компаративистика лекция №1 студент


Лекція № 1
Компаративістика в літературознавстві: історія розвитку, сучасні тенденції.
1. Предмет компаративістики, її метод, мета порівняльних досліджень, місце компаративістики серед інших літературознавчих дисциплін.
2. Етапи розвитку літературознавчої компаративістики.
3. Сучасні тенденції та перспективи розвитку компаративістики в українському літературознавстві.
Література:
Азаров Ю.А., Сорокина В.В. Новые исследования в области сравнительного литературоведения // Вестник Моск. ун-та. – Сер.9, Филология. – 1995. – № 1. – С.89-96.
Александрова Г. Панорама української компаративістики / Г.Александрова // Українська мова та література. – 2011. - № 3. – С. 31-32.
Бакула Б. Кілька міркувань на тему інтегральної компаративістики // Слово і Час. – 2002. – № 3. – С.50-58.
Бакула Б. У напрямі до інтегральної компаративістики /Б. Бакула // Теорія літератури в Польщі. Антологія текстів. Друга половина ХХ – початок ХХІ ст. / упоряд. Б. Бакула. – К. : Києво-Могилян. акад., 2008. – С. 503-515.
Баррі Пітер. Вступ до теорії : літературознавство і культурологія : пер. з англ. О. Погинайко. / Баррі Пітер ; [наук. ред. Р. Семків]. – К. : «Смолоскип», 2008. – 360 с. – (Серія «Пролегомени»).
Веллек Р. Криза порівняльного літературознавства //
Веретюк О. Наука чи метанаука, або Компаративістика в епоху постмодернізму / О. Веретюк // V конгрес Міжнар. асоціації україністів (Чернівці, 26-29 серпня 2002 р.): Літературознавство: Кн.1 / Упоряд. і відп. ред. О.Мишанич. – Чернівці: Рута, 2003. – С.113-116.
Гром’як Р. Літературознавча компаративістика та перекладознавство: дотичність, перетини, колізії // Слово і Час. – 2002.– № 8. – С.49-58.
Гурдуз А. Українська літературна компаративістика: етапи розвитку // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2005. – № 6. – С.90-98.
Жост Ф. Порівняльне літературознавство як філософія літератури // Сучасна літературна компаративістика: стратегії і методи. Антологія / За ред. Д.Наливайка. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія, 2009. – С.65 – 66.
Касперський Е. Про теорію компаративістики // Література. Теорія. Методологія: Пер. з польськ. С.Яковенка / упор. і наук. ред. Д.Уліцької. – К.: Вид. дім "КМА". – 2006. – С.518-540.
Лімборський, І. Weltliteratur за доби глобалізації : пошуки нової посткультурної ідентичності / І. Лімборський. – Слово і час. – 2008. – № 6. – С.3-10.
Наливайко Д. Стан і завдання українського порівняльного літературознавства // Урок української. – 2000. – № 11-12. – С.55-58.
Літературознавча компаративістика. Навчальний посібник /Ред. Р.Т.Гром’як., упоряд.: Р.Т.Гром’як, І.В.Папуша. — Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ ТДПУ, 2002. — 331 с.
Наливайко Д. С. Теорія літератури й компаративістика: Статті-розвідки / Д.Наливайко. — К. : Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2006. — 348 с.
Наливайко Д. Компаративістика й історія літератури /Д. Наливайко. — „АКТА”, 2007. — 425 с. 
Національні варіанти літературної компаративістики / Інститут літератури ім. Т.Шевченка; Д.Наливайко, Т.Денисова, О.Дубініна. – К., 2009. – 750 с.
Папуша І. До методології літературознавчої компаративістики // Слово і Час. – 2002. – № 3. – С.58-67
Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. /За ред. М.Зубрицької. 2-е вид., доповнене. – Львів: “Літопис”, 2002.
Сучасна літературна компаративістика: стратегії і методи. Антологія. – К., 2009. – 487 с.
Питання № 1
«Для кожного народу завжди становить неабиякий інтерес, як його життя й історія сприймаються іншими народами, оцінюються й трактуються ними. Особливо загострюється цей інтерес у переломні періоди життя того чи іншого народу, в періоди активізації процесів його самоусвідомлення і самоствердження».
Д.Наливайко
Сучасна доба політичної та економічної глобалізації, інтелектуальної стандартизації й нівелювання етнічних особливостей особливо чутлива до проблематики "іншості", мови, способу мислення, світогляду, цінностей, звичаїв, особистості. Порівняльне літературознавство стає сьогодні, у час збереження культур, однією з найперспективніших галузей науки про літературу. Порівняльна галузь народилась і розвинулась з прагненням досліджувати літературний процес у широкому контексті. Це сприяє міжкультурному взаємопізнанню і взаєморозумінню.
У визначенні поняття "компаративістика" немає чіткості, адже різні школи цього наукового напрямку розуміють завдання порівняльного літературознавства відповідно до обраного способу аналізу.
А.Ткаченко стверджує, що Компаративістика або Порівняльне (порівняльно-історичне) літературознавство не є розділом "історії літератури", а є розгалуженням літературознавства, оскільки послуговується теоретико-літературними фактами так само, як історико-літературними. До послуг компаративістики вдаються історики, теоретики і критики літератури – представники інших літературознавчих дисциплін.
Термін "компаративізм" означає початковий етап у розвитку порівняльного літературознавства і являє собою емпіричне (практичне) зіставлення окремих літературних фактів і явищ, тобто практичне застосування методу цієї наукової дисципліни. Інколи вживається у значенні терміну "компаративістика", але це неточне вживання термінології. Аналогічно неправомірно вживати термін "порівняльна література", який характерний для ранніх етапів розвитку компаративістики.
Термін «компаративістика» відсилає до латинських слів comparare, comparatio, comparativus, які становлять дію, порівняльне відношення й результат. Літературна компаративістика як галузь науки про літературу не обмежується рефлексіями про порівняння, які здійснюються з дослідницькими цілями. Її головною метою є пізнавальне осягнення своєї, чужої й загальної літературної дійсності як динамічної, внутрішньо диференційованої і змінної у своєму змісті й кордонах «можливої спільноти», пов’язаної багатьма стосунками з іншими царинами письменства й культури. Оця можлива спільнота, яка постає з відмінностей - так само у просторі культури, де література є лише фрагментом, - становить поле і дослідницьку проблематику (об'єкт і предмет) компаративістики. Інакше кажучи, літературна компаративістика досліджує участь зі стилістичного, мовного, культурного й етнічного боку різних літератур - через їхні зв’язки, взаємовпливи й колективні конфігурації - у формуванні світової (powszechnej) літератури та, з другого боку, участь світової і регіональної літератур (таких як, наприклад, європейська чи латиноамериканська літератури) у формуванні окремих літератур, передусім національних. Тим самим вона виходить за аксіологічний горизонт (або ціннісну перспективу – ті об'єкти та предмети художнього пізнання, які є вагомими для кожної національної літератури), а також поза традиції й зразки літератури однієї мови або одного етносу (нації). Вона займається сконфронтуванням і обміном різноманітних - часом далеких у часі і просторі - літературних горизонтів. Етноцентричній перспективі, обмеженій до однієї літератури, замкненій виключно в колі власного досвіду, компаративістика протиставляє поліцентричну концепцію літератур одночасно різнорідних і рівноцінних, які перебувають у спільній залежності й доповнюють одна одну, перебувають у живому контакті й ситуації діалогу. Потік і опанування ними цінностей (за посередництвом перекладів, переробок, адаптацій, парафраз, імітацій, наслідування тощо) є однією з важливих конкретних дослідницьких сфер компаративістики.
Отже, предметом компаративістики є процеси у сфері літературних явищ:
конвергенції (збіжності, уніфікації, взаємовпливи, спорідненості, типологічні відповідності);
дивергенції (дифференціації, розходження);
синтетичний образ літератур – різнорідних і рівноцінних в ситуації діалогу.
У ширшому розумінні, прийнятому, зокрема, в Америці, літературна компаративістика є частиною культурної компаративістики. З цього погляду вона є наукою про взаємні впливи (реальні зв’язки), спорідненість і типологічні відповідності літературних і позалітературних явищ, таких як образотворче мистецтво, музика, театр, кіно і т. д„ а також інших, ніж література, різновидів письменства і звукових текстів. Інакше кажучи, компаративістика в цьому ширшому розумінні досліджує взаємозв’язки літератури з іншими різновидами мистецтва та іншими типами дискурсів, такими як розмовна мова, публіцистика, політичне красномовство, релігійне письменство, філософія, міфи, історіографія тощо.
У вітчизняній практиці цей аспект розуміється як міждисциплінарний характер компаративістики та окрема її галузь (напрямок досліджень, підхід), яка охоплює дослідження явищ інтермедіальності (взаємодії мистецтв) .
Визначення дисциплінарних меж компаративістики вимагає чіткого розрізнення понять "емпірична наука", "метанаука", адже залежно від їхньої інтерпретації порівняльне літературознавство розуміють як частину історії чи теорії літератури або самостійну дисципліну вищого порядку в ієрархії галузей літературознавства..
Емпірика — все те, що отримано шляхом експерименту, на практиці, засноване на досвіді, спостереженні. Емпіричний (рос.эмпирический, англ. empirical, нім. empirisch) -
1) Оснований на емпірії (досвіді).
2) Емпіричний р і в е н ь з н а н ь — рівень пізнавального процесу, що дає знання тих закономірних зв'язків і відношень, які виявляються через аналіз безпосередніх даних спостереження.
Метанаука (др.-греч. μετὰ — «после», «о себе»; англ. metascience; нем. Metawissenschaft) — универсальная наука; наука, претендующая на обоснование и изучение различных наук на основе особого, общего для них метаязыка. Таким образом, представляет собой обобщение какой-либо научной отрасли (когда она, в свою очередь, становится объектом исследования), могущее захватывать и смежные науки, с целью выявления взаимосвязей в структуре знания и методологии в рамках этой отрасли. Понятие метанауки основывается на наблюдении неизбежности присутствия точек пересечения между дисциплинами, при должном уровне их развития и постулирует принципиальную возможность сведения человеческих знаний во всеобъемлющую, согласованную науку, основанную на каком-либо едином комплексе понятий.
Науковці (Б.Бакула, Е.Касперський, Д.Дюришин) приходять у своїх міркуваннях до осмислення метанаукового характеру компаративістики. На користь цього погляду свідчать такі факти:
Компаративістика послуговується не тільки порівняльними методами. Без виокремлення явищ, без їхнього окреслення (вступного визначення) та диференціації порівняння було б, по суті, невдалим. Це веде до несподіваного висновку, що компаративне дослідження стосується «предметів», які, по суті, є вже сформованими культурно й пізнавально, тобто до літературної дійсності, попередньо розпізнаної, виокремленої, означеної й описаної. Отже, під цим кутом зору дослідження є пізнанням пізнання, тобто пізнанням другого ступеня, а не безпосереднім і фактичним предметним (емпіричним) пізнанням. З цього погляду компаративістика має ознаки метанауки;
Звернення до пізнання іншості літературного факту, явища в порівнянні, а не в самозосередженні, інтегрує компаративістику в літературну антропологію;
Компаративістика спирається на інтеркультурні та інтердисциплінарні чинники, що формують перспективу "інтегральної компаративістики" або "антиредукціоністського проекту компаративістики" у значенні динамічного вивчення культурних проблем різних народів у співвідношенні загального і конкретного.
Компаративістика містить три основні розділи (сфери реалізації наукових принципів дисципліни відповідно до предмету дослідження):
методологія порівняння і порівняльного методу (вчення про методи діяльності, включає принципи, методи діяльності та знання, що відображають їх): масштаби, правомірність та обмеження порівнянь (що з чим порівнювати, доцільність порівняння…), фази дії порівняння, складники структури порівнянь (адже не будь-яке порівняння є коректним);
емпіричні дослідження впливів літератур, літературних конфігурацій (польсько-чеські, російсько-українські зв'язки);
теорія синтетичного образу літератури (світова, арабська, центральноєвропейська літератури).
Відмінність порівняльного методу від інших досліджень літератури полягає в тому, що компаративістика виходить за межі окремих, одиничних, замкнених фактів літературного процесу, оскільки зіставляє як схожі, так і відмінні аспекти, протиставляється розпорошеним одиничним описам літературних явищ і представляє одночасно системний та еволюційний характер функціонування літератури.

Існують площини реалізації порівняльного методу (підходи – див. лекція № 2, № 3), у яких присутня власна логіка порівнянь:
сфера діахронії (порівняльно-історичний, генетико-контактний принципи … історична компаративістика) – порівняння явищ, віддалених у часі (бароко і романтизм і т.ін)
сфера асинхронії (зіставний принцип) – пошук структурних відповідностей чужих літератур через подолання часових і просторових відстаней (давні міфи й сучасні).
сфера інтермедіальності – різні дискурси і форми культури (поезія і малярство…)
Папуша Ігор:
Порівняльні дослідження, об’єднані під іменем порівняльного літературознавства чи компаративістики, як історично, так і методологічно явища різноманітні і неоднозначні, а тому й говорити про них варто не як про єдиний комплекс наукових досліджень, а як про парадигму теоретичних підходів і практик.
Щоправда, єдине, що їх усіх об’єднує — це порівняльний принцип висвітлення літературних феноменів, однак порівняльний підхід імпліцитно міститься в будь-якій науковій діяльності, оскільки лежить в основі найелементарніших таксономій і класифікацій і співпадає "за віком” з наукою взагалі, так що його навряд чи можна вважати достатньою підставою для такого роду узагальнень.
Однак, відразу зауважимо, що порівняльні дослідження зазвичай перебувають у прямій залежності від загальнолітературознавчих підходів та методологій, а тому висвітлення зазначених питань варто починати із розгляду ряду проблем більш загального порядку, які стосуються методології літературознавства загалом.
Гром'як Роман:
1. Загальне літературознавство набуває статусу компаративістики тоді, коли виходить за межі однонаціональної літератури і розглядає будь-які явища словесності в перспективі «світової літератури».
2. Філолог не може здійснювати компаративістичні дослідження, володіючи лише однією мовою: він зіставляє оригінальні національні художні системи, створені щонайменше двома мовами, а відтак і перекладні версії.
3. Літературознавча компаративістика органічно взаємодіє з теорією перекладу, враховує досвід перекладознавства і конституюється в системі науки про літературу як складовий компонент духовної культури.
4. Естетичне сприймання текстів художніх творів, на яке спирається інтерпретація; їх зіставлення і простеження контактно-генетичних зв'язків, типологічних відповідностей — основні духовно-інтелектуальні операції і поняття, з допомогою яких описуються і передаються в процесі спілкування філологічно компетентних читачів фундаментальні концепти літературознавчої компаративістики: рецепція, трансформація літературно-мистецьких феноменів.
Питання № 2
Проблем періодизації компаративістики полягають у специфіці її еволюційних етапів, які потрібно диференціювати залежно від впливу певного літературознавчого вчення.
Е.Касперський виокремлює три найважливіші фази в розвитку компаративістики:
"наполеонівсько-романтичний" період – пошуки всезагальності, єдності, спільності літератур;
"позитивістський" період – дослідження фактичних літературних і культурних зв'язків, формування редукціоністського (зведення історичної і просторової різнорідності культурних і літературних фактів до одного знаменника) погляду на компаративістику як "галузь історії літератури";
сучасний постмодернізм – від дослідження структурних відповідностей і відмінностей до "кризового стану" і дилеми "емпірична наука чи метанаука".
А. Гурдуз пропонує таку схему розвитку компаративістики:

Стадія Опис
1 “Пасивна” (донаукова)
стадія розвитку
(VІ ст. до н.е. –
поч. ХІХ ст. н.е.)
Античність (VI-V ст. до н.е.):
“Жаби” Арістофана (суперечка між Есхілом та
Евріпідом про принцип зображення людини в
літературі);
“Порівняльні життєписи” Плутарха;
“Поетика” Аристотеля (трагедію зіставлено з
епосом, а епос – з історією).
Відродження:
Зіставлення творчості грецьких і латинських письменників (Вергілія і Гомера); у
Порівняння Данте і Петрарки в контексті античності;
Зіставлення творів національними мовами (англійською, французькою) з античними мовами;
твори класичні.
«Cпір про давніх і нових», що спалахнув у Франції наприкінці XVII - на початку XVIII ст. й почасти поширився на інші країни, зокрема на Англію. В ньому взяли участь багато письменників і теоретиків; стан поборників «нової літератури» очолили Перро і Фонтенель, а їхніх опонентів - Буало і Фенелон; в Англії втрутився в цей спір Свіфт (на боці «давніх»). Тематично він пов’язаний з маніфестаціями XVI ст„ про які щойно йшлося. Це була суперечка між письменниками й теоретиками, які піддали запереченню авторитет «давніх», тобто античних митців слова, і проголошували перевагу «нових», тобто новочасних, та захисниками традиційного авторитету й взірцевості «давніх».
Класицизм (ХVII ст.):
Вивчення іспано-французьких літературних зв’язків через інтерес до циклу творів про Сіда (іспанський сюжет ХІІ ст., до якого звертались, зокрема, Хуан де ла Куева, Лопе де Вега, Гільєн де Кастро, П’єр Корнель та ін.).
Просвітництво (ХVIIІ ст.):
Раціоналізм як вихідний принцип інтерпретації.
Інтерес до інонаціональних літератур та поява узагальнюючих праць з історії європейської літератури.
Порівняльні методи і прийоми у працях
Вольтера (“Філософські листи”, Д.Дідро,
Ж.-Ж.Руссо…
2 “Активна” (наукова) стадія розвитку компаративістики визначається межами ІІ пол. ХІХ ст. – наш час.
2.1.
Підготовчий етап (30-ті – поч. 80-х рр. ХІХ ст.)
Перехідний період:
Й.В.Гете вводить у цей час поняття “світової літератури” (1829);
Зацікавлення зарубіжними літературами;
Швидкий розвиток етнографії (посилена увага до оригінальної творчості різних народів на ранніх ступенях суспільного розвитку);
Прагнення до виявлення певного фонду світових,
загальнолюдських тем, образів та сюжетів;
У цьому напрямку працюють
Ж. де Сталь, Якоб і
Вільгельм Ґрімми, брати Фрідріх та Август Вільгельм Шлегелі
(виступають за укладання історії всесвітньої літератури)
Перші компаративісти: професор
риторики Сорбонни Абель Франсуа Вільмен (у 1846 р. він широко
запроваджує порівняльні методи під час вивчення літератур латинських народів Середземномор’я тощо), Філарет Шаль, Жан-Жак Ампер та Едгар Кіне.
У 1847-1864 рр. виходить 20-томник Ф.Шаля “Дослідження з
порівняльного літературознавства”, де термін “порівняльне
літературознавство” вжито вперше.
Порівняльна лінгвістика, порівняльна міфологія,
порівняльна фольклористика.
Вивчення "мандрівних сюжетів": Джон Денлоп,Теодор Бенфей (“теорія наслідування”),
Компаративісти: Нікколо Уго Фосколо, Ришар, Моньє, Род.
Акцент на романо-германських літературних зв’язках.
Георг Брандес (1842-1927): фундаментальна праця в 6
томах “Головні течії в європейській літературі 19 ст.” (1872-1890);
Олександр Веселовський.
2.2. Етап офіційного визнання та початку власне наукового
розроблення літературної компаративістики (1885 р. – 40-ві рр.
ХХ ст.)
Хетчисон Познетт “Порівняльне літературознавство” (1886);

Макс Кох (Німеччина)видає перший у світі “Журнал порівняльної історії
літератури” (виходитиме до 1910 р.) – платформа компаративних студій;
в Женеві (Швейцарія);
Читаються перші курси лекцій із порівняльної історії літератури.
В літературознавстві ІІ пол. ХІХ ст. (у Франції) паралельно з культурно-історичною школою (Іпполіт Тен)
розвивається й порівняльно-історичний метод.
Пріоритет -
генетико-контактні дослідження
літератур.
Персоналії періоду:

Фердинанд Брюнетьєр;
Жозеф Текст (засновник літературної компаративістики – визначив “генеалогію” нового напряму) і його праця “Ж.-Ж.Руссо і джерела літературного космополітизму” (1895).
Естев (фр.) “Байрон і французький
романтизм”;
В.Жирмунський (рос.) “Байрон і Пушкін” (1924);
Фернан Бальдансперже (“Дослідження з історії літератур”, 1907-1939), журнал “Revue de littérature comparée” (з 1921 р.) разом с П.Азаром);

Поль Ван Тігем (
“Синтез в історії літератури. Порівняльне
літературознавство і загальна література” (1925), “Історія літератур
Європи і Америки від Відродження до наших днів” (1945),
“Романтизм у європейських літературах” (1948) та перший в історії
компаративістики підручник “La littérature comparée” (1931));

Артуро Фаринеллі (“Романтизм у
латинському світі”, 1927);
Еріх Ауербах (“Мімесис” (1946)) Ернста Роберт Курціус (“Європейська література і латинське
середньовіччя” (1948)).
В Америці літературна компаративістика народилась на порозі ХХ ст.: “в лекціях” проф. Ірвінга Беббіта в Колумбійському та
Гарвардському університетах. Сильного впливу вона зазнала від
французької класичної школи, яку сама ж сильно критикувала в
1920-1930-х рр. (зокрема, за європоцентризм, дослідження майже
виключно системи впливів).
2.3. Етап удосконалення і перегляду базових настанов
(“першої кризи”): 50-ті рр. ХХ ст. Маріус Франсуа Гюйяр
“La littérature comparée” (1951);
Рене Етьємбль;
П’єр Брюнель.
З 1955 р. – Міжнародна асоціація літературної компаративістики з центром у Парижі.
У кін. 50-х рр. у США до галузей літературної компаративістики
входить ще одна: дослідження літератури в системі мистецтв та
інших видів духовно-творчої діяльності людини, – остаточне
визначення й визнання якої у світовій науці відбулося лише в
70-х рр. ХХ ст.
ІХ конгрес Міжнародної
асоціації порівняльного літературознавства 1979 р. в Інсбруку).
Поява і поширення імагології у світовій компаративістиці.
Формально визнана американська школа була 1958 р. на
ІІ конгресі Міжнародної асоціації порівняльного літературознавства
(в університеті Північної Кароліни). Р.Веллек виголосив тоді
знамениту доповідь “Криза порівняльного літературознавства.
У 1961 р. в Америці виходить
“Порівняльне літературознавство, метод і перспективи” за ред.
Н.П.Шталькнехта і Г.Френца; там же отримує життя журнал
“Comparative Literature”.
“Генетико-контактологія в компаративістиці другої
половини ХХ ст. втрачає самодостатність і абсорбується
порівняльною типологією” (Д.Наливайко).
2.4. Етап глобального поширення й інтенсифікації
компаративних досліджень у світі (60-ті – поч. 90-х рр. ХХ ст.)
Активне засвоєння компаративістикою нових наукових концепцій (феноменології, герменевтики тощо), різного ступеня звернення порівняльного літературознавства до теорій рецептивної естетики й
Інтертекстуальності.
Головною літературознавчою дисципліною в
університетах ряду країн Заходу (Франції, Америки й ін.) стає
комплексний предмет – “Загальне і порівняльне літературознавство»
(“General and Comparative Literature”), який поєднує
компаративістику з теорією та історією літератури.
2.5. Етап “другого перегляду” базових настанов (“другої
кризи”) літературної компаративістики (середина 90-х рр. ХХ ст.
– початок ІІІ тисячоліття)
Висловлюються думки про “другу кризу” порівняльного
літературознавства (Сьюзен Бесснет та ін.).
Про потребу оновлення дисципліни в цілому йдеться, зокрема, в
“Доповіді Бернхеймера”.
Пропозиція: “контекстуалізація літератури й
марґіналізація літературознавства”.
Конфлікт “контекстуалістів” і “неконтекстуалістів”).
Модифікація порівняльного
літературознавства – як плавний перехід у форму
перекладацьких досліджень або ж у культурологічну сферу.
"Нове порівняльне літературознавство, зорієнтоване на нові теорії... все більше обіцяє стати метанаукою" (О.Веретюк).
Питання № 3
В українському літературознавстві основи порівняльного вивчення літератур заклали Михайло Драгоманов, Микола Дашкевич, Іван Франко, пізніше цю працю продовжили Володимир Перетц, Михайло Возняк, Василь Щурат, Олександр Білецький. За межами Батьківщини працювали Леонід Білецький, Святослав Гординський, Дмитро Чижевський («Історія української літератури», 1956; «Порівняльна історія слов´янських літератур», 1968) та інші вчені.
У радянському літературознавстві 1930-х років компаративізм був офіційно засуджений, його не визнавали науковою дисципліною і вважали «лженаукою». Таке ставлення до галузі тривало до середини 1950-х років, тобто до «хрущовської відлиги». Основна причина полягала в намаганні відгородити українську літературу від світового літературного процесу. Шукання впливів і перегуків вважалося «українським буржуазним націоналізмом».
Унаслідок політизації та ідеологічних спотворень підколоніальне літературознавство не могло розвивати компаративістику в усьому її обсязі. Літературознавці зобов´язані були висвітлювати міжлітературні зв´язки українського письменства та його національну специфіку лише в ідеологічно звуженому контексті «благотворного впливу великої російської культури» та «інтернаціональної єдності братніх радянських літератур», аби сприяти процесам їхнього «взаємозближення, взаємодії і взаємозбагачення». Найбільшого розмаху боротьба проти компаративізму набрала в повоєнні роки. Саме тоді проводили кампанію проти т. зв. космополітизму, що було пов´язане з відродженням імперської (тобто великодержавної) ідеології. І все ж, незважаючи на ідеологізацію, ізоляціонізм і русифікацію, здобутки в цій галузі були і в українському літературознавстві. Вони пов´язані з діяльністю кількох генерацій представників різних методологічних напрямів як у радянській Україні (О. Білецький і численні його учні та послідовники), так і поза її межами - в Галичині, еміграції та діаспорі (Дмитро Чижевський, Євген-Юлій Пеленський, Михайло Рудницький, Остап Тарнавський та ін.).
Олександр Білецький (1884-1961) - визначний знавець античності, класичного європейського письменства й русистики. Учений досліджував спадщину Гомера, Есхіла, Арістофана, Овідія, таких митців Ренесансу, як Данте, Рабле, Сервантес, Шекспір, багатьох майстрів слова XIX - початку XX ст. (Гете, Скотт, Пушкін, Гюґо, Ада Негрі, Брюсов). Попри неминучі для тих часів ідеологічні штампи, він зумів поставити низку різноаспектних проблем компаративного вивчення рідного письменства («Франко й індійська література», 1956; «Українська література серед інших літератур світу», 1958; «Шевченко і західноєвропейські літератури», 1961).
Григорій Вервес (1920-2001) відомий дослідженнями в царині славістики, зокрема українсько-польських літературних взаємин («Там, де Ікви срібні хвилі плинуть», 1972; «В інтернаціональних літературних зв´язках. Питання контексту», 1976, 1983; «Польська література і Україна», 1985). У порівняльному плані дослідник висвітлив постаті А. Міцкевича («Адам Міцкевич в українській літературі», 1955), Т. Шевченка («Т. Г. Шевченко і Польща», 1964), І. Франка («Іван Франко і питання українсько-польських громадсько-літературних взаємин 70-90-х років XIX ст.», 1957), М. Рильського («Максим Рильський у колі слов´янських поетів», Київ, 1972; Москва, 1981), Я. Івашкевича («Ярослав Івашкевич», Київ, 1978; Варшава, 1979; Москва, 1985).
Жанрова специфіка роману XX століття перебувала в полі зору Дмитра Затонського (народ. 1922). Учений поєднав проблемний огляд із літературними портретами провідних митців, таких як Камю, Сартр, Кафка, застосовуючи і методику пильного вчитування, і широкий історико-типологічний аналіз у своїх працях про німецькомовні літератури і сучасне європейське письменство: «Вік XX. Нотатки про літературну форму на Заході» (1961), «Франц Кафка і проблеми модернізму» (1965), «У пошуках сенсу буття» (1967), «Про модернізм і модерністів» (1972), «Мистецтво роману і XX вік» (1973), «Дзеркала мистецтва» (1975), «Шлях через двадцяте століття: Статті про німецькомовні літератури» (1978), «Минуле, сучасне, майбутнє» (1982), «Австрийская литература в ХХ столетии» (1985), «Художні орієнтири XX століття» (1988). Ще за радянських часів, у 1976-1978 рр., Д. Затонський був обраний віце-президентом МАПЛ.
У низці книжок, що вийшли в Бухаресті («Велика традиція. Українська класична література у порівняльному висвітленні», 1979; «Шукання форми», 1980; «Вогонь і слово», 1992), румунська україністка Маґдалина Ласло-Куцюк (народ. 1928) виходила з ґетевського розуміння Weltliteratur не як сукупності національних літератур, а як площини їх перетинань, вивчаючи контексти української літератури, творчі особистості і стильові напрями крізь призму заборонених у радянській Україні структуральної, архетипної, інтертекстуальної методологій.
Дмитро Наливайко (народ. 1929) - дослідник широкого діапазону, автор студій з історії європейських літератур («Віктор Гюґо», 1976; «Оноре Бальзак», 1985) і їх взаємин з літературою українською («Спільність і своєрідність», 1988; «Козацька християнська республіка: Запорозька Січ в західноєвропейських літературних пам´ятках», 1992). Дві книжки Д. Наливайка «Искусство: направления, течения, стили» (1981, 1985) присвячені типології епох Ренесансу, Бароко, Класицизму, Просвітництва, Романтизму і стильовим напрямам реалізму, натуралізму, імпресіонізму, декадансу, модернізму, авангардизму і, звичайне4», соцреалізму. Учений провадить значну організаційну роботу, спрямовану на координацію діяльності українських компаративістичних осередків.
У другій половині XX - на початку XXI ст. компаративісти різних дослідницьких напрямів працюють у наукових установах Києва (славісти Ніна Крутікова, Юлія Булаховська, Михайло Наєнко, Елеонора Соловей, Галина Сиваченко, Павло Михед, Олександр Астаф´єв, американісти Тамара Денисова, Наталя Жлуктенко, Наталя Висоцька, Наталя Овчаренко, орієнталісти Юрій Кочубей, Григорій Халимоненко, Олександр Мушкудіані, Степан Наливайко, Людмила Грицик, Тетяна Маленька, пе- рекладознавці та представники інших галузей), Львова (Іван Денисюк, Володимир Моторний, Нонна Копистянська, Роксолана Зорівчак, Ярема Кравець, Євген Нахлік, Наталя Шевчук, Надія Поліщук), Одеси (Нонна Шляхова, Анатолій Жаборюк, Валентина Мусій, Наталя Малютіна, Павло Ямчук), Тернополя (Роман Гром´як, Микола Ткачук, Ігор Папуша), Харкова (Зінаїда Голубєва, Юрій Безхутрий, Ігор Михайлин, Олександр Борзенко), Чернівців (Анатолій Волков, Анатолій Нямцу, Володимир Антофійчук, Петро Рихло, Ольга Червінська, Ігор Зварич) та інших літературознавчих осередків країни.
Контексти українського письменства досліджували вчені з Австралії (Марко Павлишин, Галина Кошарська), Білорусі (В´ячеслав Рагойша, Тетяна Кабржицька), Болгарії (Симеон Русакієв, Лідія Терзійська, Ліляна Мінкова), Грузії (Отар Баканідзе), Італії (Ріккардо Піккіо, Джованна Броджі Беркофф, Лоренцо Помпео, Джованна С´єдіна), Канади (Юрій Луцький, Данило Гусар-Струк, Максим Тарнавський, Олег Ільницький), Німеччини та Австрії (Рольф Ґебнер, Петер Кірхнер, Алоїз Вольдан, Стефан Сімонек), Польщі (Стефан Козак, Володимир Мокрий, Михайло Лесів, Ярослав Грицков´ян, Флоріян Неуважний, Василь Назарук, Аґнєшка Корнєєнко, Оля Гнатюк, Галина Корбич, Аґнєшка Матусяк), Росії (Петро Жур, Ніна Над´ярних, Юрій Барабаш), Словаччини (Мікулаш Неврлий, Юрій Бача, Михайло Мольнар, Микола Мушинка), США (Вендел М. Ейкок, Леонід Рудницький, Лариса Онишкевич, Григорій Грабович, Марк фон Гаґен), Франції (Аркадій Жуковський, Мішель Кадо, Еміль Круба), Чехії (Франтішек Тіхий, Орест Зілинський, Зіна Ґеник-Бере- зовська), Японії (Хіно Такао, Казуо Накай) та інших країн. Чимало закордонних учених працює в рамках Міжнародної асоціації україністів (МАУ), яку було засновано в Неаполі 1989 р. Як об´єднання національних і регіональних асоціацій, МАУ періодично проводить конгреси україністів (Київ - 1990 р., Львів - 1993 р., Харків - 1996 р„ Одеса - 1999 р., Чернівці - 2002 р., Донецьк - 2005 р., Київ - 2008), видає збірники наукових матеріалів.
П´ятитомною працею «Українська література в загальнослов´янському і світовому літературному контексті» (1980-1994) вітчизняна компаративістика завершила свій радянський період. Після проголошення державної незалежності в Україні розпочалося помітне пожвавлення компаративістичних студій у різноманітних напрямах. Цьому сприяла демократизація суспільного життя, що зробило можливим відновлення культурних контактів зі світом. Українським ученим стали доступні праці зарубіжних літературознавців, деякі з них виходять у перекладі українською мовою. Молоді науковці ознайомлюються із сучасними літературознавчими концепціями міжлітературної рецепції та художнього перекладу в університетах Європи й Америки.
Порівняльне літературознавство в Україні вже стало невід' ємною складовою всіх ланок освітньої й наукової сфери: елементи компаративістики введені як принципово обов'язкові у новітні програми зі шкільного вивчення української та зарубіжної літератур; визнано переважно неспроможним виконуване у вищій школі літературознавче дослідження або інша творча робота, де відсутнє звертання до теорії і практики компаративного аналізу. У
ряді ВНЗ країни створено кафедри відповідного профілю й читаються курси порівняльного літературознавства (Київ, Чернівці, Тернопіль, Одеса, Бердянськ, Миколаїв та ін.), при Бердянському державному педагогічному університеті в 2007 р. відкрито Науково-дослідний інститут слов'янознавства та компаративістики; при Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України діє відділ компаративістики; за спеціальністю 10.01.05 захищаються кандидатські і докторські дисертації. У західноєвропейських, американських університетах та у ВНЗ інших регіонів порівняльне літературознавство викладається протягом десятиліть як одна з провідних літературознавчих навчальних дисциплін.
Запровадження у 1993 р. курсу порівняльного літературознавства, а через рік відкриття кафедри компаративістики в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» було стимулом для інших навчальних закладів, де невдовзі порівняльне літературознавство стало фігурувати в назвах кафедр. Спершу це був Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, а незабаром після нього - інші заклади вищої школи. 2002 р. група науковців при відділі світової літератури в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка створила відділ літературної компаративістики.
1994 р. порівняльне літературознавство внесене до переліку спеціальностей, з яких науковці захищають дисертації. А 2005 р. в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка започатковано щорічник «Літературна компаративістика» - поважну трибуну для зрілих дослідників і школу для плекання наукових кадрів. Отже, є підстави сподіватися, що невдовзі літературна компаративістика стане справді перспективною і продуктивною галуззю вітчизняного літературознавства.
"Літературна компаративістика" – це річник з порівняльного літературознавства, який започатковано у 2004 році відділом компаративістики Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України.
Основні напрями й завдання "Літературної компаративістики":
Вивчення української літератури в системі міжнаціональних взаємин і контекстів.
Розробка методологічних і методичних проблем сучасної компаративістики.
Ознайомлення з сучасними течіями та концепціями зарубіжної компаративістики.
Дослідження історії української компаративістики.
Проблеми викладання літературної компаративістики у вищій і середній школі.
Рецензування українських та зарубіжних видань з компаративістики й бібліографічна інформація.
Координування науково-дослідницької роботи в галузі.
Видання розраховане на літературознавців, викладачів, студентів-філологів, усіх, хто цікавиться порівняльним літературознавством.
Редакційна колегія: чл.-кор. НАН України, д.філол. н. Наливайко Д. С. (відповідальний редактор), д.філол. н. Волков А. Р., д.філол. н., проф. Грицик Л. В., д.філол. н., проф. Нарівська В. Д., д.філол. н. Сиваченко Г. М., д.філол. н. Соловей Е. С., д.філол. н. Рязанцева Т. М., к.філол. н. Арендаренко І. В. (секретар).
21-27 липня 2016 у Віденському університеті (Австрія) відбувся ХХІ конгрес Міжнародної асоціації літературознавчої компаративістики (ICLA — International Comparative Literature Association). У заході взяли участь сотні науковців (загалом на конгресі були представники 1054 мов) із різних країн світу, дослідники компаративістики, теорії літератури та зарубіжної літератури. Серед почесних промовців цьогорічного конгресу — компаративіст-імаголог Джоеп Лірсен, літературознавці Марина Варнер, Емілі Ептер, Девід Дамрош, австрійський письменник Крістоф Рансмайр, Нобелівська лауреатка з літератури Герта Мюллер.
На конгресі працювало кілька десятків секцій. Ключовою темою наукового заходу став пошук можливостей і вироблення спільної термінологічної бази в царині компаративістики, беручи до уваги напрацювання й досвід різних національних компаративістичних шкіл. Водночас одним із напрямів сучасної компаративістики було визначено посткомуністичні (постнезалежнісні/postindependence) студії як особливий різновид постколоніальних досліджень, у центрі яких — травматизована соціокультурна ідентичність посткомуністичних країн Центрально-Східної Європи (Україна, Польща, Румунія, балтійські країни тощо). Кандидат філологічних наук, науковий співробітник і докторант відділу світової літератури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка Д.І. Дроздовський у секції «Література, філософія та інтелектуальна історія. Мова міждисциплінарних студій» виголосив доповідь на тему «Post-Humanity &/vs. “Human” Technologies: Post-postmodern Outlines in Contemporary English Literature» («Пост-людство і/ vs. «людські» технології: пост-постмодерністські контури сучасної англійської літератури»). Робочі мови конгресу: англійська, французька та німецька.
Літературознавчі конгреси компаративістів — один із найвизначніших наукових заходів, який, починаючи з 1956 р., проходить кожні три роки в різних країнах світу. Наступний ХХІІ конгрес відбудеться в липні 2019 р. у Пекіні.
На початку листопада 2015 р. побачив світ 5-й випуск збірника наукових праць «Кременецькі компаративні студії» у 2-х томах. Задуманий у 2010 році спершу як міжкафедральний проект, на сьогодні це міжнародний науковий щорічник, який слугує платформою для оприлюднення та обміну результатами наукових досліджень для українських і зарубіжних філологів – фахівців з порівняльного літературознавства та мовознавства. 
З січня 2014 року часопис «Кременецькі компаративні студії» зареєстровано у Centre International de l'ISSN (Париж, Франція) і надано Міжнародний стандартний серійний номер  ISSN 2311-262X.  
Часопис індексується у міжнародних наукометричних базах Index Copernicus International (http://journals.indexcopernicus.com/++,p24782122,3.html), CiteFactor (Directory Indexing of International Research Journals), Research Bible (Open Access Indexing Database for Researchers and Publishers), InfoBase Index.
Постійні розділи збірника 
1. Теоретико-методологічні проблеми сучасного порівняльного літературознавства та мово-знавства.2. Порівняльно-типологічний і генетико-контактний аспекти компаративістики.3. Порівняльне літературознавство в часі та просторі.4. Компаративна поетика та генологія.5. Інтердисциплінарність у порівняльному літературознавстві та мовознавстві.6. Компаративний підхід у перекладознавстві та лінгвістиці.
Детальніше тут: http://kremenets-comparative-studies.webnode.com.ua/pro-nas/Видання, ініційовані кафедрою кафедрою теорії літератури, компаративістики і літературної творчості
 Захід – Схід : основні тенденції розвитку сучасного порівняльного літературознавства : [антологія] / Науковий проект, загальна редакція Л. Грицик. – Донецьк : ЛАНДОН. – ХХІ, 2012. – 376 с.
Представлені в антології найновіші публікації європейських та східних компаративістів (статті, фрагменти із наукових монографій) розкривають основні тенденції розвитку сучасного порівняльного літературознавства, зв'язок його з історією й теорією літератури, методологічний плюралізм досліджень.
В антології вперше подані літературознавчі порівняльні дослідження, вибудовані на матеріалі літератур Сходу, а також підготовлені орієнталістами.
Видання розраховане на науковців, які виявляють інтерес до проблем літературної компаративістики.
Лабораторія славістично-методологічних студій Тернопільського національного педагогічного університету імені В.Гнатюка (тоді – Тернопільського педагогічного інституту імені Я.Галана)
http://laboratorymss.at.ua/

Приложенные файлы

  • docx 14844392
    Размер файла: 71 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий