
Висновки. На нашу думку, нонконформізм як соціально-психологічний феномен призвів до суттєвих суспільних трансформацій, продемонстрував нові норми і стандарти життя українців, зруйнував усталені ідеологічні традиції і стереотипи.

Список використаних джерел
1.Сучасна політична лексика: енциклопед. словник-довідник /[І. Я. Вдовичин. Л.Я. Угрин та ін.]; за наук. ред. Хоми Н.М. Львів : «Новий Світ-200», 2015. С. 196.
2. Заплотинська О.О. Інтелектуальний нонконформізм в Україні в 60 - 70-х рр. ХХ ст. [Текст] : автореф. дис. канд. іст. наук: 07.00.01 / О.О. Заплотинська; НАН України. Ін-т історії України. К., 2006. С. 145-155.
3. Кіндрачук Н. М. Нонконформізм як соціокультурне явище в Україні: 60–70-ті рр. ХХ ст.[Текст] / Н. М. Кіндрачук // Інтелігенція і влада. 2014. Вип. 30. С. 149-155.
Мельник Н. О.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Волянюк О.Я., канд. політ. наук, доцент
кафедри політичних наук

Процес формування української національної ідеї на межі ХХ і ХХІ ст. як базовий чинник розвитку української державності

Актуальність дослідження. Тема пошуку національної ідеї є особливо актуальною в сучасних умовах побудови української незалежної держави. За даними досліджень Україна налічує 152 народи і, відповідно, є мультикультурною державою. Для зосередження всього населення України навколо досягнення глобальних національних цілей необхідним є консолідуючий чинник, яким і виступає єдина національна ідея, пошук якої є однією з проблем розвитку і формування української державності.
Мета дослідження. Аналіз процесу формування української національної ідеї на межі ХХ і ХХІ ст. як базового чиннику розвитку української державності.
Виклад основного матеріалу. Тривалий час українська нація не мала своєї держави, тому змістом української ідеї було здобуття незалежної держави, а основною функцією – спонукання народу до боротьби за її розбудову. У 1991 р. Україна здобула незалежність, що змусило переосмислювати уявлення про українську національну ідею.
Українська національна ідея має створити загальний духовний простір і стати умовою розв’язання політичних, релігійних, мовних протиріч, політично об’єднати всі класи, верстви та етноси, що мешкають на теренах України. Українська ідея мусить бути соборною ідеєю, тобто її мають сприймати різні політичні сили, етноси, представники різних релігійних конфесій як власну. Зрозуміло, що протиріччя між політичними силами залишаться, але існувати вони будуть на рівні засобів реалізації ідеї [2, ст 9].
Консолідація нації, суспільно-політична єдність є запорукою стабільного існування будь-якої держави. Україна – вельми складна із соціокультурної точки зору держава, характеризується багатоетнічністю, поляризованим історичним минулим, різним баченням майбутнього.
Сьогодні триває пошук спільних символів, культурних значень, що були б однаково значимими, прийнятними та сприймалися б усіма сегментами українського суспільства, що є неоднорідним за своїми мовними, соціокультурними ознаками. Пошук спільних соціокультурних сенсів виявляється досі проблематичним з огляду на вплив наслідків різноманітного історичного минулого, геополітичних чинників, проблеми слабкості інститутів громадянського суспільства. Межі розколотості суспільства багато в чому пов’язані з елементами регіональної поляризації. Змішаність, амбівалентність нашої політичної ідентичності почасти пояснюється історичними пертурбаціями, що вплинули на регіональні ідентичності, та підживленням «прорадянських» ціннісних орієнтацій суспільства з боку вітчизняних політичних сил і геополітичних утворень [3, ст. 327-329].
Суттю сучасного українського проекту є ідея входження України до європейської спільноти. Мається на увазі не лише вступ нашої країни до ЄС, а адаптація і повне прийняття українським суспільством системи європейських цінностей, модернізація не лише техніко-економічна і не лише в галузі соціальних технологій, а й у ціннісній структурі суспільства.
Європейська система політичних цінностей означає таку структуру владних відносин у суспільстві, за якої засадничі свободи і права людини були б захищені законодавчою, виконавчою та судовою владою, і суспільство могло б ефективно контролювати владу завдяки участі громадян у політичному управлінні державою, вільній від власного тиску виборчій системі та свободі слова і незалежності засобів масової інформації [1, ст. 15-16].
Висновки. Багато часу українські землі перебували під владою різних країн, які намагалися знищити український народ, українську культуру та залишити ідею про власну державність українців у підвалинах світової історії. Однак, це не вдалося зробити. Не зважаючи на своє розшарування, полікультурність та асиміляцію з іншими народами, українська нація плекала національний ідеал – створення власної незалежної держави. Через відчайдушну боротьбу цей ідеал нарешті здійснився і постало нове питання: “Якою має бути сучасна національна ідея?” Однією з думок є пошук національної ідеї, яка трактується як рух до європейських цінностей, гуманізації, та розбудови стійкого громадянського суспільства, яке є основою формування та розвитку української державності.
Перспективи дослідження. В українській науці існує безліч сучасних підходів до розуміння української національної ідеї. Єдиної, сформованої думки щодо цього питання немає. Тому такі дослідження продовжуються і процес їх розвитку є безперервним.

Список використаних джерел
1. Попович М. В. Українська національна ідея [Текст] / М. Попович // Вісник Національної академії наук України. - 2005. - № 8. - С. 14-20.
2. Сабадуха В. О. Українська національна ідея та концепція особистісного буття [Текст] / В. Сабадуха // Мандрівець. - 2012. - № 6. - С. 4-14.
3. Україна в 2010 році: щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку [Текст] : монографія / Нац. ін-т стратег. дослідж. ; за заг. ред. А. В. Єрмолаєва. - К. : НІСД, 2010. - 528 с.

Мовчан У. В.,
Київський національний університет імені Т.Г. Шевченка
Науковий керівник: Салтовський О. І., доктор політ. наук, професор

КОМП'ЮТЕРНІ МЕТОДИ ПОЛІТИЧНОГО ПРОГНОЗУВАННЯ

Прагнення до знання майбутнього супроводжує людство на всіх етапах його розвитку. З давніх часів існували різноманітні методи передбачення, які, завдяки розвитку науки, трансформувалися у процес прогнозування. Політичне прогнозування, що послуговується науковими методами, існує вже не одне століття. Проте лише зараз постає питання про можливість здійснення прогнозування за допомогою сучасних технологій, а саме – комп’ютерних методів. Комп’ютерні методи здатні пришвидшити процес прогнозування, зробити його якомога чіткішим, допомогти у побудові різних сценаріїв розвитку подій, а також в процесі прийняття рішень.
Актуальність даної проблеми полягає у необхідності вирішення політичних конфліктів світового масштабу та глибоких міжнародних політичних криз завдяки політичному прогнозуванню та моделюванню (при застосуванні комп'ютерних методів).
Метою дослідження є обґрунтування можливості застосування комп'ютерних методів у політичному прогнозуванні.
Політичне прогнозування – процес отримання науково обґрунтованих знань про можливий стан політичного життя суспільства, політичної ситуації, політики в майбутньому на основі вже відомих знань про їхнє минуле і теперішнє. Українські дослідники наводять наступне визначення: прогнозування – це процес розробки прогнозів або процес визначення перспектив розвитку того чи іншого явища, події, що ґрунтується на знанні закономірностей розвитку й інформації про минулий і сучасний стан цього явища чи події [1; 62]. Комп'ютерні методи – це сукупність прийомів, операцій пізнання та практичної діяльності, які застосовуються у комп'ютерних системах, у вигляді кодів, моделей, алгоритмів, програм.
У політичному прогнозуванні можна застосовувати надзвичайно велику кількість комп'ютерних методів. Варто виділити наступні різновиди таких методів:
Аналітичні. Передбачають здійснення аналізу даних (завдяки комп'ютерним інструментам), на основі якого можна зробити політичний прогноз. До таких належить процес створення «даних подій» (Event Data), здійснення івент-аналізу. В процесі аналізу використовуються кодувальні системи, а саме: WEIS, COPDAB, CREON, BCOW, CASCON. Аналітичні комп'ютерні методи застосовуються, зокрема, для прогнозування результатів політичного конфлікту (за допомогою метрики Левенштейна та «кластерів напруги» Ф. Шродта).
Моделюючі. Передбачають створення (завдяки комп'ютерним інструментам) моделей, які здатні продемонструвати процес протікання та результат того чи іншого політичного явища. Такий тип комп'ютерних методів є найбільш популярним, оскільки дозволяє зробити довготривалий політичний прогноз та отримати його графічне, інтерактивне представлення. Дослідники виділяють формалізовані моделі (модель депривації, модель Polity IV State Fragility Index); детерміновані моделі (модель державної стабільності MIT, модель гонки озброєнь Річардсона, модель політичної системи як «чорного ящику», диференційні моделі ієрархічного управління) та агент-орієнтовані моделі (модель громадянського насилля Д. Епстайна). Існують також статистичні моделі (модель циклів «політичних настроїв» (policy mood) Р. Стівенсона, моделі електоральних циклів), проте вони застосовуються переважно в межах загальних статистичних методів, як один із елементів прогнозування [2; 620].
Статистичні. Передбачають визначення (завдяки комп’ютерним інструментам) динаміки політичного процесу, його трендів, циклічності та сезонності, а також взаємовпливів часових рядів. До таких належить технічний аналіз часового ряду: техніка згладжування, підгонка функції; розклад часового ряду: спектральний аналіз (аналіз Фур’є); статистичний аналіз взаємовпливів часових рядів: крос-спектральний аналіз.
Якісні. Передбачають використання досвіду, знань та інтуїції дослідника для здійснення прогнозу, а також застосування комп’ютерних інструментів для візуалізації даного прогнозу. До такого типу методів відносять: метод Дельфі та метод мозкового штурму. Проте їхнє застосування суто у комп’ютерних системах є недоцільним, адже вони не передбачають математичної чіткості результатів. Натомість як комп’ютерний метод у науці активно використовується побудова сценаріїв. Варто виділити дедуктивно-індуктивний метод побудови політичних сценаріїв, а також побудову сценаріїв на основі ситуаційного аналізу.
Наприкінці варто зробити такі висновки: комп’ютерні методи дозволяють раціоналізувати процес політичного прогнозування та зробити його результати математично чіткими. Дані методи надають можливість багаторазового використання однієї моделі для різних ситуацій у політичному прогнозуванні, на відміну від теоретичних методів.
Дана проблема дозволяє відкрити різноманітні перспективи дослідження, а саме: розробку нових методів політичного прогнозування, дослідження можливостей інтеграції методів інших наук у процес політичного прогнозування.




Список використаних джерел
1. Державне управління та місцеве самоврядування: зб. наук. пр. / Нац. акад. держ. упр. при Президентові України, Дніпропетров. регіонал. ін-т держ. упр. – Дніпропетровськ: [б. в.], вип. 4 (19), 2013.
2. Stevenson R. T. The Economy and Policy Preference: A Fundamental Dynamic of Democratic Politics. American Journal of Political Science 45(3), 2001.

Огняник Д. А.,
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова,
Науковий керівник: Стоян Т. А., док. істор. наук, професор

Жіноча освіта в Наддніпрянській Україні кінця ХІХ початку ХХ ст.

Постановка наукової проблеми. Розвиток освіти сприяє подоланню кризових явищ у суспільстві, поліпшенню рівня життя населення, забезпеченню національних інтересів, зміцненню авторитету держави. Реформи в освітній галузі України, які спрямовані на створення національної системи шкільної освіти з урахуванням найкращих зразків світового й вітчизняного досвіду, потребують більш активного використання історичних надбань і традицій української освіти. В цьому контексті важливим є дослідження аспектів становлення і розвитку жіночої освіти.
Актуальність теми дослідження. Сучасні проблеми перетинаються з проблемами, які були актуальними й 100 років тому, зокрема гендерні проблеми, до яких відноситься й жіноча освіта та інші аспекти жіночого будення. На сьогодні, коли жінки отримали всі права, вивчення досвіду формування та розвитку мережі освітніх жіночих закладів, боротьби жінок за право на навчання та професійну діяльність у ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст. набуває особливої актуальності.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. При вивченні спеціальної літератури з означеної теми було виділено три хронологічні періоди, обумовлені політичними змінами в Україні: 1) 60-і рр. ХІХ ст. – 1917 р., 2) 1917 – 1991 рр., 3) 1991 – 2005 рр.
Працям 60-х рр. – 1917 р. притаманне використання широкої джерельної бази, основу яких становили документи відомчих архівів. Слід виділити праці С. Рождественського, Є. Шумигорського. Вчені зібрали значний матеріал з історії управління та організації навчального процесу в інститутах шляхетних дівчат та маріїнських жіночих гімназіях. Розгорнута характеристика жіночої освіти в Україні XIX – початку XX ст., роль громадськості та приватних осіб у створенні середніх навчальних закладів для жінок подана у дослідженнях Т. Сухенко [1,с.63-74]. Авторка дослідила процес створення та розвитку системи середніх жіночих навчальних закладів України в ХІХ – на початку ХХ ст., політику уряду щодо жіночої освіти, реформу жіночої освіти та принципи організації навчально-виховного процесу. У дисертаційній роботі Г. Степаненко[3,с.23] проаналізовано діяльність православного духовенства у галузі народної і духовної освіти, починаючи від заснування церковних шкіл для освіти простого люду до створення духовних навчальних закладів нижчого та середнього ступенів. Наукова праця Т. Тронько [2,с.19]присвячена вивченню політики владних інституцій царської Росії у сфері освіти загалом і в Україні зокрема. Розкривається діяльність вищих органів влади, центрального апарату імперії Романових, їх місцевих підрозділів щодо розвитку середньої освіти жіноцтва у Наддніпрянській Україні.
Спеціально історії жіночих навчальних закладів Києва присвячено розвідки К. Кобченко й А. Сукало[4,с.49-54]. Автори розглянули ряд аспектів, що стосуються діяльності першого вищого жіночого навчального закладу в Україні – КВЖК.
Формування цілей .Метою роботи є розкриття основних тенденцій та характерних особливостей діяльності київських жіночих навчальних закладів в другій половині ХІХ ст.
Виклад основного матеріалу.
До середини XIX ст. організація жіночої освіти увійшла в суперечність із реальними вимогами життя. Закриті та станові інститути шляхетних дівчат не були в силах охопити всіх бажаючих учитися. Друга половина ХІХ ст. для під російської України характеризується реформами у всіх сферах тогочасного життя, що були спрямовані на пристосування існуючого суспільно-політичного устрою імперії до потреб капіталістичного господарства. Складовою частиною загальнореформаторського курсу була реформа освітянської справи, належне місце в якій відводилося і питанню жіночої освіти. Епоха Великих реформ настійно диктувала необхідність допустити жінок до безпосередньої участі в житті суспільства. Без цього й суспільство в цілому не могло б зробити наступний крок у заданому реформами напрямку.
Залучення дівчат до навчання в початкових школах розпочалось ще у дореформений період, але кількість цих навчальних закладів як в Києві, так і в усій Україні була низькою. Юридичною підставою для розширення мережі початкових навчальних закладів стало прийняття у 1864 р. “Положення про початкові народні училища”. Відповідно до Положення початкові школи різних відомств підпорядковувались Міністерству народної освіти (далі – МНО) й оголошувалися загальностановими. У другій половині ХІХ ст. у м. Києві, як і в усій Україні, активно почала розвиватися система світської середньої жіночої освіти, яка була представлена Інститутом шляхетних дівчат, гімназіями Відомства Установ імператриці Марії (далі – ВУІМ) та гімназією МНО.
Висновки. Отже,професійна жіноча освіта стала предметом наукового вивчення у працях багатьох науковців і педагогів, проте матеріал про організацію жіночих навчальних закладів та діяльність державних органів у цій галузі шкільної справи не розглядався в достатньому обсязі. Але на підставі існуючих матеріалів можна сказати, що педагогічний процес в жіночих навчальних було спрямовано на виховання освічених матерів, турботливих дружин та гарних господарок. Питання загальної жіночої освіти досліджували такі вчені,як Сухенко Т.В ., Тронько Т.В.,Степаненко Г.В., Кобченко К. та інші. Систему жіночої освіти становили жіночі гімназії, жіночі училища, єпархіальні жіночі школи, професійні початкові й середні навчальні заклади, пансіони і інститути шляхетних дівчат.

Список використаних джерел
1. Сухенко Т.В. Жіноча середня освіта в Україні (ХІХ – початок ХХ ст.) // УІЖ. – 1998. – №5. – С. 63-74.
2. Тронько Т.В. Діяльність органів державної влади в галузі жіночої середньої освіти в Наддніпрянській Україні другої половини ХІХ століття: Автореф. дис...канд. іст. наук: 07.00.01 / зап. держ. ун-т. – Запоріжжя, 2001. – 19 с.
3. Степаненко Г.В. Освітня діяльність православного духовенства в Україні (ХІХ – початок ХХ ст.): автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Інститут історії України НАН України. – К., 2002. – 23 с.
4. Кобченко К. Слухачки Київських вищих жіночих курсів // Етнічна історія народів Європи. – К., 2001. – Вип. 12. – С. 49-54; Її ж. Вищі жіночі курси в Києві 1917-1920 рр. // Етнічна історія народів Європи. – К., 2002. – Вип.13. – С. 55-59; Сукало А.М. З історії створення та діяльності Вищих жіночих курсів у м. Києві // Вісник Київського університету ім. Тараса Шевченка. – Серія. Історія. – 2000. – Вип.43. – С. 14-17.


Посєва В. С.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Салтовський О.І, канд. політ. наук, професор кафедри політичних наук
Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка


СУТНІСТЬ КІБЕРКОНФЛІКТІВ ТА ЇХНІЙ ВПЛИВ НА МІЖНАРОДНУ ПОЛІТИКУ
Актуальність питання кібербезпеки у ХХІ ст. продиктована суспільними змінами у постіндустріальну епоху. Кіберпростір став основною площиною реалізації різними політичними суб’єктами своїх інтересів, починаючи з військово-оборонних і закінчуючи психологічно-пропагандиських. Урегулювання та визначення норм ведення політичної боротьби у кіберпросторі є необхідним для забезпечення норм міжнародного права та виключення можливостей розгортання повномасштабної війн.
Метою дослідження є визначення сутності кіберконфліктів та їхнього впливу на міжнародну політику.
Питання врегулювання і унормування діяльності у кіберпросторі вже давно стало центральним у політиці таких країн як США, Європейський Союз, Росія та Китай. Єдиною тезою серед усіх юристів-міжнародників, політологів-міжнародників та експертів з інформаційної безпеки є те, що кіберпростір – це міжнародний простір, і діяльність держав у кібепросторі повинна відповідати нормам міжнародного права. До цього часу виділяють декілька категорій кібернорм, які врегульовані на тому чи іншому рівні у законодавстві різних держав:
ті, що закликають до дотримання існуючих міжнародно-правових норм, які стосуються відповідальності держави у здійсненні збройних конфліктів;
ті, що виключають можливість повного знищення або виведення з ладу мережі Інтернет по всьому світові;
норми державного права, які зобов’язують будь-яку державу допомагати іншій державі, яка стала жертвою кібератаки;
норми врегулювання використання кібертехнологій з метою усунення або попередження зловмисних дій [2];
Як бачимо, жодна з існуючих до цього категорій не виокремлює кіберконфлікт як загрозу існування кібепростору та кібербезпеки, а, отже, вона не є врегульованою. На сьогоднішній день саме приховані або відкриті кіберконфлікти мають найбільший вплив на розвиток міжнародних відносин. Таким чином, кіберконфлікт – це зіткнення або протиборство суб’єктів політики у кіберпросторі, обумовлене протилежністю їхніх інтересів, цінностей і поглядів, яке здійснюється за допомогою технічних засобів (ІТ) і психологічних методів впливу (крізь пропаганду, маніпуляцію і т.д.). Виділяють два простори, у яких одночасно відбувається кіберконфлікт: технічний (technology-based tools) та психологічний (people-based techniques). Технічний простір включає в себе:
характер доступу: дротовий або бездротовий; фізична близькість або дистанційність до носіїв необхідної інформації;
уразливість тої чи іншої системи; її незахищеність або дефективність;
можливість безконтрольного управління потрібною інформацією після входження у потрібну систему; може відбуватися дистанційно [1];
Психологічний простір впливу включає:
інформаційний та психологічний тиск на супротивника;
деструктивний характер змінюваної інформації;
пропаганда, маніпуляція та розповсюдження хибної інформації.
Прикладами кіберконфліктів можуть слугувати: скоординована атака хакерів на комп’ютерні системи державних установ Естонії у квітні 2007 року, атака на комп’ютерні системи державних установ Грузії під час збройного конфлікту у Південній Осетії у 2008 році, кібератаки на енергетичні компанії України у грудні 2015 року, кібератаки США на ІД у квітні 2016 року. Детальний аналіз вищезазначених кіберконфліктів покаже, яку роль вони відіграли у перебігу світової політики.
Висновки та перспективи дослідження полягають у тому, що міжнародне співтовариство й досі не напрацювало взаємопогодженого набору принципів, правил і норм, що регулювали б на міжнародному рівні кіберконфлікти. Очевидним є те, що більшість кіберконфліктів не перетнули межу загальноприйнятих положень “збройного конфлікту”, “застосування сили”, “збройного нападу” і т.д., вони є заангажованими або латентними. Цей факт має два наслідки: по-перше, існуватиме безліч можливостей для ведення кіберконфліктів через неврегульованість. По-друге, характер реакції світової спільноти на такі кіберконфлікти буде невизначеним, що передбачає можливе замороження або відсутність швидких дій задля врегулювання кіберконфліктів, характер яких буде складно передбачити.
Список використаних джерел
1. Herber Lin. Cyber conflict and international humanitarian law. – International review of the Red Cross, 2012. – pp. 515–531.
2.Kenneth Geers. Cyber War in Perspective: Russian Agression against Ukraine. – NATO CCD COE Publications, 2015. – 175 p.

Сорочинський О. О.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Зайченко Л.М., старший викладач
кафедри політичних неаук

ПРОБЛЕМА МОНОПОЛІЗМУ ТА ОЛІГАРХІЇ В УКРАЇНІ

Постановка проблеми. Ще з часів своєї незалежності в Україні говорять про намагання звести до мінімуму вплив монополій та олігархів на розвиток держави в цілому і на становлення ринкової економіки в Україні. Монополізм як явище в політичній сфері життєдіяльності суспільства є та залишається одним з елементів олігархічної структури України. Економічні монополії олігархів, а також їх фінансовий вплив на багатьох політичних лідерів та політичні групи є однією з досить значних проблем політичного сьогодення України.
Метою статті є аналіз особливостей становлення та функціонування монополій та олігархічних кланів в політичному та економічному житті України.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Основні поняття та дослідження феномену монополізму та олігархії були сформульовані такими видатними мислителями як Платон Р. Міхельс, В.Парето, Г. Моска. Серед вітчизняних науковців можна виділити С.Дацюк, Г. Коржова, Г. Башняніна, О. Щедру та ін.
Виклад основного матеріалу.
Наприкінці 1990-х – початку 2000-х років в Україні сформувалася особлива формація, що була створена на принципах поєднання економіки та політики фактично в одне ціле, на зрощенні державного апарату з інститутом власності. Це призвело до роздержавлення власності, в тому числі до приватизації багатьох підприємств в різних галузях. Економічна міць олігархів базується на їх традиційних радянських політичних зв'язках, наближеності (або навіть тотожності) до правлячих кіл, можливості забезпечувати собі на рівні прийняття державних рішень особливо сприятливі умови для ведення бізнесу. Вони можуть конвертувати свій фінансово-економічний капітал в політичний, а останній в свою чергу ще в більші матеріальні ресурси [2, с. 104-114]. Цю проблему допоможуть вирішити: по-перше, контроль влади на ключовими підприємствами країни, по-друге – активна антимонопольна діяльність держави. Адже на сьогоднішній день в засобах масової інформації часто постає питання про державну власність, та, відповідно, про відсоток державної власності в економічних сферах: чи то агропромисловий комплекс, чи то важке машинобудування. Для зменшення впливу олігархів державі потрібно залишати у своїх руках контроль над ключовими, стратегічно важливими об’єктами власності в усіх сферах. Іншим моментом є активізація антимонопольної діяльності. Наприклад, можна звернути увагу на приклад Сполучених Штатів Америки, які на початку минулого століття мали таку ж саму проблему. І вони розв’язали це питання досить жорстко, швидко, але при цьому дієво. Тобто, формування і проведення розумної антимонопольної політики повинно сприяти створенню конкурентної сфери ринків економіки України. В Україні ж монополії мають свої особливості. У світі монополізм є лише у виробничій сфері, а в Україні – майже в усіх. Причиною цього стала командно-адміністративна система колишнього СРСР, наслідки якої спостерігаються і сьогодні [1, c. 215]. Таким чином, на сьогодні існує проблема монополізму та олігархізації в Україні. Тому необхідне ефективне регулювання діяльності монополістів та контроль деоржави над великими підприємствами.
Список використаних джерел
1. Башнянін Г. І., Щедра О. В. Мікроекономічна теорія. Навч. пос. – Львів: Новий світ, 2007. – 640 с.
2. Коржов Г. О. Олігархія як модель обмеженої модернізації // Український соціум. 2007. Вип. 1.


Спірідонов Р. Г.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Гончар Ю.Б, канд. істор. наук,
доцент кафедри всесвітньої історії


СПРОБА ДЕРЖАВНОГО ПЕРЕВОРОТУ У ТУРЕЧЧИНІ 2016 РОКУ: ДОСВІД ІСТОРИЧНОЇ ТИПОЛОГІЗАЦІЇ

Постановка наукової проблеми. Відбулася спроба державного перевороту військовими у Туреччині 15-16 липня 2016 року. Спроба невдала, тому інформацію про неї ми маємо дозовану, подану офіційною журналістською владою. Інша інформація не має цілісного характеру. Отже, існує питання розуміння сутності події.
Актуальність теми дослідження. Враховуючи кількість інсинуацій та появи конспорологічних версій дана проблема потребує комплексного дослідження. Необхідно здійснити історичну розвідку через нерозуміння суті того, що сталося. Зясувати це можна застосувавши компаративний метод. Для історії Туреччини це не перша спроба державного перевороту. За ХХ ст. Туреччина 4 рази бачила державні перевороти, які, на думку дослідників, мали циклічну схожість.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Комплексних досліджень з конкретного питання на сьогоднішній день не здійснено. Для виконання поставленої цілі використаємо роботи істориків, які зачіпали питання державних переворотів в історії Туреччини. Л. Васильєв[1] розглядаючи низку повстань у Туреччині в ХХ ст. підтверджує циклічну природу державних переворотів[1]. А. Родрігес[2] і М. Пономарьов[2] розглядають твердження про те, що нестабільність політичного режиму є причиною зовнішніх та внутрішніх невдач країни[2]. Проблеми державних переворотів торкалися іноземні історики П. Андерсон[3], С. Шоу[4].
Формування цілей Проаналізувавши доступну інформацію про перебіг перевороту, наступних подій та заяв президента Р. Ердогана спробуємо дати оцінку та зробити висновки. Чи були ці події прикладом класичного державного перевороту у Туреччині чи ми маємо справу з принципово новим явищем.
Виклад основного матеріалу. В ніч на 16 липня війська повстанці бомбардували турецький парламент, захопли два мости через Босфор та головну телевежу. Після цього турецька влада оголосила ім’я головного керівника – відставного генерала А. Озтюрка. Одночасно у своєму виступі для преси Р. Ердоган впевнено звинуватив впливого ісламського діяча Ф. Гюлена. Ф. Гюлен займав посаду імама, алу змушений був покинути цю посаду за станом здоров’я і від’їхати на лікування до США. Саме ця заява Р. Ердогана викликає плутанину із версією про традиційний військовий переворот. На нашу думку, навязування Ф. Гюлена є лише спробою влади замаскувати, заховати істинний характер повстання звязком із такою одіозною фігурою, якого влада позіціонує як іноземного агента, носія радикальної ідеології. Р. Ердоган використав спробу перевороту й для зведення власних рахунків з особистим ворогом. Ф. Гюлен заперечує свою причетність до перевороту[6]. Сумнівними видаються звинувачення в бік хворого на діабет, 76-річного і невиїздного Ф. Гюлена як головного організатора.
У 1960 році основними причинами перевороту проти режиму президента А. Мендереса стали закони, що обмежували відкриті зібрання, маніфестації, демонстрації тощо. Економічний застій, неспроможність влади врегулювати внутрішній кофнлікт між радикальними ісламістами й лівим робочим рухом вилилось у військовий меморандум до президента С. Деміреля і його відставки у 1971 р. Суперечки щодо внесення змін до Конституції з правил обрання президента, політичні вбивства, економічна криза призвели до відставки Б. Еджвета у 1980 р. Військовий меморандум 1997р. став результатом низки політичних скандалів пов’язаних із боротьбою проти руху Робочої партії Курдистану, і як результат - відставка президента Н. Ербакана.
Починаючи з 2002 р. Р. Ердоган намагався досягти компромісу у курдському питанні. Військові офіцери та генерали розділилися на декілька таборів щодо такої позиції президента. Прагнення Р. Ердогана самостійно впливати на рішення курдського питання, особистий пріорітет у вирішення зовнішьополітичних завдань, репресивні заходи проти нелояльних військових – всі ці дії значно перевищують дані конституцією президентові його права та обов’язки. Поштовхом до повстання 15 липня став указ президента на 14 липня про амністію учасників бойових дій у регіоні Курдистану підписаного за день до повстання. Можна припустити, що однією з основних причин до військового перевороту стали зовнішньополітичні проблеми Р. Ердогана в контексті курдського та сирійського конфліктів.
Висновки. Таким чином, ми можемо побачити, що причини, які ведуть до військових переворотів мають одну спільність – порушення основних кемалістських принципів і пріорітету світської влади

Список використаних джерел
1.Васильєв Л.С. История Востока . – М: Вища шк., 1994. Т.2. – 495 с.
2. Родрігез А.М., Пономарьов М.В. Новейшая история стран Европы и Америки. ХХ век.Ч.1. – М.: Владос , 2005. – 463 с.
3. Anderson P. After Kemal. -
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
Фарина С. В.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
Науковий керівник: Більченко Є. В., док. культурології, професор кафедри культурології

ТРАНССЕКСУАЛЬНІСТЬ ЯК КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ КОНЦЕПТ
В МИСТЕЦТВІ

Постановка проблеми. Друга половина ХХ століття характеризується зміною культурологічної парадигми. Адже на перший план виходять ідеї, які абсолютно дискредитують екзистенційні та суспільні прагнення попередніх епох. Традиція і все, що може бути пов’язане з цим словом відходить на задній план, з’являється нове багатовекторне бачення реальності. На ряду зі становленням посмодернізму з’являється і супроводжує його таке явище як транссексуальність. Починаючи з індивідуального прагнення набуття ідентичності та ідентифікації себе незалежно від біологічної статі, транссексуальність розширює свої межі і стає культурологічним концептом і визначає не лише індивідуальне прагнення, а й деякі більш глобальні рухи та події, що відбуваються в світі. Особливо яскравого образу це набуває в мистецтві.
Метою статті є аналіз транссексуальності як культурологічного концепту в контексті мистецтва епохи постмодернізму та сьогодення.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченям даної проблематики займались Ж. Бодріяр, Б. Гройс, Ж. Лакан, С. Жижек, В. Подорога, М. Фуко, М. Маклюен, Дж. Гает та інші. Власне опрацювання даної літератури показала, що існує безліч тлумачень транссексуальності як глобального явища, але всі вони спільні в одному транссексуальність виходить за межі індивідуальної проблеми чи проблеми групи, вона виявляється й в інших сферах нашого життя, найяскравіше в мистецтві. Але набуваючи глобального характеру транссексуальність стає своєрідним концептом культури, а не просто її феноменом. Власне це ми й намагаємось показати.
Виклад основного матеріалу.
Після епохи модерну тіло і стать зовсім змінили своє значення. Цю проблему розглядали в своїх роботах як Ж. Бодріяр, М. Маклюен, Б. Гройс, так і багато інших. Якщо в модерні тіло було своєрідною метафорою людської душі і відповідно обмежувалось певними заборонами та тиском, то в постмодерні тілесність стала справжнім концептом в культурі. Чуттєвість вийшла на перший план і сексуальна революція виступає своєрідною ілюстрацією цього пікового моменту в історії смерть попередньої історії і зародження нової, транссексуальної. Транссексуальною стає не лише тілесність та відносини, транссексуальним стає насамперед мистецтво.
Подивимось на ці процеси в хронологічному порядку. Поступово з уособлення чуттєвості та фрейдівського драйву в постмодерні тіло перестає бути визначником статі, воно стає матеріалом. Відбувається тотальна десексуалізація тіла, десекралізація сексуального. Тіло стає предметом демонстрації, розчиняється в симулятивній культурі постмодерну (Ж. Бодріяр). Нові технології стають способом демонстрації, способом протезування тіла (М. Маклюен). І якщо спочатку технологія розглядається як протез у того ж Маклюена, то у Бодріяра тіло стає функціональним розширенням протезування. І не дивно, адже сам процес виходить на перший план, а тіло другорядне, тіло матеріал.
Після оргіастичного стану, про що говорить Бодріяр, наступає стан після оргії. Становлення транссексуальності в усіх сферах життя якраз супроводжує цей посторгіастичний стан, коли демонстрація стає способом висловлення байдужості до тіла і до сексуального. Присутність суксуального всюди не виступає признаком надчуттєвості культури, а навпаки показує її байдужість до сексу, девальвує традиційні цінності. Множинність бажань проджує множинність рішень. Екзистенційне питання “хто я: чоловік чи жінка?” загострється. Однієї згадки про ЛГБД та різноманітні трансгендерні меншини достатньо, щоб поверхнево проілюструвати цей процес в суспільстві. В мистецтві транссексуальність проявляється багатовекторно. Насамперед це стосується кінематографу та інших візуальних видів мистецтва. Безсумнівно, кожен з авторів, які писали свої дослідження про транссексуальність мають велику палітру ілюстрацій цього. Але візьмемо, доприкладу, творчісь Енді Уорхола. Його знаменитий диптих “Мерилін” та всі наступні портрети Мерилін Монро написані Уорхолом являються уособленням такої продуманої демонстрації сексуальності. Яскрава помада, білосніжна усмішка, яка водночас носить незвичний характер, призакриті очі все це надає образу надмірної сексуальності. Мерилін з однієї сторони оголює себе своєю посмішкою, а з іншої весь її внутрішній світ ховається за цією демонстративною сексуальністю, чоловіки бачать те, що хочуть бачити і ніхто не цікавиться, що ж привело її до страшного кінце. Уорхол використовує кольори для тиражування образу, він одним принтом виставляє напоказ всю Мерилін. Транссексуальна демонстрація спрямована на десексуалізацію можна сказати, що Уорхолу вдалося показати інший образ Мерилін або ж створити його.
Ще одним уособленням транссексуальності в культурі постмодерну та епохи після постмодерну виступає Майкл Джексон. Погляньте на нього він щось нове, його тіло стає матеріалом для задоволення його прагнень, стає демонстраційним полотном його власного Я. Неможливість самідентифікації через Іншого ще одна характерна риса транссексуальності. Адже Інший зникає, він втрачає ознаки статі, він має лише тіло, тіло без органів і нічого більше. Інший такий же невизначений як і ти сам. Множинність бажань проджує множинність рішень. Естетика стає транссексуальною, а себто надмірно, напищеною сексуальністю та чуттєвістю. Естетика перетворюється в трансестетику, в транссексуальну естетику, випускає назовні все внутрішнє, чого люди боялися і соромилася. Мистецтво говорить немає сорому, немає статі, стать не важлива, тіло лише матеріал, лише спосіб, лише функція.
Що ми спостерігаємо в мистецтві сьогодні тиражування відвертих сексуальних образів, які втрачають своє сексуальне значення. Тіло розчиняється в симуляції (Ж. Бодріяр), тіло стає функцією вираження, воно набуває транссексуального характеру. Культура і процес її творення віднині нерозривно пов’язані з цим десексуалізованим тілом. Не заглядуючи далеко в минуле, приведу для наочного прикладу інсталяцію дуету “Хамерман знищує віруси” в рамках проекту “Продажного мистецтва” на останньому міжнародному міждисциплінарному фестивалі сучасного мистецтва “Гогольфесті”. Відверте використання тіла як частини експозиції автоматично перетворює тіло на матеріал, знищує його сакралізовану сексуальність, знащує навіть саме значення статевої приналежності цього тіла. Тіло як знак, без внутрішнього, а лише з атребутами зовнішнього, а задоволенння як інструмен, що розмиває кордони між статями.
Висновки. Десексуалізація тіла, розчинення в симулятивній культурі, тіло як матеріал для протезування, для вираження, тіло як функція все це ілюструє тілесність, якою вона постає перед нами в епоху постмодерну і після. Людина, яка не може ідентифікувати себе в рамках статі, людина, яка втратила протилежного Іншого, наче людина без дзеркала навиворіт. Транссексуальність, що проявляється у всьому, а особливо в мистецтві. Людина постає перед вибором власної статі природа виступає як така, що може помилитися. Посторгіастичний стан, який виставляє напоказ все, що було під знаком “табу” і говорить все це не має більше сенсу, нам до цього байдуже, тож давайте будемо тиражувати сексуальне всюди, щоб показати, що воно не має значення. Звіси ми можемо впевнено говорити про транссексуальність як концепт сучасної культурології, оскільки вона має всі атребути концепту: від ідеї до практики, і сьогодні ми можемо спостерігати її вираження. Але тим не менше, людина опиняється на черговому зламі вона не може усвідомити свою ідентичність, вона не може жити в гармонії з собою. Людина звертається до мистецтва, а воно теж виражає цю ж проблему сексуальності. Це рух по колу і поступово людина стає не суб’єктом, а об’єктом транссексуальності сьогоднішнього світу, транссексуального мистецтва.
Список використаних джерел
1. Бодріяр Ж. Симулякри і симуляція / Жан Бодріяр; [пер. з франц. В. Ховкун]. – К.: Основи, 2004. – 230 с.
2.Бодрияр Ж. Прозрачность зла / Жан Бодрияр; [пер. с франц. Л. Любарской, Е. Марковской]. - М.: Добросвет, 2000. - 258 с.
3.Гройс Б. Коментарии к искуству / Борис Гройс. - М.: Художественный журнал, 2003. - 342 с.
4.Гройс Б. Утопия и обмен / Борис Гройс. - М.: Знак, 1993. - 382 с.
5.Лакан Ж. Психоз и другой / Жак Лакан. - М.: Московский психотерапевтический журнал №1, 2002. - 17 с.
6.Подорога В. Феноменология тела / Валерий Подорога. - М.: Marginem, - 1995. - 320 с.
7.Жижек С. Метастази насолоди / Славой жижек. - К.: Альтернативи, 2000. - 154 с.
8.Фуко М. Воля к истине:по ту сторону знания, власти и сексуальности / [пер. с франц.]. - М.: Касталь, 1996. 448 с.
9. Фуко М. Наглядати і карати / Мішель Фуко - К.: Основи, 1998. - 392 с.

Хоменко Г. В.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Мєднікова Г.С., доктор. філос. наук,
професор кафедри культурології

філософська рефлексія символічної реальності у творчості ж.бодрійяра

Французькому філософу та культурологу Ж. Бодрійяру вдалося стати не лише провідним мислителем доби постмодернізму, але й зробити великий крок на зустріч суспільним перебудовам XXІ століття. Його науковий доробок продовжує бути актуальним завдяки запропонованій концепції гіперреального середовища, значущість якого продовжує набирати оберти в сучасну добу. Ж. Бодрійяр не був першопочатківцем в осягненні природи символічної реальності, до існування якої подекуди зверталися Платон (ієрархія ідей та речей), Дельоз (симуляція та імітація), Барт (штучність світу, що виражена у знаках). Однак саме у його науковій творчості проведені паралелі із сучасними цивілізаційними феноменами
· комерціалізацією мистецтва, штучністю політики, циклічним характером існування моди та всебічними проявами консюмеризму.
Для того, щоб відслідковувати прояви гіперреального у повсякденному житті, перш за все, слід чітко визначити його межі. Гіперреальність
· це нематеріальне середовище сучасного світу в якому оригінал та копія функціонують в одному континуумі. Гіперреальність вважається постісторичним періодом розвитку людства в якому істина як така втрачає власну цілісність, поступаючись безперервним процесам символічного обміну. У цьому середовищі суб'єкт опиняється у "точці незнаходження", яка позбавляє його опіки від однієї конкретної культури [3]. Внутрішньою складовою існування гіперреальності виступають симулякри
· деонтологізовані об'єкти та процеси, що позбавлені свого оригіналу. Некоректно було б ототожнювати симулякр із копією, адже остання все ж має свою першооснову.
Наявність симулякрів зустрічається в усіх сферах життя та притаманна культурі загалом. Знімаючи бінарну опозицію між оригіналом та підробкою, вони виконують декілька важливих функцій у сучасному світу, а отже не можуть бути інтерпретовані як виключно деконструктивні явища. Зокрема, мова йде про вироблення нових цінностей в результаті футуристичної орієнтованості симулякрів. Якщо копії наділені схожістю по відношенню до оригіналу та відтворюють теперішній стан явищ і процесів, симулякри являють собою самостійний образ реальності та апелюють до майбутнього. Так чи інакше, вони формують соціальне середовище сучасності та породжують нові способи інтерпретації для всього, що укорінилося у свідомості людини.
На відміну від своїх попередників, французький мислитель доводить лінійний характер існування симулякрів в історичному процесі. На його думку, симулякри були сформовані у добу європейського Відродження через існування матеріальних підробок [2]. У часи промислової революції процес виробництва копій став повсякденним процесом та основою формою трудової діяльності для переважної більшості суспільства. В минулому столітті відбулося кардинальне переосмислення феномену символічного та розуміння симулякру як відокремленого процесу, а не лише репродукованої речі. Прикладом цього може виступати циклічний характер розвитку моди, яка оперує перекомбінуванням мейнстрімних течій. Актуалізуючи течії минулого, вона повертає до життя те, що опинилося у забутті.
У певній мірі симулякри синтезують у собі минуле та майбутнє в людській свідомості, виступаючи при цьому безпричинним наслідком [1]. Колекціонування є досить красномовним прикладом консюмеристської поведінки, де кожен предмет стає симуляцією переживання подій минулого, а його цінність визначається виключно індивідуально. На позасвідомому рівні колекціонування являє собою спробу нівелювати часові межі, подумки нагадати колишні почуття. У колекції завжди має залишатися місце для нового предмету, що апелюватиме до попередніх. Поява нових предметів відроджуватиме колекцію, а нових смислів
· культуру загалом. Саме цю функцію виконують симулякри у соціокультурній реальності сьогодення. Спрошуючи та підживлюючи іншими смислами ті чи інші явища вони скасовують їх смертність.
Таким чином, символічне
· це не категорія чи поняття, але комунікативний акт обміну та соціальних взаємовідносин, що декларують кінець об'єктивної дійсності, стаючи опозицією між реальним та уявним. Кожен знак та символ може стати симулякром, відщеплюючись від власного субстрату та отримуючи незалежність у власному існуванні. Будучи пустою формою, яка підлаштовується під будь-які нові конфігурації, він уособлює своєрідну рамку для фотографій (смислів), що приєднується зовні.

Список використаних джерел
1. Бодрийяр  Ж.  Символический  обмен  и  смерть.  Перевод  и  вступительная  статья  Зенкин  С.Н.  М.:  «Добросвет»  2000    387  с.  [Электронный  ресурс]    Режим  доступа.    URL: [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] 
2. Бодрийяр Ж. Симулякры и симуляция [Текст] / Перевод О.А. Печенкина. Тула, 2013. 204 с.
3. Самарская Е. Жан Бодрийяр и его вселенная знаков // Бодрийяр Жан. Общество потребления. Его мифы и структуры. М., 2006, с. 251-264



УДК: 376.22
Янковська А. О.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Карнаух А.А, канд. політ. наук,
доцент кафедри політичних наук


ДЕЯКІ АСПЕКТИ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ЗМІН В УКРАЇНІ
НА РУБЕЖІ ХХ-ХХІ СТОЛІТТЯ
Збагнути сутність поступових змін у політиці, реформуванні політичного життя, упорядкованості політичних структур і політичних перетворень можна, досліджуючи їх у системі політичного процесу, змін та розвитку. Так, на рубежі XX – XXI століть Україна стала одним з основних європейських суб’єктів політичних випробувань та перетворень у Європі.
Події кінця 80-х – початку 90-х рр. ХХ століття зумовили творення нового державного устрою в Україні, перехід від політики соціалістичного спрямування до демократичного громадянського суспільства, від планової соціально-економічної системи до ринкової економіки [1].
З часом стало помітно, що зміна політичного устрою, систематичне переформатування уряду, створення нової конституції, формування демократичної політичної культури, голосування в парламенті, здійснення політичних реформ, видання указів тощо дії різнопорядкові. Всі ці події і явища політичного життя і становлять політичний процес. Політичний процес це технологія здійснення влади суб'єктом політики, він безперервний і складний і проходить у різних напрямах. Його темпи залежать від уміння суб'єктів політичної діяльності використовувати політичний час.
На початку ХХІ століття українське суспільство ввійшло в новий період період модернізаційних змін як у політичній, соціальній, так і в економічній сферах. Структурні зміни, які відбуваються у формах власності та формування нових виробничих відносин призводять до розшарування суспільства і , таким чином, впливають на психологію, мораль, та культурне життя людства. Соціально-культурна структура суспільства стає більш різнобарвною, з новою конфігурацією можливостей та уподобань окремих суспільних прошарків.
Зростає роль політичного дискурсу щодо самоідентифікації громадян держави та їх впливу на прийняття політичних рішень структурами влади. Вітчизняні дослідники, враховуючи нинішні реалії розвитку українського суспільства, в описі та аналізі процесів модернізації в Україні відмежовують політичні дискурси від наукових та будують теоретичні розробки, виходячи з двох базових аспектів. По-перше, вчені вказують на важливість у розробці проектів модернізації врахування історичних передумов, геополітичного становища, сучасної специфіки функціонування політичної, соціальної, економічної, духовної сфер українського суспільства. По-друге, науковці вважають, що у розробці проекту модернізації слід враховувати розробки різних теоретичних і практичних моделей модернізації [2, с. 279].
Однією з найважливіших модернізаційних проблем українського суспільства залишається проблема національно-культурної самоідентифікації громадян, оскільки відсутність нової модернізованої ідентичності оцінюється вітчизняними дослідниками як одна з реальних загроз для стабільності суспільства і цілісності держави. Тема модернізації суспільного життя в Україні в різних його вимірах визначається як провідна з 1990-х років у політичній та інших галузях наукових досліджень [2, с. 283 ].
Нинішня суспільна і політична свідомість в Україні є складною і суперечливою, тому що вона диференційована різноманітними соціальними та політичними критеріями історичного вибору української нації щодо цивілізаційної ідентифікації. Адже національна ідентичність є вагомим конструктом сучасного політичного дискурсу і одним з ефективних механізмів формування суспільної й індивідуальної свідомості громадян.
Політичні процеси в українському суспільстві, як правило, відбуваються поступово, повільно, проте політичні сили і окремі політичні діячі інколи прагнуть прискорити їх. Таке прискорення є не що інше, як намагання вирвати політику, політичну систему із системи «суспільство» і примусити її працювати за невластивими їй законами. Це призводить до відриву від реальності, а він, у свою чергу, до суб'єктивізму, волюнтаризму, в кінцевому підсумку до політичного краху. Будь-яке прагнення до прискорення тих чи інших політичних процесів у суспільстві має враховувати взаємодію їх з усім суспільством, можливість такого прискорення, міру впливу на механізм проходження суспільних процесів [3].
Історично доведено, що розвиток будь-якої суспільної системи не є безперервним. Тривалість різних етапів може бути різною. Це особливо слід враховувати політичній еліті, у процесі прийняття політичних рішень, оскільки останні можуть бути ефективними на одному етапі, за умов іншого нездійсненні або навіть руйнівні. При виробленні державної політики важливо визначити довготривалі тенденції. Це надзвичайно важливо для України, де політичні процеси набувають нових рис та якостей, з'являються нові інститути та процеси, що, у свою чергу, потребує упорядкування, пристосованості, самозбереження, попередження безвихідних політичних процесів.
Суспільні зрушення на початку ХХІ століття призвели до подолання ідеологічного та політичного розколу між громадянами України. До головних національних інтересів суспільства сьогодні належать питання соціального миру і порядку всередині країни, формування та збереження національно-культурної ідентичності, збереження територіальної і політичної цілісності держави. Закладений у національно-державницькій парадигмі консолідуючий потенціал виявився потужним для того, щоб політична нація стала вагомим і достатньо обґрунтованим конструктом ідентифікаційного поля суспільства.
Отже, політичний процес зумовлений об'єктивними законами розвитку суспільства. У разі порушення об'єктивних законів соціального розвитку, послідовності стадій протікання самого процесу, динаміки можливих змін він може перетворюватись на свою протилежність. Це призводить до відкидання суспільства у своєму поступальному розвитку на десятиліття і навіть на століття. Складні політичні процеси, що відбуваються у різних сферах життя українського суспільства, зумовлюють необхідність об’єктивного та всебічного політологічного аналізу причин наявних проблем, а також наукового обґрунтування ефективних заходів, спрямованих на їх вирішення.

Список використаних джерел
1. Розумний М. Фактори сучасної національної самоідентифікації українців [Текст] // Політичний менеджмент. – 2007. – № 1 (22). – С. 93–99.
2. Шайгородський Ю. Ж. Політика: взаємодія реальності і міфу [Текст] / Ю. Ж. Шайгородський – К.: Знання України, 2009. – 400 с.
3. Федоренко О. Геополітичний дискурс в українському суспільстві на початку ХХІ століття [Текст] / О. Федоренко – К.: Молодіжний політологічний журнал «Смолоскип», 2010.









Секція 2. Використання методів арт-терапії, фізіотерапії та фізичної культури у роботі з проблемними підлітками та дітьми, які мають порушення психофізичного розвитку



Бабак О. К.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Малина Л. О., канд. пед. наук,
доцент кафедри сурдопедагогіки

Концентрація уваги у дітей з вадами слуху молодшого шкільного віку
Актуальність проблеми. Увага характеризується зосередженістю на конкретному об'єкті психічної діяльності та має певну інтенсивність, а отже певний ступінь концентрації. Чим сильніше зосередження, тим більше внаслідок негативної індукції гальмується дія побічних подразників, тим цілеспрямованішою й продуктивнішою стає сама діяльність. Показником її інтенсивності є стійкість до перешкод, неможливість відволікання уваги від предмета діяльності сторонніми подразниками. Концентрація уваги може бути як вузькою, так і ширшою, коли людина зосереджується не на одному, а на кількох об’єктах. За ширшої концентрації уваги відбувається її розподіл. Він виявляється в тому, що людина одночасно виконує кілька різновидів діяльності. [2, с. 29]
У дітей з вадами слуху підвищене навантаження під час концентрації уваги припадає на зір, що вимагає більш глибокого зосередження уваги. Внаслідок напруження діти швидше втомлюються, що призводить до зниження швидкості виконання завдань та зростання кількості помилок. Зконцентрованість залежить від образної виразності матеріалу (так, коректурні проби з фігурними таблицями дають кращі результати, ніж з буквеними). [1, с.3]
Актуальність теми обумовлена недостатністю вивчення психофізіологічних даних про концентрацію уваги у дітей молодшого шкільного віку з вадами слуху. Дослідження даної проблеми сприятиме більш ефективному опануванню знань учнями в навчальній діяльності, корегуватиме негативні наслідки порушення слуху.
Мета роботи полягає в експериментальному вивченні концентрації уваги у молодших школярів з вадами слуху, виявленні рівней концентрації та визначенні сприятливих психолого-педагогічних умов для її розвитку і корекції.
У дослідженні взяли участь 5 учнів зі зниженим слухом 4 класу спеціальної школи-інтернату м. Києва № 18. Експеримент мав констатувальний, формувальний та контрольний етапи проведення.
Для визначення наявного рівня концентрації уваги у дітей з вадами слуху проводилися методики: «Методика для вивчення концентрації уваги (модифікація методу П'єрона-Рузера)», «Методика для вивчення концентрації «Коректурна проба» ( Б. Бурдон) – буквенний і фігурний варіант» та корекційні вправи з розвитку уваги - «Лабіринти», «Знайди зайве», «Пошук предметів» та ін.
Для кількісної оцінки концентрації уваги в коректурних пробах підраховуються наступні показники: показник концентрації А = (n – n1,)/n, де n число закреслених елементів, n1 число помилок.
Для обрахунку модифікації методу П'єрона-Рузера фіксувалась кількість помилок і час, витрачений на виконання завдання.
Порівняння результатів методики для вивчення концентрації уваги («Коректурна проба» ( Б. Бурдон) – фігурний варіант) показало незначні зміни. У однієї дітини рівень знизився з 86% до 63% із-за особистісних факторів (небажання працювати над методикою). У всіх інших піднявся на 1-2 %.
Натомість порівняння даних методики для вивчення концентрації уваги («Коректурна проба» ( Б. Бурдон) – буквенний варіант) виявило певні зміни в результатах. Одна дитина підняла свій показник з 94% до максимального результату - 100%. Інші також покращили свої результати: зменшили кількість помилок за рахунок повільнішого темпу і меншого обсягу виконаної роботи. Таким чином, концентрація на завданні стала більшою, але її продуктивність зменшилась.
«Методика для вивчення концентрації уваги (модифікація методу П'єрона-Рузера)» у порівнянні також показала певні зрушення в покращенні результатів в середньому на 4 – 5 %.
Аналіз проведеного дослідження свідчить, хоч і про незначний, але позитивний вплив на концентрацію уваги дітей з вадами слуху молодшого шкільного віку. Даний факт вказує на можливість подальшої коригуючої роботи в цьому напрямку з метою підвищення навчальних досягнень учнів з вадами слуху.
Список використаних джерел
1. Гоголева А. В. Особенности развития внимания глухих школьников // Дефектология. 1981. № 3.
2. Трофімов Ю. Л. Психологія: підручник / Ю. Л. Трофімов, В. В. Рибалка, П. А. Гончарук та ін.; за ред. Ю. Л. Трофімова. – К. : Либідь, 2001. – 560 с.

Бабій В. Е.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Круглик О. П., канд. пед. наук, доцент кафедри сурдопедагогіки

ДІАГНОСТИКА САМООЦІНКИ ЛЮДЕЙ З ВАДАМИ СЛУХУ

Кожного дня люди спілкуються один з одним, взаємодіють з навколишнім світом, вступають у міжособистісні взаємини різного характеру. У більшості випадків, міжособистісні відносини залежать від самої особистості, зокрема її індивідуальних значущих якостей, як позитивних, так і негативних, які найкраще виявляються через рівень самооцінки людини. Самооцінка відіграє важливу роль в становленні механізмів саморегуляції і впливає на розвиток міжособистісних відносин. В свою чергу розвиток міжособистісних відносин впливає на формування гармонійної особистості та розвитку у дитини з вадами слуху адекватної самооцінки. Як тільки дитина з вадами слуху усвідомить себе як особистість і буде рефлексувати власну діяльність, вона почне краще розуміти свою поведінку та взаємодіяти з іншими людьми.
Актуальність дослідження самооцінки дітей з вадами слуху пов’язана із недостатньою кількістю робіт присвяченим цьому питанню. Формуючись в процесі всієї життєдіяльності особистості, самооцінка, у свою чергу, виконує важливу функцію в її розвитку, виступає регулятором різних видів діяльності та поведінки людини. Від самооцінки дитини з вадами слуху залежить характер спілкування, відносини з іншими людьми, успішність його діяльності, подальший розвиток особистості.
Мета роботи: діагностувати рівень самооцінки у дітей підліткового віку. Від самооцінки залежать взаємовідносини людини з оточуючими, її відношення до успіхів та невдач, тим самим самооцінка впливає на ефективність діяльності людини. Самооцінка впливає і на те, як особистість оцінює можливості і результати діяльності інших. Адекватна самооцінка у дітей з вадами слуху з одного боку є основою регуляції особистої поведінки, з іншої – запорука успішного встановлення міжособистісних відносин (Колесник І.П. , Петрова В.Г., Прилепська Т.М., Нудельман М.М., Гозова О.П. та ін).
Для експериментального дослідженні щодо діагностики самооцінки дітей з вадами слуху нами було використано методику Рене Жиля. У дослідженні брали участь 11 учнів підліткового віку з порушеннями слуху спеціальної загальноосвітної школи-інтернату №18 м. Києва. З кожною дитиною тест проводився індивідуально, з додатковим, якщо вимагала ситуація, поясненням певних життєвих ситуацій.
Отже, за результатами нашого дослідження було виявлено, що найбільший прояв відношень до оточуючих людей учні з вадами слуху виявляють до матері (60%), що є свідченням адекватного розуміння найближчого оточення, рідної людини і свого місця в сім’ї. У своїх дослідженнях Е. Еріксон вважає, що наявність тісного та емоційно насиченого контакту з матір’ю є основою розвитку у дитини самостійності, впевненості у собі, незалежності і в той же час теплого, довірливого відношення до інших людей.
За результатами обстеження за методикою Р.Жиля показник по шкалі «Соціальна адекватність поведінки» занадто занижена (14,5%), що свідчить про домінування агресивної реакції поведінки дітей. При цьому спостерігається яскрава тенденція до ізоляції від однолітків (шкала №11 « Закритість, обережність» 23%), що впливає на відношення до друзів та подруг (шкала №6 «Відношення до подруги та друга» 11,5%).
Слабке включення до взаємодії з однолітками (занижений показник по шкалі №10 «Комунікабельність» 11%) при наявності тенденції до лідерства та домінування (середній показник по шкалі №9 «Домінування» та низький показник по шкалі №12 «Соціальна адекватність поведінки») може говорити про те, що сфера взаємодії «дитина-дитина» для дітей з вадами слуху є конфліктною. В основі цього конфлікту, ймовірно, лежить протиріччя між «я» та «ми», коли дитина має бажання, але не може увійти в референтну групу однолітків, хоча і в фантазіях бачить себе лідером. Таким чином, у досліджуваних дітей спостерігається потяг до взаємодії з іншими дітьми, бажання утвердитись в їх очах, проте в реальності спостерігаємо невміння вірно будувати свою поведінку відповідно нормам.
В сфері сімейних відношень варто відмітити відмову дітей з вадами слуху від контактів з бабусею та дідусем (18%), середній показник по відношенню до брата та сестри (43,5%), що, як результат, впливає на встановлення адекватних міжособистісних відношень з людьми. Дуже низький показник ми бачимо по шкалі №3 «Відношення до мами і тата як до батьків» (24%), що свідчить про не сприймання батьків як єдиного цілого.
На жаль, низький показник демонструє шкала №8 «Допитливість» (26,5%). Суть параметра «допитливість» близьке до таких понять як «пізнавальна спрямованість», «пізнавальна ініціативність», проте в тесті Р.Жиля «допитливість» має суть «близькість до людини, яка щось розповідає», «залежність від дорослого». Також низький показник має шкала №11 «Закритість, обережність» (23%). Цей фактор позитивно корелює з інтелектом. Таким чином, діти, які зображують себе на картинках методики усамітненими, є більш інтелектуально розвинутими і в цьому сенсі більш незалежними, спрямовані не стільки на відношення «людина-людина», скільки на відношення «людина-предметний світ». Цікавим виявився факт низького показника по відношенню до вчителя (шкала №7). Це свідчить про те, що діти, на жаль, не вважать його авторитетом.
Таким чином, діагностуючи рівень самооцінки дітей з вадами слуху методикою Р.Жиля нами було виявлено наскільки учні почувають себе адекватно і позитивно, формуючи свою самооцінку особистості в сфері міжособистісних відносин. Надалі нами плануються подальші експериментальні дослідження з проблеми вивчення рівня самооцінки учнів з вадами слуху підліткового віку.

Список використаних джерел
1. Богданова Т.Г. Сурдопсихология: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. -- М.: Академия, 2002. - с. 60-63
2. Р.Жиля тест-фильм// Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь справочник по психологической диагностике. Киев, 1989 [Електронний ресурс].- Режим доступу:
www.psyoffice.ru/150-burlachuk-l.-f.-morozov-s.-m.-slovar-spravochnik.html
3. Методика Рене Жиля // Лучшие психологические тесты / Под ред. А.В.Кудряшова. Петрозаводск, 1992 [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://forum.myword/index.php?/files/file/13410-luchshie-psihologicheskie-testi/


УДК: 378.091.3:911.2
Вакуліна О.І,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
Науковий керівник: Лелюх-Степанчук О. О., викладач кафедри практичної психології

Використання методів музичної терапії у роботі з дітьми зі спектром аутистичних порушень

Проблема неврозів, як найбільш розповсюдженої форми психічних порушень у дітей, на даний час, продовжує існувати.
У зарубіжній психології вивчення неврозів характеризується двома тенденціями. Одні вчені стверджують про безумовну природу біологічного походження невротичних захворювань, заперечуючи будь-яку можливість впливу психологічної травми, як одного з механізмів або можливої умови виникнення неврозів. Прибічники іншої точки вказують на можливість виникнення всієї клінічної картини неврозу на базі одних лише особистісних психологічних механізмів.
У вітчизняній літературі невроз розглядається як взаємозв’язок особистісних і біологічних механізмів. Більшість вітчизняних вчених стверджують, що визначну роль у розвитку неврозу має характер та особливості психотравмуючої ситуації [4, c.37].
Таким чином, можна зазначити, що не існує єдиного погляду на визначення поняття «невроз». Це пов’язано зі складною картиною невротичних порушень у людини. Але, у більшості випадків, невроз трактується як психогенний нервово-психічний розлад, який виникає в результаті порушення особливо значущих життєвих відносин людини [3, с.14].

Застосування прийомів арт-терапії при роботі з дітьми, що мають невротичні порушення, все більш активно використовується в психології. Арт-терапія – це особлива форма психотерапії, психокорекції та розвитку особистості, заснована на творчому самовираженні за допомогою різних видів мистецтва (живопису і малюнку, ліплення, музики, танцю, театру тощо) [1].
З історії розвитку арт-терапевтичного напрямку простежується, що перші спроби використання методів арт-терапії як психотерапевтичного та психокорекційного інструменту, а також фактору психічного розвитку при роботі з дітьми мали місце ще на початку XIXстоліття [4].
Беручи до уваги специфічні ознаки арт-терапевтичного напряму, можна окреслити особливості їх застосування.
Діти у більшості випадків відчувають труднощі при вираженні своїх проблем та переживань вербальним шляхом. Невербальна експресія, в тому числі й художня, для них є більш природньою. Це є особливо значимим при роботі з дітьми, що мають ті чи інші мовленнєві порушення. Слід брати до уваги й те, що діти більш спонтанні й у меншій мірі здатні до рефлексії свої власних почуттів та вчинків. Їх хвилювання виражаються в зображеннях більш безпосередньо, не проходячи крізь «цензуру» свідомості. Тому їх хвилювання, що втілюються в продукт творчості, легко доступні до сприйняття та аналізу.
Наступною особливістю є те, що мислення дитини більш образне й конкретне, у порівнянні з мисленням дорослих. Тому дитина використовує художню діяльність як засіб осмислення дійсності й своїх взаємовідносин з нею. Малюнок дитини може вказувати на рівень інтелектуального розвитку, а також ступінь психологічної зрілості дитини.
Важливою особливістю є й те, що художні матеріали й предмети ігрової діяльності дуже часто є для дитини більш важливими «партнерами», ніж сам арттерапевт. Дитина виявляє по відношенню до них найбільш характерні для себе й пов’язані з досвідом способи конструювання відносин, емоційні реакції, в яких очевидні явища проекції [4, c.167-168].
Важливо враховувати, що ігровий простір, художній матеріал, а також образ виступають для дитини засобом психологічного захисту, до якого вона звертається в складних обставинах. Це пов’язано з можливістю художнього образу до більш-менш довгого «утримання» переживань від їх вияву назовні, а також їх властивості «дистанціювати» переживання за рахунок механізмів проекції. Можна сказати, що образ виконує роль певного «контейнера» («накопичувача»), всередині якого складні переживання дитини можуть зберігатись до тих пір, допоки вона не зможе осмислити їх, чи прийняти [4, с.168-169].
С. Валкер, посилаючись на праці П. Амстера, перераховує основні форми арт-терапевтичної роботи:
психологічна оцінка та постановка діагнозу;
встановлення відносин з дитиною;
допомога дитині у вербалізації й розумінні переживань;
допомога в осмисленні того символічного матеріалу, який сприймається дитиною за «небезпечний»;
формування в дитині нових інтересів, на які вона зможе спиратися у повсякденному житті, та які зможуть допомогти їй у подальшому психологічному розвитку (C. Walktr) [5].
Показниками для застосування арт-терапевтичних методів є [2, c.86]:
труднощі емоційного розвитку, актуальний стрес, депресія, зниження емоційного тонусу, імпульсивність емоційних реакцій;
емоційна депривація, переживання дитиною емоційного відторгнення почуття самотності;
наявність конфліктних міжособових стосунків;
підвищена тривожність, страхи, фобічні реакції;
неадекватно сформована «Я-концепція»; низька, дисгармонійна, викривлена самооцінка, низька ступінь самосприйняття тощо.
Застосування методів арт-терапії є необхідним в ситуаціях складних емоційних порушень, несформованості в дитині комунікативної компетенції, а також при низькому рівні розвитку ігрової діяльності та відсутності у дитини ігрових мотивів та інтересу до гри. Арт-терапія дає широке коло можливостей до вияву дитячої емоційної реакції, з використанням соціально прийнятних для цього методів.
У випадках складнощів при спілкуванні: замкненості дитини, при низькій зацікавленості у спілкуванні з однолітками або при надмірній сором’язливості дитини арт-терапія допомагає об’єднати дітей у групу при збереженні індивідуального характеру їх діяльності, спрощує процес їх комунікації, опосередкований творчим процесом та його продуктом. Арт-терапевтичний метод допомагає психологам якнайкраще об’єднати індивідуальний підход до дитини, а також групову форму роботи.
За даними досліджень, застосування арт-терапії в корекційній роботі дозволяє отримати наступні результати:
забезпечує формування ефективного реагування соціально прийнятними формами;
забезпечує процес комунікації замкненим, сором’язливим або слабо спрямованих до спілкування з ровесниками дітьми;
створює сприйнятливі умови для розвитку довільності та спроможності до саморегуляції, спричиняє додатковий вплив на усвідомлення дитинною власних почуттів, переживань та емоційних станів; створює передумови для регуляції емоційних станів та реакцій;
суттєво підвищує особистісну цінність, сприяє формуванню позитивної «Я-концепції»; створює умови підвищення впевненості у собі, через визнання цінності продукту, створеного дитиною [2, c.97].
Використання арт-терапевтичних прийомів при роботі з невротичними проявами у дітей є ефективним при умові дотримання умов орієнтування ігор та вправ для дітей на їх невротичні прояви, а також при умові поєднання як індивідуальних, так і групових форм роботи.

Список використаних джерел
1. Малкіна-Пих І. Г. Гендерна терапія. Довідник практичного психолога [Електронний ресурс] / І. Г. Малкіна-Пих. – 2003. – Режим доступу до ресурсу: http://medbib.in.ua/gendernaya-terapiya-spravochnik-prakticheskogo.html.
2. Карабанова О. А. Игра в коррекции психического развития / О. А. Карабанова. – Москва: Российское педагогическое агентство, 1997. – 191 с.
3. Карвасарский Б. Д. Неврози /Б. Д. Карвасарский.– Москва: Медицина, 1990. – 576 с.
4. Копытин А. Н. \"Неврозы\" / А. Н. Копытин. – СПб: Лань, 1999. – 256 с.
5. Практикум по арт-терапии/Под ред. А. И. Копытина. СПб.: Питер, 2001. 448 с.


Винокурова О. Ю.
Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова,
Науковий керівник: Степанова Л. П., канд. пед. наук, старший викладач теорії та методики музичної освіти, хорового співу і диригування


ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДІВ МУЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ У РОБОТІ З ДІТЬМИ ЗІ СПЕКТРОМ АУТИСТИЧНИХ ПОРУШЕНЬ

Позитивний вплив музики на організм людини відомий з давнини. У Стародавній Греції та Египті музику використовували як терапевтичний засіб у релігійних і «магічних» ритуалах. Музика є давньою формою спілкування, властивої всім людським культурам. В наш час науковці визначають термін «музикотерапія» як метод арт-терапії, який включає музику в якості засобу корекції емоційних відхилень, страхів під час комунікації, рухових і мовних розладів, відхилень у поведінці, а також для лікування різних соматичних та психосоматичних захворювань.
Метою публікації є висвітлення завдань музичної терапії у роботі з аутичними дітьми та принципів побудови музикотерапевтичних занять.
Застосування музичної терапії у роботі з дітьми із спектром аутистичних порушень обумовлене декількома факторами. По-перше, такі діти мають виключну зацікавленість до музики. Одна з причин, чому музика для них така приваблива, полягає в тому, що вона не вимагає участі мови, що є важким процесом для більшості дітей з аутизмом [1].
По-друге, музикотерапія не має на меті створення витвору мистецтва, що має високу художню та естетичну цінність (як і будь-який напрям арт-терапії), тому в цій формі роботи немає обмежень у використанні. Будь-яка людина може приймати участь у музикотерапевтичному процесі, незалежно від її здібностей.
По-третє, варто згадати, що головним у спектрі аутистичних порушень є порушення соціальної інтеграції, зумовлене небажанням аутичних людей вступати в будь-який контакт із суспільством, а музикотерапія – це засіб саме невербального спілкування.
Гра на музичних інструментах сприяє розвитку координації рухів і абстрактного мислення, концентрації уваги, зміцненню короткочасної і довготривалої пам'яті дітей з аутистичним спектром порушень. Заняття на музичних інструментах надає таким дітям більше впевненості у власних силах, сприяє самовираженню, дає додаткову можливість у встановленні соціальних зв'язків.
Наукові джерела свідчать, що головним завданням музичної терапії у роботі з аутичними дітьми є налагодження слухо-вокальної, слухо-рухової і зорово-рухової координації, здатності синтезувати їх в одній діяльності, що забезпечить наступний ефект: емоційна розрядка, полегшення ситуації взаємодії, регуляція емоційного стану, придбання нових засобів емоційної експресії, створення підґрунття для формування комунікативних навичок, розвиток творчої уяви і фантазії, сприяння самовираженню і саморозвитку, полегшення можливостей засвоєння нових відносин [2].
В результаті аналізу наукової літератури нами виділено принципи побудови музикотерапевтичних занять, на які варто спиратися у роботі з аутичними дітьми:
принцип психічної екології: починати і закінчувати заняття спокійною тихою музикою; протягом заняття відстежувати емоційний стан дитини і відповідно коригувати інтенсивність заняття;
поступове ускладнення матеріалу (доцільно при формуванні будь-якої діяльності): заняття музичної терапії будуються від простого до складного: від певних операцій і дій до цілісного вокально-пластичного самовираження;
максимальне залучення довільних рухових реакцій в комплексі з роботою слухового, зорового і тактильного аналізаторів.
Проводити заняття з музичної терапії може корекційний педагог або психолог, який орієнтується в музичній культурі, має музичні здібності (розвинений музичний слух, почуття ритму, музичну пам'ять, елементарні вокальні здібності, може грати на кількох інструментах) і, бажано, музичну освіту. Музикотерапевтичні заняття може проводити також музикотерапевт, обізнаний в проблематиці дитячої корекційної педагогіки і психології.
Таким чином, можна зробити висновки, що використання методів музичної терапії може слугувати важливою підтримкою і джерелом людського спілкування для аутичної дитини і, як наслідок, сприяти зменшенню негативних проявів аутистичного спектру порушень. Питання впливу музичної терапії на розвиток аутичних дітей потребують подальшого наукового дослідження, адже на теренах України воно лишається малодослідженим.
Список використаних джерел
1. Алвин Дж., Уорик Э. Музыкальная терапия для детей с аутизмом. - М.: Теревинф, 2004. - 208 с.
2. Иванченко Г.В. Психология восприятия музыки: подходы, проблемы, перспективы. - М.: Смысл, 2001. - 264 с.




Воробей С. О.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
Науковий керівник: Дьоміна Ж. Г., канд. педагог. наук,
доцент кафедри теорії та методики фізичного виховання

ВПЛИВ ЗАНЯТЬ З ДЗЮДО НА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ УЧНІВ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ
Постановка проблеми. В підлітковому періоді учні починають інтенсивніше розвиватися, відбуваються морфологічні зміни в організмі, що ведуть за собою і психологічні зміни. Їхні ознаки викликають у дітей відчуття дорослості. Яке веде за собою різні прояви агресії, конфліктів з батьками. В цей період діти особливо хочуть виділятися як особистість і в цьому їм допомагає те, що вони відвідують різні секції та гуртки. Не винятком є і секція з дзюдо.
Актуальність. Проблема впливу занять з дзюдо на формування особистості учнів підліткового віку не є повністю дослідженою. Саме тому моя робота звертається до неї.
У цьому віці відбуваються значні зміни в житті дитини, змінюється його соціальний статус - він стає учнем, прийшовши в спортивну секцію - він стає спортсменом, бере участь у змаганнях, вступає в протиборство з суперником, освоює нові для нього види діяльності. Для дітей на даному життєвому етапі спорт всього лише гра. Але за цією ігровою діяльністю ховаються великі зміни, що відбуваються у психіці дитини. Відбувається формування його особистісних якостей.
Дзюдо вид спортивної боротьби, що культивується у більшості країн світу. Заняття дзюдо особливо впливають на виховання особистості дзюдоїстів дитячо-юнацького віку.
Дзюдо є одним з найскладніших видів спортивної діяльності, що вимагає повної віддачі фізичних сил, також дзюдоїсти відчувають психологічні перевантаження. Дзюдо загартовує особистість, привчає спортсменів реально оцінювати свої сили, контролювати свою поведінку. Традиції дзюдо не змінюються з початку його існування. У нашому стрімко мінливому світі дуже часто змінюються життєві цінності, що в свою чергу відбивається на становленні характеру підростаючого покоління. У навчально-тренувальному процесі і змагальної діяльності виникає багато ситуацій, що вимагають прояви як моральних, так і вольових якостей. Для того щоб у дітей, що займаються дзюдо виробити звичку моральної поведінки, щоб вони в потрібний момент могли проявити вольові якості, тренеру самому необхідно створювати навмисні ситуації в навчально-тренувальному процесі, що дозволяє прискорити формування морально-вольових якостей.
Підлітковий вік: властиве цього віку статеве дозрівання суттєво змінює рухливість нервових процесів. Це призводить до певних змінам у вольовій сфері. У підлітків зростає сміливість, але знижується витримка. Наполегливість може виявлятися тільки в цікавій для них роботі. Знижується дисциплінованість, посилюється впертість. У вольових зусиллях процеси збудження переважають над гальмуванням. Починається формування переходу організації вольової активності від зовнішньої стимуляції до внутрішньої (Самостимуляції).
Виховна функція дзюдо оптимізує особистісний розвиток, нівелює недоліки вироблення вольових, моральних й інших якостей тих, що займаються цією боротьбою, сприяє формуванню моральних підвалин: відповідальності, взаємодопомоги, поваги до оточуючих.
Висновки. У результаті дослідження виявлено, що підлітки, які займаються дзюдо, менш агресивні і більше стримані, а ніж діти, які не займаються спортом. Заняття дзюдо сприяють зменшенню проявів агресивності підлітків у повсякденному житті, яку вони виявляють під час змагань в контрольованому виді під керівництвом тренера. Цей вид боротьби розвиває у підлітків наполегливість, прагнення до перемоги не тільки у спортивних змаганнях, а й під час досягнення поставлених цілей, рішучість, стійкість, динамічність, самостійність, індивідуальність та низку інших особистісних властивостей.

Список використаних джерел
1. Закорко І. Викладання основ спортивної боротьби на уроках фізичної культури в середній школі // Фізичне виховання в школі. – 2000. – №2.
2. Калмыков С. В. Физическое развитие и физическая подготовленность юных борцов 8-10 лет // В книге ВНИИФК. Тезисы 7-й Всесоюзной научно-практической конференции ”Оптимизация подготовки юных спортсменов”. – Москва – 1983.
3. Ягелло В. Контроль функциональных возможностей 11-18-летних дзюдоистов с учетом их соматического развития // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту – Харків – 2001- №26.


Гонтарь К. О.,
Національнй педагогічний університет іменні М. П. Драгоманова
Науковий керівник: Круглик О. П., канд. педагог. наук,
доцент кафедри сурдопедагогіки

СТАНОВЛЕННЯ “Я-КОНЦЕПЦІЇ” В УЧНІВ З ВАДАМИ СЛУХУ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ
Актуальність проблеми. Людина – істота соціальна. Становлення її як соціальної істоти, або ж, іншими словами, формування особистості  процес тривалий та нелегкий. У ньому велика роль належить активності самої людини.
Людина є суб'єктом власного життя. Вона вільна у своєму виборі, прийнятті рішень, намагається виявляти самостійність і відповідальність, займатися саморозвитком. У здорової, нормальної людини ці якості завжди існують як потенційні можливості. Дуже важливо, щоб людина адекватно оцінювала себе та свої здібності . Якщо вона не приймає себе такою, якою вона є, а орієнтується в оцінці власної поведінки, прийнятті рішень лише на ідеальний образ себе, то це призводить до постійного дискомфорту, незадоволення собою, невротичних станів, гальмування особистісного розвитку. [4]
Самооцінка особистості є центральним компонентом «Я-концепції». «Я - концепція» - це оцінно-пізнавальна система, що переживається і більш-менш усвідомлюється індивідом. На її основі складається ставлення індивіда до себе та до інших, що спирається на особистісну самооцінку своїх можливостей, здібностей, характеру. [2]
Формування неадекватної самооцінки негативно впливає на процес соціальної адаптації, особливо яскраво це виражено в осіб з проблемами в розвитку, які, за тих чи інших обставин, не можуть повноцінно взаємодіяти з навколишнім світом.
В сурдопсихологічній галузі проблеми самооцінки були висвітлені такими вченими як Колесник І.П. , Петрова В.Г., Прилепська Т.М., Нудельман М.М., Гозова О.П. та ін. [1]Зокрема, використовувались такі методики: методика Н.Б.Берхіна, проективні методики різного типу, різні варіанти методики незакінчених речень, малюнки, автопортрети і т. ін..[3]
Мета роботи полягає в експериментальному дослідженні самооцінки старших школярів з вадами слуху та виявленні її специфічних особливостей.
Визначення рівня самооцінки дітей з вадами слуху проводилося із застосуванням методики Т.Лірі «Тест самооцінки властивостей характеру». В дослідженні брали участь діти підліткового віку 8-9 класів кількістю 13 осіб. Учням був запропонований тест на диференціацію 50 рис характеру людини, з яких 36 позитивних і 14 негативних. Крім того, необхідно було вказати власні риси, що характеризують підлітка як особистість.
З кожною дитиною тест проводився індивідуально, з додатковим поясненням лексичного значення слів. Слід відмітити, що із 50 понять учні попросили пояснити значення таких: брутальність, ентузіазм, завзятість, невимушеність, пихатість, примхливість.
Нами були виявлені рівні самооцінки особистості глухого учня: завищена самооцінка, середня самооцінка та занижена самооцінка.
Як показують дані дослідження, більшість учнів з вадами слуху підліткового віку мають завищений рівень самооцінки за позитивними якостями характеру (62%). Коефіцієнт, який ми отримали в результаті обробки позитивних якостей, у більшості випадків близький до 1, що, за методикою Т.Лірі, свідчить про переоцінку себе. Варто вказати, що учні мають завищений рівень самооцінки і за негативними якостями (також 62%). Переважно результати близькі до нуля, що і вказує на завищену самооцінку. Підлітки або взагалі не приписують собі негативні риси, або обирають 2-3 з 14 можливих.
Такі дані в цілому можна пояснити тим, що учні недостатньо розуміють певні якості, які характеризують особистість. В більшості випадків, у першому стовпчику позитивних рис, в учнів зустрічаються такі якості: злість, ледарство, неохайність, неробство, брутальність, заздрість, необережність. А серед негативних рис можна побачити: гумор, дбайливість, індивідуалізм, колективізм, принциповість, розсудливість.
Висновки. Таким чином, більшість учнів з вадами слуху підліткового віку мають завищений рівень самооцінки, зокрема, виділяючи в себе такі позитивні риси: акуратність, доброта, життєрадісність, наполегливість, ніжність, поступливість, привітність, розсудливість, терплячість, щирість і т. ін.. Такі дані обумовлені в першу чергу тим, що у підлітковому віці процес самопізнання є складним і досить суперечливим, самооцінка часто є неадекватною та нестійкою. У підлітків ще не виникає цілісний Я-образ.  

Список використаних джерел
1. Богданова Т.Г. Сурдопсихология: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. – М.: Академия, 2002. - с. 85-93
2.Винославська О.В,. Психологія: Навчальний посібник: [Електронний ресурс].- Режим доступу: [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
3. Колесник І.П. Соціалізація особистості глухого школяра. – К.:МП Мальва-ОСО, 1994.-111с.
4. Механізми становлення особистості: [Електронний ресурс].-Режим доступу: [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]

Єлісєєв М.І.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Дьоміна Ж. Г., канд. педагог. наук,
доцент кафедри теорії та методики фізичного виховання

ВПЛИВ СИСТЕМАТИЧНИХ ЗАНЯТЬ РАНКОВОЮ ГІМНАСТИКОЮ
НА ЗДОРОВ’Я ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Розглянуто користь ранкової зарядки для розвитку організму школярів. Визначено роль ранкової гігієнічної гімнастики на фізичну працездатність молодших школярів
Актуальність дослідження полягає в тому, що діти молодшого шкільного віку швидко стомлюються протягом навчального дня, у зв'язку з цим у виникає необхідність підвищення їх працездатності за допомогою фізичних вправ [2, 3].
Немає нічого простіше десятихвилинної ранкової зарядки. Проте далеко не всі батьки з дитинства привчають дітей до здорового способу життя, а сформувати ціннісне ставлення до власного здоров’я та звичку до здорового способу життя у людини в дорослому віці набагато складніше. Отже, що таке ранкова зарядка та чим вона корисна для організму?
Зарядка вранці - це комплекс фізичних вправ, що виконуються після сну щодня. Ранкова гімнастика зміцнює здоров'я школяра, сприяючи правильному фізичному розвитку. Музичний супровід вправ створює у дітей бадьорий, піднесений настрій [1]. Зарядка складається з комплексу фізичних вправ помірного навантаження, що охоплюють основні м’язові групи. Проведена зазвичай після сну, зарядка тонізує організм, покращуючи основні [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] життєдіяльності (кровообіг, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] речовин та ін.). Зарядка забезпечує поступовий перехід організму від [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] спокою під час сну до його повсякденного робочого стану.
У сучасному суспільстві характерні стабільно низькі показники здоров’я підростаючого покоління. Доведено, що систематичні заняття фізичною [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] сприяють покращенню показників фізичного стану дітей та молоді [3].
Добираючи вправи для ранкової гімнастики, треба виходити з того, що вони повинні всебічно впливати на організм дитини. При цьому слід керуватися такими вимогами:
а) вправи повинні бути простими й доступними для дітей, відповідати будові й функціям рухового апарата, не вимагати великої затрати нервової і м’язової енергії. Складні за координацією рухи діти виконують погано. Крім того, ці вправи викликають у них негативну реакцію;
б) вправи мають бути різноманітними за видами рухів і охоплювати різні групи великих м’язів (плечового пояса, спини, живота, ніг). Рухи для зміцнення дрібних м’язів (кисті рук, пальців) окремо не виконують, оскільки фізіологічний ефект їх незначний, а пропонують з вправами, що охоплюють великі, м’язові групи;
в) молодшим школярам в основному пропонують вправи, в яких вони імітують рухи тварин, птахів, машин тощо. Імітаційні вправи зацікавлюють учнів, викликають у них емоційне піднесення;
г) для урізноманітнення змісту ранкової гімнастики корисно впроваджувати, вправи з предметами: брязкальцями, прапорцями, стрічками, кубиками тощо, які сприяють правильному й цілеспрямованому виконанню рухів, а також підвищують інтерес до вправ [1, 3].
Висновок. Залучення дитини до ранкової гімнастики важливо не тільки з точки зору зміцнення їх здоров'я, а й для вироблення звички до занять фізичними вправами. Протягом певного періоду систематичних занять виробляється умовний динамічний [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], який вносить певний [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] у ранковий режим дитини і не вимагає додаткових вольових зусиль [1, 2].
За допомогою ранкової гігієнічної гімнастики можна не тільки ефективно виховувати звичку до здорового способу життя й покращувати самопочуття, але й підвищувати працездатність дітей у навчальній діяльності.

Список використаних джерел

1. Кожухова М.М., Рижкова Л.О., Самодурова М.М. Вихователь з фізичної культури в дошкільних установах. - М: Видавничий центр «Академія», 2002. - С.91 - 94.
2. Нарскін Г.І. Фізична реабілітація та зміцнення здоров'я дошкільників: Посібник для педагогів дошк. Установ / Г.І. Нарскін, М.В. Коняхин, О.А. Ковальова та ін; Під. Ред. Г.І. Нарскіна. - Мн.: «Полум'я», 2002. - С.17 - 18, 122 - 131.
3. Шебеко В.М., Єрмак М.М., Шишкіна В.А. Фізичне виховання дошкільнят - М: Видавничий центр «Академія», 2000. - С.120 - 122.



Захарченко М.Р.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Паламар Л. В., кандидат педагог. наук,
доцент кафедри тифлопедагогіки

ДІАГНОСТИКА РІВНЯ СФОРМОВАНОСТІ МОРАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ З ПОРУШЕННЯМИ ЗОРУ

В сучасному світі все більш гостро постає проблема морального виховання дітей, набуваючи дедалі більше статус глобальної. Важливо, щоб діти засвоювали основні моральні поняття та правила поведінки не лише теоретично, але й практично, адже не завжди знання моральних норм забезпечує їх виконання. Поведінка у дійсності може не відповідати наявним знанням (етикет, правила хорошого тону, спілкування).
У дітей з порушеннями зору невідповідність між словами та вчинками, розбіжність між знаннями та діями можуть мати більш гострий прояв, зберігатися довше і виражатися очевидніше, ніж у дітей з нормальним зором. Дефіцит інформації про навколишній світ тягне за собою аморальні дії дитини. Відсутність єдності між знаннями і поведінкою у незрячих і школярів зі зниженим зором пов'язана з низьким рівнем розуміння ними моральних норм і правил, а також наявністю труднощів у здійсненні перенесення знань у нові умови. [2, С. 33]
Мета дослідження – визначення методів діагностики та формування моральної поведінки дитини в умовах зорової депривації. Для реалізації мети були вирішенні пошукові завдання: аналіз психолого-педагогічної літератури з теми дослідження, підбір та адаптація експериментальних методик.
Кількість робіт і досліджень, що висвітлюють проблему моральної поведінки молодших школярів з порушеннями зору, зокрема її діагностики, є недостатньою, що говорить про актуальність даної проблеми. Ці питання зустрічаються у роботах Ф.Г.Валієвої, І.М. Міненкової, Л.І. Плаксіної, Є.П. Синьової.
Кожна дитина має власний рівень сформованості моральної поведінки. Він може бути як високим, так і низьким, який потребуватиме педагогічного втручання та коригування. Тому важливо вчасно перевіряти поведінку учнів у конкретних ситуаціях. Метою даного дослідження є надання переліку можливих діагностичних методик, пов’язаних із художньою літературою як ефективним допоміжним засобом, а також їх опис задля виявлення наявного рівня сформованості моральної поведінки у молодших школярів з порушеннями зору.
Діагностика моральної поведінки відбувається шляхом аналізу того, як дитина оперує своїми знаннями про моральні норми у конкретних ситуаціях, яким чином вона діє: відповідно до своїх уявлень чи ні. До діагностичних методів можна віднести наступні: анкетування для батьків, методика «Незавершені оповідання», морально-етична бесіда про літературного героя, методика «Робота над помилками» та подібні до них.
Анкетування для батьків доцільно використати з метою перевірки наявності чи відсутності залучення дитини до літературного світу поза межами школи. Питання повинні охоплювати загальну тему читання, книжок і читацьких інтересів дитини. Анкетування слід проводити до початку інших діагностичних методик, щоб отримати загальну картину схильності до читання як дитини, так і її батьків. Отримавши бажані відповіді, можна зробити висновки про рівень захопленості художньою літературою у сім’ї дитини з порушеннями зору.
Широко застосовується методика «Незавершені оповідання». І.Н. Міненкова у своїй праці [1, С. 20] пропонує використання даної методики під назвою «Вирішення моральних задач». Експериментальний матеріал методики складається з незавершених оповідань – невеликих за кількістю персонажів та обсягом дій сюжетів, котрі різко обриваються в кульмінаційній точці на моменті, де головному герою потрібно вчинити або порушуючи моральну норму, або відповідно до неї. Дітям пропонується уявити себе на місці героя, придумати кінцівку для оповідання, запропонувати власні способи поведінки і пояснити їх.
При використанні методу бесіди з дитиною обговорюються варіативні питання про її можливу дружбу з літературними героями. Часто відповіді дітей говорять про схильність до дружби з сильними особистостями, а особливо з тими, хто має надприродні здібності. Дітям здається, що якщо дружити з цими героями, то можна розраховувати на їх допомогу в скрутну хвилину. Проте після такої бесіди робиться обов’язковий висновок, що допомагають у важкі хвилини лише близькі люди – мама, тато, друзі, родичі. А вигадані герої можуть допомогти тільки продемонструвавши приклад сили або винахідливості у виході з критичної ситуації.
Сенс методики «Робота над помилками» полягає у наступному: дітям зачитується невеликий за обсягом текст, у змісті якого заздалегідь міститься п’ять помилок. Діти мають уважно прослухати текст, відшукати ці помилки і вказати на них, знайшовши всі п’ять. У тексті має бути відображена типова для дітей молодшого шкільного віку ситуація, у якій порушуються загальноприйняті правила поведінки.
Таким чином, зорова депривація призводить до різних моральних і психологічних відхилень у поведінці та діяльності дітей молодшого шкільного віку. Тому потрібно проводити діагностику наявного рівня сформованості моральної поведінки учнів для можливості її коригування за необхідності. Ефективним допоміжним діагностичним засобом виступає художня література і пов’язані із нею методики, морально-етичні бесіди, анкетування тощо.
Список використаних джерел
1. Миненкова И.Н. Этический театр для младших школьников с нарушениями зрения / Учебно-методическое пособие для вузов. – Минск: БГПУ, 2007.
2. Плаксина Л.И. Проблемы воспитания и социальной адаптации детей с нарушениями зрения. – М., 1995.


Каліна В. Л,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Заплатинська А. Б., старший викладач кафедри ортопедагогіки та реабілітології

ПІСОЧНА ТЕРАПІЯ У КОРЕКЦІЙНО-РОЗВИВАЛЬНІЙ РОБОТІ З ДІТЬМИ ІЗ ПОРУШЕННЯМИ ПСИХОФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ
Пісочна терапія у контексті арт-терапії широко використовується у роботі з дітьми та дорослими. Застосування піскової терапії найбільш підходить для роботи з дітьми дошкільного віку. Особливо потребують такої терапії дошкільнята з ЗПР, проявами гіперактивної поведінки, порушеннями функцій опорно-рухового апарату. У ролі ведучих характеристик дошкільнят із порушеннями психофізичного розвитку виділяють слабку емоційну стійкість, порушення самоконтролю у всіх видах діяльності, агресивність поведінки і її провокуючий характер, труднощі пристосування до дитячого колективу, метушливість, часту зміну настрою, відчуття страху.
Теоретичним фундаментом пісочної терапії може вважатися розроблена К. Юнгом техніка активної уяви, яка несе в собі величезний потенціал індивідуального та колективного підсвідомого. К.Г. Юнг стверджував, що процес «гри в пісок» вивільнює заблоковану енергію і активізує можливості самосцілення, що закладені в людській психіці.
Метою застосування пісочної терапії у корекційно-розвивальній роботі є:
– формування комунікативних навичок; – поліпшення пам’яті, уваги та образного мислення; – розвиток дрібної моторики рук; – позбавлення від тривоги і страхів.
Ігри з піском є одним із компонентів сенсорного виховання. Сенсорне виховання дуже важливий компонент, адже знання про природу засвоються краще, коли дитині запропонують не просто подивитися на об'єкт природи, але ще й помацати його, тобто обстежити. Пісок в роботі з дітьми використовується для розвитку сенсорно-перцептивних здібностей, зокрема тактильно-кінестетичної чутливості. Пісок може мати різні властивості: холодний, теплий, сухий, мокрий, сипучий. Ці поняття дитина засвоює на заняттях з пісочної терапії. Під час проведення ігор звертаємо увагу дітей на зміну тактильних відчуттів, спонукаючи їх до висловлювань, порівнянь. Спочатку показуємо рухи в піску, потім діти повторюють їх. Малюки виконують рухи разом з дорослим «рука в руці», а старші дошкільники можуть запропонувати і свої варіанти гри [3, c. 156-160].
Діти з порушеннями функції тактильної системи можуть бути гіпер- чи гіпочутливими до дотику, або ж у них спостерігаються проблеми вибірковості тактильної чутливості. Деякі діти надто чутливі до тактильних стимулів. У них можуть бути труднощі із сенсорною модуляцією, і вони не здатні пригнічувати (затримувати) чи відсіювати тактильні відчуття. Відповідно вони надмірно часто відчувають свій одяг на шкірі, волосся на шиї, окуляри. Їм складно сконцентруватися на інших відчуттях. Інші діти гіпочутливі до дотику. Вони мають труднощі у орієнтуванні у відчуттях від дотику та можуть мати мовленнєві порушення пов’язані із гіпочутливістю тактильної системи [1, c. 47-51].
Відчуття рук та пальців, планування рухів дрібної моторики та увага можуть розвиватися за допомогою тактильної активності. Відчуття дотику необхідно для маніпулювання предметами руками і пальцями. При застосування пісочної терапії необхідно поєднувати завдання які можуть викликати дискомфорт, з сильними натисками і пропріоцептивними впливами для посилення зворотного сигналу про дотик.
Також використання різних предметів, іграшок у процесі роботи з піском дозволяє педагогу будувати заняття на будь-які теми та збагачувати словниковий запас дитини, знання про природу та навколишній світ. Ігри-заняття та ігри-казки сприяють формуванню дітей поведінки, навичок спілкування та розвиток емоційного світу дошкільнят [1, c. 134-138].
Отже, застосування пісочної терапії у корекційно-розвивальній роботі дозволяє створити оптимальні умови для розвитку творчого потенціалу дитини з порушеннями психофізичного розвитку, активізації її просторової уяви, образно-логічного мислення, тренування дрібної моторики рук та подолання проблем з тактильною системою. У процесі колективних ігор дитина усвідомлює морально-етичні норми, у неї формується гармонійний образ світу. У дошкільних закладах пісочна терапія застосовується  під час розвивальних занять, у психолого-педагогічному проектуванні та в іграх протягом дня, як інтеграція різних ліній розвитку та форм роботи з дітьми.

Список використаних джерел
1. Элен Як, Паула Аквилла, Ширли Саттон Строим мостики с помощью сенсорной интеграции, 3-е изд.; Терапия для детей с аутизмом и другими первазивными расстройствами развития: [Пер. с. англ. В.Г. Мартиросян, Н. А. Шафинская, Носик М. В. Под. ред. О. А. Шлёнской]. – Белая Церковь: ПАО «Белоцерковская книжная фабрика», 2016. – 240 с.
2. Федій О.А. Естетотерапія. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 256 с.
3. Штейнхардт Л. Юнгианская песочная психотерапия. - СПб.: Питер, 2001. - 320 с.


Козіцька Г.Ю.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
Науковий керівник: Геращенко С. І., канд. пед. наук,
доцент кафедри психокорекційної педагогіки

ДО ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ ЛОГОРИТМІКИ В КОРЕКЦІЙНІЙ РОБОТІ З РОЗУМОВО ВІДСТАЛИМИ ДІТЬМИ

Проблема застосування логоритміки, як одного із засобів корекції порушень мовлення у розумово відсталих дітей дошкільного віку є особливо актуальною на сучасному етапі розвитку науки та практики корекційної освіти, яка значною мірою орієнтована на діагностику та корекцію психічного та психомоторного розвитку даної категорії дітей у педагогічному процесі.
Відомо, що окрім первинного психомоторного дефекту у розумово відсталих дітей спостерігаються складні вторинні мовленнєві порушення. Як відомо, за рахунок органічного ураження центральної нервової системи структура дефекту при розумовій відсталості складає порушення мовленнєвих і немовленнєвих процесів. Варіативність специфічних особливостей розвитку мовленнєвих і немовленнєвих функцій у розумово відсталих дошкільників обумовлена різним генезисом дефекту, неоднорідністю клінічних проявів.
У зв’язку з цим важливого значення набуває впровадження у спеціальному дошкільному закладі для розумово відсталих дітей відповідної системи педагогічних засобів яка б забезпечувала належний рівень формування рухових якостей у поєднанні з корекційно-спрямованим процесом розвитку мовлення.
Г. Р. Шашкіна у своєму дослідженні виділила вимоги щодо проведення логоритмічної роботи, а саме: створення сприятливих умов для проведення логоритмічних занять; під час логоритмічних занять чітко дозувати подразники: темп, ритм музики і слова; встановлювати ритм у відповідності до ритмічних можливостей дитини та колективу.
    Логоритмічні заняття з розумово відсталими дошкільниками повинні відповідати наступним вимогам: логоритмічні заняття краще проводити 2 рази в тиждень з усією групою дітей в першій половині дня; тривалість занять від 20 до 25 хвилин у відповідності з психофізичними особливостями і можливостями дітей; на початковому етапі корекційного курсу логоритміки відпрацьовуються рухові вміння та навички, потім до сформованих рухових і моторних навичок та умінь підключають мовлення; під час проведення логоритмічних занять з розумово відсталими дошкільниками зростає кількість навчально-виховних завдань пов`язаних з розвитком відчуття музичного ритму, метру, темпу в поєднанні з різноманітними рухами. Значно збільшується число ігор з розширення словникового запасу дітей, уточненню значення слів, формуванню узагальнюючих понять, а також розвитку у розумово відсталих дошкільників фонетичної, лексико-граматичної будови мовлення, умінь зв'язно викладати свої думки.
Враховуючи те, що логоритміка насамперед є психокорекційною технологією, можна передбачити, що її застосування дасть позитивний ефект у корекції як первинних, так і вторинних порушень у розумово відсталих дітей.

Список використаних джерел

1. Соботович Е.Ф. Речевое недоразвитие у детей и пути его коррекции : (дети с нарушением интеллекта и мотор. алалией) / Е.Ф. Соботович. - М. : Классикс стиль, 2003.
2. Вайзман Н. П. Психомоторика детей-олигофренов / Н.П. Вайзман. - М., КЛОСС, 1976. - 146 с.
3. Филичева Т. Б., Чевелева Н. А. Логопедическая работа в специальном детском саду / Т.Б. Филичева, Н.А. Чевелева. - М., 1987. – 315 с.



Кондренко В.А.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Тимчик М.В., канд. пед. нук,
доцент кафедри теорії та методики фізичного виховання

Фізичні вправи як важливий засіб відновлення працездатності та підвищення продуктивності праці

Актуальність теми: Функціональна активність організму людини характеризується різними руховими процесами і здатністю підтримувати високий рівень психічних функцій при виконанні напруженої інтелектуальної (розумової) діяльності.
Поперечно-смугасті м'язи забезпечують скорочення серця, пересування тіла у просторі, руху очних яблук, ковтання,дихання, руховий компонент мови, міміки та ін Гладкі м'язи входять до складу стінок судин, бронхів, сечового міхура, жовчного міхура, сечоводів, шлунково-кишкового тракту інших внутрішніх органів, шкіри.
При виконанні фізичних вправ від чутливих нервових закінчень, що знаходяться в м'язах, суглобах, шкірі, до мозку спрямовуються потоки імпульсів, швидко підвищують збудливість центральної нервової системи і забезпечують її готовність до активної діяльності. Іншими словами, що виникли під час сну зміни під впливом ранкової зарядки усуваються, підвищується м'язовий тонус. На активний робочий режим перемикаються серцево - судинна і дихальна система. Прискорюється потік між тканинної рідини.
Підвищення працездатності, продуктивності праці можливе, найголовніша мета ранкової гімнастики, хоча, зрозуміло, не єдина. Друге її призначення - давати людині гарне самопочуття і бадьорий настрій.[ 2 ]
Доведено, що систематичні заняття фізичними вправами справляють істотний позитивний вплив на психічніфункції, формують розумову і емоційнустійкість до виконання напруженої інтелектуальної діяльності.
Результати численних досліджень з вивчення параметрів мислення, пам'яті, стійкості уваги, динаміки розумової працездатності у процесі продуктивної діяльності у адаптованих (тренованих) до систематичних фізичних навантажень осіб та у не адаптованих до них (нетренованих) переконливо показують пряму залежність усіх названих параметрів розумової працездатності від рівня як загальної, так і спеціальної фізичної підготовленості. Здатність до виконання розумової діяльності у меншій мірі піддається впливу несприятливих факторів, якщо в процесі її виконання цілеспрямовано застосовувати засоби і методи фізичної культури, наприклад, фізкультурніпаузи, активний відпочинок тощо) Навчальний день студентів насичений значними розумовими та емоційними навантаженнями. У сукупності з вимушеною робочою паузою, при якій значний час у напруженому стані знаходяться м'язи, які утримують тулуб у певному положенні, часті порушення раціонального режиму праці та відпочинку, неадекватні фізичні навантаження можуть призводити до небажаних явищ, служити причиною втоми, яке, у свою чергу, може накопичуватися і переходити в перевтома. Для того щоб цього уникнути, один вид діяльності повинен змінюватиметься іншою, або необхідний відпочинок. Найбільш ефективний активний відпочинок у вигляді помірного фізичної праці або занять фізичними вправами.[ 1 ]
Масу тіла рекомендується визначати щодня вранці, натщесерце, після відвідування туалету, на одних і тих самих вагах, в одній і тому ж одязі, краще в трусах. Якщо немає можливості зважуватися кожен день, можна обмежитися одним днем на тиждень в один і той же час. У першому періоді тренування вагу звичайно знижується. Потім стабілізується і в подальшому декілька збільшується за рахунок росту м'язової маси. При різкому зниженні ваги слід звернутися до лікаря.
Тренувальні навантаження і порушення режиму разом з іншими показниками дають можливість пояснити різні відхилення у стані організму займаються.
Больові відчуття. Болі в м'язах, біль у правому або лівому боці, в області серця можуть наступати при порушенні режиму дня, при загальному стомленні організму, при форсуванні тренувальних навантажень і т.п. Болі в м'язах у спортсменів-початківців, після перерв у тренуваннях-явище закономірне. У випадку тривалих болів слід звернутися до лікаря.[ 3 ]
Висновки. При порівнянні показників визначається вплив занять фізичними вправами і спортом, плануються тренувальні навантаження. Самоконтроль прищеплює студенту грамотне й свідоме ставлення до свого здоров'я і до заняттям фізичними вправами, допомагає краще пізнати себе, привчає стежити за власним здоров'ям, стимулює вироблення стійких навичок гігієни та дотримання санітарних норм і правил. Вони зобов'язані періодично показувати свої щоденники самоконтролю викладачеві фізичного виховання і лікарю, радитися з питань рухового режиму, харчування.

Список використаних джерел

1. Н.В. Решетніков, Ю.Л. Кислицин Фізична культура Москва 2008
2. В.І. Ильинич., М.Л. Віленський. Фізичнакультура для працівників розумової праці 2007
3. Н.М. Амосов Роздуми


Мальцева І.Ю.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
Науковий керівник: Марченко С.С, кандидат пед. наук, доцент


ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА ДІАГНОСТИКА ФОНЕТИКО-ФОНЕМАТИЧНОГО НЕДОРОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ
Одним із найпоширеніших мовленнєвих порушень у дітей дошкільного віку є фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення, який характеризується особливостями фізичного, фізіологічного та психологічного розвитку механізмів фонемотворення при збереженні нормального слуху та інтелекту. [1;40]. Дослідження С. Коноплястої, І. Марченко, М. Шеремет [2] показали, що 84% учнів загальноосвітніх шкіл мають проблеми ФФНМ, що вказує на актуальність дослідження фонематичного фактору.
Механізми та структура порушень фонетико-фонематичної сторони мовлення недостатньо вивчені, а клінічна симптоматична складова досить різноманітна та складна. На сьогодні в Україні під час комплектації логопедичних груп дітей дошкільного віку йде опора на психолого-педагогічну класифікацію, згідно з якою, на основі психолінгвістичних критеріїв, відбувається виявлення лише симптоматики порушень мовлення, що не дає можливості враховувати їх диференціальні клінічні прояви. Враховуючи складність цього порушення, можна передбачити, що для ефективної диференціальної діагностики необхідно враховувати також генезис та механізми мовленнєвого розладу.
Проаналізувавши науково-теоретичну та методичну спеціальну літературу нами була розроблена методика дослідження сформованості фонетико-фонематичних процесів у дітей із ФФНМ, яка базується на завданнях, відібраних із методик І. Марченко, Є. Соботович, В. Тищенка з опорою на роботи провідних дослідників у галузі оволодіння дитиною фонологією в нормальному онтогенезі (В. Бельтюков, О. Гвоздєв та інші).
Метою першого етапу є дослідження сформованості звуко-складової сторони мовлення та стану артикуляційного праксису. Метою другого
· вивчення особливостей розвитку фонетико-фонематичних процесів.
Результати аналізу виконання завдань першого та другого етапів дослідження показали, що склад груп для дітей із ФФНМ є досить неоднорідним за рівнем розвитку фонетико-фонематичної системи мовлення, як за кількісними, так і за якісними показниками. Так, на достатній рівень вийшли 33% дітей, на середній рівень – 47% дітей, на низький рівень – 20%.
Аналіз результатів проведеного дослідження дав можливість визначити характерологічні особливості стану фонетико-фонематичної системи дітей із ФФНМ і на основі цього виділити такі групи дітей:
І група – діти, у яких порушення фонетико-фонематичної системи обмежуються несформованістю звукової будови мови, яка виражається у відсутності, спотворенні та замінах звуків на більш прості за своєю артикуляцією в зв’язку з недостатністю бази артикуляційного праксису однієї чи двох фонетичних груп звуків – 6, 7%. Ці особливості підпадають під класичне визначення дислалії;
ІІ група – діти, у яких спотворене мовлення обумовлене значною кількістю порушень вимовної сторони мовлення, спостерігається змазаність артикуляції. Виявляється несформованість слухового контролю та спрощення структури слова при збереженості фонематичного слуху. У даної категорії дітей спостерігаються порушення загальної, дрібної моторики. Голос часто хриплий, назалізований – 40%. Ці особливості визначають класичне поняття стертої дизартрії;
ІІІ група – діти, у яких спостерігались порушення ритмічної структури слова, нестійкі звукові заміни, перестановки та пропуски складів, виснаження слухової уваги. Діти даної категорії мають фонематичні порушення, які характеризуються недостатнім розумінням мовлення оточення, збідненістю словникового запасу, аграматизмами у фразовому мовленні. Були виявлені розлади загальної, дрібної, артикуляційної моторики
· 53, 3%. Ці діти не підпадали під класичне розуміння ФФНМ.
Виходячи з отиманих результатів дослідження, ми вважали за потрібне, з метою уточнення особливостей мовленнєвого розвитку, додатково обстежити лексико-граматичну сторону мовлення дітей ІІІ групи.
Кількісний аналіз результатів обстеження показав, що, відповідно до оцінних критеріїв, серед дітей із ФФНМ ІІІ групи за середньою кількістю балів: на достатньому рівні опинилися 13,3% дітей, на середньому рівні – 66,6% і на низькому – 20% дітей, що свідчить про низький рівень розвитку лексико-граматичної сторони мовлення зазначеної категорії дітей.
Диференціальна діагностика порушень ФФНС дитини дозволяє не лише виявити комплекс мовленнєвих і немовленнєвих симптомів та їхню взаємодію, але, також, структуру мовленнєвого дефекту та його механізми, дає змогу окреслити напрями диференційованого корекційного впливу та передбачити його тривалість.

Список використаних джерел
1. Каше Г. А. Фонематическое недоразвитие речи у детей дошкольного возраста/ Г. А. Каше // Сборник «Специальная школа». – Выпуск 4 (116).
· М.: Просвещение, 1965.
2. Шеремет М. К., Мартиненко І. В. Хрестоматія з логопедії. Навчальний посібник. – К.: КНТ, 2006. – 360 с.


Марченко А.А.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Найдьонова Г.О., канд. психол. наук,
доцент кафедри спеціальної психології та медицини

АРТ-ТЕРАПІЯ В ПСИХОКОРЕКЦІЇ АКЦЕНТУАЦІЙ ХАРАКТЕРУ У ПІДЛІТКІВ

У підлітковому віці відбувається загострення рис характеру, прагнення до самостійності.
Негативні передумови, які можуть виникнути в сімейних відносинах та умови у розвитку підлітка спричиняють відхилення у становленні його особистості, зокрема, виникнення акцентуацій характеру. Акцентуація передбачає посилення ступеня певної риси. При більшій виразності вона накладає відбиток на особистість як таку і, нарешті, може набувати патологічного характеру, руйнуючи структуру особистості. Зазвичай акцентуації розвиваються в період становлення характеру і згладжуються з віком [1, c.53].
В працях А.А. Осипової, І.В. Дубровиної, І.І. Мамайчук., Е.Г. Ейдеміллера, Л.Ф. Анн, Е.Ю. Герман значна частина психологічної корекції акцентуацій характеру у підлітків приділялался сімейній арт-терапії. У процесі психокорекційної роботи з сім'єю нерідко використовуються такі методи арт-терапії як ізотерапія, музикотерапія, танцювальна терапія, казкотерапія, драма-терапія тощо [3-5].
Сімейна арт-терапія заснована на виконанні членами сім'ї різних завдань, в основному, образотворчого характеру. Ці завдання можуть бути також доповнені ігровою терапією та драмотерапією, спільними музикальними заняттями, а також техніками наративного та візуально-наративного підходів, пов'язаних зі створенням і сприйманням усних й письмових оповідань. В арттерапії може бути використано малювання сімейного герба, спільний малюнок, скульптура або фото-колаж на вільну тему, малювання «сімейного портрета» у вигляді реалістичного або метафоричного зображення членів сім'ї [3, c.97-98].
Привабливість ізотерапії (проективне малювання) пояснюється тим, що вона спрямована на навчання дітей і підлітків баченню у своїй образотворчій продукції певного сенсу й усвідомлення її зв'язків зі змістом свого внутрішнього світу і досвіду, а також на розвиток здатності до ведення «внутрішнього діалогу» - до інтроспекції та рефлексії [5].
Імаготерапія займає не останнє місце серед різних видів арт-терапії спрямованих на корекцію акцентуацій у підлітків, її основою є театралізація, а саме це для деяких типів є запорукою ефективної корекційної роботи. Маскотерапія – один з напрямків арт-терапії, заснований на перекладі глибинних переживань і проблем підлітка в неживу матерію маски, що дає підставу побачити та проаналізувати себе зі сторони [2;5].
Драма-терапія допомагає вибудувати адекватну систему психологічного захисту, а також дає вихід внутрішнім конфліктам і сильним емоціям, допомагає підліткам при інтерпретації витіснених переживань, сприяє підвищенню самооцінки, здатності усвідомлювати свої відчуття і почуття, тим самим прокладаючи шлях до підсвідомості.
Пісочна терапія в контексті арт-терапії являє собою невербальну форму психокорекції, де основний акцент робиться на творчому самовираженні підлітка. Даний метод дозволяє опрацювати психотравмуючу ситуацію на символічному рівні; відреагувати негативний емоційний досвід у процесі творчого самовираження; зміни ставлення до себе, до свого минулого, сьогодення та майбутнього, до значущих людей [3,c. 100].
Отже, проблема психологічної корекції акцентуацій характеру у підлітків арт-терапевтичними методами досить актуальна в наш час. Достатній рівень арт-терапевтичного впливу може сприяти формуванню і розвитку особистості підлітка, що сприяє достатньо ефективній корекційній роботі щодо усунення негативного прояву акцентуацій характеру та деформування особистості підлітка в цілому.

Список використаних джерел
1. Глушман М.В. Особливості акцентуації характеру у підлітковому віці / М.В. Глушман // Збірник наукових праць Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Сер. Пед. науки: реалії та перспективи / за наук. ред. О.В. Биковська, П.В. Дмитренко. – К.: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2011. – Вип. 26. – C.51-58.
2. Дугинова Е.А. Коррекция детско-родительских отношений: Методические рекомендации для специалистов, педагогов образовательных учреждений, родителей / Е.А. Дугинова. – Новокуйбышевск: 2009 г. – 103 с.
3. Копытин А.И. Техники семейной арт-терапии / А.И. Копытин // Вестник практической психологии образования. – 2010. – № 1. – С.97-103.
4. Мамайчук И.И. Психологическая помощь детям с проблемами в развитии / И.И. Мамайчук. – СПб.: Речь, 2001. – 220 с.
5. Осипова А. А. Общая психокоррекция. Учебное пособие / А. А. Осипова – М.: Сфера, 2002. – 510 с.




Миненко Л.В.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Дьоміна Ж. Г., канд. пед. наук,
доцент кафедри теорії та методики фізичного виховання

ВПЛИВ РУХЛИВИХ ІГОР НА ЗДОРОВ’Я ДІТЕЙ
Розглянуто роль рухливих ігор у житті школярів. Їх вплив на здоров’я та психоемоційний стан дітей.
Актуальність теми: сьогодні спостерігаються стабільно низькі показники фізичного стану підростаючого покоління. Приблизно 75% за даними МОЗу України. Однією з причин є малорухомий спосіб життя сучасних школярів. Можливість займатись в спортивних секціях мають не всі діти. Але можна вирішувати це питання, дещо простішим способом, заохочуючи дітей до рухливих ігор.
У зв’язку з постійним збільшенням навчального навантаження в школах, діти майже весь свій час проводять у статичних положеннях. Малорухливий спосіб життя здійснює шкідливий вплив на здоров’я, зокрема погіршує функціонування серцево-судинної та дихальної систем, уповільнює метаболічні процеси, тощо. [ 3 ].
Серед різноманітних засобів фізичного виховання, що можуть протидіяти негативному впливу гіподинамії, особливе місце займають рухливі ігри. Рухливі ігри – важливий засіб всебічного виховання дітей.
К. Д. Ушинський, В. О. Сухомлинський вказували на важливу роль гри у всебічному розвитку дитини, розглядаючи її як основний вид фізичної та розумової діяльності.
Гра – відносно самостійна діяльність людини, що здавна стала невіддільною частиною людського життя. Рухливі ігри включають всі види природних рухів: ходьбу, біг, стрибки, метання, лазіння, вправи із предметами, а тому є незамінним засобом фізичного виховання дітей. За даними Е.С. Вільчковського, рухливі ігри підвищують функціональну діяльність, втягують у різноманітну динамічну роботу великі різні й малі м’язи тіла, збільшують рухливість в суглобах. Особливо цінним в оздоровчому відношенні є проведення рухливих ігор на відкритому повітрі, так як зі збільшенням припливу кисню значно посилюється обмін речовин що позитивно відбивається на всьому організмі.  Рухливі ігри на свіжому повітрі загартовують організм, підвищують витривалість, і збільшують опірність до захворювань. Тренований організм дитини досконаліше реагує на несприятливі умови. Під впливом фізичних вправ, застосовуваних у рухливих іграх, активізуються всі сторони обміну речовин (вуглеводний, білковий, жировий і мінеральний) [ 2 ].
Рухливі ігри фізично розвивають дітей: зміцнюють кістково-м’язову систему, покращують гнучкість і рухливість у суглобах, швидкість, спритність, витривалість, поліпшують функцію дихальних органів, вентиляцію легенів, кровообіг. Під час рухливих ігор відбувається нормальний перебіг всіх життєвих процесів організму. За допомогою ігор у школярів формується руховий досвід, закріплюються та вдосконалюються різноманітні вміння і навички основних рухів. Заняття рухливими іграми виховують морально-вольові якості школярів. Рухливі ігри ефективно впливають на розумовий розвиток дитини, допомагають уточнити уявлення про навколишній світ, різні явища природи, поширюють кругозір.[ 1 ]
Цінність гри полягає ще й в тому, що вона викликає радісні переживання, задоволення, життєрадісність, активність, позитивно впливає на нервову систему.
Висновки: Отже, турбота про виховання всебічно розвиненого, фізично міцного молодого покоління є важливим завданням фізичної культури. Для реалізації необхідно широке використання різноманітних засобів і методів фізичного виховання, як одного з найважливіших умов зміцнення здоров'я, правильного розвитку дітей з самого раннього віку.  Рухливі ігри займають найважливіше місце в житті дитини-школяра, і тому розглядається педагогами як один з головних засобів виховання.

Список використаних джерел
1. Андрощук Н.В., Леськів А.Д., Мехоношин С.О. Рухливі ігри та естафети у фізичному вихованні молодших школярів. - Тернопіль: Підручники і посібники, 1998.
2. Вільчковський Е. С., Курок О. І. – Теорія та методика фізичного виховання дітей дошкільного віку: Навч. посіб. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2008. – 428с.
3. Питомець О.П. - «Рухливі ігри» – Київ: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007. – 110 с.


Михайленко В. В.,
Національний педагогічний університет імені М. П.Драгоманова,
Науковий керівник: Кравець Н. П., канд. пед. наук,
доцент кафедри психокорекційної педагогіки

ФОРМУВАННЯ У РОЗУМОВО ВІДСТАЛИХ УЧНІВ УЯВЛЕНЬ ПРО ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ
Великий тлумачний словник сучасної української мови визначає здоров'я як «стан організму, за якого нормально функціонують усі його органи. Той чи інший стан, самопочуття людини» [1].
Актуальні питання формування здорового способу життя учнів, здоров'язбереження у загальноосвітніх навчальних закладах є предметом досліджень М. Безруких, Т. Бойченко, О. Ващенко, О. Дубогай, С. Іванової, В. Морозової, В. Оржеховської, та ін. Результати наукових досліджень (В. Базарний, І. Брехман, Л. Татарникова та інші) свідчать про те, що сформована в попередні роки тенденція погіршення стану здоров'я школярів набрала стійкого характеру. Однією з причин цього є спосіб життя сімей, де сьогодні виховуються розумово відсталі діти. У більшості родин можна виявити так звані чинники ризику: хронічні інфекційні захворювання, незбалансоване харчування, низька фізична активність, паління, зловживання алкоголем, наркотиками і т.д. При цьому часто в сім'ї з розумово відсталими присутні не один, а поєднання декількох факторів. Вражає стрімкість, з якою наростають кризові явища в цій сфері життя. Так, погіршення стану здоров'я розумово відсталих дітей молодшого шкільного віку стало і медичною, і серйозною педагогічною проблемою.
Розвиток елементарних понять і уявлень про корисність та доцільність фізичної активності й особистої гігієни, позитивного самовідчуття дітей.
Наявність у дітей різноманітних відхилень у стані здоров’я, фізичного розвитку і порушень рухової сфери обумовлюють необхідність проведення спеціальних занять з дітьми щодо формування у них уявлень про здоровий спосіб життя. Розпочинаючи роботу з формування у розумово відсталих учнів уявлень і понять про здоровий спосіб життя, ми провели в бесіди з дітьми і батьками та анкетування, спостереження, було необхідно:
Виявити початковий рівень уявлень і понять про організм людини і про здоров'язберігальні фактори.
Встановити ступінь інтересу розумово відсталих учнів до будови свого організму, бажання зберегти його здоровим.
Виявити вміння дітей дотримуватися санітарно - гігієнічних вимог на практиці.
Визначити ставлення батьків до проблеми формування в школярів елементарних уявлень про здоровий спосіб життя.
З урахуванням даних ми пропонуємо такі рекомендації щодо формування у розумово відсталих учнів уявлень про здоровий спосіб життя:
Необхідна спеціальна робота з формування антропологічних уявлень і понять, які розширюють знання розумово відсталих про людину, її здоров'я, здоровий спосіб життя.
У процесі навчання важливо застосовувати різні форми роботи: колективні, групові, індивідуальні.
Отже, поняття про збереження здоров’я у розумово відсталих школярів будується з врахуванням вимог лікарського контролю, насамперед враховували дані медичного обстеження учнів, систематичних спостережень за ними на уроках та в позаурочний час в результаті обстеження.

Список використаних джерел
1. Великий тлумачний словник сучасної української мови. - К. : Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. - 1728 с. http:// [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
2. Ващенко О. Здоров'язберігаючі технологи в загальноосвітніх навчальних закладах / О. Ващенко, С. Свириденко // Директор школи (Шкільний світ). - 2006. - №20. - С. 12-15.
3. Бойченко Т. Валеологія - мистецтво бути здоровим / Т. Бойченко // Здоров'я та фізична культура (Шкільний світ). - 2005.- №2. - С. 1-4.


Надюкова Г. С.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Хворова Г.М., канд. пед. наук, доцент,
завідувач кафедри ортопедагогіки та реабілітології

МЕТОДИКА КАРЛА ОРФА ЯК ОСНОВА ПРОГРАМИ МУЗИЧНОГО
РОЗВИТКУ ДЛЯ ДІТЕЙ ІЗ ФУНКЦІОНАЛЬНИМИ ПОРУШЕННЯМИ

Музична терапія – дієвий засіб для емоційного спілкування з дитиною з дефектами психофізіологічного розвитку, корекції деяких порушених функцій (зокрема, стимуляції процесів уваги, мислення, пам’яті, мовлення, рухової та поведінкової сфери), розвитку творчих здібностей дитини та соціалізації в цілому. Протягом останніх десятиліть терапевтичну дію музики досліджували педагоги Н.Г.Кононова, Т.Е.Тютюнникова, Г.М.Хворова, Дж.Алвін. Практично апробовані цілісні системи музично-терапевтичних занять О.І.Бороздіна, С.А.Хатуцької.
Проблема музично-терапевтичних методик актуальна сьогодні, так як на основі виконаних досліджень буде корисно розробити типові навчальні програми для кожної категорії дітей із порушеннями психофізіологічного розвитку.
Мета роботи – висвітлити основні принципи методики Карла Орфа, обґрунтувати дієвість навчально-терапевтичних впливів засобами музики, розробити програму музичного виховання для відвідувачів Центру соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями Солом’янського району міста Києва.
Оригінальний зразок активної методики музичного виховання створив видатний німецький композитор, музикознавець і педагог Карл Орф. Основна мета – навчити кожну дитину музики, уникаючи стандартної імітації, заснованої на стереотипному повторенні та заучуванні, а також відійти від обов’язкового консервативного фортепіано. В основі лежить принцип імпровізації. Г.М.Хворова підкреслює, що музичний вплив стимулює власну активність дитини, заражаючись емоцією, яку несе музика, дитина легше включається в загальну діяльність, починає співати та танцювати разом з усіма [3, с.150].
Особливої уваги заслуговує склад інструментів Орфа. Велика кількість різноманітних ударних, перкусійних, шумових інструментів підібрана так вдало, що при всій виконавській простоті ми отримуємо повнозвучний багатошаровий дитячий оркестр. Згодом додається спів, гра і танець.
Корисною буде розробка програми музичного розвитку для творчої групи Центру (заняття 1 раз на тиждень протягом 90 хвилин). Усі відвідувачі мають виражені порушення інтелектуальної та мовленнєвої сфери, розгальмованість поведінки, негативізм. Необхідно стимулювати учнів до спільної творчості, спокійного врівноваженого обговорення; познайомити дітей зі зразками сучасної молодіжної музики, розвивати музичний слух, пам’ять та увагу, підтримувати у колективі творчу, дружню й життєрадісну атмосферу.
Серед сучасних українських виконавців для програми вибірково використовуємо творчий матеріал гуртів «Зарисовка» «ФЛІТ», «СКАЙ», Сергія Бабкіна, Святослава Вакарчука тощо.
Обов’язкові складові музичного заняття вдало підібрані О.Котишевою [3, с.147]: привітання, ритмічна розминка, вправи для розвитку тонких рухів пальців рук, а також мовленнєвих та мімічних рухів, спів, слухання музики, гра на музичних інструментах; варто додати елементи акторської гри. У результаті виконання такої роботи очікується підвищення концентрації уваги, стимуляція творчих здібностей дітей та покращення соціальних навичок: загальна згуртованість колективу, готовність до обговорення, взаємодопомоги та взаємної оцінки колективно виконаної роботи.

Список використаних джерел
1. Карл Орф / О. Т. Леонтьева. – М.: Музыка, 1984. – 334 с.
2. Расстройства спектра аутизма: медицинская и психолого-педагогическая помощь / А.П.Чуприков, А.М.Хворова. – Изд, 2-е, дополн. – Львов: Мс, 2013. – 272 с.
3. Система детского музыкального воспитания Карла Орфа / Л.А.Баренбойм. – Ленинград: Музыка, 1970. – 158 с.

Огородник І. О.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Шулигіна Л.А., канд. пед. наук, доцент кафедри педагогіки і психології дошкільної освіти та дитячої творчості


КАЗКОТЕРАПІЯ ЯК ЗАСІБ ПОДОЛАННЯ ПРОЯВІВ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Постановка наукової проблеми та визначення актуальності дослідження. У наш час спостерігається стрімке зростання рівня агресивності дітей різного віку, що виступає однією з найбільш актуальних проблем сьогодення. Практика доводить, що прояви агресивності часто трапляються у дошкільному віці (бійки, словесні образи однолітків, небажання чимось поступитися, ділитися, пошкодження іграшок тощо). Часто такі появи згасають у дітей до 6 років, але в окремих випадках можуть стати нормою поведінки, що викликає значні порушення у формуванні особистості дошкільника.
Підсилює актуальність проблеми й той факт, що більшу кількість досліджень вітчизняних науковців присвячено вивченню особливостей виникнення і самої природи агресивної поведінки дітей, тоді як поза увагою дослідників залишаються агресивні реакції, прояви агресивної поведінки дітей дошкільного віку, а також засоби їх подолання.
Мета дослідження. Метою статті є теоретичний аналіз сутності проблеми застосування казкотерапії у роботі з подолання проявів агресивної поведінки у дітей старшого дошкільного віку.
Виклад основного матеріалу. Проблемою корекції проявів дитячої агресивності займалися А.Г. Антонова, Т.П. Вісковатова, Т.С. Гурлєва, Є.І. Драніщева, І.В. Дубровіна, Н.В. Жутікова, Т.П. Смірнова, І.О. Фурманов та інші. Застосування в психокорекційній роботі різних технік арт-терапії, зокрема і казкотерапії, розкривали Л.О. Бєлозорова, Т.Г. Казакова, Т.Є. Комарова, Г.В. Лабунська, В.В. Лебединський, О.В. Чех та інші.
Для подолання дитячої агресивності широко застосовують арт-терапію – сукупність методик, зміст яких базується на системі застосування різних видів мистецтва, що дозволяє через стимулювання художньо-творчих проявів дитини здійснювати корекцію порушень психоемоційних процесів чи відхилень в особистісному розвитку [5].
Одним з дієвих видів арт-терапії є казкотерапія. Як метод психотерапевтичного впливу на дитину і як спосіб передачі знань про життя, відомий вже протягом багатьох століть. Казки, сюжетна лінія, характери героїв і мораль казкової історії завжди несли в собі ціннісне моральне значення, що мали вплив на свідомість дітей [5]. На Заході казкотерапія як напрям практичної психології зародилася на рубежі шістдесятих-сімдесятих років минулого століття. Засновником методу є Мілтон Еріксон.
Казкотерапія застосовується як у роботі дорослих, так із дітьми Але саме діти дошкільного віку, завдяки особливостям своєї емоційно-вольової сфери, найбільше піддаються впливові казок, краще засвоюють моральний зміст історій, намагаючись при цьому відповідати позитивному героєві.
Даний напрям роботи доцільно використовувати в старшому дошкільному віці, адже діти, саме цього віку, здатні усвідомлювати свої дії та надавати якісну характеристику своїм та чужим вчинкам. Казка сприяє усвідомленню дитиною наслідків своїх дій, встановленню позитивних міжособистісних взаємин, знімає психологічне напруження, виступаю еталоном позитивної поведінки [3]. Виховний вплив казки несе повчальний зміст, який підкреслює, що потрібно дути добрим другом, чемним, вміти співчувати, не творити зло, адже завжди воно програє та засуджується.
Науковці виокремлють наступні види роботи з казкою в напрямку корекції агресивної поведінки дітей:
1. Прослуховування казки і обговорення поведінки головних героїв у системі оцінок, категорій «добре – погано».
2. Малювання за мотивами казки. Дітям можна запропонувати намалювати героя, який сподобався чи не сподобався; героя, який чимось схожий на дитину; героя, коли він змінився на краще тощо.
3. Програвання епізодів казки за допомогою іграшок або ляльок. Це дає можливість дитині пережити деякі емоційно значущі ситуації, програти й відкорегувати емоції, здобути новий досвід.
4. Творча робота за мотивами казки (придумування іншого завершення, продовження казки, введення нових героїв, зміна характерів героїв, розповідь казки від імені героя тощо) [1; 2].
Вдала, правильно організована робота сприятиме зниженню рівня агресивності та корекції поведінки.
Висновки. Отже, подолання проявів агресивної поведінки варто розпочинати з дошкільного дитинства, проте найбільш інтенсивну роботу слід проводити з дітьми старшого дошкільного віку, адже в цей час відбувається процес активного формування особистості та соціалізації. Не вчасно помічені порушення в поведінці, ознаки агресивності дитини нестимуть негативний вплив на її подальший розвиток. Особливе місці в системі подолання агресивних проявів посідає казкотерапія. Саме казка за допомогою простих сюжетів і яскравих, барвистих образів навчить дитину простих істин, допоможе виховати в ній позитивні якості, сприятиме усвідомленню власних вчинків та їх наслідків.
Перспективою подальшого дослідження є розробка системи роботи з подолання проявів агресивної поведінки засобами казкотерапії у дітей дошкільного віку з урахуванням їх індивідуальних особливостей.

Список використаних джерел
1. Дубинська О. Психопрофілактика агресивної поведінки дітей / О. Дубинська // Психолог дошкілля. – 2015. – №1 (66) – С.15-21.
2. Смирнова Т.П. Психологическая коррекция агрессивного поведения детей / Т.П. Смирнова. – Ростов н/Д : Феникс, 2004. – 160 с.
3. Рептух Н. Психолого–педагогічна профілактика агресивності дошкільників / Н. Рептух // Національний аграрний університет : матеріали конференції, 2013 – С. 1-5.
4. Фурманов И.А. Детская агрессивность : психодиагностика и коррекция / И.А. Фурманов. – Минск : ИльинВ.П., 1996. – 192 с.
5. Юрченко Т. Волшебный мир детства. Арт-педагогика, арт-терапия в развитии дошкольников / Т. Юрченко. – Изд-во : Педагогическое Общество России, 2007. – 87 с.

Онищенко О. Ю.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Сасіна І.О., канд. психологічних наук. наук,
доцент кафедри тифлопедагогіки

МОТИВАЦІЙНА ГОТОВНІСТЬ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
З ПОРУШЕННЯМИ ЗОРУ ДО НАВЧАННЯ В ШКОЛІ
Законодавство України в галузі освіти забезпечує нормативно-правові засади для реформування і подальшого розвитку системи освіти, а саме дошкільної і загальної середньої її ланок, з метою створення сприятливих умов для ефективного навчання дітей. На успішність навчання в школі впливає багато факторів, серед них виділяють три великі групи: психологічні, соціальні і педагогічні. Одним з основних факторів, який впливає на формування передумов навчальної успішності є психологічна готовність дитини до навчання в школі. Це комплексний показник, який визначає зміни в пізнавальному, емоційно-вольовому і соціальному розвитку дитини. Найбільш значущою її складовою, на думку Б. Ананьєва, Дж. Аткінсона, Л. Божович, є мотиваційна готовність, тобто узгодженість мотивів та їх підпорядкованість. Відсутність саме цієї складової веде за собою величезну кількість труднощів, які будуть перешкоджати успішному систематичному навчанню дитини в школі.
Актуальність даної теми визначається тим, що за результатами наукових досліджень в спеціальній психолого-педагогічній літературі, а також спостереженнями педагогів спеціальних шкіл для дітей з порушеннями зору, визначається достатньо низький рівень сформованості навчальних мотивів при вступі до школи дітей з порушеннями зору, які складають основу мотиваційної готовності (С. Покутнєва, Т. Свиридюк, Л. Солнцева, О. Таран [1, 2, 3]).
Мотиваційна готовність до шкільного навчання була предметом досліджень Л. Божович, О. Дем’яненко, Є. Ільїна, О. Леонтьєва та інших. В корекційній педагогіці питання готовності до шкільного навчання, вивчали: І. Гудим, М. Земцова, Н. Морозова, Т. Погорєлова, Т. Свиридюк, Т. Семенишена, Л. Солнцева, О. Таран та інші.
Метою даної роботи є узагальнення відомостей про мотиваційну готовність дітей старшого дошкільного віку з порушеннями зору до навчання в школі.
Під час аналізу літературних джерел було визначено, що в основі мотиваційної готовності лежать мотиви та мотивація. Процес їх формування та розвитку у дітей індивідуальний і залежить від життєвого досвіду дитини та рівня сформованості її міжособистісних стосунків. Але існує загальна закономірність розвитку мотивів, суть якої полягає у тому, що наприкінці старшого дошкільного віку формується ієрархія мотивів, домінуючими з яких є навчальні.
Вивчаючи готовність дітей дошкільного віку з порушеннями зору до шкільного навчання, Т. Свиридюк [2] констатувала, що у більшості дітей в старшому дошкільному віці (63,5%) спостерігається низький рівень мотиваційної та вольової готовності до шкільного навчання.
С. Покутнєва, Т. Свиридюк, Л. Солнцева, О. Таран [2, 3] великого значення у формуванні готовності до шкільного навчання дитини з порушеннями зору надають саме сформованості навчальної мотивації, оскільки у дітей даного віку вона характеризується нестійкістю, що призводить до невпевненості дитини при виконанні навчальних завдань, а також підвищенню тривожності при вступі до школи. Зокрема, С. Покутнєва [1], зазначає, що рівень сформованості навчальної мотивації у дітей з порушеннями зору нижчий, ніж у їх однолітків з дітей з нормальною гостротою зору. Також спостерігається складне підкорення мотивів від більш загального – добре вчитись, до конкретного – виконати завдання.
Аналіз спеціальних психолого-педагогічних досліджень показав, що проблема мотиваційної готовності дітей старшого дошкільного віку з порушеннями зору до навчання в школі є не достатньо дослідженою і потребує подальшого вивчення. Але на основі існуючих матеріалів було з’ясовано, що у дітей з порушеннями зору дошкільного віку переважає зовнішня мотивація навчання, що пов’язано з не достатньою сформованістю, стійкістю та усвідомленістю пізнавальних мотивів.
Список використаних джерел
1. Покутнева С. А. Развитие учебных возможностей слепых и слабовидящих учащихся младших классов / С. А. Покутнева. - К. : Институт дефектологи АПН Украины, 1996. – 45 с.
2. Свиридюк Т. П. Подготовка слабовидящих детей к школе : учебное пособие / Т. П. Свиридюк ; НИИ педагогики УССР. - Киев : Радянська школа, 1984. - 95 с.
3. Таран О. П. Критерії психологічної готовності слабозорих до шкільного навчання / О. П. Таран // Дидактичні та соціально-психологічні аспекти корекційної роботи у спеціальній школі: наук-метод. збірник / [за ред. В. І. Бондаря, В. В. Засенка]. – К., 2008 – Вип. № 10. – С. 343-355.

Підкаленко І. П.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Климко Н.О., канд. пед. наук, старший викладач
кафедри сурдопедагогіки

РОБОТА З МАЛЮНКОМ ЯК ЗАСІБ ЗАСВОЄННЯ ОПОВІДАННЯ УЧНЯМИ З ВАДАМИ СЛУХУ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Актуальність теми. Вправи з активізації учнів з вадами слуху під час складань оповідань за малюнками відіграють велике значення, адже використання таких вправ привчає учнів словесно передавати сприйняте та збагачує їх мовлення. Вивчення та аналіз літературних джерел засвідчує, що робота з малюнком як засобу засвоєння оповідання учнями з вадами слуху молодшого шкільного віку є недостатньо вивченим, що і зумовило вибір теми даного дослідження.
Мета: виокремлення засобів для усунення недоліків в активізації учнів з вадами слуху молодшого шкільного віку під час складання оповідань за малюнками.
Першою, хто звернув увагу на важливість вивчення даної проблеми в сурдопедагогічній науці була Августа Миронівна Гольдберг - відомий вітчизняний вчений-дефектолог, перший доктор психологічних наук в Україні.
Впродовж великої кількості експериментальних досліджень та здобутому педагогічному досвіду виділяють такі недоліки в активізації учнів з вадами слуху молодшого шкільного віку під час складання оповідань за малюнками:
1.Недостатнє використання пізнавальної активності учнів.
2.Неправильне її спрямування. [1; 21]
Недостатнє використання активності учнів під час складання оповідань за малюнками можливе не лише тоді, коли учні не включаються в роботу і не виконують поставлені вчителем завдання, а й тоді, коли вони виконують надто легкі завдання, для виконання яких не потрібно докладати зусиль.
За словами Августи Миронівни вчитель, організовуючи роботу з малюнками, надмірно опікає своїх учнів. Звісно, при цьому він охоплює всіх учнів роботою, вони справляються з поставленими на уроці завданнями і, на чому вчителі особливо акцентують увагу, діти пишуть твори без помилок. І тут ми цілком згодні з науковцем, адже у таких вчителів дійсно існує хибна думка, що завдяки такій організації роботи активізується розумова діяльність учнів. Гольдберг А. М. наголошує: якщо така форма роботи запроваджується систематично, учні звикають покладатися лише на пам'ять, не використовуючи при цьому мислення. Августа Миронівна виділяє такий недолік в роботі вчителя як небажання стимулювати дітей до пошуку відповідей на поставлені запитання. Натомість власноруч коригує невірні відповіді і задовольняється тим, що учні повторюють за ним вірне формулювання. [1; 25]
Проявом недостатнього використання активності учнів під час роботи є обмеження активності учнів при складанні творів. У таких випадках робота з малюнками проходить переважно за такими етапами:
1. Бесіда з учнями за малюнком; 2. Усне, а потім письмове (на дошці) складання оповідання за запитаннями; 3. Переписування складеного колективного оповідання з дошки в зошити (або його самостійне написання після неодноразового повторення).
Доволі часто помилки активізації учнів під час складання оповідань за малюнками полягають в неправильному спрямуванні активності учнів. В якості доказів Гольдберг А. М. вказує на недостатню цілеспрямованість аналізу малюнка. Вчитель ставить учням такі запитання, які не спрямовують активність учнів на конструктивну зв’язну відповідь. Аби сконструювати розгорнуті висловлювання Августа Миронівна радить вчителям завчасно проробити значну розумову роботу з дітьми. Вчена наголошує на тому, що під час бесіди за малюнком, вчителю необхідно спрямовувати активність учнів, привертаючи їхню увагу до малюнка, на його детальний розгляд, на виявлення таких сторін, які, без спеціальної вказівки, учні самотужки не могли б помітити.
Висновки: Таким чином, можна зазначити, що погляди А.М. Гольдберг не втратили актуальності й дотепер. Активізація учнів під час складання оповідань за малюнками допомагає вчителю досягти кращих результатів у розвитку мови учнів і запобігти тих недоліків у висловлюваннях глухих дітей, які нерідко ще й досі з прикрістю відмічають сурдопедагоги у самостійних творах учнів.

Список використаних джерел
1. Гольдберг А.М. Активізація глухонімих учнів молодших класів під час складання оповідань за малюнками. В кн.: Навчально-виховна робота в спеціальних школах (для глухонімих та розумово відсталих дітей). Вип.1, К.Рад. школа.- 1960. - С. 21-29.
2. Гольдберг А. М., Розвиток писемної мови в учнів молодших класів шкіл глухих. К.: «Радянська школа», 1968 – 128 с.

Попович К. Ю.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Лелюх-Степанчук О.О.,
викладач кафедри практичної психології

Використання психодрами як методу арт-терапії у роботі з проблемними підлітками
Проблема відхилення в поведінці ( одна з центральних психолого-педагогічних проблем. Часто батьки або вчителі просять психолога «виправити», «вплинути» на проблемну дитину. При цьому в категорію "проблемних" потрапляють найрізноманітніші підлітки: невстигаючі у навчанні, недисципліновані, діти з різного роду нервовими і психічними розладами, підлітки, що стоять на обліку в комісіях у справах неповнолітніх, просто діти з неблагополучних сімей.
Підлітковий вік (10 (12) - 14 (16) років) ( один з найбільш складних періодів розвитку людини. Саме в підлітковому віці переважно відбувається формування характеру та інших основ особистості. Перехід від опікуваного дорослими дитинства до самостійності, зміна звичного шкільного навчання на інші види соціальної діяльності, бурхлива гормональна перебудова організму роблять підлітка особливо уразливим і податливим до негативних впливів середовища.
Ще на початку ХХ століття К. Роджерс звернув увагу на те, що для роботи з проблемною дитиною недостатньо сформулювати зміст запиту і зрозуміти причин труднощів. Важливо створити такі умови, які сприяли б розвитку особистості підлітка в цілому, змусили б його відмовитися від наявних у нього негативних форм поведінки, установок, і створити нові. З цим завданням успішно справляється сучасна Арт-терапія. [1, с. 115-116].
Арт-терапія, особливо групова, відкриває безліч можливостей. Наприклад імпровізаційність дії дає учасникам високий ступінь свободи, самовираження; безоціночність ситуації дозволяє кожному учаснику більш повно і адекватно виражати власні почуття і переживання, не побоюючись оцінки та порівняння; високий рівень включеності в події, що відбуваються, дозволяє учасникам більш глибоко і повно усвідомити і пропрацювати власні проблеми; створення атмосфери колективного естетичного переживання створює сприятливий емоційний фон. Таким чином, Арт-терапевтичні заняття дозволяють кожному учаснику не тільки залишатися самим собою, але і не травмують порівнянням з іншими, що часто викликає різку і запальну реакцію серед підлітків, блокуючи їх відкритість і відвертість.
Цікавою і ефективною технікою Арт-терапії є психодрама, створена Я. Морено. Класична психодрама - це терапевтичний груповий процес, в якому використовується інструмент драматичної імпровізації для вивчення внутрішнього світу клієнта. Вона ґрунтується на припущенні, що дослідження почуттів, формування нових відносин і зразків поведінки більш ефективно при використанні дій, реально наближених до життя в порівнянні з використанням вербалізації. Таким чином правильно організована психодрама може допомогти в діагностиці, корекції і профілактиці негативних особливостей поведінки підлітків [2, с. 98].
Центральне місце в психодрамі займає рольова гра ( прийом, який полягає у виконанні будь-якої ролі в аматорському вигляді. У поведінковій терапії її використовують для розучування і вдосконалення бажаної і адаптивної поведінки.
Той член групи, який є суб'єктом конкретної психодраматичної дії, називається протагоністом. Протагоніст, зображуючи події зі свого життя, має рідкісну можливість дати власну інтерпретацію минулого життєвої ситуації перед групою рівних партнерів, які співчувають йому. Учасник, задіяний в роботі з протагоністом, виконує роль "Допоміжного Я», яке уособлює всіх значущих інших людей в житті протагоніста [3].
Отже, психодрама, як метод Арт-терапії має значний потенціал для трансформації вербального обміну думками в активне самодослідження особистості шляхом проживання життєвих ситуацій. В свою чергу психотерапевт, піддаючи їх аналізу, має змогу допомогти проблемним підліткам змінити невдалі стереотипи поведінки.

Список використаних джерел
1. Ремшмидт Х. Подростковый и юношеский возраст: Проблемы становления личности: Пер. с нем. – М.: Мир, 1994. – 320 с.
2. Морено Я. Психодрама. / Серия «Психологическая коллекция». -М.: Апрель Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001. – 528 с.
3.Кьелл Рудестам. Групповая психотерапия. Психокоррекционные группы: теория и практика. [Электронный ресурс]:
· Режим доступа: http://psylib.org.ua/books/rudes01/index.htm
Ридько Н. Є.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Найдьонова Г.О., канд. психол. наук, доцент кафедри спеціальної психології та медицини

АРТ-ТЕРАПІЯ В СИСТЕМІ КОРЕКЦІЇ ОСОБЛИВОСТЕЙ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ З ЗАТРИМКОЮ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ

Соціалізація - один з важливих чинників повноцінного розвитку особистості та її ефективного функціонування в соціумі. Найчастіше соціалізація розглядається як процес входження індивіда в суспільство, активного засвоєння ним соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей, необхідних для успішної життєдіяльності в суспільстві [1, c.5].
У процесі соціалізації дітей з вадами розвитку виникає ряд проблем, передусім, це проблема ставлення суспільства і держави до таких осіб, що проявляється у створенні системи спеціальної освіти, нерівномірному розміщенні спеціалізованих освітніх закладів на території України, спеціалізованих реабілітаційних центрів у місцях проживання сімей, що виховують дітей з психофізичними особливостями [2, c. 192].
Зазвичай більшість таких дітей отримують освіту і виховуються у закритих школах-інтернатах. Подібний підхід до освіти дітей з психофізичними вадами має як позитивні, так і негативні наслідки, адже родина фактично усунута від процесу виховання. Дитина упродовж 10-12 років перебуває вдома у вихідні дні чи на канікулах. Відірвана від родини, як головного джерела розвитку і соціалізації, від оточуючого середовища, стосунків з тими, хто не має психофізичних вад, дитина почуває себе чужою в цьому суспільстві. Багато дітей мають досвід емоційної травматизації, що призводить до виникнення емоційних порушень і позначається на їх поведінці [3, c. 18]. Усе це негативно впливає на формування особистості.
До дітей-інвалідів у сім'ях, як правило, пред'являються занижені вимоги та запити, дитині не надається можливість проявити власну активність, що сприяє закріпленню інфантильності, невпевненості у собі, труднощам у спілкуванні, у встановленні міжособистісних контактів.
Ефективним методом гармонізації розвитку особистості дитини та її інтеграції в суспільство є арт-терапія. Арт-терапія здатна простими й екологічними засобами актуалізувати внутрішній потенціал кожної дитини з особливими потребами, сприяти встановленню гармонії особистості, формувати її творчу позицію [4, c. 6].
У процесі арт-терапії дитина з ЗПР отримує можливість пережити травмуючі для неї ситуації, звільнитись від стереотипної поведінки та відносин, які заважають соціальній адаптації. В ході процесу арт-терапії виявляються позитивні фактори, які покращують стан особистості. Ці фактори надають суб'єкту можливість активно контролювати компенсацію або змінювати неадекватну реакцію на ту, яка прийнята в соціумі [5, с. 20].
У спрямованому процесі соціалізації дітей з ЗПР використовують як індивідуальну, так і групову форми арт-терапії. Перевага надається груповій формі, адже саме вона дозволяє розвивати соціальні навички, дозволяє опановувати нові ролі, а також спостерігати, як рольова поведінка впливає на взаємини з оточуючими, підвищує самооцінку і призводить до зміцнення особистої ідентичності[6, c. 50].
Індивідуальну арт-терапію можна використовувати для широкого кола дітей з вадами розвитку. Особливу цінність арт-терапевтична робота має для дітей, які мають певні труднощі у вербалізації своїх переживань, наприклад, через мовленнєві порушення, малоконтактність, а також складність цих переживань та «невимовність» [4, c. 36].
Найбільш поширена у соціальній роботі з дітьми з ЗПР терапія засобами зображувальної діяльності (малюнок, ліпка), ефективність якої підтверджена у випадках: емоційної депривації, підвищеної тривожності, страхів, неадекватної самооцінки, конфліктних міжособистісних взаємин тощо. Проведення малюнкової терапії здійснюється арт-терапевтом у формі спеціальних занять, на яких дітям пропонуються різні завдання. Заняття можуть проходити у директивній (дитині пропонується тема малювання, а також надається допомога на етапі пошуку форми її вираження) і недирективній (дитині надається свобода вибору теми та форми зображення, а також емоційна підтримка; за необхідності - технічна допомога у наданні виразності дитячому малюнку) формах [6, c.57]. При проведенні малюнкової терапії використовують предметно-тематичні таобразно-символічні завдання, вправи на розвиток уяви і символічної функції; ігри-вправи з зображувальними матеріалами (фарбами, олівцями, папером, пластиліном тощо); завдання на спільну діяльність [6, c. 58].
Позитивний ефект у процесі соціальної інтеграції дитини ЗПР мають різні види музикотерапії (рецептивний, активний, інтегративний), спрямовані на моделювання позитивного емоційного стану, катарсис, вихід з психотравмуючої ситуації шляхом сприймання музики, звільнення від негативних переживань.Активна музична терапія використовується у варіантах вокалотерапії, танцювальної терапії, хореотерапії, психогімнастики. Вокалотерапія спрямована на формування оптимістичного настрою, гармонізацію внутрішнього світу за допомогою вокальної діяльності дитини з функціональними обмеженнями. Використання танцювальної терапії зумовлює усунення емоційного напруження дітей з порушеннями у розвитку, сприяє зниженню психоемоційного напруження, релаксації, регуляції емоційних станів, корекції моторної сфери тощо. Метою психогімнастики є корекція психоемоційних та моторних порушень у дітей з вадами розвитку.
Особливе місце серед видів арт-терапії з дітьми із ЗПР посідає імаготерапія. Складання історій використовується для пожвавлення почуттів дитини, вербалізації образів, асоціацій, символів, для перетворення внутрішнього занепокоєння в конкретний образ і творчого самовираження. Лялькотерапія використовується для розв'язання інтра- та інтерперсональних конфліктів, поліпшення соціальної адаптації, у роботі зі страхами, порушеннями поведінки, емоційними травмами. Казкотерапія використовує казкову форму для інтеграції особистості дитини, розвитку творчих здібностей, розширення свідомості, удосконалювання взаємодій з навколишнім світом.

Список використаних джерел
1 Вознесенська О. Особливості арт-терапії як методу /О. Вознесенська// Психолог. - 2005. - №10. - С. 5-8.
2. Кондрицька О.І. Особистісно орієнтоване виховання дитини засобами арт-терапії в процесі її соціалізації: методичний матеріал  / О.І. Кондрицька// Соціалізація особистості: Збірник наукових праць/ Ред. В.П. Андрущенко, А.Й. Капська. - К.: Логос, 2005. - Т.XXIV: Педагогічні науки. - С. 191-199.
3. Синьова Є. Актуальні питання соціальної адаптації осіб з глибокими порушеннями зору/ Є. Синьова // Інвалід і суспільство: проблеми інтеграції. Збірник теоретичних та методичних матеріалів для працівників соціальних служб для молоді/ Упорядники І. Д. Звєрєва та інш. - К.: А.Л.Д., 1995. - С. 18.
4. Арт-терапія в соціальній сфері: Курс лекцій/ Сорока О.В. - Тернопіль: ТДПУ, 2008. - 86 c.
5. Артпедагогика и арттерапия в специальном образовании: Учебник для вузов/ Е.А. Медведева, И.Ю. Левченко, Л.Н. Комиссарова, Т.А. Добровольская. - М.: Академия, 2001. - 248 с.
6. Киселева М.В. Арт-терапия в практической психологии и социальной работе /М.В.Киселева. - Спб: Речь, 2007. - 336 с.

Рудський В. С.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Найдьонова Г.О., канд. пед. наук, доцент
кафедри спеціальної психології та медицини


РОЗВИТОК І ФОРМУВАННЯ ПОЧУТТЯ ГУМОРУ У ПІДЛІТКІВ З ДЦП ЗАСОБАМИ АРТ-ТЕРАПІЇ
На сьогоднішній день проблемі гумору в контексті психологічної науки, зокрема спеціальної психології, присвячена невелика кількість досліджень, що спонукає до поглибленого вивчення психологічних аспектів почуття гумору. Обґрунтування актуальності даної теми визначається також ключовою для спеціальної психології проблемою, а саме – проблемою розширення інтеграційного простору дітей з психофізичними порушеннями та подальшою оптимізацією процесів соціалізації та адаптації. Варто зазначити, що передумовою успішної адаптації виступає адекватна поведінка особистості, яка залежить від стану інтелекту, емоційної сфери та їх гармонійної взаємодії. В цілому, адаптаційну природу почуття гумору можна прослідкувати, аналізуючи механізми і особливості його становлення та розвитку в онтогенезі [1].
Проблематика вивчення почуття гумору представлена у працях Л. Виготського, С. Рубінштейна, Р. Мартіна, Р. Гаріфуліна, Ю. Борєва, М. Аптера, Р. Уайера, Дж.Коллінза, К. Глінка, А. Редозубова, М. Войнаровського.
Аналіз наукових праць із зазначеної проблеми дозволяє виокремити декілька підходів до вивчення почуття гумору:
Структурний підхід – розглядає специфіку гумору, його відмінні риси, компонентну організацію та роль у структурі комічного і цілісності особистості.
Функціональний підхід – вивчає біологічні, соціальні функції гумору.
Мотиваційно-смисловий – вивчає сутнісні аспекти гумору, його мотиваційний потенціал.
Н.В.Іванова та С.Т. Посохова розглядають адаптивну роль емоцій і почуття гумору як одну із складових емоційної сфери особистості, що може актуалізувати адаптивний потенціал підлітків з порушеннями психофізичного розвитку[2]. Крім того, серед функцій гумору для підлітків з порушеним та нормативним розвитком найбільш значимою є захисна функція, яка актуалізується при неможливості самореалізації підлітка у референтних сферах життя. Найбільш смішними сферами для підлітків з порушеннями психофізичного розвитку є сімейні конфлікти, взаємовідносини протилежних статей, а також бездарність у мистецтві.
Слід зауважити, що доцільним є вивчення специфіки почуття гумору саме у підлітковому віці, адже саме в цей період відбувається входження в світ дорослих, самоствердження серед однолітків, накопичення певного соціального досвіду, що стає основою для появи індивідуальності, прагнення до самостійності.
Гумор входить у структуру особистісного самозбереження, забезпечуючи соціально прийнятну форму самопрезентації у проблемних ситуаціях. Завдяки цьому збільшується спектр соціальних ситуацій, до яких підліток може адаптуватися. Але говорячи про взаємозв’язок адаптивного потенціалу та почуття гумору як конструктивної властивості психіки, необхідно враховувати його приховану деструктивність. Адже насміхаючись над собою, підліток маскує справжні переживання, безпомічність і т.д. В такому випадку, гумор стає перепоною для того, щоб підліток побачив своє істинне «Я». Результатом цього може бути втрата самоідентичності, яка є необхідною для збереження цілісності особистості[2].
Одним із ефективних напрямків розвитку почуття гумору у підлітків з порушеннями психофізичного розвитку є застосування методів арт-терапії, зокрема до них слід віднести ізотерапію, імаготерапію, бібліотерапію, а також казкотерапію.
Наприклад, розвиток та формування почуття гумору можна здійснювати за допомогою різних видів ізотерапії. Зокрема, можна використовувати малювання карикатур, шаржів тощо. Також у розвивальних заняттях доцільно використовувати книжкові ілюстрації гумористичного характеру.
При цьому центральною метою арт-терапії є гармонізація особистості. За допомогою розвитку навичок самопізнання та самовираження засобами художньої діяльності можна змінити стереотипи поведінки, підвищити адаптивні можливості і врешті-решт створити сприятливі умови для інтеграції особистості у суспільство, особливо якщо йде мова про категорію осіб з порушеннями психофізичного розвитку. Окрім цього, необхідно зауважити, що арт-терапевтичні методи практично не обмежені формалізованими рамками (правилами), що дозволяє залучити до психокорекційного процесу осіб різних категорій.

Список використаних джерел
1. Хазова С.А. Юмор как ресурс совладающего поведения / Сибирский педагогический журнал. – 2012. – № 3. – С.177-182.
2. Иванова Н.В., С.Т. Посохова. Юмор и адаптивный потенциал подростков с проблемами в развитии. Вестник Санкт-Петербургского университета. – 2009. – Сер.12. – Вып. 1. Ч.1


Сидоренко М. О.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Заплатинська А.Б., старший викладач
кафедри ортопедагогіки та реабілітології

Застосування АВА-терапії в Україні
Проблема корекційно-реабілітаційної роботи з особами з аутизмом гостро постала перед фахівцями у наш час, адже кількість дітей з таким діагнозом серед українського населення постійно зростає. Так, за останні 5 років частота захворюваності збільшилася майже на 20 %.[1] Слід зазначити, що на даний час найбільш ефективним та найбільш поширеним у світі методом корекції РАС вважається поведінкова терапія, а точніше її модифікація – АВА-терапія(прикладний аналіз поведінки) [3]
Актуальність проблеми полягає у тому, що в Україні АВА-терапія ще не набула достатнього поширення, ще не налагоджена сертифікована система підготовки спеціалістів. Ці фактори значно сповільнюють розвиток якісної допомоги дітям з аутизном та РАС.
АВА – це наукова дисципліна, що вивчає поведінку та впливає на неї через зміну факторів оточуючого середовища. Як метод терапія являє собою інтенсивну програму навчання дитини. «Типових» програм не існує, вони складаються для кожної дитини окремо із урахуванням актуального рівня розвитку дитини, кількості терапевтичних годин та ступеня участі батьків у реабілітаційному процесі. В індивідуальній програмі зазначені навички, яким терапіст має навчити дитину, комплекс вправ для досягнення цієї мети та корекції поведінки. Також в АВА програму можуть бути включені додаткові методи навчання, такі як навчання навичкам альтернативної комунікації PECS, логопедичний масаж, розвиток дрібної моторики і т.д.
Поведінковий підхід має дуже високі результати по корекції поведінки, що є актуальною проблемою у дітей з РАС. За допомогою систематичного впливу долаються агресія, відмова від співробітництва, проблеми з харчуванням та самообслуговуванням.
У рамки обов'язків терапіста АВА входить послідовне застосування поведінкових методів і запис даних про прогрес дитини. Застосовувати поведінкові методи можуть і фахівці в інших областях (психологи, дефектологи, логопеди), а також батьки дитини.
Поведінковий фахівець повинен вміти не тільки застосовувати поведінкові методи навчання і записувати дані, але і аналізувати комплексну поведінку, проводити оцінку початкових навичок дитини, виділяти цілі і пріоритети для роботи і проводити тренінг персоналу і батьків.
Для ефективного раннього втручання найкраще застосовувати 20-40 годин терапії на тиждень, багато з яких батьки можуть проводити самі після інструкції терапіста. Найчастіше терапіст більше зосереджений на навчанні дитини новим навичкам, а основна робота по закріпленню та узагальненню їх покладається на батьків разом із навичками самообслуговування, корекції небажаної поведінки та навчання навичкам комунікації в природньому середовищі.
Цінність програми полягає ще й у тому, що вона передбачає не тільки індивідуальну роботу з дитиною, а й групову, може застосовуватись не тільки в одній кімнаті, а й у повсякденному житті дитини, у різних ситуаціях та місцях. АВА- терапія супроводжує дитину в будь-яких видах діяльності, може бути основою інклюзивного навчання.
АВА-терапія може застосовуватися паралельно з іншими методами навчання і лікування. Наприклад, з кінезотерапією, мовною терапією, навчанням альтернативної комунікації PECS, програмою TEACCH, «social stories», сенсорною інтеграцією, нейропсихологічними корекційнми методиками, баламетрикою, медикаментозною терапією та іншими. Однак саме метод АВА-терапії офіційно визнаний найбільш прийнятним для використання при розладах спектру аутизму.[2]
Досвід використання АВА-терапії в країнах, де створена система підготовки фахівців, довів, що при її застосуванні з раннього віку в більшості випадків вдається значно знизити прояви аутичної поведінки і домогтися успіхів у навчанні.
Отже, АВА-терапія є ефективним методом корекції розладів спектру аутизму і широко застосовується в усьому світі. В Україні цей метод знаходиться все ще на стадії розвитку, що викликає необхідність налагодження системи сертифікованої підготовки спеціалістів.
Список використаних джерел
1. Карвацька Н. С. Аутизм [Електронний ресурс] / Н. С. Карвацька – Режим доступу до ресурсу: http:// www.bsmu. edu.ua /uk/news/ digest/2914-autizm.
2. Хворова Г. М. Комплексна психолого-педагогічна технологія корекції розвитку активності дитини з аутизмом : автореф. дис ... канд. пед. наук: 13.00.03 / Г. М. Хворова . – Київ : Б.в., 2010
3. Sallows G.O. & Graupner T.D. Intensive Behavioral Treatment for Children With Autism: Four-Year Outcome and Predictors // American Journal of Mental Retardation. – 2005. – 110.

Сидорко Ю. В.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Найдьонова Г.О., канд. психолог. наук, доцент кафедри спеціальної психології та медицини

СТИЛЬ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ У СІМ’ЯХ, ДЕ ВИХОВУЄТЬСЯ ДИТИНА З ДЦП ТА ЙОГО КОРЕКЦІЯ МЕТОДАМИ АРТ-ТЕРАПІЇ

Актуальність проблеми. Сім'я є середовищем, в якому формується особистість дитини і закладається ресурс її соціальної адаптації. Мікроклімат, який батьки створюють в сім'ї, відіграє основну роль у процесі розвитку дитини. Особливе значення в даний час набуло міжособистісне спілкування та взаєморозуміння в сім'ях, які мають дітей з особливими потребами, що змушує родину виробляти нові моделі взаємодії. Сім’я, у якій живе хвора дитина виявляється особливою групою, якій відповідає притаманна тільки їй атмосфера міжособистісних стосунків. Ці стосунки по різному проявляються і в різному ступені впливають на розвиток дитини, протікання її хвороби, а також загальний психічний стан самих батьків.
Особливості сприйняття батьками важкості й перспектив захворювання своєї дитини впливають і на тип її виховання. О. Є.Лічко виділив наступні основні типи неправильного виховання дітей: гіпопротекція, домінуюча гіпопротекція, потуральна гіпопротекція, емоційне знехтування, підвищена моральна відповідальність, атмосфера культу хвороби, суперечливе виховання, виховання поза родиною[2]. Таке ставлення до неі
· супроводжується виникненням у батьків емоціи
·но-вольових проблем (тривожності, страхів); мами фіксуються на фізичніи
· та психічніи
· безпорадності своі
·х дітеи
·. Відомо, що така модель виховання призводить до психопатичного розвитку особистості хвороі
· дитини, формує в ніи
· негативні установки. Серед сімеи
·, які виховують дітеи
· з руховою патологією, існують і такі, в яких спостерігається емоціи
·не відторгнення хвороі
· дитини, що проявляється в жорстокому поводженні з нею. Фахівці вважають, що розвиток «холодного» ставлення до дитини у батьків спричинюють і
·і
· недостатні комунікативні прояви в ранньому дитинстві: відсутність усмішки, слабкии
· комплекс пожвавлення. Усе це перешкоджає формуванню відповідноі
· емоціи
·ноі
· реакціі
· у батьків.
Поняття «арттерапії» (терапії мистецтвом) виникло в контексті ідей 3. Фрейда і К. Юнга і розглядалося в психотерапевтичній практиці як один з методів терапевтичного впливу, який за допомогою художньої (образотворчої) творчості допомагав психічно хворим висловити в картинах свої приховані психотравмуючі переживання і тим самим звільнитися від них. Надалі це поняття набуло більш широку концептуальну базу, включаючи гармонійні моделі розвитку особистості (К. Роджерс, А. Маслоу)[1]. Арт-терапія при роботі з дитьми з ДЦП є дуже ефективною. Це змінить негативні та неадекватні стани у дитини, сприятиме моральному одужанню и
· адекватному сприи
·манню хвороі
· дитини батьками, допоможе і
·м позитивно вирішувати життєві конфлікти. Арт-терапія надає дітям з особливими потребами бажання поділитися результатами своєї праці, відчути, що вони спроможні щось зробити самостійно. Також важливим є метод проективного малювання за допомогою якого дитина на малюнку передає свої почуття, емоції, настрій, які йому важко висловити. Музикотерапія допомагає тим, що музика підсилює емоційне сприймання і створює особливе ставлення до певних моментів і ситуацій у житті людини.

Список використаних джерел
1. Арт-педагогіка і арт-терапія в спеціальній освіті: Учеб. для студ.
середовищ. і вищ. пед. навч. закладів/ Є. А. Медведєва, І. Ю. Левченко, Л. Н. Коміссарова, Т. А. Добровольська. - М.: Изд. Центр «Академія», 2001.
2. Личко А.Є. Підліткова психіатрія. – Вид. 2-ге,доп. і перероб. – Л.: Медицина, 1985. – С. 416.

Слишко М. А.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Найдьонова Г.О., канд. психол. наук, доцент кафедри спеціальної психології та медицини

ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДІВ АРТ-ТЕРАПІЇ У ПСИХОКОРЕКЦІЙНІЙ РОБОТІ З ДІТЬМИ ІЗ РОЗУМОВОЮ ВІДСТАЛІСТЮ
Однією з основних проблем соціальної сфери нашої держави останнього десятиліття є невпинне зростання кількості дітей з вадами психофізичного розвитку. Провідне місце серед усіх форм відхилень посідає розумова відсталість (за даними МОЗ України 3% населення мають вади інтелекту). Інтелектуальний недорозвиток дітей з розумовою відсталістю позначається не тільки на розвитку їх пізнавальної сфери, на їх навчальній діяльності, на оволодінні новими знаннями, уміннями, навичками. Особливості їх розумового розвитку також мають великий вплив на соціалізацію таких дітей, емоційне реагування на різні життєві ситуації, їх поведінку та взаємодію з оточуючими тощо.
На нашу думку, для оптимізації процесу інтеграції дітей у соціальне середовище, доцільним є використання арт-терапії у комплексі з іншими корекційно-розвивальними заходами. Корекційні можливості арт-терапії зумовлюються наданням дитині з вадами розвитку можливостей для самовираження та саморозвитку, самоствердження та самопізнання. Створені дитиною у процесі арт-терапії творчі роботи та їх визнання дорослими підвищують її самооцінку, ступінь її самовизнання. Використання засобів арт-терапії пов’язано з продуктивним характером мистецтва – створенням естетичних продуктів, вихованням почуттів, переживань і здібностей дитини з проблемами інтелектуального розвитку.[3]
Важливим фактором успішного застосування методів арт-терапії у корекційному процесі є правильний підбір виду художньої діяльності для кожної окремої дитини, оскільки при виборі тем, технік, методів і засобів необхідно у першу чергу враховувати тип та ступінь порушення і відповідні можливості дитини.
Проблему розвитку та адаптації дітей із психофізичними порушеннями вивчали В. Бондар, Л. Вавіна, Т. Вісковатова, В. Засенко, О. Хохліна тощо. У своїх працях вони звертали увагу переважно на труднощі адаптації таких дітей до процесу навчання та виховання. Питання застосування арттерапії у корекційному процесі вивчали: Л.С. Виготський, О. Вознесенська,А. Захаров, В. Калягін, О. Копитін, Л. Амєтова, Н. Ветлугіна, А. Грішина,О. Деркач, Б. Айзенберг, Т. Вохмяніна, Л. Гаврильченко, Г. Добровольська,І. Євтушенко, Т. Зінкевич-Євстигнєєва, О. Караванова, Л. Комісарова,Л. Кузнєцова, І. Лєвченко, О. Мастюкова, О. Медведєва, Ю. Некрасова,Т. Овчинникова, В. Оклендер, Поваляєва, Є. Рау, М. Чистякова та ін.). [1]
Метою нашої роботи є обґрунтування застосування методів арт-терапії у психокорекційній роботі з дітьми із розумовою відсталістю.
Питання арт-терапевтичної роботи з розумово-відсталими дітьми розглядалась в працях багатьох вітчизняних та зарубіжних авторів.Вчені виділяють такі види арт-терапії:ізотерапія – терапія засобами образотворчого мистецтва (малювання, ліплення тощо), музикотерапія,казкотерапія,кінезотерапія (танцювальна терапія тощо), лялькотерапія та ін.Виділяють індивідуальну та групову форми роботи з дітьми. Для розумово відсталих найбільш рекомендованою та продуктивною є групова форма роботи, оскільки у такому випадку дитина має можливість спостерігати за результатами власних дій та їх впливом на інших дітей, дозволяє опановувати нові ролі, а також спостерігати, як рольова поведінка впливає на взаємини з навколишнім оточенням, розвиває навички прийняття рішень.[1; 3; 5]
О.А. Карабанова довела, що арт-терапія відкриває для розумово відсталих дітей широкі можливості для гри, вираження емоцій, спілкування, творчості; дозволяє спрямувати їхню художню діяльність таким чином, щоб вона позитивно впливала на розвиток їхньої особистості.[2]
М.А.Поваляєвою проведені дослідження з використання музики у роботі з дітьми з особливостями психофізичного розвитку. Вченою визначено, що метою занять з використанням музикотерапії є створення позитивного емоційного фону реабілітації (зокрема, зняття тривожності); стимуляція рухових функцій; розвиток і корекція сенсорних процесів (відчуттів, сприймання, уявлень); розгальмовування мовленнєвої функції. Музикотерапія виконує й психокорекційні завдання, зокрема: тренування спостережливості; розвиток почуття темпу, ритму, часу; розвиток розумових здібностей і фантазії; формування вербальних і невербальних комунікативних навичок; виховання вольових якостей, витримки і здатності стримувати афекти; розвиток моторики. [2]
За результатами дослідження К.О. Зелінської, Л.В. Мороза та А.І. Кравченко було встановлено, що застосування методів арт-терапії у роботі з дітьми із легкою розумовою відсталістю дозволило знизити прояви загальмованості, розгальмованості та плаксивості у 1,5 рази, а явищу розладів сну та дратівливості – на 2/3.[1]
Отже, можна стверджувати, що впровадження арт-терапії у навчально-виховний та корекційний процеси дітей із розумовою відсталістю є доцільним та ефективним. Методи арт-терапії дозволяють оптимізувати психофізичний стан таких дітей та налагодити контакт між педагогом або психологом та дитиною. Також арт-терапія є досить потужним засобом формування поведінки дітей із розумовою відсталістю, оскільки під час групових занять група виступає для дитини як модель реального життя. Таким чином, ми можемо виявити міжособистісні проблеми дитини та скорегувати їх у ігровій формі.
Отже, можна стверджувати, що арт-терапія є перспективним напрямом у корекційно-розвивальній роботі з дітьми із розумовою відсталістю.

Список використаних джерел
1. Зелінська К. О., Мороз Л. В., Кравченко А. І. Оптимізація психофізичного стану дітей з легкою розумовою відсталістюзасобами арттерапії //Редакційна колегія. – 2012. – С. 157.
2. Актуальні питання корекційної освіти (педагогічні науки). Збірник наукових праць / за ред. В.М. Синьова, О.В. Гаврилова.– Вип. V. В 2-х т., том 1 – Камянець-Подільський: ПП Медобори-2006, 2015. – 348 с.
3. Прокопенко О.А. –Ігрова терапія як засіб психокорекції та психотерапіїемоційно-вольової саморегуляціїпідлітків з розумовою відсталістю – Прокопенко О. А.
4. Зелінська К. О., Кравченко А. І. Арттерапія для дітей з особливими потребами //Збірник наукових праць Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Серія: Соціально-педагогічна. – 2010. – №. 15. – С. 47-51.

5.Зелінська К. О. Розвиток комунікативних умінь молодших школярів з інтелектуальними вадами засобами арттерапії //Збірник наукових праць Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Сер.: Соціально-педагогічна. – 2013. – №. 22 (1). – С. 173-181.


Тимошенко І. В.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Кравець Н.П., канд. пед. наук, доцент
кафедри психокорекційної педагогіки

ВИКОРИСТАННЯ ПІСОЧНОЇ ТЕРАПІЇ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ НАВИЧОК У ДІТЕЙ ІЗ РОЗУМОВОЮ ВІДСТАЛІСТЮ

В даний час актуальним є питання корекційного навчання та виховання дітей з особливими освітніми потребами, зокрема й розумово відсталих. Тому дослідження використання методів корекції в роботі з розумово відсталими дітьми є досить актуальними, серед досліджень цінними є роботи присвячені використанню методів арт-терапії для корекції психофізичного розвитку розумово відсталих дітей. Ми проводили дослідження щодо використання методів арт-терапії – пісочної терапії.
Окремі розробки психотерапевтичних та психолого-педагогічних методик роботи з пісочної терапії проводились Н. Сакович та Г. Ель.
Т. Зінкевич-Євстигнеєва та Т. Грабенко розробили й успішно апробували систему пісочних ігор, спрямованих на навчання, розвиток та корекцію особистості дітей дошкільного та шкільного віку [1].
Ними успішно розроблені теоретико-методичні засади пісочної терапії у психолого-педагогічній діяльності.
Перенесення традиційних педагогічних занять у пісочницю, на думку провідного психолога відділу прикладної педагогічної психології Академії післядипломної освіти, члена Білоруської асоціації психотерапевтів Н.Сакович, дає значний виховний та освітній ефект у порівнянні із стандартними формами навчання.
Пісочна терапія (sandplay) на заняттях з розумово відсталими дітьми використовується для психокорекції розвитку дитини та врівноваження її внутрішнього стану. Метод акцентує увагу на природному вияві думок, почуттів та настрою в творчості. За допомогою пісочної створюються позитивні установки і підвищується самооцінка дитини.  Саме під час пісочної терапії розвивається мовлення, лічба, психічні функції.
Розвиток комунікативної сфери є необхідною умовою, як загального психічного розвитку дитини, так його позитивної соціалізації загалом і готовність до навчальної діяльності. Тому багато корекційно-розвиткових занять проводиться за допомогою піску. Інколи пісок замінюється манною чи кукурудзяною крупою, перемеленою кавою.
Гра з піском для дітей з розумовою відсталістю – це перш за все, засіб комунікації. Діти більш безпосередньо виражають себе в спонтанній, ініційованої ними самими грі, ніж у словах, оскільки у ній вони відчувають себе більш зручно. Для дітей з розумовою відсталістю "відіграти" свій досвід і почуття – найбільш природна динамічна та оздоровлююча діяльність, якою вони можуть зайнятися.
Часто діти із розумовою відсталістю не можуть виразити свої думки із-за недостатнього розвитку вербального апарату, бідності уявлень. Пропонована техніка може виявитися їм вельми корисною. Невербальна експресія з використанням різноманітних предметів, піску, води, а також конструктивних і пластичних матеріалів для них найбільш природна, що стає особливо значимо при наявності в дитини певних мовних порушень. Кожна обрана фігурка втілює будь-який персонаж здатний взаємодіяти з іншими героями. Дитина сама придумує, про що вони говорять або що роблять, іноді вона може запросити педагога приєднатися до гри і виступати від імені будь-якого персонажа. У всіх цих випадках учень відчуває себе господарем свого маленького світу і є режисером драми, що розігрується на пісочному аркуші. Те, що перш таїлося у глибині дитячої душі, виходить на світло: персонажі гри приходять в рух, висловлюючи найбільш актуальні для дитини почуття і думки.
У процесі корекційно-розвиткової роботи з піском діти з розумовою відсталістю мають можливість опанувати певні навички та вміння щодо:
налагодження партнерських стосунків з однолітками та дорослими;
мовленнєвого розвитку;
розвитку свого внутрішнього емоційного світу і вміння володіти власними емоціями та поведінкою.
Метою занять із піском може бути:
навчання формам взаємодії з однолітками та дорослими за допомогою елементів пісочної терапії;
розвиток мовлення, розширення словникового запасу;
розвиток комунікативних навичок дітей з розумовою відсталістю через ознайомлення їх з правилами і нормами поведінки в колективі однолітків і залучення до спільних видів діяльності;
розвиток емпатійних здібностей, навчити співвідносити їх з відповідною ситуацією;
розвиток вміння розпізнавати і передавати різні емоційні стани;
ознайомлення з різними формами поведінки в певних ситуаціях, навчити адекватно оцінювати власну поведінку;
прищеплення базових навичок соціального спілкування;
створення умов для психоемоційного розслаблення і зняття нервово – психічного напруження [2, 3].
Критерії ефективності роботи з пісочної терапії:
прагнення до комунікації з дорослими і дітьми;
розширення комунікативних засобів (вербальних та невербальних);
розвиток мовленнєвих здібностей;
позитивне ставлення дітей до однолітків, дружні стосунки між ними;
розуміння свого емоційного стану та інших людей.
Як стверджують корекційні педагоги, дитина з розумовою відсталістю здатна застосовувати соціальний "пісочний досвід" у своєму реальному житті.
Привнесення в пісочну терапію казкотерапевтичного підходу (Т. Зінкеви-Євстігнеєва) дозволяє педагогу розглядати пісочницю як:
середовище для створення казок (таємниця народження міфу, казки відбувається набагато легше коли дивишся на реальні речі, ніж на білий папір);
посередника встановлення контакту між дорослим та дитиною (особливо ефективно на перших етапах діяльності педагога);
засіб усування комплексу "поганого митця";
"поле", яке дозволяє педагогу глибоко відчути внутрішній світ [1].
Отже, пісочна терапія є ефективним видом корекційного впливу на дітей з розумовою відсталістю.

Список використаних джерел
1.Грабенко Т., Зінкевич-Євстигнєєва Т. Чудеса на піску.. - К. : Редакції загальнопедагогічних газет, 2004. – С. 127
2. Гречишкіна А., Коваленко Н. Мандри в пісочному царстві // Дошкільне виховання. – 2010. - № 7, С. 20-21
3. Гречишкіна А., Коваленко Н. Пісочна психотерапія // Палітра педагога. – 2010. - № 5, С. 10-11.   

Фурман К. Ю.,
Маріупольський державний університет,
Науковий керівник: Мятига О.М., канд. наук з фізич. вихов. і спорту,
доцент кафедри фізичного виховання, спорту і здоров'я людини

МЕТОДИКА АДАПТИВНОЇ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ДЛЯ ДІТЕЙ З ВАДАМИ ЗОРУ

Постановка наукової проблеми: Порушення зору тягне за собою розлад просторових образів, чуттєвого пізнання світу, самоконтролю, супроводжується захворюваннями ЦНС, соматичними захворюваннями, неврозами, порушеннями опорно-рухового апарату. Великою проблемою для незрячих дітей є дезорієнтація в просторі і порушення в роботі вестибулярного апарату. Саме ці чинники і стали причиною постановки наукової проблеми. Об'єктом дослідження визначіно процес виховання, навчання и розвитку дітей з порушеннях зору.
Визначення актуальності дослідження: Для учнів шкіл сліпих і слабозорих дітей правильна організація режиму рухової активності набуває особливої значущості. Неправильна організація режиму роботи, відсутність належної уваги до широкого і систематичного використання різноманітних форм фізичного виховання призводить до швидкої втоми сліпих і слабозорих учнів, створюють умови, що сприяють погіршенню стану їх здоров'я, появи та прогресування захворювання. [1].
Мета дослідження: розробка методики фізичного виховання яка спрямована на корекцію недоліків фізичного розвитку.
Виклад основного матеріалу: Основною формою корекції зорових відхилень у фізичній реабілітації слабозорих дітей є спеціальне заняття, передбачене навчальним планом і включення його в спеціальний розділ (корекційно-адаптаційна частина). Зміст уроку, так само як і уроку фізкультури, визначається завданнями програмного матеріалу. Результативність засвоєння програмного матеріалу не оцінюється за п'ятибальною системою, як це прийнято на загальноосвітньому уроці, оскільки невиконання тієї чи іншої вправи може бути обумовлено тяжкістю дефекту розвитку дитини. При цьому вчитель простежує динаміку розвитку фізичних якостей, які коригуються і удосконалюються в процесі навчання. Ступінь засвоєння умінь і навичок співвідноситься з вимогами програмового матеріалу, враховується характер самостійного виконання завдань і перенесення у вільну самостійну діяльність [2].
Заняття з ЛФК відрізняється від загальноосвітнього уроку фізкультури тим, що він несе корекційну спрямованість на компенсацію вторинних відхилень з урахуванням стану первинного дефекту. Зміст його обумовлюється завданнями програмного матеріалу з ЛФК для дітей із зоровою патологією. Заняття з ЛФК складається з трьох частин: підготовча частина, основна і заключна. Підготовча частина займає 1/6 - 1/8, основна - 3/4 і заключна -1/8 частина загального часу уроку [3].
При застосуванні ЛФК у дітей із зоровою патологією необхідно враховувати специфічні особливості їх психічного і фізичного розвитку, дотримуючись загальноприйнятих принципів. (індивідуальність, регулярність, різноманітність, помірність та інше) [2].
Засоби ЛФК: 1). Пересування: ходьба, біг, підскоки. 2). Загально-розвиваючі вправи: 3). Вправи на формування навички правильної постави. 4). Вправи для розвитку і зміцнення м'язово-зв'язкового апарату. 5) Дихальні вправи. 6). Вправи для зміцнення склепінь стопи.
7). Вправи на розвиток рівноваги, координації рухів. 8). Вправи на розслаблення 9). Спеціальні вправи з навчання прийомам просторового орієнтування на основі використання та розвитку збережених аналізаторів (слух, дотик, нюх, залишковий зір). 10). Вправи на поліпшення функціонування м'язів ока. 11). Вправи на поліпшення кровообігу тканин ока. [3].
Висновок: Отже, стає зрозумілім те що фізична активність та спорт, як засіб її досягнення, є дуже важливим для розвитку дитини або підлітка який має ваду зору, бо самє через фізичні вправи можна покращити адаптаційну здібність незрячої дитини до навколишнього серодовища. Через фізичні вправи ми маємо змогу покращіті загальний стан дитини чи підлітка. Покращиті адаптацію до повсягденного життя, та приблизити формування підлітка, до розвитку його однолітків. Саме те що в сучасностому світі багато много дітей з вадамі зору дає нам змогу зрозуміті важлівість та перспективи розв'язування цієї важкої та необхідної для верішення проблеми.

Список використаних джерел
1. Винник Д.П. Адаптивное физическое воспитание и спорт / под ред. Д.П. Винник; пер с англ. И. Андреева, – К.: Олимп. Литеретура, 2010. – 608 с.
2. Лисовский В. А. Комплексная профилактика заболеваний и реабилитация больных и инвалидов / Евсеев С. П. Голофеевский В. Ю. Мироненко А. Н.– М. : Советский спорт, 2001. – 319 с.
3. Толмачов Р.А. Адаптивная физическая культура и реабилитация слепых и слабовидящих / Р.А. Топлачов. – М.: Советский спорт, 2004. – 108 с


Хребтова О. В.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Хворова Г.М., канд. пед. наук, доцент,
завідувач кафедри ортопедагогіки та реабілітології

ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ПРОФОРІЄНТАЦІЙНОЇ РОБОТИ ЗІ СТАРШОКЛАСНИКАМИ, ЯКІ МАЮТЬ ПОРУШЕННЯ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ
Підліткам з особливими потребами, в рази складніше вирішити питання професійної спрямованості, оскільки патофізіологічні та психічні порушення обмежують спектр їх професійної діяльності та звужують можливості самореалізації. В результаті аналізу тематики наукових праць в галузі корекційної педагогіки нами було встановлено, що питання професійної орієнтації старшокласників з порушенням опорно-рухового апарату (ПОРА) значною мірою залишилося поза увагою дослідників, тому ми мали на меті розглянути особливості профорієнтації підлітків вказаної категорії.
В ході дослідження ми використовували узагальнення та систематизацію інформації з наукових джерел щодо питань психофізичного розвитку дітей з наслідками ДЦП; інформацію ЗМІ щодо широкого кола проблем, з якими люди з ПОРА стикаються у повсякденному житті; результати спостереження за дітьми з ПОРА в процесі проходження волонтерської практики.
Для визначення інтересів та схильностей підлітків використали загальновизнаний «Диференційно-діагностичний опитувальник» Є. Клімова [1], який ми модифікували з урахуванням особливостей розвитку дітей з ПОРА, та використали ідеї М. Пряжнікова при ознайомленні учнів з професіями, щодо побудови особистої професійної перспективи [2].
Наше дослідження дозволяє зробити висновок, що система професійної орієнтації в спеціальній школі повинна дати учням уявлення про спектр їх майбутньої професійної діяльності та сформувати здатність самостійно обрати професію, яка максимально відповідає як особливим потребам індивіда, так і запитам на ринку праці.

Список використаних джерел
1. Опрацювання методики Є.О. Клімова Диференційно-діагностичний опитувальник [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://studall.org/all-172537.html
2. Пряжников Н.С. Профориентация в школе: игры, упражнения, опросники [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://pedlib.ru/Books/1/0291/1_0291-15.shtml#book_page_top


Шаблій А. О.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Федоренко М.В., канд. психологічних наук,
доцент кафедри спеціальної психології та медицини

АРТ-ТЕРАПІЯ У РОБОТІ З ДІТЬМИ, ЯКІ МАЮТЬ ПОРУШЕННЯ ПСИХОФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ
Арт-терапія (терапія образотворчим мистецтвом) залишається досить новим, проте надзвичайно популярним засобом психологічної допомоги особам з порушеннями психофізичного розвитку. Особливо актуальною та ефективною арт-терапія є для дітей. Мистецтво – це чудова можливість для малюка «відкритися» психологу, поділитися своїми емоціями та страхами. В зв’язку з індивідуальними та віковими особливостями їм іноді важко висловити словами всі ті емоції, що їх переповнюють. Саме арт-терапія допоможе віднайти душевну гармонію.
Арт-терапія може використовуватись як окрема форма допомоги при нервово-психічних розладах або стати доповненням до основної терапії. Вона є невід’ємним елементом психокорекції дітей які мають порушення психофізичного розвитку, а також виступає як один із засобів розвитку дитини. Проведення арт-терапії як засобу самовираження не вимагає особливих вмінь, тому батьки можуть займатися з дітьми вдома. Важливо враховувати вік дитини, її потреби та вподобання. Для наймолодших підійде малювання пальчиковими фарбами, старшим сподобається аплікація та пісочна терапія. Школярі зможуть займатися літературною чи музичною терапією, рукоділлям [2].
Актуальністю вивчення та застосування арт-терапії в роботі з дітьми з порушеннями психофізичного розвитку є те, що це невербальна форма роботи. Тому арт-терапія є важливою для тих, хто має мовні вади, труднощі у вираженні почуттів, переживань. Образотворча діяльність допомагає налагодити взаємозв’язок між дитиною та психологом [3]. Арт-терапія дозволяє обходити «цензуру свідомості», є засобом вільного самопізнання та самовираження, вона має інсайторієнтовний характер, створює атмосферу довіри й уваги до внутрішнього світу людини.
Арт-терапія в роботі з дітьми з порушеннями психофізичного розвитку включає в себе:
нетрадиційні напрямки образотворчої діяльності, направлені на корекцію мотиваційної сфери дитини та передбачає психологічний супровід сюжетних ліній, створених дитиною;
створення колажів із малюнків, фотографій, символів, природних матеріалів навчає дитину «спілкуватися» з навколишнім середовищем;
пальчиковий театр та нетрадиційні форми роботи з папером мають на меті психокорекцію моторної, когнітивної, мотиваційної сфери дитини. За допомогою сюжетно-рольової гри діти знайомляться з елементами виразних рухів, мімікою, жестами;
робота з тістом передбачає корекцію рухової сфери дитини, корекцію її пізнавальних і творчих можливостей;
малювання на тканині губкою, пальцями та долонями підвищує потреби в активності та реалізації моторних та емоційних можливостей;
сенсорна інтеграція та психокорекція передбачає знайомство дитини з формою, розміром, площиною та частинами предметів, що сприяє психокорекції пізнавальних процесів, мотивації, а також підвищенню соціальної адаптації дитини;
одним із найцікавіших напрямків арт-терапії є створення вистав дітьми шкільного віку за допомогою ляльок. Беручи участь у лялькових виставах, учні початкових класів навчаються грати сюжетні ролі за казкою й «приміряти» ту чи іншу роль на себе. Упродовж заняття діти не тільки отримують задоволення від пізнання навколишнього світу, але й вчаться керувати собою та відчувати темпоритм сюжету. Ляльковий театр спрямований на формування емоційної сфери дитини, розвиває пам’ять, мислення, увагу та уяву.
При роботі з агресивними дітьми можливе малювання пов’язаних з агресією сюжетів з поступовим переключенням на нейтральні теми.
Дитина, яка швидко виснажується, не повинна малювати довго. Тому задум малюнку повинен відповідати можливостям такої дитини, вона повинна отримати задоволення від завершеної роботи.
Для дітей з порушеннями міжособистісного спілкування корисним є спільне малювання на великому аркуші. При цьому тема повинна бути широкою, щоб кожна дитина могла зобразити щось улюблене («Місто», «Казкова країна»). Дітям з вираженими моторними порушеннями або порушеннями просторових уявлень легше малювати на аркуші, що знаходиться на вертикальній поверхні, або на підлозі лежачи. Їм корисно замальовувати фарбою великі аркуші (рукою або губкою), треба прагнути до того, щоб аркуш був замальований рівномірно. При порушеннях поведінки, страхах, труднощах у розвитку комунікативної сфери доречним буде застосування лялькотерапії [1].
Отже, переваги арт-терапії полягають в терапевтичному і корекційному впливі мистецтва на дитину. Вона проявляється в зміні психотравмуючої ситуації за допомогою творчої художньої діяльності, виведенні переживань, пов’язаних з нею, у зовнішню форму. Арт-терапія допомагає створити новий позитивний досвід. Використання методів арт-терапії у роботі з дітьми з порушеннями психофізичного розвитку є позитивним елементом , який забезпечує психологічний комфорт та сприяє гармонійному розвитку дитини.

Список використаних джерел
1. Артпедагогика и арттерапия в специальном образовании: учеб. для студентов сред. и высш. пед. учеб. заведений / Е. А.Медведева, И. Ю. Левченко, Л. Н. Комиссарова, Т. А. Добровольская. – Москва: Академия, 2001. – 246 с.
2. Кисельов М.Ю. Арт-терапія: проблеми і перспективи/ М.Ю. Кисельов // Комплексна програма естетичного виховання населення: шляхи розробки та реалізації. - М., 1990.
3. Титаренко О. І. Використання арт-терапії в психолого-педагогічному супроводі освітнього процессу [Електронний ресурс] / О. І. Титаренко // Електронний збірник наукових праць Запорізького обласного інституту після дипломної педагогічної освіти. – Режим доступу : http://virtkafedra.ucoz.ua/el_gurnal/pages/vyp6/tytarenko.pdf.


Шаповалов А. С.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Лелюх-Степанчук О.О.,
викладач кафедри практичної психології

АРТ-ТЕРАПІЯ ЯК ЗАСІБ САМОРОЗВИТКУ ПРОБЛЕМНИХ ПІДЛІТКІВ
Почуття дорослості стає центральним новоутворенням підліткового віку. Воно зв'язано з етичними нормами поведінки. З'являється моральний кодекс, який диктує підліткам стиль поведінки і взаємин з ровесниками. Моральний розвиток набуває суттєвих змін саме у підлітковому віці. Інтелектуальні зміни дозволяють розвиватися власній ієрархії цінностей, яка починає впливати на поведінку підлітка. Розвиток ціннісних орієнтацій підлітка характеризується їх ускладненням, збільшенням лібералізації, зростанням особистісної незалежності. Ціннісні орієнтації починають складатися в складну і стійку систему, яка визначає становлення активної життєвої позиції.
Підлітковий період - сензитивний для розвитку потреб, спрямованості особистості, оформлення ідеалів. [1]
Підлітковий період - це період інтенсивного формування самооцінки, бурхливого розвитку самосвідомості як здатності спрямовувати свідомість на власні психічні процеси, включаючи і складний світ своїх переживань, потреби пізнати себе як особистість. На межі молодшого шкільного віку і підліткового відбувається криза самооцінки. Помічено різкий зріст незадоволеності собою. Було встановлено, що в підлітковий період формується уміння оцінювати себе не тільки через вимоги авторитетних дорослих, але і через власні вимоги. [2]
До кінця підліткового періоду самооцінка може стати значним регулятором поведінки індивіда. Проведений нами теоретичний аналіз даної проблеми показав, що підлітковий вік украй суперечливий. Це час завершення дитинства і початку дорослого життя. У період дорослішання в особистості дитини відбуваються якісні зміни в біологічній, психологічній, особистісній та соціальній сферах. Майже завжди вони супроводжуються труднощами - підвищеним рівнем самотності, тривожності, фрустрації, агресивності, порушенням адаптації, самосприйняття, емоційної комфортності.
Актуальними в період дорослішання є потреби особистості в самоствердженні, самовираженні, самореалізації і саморозвитку. Враховуючи психофізіологічні особливості дітей, виникла 32 необхідність впровадження нових розвивальних технологій, які базуються не на вербальному каналі комунікації, а на використанні «мови» візуальної пластичної експресії. Саме таким методом є арт-терапія – динамічна система взаємодії між учасником, продуктом його образотворчої діяльності та арт- терапевтом у арт-терапевтичному просторі. Усе частіше арт-технології використовуються в освітньому процесі на різних ступенях навчання. Перевага застосування цього методу полягає в тому, що підліткам важко вербалізувати свої проблеми і переживання. Мислення підлітків більш образне й конкретне, ніж мислення більшості дорослих, тому вони використовують образотворчу діяльність як спосіб осмислення дійсності й своїх взаємин з нею. У наш час арт-терапія більш широко використовується в роботі з підлітками так званої «групи ризику», або тими з них, у кого є емоційні або поведінкові порушення. Їх наявність призводить до низької успішності, тому арт-терапевтична робота може допомогти таким дітям не тільки позбутися цих порушень, але й сприяє підвищенню їхніх показників у навчанні. Метою арт-терапевтичних занять є досягнення бажаних змін в психологічному самопочутті, емоційна підтримка, вироблення гуманно-орієнтованих моделей поведінки. [3]
Арт-терапія дозволяє дати соціально допустимий вихід агресивності та іншим негативним почуттям; полегшити процес терапії (неусвідомлені внутрішні конфлікти та переживання часто буває легше виразити з допомогою зорових образів, аніж висловити їх в процесі вербальної корекції); отримати матеріал для інтерпретації і діагностичних висновків; проробити думки й переживання, які клієнт звик витісняти; налагодити стосунки між психологом і підлітком, що сприятиме створенню відносин емпатії та взаємного прийняття; розвивати відчуття внутрішнього контролю; сконцентрувати увагу на відчуттях і 33 почуттях; розвивати художні здібності і підвищити самооцінку. Підліток в арт-терапевтичному процесі отримує цінний досвід позитивних змін. Поступово відбувається поглиблене самопізнання, самосприйняття, гармонізація розвитку, особистісне зростання. Це потенційний шлях до самовизначення, самореалізації, самоактуалізації особистості.

Список використаних джерел
1. Абрамова Г.С., Возрастная психология. - М., 1997. - Гл. 16.
2. Байярд Р.Т., Байярд Д. Ваш беспокойный подросток. - М., 1991. - С. 27-48.
3. Бабій І.В., Теорія і практика арт-терапії . - Умань, Алмі – 2014. – 31-35с.

Шарюк В. В.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Федоренко М.В, канд. психолог. наук,
доцент кафедри спеціальної психології та медицини

ВПЛИВ МУЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ НА ДІТЕЙ З РОЗЛАДАМИ АУТИСТИЧНОГО СПЕКТРУ
Важливість проблеми діагностики і корекції дітей з порушеннями психофізичного розвитку не викликає сумніву. Різноманітність форм дизонтогенезу вимагають використання безлічі корекційних процедур. Діти з розладами аутистичного спектру складають основну масу дітей, що мають найбільш складні порушення та вимагають спеціальної цілеспрямованої психолого-педагогічної та/або медичної корекції.
Не зважаючи на значну кількість теоретичних та практичних досліджень у галузі спеціальної психології та корекційної педагогіки стосовно методів роботи з такими дітьми, існує потреба у знаходженні альтернативних шляхів допомоги, що будуть позитивно впливати на таких дітей. Тому зростає роль музикотерапевтичного підходу у психології, основним завданням якого постає соціалізація та гармонізація дитини з розладами аутистичного спектру.
В роботах першого загальновизнаного теоретика музики - давньогрецького філософа Піфагора можна знайти опис того, яким чином музика може впливати на емоційний стан людини. Одним з найважливіших понять в етиці Піфагора була здатність людини знаходити вірний ритм у всіх проявах життєдіяльності - співі, грі, танці, мові, жестах, думках, вчинках, у народженні і смерті. Через находження цього вірного ритму людина, що розглядається як свого роду мікрокосмос, могла гармонійно підключитися до космічного ритму світового цілого [4].
Виділяють 4 основних напрямки музикотерапії: емоційне активування в ході вербальної психотерапії; розвиток навичок міжособистісного спілкування (комунікативних функцій і здібностей); регулюючий вплив на психовегетативні процеси; підвищення естетичних потреб [3]. До механізмів лікувальної дії музикотерапії відносять: катарсис, емоційну розрядку, регулювання емоційного стану, полегшення усвідомлення власних переживань, конфронтацію з життєвими проблемами, підвищення соціальної активності, надбання нових засобів емоційної експресії, полегшення формування нових відносин і установок. Звичайно, у рамках роботи з дітьми з розладами аутистичного спектру дуже складно застосувати весь діапазон дії терапії музикою, але у якості додаткового методу корекційного впливу музична терапія є корисною та ефективною.
Музикотерапія існує в двох основних формах: активній та рецептивній. Активна є терапевтично спрямованою на активну музичну діяльність: відтворення, фантазування, імпровізацію за допомогою людського голосу і вибраних музичних інструментів. Рецептивна передбачає процес сприйняття музики з терапевтичною метою. У свою чергу рецептивна музикотерапія існує в трьох формах: комунікативна (спільне прослуховування музики, спрямоване на підтримку взаємних контактів, взаєморозуміння і довіри), реактивна (спрямована на досягнення катарсису) і регулятивна (сприяє зниженню нервово-психічної напруги).
В цілому діти з розладами аутистичного спектру краще спілкуються з предметами, ніж з людьми. Вони можуть ідентифікувати себе з певним інструментом через його форму або звук. Інструмент стає засобом самовираження, предметом-посередником між ними і середовищем. Маніпуляції з таким музичним предметом зазвичай служать для дитини з аутизмом джерелом величезного задоволення. Музикотворення корисне ще й тому, що активізує процеси контролю над рухами і сприйманням [1].
Позитивні реакції дитини з розладами аутистичного спектру на музику, яку вона чує або слухає, часто непередбачувані, оскільки її поведінка нераціональна. Рецептивна методика може впливати на глибокому рівні, однак точний механізм цього впливу невідомий. Проте ми можемо побачити у дитини ознаки задоволення або незадоволення, здатність вбирати і запам'ятовувати, бажання повторити досвід або ж уникнути його. Ми можемо спостерігати і інші чинники: мимовільні тілесні реакції, які проявляються у відповідь на висоту, гучність, темп або тембр, властиві будь-якому звуку або мелодії. Діти можуть виявляти страх, відстороненість, радісне збудження або байдужість. Також ми можемо побачити усвідомлене сприймання музики або звуків дитиною.
Музична терапія заснована на всебічному використанні музики. Ця терапія починається з застосування простої вібрації, яка проникає в світ дитини, викликає резонанс і призводить до відповідної реакції. Для цього можуть бути використані будь-які прийоми, що дають ефект резонансу, з огляду на те, як вони впливають і що з їх допомогою можна зробити для розвитку дитини, якщо застосовувати їх з умінням і розумінням. Реакції аутичних дітей на музику дуже різноманітні, тому існують дуже складні техніки, що ведуть до усвідомлення такими дітьми того задоволення, яке приносить музика [2].
Досить важко оцінити, що ж музика дала дитині, але ще важче оцінити, що сама дитина принесла в музику, тут ми можемо використовувати тільки відносні судження. Проте тривала музична терапія призводить до позитивних змін у поведінці такої дитини, розвиває її свідомість, допомагає самовиражатися і творчо себе реалізовувати в переломні моменти життя.
Список використаних джерел
1. Алвин Д. МУЗЫКАЛЬНАЯ ТЕРАПИЯ ДЛЯ ДЕТЕЙ С АУТИЗМОМ / Д. Алвин, Э. Уорик; под. ред. Э. Уорик; пер. с англ. [Ю. В Князькиной]. – 3-е изд., стер. – Москва: Теревинф, 2008. – 208 с. – (Особый ребенок).
2. Ворожцова О. А. Музыка и игра в детской психотерапии / О. А. Ворожцова – М.: Изд-во Института психотерапии, 2004. – 90 с.
3. Карвасарский Б. Д. 2. Психотерапевтическая энциклопедия / Б. Д. Карвасарский. – СПб: Питер, 2000. – 222 с.
4. Петрушин В. И. Музыкальная психотерапия: Теория и практика: Учеб. пособие для студ. высш. учеб, заведений / В. И. Петрушин. – Москва: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. – 176 с.


Шинкарюк І. С.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Козинко Л.Л, канд. мистецтвознавства,
доцент кафедри хореографії


ЛІКУВАЛЬНИЙ МЕТОД «LIFE / ART PROCEES» АННИ ХАЛПРІН
Постановка наукової проблеми та визначення актуальності дослідження. Танець як метод лікування відноситься до сфери тілесно-орієнтованої терапії а також психології, лікувальної фізкультури, арт-терапії та психосоматичної медицини. На сьогоднішній день підвищується інтерес науковців до питань подолання різноманітних ускладнень фізичного та психологічного розвитку з допомогою танцювальної терапії, адже особлива цінність і сила танцю полягають у тому, що всі фізичні, емоційні, інтелектуальні і духовні процеси з’єднуються в єдину дію.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема виникнення та функціонування танцювальної терапії розкривається в працях Н. Веремеєнка, А. Гіршона, Е. Гренлюда, В. Козлова, Н. Оганесян. Розробці методик з танцювально-рухової терапії у своїх дослідженнях приділяли увагу В. Баскаков, І. Бірюкова, А. Гіршон, О. Качмар, В. Синьов та багато інших. Серед дослідників, які займаються питаннями танцювально-рухової терапії сьогодення слід назвати Меріон Чейз, Труді Шуп, Мері Уайтхауз, Бланш Еван тощо.
Формулювання цілей тез. Основну увагу даної статті буде приділено розгляду методу танцювальної терапії запропонованого Анною Халпрін.
Виклад основного матеріалу дослідження. Танцювальна терапія – це вид психотерапії, який використовує рух для розвитку соціального, когнітивного, емоційного та фізичного життя людини. Танцювальні терапевти працюють з людьми з різноманітними емоційними проблемами, зниженням інтелектуальних можливостей і важкими захворюваннями. Зараз система лікування танцем відноситься в рівній частині як до танцювального мистецтва, так і до психотерапії [1, c. 87].
Однією з перших танцівників, хто став розглядати танець як зцілююче мистецтво булла Анна Халпрін. У віці 51 року вона захворіла на рак. Звістка про хворобу різко змінила її життя і надихнула на створення ритуалу, який допоміг процесу одужання [3, c. 4].
Анна Халпрін говорить, що ніякого дива в її одужанні немає – у неї спрацював механізм самозцілення, який є у кожної людини, треба лише знати, як його запустити. Для Анни таким інструментом була хореографія. Її танець не нагадував щось плавне і звичне – це був танець про біль, танець страху і відчаю, із сильними та емоційними па. Після того, як Анна Халпрін вилікувалася від хвороби, вона ще більше впевнилася в думці про те, наскільки сильний емоційний заряд закладений в танці. Анна Халпрін впевнилася, що між фізичним тілом і розумом можна встановити дуже глибокий зв’язок за допомогою танцю – зв’язати рухи зі своїми почуттями і переживаннями [2].
Переживши дивовижний досвід одужання, Анна в 1978 році разом з дочкою Дариною Халпрін відкрила Тамалпа Інститут у Сан-Франциско. Вони розробили тренінг з навчання творчому процесу, в якому поєдналися психологія, тілесна терапія, танець, малювання і перформанс. Мета тренінгу – допомогти кожному учаснику знайти свій унікальний шлях до зцілення і вирішення особистих і соціальних конфліктів. Свій підхід Анна назвала «Life / Art Process». В його основі – ідея з’єднання життя і мистецтва. Її танець походить з самого життя – вражень, переживань, подій, зустрічей, соціальних і особистих тем – і стає мистецтвом.
Анна постійно досліджує свої відносини з тілом і спонукає до цього інших. Під час занять вона не говорить, що танець може вилікувати рак, але запевнює, що танець може сприяти лікуванню. «Людина з сильною волею до життя, яка вірить в силу танцю, яка вирішила жити і не здаватися перед лицем хвороби, має більше шансів подолати рак, ніж та, яка лише пасивно виконує поради лікарів», – каже Анна Халпрін [3, c. 6]. Вона виділяє п’ять етапів лікування: ідентифікація проблеми – конфронтація – звільнення – зміна – інтеграція.
Її лікувальний метод полягає в тому, щоб встановити глибокий зв’язок між розумом, несвідомим і фізичним тілом. Процес уроку проходить так: вона просить учнів взяти папір і намалювати свої страхи, переживання – все, що прийде в голову. А потім, імпровізуючи, «станцювати» цей малюнок. Тобто розповісти про переживання, але вже мовою рухів. «Я вчу людей прислухатися до свого тіла, – пояснює Анна Халпрін. – Вони виліковують себе самі, я лише вказую їм на ресурси. Але все одно це робить мене дуже щасливою» [2].
Висновки з даного дослідження. Вивчення техніки танцювальної терапії залежить від здатності та методичних знань танцювального терапевта створювати необхідні умови для розкриття сутті хвороби людини, досконалого володіння комунікативними технологіями діалогічного характеру та слід врахувати типові риси особистої історії пацієнтів, фазу лікування. Танцювально-рухова терапія базується на визнанні того, що тіло і психіка взаємопов’язані: зміни емоційної, мисленнєвої чи поведінкової сфери викликають зміни у всіх цих областях. Тіло і [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] розглядаються як рівноцінні сили в інтегрованому функціонуванні.
Список використаних джерел
1. Гренлюнд Е., Оганесян Н. Ю. Танцювальна терапія. Теорія, методика, практика. / Гренлюнд Е., Оганесян Н. Ю. – К. : Академія, 2004. – 240 с.
2. Халпрін А. Все что происходит в жизни можно станцевать – Режим доступу: http://www.psychologies.ru/wellbeing/harmony/anna-halprin-vse-chto-proishodit-
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
·
Секція 3. Концептуальні засади інноваційних підходів в природничих та фізико-математичних науках


Андрєєва А.М.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: канд. фіз. - мат. наук, професор,
завідувач кафедри методології та методики навчання фізико-математичних дисциплін вищої школи Горбачук І.Т.

ОСНОВОПОЛОЖНИК СУЧАСНОЇ РЕНТГЕНОЛОГІЇ

Сьогодні ми користуємося здобутками видатних вчених, які зробили величезний крок вперед, глибоко не замислюючись над цим. Так, наприклад, відомий фізик, професор, громадсько-культурний діяч України – Іван Павлович Пулюй, розробив пристрій, який став фундаментом для відкриття Вільгельмом Рентгеном всесвітньовідомого Х-випромінювання.
Народився Іван Пулюй 2 лютого 1845 року в містечку Гримайлові, що на Тернопільщині. Починаючи з дитячих років хлопчик виявляє не абияку жагу до знань, велику працездатність і неймовірний талант.
Спершу в 1864 році він закінчив Тернопільську гімназію, а згодом у 1869 році отримав відзнаку за навчання на богословському факультеті Віденського університету. Однак, доля склалася інакше, йому судилося присвятити все своє життя фізиці. Так розпочинається нова віха в життєписі науковця.
Іван Павлович від'їздить до Австрії, де під керівництвом професора Августа Кундта, вивчає електротехніку, з відзнакою захищає дисертацію «Залежність внутрішнього тертя газів від температури» (1875 рік) та отримує ступінь доктора Страсбурзького університету.
Саме в цей час відбувається активне вивчення електричних явищ в трубках та проведення безлічі різноманітних дослідів і експериментів, що згодом були висвітлені у "Віснику Віденської Академії наук" (1880-1882) та опубліковані у статті Сяюча матерія і четвертий стан речовини.
Врешті-решт, здійснилася неймовірна подія, вчений винайшов лампу з антикатодом, вмонтованим у трубку слюдяною пластинкою так, що спричинило появу невидимого випромінювання. Але його можна легко перетворити на видиме завдяки барієво-платиново-ціаністому екрану.
Оскільки Вільгельм Рентген був асистентом Августа Кундта, то він спираючись на вже отримані здобутки та розробки Івана Пулюя в галузі вивчення катодних іонізуючих променів, лише через 14 років потому опублікував заключні висновки у статті Про новий рід променів.
Ми не можемо напевно відповісти чому Рентген так зацікавився цим явищем, бо всі робочі щоденники і листи, за його заповітом, після смерті вченого були знищені.
Отже, на основі вищезазначеного ми можем вважати, що саме Іван Пулюй заклав основні принципи конструкції Х-променевих трубок, він є співавтором відкриття та одним із засновників Х-променології як науки.
Якщо говорити про сучасний стан використання даного відкриття, то воно не зупинилось на одному місці. Бо в таких галузях як нейрохірургія та радіаційна онкологія застосовують багато різноманітних приладів для лікування ракових утворень. Наприклад, як TomoTherapy® HD (комп’ютерний томограф) та кібер-нож дозволяють швидко та ефективно підвести дозу випромінювання до будь-якого ураженого органу під потрібних кутом.

Список використаних джерел
1. Гайда, Р. П. Іван Пулюй та становлення науки про Х-промені / Р.П. Гайда ; НАН України. Ін-т фізики конденсов. систем. [Препр.]. Львів, [1997]. 62 с. : іл. Бібліогр.: с. 59-62.
2. Наукові доповіді НУБіП 2012-4 (33) http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/Nd/2012_4/12mop.pdf. Видатний фізик, організатор вищої освіти і науки
·.
·.
3. https://na-skryzhalyah.blogspot.com/2016/03/blog-post_68.html
4. http://www.romanenko.biz/ua/library/article_pulyui.html
Андрєєва А.М.,
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Науковий керівник: канд. фіз. мат. наук, професор,
завідувач кафедри методології та методики навчання фізико-математичних дисциплін вищої школи Горбачук І.Т.

ЛЮБОМИР РОМАНКІВ

«Наполегливо іди далі. Вкладай у свою працю серце, розум та душу. Дай волю своїм ідеям – щоб вони могли квітнути в інших»
Любомир Романків

Цей вислів, автором якого є провідний науковець компанії IBM в галузі комп'ютерних технологій, адресує нам, активній і завзятій молоді ХХІ покоління!
Чому саме ми згадали про винахідника магнітно-опірних мікроголовок для запису інформації? Бо його ім’я нерозривно пов’язане з виникненням жорстких дисків та персональних комп’ютерів, що свого часу стало вибуховим «бумом» на ринку попиту та в сфері послуг.
Любомир Романків народився 17 квітня 1931 року у місті Жовква, Польська Республіка, тепер Україна. Він розумівся на хімічній інженерії, електрохімії, металургії та матеріалознавстві, за що отримав ступінь доктора філософії в Массачусетському технологічному інституті. Завдяки набутим знанням, разом із колегою Девідом Томсоном, розробив проект з використанням фотолітографії та гальванічних методів. Це дало змогу зберігати дані на магнітних дисках, зменшуючи їх розмір від 63 см до 6 см в діаметрі.
Саме завдяки розробці українського вченого, магнітного диска, всесвітньовідомий Стів Джобс презентував перший настільний комп’ютер.
Якби все склалося інакше, то сьогодні людство назавжди залишилося осторонь від інноваційних цифрових технологій, інтернету, генної інженерії, геноміки, Міжнародної космічної станції та безліч речей. що так міцно увійшли у використання .
Не менш вагомою є його громадська діяльність відносно розбудови «Пласту» в Україні . Як активний свідомий член 29-го Куреня Уладу пластових сеньйорів (УАС) «Сіроманці» нагороджений вищими пластовими відзнаками.
Тож, ми можемо пишатися та надихатися здобутками шляхетних українців!

Список використаних джерел
1. http://blacksea-scouts.ucoz.ru/news/nachalnij_plastun_ljubomir_romankiv/2012-08-30-255
2. http://24tv.ua/ukrayinets_bez_yakogo_stiv_dzhobs_ne_stvoriv_bi_pershiy_kompyuter_n662404
3. http://www.ukrainians-world.org.ua/ukr/peoples/8e8e6cbbb79e37e8/


Банак А.М.,
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Науковий керівник: Благодаренко Л.Ю., д. пед наук, професор
кафедри загальної та прикладної фізики


КОСМОЛОГІЧНА МОДЕЛЬ СПОСТЕРЕЖУВАЛЬНОГО ВСЕСВІТУ – ПРОБЛЕМА СУЧАСНОЇ ФІЗИКИ

Прагнення представити структуру всього навколишнього світу завжди було однією з насущних потреб людства, що розвивається. «який влаштований світ? Чому існує? Звідки узявся?» Їх задавали собі люди і тоді, коли справжньої науки ще не було, і потім, коли знання, що зароджується і набирає силу, почало свій нескінченний рух у відшуканні істини.
На кожному історичному етапі у людей були різні уявлення про модель Всесвіту. Ці уявлення відображали той рівень знань і досвід вивчення природи, який досягався на відповідному етапі розвитку суспільства. У міру того як розширилися просторові (і тимчасові) масштаби пізнаної людиною частини Вселенною, мінялися і космологічні уявлення.
Першою космологічною моделлю, що має математичне обґрунтовування, можна вважати геоцентричну систему світу К. Птолемея (II вік н. э.). В системі Птолемея в центрі Всесвіту була нерухома куляста Земля, а навкруги неї обертався Місяць, Сонце, планети, рухомі складною системою кіл «епіциклів» і «диферентів», і, нарешті, все це було укладено в сферу нерухомих зірок. Тобто, система претендувала на опис всього матеріального світу, отже, була саме космологічною. Система світу Птолемея панувала в науці близько 1,5 тисяч років. Потім її змінила геліоцентрична система світу Н. Коперника (XVI вік і. е.).
Революція, спричинена в науці навчанням Коперника, пов'язана в першу чергу з тим, що наша Земля була визнана рядовою планетою. Зникло всяке зіставлення «земного» і «небесного». Система Коперника також вважалася системою «всього світу». В центрі світу було Сонце, навкруги якого оберталися планети. Все це охоплювала сфера нерухомих зірок. Як ми знаємо тепер, насправді система Коперника була зовсім не «системою світу», а схемою будови Сонячної системи, і в цьому значенні була правильною.
Надалі незвичайне розширення масштабів дослідженого світу завдяки винаходу і вдосконаленню телескопів привело до уявлення про зоряний Всесвіт. Нарешті, на початку XX століття виникло уявлення про Всесвіт як про світ галактик (метагалактики). При розгляді цього історичного ланцюжка змін космологічних уявлень ясно простежується наступний факт. Кожна «система світу» по суті була моделлю найбільшої достатньо добре вивченої на той час системи небесних тіл. Але кожна з цих моделей претендувала свого часу на опис будови «всього Всесвіту». Ця ж тенденція на новому рівні простежується і в розвитку сучасної космології в XX столітті.
Побудувати модель Всесвіту – означає, знайти рівняння, яким підкоряються параметри, що характеризують властивості Всесвіту, а потім вирішити їх. Коли ми говоримо про Всесвіт, нас в першу чергу цікавить рух речовини та її розподіл в найбільших масштабах. Значить, нам належить побудувати математичну модель, що описує розподіл речовини в просторі і його рух. Всесвіт однорідний й ізотропний. Рух речовини в космічних масштабах визначає в першу чергу, сили всесвітньою тяжіння (гравітації).
Отже, для побудови моделі Всесвіту необхідно скористатися рівняннями тяжіння. Закон всесвітнього тяжіння був встановлений І. Ньютоном. Його справедливість підтверджувалася протягом століть найрізноманітнішими астрономічними поглядами і лабораторними експериментами. Проте А. Ейнштейн показав, що закон тяжіння Ньютона справедливий лише в порівняно слабких полях тяжіння. Для сильних полів необхідно застосовувати релятивістську теорію гравітації загальну теорію відносності. Якщо поле тяжіння розганяє падаючі в ньому тіла до швидкостей, близьких до швидкості світла, то це сильне поле.
Останні наукові дані про формування великомасштабної структури Всесвіту (ВСВ) та її елементів становлять центральну проблему сучасної космології. Її досліджують багато українських науковців, серед яких Богдан Степанович Новосядлий. До елементів ВСВ належать галактики, скупчення та надскупчення галактик, порожнини в їх розподілі й хмари нейтрального водню у міжгалактичному середовищі [Lys-xмари). Вони утворюються зі збурень густини та швидкості речовини, згенерованих у ранньому Всесвіті. Ці ж збурення, віднесені до епохи космологічної рекомбінації, зумовлюють спостережувані флуктуації температури реліктового випромінювання.
Формування великомасштабної структури Всесвіту - це комплекс задач, які пов’язані з фізичними процесами на всіх етапах еволюції: від квантових флуктуацій у ранньому Всесвіті до утворення галактик, квазарів і зір. Окреслено коло нерозв’язаних проблем, серед яких - природа частинок темної матерії, природа й властивості темної енергії, локалізація не спостережуваної основної частини баріонної речовини, формування та еволюція перших зір, галактик і квазарів, тестування моделі інфляційної стадії. Ці та інші нерозв’язані проблеми сучасної космології сходяться до проблеми побудови узгодженої космологічної моделі та сценарію формування структури. Тобто такої моделі, яка якісно і кількісно узгоджувалась би з усією сукупністю сучасних спостережуваних даних.
Характеристиками великомасштабної структури є просторові (дво- і триточкові) кореляційні функції галактик та багатих скупчень галактик, їхні пекулярні швидкості, функція мас та рентгенівської температури скупчень галактик, розподіли об’єктів за червоними зміщеннями. Значення цих величин залежать від спектра потужності скалярних збурень густини речовини на лінійній стадії розвитку, який називають початковим спектром збурень. Його форма (залежність амплітуди від масштабу) на великих масштабах (більших за масштаб горизонту частинки на момент рекомбінації) збігається з формою первісного спектра, що був згенерований у ранню епоху в результаті квантових флуктуацій метрики простору - часу. На менших масштабах вона залежить від значень параметрів космологічної моделі та співвідношень істин компонент речовини та енергії, що заповнюють Всесвіт.
Упродовж останніх десяти років XX і перших п’ятнадцяти XXI ст. отримано важливі експериментальні результати, що стали визначальними для сучасної космології.
Сьогодні можна достатньо упевнено сказати: Всесвіт в основному заповнений невидимою речовиною. Воно утворює протяжність галактик і заповнює міжгалактичний простір, концентруючись в скупченнях галактик.
Отже, спроби розібратися, з чого ж складається Всесвіт, привели у наш час до вельми цікавої ситуації. На початку ХХI сторіччя виявляється, що всі астрономічні об'єкти, що вивчалися до тепер, складають лише незначну частку космічної речовини. Це справжній виклик людському знанню. Залишається сподіватися, що новітні методи астрономії, такі, як метод гравітаційного мікролінзування, дозволять в майбутньому пролити світло на захоплюючу і загадкову проблему невидимої речовини в нашій Галактиці і у Всесвіті.

Список використаних джерел
Рузавин Г.І. Концепції сучасного природознавства: Навчальний посібник. / Г.І. Рузавин. - М.: Гардаріки, 2005.
http://bukvar.su/nauka-i-tehnika/108705-Kosmologicheskie-modeli-vselennoiy.html
http://milogiya.stroy-dom.org/konzepziya6.htm
http://cozap.com.ua/text/8246/index-1.html?page=17

Банак В.Д.,
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Науковий керівник: Рокицький М.О., к. фіз.-мат. наук, доцент
кафедри загальної та прикладної фізики


ГРАВІТАЦІЙНІ ХВИЛІ – НОВА СХОДИНКА У РОЗУМІННІ ВСЕСВІТУ

11 лютого 2016 року відбулася знакова подія в науковому світі. Науковці анонсували революційний прорив в астрономії - виявлення гравітаційних хвиль. Це ознаменувало появу нового способу спостереження за Всесвітом.
Гравітаційні хвилі – це коливання, що виникають при пришвидшенні будь-якого об'єкта і розходяться Всесвітом зі швидкістю світла, як кола на поверхні води після кинутого каменя. Правда, якщо хвилі на воді – це коливання молекул, то гравітаційні хвилі – це стиснення і розтягнення самого простору-часу. Утворюються гравітаційні хвилі при русі будь-яких масивних тіл зі змінним прискоренням. Найгучніші події у Всесвіті – зіткнення нейтронних зірок і злиття чорних дір – утворюють найпотужніші хвилі, одну з яких і було зафіксовано.
Як стверджують дослідники проекту LIGO (Лазерно-інтерферометричної гравітаційно-хвильової обсерваторії), вони навчилися вловлювати коливання простору-часу, використовуючи два ідентичні L-подібні гігантські детектори, які працюють в унісон і віддалені один від одного на 3000 км: один – у Лівінгстоні, штат Луїзіана, а другий – у Хенфорді, штат Вашингтон.
Подія, що породила цю гравітаційну хвилю, відбулася в далекій галактиці 1,3 мільярда років тому. Дві чорні діри почали зближуватися і обертатися по спіралі одна щодо одної. У результаті вони злилися в одну кулю, випустивши потік особливо потужних гравітаційних хвиль.
Ці хвилі досягли нашої планети 14 вересня 2015 року і струсонули Землю. Дослідники LIGO зафіксували цей сплеск о 5.51 на детекторі в Лівінгстоні і через сім мілісекунд – на детекторі в Хенфорді.
Майже п'ять місяців з моменту виявлення гравітаційної хвилі – до 11 лютого 2016 року – науковці тримали відкриття в таємниці, тестуючи і перевіряючи отриманий сигнал, зокрема за допомогою звичайних телескопів. У підсумковому дослідженні, підписаному 1004 авторами й опублікованому в журналі Physical Review Letters, команда LIGO повідомила, що ймовірність помилки мізерно мала (приблизно 0,00003%), і висловила надію, що незабаром зможе фіксувати по кілька гравітаційних хвиль на місяць.
Для проведення експерименту знадобилося $1,1 млрд і понад тридцять років роботи. У проекті LIGO були задіяні більш як 1000 науковців із 16 країн.
Складність виявлення гравітаційних хвиль така велика, що навіть Альберт Ейнштейн, який уперше описав їх 1916 року, висловлював сумніви в тому, що дослідники зможуть колись їх зафіксувати. Більше того, у 1930-х роках він поставив під питання власне відкриття, засумнівавшись у тому, що ці хвилі існують насправді.
1979 року Каліфорнійський та Массачусетський технологічні інститути запропонували спосіб виявлення гравітаційних хвиль, і Національний науковий фонд США погодився профінансувати експеримент. Ідея полягала у створенні детектора, який складається з двох 4-кілометрових тунелів, розташованих під кутом 90 градусів. Проходячи крізь детектор, гравітаційна хвиля деформує його так, що одна з труб подовжується, а друга – стає коротшою. Зафіксувати це явище дає змогу лазерний промінь, який рухається тунелями зі швидкістю світла і дуже точно вимірює їхні довжини кожен момент часу.
1999 року інститути приступили до будівництва двох детекторів LIGO і 2001 року ввели їх в експлуатацію. Проте після дев'яти років безуспішних спостережень науковці зрозуміли, що необхідно створити чутливішу систему, яку було ввімкнено у вересні 2015 року. Чутливість критично важлива, адже розтягування і стиснення простору-часу під впливом гравітаційних хвиль надзвичайно мале. Під впливом хвилі, яку вловила команда LIGO, галактика Чумацький шлях змінюється в діаметрі на ширину долоні, а 4-кілометровий тунель детектора LIGO – на чотири тисячні частки діаметра протона.
У січні детектори LIGO зупинили для чергового удосконалення, і вже найближчими місяцями їхня чутливість збільшиться втричі. Запуск третього наземного детектора VIRGO в Європі та четвертого LIGO в Індії дасть змогу точніше визначати напрямок, звідки саме прийшли хвилі. До 2030 року в космосі розгорнуть L-подібний детектор eLISA для відстеження гравітаційних хвиль. Він складатиметься з трьох супутників, які рухаються орбітою Сонця у формі трикутника зі сторонами в кілька мільйонів кілометрів.
До цього часу вся інформація про космос надходила від електромагнітних хвиль, таких як радіохвилі, видиме світло, інфрачервоне випромінювання, рентгенівські промені та гамма-промені. Оскільки такі хвилі на шляху крізь Всесвіт спотворюються, вони можуть розповісти тільки частину історії про народження і загибель зірок, еволюцію галактик і розширення Всесвіту з моменту його зародження в результаті Великого вибуху 13,8 мільярда років тому.
«Виявлення сигналів гравітаційних хвиль відкрило нову еру в астрономії, – стверджує Ніл Турок, директор канадського Інституту теоретичної фізики. – Радіохвилі дали нам знання про структуру Всесвіту, а гравітаційні хвилі дадуть змогу отримати абсолютно нові зображення космічних об'єктів, які не випромінюють світла, – темної матерії та чорних дір. Найбільш хвилююча перспектива полягає в тому, що ми зможемо побачити Великий вибух. Ранній Усесвіт був світлонепроникним, і електромагнітні хвилі не несуть інформації про перші 400 000 років після Великого вибуху. Але Всесвіт завжди був абсолютно прозорим для гравітаційних хвиль».
За словами науковців, сигнали гравітаційних хвиль допоможуть доповнити модель Всесвіту, розповівши про ті його об'єкти, які астрономи не могли побачити, і навіть не здогадувалися про їхнє існування. Зокрема, вони дадуть можливість астрономам підрахувати кількість чорних дір і нейтронних зірок, точніше визначити їхню масу і розташування.

Список використаних джерел

1.http://forbes.net.ua/ua/lifestyle/1410863-astronomiya-vidrostila-vuha-i-pidtverdila-teoriyu-ejnshtejna
2. http://moyaosvita.com.ua/fizuka/shho-take-gravitacijni-xvili

Банак Р.Д.,
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Науковий керівник: Рокицький М.О., к. фіз.-мат. наук, доцент
кафедри загальної та прикладної фізики

СУЧАСНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ПОЛІМЕРНИХ КОМПОЗИЦІЙНИХ МАТЕРІАЛІВ

Сучасні полімерні композиційні матеріали (ПКМ) являють собою багатокомпонентні системи, що крім основної компоненти – полімерної матриці містять різного роду наповнювачі, введення яких є ефективним способом модифікування полімерних матеріалів.
Значна увага до отримання полімерних композиційних матеріалів обумовлена їхніми особливими властивостями, такими, як висока міцність, теплостійкість, специфічні електрофізичні, оптичні властивості і т. д. [2], які обумовлені їхньою унікальною фазовою морфологією і міжфазними властивостями.
Особливості полімерних композиційних полімерів вивчають за їхніми властивостями. Для чого проводиться комплекс досліджень: дослідження акустичних властивостей, дослідження структури ПКМ, дослідження концентраційних залежностей густини й пористості полімерних композиційних матеріалів та вивчення релаксаційних досліджень.
Дослідження релаксаційних властивостей дає можливість змоделювати, як буде себе поводити композит при зміні умов експлуатації. Вивчення релаксаційних властивостей полімерів та їх композитів має дві основні цілі. Перша пов’язана з тим, що механічна, як і діелектрична релаксація, чутлива до властивостей молекулярної і надмолекулярної структури речовини. Друга ціль дослідження явища релаксації полімерних матеріалів пов’язана з їхнім розглядом як суцільного середовища, що по механічних властивостям займає проміжне положення між пружними твердими тілами і в’язкими рідинами [3].
Для досліджень акустичних властивостей користуються імпульсно-фазовим методом, який найчастіше використовується у випадку, коли середовище характеризується значним поглинанням. Використовуючи отримані значення швидкості поширення та коефіцієнту поглинання ультразвуку стає можливим обчислення значень хвильового опору
·с, модуля пружності Е' та тангенса кута механічних втрат tg
·.
Одним із прямих методів дослідження структури полімерів є метод широко кутового рентгенівського розсіювання (ШКРР). Методами рентгеноструктурного аналізу можна визначити параметри кристалічної гратки полімеру, визначити рентгенівський ступінь кристалічності, оцінити розміри кристалітів, визначити вміст різних кристалографічних модифікацій, проаналізувати зміни вищезгаданих параметрів при модифікуванні полімерів наповнювачами тощо.
Розсіювання рентгенівських променів набуває різного характеру при дослідженні зразків із регулярною та нерегулярною структурою, а також за присутності в досліджуваних зразках областей із структурою різного ступеня впорядкованості та дисперсних наповнювачів. У випадку регулярної структури рентгенівське розсіювання відбувається когерентно і супроводжується виникненням на дифрактограмі зразка чітких рефлексів, відповідних міжплощинним відстаням кристалічної гратки. При дослідженнях зразків з нерегулярною структурою розсіювання відбувається зі зміною довжини хвилі, що супроводжується виникненням на рентгенограмі аморфного гало. У випадку наповнених полімерів має місце додаткове некогерентне розсіювання, обумовлене присутністю частинок наповнювача.
Вивчення мікроструктури зрізів досліджуваних композиційних матеріалів проводять методом рефлексійної оптичної мікроскопії за допомогою сучасних мікроскопів, наприклад Unicom NJF 120A. Рефлексійна оптична мікроскопія використовується для дослідження мікроструктури поверхонь та твердих непрозорих матеріалів. Методом рефлексійної оптичної мікроскопії можна досліджувати тверді тіла, рідини та порошки. Даний метод дозволяє одержати інформацію про наявність структурної гетерогенності у матеріалі, присутність у матеріалі різних домішок, наявність дефектів у матеріалі та кінетику процесів.
Дослідження концентраційних залежностей густини та пористості полімерних композиційних матеріалів проводять методом гідростатичного зважування.
Обернений горизонтальний крутильний маятник дає можливість дослідження композиційних матеріалів. Використання запропонованої в роботі установки дозволяє проводити дослідження залежності релаксаційних властивостей полімерних композиційних матеріалів від температури. Дана методика дозволяє робити прогнози, як будуть поводити себе композиційні полімери при різних умовах експлуатації та при впливі навколишнього середовища, що позволить знайти нові можливості їх використання [1].

Список використаних джерел

1. Рокицький М.О., Василенко С.Л., Рокицька Г.В., Борбіч Ю.О., Банак Р.Д. Лабораторна робота: «дослідження комплексних характеристик механічних властивостей полімерних нанокомпозитів». Науковий часопис НПУ ім. М.П. Драгоманова. – 2014. – 9c.
2. Шут Н.И. Тепловые процессы и релаксационные явления в полимерах и композициях на их основе: дис. ...докт. физ.-мат. наук: 01.04.19. – М., 1989. – 403 с.
3. http://posibnyky.vntu.edu.ua/suvak/lit.html.


Банак Р.Д.,
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Науковий керівник: Шут М.І., д.фіз-мат.наук, професор,
завідувач кафедри загальної та прикладної фізики

ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА УРОКАХ ФІЗИКИ

Термін «інновація» означає оновлення процесу навчання, який опирається, головним чином, на внутрішні фактори. Запозичення цього терміна пов'язане з бажанням виділити мотиваційний бік навчання, відмежуватися від чергових «переможних методик», які за короткий час повинні дати максимальний ефект незалежно від особливостей групи та окремих учнів, їхніх бажань, здібностей тощо.
Інноваційні технології - це цілеспрямований системний набір прийомів, засобів організації навчальної діяльності, що охоплює весь процес навчання від визначення мети до одержання результатів. «Педагогічні технології» пов'язані з ідеями і досвідом психології, соціології, системного аналізу тощо [1].
Використання нових технологій у навчальному процесі призводить до:
- розвитку нових педагогічних методів і прийомів;
- зміні стилю роботи викладачів, розв'язуваних ними завдань;
- структурним змінам у педагогічній системі.
Сьогодні ми повсюди зустрічаємо використання комп’ютера на уроках фізики. Людство перебуває в технологічній фазі науково-технічної революції. Основна межа цього етапу – інформатизація всіх сторін життя. Освіта є інформаційним процесом і тому використання інформаційних технологій із застосуванням комп’ютера особливо важлива. Застосування комп’ютера дозволяє підвищити інтелектуальний рівень учнів і полегшує вирішення практичних задач. Застосування комп’ютерів як засобу навчання підвищує мотивацію навчання за рахунок інтересу учнів до діяльності, пов’язаної з комп’ютером.
Фізика – наука експериментальна, і для її вивчення необхідно використовувати досліди. Комп’ютер виступає як частина дослідницької установки, лабораторного практикуму, на ньому можна моделювати різні фізичні процеси.
При проведенні уроків фізики та астрономії використовують такі основні напрями комп’ютерної техніки:
Підготовка друкованих роздаткових матеріалів (контрольні, самостійні роботи, дидактичні картки для індивідуальної роботи), створення он лайн тестів;
Мультимедійний супровід пояснення нового матеріалу (презентації, аудіо-, відеозаписи реальних лекцій, навчальні відеоролики, комп’ютерні моделі фізичних експериментів);
Проведення комп’ютерних лабораторних робіт;
Обробка учнями експериментальних даних (побудова таблиць, графіків, створення звітів);
Контроль рівня знань з використанням тестових завдань;
Використання на уроках і при підготовці до них інтернет-ресурсів.
Використання мультимедійних технологій на уроках фізики відіграє неабияку родь при вивчені фізики. Як показує досвід - методика використання мультимедійних уроків значно підвищує зацікавлення учнів предметом фізика. Сучасні технічні можливості дозволяють нам відобразити ті процеси, які до цього ми могли лише уявити в своїй голові.
Застосовуючи на уроках фізики мультимедійні технології, демонструю: мікросвіт , взаємодії, сили, спостереження за зірками і т.д., тобто за короткий час демонструю процеси, які проходять впродовж місяців, років і навіть століть; знайомлю з явищами, що мають звукове відображення; проводжу практичні та лабораторні роботи. Все це дозволяє вивести сучасний урок на якісно новий рівень: підвищувати статус вчителя; впроваджувати в навчальний процес інформаційні технології; розширювати можливості ілюстративного супроводу уроку; використовувати різні форми навчання та види діяльності в межах одного уроку; ефективно організовувати контроль знань, вмінь та навичок учнів; полегшувати та вдосконалювати розробку творчих робіт, проектів, рефератів [2].
Важливим є і застосування інтерактивних технологій при розв’язуванні задач. В інтерактивних методиках акцент переноситься з програми навчання на особу учня, розвиток його компетенцій. Учні є активними здобувачами знань шляхом власних пошуків, експериментів та помилок. Роль вчителя при цьому – допомогти, порадити, створити передумови для активного експериментування і пошуків.
Інтерактивні методи навчання пов’язані з роботою учнів у групах (парах). Це полегшує процес навчання, урізноманітнює його, робить приємнішим, оживляє атмосферу в групі, часто діє несподівані ефекти в роботі зі слабшими учнями [3]. Учні, які здобувають знання і вміння активно, є більш самостійними, критичними, легше формулюють і висловлюють свою думку, охоче і відвертіше беруть участь у виступах. Майже всі інтерактивні методики вимагають від учителя додаткової підготовки, ретельно продуманого кожного етапу. Але можна впевнено сказати, що затрачені зусилля виправдовуються.
Використання інноваційних технологій на уроках фізики вимагає особливої підготовки. Вважаю, що до таких уроків потрібно писати плани, органічно «вплітаючи» в них і справжній експеримент, і віртуальний (реалізований на екрані монітора). Особливо хочеться відзначити, що моделювання різних явищ ні в якому разі не замінює  «живих» дослідів, та в поєднанні з ними дозволяє на більш високому рівні пояснити зміст того чи іншого матеріалу. Такі уроки викликають в учнів справжній інтерес, примушують працювати всіх і якість знань при цьому помітно зростає.

Список використаних джерел

1.Шут М.І. Застосування до навчання фізики складових сучасного навчального середовища / М.І. Шут // Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини / гол. ред. М.Т. Мартинюк. - Умань : СПД Жовтий, 2008, Ч. 2. -С. 306-317.
2.http://teacherphysic.ucoz.ru/publ/pedagogichni_innovaciji/vikoristannja_innovacijnikh_tekhnologij_navchannja_na_urokakh_fiziki/2-1-0-3
3. http://vuzlib.com/content/view/378/84/

Грищенко О.С.,
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Наукові керівники: Горбачук І.Т., кандидат фіз.-мат. наук, професор, завідувач кафедри методології та методики навчання фізико-математичних дисциплін вищої школи,
аспірант Пудченко С.А


М.М. БОГОЛЮБОВ - ТВОРЕЦЬ ФІЗИКИ СУЧАСНОСТІ

Микола Миколайович Боголюбов радянський академік, фізик–теоретик, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] і [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], педагог, засновник наукових шкіл з нелінійної механіки і теоретичної фізики.
Народився М. Боголюбов 8(21) серпня 1909 року в Нижньому Новгороді. Його батько, Микола Михайлович, був професором богослов’я, а мати- Ламінарська Ольга Миколаївна, викладачем музики.
З раннього дитинства Боголюбов цікавився математикою і фізикою. Оскільки його батько був високоосвіченою людиною, то сам займався з сином геометрією, вивченням іноземних мов.
У 1913-1918 роках родина Боголюбових проживала в Києві, а під час громадянської війни переїхали до села Велика Круча Полтавської області, де Микола був прийнятий до школи-семирічки-єдиного навчального закладу, який він закінчив.
У 1922 році родина повернулася до Києва, де надзвичайно обдарованого 14-річного хлопчика помітили академіки Д.О. Граве і М.М. Крилов. Боголюбов брав участь у семінарі кафедри математичної фізики Київського університету і у віці 15-ти років написав свою першу наукову працю. У 1925 році вступив в аспірантуру АН УРСР до академіка М.М. Крилова, яку закінчив у 17-річному віці. І вже у 20 років за рішенням Академії наук Української РСР отримав ступінь доктора математичних наук.
У 1932 році вийшла велика праця М. Боголюбова «Новые методы вариационного исчисления», яка на Міжнародному конгресі, присвяченому проблемам варіаційного числення, була удостоєна премії Болонської Академії наук.
У 19341958 рр. працював у Київському університеті. З 1950 р. у Математичному інституті АН СРСР і Московському університеті (де в 1953 заснував кафедру квантової статистики і теорії поля, якою керував до останніх днів свого життя.).
З 1948 року час від часу перебував у [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], де очолював Теоретичний відділ в Інституті хімічної фізики АН СРСР. У 1950–1953 роках працював у закритому інституті оборонного профілю в Арзамасі-16 (сучасний [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], Росія).
У 1957 році організував і став керівником лабораторії теоретичної фізики Об'єднаного інституту ядерних досліджень (ОІЯД) в [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], а в 1965–1988 роках був директором ОІЯД.
Перший цикл досліджень М. Боголюбова був присвячений проблемам варіаційного числення, наближеного розв’язання диференціальних рівнянь, асимптотичним методам нелінійної механіки. До другого циклу відносяться проблеми статистичної фізики. Тут він вивів кінетичне рівняння в теорії надтекучості, створив послідовну теорію надпровідності, розробляв проблеми квантової теорії поля.
М.М. Боголюбов є засновником школи нелінійної механіки і теоретичної фізики в Україні. Він був членом багатьох наукових товариств і організацій, зокрема іноземних ( у Болгарії, НДР, Польщі, США). За визначні досягнення в галузі фізики і математики Микола Миколайович Боголюбов був нагороджений золотою медаллю М.В. Ломоносова в 1984 році, двома золотими зірками Героя Соціалістичної Праці, а також орденами СРСР, Болгарії, Монголії, Польщі, Чехословаччини. Його дослідження були відзначені преміями, медалями М. Планка і Б. Франкліна, а також медаллю Дірака, яку було присуджено посмертно.
Для вшанування пам’яті великого вченого Боголюбова М.М. були встановлені меморіальні дошки: на одному з корпусів [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], де він працював; [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] р., на фасаді Червоного корпусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка, у 2009 році в центрі села [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] на [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
У [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] р. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] заснувала [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], яка вручається за видатні наукові роботи в галузі [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] і [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
На честь вченого була названа [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. 2009 року [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] викарбував та ввів до обігу монету на честь М.М. Боголюбова [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] 2 гривні.
Список використаних джерел
1.Николай Николаевич Боголюбов математик, механик, физик: Сборник воспоминаний. Дубна,1994.
2.Т.В.Путята,Б.Н.Фрадлін: «Діяльність видатних механіків на Україні», Київ 1952.
3.Ковальчук В.В. Фізика в Україні в XIX-XX столітті: Історія, здобутки ,особистості. Навчальний посібник.-К.: Видавничий Дім «Слово»,2009.-280 с.
4.https://uk.m.wikipedia.org/wiki/Боголюбов_Микола_Миколайович.


Дераженко А.В.,
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Наукові керівники: Лупійко Л.В., канд. психолог. наук, доцент
кафедри теоретичної та консультативної психології


РОЗВИТОК ПСИХІЧНИХ ПРОЦЕСІВ УЧНІВ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ІНТЕРФЕРЕНЦІЇ СВІТЛА

У навчальному процесі учнів, серед всіх важливих для них предметів, одним із цікавих є фізика, під час вивчення якого діти мають зосереджувати свою увагу на проблемних запитаннях, розвивати уяву, мислення та покращувати пам`ять. Один з розділів фізики вимагає цього найбільше: це Оптика. Вивчаючи цей розділ, учні знайомляться з новими поняттями які, іноді, є важкі для сприймання, тому важливо враховувати особливості розвитку психічних процесів дітей під час ознайомлення з новими фізичними явищами.
Інтерференція світла – це перерозподіл інтенсивності світла в результаті накладення (суперпозиції) декількох світлових хвиль. Це явище супроводжується чергуванням в просторі максимумів і мінімумів інтенсивності. Її розподіл називається інтерференційною картиною [2]. Вперше явище інтерференції було незалежно виявлено Робертом Бойлем (1627 – 1691) і Робертом Гуком (1635 – 1703). Вчені спостерігали виникнення різнобарвного забарвлення тонких плівок (інтерференційних смуг), подібних до олійних або бензинових плям на поверхні води.
Діти аналізують навколишній світ та орієнтуються в ньому за допомогою аналізаторів. Їх роздратування одними чи іншими явищами зумовлює виникнення сприйнять – відображень предметів і явищ в сукупності їх властивостей і частин при безпосередньому впливі на органи чуття. Так дитина ще з раннього віку на поверхні мильної бульбашки або тонкої плівки бензину на калюжі спостерігає інтерференційну картинку і починає задавати логічне запитання: «Чому так відбувається?». Проблема втому, що розвиток психічних процесів не досяг достатнього рівня у дитини дошкільного чи молодшого шкільного віку, саме тому вона не може зрозуміти природу явища інтерференції.
Мета статті: розкрити значення психічних процесів учнів під час ознайомлення з явищем інтерференції світла.
Ознайомлюючи учнів з явищем інтерференції світла, необхідно враховувати їх особливості сприймання, пам’яті, мислення.
У старшому шкільному віці сприймання досягає складнішого рівня, що виявляється у планомірних спостереженнях за певними об’єктами, які спрямовуються пізнавальними і практичними діями [1]. Завдяки цьому сприймання учнями явища інтерференції стає цікавим та усвідомленим.
Найнеобхідніша зміна для розуміння нових фізичних явищ є зміна мислення. А саме: набуття останнім якостей теоретичності, формальності, рефлексивності. Для усвідомлення принципу дії інферометра на подвійних щілинах (оптичний прилад, запропонований в 1802 році Томасом Юнгом для спостереження явища інтерференції когерентних світлових хвиль) мислення учнів має бути активне, самостійне, творче, що дозволяє використати його як засіб пошукової діяльності, спрямованої на пізнання нового [2, с. 82]. У підлітковому та юнацькому віці розвиваються вміння, необхідні для розумових експериментів, для теоретичного розв’язання задач на основі певних припущень тощо. Саме ці показники є визначні в освоєнні нових фізичних законів.
Поступове накопичення знань старшокласниками спирається на зростання обсягу пам’яті. Таке зростання відзначається не лише кількісними показниками, але й якісним перетворенням матеріалу, що зберігається у пам’яті. Він набуває згорнутості, значно зростає його інтегрованість із минулим досвідом учнів. Так знання про хвилі (а саме їх амплітуду, швидкість поширення, рівняння руху та ін.) допомагає зрозуміти природу світла, причини виникнення таких явищ як інтерференція та дифракція світла.
Отже, ознайомлення учнів з явищем інтерференції світла – цікавий та важливий процес. Окрім формування фізичних знань у школярів розвивається науковий світогляд, творче мислення, образна пам'ять. Основним завданням педагога є вміння донести необхідну інформацію до учнів, враховуючи їх вікові та індивідуальні особливості психічних процесів, які відіграють важливу роль у засвоєнні та використанні знань.

Список використаних джерел
1. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб. / [О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін.]. – К.: Каравела, 2007. – 344 с.
2. Кучерук І.М.,  Горбачук І.Т.,  Луцик П.П. Загальний курс фізики / І.М. Кучерук, І.Т. Горбачук, П.П. Луцик. – К.: Техніка, 1995. – 520 с.
3. Інтернет ресурс: http://ukr-article.com/index.php?newsid=35770



Дмитрів І.В.,
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Наукові керівники: Філоненко М.М., канд. фіз-мат. наук, доцент
кафедри експериментальної та теоретичної фізики


МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ВІЛЬНО-ПОШИРЮВАНИХ ГРАФІЧНИХ РЕДАКТОРІВ ПРИ НАВЧАННІ ФІЗИКИ В ШКОЛІ
На сьогодні вже накопичено значний досвід використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) в навчальному процесі школи, який відображений в роботах Апатової Н.В, Гуревича Р.С., Єршова А.П., Жалдака М.І., Захарової Т.Б., Клочко В.І., Монахова В.М., Морзе Н.В., Ракова С.А., Рамського Ю.С., Разумовського В.Г., Христіанінова О.М. та інших. В працях зазначених дослідників наведені концепції, рекомендації, висновки стосовно використання комп’ютерних технологій в освітньому процесі загальноосвітньої школи [1].
Як зазначає Христіанінов О.М., упровадження комп'ютера у навчальний процес не тільки звільняє викладача від рутинної роботи з організації навчального процесу, а й надає змогу створити багатий довідковий та ілюстративний матеріал, поданий у найрізноманітніших формах, таких як текст, графіка, анімація, звукові й відеоелементи. Інтерактивні комп'ютерні програми активізують усі види діяльності людини: розумову, мовленнєву, фізичну, що прискорює процес засвоєння матеріалу. Отже, застосування мультимедійних засобів і технологій дає змогу побудувати таку схему навчання, в якій доречне поєднання звичайних і комп'ютерних форм організації навчального процесу, створює нову якість передавання й засвоєння системи знань [2].
Комп'ютер може використовуватися на всіх етапах процесу навчання: при поясненні нового матеріалу, закріпленні, повторенні, узагальненні та контролі рівня навчальних досягнень. Зараз, наприклад, створені програмні засоби з фізики та інших предметів навчання за допомогою яких можна не лише себе перевірити під час виконання того чи іншого завдання а й виконувати складні фізико-математичні побудови та обчислення, виконувати віртуальні лабораторні роботи чи проходити тестування. Тобто ІКТ можна використовувати майже на всіх уроках та на будь-якому етапі, зокрема і при вивченні фізики в школі.

Рис. 1. Можливості використання ІКТ у процесі навчання фізики в школі
Серед усього різноманіття програмних засобів вагоме місце займає вільно-поширюване програмне забезпечення, у тому числі освітнього та наукового призначення. Багато навчальних закладів світу, і, зокрема, України переходять до використання вільно-поширюваного програмного забезпечення в навчальному процесі.
При організації роботи комп’ютерного класу в школах слід ураховувати, що програмне забезпечення, встановлене на комп’ютерах освітніх закладів, повинне бути ліцензійним або вільно-поширюваним [3,4].
Оскільки вільно-поширювані програмні засоби поширюються за ліцензією GPL і є безкоштовними, то при організації навчального процесу варто зосередитись на вивченні вільно-поширюваних графічних редакторів. GIMP (The GNU Image Manipulation Program) растровий графічний редактор, призначений для опрацювання графічних даних.
GIMP використовується для створення та обробки цифрових зображень, а також фотографій, наприклад: для створення графіки та логотипів, зміни розміру фотографій, маніпуляцій з кольорами зображення, комбінування зображень з використанням шарів, вилучення елементів зображення, конвертації між різними типами графічних файлів.
Для забезпечення інтерфейсу користувача в GIMP використовується кросплатформовий набір інструментів для створення графічних інтерфейсів користувача [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. GIMP та GTK+ спочатку були розроблені для середовища [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] на [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]-подібних операційних системах, згодом була здійснена їх адаптація до [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], а також деяких інших ОС. GTK+ підтримує велику кількість мов інтерфейсу користувача (серед них є й українська), а також дає змогу змінювати мову інтерфейсу.
До графічного редактору GIMP стандартно входять 48 пензлів, також користувач може створювати свої або додавати пензлі, створені іншими. GIMP використовує простір кольорів [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], індексований колір або відтінки сірого (grayscale). В наступних версіях програми планується додати режим [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Палітра GIMP дозволяє визначати кольори як [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], HSV, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], а також шістнадцятирічний запис кольору (зазвичай використовується в [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]). Цей редактор підтримує [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], що є інтегрованими з іншими інструментами для малювання. Стандартно програма містить більше 80 градієнтів, з можливістю додавати власні градієнти та змінювати існуючі. В GIMP можна застосовувати прямокутні або еліптичні виділення, виділення довільної форми, виділяти ділянки за кольором, а також виділяти суміжні ділянки (аналог інструменту Magic Wand в [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]), а також він може створювати контури, що містять сегменти [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Контури можуть бути збережені. Границі контуру і контур можуть бути заповнені кольором або градієнтом. Контури корисний інструмент, що дозволяє створювати складні виділення. Інструмент ножиці може використовуватись для створення контуру за кольором. GIMP має приблизно 150 стандартних фільтрів та ефектів, включаючи фільтри розмивання, додавання шуму, підвищення різкості та інші.
Таким чином, аналіз стану використання вільно поширюваного програмного забезпечення при організації навчального процесу має ряд переваг: безкоштовне розповсюдження; постійне вдосконалення; україномовний інтерфейс; наявність прикладних програм, які не поступаються за якістю програмам провідних виробників. Проте, варто відзначити, що ще на сьогодні немає достатньої кількості вільно-поширюваного програмного забезпечення загального, навчального та спеціального призначення для повного забезпечення навчального процесу у середніх навчальних закладах.

Список використаних джерел
1. Бурдак О.О. Використання комп'ютерно-орієнтованих засобів навчання в освітньому процесі вищої школи / О.О. Бурдак // Проблеми та перспективи формування національної гуманітарно-технічної еліти : зб. наук. пр. Вип. 30-31 (34-35) [редкол.: В. Г. Кремень (голова) та ін.]. Харків : НТУ "ХПІ", 2012. – С. 309-316.
2. Христіанінов О.М. Концептуальні підходи до створення і застосування комп'ютерних презентацій навчального призначення / О.М. Христіанінов // Інформатика та інформаційні технології в навчальних закладах, 2006. № 2. С 59-69.
3. Злобін Г.Г. Погляд на проблему програмного забезпечення навчальних закладів // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2004. – № 1 – С. 28.
4. Інформатика. Програми для загальносвітніх навчальних закладів / За ред. М.І. Жалдака – Запоріжжя: Прем’єр, 2003. – 304 с.


Куник І.І.,
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Наукові керівники: Січкар Т.Г., канд. фіз-мат. наук, професор
кафедри загальної та прикладної фізики


ЗАСТОСУВАННЯ ІКТ НА УРОКАХ ЕЛЕКТРОСТАТИКИ ДЛЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ЗДІЙСНЕННЯ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

У сучасних умовах інтенсивного розвитку ІКТ виникає необхідність застосування даних технологій у навчальному процесі. Як правило, у даний час бурхливого розвитку комп’ютерних технологій електронні навчальні чи довідково-пошукові системи розробляються з використанням гіпертекстових і мультимедійних технологій. Такі системи називають інтерактивними навчальними Web-матеріалами, які застосовуються як під час традиційної форми навчання так і під час достатньо нової форми навчання – дистанційна освіта. В даний час актуальним є питання використання програмно-педагогічних і телекомунікаційних засобів у навчальному процесі взагалі, і зокрема при вивченні фізики та астрономії.
Сучасний учитель займається різними видами професійної діяльності: викладацькою, виховною, науковою, методичною, управлінською. Залежно від того або іншого виду діяльності існують різні можливості використовувати комп’ютерні або ІКТ, що дають можливість отримувати, передавати, систематизувати, обробляти інформацію, а також здійснювати комунікацію між колегами, учнями, їх батьками і так далі.
У своєму дослідженні я спиралася на: концепцію моделювання і конструювання педагогічного процесу (У. Андрєєв, В. Безпалько та ін.); теорію розвитку мотивації навчання (Б. Ананьев, Л. Виготський, В. Давидов, О. Леонтьєв, С. Рубинштейн та ін.); технології розв’язання творчих завдань (П. Енгельмейер, П. Вальден, Л. Бартіні, Г. Альтшуллер, Р. Шапіро), використання інформаційних технологій в освіті (А. Гейн, Б. Гершунський, Р. Гуревич, А. Єршов, Ю. Іванов, І. Захарова, М. Кадемія, А. Кузнєцов, М. Лапчик, О. Полат, І. Роберт та ін.).
Людство сьогодні перебуває в технологічній фазі науково-технічної революції. Основна межа цього етапу – інформатизація всіх сторін життя. Освіта є інформаційним процесом і тому використання інформаційних технологій із застосуванням комп’ютера особливо важливе.
Насамперед, ІКТ забезпечують можливість проведення дистанційних уроків, показу відеоматеріалів і анімаційних матеріалів, що знаходяться на різних освітніх серверах, роботи над навчальними телекомунікаційними проектами, організації дистанційних олімпіад з фізики та астрономії і т.п. При цьому сервери дистанційного навчання забезпечують інтерактивний зв’язок з учнями через Інтернет, у тому числі, і в режимі реального часу. Телекомунікаційні технології забезпечують доступ до баз даних з різних галузей знань.
ІКТ навчання дозволяють забезпечувати навчальний процес у п’ятьох основних блоках:
- система дистанційного навчання;
- робота над телекомунікаційним проектами;
- пошук інформації в Інтернет;
- система дистанційного підвищення кваліфікації викладачів;
- електронні підручники.
Фізика є одним з тих навчальних предметів, що дає багатий матеріал для відпрацювання найрізноманітніших методів і прийомів роботи з інформацією. Викладання електростатики пов’язане з використанням великого обсягу різноманітної інформації, що робить застосування комп’ютерної техніки особливо ефективним, оскільки дозволяє дуже швидко опрацювати цю інформацію і представити її у вигляді таблиць, схем, діаграм, визначити залежність між різними об’єктами і явищами, будовою.
Найсучаснішим комп’ютерним засобом навчання є мультимедіа, що ґрунтується на спеціальних апаратних і програмних засобах. Однією з беззаперечних переваг засобів мультимедіа є можливість розроблення на їх основі інтерактивних комп’ютерних презентацій з електростатики.
На мій погляд, презентація – це зручна конструкція, в якій легко орієнтуватися. Аналіз науково-методичної літератури та періодичних видань показав, що мультимедійні презентації здатні реалізувати багато проблем процесу навчання, а саме:
використовувати ІКТ;
змінювати форми навчання та види діяльності в межах одного уроку;
полегшувати підготовку викладача до уроку та залучати до цього процесу учнів;
розширювати можливості ілюстративного супроводу уроку, подавати історичні відомості про видатних вчених, тощо;
реалізувати ігрові методи на уроках;
здійснювати роботу в малих групах або індивідуальну роботу;
дають можливість роздруківки плану уроку та внесення в нього заміток та коментарів;
Отже, на сучасному етапі розвитку освіти проблема застосування ІКТ на уроках електростатики стає актуальною.
Все це дозволяє вивести урок на якісно новий рівень; підвищувати статус викладача; впроваджувати в навчальний процес ІКТ; розширювати можливості ілюстративного супроводу уроку; використовувати різні форми навчання та види діяльності в межах одного уроку; ефективно організовувати контроль знань, вмінь та навичок учнів; полегшувати та вдосконалювати розробку творчих робіт, проектів, рефератів.
Проведення уроків при комплексному застосуванні традиційних та мультимедійних технологій забезпечує набуття учнями не тільки глибоких та міцних знань, а й вміння розвивати інтелектуальні, творчі здібності, самостійно набувати нових знань та працювати з різними джерелами інформації.
Робота учнів з комп’ютерними програмами з електростатики дає можливість не тільки отримати нові форми комутативної роботи учнів, значно підвищити їхню пізнавальну активність та результативність навчального процесу, а й виховувати особистість, яка зможе комфортно відчувати себе в інформаційному суспільстві
Для успішної педагогічної діяльності викладач повинен володіти ефективними методами, методичними прийомами і засобами навчання. Велике значення має і якість підготовки до занять. Готуючись до занять, викладач проектує, «моделює» свою діяльність та учнів.
Використані джерела:
1. Кадемія М. Ю. Впровадження комп’ютерних технологій у навчальний процес профтехучилищ / М. Ю. Кадемія // Науково-теоретичні і методичні засади конструювання змісту професійної освіти ; ред. кол. (І. А. Зязюн – голова та ін.), ч. 1. – Вінниця : МО України, АПН України, ВОПУ, 1998. – С. 174-177.
2. Краєвський В. Предметное и общепредметное в образовательных стандартах / В. Краєвський, А. Хуторський // Педагогика. – 2003. – № 3. – С. 3-10.

Морозова О.В.,
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Наукові керівники: Горбачук І.Т, канд. фіз-мат. наук, професор
завідувач кафедри методології та методики навчання фізико-математичних дисциплін вищої школи

Стародавня обсерваторія

В перекладі з англійської Стоунхендж означає “Висячі камені”. Цей комплекс розташований на півдні Англії, недалеко від графства Уілтшир(Англія) на рівнині Солсбері. З точки зору звичайного туриста Стоунхендж – гігантське скупчення каменів. Але комплекс складається не тільки з каменів, що постраждали від руки людини більше, ніж від безжального часу. Місцем для культових обрядів, астрономічним комп’ютером, храмом для поклоніння язичницькому богу, сокральним місцем для лікування, обсерваторією, чим з цього списку був Стоунхендж ми точно не дізнаємося. Мета статті полягає у дослідженні астрономічного аспекту використання цього загадкового комплексу.
Будівництво проходило в 3 етапи. Причому на жодному етапі лінія сходу Сонця в день літнього сонцесояння та інші важливі напрямки не були загублені, а навпаки, дублювалися і виділялися.
Джеральд Хокінс був першим,хто відкрив напрямки Стоунхенджу. За допомогою комп'ютера він знайшов основні позиції на горизонті для точок сходу і заходу Сонця, Місяця, зірок і інших планет. Слідом за цим були виміряні різні позиції каменів, ям і середніх точок. В комп'ютер було введено 165 відомих позицій разом з координатами кожної з них, і була дана команда виконати три завдання [2, 148]:
1. Продовжити лінії через 120 пар знайдених позицій (в обидві сторони, таким чином, 120 Ч 2 = 240 позицій).
2. Визначити істинні азимути цих ліній.
3. Розробити схилення, в якому ці лінії, продовжені далі, перетнуть лінію горизонту.
Таким чином були відкриті основні напрямки Стоунхенджу (мал. 1).




Рис. 1. Основні напрямки Стоунхенджу
Отже, можна зробити висновок, що будівельники Стоунхенджа були великими астрономами. Одразу виникають сумніви, що астрономія, ще й така складна та точна, була потрібна примітивним землеробам та скотоводам. Координати Стоунхенджа, дуже точно визначені самими будівельниками: 5 градусів 17 хвилин північної широти. Зміщення комплексу на північ або на південь на кілька кілометрів повністю би анулювало можливість з його допомогою проводити астрономічні обчислення. Це підтверджує абсолютна копія комплексу, створена американцями в Мері Хілл, штат Вашингтон.

Список використаних джерел
1 .Браун П. Стоунхендж.Загадки мегалитов / Пер. с англ. М.: ЗАО Центрполиграф, 2010. 
2. Хокинс Дж. Расшифрований Стоунхендж.Обсерватория каменного века.-М.:Центрполиограф,2006.-272с.
3. http://www.english-heritage.org.uk/visit/places/stonehenge/history/building/#
4.http://scibook.net/istoriya-alternativnaya/fenomen-arkaima-kosmologicheskaya-arhitektura.html


Стасюк І.М.,
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Наукові керівники: Грищенко Г.О, канд. фіз-мат. наук, професор,
завідувач кафедри експериментальної та теоретичної фізики та астрономії


ОПОРНІ ТОЧКИ ШКАЛИ ФАРАНГЕЙТА

Свою популярність Фарангейт отримав завдяки тому, що запозичив ідею Ремера - створення температурної шкали з двома опорними точками і, як із шкалою Ремера, тут також важко сказати якою була нижня точка. Чи це була точка плавлення льоду(з температурою 7,5°) або суміш лід-вода-кухонна сіль або ж лід-вода-сіль хлористого амонію. Також Фарангейт намагався, щоб його числові значення співпадали із значеннями Ремера. В якості верхньої опорної точки Ремер обрав температуру кипіння води і надав їй значення 60° але в листуваннях з Фарангейтом він стверджував, що температура крові 22,5°. Внаслідок цього Фарангейт неправильно зрозумів Ремера вважаючи, що температура тіла людини дорівнює 22,5° і є верхньою точкою шкали Ремера і сам обрав це значення як верхню опорну точку своєї шкали. Тому він вимагав, щоб термометр був поміщений в рот здорової людини на той проміжок часу якого було б достатньо для отримання тепла від тіла. Може виникнути думка, що нелогічно вибирати опорну точку шкали, як значення температури людини. Але на захист такого вибору можна сказати ось що: по-перше, використання тіла як стандарта температури не гірше ніж використання ноги як стандарту довжини; по-друге, вибір опорних точок при температурах від 0°F до 100°F дозволяє охопити весь інтервал температур які можна зустріти в природі. По-третє, через атмосферний тиск та інші фактори, що впливають на температуру кипіння води і її значення може змінюватися на 5°F, а це призвело б до неточності при визначенні температури тіла на 2°F. А людина яка має температуру яка нижча на 2°F не може вважатися здоровою.
Через декілька років після створення своєї температурної шкали Фарангейт вніс декілька змін. Найбільш важливою було зменшення величини градуса. В результаті чого точці плавлення льоду було надане значення 32°F, а верхній опорній точці - 96°F.
Внаслідок калібрування термометрів Фарангейт отримав значення температури кипіння води яке дорівнює 212°F. Хоча це значення було визначено спочатку експериментально. Пройшло не так і багато часу до того моменту коли стало зрозуміло, що точка кипіння є більш зручним вибором верхньої опорної точки шкали ніж температура тіла здорової людини.

Список використаних джерел

1. Fahrenheit D. C. – Phil. Trans. Roy. Soc. (London) 172, v. 33, p. 78.
2. Callendar H. L.Encyclopedia Brittanica, 11th. Ed. V. 13. – New York: Encyclopedia Brittanica Co. 1910, p. 135.



Ткач В.С.,
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Наукові керівники: Січкар Т.Г., канд. фіз-мат. наук, професор
кафедри загальної та прикладної фізики

ЗАСТОСУВАННЯ ЕПОКСИДНИХ СПОЛУК ДЛЯ МОДИФІКАЦІЇ ПОЛІМЕРНИХ МАТЕРІАЛІВ

Кожна людина не з чуток знає, що таке смола епоксидна. Вона широко застосовується в домашньому господарстві і в різних галузях промисловості. Можливості використання епоксидних смол продовжують розширюватися з-за постійного удосконалення її складу.
Це вид синтетичних смол, які здатні тверднути за умови додавання затверджувача. У вільному вигляді смола практично не застосовується. Всі її корисні властивості проявляються тільки після полімеризації затверджувачем. Епоксидні смоли тверднуть при температурі від -15 до +80 0С[1, 56].
Епоксидні смоли є основою для виготовлення самих різних матеріалів, які використовуються в різних галузях промисловості. Углеволокно в поєднанні з епоксидної смолою утворює вуглепластик. Корпуси човнів, здатні витримати найсильніші удари, виготовляють з склотканини з епоксидною смолою. Бронежилети виготовляють з матеріалів з використанням епоксидної смоли [3, 140]
В силу постійного вдосконалення структури епоксидного складу, сфери його застосування постійно розширюються. Найбільш часто смола епоксидна модифікує наступні види полімерів:
Просочення стеклонітей і склотканини. Епоксидний склад служить склеює засобом для обробки деталей авіаційної промисловості, виробництва склопластику в будівництві, машино – і судно будуванні, для ремонту водного транспорту і кузова автомобіля.
Створення гідроізоляційного покриття. Водовідштовхувальне властивість – важлива якість, якою володіє епоксидна смола. Застосування для гідроізоляції басейнів, підвалів, підлоги і стін різних приміщень, вважається найважливішим призначенням епоксидного складу.
Просочення пористих матеріалів (бетону, дерева і т. д.) для підвищення їх міцності.
Додання стійкості хімічним покриттю. Так, епоксидні смоли додають до складу фарб та інших матеріалів для внутрішньої і зовнішньої обробки будинків.
Виготовлення різних герметиків та клеїв, що застосовуються в промисловості та домашньому господарстві.
Інші цілі: вироби для дизайнерських робіт, прикраси, біжутерія. Для цих цілей використовують прозору епоксидну смолу, відому під назвою «ювелірна». [2, 86]
Основними матеріалами для матриці служать епоксидні і поліефірні смоли і полімери складних ефірів. Полііміди, фенопласти н кремнийорганические смоли, при затвердінні яких утворюються продукти конденсації, важче переробляються. В даний час великий інтерес проявляється до використання для спеціальних цілей деяких термопластів.
Для модифікації кремнійорганічних смол використовуються фенолформальдегідні, епоксидні і поліефірні смоли. Можливість модифікації обумовлена наявністю в, смолах функціональних гідроксильних і алкоксильной груп, які можуть вступати в реакції поліконденсації. [4, 110]
В якості сполучних для склопластиків застосовуються фенольні, епоксидні і поліефірні смоли. Найбільш поширеними полімерами в цій групі є фенолформальдегідні, епоксидні і смоли. При виготовленні склопластиків в якості сполучного застосовують фенольні, епоксидні і поліефірні смоли, що визначають їх хімічну стійкість. Циїю властивістю в кінцевому рахунку обумовлюється вибір склопластику для виготовлення вентиляційних повітропроводів, які працюють в агресивних середовищах. Під дією відкритого полум'я склопластики повільно загоряються, але самостійно не горять, тому вони відносяться до категорії важкогорючих матеріалів.
Залежність складу кополімеру стиролу з акрилонитриллом від складу мономерной суміші. Серед поліконденсаційних матеріалів особливе значення мають отверждающиеся при реакції з затверджувачем епоксидні і поліефірні смоли. Реакція протікає без виділення низькомолекулярних продуктів. [4, 136]
В результаті тривалої роботи за останні 15 років в ряді країн були створені нові види матеріалів - ливарні смоли, широко застосовуються тепер в електротехнічної промисловості, а також для виготовлення ізоляторів, ізоляції та герметизації апаратів, трансформаторів і кабельних муфт. Серед ливарних смол найбільший інтерес за своїми характеристиками представляють епоксидні і поліефірні смоли.

Список використаних джерел

1. Колупаєв Б.С., Ліпатов Ю.С., Бордюк М.А., Дем’янюк Б.П. Вивчення полімерних матеріалів в загальноосвітній школі: навчальний посібник. – Рівне, 1993 р., 92 с.
2. Колупаев Б.С. Релаксационные и термические свойства наполненных полимерных систем. - Львов: Вища школа, 1980
3. Липатов Ю.С. Физико-химические основы наполнения полимеров. - М.: Химия, 1991
4. Дулънев
·.H„ Новиков В.В. Процессы переноса в неоднородных средах .- Л.: Энергоатомиздат, 1991.


Ярошко А.Л.,
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Наукові керівники: Січкар Т.Г., канд. фіз-мат. наук, професор
кафедри загальної та прикладної фізики

ОСОБЛИВОСТІ ФІЗИЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ НАНОКОМПОЗИТІВ

У наш час науково-технічного прогресу вчені придумують нові і нові матеріали з особливими властивостями, що є ефективними в певних галузях діяльності людини. Було вирішено створити матеріал, що поєднував би кращі фізико-механічні властивості полімерної матриці (основи) і кращі електро-фізичні властивості нанонаповнювача.
Метою наукової роботи є: дослідити особливості впливу нанонаповнювача на полімерну матрицю.
Завдання роботи: вивчити наукову літературу про механізм отримання нанонаповнювачів; обрати найбільш дієвий метод для вивчення впливу властивостей наночастинок на полімерну матрицю; отримати методом гарячого пресування зразки нанокомпозитів; дослідити обраним методом отримані зразки; оцінити отримані результати та зробити висновки.
Новизна роботи полягає у створенні композиційних матеріалів, на основі вивчення особливостей впливу нанорозмірних наповнювачів на фізичні властивості матеріалу.
Актуальністю роботи є дослідження особливостей фізичних процесів та властивостей, знання яких дозволяють створити нові матеріали на основі нанотехнологій.
Виконавши роботу, ми дійшли таких висновків: проаналізована література з огляду питань отримання наночастинок; розроблена та реалізована технологія отримання частинок нанокарбону із терморозширеного графіту шляхом диспергування в ультразвуковій ванні. Розмір частинок нанокарбону складав приблизно 5 ч 15 нм; методом гарячого пресування отримані нанокомпозити на основі F3 з концентраціями нанокарбону 0; 0,01; 0,95; 2,5; 3,5% та показано, що поріг перколяції складає близько 0,95% нанокарбону; використано спосіб хімічного модифікування нанокарбону нанодисперсним кремнеземом (SiO2). Дослідження структури поверхні графіту, модифікованого 10% і 30% SiO2; проведені дослідження електропровідності систем ПХТФЕ+модифікований нанокарбон; показано, що електропровідність НКПК на основі модифікованого нанокарбону при тих же концентраціях вища, ніж при використанні не модифікованого нанокарбону.
Показано, що електропровідність при використанні ВНТ менша ніж при використанні НК та НК+SiO2. Це пояснюється недостатньою диспергацією нанотрубок.
Оскільки прямих контактів між частинками нанонаповнювача немає, то можна зробити висновок, що за перенесення заряду відповідають зовсім інші закони ніж у макросвіті.

Список використаних джерел
1. Аскадский А.А., Матвеев Ю.И. Химическое строение и физические свойства полимеров. М. Химия. 1983. 248 с.
2. Бартенев Г. М. Прочность и механизм разрушения полимеров. М.: Химия. 1984. 280 с.
3. Бартенев Г. М.,Френкель С. Е. Физика полимеров Л. Химия.1990, 433 с.
4. Герасимов Г.Н., Григорьев Е.И., Григорьев А.Е. и др. // Хим. физика. 1998. 357с.
5. Горбачук І. Т. Загальна фізика 1997, 435с.
6. Неверов В.М., Чвалун С.Н., и др. // Высокомолекуляр. соединения. А. 2000. 523с.
7. Перепечко И.И. Введение в физику полимеров. М.Химия. 1978. 319 с.
8. Савельев И.В. Курс общей физики, том 2. Электричество. М. Наука. 1994. 387 с.
9. Сивухин Д.В. Общий курс физики. Том 3. Электричество. М. Наука 1983. 688 с.
10. Фридрих К. Трение и износ полимерных композитов. Л. Химия. 1991. 35с.
11. Ярошко А.Л. Конкурсна робота МАН Особливості фізичних властивостей нанокомпозитів

Борісова К.А.,
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Наукові керівники: Пудченко С.А., канд. фіз-мат. наук, професор, завідувач кафедри загальної та прикладної фізики,
аспірант Пудченко С.А

Рідкі кристали

.Незвичне звучання слів «рідкий кристал», мабуть багатьом вже знайоме, хоча далеко не всі уявляють, що стоїть за цим незвичайним і, здавалося б суперечливим поняттям, ці чудові речовини вдало поєднують в собі анізотропні властивості кристалів, текучі властивості рідини.
Більшість речовин може знаходитися тільки в трьох, всім добре відомих агрегатних станах: твердому , рідкому і газоподібному, але сучасна людина користується речовинами які називають рідкі кристали .
У 1988 році наукова громадськість відзначила століття відкриття рідких кристалів - нового стану речовини.
Більше ста років тому вчені виявили, що речовини в рідкокристалічному стані текучі, як звичайні рідини, і в той же час їх оптичні властивості дуже схожі на властивості твердих кристалів.
Вперше їх виявив австрійський вчений ботанік Фредеріх Рейнітцер , спостерігаючи дві точки плавлення складного етеру холестерину - холестерилбензоату
При температурі плавлення (Тпл) 1450С кристалічна речовина перетворювалася на мутну рідину, що сильно розсіювала світло, а при 1790С рідина ставала прозорою. На відміну від точки плавлення температуру, при якій відбувалась просвітлення рідини, Рейнітцер назвав точкою просвітлення (Тпр). Вражений цим незвичайним явищем, що свідчить ,ніби, про подвійне плавлення, Рейнітцер відправив свої препарати німецькому кристалографу Отто Леману з проханням допомогти розібратися в незвичайній поведінці холестерилбезоату.
Досліджуючи ці препарати за допомогою поляризаційного мікроскопа, Леман встановив, що мутна фаза, яку спостерігав Рейнітцер, є анізотропною. Так як анізотропія властива твердому кристалу, а речовина в мутній фазі була рідкою, Леман назва її рідким кристалом.
З тих пір, речовини, що здатні в певному температурному інтервалі вище точки плавлення поєднувати одночасно властивості рідин (текучість, утворення крапель) і властивості кристалічних тіл (анізотропія), стали називатись рідкими кристалами або рідкокристалічними. РК – речовини часто називають мезоформними, а утворену ними РК – фазу - мезофазою (від грецького «мезос» - проміжний).
Отже, рідкі кристалі мають подвійні властивості, поєднуючи в собі властивості рідини (текучість) і властивості кристалічних тіл (анізотропію). Їх поведінку не завжди можна описати за допомогою звичних методів і понять. Але саме в цьому і є їх привабливість для дослідників, що прагнуть пізнати ще непізнане.

Список використаних джерел

1.Блинов Л.М., Пикин С.А. Жидкокристаллическое состояние вещества, М., «Знание», 1986.
2.Пикин С.А. Блинов Л.М. Жидки кристаллы., М.Наука, 1982.
3.Титов В.В., Севостьянов В.П., Кузьмин Н.Г., Семенов А.М. Жидкокристаллические дисплеи: строение, синтез, свойства жидких кристаллов. - Минск:Изд-во НПООО "Микровидеосистемы", 1998 с.238
4.Чандрасекар С. Жидкие кристаллы - М.:Мир, 1980 с.344
5.Шибаев В.П. Необычные кристаллы или загадочные жидкости // Соросовский Образовательный Журнал. 1996. N11. С.37-46.


Баблюх М.П.,
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Науковий керівник: Требенко О.О,, канд. фіз-мат. наук, доцент
кафедри вищої математики


ПРО ДЕЯКІ ВЛАСТИВОСТІ ТРИДІАН ТРИКУТНИКА
Поняття «тридіани трикутника» було введено в роботі [1]. Тридіанами трикутника називають відрізки, що сполучають вершини трикутника із двома точками на протилежній стороні, які ділять цю сторону на три рівні частини. Як було встановлено, багато властивостей тридіан трикутника – аналогічні до властивостей медіан (див. [1]).
У даній доповіді представлено нові властивості тридіан трикутника, які не мають аналогів серед властивостей медіан.
Нагадаємо, що тридіани, опущені з однієї вершини трикутника, називають першою і другою сусідніми тридіанами відповідно (відлік за годинниковою стрілкою). Розглянемо гострий кут, утворений двома сусідніми тридіанами. Найближчу до вершини цього кута точку перетину двох інших тридіан назвемо ближньою точкою поділу, а іншу
· віддаленою точкою поділу тридіан.
Автором було встановлено і строго доведено наступні твердження:
Властивість 1. Віддалена точка поділу тридіан розбиває відрізок у відношенні 3:2 (починаючи від вершини).
Властивість 2. Сума квадратів тридіан трикутника становить 13 QUOTE 1415 від суми квадратів його сторін.
Властивість 3. Ближня і віддалена точка поділу тридіан лежать на відповідній медіані трикутника.
Властивість 4. Ближня точка поділу розбиває відповідну медіану трикутника навпіл.
Властивість 5. Віддалена точка поділу розбиває відповідну медіану у відношенні 4:1 (починаючи від вершини).
Властивість 6. Центр вписаного в трикутник кола ділить відрізок 13 QUOTE 1415 у відношенні 5:4 (де 13 QUOTE 1415
· ближня і віддалена точки поділу тридіан трикутника відповідно).
Отримані достатньо красиві результати дають підстави стверджувати, що і наступні дослідження тридіан трикутника мають сенс.
Список використаних джерел
1. Баблюх М. П. Тридіани трикутника // Освіта і наука
· 2016. Зб. наукових праць. – К: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2016. – С.226-227.
2. Кушнир И. А. Некоторые свойства треугольника и их использование при решении задач // Математика в школе. 13 QUOTE 1415 1971. 13 QUOTE 1415 №3. 13 QUOTE 1415 С.71 -73.
3. Кушнір І. А. Трикутник у задачах.
· К.: Либідь, 1994.
· 104 с.

Власюк В.В.,
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Науковий керівник: Требенко О.О,, канд. фіз-мат. наук, доцент
кафедри вищої математики

ПРО ПОДІЛЬНІСТЬ В КІЛЬЦЯХ МАТРИЦЬ
Матриці були введені як допоміжний апарат для розв’язування систем лінійних рівнянь в 1858 році в праці «A Memoir on the Theory of Matrices» англійського математика Артура Келі [2, С.117-118]. Сам термін «матриця» першим використав Джеймс Джозеф Сильвестр, розуміючи під матрицею певний об’єкт, що породжує сімейство мінорів. Сьогодні матричне числення широко застосовується в різних областях математики, механіки, теоретичної фізики, теоретичної електротехніки і т. д.
На нашу думку, матриці можна з успіхом застосовувати і в криптографії. Адже якщо ще 20 років тому криптографію вважали панацеєю, що здатна здійснити захист в Internet, то зараз все частіше піднімається питання, що існуючі системи криптозахисту не можуть забезпечити конфіденційність передачі інформації.
В основу сучасних систем криптозахисту покладено теорію подільності цілих чисел. Можливо, саме простота оперування з цілими числами робить їх вразливими. Тому природно очікувати, що більш безпечними будуть системи, розроблені на основі властивостей подільності інших кілець. Одним із таких кілець може бути кільце матриць.
Таким чином, постає питання про детальне вивчення властивостей подільності в різних кільцях матриць.
Охарактеризуємо методику побудови теорії подільності в кільцях матриць.
Теорію подільності слід будувати в області цілісності (означення області цілісності див. в [1]). Тому спочатку необхідно дослідити, які множини матриць є областями цілісності. При цьому необхідно врахувати, що потрібна область цілісності не повинна бути полем, оскільки всі ненульові елементи будуть дільниками одиниці і кільце не матиме простих і складених елементів.
Після того, як виділено області цілісності, для кожної з них розв’язуємо наступні завдання:
Визначити всі елементи, які є дільниками одиниці;
Визначити всі елементи, які є ідемпотентами;
Знайти всі прості і складені елементи в розглядуваному кільці;
Дослідити, чи є кільце факторіальним;
Дослідити чи для довільних елементів досліджуваного кільця матриць існує лінійне представлення найбільшого спільного дільника;
Дослідити, чи можна для пошуку найбільшого спільного дільника використовувати алгоритм Евкліда;
Визначити всі елементи, які є нільпотентними;
Визначити всі елементи, які є інволютивними.
Доповідь буде присвячена першим результатам, отриманим автором в даному напрямку.

Список використаних джерел
1. Требенко Д. Я., Требенко О.О. Алгебра і теорія чисел: У 2 ч. – К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2009. – Ч.1. – 420 с.
2. Хрестоматия по истории математики. Арифметика и алгебра. Теория чисел. Геометрия. Пособие для студентов физ.-мат. фак. пед. ин-тов. под ред. А.П.Юшкевича. – М.: Просвещение, 1976. – Ч. 1. – 318 с.

Дончик А.М.,
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Науковий керівник: Требенко О.О,, канд. фіз-мат. наук, доцент
кафедри вищої математики

ПРО ГРУПИ, КОМУТАНТ І ЦЕНТР ЯКИХ ЗБІГАЮТЬСЯ
Вивчення груп, підгрупи яких задовольняють наперед задані умови, відіграє істотну роль в розвитку абстрактної теорії груп. Такі дослідження скінченних груп вперше були проведені в роботах Р.Дедекінда, Г.А.Міллера, Г.Морено і О.Ю.Шмідта [7]-[9], а пізніше їхні результати було поширено і на нескінченні групи. Вагомий внесок в розвиток цього напрямку зробили також Р.Бер, Б.А.Верфріц, Ф.Холл, М.С.Черніков, С.М.Черніков, С.І.Адян, Д.І.Зайцев, Ю.І.Мерзляков, В.М.Глушков, І.І.Єрьомін, О.Кегель, А.Г.Курош, А.І.Мальцев, Б.І.Плоткін, Д.Ю.Робінсон, А.В.Рожков, Я.П.Сисак, В.І.Сущанський, М.Томкінсон, Г.Хайнекен, В.С.Чарін та ін. Докладний огляд різноманітних підходів до вивчення нескінченних груп можна знайти в монографії [4] та оглядових статтях [1], [3], [5] i [6].
Особливий інтерес викликає дослідження груп із наперед заданими умовами скінченності. Однією з таких умов є умова скінченності множини твірних елементів групи. Структура скінченно-породжених абелевих груп давно відома. Природно було від абелевих груп перейти до розгляду груп 13 EMBED Equation.DSMT4 1415, комутант 13 EMBED Equation.DSMT4 1415 яких збігається з центром 13 EMBED Equation.DSMT4 1415, або навіть більш загально, 13 EMBED Equation.DSMT4 1415. Інтенсивні дослідження в цьому напрямку відбувались в 70-х роках XX століття. Над проблемою класифікації скінченно-породжених груп, в яких 13 EMBED Equation.DSMT4 1415, працювали Ф.Грюнвальд, Д.Сегал, Н.Сесекін, В.Сергійчук. Повну класифікацію було отримано лише за дуже великих обмежень. Більше того, задача класифікації навіть скінченних груп із умовою 13 EMBED Equation.DSMT4 1415 є нерозв’язною.
Тому природно розглядати цю задачу для окремих порядків скінченних груп. В доповіді дану задачу буде розглянуто для груп порядків 13 EMBED Equation.DSMT4 1415 при 13 EMBED Equation.DSMT4 1415, де 13 EMBED Equation.DSMT4 1415 ( деяке просте число, а саме: представлено конструктивний опис груп порядків 13 EMBED Equation.DSMT4 1415 при 13 EMBED Equation.DSMT4 1415, в яких 13 QUOTE 1413 EMBED Equation.DSMT4 141515.
Нагадаємо, що центром групи 13 EMBED Equation.DSMT4 1415 (позначається 13 EMBED Equation.DSMT4 1415) називають множину її елементів, що переставні із усіма елементами групи 13 EMBED Equation.DSMT4 1415: 13 EMBED Equation.DSMT4 1415. Комутатором елементів 13 QUOTE 1413 EMBED Equation.DSMT4 141515 і 13 EMBED Equation.DSMT4 1415 групи 13 EMBED Equation.DSMT4 1415 називається елемент 13 EMBED Equation.DSMT4 1415. Комутантом групи 13 EMBED Equation.DSMT4 1415 називають підгрупу 13 EMBED Equation.DSMT4 1415, породжену всіма комутаторами, тобто 13 EMBED Equation.DSMT4 1415 [2].
Окрему увагу в доповіді буде приділено конкретним прикладам груп, комутант і центр яких збігаються.

Список використаних джерел
1. Зайцев Д.И., Каргаполов М.И., Чарин В.С. Бесконечные группы с заданными свойствами подгрупп // Украинский математический журнал. – 1972. – Т. 24, № 5. – С. 618-633.
2. Холл М. Теория групп. – М.: Издательство иностранной литературы, 1962. – 466 с.
3. Чарин В.С., Зайцев Д.И. Группы с условиями конечности и другими ограничениями для подгрупп // Украинский математический журнал. – 1988. – Т. 40, № 3. – С. 277-287.
4. Черников С.Н. Группы с заданными свойствами системы подгрупп. – Москва: НАУКА, 1980. – 384 с.
5. Черников С.Н. Исследование групп с заданными свойствами подгрупп // Украинский математический журнал. – 1969. – Т.21. – С. 193-209.
6. Черников С.Н. О группах с ограничениями для подгрупп // Группы с ограничениями для подгрупп. – Киев: Наукова думка, 1971. – С. 17-39.
7. Шмидт О.Ю. Группы, все подгруппы которых специальные // Матем. сб. – 1924. – Т.31. –– С. 366-372.
8. Шмидт О.Ю. Группы, имеющие только один класс неинвариантных подгрупп // Матем. сб. – 1926. – Т.33. – С. 161-172.
9. Шмидт О.Ю. Группы с двумя класами неинвариантных подгрупп // Труды Семинара по теории групп. – 1938. – С. 7-26.
Дончик А.М.,
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Науковий керівник: Требенко О.О,, канд. фіз-мат. наук, доцент
кафедри вищої математики

ПРО ГРУПИ, ЦЕНТР ЯКИХ МАЄ ПОРЯДОК 2

В сучасній теорії груп одним із важливих напрямків досліджень є вивчення властивостей груп за відомими властивостями їхніх підгруп.
Автором досліджуються групи, центр яких має порядок 2.
Нагадаємо, що центром 13 EMBED Equation.DSMT4 1415 групи 13 EMBED Equation.DSMT4 1415 називають [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] таких її елементів, що [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] із усіма елементами групи 13 EMBED Equation.DSMT4 1415, тобто:
13 EMBED Equation.DSMT4 1415.
Зрозуміло, що центр досліджуваних груп є циклічним.
В загальному випадку задача вивчення груп із циклічним центром є достатньо складною, тому її доцільно розглядати для певних конкретних випадків. Так, в роботі [2] розглядались скінченні 2-групи класу 2 з циклічним центром; в статті [1] вивчались 3-групи 13 EMBED Equation.DSMT4 1415 з циклічним центром 13 EMBED Equation.DSMT4 1415 і фактор-групою 13 EMBED Equation.DSMT4 1415 максимального класу.
В доповіді буде представлено конструктивний опис груп порядків 13 EMBED Equation.DSMT4 1415 при 13 EMBED Equation.DSMT4 1415, центр яких має порядок 2.

Список використаних джерел
1. Conlon S.B. Three-groups with cyclic centre and central quotient of maximal class // J. Austral. Math. Soc. (Series A). – 1978. – №25. P. 25-28.
2. Leong Y.K. Finite 2-groups of class two with cyclic centre // J. Austral. Math. Soc. (Series A). – 1979 – №27. – P. 125-140.



Ауман А.О.,
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Науковий керівник: Мельниченко Н.В., канд. біолог. наук, доцент
кафедри біології

РІЗНОВИДИ РОДУ ШИПШИНА ( ROSA ) ТА ЇХ БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

Шипшина цінується завдяки привабливим квіткам і плодам. Проте не лише завдяки цим ознакам цінують її. Вона є корисною харчовою добавкою, натуральним лікарським засобом і антиоксидантом.
Ягоди шипшини містять цілий комплекс необхідних людині мінералів і вітамінів, серед яких найвища концентрація вітаміну «С» (вище, ніж у лимонах, апельсинах, чорній смородині). У плодах шипшини міститься залізо, каротин, рутин, калій, фосфор, калій, марганець, магній, а також антиоксиданти (пектини, флавоноїди), дубильні речовини, фітонциди і органічні кислоти. Вживання плодів шипшини сприяє зміцненню імунітету, підвищенню опірності організму до дій бактерій, допомагає оздоровленню травної системи, сприяє уповільненню процесів старіння.
Шипшина - дикий предок, родоначальниця всіх культурних сортів троянд. Відомо близько 1400 сортів, отриманих шляхом гібридизації й відбору. Виведені сорти троянд зберігаються і розмножуються протягом багатьох років за допомогою щеплення бруньок і живців на шипшині. Це ремонтантні сорти, які квітують не один раз, а двічі на літо і навіть безперервно все літо. Завезені ці сорти з Індії та Китаю а також багатоквіткові троянди на одному кущі яких розквітає відразу до двох сотень квітів. Сорт " Тисяча красот " є тому підтвердженням [2].
Серед шипшин найбільш поширеними є:
Шипшина зморшкувата, або троянда ругоза (R. rugosa) має найсолодші плоди в порівнянні з іншими видами. Це широко поширений вид який давно успішно натуралізувався по всій Європі та Америці. Плоди троянди ругоза легкі в обробці, багаті вітаміном «С» і цукрами. За визнанням знавців шипшин, плоди троянди ругоза володіють найкращим смаком, який за смаковими якостями нагадує журавлину. Зморшкувата шипшина дуже розростається і дає багато кореневої порослі. Вона дуже декоративна в саду завдяки великим оранжево-червоним плодам і гарним листям, жовтіючим восени. Навесні кущ вкритий запашними квітками, рожевими або білими (форма Alba). Нині виведені привабливі різновиди троянди ругоза з простими і махровими квітками.
Шипшина травнева (R. majalis), а також її різновиди вважаються дуже цінними завдяки високому вмісту вітаміну «С» і лікарським властивостям. Плоди в куща великі, округлі, червоного кольору. [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] поширена в середній смузі Росії, а також в північній і центральній Європі. 
Шипшина собача (R. canina) володіє найбільш цінними з лікарської точки зору плодами. Ягоди дуже великі, округлі або овальні за формою.
  Декоративні шипшини це гібриди троянди мускусної (Hybrid Musk Roses) з щільними напівблискучими і червоними молодими пагонами  мають червоні ягоди. Рекомендовані сорти: «Buff Beauty», «Felicia», «Penelope».
Роза Мойезі (R. Moyesii) родом з Китаю. Плоди великі, насичено-червоні. Рекомендується декоративний сорт «Geranium»з яскраво-червоними квітками і ягодами.
 Шипшини, що походять з Північної Америки: шипшина лісова (R. woodsii var. Ultramontana), шипшина каліфорнійська(R. californica), Rosa spithamea та інші види[3].
Шипшина вирощується в саду як декоративний гарно квітуючий кущ, а також  для отримання їстівних пелюсток і плодів.
Троянди є дуже цінні у декоративному садівництві, їх розводять з метою одержання ефірних олій, варіння конфітур і напоїв, у парфумерії широко застосовують трояндову олію, а екстракт троянди - в косметичних засобах, у кулінарії використовуються як ароматизатор. Популярним є варення з трояндових пелюсток. З троянд роблять морозиво та лікери, у флористиці використовують для створення букетів. Догляд за шипшиною нічим не відрізняється від догляду за трояндами. Лише за винятком того, що "дикі" шипшини та їх різновиди більш невибагливі, ніж їх родичі  вишукані гібридні троянд. 
Шипшина фактично не вражаються шкідниками і хворобами, не вимагає видалення квіток, які вже відквітували, прикрашають сад ягодами до пізньої осені зберігають свою привабливість.
Обрізку шипшин слід робити лише раз на рік, в кінці зими або початку весни. Під час обрізки пагонів у кущів заодно видаляють і занадто старі гілки.  Усі видові шипшини добре розмножуються кореневою порослю і насінням. Слід пам'ятати, що насіння шипшини краще проростає після проходження стратифікації при tє+5єС[1].  

Список використаних джерел
1. Горленко М.В. " Просвіта ": Жизнь растений / М.В. Горленко. – М.: «Просвещение», 1976. – 475 с.
2. Грисюк Н.М. Дикорастущие пищевые, технические медоносные растения Украины. /Н. М. Грисюк - К.: Урожай, 1989. - 196 с.
3. В.А.Нечитайло " Ботаніка вищі рослини "/ В.А.Нечитайло Л.Ф.Кучерява, Фітосоціоцентер 2003,ст.272-278.

Ауман А.О.,
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Науковий керівник: Єжель І.М., канд. біолог. наук, доцент
кафедри вищої математики

ДОСЛІДЖЕННЯ АНТИБАКТЕРІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ ЛЕКТИНІВ
РОСЛИН ВИДІВ РОДУ ROSA
Лектини є сполуками рослинного чи тваринного походження, які здатні до специфічного розпізнавання і зворотної взаємодії з вуглеводами, навіть якщо останні входять до складу глікопротеїдів. До лектинів належить досить велика група речовин – білки, глікопротеїди, речовини глікозидної природи. Більша частина лектинів є глікопротеїдами, в яких вміст вуглеводів коливається в широких межах від 0,2 до 30 і навіть 80%. В склад вуглеводного компоненту входять маноза, глюкоза, фруктоза, галактоза, глюкозамін. На відміну від багатьох синтетичних лікарських препаратів, лектини мають природне походження і досить високоспецифічні, тобто здатні діяти лише на певні групи клітин. Ефективність лектинів досить висока і вони, як довели клінічні дослідження, не викликають алергічних проявів [2]. Лектини - поліфункціональні. Вони беруть участь у зараженні кореня бобових рослин певними видами азотофіксуючих бактерій, також регулюють концентрацію і накопичення вуглеводів у клітинах, стимулюють ріст і поділ клітини, виконують функції запасаючого і зв’язуючого матеріалу насіння, відіграють важливу роль у міжклітинній взаємодії [1]. Отже, лектини є поліфункціональними сполуками, вивчення антибактеріальної активності яких у різних представників лікарських рослин, зокрема у шипшин, є актуальним.
Об'єкт - рослини видів роду Rosa.
Предмет - антибактеріальні властивості лектинів рослин видів роду Rosa.
Мета: дослідити антибактеріальні властивості властивості лектинів рослин видів роду Rosa.
Завдання: отримати лектинову витяжку із рослинної сировини, навчитися використовувати бактеріальний матеріал для дослідження активності лектинів, порівняти антибактеріальну активність лектинів рослин видів роду Rosa.
Методика. Дослідження антибактеріальної активності лектинів лікарських рослин проведено за допомогою методики А.Д. Луцика [3]. Ця методика дозволяє дослідити антибактеріальну активність лектинів лікарських рослин. Нами проведено експеримент, який складається з 4 етапів: виділення лектинів із досліджуваних лікарських рослин, підготовка бактеріального матеріалу для дослідження, підготовка дослідного матеріалу для вивчення антибактеріальної активності лектинів, аналіз результатів дослідження антибактеріальної активності рослинних лектинів.
Для дослідження використано рослинну сировину шипшини сизої (Rosa glauca) (рис.1), шипшини собачої (R. сanina) (рис.2), шипшини багатоквіткової (R. multiflora) (рис.3) та шипшини зморшкуватої (R. rugosa) (рис.4) на тест-об'єкті Clostridium pasteurianum.
Рис. 1. Зони пригнічення росту Рис. 2. Зони пригнічення росту
бактерій під впливом лектинів бактерій під впливом лектинів
шипшини сизої (Rosа glauca) шипшини собачої (R. canina)
Рис. 3. Зони пригнічення росту Рис. 4. Зони пригнічення росту
бактерій під впливом лектинів бактерій під впливом
шипшини багатоквіткової (R. multiflora) лектинів шипшини зморшкуватої (R. rugosa).




Після п'ятиденної інкубації зроблено виміри діаметрів зон пригнічення росту мікроорганізмів навколо дисків, просочених лектинами досліджених рослин (табл. 1).

Таблиця 1. Антибактеріальна активність лектинів рослин видів роду
Rosa відносно штаму Clostridium pasteurianum.
Назва виду рослини
Діаметр зони гальмування росту бактерій, мм
Середнє арифметичне

R. glauca
1, 0.5, 0.5, 0.3, 0.2
0,5

R. canina
0.3, 0.2, 0.3, 0.3, 0.1
0.24

R. multiflora
0.4, 0.5, 0.2, 0.1, 0.1
0.26

R. rugosa
0.5, 0.3, 0.5, 0.8, 0.3
0.48


Висновок. Отже, виявлено, що лектини R. rugosa мають найбільшу антибактеріальну активнсть стосовно Сlostridium pasteurianum, а R. canina найменшу. Цей результат дає нам можливість рекомендувати використання лектинів рослинної сировини R. rugosa для подальших досліджень їхнього впливу на мікроорганізми роду Сlostridium та інші грам-позитивні бактерії.

Список використаних джерел
1. Индуцибельные лектины и устойчивость растений к патогенным организмам и абиотическим стрессам / А. В. Бабоша // Биохимия . – 07/2008 . – Том 73, N7 . – С.1007-1022.
2. Лектини [Електронний ресурс] // Вікіпедія. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B
3. Луцик М.Д. Лектины. / М.Д.Луцик, Е.Н.Панасюк, А.Д.Луцик. - Львів: Вища школа, 1981. - 150 с.
Сухенко О.В., Березанська К.,
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Наукові керівники: Кадошнікова І.В., к. мед. н, доцент
кафедри біології,
Титова Н. М. к.п.н. доцент, завідувач кафедри та методики професійної підготовки кафедри вищої математики

ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В БІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

Сучасний період розвитку суспільства характеризується сильним впливом інформаційних технологій, які проникають в усі сфери людської діяльності, забезпечують поширення інформаційних потоків в суспільстві, утворюючи глобальний інформаційний простір. Вони дуже швидко перетворилися на життєво важливий стимул розвитку не тільки світової економіки, а й інших сфер людської діяльності.
Важко знайти сферу, в якій зараз не використовуються інформаційні технології. Ми можемо стверджувати, що інформаційні технології керують світом, вони є тим рушійним механізмом за допомогою якого люди можуть робити приголомшені відкриття з будь якої сфери дільності. Лідируючі області з впровадження та використання комп'ютерних технологій – це є природничі науки. Використання технологій в біологічних дослідженнях є необхідністю, по-перше це скоротить час опрацювання матеріалу, а по-друге точність яка буде найкращим кінцевим результатом після дослідження [1].
На теперішній час вчені можуть використовувати комп’ютерні моделі для біологічних систем різного рівня, починаючи з геному і закінчують екосистемами, в яких існують складні й розгалужені взаємозв’язки. Розбираючи життя на дрібніші складові (організми-на органи, тканини-на клітини, хромосоми на ДНК і гени),наукові ідентифікували геном людини. Проте чи не найскладніше зібрати всі отримані дані в єдину систему та усвідомити їх. Саме за допомогою комп’ютерних моделей усі біохімічні фрагменти можна скласти в єдину картину. Фундаментальні процеси біології клітини, такі як ріст, сприйняття та передача сигналів,диференціювання та смерть, є унікальним комплексом, що залежить від величезної кількості різноманітних молекул та молекулярних взаємодій. Галузь «системна біологія» використовує обчислювальні методи для того,щоб на основі великої кількості даних відбирати та ідентифікувати окремі молекули, які беруть участь у певних клітинних реакціях, а також виявляти статистику існуючих міжмолекулярних взаємодій.
Такі кількісні дані та дослідження можуть бути важливими для розуміння того, як оперувати великими комплексними біохімічними системами,що включаються в метаболічні та сигнальні мережі [2].
Проблемі комп’ютеризації біологічних досліджень присвячені фундаментальні праці учених: Т. Беккера, А. Берга, А. Борка, П. Гальперіна, Б. Гершунського, В. Глушкова, А. Довгялло, А. Єршова, І. Мархеля, Е. Машбиця, В. Монахова, М. Нечаєва, Р. Нортона, С. Пейперта, І. Роберта, А. Савельєва, О. Тихомирова, Дж. Хартлі та ін. Упровадження комп’ютерних технологій у процес навчання біології ї досліджували як російські, так і українські учені. О. Беляков, О. Стефаненко та С. Суматохін дослідили роль комп’ютерних технологій під час контролю знань та умінь учнів з біології в цілому. Науковці О. Гладка, О. Лисенко, В. Пакулова, В. Пасечник, Н. Пугал, І. Старовиков, В. Стародубцева, Е. Філіпов, І. Цой закцентували свою увагу на використанні нових інформаційних технологій під дослідження фундаментальних основ загальної та молекулярної біології [3].
Інформаційні технології в біологічних дослідженнях розглядають різні аспекти застосування новітніх комп`ютерних засобів у дослідженнях біологічних об'єктів. Новітні інформаційні технології дають можливість вирішити безліч проблеми в рамках біологічного дослідження зокрема :
1. Додаток базових положень теорії інформації до досліджень біологічних об'єктів і процесів.
2. Інформаційне забезпечення біологічних досліджень.
3. Застосування інформаційних технологій у дослідженнях біологічних об'єктів і процесів.
4. Розробка оптимальних схем аналізу даних біологічних досліджень та подання їх результатів з використанням інформаційних технологій.
Найважливішим етапом у розвитку біологічних досліджень стало створення персональних електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів) і подальше широке впровадження в практику дослідницької роботи комп'ютерних інформаційних технологій, а в подальшому – мережевих інформаційних технологій, що змінило інструментарій повсякденної роботи дослідника.
З масовим розвитком комп`ютеризації це стало поштовхом до впровадження навчального курсу «Інформаційні технології в біологічних дослідженнях» спрямований на підготовку фахівців, що володіють знаннями і навичками, що забезпечують раціональне застосування комп'ютерної техніки та ефективне використання сучасних інформаційних технологій в професійній діяльності в області біології. Викладання курсу базується на використанні сучасної комп'ютерної техніки та програмного забезпечення [2].
Таким чином, у сучасній біології дедалі більше використовується комп’ютерне моделювання, яке застосовується для різнорівневих біологічних систем, починаючи молекулярними і закінчуючи біосферними. Інформаційні технології та системи істотно прискорюють і полегшують здійснення біологічних досліджень та є перспективними в цій галузі.

Список використаних джерел
1. Гриценко В.І. Інформаційні технології в біології та медицині : курс лекцій / В. І. Гриценко // - К. :, 2007. - 384 с.;
2. Гриценко В. И. Информационные технологии как метод познания в биологии и медицине Упр. системы и машины / В. И. Гриценко // -К.: - 2005. - № 3. - С. 12-15.;
3. Гороховатська О. Я. Інформаційні технології в біологічних дослідженнях. Стан прблеми // Наука та наукознавство /О. Я. Гороховатька //К.: - 2004. - № 2. - С. 74-79.


Сухенко О.В.,
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Науковий керівник: Кадошнікова І.В., к. мед. н, доцент
кафедри біології

ВПЛИВ СУЧАСНИХ ГАДЖЕТІВ НА ЗДОРОВ`Я ДІТЕЙ

Сучасний рівень розвитку технологій дозволяє задовільнити частину людських потреб новими, раніше не вживаними, засобами за допомогою електронних пристроїв і інтернету. Тому за останні 20 років особистий простір людини сильно змінився завдяки гаджетам.
Складно уявити сучасний світ без різних електронних пристосувань: комп'ютерів, мобільних телефонів, планшетів. На сьогочасному етапі розвитку новітніх технологій гаджети і діти - це тісний зв'язок, який з кожним роком стає все міцніше. Молоде покоління все раніше освоює сучасну техніку. І якщо старшому поколінню працювати з новими технологічними пристроями важко, то діти із задоволенням починають вивчати цікаві пристрої [1].
Вплив гаджетів на здоров’я дітей може виражатись в декількох аспектах: це не тільки погіршення зору, але й виникнення залежності. Найчастіше у дітей вона розвивається тоді, коли батьки замінюють реальне спілкування новою грою чи мультиками. Дитину все влаштовує, тому, через деякий час, вона втрачає інтерес до спілкування з реальними людьми.
Дитячі психологи висловлюють думку, що до трьох років взагалі не варто підпускати малюків до гаджетів, включаючи навіть телевізор. Ці новомодні пристрої забирають малюків у світ легкості, де все вирішується лише натисненням кнопки, але існує ще й реальне життя, в якій, на жаль, все не так легко і багато чому ще потрібно навчитися.
Основними перевагами новітніх здобутків електронного світу є насамперед те , що вони дозволяють здійснювати швидку комунікацію та пришвидшують пошук інформації. Адже легше надіслати лист електронною поштою чи повідомлення у соцмережі, ніж звичайною поштою. А інтернет дає можливість швидкого пошуку відповідей на запитання та визначення певних понять. Ґаджети відіграють одну із провідних ролей у сучасному освітньому процесі. Уже дошкільнят за допомогою різноманітних програм та ігор можна навчити розрізняти форми, кольори, вивчити назви тварин чи рослини, вчитися рахувати, читати, писати. ІТ – технології – один із способів зайняти дитину під час нудної подорожі, наприклад, в маршрутці чи поїзді. Це може бути як гра на планшеті чи телефоні, так і читання електронної книги . Батьки можуть використовувати ґаджети для заохочення, як «бонус» за прибирання в кімнаті чи зроблені уроки. Але «мінусів» у ґаджетів для дітей значно більше [1].
Спершу може здатися, що ґаджети впливають негативно лише на зір. Проте це далеко не все. Часте використання різноманітних чинників може призвести до порушень кількох органів чуттів: псування зору та слуху, зниження тактильних відчуттів .Здавалося б, що рухи пальців під час комп’ютерної гри мали б сприяти розвитку дрібної моторики рук дитини, але це хибна думка. Насправді, у цих рухах задіяна мінімальна кількість м’язів пальців, тому дрібна моторика рук лише погіршується. Для розвитку дрібної моторики більш доцільно малювати чи писати.
Під час тривалого сидіння за комп’ютером дитина довго перебуває в одній нерухомій позі. Це може призвести до проблем з диханням, а постійна напруженість тіла, зокрема шиї та хребта, погіршує кровообіг та приводить до болю у спині.
Окрім того, ІТ-залежність призводить до ігнорування активних ігор та прогулянок, що не лише шкодить імунітету, але й призводить по погіршення обміну речовин та ожиріння.
 Зокрема, тривалий час провідні онкологи світу заспокоювали нас: доза випромінювання, яку людина дістає під час розмов по мобільному телефону, така мізерна, що жодної загрози не становить. Авторитетні європейські вчені навіть жартували на сторінках популярних наукових видань: так, мобільний телефон дуже шкідливий, якщо його з'їсти, жбурнути в око або ж кинути з високого поверху людині на голову. Всі інші розмови про небезпеку міф.
Але тепер ситуація кардинально змінилася. Вчені в різних країнах світу провели масштабні дослідження, які дають змогу краще зрозуміти, яким шкідливим і в деяких випадках смертельно небезпечним є вплив мобільних пристроїв на здоров'я людей [3].
Шведський онколог, професор Гарделл запросив для дослідження людей, які постійно користуються мобільним зв'язком 10 років. І виявив, що у цій групі ризик розвитку гліоми головного мозку і невриноми слухового нерва зростає утричі, меланома удвічі частіше виникає з того боку голови, до якого переважно прикладають мобільний телефон. Згодом дослідження шведів підтримали японські колеги: якщо людина витрачає на розмови мобільником бодай 20 хвилин, то вже через п'ять років утричі частіше наражається на небезпеку розвитку пухлини головного мозку. Під найбільшим ризиком молоді люди віком від 20 до 29 років. Трохи пізніше з'явилося тривожне дослідження фахівців із Клівленда: вони довели, що лише двогодинне мікрохвильове опромінення сперматозоїдів людини пригнічує їхню життєздатність та призводить до ушкодження ДНК[4].
Всі ми розуміємо, що ґаджети – невід’ємна річ XXI століття. І при правильному користуванні можуть приносити максимум користі з мінімальною шкодою. Навіть, якщо електронні пристрої невід’ємні атрибути життя, потрібно пам’ятати, що вони повинні лише доповнювати його, а не повноцінно його замінити.

Список використаних джерел
1. Лаврик Н.С., Пальоха О.М., Чміль Г.О. Дослідження впливу роботи за монітором комп’ютера на функціональний стан ока // Офтальмологический журнал. – 2003. - №2.
2. Риков С.О. Захворюваність на хвороби ока та його придаткового апарату, їх поширеність серед насе- лення України / С.О. Риков, В.А. Васюта // Україна. Здоров’я нації. 2011. № 4 (20).
3. Сергієнко М. М. . Спосіб діагностики функціональних порушень органа зору при роботі за монітором комп’ютера /М. М. Сергієнко// .- К. : Укрмедкнига, 2003
4. Федонюк Я.І. Анатомія та фізіологія з патологією / Я. І. Федонюк // - К.: Укрмедкнига, 2001.



Вовк Я.В.,
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Науковий керівник: Лебединець Н.В., к. біол.. н, доцент
кафедри біології

ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ НА РОЗВИТОК ПЛОДУ

На сьогоднішній день одним з проблемних питань, що стосується медицини, ембріології та фармакології є використання лікарських засобів у період вагітності та їх безпосередній вплив на розвиток плоду. Ступінь та специфіка цього впливу залежить від ряду факторів про які йтиметься далі. Жоден лікарський препарат не є абсолютно безпечним.
Застосування окремих діючих засобів найчастіше викликають такі негативні наслідки: передчасні пологи, мертвонародження, церебральний параліч, вроджені аномалії та психофізичні вади. У більшості випадків захворювання, що виникають у період вагітності є небезпечними для плоду, в такому випадку застосовують відповідне медикаментозне лікування. При цьому, в першу чергу оцінюють співвідношення користі та шкоди від прийому призначених препаратів, для зменшення ризику розвитку небажаного впливу [2,4].
Виділяють три патологічних варіанти дії лікарських препаратів на плід: тератогенна,
фетотоксична та ембріотоксична. Тератогенна дія є найбільш небезпечною, оскільки призводить до розвитку вроджених аномалій у плоду; ембріотоксична – полягає в негативному впливі речовини на зиготу та бластоцисту, що знаходяться в просвіті фаллопієвих труб або в порожнині матки; фетотоксична – виявляється у закритті природних отворів плоду, специфічних пошкодженнях органів та тканин. Грунтуючись на даних отриманих на основі досліджень впливу на організм людини та тварин лікарські препарати американські науковці класифікували за ступенем ризику для плоду на категорії: від А (безпечні) до D (протипоказані при вагітності), також виділяють категорію Х (абсолютно протипоказані вагітним жінкам, оскільки володіють недостатнім терапевтичним ефектом, і ризик при їх застосуванні значно перевищує користь) [1,2,3,4]. Зазначена класифікація була розроблена на основі проведених досліджень згідно яких:
Група А - ліки, які були прийняті великою кількістю вагітних і жінками дітородного віку без будь-яких доказів їх впливу на частоту уроджених аномалій або ушкоджуючої дії.
Група В - ліки, які приймалися обмеженою кількістю вагітних та жінок дітородного віку без будь-яких доказів їх впливу на частоту уроджених аномалій або ушкоджуючої дії.
Група С - ліки, які в дослідженнях на тваринах продемонстрували тератогенну та ембріотоксичну дію. Є підозри, що дані препарати можуть викликати незворотну шкідливу дію на плід, але не здатні впливати на розвиток вроджених аномалій. Контрольні дослідження на людях не проводилися.
Група D - ліки, що викликають як вроджені аномалії, так і незворотні пошкодження плоду.
Група Х - ліки – препарати з високим ризиком вроджених аномалій або стійких ушкоджень плоду, оскільки є докази їх тератогенної та ембріотоксичної дії на тварин та людину.
Розглянемо вплив ліків групи Х, до якої належать препарати діючою основою яких є: андрогени, діетилстілбестрол, ерготамін, прогестин, хінін.
Андрогени представляють велику небезпеку через виникнення гермафродитизму у плоду жіночої статі, також не виключена можливість виникнення вроджених аномалій (вкорочення кінцівок, аномалій трахей, стравоходу, дефект серцево-судинної системи).
Діетилстілбестрол викликає серйозні зміни у дівчат, матері яких приймали даний препарат під час вагітності, з’являються видозміни матки та піхви. Дія даної речовини виявляється в негативному впливі і на плід чоловічої статі, а саме в розширенні проток, гіпотрофії стінки і метаплазії епітелію передміхурової залози.
Ерготамін (відноситься до групи препаратів ріжків) збільшує ризик виникнення спонтанних абортів і симптомів подразнення ЦНС.
Прогестини можуть викликати псевдогермафродитизм у дівчат, передчасне статеве дозрівання у хлопчиків, а також попереково-крижове зрощення хребта у плодів обох статей.
Хінін призводить до виражених змін в ЦНС (недорозвинення великих півкуль головного мозку, мозочка тощо), формування вродженої глаукоми, аномалій сечостатевої системи, смерті плоду. [3]
Якщо прийняття ліків у період вагітності уникнути не вдасться, то слід чітко уявляти наслідки спричинені впливом використаних препаратів.
Отже, проблема фармакотерапії вагітних жінок є однією з важливих на сьогоднішній день. За наявності захворювань у вагітних жінок виникає потреба призначення лікарських засобів. Одні лікарські препарати впливають негативно на плід, інші ж, навпаки, допомагають матері впоратися з хворобами під час вагітності. Завданням сучасної медицини є призначення найбільш безпечних ліків і мінімальних, але при цьому ефективних, доз лікарських препаратів.
Актуальною проблемою для майбутніх мам залишається обізнаність щодо підготовки організму жінки до здорової вагітності. В цьому напрямку необхідна злагоджена санітарно-профілактична робота медичних, педагогічних працівників та сім’ї.

Список використаних джерел
1. Баженова К.М., Голубицкая Ф.Н., Тератогенное влияние лекарственных средств //Здравоохранение Туркменистана – 2005.
2. Клінічна педіатрія – За ред.. Бр. Братанова // - Софія: Медицина та фізкультура.-1983.-№1.
3. Климанов В.В., Садиков Ф.Г. Клінічна патофізіологія дитячого віку: діагностика патологічних станів у дітей з позиції патологічної фізіології.//СПб.: Лань, 1997.
4. Швагерус В.П., Бутенко Ю.В., Леут Е.В., Панжинская Н.И. «ВЛИЯНИЕ ЛЕКАРСТВЕННЫХ СРЕДСТВ НА ЗДОРОВЬЕ ПЛОДА И ДАЛЬНЕЙШЕЕ РАЗВИТИЕ РЕБЕНКА» // Материалы VII Международной студенческой электронной научной конференции «Студенческий научный форум»
Воробієнко А.А.,
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Науковий керівник: Лебединець Н.В., к. біол.. н, доцент
кафедри біології

ВІКОВІ ТА ПАТОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ МОРФОЛОГІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ МОЗОЧКА
Мозочок є однією з інтегративних структур головного мозку, це центральний орган координації рухів, що здійснює узгодження діяльності м’язів-синергистов і антагоністів [8]. Відомо, що мозочок розвивається з 4-го мозкового міхура. В ембріональному періоді розвитку спочатку формується черв'як, як найбільш древня частина мозочка, а потім – його півкулі. У новонародженого черв'як мозочка виявляється більш розвинутим, ніж півкулі. На 4 – 5-му місяці внутрішньоутробного розвитку розростаються поверхневі відділи мозочка, утворяться борозни і звивини. Маса мозочка в немовляти складає 20,5–23 г, у 3 місяці вона подвоюється, а в 6-місячної дитини дорівнює 62–65 г Доведено, що найбільш інтенсивно мозочок росте в перший рік життя, особливо з 5-го по 11-й місяць, коли дитина учиться сидіти і ходити. В однорічної дитини маса мозочка збільшується в 4 рази й у середньому складає 84–95 г. Після цього настає період повільного росту мозочка, до 3 років його розміри наближаються до розмірів у дорослого. Інтенсивний розвиток цього органу ЦНС відбувається й у період статевого дозрівання [6, с. 47-49 ].
На будову та функції мозочка впливають певні чинники , що призводять до виникнення таких патологій як: атрофії мозочка, мозочкової атаксії П'єра Марі, оливопонтоцеребеллярної дегенерації, алкогольної мозочкової дегенерації, атаксії Фрідрейха, Синдрому Арнольда – Кіарі та інших.
Найбільш поширена патологія - це атрофія мозочка. Причинами виникнення цієї патології є наслідки перенесеного менінгіту, досить тривалі теплові стреси для організму, наслідки інсульту, алкоголь. Існує декілька форм атрофії мозочка: атрофія черв'яка мозочка, дифузна атрофія мозку і мозочка, атрофія кори мозочка. При такій патології з'являється тремор голови, кінцівок і всього тулуба, починає страждати і мовний апарат, знижується м'язовий тонус, а потім патологія поступово захоплює рухові функції рук. За статистикою атрофія виявляється в 4,6 випадків на 100 тис. населення [4].
Мозочкова атаксія П'єра Марі - спадкове дегенеративне захворювання, що вражає клітини кори і ядер мозочка, спіноцеребеллярний шлях в спинному мозку та ядрах моста мозку. Цей вид спадкової мозочкової атаксії проявляється у віці 25-45 років. Її ознаками є атаксія і пірамідальна недостатність, інтенціонне тремтіння, сухожильна гіперрефлексія, «рубана» мова, іноді –косоокість, зниження зору. Розмір мозочка поступово зменшується, дуже часто спостерігається зниження інтелекту і депресивні стани. При призначенні лікування слід враховувати тип успадкування захворювання, вік, в якому розвиваються перші симптоми, характер зміни сухожильних рефлексів, наявність зорових і окорухових розладів при атаксії П'єра Марі, деформації стоп і скелета [2]. 
Оливопонтоцеребеллярна дегенерація - це хронічне, повільно прогресуюче захворювання. Первинна ознака хвороби - виражена дегенерація білої речовини мозочка, оливомозочкових шляхів і середніх мозочкових ніжок. В першу чергу порушується хода і статика, мова стає сповільненою, відзначено нетримання сечі, часто спостерігаються психічні порушення, а на пізніх стадіях захворювання поступово розвивається екстрапірамідна ригідність, з'являється амімія, гіпо- та брадикінезія, може спостерігатися важкий загальний акінез. Лікарі призначають масаж, лікувальну фізкультуру, а також медикаментозне лікування.
Алкогольна мозочкова дегенерація зустрічається у дорослих людей. Мозочкова дегенерація виникає при великому ураженні нейронів Пуркіньє, що втрачають здатність обмінюватися зв'язком з іншими клітинами під впливом алкоголю, наркотичних речовин, ароматів деяких вуглеводнів. Після тривалого запою або після 10-15 років хронічного вживання алкоголю починають з'являтися перші ознаки мозочкової дегенерації, коли людина придбає ледь помітну хиткість ходи, тремтіння кінцівок і невпевненість при складних рухах рук. Протягом двох-трьох місяців ці симптоми прогресують, приводячи до вираженої атаксії під час стояння і пересування. Лікування мозочкової дегенерації на ранніх стадіях закінчується видужанням за умови повної відмови від спиртного в подальшому[3].
Атаксія Фрідрейха - спадкове нейродегенеративне захворювання, що починається в дитячому або юнацькому віці і характеризується прогресуючою атаксією, аномальним розвитком скелета, появою «стопи Фрідрейха», тобто укороченністю стопи. Сама хвороба прогресує досить повільно, але призводить до інвалідизації хворих і прикутості до ліжка. Близько 50% пацієнтів, у яких спостерігається атаксія Фрідрейха, не доживають до 35-річного віку. Тривалість життя жінок в 100% становить понад 20 років від моменту початку атаксії, в той час як серед чоловіків лише 63% живуть довше цього терміну, у вкрай рідкісних випадках при відсутності серцевих порушень і цукрового діабету пацієнти живуть до 70-80 років[1]. Поширеність цієї хвороби по всьому світу складає 2-7 хворих на 100 тис. населення. У представників негроїдної раси атаксія Фрідрейха не відзначається.
Типова клінічна картина аномалії Арнольда-Кіарі характеризується опущенням мигдалин мозочка у великий потиличний отвір зі здавленням довгастого мозку і розвитком відповідних симптомів: біль в шийно-потиличній області посилюється при кашлі, чханні, зниження больової і температурної чутливості в верхніх кінцівках, зниження м'язової сили в руках, спастичність верхніх і нижніх кінцівок. Часто проводять операцію, метою якої є усунення здавлення нервових структур і нормалізація струму цереброспинальной рідини. В результаті лікування, як правило, зменшується або зникає головний біль, частково відновлюються чутливість і рухові функції[5].
Отже, огляд мозочкових патологій показав, що найбільш поширеними є такі спадкові захворювання: атаксія П'єра Марі та атаксія Фрідрейха, які проявляються у людей віком 25-35 років. Нами з’ясовано, що синдром Арнольда – Кіарі та олівопонтоцеребеллярна дегенерація досить поширені на Земній кулі та становлять 3,3 - 8,2 випадків на 100000 населення. Виявлено, що алкоголь, наслідки інсульту та інші чинники негативно впливають на організм та сприяють виникненню атрофії мозочка, алкогольній мозочковій дегенерації, які проявляються у дорослих людей, причому 55% з них припадає на чоловіків у віці від 50 до 65 років.

Список використаних джерел
1.Атаксия Фридрейха [Електронний ресурс] / Атаксия Фридрейха // Режим доступу - http://www.krasotaimedicina.ru/
2.Гусев Е.І., Коновалов А.Н. ,.Бурд. Г.С - Неврологія і нейрохірургія, 2000
3.Дамулин И.В.Алкогольная мозжечковая атаксия: некоторые аспекты клиники, диагностики и лечения.- Московская медицинская академия им. И.М.Сеченова
4.Журнал «Медицина світу»; © 1996-2016.-  www.msvitu.com
5.Стаття з сайту Нейрохірургічного віділенння Російського Наукового центра Росії, 2005.
6.Степаненко О.Ю. ДИНАМІКА ВІКОВИХ ЗМІН МАКРОАНАТОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ МОЗОЧКА ЛЮДИНИ. -«Світ Медицини та Біології», 2011 рік -№2(29)- 49 с.
7.Cyчкoвa И. стаття Оливопонтоцеребеллярная дегенерація, 2004
8.Фізіологія мозочка[Електронний ресурс] / Фізіологія мозочка // Режим доступу - https://www.google.com.ua/

Довгаль М.В.,
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Науковий керівник: Пархоменко О.В., к. біол.. н, доцент
кафедри біології


ДО ВИВЧЕННЯ ВИДОВОГО СКЛАДУ ЛИСТОГРИЗУЧИХ ТВЕРДОКРИЛИХ (COLEOPTERA) ПАРКУ «ПАРТИЗАНСЬКОЇ СЛАВИ» МІСТА КИЄВА
В останні десятиріччя надзвичайно гостро постає проблема збереження зелених насаджень в парках та лісах. Збільшення чисельності листогризучих твердокрилих призводить до значних пошкоджень листкової пластинки, зменшення річного приросту, затримки росту гілок і пагонів, та навіть до повного знищення листка. Такі рослини за зиму часто вимерзають, у них висихають окремі частини або вони гинуть [1, ст. 59]. Вивчення видового складу шкідників дає можливість розробляти заходи боротьби з ними. Незважаючи на значну кількість публікацій присвячених листогризучим твердокрилим, на сьогодні залишається недостатньо вивченими питання їх видового складу окремих територій. Тому дослідження спрямовані на вивчення листогризучих твердокрилих залишаються актуальними.
Для дослідження видового складу листогризучих твердокрилих в парку Партизанської слави було обрано три ділянки площею 500 мІ. Спостереження та ручний збір проводились протягом квітня-вересня 2016 року. В результаті дослідження на території парку знайдено 12 видів листогризучих твердокрилих (табл.1).

Таблиця 1Видовий склад листогризучих твердокрилих в парку «Партизанської слави»
Вид
Ділянка 1
(к-ть)
Ділянка 2
(к-ть)
Ділянка 3
(к-ть)

Черемховий кісточковий квіткоїд (Furcipes rectirostris L.)
21
_
_

Довгоносик-плодожил (Curculio rubidus Gyll.)
_
3
1

Черемховий пагоновий довгоносик (Phyllobius calcaratus Scop.)
6
_
_

Хрущик садовий (Phyllopertha horticola L.)
_
_
1

Полідрозус звичайний (Polydrusus picus Fabricius)
16
5
20

Altica bicarinata (Kutchera)
_
_
26

Хрущик луговий (Anomala dubia Scop.)
_
1
_

Грушевий листяний довгоносик (Phyllobius pyri L.)
5
_
_

Хрущ червневий (Amphimallon solstitialis L.)
_
1
_

Щитоноска бурякова (Cassida nebulosa L.)
_
_
1

Довгоносик сосновий сірий (Brachyderes incanus L.)
_
_
1

Клітра чотирикрапкова (Clytra quadripunctata L.)
_
_
1

Всього
48
10
51


Як свідчать наведені вище дані, найбільшу кількість і різноманітність видів зафіксовано на третій ділянці, так як на ній зростає велике різноманіття деревних рослин: Абрикос (Armeniaca vulgaris Lam.), вишня звичайна (Cerasus vulgaris Mill.), липа серцелиста (Tilia cordata L.), береза повисла (Betula verrucosa Ehrh.), дуб звичайний (Quercus pedunculata Ehrh.), сосна звичайна (Pinus silvestris L.), клен цукровий (Acer saccharinum L.), горобина звичайна (Robinia pseudoacacia L.). Переважну частину другої ділянки займають береза повисла (Betula verrucosa Ehrh.), сосна звичайна (Pinus silvestris L.), горобина звичайна (Robinia pseudoacacia L.), клен цукровий (Acer saccharinum L.). Тому тут зустрічається найменша кількість видів листогризучих твердокрилих. Домінантним видом є полідрозус звичайний (Polydrusus picus), який зустрічається на всіх досліджуваних ділянках. Він немає вузької кормової спеціалізації, живиться листям дуба, бука, граба, яблуні, абрикоса, груші, берези, ліщини, в’язу [2, ст. 88]. А на кожній із ділянок зростає велика кількість цих дерев.
Найбільшу кількість жуків на трьох досліджуваних ділянках ми спостерігали у травні (51 екз), (рис.1).
13 EMBED Excel.Chart.8 \s 1415
Рис.1 Динаміка чисельності листогризучих жуків в парку «Партизанської слави»
Це пов’язано з тим, що саме в кінці квітня на початку травня середньодобова темпаратура піднімається до +15(С, відбувається розпускання листя, початок цвітіння і більшість жуків виходять із зимової діапаузи, переміщуючись на свої кормові рослини. Найменшу кількість листогризучих твердокрилих ми спостерігали у серпні, так як в цей період з’являється нове покоління жуків, що йде на зимівлю. У більшості видів, що зустрічаються на досліджуваних ділянках, період сезонної активності імаго триває з третьої декади квітня до кінця липня [3, ст.10].
В результаті проведеного дослідження ми встановили, що листогризучі твердокрилі в парку «Партизанської слави» представлені трьома родинами: Chrysomelidae (Cassida nebulosa L., Clytra quadripunctata L., Altica bicarinata Kutchera), Curculionidae (Furcipes rectirostris L., Curculio rubidus Gyll., Phyllobius calcaratus Scop., Phyllobius pyri L., Polydrusus picus Fabricius, Brachyderes incanus L.), Scarabaeidae (Phyllopertha horticola L., Anomala dubia Scop., Amphimallon solstitialis L.). Найбільша чисельність листогризучих жуків зустрічається у травні. Домінантним видом на всіх досліджуваних ділянках є Polydrusus picus Fabricius.

Список використаних джерел
1. Бровдій В. М.Жуки-листоїди. Хризомеліни. Фауна України. / В.М. Бровдій // - К.: Наукова думка, 1977. – Т. 19. Вип. 16 – 338 с.
2. Васильев В.П. Вредители сельско-хозяйственных культур и лесных насаждений / В.П. Васильев // - К.: Урожай, 1988. – 575 с.
3. Юнаков М. М. Жуки-довгоносики підродини Entiminae України. Автореф. дис. канд. біол. наук: 03.00.09./ Микола Миколайович Юнаков. – Санкт-Петербург, 2003. – 20 с.



Кузьменчук М.В.,
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Науковий керівник: Єжель І.М., к. біол.. н,
кафедра біології


ДОСЛІДЖЕННЯ ДИНАМІКИ ЗМІНИ КІЛЬКІСНОГО ТА ЯКІСНОГО СКЛАДУ МІКРОФЛОРИ МЕТРОПОЛІТЕНУ МІСТА КИЄВА ПРОТЯГОМ ДОБИ


Метро – один з найзручніших видів громадського транспорту, який до того ж є візитівкою міста. В метрополітені постійно знаходиться велика кількість людей, тож працівники не мають можливості повністю ретельно прибирати приміщення, а лише встигають час від часу мити підлогу і проводити поверхневе прибирання. Це зумовлює актуальність дослідження чистоти метрополітену.
Бути здоровим – це головне бажання кожної людини. У підтримці здоров'я важливу роль відіграє збереження нормальної мікрофлори організму. Мікрофлора в широкому сенсі – це сукупність різних мікроорганізмів. На поверхні шкіри найчастіше виявляються непатогенні стафілококи і стрептококи, різні спороутворюючі і неспороутворюючі палички, дріжджові гриби. У глибоких шарах шкіри знаходяться в основному непатогенні стафілококи. Патогенні мікроби, що потрапляють на шкіру, незабаром гинуть внаслідок антагоністичної дії на них нормальної мікрофлори шкіри і згубного впливу виділень різних залоз. При забрудненні шкіри та мікротравмах можуть виникати різні гнійничкові захворювання, що викликаються патогенними стафілококами і стрептококами. Тому чистота шкіри забезпечує здоров’я та комфорт нашому організму [2, С. 233-234].
«Щодня співробітники метрополітену проводять повне прибирання всередині вагонів, а зовні вагони миються 2 рази на місяць» - свідчать ЗМІ [1]. Американські вчені стверджують, що шансів заразитися небезпечним захворюванням у метро не більше, ніж у будь-якому іншому місці [3]. Тому ми вирішили провести дослідження для вивчення даної проблеми в нашій столиці. Новизною нашого дослідження є вивчення динаміки зміни кількісного складу мікрофлори метрополітену протягом доби.
Об’єктом даного дослідження є кількісний та якісний склад мікроорганізмів з поручнів вагонів метро червоної лінії «Лісова – Академмістечко». Предмет – мікрофлора громадського транспорту. За мету було прослідкувати динаміку зміни кількості мікробів на поручнях протягом доби. Відповідно до мети нами були поставлені наступні завдання: зібрати зразки мікрофлори в громадському транспорті; висіяти зібрані мікроорганізми на поживне середовище; після інкубації порівняти кількісний та якісний склад колоній мікроорганізмів; зробити висновки про якість прибирання метрополітену протягом доби.
Дослідження проведено в мікробіологічній лабораторії кафедри біології НПУ імені М.П.Драгоманова. Виконання дослідження здійснено наступним чином: ватною паличкою змоченою водою зібрано мікрофлору поручнів вагона метрополітену з площі 1 см2; проби взято зранку (7:00), вдень (14:00) та увечері (21:00) на станції м. Житомирська; після отримання зразків ватні палички поміщено в поліетиленові пакети; в мікробіологічній лабораторії кожну ватну паличку помістили у 1см3 дистильованої води для насичення її мікроорганізмами; отримані суспензії мікроорганізмів висіяли на поживне середовище в чашки Петрі та помістили в термостат для пророщування (рис.1-3); підрахунок кількості колоній здійснювали на 3-й та 5-й дні інкубації (табл.1).

Рис.1. Колонії мікроорганізмів, зібраних зранку

Рис.2 Колонії мікроорганізмів, зібраних вдень

Рис.3. Колонії мікроорганізмів, зібраних увечері


Табл. 1. Кількісний та якісний склад мікрофлори поручнів метрополітену
в різний час доби
Пора доби, час
Колір колоній на поживному середовищі
Кількість колоній через 3 дні
Кількість колоній через 5 днів
Загальна кількість колоній мікроорганізмів

Ранок,
7:00
білий
5
-
21


жовтий
15
8



оранжевий
-
11



рожевий
-
2


День, 14:00
білий
3
2
18


жовтий
-
12



оранжевий
10
4


Вечір, 21:00
білий
44
К-кість не змінилася, збільшилися розміри колоній.
70


жовтий
20




оранжевий
2




червоний
3




пліснява
1




На чашках Петрі, які містили мікроорганізми, зібрані зранку (7:00), нами було виявлено на третій день інкубації – 5 білих, 15 жовтих колоній бактерій, на п’ятий день інкубації – 8 жовтих, 11 оранжевих (загальна к-сть – 21). На посіві мікробів, зібраних удень (14:00) знаходиться 3 білих, 10 оранжевих на третій, і 2 білих, 12 жовтих і 4 оранжевих колоній бактерій на п’ятий день інкубації (загальна к-сть – 18). Після інкубації мікробів, зібраних у вечірню пору (21:00), виявлено 44 білих, 20 жовтих, 2 оранжевих, 3 червоних та 1 колонію плісняви на третій день інкубації (загальна к-кість – 70). На п’ятий день інкубації к-сть колоній не змінилася, збільшилися їх розміри.
Висновок. Отже, в результаті проведення дослідження виявлено, що найменша кількість мікроорганізмів на поручнях вагонів метрополітену вдень, а найбільша ввечері. Тому можемо припустити, що зранку та вдень прибирання здійснюється активніше. Кількість пасажирів о 7:00 і о 21:00 приблизно однакова, а чисельність мікроорганізмів дуже різна. Це можна пояснити неякісним прибиранням в вечірні години, яке може нести загрозу для здоров’я жителів міста. Тому можемо рекомендувати покращити якість прибирання метрополітену у вечірні години. Отримані результати свідчать про потребу подальших досліджень.

Список використаних джерел:
1. 30 цікавих фактів про Київський метрополітен [Електронний ресурс] // senfil. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: http://senfil.net/index.php?newsid=120.
2 Векірчик К.М. Мікробіологія з основами вірусології / К.М. Векірчик. - К.:Либідь, 2001. – 312
3. Стало известно, какие бактерии живут в метро [Електронний ресурс] // Подробности. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://podrobnosti.ua/2117391-stalo-izvestno-kakie-bakterii-zhivut-v-metro.html.

Мельниченко О.С.,
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Науковий керівник: Лебединець Н.В., к. біол.. н,
доцент кафедри біології

ВПЛИВ ДОФАМІНУ ТА МЕЛАТОНІНУ НА ПСИХІЧНІ ФУНКЦІЇ


Як відомо, гормони впливають на фізіологічні процеси живого організму шляхом цілеспрямованої дії на рецептори певних структур. Ряд гормонів впливають на діяльність головного мозку і, як наслідок, на психіку. До таких гормонів належать дофамін та мелатонін. Дофамін - медіатор нервової системи з групи катехоламінів. Його основна функція в організмі - участь у системі підкріплення умовних рефлексів. Мелатонін - нейрогормон, похідний серотоніну, що виконує регулюючу дію: збільшення концентрації калію, гіпоглікемічний ефект, гальмування збудження ЦНС [1, 3, 5].
Науковцями Загальноклінічної лікарні штату Массачусетс було провелено дослідження, що дозволило виявити нові функції цих гормонів, а саме - влив на оперативну та просторову пам'ять. Необхідно зазначити, що в роботі оперативної пам’яті приймають участь дефолтна нейронна сітка (DN – default network), та лобно - тім'яна нейронна сітка (FPCN – frontoparietal control network) головного мозку. Дефолтна сітка головного мозку знаходиться в корі лівої півкулі. Її нейрони активні, коли діяльність головного мозку не має чіткої направленості. Нейрони лобно-тімяної сітки активуються під час інтенсивної направленої психічної діяльності.
Сучасні дослідження встановили що дофамін впливає на оперативну пам'ять. Вході експериментів використовували функціональну магнітно-резонансну томографію (фМРТ) та позитронно-емісіонну томографію (ПЕТ). Тест фМРТ дозволяє слідкувати за активністю певних ділянок кори головного мозку. За допомогою ПЕТ визначають місцезнаходження та концентрацію певних органічних молекул.
При активації оперативної пам’яті, в головному мозку активуються нейрони лобно-тім’яної нейронної сітки (FPCN – frontoparietal control network), а також одночасно падає активність нейронів дефолтної сітки (DN – default network), котра працює, наприклад, під час такого психічного процесу як довільна уява.
Науковців зацікавила можлива залежність активації збудження нейронів DN – сітки та FPCN – сітки від дії гормонів. Вході експерименту піддослідні виконували тест на оперативну пам'ять. Завдяки одночасному фМРТ-скануванню було виявлено підвищення активності лобно-тім’яної сітки, та зниження активності дефолтної сітки. Потім піддослідним вводили радіоактивні маркери, котрі зв’язувались із дофаміновими рецепторами D-1. Подальша процедура ПЕТ дозволила виявити наступну закономірність: чим більша різниця активності FPCN – сітки та DN – сітки, тим вища концентрація дофаміну в цих структурах. В результаті цього дослідження можна припустити, що підчас інтенсивної інтелектуальної праці організм використовує дофамін, для функціонального роз’єднання двох нейронних сіток. А саме, при концентрації дофаміну в лобно-тімяній сітці її нейрони активуються, що збільшує можливості оперативної пам’яті.
В той же час експерименти на приматах виявили іншу закономірність: відповідність проявів оперативної пам'яті відбувається за певного оптимуму концентрації дофаміну. Якщо концентрація цього гормону виходить за межі норми у більшу чи меншу сторони, то це призводить до порушень функціонування оперативної пам’яті [6.].
В результаті цілої низки експериментів було виявлено, що мелатонін має мнемотропні властивості, котрі забезпечують стимуляцію процесів пам'яті .
Один із таких експериментів був поставлений на гризунах. Лабораторним щурам було видалено епіфіз. Це погіршило просторову пам'ять тварин у модифікованому водному лабіринті Морріса. У порівнянні зі здоровими, прооперовані щури значно частіше здійснювали помилки при виборі безпечної ситуації, траєкторія уникаючої навички у них була менш оптимальною. Уведення, на фоні епіфізектомії, мелатоніну (1 мг/кг) нормалізувало пам'ять та послабило поведінкові порушення. Мелатонін має антиамнезійну дію. Так лабораторним мишам було введено D-галактозу, що призвело до нейроінтоксикації. Як наслідок у гризунів погіршилося активне уникання та просторова пам’ять і у водному лабіринті. Такі ж дефекти можуть бути викликані стрептозотоцином і хлоридом алюмінію у щурів. Регулярні ін’єкції мелатоніну в обох випадках послаблювали мнестичні порушення та супроводжуючі їх негативні біохімічні процеси у тканинах мозку [2].
Отже, недостатність або порушення балансу дофаміну та мелатоніну в організмі призводить до функціональних психічних зрушень. Тому необхідно підтримувати рівень цих гормонів у межах норми. Для підтримки концентрації цих гормонів рекомендовано вживати продукти в яких міститься тирозин, на основі якого синтезується дофамін. Такими продуктами є фрукти та овочі (банани, яблука, буряк), женшень, морепродукти. Регулярна фізична активність також позитивно впливає на процеси синтезу дофаміну. Для підвищення рівня мелатоніну рекомендовано регулярний та здоровий сон, оскільки синтез цього гормону відбувається вночі. Патологічну недостатність цих гормонів можна керувати прийомом лікарських препаратів [4.].
Мелатонін слід розглядати як лікарський засіб, що дозволив би боротися з патологіями пам'яті. Імовірно, що на майбутнє, на основі мелатоніну будуть розроблені нові препарати для покращення пам'яті.
Доведено, що постійна надмірна концентрація дофаміну в організмі призводить до мнемічних порушень.

Список використаних джерел
1."Биологический энциклопедический словарь" за редакцією Гілярова М. С.// "Советская энциклопедия", Москва, 1986 рік - 831с.
2. http://alcoholismhls.ru/
3. http://endokrinka.ru/
4. http://fb.ru/
5. http://medside.ru/
6. http://www.nkj.ru/



Мислива А.О.,
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Науковий керівник: Мельниченко Н.В, к. біол.. н,
доцент кафедри біології


РІД ЕХІНАЦЕЯ ТА ЙОГО ВИДОВИЙ СКЛАД

Ехінацея (Echinacea) належить до роду багаторічників родини Айстрові, або Складноцвіті, які представлені 9 ботанічними видами: Ехінацея бліда (Echinacea pallida), Еехінацея пурпурова (Echinacea purpurea), Ехінацея вузьколиста (Echinacea angustifolia), Ехінацея теннессийській (Echinacea tennesseensis), Ехінацея парадоксальна (Echinacea paradoxa), Ехінацея кривава (Echinacea atrorubens), Ехінацея симулює (Echinacea simulata), Ехінацея темно-червона (Echinacea sanguinea), Ехінацея неглекта (Echinacea laevigata)[3]. Найвідоміший вид у роду – ехінацея пурпурова, вона ж рудбекія пурпурова, яка широко застосовується в народній і традиційні медицині, а також у декоративному садівництві [3]. Вперше ехінацею описав Карл Лінней у 1753 році і відніс її до роду [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], але за сорок років ехінацею виділили в окремий рід, оскільки знайшлися помітні відмінності між цими двома рослинами [1]. Ехінацея пурпурова – це багаторічна трав’яниста лікарська рослина родини айстрових. Стебла прості, прямостоячі. Висота стебел від 60 до 100 см. У сприятливих умовах висота стебел ехінацеї досягає півтора метрів. Коріння розгалужені з численними відростками, проникаючими в грунт на 25 см [3]. Листя у рослини широколанцетні, зібрані в розетку, прикореневі на довгих черешках, а стеблові листя – короткочерешкові. Цвіте все літо, радуючи око своїми яскравими квітками. Плоди – бурі чотиригранні сім’янки довжиною 5-6 мм.  Суцвіття у формі кошиків мають розмір 10-12 см в діаметрі і розташовані в пазухах верхніх листків і на верхівці стебла. У суцвіттях квітки темно-або світло-пурпурні. Між дрібними трубчастими квітками на квітколожі розташовуються темно-забарвлені гострі і колючі приквітники. Розмножується ехінацея пурпурова - насіннями. Період цвітіння починається з липня по серпень, дозрівають насіння у вересні – жовтні [3]. Рослина має цілий букет цілющих речовин протизапальної, противірусної, протигрибкової та імуномодулюючої дії.  Всі частини ехінацеї містять полісахариди та ефірну олію. У коріннях лікарської рослини виявлені ехінакозид , глікозид, смоли бетаїн, органічні кислоти, а також фітостерини, фенольні кислоти, дубильні речовини, поліени і алкалоїди [2]. На додаток до декоративних якостей ехінацея має лікувальні властивості. В якості лікарської сировини використовують стебла, квіти, листя рослини і кореневища з корінням. Ехінацею застосовують при грипі, простудах, інфекціях вуха, мононуклеозі, хворобах сечового міхура, зараженях крові при опіках, фурункульозі, ранах, абсцесах, кропивниці, укусах комах, екземі, герпесі та інших шкірних захворюваннях [1]. Отже, ехінацея пурпурова - одине із цілющих джерел, що давно і з успіхом використовується в народні і традиційній медицині, а також у декоративному садівництві, яка широко відома своїми цілющими властивостями і є основною складовою більшості медичних препаратів. Таким чином, можна вважати, що представники роду ехінацея повинні стати об'єктами подальшого поглибленого вивчення.

Список використаних джерел
1. Непокойчицкий Г.А Большая энциклопедия лекарственных растений/Г.А. Непокойчицкий // .–М.: «АНС», 2006
2. Риков С.О. Ехінацея пурпурна // Фармацевтичний журнал//.-К.: 1997.-№4.-с.89-90.
3. Гродзінського А.М. Лікарські рослини: Енциклопедичний довіник / А.М. Гродзінського // .-К.: "Українська енциклопедія", 1992.-544с.
Слєпченко Ю.В.
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Науковий керівник: Єжель І.М., к. біол.. н, доцент кафедри біології


ВИВЧЕННЯ АНТИБАКТЕРІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ ЛЕКТИНІВ matricaria chamomilla l

Лектини були відкриті понад 100 років тому у рослин. Наразі відомо, що вони присутні також у тваринному організмі. Лектини є білками або глікопротеїнами, які відіграють ключову роль в процесах біологічного розпізнавання на молекулярному рівні [1]. На відміну від багатьох синтетичних лікарських препаратів, лектини мають природне походження і досить високоспецифічні, тобто здатні діяти лише на певні групи клітин, тому вивчення антибактеріальної активності у різних представників лікарських рослин, зокрема у ромашки, є актуальним.
Об'єкт лектини ромашки лікарської (Мatricaria chamomilla L.)
Предмет - антибактеріальні властивості лектинів Matricaria chamomilla.
Мета: дослідити антибактеріальні властивості властивості лектинів Matricaria chamomilla.
Завдання: виділити лектини з Matricaria chamomilla, висіяти культури Serratia marcescens (чудесна паличка) та Bacillus subtilis (сінна паличка) в чашки Петрі на поживне середовище МПА, помістити насичені лектинами диски в чашки Петрі для виявлення інтенсивності гальмування росту бактеріальних культур.
Методика. Дослідження антибактеріальної активності лектинів лікарських рослин проведено за допомогою методики А.Д. Луцика [2].
Після п'ятиденної інкубації зроблено виміри діаметрів зон пригнічення росту колоній Serratia marcescens та Bacillus subtilis навколо дисків (рис. 1), просочених лектинами Matricaria chamomilla (табл. 1).

Таблиця 1. Антибактеріальна активність лектинів Matricaria chamomilla
відносно Serratia marcescens та Bacillus subtilis
Штами мікроорганізмів
Діаметри зон гальмування росту бактерій лектинами Matricaria chamomilla, см
Середнє арифметичне, см

Serratia marcescens
0.70, 0.60, 0.70, 0.70, 0.65
0,65

Bacillus subtilis
0.80, 0.70, 0.70, 0.60, 0.60
0.68


Висновок. Отже, виявлено, що лектини Matricaria recutita відносно штамів Serratia marcescens та Bacillus subtilis мають майже однакову невисоку антибактеріальну активність. Цей результат дає привід рекомендувати використання лектинів рослинної сировини Matricaria recutita для подальших досліджень їхнього впливу на мікроорганізми.

Список використних джерел
1. Лектини [Електронний ресурс] // Вікіпедія. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B
2. Луцик М.Д. Лектины. / М.Д.Луцик, Е.Н.Панасюк, А.Д.Луцик. - Львів: Вища школа, 1981. - 150 с. 3. Участие лектинов в физиологических процесах растений / Д.М. Сытников, С.Я. Коць // Физиология и биохимия культурних росте ний . – 2009 . – Том 41, № 4. – С. 279-296.



Химченко Є.В.,
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Науковий керівник: Єжель І.М., к. біолог. н, доцент кафедри біології


ВПЛИВ ДЕЗИНФІКУЮЧИХ ТА МИЮЧИХ ЗАСОБІВ НА ЧИСТОТУ РУК ЛЮДИНИ

Всі ми знаємо, що і в природі, і в побуті нас неодмінно оточують мікроби. Звернемо увагу на наші руки. Їх ми потискаємо при зустрічі, ними доторкається до обличчя, з їхньою допомогою готуємо і їмо. З раннього віку дитині пояснюють, що взявши брудними руками яблуко, отримаємо від нього більше шкоди, ніж користі. Дорослішаючи, ми дізнаємося, що мікроорганізми є причиною не тільки шкірних проблем, а й захворювань внутрішніх органів людини. Адже саме своїми руками ми заносимо бактерії, що провокують виникнення різних захворювань, які передаються побутовим шляхом, до органів травлення або навіть в кров через пошкоджену шкіру[1].
Шкіра людини виконує ряд надзвичайно важливих функцій, однією з яких є захист від шкідливих факторів навколишнього середовища. Шкіра, а особливо шкіра рук, постійно заселена мікроорганізмами. Інтактна шкіра людини, навіть старанно вимита, колонізована різноманітними мікроорганізмами, що можуть бути різними для різних ділянок шкіри та відносно постійними для кожної людини [2, С.233-234].
Об’єктом даного дослідження є мікрофлора рук людини. Предмет – кількісний та якісний склад мікроорганізмів рук людини після обробки засобами гігієни. Нами за мету було поставлено прослідкувати і порівняти зміну кількості мікроорганізмів, які залишаються на руках людини після обробки дезінфікуючими та миючими засобами. Відповідно до мети нами поставлено такі завдання: зібрати зразки мікрофлори рук людини, які були оброблені антисептиком, рідким милом та звичайним милом; посіяти зібрані мікроорганізми на поживне середовище; після інкубації порівняти кількісний та якісний склад колоній мікроорганізмів; зробити висновки про якість дії антисептика, рідкого мила та звичайного мила на чистоту рук людини. Дослідження проведено в мікробіологічній лабораторії кафедри біології НПУ імені М.П. Драгоманова. Виконання дослідження здійснено наступним чином: ватною паличкою, змоченою водою, зібрано мікрофлору рук людини після ретельного використання антисептика, рідкого та звичайного мила; після отримання зразків ватні палички поміщено в поліетиленові пакети; в мікробіологічній лабораторії кожну ватну паличку помістили у 1см дистильованої води для насичення мікроорганізмами; отримані суспензії мікроорганізмів висіяли на поживне середовище в чашки Петрі та помістили в термостат для пророщування (рис. 1-3); підрахунок кількості колоній здійснювали на 5-й день інкубації (табл.1); на основі отриманих даних зробили висновки про вплив досліджених препаратів на чистоту рук людини.

Рис. 1 Колонії мікроорганізмів рук, оброблених антисептиком

Рис. 2 Колонії мікроорганізмів рук, вимитих звичайним милом


Рис. 3 Колонії мікроорганізмів рук, вимитих рідким милом


Таблиця 1. Кількісний та якісний склад мікрофлори рук під дією різних засобів
Засіб
Колір колоній мікроорганізмів
К-ть колоній на поживному середо-вищі через 5 днів
Загальна кількість колоній мікроорганізмів

Антисептик для рук
Білий
3
5


Жовтий
2



Оранжевий
0



Пліснява
0


Звичайне мило
Білий
6
24


Жовтий
13



Оранжевий
1



Пліснява
4


Рідке мило
Білий
3
22


Жовтий
15



Оранжевий
0



Пліснява
4



У чашках Петрі, де було поміщено зразок мікрофлори шкіри після дії антисептика для рук ,на п’ятий день інкубації виявлено 5 колоній мікроорганізмів: білого кольору – 3, жовтого кольору – 2. Після дії звичайного мила 24 колонії мікроорганізмів: білого кольору - 6, жовтого – 13, оранжевого – 1 та пліснявих грибків – 4. Після дії рідкого мила 22 колонії мікроорганізмів: білого кольору - 3, жовтого – 15, плісняви – 4.
Висновок. Отже, згідно результатів проведеного дослідження ми виявили, що найменша кількість мікроорганізмів на руках людини після дії антисептичного засобу. Після миття рук звичайним милом мікробів на шкірі залишається дещо більше ніж після миття рідким милом. Це можна пояснити тим, що в антисептичних препаратах міститься 70% спирту, який ефективно знищує безліч різних видів бактерій. Тому варто якомога ретельніше мити руки милом, а ще краще користуватися антисептиком, який є зручним та ефективним засобом знищення мікробів.

Список використаних джерел
1. Бактерии на руках у человека [Електронний ресурс] // probakterii. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: http://probakterii.ru/prokaryotes/for-human/bakterii-na-rukah.html
2 Векірчик К.М. Мікробіологія з основами вірусології / К.М. Векірчик. - К.: Либідь, 2001. - 312 с.
Ковальчук Б.О., Ковальчук М. Ю.,
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова
Науковий керівник: Романенко О.В., к. п. н,
доцент кафедри туризму


ІННОВАЦІЇ НА РИНКУ РЕСТОРАННИХ ПОСЛУГ

Постановка проблеми. Однією з найбільш перспективних в плані інноваційної сфери туризму є ринок ресторанних послуг. Для підприємств цієї сфери недооцінка інновацій призвела до зниження конкурентоспроможності ресторанів, розбалансування їх виробничого потенціалу, порушення принципів і методів управління, зниження якості наданих ресторанами послуг.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Відомо, як тільки з'являється потреба в послузі, попит відразу народжує пропозицію. І, поступово на ринок надходять програмні продукти з-за кордону. Треба зауважити, що інновації в автоматизації істотно полегшують систему обслуговування клієнтів, забезпечують менеджерів новими важелями управління.
Більшість повно сервісних ресторанів знаходиться в приватному володінні. Їх виділяє атмосфера розкоші, вишукане і фешенебельне оформлення, високий рівень якості послуг. Велика частина нового обладнання, встановленого в ресторанах, спроектована таким чином, що особлива увага приділяється спрощенню роботи персоналу, розширенню можливостей кухні, і, безсумнівно, завжди переслідується мета приготування якісного продукту.
Якщо ознайомитися з роботами Архіпова В.В., Любіцевої О.О., Фролова І.Е., Алексєва Д.А., Бреуса О., Соколова М.В., Затуліветрова А., Волкової І.В., Главчева С.І, Дементьєва Є.П., Єфімова С.Л., Завліна П.В. ми бачимо одну мету яка полягає в залучені та утримані постійних клієнтів, які повинні становити не менше половини всіх відвідувачів. Конкуренція між ресторанами дуже велика. Ефективна робота ресторану залежить від декількох факторів. Як і будь-яка складна система, ресторан починається з задуму його засновників і закінчується контролем функціонування установи.
Мета дослідження Розглянути теоретичні аспекти застосування інновацій в на ринку ресторанних послуг, визначити сутність інноваційних процесів, особливості розвитку ресторанних послуг та розкрити поняття інновацій на ринку ресторанних послуг.
Виклад основного матеріалу. Дисбаланс полягає у відносній інерційності складових ринкової системи, яка вимірюється часом між виникненням попиту на той чи інший вид туризму та можливістю його задоволення, між інноваційною пропозицією та попитом на неї [1, с. 13]. Одним з найбільш стрімко розвиваючих секторів туристичного ринку є ресторанні послуги, випереджаюче в динаміці свого зростання галузей народного господарства. Як жодна інша область, цей напрямок діяльності вимагає серйозного осмислення світового досвіду та пильної уваги до перспектив його використання на туристичному ринку.
Інновації це новостворені і вдосконаленні конкурентоспроможні послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру [2, с. 56]. Інновації - один з основних двигунів на ринку ресторанних послуг. Інновації бувають різні: одні корисні, оскільки вносять революційні зміни, інші марні для споживача, але змінюють сприйняття продукту, треті не припускають ніякої користі і не впливають на сприйняття, але принципово здешевлюють продукт, упаковку або метод його просування без втрати якості. При постійній зміні зовнішнього і внутрішнього середовища однією з цілей будь-якої організації є вміння приймати виклики зовнішнього середовища зуміти оперативно перебудуватися, прийти у відповідність з новими вимогами. І в цьому моменті одну з головних ролей грає своєчасне впровадження в практику інновацій. Знання та використання даного аспекту сучасними рестораторами дає їм в руки сильний інструмент для підвищення ефективності свого бізнесу, а значить конкурентну перевагу.
Висновки. Система комп'ютерного обслуговування впроваджена не у всіх ресторанах, але там, де вона присутня, то з'являється можливість розкласти «по поличках» всю роботу ресторану. У кожного офіціанта є іменна картка: при оформленні замовлення вона вводиться в комп'ютер, потім протягом двох хвилин оформляється замовлення і надходить інформація на кухню, де відразу ж на принтерах роздруковується чек. У результаті значно зростає швидкість обслуговування, а отже і якість. Крім того, завдяки даній системі набагато легше контролювати роботу різних служб, вести облік.

Список використаних джерел
1. Любіцева О.О. Геопросторова організація туристичного процесу.// Автор. дис.. на здоб. наук. ступ. док. географ. наук. (11.00.02. – економ. та соц. географія) К.:2003.29 с.
2. Архіпов В.В. Організація ресторанного господарства. Навч. пос. «ІНКОС» К.: 2007. 280 с.




Секція 4. Становлення майбутнього фахівця в сучасному освітньо-інформаційному просторі


Батрак В. І.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Підгорна Т.В., кандидат педагогічних наук, доцент


ВАЖЛИВІСТЬ ЕРГОНОМІЧНИХ ЧИННИКІВ ПІД ЧАС ВИКОРИСТАННЯ МУЛЬТИМЕДІЙНИХ ЗАСОБІВ В НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Під час інтенсивного застосування інформаційно-комунікаційних технологій в навчальному процесі потрібно відповідальне дотримання правил безпеки учнівської і студентської молоді, вчителів і викладачів, а також розробки рекомендацій, дотримання яких дозволить захистити здоров’я людей.
Постановка наукової проблеми
В нормативних документах щодо організації навчального процесу в кабінетах обладнаних комп’ютерною технікою розглядають лише вимоги до комп’ютерної техніки в кабінеті, однак не достатньо приділено уваги ергономічним вимогам щодо оформлення відеоматеріалів.
Визначення актуальності дослідження
Дотримання ергономічних вимог є найважливішою предумовою під час організації безпечної людської діяльності.
Аналіз останніх досліджень і публікацій
Вимоги до застосування інформатичних технологій у навчальній діяльності висвітлювали у своїх дослідженнях такі автори як: Лаврентьєва Г.П, Красильнюк О.В. , Карапузова Н. Д., Зімниця Є. А., Дорошенко Ю.О. та інші.
Призначення статті: обґрунтувати важливість дотримання ергономічних вимог щодо використання мультимедійних технологій
Виклад основного матеріалу дослідження
Використання мультимедійних технологій в навчальному процесі сприяє більш ефективному сприйманню навчального матеріалу. Однак, виникає задача забезпечення надійності та безпеки роботи за комп'ютером. Це завдання вирішує ергономіка і психологія.
Ергономіка наукова дисципліна в рамках якої комплексно вивчається безпека людини (групи людей) у конкретних умовах її (їх) діяльності, пов'язаної з використанням машин (технічних засобів).[1,10]
В окремих дослідженнях виокремлено найбільш важливі групи показників, на які варто звертати увагу в розробці і використані інформаційних технологій у навчанні.[2,5]
Ергономічні вимоги, поділяють на вимоги до зображень навчального матеріалу (колірна гама, розбірливість, чіткість зображення); до розташування тексту на екрані (віконне, табличне, у вигляді тексту, що заповнює весь екран і т. д.).
Вони діляться на такі групи [3]:
вимоги до колірних характеристик зображення;
вимоги до просторового розміщення об’єктів на екрані монітора;
вимоги до організації встановлення параметрів навчальної програми;
вимоги до буквено-цифрового символіки і знаків;
вимоги до звукового супроводу.
Користувачі комп’ютерів, які щоденно працюють за ним, ризикують захворіти на "комп’ютерний зоровий синдром" (Computer Vision Syndrome – CVS). Ознаками прояву CVS є один з таких симптомів: головні болі, напруженість очей, двоїння зображення, стомлені, червоні або сухі очі, тимчасова короткозорість, випадкове “змазування” зображень на екрані, зростаюче подразнення очей, зміни колірного сприйняття.
Неправильний вибір візуальних параметрів дисплея і світлового клімату в приміщенні є основними причинами CVS. Слабкий зір і дзеркальні відблиски на екранах дисплеїв інтенсифікують прояви CVS. [4]
Висновки. Підчас розробки і використання мультимедійних засобів навчання потрібно враховувати не тільки санітарно-гігієнічні норми щодо застосування комп’ютерної техніки визначені у відповідних нормативних документах, а також ергономічні умови, що стосуються добору кольорів, співвідношення та розташування об’єктів на екрані, текстового та звукового супроводу.
Список використаних джерел
1. О.Г. Гервас. Ергономіка . Навчально - методичний посібник – Умань: видавничо - поліграфічний центр «Візаві». - 2011. – 130 с.
2.Лаврентьєва Г.П. Психолого-педагогічні чинники ефективного використання інформаційних технологій для розвитку дитини // Інформаційні технології і засоби навчання. – 2010. – №4 (18). – Режим доступу до журналу:
http://www.ime.edu-ua.net/em.html
3.Роберт И.В. Информатизация образования (педагогико-эргономический аспект). М.: ИИО РАО, 2001. - 320с.
4. Дорошенко Ю.О,Вплив комп’ютера на здоров’я. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukped.com/predmetni-metodiki/informatika/713.html
Батрак В. І.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Франчук Н.П., кандидат педагогічних наук, доцент

СТВОРЕННЯ ЕЛЕКТРОННИХ ПОСІБНИКІВ ТА ПІДРУЧНИКІВ ЗА ДОПОМОГОЮ ВІЛЬНО ПОШИРЮВАНОГО ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Широке використанням у навчальному процесі вищої школи мережі Internet та її ресурсів, зокрема технологій Web 2.0, вільно поширюваного програмного забезпечення для електронного, дистанційного і мобільного навчання, актуальною є проблема створення електронних видань. Електронні видання поширюються та потребують спеціального додаткового обладнання (комп’ютера) для забезпечення його візуалізації.
Застосування мультимедійних засобів на заняттях дозволяє підвищити не тільки інтерес до майбутньої спеціальності, але і успішність з даної дисципліни. Використання навчальних комп’ютерних програм і електронних підручників дає можливість кожному студенту незалежно від рівня його підготовки брати активну участь у навчальному процесі, індивідуалізувати свій процес навчання, здійснювати самоконтроль. Бути не пасивним спостерігачем, а активно одержувати знання і оцінювати свої можливості. Електронний підручник (програмно-методичний комплекс, за допомогою якого можна самостійно або за допомогою викладача освоїти навчальний курс чи його окремий розділ [2]) має сучасний дизайн і відповідає ергономічним вимогам до комп'ютерних засобів навчання. По-перше, це можливість включати в них сучасні (у тому числі мультимедійні) способи подання матеріалу, у вигляді навчальних програм, що використовують у тому числі засоби анімації. По-друге, можливість включати динамічні засоби контролю знань для перевірки, у тому числі і для самоперевірки. По-третє, при сьогоднішньому складному стані з підручниками, електронну версію легко «скинути» на будь-який носій даних і користуватися ним на домашньому комп'ютері.
Основні педагогічні завдання електронних посібників та підручників полягають в початковому ознайомленні з предметом, освоєння його базових понять і конструкцій. Базова підготовка може проводитись на різних рівнях глибини і деталізації. Щоб студент міг набувати вмінь і навичок з типових практичних задач в межах певної дисципліни та вмінь аналізу та прийняття рішень в нестандартних (нетипових) проблемних ситуаціях, а також здібностей до певних видів діяльності потрібно дотримуватись певних принципів створення електронного підручника. А саме: принципу квантування (розбиття матеріалу на розділи, що складаються з модулів, мінімальних за обсягом, але замкнутих за змістом), принципу повноти (кожен модуль повинен мати такі компоненти: теоретичне ядро; приклади; завдання і вправи для самостійного розв’язання; контрольні питання для самоперевірки з теорії; контрольні питання або контрольна робота для перевірки по всьому модулю), принципу наочності (кожен модуль повинен складатися з колекції фрагментів (кадрів) з текстом і візуалізацією, що полегшує розуміння і запам’ятовування нових понять, тверджень і методів), принципу навігації (кожен модуль повинен бути зв’язаний гіпертекстовими посиланнями з іншими модулями так, щоб у користувача був вибір переходу до будь-якого іншого модуля), принципу керованості (студент самостійно управляє електронним підручником, він має можливість викликати на екран будь-яку кількість прикладів та пояснень, а також перевіряє себе, відповідаючи на контрольні запитання і виконуючи контрольну роботу, заданого рівня складності), принципу адаптації (електронний підручник повинен допускати адаптацію до потреб конкретного користувача у процесі навчання, дозволяти варіювати глибину і складність матеріалу, що вивчається, і його прикладну спрямованість, залежно від майбутньої спеціальності студента, стосовно потреб користувача генерувати додатковий ілюстративний матеріал, надавати графічні і геометричні інтерпретації понять, що вивчаються, принципу редагування (електронний підручник повинен бути виконаний у форматі, в якому можна компонувати його в єдиний електронний комплекс, розширювати і доповнювати його новими розділами і темами, а також формувати електронні бібліотеки з окремих дисциплін) [1].
Розрізняють такі програмні засоби для створення електронних книг: засоби створення та роботи з текстом (блокнот, пакет Microsoft Office Online, пакет OpenOffice, Adobe Dreamweaver, KompoZer); засоби роботи з мультимедіа (Microsoft PowerPoint Online; Camtasia Studio); засоби компіляції (збірки) електронних підручників (SunRav BookEditor, eBook Maestro, Kvisoft FlipBook Maker, NATATA eBook Compiler); засоби відтворення контенту (інтернет- браузери, медіаплеєри) [3].
Використовувати електронні посібники рекомендовано тільки поєднуючи з іншими навчальними системами, водносач не відмовляючись від друкованих видань, а взаємно доповнюючи одне одного.
Список використаних джерел
1. Коміренко Г. Б. Електронний підручник – Принципи та технологія створення / Г. Коміренко // Науковий вісник Донбасу. – 2008. – №1(5). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
2. Стромило І. М. Технології та методологія розробки електронних посібників / І. Стромило // Нова педагогічна думка. – 2013. – № 2. – С. 182-185. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
3.Ющик А. В. Огляд програмного забезпечення для створення електронних книг / А. Ющик // Наукові здобутки молоді – вирішенню проблем харчування людства у ХХІ столітті: програма і матеріали 80 міжнародної наукової конференції молодих учених, аспірантів і студентів, 10–11 квітня 2014 р. – К.: НУХТ, 2014. – Ч. 2. – С. 531-532. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]

Касьян В.В., Серховець Р.В.
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Коваленко І.В., кандидат педагогічних наук,
доцент кафедри промислової інженерії та сервісу

ІНОВАЦІЇ В ОЗДОБЛЕННІ ВИРОБІВ ІЗ ДЕРЕВИНИ
Деревина є самим древнім і красивим будівельним матеріалом з цінними конструктивними властивостями. Багато різних методів придумали люди, щоб надати йому певну форму і забарвлення. З деревини роблять меблі і меблеві елементи, різне домашнє начиння, і навіть посуд. Також за допомогою дерев'яних панелей прикрашають внутрішній інтер'єр жилих і промислових приміщень.
Захист від негативного впливу навколишнього середовища та одночасного оздоблення поверхні виробів завжди були пріоритетними при виготовленні виробів з деревини. З появою нових технологій з'являються нові матеріали та методи їх застосування, що дають можливість покращити експлуатаційні та декоративні характеристики виробу.
Опорядження це завершальна операція технологічного процесу декоративно-захисної функції в процесі виготовлення дерев’яних виробів [1], які при всіх своїх позитивних властивостях (красоті, гігієнічності, довговічності) мають суттєвий недолік: залежність від впливу навколишнього середовища. Дієвим запобіжним заходом від впливу шкідливих факторів і є опорядження. Окрім того, саме завдяки опорядженню вироби набувають довершеного зовнішнього вигляду.
Одним із найдавніших видів оздоблення є різьба по деревині [2]. На сучасному деревообробному виробництві ручне різьблення замінено фрезеруванням на спеціалізованих верстатах з ЧПУ. Фрезерування деревини в порівнянні з ручними методами обробки спрощує і пришвидшує процес виготовлення виробів. Виготовлені таким чином елементи використовуються при будівництві та ремонті, виготовленні ексклюзивних меблів, оформленні барів, ресторанів і готелів а також для виготовлення вивісок та рекламних конструкцій.
До інноваційних видів оздоблення відносять нанесення на поверхню деревини фото зображень, художнього гравіювання, та вирізання ґратчастих фасадних вставок, для виконання цих дій використовують лазерний гравер. Процес лазерного гравірування на дереві чимось схожий на звичне всім «випалювання», на відміну від якого , використовують не прилад з розпеченою спіраллю, а високоточне обладнання з лазером. Лазерні системи серії Standard придатні для динамічного використання: коли є завдання різного обсягу з гравірування й різання різних матеріалів із різною точністю [3]. Лазерне гравірування на дереві - ідеальний варіант для декорування виробів з дерева.
Останнім часом намітилася тенденція повернення до природної обробки матеріалів. А от захисні властивості сучасних штучних, хімічних лаків завжди перевершують природні захисні аналоги.
Велику групу становлять лакофарбові вироби, призначені для отримання захисних та декоративних покриттів. Вони захищають вироби з деревини від гниття, надають багатьом товарам гарний зовнішній вигляд, захищають їх від забруднення і полегшують догляд за ними.
Використання інноваційних технологій в оздобленні виробів із деревини покращує зовнішній вигляд столярних виробів, захищаючи поверхню від впливу зовнішнього середовища з мінімальними виробничими затратами.

Список використаних джерел
1.Технологія деревообробного ремесла/[Оршанський Л. В., Курач М. С., Цісарук В. Ю., Ясеницький В. Є.]. – Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2012. – 500с.
2. Шевченко Є. Народна деревообробка в Україні: словник народної термінології / Є. Шевченко. – К.: Артанія, 1997. – 312 с.
3.http://graver.kiev.ua/lazernye-gravery/[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]



Сведленко С.В.
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Стогній А.Ю., викладач
кафедри промислової інженерії та сервісу

ІННОВАЦІЙНІ СПОСОБИ ОБРОБКИ ПРОДУКТІВ ХАРЧУВАННЯ В СУЧАСНОМУ РЕСТОРАННОМУ ГОСПОДАРСТВІ

Постановка наукової проблеми та визначення актуальності дослідження. В наш час, навіть ресторанний бізнес має слідкувати за надходженням нових інновацій, бо лише підприємство, яке розвивається є конкурентоспроможним. У сучасну ресторанну кухню прийшло чимало технологічних новинок, які широко застосовуються в інших країнах. Ми розглянемо лише деякі з них.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Останнім часом окремі аспекти інноваційного розвитку сфери ресторанного господарства та оцінювання ефективності інноваційної політики підприємств цього виду діяльності висвітлювалися у працях Г. П’ятницької, О. Григоренко, О. Борисової [4].
Формулювання цілей тез. Метою даного дослідження є виявлення інновацій в приготуванні продуктів харчування, що можуть використовуватись в ресторанних закладах, підвищуючи їх конкурентоспроможність на ринку.
Виклад основного матеріалу дослідження. Один з прийомів кулінарної обробки продуктів харчування є соте. Полягає він у миттєвому опусканні продукту в невелику кількість киплячого масла з метою руйнування клітинних структур. Продукти, нарізані тоненькими скибочками чи шматочками, струшують на сковороді в невеликій кількості гарячого жиру або масла і смажать, доки вони не стануть золотаво-рум’яними [1].
Приготування у вакуумі. Цей спосіб теплової обробки для сфери ресторанного господарства вже не є новинкою. Підготовлену сировину поміщають в герметичні полімерні пакети, з яких видаляється повітря, і вони герметично закриваються. Пакети обробляються паром низького тиску (при 70-100 °С), а потім їх охолоджують до 3 °С. За такої температури строк зберігання готової кулінарної продукції становить від 1 до 3 тижнів. Перед використанням продукція може розігріватися прямо в пакетах па водяній бані (при температурі 85°С) або за допомогою сучасного обладнання (НВЧ-печей або пароконвектоматів). Вважається, що цей спосіб найбільш доречний у поєднанні із шоковим замороженням та обробкою в пароконвектоматі [2].
Сушіння фруктів, овочів. Даний спосіб обробки використовується в ресторанній практиці не для консервування продуктів, а для одержання чипсів. Чипси це дуже тонкі зрізи овочів (баклажанів, топінамбуру, цукіні тощо) і фруктів (апельсинів, грейпфрутів, яблук тощо), підсушені в духовій шафі до хрусткого стану. Фрукти, як правило, попередньо проварюють у цукровому сиропі, а потім підсушують у духовці при 100 °С.
Інтенсивне охолодження й шокове замороження. Основна відмінність шокового замороження полягає в тому, що температура готового кулінарного виробу знижується з 85 °С до -18 °С не за 12-24 години, а максимум за 4. При цьому зменшуються втрати вологи, мінімізуються небажані біохімічні зміни, ліпше зберігається поживна цінність продукту.
В Австрії розроблений новий метод збереження якості страв термостабілізації їжі одночасно з процесом її приготування. Суть його полягає в тому, що сирі чи напівсирі продукти розфасовують і герметично упаковують у покриті пропиленом ємності з алюмінієвої фольги (від 0,2 до 2,0 кг) і піддають тепловій обробці. Цей метод дозволяє зберігати страви при температурі 12...20 °С до двох років [3].
Висновки з даного дослідження. Отже, за допомогою інновацій ресторани можуть створювати нові товари чи послуги, здатні задовольняти потреби споживачів. Таким чином вони будуть здатні конкурувати на ринку і забезпечувати собі тривале існування і розвиток.

Список використаних джерел
1. Іванов С.В. Програма і матеріали другої міжнародної науково-технічної конференції Технічні науки: стан, досягнення і перспективи розвитку м'ясної, олієжирової та молочної галузей, 20-21 березня 2013 р. - К.: НУХТ, 2013р. - 169 с.
2. Журнал ''Мясная индустрия''. - К.: Радуга, 2013 г., №8
3. http://tourism-book.com/pbooks/book-83/ua/chapter-3240/
4. http://tourlib.net/statti_ukr/najdjuk.htm


Павленко А.П.
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Зубар Н.М., кандидат технічних наук, доцент


Формування інноваційного мислення у майбутніх фахівців
ресторанного бізнесу

Постановка наукової проблеми та визначення актуальності дослідження. Інновації в усіх сферах економічної діяльності поступово стають важливою складовою забезпечення успішної діяльності підприємств на ринку. У сучасних економічних умовах розвиток підприємств харчування та їх високу конкурентоспроможність неможливо забезпечити без ефективної інноваційної політики, розрахованої на поточну та стратегічну перспективи.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Г.П’ятницька [1] та деякі інші автори визначають поняття “інновація” досить широко та комплексно, охоплюючи нові продукти, процеси, організації, нову практику бізнесу та нові стратегії.
В основу міжнародного трактування поняття “інновація” також були покладені позиції комплексного підходу. Відповідно до міжнародних стандартів інновація визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, що отримав втілення в новий або удосконалений продукт, впровадженого на ринку, нового або удосконаленого технологічного процесу, що використовується у практичній діяльності, чи у новому підході до соціальних послуг [4].
Формування цілей тез – дослідити інновації у ресторанному господарстві, визначити їх переваги для виробників та споживачів та сформувати завдання для майбутніх фахівців ресторанного бізнесу.
Виклад основного матеріалу дослідження. Як свідчать проведені дослідження, існують певні відмінності в інноваційному розвитку у різних сферах національної економіки.
Інноваційний діяльність у ресторанному господарстві, як особливій сфері, в цілому зорієнтовані на споживача та поділяються на шість основних напрямів (рис. 1).


Рис. 1. Класифікація інновацій ресторанного господарства за спрямованістю потреб і вимог споживачів
Всі різновиди інновацій у сфері ресторанного господарства надають переваги як виробникам, так і споживачам. Переваги для виробників полягають у широкій можливості для пошуку або заміни своєї ніші на ринку шляхом використання різноманітних кухонь; виході на нову нішу в перспективі дає можливість для зростання; підборі таких страв і технологій приготування, що дозволяють мінізувати витрати часу на виконання замовлення; привабленні споживача через їх бажання скуштувати продукцію кухаря-митця; перевазі унікальності пропозиції; перевазі масштабу виробництва; інтенсифікації виробництва; скороченні втрат продукції при її переробці; забезпеченні довготривалого та якісного зберігання продукції; покращанні оперативної обробки даних щодо діяльності закладу; прискоренні та підвищенні ефективності процесу прийняття управлінських рішень тощо.
Переваги для споживачів полягають у можливості скористатися якісною та різноманітною їжею за помірними цінами при достатньо швидкому обслуговуванні; забезпеченні різноманітності вибору продукції, що практично не відрізняється від домашньої; скороченні терміну очікування виконання замовлення; отриманні високоякісного сервісу; можливості скуштувати нові , як правило, вишукані за смаком та оформленням страви тощо.
До спектра основних інноваційних стратегій, що розглядають сьогодні суб’єкти господарювання на ринку ресторанного господарства, належать стратегії: 1) швидкої модифікації товару на базі старої технології; 2) зміни технології виробництва (роботи); 3) зміни галузі або бізнесу; 4) зміни товару в межах наявної галузі або бізнесу; 5) зміни або розширення ринку збуту[1].
Висновки з даного дослідження. У світлі вищезазначеного постає завдання формування у майбутніх фахівців ресторанного господарства потреби “використання інновацій через створення в країні, регіоні, місті, компанії системи творчої розробки та подальшої комерціалізації нових ідей з метою досягнення стійкого зростання” [3, c. 41]. Тому нині, як ніколи, є слушною думка П.Семюельсона та В.Нордгауза про те, що “одним із ключових завдань економічного розвитку є виховання підприємницького духу. Країна не може процвітати без групи власників чи менеджерів, які мають бажання ризикувати, відкривати нові заводи, освоювати нові технології, імпортувати нові підходи ведення справи” [2, c. 489].
Список використаних джерел
1. П’ятницька Г.Т., П’ятницька Н.О. Інноваційні ресторанні технології: основи теорії: Навч. посіб. для вищ. Навч. закл. / П’ятницька Г.Т., П’ятницька Н.О. – К.: Кондор-Видавництво, 2013. –250 с.
2. Семюельсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Макроекономіка / Пер. з англ. – К.: “Основи”, 1995. – 544 с.
3. Соколенко С.И. Производственные системы глобализации: Сети. Альянсы. Партнерства. Кластеры: Укр. контекст. – К.: Логос, 2002. – 647 с.
4. Статистика науки и инноваций. Краткий терминологический словарь. / Под ред. Л.М. Гохберга. – М.: Центр исследований и статистики науки, 1996.


Кравець Т.В.
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Зубар Н.М., кандидат технічних наук, доцент


СУТНІСТЬ ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ У РЕСТОРАННОМУ ГОСПОДАРСТВІ
Постановка наукової проблеми та визначення актуальності дослідження. В умовах ринкової конкуренції актуальність підбору кадрів стала однією з найголовніших факторів, що визначають виживання та економічний стан підприємств. Підбір персоналу – найбільш відповідальний етап в управлінні персоналом. Тому дослідження процесу управління в сучасних умовах господарювання є актуальним.
Аналіз останніх джерел та публікацій. Розглянемо, що мається на увазі під терміном «управління». Сьогодні використовують два терміна – «менеджмент» і «управління» і їх розглядають як синонімічні в загальному контексті соціального управління. Учені-дослідники підходять із різних позицій до визначення терміну «управління» та «менеджмент»: В. Афанасьєв, Б. Андрушків, Г. Єльнікова, В. Жигалов, О. Кузьмін, В.Лазарєв, М. Мескон, Л. Шимановська та інші.
Формування цілей тез. Мета досліджень – встановити сутність процесу управління персоналом на підприємствах ресторанного господарства та основні його напрямки.
Виклад основного матеріалу дослідження: Термін «управління» більш загальний, тому, як правило, поняття «менеджмент» вживається, коли: підкреслюється ефективність управління; йдеться про професійну діяльність керівника з відповідною освітою (менеджер); йдеться про науку управління [2].
А. Островська у своєму дослідженні щодо визначення вищевказаних понять пропонує такі висновки: 1. Поняття «управління», «керівництво» та «менеджмент» утворюють синонімічний ряд. 2. Управління це вид діяльності, який забезпечує оптимальне функціонування та розвиток систем, узгоджує та координує діяльність людей щодо досягнення спільної мети. 3. Управляти можна системами, процесами; керувати – людьми, колективами. Тобто управління і керівництво відрізняються об’єктами та суб’єктами. Управляти можна чимось, керувати – кимось. Управляти – створювати умови для роботи людей. Керувати – спрямовувати роботу інших людей. Керівник – це менеджер, який організовує, координує діяльність людей для досягнення професійних успіхів, результатів. 4. Менеджмент – теорія та практика ефективного управління. 5. Менеджер – керівник, який володіє професійними знаннями та уміннями для реалізації ефективного управління. 6. Менеджер освіти – керівник, який володіє професійними знаннями та вміннями для реалізації ефективного управління в освіті [4].
Отже, мета управління передбачає саме кінцеві результати, які будуть досягнуті в певний момент. Управління стає процесом рефлексії досягнення мети.
Управління здійснюється керівником організації тобто суб’єктом, а об’єкт управління це керована система.
За формою, управління являє собою процес перетворення інформації. Тобто сутність діяльності керівника зводиться до того, щоб: зібрати інформацію про стан керованого процесу; переробити цю інформацію; видати командну інформацію (прийняти управлінське рішення).
Як зазначає М. Мартиненко, модель управління зумовлюється ментальним рівнем керівника, рівнем його освіти, професійної підготовки, досвідом роботи, ступенем знань сучасних ефективних технологій та прийомів управління, сферою його повноважень тощо [1].
Будь-яке управління випливає із вихідних положень і закономірностей, яких необхідно дотримуватись у процесі управлінської діяльності, тобто з певних принципів.
Принципи – це основні правила, що розкривають дії об’єктивних законів, за якими повинна ефективно функціонувати організація. Принципи відображають різні сфери діяльності організації та управління нею. Вони є підґрунтям для правильного розуміння взаємодії між людьми, виробничими процесами, осмислення цілей та результатів діяльності організації. Умовно принципи управління можна розподілити на дві групи: 1. Загальні принципи відображають основні тенденції та закономірності розвитку організації, закладають основу теорії управління. 2. Специфічні принципи, які відбивають особливості організації, управлінської технології тощо [3].
Загальні принципи повинні відображати положення, які розповсюджуються на організації різних типів; відповідають законам розвитку природи, суспільства та менеджменту; об’єктивно відображають сутність реальних процесів управління; визнаються суспільством як керівні.
Специфічні принципи підпорядковані певним функціям специфіки менеджменту підприємства ресторанного господарства.
Аналіз опрацьованої літератури дозволяє сформувати висновки про те, що управління є складовою частиною менеджменту, пов'язане з людьми і їх відносинами в середині підприємства. Саме люди – джерело творчості, ініціативи, енергії для досягнення цілей, що стоять перед підприємством. Без управління людьми не може функціонувати ні одна організація – велика чи маленька, комерційна чи некомерційна. Управління персоналом спрямоване на досягнення ефективної діяльності персоналу.
Висновки з даного дослідження : Основні функції керівників закладів ресторанного господарства полягають у плануванні, організації діяльності, мотивації, контролі, комунікації, прийнятті рішень і лідерстві. Керівники повинні піклуватися про продуктивність і про те, щоб їх заклад працював ефективніше й продуктивніше, ніж конкурентів. Процес управління персоналом традиційно включає дев'ять основних напрямків діяльності: 1) кадрове планування, здійснюване з урахуванням потреб підприємства (закладу) та зовнішніх умов; 2) пошук і відбір кадрів; 3) адаптація нових працівників; 4) аналіз роботи та нормування праці; 5) система стимулювання праці; 6) навчання та розвиток, яке покликане збільшити потенціал працівників, їхній внесок у досягнення цілей; 7) оцінка виконання: порівняння результатів роботи з наявними стандартами або з цілями, встановленими для конкретних посадових позицій; 8) внутрішньоорганізаційні переміщення працівників: підвищення і пониження в посаді, переміщення, що відображають цінність співробітників для ресторанного господарства; 9) формування і підтримка організаційної культури: традицій, порядків, норм, правил, стандартів поведінки і цінностей, що забезпечують ефективне функціонування.

Список використаних джерел
1. Мартиненко М. М. Стратегічний менеджмент: підручник / М. М. Мартиненко, М. М. Ігнатьєва. – Київ: Каравела, 2006. – 320 с.
2. Мескон М. Основы менеджмента / Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф.; пер. с англ. – М.: «Дело», 1992. – 702 с.
3. Нечаюк Л. І. Готельно-ресторанний бізнес: менеджмент: навч. посіб. / Л. І. Нечаюк, Н. О. Телеш. – Київ: Центр навчал. л-ри, 2003. – 348 с.
4. Островська А. Б. Теоретичні засади управління [Електронний ресурс] / А. Б. Островська. – Режим доступу: cmsps.edukit.kr.ua/Files/.../7.Теоретичні%20засади%20управління.doc.



Буткова І.В.
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Зубар Н.М., кандидат технічних наук, доцент

Інноваційні стратегії та їх роль у діяльності підприємств харчування
Постановка наукової проблеми та визначення актуальності дослідження. У сучасних умовах господарювання стійкий розвиток підприємств пов’язують з їх інноваційною активністю. Інноваційна діяльність розглядається як один з основних засобів адаптації підприємства до постійних змін умов зовнішнього середовища. Підприємство, яке стало на інноваційний шлях розвитку, є конкурентоздатним, бо має інноваційні переваги. Тому дослідження інноваційних стратегій, які можна використати для підприємств харчування є актуальним.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
В Україні питаннями інноваційного розвитку як на рівні підприємств, так і економіки в цілому займались багато вчених. Останнім часом окремі аспекти інноваційного розвитку підприємств ресторанного господарства висвітлювалися у працях Борисової [1], С. Ілляшенко О. [2], Г. П’ятницької, Н. П’ятницької [4].
Інноваційний діяльність на підприємствах харчування (закладах ресторанного господарства), які одноразово виготовляють продукції, реалізують та організовують її споживання, може бути охарактеризована як виробнича (через виробництво продукції харчування), так і невиробнича (через надання послуг з організації харчування та супутніх послуг). При цьому вона може бути поділена на три основні сектори: 1) новинки форматів і напрямів; 2) новинки у процесах і засобах праці; 3) новинки товарів та методів їх просування на ринку.
Формування цілей тез – дослідити інноваційні стратегії у ресторанному господарстві, визначити їх принципи.
Виклад основного матеріалу дослідження.
Управління інноваційним розвитком орієнтоване на досягнення визначених цілей в умовах конкурентного середовища (рис. 1).
Досягнення намічених цілей сприяє завоюванню більшої частки ринку, збільшенню прибутку в поточному періоді чи на перспективу тощо. Реалізація інноваційної діяльності пов’язана з обґрунтуванням і визначенням підприємством відповідної стратегії.
Найбільш поширене розуміння суті поняття «інноваційна стратегія» зводиться до того, що це «один із засобів досягнення цілей організації, який відрізняється від інших засобів своєю новизною, передусім для даної організації» [3].
13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415
Рис. 1. Цілі інноваційної діяльності підприємства

Виходячи з цієї суті поняття, Г.П’ятницька [4] запропонувала поділяти інноваційні стратегії відносно внутрішнього середовища підприємства (закладу) на чотири групи, між якими існують тісні взаємозв’язки (рис. 2).
13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415
Рис. 2. Інноваційні стратегії підприємств харчування
Підприємства, які стали на інноваційний шлях розвитку, повинні функціонувати спираючись на такі принципи [2]: адаптивності, динамічності, самоорганізації, саморегуляції. саморозвитку.
Висновки з даного дослідження. Інноваційні стратегії є однією із складових економічної стратегії підприємства. У зв’язку з цим вони можуть являти собою, а отже і бути представлені як набір правил, методів і засобів пошуку найкращих перспективних для організації напрямів розвитку науково-технічних досліджень, ресурсної політики їх реалізації.
Список використаних джерел
1. Борисова О. В. Показники ефективності інноваційної політики підприємств ресторанного господарства / О. В. Борисова // Економічна стратегія і перспективи розвитку сфери торгівлі та послуг: [зб. наук. пр.]. – Харків: ХДУХТ, 2009. – С. 72–77.
2. Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком: проблеми, концепції, методи. Навч. посіб. – Суми: ВДТ „Університетська книга”, 2003. – 278 с.
3. Минцберг Г., Куинн Дж. Б., Гошал С. Школы стратегий / Пер. с англ. под ред. Ю.Н.Каптуревского. – СПб.: Изд «Питер», 2000. – 336 с.
4. П’ятницька Г.Т., П’ятницька Н.О. Інноваційні ресторанні технології: основи теорії: Навч. посіб. для вищ. Навч. закл. / П’ятницька Г.Т., П’ятницька Н.О. – К.: Кондор-Видавництво, 2013. –250 с.

Березанська К.В.
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Титова Н.М., кандидат педагогічних наук, доцент, завідувавч кафедри ТМПП


ЕЛЕКТРОННИЙ ПІДРУЧНИК – ВИМОГА ЧАСУ ЧИ МОДНИЙ АКСЕСУАР?
Освіта XXI століття це час змін, які несуть з собою нову інформацію, яка повинна надходити до студентів оперативно. Головним інформаційним носієм до сьогоднішнього часу був паперовий підручник. Що розуміють під поняттям підручник
Підручник – це книга, що містить основи наукових знань з певної навчальної дисципліни відповідно до цілей навчання, встановлених програмою і вимогами дидактики [2].
У підручнику втілюються важливі компоненти змісту освіти: знання про природу, суспільство, техніку, людину, способи діяльності, закони тощо. Окрім того, він містить завдання, вказівки і методичні рекомендації [2].
Підручник є тією першою сходинкою студента, де починається його освіта, тому що першу інформацію з будь якого предмета він черпає з підручника. Звісно є переваги і недоліки підручника, також підручник – це першо-джерело звідки беремо інормацію, що ми ніколи не зможемо забути, час йде і ми розуміємо, що кожен рік наша молодь стрімко розвивається в інформаційно-комп’ютеризованому просторі, цього неможливо уникнути.
Ми живемо в часі стрімкого розвитку інформаційно-комп’ютерних технологій, які передбачають обов’язкове використання в начальному процесі. Тому поступово паперові підручники витісняють електронні. Є безліч причин, які спонукають до цього кроку, серед них:
економія коштів;
збереження навколишнього середовища;
стрімке впровадження інформаційно-комп’ютерних технологій в навчальному процесі тощо;
Електронний підручник – комп’ютерний педагогічний програмний засіб, що призначений у першу чергу для подання нової інформації, яка доповнює друкарські видання, служить для індивідуального навчання, і дозволяє тестувати одержані знання чи вміння студента [1]. 
Як зазначає Міністр освіти Лілія Гриневич: «Я не втомлююсь повторювати, що паперовий формат книжки - це святий для нас формат, ми її дуже любимо тримати, нюхати, гортати, але для сучасних дітей ми мусимо створювати електронні книжки і електронні підручники, які будуть мати мультимедійні вкладення, цікавинки, через які дитина зможе навчатися та знайомитися зі світом, бо ці діти інші» [3].
На власному досвіді можемо стверджувати, що використання електронного підручника у навчальному процесі полегшує життя студента у фізичному плані, бо можливість носити з собою один електронний підручник замість п’яти паперових суттєво спрощує і оптимізує навчання. Використання електронних підручників полегшує студентське життя в декілька разів, про це свідчить ряд переваг:
доступність в будь який час;
зручність носіння в сумці;
Серед недоліків можна виділити лише той, що електронний підручник залежить від забезпечення електроенергією. Сподіваємося, що розвиток сучасних технологій дозволить усунити цей недолік. А загалом, на нашу думку, недоліків у електронного підручника просто не має, тому що інформація засвоюється тоді, коли подана в цікавому вигляді із використання певних мультимедійних компонентів.
Проаналізувавши і врахувавши всі переваги і недоліки, можемо стверджувати, що використання електронних підручників є доцільним і необхідним, тому що це спрощує життя і приносить не меншу користь, ніж друкований підручник.

Список використаних джерел
1. Електронний підручник. [Електроний ресурс]. – Режим доступу: [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
2. Підручники і навчальні посібники. [Електроний ресурс]. – Режим доступу: [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
3.Сучасним дітям потрібні електронні книжки. [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://osvita.ua/school/52319/

Біленкова А.М.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Отрох Н.В., кандидат історичних наук, доцент

Особливості введення та застосування нового стандарту ДСТУ 8302:2015

Сьогодні використання бібліографічних посилань у наукових роботах є обов’язковим. Вони вживаються при цитуванні фрагментів тексту, формул, таблиць, ілюстрацій; при запозиченні положень, формул, таблиць, ілюстрацій тощо не у вигляді цитати; при перефразуванні, недослівному відтворенні фрагмента чужого тексту; при аналізі в тексті змісту інших публікацій; при необхідності посилання читача до інших публікацій, де матеріал, який підлягає обговоренню є в більш повному об’ємі.
Відсутність посилання – це порушення авторських прав, а неправильно оформлене посилання розглядається як серйозна помилка.
Щоб не допускати помилок при бібліографічному посиланні з 01 липня 2016 року, відповідно до наказу ДП «УкрНДНЦ» від 4 березня 2016 року за № 65, чинності набуває новий і вперше введений стандарт [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], який установлює види бібліографічних посилань, правила та особливості їхнього складання і розміщення у документах. Стандарт розроблено фахівцями Книжкової палати України імені Івана Федорова і його дія поширюється на бібліографічні посилання в опублікованих і неопублікованих документах незалежно від носія інформації. Стандарт розроблено для авторів текстів, видавців, фахівців редакцій засобів масової інформації, інформаційних центрів тощо [1,2].
Але ситуація склалась таким чином, що чинними також залишаються національний стандарт ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 “Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання”, та ДСТУ ГОСТ 7.80:2007 “Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Заголовок. Загальні вимоги та правила складання”. Новий стандарт помітно відрізняється від попередніх. Так, серед положень нового стандарту ДСТУ 8302: 2015 знаходимо – у заголовку бібліографічного запису подають відомості про одного, двох чи трьох авторів, при цьому імена цих авторів у бібліографічному описі у відомостях про відповідальність (за навскісною рискою) не повторюють. Більше того – замість знака «крапка й тире» («. »), який розділяє зони бібліографічного опису, в бібліографічному посиланні рекомендовано застосовувати знак «крапка» (при цьому в межах одного документа застосування в бібліографічних посиланнях розділових знаків уніфіковують).
Також, у бібліографічних посиланнях на складник документа у формі аналітичного бібліографічного опису розділовий знак «дві навскісні риски» («//») можна замінювати крапкою.
Позатекстові бібліографічні посилання нумерують у межах усього документа застосовуючи наскрізне нумерування арабськими цифрами.
Для позначення електронної адреси електронного ресурсу віддаленого доступу в примітці дозволено замість слів «Режим доступу» (чи «Доступ») або їхнього еквівалента іншою мовою (наприклад, «Availablе from») застосовувати абревіатури «URI», або «URL».
Якщо електронний ресурс має унікальний ідентифікатор DOI або інший постійний ідентифікатор, то замість електронної адреси цього ресурсу рекомендовано зазначати його ідентифікатор.
Слід зазначити, що ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 був орієнтований на міждержавний стандарт Російської Федерації ГОСТ 7.1-2003 "Библиографическая запись. библиографическое описание. Общие требования и правила составления", а стандарт ДСТУ 8302:2015 максимально наближає бібліотечні посилання до європейських, фактично новий стандарт – це перекладений англомовний стандарт Європи.
Ми бачимо, що нововведений стандарт [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] та вже діючі стандарти ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 та ДСТУ ГОСТ 7.80:2007 суттєво відрізняються, а новий стандарт не заміняє попередній, тому в подальшому в процесі оформлення бібліографії можуть виникати проблеми.
Можна дійти висновку, що питання щодо оформлення як посилань, так і бібліографії в цілому в нашій країні потребує всебічного вивчення з подальшою уніфікацією.

Список використаних джерел
1. ДСТУ 8302:2015. Інформація та документація. Бібліографічне посилання. Загальні вимоги та правила складання_чинний від 04.03.2016. –Київ :ДП «УкрНДЦ», 2016. –20C.
2. ДСТУ ГОСТ 7.1:2006. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання. – На заміну ГОСТ 7.1-84; чинний з 2007-07-01. – К. : Держспоживстандарт України, 2007. 52C.



Бойко А.В.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Охмуш-Ковалевська О.І., викладач


САМОРИЗВИТОК ЯК ВАЖЛИВИЙ АСПЕКТ СТАНОВЛЕННЯ СУЧАСНОГО СПЕЦІАЛІСТА
Сьогодні науки розвиваються досить швидко у порівнянні з попередніми століттями, грані між ними щодня стають все менш помітними, що у свою чергу ускладнює становлення сучасного спеціаліста. Якщо раніше закінчивши вищий навчальний заклад фахівцю вистачало раз у п’ять років відвідати курси підвищення кваліфікації і можна було спокійно продовжувати працювати, то зараз практично кожного дня з’являється нова важлива інформація яку потрібно дослідити, зрозуміти, опанувати та застосовувати у своїй роботі. Тому сучасний спеціаліст має сам вміти знаходити потрібну інформацію та розвивати нею власні сили, що по суті є саморозвитком. Саме цей аспект на нашу думку є важливим у становленні сучасного спеціаліста.
Мета статті полягає у визначенні місця саморозвитку у становленні сучасного спеціаліста.
Під професійним становленням фахівця розуміють процес прогресивної зміни його особистості внаслідок соціальних впливів, професійної діяльності і власної активності, спрямованої на самоудосконалення і самоздійснення. Становлення обов’язково передбачає потребу у розвитку і саморозвитку, можливість і реальність її задоволення, а також потребу у професійному самозбереженні Професійне становлення – це формування професійної спрямованості, компетентності, соціально значущих та професійно важливих якостей і їх інтеграція, готовність до постійного професійного зростання, пошук оптимальних прийомів якісного і творчого виконання діяльності у відповідності до індивідуально-психологічних особливостей людини [1;9].
Відомо, що професійний розвиток є невіддільним від особистісного, оскільки кожний із них заснований на принципі саморозвитку і творчої самореалізації.
Внутрішній світ людини характеризується необмеженими психічними можливостями, які вона використовує впродовж життя. У нових історичних умовах виникає необхідність у наукових пошуках, спрямованих на формування особистості, що усвідомлює свої можливості, прагне до самоосвіти, самовдосконалення, максимальної самореалізації, до досягнення щастя й успіху як у житті, так і в професійній діяльності. Методологічна особливість такого підходу – це постійна цілеспрямована робота над самим собою.
Таким чином, важливу роль у формуванні спрямованості на успішну професійну діяльність відіграє професійне самовиховання, оскільки воно зумовлює випереджувальне віддзеркалення у свідомості людини тих дій і вчинків, які вона збирається здійснити у процесі соціалізації та професійного становлення, визначення тих рис і якостей, які вона має намір виробити в собі для успішної професійної діяльності. Якщо подібна “уявна програма” формується, вона спонукає особистість до практичних дій щодо її реалізації, створює стимули для виявлення вольових зусиль. Професійне самовиховання потребує активного усвідомлення особистістю свого “Я”, відносин із навколишнім світом, життєвого досвіду, самого процесу роботи над собою; управління собою, своєю поведінкою, внутрішнім станом. [2;64]
Отже, під професійним становленням фахівця розуміють процес прогресивної зміни його особистості внаслідок соціальних впливів, професійної діяльності і власної активності, спрямованої на саморозвиток і самоздійснення. Та саморозвиток це не лише самостійне опанування нових знань та інформації. У першу чергу це розвиток свого «Я», впевненість у правильно обраному шляху, наявність плану дій та бажання до професійного розвитку, а він є коли людина отримує задоволення від життя і бажає його покращувати, шляхом професійного зростання, а також визнанням своєї важливості соціумом. Тільки маючи бажання та ціль людина зможе використовувати саморозвиток для досягнення власних цілей одна з яких професійна самореалізація. Та досягти самоздійснення без саморозвитку не можливо, саме він є тим джерелом завдяки якому з’являються та збільшуються знання. Він стимулює до нових звершень та відкритів. Саморозвиток потрібен кожній особі котра прагне бути сучасним фахівцем.

Список використаних джерел
1. Кокун, О. М. Психологія професійного становлення сучасного фахівця: Монографія [Текст] / О. М. Кокун. – К. : ДП "Інформ.-аналіт. агенство", 2012. – 200 с.
2. Професійне самовиховання особистості студента як чинник формування успішного фахівця. // Теорія і практика управління соціальними системами. – 2010. – №4. – С. 64.



Дворник О.В.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Охмуш-Ковалевська О.І., викладач


ІНФОРМАЦІЙНА ГРАМОТНІСТЬ СУЧАСНОГО ФАХІВЦЯВ ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ
Процеси трансформації, структурної перебудови української системи освіти зумовлюють необхідність розробки й запровадження інноваційних форм та методів навчання, які б адекватно відбивали інформаційно-комунікативну специфіку сучасного суспільства. За умов нової технологічної парадигми, інформатизації суспільства, розвитку глобального інформаційного простору й домінування інформаційних технологій у різних галузях професійної діяльності сучасної людини, актуальним є дослідження питань про генезису понять інформаційної й інформатичної компетентностей, їхньої ролі та значення у процесі формування майбутнього фахівця.
Метою даної статті є аналіз поняття «інформаційна компетентність майбутнього фахівця» та визначення його структури та змісту у термінах компетентностей, що входять до його складу.
Різні аспекти проблематики формування інформаційної компетентності досліджуються в працях вітчизняних та закордонних науковців, зокрема: питання підвищення якості вищої освіти (А. Алексюк, В. Андрущенко, Я. Болюбаш, В. Кремень); психологічно-педагогічні, організаційні, технічні, теоретичні і практичні аспекти використання інформаційних технологій (М. Жалдак, В. Кухаренко, М. Моісеєва, Н. Морзе, В. Олійник, Є); питання професійної підготовки (В. Бобров, Ф. Веселков, Ю. Голубєв, В. Дюков,); проблеми формування інформаційної культури та компетентності фахівців (Н. Баловсяк, О. Барановська, В. Биков, М. Головань,). До основних публікацій, у яких висвітлено деякі аспекти трактування поняття інформаційна компетентність та його ґенеза, можна віднести Закон України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки», у якому, зокрема, дано оцінку нинішнього стану інформатизації освіти України і визначено основні напрями її розвитку.
Основна тенденція в динаміці формування поняття «інформаційна культура» пов'язана з фундаментальністю і багатоаспектністю її розгляду не тільки як феномена, визначеного умовами науково-технічного прогресу, електронними засобами переробки, зберігання і передачі соціальної інформації, а перш за все як діяльнісної інфраструктури, що пронизує усі епохи і цивілізації, всі сфери людської діяльності і всі щаблі розвитку людини як соціальної істоти[1]
Інформаційна культура формується як інтегральне поняття, яке включає такі компоненти: аудіовізуальна культура, логічна культура, семіотична культура, понятійно-термінологічна культура, технологічна культура, комунікаційна культура, мережева культура. [2, с.110]
Таким чином, узагальнюючи наведені означення, під інформаційною компетентністю будемо розуміти здатність викладача використовувати інформаційні і комунікаційні технології для здійснення інформаційної діяльності (пошуку інформації, її визначення і організації, управління і аналізу, а також її створення і розповсюдження) в своїй професійній сфері. А саме:
- здійснювати інформаційну діяльність по збору, обробці, передачі, збереженню інформаційного ресурсу, по продукуванню інформації з метою автоматизації процесів інформаційно-методичного забезпечення;
- оцінювати і реалізовувати можливості електронних видань освітнього призначення і розподіленого в мережі Інтернет інформаційного ресурсу освітнього призначення;
- організовувати інформаційну взаємодію між учасниками учбового процесу і інтерактивним засобом;
-оцінити важливість інформації на сучасному етапі розвитку суспільства та особистого внеску при здійсненні інформаційної діяльності та відповідно ефективно і відповідально її реалізовувати;
-обирати оптимальні шляхи розв’язання завдань (та їхнє безпосереднє вирішення), об’єктом у яких постає інформація;
- самостійно організовувати власну інформаційну діяльність та реалізовувати самоконтроль при її здійсненні;
-володіти методами та способами, що дозволять здійснювати пошук, збирання, оцінювання, перетворення, опрацювання, аналіз, подання, зберігання, поширення інформації та підвищення якості реалізації цих дій за рахунок набутого досвіду;. [3, с.170]
Інформаційна компетентність заслуговує на особливу увагу тому, що саме вона дає можливість особистості бути сучасною, активно діяти в інформаційному середовищі, використовувати найновітніші досягнення техніки в своїй професійній діяльності. Слід відмітити, що майже всі науковці виділяють цю компетентність як обов’язкову складову професійної компетентності викладача. Важливість формування інформаційної грамотності населення, створення неперервної системи підвищення кваліфікації в галузі інформаційної компетентності чітко відображена в Міжнародній програмі ЮНЕСКО «Інформація для всіх», оскільки саме від викладача залежить розвиток інформаційної культури молоді.

Список використаних джерел
1.Биков, В. Ю. Сучасні завдання інформатизації освіти / В.Ю. Биков. // Інформаційні технології і засоби навчання: електронне наукове фахове видання [Електронний ресурс] / Ін-т інформ. технологій і засобів навчання АПН України, Ун-т менеджменту освіти АПН України; гол. ред.: В.Ю. Биков. – 2010. – № 1(15). – Режим доступу: http://www.ime.eduua.net/em15/emg.html.
2.Кисла І. Г. Підходи до формування інформаційної компетентності вчителя загальноосвітнього навчального закладу / І. Г. Кисла // Інформаційні технології в освіті. – 2008. – № 2. – С. 110-113.
3.Миронова О. І. Формування інформаційної компетентності студентів як умова ефективного здійснення інформаційної діяльності / О. І. Миронова // Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. – 2010. – № 17 (204). – С. 165-175.
Дрігініч Є.В.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Охмуш-Ковалевська О.І., викладач


ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО ІМІДЖУ СУЧАСНОГО ФАХІВЦЯ ДОКУМЕНТНО-ІНФОРМАЦІЙНОЇ СФЕРИ
Якісні зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві, на перший план ставлять проблему адаптації професійної поведінки особистості з метою досягнення соціального успіху. Прагнення людини до самовдосконалення та саморозвитку, а також досягнення поставленої мети стає природним явищем. Відповідно до цього основними критеріями педагогічного професіоналізму сучасного фахівця стають: професійна компетентність, ділова ініціатива, здатність викликати симпатію, толерантність, тактовне ставлення до людини, здатність до самопрезентації та здійснення сприятливого враження й позитивного впливу на інших. [1]
Імідж будь-якого об’єкта – це не загальноприйнятий образ, який може мати звичайну оцінку (а може й не мати її), образ, який може мати раціональний або емоційний характер, що виник у психіці людини – у сфері її свідомості або підсвідомості в результаті прямого сприйняття тих чи тих характеристик об’єкта, або непрямого, опосередкованого на основі сприйняття вже оціненого кимось образу через оцінку цього образу, сформованого в психіці інших людей.
Імідж – загальний механізм особистості, орієнтований на діяльність, становить собою фундаментальну морфему психологічної активності. Він містить цілеспрямований образ, покликаний здійснити певний психолого- педагогічний вплив на людину. [2]
Правильно обрані тон розмови, тембр голосу, доречні рухи значною мірою визначають образ учителя перед учнями й колегами. Разом із тактом, освіченістю, діловими якостями зовнішність су’єкта є продовженням його достоїнств або ще однією негативною рисою, що заважає в житті та кар’єрі. [3]
Як свідчить вивчення наукової літератури, поняття "імідж", популярність якого різко зростає, не є сьогоднішнім винаходом, оскільки він існував ще в давні часи у вигляді спеціально сконструйованих образів та уявлень масової свідомості (наприклад, імідж воїна, імідж нації тощо). Одним з перших засновників теорії іміджу вважається Н. Макіавелі, який стверджував, що для формування власного іміджу важливо прогнозувати поведінку інших людей і проводити аналогію зі своєю. Саме тоді, на його думку, з'являється яскраве та розвинуте "відчуття іміджу".
Досліджуючи проблему іміджу як зв'язуючої ланки між людиною та аудиторією, Г. Сорокіна відмічає, що імідж створюється з конкретною метою - справити враження, щоб сформувати у людей потрібну думку про себе, а звідси і відношення. Причому це не лише картинка нас, а й обіцянка відповідності зовнішнього вигляду внутрішньому змісту, певній моделі поведінки. Інакше кажучи, потрібно "бути, а не здаватися".
Г. Почепцов пропонує таку типізацію іміджу: імідж ідеальний (бажаний) - цей тип іміджу відображає наш ідеал, тобто те, до чого ми прагнемо та імідж реальний (дзеркальний) - відображає наше реальне уявлення про себе. При цьому і перший, і другий іміджі можуть бути некоректними, якщо говорити про ефективність впливу на аудиторію, оскільки людина має суб'єктивний погляд на ці явища. Ось чому важливий погляд з боку іміджмейкера, який допомагає людині розібратися в калейдоскопі власних образів і створити необхідний та найефективніший. [1]
Що ж стосується іміджу документознавця, то йому необхідно формувати й відстежувати той образ, у якому він постає перед іншими людьми його кола, вищими або нижчими за соціальним становищем. Г. Лебон стверджував, що головним елементом у створенні іміджу державного службовця, як запоруки політичного успіху є ефект «особистої чарівності».
Для сучасного фахівця будь-якої сфери діяльності все важливо чого вона хоче і як виглядає, що вміє практично робити, наскільки володіє ораторською майстерністю й технікою впливу на інших, як освічена, наскільки компетентна, інноваційна.
Таким чином, професійний імідж фахівця набуває властивості одного з основних ресурсів, що забезпечують високий соціальний престиж як конкретної людини, так і певної організації, зокрема. Він співвідносить інтереси аудиторії, конкретної особистості (професіонала) і каналу комунікації. Водночас дане дослідження не вичерпує усіх аспектів даної проблеми та потребує подальшого вивчення.

Список використаних джерел
1. Дзядевич Ю.В. Психологічні складові іміджу сучасного фахівця. [Електронний ресурс]:
· Режим доступу: [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
2. Олексенко В.П. / Формування професійного іміджу сучасного вчителя /В.П. Олексенко:
· 2015.
· Херсон.
· С.3-4.
3. Волинець І.М. Особистісний імідж сучасного педагога загальноосвітнього навчального закладу. [Електронний ресурс]:
· Режим доступу: [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
4. Гаміна Т. С., Довга Т. Я. ІМІДЖ ОСОБИСТОСТІ ЯК ЗАСІБ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ. [Електронний ресурс]:
· Режим доступу: [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]

Рабчун І.В.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Рабчун О.С., к.і.н., завідувач відділом бібліотечних зібрань та історичних колекцій Інституту книгознавства НБУВ


Комплексний інформаційно-бібліографічний сервіс Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського
Законами України «Про бібліотеки і бібліотечну справу», «Про інформацію» бібліотека визначається, в першу чергу, як інформаційний центр та підкреслюється, що головними напрямами інформаційної та відповідно бібліографічної політики бібліотечної системи країни є [1, 2]:
– сприяння та участь у створенні національних систем і мереж інформації;
– забезпечення доступу громадян до інформації;
– сприяння постійному оновленню та збагаченню інформаційних ресурсів.
– забезпечення ефективного використання інформації;
– зміцнення матеріально-технічних, організаційних, правових та наукових основ інформаційної діяльності тощо.
Основою інформаційної діяльності будь-якої бібліотеки є, перш за все, бібліографія. До інформаційних функцій бібліографії належать [3]:
– пошукова – встановлення наявності та місця розміщення певних документів;
– комунікативна – доведення до користувача відомостей про зміст документів;
– оціночна – оцінка документів за різними якісними ознаками;
– моделююча – розподіл видань на групи для реєстрації та створення бібліографічної інформації;
– інформаційна – створення бібліографічних покажчиків, даних про авторів, автоматизовані бази даних тощо;
– статистична – створення статистики друку;
– довідкова – довідково-бібліографічна робота на основі державної бібліографічної та статистичної інформації.
Основними напрямами бібліографічної діяльності бібліотеки є:
1. Створення ДБА (довідково-бібліографічного апарату).
2. Організація бібліографічного обслуговування, яке включає такі процеси:
– довідково-бібліографічне обслуговування;
бібліографічне інформування;
– рекомендаційно-бібліографічне обслуговування.
3. Популяризація бібліотечно-бібліографічних знань.
Бібліотеки сьогодні мають приділяти першочергову увагу виконанню своєї традиційної функції - інформаційної, відмінною рисою якої є аналіз, оброблення інформації, її оперативне доведенім до кожного пересічного громадянина.
Важливою складовою інформаційного сервісу є взаємодія бібліотекаря і громади. Для цього бібліотечні працівники мають аналізувати запити користувачів, розширювати коло послуг, удосконалювати систему довідково-інформаційного обслуговування [6, c. 4].
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського – найбільша бібліотека України, головний науково-інформаційний центр держави. Входить до числа десяти найбільших національних бібліотек світу. Це унікальне зібрання джерел інформації, що включає книги, журнали, продовжувані видання, карти, ноти, образотворчі матеріали, рукописи, стародруки, газети, документи на нетрадиційних носіях інформації [4].
Систему бібліотечних каталогів і картотек утворюють генеральний алфавітний каталог, читацькі алфавітний і систематичний каталоги та понад 30 каталогів і картотек підрозділів бібліотеки. Інтернет-портал Бібліотеки щодоби відвідують 45-50 тис. користувачів. Особлива категорія абонентів інформаційні служби органів державної влади, серед яких Верховна Рада України, Адміністрація Президента України і Кабінет Міністрів України.
Доступність інформації в сучасних умовах багато в чому залежить від стану довідково-бібліографічного обслуговування.
До сервісних відносяться довідково-інформаційні послуги на основі застосування комп’ютерних технологій. Використання електронних інформаційних ресурсів розширює інформаційну базу для виконання всіх типів бібліографічних довідок: тематичних, фактографічних, адресних, уточнюючих.
Нині Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського пропонує послугу «Віртуальна бібліографічна довідка» [5] – інтерактивну послугу, яка надає відповіді на разові запити віддалених (індивідуальних та колективних) користувачів, пов’язані з пошуком інформації з усіх галузей знань. Даний сервіс пропонує довідки та консультації:
– Тематичні довідки за усіма напрямами знань – містять перелік документів та/або посилання на електронні інформаційні ресурси відповідно до теми запиту.
– Адресні довідки – містять інформацію про наявність документів у НБУВ або про їх місцезнаходження в інших бібліотеках та інформаційних центрах України, відкритий доступ до електронних каталогів яких здійснюється через мережу Інтернет.
– Уточнюючі довідки – виявляють, уточнюють або доповнюють елементи бібліографічного опису документа.
– Фактографічні довідки – містять відомості щодо конкретних фактів, подій, персоналій, організацій та мають науково-дослідний або науково-прикладний характер.
Консультації – з методичних та науково-організаційних питань книгознавства, бібліотекознавства, бібліографознавства, архівознавства, документознавства та науково-дослідницької діяльності у бібліотечно-інформаційній сфері.
Впровадження телекомунікаційних засобів зв’язку наблизило бібліотеки до читачів, які знаходяться за її межами. Це дало поштовх для змін у традиційному ДБО через створення віртуальних довідкових служб, орієнтованих на обслуговування віддалених користувачів та надання у відповідь на їх запити готової інформації у вигляді посилань на наявні ресурси Інтернету та у вигляді бібліографічних списків і фактографічних даних. Таким чином у роботі бібліотек виокремився новий напрям діяльності – вебліографія [6, c. 7].
Чіткого визначення поняття «вебліографії» в галузі соціальних комунікаціях відсутнє, однак походження поняття очевидне. В нашому дослідження, вебліографія – це науковий, системний опис книг та інших бібліографічних документів із зазначенням вихідних даних, який створюється за допомогою інформаційних технологій та поширюється у інтернет-просторі.
Варто наголосити, що основною метою і позитивним результатом інформаційно-бібліотечного обслуговування залишається надання користувачу потрібної інформації в потрібний для нього час.

Список використаних джерел
1. Закон України «Про бібліотеки і бібліотечну справу». [Електр. ресурс]. Спосіб доступу: [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Загол. з екрана.
2. Закон України «Про інформацію». [Електр. ресурс]. Спосіб доступу: [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Загол. з екрана.
3. Григаш Л. З. Стан інформаційно-бібліотечної діяльності в бібліотеках області // Довідково-бібліографічне та інформаційне обслуговування: трансформація послуг та ресурсів. Матеріали обласного семінару-тренінгу 25-26 червня 2013 р. – Вип. 14. – Ужгород, 2013. – С. 3-8.
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. [Електр. ресурс]. Спосіб доступу: [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Загол. з екрана.
4. Правила роботи сервісу «Віртуальна бібліографічна довідка» Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. [Електр. ресурс]. Спосіб доступу: [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] – Загол. з екрана.
5. Сучасний інформаційний сервіс у публічній бібліотеці: методичні рекомендації/ КЗ «ОУНБ ім. Тараса Шевченка»; уклад. Л.С. Шумко. - Черкаси, 2012. - 20 с.

Єрмолова І.В.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Отрох Н.В., к. і.н, доцент


РОЗВИТОК БІБЛІОТЕЧНОЇ ПРОФЕСІЇ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ
Бібліотеки України є однією з основних складових культурної, освітньої та інформаційної структури держави, найважливішим інструментом у формуванні громадянського суспільства. На сучасному етапі суспільні трансформації впливають на бібліотеки наскільки рішуче, що змінюють не тільки всю систему бібліотечної праці й бібліотечних ресурсів, але і вперше ставлять питання про «межі» бібліотечного простору і самих основах існування традиційних бібліотек та їх функцій.
Мета статті полягає у визначенні сучасних вимог та ключових тенденцій розвитку професії бібліотекаря.
Загальна суспільна думка про зміст бібліотечної професії (а в окремих випадках професією її не вважають) зводиться переважно до такого процесу, як видача книг [3, 1]. З широкомасштабним впровадженням інформаційних технологій та поширенням доступу до мережі Інтернет фах бібліотекаря взагалі уявляється професією минулої епохи.
Завдання сучасного бібліотекаря, який працює в умовах інформаційного суспільства, полягає в організації інформаційно-комунікаційного середовища таким чином, щоб користувачі бібліотеки отримували якомога повну інформацію з найменшими витратами часу [1, 5]. Виконання цього завдання буде свідчити, що сучасні бібліотеки та бібліотекарі сприяють прогресивному розвитку науки, освіти, культури, всього суспільства в цілому і кожного громадянина окремо.
Визначними факторами, що впливають на оновлення професійної освіти бібліотекарів, стають зміни в інституті освіти в цілому, інтеграція в системі соціальних комунікацій та інформаційній інфраструктурі суспільства через структурування соціально-інформаційних технологій. Зміст професійних завдань працівників бібліотечних організацій усе більше зводиться до забезпечення глобальних соціально-інформаційних процесів документалізації, актуалізації та візуалізації знань, які базуються на комунікаційних технологіях (далі КТ) [2, 1].
Упровадження КТ викликало зміни у виробничих процесах бібліотеки, вимогах до інформаційно-комунікаційних компетенції бібліотечних кадрів.
Головною умовою ефективної адаптації КТ до бібліотечно-інформаційної діяльності в умовах інформаційного суспільства є формування професійної свідомості бібліотечних фахівців як інструменту управлінського впливу на розвиток бібліотечного соціального інституту, який визначає динаміку адаптації КТ і стратегію інноваційних змін у бібліотечно-інформаційній діяльності.
Основна мета формування професійної свідомості бібліотекарів досягти відповідності підготовки фахівців, здатних до виконання завдань організації, підтримки суспільної взаємодії на різних рівнях функціонування системи соціальних комунікацій. Процес формування знань про КТ: їх зміст та використання; підготовки технологій до впровадження в бібліотечну сферу; включеність в освітні програми та систему підвищення кваліфікації. Перспективними напрямами в цьому аспекті можуть бути: класифікаційно-типологічні дослідження КТ; участь бібліотек у відтворенні, забезпеченні комунікаційної взаємодії в умовах інтеграції, зокрема технологічної, в системі соціальних комунікацій.
В сучасному світі бібліотекарі приділяють більше уваги задоволенню потреб громади, а також вважають використання інформаційних технологій обов’язковим компонентом своєї роботи. Зросла кількість «прогресивних» бібліотекарів, які кваліфіковано надають послуги на основі сучасних технологій, навчають відвідувачів спілкуватися в он-лайні, просувають власні послуги та шукають додаткові джерела фінансування. Зменшилася частка спеціалістів, котрі фокусуються на наданні відвідувачам інструкцій та довідок, а також проведенні традиційних заходів. Але не змінилася кількість прибічників усталених форм діяльності щодо збереження книжок, приміщень і збільшення документних фондів та книговидачі.
Список використаних джерел
1. Вилегжаніна Т. Бібліотечна професія в сучасній Україні [текст] / Т. Вилегжаніна // Бібл. планета. – 2012. – № 3. – С. 5-6.
2.Дурєєва Т. А. Формування професійної свідомості бібліотечного фахівця як умова ефективної адаптації комунікаційних технологій до бібліотечної діяльності [текст] / Т. А. Дурєєва // Вісник ХДАК – 2010 - № 31 – С. 1-10.
3.Осаула В. Образ бібліотечно-інформаційної професії в умовах інформатизації суспільства [текст] / В. Осаула // Вісник Книжкова палата – 2011 - № 9 – С. 1-3.
Кошляк Н.О., Тарутіна Л.Є.
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник: Товт І.С. , к.і.н., доцент


ФОРМУВАННЯ ФАХОВИХ КОМПЕТЕНЦІЙ У МАЙБУТНЬОГО ДІЛОВОДА ДО РОБОТИ З ІНФОРМАЦІЄЮ
Сучасному суспільству потрібні компетентні фахівці, які мають не тільки професійні знання, уміння та навички, але й можуть приймати відповідальні рішення в ситуаціях вибору, схильні до співробітництва, вирізняються мобільністю, динамізмом, конструктивністю, здатністю до адаптації, умінням реалізувати свої творчі здібності. У доповіді міжнародної комісії з освіти для ХХІ століття Жан Делор сформулював суть моделі сучасної освіченої людини в термінах, на яких ґрунтується освіта – навчитися пізнавати, навчитися робити, навчитися жити разом, навчитися бути [2].
Формування фахових компетенцій у сучасних випускників вищих навчальних закладів – чи не найважливіша проблема сучасної вищої освіти. Адже не секрет, що часто випускнику, що приступає до роботи, доводиться здобувати необхідні знання, уміння, навички самотужки, поза межами навчального закладу. Ще гірше, коли доводиться «перенавчатися», «забуваючи те, чому тебе навчали». Причини таких ситуацій – в навчанні, коли справді фаховим компетенціям, їх практичному спрямуванню приділяється надто мало уваги.
Мета визначити основні фахові компетенції у майбутнього діловода.
В сучасних установах діловодство стає високотехнологічним виробничим процесом, системою організаційного, інформаційного, аналітичного, правового, ретроспективного та прогнозного забезпечення її функціонування, документування управлінської інформації й організації обігу службових документів, в т.ч. електронних. Разом з тим, важливість якісної організації інформаційно-документаційного забезпечення управління в ряді підприємств та установ країни недооцінюється. Справочинством займаються працівники з низьким рівнем оплати, випадково чи в силу певних обставин вимушені працювати в цих службах. Діловодством займаються начебто всі, але виконують цю роботу в більшості неякісно й зі значними витратами часу. Навіть висококваліфіковані працівники, які отримали системну вищу освіту, витрачають третю частину свого робочого часу не на властиву їм роботу з документами, до того ж низькооплачувану.
А.В. Хуторський[6,с 242] визначає компетентність як синтез двох компонентів:
- володінням того, хто навчається, визначеним набором компетенцій;
- особистісних якостей людини, що склалися після завершення навчання певного ступеня, здібності результативно діяти, досягати результату, ефективно вирішувати назрілі проблеми.
М.С. Cлободяник [4] переконаний, що «пріоритетним напрямом підготовки майбутніх документознавців є забезпечення їх професійної компетентності»[4,с.110]. Науковець виділяє фахові компетенції, які мають яскраво виражену документознавчу спрямованість. Серед основних автор виділяє:
- управлінська, яка передбачає необхідні знання з керівництва колективом, розуміння сутності прийняття і змісту управлінського рішення; здійснення ефективного контролю і вміння ефективно керувати підлеглими;
- організаційна, що включає організацію діяльності колективу і праці документознавців,
- інноваційна, що передбачає спроможність документознавців до здійснення як модифікуючи так і радикальних змін;
- технологічна, що забезпечується вмілим володінням програмними засобами (особливо спеціалізованими);
- інформаційно-комунікаційна, що передбачає вільний обмін професійною інформацією; створення і ефективне використання документознавчих сайтів[4,c.110].
Отже, як бачимо, компетенції на сьогодні є дуже важливою ланкою у професійній підготовці фахівців-діловодів. Вважаємо, що саме формування зазначених фахових компетенцій дозволить сучасному випускнику успішно конкурувати на ринку праці, бути обізнаним і універсальним фахівцем.

Список використаних джерел
1. Делор Жан. Сокрытое сокровище / Ж. Делор. – UNESCO, 1996. – 53 с.
2. Слободяник М. С. Компетентісний підхід як чинник удосконалення підготовки майбутніх документознавців [Текст] // Інформаційні технології і системи в документознавчій сфері: матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Донецьк: Юго-Восток, 2012. – С. 110-111.
3. Хуторской А.В. Ключевые компетенции и образовательные стандарты // Отделение философии образования и теоретической педагогики РАО. – Центр „Эйдос". Доступ: www.eidos.ru/journal/2002/0423.htm; http//www.eidos.ru /news/compet. Htlm.
4. Інтернет-ресур: http://www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=21862



Секція 5. Мова та література в сучасній науковій парадигмі


Коваленко О. О.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
Науковий керівник: Пахарєва Т.А., д. філол.наук, професор


ПОЕТИКА СТВОРЕННЯ СИМВОЛІЧНОГО ЗМІСТУ ОБРАЗУ ГЕРОЇНІ У ПОЕМІ О.БЛОКА «СОЛОВЬИНЫЙ САД»
Актуальність обраної теми викликана тим, що попри активний розгляд проблеми «вічної жіночності» у творчості О. Блока питання поетики створення та наявності численних праць на дану тематику, то саме проблематика поетики створення символічного змісту образу героїні не є досить поширеною, оскільки рух символістів у цілому – це виклик світу та суспільству, що особливо проявляється в поемі «Соловьиный сад» – головна з ознак якої – це повернення до релігійно-біблейських мотивів, дослідження яких було недопустимим за часів Радянської влади.
Метою даної роботи є виявлення та дослідження поетичних засобів, за допомогою яких можемо спостерігати створення особливого символічного змісту поетом образу героїні, що є рушійною силою даного ліричного твору, стає підсумком мотиву Вічної Жіночності та знаходить відгук з особистим життям поета.
Поема «Соловьиный сад» є останньою дореволюційним твором О. Блока, що є найбільш трагічним твором поета, який є особистою сповіддю автора, підсумком символічного світобачення автора, де образ жінки набуває особливого символічного змісту, адже він є певним підсумком символічного змісту мотиву Вічної Жіночності у творчості О. Блока, а також за «блоківською» традицією зберігає зв’язок із життям та реальним «прототипом». [3]
Побудова змісту твору є досить алегоричною, оскільки, має сім розділів – сім днів тижня (завершення та початок подій) – шість днів праці й один день відпочинку.
На початку твору перед читачем постає образ віслюка – символ тяжкої праці, життєвого тягару, що є зверненням до народно-біблейських мотивів:
Я ломаю слоистые скалы
В час отлива на илистом дне,
И таскает осел мой усталый
Их куски на мохнатой спине.
Дана образність дозволяє нам стверджувати про певне роздвоєння душі автора, одна частка якої тяжіє до земних турбот, а інша – до втечі від буденної реальності у світ мрії, творчості, кохання.
Досягнення особливої таємничості в образі-символі жінки в даному розділі ліричного твору відбувається також за допомогою кольорового позначення «синяя мгла», що за своїм походженням створює в уяві читача певний ореол загадковості та незвідності.
У другому розділі поеми можемо спостерігати внутрішні сумніви головного героя щодо правильного життєвого шляху, який було обрано, чи своє життя живе .
Сад постає перед нами, як місце втіхи, ідеалізована фантазія героя. Саме тут бачимо таємничий образ жінки. Олександр Блок створює одну із своїх найбільш відомих поем «Соловьиный сад», в період стосунків із оперною співачкою Любов`ю Олександрівною Дельмас, яка зіграла головну роль в п’єсі «Кармен». Натхненний образом Дельмас- Кармен, письменник поринає в бурхливий роман з артисткою, стосунки з якою знаходять відгуки в не одному ліричному творі поета. Зокрема, і вищевказаній поемі.[2]
Герой вбачає у солов’їному саду, який є місцем перебування жінки, в яку він закоханий, захист від усіх життєвих бід, проклять та негараздів. Звертаючись до колористики рядків: «В синем сумраке белое платье», - бачимо все той же синій колір, що додає таємничості образу, та білий, який є кольором сукні, яка з давніх-давен символізує чистоту та непорочність жіночої вроди. Створюється легкий, таємничий і загадковий образ жінки, здатної підкорити чоловіче серце, що досить часто зустрічається в ліриці О. Блока, що на думку А. Горєлова є вищим за обов’язки героя перед сірою буденністю, а автора перед сім’єю.[2]
О. Блок, як поет-символіст звертається до алегоричного завершення поеми, тлумачення якої досить просте - ілюзії ідеального світу все ж змінюються на буденність життя, оскільки саме там і є всезагальна житейська правда:
А с тропинки, протоптанной мною,
Там, где хижина прежде была,
Стал спускаться рабочий с киркою,
Погоняя чужого осла.
Висновок. Саме завдяки такому символізму ми можемо спостерігати своєрідну еволюцію жіночого образу у творчості О. Блока – від прекрасної дами до жінки-спокусниці. В останній дореволюційній поемі автора «женственная тень» розвіюється, вона – змій-спокусник, вона відводить від суворого та позбавленого віри в краще життя.
Перспективи дослідження. Вирішення суперечностей у творчості поета. Пошук та дослідження символічних образів у ліриці О. Блока та взаємодія їх з особистим життям автора.

Список використаних джерел
1.Блок А. А. Полное собрание сочинений и писем в 20 тт. – М., Наука, 1997. Т.5
2. Горелов А.Е. Гроза над соловьиным садом. А. Блок. 2-е изд. – Л., Советский писатель, 1973. с. 406 – 412.
3. Пахарева Т.А. Русская литература рубежа ХІХ – ХХ веков. Курс лекций: учебное пособие для студентов-филологов. – К., Издательский Дом Дмитрия Бураго, 2015. – С. 81

Односум Н. В.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
Науковий керівник: Пахарєва Т.А., д. філол.н., професор

ХРИСТИЯНСЬКІ МОТИВИ У ТВОРЧОСТІ Ф. М. ДОСТОЄВСЬКОГО
(НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ «ІДІОТ»)
Актуальність обраної теми викликана тим, що, попри існування численних досліджень проблематики творчості Ф. М. Достоєвського, у тому числі і крізь призму християнського світогляду, осмислення християнського контексту прози письменника протягом ХХ ст. не мало систематичного характеру. Якщо на початку минулого століття філософи та естетична критика Срібної доби сприймали Достоєвського як виключно носія релігійного світогляду, то за часів Радянського союзу ця сфера світовідчуття письменника замовчувалася або піддавалася критиці з позицій атеїзму. Пострадянська доба повертає увагу дослідників до християнських аспектів творчості Ф. М. Достоєвського, адже без них неможливо адекватно пізнати всю складність і глибину проблематики його творів. Але досі християнська складова художнього світу письменника ще не досліджена у всій повноті і своєрідності її художнього втілення.
Метою даної роботи, з огляду на сказане, є виявлення системного характеру втілення євангельських мотивів у образній системі роману «Ідіот».
Вихідною тезою даного дослідження є припущення, що не тільки образ князя Мишкіна у романі орієнтований на євангельський прототип. Якщо «христологічна» природа князя Мишкіна є аксіоматичною і добре дослідженою у достоєвськознавстві, то наявність біблійних прототипів у інших персонажів роману «Ідіот» лише спорадично і фрагментарно припадала до уваги дослідників, тоді як можна знайти кореляції з євангельськими персонажами і в образі Настаcії Пилипівни, і в образі Рогожина.
1. Христологічні аспекти образу князя Мишкіна.
Як відомо, на кореляцію князя Мишкіна з Христом вказав сам Достоєвський: «Главная мысль романа изобразить положительно прекрасного человека. Труднее этого нет ничего на свете, а особенно теперь. <> На свете есть одно только положительно прекрасное лицо Христос, так что явление этого безмерно, бесконечно прекрасного лица уж конечно есть бесконечное чудо» [3].
Ф. М. Достоєвський хоче довести, що людина теж може досягти повноти досконалості Христа, створивши образ князя Мишкіна як носія християнського ідеалу і помістивши його в сучасний світ з усіма його жорстокими реаліями. Більше за все Мишкін любив перебувати у компанії дітей, бо в християнстві саме діти вважаються головними носіями істини, і отже, Христа і Мишкіна зближує бачення у дітях ідеалу чистоти і добра.
Хвороба Мишкіна має особливе, символічне значення. Вона являє собою стан вічного виміру, потойбічного світу. У припадку епілепсії князь Мишкін бачив вищий початок, вищий світ, осяяний світлом, і злиття з ним дало «проблиски вищих самосвідомості та самовідчуття», відчуття миру, гармонії, спокою, а головне пізнання істини, яку потрібно донести світові. В Петербург Мишкін доносить закон краси, там його всі люблять, приймають, як і ізраїльський народ Христа, але пізніше Мишкін зазнає зло і приниження від людей, яких любив і які його любили, вони розпинають його «розумово», так що Мишкін повертається у стан безумства.
2. Настасія Пилипівна / Марія Магдалина.
Доля Настасії Пилипівни великою мірою побудована за зразком євангельського сюжету про грішницю, що розкаялася. Зваблена і перетворена на утриманку своїм покровителем Тоцьким, Настасія Пилипівна перетворилася на зовні жорстоку і цинічну красуню, котра грає чоловіками. Але тільки князь Мишкін відчув, що за образом гордої жінки ховалася страждаюча душа, що ненавиділа той образ життя, яким жила, і саму себе, а її зухвала поведінка лише зовнішнє вираження відчаю та самозасудження. Мишкін побачить у Настасії Пилипівні не об’єкт власної вигоди, а багатостраждальну душу, яка потребує спасіння, і намагається її врятувати. Саме тому доля Настасії Пилипівни нагадує долю євангельської Марії Магдалини великої грішниці, яку Христос звільнив з-під влади «сімох бісів» [1]. Але розв’язки історій двох схожих доль розходяться: якщо Марія Магдалина звільняється від тягару гріхів та отримує жадане спасіння, то Настасія Пилипівна гине, замучена до кінця все тими ж «бісами», тому що Мишкін, замість того, щоб дати їй можливість розкаятися у своїх гріхах і таким чином полегшити душу, вважає її за досконалість, що спонукає героїню ще більше поринути в гріхи і погубити саму себе з Рогожиним, «на зло князю», щоб довести йому, що вона не ідеал.
3. Парфен Рогожин / євангельський розбійник.
Над Парфеном Рогожином мав владу свій роковий «демон» невгамовна сила пристрасті до Настасії Пилипівни, яка осліплює і штовхає його на скоєння злочину вбивства об’єкту своєї пристрасті, а також він ледве не губить князя Мишкіна, якого любив братерською, християнською любов’ю (наприклад, епізод «братання» Мишкіна і Рогожина, коли вони обмінюються хрестами), але тільки-но варто Мишкіну і Рогожину опинитися на відстані один від одного, як сліпа пристрасть пробуджує в Рогожині руйнівні хижі інстинкти (недаремно на початку роману в портретній характеристиці героя домінують риси, притаманні дикій тварині; Рогожин нагадує хижого ведмедя). Образ Рогожина корелює з образом євангельського розбійника, який висів на сусідньому хресті з Христом і першим «увійшов в рай», тому що розкаявся у своїх злодіяннях [1]. Епізод, в якому Мишкін гладить щоки та волосся Рогожина, співвідноситься зі сценою прощення розбійника Христом.
Висновки. Дослідження християнських мотивів у творчості Ф. М. Достоєвського та зіставлення персонажів роману «Ідіот» з євангельськими образами дає нам повніше та глибше розуміння ідеї та проблематики твору, адже системне порівняння доль і характерів персонажів з їх євангельськими прототипами виявляє трагічну «безблагодатність» їх світу, в якому не відбувається ні воскресіння, ні прощення і спокутування гріхів, ні перемоги над злом.
Перспективи дослідження. У творі можна знайти ще декілька випадків кореляції образів та мотивів роману з євангельським мотивами: Парфен Рогожин корелює з образами Іуди Іскаріота та Антихриста; образ Марі з образом прощеної блудниці, яку фарисеї хотіли побити камінням, та ін. Також залишається відкритим питання причини «безблагодатності» світу героїв, а також поразки князя Мишкіна як носія християнського ідеалу. Ці проблеми та мотиви можуть стати предметом наступних досліджень.

Список використаних джерел
1. Біблія або книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту. Переклад проф. Івана Огієнка. Київ: Українське Біблійне Товариство 2007. 1376 с.
2. Достоевский Ф. Идиот // Собрание сочинений в 10 т. М. Художественная литература, 1960. Т.6.
3. Сараскина Л. И. Достоевский. М.: Молодая гвардия, 2011. 825 с.
4. Соловьев В. С. Три речи в память Достоевского // Сочинения в двух томах, Т.2. М.: Мысль, 1988, с. 290 – 323.



Антонов Г. Л.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
Науковий керівник: Кондакова Д.Ю., к. філол.н., викл.
кафедри російської та зарубіжної літератури

ФРАНЦУЗСКАЯ ЛИТЕРАТУРА НА ЭКРАНЕ: БАЛЬЗАК И РИВЕТТ
Проблема киновоспроизведения классики с сохранением литературной первоосновы актуальна для современного искусства благодаря нововведениям в киноиндустрии и авторским методам, свойственным лучшим режиссерам нашего времени. Актуальность данного исследования обусловлена также интересом к бальзаковской литературе как к источнику неисчерпаемых историй, которые будоражат и вдохновляют режиссеров на киноадаптацию.
Цель исследования: на материале новеллы О. де Бальзака «Герцогиня де Ланже» и фильма Ж.Риветта «Не трогай топор» (2007) провести сравнение текста-первоисточника с его киноэкспликацией, рассмотрев проблему перевода с одного художественного языка на другой.
Ставший классиком ещё при жизни, Жак Риветт (1928-2016) говорил: «Мы снимаем фильмы, когда они готовы быть с нами» [Тютькин, c. 449]. Будучи одним из отцов журнала «Cahiers du cinema», Риветт наряду с Годаром, Трюффо, Шабролем и Ромером культивирует новую эпоху в становлении кино. Франсуа Трюффо говорил [Truffaut], что «новая волна» появилась на свет благодаря именно Риветту.
Новелла Бальзака «Герцогиня де Ланже» была опубликована в 1834 году и позднее вошла в «Этюды о нравах» («Сцены парижской жизни»). Сюжет риветтовского фильма вполне соответствует бальзаковской новелле: на дворе 1823 год, еще семь лет до конца эпохи Реставрации. На остров Майорка высаживается генерал де Монриво и спустя некоторое время узнаёт о пребывании в местном монастыре кармелиток французской монахини. Под предлогом заботы о соотечественнице, движимый иными, ещё не известными читателю и зрителю мотивами, генерал добивается одобрения епископа посетить некую сестру Терезу. Сквозь открытый занавес, но закрытую решетку (двойная преграда между героями) он видит, наконец, облаченную в рясу виновницу его долгих и усиленных поисков.
Используя прием ретроспекции, при помощи интертитров, которые вносят ясность места и действия, Риветт хирургически точно возвращает нас на пять лет назад, когда встретились Антуанетта де Ланже и Арман де Монриво.
Сосредоточенная режиссура Риветта видна в точном выстраивании каждой мизансцены. Примечателен эпизод в затенённом будуаре герцогини, где игра и кокетство героини заносит её в блуждающие дали, смущая Монриво и, тем самым, идиосинкразитически, выстраивает разрушительную невозможность преодоления светских нравов и чувств. В фильме представлены две стороны жизни героев парижского высшего общества: светская и религиозная. Условность светской жизни зиждется на особых правилах: это жизнь изысканная, упорно маскирующая свои пороки и непримиримая по отношению к публичному нарушению приличий.
Прибегая к точному воспроизведению бальзаковских диалогов, Риветт добивается герметичности киноповествования. В мизансценах не только передаются особенности аристократического этикета, но и подчеркивается кажущаяся статичность персонажей, их внешняя эмоциональная отрешенность при внутренней буре страстей – типичная риветтовская манера.
Еще один очень важный «риветтовский» элемент: монтаж. Рельефная острота его ножниц замалчивает ненужное и расставляет акценты. Работая с классической формой и классической литературой, он добивается неклассической новизны. Монтаж здесь выступает не связующим звеном визуальной текстуры романа и сопутствующей формы киноленты, а своего рода палачом, который выполняет приговор.
В кинокартине Риветт прибегает к нехарактерному для себя приёму – включает в ткань киноповествования интертитры. Нарративная конструкция фильма даёт зрителю ощущение прочитывания романа: регулярная частота интертитров заполняет невысказанность и определяет место и время действия. Рассказанная Риветтом на языке кино история взаимоотношений героев бальзаковской новеллы в наше время отзывается эхом постнаполеоновской эпохи, представляется своеобразной киноэкспедицией.
Итак, в рамках данного исследования, помимо возможности взглянуть на классическую историю в неклассическом решении, предлагается анализ художественных методов, которые, при всей аскетичности киноверсии бальзаковской новеллы, воспроизводя без искажений язык литературного произведения, создают новизну художественного языка кино. Кино и литература представляют собой два вектора художественного выражения, которые при взаимодействии представляют вероятные пути развития искусства в целом. Беря за основу литературную классику, Риветт при помощи киноязыка синкретизирует специфику повествования, мастерски переводя первоисточник на другой язык искусства. Поэтому для полноценного восприятия кинопроизведения необходимо понимать и принимать режиссерскую тактику как визионерское отражение литературы на экране.
Список використаних джерел
1. F. Truffaut. Mort de Jacques Rivette, un des piliers de la Nouvelle vague [Электронный ресурс] // Режим доступа: [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
2. Тютькин А. Жак Риветт. Статьи и интервью / пер. С. Асоскова, А. Капитонова, В. Карнаух [Электронный ресурс] // Библиотека истории. - Режим доступа: [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]

Кравченко О. О.,
Національний університет біоресурсів і природокористування
Науковий керівник: Сидорук Г.І., к. філол.наук, доцент

ШЛЯХИ АСИМІЛЯЦІЇ АНГЛІЙСЬКОЇ ЛЕКСИКИ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
Ключові слова: асиміляція, адаптація, сфера, лексема, пристосування, вплив.
Процес запозичення іншомовних слів постійно впливає на розвиток української мови. В першу чергу, це можна пояснити впливом історичних процесів. Проблемами асиміляції займались такі визначні лінгвісти: О.С. Ахманова, М.І. Бараннікова, Є.М. Бєлозерова, Ю.О. Жлуктенко, Г.В. Зимовець, І.І. Огієнко, О.О. Потебня, С. Семчинський, Ю. Сорокін [1].
Наукова проблема полягає в визначенні шляхів асиміляції англомовних слів в українській мові.
Актуальність теми пов’язана з тим, що з розширенням міжнародних зв’язків нашої країни з іншими державами з’являється велика кількість слів, які поступово включаються в лексику нашої мови.
Мета роботи:
1. Проаналізувати літературу за фахом.
2. Визначити шляхи іншомовних запозичень .
3. Зробити аналіз семантики широковживаних запозичених слів.
Наприкінці ХХ – на поч. ХХІ ст. активізувалися українсько-англійські мовні контакти, результатом яких стала значна кількість запозичень у різних сферах діяльності: в економіці, у суспільно-політичній сфері, у науці, культурі, освіті. Це зумовлено розмаїттям позамовних чинників, об’єктивних і суб’єктивних причин: розвиток економічних зв’язків, мода на іноземні слова, досягнення англомовних країн в окремих сферах діяльності, пожвавлення культурних зв’язків, двомовність, престиж англійської мови, вживання англіцизмів для демонстрації освіченості або неординарності [3].
На сучасному етапі англійська мова є засобом міжнародного спілкування. Це, насамперед, мова провідних засобів масової інформації: великих теле- та радіокомпаній, світової мережі Internet, багатьох газет і журналів. Це і зумовило головний шлях впливу англійських слів на українську мову.
Всього за кілька років до складу активної лексики української мови увійшли слова англійського походження, що не тільки позначають нові явища культурного та суспільного життя, а й витісняють власні елементи з аналогічним чи близьким значенням. Це знаходить свій вияв у всіх сферах життя, зокрема:
у сфері побуту такі слова найчастіше позначають передові технології, що ввійшли у повсякденне життя: відеоплейєр, сі-ді-плейєр, міксер, тостер, маркер, пейджер;
в економічній та соцільно-політичній сферах загального вжитку набули слова, що позначають різні суспільні явища: менеджмент, бізнес, бізнесмен, траст, прайс;
до запозичень у сфері комп’ютерних технологій належать такі слова, як інтернет, драйвер, веб-сторінка, хакер, ноутбук, монітор, чат, файл, кіберпростір.
у культурній сфері спостерігаємо особливо багато запозичень у зв’язку з великою популярністю масової культури західних країн. До них належать такі слова, як шоу-бізнес, промоушн, рімейк, ремікс, кліп-мейкер, постер, фан-клуб, сингл, саунд-трек. Дуже сильного впливу зазнала молодіжна культура. В активному словнику підлітків нараховується велика кількість іншомовних слів, що позначають різноманітні течії та стилі сучасної музики, нові явища молодіжної моди: хіп-хоп, скінхед, панк, байкер, скаут, реп, рейв, боді-арт, пірсінг;
у спортивній сфері: орієнтація на здоровий спосіб життя, дуже популярна в західних країнах, вплинула і на наше суспільне життя. Досить звичними явищами стали заняття шейпінгом, бодібілдінгом, відвідування фітнес-клубів [4].
Мова кожного народу функціонує й під впливом мов світу. Країни та народи цих країн перебувають у постійних взаєминах економічного, політичного, наукового й культурного характеру. Тому всі спроби штучної ізоляції національної мови від інших мов неможливі та суперечать законам мовної еволюції.Входячи в українську мову, іншомовні слова засвідчували чутливість лексики до змін у житті суспільства політичних, економічних та культурних і водночас збагачували словниковий склад нашої мови [1].
Отже, українська мова, як і будь-яка інша національна мова світу, постійно потрапляє під вплив англійської мови, відбувається процес асиміляції запозичень з англійської мови, що особливо характерні для суспільно-політичної, економічної, побутової, культурної та інших сфер.

Список використаних джерел
1. Зубков М. Г. Універсальний довідник. Українська мова. 5-те вид., випр. Харків: ФОП Співак В. Л., 2009. – с. 15.
2. Попко О. Г. Українська мова. Практичний довідник. Харків: ФОП Співак Т. К., 2008. – C. 84-86.
Вівчар Н. Б.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
Науковий керівник: Дзюман Н.П., к. філол.н., ст. викладач
кафедри англійської філології


ФРАЗОВІ ДІЄСЛОВА В ХУДОЖНІХ ТЕКСТАХ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ
(НА ПРИКЛАДІ ТВОРІВ О.ГЕНРІ)
Актуальність даної теми полягає в широкому використанні фразових дієслів як у літературі, так і у повсякденному житті та їх стилістичному та синтаксичному значенні у художньому англомовному дискурсі. Лінгвісти вже давно визнали їх феноменом англійської мови, тому не дивно, що крізь роки вони все набувають поширеності у використанні. О. Генрі не уникнув насичення тексту фразовими дієсловами, а подекуди використовував їх у незвичному значенні, відкриваючи все нові сторони цього феномену.
Метою даної роботи є глибоке дослідження використаних фразових дієслів, класифікація та створення статистики використання того чи іншого виду сполучень, що вдосконалить розуміння особливостей англійської мови кінця XIX століття.
Англійська мова за час існування накопичила велику кількість фразових дієслів, що знаходяться у постійному використанні. Розуміння статистики, принципів використання дає краще уявлення про способи використань та умісності того чи іншого словосполучення.
Дж. Поуві дає наступне визначення фразовим дієсловам, це поєднання “простого ” дієслова (що складається з одного слова) і адвербіального післяйменника, що являються одою семантичною і синтаксичною одиницею. [3,c.277] Фразові дієслова є різноманітними як за своїми значеннями, так і за способами поєднання дієслів. У той же час, необхідно розуміти відмінність вище сказаних від простих дієслів. Фразові дієслова мають ряд характерних ознак, таких як ідіоматичність, висока продуктивність, можливість розташовувати адвербіальний прийменник до і після іменника, що вживається з даним дієсловом, здатність емоційно і образно висловлювати найтонші відтінки думок і почуттів, можливість його заміни простим дієсловом та інші. Цікавим фактом є те, що конкретні фразові дієслова змінюють своє значення залежно від сфери їхнього вживання. Так, put on змінює значення а залежності від контексту, в якому використовується.[2] Даний вираз може означати набирати вагу, ставити на сцени, одягати, вмикати та насміхатися. В той же час і місце постпозитива у реченні може змінюватися.
І. Є. Анічков виділяє 5 груп у класифікації фразових дієслів:
сполучення, до яких постпозитив має своє первинне конкретно-просторове значення;
сполучення, в яких постпозитив має абстрактне похідне значення, зв'язок якого з первинним відчувається;
сполучення, в яких постпозитив тільки підкреслює або підкріплює значення дієслова;
поєднання значень, які не складаються зі значень дієслів і постпозитивів, не відчуваються як випливаючі з них, а є семантично нероздільними;
сполучення, до яких постпозитив надає лексично-видового відтінку. [1, c.234]
Висновки Розглянувши класифікацію І.Є.Анічкова, можемо побачити, що в художньому доробку О.Генрі і справді переважає певний тип фразових дієслів. Найбільшими за чисельністю виявилася 1 група, в якій сполучення, прийменник має своє первинне конкретно-просторове значення. Причиною цього міг стати високий ріст чисельності даних дієслів. Вони використовується найбільше,як і в художній мові, так і в розмовному дискурсі.

Список використаних джерел
1.Аничков А. Е. Английские адвербиальные послелоги: Дисс. докт. филол. наук./ И. Е. Аничков. – М., 1947.
2. Povey J. Phrasal Verbs and How to Use Them. – Москва: Высшая школа, 1990. – 176 p.
3.Dictionary of English Phrasal Verbs Online https://www.usingenglish.com/reference/phrasal-verbs/



Хворост Т. М.,
Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля
Науковий керівник: Пустовіт В.Ю., д. філол.н., професор
кафедри української філології та журналістики


ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНА РОЛЬ ПОРІВНЯНЬ У ЛИСТАХ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
Постановка наукової проблеми. Актуальність дослідження. Найпростішою жанровою формою мемуаристики є лист, найбільш представлений у спадщині діячів минулих століть, бо саме письменницький епістолярій виступає важливим джерелом для вивчення літературного процесу загалом. Спадщина Лесі Українки заслуговує на особливе визнання й поціновування сучасниками, бо в кожному листі є цінна інформація про національно-культурний, державницький розвій не лише України, а й сучасних європейських держав. Сама письменниця зазначала, що до написання листів ставилася дуже трепетно, часом приділяла по декілька днів для оформлення відповіді.
Листи Лесі Українки досліджували учені з різноманітних галузей сучасної науки: В. Святовець, Л. Мірошниченко, В. Агеєва, С. Богдан, Н. Зборовська, О. Крук, Г. Лисковець, О. Красовська, Л. Мацько, М. Тарнавська, В.Пустовіт та ін.
Мета дослідження полягає у виокремленні стилістичної функції порівнянь у канонічній структурі листа Лесі Українки.
Одним із стилістичних прийомів, що увиразнюють авторську мову є порівняння. Функціонально-стилістичне навантаження порівнянь пов’язане з художньо-образною конкретизацією або психологізацією вислову письменниці в листі. Вибір порівняння завжди пов’язаний зі станом людини, характером сприйняття ситуації, наприклад, ведучи мову про гроші Леся Українка порівнювала себе з одеситами, адже відомо, що вони вміють рахувати свої гроші: «Ну, та буде вже про ті гроші, я вже, справді, наче який одесит, розписалась про них» [1; 204].
Особливої уваги заслуговують порівняння важкої письменницької праці з фізичною роботою: «Далі я заходилась її переписувати (йдеться мова про драму «Лісова пісня»), ніяк не сподіваючись, що се забере далеко більше часу, ніж саме писання, - от тільки вчора скінчила сю мороку, і тепер чогось мені шия й плечі болять, наче я мішки носила» [3; 373]; про вічність музи свідчить порівняння її зі стовпом: «А надо мною муза стоїть, як стовп, німа» [1; 54].
Зважаючи на поетичність душі Лесі Українки, вона в усьому бачила красу й живу істоту, тому й порівняння, вжиті в епістолярії походять зі світу тварин: «Смішно теж, як багато людей на велосипедах їздять, зовсім, як ті павуки, що скачуть по болоті» [2; 109]; «другого дня тиняюсь, як мокра курка, аж самій із себе смішно» [2; 68]; «Отримала я Вашого листа вчора і хотіла в той же день відповісти, але не було можливості, бо в голові шуміло, як у тому вулику» [1; 217]; світ рослин: «Сьогодні я ходила дивитись на море у великий вітер, воно було гарне і зелене зовсім, як трава» [2; 50]; «дивна річ, як була t під 38, то писалося краще, а тепер при нормальній живу, як деревина» [3; 429].
У листах до рідних, щоб їм було зрозуміло про стан протікання хвороби, використовувала густативні порівняння: «наложили гіпс так товсто, як тісто на буженину» [2; 109]; «Переїзд у донські сторони «розійшовся, як заячий жир» [3; 416].
Прості за будовою порівняння представлені такими прикладами: «спішу, як чорт» [1; 174]; «Поток шумить у мене під вікном день і ніч, наче велика ріка» [1; 243]; «слова нижеш, мов перли» [1; 34]; «моє здоров’я «як пух, як дух, як пір’ячко» [3; 434]; «та я й сама, як той барометр, то падаю, то здіймаюсь духом відповідно станові погоди» [2; 310].
Проведений аналіз епістолярію Лесі Українки доводить, що порівняння мають домінуючу роль у відображенні авторського стилю письменниці. Вони увиразнюють листи, мають національну специфіку й допомагають у виявленні лінгвостилістичних особливостей.
Перспективи подальших досліджень вбачаємо у виокремленні інших художньо-зображальних засобів у листах Лесі Українки.

Список використаних джерел
1. Українка Леся. Зібрання творів. У 12 т. Т. 10. Листи (1876-1897) / Леся Українка; упорядкув. В. Яременка. – К. : Наук, думка, 1978. – 543 с.
2.Українка Леся. Зібрання творів. У 12 т. Т. 11. Листи (1898 – 1902) / Леся Українка; упорядкув. В. Яременка. – К. : Наук, думка, 1978. – 472 с.
3. Українка Леся. Зібрання творів. У 12 т. Т. 12. Листи (1903 – 1913) / Леся Українка; упорядкув. В. Яременка. – К. : Наук, думка, 1979. – 681 с.



Лизенко Н.Ю.
Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля
Науковий керівник: Пустовіт В.Ю., д. філол.н., професор
кафедри української філології та журналістики

ПИСЬМЕННИЦЬКИЙ ЕПІСТОЛЯРІЙ – ДЖЕРЕЛО ПІЗНАННЯ ЕПОХИ
(за листами М.Коцюбинського до дружини)
Актуальність дослідження. Епістолярна спадщина письменника має велике пізнавальне значення, а також є достовірним джерелом для з'ясування його творчої лабораторії. Мемуарна спадщина письменників має велике пізнавальне та виховне значення. Вона дає багато матеріалу для розуміння пошуків шляхів розвитку літератури, допомагає відчути й краще зрозуміти шлях становлення письменницького таланту, проникнути в творчу лабораторію митця, осягнути духовний світ автора та його героїв.
Мета. Виявити багатогранність епістолярію М.Коцюбинського за листами до дружини Віри Устимівни.
Виклад основного матеріалу. Листування того чи іншого письменника завжди є важливим джерелом для з'ясування цінних фактів з біографії митця. І хоча самі митці по-різному ставилися до видання своїх мемуарів, наприклад, Леся Українка була категорично проти публічного друку власних епістолярних матеріалів, на сьогодні це є справою необхідною як для науки, так і для літератури. Згадаймо листування Лесі Українки та Коцюбинського з О.Кобилянською, увагу Коцюбинського до творчості Стефаника, „молодомузівців” (Богдана Лепкого, Остапа Луцького).
Для аналізу ми беремо листи М. Коцюбинського до дружини, Віри Устимівни, нещодавно видані для широкого загалу користувачів[1]. Листування між подружжям тривало сімнадцять років – з 1896 р. до середини 1913 р., понад 300 листів, пройнятих ніжністю, турботою, тривогою й великим коханням до жінки, матері його дітей. Крім того, кожен лист – це детальний опис пережитого, враження від побаченого.
Зважаючи на те, що М. Коцюбинський в силу обставин багато подорожував, спочатку робота у філоксерній комісії (Крим, м. Алушта), потім Житомир, де він завідував конторою газети «Волынь», а пізніше займався рутинною редакційною працею. Далі Німеччина, Італія, Капр4і, де письменник лікувався й шукав нових тем і знайомств. Смутком і заглибленням у себе пройняті листи з Кононівки, де М. Коцюбинський гостював у Є. Чикаленка. Подорож до Криворівні – це спостереження за побутом і звичаями гуцулів на прохання В. Гнатюка – і як результат – неперевершені «Тіні забутих предків». Останні листи вже з Києва, де перед нами стомлений життям і хворобою письменник. Така географія листовного спілкування з дружиною. З огляду на те, що Коцюбинський був педантичною людиною, все фіксував і занотовував, якщо не в листі, то в записній книжці – цей доробок має неоціненну вагу для розкриття не лише особистості письменника, а й національного. культурно-історичного колориту тієї епохи.
Епістолярій М.Коцюбинського містить топографічний хронотоп або географічний. На відміну від художнього твору, де топографічний хронотоп не завжди відображає реальну дійсність, часто наявні вигадані місця, вулиці, то в листах географічний хронотоп відповідає дійсності, що є однією з тих цінностей, що допомагають встановити й простежити місця перебування автора. У листі з Дрездена повідомляв про переїзд до Відня, у наступному, через тиждень детальна інформація: «Вся дорога з Відня до Італії – рай. Завтра виїду до Флоренції, а далі до Рима. З Рима поїду до Неаполя» [1, с.169].
Цінність листів Михайла Коцюбинського до дружини полягає у щоденних звітах про перебіг, обстеження і протікання хвороб. Не соромлячись письменник сповіщав навіть про суто інтимні, фізіологічні особливості організму: «У мене був ендеріт, страшенний понос з слиззю і з кров’ю» [1, с.217]. Згадуються і прізвища лікарів: невропатолог І. Петровський, терапевт І. Фаворський, А. Утєвський, В. Соф’їн, М. Стражеско, В. Образцов, Рафієв Мустафа.
Харчування, особливо для людини творчої, серед усіх інших чинників є найпершим, що впливає на збереження здоров'я й працездатності. М. Коцюбинський був не надто перебірливий у продуктах харчування, любив смачно поїсти (скажімо, вперше спробував омара у Цюріху. – прим. наша. – Лизенко Н.Ю.), але в той же час дуже радів посилці від дружини, де містився цілий крам: «Ковбаси і квітки, тютюн і конверти, мило і сало!» [1, с. 64]. Зважаючи на безпосередню залежність стану здоров'я від того, що було на сніданку й вечері, М. Коцюбинський самостійно складав собі раціон харчування: «у 8 їм яйця, яєчню, печену картоплю, молоко, каву або чай, що сам загадаю. По сніданку гуляю серед поля до 1-ї, коли обід. Розкопав собі спаржу і салату. Видумую сам страви. О 4-ій полуденок – кисле молоко або що інше, знов гуляння до 8, коли дають вечерю, а по вечері, о 10 спати» [1, с. 182].
Висновки та перспективи дослідження. Цінність листів до дружини полягає у щоденних звітах про місця перебування, опис морального стану, перебіг обстеження і протікання хвороб. У листах подано настільки великий фактаж побаченого й відчутого, що письменник мало уваги зосереджує на оточенні, лише маємо поодинокі згадки про колег, яких знала дружина, або пересічних знайомих.

Список використаних джерел
1. Я так поріднився з тобою. Михайло Коцюбинський листи до дружини / Упоряд.: О. Єрмоленко та ін. – К.: Ярославів Вал, 2007. – 392с.


Кравчук А. В.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
Науковий керівник: Ліпницька І.М., к. філол.н., доцент
кафедри української літератури


МОДЕРНІЗАЦІЯ ПЕЙЗАЖУ В НОВЕЛІ «СОН» ПАНАСА МИРНОГО
Постановка проблеми. Пейзаж є одним із найулюбленіших прийомів Панаса Мирного. Розширення функції пейзажу у творчості письменника безпосередньо вказує на його стильову еволюцію. Слушним видається зауваження Л. Рублевської, котра вважала Панаса Мирного попередником імпресіоністів.
Мета: дослідити функції пейзажу в новелі «Сон» Панаса Мирного як протоімпресіоністського твору.
Новела «Сон» (1905 р.) Панаса Мирного втілює мрію автора про світле майбутнє українського народу.
Важливу роль у реалізації авторського задуму відіграє пейзаж, який має новаторський психологічний характер. Нюанси сприйняття світу людиною Панас Мирний маркує кольористичними та чуттєвими деталями. Так, через сірий колір митець передає загальні настрої сучасного світу, а відчуття холоду свідчить про байдужість суспільства до проблем людини: «Сірі тумани курилися над нашою землею; брудні та тяжкі хмари вистилали високе небо; холодний вітер переганяв їх з одного боку на другий, і від його подиху коли-не-коли розвивалась ота брудна запона, і з-під неї крадькома назирав невеличкий крайок блакитного неба, щоб через хвилину знову покритися хмарою, потонути у сірій безодні» [1, с. 335]. Утіленням задушливої передреволюційної атмосфери самодержавної Росії автор передає містким образом-символом «морок», який поглинув «людей, пригнічених темнотою». Абсолютно протилежним цьому світу бруду і нечисті постає в уяві письменника ідеальне ж суспільство, котре, на відміну від похмурої реальності, наповнене світлими, сонячними кольорами: «Увижалось мені: сонце тепле та ясне, небо високе та блакитне, оздоблене серед ночі тисячами тисяч зірок,що вигравали своїми веселими очима й бризкали в душу тихою одрадою» [1, с. 336].
Природа перестає бути загальним тлом твору чи фоном події, натомість набуває сугестивного значення, фіксує рух настрою ліричного героя, його страхи, тривоги, передчуття катастрофізму перед революцією 1905 року, котра уявляється авторові в образі жінки-фурії, страшної відьми гоголівського типу
Природа в новелі персоніфікується, постає живою істотою. Крім того, пейзаж набуває філософського звучання. В оніричних картинах передбачення майбутнього за допомогою пейзажних деталей митець відображає своє розуміння циклізації людського життя й суспільства, говорить про невідворотність змін, але й небезпеку радикалізму, сліпого бунту
Автор розширює функції пейзажу, особливо це відчутно в урбаністичних краєвидах. Міський пейзаж відтворено згідно модерної поетики за допомогою характерних деталей, що притаманно поетиці імпресіонізму.
Одночасно усі пейзажі твору підпорядовані загальній меті – створити завершені образи волі й неволі у їх постійній опозиції. Досягненню цієї мети сприяють контрастні пейзажні замальовки, зокрема міста-поля.
Отже, проаналізувавши специфіку пейзажу в новелі «Сон» Панаса Мирного вважаємо, що твір має ознаки імпресіоністичного: він рухливий, створює настрій, розкриває психологічні відтінки почувань ліричного героя, його розуміння морально-етичних принципів буття, еволюціонує від описів сільського краєвиду до урбаністичного пейзажу.

Список використаних джерел
1. Панас Мирний. Зібрання творів у 7 томах, Т 1. - К, Вид-во Наукова думка, 1968. – Ст. 335 - 345.
2. Рублевська Л. Пейзаж у прозі Мирного / Лариса Рублевська // Життя й революція. – 1930. – Кн. IV (Квітень). – С. 169-180.


Мокрогуз А. В.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
Науковий керівник: Бикова Т.В., к. філол.н., доцент


СВІТ ЛЮДСЬКИХ ПОЧУТТІВ У НОВЕЛІ «СОЙЧИНЕ КРИЛО» ІВАНА ФРАНКА
Актуальність дослідження. Звертаючись до новелістики в українській літературі, можна зробити висновок, що жанр новели користувався популярністю серед українських письменників XIX – XX віків. Адже новели цих авторів "презентують кращі зразки імпресіоністичного, експресіоністичного, символістського прозописьма, цілком нового ("модерного" в первісному значенні цього слова) для українського мистецтва слова" [4, с. 85]. Прозова творчість Івана Франка також представлена оповіданнями, новелами, повістями та романами. Один з найкращих творів його малої прози – "Сойчине крило".
Мета. Дослідити особливості жанру новели в поєднанні з епістолярним жанром, розкрити основний морально-етичний пафос новели.
Виклад основного матеріалу. "Сойчине крило" було надруковано в зб. «На лоні природи» в 1905 році. Твір має підзаголовок "Із записок відлюдька". За словами І. Франка, новела написана у грудні 1905 року. Це період російсько-японської війни (1904–1905 рр).
"Цікавий для критика хронотоп новели (фабульний час повісті-новели триває декілька годин новорічного вечора, а сюжетний, по суті, охоплює все життя центрального персонажа; фабульна дія розгортається у кімнаті головного героя твору). Проблематика тексту має екзистенційний характер, антропологія "Сойчиного крила" полягає у зображенні основних проблем буття взагалі і буття інтелігента зокрема" [1, с. 111].
Головний герой вважає, що переступає важливий життєвий рубіж "сьогоднішній празник буде заразом перший тріумф мойого нового світогляду, нової життєвої норми" [3, с. 432]. Проте Світ Массіно – це ілюзія, думаючи про котру, в душі його панує тимчасовий спокій і зваженість. Чого не скажеш про бурхливе життя його "опонентки" Манюсі, яка прагнучи жити, а не існувати, сама штовхає себе на важкий тернистий шлях випробувань. Момент прочитання листа стає "діалогом двох закоханих сердець" [2, с. 104], з передбаченням головною героїнею реакції її коханого "завважую, що вона, пишучи се, немов душею розмовляла зо мною і, укладаючи свої фрази, рівночасно своїми ящірчачими очима слідила кожний рух моєї душі. Вела зо мною нечутний діалог і зараз же відповідає на кожний заміт, що ворушиться в моїй душі" [3, с. 447]. Це свідчить про духовну близькість головних героїв.
Переживши всі життєві колізії, на які годі нарікати, Марія сидить біля Миколи Федоровича, що "конає. Перед моїми вікнами тільки що луснула японська бомба" [3, с. 467]. Таким чином автор порушує ще одну важливу проблему.
Дзвоник у передпокої порушує роздуми Хоми щодо закінчення листа. "Вона сидить у такій легкій сукні, червоній з білими цятками" [3, с. 471]. Сукня символізує ті трепетні, пронесені через життя, почуття.
Висновок. Тогочасне суспільство жило у вирі історичних подій, різких змін у свідомості і світогляді людей. Тому однозначно про вірність або невірність вчинків, заслужене засудження (звинувачення) чи нічим не підтверджене, говорити не можна. Адже людські орієнтири і світобачення постійно змінювались. Ні для кого не секрет, що різні за темпераментом люди, притягуються. Так стається і у Хоми з Манею. Незважаючи на тернисті стежки і те, що як запевняє нас Томассіно не зворушує його душу, лише байдуже чіпляє, "опоненти" зберегли свої почуття крізь роки, події, війну, час і образи.

Список використаних джерел
1. Антонюк О.  Психоаналітична інтерпретація новели "Сойчине крило" Івана Франка / О. Антонюк // Вісник Черкаського університету [Текст] : наук. журн. Вип. 198 Серія Філологічні науки / М-во освіти і науки, молоді та спорту України, ЧНУ ім. Б. Хмельницького. - Черкаси : Видавництво ЧНУ ім. Б. Хмельницького, 2011. –  С. 111-114.
2. Ритченко, Н. Г. Іван Франко. "Сойчине крило" / Н. Г. Ритченко // Все для вчителя : Інформаційно-практичний бюлетень. - 2012. - № 17/18. - С. 103-105.
3. Франко І. Я. Твори в 2-х томах. Т. 2. Оповідання. – К.: Дніпро, 1981. – 495 с.
4. Хорошков М. Українська новелістика кінця XIX – початку XX ст. крізь призму естетичних та етичних пошуків доби. / М. Хорошков // Вісник Маріупольського державного університету. Серія : Філологія. – 2010. – №4. – С.85-90.



Піменова А. В.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
Науковий керівник: Блєдних Т.Ю., к. філол.н., доцент
кафедри української літератури

Жанрові особливості українського роману у віршах ХХ століття
Український літературний процес ХХ століття характеризується виникненням та плідним розвитком унікального для мистецтва слова жанру – віршованого роману. Національна модель роману у віршах перейняла найзагальніші ознаки з англійської, польської та російської літератур, проте розвинулася за власною траєкторією.
Метою дослідження є визначення жанрової специфіки роману у віршах на основі творів українських письменників.
Хоча віршований роман в українській літературі з’явився майже на сто років пізніше, ніж в інших слов’янських, закріпився він міцніше, про що свідчать художня досконалість зразків цього жанру, їх кількісний склад а також висновки вітчизняних та зарубіжних дослідників. Тому актуальністю дослідження є вивчення феномену українського роману у віршах, зокрема історичного, його значення для розвитку мистецтва слова та осмислення історичного буття народу.
Історія української літератури засвідчує той факт, що саме у найбуремніші періоди історії народу, а отже мови та літератури, у світ виходили монументальні твори. Поява перших національних зразків роману у віршах пов’язана з творчою діяльністю покоління, яке отримало умовну назву «розстріляне відродження». Ця закономірність пояснюється насамперед виникненням потреби під час поворотів історії переосмислення буття народу, звідси і поява історичної тематики у літературних творах, у віршованих романах зокрема.
Так, 1926 року було надруковано перший в українській літературі історичний роман у віршах «Тарас Трясило» В. Сосюри. Вибір жанрової форми можна пояснити, з одного боку, прагненням описати та переосмислити певні історичні події (епічний пласт твору), а з іншого - передати тривожні почуття, викликані нестабільною суспільно-політичною ситуацією, репресіями, можливо, з метою завуалювати автором свої критичні погляди засобами поетичної виразності (ліричний пласт).
Жанр віршованого роману в українській літературі представлений також творами «Скелька» І.Багряного, «Вогонь і попіл» Н. Лівіцької-Холодної, «Маруся Чурай» та «Берестечко» Ліни Костенко, «Перст Аскольда» Л. Горлача, «Устим Кармалюк», «Северин Наливайко», «Клекотіли орли» А.Гудими, «Віків передзвони» Івана Козака.
В українському літературознавстві до тепер точаться суперечки з приводу визначення терміну «роман у віршах», проте більшість науковців розуміють віршований роман як самобутній змішаний жанр. Так, у «Літературознавчому словнику-довіднику» за ред. Р. Гром’яка знаходимо таке визначення: «роман у віршах – різновид змішаного жанру, який поєднує багатоплановість, епічні принципи розповіді з суб’єктивністю, притаманною ліричним творам» [2, 538].
Жанр увібрав у себе характерні риси епосу та лірики. Таким чином, він перейняв такі риси традиційного роману, як «багатоплановість, епічна об’єктивність» [1, 46 ], «розгорнута композиція», «сюжетність і розгортання широкої картини життя, бо дія тут наділена значною часовою тяглістю, а події постають як взаємопов’язані і взаємозумовлені, а також відтворюється складний розвиток характерів» [3, 10 ]. У структурі роману у віршах також можуть бути наявні монологи, діалоги, полілоги – традиційні компоненти драми в епічному творі, що дозволяє пожвавити оповідь та реалістично відтворити життєві епізоди. Тобто роман у віршах зберігає тісний зв’язок з жанром роману, який у свою чергу схильний абсорбувати в собі риси різних літературних родів та жанрів.
Віршованому роману притаманні такі характерні для ліричних творів риси, як «підвищена емоційність оповіді, переривання оповідного плану ліричним, поєднання зображення героя з прямим вираженням авторського ставлення до нього», трансформація образу автора-оповідача в ліричного героя твору, розширення функціональних можливостей ліричних відступів від безпосереднього вираження переживань, емоцій, авторської позиції до «істотних ланок у розвитку сюжету, в розкритті образів» [4, 381].
Оскільки роман у віршах в українській літературі продовжує розвиватися й надалі і представлений зразками творів Л. Горлача, О.Кузьменка, В.Марсюка є підстави вважати, що жанр міцно закріпився в нашій літературі, набув національних рис і збагатив жанрову систему української літератури.

Список використаних джерел
1. Дюжева К. Еволюція жанрів у творчості Ліни Костенко на шляху до віршованого роману / К. Дюжева / / Літературознавчі студії. 2011. Вип. 5. С. 4147.
2. Літературознавчий словник-довідник/ За ред. Р.Т. Гром’яка, Ю.І. Коваліва, В.І. Теремка. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 752с. (Nota bene)
3.Саєнко В. У просторі метаісторії/ В.Саєнко// Українська мова та література. – 2003. - №17(321). – С.8-13.
4. Cловарь литературоведческих терминов / Л.И. Тимофеев и С.В. Тураев. – М.: Просвещение, 1974. – 509 с.

Зеленко Ю. В.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
Науковий керівник: Шпак В.І., к. і.н., доцент
кафедри журналістики

СУЧАСНІ МЕТОДИКИ ПРОСУВАННЯ КНИГИ НА РИНКУ
Сьогодні маркетингові комунікації набувають дедалі більшого поширення. В науці вони проаналізовані в працях таких дослідників як Н. Баловсяк, Т. Герасимюк, М. Гришанова, В. Сова, О. Поціпух. Мета цієї публікації – описати і систематизувати новітні технології інтернет-маркетингу.
Брендинг – це послуга, що полягає в просуванні певного видавничого проекту або сайту видавництва. На сайті створюється співтовариство, члени якого мають доступ до інформаційно-пізнавальних матеріалів, отримують консультації, спілкуються один із одним.
Комунікації зі ЗМІ здійснюються шляхом розсилки прес-релізів, створення на веб-сайті спеціального розділу «прес-клуб» тощо.
Комунікації з цільовими групами – це взаємодія через Інтернет із представниками цільових сегментів ринку (розсилки електронною поштою інформації про видання, про акції та конкурси, запрошення на заходи, комерційні пропозиції).
Наявність корпоративного веб-сайту. Більшість сучасних видавництв ознайомлюють читачів із репертуаром видавництва. Однак крім цього потрібно регулярно оновлювати стрічку новин, налагодити зворотний зв’язок із споживачами на форумах.
Інтерактивні прес-конференції в режимі онлайн (онлайн-відео) дають можливість вийти на прямий контакт із аудиторією, а потім розмістити відео в загальнодоступний архів. Залежно від цілей прес-конференції можливо присвятити як обговорення конкретної проблематики, так і інтерв'ю з відомими особистостями.
Корпоративний блог дозволяє розповідати про життя видавництва, процес видання книг, новинки, загальні тенденція книжкового ринку. Крім того, наявність блогу є плюсом до іміджу видавництва – характеризує його як сучасне та динамічне.
Комунікації в соціальних мережах – особливий вид реклами в Інтернеті, спрямований на залучення на сайт відвідувачів із соціальних мереж та сервісів. Дає можливість моніторити відгуки про видавництво і його проекти, ставлення громадськості і окремих її груп, попереджати негатив, вчасно реагувати на нього.
До інших важливих можливостей використання соціальних мереж у PR-діяльності видавництва можна віднести: запрошення відвідувачів на різноманітні заходи видавництва: презентації, літературні читання, перфоменси; підвищення відвідуваності сайту видавництва, інтернет-магазину; надання оперативних консультацій або іншої інформаційної підтримки читачам та покупцям; просування авторів, конкретних видань чи проектів; відслідковування новин конкурентів і тенденцій ринку; моніторинг відгуків про видавництво і його проекти.
Буктрейлери або книготрейлери – своєрідні рекламні ролики до книжок, у кадрі яких може виступати автор, можуть бути витяги з інтерв’ю чи презентацій, а також викладається анотація до книги тощо.
Буккросинг (від англ. Bookcrossіng). Людина, прочитавши книжку, залишає її у якомусь громадському місці (парк, кафе, станція метро) для інших. Створюється спеціальний сайт, на ньому реєструється буккросер та книги. Кожна зареєстрована книга має свій унікальний код (англ. BCІD – BookCrossіng ІD), а також інформацію про своє місцеперебування.
Мерчандайзинг полягає в проведенні спеціальних робіт із розміщення книг на прилавку, оформленні місць продажів, стелажів і полиць для книг.
Видавці також можуть використовувати ярмарки, презентації, плакати, рекламні банери на сайтах та рекламні листи електронною поштою як методи просування.
Отже, найпоширеніші сучасні технології інтернет-маркетингу: брендинг, комунікації зі ЗМІ, комунікації з цільовими групами, створення сайту, проведення інтерактивних прес-конференцій, створення буктрейлерів, мерчандайзинг, виставкова і ярмаркова діяльність.

Список використаних джерел
1. Баловсяк Н. В. Просування товарів і послуг в Інтернеті в умовах розвитку соціальних мереж [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://intkonf.org/kand-pedagog-nauk-balovsyak-nv-prosuvannya-tovariv-i-poslug-v-interneti-v-umovah-rozvitku-sotsialnih-merezh.
· [Назва з екрану]
2. Герасимюк Т. Н. Інтернет як середовище та інструмент реалізації паблік рилейшнз [Електронний ресурс] . – Режим доступу до ресурсу: http://reff.net.ua/48175
3. Гришанова М. О. Мерчандайзинг ефективніший за рекламу // Контракти. – 2006. – № 47. – С. 17–20.
4.Сова В. В. Маркетинг у соціальних мережах // Восьма Міжнародна науково-практична інтернет-конференція «Сучасність, наука, час. Взаємодія та взаємовплив» [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://іntkonf.org
5. Поціпух О. Українські буктрейлери: додаткова промоція книги чи забавки для видавця? [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://www.chytomo.com.



Співаковський О. Ю.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
Науковий керівник: Савенкова Л.В., к. пед.н., професор
кафедри журналістики

редагування концертно-театральних афіш
Мало вивченою на сьогодні лишається проблема редагування афіш загалом і рекламних повідомлень на афішах зокрема.
Різні аспекти мовних особливостей функціонування рекламних текстів були предметом дослідження таких фахівців, як М. М. Кохтєв, Д. Є. Розенталь, О. А. Сичова, В. В. Учонова та ін. Серед українських мовознавців дослідженню реклами присвятили свої праці В. В. Бугрим, О. В. Анопіна, О. М. Балакірева, Л. П. Березовець, О. А. Василевський, Л. В. Гашпаравичова, В. М. Гой, І. В. Гріліхес, О. І. Зелінська, Ю. Б. Корнєва, Н. М. Лисиця, Л. Д. Маєвська, І. П. Мойсеєнко, О. І. Панченко, А. С. Токарська, Р. Є. Якель та ін.
Метою дослідження є визначення основних аспектів роботи редактора над концертно-театральними афішами.
Афішу можна розглядати як достовірне документальне джерело, що містить точну інформацію про репертуар того чи іншого театру, склад його трупи, виконавців конкретної вистави.
Сучасні концертно-театральні афіші потребують особливого підходу до їх редагування. В першу чергу варто звертати увагу на те, як композиційно розставлені всі елементи рекламного повідомлення. Недотримання елементарних правил композиції погіршує сприйняття афіші як цілісного інформаційно-рекламного повідомлення.
Також потрібно приділити особливу увагу шрифтам, якими складений текст. Він має бути читабельним, зрозумілим та привабливим одночасно. Слід враховувати, що головну інформацію афіші (назва події, концерту, виконавця, дата, час і місце проведення) варто виділити більшим за кеглем та яскравішим шрифтом.
Досить часто ми зустрічаємо афішні матеріали, де цих побажань не дотримано. Як результат – текст афіші сприймається важко, відділити основну інформацію від другорядної майже неможливо.
Часто можна побачити афіші, де текст важкий для сприйняття через неправильно підібрану кольорову гамму для фону та тексту, що створює певний дисонанс при читанні. Як результат, ця інформація не сприймається взагалі.
Текст афіші має бути влучним та зрозумілим. Афіші, де тексту забагато, де він невиразний, не досягнуть бажаного результату. Через елементарну неуважність автора чи редактора (наприклад, неточно вказане місце події) афіша також втрачає свою ефективність. Щодо місця проведення заходу, то часто можна побачити афіші, де неправильно вказана назва організації, концертного майданчика. Існують афіші, котрі дають неточну інформацію (наприклад, у афіші до опери «Орфей і Єврідіка», котра йде в оперній студії Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, вказано: «Постановник: Л. Леванова», хоча правильно
· «Режисер-постановник: Л. Леванова»).
Не на користь рекламному тексту афіші й уживання російськомовних кальок. Як приклад можна навести рекламу-афішу благодійного проекту, слоган якої звучить: «Ти можеш його спасти!», замість правильного україномовного варіанту «Ти можеш його врятувати!».
Останнім часом популярним методом привернення уваги до афіші стали неоднозначні слогани, які можуть мати різний підтекст, часто ненормативного, вульгарного характеру. Цього, безперечно, потрібно уникати.
Отож, враховуючи усі вище наведені приклади, можна зробити висновок, що основними критеріями, на які варто звертати увагу при створенні концертино-театральних афіш та рекламних бордів є: композиційна правильність розставлення елементів афіші; правильно підібраний шрифт та кегель тесту рекламного повідомлення (афіші); уникання граматичних помилок та російськомовних кальок; правильно підібрана кольорова гамма тексту та фону афіші; текст афіші має бути влучним та зрозумілим; уважність при створенні афіш; рекламний текст має бути позбавленим вульгарних підтекстів та неоднозначних трактувань.

гСписок використаних джерел
1. Волинець О. О. Реклама як вид мистецтва / Волинець О. О. // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Серія 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія : [зб. наукових праць] / ред. рада: В. П. Андрущенко (голова). – Київ : Видавництво НПУ імені М. П. Драгоманова, 2012. – Вип. 28 (41). – С. 128-134.
2. Жатько О. Театральна афіша, як історичне джерело дослідження мистецтва театру / Олена Жатько. – Режим доступу: http://niklife.com.ua/focus/30755. – Назва з екрану.
3. Закон України про рекламу : редакція від 03.10.2014. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua. – Назва з екрану.






Скобелко І. О.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
Науковий керівник: Жадько В.О., д. філос.н., професор
кафедри журналістики

ІЛЮСТРУВАННЯ ДИТЯЧОГО ВИДАННЯ
Створення ілюстрацій до літературно-художніх дитячих видань – дуже складний процес. Перш за все, повинен враховуватися вік читача. Ілюстрація також має відповідати змісту твору і полегшувати сприйняття його читачем.
Відповідно до стандарту «Видання для дітей. Поліграфічне виконання. ДСТУ 29-62002» поділяють на чотири вікові групи [1]: І група видання для дітей віком до 5 років включно; ІI група видання для дітей віком від 6 до 10 років включно; III група видання для дітей віком від 11 до 14 років включно; IV група видання для підлітків від 15 до 18 років включно.
Така класифікація є спрощеною, адже у своєму психофізичному розвитку та соціалізації дитина проходить значно більше етапів. Тому Е. Огар вважає, що видавці повинні орієнтуватися на більш деталізовану вікову диференціації: 2-3 роки (дитина готова до перших опосередкованих контактів з книгою); 3-6 роки (період раннього дитинства, перші спроби читання); 6-8 років (період власне дитинства, початок самостійного читання); 9-11 років (період зрілого дитинства, активної соціалізації; дитина потребує літератури, яка б давала їй знання та навички, необхідні в майбутньому для участі в суспільному житті); 11-15 років (підліток; зміни в інформаційних, естетичних, духовних запитах підлітка повинні позначатися на змісті, тематиці, системі образів, способі викладу); 16-17 років (юнацька група або наймолодша серед «дорослих» категорія читачів).
Залежно від віку читача в дитячих виданнях змінюється кількісне та якісне співвідношення між текстом та ілюстративним рядом, їхня роль в переданні закладеної автором інформації, у створенні відповідної емоційної атмосфери. З переходом від однієї вікової групи до іншої увага юного читача поступово переходить від інформації, що міститься в графічному образі, на інформацію, закладену в тексті. Поступово зменшується відсоткова частка ілюстрацій та пропорційно до цього збільшується текстова частка.
З дорослішанням дитини-читача змінюються також форми зв’язку між змістом тексту та ілюстрацій. Перший варіант цих «взаємин» є доволі традиційним: відомості, які містяться в словесному повідомленні, є основними, інформація ж, яка подається через ілюстрацію, їх лише доповнює. У другому випадку ілюстрація і текст «міняються ролями»: зображення подає найбільш узагальненні відомості, а словесний текст їх ніби коментує, доповнює конкретними деталями. Третя ситуація складається тоді, коли ілюстрація і текст пов’язані між собою лише спільністю теми, тобто словесний текст розповідає про одне, ілюстрація – про інше, об’єднує їх лише читач – власними зусиллями. І при четвертому варіанті текст і ілюстрація створюють смислову цілісність: зрозуміти поодинці їх неможливо.
Учасникам творчого процесу підготовки майбутнього видання слід пам’ятати, що дитина є творчою особистістю. Спосіб описування дійсності або спосіб передання інформації в ілюстрації повинен бути особливий. Потрібна яскрава і захоплива художня інтерпретація реальних предметів і явищ життя, проте варто також зважати на вікові можливості сприйняття ілюстративного матеріалу.
Дитяча ілюстрація здатна формувати естетичний смак дитини, вчити асоціативно мислити, «читати» образи, розвивати спостережливість. Для цього вона повинна бути майстерно виконана і доцільно використана у виданні. Тематика, манера і стиль виконання ілюстрацій залежать від виду літератури, жанру і тематики твору, його цільових настанов, віку читацької аудиторії.

Список використаних джерел
1. «Видання для дітей. Поліграфічне виконання. Загальні технічні умови» : ГСТУ 29.6-2002. – Чинний від 2002.08.01 [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://www.chytomo.com/standards/vydannya-dlya-ditey-polihrafichne-vykonannya-hstu29-62002
2. Огар Е. І. Дитяча книга: проблеми видавничої підготовки: навч. посіб. для студ. вузів / Е. І. Огар. – Львів: Аз-Арт, 2002. – 158с.
3. Огар Е. І. Особливості семіотики сучасної дитячої книжки / слово – зображення – форма / Е. І. Огар // Книга і преса в контенті культурно-історичного розвитку суспільства: Зб. наук. праць. – Львів., 1998. – № 8. – С. 33–52.
4.Огар Е. І. Типологічний аналіз сучасної книги для дітей / Е. І. Огар // Львівська наук. б-ка ім.. В.Стефаника, 1999. – № 6. – С. 371–384 с.
5.Сава В. І. Художньо-технічне оформлення книги / В. І. Сава. – Львів : Оріяна-Нова, 2003. – 166 с.
6. Шевченко В. Е. Художньо-технічне редагування : підручник для студ. вищ. навч. закл. / В. Шевченко; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Ін-т журналістики. – К. : Паливода А. В., 2010. – 515 с.





Секція 6. Методи інтеграції особистості у соціальний простір


Чмуневич В. А.,
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова,
Науковий керівник:Матусевич Т.В.., канд. філос.. наук, викладач
кафедри соціальної політики


СОЦІАЛЬНИЙ ПРОСТІР СУЧАСНОГО СВІТУ
Соціальний простір - це простір, який людство освоює у процесі свого існування та розвитку. Щоб зрозуміти особливу природу суспільного простору як об'єктивно існуючого , важливо виробити уявлення про цілісну систему суспільного життя. Ця система включає в якості своїх компонентів предметний світ,який людина оновлює у своїй діяльності, та її ставленню до інших.[1] Соціальний простір твориться самими людьми, вони змінюють його стосовно своїх інтересів. Актуальність теми зумовлена тим, що соціальний простір відіграє найважливішу роль в соціальних, економічних, політичних і культурних процесах сучасного світу.
Дослідженням проблем соціального простору займалися: Мерло-Понті, С.Б.Кримський, Ж.Бодрійр, М. Фуко , відомий французький соціолог П. Бурдьє та англійський соціолог Е. Гідденс.
Соціальний простір , містить сукупність соціальних груп, індивідів, об'єктів у їх взаємному розташуванні ,є базовим елементом суспільної матерії. Характеристики соціального простору відбиваються у світогляді людини різної історичної епохи. Сучасний соціальний простір не має жодних аналогів в історії поступу людської спільноти. Глобальний світогляд забарвлює існування людини новим усвідомленням соціальних проблем, які несуть вплив суспільства стосовно індивідів, надзвичайно масштабний тиск науково-технічого прогресу й засобів масової інформації на людину. На сучасному етапі розвитку суспільства змінено систему сприйняття простору окремим індивідами і соціальними групами, що відбувається здебільшого через освітню програму. Освітня програма і наука визначають, яким чином індивід або група осіб повинні розуміти простір, середовище, у якому вони перебувають, а також що саме про цей простір вони повинні знати і пам'ятати.
Отже, висновком даного дослідження є те , що дослідження поняття соціального простору дає підстави для аналізу ряду змін в соці