Istp_2013_16_4


Чтобы посмотреть этот PDF файл с форматированием и разметкой, скачайте файл и откройте на своем компьютере.
людства. Причому як у наукових, так і науково-популярних працях превалювати почав людський фактор, інтерес почав зосереджуватися на почуттях та прагненнях окремої людини Адже, як вірно зазначив сучасний український історик О. Сич, війна – це не лише суха статистика (як би жахливо вона не ви глядала), війна – це перш за все людські долі, а жертви Першої світової війни складалися з « мільйонів конкретних людей з їх неповторною індивідуальністю, власною долею, властивими лише їм переживаннями, болями та надіями . Перебування у полоні – важке випробування для мільйонів людей, які протя гом війни пройшли крізь усі жахіття таборів, відчувши на собі голод та холод, безправність та байдужість. При вивченні становища військовополонених в табо рах у роки Першої світової війни, хотілося б звернути увагу не лише на зовнішні чинники благоустрою, а й на морально- психологічне становище бранців. Російський дослідник Галицький виділив основні фактори, які впливають на психологію та поведінку військовополонених. Він згрупував їх по чотирьох періодах: 1) до потрапляння в полон (формування страху перед поло ном, ступінь обізнаності про історію полону, про ставлення до полонених з боку супротивників в минулому та теперішньому часі, воєнно-політична обстановка на фронтах, знання прав військовополоненого тощо); 2) під час полону (поводження з бранцями в момент взяття в полон та після полонення; наявність поруч близьких друзів по фронту або довоєнному житті, наявність письмового зв’язку з рідними, якість харчування, побутові умови проживання, взаємовідносини між полоненими і т.п.); 3) після оголошення репатріації та офіційного вклю чення до списків репатрійованих (висока емоційна напруженість, викликана невпевненістю у своєму майбут ньому, прояви агресії до країни, в полоні якої перебував бранець, стан його здоров’я тощо); 4) після прибуття на батьківщину (почуття провини, відчутті власної неповноцінності в присутності учасників війни, які не побували у ворожому полоні, прагнення виправдатися перед оточуючими, що в полон потрапив через причини, від нього не залежні, характер ставлен ня до колишніх військовополонених влади та близького оточення) Визначальним у психологічному плані був період від моменту потрапляння у полон до розміщення в таборі, коли відбувалося усвідомлення свого становища як полоненого. Серед бранців це викликало найрізноманітніші почуття. Так, один іде за ворогом, який захопив його у полон, як автомат: всі почуття у ньому завмерли, мозок не працює, серце мов чить; стомлений боєм, спантеличений усім, що відбулося, він не розуміє, що відбувається з ним в даний момент. Інший чудово все розуміє і глибоко страждає душею, але й нього не вистачає мужності та волі побороти страх смерті і в той момент, коли йому доводиться вибирати одне з двох – смерть або неволю – він здається в полон. … зустрічаються й такі, які в моменти, коли кидають зброю та ідуть за воро гом, відчувають навіть радість . Один із колишніх бранців, офіцер Корсак В. відзначав: « Полон діяв на людей по різному: були пригнічені, були байдужі. В тоні деяких відчувалася навіть швидше радість, що війна залишилася позаду . Перша думка, яка оволодівала полоненим після захоплення – «живий». Більшість потрапляли в полон (принаймні в перший період війни) на полі бою зі зброєю в руках і вважали, що чесно ви конали свій обов’язок перед батьківщиною. Принаймні такі роздуми зустрічаються в спогадах О. Успенського, який опи нився в таборі Нейссе (Німеччина) в лютому 1915 р.: « Які по чуття хвилювали мене, та, я думаю, і багатьох з нас...? Пер ше відчуття було, звісно, відчуття вдячності Всемогутньому Богу за те, що я «залишився живий» і, порівняно здоровий, коли стільки офіцерів та солдат вбито, або – ще гірше – важ ко поранені, зараз в страшних муках, помирають на полі бою! Далі, хоча відчуття ганьби і сорому полону ні на хвилину не по кидало мене, але до цього відчуття додавалося усвідомлення виконаного військового обов’язку перед батьківщиною Становище полонених, по-суті, було схожим на становище ув’язнених злочинців. Однак, якщо в’язні знали напевне, коли закінчиться термін їх утримання під вартою, то бранці мали перебувати в полоні до моменту закінчення війни, яка могла тривати невідомо як довго. Як згадував полонений В. Корсак: перед нами лежало сумне майбутнє, абсолютно невідомої тривалості. Чим заповнити його? Потягнулися один за од ним дні; одні були сірі, дощові, інші – світлі, сонячні; але і ті і інші – нудні, беззмістовні, такою мірою, що ми з труднощами розрізняли вчора і сьогодні Полонений-рядовий, який перебував в німецькому таборі Гальбе, так описував стан загального настрою: « Всі наші по мисли були спрямовані на те, щоб втамувати постійний го лод, дочекатися свободи. Серед нас були робітники, селяни, службовці, траплялися діти священиків, торговців – люди далеко не з однаковими поглядами, проте об’єднанні ненави стю до війни.... В цій обстановці усіма володіло єдине праг нення: «Вижити! . Шамурін, який провів два роки в полоні, згадував: « з літа 1916 р. зменшується кількість, ще більше якість, хліба; єдиною їжею полонених стає кормова брук ва. Кількість хворих значно збільшується, та все ж старі полонені, які звикли до голоду, якось живуть; зате станови ще нових полонених воістину жахливе. … сильно розвинулось відкрите злодійство…. Люди крали один у одного хліб, не со ромлячись свідків та доказів, лише б справитися з невгамов ним відчуттям голоду Багато полонених, не маючи міцного здоров’я, швидко слабшали і помирали або на все подальше життя залиша лися каліками. Так О. Кобець, який побував протягом війни не в одному таборі для полонених, згадував випадки, коли військовополонені не витримували і психологічно ламали ся: « Можна було спостерігати, як люди, найчастіше пред ставники інтелігентних професій, на очах хиріють, тануть, поволі втрачають людський образ, перестають умивати ся, не доглядають за собою.... Були такі, що їм вистача ло мужності перерізувати собі горлянку бритвою.... Були такі, що вішалися на скручених із онуч поворозках (мотуз ках – Т.М.)» . У бранденбургському таборі, під час епідемії тифу взимку 1914-1915 рр. « всі очерствіли, огрубіли… І своє, і чуже життя втратило ціну. Багато хто в бараку бачив, що людина повісилась, і ніхто пальцем не поворушив, щоб врятувати нещасного . Взагалі смертність була високою, оскільки в умовах табірного холоду та голоду « люди ста ли зовсім неміцними і життя так само легко покидало їх, як рветься намоклий папір. Нічим було боротися, і смерть зустрічали байдуже та незворушно . Випадки самогубства підтверджують і німецькі джерела. Так, Дьоген наводив дані, що за роки війни 453 російських бранці покінчили з собою, з них 13 офіцерів та 440 солдатів . Кількість самогубств різко зростала під час епідемій, приводом були важкі умови праці, голод, іноді полонені самі провокували охорону на викори стання зброї і з полегшенням приймали смерть У полонених, які провели в таборах тривалий час, ламалася воля, зникали гідність та людяність, вони озлоблялися, втрача ли тілесну силу та моральну стійкість. Наприклад, так згадував про становище військовополонених в таборі Хамерштейн на початку 1917 р. один із бранців: « захворювання туберкульозом стало майже поголовним; люди страшно схудли та обезсиліли. … у вільний від роботи час по табору бродять обірвані, в’ялі фігури, стоять біля кухонь, як безпритульні собаки, очікуючи яких-небудь відходів; інші копаються в помийних ямах, вилов люючи картопляну шкірку, голови оселедців, все, що може бути . В іншому таборі, за спогадами колишнього бран ця, « нерви були так напружені, виснажені, що через найменшу дрібницю нас трусило і при сварках, які виникали поміж нас щох вилини, ми готові були вбити один одного. Голод доводив до го строго бажання смерті і не могло бути, тому, співчуття один до одного . Після тривалого перебування у полоні у бранців проявлялася швидка втомлюваність, послаблення пам’яті (забу валися імена, назви, окремі події) і т.п. Важким випробуванням було для російських полоне них, особливо тих, хто опинився в полоні після виснажливо го бою, усвідомлення того, що держава, за яку вони воюва ли, не піклується про них. Це особливо було помітно на фоні ситнішого та більш захищеного становища полонених з союз них Росії держав: англійців та французів. Наприклад, рядовий російської армії Кірш Ю. згадував: « В кінці 1914 р. і на по чатку 1915 р. ми всі були на рівному становищі; тоді ще не існувало вищої раси французів, бельгійців, англійців, які в 1916 і 1917 рр. харчувалися як найкраще, і нижчої – російських, які пухли від голоду і сотнями тисяч відправлялися до праотців На сторінках «Вісника Червоного Хреста» за грудень 1915 р. читаємо: « потребуючи найнеобхіднішого, російський солдат мимоволі береться за найважчі, брудні роботи; часто лише за їжу або за наймізернішу плату прислуговує своїм же іноземним товаришам. Така нерівність становища принижує російського солдата, і ставлення до нього с боку німецької адміністрації, звісно, стає більш зневажливим, ніж до військовополонених інших національностей. … Якщо фізичний стан російського солдата важкий, то моральний воістину нестерпний Навіть в іномовних джерелах знаходимо згадки, що російські бранці випрошували їжу у полонених французів та британців, які постійно отримували продуктові посилки з дому . Сот нями, тисячами сипалися листи з таборів до Росії з основним проханням – вислати хліба: «… пришліть сухарів », « … вислати посилочку, щось їстівне », « пришліть посилку чо гось з їстівних припасів », « прошу … допомогти мені посилкою », « моя нужда це їстівні припаси та гроші », «… шу … вислати посилочку сухаря », « головне, чого я потребую, це їстівні продукти та гроші Ще більше пригнічувала загальне становище російських бранців та обставина, що хворих полонених французів та англійців інтернували до нейтральних країн, в той час як росіяни сотнями гинули від голоду та непосильної роботи: Ми воювали за спільну із ними справу, однаково переносили на позиціях холод і голод… І ось, в той час, коли слабкі здоров’ям полонені французи,… від’їжджають до Швейцарії, ми з гіркотою слідкуємо, як безжальна смерть постійно вириває з наших рядів десятки наших товаришів по нещастю. Німці, зрозуміло, надають посильну медичну допомогу і навіть пе реводять слабких в курортні табори, в місця, більш для них підходящі за кліматом. Але чи може піддатися лікуванню хво роба при пригніченому стані духу? Чи може багато допомог ти медицина, коли нервова система розхитана до того, що немає вже й бажання жити Слід відмітити, що при розміщенні військовополонених використовувався принцип старшинства і старше військове ко мандування, по-можливості, розташовували в окремих табо рах. Крім того, офіцери за міжнародними нормами звільнялися від виконання робіт, вони мали ряд привілеїв: краща їжа, вільний час, щомісячні грошові виплати. Проте обмеженість прав постійно нагадувала, що вони в першу чергу полонені: підпорядкованість табірній адміністрації, прогулянки під конвоєм, огорожа із колючого дроту, безліч правил, частина яких носила мізерний, але від того ще більш принизливий ха рактер (заборона куріння, або куріння у спеціально відведених кімнатах, гасіння світла у чітко визначений час, прогулянки по графіку, постійні перевірки тощо) . Проте в таборах знаходи ли способи обходити заборони. Наприклад, у Мюнденському таборі було заборонено курити в кімнатах та на дворі. Прода вати цигарки у кантині теж не дозволялося. Проте вихід було знайдено: охоронці почали приносити цигарки до табору, при чому продавали їх в декілька разів дорожче (ціни сягали 1-2 марок за одну цигарку). Щоб зменшити витрати на куріння, бранці збирали в саду опале листя, сушили його та курили, але від такого тютюну, який називали «Сам-Кроша», сильно ну . Згодом в кантині було дозволено продавати жувальний тютюн, у зв’язку з чим ціни на цигарки одразу ж знизилися За роки війни, згідно із даними російського дослідника Абдрашитова, у таборах в середовищі військовополонених відбувалася соціальна стратифікація, яка залежала від соціального статусу, професійної зайнятості, ставлення з боку табірної адміністрації тощо. Табірна еліта (старші військові чини, писарі, церковники тощо) та медичний персонал мали найбільше прав, у порівняні з іншими категоріями бранців: кращі житлові умови, доступ до інформації, краща їжа, гро шове утримання і т.п. Наступна група – ремісники, які забез печували табір ремонтом й пошиттям одягу та взуття. В таборі формувалися «гуртки за інтересами»: від кравців, чоботарів, столярів та ковалів до музикантів та артистів, тобто, кожен займався тим, що краще всього виходило і що приносило хоч якийсь дохід. Найчисельнішу групу складали полонені «ручної праці»: сільськогосподарських працівників та робітників на шахтах та заводах. Найгірше становище було у штрафників: їх відправляли на найважчі роботи, які практично не давали шансів вижити – воєнні роботи у безпосередній близькості від лінії фронту. Звідти в живих майже не поверталися . Місцеві умільці, зацікавивши цивільне населення в своїх виробах, зго дом зуміли виділитися серед загальної маси полонених: вони отримували замовлення на виготовлення тих чи інших товарів, мали право за свій рахунок проходити курси з підвищення кваліфікації у професійних школах в німецьких містах, мали право носити цивільний одяг, користувалися прихильністю комендатури, звільнялися від важких робіт тощо . Таким чи ном, пріоритети при адаптації до умов проживання в полоні формувалися залежно від умов утримання та ставлення з боку табірної адміністрації. Для характеристики розгубленості та відчаю, який охоплю вав полонених, наведемо такі слова: « Полон душу псує – ось що найгірше. Якось і собі не віриш, якось ніби й робити тобі нема чого, якось тобі все ні до чого, якось тобі по своїм товаришам смертельна туга . Навіть союзники по Антанті, які перебували в таборах поруч із російськими військовополоненими, відзначали пригніченість останніх. Так, наприклад, австралієць Р.Т. Ейрс, який потрапив у полон в квітні 1917 р., писав, що російські бранці були найбільш пригніченими людьми, яких я коли-небудь бачив. Вони виглядали так, що було видно – дух їх повністю зламаний, і всі надії померли. Вони могли сидіти на дворі годинами, втупив шись в землю, не рухаючись і не розмовляючи один з одним Підтвердження важкого психоемоційного стану бранців відмічали і російські сестри милосердя, які відвідували під час війни табори для полонених. Сестра милосердя Романо ва відзначала, що: « психологічною особливістю полоненого є те, що він втрачає певним чином здатність сприймати речі суб’єктивно. Відсутність різних інтересів зовні робить те, що будь-яка подія табору слугує безкінечною темою розмов. Події ці не радісні і не різноманітні: арешт, зауваження, по карання одного усі переживають з такою інтенсивністю, що через деякий час кожен, навіть той, хто не постраждав, при ходить до щирого переконання, що і він переніс покарання. Таким чином, абсолютно щиро, на питання, як йому живеть ся чи жилось, кожен відповість розповіддю про все, не лише пережите їм особисто, але й про все коли-небудь бачене або почуте в таборі і поза ним, перенісши все це на себе Однією із найбільших проблем було незнання основною масою бранців німецької мови. Як відзначав один із лікарів, що побував в полоні, « скільки було убито нещасних, не розуміючих накази Для відображення загального пригнічення та душевного спустошення наведемо слова колишнього бранця Бахметьєва: полон, як жахлива хвороба, всмоктується в душу та тіло і вилікуєшся від нього не скоро Отже, адаптація до умов перебування в полоні про ходила в екстремальних умовах продовольчого дефіциту, різноманітних утисків з боку табірної адміністрації та су проводжувалася суттєвими змінами свідомості та фізичного стану військовополонених, більшість яких (психічні розлади, різноманітні хвороби тощо) мали незворотній характер. В середовищі бранців з’явився особливий вид душевної хворо би, що отримав у Німеччині назву «психоз колючого дроту» (Stacheldrahtpsychose). Її виникнення було пов’язане із низ кою факторів: 1) утримання разом в основній масі молодих та здорових людей, які були змушені відмовитись від своїх довоєнних звичок і дотримуватись чітко визначених правил (час прийому їжі, написання вісточки додому з вкрай обме женим об’ємом та змістом, відсутність інтимної життя тощо), 2) невизначений у часі термін перебування у полоні, а також 3) обмеженість простору утримання колючим дротом. Все це у сукупності вело до психічних порушень, нервозності, галюцинацій, частих сварок і т.п. . Особливо важко пере живали представники вищого командного складу російської армії умови полону, оскільки на відміну від рядових солдатів, їх свобода пересування була обмеженішою. Вони більше піддавалися «хворобі колючого дроту»: у них були перепа ди настрою, важкі депресії, пасивність та апатія, змішані з періодами сильного роздратування та відкритої агресії . Се стри милосердя, які відвідували табори, відзначали, що серед бранців багато психічно хворих Все це ускладнювалося спільним розміщенням захо плених у полон військовослужбовців Антанти. Перебуван ня в одному таборі військовополонених, в середовищі яких навіть на побутовому рівні існували відмінності та виника ли суперечки, вело до поглиблення їх депресивного стану. Наприклад, російські бранці навіть в переповнених казар мах наполягали на тому, аби все було щільно зачинено, в той час як французи були вкрай чутливими до запахів і прагну ли якомога частіше провітрювати приміщення . Пояснен ня цьому знаходимо у спогадах полоненого Корсака: « наша чутливість до холоду дивувала союзників. Їм здавалося, що ми, як північани, повинні добре переносити холод, - на ділі ж ми мерзли більше, ніж вони. Це відбувалося тому, що вони носили теплу білизну, а ми - ні І якщо умови перебування під постійною вартою, на території, огородженій колючим дротом зі сторожовими ве жами сприймалися як невід’ємна частина військового полону, то наявну систему покарань полонені переживали набагато важче. Спроби повставати проти заведеного порядку в таборі та вимоги покращити умови проживання рідко закінчувалися позитивно. Наприклад, у листопаді 1915 р. спроба страйку проти важких побутових умов та роботи закінчилися силь ним побоїщем: сім осіб було убито, кілька десятків важко поранені. В результаті перелякані полонені і далі змушені були ходити на роботу до каменоломні, було посилено охо рону табору: з чотирьох боків табору на спеціальних насипах поставили кулемети, направлені всередину табору, біля яких постійно несли службу вартові Одним із способів втечі від реальності було п’янство, яке за роки війни стало масовим явищем в середовищі військовополонених. Не зважаючи на обмеження або й повну заборону вживати алкоголь, полонені, як рядові так і офіцери, усіма способами старалися дістати самогон або вживали прислані рідними парфуми та денатурати . Один із бранців констатував, що « в російському житті є одне дивне явище – набагато легше знаходяться гроші на випивку, ніж на хліб В цілому, К. Левін так описував загальний емоційний стан полонених: « дні проходили повільно безцільно, ми подо вгу лежали на пом’ятих своїх тюфяках. Іноді нас ганяли на роботу, і якою б важкою вона не була – все ж це було краще, ніж залишатися в бараках, знемагаючи від туги, голоду та бездіяльності. … Весна посилювала нашу тугу та млість, вона робила нас неспокійними, і ми бродили, як звірі в загоні, та інстинктивно підходили ближче до дроту, який відділяв нас від волі . Проте полонені старалися скрасити своє сіре життя. Наприклад в таборі Міловітц були влаштовані маленькі скве рики та клумби, доглядати за якими для полонених було « вели кою радістю. … Нам задавалося, що увесь наш табір змінився від того, що у ньому з’явилися квіти. Їх вигляд радував нас, і їх запах (чи нам так здавалося?) очистив та облагородив повітря табору В умовах постійного недоїдання, витонченої системи покарань та виснажливих робіт дехто з полонених зважував ся на втечу, яка давала більше шансів вижити. Колишній по лонений Кірш Ю. згадував, що « втікали, головним чином, з робіт. Спроби втеч з табору ніколи не вдавалися. Найбільш підходящим часом вважалося літо, але втікали і взимку. Втеча вважалася свого роду героїчним вчинком. Адже, пробратися сотні верст… без шматка хліба, в більшості випадків без компасу і, звісно, без карти, без знання мови було не так легко, як це здається на перший погляд. І в результаті одиниці лише досягали кінцевої цілі . Як зга дував один із колишніх полонених, втеча якого виявилася вдалою: « ризик … був малий: повільно помирати з голоду та холоду, або бути вбитим при затримані під час втечі Оскільки втікали дуже часто, для пошуку та ловлі втікачів при кожному таборі тримали спеціальних собак. На ніч їх спускали з цепів і вони бродили по території табору Зазвичай упійманих втікачів відправляли у спеціальні штрафні табори з іще більш суворими умовами утримання, по караннями та роботами, але й це не зупиняло сміливців. Згідно із даними М. Головіна станом на 10 червня 1918 р. кількість російських бранців, які успішно втекли з німецького полону, сягала 24 офіцерських та 60 тис. 295 нижніх чинів. Кількість втікачів, які були піймані під час втечі – 418 офіцерів та 199 тис. 530 нижніх чинів . Зауважимо, що деякі сміливці здійснили не одну спробу втекти. Наприклад, майбутній радянський маршал Тухачевський здійснив кілька таких спроб, допоки втеча не вдалася . З вищого командного складу, захопленого в по лон за всю війну втекли лише два генерали (із 66 захоплених): Корнілов та Асташев, більше ніхто на такий вчинок не зважив . Пійманих втікачів переводили в спеціальні штрафні та бори: Сідов, Менсдорф, Франкфурт, Лішніц та ін. Ці табори вирізнялися важкістю виконуваних робіт та офіційно дозволе ними тілесними покараннями Згідно із міжнародним нормами, за втечу полонених не повинні були карати, але німці знайшли спосіб обходити цю норму: вони передавали втікачів до суворого суду не за втечу, а за псування казенного майна (псування колючого дроту, розбите скло, зламаний замок тощо). За кожен такий проступок суд накладав великий грошовий штраф, який замінювався ув’язненням Та як відомо поступово людина звикає до всього. І якщо дехто ламався, не витримуючи умов табірного життя, то більшість старалося пристосуватися та перебути війну, а дех то й отримати вигоду від перебування за колючим дротом. Наприклад полонений О. Кобець так описує спосіб присто сування до постійного дефіциту: « щотижня видають нам по пачці, що в ній 50 грамів, легкого тютюну, а тютюн, так само як і порції хліба, швидко починає правити за товарову цінність, і в великому гаймашкерському таборі, де сім ти сяч населення, на майданчику щоночі збирається базар. Тут можна за порцію тютюну виміняти порцію хліба…. Тут таки відбувається й широкий розпродаж кустарних, часом високої художньої майстерності, виробів наших полонених… Купува ли табачні й усі інші вироби, звичайно, тільки вартові мадя ри, спроваджували їх до міста, а там попит на наші виро би щоразу збільшувався, а значить почали припливати якісь матеріальні цінності до табору. … це, і тільки це, не зважа ючи на неймовірно мізерні ціни … правило за єдине джерело підтримки існування коли не всього табору, то багатьох тих, хто так чи сяк умів майструвати . Торгівля в таборах стала одним із невід’ємних атрибутів повсякденності. Як згадував К.Левін « були спеціалісти по картоплі, по чорному хлібові, по ромові… В найголодніші роки в таборі (Міловіц – Т.М.) можна було достати провізію, але коштувала вона, звичай но, непомірно дорого і була доступна лише не багатьом Інший бранець відзначав, що « улюбленим» місцем полоне них були відхожі місця. Там «з ранку до вечора … товклися полонені, … йшов активний обмін, продаж; там дізнавалися новини і поширювались чутки. Тут продавали хліб, міняли його на цигарки, на тютюн, продавали чоботи, годинники, каблуч ки. … Одиницею цінності була порція хліба. … За хліб можна було купити все… Робітники, які проводили або ремонтували електричне освітлення, налагоджували каналізацію, нарешті часові – всі приносили в табір цигарки, тютюн, сіль, папір та обмінювали на більш цінні предмети І якщо для рядових полонених найпершим бажанням було ви жити, то для старшого офіцерства постало питання чим зайняти вільний час. А проводили його по-різному: « росіяни найчастіше грали в шахи, французи – в бридж , деякі полонені офіцери грали в теніс . У таборі Нейссе офіцери займалися пасивною гімнастикою та займалися бігом довкола табору , у таборі Гна денфрей для офіцерів німці дозволяли купувати тоненькі до щечки (фанеру) для випилювання по дереву, чим багато хто в полоні захоплювався . У Мюндені вільний час заповнювали за звичай карточною грою: в преферанс та азартні ігри, незважаю чи на неодноразові заборони проти останніх . Сприяли розвит ку азартних ігор в середовищі генералів та офіцерів надлишки фінансів. Так « взимку після обіду та після вечері офіцери збира лися в столовій та грали в лото. … Окрім … жалування, бага то офіцерів отримували з дому та інших місць, так що гроші були майже у всіх, тобто більшості, скільки завгодно, тому гра в лото та інші азартні ігри процвітала у великих розмірах Часто ставкою були не лише гроші, але й раціон. Гра перетворю вала полонених на своїх рабів . В таборах з’явилися професійні гравці, шулери, інколи їх ловили з міченими колодами. Незва жаючи на заборони табірної адміністрації, азартні ігри не при пинялися. Внаслідок втрати грошей, незаможні переставали харчуватися і наживали білокрів’я, а професійні гравці лише примножували свій капітал Необхідність організації дозвілля у полонених офіцерів, усвідомлювали і самі бранці. Так, Успенський згадував: «… офіцери в полоні від туги та нудьги стали пиячити, отрую ючи кислим вином своє, і без того, надірване голодуванням здоров’я, коли офіцери стали замахуватися на самовбивство, - я зрозумів, що громадськими спектаклями, концертами та лекціями можна принести величезну користь для страждаю чого в тузі полону офіцерства... . А влітку 1917 р. навіть було організовано виставку офіцерських виробів: різьба по дереву, вишивка, в’язання, малювання тощо. Як згадував Успенсь кий, « вся ця, нібито непотрібна, «від нічого робити», робо та, насправді рятувала нас в полоні від хандри та нудьги А діючий театр, за спогадами К. Левіна, дарував: « з ілюзій: він на кілька годин звільняв нас з полону, переносив у чудове, вільне життя Невід’ємною частиною життя у полоні була ностальгія за домом, за рідними. В минулому більшість з бранців черпали сили, спогади дозволяли хоча б на мить забути реальність, яка оточувала колючим дротом, суворим наглядом, голодним існуванням та витонченими покараннями, незнанням мови більшістю полонених. Для того, аби хоч трішки адаптувати ся, військовополонені старалися виписувати книги рідною мовою, вивчали іноземну мову, щоб знайомитися з місцевою пресою. Окрім того, своєрідним ритуалом у полонених було практично щоденне обговорення будь-яких почутих новин між собою, почерпнутих від новоприбулих бранців, а також, це була можливість зануритися у рідне мовне середовище Обговорення почутого за день було однією з невід’ємних скла дових життя в полоні. Говорили про війну, про їжу, обговорю вали почуте за день, ділилися легендами, які складалися по таборах про нібито приховане знамено тощо. В бараках були свої оповідачі, які були обізнані про хід справ і свої розповіді видавали за достовірні Ще одна сторона табірного життя – сексуальна сфера. Дана тема практично ніде не знайшла свого відображення. Як відзначав дослідник психології військовополонених Фішер, полонені про своє сексуальне життя говорили неохоче. Проте, узагальнюючи отриманні дані, відзначав, що у таборах були «гомосексуальні епідемії», щоправда це стосувалося в основ ному першого року війни, на третій-четвертий рік полону це явище стало рідкістю . Інколи до табору, по можливості, за прошували проституток . Вже навіть по дорозі до табору були такі бранці, які домовлялися з вартовими, аби ті відвели їх до повій. Звісно, дозволити собі це могли лише ті, хто мав при собі гроші . Окрім того, Левін згадував, що в лазареті при таборі стояв барак для тих, хто мав венеричні захворювання. Він згадував, що « венерики водилися у нас рясно, кількість їх ніколи не зменшувалася, і серед них були старики з хворо бами ще російського походження і такі, котрі захворіли в Австрії . Проте, замість засудження, дана група полонених зустрічала скоріше співчуття з боку своїх товаришів: « хто з нас не винен у тому, щоб при виді хорошеньких не спокусити ся. Усі ми природою створені для життя, і природа вимагає задоволення любовних пристрастей, бувають моменти, коли важко встояти . Там, де табори розташовувалися поблизу поселень, між чоловіками та жінками виникали симпатії, ого рожа та охорона не завжди могли стати на заваді почуттів. При можливості передавалися записки, іноді навіть закоханим вда валося таємно зустрітися Досить часто в таборах відбувалося заміщення жіноцтва чоловіками, особливо там, де діяли драматичні гуртки. К. Левін згадував наскільки правдиво вживалися в жіночі ролі окремі полонені . О. Успенський згадував, що не обходилося без залицянь за театральними «примадоннами». На кожному спектаклі в антрактах «залицяльники» під різними приво дами старалися проникнути за куліси в «дамську» вбираль ню, а після спектаклю обов’язково підносили букети і ко шики квітів тим «артисткам», які їм подобалися . Як точно підмітив один із полонених « це був золотий вік травесті Деякі дослідники навіть відзначають, що поява хороших по становок з участю лже-жінок сприяла зникненню в таборах «епідемій гомосексуальності» Окрім того, як зазначає сучасні російська дослідниця О. Нагорна, довготривале перебування у закритому чоловічому товаристві вело до розвитку процесу «демаскулінізації», коли чоловіки проявляли непритаманні їм почуття: в очах сльози, часті ридання тощо . Часто це траплялося із чоловіками, які в табірних театрах виконували жіночі ролі. Наприклад К. Левін згадував, що один із них «так увійшов в свою роль, і поступово жіноче начало стало помітно пере важати в ньому. Він ходив, покачуючись, дрібною ходою, і зовсім по жіночому виставляв груди», інший – « тримав себе кокетливо, граючи, пудрився та фарбував губи і іноді навіть заговорювався … «я сказала, я була, я хотіла» і коли його поправляли, робив презирливу гримасу Простіше було тим, хто був залучений до сільськогосподарської роботи. Нагляд там був мінімальний, тому частими були випадки, коли військовополонені сходи лися із місцевими жінками, хоча місцева влада й засуджува ла такі зв’язки . Як згадував К. Левін « вдови або жінки, які втратили зв'язок зі своїми чоловіками, швидко зживалися з новими робітниками... Полонені вивчали чужу мову, звикали до нового життя, орали, сіяли, косили, ремонтували хати та сараї і поступово ставали справжніми господарями. Жінки підкорялися їх вмінню та досвідченості в селянській справі, їх чоловічій силі та непомітно сходилися з ними. … Ще до закінчення війни в канцелярії таборів надходили численні кло потання військовополонених, які просили дозволити їм прий няти австрійське підданство і залишитися в країні. … скільки сліз та горя викликав в сімнадцятому році наказ військового командування про зняття полонених з робіт та повернення їх в табори. … багатьох з них (полонених – Т.М.) проводжали жінки з грудними дітьми, яких вони нажили з цими полонени ми. … Наказ було незабаром відмінено За словами К. Левіна « мучила ще сильно невідомість, коли закінчиться війна. Звичайно, табором ходили багато чуток, і не проходило місяця, щоб хто-небудь не розпусках сенсаційної новини про те, що вже ведуться мирні переговори і незабаром полонених почнуть відправляти в Росію . У середовищі по лонених настрій змінювався в залежності від чуток, що цирку лювали у їх середовищі: піднесеність від очікуваного швидко го звільнення з полону змінювалася депресією та нервозністю через невизначеність закінчення війни, а відповідно і часу перебування у полоні. Після лютневої революції в Росії, в таборах полонені з нетерпінням чекали закінчення війни та укладення миру. Восе ни ці чаяння лише посилилися, набуваючи просто хворобливої форми. Як згадував Ю.Кірш, « всі полонені чекали миру, як чо гось безкінечно близького та дорогого Проте революційні події в Росії, окрім надій на швидкий мир та звільнення з полону, привнесли розкол у середовище російських полонених, що зауважували навіть полонені з чис ла союзних Росії країн. Зокрема, про таке «розмежування» в російському офіцерському середовищі згадував француз Конн. Він відзначав, що після березневої революції, серед них почали формуватися різні групи, проходячи повз один одного, російські офіцери ніби не помічали один одного і віталися лише при неможливості уникнути цього процесу, « вони не говорили нам про розкол, ми друзі, але іноземці », резюмував Конн Отже, Перша світова війна породила низку проблем, деякі з яких і до цього часу не знайшли свого вивчення. Одна із таких тем – проблема адаптації сотень тисяч людей до умов перебу вання у полоні. Їх життєвий простір було на кілька років об межений дротяною огорожею, вони перебували у іномовному, незрозумілому для переважної більшості, середовищі, при постійному обмеженні свобод, відчуваючи безперервний го лод та холод, що супроводжувалося частими хворобами, по декуди невиліковними, середовище було виключно чоловічим, що вело до сексуальних розладів. Пристосовувалися бранці по-різному: одні шукали спасіння у втечі, інші йшли на добровільну співпрацю з табірною адміністрацією, треті пере творювалися на байдужу до всього масу, яка безмовно кори лася долі. На момент закінчення війни та початку репатріації переважна більшість військовополонених перебували у нестабільному психоемоційному стані, виснаженні важкою роботою та недостатнім харчуванням. Див. напр.: Кирш Ю. Под сапогом Вильгельма (из записок ря дового военнопленного № 4925) 1914-1918 гг. / Ю. Кирш – М.-Л.: Госиздат, 1925. – 104 с.; Корсак В. Плен / В.Корсак – Париж, 1927. – 240 с.; Левин К. Записки из плена. Изд. 3-е. / К Левин. – М.: Федера ция, 1931. – 220 с.; Моисеенко И. В плену у немцев / И. Моисеенко. – М.: Типография Штаба Московского военного округа, 1916. – 55 с.; Успенский А.А. В плену. Воспоминания офицера в 2-х частях / Успенский. – Ч.І (1915-1916 г.). – Каунас, 1933. – 160 с.; Успен А.А. В плену. Воспоминания офицера в 2-х частях / А.А. Успен ский. – Ч. ІІ (1917-18 г.). – Каунас, 1933. – 181 с.; Фомин В.Б. Среди культурных варваров. 14 месяцев в герман. плену / В.Б. Фомин. – Пг., 1916. – 55 с.; Шамурин Ю. Два года в германском плену / Ю. Шаму рин. – М.: Издание Т-ва «Образование», 1917. – 47 с. и др. Базилевич М.П. Положение русских пленных в Германии и от ношение германцев к населению занятых ими областей Царства Поль ского и Литвы. Материалы, собранные доктором М.П.Базилевичем в плену и среди 110 вернувшихся из германского плена русских врачей / М.П. Базилевич. – Пг., 1917. – 208 с.; Головин Н.Н. Военные усилия России в мировой войне / Н.Н. Головин. – Т. I. – Париж, 1939. – 211 с., прил.; Жданов Н. Русские военнопленные в мировой войне 1914- 1918 гг. / Н. Жданов. – М.: Военная типография Всероглавштаба, 1920. – 376 с.; Doegen W. Kriegsgefangene Völker. Bd. I. Der Kriegsge fangenen Haltungen und Schicksal in Deutschland / W. Doegen – Berlin, 1921. – 263 s.; Vischer A.L. Die Stacheldraht-Krankheit. Beiträge zur Psychologie des Kriegsgefangenen / A.L. Vischer. – Zürich, 1918. – 56 Див. напр.: Абдрашитов Э.Е. О социальной ностальгии рос сийских военнопленных в Первой мировой войне / Э.Е. Абдрашитов // Социс. – 2006. – № 4. – С. 131-135; Галицький В.П. Социально- психологические аспекты межгрупповых отношений в условиях во енного плена / В.П. Галицький // Социс. – 1991. – № 10. – С. 48-63.; Гущин Ф.А. Пленные генералы Российской императорской армии 1914-1917 / Ф.А. Гущин, С.С. Жебровский. – М.: Русский путь, 2010. – 384 с., ил.; Нагорная О.С. «Другой военный опыт»: российские во еннопленные Первой мировой войны в Германии (1914-1922) / О.С. Нагорная. – М.: Новый хронограф, 2010. – 440 с.: ил.; Connes G.A. A POW’s memoir of the First World War: the other ordeal / G.А. Connes. – N.Y., 2004. – 123 p.; Moritz V. Zwischen Nutzen und Bedrohung. Die russischen Kriegsgefangenen in Österreich (1914-1921) / V. Moritz, H. Leidinger. – Bonn, 2005. – 384 s. и. др. Сыч А.И. О некоторых социально-психологических послед ствиях Первой мировой войны / А.И. Сыч // Вопросы истории. – 2001. – № 11-12. – С. 109. Див. докл.: Галицький В.П. Указ. соч. – С. 55-56. Бартенев А. Что такое плен и как его избежать / А. Бартенев. – Пг.: Издание автора, 1917. – С. 12-13. Корсак В. Указ. соч. – С. 25. Успенский А.А. Указ. соч. – Ч.І (1915-1916 г.). – С. 27. Корсак В. Указ. соч. – С. 67. Гринштейн Б. В германском плену (1914-1920 гг.) / Б. Грин штейн // Вопросы истории. – 1975. – № 9. – С. 115. Шамурин Ю. Указ. соч. – С. 33. Кобець О. Записки полоненого. Пригоди і враження учасника Першої світової війни. Вид.5-е. / О. Кобець. – К.: Глобус, 1993. – С. Моисеенко И. Указ. соч. – С. 25. Левин К. Указ. соч. – С. 84-85. Doegen W. Op. cit. – S. 56. Нагорная О.С. Указ. соч. – С. 239. Шамурин Ю. Указ. соч. – С. 34. В плену. Со слов бывшего в плену солдата П.З. Бахметьева за писала Е. Милицына. – Воронеж, 1917. – С. 9-10. Vischer A.L. Op. cit. – S. 25-27. Кирш Ю. Указ. соч. – С. 34. Братская помощь русскому солдату в плену! // Вестник Крас ного Креста. – 1915. – № 10. – С. 4214-4215. The Great World War: a History / Gen. Ed. F.A. Mumbi. – Vol. VI. – London, 1917. – P. 104. Российский государственный исторический архив, г. Санкт- Петербург (РГИА), ф. 1088, оп. 2, д. 165, л. 13, 16, 19, 20, 21, 24, 32. Голос из плена / По зову совести. Неизвестная публицисти ка В.Г. Короленко 1917-1919 гг. // Советская литература. – 1990. – № 11. – С. 103. Див. напр.: Фомин В.Б. Указ. соч. – С. 46-48; Базилевич М.П. Указ. соч. – С. 126-127, 140-141. Корсак В. Указ. соч. – С. 68-71. Там само. – С. 91. Абдрашитов Э.Е. Источники личного происхождения по исто рии российских военнопленных Первой мировой войны. Авторефе рат … канд. ист. наук / Э.Е. Абдрашитов. – Казань, 2003. – С. 18-19. Див. докл: Нагорная О.С. Указ. соч. – С. 194-196; Левин К. Указ. соч. – С. 29-30, 39-41. Федорченко С. Народ на войне / С. Федорченко. – М.: Совет ский писатель, 1990. – С. 203. Эйрс Р.Т. С русскими в плену / Р.Т. Эйрс [Электронный ре сурс]. – Режим доступу: http://australiarussia.com/Ayres.htm (Дата просмотра – 3.11.2012) Цит. за: Жданов Н.М. Указ. соч. – С. 260. Кардо-Сысоев К. Воспоминания о плене / К. Кардо-Сысоев // Военнопленные врачи. Статьи. – М.: Товарищество типографии А.И.Мамонтова, 1918. – С. 17. В плену. Со слов бывшего в плену солдата П.З. Бахметьева за писала Е. Милицына. – С. 14. Див. докл.: Vischer A.L. Op. cit. – S. 5-13. Moritz V. Op. cit. – S. 156. Самсонова Е.А. Две командировки в Германию для осмотра военнопленных / Е.А. Самсонова. – Пг., 1917. – С. 6.; Шуберская Е.М. Доклад о положении военнопленных в Германии / Е.М. Шубер ская. – Пг., 1917. – С. 6. McCarthy D.J. The Prisoner of War in Germany. The Care and Treatment of the Prisoner of War with a History of the Development of the Principle of Neutral Inspection and Control / D.J. McCarthy. – N. Y.: Moffat, Yard and Company, 1918. – P. 45-47. Корсак В. Указ. соч. – С. 76. Див. докл.: Кобець О. Вказ. праця. – С. 241-247. Нагорная О.С. Указ. соч. – С. 239. Корсак В. Указ. соч. – С. 132. Левин К. Указ. соч. – С. 57-58. Там само. – С. 66-67. Кирш Ю. Указ. соч. – С. 56. Новиков Е.А. У немцев (рассказ бежавшего из плена) / Е.А. виков // Летопись войны. – 1916. – № 89. – С. 1421. Базилевич М.П. Указ. соч. – С. 126-127. Головин Н.Н. Указ. соч. – С. 147. Див. докл.: В свой полк из плена через шесть границ. Новые документы о М.Н. Тухачевском // Военно-исторический журнал. – Гущин Ф.А. Указ. соч. – С. 100. Шамурин Ю. Указ. соч. – С. 44. Див. напр.: Успенский А.А. Указ.соч. – Ч.1 (1915-1916 г.). – 54-57.; Левин К. Указ. соч. – С. 43. Кобець О. Вказ. праця. – С. 206-207. Див. докл.: Левин К. Указ. соч. – С. 34-36. Кирш Ю. Указ. соч. – С. 32. Арзаканян М.Ц. Шарль де Голль и Михаил Тухачевский / М.Ц. Арзаканян // Вопросы истории. – 2008. – № 3. – С. 47. Успенский А.А. Указ. соч. – Ч.ІІ (1917-18 г.). – С. 71. Успенский А.А. Указ. соч. – Ч.І (1915-1916 г.). – С. 62. Там само. – С. 88. Корсак В. Указ. соч. – С. 83-84. Цит. за: Гущин Ф.А. Указ. соч. – С. 98-99. Vischer A.L. Op. cit. – S. 20. Див. докл.: Корсак В. Указ. соч. – С. 84-85. Успенский А.А. Указ. соч. –. Ч.ІІ (1917-18 г.). – С. 23-24. Там само. – С. 71-76. Левин К. Указ. соч. – С. 52-53. Див. докл.: Абдрашитов Э.Е. О социальной ностальгии рос сийских военнопленных в Первой мировой войне. – С. 133-134. Левин К. Указ. соч. – С. 63. Vischer A.L. Op. cit. – S. 16-19. Абдрашитов Э.Е. О социальной ностальгии российских во еннопленных в Первой мировой войне. – С. 133. Левин К. Указ. соч. – С. 16-17. Там само. – С. 96. Цит. за: Нагорная О.С. Указ. соч. – С. 221-222. Судленкова Н. «...Положить душу свою за други своя». О па мятнике, воздвигнутом 90 лет назад русскими военнопленными // Русское слово. – 2006. - № 6 [Электронный ресурс]. – Режим досту па: http://www.ruslo.cz/articles/47/ (Дата просмотра – 2.11.2012) Левин К. Указ. соч. – С. 54-56. Успенский А.А. Указ. соч. – Ч.ІІ (1917-18 г.). – С. 28. Rachamimov A. The Disruptive Comforts of Drag: (Trans)Gen der Performances among Prisoners of War in Russia, 1914-1920 // The American Historical Review. – Vol. 111. – № 2. (April 2006). – P. 363. Нагорная О.С. Указ. соч. – С. 222-223. Там само. – С. 221. Левин К. Указ. соч. – С. 55. Див. напр.: Moritz V. Op. cit. – S. 163-164.; Кирш Ю. Указ. соч. Левин К. Указ. соч. – С. 33-34. Там само. – С. 44. Кирш Ю. Указ. соч. – С. 91. Connes G.A. Op. cit. – P. 64-65.

Приложенные файлы

  • pdf 16673790
    Размер файла: 390 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий