Лекції з УвМО

ТЕМА І. ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ 1 СИСТЕМА ДИСЦИПЛІНИ "УПРАВЛІННЯ В МИТНІЙ СЛУЖБІ"


Предмет вивчення управління як навчальної дисципліни
Поняття управління в митній службі
Предмет, завдання і зміст дисципліни "Управління в митній службі"


Предмет вивчення управління як навчальної дисципліни

"Управління" як навчальна дисципліна вивчається в більшості навчальних закладів України в кінці періоду теоретичного навчання. Крім галузевих теорій управління, які вивчаються у спеціалізованих закладах, викладаються такі дисципліни: "Соціальне управління", "Державне та муніципальне управління", "Організаційно-правові засади державного управління", "Управління організаціями", "Теорія управління", "Управління підприємством", "Основи науки управління", "Основи наукової організації управління та праці", "Основи менеджменту", "Менеджмент організації", "Системологія організації", "Управління персоналом" тощо.
Призначення навчальних дисциплін управлінського спрямування полягає в тому, щоб підготувати випускників вищих навчальних закладів до здійснення управлінської діяльності під час роботи в органах державного управління, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях.
Названі дисципліни тісно пов'язані з такими дисциплінами:
"Оперативно-розшукова діяльність", особливо коли це стосується планування та прогнозування аналітичної роботи;
"Судові та правоохоронні органи України", "Адміністративне право", "Адміністративна діяльність правоохоронних органів", коли це стосується державного управління правоохоронними органами, розподілу повноважень;
"Кримінальний процес" і "Криміналістика", коли це стосується проведення тактичних дій, розробки типової поведінки, планування, здійснення контрольних функцій;
іншими дисциплінами управлінського спрямування.
У зазначених дисциплінах досліджуються питання про те, з якою метою, на яких засадах проводиться і з чого складається відповідна діяльність державних апаратів, вивчаються методи її здійснення.
"Основи управління" - дисципліна, що містить відомості про те, як найбільш ефективно організовувати свою діяльність, використовувати засоби і прийоми оптимального вирішення управлінських завдань.
На відміну від "Основ управління" дисципліни теоретичного напрямку ("Теорія управління", "Управління в митній службі") розповідають про вже досліджені наукою закономірності управління та рекомендації з їх упровадження у практичну управлінську діяльність, про певне коло управлінських відносин, характерних для діяльності цих органів.
У деяких західних університетах навчальні дисципліни із вивчення публічного управління, публічної адміністрації, адміністративної науки з'явилися ще сторіччя тому, хоч являли собою зібрання різних фрагментів з інших галузей знання і уривчасті відомості про управління в даній країні. Одні автори (наприклад, нідерландський дослідник М. Рутгерс) не вважають державне управління єдиною наукою, оскільки в цьому предметі містяться різні за характером відомості (про управління полюванням, закордонними справами тощо), інші розглядають управління як єдину науку (американські дослідники У. Мезарос, Д. Бальфур). Більшість європейських фахівців вважають "публічне управління" або "адміністративні науки" (тепер ця назва дається у множині) особливою галуззю, що має "міждисциплінарну природу". Потрібно також врахувати, що слово "адміністративний" означає публічне управління (не тільки державне) і тим відрізняється від змісту терміна "менеджмент", який передбачає управлінську діяльність у ширшому плані (не тільки публічну) з переважанням управління виробничою і комерційною діяльністю.
Американський автор X. Раадшельдерс вважає, що розвиток адміністративної науки пройшов декілька етапів, пов'язаних із загальними тенденціями розвитку соціальних наук. До 50-х pp. XIX ст. панував вузький "камеризм" (М. Рутгерс) у вивченні деяких питань в рамках окремо взятої країни. По суті, окремої науки публічного управління (адміністрації) не було. З другої половини XIX ст. до 50 - 60-х pp. XX ст. у науці спостерігалося прагнення до створення універсальних теорій. У 50 - 60-х pp. визначився перехід до диференціації, поглибленого вивчення окремих сегментів, управлінських інститутів. З 80-х pp. розробляються теорії середнього рівня. Головна увага приділяється не інститутам, а зв'язкам, взаємозалежностям, ролям.


Поняття управління в митній службі

Для успішного розвитку соціально-політичної та економічної сфер важливе значення мають захисна, правоохоронна і фіскальна
діяльність держави, у тому числі й та, яку здійснює митна служба, яка є підсистемою системи органів виконавчої влади і важливим важелем державного управління. При цьому митна служба постає у ролі елемента керівної системи і виконує відповідні функції держави.
Необхідною методологічною вимогою при описі будь-якої підсистеми державного управління (і будь-якої її ланки) - від керованого об'єкта (організації, установи тощо) до вищого рівня державної влади - є охоплення всього різноманіття взаємодіючих елементів та подання їх у вигляді єдиної взаємообумовленої конструкції (об'єктивної системи).
Для управління митною службою системне уявлення про її компоненти, елементи і їх взаємозв'язки має велике теоретичне та методологічне значення.
Слід виділити три логічні схеми, за допомогою яких розкриваються різні аспекти системи управління митною службою.
Перша схема - зовнішнє управління стосовно митної служби.
Суб'єктом управління є органи державної влади або їх посадові особи, яким підпорядкована митна служба, зв'язками є створювані ними керівні управлінські впливи на об'єкт управління - систему органів митної служби або її керівників та інформація про стан об'єкта управління і виконання ним поставлених завдань.
Безпосередніми суб'єктами управління митною системою є Президент України та Кабінет Міністрів України. Опосередковано суб'єктом управління є також Верховна Рада України.
Друга управління суспільними процесами з боку митної служби.
Суб'єктом є працівники органів митної служби, які виконують основні функції, покладені на митну службу, в силу виконання своїх посадових функціональних обов'язків.
Об'єктом є суспільні відносини у сфері здійснення митної справи.
Суб'єкт управління (органи митної служби як керівна підсистема) - взаємодії (підсистема прямих і зворотних зв'язків) - суспільна система (підсистема компонентів суспільства, підданих управлінню). У такій системі суб'єкт управління (державний орган) обумовлює державно-владний характер і переважно правову форму взаємозв'язку та взаємодії відповідних сторін. Суспільна система формує головним чином зміст взаємодії як діалектичне сполученя закономірностей, потреб та інтересів суспільної системи і можливостей (організуюче-регулюючих потенцій) суб'єкта управління через реалізацію митної політики держави. Тут особлива увага приділяється закономірностям, потребам та інтересам суспільної життєдіяльності.

Третя - внутрішнє управління в системі митної служби, тобто забезпечення організації та функціонування системи.
Суб'єктом є керівні підрозділи або посадові особи митної служби, які діють на відповідних рівнях і складають у своїй сукупності керівну підсистему всієї системи цих органів у цілому і кожного з них окремо та на які покладено виконання функцій управлінської діяльності.
Об'єктом є співробітники, служби, підрозділи, органи та діяльність підрозділів або окремих співробітників.
Зв'язками є створювані суб'єктом керівні управлінські впливи на об'єкт управління та інформація про стан об'єкта управління і виконання ним поставлених завдань.
При першій і третій схемі управління система суб'єктно-об'єктних залежностей передбачає: суб'єкт управління - впливи -керовані об'єкти, де перевага на боці суб'єкта управління, а керовані об'єкти сприймають його рішення та дії й використовують їх у процесі власного функціонування. У другій схемі безпосередні впливи виключаються з взаємодій і беруться в готовому, сформованому вигляді; у суспільній системі також виділяються тільки ті її сторони і прояви, що підлягають державно-керівним впливам.
Особливістю управління митною службою є державно-владний характер і переважно правова форма взаємозв'язку та взаємодії суб'єкта й об'єкта управління.
Предметом нашого розгляду є внутрішнє управління або управління в митній службі України. Проте внутрішнє управління завжди пов'язане з першими двома і розглядається в комплексі та взаємній залежності.
Зміст управління в митній службі можна визначити, розглядаючи сутність і зміст соціального управління. Соціальне управління - це діяльність, яка здійснюється на організаційній або правовій основі, необхідна для коригування природного руху (поведінки, діяльності, динаміки системи), що визначається початковими умовами (структурою, технологією, соціальними відносинами, політичною системою, енергетичним станом тощо) та обмінними процесами (енергетично-матеріально-інформаційним обміном) у системі та із середовищем і надання об'єкту (системі) якостей або станів, необхідних для досягнення мети.
Розглядаючи управління в митній службі можна виділити такі основні об'єкти управлінського впливу: 1) організаційна й функціональна структури митної служби та її підрозділів; 2) основна діяльність митної служби (технологічні процеси і схеми); 3) забезпечуюча діяльність митної служби (кадрове, інформаційне, матеріально-технічне, фінансове, документаційне та правове забезпечення); 4) процеси розвитку і модернізації системи та діяльності митної служби; 5) поведінка працівників митної служби; 6) соціальні процеси та відносини всередині системи митної служби.
Відповідно управління в митній службі передбачає: визначення цілей, завдань і функцій митної служби (органу, підрозділу, співробітника); розробку й удосконалення їх організаційної та функціональної структури; забезпечення трудовими, матеріально-технічними, інформаційними та іншими ресурсами; підготовку, прийняття і реалізацію управлінських рішень; забезпечення скоординованості дій органів, служб, підрозділів, співробітників; регулювання і організовування їх функціонування з урахуванням оперативної обстановки та відхилень від намічених цілей; забезпечення розвитку і модернізації системи та діяльності митної служби й інші види діяльності.
Таким чином, управління в митній службі можна визначити як особливий вид діяльності спеціально створених апаратів та посадових осіб, наділених певними повноваженнями щодо упорядкування системи митної служби, забезпечення її оптимального функціонування і розвитку з метою ефективного вирішення завдань з реалізації митної політики держави.


Предмет, завдання і зміст дисципліни "Управління в митній службі"

Предметом дисципліни "Управління в митній службі" є вивчення понять, теорій і принципів науки управління, оволодіння створеними нею практичними рекомендаціями, здійснення управлінської діяльності в органах митної служби. Дисципліна вивчається у вузах наприкінці періоду навчання. Через те, визначаючи її завдання, необхідно підкреслити, що предметом її вивчення не є проблеми самої організації та зміст діяльності окремих підрозділів митної служби, це є предметом ряду інших навчальних дисциплін(спеціальних). Завдання дисципліни - на основі одержаної професійної підготовки прищепити знання та навички професійного управління, що допоможуть правильно організувати систему управління, приймати найбільш ефективні рішення, організувати їх оптимальне виконання, а також: дати уявлення про засоби і шляхи подальшого вдосконалення управління в галузі митної справи, боротьби зі злочинністю та порушеннями митних правил.
Предметом дисципліни є питання, що належать до зовнішньої і внутрішньої сторони управління в сфері діяльності митної служби України. Зовнішня складається із впливу на зовнішньоекономічну діяльність, злочинність та правопорушення, повністю ґрунтується на правових нормах. Завдання її наукової організації зводиться до розробки і застосування заходів (методів), що підвищують ефективність управлінського впливу, передбаченого законом.
Внутрішня сторона управління надає набагато більше можливостей для її вдосконалення. У минулому ця сторона управління не привертала до себе достатньої уваги, її нормативна регламентація розвинена слабо і, крім того, має більш обмежені завдання, оскільки багато питань внутрішньо-організаційної діяльності не потребують безпосереднього правового регулювання і можуть бути успішно вирішені на основі наукових рекомендацій.
Названа дисципліна тісно пов'язана, передусім, з такими дисциплінами:
митна політика;
оперативно-розшукова діяльність;
адміністративне право;
порушення митних правил;
кримінальний процес тощо.
У зазначених дисциплінах досліджуються питання про те, з якою метою, на яких засадах проводиться, у чому полягає діяльність відповідних апаратів митної служби, вивчаються прийоми і засоби, що використовуються в цій діяльності, а також методи її здійснення.
Базою для вивчення є дисципліна "Основи менеджменту", яка вивчається раніше і розглядає загальні питання управління. Система дисципліни - це логічно послідовний ряд питань (тем), визначених її предметом. Структура навчальної дисципліни обумовлена складністю та багатогранністю як соціального управління в цілому, так і управлінням органами митної служби зокрема.


Питання для самоконтролю:

Визначте предмет вивчення управління як навчальної дисципліни.
Назвіть дисципліни, пов'язані з дисципліною "Управління в митній службі".
Охарактеризуйте логічні схеми, за допомогою яких розкриваються аспекти системи управління митною службою.
Дайте визначення і розкрийте поняття управління в митній службі.
Охарактеризуйте загальні складові елементи системи митної служби.
Дайте визначення предмета, завдань і змісту дисципліни "Управління в митній службі.







































ТЕМА 2. МЕХАНІЗМ СОЦІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ


1. Поняття механізму соціального управління.
2. Складові елементи механізму управління.
3. Цілі управління.
4. Функції управління.
5. Принципи управління.

1. Поняття механізму соціального управління

Незважаючи на фундаментальність і важливість поняття "механізм управління" до останнього часу не вироблено сталого визначення цього поняття й немає єдиного підходу до визначення його складових елементів. Усе це виявляє аналіз праць фахівців з державного та соціального управління.
Такий аналіз слід розпочати з визначення поняття "механізм". Його використовують у таких основних значеннях: 1. Внутрішня будова машини, прилада, апарата, яка приводить їх до дії. 2. Система, пристрій, які визначають порядок будь-якого виду діяльності. 3. Сукупність проміжних станів або процесів будь-яких явищ.
До питання про механізм соціального управління різні вчені підходять по-різному: одні виділяють компонентно-концептуальні елементи в цьому механізмі, інші - компонентно-ситуаційні елементи, треті - ототожнюють механізм управління з управлінням узагалі, тобто включають у поняття "механізм управління" все управління (статику і динаміку). Також існують інші позиції.
Більшість вчених визначають основною рисою соціального управління наявність специфічного механізму його здійснення.
Механізм соціального управління може бути визначений як взята в єдності система елементів, за допомогою якої забезпечується результативний управлінський вплив на процес управління в соціальній системі.

2. Складові елементи механізму управління

В.Б. Авер'янов, досліджуючи державне управління, доводить певну єдність і однопорядковість механізму державного управління та механізму виконавчої влади і робить спробу визначити механізм виконавчої влади завдяки аналізу механізму державного управління. З огляду на завдання та цілі свого дослідження він розглядає механізм управління більшою мірою з позиції структурно-організаційного підходу. Механізм державного управління в нього - це сукупність державних органів, організованих у систему для виконання цілей (завдань) державного управління відповідно до їх правового статусу, та системи правових норм, що регламентують процес реалізації вказаними органами свого функціонального призначення '. При цьому він зазначає, що структурно-функціональне розуміння механізму державного управління спонукає до включення у його систему суспільних відносин державного управління, але зазначені відносини, як і сам механізм державного управління, виступають самостійними складовими елементами державного управління.
На нашу думку, цілком справедливо М.1. Круглов наголошує на комплексному характері механізму управління: "Механізм державного управління - це сукупність економічних, мотиваційних, організаційних і правових засобів цілеспрямованого впливу суб'єктів державного управління і впливу на їх діяльність, що забезпечують узгодження інтересів взаємодіючих учасників державного управління.
Оскільки фактори державного управління можуть мати економічну, соціальну, організаційну, політичну і правову природу, комплексний механізм державного управління повинен являти собою систему економічних, мотиваційних, організаційних, політичних та правових механізмів" 2.
Залежно від підсистем державного управління можна розглядати комплексний механізм державного управління як загальні частини й частини підсистем та інститутів системи державного управління та їх взаємозв'язки.
Отже, механізм управління є складним і системним утворенням, що органічно поєднує в собі рані складові елементи. Наведені вище підходи до його визначення та думки науковців щодо зазначеної проблеми не вичерпують усіх можливих поглядів, але визначають основні підходи до розкриття та вирішення цієї проблематики. У вузькому розумінні механізм управління - це статична єдність певних структурних елементів, які слугують інструментом організації управлінських явищ і процесів. У широкому розумінні - це інструменти впливу на управлінську інформацію, які забезпечують динаміку, реальне функціонування усієї статичної єдності елементів.
Таким чином, комплексний механізм соціального управління складається зі структурно-функціонального, структурно-організаційного механізму та механізму управлінської діяльності.
Структурно-органЬаційний механізм утворюють елементи соціальної системи: елементи суб'єкта управління, елементи об 'єкта управління.
Структурно-функціональний механізм складають основні підсистеми соціальної системи, утворені для виконання відповідних сукупностей функцій: економічна, соціальна, політична, нормативна (правова), комунікативна тощо.
Наведемо визначення управлінської діяльності.
Управлінська діяльність доцільні дії суб'єктів управління, які базуються на застосуванні на практиці знань, умінь, навичок, способів і засобів, вироблених історичним досвідом, науковим пізнанням, за допомогою яких забезпечується організація процесу управління та результативний управлінський вплив на процес функціонування системи.
Виходячи з того, що предметом управлінської діяльності є інформація, можна сказати, що елементами механізму управлінської діяльності є складові, за допомогою яких можна здійснювати цю діяльність.
Механізм управлінської діяльності становить елементи, які впливають на управлінські відносини або інформацію як предмет управлінської діяльності. За допомогою інформації здійснюється керівний вплив на процеси, які відбуваються в системі, для досягнення необхідних бажаних станів (цілей) та отримується інформація про стани об'єкта управління і системи в цілому.
Механізм управлінської діяльності це система елементів або частин елементів, за допомогою яких забезпечується організація процесу управління та результативний управлінський вплив на процес функціонування системи, тобто забезпечується необхідна динаміка системи.
Механізм управлінської діяльності складається з таких частин:
Цільова частина - сукупність усіх цілей, на реалізацію яких спрямована управлінська діяльність (підвищення ефективності виконання основних функцій системи).
Функціональна частина - види управлінської діяльності (пізнавально-програмувальні та організаційно-регульовані), необхідні Для виконання основних функцій організації.
Методологічна частина - ті методи, які використовуються при виконанні всіх видів управлінської діяльності, тобто забезпечують виконання функціональної частини.
Частина, яка відображає сукупність принципів, - норми або правила, за якими потрібно здійснювати успішну управлінську діяльність.
Інструментальна частина - управлінські рішення, повноваження, засоби інформаційно-матеріально-енергетичного (І-М-Е) впливу на об'єкт управління.
Технологічна частина - технологія підготовки прийняття і виконання управлінських рішень.
Розглянемо основні елементи механізму управлінської діяльності.
При описі системних зв'язків державного управління треба враховувати, що перераховані елементи самі мають складну, багаторівневу та ієрархічну організацію, виявляючи себе у вигляді певних підсистем: підсистема цілей, функціональна структура, організаційна структура, підсистема управлінської діяльності і, звичайно, підсистема принципів. Тому її важко зобразити схематично, але кожен, хто теоретично або практично пов'язаний з управлінням, має чітко уявляти, що з яким би одиничним елементом управління він не мав справу - компетенцією державного органу, формами і методами його діяльності, його рішеннями або організаційними заходами, - цей елемент уписаний через групу однозначних елементів у систему онтологічних елементів державного управління.
Необхідною методологічною вимогою при описі будь-якої підсистеми державного управління (і будь-якої її ланки) - від керованого об'єкта (організації, установи тощо) до вищого рівня державної влади - є охоплення всього різноманіття взаємодіючих елементів та уявлення їх у вигляді єдиної взаємообумовленої конструкції (об'єктивної системи).
Можна зробити висновок, що всі елементи механізму управління є системою засобів, за допомогою яких забезпечується результативне управління в соціальній системі.


3.Цілі управління

Одним із ключових завдань управління є підтримка балансу між входом і виходом організації. Іншим не менш важливим завданням управління є встановлення балансу інтересів різних соціальних інститутів і груп людей, котрі зацікавлені у функціонуванні організації та впливають на характер, зміст і спрямованість її функціонування. Баланс інтересів визначає, куди буде рухатись організація, її цільову орієнтацію у вигляді місії та цілей.
Визначення місії та цілей організації, розглянуте як один із процесів управління, складається з трьох підпроцесів, кожен з яких вимагає великої та відповідальної роботи. Перший підпроцес полягає у формуванні місії організації, що в концентрованій формі виражає сенс існування організації, її призначення. Місія надає організації оригінальності, наповнює роботу людей особливим змістом. Далі йде підпроцес визначення довгострокових цілей. Завершенням є підпроцес установлення короткострокових цілей. Формування місії та встановлення цілей організації забезпечують розуміння, для чого функціонує організація і до чого вона прагне.
У трактуванні поняття "мета" у дослідників повної згоди немає. Філософи, наприклад, дають таке визначення: "Мета - передбачення у свідомості результату, на досягнення якого направлені дії". Кібернетики розуміють мету дещо інакше. "Твердження, що система прямує до мети, означає, що її дії зводять до мінімуму розбіжність між наявним станом або величиною на виході й деяким заданим станом. Цьому станові відповідає величина, що означаєть-ся терміном "мета". Психологи вважають, що мета - це "усвідомлення, тобто виражене у словах передбачення, майбутнього результату дії".
В управлінні існують різні визначення поняття "мета":
мета ідеальний образ бажаного, можливого і необхідного стану керованої системи (за Е.М. Коротковим .);
мета це конкретний стан окремих характеристик організації, досягнення яких є для неї бажаним і на досягнення яких спрямована її діяльність (за О. С. Віханським );
мета описує бажаний кінцевий результат діяльності. Вона виділяє ядро, головні характеристики проблемної ситуації й описує новий, стійкий стан управлінського процесу;
мета це стан об'єкта управління, до досягнення якого прагне організація.

Вибір мети організації є одним з найвідповідальніших моментів у процесі вироблення і прийняття управлінських рішень. Відповідно до обраної мети формується стратегія розвитку організації, тактика, розробляються прогнози і плани дій, оцінюються результати прийнятих рішень та дій.
Мета є найважливішою характеристикою процесу управління, його змістом. Власне задля досягнення певних цілей і здійснюється процес управління. "Оскільки змістом управління є його мета, остільки зміст цілей управління становить його сутність" .
Теорія соціального управління надає великого значення виробленню стратегії й розглядові цілей як системотвірної ознаки будь-якої організації. Оскільки організації є цільовими системами, остільки мета є їх основною ознакою, яка відрізняє певну систему від іншої.
Мета завжди виступає як єдність мотивів, засобів та результатів.
Як мотив розглядається зазвичай прагнення задовольнити ту чи іншу потребу. Для набуття визначеності мотив має бути підкріплений наявністю засобів, використання яких може привести до бажаного результату. Таким чином, мета формулюється при з'єднанні мотиву із засобами (ресурсами, умовами, можливостями). Тут і вирішується питання про спосіб задоволення потреби.
Оскільки мета визначається суб'єктом управління свідомо, то поряд з раціональним моментом вона містить і суб'єктивний, ціннісний орієнтир (настанови, прагнення, інтереси). Тому "нераціональний" елемент завжди є наявний у меті. Таким чином, мета не існує в об'єктивній дійсності в "готовому вигляді", її треба визначити й належним чином сформулювати. На цей процес впливають минулий досвід, наявні проблеми та засоби, найбільш актуальні потреби тощо.
Треба відзначити, що з позицій науки управління правильне визначення та формулювання проблеми і на підставі цього вироблення ясної, чіткої та реальної мети становить 50 % успіху відповідної організації.
У процесі управління організацією цілі виконують ряд суттєвих функцій. Цілі покликані відображати основні напрями діяльності організації та конкретизувати, уточнювати її роботу на кожному етапі функціонування й розвитку.
Важливість визначення цілей організації полягає в тому, що вони :
є фундаментом для процесу управління в цілому (аналіз, прогнозування, планування, організовування, регулювання, контролю);
визначають способи підвищення ефективності організації;
лежать в основі прийняття будь-якого ділового рішення;
служать керівництвом для формування конкретних планових показників.
Для організації та її членів цілі є орієнтиром, мобілізуючим чинником у підвищенні ефективності діяльності організації, вони сприяють координації дій і вчинків в інтересах місії й загальної стратегічної мети.
Цілі класифікуються за різними основами. А.І. Пригожий розрізнює цілі-завдання, цілі-орієнтації, цілі-системи.
Цілі-завдання - це об'єктивні вимоги ринку, плани, доручення, що задаються організації вищою організаційною системою (державою, концерном - для своїх підприємств, головною конторою банку - для своїх філій тощо). Вони, як правило, нормативно закріплені. У них відображається призначення системи в зовнішньому світі, тобто те, заради чого вона створена. Для теорії соціального управління цей вид цілей становить особливий інтерес, їх визначення та обґрунтування утворюють зміст установлення мети в соціальному управлінні.
Цілі-орієнтації виражають спільні та індивідуальні інтереси працівників, які мають здійснювати поставлені цілі-завдання, що реалізовуються через організацію. Вони можуть мати конкретний зміст: отримання тієї або іншої винагороди, завоювання провідного місця на ринках тощо.
Людина завжди намагається задовольнити якусь свою потребу: здобути засоби до існування, поліпшити житлові умови, реалізувати творчі здібності тощо. Непрямо характер цілей-орієнтацій може бути визначений шляхом аналізу ступеня ефективності різних стимулів, тих чи інших змін в умовах праці, які необхідні для підвищення престижу членства в цій організації.

До цілей систем А.І. Пригожий зараховує цілі, що забезпечують виживання організації в умовах конкуренції та при інших зовнішніх змінах.
Ці три види цілей є базовими, і досягнення їх пов'язане з появою безлічі вторинних, похідних цілей: підвищення якості продукції, поліпшення умов праці, побуту, зміцнення дисципліни тощо .
В.Р. Веснін пропонує дещо інший набір цілей та їх класифікацію. За ступенем важливості для організації виділяються стратегічні й тактичні цілі; за змістом цілі можуть бути економічними, соціальними, науковими й технічними; за сферою реалізації - адміністративними, виробничими, фінансовими; за спрямованістю г- внутрішніми та зовнішніми; за характером формулювання - якісними й кількісними; за терміновістю - проміжними та кінцевими. За рівнем ієрархії цілі можуть бути загальними (для організації) або конкретними (для окремих підрозділів).
Загальні цілі організації визначаються колективно в ході обговорення на робочих зустрічах вищого керівництва організації, керівників підрозділів, а також представників колективу і профспілок (якщо мова йде про соціальні цілі).
Цілі підрозділів розробляються їх керівниками із запрошенням представників первинних колективів. Зазвичай вони є конкретизацією загальних цілей і охоплюють середньо- та короткостроковий період.
Специфічні цілі підрозділів можуть відповідати загальним цілям організації, але водночас і суперечити одна одній. У зв'язку з цим виникає необхідність їх координації та узгодження.
На думку О.С. Віханського 8, з огляду на те, який період часу потрібно для їх досягнення, є два види цілей: довгострокові й короткострокові. Цілі, досягнення яких передбачається, наприклад, до кінця виробничого циклу, - довгострокові. Звідси випливає, що в різних галузях мають бути різні часові проміжки для короткострокових і довгострокових цілей. Однак на практиці короткостроковими вважаються цілі, що досягаються протягом одного року, а довгострокові цілі, відповідно, досягаються через два-три роки. Поділ на довгострокові й короткострокові цілі має принципове
значення, оскільки вони суттєво розрізняються за змістом. Для короткострокових цілей характерна набагато більша, ніж для довгострокових, конкретизація й деталізація в таких питаннях, як хто, що, коли повинен виконувати. Якщо виникає необхідність, між довгостроковими і короткостроковими цілями встановлюються ще й проміжні цілі, котрі отримали назву середньострокових.
Пропонуються класифікації цілей за такими ознаками: 1)за масштабами розробки: загальні, специфічні, підцілі; 2) за рівнем управління, на якому розробляються цілі: глобальні, локальні, функціональні; 3) за масштабами впливу: загальні, підрозділів, індивідуальні; 4) за місцем в ієрархії цілей: місія, стильові, робочі; 5) за змістом: економічні, організаційні, наукові, соціальні, технічні, технологічні, політичні; 6) за ступенем важливості: стратегічні, проміжні, другорядні; 7) за основними функціональними підсистемами: управлінські, фінансові, кадрові, виробничі; 8) за періодом установлення: стратегічні (довгострокові), тактичні (середньостро-кові), оперативні (короткострокові); 9) відносно середовища: зовнішні, внутрішні; 10) за темпами зростання: швидкого зростання, стабільного зростання, скорочення; 11)за частотою повторення: постійні, разові; 12) за вимірюваністю: кількісні, якісні.
У ході аналізу класифікаційних ознак, а потім і різновидів цілей можна побачити, що ознаки тісно пов'язані між собою, а цілі (у деяких випадках) повторюють одна одну. Це дає можливість стверджувати, що цілі можуть розглядатися відповідно до тих класифікаційних ознак, котрі найбільш важливі для сфери діяльності організації.
Отже, в організації формується система цілей, що відображає їх взаємозв'язок та взаємообумовленість. Вона має ієрархічний характер: цілі нижчого рівня випливають з цілей вищого. Для наочності система цілей може бути репрезентована у вигляді т. зв. "дерева цілей", від стовбура якого (головної мети, місії) розходяться декілька великих "гілок" (загальних цілей організації), що розростаються в окремі "гілки" (специфічні цілі).
На практиці встановлена певна ієрархія понять реалізації цілі: проблема * ціль * завдання * функція > підфункція
· операція > конкретна дія '* функціональний обов 'язок.
Загальна мета управління митною службою визначається законами та закономірностями управління.
Крім того, мета має бути теоретично обґрунтованою і системно виражати вимоги об'єктивних законів розвитку. Вона повинна бути визначеною, кількісно вимірюваною, ясною, значущою і досяжною. Змістовна основа мета певної ситуації управління має відповідати меті більш високого рівня управління.
Так, цілі управління митницею відповідають цілям управління ДМСУ. А всі вони відповідають цілям митної політики країни.
Митна діяльність знаходиться на стику внутрішньої та зовнішньої політики країни і прямо пов'язана з виконанням її найважливіших соціально-економічних та зовнішньоекономічних програм і планів. Головною метою управління в системі митної служби, тобто метою стратегічного управління, є забезпечення економічної і митної політики України. Це той бажаний результат доцільної діяльності митної служби, який має бути досягнуто.


Функції управління

Стосовно визначення функцій управління теж існує декілька поглядів.
На різній природі функцій управління наголошують у своїх працях І.Л. Бачило, Ю.О. Тихомиров та інші вчені. І.Л. Бачило характеризує їх як зміст управлінської діяльності та як етапи управлінської дії в рамках відповідного циклу. Ю.О. Тихомиров зазначає, що управлінські функції виражають характер, зміст і методи діяльності суб'єктів управління 10.
Основою виникнення функцій управління є функціональний розподіл управлінської праці або функцій управлінської діяльності.
Під функцією управління розуміється спеціалізована частина управлінських дій, які молена охарактеризувати як типові, регулярні та стабільні види діяльності суб 'єкта управління, що відрізняються однорідністю цілей або дій.
Починаючи від А. Файоля, який вперше запропонував класифікацію функцій управління, розвиваються багато підходів до їх типізації за різними ознаками і з різною деталізацією. Найбільш розповсюдженим є погляд, відповідно до якого функції, здійснювані апаратом управління, поділяються на загальні та спеціальні (або основні).
Щоб визначити, які ж функції управлінські, треба визначитися з видами функцій, що виконуються при управлінні в соціальній системі.
Функції, які відповідають призначенню соціальної системи, називаються основними і є похідними від цілей та завдань, покладених на систему.
Також пропонується виділяти ресурсні (забезпечувальні, допоміжні, другорядні) функції. Виконання ресурсних функцій необхідне для існування та функціонування соціальної системи, її підсистем.
Кожна соціальна система передусім складається з двох самостійних, але взаємопов'язаних підсистем - керованої та керівної (об'єкта і суб'єкта управління).
Залежно від спрямованості й місця впливу пропонується виділяти внутрішні й зовнішні функції управління >,
Внутрішні функції становлять управління всередині соціальної системи.
Зовнішні - характеризують безпосередньо процес впливу зовнішнього суб'єкта управління (зовнішнього середовища) на систему.
Для виконання основних та ресурсних функцій в апараті управління утворюються спеціалізовані служби, підрозділи. Набір функцій залежить від стану, структури і рівня самокерованості системи. Розглядаючи всі функції в системі, можна побудувати "дерево функцій" за аналогією "дерева цілей". Описані функції поділяються на підфункції, функціональні обов'язки, операції.
Виділяють також загальні функції управління, які підходять під визначення функцій управлінської діяльності. Ці функції передбачають різні види управлінської діяльності, які здійснюються для забезпечення виконання основних функцій системи.
Спеціальні функції - це види специфічної діяльності керованого об'єкта (організації), кожен з яких має стати об'єктом застосування загальних управлінських функцій.
З вищеперелічених функцій під визначення управлінських функцій підпадають тільки загальні функції управління.
Набір управлінських функцій у різних авторів дещо відрізняється, але переважна більшість авторів схильна до таких: аналіз, прогнозування, планування, організовування, регулювання, контроль. Названі функції об'єднують найбільші синтезуючі операції управління, які можна поділити на дрібніші. Крім названих, виділяють також облік, мотивацію, роботу з персоналом, координацію, аналіз проблем, прийняття рішень тощо, але ці функції не відповідають визначенню загальних функцій або є складовими вже перелічених.
На нашу думку, загальні функції є універсальними, їх зміст залежить від виду управління (управління людьми або діяльністю), напрямку діяльності в системі (виконання основної функції), рівня управління в системі (стратегічний, тактичний, оперативний), організаційної структури управління, або від підсистеми, де здійснюється управління (технічна, технологічна, соціальна, економічна, управлінська, правова, інформаційна тощо). Залежно від вищеперелічених змінних управлінські функції можна поділити на різні за змістом підфункції або операції. Відповідно відрізняються й методи здійснення управлінських функцій. Правильніше вказати про переважне використання тих чи інших методів управлінської діяльності під час виконання певної управлінської функції.
Універсальність загальних функцій підтверджується ще й тим, що управлінський цикл складається з їх послідовного виконання. їх універсальність можна підтвердити таким припущенням: при прийнятті та реалізації управлінського рішення виконуються ті ж самі загальні управлінські функції: аналіз, прогнозування, планування тощо, яким відповідають певні управлінські операції, у цьому випадку функції називають технологічними.
Загальні управлінські функції виконуються керівниками різних рівнів безпосередньо, або частина їх може бути делегована заступникам чи підрозділам (наприклад, штабні), залежно від організаційної структури управління.
Універсальність загальних управлінських функцій призвела до того, що існує певний погляд щодо виділення змішаних функцій управління 13 (аналіз основної діяльності (виробництва), плануван ня фінансів, контроль фінансів тощо), тобто відбувається деталізація організації управлінського процесу в системі для виконання основних та ресурсних функцій.
Цікавий підхід до функцій управлінської діяльності як до послідовних стадій (етапів) управлінського процесу. Цьому поділу сприяє і поділ загальних управлінських функцій на два види загальноуп-равлінських функцій 4: пізнавально-програмувальні та організацій-но-регулівні. До пізнавально-програмувальних належать аналіз, прогнозування, планування; до організаційно-регулівних - організація, регулювання, контроль.
З шести управлінських функцій: аналіз, прогнозування, планування, організовування, регулювання, контроль - складається управлінський цикл. Умовно перші три функції зараховують до стадії прийняття управлінського рішення, а решту - до стадії організації виконання управлінського рішення, хоча ці функції залежно від конкретного циклу можуть змінювати послідовність їх виконання, не змінюючи послідовність двох великих стадій.
Можна казати про алгоритм управлінського циклу, в основі якого є певні операції загальної управлінської функції або функції процесу управління (за В.М. Плішкіним), або про велику кількість умовних блоків, з яких складається алгоритм. Виконання цього алгоритму і утворює управлінський процес.
Автоматизувати процес соціального управління дуже складно, тому що на нього впливають дуже багато факторів. Тут можна казати про суб'єктивність управління та мистецтво управління.
Більш прийнятне значення управлінських функцій це діяльність суб 'єкта управління, спрямована на забезпечення виконання основних функцій системи щодо перетворення ІМЕ системою для вироблення необхідного продукту.
Роль загальних управлінських функцій на кожному більш високому рівні управління набуває все більшого значення.
Розглянемо сутність кожної з управлінських функцій.

АНАЛІЗ ЯК ФУНКЦІЯ УПРАВЛІННЯ
При аналізі формується системне бачення досліджуваних об'єктів управління: це вивчення й оцінка інформації про початкові умови (структура, технологія, соціальні відносини), енергетичний стан і обмінні процеси (енергетично-матеріально-інформаційний обмін) у системі та з середовищем, досліджуються закономірності, організаційні форми досліджуваних процесів у системі та результати практичної діяльності організації з виконання поставлених завдань і досягнення цілей.
Важливість функції аналізу не можна заперечувати. Особливу важливість цієї функції можна простежити, розглядаючи аналітичну діяльність в організації (наприклад, в митній службі), необхідну для забезпечення стратегічного управління, підвищення ефективності діяльності організації, зокрема її економічних показників.
При здійсненні цієї функції основною є робота з інформацією.

ПРОГНОЗУВАННЯ ЯК ФУНКЦІЯ УПРАВЛІННЯ
Визначаються цілі, варіанти вірогідних подій та майбутніх станів соціальної системи при тих чи інших управлінських впливах на об'єкт управління та обираються оптимальні варіанти цих керівних впливів суб'єкта на структуру, динаміку й кінематику об'єкта (системи), необхідні для корегування природного руху (поведінки, діяльності) і надання об'єкту (системі) якостей або станів, необхідних для досягнення мети.
Ця функція відображає найбільшу частину творчості в управлінні. Фактично в уяві суб'єкта управління відбувається визначення цілей, порівняння поставлених цілей з дійсністю. Прогнозування полягає у формуванні багатоваріантних моделей майбутнього з урахуванням внутрішніх взаємозв 'язків і факторів впливу на управлінський процес. Залежно від кількості факторів, які впливають на прогнозований результат, змінюються вимоги до суб'єкта управлінської діяльності. Чим складніша система, явище або проблема, тим вищі вимоги до досвіду, здібностей і знань суб'єкта управлінської діяльності. При цьому не можна не відзначити особливу важливість такої якості у керівника, як інтуїція, необхідної для визначення правильних шляхів досягнення накреслених цілей.
У ході прогнозування потрібно дати відповіді на питання: на якому рівні знаходиться організація в даному виді діяльності, у якому напрямку їй варто рухатися, як організація збирається зробити це. Крім того, пояснюються причини вибору варіанту рішення.
Особливо важлива розробка прогнозів за найбільш важливими напрямками діяльності й існування соціальної системи для обліку результатів складання та координації планів.
ПЛАНУВАННЯ ЯК ФУНКЦІЯ УПРАВЛІННЯ
Планування є першим етапом втілення того задуму, який виражений у прогнозах.
Планування це процес розробки й конкретизації заходів, визначення етапів, термінів, методів і способів щодо здійснення керівних впливів суб'єкта на структуру, динаміку та кінематику об'єкта (системи), необхідний для корегування природного руху (поведінки, діяльності) та надання об'єкту (системі) якостей або станів, необхідних для досягнення мети.
Планування діяльності об'єкта управління передбачає формулювання етапів роботи і проміжних результатів та засобів їх здійснення, що наближають об'єкт управління до запланованої мети. У ході планування керівник розробляє систему підцілей та повідомляє їх членам організації. На основі цієї системи визначаються завдання персоналу стосовно досягнення певних цілей. Цей процес є механізмом координування, оскільки дає можливість членам організації знати, до чого вони повинні прагнути і що робити.
На етапі планування відбувається виділення (розподіл) ресурсів достатніх для реалізації цілей, установлюються терміни, виконавці й критерії ефективності здійснення цілей.
За допомогою планування керівництво встановлює основні напрямки зусиль, що забезпечують єдність мети для всіх членів організації. Планування - це один зі способів, за допомогою якого керівник забезпечує єдиний напрямок зусиль усіх членів організації для досягнення її загальних цілей.
Функцію планування здійснюють усі керівники. Крім того, у складі організації можуть існувати окремі підрозділи, які спеціалізуються на цій діяльності.
Для більш ефективного управління перспективним є підвищення обґрунтованості, точності, універсальності, деталізації планів та розширення сфер їх застосування.
ОРГАНІЗОВУВАННЯ ЯК ФУНКЦІЯ УПРАВЛІННЯ Організовування - це діяльність щодо впливів суб'єкта на
структуру, динаміку і кінематику об'єкта (системи), необхідна для корегування природного руху (поведінки, діяльності) та надання об'єкту (системі) якостей або станів, необхідних для досягнення мети.
Організовування як вид діяльності є практичною сполучною ланкою між затвердженим планом (прийнятим рішенням) і його реалізацією.
Функцію організовування багато авторів трактують як діяльність щодо створення нової системи (керівної та керованої підсистем) або вдосконалення існуючої, щоб організація могла виконувати свої плани і досягати накреслених цілей. Цю діяльність можна розглядати як сукупність підготовчих робіт з реалізації запланованого процесу:
розробка технологічного процесу діяльності системи;
забезпечення процесу підготовленими кадрами;
формування раціональних функціональних та організаційних структур для реалізації технології;
забезпечення об'єкта управління усіма видами ресурсів (фінансовими, матеріальними, енергетичними, людськими тощо);
установлення між елементами системи стійких взаємозв'язків для забезпечення їх взаємодії;
правова регламентація діяльності організації;
організація постачання виробничого процесу предметами праці (сировиною, матеріалами й інформацією);
підготовка системи управління майбутнім процесом діяльності тощо.
Основу організовування становлять процедури реалізації прийнятих планів. Реалізація планів пов'язана із систематичною координацією виконання багатьох завдань і взаємин персоналу.
Спосіб реалізації завдань, поставлених перед підрозділом, являє собою технологію, тобто процес, за допомогою якого вихідні предмети праці перетворяться в бажаний на виході продукт. Технологія завжди індивідуальна і має прийматися такою, котра найкращим чином відповідає виконанню завдань і досягненню цілей. Технологія (процедура) реалізації плану повинна містити баланс (бюджет) розподілу ресурсів.
Одночасно з розробкою технології створюється організаційна структура для здійснення плану. Вважається, що стратегічний (перспективний) план організації визначає її структуру. Структура визначає взаємини між керівництвом і підлеглими на всіх рівнях організації та між структурними підрозділами.
Важливість функції організовування можна простежити, розглядаючи організаційно-штатну діяльність в організації.
РЕГУЛЮВАННЯ ЯК ФУНКЦІЯ УПРАВЛІННЯ
Регулювання це діяльність з корегування процесу здійснення впливів суб'єкта на структуру, динаміку і кінематику об 'єкта (системи), необхідна для підвищення ефективності управлінського процесу.
Постійні позитивні й негативні зміни як у зовнішньому середовищі, так і всередині організації викликають необхідність у корегуванні управлінського процесу (внесення необхідних коректив).
Функція регулювання в системі управління сприяє зменшенню "ентропії" в системі та забезпеченню запланованого ходу керованого процесу. Вона включає порівняння результатів із запланованими параметрами, виявлення причин невідповідностей, розробку і реалізацію коригувальних впливів.
Правильне співвідношення форм і методів управлінської діяльності набуває найважливішого значення в процесі регулювання.
КОНТРОЛЬ ЯК ФУНКЦІЯ УПРАВЛІННЯ
Контроль - це діяльність з постійної перевірки якостей, станів і руху (поведінки, діяльності) об'єкту (системи) як результату керівних впливів суб'єкта на структуру, динаміку і кінематику об'єкта (системи), необхідних для підвищення ефективності управлінського процесу.
Контроль полягає в перевірці фактичного стану справ та своєчасному виявленні відхилень у діяльності організації. Його забезпечують: підбиття підсумків, зворотний зв'язок і виділення критичних точок.
Для забезпечення дієвості контроль має бути ефективним. Кожен керівник, незалежно від свого рангу, повинен здійснювати контроль як невід'ємну частину своїх посадових обов'язків. Контроль має здійснюватися не заради контролю як такого, а для отримання інформації, необхідної для розробки заходів щодо підвищення ефективності існування соціальної системи, в якій здійснюється управління.
Процедура здійснення будь-якого виду контролю передбачає вимір реальних результатів діяльності організації, зіставлення їх зі стандартами й іншими вимогами і прийняття необхідних коригувальних дій. Дуже важливо, щоб ще на стадії планування були встановлені припустимі межі відхилень результатів праці, які дали б змогу оцінювати стабільність процесу управління.
Це основні функції управління. Для них важливі, насамперед, залежність і взаємовплив, що виражається не тільки в їх зв'язках, але і в певній послідовності виконання. При виконанні певної функції вона буде провідною, а інші будуть допоміжними. Це ще раз підкреслює цілісність управлінського процесу і важливість кожної з функцій управління.


5. Принципи управління

Розглядаючи поняття і визначення принципів управління, необхідно звернути увагу на різне трактування вченими сутності та значення принципів управління.
Стосовно принципів управління визначено, що вони є встановленими людьми правилами поведінки, якими користуються різні суд 'єкти управління (суб'єюпивна категорія), також вони відображають об 'єктивно існуючі зв 'язки і залежність різних аспектів, елементів і сторін в управлінських відносинах (об 'єктивна категорія). Отже, принципи управління - це не положення, якими керуються суб'єкти на власний розсуд. Основними для управління можуть виступати тільки положення, які відображають існуючі взаємозв'язки і залежності в управлінських відносинах. При такому розумінні принципи управління вже не можуть бути розглянуті лише як довільні управлінські установки суб'єктів управління.
Ураховуючи спрямованість і роль принципів в управлінській практиці, сформульовані вимоги до них: 1) точно відображати об 'єктивні передумови: зв 'язки і залежності різних елементів в управлінській: відносинах; 2) відображати дії, необхідні для створення умов настання певної події, потрібної для досягнення мети управління; 3) мати зручні для практичного застосування форми вираження.
Безумовно, принципи мають бути сформульовані у вигляді керівних правил, норм поведінки, закріплені у наукових концепціях, щоб ними могли користуватися на практиці суб'єкти управління. Зміст принципів мусить відображати якісні й суттєві управлінські зв'язки в системі. При цьому між конкретним змістом і формою вираження цих управлінських начал існує такий зв'язок, що жоден аспект не може бути заздалегідь виділений як пріоритетний. Такі характеристики мають розглядатись тільки одночасно і в єдності. Ігнорування однією із цих складових, спроба виділити головне, значуще в їх змісті призводить до втрати методологічного значення і ролі основних управлінських начал.
Принципи управління визначають вимоги до системи, структури, організації і процесу управління. У принципах управління знаходять своє вираження основні вимоги, що висуваються до побудови органів управління і методів здійснення функцій управління.
Принципи соціального управління пропонується розглядати як нормативні начала, що є своєрідним відображенням законів і закономірностей суспільного розвитку, соціальних потреб, цінностей, законів і закономірностей управління, в основному закріплені в юридичних актах у вигляді керівних правил та норм поведінки, які відповідають цілям діяльності системи управління й визначають вимоги до системи, структури, організації та процесу управління.
Аналізуючи співвідношення принципів управління і права, можна зробити висновок, що і принципи права, і принципи управління своїм джерелом мають ціннісні основи суспільства, відображають суттєві та стійкі аспекти його розвитку.
На рівні загальноправових принципів і загальних принципів управління існує якісний, об'єктивно зумовлений зв'язок, який полягає в тому, що загальні принципи управління є специфічним відображенням вимог правових начал в управлінській діяльності.
Принципи права і управління, зберігаючи свою специфіку, перебувають у динамічному взаємозв'язку, активно впливають одне на одного.
Функціонування єдиної системи принципів державного управління передбачає існування її складових елементів (окремих принципів як компонентів єдиної системи або окремих підсистем) з різними функціональними характеристиками. Чим більш детально та диференційовано подано єдину систему принципів державного управління, тим глибше і наочніше сприймається предмет дослідження, що становить об'єкт системного аналізу.
Спираючись на класифікацію принципів управління, запропоновану Г.В. Атаманчуком та іншими управлінцями, можна зробити висновок, що практично управління пішло шляхом конкретизації складових частин (системи та структури) і розробки принципів складових частин управління.
Цей варіант систематизації принципів управління найбільш повно змальовує принципову модель механізму управління. Тут виділяють загальні, структурні та спеціальні принципи.

Загальносоціальні принципи державного управління поділяються на політичні, економічні, соціальні, ідеологічні, правові підгрупи. Ці підгрупи є головними, визначають елементи системи державного управління, принципи галузей управління.
До загальносоціальних принципів державного управління, пов'язаних з політичною системою, можна зарахувати: демократизм, поділ влади, визнання людини вищою цінністю, публічність, єдність законодавчої і виконавчої влади, співвідношення державних і недержавних засад, поєднання інтересів особи і суспільства тощо.
До загальносоціальних, пов'язаних з ідеологічною системою, можна зарахувати принципи: культурності, моральності, справедливості, урахування громадської думки тощо.
До загальносоціальних, що відображають правові особливості державного управління, зарахуємо принципи: верховенства права, верховенства закону, законності, пріоритетності прав і законних інтересів громадян, правової впорядкованості й особистої відповідальності тощо.
До загальносоціальних, пов'язаних з економічною системою зарахуємо принципи: змагальності, конкуренції, стимулювання тощо.
До загальноуправлінських, характерних для систем управління з погляду їх існування і функціонування, можна зарахувати принципи: об'єктивності, наукової обґрунтованості, системності, випереджального розвитку теорії стосовно практики, відповідності, ефективності (оптимальності), саморегульованості тощо.
Якщо природа державного управління відбивається в загальних принципах, що впливають на всі групи елементів системи управління, то природно, що в кожній групі елементів діятимуть якісь свої специфічні закономірності, відносини і взаємозв'язки, які впорядковують і структурують групи елементів.
Закономірності, відношення і взаємозв'язки організації груп елементів державного управління, відкритих та осмислених наукою, на нашу думку, можна розглядати як джерела для формування структурних принципів. Дані принципи мають свою специфіку в кожній з груп елементів, оскільки місце і роль цих груп в системі онтологічних елементів державного управління зумовлюють їх особливу побудову. Отже, структурні принципи державного управління можна поділити на такі підгру структурно-цільові, що відображають закономірності, відносини і взаємозв'язки раціональної побудови дерева цілей державного управління;
структурно-функціональні, що характеризують закономірності, відносини і взаємозв'язки функціональної структури державного управління;
структурно-організаційні, пов'язані із закономірностями, відносинами і взаємозв'язками організаційної структури державного управління;
структурно-процесуальні, що дають уявлення про основні (визначальні) закономірності, відносини і взаємозв'язки раціонального та ефективного ведення управлінської діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування.
До третьої групи принципів зарахуємо спеціальні, що характеризують специфіку виду державно-управлінських відносин (відносин, що виникають в державному управлінні або галузі та відображають своєрідні, іноді унікальні закономірності, відносини і взаємозв'язки організації тих або інших управлінських елементів), а саме: державної служби, роботи з персоналом управління, інформаційного забезпечення, технологізації, адміністративного процесу тощо.
Зазначені вище принципи взаємопов'язані й зумовлюють один одного як усередині окремих груп, так і в усій їх сукупності. Дослідження й використання в практичній діяльності передбачає сприйняття принципів як певної системи, в якій місце кожного з них певною мірою показує його функціональну роль у пізнанні й характеристиці державного управління.
Принципи соціального управління взаємопов'язані й зумовлюють один одного як усередині окремих груп, так і в усій їх сукупності; їх дослідження й використання в практичній діяльності передбачає комплексний підхід; сприйняття принципів як певної системи, в якій місце кожного з них, певною мірою, показує його функціональну роль у пізнанні й характеристиці державного управління.

6. Методи управління

Серед складових механізму управління важливе місце посідають методи управління. Ефективність управління соціальними системами, діяльністю органів, підприємств, установ, служб багато в чому залежить від правильного вибору сполучення методів управління.
Термін "метод" у загальноприйнятому тлумаченні означає спосіб теоретичного дослідження або практичного здійснення чогось. Тоді під методами управління будемо розуміти сукупність взаємопов'язаних способів і прийомів теоретичного дослідження управлінських відносин, об'єктів соціального управління та практичного здійснення впливу на об'єкти соціального управління, необхідних для досягнення поставлених цілей.
Метод складається із способів і прийомів. Спосіб - порядок застосування сил і засобів. Прийом - певна дія, рух.
Отже, методи управління поділяються на два блоки: методи пізнання і методи впливу.
Метод пізнання - це спосіб дослідження стану реальних об'єктів, процесів, явищ, управлінських відносин, їх взаємозв'язків та взаємозалежностей, перспектив змін.
Метод впливу або метод управлінської діяльності - це спосіб організуючого впливу суб'єкта управління на керовану систему або конкретний об'єкт управління, за допомогою якого реалізуються функції, вирішуються поставлені завдання, досягаються цілі. При цьому безпосередній зміст методу управління може бути встановлений лише у зв'язку з конкретним об'єктом.
Через методи реалізуються управлінські функції. У застосуванні методів основний зміст управлінської діяльності.
Управління в митній службі пов'язане з вирішенням традиційних і нових завдань, з працею у звичайних умовах та умовах ускладнення оперативної обстановки з урахуванням змін у соціально-політичній та економічній ситуації. Якісне вирішення завдань потребує постійного пошуку нових форм і методів роботи, певних змін в організації управління. Мобілізація наявних та залучення Додаткових сил і засобів до вирішення неординарних завдань, координація роботи усіх ланок системи, стимулювання співробітників на якісне та своєчасне досягнення позитивних результатів забезпечуються використанням різнорідних методів.


Питання для самоконтролю:

Визначте поняття і сутність механізму соціального управління.
Розкрийте зміст комплексного механізму соціального управління.
Назвіть складові елементи механізму управлінської діяльності.
Визначте поняття "мета" в управлінні й розкрийте його сутність.
Яка класифікація існує щодо цілей в управлінні?
Окресліть взаємозв'язок та взаємообумовленість цілей управління.
Визначте поняття і класифікацію функцій управління.
Розкрийте сутність кожної з основних управлінських функцій.
Визначте поняття і класифікацію принципів управління.
Визначте поняття і класифікацію методів управління.















































Тема 3. СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ В МИТНІЙ СЛУЖБІ


Основні характеристики митної служби.
Суспільні функції митної служби України.
Стратегічні цілі організації діяльності митної служби.



Основні характеристики митної служби

Аналіз стану митної справи в Україні показує, що її подальший розвиток неможливий без поліпшення управління в митній службі.
Це диктується, насамперед, необхідністю завершення процесу становлення митної служби України, її модернізації та інтенсифікації діяльності відповідно до потреб розвитку національної економіки, зміцнення світогосподарських зв'язків, адаптації стандартів національної митної діяльності до міжнародних стандартів тощо.
У зв'язку з цим реалізація митної справи виходить за рамки вузьковідомчих інтересів і стає найважливішою організаційною основою забезпечення національного розвитку і безпеки та потребує з'єднання зусиль багатьох державних відомств і організацій.
Таким чином, вирішення завдання оптимального сполучення стратегічних інтересів держави і безпосередніх учасників зовнішньоекономічної діяльності вимагає значного підвищення якості й ефективності управління в митній службі.
Наявність теоретичної бази дослідження соціальних систем дає можливість описати особливості системи митної служби.
Завдання опису системи полягає насамперед у виділенні об'єкта із середовища за допомогою встановлення меж середовища й системи з подальшим відображенням (тією або іншою мірою деталізованих і формалізованих) функціональних особливостей системи. Необхідність опису системи диктується потребою її дослідження й більш ефективного управління.
При цьому визначаються межі системи як об'єкта дослідження, тобто зазначається, які елементи й зв'язки належать до системи, а які до середовища.
Необхідно розуміти, що митна служба - це багатовимірне 'явище, яке у свідомості й житті людей, суспільства відбивається різними гранями (аспектами) залежно від тієї сторони, що пов'язана з конкретними відносинами, процесами, поведінкою, дією тощо. Кожен прояв митної діяльності має сенс, оскільки вона несе в собі щось від її сутності.
Митна служба для людини є насамперед формою регулятора певних суспільних відносин.
Уся специфіка діяльності митної служби полягає в тому, що вона особливим, юридичним способом поєднує й розділяє організації, людей, економіки, формою чого виступає інститут митної служби. На жаль, він дотепер не одержав у нашій країні тієї уваги, якої заслуговує. Адже інститут митної служби в юридичному (правовому) змісті робить людей і організації у зовнішньоекономічній діяльності рівними між собою, а стосовно держави ще й рівноправними. Ефективне функціонування інституту митної служби формує передумови для вільного розвитку економіки й самореалізації людини.
Митна служба - нейтральна стосовно національних, релігійних і соціальних ознак різних людей. Оскільки держава поєднує людей, які проживають на її території, у тому числі осіб без громадянства, а також громадян інших держав, то митна служба повинна об'єктивно виражати загальні для всіх, інтегровані потреби, інтереси і цілі життєдіяльності, у першу чергу своїх громадян.
Проблема в тому, щоб на кожному етапі розвитку знаходити пропорцію між забезпеченням прав і свобод людини, простір для її активності й творчості, а з іншого боку - забезпеченням певної організованої рівноваги в державі, упорядкуванням діяльності індивідуумів.
Держава створює та підтримує організаційні й правові умови для вирішення проблем, на які спрямовуються зусилля всього суспільства, людей, зайнятих виробництвом матеріальних, духовних і соціальних продуктів. Для держави важливо, у першу чергу, бачити, у чому полягають національні інтереси власного народу, який їх взаємозв'язок з інтересами народів світового співтовариства, у чому залежність від них, та робити все необхідне для їх практичного здійснення.
Історичною формою організації життєдіяльності суспільства є система інститутів . Державно-правові інститути створюються суспільством для вирішення суспільних проблем, і люди, які займають будь-які посади в державі, виховуються суспільством і висуваються теж ним. Держава "йде" від суспільства і покликана обслуговувати його потреби, інтереси, цілі й волю. Отже, державно-правові інститути, принаймні в демократичній державі, є інститутами самого суспільства і підпорядковуються йому. Держава повинна мати тільки необхідні суспільству інститути й організовувати їх таким чином, щоб при цьому якомога більша кількість громадян утягувалася в їх формування та функціонування. З цього погляду відкритість держави суспільству і ступінь залучення громадян у процеси її діяльності характеризують розвиненість держави як демократичного й правового суспільного інституту.
Держава являє собою об'єднане суспільство людей як цілісність ("закритої" структури) на світовій арені у взаєминах з іншими країнами й народами. Держава встановлює і підтримує дипломатичні відносини, укладає і виконує міжнародні договори й угоди, створює регіональні й світові організації та союзи, уніфікує і захищає права й свободи людей. Формування відкритих суспільств посилює інтеграційні зв'язки між народами, що підвищує роль держав (її органів) у налагодженні міжнародного співробітництва й зміцненні світового правопорядку.
Інститут митної служби є засобом правового зв 'язку людини з конкретною державою, який фіксує певні двосторонні відносини, служить важливою основою для розгляду будь-яких питань державного управління.
Митна служба (у широкому розумінні) - частина глобальної й державної інфраструктури, глобальний елемент міжнародної координації і міжрегіонального регулювання, рівноправний член міжнародних економічних інституцій.
У більш вузькому значенні митна служба - соціально-економічний і регулятивний інститут держави для контролю за транскордонними потоками товарів, транспортних засобів, фізичних осіб, забезпечення взаємодії національної економіки зі світовим господарством, світовим ринком.
Особливий статус державної митної служби в суспільстві полягає в тому, що саме (і тільки) через її структури та механізми формується і закріплюється загальна воля, що надає державним настановам в організації зовнішньоекономічної діяльності (митній політиці) обов'язкового характеру. Держава за допомогою митної служби забезпечує проведення в життя митної політики методами, які знаходяться в її розпорядженні, у тому числі адміністративними та кримінально-правовими.
Сутність митної служби визначається також тим, що для забезпечення реалізації її цілей і функцій створюється та підтримується у певному обсязі й стані апарат управління - сукупність людей, які покликані професійно підвищувати покликані професійно підвищувати ефективність діяльності митної служби. Цей апарат має складну організаційну структуру.
Становище митної служби, її зв'язок із суспільством або відчуженість від нього, її обсяг та ієрархічна побудова, якість персоналу і багато інших параметрів мають вирішальне значення для самої держави, суспільства і державного управління у сфері ЗЕД.
Митна служба як соціальний інститут держави упорядковує економічні, політичні, правові, енергетичні, інформаційні й інші відносини та комунікації у сфері зовнішньоекономічних відносин усередині країни і зі світовим торговим співтовариством, забезпечуючи стійкість і передбачуваність взаємодій між торговими партнерами.
Митна служба як один із соціальних інститутів відстежує проблеми необхідності модернізації митних органів, установ та організацій: аналізує інформацію про існуючі й перспективні ситуації, здійснює, за необхідності, зміни цілепокладання, висуває нові (модернізовані) цілі й норми у сферах своєї діяльності. Митна служба як спеціалізований соціальний комплексний інститут у даний період розвитку людства необхідний і достатній для всіх держав світу і
У світі існують митні служби різного інституціонального соціального рівня. При досягненні рівня самодостатності кожної з певної групи держав цей соціальний інститут теж досягає вищого рівня взаємодії. Настають умови повної (абсолютної) довіри - політичної, економічної, соціальної. Так, у центрі Європи організований єдиний митний міждержавний соціальний інститут на основі Шенгенської угоди.
Діяльність державної митної служби України розглядається як необхідна умова для нормального, стійкого функціонування суспільства. Вона працює в режимі фільтра, що пропускає людей і товари, дозволені до переміщення, й затримує товари, заборонені до ввезення чи вивезення.
Митна служба України ще недостатньо забезпечує рівність людей і організації у зовнішньоекономічній діяльності. її діяльність в основному спрямована тільки на захист інтересів держави. Вона в цілому показала свою ефективність, особливо у виконанні фіскальної функції.
Діяльність митної служби України тісно пов’язана зі стабільністю державної митної політики, інструментом проведення якої у життя вона і є. Тому розвиток митної системи України визначається ініціативами Уряду, що формує державну митну політику.
Узагальнюючи характерні особливості митної служби як соціального інституту держави, можна виділити такі її основні ознаки:
Це елемент інституціональної системи держави і світового митного співтовариства, головною метою якого є захист і охорона потреб та інтересів громадян держави. Митна служба за специфікою своїх соціальних функцій, цілей, ролей і статусу є підсистемою соціальної системи в масштабах держави.
Об'єктом впливу постає певний комплекс специфічних суспільних відносин. Властивості ж об'єкта визначають характеристики системи управління, її завдання, форми й методи діяльності.
Наявність системи соціально значущих цілей існування, функціонування й розвитку митної служби, її організаційної структури, а також ресурсів, необхідних для її ефективної діяльності.
Системі митної служби притаманна організаційна єдність.
Наявність системи комунікаційних зв'язків між елементами системи митної служби та із зовнішнім середовищем.
Централізованість управління системою митної служби. Усі частини митної служби управляються командами з центру. У системі чітко виділяються керівна і керована підсистеми за кожним рівнем управління, відносини між якими визначаються дією механізмів і засобів організації, регулювання й контролю.
Ієрархічність організаційної структури митної служби. її ієрархічна структура визначається департаменталізацією, відносинами керівництва й підпорядкування, системою соціальних позицій, ролей соціальних груп та індивідів. Наявні чіткі статусно-рольові структури органів, установ, підрозділів, персоналу, а також механізми, що забезпечують організованість, керованість і ефективність спільної діяльності.
Хоча останнім часом керівництво ДМСУ провело т. зв. "реформу" структури митної служби, ліквідувавши всупереч законодавству (Митний кодекс України) другий - проміжний рівень управління (регіональні митниці) в системі.
8. Наявність сукупності територіально розподілених органів Митної служби, що функціонують на основі єдиних інституціона служби, між підрозділами й працівниками.
9. Наявність відповідних норм і правил, що визначають статус, структуру і діяльність митної служби, тобто організація й діяльність митних органів, установ та організацій є підзаконними, ґрунтуються на чинному законодавстві. Діяльність митної служби здійснюється в правовому полі чинного законодавства, а отже, у випадку порушення останнього настає юридична відповідальність.
Митна служба - суб'єкт реалізації певного виду діяльності й суспільних відносин, що поєднує на професійній основі в соціальну спільність службовців - митників, які мають соціальний статус державних службовців, та інших працівників митної служби.
Мілітаризованість системи. До осіб, що зараховуються в кадри митної служби, пред'являються спеціальні вимоги. Є свій порядок проходження служби, присвоєння працівникам спеціальних звань та Дисциплінарний статут.
Наявність механізмів, що забезпечують власний соціально-правовий захист, а також соціально-економічних підсистем суспільства.
Наявність механізмів, що забезпечують можливість і здатність системи митної служби до відтворення й удосконалення організаційної структури та діяльності.
Наявність специфічних для митної служби норм і цінностей, закріплених законодавчо й обумовлених організаційною культурою, що регулюють внутрішні відносини й зв'язки, забезпечують певний ступінь її відкритості й проникнення для впливів зовнішнього оточення.
"Продукція" митної служби має особливий характер, що зумовлює складність визначення продуктивності та ефективності її діяльності. Якщо для приватного сектора прибуток є основним мірилом успіху, то орган митної служби, за відсутністю мотиву прибутку, не має вичерпного мірила або стандарту, за яким можна судити про результати його діяльності, а існуючі показники завжди піддаються критиці та триває постійний пошук нових критеріїв визначення ефективності діяльності.
Виконання широкого кола обов'язків щодо здійснення контролю за виконанням посадовими особами і громадянами законодавчих та інших нормативних актів з питань здійснення митної справи. Певним категоріям працівників митної служби надано право застосовувати до правопорушників заходи адміністративного примусу та спеціальні засоби впливу.
Таким чином, митна служба це орган державної виконавчої влади, наділений визначеними законодавством повноваженнями щодо організації зовнішньоекономічної діяльності, головною метою якого є захист інтересів громадян і держави.



Суспільні функції митної служби України

Головні етапи опису системи:
визначення основних рис і напрямків розвитку всіх надсистем, яким належить ця система, зокрема формулювання їх цілей та суперечностей між ними;
визначення ролі досліджуваної системи в кожній надсистемі, врахування цієї ролі як засобу досягнення цілей надсистеми. При цьому варто розглянути два аспекти:
а) ідеалізовану, очікувану роль системи з погляду надсистеми, тобто ті функції, які варто було б виконувати для реалізації цілей надсистеми;
б) реальну роль системи в досягненні цілей надсистеми.
Прикладом подібного двостороннього підходу може бути оцінка потреб споживачів певних послуг, скажімо, щодо забезпечення зовнішньоекономічної діяльності державою, їх якості та кількості, а з іншого боку - оцінка параметрів послуг, які реально надаються певним органом митної служби. Визначення очікуваної ролі організації у середовищі та її реальної ролі, а також їх порівняння дають можливість зрозуміти багато причин успіху або невдач організації, особливостей її роботи, передбачати реальні риси її майбутнього розвитку.
Визначення й опис суспільних функцій системи митної служби і є тим елементом, який описує та аналізує підсистеми, до яких належить система митної служби.
Складні штучні системи, які створені й розвинені людьми (а саме до цього типу належить митна служба), - це, насамперед, функціональні системи. Іншими словами, вони виконують у соціально-економічній системі ряд об'єктивно необхідних функцій, обумовлених їх призначенням.
Визначення суспільних або цільових функцій митної служби становить сутність функціонального підходу до дослідження митної системи.
Сутність держави розкривається й реалізується у її взаємодії із суспільством, у тому, що і як вона робить для впорядкування й удосконалення приватної, колективної та суспільної життєдіяльності людей. Ця діяльність характеризується поняттям "функції держави" (що означає виконання, обов'язок, коло діяльності). Відомий вислів І. Гете: "Функція - це існування, мислиме нами в дії". Функція - відношення, за допомогою якого одна сторона, у даному випадку держава, переносить свою сутність (силу, потенціал) на іншу - суспільство. Мова йде про суспільні функції держави, оскільки держава поза взаємодією із суспільством втрачає всякий сенс, а її суспільна сутність (природа) пізнається також через ці функції. Аналіз суспільних функцій держави дає можливість побачити реальне буття держави 3.
Можна виділити кілька суспільних функцій держави стосовно митної діяльності, які притаманні їй у сучасний період.
Друга половина 20 ст. змінила відносини між державою та економікою. Становлення світового ринку, посилення конкуренції на базі високих технологій, необхідність розвитку людського потенціалу як основного компонента продуктивних сил, розширення технотронних небезпек тощо, зовсім нові обставини життя призвели до того, що держави стали відігравати особливу роль в економічній сфері суспільства. Майже повсюдно спостерігається зближення глобальних інтересів національної держави і національного бізнесу. Сучасна держава не послаблює, а, навпаки, посилює свою економічну функцію, яка полягає у створенні організаційно-правових передумов, необхідних для впорядкованої та ефективної економічної діяльності суспільства.
Держава виконує, нарешті, і таку, тільки їй властиву суспільну функцію, як підтримка свободи, суверенітету й історичного існування народів своєї країни в рамках світового співтовариства.
Держава покликана здійснювати свою зовнішню функцію в стратегічних параметрах, уміло будувати взаємозв'язки по всьому периметру своїх кордонів, зберігати і зміцнювати співробітництво з якомога більшою кількістю держав, усіляко сприяти розвитку міжнародних структур, що підтримують мир і спокій у глобальному й регіональному масштабах.
На сьогоднішній день значення митної діяльності держави значно розширилося, навіть важко перелічити ті сфери суспільного й державного життя, на які мають вплив результати цієї діяльності: це й економіка, і внутрішня та зовнішня політика, екологія, соціальна сфера, військова безпека тощо.
Безумовно, управління органами, які виконують функції держави у сфері реалізації митної політики, є частиною державного управління, яке, у свою чергу, є частиною соціального управління.
Управління в митній службі як різновид державного управління повинно забезпечувати взаємодію підсистем, підрозділів митної служби як єдиного цілого з метою виконання поставлених перед ними завдань у сфері реалізації митної політики держави.
Відповідно до функцій митної політики, визначених С.В. Ківаловим та Б.А. Кормичем, доцільно виділити основні суспільні функції митної служби: регулятивну, захисну та фіскальну. Ми розташували ці функції за їх пріоритетністю.
Регулятивна функція. Передбачає вплив з боку держави та її компетентних органів на зовнішньоекономічні відносини за допомогою засобів економічного та неекономічного (адміністративного) характеру з метою регулювання цих відносин для забезпечення національних інтересів та інтересів національних товаровиробників і створення для них сприятливих умов, забезпечення виконання державної політики у сфері економіки, виконання міжнародно-правових зобов'язань держави. При цьому митна служба виконує роль економічного інструмента зовнішньоторговельної політики держави. Подібне регулювання здійснюється за допомогою стимулів та обмежень (установлення ставок мита і митних зборів, ліцензування, квотування та встановлення інших нетарифних обмежень) Щодо виходу на національний ринок або експорту товарів на зовнішній ринок. Митна служба відіграє значну роль у системі валютного регулювання.
Захисну функцію ще називають правоохоронною. Ця функція в першу чергу спрямована на захист держави від зовнішніх загроз і в широкому розумінні включає: захист національної безпеки держави; підтримання миру та міжнародної безпеки, суспільного порядку, моральності; захист внутрішнього ринку; забезпечення екологічної безпеки, захист інтересів споживачів; створення умов для підтримання законного порядку переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів; ефективну боротьбу з контрабандою та іншими порушеннями митних правил; сприяння боротьбі з міжнародним тероризмом, злочинністю тощо. Велика частина подібних завдань реалізується в процесі виконання митними органами контрольних функцій, як-от: митний контроль, перевірка документації щодо проведення екологічного, ветеринарного, медико-санітарного та інших видів контролю, а також при виконанні завдань стосовно боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил.
Фіскальна функція. Полягає у виконанні митними органами в зоні своєї діяльності функцій щодо стягнення до державного бюджету платежів: мита, податку на додану вартість, акцизного збору з товарів та інших предметів при переміщенні через митний кордон. Від перелічених вище стягнень слід відрізняти такі митні платежі, як: збір за митне оформлення, плата за зберігання товарів на митних складах, митне супроводження тощо. Ці платежі є платою за послуги митниці й теж перераховуються до державного бюджету.
Задля виконання державою своїх функцій у рамках митної політики існують певні засоби впливу на відповідну групу суспільних відносин, що входять до одного специфічного інституту держави, який визначається поняттям "митна справа". Вони поділяються на дві великі групи - засоби тарифного і нетарифного регулювання. Подібні засоби державного впливу в більшості випадків реалізуються під час переміщення фізичними та юридичними особами товарів і транспортних засобів через митний кордон України; вони закріплюються відповідними нормами законодавства, мають загальнообов'язковий характер і забезпечуються примусовою силою держави. У процесі реалізації митної політики кожен з її інструментів може виконувати не одну окрему функцію, а декілька, наприклад, сплата мита виконує фіскальну й регулятивну функції; адміністративне стягнення за порушення митних правил у вигляді штрафу виступає як покарання щодо суб'єкта правопорушення та як компенсація державному бюджету платежів, що не були стягнені в результаті цього правопорушення. Таким чином, окремі інструменти реалізації митної політики, об'єднуючись у специфічному державному інституті під назвою "митна справа", кінцевою метою свого застосування мають реалізацію головної функції митної-політики України - захист національних інтересів та національної безпеки .
Отже, митниця бере участь у державному регулюванні ЗЕД (зовнішньоекономічної діяльності) засобами митного регулювання, які виступають:
інструментом реалізації зовнішньоекономічної стратегії та захисту національних економічних інтересів громадян і держави;
суттєвим елементом механізму регулювання ЗЕД, найважливішою структурною складовою частиною національної бюджетно-фінансової системи.
У рамках своїх функцій митниця здійснює економічну, правоохоронну, оперативно-технологічну діяльність, відповідно до політики держави в цій сфері, що формує простір діяльності митних органів, у якому визначена структура правил усіх видів діяльності й комунікації, які забезпечують їх реалізацію б.
Реалізація митної політики - процес досягнення і скоординована діяльність митниці, органів виконавчої влади й інститутів суспільства з досягнення сформульованої у ній мети. Це передбачає наявність: необхідних ресурсів, організаційних структур і механізмів; правил, процедур їхньої реалізації, нормативно-правових актів, які регламентують діяльність і взаємини організацій; координації діяльності структур.
С.В. Ківалов і Б.А. Кормич відзначають, що соціальне значення діяльності з реалізації митної політики, її обсяги та зміст постійно змінюються і мають тимчасовий характер 7.
Залежно від політики Уряду в розвитку економіки країни, зовнішньоторговельної діяльності, розвитку міжнародних економічних зв'язків і міжнародного торгового співробітництва, а також тенденцій розвитку міжнародних політичних зв'язків на певних відрізках часу можуть переважати фіскальні функції митної системи, або її правоохоронні функції, чи комплекс заходів нетарифного Регулювання зовнішньоторговельної діяльності або ж інші окремі аспекти митної справи. Усі вони, природно, мають свої процедурній технологічні особливості та висувають відповідні вимоги до забезпечення якості результатів.
Концентрація діяльності митниці на виконанні фіскальної функції та орієнтація її правоохоронної діяльності переважно на забезпечення повноти надходжень митних платежів і зборів у бюджет обумовлюють появу серйозних диспропорцій у визначенні пріоритетів завдань, вирішення яких об'єктивно необхідне для гармонійного розвитку митної служби. Усе це суттєво обмежує соціальну базу митниці й соціальну спрямованість її діяльності.


Стратегічні цілі організації діяльності митної служби


Центральне місце в управлінському процесі посідає питання визначення цілей.
Митна політика реалізує як економічні, так і політичні цілі, що визначаються державним устроєм, існуючою законодавчою базою та соціально-економічним напрямом розвитку суспільства. І аналізувати їх необхідно як одне ціле.
Мета як кінцевий результат, як пріоритетний інтерес діяльності митної служби має бути визначена, передусім, з урахування інтересів особистості, конкретної людини. Цей висновок виходить з вимог положень ст. З Конституції України, яка закріпила таке: "Людина, її життя й здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права й свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави".
Митна служба є складовою частиною системи державної виконавчої влади, одним з важливих інститутів, що забезпечують захист прав і свобод громадян, інтересів держави. Від того, наскільки мета діяльності митної служби відповідає конституційним цілям, буде залежати ступінь реального забезпечення захисту прав і свобод громадян, інтересів держави.
Цілі класифікуються на стратегічні (довгострокові), які забезпечують нормальне функціонування національної економіки в цілому, і тактичні (короткострокові), що зумовлені поточними потребами.
Реалізація фіскальної мети суттєво важлива з урахування тактичних цілей. Але стратегічним напрямом розвитку митної політики є регулятивна функція, тобто створення конкурентного середовища як важеля ринкового механізму функціонування економіки. Тому основна мета митної політики має бути підпорядкована зовнішньоекономічній політиці держави і спрямована на досягнення економічної стабільності та прогресу за умов оптимального рівня основних макроекономічних показників.
Отже, необхідно визначати загальноекономічні цілі митної політики держави, що мають стратегічний характер, і конкретні цілі, які визначають тактику або мають автономний характер. Наприклад, регулювання дефіцитів торговельних і платіжних балансів, крім безпосереднього впливу на зовнішню заборгованість і непрямого впливу на курс національної валюти, тісно пов'язане зі зміною співвідношення попиту й пропозиції на деякі товари на внутрішньому ринку (зокрема, внаслідок обмеження митними тарифами їх імпорту), тобто може визначати темпи зростання інфляції.
Необхідно зазначити, що в конкретній економічній ситуації митна політика може суперечити кінцевій меті. Це пов'язано з тим, що митна політика має більш гнучкі важелі для оперативного втручання держави з метою реалізації тактичних цілей, які можуть бути проміжним етапом на шляху до макроекономічної стабілізації.
Як зазначалось вище, стратегічні цілі визначаються для довготермінового періоду. їх досягнення, як правило, супроводжується коригуванням митно-тарифної політики відповідно до одержаних проміжних результатів. Органи державної влади розробляють проміжні й тактичні цілі, а за необхідності й систему взаємопов'язаних тактичних цілей, послідовна реалізація яких сприяє досягненню кінцевої стратегічної мети. Потреба у визначенні проміжних тактичних цілей викликана тим, що інструменти митної політики в основному не мають безпосереднього впливу на стратегічну мету. Крім т°го, реалізація тактичних цілей в окремих випадках може мати і протилежний результат. Тому дуже важлива теоретична розробка моделей, які враховували б не тільки безпосередній вплив інструментів митно-тарифної політики на економічні показники, але й Давали б змогу врахувати вплив інших чинників.
У цьому плані основна мета діяльності митної служби може бути розглянута, передусім, через потребу захисту прав і свобод людини.
Забезпечення захисту прав і свобод громадян як основна мета діяльності митної служби вимагає уточнення.
Очевидно, що реальне забезпечення прав і свобод громадян значною мірою залежить від об'єктивних чинників, що відображають різні аспекти й сторони життя суспільства. Діапазон їх досить широкий, різноманітний і включає соціально-політичну стабільність у суспільстві, матеріально-фінансові ресурси й можливості держави, а також морально-психологічну готовність суспільства піти на прийняття тих або інших заходів захисту від протиправних посягань. У сукупності ці чинники й визначають основу для реальної організації забезпечення прав і свобод громадян. Однак у тому й виявляється організуючий аспект державного управління, що незалежно від усіх цих чинників у соціальній державі є певні кордони, переступати які не дозволено цивілізованому суспільству. Такою межею, критерієм цивілізованості суспільства є основні права й свободи, що забезпечують гідність особи. Рівень розвитку митниці тісно пов'язаний з рівнем цивілізованості суспільства, який можна оцінити за рівнем захисту прав і свобод громадян. Держава як соціально-політичне утворення створюється з метою виконання певних функцій. Залежно від ступеня важливості й пріоритетності цілей, що стоять перед державою стосовно захисту прав і свобод, їх умовно можна поділити на чотири рівні.
Перший рівень визначає необхідність забезпечення гаранти захищеності природних, невід’ємних прав і свобод громадян держави. Це завдання розглядається як прямий обов'язок будь-якої держави незалежно від її ресурсних можливостей. У разі неможливості виконання цього завдання таке утворення не може розглядатися як держава.
При стратегії виживання переважне завдання митниці - це закритий або майже закритий кордон.
Другий рівень визначає необхідність забезпечення основних (конституційних) прав і свобод громадян. Досягнення цього рівня розглядається як необхідна умова для нормального, стійкого функціонування суспільства. При цьому діє стратегія відкритих кордонів. Митниця працює в режимі фільтра, що пропускає людей і товари, дозволені до переміщення, й затримує товари, заборонені до ввезення чи вивезення.
Третій рівень ставить завдання необхідності гарантії прав і свобод у такому обсязі та якості, який забезпечує гідний розвиток особи. Цей рівень розглядається як розумна база, що дає можливість в міру зростання добробуту суспільства поступово розширювати захищені й гарантовані права громадян.
При цьому провідною є стратегія споживання - це орієнтація на інтереси замовників, створення й розвиток могутніх інформаційних систем, що забезпечують зв'язки зі споживачами. Діяльність митниці допускає проведення попереднього планування і підготовку необхідних засобів контролю й документів, посилення зв'язків із клієнтами (в основному великими організаціями), розвиток системи інформації та зв'язку.
Розвиток митної системи тісніше пов'язується з вирішенням основних проблем людства: забезпечення екологічної, інформаційної, культурної безпеки, моральності тощо.
Мета четвертого рівня - створити такий механізм, який би гарантував гідність і вільний розвиток особи. Поставлене таким чином завдання має розглядатися як стратегічна мета, до досягнення якої спрямована держава. Якщо звернемося до Загальної декларації прав людини, то помітимо, як мета, до виконання якої прагнутимуть держави, висувається завдання забезпечення прав і свобод на такому рівні, який дає змогу підтримувати гідність і вільний розвиток особистості.
При цьому провідною є інформаційна стратегія - стратегія відкритих кордонів. Контроль за виробником іде через споживачів. Митниця стає інформаційною системою з реєстрації руху товарів і людей.
Основну мету пропонується досягати через створення стабільної атмосфери формування митних відносин, її ознаки такі:
глобалізація регулювання обмінних процесів у масштабах світової системи господарювання через спрощення та уніфікацію митних процедур;
підвищення рівня гармонізації, тобто узгодженості й уніфікації митних систем країн світу та їх взаємодії. Створення міжнародних (всесвітніх) організацій, які виробляють уніфіковані документи й норми регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
удосконалення організації та управління в митній службі.
і Перехід до "безконтактної" митниці, тобто до системи електронної обробки інформації, застосування новітніх інформаційних технологій;
розвиток і поліпшення технічних засобів митного контролю;
удосконалення митного законодавства.
Розвиток сучасної митної служби України перебуває сьогодні на другій стадії і має потребу в переході на третю. Робота в режимі "фільтра " не передбачає попереднього планування роботи митниці й вимагає суцільної перевірки всіх товарів і людей, що перетинають митний кордон. Це значно збільшує витрати на утримання митниці, не підвищуючи при цьому загальної ефективності її діяльності, оскільки "вигоди" від затримки недозволених вантажів стають менш значними в порівнянні з тими перевагами, що обіцяє розвиток широкої торгівлі з іншими країнами, й зменшенням затримок товарів на кордоні.
Перехід до третьої стадії розвитку митниці, до перетворення її у партнера учасників зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) дасть можливість не тільки краще розуміти інтереси клієнтів, але й створити систему, яка гнучко вписується в загальний товаропотік і зацікавлена в його прискоренні. Такий підхід дає змогу частину функцій, які сьогодні виконує митниця, передати відправникам (виробникам) товарів і послуг. Крім того, можна буде обмежитися методами вибіркового контролю.
Четвертий етап у розвитку митниці - інформаційний. Деякі аспекти цього етапу вже одержали свій розвиток у рамках Шенгенської угоди. Можливо, що деякі елементи такої системи впровадяться і в нас, хоча і не так масово, як у Західній Європі10.
Вважаємо, що матеріально-фінансові можливості України, морально-духовний стан суспільства і ступінь цивілізованості нашого народу дають можливість вимагати від держави гарантії прав і свобод громадян нарівні, що забезпечує гідний розвиток особи.
Створена в Україні митна служба в цілому показала свою ефективність, особливо у виконанні фіскальної функції. її діяльність тісно пов'язана зі стабільністю державної митної політики, інструментом проведення якої у життя вона і є. Тому розвиток митної системи більшою мірою визначається ініціативами Уряду, що формує державну митну політику і меншою мірою - ініціативою керівництва митної служби України.
Як орган, створений державою, митна служба повинна бути надійним регулятором зовнішньоторговельної діяльності й гарантом дотримання митного законодавства. Як учасник процедур зовнішньоекономічної діяльності митна служба мусить забезпечити таку якість своєї роботи, щоб для законослухняного учасника ЗЕД митне оформлення і митний контроль були природним етапом торгових процедур, які не гальмують торговельні й виробничі процеси.
Для розвитку країни та її інтеграції у світове співтовариство, поліпшення економічного і соціального добробуту народу необхідне формування якісно нової митної служби України шляхом модернізації і раціоналізації її діяльності, а саме її орієнтування на клієнтів.
К. Левін та Л. Нігро відзначають, що державні органи повинні у своїй роботі задовольняти "вимоги закону і запити людей" , тобто забезпечувати ефективну та продуктивну діяльність, надаючи якісні послуги та одночасно проводити політику, котра відповідає законодавству.
На нашу думку, більш доцільно вживати слово "клієнти" замість слів "споживачі" або "користувачі" стосовно до загального випадку надання послуг у державному секторі.
Поняттю "клієнти" відносно конкретної державної служби та залежно від змісту можна надати два значення: широке та вузьке.
Якщо мова йде про роботу державної митної служби, до поняття "клієнти" у вузькому значенні зараховують співтовариство споживачів певного виду послуг (митних) - суб'єктів ЗЕД та громадян, що переміщують через митний кордон товари та предмети, котрі підпадають під юрисдикцію митної служби, а у широкому значенні зараховують ще й громадськість - громадян країни, яким служать органи влади.
При упровадженні третього типу митниці найважливішим питанням є розуміння митниками своїх функцій як функцій надання послуг клієнтам. Безпосередні клієнти митної служби - суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності та громадяни, які перетинають митний кордон. Опосередковані клієнти - громадяни України, які сплачуючи податки державі, є замовниками певних послуг щодо виконання регулятивних і захисних функцій митною службою країни.
До митної клієнтури належать суб'єкти ЗЕД і громадськість. Відповідно до цього їх запити і потреби різноманітні. Наприклад, транспортні компанії потребують більш швидкого обслуговування, у той час як громадськості необхідні ретельний огляд і сувора боротьба з контрабандою і наркотиками. Відповідні державні організації також виражають інтереси залежно від своїх обов'язків.
Працівники митної служби України на даному етапі категорично не сприймають поняття "клієнт" і "партнери" щодо суб'єктів ЗЕД, а розуміють їх як об'єкт контролю, стягнення митних платежів і зборів та покарання. Поняття "клієнт" розуміється у випадках надання послуг, за які стягується додаткова плата - митні збори.
Охоплення широкого кола клієнтів дає цікаві результати. Митна служба може вважати своїми клієнтами і громадян, інтереси яких вона захищає, і організації, діяльність яких вона регулює. Якщо митна служба визнає клієнтами суспільство чи групу людей, інтереси яких вона захищає (наприклад, власних товаровиробників), вона прагне не потрапити їм "під контроль". Визнавши клієнтами підприємства й організації, діяльність яких вона регулює, митна служба повинна робити це розумно, не удаючись до зайво жорстких заходів, одночасно пам'ятаючи про захист інтересів людей, щоб виключити небезпечні ситуації (контрабанду шкідливих товарів, технологій, ідей тощо).
Внутрішня кон'юнктура обумовлює необхідність переважання нових завдань. Дотепер митна політика та організація митної справи спрямовані на переважання традиційних митних функцій, таких як стягування податків і зборів та антиконтрабандні заходи. Однак митній системі майбутнього потрібно спрямувати свою основну діяльність на забезпечення суспільної безпеки, охорони здоров'я й навколишнього середовища, виявлення й припинення забороненої та незаконної торгівлі; а також на сприяння розвитку системи матеріально-технічного забезпечення й міжнародної торгівлі !2.
Міжнародні організації, такі як ВМО (Всесвітня митна організація), вимагають спрощення й уніфікації митних процедур, підкреслюючи важливість взаємного обміну інформацією, щоб уникнути незаконних угод, включаючи незаконний обіг наркотиків тощо.
Найбільш раціональним рішенням у цих умовах слід визнати активне адміністративне втручання держави в регулювання зовнішньоекономічної діяльності на основі науково обґрунтованої системи управління державною митною політикою й комплексом митно-тарифних заходів її реалізації та орієнтації на забезпечення інтересів громадян і держави. Розв'язання цієї проблеми пов'язано також з адаптацією митної діяльності до вимог міжнародних стандартів у сфері управління якістю продукції та послуг 13.
На думку автора, найважливішим напрямком реалізації цілеви-значення та цілепокладання в митній службі є прийняття стратегічного плану, або концепції розвитку митної служби України, якої ще не прийнято за часи існування незалежної України.
Концепція розвитку митної служби має бути загальним задумом стратегічного плану, котрий виражається у формулюванні глобальних цілей та пріоритетів системи митної служби щодо реалізації митної політики держави, задоволення запитів клієнтів на основі партнерства і довіри громадськості та визначення найважливіших шляхів, форм, методів і принципів їх досягнення.
Підсумовуючи викладене вище, означимо основні напрямки удосконалення управління в митній службі:
Удосконалення діяльності митної служби, куди входять уточнення завдань нинішньої діяльності, підвищення її ефективності, а також прогнозування діяльності на близьку і далеку перспективу.
Удосконалення засобів і способів управління. Сюди належать питання подальшого розвитку систем управління в митній службі (створення систем управління за цілями і результатами), створення систем удосконалення керівного й іншого персоналу, поліпшення систем прийняття рішень, розвитку інформаційних систем управління, уточнення систем співробітництва, а також змісту посадових обов'язків керівників і груп управління.
Удосконалення організаційної структури щодо більшої вмотивованості й ефективності, використання гнучкіших структурних рішень (проект, матриця), уточнення питань поділу праці й повноважень, удосконалення комунікацій усередині митної служби і поза нею, а також поліпшення делегування повноважень.
Поліпшення робочої атмосфери усередині митної служби, особливо щодо гласності, умотивованості роботи, людських відносин, довіри, терпимого ставлення до критики і готовності її використовувати з метою удосконалення митної служби.
Удосконалення стилю роботи керівників і способів їх мислення шляхом поліпшення знань, здібностей та можливостей, удосконалення індивідуального стилю керівництва, управлінського мислення, змісту своєї роботи і використання свого робочого часу тощо.
Удосконалення форм співробітництва: поліпшення співробітництва між керівниками органів і підрозділів митної служби, між керівництвом і профспілкою, підвищення готовності до співробітництва між окремими працівниками і групами, а також ефективне використання в практичній діяльності з управління різних договорів, укладених з іншими організаціями.
Усебічний розвиток самого керівника: поліпшення психічного і фізичного стану, турбота про мотивування роботи і всього життя, складання плану життя і кар'єри, а також робота над собою.
Не можна не відзначити важливість наявності й підготовки в системі митної служби фахівців у сфері розробки та вдосконалення митної політики, що гарантуватиме розробку довгострокових програм розвитку митної політики та служби.
Експерти ООН рекомендують визнати фахівців у сфері розробки державної політики вищою елітою в рамках держслужби і підкреслюють, що для них необхідно створити особливі можливості службового зростання, умови для безупинного процесу навчання і нагромадження всебічного досвіду.





Питання для самоконтролю:
Розкрийте сутність митної служби як соціального інституту держави.
Назвіть основні ознаки системи митної служби України.
Розкрийте сутність основних суспільних функції митної служби: регулятивну, захисну та фіскальну.
Поясніть пріоритетність реалізації основних суспільних функції митної служби.
У чому полягає процес реалізації митної політики держави?
Визначте та охарактеризуйте основну мету діяльності митної служби.
Охарактеризуйте чотири рівні реалізації основної мети діяльності митної служби.
Розкрийте сутність стадій розвитку митниці.
Охарактеризуйте стадію та сучасний стан розвитку митної служби України.
Назвіть основні концептуальні напрямки розвитку митної служби України.


















ТЕМА 4. ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА МИТНОЇ СЛУЖБИ

1. Поняття організаційної структури.
Типи і види організаційних структур у митній службі.
Організаційна структура митної служби України.
Система управління в митній службі.
Зв’язки у системі митної служби.
Поняття і здійснення організаційно-штатної роботи в митній службі.



Поняття організаційної структури

Організаційна структура - це сукупність органів організації та їх стійких зв 'язків, що обумовлені її побудовою та забезпечують її цілісність.
Таким чином, даючи загальну характеристику організаційної структури, можна виділити декілька положень, які визначають її значущість:
спрямована на встановлення чітких взаємозв'язків між окремими підрозділами і співробітниками;
забезпечує координацію всіх функцій управління;
визначає функції, повноваження і відповідальність на управлінських рівнях;
визначає оптимальну ефективність взаємодії із зовнішнім середовищем, досягнення цілей та виконання функцій, виживання;
визначає організаційну поведінку співробітників, тобто стиль управління і якість праці колективу.
Такий підхід, що відображає взаємозв'язок між структурою управління та функціями, є не тільки науково обґрунтованим, а й відповідає нагальним вимогам сьогодення - удосконаленню системи управління організації.
Від поняття "організаційна структура" необхідно відрізняти поняття "організаційна структура управління".
В.М. Колпаков вважає, що "організаційна структура управління являє собою сукупність управлінських ланок, взаємопов'язаних організаційно-адміністративними відносинами, ...в організаційній структурі управління її елементами є тільки посади суб'єктів управління, а зв'язками - зв'язки субординації"'. Система управління створює внутрішню структуру, матеріальну основу процесу управління 5.
Організаційна структура управління (ОСУ) - це сукупність управлінських ланок (посад суб 'єктів управління) органу або організації та їх стійких зв 'язків субординації, що забезпечують процес управління.
ОСУ відображає внутрішню будову керівної системи. Система управління створює внутрішню структуру, матеріальну основу процесу управління. Під керівною системою організації прийнято розуміти сукупність усіх елементів, які беруть участь у розробці, прийнятті та організації виконання управлінського рішення, тобто виконують функції управлінської діяльності. ОСУ в основному обумовлює загальну будову організації.
Наявність організаційної структури управління і її розвиток є основою всієї організації. Поза їх межами виключається можливість реалізації функцій управління.
У рамках структури управління відбувається управлінський процес (рух інформації і прийняття управлінських рішень), між учасниками якого розподілені завдання і функції управління, а отже, права і відповідальність за їх виконання. Тому структуру управління можна розглядати як форму розподілу і кооперації управлінської діяльності, в рамках якої відбувається процес управління, спрямований на досягнення поставленої мети.
Елементами управлінської структури є окремі працівники, служби та інші ланки апарату управління, а відносини між ними підтримуються завдяки зв'язкам, які прийнято поділяти на горизонтальні й вертикальні. Горизонтальні зв'язки мають характер погодження і є, як правило, однорівневими. Вертикальні зв'язки - це зв'язки підпорядкування, вони виникають за наявності декількох рівнів управління. Крім того, зв'язки в структурі управління можуть носити лінійний і функціональний характер. Лінійні зв'язки відображають рух управлінських рішень та інформації між так званими лінійними керівниками, тобто особами, які повністю відповідають за діяльність організації або її структурних підрозділів. Функціональні зв'язки відображають більш складну організаційну структуру управління й відповідають рухові інформації під час реалізації управлінських рішень та функцій управління у цих структурах.
Таким чином, структура управління включає всі цілі, розподілені між різноманітними ланками, зв'язки між якими забезпечують координацію окремих дій з їх виконання. Зв'язок структури управління з ключовими поняттями управління - його метою, функціями, процесом, механізмом функціонування, людьми та їх повноваженнями - свідчить про її величезний вплив на всі сторони управління. Тому керівники всіх рівнів приділяють величезну увагу принципам і засобам формування структур, вибору типу або комбінації видів структур, вивченню тенденцій в їх побудові та оцінці їхньої відповідності меті й завданням.
Вдало створена структура системи управління значною мірою визначає її ефективність, оскільки забезпечує стійкість зв'язків між безліччю компонентів об'єкта управління і забезпечує цілісність системи. Вона пов'язує окремі елементи системи в єдине ціле, впливає на форми й організацію планування, оперативного управління, способи організації робіт і їх координацію, дає можливість виміряти й порівняти результати діяльності кожної ланки системи. Структура впливає і на технологію управління, ставить завдання оптимального розподілу інформації, використання управлінської техніки при підборі й розстановці кадрів.
Багатогранність структур управління передбачає безліч принципів їх формування. Передусім структура має відображати мету і завдання організації, а також функціональний розподіл праці й обсяг повноважень працівників управління, які визначаються політикою, процедурами, правилами та посадовими інструкціями та розширюються, як правило, у напрямку більш високих рівнів управління. При цьому повноваження керівника будь-якого рівня обмежуються не тільки внутрішніми факторами, але й факторами зовнішнього середовища, рівнем культури та ціннісними орієнтаціями суспільства, прийнятими в ньому традиціями і нормами. Іншими словами, структура управління повинна відповідати соціально-культурному середовищу, і треба враховувати умови, в яких вона буде функціонувати. Практично це означає, що сліпе копіювання структур управління, які діють успішно в інших організаціях, не ефективне, якщо умови відрізняються.
Існує декілька типів організаційних структур та організаційних структур управління, що ми розглянемо далі, але важливо, як діюча структура управління (вдале поєдн-ання типових структур управління) виконує свої функції, тобто наскільки вона оптимальна для даних умов, наскільки раціональні зв'язки між ланками і рівнями управління, щоб забезпечити надійність та мінімальні витрати на апарат управління.
В організаційних структурах використовуються організаційні основи, які формують відповідні типи структур.
Завдання і головні напрямки діяльності митної служби обумовлюють певну складну ієрархічну та багаторівневу організаційну структуру її органів.



2. Типи і види організаційних структур у митній службі

Організаційна структура органів митної служби включає багаторівневу сукупність різних структурних підрозділів, об'єднаних у систему, певні, задані нормативно-правовими актами зв'язки підпорядкованості між ними, а також форми розподілу функцій. В усіх органах залежно від характеру виконуваних функцій існує три основні види структурних підрозділів:
галузеві, або основні, які реалізують основні функції органів митної служби;
забезпечувальні (кадрові, фінансово-економічні, господарські тощо), які виконують допоміжні або забезпечувальні функції;
загального керівництва або організаційно-інформаційно-інспєкційні (апарат Голови служби, чергові оперативні частини, інформаційно-аналітичні центри й відділи тощо), які виконують функції загального керівництва.
Кожен орган складається з цілого ряду структурних підрозділів (управлінь, відділів, відділень, груп тощо). З іншого боку, сукупність органів різних видів і рівнів складності й підпорядкованості пов'язана єдиними, визначеними чинним законодавством, цілями та завданнями своєї діяльності й утворюють єдину систему митної служби.
Для побудови організаційних структур митної служби застосовувалися типові моделі організаційних структур.
Можна навести кілька різних класифікацій організаційних структур, кожна з яких буде відбивати певний підхід до аналізу взаємозв'язків між частинами організації. Широко визнано, що існує п'ять основних типів організаційних структур: 1) елементарна, 2) функціональна, 3) дивізіональна, 4) структура стратегічних складових; 5) матрична. З розвитком технічного прогресу з'явилося багато й інших оргструктур, але в митній службі використовуються такі: елементарна, функціональна, дивізіональна і матрична.
Елементарна організаційна структура відбиває дворівневий поділ, що може існувати тільки в невеликих організаціях, підрозділах. При такій структурі в організації виділяється вищий (керівник) і нижчий (виконавець) рівні. Виконавець підпорядковується і отримує прості, зрозумілі кожному і цілком логічні вказівки тільки від одного керівника. У цьому випадку структурний підрозділ очолює наділений необхідними повноваженнями начальник і здійснює одноосібно всі функції управління. Його рішення обов'язкові для виконання співрооїтниками. Оптимальною робочою групою потрібно вважати колектив, яким керує одна людина. Принцип єдиноначальності, що реалізовується при цьому, не тільки концентрує всю повноту влади в одних руках, але й накладає персональну відповідальність на керівника. Вищий орган управління не має права віддавати розпорядження виконавцям, минаючи їх безпосереднього начальника.
Однак у цьому випадку керівник, одноосібно відповідаючи за всі сторони діяльності колективу, зобов'язаний один виконувати весь комплекс управлінських робіт, у результаті чого часто відчуває велике інформаційне перевантаження. Якщо виконавців багато і вони виконують роботу різного типу, то управляти ними стає складно. Елементарна структура виправдано застосовується у невеликих дворівневих організаціях або як елемент більш складних організацій.
У митній службі ці структури широко використовується для побудови нижчих ланок системи (відділи, відділення, сектори тощо).
Для елементарних організаційних структур характерно те, що вони дозволяють швидко приймати рішення, швидко реагувати на зміни в зовнішньому середовищі та забезпечувати неформальний підхід до мотивування й контролю діяльності співробітників. Це, безсумнівно, дає певні переваги. У той же час елементарні оргструктури відкривають простір для волюнтаризму керівника і зосереджують його увагу на поточних справах, не даючи йому можливості приділяти належну увагу майбутньому.
Перевагою цих структур є їх простота, чіткість побудови, явно і недвозначно виражена підлеглість і відповідальність структурних елементів, але діапазон їх застосування обмежений через організаційні труднощі при вирішенні багаторівневих неоднозначних завдань. Складно вирішуються питання, які виникають між підрозділами. Часто спостерігаються випадки нерівномірного завантаження керівників, успіх роботи багато в чому залежить від їх майстерності й досвіду.
Функціональна організаційна структура виникає там, де з'являється поділ праці й спеціалізація. Як тільки окремі функції отримують організаційне закріплення, відразу в організації складається функціональна організаційна структура, що пов'язує ці підрозділи в єдине ціле та встановлює зв'язки підпорядкування в організації.
На функціональній основі формуються державні органи, які спеціально утворені для здійснення конкретних функцій. Це дасть можливість під кожну з функцій підібрати високопрофесійний апарат фахівців. Водночас така основа породжує дуже складну проблему міжфункціональної координації, яка обмежує переваги спеціалізованого ведення окремих функцій.
У митній службі ці структури використовуються при побудові структур органів митної служби. За цією структурою побудовані: центральний апарат ДМСУ; митниці, спеціалізовані митні установи та організації.
Функціональні організаційні структури мають такі позитивні риси. По-перше, вони дають можливість вищому керівництву зосередитися на стратегічних питаннях. По-друге, вони створюють умови для досягнення високої ефективності за рахунок спеціалізації. Недоліком функціональних організаційних структур є те, що вони призводять до міжфункціональних конфліктів, ускладнюють міжфункціональну координацію та обмежують можливості формування в організації керівників, здатних вирішувати питання стратегічного управління.
Дивізіональна організаційна структура складається в тих організаціях, де в силу певних обставин виділяються відносно відособлені й наділені великими правами структурні підрозділи. Підставами для їх виділення може бути діяльність у спеціалізованих підрозділах або на відносно ізольованих територіях, або ж робота з різними спеціалізованими об'єктами тощо. Керівництво таких підрозділів має право виробляти стратегію для керованого ними відділення й підкоряється безпосередньо вищому керівництву організації.
У митній службі дивізіональна структура використана при побудові самої системи митної служби, де окремими відносно самостійними організаціями є митниці, спеціалізовані митні установи та організації.
Дивізіональні організаційні структури мають багато переваг. По-перше, вважається, що вони, забезпечуючи передачу прав у відділення організації, сприяють збільшенню гнучкості й адаптивності організації до умов зовнішнього середовища. По-друге, дивізіональні структури звільнюють вище керівництво від вирішення поточних питань і дають йому можливість займатися тільки стратегією. По-третє, з їх допомогою на більш низьких рівнях організації встановлюється залежність фінансового стану підрозділів від результатів їх функціонування. По-четверте, дивізіональна структура створює умови для формування в організації керівників, здатних вирішувати питання стратегічного управління. До суттєвих недоліків дивізіональних організаційних структур належать можливість виникнення стратегічної несумісності окремих самостійних підрозділів організації, а також проблеми розподілу загальноорганізаційних ресурсів і витрат між автономними відділеннями організації.
Матрична організаційна структура складається в тих організаціях, де необхідна швидка адаптація організаційної структури до змін зовнішнього середовища. При побудові матричної структури поєднуються дві структури: до функціональної структури додається лінійне управління з виконання спеціальних програм і проектів. Основним призначенням матричних структур є інтеграція управління з реалізації програм.
У митній службі матричні структури на постійній основі не використовуються. Вони створюються для реалізації певних тимчасових програм або завдань. Наприклад, створення робочої групи для виконання доручень Президента України або об'єднання груп різних підрозділів митної служби та правоохоронних органів для проведення спеціальних операцій тощо.
Матрична організаційна структура дає можливість перебороти роз'єднаність, яка виникає між окремими функціональними ланками організації. Крім того, вона є хорошою основою для залучення керівників середнього рівня до вирішення стратегічних питань, тим самим сприяючи формуванню в організації керівників-стратегів. Матрична оргструктура створює умови для комплексного підходу до вирішення завдань і сприяє посиленню творчих начал в організації. До труднощів реалізації матричного підходу належать його дуалізм у керівництві, при якому в підлеглих можуть виникати проблеми, а також необхідність дуже великих координаційних зусиль, що охоплюють вертикальні й горизонтальні зв'язки.
Необхідно підкреслити, що переваги та недоліки різних організаційних структур не можна абсолютизувати. Кожна організаційна структура проявляє себе залежно від тих умов, у яких функціонує організація. Тому про недоліки й переваги окремих типів організаційних структур можна говорити тільки в загальному плані.
Кожна соціальна система передусім складається з двох самостійних, але взаємопов'язаних підсистем - керованої та керівної (об'єкта і суб'єкта управління). Крім названих вище підсистем, виділяються такі підсистеми:
технічна - комплекс засобів, що забезпечують вирішення завдань системи. Він взаємопов'язаний у просторі й сполучається за потужністю та функціональною належністю;
технологічна - базується на поділі процесу діяльності на стадії та процеси;
управління та організації діяльності;
економічна виражає єдність економічних процесів, а також економічних зв'язків;
соціальна - люди, котрі становлять колектив і вступають у певні соціальні відносини у процесі спільної праці.
Організація як соціальна система має певну структуру в керівній і керованій системі. Якщо керована система визначається тех-ніко-технологічними особливостями діяльності певної організації, то керівна система визначається тим, які функції треба виконувати у процесі управління, розмірами й складністю організації. Від того, які функції необхідні для виконання завдань, вирішуваних організацією, буде багато в чому залежати організаційна структура управління.

ТИПИ СТРУКТУР УПРАВЛІННЯ В МИТНІЙ СЛУЖБІ

У митній службі для побудови структур органів і підрозділів використовуються всі розглянуті нижче типи організаційних структур управління. Залежно від характеру зв'язків між підрозділами організації розрізняють такі основні типи організаційних структур управління в митній службі: 1) лінійну, 2) функціональну, 3) лінійно-функціональну (штабну), 4) матричну.
При побудові структур органів митної служби можуть одночасно використовуватися три типи організаційних структур управління: лінійна, функціональна, лінійно-функціональна - залежно від розміру органу, підрозділу та рівня управління за ієрархією митної служби.
Лінійна організаційна структура управління є однією з найпростіших організаційних структур управління. Вона характеризується тим, що на чолі кожного структурного підрозділу знаходиться керівник, який наділений усіма повноваженнями, здійснює одноосібне керівництво підлеглими працівниками й зосереджує у своїх руках усі функції управління.
При лінійному управлінні кожна ланка і кожен підлеглий мають одного керівника, через котрого по одному каналу проходять усі команди управління. У цьому випадку управлінські ланки несуть відповідальність за результати всієї діяльності керованих об'єктів. Мова йде про виділення керівників, закріплених за об'єктами, з яких кожен виконує всі функції управлінської діяльності, розробляє та приймає рішення, пов'язані з управлінням цим об'єктом тощо. Оцінка результатів діяльності в лінійній структурі управління має вигляд трикутника.

К - керівник, ЛК - лінійний керівник, В - виконавець
Рис. 1. Лінійна організаційна структура управління

Оскільки в лінійній структурі управління рішення передаються по ланцюжку "згори вниз", а сам керівник нижньої ланки управління підлеглий керівникові більш високого над ним рівня, формується свого роду ієрархія керівників конкретної організації. Наприклад: 1) начальник сектора, начальник відділу, начальник управління, директор департаменту, заступник Голови Державної митної служби, Голова Державної митної служби України; 2) начальник митного поста, начальник відділу, заступник начальника митниці, начальник митниці. У цьому випадку діє принцип єдиноначальності, суть якого полягає в тому, що підлеглі виконують розпорядження тільки одного керівника. Вищий орган управління не має права віддавати розпорядження яким-небудь виконавцям, минаючи їх безпосереднього начальника. Схематично лінійна структура управління зображена на рис. 2.1.
Як видно з рисунка, у лінійній структурі управління кожен підлеглий має начальника, а кожен начальник має підлеглих. Така структура функціонує в невеликих організаціях на нижчому рівні управління.
У лінійній структурі система управління організацією компонується з урахуванням ступеня концентрації виконуваних основних і ресурсних функцій організації, технологічних особливостей або послуг, які надаються, тощо.
Лінійна структура управління є логічно стрункішою і формально визначеною, але разом з тим менш гнучкою. Кожен з керівників має всю повноту влади, але відносно невеликі можливості вирішення функціональних проблем, які вимагають вузьких, спеціальних знань.
Недоліки лінійної структури певною мірою можуть бути усунуті функціональною структурою.
Функціональна організаційна структура управління. Функціональне управління здійснюється деякою сукупністю підрозділів, спеціалізованих на виконанні конкретних видів робіт, необхідних для прийняття рішень у системі лінійного управління.

К - керівник, ФК - функціональний керівник, В – виконавець
Рис. 2. Функціональна організаційна структура управління

Ідея полягає в тому, що виконання окремих ресурсних та управлінських функцій з конкретних питань покладається на фахівців, тобто кожен орган управління (або виконавець) спеціалізується на виконанні окремих видів діяльності.
Як правило, фахівці одного профілю об'єднуються у спеціалізовані структурні підрозділи (відділи): плановий, організаційний тощо. Таким чином, загальне завдання управління організацією поділяється, починаючи із середнього рівня за функціональним критерієм. Звідси і назва - функціональна структура управління.

Функціональне управління існує поряд з лінійним, що створює подвійне підпорядкування для виконавців.
Як видно з рис. 2.2, замість універсальних керівників, що повинні розбиратися й виконувати всі функції управління, з'являється штат фахівців, котрі мають високу компетенцію у своїй галузі й відповідають за певний напрямок (наприклад, планування і прогнозування). Така функціональна спеціалізація апарату управління значно підвищує результативність діяльності організації.
Недоліки як лінійної, так і функціональної структур управління значною мірою усуваються лінійно-функціональними структурами.
Лінійно-функціональна (штабна) організаційна структура управління. У такій структурі управління всю повноту влади бере на себе лінійний керівник, котрий очолює певний колектив. Під час розробки конкретних питань і підготовки відповідних рішень, програм, планів керівникові допомагає спеціальний апарат, що складається з функціональних підрозділів (управлінь, відділів, секторів тощо).

К керівник, ЛК - лінійний керівник, ФК - функціональний керівник,
В – виконавець

Рис. 3. Лінійно-функціональна (штабна) організаційна структура управління

У цьому випадку підрозділи перебувають у підпорядкуванні головного лінійного керівника. Свої рішення вони проводять у життя або через головного керівника, або (в межах своїх повноважень) безпосередньо через відповідних керівників служб-виконавців.
Таким чином, лінійно-функціональна структура містить спеціальні підрозділи при лінійних керівниках, що допомагають їм виконувати управлінські функції.
Матрична організаційна структура управління створюється шляхом сполучення структур двох видів: лінійної та програмно-цільової (різновид лінійної). При функціонуванні програмно-цільової структури керівний вплив спрямований на виконання певного цільового завдання, у розв'язанні котрої беруть участь усі ланки організації.
Сукупність робіт щодо реалізації заданої кінцевої мети розглядається не з позицій існуючої ієрархії підпорядкування, а з позицій досягнення мети, передбаченої програмою. Основна увага при цьому концентрується не стільки на вдосконаленні окремих підрозділів, скільки на інтеграції всіх видів діяльності, створенні сприятливих для ефективного виконання цільової програми умов. При цьому керівники програми несуть відповідальність як за її реалізацію в цілому, так і за координацію та якісне виконання функцій управління.
Відповідно до лінійної структури (по вертикалі) будується управління з окремих сфер діяльності організації: виконання основних або забезпечувальних функцій тощо.
У межах програмно-цільової структури (по горизонталі) організовується управління програмами (проектами, темами).
До лінійно-функціональної структури вводяться (тимчасово чи постійно) особливі штабні органи (особа чи група осіб), які координують існуючі горизонтальні зв'язки з виконання конкретної програми (проекту), зберігаючи при цьому вертикальні відносини, властиві цій структурі. Основна частина працівників, зайнятих реалізацією програми, підпорядковується не менш як двом керівникам, але з різних питань.
Управління програмами здійснюється спеціально призначеними керівниками, котрі несуть відповідальність за координацію всіх зв'язків та своєчасне досягнення цілей. При цьому керівники вищого рівня звільняються від необхідності приймати рішення з поточних питань. У результаті на середньому й нижчому рівнях підвищується оперативність управління та відповідальність за якість виконання конкретних операцій і процедур, тобто помітно підвищується роль керівників спеціалізованих підрозділів в організації робіт з чітко визначеної програми.
При матричній структурі управління керівник програми (проекту) працює не з фахівцями, котрі підлеглі безпосередньо не йому, а лінійним керівникам, і в основному визначає, що й коли має бути зроблено за конкретною програмою. Лінійні ж керівники вирішують, хто і як буде виконувати ту чи іншу роботу.
Створення матричної організаційної структури управління організацією вважається доцільним, якщо існує необхідність освоєння ряду нових складних завдань у стислий термін, упровадження технологічних нововведень і швидкого реагування на зміни в зовнішньому середовищі тощо.
Матричні структури управління, що доповнили лінійно-функціональні організаційні структури, відкрили якісно новий напрямок у розвитку найбільш гнучких і активних програмно- цільових структур управління. Вони націлені на розвиток творчої ініціативи керівників і фахівців та значне підвищення ефективності управління.
Цей тип структури, пов'язаний, як правило, з територіальним управлінням, що забезпечує комплексний підхід до управлінських процесів на певній території, доповнений програмно-цільовими структурами, що керують вирішенням окремих проблем, дає можливість гнучкого, адаптаційного підходу до динамічних керованих об'єктів.
Підсумовуючи, можна сказати, що єдиної найкращої організаційної структури не існує. Існують різні види структур, кожна з яких має свої сильні та слабкі сторони. Організаційна структура - не самоціль, а інструмент, за допомогою котрого можна підвищити ефективність спільної праці працівників митних органів, установ та організацій для досягнення певних цілей в певних умовах та в певний час.
У митній службі застосовуються усі ці типи організаційних структур. В управлінні невеликими підрозділами (підрозділами, відділеннями галузевих служб) застосовується лінійний тип організаційної структури управління.
Функціональний тип організаційної структури управління використовується для управління рівнем вищого порядку, для керування більшою кількістю підлеглих, коли необхідно розподілити їх обов'язки за окремими функціями.
Наприклад, апарат управління митниці складається таким чином, що загальне керівництво і відповідальність за його роботу здійснює начальник органу, а окремі функції управління делегуються його заступникам (робота з особовим складом, організація митного контролю, дізнання тощо), разом з тим усі вони несуть персональну відповідальність перед керівником органу за напрямок діяльності, який вони очолюють.
Превалюючим є лінійно-функціональний тип організаційної структури, характерний для управління найбільш складними рівнями, до яких належать митниці, центральний апарат ДМСУ.
Структурно-функціональна спеціалізація органів митної служби може бути пов'язана як із забезпеченням реалізації функцій зовнішнього управління (наприклад, процесами регулювання ЗЕД), так і з внутрішньо-організаційними завданнями (наприклад, створення інформаційних, аналітичних, обліково-довідкових підрозділів тощо).
Свою роль у митній службі виконує і матрична основа структур управління, яка поєднує лінійне та програмно-цільове управління. Прийнятий тип структури, пов'язаний, як правило, з територіальним управлінням, що забезпечує комплексний підхід, доповнений програмно-цільовими структурами, які керують розв'язанням окремих проблем, дає можливість гнучкого, адаптаційного підходу до динамічних керованих об'єктів.



3.Організаційна структура митної служби України

Структуру митної служби, її окремі елементи й питання реорганізації досліджували Б.М. Габричідзе, Д.І. Полежаев, В.В. Гаверський, О.П. Гребельник, А.А. Демченко, СВ. Ківалов, В.Б. Кухаренко, П.П. Падун, В.А. Онишкевич, І.Г. Бережнюк та інші вчені.
Системі митної служби притаманні всі властивості великих соціальних систем. Вона складається з неоднорідних компонентів, які мають функціональну та організаційну специфіку.
Простий спосіб виділення системи - це перерахування її елементів і зв'язків. Система митної служби містить усі елементи здійснення митної справи з підвідомчою інфраструктурою.
Організаційна структура митної служби обумовлена завданнями, покладеними на систему, адміністративно-територіальним устроєм України та принципами побудови складних соціальних систем.
Структура митної служби визначається територією України, яка має площу 603,7 тис. кв. км, та довжиною ділянок державного кордону:
українсько-польська ділянка - 543 км, зона діяльності Рава-Руської, Галицької та Ягодинської митниць;
українсько-угорська ділянка - 135 км, зона діяльності Чопської та Закарпатської митниць;
українсько-словацька ділянка - 99 км, зона діяльності Карпатської митниці;
українсько-румунська ділянка - 625 км, зона діяльності Закарпатської та Вадул-Сіретської митниць;
українсько-молдовська ділянка - 1222 км, зона діяльності Кельменєцької, Могилів-Подільської, Котовської, Роздільнянської, Білгород-Дністровської, Придунайської митниць;
українсько-російська ділянка - 2484 км, зона діяльності Сумської, Глухівської, Магістральної, Куп'янської, Луганської, Амвросіївської, Маріупольської, Чернігівської, Новгород-Сіверської митниць;
українсько-білоруська ділянка - 975 км, зона діяльності Волинської, Рівненської, Житомирської, Чернігівської митниць;
морська ділянка кордону - 13 51,6 км.
Через територію України проходять чотири міжнародні транспортні коридори.
Щоденно митними органами оформлюються приблизно 7 тис. вантажних митних декларацій, 27 тис. транспортних засобів, пропускаються через митний кордон 200 тис. громадян.
До опису системи митної служби застосовується структурно-морфологічний підхід. Він полягає в описі елементного складу, зв'язків, структури і композиції системи митної служби. Компонентами системи виступають підрозділи: боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил; організації митного контролю; тарифів, податків і зборів тощо, які функціонують і структуровані відповідно до виконуваних ними основних функцій митної служби.
Поширеним стало визначення елементного складу митної системи за адміністративно-організаційним підходом, коли елементами системи вважаються митниці, митні пости.
Усі ці елементи взаємопов'язані у рамках єдиної системи митної служби. Центральний апарат ДМСУ, митниці, митні пости, спеціалізовані установи, навчальні заклади, а також інші підвідомчі органи і підрозділи становлять єдину систему митної служби України.
Митна служба України побудована і функціонує як єдина система митних органів, установ та організацій.
Система митних органів базується на єдиному економічному просторі, єдиній митній політиці, території, митному законодавстві, митних правилах та митному регулюванні.
Митний кодекс України визначає, що митна служба України -це єдина загальнодержавна система, яка складається з митних органів та спеціалізованих митних установ і організацій. Митними органами є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи, регіональні митниці, митниці.
Відповідно до завдань, які належить виконувати митній службі України, структура центрального апарату ДМСУ складається з керівництва, департаментів і управлінь, відділів і секторів за напрямками діяльності. ЦАДМСУ очолює всю митну систему і здійснює керівництво у сфері митної справи. Внутрішня структура митниць в основному відповідає структурі ЦАДМСУ за основними напрямками діяльності. Митниці, спеціалізовані митні установи, організації, митні пости також складаються з цілої низки структурних підрозділів (відділів, секторів, частин), що забезпечують необхідний комплекс елементів системи, які функціонують і структуро-вані відповідно до виконуваних ними основних завдань митної служби. Своєрідним елементом системи виступають також окремі працівники митної служби.
У свою чергу, система митної служби належить до системи органів державного управління. Компетенція митної служби визначається законами України і характеризується сукупністю завдань і функцій управління, а також конкретними повноваженнями того чи іншого митного органу. Таким чином, система митної служби функціонує одночасно як суб 'єкт і як об 'єкт управління.
Центральним органом управління в системі митної служби є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи (центральний апарат ДМСУ), який утворюється, реорганізовується та ліквідовується Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України.
ЦАДМСУ спрямовує, координує та контролює діяльність митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій щодо виконання законодавства України з питань митної справи, в межах своїх повноважень видає накази, організовує та контролює їх виконання.
ЦАДМСУ є юридичною особою і здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, Митного кодексу, законів України та інших нормативно-правових актів. ЦАДМСУ підпорядковані митниці, спеціалізовані митні установи та організації, його очолює керівник, який призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України в порядку, встановленому Конституцією України.
Для забезпечення виконання завдань, покладених на митні органи, в митній службі України створені та функціонують спеціалізовані установи та освітні організації.
Створення, реорганізація і ліквідація спеціалізованих митних установ та організацій здійснюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.
У митній службі для виконання основних функцій, покладених на неї, діє система митних органів.
Система митних органів не є статичною, вона постійно змінюється. З метою її удосконалення створюються та ліквідуються митниці й митні пости, змінюється їх кількість і структура. Історичний розвиток інфраструктури митних органів видно з табл. 1.

Таблиця 1
Розвиток інфраструктури митної служби у 1991-2004 pp.

Рік
Регіональні
(територіальні)
митниці
Митниці
Митні пости
Пункти пропуску
Спеціалізовані митні установи

1991

25
49
64


1992

52
111
ПО


1993

65
225
188


1994
8 (ТМУ)
70
254
207


1995
8 (ТМУ)
70
264
211


1996
10
46
198
215
6

1997
10
44
198
245
6

1998
10
46
187
245
6

1999
10
47
173
245
6

2000
10
41
137
245
6

2001
10
41
137
235
6

2002
10
39
138
225
6

2003
10
38
138
210
6

2004
10
38
135
213
7


Станом на 17.09.2004 структура митних органів України була такою: 10 регіональних митниць, 38 митниць, 140 митних постів. На державному кордоні України функціонували 210 пунктів пропуску, з них 109 автомобільних, 38 залізничних, 20 авіаційних, 47 морських та річкових, 39 - для спрощеного перетину кордону.
Регіональна митниця - митний орган, який на території закріпленого за ним регіону в межах своєї компетенції здійснює митну справу та забезпечує комплексний контроль за додержанням законодавства України з питань митної справи, керівництво і координацію діяльності підпорядкованих йому митниць та спеціалізованих митних установ і організацій.
Регіональна митниця є юридичною особою і здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України та положення, яке затверджується наказом ДМСУ.
Створення, реорганізація та ліквідація регіональних митниць здійснюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.
Структура, штатний розклад та кошторис регіональної митниці затверджується Головою ДМСУ. Гранична чисельність працівників регіональної митниці затверджується наказом ДМСУ. Місце розташування та зона діяльності регіональної митниці визначається ДМСУ.
Структура регіональної митниці розробляється відповідно до типової структури за погодженням з відповідними управліннями Держмитслужби і затверджується Головою ДМСУ.
Станом на червень 2005 р. регіональні митниці ліквідовано, хоча декілька залишилося з назвою "регіональна", але виконують вони функції звичайної митниці. Тому фактично система управління митної служби України тепер перетворена у дворівневу.
Митниця - митний орган, який безпосередньо забезпечує виконання законодавства України з питань митної справи, справляння податків і зборів та виконання інших завдань, покладених на митну службу України.
Митниця є юридичною особою і здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України та положення, яке затверджується наказом ДМСУ. Митниця підпорядковується ЦАДМСУ безпосередньо.
Створення, реорганізація та ліквідація митниць здійснюються ЦАДМСУ. Митниця діє в межах визначеної території.
У складі митниці в пунктах пропуску через митний кордон України та на інших об'єктах чи територіях із значним обсягом зовнішньоекономічних операцій можуть створюватися митні пости на правах структурного підрозділу митниці.
Структура митниці розробляється відповідно до типової структури за погодженням з відповідними управліннями Держмитслужби і затверджується Головою ДМСУ.
Митний пост є структурним підрозділом митниці, який безпосередньо здійснює митний контроль та оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.
Митні пости можуть створюватися митницями для забезпечення виконання завдань, визначених Митним кодексом та іншими законами України.
Митні пости створюються в міру необхідності у населених пунктах, на залізничних станціях, в аеропортах, морських та річкових портах та інших об'єктах, розташованих у зоні діяльності митниці. Типове положення про митний пост затверджується наказом ДМСУ.
Створення, реорганізація та ліквідація митних постів здійснюються ЦАДМСУ за поданням відповідної митниці.






Система управління в митній службі

Кожен суб'єкт управління може одночасно бути й об'єктом управління залежно від умов його діяльності й місця у системі управління.
Вищим рівнем соціального управління є суспільство. Держава як форма політичної організації є елементом (підсистемою) цієї системи. У свою чергу, держава як система складається з безлічі елементів (підсистем)- державних структур різного призначення. Наприклад, митниця є суб'єктом управління стосовно митного поста і одночасно є об'єктом управління для ЦАДМСУ.
Таким чином, ДМСУ і всі її структурні підрозділи - це спеціалізовані соціальні системи управління. Вони одночасно виступають у ролі суб'єкта й об'єкта управління.
Організаційні структури митної служби у першу чергу створюються для найбільш успішної реалізації поставлених перед ними завдань.
Система митної служби має власні апарати управління. Управління в складних соціальних системах прийнято розподіляти за рівнями управління: стратегічний; тактичний; оперативний. Найбільш ефективний цей поділ при розгляді системи в цілому.
Розглянемо рівні управління стосовно митної системи в цілому.
На стратегічному (верхньому) рівні управління, виходячи з настанов та вимог вищих органів державної влади, розробляються та приймаються важливі рішення у всіх напрямках організації функціонування і вдосконалення системи митної служби. Виконання таких рішень забезпечується шляхом централізованого керівництва цією системою центральним апаратом ДМСУ. Розумне і збалансоване поєднання централізації й децентралізації в побудові митної
системи дає можливість верхній ланці управління концентрувати увагу на великих проблемах стратегічного масштабу, а нижнім - на питаннях оперативно-тактичного характеру.
Тактичний (середній) рівень управління передбачає безпосереднє здійснення функцій у сфері митної справи, проведення в жиггя рішень вищих органів, насамперед Верховної Ради, Президента і Кабінету Міністрів України, потім ЦАДМСУ з урахуванням соціально-економічних, географічних, а також інших особливостей регіонів, що обслуговуються. До зазначеного рівня належать митниці та митні органи, установи, організації прямого підпорядкування ЦАДМСУ.
Оперативний рівень характеризується повсякденним управлінням підлеглими органами та службами. Цей рівень становлять митниці та митні пости.
Диференціація рівнів управління умовна, тому що для ЦАДМСУ головним напрямом зусиль є стратегічне управління системою. Разом з тим у діяльності центрального апарату є елементи тактичного і оперативного управління підрозділами митної системи.
Для митниць переважним є тактичне управління системою підлеглих підрозділів.
На рівні митниць та митних постів проводиться робота щодо безпосереднього виконання співробітниками їх апаратів основних функцій у сфері митної справи.
Ієрархічність побудови системи митних органів виявляється в тому, що всі територіальні підсистеми постають суб'єктом і об'єктом управління водночас. Кожна з цих підсистем входить у більшу, або керівну, систему і містить меншу, керовану, систему.
У структурі та ієрархії митної служби України існують такі рівні:
керівництво ЦАДМСУ;
керівництво департаментів та управлінь ЦАДМСУ;
керівництво митниць, спеціалізованих митних установ та організацій;
керівництво відділів митниць, спеціалізованих установ, управлінь;
група працівників на чолі зі старшим групи сектору, митного поста, пункту пропуску;
окремий працівник (службовець) митної служби.
Ця структура відображає максимальний варіант ієрархічності системи митної служби. Для окремого управління чи відділу кількість управлінських ланок буде меншою.
Наведена ієрархічна побудова митної служби відображає ступінь складності структури внутрішньосистемного управління, зокрема кількість ступенів управління, характер управлінського впливу на основний об'єкт - митниці, митні пости, пункти пропуску.
Можна й по-іншому визначити рівні управління в митній службі, наприклад: 1) ЦАДМСУ; 2) митниці, спеціалізовані митні установи та організації. Але ця схема дуже узагальнена і спрощена.
Таким чином, система митної служби має всі основні властивості великих соціальних систем державного управління. Вона являє собою складне, ієрархічно побудоване, багатофункціональне системне утворення державно-правової природи, яка динамічно розвивається та виконує комплекс завдань щодо реалізації покладених на неї завдань у сфері регулювання ЗЕД.



5. Зв'язки у системі митної служби

Для управління соціальною системою загальне уявлення про її компоненти, елементи і їх взаємозв'язки має важливе теоретичне й методологічне значення. Від того, які і в якому порядку в управлінську систему включаються управлінські прояви, як вони співвідносяться між собою і реально взаємодіють, залежить майже все, що асоціюється з управлінням в соціальній системі. Насамперед важливий взаємозв'язок суб'єкта управління з керованою суспільною системою, що охоплює структуру взаємозв'язків керівної системи з керованими об'єктами.
На сьогодні серед фахівців немає єдиної думки стосовно видів зв'язків між елементами структури органу державної влади.
У системі митної служби потрібно виділити комунікаційні, матеріальні й енергетичні зв'язки.
Аналіз матеріально-енергетичних зв'язків у митній службі природно пов'язувати з аналізом системи його матеріально-технічного забезпечення. Відзначимо, що матеріальні зв'язки хоча й можуть ізоморфно описуватися інформаційними, але не вичерпуються ними.
Зв'язки виражають взаємодію, обмін енергією, інформацією та речовиною між двома елементами. Опишемо структуру митниці як системи, враховуючи її елементи і зв'язки між ними.
Виходячи з того, що комунікація є предметом управлінської діяльності, відзначимо найважливішу роль комунікаційних зв 'язків в управлінні митною службою, які з'єднують між собою всі елементи системи митної служби.



6.Поняття і здійснення організаційно-штатної роботи в митній службі

Для успішного виконання завдань, покладених на митну службу, при змінах, які відбуваються у світі й країні, дуже важлива оп-тимізація управління, вдосконалення організаційних структур. Багато в чому ці завдання вирішуються в рамках організаційно-штатної роботи.
Організаційно-штатна робота (ОШР) - це діяльність компетентних підрозділів та осіб митної служби, яка спрямована на оптимальний розподіл та ефективне використання наявної штатної чисельності, ощадливе витрачання коштів, виділених для виконання завдань митної служби.
Організаційно-штатні заходи це заходи щодо створення, реорганізації або ліквідації митних органів, спеціальних митних установ та організацій.
Створення це заснування наказом Голови ДМСУ органу, спеціальної митної установи або організації для здійснення митної справи.
Реорганізація це злиття, приєднання, поділ, виділення або перетворення органу, спеціальної митної установи або організації, які призводять до зміни їх структури і функцій.
Ліквідація припинення діяльності органу, спеціальної митної установи або організації без переходу прав та обов'язків у порядку правонаступництва до інших органів.
Відповідно до законодавства створення, реорганізація та ліквідація митниць, митних постів, спеціальних митних установ та організацій здійснюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи, митних постів -за поданням відповідної митниці.
Загальне керівництво організаційно-штатною роботою здійснюється Головою Держмитслужби України, начальниками митниць, ректором Академії митної служби України, начальниками навчальних центрів, начальниками митних установ.
Методичне керівництво ОШР здійснює Департамент організації діяльності Голови Служби.
До головних завдань ОШР належать:
підготовка, розробка та вдосконалення організаційних структур;
розрахунок та ефективне використання штатної чисельності й грошового утримання;
розподіл прав, обов'язків та відповідальності.
Відповідно до цих завдань у центральному апараті ДМСУ питання організаційно-штатного забезпечення безпосередньо вирішують підрозділи фінансового, кадрового та організаційного забезпечення діяльності ДМСУ.
Як недолік слід відзначити відсутність єдиного відомчого нормативно-правового акта, який би регламентував ОШР у митній службі. Працівники, які здійснюють ОШР, визнають, що ця діяльність у митній службі регламентується великою кількістю наказів і бажано мати єдиний інтегруючий нормативний акт.
Виконуючи ОШР, підрозділи зобов'язані:
правильно враховувати зміни оперативної обстановки та умови роботи митних органів, установ і організацій при здійсненні митної справи та забезпечувати найбільш ефективну розстановку наявних сил і засобів для виконання поставлених завдань;
зміцнювати основні ланки системи митної служби;
постійне досліджувати ефективність існуючих організаційних структур;
вчасно виявляти проблеми організаційно-штатного забезпечення діяльності митних органів;
проводити наукове обґрунтування здійснення організаційно-штатних заходів;
сприяти впровадженню у практику досягнень науки і техніки, передових форм і методів роботи;
економити державні кошти.
Розглядаючи ОШР, важливо визначити такі поняття, як "штат", "штатна чисельність", "лімітна чисельність", "спискова чисельність".
Штат - це затверджений у встановленому порядку юридичний документ, що дає право на укомплектування митного органу, установи, організації і визначає структуру, найменування посад, їх кількість, розміри місячних посадових окладів, категорії персоналу (посад).
Лімітна чисельність - це чисельність працівників, яка виділяється в установленому порядку на створення (функціонування) штату певного митного органу, установи, організації.
Штатна чисельність - це чисельність і склад посад, необхідних для належного функціонування митного органу, установи, організації, яка оголошується і затверджується наказами керівників, наділених відповідними повноваженнями.
Лімітна чисельність є верхньою межею штатної чисельності.
Спискова чисельність - це чисельність працівників, які реально працюють у митному органі, установі, організації на певний момент часу.
Якщо спискова чисельність менша за штатну, то існує некомплект штату.
Існуюча структура митної служби здатна змінюватись. Це пояснюється тим, що функції різних систем управління і їх складових частин відчувають сильний вплив з боку нових об'єктивних чинників, змінюється їх зміст, співвідношення, у взаємодії ланок виникають нові моменти.
В.Б. Авер'янов7 вважає, що управлінські структури, котрі мають відносну самостійність і змінюються завжди тільки в результаті розпорядницьких рішень мають тенденцію до відставання від змін не тільки самого соціального середовища, але нерідко й від змісту діяльності.

Питання для самоконтролю:

Дайте визначення організаційної структури та організаційної структури управління.
Що є спільного і чим різняться організаційна структура та організаційна структура управління?
Охарактеризуйте типи і види організаційних структур у митній службі.
Охарактеризуйте типи структур управління в митній службі.
Дайте загальну характеристику системи митної служби України та її складових.
Розкрийте систему та рівні управління в системі митної служби.
Розкрийте зміст структурно-організаційних принципів управління та їх вплив на організаційні структури митної служби України.
Охарактеризуйте систему зв'язків у системі митної служби.
Розкрийте поняття, завдання та здійснення організаційно-штатної роботи в митній службі.
Визначте шляхи удосконалення організаційної структури системи митної служби України.





































ТЕМА 5. ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ В МИТНІЙ СЛУЖБІ

Поняття і завдання інформаційного забезпечення управління в митній службі.
Основні види інформаційних систем.
Організаційне забезпечення єдиної автоматизованої інформаційної системи (ЄАІС) митної служби.
Архітектура ЄАІС ДМСУ.



Поняття і завдання інформаційного забезпечення управління в митній службі


Інформація є найважливішим життєвим ресурсом, котрий розуміють як необхідні й корисні дані, подані у зручному вигляді, відповідно до вимог користувача. Людина обмірковує і використовує інформацію з метою виживання та розвитку особи або організації в сучасному суспільстві.
Управління як процес є актом творчої діяльності людей і здійснюється із застосуванням предметів і знарядь праці.
Предметом управлінської праці є інформація, яка характеризує, з одного боку, стан системи і операцій, котрі виконуються під час діяльності об'єкта управління, з іншого - її зовнішнє середовище. Тому й предметною сферою управління є інформаційна система об'єкта, пов'язана з управлінням. Ця сфера є складовою частиною загальної інформаційної системи, яка виступає інформаційною моделлю об'єкта управління.
Знаряддя управлінської праці на сучасному рівні - це передусім електронні обчислювальні машини, інформаційна (периферійна та організаційна) техніка, об'єднана каналами (мережами) зв'язку, за допомогою яких вимірюють, збирають, реєструють, обробляють, аналізують, передають, зберігають і розмножують інформацію, яку потім використовують для підготовки, прийняття й реалізації управлінських рішень.
Інформаційне забезпечення можна визначити як комплекс організаційних, правових, технічних і технологічних заходів, засобів
та методів, котрі забезпечують у процесі управління і функціонування системи інформаційні зв'язки її елементів (суб'єктів і об'єктів) шляхом оптимальної організації інформаційних масивів баз даних і знань '.
Управлінська інформація - це частина соціальної інформації, необхідна для забезпечення організаційно-правових процесів формування і реалізації ефективних управлінських впливів.
Для прийняття правильних управлінських рішень необхідна інформація про зовнішнє і внутрішнє середовище організації.
Обсяги та зміст інформації, потрібної різним керівникам (суб'єктам управління), залежать від:
масштабу й важливості управлінського рішення, яке приймає керівник;
кількості й характеру параметрів, які керуються і регулюються в керованій системі (об'єкта управління);
кількості варіантів можливого стану й поведінки керованої системи (об'єкта управління);
різноманітності та складності здійснюваних дій;
кількості та якості показників, які характеризують результати роботи системи;
структури системи управління тощо.
Щоб своєчасно забезпечити керівництво потрібною, вірогідною інформацією, необхідно створити відповідні комунікації (мережі), як для внутрішньооб'єктного користування, так і для надійного прямого й зворотного зв'язку із зовнішнім середовищем. Йдеться про забезпечення своєчасного обміну інформацією між управлінцями та виконавцями не лише різних рівнів, а й різних об'єктів управління. Такі комунікації мають важливе значення при виконанні посадовими особами функціональних обов'язків.
Відомо, що найефективніше працюють ті організації й керівники, які ефективно використовують комунікації. Вони знають суть комунікаційних процесів, мають розвинене вміння спілкування і розуміють, яким чином внутрішнє та зовнішнє середовище впливають на обмін інформацією.
За допомогою сучасних електронних обчислювальних машин, об'єднаних мережами, можна забезпечити ефективне збирання, об робку й надання керівнику всіх даних, котрі стосуються проблеми, яку він вирішує.
Інформаційну систему (1С) можна визначити як поєднання інформаційних ресурсів, процесів і людей, котрі збирають, перетворюють та поширюють інформацію в організації'. Існує багато різних типів 1С - від звичайних (традиційних), тобто без застосування комп'ютерів, до 1С, заснованих на використанні комп'ютерів, програмного забезпечення і фахівців з 1С. Узагальненою метою 1С є трансформація "сировинних" ресурсів даних в інформаційні продукти, необхідні конкретним користувачам.
Інформаційні системи управління (ICY) розуміються розширено - як інформаційні системи, котрі забезпечують керівництву ефективне прийняття рішень щодо розвитку керованого об 'єкта. При цьому ІСУ розуміється як комп'ютеризована система.
Ключовою відмінністю визначень 1С та ІСУ є включення прийняття рішень у визначення ІСУ. Метою ІСУ є ефективне прийняття рішень менеджерами щодо розвитку керованого об'єкта.
Оптимальної організації інформаційних масивів та баз даних можна досягти лише створенням комплексу взаємозв'язаних інформаційних систем у рамках конкретного органу і всієї системи органів. Діяльність щодо створення конкретних інформаційних систем залежно від їх призначення та сфери використання може називатися інформаційним забезпеченням діяльності організації.
Отже, зміст інформаційного забезпечення може стосуватися до всього процесу управління, до певних його функцій або стадій управлінського циклу, до діяльності окремих структурних підрозділів або конкретних категорій співробітників.
Основні завдання 1С:
постійне поповнення бази даних необхідною інформацією;
своєчасне забезпечення відповідних споживачів достовірними даними;
збирання, обробка відомостей про стан і результати роботи об'єктів управління для надання цієї інформації у вищі органи;
обробка інформації, яка необхідна для аналізу, розроблення прогнозів та прийняття управлінських рішень.
- Функції інформаційних систем можна поділити на підготовчі та основні.
Підготовчі функції включають: фіксацію первинних даних, їх збирання та збереження.
Основними функціями є: пошук та обробка інформації; оформлення та розмноження підсумкової інформації; передача підсумкової інформації споживачам.
Засобами інформаційного забезпечення управління є сукупність технічних пристроїв збирання, накопичення (збереження), обробки та передачі інформації.
Процес роботи з інформацією складається з таких взаємопов'язаних операцій: складання документів; їх копіювання та розмноження; збереження і пошук інформації; її арифметична та логічна обробка; її наочне відображення; її дистанційна передача. Кожна із цих операцій тією чи іншою мірою передбачає використання технічних засобів. Широке впровадження в практику технічних засобів обробки даних підвищило можливості інформаційних систем, обумовило використання в інформаційній діяльності нових організаційних форм.
Рівень інформаційного забезпечення діяльності органів Державної митної служби визначається ефективністю функціонування Єдиної автоматизованої інформаційної системи (ЄАІС) митної служби.
Метою ЄАІС є підвищення ефективності формування та здійснення єдиної митної політики держави та діяльності органів митної служби під час виконання основних та допоміжних функцій, котрі реалізуються на основі використання сучасних засобів обчислювальної техніки, засобів передачі даних, математичних методів, перспективних комп'ютерних технологій.
Єдина автоматизована інформаційна система митної служби України за короткий час перетворилася в унікальний інструмент реалізації основних митних інформаційних технологій на всіх рівнях: від митного поста до центрального апарату ДМСУ.


Основні види інформаційних систем


Відповідно до розробленої в 1970 р. вітчизняної концепції автоматизованих систем управління (АСУ) розрізняють насамперед АСУ технологічними процесами (АСУТП) і автоматизовані системи організаційного управління (АСОУ). АСУТП керують переважно швидкодіючими процесами матеріального виробництва, а АСОУ стосуються, головним чином, повільних процесів взаємодії устаткування і людей у складних комплексах. Існують також комбіновані АСУ, коли на одному об'єкті управління взаємозалежно функціонують АСУТП і АСОУ. Організаційне управління не може бути автоматичним, оскільки рішення тут завжди приймають люди, об'єктами управління в цьому випадку служать колективи людей. За рівнем або сферою дії розрізняють також АСУ міжнародні, національні, регіональні, галузеві, підприємств, фірм. Замість терміна "АСОУ" в даний час більш розповсюджений термін "інформаційна система " (1С).
Сучасні концепції 1С обумовлені функціями, котрі виконують 1С в організаціях, аналізом ролі 1С у забезпеченні масових поточних (рутинних) операцій, а також впливом 1С на досягнення стратегічних переваг у конкурентній боротьбі. Схема рівнів 1С в організаціях має вигляд:
Забезпечення стратегічних цілей (переваг).
Забезпечення прийняття управлінських рішень.
Забезпечення поточних операцій.
Історично 1С розвивалися від третього рівня до першого. Раніше з'явилися автоматизовані 1С для забезпечення поточних операцій (наприклад, реєстрація внесків, зняття грошей з рахунків, реєстрація складських операцій, продажів товарів тощо). 1С третього рівня визначають нині як операційні. Вони мають три різновиди.
системи обробки операцій накопичують записи про операції та угоди, модернізують бази даних, обробляють дані, виводять різноманітні звіти і довідки;
системи управління процесами керують фізичними процесами виробництва продукції, подачі товарів, матеріалів тощо;
системи автоматизації офісу підтримують комунікації, діловодство і продуктивність офісу.
Системи обробки операцій різноманітні, якщо їх розглядати за функціями управління. Системи обробки операцій також називають діловими 1С.
1С рівня 2 для забезпечення прийняття рішень поділяють на три види:
системи надання інформації забезпечують керівників визначеними та регламентованими повідомленнями (звіти, довідки) про поточні операції. На вхід цього рівня звіти надходять з виходу рівня 3;

системи підтримки рішень надають керівникам набір діалогових і спеціальних засобів проектування альтернатив для використання в непрограмованих ситуаціях. Стандартні засоби генератора підтримки рішень керівник пристосовує до власного унікального стилю;
1С керівництва обслуговують керівників вищого рівня з метою миттєвого формування критичної інформації у вільних форматах (за бажанням самих керівників). Інформують про стан проектів за ключовими факторами - на вибір вищих керівників. Більш детальна характеристика систем підтримки прийняття рішень розглядається у спеціальній літературі.
1С рівня 1 для забезпечення стратегічних цілей (ІССЦ) також можуть обслуговувати стратегічні потреби організації в особі керівників найвищого рівня. ІССЦ дають миттєвий і швидкий доступ до інформації про найважливіші фактори, котрі впливають на досягнення організацією своїх цілей. Тут широко використовуються графіки, миттєвий доступ до внутрішніх і зовнішніх баз даних. Але головним призначенням і характерною рисою ІССЦ є те, що вони повинні надавати такі інформаційні продукти й послуги, котрі сприяють більш якісному виконанню завдань організацією.
1С для забезпечення стратегічних цілей - це фактично комплекс багатьох інших видів 1С. Останнім часом вагомі переваги цих 1С створюються за рахунок використання телекомунікації, локальних, корпоративних і глобальних комп'ютерних мереж.
Стосовно діяльності митної служби ці 1С скорочують час митного оформлення, підвищують якість і оперативність роботи керівництва у процесі прийняття рішень за рахунок швидкісного збирання даних від органів і підрозділів та оперативного аналізу даних.
Таким чином, концептуальні класи 1С призначені для того, щоб розкрити і підкреслити велику кількість функцій, виконуваних інформаційними системами. Практично 1С існують як багатофункціональні, взаємозалежно виконуючи реєстрацію даних про поточні операції і угоди, обробляючи їх, надаючи звітну інформацію для здійснення поточних справ, а також надаючи можливості формування інформації для прийняття рішень.
Застосування інформаційних систем при управлінні в митній службі сприяє підвищенню ефективності управління в системі й дає можливість із меншими затратами досягти поставлених цілей.



3. Організаційне забезпечення єдиної автоматизованої інформаційної системи (ЄАІС) митної служби

З часу виникнення митної системи України велика увага приділяється створенню і впровадженню Єдиної автоматизованої інформаційної системи (ЄАІС) митної служби, призначення якої - вирішення функціональних завдань митної служби з використанням передових технологій опрацювання інформації за допомогою обчислювальної техніки.
27 липня 1993 р. прийнято концепцію створення Єдиної автоматизованої інформаційної системи митних органів і план її реалізації.
Метою створення Єдиної автоматизованої інформаційної системи є підвищення ефективності формування і здійснення єдиної митної політики держави й діяльності органів митної служби під час виконання основних і допоміжних функцій, реалізованих на основі використання сучасних засобів обчислювальної техніки, засобів передачі даних, математичних методів, перспективних комп'ютерних технологій.
Основні завдання ЄАІС:
формування об'єктивної митної статистики з максимальним часом затримки інформації не більше доби;
забезпечення оперативної та ефективної інформаційної взаємодії відповідних органів митної системи з питань боротьби з контрабандою і порушенням митних правил, доведення регламентуючих документів до виконавців і контроль за їх виконанням, підтримка в актуальному стані нормативно-довідкової й звітної інформації як у центральному апараті ДМСУ, так і в підлеглих митницях та взаємодіючих установах;
глибока і всебічна автоматизація процесів митного оформлення, обліку митних платежів; обліку кадрового складу; бухгалтерського обліку; фінансового забезпечення; обліку розподілу і поповнення матеріальних засобів; обліку й оптимізації контролю на всіх рівнях системи;
забезпечення автоматизованого інформаційного обміну Державної митної служби з іншими міністерствами і відомствами України, а також з організаціями закордонних держав;
перехід ЄАІС на сучасні інформаційні технології і міжнародні стандарти, а також розробка матеріальної бази для ефективного використання митних експертних систем.

Для організації робіт з реалізації програми поетапної розробки і експлуатації ЄА1С ДМСУ в системі ДМСУ працює спеціалізована митна установа - Департамент інформаційних технологій та митної статистики (ДІТМС) Державної митної служби України.
Реалізація ЄАІС складається з поетапного процесу розробки і впровадження основних автоматизованих митних інформаційних технологій, поєднаних у єдиному технічному програмному і телекомунікаційному середовищі.
Єдина автоматизована інформаційна система Державної митної служби України (ЄАІС Держмитслужби) почала будуватися у 1992 р.
На першому етапі (1992 - 1993) учасник зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) подавав до митного органу паперовий примірник вантажної митної декларації (ВМД). Інспектори спеціалізованих підрозділів (митної статистики) переносили інформацію на магнітні носії за допомогою комп'ютерів. Далі інформація засобами фельд'єгерського зв'язку на магнітних носіях (дискетах) передавалась до Інформаційно-обчислювального центру Держмитслужби, де проводилось її накопичення та подальша обробка для підготовки різноманітної статистичної звітності.
Відомо, що комп'ютерні технології стають більш ефективними, якщо вони працюють на основі єдиного системного проекту. Тому в 1993 р. була розроблена концепція створення ЄАІС Держмитслужби.
На другому етапі (1994 - 1995) Держмитслужба розпочала впровадження в митних органах відомчої електронної пошти, побудованої на базі програмного забезпечення фірми Lotus -CC:Mail. Одночасно в країні почали формуватися брокерські фірми, які виступали посередниками між митними органами та учасником ЗЕД. Зазначені фірми подавали заповнені паперові примірники ВМД та її електронну копію. Це значно скоротило час на перевірку декларації, оскільки інформація з відповідних граф ВМД перевірялася спеціалізованим програмним забезпеченням ще на етапі митного оформлення ВМД.
З розширенням зовнішньоекономічних відносин України та подальшим збільшенням обсягів зовнішньоекономічних операцій різко зросли масштаби й обсяги митної інформації.
Уже на другому етапі необхідно було вирішувати проблеми автоматизації митного оформлення, контролювати ввезення автотранспортних засобів на територію України, здійснювати контроль за
доставкою в митниці призначення підакцизних товарів тощо. Приймається рішення про створення загальнодержавної митної системи електронної пошти та оперативного контролю. Надійне функціонування такої системи вимагало створення транспортної мережі супутникового зв'язку (ТМСЗ).
З початку 1996 р. розпочався третій етап упровадження в митних органах ЄАІС.
Однією із значних проблем становлення Державної митної служби України був контроль доставки вантажів у митниці призначення. Система контролю була відсутня, перевірити зазначені в деклараціях дані практично було неможливо.
Такий стан справ не задовольняв керівництво країни, і в 1996 р. Держмитслужба почала розробляти систему "Контролю доставки вантажів у митниці призначення".
У 1997 р. на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України щодо спрощення процедур контролю за ввезенням підакцизних товарів Держмитслужбою був розроблений відповідний механізм. В його основу було покладено дії інспекторів митних органів під час пропуску вантажів на митну територію України виключно за наявності електронної копії вантажної митної декларації (ВМД) типу АД в центральній базі даних.
Тоді ж нормативними актами Держмитслужби було запроваджено пропуск усіх без винятку вантажів на адресу суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) тільки за наявності відомостей щодо його акредитації в центральній базі даних.
За допомогою сучасних інформаційних технологій було побудовано трирівневу систему клієнт-сервер з доступом користувачів до ресурсів серверів центральної бази даних через WEB-сервер. Почалася розробка та поетапне впровадження програмно-інформаційних комплексів (ПІК) ЄАІС Держмитслужби.
Наприкінці 1998 р. Держмитслужбою видано наказ № 771, яким затверджено Положення щодо контролю за доставкою вантажів у митниці призначення. З травня 1999 р. розпочато поетапне його впровадження. Перший етап - контроль за ввезенням вантажів автомобільним транспортом (типи ВМД - АД, ПД та попереднє повідомлення ПП).
З уведенням кожного нового етапу зазначеного наказу (січень 2000 р. - режим експорт, червень 2000 р. - режим транзит автомобільним транспортом, листопад 2000 р. - режим транзит залізничним транспортом) постає необхідність організації щодобового пересилання електронних копій ВМД усіх типів до центральної бази даних безпосередньо з місць митного оформлення (митні пости, пункти пропуску через митний кордон) і постановки їх на контроль.
На даний час автоматизованою системою охоплено всі митні режими (імпорт, експорт, транзит).
Нині система успішно діє. Державною митною службою побудовано центральну базу даних, яка дає можливість прикордонній митниці в реальному режимі часу, з використанням супутникового зв'язку перевірити всі зазначені в декларації реквізити фірми, з'ясувати, чи дійсно дана фірма очікує зазначений вантаж, тощо.
У 1998 р. розпочалося впровадження в митній системі України четвертого етапу розбудови ЄАІС Держмитслужби. Тоді ж було введено в експлуатацію ТМСЗ, яка на сьогоднішній день нараховує 246 станцій супутникового зв'язку, 6 радіорелейних станцій, комунікаційне устаткування.
Протягом 1998 - 2000 pp. Державна митна служба України ввела в дію такий важливий елемент Єдиної автоматизованої інформаційної системи митної служби (ЄАІС), як центральна база даних. Фактично всі ПІК, які розроблялись Держмитслужбою, побудовані з її використанням. Це надає можливість акумулювати в одному місці практично всю інформацію щодо митного оформлення вантажів і контролю за їх доставкою, ведення баз даних про порушників, санкцій МЗСТоргу до учасників ЗЕД тощо.
У 1999 р. Державна митна служба України розробила та затвердила системотехнічний проект розбудови ЄАІС, де було закладено цілий ряд проектних рішень, два з яких є ключовими:
інформаційна інфраструктура Держмитслужби на базі якої розбудовується нова система митного оформлення вантажів;
модернізація існуючої системи зв'язку з переходом на наземні цифрові канали зв'язку з усіма митницями із збереженням і модернізацією супутникового сегменту зв'язку для місць віддаленого розташування митних підрозділів.
У 2000 р. статистична база даних була переведена на СУБД ORACLE, і вся статистична звітність базується саме на цій платформі, що дає можливість отримувати детальну інформацію у будь-яких розрізах, застосовуючи дані з ВМД.


Архітектура ЄАІС ДМСУ

Єдина автоматизована інформаційна система Держмитслу-жби України складається з різноманітних елементів, що відіграють ключову роль у вирішенні завдань митної служби.
Пріоритетні митні інформаційні технології, реалізовані ЄАІС у митних органах усіх рівнів (Департамент інформаційних технологій та митної статистики, центральний апарат, департаменти і управління центрального апарату, митниці, митні пости), розділені на 5 основних підсистем:
автоматизована підсистема митного оформлення;
митна адміністративно-правова підсистема;
митна підсистема інформаційної безпеки;
митна зовнішня інформаційна підсистема;
митна телекомунікаційна підсистема 4. Автоматизована підсистема митного оформлення Автоматизована підсистема митного оформлення охоплює
безпосередньо діяльність митних органів за двома основними напрямками: торгового й неторгового оборотів - і вирішує завдання автоматизації процесів:
оформлення ВМД;
обліку і контролю транзиту й переміщення вантажів по території України;
обліку й контролю перебування товарів на ліцензійних і митних складах;
обліку й контролю зворотного ввезення-вивезення майна інофірм, представництв і виставок;
обліку пасажирських декларацій;
обліку й контролю поштових відправлень;
обліку автомобілів та інших транспортних засобів;
обліку й контролю несупроводжуваного багажу;
опрацювання даних комерційних операцій (електронний обмін інформацією з учасниками зовнішньоекономічної діяльності).
Митна адміністративно-правова підсистема
Адміністративно-правова підсистема забезпечує управління митними органами на всіх рівнях реалізації, контроль і дотримання законності під час автоматизованого митного оформлення.
Основним завданням підсистеми є автоматизація процесів:
боротьби з контрабандою й порушеннями митних правил;
тарифного регулювання й управління;
експортно-імпортного контролю;
антидемпінгового й антимонопольного контролю;
фінансово-валютного контролю;
оперативної служби;
бюджетного фінансування;
збирання коштів у бюджет;
кадрової служби;
статистичної служби;
правової та нормативної служби;
канцелярії та контролю документопотоку;
матеріально-технічного забезпечення. Митна підсистема інформаційної безпеки
Підсистема інформаційної безпеки забезпечує контроль і оперативне управління функціонуванням системи в цілому. Основні завдання:
забезпечення безпеки ЄАІС;
поділ рівнів привілеїв і доступу до системи;
доступ до системи за паролем;
контроль доступу до системи;
контроль логічного стану системи;
контроль і управління цілісністю системи;
статистика роботи системи.
Митна зовнішня інформаційна підсистема
Зовнішня інформаційна підсистема забезпечує обмін необхідною інформацією з іншими організаціями України, іноземними державами й міждержавними організаціями, установлює необхідний рівень повноважень доступу і підтримує його.
Митна телекомунікаційна підсистема
Митна телекомунікаційна підсистема також є базовою транспортною системою, контролює маршрутизацію і роботу запитів (отримання повідомлень у глобальній мережі в on-line режимі та передачу повідомлень в off-line режимі електронної пошти).
Підсистема забезпечує:
цілодобову роботу центрального поштового відділення в ДІТМС;
роботу підрозділів ДІТМС, митних установ і центрального апарату виділеними, цифровими, а також супутниковими каналами зв'язку;
цілодобову адресацію, маршрутизацію й доставку повідомлень у глобальній відомчій обчислювальній мережі митної служби у режимі реального часу;
підтримку найбільш поширених протоколів мережного обміну (TCP/IP, IPX/SPX);
підтримку поштових функцій з використанням існуючих стандартних протоколів обміну (в експлуатації знаходиться система електронної пошти сс: Mail);
транспортний рівень для підсистем автоматизованого митного оформлення, митної адміністративно-правової підсистеми, митної зовнішньої інформаційної підсистеми;
можливість підключення до міжнародних обчислювальних мереж (INTERNET та ін.);
підтримку WEB-технологій.
Хоча ЄАІС реалізована на сучасній технічній і програмній базі, однак окремі складові вимагають модернізації.
Елементи ЄАІС визначають основні види Ті функціонування: кадрове, технічне, програмне, інформаційне, нормативно-правове.


Питання для самоконтролю:
Дайте поняття і визначте завдання інформаційного забезпечення управління в митній службі.
Охарактеризуйте основні види інформаційних систем.
Охарактеризуйте особливості використання інформаційних систем в управлінні.
Назвіть основні завдання ЄАІС ДМСУ.
Окресліть етапи розбудови ЄІАС ДМСУ.
Розкрийте архітектуру ЄАІС ДМСУ.











ТЕМА 6. ДОКУМЕНТАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ В МИТНІЙ СЛУЖБІ


Поняття і значення документаційного забезпечення управління в митній службі.
Документування управлінської діяльності в митній службі.
Організаційно-розпорядча (управлінська) документація в митній службі.
Документообіг у митній службі.
Організація роботи служб документаційного забезпечення управління в митній службі.
Діловодство за зверненнями громадян у митній службі



Поняття і значення документаційного забезпечення управління в митній службі

Поняття "документ " (лат. documentum - повчальний приклад, взірець, спосіб доказу) широко застосовується в усіх сферах суспільної діяльності. Визначення загального значення цього поняття є завданням теоретичного документознавства - документології. На міжнародному рівні найбільш загальним є визначення документа як записаної інформації, що використовується як одиниця в документаційному процесі, тобто інформація може бути зафіксована у різний спосіб: за допомогою знаків письма, зображення, звука тощо.
В Україні офіційно прийнято декілька визначень документа, зафіксованих у ряді державних стандартів. Документ - це матеріальний об'єкт, який містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку й має відповідно до чинного законодавства юридичну силу. Виходячи із визначень документа, зафіксованих у державних стандартах України, основними ознаками документа є:
наявність інформації, яка має певний зміст;
стабільна матеріальна форма, що забезпечує довготривале використання та зберігання документа;
~ функціональна призначеність для передавання інформації у просторі та часі.
Документ являє собою єдність матеріальної форми та інформації, яка в ній зафіксована. Двоєдина природа документа -одна з його особливостей, відсутність будь-якої з вищеназваних складових означає вже не документ.
Загальноприйнятим є визначення, що діловодство галузь діяльності, предметом якої є питання документування та організації роботи з документами у процесі управлінських дій. Поряд із терміном "діловодство" останнім часом вживається синонімічний термін "документаційне забезпечення управління". Його виникнення пов'язано зі зміною організаційно-технічної основи діловодства завдяки активному впровадженню у сферу роботи з документами засобів обчислювальної техніки та сучасних інформаційних технологій створення, обробки, накопичування, зберігання, пошуку й використання інформації в управлінні.

Термін "документаційне забезпечення управління" підкреслює інформаційну складову в сучасній організації діловодства.
Документаційне забезпечення управління складається із двох нерозривно пов'язаних компонентів:
документування - складання та оформлення документної інформації на різних носіях за встановленими правилами;
організація роботи з документами, яка передбачає організацію документообігу, зберігання та використання документів у поточній діяльності установи, організації.
Документаційне забезпечення управління розглядається як одна з найважливіших сторін діяльності організації, котра забезпечує виконання її функціональних завдань. За різними даними, працівники сфери управління витрачають на роботу з документами в середньому 60 - 70 % робочого часу.
Документи мають велике значення в управлінському процесі, є інструментами управління, через те що вони відображають діяльність організації, на їх основі приймаються управлінські рішення, документи є головним аргументом у спірних ситуаціях, закріплюючи права особи і виступаючи способом доказу. Управлінські документи становлять ядро документації установи.
В основу управлінської діяльності будь-якої організації покладено процеси отримання інформації, її обробки, прийняття рішення, доведення його до відома виконавців, здійснення контролю, виконання та підбиття підсумків.
Нормативно-методична база документаційного забезпечення управління - це сукупність законів і підзаконних нормативно-правових актів, які регламентують технологію створення, обробки, зберігання і використання документів у поточній діяльності установи, а також роботу служби діловодства - її структуру, функції, штати, технічне оснащення та інші аспекти.
Нормативно-методична база містить:
законодавчі акти України у сфері інформації та документації;
укази Президента України, постанови уряду України, котрі регламентують питання документаційного забезпечення;
~ правові акти органів виконавчої влади (міністерств, комітетів, служб) загальногалузевого і відомчого характеру;
правові акти нормативного та інструктивного характеру, методичні документи з діловодства установ, організацій та підприємств;
державні стандарти на документацію;
уніфіковані системи документації;
нормативні документи з організації архівного зберігання документів.






Документування управлінської діяльності в митній службі


Документування управлінської діяльності полягає у фіксації управлінських дій на паперових або магнітних носіях за встановленими правилами.
Документування управлінської діяльності митних органів останнім часом набуло особливої актуальності у зв'язку з тим, що: сфера ділового спілкування поповнилася багатьма новими формами документів; традиційні форми документів поступово оновлюють свої характеристики. Тому в процесі виконання специфічних завдань, покладених на органи митної служби, важливо забезпечити на всіх рівнях правильність і своєчасність оформлення документів, дієвість контролю за ходом виконання управлінських рішень, запровадити прогресивні технології у діловодстві.
Будь-яке управлінське рішення базується на інформації. Правильність прийнятого рішення залежить: від повноти поданої інформації; достовірності інформації; своєчасності її подання.
Форми управління тісно пов'язані з видами документів, наприклад: облік - з написанням різних звітів; планування - зі складанням планів; інструктування - з розробкою методик, інструкцій, правил; керівництво - з виданням наказів.
Управлінська документація в митній службі за своїм змістом має два напрямки: загальний та спеціалізований, пов'язаний з організацією та координацією безпосередньо митної справи.
Особливо велике значення має документаційне забезпечення управління у здійсненні дієвого контролю за виконанням управлінських рішень. Перевірка ж виконання є головною ланкою в організаційній роботі будь-якої установи.
Добре налагоджена організація діловодної служби передбачає відповідний контроль за виконанням прийнятих рішень. Коли зросли обсяги інформації, стали більш жорсткими й вимоги до якості документів, термінів їх виконання та доведення до виконавців.
У митній службі визначається конкретний комплекс документів, передбачений номенклатурою справ та необхідний і достатній для документування її діяльності.
Управлінська діяльність у митній службі передбачає видання (створення) розпорядчих документів.
Видання розпорядчих документів визначається законодавчими актами, положеннями про органи митної служби. З питань, що становлять взаємний інтерес і належать до компетенції різних відомств, можуть видаватися спільні розпорядчі документи.


Організаційно-розпорядча (управлінська) документація в митній службі
Як правило, одним із факторів професіоналізму в будь-якій галузі діяльності є знання відповідної системи документації. Найпоширенішою групою є організаційно-розпорядчі документи, зі складанням, оформленням та обробкою яких стикається кожен працівник. Це група документів, у яких фіксують рішення адміністративних та організаційних питань, а також питань управління, взаємодії, забезпечення та регулювання діяльності органів влади, підприємств, організацій, посадових осіб.
Кожен управлінець мусить знати систему документації, з якою він працює. З організаційно-розпорядчими документами доводиться мати справу будь-якому керівнику.
Організаційно-розпорядча документація поділяється на три основні групи документів:
організаційні (статути, положення, правила, інструкції тощо);
розпорядчі (накази з основної діяльності, рішення тощо);
довідково-інформаційні (акти, листи, довідки, телефонограми, доповідні й службові записки, протоколи тощо).
Схема оформлення більшості організаційно-розпорядчих документів є типовою. Відмінності більшою мірою стосуються структури і форми викладу тексту. Кожен документ має особливості в оформленні та встановленні певного набору реквізитів.
ОРГАНІЗАЦІЙНІ ДОКУМЕНТИ
Організаційна діяльність установи полягає у розробці та затвердженні комплексу організаційних документів, котрі містять правила, норми, установлюють статус організації, її компетенцію, структуру, штатну чисельність, функціональний зміст діяльності організації в цілому, її підрозділів та працівників, їх права, обов 'язки, відповідальність тощо.

До організаційних документів належать: статут організації, положення про структурні підрозділи, колегіальні та дорадчі органи, регламенти роботи колегіальних і дорадчих органів, штатний розклад, інструкції за окремими видами діяльності, котрі потребують регламентації (наприклад, інструкція з діловодства, посадова інструкція).
Організаційні документи містять положення, обов 'язкові для виконання, вони реалізують норми адміністративного права і слугують правовою основою діяльності установи.
Мета розробки організаційних документів - найбільш раціональний розподіл і кооперація праці між підрозділами та працівниками.
Організаційні документи належать до безстрокових і діють до їх відміни чи до затвердження нових. У стабільно працюючій установі необхідність перегляду, зміни чи доповнення організаційних документів може виникати один раз на декілька років. Залежно від характеру і глибини змін у діяльності установи організаційні документи розробляються заново або в них вносяться необхідні зміни, доповнення розпорядчими документами.
Організаційні документи за своєю формою бувають типові та індивідуальні.
Статут - правовий акт, який визначає структуру, функції, права підприємства, організації або установи, є зведенням правил, які регулюють діяльність установ, товариств, громадян, взаємодію з іншими органами та громадянами, права та обов'язки у сфері державного управління.
Положення - правовий акт, що визначає порядок створення, правовий статус, права, обов'язки, організацію роботи установи, структурного підрозділу.
Положення про організацію - правовий акт, на підставі якого діють державні бюджетні організації. Це, в першу чергу, вищі органи державної влади.
Положення про структурні підрозділи (служби) можна поділяти так:
положення про структурні підрозділи;
положення про колегіальні, дорадчі органи, як керівні, так і спеціалізовані.
Інструкція - правовий акт, який містить правила, що регулюють організаційні, науково-технічні, технологічні, фінансові та ін ші спеціальні сторони діяльності установ, організацій, підприємств, їх підрозділів, служб, посадових осіб.
Посадова інструкція - це правовий акт, який видається організацією з метою регламентації організаційно-правового становища працівника, його обов'язків, прав, відповідальності, що забезпечує умови для його ефективної роботи. Посадові інструкції розробляються на всі посади, передбачені штатним розкладом. За необхідності для працівників розробляються також робочі інструкції.
Посадові інструкції є засобом управління і виконують: організаційну; регламентуючу; регулюючу функції.
Штатний розклад - правовий акт, який визначає структуру, чисельність і посадовий склад працівників організації із зазначенням посадових окладів.
Текст складається у табличній формі. Визначаються коди і назви структурних підрозділів і посад, кількість одиниць за штатом, посадовий оклад, надбавки і місячний фонд зарплати за посадовими окладами.
РОЗПОРЯДЧІ ДОКУМЕНТИ
Розпорядчі документи - це документи, за допомогою яких здійснюється розпорядча діяльність, оперативне керівництво в установі, організації.
Підстави для видання розпорядчих документів у митній службі:
Конституція та закони України;
постанови Верховної Ради України;
укази й розпорядження Президента України;
постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України;
накази Державної митної служби України, рішення колегії Держмитслужби України;
провадження органом митної служби виконавчої та розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань і функцій;
потреба в нормативно-правовому регулюванні діяльності органу.
Розпорядчі документи в органі митної служби видаються на підставі:
1. Розпорядчих документів органів митної служби вищого рівня, які повинні мати посилання на них із зазначенням найменувань цих документів, дат, номерів і заголовків.
-Колегіального прийняття рішення під час проведення зборів, засідань, нарад, що фіксується у протоколах. Рішення колегії Дер-жмитслужби України вводяться в дію наказами Держмитслужби і доводяться до виконавців шляхом їх розсилання.
Оперативного обміну інформацією за допомогою листування. Митний орган під час здійснення оперативних зв'язків зі своїми структурними підрозділами, іншими організаціями, окремими громадянами може надсилати листи. Як правило, листи складаються, коли неможливо або важко здійснити бездокументний обмін інформацією, дати усні роз'яснення, вказівки (особисто або телефоном), провести інструктування тощо.
Наказ - це основний розпорядчий документ органу митної служби.
У митній службі відповідно до змісту накази поділяються на такі види:
накази з основної діяльності (з питань утворення, ліквідації, перейменування, реорганізації митного органу чи структурного підрозділу; перерозподілу та зміни зони його діяльності; затвердження положень, інструкцій, правил, структури та внесення змін до них; фінансово-господарської діяльності);
кадрові накази (з питань призначення на посаду, переміщення, звільнення з посади; нагородження працівників або заохочення, застосування стягнень чи заходів дисциплінарного впливу, про надання відпусток);
накази про відрядження.
Детально структура, вимоги до викладення та оформлення наказів Державної митної служби України викладені у Регламенті планування нормотворчої діяльності, підготовки й розгляду правових актів, що розробляються або узгоджуються державною митною службою України, затвердженому наказом Державної митної служби України від 04.09.2002 р. № 481.
ДОВІДКОВО-ІНФОРМАЦІЙНІ ДОКУМЕНТИ
Більшість документів, які використовуються в управлінні, мають довідково-інформаційний характер. Вони містять інформацію про стан справ в організації, описують події, що відбулися, інформують про певні події, які мають відбутися. Інформація, що міститься в них, може спонукати до дії або бути лише доведеною до відома. До довідково-інформаційних документів належать: акти, довідки, доповідні, пояснювальні, службові записки, доповіді, договори, службові листи, телеграми, телефонограми. Ці документи можуть бути підставами для видання розпорядчих документів.
Службові листи - це узагальнена назва великої групи управлінських документів, один з основних засобів обміну інформацією та оперативного управління різними процесами діяльності організацій та установ. Зміст листа має індивідуальний характер, міст, як правило, присвячується одному питанню.
Існують дві групи службових листів:
такі, що потребують відповіді (ініціативні): листи-прохання, листи-запити, листи-звернення, листи-пропозиції, лис-ти-вимоги;
такі, що не потребують відповіді: супровідні, гарантійні, інформаційні, листи-запрошення, листи-повідомлення, листи-попередження, листи-погодження, листи-нагадування, листи-сповіщення, листи-відмови.
Довідка - службовий документ, який містить опис та підтвердження тих чи інших фактів або подій.
Внутрішні довідки мають узагальнені результати виконання певних службових робіт, проведення досліджень та перевірок. їх складають у відповідь на запит керівництва і подають у визначений термін.
Зовнішні довідки складають з метою засвідчення якогось юридичного факту. їх видають для подання у відповідні органи. Зовнішні довідки реєструються в журналах вихідної документації.
Існують різні види довідок: аналітичні, архівні, біографічні, медичні.
Довідки, як і всі службові документи, підлягають обов 'язковій реєстрації.
В органах державної влади, де працюють державні службовці, досить поширена біографічна довідка, оформлена у вигляді анкети.
Доповідна записка - службовий документ, що містить виклад певного питання з висновками і пропозиціями автора. У доповідній записці може міститися:
інформація керівництву про складні ситуації, важливі факти, що мали місце;
повідомлення про непередбачені труднощі, які виникли у процесі виконання завдання;
повідомлення про перенесення термінів, дострокове завершення чи припинення роботи Внутрішні доповідні записки адресують керівникові, якому безпосередньо підпорядковується працівник. Зовнішні адресують керівникам органів вищого рівня.
Пояснювальна записка - службовий документ, котрий пояснює зміст положень іншого документа або причини якоїсь дії, вчинку.
За призначенням службові записки поділяються так:
супровідні (додаються до планів, звітів);
ті, що містять пояснення причин, подій, вчинків, поведінки окремих працівників.
Останнім часом широкого розповсюдження в управлінській документації набули службові записки. За їх допомогою здійснюється листування між структурними підрозділами у межах однієї організації. За своїм змістом службова записка може мати інформаційний, ініціативний, звітний характер, містити повідомлення, пропозицію, прохання, відповідь.
Оскільки доповідні та пояснювальні записки є за своїм походженням службовими документами, то їх можна називати службовими записками. Службові записки, адресовані керівництву органу митної служби, подаються для реєстрації до загального відділу з відповідними погодженнями безпосереднього керівника й заступника керівника органу, який курирує діяльність структурного підрозділу згідно з розподілом обов 'язків.



Документообіг у митній службі


Документообіг - рух документів у організації з моменту їх створення або отримання до завершення виконання чи відправлення.
Документообіг здійснюється у вигляді різноманітних потоків документів між структурними підрозділами чи працівниками.
Обсяг документообігу в основному залежить від:
значущості організації;
вирішуваних завдань і виконуваних функцій;
зв'язків із зовнішніми організаціями.
У документаційному забезпеченні управління існують три групи документів:
вхідні (ті, що надійшли до організації);
вихідні (ті, що відправляються з організації);
внутрішні (документи, котрі складаються в організації та використовуються у внутрішньому управлінському процесі).

Вхідні документи на початковому етапі проходять такі операції: первинна обробка; попередній розгляд.
Вихідні та внутрішні документи на початковому етапі проходять такі операції:
складання проекту документа виконавцем;
перевірка правильності оформлення;
погодження проекту документа. Загальні для всіх груп документів операції:

розгляд документів керівником (підписання для вихідних та внутрішніх документів і накладення резолюції - для вхідних документів);
реєстрація документів;
передавання документів виконавцям;
контроль виконання документів;
виконання документів;
підшивання виконаних документів у справи;
- використання документів у довідково-інформаційних цілях;
- підготовка документів до передавання і передавання в архів (чи знищення документів, які не мають науково-історичної цінності та практичного значення).
Реєстрація документів - це запис даних про документ у журналі за встановленою формою, що фіксує факт його створення, надсилання чи отримання. Під час реєстрації документ отримує свій порядковий номер, під яким він вноситься до журналу. Цей номер проставляється і на документі.
Реєстрація необхідна:
для забезпечення схоронності документів;
для зручності пошуку;
- для обліку і контролю виконання. Форми реєстрації:
централізована - передбачає проведення всіх реєстраційних операцій в одному місці;
децентралізована- передбачає проведення реєстраційних операцій у структурних підрозділах (місцях складання або виконання документів);
змішана передбачає централізовану реєстрацію частини документів (найбільш важливих), інша частина реєструється у структурних підрозділах.
Мета контролю виконання документів - своєчасне виконання найбільш важливих і термінових документів, які за дорученням керівника організації поставлено на контроль.
Зміст контролю виконання:
занесення даних про документи, виконавців і терміни виконання в спеціальні облікові форми;
установлення проміжних контрольних термінів для нагадування виконавцям;
повідомлення виконавців про терміни й отримання інформації про хід виконання;
фіксація проміжних результатів виконання документів;
інформування керівництва про результати контролю;
зняття документів з контролю за вказівкою керівника;
підготовка повідомлень про виконавчу дисципліну на оперативних нарадах у керівництва організації.
Терміни виконання поділяються на:
- типові, які встановлюються нормативними актами вищих органів державної влади та управління, галузевими відомствами;
- індивідуальні, які встановлюються керівником організації. Основні принципи роботи з документами:
єдиний порядок складання (оформлення) документів і роботи з ними;
чітке розмежування функцій і обов'язків між працівниками, що виключає дублювання документних операцій;
сучасне технічне оснащення діловодства (програми, факси, ксерокси, сканери, електронна пошта);
необхідність усіх діловодних операцій (кожна робота з документами має бути необхідною для діяльності підприємства);
уміле поєднання документаційного забезпечення управління з бездокументним (складання документів тільки в тих випадках, коли це необхідно чи встановлено нормативними актами).


5. Організація роботи служб документаційного забезпечення управління в митній службі

У системі митної служби загальні правила документування управлінської діяльності, регламентація порядку роботи з документами при їх утворенні, надходженні, відправленні чи переданні до архіву встановлено Інструкцією з діловодства в митній службі України, затвердженою наказом Держмитслужби від 28.12.2002 р. №747 ( зі змінами та доповненнями).
Здійснення діловодства в митних органах покладається:
у центральному апараті Держмитслужби України - на Управління справами;
в органах митної служби - на загальні відділи, групи доку-ментаційного забезпечення.
Загальне керівництво роботою діловодних служб здійснюють керівники органів. Робота діловодної служби регламентується положенням про неї, яке розробляється на основі положення про орган митної служби та інструкції з діловодства в митній службі і затверджується наказом органу митної служби.
Діяльність працівників діловодної служби регламентується посадовими інструкціями, котрі розробляються керівником діловодної служби.
Основні завдання діловодної служби:
установлення єдиного порядку документування й роботи з документами в митному органі на основі використання сучасних засобів обчислювальної техніки;
автоматизація технологій роботи з документами;
зменшення обсягів документообігу.



Діловодство за зверненнями громадян у митній службі


ВИДИ ЗВЕРНЕНЬ. ВИМОГИ ДО ЇХ РОЗГЛЯДУ
Розгляд письмових звернень і особистий прийом громадян - це важлива ділянка в роботі Державної митної служби України та її органів, оскільки є засобом здобуття інформації про недоліки в діяльності цих органів, формою зміцнення й розширення зв'язків із широкими верствами населення, дійовим механізмом розвитку й удосконалення митної справи в Україні. Для належної організації та подальшого вдосконалення цієї роботи розроблено Порядок розгляду звернень громадян у Держмитслужбі України, інших митних органах, спеціалізованих митних установах і організаціях, затверджений наказом Держмитслужби України від 10.08.2004 р. № 584.
Діловодство щодо звернень громадян у митній службі здійснюється окремо від інших видів діловодства й покладається на спеціально призначених для цього посадових осіб або підрозділ органу митної служби.
У роботі з письмовими й усними зверненнями громадян потрібно забезпечувати кваліфікований, неупереджений, об'єктивний і своєчасний їх розгляд.
Відповідно до Закону України "Про звернення громадян" під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Звернення громадян, котрі надходять до органів митної служби, підлягають обов'язковій класифікації за видами.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, в якому висловлюються побажання, рекомендація, що стосуються органів державної влади та місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб.
Заява (клопотання) - звернення громадян задля реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліків у діяльності підприємств, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, а також висловлення думок з покращання їх діяльності.
Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за собою відповідного статусу, прав чи свобод.
Скарга - звернення з вимогою поновлення прав та законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Звернення може бути подане особисто як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне) чи надіслане поштою.
Письмове звернення без зазначення місця проживання автора, не підписане ним, а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає. Рішення про визнання зверненням анонімним приймає в Держмитслужбі України начальник Управління справами або посадова особа, яка його заміщує, за поданням начальника відділу документального забезпечення Управління справами, в інших органах митної служби -начальник загального відділу (канцелярії) за поданням працівника, який веде діловодство за зверненнями громадян.
Усі звернення громадян, котрі надійшли поштою або подані на особистому прийомі, мають прийматися, попередньо розглядатися й централізовано реєструватися в день їх надходження.
Первинний розгляд письмових звернень громадян проводиться керівниками органів митної служби або їх заступниками відповідно до повноважень.
Щодо кожного звернення, не пізніше ніж у п'ятиденний строк із дня отримання має бути прийняте одне з таких рішень:
прийняти до провадження;
передати на вирішення в підвідомчий орган митної служби (з одночасним повідомленням заявника);
надіслати за належністю до іншого відомства (якщо питання, порушені у зверненні, не входять до компетенції митної служби, про що одночасно повідомляється заявнику);
залишити без розгляду за наявності підстав, визначених у ст. 8 Закону України "Про звернення громадян".
Звернення розглядаються й щодо них приймаються рішення в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, котрі не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.
Особистий прийом громадян проводиться в усіх органах митної служби керівниками й посадовими особами, які мають приймати рішення з відповідних питань. Особистий прийом проводиться регулярно, з чітким дотриманням графіка, в установлені дні й години, у зручний для громадян час.
Особистий прийом громадян керівництвом Держмитслужби проводиться за місцем проживання громадян з організацією виїзних " днів-приймалень ".
У митній службі систематично проводиться аналіз та узагальнення звернень громадян, за результатами яких складається аналітична довідка. Результати аналізу звернень громадян використовуються при перевірках роботи органів митної служби і є предметом розгляду на колегії Держмитслужби та оперативних нарадах керівників.
Особливого значення в цій роботі набуває контроль з боку керівників за роботою зі зверненнями громадян: увага звертається на об'єктивність перевірки фактів, котрі зазначені у зверненнях, законність і обґрунтованість прийнятих за ними рішень, на повноту розгляду порушених питань, своєчасність надання відповідей заявникам.

Питання для самоконтролю:
Визначте поняття і значення документаційного забезпечення управління в митній службі.
Розкрийте сутність документування управлінської діяльності в митній службі.
Охарактеризуйте організаційно-розпорядчу (управлінську) документацію в митній службі.
Розкрийте сутність і зміст документообігу в митній службі.
Якою є організація роботи служб документаційного забезпечення управління в митній службі?
Розкрийте сутність і зміст діловодства за зверненнями громадян у митній службі.










































ТЕМА 7. ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ В МИТНІЙ СЛУЖБІ


Поняття правового забезпечення управління в митній службі, його зміст і завдання
Нормотворчість у митній службі
Правозастосовча діяльність у забезпеченні управління в митній службі


Поняття правового забезпечення управління в митній службі, його зміст і завдання

Можна стверджувати, що за допомогою права регулюється весь процес соціального управління. Мається на увазі визначення статусу суб'єктів і об'єктів управління та динаміки їх прямих і зворотних зв'язків. Обґрунтованість визначення правового становища ланок управління і господарювання має сполучатися з точністю встановлення цілей їх діяльності, змістом регулювання різноманітних відносин, у які вони вступають між собою, з визначенням способів оцінки управлінської діяльності. Право опосередковує управлінський цикл і покликане створювати для нього оптимальний правовий режим.
Фундаментальне значення має правова організація управління. Без цього знижується ефективність діяльності державних органів, послаблюється вплив на державні, господарські й соціальні справи.
Системний погляд на роль права в управлінні дає можливість зробити висновок про те, що за допомогою правових норм здобувають юридичне закріплення:
усі основні зв'язки між; суб'єктами та об'єктами соціального управління у його державно-правовому виявленні;
повноваження відповідних суб 'єктів державного управління, а в ряді випадків - правомочність суб'єктів громадського самоуправління (наприклад, права профспілок, трудових колективів тощо);
статус об 'єктів соціального управління;
основні параметри взаємодії державних та недержавних організацій у сфері соціального управління;
юридичний захист інтересів учасників управлінських відносин;
юридичні обов 'язки, що взаємно покладаються на суб 'єктів та об 'єктів соціального управління;
система заходів юридичного примусу в інтересах забезпечення стабільності та ефективності системи управління.
Отже, соціальне управління здійснюється на основі правових норм, що створюють певний правовий режим реалізації управлінських функцій, правопорядок у сфері управління. Таким чином, право є важливою умовою впорядкованості та організованості соціального управління.
Важливе значення має впорядкування правового становища управлінських органів. Необхідно обґрунтовано "проектувати" орган управління, тобто визначати його завдання, функції, права, структуру і штати, інформаційну систему, організацію, форми і методи діяльності. Усі названі елементи знаходяться в суворій залежності й погодженості.
Принципове значення має комплексне правове забезпечення всієї системи управління і процесу її функціонування, а також правового регулювання основних сфер управлінської діяльності. Право активно впливає на підвищення рівня організованості й ефективності управління, на подальший розвиток економіки, науково-технічного прогресу, культури, на охорону і раціональне використання ресурсів, на підвищення рівня життя народу. У свою чергу, це сприяє посиленню і використанню управлінського потенціалу права.
Комплексна природа управління означає можливість виділення його правового забезпечення. Правове забезпечення управління характеризується системністю, цілісністю правового регулювання основних сторін управління. Це самостійний вид забезпечення, який взаємодіє з іншими і має загальнозначущий соціальний та організаційний прояв. Недооцінка його негативно позначається на якості управління.
З урахуванням системного характеру правового регулювання можна виділити такі його елементи:
а) видання правових актів з урахуванням суспільних потреб;
б) вивчення правових актів усіма працівниками при вступі на посаду й у процесі діяльності;
в) правове виховання як засіб підвищення правової культури і професійної кваліфікації працівників;
г) правильне застосування юридичних норм для оптимального вирішення завдань управління і господарювання;
д) аналіз практики застосування законодавства, правових актів; є) контроль за дотриманням законності, відвернення й усунення її порушень, застосування заходів заохочення або покарання;
ж) удосконалювання законодавчих і інших актів, зміна, скасування застарілих".
Правове забезпечення має комплексний характер, що виражається, насамперед, в охопленні ним головних сфер управління - політичної, економічної, науково-технічної, соціальної, екологічної тощо.
Таким чином, правове забезпечення управління можна визначити як комплекс організаційних, юридичних, технічних і технологічних заходів, засобів та методів, котрі вирішують питання комплексного правового забезпечення усієї системи управління, процесу її функціонування, а також правового регулювання основних сфер управлінської діяльності.
У рамках правового забезпечення сполучаються різні способи правового впливу з урахуванням широкого спектра правових норм. Із цієї причини воно не зводиться до застосування норм якої-небудь однієї галузі законодавства, а передбачає дію норм конституційного, адміністративного, цивільного, трудового права тощо. Але адміністративно-правові норми, розвиваючи конституційні норми, регулюють ті сторони управління, котрі вимагають стійкості, певної однаковості та примусовості. На них, як на своєрідній осі, формуються і діють імперативні норми в інших галузях.
Відзначимо сполучення загального, особливого й одиничного на різних рівнях управління митною справою. Мається на увазі правове забезпечення управління (ПЗУ) в масштабах країни, економіки країни, адміністративно-територіальної одиниці, галузі й сфери, організації.
Розвиток видів правового забезпечення за рівнями передбачає їх суворе співвідношення; із практичного погляду важливо уникнути "випадання" якого-небудь виду або окремих елементів.
Тому особливе значення має методика планування правового забезпечення. Важливо підкреслити два основних положення. Перше пов'язано з типовою структурою ПЗУ на всіх рівнях:
а) застосування правових засобів для підвищення ефективності економіки держави і зокрема зовнішньоекономічної діяльності;
б) забезпечення правовими засобами захисту інтересів суб'єктів ЗЕД і держави;
в) зміцнення договірних відносин;
г) дотримання законодавства про працю;
д) забезпечення законності та якості правових актів, що видаються;
є) інформування громадян про чинне законодавство, правовиховна робота.
Друга обставина стосується юридичної служби та інших адресатів правового забезпечення. Маються на увазі всі функціональні й галузеві підрозділи митної служби, усі категорії посадових осіб, працівників, покликаних у дорученій їм сфері послідовно реалізовувати вищезазначені елементи як одну з важливих функцій.
Ще одним різновидом правового забезпечення є застосування його для вирішення основних функціональних завдань, для зміни ситуацій тощо. Такими є розділи про правове забезпечення в рамках цільових програм, планів заходів, великих комплексних актів. їх треба складати у зв'язку з колом вирішуваних завдань і намічуваних дій 3.
Завдання правового забезпечення функціонування систем управління різноманітні. В узагальненому вигляді вони зводяться до такого 4:
точний розподіл функціональних ролей працівників управління, їх прав та обов'язків, створення системи взаємозв'язку управлінських відносин;
розмежування і розподіл збирання, обробки інформації й надсилання результатів її аналізу на різні рівні управлінської структури;
раціональна побудова системи прийняття рішень і точного співвіднесення її з інститутом відповідальності;
нормативне визначення компетенції посадових осіб для прийняття ними управлінських рішень;
розподіл часу, необхідного працівникам для виконання управлінських функцій;
зв'язок результатів праці з точними критеріями оцінки, у т. ч. з розміром оплати, системою морального заохочення тощо.
Кожне із названих загальних завдань містить багато часткових, правове забезпечення виконання яких здійснюється у різних формах.
В органах державної влади більшість правових форм є юридично коректними тільки у випадку їх прийняття через установлені організаційні форми. Так, організаційні процедури діють відповідно до регламентів під час прийняття правових актів органами державної влади.
Використання форм управлінської діяльності має базуватись на комплексному підході до організаційних і правових форм. їх слід застосовувати у поєднанні, з урахуванням сильних і слабких сторін, диференційовано та конкретно, виходячи з управлінської проблеми й ситуації.
Як відомо, за своїм змістом правові форми управління поділяються на правотворчу та правозастосовчу форми. У першу чергу йдеться про утворення і застосування законодавчих та підзаконних актів, оскільки митні органи орієнтуються на нормативні акти. Відповідно, предметом розгляду правового забезпечення управління в митній службі є процеси утворення та застосування норм права в митній службі.
При розгляді цього питання складно розділити правове забезпечення різних аспектів управління митною службою, тому будемо розглядати їх у комплексі.


Нормотворчість у митній службі

Правотворча форма діяльності суб'єктів управління спрямована на вироблення нових правових норм, їх удосконалення, зміну або скасування. Результатом правотворчої діяльності є прийняття нормативних актів органами виконавчої влади. У них містяться адміністративні норми, які регулюють типові управлінські відносини. Саме в правових актах управління вирішуються багато питань деталізації й конкретизації загальних правових норм, які містяться в актах законодавчих (представницьких) органів державної влади. Однак слід мати на увазі, що під правотворчою формою управлінської діяльності розуміють не лише сам правовий акт як зовнішнє вираження, а й увесь процес його підготовки та прийняття.
В умовах проведення адміністративної реформи в Україні значно зростає значення "технології" підготовки та прийняття проектів правових актів управління, котра може бути визначена як адміністративна правотворчість.
"Технологія " правотворчості - багатопланове поняття:
порядок (етапи) підготовки проектів і визначення видів правових актів;
науково-інформаційне забезпечення процесу розробки і прийняггя проектів, організація компетентної експертизи рішень, які проектуються;
розробка найбільш доцільних правил нормотворчої техніки;
правила прийняття проектів, їх офіційного оприлюднення.
По суті, йдеться про пред'явлення певних вимог, у т. ч. юридично-технічного характеру, до підготовки, оформлення та прийняття проектів нормативних актів. Адже необхідно забезпечити відповідність нормативного регулювання вимогам суспільного розвитку, закласти реальну можливість реалізації приписів правового акта.
Розробка проектів нормативних актів - складна і кропітка робота. Світова практика свідчить, що уважна підготовка та прийняття кожного правотворчого рішення потребує збирання підготовчих матеріалів, проведення соціологічних та інших досліджень, аналізу ефективності очікуваного регулювання. Необхідно дати розробникам проекту час для того, щоб знайти та проаналізувати чинні в державі акти з відповідного питання, зарубіжне законодавство, виважено сформулювати майбутні норми, провести широке та кваліфіковане їх обговорення.
Як свідчить практика, чимало недоліків сучасної правотворчої діяльності багато в чому обумовлені невиправданою поспішністю підготовки та прийняття нормативних рішень. Значна кількість недоліків правотворчості пояснюється відсутністю достатнього досвіду підготовки нормативних актів, кваліфікованих кадрів, а також необхідної теоретичної бази. Серед цих недоліків - безсистемність, хаотичний розвиток законодавства, відсутність науково обґрунтованої системи правових актів управління, суперечності та неузгодженість усередині нормативно-правового масиву суб'єктів правотворчості.
Нормотворча діяльність митної служби України є конкретною формою управління. Вона полягає не тільки в заповненні прогалин правового регулювання, що виникають у результаті недостатньої реалізації правотворчої спроможності. Така діяльність ґрунтується насамперед на свідомому регулюванні відносин у певній галузі управління з боку правомочного органу.
Нормотворча діяльність має забезпечити:
а) юридичне закріплення існуючих у галузі відносин та їх пра вове регулювання;
б) формування нових відносин, відсутніх у поточний момент, але бажаних чи необхідних з погляду виконання перспективних завдань;
в) ліквідацію відносин та ситуацій, що гальмують розвиток нових прогресивних тенденцій.
Названі цілі досягаються роботою в двох основних напрямах:
а) правовою організацією галузі управління, яка передбачає юридичне закріплення завдань, компетенції, функцій, організаційної структури всіх ланок даної системи;
б) правовою організацією здійснення функцій управління кожною ланкою з нормативним визначенням форм, методів та прийомів найбільш ефективної діяльності системи.
Усю нормативну базу, якою керується митна служба, можна умовно поділити на зовнішню, яка створюється формально за межами системи митної служби (Конституція, закони та постанови Верховної Ради, укази та розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України), у створенні якої митна служба часто бере участь, і внутрішню, тобто відомчу нормативну базу, якій належить значне місце.
Рішення органів виконавчої влади набирають юридичної сили внаслідок оформлення їх у вигляді правових актів управління. Фактично правовий акт управління являє собою юридичне вираження державно-управлінського рішення і є провідною формою реалізації повноважень органів виконавчої влади. Адже в ході підготовки і видання зазначених актів виконавчі органи (посадові особи) вирішують загальні чи індивідуальні питання управлінської діяльності, які перебувають у межах їх компетенції.
Нормотворчість це правова форма управлінської діяльності митної служби, яка здійснюється у межах її компетенції, на основі й на виконання законів та підзаконних актів. її основне призначення полягає у створенні правової основи управління, тобто правових норм, які встановлюють, змінюють або скасовують правові відносини, що визначають зміст форм управлінської діяльності й надають їм загальнообов'язкової сили.
З метою вдосконалення відомчої нормотворчості на Міністерство юстиції покладено обов'язок здійснювати реєстрацію нормативно-правових актів, координаційну та контрольну функції в зазначеній сфері5, а науково-теоретичне забезпечення державної правової політики - на Інститут нормотворчої діяльності при Кабінеті Міністрів України, який є державною науково-дослідною установою, що проводить дослідження у сфері нормотворчої діяльності органів виконавчої влади6. В інституті заплановано проведення науково-дослідної, нормотворчої, науково-методичної, організаційно-інформаційної та інших видів діяльності. Як окреме завдання стоїть підготовка наукового обгрунтування щорічних планів законопроектної роботи з адаптації національного законодавства до законодавства Європейського союзу.
Крім того, утворено Національний законотворчий центр, основні завдання якого такі: розроблення- за участю представників державних органів, провідних вчених і фахівців, з урахуванням вітчизняного та кращого світового досвіду, пропозицій щодо вдосконалення державної правової політики і шляхів її реалізації; підготовка проектів кодексів, законів та інших нормативно-правових актів з найважливіших питань; сприяння координації законотворчої діяльності в Україні, надання відповідної наукової та консультативної допомоги; участь у систематизації та кодифікації актів законодавства України; здійснення в разі потреби під час підготовки законопроектів або на замовлення суб'єктів законодавчої ініціативи та інших розробників проектів законів перекладу актів законодавства Європейського Союзу та нормативно-правових актів іноземних держав; підготовка і видання юридичної літератури, наукових коментарів до кодексів та законів 7.
Існуючий масив законодавства не повною мірою відповідає світовим стандартам і не забезпечує належним чином інтеграцію України до різних світових співтовариств. Зараз найбільш важливим є питання адаптації національного законодавства до законодавства Європейського союзу, і тут існує багато питань правового, організаційного та методологічного характеру, яких ще не вирішено. -
Механізм нормотворчості як процес розробки, прийняття і державної реєстрації нормативно-правових актів здійснюється відповідно до:
Указів Президента України: від 03.10.1992 р. №493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", від 27.06.1996 р. N° 468 "Про Єдиний державний реєстр нормативних актів", від 13.12.1996 р. № 1207 "Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетені "Офіційний вісник України"; Постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.1996 р. № 1504 "Про запровадження Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та здійснення правової інформатизації України"; "Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 р. № 731; "Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 р. № 376, "Порядку проведення державної реєстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та включення їх до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.11.2002 р. № 102/5, "Порядку скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 31.07.2000 р. № 32/5, тощо.
Зовнішнього оформлення набули не лише етапи нормотворчої діяльності (організація роботи над проектом та його складання, підготовка розпорядчого документа, державна реєстрація нормативно-правового акта), але й порядок підтримання нормативних актів у контрольному стані.
На рівні Державної митної служби України задля впорядкування нормативного масиву, тобто приведення нормативно-правових актів у відповідність до чинного законодавства, скасування застарілих актів, усунення їх множинності, а також деталізації процедури подання актів Держмитслужби на державну реєстрацію, було введено в дію "Методичні рекомендації про порядок підготовки, подання на державну реєстрацію, скасування та облік нормативно-правових актів митних органів України": наказ ДМСУ від 15.09.1999 p. № 593. Окрім налагодження документообігу в системі, рекомендації мають на меті запровадити в практику нормотворчої роботи поетапну методику розробки, узгодження, прийняття, скасування, підтримання в контрольному стані актів нормотворення.
Наказом Державної митної служби України від 04.09.2002 р. № 481 затверджено "Регламент планування нормотворчої діяльності, підготовки й розгляду правових актів, що розробляються або узгоджуються Державною митною службою України", де регламентовано: 1) планування нормотворчої діяльності; 2) порядок підготовки та розгляду проектів наказів Державної митної служби України; 3) порядок підготовки та подання проектів актів Кабінету Міністрів України; 4) порядок підготовки й внесення проектів актів Президента України; 5) порядок підготовки й внесення проектів законів України.
Наказом Державної митної служби України від 04.09.2002 р. № 481 затверджено "Порядок розроблення підрозділами Державної митної служби України проектів законів України, постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, передбачених Планом нормопроектувальної роботи Держмитслужби, визначених дорученнями Президента України, Кабінету Міністрів України, Голови Держмитслужби", який містить такі заходи.
Поставлення завдання для правового регулювання у визначеному колі суспільних відносин, створення робочої групи з підготовки матеріалів до розгляду питання на засіданні Кабінету Міністрів України, затвердження робочого плану дій.
Ознайомлення членів робочої групи з наказом про створення робочої групи, визначення обов'язків і відповідальних.
Залучення фахівців до підготовки матеріалів.
Вивчення в регіонах необхідності правового регулювання порушеного питання.
Проведення широкого обговорення проблеми з громадськістю.
Розроблення проекту нормативного акта.
Обговорення проекту правового акта в засобах масової інформації (далі - ЗМІ), аналіз наслідків поширення дії наказу на відповідне коло осіб.
Доповідь Голові Служби про готовність проекту до візування керівниками заінтересованих міністерств.
Узгодження проекту правового акта із заінтересованими центральними органами виконавчої влади.
Доопрацювання проекту з урахуванням зауважень, висловлених під час візування.
Доповідь Голові Служби про готовність проекту до розгляду на засіданні урядового комітету.
Доопрацювання проекту з урахуванням результатів розгляду його на засіданні урядового комітету.
Доповідь Голові Служби про готовність проекту до розгляду на засіданні Кабінету Міністрів України.
У разі розроблення проекту закону України супроводження його розгляду в комітетах та на засіданнях Верховної Ради України.
Нормотворчість у системі митної служби слід розглядати як процес створення відомчих нормативних актів при відповідному забезпеченні технологій їх підготовки та прийняття.
Під нормативно-правовим актом розуміється офіційний письмовий документ, прийнятий чи виданий уповноваженим на це суб 'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, який спрямований на регулювання суспільних відносин, містить нормативні приписи (має неперсоніфікований характер, розрахований на багаторазове застосування і дія не вичерпується одноразовим виконанням)8.
Нормотворча техніка - це система вироблених теорією і практикою нормотворчості правил та способів створення найбільш доцільних за формою і досконалих за структурою, змістом та викладом нормативних актів.
Можна виокремити критерії оцінювання проекту нормативно-правового акта: доцільність форми; ступінь досконалості структури; змістовність; довершеність і несуперечливість викладення.
На першій стадії нормоутворення вирішується питання доцільності-недоцільності, існування потреби в праві (право тут розуміється в широкому сенсі) або ж констатація її відсутності. Існуючі реальні відносини відбиваються у свідомості, проте ще не набувають форми правовідносин.
Серед інших, на першій стадії нормоутворення з'ясовується терміновість прийняття нормативно-правового акта, вид, коло міністерств, відомств, державних органів, зацікавлених у його прийнятті.
Власне нормотворчість (друга, суб'єктно-вольова стадія), як і правотворчість, містить дві фази. Перша з них - це дії зацікавленого суб'єкта права, тобто органу митної служби, у підготовці проекту нормативного акта - прийняття рішення про розробку проекту, створення робочої групи, вирішення питання про наукову експертизу, підготовка проекту, його обговорення й погодження з іншими зацікавленими суб'єктами права, доопрацювання документа.
Друга фаза суб'єктно-вольової стадії - внесення проекту на обговорення, прийняття, а в необхідних випадках реєстрація в Міністерстві юстиції, опублікування в офіційних засобах масової інформації, тобто дії щодо видання нормативно-правового акта. З огляду на це важливим є визначення моменту набрання чинності нормативно-правовим актом взагалі та митним актом зокрема. Згідно з міжнародними митними стандартами для вступу норми в дію необхідний певний термін, як правило 45 днів, з дня опублікування нормативного акта. Аналогічна норма закладена і в Митному кодексі України. Своєчасне інформування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та громадян з питань митного законодавства має забезпечити реалізацію принципу гласності в діяльності органів митної служби.
Узагальнюючи вищевикладене, можна стверджувати, що під-законність, плановість, адаптивність до європейських стандартів, науковість - це ті основні принципи, за якими має проводитись нормотворча діяльність всіх органів виконавчої влади і Державної митної служби зокрема.
Діяльність органів митної служби щодо індивідуалізації нормативно-правових актів стосовно конкретних суб'єктів права в конкретних життєвих ситуаціях і прийняття актів правозастосування мусить стати, в першу чергу, нормативним вираженням загальнолюдських цінностей, принципів справедливості та людяності, способом забезпечення прав і свобод громадянина і людини, основою організації та функціонування держави в інтересах людини та всього суспільства.

ОРГАНІЗАЦІЯ НОРМОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В МИТНІЙ СЛУЖБІ
Нормотворча діяльність Державної митної служби України проводиться відповідно до законів України, актів та доручень Президента України й Програми діяльності Кабінету Міністрів України та за пропозиціями самостійних структурних підрозділів Державної митної служби України, погодженими відповідним куратором.
Основною контролюючою та організовуючою нормотворчу діяльність у митній службі є система юридичної служби, до якої входять: Юридичний департамент і його відділи, юридичні служби митного органу, спеціалізованого митного управління, організації.
Основні функції юридичного департаменту щодо нормотворчої роботи:
Формування за пропозиціями департаментів Держмитслужби проекти планів законопроектної діяльності Держмитслужби.
Участь у підготовці проектів планів нормотворчої діяльності Держмитслужби та в їх реалізації.
Підготовка пропозицій керівництву Держмитслужби щодо вдосконалення нормативно-правових актів, предметом правового регулювання яких є відносини в галузі митної справи.
Подання керівництву Держмитслужби пропозицій і вжиття заходів щодо вдосконалення нормотворчої діяльності в митній службі.
Внесення на розгляд керівництва Держмитслужби розроблені проекти правових актів, а також пропозиції до проектів правових актів, підготовлених іншими суб'єктами нормотворчого процесу.
Підготовка пропозицій керівництву Держмитслужби щодо реалізації заходів, спрямованих на подальший розвиток і поглиблення співпраці з іноземними державами в галузі митної справи.
Підготовка проектів правових актів, спрямованих на виконання міжнародних зобов'язань України в галузі митної справи.
Напрацювання договірно-правової бази співробітництва в галузі митної справи, розробка проектів міжнародних договорів з митних питань, виконання процедур, передбачених законодавством України, щодо їх погодження, підписання, набрання ними чинності або їх денонсації.
Аналіз тенденцій розвитку митної справи за кордоном і внесення на розгляд керівництва Держмитслужби пропозицій щодо використання позитивного зарубіжного досвіду для вдосконалення митного законодавства й організації митної справи в Україні, зокрема шляхом приєднання до міжнародних митних конвенцій тощо. Основні функції юридичних служб щодо нормотворчо їроботи:
1. Перевірка відповідності чинному законодавству проектів актів нормативного та розпорядчого характеру, що подаються на підпис керівникові митного органу (управління, організації), та візування їх за наявності погодження цих проектів заінтересованими підрозділами. Видання зазначених актів без попередньої перевірки юридичною службою не допускається.
Пропозиції юридичної служби щодо приведення у відповідність до чинного законодавства проектів актів нормативного та розпорядчого характеру, що видаються митним органом (управлінням, організацією), є обов'язковими для розгляду керівником митного органу (управління, організації).
Участь у підготовці пропозицій про зміну чи скасування виданих митним органом (управлінням, організацією) актів нормативного та розпорядчого характеру, які втратили актуальність або суперечать законодавству.
Внесення пропозицій щодо подання виданих митним органом (управлінням, організацією) актів нормативного та розпорядчого характеру на державну реєстрацію до відповідного управління юстиції.
Забезпечення обліку і зберігання текстів законодавчих та інших нормативних актів, а також актів нормативного та розпорядчого характеру, виданих митним органом (управлінням, організацією), підтримання їх у контрольному стані.
Держмитслужба України має такі показники щодо здійснення нормотворчості за рік:
розробляє близько 65 проектів постанов КМУ;
розробляє та подає до Уряду близько 15 законопроектів;
видає майже 900 наказів ДМСУ (з них зареєстровано Міністерством юстиції близько 60);
постійно бере участь в опрацюванні проектів законів України, постанов Кабінету Міністрів України, що надходять в установленому порядку від заінтересованих органів державної влади на погодження до Держмитслужби;
забезпечує підготовку інформаційних та аналітичних матеріалів до участі представників Держмитслужби в засіданнях Верховної Ради України та її комітетів, збирає та узагальнює інформацію про стан проходження у Верховній Раді України проектів за конодавчих актів, розроблених Держмитслужбою, розглядає депутатські запити і звернення;
продовжує роботу в напрямку адаптації національного митного законодавства до законодавства Європейського союзу;
проводить аналіз нормативно-правової бази, котра регулює питання митної справи та за результатами аналізу вносить пропозиції щодо вдосконалення законодавства;
переглядає нормативно-правові акти і листи Держмитслужби, до яких необхідно внести зміни, визнати такими, що втратили чинність, або відкликати.
Від ефективності нормотворчості в ДМСУ залежить правозастосування, здійснення нею основних функцій та ефективність управління в митній службі.




Правозастосовча діяльність у забезпеченні управління в митній службі

Іншою правовою формою здійснення виконавчої влади є правозастосовча форма, за допомогою якої вирішуються конкретні управлінські питання.
Застосування правових норм (правозастосовча діяльність) - це одна із форм реалізації права, яка має державно-владний організуючий характер компетентних державних органів і уповноважених державою інших суб'єктів суспільних відносин та направлена на зміну, припинення або виникнення правовідносин шляхом видання індивідуальних актів застосування правових норм у певних формах, а також направлена на конкретизацію правового регулювання і охорону соціальних цінностей 10.
Стан законності та правопорядку в країні відображається перш за все у правозастосовчій діяльності державного апарату, його конкретних органів.
Норми права, будучи загальнообов'язковими правилами поведінки, не в змозі відобразити всю множину фактичних життєвих обставин, зокрема конкретних об'єктів правового впливу. Це досягається за допомогою актів застосування права, які забезпечують усю різноманітність у процесі індивідуального правового регулювання. У цьому аспекті правозастосовчі акти, по-перше, забезпечують реалізацію норм права; по-друге, визначають індивідуальну міру можливої та належної поведінки суб'єктів у міру можливої та належної поведінки суб'єктів у конкретних правових відносинах; по-третє, забезпечують захист суб'єктивних прав та виконання юридичних обов'язків сторін у правовідношенні.
Одним із важливих правових засобів механізму реалізації закону виступають правозастосовчі акти державних органів та посадових осіб.
Індивідуальні акти управління мають яскраво виражений правозастосовчий характер, будучи за своєю юридичною природою розпорядчими актами. їх існування обумовлюється владно-організаційним характером державного управління, необхідністю повсякденного і безперервного здійснення різноманітних управлінських функцій, оперативного вирішення поточних справ. Вони є юридичними фактами, які зумовлюють виникнення, зміну або припинення конкретних адміністративно-правових відносин.
Правове регулювання управлінської діяльності за допомогою нормативних актів управління обов'язково має доповнюватися індивідуальним (ненормативним) регулюванням, що здійснюється через застосування правових норм, спрямованих на уточнення правового становища і зв'язків учасників управлінського процесу в реальній ситуації шляхом конкретизації встановлених правовою нормою прав і обов'язків суб'єктів. Відповідно, вираженням результату дій суб'єкта управління із застосування правових норм є акт застосування цих норм.
Стадії прийняття рішення у справі та оформлення цього рішення у вигляді акта застосування є основними у процесі застосування адміністративно-правових норм. На жаль, характеристикам цих стадій в адміністративно-правовій літературі приділено небагато уваги, незважаючи на те, що саме вони відіграють значну роль в організації державного управління ".
Механізм правозастосування - складне структурне утворення, воно містить такі елементи:
владну діяльність компетентних органів і осіб щодо здійснення своїх повноважень;
діяльність, направлену в сферу суспільних відносин інших суб'єктів права;
надання компетентним органам і особам допомоги і створення умов для нормального використання прав, виконання обов'язків, дотримання основних вимог;
здійснення примусового впливу на суб'єктів права з метою підпорядкування їх поведінки вимогам закону;
суб'єкти правозастосовчої діяльності, без яких неможливий процес реалізації права. Дані суб'єкти повинні мати високий рівень професійної підготовки, професійну правосвідомість і високий рівень правової, політичної та моральної культури, вміти правильно застосовувати правові норми і приймати правильні рішення.
Механізм застосування правових норм містить: діючу систему права і законодавства; правові принципи, які відповідають соціальному призначенню правової держави і громадянського суспільства; систему суб'єктів правозастосовчої діяльності, їх професійну правосвідомість і правову культуру, ці суб'єкти виступають від імені держави або уповноважені державною владою; стадії процесу застосування правових норм; індивідуально-правові акти щодо реалізації та конкретизації правового регулювання суспільних відносин, направлених на охорону соціальних цінностей і законних прав суб'єктів суспільних відносин 12.
У практиці можна виділити цілий ряд ситуацій, коли необхідно застосовувати норми права, вирішувати конкретні справи і приймати рішення. Можна виділити сім таких основних ситуацій або підстав. До підстав В.О. Котюк зараховує такі обставини:
певні правовідносини мають пройти контроль з боку правоохоронних органів, які приймають щодо них рішення;
виникає спір про суб'єктивні права та обов'язки, і певні сторони не можуть прийти до узгодженого рішення. Наприклад, коли виникає спір, то одна сторона звертається до суду для вирішення питання про захист своїх суб'єктивних прав і виконання обов'язків другою стороною;
неналежним чином виконуються права і обов'язки членами суспільства. Наприклад, у сфері трудових правовідносин, якщо працівник не виконує своїх трудових обов'язків, власник має право застосувати заходи дисциплінарних стягнень - догану чи звільнення з роботи - і видати відповідний наказ. У випадку незаконного звільнення працівник звертається в суд для поновлення на роботі, а відповідні органи зобов'язані приймати рішення у справі;
потрібно офіційно встановити наявність чи відсутність конкретних фактів і визнати їх юридично значущими, для цього громадяни повинні звернутися в суд;
у випадку правопорушення необхідно встановити його склад, вину особи і встановити міру юридичної відповідальності та інші заходи державного примусу. В усіх цих випадках видаються індивідуальні акти застосування правових норм;
передбачені нормою суб'єктивні права і обов'язки за своїм характером такі, що не можуть виникати у конкретних суб'єктів і з їх односторонніх заяв, угод або договорів, а вимагають відповідного індивідуального акта державних органів чи інших юридичних осіб. Наприклад, зарахування на роботу на відповідальні посади. До початку роботи, крім заяви, повинен бути виданий наказ, щоб особа могла виконувати свої адміністративні функції;
існують прогалини в праві і потрібно застосувати аналогію права чи закону, або міжнародно-правові акти, які офіційно ратифіковані державною владою.
Діяльність суб'єктів (посадових осіб, державних органів, приватних юридичних осіб, громадських організацій і громадян) можна представити у вигляді певних етапів або стадій процесу застосування правових норм. Таким чином, у механізм правозастосування включені основні стадії (етапи) правозастосовчої діяльності.
Існують різні погляди на стадії правозастосовчої діяльності. В.О. Котюк пропонує виділяти шість стадій, які мають самостійне і важливе значення:
аналіз і вивчення фактичних обставин справи, встановлення юридично значущих фактів і їх оцінка;
вибір нормативного акта відповідної норми права, яку належить застосувати;
перевірка справжності й правильності тексту, визначення меж дії та юридичної сили правової норми;
аналіз змісту і тлумачення правової норми;
прийняття рішення у справі та оформлення в індивідуальному акті застосування правових норм;

6) доведення цього рішення до суб'єктів, яких вони стосуються, і його виконання, використання або дотримання 13.
Разом з тим потрібно підкреслити, що залежно від специфіки професійної діяльності ці етапи (стадії) можуть змінюватись.
Фактично правозастосування відзначає всю діяльність митної служби в цілому як суб'єкта застосування норм права. Від ефективності організації правозастосовчої діяльності залежить законність, обгрунтованість, доцільність, справедливість, повнота, всебічність, об'єктивність та істинність управлінських рішень, які приймаються в митній службі.
Винесення рішення компетентним органом - найважливіша стадія застосування права. Саме у виданні (здійсненні) на основі норми права правозастосувального акта проявляється застосування права, у той час як усі попередні стадії тільки готують умови і матеріали для остаточного рішення. Винесення рішення являє собою акт, котрий пов'язує норму права з конкретним випадком, що встановлює права й обов'язки певних суб'єктів права. На цій стадії правозастосування остаточно вирішуються питання про відповідність, достовірність і достатність зібраних фактичних даних для їх правової кваліфікації та винесення рішення. Тому саме від прийнятого рішення безпосередньо залежить зміцнення законності, охорона прав громадян, авторитет законодавства.
Розглядаючи правозастосування в аспекті правового забезпечення управління в митній службі зазначимо, що воно, полягає в такому:
забезпечення владної діяльності уповноважених органів і осіб;
захист інтересів держави (митної служби як представника держави) у судах (претензійно-позовна робота);
видання правозастосувальних актів;
надання суб'єктам права допомоги і створення умов для нормального використання прав, виконання обов'язків, дотримання основних вимог;
надання рекомендацій щодо застосування норм права тощо.

ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ В МИТНІЙ СЛУЖБІ
Правозастосування здійснюють фактично всі посадові особи митної служби, котрі відповідно до своїх повноважень приймають рішення, які повинні бути законними, правильними та об'єктивними.
У системі митної служби є спеціалізовані підрозділи, на які покладено значну кількість функцій щодо організації, координації та методичного керівництва правозастосовчої діяльності - це юридична служба, до якої входять: юридичний департамент, відділи у складі департаменту, юридичні служби митного органу, спеціалізованого митного управління, організації.
Основні функції юридичного департаменту щодо забезпечення правозастосовчої діяльності:
Узагальнення та аналіз правозастосовчої практики в митних органах, спеціалізованих митних установах і організаціях Держмитслужби.
Розроблення і подання керівництву ДМСУ пропозицій щодо вдосконалення правозастосовчої практики та в цілому митної справи.
Представлення інтересів Держмитслужби в державних та інших органах.
Участь у забезпеченні гласності в діяльності митної служби.
Інформування в установленому порядку суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та громадян про зміни в митному законодавстві.
Моніторинг реалізації міжнародних договорів у галузі митної справи, у т. ч. виконання зобов'язань, що випливають із членства України у Всесвітній митній організації, та домовленостей, досягнутих у рамках діяльності Ради керівників митних служб держав - учасниць СНД.
Організаційно-правове забезпечення взаємодії митної служби України з Всесвітньою митною організацією, митними службами іноземних держав, іншими міжнародними організаціями, дипломатичними представництвами іноземних держав в Україні та посольствами України за кордоном.
Інформування керівництва та структурних підрозділів Держмитслужби з питань міжнародного співробітництва в галузі митної справи.
9. Контроль за дотриманням посадовими особами митних органів, спеціалізованих митних установ і організацій вимог нормативно-правових актів з питань митного контролю та митного оформлення.
Основні функції юридичних служб митного органу, спеціалізованого митного управління, організації щодо забезпечення правозастосовчої діяльності:
Організовує та забезпечує правильне застосування чинного законодавства у службовій, господарській та соціальній сферах діяльності митного органу, спеціалізованого митного управління, організації. У разі виявлення порушень вимог законодавства подає керівництву митного органу (управління, організації) письмові пропозиції щодо їх усунення. Консультує керівництво митного органу (управління, організації) з правових питань.
Бере участь у підготовці, укладанні митним органом (управлінням, організацією) господарських договорів (контрактів) та контролі за їх виконанням.
Організує претензійну і веде позовну роботу. Представляє у встановленому законодавством порядку інтереси митного органу (управління, організації) в судах, арбітражних судах, інших органах під час розгляду правових питань і спорів.
Аналізує наслідки розгляду претензій, позовів і судових справ, практику укладання та виконання договорів (контрактів). За наслідками аналізу подає керівництву пропозиції щодо вдосконалення правового забезпечення службової та господарської діяльності митного органу (управління, організації).
Дає висновки стосовно правомірності списання матеріальних цінностей, дебіторської заборгованості та правову оцінку фактам нестач, крадіжок, безгосподарності, псування майна.
Розглядає матеріали про відшкодування за рахунок винних осіб матеріальної шкоди, що готуються відповідними підрозділами на основі економіко-правового аналізу даних бухгалтерського обліку і статистичної звітності, інших документів фінансово-господарської діяльності митного органу (управління, організації), а також матеріалів перевірок, проведених правоохоронними і контролюючими органами.
6. Бере участь у підготовці та укладанні колективного договору, консультує виборні органи трудового колективу з правових питань, що стосуються їх діяльності.
Сприяє своєчасному вжиттю заходів за актами прокурорського реагування, окремими ухвалами суду, рішеннями, постановами, ухвалами арбітражного суду, відповідними документами інших правоохоронних і контролюючих органів.
Організовує і проводить роботу, пов'язану із підвищенням рівня правових знань працівників митного органу (управління, організації), надає консультації з правових питань працівникам.
Юридичні служби Держмитслужби України мають такі показники щодо забезпечення правозастосовної діяльності зарік:
Постійний контроль за правильним застосуванням нормативно-правових актів з питань митної справи.
Перевірки департаментом юридичного забезпечення діяльності юридичних служб митних органів установ та організацій з питань організації правової роботи, ведення договірної та претензійно-позовної роботи та з питань розгляду справ про ПМП у судах, стану зберігання конфіскованого майна та взаємодії з органами Державної виконавчої служби щодо реалізації й перерахування коштів до Державного бюджету.
Участь юридичних служб в укладенні господарських і трудових договорів. У цілому за рік за участю юридичних служб укладається близько 6 000 господарських договорів.
Участь у судових справах, у яких однією зі сторін виступає Держмитслужба. За рік отримано позовних заяв - 800, з них задоволено 300; подано позовних заяв - 150, з них задоволено 60.
Серед справ, що розглядались у судах, можна виділити такі їх категорії, як скарги на неправомірні дії посадових осіб митних органів (в основному, про відмови в митному оформленні у пільговому режимі), трудові спори.
5. Надання юридичними службами підрозділам по боротьбі з контрабандою та порушеннями митних правил (ПМП) митних органів практичної та методичної допомоги у справах про ПМП.
Поряд з виконанням юридичними службами митних органів основних завдань та функцій, передбачених положеннями про ці підрозділи, дорученням Держмитслужби від 14.06.2002 р. № 11/2-19-5302-ЕП передбачено надання ними практичної та методичної допомоги підрозділам по боротьбі з контрабандою та ПМП під час провадження у найбільш складних адміністративних справах про ПМП.
Крім цього, юридичні підрозділи беруть участь: у доопрацюванні справ про ПМП; у судових засіданнях при розгляді справ про ПМП.
6. Роз'яснення проблемних питань правильного застосування положень Митного кодексу України митним органам та суб'єктам господарювання (за рік було надано 240 роз'яснень).
Роз'яснення законодавства та консультації з правових питань (за рік було надано близько 8 000 роз'яснень).
Опрацювання вхідних документів - близько 50 000.
Візування проектів наказів та інших документів, поданих на підпис керівництву митних органів, - близько 70 000.
Подання пропозицій щодо вдосконалення роботи митного органу або системи митних органів, а також вирішення питань оперативно-службової, господарської, фінансово-економічної та іншої діяльності (за рік - 1 400) тощо.


Питання для самоконтролю:
Визначте поняття правового забезпечення управління в митній службі, його зміст і завдання.
Назвіть завдання правового забезпечення функціонування систем управління.
Розкрийте поняття, зміст і цілі нормотворчої діяльності в митній службі України.
Охарактеризуйте систему правового регулювання процесу розробки, прийняття і державної реєстрації нормативно-правових актів.
Дайте визначення нормативно-правового акта.
Розкрийте визначення нормотворчої техніки.
Охарактеризуйте організацію нормотворчої діяльності в митній службі.
Розкрийте сутність і зміст правозастосовчої діяльності у забезпеченні управління в митній службі.
Охарактеризуйте організацію правозастосування в митній службі.






































ТЕМА 8. КАДРОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ (ЛЮДСЬКІ РЕСУРСИ) УПРАВЛІННЯ В МИТНІЙ СЛУЖБІ

Поняття і значення кадрового забезпечення митної служби
Поняття і класифікація кадрів митної служби
Вимоги до кадрів митної служби
Основні елементи роботи з кадрами в митній службі
Поняття і значення керівника в митній службі


Поняття і значення кадрового забезпечення митної служби

Як ми вже з'ясували, суб'єктами й об'єктами управлінської діяльності в митній службі завжди є люди, і тому в цьому контексті одним з найважливіших питань управління є людський потенціал та, відповідно, кадрове забезпечення управління в митній службі.
Слово "кадри" походить від французького "cadre" ', що у перекладі означає "рама, рамка". Саме в такій формі вивішувався у минулому для широкого загалу офіційний список працівників державних установ. Виходячи з форми кадрами почали називати такі списки, а потім і службовців, які опинилися в цих списках.
Працівники (кадри) митної служби - це група людей спеціально підготовлена і професійно зайнята в процесах формування й реалізації державно-керівних впливів, котра виконує функції власне держави - забезпечення реалізації митної політики, діяльність і відносини яких регламентуються спеціальними службовими положеннями.
У числі особливостей застосування знання, енергії і праці людей, котрі належать до працівників митної служби, можна виділити такі:
а) їх праця полягає в обґрунтуванні цілей і напрямків реалізації митної справи та регулюванні суспільної життєдіяльності (публічних відносин), свідомості, поведінки й діяльності багатьох людей (упорядкування приватних взаємозв'язків);
б) їх праця інтелектуальна, психологічно насичена, дуже відповідальна, полягає в основному в осмисленні та продукуванні складної управлінської інформації та впливу на людей;
в) у всіх їх професійних діях виявляється державна влада, що додає їм авторитету і належних гарантій;
г) наукові знання, мистецтво і досвід таких людей не створюють безпосередньо споживчі цінності й не задовольняють індивіду альні потреби, але формують особливий духовно-матеріальний "продукт", що забезпечує раціональність, гармонійність і ефективність суспільних відносин, явищ і процесів;
д) праця в органах митної служби передбачає високі вимоги до: професійної кваліфікації, особистісних якостей, культури і поведінки своїх працівників.
Діяльність з добору, розстановки, навчання та виховання кадрів є специфічною і складною, тому вона завжди виокремлюється в самостійний напрямок.
Органи держави реалізують систематизовані рішення основних питань щодо персоналу державного управління через кадрову політику, яка закріплюється в законодавстві та здійснюється всіма підсистемами суспільства. Кадрова політика в митній службі визначає основні завдання, принципи, зміст, форми і методи її кадрового забезпечення.
Кадрове забезпечення митної служби - це специфічний різновид управлінської діяльності щодо забезпечення органів і підрозділів необхідним контингентом людей, які відповідають певним вимогам, упровадження науково обґрунтованих методів добору, розстановки, навчання, виховання, стимулювання кадрів, правового регулювання проходження служби та надання правового захисту особовому складу .
Діяльність з кадрового забезпечення утворюють два напрямки: робота з кадрами та кадрова робота.
Розрізнення між ними можна провести за трьома критеріями: за суб'єктами реалізації, за методами і засобами діяльності та за організаційно-правовими характеристиками.
Робота з кадрами проводиться широким колом суб'єктів управління - керівні та відповідальні працівники митної служби. Кадрову роботу ведуть особи, для яких вона є основним фахом, працівники кадрових апаратів.
Кадрова робота - це комплекс заходів і процедур щодо складання та обробки кадрової документації. Це збирання та обробка інформації про конкретних кандидатів на певні посади в митній службі; складання кадрових документів або їх проектів (звітів, особових справ, подань щодо присвоєння спеціальних звань, службових переміщень, нагородних матеріалів, наказів з особового складу тощо); оформлення відпусток, підтвердження стажу служби, складання розрахунку вислуги років тощо.
Робота з кадрами є елементом організаційної діяльності, яка не вимагає суворого нормативного регулювання. Кадрова робота більш нормативно врегульована. У тому, що певна частина працівників управління виробляє кадрову політику, реалізовує її в роботі з кадрами, а також здійснює кадрову роботу, мабуть, і полягає основна причина змішування даних понять.
Систематизоване вирішення основних питань турботи суспільства про персонал державного управління справедливо пов'язують з таким публічним соціально-правовим інститутом, як державна служба.
Коли говориться про державну службу, то маються на увазі публічно-правові відносини, які полягають у тому, що той, хто працює в апараті державного управління знаходиться на службі не тільки у відповідному державному органі, але й у державі в цілому. Людина служить державі, суспільству, закону, а не своїм начальникам.
Державна служба, і зокрема митна служба, повинна базуватися на таких соціальних основах: вільний, повноправний громадянин, залучений до платного позаекономічного служіння суспільству, має право на гідну його таланту і освіти частку суспільного продукту; якщо суспільне служіння передбачає оволодіння навичками і знаннями, некорисними в іншій сфері, і той, хто цим опанував, не може в розумні терміни набути інші знання і уміння, це право не підлягає перегляду, навіть якщо відпадає необхідність служіння; право на платне служіння дається тільки згідно із законом.



Поняття і класифікація кадрів митної служби

Існують різні внутрішні класифікації персоналу державного управління: за адміністративно-правовими критеріями - представники влади, посадові особи, технічні виконавці; за функціональними критеріями - керівники, фахівці, технічні виконавці; є класифікації за об'єктивними, посадовими, професійними, юридичними та іншими критеріями.
Об'єктивна класифікація поділяє кадри за так званими об'єктивними ознаками: віком, статтю, освітою, національністю, стажем роботи в системі, на посаді, професією, наявністю нагород, наукового ступеня і вченого звання тощо. При знайомстві з новим співробітником у першу чергу вивчають об'єктивні дані про нього. Щорічні звіти про стан кадрів містять відомості про об'єктивні дані працівників.
Об'єктивна класифікація тісно пов'язана з посадовою, згідно з якою кадри діляться за обійманими посадами. За цим критерієм усі працівники митної служби можуть бути класифіковані за групами, які відповідають посадам, за штатними розкладами.
Ця класифікація примикає до професійної, відповідно до якої всі особи, зайняті в системі, діляться за професіями, а в їх межах - за спеціальностями. Основою цієї класифікації є наявність спеціальної освіти. Посадова і професійна класифікація має значення для профорієнтаційної роботи, а також для професіографії.
Згідно з адміністративно-правовим розподілом державні службовці традиційно розглядаються з погляду юридичної класифікації, яка поділяє їх на представників влади, посадових осіб та допоміжно-технічний, або обслуговуючий, персонал.
У митній службі існує правовий поділ на посадових осіб митної служби та науково-педагогічних працівників, керівників і спеціалістів митних закладів освіти.
Ст. 407 МКУ визначено, що посадовими особами митної служби України є працівники митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, на яких Митним кодексом та іншими законами України покладено здійснення митної справи, організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і яким присвоєно спеціальні звання.
Ст. 419 МКУ визначено, що на науково-педагогічних працівників, керівників та спеціалістів митних закладів освіти поширюються обов'язки, права та пільги, установлені для посадових осіб митної служби України.
За функціональною класифікацією прийнято виділяти три категорії працівників: керівників, спеціалістів та допоміжний персонал. Ця класифікація стала основою Єдиної номенклатури посад службовців (ЄНПС).
До керівників належать особи, котрі приймають управлінські рішення та організовують їх виконання і мають підлеглих. У системі митної служби це керівники всіх органів, установ та організацій, керівники їх структурних підрозділів, їх заступники тощо.
Спеціалісти - найбільш численна і структурно складна категорія. Базовим критерієм для цієї категорії працівників є використання ними професійних знань, умінь і навичок, набутих у результаті спеціалізованого навчання і тренувань. Додатковий критерій - відсутність підпорядкованих їм осіб.
Керівникам та спеціалістам системи митної служби присвоюються спеціальні звання.
Технічні виконавці - це особи, які в основному зайняті виконанням технологічних операцій щодо збирання, фіксації, обробки, оформлення, зберігання, пошуку, розмноження інформації та її носіїв. Це працівники діловодних підрозділів, технічні секретарі, а також інший обслуговуючий та допоміжний персонал, котрий, як правило, не атестований.
У цілому ж проблему класифікації кадрів у митній службі повністю не вирішено. Стосовно науково-педагогічних працівників, керівників та спеціалістів митних закладів освіти остаточно не визначено їх подвійний статус. З одного боку, вони атестовані, на них поширюються обов'язки, права та пільги, установлені для посадових осіб митної служби України, але з другого боку, вони не мають статусу державного службовця.
За наявністю спеціальних звань усі кадри митної служби поділяються так:
а) особи, які мають спеціальні звання;
б) особи, які не мають спеціальних звань за трудовою угодою. На працівників цієї категорії повністю поширюється трудове зако нодавство.
Основу персоналу державної митної служби становлять особи, котрі займають державні посади посадові особи митної служби України. Традиційно їх називають кадрами державного управління. Саме вони знаходяться у фокусі уваги, і до них висуваються особливі вимоги, за відповідність яким і має оцінюватися персонал державного управління. Це первинні, вихідні якості, якими повинна володіти людина, котра претендує на державну посаду і ті, що здобуваються та формуються у процесі нагромадження знань і досвіду під час служби на державних посадах.



3. Вимоги до кадрів митної служби

Митна служба є різновидом державної служби, якій притаманні всі риси та принципи державної служби. Разом з тим митна служба має свої особливості, котрі обумовлені характером здійснюваних завдань та функцій. До основних особливостей митної служби належать такі:
1. На службу до митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій приймаються громадяни України, які досягли 18-річного віку і здатні за своїми діловими і моральними якостями, освітнім рівнем і станом здоров'я виконувати завдання, покладені на митну службу України. З прийняттям на службу може бути встановлено випробування строком до шести місяців.
2. Не можуть бути прийняті на службу до митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій особи, які мають судимість за вчинення умисного злочину.
Посадові особи митної служби України, визнані за вироком суду, що набрав законної сили, винними у вчиненні злочину, звільняються із служби в митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях.
3. Особи, які вперше зараховуються на посади державної служби у митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях, приймають Присягу державного службовця.
Працівники, яким вперше присвоюється спеціальне звання митної служби України, приймають Урочисте зобов'язання працівника митної служби України.
Посадові особи митної служби України проходять атестацію. Порядок проведення атестації визначається Кабінетом Міністрів України.
Спеціальні звання присвоюються посадовим особам митної служби України відповідно до займаних посад і стажу роботи.
Правовий статус посадових осіб митної служби України, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, МКУ, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України "Про державну службу".
Порядок і умови прийняття на службу до митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, порядок і умови проходження служби, просування посадових осіб по службі, оплати та стимулювання праці в митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях визначаються законодавством України, зокрема спеціальним нормативним актом - Положенням про порядок і умови проходження служби в митних органах України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09.02.1993 р. №97.
У митній службі України діє Дисциплінарний статут.
Для виконання службових обов'язків працівники митної служби наділені спеціальними державно-владними повноваженнями. Вони мають право застосовувати заходи адміністративного та іншого державного примусу аж до застосування зброї.
10. Для посадових осіб митної служби законом установлені додаткові гарантії безпеки під час виконання службових обов'язків. Посадові особи митної служби підлягають обов'язковому державному особистому страхуванню.
Усі ці особливості митної служби обумовлюють вимоги до особового складу митної служби. Можливість застосування заходів державного примусу накладає на посадових осіб митної служби підвищену відповідальність за наслідки прийнятих рішень та дій.
Особливо важливе значення в діяльності посадових осіб митної служби має суворе дотримання законності. Посадові особи органів митної служби зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Митним кодексом і законами України.
Названі раніше специфічні особливості діяльності посадових осіб митної служби визначають набір вимог до їх особистих, моральних, ділових та професійних якостей.
Первинні (вихідні) необхідні якості можна виділити:
у загальнокультурному аспекті - загальна підготовка; цільові й ціннісні життєві орієнтації; досвід спілкування з людьми; певні етичні й естетичні навички; культура мови;
у діловому (професійному) аспекті - компетентність у питаннях управління, у відповідній (за керованими об'єктами) сфері митної справи; трудова активність, вивірена практикою; досвід суспільної та державної діяльності; дисциплінованість, відповідальність за результати праці; уміння підвищувати свою кваліфікацію, об'єктивно та критично оцінювати свою поведінку, результати службової діяльності;
в особистісному плані - моральна стійкість, чесність, самостійність, рішучість, ініціативність, комунікабельність, надійність тощо.
Важливе значення мають якості, що здобуваються, виникнення яких свідчить про здатність людини самовдосконалюватися і про позитивний діловий та соціально-психологічний мікроклімат у колективах митної служби. Можна виділити такі якості:
у загальнокультурному аспекті - знання історії країни, митної справи й основних інтелектуальних цінностей сучасності; ораторська майстерність, навички проведення масових заходів; почуття лідерства і відповідальності за нього; здатність масштабно мислити;
ділові - організованість; уміння направляти і контролювати діяльність інших; наполегливість і послідовність у реалізації поставлених завдань; відмінна правова та спеціальна підготовка, а також уміння ефективно застосовувати здобуті знання у повсякденній роботі; обізнаність у досягненнях соціального та науково-технічного прогресу і їх використання на практиці; вміння зберігати державну та службову таємницю;
особисті - мужність; принциповість; здатність протистояти кон'юнктурі й особистій вигоді; уміння переконувати; зразкова поведінка в будь-яких ситуаціях.
Важливо підкреслити також необхідність розвитку і розгортання якостей у міру просування за ієрархією служби (кар'єри).
Звичайно, дати повний перелік якостей, бажаних для кожної посадової особи митної служби, дуже важко. Але проблема існує, вона дуже актуальна і має бути досліджена наукою.
Діяльність з кадрового забезпечення належить до допоміжних, ресурсних. Вона, як і будь-яка інша управлінська діяльність, має інформаційний, організаційний, правовий, матеріально-технічний напрямки.
Керівник будь-якого рівня зобов'язаний працювати з кадрами, спираючись на свої знання теорії управління, психології, педагогіки та вміння діяти відповідно до закону та підзаконних нормативних актів.




4. Основні елементи роботи з кадрами в митній службі

Державна служба складається з певних інститутів (сукупностей цілей, функцій, структур і процедур), покликаних забезпечувати вирішення актуальних проблем держави й суспільства. У числі таких інститутів можна назвати:
а) формування суспільно-політичних і державно-правових передумов, котрі підтримують реальний взаємозв'язок державного апарату з життям громадян, його розуміння, повагу й авторитет у суспільній думці;
б) визначення кваліфікаційних вимог до державних посад, порядку їх заміщення і виконання, форм та механізмів контролю за цим, складання реєстру державних посад і забезпечення його практичної реалізації;
в) обґрунтування фінансових та інших матеріальних витрат на утримання державного апарату; класифікація витрат за окремими видами державних посад; оцінка раціональності й ефективності витрат на державний апарат;
г) створення умов щодо виявлення і добору людей для державної служби на основі об'єктивної оцінки їх загальнокультурних, професійних і особистісних якостей; установлення порядку проходження державної служби (переміщення, просування, атестація, стимулювання, відповідальність тощо), статистичний облік державних службовців;
д) підтримка в колективах державних органів такого ділового і соціально-психологічного мікроклімату, який би гарантував юридично закріплене виконання державних посад, сприяв би творчому зростанню державних службовців та раціональним службовим відносинам;
є) організація системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації державних службовців; аналіз актуальності програм навчання й оцінки якостей випускників; забезпечення взаємодії між навчальними закладами і державними органами 3.
Реалізація кадрової політики в органах державного управління забезпечується шляхом видання та застосування вищими органами державної влади та управління, міністерствами та відомствами конкретних правових актів, котрі визначають правове становище державних службовців та регулюють роботу з ними, тобто роботу з кадрами.
Механізм кадрового забезпечення державної служби закріплений у нормативно-правових актах - близько 40 законів ВРУ, постанов КМУ та указів Президента України, але кадрове забезпечення митної служби має свою специфіку і регламентується в основному наказами ДМСУ, основи якого ми розглянемо далі.
Управління у сфері роботи з особовим складом митної служби є цілісною системою пов'язаних між собою процесів професійної орієнтації, прогнозування і планування кадрових потреб, відбору та підготовки кадрів, виховання особового складу і проходження ним служби. При цьому система має враховувати інтереси різних служб і підрозділів в особовому складі, індивідуальні якості кожного працівника, умови, в яких проходить його служба, і пріоритетність завдань, які стоять перед митною службою.
Загальне керівництво кадровим забезпеченням митної служби здійснює Голова ДМСУ. Голова ДМСУ делегує повноваження з управління кадрами одному зі своїх заступників.
Основним підрозділом у митній службі, який організовує і координує діяльність щодо кадрового забезпечення, є Департамент кадрової роботи.
У структурі органів митної служби існує система підрозділів по роботі з особовим складом, які разом з керівниками усіх рівнів виконують роботу з кадрового забезпечення.
Відділи по роботі з особовим складом митної служби створюють загальні умови роботи з персоналом митної служби (розробляють системи, програми, положення, процедури), що сприяють реалізації потенціалу кожного працівника, здійснюють контроль за їх виконанням. Крім того, на керівників та кадрові служби органів митної служби покладено завдання:
~ прогнозування (визначення поточної і перспективної) потреби в кадрах, джерел її задоволення, уточнення потреб у підготовці спеціалістів за напрямами та спеціалізацією;
планування і регулювання професійного та кваліфікаційного розвитку персоналу, процесів його звільнення, переміщення;
організаційно-методичне забезпечення професійного навчання працівників, навчання керівників уміння працювати з підлеглими;
вивчення професійних, ділових, особистих якостей працівників на основі атестації, соціологічних досліджень; розробка рекомендацій щодо їх раціонального використання відповідно до здібностей людини і потреб митного підрозділу;
організація роботи з професійної орієнтації молоді, адаптації молодих спеціалістів, вивчення причин плинності кадрів, динаміки змін у трудовому колективі, розробка заходів стабілізації та вдосконалення соціальної й демографічної структури персоналу;
ефективне використання всіх форм матеріального й морального стимулювання працівників відповідно до їх трудової діяльності та соціальної активності.
Обґрунтовано вважається, що робота з кадрами потребує чіткої організації та ефективного правового забезпечення.
Основні елементи роботи з кадрами в митній службі:
організаційно-штатна робота;
добір кадрів;
розстановка кадрів;
підготовка та перепідготовка кадрів;
присвоєння спеціальних звань;
планування службової кар'єри;
оцінка кадрів;
ротація кадрів;
формування кадрового резерву;

виховання кадрів;
соціальне забезпечення кадрів;
стимулювання службової активності кадрів;
зміцнення законності й службової дисципліни в діяльності кадрів;
звільнення кадрів;
робота з ветеранами.


Організаційно-штатна робота (ОШР) - це діяльність, яка спрямована на визначення загального чисельного і професійного складу працівників митної служби, оптимальний розподіл та ефективне використання наявної штатної чисельності. Вона фактично є вихідним елементом роботи з кадрами.
Актуальною проблемою державної служби є соціологічне визначення стану апарату митної служби і його кадрового забезпечення. Адже з більшості параметрів, котрі характеризують державний апарат з погляду реальних суспільних потреб, немає достовірних даних, яких-небудь моделей і вимірників. Багато що оцінюється суб'єктивно: один апарат здається громіздким, роздутим, інший - слабким, недостатнім, недосконалим. Постійно ведеться критика державного апарату, але мало що робиться для його аналізу й удосконалення.
Для здійснення ОШР важливе виявлення тих вимог, котрим повинні відповідати окремі категорії працівників, які обіймають певні посади митної служби. Існуючі кваліфікаційні характеристики посадових осіб митної служби вимагають удосконалення. Крім того, недосконала методика розробки положень про підрозділи митної служби, складання типових посадових інструкцій.
Добір кадрів на митну службу багато в чому залежить від правильно організованої професійної орієнтації. Добір кадрів стосується двох напрямків: добір кадрів на митну службу і добір кадрів на різні посади з тих осіб, які вже працюють у митній службі.
Порядок і умови прийняття на службу до митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, порядок та умови проходження служби, просування посадових осіб по службі, оплати і стимулювання праці вШитних органах, спеціалізованих
стимулювання пращ в митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях визначаються законодавством України. Діє система нормативно-правових актів, які регламентують питання добору кадрів на митну службу, організацію та проведення конкурсів на заміщення вакантних посад.
Розстановка кадрів є продовженням роботи з добору кадрів. Роботи з добору і розстановки кадрів служать одній меті - встановленню придатності (непридатності) конкретної особи до роботи на певній посаді. Суттєвою ознакою, яка відрізняє розстановку кадрів від їх добору, є юридичний акт (наказ) про призначення на посаду або звільнення з посади, притаманний розстановці кадрів.
У результаті розстановки кадрів особи, які обійняли певну посаду, набувають прав, владно-розпорядчих повноважень, на них покладаються певні обов'язки та відповідальність згідно з компетенцією.
Дотепер не обґрунтована "координатна " сітка, у рамках якої можна об'єктивно та справедливо вимірювати набір (комбінацію) і рівень розвитку якостей особи, немає і демократичних процедур аналізу та оцінки можливостей персоналу митної служби. Чимало тут робиться довільно, хоча у світі з даного питання давно є необхідні методології та методики.
Підготовка та перепідготовка кадрів митної служби є одним із найважливіших питань реформування та підвищення ефективності діяльності системи митної служби України. Від ступеня професійних знань посадових осіб митної служби, вміння застосовувати ці знання в різноманітних і швидкозмінюваних умовах певною мірою залежить стан реалізації митної політики.
Сучасні умови потребують постійної уваги до поліпшення роботи особового складу митної служби, підвищення їх культури і професійної грамотності. Невідкладною справою є кадрове забезпечення правової та адміністративної реформи, яке передбачає створення гармонійної системи добору, розстановки, виховання, підготовки і перепідготовки юристів та економістів, які направляються на роботу до митної служби.
Серед різних форм і напрямків роботи, котрі сприяють підвищенню професійної компетентності кадрів митної служби, особливе місце займають освітня діяльність і самоосвіта. Сьогодні є багато даних (темпи розширення наукового знання, динаміка розвитку технологій, інформаційний "вибух" тощо), котрі свідчать про те, що тільки для того, щоб встигати за часом, людина мусить усе своє життя напружено розвиватися інтелектуально. На ефективність системи підготовки та перепідготовки кадрів найбільший вплив становлять щонайменше три групи елементів: роль колективу митної служби (повсякденний соціально-психологічний і професійний вплив); структура наскрізного (від прийняття на службу до виходу у відставку) професійного зростання кожного службовця; участь суспільної думки у спостереженні за виконанням посадових функцій і поведінки службовців. У цілому це дуже велика і комплексна проблема, що вимагає самостійного висвітлення.
Система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників митної служби України забезпечує:
підготовку наукових та науково-педагогічних кадрів;
підготовку фахівців митної справи з вищою освітою;
перепідготовку працівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій;
підвищення кваліфікації працівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій;
стажування молодих спеціалістів, новоприйнятих працівників, кадрового резерву;
самостійне навчання посадових осіб митної служби України.
При цьому слід відзначити велике значення підготовки управлінських кадрів для митної служби. Від якості керівників усіх рівнів митної служби значною мірою залежить ефективність діяльності усієї системи митної служби.
У країнах, підприємствах і установах, які прагнуть до успіху, уже давно однозначно вирішена необхідність підготовки власних керівних кадрів. У цьому контексті слід звернути увагу на недосконалість підготовки керівних кадрів митної служби на всіх стадіях: підготовки спеціалістів для митної служби, підготовки керівників, перепідготовки, підвищення кваліфікації, навчання кадрового резерву тощо.
Ефективність митної служби прямо залежить від підвищення управлінського рівня працівників митної служби. Для цього особливу увагу необхідно звернути не на підготовку початківців митників, а на підготовку управлінських кадрів для митної служби.
Можна запропонувати Комплексну програму підготовки керівних кадрів для митної служби, яка буде складатися з певних стадій.
На першій стадії - навчання курсантів в Академії митної служби України. При підготовці бакалаврів (спеціалістів) необхідно підвищити обсяги і значення викладання дисциплін державно-правової спеціалізації, а серед них дисциплін управлінського спрямування.
Друга стадія - підготовка керівників органів та підрозділів митної служби з перспективних працівників митної служби, які пропрацювали в органах митної служби не менше року і отримали рекомендацію на вступ до магістратури Академії митної служби України. Для цього необхідно створити в академії за напрямком "Правознавство", спеціалізацію "Теорія і практика управління в митній службі".
Третя стадія - підвищення кваліфікації керівників і заступників керівників органів та підрозділів митної служби в Академії митної служби України.
Особливого значення при цьому набуватиме діяльність науковців лабораторії та кафедри управління в митній службі Академії митної служби України.
Розглядаючи проблеми роботи з кадрами в митній службі й маючи такий невичерпний ресурс, як освіта й самоосвіта, нагадаємо слова біля входу в центр підготовки кадрів комп'ютерної компанії IBM: "Освіта не досягає точки насичення".
Для підвищення професійно-освітнього рівня працівників митної служби розробляються перспективні напрями розвитку навчальних закладів митної служби.
Таким чином, перед системою митної служби України сьогодні постало глобальне завдання реформування підготовки кадрів, формування системи безперервного навчання кадрів протягом усього періоду служби.
Присвоєння спеціальних звань характерне для багатьох правоохоронних органів України.
Спеціальні звання присвоюються посадовим особам митної служби України відповідно до займаних посад і стажу роботи: дійсний державний радник митної служби; державний радник митної служби 1-го рангу; державний радник митної служби 2-го рангу; державний радник митної служби 3-го рангу; радник митної служби 1-го рангу; радник митної служби 2-го рангу; радник митної служби 3-го рангу; інспектор митної служби 1-го рангу; інспектор митної служби 2-го рангу; інспектор митної служби 3-го рангу; інспектор митної служби 4-го рангу; інспектор митної служби; молодший інспектор митної служби; курсант.
Присвоєння спеціальних звань є важливим елементом правильної організації проходження служби в митній службі, розстановки кадрів, їх сталого службово-правового становища. Спеціальні звання визначають старшинство у взаємовідносинах між працівниками, строки служби та кваліфікацію. Вони впливають на величину матеріального та грошового забезпечення, державного забезпечення і пільг працівникам митної служби.
Планування службової кар 'єри є важливим фактором стабільності кадрового складу митної служби. Цей елемент роботи безпосередньо пов'язаний з розстановкою кадрів. Зрозуміле бажання кожного працівника, особливо того, який нещодавно прийшов на службу, знати про перспективи службового просування.
Тому в роботі з кадрами виникає необхідність моделювання процесу підготовки і просування кадрів за їх здібностями та результатами діяльності, з урахуванням перспектив вивільнення посад внаслідок виходу на пенсію, переходу на інші ділянки роботи, звільнення та інших причин.
Згідно з "Типовим положенням про кадрову службу органу виконавчої влади" кадрова служба відповідного органу забезпечує планування службової кар'єри та аналіз ефективності роботи персоналу. Планування кар'єри передбачає послідовність зайняття посад, а також здійснення заходів для набуття необхідної кваліфікації.
Посадове переміщення державного службовця має здійснюватися з урахуванням його індивідуальних здібностей, професійної підготовки та результативності роботи, оптимального поєднання інтересів державного органу та державного службовця. Ця робота пов'язана з щорічною оцінкою діяльності державних службовців, їх атестацією, навчанням, формуванням та використанням кадрового резерву.
Оцінці кадрів у митній службі приділяють постійну увагу. Затверджене "Положення про порядок проведення щорічної оцінки виконання посадовими особами митної служби покладених на них обов'язків і завдань". Цей елемент роботи з кадрами дає можливість керівництву скласти системне уявлення про наявний кадровий склад системи, стан роботи з кадрами, виявити проблеми, щоб намітити реальні шляхи їх розв'язання.
Крім щорічної, основна оцінка кадрів здійснюється шляхом їх атестування. Атестування особового складу митної служби проводиться з метою вдосконалення діяльності органів митної служби, підвищення ефективності їх роботи, поліпшення добору, розстановки і виховання кадрів, стимулювання, підвищення кваліфікації, ініціативності, творчої активності та відповідальності працівників за доручену справу. При цьому всебічно оцінюються їх ділові, професійні, моральні та особисті якості, рівень культури і здатність працювати з людьми, робляться висновки про відповідність обійманій посаді й даються рекомендації щодо подальшої служби.
Порядок проведення атестації визначається Кабінетом Міністрів України.
Атестація та щорічна оцінка виконання державним службовцем покладених на нього завдань і обов'язків проводиться згідно з Положенням про проведення атестації державних службовців, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 р. № 1922 та наказами ДМСУ.
Ротація кадрів - це періодичне переміщення працівників як по вертикалі, так і по горизонталі. Основні завдання ротації кадрів: удосконалення кадрового потенціалу з метою створення професійного, дієздатного державного апарату; створення підготовленого кадрового резерву для заміщення посад державних службовців, особливо там, де місцеві джерела кадрового поповнення обмежені; забезпечення планомірності службової кар'єри для перспективної молоді, формування нового типу управлінців; профілактика та запобігання проявам корупції, іншим правопорушенням серед державних службовців; забезпечення результативної та стабільної діяльності органів виконавчої влади, зниження рівня плинності кадрів.
Стосовно проведення ротації посадових осіб митної служби необхідно відзначити доцільність ротації керівного складу митної служби і недоцільність ротації спеціалістів, яка тільки перешкоджає підготовці високоякісного спеціаліста.
Формування кадрового резерву. Згідно з Положенням про формування кадрового резерву для державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 р. № 199, кадровий резерв створюється для заміщення посад державних службовців, а також для просування їх по службі. Формування кадрового резерву повинно забезпечити добір працівників, які здатні сприяти створенню та розвитку демократичних засад у державному управлінні, неухильно відстоювати права людини і громадянина, мають професійні навички, знання і здібності для прийняття та успішної реалізації управлінських рішень.
Виховна робота в митній службі України - це система організаційних, морально-психологічних, інформаційних,
педагогічних, правових, культурно-просвітницьких, соціальних заходів, спрямованих на формування і розвиток у працівників митної служби професійно необхідних психологічних якостей, моральної самосвідомості, для забезпечення високої професійної готовності працівників митної служби до виконання службових обов'язків, зміцнення службової дисципліни та правопорядку, згуртування колективу органу митної служби.
Відповідальність за стан виховної роботи з особовим складом покладено на керівників органів митної служби, їх заступників, начальників структурних підрозділів і служб. Особиста участь керівників у вихованні підлеглих є невід'ємною частиною їх службової діяльності.
Методичне забезпечення цієї діяльності покладено на апарати по роботі з особовим складом. Митною службою розроблено навчальний посібник щодо організації та проведення виховної роботи.
Соціальне забезпечення особового складу стало одним із напрямів роботи кадрових апаратів. Соціальне забезпечення - це передбачена законодавством система матеріального забезпечення та обслуговування громадян у старості, на випадок хвороби, повної або часткової втрати працездатності, втрати годувальника, а також забезпечення сімей, у яких є малолітні й неповнолітні діти.
Основні види соціального забезпечення в митній службі: державне обов'язкове соціальне страхування, пенсійне забезпечення, державна фінансова й матеріальна допомога.
Питання пенсійного забезпечення, надання державної фінансової та матеріальної допомоги регулюються відповідними нормативними актами щодо посадових осіб державної служби.
Стимулювання службової активності кадрів передбачає широке застосування моральних і матеріальних засобів впливу на працівників, спонукаючи їх до інтенсифікації своєї службової діяльності, підвищення її ефективності. Основні позитивні та негативні стимули службової активності кадрів визначені у проекті Дисциплінарного статуту митної служби. Але відсутній ефективний механізм покарань і заохочень, який включає методичні рекомендації щодо спонукання працівників до продуктивної й ефективної роботи.
Важливим елементом стимулювання службової активності працівника є також його об'єктивне зарахування в резерв висування на вищу посаду (наприклад, за висновками атестування). Кожен працівник має бачити перспективу свого службового зростання, розуміти залежність просування по службі від результатів роботи, старанності й дисциплінованості.
Зміцнення законності й дисципліни в діяльності кадрів митної служби здійснюється за напрямками: проведення належної виховної роботи з працівниками, схильними до здійснення правопорушень, з метою запобігання корупційним діям, іншим правопорушенням серед особового складу; спрямування зусиль на викорінення причин і умов, котрі сприяють вчиненню правопорушень посадовими особами, які свідомо порушують закони та вимоги відомчих нормативних документів і своєю поведінкою дискредитують звання митника.
Звільнення кадрів. До розстановки кадрів належать дії щодо призначення на посаду та звільнення з посади з різних причин, у т. ч. у зв'язку із звільненням з митної служби. Звільнення кадрів сприймається як неминуче явище, а для митної служби головне - якнайшвидше підібрати, підготувати і призначити нового сумлінного працівника.
Важливим елементом роботи з кадрами є правова підготовленість керівного складу, особливо щодо звільнення працівників з негативних підстав. Багато звільнених працівників митної служби поновлюються на роботі рішенням суду, тому питання звільнення має вирішуватись як об'єктивне, з дотриманням усіх правових норм.
Робота з ветеранами митної служби полягає в: уважному ставленні до ветеранів служби, їх прохань; широкому застосуванні їх багатого досвіду, знань діяльності митної служби та шляхів її вдосконалення.
Елементи роботи з кадрами сукупно створюють систему, всі елементи якої взаємопов'язані і взаємообумовлені. Помилки та упущення в роботі з кадрами обов'язково викличуть труднощі та додаткові витрати сил, засобів та часу під час виконання основних завдань митної служби України.
Нині митна служба переживає складний період, обумовлений змінами політичної ситуації в країні, адаптацією системи митної служби до світових стандартів. Працівникам митних органів доводиться виконувати нові складні завдання, тому керівництву держави і митної служби необхідно зробити все можливе для підготовки і виховання якісно нового працівника митної служби і основним елементом у цьому процесі є вдосконалення роботи з кадрами.
Як ми зазначили вище, успіхи організації в цілому і зокрема роботи з кадрами значною мірою залежать від особи керівника в митній службі.

5. Поняття і значення керівника в митній службі

Особа керівника в будь-якій соціальній системі відіграє значну роль у формуванні та збереженні ефективної соціальної системи. Керівник дає напрямок для всієї системи, забезпечує ефективність її функціонування в суспільстві. Він уособлює весь орган (підрозділ) митної служби, його авторитет та імідж. І найголовніше - ефективність роботи керівника найбільшою мірою визначає ефективність роботи керованої ним соціальної системи.
Керівник це особа, яка наділяється правом прийняття рішень та виступає в ролі єдиноначальника в межах наданих йому повноважень .
Діяльність сучасного керівника багатофункціональна. Вона об'єднує діяльність з визначення основних цілей управління, а також головних напрямків їх досягнення і розвитку. Ця діяльність пов'язана зі впливом на підлеглих, виконанням конкретних управлінських функцій щодо підлеглих, організації в цілому, відповідальністю перед вищими органами за виконання основних функцій організацією.
Діяльність керівника передбачає і особливий тип спілкування з особами, що беруть участь в управлінських відносинах.
Вплив керівника на підлеглих має на меті примушення останніх до конкретної службової поведінки, що відповідала б вимогам організації (підрозділу).
Розуміючи величезну значущість проблеми формування моделі професійно-компетентного керівника в митній службі, розглянемо її основи.
Генрі Мінцберг у 1970 р. розробив модель керівника як виконавця десяти управлінських ролей. Керівник повинен мати якості, здібності, вміння, знання, навички, повноваження і статус щодо виконання певних ролей: особистих, інформаційних і щодо прийняття рішень.
Особистісні ролі вимагають, щоб менеджер був: 1) лідером для підлеглих, 2) зв'язківцем організації із зовнішнім середовищем, 3) обличчям організації в офіційних зустрічах.
Інформаційні ролі вимагають, щоб менеджер був: 4) оглядачем інформації про стан організації, 5) розповсюджувачем необхідної інформації усередині організації, 6) оратором та інформатором для зовнішнього середовища.
Ролі щодо прийняття рішень вимагають, щоб менеджер був: 7) підприємцем щодо змін середовища, котре впливає на працездатність організації, 8) енергійним і рішучим керівником при настанні непередбачених подій, 9) розподільником ресурсів усередині організації, 10) посередником, котрий вирішує внутрішні й зовнішні проблеми.
Підстави для типологізації моделі ефективного керівника можуть бути різними: рівень загальної і спеціальної культури; стиль мислення (інноваційний, активно-творчий, пасивно-виконавський); ставлення до загальнолюдських цінностей (громадянин-патріот, космополіт, "болото"); мотивація до служби (прагнення до самореалізації, задоволення матеріальних і духовних потреб, забезпечення нормальної кар'єри). Найважливішим критерієм типологізації є здібності у сфері соціального управління.
Е.І. Гарбер справедливо відзначає: "Генезис, структура і динамізм професійних здібностей тісно пов'язані з емоційно-вольовою сферою суб'єкта діяльності, з трудовою мотивацією, соціальним статусом, що накладає на них свій відбиток; важливою особливістю професійних здібностей є стійкість до різних несприятливих факторів, що нерідко мають стресовий, а іноді й екстремальний характер. Більш суттєво впливає на їх формування стан здоров'я, властивості нервової системи, індивідуальний стиль діяльності, "ціна" досягнень. Професійні здібності формуються за законами домінанти і мають дуже складну структуру.
Професійні здібності - це індивідуальна, своєрідна структура психологічних властивостей суб'єкта професійної діяльності, котрі склалися в ході професійного навчання і діяльності на основі існуючих задатків, загальних і соціальних здібностей та включення їх у свою структуру. Професійні здібності визначають успішність професійного навчання й оволодіння складними елементами професійної діяльності" б.
Однією з головних ознак здібностей до управління загалом і в соціальній сфері особливо є вміння узагальнювати діяльність і згортати зайві дії. Будь-який вид діяльності можна розкласти на певний ряд послідовних дій. Якщо індивід для досягнення мети скорочує, згортає деякі типові дії, то можна стверджувати, що він має відповідні здібності. Виключення або згортання зайвих дій робить управлінську діяльність керівника більш успішною.
Л.Д. Кудряшова виділяє таку важливу категорію, як "загальна здатність до управління", під якою можна розуміти здатність до інтегрування, до "сплавлення" у єдність усієї сукупності специфічних якостей (здібностей) особистості. Про загальну здатність можна судити за способом організації, за характером взаємозв'язку специфічних здібностей 7.
Цілісність особистості визначається характером синтезу її специфічних якостей і, вивчаючи цей синтез, ми можемо судити про загальну здатність особистості до управління. Це такі якості: професійні управлінські здібності - індивідуальні особливості керівника в якісно-кількісній різноманітності;
якості особистості керівника - найбільш узагальнені й стійкі параметри, котрі так або інакше присутні у всіх видах його діяльності;
управлінські знання керівник одержує на основі осмислення власного досвіду і досвіду інших, а також з літератури про управління. Мова йде не про всі знання, а лише про ті, котрі "згортають" процес реальної діяльності й допомагають створити моделі, котрі визначають успішність справи;
управлінські вміння можна визначити як конструктивні знання, трансформовані в управлінські процедури, котрі забезпечують ефективність управлінської діяльності. Уміння - це знання, втілені у вирішення конкретних управлінських проблем, наприклад уміння проводити наради, залагоджувати конфлікти. Уміння є відносно стійкими характеристиками особистості керівника і залежать як від об'єктивної структури діяльності, до якої він був включений тривалий час, так і від здібностей;
- управлінські навички можна визначити як уміння, доведені до рівня автоматизму й існуючі частково на підсвідомому рівні. Це "управлінські штампи", застосування котрих забезпечує ефективність типових, часто повторюваних дій, або використання інтуїції для прийняття управлінських рішень.
Велике значення для керівника має здатність до колегіальної форми керівництва. Така якість гарантує залучення до процесу вироблення і планування рішень усіх тих, кого це безпосередньо стосується, а також співробітництво керівника з експертами, з командою фахівців, зовнішніми консультантами під час розробки варіантів найважливіших проектів і планів. Колегіальність в обговоренні альтернативних варіантів повинна сполучатися з персональною відповідальністю за вибір конкретного проекту та його реалізацію.
Здатність сформувати талановиту команду - найважливіший критерій оцінки керівника. Як відзначає В.Ю. Озіра, "колегіальність керівництва, так званий управлінський ансамбль, - ось... вирішення проблеми. Генеральний керівник буде координувати діяльність усього управлінського ансамблю, а його заступники стануть єдиноначальниками у закріпленому за ними напрямку діяльності. Назвемо такий ансамбль управлінською бригадою. До неї можуть входити лінійні і штабні керівники, а також фахівці. Таку бригаду доцільно створювати для вирішення найбільш складних проблем. Створювати управлінську бригаду, котра діяла б ефективно, - справа складна і тонка, котра потребує багато часу й уваги. Однак ці зусилля окупляться".
Тому в процесі типології керівників у митній службі за критерієм "професійні управлінські здібності" важливо оцінювати і враховувати такі здібності:
створювати команду управління;
визначати стратегічні ідеальні орієнтири, цілі організації;
обирати найкраще рішення із запропонованих кількох варіантів вирішення проблеми;
визначати імовірність реального втілення плану, програми, проекту з урахуванням наявних ресурсів і соціальних наслідків.
До управлінських умінь і навичок, необхідним керівникові у митній службі , сілд також зарахувати:
уміння проводити наради, вести переговори;
уміння стимулювати діяльність підлеглих працівників;
уміння ставити перед собою і підлеглими напружені, але реальні цілі й завдання;
уміння раціонально використовувати свій час і час підлеглих;
бажання вести розмірений спосіб життя незалежно від переходу на вищі рівні управління;
уміння брати відповідальність за дії своїх підлеглих і систему в цілому;
уміння швидко переймати досвід;
уміння спостерігати і схоплювати суть людських відносин.
Модель професійно-компетентного працівника державної служби була б неповною без набору відповідних особистих якостей:
стійкість нервової системи (у складних ситуаціях не впадати в паніку, не вдаватися до істерики);
адаптованість психіки (здатність пристосовуватися до мінливих умов роботи);
висока швидкість реакції на зовнішній вплив (здатність приймати розумне рішення в умовах обмеженого часу);
сміливість і рішучість (здатність до розумного ризику у випадку необхідності);
витримка, завзятість, ініціативність та консерватизм (здатність не дати захопити себе принадною але нереальною перспективою) тощо.
Управління кадрами митної служби являє собою складну систему окремих інститутів, відносин, які в сукупності з іншими елементами управління становлять механізм існування самої системи, поповнення її фахівцями різнобічної професійної орієнтації, контролю за проходженням служби, досягнення кінцевих результатів роботи.



Питання для самоконтролю:
Назвіть поняття і розкрийте значення кадрового забезпечення митної служби.
Дайте визначення кадрів митної служби.
Визначте класифікацію кадрів митної служби.
Які існують вимоги до кадрів митної служби?
Які основні елементи роботи з кадрами в митній службі?
Охарактеризуйте сутність і зміст кожного елементу роботи з кадрами в митній службі.
Розкрийте поняття і значення керівника в митній службі.
Розкрийте сутність і зміст моделі керівника як сукупності: професійних управлінських здібностей, якостей особистості керівника, управлінських знань, умінь і навичок.
































ТЕМА 9. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ МИТНОЇ СЛУЖБИ

Сутність і значення безпеки соціальної системи
Змісті напрямки забезпечення безпеки митної служби
Прогнозування небезпек та захист від їх дії
Складові частини безпеки держави та митної служби, їх співвідношення
Ризики небезпеки. Визначення величини ризику
Деякі види забезпечення безпеки митної служби



Сутність і значення безпеки соціальної системи

Для керівника в митній службі турбота про її безпеку - це щонайперший обов'язок, тому важливим є питання про конкретні заходи у цій сфері та про управління нею. Для того щоб дати відповідь на такі питання, необхідно визначити, що є безпекою, заходами забезпечення безпеки тощо.
Термін "безпека" означає відсутність небезпеки (неприпустимого ризику), пов 'язаної з можливістю завдання будь-якої шкоди для системи.
Цей напрямок забезпечення управління в митній службі є найбільш комплексним і має властивості інтегрувати управлінську діяльність за різними напрямками діяльності соціальної системи. Розглядаючи питання безпеки соціальної системи, складно розділити діяльність щодо забезпечення безпеки і діяльність з організації ефективного управління в системі. Тому будемо вважати діяльність із забезпечення безпеки соціальної системи складовою або напрямком забезпечення ефективного управління в системі.
Сьогодні головними чинниками прийняття найважливіших рішень залишаються національні держави, якими б особливостями та відмінностями щодо внутрішнього устрою вони не відрізнялися. Діючи на світовій арені, вони повинні дбати перш за все про власні інтереси, а потім уже - про інтереси інших. Такий підхід виглядає природним, оскільки цього очікують від держави її громадяни, якщо вони користуються демократичними свободами.
Структурна схема має такий вигляд: людина (особа) - національна держава - світове співтовариство. Безпека людини є складовою частиною безпеки держави, яка, у свою чергу, є складовою частиною міжнародної безпеки. Тож держава має дбати про забезпечення безпеки своїм громадянам, собі та світовому співтовариству. Перед нею стоїть важке завдання - пов'язати та погодити інтереси кожного громадянина з інтересами держави, а також з інтересами світового співтовариства.
Треба врахувати, що кожна з цих систем має свої параметри, свої особливості (переваги та недоліки), мас дещо спільне та відмінне від інших систем Досліджуючи безпеку митної служби, маємо розглядати її параметри. При цьому мають ураховуватися загальні принципи існування, розпаду і трансформації соціальних систем.
Безпека як показник якості організації привертає увагу теоретиків і практиків управління своєю актуальністю й малою вивченістю.
Процес управління здійснюється в системах, у яких існує мережа причинно-наслідкових залежностей, здатних у межах даної основної якості переходити з одного стану в інший. Цей процес є антиподом процесів дезорганізації, сприяє стабілізації системи, збереженню її якісної визначеності, підтриманню динамічної взаємодії з середовищем, забезпеченню розвитку системи та досягненню певного ефекту. Оскільки функціонування таких систем здійснюється в умовах безперервних змін внутрішнього і зовнішнього середовища, завдання управління полягає у тому, щоб якомога доцільніше реагувати на ці зміни.
Згадаємо, що у світі не буває стану повної рівноваги. Завжди суб'єкт (у даному випадку - система) може або підвищувати свій потенціал (розвиватися), або зменшувати його (руйнуватися).
Людина є рушійною силою будь-якої організаційної або організаційно-суспільної системи. Кількість осіб, що становить "критичну масу", є одним із критичних обмежень існування цих систем. Зміни, за якими значення чинника переходить за критичне обмеження, призводять системи до розпаду (тобто до загибелі).
Система критичних обмежень визначає можливості існування систем. Вона поєднує критичні обмеження окремих напрямків безпеки та критичні обмеження безпеки держави. Визначимо сутність цих понять.
Згідно з аксіомою про потенційну небезпеку будь-яка діяльність людини та організації характеризується певною імовірністю прояву небезпеки, тобто абсолютної безпеки не існує. У процесі існування організацію постійно супроводжують ті чи інші небезпеки. Тому вивчення їх особливостей, умов прояву, наслідків впливу - одне з головних завдань теорії та практики управління.
Небезпека - це явища, процеси, об'єкти, які здатні за певних умов завдавати шкоди стану організації, тобто викликати небажані наслідки.
Оскільки номенклатура небезпек, які можуть мати місце в процесі існування організації, велика, то виникла необхідність у їх класифікації. На сьогодні їх класифікують так: за сферою (прояву або джерелом походження): зовнішня, внутрішня, природна, техногенна, соціальна, медична, фінансова тощо;
за часом прояву: імпульсні, кумулятивні;
за наслідками: розлад напрямку діяльності, розпад або ліквідація, аварії, банкрутство;
за збитками: соціальні, технічні;
за структурою: прості, складні, похідні;
- за характером дії: активні та пасивні тощо. Необхідно також розрізняти потенційні та реальні небезпеки. Наявність потенційної небезпеки не завжди супроводжується ії
негативним впливом на організацію. Потрібна причина (умова), при якій потенційна небезпека переходить у реальну.
Слід зазначити, що небезпека виявляється у певній просторовій ділянці, яка отримала назву небезпечної зони перебування або діяльності.
Найбільш небезпечна ситуація для організації виникає за таких умов:
небезпека реально існує;
організація діє або знаходиться в зоні небезпеки;
організація не має достатніх засобів захисту.
Ступінь несприятливого впливу небезпеки на організацію залежить від об'єктивних та суб'єктивних чинників.
До об'єктивних належать не залежні від організації чинники зовнішнього середовища.
Суб'єктивні чинники включають: своєчасність отримання інформації про небезпеку, наявність засобів захисту, прогноз розвитку небезпечної ситуації та прийняття необхідних заходів захисту, створення спеціальних служб тощо.




Змісті напрямки забезпечення безпеки митної служби

Безпека митної служби - багатогранна проблема, яка обумовлює комплексну систему певних засобів і заходів.
Оскільки все у світі взаємопов'язане, вплив інших систем, чинників обов'язково потрібно враховувати, якщо визначаємо напрямки безпеки та розраховуємо їх кількісно.
Забезпеченість безпеки митної служби визначається станом найбільш вразливого ії напрямку (закон мінімуму за О. Богдановим). Таким вважають напрямок, показники якого найближчі до значення критичних обмежень.
Сутність безпеки митної служби в тому, що можна передбачити наслідки зовнішніх або внутрішніх дій з метою зменшення їх можливого негативного або збільшення позитивного впливу на розвиток держави.
Забезпечення безпеки - вжиття заходів щодо зменшення загального рівня небезпеки за рахунок передбачення умов, за яких може бути завдана шкода, розробка та вжиття заходів і засобів, які зменшать або ліквідують ризик завдання шкоди.
Безпека митної служби означає стан захищеності від зовнішніх і внутрішніх чинників впливу, який забезпечує здатність протистояти дезорганізуючим діям, дозволяє зберігати працездатність особового складу та необхідний для виконання службових функцій оперативно-технічний потенціал митної служби '.
Головне завдання управління організацією вироблення найменш ризикових управлінських рішень, котрі забезпечують досягнення поставленої мети і результату з мінімальними витратами ресурсів і часу та з мінімальними негативними наслідками.
Безпека митної служби має багато відгалужень (напрямків): фінансову, ресурсну, політичну, кадрову, інформаційну, праці, соціальну, кримінальну, енергетичну безпеки тощо.
Проблеми, передкризові та кризові ситуації можуть виникати в будь-якій підсистемі організації або в зовнішньому середовищі.
Причини небезпек, котрі виникають у внутрішньому та зовнішньому середовищі, можна поділити залежно від підсистем організації, наприклад: технічна, технологічна, управління та організації діяльності, економічна, соціальна.
Найбільший інтерес становлять проблеми підсистеми управління та організації діяльності. Вони найбільше залежать від ефективності процесу управління (стилю керівництва та його підготовленості, методів прийняття управлінських рішень тощо), механізму управління (цілей, функцій, методів, принципів управління, структури організації), фінансової і маркетингової стратегії, ресурсів, інновацій та інвестицій, рівня профілактичних заходів передкризової та кризової ситуації (наявності страхових запасів, ресурсів, резервних систем управління та надзвичайних планів).
Фінансова безпека - це стан митної служби, коли вона забезпечена необхідними коштами з державного бюджету, котрі обумовлюють виконання покладених завдань, її перспективний розвиток у майбутньому та зростання добробуту її працівників.
Усе у світі, державі та в житті людини має економічне підґрунтя, тому цей напрямок дуже важливий.
Кадрова (демографічна) безпека - один з найважливіших напрямків безпеки. Демографічна ситуація визначає наявність трудових ресурсів, їх склад і можливості, кошти й заходи, які треба застосувати, щоб забезпечити митну службу фахівцями з необхідним рівнем знань та вмінь для виживання й розвитку системи.
Інформаційна безпека зараз набуває найбільшої значущості.
Стосовно інформаційної безпеки митної служби можна виділити основні напрямки її реалізації: забезпечення системи достовірною інформацією; висвітлення у засобах масової інформації (ЗМІ) об'єктивної інформації про діяльність митної служби; забезпечення державної та службової таємниці; захист від несанкціонованого доступу до відомчих інформаційних систем.
Інформація у світі набуває величезного значення як форма енергії.
Ресурсна безпека - найбільш вразливий напрямок. Ресурси та володіння ними є найголовнішою причиною виникнення конфліктів і протистоянь. Відсутність або неповна забезпеченість ресурсами підрозділів митної служби спричиняє великі збитки економіці держави. Саме тому керівники мають знати, як треба уникати загроз, котрі створює відсутність ресурсів, як при нестачі ресурсів запобігти прийняттю рішень, які не відповідають завданням організації і відповідно інтересам держави. Різновидом ресурсної безпеки є енергетична безпека.
Правова безпека - це стан митної служби, коли вона забезпечена необхідною законодавчою базою, яка регламентує здійснення митної справи й необхідний захист від основних небезпек системи митної служби та її особового складу.
Організаційна безпека характеризує організаційну та функціональну структуру митної служби, організаційне забезпечення процесу управління в митній службі на всіх рівнях, необхідні для ефективного виконання митної справи.
Кримінальна безпека - різновид безпеки, який не має конкретного носія, але потужно впливає на стан держави та митної служби через економічні злочини, контрабанду, порушення митних правил, корупцію та зловживання посадовим становищем посадових осіб, скоєнням злочинів проти особового складу митної служби тощо. Політична безпека - захист системи митної служби від впливу політичних партій і рухів.
Деякі політичні сили ігнорують національні інтереси української держави, віддаючи перевагу власним уподобанням та цілям. Зазначимо, що можуть використовувати економічні можливості (інформаційний терор, дезорієнтація та дезінформація населення країни через підкуп окремих впливових осіб або ЗМІ) тощо.
Соціальна безпека характеризує психічний та психологічний стан особового складу митної служби. Полягає у створенні для особового складу умов соціальної захищеності під час виконання професійних обов'язків та виходу на пенсію.
Безпека праці захист від небезпек професійного характеру.
Медична безпека - один з різновидів безпеки, який має вплив на будь-яку сферу діяльності людини. Нехтування цим різновидом безпеки призводить до дестабілізації діяльності організації внаслідок скорочення часових і трудових ресурсів, збільшення виплат за лікарняними листками та пенсіями, погіршення якості професійної діяльності тощо. Сюди належить якісне медичне забезпечення та обслуговування працівників митної служби, зокрема їх відпочинок у центрі реабілітації. Ця безпека має тактичне і стратегічне значення.
Переліченими напрямками забезпечення безпеки митної служби не обмежується (є ще технічна, психологічна тощо).
У рамках теорії та практики управління можна визначити межі зони стійкості, порушення яких призводить до деструкції системи.
В.Д. Могилевський визначає ряд положень, котрі найбільше впливають на систему:
Найвразливішою для втрати стійкості є структура системи, тобто відносини між елементами, їх взаємозв'язки, а не закони функціонування цих одиниць, які також визначають динаміку системи, але меншою мірою її існування.
Структура неоднаково чутлива до руйнування. Найбільшої шкоди завдають порушення у верхніх рівнях ієрархії, а саме в центрах обробки узагальненої інформації та вироблення рішень.
Руйнуванню структури еквівалентні розрив інформаційних каналів або їх перевантаження (приклад з центральним сервером ДМСУ), оскільки це призводить до ускладнення комунікації між елементами системи.
На якість роботи системи сильно впливає достовірність інформації, що надходить. Цілеспрямоване перекручення останньої, дезінформація може призвести систему до стійкої дезорганізації.
Зниження якості роботи виконавчих органів і зменшення ресурсів призводять до погіршення управління, а значить до деформацій усіх динамічних процесів у системі.
Якісне управління системою можливе тільки за умов екстраполяції поведінки системи і середовища, тобто за уміння передбачувати розвиток ситуації. Помилки екстраполяції призводять, як мінімум, до некорисного витрачання ресурсів.



3. Прогнозування небезпек та захист від їх дії

Дослідження причин виникнення небезпек, їх характеристик, особливостей впливу сприяє розробці ефективних заходів захисту, спрямованих на забезпечення нормального функціонування організації. Управління безпекою та стійкістю функціонування організації залежить від глибини прогнозу соціально-економічних наслідків небезпечних ситуацій та своєчасного планування і виконання низки запобіжних і захисних заходів.
Прогнозування наслідків небезпечних та екстремальних ситуацій має включати:
оцінку імовірності та аналіз причин виникнення екстремальних ситуацій;
очікувану силу впливу (інтенсивність) та механізми розвитку небезпеки;
характеристику і розміри ураження реципієнтів (працівників, структурних одиниць тощо);
агресивність та глибину впливу чинників небезпеки (імовірність змін зовнішнього середовища, тривалість періодів прояву негативних наслідків, багатоступеневість такого прояву тощо);
періодичність виникнення небезпечних та екстремальних ситуацій та їх динаміку;
визначення величини збитків у випадку реалізації небезпечних та екстремальних ситуацій.
Оцінку потенційних збитків необхідно проводити на стадіях передпроектних та науково-дослідних розробок системи і структури організації, при виборі пріоритетних заходів її захисту.
Вибираючи варіант найбільш ефективних запобіжних заходів необхідно враховувати суму інвестицій та величину збитків, яких вдасться уникнути в результаті їх реалізації (за відсутності можливості повного захисту).
Запобіжні та захисні заходи, а також засоби забезпечення безпеки спрямовуються на:
відвернення чи ліквідацію небезпеки шляхом усунення джерела її виникнення або віддалення його в часі, просторі тощо;
захист організації від небезпеки шляхом застосування заходів захисту, а також страхування при потенційних небезпеках;
використання системи засобів підвищення безпеки;
розробку відповідної нормативно-правової бази, спрямованої на формування концепції безпеки;
проведення суворого нагляду та контролю за виконанням відповідних законів, постанов, правил, положень, які регламентують вимоги щодо забезпечення безпеки;
розробку системи запобігання надзвичайним ситуаціям і реагування на них, планів діяльності організації у кризових ситуаціях;
забезпечення умов для підтримання на належному рівні внутрішньої безпеки організації за всіма напрямками.
Проблема захисту від небезпечних процесів у зовнішньому середовищі, як правило, зводиться до проведення локальних заходів щодо захисту організації. Однак нині ефективних результатів можна досягти лише за умови проведення комплексної системи запобіжних та захисних заходів, які спрямовані на охорону всієї сукупності складових системи.



4. Складові частини безпеки держави та митної служби, їх співвідношення

Головна мета державного управління - баланс інтересів трьох учасників процесу забезпечення безпеки: держави, організації, людини.
Будь-яка наука провадить дослідження, ідучи або від простого до складного або, навпаки, від складного до простого. Дослідження безпеки провадяться від простого до складного. Установлюються природні зв'язки між безпекою особи та організації, організації та регіону, регіону і держави. Для кожної зі складових забезпечення безпеки певною мірою відрізняється. Так, безпека особи (працівника митної служби) залежить від певних умов, зокрема заробітної плати або пенсії, рівень якої має забезпечити продовольчу, медичну, кримінальну, побутову, цінову та деякі інші різновиди безпеки кожному мешканцю країни. Крім того, кожна організація створює і забезпечує додаткові різновиди або вищий рівень забезпечення безпеки своєї та своїх працівників, наприклад: соціальну, правову, організаційну, медичну, психологічну тощо.
Усі рівні забезпечуються відповідними заходами, які повинна використовувати державна влада та власними зусиллями згаданих складових частин. Виходячи із засад науки про надійність, безпека оцінюється станом безпеки найменш захищеного ланцюжка (наприклад, на рівні особи - станом пенсіонерів з мінімальним рівнем пенсії).
Безпека організацій складається з безпеки окремих членів організації (тобто з безпеки особи - працівника організації) та із забезпечення безпеки самої організації (таких напрямків, як психологічна та психічна безпека, що пов'язано з необхідністю плідного співіснування, колективної безпеки тощо).
Кожен вищий рівень безпеки має забезпечувати нижчому рівню відповідну безпеку. Організація мусить забезпечувати безпеку кожному з її членів, а держава має забезпечувати безпеку як організації, так і особи.
Усі засоби та заходи безпеки оцінюються за результатами, які, у свою чергу, визначаються їх відповідністю значенням критичних обмежень. Тобто безпека особи, організацій, регіонів та держави має єдину за методологією систему оцінки їх досягнення та єдині параметри: поріг чутливості, поріг вразливості, поріг розпаду і стан спокою. На різних рівнях безпека відрізняється лише за масштабами вимірів та деякою специфікою.
Кримінальна безпека, до складу якої входять прояви корупції та організованої злочинності, має різний за масштабом прояв і значення для безпеки держави, організації та особи. Скажімо, такий різновид криміналу, як шантаж, для людини зветься рекетом, для держави - тероризмом.
Екологічна безпека особи має меншу кількість обмежень, ніж держави, оскільки навколишнє середовище впливає не лише на людину, а й на матеріали, сировину та інше, що погіршує стан забезпеченості ресурсами, знижуючи захищеність держави, але на безпеку особи це може не впливати.
Різниця в масштабах відбивається в тому, що кожен об'єкт безпеки має відповідний рівень у Системі критичних обмежень
Рівень критичних обмежень безпеки держави має забезпечувати відповідний рівень безпеки всім її складовим частинам.
Ми вивчаємо безпеку митної служби.
Слід розглянути виділені раніше три логічні схеми управління митною службою (див. 2.2.), за допомогою яких розкриваються різні рівні безпеки. Перша схема - зовнішнє управління стосовно митної служби. Друга - управління митних органів суспільними процесами. Головною метою організації ефективного управління за цими двома схемами є забезпечення безпеки України та світового співтовариства (зовнішня безпека).
Третя - внутрішнє управління в системі митної служби, тобто забезпечення організації та функціонування системи. Головною метою організації ефективного управління в системі є забезпечення безпеки системи митної служби (внутрішня складова безпеки) як складової безпеки України та світового співтовариства.
При цьому об'єктами забезпечення безпеки є співробітники, служби, підрозділи, органи та діяльність підрозділів або окремих співробітників.
Особливість митної служби полягає в тому, що вона, по-перше, є важливим елементом у забезпеченні економічної безпеки держави, по-друге, повинна дбати про власну безпеку для ефективного забезпечення економічної безпеки України.
Усі різновиди безпеки тісно пов'язані між собою, від рівня безпеки працівника залежить рівень безпеки митної служби, суспільства та держави і навпаки, безпека держави і суспільства створює умови безпеки для митної служби та окремих її працівників на рівні особистої безпеки.



5. Ризики небезпеки. Визначення величини ризику

Для кількісної оцінки виникнення і впливу небезпек використовується поняття ризику небезпеки, під яким розуміють частоту виникнення небезпеки.
Величину ризику (Р) визначають як відношення кількості подій з небажаними наслідками, що вже сталися (н), до максимально можливого їх числа (Н) за конкретний період часу: Р = н / Н.
Формула дає можливість розрахувати величину загального та групового ризику. Під час оцінки загального ризику величина (Н) визначає максимальну кількість усіх подій, а під час оцінки групового ризику - максимальну кількість подій у конкретній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою.
Для визначення ризику використовують, як правило, такі методи:
статистичний, що базується на статистичних даних, розрахунку частоти прояву небезпек, побудові "дерева" небезпек тощо;
модельний, що базується на побудові моделей впливу небезпек на окрему людину, соціальні, професійні групи тощо;
експертний, за яким імовірність різних подій визначається шляхом опитування досвідчених спеціалістів-експертів;
соціологічний (соціологічна оцінка), що базується на опитуванні населення та працівників.
Такі методи доцільно використовувати комплексно.
Існує низка ознак ризиків природних, соціальних, фінансових та інших, за якими їх можна класифікувати на окремі види.
За масштабами розповсюдження розрізняють ризики стосовно окремої людини, групи людей, населення регіону, нації, всього людства.
З позицій доцільності ризик буває обґрунтованим та необгрунтованим (безглуздим).
За волевиявленням поділяють ризики на добровільні та вимушені.
Стосовно сфер людської діяльності розрізняють економічний, побутовий, виробничий, політичний, соціальний ризики та ризик у природокористуванні.
За ступенем припустимості ризик буває незначний, прийнятний, гранично допустимий, надмірний. Незначний ризик має настільки малий рівень, що він знаходиться в межах допустимих відхилень фонового рівня. Прийнятним вважається такий рівень ризику, який організація може прийняти (дозволити), ураховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному етапі свого розвитку. Гранично допустимий ризик - це максимальний ризик, який не має перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат. Надмірний ризик характеризується надзвичайно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.
На практиці досягти нульового рівня ризику неможливо. Незначний ризик у теперішній час також неможливо забезпечити з огляду на відсутність технічних та економічних передумов. Тому сучасна концепція безпеки організації базується на досягненні прийнятного ризику.
Величину прийнятного ризику можна визначити, використовуючи витратний механізм, який дає змогу розподілити витрати організації на досягнення заданого рівня безпеки. Необхідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у різних сферах забезпечення безпеки, оскільки порушення балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику, і його рівень вийде за межі прийнятних значень.
Для визначення мінімального значення загального ризику будують тривимірну модель, яка б відображала залежності рівнів ризиків, що виникають у різних сферах, відповідно до розміру витрат на ці сфери з подальшим визначенням мінімального прийнятного ризику та оптимального вибору величини витрат за різними сферами забезпечення безпеки.





Деякі види забезпечення безпеки митної служби

ВНУТРІШНЯ БЕЗПЕКА МИТНОЇ СЛУЖБИ

На внутрішню безпеку митної служби впливають різні чинники, які умовно можна поділити на зовнішні та внутрішні чинники.
До зовнішніх чинників, котрі впливають на внутрішню безпеку митної служби, належать:
протиправна зовнішньоекономічна діяльність юридичних і фізичних осіб, яка завдає шкоди економічним інтересам України;
діяльність міжнародних і національних злочинних угруповань, а також окремих осіб, котра полягає у впливі на особовий склад та діяльність митної служби з метою створення сприятливих умов для проведення контрабандних операцій та інших злочинів;
недостатня матеріальна забезпеченість і правова захищеність співробітників.
До внутрішніх чинників, які впливають на внутрішню безпеку митної служби, належать:
низька ефективність контролю за повсякденною діяльністю митних службовців з боку керівників різних рівнів, що створює передумови до зловживань службовим становищем і порушень митних правил деякими співробітниками;
недоліки в управлінському і виховному процесі в колективах, унаслідок чого мають місце порушення трудової дисципліни, відхилення від діючих технологій митного контролю, недбале ставлення до виконання службових обов'язків;
низький професійний рівень частини працівників митної служби, недоліки в професійній підготовці;
прорахунки в підборі і розстановці кадрів, нездоровий морально-психологічний клімат у деяких колективах;
корумпованість та інша протиправна діяльність митних службовців тощо.
Система забезпечення внутрішньої безпеки митної служби складається з двох рівнів:
загального, який реалізується всіма керівниками і підрозділами митної служби;
спеціального, який реалізується Департаментом внутрішньої безпеки Державної митної служби України.
Серед основних напрямків діяльності щодо забезпечення безпеки особового складу можна виділити два напрямки: загального та спеціального характеру.
У напрямі загального характеру можна виділити такі заходи: удосконалення системи комплектування кадрами митної служби; підвищення якості підготовки працівників для митної служби; обмеження доступу до особових справ співробітників; відстеження питань, пов'язаних із забороною співробітникам митної служби займатися підприємницькою діяльністю, працювати за сумісництвом, мати членство в політичних партіях, порушеннями інших вимог нормативних актів Держмитслужби; удосконалення заходів щодо захисту таємних і конфіденційних документів та інформації, у т. ч. по лініях зв'язку; удосконалення системи заходів щодо фізичної і технічної охорони адміністративних будинків, приміщень і споруд митної служби, оцінювання ступеня їх захищеності, встановлення необхідного режиму безпеки, перевірка надійності їх захисту.
У напрямі спеціального характеру виділяють такі заходи: комплектування підрозділів внутрішньої безпеки професійно підготовленими співробітниками з необхідним досвідом оперативної роботи, з високими морально-вольовими якостями та знанням митного законодавства; впровадження спеціальної системи відбору кадрів для підрозділів внутрішньої безпеки; організація та проведення профілактичної роботи серед особового складу митної служби з метою попередження правопорушень; регулярне здійснення аналізу й оцінки інформації щодо оперативної обстановки в митних органах по лінії забезпечення внутрішньої безпеки, вироблення пропозицій для удосконалення цієї роботи; проведення службових
розслідувань, перевірок щодо співробітників митної служби, стосовно яких надходить інформація про скоєння ними дій з ознаками корупції, інших правопорушень.
Значного посилення потребує забезпечення особистої безпеки митників і членів їх сімей, а також попередження та виявлення фактів корупції, інших правопорушень з боку співробітників митної служби, що досить складно без використання сучасних форм збирання інформації, у т. ч. із застосуванням оперативно-розшукової діяльності. Надання права здійснення оперативно-розшукової діяльності дає можливість більш ефективно вирішувати завдання, поставлені підрозділам внутрішньої безпеки.
Для забезпечення внутрішньої безпеки митної служби в Державній митній службі України були створені та працюють підрозділи внутрішньої безпеки.

БЕЗПЕКА ОСОБОВОГО СКЛАДУ МИТНОЇ СЛУЖБИ

Безпека особового складу митної служби є складовою безпеки митної служби в цілому.
Питання безпеки особового складу правоохоронних органів опрацьовували багато науковців з причин її важливості та актуальності. Велику увагу цьому питанню приділив у своїх працях О.М. Бандурка, тому під час розкриття цього питання викладемо основні позиції щодо забезпечення безпеки особового складу органів внутрішніх справ, які мають багато спільного із забезпеченням безпеки особового складу митної служби.
Безпека і захист особового складу митної служби має будуватися з урахуванням комплексного підходу, що передбачає об'єднання в єдиний комплекс необхідних заходів та засобів захисту працівників митної служби в усіх сферах: під час виконання службових обов'язків, у соціально-побутовій сфері тощо.
Безпеку особи можна визначити як стан захищеності життєво важливих інтересів індивідуума, його прав та свобод, відсутність небезпеки для його життя і здоров'я, мінімальний ризик у процесі службової діяльності4.
Діяльність працівників митної служби у багатьох випадках пов'язана з небезпекою та стресовими ситуаціями. Своєрідність впливу небезпеки полягає в її постійній потенційній присутності.
Небезпека - це явища, процеси, об 'єкти, які здатні за певних умов завдати шкоди здоров 'ю людини як відразу, так і в майбутньому, тобто викликати небажані наслідки.
У ст. 1 Конституції України наша держава визначається як правова. Концептуально ця ідея сформульована в ст. З Конституції: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави".
Розглядаючи сутність забезпечення безпеки працівників (за О.М. Бандуркою), можна зробити такі висновки:
Забезпечення безпеки працівників є безумовним елементом цілісної системи управління в митній службі та її підсистеми - управління персоналом.
Загальна мета забезпечення безпеки працівників - це зниження професійного ризику до реально можливого рівня.
Суб'єктами забезпечення безпеки працівників є керівний склад, спеціальні підрозділи захисту і структури, що відповідають за роботу з кадрами.
Стратегічні завдання забезпечення безпеки працівників: вивчення та аналіз головних факторів і причин трагічних випадків під час виконання професійних обов'язків; упровадження спеціальних програм підготовки до дій у небезпечних ситуаціях; регулювання питань професійного захисту працівників; усунення небезпечних умов діяльності.

УМОВИ ТА ПРИЧИНИ ПОРУШЕНЬ БЕЗПЕКИ ОСОБОВОГО
СКЛАДУ
Трагічні випадки завжди обумовлені рядом факторів, які роблять їх якщо не неминучими, то вельми вірогідними, створюючи для цього відповідну обстановку.
Основні фактори ризику:
недостатня професійна підготовленість, недосвідченість;
необережність;
відсутність або неповнота необхідної інформації;

інформаційні перешкоди та інформаційне перевантаження;
обмеження часу на прийняття правильного рішення, адекватного ситуації;
великі фізичні навантаження, котрі призводять до перевтоми, виснаження, втрати почуття обережності та здатності до самозахисту;
агресивність оточення;
страх отримати ушкодження;
нестандартність ситуації;
недостатня натренованість професіональної поведінки в екстремальних ситуаціях.
Немає необхідності зайвий раз підкреслювати, що працівники митної служби вже багато років перебувають під пресингом кримінальних елементів, існують випадки бандитських нападів на митників, посягань на життя, здоров'я, гідність та майно працівників митниць та членів їх сімей.
Практика свідчить, що однією з причин посягання на життя, здоров'я, майно митного службовця та членів його родини є низька професійна кваліфікація цього працівника, а інколи його низький моральний стан. Причинами подібних проявів можуть бути всілякі конфліктні та інші негативні життєві ситуації, як правило, матеріального і психологічного порядку тощо.

ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ОСОБОВОГО СКЛАДУ

Систему безпеки особового складу становлять організаційні та правові заходи, які можуть застосовуватись тільки в комплексі. До системи заходів забезпечення безпеки слід зараховувати заходи правового та соціального захисту, оскільки правова та соціальна захищеність працівників безпосередньо впливає на здатність митної служби нормально функціонувати і якісно вирішувати намічені завдання.
У силу специфіки службової діяльності посадових осіб митної служби виникає потреба в додатковому застосуванні законодавчих (правових) засобів захисту їх життя, здоров'я, майна та їх близьких родичів від різного роду протиправних посягань з боку інших суб'єктів.
Відповідно до цього Закон України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" від 23.12.1993 р. установлює систему особливих заходів державного захисту працівників суду і правоохоронних органів від перешкоджання виконанню по кладених на них законом обов'язків і здійсненню наданих прав, а так само від посягань на життя, здоров'я, житло і майно зазначених осіб та їх близьких родичів у зв'язку зі службовою діяльністю цих працівників.
Питання правового захисту працівників митної служби висвітлено у ст. 422 Митного кодексу України. Зазначається, що посадові особи митної служби перебувають під захистом закону. Захист життя, здоров'я, честі, гідності, майна цих посадових осіб та членів їх сімей від злочинних посягань, інших протиправних дій здійснюється відповідно до Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" та забезпечується мірами відповідальності, передбаченими Кримінальним кодексом України та Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Необхідно зазначити, що одним із напрямків діяльності служби внутрішньої безпеки митної служби є здійснення захисту працівників митної служби.
Крім правового захисту, важливе значення має матеріальне та соціальне забезпечення працівників митної служби.
Соціальний захист - це комплекс заходів, які законодавчо врегульовані державою, спрямовані на покращання життя і відносин у середовищі працівників митної служби.
Ці заходи стосуються всіх сторін життя та діяльності працівників митної служби і спрямовані на правове, матеріальне, житлове, побутове забезпечення, на виховання, навчання, охорону праці, оздоровлення, фізичну культуру, спорт і відпочинок.
Держава гарантує працівникам митної служби соціальний захист. Працівники митної служби підлягають обов'язковому державному страхуванню. Порядок та умови його встановлюються законами України та постановами КМУ. Ст. 427 МКУ передбачені соціальні гарантії посадовим особам митної служби України. Відповідно до цієї статті, держава гарантує посадовим особам митної служби України соціальний захист і матеріально-побутове забезпечення.
При забезпеченні безпеки особового складу необхідно передбачити (за ОМ. Бандуркою 5):
- розробку принципів, мети, змісту, форм і методів роботи щодо профілактики, мінімізації, компенсації та корекції можливих фізичних, психічних, соціальних відхилень у працівників;
Вивчення небезпечності у діяльності працівників, визначення можливостей суспільства, держави, певних інститутів з їх мінімізації, компенсації та корекції їх впливу на розвиток особи працівника;
надання допомоги працівникам у корекції самосприйняття і самоусвідомлення стосовно особистої безпеки.
Головна мета навчання безпеці - додержання працівниками норм та правил безпечної поведінки під час виконання професійних обов 'язків, вироблення і закріплення необхідних знань, умінь та навичок. Коли дія перетворюється на звичку діяти безпечно і набуває властивостей автоматичного виконання, можна вважати, що у процесі навчання досягнуто певного результату. Чим більшу кількість безпечних дій вдається зробити автоматичними, тим більше часу у працівників залишається для оцінки ситуації, прийняття правильного рішення, що може зберегти йому здоров'я або навіть життя.
Проблема підвищення ефективності забезпечення безпеки Державної митної служби є дуже актуальною.



Питання для самоконтролю:
Розкрийте сутність і значення безпеки соціальної системи.
Які основні поняття щодо визначення ступеня безпеки системи?
Визначте зміст, напрямки забезпечення (види) безпеки митної служби.
Охарактеризуйте механізм прогнозування небезпек та захист від їх дії.
Розкрийте зміст складових частин безпеки держави й митної служби та їх співвідношення.
Розкрийте складові внутрішньої безпеки митної служби.
Розкрийте зміст і сутність безпеки особового складу митної служби.
Які основні умови та причини порушень безпеки особового складу?
Назвіть основні заходи забезпечення безпеки особового складу.

15

Приложенные файлы

  • doc 15063022
    Размер файла: 975 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий