Панас Кочура — людина незвичайної долі — біобіб..


Чтобы посмотреть этот PDF файл с форматированием и разметкой, скачайте его и откройте на своем компьютере.
1

|
Панас Кочура


людина незвич
ай
ної долі






















ВіФФіл культурЧ Кролевецької

районної Фержавної аФміністрації

РайоннЧй комунальнЧй заклаФ

ОКролевецька районна ФЧтяча бібліотекаП






біобібліографічний нарис


(до
110
-
річчя від дня народження)




Кролевець

2015

2

|
Панас Кочура


людина незвич
ай
ної долі






















3

|
Панас Кочура


людина незвич
ай
ної долі


ВіФФіл культурЧ Кролевецької

районної Фержавної аФміністрації

РайоннЧй комунальнЧй заклаФ

ОКролевецька районна ФЧтяча бібліотекаП





Панас Кочура
Ф

люФЧна незвЧчайної
Фолі



біобібліографічний нарис


(до 110
-
річчя від дня народження)







Кролевець

2015

4

|
Панас Кочура


людина незвич
ай
ної долі


ББК


91.9
:83


Панас Кочура


людина незвичайної долі

:
до 110
-
річчя
від
дня народження : біобібліографічний нарис

/ РКЗ
«Кролевецька районна дитяча бібліотека» ; уклад.
А.П.Стожок.


Кролевець, 2015.


2
0

с.

























Склала






Стожок

А.П.

Відповідальна за випуск




Стожок А.П.

Комп’ютерний набір




Стожок А.П.

Тираж 5 прим.

© Кролевецька районна




дитяча бібліотека

5

|
Панас Кочура


людина незвич
ай
ної долі


У кожного
письменника свій талант і життєвий досвід,
тому й шлях до серця читачів теж свій. У одного він короткий і
прямий, уквітчаний схвальними відгуками преси. У інших цей
шлях набагато довший і не такий помітний, ніби підліссям
зарослий путівець, який приємно пройти і спекотного літнього
дня, і морозяного зимового ранку. Великий російський
художник Ілля Рєпін вважав
, що «і невеличкі сили мистецтва
плідні й симпатичні, коли вони з любов

ю працюють над
спеціальними й посильними завданнями»
. У нашому
багатопіль
ному літературному господарстві
важливий і
дорогий кожен талант.


Місто Кролевець на Сумщині


один із центрів
художнього ткацтва на Україні


всесвітньовідомий своїми
яскравими виробами: плахтами, рушниками, скатерками,
створюваними генієм народних майстринь і позначеними
тонкощами їхнього художнього смаку. Але на східній частині
міста споконвіку жили й майстри го
нчарної справи. Тому й
називають її Гончарівкою. Тут, у сім

ї майстра
-
бурильника
артезіанських колодязів Федора Юхимовича і ткалі Фросини
Калістратівни, 18 липня 1905
року й народився Панас
Федорович

Кочур (Кочура).


Хоч матеріальні умови були тяжкі, бать
ки все ж
намагалися дати освіту дітям, а особливо Панасові, котрий з
ранніх років проявив потяг до малювання й до книжок. 1913
-
го
його віддали до трирічної
церковнопарафіяльної школи, а
після її закінчення хлопець вступив до міського реального
училища, яке

після революції реорганізовано в семирічку. З
1921 року Панас Кочур якийсь час допомагав батькові, а потім
перейшов працювати на Кролевецький механічний завод. Тут,
6

|
Панас Кочура


людина незвич
ай
ної долі


як то кажуть, з головою порину
в

у громадську роботу.
Особливо ж активну участь брав у драм
атичному гуртку, де
виявив неабияк
і здібності. Тому не випадково
, коли в Кролевці
гастролювала театральна трупа Чернігівського
губполітпросвіту, його запросили в цей колектив, який
очолював палкий пропагандист української класики Михайло
Соколенко. У склад
і трупи були лектори, актори, співаки,
танцюристи. З ними певний час і мандрував Панас Кочура
містами й селами Чернігівщини та Харківщини. На цей період
припадає початок і його літературної творчості: Кочура став
пробувати писати невеликі злободенні п

єси. В його
домашньому архіві все життя зберігалася довідка Вищого
реперткому політпросвіти за номером 028760/РКК 21 про те, що
«
п

єси Панаса Кочури «Справу батьків доведем до кінця» та
«Вороги на селі»

дозволяються до постановки драматичними
трупами та пр
офесійними театрами». Остання з них, у якій
ішлося про вбивство сількора бандою куркулів, мала
найбільший успіх у
глядачів і тривалий час не
сходила

з театральних та
імпровізованих підмостків.

Але батьки в листах
просили сина повернутися
додому. І Панас 1924 року


знову в рідному
Кролевці. Знаючи його
організаторські здібності і
заповзятливість у роботі
, райвиконком рекомендував
комсомольця секретарем Чапаєвської селищної Ради, а згодом
Зовсім юним П.Ф.Кочура (в центрі) був головою
виконкому Чапаєвської селищної ради. 1925 р.

7

|
Панас Кочура


людина незвич
ай
ної долі


його обрали головою цього ж виконкому і членом
Кролевецького райвиконкому. На даній посаді він працював
три роки, брав активну участь у загонах особливого
призначення по

розгрому
куркульських банд.

Знову розлука з рідними:
восени 1927
-
го Панаса Кочуру
призвали на військову службу.
Після закінчення кавалерійської
школи його призначено
командиром кінної розвідки
артилерійської дивізії імені
М.В.Фрунзе.

Та ось


непередбачений удар
долі: осіннього дня 1929 року в
Батурині, під час навчальних
маневрів кінь Панаса Кочури
спітк
нувся, і вершник налету важко впав на землю, серйозно
пошкодивши суглоби хребта.

Лі
кування, лікування, лікування. Спочатку


в Чернігові,
Києві, а потім


у Криму. Але хвороба дає свій страшний і
невблаганний вирок: в недалекому майбутньому постійна
нерухомість тіла. Нині ж, поки ще можна хоч якось ходити,
Панас не здається і їде з дружи
ною до родичів на Донбас, де
працював на Костянтинівському хімзаводі. І тільки коли зовсім
скувало суглоби, за вказівкою Народного комісаріату у
військових справах СРСР 1934 року його перевезли до Москви.
Там сім неймовірно важких літ найдосвідченіші медич
ні
фахівці лікарень та інститутів боролися за повернення в стрій
П.Ф.
Кочура під час служби в
Червоній Армії. 1928 р.

8

|
Панас Кочура


людина незвич
ай
ної долі


молодого командира. На багатьох, навіть на міжнародних
консиліумах показували хворого, та все безрезультатно. І
виснаженого Панаса Кочуру привезли до Кролевця. Був з ним
рукопис роману
«
Богда
н Хмельницький», що його написав під
час лікування і який
на початку війни віддав матері
розпалювати грубу.

Сірими осінніми днями проходять тижні, місяці. Колись
здоровий і енергійний юнак, а тепер інвалід не може
примиритися зі своїм становищем. Він шука
є з нього вихід,
постійно думає, як можна бути хоч чимось корисним людям. І
ось крізь мряку й біль в уяві вимальовуються образи Овода,
Миколи Островського, Олександра Бойченка… Так
,

треба
боротись!


Коли біль трохи стихав, Пана
с

Кочура брався за перо, але
його охоплювала зневіра у свої сили, і все написане нещадно
нищилось. Летючим метеором у буремному світі загубилась
молодість, його ранні літературні спроби…

Почалася війна. Під час

одного з перших бомбардувань
Кролевця загинув
єдиний годувальник сім

ї Кочурів


Федір
Юхимович. Панас дуже важко пережив це. Крім того, він щодня
бачив сльози сиріт, заплакані очі рано посивілих матерів. Але
разом з тим, бачив нескореність земляків. Їх розповіді,

що
нерідко точилися біля ліжка,

Кочу
ра записував на невеличких
клаптиках паперу і віддавав старенькій матері чи дружині, щоб
ті сховали у пляшку або глечик і закопали в сараї.

Коли прийшла сонячна перемога, в дванадцятому номері
журналу «Українська література» за 1945
-
й рік читачі побачили
повість «Родина Сокорин». Це був один із трьох творів,
написаних Панасом Кочурою під час тимчасової німецької
9

|
Панас Кочура


людина незвич
ай
ної долі


окупації. Перші дві повісті



«Звірі» і « Мрії»
-

потрухли. В
сі
вони, як правильно у свій час підкреслив великий приятель
П.Ф.Кочури, його «хреще
ний батько» в літературі Дмитро
Гринько, народилися не за лакованим письмовим столом, а на
твердому, засланому дірявою рядниною ліжку, коли в хатині
замерзла вода, коли розмочували й ділили на трьох останній
сухар, коли за сті
нами чулися постріли… До того
ж
, створена
по
вість «Родина Сокорин» без професійних навичок. А
ле люди
полюбили її, бо це була правдива розповідь про боротьбу
мужнього Остапа Сокорини, його безстрашних синів, усього
нашого народу з німецькими загарбниками. Цей твір відразу
помітили й нал
ежно оцінили Василь Козаченко, Михайло
Стельмах, інші вже
відомі тоді майстри слова. Перший із них,
назвавши «Родину Сокорин» правдивою повістю, підкреслив,
що з нею в літератур
у

входить талановитий творець.

Дійсно, з
-
під пера Панаса Кочури одне за одним
з

являються опов
ідання, повісті «О
крилені» (1953), «Вогні
юності» (1957), романи «Світлий ранок» (1954), «Коли ми
дорослі» (1966). Не можна не зупинитися на останньому з них
.
Як вихованці Кролевецького профтехучилища, що в ньому
навчались на швачок дівчата
, котрі під час війни втратили
батьків, дізналися по незвичайне життя письменника, вони
взяли шевство над ним. Нерідко вивозили Кочуру в колясці
на
лоно природи, навіть у міськи
й кінотеатр. Згодом це
незвичайне шевство переросло у велику дружбу. І Панас
Федорович, як уже отримував гонорари, допомагав матеріально
цим сиротам, підтримував із ними постійні зв

язки, коли вони,
здобувши професію, виїздили в інші міста для роботи. Про
перші, часом дуже складні кроки самостійного життя і
10

|
Панас Кочура


людина незвич
ай
ної долі


розповідається в цьому

романі, який письменник присвятив
своїм друзям.

З роками Панас Кочура більш тяжіє до історичної
тематики. І другий, триваліший,
найрезультативніший період його
творчості складають великі й
багатопланові романи, що
розкривають ту
чи іншу сторінку
нашої славної минувшини.
Одним із
таких епічних творів є трилогія
«Декабристи», що складається з
романів «Золота грамота» (1960),
«Апостоли правди»

(1969)
та «Із іскри


полум

я» (1972). В першому з них
Панас Кочура широко відтворив
участь

українського народу в Вітчи
зняній війні 1812 року. В
другом
у розповів про заснування та діяльність Південного
товариства, зокрема, на Чернігівщині, про виступ декабристів
на Сенатській площі 1925 року. Останню книгу трилогії
романіст присвятив періоду пер
ебування вісників свободи на
засланні у Нерченських рудниках Сибіру.

Сьогодні, оглядаючись на той, не так уже й далекий час,
навіть важко уявити, як людина, що постійно прикута до
ліжка,
могла зібрати стільки матеріалу для цієї трилогії. А допомагали
збирати копії документів, виписки із щоденників, листів тощо
працівники районної бібліотеки, родичі, котрі жили в Москві та
Ленінграді, співробітники різних державних архівів, до яких
листовно

звертався письменник. Це ж треба було вивчити побут
дворян того часу, умови життя на засланні декабристів, їх різні
П.Ф.Кочура. 1954 р.

11

|
Панас Кочура


людина незвич
ай
ної долі


погляди, уподобання, риси характеру тощо. Потім все це
необхідно впорядкувати, співставити, осмислити, а вже тоді
писати. І важко визначити
, що тут було головним. Але
п

ятнадцять нелегких років пошуків і труда увінчалися успіхом:
трилогія зайняла чільне місце не лише серед творів про
декабристський рух у Росії, а також в цілому сер
ед романів
історичної тематики.

Ще в душі й серці прозаїка ж
или образи Пестеля,
Рилєєва, Каховського, Трубецького, інших дворянських
революціонерів, а його вже хвилює своє пережите


перші роки
Радянської влади, головува
ння в Чапаєвській селищній раді,
небезпечні сутички з бандами разом з іншими такими ж
хоробрими
й відважними чонівцями… Довгими безсонними
ночами все те в деталях спливало в пам

яті і просилося на папір.
Так виник задум
написати інше
епічне полотно


тетралогію про
встановлення і
зміцнення народної
влади на рідній
письменнику
Сумщині.

Перший роман


«Сичі на дзвіниці»
вийшов у «Радянському письменнику» 1974 року, другий


«Початок вічного»
-

в 1977
-
у, коли автора вже не було серед нас.
Перегорнувши останню
сторінку цього роману, і критики, і
читачі шкодували, що письменник не встиг закінчити ці
Коли
потрібна якась допомога, біля письменника
завжди поруч дружина Фросина Федорівна

12

|
Панас Кочура


людина незвич
ай
ної долі


глибоко реалістичні полотна. Лише дружина Фросина
Федорівна знала: ще в Кролевці, перед від

їздом
на постійне
місце проживання до Києва, Панас Федорович 5 липня 1972
року завершив роботу над останніми романами тетралогії


«Блакитна мрія» і «Довга ніч». Вона й віднесла рукописи до
цього видавництва, де вони вийшли друком в одній книзі 1987
року.

Як казав І. Корнющенко: «
Ще й ще раз згадуючи
багато
численні зустрічі з Па
насом Федоровичем, не перестаю
дивуватися тій силі волі й мужності, працьовитості й
натхненню, що, здавалося, не зменшувалися, а, мов крила в
польоті, міцніли у повсякденному труді


труді крізь великий
біль у суглобах,
що зросталися все дужче й дужче».

До
сить
сказати, що в останні роки життя Кочура вже не міг зробити
бодай найменшого руху не тільки тулубом, головою і ногами, а
навіть однією рукою. Більше того, почали повільного
зростати
ся

щелепи, все це при постійному головному болі, при
п
ідвищеній темпера
турі. І так
46 літ, до години його смерті


в
ніч з 5 на 6 листопада 1976 року.

Як
у такому стані працював письменник, як за життя він
міг видати дев

ять книжок, опублікувати з півсотні оповідань,
крім уже згаданих раніше, залишити ще один роман і дві
повісті?
А ще ж кожного дня одержував по 10
-
15 листів від
друзів та читачів, і жодного не залишив без відповіді.

Щоб хоч коротко відповісти на ці запитан
ня, треба
сказати, що після виходу першої повісті керівництво Спілки
письменників України всебічно підтримувало молодого автора.
Зокрема, наприкінці сорокових років Укрлітфонд подарував
Кочурі портативну друкарську машинку. Місцеві умільці
13

|
Панас Кочура


людина незвич
ай
ної долі


виготовили спеці
альний кронштейн, прикріпили його разом із
машинкою до стіни. Приладнали також шнурок. Коли Панасу
Федоровичу треба було друкувати, він смикав за цей шнурок.
На рухомому кронштейні машинка «відходила» від стіни й
зупинялась якраз
перед ним. Тоді Кочура зак
ріпляв її
спеціальним фіксатором, закладав папір і одним пальцем
повільно друкував.

Але й при такій завантаженості він все ж знаходив час і
для відпочинку. Крім читання
книжок, журналів і газет, перегляду
телепередач, у
колясці спеціально
переобладнаного робітниками
Конотопського вагоноремонтного
заводу мотоцикла виїздив до лісу, в
села району й міста області, навіть
побував у Києві та Ясній Поляні, де
ознайомився з історичними місцями
й древніми пам

ятниками
архітектури
,

зустрівся з друзями
-
письменниками, а в Ясній Поляні
мотоцикл довго стояв біля могили
Льва Миколайович
а Толстого. На
задньому сидінні
завжди була дружина Фросина Федорівна, а
за кермом


хтось із родичів: В.А.Січкар, В.П.Басанець або
В.П.Жук.

Літературні твори П.Ф.Кочури одержали належну оцінку
критики й читачів, а його подвижницький труд високо
оцінений Батьківщиною: письменник був нагороджений
орденами Трудового Червоного Прапора, Дружби народів,
П.Ф.Кочура на прогулянці в лісі

14

|
Панас Кочура


людина незвич
ай
ної долі


«Знак Пошани», ленінською ювілейною медаллю, П
очесною
Грамотою Президії Верховної Ради Української РСР. І не
випадков
о дружина Миколи Островського


Раїса Порфирівна


в листі до Кочури писала: «Мені дорого те, що в боротьбі з
тяжкою хворобою Вам допоміг образ Миколи Островського і що
Ваше життя стало

таким же яскравим, цікавим і багатим, як і
його життя».

Ще за життя Панаса Кочури одна з вулиць нашого міста
названа його ім

ям
. Ім

я Кочури присвоєно Кролевецькій
спеціалізовані
й

школі №1.

Вже майже 40 років, як автор великих прозових полотен
пішов у неб
уття, лишивши нам прекрасну свою спадщину.
Панас Кочура


наш сучасник і все життя, будучи приреченим
на вічні муки, він знайшов у собі мужність лишити історії свої
прекрасні твори.
І шкода, що з кожним роком затирається у
вирі наших буднів ім

я цієї незвичайної людини. Забути таку
людину, ми, земляки, не маємо морального права.
Тож
вклонімося доземно цій людині, яка лишила нам у спадок
романи й оповідання, повісті, яка своїм життям
довела, що в
цьому завжди є «м
ісце подвигу».










15

|
Панас Кочура


людина незвич
ай
ної долі


КРИЛАТІ
ДУМКИ ПАНАСА КОЧУРИ

Життя



річ не тільки складна, а й капризна. І не
догоджати треба життю, а підкоряти його.







«Тиха пристань»


Поговорити з людьми освіченими


все одно, що випити
нектару для душі своєї.







«Остання подорож»


Щасливий, хто
багатий і щедрий для людей, хто уміє
прожити життя так, щоб кожна година була виповнена
великою радістю любові й творчості.







«Вогні юності»


Самовпевненість і зверхність ніколи не прикрашали
людину і були ознакою її обмеженості.







«Коли ми дорослі
»








Жива людина тим і багата, що в неї зажди щось є: слід,
залишений на дорозі, якою ходив; тепло, що його віддавав
людям; дерево, що посаджене власними руками й вирощене
любов

ю до природи. Бо в ньому наше безсмертя.







«Із іскри


полум

я»


Моральна п
і
дтримка потр
і
бна людям, як сонце
і

пов
і
т
р
я
.








«Із іскри


полум

я»


Герой не той, хто діє осібно, а той, хто веде за собою
інших
.







«Сичі на дзвіниці»


16

|
Панас Кочура


людина незвич
ай
ної долі


Байдужість іноді страшніша од самого злочину. На
злочин є тюрма, на байдужість


нема нічого… А вона


грунт
для хапуг, для злодіїв і тих, у кого трухлява совість.

«Коли ми дорослі»



Добре, коли людина вірить у світлий завтрашній день.
Тоді вона не тільки себе, а й іншого підтримує морально.








«Апостоли правди»


Мрія


це світло
зорі, до якої йде людина. Вона служить
маяком і завжди кличе вперед
.

«Із іскри


полум

я»


Горе міцних духом гартує, а кволих робить покірними.

«Із іскри


полум
’я»



Завжди треба пам

ятати: ти існуєш тому, що круг тебе
живуть такі ж, як і ти. Зостанься сам у цій крижаній пустелі


і
ти загинеш. А в гурті ми зігріваємо один одного. І тому нам не
страшні будь
-
які дороги, випробування.

«Із іскри


полум

я»




Хто не живе болями свого
покоління, той мрець. Він лише
отруює повітря і заважає іншим повнокровно жити. Не можна
замкнутися в стінах і залишатися байдужим до всього, що тебе
оточує. Це протиприродно й безглуздо.

«Сичі на дзвіниці»



Бути потрібним іншим


найсвятіший обов

язок лю
дини
.

«Із іскри


полум

я»


17

|
Панас Кочура


людина незвич
ай
ної долі


ТВОРИ

Кочура, П.

Із іскри


полум

я. Історичний роман / П.

Кочура

//

К., «Радянський письменник», 1972.


570 с.

Кочура, П.

Початок вічного. Роман / П.Кочура // К.,
«Радянський письменник», 1977.


512 с.


ПРО НЬОГО

Вядро, Ш.
Мужність / Ш. Вядро // Україна.


1970.
-

№50.


Гринько, Д
., Корнющенко, І.

Панас Кочура :
[
біографічний
нарис
]

/ Д. Гринько, І. Корнющенко.


Молодь.


1975.


72 с.


Корнющенко, І.

Його громадянський подвиг / І. Корнющенко
// Маяк комунізму.


1990.
-


85.


17 липня.


Кушнаренко, Д.

Альтанка в саду / Д. Кушнаренко //
Кролевецький вісник.


1996.


20 січня.


Малиношевська, С.

Визначна постать в літературі / С.
Малиношевська // Кролевецький вісник.


2005.


16 липня.


Малиношевська, С.

Кролевецький Прометей Панас Кочура /
С. Малиношевська // Кролевецький вісник.


2000.
-

№56.


15
липня.


Малиношевська, С.

Людина незвичайної долі / С.
Малиношевська // Кролевецький вісник.


1995.
-

№56.


С.4.


Малиношевська, С.

Подвиг письменника
-
земляка /С.
Малиношевська // Кролевецький вісник.


1995.
-

№44.


3
червня.


Малиношевська, С.

Подвиг письменника
-
земляка /С.
Малиношевська // Кролевецький вісник.


1995.
-


45.

18

|
Панас Кочура


людина незвич
ай
ної долі






































19

|
Панас Кочура


людина незвич
ай
ної долі







































20

|
Панас Кочура


людина незвич
ай
ної долі












Приложенные файлы

  • pdf 16736089
    Размер файла: 855 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий