СРС № 21 Сторонні тіла органів дихання


Нікопольське медичне училище
Методична розробка
самостійної роботи студентів № 21(ІV семестр)
з дисципліни Педіатрія
Тема: Сторонні тіла органів дихання. Догляд за дітьми. Лікування.
Спеціальність: 5.12010101 Лікувальна справа
Курс: ІІ
Кількість навчальних годин: 3
Викладач – Мазуренко Н.Д.
Розглянуто та затверджено на засіданні
циклової комісії клініко-педіатричних дисциплін
та вузьких спеціальностей
від «____»_____________ Протокол № ____
Голова циклової комісії _________Н.Д. Мазуренко
Методична розробка № 21
для самостійної роботи студентів
Дисципліна: Педіатрія
Спеціальність: 5.12010101 Лікувальна справа
Тема: Сторонні тіла органів дихання. Догляд за дітьми. Лікування.
Кількість навчальних годин – 3
1. Актуальність теми:
У структурі патології раннього віку, особливо новонароджених і дітей грудного віку, захворювання органів дихання посідають одне з перших місць.
Висока захворюваність органів дихання пов’язана з анатомо-фізіологічними особливостями дитячого віку. Ви майбутні фельдшери повинні добре знати клінічні симптоми щоб своєчасно попередити ускладнення. Вміти надати невідкладну допомогу в екстремальних ситуація, займатися профілактикою захворювань. Навчити батьків догляду за дітьми з бронхолегеневими захворюваннями. Некомпетентні лікування і догляд хворих з захворюваннями органів дихання можуть привести до хронічної патології і загрожувати життю дитини.
2. Навчальна мета: в результаті самостійної роботи студент повинен
Знати:
Клінічні прояви, причини, принципи лікування, догляду, профілактики: у випадку зупинки дихання, потрапляння сторонніх тіл у дихальні шляхи.
Діагностику. Невідкладну допомогу. Лікування. Догляд за дітьми.
Принципи догляду за дітьми при цих захворюваннях.
Вміти:
Оцінювати стан дитини, ступень дихальної недостатності.
Відновити прохідність верхніх дихальних шляхів.
Провести штучну вентиляцію легень, непрямий масаж серця, оксигенотерапію.
Підрахувати частоти дихання та пульсу, визначення артеріального тиску в дітей різного віку.
Надати невідкладну медичну допомогу під час гострої дихальної недостатності на догоспітальному етапі.
Доглядати за дитиною під час кашлю та задишки.
Надати невідкладну медичну допомогу в разі зупинки дихання.

3. Матеріали доаудиторної самостійної роботи
3.1 Міждисциплінарна інтеграція
Дисципліни Знати Вміти
1. Попередні забезпечуючи дисципліни
Анатомія Анатомію та фізіологію дихальної системи. Оцінювати стан.
ФармакрлогіяПрепарати для надання невідкладної допомоги. Виписувати рецепти.
Загальний догляд за хворими Виконання маніпуляцій. Зробити в/ш, п/ш, в/м, в/в ін’єкції.
Основи медичної психології Особливості психіки хворої і здорової дитини. Спілкуватися та заспокоїти дитину.
Внутрішня медицина Методи обстеження органів дихання (пальпація, перкусія, аускультація) Проводити обстеження органів дихання
2. Наступні дисципліни , що забезпечуються
Переддипломна практика. Клінічні симптоми,методи діагностики, лікування, профілактика. Принципи надання невідкладної допомоги у випадку зупинки дихання, стенозу вального ларинготрахеїті. Надавати невідкладну допомогу.
3.Внутрішньо дисциплінарна інтеграція
Педіатрія «АФО органів дихання» - особливості обстеження органів дихання у дітей Оцінити стан органів дихання
3.2. Зміст теми (опорний план, опорний конспект додається).
План
Надання допомоги у випадку зупинки дихання.
Сторонні тіла дихальних шляхів. Діагностика.
Невідкладна допомога. Лікування. Догляд за дітьми з потрапляння сторонніх тіл у дихальні шляхи.
3.3. Рекомендована література :
Основна
Педіатрія з курсом інфекційних хвороб та основами імунопрофілактики: підручник / За ред. С.К. Ткаченко, Р.І. Поцюрко. — К.: Медицина, 2011. — 437-441с.
Невідкладні стани в педіатрії: навч. посіб. / За ред. Р.І. Поцюрко. — К.: Медицина, 2007, 2010.
Інтенсивна терапія в педіатрії: навч. посіб. / За ред. Г.І. Белебезьева. — К.: Медицина, 2008.
Алгоритми виконання практичних навичок з педіатрії: підручник / За ред. Л.В. Виноград, Л.О. Мініна. Київ, 2006.
Додаткова
Педиатрия: учеб. пособие / Под ред. А.В. Тяжкой. — К.: Медицина, 2008.
Палій Л.В. Основи реаніматології: навч. посіб. — К.: Медицина, 2008. 
3.4. Матеріали для самоконтролю:
Чому сторонні тіла частіше попадають в правий бронх ?
Перерахуйте фізіологічні особливості органів дихання.
Для якого захворювання характерна інспіраторна задишка ?
Першочергові дії, які необхідно зробити при сторонньому тілі?
4. Контрольні питання
5. Контроль на практичному занятті № 5 (ІV семестр)

Орієнтовна карта для СРС
№ п/п Основні завдання Вказівки Відповіді
1. Сторонні тіла органів дихання у дітей Чинники, що сприяють попаданню сторонніх тіл у верхні дихальні шляхи Виписати у конспект
2. Клінічні прояви виписати клінічні симптоми 1.
2.
3.
3. Надання допомоги. Догляд за дитиною Скласти план дій Записати у конспект

А. Тестовий контроль
1. Який клінічний прояв відрізняє обструктивний бронхіт від гострого трахеобронхіту:
A. Біль за грудиною;
B. Вологий кашель;
C. Свистячий видих, який чути на відстані;
D. Інспіраторна задишка;
E. Експіраторна задишка.
2. Виклик до дитини 5 років. Під час прийому їжі у дитини раптово виник кашель, стридорозне дихання, потяг до блювання, ціаноз. Який найбільш імовірний діагноз ?
A. Аспірація стороннього тіла;
B. Гостра пневмонія;
C. Коклюш;
D. Гострий ларинготрахеїт;
E. Бронхоектатична хвороба.
3. У дитини 2 років температура 38С, в’ялість, розлад сну, тахікардія, вологий кашель, задишка змішаного типу. Шкіра бліда, періоральний ціаноз. Такі симптоми визначають:
A. Гострий ларингіт;
B. Назофарингіт;
C. Гостра пневмонія;
D. Бронхіальна астма;
E. Гострий бронхіт.
4. Збудник стенозуючого ларингіту:
A. Бацила Коха;
B. Дифтерійна паличка;
C. Гемолітичний стрептокок;
D. Віруси;
E. Менінгококи.

Б. Задачі:
Задача № 1
Дівчинці 5 років, народжена від першої вагітності і пологів. На грудному вигодовуванні перебувала до 1 року. У 2-місячному віці в дитини з'явилися шкірні прояви ексудативно-катарального діатезу. Згодом виникли загострення після споживання яєць, шоколаду, полуниць. Перший напад бронхіальної астми з'явився у 2 роки, напади ядухи повторювалися щомісяця без видимих причин. Алергологічне обстеження показало високий рівень сенсибілізації до домашнього пилу. З анамнезу відомо, що дідусь по лінії матері хворіє на бронхіальну астму.
Визначте діагноз, обґрунтуйте його.
Надайте поради мамі по догляду за дитиною.
Надайте допомогу при приступі бронхіальної астми.
Задача № 2
Дитині 3 роки. Три дні хворіє ГРВІ. Раптово у дитини з’явився гавкаючий кашель, сиплий голос, утруднений вдих.
При об’єктивному обстеженні: періоральний ціаноз, в акті дихання бере участь допоміжна мускулатура: втягування міжреберних м зів, яремної, над- і підключичної ямок, дитина неспокійна, плаче.
При якому захворювання спостерігається такий стан?
Надайте невідкладну допомогу.
Чи залишите дитину лікуватися вдома ?
Проведіть диференціальну діагностику з справжнім «крупом».
Еталони відповіді до задач:

Задача № 1
Атопічна бронхіальна астма. Бронхіальна астма в родинному анамнезі, ранні прояви ексудативного діатезу, непереносимість харчових продуктів. Гіпоалергенна дієта. Догляд за шкірою слизовими оболонками. Провітрювання, вологе прибирання.
Задача № 2
Стенозуючий ларингіт
Заспокоїти дитину, взявши на руки, зацікавити іграшкою, тепле питво (молоко з лужною мінеральною водою 2 % р-ном соди, доступ свіжого повітря, гірчичники, гірчичні ванни, інгаляції соляно-лужні, зволожений кисень, антигістамінні – супрастин, димедрол 2мг/кг всередину. інгаляції проти набрякової суміші (ефедрин 5%-1,0 + адреналін 0,1% - 1,0 + атропін 0,1%- 0,3 + димедрол 1% 1,0 + гідрокортизон – 25мг, ізотонічний розчин натрію хлориду – 15 мл).
літична суміш (аміназин 2,5% 1,0 + новокаїн 0,25% - 4,0) – 0,1 мл/кг маси тіла в/м, 20% р-н оксибутирату натрію (50-70мг/кг) в/м, або в\в;
антигістамінні препарати 2-3 мг/кг на добу в/м;
еуфілін 3-5мг/кг в/в, аскорбінова к-та, кокарбоксилаза;
гідрокортизон – 3-5 мг/кг на добу або преднізолон – 1-2 мг/кг на добу;
Дитину обов’язково госпіталізувати в інфекційне відділення;
Диференціальний діагноз: справжній – починається поступово, з розвитком афонії:
несправжній – раптово, сиплий голос;
після невідкладної допомоги при несправжньому покращується стан, потім знову може погіршитись. А при справжньому покращення немає.
В діагностиці допомагає ЛОР лікар, а також мазок на ВL.
Тести:
Еталони відповідей
1 2 3 4
Е А С Д
5. Контроль: практичне заняття № 2
Викладач: Роженцов Ю.Т.
СТОРОННІ ТІЛА ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ
Будова дихальних шляхів у людини наступне: при вдиху повітря потрапляє в носові ходи, потім - в носоглотку і ротоглотку (тут дихальна система перехрещується з травною). Потім - гортань. У гортані повітря проходить через голосові зв'язки, потрапляючи потім у трахею. Тут перша особливість: у підсвязочному просторі у дитини до 3-5 років сильно виражена лімфоїдна тканина, яка має схильність до набряку. Саме це призводить до розвитку помилкового крупа при вірусних інфекціях. І при попаданні чужорідних тіл в цю ділянку дуже швидко розвивається набряк підзв`язочного простору, звужує дихальні шляхи.
Hа рівні 4-5 грудних хребців трахея поділяється на два головних бронхи - правий і лівий, по яких повітря йде відповідно в праве і ліве легені. Тут друга особливість: правий головний бронх є ніби продовженням трахеї, відходячи в бік під кутом в 25-30 градусів, в той час, як лівий відходить під кутом в 45-60 градусів. Саме тому найчастіше сторонні тіла дихальних шляхів потрапляють у генерації правого головного бронха.
Фізіологія:
Найчастіше (приблизно в 95-98% всіх випадків) сторонні тіла дихальних шляхів зустрічаються у дітей у віці від 1,5 до 3 років. Саме в цьому віці дитина активно свідомо починає пізнавати навколишній світ. І саме в цьому віці дитина тягне до рота все, що попало. Цей вік ще характерний тим, що дитина вчиться правильно жувати і ковтати тверду їжу. Вчиться сама, на основі власних відчуттів. Навчається на рівні підсвідомості. І зрозуміло, не відразу у неї все виходить. Тому саме в цьому віці максимальна небезпека потрапляння дрібних предметів у дихальні шляхи. Погано ще й те, що дитина не завжди може сказати, що саме з нею сталося. І іноді чужорідні тіла в дихальних шляхах виявляються занадто пізно.
По механізму обструкції дихальних шляхів чужорідні тіла розрізняються на:
- Необтураційні просвіт. Повітря вільно проходить повз чужорідне тіло на вдиху і видиху.
- Повністю обтуруючих просвіт. Повітря не проходить взагалі.
- Обтуруючих просвіт за типом "клапана". Hа вдиху повітря проходить повз чужорідне тіло в легені, а на видиху чужорідне тіло перекриває просвіт, перешкоджаючи тим самим виходу повітря з легені.
За фіксації:
- Фіксовані. Такі сторонні тіла міцно сидять в просвіті бронха.
Практично не зміщуються при диханні.
- Кандидати, які балотуються сторонні тіла. Вони не фіксовані в просвіті, і при диханні можуть переміщатися з одних відділів дихальної системи в інші.
Сторонні тіла дихальних шляхів можуть перебувати де завгодно - в носових ходах, гортані, трахеї, бронхах, в тканині найлегшого, у плевральній порожнині. За локалізації найнебезпечніше місце - гортань і трахея. Сторонні тіла в цій області можуть повністю перекрити доступ повітря. Якщо не надати негайну допомогу, то смерть настає за 1-2 хвилини. Сторонні тіла в головних і пайових бронхах так само дуже небезпечні. Якщо вони обтурують просвіт бронха за типом "Клапана", то розвивається синдром внутрішньочеревної напруги, що приводить до дуже небезпечним порушенням дихання і кровообігу.
Сторонні тіла дрібних бронхів можуть взагалі ніяк себе не проявляти в першу годину. Вони не викликають виражених дихальних розладів, і ніяк не впливають на самопочуття дитини. Але через деякий час (дні, тижні, а іноді - і місяці і роки) в цьому місці розвивається гнійний процес, що веде до утворення бронхоектазів або розвитку легеневої кровотечі.
Балотуються сторонні тіла трахеї небезпечні ще і тим, що при ударі ними знизу за голосовим зв'язкам виникає стійкий ларингоспазм, що приводить сам по собі до практично повного закриття просвіту гортані.
Іноді відбувається міграція чужорідних тіл в плевральну порожнину
(Найчастіше це колоски злакових рослин), в наслідок чого може виникнути
піопневмоторакс.
Клініка, діагностика і лікування:
Кашель під час їжі або гри, свистяче дихання, ціаноз шкірних покривів, задишка, і т.д. Можуть бути присутні як і всі ці ознаки, так і кожен з них окремо. Зазвичай батьки чітко пов'язують появу цих симптомів з їжею або з грою з дрібними іграшками. Але іноді, особливо коли дитина залишається без нагляду, зв'язку з цим можна і не встановити. Тоді діагностика особливо скрутна.
Іноді чужорідні тіла дихальних шляхів можуть взагалі ніяк себе не проявляти.
Діагностика:
Запідозрити наявність стороннього тіла можна при аускультації, рентгенографії та рентгеноскопії грудної клітини. Характер аускультативних і рентгенологічних змін залежить від типу обструкції дихальних шляхів. Hе всі сторонні тіла рентгеноконтрастні.
Але повністю виключити або підтвердити наявність стороннього тіла дихальних шляхів можна тільки при трахеобронхоскопії. І при будь-якій, навіть найменшій підозрі на аспірацію стороннього тіла є прямі показання для проведення трахеобронхоскопії.
Лікування:
Лікування має проводитися у спеціалізованому відділенні де лікарі, володіють трахеобронхоскопією. Сторонні тіла трахеї та бронхів видаляються при допомозі ендоскопічних щипців. Подальша терапія (антибіотики, ФЗТ, масаж) залежить від характеру та вираженості запального процесу в бронхах. Іноді, при довготривалих чужорідних тілах з розвитком ускладнень (бронхоектази, фіброз, кровотеча тощо) доводиться вдаватися до оперативного лікування.
Ще раз повторюю: для практично 100-відсоткової діагностики стороннього тіла дихальних шляхів трахеобронхоскопія необхідна! Якщо сторонні тіла носових ходів і глотки. У цих випадках необхідна консультація ЛОP-лікаря.
Сторонні тіла глотки, як правило, потрапляють з їжею (риб'ячі кісти, лушпайка від злаків, шматочки дерева й ін.), рідше застряють уламки зубних протезів, шпильки, цвяхи (у кравців, шевців). При недостатнім прожовуванні і поспішному проковтуванні великі шматки їжі можуть застрягти над стравоходом, закрити вхід у гортань і викликати асфіксію. Сприяють улученню сторонніх тіл розмова, сміх під час їжі. Найчастіше гострі сторонні тіла застряють в області зіва, мигдалин і кореня язика, рідше- в інших відділах глотки .
Симптоми, перебіг. Хворі скаржаться на колючий біль під час ковтання, салівацію, а за наявності стороннього тіла в носогорлі - утруднене носове дихання. Останнє відзначається в разі великих сторонніх тіл гортаногорла. Хворі часто відчувають локалізацію стороннього тіла. Інколи вони скаржаться, що декілька місяців тому застряло стороннє тіло в горлі, воно давить, заважає ковтанню. Ці скарги свідчать про те, що в цих пацієнтів немає стороннього тіла, а є парестезії, зумовлені функціональними, рідше органічними, розладами ЦНС, і їх треба направляти на консультацію до психоневролога.
У разі тривалого перебування стороннього тіла в горлі спочатку навколо нього виникають запальні процеси, згодом можливі утворення паратонзилярних, парафарингеальних і загорлових абсцесів, флегмони бічної стінки горла, а потім розвивається сепсис із віддаленими гнійними метастазами в органи і системи організму.
Під час діагностики сторонніх тіл горла, крім фарингоскопії, риноскопії та непрямої ларингоскопії, застосовують пальцеве дослідження горла, за якого пальпуються сторонні тіла. Металеві сторонні тіла добре виявляються за допомогою рентгенологічних досліджень. Рентгенографію виконують у двох проекціях. Інколи проводять томографію.
Сторонні тіла стравоходу часто спостерігають у дітей від 1 до 5 років. Проте вони можуть бути і в дітей до 1 року, коли вони потрапляють у стравохід під час приймання їжі, що містить м'ясні чи риб'ячі кістки, фруктові кісточки. Інколи в стравохід потрапляє соска. У дітей перших років життя часто спостерігаються такі сторонні тіла: монети, гудзики, жетони, а в дітей шкільного віку - шпильки, голки, кнопки, інші канцелярські предмети.
У стравоході сторонні тілі застряють переважно в його 1-му звуженні (60-70 %), в 2-му - 20-30 %, в 3-му - 6-10 %. Вони можуть перебувати у стравоході протягом різного терміну (наприклад, монети іноді до 3 місяців). Коли розвивається ускладнення у вигляді запального процесу, хворих обстежують і виявляють сторонні тіла. Розрізняють сторонні тіла неускладнені (вони перебувають у стравоході без запальної реакції) і ускладнені (коли розвивається езофагіт, періезофагіт, проникаюча травма, медіастиніт, парез гортані, травматичні ушкодження серця, аорти). Розвивається пневмонія, плеврит, кровотеча, стравохідно-трахеальні фістули тощо.
Хворі скаржаться на утруднення або неможливість ковтання, біль у ділянці шиї та в грудній клітці, який іррадіює в міжлопаткову ділянку або руку, салівацію, кашель, блювання, утруднене дихання. За локалізації стороннього тіла в 3-му звуженні стравоходу хворі скаржаться на біль у нижній третині грудної клітки, дисфагію. У разі ускладнення сторонніх тіл стравоходу приєднуються скарги, як за основного захворювання.
Діагностика сторонніх тіл грунтується на анамнезі. Хворі скаржаться, що під час їди щось застряло в горлі, вони намагались його проштовхнути за допомогою ковтання скоринки хліба або води, але це не допомогло. Подальше вживання їжі супроводжувалося болем і дифагією.
Під час клінічного обстеження треба детально оглянути ротову і гортанну частини горла, оскільки там часто застряють сторонні тіла. Скарги хворого однакові у разі сторонніх тіл гортанної частини горла та початкової частини стравоходу. Під час непрямої ларингоскопії видно накопичення слини в грушоподібному закутку, його локальний набряк. Може бути інфільтрація ділянки черпакуватого хряща. Якщо натиснути на гортань і трахею, виникає больове відчуття. На шиї можуть бути інфільтрати. У дітей рот нерідко напіввідкритий.
Далі проводять пробу з ковтанням води. Під час ковтання в дітей змінюється вираз обличчя із-за болю, в них вимушене положення голови. Ця проба є характерною для обтурації стравоходу, а в інших ситуаціях вона не дає ефекту.
Застосовують рентгеноскопію та рентгенографію для уточнення діагнозу.
Лікування. сторонніх тіл стравоходу полягає в якомога швидкому їх видаленні, щоб запобігти грізним ускладнення. Для цього застосовують щипці і пряму гіпофарингоскопію або езофагоскопію. Інші способи видалення не застосовують, зокрема гачок Кірміссона, оскільки це дуже небезпечно. Після видалення стороннього тіла організовують старанний догляд за дитиною протягом 1-3 діб, щоб не пропустити можливі ускладнення. Призначають молочно-рослинну дієту. Страва має бути не гарячою, не гострою, не солоною. Хворим з езофагітом, періезофагітом призначають антибіотики. У разі розриву стравоходу виконують езофаготомію.
Сторонні тіла гортані. У гортані сторонні тіла застряють рідко (найчастіше вони прослизають через голосову щілину в трахею і бронхи). Спостерігаються, як правило, у дітей. У гортані звичайно виявляють сторонні тіла з гострими краями і кінцями (риб'ячі і м'ясні кісти, шкарлупа горіха, яєчна шкарлупа й ін.), а також порівняно великі предмети, що застряють у просвіті голосової чи щілини ущемляються в підскладчатому просторі.

Симптоми, перебіг залежать від величини і локалізації сторонніх тел. Найбільш часті ознаки — приступи сильного кашлю, болю в області гортані, захриплість голосу аж до афонії. У залежності від ступеня закриття голосової щілини чи за рахунок набряку, що приєднався, підскладтковому просторі виникає порушення чи подиху навіть розвивається асфіксія.
Лікування сторонніх тіл гортані полягає в їх видаленні. За блискавичної форми стороннього тіла необхідна негайга допомога, яка полягає в проведенні операції конікотомії, а не трахеотомії. Показана пряма ларингоскопія. Проте в амбулаторних умовах виконати це неможливо через відсутність необхідних інструментів. У такому разі хворому дають випити води, постукують по міжлопатковій ділянці, можна взяти дитину за нижні кінцівки, опустити головою вниз, декілька разів добре струсунути її. Стороннє тіло може вийти з гортані. За гострих форм сторонні тіла гортані видаляють під час прямої ларингоскопії. Під час непрямої ларингоскопії в дітей видалити сторонні тіла практично неможливо.
Сторонні тіла трахеї і бронхів. Ними можуть бути які дрібні предмети: насіннячка соняшника і кавуна, ґудзика, шпильки, гачки, цвяхи, кнопки, канцелярські скріпки, квасоля, горох і т.д д. У більшості випадків вони зустрічаються в дитячому віці, потрапляючи туди з порожнини рота при глибокому вдиху. Рідко сторонні тіла можуть потрапити в нижні дихальні шляхи зі шлунково-кишкового тракту (при блювоті, заповзанні круглих глистів). Сприятливими моментами є сміх, плач, кашель, сон, непритомний стан, сп'яніння, ослаблення, кашель.
Симптоми, перебіг Клінічна картина стороннього тіла бронха стадійна. Перша (початкова) стадія характеризується клінічними ознаками, які спостерігаються під час руху стороннього тіла через голосову щілину. При цьому виникає судомний кашель, утруднене дихання аж до асфіксії. Ці явища тривають протягом кількох хвилин.
Перебіг 2-ї (латентної) стадії відбувається без жодних клінічних ознак, які вказали б на аспірацію стороннього тіла. Проте можуть бути симптоми балотування стороннього тіла, постійний кашель.
Третя (явна) стадія стороннього тіла бронха характеризується виникненням патологічних змін у бронхові. На місці локалізації стороннього тіла виникає набряк слизової оболонки, можливі ушкодження бронха гострим стороннім тілом, яке травмує його стінки або кровоносні судини. Виникають грануляції, кровотеча. Стороннє тіло закриває головний, частковий або сегментарний бронхи, спричиняючи ателектаз легенів різного ступеня. Слід відзначити, що невеликі за розміром ателектази не впливають на дихальну функцію. Проте довготривалий ателектаз сприяє розвитку пневмонії, абсцесу легенів, унаслідок чого в другій легені виникає емфізема, що призводить до зміщення органів середостіння у хворий бік. Це видно під час рентгеноскопії органів грудної порожнини. Під час вдиху видно зміщення середостіння вбік. При цьому обидві легені наповнюються повітрям і спадаються з різною швидкістю. Здорова легеня наповнюється повітрям швидше і в більшому об'ємі, ніж хвора, тому органи середостіння під час вдиху зміщуються в бік ателектазу легенів. Зазначені зміни чітко фіксуються під час рентгенографії - симптомом Гольцкнехта -Якобсона, а нерівномірне наповнення легенів повітрям - симптом гойдання.
Для уточнення діагнозу застосовують рентгенологічний метод дослідження, за якого виявляють симптом Гольцкнехта -Якобсона та симптом гойдання. Металеві сторонні тіла, які затримують рентгенівське проміння, чітко видно під час рентгеноскопії та рентгенографії. Для діагностики стороннього тіла, звичайно, мають значення анамнез, стадія розвитку захворювання і клініко-рентгенологічне дослідження. Проте найголовнішим є піднаркозна бронхоскопія, котра з вірогідністю вказує на характер і локалізацію стороннього тіла.
Диференціальну діагностику проводять із гострим бронхітом, пневмонією, ларинготрахеїтом, частковою емфіземою легенів та однобічним полікістозом, стороннім тілом стравоходу.
Лікування стороннього тіла бронха полягає в його видаленні шляхом піднаркозної верхньої бронхоскопії і подальшого лікування ускладнень, які виникають унаслідок довготривалого перебування стороннього тіла в бронхові і можливих ускладнень під час бронхоскопії.
Профілактика. Велика роль належить санітарній освіті. Варто нагадувати батькам і персоналу дитячих установ про небезпеку дрібних предметів для маленьких дітей. Важливо стежити за поведінкою дітей під час годування.
Алгоритм обстеження постраждалого
Початковий етап
Перевірити, чи відповідає постраждалий на питання – м'яко потрясти за плечі та голосно спитати "З вами все гаразд ?"
Якщо пацієнт без свідомості, але дихання збережене - перевести його у відновлююче положення та продовжити обстеження: група з тренування та освіти Європейської Ради з реанімації рекомендує наступний алгоритм:
- якщо пацієнт в окулярах, зніміть їх;
- встаньте на коліна позаду пацієнта та впевніться, що обидві його ноги розігнуті;
- забезпечте прохідність дихальних шляхів;
- розташуйте найближчу до себе руку під прямим кутом до тіла, згинаючи в лікті, долонею доверху.
Кисть іншої руки покладіть тильною стороною під протилежну щоку пацієнта.
Іншою рукою захопіть дальню ногу вище коліна і зігніть її так, щоб стегно і коліно було зігнуті під прямим кутом, розташовуючи ступню на землі. Тримаючи віддалену руку притисненою до щоки, поверніть пацієнта на бік в напрямку до себе.
Запрокиньте голову назад, щоб бути впевненим в прохідності дихальних шляхів. Розташуйте руку під щокою таким чином, щоб підтримувати голову нахиленою.
Порушення прохідності дихальних шляхів
Причини обструкції ВДШ у осіб без свідомості – западення язика та м'яких тканин,блювотні маси, кров, сторонні тіла, ларінгоспазм.
Причини обструкції нижче розташованих ДШ - бронхоспазм,
набряк легень, бронхіальний секрет, аспірація шлункового вмісту, легенева кровотеча.
Для виявлення порушення прохідності дихальних шляхів:
- "дивись" – спостереження за рухами грудної клітки;
- "слухай" – вислуховування дихальних шумів;
- "відчувай" – відчуття руху повітря по щоках реаніматора.
Клінічні ознаки:
- утруднене дихання,неспокій, паніка, ядуха;
- стридор, свистячі хрипи, «клокотіння» в горлі;
- зниження рівня свідомості, тахіпное, ціаноз;
- дихальна асинхронія;
- патологічні дихальні шуми вказують на часткову обструкцію дихальних шляхів.
- парадоксальні рухи грудної клітки та живота у постраждалого, при повній обструкції дихальних шляхів.
Якщо обструкція не усунена - пацієнт втрачає свідомість.
Видалення сторонніх тіл з верхніх дихальних шляхів
Якщо пацієнт в свідомості і стоїть – просять сильно покашляти, або проводять до п'яти різких ударів між лопатками долонею руки.
Якщо постраждалий лежить:
- станьте на коліна поруч з ним та поверніть його на бік обличчям до себе;
- підтримайте його грудну клітину своїм стегном;
- зробіть до п'яти різких ударів між лопатками долонею руки.
При неефективності проведених заходів – рекомендують провести прийом Геймліха:
Якщо постраждалий стоїть:
- встаньте позаду потерпілого, розташуйте руки навколо верхньої частини живота;
- нахиліть пацієнта вперед;
- стисніть кулак та розташуйте його між пупком та мечовидним відростком;
- захопіть кулак іншою рукою та різко натисніть вглибину та вверх (стороннє тіло повинно дислокуватись та вийти із ротової порожнини)
Якщо постраждалий лежить:
- поверніть його на спину ,сядьте на нього зверху.
- розташуйте долоні в верхній частині живота між пупком та мечоподібним відростком, уникаючи будь-якого тиску на ребра.
- розташуйте іншу руку зверху першої і зробіть різкий поштовх донизу і в напрямку до голови.
Ускладнення
При проведенні прийому можливе пошкодження шлунку, печінки, селезінки і аорти, крім того - даний прийом може спровокувати блювоту.
Протипоказання:
- останній триместр вагітності,
- ожиріння високого ступеню (більше 30%);
- немовлятам.
У таких випадках альтернативою є спроба видалити стороннє тіло шляхом підвищення тиску в грудній клітці при її стиснені як при масажі серця.
Немовля можна покласти на живіт на передпліччя рятувальника головою вниз, підтримуючи долонею голову, іншою постукуючи по спині до 5 раз, а при неефективності – перевернути на спину (ноги вище голови) і провести до 5 стиснень грудної клітки які нагадують непрямий масаж серця, але більш короткі і рідкі (одне стиснення за 3 сек.)

Відновлення прохідності дихальних шляхів на початковому етапі реанімації
Аспіраційна апаратура - необхідна для очищення порожнини рота і глотки від секрету, крові, регургітованого вмісту шлунку, блювотних мас, води при утопленнях, слизу. Залежно від способу приведення в дію розрізняють портативні та автоматичні аспіраційні системи.
Портативний ніжний відсмоктувач Призначений для відсмоктування рідини з верхніх дихальних шляхів, в дію приводиться рукою або ногою (потребує певних зусиль при проведенні маніпуляцій).
Конструкція: насос (гумовий гофрований мішок з розтягуючими пружинами) і банка для збору рідини, що відсмоктується, з’єднані між собою гумовою трубкою, укріплені на металевій підставці. В кришці банки розміщено два клапани, вбудований ніпель, на який надягається гумова трубка з наконечником для проведення аспірації.
1 - мішок;
2 - банка;
3 - клапан;
4 - ніпель;
5 – гумова трубка з наконечником;
6 – гумова трубка, що сполучає насос з банкою;
Техніка відсмоктування.
Через рот або ніс у верхні дихальні шляхи потерпілого вводять аспіраційну трубку. Ногою або рукою ритмічно стискають гофрований мішок для створення розрідження в банці. Наконечником проводять аспірацію патологічного вмісту. По мірі накопичення рідини в банці її періодично виливають. Після закінчення роботи апарат промивають проточною теплою водою і досуха протирають.
Автоматичний аспіраційний прилад.
Робота цього апарату забезпечується блоком акумуляторів.
Конструкція:
1. кнопка включення/виключення
2. регулятор ступеню розрідження
3. манометр
4. банка для збору рідини, що
відсмоктується,
5. гумові трубки
Техніка проведення: апарат встановлюють на горизонтальній поверхні. В гумовий шланг вставляють аспіраційну трубку потрібного діаметру. Включивши апарат, за допомогою регулятора встановлюють потрібний ступінь розрідження. По мірі накопичення рідину видаляють з банки,апарат вимикають, відкручують гвинт, відводять убік скобу і виймають банку.
Безперервно апарат може працювати 3—4 г. Після закінчення аспірації наконечники, шланги, аспіраційну трубку, катетери, банку для збору рідини, що відсмоктується, промивають теплою водою, досуха протирають і складають.
Підтримання прохідності дихальних шляхів під час спеціалізованого етапу реанімації.
Орофарінгеальний повітропровід
Попереджує перекриття дихальних шляхів зсуненим назад язиком. Це звільняє реаніматора від необхідності утримувати нижню щелепу виведеною протягом тривалого часу, хоча у більшості випадків все ж таки потрібно підтримувати підборіддя тому що повітропровід не забезпечує якісного відновлення прохідності дихальних шляхів, як і не захищає від аспірації стороннього матеріалу.
Існують різні розміри повітропроводів(від 0 до 5) довжина яких повинна дорівнювати відстані між вирізкою грудини та кутом нижньої щелепи.
Показання для використання повітропроводу:
- обструкція верхніх дихальних шляхів зсунутим назад язиком при відсутності язикоглоткового рефлексу;
- захист трахеальної інтубаційної трубки та ларінгеальної маски від пошкодження зубами пацієнта.
Методика: Покласти пацієнта на спину або на бік, ввести змащений повітропровід в ротову порожнину в оберненому положенні і повернути його на 180°, як тільки він пройде піднебіння - перевірити вільне проходження повітря (можливе додаткове виведення нижньої щелепи та підборіддя).
Ризик:
- травма губ, зубів або піднебіння.
- провокування нудоти, блювоти, або ларінгеального спазму внаслідок надмірно активних дій (при перших ознаках цих подій негайно видалити повітропровід).
Протипоказання:
- заблоковані щелепи,
- крихкість зубів
- виражений глософарінгеальний рефлекс.
- масивна кровотеча з підглоткового простору.
- небезпека регургітації шлункового вмісту або блювота.
S-подібний повітряпровід (двійна трубка Сафара)
Виготовлений таким чином, що ротовий отвір пацієнта закривається гумовим еластичним щитком, а штучна вентиляція легенів проводиться через спеціальну трубку (вводиться і використовується як і оротрахеальний повітропровід)

Ларінгеальна маска
Це трубка із еластичною манжетою еліптичної форми на дистальному кінці (манжета здатна роздуватись і призначена для того, щоб забезпечити перекриття нижньої частини глотки навколо отвору гортані, сприяючи таким чином розміщенню отвору трубки у безпосередній близькості від отвору голосової щілини). Існують різні форми і розміри ларінгеальних масок
Переваги:
- забезпечує прохідність і безпеку дихальних шляхів, навіть при використанні людиною, яка не має навичок інтубації трахеї- у порівнянні із мішком Амбу - забезпечує більш надійну вентиляцію легень.
Показання:
- реанімація хворих, які потребують штучної вентиляції легень, а можливість здійснення інтубації обмежена відсутністю навиків або необхідного обладнання.
- передбачувані або несподівані труднощі проведення інтубації.
Методика виконання:
- змастити спинку і боки повністю здутої манжети, після забезпечення прохідності дихальних шляхів, ввести ЛМ в ротову порожнину таким чином, щоб дистальний отвір був спрямований в напрямку хребта.
- просунути маску вперед притискаючи її до поверхні піднебіння, щоб досягнути задньої стінки глотки під візуальним контролем:(отвір маски не повинен згинатися вверх, отвір повинен "дивитися на язик");
- потім перемістити руку на проксимальний кінець трубки і натиснути на маску, доки трубка не опиниться у нижній частині глотки;
- накачати манжету відповідним об'ємом повітря (трубка повинна бути висунутою з рота на висоту 1-2 см і гортань має бути зміщеною вперед);
- конектор трубки приєднати до мішка Амбу чи іншого апарату для ШВЛ;
- прохідність дихальних шляхів підтверджують наступним чином: за допомогою мішка, приєднаного до трубки обережно продувають легені і відмічають наявність рухів грудної клітини, білатеральних дихальних шумів і витоку, що утворюється навколо манжети( при наявності всіх цих ознак прохідність дихальних шляхів вважається підтвердженою).
Ризик
- перекриття дихальних шляхів внаслідок западіння надгортанника (витягніть трубку розправте манжету і повторіть спробу введення, притискуючи маску до піднебіння).
Протипоказання:
- хронічні обструктивні захворювання легень, або потреба у високому тиску вентиляції.
- важка травма горла і ротової порожнини.
- переповнення шлунку.
Інтубація трахеї
Метод, що забезпечує найбільш надійну безпеку та прохідність дихальних шляхів, порівняно з іншими методами ШВЛ.
Проводять інкубацію трахеї за допомогою ендотрахеальної трубки, що під контролем ларингоскопу вводиться в просвіт трахеї.
Дистальна манжета запобігає витоку повітря, захищає трахеобронхіальне дерево від аспірації шлункового вмісту, дозволяє проводити ШВЛ з підвищеним тиском, дає можливість проводити санацію трахео-бронхіального дерева.
Інтубація трахеї може бути застосована до будь-якого пацієнта незалежно від віку: діаметр трубок становить від 3-4 мм для немовлят до 8-9 мм для дорослих.
Показання: всі показанні до проведення ШВЛ на догоспітальному етапі (при умові достатнього володіння технікою проведення маніпуляції):
- ЧМТ з втратою свідомості з відсутністю захисних рефлексів.
- зупинка дихання (апное), або дихання агонального типу- серцево-легенева реанімація при зупинці кровообігу.
- політравма з порушенням вітальних функцій.
- стани при яких доцільне проведення вентиляції з підвищеним тиском (набряк легенів, утоплення, отруєння чадним газом, травми грудної клітки ).
На догоспітальному етапіперевагу надають оротрахеальній інтубації.
Методика:
- перед спробою інтубації необхідно провести короткотривалу вентиляцію і оксигенацію пацієнта за допомогою дихального мішка, оснащеного клапаном і маскою
- покласти пацієнта на спину, щоб максимально відкрити просвіт дихальних шляхів, потім підкласти подушку під голову, щоб зігнути нижні хребці шийного відділу і максимально розігнути атланто-потиличний суглоб (позиція «вдихання свіжого повітря»)
- підтримуючи лівою рукою рукоятку ларингоскопа, ввести його клинок у правий кут рота уважно дивлячись, щоб нижня губа не потрапила між клинком та нижнім рядом зубів.
- повільно просунути клинок у напрямку задньої стінки глотки, спрямовуючи йогодо центру
- на рівні гортані відсунути тіло язика у лівий бік рота.
- коли кінчик ларингоскопу досягне гортані, підняти рукоятку ларингоскопу вгору і вперед (в напрямку з'єднання куполу з протилежною стінкою) і проконтролювати розташування кінчика ларингоскопу.
Якщо використовують викривлений клинок ларингоскопу,просувають кінчик клинка між спинкою язика і основою надгортанника, підтримуючи голову у відведеному назад положенні, для чого натискують на потилицю правою рукою. Якщо користуються ларингоскопом із прямим клинком, кінчик його слідрозташувати безпосередньо під надгортанником.
Надгортанник
Задня стінка глотки
Язик
Язичок
Верхні зуби
- розмістити кінчик клинка таким чином, щоб покращити спостереження за складками гортані
- ввести ендотархеальну трубку в ротову порожнину і далі просувати її між голосовими зв'язками під контролем зору.
При необхідності повернути трубку на 90° проти годинникової стрілки для того, щоб побачити, як вона проходить через відкриту голосову щілину (якщо огляду доступні тільки надгортанник і черпалоподібні хрящі, можна скористатися провідником).
Натискання на перснеподібний хрящ гортані може також покращити огляд і запобігти ризику регургітації шлункового вмісту (прийом запропонований Sellik для зменшення частоти випадків аспірації шлункового вмісту під час наркозу, а приймаючи до уваги високу частоту легеневої аспірації, яка пов'язана із зупинкою серця, доцільно виконувати цей прийом для спеціалізованого та неспеціалізованого етапу реанімації ).
Черпалоподібний Трахея
хрящ
Надгортанник
Язичок
Язик
Голосові зв’язки
Натискання може бути виконане двома пальцями – великим і вказівним, при цьому немає значення який палець з якого боку розташовувати. Для посилення ефекту можна натискати у протилежному напрямку на шию і спину (при загрозі блювоти необхідно негайно ослабити тиск на перснеподібний хрящ і перекласти пацієнта із спини на бік).
- провідник у трахеї розташований вірно, якщо при проходженні трахеальних кілець - відчувається характерний „клік” або коли він затримується в бронхіальному дереві. Видалити із ротової порожнини ларингоскоп і ввести по провіднику ендотрахеальну трубку в трахею;
- як тільки трубка пройде між голосовими зв'язками - просунути її вперед таким чином, щоб манжета опинилась на 1-1.5 см. за голосовою щілиною що розкривається.
- роздути манжету за допомогою пілотної трубки (10-15 мл повітря)
- підритримуючи трубку, вийняти провідник.
- перевірити знаходження трубки у трахеї (для цього необхідно спостерігати за симетричністю рухів обох половин грудної клітки і вислуховувати дихальні шуми у підпахвинних ямках, в ділянці обох верхівок легень);
- зафіксувати трубку бинтом або лейкопластиром і перевірити ще раз розташування трубки.
- під час СЛР тривалість кожної спроби інтубації не повинна перевищувати 30 секунд. Якщо за цей час встановити трубку не вдалося, необхідно видалити її разом із ларингоскопом і провести вентиляцію киснем протягом 1-2 хвилин, після чого повторити спробу (якщо неможливо або небезпечно повертати пацієнта на спину, інтубація трахеї може бути проведена у положенні на боку, якщо пацієнт лежить просто на землі, реаніматор також має лягти на землю біля голови пацієнта і виконувати реанімаційні прийоми, спираючись на власні лікті.)
Ризик:
- інтубація стравоходу
- травма зубів, губ, язика, структур гортані і глотки
- інтубація одного бронху (невдала спроба інтубації), яка не була розпізнана своєчасно;
- невірне розташування внаслідок згинання кінчику манжети підчас введення (необхідно видалити пристрій із дихальних шляхів, впевнитись у тому, що кінчик розправився і повторити спробу інтубації).
У пацієнтів із збереженими рефлексами проведення ларингоскопії дуже утруднене, через: виштовхування, кашель, напругу, спазми гортані, блювотний рефлекс, регургітацію шлункового вмісту. В таких випадках необхідно провести премедикацію (при екстреній інтубації для СЛР не проводиться): пацієнтам без свідомості з відсутністю захисних рефлексів – атропін 0.5-1.0 мл в/в ; пацієнтам без свідомості із збереженими захисними рефлексами- сібазон 1-2 мг (2-4 мл), або тіопентал- натрію 2-5 мг/кг ваги. (релаксанти не використовуються); премедикація для хворих в свідомості проводиться по загальноприйнятій методиці.

Штучна вентиляція легень
Вентиляція «рот в маску».
Маска для обличчя, подібно тій, що застосовується в анестезіологічній практиці, може бути використана для проведення вентиляції «рот у маску».
Односпрямований клапан спрямовує повітря, що видихає пацієнт, повз рота
реаніматора і вловлює будь-які макроскопічні частки. Цей клапан дозволяє подолати почуття відрази і зменшує ризик інфікування. Метод «рот у маску» передбачає використання двох рук і забезпечує кращу герметизацію, ніж метод штучної вентиляції за допомогою мішка Амбу.
Також, як і при вентиляції «рот у рот», при цьому методі можуть мати місце надходження великого об'єму повітря, підвищення ризик роздування шлунку.
Апарати для ШВЛ
Апарати для ШВЛ – це пристрої, що забезпечують періодичне переміщення дихального газу між легенями пацієнта і зовнішнім середовищем при відсутності спонтанного дихання. Дихальні апарати залежно від типу приводу і принципу перемикання фаз дихального циклу є ручні (джерело енергії — м'язова сила людини) і автоматичні де може бути використана різна енергія: електрична, енергія стислого газу (пневматичний привід), а також комбінація видів енергії (змішаний привід).
Апарати з ручним приводом
Прості по конструкції, портативні і не вимагають джерела енергії або дихального газу. Можуть використовуватися для надання екстреної допомоги в будь-яких умовах.
Переваги:
- неінвазійна методика (може оволодіти кожний) - відсутність прямого контакту рятівника і пацієнта ("бар’єру відрази")
- забезпечується ШВЛ пацієнта атмосферним повітрям (21% кисню).
- концентрація кисню може бути підвищена до 50 %, якщо приєднати джерело постачання.
Апарат для штучного дихання РПА-2
Конструкція. Основний вузол РПА-2 – гумовий гофрований мішок розміщений між двома жорсткими кришками. На нижній кришці мішка є всмоктуючий клапан, до якого при необхідності приєднуєтьсятрубка для подачі кисню з балону або іншого джерела Мішок через гофровану трубку з’єднується з клапанною коробкою, на відвід якої надівається маска або інтубаційна трубка. Апарат має запобіжний клапан, обмежуючий максимальний тиск в легенях. Із зовнішнього боку мішка, між кришками, укріплено два ремені з отворами. Ними регулюється робочий об'єм при підніманні мішка (0,25; 0,5; 1,5л). На верхній кришці укріплений шкіряний ремінь.
Проведення штучного дихання.
На лице пацієнта щільно встановлюють маску, або апарат приєднують до інтубаційної трубки. На верхню кришку мішка, під ремінь, кладуть кисть правої руки і проводять ритмічне стискання і розтягування мішка.
Під час стиснення повітря по трубці проходить в клапанну коробку, відкриває вихідний клапан і входить у маску або інтубаційну трубку, а звідти - в легені пацієнта - проходить вдих.
Розтягнення мішка призводить до розрідження в його порожнині, при цьому - вихідний клапан закривається, мембрана в клапанній 67 коробці прогинається і відкриваються отвори для виходу повітря з легень. Одночасно з видихом проходить заповнення мішка свіжим повітрям. При появі самостійного дихання штучне дихання проводять в такт, а при стабілізації самостійного дихання - маску знімають, або апарат від’єднують від інтубаційної трубки.
Дихальний мішок АмбуДвоклапанний мішок, що роздувається самостійно, може бути приєднаний до маски, інтубаційної трубки, ларінгеальної маски або Соmbitube.
- приєднання резервуарного мішку забезпечує потік кисню до 8-10 л/хв., що підвищує концентрацію кисню у повітрі, що надходить, до 90%.
Передбачається, що апарат має витримувати потік газу із швидкістю до 15 л/хв. без ушкоджень.
- деякі пристрої мають запобіжний клапан який попереджує
перевищення тиску, спеціальні вентилі для ПТКВ.
- метод вибору ШВЛ у новонароджених і грудних дітей
(особливо при відсутності досвіду рятівника)
Методика:
- підібрати правильний розмір маски і мішка, які є:
- для пацієнтів вагою більше 30 кг;
- для пацієнтів вагою 7-30 кг;
- для дітей вагою до 7 кг;
- відновити прохідність дихальних шляхів (розігнути голову, висунути вперед нижню щелепу по можливості – використати повітряпроводи);
- мізинцем, безіменним і середнім пальцями однієї руки зафіксувати підборіддя, а великим та вказівними пальцями - притиснути маску навколо роту і носу пацієнта - С – захоплення – протилежною рукою ритмічно стискати мішок, слідкуючи за дихальними рухами грудної клітки 68 (необхідно слідкувати, щоб було достатньо часу для пасивного видиху пацієнта).
Якщо необхідне продовження штучної вентиляції за допомогою дихального мішку з клапаном і маскою, перевага надається методиці, яку виконують дві особи: одна утримує обома руками маску на обличчі пацієнта, а асистент стискає мішок. При запропонованому способі досягається краща герметизація, підвищується ефективність вентиляції легень пацієнта та полегшується утримання виведеної нижньої щелепи.
Об'єм вентиляції:
Частота дихальних рухів і дихальний об’єм, залежать від віку і ваги тіла пацієнта.
Вік Частота дихань/хв.
Дихальний об’єм/млНовонароджений 45 – 50 20 – 35
Грудний вік 30 – 40 40 – 100
Дошкільний вік 20 – 30 150 – 200
Шкільний вік 16 – 20 300 – 400
Підліток 14 – 16 300 – 500
Адекватний об'єм, що має надходити під час серцево-легеневої реанімації, повинен викликати рухи грудної клітки, які можна побачити, і складати близько 10мл/кг ваги тіла. Кожне вдування займає 1,5-2 секунди. Реаніматор повинен чекати, доки грудна клітка повністю опуститься, перед тим як зробити новий вдих.
Зазвичай це займає 2-4 секунди. Відповідно, кожні 10 дихальних циклів займають близько 40-60 секунд. Тривалість видиху не має значення. Перед тим, як робити новий вдих, треба дочекатися повного опущення грудної клітки. Повітря, що видихається, містить приблизно 17 % кисню. Мета постачання найвищої концентрації кисню цілком досяжна. При цьому міркування про побічний вплив високих концентрацій кисню на стан гіпоксії у 69деяких пацієнтів із хронічними обструктивними захворюваннями легень не повинно прийматися до уваги під час СЛР.
При дуже великому дихальному об’ємі в носоглотці пацієнта підвищується тиск, що сприяє попаданню повітря через стравохід в шлунок. Розтягнений шлунок підвищує ризик регургітації і аспірації, а також збільшує внутрішньогрудний тиск із зменшенням повернення крові до серця.
При недостатньому дихальному об’ємі немає адекватного газообміну. При диханні "рот до роту" або "рот до носу" у рятівника можуть розвинутися судоми на фоні гіпервентиляції.


Приложенные файлы

  • docx 17010795
    Размер файла: 65 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий