PMK_IV_33__33__33__shpori

Контрольні питання з курсу «Інтелектуальна власність».
1. Поняття права інтелектуальної власності у об’єктивному та суб’єктивному сенсі.
2. Система виключних прав (права інтелектуальної власності).
3. Джерела правового регулювання права інтелектуальної власності та їх види.
4. Види міжнародно-правових актів про інтелектуальну власність.
5. Здійснення права інтелектуальної власності, яке належить кільком особам (співавторство). Види співавторства.
6. Поняття авторського права.
7. Об’єкти авторського права, їх види. Ознаки об’єктів авторського права.
8. Твори, які не є об’єктами авторського права.
9. Суб’єкти авторського права.
10. Момент виникнення авторського права. Презумпція авторства.
11. Загальна характеристика суб’єктивного авторського права.
12.Особисті немайнові авторські права.
13.Майнові авторські права.
14.Обмеження авторського права.
15.Поняття суміжних прав.
16.Об’єкти суміжних прав, їх види. Ознаки об’єктів суміжних прав.
17.Суб’єкти суміжних прав.
18.Виникнення суміжних прав.
19.Загальна характеристика суб’єктивних суміжних прав.
20.Особисті немайнові суміжні права.
21.Майнові суміжні права.
22.Обмеження суміжних прав.
23.Строки охорони авторських прав. Строк охорони суміжних прав.
24.Поняття контрафактних порушень авторських та суміжних прав. Порядок захисту авторських та суміжних прав.
25.Поняття патентного права, його об’єкти.
26.Поняття та ознаки винаходу. Об’єкти винаходу.
27.Поняття та ознаки корисної моделі.
28.Поняття та ознаки промислового зразка, його види.
29.Суб’єкти патентного права.
30.Право попереднього користувача на винахід, корисну модель, промисловий зразок.
31.Поняття патенту, його види і строки дії.
32.Патентування винаходу і корисної моделі.
33.Патентування промислового зразка.
34.Загальна характеристика суб’єктивних прав, що випливають із патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок.
35.Обов’язки, що виплавають із патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок.
36.Обмеження патентних прав.
37.Порушення патентних прав.
38.Порядок захисту патентних прав.
39.Поняття правової охорони засобів індивідуалізації суб’єктів цивільного обігу, товарів та послуг.
40.Поняття комерційного найменування, його структура.
41.Суб’єкти права на комерційне найменування.
42.Загальна характеристика майнових прав на комерційне найменування.
43.Зміст майнових прав на комерційне найменування.
44.Порушення права на комерційне зазначення.
45.Порядок захисту права на комерційне найменування.
46.Поняття торговельної марки, її функції та види.
47.Суб’єкти права на торговельну марку.
48.Загальна характеристика суб’єктивних прав, що випливають із свідоцтва на торговельну марку.
49.Обов’язки, що виплавають з свідоцтва на торговельну марку.
50.Порушення права на торговельну марку.
51.Порядок захисту права на торговельну марку.
52.Поняття географічного зазначення, його види.
53.Загальна характеристика суб’єктивних прав, що випливають із реєстрації кваліфікованого географічного зазначення.
54.Обов’язки, що виплавають із реєстрації кваліфікованого географічного зазначення.
55.Порушення права на географічне зазначення.
56.Порядок захисту права на географічне зазначення.
57.Поняття комерційної таємниці, її ознаки.
58.Зміст майнових прав на комерційну таємницю.
59.Порушення права на комерційну таємницю.
60.Порядок захисту права на комерційну таємницю.
61.Поняття компонування інтегральної мікросхеми.
62.Зміст майнових прав на компонування інтегральної мікросхеми.
63.Порядок набуття права на компонування інтегральної мікросхеми. Строк чинності права на компонування інтегральної мікросхеми.
64.Порушення права на компонування інтегральної мікросхеми.
65.Порядок захисту права на компонування інтегральної мікросхеми.
66.Поняття сорту рослин і породи тварин.
67.Зміст майнових прав на сорт рослин, породу тварин, засвідчених патентом.
68.Порядок патентування нових сортів рослин, пород тварин.
69.Строк чинності майнових прав на сорт рослин, породу тварин.
70.Порушення права на сорт рослин, породу тварин.
71.Порядок захисту права на сорт рослин, породу тварин.
72.Загальна характеристика договорів про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.
73.Ліцензія на використання об’єкта інтелектуальної власності. Види ліцензій.
74.Примусові ліцензії та порядок їх надання.
75.Ліцензійний договір.
76.Договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності.
77.Договір про використання об’єкта права інтелектуальної власності, створеного у зв'язку з виконанням трудового договору.
78.Договір про передачу ноу-хау.
79.Договір про передання виключних майнових права інтелектуальної власності.
80.Договір про комерційну концесію.



Поняття права інтелектуальної власності у об’єктивному та суб’єктивному сенсі.

Визначаючи поняття "право інтелектуальної власності", слід враховувати, що воно може вживатися у суб'єктивному та об'єктивному сенсі, а також нерідко вживається, в тому числі в ЦК наприклад, ч. 2 ст. 418, для позначення елементу правосуб'єктності (правоздатності) особи.
Право інтелектуальної власності в об'єктивному сенсі є сукупністю правових норм, які регулюють відносини, що складаються в процесі створення, легітимації, використання та охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності.
Право інтелектуальної власності в суб'єктивному сенсі у ч. 1 ст. 418 ЦК визначається як право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦК та іншими законами.
Якщо конкретизувати деякі положення наведеного визначення цього поняття, то воно може виглядати так:
Право інтелектуальної власності в суб'єктивному сенсі це право особи володіти, користуватися, розпоряджатися та захищати від порушень з боку всіх інших суб'єктів права результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений законом.

2. Система виключних прав (права інтелектуальної власності).
«Виключність» прав означає, що жодна особа, крім тієї, кому вони належать, не може здійснити використання об’єкта, не маючи на це відповідного дозволу особи, яка володіє виключними правами. Виключне право - це виключна можливість здійснювати щодо об’єкта закріплені законом правомочності на власний розсуд. ЦК закріпив у ст. 418 важливий принцип їх непорушності: ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом. Зазначені обмеження можуть бути встановлені заради суспільних та державних інтересів.
Виключні права інтелектуальної власності за своїм характером та об’єктом поділяються на дві групи - особисті немайнові та майнові. Особисті немайнові права необхідні для охорони гідності відповідного суб’єкта, його імені, творчої репутації, забезпечення його суспільного визнання. Майнові права дозволяють реалізувати майновий інтерес правовласника в отриманні доходів або від самостійного використання інтелектуального продукту, або від розпоряджання правом його використання на користь інших осіб.
До особистих немайнових прав загальні норми відносять: право на визнання людини створювачем об’єкта інтелектуальної власності, право перешкоджати будь-якому посяганню, здатному завдати шкоди його честі чи репутації, а також інші немайнові права, встановлені законом. Стаття 423 ЦК закріплює невичерпний перелік особистих немайнових прав, а тому спеціальне законодавство може містити зазначення інших немайнових прав, що обумовлені особливостями певного об’єкта інтелектуальної власності.



Джерела правового регулювання права інтелектуальної власності та їх види.

Джерела інтелектуальної власності – це об’єктивна форма існування правових норм. До джерел інтелектуальної власності належать такі документи:
1. Нормативні акти– це сукупність актів державних органів, в яких втілюються правові норми щодо регулювання правовідносин, вони поділяються на
- Закони України: Конституція України; Цивільний кодекс України (книга 4), Кодекс про адміністративні правопорушення, Кримінальний кодекс України та ін.;
- Підзаконні нормативні акти: укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, накази і рішення міністерств і відомств, інструкції; накази комітетів, агенцій, відомств, Держслужбаів; постанови Верховної Ради України.
2. Міжнародно-правові акти (договори, конвенції тощо) застосовуються до правовідносин з інтелектуальної власності на территорії України, якщо Україна підписала і ратифікувала міжнародний акт. При цьому, якщо в міжнародному договорі передбачені інші правила, ніж в українському законодавстві, то застосовуються правила відповідного міжнародного договору (ст.10 ЦКУ).
3. Судова практиканемає юридичної сили, але необхідна для роз’яснення і тлумачення правових норм, закріплена в постановах Пленуму Верховного Суду України.
4. Правовий звичай (звичаї ділового обороту) – є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері відносин. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, не застосовується.









Види міжнародно-правових актів про інтелектуальну власність.

Міжнародне законодавство, що регулює питання інтелектуальної власності складається з таких нормативних актів:
Конвенція, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності;
Всесвітня конвенція про авторське право;
Паризька конвенція про охорону промислової власності;
Договір про патентну кооперацію;
Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків;
Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів;
Міжнародна конвенція по охороні нових сортів рослин;
Договір про закони щодо товарних знаків;
Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури;
Найробський договір про охорону Олімпійського символу;
Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків
Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків;
Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм;
Договір ВОІВ про авторське право;
Договір ВОІВ про виконання і фонограми;
Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення;
Гаазька угода про міжнародну реєстрацію промислових зразків;
Договір про патентне право









Здійснення права інтелектуальної власності, яке належить кільком особам (співавторство). Види співавторства.

Стаття 428. ЦКУ Здійснення права інтелектуальної власності, яке належить кільком особам
Право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам спільно, може здійснюватися за договором між ними. Уразі відсутності такого договору право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам, здійснюється спільно.
Співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір. Авторське право на такий твір належить всім співавторам незалежно від того чи утворює такий твір нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне значення (ст.13 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).
Закон виділяє два види співавторства:
Нероздільне співавторство – твір, створений двома або більше співавторами, є єдиним цілим, його частини не мають самостійного значення (напр. романи І.Ільфа та Є.Петрова). Авторські права належать усім співавторам і можуть здійснюватися тільки спільно. Співавтори не можуть розпоряджатися твором особисто.
Роздільне співавторство – твір є єдиним цілим, однак його частини мають самостійне значення і при цьому відомо, ким зі співавторів створені ці частини (наприклад, підручник, монографія, в яких вказуються автори окремих глав, розділів). Розпорядження таким твором як єдиним цілим здійснюється усіма співавторами спільно, однак кожен із співавторів має право використовувати створену ним частину твору на власний розсуд, якщо інше не передбачено угодою між співавторами.
Співавторством є також авторське право на інтерв’ю. Співавторами інтерв’ю є особа, яка дала інтерв’ю, та особа, яка його проводила (журналіст). Опублікування запису інтерв’ю допускається лише за згодою особи, яка його дала.




Поняття авторського права.

Поняття «авторське право» виділяють в обґєктивному і субґєктивному розумінні.
В обґєктивному розумінні авторське право - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів науки, літератури та мистецтва.
У субґєктивному розумінні авторське право - це сукупність прав, які належать автору або його правонаступникам у звґязку зі створенням і використанням твору літератури, науки і мистецтва.
Серед джерел авторського права слід назвати Конституцію України (ст.ст. 41, 54, 55), Закон України «Про власність» (ст. ст. 13, 41), Закон України «Про авторське право і суміжні права», ЦК України (ст.ст. 433-448).
Особливу групу джерел сучасного авторського права складають міжнародні договори (Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів (1886), Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право (1952) та ін.).
Авторське право виникає з моменту створення твору. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, який розміщується на кожному екземплярі твору і складається з трьох елементів: латинської букви «С», обведеної колом (©), імені (найменування) особи, яка має авторське право, та року першого опублікування твору.






7. Об’єкти авторського права, їх види. Ознаки об’єктів авторського права.

Дообґєктів авторського права належать:
1. Літературні та художні твори, зокрема: романи, поеми, статті, та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та
інші усні твори; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори; музичні твори (з текстом або без тексту); аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографічні твори; твори ужиткового мистецтва; ілюстрації, картини, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів; збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності.
2. Компґютерні програми.
3. Компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності.
4. Інші твори.

Важливо, що твори є обґєктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження, оприлюднені вони чи не оприлюднені.
Законом встановлено, що авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі.
Разом з тим не всі твори отримують правову охорону. Відповідно до статті 434 ЦК України не є обґєктами авторського права:
1) акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади;
2) державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені органами державної влади;
3) повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації;
4) інші твори, встановлені законом.
Закон України «Про авторське право і суміжні права» відносить до таких обґєктів також твори народної творчості (фольклор), розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіо-передач, телефонні довідники та ін. (ст. 10 Закону).
Отже, об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, що має певні, встановлені законом, ознаки: а) творчий характер; б) вираження у будь-якій об'єктивній формі. Об'єктом авторського права може бути лише твір, що є результатом творчої праці.

















8. Твори, які не є об’єктами авторського права.
Законодавством визначено перелік творів, що не є об’єктами авторського права та не охороняються авторським правом. Відповідно до статті 434 Цивільного кодексу України та статті 10 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначено об’єкти, які не охороняються авторським правом.
Повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації. Новини і факти як такі не охороняються, не охороняється також простий виклад цих новин і фактів. Це положення є підтвердженням загального принципу: для того щоб твір охоронявся, він повинен бути результатом творчої діяльності. Зазначений виняток в авторсько-правовій охороні зроблено для спрощення розповсюдження інформації в суспільстві. Інформація як така не охороняється авторським правом, оскільки вона є точним відображенням події і не створюється творчою діяльністю автора. З іншого боку, тексти, проголошувані репортерами і журналістами, які повідомляють або коментують новини, можуть охоронятися, оскільки вони є результатом творчих зусиль і можуть вважатися літературним або художнім твором.
Твори народної творчості (фольклор). Не охороняються твори народної творчості: народні казки, пісні, музика, танці, обряди та інші творіння, які не мають конкретних авторів або автори яких невідомі і які складаються з характерних елементів традиційної художньої спадщини народу. Причиною вилучення творів народної творчості зі сфери охорони є те, що авторство на них не може бути об’єктивно індивідуалізовано, бо їх автором є народ. Такі твори слід відрізняти від творів, що безсумнівно мають конкретних авторів, імена яких невідомі
Видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративногохарактеру (закони, указ и, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади.
Державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки
підприємств, установ та організацій.
Грошові знаки. Проекти офіційних державних символів України, державних нагород, символів і знаків органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань, символіки територіальних громад, символів та знаків підприємств, установ та організацій, а також грошових знаків до їх офіційного затвердження визнаються об’єктами авторського права і охороняються відповідно до законодавства про авторське право. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Опис державних символів України та порядок їх використання встановлено спеціальним законодавством.
Державні символи, офіційні документи носять офіційний або державний характер, мають одну загальну особливість – вони повинні широко розповсюджуватися. Розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям ригінальності і на якіпоширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).Право «sui generis» стосується лише баз даних, які не охороняються авторським правом. Воно забезпечує охорону інвестицій в індустрію створення та поширення баз даних.

9. Суб’єкти авторського права.
Суб’єкти авторського прав Відповідно до статті 435 Цивільного кодексу України та статті 7 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суб'єктами авторського права є автори творів, їх спадкоємці та інші фізичні та юридичні особи, які набули авторських прав відповідно до договору або закону. Враховуючи норми статті 7 та пункту 1 статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» фізичні та юридичні особи стають суб’єктами авторського права після передачі (відчуження) авторами або спадкоємцями на основі відповідного договору майнових прав на користь цих осіб.
Отже, поняття «автор твору» і «суб'єкт авторського права» нетотожні як за змістом, так і за значенням. Статтею 435 Цивільного кодексу України встановлено, що автор
твору є первинним суб’єктом авторського права. Інші фізичні та юридичні особи є похідними суб’єктами авторського права. У автора твору авторське право виникає як сукупність немайнових (особистих) та майнових прав, що надаються йому законом. Інші фізичні і юридичні особи можуть набути лише майнових авторських прав відповідно до договору або до закону.
1 Автори творівАвтор - це фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір (стаття 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Отже, автором твору може бути лише людина, яка як учасник цивільно-правових відносин є фізичною особою (стаття Цивільного кодексу України). Юридична особа – організація не може бути автором твору. Автором може бути громадянин України, іноземець або особа
без громадянства.
2 СпівавторствоТвори науки, літератури і мистецтва можуть бути результатом творчої праці як однієї особи, так і кількох осіб – співавторів, які беруть участь у творчому процесі. Співавторство можливе при створенні будь-яких творів. При цьому, спільний твір має бути створено спільною творчою працею співавторів. Статтею 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права. Твір, створений у співавторстві, може мати як одну, так і і декілька різних форм втілення творчих задумів: письмова, звукова, тзображувальна тощо. Спільна творча праця може реалізовуватися у різних формах:одні автори працюють разом, інші працюють індивідуально, лише здійснюючи координацію своєї творчої діяльності, доводячи творчий задум до бажаного результату. Співавторство можливе лише на основі добровільного поєднання творчих зусиль різних авторів. Спільний твір повинен бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, в опері музика поєднується з текстом, а у балеті - з танцем. Тому музика без тексту - не опера, танець без музики - не балет
3 Інші суб’єкти авторського права Крім автора твору за законом, набути авторські майнові права на твір можуть спадкоємці автора; наймач (роботодавець) автора твору; упорядник збірників або інших складених творів. Авторське право може перейти від автора чи іншої особи, яка має авторське право, до фізичних чи юридичних осіб та інших учасників цивільних відносин у порядку спадкування за заповітом або за законом (стаття 29 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). До спадкоємців не переходять особисті немайнові права авторів. Спадкоємці мають лише право протидіяти посяганню на твір, яке може завдати шкоди честі та репутації автора.
Іншими суб’єктами авторського права, які набувають майнових прав за законом, є: роботодавець (наймач) автора твору, створеного у зв’язку з виконанням трудового договору (службового твору) згідно зі статтею 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права» та статтею 429 Цивільного кодексу України; особа, яка видавцем періодичних видань (газет, журналів) та збірників (енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних збірників, збірників наукових праць),за статтею 19 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Юридична особа може стати суб’єктом авторського права в порядку правонаступництва (злиття, приєднання, поділу, перетворення) згідно зі статтею 104 Цивільного кодексу України. Суб'єктом авторського права за договором може стати будь-яка
фізична чи юридична особа.

10. Момент виникнення авторського права. Презумпція авторства.
Авторське право спрямовано на охорону форм, їхматеріалізацію в конкретних творах, що надає змогу сприйняття тавикористання твору шляхом відтворення, виконання або
використання іншим способом. Задум письменника чи композитора,який у свідомості автора вже склався у закінчену форму, образ,певне сполучення звуків, але не виражений зовні у будь-якій формі,не визнається об'єктом авторського права. Думки та образи автора,що існують лише у формі творчого задуму, не можуть бути сприйнятііншими людьми, тому не існує практичної потреби в їх правовій
охороні. Твір повинен існувати в формі, яка відокремлена відособистості автора і набула самостійного буття.Моментом виникнення авторського права і одночасно
юридичним фактом, через який воно виникає, є надання твору будь-якої об’єктивної форми. Статтею 437 Цивільного кодексу України та статтею 11 ЗаконуУкраїни «Про авторське право і суміжні права» встановлено, щоавторське право на твір виникає з моменту його створення. Длявиникнення і здійснення авторського права не вимагаєтьсяреєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а
також виконання будь-яких інших формальностей.Надання автоматичної охорони через факт створення творувідрізняє авторське право від іншої складової права інтелектуальноївласності - права промислової власності. Об’єкти промислової
власності охороняються внаслідок надання правової охорониуповноваженим державним органом після відповідної процедури їхреєстрації, складність якої залежить від виду об’єкта, щоохороняється.Принцип автоматичного надання правової охорони, покладенийв основу авторського права, зумовлений особливостями об’єктаохорони. У творах науки, літератури і мистецтва основне значення
має не ідея, а нова форма вираження цієї ідеї; Закон виходить з того, що існування та захист авторських правможуть здійснюватися без дотримання будь-яких формальностей.Однак слід мати на увазі, що на оригіналі і примірниках твору може
проставлятися знак охорони авторського права (стаття 437Цивільного кодексу України та стаття 11 Закону України «Проавторське право і суміжні права»), який складається з трьохелементів:- латинської букви «С» у колі - ©;- імені (найменування) володільця виключних авторських прав;- року першого опублікування твору.При цьому, правовою охороною рівною мірою користуються як
твори, на яких проставлено знак охорони, так і твори без такогознака.
Основною метою зазначення на творі даного знаку єінформування третіх осіб про те, що цей твір охороняється, а такожспрощення процесу доведення провини порушника, якщо подібнепорушення сталося.
Презумпція авторського праваПрезумпцією в юриспруденції є визнання існування певногофакту юридично достовірним, доки не буде доведено протилежне.Відповідно до статті 435 Цивільного кодексу України та частини1 статті 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» завідсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа,зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або
примірнику твору (копії твору, виконаній у будь-якій матеріальнійформі) – це презумпція авторства. Зазначене положеннязастосовується також у разі опублікування твору під псевдонімом,який ідентифікує автора.Частиною 4 статті 11 Закону України «Про авторське право ісуміжні права» встановлено, що якщо твір опубліковано анонімно чипід псевдонімом (за винятком випадку, коли псевдонім однозначноідентифікує автора), видавець твору (його ім’я чи назва мають бути
зазначені на творі) вважається представником автора і має правозахищати права останнього. Це положення діє до того часу, покиавтор твору не розкриє своє ім’я та не заявить про своє авторство.


11. Загальна характеристика суб’єктивного авторського права.
Відповідно до закону автору належать особисті немайнові і майнові права, що виникають зі створенням і використанням будь-якого твору науки, літератури чи мистецтва. При цьому для виникнення і здійснення авторських прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Авторське право виникає з моменту створення твору. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі ©, імені особи, яка має авторське право і року першої публікації твору. Автор або особа, яка має авторське право на твір, може зареєструвати це право в офіційних державних реєстрах протягом строку охорони авторського права. Орган, який забезпечує державну реєстрацію, видає свідоцтва про реєстрацію прав автора на твір, включаючи правомочності особи на твір, факт і дату публікування твору, договорів, які засвідчують право автора на твір, складає і періодично видає каталог державної реєстрації. У разі виникнення спору, Державна реєстрація визнається судом як юридична презумпція прав автора або особи, яка має виключну правомочність на твір, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше. Особистими немайновими правами автора є право на авторське ім'я, право авторства, право на обнародування твору і право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір (недоторканність твору). Право першого опублікування твору належить самому авторові. Право на недоторканність твору це протидія будь-якому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора. За чинними в Україні типовими видавничими договорами малюнок і навіть колір обкладинки можна зробити лише за згодою автора.
Майнові права інтелектуальної власності іноді називають виключним правом. Виключне право -право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право або суміжні права, не може використовувати твір» не маючи на те відповідного дозволу (ліцензії), за винятком випадків, встановлених іншим законом. Майновими правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання. Закон надає автору чи іншій особі, що має авторське право, виключне право дозволяти або забороняти: 1. Відтворення творів, тобто виготовлення одного або більше примірників твору в будь-якій матеріальній формі. 2. Публічне виконання і публічне сповіщення творів
3. Публічний показ це будь-яка демонстрація оригіналу або примірника творів, виконань, передач організацій мовлення безпосередньо або на екрані за допомогою телевізійного кадру, слайда, плівки (за винятком передачі в ефір по проводах) або за допомогою інших пристроїв чи процесів визначеному колу осіб. 4. Будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах уже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією. Зокрема, організація, вирішила передати в ефір чи по проводах той чи інший твір якщо він навіть уже був переданий, може це здійснити тільки з дозволу автора чи його правонаступників. 5. Переклади творів. Автор оригіналу може сам перекласти свій твір іншою мовою (авторський переклад). За наявності авторського перекладу, ніхто інший не може перекладати цей твір тією ж мовою без дозволу автора. 6. Переробка, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів. Будь-яка переробка твору, наприклад драматичного в розповідний чи навпаки, сценарного в розповідний чи навпаки, пристосування музичного твору до інших інструментів (аранжування) та будь-яка інша переробка твору може мати місце лише за згоди автора чи його правонаступників. 7. Розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження в інший спосіб або шляхом здавання в найм чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору. Автор має невідчужуване право на одержання грошової суми у розмірі 5 % від суми кожного продажу оригіналу художнього твору чи оригіналу рукопису літературного твору, наступного за відчуженням оригіналу, здійсненого автором. Зазначена сума сплачується продавцем оригіналу твору. 8. Здавання в найм після першого продажу, відчуження іншим способом примірників аудіовізуальних творів, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, яку читає машина. Тобто аудіовізуальний твір після його першого продажу може бути зданий у найм власником твору. 9. Імпорт примірників творів. Ввезення з-за кордону примірників твору для їх розповсюдження в Україні можливе лише за дозволом автора чи його правонаступників.
Право на авторську винагороду це особливе майнове право автора чи іншої особи, що має авторське право. Юридичними фактами, що породжують у автора право на винагороду, можуть бути: авторський договір (видавничий, постановчий, сценарний, художнього замовлення тощо); факт позадоговірного використання твору, коли не вимагається згода автора, але передбачена виплата авторської винагороди; неправомірне використання твору.
12.Особисті немайнові авторські права.
На міжнародному рівні особисті немайнові права автора буливизнані в 1928 році Бернською конвенцією про охорону літературних і художніх творів. Відповідно до якої конвенції автор має право:
- на авторство, тобто право вимагати визнання свого авторствана свій твір;
- на захист репутації, тобто право протидіяти будь-якомуперекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі ірепутації автора.
Зазначені права закріплено визнаються статті423, 438 та 439 Цивільного кодексу України та стаття 14 ЗаконуУкраїни «Про авторське право і суміжні права».Право авторства є невіддільним від особистості автора. Правоавторства є правом абсолютним, породжується власне фактомстворення твору і не залежить від того, чи обнародувано цей твір чині, чи створено його в порядку виконання службового завдання абонезалежно від нього, чи використовується твір будь-ким чи ні. Длявизнання особи автором твору не потрібне виконання будь-якоїформальності або чиєї-небудь згоди.
Усі інші права як особистого немайнового, так і майнового характеру похідні від права авторства,оскільки надаються автору лише тому, що він має право авторства.
Порушенням права авторства є плагіат, тобто оприлюднення(опублікування) повністю або частково чужого твору під іменемособи, яка не є автором цього твору (стаття 50 Закону України «Проавторське право і суміжні права»).У деяких випадках визнання права на авторство є проблематичним. Наприклад, коли відбувається написання твору на замовленнябагатої людини або політичного діяча, які потім публікують твір підвласним іменем. Таких авторів називають гетеронімними.
Право на захист твору від зміни має особливе значення на стадії підготовки твору до обнародування. Порушення права на захистрепутації - одне з тих порушень авторського права, що найчастішезустрічаються.
Національним законодавством перелік особистих немайновихправ автора може бути розширено або уточнено їх зміст. Так, відповідно до законодавства України за автором закріплюється право наавторське ім'я та право на недоторканність твору.
Ім’я автора – це сукупність слів чи знаків, що ідентифікують автора: прізвище та ім’я автора; ім’я та по батькові автора; ініціали автора; псевдонім автора; прийнятий автором знак (сукупність знаків)тощо.
Згідно з правом на авторське ім’я автор може використовуватиабо дозволяти використання твору під своїм справжнім ім'ям; підвигаданим ім'ям, вибраним для позначення свого авторства (псевдонімом) або без позначення імені (анонімно).
Право на авторське ім'я може бути реалізовано шляхом опублікування твору без зазначення імені автора твору (анонімно). Утакому разі воля автора направлена на те, щоб не пов'язувати створений ним твір зі своїм ім'ям. Іноді ім'я автора не зазначають узв'язку з існуючим порядком опублікування тих або інших творів,наприклад, передових статей у газетах і журналах, статей у довідниках і словниках. Авторство на анонімно опублікований твір підтверджується організа¬цією, яка використала твір і якій, як правило,відоме справжнє ім'я.
Право на недоторканність твору означає, що ніхто не має правапереробляти твір без дозволу автора (це положення перенесено зрадянського законодавства). Відповідно до статті 439 Цивільного кодексу України у разі смерті автора недоторканність твору охороняється особою, уповноваженою на це автором. За відсутності такого повноваження недоторканність твору охороняється спадкоємцями автора, а також іншимизаінтересованими особами.
До особистих немайнових авторських прав належить і право наопублікування. Право на опублікування визначає особливий інтересавтора, який не забезпечується ніяким іншим суб’єктивним авторським правом. У автора повинна бути можливість здійснення контролю за випуском в обіг матеріальних носіїв твору. Цей інтерес
потребує суспільного визнання та правового захисту, який можебути гарантовано шляхом закріплення за авторами творів самостійного суб’єктивного права на опублікування.Право на опублікування визначається як визнання за автором
можливості випуску в обіг примірників твору в кількості, достатнійдля задоволення розумних потреб публіки з врахуванням характерутвору. Зазначене право включає і майнові інтереси автора.
Особисті майнові права автора поділяються на дві категорії:позитивні і негативні.
Позитивними є право на обнародування та право на відзив (відкликання), які вимагають активних дій з боку автора щодо реалізаціїсвоїх прав.Негативні або захисні - є інші права авторства, захист репутації,оскільки вони направлені на утримання інших суб’єктів від активнихдій, які можуть порушити права автора.

13.Майнові авторські права.
Майнові права стосовно творів - це права авторів, через які реалізуються матеріально-фінансові інтереси автора.Відповідно до статті 440 Цивільного кодексу України майновимиправами автора на твір є:
а) право на використання твору;
б) виключне право дозволяти використання твору;
в) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в
тому числі забороняти таке використання;
г) інші майнові права, встановлені законодавством.
Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше невстановлено договором чи законом.На відміну від вказаної статті Цивільного кодексу України стаття
15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» право навикористання твору визначає як виключне право. Це є більш коректним, оскільки право на використання твору за своєю юридичноюприродою є виключним. Особливість його полягає у тому, що лишеавтор може вирішувати всі питання, пов’язані з наданням третімособам доступу до творів та щодо доцільності (готовності) твору до
оприлюднення.Автор має стільки прав на використання твору, скільки існує способів можливого його використання не тільки на момент створення,а й протягом строку правової охорони.
У статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»виключне право визначено як майнове право особи, яка має щодотвору, виконання, постановки, передачі організації мовлення,фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, навикористання цих об’єктів авторського права і (або) суміжних прав
лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їхвикористання іншим особам у межах визначеного строку.Відповідно до Цивільного кодексу України та Закону України«Про авторське право і суміжні прав» авторові належать виключні
права дозволяти використання творів такими способами:опублікування (випуск твору в світ) - будь-який спосіб повідомлення твору невизначеному колу осіб, в тому числі видання, публічне виконання, публічний показ, передача по радіо та телебаченню,
відображення в загальнодоступних електронних системах інформації.
Твір не може бути опубліковано, якщо він порушує право людини на таємницю її особистого та сімейного життя, завдає шкоди громадському порядку, здоров’ю та моральності населення.Ніхто не може опублікувати твір без згоди автора, крім випадків,встановлених законом.
У разі смерті автора його правонаступники мають право опублікувати твір, якщо це не суперечить волі автора.
Виключне право суб’єкта авторського права дозволяти іншимособам відтворення твору, що охороняється, будь-яким способом і вбудь-якій формі є основним правом у сфері авторського права.Праву на відтворення присвячено статтю 9 Бернської конвенції.Зазначене право, що становить власне основу авторського права,
було включено до Конвенції лише під час її Стокгольмського пере
гляду в 1967 році.
Переклади творів - це передача твору мовою, відмінною відмови оригіналу.Переклад повинен передавати зміст і стиль твору у достовірному і неспотвореному вигляді. Тому вимогою для здійснення перекладу є отримання відповідного дозволу у автора.
Перекладач працює з текстом, написаним іншою особою, докладаючи при цьому розумові зусилля, передаючи іншою мовою думк автора. Переклад як такий є твором, який не може існувати безтвору, який перекладається.
Право на публічне виконання стосується музичних, драматичних, хореографічних, літературних і деяких інших творів. Зазначен право може реалізуватися по відношенню до ще не оприлюдненихтворів, так і творів, які вже оприлюднені.
Публічне виконання не передбачає обов’язкового без посеред нього «живого» контакту публіки з твором. Воно може опосередковуватися технічними засобами, за допомогою яких розширюєтьсяаудиторія; публіка може перебувати не тільки в тому місці, в якомутвір безпосередньо виконується, а й за його межами. Важливо
лише, щоб твір сприймався публікою одночасно з його сповіщенм.
Публічна демонстрація та публічний показ. Поняття «публічний
показ» включає в себе поняття «публічна демонстрація».Публічний показ – будь-яка демонстрація оригіналу або примірника твору, його виконання, фонограми, відеограми, передачі організації мовлення, в яких зафіксований твір, за згодою суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо або на екрані за
допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо. При публічному показі твір або будь-яка його частину простодемонструють публіці без вчинення автором або іншою особоюбудь-яких активних дій. При цьому відбувається прямий контакт
твору з глядачем.Право на публічний показ може бути здійснено лише щодо тво-
рів, зафіксованих на будь-якому матеріальному носієві.
Право надавати дозвіл на розповсюдження допомагає авторуобмежити територію, на якій розповсюджуватимуться (тобто перебуватимуть у цивільному обігу) виготовлені за його згодою примірники твору.
Якщо примірники правомірно опублікованого твору введені здозволу автора в цивільний обіг шляхом продажу або іншої передачі власності, то допускається їх подальше розповсюдження беззгоди автора і без виплати винагороди.


14.Обмеження авторського права.
Майнові авторські права обмежуються законодавством про авторське право у часі, територіально, а також в окремих випадках – вінтересах суспільства.
Строк чинності авторського праваВідповідно до статті 446 Цивільного кодексу України та статті 28Закону України «Про авторське право і суміжні права» авторське
право на твір виникає внаслідок факту його створення і починаєдіяти від дня створення протягом усього життя автора і 70 роківпісля його смерті.
Але із загального правила передбачено такі винятки:
1) строк охорони творів, створених у співавторстві, діє протягомусього життя і 70 років після смерті останнього співавтора;
2) строк охорони творів посмертно реабілітованих авторів дієпротягом 70 років після їх реабілітації;
3) твір, який уперше було опубліковано після смерті автора, алев межах 30 років після смерті, діє протягом 70 років від датиопублікування твору;
4) для творів, які були обнародувані анонімно або підпсевдонімом, авторське право діє протягом 70 років від датиобнародування. Якщо взятий автором псевдонім не викликаєсумніву щодо особи автора або якщо авторство твору,оприлюдненого анонімно або під псевдонімом,розкривається не пізніше ніж через 70 років після
оприлюднення твору, застосовується загальне правило;
5) у разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) неводночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками,серіями тощо, строк дії авторського права визначаєтьсяокремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини
твору.В усіх зазначених випадках чинність авторського права починається з 1 січня року, наступного за роком, у якому мали місце зазначені юридичні факти.
Твори, на які авторське право скінчилося, вважаються суспільним надбанням.
Вільне використання творів без виплати винагородиВипадки вільного використання творів без виплати авторськоївинагороди встановлено статтями 21-25 Закону України «Про авторське право і суміжні права».Стаття 21 визначає порядок вільного використання творів іззазначенням імені автора.
Відповідно до вказаної статті без згоди автора (чи іншої особи,яка має авторське право), але з обов'язковим зазначенням іменіавтора і джерела запозичення, допускається:
- використання цитат
- використання літературних і художніх творів в обсязі,виправданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях,передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах
навчального характеру;
- відтворення у пресі, публічне виконання чи публічнесповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналахстатей з поточних економічних, політичних, релігійних тасоціальних питань чи публічно сповіщених творів такого жсамого характеру у випадках, коли право на таке відтворення,публічне сповіщення або інше публічне повідомленняспеціально не заборонено автором;
- відтворення з метою висвітлення поточних подій засобамифотографії або кінематографії,
- відтворення у каталогах творів, виставлених на доступнихпубліці виставках, аукціонах, ярмарках або у колекціях;
- видання випущених у світ творів рельєфно-крапковимшрифтом для сліпих;
- відтворення творів для судового і адміністративногопровадження в обсязі, виправданому цією метою;
- публічне виконання музичних творів під час офіційних ірелігійних церемоній, а також похоронів в обсязі,виправданому характером таких церемоній;
- відтворення з інформаційною метою у газетах та іншихперіодичних виданнях, передача в ефір або інше публічнесповіщення публічно виголошених промов, звернень,доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправданомуоставленою метою;
- відтворення твору в цілях і за умов, передбачених статтями22-25 Закону України «Про авторське право і суміжні права».
Відповідно до статті 23 дозволено вільне відтворення примірників твору для навчання.
Окрему групу видів вільного використання творів становлятьдеякі випадки використання комп'ютерних програм.Особа, яка правомірно володіє примірником комп'ютерної програми, має право без згоди автора або іншого суб’єкта авторськогоправа, внести до комп'ютерної програми зміни (модифікації) зметою забезпечення її функціонування на технічних засобах особи,яка використовує ці програми, і вчинити дії, пов'язані з функціонуванням комп'ютерної програми відповідно до її призначення. Вільне використання творів з виплатою винагородиВ умовах, коли визначити масштаби фактичного використання таких творів практично неможливо, Україна,
як і інші країни, ввела до свого законодавства правила, що дозволяють вільне відтворення аудіовізуальних творів і фонограм в особистих цілях («приватне копіювання»), але з обов’язковою виплатоювинагороди авторам, виконавцям і виробникам фонограм.Частиною 2 статті 25 Закону України «Про авторське право і
суміжні права» встановлено, що твори і виконання, зафіксовані уфонограмах, відеограмах, їх примірниках, допускається відтворювати у домашніх умовах виключно в особистих цілях або для звичайного кола сім’ї чи близьких знайомих цієї сім’ї без дозволу автора(авторів), виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм,
але з виплатою винагороди.

15.Поняття суміжних прав.
Цив кодекс глава 37
Сумі
·жні права
· тип прав на інтелектуальну власність, спрямованих забезпечити охорону інтересів фізичних та юридичних осіб, що сприяють створенню творів, які після створення стають доступними для широкого загалу.
Підґрунтям для виникнення суміжних прав є твір автора, який може бути певним шляхом розповсюджений. Наприклад, носіями суміжних прав є диригент і музикант, які виконують твір композитора, студія звукозапису, яка вперше здійснила запис компактного диска співака; телекомпанія, яка транслює свої програми. Чинне цивільне законодавство забезпечує правову охорону суміжних прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення.
Об'єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об'єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу їх вираження є: будь-які способи виконання творів літератури і мистецтва, включаючи твори фольклору;
запис будь-якого виконання або інші звуки на фонограмі;
сповіщення програм шляхом трансляції в ефір і по проводах;
відеограми.
До первинних суб'єктів суміжних прав цивільне законодавство відносить:
· виконавців (актори, співаки, музиканти, диригенти, танцюристи та інші особи, які виконують роль, співають, декламують, особи, які виконують естрадні, лялькові номери);
· виробників фонограм (фізичні або юридичні особи, які вперше здійснили запис будь-якого виконання чи інших звуків на фонограмі плівці, кіноплівці, магнітофонній стрічці тощо);
· організації мовлення (юридичні особи, які використовують твори літератури і мистецтва у своїх передачах як в ефірі, так і по проводах телерадіоорганізації).
Суб'єктами суміжних прав є також інші особи, які набули прав відповідно до договору чи закону.



16. Об’єкти суміжних прав, їх види. Ознаки об’єктів суміжних прав.

Теорія. Згідно ст..449 ЦКУ.
Об'єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об'єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження є:
а) виконання; б) фонограми; в) відеограми; г) програми (передачі) організацій мовлення.
Ознаки: Особливістю суміжних прав є те, що вони являються похідними від авторських прав (прав авторів).
Тому основним принципом виникнення і здійснення суміжних прав є дотримання, перш за все, авторських прав. Суміжні права «йдуть поруч» з авторськими.
Суміжні права, як і авторські,  виникають внаслідок факту створення об’єкту суміжних прав. Для виникнення і здійснення цих прав не потрібна реєстрація або виконання інших формальностей.
Однак, як і в авторському праві, треті особи мають можливість скористатися такими правами ТІЛЬКИ після укладення договору з особою, якій вони належать.

Законодавчі акти ..ЦК України та ЗУ «Про авторське право та суміжні права»

Приклад.Прикладом може бути напис на компакт-диску: ® Музична біржа, 1997.



17. Суб’єкти суміжних прав

Теорія Згідно ст..450. ЦК України Первинними суб'єктами суміжних прав є виконавець, виробникфонограми, виробник відеограми, організація мовлення. За відсутності доказів іншого виконавцем, виробником фонограми, відеограми, програми (передачі) організації мовлення вважається особа, ім'я (найменування) якої зазначено відповідно у фонограмі, відеограмі, їх примірниках чи на упаковці, а також під час передачі організації мовлення.
Суб'єктами суміжних прав є також інші особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону.

Законодавчі акти ЦК України та ЗУ «Про авторське право та суміжні права»

Приклад: Продюсер пісні «Красиво» Костянтин Меладзе ї виконавець цієй пісні Валерій Меладзе є суб’єктами суміжних прав.



18. Виникнення суміжних прав.

Теорія. Згідно ст. 451 ЦК України Виникнення суміжних прав відбувається тоді, коли:
1. Право інтелектуальної власності на виконання виникає з моменту першого його здійснення.
2. Право інтелектуальної власності на фонограму чи відеограму виникає з моменту її вироблення.
3. Право інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення виникає з моменту її першого здійснення.
4. Особа, яка має суміжне право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законом.

Законодавча база: ЦК України та ЗУ «Про авторське право та суміжні права»
Приклад: Продюсер Н створив пісню «Мрія» і надав право виконувати цю пісню виконавцю К. В цей момент виникли суміжні права


19. Загальна характеристика суб’єктивних суміжних прав.

Теорія: Суб'єктивні суміжні права виникають: суб'єктивне право виконавців з моменту виконання твору; суб'єктивне право виробників фонограм з моменту першої фіксації; суб'єктивні права організацій мовлення з моменту першої передачі в ефір.Передусім всі суб'єкти суміжних прав мають використовувати свої суб'єктивні права в такий спосіб, щоб не порушити прав авторів, чиї твори використовуються. Виконавці мають здійснювати свої суб'єктивні права за умови дотримання прав авторів, чиї твори виконують. Виробники фонограм і організації мовлення зобов'язані дотримуватись прав авторів і виконавців. Організації мовлення прав виробників фонограм, авторів і виконавців. Закон не передбачає процедури закріплення виникнення і здійснення суміжних прав. Проте виробники фонограм і виконавці з метою інформування про належність їм суміжних прав, що виникли у процесі створення фонограми, можуть на всіх її примірниках або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак містить латинську літеру Р у колі © та ім'я (найменування) особи, що має суміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми.

Законодавча база. ЦК України та ЗУ «Про авторське право та суміжні права»,Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” і т.д.

Приклад. Співачка Ані Лорак після першого виконання пісні «Мрій» має суб’єктивні права на цю пісню



20.Особисті немайнові суміжні права.




Теорія Немайнові суміжні права надані всім суб'єктам суміжних прав (ст. 423 ЦК та ст. 38 Закону). Проте за обсягом ці права є різними. Так, виробнику фонограми, виробнику відеограми та організації мовлення належить немайнове право на ім'я, тобто на зазначення свого імені або назви на носії і примірниках запису, а також на згадування імені чи назви під час використання об'єкта. Виконавцеві також надано право на ім'я, але воно має більш широкий зміст і включає можливість вимагати згадування його імені у зв'язку з кожним його виступом, записом чи виконанням, якщо це можливо за даних умов використання. Крім того, право виконавця поширюється на можливість використання псевдоніма і згадування під час використання саме псевдоніма, а не дійсного імені виконавця. Поряд з цим виконавець має право на недоторканність свого виконання від дій, які можуть завдати шкоди його честі і репутації. Це право означає, по-перше, можливість протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні. По-друге, воно дозволяє виконавцеві вимагати забезпечення належної якості запису його виконання

Законодавча база ЦК України ЗУ «Про авторське право та суміжні права»
Приклад Під час виконання пісні «Зайка моя» виконавцем Ф. Кіркоровим, його ім’я має більш широке значення ніж ім’я автора пісні, включає можливість вимагати згадування його імені у зв'язку з кожним його виступом

21.Майнові суміжні права.
Теорія Зміст будь-якого майнового права щодо об'єктів суміжних прав складається з таких правомочностей: використання об'єкта, можливість дозволяти використання іншим особам, право перешкоджати неправомірному використанню, у тому числі забороняти таке. Види майнових прав розрізняються за способами використання, які можуть бути різними залежно від того чи іншого об'єкта суміжних прав. Тому види майнових прав виконавця, виробника фонограм чи відеограм, а також організації мовлення передбачені окремо у статтях 453-455 ЦК, а також статтями 39-41 Закону. 

Законодавча база. ЦК України ЗУ «Про авторське право та суміжні права»

Приклад Два авто-техніка сконструювали автомобіль, й вони мають рівні права на використання свого винаходу.
22.Обмеження суміжних прав.
Теорія. Допускаються використання виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, їх фіксація, відтворення і доведення до загального відома без згоди виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення у випадках, передбачених статтями 21-25 цього Закону щодо обмеження майнових прав авторів літературних, художніх і наукових творів, якщо задовольняються такі умови:
а) відтворення зазначених об'єктів здійснюється виключно з метою навчання чи наукових досліджень;
б) право на відтворення, передбачене у пункті "а" цієї частини, не поширюється на експорт відтворених примірників фонограм, відеограм, програм мовлення за межі митної території України; в) за суб'єктами суміжних прав зберігається право на справедливу винагороду з урахуванням кількості відтворених примірників.

Законодавча база ЦК України, ЗУ «Про авторське право та суміжні права»
Приклад. Іван О. та Степан М. написали разом твір «Небо», кожен автор окремо писав розділи. Тобто без згоди кожної з сторін інша сторона не може використовувати розділ автора.


23.Строки охорони авторських прав. Строк охорони суміжних прав.

Теорія.Строк охорони суміжних прав:
Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання. Особисті немайнові права виконавців, охороняються безстроково.
2. Права виробників фонограм і відеограм охороняються протягом 50 років від дати першого опублікування фонограми або їх першого звукозапису, якщо фонограма не була опублікована протягом зазначеного часу.
3. Організації мовлення користуються наданими цим Законом правами їпротягом 50 років від дати першого публічного сповіщення передачі.
4. Закінчення строків захисту суміжних прав настає 1 січня року, наступного за роком, у якому закінчилися передбачені цією статтею строки захисту.
5. До спадкоємців виконавців і правонаступників виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання виконань, фонограм, відеограм, публічні сповіщення, а також право на одержання винагороди у межах установленого цією статтею строку.
Строк охорони авторського права
1. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення і починає діяти від дня створення твору.
2. Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті.
3. Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено.
4. Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора.
5. У разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського права визначається окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору.
6. Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації.
7. Авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування.
8. Будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторського права по відношенню до неоприлюдненого твору вперше його оприлюднює, користується захистом, що є рівноцінним захисту майнових прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір був вперше оприлюднений.

Зконодавча база: ЗУ «Про авторське право та суміжні права»
Приклад: Автор твору «Надія» К втратив авторське право через 70 років після смерті і його спадкоємці не можуть отримувати вигоди від користування даного твору


24.Поняття контрафактних порушень авторських та суміжних прав. Порядок захисту авторських та суміжних прав.
“Контрафакт” походить від фр. сопігеїасііоn  підробка, від лат. сопіга  проти і /асеге  робити, а згідно з нормативним визначенням “контрафактним примірником твору” буде твір, що відтворений, опублікований або розповсюджений з порушенням авторського права і суміжних прав, у тому числі примірник захищених в Україні творів, фонограм і відеограм, що ввозяться на митну територію України без згоди автора чи іншого суб’єкта авторського права або суміжних прав, зокрема з країн, в яких ці твори, фонограми, відеограми ніколи не охоронялися або перестали охоронятися. Тобто законодавець дає визначення не самому поняттю “контрафакт”, а поняттю “контрафактний екземпляр твору”.
З точки зору Митного кодексу, контрафактні товари це товари, які містять об’єкти права інтелектуальної власності, ввезення яких на митну територію України чи вивезення з цієї території призводить до порушення прав власника, які охороняються у відповідності до чинного законодавства України і міжнародними договорами, заключеними у встановленому законом порядку.
Тобто контрафактуне порушення це порушення інтелектуальних прав. Контрафакт це новий продукт, творений на основі існуючого оригіналу. 
У законодавстві Україні знайшли свою легалізацію терміни “контрафактні примірники твору” у ст. 1 Закону України “Про авторське право і суміжні права” та “піратство” у п. “б” ч. 1 ст. 50 того ж закону.
Захист особистих немайнових і майнових прав суб'єкті вавторського права і (або) суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством.(Статья 51. Закону України про авторське право та суміжні права)
Таким чином, захист авторських та суміжних прав проводиться в судовому порядку.
Контрафактні товари часто маркують не справжнім логотипом відомої торгової марки, а схожим на нього логотипом, але із трохи видозміненою назвою, наприклад замість "Gucci» «Guchi". В такому випадку виробники підробок мають можливість  заперечувати факт контрафакту тим, що оригінальне им’я не використовувалось, при цьому покупець часто не знає, як точно виглядає той чи інший логотип і спирається на ледве знайому картинку, купуючи товар.

25.Поняття патентного права, його об’єкти.
Патентне право є важливим інститутом права інтелектуальної власності. Об'єктами правовідносин, що регулюються патентним правом, є результати науково-технічної творчості й художнього конструювання винаходи, корисні моделі й промислові зразки. В основу правової охорони вказаних об'єктів покладено те, що виникнення права інтелектуальної власності на них пов'язується з одержанням охоронного документа, яким засвідчуються права на винаходи, корисні моделі й промислові зразки, патенту. Власне, звідси і походить сам термін «патентне право».
Патентне право можна розглядати в об'єктивному й суб'єктивному значеннях. У першому випадку патентне право є одним з інститутів права інтелектуальної власності. Тому патентне право в об'єктивному розумінні - це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають при створенні й використанні винаходів, корисних моделей й промислових зразків.
У суб'єктивному розумінні патентне право можна визначити як певні юридично забезпечені можливості суб'єкта щодо винаходу, корисної моделі, промислового зразка. При цьому суб'єктивне патентне право можна поділити на дві складові - право на патент і право з патенту.
Об'єктами патентного права є:
винахід;
корисна модель;
промисловий зразок.
Основними джерелами патентного права України є:
Конституція України;
Цивільний кодекс України, в якому право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок врегульоване окремою главою 39;
спеціальні Закони України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та «Про охорону прав на промислові зразки".
Діє також низка підзаконних нормативно-правових актів, зокрема Порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 p. № 1716, Правила складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель, затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 22.01.2001 р. № 22, Правила складання і подання заявки на промисловий зразок, затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 18.02.2002 р. № 110 тощо.
На предприятии при производстве установки теплотрассы использовался метод крепления труб между собой. В последствии физическое лицо, которому стало известно об использовании этого метода заявило о том, что используемый метод крепления запентован и оно является владельцем данного патента. При рассмотрении данного вопроса выяснилось, что в запентованом им методе и методе, используемом юр. лицом имеется небольшая разница .Для зясування чи дійсно використовувався запатентований метод факт використання запатентованого винаходу встановлюється в результаті порівняльного аналізу, який як правило проводить компетентний спеціаліст в області патентного права (див. приклад). При проведенні аналізу оцінюється кожна ознака способу, що охороняється патентом, і використанна у використаному методі і патент визнається застосованим, якщо використано всі ознаки, включені до незалежного пункту формули винаходу, аналізуюється ступінь еквівалентності ознак, відповідність патенту умовам патентоздатності і т.д. Якщо факт використання винаходу підтвербхується, то необхідно пілписувати ліцензійний договір з патентовласником, або призупинити його використання, а власнику патенту виплатити обгрунтовану компенсацію.


26.Поняття та ознаки винаходу. Об’єкти винаходу.
В законодавстві Винахід- це технологічне або технічне рішення, що відповідає критеріям патентоспроможності, тобто новизні, винахідницькому рівню та промисловій придатності
Серед результатів творчої діяльності, які вивчаються патентознав- ством і стають об'єктами авторського, патентного та інших видів правового захисту, винаходу належить центральне місце.
Винахід продукт творчої діяльності, покликаний до життя тими суспільними потребами, задоволення яких не може бути досягнуте вже відомими чи очевидними засобами
У патентознавстві термін винахід вживають на означення не будь- яких продуктів творчої діяльності, а тих, які визнані державою і засвідчені охоронними документами на них. Згідно з нормативними документами про правову охорону об'єктів промислової власності в Україні, винаходу або корисній моделі надається правова охорона, якщо вони не суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та відповідають умовам патентоспроможності.
об'єктом винаходу може бути
продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин), спосіб, а також застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням;
об'єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою.
Основним нормативним джерелом , що регулює винаходи є:Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», Конституція України та ЦКУ.
Наприклад такий Об'єкт винаходу як спосіб – це Процес виконання дій над матеріальним об'єктом за допомогою інших матеріальних об'єктівСпособи виготовлення продуктів; способи, що змінюють стан предметів (обробка, транспортування); способи визначення стану предметів (контроль, діагностика).
















27.Поняття та ознаки корисної моделі.
Поняттям «корисна модель» звичайно охоплюються такі технічні нововведення, що за зовнішніми ознаками дуже нагадують патентоспроможні винаходи, однак є менш значними з погляду їх внеску в рівень техніки.
Поняття «корисна модель» в українському законодавстві сформульовано тому, що така практика охорони корисної моделі існує в більшості країн, які визнають корисну модель. Подібний підхід дозволяє забезпечити охорону абсолютної більшості створюваних рішень.
Винаходи і корисні моделі – близькі між собою результати технічної творчості. Вони мають відповідати таким умовам патентоспроможності, як умови новизни і промислової придатності. Проте до корисної моделі не висувається умова винахідницького рівня. Принципова відмінність  між ними полягає в об’єкті: до винаходів належать продукти і способи, до корисної моделі – констуктивне будування пристрою. До пристроїв як об’єктів винаходів чи корисних моделей належать машини,  механізми, прилади тощо.Об’єктом корисної моделі може бути:
продукт
процес (спосіб), а також нове застосування відомого продукту чи процесу.
Продукт як об’єкт технології – це матеріальний об’єкт, який у результаті діяльності людини. Таким продуктом, зокрема, є пристрій, механізм, система (комплекс) взаємодіючих пристроїв, споруда, виріб, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини  та інший біологічний матеріал, у тому числі трансгенна рослина і тварина. Процес як об’єкт технології – це дія або сукупність дій, виконуваних щодо продуктів та інших матеріальних об’єктів за допомогою принаймні одного продукту і спрямованих на досягнення певного технічного результату. Таким процесом, є виготовлення, обробка, переробка продукту та контролювання його якості, перетворення речовини, енергії, даних, вимірювання параметрів,  діагностування, лікування, керування процесом, який є об’єктом технології.
Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі"
Прикладами корисної моделі є пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин. Наприклад машинні амортизатори різних моделей, що не були запатентовані до цього часу.

28.Поняття та ознаки промислового зразка, його види.
Промисловий зразок - це результат творчої діяльності людини, що спрямована на досягнення декоративності зовнішнього вигляду виробу. Промисловий зразок повинен задовольняти як естетичні так і ергономічні потреби споживачів, тобто бути виріб має бути зовнішньо привабливим і у той же час бути здатним виконати призначену йому функцію.
Промислові зразки можуть бути об'ємними (моделі), площинними (малюнок) чи комбінованими
Об'ємні промислові зразки являють собою композицію, в основі якої лежить об'ємно-просторова структура. Наприклад, зовнішній вигляд меблів, машин, приладів і ін.
Площинні промислові зразки являють собою композицію, в основу якої лежить лінійно-графічне співвідношення елементів, що не може сприймаються візуально як об'ємне, наприклад, зовнішній вигляд килима, хустки, тканини й ін.
Комбіновані промислові зразки характеризуються загальними ознаками, властивим об'ємним і площин- ним зразкам. Наприклад, зовнішній вигляд інформаційної, виставочної конструкції, будівельної лицюваль- ної плитки й ін.
Тлумачення ознак промислового зразка повинне здійснюватись в межах опису промислового зразка. Тому дуже важливо для заявника правильно скласти опис до промислового зразка і визначити істотні ознаки. Перелік суттєвих ознак промислового зразка призначений для адекватного тлумачення, відображеної на фотографіях сукупності істотних ознак, що визначають обсяг правової охорони, що проситься, наданим патентом на промисловий зразок.
Ознаки відносяться до істотних, якщо вони впливають на формування зовнішнього вигляду виробу, що має естетичні та ергономічні особливості.
В Україні промислові зразки, що відповідають такій ознаці як[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], можуть отримувати правову охорону у вигляді [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] на промисловий зразок. 
На приклад Для характеристики художньо-конструкторських рішень, що мають площинну композицію(наприклад, тканини, килими, хустки і т.п.), використовуються зокрема, ознаки:
лінійно-графічне співвідношення елементів орнаменту; 
колористичне рішення;
характер фактури (переплетення ниток тканини).
Відповідно до Закону "Про охорону прав на промислові зразки" об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.
З 1 липня 1994 року в Україні діє Закон України "Про охорону прав на промислові зразки"
Також нормативно закріплене право в ЦКУ, Конституції
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] у вигляді [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]  гарний приклад утилітарного виробу, зовнішній вигляд якого має естетичну цінність і ї промисловим зразком.

29.Суб’єкти патентного права.
Суб’єкт – активно або пасивна діюча особа, що є носієм певних прав та обов’язків.
Суб’єкти патентного права:
Автором  є фізична особа, творчими можливостями якої було створено об’єкт патентного права. Автори можуть передавати свої майнові права або їх частину іншим особам, тому автор і патентовласник можуть не бути однією особою.
Інші особи, що мають право на винахід, корисну модель, промисловий зразок. До них відносяться правонаступники і  спадкоємці.
Патентновласники – це фізична або юридична особа, яка володіє, користується та розпоряджується патентом.
Патентні повірені – це професійні діячі на ринку патентно-правових послуг.
Держава.
Основними джерелами права є:
Конституція України;
Цивільний кодекс України, в якому право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок врегульоване окремою главою 39;
спеціальні Закони України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та «Про охорону прав на промислові зразки".
Діє також низка підзаконних нормативно-правових актів, зокрема Порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 p. № 1716, Правила складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель, затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 22.01.2001 р. № 22, Правила складання і подання заявки на промисловий зразок, затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 18.02.2002 р. № 110 тощо.
Прикладом суб’єкта є: Володілець патенту - особа, якій належить патент на винахід, корисну модель, промисловий зразок. Патент видається заявникові. Тобто в разі видачі патенту особа, яка була заявником, стає володільцем патенту. Але за певних умов право на одержання патенту може належати іншій особі (роботодавцю, правонаступнику). У такому разі винахідник (автор промислового зразка) і володілець патенту будуть різними особами.


30.Право попереднього користувача на винахід, корисну модель, промисловий зразок.
Згідно ч. 1 ст. 31 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі":
ППопередній користувач – це “Будь-яка особа, яка до дати подання до Установи заявки або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету в інтересах своєї діяльності з комерційною метою добросовісно використала в Україні технологічне (технічне) вирішення, тотожне заявленому винаходу(корисній моделі), чи здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, зберігає право на безоплатне продовження цього використання або на використання винаходу (корисної моделі), як це передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користування).
Попередній користувача має право на безоплатне продовження використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка або використання, яке передбачалося підготовкою до такого використання.
При цьому використанням винаходу або корисної моделі визнається: виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), застосування такого продукту, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого продукту в зазначених цілях; застосування процесу, що охороняється патентом, або пропонування його для застосування в Україні, якщо особа, яка пропонує цей процес, знає про те, що його застосування забороняється без згоди власника патенту або, виходячи з обставин, це і так є очевидним.
Продукт визнається виготовленим із застосуванням запатентованого винаходу або корисної моделі, якщо при цьому використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу чи корисної моделі, або ознаку, еквівалентну їй. Процес, що охороняється патентом, визнається застосованим, якщо використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу, або ознаку, еквівалентну їй.
Слід підкреслити, що відповідно до ст. 31 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" право попереднього користування обмежується тим обсягом використання тотожного заявленому винаходу вирішення, яким воно було на дату подання заявки.
Використанням промислового зразка, право на яке має попередній користувач визнається виготовлення виробу із застосуванням запатентованого промислового зразка, застосування такого виробу, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого виробу в зазначених цілях. Виріб визнається виготовленим із застосуванням запатентованого промислового зразка, якщо при цьому використані всі суттєві ознаки промислового зразка.
У листі Вищого господарського суду від 14.02.2007 р. N 01-8/78 підкреслюється, що необхідною передумовою визнання права попереднього користування промисловим зразком є факт використання саме зареєстрованого промислового зразка (виготовлення виробу з використанням всіх його суттєвих ознак). Право попереднього користувача у суб'єкта господарювання може бути лише в тому випадку, коли він до дати подання до відповідної установи заяви, або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету в інтересах своєї діяльності добросовісно використав в Україні заявлений промисловий зразок чи здійснив значну і серйозну підготовку для такого використання.
3. Тобто, попередній користувач має право на безоплатне продовження використання винаходу, корисної моделі або промислового зразка, але позбавлений права заборонити його використання іншою особою та надавати чи передавати іншим особам права на такий об'єкт.
Право попереднього користувача не може бути об'єктом цивільного обороту. Законодавство містить лише єдиний виняток із даного правила, сформульований у ч. 2 ст. 470 ЦК України - право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано винахід, корисну модель, промисловий зразок або здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання. У разі виникнення спору факт "значимості" та "серйозності" підготовки до використання незапатентованого технічного рішення для підтвердження права переднього користувача необхідно доводити у судовому порядку.
Основним нормативним джерелом є
Конституція України;
Цивільний кодекс України, в якому право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок врегульоване окремою главою 39;
спеціальні Закони України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та «Про охорону прав на промислові зразки".
Діє також низка підзаконних нормативно-правових актів, зокрема Порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 p. № 1716, Правила складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель, затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 22.01.2001 р. № 22, Правила складання і подання заявки на промисловий зразок, затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 18.02.2002 р. № 110 тощо.
Наприклад, якщо існує підприємство, що виготовляє автомобільні амортизатори але не патентує їх і через деякий час зявляється інша особа, що патентує ці амортизатори, або тотожні їм, то підприємство може й надалі випускати амортизатори без будь-якого відшкодування

31.Поняття патенту, його види і строки дії.
патент державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності або його структурного (відокремленого) підрозділу займатися визначеними у Законі видами діяльності.    Торговий патент придбавається суб'єктами підприємницької діяльності, предметом діяльності яких є вищевказані види. Підставою для придбання торгового патенту є заявка, оформлена відповідно до Закону. Встановлення будь-яких додаткових умов щодо придбання торгового патенту не дозволяється.    Торговий патент видається за плату суб'єктам підприємницької діяльності державними податковими органами за місцезнаходженням цих суб'єктів або місцезнаходженням їх структурних (відокремлених) підрозділів, суб'єктам підприємницької діяльності, що провадять торговельну діяльність або надають побутові послуги (крім пересувної торговельної мережі), за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання побутових послуг, а суб'єктам підприємницької діяльності, що здійснює торгівлю через пересувну торговельну мережу, за місцем реєстрації цих суб'єктів.
Виходячи зі змісту Закону “Про патентування...”, розрізняються три види торгових патентів:    - звичайний торговий патент;    - пільговий торговий патент патент, який видається суб'єктам підприємницької діяльності або їх структурним (відокремленим) підрозділам, які здійснюють торговельну діяльність виключно з використанням певних видів товарів вітчизняного виробництва, зазначених у Законі “Про патентування...”. У разі придбання пільгового торгового патенту суб'єкт підприємницької діяльності вносить одноразову плату у розмірі 25 гривень за весь термін дії патенту.    - короткотерміновий торговий патент патент, термін дії якого на здійснення торговельної діяльності становить від 1 до 15 днів. Він придбавається у разі проведення ярмарків, виставок-продажів та інших короткострокових заходів, пов'язаних з демонстрацією і продажем товарів, за місцем здійснення зазначеної діяльності. Вартість короткотермінового торгового патенту на здійснення торговельної діяльності за один день встановлюється у фіксованому розмірі 10 гривень.
Термін дії правової охорони залежить від об'єкту інтелектуальної власності, котрий  запатентований або зареєстрований в Патентному відомстві обраної країни.
  1. Термін дії патенту на винахід діє 20 років, без повторної можливості продовження. При цьому щорічно необхідно сплачувати держмито - у такий спосіб як би продовжувати термін дії патенту.
    Виключенням може бути хіба що термін дії патенту, де об'єктом винаходу  є лікарський засіб, засіб захисту тварин, засіб захисту рослин. В цьому випадку термін дії патенту на винахід в Україні може бути продовжений ще на 5 років.
      2. Термін дії патенту на корисну модель дорівнює 10 рокам, без можливості продовження терміну виданого охоронного документа в Україні. При цьому необхідно щорічно продовжувати термін дії патенту на корисну модель за допомогою уплати держзбору.
     3. Термін дії патенту на промисловий зразок становить 10 років та може бути продовжений повторно на 5 років. Термін продовження дії патенту на промисловий зразок можна застосувати один раз.
   За підтримання дії патенту сплачується відповідний щорічний держзбір.
Основними джерелами патентного права України є:
Конституція України;
Цивільний кодекс України, в якому право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок врегульоване окремою главою 39;
спеціальні Закони України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та «Про охорону прав на промислові зразки".
Діє також низка підзаконних нормативно-правових актів, зокрема Порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 p. № 1716, Правила складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель, затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 22.01.2001 р. № 22, Правила складання і подання заявки на промисловий зразок, затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 18.02.2002 р. № 110 тощо.
Прикладом патенту в Україні можна навести промислові зразки, що відповідають такій ознаці як [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Вони можуть отримувати правову охорону у вигляді патенту.
Наприклад можна надати патент на виготовлення тюльпано-подібних стільців.



32.Патентування винаходу і корисної моделі.
ТЕОРІЯ Винаходом (корисною моделлю) називають результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології. Винаходом (корисною моделлю) може бути: пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини; процес або спосіб; нове застосування відомого продукту чи процесу.
Щоб отримати правову охорону, винахід повинен задовольняти трьом критеріям: винахід повинен бути новим; винахід повинен бути неочевидним (тобто мати винахідницький рівень); винахід повинен бути придатний до використання у промисловості.
Корисна модель може отримати правову охорону, якщо вона відповідає двом критеріям: корисна модель повинна бути новою; корисна модель повинна бути придатна до використання у промисловості. Право власності, пріоритет і авторство на винахід (корисну модель) підтверджується патентом, який видається Державним департаментом інтелектуальної власності. В Україні термін дії патенту на винахід становить 20 років від дати подання заявки. Термін дії патенту на корисну модель - 10 років.  Для винаходів, що стосуються лікарських засобів, пестицидів і агрохімікатів, передбачена можливість продовження терміну дії патенту до 25 років. Основним законодавчим актом в Україні щодо винаходів та корисних моделей є [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] ,Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України: «Порядок надання Кабінетом Міністрів України дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі ) чи зареєстрованої топографії інтегральної мікросхеми»; Відомчі нормативно-правові акти, Міжнародні договори, адміністративні функції яких виконує ВОІВ: Договір про патентну кооперацію, Договір про патентне право, Паризька конвенція про охорону промислової власності.
ПРИКЛАД 12 листопада 2012 року Державною службою інтелектуальної власності України до відповідного державного реєстру внесено стотисячний патент України на винахід «Спосіб підвищення ефективності хіміотерапії резистентних до хіміотерапії злоякісних пухлин»

















33.Патентування промислового зразка.
ТЕОРІЯПромисловим зразком називають результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання. Промисловим зразком може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу. Промисловий зразок може бути зареєстрованим, якщо він є новим та оригінальним. Право власності на промисловий зразок засвідчується патентом. Строк дії патенту на промисловий зразок становить 10 років і продовжується за клопотанням власника патенту, але не більш як на п'ять років.Необхідно підкреслити, що патентом на промисловий зразок захищається лише зовнішній вигляд об'єкта (наприклад, дизайн електричної кавоварки, форма пляшки для пива, зовнішній вигляд трактора). Внутрішня конструкція виробу, принцип взаємодії його окремих частин і механізмів не буде захищатися патентом на промисловий зразок, для їх захисту необхідно отримати [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].Для отримання патенту України на промисловий зразок необхідно подати заявку до патентного відомства України (Укрпатент).
Основним законодавчим актом України щодо промислових зразков є [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], відомчі нормативно-правові акти: Положення про Державний реєстр патентів України на промислові зразки, Інструкція про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на промисловий зразок та видачу ліцензії на використання промислового зразка, Правила складання та подання заявки на промисловий зразок, міжнародні договори Гаазький Акт Гаазької угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків. ПРИКЛАДОкрім цього, промисловий зразок може бути комбінованим таким, що поєднує в собі елементи дво- і тривимірного промислового зразка, наприклад, годинник із плоским оригінальним циферблатом.Не секрет, що зовнішній вигляд продукції відіграє ключове значення, адже споживачі досить часто купують не продукт, а упаковку, тобто зовнішній вигляд цієї продукції. Так, наприклад, деякий час автомобілі KIA випускалися за ліценцією компанії MAZDA і багато моделей містять той же двигун, охолоджувальну та ходову системи. Проте споживач при  достатньому бюджеті саме обирає автомобілі MAZDA. Воснові такого вибору є декілька причин, і одна з них зовнішній вигляд. Саме тому варто і потрібно захищати зовнішній вигляд продукції.





















34.Загальна характеристика суб’єктивних прав, що випливають із патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок.
ТЕОРІЯ Патентне право у суб'єктивному значенні - це система майнових та особистих немайнових прав конкретного суб'єкта, що пов'язані з певним винаходом, корисною моделлю чи промисловим зразком. Право власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок засвідчується патентом, який надає його власнику виключне право на використання зазначених об'єктів на свій розсуд, якщо таке використання не порушує права інших власників патентів. Якщо патент на винахід, корисну модель чи промисловий зразок видано кільком особам, то відносини між ними визначаються на підставі угоди. Якщо такої угоди немає, то кожний власник патенту має право використовувати винахід, корисну модель чи промисловий зразок на свій розсуд. Проте жоден з них не має права видавати ліцензію на використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка та передавати право власності на зазначені об'єкти іншим особам без згоди решти власників патенту.Власник патенту має право забороняти будь-кому використовувати винахід, корисну модель і промисловий зразок без його дозволу, за винятком випадків, передбачених законодавством. Право власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок може відчужуватися будь-яким способом, не забороненим законом, будь-якій третій особі правонаступнику. Власник патенту має право дати дозвіл будь-якій особі (видати ліцензію) на використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка. Права, що випливають з патенту, діють від дати публікації відомостей про його видачу за умови сплати річного збору за підтримання чинності патенту (сплачується починаючи від дати подання заявки). Документ про першу сплату зазначеного збору має надійти до Держпатенту України одночасно з документом про сплату збору за видачу патенту.
Нормативна база: міжнародні договори : Паризькою конвенцією про охорону промислової власності, ЗУ "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності" , ЗУПро охорону прав на винаходи і корисні моделі, ЗУ Про охорону прав на промислові зразки.
Наприклад дозвіл на користування ТМ «Кока-кола», МакДоналс тощо.
















35.Обов’язки, що виплавають із патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок.
ТЕОРІЯ Якщо винахід (корисна модель, промисловий зразок) не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом 3-х років, починаючи від дати публікації відомостей про видачу патенту або від дати, коли використання винаходу (КМ, ПЗ) було припинено, то будь-яка особа, яка має бажання використовувати винахід (КМ, ПЗ) у разі відмови власника патенту від укладання ліцензійного договору, може звернутись до суду із заявою про надання їй дозволу на використання винаходу (КМ, ПЗ). Якщо власник не доведе, що невикористання винаходу (КМ, ПЗ) зумовлено поважними причинами, суд виносить рішення про надання дозволу цій особі на використання винаходу (КМ, ПЗ) з визначенням обсягу використання, строку дії дозволу, розміру та порядку винагороди. (Так звана примусова ліцензія). Власник патенту зобовязаний дати дозвіл (видати ліцензію) на використання винаходу (КМ, ПЗ) власнику пізніше виданого патенту, якщо винахід (КМ, ПЗ) останнього призначений для досягнення іншої мети або має значні техніко-економічні переваги і не може використовуватись без порушення прав першого власника. Надання такого дозволу може бути обумовлене відповідним дозволом власника пізніше виданого патенту, який зобовязаний дати дозвіл, якщо його винахід (КМ, ПЗ) удосконалює винахід (КМ, ПЗ) власника раніше виданого патенту або призначений для досягнення тієї ж мети. Аналогічно в судовому порядку може бути припинена дія свідоцтва на товарний знак, який не використовується протягом трьох років.Нормативна база, ЗУПро охорону прав на винаходи і корисні моделі, ЗУ Про охорону прав на промислові зразки.Наприклад в Україні припинена дія свідоцтва на товарний знак «Малятко».

















36.Обмеження патентних прав.
ТЕОРІЯ Обмеження патентних прав – це дії, що не признаються порушенням прав патентовласника. Випадки обмеження патентних прав передбачаються в національному законодавстві України (Закон України «Про охорону прав на винахід і корисну модель») і міжнародному законодавстві. Перелік випадків обмеження патентних прав завжди є вичерпним. Не визнається порушенням прав, що випливають з патенту, використання запатентованого винаходу (корисної моделі): в конструкції чи при експлуатації транспортного засобу іноземної держави, який тимчасово або випадково перебуває у водах, повітряному просторі чи на території України, за умови, що винахід (корисна модель) використовується виключно для потреб зазначеного засобу; без комерційної мети; з науковою метою або в порядку експерименту; за надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія тощо) із сповіщенням власника патенту одразу, як  це стане практично можливим та виплатою йому відповідної компенсації.Не визнається порушенням прав, що випливають з патенту, введення в господарський обіг виготовленого із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі) продукту будь-якою особою, яка придбала його без порушення прав власника. Продукт, виготовлений із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), вважається придбаним без порушення прав власника патенту, якщо цей продукт був виготовлений і (або) після виготовлення  введений в обіг власником патенту чи іншою особою за його спеціальним дозволом (ліцензією).Нормативні документи ЗУ "Про охорону прав на промислові зразки", Закон України «Про охорону прав на винахід і корисну модель»ПРИКЛАДВикористання Програмного забезпечення. Для фізичних кінцевих користувачів. Програмне забезпечення надається та може використовуватися тільки в особистих, некомерційних цілях відповідно до цих "Загальних положень і умов Google" і документації Програмного забезпечення. Для корпоративних користувачів. Програмне забезпечення може використовуватися компанією та її співробітниками для внутрішнього використання відповідно до цих "Загальних положень і умов Google" і документації Програмного забезпечення (фізичні та корпоративні кінцеві користувачі називаються в цьому документі "Ви"). Обмеження. У разі відсутності спеціальної ліцензії від компанії Google забороняється використовувати Програмне забезпечення разом з іншими продуктами, системами або програмами, встановленими або пов’язаними в інший спосіб із транспортними засобами для або у зв’язку з наступним:(a) Створення маршруту в реальному часі (в тому числі, без обмежень, поетапного створення та інших типів створення маршруту з використанням датчика).(б) у будь-яких системах або функціях для автоматичного або автономного контролю поведінки транспортного засобу; або(c) Відправлення, керування флотом і використання подібних застосунків. Забороняється використання Програмного забезпечення, якщо таке використання надає вам або будь-якій іншій особі доступ до великої кількості завантажень, а також до даних стосовно широти та довготи. Ви погоджуєтеся не використовувати Програмне забезпечення для масового другу або завантаження зображень, даних та іншого вмісту.







37.Порушення патентних прав.
ТЕОРІЯ Зазначимо, що українське законодавство передбачає кримінально- правову відповідальність за деякі порушення патентних прав. Відповідно до ч. 1 ст. 177 КК України злочином є незаконне використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи товарного знака, якщо ці дії завдали матеріальної шкоди у великих розмірах. Незаконне використання винаходів, промислових зразків, корисних моделей, товарних знаків охоплює будь-яке несанкціоноване власником патенту виготовлення або запровадження виробу із застосуванням об'єктів інтелектуальної власності. Склад патентного злочину стосовно використання об'єктів інтелектуальної власності без дозволу чи ліцензії є матеріальним. Ідеться про завдані у великих або особливо великих розмірах збитки. Особа вважається невинною, поки її вина не встановлена судом, а порушення кримінальної справи можливе лише за скаргою потерпілого. При порушенні патентних прав власник патенту має право вимагати: припинення дій, що порушують або створюють загрозу порушення його права, і відновлення становища, що існувало до порушення; стягнення завданих збитків, включаючи неодержані доходи; відшкодування моральної шкоди; вжиття інших передбачених законодавчими актами заходів, пов'язаних із захистом прав власника патенту.
Нормативна база: Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»,Закон України «Про охорону прав на промислові зразки», Законом України «Про авторське право і суміжні права», Закон України «Про охорону прав на сорти рослин», Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем», Кримінальний кодекс Ст 176-177, Стаття 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення
ПРИКЛАД Кримінальним порушенням є незаконне відтворення, розповсюдження виконання фонограм і програм мовлення, а також їх незаконне тиражування та розповсюдження па аудіо - та відеокасетах, дискетах та інших носіях інформації. Відповідно до Закону України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів і фонограм» від 23 березня 2000 р. відтворенням визнається виготовлення одного або більше примірників аудіовізуального твору чи фонограми у будь-якій матеріальній формі, у тому числі в звуком або відеозапису, а також запис твору чи фонограми для тимчасового або постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній чи іншій формі, яку «читає машина». Розповсюдженням примірників аудіовізуальних творів чи фонограм визнається випуск в обіг примірників аудіовізуальних творів чи фонограм і будь-які дії розповсюджувачів цих примірників, що спричиняють, незалежно від способу, передачу права власності або передачу права володіння, права користування або права розпорядження на ці примірники.













38.Порядок захисту патентних прав.
Юрисдикційна форма захисту патентних прав, у свою чергу, передбачає судовий та адміністративний порядок їх захисту.
Адміністративний порядок захисту патентних прав означає подання заперечень до Апеляційної палати Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України. Заперечення може бути подане заявником на будь-яке рішення установи через відмову в наданні патенту. Воно має стосуватися однієї заявки і містити обґрунтування неправомірності рішення, що оскаржується. До заперечення додається документ, який підтверджує сплату відповідного збору. В разі пропущений терміну подання заперечення заявник може клопотати про його відновлення, підтвердивши наявність поважних причин і сплативши спеціальний збір за відновлення пропущеного терміну. Головою Апеляційної палати призначається колегія у складі не менше трьох членів цієї палати для ведення справи. Колегія розглядає заперечення і подані матеріали в присутності заінтересованих осіб, її рішення приймаються простою більшістю голосів. Затверджене наказом голови Державного департаменту рішення колегії набуває статусу рішення Апеляційної палати та надсилається заявнику. До затвердження рішення в місячний термін від дати його прийняття колегією може бути внесений протест на це рішення. Протест має бути розглянутий старим або новим складом колегії упродовж місяця. Рішення, ухвалене за протестом, є остаточним рішенням Апеляційної палати. Воно може бути скасоване тільки судом. Рішення Апеляційної палати може бути оскаржене заявником у судовому порядку упродовж шести місяців від дати його одержання. Всі інші спори щодо прав інтелектуальної власності розглядаються судами, зокрема господарськими. В судах вирішуються спори щодо: визнання охоронного документа недійсним; право авторства на винахід, корисну модель чи промисловий зразок; встановлення власника патенту; порушення права на використання запатентованого винаходу, ко рисної моделі чи промислового зразка та інших майнових прав власника патенту; укладання та виконання ліцензійних договорів; надання примусової ліцензії; право попереднього користувача; виплату винагороди автору роботодавцем.
Цивільно-правові способи захисту патентних прав є передбаченими законом заходами примусового характеру, за допомогою яких здійснюються визнання і відновлення порушених прав та інтересів творців винаходів, корисних моделей і промислових зразків, а також власників прав на них, припинення порушень та майновий вплив на порушників. У Законі України "Про охорону прав на промислові зразки" ці заходи не передбачені, але перелік можливих способів захисту суб'єктивних цивільних прав міститься у ст. 16 ЦКУ та у ст. 34 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі". До них, зокрема, належать вимоги про: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Кримінально-правова відповідальність передбачається за деякі порушення патентних прав. Так, згідно із частиною першою ст. 177 Кримінального кодексу України злочином є незаконне використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, якщо ці дії завдали матеріальної шкоди у великому розмірі. За їх вчинення винний карається штрафом від 100 до 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на термін до двох років з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення. Частина друга ст. 177 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за незаконне використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, якщо його вчинено повторно або завдано матеріальної шкоди в особливо великому розмірі. Покарання за цей злочин штраф від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправні роботи на термін до двох років, або позбавлення волі до двох років, із конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення. Матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а в особливо великому розмірі якщо вона у 200 і більше разів перевищує вказаний неоподатковуваний мінімум.
НОРМАТИВНА БАЗАЗахист патентних прав засобами цивільного права здійснюється передусім патентними законами України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про промислові зразки», «Про охорону прав на сорти рослин», «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» тощо
ПРИКЛАДЯк приклад можна навести патент, що отримала фірма Sightsound, яка заявила про виключні права на будь-яке вивантаження музики або відеозаписів із Інтернет [2]. Інша корпорація Time Warner's America Online у 2002 році запатентувала технологію програми обміну миттєвими повідомленнями, до яких належить відома “ICQ”. Патент покрив фактично усі основні функції “ICQ”, що стало неприємною несподіванкою для конкурентів Microsoft і Yahoo, які мають подібні програми. Адже America Online є володільцем цієї технології і має можливість ініціювати позови проти будь-якої компанії, що створила подібне програмне забезпечення після дати реєстрації цього патенту. Наприклад, на просторі СНД існує аналог “ICQ” “Агент Mail.ru”Законодавство кожної країни має свою специфіку, але обман патентного відомства може обернутися значними негативними наслідками для лжевинахідника. Наприклад, у США лише сам винахідник може подати заявку на отримання патенту, тому він підписує клятву, в якій називає себе дійсним і першим винахідником. При таких обставинах доказ того, що він був раніше знайом з сутністю технічного рішення, про винайдення якого дав клятву, утворює склад злочину “лжесвідчення”, що належить до категорії тяжких. Окрім цього, незаконне отримання патенту може бути розцінено як кримінально переслідувана монополістична діяльність. Згідно з американським патентним законодавством винахідник зобов'язаний повідомити патентне відомство про відомі йому схожі посилання з рівня техніки, які можуть заперечити новизну чи неочевидність (винахідницький рівень) його винаходу







































39.Поняття правової охорони засобів індивідуалізації суб’єктів цивільного обігу, товарів та послуг.
При вузькому тлумаченні засоби індивідуалізації являють собою спеціальні позначення чи комбінації позначень, які не вводять в оману споживачів та придатні для ідентифікації юридичних осіб - підприємців, товарів, послуг чи походження товарів з географічного місця, де їх характеристики значною мірою співвідносяться з географічним походженням. На такі засоби поширюється правовий режим інтелектуальної власності, проте наявність особливого функціонального призначення та специфіка суб'єктивних прав зумовлює особливу їх охорону, самостійну стосовно об'єктів авторського та патентного права. Як елемент системи охорони права інтелектуальної власності засоби індивідуалізації слід розуміти у вузькому значенні. Правова охорона засобів індивідуалізації має свої особливості, зумовлені специфікою об'єкта та функціональним призначенням засобів, індивідуалізації, що дозволяють їх відмежувати від результатів творчості, що охороняються авторським та патентним правом.Насамперед, засоби індивідуалізації не є технічними рішеннями та самі по собі не є творчими досягненнями у сфері літератури, науки або мистецтва, а являють собою спеціальні позначення словесного, графічного чи іншого характеру, що використовуються для розрізнення суб'єктів цивільних правовідносин, виробленої ними продукції чи наданих послуг. Для отримання правової охорони позначення має бути новим. При цьому, новизна засобу індивідуалізації розуміється не в абсолютному значенні як світова новизна, а у відносному, тобто позначення має бути новим щодо раніше зареєстрованих чи заявлених на реєстрацію засобів індивідуалізації у межах території відповідної держави щодо однорідних товарів чи послуг або однорідного характеру господарської діяльності. НОРМАТИВНА БАЗА: Цивільний кодекс України, ЗУ Про охорону прав на знаки для товарів і послуг, ЗУ Про охорону прав на зазначення походження товарів,Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності СОТ.
ПРИКЛАД Так, не може бути зареєстрованим як торговельна марка позначення "Арріе" для комп'ютерів та високоточної техніки з огляду наявність раніше зареєстрованої марки американського виробника, проте це позначення може отримати правову охорону стосовно товарів, не пов'язаних з комп'ютерами (наприклад виробів текстильної або хімічної промисловості). Тобто, правова охорона засобів індивідуалізації не є абсолютно безмежною. Вона обмежується певною сферою господарської діяльності, характером продукції чи формою господарювання, у рамках якої управомочений суб'єкт має виключні права на використання відповідного засобу індивідуалізації.



40.Поняття комерційного найменування, його структура.
Законодавство України не містить легального визначення комерційного найменування, проте на підставі норм ЦК України комерційне найменування можна визначити як оригінальне позначення юридичної особи, що займається підприємництвом, яке дозволяє індивідуалізувати її серед інших осіб та не вводить в оману споживачів щодо справжнього характеру діяльності особи.
Кожне комерційне найменування має визначену структуру та складається з двох частин - корпуса та додатка. Корпус є обов'язковою частиною будь-якого комерційного найменування. Він повинен містити вказівку на організаційно-правову форму юридичної особи. До корпуса додається допоміжна частина - додаток, елементи якої поділяються на обов'язкові та факультативні. Обов'язковим додатком є спеціальне оригінальне ідентифікуюче позначення юридичної особи. Інші додатки, наприклад вказівки "універсальний", "спеціалізований" тощо, відносяться до числа факультативних елементів, що можуть включатися до комерційного найменування за розсудом його власника.
Законодавча база: ЦКУ
Приклад: у комерційному найменуванні "товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "Весна" обов'язковим додатком є словесне позначення "Весна", факультативним - "науково-виробничий центр", а корпусом - вказівка на організаційно-правову форму юридичної особи - товариство з обмеженою відповідальністю.

41.Суб’єкти права на комерційне найменування.
В ст. 489 ЦК вживається термін «особа» для зазначення суб'єкта права інтелектуальної власності на комерційне найменування. Лише у ст. 491 ЦК зазначається на ліквідацію юридичної особи як на підставу припинення чинності майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування. Але це не може бути достатнім для твердження про те, що суб'єктом права інтелектуальної власності на комерційне найменування може бути тільки юридична особа. Стосовно багатьох прав і правовідносин (зобов'язань) зазначається на те, що вони припиняються в зв'язку з ліквідацією юридичної особи. Проте це не перешкоджає фізичним особам набувати таких прав чи вступати у відповідні правовідносини. Отже, суб'єктами права інтелектуальної власності на комерційне найменування можуть бути не тільки юридичні, а і фізичні особи. 2. Суб'єктом права інтелектуальної власності на комерційне найменування може бути тільки суб'єкт, що здійснює комерційну господарську діяльність, підприємництво, як воно визначається в ст. 42 ГК 
Законодавча база: ЦКУ, Господарський кодекс України
Приклад: Зокрема, особа, що зареєстрована як підприємець, може мати комер ційне найменування та використовувати його. Ця особа має право, але не зобов'язана використовувати на вивісках, упаковці, в рекламі своє прізвище та ім'я. Вона може від крити, наприклад, мережу магазинів, присвоївши їм своє комерційне найменування.

42.Загальна характеристика майнових прав на комерційне найменування.
Майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найменування є: 1) право на використання комерційного найменування; 2) право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання; 3) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом (ст. 490 ЦК). Використанням комерційного найменування визнається, зокрема: нанесення його на будь-який товар, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов’язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням комерційного найменування з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги; застосування його в діловій документації чи в рекламі та у мережі Інтернет, у тому числі у доменних іменах.
Законодавча база: ЦКУ
43.Зміст майнових прав на комерційне найменування.
Майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування
1. Майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найменування є:
1) право на використання комерційного найменування;
2) право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання;
3) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
2. Майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування передаються іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною.
Законодавча база: ЦКУ Стаття 490.


44.Порушення права на комерційне зазначення.
До порушень прав на комерційне найменування належить неправомірне використання спеціальної частини комерційного найменування, призначеної для розрізнення комерційних організацій. При розгляді спору про порушення прав на комерційне найменування суд враховує наявність чи відсутність реальної небезпеки переплутування комерційних організацій з тотожними або схожими найменуваннями.
Права на комерційне найменування можуть бути порушені також через використання комерційного найменування в знаку для товарів і послуг, власником прав на який є інша комерційна організація. Згідно з п. З ст. 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не допускається реєстрація знаків відомих на території України комерційних найменувань або їх частини, права на які належать іншим особам, що одержали права на ці найменування до дати подання заявки на знак щодо однорідних товарів і послуг.
Якщо вид діяльності власника прав на комерційне найменування і власника прав на знак для товарів та послуг не збігається і вони не перетинаються на ринку, то використання в знаку елементів чужого комерційного найменування порушенням прав не буде. Проте маркування знаком, близьким до комерційного найменування організації, що випускає аналогічну продукцію, може бути визнано актом недобросовісної конкуренції, забороненої законом.
Порушенням прав на комерційне найменування вважається також перекручування іншими особами справжнього комерційного найменування організації. Власник комерційного найменування, права якого порушені і йому заподіяна шкода, має право на її відшкодування у повному обсязі.
Законодавча база: п. З ст. 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», ЦКУ

45.Порядок захисту права на комерційне найменування.
Захист прав на комерційні найменування у цивільно-правовому порядку полягає в реалізації передбачених законом заходів щодо відновлення своїх порушених прав, припиненні їх порушення та застосуванні до порушника відповідних санкцій (ст. 432 ЦК України). Захист прав на комерційні найменування може здійснюватися у судовому порядку.
Законодавча база: ст. 432 ЦК України

46.Поняття торговельної марки, її функції та види.
Стаття 492. Торговельна марка
Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.
Торговельні марки виконують чотири основні функції:
1)   вирізнення товару або послуг серед інших подібних, що перебувають у цивільному обороті;
2)   вказівка на походження товару або послуг;
3)   вказівка на певну якість товару і послуг;
4)   рекламування даного товару і послуг.
Закон передбачає такі види торговельних марок: словесні (слова й абревіатури, наприклад "Тавры", "Славутич", КрАЗ); зображувальні (композиція ліній, плям, фігур, форм на площині); об'ємні (композиції фігур у трьох вимірах, тобто у формі самого виробу або його упаковки флакони, пляшки тощо); комбіновані (сполучення зображувальних, словесних і об'ємних елементів). Знаки можуть бути виконані в будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів.
Законодавча база: Стаття 492 ЦКУ

47.Суб’єкти права на торговельну марку.
Стаття 493. Суб'єкти права інтелектуальної власності на торговельну марку 1. Суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. 2. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам.
Законодавча база: Стаття 493 ЦКУ
Приклад Кока-кола, Макдональдс, Проктер енд Гемплс, Нестле, Самсунг, Нокіа


48.Загальна характеристика суб’єктивних прав, що випливають із свідоцтва на торговельну марку.

Теорія: Відповідно до ст. 495 ЦК майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:
право на використання торговельної марки;
виключне право дозволяти використання торговельної марки;
виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, у тому числі забороняти таке використання;
інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Власник торговельної марки має суб'єктивні права та несе юридичні обов'язки, що встановлені чинним законодавством та міжнародними договорами, що є обов'язковими для України.
Зазначені права набувають чинності від дати подання заявки за умови сплати збору (ст. 496 ЦК України). Свідоцтво надає його власнику виключне право користуватися і розпоряджатися торговельною маркою на свій розсуд. Власник торговельної марки наділений тими самими трьома правомочностями, що і власник будь-якого іншого майна: правом володіння, користування і розпорядження.
Власник торговельної марки вправі використовувати її. Використанням визначається застосування торговельної марки на товарах, при наданні послуг, для яких вона зареєстрована, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках тощо.
Власник свідоцтва може передати будь-якій особі право володіння маркою повністю або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг на підставі договору.
Власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання марки на підставі ліцензійного договору.
Розпорядження торговельною маркою згідно з чинним українським законодавством охоплює відчуження торговельної марки, видачу ліцензії на її використання.
Власник торговельної марки може надати право на використання торговельної марки іншій особі за ліцензійним договором. Такий договір передбачає надання ліцензіату права на використання торговельної марки на обумовлений договором строк. При цьому сам власник (ліцензіар) зберігає право на марку і має всі обов'язки її власника.
Відчуження торговельної марки означає передачу прав на торговельну марку іншій юридичній або фізичній особі щодо всіх або частини товарів, для яких її зареєстровано. Подібне передання прав можна здійснювати як на оплатній, так і на безоплатній основі і реалізовувати на підставі цивільно-правового договору.
Права власника торговельної марки не є необмеженими. Як правило, обмеження прав запроваджує законодавство про торговельні марки, а стосуються вони в основному описових елементів марки на «товари, що частково втратили свої властивості», і використання марок у рекламі порівняльного характеру.

Законодавчі акти: ЦК України та Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»

Приклад: Так, цукерки "Птичье молоко" будуть випускатися казанською кондитерською фабрикою "Заря" під іншою назвою – "Птичка пеночка-зарничка", на яку фабрика вже отримала свідоцтво про реєстрацію товарного знака, оскільки в Росії назва "Птичье молоко" зареєстрована на ім’я відомої Московської кондитерської фабрики "Ротфронт".







































49.Обов’язки, що виплавають з свідоцтва на торговельну марку.

Власник свідоцтва повинен добросовісно використовувати свою торговельну марки. Законодавством передбачено, що у разі, якщо власник не використовує протягом трьох років з дати реєстрації (опублікування відомостей про реєстрацію) торгову марку або недостатньо використовує її щодо всіх товарів (послуг) або їх частини, будь-яка особа може звернутися до суду з позовом про припинення дії свідоцтва.

Інший обов'язок, про який нагадує закон, -- це обов'язок заявника і власника свідоцтва сплачувати передбачені Законом збори. Стаття 23 цього Закону приписує: за подання заявки на видачу свідоцтва, підтримання його чинності, продовження строку дії сплачуються збори. Розмір зборів, строки їх сплачування та порядок сплати визначені Положенням про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, торговельної марки, про які йшлося вище.
Згідно з Додатком до зазначеного Положення лише за самі необхідні дії, пов'язані з охороною прав на торговельну марку, слід сплатити близько 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що не так уже й мало для власника свідоцтва -- фізичної особи.

Законодавчі акти: ЦК України та Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»

Приклад: компанія «Континент», подання заявку на видачу свідоцтва але не сплатила вчасно кошти (або сплатила не в повному обсязі).





















50.Порушення права на торговельну марку.

Порушенням прав на торговельну марку є неправомірні дії будь-яких осіб, що обмежують виключне право власника торговельної марки. Законодавство щодо торговельних марок містить норми, відповідно до яких заборонено:
використання ідентичного (тотожного) із зареєстрованою торговельною маркою позначення для однорідних товарів та послуг, щодо яких надано правову охорону;
використання схожого до ступеня сплутання позначення, включаючи ризик поєднання позначення та зареєстрованої марки в уяві споживача;
використання ідентичного або схожого до ступеня сплутання позначення для неоднорідних товарів та послуг, якщо мова йде про добре відому у країні марку і використання такого позначення може недобросовісним чином вплинути на розрізнювальну здатність добре відомого знака.
Поняття «використання» включає певні дії, визначені спеціальним законодавством країни. Навмисне порушення прав на торговельну марку включає поняття контрафакції.
На вимогу власника торговельної марки порушення може бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власникові торговельної марки заподіяні збитки.
Власник торговельної марки може також вимагати усунення з товару або його упаковки незаконно використаної марки або позначення, схожого з нею до ступеня сплутання, або знищення виготовлених зображень марки та позначень, схожих з нею до ступеня сплутання.
Вимагати поновлення порушених прав власника торговельної марки може також ліцензіат, якщо інше не передбачено ліцензійним договором.
Законодавчі акти: ЦК України та Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»
Приклад: Способів таких маніпуляцій маса: зміна кількох літер в назві торгової марки (наприклад «Аbibass» замість «Adidas», «Somy» замість «Sony»), видозміна дизайну, реєстрація відомої торгової марки для іншого продукту і т.п. Причому якщо раніше підробці піддавалися переважно закордонні торгові марки, то зараз їх об'єктом нерідко стають і українські бренди.













51.Порядок захисту права на торговельну марку.

Захист прав на торговельну марку може здійснюватися в цивільному, адміністративному, кримінальному порядку.
Порушенням прав власника торговельної марки визнають несанкціоноване виготовлення, застосування, пропозицію до продажу, продаж, інше введення в господарський оборот або збереження з цією метою торговельної марки, товару, позначеного цією маркою, або позначення, схожого з нею до ступеня сплутання, щодо однорідних товарів.
Порушенням прав власника торговельної марки є як несанкціоноване використання іншими особами тотожного позначення товарів, так і використання позначень, схожих із зареєстрованою торговельною маркою.
Порушення прав на торговельну марку може завдати різні види збитків її власникові. Правовласник може зазнати збитків, а порушник його права незаконно збагатитися. У разі продажу правопорушником товарів низької якості може бути завдано шкоди діловій репутації правовласника. Втрата репутації може потягнути за собою зниження обороту та вимагати великих витрат на відновлення репутації. Усі збитки підлягають відшкодуванню.
Відповідно до ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення незаконне використання об'єкта права інтелектуальної власності, у тому числі торговельної марки, привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне порушення прав на нього тягне за собою накладення штрафу в розмірі від 10 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацією незаконно виготовленої продукції, а також обладнання та матеріалів, призначених для її виготовлення.
Законодавчі акти: ЦКУ, ККУ, КпАП

Приклад: Відомими у цьому плані є судові справи «Trental» – «Трентал», «ЕNAP» та «ЕNАМ» та ін., в яких однією з причин виникнення спору була реєстрація МОЗ лікарського засобу під назвою, схожою із торговельною маркою іншого виробника.
Прикладами успішного застосування санкцій до порушників прав на торговельну марку можуть служити:
- Постанова ВГСУ від 10.04.2012 року № 28/246пн, якою підприємству було заборонено використовувати знак для товарів і послуг «SUPROTEC» для класів 1, 4 і 35 (промислові товари, технічні мастила і масла, реклама), оскільки право інтелектуальної власності на цей знак належало позивачу. Також, за результатами розгляду цієї справи відповідача зобов'язали опублікувати в ЗМІ відомості про порушення прав інтелектуальної власності позивача;
- Постанова ВГСУ від 08.11.2011 року № 21/118-10, що визнала правильними рішення судів попередніх інстанцій про заборону відповідачеві будь-якого використання ряду торгових марок позивача та позначень, схожих на них настільки, що їх можна сплутати з цими торговими марками, а також про стягнення з відповідача більше двох мільйонів гривень збитку на користь позивача;
- Постанова ВГСУ від 30.08.2011 року № 20/165 (SD110170), залишила в силі рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову компанії «Гугл Інк» про визнання недійсним свідоцтва на знак для товарів і послуг «GOOGLE» (словестное позначення), власником якого було ТОВ "ГОУ ОГЛЕ";
- Постанова ВГСУ від 25.04.2006 року № 12/25, якою визнані правильними рішення судів попередніх інстанцій про заборону СК «Оранта - Дніпро» використовувати знак для товарів і послуг «Оранта» та про зобов'язання його знищити всі зображення такого знака.









































52.Поняття географічного зазначення, його види.

Теорія: Незважаючи на певні термінологічні розбіжності, у ЦК України використовується термін «географічне зазначення» (ст. 501), а в законі «зазначення походження товару» (ст. 6). Під географічним зазначенням походження товару розуміють назву країни, населеного пункту, місцевості чи іншого географічного об'єкта, що використовується для позначення товару, особливі властивості якого винятково чи головним чином визначаються характерними для даного географічного об'єкта природними чи людськими чинниками або тими й іншими чинниками одночасно.
Географічні зазначення можна умовно поділити на декілька видів:
природні географічні зазначення (сформувалися під впливом природних умов);
штучні географічні зазначення (сформувалися під впливом людського фактора, мають тенденцію до перетворення на видові зазначення);
змішані географічні зазначення (сформувалися під впливом природних умов та людського фактора).
Відповідно до форми встановленого контролю в ряді країн географічні зазначення поділяють на звичайні, регламентовані, контрольовані.
До звичайних відносять географічні зазначення, що позначають товари, природні специфічні властивості яких формуються під впливом географічного середовища.
Регламентованими є географічні зазначення, що позначають товари, специфічні властивості яких, як і вимоги щодо їх виробництва, регламентовані нормативними актами.
Контрольованими є географічні зазначення, що позначають товари зі специфічними властивостями, контроль за якими здійснюють на всіх етапах виробництва. Такі географічні зазначення мають більшу цінність, ніж звичайні або регламентовані, тому що товари, які вони позначають, користуються постійним попитом як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.
Законодавчі акти: ЦК України (статті 501-504) та Законом України «Про охорону прав на зазначення походження товарів», законами України «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про захист прав споживачів», «Про рекламу» тощо.
Приклад: Прикладами позначень товарів, які мають однакові специфічні властивості на всій території країни, можуть бути бразильська кава, швейцарський сир, грузинське вино, болгарська трояндова олія тощо.
географічне зазначення відображає зв'язок «місце - товар». До таких позначень можуть бути віднесені позначення типу «Мелітопольські абрикоси», «Оливки з Іспанії» тощо. До географічних зазначень можуть бути віднесені графічні зображення, які через свою відомість асоціюються у свідомості споживача з певним місцем. Наприклад: зображення Ейфелевої вежі - з Парижем, Золотих воріт - з Києвом.
Наприклад, загальновідомі назви, такі як Champagne, Cognac, Tokaj, Paleh, що є географічними назвами місцевостей, де виготовлено певний продукт, перетворилися у родову назву товару й асоціюються у споживача з його певними якостями.
53.Загальна характеристика суб’єктивних прав, що випливають із реєстрації кваліфікованого географічного зазначення.
Відповідно до ст. 501 ЦК, право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає з дати державної реєстрації цього права, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” реєстрація права на використання кваліфікованого зазначення походження товарів не обмежує прав інших осіб на реєстрацію їх прав на використання цього ж зазначення походження товарів. Отже, одним і тим же зазначенням можуть користуватися кілька осіб, але за умови, що їх товар характеризується тими ж специфічними ознаками.
Відповідно до ст. 503 ЦК правами інтелектуальної власності на географічне зазначення є:
право на визнання позначення товару (послуги) географічним зазначенням;
право на використання географічного зазначення;
право перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення, у тому числі забороняти таке використання.
Обсяг правової охорони, що її надає реєстрація права на географічне зазначення, визначають занесені до Реєстру і зафіксовані у свідоцтві характеристики товару та межі географічного місця.
Використовувати зареєстроване кваліфіковане зазначення походження товару має лише особа, на ім'я якої зареєстровано це право, тобто власник свідоцтва (ст. 17, п. 4). Проте слід мати на увазі, що суб'єкт, на ім'я якого здійснена реєстрація на зазначення, має право власності на свідоцтво, як на охоронний документ. Але права власності на саме кваліфіковане зазначення походження товару у зазначеного суб'єкта не виникає.
Використанням зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару визнається:
- нанесення його на товар або на етикетку;
- нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі;
- запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар.
Власник свідоцтва має право наносити поряд із географічним зазначенням попереджувальне маркування для інформування про те, що це зазначення зареєстроване в Україні.
Для попереджувального маркування географічного зазначення походження товару застосовують вписану в овал абревіатуру ГЗП. Замість цього маркування або поряд із ним можна наносити текст: «Зареєстроване в Україні географічне зазначення походження товару».
Власник свідоцтва не має права:
видавати ліцензію на використання географічного зазначення;
забороняти (перешкоджати) спеціально уповноваженим органам здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих властивостей та інших характеристик, на підставі яких зареєстровано географічне зазначення.
Власник свідоцтва зобов'язаний забезпечувати відповідність якості, особливих властивостей і характеристик товару, який виробляють, їхньому опису в Реєстрі.
Законодавчі акти: ЦК України (статті 501-504) та Законом України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»
Приклад: Прикладами позначень товарів, які мають однакові специфічні властивості на всій території країни, можуть бути бразильська кава, швейцарський сир, грузинське вино, болгарська трояндова олія тощо.
географічне зазначення відображає зв'язок «місце - товар». До таких позначень можуть бути віднесені позначення типу «Мелітопольські абрикоси», «Оливки з Іспанії» тощо. До географічних зазначень можуть бути віднесені графічні зображення, які через свою відомість асоціюються у свідомості споживача з певним місцем. Наприклад: зображення Ейфелевої вежі - з Парижем, Золотих воріт - з Києвом.
Наприклад, загальновідомі назви, такі як Champagne, Cognac, Tokaj, Paleh, що є географічними назвами місцевостей, де виготовлено певний продукт, перетворилися у родову назву товару й асоціюються у споживача з його певними якостями.



54.Обов’язки, що виплавають із реєстрації кваліфікованого географічного зазначення.

ГЕОГРАФІЧНЕ ЗАЗНАЧЕННЯтермін, що охоплює (об'єднує) терміни просте зазначення походження товару та кваліфіковане зазначення походження товару
ТЕОРІЯ
Відповідно до ст. 503 ЦК правами інтелектуальної власності на географічне зазначення є:
право на визнання позначення товару (послуги) географічним зазначенням;
право на використання географічного зазначення;
право перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення, у тому числі забороняти таке використання.
Обсяг правової охорони, що її надає реєстрація права на географічне зазначення, визначають занесені до Реєстру і зафіксовані у свідоцтві характеристики товару та межі географічного місця.
Використанням географічного зазначення визнають:
нанесення його на товар або етикетку;
нанесення його на упаковку товару, застосування в рекламі;
запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар.
Власник свідоцтва має право наносити поряд із географічним зазначенням попереджувальне маркування для інформування про те, що це зазначення зареєстроване в Україні.
Для попереджувального маркування географічного зазначення походження товару застосовують вписану в овал абревіатуру ГЗП. Замість цього маркування або поряд із ним можна наносити текст: «Зареєстроване в Україні географічне зазначення походження товару».
Власник свідоцтва не має права:
видавати ліцензію на використання географічного зазначення;
забороняти (перешкоджати) спеціально уповноваженим органам здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих властивостей та інших характеристик, на підставі яких зареєстровано географічне зазначення.
Власник свідоцтва зобов'язаний забезпечувати відповідність якості, особливих властивостей і характеристик товару, який виробляють, їхньому опису в Реєстрі.
НОРМАТИВНИЙ АКТ:Цивільний кодекс.

ПРИКЛАД: Прикладами позначень товарів, які мають однакові специфічні властивості на всій території країни, можуть бути бразильська кава, швейцарський сир, грузинське вино, болгарська трояндова олія тощо.













55.Порушення права на географічне зазначення.
ТЕОРІЯ:
ГЕОГРАФІЧНЕ ЗАЗНАЧЕННЯ термін, що охоплює (об'єднує) терміни просте зазначення походження товару та кваліфіковане зазначення походження товару
Стаття 23. Порушення прав на використання зазначення
походження товару
1. Порушенням прав на використання зазначення походження товару є використання неправдивого (фальшивого) зазначення або такого зазначення, що вводить споживача в оману щодо справжнього місця походження товару.
2. Будь-яке посягання на права власника свідоцтва про реєстрацію права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару тягне за собою відповідальність згідно із законами
3. Порушенням прав власника свідоцтва про реєстрацію права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару є:
а) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару особою, яка не має свідоцтва про реєстрацію права на його використання
б) використання зареєстрованого зазначення географічного походження товару, якщо цей товар не походить із зареєстрованого для цього зазначення географічного місця, навіть якщо справжнє місце походження товару або географічне зазначення його походження використовується у перекладі або супроводжується словами: "вид", "тип", "стиль", "марка", "імітація" тощо;
в) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару або подібного до нього позначення для відмінних від описаних у Реєстрі однорідних товарів, якщо таке використання вводить в оману споживачів щодо походження товару та його особливих властивостей або інших характеристик, а також для неоднорідних товарів, якщо таке використання завдає шкоди репутації зареєстрованого зазначення або є неправомірним використанням його репутації;
г) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару як видової назви.

4. Не вважається порушенням прав власника свідоцтва:
а) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару, будь-якою особою, яка на законних підставах придбала позначений цим кваліфікованим зазначенням походження товар у власника свідоцтва і повторно вводить його в обіг;
б) використання кваліфікованого зазначення походження товару особою, яка не має свідоцтва про реєстрацію права на його використання, але добросовісно його використовувала до дати реєстрації. Якщо ця особа протягом дванадцяти місяців від дати реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару не подасть до Установи заявки на одержання права на використання цього зазначення, подальше його використання вважається порушенням прав власника свідоцтва.

НОРМАТИВНИЙ АКТ:З А К О Н У К Р А Ї Н И «Про охорону прав на зазначення походження товарів»

ПРИКЛАД: Прикладами позначень товарів, які мають однакові специфічні властивості на всій території країни, можуть бути бразильська кава, швейцарський сир, грузинське вино, болгарська трояндова олія тощо.









































56.Порядок захисту права на географічне зазначення.
ГЕОГРАФІЧНЕ ЗАЗНАЧЕННЯтермін, що охоплює (об'єднує) терміни просте зазначення походження товару та кваліфіковане зазначення походження товару
Стаття 25. Способи захисту прав
1. Захист прав на зазначення походження товару здійснюється у судовому та іншому встановленому законом порядку.
2. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у зв'язку з застосуванням цього Закону.

Порушенням прав на географічне зазначення є використання неправдивого (фальшивого) зазначення або такого зазначення, що вводить споживача в оману щодо справжнього місцезнаходження товару.
Порушенням права власника свідоцтва про реєстрацію права на використання зареєстрованого географічного зазначення є:
використання зареєстрованого географічного зазначення, якщо товар не походить із зареєстрованого для цього зазначення географічного місця, навіть якщо справжнє місце походження товару або географічне зазначення його походження використовують у перекладі або супроводжують словами: «вид», «тип», «стиль», «марка», «імітація» тощо;
використання зареєстрованого географічного зазначення особою, яка не має свідоцтва про реєстрацію права на його використання;
використання зареєстрованого географічного зазначення для відмінних від описаних у Реєстрі однорідних товарів, якщо таке використання вводить в оману споживачів щодо походження товару, його особливих властивостей або інших характеристик, а також для неоднорідних товарів, якщо таке використання шкодить репутації зареєстрованого зазначення або є неправомірним використанням його репутації;
використання зареєстрованого географічного зазначення як видової назви.
Не вважають порушенням прав власника свідоцтва:
використання зареєстрованого географічного зазначення будь-якою особою, яка на законних підставах придбала позначений цим географічним зазначенням товар у власника свідоцтва та повторно вводить його в обіг;
використання географічного зазначення особою, яка не має свідоцтва про реєстрацію права на його використання, але добросовісно його використовувала до дати реєстрації. Якщо ця особа протягом 12 місяців від дати реєстрації географічного зазначення не подасть до установи заявку на одержання права на використання цього зазначення, подальше його використання вважають порушенням прав власника свідоцтва.
Захист прав на географічне зазначення здійснюють у судовому та іншому встановленому законом порядку.

Суди відповідно до їхньої компетенції розв'язують, зокрема, спори про:
правомірність реєстрації географічного зазначення;
встановлення факту використання географічного зазначення;
порушення прав власника свідоцтва про реєстрацію права на географічне зазначення;
компенсації.

НОРМАТИВНИЙ АКТ:З А К О Н У К Р А Ї Н И «Про охорону прав на зазначення походження товарів»

ПРИКЛАД:Прикладами позначень товарів, які мають однакові специфічні властивості на всій території країни, можуть бути бразильська кава, швейцарський сир, грузинське вино, болгарська трояндова олія тощо.



57.Поняття комерційної таємниці, її ознаки.
ТЕОРІЯ:
Відповідно до ст. 505 (1) ЦК «комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію».
Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, що відповідно до чинного законодавства не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.
Комерційна таємниця - це певна сукупність відомостей, знань, тобто вид інформаційного ресурсу. Якщо інформацію створено внаслідок певних інтелектуальних зусиль людини, її можна розглядати як об'єкт прав інтелектуальної власності.
До видів інформації, що не можуть становити комерційну таємницю, зокрема, належать:
установчі документи;
документи, що дають право здійснювати підприємницьку діяльність;
відомості за встановленими формами звітності про фінансово-господарську діяльність та інші відомості, необхідні для перевірки правильності обчислення, сплати податків та інших обов'язкових платежів;
документи про платоспроможність;
відомості про чисельність, склад працівників, їхню заробітну плату та умови праці;
документи про сплату податків та інших обов'язкових платежів, а також відомості про забруднення довкілля, порушення антимонопольного законодавства, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що заподіює шкоду здоров'ю населення.
Строк дії охорони прав на комерційну таємницю обмежує лише строк існування сукупності ознак комерційної таємниці (ст. 508 ЦК).
Комерційна таємниця не потребує офіційного визнання її охороноспроможності, державної реєстрації та виконання інших формальностей, а також сплати державних зборів чи мита.
Комерційна таємниця має відповідати таким вимогам:
інформація, що становить комерційну таємницю, невідома іншим особам;
відсутній вільний доступ до інформації на законній підставі;
вжито заходів для охорони конфіденційності інформації.
Охорона комерційної таємниці має моральну, економічну та політичну основу.
Моральною основою охорони комерційної таємниці є біблійна заповідь: «Не вкради».
Економічною основою - заохочення нововведень.
Політичною основою - могутнє лобі крупного бізнесу, що є володільцем більшості промислових секретів.
Комерційна таємниця має ряд специфічних ознак. Перш за все в її основі лежить фізична монополія певної особи на певну сукупність знань. Від самого правовласника, від повноти та результативності вжитих ним заходів щодо збереження його фактичної монополії на знання залежить життєвість його права на комерційну таємницю.
Комерційній таємниці властива найбільша серед інших об'єктів інтелектуальної власності універсальність. Комерційною таємницею можуть бути визнані найрізноманітніші відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємця.
Комерційна таємниця як об'єкт інтелектуальної власності не вимагає офіційного визнання її охороноздатності, державної реєстрації або виконання будь-яких інших формальностей, а також сплати державних зборів. Це також має значення при виборі цієї форми охорони досягнутого результату інтелектуальної діяльності серед існуючих можливостей.

НОРМАТИВНИЙ АКТ: Цивільний кодекс; постанові Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. № 611 "Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці"
ПРИКЛАД: технологія виготовлення товару.










































58.Зміст майнових прав на комерційну таємницю.
ТЕОРІЯ:
Суть права на комерційну таємницю полягає в забезпеченні володільцю інформації можливості засекречувати останню від широкої публіки, вимагати, щоб інші особи утримувалися від використання незаконних методів одержання цієї інформації.
Власник повинен бути зацікавлений у надійному збереженні всієї інформації, що стосується торговельної таємниці. Як правило, потрібно вжити спеціальних заходів для забезпечення додержання режиму секретності.
Інформація може розглядатися як така, що містить комерційну таємницю, коли вона відома обмеженому колу осіб, тобто конкурент не повинен володіти цими відомостями. Так, заявки на патент до моменту їх публікації можна розглядати як комерційну таємницю. Будь-які публікації або інші способи поширення інформації позбавляють її статусу комерційної таємниці.
Відповідно до ст. 506 (1) ЦК майновими правами на комерційну таємницю є:
право на використання комерційної таємниці;
виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;
виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;
інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Майнові права на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію як комерційну таємницю, якщо інше не встановлено договором.
Основні права власника комерційної таємниці такі:
суб'єкт права на комерційну таємницю може використовувати всі допустимі законом засоби для забезпечення секретності інформації;
правовласник має право вимагати від інших осіб утримуватися від незаконного володіння інформацією, що становить комерційну таємницю;
власник комерційної таємниці має право розпоряджатися належним йому об'єктом інтелектуальної власності (розголошувати перед публікою, продавати, перевипускати іншим способом).
Розпорядження відомостями, що становлять комерційну таємницю, зокрема передання їх на договірній основі іншим особам, входить до складу правових можливостей правовласника. Він може в будь-який момент розкрити перед публікою ті відомості, які становлять комерційну таємницю, якщо це не порушує взятих ним зобов'язань перед контрагентами, а також продати або іншим способом перевипустити цю інформацію зацікавленій особі.
Суб'єкт права на комерційну таємницю може давати іншим особам дозвіл на використання конфіденційної інформації у власній сфері. Тобто допускають видачу іншим особам ліцензій, які, у свою чергу, можуть мати виключний або невиключний характер.
Предметом таких ліцензій переважно є технологічні секрети, досвід управлінської, фінансової та виробничої діяльності тощо, які не є об'єктами патентної охорони, але становлять певну комерційну цінність.
Право користування, володіння та розпорядження інформацією, що містить комерційну таємницю, можна передавати іншим фізичним і юридичним особам в обсязі та режимі, встановленому первинним власником. Для цього в договорі відображають відповідні умови і визначають можливі наслідки порушення встановлених зобов'язань.
У договорі має бути зазначено, чи перебуває інформація:
у спільному володінні обох сторін договору;
у володінні особи, якій вона належить первинно, а контрагент лише користується нею;
чи передається вона в розпорядження на правах власності або володіння контрагенту.
При створенні або реорганізації господарського суб'єкта в установчих документах і Статуті мають бути застережені порядок і умови використання інформації, що містить комерційну таємницю.
При припиненні договору або цивільно-правових відносин із підприємством, на якому працівник був допущений до комерційної таємниці, зобов'язання не розголошувати комерційну таємницю зберігається протягом строку, передбаченого договором.
Протягом цього строку колишній працівник не має права використовувати доступні йому відомості для одержання прибутку і (або) сприяння в цьому іншим особам.
У разі порушення зобов'язання про нерозголошення комерційної таємниці порушник за позовом власника інформації відшкодовує йому збитки (у тому числі упущену вигоду).
Припинення права на комерційну таємницю може бути обумовлене двома обставинами:
втратою фактичної монополії на відомості, які стають доступними іншим особам і відповідно втрачають свою комерційну таємницю;
віднесенням відповідних відомостей у встановленому законом порядку до відомостей, які не можуть становити комерційної таємниці.

НОРМАТИВНИЙ АКТ: Цивільний кодекс

ПРИКЛАД:
































59.Порушення права на комерційну таємницю.
ТЕОРІЯ: Комерці
·йна таємни
·ця інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.
За неправомірне збирання, розголошення або використання відомостей, що є комерційною таємницею, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом. Особа, яка протиправно використовує комерційну інформацію, що належить суб'єкту господарювання, зобов'язана відшкодувати завдані йому такими діями збитки відповідно до закону. Особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право використовувати цю інформацію на свій розсуд.
Вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, тягне за собою відповідальність суб'єкта господарювання згідно з Господарським кодексом або адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність винних осіб у випадках, передбачених законом.
Зокрема, Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає покарання за недобросовісну конкуренцію. Стаття 164-3. "Недобросовісна конкуренція" цього Кодексу говорить, що отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця тягне за собою накладення штрафу від дев'яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Кримінальним кодексом України теж передбачено низку карних заходів за порушення комерційної таємниці, зокрема за незаконне збирання з метою використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю. Так, умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності, караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років (ст. 231 "Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю" Кримінального кодексу України).
Умисне розголошення комерційної або банківської таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності, карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк (ст. 232 "Розголошення комерційної або банківської таємниці" Кримінального кодексу України).
НОРМАТИВНИЙ АКТ: Господарський кодекс, Кримінальний кодекс
60.Порядок захисту права на комерційну таємницю.
ТЕОРІЯ:
Комерці
·йна таємни
·ця інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Стаття 507. Охорона комерційної таємниці органами державної
влади

1. Органи державної влади зобов'язані охороняти від
недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є
комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і
яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на
діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими,
хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця
інформація охороняється органами державної влади також від
розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для
забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її
охорони від недобросовісного комерційного використання.

2. Органи державної влади зобов'язані охороняти комерційну
таємницю також в інших випадках, передбачених законом.

Стаття 508. Строк чинності права інтелектуальної власності
на комерційну таємницю

1. Строк чинності права інтелектуальної власності на
комерційну таємницю обмежується строком існування сукупності ознак
комерційної таємниці, встановлених частиною першою статті 505
цього Кодексу.

НОРМАТИВНИЙ АКТ:Цивільний кодекс

ПРИКЛАД:










61.Поняття компонування інтегральної мікросхеми.
ТЕОРІЯ:
Поняття інтегральної мікросхеми

1. Інтегральна мікросхема (ІМС) мікроелектронний виріб кінцевої або проміжної форми, призначений для виконання функцій електронної схеми, елементи з'єднання якого неподільно сформовані в об'ємі і (або) на поверхні матеріалу, що становить основу такого виробу, незалежно від способу його виготовлення Компонування (топографія) інтегральної мікросхеми визначається як зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів ІМС та з'єднань між ними. Компонування ІМС визнається оригінальним, якщо воно не створено шляхом прямого відтворення (копіювання) іншої топографії ІМС,має відмінності, що надають їй нових властивостей, та не було відомим у галузі мікроелектроніки до дати подачі заявки до Установи або до дати його першого використання.

Топографія ІМС визнається оригінальною до того часу, поки не буде доведено протилежне. Топографія, яка містить елементи, відомі в галузі мікроелектроніки на дату подачі заявки до Установи, може бути визнана оригінальною лише в тому разі, якщо сукупність таких елементів у цілому відповідає вимогам, що пред'являються до оригінальних ІМС. На визнання топографії ІМС оригінальною не впливає розкриття інформації про неї автором або особою, яка отримала від автора прямо чи опосередковано таку інформацію, якщо строк від дати розкриття інформації до дати подачі до Установи заявки на реєстрацію цієї топографії ІМС не перевищує 2 років. При цьому обов'язок доведення обставин розкриття інформації, достовірності дати її розкриття та першого використання топографії ІМС покладається на заінтересовану особу. Не може бути визнана оригінальною та топографія ІМС, заявка на реєстрацію якої подана до Установи пізніше 2 років від дати її першого використання.

2. Особа, яка бажає зареєструвати топографію ІМС і має на це право, подає до Установи заявку на реєстрацію. Заявка на реєстрацію топографії ІМС може бути подана двома і більше особами. Установа видає заявнику свідоцтво у місячний строк після реєстрації топографії ІМС. Якщо заявка подана кількома заявниками, їм видається одне свідоцтво, що надсилається тому заявникові,адреса якого з цією метою зазначена у заявці, а за відсутності такого зазначення першому заявникові за списком вказаних у заявці заявників. Обсяг прав на топографію ІМС визначається зображенням топографії ІМС на матеріальному носії.

НОРМАТИВНИЙ АКТ: ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС ГЛАВА 40.ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА КОМПОНУВАННЯ ІНТЕГРАЛЬНОЇ МІКРОСХЕМИ


ПРИКЛАД:
62.Зміст майнових прав на компонування інтегральної мікросхеми.
Майновими правами інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми є: 1) право на використання компонування інтегральної мікросхеми; 2) виключне право дозволяти використання компонування інтегральної мікросхеми; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню компонування інтегральної мікросхеми, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. 2. Майнові права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми належать володільцю відповідного свідоцтва, якщо інше не встановлено законом чи договором.
Законодавча база :  [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ][ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
Приклад : копіювання топографії ІМС;  виготовлення ІМС із застосуванням даної топографії;   виготовлення будь-яких виробів, що містять такі ІМС;   ввезення таких ІМС та виробів, що їх містять, на митну територію України;   пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, зберігання в зазначених цілях та інше введення в обіг ІМС,виготовленої із застосуванням даної топографії, та будь-яких виробів, що містять такі ІМС.

63. Порядок набуття права на компонування інтегральної мікросхеми. Строк чинності права на компонування інтегральної мікросхеми.
Компонування інтегральної мікросхеми вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо воно є оригінальним.
Набуття права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми засвідчується свідоцтвом,  що видається Державним департаментом.  Свідоцтво може бути видане за умови, що компонування інтегральних мікросхем відповідає умовам охороноздатності, що визначаються ст. 471 ЦК, ст. 5 Закону, тобто є оригінальним. Якщо до Державного департаменту надійшло дві чи більше заявок на одне і те ж компонування інтегральних мікросхем від різних заявників, то право на реєстрацію компонування належить тому заявникові, заявка якого має більш ранню дату подання (див. п. 2 коментаря до ст. 475 ЦК), або, якщо заявлено більш ранню дату першого використання компонування інтегральних мікросхем, за умови, що вказана заявка не відкликана або за нею не прийнято рішення про відмову в реєстрації компонування інтегральних мікросхем (ст. 8 Закону). Реєстрація компонування інтегральних мікросхем здійснюється під відповідальність заявника за її охороноздатність. За результатами експертизи заявка може бути відхилена, якщо буде встановлено, що об'єкт не належить до таких, що охороняються. Рішення про відхилення заявки може бути оскаржене у встановленому порядку до Апеляційної ради Державного департаменту протягом двох місяців від дати його одержання заявником. Скарга повинна бути розглянута Апеляційною радою протягом двох місяців від дати її надходження, про що виноситься рішення, що підлягає затвердженню наказом керівника Державного департаменту. За позитивними наслідками експертизи заявки за формальними ознаками Державний департамент приймає рішення про реєстрацію компонування інтегральних мікросхем й вносить запис про реєстрацію до Державного реєстру України топографій ІМС, про що здійснюється публікація в офіційному бюлетені. Протягом місяця після державної реєстрації компонування інтегральних мікросхем видається (висилається) свідоцтво про державну реєстрацію компонування інтегральної мікросхеми (ІМС). Якщо співавторів (заявників) декілька, видається тільки одне свідоцтво (ч. 1 ст. 14 Закону ).
Законодавство України розрізняє дату чинності майнових прав інтелектуальної власності на компонування ІМС та дату початку перебігу строку дії майнових прав інтелектуальної власності на таке компонування. Відповідно до ст. 475 ЦК України майнові права на компонування ІМС є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації, проте строк чинності даних прав починає перебіг з дати подання заявки на компонування ІМС.
Закон України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" інакше визначає строк чинності майнових прав на топографії ІМС.Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми згідно із Законом може спливати через десять років від дати подання заявки або від першого використання ІМС, що може бути здійснене у період до двох років до дати подання такої заявки.
Законодавча база : Закон України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем", ЦК України .

64.Порушення права на компонування інтегральної мікросхеми.
Права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми визнаються недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом. Права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми можуть бути визнані недійсними у судовому порядку у випадку: невідповідності зареєстрованої топографії ІМС умовам охороноздатності; порушення вимог, пов'язаних з реєстрацією топографії ІМС в іноземних державах; реєстрації топографії ІМС внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб. При визнанні реєстрації топографії ІМС недійсною Держдепартамент повідомляє про це у своєму офіційному бюлетені. 
Порушення прав суб'єкта зареєстрованої топографії ІМС тягне відповідальність згідно з чинним законодавством України. На вимогу власника прав на зареєстровану топографію ІМС таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику прав заподіяні збитки. Вимагати поновлення порушених прав власника зареєстрованої топографії ІМС може за його згодою також особа, яка придбала ліцензію.
Законодавча база: ЦК України стаття 479.

65.Порядок захисту права на компонування інтегральної мікросхеми.
Стаття 22 Закону України „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” регламентує способи захисту прав. Відповідно до статті 22 захист прав на топографію ІМС здійснюється у судовому, адміністративному та неюрисдикційному порядках. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у зв'язку з використанням топографії ІМС. Суди відповідно до їх компетенції розв'язують, зокрема, спори про: авторство на топографію ІМС, встановлення факту використання топографії ІМС, встановлення власника свідоцтва; порушення прав власника свідоцтва; укладення та виконання ліцензійних договорів; компенсації тощо.
Суди відповідно до їх компетенції розв'язують, зокрема, спори про: авторство на топографію ІМС; встановлення факту використання топографії ІМС; встановлення власника свідоцтва; порушення прав власника свідоцтва; укладання та виконання ліцензійних договорів; компенсації.
Охорона прав на топографії IMC в іноземних державах визначається в статті 24 Закону України „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” відповідно до якої автор топографії IMC чи його правонаступник, роботодавець автора чи його правонаступник мають право на реєстрацію топографії IMC в іноземних державах. Охорона в іноземних державах прав на розроблені в Україні топографії IMC здійснюється відповідно до міжнародних договорів України та законодавства іноземних держав.
Законодавча база :Закону України „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем”, ЦК України.

66.Поняття сорту рослин і породи тварин.
Об'єктом права на сорт є селекційне досягнення у рослинництві, одержане штучним шляхом або шляхом відбору і таке, що має одну або кілька господарських ознак, які відрізняють його від існуючих сортів рослин.
Сорт це окрема група рослин у рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів, яка незалежно від того, чи задовольняє повністю умови надання правової охорони, може бути визначена ступенем прояву ознак, що є результатом діяльності даного генотипу або комбінації генотипів; може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступенем прояву принаймні однієї з цих ознак; може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту. Категорії сорту клон, лінія, гібрид, популяція.
Сорт визнається патентоспроможним і на нього видається патент, якщо він є новим та відповідає умовам новизни,   однорідності І стабільності.
Сорт вважається новим, якщо до дати, на яку заявка вважається поданою, заявник (селекціонер) чи інша особа за його дозволом не продавали чи будь-яким іншим способом не передавали матеріал сорту для комерційного використання:
а)  на території України за рік до цієї дати;
б)  на території іншої держави щодо деревних та чагарникових культур і винограду за 6 років і щодо рослин інших видів за роки до цієї дати.
 Порода тварин як об'єкт селекційних досягнень це група тварин, яка має генетично зумовлені біологічні та морфологічні властивості і ознаки, причому деякі з них є специфічними Для певної групи і відрізняють її від інших груп тварин. Порода може бути представлена жіночою чи чоловічою статтю тварини або племінним матеріалом. Охоронюваними категоріями є тип та крос ліній.
Законодавча база: ЦКУ.
Приклад сорту: клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція.
Приклад породи тварин : створена внаслідок цілеспрямованої творчої діяльності група племінних тварин (порода, породний тип, лінію, сім'ю тощо), яка має нові високі генетичні ознаки, що стійко передаються їхнім нащадкам.
67.Зміст майнових прав на сорт рослин, породу тварин, засвідчених патентом.
Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин становлять: особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені державною реєстрацією; майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені патентом; майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, породи тварин, засвідчене державною реєстрацією (ст. 485 Цивільного кодексу України).
Майновими правами інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідченими патентом, є: право на використання сорту рослин, породи тварин, придатних для поширення в Україні; виняткове право дозволяти використання сорту рослин, породи тварин; виняткове право перешкоджати неправомірному використанню сорту рослин, породи тварин, у тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин належать власнику патенту, якщо інше не встановлено договором чи законом (ст. 487 Цивільного кодексу України).
Законодавча база : ЦКУ стаття 487

68.Порядок патентування нових сортів рослин, пород тварин.
Порядок оформлення прав на сорт рослин, породу тварин у своїх основних рисах збігається з порядком оформлення прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки та інші об'єкти інтелектуальної власності, які потребують спеціальної державної реєстрації. Право на подання заявки має сам селекціонер, його роботодавець або інший правонаступник. Заява може бути подана зазначеними особами особисто або через спеціального посередника, який відповідно до повноважень, що ґрунтуються на довіреності, веде справи, пов'язані з одержанням патенту. Заявка на видачу патенту має стосуватися тільки одного сорту рослин або породи тварин і включати документи, визначені законом. За подання заявки сплачують збір. Документ про сплату збору має надійти до установи разом із заявкою або протягом 2 місяців від дати подання заявки. Цей строк може бути продовжений до 6 місяців за умови сплати відповідного збору. Формальну експертизу заявки проводять із метою визначення відповідності формальних ознак заявки вимогам, що встановлені законом і розробленим установою на його основі правилам складання та подання заявки. Під час проведення формальної експертизи: визначають дату подання заявки;
перевіряють відповідність складу документів заявки визначеним умовам;
порівнюють заявку з поданою заявником копією попередньої заявки, якщо таку подавали до компетентного органу держави-учасника, і встановлюють дату пріоритету;
встановлюють факт сплати збору за подання заявки.
Кваліфікаційна експертиза передбачає проведення комплексу досліджень, необхідних для підготовки експертного висновку за заявкою та прийняття рішення щодо державної реєстрації сорту рослин або породи тварин і прав на них. Кваліфікаційну експертизу проводять за клопотанням заявника і за умови сплати ним відповідного збору. Експертиза сорту рослин або породи тварин виявляє новизну, а також вирізняльність, однорідність і стабільність. Державну реєстрацію сорту, породи здійснюють на підставі винесеного рішення про державну реєстрацію шляхом внесення до Реєстру сортів або Реєстру порід відомостей, встановлених законом. Положенням про Реєстр сортів та Положенням про Реєстр порід, і за умови сплати відповідного збору.
Законодавча база :ЦКУ
69.Строк чинності майнових прав на сорт рослин, породу тварин.
Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, засвідчені патентом, є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації, за умови підтримання чинності цих прав відповідно до закону.
Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин спливає через 30 років, а щодо дерев та винограду - через 35 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації цих прав.
Право на поширення сорту рослин є чинним з дати, наступної за датою його державної реєстрації, та діє безстроково за умови підтримання чинності цього права відповідно до закону.
Майнові права інтелектуальної власності на породу тварин є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації протягом тридцяти років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком їх державної реєстрації.
Законодавча база : ЦК України, Закон України "Про племінну справу у тваринництві" 


70.Порушення права на сорт рослин, породу тварин
Захист прав селекціонерів і патентовласників здійснюють переважно в юрисдикційному порядку, який поділяється на загальний і спеціальний порядки.
Загальним порядком є судовий порядок, у якому розглядають всі спори, пов'язані із застосуванням законодавства про охорону сортів і порід тварин.
Спеціальним порядком вважають звернення до адміністративної процедури захисту порушених прав.
Вибір способів захисту з можливих зумовлений характером порушення права і природою самого порушення.
Захист прав на сорти рослин передбачений статтями 53-55 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин».
Суди відповідно до їхньої компетенції розглядають суперечки про:
надання прав на сорти та їх державну реєстрацію; сорти, створені у зв'язку з виконанням службових обов'язків або за дорученням роботодавця; авторство на сорт; винагороду авторам; укладання та виконання ліцензійних договорів; визначення власника сорту; визнання прав на сорт недійсними; дострокове припинення прав; порушення особистих немайнових і майнових прав на сорт; визнання сорту придатним для використання в Україні тощо.
Суд має право постановити рішення чи ухвалу про:
відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної порушенням прав на сорт, з визначенням розміру відшкодування; відшкодування збитків, завданих порушенням майнових прав на сорт; стягнення з порушника отриманого внаслідок порушення прав доходу, у тому числі упущену власником сорту вигоду; стягнення компенсації, яку визначає суд, у розмірі від 10 до 50 тис. мінімальних заробітних плат, з урахуванням того, чи було вчинено порушення без наміру або навмисно, замість відшкодування збитків або стягнення доходу; припинення дії, яка створює загрозу порушенню прав на сорт.
Суд може накласти на порушника штраф у розмірі 10% від суми, присудженої судом на користь позивача. Кошти, отримані внаслідок стягнення штрафів, передають у встановленому порядку до Державного бюджету України.
71. Порядок захисту права на сорт рослин, породу тварин.
Немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин передбачаються ст. 37 Закону «Про охорону прав на сорти рослин». їх зміст в основному відповідає ст. 423 ЦК. Названий Закон не допускає виникнення немайнових прав на сорт рослин у інших осіб (крім автора) або передання таким особам особистих немайнових прав на сорт рослин. Стосовно права авторства ч. З ст. 37 ЦК прямо забороняє його відчуження або інше передання. Немайнові права на сорт рослин підтверджуються свідоцтвом про авторство на сорт.
Захист прав селекціонерів і патентовласників здійснюють переважно в юрисдикційному порядку, який поділяється на загальний і спеціальний порядки.
Загальним порядком є судовий порядок, у якому розглядають всі спори, пов'язані із застосуванням законодавства про охорону сортів і порід тварин.
Спеціальним порядком вважають звернення до адміністративної процедури захисту порушених прав.
Вибір способів захисту з можливих зумовлений характером порушення права і природою самого порушення.
Захист прав на сорти рослин передбачений статтями 53-55 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин».
Суди відповідно до їхньої компетенції розглядають суперечки про:
надання прав на сорти та їх державну реєстрацію; сорти, створені у зв'язку з виконанням службових обов'язків або за дорученням роботодавця; авторство на сорт; винагороду авторам; укладання та виконання ліцензійних договорів; визначення власника сорту; визнання прав на сорт недійсними; дострокове припинення прав; порушення особистих немайнових і майнових прав на сорт; визнання сорту придатним для використання в Україні тощо.
Суд має право постановити рішення чи ухвалу про:
відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної порушенням прав на сорт, з визначенням розміру відшкодування; відшкодування збитків, завданих порушенням майнових прав на сорт; стягнення з порушника отриманого внаслідок порушення прав доходу, у тому числі упущену власником сорту вигоду; стягнення компенсації, яку визначає суд, у розмірі від 10 до 50 тис. мінімальних заробітних плат, з урахуванням того, чи було вчинено порушення без наміру або навмисно, замість відшкодування збитків або стягнення доходу; припинення дії, яка створює загрозу порушенню прав на сорт.
Суд може накласти на порушника штраф у розмірі 10% від суми, присудженої судом на користь позивача. Кошти, отримані внаслідок стягнення штрафів, передають у встановленому порядку до Державного бюджету України.



















72.Загальна характеристика договорів про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.
Договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності це група договорів у сфері інтелектуальної власності, спрямованих на набуття, зміну чи припинення майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності.
Види договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності: 1) ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності; 2) ліцензійний договір; 3) договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності; 4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; 5) інший договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.
Ліцензія є одностороннім волевиявленням правоволодільця і не може розглядатися як вид договору.
Власник речі може реалізувати свої повноваження щодо розпорядження шляхом укладення договорів на передачу майна у власність (зокрема, договорів купівлі-продажу, дарування тощо) і договорів на передачу майна у користування (договорів найму та позички).
Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності та ліцензійний договір є правовою формою реалізації прав інтелектуальної власності.
Вони можуть бути як відплатними, так і безоплатними,
Договору про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності за своєю суттю ці відносини близькі до договорів на виконання робіт.
Сторонами договоріву сфері інтелектуальної власності за загальним правилом можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.
Форма договорів у сфері інтелектуальної власності обов’язково має бути письмовою. У разі недодержання письмової форми договору він є нікчемним (ч. 2 ст. 1107, ч. І ст. 1118 ЦК).
Як виняток законом можуть бути встановлені випадки, у яких зазначений договір може укладатись усно. Зокрема, відповідно до п. 1 ст. 33 ЗУ «Про авторське право і суміжні права» в усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо).
Відсутність реєстрації договору комерційної концесії не впливає на чинність договору між сторонами, однак робить неможливим посилання на нього у відносинах із третіми особами.
- Ліцензійний договір це договір, за яким одна сторона (ліцензіар) н.адає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкту права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених взаємною згодою сторін із урахуванням вимог законодавства (ч. 1ст. 1109 ЦК)



















73.Ліцензія на використання об’єкта інтелектуальної власності. Види ліцензій.
Особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності).
2. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору.
3. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону.
Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.
Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері.
Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.
4. За згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі, ліцензіат може видати письмове повноваження на використання об'єкта права інтелектуальної власності іншій особі (субліцензію).



























74. Примусові ліцензії та порядок їх надання
ст. 1108 ЦК України Примусова ліцензія - це письмове повноваження на використання об'єкта інтелектуальної власності, що видається незалежно від волі патентовласника на підставі рішення відповідного державного органу. Примусова ліцензія може бути надана лише за наявності передбачених законом підстав: 1) невикористання чи недостатнє використання в Україні запатентованого об'єкта; 2) з метою використання залежного винаходу, корисної моделі чи промислового зразка; 3) для забезпечення здоров'я населення, екологічної безпеки та інших інтересів суспільства. У разі, якщо винахід, корисна модель чи промисловий зразок, крім секретного винаходу (корисної моделі), не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років починаючи від дати публікації відомостей про видачу патенту або від дати, коли використання об'єкта було припинено, то будь-яка особа у разі відмови власника прав від укладання ліцензійного договору може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на використання запатентованого об'єкта. Якщо власник патенту не доведе, що факт невикористання запатентованого об'єкта зумовлений поважними причинами, суд виносить рішення про надання ліцензії. Примусова ліцензія носить характер невиключної, оскільки її видача не обмежує право власника патенту надавати подібні ліцензії іншим особам. Власник патенту зобов'язаний видати ліцензію власнику пізніше виданого патенту, якщо винахід, корисна модель чи промисловий зразок останнього призначений для досягнення іншої мети або має значні техніко-економічні переваги і не може використовуватися без порушення прав власника раніше виданого патенту.

75. Ліцензійний договір.
Ст..1109 ЦКУЗа ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.
2. У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.
3. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.
4. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.
5. Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними.
6. Права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату.
7. У разі відсутності в ліцензійному договорі умови про територію, на яку поширюються надані права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, дія ліцензії поширюється на територію України.
8. Якщо в ліцензійному договорі про видання або інше відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми, то в договорі має бути встановлений максимальний тираж твору.
9. Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням цього Кодексу, є нікчемними.
Приклад:на використання винаходу, Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності


76. Договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності.
Стаття 1112..ЦКУ За договором про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець - письменник, художник тощо) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк.
2. Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способи та умови використання цього об'єкта замовником.
3. Оригінал твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, переходить у власність замовника. При цьому майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором.
4. Умови договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, що обмежують право творця цього об'єкта на створення інших об'єктів, є нікчемними

77.Договір про використання об’єкта права інтелектуальної власності, створеного у зв'язку з виконанням трудового договору.
Слід мати на увазі, що на підставі ч. 5 ст. 1109 ЦКУ предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права ІВ ( Інтелектуальна власність) які на момент укладення договору не були чинними.
стосовно об'єкта, створеного у зв'язку з виконанням трудового договору (ст. 429 ЦКУ): особисті немайнові права належать працівникові, який створив об'єкт (але у визначених законом окремих випадках можуть належати і працедавцеві зокрема, щодо комерційного найменування, раціоналізаторської пропозиції), а майнові права інтелектуальної власності належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює спільно, якщо інше не встановлено договором (зокрема, крім випадку створення комерційного найменування, раціоналізаторської пропозиції та торговельної марки).
3. Особливості здійснення майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, можуть бути встановлені законом.


78.Договір про передачу ноу-хау.
ЗАКОН УКРАЇНИ «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій»
ноу-хау - технічна, організаційна або комерційна інформація, що отримана завдяки досвіду та випробуванням технології та її складових, яка: не є загальновідомою чи легкодоступною на день укладення договору про трансфер технологій; є істотною, тобто важливою та корисною для виробництва продукції, технологічного процесу та/або надання послуг; є визначеною, тобто описаною достатньо вичерпно, щоб можливо було перевірити її відповідність критеріям незагальновідомості та істотності;

79.Договір про передання виключних майнових права інтелектуальної власності.
Ст..1113 ЦКУ 1. За договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах.
2. Укладення договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не впливає на ліцензійні договори, які були укладені раніше.
3. Умови договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, що погіршують становище творця відповідного об'єкта або його спадкоємцівпорівняно з становищем, передбаченим цим Кодексом та іншим законом, а також обмежують право творця на створення інших об'єктів, є нікчемними.
Існує авторський договір, право власності на промисловий зв'язок.
види договорів стосовно розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності:
1) ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності;
2) ліцензійний договір;
3) договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності;
4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;
5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності

80.Договір про комерційну концесію.
Стаття 1115.ЦКУ Договір комерційної концесії
1. За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.
Відносини, пов'язані з наданням права користування комплексом прав, регулюються цим Кодексом та іншим законом.
Стаття 1116. Предмет договору комерційної концесії
1. Предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації.
2. Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту.
Стаття 1117. Сторони в договорі комерційної концесії
1. Сторонами в договорі комерційної концесії можуть бути фізична та юридична особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності.
Стаття 1118. Форма договору комерційної концесії та його державна реєстрація
1. Договір комерційної концесії укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору концесії такий договір є нікчемним.
2. Договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця.
3. Якщо правоволоділець зареєстрований в іноземній державі, реєстрація договору комерційної концесії здійснюється органом, який здійснив державну реєстрацію користувача.
4. У відносинах з третіми особами сторони договору комерційної концесії мають право посилатися на договір комерційної концесії лише з моменту його державної реєстрації.


Приложенные файлы

  • doc 16724085
    Размер файла: 469 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий