Бібліографознавство, Ломачинська І.


ББК 78.5я73 Л 74
ВСТУП
Затверджено методичною радою Університету «Україна»
(Протокол № 8 від 4 червня 2004 p.)
Автор:І. М. Ломачнська, канд. філософ, наук, доц.
Рецензент: Т. Г. Горбаченко, д-р філос. наук, канд. педагогіч. наук, професор
Ломачинська І.М. К 74 Бібліографознавство. Навч. посіб. для дистанц. навчання. — К.: Ун-т «Україна», 2004. - 300 с
ISBN 966-7979-72-5
Навчальний посібник створений з урахуванням досвіду щодо подібних видань і власного досвіду авторки. Теоретичний матеріал поданий за модульним принципом організації навчального процесу. Посібник містить основні поняття, запитання для самоконтролю, контрольні тести-тренінги, перелік джерел літератури. На великій кількості прикладів розкрвається методика виконання бібліографічних описів, індексування, анотування, реферування та складання оглядів документів.
Розрахований на студентів, викладачів, консультантів університету і може використовуватись не тільки для дистанційної, а й для інших форм навчання.
ББК 78.5я73
ISBN 966-7979-72-5
© Університет «Україна», 2004 © Ломачинська І. М., 2004
Предметом дисципліни "Бібліографознавство" є бібліографічна діяльність, яка забезпечує підготовку, поширення та використання бібліографічної інформації. Теоретичний курс дасть можливість отримати знання про:
теорію бібліографії;
історію бібліографічної справи;
організацію бібліографічної діяльності;
методику бібліографічної роботи.
Об'єктами вивчення бібліографознавства є загальна, спеціальна, універсальна та галузева бібліографія. Студент повинен знати:
історію розвитку бібліографічної справи;
структуру бібліографії, її функції, завдання;
поняття про бібліографічну інформацію та форми її закріплення;
зміст бібліографічної діяльності. Результатом отриманих знань буде вміння:
організовувати бібліографічну роботу в бібліотеках;
створювати довідково-пошуковий апарат бібліотеки;
формувати довідково-бібліографічний фонд бібліотеки;
■здійснювати довідково-бібліографічне обслуговування споживачів документно)' інформації;
■вирішувати проблеми бібліографічного інформування.Структура курсу передбачає чотири основні змістовні модулі.
Перший модуль включає такі теми:
1.'Загальне поняття про бібліографію та бібліографознавство , в якій формується загальне поняття про бібліографію та бібліографознавство, дається визначення основних складових бібліографознавства.
2.Історія розвитку бібліографічних знань розглядає історіюрозвитку бібліографічних знань у таких основних аспектах: зародженнябібліографічних знань, основні етапи розвитку бібліографії, розвитокбібліографії в Україні.
3."Теорія бібліографії як частина бібліографознавства" даєаналіз теорії бібліографії, аналізуються поняття суб'єкта та об'єкта бібліографічної діяльності.
Другий модуль включає такі теми:
"Поняття бібліографічної інформації: основні форми її закріплення і передачі — тема включає такі складові: Поняття бібліографічної інформації. Соціальна комунікація та основні елементи соціального комунікаційно-інформаційного процесу: комунікант, реципієнт. Види соціальної комунікації. Історія розвитку бібліографічної інформації. Система "документ — споживач як джерело виникнення бібліографічної інформації. Бібліографічний запис: склад елементів та інформативні функції. Документально-бібліографічні потреби як причина виникнення основних суспільних функцій бібліографічної інформації. Основні суспільні функції бібліографічної інформації та її внутрішня структура.
"Бібліографічна діяльність та її основні процеси — тема включає такі складові: Основні процеси бібліографічної діяльності. Визначення бібліографічної діяльності та її основних процесів. Загальна характеристика методів бібліографування. Поділ основних методів бібліографування. Бібліографічне виявлення та бібліографічний відбір, їх властивості. Бібліографічне групування, його способи. Бібліографічна характеристика, її способи. Методи бібліографічної характеристики. Анотування, реферування.
3."Класифікація бібліографії" — тема включає такі складові:Проблеми класифікації бібліографії. Найбільш характерні для вітчизняного бібліографознавства підходи у визначенні бібліографії. Найбільшпоширені схеми класифікації бібліографії. Основні види бібліографії.
Третій модуль вміщує такі теми:
"Класифікація бібліографічних посібників" — тема включає такі складові: Загальні поняття та завдання класифікації бібліографічних посібників. Класифікація бібліографічних посібників за їх внутрішньою формою. Види бібліографічних посібників за суспільним призначенням. Види бібліографічних посібників за особливостями об'єкта обліку. Види бібліографічних погібників за особливостями методів бібліографування, що застосовувалися при складанні бібліографічного посібника. Зовнішні форми бібліографічних посібників.
"Організація бібліографічної роботи в бібліотеках" — тема включає такі складові: Зміст і особливості бібліографічної роботи масових бібліотек Зміст основних бібліографічних процесів. Загальні питання організації бібліографічної роботи. Сучасні інформаційні технології бібліографічної роботи бібліотеки.
3.'Довідково-бібліографічний апарат бібліотеки" — в темірозглядаються такі основні складові: Загальне поняття про довідково-бібліографічний апарат бібліотеки. Зміст, об'сяг, склад, структура іособливості організації довідково-бібліографічного апарату бібліотеки.Склад традиційного довідково-бібліографічного апарату. Сучаснийдовідково — пошуковий апарат, його визначення. Склад сучасногодовідково-пошукового апарату.
Четвертий модуль вміщує такі теми:
1."Довідково-бібліографічне обслуговування в бібліотеках" —
тема включає такі складові: Загальне поняття про довідково-бібліографічне обслуговування в бібліотеках. Головні складові довідково-бібліографічного обслуговування. Особливості виконання довідок окремих видів.
2."Бібліографічне інформування в бібліотеках" — тема включає такі складові: Загальне поняття про бібліографічне інформування вбібліотеках. Зміст бібліографічного інформування в залежності від специфіки роботи бібліотеки. Масове бібліографічне інформування. Групове бібліографічне інформування. Індивідуальне бібліографічне інформування. Загальні питання бібліографічного інформування.
3.Робота бібліотек з формування інформаційної культури табібліографічному навчанню — тема включає такі складові: Основніпоняття роботи бібліотек по формуванню інформаційної культури табібліографічного навчання. Робота бібліотек з підвищення рівня інформаційної культури своїх працівників. Робота бібліотек з підвищення рівня інформаційної культури і бібліографічного навчання читачів та користувачів.
Загальний обсяг матеріалу розрахований на 108 годин академічного навчання. Кожний з модулів розрахований, відповідно, на 27 годин академічного навчання. Форма контролю — залік.
Для якісного освоєння курсу "Бібліографознавство" передбачені наступні вимоги:
Після вивчення кожної теми студент зобов'язаний написати один реферат (на вибір) із запропонованої тематики та виконати практичне завдання.
Після вивчення кожного модуля студент зобов'язаний відповісти на питання тестів, запропонованих в посібнику.
» За результатами поточного контролю фіксується підсумковий контроль.
За структурою викладу посібник побудований у зручній формі для вивчення та засвоєння студентом навчального матеріалу.
Методичні рекомендації щодо виконання практичної роботи та написання реферату вміщені у Додатку 1.
ЯК КОРИСТУВАТИСЬ ПОСІБНИКОМ
Посібник "Бібліографознавство" розроблений у відповідності до вимог щодо підготовки навчальних посібників для дистанційної форми навчання вищих навчальних закладів освіти.
В цілому посібник "Бібліографознавство" побудований за такою структурою:
■Перед викладом теоретичного матеріалу в кожній темі вміщено"короткий зміст запропонованих в питань" та "базові терміни .
■Після кожної теми подаються "Питання для самоконтролю |, що дозволяють студенту перевірити якість засвоєного ним матеріалу.
"Враховуючи специфіку дистанційного навчання, що розраховане на самостійне вивчення студентом навчальної дисципліни, в посібнику після кожної теми подано "Теми рефератів".
■При вивченні дисципліни "Бібліографознавство" навчальною програмою передбачено виконання практичних завдань зміст яких наводиться після кожної теми.
■ При необхідності більш глибокого дослідження окремих тем, запропонованих для вивчення з курсу "Бібліографознавство", після кожної теми пропонується "Література для подальшого вивчення", яка подається за нумерацією із загального списку літератури в кінці посібника.
Опісля кожного модуля подається термінологічний словник в якому наведені терміни, які вивчались в темах, розглянутих у модулі.
В Додатку 1 подаються "Методичні рекомендації до виконання практичної роботи" та "Методичні рекомендації до написання реферату".
В Додатку 2 вміщено матеріали, які необхідні для поглибленого вивчення курсу "Бібліографознавство".
МОДУЛЬ 1
ТЕМА 1. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО БІБЛІОГРАФІЮ ТА БІБЛІОГРАФОЗНАВСТВО
Визначення бібліографії. Структура бібліографії Предмет бібліографії, об'єкт бібліографії Визначення інформаційної інфраструктури. Загальне поняття бібліографознавства. Сутність бібліографічної діяльності.
Базові терміни: "бібліографія", "бібліографознавство".
Бібліографію в цілому вивчає загальне бібліографознавство, що є комплексом наукових дисциплін, кожна з яких досліджує бібліографію в певному аспекті. В той же час необхідне всесторонне дослідження окремих видів, аспектів і процесів бібліографічної діяльності з теоретичної, історичної, методичної і організаційної точок зору, а також з урахуванням специфіки тієї або іншої галузі знання. Цим займаються наукові дисципліни спеціального бібліографознавства (наприклад, спеціальне бібліографознавство).

Рис.1.1. Складові частини бібліографознавства.
Бібліографознавство - це галузь наукового знання, яка вивчає структуру і властивості бібліографічної інформації, закономірності процесів її створення та доведення до споживачів.
Теорія бібліографії має на меті з'ясувати сутність бібліографії як суспільного явища; розкрити й обґрунтувати її функції та місце в системі наук; визначити об'єкти, процеси, методи і засоби бібліографічної діяльності; встановити об'єктивні загальні й специфічні закономірності, притаманні бібліографії в цілому та її окремим підрозділам. Теорія бібліографії досліджує суспільне призначення бібліографії, розробляє наукові концепції і терміносистему (організовану відповідним чином сукупність термінів), методологічну базу для наукового аналізу сучасної бібліографічної практики, взаємозв'язки бібліографії і бібліографічної науки з суміжними областями (наприклад, з інформаційною діяльністю і інформатикою, бібліотечною справою і бібліотекознавством, книжковою справою і книгознавством). У зв'язку з цим важливим завданням бібліографознавства є розробка бібліографії, змісту бібліографічних понять і категорій, опрацювання наукової термінології. Це сприятиме створенню більш точної, завершеної системи знань про об'єкти бібліографічної інформації, процесів її пошуку, переробки, збереження та передачі споживачам.
Історія бібліографії вивчає походження і розвиток бібліографії як діяльності, формування її окремих підрозділів, її роль і місце в соціальному, науково-технічному й культурному прогресі, конкретні форми функціонування бібліографічних явиш на кожному історичному етапі розвитку суспільства і окремих країн. Об'єктом історії бібліографії є також творча діяльність бібліографів, їх досвід, погляди на бібліографію, взаємини з епохою тощо.
Технологія бібліографії — це способи обробки матеріалів і виготовлення інформаційної, у тому числі бібліографічної продукції. Наука може і повинна брати участь у вдосконаленні технологічних комплексів, які забезпечують збирання, створення, зберігання, накопичення, обробку, пошук, копіювання, передачу і розповсюдження інформації.
Методика та організація бібліографічної діяльності постійно пов'язані з упровадженням наслідків методичних та історичних досліджень у життя, у практику бібліографічної роботи. Методика бібліографії тісно пов'язана з теорією, історією, технологією, а також з практикою бібліографії. Вона вивчає сукупність найдоцільніших прийомів і способів підготовки і доведення до споживачів бібліографічної інформації. Методика бібліографії має своїм завданням розробку раціональних засобів і правил, що мають знайти своє застосування у практиці бібліотек. Здебільшого вона торкається укладання бібліографічних посібників і використання їх у рекомендаційному, довідковому та інформаційному бібліографічному обслуговуванні.
Організація бібліографії— це створення в країні оптимальної системи бібліотечних і інформаційних центрів федерального і регіонального рівнів (інформаційної інфраструктури), які здатні забезпечувати різноманітні потреби суспільства в інформації з урахуванням сучасних вимог.
Питання для самоконтролю:
Назвіть сучасні визначення бібліографознавства і охарактеризуйте генезу формування цього поняття.
Назвіть основні складові загального бібліографознавства та дайте визначення кожного з них.
Охарактеризуйте розподіл понять "бібліографія" та "бібліографознавство".
Теми рефератів:
"Особливості формування терміну "бібліографознавство".
"Робота українських бібліографів в процесі формування бібліографічної термінології".
Практичне завдання 1.
Мета: ознайомлення з предметом, об'єктом бібліографії, її організаційною структурою. Питання:
Дати визначення бібліографії.
Охарактеризувати структуру бібліографії.
Визначити предмет бібліографії, об'єкт бібліографії.
Дати визначення інформаційної інфраструктури.
Сформулювати сутність бібліографічної діяльності.
Література для подальшого вивчення
Барсук А. И. Библиографоведение в системе книговедческих дисциплин. - М.: Книга, 1975. - 206 с.
Буран В.Я., Довгопола О.П., Пупченко В.В. Бібліографія: загальний курс. - К: Вища школа, 1984. -214 с.
Диомидова Г.Н. Библиографоведение; Учебник для ср. проф. уч. зав. - СПб. (Серия "Библиотека"), 2002. - 228с
Коршунов О. П. Библиографоведение: общий курс. — М.: Книжная палата, 1990. - 232 с.
Швецова-Водка Г.М. Загальне бібліографознавство: Основи теорії бібліографії. - Рівне, 1995. - 183 с
А
ТЕМА 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ БІБЛІОГРАФІЧНИХ ЗНАНЬ
Виникнення та початковий період розвитку бібліографічної діяльності. Термін "бібліографія" та історичний розвиток його значень до початку XX cm. Сучасне визначення бібліографії. Трактування бібліографії у XX cm. Термінологічна праця в галузі бібліографознавства.
Базові терміни: "книга", "інформаційна інфраструктура", "бібліографічна інформація".
2.1. Зародження бібліографічних знань
Слово «бібліографія» вперше стало вживатися в Стародавній Греції. Воно походить від двох слів: бібліон (книга) і графо (пишу). До винаходу книгодрукування цим словом позначалася робота по переписуванню книг. В ті часи єдиним способом тиражування книг був ручним, і людей, які займалися переписуванням, називали бібліографами. Ця робота вважалася престижною, висококваліфікованою, хоча ніяких спеціальних знань від бібліографів не вимагалося: треба було тільки вміти читати і писати.
До винаходу паперу рукописна форма розповсюдження інформації базувалася на використанні таких матеріальних носіїв, як папірус (у країнах Середземномор'я), глиняні таблички (в Месопотамії та інших країнах), шовк (у Китаї), пальмове листя (в Індії) та ін.
Давні цивілізації були тим середовищем, що сформувало бібліотеку як осередок писемності та культури. Найдавніші форми збереження інформації були нерозривно пов'язані з писемною культурою, що підтверджено дослідженнями бібліографічних пам'яток Візантії, шумерських бібліографічних текстів, виявлених американським дослідником 3. Крамером та іншими дослідниками культури Ассірії.
В академічній науці прийнято називати перший період розвитку бібліографії пінакографічним — за назвою «Таблиць» («Пінакес») Каллімаха, який визнаний родоначальником бібліографії (папіруси Каллімаха зберігаються в Брюссельській бібліотеці). Приблизно в 250 р. до н. е., працюючи в Олександрійській бібліотеці на запрошення Птоломея Філадельфа, першій національній (і державній царській) бібліотеці, він склав на основі її літературних джерел «Таблиці (покажчики) тих, хто прославився в області культури, і того, що вони написали, в 120 книгах». В «Таблицях» були представлені описи основних творів грецької літератури і містилися біографічні відомості про авторів. На жаль, «Таблиці», що були, за твердженням дослідників, одним із перших бібліографічних посібників, не збереглися до наших днів. Аналогічний бібліографічний покажчик "Сі лює" («Сім резюме») з'явився в Китаї набагато пізніше, в І ст. до н. є. Теоретичне і методичне значення цих бібліографічних праць зберігається і до теперішнього часу.
Велике значення для правильного розуміння історії бібліографії, її розвитку в стародавньому світі і в середньовіччі — до винайдення книгодрукування в Європі — мали дослідження Б. А. Семеновкера, відомого бібліографа і візантиста, проведені в 1979-1982 pp. Основні висновки вченого полягають в наступному:
всі виявлені у Візантії пам'ятники можна вважати бібліографічними повністю, або такими, що мають бібліографічний апарат;
розвиток середньовічної грецької бібліографії був безперервним; вона є продовженням традицій старогрецької бібліографії і бібліографії еллінізму в нових історичних умовах;
для бібліографії тих часів характерна уніфікація, яка отримала подальший розвиток після винаходу книгодрукування;
аналіз бібліографічних текстів показав перш за все широке застосування бібліографічних посилань для ідентифікації авторів і рішення питань про належність фрагментів визначеному твору;
перші давньоруські бібліографічні пам'ятники — це три незалежні списки справжніх і хибних книг в Ізборнику 1073 г.; автором списку із заголовком «Богословица від словес» безумовно є Григорій Богослов.
Свого часу бібліотекарем патріаршої бібліотеки в Константинополі був визначний слов'янський просвітитель Костянтин (приблизно 827 — 869 роки). Йому належить створення першої слов'янської азбуки. Особистість Костянтина є однією з найзначніших постатей в слов'янській історії.
Із загибеллю античної культури слово «бібліографія» зникає з обігу і відроджується у Франції (початок XVIII в.), але в новому значенні — він вже означав «книгописання», тобто складання «інвентарів» та «описів» книжкових, зібрань.
Вирішальну роль у становленні бібліографії як специфічної галузі діяльності відіграло книгодрукування, яке зумовило перш за все розвиток книготорговельної бібліографії. З середини XVI ст. видавці та книготорговці почали укладати каталоги, які інформували про книги, наявні у продажу. Водночас значного розвитку набула каталогізація бібліотечних фондів. Термін «бібліографія» перейшов на всі бібліографічні праці, взяті як окремо, так і в сукупності (раніше їх називали «каталогами», «лексиконами», «бібліотеками», «тезаурусами» і т. ін.).
Починаючи з XVIII ст., коли постала необхідність дати явищам бібліографії науково-методичне обґрунтування, термін «бібліографія» набув ще одного значення: його стали пов'язувати з наукою про книгу, з теоретичним узагальненням бібліотечно-бібліографічної практики. Подальший розвиток бібліографії, її історія пов'язані з винаходом книгодрукування в Європі, коли починається «поліграфічний» період інформаційної культури.
Він характеризується появою великої кількості періодичних видань, в яких публікуються бібліографічні матеріали спеціальних (бібліографічних) газет і журналів, видавничих й книготорговельних друкованих каталогів, бібліотечних карткових каталогів та іншої бібліографічної
продукції.
Протягом тривалого періоду бібліографія самостійно вирішувала ряд теоретичних, організаційних та методичних питань, які виникали час від часу. Бібліографічна наука виникла й розвивається відповідно до потреб практики, для здійснення тих завдань, які ставило життя. Бібліографічна практика й наука тісно взаємодіють, збагативши один одного й одночасно зберігаючи відносну незалежність.
2.2. Розвиток бібліографії в Україні
Книжкова культура Київської Русі розвивалась на досить високому рівні. Для Київської Русі, як і для всієї середньовічної Європи в цілому, характерним є розвиток книжкових знань в межах монастирів, що підкреслює сакральний характер середньовічної культури.
Монастирі, тісно пов'язані з князівською владою і містами, були центрами ідеологічного життя Русі. Тут складалися житія святих, писалися літописи. В монастирях існували скрипторії, де переписувались книги для князівських та боярських сімей.
Перша бібліотека на Русі була організована за сприянням Ярослава Мудрого (1037 рік). Для сина Ярослава Мудрого Святослава була виготовлена одна з перших руських книг, що збереглася до наших часів — "Ізборник Святослава", в якому вміщено "список хибних та істинних книг" під назвою "Богословъца от словес" Це перша пам'ятка бібліографії, що потрапила до нас з Київської Русі.
При Софіївському Соборі ще з першої половини XI століття діяв добре обладнаний, забезпечений необхідним корпусом книг (950 томів), а також кваліфікованими писарями і художниками, великокняжий скрипторий, з якого вийшли найцінніші пам'ятки давньоруської писемності.
Особливим різновидом бібліографії в Київській Русі були списки "пожертвуваних книг". Виникнення такого виду бібліографічної інформації в Київській Русі мало цікаву історію. Книги в цей історичний період виготовляли з пергаменту (телячої шкіри) і тому коштували вони дуже дорого, адже за одну книгу можливо було купити великий будинок. Тому києворуська еліта, задля увіковічення своєї пам'яті, дарувала ("жертвувала") книги (поряд із маєтностями та угіддями) православним монастирям. Окрім того книги, за правилами Студійськьго статуту, запровадженого в київських монастирях Феодосієм Печерським, були єдиним скарбом, який могли собі дозволити миряни при вступі до монастиря. Тому при набутті чернечого сану києворуська знать забирала свій скарб у вигляді книг до монастиря, "жертвуючи" їх в монастирські
бібліотеки. Списки таких "пожертвуваних" книг стали зразком києвору-ської бібліографії.
Новим етапом розвитку української бібліографії стало виникнення книгодрукування. В Україні активно діють друкарні Львівського братства, Києво-Печерської лаври, Чернігівського братства.
Історія російської бібліографії багата славними іменами справжніх ентузіастів — подвижників. Серед них перше місце по праву займає В.С. Сопиков — «батько російської бібліографії». Одним з його попередників називають відомого російського просвітника Н.Й. Новікова, який створив "Опыт исторического словаря о российских писателях" — по суті, перший біобібліографічний словник.
У працях різних авторів XVIII — почтку XIX ст. словом «бібліографія» позначався цілий комплекс дисциплін: книгознавство (наука про книгу), історія книги, історія літератури, літературна й наукова критика. Саме таке тлумачення терміну дозволило В. С. Сопикову зробити висновок, що бібліографія є наукою всіх наук.
Для позначення бібліографічної науки залишається колишній термін, але в розширеному тлумаченні. Бібліографознавство — це наукова дисципліна, що вивчає теорію, історію, методологію, технологію, методику, організацію бібліографії.
2.3. Історичний процес формування визначення бібліографії і бібліографознавства
В другій половині XIX — початку XX ст. багато бібліографів, навпаки, звужували значення терміну «бібліографія», обмежуючи функції бібліографії лише збиранням відомостей про твори друку для складання списків й покажчиків літератури. У зв'язку з тим, що по-різному розумілося суспільне призначення бібліографії, з'являлись і різні її визначення. Сам же термін протягом тривалого періоду використовувався в різних значеннях як область практичної діяльності, як наукова дисципліна, як окремий бібліографічний покажчик, як сукупність бібліографічних посібників.
Багатозначність базового терміну зберігалася й у радянський час, що гальмувало розвиток бібліографічної науки, ускладнювало взаєморозуміння між вченими, що брали участь у дискусіях, негативно впливало на вдосконалення бібліографічної роботи.
Велике значення для упорядкування термінології мали дискусії на сторінках спеціальних періодичних видань в 1950 — 1960-х роках, в яких брали активну участь вчені, викладачі, бібліографи-практики. Предметом обговорення стали такі теоретичні питання: визначення бібліографії, розмежування понять «бібліографічна діяльність» та «бібліографічна наука». Підсумки цієї дискусії були закріплені в першому державному термінологічному стандарті 16448-70 «Бібліографія. Терміни і визначення».
Потім був зроблений наступний крок — розроблений новий термінологічний стандарт ГОСТ 7. 0-77 «Бібліографія. Терміни і визначення», який набув чинності з 1978 р. В ньому були подані визначення бібліографії як області науково-практичної діяльності (по підготовці і доведенню до споживачів бібліографічної інформації) і бібліографічної науки (наукової дисципліни, яка вивчає теорію, історію, методику і організацію бібліографії). Було також визначено їх суспільне призначення та мета. Зокрема, мета бібліографії була сформульована як вплив на використання творів друку в суспільстві.
Робота над бібліографічною термінологією продовжувалася і в 1986 р. коли був введений у дію ГОСТ 7. 0-84 «Бібліографічна діяльність. Основні терміни і визначення». Термін «бібліографія» в ньому взагалі відсутній, а бібліографічна діяльність трактувалась як область інформаційної діяльності по задоволенню потреб в бібліографічній інформації.
Здавалося б, все ясно: в численних статтях, наукових і навчальних виданнях наводились різні визначення бібліографії, прийнятий термінологічний ГОСТ, але єдиного визначення бібліографії, відповідного її положенню і ролі в сучасному суспільстві, до середини 2000 р. не було.
При переході до загальної комп'ютеризації і використання новітніх інформаційних технологій відбувається злиття всіх видів бібліографічної інформації в бази і банки даних, розвиток інформаційних мереж, змінюється роль і місце бібліотек в цьому процесі, підвищується їх відповідальність за виконання функцій за поданням повної, точної, якісної інформації не тільки в традиційній, але й в електронній формі. Настав наступний етап розвитку бібліографії, і потрібно було інше її визначення, так само як і визначення бібліографічної науки — відповідно до сучасної інформаційної ситуації.
Міждержавний ГОСТ 7. 0-99 «Інформаційно-бібліотечна діяльність, бібліографія» набув чинності 1 липня 2000 р. В ньому запропоновано наступне визначення бібліографії: «Бібліографія: Інформаційна інфраструктура, що забезпечує підготовку, поширення та використання бібліографічної інформації». Для розуміння цього базового терміну важливо з'ясувати значення інших — «інформаційна інфраструктура» і — «бібліографічна інформація». Інформаційна інфраструктура визначається ГОСТом як «сукупність інформаційних центрів, банків даних і знань, систем зв'язку, що забезпечує доступ споживачів до інформаційних ресурсів» (інформаційний центр — організація, виконує функції зі збирання, аналі-тико-синтетичної переробки і розповсюдження інформації, а інформаційні ресурси в найзагальнішому розумінні — це сукупність даних, організованих для ефективного отримання достовірної інформації).
Питання для самоконтролю:
Назвіть основні джерела формування бібліографічних знань.
Чому в епоху Середньовіччя відбувається занепад розвитку бібліографічних знань?
Охарактеризуйте зміну в ставленні до бібліографії в період розвитку видавничої справи в Україні XVII-XVIII ст.
Теми рефератів:
1."Розвиток бібліографічних знань в Древній Греції та Римі".
2."Особливості розвитку бібліографічних знань в Київській Русі.Сакральність української бібліографії".
"Бібліографічні надбання в українських виданнях XVII-XVIII ст. ".
"Найвидатніші українські бібліографи XIX ст. "
"Сучасні українські бібліографи".
Практичне завдання 2
Мета: ознайомлення з історією розвитку бібліографічних знань.
Питання:
Підготувати повідомлення про історію розвитку бібліографічних знань.
Проаналізувати особливості розвитку бібліографічних знань в Україні і в Західній Європі.
Підготувати повідомлення про видатних українських бібліографів давнини і сучасності.
Зробити аналіз досліджень у галузі бібліографознавчої термінології.
Література для подальшого вивчення
І.Баренбаум И.Е. История книги. — 2-е изд. — М.: Книга, 1984. — 247 с
Булгак О. Антоній Преподобний Печерський // Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. — К. — 2003. — №6 (83).
Громадсько-політичний діяч і творець словника / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. — К. — 2002. — №4 (68).
Дениско Л. Бібліотека Українського гуртка при Київській духовній академії / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. - К. - 2002. - №10 (75).
Жданова Р. Бібліографознавець, педагог і просто людина / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. —К. —
2003. - №9 (74).
Королевич Н. Ф. Українські бібліографи XX століття: Навч. посібник. — К: Книжкова палата України, 1998. — 327 с
Солонська Н. Бібліотекарі Каллімах, Костянтин філософ, книжник Іларіон: освіта, вчителі та професійне кредо / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. — К. — 2003. — №2 (79)
Філіпова Л. Бібліограф, педагог, вчений / / Вісник Книжкової палати: Науково- практичний журнал: Щомісячник. — К. — 2002. — №10 (75).
ТЕМА 3. БІБЛІОГРАФІЯ ЯК ГАЛУЗЬ ДІЯЛЬНОСТІ
Зміст теорії бібліографії. Характеристика теорії бібліографії, як
одного з розділів бібліографознавства. Сучасні теоретичні
підвалини бібліографознавства.
Базові терміни: "документ", "суб'єкт бібліографії ", "об'єкт бібліографії".
3.1.Поняття про бібліографію як системне утворення
У визначенні поняття "бібліографія" в історії бібліографічної науки існувало чимало диспутів. Бібліографія в історичній ретроспективі постає то як описова наука, то як галузь наукової та практичної діяльності. Розмаїття зовнішніх відмінностей свідчить про розмаїття історично-конкретних проявів бібліографії.
Бібліографія як галузь науково-практичної діяльності утворює цілісну систему, що об'єднує різні складові частини. Компонентами (або складовими частинами) бібліографії можуть бути:
суб'єкти (люди, що забезпечують підготовку та розповсюдження бібліографічної інформації;
об'єкти (твори друку та споживачі інформації);
бібліографічні процеси;
результати бібліографічної діяльності;
■організаційні форми та засоби бібліографічної інформації.
Бібліографія в цілому виступає складовою частиною системи документальних комунікацій, до якої, окрім бібліографії, входить система засобів масової інформації, система НТІ та ін. В той же час сама бібліографія складається з окремих підсистем, таких, як державна, видавничо-книготорговельна, науково-допоміжна, рекомендаційна бібліографія. В свою чергу, кожну з цих підсистем можливо поділити на підсистеми нижчого порядку, — до окремих елементів включно.
3.2.Суб'єкти, об'єкти бібліографії
Головним компонентом бібліографії як системного утворення є люди: бібліографи, які займаються підготовкою, розповсюдженням та організацією використання бібліографічної інформації, бібліографозна-вЦ'і які ведуть науково-дослідницьку роботу в галузі бібліографії та певне коло фахівців, які займаються бібліографією в межах своєї творчої та професійної діяльності.
Бібліограф є головним суб'єктом бібліографічної діяльності тому, Що через нього проявляється соціальна сутність бібліографії.
Об'єктом бібліографії є компоненти бібліографічної системи -твори друку і читачі, зв'язок між якими у сфері бібліографічного обслуговування здійснюється опосередковано - через бібліографічні посібники. Твори друку сприймаються бібліографом як безпосередні об'єкти його професійної діяльності, читачі - як потенційні споживачі бібліографічної інформації. При цьому враховуються реальні інтереси конкретних категорій і груп читачів.
Документ - єдність інформації та речовинного носія, яка використовується в соціальному комунікаційно-інформаційному процесі як канал передачі інформації (канал комунікації).
В сучасний період бібліографія оперує текстовими (у вигляді книг, журналів, газет тощо), графічними (образотворчими виданнями, кресленнями, схемами, картами), аудіовізуальними (звукозаписами, фотографіями, кіноплівками), електронними документами
3.3. Сучасні визначення бібліографії і бібліографознавства
В ході розвитку історичної практики термін " бібліографія" набув яскраво вираженої багатозначності. О. П. Коршунов виділяє п'ять найбільш суттєвих і стійких його значень:
■"бібліографія" як окрема бібліографічна праця, бібліографічнийпокажчик літератури, чи бібліографічний список;
« "бібліографія" як сукупність бібліографічних праць, які виділені за певною конкретною ознакою (наприклад, регіональною);
■"бібліографія" як наука (чи допоміжна наукова дисципліна),предмет і завдання якої різними бібліографами в конкретний історичний період трактувались по-різному;
- "бібліографія" як область практичної (чи науково-практичної] діяльності з підготовки різноманітних джерел бібліографічної інформації (бібліографічних посібників) і бібліографічного обслуговування споживачів інформації;
« "бібліографія" як найбільш широке збірне поняття, до обсягу якого
входять всі вищеназвані та будь-які інші бібліографічні явища.
В сучасному бібліографознавстві використовується наступне визначення бібліографії - «Бібліографія: Інформаційна інфраструктура, що забезпечує підготовку, поширення та використання бібліографічної інформації». Для розуміння цього базового терміну важливо з'ясувати значення інших - "інформаційна інфраструктура" і "бібліографічна інформація". Інформаційна інфраструктура визначається як "сукупність інформаційних центрів, банків даних і знань, систем зв'язку, що забезпечує доступ споживачів до інформаційних ресурсів" (інформаційний центр - організація, виконує функції зі збирання, аналітико-синтетичної переробки і розповсюдження інформації, а інформаційні ресурси в найзагальнішому розумінні - це сукупність даних, організованих для ефективного отримання достовірної інформації).
Питання для самоконтролю:
Дайте визначення теорії бібліографії.
Яку роль відіграє бібліографія в системі соціальної комунікації?
Дайте визначення суб'єкта, об'єкта бібліографії.
Дайте визначення документа як каналу комунікації.
Охарактеризуйте книгу як різновид документа.
Теми рефератів:
"Книга як різновид документа: загальна характеристика".
"Розвиток системи соціальної комунікації в інформаційному суспільстві".
Практичне завдання З
Мета: ознайомлення зі змістом теорії бібліографії.
Питання:
Проаналізувати зміст теорії бібліографії.
Дати визначення поняття бібліографії та її складових частин.
Література для подальшого вивчення
Барсук А. И. Библиографоведение в системе книговедческих дисциплин. - М.: Книга, 1975. - 206 с.
Буран В.Я., Довгопола О. П., Пупченко В. В. Бібліографія: загальний курс. - К.: Вища школа, 1984. - 214 с
Диомидова Г.Н. Библиографоведение: Учебник для ср. проф. уч. зав. - СПб.: Серия "Библиотека", 2002. - 228с.
Коршунов О.П. Библиографоведение: общий курс. — М.: Книжная палата, 1990. - 232 с.
Методологія бібліографії: Лекції для студентів бібліотечного факультету. - Рівне, 1993. - 23 с
6.Швецова-Водка Г.М. Загальне бібліографознавство: Основи теоріїбібліографії. - Рівне, 1995. - 183 с
Тестові завдання
Тема 1. Загальне поняття про бібліографію та бібліографознавство
Тест 1. Дайте визначення бібліографознавства.
бібліографознавство — це науково-дослідна діяльність, яка досліджує методи процесу, результати, умови ефективності бібліографічної діяльності.
бібліографознавство — це наука, основою якої є аналіз книговидавничої діяльності.
бібліографознавство — це науково-дослідна діяльність яка вивчає проблеми формування документного потоку.
бібліографознавство — це науково-дослідна діяльність, яка досліджує основні процеси створення, обробки, зберігання та передачі бібліографічної інформації.
Тест 2. Дайте визначення книги як документа.
книга — це документ, створений суспільними зусиллями автора та видавництва чи іншої організації, яка забезпечує його тиражування та надходження у систему книгорозповсюдження (книжкову торгівлю та бібліотеки);
книга — це матеріальний об'єкт, на якому закріплена інформація, призначена для передачі; для широкого кола осіб;
книга — це документ, рукописний, аудіальний, аудіовізуальний чи машиночитний документ, призначений для запису та передачі інформації;
книга — це друкований документ, на якому зберігається відповідна інформація.
Тест 3. Назвіть початкові форми існування бібліографічної інформації.
бібліотечні каталоги;
бібліотечні картотеки;
фонд виконаних довідок;
бібліографічний посібник.
Тест 4. У якому вигляді на початковій стадії розвитку бібліографічних знань подавалась бібліографічна інформація?
списків;
оглядів;
текстів;
переліку видань.
Тест 5. Представників яких верств давньоруського суспільства можна назвати першими бібліографами?
ченців;
князів;
смердів;
купців.
Тема 2. Історія розвитку бібліографічних знань
Тест 6. Де і коли з'явилися перші бібліотеки?
II тис. до н. є. в Шумерії;
III тис. до н. е. в Китаї;
2,5 тис. років до н. е. в Індії;
1,2 тис. років до н. е. в Єгипті.
Тест 7. Хто був автором найбільш відомої бібліографічної праці давнини "Таблиць " ("Пінакес")?
Каллімах;
Арістотель;
Демокріт;
Діоген Лаертський.
Тест 8. Хто є автором списку "Богословица от словес " вміщеному в Ізборнику Святослава 1073 року?
Григорій Богослов;
Іоанн Златоуст;
Ярослав Мудрий;
Василь Великий.
Тест 9. Коли було видано першу друковану книгу в Україні -"Апостол" Івана Федорова?
1574;
1576;
1564;
1596.
Тест 10. Де було видано першу українську друковану книгу?
у Львові;
у Києві;
у Чернігові;
у Харкові.
Тема 3. Бібліографія як галузь діяльності
Тест 11. Дайте визначення теорії бібліографії.
теорія бібліографії — такий розділ бібліографознавства, що досліджує систему понять і уявлень про бібліографію, яка створюється в процесі пізнавальної діяльності людини;
теорія бібліографії — такий розділ бібліографознавства, який вивчає історію уявлень про бібліографічні знання;
теорія бібліографії — такий розділ бібліографознавства, що досліджує методику організації бібліографічної роботи;
теорія бібліографії — такий розділ бібліографознавства, що досліджує організацію бібліографічної справи.
Тест 12. Назвіть складові частини бібліографознавства.
а) Теорія, історія, методика, організація бібліографії;
Теорія, історія, філософія бібліографічних знань;
Історія, методика, організація та проектування бібліографічної роботи;
Теорія, методика, організація та переробка бібліографічної
інформації.
Тест 13. Назвіть основні елементи соціального комунікаційно-інформаційного процесу.
комунікант і реципієнт;
комунікант і резидент;
нерезидент і резидент;
бібліограф і споживач.
Тест 14. В якому випадку інформаційно-комунікацію можна вважати такою, що відбулась?
коли споживач отримав інформацію від комуніканта;
коли комунікант передав інформацію;
коли інформація залишена для зберігання;
коли інформація належним чином оброблена.
Тест 15. Які існують основні види соціальної комунікації?
документальна та не документальна;
друкована та рукописна;
рукописна та машинописна;
аудіальна та аудіовізуальна.
Словник термінів
1. Документ — 1) [найбільш узагальнене визначення] єдність інформації та речовинного носія, яка використовується в соціальному комунікаційно-інформаційному процесі, як канал передачі інформації (канал комунікації). Це визначення стосується не тільки рукописних, друкованих або інших форм запису інформації, а й тривимірних об'єктів або реалій. У системі "документ — споживач" документ виконує функцію джерела інформації, яка передається споживачеві через канали сприйняття документа людиною (зором, слухом, дотиком). Деякі документи створюються з метою передачі інформації у машиночитній формі безпосередньо для використання електронно-обчислювальною машиною (наприклад, програма на машинному носії);
2) [Найбільш розповсюджене значення] — матеріальний носій, що містить записану інформацію, яка призначена для передачі в соціальному комунікаційно-інформаційному процесі; записана інформація, що може розглядатися як одиниця під час здійснення інформаційної діяльності. Це визначення стосується будь-яких форм запису інформації: рукописних або друкованих матеріалів на папері чи у вигляді мікроформ, а також матеріалів не друкованого походження (машиночитних записів, фільмів, звукових записів);
3) Передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання та поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носії.
Опублікований документ — документ, доведений до відома широкого, наперед не обмеженого, кола осіб шляхом видання, депонування, публічного оголошення, демонстрування тощо.
Видання — окремий документ, опублікований тиражуванням в багатьох примірниках, що призначаються для широкого (масового, не обмеженого наперед) розповсюдження; документ, що містить записану інформацію.
Неопублікований документ — документ, який не поданий для широкого використання.
Депонований документ — документ, поданий для широкого використання шляхом депонування.
Неопублікований документ — документ, який не поданий для широкого (публічного) використання.
Депонований документ — документ, поданий для широкого використання шляхом депонування.
Депонування документа; депонування — форма опублікування документа, що полягає в його зберіганні в спеціально визначеному Центрі, з обов'язковим інформуванням.
9.Книга — (найбільш широке значення) документ, який міститьзаписану інформацію, опублікований у формі видання або через депонування і поданий до суспільного використання через книжкову торгівлю та (або) книгозбірні (бібліотеки, фонотеки відеотеки і т. п.).
Первинний документ — документ, який створюється автором (відправником інформації) та відображає факти, події, явища реальної дійсності чи думки автора. Первинним вважається документ, який надходить у деяку інформаційну систему на її вході, на відміну від вторинного документа, що створюється системою на виході та потрапляє до споживача інформації. У бібліографознавстві первинним вважається будь-який документ, що не ставить за мету відображення інших документів, на відміну від бібліографічної продукції.
Вторинний документ — документ, що є результатом аналіти-ко-синтетичної переробки інформаційною системою одного чи кількох первинних документів з метою пристосування інформації до інформаційних потреб споживача. Як правило, вторинний документ подає інформацію, що містилася в первинному документі, у більш скороченому вигляді. У бібліографознавстві вторинними документами вважаються всі види запису бібліографічної інформації (тобто бібліографічні посібники, бібліографічна продукція).
Рукописний документ — документ, у якому запис інформації зроблений рукою людини.
Машинописний документ — документ, у якому запис інформації зроблений за допомогою друкарської машинки або інших технічних засобів відтворення інформації (телетайпу, комп'ютерного принтера та ін.)
Друкований документ — документ, у якому запис інформації зроблений за допомогою поліграфічних технічних засобів.
Візуальний документ — документ, зміст якого людина сприймає зором, через огляд.
Аудіальний документ — документ, зміст якого людина сприймає слухом (через слухання).
Аудіовізуальний документ — документ, зміст якого людина сприймає одночасно зором і слухом.
Тактильний документ — документ, зміст якого людина сприймає дотиком.
Машинозчитувальний документ; машиночитний документ; електронний документ — документ, який створюється і використовується за допомогою технічних засобів.
Писемний документ; текстовий документ; літературний документ — документ, у якому інформація передається засобами письма (графічними знаками, що відображають слова).
Ізографічний документ; образотворчий документ — документ, у якому інформація передається засобами графічного зображення: живопису, креслення, фотографії тощо.
Картографічний документ — документ, який містить умовне зображення Землі, її окремих частин або іншого астрономічного об'єкта за допомогою особливої знакової системи.
Нотний документ — документ, що містить запис музичного твору особливими графічними знаками (нотами).
Документальний — властивий документу; пов'язаний із документом, його існуванням або формою виразу; той, що складається із документів.
Документальний потік — множина документів, які виникають і діють у суспільстві в певний короткий проміжок часу (із зафіксованими початковою та кінцевою датами).
Документальний масив; масив документів — множина документів, нагромаджених у суспільстві протягом тривалого проміжку часу.
Документальний фонд; фонд — сукупність документів, шо зберігаються в бібліотеці чи органі науково-технічної інформації.
Документація — сукупність документів певного виду; головним чином сукупність неопублікованих документів.
Комунікація — 1) зв'язок; сполучення, 2) передача інформації в процесі взаємодії між джерелом інформації та її споживачем; 3) спілкування, взаємний обмін інформацією між двома комунікантами.
Соціальна комунікація — передача інформації в суспільстві; обмін інформацією між людьми.
Інформаційна система — система, що створюється суспільством для забезпечення процесів соціальної комунікації (тобто створення, збирання, пошуку, обробки та пересилання інформації). Система — це множина елементів та відношень між ними, що становлять єдине ціле. Поняття "інформаційна система" є методологічним засобом пізнання відповідних реальних об'єктів з погляду теорії інформації (чи теорії комунікації).
Система соціальних комунікацій — сукупність усіх видів соціальної комунікації, їхніх елементів та різних відношень між ними.
Система документальних комунікацій — різновид системи соціальних комунікацій, в якому документ використовується як канал комунікації.
Система "документ - споживач" - частина системи документальних комунікацій, яка складається з двох основних елементів (документа та споживача інформації), а також містить у собі різні відношення та посередників між документами та споживачами.
Система "книга - читач" - різновид системи "документ -споживач", який відрізняється особливостями книги як документа.
Бібліограф - суб'єкт практичної бібліографічної діяльності.
Бібліографознавець - суб'єкт бібліографознавства.
Бібліографознавство - наука про бібліографію: науково-дослідна діяльність у галузі бібліографії, що досліджує методи, процеси, результат, умови ефективності бібліографічної діяльності.
МОДУЛЬ 2
ТЕМА 4. ПОНЯТТЯ БІБЛІОГРАФІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ: ОСНОВНІ ФОРМИ її ЗАКРІПЛЕННЯ І ПЕРЕДАЧІ
Система "документ – споживач», як джерело виникнення бібліографічної інформації. Поняття "інформаційного бар'єру». Система поділу інформаційних бар'єрів. Історія розвитку бібліографічної інформації. Сучасне уявлення про бібліографічну інформацію. Зовнішня структура бібліографічної інформації, форми її існування. Бібліографічний запис: склад елементів та інформативні функції. Документально-бібліографічні потреби, як причина виникнення основних суспільних функцій бібліографічної інформації. Основні суспільні функції бібліографічної інформації та її внутрішня структура. Властивості бібліографічної інформації.
Базові терміни: «бібліографічний запис», «бібліографічна інформація», «бібліографічне повідомлення», «бібліографічний посібник», «заголовок бібліографічного запису», «бібліографічний опис», «анотація»», «реферат», «термін індексації», «посилання».
4.1. Загальне поняття про бібліографічну інформацію
Інтенсивність книгодрукування в наш час вступила у протиріччя з фізичними можливостями людини в сприйнятті й переробці інформації. Саме тому соціально важливим є питання про те, як виявляти потрібні публікації і що відбирати для читання з величезного масиву друкованої продукції. Ця проблема розв'язується за допомогою бібліографічної інформації.
Бібліографічна інформація (БІ) — це інформація про твори друку» яка дозволяє стежити за літературно-документальним потоком, орієнтуватися в друкованій продукції, оперативно виявляти й відбирати Для практичного використання конкретні публікації. Для бібліографічної інформації достатньо мати загальні відомості про твори друку, взяті з титульних сторінок відповідних видань (або з бібліографічних джерел — каталогів, покажчиків літератури тощо). Такими відомостями є: прізвище автора; назва твору; рік; місце видання (або джерело публікації); назва книговидавничої організації і т.д.
Бібліографічну інформацію називають ще вторинно-документальною інформацією, або інформацією другого ступеня. Це означає, по-перше, що БІ оперує не конкретними знаннями, які містяться в джерелах первинної інформації (книгах, журналах, газетах тощо), а лише відомостями про ці джерела. По-друге, для того щоб перетворитися з абстрактного поняття в предметно-реальне явище, БІ має бути зафіксованою на папері (або на якомусь іншому матеріалі) у вигляді рукописного або друкованого тексту, — тобто набути вигляду документа.
Документ — єдність інформації та матеріального носія, яка використовується в соціальному комунікаційно-інформаційному процесі як канал передачі інформації (канал комунікації).
Отже, власне бібліографічна інформація не дає наукові й прикладні знання, як це притаманно книзі, статті чи іншим творам друку; вона лише повідомляє, в яких творах можна знайти ті чи інші знання. Не випадково бібліографію, емблемою якої ще в давнину був золотий ключ, колись тлумачили як «ключ до всіх знань». Ключ до знань, але не самі знання — в цьому суть бібліографічної інформації.
Людство навчилося користуватися бібліографічною інформацією ще задовго до того, коли були осмислені її природа, значення та місце в житті суспільства. Про це свідчать літературні пам'ятки, що дійшли з сивої давнини і відповідають сучасним уявленням про конкретні форми бібліографічної інформації, зокрема переліки книг, зроблені на глиняних плитках (найдавніша, датована 2000 роком до н.е.).
Той, хто складав ці списки та переліки книг, займався, якщо вжити сучасну термінологію, бібліографуванням — підготовкою бібліографічної інформації для її практичного використання. Вивчення староєгипетських документальних джерел за два з половиною тисячоліття дозволило виявити тексти, які включали бібліографічну інформацію. їх можна поділити на бібліографічні вступи, текстові посилання, меморіальні списки відомих авторів, бібліотечні каталоги, бібліографічні списки.
Бібліографічні вступи — це відомості про твір на початку його тексту (ім'я автора, заголовок, читацький адресу та ін.); відомості про авторів на початку творів, що мають автобіографічний характер; заголовки творів у тексті і поза ним; відомості про листування в заключній частині
тексту.
Бібліографічний вступ в сучасному розумінні — це титульний лист, на якому наведені відомості, необхідні для ідентифікації твору до ознайомлення з текстом. В єгипетській літературі такі вступи застосовувалися в дидактичних творах, названих «повчаннями», а також в творах інших жанрів — «оповіданнях» і «піснях». Структура бібліографічних вступів була уніфікована, тобто відомості в них приводилися в певному порядку відповідно до форми, прийнятої в той або інший період — відомості про автора і про особу, для якої призначався текст; іноді додатково вказувався титул, професія, відомості про походження самого автора і його сина або учня; заголовок твору і зведення, що пояснюють його (причини, що спонукали створити твір, оцінка автором своєї праці, короткий виклад змісту та ін.). Отже, вже тоді формувалася бібліографічна діяльність — до якої в кінцевому підсумку зводиться поняття «бібліографія» в сучасному розумінні.
Бібліографічна інформація є результатом цілеспрямованої бібліографічної діяльності й виникає в процесі взаємодії суб'єкта і об'єкта цієї діяльності (людини і джерел первинної інформації). Сучасна бібліографічна інформація має справу не лише з книгами, журналами, газетами та іншими видами друкованої продукції, а й з такими документами, як звукозаписи па платівках і магнітних стрічках, фотографії, кіноплівки, діапозитиви, карти, креслення тощо. За обсягом вона може складатися із відомостей про десятки й сотні документів і може обмежовуватися відомостями про один який-небудь документ (або лише про якусь частину документа).
4.1.1. Система "документ — споживач як джерело виникнення бібліографічної інформації
Система "документ — споживач" — це частина чи підсистема системи документальної комунікації. Вона може розглядатися як самостійна, тому що документ, створений комунікантом для передачі інформації, відокремлюється від нього, існує сам по собі. Для споживача сам документ є джерелом інформації, з яким у споживача встановлюються різні відношення.
Система "документ — споживач" складається з двох основних елементів: документа та споживача. Крім них вона містить у собі різні відношення між документами та споживачами інформації, при необхідності — посередників, які допомагають споживачу одержати інформацію з документа.
Система "документ — споживач" (або її різновид — система — читач") вважається джерелом виникнення БІ. Причина виникнення полягає в тому, що між документом і споживачем (або книгою та читачем) не завжди встановлюються відношення відповідності. Відповідність між документом і споживачем існує тоді, і документ доступний для споживача з погляду свого місцезнаходження, можливості використання з метою одержання інформації, зрозумілості змісту і т. п.
- Між документом і споживачем можливі відношення суперечності (протиріччя), які інакше називають "інформаційними бар'єрами". Причини виникнення інформаційних бар'єрів (або суперечностей, протиріч) полягають у дискретній формі існування (тобто відокремленості, відособленості) та якісній неоднорідності як документів, так і споживачів. Тобто у природі існують не один документ і не один споживач, які відразу знаходять одне одного. Не завжди той чи інший документ потрапляє до того (чи такого) споживача, котрому він призначений. Так само як окремий споживач не завжди зразу знаходить той (чи такий) документ, в якому є потрібна інформація.
Загальний перелік інформаційних бар'єрів:
змістовий;
просторовий;
мовний (коли споживач не знає мови, якою написаний документ);
кількісний (коли кількість документів, в яких міститься потрібна споживачу інформація, перевищує його можливості ознайомитися з усіма документами; або навпаки: коли невелика кількість документів не дає можливості ознайомитися з їх змістом багатьом бажаючим споживачам);
психологічний (коли споживач має певні психологічні упередження по відношенню до документів деяких видів, типів, жанрів, тощо);
орієнтаційно-вибірний (коли споживач не вміє орієнтуватися серед документів і вибирати ті, що потрібні);
якісний (коли споживач не може вибрати кращі документи з багатьох, що існують).
Існує поділ інформаційних бар'єрів на об'єктивні — тобто такі, що не залежать ні від документів, ні від споживачів — і суб'єктивні, ті, що виникають завдяки певним властивостям документів або споживачів. Суб'єктивні бар'єри, в свою чергу, можна поділити на: такі, що залежать від споживачів; такі, що залежать від авторів документів; такі, що залежать від того комунікаційного посередника, який допомагає виникненню документа; такі, що залежать від того комунікаційного посередника, який допомагає документу потрапити до споживача (наприклад, книжкової торгівлі чи бібліотеки).
4.1.2. Документально-бібліографічні потреби як причина виникнення основних суспільних функцій бібліографічної інформації (БІ)
Для того, щоб зрозуміти сутність БІ, треба вияснити, яким потребам суспільства вона відповідає.
Потреба у БІ виникає у людини на підставі потреби в інформації, що міститься у документах. Потребу у БІ називається бібліографічною потребою, потреба у документах — документальною потребою, потреба в інформації — інформаційною потребою.
Інформаційна потреба виникає у людини в процесі діяльності, коли виникає необхідність одержання нових знань або вияснення тих чи інших фактів.
Інформаційна потреба приводить людину до інформаційно-споживчої діяльності (ІСД) — тобто діяльності споживача інформації, спрямованої на її пошук та споживання.
Бібліографічна потреба виникає у споживача на підставі існуючих документальної та інформаційної потреб.
Основні документально-бібліографічні потреби є такими:
потреба у пошуку документів;
потреба в оповіщенні про зміст документів;
потреба в оцінці документів.
Якщо погодитися з тим, що основні документально-бібліографічні потреби зводяться до трьох вищеназваних, то основні функції БІ визначаються як встановлення трьох типів відповідностей документом і споживачем.
Перший тип — встановлення наявності та місцезнаходження певних документів або формальні відповідності;
Другий тип — доведення до споживачів відомостей про зміст, семантику документів; це — змістовні відповідності;
Третій тип — оцінка документів за різними якісними ознаками, тобто ціннісні відповідності.
4.2. Основні складові бібліографічної інформації
Інформація — це відомості або повідомлення про що-небудь. Проте бібліографічна інформація — це не просто відомості, а відомості про документи. На відміну від інших видів інформації, бібліографічна інформація (БІ) є складним соціальним явищем. В її створенні і передачі беруть участь люди (фахівці-бібліографи) і використовують її теж люди різних вікових категорій, з різними інтересами і рівнем підготовки, причому з різною метою (навчальною, професійною, науковою, загальноосвітньою). Головне — зрозуміти і засвоїти найважливіше: БІ — це вторинна інформація, тобто інформація про документи, необхідна для їх ідентифікації і використання. Основне суспільне призначення БІ полягає в задоволенні різноманітних інформаційних потреб суспільства в цілому і окремих користувачів (наприклад, читачів бібліотек).
Форми закріплення (фіксації) БІ і її передачі в сучасних умовах різноманітні — від найпростіших інформаційних повідомлень до складних за своєю структурою і великих за обсягом бібліографічних посібників як в традиційному друкованому) вигляді, так і у вигляді електронних баз і банків даних.
Рис. 2.1. Склад елементів бібліографічної інформації.
Елементарною одиницею бібліографічної інформації є бібліографічне повідомлення. Бібліографічне повідомлення — це елемент БІ, що вміщує основні відомості про документ (про його частину або про групу документів), які наводяться в установленому порядку. Бібліографічне повідомлення виступає як зовнішня форма існування БІ і може бути двох видів — усним і письмовим. Бібліографічне повідомлення, зафіксоване в письмово-документальній формі, називається бібліографічним записом. Бібліографічний запис — це елемент БІ, що фіксує в документальній формі відомості про документ, що дозволяють його ідентифікувати, розкрити його склад і зміст з метою бібліографічного пошуку. Бібліографічний запис складається звичайно з декількох елементів, кожний з яких має своє призначення (виконує свої інформативні функції, тобто повідомляє певну інформацію про документ).
Найскладнішою формою документально зафіксованої БІ є бібліографічний посібник. Бібліографічний посібник — це впорядкована множина бібліографічних записів. Ця впорядкованість досягається різними способами — обліком спільності задуму, читацького призначення, змісту відображуваних документів та ін. В наш час в світі створюється безліч бібліографічних посібників різноманітної тематики і призначення, причому не тільки на традиційних, але й на електронних носіях. Кожний запис в посібнику має відповідне місце, зумовлене змістом і формою посібника, і вступає у взаємодію з іншими. Завдяки цьому підвищується інформативність кожного окремо взятого запису і посібника в цілому.
Поняття «бібліографічне повідомлення» і «бібліографічний запис» відбивають різні фази реального існування бібліографічної інформації. Бібліографічний запис — це структурно цілісний першоелемент будь-якого інформаційного посібника. Він наділений необхідною змістовно-інформаційною закінченістю (тобто подає з достатньою повнотою відомості про відповідний твір друку). Завдяки своїй цілісності й інформаційній закінченості бібліографічний запис може існувати як самостійне джерело інформації (наприклад, каталожна картка, бібліографічне посилання в книзі) і може включатися до бібліографічного посібника як його елементарна одиниця.
Бібліографічна інформація — явище двостороннього зв'язку. Однією стороною вона повернена до читача: орієнтує його у океані первинної інформації; другою — до джерел первинної інформації: впорядковує відомості про твори друку. Як в першому, так і в другому випадках бібліографічна інформація спрямована на задоволення документально-інформаційних потреб суспільства, в цьому її соціальна природа й соціальне призначення.
Розрізняють три основні суспільні функції бібліографічної інформації: комунікативну, пошукову, оціночну.

Рис. 2.2. Функції бібліографічної інформації.
Комунікативна функція пов'язана з доведенням до читачів загальних відомостей про існування тих чи інших творів, а також про зміст творів, уже відомих читачеві.
Пошукова функція полягає у вирішенні завдань, зумовлених бібліографічним пошуком різних документів. Ця функція може бути реалізованою, наприклад, за допомогою алфавітного каталогу. Обом функціям — пошуковій і комунікативній — властивий формальний підхід до бібліографічного матеріалу (джерел первинної інформації).
Оціночна функція БІ пов'язана з безпосереднім практичним використанням творів друку і орієнтується на задоволення запитів конкретних груп читачів. Вона носить ціннісний характер і реалізується всією сукупністю бібліографічних засобів: прямими оцінками творів друку, характером подачі бібліографічного матеріалу, його організацією тощо.
4.3. Бібліографічний запис (склад елементів, їх інформативні функції)
Бібліографічні записи (БЗ) використовуються з різною метою: для складання бібліографічних посібників різних видів, бібліотечних каталогів і т. п. Цим пояснюється їх різноманітність і специфіка. Зокрема каталогіза-Ціині БЗ, вживані в бібліотечних каталогах (традиційних і електронних), обов'язково включають шифр зберігання видання у фонді. Об'єднані БЗ використовуються, коли потрібно привести відомості про перевидання, Різних перекладах одного і того ж документа або про рецензії на нього. "априклад, БЗ рецензії об'єднує, по суті, два записи БЗ — самого докуме-нта>..!■■БЗ рецензії. Розрізняються БЗ і по складу вхідних в них елементів.

Рис. 2.3. Склад елементів бібліографічного запису.
Бібліографічний запис може включати наступні елементи: заголовок, бібліографічний опис, анотацію або реферат, терміни індексації, шифр зберігання документа, посилання, відомості службового характеру. Кожний з перелічених елементів по-своєму характеризує документ.
Заголовок БЗ — це елемент БЗ, що розташований перед бібліографічним описом і призначений для впорядкованого пошуку БЗ.
Застосовуються різні заголовки:

Рис. 2.4. Види заголовків бібліографічного запису
Заголовок індивідуального автора містить ім'я особи, що створила документ самостійно чи в співавторстві з іншими особами.
Заголовок колективного автора — це назва організації постійного чи тимчасового характеру, відповідальної за видані від її імені документи.
Заголовок форми може містити різні відомості — назва країни, позначення виду документів, що дозволяє виділити окремо БЗ документів (наприклад, офіційних документів — законів, ухвал уряду та ін.).
Бібліографічний опис є сукупністю відомостей про документ, наведених за певними правилами, встановлюють порядок розташування один за одним областей і елементів, призначених для загальної характеристики документа і його ідентифікації. З бібліографічного опису можна отримати інформацію про автора, назву, зміст, призначення, обсяг та інші особливості документа, що роблять його відмінним від інших.
В бібліотечно-бібліографічній практиці застосовуються різні види бібліографічних описів, залежно від таких ознак, як об'єкт опису і повнота набору елементів:

Рис.2.5. Види бібліографічних описів.
опис багатотомного видання (наприклад, зібрання творів певного письменника називається зведеним;
опис складової частини видання (статті з газети чи журналу, твору, входить в яку-небудь збірку або тому зібрання творів і т. п.) називається аналітичним. В аналітичному описі завжди присутні дві частини, що включають різні відомості: перша — про складову частину, а друга — про видання, в якому вона опублікована. Застосовуються різні види аналітичних описів, які розрізняються залежно від того, в якому виданні опублікована складова частина.
бібліографічний опис однотомного видання (наприклад, книги певного автора) називається монографічним.
Бібліографічний опис є основним елементом бібліографічного запису. Всі інші елементи — анотація, індекс, рубрика тощо — включаються до запису за потребою. Тому бібліографічний запис може складатися лише з одного бібліографічного опису. В цьому випадку понятійний зміст термінів «бібліографічний опис» і «бібліографічний запис» збігаються.
В деяких інформаційно-бібліографічних виданнях і на каталожних картках бібліографічний опис супроводжується класифікаційними індексами, певними довідками.
Терміни індексації — це класифікаційні індекси і предметні рубрики. Класифікаційний індекс — це умовне позначення схеми класифікації, до якого за змістом відноситься цей твір друку. В найзагальнішому розумінні класифікаційний індекс є умовним позначенням розділу класифікації, до якого відноситься документ за своїм змістом. Класифікаційний індекс виражається в цифровій, буквеній або змішаній формі (засобами класифікаційної інформаційно-пошукової мови — ІПМ) і встановлюється за допомогою спеціальних таблиць.
Предметна рубрика — це елемент ІПМ, який є коротким формулюванням питання (предмету), що складає основний зміст документа (на природній мові).
Посилання — це запис, що пов'язує між собою частини документа, бібліографічні записи, класифікаційні розділи, предметні рубрики.
В необхідних випадках БЗ включає також анотацію або реферат.
4.3.1. Види анотацій

Рис. 2.8 Види анотацій
Анотація — це коротка, стисла характеристика письмового твору; реферат — стислий виклад змісту твору друку з наведенням основних даних і висновків.
Анотація, як правило, доповнює і уточнює бібліографічний опис, будучи короткою характеристикою документа, що пояснює його зміст, призначення, форму й інші особливості. Види анотацій наведені на рис. 2.6.
Відповідно до функціонального суспільного призначення розрізняють довідкові та рекомендаційні анотації.
Довідкові анотації уточнюють неясний заголовок і повідомляють коротку інформацію (довідку) про автора, зміст, жанр і інші особливості документа, які відсутні в бібліографічному описі. їх обсяг, звичайно, невеликий: від декількох слів до декількох рядків. Такі анотації доцільно складати для характеристики офіційних, наукових, виробничих практичних, довідкових видань.
Рекомендаційні анотації, разом з короткою довідкою про документ, мають іншу мету — показати значення і особливості даного документа, його місце серед інших, близьких з тематики і призначення, зацікавити читача. Тому рекомендаційні анотації мають дидактичну спрямованість, часто містять педагогічні рекомендації і поради. За обсягом вони звичайно значно більші довідкових анотацій. Вони застосовуються для розкриття змісту науково-популярної, художньої, дитячої літератури, масово-політичних видань, видань для дозвілля.
За способом характеристики первинних документів анотації можуть бути загальними і аналітичними.
Загальна анотація характеризує зміст документа в цілому.
Аналітична анотація розкриває якусь частину змісту документа, певний його аспект або зміст структурного елемента документа (глави, параграфа, окремої статті).
За кількістю характеризованих в одній анотації документів анотації розрізняються на монографічні і групові.
Монографічна анотація характеризує зміст і особливості одного документа;
Групова (зведена) — характеризує зміст і особливості декількох близьких за змістом (якимсь іншим ознакам) документів, показуючи загальне і специфічне, а іноді — декілька творів одного автора (декількох творів одного жанру; документів одного вигляду; одного документа, який пов'язаний в тій або іншій мірі з тим документом, який анотується).
За обсягом і глибиною згортання (інформації) анотації бувають:
Пояснювальними (складаються з декількох слів або одного-двох речень, що пояснюють заголовок документа),
Описовими (містять узагальнені характеристики документів у вигляді переліків основних питань, висловлених у них, відповідають на питання: «Про що повідомляється в документі?»;
Реферативними (поєднують в собі властивості анотацій і рефератів, відповідають на два питання: "Про що повідомляється в документі?» і «Що саме з даного приводу повідомляється?».
4.3.2 Види рефератів
Реферат — це короткий точний виклад змісту документа, який включає основні фактичні відомості і висновки без додаткової інтерпретації і критичних зауважень автора (укладача) реферату.
Інакше кажучи, реферат в лаконічній формі відповідає на питання: «Про що повідомляється в первинному документі?». Його головна відмітна особливість — інформативність (здатність стисло виразити значення первинного документа).
Реферати розрізняються за багатьма ознаками:

Рис. 2.7. Види рефератів.
по відношенню документа до певної галузі знання або області науки (реферати документів по суспільних, гуманітарних, природних, технічних науках або, наприклад, по філософії, економіці і т.д.);
за способом характеристики первинного документа (загальні реферати або реферати-конспекти, які послідовно виражають зміст первинного документа в цілому; спеціалізовані або проблемні орієнтовані реферати, що акцентують увагу споживачів інформації на окремих темах або проблемах первинного документа);
за кількістю джерел реферування (монографічні, які характеризують один документ в цілому; реферати-фрагменти, які розкривають зміст якої-небудь частини: глави, розділу, параграфа; оглядові або зведені; групові);
за формою викладу (текстові, табличні, ілюстровані, змішані);
за обсягом або глибиною згортання (короткі, обсягом не більше 850 друкарських знаків; розширені, обсяг яких може складати 10-15% від обсягу первинного документа, залежно від його цінності, новизни і доступності);
•за авторством (авторські - автореферати, неавторські -складені працівниками реферативної або іншої інформаційноїбібліографічної служби) та ін.
Питання для самоконтролю:
Дайте аналіз генезису поняття "бібліографічна інформація".
Назвіть форми існування бібліографічної інформації.
Дайте визначення основних елементів бібліографічної інформації.
Дайте визначення бібліографічного запису та назвіть основні його елементи.
Які інформативні функції виконують елементи бібліограф-фічного запису?
Дайте визначення анотації та назвіть її основні види.
Дайте визначення реферату.
Теми рефератів
"Найдревніші форми фіксації бібліографічної інформації".
"Основні функції бібліографічного опису, анотації та реферату".
"Реферування наукової літератури".
"Український реферативний журнал: історичний аспект".
Практичне завдання 4
Тема. Поняття бібліографічної інформації: основні форми її закріплення і передачі
Мета: ознайомлення з базовими елементами бібліографічної інформації.
Питання:
1.Дати аналіз діяльності системи "документ — споживач" як джерела виникнення бібліографічної інформації.
2.Дати визначення поняття "інформаційного бар'єру".'Роаналізувати сутність інформаційних бар'єрів.
Проаналізувати зовнішню структуру бібліографічної інформації та форми її існування.
Зробити аналіз складових елементів бібліографічного запису.
Проаналізувати основні функції бібліографічної інформації.
Дати визначення властивостей бібліографічної інформації.
Проаналізувати внутрішню структуру бібліографічної інформації.
Література для подальшого вивчення
ГОСТ 7. 0-84. Библиографическая деятельность. Основные термины и определения. — М., 1985. — 24 с.
Буран В.Я., Довгопола О.П., Пупченко В.В. Бібліографія: загальний курс. - К.: Вища школа, 1984. - 214 с.
Диомидова Г.Н. Библиографоведение: Учебник для ср. проф. уч. зав. - СПб.: (Серия "Библиотека"), 2002. - 228с.
Коршунов О. П. Библиографоведение: общий курс. — М.: Книжная палата, 1990. - 231 с.
Сорока М.П. Національна система реферування української наукової літератури / HAH України. Нац. бібліотека України імені В. І. Вернадського. - К: НБУВ, 2002. - 209 с
Справочник библиографа /Редкол.: В.А. Минкина, А.Н. Ванеев, А.В. Соколов, Г.В. Михеєва, А.А. Джиго. — Спб.: (Серия "Библиотека"), 2002. - 512 с.
Справочник библиотекаря / Науч. Ред. А.Н. Ванеев., В.А. Минкина. - СПб.: "Профессия" (Серия "Библиотека"), 2002. - 448 с.
Черних О. Читач як суб'єкт комунікації / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. — К. — 2003. — №6 (83).
Швецова-Водка Г.М. Загальне бібліографознавство: Основи теорії бібліографії. - Рівне, 1995. - 183 с
ТЕМА 5. БІБЛІОГРАФІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА її ОСНОВНІ ПРОЦЕСИ
Визначення бібліографічної діяльності та її основних процесів. Загальна характеристика методів бібліографування.
Поділ основних методів бібліографування. Бібліографічне виявлення та бібліографічний відбір, їх властивості. Типологізація критеріїв відбору. Бібліографічне групування, його способи. Бібліографічна характеристика, її способи. Методи бібліографічної характеристики. Складання допоміжних покажчиків до бібліографічного посібника. Види допоміжних покажчиків.
Базові терміни: «бібліографічна діяльність», «бібліографування», «бібліографічне обслуговування», «бібліографічне виявлення», «бібліографічний відбір», «бібліографічний пошук», «бібліографічна обробка», «бібліографічне групування».
5.1. Загальне поняття про основні процеси бібліографічної діяльності
Бібліографічна діяльність — це область діяльності по задоволенню потреб в бібліографічній інформації.
Зміст бібліографічної діяльності складають різні процеси і операції по підготовці (виробництву) бібліографічної інформації (БІ) і доведенню її до споживачів відповідно до їх запитів. Процеси підготовки БІ — бібліографічне виявлення, бібліографічний пошук, бібліографічна обробка, бібліографічний відбір, бібліографічне групування — прийнято позначати терміном "бібліографування", а діяльність по доведенню інформації про документи до споживачів — терміном "бібліографічне обслуговування". Останнє включає створення і використання довідково-пошукового апарату (ДПА), довідково-бібліографічне обслуговування (видачу довідок за разовими запитами споживачів інформації), бібліографічне інформування (систематичне забезпечення інформацією відповідно до постійно діючих запитів користувачів) та інформаційне (бібліографічне) навчання.
Всі процеси бібліографічної діяльності тісно взаємопов'язані і взаємозалежні. В даний час вони повинні базуватися на таких основоположних принципах, як одноразова обробка інформації, багаторазове і багатоцільове використання одержаних результатів, застосування автоматизованої технології.
5.2. Загальні питання технології бібліографування
Об'єктами бібліографування можуть бути: документ в цілому, його складова частина або сукупність документів.
Процес виробництва бібліографічної інформації — це комплекс операцій і дій, які зливаються в єдиний технологічний і одночасно творчий процес, заснований на аналітико-синтетичній переробці (АСП) (перетворенні) документів під час їх аналізу, витягу необхідної інформації і оцінки, узагальнення отриманих даних, а також на представленні інформації у вигляді, що відповідає запиту.
Кожний приватний (локальний) процес відрізняється своїми особливостями, застосуванням певних методів, кінцевими результатами.
Рис. 2.8. Схема процесу виробництва бібліографічної інформації.
Бібліографічний пошук - це інформаційний пошук, здійснюваний на підставі бібліографічних даних.
Різні види бібліографічного пошуку (адресний, тематичний, уточнюючий і ін.) базуються на знанні сучасних інформаційних ресурсів, у тому числі бібліографічних посібників, баз і банків даних і ведуться по науково обґрунтованій програмі. Загальна програма (алгоритм) бібліографічного пошуку - це своєрідний логічний ланцюжок дій, який забезпечує досягнення поставленої мети і отримання потрібного результату.
Бібліографічне виявлення - це виявлення документів як об'єктів бібліографування відповідно до намічених критеріїв. Бібліографічний відбір - це відбір документів з числа виявлених з метою їх подальшої бібліографічної обробки. Перш за все встановлюється відповідність відібраних документів призначенню, науковій цінності, повноті і об'єктивності, а також доступності БІ.
Бібліографічна обробка - це сукупність операцій по формуванню бібліографічного запису (БЗ) документа для представлення його в бібліотечних каталогах, бібліографічних покажчиках, списках, картотеках і т.д. Бібліографічна обробка включає складання описів, вибір першого елемента БЗ, формування заголовка, індексацію, анотування (або реферування), оформлення інших елементів БЗ. Головна задача цього процесу - підготувати початкові дані для складання БЗ документів. Все, що пов'язано з авторським призначенням, змістом, науковою і практичною цінністю і іншими особливостями документів, про які готується інформація, встановлюється під час їх вивчення - читання, перегляду, ознайомлення з додатковими матеріалами (науковими роботами аналогічної тематики, критичними статтями, рецензіями та ін.). Індексація включає бібліографічну систематизацію і предметизацію. Систематизація - це присвоєння даним або документам класифікаційних індексів відповідно до правил певної класифікаційної інформаційно-пошукової мови (ІПМ), яка представлена у вигляді універсальних або галузевих таблиць класифікації.
Предметизація - це предметна індексація засобами мови предметних рубрик (в даному випадку ІПМ представлений у вигляді переліку предметних рубрик).
Бібліографічне групування - це впорядкування БЗ по схожості чи відмінності ознак документів. Головне завдання групування - упорядкувати, привести БЗ в чітку систему, щоб інформація про документи була цілеспрямованою і ефективною.
олнЛСІ Процеси ' опеРаЦП бібліографування органічно взаємозв'язані, дні оазуються на результатах інших, а ті, у свою чергу, є базою для "вступних.
5.3. Складання бібліографічних описів
В бібліографічній діяльності застосовуються різні види описів документів. Види, загальні вимоги до бібліографічних описів та правила складання - набір елементів, послідовність їх розташування, наповнення і спосіб представлення кожної з них, застосування умовних розділових знаків, а також правила скорочення слів і словосполучень в різних частинах — все це регламентують державні стандарти.
Бібліографічний опис складається з декількох елементів, кожний з яких характеризує документ з певної сторони. Елементи утворюють заголовок і текст опису. Всі елементи, які складають текст опису, підрозділяються на обов'язкові і факультативні та об'єднуються в зони. Елементи всередині кожної із зон наводяться в чітко встановленому порядку, закріпленому державним стандартом і діючими правилами. Згідно ГОСТ 7.1-84 закріплений наступний порядок зон:

Рис. 2.9. Порядок зон бібліографічного опису.
Одна зона від іншої відділяється умовним розділовим знаком (крапка і тире), який може бути замінений крапкою, якщо зона виділена особливим шрифтом або записана з нового рядка. Для більш чіткого розділення зон і елементів при необхідності застосовують пропуск в один друкарський знак до і після розділового знака.
В межах кожної зони також застосовуються умовні розділові знаки які не несуть граматичне навантаження. Вони призначені лише для полегшення розуміння тексту опису, а також забезпечують можливість автоматизованої підготовки бібліографічної інформації.
В описі областям і елементам передують наступні умовні розділові знаки:
. — крапка і тире
. крапка
, кома
: двокрапка
; крапка з комою
/ коса лінія
// дві косі лінії
() круглі дужки
[ ] квадратні дужки
+ плюс
= знак рівності
Джерелом бібліографічних відомостей є документ в цілому, в першу чергу ті його елементи, які містять вихідні дані.
Бібліографічні відомості в описі вказують в тому вигляді, в якому вони подані в документі. Для уточнення наявних або отримання відсутніх бібліографічних відомостей використовують бібліотечні каталоги, довідкові і бібліографічні видання, інші джерела. Бібліографічні відомості, запозичені з них, а також відомості, сформульовані на основі аналізу документа, наводять в квадратних дужках.
Для кожної зони опису встановлено основне джерело бібліографічних відомостей. За відсутності такого джерела його заміняють іншим, що містить якнайповнішу інформацію. В цих випадках бібліографічні відомості теж можуть бути вміщені в квадратні дужки.
Джерела бібліографічних відомостей (наприклад, про книгу) використовують в наступному порядку, показаному на рис. 2.10.
Елементи в бібліографічному описі підрозділяють на обов'язкові і факультативні. Обов'язкові, тобто ті, що забезпечують ідентифікацію Документа, приводять в будь-якому описі за наявності відповідних відомостей в джерелі бібліографічного опису. Факультативні елементи Дають додаткову інформацію про документ, і набір їх визначає (бібліотека, інформаційний центр). З найбільшою повнотою факультативні елементи приводять в описах для державних бібліографічних покажчиків, друкарських карток, призначених для каталогів бібліотек різних типів і видів.

Рис. 2.10. Джерела бібліографічних відомостей.
Схема монографічного бібліографічного опису
(обов'язкові елементи виділені жирним шрифтом):
Заголовок опису
Зона назви і відомостей про авторство
Основна назва
= Паралельна назва
: Відомості, відносяться до назви
Відомості про авторство
/ Перші відомості
; Наступні відомості
Зона видання
Відомості про видання
Відомості про авторство, що відносяться до даного видання
/ Перші відомості
; Наступні відомості
, Додаткові відомості про видання
Зона вихідних даних
Місце видання
Перше місце видання
; Наступне місце видання
: Видавництво або організація-видавець
, Дата видання
( Місце друку
Перше місце друку
, Наступне місце друку
: Друкарня
, Дата друку
Зона кількісної характеристики
Об'єм
: Ілюстрації
; Розмір
+ Супровідний матеріал
Зона серії
( Основний заголовок серії
= Паралельний заголовок серії
: Відомості, що відносяться до заголовка серії
Відомості про авторство, що відносяться до серії
/ Перші відомості
; Наступні відомості
, Міжнародний стандартний номер серіального видання (ISSN), присвоєний даній серії ; Номер випуску серії . Основний заголовок підсерії = Паралельний заголовок підсерії Відомості, що відносяться до заголовка підсерії Відомості про авторство, що відносяться до підсерії / Перші відомості Подальші відомості , ISSN підсерії і номер випуску підсерії
Зона примітки
Зона Міжнародного стандартного номера книги (ISBN), цін і
тиражу
/SBN : Ціна , Тираж
5.3.1. Складання аналітичних описів
При складанні аналітичних описів дотримуються встановлені стандартом вимоги і застосовуються умовні розділові знаки: дві похилі лінії (з одним пропуском до і після знака) перед відомостями про видання, складовою частиною якого є документ; крапка і тире перед областю примітки. Знак // (дві похилі лінії) можна не вказувати, якщо відомості про видання, в якому вміщена складова частина, виділена шрифтом або приведена з нового рядка.
Джерелами для складання аналітичного опису є: перша сторінка складової частини, до неї відноситься колонтитул, заголовок (зміст), а також остання сторінка тексту, якщо на ній є відомості про авторство (про автора, інших осіб, організації і установи, що брали участь в підготовці і публікації даного матеріалу), вихідні дані видання. В зоні приміток приводяться наступні відомості: про розділи (глави, параграфи), що не мають самостійного заголовка, про складові частини документа з вказівкою імен їх авторів, заголовків і відповідних сторінок; про наявні бібліографічні матеріали.
В аналітичних описах документів з серіальних видань в другій частині після розділового умовного знака (дві похилі лінії) обов'язково вказуються: назва періодичного видання, рік, число і місяць (для газет), номер або випуск (для журналів і періодичних збірок), сторінки, на яких поміщено твір (окрім газет обсягом 8 сторінок і менше). Ці відомості прийнято розділяти знаком крапка і тире, але тире можна і не вказувати, якщо матеріали опубліковані в декількох номерах періодичного видання. У цих випадках відомості про кожний номер відділяють крапкою з комою.
При складанні аналітичних описів частин таких видань, як зібрання творів і вибрані твори, враховується наступне: якщо об'єктом опису є твір самого автора, то в другій частині його ім'я не повторюють. У тих випадках, коли складають опис вступної статті, післямови, коментарів та інших матеріалів, які належать іншій особі, ім'я автора зібрання творів у відомостях про видання обов'язково повторюють.
В аналітичних описах розділів, глав, параграфів з видань, які включають матеріали різних авторів, відомості про порядковий номер таких частин приводять перед вказівкою сторінок, на яких вони вміщені. В тих випадках, коли складаються описи глави, розділу або параграфа з книги індивідуального автора, в другій частині (після розділового знака) ім'я автора вказують ще раз.
5.4. Анотування
5.4.1. Структура анотацій
Важливим засобом наукової комунікації є анотація. Вона, як правило, складається на видання в цілому (книгу, журнал, збірник). Метою анотації є інформування користувачів стосовно основного предметно-тематичного змісту документа, аспектів розгляду теми, матеріалу, на базі якого проведено дослідження, його географічних аспектів та хронологічних рамок. Крім того зазначається, що нового несе дане видання в зіставленні з іншими, спорідненими за тематикою та цільовим призначенням. У разі необхідності наводяться відомості про автора. Анотація сприяє орієнтуванню користувачів інформації у документальних потоках, у системі документальних комунікацій вцілому, вона допомагає відібрати потрібну літературу, заздалегідь націлити читача на особливості змісту, форми документа, висвітлює його позитивні якості та своєрідність.
Рекомендаційна анотація — дає характеристику й оцінку документа з огляду на його цільове та читацьке призначення, служить пропаганді та рекламі кращої літератури й покликана зацікавити, привернути увагу, активізувати процес читання. Як правило, вона має дидактичну спрямованість і може вміщувати педагогічні рекомендації, методичні поради тощо.
Довідкова анотація стисло уточнює незрозумілий заголовок, повідомляє розширені відомості про автора, а також форму, зміст, жанр, призначення й інші особливості документа, відсутні в бібліографічному описі. Довідкові анотації не містять критичної оцінки документа.
Залежно від використаного засобу характеристики документа, анотації поділяють на загальні та аналітичні. Перша — характеризує джерело загалом, аналітична — тільки певну частину його змісту (главу, частину, параграф) або висвітлює деякі сторони документа.
За критерієм глибини згортання інформації виділяють розширені та реферативніанотації. Розширена — крім характеристики твору друку, може вміщувати відомості щодо історії його написання, поширеності серед читачів, опрацювання літературною критикою, видань іншими мовами, а також висвітлювати історико-бібліографічні та текстологічні особливості. Реферативна анотація — це синтез індикативних та інформативних методів згортання інформації. Інколи цей вид вторинного документа називають індикативним рефератом. У реферативній анотації подається характеристика основних положень і висновків твору, переказ його змісту або окремих аспектів змісту.
У більшості випадків анотації використовуються для аналітичної обробки великих та багатоаспектних документів. За допомогою анотування здійснюється популяризація і пропаганда нової періодики, а також випереджувальне сигнальне інформування про видання, що готуються до друку. Крім того, анотування використовують інформаційні служби, що обмежені у коштах і не мають можливості забезпечити себе потрібним контингентом фахівців, але водночас повинні організувати високу оперативність інформування.
Набір елементів в анотації залежить від повноти бібліографічного опису, від призначення БІ, а також від виду самої анотації. В довідковій анотації можливі такі елементи, як: уточнення заголовка, додаткові (переважно, фактичні) відомості про автора, про хронологічне охоплення матеріалу, а також про призначення і зміст, форму або жанр, структуру й інші особливості документа, які відсутні в описі.
В рекомендаційній анотації органічно об'єднується сукупність елементів, кожний з яких повідомляє інформацію відповідно до своїх функцій.
Відомості про автора включають: основні дати його життя і творчості (діяльності), коротку характеристику епохи, коли він жив. Іноді вказується професія, приводяться дані про популярність його творів. Цікаві для читачів відомості про історію -створення, час і місце написання творів, їх публікації, про достовірність або вигадку описаних фактів і подій. У ряді випадків стисло характеризуються джерела, які слугували основою для створення твору.
Характеристика наукової і художньої цінності твору передбачає відомості про його суспільну значущість, посилання на рецензії або критичні статті, відгуки діячів науки і культури.
Коротка характеристика змісту є основним елементом анотації. В анотації пояснюється заголовок, тема, акцентується увага на основних питаннях, яким автор надає найбільше значення, повідомляється про події і дійових осіб, наголошуються особливості даного твору, його відмінність від інших, близьких за змістом.
Характеристика структури видання і форми викладу матеріалу дозволяє звернути увагу читача на особливості організації матеріалу у виданні, його побудову, що має значення для розкриття проблематики твору. Застосовуються різні варіанти: наприклад, в анотаціях на учбові, довідкові, науково-популярні видання замість характеристики змісту розділів можна просто їх перелічити.
Характеризуючи форму викладу матеріалу, слід зазначити, як він поданий - детально або стисло, популярно або науково, живо, захоплююче або, навпаки, сухо, а також вказати літературну форму твору.
Відомості про цільове і читацьке призначення дозволяють зробити висновок про використання твору в науковій, учбовій, виробничій діяльності або в самоосвіті. В одних випадках читацька адреса позначається конкретно, в інших — достатньо широко.
Характеристика художньо-поліграфічного і редакційно-видавничого оформлення включає дані про кількість і вид ілюстрацій, схем, креслень; про художників-ілюстраторів і поліграфічне виконання. Крім того в анотаціях наголошується наявність елементів наукового довідкового апарату, прикнижних бібліографічних списків.
5.4.2. Основні етапи анотування
Анотування здійснюється поетапно. Виділяються наступні етапи процесу анотування:

Рис. 2.11. Основні етапи анотування.
Розглядаючи кожний етап окремо, необхідно пам'ятати, що анотація — це коротка, цілісна характеристика документа.
/. Аналіз тексту документа
Перш за все визначається вид видання (моновидання, збірка, частина багатотомного або випуск серіального видання). Встановлюється, якому питанню, темі або області науки він присвячений. Звертається увага на структуру видання і групування матеріалу.
Аналіз форми викладу матеріалу допомагає при визначенні читацької адреси. З цією метою вивчають, наскільки повно, доступно і наочно висвітлені питання. Відзначають особливості поліграфічного виконання і редакційно-видавничого оформлення, зокрема наявність або відсутність наукового довідкового (пошукового) апарату. Окрім самого тексту переглядають передмову, вступну статтю, примітки. Якщо відомостей виявляється недостатньо, звертаються до додаткових джерел.
2. Вивчення додаткових джерел
Такими джерелами можуть бути: книги і публікації інших авторів з аналогічної тематики, рецензії, критичні статті, праці з історії науки і культури, біографічні видання. їх виявляють за допомогою відповідних довідкових видань і бібліографічних посібників.
3.Відбір відомостей, що характеризують документ
При анотуванні творів, створених в минулі епохи, наводять біографічні відомості про автора, звертають увагу на їх наукову і художню цінність для сучасності. В анотаціях на твори сучасних авторів наводиться об'єктивна, обґрунтована оцінка, оскільки автор анотації не може покладатися тільки на особисті враження і пристрасті. Поширеним прийомом в анотуванні є цитування. В одному випадку цитуються слова автора, в іншому — відгук ученого, критика, очевидця або учасника подій, спогади сучасників.
4.Літературне редагування і оформлення анотації
Відмінна риса літературного оформлення анотації — її лаконічність. Завдання полягає в тому, щоб об'єднати розрізнені відомості, виділивши при цьому найістотніше, головне. Наприклад, щоб привернути увагу читача до конкретної книги, в самому початку рекомендаційної анотації можна повідомити про цікавий факт (події) або відзначити її значення і місце серед інших, близьких за змістом.
5.5. Реферування
Історія існування реферату як інформаційного документа налічує понад три століття. РЖ були однією з найперших форм інформаційних видань і протягом останнього сторіччя набули значного поширення серед даного виду посібників. Реферат і анотація є одними з найважливіших засобів комунікації, які функціонують самостійно в окремих системах (науково-технічної інформації, бібліотек з їх довідково-інформаційними фондами, видавництв та ін.) і водночас виконують роль зв'язку під час передачі інформації від однієї системи до іншої.
У системі наукової комунікації реферат є основною інформаційно-комунікативною одиницею, що зумовлено його споживчими властивостями:
серед усіх видів вторинних інформаційних документів реферат відрізняється найбільшою інформативністю в розкритті змісту першоджерела;
використання реферату для пошуку поточної або ретроспективної інформації дає змогу зекономити до 90 % часу, необхідного в разі звернення до первинних документів;
форма подання інформації у вигляді реферату зручніша для тривалого зберігання у фондах довідково-інформаційних служб й ШС, полегшує та прискорює підготовку інформаційних видань і створення інформаційних масивів - БД рефератів (на їх підґрунті в подальшому можливе створення БД повнотекстових електронних документів);
у деяких випадках реферат може замінити першоджерело (коли необхідна користувачеві інформація стосується не основної теми роботи, а суміжних питань.Реферат — це багатофункціональний вторинний документ. Він виконує безліч функцій: інформативну та науково-комунікативну, прогностичну, довідкову і адресну, індексування й індикативну. Відповідно до завдань реферат може надавати необхідну систематизовану фактографічну інформацію, оцінювати, узагальнювати, синтезувати її, рекомендувати найбільш нові, цінні та корисні повідомлення для конкретного користувача.
Особливу роль відіграє інформативна функція. З усіх вторинних документів саме реферат розкриває зміст первинного документа найповніше, у цілісному, узагальненому вигляді, вивчення першоджерел із залученням рефератів суттєво економить час.
Реферат можна розглядати і як ІПС, одержувати за його допомогою необхідні довідки. Користуючись рефератами, абонент здійснює пошук довідкової та фактографічної інформації. Разом з тим реферат виконує функцію пошукового образу документа, що дозволяє широко використовувати його в ІПС із залученням сучасних технічних засобів.
Наявність у рефераті точного бібліографічного опису документа забезпечує виконання рефератом адресної функції, без чого неможливий документальний інформаційний пошук. Такий пошук, як правило, пов'язаний з переглядом рефератів, представлених у певному зібранні (РЖ, картотека тощо). Особливо важливу роль відіграє РЖ, оскільки містить реферати первинних документів, де б дані документи не знаходилися, і завдяки цьому дозволяє користувачам ознайомитися з великою кількістю не тільки вітчизняних, а й зарубіжних джерел.
Реферати, які друкуються в РЖ, виконують також сигнальну функцію, оскільки повідомляють про вихід у світ і наявність первинного документа. Для НІД особливо важливо, щоб реферати готувалися та були отримані користувачем, перш ніж вийдуть з друку первинні документи. В конкретних установах реферати можуть використовуватися для сигнального повідомлення про нові надходження літератури до фондів.
Ще одна функція реферату — можливість індексування змісту первинних документів без залучення текстів першоджерел. Така методика у 2-4 рази скорочує витрати часу на проведення цієї роботи.
Для того, щоб реферат ефективно виконував пошукову функцію, його зміст повинен адекватно відбивати суть первинного документа. Відображенням цієї вимоги є індикативність реферату. Здійснюючи індикативну функцію, він вказує на наявність відповідного документа, характеризує окремі елементи змісту та висвітлює бібліографічні дані.
Кожен реферат виконує й інформативну, й індикативну функції, але одна з них переважає, що дає можливість віднести вторинний документ до групи індикативних або інформативних рефератів.
Реферування застосовується в інформаційних центрах, спеціалізованих бібліотеках. Це процес аналітико-синтетичної переробки інформації, яка міститься в первинному документі. Головне — витяг з первинного документа найважливіших в смисловому відношенні відомостей: основних положень, фактичних даних, результатів, висновків. В результаті досягається скорочення фізичного обсягу первинного документа при збереженні основного смислового його змісту.
Текст реферату відрізняється конкретністю, чіткістю, лаконічністю: в ньому не повинно бути другорядної інформації - міркувань, доказів описів, прикладів (критичні зауваження референта або довільна інтерпретація тексту первинного документа можливі тільки у виняткових випадках). До реферату не включаються відомості, які вже наведені в бібліографічному описі початкового документа.
5.5.1. Структура реферату
Основними аспектами змісту реферованого документа можуть бути:
предмет, тема, мета роботи (вказуються в тому випадку, якщо вони не є зрозумілими з його заголовка);
методологія проведення роботи (наводяться, якщо вони відрізняються новизною або представляють важливість зі точки зору даної роботи; широко відомі методи тільки називаються в рефератах, що описують експериментальні роботи, вказують джерела даних і характер їх обробки);
результати роботи (описуються гранично точно і інформативно, при цьому віддається перевага новим результатам і даним довгострокового значення, важливим відкриттям і висновкам, що спростовують існуючі теорії) ;
область застосування результатів (вказується при реферуванні патентних документів);
висновки (можуть супроводитися рекомендаціями, оцінками пропозиціями, гіпотезами, виказаними в початковому документі);
додаткова інформація (назва організації, в якій виконана робота, відомості про автора первинного документа, посилання на раніше опубліковані матеріали і деякі інші дані).
Методиці реферування властива своя специфіка, яка, зокрема, виявляється у використовуванні маркерів (слів і словосполучень, що однозначно визначають аспект змісту первинного документа), індикаторів (стійких, найбільш часто вживаних словесних зворотів, що характеризують послідовність розвитку авторської думки в тексті), планів-макетів поаспектного аналізу документів: універсальних (придатних для реферування документів в будь-якій галузі знання, присвячених опису досліджень) і спеціалізованих (тих, що враховують одночасно галузеву приналежність документів і сферу діяльності; вживаних для реферування документів, що містять опис виробничого практичного досвіду), а також особливі способи реферативного викладу тексту первинного документа.

Рис. 2.12. Основні етапи реферування.
Питання для самоконтролю:
Дайте визначення бібліографічної діяльності.
Охарактеризуйте сутність процесу виробництва бібліографічної інформації.
Які існують види бібліографічного пошуку?
Які операції входять у процес бібліографічної обробки?
Дайте визначення бібліографічного опису та його основних елементів.
За якою схемою здійснюється складання аналітичних описів?
Теми рефератів:
"Зміст бібліографічної діяльності".
"Нормативні документи щодо складання бібліографічних описів та їх зміст".
Практичне завдання 5
Мета: аналіз основних процесів бібліографічної діяльності.
Питання:
1 Скласти монографічний опис книги індивідуального автора.
2. Скласти аналітичний опис певної частини книги.
З*. Скласти опис газетно-журнальних статей.
4. Скласти бібліографічний опис на зібрання творів певного автора.
5 Зробити анотацію на конкретну книгу.
6. Підібрати приклади рефератів наукових досліджень.
Література, для подальшого вивчення
/. ГОСТ 7.0-84. Библиографическая деятельность. Основные термины и определения. - М., 1985. - 24 с.
Буран В.Я., Довгопола О.П., Пупченко В. В. Бібліографія: загальний курс. - К: Вища школа, 1984. — 214 с.
Вохрыщева М. Г. Библиографическая деятельность: структура и эффективность. - М. 1989. - 199 с.
Коршунов О. П. Библиографоведение: общий курс. — М.: Книжная
палата, 1990. - 231 с.
5.Короткий термінологічний словник з бібліографознавства та
соціальної інформатики. — К., 1998. — 112 с.
Кулешов С. Документальні джерела наукової інформації: поняття, типологія, історія типологічної схеми. — К.: УкрІНТЕІ, 1995. — 192 с.
Сорока М.П. Національна система реферування української наукової літератури / НАН України. Нац. бібліотека України імені В. І. Бернадського. - К.: НБУВ, 2002. - 209 с
Справочник библиографа /Редкол.: В.А. Минкина, А.Н. Ванеев, А.В. Соколов, Г.В. Михеєва, А.А. Джиго. - Спб.: (Серия "Библиотека"),
2002. - 512 с.
Справочник библиотекаря / Науч. Ред. А.Н. Ванеев., В.А. Минкина. — СПб.: "Профессия"(Серия "Библиотека"), 2002. — 448 с.
Швецова — Водка Г. М. Загальне бібліографознавство: Основи теорії бібліографії. - Рівне, 1995. — 183с.
ТЕМА 6. КЛАСИФІКАЦІЯ БІБЛІОГРАФІЇ
Дискусійність проблеми класифікації бібліографії Найбільш характерні для вітчизняного бібліографознавства підходи у визначенні бібліографії. Найбільш поширені схеми класифікації бібліографії. Основні види бібліографії.
Базові терміни: "вид бібліографії", "державна бібліографія", "науково-допоміжна бібліографія", "рекомендаційна бібліографія", "видавничо-книготороговельна бібліографія", "бібліографія бібліографії".
6.1. Класифікація бібліографії за суспільними функціями
Вид бібліографії - це вид діяльності, спрямований на підготовку та доведення до споживачів певного виду бібліографічної інформації. Через це поняття розкриваються характер, особливості та специфіка функціонування бібліографічної інформації в суспільстві.
Види бібліографії прийнято ділити на основні й додаткові. Основними вважаються ті види, функції яких найбільшою мірою відповідають суспільному призначенню бібліографічної інформації.

Рис. 2.13. Класифікація бібліографії за суспільним призначенням.
Основні види розвиваються відповідно до своїх внутрішніх закономірностей і діють в суспільстві відносно самостійно, що також свідчить про їх особливе становище серед споріднених бібліографічних явищ.
Кожен вид бібліографії має своє специфічне суспільне призначення, зумовлене конкретизацією тих завдань, які стоять перед бібліографією в цілому. Так, головними завданнями державної бібліографії є реєстрація всіх творів друку, які вийшли на території країни; видавни-чо-книготоргівельної - інформування населення, працівників бібліотек і книготорговельних організацій про літературу, яка щойно вийшла або незабаром вийде в тих чи інших видавництвах; науково-допоміжної -сприяння науковій та професійно-виробничій діяльності; рекомендаційної - сприяння освіті, самоосвіті, пропаганді знань.
6.2. Класифікація бібліографії за іншими ознаками
Різноманітність потреб суспільства в бібліографічній інформації зумовлює поділ бібліографії також за окремими формами та особливостями її функціонування. Виділяються наступні додаткові класифікаційні ряди бібліографії:

2.14. Класифікація бібліографії за хронологічною ознакою.
Поточною називається бібліографія, призначенням якої є постійна, регулярна підготовка і розповсюдження бібліографічної інформації про нові твори друку. Саме ця бібліографія забезпечує оперативне використання наукових досягнень і передового досвіду, сконцентрованих у книгах та інших творах друку, в інтересах дальшого розвитку суспільства. Поточне бібліографічне інформування проводиться на основі регулярного обліку творів друку, що виходять протягом поточного календарного року.
Найважливішими вимогами щодо поточної бібліографії є повнота і оперативність інформації. Повнота досягається ретельністю перегляду та розумним відбором із документального потоку необхідної інформації, оперативність - максимальним скороченням інформаційного інтервалу (тобто часу між виходом документа і його відображенням у бібліографічному виданні).
Ретроспективною називається бібліографія, призначенням якої є підготовка та розповсюдження інформації про твори друку за який-небудь чітко визначений проміжок минулого часу (за винятком літератури поточного року). В її функції входить:
Підведення підсумків розвитку літератури з тієї чи іншої галузі або того чи іншого виду за певний період,
Забезпечення ретроспективного пошуку в документальних масивах в процесі бібліографічного обслуговування.
Ретроспективні покажчики складаються, як правило, з розрахунком на тривалий строк використання, мають науково-прикладний характер і належать здебільшого — за суспільною ознакою — до науково-допоміжної бібліографії. Саме через ретроспективні покажчики найбільш рельєфно розкривається зв'язок бібліографії з наукою.
Перспективна бібліографія — вид бібліографії, що забезпечує інформування за твори друку, що готуються до видання або виходять у найближчий час. Основна її функція — сприяння оперативному використанню творів друку за їх прямим цільовим та читацьким призначенням, привертання уваги читачів до найважливіших видань суспільно-політичної, наукової, художньої та іншої тематики.

Рис. 2.15. Класифікація бібліографії за змістом.
За змістом бібліографія поділяється на універсальну та галузеву.
Універсальна бібліографія — бібліографія, що подає інформацію про документи різного змісту з "універсуму" знань.
Галузева бібліографія — бібліографія, що подає інформацію про документи з певної галузі знань або практичної діяльності.
Краєзнавча бібліографія — це науково-практична діяльність з метою підготовки і розповсюдження бібліографічної інформації, пов'язаної за змістом з певною місцевістю в країні.
Бібліографія бібліографії — це діяльність з метою орієнтації суспільства в бібліографічній продукції.
Питання для самоконтролю:
Які існують проблеми класифікації бібліографії?
Поясніть зміст поняття "вид бібліографії".
Назвіть основні види бібліографії.
Які особливості класифікації бібліографії за ознакою її суспільного призначення?
Які характеристики включає зміст поняття "Організаційно-відомча структура бібліографії"?
Дайте характеристику видів бібліографії за ознакою змісту документів, що обліковуються.
Дайте характеристику видів бібліографії за територіально-змістовою ознакою.
Який зміст поняття "біобібліографія"?
Теми рефератів:
"Основні види бібліографії".
"Основні завдання бібліографії бібліографії".
Практичне завдання 6
Мета: дати загальне уявлення про класифікацію бібліографії.
Питання:
Дати загальну характеристику основних видів бібліографії.
Охарактеризувати організаційно-відомчу структуру бібліографії.
Дати характеристику видів бібліографії за територіально-змістовою ознакою.
Дати характеристику видів бібліографії за ознакою змісту документів, що обліковуються.
Дати характеристику видів бібліографії за часом видання документів, що обліковуються.
Література для подальшого вивчення
Буран В.Я., Довгопола О.П., Пупченко В. В. Бібліографія: загальний курс. — К: Вища школа, 1984. — 214 с
Короткий термінологічний словник з бібліографознавства та соціально/інформатики. — К., 1998. — 112 с.
Національна бібліографія України: стан і тенденції розвитку: Матеріали міжвідомчої наукової конференції, 12-14 квіт. 1994 р., м. Київ /Національна парламентська бібліотека України. - К, 1995. - 150 с
Швецова-Водка Г.М. Бібліографічні ресурси України: загальна характеристика: Навч. посібник. - Рівне: РДГУ, 2000. - 205 с
Швецова-Водка Г.М. Загальне бібліографознавство: Основи теорії бібліографії. -Рівне, 1995. - 183 с
Тестові завдання
Тема 4. Поняття бібліографічної інформації: основні форми її закріплення і передачі
Тест 1. Дайте визначення бібліографічної інформації
бібліографічна інформація - це вторинна інформація, тобто інформація про документи, необхідна для їх ідентифікації та використання;
бібліографічна інформація-це первинна інформація, необхідна для ідентифікації документів та їх використання;
бібліографічна інформація — це відомості про події та явища, призначені для обробки та передачі;
бібліографічна інформація — це упорядковані та цілеспрямовані відомості про документ.
Тест 2. Дайте визначення бібліографічного повідомлення
бібліографічне повідомлення — це організовані за певними правилами відомості про документ, його частину чи групу документів, що можуть передаватись споживачу у документальній чи недокумен-тальній формі;
бібліографічне повідомлення — це множина записаних за певними правилами бібліографічних даних, що ідентифікують документ;
бібліографічне повідомлення — це конкретні відомості про документ, що дають змогу уподібнити частину даних про документ та встановити їх тотожність на підставі тих чи інших ознак;
бібліографічне повідомлення — це документально зафіксована бібліографічна інформація, результат діяльності, спрямованої на створення бібліографічної інформації.
Тест 3. Дайте визначення бібліографічного опису
бібліографічний опис — це множина записаних за певними правилами бібліографічних даних, що ідентифікують документ;
бібліографічний опис — це конкретні відомості про документ;
бібліографічний опис — це впорядкована множина бібліографічних записів;
бібліографічний опис — це документально зафіксована бібліографічна інформація, результат діяльності, спрямованої на створення бібліографознавства.
Тест 4. Назвіть основні види документально-бібліографічних потреб
а) бібліографічні, документальні, інформаційні;
бібліографічні, документальні, довідкові;
бібліотечні, документальні, інформаційні;
бібліотечні, довідкові, допоміжні.
Тест 5. Назвіть основні суспільні функції бібліографознавства
пошукова, комунікативна, оціночна;
документальна, інформаційна, наукова;
інформаційна, комунікаційна, документальна;
пошукова, оглядова, світоглядна.
Тема 5. Класифікація бібліографії
Тест 6. Який напрям діяльності не належить до національної бібліографії?
Облік документів з певної галузі знань;
Облік документів, виданих за межами країни національною мовою;
Облік усіх документів, виданих на території країни;
d)Облік документів, авторами яких є представники цієї нації,виданих за межами країни.
Тест 7. Назвіть основні центри державної бібліографії
книжкова палата, бібліографічні інститути, спеціальні підрозділи національних бібліотек;
наукові бібліотеки, центри НТІ;
науково-дослідні інститути, регіональні наукові бібліотеки;
книготорговельні установи, видавничо — книготорговельні об'єднання.
Тест 8. Дайте визначення науково-допоміжної бібліографії.
науково-допоміжна бібліографія — бібліографія, призначенням якої є сприяння науковій та професійно-виробничій діяльності;
науково-допоміжна бібліографія — бібліографія, призначенням якої є задоволення професійно-виробничих потреб спеціалістів;
науково-допоміжна бібліографія — бібліографія, призначенням якої є сприяння освіті, самоосвіті, вихованню та пропаганді;
науково-допоміжна бібліографія — бібліографія, призначенням якої є сприяння кругообігу, рекламі, розповсюдженню та обігу видань.
Тест 9. Яка бібліографія виконує завдання відображення бібліографічних фондів у бібліографічних посібниках?
бібліотечно-каталожна;
рекомендаційна;
книготорговельна;
державна.
Тест 10. Дайте визначення виду бібліографії.
a)вид бібліографії — ділянка бібліографічної діяльності, якавиділилася в процесі її диференціації завдяки спільності деяких ознак:суспільного призначення діяльності, особливостей бібліографічної продукції, що виробляється в провцесі даного виду діяльності, методівбібліографування, організаційної структури діяльності, наявності відповідного науково-дослідного аспекту бібліографічної діяльності.
b)вид бібліографії — ділянка бібліографічної діяльності,пов'язана з реалізацією формальних і змістовних відповідностей всистемі "документ — споживач".
вид бібліографії — ділянка бібліографічної діяльності, що спеціалізується на бібліографічному навчанні споживачів інформації.
вид бібліографії — ділянка бібліографічної діяльності, що спрямована на задоволення бібліографічних потреб споживачів інформації.
Словник термінів
Інформація — відомості, призначені для передачі в процесі комунікації; зміст повідомлення; абстрактне поняття, шо свідчить про застосування інформаційного підходу (теорії інформації або теорії комунікації) для аналізу того чи того явища дійсності;
Повідомлення — форма, в якій передається інформація в процесі комунікації; впорядкована послідовність відомостей (даних), призначена для передачі в комунікаційно-інформаційному процесі.
Дані — відомості про факти, події, поняття, ідеї чи команди, подані у формалізованому вигляді, зручному для зберігання, обробки, пересилання та інтерпретації користувачами інформаційної систематизації.
Носій даних; носій — матеріальний об'єкт, за допомогою якого можна зберігати та передавати інформацію.
Оброблення даних — операції, що виконуються з даними за точними правилами процедур.
База даних — сукупність взаємопов'язаних даних, організованих відповідно до загальних єдиних правил описування, зберігання та маніпулювання.
Запис інформації — процес і результат закріплення повідомлення на спеціально обраному носії за допомогою технічних засобів і матеріалів із використанням певної знакової системи. Запис інформації може бути здійснений не тільки у рукописній чи друкованій формі на паперовому носії, а й у вигляді мікроформ і матеріалів друкованого походження (машиночитних записів, фільмів, звукозаписів, голографії тощо).
Машинозчитувальний запис інформації — запис інформації, призначений для зчитування електронно-обчислювальною машиною (комп'ютером), виконаний на машинному носії даних (магнітному або оптичному диску, магнітній стрічці тощо).
Записана інформація — інформація, що зберігається за допомогою запису будь-яким способом.
Документальна інформація - соціальна інформація, що міститься в документі, тобто передається в процесі соціальної комунікації за допомогою речовинного носія.
Недокументальна інформація - соціальна інформація, що передається без допомоги документа, іншими каналами комунікації.
Документування [інформації] - складання (створення чи оформлення) документам якому передбачається відображення певної інформації.
Документована інформація - соціальна інформація, зафіксована в документі з метою її зберігання в часі та (або) передачі в просторі; результат документування. Фактографічна інформація - соціальна інформація, що характеризує якийсь конкретний факт, подію чи їхню сукупність.
Документографічна інформація — соціальна інформація, предметом якої є документ (його частина чи сукупність документів); інформація, що описує будь-який документ.
Бібліографічна інформація (БІ) інформація про документ, частину чи документальний потік, документальний масив) опублікований шляхом видання чи депонування, яка створюється з метою інформування споживача про існування документа, його зовнішні ознаки, зміст та інші властивості. Бібліографічна інформація може бути подана в будь-якій формі (усній, рукописній, друкованій, машиночитній тощо), у вигляді каталогів і картотек, окремих бібліографічних видань, частин інших видань і т.п.
Бібліографічне повідомлення — елемент бібліографічної інформації, який містить організовані за певними правилами відомості про документ, його частину чи групу документів.
Бібліографічний запис — бібліографічне повідомлення, що зафіксоване у документальній формі.
Бібліографічні ресурси — сукупність бібліографічних посібників, яка є результатом виконаної праці з бібліографування, продуктом історичного часу і засобом майбутньої праці з бібліографічного обслуговування.
Бібліографічна діяльність; бібліографія - система різних видів діяльності (практичної, науково-дослідної, педагогічної, управлінської), яка забезпечує виробництво та функціонування бібліографічної інформації в суспільстві.
Професійна бібліографічна діяльність — галузь інформаційної діяльності комунікаційних посередників, яка спрямована на задоволення бібліографічних потреб споживачів інформації.
Практична бібліографічна діяльність; бібліографічна справа — сукупність процесів виробництва та поширення бібліографічної інформації, які умовно поділяються на бібліографування та бібліографічне обслуговування (розрізняються в залежності від аспекту розгляду).
22.Бібліографування — процеси підготовки (створення, виробництва) бібліографічної інформації, які завжди орієнтуються на споживана інформації (абстрактного, потенціального чи конкретного, груповогочи індивідуального).
Бібліографічне обслуговування — процеси доведення бібліографічної інформації до споживачів (читачів, абонентів бібліотек, користувачів інформаційних систем тощо), які включають також певні процеси підготовки бібліографічної інформації.
Бібліографічна робота (БР) - бібліографічна діяльність певної установи чи особи.
25.Інформаційна продукція - матеріалізований результатінформаційної діяльності комунікаційних посередників, призначений длязадоволення інформаційних потреб споживачів.
Інформаційне забезпечення — сукупність процесів забезпечення інформаційних потреб споживачів інформації (індивідів або підприємств, установ і організацій, суспільства в цілому), яка складається з підготовки інформації та її доведення до споживачів.
Інформаційне обслуговування — галузь професійної інформаційної діяльності комунікаційних посередників, спрямована на задоволення інформаційних потреб споживачів інформації.
Інформаційна послуга — здійснення у визначеній законом формі інформаційної діяльності, спрямованої на доведення інформаційної продукції до споживачів з метою задоволення їх інформаційних потреб.
Інформування — процес доведення повідомлень до споживача інформації.
Аналітико-синтетична переробка інформації — процеси перетворення інформації, що міститься в документі з метою витягу потрібних споживачеві відомостей, їх порівняння з інформаційними потребами чи запитами споживачів та узагальнення.
Масово-інформаційна діяльність — діяльність засобів масової інформації чи засобів масової комунікації ( друкованих видань, радіомовлення, телебачення тощо), спрямована на передачу інформації в суспільстві широкому загалу споживачів або будь-якому не визначеному наперед споживачу інформації.
Комунікаційно-інформаційний процес — передача інформації в процесі комунікації; те саме, що "комунікація".
Джерело інформації — елемент комунікаційно-інформаційного процесу, в якому виникає (чи зберігається) інформація, призначена для передачі споживачеві. Джерелом соціальної інформації може бути людина (група людей), документ або технічний пристрій, в якому зберігається та з якого передається інформація.
Комунікант; відправник інформації — особа, що починає акт комунікації та передає інформацію споживачеві.
Канал комунікації — елемент комунікаційно-інформаційного процесу, функцією якого є передача повідомлення від джерела інформації до споживача.
Споживач інформації; споживач; одержувач інформації; реципієнт; користувач інформаційної системи; абонент бібліотеки — людина або група людей, яка одержує соціальну інформацію.
Комунікатор — особа, що бере участь у комунікації як комунікант або споживач інформації. В акті соціальної комунікації завжди беруть участь два комунікатори: автор (творець) або передавач інформації та її споживач.
Інформаційна потреба; потреба — потреба людини (групи людей) в інформації: необхідність отримання інформації, що відповідає характеру дії чи роботи, що виконується споживачем інформації.
Документальна потреба — потреба людини в документі (-ах), що ґрунтується на потребі людини в інформації, яка міститься в
документі.
Бібліографічна потреба — потреба людини в бібліографічній інформації, що ґрунтується на документальній та інформаційній потребах.
Інформаційний бар'єр — відношення суперечності (протиріччя) між джерелом інформації та її споживачем; перешкода на шляху передачі інформації.
Комунікаційний посередник - суспільний інститут або людина, що виконує посередницькі функції в системі соціальних комунікацій між джерелом інформації та її споживачем.
Інформаційна діяльність комунікаційних посередників; інформаційна діяльність — сукупність процесів одержання, збирання, аналізу, переробки, зберігання, пошуку та розповсюдження інформації (а також інших, допоміжних, процесів, які забезпечують основні процеси), що виконується комунікаційними посередниками.
44.Інформаційно-споживча діяльність (ІСД) — діяльність споживача інформації, спрямована на її пошук та споживання, перетворення в особисті знання та їх використання.
Соціальна комунікаційно-інформаційна діяльність — діяльність осіб або суспільних інститутів, що є учасниками соціального комунікаційно-інформаційного процесу, тобто процесу передачі інформації в суспільстві від її джерела до споживача, яка включає: діяльність авторів або творців інформації (вчених, письменників, митців і т.п.); інформаційну діяльність комунікаційних посередників, які забезпечують передачу інформації споживачеві; інформаційно-споживчу діяльність осіб, які одержують інформацію.
Вид бібліографії — ділянка бібліографічної діяльності, що виокремилася в процесі її диференціації завдяки спільності деяких ознак: суспільного призначення діяльності; особливостей бібліографічної продукції, що виробляється в даному виді діяльності; методів бібліографування; організаційної структури діяльності; наявності відповідного науково-дослідного аспекту бібліографічної діяльності.
Загальна бібліографія - вид бібліографії, пов'язаний із реалізацією формальних і змістовних відповідностей у системі "документ — споживач", у якому більше враховуються особливості документів, ніж інформаційних потреб споживачів. Подає відомості про документи, якими можуть користуватися всі споживачі, незалежно від особливостей їхніх індивідуальних і групових інформаційних потреб.
Спеціальна бібліографія — вид бібліографії, пов'язаний із реалізацією ціннісних відповідностей у системі "документ — споживач", в якому більше враховуються особливості інформаційних потреб споживачів, ніж документів. Має різновиди, спрямовані на обслуговування різних категорій читачів, які виявляють спільні або близькі за характеристикою бібліографічні потреби.
Державна бібліографія — бібліографія, призначенням якої є реєстрація всіх документів, опублікованих на території держави шляхом видання чи депонування у бібліографічних посібниках.
Науково-допоміжна бібліографія — бібліографія, призначенням якої є сприяння науковій та професійно-виробничій діяльності.
Рекомендаційна бібліографія — бібліографія, призначенням якої є сприяння освіті, самоосвіті, вихованню та пропаганді знань.
Видавничо-книготорговельна бібліографія — бібліографія, призначенням якої є рекламування видавничої продукції та сприяння книгообігу.
Бібліотечно-каталожна бібліографія — бібліографія, призначенням якої є відображення бібліотечних фондів у бібліографічній інформації.
Універсальна бібліографія — бібліографія, що подає інформацію про документи різного змісту з "універсуму" знань (або з усіх галузей знань).
Галузева бібліографія - бібліографія, що подає інформацію про документи з певної галузі знань або обслуговує певну галузь знань та (або) практичної діяльності.
Краєзнавча бібліографія - бібліографія, що подає бібліографічну інформацію, за змістом пов'язану з певною місцевістю в країні.
Країнознавча бібліографія - бібліографія, що подає бібліографічну інформацію, за змістом пов'язану з певною країною.
Бібліографія бібліографії - бібліографія, що подає інформацію про бібліографічні посібники.
Біобібліографія — бібліографія, що подає інформацію про твори певних авторів.
Поточна бібліографія - бібліографія, яка виконує функцію регулярного інформування про нові документи, що вийшли у світ (тобто про документальний потік).
Ретроспективна бібліографія - бібліографія, що виконує функцію підведення підсумків видання документів за певний період часу в минулому (тобто інформує про документальний масив).
Перспективна бібліографія — бібліографія, яка виконує функцію випереджувального інформування про документи, що готуються до видання.
Національна бібліографія - бібліографія, що належить певній нації та включає такі напрями: 1) облік усіх документів, виданих на території країни; 2) облік документів, виданих національною мовою за межами країни; 3) облік документів, авторами яких є представники даної нації, які видані за межами країни будь-якою мовою; 4) облік документів, за змістом присвячених цій країні, незалежно від місця їх опублікування.
Бібліографія екстеріоріки - бібліографія, яка обліковує документи, видані за межами країни: 1) національною мовою; 2) що належать авторам-представникам визначеної нації; 3) що за змістом присвячені окремій країні.
Поточна державна бібліографія (ПДБ) - бібліографія, призначенням якої є реєстрація всіх нових опублікованих на території держави документів і регулярне інформування про них.
Загальна ретроспективна бібліографія - бібліографічна діяльність, спрямована на створення універсальних ретроспективних покажчиків документів, які видані протягом тривалого хронологічного періоду.
МОДУЛЬ З
ТЕМА 7. КЛАСИФІКАЦІЯ БІБЛІОГРАФІЧНИХ ПОСІБНИКІВ
Загальні поняття та завдання класифікації бібліографічних
посібників. Класифікація бібліографічних посібників за
їх внутрішньою формою. Види бібліографічних посібників за
суспільним призначенням. Види бібліографічних посібників за
особливостями об'єкта обліку. Види бібліографічних посібників
за особливостями методів бібліографування, що застосовувалися
при складанні бібліографічного посібника. Зовнішні форми
бібліографічних посібників.
Базові терміни: «бібліографічний покажчик», «бібліографічний список», «бібліографічний огляд», «бібліографічна продукція».
7.1. Основні поняття
Бібліографічна продукція — це різновид інформаційної продукції з бібліографічною інформацією, тобто з бібліографічними записами (БЗ) документів. Бібліографічна продукція — це документально зафіксована бібліографічна інформація, є одночасно і результатом процесів п підготовки, і засобом обслуговування споживачів (читачів).
Під поняттям «бібліографічна продукція» маються на увазі перш за все бібліографічні посібники, кожний з яких є впорядкованою множиною бібліографічних записів (документів).
Оскільки потреби в бібліографічній інформації і у суспільства в цілому, і в окремих його громадян різноманітні і визначаються безліччю чинників, то це враховують бібліотечні й інформаційні центри, що займаються підготовкою (виробництвом) бібліографічних посібників. В результаті створюються бібліографічні посібники, що розрізняються формою представлення (традиційні і електронні), методичними особливостями і структурою, цільовим призначенням, змістом й іншими якостями, які властиві відображуваним документам і матеріалам.
7.2. Види бібліографічних посібників
7.2.1. Традиційні форми бібліографічних посібників
Види бібліографічних посібників за ознакою зовнішньої форми називають "жанрами бібліографічних посібників".

Рис.3.1 .Жанри бібліографічних посібників.
Базовими жанрами бібліографічних посібників є бібліографічний покажчик, бібліографічний список і бібліографічний огляд.
Бібліографічний покажчик — це бібліографічна посібник значного обсягу зі складною структурою і науковим довідковим апаратом. Він відображає документи та інші матеріали, що розкривають або вузьку, конкретну тему (проблему), або широку, багатоаспектну, а у ряді випадків — навіть галузь знання або область науки. Це і обумовлює складність його структури (наявність розділів, підрозділів і т.п.), впливає на групування БЗ і порядок їх розташування всередині кожного ділення. Бібліографічні покажчики в більшості своїй мають науковий довідковий (довідковий пошуковий) апарат, основними елементами якого є передмова, зміст і допоміжні покажчики. Останні відображають відомості про документи в іншому аспекті з відсиланнями до відповідних БЗ.
Варіантами бібліографічних покажчиків є, наприклад, друкарські каталоги, річні плани видавництв, видавничі каталоги, бібліографічні бюлетені, «літописи» книжкових палат, біобібліографічні покажчики. Для біобібліографічного покажчика характерна наявність трьох обов'язкових структурних елементів; біографічної довідки, відомостей про видання і публікації творів (праць) одного або декількох діячів (учених, письменників) і бібліографічних даних про літературу, присвяченого його (їх) життю і творчості.
Бібліографічний список — це бібліографічний посібник з простою структурою. Такий посібник включає БЗ на матеріали з вузької (як правило) теми або питання, він невеликий за обсягом і нескладний за структурою, і тому не має довідково-пошукового апарата. Одним із варіантів бібліографічного списку є пам'ятка читачу.
Бібліографічний огляд — це бібліографічний посібник, що має вигляд взаємопов'язаного оповідання. В бібліографічних оглядах характеристика творів доповнюється необхідними поясненнями та фактичними відомостями. Цільове і читацьке призначення, зміст теми і інші особливості визначають кількість творів, про які подається інформація в огляді, його структуру. Обов'язковими елементами бібліографічного огляду є:
вступна частина,
аналітична частина,
висновки (заключна частина).
Варіантами бібліографічних оглядів можуть бути бесіди про книги, мета яких — зацікавити певні групи читачів (школярів, молодь та ін.), допомогти у виборі найцікавішої і доступної літератури по актуальних темах і питаннях, творів письменників (вітчизняних і зарубіжних). Побудова бесіди або розповіді про книги не відрізняється складністю, а в додатках до оглядів, бесід і розповідей про книги звичайно приводять бібліографічні описи матеріалів, на основі яких вони були підготовлені. В деяких бібліографічних посібниках поєднуються елементи різних типів. Такими є, наприклад, методичні рекомендації, адресовані в першу чергу працівникам публічних (масових), бібліотек. Вони повинні сприяти успішній роботі з літературою по найважливіших темах, з творами класичної літератури і т.п. Методичні рекомендації містять бібліографічні списки, тексти бібліографічних оглядів, а також розробки по організації виставок, по підготовці і проведенню вечорів, зустрічей, усних журналів, вікторин і т.д.
Окреме бібліографічне повідомлення — це бібліографічне повідомлення, не пов'язане за задумом та композицією з іншим текстом. Це може бути картка з бібліографічним записом; плакат, що містить відомості про певне видання; рецензія, яка опублікована як самостійний матеріал у газеті чи журналі і т.п.
Бібліографічна бесіда (чи бесіда про книги) - це бібліографічний посібник, який містить зв'язну розповідь про документи, послідовну характеристику кожного з них. Досить часто цей жанр бібліографічного посібника називають бібліографічним оглядом, не розрізняючи його з попереднім.
Бібліографічний бюлетень — це періодичний бібліографічний посібник, який регулярно інформує про нові документи. Бібліографічний бюлетень відрізняється від бібліографічного списку чи бібліографічного покажчика своєю періодичністю, що пов'язана із завданням інформування про нові документи, при цьому кожний окремий випуск (чи номер, число) бюлетеня являє собою лише його частину. Передмова та допоміжні покажчики можуть бути вміщені в інших випусках чи бути відсутніми.
Бібліографічний журнал — це періодичний бібліографічний посібник, що об'єднує бібліографічні повідомлення різноманітних жанрів. На відміну від бібліографічного бюлетеня бібліографічний журнал не має вигляду списку чи покажчика літератури. Він включає окремі бібліографічні повідомлення — рецензії, анотації, а також бібліографічні огляди, бібліографічні списки, критико-бібліографічні статті та інші публікації.
Бібліографічний відділ у періодичному виданні — це частина часопису (журнали або газети), яка регулярно інформує про нові видання. Так само, як і бібліографічний журнал, вона може складатися з різних жанрів: окремих бібліографічних повідомлень, списків або оглядів.
Допоміжний покажчик до видання — це бібліографічний посібник, який розкриває склад або зміст творів, що вміщує до видання. Допоміжні покажчики до видань дуже відрізняються від бібліографічних списків чи покажчиків. В них немає повного бібліографічного опису документа, про який йдеться. Допоміжні покажчики до видань є частиною науково-довідкового апарата видання, яка допомагає орієнтуватися у мікроструктурі документа.
Різновидом допоміжних покажчиків до видань можна вважати допоміжні покажчики до бібліографічних посібників.
В 90-х роках з'явилися нові за тематикою бібліографічні посібники — бібліографічні нариси, бібліографічні енциклопедії, бібліографічні антології та хрестоматії, бібліографічні довідники-щорічники, "путівники по книгах". їх відносять до жанрів бібліографічних посібників.
У порівнянні з традиційними типами бібліографічні посібники названих жанрів володіють додатковими можливостями для розкриття змісту і специфіки пропонованих матеріалів відповідно до широкого спектру самоосвітніх і професійних потреб читачів самого різного рівня підготовки. В них органічно поєднуються первинна інформація (цікаві факти з відповідної області знання, відомості біографічного характеру, самі тексти творів та ін.) з повторною (бібліографічною) інформацією, яка наводиться або в основному тексті, або спеціальним чином виділяється, що дозволяє читачу самостійно визначати, що і в якому обсязі вивчати далі.
7.2.2. Класифікація бібліографічних посібників за суспільним призначенням
Головна ознака, що враховується при підготовці бібліографічних посібників у різних центрах — це їх суспільне призначення (мета, з якою вони створюються і використовуватимуться). За цією ознакою розрізняють:

Рис. 3.2. Класифікація бібліографічних посібників за суспільним призначенням.
Державний бібліографічний посібник — бібліографічний посібник, який інформує про документи, що видані на території держави (вони виключно важливі для суспільства в цілому). Цільове призначення даного виду — повний облік документів, що видані на певні території. Читацьке призначення — працівникам книжкової справи, науково-інформаційних центрів, будь-яким категоріям споживачів. Це посібники, що створюються для забезпечення документально-бібліографічних потреб усього суспільства, але вони не враховують особливості інформаційних потреб тієї чи іншої категорії споживачів.
Науково-допоміжний бібліографічний посібник — бібліографічний посібник, призначений на допомогу науково-дослідницькій діяльності. Цільове призначення виду вказане у визначенні; читацьке призначення відповідно є таким: науковцям, спеціалістам різних галузей знань та виробництва.
Рекомендаційний — бібліографічний посібник, призначений на допомогу загальній та професійній освіті, самоосвіті, вихованню та пропаганді знань. Цільове призначення вказане у визначенні; читацьке — тісно пов'язане з ним: для певних груп читачів, які займаються освітою та самоосвітою, вихованням та пропагандою знань. Останнім часом все ширше визнання знаходить пропозиція називати такі посібники "популярними".
Професійно-виробничий бібліографічний посібник — бібліографічний посібник, призначенням якого є допомога практичній професійно-виробничій діяльності. Цільове призначення вказане у визначенні; читацьке призначення — фахівцям різного рівня підготовки з усіх сфер суспільної практичної діяльності.
Бібліотечно-каталожний бібліографічний посібник - бібліографічний посібник, що відображає склад певного фонду документів, які зберігаються в одній або декількох бібліотеках. Цільове призначення таких посібників: інформування про склад бібліотечного фонду та забезпечення бібліографічного пошуку документів у цьому фонді. Читацьке призначення — абонентам бібліотек.
Бібліотечно-каталожні бібліографічні посібники створюються у вигляді звичайних карткових каталогів у бібліотеках або друкованих каталогів певної частини фонду чи зведених каталогів декількох бібліотек. Дуже поширені бібліотечно-каталожні бібліографічні посібники у вигляді бюлетенів чи списків нових надходжень до тої чи тої бібліотеки. Останнім часом все більше поширюється нова форма бібліотечно-каталожного бібліографічного посібника — електронний каталог.
Видавничо-книготорговельний бібліографічний посібник — бібліографічний посібник, що інформує про намічену до випуску, або таку, що вийшла з друку продукцію видавництв, про асортимент наявної у продажу літератури). Цільове призначення — читацьке, покупцям, книгопродавцям, широкому колу споживачів інформації.
Видавничо-книготорговельний бібліографічні посібники подібні до державних (облікових) тим, що вони не мають завдання враховувати особливості інформаційних потреб окремих читацьких груп, але відрізняються тим, що не мають завдання повного обліку всіх виданих на території держави документів.
Видавничо-книготорговельні посібники мають, насамперед, познайомити суспільство з планами та підсумками видавничої діяльності для того, щоб сприяти розповсюдженню видань. Значною мірою вони виконують рекламні функції, притаманні ринковому виробництву: пропагують продукцію видавництв, сприяють її надходженню споживача інформації та її купівлі-продажу.
Різновидами видавничо-книготорговельних бібліографічних посібників є: видавничі — ті, що відображають продукцію, що видана чи запланована до випуску одним або кількома видавництвами; книготорговельні — ті, що відображають книжковий асортимент однієї або кількох книготорговельних організацій а метою сприяння збуту видань.
7.2.3. Інші способи класифікації бібліографічних посібників
Залежно від змісту відображуваних документів посібники поділяються на (Рис. 3.3):

Рис. 3.3. Види бібліографічних посібників залежно від змісту відображуваних документі в.
Універсальні посібники відображають документи з усіх галузей знань і областей практичної діяльності, у тому числі і художню літературу, а багатогалузеві — документи по декількох областях знання. Галузеві посібники включають БЗ документів по одній галузі знання (області науки, практичної діяльності). Тематичні посібники інформують про документи за певною темою, а персональні — про літературу, при

свячену якій-небудь особі, наприклад, вченому або письменнику. Країнознавчі бібліографічні посібники відображають документи про одну або декілька країн, а краєзнавчі — про яку-небудь місцевість в країні (наприклад, місто).
Велике значення має не тільки інформація про новинки, але й відомості про документи, видані в минулі роки (за певний проміжок часу — декілька років, десятиріч, а іноді і сторіч). Крім того необхідна інформація також і про видання, намічені до випуску. Тому при підготовці бібліографічних посібників враховується і хронологічна ознака, по якій розрізняють:
Рис. 3.5. Види бібліографічних посібників за повнотою відображення документів.

3.4. Види бібліографічних посібників за хронологічною ознакою.
Поточний бібліографічний посібник — бібліографічний посібник, випуски якого регулярно відображають нові документи, що виходять з друку в період від тижня до 1 року.
Ретроспективний бібліографічний посібник - бібліографічний посібник, що відображає масив документів за певний (як правило, більше року) період часу в минулому.
Перспективний бібліографічний посібник - бібліографічний посібник, що відображає документи, заплановані до випуску в майбутньому.
Бібліографічні посібники можуть відображати документи з різною повнотою.
Реєстраційний бібліографічний посібник — бібліографічний посібник, що відображає документи з максимальною повнотою (наприклад, державні бібліографічні покажчики),
Вибірковий бібліографічний посібник — бібліографічний посібник, що відображає документи за певним критерієм (соціальної або наукової значущості, за видовою або іншою ознакою).
Бібліографічні посібники можуть бути:
неперіодичними, разовими виданнями (у вигляді книг і брошур, листівок і буклетів, однотомних і багатотомних видань, серій)
періодичними (у вигляді щотижневих, щомісячних, щоквартальних, піврічних і т.п. видань: газет, журналів, періодичних збірок бібліографічного змісту).
Кожний бібліографічний посібник — це впорядкована множина бібліографічних записів. Вона досягається завдяки застосуванню відповідного виду бібліографічного групування, у зв'язку з чим створюються різні види бібліографічних посібників: алфавітні, хронологічні, систематичні і інші. Склад елементів БЗ в бібліографічних посібниках може бути різним: в одних вони обмежуються заголовком і бібліографічним описом (наприклад, в сигнальних), в інших додатково приводяться анотації (в анотованих бібліографічних посібниках), а в реферативних всі або більшість БЗ супроводжуються рефератами первинних документів.
7.2.4 Бібліографічні видання і публікації.
Бібліографічні посібники можуть мати самостійну видавничо-поліграфічну форму, а можуть бути складовою частиною якого-небудь небібліографічного видання (книги, журналу, газети) або служити додатком до нього.
Бібліографічні публікації — це несамостійні форми бібліографічних посібників: бібліографічні списки, покажчики і огляди. Будучи складовою частиною інших видань, вони, як правило, мають те ж цільове і читацьке призначення і відображають ту ж тематику, що і ви-
76
77
дання, в якому вони публікуються. До них відносять Внутрішньокниж-кові і прикнижкові, внутрішньожурнальні і пристатейні, внутрішньо-газетні бібліографічні списки, покажчики і огляди.
Внутрішньокнижковий бібліографічний посібник — це бібліографічний посібник, включений до складу якого-небудь неперіодичного видання у вигляді самостійного матеріалу. Наприклад, це можуть бути списки інших творів автора даної книги (частіше всього вони приводяться в наукових, учбових і виробничих практичних виданнях). В багатьох книгах є бібліографічні посилання, що мають вигляд сукупності відомостей про цитовані або згадувані документи, необхідні для їх ідентифікації і пошуку. Бібліографічні посилання можуть приводитися усередині тексту (внутрішньотекстові посилання), внизу сторінки під основним текстом (підрядкові посилання або виноски), а також після тексту розділу, глави або всієї книги в цілому.
Прикнижковий бібліографічний посібник — це посібник, який вміщений у книзі і, як правило, відображає документи з даної тематики (використані, цитовані чи рекомендовані). Списки, огляди використаних джерел наводяться в більшості випадків в наукових виданнях і дають вченим і фахівцям-практикам уявлення про ступінь повноти дослідження проблеми і оригінальності праці автора. Покажчики, списки і — рідше — огляди додаються спеціально для читачів і таким чином сама книга стає джерелом додаткової інформації про літературу з викладених в ній питань. Наприклад, такі списки часто вміщують в науково-популярних виданнях і з них читачі дізнаються про інші цікаві книги по даному питанню або суміжні питання.
Внутрішньожурнальний бібліографічний посібник — це посібник, опублікований в журналі в якості самостійного матеріалу. В більшості журналів і періодичних збірок є постійні відділи або рубрики, в яких регулярно публікуються списки нових книг, рецензії на новинки, інформація про матеріали, надруковані у відповідних номерах інших видань (або творах художньої літератури), що представляють інтерес для читачів даного журналу, про авторів і роботи певного номера журналу.
Пристатейний бібліографічний посібник — це посібник, вміщений після статті, що відображає документи з її тематики (використані, цитовані чи рекомендовані). Списки використаних і цитованих матеріалів звичайно додаються до статей в наукових і науково-практичних журналах, а також в періодичних збірках. Пристатейні списки складаються з метою розширення кругозору, поглиблення знань читачів з питань, висловлених в тій або іншій статті. Частіше всього такі списки даються в науково-популярних журналах. Нерідко в одному журналі читачам пропонуються бібліографічні публікації різних видів.
Внутрішньогазетний бібліографічний посібник — це посібник, опублікований в газеті в якості самостійного матеріалу.
78
Бібліографічні видання лише зовнішньо схожі на інші, та варто тільки узяти їх в руки, розкрити і подивитися, відразу ж стане ясно, що основним змістом їх є бібліографічні записи.
Бібліографічні видання в картковій формі — це друкарські картки на книги, статті з газет і журналів, рецензії, які використовуються в бібліотеках для організації традиційних каталогів і картотек (так звані видання централізованої каталогізації). Друкарські картки об'єднуються в комплекти, призначені бібліотекам різних типів і видів, і розповсюджуються по підписці (готує їх Книжкова палата).
Друкарська картка на книгу містить БЗ, що включає заголовок, бібліографічний опис, предметну рубрику, класифікаційні індекси, авторський знак, а також відомості спеціального (службового) характеру — порядковий номер картки в комплекті, інвентарний і реєстраційний номери та ін.
Друкарська картка на статтю містить аналітичний бібліографічний опис, предметну рубрику, класифікаційний індекс, спеціальні відомості, з яких дуже важливим є вказівка дати підготовки картки до випуску.
Друкарські картки па рецензії містять з'єднані БЗ — на рецензовані твори і на присвячені їм рецензії, опубліковані в газетах і журналах.
7.3. Загальна методика складання бібліографічних посібників

Рис. 3.6. Схема створення бібліографічного посібника.
79
Будь-який бібліографічний посібник, складений бібліотекою, мусить враховувати інтереси читачів конкретної місцевої бібліотеки.
Безпосередня робота над посібником починається з вивчення теми. Для цього бібліограф-укладач знайомиться з основними публікаціями з теми, зокрема з оглядовими статтями в енциклопедіях, з передмовами до відповідних наукових робіт, консультується з фахівцями. Всебічне вивчення теми забезпечує глибоке розкриття її змісту, правильний добір
літератури.
Вивчаючи тему, укладач приймає певні методичні рішення, які, будучи зведені воєдино й оформлені письмово, становлять робочу програму або проспект посібника.
Крім характеристики теми в програмі зазначаються:
а)читацько-цільове призначення посібника;
б)тип посібника (рекомендаційний список, план читання, книжковазакладка тощо);
в)схема (основні розділи) бібліографічного тексту;
г)вид бібліографічної характеристики;
д)принципи і критерії добору літератури;є) зміст і характер методичних порад;
є) перелік бібліографічних і літературних джерел, які підлягають
обстеженню.
Всі пункти програми мусить бути добре продуманими, обґрунтованими й узгодженими між собою.
Особлива увага звертається на принципи і критерії добору літератури. Адже одну й ту ж тему можна розробити по-різному — в одному чи в кількох аспектах, використовуючи (або, навпаки, залишаючи без уваги) літературу з суміжних галузей знань; видання останніх років чи за значно більший хронологічний період, одномовну чи літературу, надруковану кількома мовами, лише оригінальну літературу чи оригінальну й перекладну. Тому в проспекті чітко формулюються принципи добору літератури за змістом, хронологічними, територіальними, мовними межами та за характером видань.
Відомо, в ряді випадків проспект конкретного посібника може бути менш деталізованим. Можуть мінятися окремі положення, пункти програми. Проте це не заперечує його необхідність і значення навіть тоді, коли йдеться про складання рекомендаційного списку з 15—20 назв.
Наступним етапом роботи над посібником є виявлення і добір
літератури.
Проглядаючи бібліографічні й літературні джерела у заздалегідь визначеній послідовності (вона зазначена в проспекті), бібліограф переносить на картки описи тих книг і статей, які своїм змістом відповідають вимогам і темі проспекту. При цьому бібліографічного матеріалу має бути набагато більше, ніж потрібно для посібника, при безпосередньому знайомстві з літературою певна частина матеріалу відсіюється.
80
Видання, яких нема в фондах ЦБС, до посібників, призначених для внутрішньосистемного використання, як правило, не включаються, за винятком тих, без яких тема посібника залишилася б як слід не розкритою. Картки попереднього добору розставляються в робочій картотеці за основними розділами посібника, а всередині розділів — за алфавітом авторів і назв творів.
Відібрана література обов'язково перечитується складачем. Це потрібно насамперед для того, щоб забезпечити високу якість посібника, відібрати кращі книги. По-друге, в процесі читання бібліограф добирає матеріал для анотацій, методичних порад тощо. Цей матеріал у вигляді нотаток, цитат із книг та рецензій фіксується на звороті карток з бібліографічними описами або на додаткових картках і зберігається в робочій картотеці.
Питання для самоконтролю:
Які особливості класифікації бібліографічних посібників?
Який зміст понять "вид", "жанр", "форма", "тип" бібліографічного посібника?
Які завдання має класифікація бібліографічних посібників?
Назвіть види бібліографічних посібників за суспільним призначенням.
Які ознаки відображуваних документів враховуються у класифікації бібліографічних посібників за особливостями об'єкта обліку?
Яким чином поділяються посібники за особливостями методів бібліографування, що застосовувалися при складанні бібліографічного посібника?
Назвіть жанри бібліографічних посібників та дайте їх визначення.
Теми рефератів:
"Види бібліографічних посібників за суспільним призначенням".
" Зовнішні форми бібліографічних посібників".
"Жанри бібліографічних посібників".
Практичне завдання 7
Мета/ дати загальну уяву про систему класифікації бібліографічних посібників.
Питання:
1. Визначити основні завдання класифікації бібліографічних посібників.
81
Зробити таблицю класифікації бібліографічних посібників за їх внутрішньою формою: Бібліографічне повідомлення, бібліографічний огляд, бібліографічний список, бібліографічний покажчик, бібліографічна бесіда, бібліографічний бюлетень, бібліографічний журнал, бібліографічний відділ у періодичному виданні.
Створити один з видів бібліографічних посібників за їх жанровою характеристикою (на вибір студента).
Охарактеризувати види бібліографічних посібників за суспільним призначенням.
Охарактеризувати види бібліографічних посібників за особливостями об'єкта обліку.
Охарактеризувати види бібліографічних посібників за особливостями методів бібліографування, що застосовувалися при складанні бібліографічного посібника.
Література для подальшого вивчення
Буран В.Я., Довгопола О.П., Пупченко В.В. Бібліографія: загальний курс. — К.: Вища школа, 1984. — 214 с
Короткий термінологічний словник з бібліографознавства та соціальної інформатики. — К, 1998. — 112 с.
Мельник Л. Створення бібліографічних покажчиків / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. — К. — 2003. — №9 (86).
Національна бібліографія України: стан і тенденції розвитку: Матеріали міжвідомчої наукової конференції, 12-14 квіт. 1994 р., м. Київ /Національна парламентська бібліотека України. - К, 1995. - 150 с
Справочник библиографа /Редкол.: В.А. Минкина, АН. Ванеев, А. В. Соколов, Г.В. Михеєва, А.А. Джиго. — СПб. (Серия "Библиотека"), 2002. - 512 с.
Швецова-Водка Г.М. Бібліографічні ресурси України: загальна характеристика: Навч. посібник. — Рівне: РДГУ, 2000. — 205 с
Швецова-Водка Г.М. Загальне бібліографознавство: Основи теорії бібліографії. - Рівне, 1995. — 183 с
82
ТЕМА 8. ОРГАНІЗАЦІЯ БІБЛІОГРАФІЧНОЇ РОБОТИ В БІБЛІОТЕКАХ
Визначення бібліографічної роботи. Зміст основних
бібліографічних процесів. Загальні питання організації
бібліографічної роботи. Сучасні інформаційні технології
бібліографічної роботи бібліотеки
Базові терміни: "бібліографування", "бібліографічне обслуговування .
8.1. Зміст і особливості бібліографічної роботи масових бібліотек
До основних напрямів бібліографічної роботи належать: бібліографування (підготовка бібліографічної інформації) і бібліографічне обслуговування (доведення бібліографічної інформації до споживачів) Проте на практиці зміст бібліографічної роботи ширший і місткіший ніж його науково-термінологічне визначення. Він включає також:
а)організацію і ведення довідково-бібліографічного апарату (ДВА)-
б)використання бібліографічних засобів у керівництві читанням;
в)професійне вивчення бібліографічних посібників;
г)формування бібліографічної культури й пропаганду бібліотечно-оіблюграфічних знань.
Названі види роботи тісно переплетені між собою і певною мірою взаємозалежні и взаємозумовлені. Водночас вони достатньо самостійні за значенням і місцем у системі бібліотечно-бібліографічного обслуговування Так, вивчення працівниками бібліотек бібліографічних посібників підвищує рівень пропаганди книги; рівень же пропаганди книги разом з іншими чинниками визначає місце і роль бібліотеки у соціальному і науково-культурному прогресі. Організація й ведення ДВА є однією з основних передумов бібліографічної діяльності будь-якої бібліотеки.
Використання бібліографічних засобів у керівництві читанням -один із найважливіших факторів підвищення ефективності і якості індивідуальної роботи з читачами. Формування бібліографічної культури розглядається як засіб виховання у читачів навичок раціонального використання книжкових багатств.
Основними напрямками бібліографічної роботи є:
•допомога освіті й самоосвіті;
^ • бібліографічне забезпечення потреб виробництва та професійного навчання;
•підвищення культурного й науково-технічного рівня читачів.
83
Зміст, характер і обсяг бібліографічної роботи кожної конкретної бібліотеки визначаються типом і профілем бібліотеки, її місцем у бібліотечній системі. Тому тут можливі свої особливості й відмінності. Специфіка бібліографічної роботи масових бібліотек полягає в тому, що, по-перше, вона входить органічною частиною в процес керівництва читанням на всіх його етапах, переплітається й зливається з ним.
По-друге, бібліографічна робота масових бібліотек спрямована на виконання найважливіших функцій, притаманних цим бібліотекам, — виховної, освітньої, інформаційної, при цьому виховна стоїть на першому плані.
По-третє, масові бібліотеки розглядаються як одна із ланок в системі пропаганди книги. Вони діють не ізольовано, а в контакті з іншими системами, які займаються пропагандою книги і знань: школами, ВНЗ, засобами масової інформації, бібліотеками інших відомств і органами НТІ.
По-четверте, бібліографічна робота масових бібліотек проводиться значною мірою на основі широкого використання краєзнавчої літератури і тому неминуче має краєзнавчий характер, спрямована, як правило, на забезпечення комплексного соціального розвитку кожного регіону, населеного пункту.
Бібліографічна діяльність масових бібліотек спирається в основному на рекомендаційну бібліографію, яка найбільше відповідає ідейно-виховним і культурно-освітнім завданням цих бібліотек. Орієнтуючи читача у соціально значущій тематиці, у найважливішій і доступній для нього літературі, рекомендаційна бібліографія забезпечує потреби читача в інформаційному масиві.
Бібліографічна діяльність масових бібліотек передбачає і включає в себе постійне вивчення бібліотечними працівниками все нових і нових бібліографічних та довідкових посібників, колективну розробку методики їх використання.
8.2. Організація бібліографічної роботи в ЦБС
Бібліографічна діяльність здійснюється в бібліотеках всіх типів незалежно від відомчого підпорядкування, складу читачів, обсягу та профілю роботи.
Під організацією бібліографічної роботи розуміють планування, нормування, облік та аналіз цієї роботи, розстановку кадрів і розподіл бібліографічних обов'язків між бібліотекарями, розмежування бібліографічних функцій і обов'язків між центральними бібліотеками й їх філіалами (координація за вертикаллю), узгодження бібліографічної діяльності між бібліотеками різних відомств (координація за горизонталлю), проведення стимулюючих заходів щодо активізації, підвищення ефективності та якості бібліографічної роботи (змагання, огляди роботи, конкурси тощо). Правильна організація передбачає чітку взаємодію
84
різних підрозділів бібліотеки, співробітники яких виконують бібліографічні функції, тобто формується бібліографічна служба бібліотеки. До основних напрямів бібліографічної діяльності бібліотек належать:
організація довідково-бібліографічного апарату (ДБА) бібліотеки;
створення бібліографічних посібників різного цільового та читацького спрямування;
бібліографічне інформування;
довідково-бібліографічне обслуговування;
рекомендаційно-бібліографічна діяльність;
консультативна та методична робота;
пропаганда бібліографічних знань;
науково-дослідна робота.
В основі організації бібліографічної діяльності бібліотеки будь-якого типу лежать наступні принципи:
націленість на вирішення пріоритетних завдань, що стоять перед бібліотекою;
раціональне поєднання централізації і децентралізації в організації бібліографічної служби бібліотеки;
доступність бібліографічного обслуговування для всіх груп читачів, які користуються послугами бібліотеки.
Особливості організації бібліографічної роботи в ЦБС обумовлені специфікою їх структури. Вона характеризується наявністю бібліотек-філіалів, що територіально відокремлені від центральної бібліотеки. До факторів, що формують єдність організації бібліографічної роботи в усіх ЦБС, відносять:
Роль центральної бібліотеки, що очолює бібліографічну діяльність системи;
Централізоване виконання окремих бібліографічних процесів;
Функціональна спеціалізація підрозділів системи;
Уніфікована технологічна документація;
Наявність стійких виробничих зв'язків між центральною бібліотекою і бібліотеками-філіями.
Принципами наукової організації бібліографічної роботи бібліотек є уніфікація основних бібліографічних процесів, погодженість і взаємозв'язок форм і методів бібліографічної діяльності, єдність основного напряму. Єдність же напряму досягається шляхом ретельного, науково обґрунтованого планування.
Оптимальна організація бібліографічної роботи в бібліотеці передбачає:
науково обґрунтоване планування всіх її напрямів;
раціональний розподіл функцій між підрозділами бібліотеки, які ведуть бібліографічну роботу;
правильна розстановка кадрів всередині підрозділів;
85
координація і кооперування бібліографічної роботи з іншими бібліотеками, органами науково-технічної інформації та іншими установами;
впровадження наукової організації праці, нових прогресивних технологій і методів, передового досвіду роботи;
застосування засобів механізації і автоматизації;
підвищення кваліфікації співробітників, які займаються бібліографічною діяльністю.
Питання для самоконтролю:
Дайте визначення довідково-бібліографічного апарату бібліотеки.
Які основні складові традиційного довідково-бібліографічного
апарату бібліотеки?
3.Які каталоги та картотеки створюються в бібліотеках і як вони
розкривають єдиний фонд ЦБС?
4.Які видання є базою для створення довідково-бібліографічного
фонду?
5.Дайте визначення фонду виконаних бібліографічних довідок та
охарактеризуйте його функціональне призначення.
6.Дайте визначення довідково-пошукового апарату та назвіть його
основні складові.
Теми рефератів:
«Організація бібліографічної роботи бібліотеки».
«Сучасні інформаційні технології бібліографічної роботи
бібліотеки».
Література, для подальшого вивчення
Библиографическая работа в библиотеке: организация и методика / Под ред. О. П. Коршунова. - М.: Книжная палата, 1990. — 256 с.
Вохрыщева М.Г. Библиографическая деятельность: структура и эффективность. - М. 1989. - 199 с.
Диомидова Г.Н. Библиографоведение: Учебник для ср. проф. уч. зав. — СПб. (Серия "Библиотека"), 2002. — 228 с.
Коршунов О. П. Библиографоведение: общий курс. — М.: Книжная палата, 1990. - 232 с.
Організація діяльності бібліотек: навчальний посібник для студентів спеціальності "Бібліографознавства та інформатики"/ В. О. Ільганаєва, М. С Слободяник. - Харків: ХДАК, 1998. - 84 с
Справочник библиографа /Редкол.: В.А. Минкина, АН. Ванеев, А.В. Соколов, Г.В. Михеєва, А.А. Джиго. — СПб. (Серия "Библиотека"), 2002. - 512 с.
Справочник библиотекаря / Науч. Ред. А.Н. Ванеев., В.А. Минкина. — СПб.: "Профессия"(Серия "Библиотека"), 2002. — 448 с.
Практичне завдання 8
Мета: знайомство з основними процесами організації бібліографічної роботи.
Питання:
Дати характеристику змісту основних бібліографічних процесів.
Подати схему організації роботи бібліографічної служби.
Подати схему розподілу посадових обов'язків між
бібліотекарями.
4.Дати характеристику обліку, аналізу і звітності про виконану
роботу, що застосовуються в бібліотеках.
5.Дати характеристику сучасних інформаційних технологій, щовикористовуються в бібліографічній роботі бібліотек.
86
87
ТЕМА 9. ДОВІДКОВО-БІБЛІОГРАФІЧНИЙ АПАРАТ
БІБЛІОТЕКИ
Загальне поняття про довідково-бібліографічний апарат бібліотеки. Зміст, обсяг, склад, структура і особливості організації довідково-бібліографічного апарату бібліотеки. Склад традиційного довідково-бібліографічного апарату. Сучасний довідково-пошуковий апарат, його визначення. Склад сучасного довідково-пошукового апарату.
Базові поняття: "довідково-бібліографічний апарат", "довідково-пошуковий апарат", "каталог", "картотека".
9.1. Призначення, структура й склад довідково-бібліографічного апарату масової бібліотеки
Довідково-бібліографічний апарат бібліотеки — це сукупність традиційних та електронних довідкових видань, бібліотечних каталогів та картотек, що використовуються при обслуговуванні читачів для пошуку необхідної інформації. Він є основою всієї діяльності бібліотеки і від його раціональної організації залежить оперативність, повнота і точність задоволення запитів читачів.
Як основа бібліографічного обслуговування читачів довідково-бібліографічний апарат (ДБА) створюється у кожній стаціонарній бібліотеці незалежно від обсягу її роботи, проте з урахуванням специфічних умов діяльності кожної бібліотеки. До специфіки належать: а) господарський і соціально-культурний профіль краю (міста, району), на території якого знаходиться бібліотека; б) склад читачів, організацій, установ, підприємств, яких обслуговує бібліотека, їхні потреби і характер запитів; в) місце бібліотеки в ЦБС; г) міжвідомчі (міжсистемні) координаційно-кооперативні взаємозв'язки бібліотеки.
Безпосереднє функціональне призначення ДБА - цілеспрямоване розкриття фондів бібліотеки, надання допомоги читачам у пошуку та доборі потрібної їм первинної інформації. Повноцінний, науково організований ДБА служить універсальним ключем до знань, сконцентрованих у книгах. Він широко використовується у інформаційному та довідково-бібліографічному обслуговуванні працівників органів державної влади та управління, спеціалістів народного господарства, в масовій роботі (наприклад, при організації книжкових виставок) і особливо в керівництві читанням.
Загальні вимоги до ДБА окремої бібліотеки зводяться до того, що
він має:
88

Відповідати обсягу і змісту роботи бібліотеки певного типу, сприяти вирішенню ідеологічних, господарських, виховних та ін. завдань;
Оперативно поповнюватись новими матеріалами і звільнятись від застарілих;
Профілюватись у відповідності з договорами про кооперацію і координацію з іншими бібліотеками і органами НТІ;
>Зберігати єдність, вдосконалювати свої системні якості.Особливо важлива роль ДБА в різних формах пропаганди фонда,
в бібліографічному інформуванні читачів, їх довідково-бібліографічному обслуговуванні, керівництві читанням, в процесі підготовки бібліографічних посібників.

Рис. 3.7. Склад ДБА бібліотеки.
Всі компоненти ДБА структурно і логічно взаємопов'язані. Так, картотека журнальних і газетних статей доповнює систематичний каталог книг і брошур; тематичні бібліографічні картотеки продовжують і доповнюють відповідні друковані бібліографічні посібники; бібліографічні посібники з
89
тих чи тих тем поглиблюють і розширюють зміст каталогів і картотек, оскільки містять інформацію також про ту літературу, якої немає в цій бібліотеці. Знання взаємозв'язків між окремими частинами ДБА конче потрібне бібліотекареві на будь-якій ділянці бібліотечної роботи.
Центральну ланку ДБА масових бібліотек становить система каталогів і бібліографічних картотек.
Для всіх бібліотек обов'язковими є алфавітний і систематичний каталоги.
Алфавітний каталог відображає за прізвищами авторів та назвами видань всю літературу, що є в фондах бібліотеки. Отже, користуючись ним, можна встановити, які книги певного автора (і в яких перекладах) є в бібліотеці; які видання підготовлено тією чи іншою установою; де, коли, яким видавництвом (нерідко - і яким виданням, у яких серіях, за чиєю редакцією) надруковані книги.
Систематичний каталог розкриває фонди за змістом, виявляє взаємозв'язки різних галузей знань, дає змогу встановити, яка є література з певного питання, отже, й дібрати літературу за тематичними запитами читачів.
В фонді довідкових видань збирають універсальні та галузеві енциклопедії, словники, довідники, календарі знаменних та пам'ятних дат та ін.
До складу ДБА масових бібліотек входить також фонд виконаних довідок. Його утворюють копії найзначніших фактографічних та бібліографічних довідок і списків літератури, виконаних на прохання установ, організацій, читачів. Як правило, це довідки з актуальних політичних і наукових тем, які часто повторюються в запитах читачів, а також довідки та списки, робота над якими вимагає тривалого й складного бібліографічного пошуку за участю спеціалістів, а інколи й допомоги обласних або державних бібліотек.
Фонд виконаних довідок має службове призначення і створюється переважно у великих бібліотеках - центральних міських та районних, куди надходять бібліографічні запити з різних установ і бібліотек
регіону.
До фонду створюється ключ - алфавітно-предметна картотека. На кожну довідку заводиться окрема картка, на якій зазначається назва теми, мета запиту і шифр, який складається з предметної рубрики, номера тематичної папки і номера довідки (списку). При незначній кількості довідок їх розташовують інколи за алфавітом назв
(заголовків).
Кожна довідка-список з відповідним шифром відображається також у каталозі довідкової та бібліографічної літератури - у розділі «Бібліографія бібліографії». Це забезпечує інтенсивність використання цього фонду. Доцільно також підтримувати регулярний міжбібліотечний
обмін довідками.
До складу ДБА бібліотеки входить система бібліографічних картотек.
90

Рис. 3.8. Система бібліографічних картотек.
Картотеки аналітично розкривають зміст періодичних видань і збірників, оперативніше, ніж каталоги, відображають динаміку суспільно-політичного й культурного життя країни, досягнення науки і техніки, передовий досвід. Висока насиченість актуальним інформаційним матеріалом - характерна риса картотек (і водночас одна із найважливіших вимог до них).
Із загальних картотек найширшого розповсюдження в масових бібліотеках набули картотека журнальних і газетних статей та картотека нових надходжень;
зі спеціальних: алфавітна картотека; картотека рецензій;
з тематичних: багатотемні картотеки;
з краєзнавчих: загальна рекомендаційна картотека літератури про край (район, місто, село).
9.2. Система каталогів бібліотек
Розмаїття документного масиву а також суттєві розбіжності в запитах читачів бібліотек обумовлюють необхідність створення та постійного вдосконалення довідково-бібліографічного апарату бібліотек та його основної складової частини — системи бібліотечних каталогів.
Бібліотечний каталог — це перелік бібліографічних записів документів, що є в фонді однієї або декількох бібліотек, що розкривають склад та зміст бібліотечних фондів. Каталог може мати карткову та машиночитабельну форму, існувати на мікро-носіях чи у формі книжкового видання.
Бібліотечні каталоги виконують знаково-комунікативну, інформаційно-пошукову та педагогічну функції. Знаково-комунікативна функція бібліотечних каталогів допомагає дистанційному спілкуванню "споживач інформації — каталог — автор". Каталогізатор є інтерпретатором інформації, що вміщена в документі. Інформаційно-пошукова функція реалізується в процесі пошуку документів відповідно до запитів споживачів. Бібліотечні каталоги виконують і педагіогічну функцію, сприяючи інтелектуальному та професійному розвитку особистості читача.
Створення ДБА в нових бібліотеках починається саме з організації систематичного і алфавітного каталогів. При цьому враховуються особливості роботи конкретних бібліотек. Так, у ЦРБ доцільно мати два алфавітних каталоги: рекомендаційний - для читачів, генеральний -
91
зі службовою метою. У цих же бібліотеках, окрім основного систематичного каталогу на весь книжковий фонд - незалежно від того, в яких фондах він знаходиться,— створюються допоміжні систематичні каталоги на фонди окремих відділів.
9.2.1. Алфавітний каталог
Алфавітний каталог (АК) є обов'язковою частиною системи каталогів кожної бібліотеки. За допомогою АК можливо проводити пошук за наступними типами запитів:
наявність творів даного автора (індивідуального чи колективного) в фондах бібліотеки;
які перевидання певного твору є в бібліотеці;
в яких виданнях особа брала участь в якості співавтора, перекладача, редактора та ін.;
запит на книгу, заголовок якої відомий читачу;
запит на бібліографічне уточнення, яке стосується певних елементів бібліографічного запису.
Організація АК починається складанням паспорта АК, в якому вказується дата створення АК, його призначення, охоплення фондів, методика створення бібліографічних записів. До організації АК відносять визначення його структури, розробка документації, сукупність процесів зовнішнього і внутрішнього оформлення.
В основу організації АК покладено алфавітну ознаку, за якою бібліографічні записи розташовуються в алфавітному порядку заголовків індивідуального і колективного авторів і заголовків документів. Додаткові записи, довідкові картки розставляють в загальному алфавіті.
Внутрішнє оформлення здійснюється за допомогою каталожних роздільників. Вони показують порядок розташування записів. Роздільники завжди ставлять перед першою карткою в тій групі записів, яку
необхідно виділити.
Одним із постійних процесів роботи з АК є процес редагування, який включає перевірку відповідності структури, змісту та оформлення АК. Основні види редагування — планове та поточне. Планове методичне редагування проводиться раз на 5 років. Воно передбачає перевірку якості складання карток, повноти відображення фонду, оформлення роздільників, доробки додаткових записів. Планове редагування може бути повним і вибірковим. При повному редагуванні переглядається в алфавітному порядку весь масив АК, а при вибірковому — редагується та чи та частина каталога.
9.2.2. Систематичний каталог
Під систематичним каталогом розуміється система, яка включає сам систематичний каталог (СК) та алфавітно-предметний покажчик до нього.
92
СК відображає зміст документів і призначений для пошуку за тематичними запитами. СК використовується в бібліотечно-інформаційній роботі для вивчення складу фонду, його комплектування, в довідково-бібліографічній та інформаційно-бібліографічній роботі, для організації виставок, масових міроприємств та пропаганди літератури.
Організація СК починається зі створення паспорта. В паспорті СК відображаються специфічні відомості про нього: дата організації, охоплення фондів, назва таблиць класифікації, що покладені в його основу, оформлення карток, їх розташування. Паспорт виконує функції основного облікового документа.
Редагування СК може бути повним або вибірковим, плановим та поточним, методичним та технічним. Поточне редагування проводиться паралельно з веденням каталога і пов'язане з перевіркою правильного оформлення роздільників, розстановки карток з бібліографічними записами та роздільників.
Методичне редагування СК може бути повним та вибірковим. Повне методичне редагування є пересистематизацією всього СК, наприклад, при зміні класифікаційних таблиць. Вибіркове методичне редагування проводиться у зв'язку з виданням доповнень і змін, що вимагають корінної переробки СК.
Алфавітно-предметний покажчик до СК — це допоміжний апарат, що є алфавітним переліком предметних рубрик, що розкривають зміст відображуваних в СК документів зі вказівкою відповідних класифікаційних індексів. АПУ виконує функцію контролю над процесом систематизації.
9.2.3. Електронний каталог
Електронний каталог (ЕК) — це бібліотечний каталог у машиночи-тній формі, що працює в реальному режимі часу і наданий в розпорядження читачів бібліотеки.
Електронний каталог забезпечує доступ до ресурсів каталогу не тільки користувачам даної бібліотеки, але й віддаленим клієнтам.
Сучасний електронний каталог має відповідати наступним вимогам:
введення бібліографічних записів у діалоговому та пакетному режимах із віддалених та локальних терміналів;
редагування бібліографічних записів;
пошук інформації в діалоговому або пакетному режимі за разовими запитами і вибіркове розповсюдження інформації;
друкування бібліографічної інформації у вигляді каталожних карток, бібліографічних покажчиків;
можливість обміну інформації з іншими бібліографічними базами даних, в тому числі підключення до мережі Інтернет.
Всі технологічні процеси створення ЕК проходять за допомогою
93
автоматизованого робочого місця (АРМ) каталогізатора. АРМ каталогізатора розуміється як робоче місце, що має засоби обчислювальної техніки, що дозволяють за участю людини виконувати технологічні процеси каталогізації.
АРМ каталогізатора — це сукупність технічних, лінгвістичних та програмних засобів, які забезпечують процеси автоматизованої каталогізації.
До технічних засобів відносять термінал, за допомогою якого здійснюється введення даних і наступне використання наявного в базі даних масиву інформації. Технічними засобами є також персональний комп'ютер та системи зв'язку із зовнішніми банками даних.
9.3. Складання бібліографічних картотек
9.3.1. Загальні бібліографічні картотеки
Систематична картотека статей (СКС) — це бібліографічна картотека, яка відображає матеріали з періодичних і продовжуваних видань, збірок і організована відповідно до певної системи класифікації
документів.
У ряді випадків, коли пошук у систематичному каталозі складний (наприклад, за конкретними темами і запитами), в картотеку включаються бібліографічні записи складових частин книжкових видань. Відображені в СКС матеріали присвячені, як правило, подіям суспільно-політичного життя, економіці, науковим відкриттям, письменникам, діячам культури і мистецтва та іншим темам, які цікавлять читачів. У цій картотеці можна знайти відомості про твори художньої літератури, критичні статті і рецензії. Корисно включати в СКС бібліографічні записи матеріалів про святкування пам'ятних і знаменних дат, про підготовку вечорів, конференцій, вікторин і конкурсів, про прем'єри кінофільмів і театральних постановок, про бібліотечну справу і бібліографію в Україні.
Картотека відображає матеріали, як правило, за декілька років (від трьох до п'яти), але допускаються і винятки: наприклад, статті про поточні політичні події застарівають досить швидко, а твори художньої літератури і рецензії на них залишаються актуальними протягом більш тривалого періоду.
Для організації СКС використовується відповідний комплект карток. Критеріями відбору матеріалів для відображення в СКС є актуальність публікації, наукова значущість видання, специфіка читацьких запитів. При цьому наявність видання в бібліотеці не обов'язкове.
СКС будується за тими ж таблицями ББК, за якими формується систематичний каталог, але, на відміну від останнього, в картотеці одні ділення можуть бути більш дрібними, а інші — менш дрібними, оскільки в межах окремих рубрик і підрубрик в ній можуть бути більше або менше карток, ніж в систематичному каталозі.
94
Картки групуються по діленнях з урахуванням галузевої специфіки і інших особливостей, а в межах тих або інших ділень вони можуть розставлятися по-різному (по значущості матеріалів, за алфавітом авторів і заголовків, за алфавітом персоналій — прізвищ осіб, яким присвячені статті, по хронології подій і т.д.).
Якщо спеціальна картотека рецензій в бібліотеці не ведеться, то в СКС включають картки зі з'єднаними бібліографічними записами (описами рецензій). їх розставляють за роздільником «Рецензії» (в кінці картотеки) в алфавіті авторів (незалежно від їх змісту). За наявності в СКС ділень, що відображають новинки художньої літератури, надруковані в журналах і збірках, картки з даними про рецензії можна поставити за ними.
Робота з СКС ведеться планомірно, причому обсяг цієї роботи доцільно визначати на кожний місяць. Ті друковані картки, що надходять до бібліотеки, відразу ж переглядають, розкладають по назвах журналів і газет, а потім тимчасово поміщають в картотеку попередньої розстановки, що дозволяє здійснювати контроль за надходженням в бібліотеку нових номерів періодичних видань і друкарських карток і при необхідності перевіряти, чи не були надруковані потрібні читачам матеріали в останніх номерах журналів або газет. Після цього картки переглядають разом з відповідними виданнями, «розкидають» по відділах і розставляють в потрібні ділення СКС.
В публічних бібліотеках важливо щодня розписувати ті матеріали з нових номерів газет і журналів, які необхідно відразу ж відобразити в картотеці, наприклад офіційні документи і статті з місцевих газет.
Всі рішення, що приймаються по формуванню і веденню картотеки, відображаються в паспорті СКС (або, при його відсутності, в картотеці методичних рішень), що дозволяє добитися одноманітності і чіткості, забезпечує спадкоємність в роботі.
Редагування СКС (її змісту і структури) обов'язково. Зміст повинен редагуватися регулярно, особливо після важливих для всієї країни подій політичного, економічного, культурного життя. В процесі редагування структури вивіряється співпорядкування ділень, вводяться нові розділи, уточнюється формулювання рубрик і підрубрик, їх відповідність новій науковій термінології і наповнення, ліквідовуються непотрібні (непрофільні) рубрики і більш дрібні розділи. Всі ці зміни вносять в рубрикатор (перелік ділень СКС), а також в паспорт СКС або картотеку методичних рішень.
В бібліотеках, де немає спеціальної бібліографічної служби, співробітники, що відповідають за роботу з певними розділами фонду, регулярно стежать і за станом відповідних ділень СКС, проводячи поточне редагування одночасно з розстановкою карток.
Функції СКС можуть виконувати картотеки, що мають інші назви. Так, головна довідкова картотека є систематичною бібліографічною картоте-
95
кою, вона відображає матеріали відповідно до інформаційних потреб основних груп читачів і абонентів бібліотеки (або інформаційного центру). Такі картотеки створюються, як правило, в спеціальних наукових і науково-технічних бібліотеках. Щоб оперативно і якнайповніше задовольняти запити читачів-фахівців, вони містять відомості про документи різних видів, відображаючи матеріали незалежно від їх наявності у фонді.
9.3.2. Тематичні і спеціальні бібліографічні картотеки
Тематична картотека — це бібліографічна картотека, що відображає матеріали по певній темі. Залежно від виду бібліографічного групування вона може бути як систематичною, так і предметною, а але за періодом дії — як тимчасовою, так і постійною (наприклад, тематична картотека художньої літератури). При формуванні такої картотеки необхідно одночасно враховувати інтереси до цієї теми різних читачів, конкретність їх інтересів і мету, з якими вони використовуватимуть літературу. Тому крім загального розділу рекомендується виділяти найважливіші аспекти даної теми (проблеми). Разом з іншими матеріалами корисно відображати в картотеках художні твори (романи, повісті, вірші і ін.), присвячені тій або іншій темі. Картки з даними про них можна помістити або за роздільниками іншого кольору (форми) а кінці, або після кожного ділення. Так само може бути вирішене питання про відображення творів образотворчого мистецтва відповідної тематики. Це сприяє ефективній, комплексній пропаганді літератури, допомагає працівникам бібліотеки в їх професійній діяльності (особливо при організації, виставок, підготовці тематичних вечорів і інших масових заходів).
В тематичних картотеках істотну роль грають короткі анотації, які не тільки розкривають у загальних рисах зміст пропонованих читачам матеріалів, але й показують особливості розгляду однієї теми різними авторами.
Оскільки тематична картотека є частиною ДВА, вона повинна бути пов'язана посиланнями з аналогічними за змістом відділами систематичного каталогу.
Варіантами тематичних є картотеки в допомогу самостійному вивченню найважливіших проблем політики і економіки, вітчизняної історії, організації дозвілля, захоплень (наприклад, науково-технічній творчості), а також картотеки в допомогу професійній орієнтації, адаптації молоді і перекваліфікації.
Тематична картотека художньої літератури сприяє якнайповнішому розкриттю і використанню фонду художньої літератури, чого неможливо досягти лише шляхом виділення тематичних рубрик в СКС. Така картотека допомагає бібліотекарям в індивідуальній і масовій роботі, в складанні рекомендаційних списків типу "Що читати далі", організації виставок, літературних вечорів, усних бібліографічних оглядів. Картоте-
96
ка активно використовується при виконанні тематичних бібліографічних довідок. У той же час вона дозволяє задовольнити потреби читачів, яких цікавлять не стільки окремі твори, скільки літературний процес.
Картотека відображає твори письменників різних національних літератур і періодів, різноманітних жанрів. Для її організації можуть бути використані друкарські картки, у тому числі анотовані. В основному ж видання розписуються традиційно (вручну) або, якщо в бібліотеці є відповідне технічне забезпечення, з використанням новітніх інформаційних технологій.
Бібліографічний відбір при створенні тематичної картотеки художньої літератури має свою специфіку. В такій картотеці відображаються моновидання, тематичні збірки, публікації в літературно-художніх журналах і альманахах, періодичних збірках центральних і місцевих видавництв. Із перевидань відбираються якнайповніші, які забезпечені науковим довідковим апаратом. Бібліографічні записи про журнальні публікації згодом заміняються картками на моновидання (якщо ці твори вийшли окремими виданнями). На початку рубрик корисно ставити картки з описами оглядових літературно-критичних статей, публікованих в літературно-художніх журналах. Ці матеріали допоможуть читачам краще розібратися в змісті творів, виявити особливості майстерності і стилю письменників, що пишуть на одну тему, ознайомитися з оцінкою критика. Тут же або в рубриці за особливим роздільником розставляються картки з описами методичних розробок з підготовки і проведення обговорень, літературних вечорів, диспутів.
Як правило, в картотеці створюється тематичний рубрикатор, який визначає зміст картотеки з урахуванням специфіки творів художньої літератури з вказівкою типових рубрик і підрубрик. Схема повинна бути достатньо гнучкою, щоб можна було при необхідності без особливих зусиль вводити нові ділення. В рубриках, які відображають твори на історичну тему, картки частіше групують за історико-хронологічним принципом (по окремих періодах і подіях). Якщо в картотеці відображено велику кількість творів по окремих темах, то доцільно картки згрупувати і розставити за роздільниками, позначаючи літературні жанри
Картки з відомостями про тематичні збірки розміщають на початку рубрик, в алфавіті заголовків збірок. Часткові теми, яким важко знайти відповідне місце при систематичному групуванні, можна виділити в окреме ділення (наприклад, «Окремі теми»), організоване за алфавітним принципом. У ньому можна відображати і твори, присвячені знаменним і пам'ятним датам, подіям, професійним святам.
Кожна картка містить бібліографічний опис твору з обов'язковою вказівкою жанру і довідкову анотацію (у ряді випадків дуже коротку — з одного-двох речень), яка розкриває основну ідею, сюжетні лінії, місце і час дії, повідомляє про головних героїв та інші особливості твору.
97
Іноді в бібліотеках створюють картотеки, які об'єднують твори певного літературного жанру: «Наукова фантастика», «Пригоди», «Історичний роман», «Зарубіжний детектив», «Гумор і сатира», «Вірші».

Рис. 3.9. Види спеціальних картотек.
Картотека заголовків художньої літератури - це алфавітна бібліографічна картотека, яка забезпечує можливість пошуку за заголовками творів. Головна інформативна функція картотеки - повідомити дані про автора твору, зацікавити читача. Тому вона повинна містити мінімум відомостей: заголовок, жанр, прізвище та ініціали автора. Для створення подібної картотеки можна використовувати зайві екземпляри друкарських карток на книги і журнальні публікації. В цьому випадку заголовок підкреслюють або повторюють (над прізвищем автора). Якщо роман або повість друкувалися в декількох номерах журналу, то в картотеку ставлять картку зі зведеним бібліографічним описом. Після виходу твору окремим виданням ці відомості теж наводять на картці.
Всі картки розставляють чітко за алфавітом, відділяючи одну від іншої літерними і складовими роздільниками. Якщо в картотеці виявляються декілька карток з однаковими заголовками, їх розставляють в алфавіті прізвищ авторів, а в тих випадках, коли і прізвища авторів співпадають, то з урахуванням ініціалів (як в алфавітному каталозі).
Картотека рецензій - це бібліографічна картотека, яка відображає рецензії, опубліковані в періодичних і продовжуваних виданнях, збірках. Вона може існувати як автономно, так і бути частиною СКС. Картотека може містити інформацію про рецензії на видання і публікації по всіх галузях знання, але може відображати рецензії вибірково, наприклад тільки на художні твори.
На кожній картці наводять з'єднаний бібліографічний запис, що складається, як правило, з двох частин: бібліографічного опису рецензованого твору і бібліографічного опису рецензії. Картки розставляються в алфавіті прізвищ авторів.
Картотека персоналій - це бібліографічна картотека, яка
98
відображає матеріали про життя і діяльність окремих осіб (історичних і політичних діячів, вчених, художників, композиторів, письменників та ін.). Ця картотека не дублює каталоги, бібліографічні картотеки (СКС, інші загальні картотеки), а організовується з метою полегшення пошуку інформації про діячів (персонах), якщо в каталогах і картотеках не виділені персональні рубрики. Для такої картотеки розписують велику кількість джерел інформації: збірки, періодичні і продовжувані видання, іноді статті з довідкових видань.
Картки розставляють в алфавіті персоналій. На роздільниках звичайно приводять основні відомості про життя і діяльність тієї або іншої людини.

Рис. 3.10. Види спеціальних картотек
Вони необхідні як самим працівникам бібліотек, так і любителям мистецтва. Варіанти їх організації різноманітні і залежать від специфіки і можливостей кожної конкретної бібліотеки. Картки, що містять описи (монографічні і аналітичні), групують по видах мистецтва, темах, а всередині ділень розставляють в алфавітному порядку.
9.3.3. Краєзнавчі картотеки
Краєзнавча картотека — це бібліографічна картотека, яка відображає матеріали, по змісту пов'язані з певною місцевістю (областю, містом, районом та ін.). В неї включають матеріали про економіку, історію, екологію, культуру і літературне життя, а також про інші питання життя того або іншого краю. Картотеки можуть бути самостійними і достатньо повно відображати матеріали по всіх аспектах життя краю (включати описи книг, статті, замітки, фрагменти з різних видань, навіть відомості фактичного характеру, ілюстрації й ін.). В цією метою вивчають різні відділи фонду бібліотеки, переглядають книги, присвячені краю, потім — видання по географії, економіці, історії, культурі і мистецтву, аналізують внутрішньокнижкові бібліографічні списки і покажчики по культурі і мистецтву. Іноді роботу починають з перегляду наукових допоміжних покажчиків (типу "Література про... край"), в яких звичайно є розділи з інформацією про райони, міста і
99
селища, або з дублювання необхідних матеріалів з картотеки обласної (міської, районної) бібліотек. При цьому слід прагнути виявити матеріали якомога повніше, включаючи не тільки окремі сторінки, абзаци, але і просто згадки. Картотеку регулярно поповнюють відомостями про нові статті і замітки, для чого використовують інформацію місцевих видавництв про підготовлені до друку книги, а також про газети та журнали, що виходять у цьому регіоні.
Новим у діяльності бібліотек є створення краєзнавчих колекцій з сімейних архівів, в які входять місцеві рукописні і неопубліковані матеріали, щоденники, мемуари, листи окремих осіб, шкільні твори, фотографії, а також записи розповідей свідків подій, інтерв'ю з видатними людьми та інші цінні матеріали. Все це теж знаходить відображення в картотеках. Найважливіший етап створення краєзнавчої картотеки — розробка схеми (рубрикатора). При цьому можна скористатися розділами основного ряду спеціальної схеми. Основними діленнями можуть стати:
Край в цілому. Історія краю.
Природа. Природні ресурси краю.
Економіка краю (промисловість, сільське господарство (транспорт і ін.).
Екологія.
Охорона Здоровя. Медицина.
Соціально-економічне і суспільно-політичне життя краю.
Культурне і наукове життя краю. Освіта.
Мови і діалекти народів краю. Фольклор. Літературне художнє життя краю.
Релігія і церква в краю.
Краєзнавчі бібліографічні посібники.
Кожний розділ у свою чергу будується за принципом "від загального — до часткового". Деякі бібліотеки доповнюють, деталізують схему, вводячи нові ділення (з урахуванням профілю та інших особливостей тієї або іншої картотеки).
Картки усередині ділень розставляють по-різному, залежно від змісту матеріалів і наповнення окремих рубрик. У більшості найважливіших ділень, присвячених сучасному життю краю, його економіці, картки спочатку групують з часткових питань, а потім розставляють в зворотній хронології; в рубриках і підрубриках, відображаються матеріали про окремі підприємства, організації, фірми — за абеткою їх назв; в діленнях, присвячених знатним землякам, — в алфавіті персоналій.
Бібліографічні описи, в більшості випадків аналітичні, доповнюються анотаціями, короткими або розгорненими.
Окрім загальних краєзнавчих картотек, в публічних бібліотеках створюються картотеки по окремих темах або аспектах, наприклад, про літературне життя і письменників краю, персональні — про життя і
100
діяльність осіб, які своєю біографією та творчістю пов'язані з життям краю, про окремі періоди історії краю й ін.
В багатьох міських бібліотеках організовують картотеки, що включають відомості про твори місцевих письменників, про видання і публікації, присвячені їх життю і творчості. Вони називаються по-різному: «Літературне життя нашого краю», «Літературний Київ», «Поети нашого міста», «Письменники рідного краю».
9.3.4. Інші види картотек
Комп'ютеризація бібліотечно-бібліографічних процесів і поява електронних каталогів позбавили бібліотеки від необхідності створювати і вести картотеки новинок — нових книг, що поступають до фонду, нових публікацій в літературно-художніх журналах і збірках. Але в тих бібліотеках, які продовжують обслуговувати читачів традиційними способами, такі картотеки як і раніше використовуються.
Картотеки книжкових новинок («Нові книги», «Нові надходження», «Книжкові новинки, отримані бібліотекою» і т.п.) створюються з метою регулярного оповіщення читачів про нові, отримані бібліотекою видання з усіх галузей знання. Відомі різні варіанти рішень: наприклад, картотека нових книг функціонує як частина систематичного каталогу (в цьому випадку вона виділяється спеціальними роздільниками на певний період часу, а по закінченні терміну картки розставляються у відповідні відділи СК); картотеку «Нові книги» поміщають в окремий каталожний ящик і картки з позначеними на них датами надходження книг до фонду групують і розставляють по галузях знання (як в СК), а через певний час заміняють картками на інші, тільки-що придбані книги.
Картотека новинок художньої літератури оперативно знайомить читачів з першими публікаціями творів українських та зарубіжних письменників. Вона може бути як частиною СКС, так і самостійною картотекою (в невеликій, наприклад сільській, бібліотеці: коли немає СКС). Картотека включає бібліографічні описи творів за декілька років, оскільки далеко не всі твори виходять потім окремими виданнями. Картки з бібліографічними описами розставляють по-різному: в межах поточного року — за алфавітом назв журналів, а за попередні роки — за алфавітом прізвищ авторів або за алфавітом заголовків творів.
Картотека бібліографічних посібників більшою мірою є службовою, оскільки допомагає працівникам вести бібліографічне обслуговування, не обмежуючи коло джерел пошуку інформаційними ресурсами своєї бібліотеки. Така картотека відображає переважно бібліографічні публікації зі спеціальних журналів, а також тематичні розділи і рубрики великих за обсягом бібліографічних покажчиків або довідників (універсальних, галузевих, тематичних).
Подібна картотека відображає бібліографічні матеріали з усіх га-
101
лузей знання. Вона організовується на основі таблиць ББК, що дозволяє виділити галузеві і тематичні ділення, а в них згрупувати і розставити картки в порядку, зручному для швидкого і ефективного пошуку: в алфавіті персоналій або назв країн, міст, у зворотній хронології і т.д.
Наповнення картотеки залежить від кількості виявлених бібліографічних посібників і від найтиповіших запитів реальних споживачів інформації — читачів бібліотеки. Бібліографічні описи на картках доповнюються анотаціями, в яких даються відомості про цільове і читацьке призначення, літературу, наводяться назви основних розділів і підрозділів, допоміжних покажчиків.
Як правило, картки зберігаються в картотеці протягом п'яти років, а іноді і довше (наприклад, на бібліографічні видання по художній літературі), що обумовлено головним чином забезпеченістю тієї або іншої теми бібліографічними матеріалами.
Можна організувати спеціальну картотеку знаменних і пам'ятних дат, яка міститиме і фактографічну, і бібліографічну інформацію.
9.4. Довідково-бібліографічний фонд бібліотеки
Довідково-бібліографічний фонд (ДБФ) — це частина довідково-бібліографічного апарату бібліотеки, яка включає матеріали основоположного та директивного характеру, довідники та бібліографічні посібники (окрім каталогів та картотек), фонд виконаних довідок.
Зміст ДБФ залежить від типологічних особливостей бібліотеки, профілю роботи, контингента читачів, а також професійних потреб самих бібліотекарів.
Документи, що входять до складу ДБФ, можна розділити на три
частини:
Нормативна документація органів державної влади та управління, наукові видання та посібники;
Довідкові видання: енциклопедії, словники, довідники;
Бібліографічні посібники та покажчики бібліографічних посібників.
Теми рефератів:
"Систематична картотека статей: її основне функціональне призначення в системі довідково-бібліографічного апарату бібліотеки".
"Краєзнавча картотека: особливості організації та функціонування".
"Перспективи комп'ютеризації довідково-бібліографічного апарату бібліотеки".
Практичне завдання 9
Мета: p,amu загальне уявлення про довідково-бібліографічний апарат бібліотеки. Питання:
Дати характеристику структури і особливостей організації ДБА.
Дати характеристику якісного складу традиційного ДБА: система бібліотечних каталогів, система картотек, довідково-бібліографічний фонд.
Дати характеристику структури довідково-пошукового апарату.
Дати характеристику призначення фактографічних пошукових систем.
Зробити схему створення:
систематичної картотеки статей;
краєзнавчої картотеки;
тематичної картотеки.
6.Подати процес організації:
систематичного каталогу;
алфавітного каталогу.
Питання для самоконтролю:
І.Яка структура традиційного довідково-бібліографічного апарату
бібліотеки?
2.Яка система каталогів та картотек в довідково-бібліографічному
апараті бібліотеки?
3.Назвіть найбільш поширені картотеки в бібліотеках. У чому їх
особливості?
Які особливості довідково-пошукового апарату бібліотеки?
Яким чином організується фонд виконаних довідок?
Література для подальшого вивчення
Беспалова Э.К. Справочно-библиографический аппарат библиотеки: Учебное пособие. - М., 1989. - 65 с.
Библиографическая работа в библиотеке: организация и методика / Под ред. О. П. Коршунова. — М.: Книжная палата, 1990. — 256 с.
Вохрыщево М.Г. Библиографическая деятельность: структура и эффективность. - М. 1989. - 199 с.
Диомидова Г.Н. Библиографоведение: Учебник для ср. проф. уч. зав. - СПб.: (Серия "Библиотека"), 2002. - 228с.
Жданова Р. Друкований каталог — важливе джерело інформації про бібліотечні фонди / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. —К., 2003. — №3 (80)
Короткий термінологічний словник з бібліографознавства та соціальної інформатики. — К, 1998. — 112 с.
Справочник библиографа /Редкол.: В.А. Минкина, А.Н. Ванеев, А.В. Соколов та ін. — СПб.: (Серия "Библиотека"), 2002. — 512 с.
Справочник библиотекаря / Науч. Ред. А.Н. Ванеев., В.А. Минкина. - СПб. "Профессия"(Серия "Библиотека"), 2002. - 448 с.
Сукиасян Э.Р. Библиотечные каталоги: Методические материалы. - М.: НПО Профиздат, 2002. - 192 с.
Терешин В. И. Библиотечный фонд: Учебное пособие. — М.: издательство МГУКИ, 2000. - 176 с.
Тестові завдання
Тема 7. Класифікація бібліографічних посібників
Тест 1. Дайте визначення бібліографічної продукції.
бібліографічна продукція — це документально зафіксована бібліографічна інформація, що є одночасно результатом процесів її підготовки і засобом обслуговування споживачів;
бібліографічна продукція — це не документальна продукція, що містить в собі бібліографічну інформацію;
бібліографічна продукція — це система бібліографічних покажчиків, створених з метою забезпечення бібліографічною інформацією споживачів;
бібліографічна продукція — це документ ний масив, що використовується споживачем в процесі пошукової діяльності.
Тест 2. Назвіть базові типи бібліографічних посібників.
бібліографічний покажчик, бібліографічний список, бібліографічний огляд;
бібліографічний нарис, бібліографічна енциклопедія, бібліографічний довідник;
бібліографічний щорічник, бібліографічний літопис, бібліографічна хрестоматія;
бібліографічна бесіда, бібліографічне повідомлення, бібліографічна антологія.
Тест 3. Назвіть види бібліографічних посібників за суспільним призначенням.
посібники національної бібліографії, науково-допоміжні професійно-виробничі, рекомендаційні, видавничокниготорговельні.
універсальні, багатогалузеві, тематичні;
краєзнавчі, країнознавчі, персональні;
реєстраційні, вибіркові, ретроспективні, перспективні.
Тест 4. Які складові бібліографічного запису друкарської картки на статтю?
аналітичний бібліографічний опис, предметна рубрика, класифікаційний індекс;
заголовок, бібліографічний опис, предметна рубрика, авторський знак;
заголовок, бібліографічний опис, класифікаційний індекс, авторський знак;
заголовок, бібліографічний опис, предметна рубрика, класифікаційний індекс.
Тест 5. Дайте визначення прикметного бібліографічного посібника.
це посібник, що вміщений в книзі і, як правило, відображає документи з даної тематики;
це посібник, включений до складу будь-якого неперіодичного видання в якості самостійного матеріалу;
це посібник, опублікований в періодичному виданні в якості самостійного матеріалу;
це посібник, вміщений після статті, що відображає документи з її тематики.
Тема 8. Організація бібліографічної роботи в бібліотеках
Тест 6. Дайте визначення бібліографічної роботи.
бібліографічна робота — це сукупність процесів і операцій по підготовці і використанню різноманітних бібліографічних засобів для відображення і розкриття фондів бібліотеки, активного використання їх реальними читачами і користувачами;
бібліографічна робота — забезпечення споживачів бібліографічною інформацією;
бібліографічна робота — процес використання засобів і методів рекомендаційної бібліографії у роботі з читачами в бібліотеці;
d)бібліографічна робота — відповідь на разовийінформаційний запит, що містить фактографічну інформацію.
104
Тест 7. Назвіть основну базу організації і проведення бібліографічної роботи в бібліотеках.
бібліотечні фонди і довідково-бібліографічний апарат бібліотеки;
бібліографічні посібники;
бібліографічні покажчики;
фонд виконаних довідок.
Тест 8. Дайте визначення рекомендаційно-бібліографічного обслуговування,
a)рекомендаційно-бібліографічне обслуговування — процес використання засобів і методів рекомендаційної бібліографії у роботі з читачами вбібліотеці, спрямований на задоволення їх інформаційних інтересів;
рекомендаційно-бібліографічне обслуговування — бібліографічне інформування широкого кола споживачів;
рекомендаційно-бібліографічне обслуговування — пошук бібліографічної інформації за певною визначеною темою;
рекомендаційно-бібліографічне обслуговування — усвідомлена інформаційна потреба чи форма її прояву.
Тест 9. Назвіть основні складові підрозділи центральної бібліотечної системи.
центральна бібліотека і бібліотеки-філіали;
довідково — бібліографічний відділ бібліотеки;
центри науково-технічної інформації;
бібліотечний фонд, фонд виконаних довідок.
Тест 10. Який підрозділ здійснює бібліографічну роботу в центральній бібліотечній системі?
інформаційно-бібліографічний відділ;
абонемент;
відділ періодики;
бухгалтерія.
Тема 9 Довідково-бібліографічний апарат бібліотеки
Тест 11. Дайте визначення довідково-бібліографічного апарату бібліотеки.
а) довідково-бібліографічний апарат бібліотеки — це комплекс взаємопов'язаних і взаємодоповнюючих частин, що призначені для ба-гатоаспектного відображення і розкриття фонду бібліотеки, забезпечення читачів необхідною інформацією і сприяння- професійній бібліотечно-бібліографічній діяльності;
106

довідково-бібліографічний апарат бібліотеки - це упорядкована множина бібліографічних записів певного виду;
довідково-бібліографічний апарат бібліотеки — це впорядкована множина бібліографічних записів про документи, що є у фонді однієї бібліотеки чи її частині;
довідково-бібліографічний апарат бібліотеки - це інформаційна інфраструктура, що дає найбільш загальні уявлення про фонди бібліотеки.
Тест 12. Назвіть основні складові традиційного довідково-бібліографічного апарату.
a)система бібліотечних каталогів, система картотек, довідково-бібліографічний фонд;
b)система бібліографічний каталогів, бібліографічні огляди,фонд виконаних довідок;
фонд виконаних довідок, день інформації, огляд нових надходжень;
система бібліографічних посібників, періодичні видання, довідкові видання.
Тест 13. Назвіть основні картотеки, що входять до системи картотек ДВА.
систематична картотека статей, тематична картотека, краєзнавча картотека;
персональна, картотека рецензій;
краєзнавча, персональна;
календар знаменних і пам'ятних дат, краєзнавча, рецензій.
Тест 14. Дайте визначення довідково-бібліографічного фонду.
a)довідково-бібліографічний фонд — це частина довідково-бібліографічного апарату, що включає видання та матеріали, що містятьрізноманітну інформацію і необхідні для здійснення всіх процесівбібліографічної діяльності бібліотеки;
довідково-бібліографічний фонд — це частина ДБА, що включає інформацію, необхідну для виконання бібліографічних довідок;
довідково-бібліографічний фонд — це частина ДБА, що включає матеріали, які необхідні для міжбібліотечного обслуговування;
довідково-бібліографічний фонд — це частина ДБА, що включає систему каталогів, систему картотек та довідкові видання.
Тест 15. Дайте визначення фонду виконаних довідок.
а) фонд виконаних довідок — це частина довідково-бібліографічного апарату, що має вигляд зібрання раніше виконаних письмових бібліографічних довідок;
107
фонд виконаних довідок — це частина ДБА, яка розрахована на виконання бібліографічних довідок;
фонд виконаних довідок — це частина ДБА, що включає матеріали для фактографічних, біографічних та адресних довідок;
фонд виконаних довідок — це частина ДБА, що включає фонд усних, письмових та машиночитних довідок.
Словник термінів
Бібліографічний посібник (БП) - документальна форма існування бібліографічної інформації; впорядкована множина бібліографічних записів.
Бібліографічна продукція - сукупність бібліографічних посібників; документально зафіксована бібліографічна інформація як результат і засіб практичної бібліографічної діяльності.
Окреме бібліографічне повідомлення — бібліографічне повідомлення, не пов'язане за задумом та композицією з іншим текстом.
Бібліографічний список — бібліографічний посібник, що складається з сукупності бібліографічних записів, обмежений за обсягом, з простою структурою, без допоміжних покажчиків.
5.Бібліографічний покажчик — бібліографічний посібник, щовключає значну кількість бібліографічних записів, зі складною структурою та довідковим апаратом.
Бібліографічний огляд — бібліографічний посібник, що включає узагальнену характеристику групи документів, які об'єднуються за певною ознакою, та бібліографічні описи цих документів.
Бібліографічна бесіда — бібліографічний посібник, який містить зв'язну розповідь про документи, послідовну характеристику кожного з них.
Бібліографічний бюлетень — періодичний бібліографічний посібник, який регулярно інформує про нові документи.
Бібліографічний журнал — періодичний бібліографічний посібник, що об'єднує бібліографічні повідомлення різноманітних жанрів.
Бібліографічний відділ у періодичному виданні — частина часопису (журналу, газети), яка регулярно інформує про нові видання.
Допоміжний покажчик до видання — бібліографічний посібник, який розкриває склад або зміст творів, що їх вміщує.
Державний (обліковий) бібліографічний посібник — бібліографічний посібник, який інформує на підставі державного обліку про видані в краіні документи.
13.Науково-допоміжний бібліографічний посібник — бібліографічний посібник, призначений на допомогу науково-дослідній діяльності.
14.Рекомендаційний бібліографічний посібник — бібліографічний посібник, призначенням якого є допомога у загальний та професійній освіті, самоосвіті, вихованні та пропаганді знань.
15.Професійно-виробничий бібліографічний посібник — бібліографічний посібник, призначенням якого є допомога практичнійпрофесійно-виробничій діяльності.
16.Видавничо-книготорговельний бібліографічний посібник -бібліографічний посібник, призначенням якого є допомога книгообігу,інформування про продукцію видавництв та асортимент книгарень.
17.Видавничий бібліографічний посібник — бібліографічнийпосібник, який відображає продукцію, видану або заплановану до видання одним чи кількома видавництвами.
18.Книготорговельний бібліографічний посібник — бібліографічний посібник, що відображає асортимент однієї або декількох книготорговельних організацій з метою сприяння збуту видань.
19.Бібліотечно-каталожний бібліографічний посібник — бібліографічний посібник, що відображає склад певного фонду документів, які зберігаються в одній або декількох бібліотеках.
20.Універсальний бібліографічний посібник — бібліографічнийпосібник, що відображає документи з різних (усіх) галузей знань.
21.Багатогалузевий бібліографічний посібник — бібліографічний посібник, що відображає документи з декількох галузей знань.
Комплексно-тематичний бібліографічний посібник — багатогалузевий бібліографічний посібник, що відображає документи з різних галузей знань, присвячені одній комплексній темі.
Біобібліографічний посібник — бібліографічний посібник, що відображає твори певної особи (осіб), а також документи та біографічні відомості про неї (них).
Галузевий бібліографічний посібник — бібліографічний посібник, що відображає документи з певної галузі та (або) практичної діяльності.
Загальногалузевий бібліографічний посібник — галузевий бібліографічний посібник, що відображає документи з усієї (великої) галузі знань, яка включає інші (більш часткові) галузі.
Вузькогалузевий бібліографічний посібник — галузевий бібліографічний посібник, що відображає документи з вузької галузі знань, яка є складовою частиною іншої, великої галузі.
Тематичний бібліографічний посібник — галузевий бібліографічний посібник, що відображає документи з однієї теми, яка стосується однієї галузі знань.
108
Персональний бібліографічний посібник - бібліографічний посібник, який відображає твори одного автора та (або) літературу про одну особу.
Краєзнавчий бібліографічний посібник - бібліографічний посібник, що відображає документи, які за змістом пов'язані з певною місцевістю в країні.
Країнознавчий бібліографічний посібник - бібліографічний посібник, що відображає документи, які за змістом пов'язані з певною країною чи декількома країнами.
Ретроспективний бібліографічний посібник — бібліографічний посібник, що відображає масив документів за певний (як правило, більше 1 року) період часу в минулому.
Поточний бібліографічний посібник — бібліографічний посібник, випуски якого регулярно, відображають нові документи, що щойно з'являються (з періодичністю від 1 тижня до 1 року).
Перспективний бібліографічний посібник - бібліографічний посібник, який відображає документи, що заплановані до випуску у майбутньому.
Міжнародний бібліографічний посібник - бібліографічний посібник, який відображає документи, видані в різних країнах.
Загальнодержавний бібліографічний посібник - бібліографічний посібник, який відображає документи, видані в одній державі (країні).
Покажчик (список, огляд) місцевого друку - бібліографічний посібник, який відображає документи, видані в одній місцевості (краю) в межах якої-небудь країни.
Мономовний бібліографічний посібник - бібліографічний посібник, який відображає документи, видані однією мовою.
Полімовний бібліографічний посібник - бібліографічний посібник, який відображає документи, видані різними мовами.
Реєстраційний бібліографічний посібник - бібліографічний посібник, в якому бібліографічний відбір здійснювався тільки за формальними ознаками, без врахування якісної характеристики документів.
Вибірковий бібліографічний посібник - бібліографічний посібник, в якому застосовано змістовний (якісний) відбір документів за їх науковою та художньою цінністю та (або) відповідністю до інформаційних потреб (або запитів, інтересів) споживачів інформації.
Сигнальний бібліографічний посібник - бібліографічний посібник, в якому бібліографічна характеристика складається тільки з бібліографічного опису (та в деяких випадках шифру документа чи предметної рубрики).
Анотований бібліографічний посібник - бібліографічний посібник, в якому бібліографічна характеристика складається з бібліографічного опису та анотації.

Реферативний бібліографічний посібник - бібліографічний посібник, в якому бібліографічна характеристика складається з бібліографічного опису та реферату.
Алфавітний бібліографічний посібник - бібліографічний посібник із бібліографічним групуванням за алфавітом прізвищ авторів та назв творів.
Хронологічний бібліографічний посібник - бібліографічний посібник із бібліографічним групуванням за хронологією видань.
Топографічний бібліографічний посібник — бібліографічний посібник із бібліографічним групуванням за місцем видання документів.
Предметний бібліографічний посібник - бібліографічний посібник із бібліографічним групуванням за алфавітом предметних рубрик.
Систематичний бібліографічний посібник - бібліографічний посібник із бібліографічним групуванням за певною схемою класифікації знань (або класифікації документів відповідно до їх змісту, що створюється наперед, незалежно від наявності тих чи інших документів у даному посібнику).
Тематичний бібліографічний посібник — бібліографічний посібник із бібліографічним групуванням за тематичними розділами в їх логічній послідовності.
Біобібліографічний посібник - бібліографічний посібник із бібліографічним групуванням за рубриками бібліографічного посібника, в якому збирають твори певного автора та літературу про нього.
Рукописний бібліографічний посібник - бібліографічний посібник у картковій та аркушевій формі, створюваний рукописним способом.
Машинописний бібліографічний посібник — бібліографічний посібник, створюваний за допомогою друкарської машинки.
Друкований бібліографічний посібник - бібліографічний посібник, виданий поліграфічними засобами.
54.Аудіальний бібліографічний посібник - бібліографічнийпосібник у вигляді аудіального документа (грамзапису, магнітозапису).
Аудіовізуальний бібліографічний посібник - бібліографічний посібник у вигляді аудіовізуального документа (відеозапису, кіно-фільма).
Машинозчитувальний бібліографічний посібник; машино-читний бібліографічний посібник - бібліографічний посібник у формі машиночитного документа.
Неопублікований бібліографічний посібник — бібліографічний посібник у рукописному, машинописному, аудіальному, аудіовізуальному, машиночитному вигляді, який немає ознак видання.
110
111
Опублікований бібліографічний посібник — бібліографічний посібник, доведений до відома суспільства шляхом опублікування (як окреме видання або його частина).
Внутрішньокнижковий бібліографічний посібник бібліографічний посібник, опублікований у неперіодичному виданні як самостійний матеріал.
Внутрішньожурнальний бібліографічний посібник — бібліографічний посібник, опублікований у журналі як самостійний матеріал.
Внутрішньогазетний бібліографічний посібник — бібліографічний посібник, опублікований у газеті як самостійний матеріал.
Прикнижковий бібліографічний посібник — бібліографічний посібник, який є несамостійною частиною книги, пов'язаною з основним текстом. Він відбиває використані, цитовані та (або) рекомендовані документи.
Пристатейний бібліографічний — бібліографічний посібник, який є несамостійною частиною видання, розташований при статті й відбиває використані та (або) рекомендовані документи.
Картковий бібліографічний посібник — бібліографічний посібник, який являє собою сукупність карток з бібліографічними записами.
Бібліографічний посібник у книжковій формі — бібліографічний посібник у вигляді сукупності аркушів паперу, з'єднаних з одного боку.
Аркушевий бібліографічний посібник — бібліографічний посібник у вигляді аркуша паперу будь-якого формату із текстом з одної чи обох сторін.
Електронний (комп'ютерний) бібліографічний посібник -бібліографічний посібник у формі, яка призначена для використання за допомогою електронно-обчислювальної машини (комп'ютера). Він включає не тільки бібліографічні записи, але й запис програмного забезпечення для електронно-обчислювальної машини (того типу машини, на який розраховане програмне забезпечення і машиночитний запис бібліографічної інформації).
Складання допоміжного покажчика до бібліографічного посібника — метод бібліографування, який забезпечує додаткові до бібліографічного групування способи розкриття змісту документів або їх формальних особливостей.
Довідковий апарат бібліографічного посібника; довідковий довідково-методичний апарат; довідково-допоміжний текст — сукупність довідкових і методичних матеріалів (текстів), які допомагають читачеві скласти уявлення про призначення бібліографічного посібника і особливості методів бібліографування, застосованих при його складанні, та надають можливість використання бібліографічного посібника в різних аспектах.
70.Допоміжний покажчик до бібліографічного посібника; допоміжний покажчик; покажчик — частина бібліографічного посібника, яка відображає бібліографічні відомості в іншому аспекті, відносноосновного тексту посібника, із посиланнями до відповідних бібліографічних записів.
71.Систематичний допоміжний покажчик — покажчик, в якомурубрики визначаються за певною схемою класифікації знань абодокументів і розташовуються згідно з цією схемою.
72.Предметний допоміжний покажчик — покажчик, у якомурубрики визначаються за предметами, що їх викладено у документах, ірозташовуються за алфавітом перших слів у предметних рубриках.
Тематичний допоміжний покажчик — покажчик, в якому рубрики визначаються за темами, яким присвячені документи, та розташовуються в логічній послідовності тем.
Географічний допоміжний покажчик — покажчик, у якому рубрики визначаються за назвами географічних об'єктів, до яких належить зміст документів.
Персональний допоміжний покажчик; покажчик персоналій — покажчик, в якому рубрики визначаються за прізвищами осіб, яким присвячений зміст документів, і розташовуються за алфавітом прізвищ.
Авторський допоміжний покажчик — покажчик, у якому рубрики визначаються за прізвищами авторів документів, а також редакторів та інших осіб, що брали участь у створенні документів, і розташовуються за алфавітом прізвищ.
Покажчик назв — покажчик, у якому рубрики визначаються за назвами видань або творів друку розташовуються в алфавітній послідовності.
Покажчик авторів та назв — покажчик, в якому рубрики включають прізвища авторів та назви творів і розташовуються за алфавітом авторів і назв.
Допоміжний покажчик колективів або видавничих організацій — покажчик, в якому рубрики визначаються за назвами колективів (видавничих організацій), що брали участь у підготовці та виданні документів.
Хронологічний допоміжний покажчик — покажчик, у якому рубрики визначаються за роками видання документів і розташовуються в хронологічній послідовності.
Топографічний допоміжний покажчик — покажчик, в якому рубрики визначаються за місцем видання документів і розташовуються за алфавітом або адміністративно-територіальним поділом.
Мовний допоміжний покажчик — покажчик, в якому рубрики визначаються за назвами мов, якими здійснено видання документів.
112
113
Допоміжний покажчик серій — покажчик, в якому рубрики визначаються за серіями, до яких належать видання документів.
Іменний допоміжний покажчик; іменний покажчик — покажчик, у якому рубрики визначаються за прізвищами авторів та інших осіб, що брали участь у виданні документів, а також персоналій, і розташовуються за єдиним алфавітом.
Бібліографічний бюлетень — періодичний бібліографічний посібник, який регулярно інформує про нові документи.
Бібліографічний журнал — періодичний бібліографічний посібник, що об'єднує бібліографічні повідомлення різноманітних жанрів.
Бібліографічний відділ у періодичному виданні — частина часопису (журналу, газети), яка регулярно інформує про нові видання.
Допоміжний покажчик до видання — бібліографічний посібник, який розкриває склад або зміст творів, що їх вміщує це видання; частина видання, що інформує про твори, які ввійшли до його складу.
Державний (обліковий) бібліографічний посібник — бібліографічний посібник, який інформує на підставі державного обліку про видані в країні документи.
Науково-допоміжний бібліографічний посібник — бібліографічний посібник, призначений на допомогу науково-дослідній діяльності.
Рекомендаційний бібліографічний посібник — бібліографічний посібник, призначенням якого є допомога у загальній та професійній освіті, самоосвіті, вихованні та пропаганді знань.
Професійно-виробничий бібліографічний посібник — бібліографічний посібник, призначенням якого є допомога практичній професійно-виробничій діяльності.
Видавничо-книготорговельний бібліографічний посібник — бібліографічний посібник, призначенням якого є допомога книгообміну, інформування про продукцію видавництв та асортимент книгарень.
Видавничий бібліографічний посібник — бібліографічний посібник, який відображає продукцію, видану або заплановану до видання одним чи кількома видавництвами.
Книготорговельний бібліографічний посібник — бібліографічний посібник, що відображає асортимент однієї або декількох книготорговельних організацій з метою сприяння збуту видання.
Бібліотечно-каталожний бібліографічний посібник — бібліографічний посібник, шо відображає склад певного фонду документів, які зберігаються в одній або декількох бібліотеках.
Універсальний бібліографічний посібник — бібліографічний посібник, що відображає документи з різних (усіх) галузей знань.
Багатогалузевий бібліографічний посібник — бібліографічний посібник, що відображає документи з декількох галузей знань.
99. Комплексно-тематичний бібліографічний посібник - багатогалузевий бібліографічний посібник, який відображає документи з різних галузей знань, присвячені одній комплексній темі.
114
115
МОДУЛЬ 4
ТЕМА 10. ДОВІДКОВО-БІБЛІОГРАФІЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ В БІБЛІОТЕКАХ
Загальне поняття про довідково-бібліографічне обслуговування
в бібліотеках. Головні складові довідково-бібліографічного
обслуговування.
Особливості виконання довідок окремих видів.
Базові терміни: "довідково-бібліографічне обслуговування", "довідка".
10.1. Загальне поняття про довідкове бібліографічне обслуговування (ДБО)
На зміст і характер запитів, з якими звертаються в бібліотеки, впливають дуже багато чинників — події, які відбуваються в світі, економічні проблеми нашої країни, видання або публікація нового твору відомого письменника, створення кінофільму, наукові відкриття і багато що інше.
Довідково-бібліографічне обслуговування — це бібліографічне обслуговування відповідно до разових запитів споживачів інформації (читачів).
Інформаційний запит є опосередкованим проявом інформаційної потреби, суб'єктивним формулюванням інформаційного інтересу. Разовий інформаційний запит — такий, з яким споживач звертається до інформаційної установи, розраховуючи на негайну відповідь і не пов'язуючи своє звертання з бібліографічним обслуговуванням у майбутньому.
На разовий інформаційний запит інформаційний працівник (бібліотекар, бібліограф, книгопродавець і т. п.) дає негайну відповідь у тій формі, яка можлива: підбирає відповідні документи чи шукає інформацію про такі документи і видає її у вигляді бібліографічної інформації.
Інформаційний запит може бути перетворений споживачем у бібліографічний запит, тобто у вимогу на бібліографічну інформацію чи у фактографічний запит — вимогу на фактографічну інформацію.
Активною стороною у процесі ДБО є споживач інформації, який звертається до бібліографа із запитом.
Відповідь бібліографа може бути надана споживачеві у вигляді довідки, консультації або відмови.
116
Відповідь на разовий запит прийнято вважати довідкою. Бібліографічні консультації містять поради щодо самостійного пошуку БІ споживачем.
Відмова бібліографа у відповідь на інформаційний запит повинна містити мотивування неможливості видати інформацію, яка була б релевантна запиту.
Оскільки читачів цікавлять найрізноманітніші відомості, то й довідки теж видаються різні — і за характером інформації (бібліографічні, фактографічні), і формою (усні — вони видаються особисто або по телефону, письмові — складні довідки, що вимагають виявлення літератури по темі і оформлення бібліографічного списку).
Бібліографічною довідкою називають відповідь на разовий запит, що містить бібліографічну інформацію про наявність чи місцезнаходження видання у фонді {адресна довідка), про відсутні в запиті читача або неправильні (спотворені) елементи бібліографічного опису (уточнююча довідка), про літературу (документи) за певною темою, яка цікавить читача (тематична довідка).

Рис. 4.1. Види довідок.
Фактографічна довідка містить самі відомості (факти), які цікавлять читача — дати життя і діяльності певної особи (історичного діяча, письменника, вченого, ін.), тлумачення спеціального терміну, точне найменування організації або установи і т. д.
Таким чином довідки окремих видів розрізняються між собою кінцевим результатом, тобто тим, що одержує читач у відповідь на свій запит.
В публічних бібліотеках ДБО є універсальним. Воно здійснюється всіма структурними підрозділами, що обслуговують читачів, на основі їх фонду і ДБА, як в традиційному, так і автоматизованому режимах.
117
Головними складовими ДБО є: запит читача, пошук інформації і відповідь бібліографа (бібліотекаря).
Існують наступні види бібліографічного пошуку:


Рис. 4.2.1. Види довідок
118
Рис. 4.2. Види бібліографічного пошуку.
Фахівці в області бібліографічного пошуку (бібліографічної евристики) переконливо довели, що так зване «бібліографічне чуття» або інтуїція бібліографії базується на законах логіки. Правильне, логічно обґрунтоване міркування в поєднанні з ерудицією і професійним досвідом бібліографа, з установкою на надання допомоги читачу, спонукає до ухвалення адекватного рішення, зверненню до потрібних в даному випадку джерел пошуку інформації і виручає в найважчих випадках. По своїй суті, все це — своєрідна програма (алгоритм) дій, необхідних для досягнення поставленої мети.
Оперативність виконання довідок визначають і такі чинники, як особа бібліографа, рівень його загальнонаукової і професійної підготовки, уміння встановити контакт з читачами, евристичні здібності і, звичайно ж, якість ДБА, вільне володіння сучасними інформаційними технологіями.
10.2. Загальна програма (алгоритм) пошуку за разовими запитами
Загальна програма (алгоритм) виконується поетапно і передбачає:
інформаційну підготовку пошуку (прийом, реєстрацію і аналіз запиту, уточнення початкових даних, повне і за можливістю точне формулювання теми і мети запиту, отримання відомостей про ступінь інформованості читача в питанні, що його цікавить, про те, які матеріали вже були ним вивчені до звернення в бібліотеку, виявлення найістотніших, стійких пошукових ознак, аналіз власного досвіду по виконанню аналогічних або близьких по характеру довідок і визначення ступеня новизни даного запиту);
моделювання джерел пошуку (визначення джерел, що відповідають змісту і меті запиту), адже чим конкретніший запит, тим важче відповісти на нього за допомогою одного тільки ДБА. У ряді випадків буває необхідним звернення до різних видань — навчальних, довідкових, виробничих, практичних та ін., які є у фонді бібліотеки);
вибір оптимального шляху пошуку (відбір серед джерел тих, які найбільшою мірою відповідають запиту, тобто адекватні йому; при необхідності слід провести перевірку і коректування отриманих даних);
реалізацію пошукової програми (отримання інформації, яка відповідає вимогам запиту). Якщо необхідно видати письмову відповідь, то складають бібліографічний список за темою або надають передрук з банків даних. Копії складних бібліографічних довідок, які, на думку бібліографа (бібліотекаря), можуть виявити запити інших читачів, зберігаються у фонді виконаних довідок;
при виконанні уточнюючих бібліографічних і фактографічних довідок слід обов'язково називати джерело, що має необхідну інформацію, яка сприяє підвищенню рівня бібліографічної грамотності читачів.
119
10.3. Особливості виконання довідок окремих видів 10.3.1. Виконання тематичних бібліографічних довідок
Поняття "тема" має широке смислове значення: це може бути навчальна тема, якесь питання, життя і діяльність якої-небудь особи, інформація про край або країну і т. п. Більшість тематичних запитів задовольняється за допомогою систематичного каталога, картотек і БД, бібліографічних посібників, близьких за змістом темі запиту. Переглядаються також прикнижкові та внутрішньожурнальні бібліографічні матеріали, самі видання — книги, газети, журнали, періодичні збірки та інші матеріали, особливо в тих випадках, коли читача цікавить особливо актуальна тема або проблема.
Рішення питання про те, що саме запропонувати читачу — дві-три книги, статтю з журналу, тематичний покажчик літератури або статтю в довідковому виданні — залежить не тільки від формулювання теми в запиті, але і від мети, з якою читач звертається за довідкою, від рівня його підготовки, характеру його діяльності. Так, вчителю для підбору літератури по темі «Творчість Т. Г. Шевченка» перш за все необхідно використовувати нові матеріали з періодичних видань,що містять маловідомі факти біографії і творчості письменника. Школяреві ж для написання домашнього твору на ту ж тему цілком достатньо рекомендувати популярні книги, в яких розглядається творчість Т. Г. Шевченка в цілому. Студенту-заочнику, що виконує курсову роботу, потрібна буде допомога у виявленні матеріалів, які розкривають тему в історико-літературному аспекті, а також відповідно до його подальшої професійної (педагогічній) діяльності. Тому окрім звернення до каталогів — алфавітного (якщо в ньому традиційно виділяються персонали), систематичного, електронного (в ньому, як відомо, відображаються з певного року всі нові надходження книг), картотек і нових видань, енциклопедій і біографічних словників — необхідний перегляд цілі низки книг і статей з історії літератури та відповідних бібліографічних покажчиків.
При виконанні тематичних довідок дуже важливо буває встановити смисловий зв'язок між змістом запиту і змістом пропонованих читачу творів. Якщо читач формулює тему запиту дуже широко, в бесіді з ним слід спробувати з'ясувати, що його цікавить в першу чергу, і таким чином конкретизувати тематичні (а іноді і хронологічні) рамки запиту. Типовим прикладом дуже загального і широкого формулювання може слугувати запит на літературу по темі «Велика Вітчизняна війна». З бесіди з читачем в більшості випадків стає ясно, що його цікавить початок або, навпаки, заключний етап, до того ж не взагалі література про це, а найновіші документи або спогади учасників бойових операцій. У результаті спільної роботи бібліотекаря і читача тема запиту звужується і уточнюється.
120
При виконанні вузькоспеціальних тематичних запитів головна складність полягає в тому, що в бібліотеці може не виявитися книг, спеціально присвячених даній темі. Систематичний каталог та систематична картотека статей не завжди забезпечують виконання подібних запитів. В таких випадках необхідно звернутися до книг більш загального змісту, виявити глави, розділи, параграфи і навіть окремі фрагменти, що містять інформацію по даному запиту. Так, наприклад не в кожній бібліотеці є книги, повністю присвячені живопису стародавнього Києва, проте у виданнях з історії українського живопису, представлених у фонді, напевно знайдеться цікава інформація з цього питання.
Запити читачів, пов'язані з пошуком літератури про життя і творчість яких-небудь діячів, виконуються за різними джерелами: за алфавітним каталогом (персонали), систематичним каталогом (відповідний відділ), картотекою персоналій (якщо така ведеться в бібліотеці), систематичною картотекою статей або іншій загальній бібліографічній картотеці, за бібліографічними покажчиками (словниками), календарями знаменних і пам'ятних дат. Використовуються також енциклопедії, біографічні словники і довідники, видання більш загального змісту, збірки спогадів.
При виконанні запитів краєзнавчої і країнознавчої тематики також необхідно з'ясувати як мету звернення до літератури, так і аспект, що цікавить читача: одного може цікавити загальна характеристика країни або регіону, іншого — економічний стан, третього — історія і т.д. При цьому використовуються розділи систематичного каталогу, краєзнавчий каталог (або картотека), бібліографічні посібники країнознавчого або краєзнавчого змісту. Не слід забувати і про допоміжні покажчики (географічний, предметний) до бібліографічних посібників.
10.3.2. Виконання уточнюючих бібліографічних довідок
Методика і успіх уточнюючого бібліографічного пошуку визначається тим, які елементи бібліографічного опису вже відомі читачу, наскільки вони повні і правильні (точні). Уточнювати бібліографічні відомості доводиться через наступні найбільш поширені помилки, які допускаються читачами: спотворене прізвище автора, неправильно вказані його ініціали; твори одного автора, «приписані» іншому; редактор (перекладач, укладач) видається за автора; в запиті неточно наведено заголовок; невидана праця сприймається за ту, що вже вийшла в світ; стаття з журналу або збірки представлена як моновидання і т.д. Виконання уточнюючих довідок починається з аналізу читацького запиту і встановлення тих відсутніх елементів бібліографічного опису, використовуючи які бібліотекар (бібліограф) зможе швидко вирішити задачу. Потім намічається програма пошуку і коло джерел — від каталогів і картотек бібліотеки, при книжних списків до друкарських каталогів різних агентств, періодичних і довідкових видань. Досвід показує, що
121
якщо розшукуваного видання немає серед книг, то це швидше за все стаття з журналу або збірки. В такому випадку з'ясовують приблизні дані про час публікації потрібних робіт, про журнали і збірки, в яких вони могли бути надруковані.
Під час пошуку даних про статтю певного автора часто звертаються до видань його праць, довідкових видань або робіт, присвячених даній особі. Щоб хронологічно обмежити коло джерел пошуку, наперед з'ясовують дати життя і діяльності автора. В масових бібліотеках велика кількість довідок видається на уточнення заголовків творів і встановлення авторів художніх творів по заголовках. В успішному рішенні подібних бібліографічних задач багато що залежить не тільки від ерудиції бібліотекаря, але і від його уміння оперативно використовувати картотеку заголовків художньої літератури або покажчики авторів і заголовків до бібліографічних посібників з художньої літератури
Особливий різновид уточнюючих бібліографічних довідок — це уточнення автора та джерела цитування. В таких випадках дуже важливо виробити свій алгоритм пошуку, тому що потрібно чітко уявляти, скільки в завданні відомих (і що саме відомо), а скільки — невідомих (і що саме невідомо) параметрів. Відповідно до цього і окреслюються джерела пошуку — видання творів передбачуваного автора, цитати і вислови про нього, бібліографічні посібники з теми, збірки крилатих слів і висловів і т. п.
До уточнюючих бібліографічних довідок відносять і редагування бібліографічних даних творів друку, що містяться в читацьких вимогах.
10.3.3. Виконання адресних бібліографічних довідок
Адресні бібліографічні довідки виконуються, як правило, оперативно і не вимагають складних пошуків. Знаючи повні і точні біографічні дані книги, співробітник бібліотеки звертається до каталогів — алфавітного, електронного або радить читачу зробити це самостійно. В тих випадках, коли читача цікавить публікація певного твору в періодичному виданні (наприклад, нового романа, статті, рецензії), спочатку переглядаються відповідні ділення картотек і за аналітичними описами встановлюються потрібні відомості, а потім перевіряється наявність того або іншого журналу, періодичної збірки в бібліотеці. В ЦБС для цього використовуються зведені картотеки періодичних і довідкових видань, які поступають в ЦБ і бібліотеки-філіали. Нерідко виконання запиту про наявність і місцезнаходження потрібного читачу видання є продовженням уточнюючого бібліографічного пошуку, оскільки читач, природно, зацікавлений в отриманні самих книг і журналів.
122
10.3.4. Виконання фактографічних довідок
Виконання фактографічних довідок за разовими запитами передбачає в першу чергу використання довідкових видань. Головна умова успішного пошуку — знання бібліотекарем (бібліографом) призначення, змісту і структури використовуваних довідкових видань, їх допоміжного апарату, швидке і точне визначення найкоротшого шляху пошуку. Якщо, наприклад, вимагається дізнатись значення спеціального терміну, якого відносять до філософії або літературознавства, найправильніше звернутися до термінологічних словників або галузевих енциклопедичних видань, оскільки в універсальних енциклопедіях і енциклопедичних словниках значення терміну розглядається, як правило, з погляду його походження, без врахування специфіки тієї галузі, в якій він застосовується.
Окрім довідкових використовуються інші видання з довідково-бібліографічного фонду: офіційні видання та бібліографічні посібники, в яких можуть міститися потрібні відомості (конкретні факти) про людей, події, з історії наукових відкриттів та ін.
У ряді випадків необхідно переглянути статті з газет і журналів, в яких наводяться новітні дані з економіки, політики та інших областей науки і виробництва.
Питання для самоконтролю:
Які існують види бібліографічного обслуговування?
Дайте визначення поняття довідково-бібліографічне обслуговування.
Які види довідок виконують бібліотеки за запитами читачів?
Дайте характеристику узагальненої структури процесу довідково-бібліографічного обслуговування.
Які особливості бібліографічного інформування споживачів?
Яка методика виконання бібліографічних довідок окремих видів?
Яку мету має рекомендаційно-бібліографічне обслуговування читачів?
Теми рефератів:
"Інформатизація процесу довідково-бібліографічного обслуговування споживачів інформації".
"Бібліографічні довідки: їх види та функціональне призначення".
123
Практичне завдання 10
Мета: дати загальну уяву про організацію довідково-бібліографічного обслуговування в бібліотеках. Питання:
Навести загальну схему довідково-бібліографічного обслуговування в бібліотеках.
Дати характеристику змісту складових довідково-бібліографічного обслуговування: запит читача, пошук інформації, відповідь бібліографа.
Навести приклад виконання бібліографічної довідки:
тематичні бібліографічні довідки,
уточнюючі бібліографічні довідки,
адресні бібліографічні довідки,
фактографічні довідки.

Жданова Р. Друкований каталог — важливе джерело інформації про бібліотечні фонди / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. — К., 2003. — №3 (80).
Короткий термінологічний словник з бібліографознавства та соціальної інформатики. — К, 1998. — 112 с.
10.Лучанська В. Особливості формування корпоративної інформаційно-бібліотечної системи / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичнийжурнал: Щомісячник. — К., 2003. — N° 12 (89).
Справочник библиографа /Редкол.: В.А. Минкина, А.Н. Ванеев, А.В. Соколов та ін. — СПб. (Серия "Библиотека"), 2002. — 512 с.
Справочник библиотекаря / Науч. Ред. А. Н. Ванеев., В. А. Минкина. — СПб. "Профессия"(Серия "Библиотека")., 2002. — 448 с.
Сукиасян Э. Р., Терешин В. И. Библиотечный фонд: Учебное пособие. - М.: Издательство МГУКИ, 2000. - 176 с.
Література для подальшого вивчення
1.Бандилко Л. Бібліотека як суб'єкт ринкових відносин / / ВісникКнижкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. — К., 2003. —
№ 12 (89).
2.Беспалова Э.К. Справочно-библиографический аппарат библиотеки:
Учебное пособие. - М., 1989. — 65 с.
Васюк О. Дослідження інформаційних потреб фахівців-правознавців, як фактор удосконалення системи інформаційного обслуговування в галузі права і юридичних наук / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. — К, 2002. — №10 (75).
Васюк 0. Методи вивчення інформаційних потреб / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. — К — 2003. — №9 (74).
Диомидова Г.Н. Библиографоведение: Учебник для ср. проф. уч. зав. - СПб. (Серия "Библиотека"), 2002. - 228с.
Добко Т. Використання електронних інформаційних ресурсів у довідково-бібліографічному обслуговуванні / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. — К, 2003. — №6 (83).
7.Єрхов А. Інформаційний пошук у мережі Internet: використання«класичних» сервісів // Вісник Книжкової палати: Науково-практичнийжурнал: Щомісячник. — К., 2003. — №2 (79).
124
125
ТЕМА 11. БІБЛІОГРАФІЧНЕ ІНФОРМУВАННЯ В БІБЛІОТЕКАХ
Загальне поняття про бібліографічне інформування в бібліотеках. Зміст бібліографічного інформування в залежності
від специфіки роботи бібліотеки. Масове бібліографічне інформування. Групове бібліографічне інформування. Індивідуальне бібліографічне інформування. Загальні питання бібліографічного інформування.
Базові терміни: "бібліографічне інформування", "інформаційний запит", "вибіркове розповсюдження інформації".
11.1. Загальне поняття про бібліографічне інформування
На відміну від довідково-бібліографічного обслуговування, яке здійснюється за разовими запитами, бібліографічне інформування має на увазі систематичне забезпечення бібліографічною інформацією читачів і користувачів відповідно до їх постійно діючих (довготривалих) запитів. Мета цієї роботи — регулярне оповіщення про вихід нових видань, про отримані бібліотекою новинки, а також про наявну в даній бібліотеці (або в інших бібліотеках або інформаційних центрах) літературу по тих темах і проблемах, які цікавлять читачів протягом тривалого періоду (або постійно).

Рис. 4.3. Види бібліографічного інформування.
В бібліотеках ця робота ведеться по-різному: в одних віддається перевага масовому бібліографічному інформуванню (воно охоплює практично всіх читачів і ведеться за соціально значимими темами), в інших — груповому бібліографічному інформуванню (наприклад в учбових бібліотеках в обов'язковому порядку має бути організоване бібліографічне інформування викладачів). Деякі бібліотеки приділяють значну увагу індивідуальному бібліографічному інформуванню.
ЦБС також не залишаються осторонь і організовує масове, групове і індивідуальне бібліографічне інформування.
126
Дослідження читання і практика масових бібліотек доводять, що постійно діючі інтереси пов'язані не тільки з актуальними проблемами політики, економіки, з поточними подіями міжнародного життя, з новинками художньої літератури, але і можуть бути звернуті до історії. При цьому важливо стимулювати читацькі інтереси, давати випереджаючу інформацію про наявні книги і статті, про намічені до випуску видання, щоб читачі не обмежувалися окремими публікаціями або передачами по радіо і телебаченню. Потрібно враховувати, що професійні, особисті і загальноосвітні інтереси читачів нерідко перекликаються.
11.2. Масове бібліографічне інформування
Масове бібліографічне інформування — це інформування широкого кола споживачів інформації за соціально значущими темами. Головна його мета — сприяння загальній освіті і самоосвіті користувачів. Масове бібліографічне інформування є переважно універсальним.
Масове бібліографічне інформування має загальноосвітню спрямованість і ведеться за ініціативою бібліотеки (не за постійно діючими запитами) самостійно або спільно з іншими бібліотеками і організаціями — редакціями газет і журналів, радіо і телебачення, місцевими видавництвами. Ця робота звичайно планується. На відміну від масового, групове і індивідуальне бібліографічне інформування (так зване «диференційоване») здійснюється за постійно діючими запитами — в першу чергу, на допомогу професійній освіті і самоосвіті. Ця робота може проводитися також з іншою метою (організація дозвілля, задоволення читацьких інтересів і т.д.).
При масовому бібліографічному інформуванні застосовуються різні форми інформування читачів про нову літературу, про цікаві заходи, що готуються бібліотекою (Рис. 4.4). Такі форми роботи повинні бути, перш за все, оперативними і доступними для всіх читачів.
Якщо інформування ведеться не тільки в традиційному, але й автоматизованому режимі, то особливу роль відіграють електронні каталоги і аналітичні бази даних.
В бібліотеках організовуються виставки і відкриті перегляди нових надходжень, мета яких — ознайомити читачів з різними виданнями (книгами, журналами, інформаційними виданнями, у тому числі електронними), що поступають в бібліотеки за певний період часу. Через різноманітність їх читацького призначення, універсальність змісту, часу функціонування і місцезнаходження, виставки і перегляди нових надходжень дозволяють зробити інформацію про новинки доступною практично всім читачам. Доцільно також показувати на них видання, придбані раніше, але із тих або інших причин не використовувані читачами.
127

Рис. 4.4. Форми масового інформування.
Виставки-перегляди є постійними, але склад представлених на них матеріалів час від часу має поновлюватися. Тривалість їх встановлюється співробітниками з врахуванням регулярності надходження новинок і їх кількості. Слід враховувати, що протягом цього часу видання з виставки не видаються: читачам надається право при перегляді вкласти в потрібні їм видання картки з даними про себе (прізвище, ініціали, номер читацького формуляра). Виявивши загальну кількість заявок на одне і те ж видання, працівник бібліотеки встановлює черговість його видачі. Кількість заявок читачів служить одним з показників ефективності виставки-перегляду.
Усні бібліографічні огляди новинок застосовуються не тільки як самостійні форми ознайомлення читачів з новими надходженнями, але і як істотне доповнення до виставок новинок. В огляді дається докладна інформація про найцікавіші, на думку бібліотекаря, видання. Іноді огляди новинок записуються і повторюються через певний інтервал часу, коли змінюється контингент читачів.
Для інформування читачів про нові книги безпосередньо в приміщенні фонду рекомендується використовувати закладки і плакати типу «Нова книга», а також спеціальні поличні роздільники.
День інформації — це комплексна форма бібліографічного інформування, розрахована на різнорідну за складом читацьку аудиторію. День інформації може бути повністю присвячений новинкам, і в цьому випадку на ньому експонуються всі отримані протягом певного періоду (наприклад, одного-двох місяців) видання з усіх галузей знання,
128
у тому числі інформаційні і бібліографічні, аудіо-, відеоматеріали, компакт-диски і ін. Програма Дня інформації, як правило, включає: виставку-перегляд нових надходжень, усний бібліографічний огляд (по розділах або окремих темах виставки), бесіди і консультації про те, як стежити за новими виданнями і публікаціями, як оформити підписку на видання органів науково-технічної інформації і найбільших бібліотек, про порядок отримання потрібних матеріалів за системою електронної доставки документів, збір заявок від читачів.
Іноді проводять тематичні Дні інформації. Під час їх проведення підбирається література, організовуються виставки і відкриті перегляди, проводяться тематичні огляди, запрошуються фахівці для консультацій, оформляються замовлення на книги журнали і інші видання.
Дні інформації проводять регулярно, в певний час, і відвідувати його можуть всі охочі. Про місце і час їх проведення бібліотека наперед сповіщає читачів і користувачів, а також зацікавлені організації й установи. Бібліотеки беруть участь у правовій освіті не тільки своїх читачів, але і всього населення регіону (району, міста, області), поширюючи інформацію про документи органів місцевого самоврядування законодавчого і нормативного характеру. З цією метою бібліотеки збирають нормативні акти, ухвали і розпорядження органів місцевої влади, організовують і систематизують спеціалізовані фонди, відображають їх в каталогах, картотеках і банках даних. Бібліотеки систематично поширюють інформацію про місцеві бюджети, податки і муніципальну власність; про статистичні дані по економіці, розвитку матеріально-технічних ресурсів регіону; про соціально-культурні і освітні програми; про екологічний стан навколишнього середовища і заходи по її захисту, а також про інші аспекти життєдіяльності регіону.
11.3. Групове бібліографічне інформування
Групове бібліографічне інформування — це систематичне забезпечення бібліографічною інформацією груп споживачів інформації, об'єднаних за ознакою подібності інформаційних потреб.
Головна вимога до групового бібліографічного інформування — чітка диференціація. В бібліотеках виділяються пріоритетні групи: наприклад, в ЦБС масових бібліотек це можуть бути підприємці (представники малого і середнього бізнесу), фахівці соціальної сфери (наприклад, центрів зайнятості, соціального захисту населення та ін.) фахівці підприємств, організацій і установ, що мають свої бібліотеки, фахівці, які займаються перекваліфікацією, а також невеликі за чисельністю групи читачів — любителі природи, кіно-любителі, автоаматори та ін.
129

Рис. 4.5. Види бібліографічного інформування.
Воно здійснюється як в поточному, так і в ретроспективному режимі.
Виявлення і вивчення інформаційних потреб конкретних груп фахівців має проводитися систематично, для чого застосовується їх анкетування і збираються заявки, встановлюється порядок забезпечення зацікавлених осіб інформацією (періодичність, дні тижня, час, зворотний зв'язок та ін.)- В спеціальних (особливо учбових) бібліотеках це звичайно не викликає проблем: наприклад, у бібліотеках ВНЗ інформацією за постійно діючими запитами в першу чергу забезпечуються викладачі кафедр; в середніх професійних навчальних закладах — голови методичних (предметних) комісій, в бібліотеках середніх загальноосвітніх учбових закладів — вчителі-предметники.
В ЦБС можуть бути представлені як всі ці групи, так й інші, згадані вище, і це обов'язково слід враховувати в практичній роботі.
Використання тих або інших форм залежить від специфіки і можливостей кожної бібліотеки окремо і ЦБС в цілому, від рівня цієї роботи в інших бібліотеках.
Деякі бібліотеки на договірній основі готують галузеві і тематичні списки новинок (нових книг, поступить в бібліотеку, нових публікацій в журналах, інформаційних видань та ін.). надають покажчики нової літератури, складені іншими бібліотеками. Списки новинок за профілем підприємств і організацій розсилаються для інформування їх співробітників.
130

Рис. 4.6. Форми бібліографічного інформування.
Тематичні виставки-перегляди є, як правило, ретроспективними. Виїзні виставки-перегляди організовуються за домовленістю з керівництвом підприємств або установ, зацікавлених у використанні інформації. Якщо для організації великої за кількістю матеріалів виїзної виставки потрібна участь декількох бібліотек, то наперед узгоджуються терміни проведення, години роботи, питання про виділення спеціального приміщення і відповідальних за виставку осіб. На таких виставках набагато повніше представлені різні види документів — книги, журнали (на різних мовах), інформаційні видання, аудіовізуальні матеріали, ксерокопії і неопубліковані документи, компакт диски.
Виставки-перегляди для конкретних груп читачів, що організовуються в ЦБС з актуальних питань політики, права, економіки, культури і мистецтва, літератури (в допомогу професійної діяльності), можуть з ЦБ «передаватися» по черзі з одного філіалу в інший (так звані «кільцеві» виставки-перегляди).
Важливо проводити усні бібліографічні огляди за темами, що цікавлять конкретні групи споживачів інформації (під час виставок-переглядів), а тексти їх потім можна розсилати за запитами (за помірковану платню).
Тематичні Дні інформації проводяться епізодично, залежно від потреб абонентів. Головна їх мета — з найбільшою повнотою продемонструвати літературу за темою. Для її досягнення можуть використовуватися також фонди інших бібліотек. Подібні Дні інформації готують і проводять за участі, а іноді і за ініціативою зацікавлених організацій та підприємств.
День фахівця (як комплексна форма інформування) проводиться за наперед розробленим планом. Його тривалість може складати від одного
131
до трьох днів, а специфіка впливає на характер підготовки і проведення даного заходу. Головне тут — це ознайомлення певної групи фахівців з сучасними інформаційними і бібліотечними бібліографічними ресурсами, які можуть (і повинні) використовуватися для виявлення потрібної літератури.

Рис.4.7. Схема проведення Дня фахівця.
Зміна ситуації в суспільстві впливає на розвиток соціальних функцій бібліотек, перш за все ЦБС масових бібліотек, спонукаючи до участі в процесі соціального захисту окремих груп населення безробітних, пенсіонерів, ветеранів, інвалідів, молоді. Так, безробітні одержують консультаційну допомогу, при пошуку роботи шляхом надання ним
132
електронних БД «Зайнятість. Біржа праці», відомостей про курси перекваліфікації (перепрофілювання) і можливості отримання іншої професії або спеціальності; пенсіонерам, ветеранам, інвалідам (дітям і дорослим) безкоштовно надаються довідки і консультації з питань пенсійного забезпечення і соціального захисту, різноманітна фактографічна інформація (наприклад, адреси установ, що організовують безкоштовну допомогу), спеціальні БД. Бібліотеки сприяють профорієнтації і працевлаштуванню молоді, створюються фактографічні БД, в яких містяться адреси і телефони юридичних консультацій і соціальних служб, що надають безкоштовну допомогу.

Рис. 4.8. Схема інформаційного обслуговування школярів.

Рис. 4.9. Схема інформаційного обслуговування вчителів шкіл.
133
Бібліотеки взаємодіють з освітніми установами свого регіону, знайомляться з навчальними програмами і підручниками, вивчають інформаційні запити вчителів і викладачів, а також учнів та студентів. Це враховується не тільки в поточному комплектуванні, створенні фонду нетрадиційних носіїв інформації (аудіовізуальних, електронних, мультимедійних), але й в бібліографічному інформуванні.
Бібліотеки включаються в інформаційне забезпечення органів місцевого самоврядування: вивчають інформаційні запити муніципальних службовців, оперативно сповіщають про нову інформацію або документи (по телефону, факсу, електронній пошті, за допомогою експрес-інформації). Проводяться Дні інформації по найзлободенніших темах і питаннях місцевого самоврядування, готуються дайджести преси за конкретними темами, бібліографічні списки літератури, аналітичні довідки і огляди за запитами службовців.
11.4. Індивідуальне бібліографічне інформування
Індивідуальне бібліографічне інформування — це систематичне забезпечення бібліографічною інформацією конкретного споживача, здійснюване з врахуванням його постійно діючих (довготривалих) індивідуальних запитів.
Нині пріоритетним є бібліографічне інформування керівників органів місцевого самоврядування, підприємств і організацій, державних службовців, фахівців сфери культури і мистецтва, охорони здоров'я і освіти, підприємців (малий і середній бізнес), інших абонентів (осіб, зареєстрованих бібліотекою як таких в спеціальній картотеці індивідуального бібліографічного інформування). Систематичне забезпечення вказаних споживачів бібліографічною інформацією здійснюється в строгій відповідності з постійно діючими запитами — як правило, з вузьких, приватних тем і проблем. У багатьох випадках подібні запити викликані конкретними службовими ситуаціями і пов'язані з використанням краєзнавчої інформації. Основні форми індивідуального бібліографічного інформування — усні повідомлення (особисто або за телефоном), підготовка підбірок і досьє (для перегляду і відбору необхідних матеріалів під час відвідування бібліотеки), передача інформації факсом (електронною поштою).
У зв'язку з великою трудомісткістю індивідуального інформування і обмежених можливостей масових бібліотек число абонентів індивідуального бібліографічного інформування звичайно невелике. їх виявляють працівники відділу обслуговування ЦБ і бібліотек-філіалів (не при записі читачів в бібліотеку, а протягом певного періоду — півріччя або року в ході індивідуальних бесід, спостережень або анкетування).
На основі аналізу отриманих даних формуються картотеки індивідуального бібліографічного інформування і постійно діючих запитів (в алфавітному порядку тем), узгоджуються терміни доведення інформації до кожного абонента, а в ті дні, коли йому передається інформація, в картотеці робиться про це спеціальна помітка.
При невеликому числі абонентів їх можна оповіщати усно — за телефоном або при особистому спілкуванні під час чергових відвідин бібліотеки. Перевага такого способу передачі інформації полягає в
134
оперативності і можливості встановити із споживачем безпосередній контакт, що дозволяє відразу ж з'ясувати його відношення до підготовлених матеріалів (абонент сам відбирає ті з них, які йому знадобляться, і вписує в свій формуляр).
Іноді інформація посилається на спеціальних бланках (інформаційних листках) або на картках. Карткова форма дуже зручна для абонента: картки з бібліографічними записами матеріалів (бібліографічними описами, довідковими анотаціями й іншими відомостями), поступово нагромаджуючись, утворюють особисту тематичну картотеку.
Своєчасно одержуючи від абонента відгуки про якість інформаційного забезпечення (за різними параметрами), бібліотека може адекватно реагувати на зміну і уточнення його інформаційних потреб. При цьому важливо наперед визначити джерела інформації, що обробляються бібліотекою, з'ясувати, які з них найбільш важливі для споживача, а які він регулярно переглядає самостійно. Необхідно також погоджувати питання про види документів і хронологічні межі, в яких виявляються потрібні матеріали.

Рис. 4.10. Форми індивідуального інформування.
Інформування за цими системами має відповідати деяким вимогам, головними з яких є: здійснення інформування в автоматизованому режимі, максимальна повнота, коротке розкриття змісту матеріалів (довідкове анотування), а також наявність постійно діючого зворотного зв'язку з абонентом. Проте нині не всі ЦБС в змозі забезпечити такий рівень інформування і тому в бібліотеках, де продовжують працювати традиційно, може йтися лише про поглиблене індивідуальне інформування із застосуванням окремих елементів названих систем.
11.5. Організація бібліографічного інформування (загальні питання)
Як й інші види діяльності бібліотеки, робота по бібліографічному інформуванню планується в річному і поточних планах бібліографічної служби та інших структурних підрозділів, враховується і аналізується з урахуванням відповідних організаційних форм.
135
Якщо в спеціальних бібліотеках, що обслуговують відносно постійний склад споживачів інформації зі стабільними запитами, пов'язаними з тематикою їх професійної діяльності, налагодити диференційоване бібліографічне інформування не так вже складно, то в ЦБС масових бібліотек саме рішення організаційних питань представляє найбільші
труднощі.
Всім бібліотекам, що займаються цією роботою, рекомендуємо мати довідковий апарат на допомогу бібліографічному інформуванню. В нього входить картотека абонентів (створювана в кожній бібліотеці) і зведена картотека або службова база даних (яку організовує і веде бібліограф ЦБ).

Рис. 4.11 Основні розділи картотеки абонентів.
У зведеній картотеці, яку веде бібліограф ЦБ, відображаються дані про абонентів і теми постійних запитів, відповідно до яких проводиться бібліографічне інформування всіх абонентів, що обслуговуються ЦБС. Ця картотека (або службова база даних) дозволяє бібліографічній службі координувати роботу з іншими організаціями і установами (спеціальними бібліотеками, ЗМІ, органами влади та ін.), вести її більш ефективно. В цій картотеці передбачені наступні розділи:
абоненти (з виділенням абонентів індивідуального, групового та колективного інформування);
теми (за алфавітом тем постійних запитів).
Облік роботи ведеться в спеціальному зошиті (журналі) всіма підрозділами за прийнятою в даній бібліотеці формою. Одиницею обліку постійно діючих запитів є тема бібліографічного інформування в
136
режимі вибіркового розповсюдження інформації. Одиницею обліку сигнальних оповіщень, направлених абонентам, є оповіщення про одне джерело інформації. Облік загальної кількості сигнальних оповіщень здійснюється за числом оповіщень, направлених усім абонентам системи вибіркового розповсюдження інформації і зареєстрованих у картотеці. Одиницею обліку інформаційних повідомлень, що направлені абонентам системи диференційованого обслуговування керівництва, є інформаційне повідомлення, підготовлене для передачі її абонентам.
Одиницею обліку роботи масового бібліографічного інформування є захід — виставка, усний бібліографічний огляд, День фахівця або День інформації і т.д. Облік всіх форм масового бібліографічного інформування проводиться за кількістю заходів, зареєстрованих в щоденнику роботи бібліотеки (журналі обліку масових заходів).
Додатково ведеться облік експонованих і виданих видань (документів), а також числа учасників заходів.
Аналіз ефективності бібліографічного інформування необхідно проводити регулярно, коректуючи запити і зміни вимог споживачів. Вплив різних форм масового бібліографічного інформування на запитання літератури можливо спостерігати в ході її видачі, особливо після перегляду читачами списку нових надходжень. Аналіз показників обліку, анкетування учасників Дня інформації, Дня фахівця, конференції або іншого заходу, співбесіди з індивідуальними абонентами — все це дозволяє бібліотеці вдосконалювати свою роботу.
Організаційні форми роботи з бібліографічного інформування різноманітні. Так, для забезпечення потреб підприємців (сфери малого і середнього бізнесу) створюються спеціалізовані підрозділи — кабінети, центри, бібліотеки ділової інформації, які оперативно забезпечують споживачів потрібною інформацією, а в бібліотеках невеликих міст вони часто стають і місцем ділового спілкування. Бібліотеки таким чином перетворюються на ділових партнерів. Організовуючи ділові зустрічі, конференції, тренінги, забезпечуючи своєчасно потрібною інформацією, вони привертають додаткові засоби (інвестиції). Ця робота проводиться в тісній взаємодії з органами влади, які надають бібліотекам оперативну інформацію про регіон і привертають їх до участі у здійсненні місцевих програм з розвитку малого і середнього бізнесу.
Питання для самоконтролю:
Дайте визначення довідково-бібліографічного обслуговування.
Які існують види довідково-бібліографічного обслуговування?
Які характерні особливості в підготовці та проведенні Дня інформації?
Назвіть форми масового інформування.
137
Які особливості організації групового бібліографічного інформування?
Назвіть основні організаційні форми бібліографічного інформу-ання в бібліотеках.
Література для подальшого вивчення
Теми рефератів:
"День інформації: процес підготовки та проведення".
"Загальні питання організації бібліографічного інформування".
Практичне завдання 11
Мета: дати загальне уявлення про бібліографічне інформування в бібліотеках.
Питання:
І.Дати характеристику змісту бібліографічного інформування в бібліотеках.
2.Зробити схему організації окремих складових масовогобібліографічного інформування:
картотека новинок,
бюлетень нових надходжень,
виставка нових книг,
усний бібліографічний огляд,
день інформації.
3.Зробити схему організації окремих складових груповогобібліографічного інформування:
тематичний список новинок,
тематичні виставки-перегляди,
інформаційні стенди,
Дні спеціаліста.
4.Зробити схему організації окремих складових індивідуальногобібліографічного інформування:
усні повідомлення,
підготовка матеріалів за конкретними запитами,
передача інформації по факсу (електронній пошті).
1. Библиографическая работа в библиотеке: организация и методика / Под ред. О. П. Коршунова. — М.: Книжная палата, 1990. — 256 с.
Васюк О. Дослідження інформаційних потреб фахівців-правознавців, як фактор удосконалення системи інформаційного обслуговування в галузі права і юридичних наук / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. - К, 2002. — №10 (75).
Васюк О. Методи вивчення інформаційних потреб / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. — К., 2003. — №9 (74).
Диомидова Г. Н. Библиографоведение: Учебник для ср. проф. уч. зав. - СПб. (Серия "Библиотека"), 2002. - 228 с.
Короткий термінологічний словник з бібліографознавства та соціальної інформатики. — К, 1998. — 112 с.
Лучанська В. Особливості формування корпоративної інформаційно-бібліотечної системи / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. - К, 2003. - № 12 (89).
Нашинець-Наумова А. Інноваційна бібліотечна технологія як об'єкт автоматизації // Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. - К, 2002. - №4(68).
Справочник библиографа /Редкол.: В.А. Минкина, А.Н. Ванеев та ін. — СПб. (Серия "Библиотека"), 2002. — 512 с.
Справочник библиотекаря / Науч. Ред. А.Н. Ванеев., В.А. Минкина. — СПб. "Профессия" (Серия "Библиотека"), 2002. — 448 с.
10.Черних О. Читач як суб'єкт комунікації / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. — К, 2003. — №6 (83).
138
139
ТЕМА 12. РОБОТА БІБЛІОТЕК З ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ТА БІБЛІОГРАФІЧНОГО
НАВЧАННЯ
Основні поняття роботи бібліотек з формування
інформаційної культури та бібліографічного навчання.
Робота бібліотек з підвищення рівня інформаційної культури
своїх працівників.
Робота бібліотек з підвищення рівня інформаційної культури
і бібліографічного навчання читачів та користувачів.
Базові терміни: "інформаційна культура", "інформаційний простір", "інформаційна технологія".
12.1. Основні поняття
Інформатизація суспільства значно підвищує якість життя, яке значною мірою залежить від рівня інформаційної культури. В наш час практично не можна назвати сферу людської діяльності, яка не зазнала б залежності від ринку інформації і не мала б потреби у використанні новітніх інформаційних технологій. Все це в значній мірі змінює уявлення, погляди, поведінку, спосіб життя і мислення сучасної людини і ставить до неї нові вимоги, найважливішою серед яких є опанування інформаційною грамотністю, інформаційною культурою.
Робота з формування інформаційної культури, яка є традиційною для бібліотек, в останні роки зазнала серйозних змін. Якщо раніше бібліотеки вели пропаганду бібліотечно-бібліографічних знань (про книгу і бібліотеку, про довідково-бібліографічний апарат, про основи бібліографії, у тому числі — про вміння користуватися довідковими, бібліографічними виданнями і іншими джерелами інформації), то в умовах загальної інформатизації суспільство оперує такими поняттями, як «інформаційний простір», «інформаційні ресурси» «інформаційна культура», «інформаційне середовище бібліотеки», «інформаційні технології».
Інформаційна культура — поняття багатогранне. Компоненти інформаційної культури і вимоги до неї змінювалися під час історичного розвитку суспільства. Крім того воно має як загальнонау-кове (теоретичне), так і прикладне (практичне) значення. Інформаційна культура суспільства і особистості повинна забезпечувати можливість безперервної освіти людини і підвищення її відповідальності за прийняті рішення. Інформаційна культура виступає засобом соціального захисту особистості, яка здатна на основі правильного аналізу інформації адаптуватися в умовах мінливості соціального середовища.
140
Формування інформаційної культури здійснюється в сім'ї, школі, вищих навчальних закладах та інших соціальних інститутах.
Під інформаційною культурою треба розуміти такий рівень інформаційної підготовки, який дозволяє людині не тільки вільно орієнтуватися в потрібному інформаційному середовищі, а й брати участь у його формуванні та перетворенні, сприяти інформаційним контактам.
Категоріями інформаційної культури особистості можна вважати її вміння формулювати свою потребу в інформації, ефективно здійснювати пошук необхідної інформації в усій сукупності інформаційних ресурсів, переробляти і створювати якісно нову інформацію, вести індивідуальні інформаційно-пошукові системи, відбирати та оцінювати інформацію, а також — здатність до інформаційного спілкування і комп'ютерну грамотність.
Процес підвищення рівня інформаційної культури, її вдосконалення продовжується протягом всього активного життя людини.
Інформаційний простір — це певний простір (територія — країна, регіон, центр НТІ, бібліотека, галузь знання, область науки або професійної діяльності), де «циркулює» найрізноманітніша інформація.
Люди живуть і діють завжди в певному інформаційному просторі. У кожної людини — своє інформаційне поле (так зване «інформаційне поле особи»), і необхідно розумно, тактовно, гідно сприяти людині в її прагненні стати більш освіченими, культурними, інформованими. Природно, що рівень інформаційної культури і бібліографічної кваліфікації співробітника бібліотеки повинен відповідати сучасним вимогам..
12.2 Робота бібліотек по підвищенню рівня інформаційної
культури і бібліографічної кваліфікації своїх співробітників
Особлива роль в формуванні інформаційної культури належить бібліотеці. Історично цей процес розпочався з освоєння бібліотечно-бібліографічної грамотності, яка необхідна для підготовки кваліфікованого користувача, який може легко орієнтуватися у фонді та довідково-бібліографічному апараті бібліотеки. Інформаційна культура включає в себе володіння цілим комплексом знань, вмінь та навиків, зокрема:
Знання того, чим є процес інформатизації, які специфічні особливості інформаційного суспільства і як вони впливають на життя конкретної людини.
Орієнтація в правових нормах, що пов'язані з поширенням та використанням інформації.
Орієнтація в інформаційних ресурсах, як електронних, так і традиційних (фондах і ДВА бібліотек та архівів, банках даних та інше).
Вміння формувати власні пошукові системи.
Здатність використовувати формальні і неформальні канали комунікації для отримання необхідної інформації.
141
Інформаційна культура може бути може бути високою, середньою та низькою. Рівень інформаційної культури особистості визначається наявністю наступних показників:
Знання можливостей бібліотек та інформаційних центрів різних рівнів;
Вміння використовувати довідково-бібліографічний апарат бібліотек, пошукові системи Інтернет;
Володіння навиками комп'ютерної грамотності;
Культура читання.

Рис. 4.12. Складові інформаційної культури.
Знання конкретизуються в уміннях і набутих під час практичної діяльності навичках (наприклад, складання бібліографічних описів, виконання довідок за разовими запитами читачів, перегляд нових книг, отриманих бібліотекою, аналіз бібліографічних посібників, використання комп'ютера, сучасних засобів комунікацій і т.п.).
Робота з підвищення рівня інформаційної культури і бібліографічної кваліфікації співробітників приведе до успіху лише в тому випадку,
142
якщо вона організована з урахуванням специфіки посадових обов'язків, які вони безпосередньо виконують в структурних підрозділах бібліотеки (У відділах обслуговування, комплектування, центрах правової та ділової інформації).
Серед заходів, які здійснюються з метою підвищення рівня інформаційної культури, варто виділити:
індивідуальні консультації з бібліографічного пошуку та методики роботи з літературою;
групові консультації, бесіди, лекції про інформаційну систему держави та можливості її використання;
проведення практичних занять з використання традиційних і електронних інформаційних ресурсів.
Одна з форм підвищення рівня інформаційної культури — участь співробітників у різних конкурсах. Це може бути конкурс з підготовки реклами про інформаційні бібліографічні ресурси, послуги та інформаційні продукти, що надається за запитами читачів, завдання з вивчення громадської думки про бібліотеку, види і якість інформаційних і бібліографічних послуг, робота спільно з програмістом зі створення сайту своєї бібліотеки.
Поширеною формою роботи з формування інформаційної культури є професійна самоосвіта: вивчення спеціальної літератури з даної тематики, перегляд і вибіркове читання статей в науково-практичних журналах, підготовка і проведення аналітичних і бібліографічних оглядів матеріалів по відповідних темах і проблемах, складання дайджестів статей за темами. При цьому важливо оволодіти умінням (яке потім перетвориться на навичку) швидко переглядати найрізноманітніші матеріали. Неодмінною умовою підвищення бібліографічної кваліфікації і збагачення інформаційної культури фахівця є підписка хоча б на один з професійних журналів.
В сучасних умовах важливою справою, що сприяє підвищенню рівня інформаційної культури, є участь у міжнародних наукових конференціях і семінарах.
Сьогодні в бібліотеках не обійтися без використання інформаційних технологій. Інформаційна технологія в бібліотечній справі — це сукупність методів, виробничих процесів і програмних технічних засобів, поєднаних в технологічний комплекс, що забезпечують збір, накопичення, обробку, пошук, висновок, копіювання, передачу і розповсюдження інформації.
Отже, фахівець повинен знати й уміти кваліфіковано виконувати весь технологічний комплекс на рівні сучасних вимог із урахуванням особливостей бібліотечно-бібліографічного обслуговування в тому відділі бібліотеки, де він постійно працює.
143
12.3. Робота бібліотеки по формуванню інформаційної культури і бібліографічному навчанню читачів і користувачів
Бібліотекарю (бібліографу) важливо не тільки самому знати й уміти, але і навчити читачів грамотно користуватися бібліотекою для пошуку і знаходження необхідної інформації, використовуючи для цього сучасні ресурси. Але вимагати, щоб кожний читач володів такою ж інформаційною культурою, як і фахівець (бібліотекар або бібліограф) неправильно.
Багато читачів і зараз, прийшовши в бібліотеку, не знають, з чого починати пошук, не вміють користуватися довідково-бібліографічним апаратом і не уявляють, для чого він існує, не уміють працювати з комп'ютером. Інші ж переконані, що бібліотека, маючи доступ до Інтернету, може з будь-якої великої зарубіжної бібліотеки (наприклад, Бібліотеки Конгресу США) надати всі видання. Деякі користувачі не вміють відкидати непотрібні їм відомості, обробляти і засвоювати корисне, цінне.
Інформаційне (бібліографічне) навчання стосовно читачів і користувачів — це цілеспрямовано організований, планомірно і систематично здійснюваний процес оволодіння знаннями, уміннями і навичками під керівництвом провідних фахівців бібліотек.
В будь-якому своєму варіанті навчання є інформаційним процесом, в якому знання та інформація органічно взаємопов'язані. Людина засвоює певні знання і закріплює в свідомості відповідну інформацію. Важливо, щоб ця робота проводилася поетапно, з урахуванням рівня знань і вмінь у галузі книжкової й бібліотечної справи, бібліографії і інформатики, інших областей; з урахуванням володіння основами інформаційної культури, яка розуміється як систематизована сукупність знань, умінь та навичок, що забезпечує оптимальне здійснення індивідуальної інформаційної діяльності, направленої на задоволення як професійних, так і непрофесійних потреб в інформації.
Формування інформаційної культури читачів, яка включала б не тільки традиційну бібліотечно-бібліографічну культуру, але й вміння оперувати інформацією з використанням сучасних комп'ютерних засобів, тобто поєднувала б традиційний бібліографічний інструментарій з комп'ютерними засобами, є однією з головних функцій сучасної бібліотеки. Для її реалізації бібліотеки повинні перейти від традиційної пропаганди бібліотечно-бібліографічних знань серед читачів до їх цілеспрямованої інформаційної освіти.
Виховання інформаційної культури особистості взагалі є суспільною проблемою. Тому при організації цієї роботи обов'язково треба враховувати рівень розвитку науково-інформаційних та бібліотечно-бібліографічних ресурсів міста (району) в цілому, а також кожного окремого закладу, причетного до цієї справи; брати до уваги розгалуженість системи інформа-
144
ційної освіти та її спадковість; наполегливо розвивати координаційні та коопераційні внутрішньовідомчі і міжвідомчі зв'язки.
Процес формування інформаційної культури є комплексним і має здійснюватися в бібліотеці у п'ятьох взаємопов'язаних напрямах:
робота з удосконалення комплектування та розкриття бібліотечних фондів;
систематичне вивчення динаміки інформаційних потреб читачів, особливо пов'язаних з ціннісно-орієнтаційною, пізнавальною, виробничою діяльністю;
створення комфортних умов для задоволення інформаційних потреб читачів;
удосконалення роботи з підвищення рівня бібліотечно-бібліографічних та інформаційно-комп'ютерних знань;
популяризація та реклама інформаційних послуг бібліотеки серед населення.
Все це має бути передбачено спеціальною програмою, що враховує зміни в країні (в різних сферах — політичній, економічній, освітній, культурній та ін.).
Форми навчання відрізняються способом передачі інформації, широтою охоплення аудиторії: це виставки, огляди, консультації, бібліографічні уроки, екскурсії, дні бібліографії, путівники, методичні поради та ін. Відомо, що перевагу читачі надають найменш заформалізованим заходам, до яких можна віднести:
оглядові екскурсії по бібліотеці і стислі лекції з основ інформаційного пошуку для читачів, що тільки-но записались;
надання читачам можливості самостійно навчатися з використанням аудіо.і відеокасет;
розповсюдження путівників по фондам і каталогам, пам'яток читачам для самостійної орієнтації;
розвиток системи наочних засобів оповіщення про структуру бібліотеки, її довідково-пошуковий апарат;
підготовка і видання методичних порад для користування базами даних і електронним каталогом;
організація курсів по навчанню користуванням комп'ютерною технікою.
Як і раніше, практикуються бібліотечні бібліографічні уроки, і багато бібліотек ведуть цю роботу в рамках своєї навчальної діяльності, допомагаючи формувати у читачів потребу в розширенні кола знань, в їх поглибленні і постійному оновленні. Нерідко з метою виявлення якості засвоєних знань і умінь самостійно виконувати найважливіші процеси і операції проводяться конкурси і дні інформатизації.
Робота по інформаційному навчанню читачів і користувачів бібліотеки повинна бути чітко організована. Основними її принципами є:
145
планомірність;
наступність (поступове засвоєння знань і формування адекватних умінь);
диференційованість (робота ведеться з урахуванням рівня, обсягу і змісту знань у визначеній області, що має кожний окремо взятий читач; якщо формується група, вона повинна бути за своїм складом приблизно однорідною і за рівнем знань, і по характеру навчальної або професійної діяльності).
Для забезпечення читачам відкритого і оперативного доступу до всього розмаїття джерел інформації і вільного бібліографічного спілкування в бібліотеці організовується інформаційне середовище, основними компонентами якого можуть бути:

Рис. 4.13. Основні компоненти інформаційного ередовища.
Інформаційне бібліотечне середовище оформляється з урахуванням особливостей читачів і самої бібліотеки. Іноді (особливо в дитячих і шкільних бібліотеках) для цього використовується особлива візуальна символіка. Видаються спеціальні пам'ятки, рекламні буклети, призначені читачам і користувачам, що вміщують найрізноманітнішу інформацію про бібліотеку.
146
Формування інформаційної культури особи — складний і безперервний процес, в якому участь бібліотеки є лише однією зі складових. Тому бібліотеки повинні «підхопити естафету»: з'ясувати рівень інформаційної культури нових читачів, використовувати наявні в їх розпорядженні методи і засоби, уникаючи при цьому формалізму, а потім визначати систему роботи з ними і найефективніші форми.
Звичайно, і загальноосвітні, і середні професійні, і вищі навчальні заклади ведуть у цьому напрямі роботу, але, як показує досвід публічних бібліотек, не завжди програми їх діяльності в цій області відрізняються новизною, а сама робота — результативністю.
Питання для самоконтролю:
Дайте визначення поняття "інформаційний простір".
Назвіть основні складові інформаційної культури.
Які існують форми роботи по формуванню інформаційної культури?
Яке значення має впровадження інформаційних технологій в бібліотечній справі?
Назвіть основні принципи роботи по інформаційному навчанню читачів та користувачів бібліотеки.
Назвіть основні компоненти інформаційного середовища бібліотеки.
Теми рефератів:
"Місце бібліотек в сучасному інформаційному просторі України".
"Основні аспекти інформаційного навчання в Україні".
"Питання формування інформаційної культури читачів бібліотек".
Практичне завдання 12.
Мета: дати загальну уяву про інформаційну культуру та бібліографічне навчання в бібліотеках.
Питання:
І.Дати визначення інформаційного простору та його основних складових.
2. Дати характеристику основних складових інформаційної культури бібліотекаря-бібліографа:
історична та правова культура;
естетична культура;
бібліографічна культура;
інформаційно-технологічна культура;
культура спілкування.
147
3. Охарактеризувати принцип роботи основних компонентів інформаційного середовища бібліотеки.
Тестові завдання
Література для подальшого вивчення
Диомидова Г.Н. Библиографоведение: Учебник для ср. проф. уч. зав. - СПб. (Серия "Библиотека"), 2002. - 228с.
Информационно-библиотечная сфера: международные акты и рекомендации: Сборник справочно-нормативных и рекомендательных материалов /Составители: £ И. Кузьмин, В. Р. Фирсов. — М.: Либерия, 2001. — 272 с.
Щукіна Т. Формування інформаційної культури юної особистості в умовах інформатизації бібліотеки // Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. — К, 2003. — №1 (78).
Тема 10. Довідково-бібліографічне обслуговування в бібліотеках
Тест 1. Дайте визначення довідково-бібліографічного обслуговування.
довідково-бібліографічне обслуговування - це обслуговування у відповідності до разових інформаційних запитів читачів;
довідково-бібліографічне обслуговування - це обслуговування у відповідності до тематичних запитів споживачів;
довідково-бібліографічне обслуговування - це обслуговування підприємств, організацій та інших юридичних осіб у відповідності до їх запитів;
довідково-бібліографічне обслуговування - це обслуговування фізичних та юридичних осіб у відповідності до галузевої проблематики.
Тест 2. Дайте визначення бібліографічній довідки.
бібліографічна довідка - це відповідь на разовий запит, що має бібліографічну інформацію про наявність або місцезнаходження видання в фонді, а також про літературу по певній темі, що цікавить читача та інформацію про уточнюючі елементи бібліографічного опису.
бібліографічна довідка - це відомості або факти, що є в запиті читача про дати життя та діяльність певної особи (історичного діяча, письменника чи вченого), а також пояснення спеціального терміну точну назву організації.
бібліографічна довідка - це довідка про відсутні в запиті читача чи неправильні елементи бібліографічного опису.
бібліографічна довідка - це довідка про літературу по певній темі, що цікавить читача.
Тест 3. Дайте визначення адресної довідки.
а) адресна довідка - це довідка, що має бібліографічну інформацію про наявність чи місцезнаходження видання в фонді бібліотеки.
о) адресна довідка - це довідка про відсутні в запиті читача чи неправильні елементи бібліографічного опису.
адресна довідка - це довідка про літературу по певній темі Що цікавить читача.
адресна довідка - це довідка, що має фактографічні дані, що Цікавлять читача - дати життя та діяльності певної історичної особи.
148
149
Тест 4. Назвіть основні найбільш поширені види довідок за разовими запитами з суспільно-політичної тематики.
a)уточнюючі бібліографічні, фактографічні, тематичнібібліографічні, адресні довідки.
тематичні, індивідуальні, масові довідки.
фактографічні, документні, адресні довідки.
d)аудіальні, аудіовізуальні, машиночитабельні, бібліографічнідовідки.
Тест 5. Дайте визначення тематичної бібліографічної довідки.
тематична бібліографічна довідка — бібліографічна довідка, яка містить бібліографічну інформацію з певної теми.
тематична бібліографічна довідка — бібліографічна довідка, в якій встановлюється наявність або місцезнаходження документа в певному фонді.
тематична бібліографічна довідка — бібліографічна довідка, в якій встановлюються або уточнюються елементи бібліографічного опису.
d)тематична бібліографічна довідка — відповідь на разовийінформаційний запит.
Тема 11. Бібліографічне інформування в бібліотеках.
Тест 6. Назвіть основні види бібліографічного інформування споживачів.
масове, групове, індивідуальне.
систематичне, тематичне, галузеве.
усне, письмове, машиночитабельне.
аудіальне, аудіовізуальне, віртуальне.
Тест 7. Дайте визначення бібліографічного інформування споживачів.
бібліографічне інформування споживачів — це систематичне забезпечення споживачів бібліографічною інформацією відповідно до довготривалих або постійно діючих запитів та у відповідності до інформаційних потреб споживачів.
бібліографічне інформування споживачів — це інформування широкого кола споживачів за соціально значимими темами.
бібліографічне інформування споживачів — це систематичне забезпечення бібліографічної інформацією певних груп споживачів, об'єднаних за їх інформаційними запитами.
бібліографічне інформування споживачів — це систематичне забезпечення бібліографічною інформацією конкретного споживача з врахуванням його постійно діючих індивідуальних запитів.
150
Тест 8. Назвіть основні форми масового бібліографічного інформування.
a)день інформації, картотека новинок, виставка нових книг,усний бібліографічний огляд нових надходжень.
b)день спеціаліста, групова бесіда, груповий бібліографічний огляд.
c)індивідуальна бесіда, картотека індивідуального бібліографічного інформування, довідкова картотека.
d)бібліографічне спілкування, виконання бібліографічнихдовідок, індивідуальне інформування.
Тест 9. Дайте визначення рекомендаційно-бібліографічного обслуговування.
рекомендаційно-бібліографічне обслуговування — це процес використання засобів та методів рекомендаційної бібліографії у роботі з читачами у бібліотеці, спрямований на задоволення їхніх інформаційних інтересів.
рекомендаційно-бібліографічне обслуговування — це процес самостійного пошуку фактографічної інформації споживачем в документному масиві.
рекомендаційно-бібліографічне обслуговування — це поради бібліотекаря задля пошуку бібліографічної інформації споживачем в документному масиві.
d)рекомендаційно-бібліографічне обслуговування — цебібліографічне обслуговування, що використовує засоби інформаційноїбібліографії.
Тест 10. Дайте визначення групового бібліографічного інформування споживачів.
групове бібліографічне інформування споживачів — бібліографічне інформування групи споживачів інформації, члени якої мають близькі за змістом інформаційні потреби.
групове бібліографічне інформування споживачів — бібліографічне інформування широкого кола споживачів інформації.
групове бібліографічне інформування споживачів — бібліографічне інформування конкретного споживача інформації.
групове бібліографічне інформування споживачів — групи споживачів з різними інформаційними потребами.
Тема 12. Робота бібліотек по формуванню інформаційної культури та бібліографічному навчанню
Тест 11. Назвіть найважливіші складові інформаційної культури.
а) історична та правова, естетична та книжкова, бібліографічна, інформаційна, культура спілкування.
151
історична, географічна, біологічна, суспільна.
етична, естетична, релігійна, суспільна, бібліографічна.
філософська, політична, суспільна, релігійна, книжкова.
Тест 12. Дайте визначення інформаційної технології в бібліотечній справі.
інформаційні технології в бібліотечні справі — це сукупність методів виробничих процесів та програмно-технічних засобів, об'єднаних в технологічний комплекс, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, передачу, копіювання та поширення інформації.
інформаційні технології в бібліотечні справі — це сукупність виробничих процесів, що забезпечують якість обробки інформації, яка міститься у документному масиві.
інформаційні технології в бібліотечні справі — це сукупність організацій, що забезпечують поширення науково-технічної інформації у суспільному середовищі.
інформаційні технології в бібліотечні справі — це сукупність матеріально-технічних засобів, які забезпечують збір, накопичення, обробку та передачу інформації.
Тест 13. Назвіть основні принципи роботи з інформаційного забезпечення читачів та споживачів бібліотеки.
планомірність, поетапність, диференційованість.
планомірність, систематичність, масовість.
планомірність, систематичність, індивідуальність.
систематичність, загальність, диференційованість.
Тест 14. Назвіть основні компоненти інформаційного середовища, що використовуються читачами для оперативного доступу до джерел інформації.
a)інформаційні виставки, інформаційні стенди, таблиці,методичні плакати, системи пошукових комп'ютерних програм.
дні інформації, дні спеціаліста, виставки нових надходжень, бесіди.
індивідуальні бесіди, групові бесіди, виставки нових надходжень, таблиці.
книжкові закладки, тематичні картотеки, спеціальні розділи тематичного та алфавітного каталогів.
Тест 15. Дайте визначення бібліографічного інформування.
а) бібліографічне інформування споживачів — систематичне забезпечення споживачів бібліографічною інформацією відповідно до довготривалих або постійно діючих запитів.

бібліографічне інформування споживачів — процес використання засобів і методів рекомендаційної бібліографії у роботі з читачами в бібліотеці.
бібліографічне інформування споживачів — відповідь на разовий бібліографічний запит.
бібліографічне інформування споживачів — пошук інформації за визначеною темою.
Словник термінів
Педагогічна бібліографічна діяльність — бібліографічне навчання споживачів інформації та бібліографічна підготовка кадрів професійних комунікаційних посередників, їх навчання та підвищення кваліфікації.
Бібліографічне навчання споживачів (БНС) — передача споживачам інформації комплексу знань про інформаційні та бібліографічні ресурси, про методи бібліографування, бібліографічного пошуку та бібліографічного самообслуговування; підготовка споживачів до успішного використання бібліографічної інформації.
Інформаційний інтерес — усвідомлена інформаційна потреба чи форма її активного прояву.
Інформаційний запит; запит — 1) суб'єктивне формулювання інформаційного інтересу або опосередкований прояв інформаційної потреби, її умовне позначення; 2) викладення інформаційної потреби споживачем при звертанні до органу науково-технічної інформації; 3) записаний природною мовою текст, що виражає деяку інформаційну потребу.
Інформаційний пошук — пошук інформації, яка відповідає інформаційному запиту.
Документальний пошук — пошук документа, що відповідає інформаційному запиту (має ознаки, що задаються).
Бібліографічний пошук — 1) пошук відомостей про документ (тобто бібліографічної інформації); 2) пошук документів за джерелами бібліографічної інформації.
Фактографічний пошук — пошук фактографічної інформації (фактичних даних), що відповідає інформаційному запиту.
Ручний інформаційний пошук — інформаційний пошук, який здійснюється людиною без використання технічних засобів.
10.Машинний інформаційний пошук — інформаційний пошук,який здійснюється людиною за допомогою машини.
152
153
Автоматизований інформаційний пошук — інформаційний пошук, який здійснюється електронно-обчислювальною машиною за спеціальною програмою, без безпосередньої участі людини.
Ретроспективний інформаційний пошук — пошук інформації за документами, які видані (створені) протягом певного періоду минулого часу, зі значною хронологічною глибиною.
Поточне оповіщення — оповіщення споживачів про нову інформацію, що міститься в документах, які видані (створені) останнім часом.
Вибіркове розповсюдження інформації (ВРІ) — вид поточного оповіщення, при якому враховуються індивідуальні особливості та інформаційні потреби осіб або організацій, для яких інформація призначена, а також постійно діючі інформаційні запити, з обов'язковим зворотним зв'язком від споживачів для корекції цих запитів.
Інформаційно-пошуковий масив — упорядкована сукупність документів, фактів або відомостей про них, яка призначена для інформаційного пошуку.
Інформаційно-пошукова мова (ІПМ) — штучна мова, яка призначена для характеристики та пошуку документів, відомостей про них або інформації, що міститься у документах.
Пошуковий образ документа (ПОД) — набір пошукових ознак, які характеризують документ і є потрібними для пошуку та ідентифікації документа у відповідності із запитом.
Пошуковий образ запиту (ПОЗ) — набір пошукових ознак, які характеризують запит і є необхідними для пошуку та ідентифікації інформації (або документа), відповідно до запиту.
Пошуковий припис — текст інформаційпо-пошуковою мовою, який відображає пошуковий образ запиту і містить вказівки щодо послідовності дій, що необхідні для ефективного інформаційного пошуку.
Інформаційно-пошукова система (ІПС) — сукупність інформаційно-пошукового масиву, інформаційно-пошукової мови, правил її використання, критеріїв видачі та технічних засобів, які призначені для інформаційного пошуку.
Критерій видачі — сукупність правил, за якими при інформаційному пошуку приймається рішення про видачу або невидачу документа, бібліографічної або фактографічної інформації у відповідь на інформаційний запит.
Документальна інформаційно-пошукова система — інформаційно-пошукова система, шо призначена для пошуку та видачі документів і (або) відомостей про них.
Фактографічна інформаційно-пошукова система — інформаційно-пошукова система, що призначена для пошуку та видачі фактографічної інформації.
24.Автоматизована інформаційно-пошукова система (АІПС) —
інформаційно-пошукова система, що реалізована на базі використання електронно-обчислювальної техніки.
Пертинентність — 1) відповідність інформації потребам. 2) характеристика ступеня відповідності змісту документа, знайденого в результаті інформаційного пошуку, до змісту інформаційної потреби, що виражена в інформаційному запиті.
Релевантність — 1) відповідність інформації запиту; 2) характеристика ступеня відповідності змісту документа, знайденого в результаті інформаційного пошуку, змісту інформаційного запиту.
Повнота пошуку — показник, який визначається співвідношенням між кількістю знайдених релевантних бібліографічних записів і загальною кількістю релевантних бібліографічних записів у інформаційно-пошуковому масиві.
Точність пошуку — показник, який визначається співвідношенням між кількістю виданих релевантних документів із загальною кількістю виданих документів.
Втрати інформації — показник, який визначається співвідношенням між кількістю невиданих релевантних документів із загальною кількістю релевантних документів у інформаційно-пошуковому масиві.
Інформаційний шум — показник, який визначається співвідношенням між кількістю нерелевантних бібліографічних записів у відповіді споживачу і загальною кількістю виданих бібліографічних записів.
Довідково-інформаційний фонд — сукупність упорядкованих первинних документів і довідково-пошукового апарату, що призначені для задоволення інформаційних потреб.
Довідково-пошуковий апарат (ДПА) — сукупність упорядкованих масивів вторинних документів, які призначені для пошуку науково-технічної інформації.
Довідково-інформаційне обслуговування — сукупність процесів, спрямованих на задоволення інформаційних запитів і потреб споживачів інформації, що здійснюються органом науково-технічної інформації.
Довідково-інформаційне обслуговування у режимі "запит -відповідь" — вид довідково-інформаційного обслуговування, при якому на кожний інформаційний запит видається одноразова відповідь.
Система вибіркового розповсюдження інформації — система, що здійснює процес вибіркового розповсюдження інформації у відповідності до постійно діючих запитів споживачів інформації при обов'язковому зворотньому зв'язку.
Інформаційне консультування — вид інформаційної послуги, що забезпечує споживача інформацією, що знайденою будь-якими методами та засобами і в тій формі, яка потрібна читачеві (бібліогра фіч-ний фактографічній чи концептографічній).
154
155
Диференційоване забезпечення керівників науково- технічною інформацією — забезпечення керівників спеціально підготовленою науково-технічною інформацією, яка призначена для вирішення завдань управління.
Науково-технічна пропаганда — вид науково-інформаційної діяльності, спрямований на розповсюдження досягнень науки, техніки і передового виробничого досвіду з метою їх впровадження у виробництво і підвищення рівня знань спеціалістів.
Довідково-бібліографічне обслуговування (ДБО) — обслуговування у відповідності до разових інформаційних запитів споживачів інформації.
Бібліографічний запит — вимога на бібліографічну інформацію, яка надійшла від споживача до організації, що здійснює бібліографічне обслуговування.
Тематичний бібліографічний пошук — пошук бібліографічноі інформації за визначеною темою.
Адресний бібліографічний пошук — пошук даних про наявність та (або) місцезнаходження документа в певному фонді.
Уточнювальний бібліографічний пошук — пошук відсутніх та (або) уточнення перекручених елементів бібліографічного опису документа.
Бібліографічна довідка — відповідь на разовий інформаційний чи бібліографічний запит, яка містить бібліографічну інформацію.
Тематична бібліографічна довідка — бібліографічна довідка, що містить бібліографічну інформацію з визначеної теми.
Адресна бібліографічна довідка — бібліографічна довідка, в якій встановлюється наявність та (або) місцезнаходження документа в певному фонді.
Уточнювальиа бібліографічна довідка — бібліографічна довідка, в якій встановлюються та (або) уточнюються елементи бібліографічного опису, що відсутні чи перекручені в запиті споживача.
Бібліографічна консультація — відповідь на разовий інформаційний запит, яка містить поради щодо самостійного здійснення бібліографічного пошуку споживачем.
Усна бібліографічна довідка — бібліографічна довідка, видана в усній формі.
Письмова бібліографічна довідка — бібліографічна довідка, видана у письмовій формі.
Фактографічна довідка — відповідь на разовий інформаційний запит, яка містить фактографічну інформацію. Вона може супроводжуватися посиланням на джерело інформації, також на документи, тобто може вміщувати також і бібліографічну інформацію.
Фактографічна консультація — відповідь на разовий інформаційний запит, яка містить поради щодо самостійного пошуку факто-
графічної інформації споживачем. Фактографічна консультація вміщує посилання на джерело потрібної фактографічної інформації, також посилання на документальні джерела, тобто бібліографічну інформацію.
Бібліографічне інформування споживачів (БІС) — систематичне забезпечення споживачів бібліографічною інформацією відповідно до довготривалих постійнодіючих запитів та (або) без запитів, у відповідності до інформаційних потреб споживачів.
Індивідуальне бібліографічне інформування споживачів — бібліографічне інформування визначеного споживача інформації, яке здійснюється із врахуванням його індивідуальних інформаційних потреб і довготривалих постійнодіючих інформаційних запитів.
Групове бібліографічне інформування споживачів — бібліографічне інформування групи споживачів інформації, члени якої мають близькі за змістом інформаційні потреби.
Масове бібліографічне інформування споживачів — бібліографічне інформування широкого кола споживачів інформації чи будь-якого, не визначеного наперед споживача (абонента бібліотеки, читача газети тощо).
Рекомендаційно-бібліографічне обслуговування (РБО) — процес використання засобів і методів рекомендаційної бібліографії у роботі з читачами в бібліотеці, спрямований на задоволення їхніх інформаційних інтересів.
Мікроформа бібліографічна — бібліографічний посібник у вигляді мікрофільму, мікрофіші, мікрокартки.
Довідково-бібліографічний апарат (ДБА) — сукупність довідкових і бібліографічних видань, каталогів і картотек, призначена для розкриття складу та змісту документів, сприяння їх доведенню до споживачів, виконання завдань бібліографічного обслуговування.
Довідково-бібліографічний фонд — частина довідково-бібліографічного апарату, яка включає документи директивного та керівного характеру, довідники і бібліографічні посібники, потрібні для здійснення всіх процесів бібліографічної роботи.
Фонд виконаних довідок — частина довідково-бібліографічного апарату, що є зібранням копій раніше виконаних письмових бібліографічних і фактографічних довідок.
Система каталогів і картотек — частина довідково-бібліографічного апарату бібліотеки, яка є сукупністю планомірно організованих та взаємопов'язаних каталогів і картотек, що доповнюють одне одного.
Бібліотечний каталог — впорядкована множина бібліографічних записів про документи, що є у фонді однієї бібліотеки, її частини чи декількох бібліотек, яка розкриває склад фондів за формальними ознаками документів (автор, назва, місце видання та ін.) чи їхній зміст (за галузями знань або предметами).
156
157
Каталожний бібліографічний запис — бібліографічний запис, призначений для складання бібліотечного каталогу, що включає як обов'язкові такі елементи: бібліографічний опис, заголовок запису та шифр зберігання документа в бібліотечному фонді.
Алфавітний каталог (АК) — бібліотечний каталог, у якому бібліографічні записи згруповані за алфавітом заголовків бібліографічних записів (прізвищ індивідуальних і найменувань колективних авторів або видів документів) і назв творів друку та (або) інших документів.
Систематичний каталог (СК) — бібліотечний каталог, у якому бібліографічні записи згруповані за галузями знань відповідно до вибраної наперед схеми бібліотечно-бібліографічної класифікації.
Предметний каталог (ПК) — бібліотечний каталог, у якому бібліографічні записи згруповані за алфавітом предметних рубрик.
Зведений каталог — бібліотечний каталог, який подає інформацію про документи, що знаходяться у фондах декількох бібліотек.
Центральний каталог — зведений каталог фондів декількох бібліотек, що об'єднуються в централізовану бібліотечну систему.
Бібліографічна картотека — упорядкована множина бібліографічних записів про документи певного виду, типу чи змісту, переважно тих, що входять до складу інших, багатокомпонентних документів (періодичних видань, збірників і т.п.), підібраних за певною ознакою, незалежно від їхньої наявності у бібліотеці. Зміст картотек постійно актуалізується завдяки поповненню новими записами та вилученню застарілих.
Систематична картотека статей (СКС) — універсальна бібліографічна картотека, яка відображає матеріали з періодичних та продовжуваних видань, іноді неперіодичних збірників, які групуються відповідно до певної схеми бібліотечно-бібліографічної класифікації (як правило, тієї ж, що в систематичному каталозі).
Головна довідкова картотека — бібліографічна картотека в спеціальній (науковій або науково-технічній) бібліотеці чи органі науково-технічної інформації, яка відображає переважно матеріали з періодичних та продовжуваних видань і неперіодичних збірників, а також інші документи у відповідності з інформаційними потребами основних груп читачів (абонентів) даної бібліотеки.
Тематична картотека — бібліографічна картотека, яка відображає документи з однієї теми, незалежно від їх виду і типу та від галузевої приналежності.
Спеціальна картотека — бібліографічна картотека, що відображає документи певного виду (типу).
Картотека рецензій — спеціальна бібліографічна картотека, що відображає рецензії на твори друку.

Картотека назв творів художньої літератури - спеціальна бібліографічна картотека, що відображає твори художньої літератури за назвами, які розташовуються в алфавітній послідовності.
Тематична картотека художніх творів — спеціальна бібліографічна картотека, яка відображає художні твори, згруповані в тематичні розділи.
Картотека творів художньої літератури, опублікованих у періодичних виданнях — спеціальна бібліографічна картотека яка відображає твори художньої літератури, опубліковані в періодичних виданнях.
Картотека персоналій — спеціальна бібліографічна картотека, яка збирає в персональних рубриках документи, пов'язані з життям та діяльністю окремих осіб.
Краєзнавчий каталог (картотека) — бібліотечний каталог (бібліографічна картотека), що відображає документи краєзнавчого змісту.
Каталог (картотека) місцевих видань — бібліотечний каталог (бібліографічна картотека), який відображає видання, що вийшли на певній території (меншій, ніж країна).
Бібліографічна бесіда; бесіда про книги - бібліографічний посібник, який містить зв'язну розповідь про документи, послідовну характеристику кожного з них.
158
159
Література для подальшого вивчення
Основна література
Закон України "Про бібліотеки і бібліотечну справу" // Бібліотечний вісник. - 1995. - №2. - С 1 -5.
Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" // Голос України. — 1992. — 8 грудня.
Закон України "Про інформацію" // Голос України. — 1992. — 13 листопада.
Закон України "Про науково-технічну інформацію" // Голос України. — 1993. — 23 липня.
ГОСТ 7. 0-84. Библиографическая деятельность. Основные термины и определения. - М., 1985. - 24 с.
ДСТУ 3017-95. Видання. Основні види. Терміни ma визначення. — Чинний від 1996-01-01. — К: Держстандарт України, 1995. — 47 с
ДСТУ 3018-95. Видання. Поліграфічне виконання. Термін та визначення. — Чинний від 1996-01-01. — К: Держстандарт України, 1995. — 24 с.
ДСТУ 2732-94. Діловодство та архівна справа. Терміни та визначення. - Чинний від 1995-07-01. — К: Держстандарт України, 1994. — 53 с
ДСТУ 2737-94. Записування і відтворення інформації. Терміни та визначення. — Чинний від 1995-07-01. — К.: Держстандарт України, 1994. — 158 с.
ДСТУ 2392-94. Інформація та документація. Базові поняття. Терміни та визначення. — Чинний від 1995-01-01. — К: Держстандарт України, 1994. — 53 с
ДСТУ 2628-94. Системи обробки інформації. Оброблення тексту. Терміни та визначення. — Чинний від 1995-01-07. — К.: Держстандарт України, 1994. - 35 с
Основи законодавства України про культуру, 14 лютого 1992 р. // Укр. культура. — 1992. — №6. — С 28-32; Теж / /Відомості Верх. Ради України. - 1992. - №2. - Cm. 294.
Додаткова література
Асеев ГГ., Шейко В.Н. Информационные технологии в документове-дении: Учеб. Пособие. - X: ХГИК, 1997. - 290 с.
Баренбаум И.Е. История книги. — 2-е изд. — М.: Книга, 1984. — 247 с
Бандилко Л. Бібліотека як суб'єкт ринкових відносин / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. — К, 2003. — №12 (89).
Барсук А. И. Библиографоведение в системе книговедческих дисциплин. - М.: Книга, 1975. - 206 с.

Беспалова Э.К. Справочно-библиографический аппарат библиотеки: Учебное пособие. - М., 1989. - 65 с.
Библиографическая работа в библиотеке: организация и методика / Под ред. О. П. Коршунова. — М.: Книжная палата, 1990. — 256 с.
Букшина Т. Інформаційна діяльність спеціальної наукової бібліотеки / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. — К.,2003. - №12 (89).
Булгак О. Антоній Преподобний Печерський / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. - К., 2003. — №6 (83).
Буран В. Я., Довгопола О. П., Пупченко В. В. Бібліографія: загальний курс. - К: Вища школа, 1984. - 214 с
Васюк О. Дослідження інформаційних потреб фахівців-правознав-ців, як фактор удосконалення системи інформаційного обслуговування в галузі права і юридичних наук / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. — К, 2002. — №10 (75).
Васюк О. Методи вивчення інфориаційних потреб / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. — К, 2003. — №9 (74).
Воробьев ГГ. Документ: информационный анализ. — М.: Наука, 1973. ~ 256 с.
Вохрыщева М.Г. Библиографическая деятельность: структура и эффективность. - М., 1989. - 199 с.
Гавеля О. Науково-інформаційний прогрес та суспільно-історична обумовленість здібностей людини // Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. — К, 2002. — №10 (75).
Громадсько-політичний діяч і творець словника / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. —К, 2002. — №4 (68).
Гуменюк М.П. Українські бібліографи XIX — початку XX століття. - X: Книжкова палата України, 1969. — 181с.
Дениско Л. Бібліотека Українського гуртка при Київській духовній академії / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. - К, 2002. - № 10 (75).
Диомидова Т.Н. Библиографоведение: Учебник для ср. проф. уч. зав. - СПб.: (Серия "Библиотека"), 2002. - 228 с.
Добко Т. Використання електронних інформаційних ресурсів у довідково-бібліографічному обслуговуванні / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. — К, 2003. — №6 (83).
Довідково-пошуковий апарат видання. Допоміжні покажчики до змісту видань / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. - К.,2003. - № 12 (89).
Довідково-пошуковий апарат видання. Допоміжні покажчики до змісту видань / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. - К, 2003. - №11 (88).
Довідково-пошуковий апарат видання. Зміст / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. — К, 2003. - №7 (84).
Єрхов А. Інформаційний пошук у мережі Internet: використання «класичних» сервісів / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. — К, 2003. — №2 (79).
160
161
Жданова Р. Бібліографознавець, педагог і просто людина / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. — К., 2003. - №9 (74).
Жданова P. Друкований каталог — важливе джерело інформації про бібліотечні фонди / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. — К, 2003. - №3 (80).
Законодавчі та нормативні документи України у сфері інформації, видавничої та бібліотечної справи: Тематична добірка. -У 2 ч. / Уклад. Т. Ю. Жигун. — 2-ге вид., доп. — К: Книжкова Палата України 2002. Правове регулювання у сфері видавничої та бібліотечної діяльності. — 220 с
Зиновьева Н.Б., Саяпина И.А., Пашнина И.И. Документ в коммуникации и восприятии: Лекции по курсу «Документоведение». — Краснодар, 1995. - 58 с.
Зубко Ю. Комп'ютеризація освіти як чинник трансформації суспільства // Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. - К, 2002. - №4 (68).
Ильюшенко М. П., Кузнецова Т. В., Лившиц Я. 3. Документоведение. Документ и системы документации. - М.: МГИАИ, 1977. — 132 с.
Информационно-библиотечная сфера: международные акты и рекомендации: Сборник справочно-нормативных и рекомендательных материалов /Сост.: ЕМ. Кузьмин, В.Р. Фирсов. - М.: Либерия, 2001. - 272 с.
Ключ ко всем знаниям: Мысли суждения о библиографии и библиографах /Авт. — сост. К.С. Миронов. — М.: Ладья, 1997. — 25 с.
Книговедение: Энциклопедический словарь / /Ред. коллегия: Н.М. Сикорский (гл. ред.) и др. — М.: Сов. энциклопедия, 1982. — 664 с.
Корнейчик І. І. Історія української бібліографії. Дожовтневий період /Нариси/. - X.: Книжукова палата України, 1971. — 374 с
Корнієнко В. Розвиваючи інформаційний ринок: — не втратити користувача (зарубіжний досвід: огляд) / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. — К., 2003. — №9 (74).
Королевич Н.Ф. Українські бібліографи XX століття: Навч. посібник. — К: Книжкова палата України, 1998. — 327 с
Коршунов О.П. Библиографоведение: общий курс. — М.: Книжная палата, 1990. — 232 с.
Короткий термінологічний словник з бібліографознавства та соціальної інформатики. — К, 1998. — 112 с.
Кулешов С. Документальні джерела наукової інформації: поняття, типологія, історія типологічної схеми. — К: УкрІНТЕІ, 1995. — 192 с.
Лучанська В. Особливості формування корпоративної інформаційно-бібліотечної системи // Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. - К, 2003. - № 12 (89).
Мельник Л. Створення бібліографічних покажчиків / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. — К, 2003. — №9 (86).
Методологія бібліографії: Лекції для студентів бібліотечного факультету. — Рівне, 1993. — 23 с
Мигань К. Наука о книге. Очерк проблематики. — М.: Книга, 1991. - 198с.

Національна бібліографія України: стан і тенденції розвитку: Матеріали міжвідомчої наукової конференції, 12-14 квіт. 1994 р., м. Київ /Національна парламентська бібліотека України. - К, 1995. - 150 с
Нашинець-Наумова А. Інноваційна бібліотечна технологія як об'єкт автоматизації // Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. - К, 2002. - №4(68).
Організація діяльності бібліотек: навчальний посібник для студентів спеціальності "Бібліографознавство та інформатика"/ В. О. Ільганає-ва, Слободяник М.С. - Харків: ХДАК, 1998. - 84 с.
Петрова Л. Законодавче забезпечення діяльності бібліотеки в умовах ринкових змін / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. - К, 2003. - №9 (74).
Солонська Н. Бібліотекарі Каллімах, Костянтин філософ, книжник Іларіон: освіта, вчителі та професійне кредо / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. — К, 2003. — №2 (79).
Соляник А.А. Документні потоки та масиви: Навчальний посібник /Харк. держ. склад, культури. — X.: ХДАК, 2000. — 112 с
Сорока М.П. Національна система реферування української наукової літератури / НАН України. Нац. Бібліотека України імені В І. Вернадского. - К: НБУВ, 2002. - 209 с.
Справочник библиографа /Редкол.: В.А. Минкина, А.Н. Ванеев, А.В. Соколов, Г. В. Михеєва, А.А. Джиго. —■ Спб. (Серия "Библиотека"), 2002. - 512 с.
Справочник библиотекаря / Науч. Ред. А.Н. Ванеев., В.А. Минкина. - СПб. "Профессия" (Серия "Библиотека"), 2002. - 448 с.
Столяров Ю.М. Документный ресурс: учеб. пособие. - М., 2001
Сукиасян Э.Р. Библиотечные каталоги: Методические материалы. - М.: НПО Профиздат, 2002. - 192 с.
Терешин В. И. Библиотечный фонд: Учебное пособие. — М.: издательство МГУКИ, 2000. - 176 с.
Філіпова Л. Бібліограф, педагог, вчений // Вісник Книжкової палати: Науково- практичний журнал: Щомісячник. — К, 2002. — № 10 (75).
Черних О. Читач як суб'єкт комунікації / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. — К, 2003. — №6 (83).
Швецова-Водка Г.М. Бібліографічні ресурси України: загальна характеристика: Навч. посібник. - Рівне: РДГУ, 2000. - 205 с
Швецова-Водка Г.М. Документ і книга в системі соціальних комунікацій. - Рівне, 2000.
Швецова-Водка Г.М. Загальне бібліографознавство: Основи теорії бібліографії. - Рівне, 1995. - 183 с
Швецова-Водка Г.М. Типологія документа: Навч. посібник для студентів ін-тів культури. — К.: Кн. Палата України, 1998. - 78 с
Швецова-Водка Г.М. Типологія книги. — К, 1999.
Щукіна Т. Формування інформаційної культури юної особистості в умовах інформатизації бібліотеки / / Вісник Книжкової палати: Науково-практичний журнал: Щомісячник. — К, 2003. — №1 (78).
162
163
ДОДАТКИ
Додаток 1
ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО НАЦІОНАЛЬНУ ПРОГРАМУ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ
Цей Закон визначає загальні засади формування, виконання та коригування Національної програми інформатизації.
Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Основні терміни та поняття
У цьому Законі наведені нижче терміни та поняття вживаються у такому значенні:
база даних — іменована сукупність даних, що відображає стан об'єктів та їх відношень у визначеній предметній області;
база знань — масив інформації у формі, придатній до логічної і смислової обробки відповідними програмними засобами;
інформаційні системи — сучасні комп'ютерні технології, що дозволяють поєднати модельне зображення території (електронне відображення карт, схем, космо -аерозображень земної поверхні) з інформацією табличного типу (різноманітні статистичні дані, списки, економічні показники тощо);
засоби інформатизації — електронні обчислювальні машини, програмне, математичне, лінгвістичне та інше забезпечення, інформаційні системи або їх окремі елементи, інформаційні мережі і мережі зв'язку, що використовуються для реалізації інформаційних технологій;
інформатизація — сукупність взаємопов'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, які побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки;
інформаційна послуга — дії суб'єктів щодо забезпечення споживачів інформаційними продуктами;
інформаційна технологія — цілеспрямована організована сукупність інформаційних процесів з використанням засобів обчислювальної техніки, що забезпечують високу швидкість обробки даних, швидкий пошук інформації, розосередження даних, доступ до джерел інформації незалежно від місця їх розташування;
інформаційний продукт (продукція) — документована інформація, яка підготовлена і призначена для задоволення потреб користувачів;
■інформаційний ресурс — сукупність документів у інформаційнихсистемах (бібліотеках, архівах, банках даних тощо);
165
інформаційний суверенітет держави — здатність держави контролювати і регулювати потоки інформації з-поза меж держави з метою додержання законів України, прав і свобод громадян, гарантування національної безпеки держави;
локалізація програмних продуктів — приведення програмних продуктів, які використовуються в Україні, у відповідність із законами України та іншими нормативно-правовими актами, стандартами, нормами і правилами, що діють в Україні;
нерезиденти - юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності, створені з участю юридичних і фізичних осіб;
проект інформатизації — комплекс взаємопов'язаних заходів, як правило, інвестиційного характеру, що узгоджені за часом, використанням певних матеріально-технічних, інформаційних, людських, фінансових та інших ресурсів і мають на меті створення заздалегідь визначених інформаційних і телекомунікаційних систем, засобів інформатизації та інформаційних ресурсів, які відповідають певним технічним умовам і показникам якості;
резиденти — юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України.
Стаття 2. Національна програма інформатизації
Національна програма інформатизації визначає стратегію розв'язання проблеми забезпечення інформаційних потреб та інформаційної підтримки соціально-економічної, екологічної, науково-технічної, оборонної, національно-культурної та іншої діяльності у сферах загальнодержавного значення.
Національна програма інформатизації включає:
концепцію Національної програми інформатизації;
сукупність державних програм з інформатизації;
галузеві програми та проекти інформатизації;
регіональні програми та проекти інформатизації;
програми та проекти інформатизації органів місцевого самоврядування.
Національна програма інформатизації формується виходячи з довгострокових пріоритетів соціально-економічного, науково-технічного, національно-культурного розвитку країни з урахуванням світових напрямів розвитку та досягнень у сфері інформатизації і спрямована на розв'язання найважливіших загальносуспільних проблем (забезпечення
166
розвитку освіти, науки, культури, охорони довкілля та здоров'я людини, державного управління, національної безпеки та оборони держави та демократизації суспільства) та створення умов для інтеграції України у світовий інформаційний простір відповідно до сучасних тенденцій інформаційної геополітики.
Національна програма інформатизації становить комплекс взаємопов'язаних окремих завдань (проектів) інформатизації, спрямованих на реалізацію державної політики та пріоритетних напрямів створення сучасної інформаційної інфраструктури України за рахунок концентрації та раціонального використання фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, виробничого і науково-технічного потенціалу держави, а також координації діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і громадян у сфері інформатизації.
Стаття 3. Завдання Законодавства про Національну програму ін форм а тизації
Завданням законодавства про Національну програму інформатизації є створення правових, організаційних, науково-технічних, економічних, фінансових, методичних та гуманітарних засад регулювання процесу формування та виконання цієї Програми та окремих її завдань (проектів).
Законодавство про Національну програму інформатизації складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Стаття 4. Сфера дії та суб'єкти цього Закону
Сфера дії цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі формування та виконання Національної програми інформатизації.
До суб'єктів, які беруть участь у відносинах, що регулюються цим Законом, відносяться:
замовники робіт з інформатизації;
виконавці окремих завдань (проектів) інформатизації;
організації, що здійснюють експертизу окремих завдань та проектів інформатизації;
користувачі автоматизованих та інших інформаційних систем і засобів інформатизації.
Стаття 5. Головна мета та основні завдання Національної програми інформатизації
Головною метою Національної програми інформатизації є створення
необхідних умов для забезпечення громадян та суспільства своєчасною,
достовірною та повною інформацією шляхом широкого використання
інформаційних технологій, забезпечення інформаційної безпеки держави.
Програма спрямована на вирішення таких основних завдань:
- формування правових, організаційних, науково-технічних, еко-
167
номічних, фінансових, методичних та гуманітарних передумов розвитку Інформатизації;
-застосування та розвиток сучасних інформаційних технологій увідповідних сферах суспільного життя України;
-формування системи національних інформаційних ресурсів;створення загальнодержавної мережі інформаційного забезпечення
науки, освіти, культури, охорони здоров'я тощо;
створення загальнодержавних систем інформаційно-аналітичної підтримки діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
підвищення ефективності вітчизняного виробництва на основі широкого використання інформаційних технологій;
формування та підтримка ринку інформаційних продуктів і послуг;
інтеграція України у світовий інформаційний простір.
Стаття 6. Функції органів державної влади у реалізації Національної програми інформатизації
Органи державної влади, в межах їх компетенції, здійснюють такі функції у процесі інформатизації;
-захист авторського права на бази даних і програми, створені дляпотреб інформатизації та особистої інформації;
встановлення стандартів, норм і правил використання засобів інформатизації;
забезпечення доступу громадян та їх об'єднань до інформації органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до інших джерел інформації;
визначення пріоритетних напрямів інформатизації з метою подальшої її підтримки шляхом державного фінансування та пільгового оподаткування;
інформатизацію науки, освіти, культури, охорони довкілля та здоров'я людини, державного управління, національної безпеки та оборони держави, пріоритетних галузей економіки;
підтримку вітчизняного виробництва програмних і технічних засобі и інформатизації;
підтримку фундаментальних наукових досліджень для розроблення швидкісних математичних і технічних засобів обробки інформації;
забезпечення підготовки спеціалістів з питань інформатизації та інформаційних технологій;
організацію сертифікації програмних і технічних засобів інформатизації;
-державне регулювання цін і тарифів на використання телекомунікаційних та комп'ютерних мереж для потреб інформатизації у бюджетній сфері;
забезпечення інформаційної безпеки держави.
168
Стаття 7. Взаємозв'язок Національної програми інформатизації та системи планування економічного і соціального розвитку України
Взаємозв'язок основних завдань Національної програми інформатизації та системи планування економічного і соціального розвитку України здійснюється шляхом внесення їх до відповідного розділу загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку України.
Розділ II. ФОРМУВАННЯ І ВИКОНАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ
Стаття 8. Концепція Національної програми інформатизації
Концепція Національної програми інформатизації є невід'ємною частиною Національної програми інформатизації та включає характеристику сучасного стану інформатизації, її стратегічні цілі та основні принципи, очікувані наслідки реалізації цієї Програми.
Стаття 9. Порядок представлення та затвердження Національної програми інформатизації
Кабінет Міністрів України щорічно разом з проектом Закону України про Державний бюджет України на наступний рік подає на розгляд Верховної Ради України:
доповідь про стан інформатизації в Україні;
завдання Національної програми інформатизації на наступні три роки;
програму завдань (робіт) з інформатизації па наступний бюджетний рік із визначенням джерел фінансування.
Завдання Національної програми інформатизації на наступні три роки та обсяги їх бюджетного фінансування на наступний рік щорічно затверджуються Верховною Радою України.
Стаття 10. Замовники Національної програми інформатизації
Замовниками Національної програми інформатизації є Генеральний державний замовник Національної програми інформатизації та державні замовники окремих завдань (проектів) інформатизації цієї Програми.
Центральним державним замовником Національної програми інформатизації є центральний орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України.
Державними замовниками окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації можуть бути органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, до сфери діяльності яких належать ці завдання. Державних замовників з окремих завдань (проектів) інформатизації затверджує Кабінет Міністрів України за поданням Генерального державного замовника.
169
Державні замовники на конкурсній основі визначають виконавців окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації, забезпечують їх фінансування, керівництво та контроль виконання робіт за цими завданнями (проектами).
Стаття 11. Керівник Національної програми інформатизації
Для управління і контролю за процесом формування та виконання Національної програми інформатизації, її коригування Кабінет Міністрів України за поданням Генерального державного замовника призначає її керівника.
До основних повноважень керівника Національної програми інформатизації належать:
організація конкурсів проектів інформатизації та їх виконавців;
внесення Генеральному державному замовнику пропозицій щодо:
формування завдань Національної програми інформатизації на наступні три роки;
формування програми завдань (робіт) з інформатизації на наступний бюджетний рік;
подання пропозицій щодо внесення змін до Національної програми інформатизації;
керівництво роботою науково-технічної ради з Національної програми інформатизації;
організація приймання виконаних завдань (робіт) з інформатизації;
організація експертизи окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації та Програми в цілому;
-інші повноваження з формування та виконання Національноїпрограми інформатизації.
Керівник Національної програми інформатизації підпорядкований Генеральному державному замовнику і перебуває в його штаті.
Стаття 12. Науково-технічна рада Національної програми інформатизації
Науково-технічна рада Національної програми інформатизації є колегіальним дорадчим органом при Генеральному державному замовнику. Склад науково-технічної ради Національної програми інформатизації та Положення про неї затверджуються Генеральним державним замовником.
Науково-технічна рада Національної програми інформатизації за дорученням Генерального державного замовника та керівника Національної програми інформатизації розглядає питання щодо формування та виконання Національної програми інформатизації, програм і завдань (робіт) з інформатизації.
170
Стаття 13. Конкурс проектів Національної програми інформатизації
Відбір проектів Національної програми інформатизації здійснюється, як правило, на конкурсних засадах. Загальне положення про конкурс проектів затверджується Генеральним державним замовником.
Конкурси проектів Національної програми інформатизації організовує і генеральний державний замовник.
У разі, коли за виконання окремого завдання (проект) Національної програми інформатизації відповідає державний замовник, конкурс проектів з цього завдання проводить Генеральний державний замовник спільно з державним замовником.
Конкурс є відкритим для підприємств, установ та організацій усіх форм власності, за винятком проектів, пов'язаних з національною безпекою та обороною держави.
Умови конкурсу оголошуються в друкованих засобах масової інформації державним замовником.
Стаття 14. Експертиза окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації
Експертиза окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації проводиться згідно з законодавством України. Умови проведення експертизи встановлюються Генеральним державним замовником та оголошуються в друкованих засобах масової інформації.
Стаття 15. Виконавці окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації
Виконавцями окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації можуть бути підприємства, установи, організації усіх форм власності. Органи місцевого самоврядування можуть брати участь у виконанні окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації або, за наявності фінансово-економічні обґрунтувань, Здійснювати власні проекти інформатизації. Відбір виконавців окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації проводиться на конкурсних засадах. При визначенні переможця конкурсу перевага надається резидентам, якщо за рівних умов різниця в термінах виконання завдань (робіт) та вартості завдань (робіт) не перевищує 20 відсотків від величини, що запропонована нерезидентом.
Виконання окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації здійснюється за договорами (контрактами), укладеними відповідно до законодавства між Генеральним державним замовником або державним замовником і виконавцями окремих завдань (проектів).
Для суб'єктів підприємницької діяльності — монополістів у сфері їх діяльності укладення договорів (контрактів) на виконання завдань (робіт) щодо реалізації проектів Національної програми інформатизації є
171
обов'язковим. Рішення щодо виконання таких завдань (робіт) приймаються Генеральним державним замовником за погодженням з Антимо-нопольним комітетом України. Умови виконання зазначених у цій статті договорів (контрактів), а також відповідальність сторін визначаються відповідними нормативно-правовими актами.
Порядок формування та виконання окремих завдань та проектів Національної програми інформатизації визначається Положенням про формування та виконання Національної програми інформатизації, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Стаття 16. Умови відбору нерезидентів виконавцями окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації
На підставі результатів конкурсу окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації Кабінет Міністрів України за поданням Генерального державного замовника може прийняти рішення про замовлення виконання окремого завдання чи проекту нерезиденту при додержанні ним таких умов:
залучення до виконання завдань (робіт) вітчизняних підприємств з обсягом фінансування не менш як 20 відсотків від загальної вартості контракт створення в Україні резидентів для виконання окремого завдання (проекту) Національної програми інформатизації із загальним обсягом статутного капіталу не менш як 5 відсотків від загальної вартості контракту.
Стаття 17. Галузеві програми та проекти інформатизації
Міністерство чи інший центральний орган виконавчої влади може виконувати галузеву програму та проекти інформатизації лише як складову частину Національної програми інформатизації. Галузева програма інформатизації погоджується з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації.
За поданням Генерального державного замовника Національної програми інформатизації Кабінет Міністрів України може зупинити виконання галузевої програми (проекту) інформатизації у разі, якщо вона повністю або частково повторює інші програми; не відповідає державним стандартам, нормам та правилам; за результатами експертизи має завищену вартість.
Відбір виконавців проектів для галузевих програм інформатизації проводиться відповідно до вимог статті 15 цього Закону.
Стаття 18. Регіональні програми та проекти інформатизації
Регіональні програми та проекти інформатизації розробляються місцевими органами виконавчої влади як складова частина Національної програми інформатизації і погоджуються з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації.
172
При формуванні регіональних програм інформатизації враховуються регіональні особливості загальнодержавних проектів інформатизації органів державної влади, а також регіональні аспекти галузевих програм інформатизації.
Організація виконання регіональних програм і проектів інформатизації здійснюється структурними підрозділами, які визначаються місцевими органами виконавчої влади.
Відбір виконавців для регіональних програм і проектів проводиться відповідно до вимог статті 15 цього Закону.
За поданням Генерального державного замовника Кабінет Міністрів України може зупинити виконання регіональної програми і проекту інформатизації у випадках, передбачених статтею 17 цього Закону.
Стаття 19. Програми та проекти інформатизації органів місцевого самоврядування
Програми та проекти інформатизації органів місцевого самоврядування формуються цими органами і повинні відповідати Національній програмі інформатизації, прийматися і виконуватися за погодженням із Генеральним державним замовником.
Відбір виконавців для програм та проектів інформатизації органів місцевого самоврядування проводиться відповідно до вимог статті 15 цього Закону. За поданням Генерального державного замовника Кабінет Міністрів України може зупинити виконання програми і проекту інформатизації органів місцевого самоврядування у випадках, передбачених статтею 17 цього Закону.
Стаття 20. Порядок закупівлі програмних та технічних засобів при виконанні Національної програми інформатизації
Закупівля програмних і технічних засобів при виконанні Національної програми інформатизації, яка фінансується з Державного бюджету України чи відповідних місцевих бюджетів, на суму понад сто тисяч гривень здійснюється на конкурсній основі.
Загальний порядок проведення конкурсу із закупівлі програмних і технічних засобів при виконанні окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації затверджується Кабінетом Міністрів України.
При визначенні переможця конкурсу перевага надається резидентам, якщо за рівних умов відмінність в ціні не перевищує 20 відсотків від величини, що запропонована переможцем — нерезидентом.
Стаття 21. Порядок використання програмних засобів для виконання Національної програми інформатизації
Програмні засоби для виконання Національної програми інформатизації використовуються в локалізованому вигляді. Порядок локалізації визначається Кабінетом Міністрів України.
173
Стаття 22. Права та обов'язки Генерального державного замовника щодо формування та виконання Національної програми інформатизації
Генеральний державний замовник має право:
здійснювати нагляд і контроль за формуванням та виконанням Національної програма інформатизації;
припиняти договори (контракти) на виконання окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації на підставі даних, що свідчать про неможливість виконання робіт виконавцем у повному обсязі;
виконувати функції державного замовника відповідно до законодавства.
Генеральний державний замовник зобов'язаний:
-здійснювати координацію державних, галузевих, регіональнихпрограм та проектів інформатизації, програм та проектів інформатизаціїорганів місцевого самоврядування;
здійснювати моніторинг у сфері інформатизації;
забезпечувати методологічну, нормативно-правову, інформаційну та організаційну підтримку процесів формування і виконання Національної програми інформатизації;
доповідати щорічно Кабінету Міністрів України про стан інформатизації в країні;
-подавати щорічно Кабінету Міністрів України завдання Національної програми інформатизації на наступні три роки і проект програми завдань (робіт) на наступний бюджетний рік;
-вносити до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо внесеннязмін до Національної програми інформатизації.
Стаття 23. Права та обов'язки суб'єктів Національної програми інформатизації щодо її формування та виконання
Права та обов'язки користувачів автоматизованих та інших інформаційних систем і засобів інформатизації, організацій, що здійснюють експертизу окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації, та інших суб'єктів Національної програми інформатизації визначаються окремим Положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.
Розділ III. ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА ЕКОНОМІЧНЕ СТИМУЛЮВАННЯ ВИКОНАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ
Стаття 24. Фінансове забезпечення виконання Національної програми інформатизації
Фінансування формування та виконання Національної програми інформатизації здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету
174
України та інших джерел, не заборонених законодавством України. Внесення до Державного бюджету України видатків, необхідних для реалізації Національної програми інформатизації, є обов'язковим.
Обсяги фінансування Національної програми інформатизації з Державного бюджету України визначаються Законом України про Державний бюджет України на наступний бюджетний рік і встановлюються окремим рядком.
Галузеві і регіональні програми та проекти інформатизації фінансуються в межах коштів, виділених у Державному бюджеті України та відповідних місцевих бюджетах, коштів, отриманих відповідними виконавцями окремих завдань та проектів інформатизації за надання інформаційних послуг, та інших джерел, не заборонених законодавством України. Фінансування Програм та проектів інформатизації органів місцевого самоврядування здійснюється з місцевих бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством України.
Пріоритетність фінансування окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації щорічно визначається Кабінетом Міністрів України в межах коштів, затверджених Державним бюджетом України.
У разі недостатності фінансування у поточному році строки виконання окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації переглядаються у порядку, визначеному Положенням про формування та виконання Національної програми інформатизації.
Стаття 25. Економічне стимулювання виконання окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації
Окремі завдання (проекти) Національної програми інформатизації можуть на конкурсній основі передаватися резидентам у повному обсязі. Власник окремого завдання (проекту) Національної програми інформатизації згідно з договором, укладеним із Генеральним державним замовником, здійснює фінансування, подальшу експлуатацію з наданням послуг установам, що фінансуються з Державного бюджету України чи відповідних місцевих бюджетів, за фіксованими тарифами, передбаченими договором.
Передача окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації у сфері національної безпеки та оборони держави проводиться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Розділ IV. ДЕРХАВНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ФОРМУВАННЯМ ТА ВИКОНАННЯМ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ
Стаття 26. Контроль за формуванням та виконанням Національної програми інформатизації
Контроль за формуванням та виконанням Національної програми інформатизації здійснює Кабінет Міністрів України. Координацію та
175
контроль за виконанням Національної програми інформатизації щодо забезпечення національної безпеки та оборони держави здійснює Рада національної безпеки і оборони України.
Контроль за виконанням окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації, фінансування яких здійснюється державним замовником за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством України, з боку Генерального державного замовника полягає у забезпеченні узгодженості цих проектів з Національною програмою інформатизації.
Розділ V. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦВО ПРИ ВИКОНАННІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ ШФОРМАТИЗАЩЇ
Стаття 27. Міжнародне співробітництво при виконанні Національно)' програми інформатизації
Міжнародне співробітництво у сфері інформатизації спрямовується на підвищення економічної ефективності та науково-технічного рівня виконання Національної програми інформатизації. З цією метою до виконання окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації можуть залучатися іноземні юридичні та фізичні особи, іноземні інвестиції.
Держава розвиває і підтримує всі форми міжнародного співробітництва у сфері інформатизації, які не суперечать законодавству та державним інтересам України.
Стаття 28. Міжнародні договори
Якщо міжнародними договорами, згода па обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в цьому Законі, то застосовуються правила міжнародних договорів.
Розділ VI. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
Кабінету Міністрів України в трьохмісячний термін:
-відповідно до компетенції забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;
привести у відповідність з цим Законом свої нормативно-правові акти;
забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади України їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.
Президент УкраїниЛ. КУЧМА
м. Київ, 4 лютого 1998 року М74/98-ВР
176
Додаток 2
ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО ІНФОРМАЦІЮ
Відомості Верховної Ради (ВВР) 1992, N 48, ст.650)
Вводиться в дію Постановою ВР N 2658-12 від 02.10.92, ВВР 1992, N 48, ст. 651).
Із змінами, внесеними згідно із Законом N 1642-111 (1642-14) від 06.04.2000)
Цей Закон закріплює право громадян України на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності.
Ґрунтуючись на Декларації про державний суверенітет України (55-12) та Акті проголошення її незалежності, Закон стверджує інформаційний суверенітет України і визначає правові форми міжнародного співробітництва в галузі інформації.
Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення інформації
Під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.
Стаття 2. Мета і завдання Закону
Закон встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації.
Стаття 3. Сфера дії Закону
Для цього Закону поширюється на інформаційні відносини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства і держави при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації.
Стаття 4. Законодавство про інформацію
Законодавство України про інформацію складають Конституція України (888-09), цей Закон, законодавчі акти про окремі галузі, види, форми і засоби інформації, міжнародні договори та угоди ратифіковані Україною, та принципи і норми міжнародного права.
177
Стаття 5. Основні принципи інформаційних відносин
Основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації та свобода її обміну; об'єктивність, вірогідність інформації; повнота і точність інформації; законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.
Стаття 6. Державна інформаційна політика
Державна інформаційна політика — це сукупність основних напрямів і способів діяльності держави по одержанню, використанню, поширенню та Зберіганню інформації.
Головними напрямами і способами державної інформаційної політики є:
забезпечення доступу громадян до інформації;
створення національних систем і мереж інформації;
зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності;
-забезпечення ефективного використання інформації;-сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів;
створення загальної системи охорони інформації;
сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету України.
Державну інформаційну політику розробляють і здійснюють органи державної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної компетенції.
Стаття 7. Суб'єкти інформаційних відносин
Суб'єктами інформаційних відносин є:
громадяни України;
юридичні особи;
держава.
Суб'єктами інформаційних відносин відповідно до цього Закону можуть бути також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.
Стаття 8. Об'єкти інформаційних відносин
Об'єктами інформаційних відносин є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, охорони здоров'я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах. (Стаття 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1642-111 (1642-14) від 06.04.2000.
178
Стаття 9. Право на інформацію
Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.
Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.
Стаття 10. Гарантії права на інформацію
Право на інформацію забезпечується:
-обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого ірегіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та
прийняті рішення;
-створенням у державних органах спеціальних інформаційнихслужб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступдо інформації;
вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів;
обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх збереження, що визначаються законодавством; створенням механізму здійснення права на інформацію;
здійсненням державного контролю за додержанням законодавства про інформацію;
встановленням відповідальності за порушення законодавства про
інформацію.
Стаття 11. Мова інформації
Мова інформації визначається Законом "Про мови в Україні" (8312-11), іншими законодавчими актами України в цій галузі, міжнародними договорами та угодами, ратифікованими Україною.
Розділ II. ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ
Стаття 12. Визначення інформаційної діяльності
Інформаційна діяльність — це сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.
З метою задоволення цих потреб органи державної влади та органи місцевого і регіонального самоврядування створюють інформаційні служби, системи, мережі, бази і банки даних.
179
Порядок їх створення, структура, права та обов'язки визначаються Кабінетом Міністрів України або іншими органами державної влади, а також органами місцевого і регіонального самоврядування.
Стаття 13. Основні напрями інформаційної діяльності
Основними напрямами інформаційної діяльності є: політичний, економічний, соціальний, духовний, екологічний, науково-технічний, міжнародний тощо.
Держава зобов'язана постійно дбати про своєчасне створення, належне функціонування і розвиток інформаційних систем, мереж, банків і баз даних у всіх напрямах інформаційної діяльності.
Держава гарантує свободу інформаційної діяльності в цих напрямах всім громадянам та юридичним особам в межах їх прав і свобод, функцій і повноважень.
Стаття 14. Основні види інформаційної діяльності
Основними видами інформаційної діяльності є одержання, використання, поширення та зберігання інформації.
Одержання інформації — це набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою.
Використання інформації — це задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.
Поширення інформації — це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації.
Зберігання інформації — це забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв.
Одержання, використання, поширення та зберігання документованої або публічно оголошуваної інформації здійснюється у порядку, передбаченому цим Законом та іншими законодавчими актами в галузі інформації.
Стаття 15. Професійна освіта в галузі інформаційної діяльності
В Україні створюються умови для здобуття професійної освіти в галузі інформаційної діяльності через систему її навчальних закладів.
Порядок створення навчальних закладів інформаційного напряму (журналістики, статистики, бібліотечної та архівної справи, науково-інформаційної діяльності, інформатики та обчислювальної техніки тощо) та принципи їх діяльності визначаються Законом України «Про освіту» (1060-12) та іншими законодавчими актами.
180
Стаття 16. Організація наукових досліджень в галузі інформаційної діяльності
Для забезпечення успішного функціонування і розвитку національних систем інформації в Україні здійснюються пошукові фундаментальні та прикладні наукові дослідження в галузі інформаційної діяльності.
З цією метою створюються наукові установи, науково-виробничі підрозділи, об'єднання, асоціації, центри нових інформаційних технологій та інші формування, в тому числі за участю зарубіжних партнерів.
Фінансування пошукових і фундаментальних наукових досліджень, наукових програм, проектів державного значення у науково-дослідних установах і навчальних закладах здійснюється за рахунок бюджетних асигнувань, власних коштів та коштів замовників.
Фінансування прикладних досліджень, розробок здійснюється, як правило, на договірній або контрактовій основі, а їх результати можуть бути об'єктом товарних відносин.
Розділ III. ГАЛУЗІ, ВИДИ, ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ ТА РЕЖИМ ДОСТУПУ ДО НЕЇ
Стаття 17. Галузі інформації
Галузі інформації — це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про відносно самостійні сфери життя і діяльності суспільства та держави.
Основними галузями інформації є: політична, економічна, духовна, науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна.
Стаття 18. Види інформації
Основними видами інформації є:
статистична інформація; масова інформація;
інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування;
правова інформація; інформація про особу;
інформація довідково-енциклопедичного характеру; соціологічна інформація.
Стаття 19. Статистична інформація
Статистична інформація - це офіційна документована державна інформація, що дає кількісну характеристику подій та явищ, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя України.
Державна статистична інформація підлягає систематичному відкритому публікуванню. Забезпечується відкритий доступ громадян, наукових закладів та інших зацікавлених організацій до неопублікованих статистичних даних, які не підпадають під дію обмежень, встановлених Цим Законом.
181
Система статистичної інформації, її джерела і режим визначаються Законом України «Про державну статистику» (2614-12) та іншими правовими актами в цій галузі.
Стаття 20. Масова інформація та ЇХ засоби
Масова інформація — це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація.
Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) — газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем.
Аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.
Порядок створення (заснування) та організації діяльності окремих засобів масової інформації визначаються законодавчими актами про ці засоби.
Стаття 21. Інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування
Інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування — це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого і регіонального самоврядування.
Основними джерелами цієї інформації є: законодавчі акти України, інші акти, що приймаються Верховною Радою та її органами, акти Президента України, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти державних органів, акти органів місцевого і регіонального самоврядування.
Інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування доводиться до відома зацікавлених осіб шляхом:
опублікування її в офіційних друкованих виданнях або поширення інформаційними службами відповідних державних органів і організацій;
опублікування її в друкованих засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо- та аудіовізуальні засоби масової інформації;
безпосереднього доведення її до зацікавлених осіб (усно, письмово чи іншими способами); надання можливості ознайомлення з архівними матеріалами; оголошення її під час публічних виступів посадових осіб.
Джерела і порядок одержання, використання, поширення та зберігання офіційної інформації державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування визначаються законодавчими актами про ці органи.
Законодавча та інші нормативні акти, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян, не доведені до публічного відома, не мають юридичної сили.
Стаття 22. Правова інформація
Правова інформація — це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.
Джерелами правової інформації є Конституція України (888-09), інші законодавчі і підзаконні нормативні правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань.
З метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних актів всім громадянам держава забезпечує видання цих актів масовими тиражами у найкоротші строки після набрання ними чинності.
Стаття 23. Інформація про особу
Інформація про особу — це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу.
Основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Джерелами документованої інформації про особу є видані на н ім'я документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані державними органами влади та органами місцевого і регіонального самоврядування в межах своїх повноважень.
Забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом.
Кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї.
Інформація про особу охороняється Законом.
Стаття 24. Інформація довідково-енциклопедичного характеру
Інформація довідково-енциклопедичного характеру — це систематизовані, документовані або публічно оголошені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище.
Основними джерелами цієї інформації є: енциклопедії, словники, довідники, рекламні повідомлення та оголошення, путівники, картографічні матеріали тощо, а також довідки, що даються уповноваженими на те державними органами та органами місцевого і регіонального самоврядування, об'єднаннями громадян, організаціями, їх працівниками та автоматизованими інформаційними системами.
Система цієї інформації, доступ до неї регулюється бібліотечним, архівним та іншим галузевим законодавством.
182
183
Стаття 25. Соціологічна інформація
Соціологічна інформація — це документовані або публічно оголошені відомості про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів.
Основними джерелами соціологічної інформації є документовані або публічно оголошені відомості, в яких відображено результати соціологічних опитувань, спостережень та інших соціологічних досліджень.
Соціологічні дослідження здійснюються державними органами, об'єднаннями громадян, зареєстрованими у встановленому порядку.
Стаття 26. Джерела інформації
Джерелами інформації є передбачені або встановлені Законом носії інформації: документи та інші носії інформації, які являють собою матеріальні об'єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи.
Стаття 27. Документ в інформаційних відносинах
Документ — це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео- фотоплівці або на іншому носієві.
Первинний документ - це документ, що містить в собі вихідну інформацію.
Вторинний документ — це документ, що являє собою результат ана-літико-синтетичної та іншої переробки одного або кількох документів.
Стаття 28. Режим доступу до інформації
Режим доступу до інформації — це передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення і зберігання інформації.
За режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.
Держава здійснює контроль за режимом доступу до інформації.
Завдання контролю за режимом доступу до інформації полягає у забезпеченні додержання вимог законодавства про інформацію всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, недопущенні необгрунтованого віднесення відомостей до категорії інформації з обмеженим доступом.
Державний контроль за додержанням встановленого режиму здійснюється спеціальними органами, які визначають Верховна Рада України і Кабінет Міністрів України.
У порядку контролю Верховна Рада України може вимагати від урядових установ, міністерств, відомств звіти, які містять відомості про їх діяльність по забезпеченню інформацією заінтересованих осіб (кількість випадків відмови у наданні доступу до інформації із зазначенням мотивів таких відмов; кількість та обгрунтування застосування режиму
184
обмеженого доступу до окремих видів інформації; кількість скарг на неправомірні дії посадових осіб, які відмовили у доступі до інформації, та вжиті щодо них заходи тощо).
Стаття 29. Доступ до відкритої інформації
Доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом: систематичної публікації її в офіційних друкованих виданнях (бюлетенях, збірниках); поширення її засобами масової комунікації; безпосереднього її надання заінтересованим громадянам, державним органам та юридичним особам.
Порядок і умови надання громадянам, державним органам, юридичним особам і представникам громадськості відомостей за запитами встановлюються цим Законом або договорами (угодами), якщо надання інформації здійснюється на договірній основі.
Обмеження права на одержання відкритої інформації забороняється законом.
Переважним правом на одержання інформації користуються громадяни, яким ця інформація необхідна для виконання своїх професійних обов'язків.
Стаття ЗО. Інформація з обмеженим доступом
Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденціальну і таємну.
Конфіденціальна інформація — це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.
Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, які є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденціа-льної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.
Виняток становить інформація комерційного та банківського характеру, а також інформація, правовий режим якої встановлено Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України (з питань статистики, екології, банківських операцій, податків тощо), та інформація, приховування якої являє загрозу життю і здоров'ю людей.
До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.
Віднесення інформації до категорії таємних відомостей, які становлять державну таємницю, і доступ до неї громадян здійснюється відповідно до закону про цю інформацію.
185
Порядок обігу таємної інформації та її захисту визначається відповідними державними органами за умови додержання вимог, встановлених цим Законом.
Порядок і терміни обнародування таємної інформації визначаються відповідним законом.
Стаття 31. Доступ громадян до інформації про них
Громадяни мають право:
знати у період збирання інформації, які відомості про них і з якою метою збираються; як, ким і з якою метою вони використовуються;
доступу до інформації про них, заперечувати її правильність, повноту, доречність тощо.
Державні органи та організації, органи місцевого і регіонального самоврядування, інформаційні системи яких вміщують інформацію про громадян, зобов'язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом, а також вживати заходів щодо запобігання несанкціонованому доступу до неї. У разі порушень цих вимог Закон гарантує захист громадян від завданої їм шкоди використанням такої інформації.
Забороняється доступ сторонніх осіб до відомостей про іншу особу, зібраних відповідно до чинного законодавства державними органами, організаціями і посадовими особами.
Зберігання інформації про громадян не повинно тривати довше, ніж це необх дно для законно встановленої мети.
Всі організації, які збирають інформацію про громадян, повинні до початку роботи з нею здійснити у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку державну реєстрацію відповідних баз даних.
Необхідна кількість даних про громадян, яку можна одержати законним шляхом, має бути максимально обмеженою і може використовуватися лише для законно встановленої мети.
Відмова в доступі до такої інформації, або приховування її, або незаконн збирання, використання, зберігання чи поширення можуть бути оскаржені до суду.
Стаття 32. Інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо надання письмово)' або усної інформації
Під інформаційним запитом (надалі — запитом) щодо доступу до офіційних документів у цьому Законі розуміється звернення з вимогою про надання можливості ознайомлення з офіційними документами. Запит може бути індивідуальним або колективним. Він подається у письмовій формі.
Громадянин має право звернутися до державних органів і вимагати надання будь-якого офіційного документа, незалежно від того, стосується цей документ його особисто чи ні, крім випадків обмеження, передбачених цим Законом.
186
Під запитом щодо надання письмової або усної інформації у цьому Законі розуміється звернення з вимогою надати письмову або усну інформацію про діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадових осіб з окремих питань.
Громадяни України, державні органи, організації і об'єднання громадян (надалі — запитувачі) подають запит відповідному органу законодавчої, виконавчої та судової влади, його посадовим особам.
У запиті повинно бути зазначено прізвище, ім'я та по батькові запитувача, документ, письмова або усна інформація, що його цікавить, та адреса, за якою він бажає одержати відповідь.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадові особи зобов'язані надавати інформацію, що стосується їх діяльності, письмово, усно, по телефону чи використовуючи публічні виступи своїх посадових осіб.
Стаття 33. Термін розгляду запиту щодо доступу до офіційних документів
Термін довдення запиту на предмет можливості його задоволення не повинен перевищувати десяти календарних днів.
Протягом вказаного терміну державна установа письмово доводить до відома запитувача, що його запит буде задоволений або що запитуваний документ не підлягає наданню для ознайомлення.
Задоволення запиту здійснюється протягом місяця, якщо інше не передбачено законом.
Аналогічний термін розгляду встановлюється і щодо запиту про надання письмової інформації.
Стаття 34. Відмова та відстрочка задоволення запиту щодо доступу до офіційних документів
Відмова в задоволенні запиту доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
У відмові має бути зазначено:
посадову особу державної установи, яка відмовляє у задоволенні запиту;
дату відмови;
мотивовану підставу відмови.
Відстрочка задоволення запиту допускається в разі, якщо запитуваний документ не може бути наданий для ознайомлення у місячний термін. Повідомлення про відстрочку доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. У повідомленні про відстрочку має бути зазначено: 1) посадову особу державної установи, яка відмовляє у задоволенні запиту у визначений місячний термін;
187
дату надсилання або видачі повідомлення про відстрочку;
причини, з яких запитуваний документ не може бути видано у встановлений цим Законом термін;
термін, у який буде задоволене запит.
Відмова та відстрочка задоволення запиту щодо надання письмової інформації здійснюються в аналогічному порядку.
Стаття 35. Оскарження відмови і відстрочки задоволення запиту щодо доступу до офіційних документів
Відмову або відстрочку задоволення запиту може бути оскаржено.
У разі відмови в наданні документа для ознайомлення або відстрочки задоволення запиту запитувач має право оскаржити відмову або відстрочку до органу вищого рівня.
Якщо на скаргу, подану до органу вищого рівня, дається негативна відповідь, запитувач має право оскаржити цю відмову до суду.
У разі, коли запитувач звернувся до суду, обов'язок доводити законність відмови чи відстрочки задоволення запиту покладається на відповідача — державну установу.
Суд має право для забезпечення повноти та об'єктивності розгляду справи запитати офіційні документи, у можливості ознайомлення з якими було відмовлено, і, вивчивши їх, прийняти рішення про обгрунтованість (або необґрунтованість) дій посадових осіб державної установи.
Якщо відмову або відстрочку визнано необгрунтованою, суд зобов'язує державну установу надати запитувачу змогу ознайомитися з офіційним документом і постановляє окрему ухвалу щодо посадових осіб, які відмовили заявнику.
Необгрунтована відмова у наданні змоги для ознайомлення з офіційними документами або порушення визначеного терміну її надання без поважних причин тягнуть за собою дисциплінарну або іншу відповідальність посадових осіб державних установ у порядку, встановленому законами України.
Офіційні документи, надані на запити органами законодавчої, виконавчої та судової влади України, можуть публікуватися.
Запитувачі мають право робити виписки з наданих їм для ознайомлення офіційних документів, фотографувати їх, записувати текст на магнітну плівку тощо. Власник документів має право за відповідну плату виготовляти за бажанням запитувача копії запитуваних документів.
Не підлягає оплаті робота по пошуку офіційних документів.
Оскарження відмови і відстрочки задоволення запиту щодо надання письмової інформації здійснюється в аналогічному порядку.
188
Стаття 36. Порядок відшкодування витрат, пов'язаних із задоволенням запитів щодо доступу до офіційних документів і надання письмової інформації
Запитувачі повинні повністю або частково відшкодувати витрати, пов'язані з виконанням запитів щодо доступу до офіційних документів та наданням письмової інформації.
Порядок оплати копій запитуваних документів встановлюється державними установами.
Кабінет Міністрів України або інші державні установи визначають порядок і розмір оплати робіт по збиранню, пошуку, підготовці, створенню і наданню запитуваної письмової інформації, який не повинен перевищувати реальних витрат, пов'язаних з виконанням запитів.
Стаття 37. Документи та інформація, що не підлягають наданню для ознайомлення за запитами
Не підлягають обов'язковому наданню для ознайомлення за інформаційними запитами офіційні документи, які містять у собі:
-інформацію, визнану у встановленому порядку державною таємницею;-конфіденціальну інформацію;
інформацію про оперативну і слідчу роботу органів прокуратури, МВС, СБУ, роботу органів дізнання та суду у тих випадках, коли її розголошення може зашкодити оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню, порушити право людини на справедливий та об'єктивний судовий розгляд її справи, створити загрозу життю або здоров'ю будь-якої особи;
інформацію, що стосується особистого життя громадян;
документи, що становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію (доповідні записки, переписка між підрозділами та інше), якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності;
установи, процесом прийняття рішень і передують їх прийняттю;
інформацію, що не підлягає розголошенню згідно з іншими законодавчими або нормативними актами. Установа, до якої звернено запит, може не надавати для ознайомлення документ, якщо він містить інформацію, яка не підлягає розголошенню на підставі нормативного акта іншої державної установи, а та державна установа, яка розглядає запит, не має права вирішувати питання щодо її розсекречення;
-інформацію фінансових установ, підготовлену для контрольно-фінансових відомств.
Стаття 38. Право власності на інформацію
Право власності на інформацію — це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження інформацією.
Інформація є об'єктом права власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави. Інформація може бути об'єктом права власності
189
як у повному обсязі, так і об'єктом лише володіння, користування чи розпорядження.
Власник інформації щодо об'єктів своєї власності має право здійснювати будь-які законні дії.
Підставами виникнення права власності на інформацію є:
створення інформації своїми силами і за свій рахунок;
договір на створення інформації;
договір, що містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи.
Інформація, створена кількома громадянами або юридичними особами, є колективною власністю її творців. Порядок і правилі користування такою власністю визначаються договором, укладеним між співвласниками.
Інформація, створена організаціями (юридичними особами) або придбана ними іншим законним способом, є власністю цих організацій.
Інформація, створена на кошти державного бюджету, є державною власністю. Інформацію, створену на правах індивідуальної власності, може бути віднесено до державної власності у випадках передачі її на зберігання у відповідні банки даних, фонди або архіви на договірній основі.
Власник інформації має право призначати особу, яка здійснює володіння, використання і розпорядження інформацією, і визначати правила обробки інформації та доступ до неї, а також встановлювати інші умови щодо інформації.
Стаття 39. Інформація як товар
Інформаційна продукція та інформаційні послуги громадян та юридичних осіб, які займаються інформаційною діяльністю, можуть бути об'єктами товарних відносин, що регулюються чинним цивільним та ін.-шим законодавством.
Ціни і ціноутворення на інформаційну продукцію та інформаційні послуги встановлюються договорами, за винятком випадків, передбачених Законом.
Стаття 40. Інформаційна продукція
Інформаційна продукція — це матеріалізований результат інформаційної діяльності, призначений для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій.
Стаття 41. Інформаційна послуга
Інформаційна послуга — це здійснення у визначеній законом формі інформаційної діяльності по доведенню інформаційної продукції до споживачів з метою задоволення їх інформаційних потреб.
190
Розділ IV. УЧАСНИКИ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН, ЇХ ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ
Стаття 42. Учасники інформаційних відносин
Учасниками інформаційних відносин є громадяни, юридичні особи або держава, які набувають передбачених законом прав і обов'язків у процесі інформаційної діяльності.
Основними учасниками цих відносин є: автори, споживачі, поширювачі, зберігачі (охоронці) інформації.
Стаття 43. Права учасників інформаційних відносин
Учасники інформаційних відносин мають право одержувати (виробляти, добувати), використовувати, поширювати та зберігати інформацію в будь-якій формі з використанням будь-яких засобів, крім випадків, передбачених законом.
Кожний учасник інформаційних відносин для забезпечення його прав, свобод і законних інтересів має право на одержання інформації про:
діяльність органів державної влади;
діяльність народних депутатів;
діяльність органів місцевого і регіонального самоврядування та місцевої адміністрації;
те, що стосується його особисто.
Стаття 44. Обов'язки учасників інформаційних відносин
Учасники інформаційних відносин зобов'язані:
-поважати інформаційні права інших суб'єктів;
-використовувати інформацію згідно з законом або договором(угодою);
забезпечувати додержання принципів інформаційних відносин, передбачених статтею 5 цього Закону;
забезпечувати доступ до інформації усім споживачам на умовах, передбачених законом або угодою;
зберігати її в належному стані протягом встановленого терміну і надавати іншим громадянам, юридичним особам або державним органам у передбаченому законом порядку;
компенсувати шкоду, заподіяну при порушенні законодавства про інформацію.
Розділ V. ОХОРОНА ІНФОРМАЦІЇ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ІНФОРМАЦІЮ
Стаття 45. Охорона права на інформацію
Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує
191
всім учасникам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.
Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
Суб'єкт права на інформацію може вимагати усунення будь-яких порушень його права.
Забороняється вилучення друкованих видань, експонатів, інформаційних банків, документів із архівних, бібліотечних, музейних фондів та знищення їх з ідеологічних чи політичних міркувань.
Стаття 46. Неприпустимість зловживання правом на інформацію
Інформація не може бути використана для закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини.
Не підлягають розголошенню відомості, що становлять державну або іншу передбачену законодавством таємницю.
Не підлягають розголошенню відомості, що стосуються лікарської таємниці, грошових вкладів, прибутків від підприємницької діяльності, усиновлення (удочеріння), листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, крім випадків, передбачених законом.
Стаття 47. Відповідальність за порушення законодавства про інформацію
Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.
Відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, як:
необгрунтована відмова від надання відповідної інформації;
надання інформації, що не відповідає дійсності;
несвоєчасне надання інформації;
навмисне приховування інформації;
примушення до поширення або перешкоджання поширенню чи безпідставна відмова від поширення певної інформації;
поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи;
використання і поширення інформації стосовно особистого життя громадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інформації внаслідок виконання своїх службових обов'язків;
розголошення державної або іншої таємниці, що охороняється законом, особою, яка повинна охороняти цю таємницю;
порушення порядку зберігання інформації;
навмисне знищення інформації;
192
- необгрунтоване віднесення окремих видів інформації до категорії відомостей з обмеженим доступом.
Стаття 48. Порядок оскарження протиправних діянь
В разі вчинення державними органами, органами місцевого і регіонального самоврядування та іх посадовими особами, а також політичними партіями, іншими об'єднаннями громадян,засобами масової інформації, державними організаціями, які є юридичними особами, та окремими громадянами протиправних діянь, передбачених цим Законом, ці ції підлягають оскарженню до органів вищого рівня або до суду.
Скарги на протиправні дії посадових осіб подаються в органи вищого рівня, яким підпорядковані ці посадові особи.
У разі незадоволення скарги, поданої до органу вищого рівня, заінтересований громадянин або юридична особа мають право оскаржити протигравні дії посадових осіб до суду.
Стаття 49. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди
У випадках, коли правопорушення завдають громадянам, підприємствам, установам, організаціям та державним органам матеріальної або моральної шкоди, особи, винні в цьому, відшкодовують її на підставі рішення суду. Розмір відшкодування визначається судом.
Розділ VI. МІЖНАРОДНА ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ. СПІВРОБІТНИЦТВО З ІНШИМИ ДЕРЖАВАМИ, ЗАРУБІЖНИМИ І МІЖНАРОДНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ В ГАЛУЗІ ІНФОРМАЦІЇ
Стаття 50. Міжнародна інформаційна діяльність
Міжнародна інформаційна діяльність полягає в забезпеченні громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій офіційною документованою або публічно оголошуваною інформацією про зовнішньополітичну діяльність України, про події та явища в інших країнах, а також у цілеспрямованому поширенні за межами України державними органами і об'єднаннями громадян, засобами масової інформації та громадянами всебічної інформації про Україну.
Громадяни України мають право на вільний і безперешкодний доступ до інформації через зарубіжні джерела, включаючи пряме телевізійне мовлення, радіомовлення і пресу.
Правове становище і професійна діяльність акредитованих з Україні іноземних кореспондентів та інших представників іноземних засобів масової інформації, а також інформаційна діяльність дипломатичних, консульських та інших офіційних представників' зарубіжних держав в Україні регулюються законодавством України, відповідними міжнародними договорами, укладеними Україною.
193
Створення і діяльність спільних організацій в галузі інформації за участю вітчизняних та іноземних юридичних осіб і громадян регулюються законодавством України.
Якщо міжнародним договором встановлені інші правила, ніж ті, які містяться в законодавстві України, що регулює відносини в галузі інформації, то застосовуються норми міжнародного договору, укладеного Україною.
Стаття 51. Міжнародні договори
Міжнародне співробітництво в галузі інформації з питань, що становлять взаємний інтерес, здійснюється на основі міжнародних договорів, укладених Україною та юридичними особами, які займаються інформаційною діяльністю.
Державні органи та інші юридичні особи, які займаються інформаційною діяльністю, можуть безпосередньо здійснювати зовнішньоекономічну діяльність у власних інтересах, а також в інтересах індивідуальних і колективних споживачів, яких вони обслуговують і яким гарантують одержання зарубіжної інформації.
Стаття 52. Експорт та імпорт інформаційної продукції (послуг)
Експорт та імпорт інформаційної продукції (послуг) здійснюється згідно з законодавством України при зовнішньоекономічну діяльність.
Стаття 53. Інформаційний суверенітет
Основою інформаційного суверенітету України є національні інформаційні ресурси.
До інформаційних ресурсів України входить вся належна їй інформація, незалежно від змісту, форм, часу і місця створення.
Україна самостійно формує інформаційні ресурси на своїй території і вільно розпоряджається ними, за винятком випадків, передбачених законами і міжнародними договорами.
Стаття 54. Гарантії інформаційного суверенітету України
Інформаційний суверенітет України забезпечується:
-виключним правом власності України на інформаційні ресурси,що формуються за рахунок коштів державного бюджету;
-створенням національних систем інформації;
встановленням режиму доступу інших держав до інформаційних ресурсів України;
-використанням інформаційних ресурсів на основі рівноправногоспівробітництва з іншими державами.
Голова Верховної Ради УкраїниЛ. КРАВЧУК
м. Київ, 2 жовтня 1992 року № 2657- II,
194
Додаток З
ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО БІБЛІОТЕКИ ТА БІБЛІОТЕЧНУ СПРАВУ
(Відомості Верховної Ради (ВВР) 1995, № 1, ст. 45) (Вводиться в дію Постановою ВР N 33/95-ВР від 27.01. (5 ВВР 1995, № 1, ст. 46)
(В редакції Закону № 1561-111 (1561-14) від 16.03.2000)
Цей Закон визначає статус бібліотек, правові та організаційні засади діяльності бібліотек і бібліотечної справи в Україні. Цей Закон гарантує право на вільний доступ до інформації, знань, залучення до цінностей національної та світової культури, науки та освіти, що зберігаються в бібліотеках.
Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
бібліотека — інформаційний, культурний, освітній заклад, ще) має упорядкований фонд документів і надає їх у тимчасово користування фізичним та юридичним особам;
бібліотечні ресурси — упорядковані фонди документі я на різних носіях інформації, довідково-пошуковий апарат, матеріально-технічні засоби опрацювання, зберігання і передача інформації;
бібліотечна система України — розгалужена мережа бібліотек різних видів, пов'язаних взаємодією і взаємовикористанням бібліотечних ресурсів;
бібліотечна справа галузь інформаційної, культурної, освітньої діяльності суспільства, що включає створення і розвиток мережі бібліотек, формування та обробку бібліотечних фондів, організацію бібліотечного, інформаційного та довідково-бібліографічного обслуговування користувачів бібліотек, підготовку бібліотечних кадрів, наукове та методичне забезпечення розвитку бібліотек;
бібліотечний фонд — упорядковане зібрання документів, що зберігається в бібліотеці;
документ — матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації, зафіксованої на папері, магнітній, кіно-, фотоплівці, оптичному диску або іншому носієві;
депонування — форма збирання і розповсюдження рукописних Робіт, переважно наукових;
інформаційні ресурси — сукупність документів у інформаційних системах (бібліотеках, архівах, базах даних тощо);
195
користувач бібліотеки — фізична чи юридична особа, яка звертається до послуг бібліотеки;
міжбібліотечний абонемент форма бібліотечного обслуговування, заснована на взаємному використанні бібліотечних фондів і довідково-пошукового апарату бібліотек;
централізована бібліотечна система — об'єднання бібліотек у єдине структурно-цілісне утворення, куди входить центральна бібліотека.
Стаття 2. Законодавство України про бібліотеки і бібліотечну справу
Законодавство України про бібліотеки і бібліотечну справу базується на Конституції України (254к/9б-ВР) і складається з Основ законодавства України про культуру (2117-12), цього Закону, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та інших нормативно-правових актів.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про бібліотеки і бібліотечну справу, то застосовуються правила міжнародного договору.
Стаття 3. Сфера дії Закону
Дія цього Закону поширюється на мережу діючих бібліотек усіх форм власності та підпорядкування і організацію бібліотечної справи.
Розділ II. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА В ГАЛУЗІ БІБЛІОТЕЧНОЇ СПРАВИ
Стаття 4. Державна політика в галузі бібліотечної справи
Основою державної політики в галузі бібліотечної справи є реалізація прав громадян на бібліотечне обслуговування, забезпечення загальної доступності до інформації та культурних цінностей, що збираються, зберігаються та надаються в тимчасове користування бібліотеками.
Держава:
підтримує бібліотечну справу та її розвиток шляхом гарантованого фінансування бібліотек, пільгової податкової, кредитної та цінової політики;
фінансує створення інформаційних мереж і телекомунікаційних систем для інформаційного обміну, входження у світові глобальні комп'ютерні мережі, об'єднання та забезпечення доступності розподілених бібліотечних ресурсів;
стимулює взаємовикористання бібліотечних ресурсів через систему міжбібліотечного абонемента, зведених каталогів, депозитаріїв, обмінних бібліотечних фондів, інтеграцію бібліотек України у світовий інформаційний простір;
196

координує діяльність бібліотек усіх форм власності, регулює: діяльність бібліотек, що є в державній і комунальній власності, на основі кооперації;
забезпечує розвиток бібліотечного обслуговування соціальне не-захищених верств населення;
розробляє програми розвитку бібліотечної справи та забезпечує їх цільове фінансування;
створює умови для міжнародного співробітництва бібліотек.
Розділ III. БІБЛІОТЕЧНА СИСТЕМА УКРАЇНИ
Стаття 5. Основи організації та функціонування бібліотечної системи України
Бібліотечна система України функціонує на основі скооперованого комплектування фондів та обробки документів, довідково-пошукового апарату, взаємовикористання бібл отечних ресурсів, а також організації науково-дослідної, науково-бібліографічної та науково-методичної роботи.
Стаття б. Види бібліотек
За значенням бібліотеки поділяються на:
всеукраїнські загальнодержавного значення (національні, державні);
республіканські (Автономної Республіки Крим);
обласні;
міські;
районні;
селищні;
сільські.
За змістом бібліотечних фондів бібліотеки є:
універсальні;
галузеві;
міжгалузеві.
За призначенням бібліотеки поділяються на:
публічні (загальнодоступні);
спеціальні (академій наук, науково-дослідних інститутів, навчальних закладів, підприємств, установ, організацій);
-спеціалізовані (для дітей, юнацтва, осіб з фізичними вадами).Публічні, спеціальні та спеціалізовані бібліотеки можуть об'єднуватися у централізовані бібліотечні системи.
Стаття 7. Національна бібліотека України
Національна бібліотека України провідний державний культурний, освітній, науково-інформаційний заклад, що виконує функцію методичного та координаційного центру з питань бібліотекознавства, бібліографознавства, документознавства, бере участь у розробленні державної політики в галузі бібліотечної справи та реалізує її.
197
Національна бібліотека України володіє потужним фондом вітчизняних і найважливіших науково значущих зарубіжних документів і задовольняє найрізноманітніші потреби суспільства, сприяє розвиті-у науки, освіти, культури, здійснює міжнародне співробітництво у формуванні та використанні світових бібліотечних ресурсів.
Бібліотечний фонд національної бібліотеки України є національним культурним надбанням Українського народу, невід'ємною складовою частиною культурної спадщини та перебуває під охороною
Загальнодержавне спрямування діяльності національної бібліотеки України забезпечується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері культури.
Національна бібліотека України має право на одержання обов'язкового безоплатного примірника документів згідно із законом.
Статус національної надається державній бібліотеці згідно із законодавством.
Стаття 8. Державна бібліотека
Державна бібліотека — бібліотека загальнодержавного значення, що здійснює бібліотечне, бібліографічне, інформаційне обслуговування користувачів і виконує функцію всеукраїнського науково-дослідного, методичного та організаційного центру бібліотек відповідної галузі або категорій користувачів.
Державна бібліотека може бути універсальною, спеціальною, спеціалізованою.
Державна бібліотека має право на одержання обов'язкового безоплатного примірника документів згідно із законом.
Стаття 9. Центральні бібліотеки
Центральні бібліотеки — головні бібліотеки регіонів, які зобов'язані формувати, зберігати та наладнати в користування найбільш повне зібрання документів у межах своєї території, організовувати взаємо використання бібліотечних ресурсів і надавати методичну допомогу бібліотекам різних видів відповідних територій.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування повинні забезпечувати пріоритетне додаткове бюджетне фінансування центральних бібліотек відповідно до обсягів їх діяльності.
Центральні бібліотеки беруть участь у розробленні та реалізації державних і регіональних програм у межах своєї компетенції та програм розвитку бібліотечної справи, створенні інформаційних мереж на основі єдиних стандартів обробки документів і обміну даних.
Стаття 10. Організація взаємодії бібліотек
Для більшого задоволення потреб користувачів бібліотек в інформації, раціонального використання бібліотечних ресурсів органи держа-
вної влади та органи місцевого самоврядування стимулюють взаємодію бібліотек і створюють умови для розвитку міжбібліотечного абонемента, зведених каталогів автоматизованих баз даних, депозитаріїв.
Забезпечення взаємодії бібліотек різних видів покладається на центральні бібліотеки відповідних територій, якими є:
-на загальнодержавному рівні — національні та державні бібліотеки;
в Автономній Республіці Крим — Республіканська універсальна наукова бібліотека імені І. Франка;
на обласному рівні — обласні універсальні наукові бібліотеки;
На міському рівні — міські публічні бібліотеки або центральні бібліотеки міської централізованої бібліотечної системи;
на районному рівні — районні бібліотеки або центральні бібліотеки районної централізованої бібліотечної системи.
Стаття 11. Взаємодія бібліотек України з підприємствами, установами та організаціями
Бібліотеки України є складовою частиною інформаційної системи держави.
З метою забезпечення раціонального використання бібліотечних ресурсів як складової частини інформаційних ресурсів держави бібліотеки взаємодіють з підприємствами, установами та організаціями, які мають бази даних та діяльність яких пов'язана із створенням, збиранням, обробкою, накопиченням та збереженням інформації.
Взаємодія бібліотек з підприємствами, установами та організаціями може здійснюватися в рамках державних і регіональних програм у межах своєї компетенції та програм розвитку бібліотечної справи, а також на основі укладених угод.
Розділ IV. ПОРЯДОК СТВОРЕННЯ, РЕОРГАНІЗАЦІЇ ТА ЛІКВІДАЦІЇ БІБЛІОТЕК
Стаття 12. Створення бібліотек
Бібліотеки створюються з урахуванням соціально-економічних, національних, культурно-освітніх і виробничих потреб суспільства згідно з соціальними нормативами, встановленими відповідними органами державної влади.
Бібліотеки можуть створюватися на основі усіх форм власності, передбачених законами України. Засновниками бібліотек можуть бути органи державної влади, органи місцевого самоврядування, самоврядні організації, фізичні та юридичні особи, у тому числі іноземні, в порядку, передбаченому законом.
Бібліотека може не мати статусу юридичної особи та перебувати у складі підприємства, установи або організації.
198
199
Бібліотека, що входить до складу централізованої бібліотечної системи, може мати статус юридичної особи.
Бібліотека діє на основі статуту (положення), що затверджується її засновником (засновниками). У статуті (положенні) бібліотеки визначаються її статус, форма власності, джерела фінансування, вид і профіль діяльності.
Стаття 13. Реєстрація бібліотек
Реєстрація бібліотек незалежно від форм власності проводиться за місцем їх знаходження органами місцевого самоврядування у порядку, встановленому законодавством.
Бібліотека набуває статусу юридичної особи з дня її реєстрації.
Свідоцтво про реєстрацію бібліотеки є підставою для відкриття рахунків в установах банків.
Бібліотеки, що не є юридичними особами, реєстрації не підлягають.
У разі зміни форми власності або назви бібліотеки її перереєстрація здійснюється у порядку, встановленому законодавством.
Відмова в реєстрації бібліотеки може бути оскаржена до суду в порядку, встановленому законом.
Стаття 14. Реорганізація та приватизація бібліотек
Реорганізація бібліотек здійснюється відповідно до законодавства України.
Бібліотеки, що є юридичними особами, не підлягають приватизації.
У разі приватизації будівель, споруд, приміщень, в яких розміщені бібліотеки, що є у державній або комунальній власності, та відмови нового власника надавати в користування займані бібліотеками будівлі, споруди, приміщення органи, що приймають рішення про приватизацію цих будівель, споруд, приміщень, забезпечують бібліотеки будівлями, спорудами, приміщеннями, збудованими за спеціальними проектами, або іншими упорядкованими приміщеннями, що відповідають умовам обслуговування користувачів бібліотек і зберігання бібліотечних фондів.
У разі приватизації майна юридичної особи, в складі якої перебуває бібліотека, одночасно з зазначеним майном можуть бути приватизовані бібліотечні фонди та майно, необхідне для її діяльності, за наявності зобов'язання нового власника продовжити подальше функціонування бібліотеки протягом десяти років. У разі відсутності такого зобов'язання зазначене майно не підлягає приватизації, а рішення щодо подальшого його використання приймається відповідно до законодавства.
Стаття 15. Ліквідація бібліотек
Бібліотеки ліквідуються за рішенням: власника; засновника — за згодою власника; в інших випадках, передбачених законодавством.
У разі ліквідації державних та комунальних підприємств, установ,
200
організацій, у складі яких перебувають бібліотеки, бібліотечні фонди та майно, необхідне для діяльності бібліотеки, передаються до бібліотек, що є у державній та комунальній власності, згідно з рішенням відповідних органів виконавчої влади та органі я місцевого самоврядування.
Доцільність реорганізації та ліквідації бібліотек, що є у державній та комунальній власності, визначається відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері культури.
Розділ V. БІБЛІОТЕЧНІ ФОНДИ
Стаття 16. Бібліотечні фонди
Бібліотечні фонди формуються відповідно до значення, складу користувачів бібліотеки та виду бібліотеки як упорядковане зібрання документів.
Державний бібліотечний, фонд України складається з фондів бібліотек, що є у державній і комунальній власності, фондів бібліотек самоврядних організацій, взаємопов'язаних скооперованим комплектуванням, єдиним довідково-пошуковим апаратом сисдепозитарного зберігання, перерозподілу та взаємо використання фондів і відображає науковий, культурний, інформаційний потенціал суспільства.
Особливо цінні, рідкісні документи та колекції включаються до державного реєстру національного культурного надбанню України згідно з положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.
Архівні документи, зібрані в бібліотеці, входять до складу Національного архівного фонду України згідно з Законом України «Про Національний архівний фонд і архівні установи» (3814-12).
Для документів, що внесені або підлягають внесенню до Державного реєстру національного культурного надбання України, та документів, що с унікальними пам'ятками Національного архівного фонду України і зберігаються в бібліотеках, встановлюється особливий режим охорони, зберігання та використання.
У разі, якщо бібліотека не забезпечує необхідні умови для зберігання та використання документів, внесених до Державного реєстру національного культурного надбання України, вони можуть бути передані іншим бібліотекам згідно з рішенням відповідних органів виконавчої влади за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері культури.
Стаття 17. Комплектування бібліотечних фондів
Комплектування бібліотечних фондів здійснюється шляхом отримання обов'язкового примірника документів у порядку, встановленому законом, документів, що випускаються за цільовими програмами книго-
201
видання, придбання документів за готівковий і безготівковий рахунки, документообігу, отримання в дарунок, депонування та іншого безкоштовного одержання документів.
Маловживані, але цінні в науковому та художньому відношенні документи передаються в бібліотеки-депозитарії. Порядок передачі зазначених документів у бібліотеки-депозитарії визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері культури.
Стаття 18. Облік, зберігання та використання документів
Облік, зберігання та використання документів, що знаходяться в бібліотечних фондах, здійснюються відповідно де правил, затверджених спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері культури, та встановлених стандартів, технічних умов, інших нормативних документів.
Власник (засновник) бібліотеки зобов'язаний забезпечувати належні матеріально-технічні умови для зберігання та використання бібліотечних фондів.
Вилучення з бібліотечних фондів документів, у тому числі тих, що втратили актуальність, наукову та виробничу цінність або які мають дефект, дублетних здійснюється у порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері культури. Вилучення документів з бібліотечних фондів за ідеологічними чи політичними ознаками забороняється.
Документи, що не входять до Державного реєстру національного культурного надбання України, можуть бути передані безкоштовно із фондів одних бібліотек іншим або реалізовані.
Розділ VI. ОБОВ'ЯЗКИ ТА ПРАВА БІБЛІОТЕК
Стаття 19. Обов 'язки бібліотек
Бібліотеки своєю діяльністю забезпечують реалізацію прав громадян на бібліотечне обслуговування, встановлених цим Законом.
Бібліотеки обслуговують користувачів бібліотеки згідно правилами користування бібліотекою, розробленими на основі типових правил, затверджених спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері культури.
Використання бібліотеками відомостей про користувачів бібліотеки та їх інтереси з будь-якою метою, крім наукової, без їх зроди не попускається.
Бібліотеки, незалежно від форм власності, що мають у своїх фондах особливо цінні та рідкісні видання, колекції, віднесені до національного культурного надбання, забезпечують їх належне зберігання і несуть відповідальність за їх облік, включення до автоматизованих баз даних, а також державну реєстрацію.
202
Бібліотеки, незалежно від форм власності, не мають права вилучати та реалізовувати документи, віднесені до цінних і рідкісних видань, унікальних документальних пам'яток, крім випадків, передбачених законодавством.
Бібліотеки зобов'язані звітувати про свою діяльність перед своїми засновниками та громадськістю.
Бібліотеки, незалежно від форм власності та підпорядкування, зобов'язані виконувати відповідні норми та правила, встановлені в галузі бібліотечної справи.
Стаття 20. Права бібліотек
Бібліотеки в порядку, передбаченому їх статутами (положеннями), мають право самостійно:
визначати зміст, напрями та форми своєї діяльності; здійснювати господарську діяльність, відкривати з порядку, визначеному законодавством, рахунки в установах банків, у тому числі валютні, встановлювати перелік платних послуг; визначати джерела комплектування своїх фондів;
встановлювати пільги для окремих категорій користувачів бібліотеки;
визначати при наданні користувачам бібліотеки документів розмір коштів, що передаються бібліотеці як забезпечення виконання зобов'язань щодо повернення одержаних у бібліотеці документів у випадках, передбачених правилами користування бібліотеками; визначати види та розміри компенсації шкоди, задіяної користувачами бібліотек, у тому числі пені за порушення термінів користування документами; визначати умови використання бібліотечних фондів на основі договорів з юридичними та фізичними особами; вилучати та реалізовувати документи із своїх фондів відповідно до нормативно-правових актів;
здійснювати у встановленому порядку співробітництво з бібліотеками та іншими установами і організаціями іноземних держав, вести міжнародний документообіг, бути членом міжнародних організацій, брати участь у реалізації державних і регістральних програм у межах своєї компетенції та програм розвитку бібліотечної справи; здійснювати іншу діяльність, спрямовану на виконання статутних завдань, яка не суперечить законам.
Бібліотека має право на захист створених нею баз даних, інших об'єктів інтелектуальної власності бібліотеки згідно із законодавством.
Розділ VII. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ГРОМАДЯН,
ПІДПРИЄМСТВ, УСТАНОВ І ОРГАНІЗАЦІЙ НА БІБЛІОТЕЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ
Стаття 21. Права громадян, підприємств, установ і організацій на бібліотечне обслуговування
Громадяни України незалежно від статі, віку, національності, осві-
203
ти, соціального походження, політичних та релігійних переконань, місця проживання мають право на бібліотечне обслуговування, яке може бути у формі:
абонемента (у тому числі міжбібліотечного);
системи читальних залів;
дистанційного обслуговування засобами телекомунікації;
бібліотечних пунктів;
пересувних бібліотек.
Громадяни України, підприємства, установи та організації мають право вільного вибору бібліотек відповідно до своїх потреб.
Права громадян України, підприємств, установ і організацій на бібліотечне обслуговування забезпечуються створенням мережі бібліотек та різноманітністю їх видів, безкоштовністю основних бібліотечних послуг. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами на бібліотечне обслуговування, що і громадяни України.
Стаття 22. Права користувачів бібліотеки
Доступ до документів та надання бібліотечних послуг користувачам бібліотек здійснюються з додержанням вимог щодо забезпечення охорони державної таємниці, забезпечення зберігання фондів бібліотек, а також відповідно до статутів (положень) бібліотек, правил користування бібліотеками.
Користувачі бібліотек мають право:
безоплатно користуватися інформацією про склад бібліотечних фондів через довідково-пошуковий апарат (крім комерційних баз даних);
безоплатно отримувати консультаційну допомогу в пошуку та виборі джерел інформації;
безоплатно отримувати у тимчасове користування документи із фондів бібліотеки, крім документів, придбаних за кошти, одержані від господарської діяльності бібліотеки;
одержувати документи або їх копії по міжбібліотечному абонементу;
одержувати інформацію з інших бібліотек, користуючись каналами зв'язку;
користуватися іншими видами послуг, у тому числі на платній основі;
брати участь у роботі бібліотечних рад.
Користувачі бібліотек з вадами зору мають право на одержання документів на спеціальних носіях інформації через мережу спеціалізованих та інших загальнодоступних бібліотек.
Користувачі бібліотек дитячого та юнацького віку мають праве па бібліотечне обслуговування у загальнодоступних тг. спеціалізованих бібліотеках.
204
Стаття 23. Обов'язки користувачів бібліотек
Користувачі бібліотек зобов'язані:
дотримуватися правил користування бібліотеками;
замінювати втрачені (пошкоджені) документи, одержані з фондів бібліотек, рівноцінними або відшкодовувати їх ринкову вартість у розмірах, встановлених правилами користування бібліотекою.
Розділ VIII. УПРАВЛІННЯ БІБЛІОТЕЧНОЮ СПРАВОЮ
Стаття 24. Державне управління бібліотечною справою
Загальне методичне керівництво бібліотеками та координацію їх роботи здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері культури.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері культури:
формує єдину державну політику щодо бібліотечної справи в Україні;
розробляє та реалізує державні програми в межах своєї компетенції та програми розвитку бібліотечної справи;
сприяє централізованому комплектуванню і використанню бібліотечних фондів;
здійснює координацію робіт щодо об'єднання бібліотек в єдину бібліотечне-інформаційну систему;
організує підготовку та перепідготовку бібліотечних кадрів, підвищення їх кваліфікації;
здійснює контроль за діяльністю бібліотек, що є у державній і комунальній власності,, збереженням ними бібліотечного фонду України;
сприяє науковим дослідженням, методичному забезпеченню бібліотечної справи;
організує розробку державних бібліотечних стандартів, інструкцій, положень, інших нормативних документів;
може заохочувати працівників бібліотечних закладів згідно з законом.
Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні бібліотеки, здійснюють керівництво підвідомчими їм бібліотеками.
Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні бібліотеки, реалізують державну політику в галузі бібліотечної справи, визначають систему управління мережею підпорядкованих їм бібліотек, забезпечують координацію їх діяльності з бібліотечною системою спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері культури.
Стаття 25. Участь громадськості у бібліотечній справі
Громадяни та їх об'єднання мають право брати участь у фінансу-
205
ванні програм розвитку бібліотечної справи, підтримці творчих починань у діяльності бібліотек, вирішенні соціальних і побутових проблем бібліотечних працівників.
Це право реалізується шляхом створення читацьких та наглядових рад бібліотек, благодійних організацій, розвитку спонсорства, меценатства, інших форм благодійництва.
Розділ IX. ФІНАНСУВАННЯ, МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА МАЙНОВІ ПРАВА БІБЛІОТЕК
Стаття 26. Фінансування бібліотек
Основними джерелами фінансування бібліотек державної і комунальної форм власності є кошти відповідно державного та місцевих бюджетів; бібліотек, заснованих на інших формах власності, — кошти засновників.
За рахунок коштів державного та місцевих бюджетів здійснюються фінансування розробки і реалізації програм розвитку бібліотечної справи, будівництво та реконструкція бібліотечних будівель, споруд, приміщень, розвитку дистанційного обслуговування засобами телекому-нікацій, інших форм обслуговування жителів віддалених районів, осіб з фізичними вадами.
Суми витрат на поповнення бібліотечних фондів у Державному бюджеті України та місцевих бюджетах виділяються окремим рядком.
Додаткове фінансування бібліотек може здійснюватися за рахунок коштів фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземних, за рахунок коштів, одержаних бібліотеками від господарської діяльності, надання бібліотеками платних послуг, пожертвувань та інших джерел, не заборонених законодавством. Розмір коштів, що надходять з додаткових джерел фінансування, не підлягає обмеженню, ці кошти не можуть бути вилучені на кінець бюджетного року, не враховуються при визначенні обсягів бюджетного фінансування на наступний рік і повинні використовуватися виключно на здійснення статутної діяльності бібліотеки (придбання літератури, технічних засобів тощо).
Фінансування приватних бібліотек здійснюється за рахунок коштів власника та інших джерел, не заборонених законодавством.
Стаття 27. Матеріально-технічне забезпечення бібліотек
Забезпечення бібліотек будівлями, спорудами, приміщеннями, збудованими за спеціальними проектами, або іншими упорядкованими приміщеннями, що відповідають умовам обслуговування користувачів бібліотек, зберігання бібліотечних фондів, відповідними засобами механізації та автоматизації бібліотечних процесів, розмножувальною технікою, іншим обладнанням та транспортом здійснюється їх власником (засновником).
206
Забороняється переміщення бібліотек без надання рівноцінного упорядкованого приміщення для обслуговування користувачів бібліотеки, роботи працівників, зберігання бібліотечних фондів.
Стаття 28. Майнові права бібліотек
Держава гарантує захист майнових прав бібліотек усіх форм власності.
Земельні ділянки, на яких розташовані бібліотеки, що є у державній і комунальній власності, передаються їм у безстрокове користування відповідно до земельного законодавства.
Бібліотечний фонд, будівлі, споруди, приміщення, обладнання та інше майно, що є державною або комунальною власністю та передане засновником бібліотекам державної і комунальної форм власності, належить їм на праві оперативного управління.
Будівлі, споруди, приміщення, майно, бібліотечні фонди, закріплені за державними бібліотеками на праві оперативного управління, є державною власністю, незалежно від місця їх знаходження.
Стаття 29. Господарська діяльність бібліотек
Бібліотеки здійснюють господарську діяльність відповідно до законодавства та їх статутів (положень).
Бібліотеки мають право самостійно розпоряджатися відповідно до законодавства доходами від господарської діяльності, у тому числі від надання платних послуг, і майном, придбаним за рахунок цих доходів.
Бібліотеки, що безкоштовно надають основні бібліотечні послуги, в порядку, передбаченому законом, звільняються від оподаткування доходів, отриманих від надання платних послуг.
Розділ X. СОЦІАЛЬНІ ГАРАНТІЇ ПРАЦІВНИКІВ БІБЛІОТЕК
Стаття ЗО. Соціальні гарантії працівників бібліотек
На працівників бібліотек, незалежно від форм власності та статусу бібліотеки, поширюються гарантії, встановлені законодавством про працю, соціальне страхування, пенсійне забезпечення.
Працівникам бібліотек, які працюють у селах і селищах, а також пенсіонерам, які раніше працювали у бібліотеках у цих населених пунктах і проживають у них, держава відповідно до законодавства забезпечує безоплатне користування житлом з опаленням і освітленням у межах встановлених норм.
Працівникам бібліотек можуть встановлюватися надбавки та доплати в межах затвердженого фонду оплати праці працівників бібліотек.
Підприємства, установи та організації за рахунок власних коштів можуть в колективних договорах встановлювати працівникам бібліотек додаткові пільги.
Працівники бібліотек мають право на доплату за вислугу років у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
207
Розділ XI. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В ГАЛУЗІ БІБЛІОТЕЧНОЇ СПРАВИ
Стаття 31. Міжнародне співробітництво в галузі бібліотечної справи
Міжнародне співробітництво в галузі бібліотечної справи здійснюється на основі міжнародних договорів України, Основ законодавства України про культуру, цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Розділ XII. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ
ЗАКОНОДАВСТВА ПРО БІБЛІОТЕЧНУ СПРАВУ
Стаття 32. Відповідальність за порушення законодавства про бібліотечну справу
Особи, винні в порушенні законодавства про бібліотечну справу, несуть відповідальність згідно з законом.
Розділ XIII. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
До приведення законів України, інших нормативно-правових актів у відповідність із нормами цього Закону, вони діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом:
підготувати та подати до Верховної Ради України пропозиції про внесення змін до законів України, що випливають із цього Закону;
розробити та привести у відповідність із цим Законом свої нормативно-правові акти;
-забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншимицентральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів,що суперечать цьому Закону.
Пункт 5.1 статті 5 Закону України « Про податок на додану вартість «( 168/97-ВР ) (Відомості Верховної Ради України, 1997 p., N 21, ст. 156, N 51, ст. 305; 1998 p., N 10, ст. 37, N 18, ст. 95, N 33, ст. 224; 1999 р., N 35, ст. 302, N 38 ст. 340, N 39, ст. 35; із змінами, внесеними Законом України від 17 лютого 2000 року N 1460-111 (1460-14) доповнити підпунктом 5.1.23 такого змісту: надання бібліотеками, що є у державній і комунальній власності, платних послуг фізичним і юридичним особам».
Президент УкраїниЛ. КУЧМА
м. Київ, 27 січня 1995 року № 32/95-ВР
208
Додаток 4
ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО НАУКОВО-ТЕХНІЧНУ ІНФОРМАЦІЮ
Цей Закон визначає основи державної політики в галузі науково-технічної інформації, порядок її формування і реалізації в інтересах науково-технічного, економічного і соціального прогресу країни. Метою Закону є створення в Україні правової бази для одержання та використання науково-технічної інформації.
Законом регулюються правові і економічні відносини громадян, юридичних осіб, держави, що виникають при створенні, одержанні, використанні та поширенні науково-технічної інформації, а також визначаються правові форми міжнародного співробітництва в цій галузі.
Дія Закону поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадян, які мають право на одержання, використання та поширення науково-технічної інформації. Дія Закону не поширюється на інформацію, що містить державну та іншу охоронювану Законом таємницю.
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
науково-технічна інформація — це документовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності;
науково-інформаційна діяльність сукупність дій, спрямованих на задоволення потреб громадян, юридичних осіо і держави у науково-технічній інформації, що полягає в її збиранні, аналітично-синтетичній обробці, фіксації, зберіганні, пошуку і поширенні;
інформаційні ресурси науково-технічної інформації — це систематизоване зібрання науково-технічної літератури і документації (книги, брошури, періодичні видання, патентна документація, нормативно-технічна документація, промислові каталоги, конструкторська документація, звітна науково-технічна документація з науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, депоновані рукописи, переклади науково-технічної літератури і документації), зафіксовані на паперових чи інших носіях;
209
довідково-інформаційний фонд — це сукупність упорядкованих первинних документів і довідково-пошукового апарату, призначених для задоволення інформаційних потреб;
довідково-пошуковий апарат — це сукупність упорядкованих вторинних документів, створюваних для пошуку першоджерел;
-інформаційні ресурси спільного користування — це сукупністьінформаційних ресурсів державних органів науково-технічної інформації,наукових, науково-технічних бібліотек, а також комерційних центрів, фірм,організацій, які займаються науково-технічною діяльністю із власникамияких укладено договори про їх спільне використання;
аналітично-синтетична обробка науково-технічної інформації - це процес обробки інформації за методом аналізу і синтезу змісту документів з метою одержання необхідних відомостей, а також шляхом їх класифікації, оцінки, співставлення і узагальнення;
інформаційний ринок — система економічних, організаційних і правових відносин щодо продажу і купівлі інформаційних ресурсів, технологій, продукції та послуг.
Стаття 2. Об'єкт відносин у сфері науково-технічної інформації
Об'єктом відносин у сфері науково-технічної інформації є документована на будь-яких носіях або публічно оголошувана вітчизняна і зарубіжна науково-технічна інформація.
Науково-технічна інформація охоплює отримувані в процесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності результати, зафіксовані у формі, яка забезпечує їх відтворення, використання та поширення.
Науково-технічна інформація є суспільним надбанням, необхідною умовою продуктивної інтелектуальної діяльності, зокрема наукової і технічної творчості.
Науково-технічна інформація, що є продуктом інтелектуальної творчої праці, становить об'єкт права інтелектуальної власності, а відносини щодо її придбання, зберігання, переробки, використання і поширення регулюються чинним законодавством.
Стаття 3. Суб'єкти відносин у сфері науково-технічної інформації
Суб'єктами відносин, що регулюються цим Законом, є державні органи, органи місцевого і регіонального самоврядування, юридичні особи та громадяни України, міжнародні організації, іноземні юридичні особи і громадяни та особи без громадянства.
Фізичні та юридичні особи у сфері дії цього Закону виступають як творці і накопичувачі науково-технічної інформації, власники, виробники, зберігачі і споживачі інформаційної продукції та послуг, а також як посередники у сфері науково-інформаційної діяльності.
210
Стаття 4. Законодавство України у сфері науково-технічної інформації
Відповідно до Конституції, законодавство України у сфері науково-технічної інформації складається з Закону України "Про інформацію", цього Закону та інших актів законодавства.
РОЗДІЛ II. ПРАВОВИЙ РЕЖИМ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Стаття 5. Право на науково-технічну інформацію
1.Усі громадяни України, юридичні особи, державні органи, органи місцевого і регіонального самоврядування відповідно до КонституціїУкраїни і цього Закону мають право на відкриту науково-технічну інформацію, що передбачає можливість вільного її одержання, зберігання,використання і поширення під час здійснення наукової, науково-дослідної, виробничої, громадської та іншої діяльності, що не забороняється чинним законодавством.
2.Режим доступу до відкритої науково-технічної інформації таінформації з обмеженим доступом регулюється чинним законодавством.
Стаття 6. Право власності на науково-технічну інформацію
Науково-технічна інформація відповідно до чинного законодавства є об'єктом права власності.
Підставою виникнення права власності на науково-технічну інформацію є створення науково-технічної інформації своїми силами і за свій рахунок; виконання договору про створення науково-технічної інформації; виконання будь-якого договору, що містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи.
Право власності на науково-технічну інформацію, створену кількома громадянами або юридичними особами, визначається договором, укладеним між творцями цієї інформації.
Право власності на науково-технічну інформацію, створену на кошти державного бюджету, визначається державою як прийняттям загальних рішень, так і встановленням форм договорів між фінансуючим державним органом і виконавцем робіт по створенню науково-технічної інформації.
Науково-технічна інформація, що є об'єктом права приватної або інших форм власності, може переходити в державну власність в разі передачі її до відповідних державних банків даних, фондів з архівів на договірній основі. Може використовуватись форма передачі інформації на зберігання або використання без передачі прав власності в повному обсязі.
211
Стаття 7. Відносини між власниками науково-технічної інформації, її споживачами і посередниками
1.Споживач науково-технічної інформації несе відповідальність задотримання прав власника цієї інформації. Він не має права передачіодержаної науково-технічної інформації третій особі, якщо це не обумовлено договором між власником і споживачем науково-технічноїінформації.
Якщо споживач науково-технічної інформації одержав від її власника або через посередника інформацію, що не відповідає умовам договору між ними, він має право вимагати від власника або посередника безплатного усунення недоліків у погоджений термін.
У разі відмови власника або посередника добровільно задовольнити законні вимоги споживача спір розв'язується в суді або арбітражному суді.
2.Власник здійснює своє право щодо науково-технічної інформаціїсамостійно або через посередника. Відносини між власником і посередником регулюються договором.
РОЗДІЛ III. НАЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Стаття 8. Визначення та склад національної системи науково-технічної інформації
1.Основною метою національної системи науково-технічноїінформації є задоволення потреб громадян, юридичних осіб і державив науково-технічній інформації.
Національна система науково-технічної інформації - це організаційно-правова структура, за допомогою якої формується державна інформаційна політика, а також здійснюється координація робіт по створенню, користуванню, зберіганню та поширенню національних ресурсів науково-технічної інформації з урахуванням інтересів національної безпеки.
2.Національна система науково-технічної інформації складається з:
-спеціалізованих державних підприємств, установ, організацій,державних органів науково-технічної інформації, наукових і науково-технічних, бібліотек, об'єднаних загальносистемними зв'язками таобов'язками;
-підприємств будь-яких організаційно-правових форм, заснованих наприватній чи колективній власності, предметом діяльності яких є інформаційне забезпечення народного господарства і громадян України.
Діяльність складових частин національної системи науково-технічної інформації здійснюється на основі договірно-обумовленого поділу праці в її збиранні, накопичуванні, переробці, зберіганні, поширенні та використанні.
3.Структура національної системи науково-технічної інформації,завдання і функції її основних інформаційних ланок щодо виконання
212
загальносистемних зобов'язань, їх права і обов'язки визначаються положеннями, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює управління у сфері науково-технічної інформації.
4. Відносини між національною системою науково-технічної інформації України та системами науково-технічної інформації інших держав будуються на основі угод і договорів.
Стаття 9. Основні завдання національної системи науково-технічної інформації
Основними завданнями національної системи науково-технічної інформації є:
-формування на основі вітчизняних і зарубіжних джерел довідково-інформаційних фондів, включаючи бази і банки даних, та інформаційне забезпечення юридичних та фізичних осіб;
-одержання, обробка, зберігання, поширення і використанняінформації, одержаної в процесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльностіюридичних та фізичних осіб;
-організація надходження до України, обробка, зберігання поширення зарубіжної науково-технічної інформації на основі, вивченнясвітового інформаційного ринку;
-підготовка аналітичних матеріалів, необхідних для прийняттядержавними органами, органами місцевого і регіонального самоврядування рішень з питань науково-технічного, економічного соціальногорозвитку країни;
-аналітично-синтетична обробка першоджерел, реферуванняопублікованих і не опублікованих на території України джерел науково-технічної та економічної інформації, створення на цій основі і поширення інформаційної продукції та послуг;
розроблення і впровадження сучасних технологій в науково-інформаційну діяльність;
організація пропаганди і сприяння широкому використанню досягнень науки і техніки, передового виробничого досвіду;
створення загальнодоступної мережі бібліотек, інформаційних центрів громадського користування як бази для освіти, виробництва та наукових досліджень, системи реалізації прав громадян на культурний та фаховий розвиток.
Стаття 10. Інформаційні ресурси національної системи науково-технічної інформації
1. Інформаційні ресурси національної системи науково-технічної інформації становлять сукупність довідково-інформаційних фондів з необхідним довідково-пошуковим апаратом і відповідними технічними
213
засобами зберігання, обробки і передачі, що є у володінні, розпорядженні, користуванні державних органів і служб науково-технічної інформації, наукових і науково-технічних бібліотек, комерційних центрів, підприємств, установ і організацій.
Інформаційні ресурси науково-технічної інформації, що є власністю держави, визнаються державними ресурсами науково-технічної інформації, їх розподіл між різними державними органами, службами, установами та порядок обміну може регулюватися на рівні загальнодержавних та відомчих рішень через уповноважені на те структури.
У поповненні інформаційних ресурсів національної системи науково-технічної інформації беруть участь фізичні і юридичні особи України незалежно від форм власності. При цьому законодавством України можуть встановлюватись обов'язкові норми їх участі (крім тієї, що реалізується на договірних засадах). Використання органами і службами науково-технічної інформації, переданих їм підприємствами і організаціями матеріалів і технічної документації, провадиться на умовах, встановлюваних підприємствами і організаціями — власниками цих матеріалів, крім випадків, коли законодавством не передбачено інше. Органи і служби науково-технічної інформації, яким передається така інформація, гарантують захист прав інтелектуальної власності, додержання комерційної таємниці, захист законних інтересів юридичних та фізичних осіб-творців інформації про науково-технічні досягнення.
Використання в процесі створення ресурсів науково-технічної інформації творів літератури, мистецтва і науки допускається за умов додержання авторського права. Це положення поширюється також на програмне забезпечення обчислювальної техніки і автоматизованих інформаційних систем.
Стаття 11. Державна реєстрація, облік і використання результатів науково-технічної діяльності
1.Результати науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної та іншої науково-технічної діяльності, фінансуванняякої повністю або частково здійснюється за рахунок коштів державногобюджету, підлягають обов'язковій реєстрації та обліку.
Порядок реєстрації та обліку визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління в сфері науково-технічної інформації.
2.Результати науково-дослідних, дослідно-конструкторських, проектно-технологічних та інших робіт, що проводяться за рахунок власнихкоштів юридичних та фізичних осіб, є їх власністю і реєструються нимина добровільних засадах в державному органі науково-технічноїінформації з наступним поширенням звітних матеріалів самостійно абочерез відповіднії служби науково-технічної інформації на договірнійоснові.
214
3. Відомості про всі зареєстровані в Україні результати науково-технічної діяльності з зазначенням місцезнаходження звітної документації та умов їх передачі розповсюджуються за запитом зацікавлених осіб та організацій органами і службами науково-технічної інформації, відповідальними за реєстрацію цих результатів, крім випадків обмежень, пов'язаних із державною чи комерційною таємницями.
Стаття 12. Організація надходження та використання зарубіжної науково-технічної інформації
Придбання зарубіжної науково-технічної літератури і документації, баз і банків даних, необхідних для формування державних ресурсів науково-технічної інформації, здійснюється як за безвалютним обміном, так і за рахунок інвалютних коштів органів і служб науково-технічної інформації. Для створення ресурсів зарубіжної науково-технічної інформації державних органів і наукових організацій, що фінансуються з бюджету, валютні кошти щорічно передбачаються в державному бюджеті цільовим призначенням.
РОЗДІЛ IV. РИНОК НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Стаття 13. Науково-технічна інформація як об'єкт товарних відносин
Інформаційна продукція та послуги органів науково-технічної інформації, а також підприємств, організацій, установ, окремих громадян, які здійснюють науково-інформаційну діяльність, можуть бути об'єктами товарних відносин, що регулюються чинним законодавством.
Ціни на інформаційну продукцію та послуги встановлюються договорами, за винятком випадків, передбачених цим Законом.
Стаття 14. Формування ринку науково-технічної інформації
1.Органи науково-технічної інформації, підприємства, організації,громадяни, що здійснюють науково-інформаційну діяльність і вільнореалізують свою інформаційну продукцію та інформаційні послуги, єтоваровиробниками, які беруть участь створенні ринку на загальнихпідставах незалежно від форм власності.
2.Товаровиробник має право вчиняти будь-які дії стосовнореалізації своєї продукції, що не суперечать чинному законодавству.
3.Підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що здійснюють науково-інформаційну діяльність, вільні у виборіпостачальників інформації, форм відносин з ними, методів і видів інформування, а також номенклатури інформаційної продукції та послуг,крім випадків, коли власники цих підприємств, установ і організаційвстановлюють певні вимоги щодо номенклатури продукції, сфери інформаційного обслуговування тощо.
215
Стаття 15. Умови надання інформаційної продукції та послуг
Державні органи та служби науково-технічної інформації, які організують використання державних ресурсів науково-технічної інформації, здійснюють її пошук і передачу на безприбуткових засадах. У наукових і науково-технічних бібліотеках, які фінансуються з бюджету, науково-технічна інформація, що не потребує спеціального тематичного пошуку або копіювання, надається безплатно.
Огляди, аналітичні і фактографічні довідки, інші види інформаційної продукції, що готуються на основі аналізу, оцінки та узагальнення науково-технічної інформації (за винятком державних замовлень), реалізуються на комерційних засадах.
Без отримання прибутку здійснюється репродукування друкованих творів у галузі науки і техніки в наукових, навчальних і освітніх цілях відповідно до чинного законодавства.
Державні органи та служби науково-технічної інформації, інші інформаційні центри, фірми, підприємства, установи і організації, які формують ресурси науково-технічної інформації за рахунок власних коштів, надають інформаційну продукцію і послуги на комерційних засадах.
У ході здійснення купівлі-продажу інформаційної продукції повинні гарантуватись охорона прав інтелектуальної власності, державної та комерційної таємниці, законні права та інтереси власника і виробника інформаційної продукції і послуг.
На контрактній (договірній) основі можуть також здійснюватись інформаційне забезпечення, наукові дослідження і розробки для органів державної влади, крім випадків, коли діючими законами передбачено безплатне надання інформації цим органам.
Розрахунки з зарубіжними партнерами здійснюються на договірних умовах і в порядку, встановленому законодавством.
РОЗДІЛ V. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА В СФЕРІ
НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Стаття 7. Державна підтримка науково-інформаційної діяльності
1. Держава з метою створення та розвитку національної системи науково-технічнії інформації забезпечує:
-створення державних мереж первинного збирання, зберіганнявсіх видів науково-технічної інформації;
обробки та проведення заходів для поширення і підвищення якісного інформаційної продукції та послуг;
рівну фінансову, в тому числі валютну, підтримку надходження науково-техної інформації до державних органів і служб науково-технічної інформації, наукових і науково-технічних бібліотек, створення їх мереж і відповідного технічного забезпечення, підготовку кадрів у сфері інформатики і науково-інформаційної діяльності через систему
216
навчальних закладів вищої та середньої освіти, підвищення рівня інформаційної підготовки спеціалістів народного господарства;
вільну конкуренцію між органами науково-технічної інформації, іншими підприємствами та організаціями усіх форм власності, які здійснюють науково-інформаційну діяльність;
захист суб'єктів відносин в галузі науково-технічної інформації від прояву несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах науково-інформаційної діяльності.
2.Держава сприяє відкритості та загальнодоступності науково-технічної інформації.
Обмеження щодо доступу, поширення та використання інформації, яка є державною або іншою таємницею, що охороняється Законом, визначаються законами України.
Держава підтримує міжнародне співробітництво у сфері науково-техніяної інформації, створює для цього правові і економічні умови та сприяє здійсненню суб'єктами науково-інформаційної діяльності вільних і рівноправних відносин з міжнародними організаціями і установами, якщо це не суперечить чинному законодавству України.
Держава сприяє формуванню, зберіганню і ефективному використанню державних ресурсів науково-технічної інформації шляхом:
створення реєстраційно-облікового механізму, який забезпечує збирання, обробку і поширення відомостей про виконані за рахунок коштів державного бюджету наукові дослідження і розробки, дисертації та інші види науково-технічних робіт, про нові види продукції, бази і банки даних;
проведення пільгової податкової та фінансово-кредитної політики щодо послуг з надання науково-технічної інформації споживачеві та передачі інформації про науково-технічні досягнення державним органам і службам науково-технічної інформації;
виділення коштів і матеріально-технічних засобів для роботи над створенням і розвитком державних ресурсів науково-технічної інформації та їх використанням, а також для міжгалузевого обміну інформацією про науково-технічні досягнення;
-створення механізму зберігання інформаційних ресурсів, баз ібанків даних, сформованих в державних організаціях та органахуправління, їх відповідної передачі іншим установам в разі ліквідаціїабо реорганізації;
впровадження економічних механізмів створення і підтримки підприємств, заснованих на приватній чи колективній власності, які здійснюють інформаційну діяльність, та їх інтеграції в національну систему науково-технічної інформації.
Стаття 18. Державне управління в сфері науково-технічної інформації
Кабінет Міністрів України визначає орган державного управління,
217

який забезпечує організацію діяльності у сфері науково-технічної інформації, здійснює функціональне управління національною системою науково-технічної інформації, формує і реалізує політику в цій сфері.
Стаття 19. Відповідальність за порушення законодавства України про науково-технічну інформацію
Порушення законодавства України про науково-технічну інформацію тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством.
РОЗДІЛ VI. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В СФЕРІ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Стаття 20. Міжнародна інформаційна діяльність
Міжнародне співробітництво у сфері науково-технічної інформації та міжнародна інформаційна діяльність регулюються 'згідно з чинним законодавством.
Стаття 21. Міждержавний обмін науково-технічною інформацією
1.Міждержавний обмін науково-технічною інформацією здійснюється відповідно до угод, підписаних Україною.
Держава забезпечує відкритий і рівноправний доступ своїх громадян і громадян держав-партнерів за угодами до інформаційних ресурсів спільного користування.
Уряд України визначає національний інформаційний центр, який координує міждержавний обмін науково-технічною інформацією.
Стаття 22. Діяльність іноземних фізичних та юридичних осіб в Україні в сфері науково-технічної інформації
Іноземні юридичні та фізичні особи, а також особи без громадянства мають інвестувати розвиток сфери науково-технічної інформації України відповідно до чинного законодавства.
Стаття 23. Забезпечення суверенітету України в сфері науково-технічної інформації
Суверенітет України в сфері науково-технічної інформації забезпечується:
організацією та державною підтримкою власних інформаційних систем і наданням для них можливостей шукати, фіксувати, отримувати, оброблювати і поширювати в інтересах суспільства з науково-технічну інформацію, вироблену в Україні або в інших країнах світу;
встановленням власності держави на ресурси науково-технічної інформації, що формуються за рахунок коштів бюджету;
218
-створенням і розвитком національної системи науково-технічної
інформації;
організацією доступу інших держав до інформаційних ресурсів України на основі укладання угод та договорів про їх спільне використання, ліцензуванням і квотуванням науково-технічної інформації, яка може бути використана за межами України для виготовлення зброї, військової техніки, наукоємної продукції;
організацією належної системи охорони та зберігання інформації'.
Голова Верховної Ради України
м. Київ, 25 червня 1993 року № 3322-ХІІІ. ПЛЮЩ
219
ГОСУДАРСТЕННЫЙ СТАНДАРТ СОЮЗА ССР
Додаток 5
Государственный комитет СССР по стандартам
Москва
УДК 016:006.354Группа Т62
ГОСУДАРСТВЕННЫЙ СТАНДАРТ СОЮЗА ССР
Система стандартов по информации, библиотечному и издательскому делу
БИБЛИОГРАФИЧЕСКОЕ ОПИСАНИЕ ДОКУМЕНТА. ОБЩИЕ ТРЕБОВАНИЯ И ПРАВИЛА СОСТАВЛЕНИЯ
ОКСТУ 0007
Система стандартов по информации, библиотечному и издательскому делу
БИБЛИОГРАФИЧЕСКОЕ ОПИСАНИЕ ДОКУМЕНТА
Общие требования и правила составления
ГОСТ 7.1-84
ИЗДАНИЕ ОФИЦИАЛЬНОЕ
220
Постановлением Государственного комитета СССР по стандартам от 31 марта 1984 г. № 1167 срок введения установлен
с 01.01.86
Настоящий стандарт устанавливает общие требования к библиографическому описанию документа и правила его составления: набор элементов библиографического описания, последовательность их расположения, наполнение и способ представления каждого элемента, применение условных разделительных знаков.
Стандарт распространяется на текстовые опубликованные и неопубликованные документы: книги, сериальные издания, нормативно-технические и технические документы, депонированные научные работы, отчеты о научно-исследовательских работах, неопубликованные переводы и диссертации на русском и других языках народов СССР, а также на иностранных языках.
Стандарт обязателен для органов научно-технической информации, библиотек, книжных палат, издательств, издающих организаций, редакций и других учреждений, осуществляющих библиографическую деятельность (далее - библиографирующих учреждений).
Правила объединения библиографических описаний нескольких документов приведены в обязательном приложении 1.
Правила составления библиографических ссылок и библиографических описаний в прикнижных и пристатейных списках приведены в обязательном приложении 2.
Примеры библиографических описаний приведены в справочном приложении 3.
221
1. ОБЩИЕ ПОЛОЖЕНИЯ
Библиографическое описание — совокупность библиографических сведений о документе, его составной части или группе документов, приведенных по определенным правилам и необходимых и достаточных для общей характеристики и идентификации документа.
Источником библиографических сведений является документ в целом, в первую очередь те его элементы, которые содержат выходные сведения.
Библиографические сведения в описании указывают в том виде, в каком они даны в документе, или формулируют их на основе анализа документа.
Набор и последовательность использования источников библиографических сведений регламентированы в соответствующих разделах настоящего стандарта.
Для уточнения имеющихся или получения недостающих библиографических сведений используют библиографические пособия, библиотечные каталоги, справочные издания и прочие источники. Библиографические сведения, заимствованные из них, а также сведения, сформулированные на основе анализа документа, заключают в квадратные скобки.
Для каждой области библиографического описания установлен основной источник библиографических сведений. При отсутствии такого источника его заменяют другим, содержащим наиболее полную информацию. Библиографические сведения, заимствованные не из основного источника, могут быть заключены в квадратные скобки.
1.3.Библиографическое описание состоит из элементов, объединенных в области, и заголовка. Элементы и области приводят в последовательности, установленной в перечнях стандарта. Отдельные элементы и области могут повторяться.
Библиографические сведения, относящиеся к разным элементам, но грамматически связанные в одном предложении, записывают в предшествующем элементе.
1.4.Элементы библиографического описания подразделяют наобязательные и факультативные.
1.4.1.Обязательные элементы обеспечивают идентификацию документа. Их приводят в любом библиографическом описании при наличиисоответствующих сведений в источнике библиографического описания.
Общий для группы библиографических описаний обязательный элемент, вынесенный в название раздела или в заглавие информационного издания, в описании опускают.
1.4.2.Факультативные элементы дают дополнительную информацию о документе (его содержании, читательском назначении, иллюстративном материале и т. п.).
222
Набор факультативных элементов определяет библиографирующее учреждение. Он является постоянным для определенного информационно-поискового массива (библиотечного каталога, издания и т.д.).
С наибольшей полнотой факультативные элементы приводят в библиографических описаниях для государственных библиографических указателей, печатных каталожных карточек централизованной каталогизации.
1.5. В библиографическом описании областям и элементам предшествуют следующие условные разделительные знаки:
- точка и тире
. точка
.запятая
: двоеточие
; точка с запятой
/ косая черта
// две косые черты
() круглые скобки
[] квадратные скобки
+ плюс
= знак равенства
1.5.1.Каждой области библиографического описания, кроме первой, предшествует Знак точка и тире (. - ), который заменяют точкой,если область выделена шрифтом или записана с новой строки.
Если первый элемент области отсутствует, точку и тире ставят перед последующим элементом, разделительный знак которого в этом случае опускают.
При повторении в библиографическом описании отдельных областей (серии, примечания, стандартного международного номера) повторяют точку и тире.
1.5.2.При повторении в библиографическом описании элементов,кроме первого элемента области, повторяют и предшествующий емуразделительный знак.
Внутри элемента пунктуация должна соответствовать нормам языка, на котором составлено библиографическое описание.
1.5.3.Если элемент заканчивается сокращением, сопровождающимся знаком точка, а последующий знак точка и тире, в описанииприводят один знак точку, например:
3-е изд., испр. и доп. — а не 3-е изд., испр. и доп. —
В остальных случаях сохраняют оба знака — пунктуационный и условный разделительный.
1.5.4.Элементы, грамматически связанные в одном предложении,не отделяют разделительными знаками.
223
1.5.5. Для более четкого разделения областей и элементов при необходимости применяют пробел в один печатный знак до и после разделительного знака.
1.6.Библиографическое описание составляют на языке текста документа, при этом часть сведений (например, в области количественнойхарактеристики) допускается записывать на языке той республики, вкоторой находится библиографирующее учреждение.
1.6.1.Библиографическое описание может быть составлено наязыке язык текста и язык выходных сведений различны.
1.6.2.При необходимости библиографическое описание составляют в транслитерации, транскрипции, а также в переводе на русскийязык или язык той республики, в которой находится библиографирующее учреждение.
1.7.В библиографическом описании следует соблюдать нормы современной орфографии.
Первое слово каждого элемента (кроме сведений об иллюстрациях) начинают с прописной буквы. Остальные буквы приводят в соответствии с нормами языка, на котором составлено описание, на котором составлено описание, независимо от того, какие буквы приведены в документе.
При наличии в документе ошибок и опечаток, не искажающих смысла, сведения в описании приводят в исправленном виде и не оговаривают исправления.
Ошибки и опечатки, изменяющие смысл текста, а также все ошибки в фамилиях, инициалах лиц, принимавших участие в создании документа, в датах исправляют. Сведения об ошибочной форме приводят в области примечания или отмечают иным способом.
1.8.При составлении библиографического описания применяют различные приемы сокращений.
1.8.1.Сокращения отдельных слов и словосочитаний приводят в соответствии с ГОСТ 7.11 - 78 и ГОСТ 7.12 - 77.
В библиографических описаниях документов, изданных на русском и других языках народов СССР, для часто встречающихся в различных областях и элементах библиографического описания слов и понятий применяют унифицированные формы сокращений на русском языке: «и др.» (и другие), «и т.д.» (и так далее), «ст.» (старший), «мл.» (младший), «Б. м.» (Без места), «Б. и.» (Без издательства), «Разд. паг.» (Раздельная пагинация).
При необходимости их эквиваленты приводят на других языках народов СССР.
В библиографических описаниях документов, изданных на иностранных языках с латинской графической основой, для приведённых слов и понятий применяют унифицированные формы сокращений на латинском языке: "etc." (et cetera), "et al." (et alii), "Sen.1' (Senior),
224
"Jun." (Junior), "S. I." (Sine loco), "S. n." (Sine nomine), "S. a."(Sine anno), "рад. var." (pagine varia).
При необходимости их эквиваленты приводят на соответствующих языках.
1.8.2. В отдельных случаях, например, при данном заглавии, опускают часть элемента или фразы, при этом пропуск обозначают знаком многоточие (...).
1.9.Основные правила составления библиографического описаниядокументов приведены в разд. 2.
1.10.Примеры библиографических описаний приведены в справочном приложении 3.
Примеры, иллюстрирующие конкретные правила, приведены в тексте стандарта.
1.11 Элементы библиографического описания указаны в перечнях с предшествующими условными разделительными знаками.
Разделительный знак области в перечнях не указан.
Знак «звездочка» (*) означает, что данный элемент может повторяться вместе с предшествующим условным разделительным знаком.
Обязательные элементы подчёркнуты.
В круглых скобках приведены отсылки от элемента к пункту стандарта, если необходимо уточнить условия, при которых факультативный элемент становится обязательным.
2. БИБЛИОГРАФИЧЕСКОЕ ОПИСАНИЕ КНИГИ
2.1.Основные положения
Объектом составления библиографического описания является книга, брошюра, другое разовое однотомное или многотомное издание, а также отдельный том (выпуск) многотомного или сериального издания (далее — книга).
На однотомное издание книги составляют монографическое библиографическое описание, на многотомное издание — сводное библиографическое описание, которое содержит совокупность сведений об издании в целом или группе его томов.
2.2.Источнки библиографических сведений
Источники библиографических сведений используют в следующем порядке: титульный лист и его разновидности, в том числе совмещенный титульный лист, авантитул, оборот титульного листа, обложка (переплёт), шмуцтитул, сведения перед выпускными данными, выпускные данные, оглавление, текст издания и др.
2.3.2. Перечень областей и элементов монографического библиографического описания однотомного издания.
Заголовок описания (п. 2.4.3.1)
Область заглавия и сведений об ответственности
225
Основное заглавие
*= Параллельное заглавие*: Сведения, относящиеся к заглавиюСведения об ответственности/ Первые сведения (п. 2.5.6.3)*; Последующие сведенияОбласть изданияСведения об изданииСведения об ответственности, относящиеся к данному изданию
/ Первые сведения *; Последующие сведения *, Дополнительные сведения об издании Область выходных данных Место издания Первое место издания *; Последующее место издания *: Издательство или издающая организация Дата издания ( Место печатания Первое место печатания *; Последующее место печатания *: Типография
, Дата печатания) Область количественной характеристики Объем
: Иллюстрации ; Размер
*+ Сопроводительный материалОбласть серии
(Основное заглавие серии
*= Параллельное заглавие серии
*: Сведения, относящиеся к заглавию серии Сведения об ответственности, относящиеся к серии / Первые сведения *; Последующие сведения
, Международный стандартный номер сериального издания (ISSN) присвоенный данной серии ; Номер выпуска серии . Основное заглавие подсерии
*= Параллельное заглавие подсерии
*: Сведения, относящиеся к заглавию подсерии Сведения об ответственности, относящиеся к подсерии / Первые сведения *; Последующие сведения , ISSN подсерии
226
; Номер выпуска подсерии)
Область примечания
Область Международного стандартного номера книги (15ВМ), цены
и тиража ISSN *: Цена , Тираж 2.4. Заголовок описания
Заголовок содержит имя индивидуального автора или наименование коллективного автора, или обозначение вида материала, или унифицированное заглавие.
В заголовке, при необходимости, приводят идентифицирующие признаки: даты, номера, географические названия и др.
Идентифицирующие признаки приводят в круглых скобках. Номера и даты указывают арабскими цифрами. Слова сокращают по общим правилам.
2.4.3.Заголовок, содержащий имя индивидуального автора2.4.3.1.Заголовок, содержащий имя индивидуального автора, обязателен в библиографических описаниях для государственных библиографических указателей, каталогов библиотек и печатных каталожных
карточек.
2.4.3.2. Основными источниками библиографических сведений являются издание в целом и другие источники информации вне издания.
2.4.3.3.В заголовке описания приводят фамилию (имя) автора в именительном падеже, например: Джамбул Руднев В. А. Шевцов, Михаил Михайлович
2.4.3.4.В качестве идентифицирующих признаков после имени автора приводят даты жизни автора, название области деятельности, слова «отец», «сын», «старший», «младший» и т. я., например:
Петров А. Д. (1794-1867) Петров А. Д. (1865-1964) Михайлов Н. Н. (география) Михайлов Н. Н.(медицина) Дюма А. (отец) Дюма А. (сын) Лаврентьев М. М. (ст.) Лаврентьев М. М. (мл.)
2.4.3.5.Под заголовком, содержащим имя индивидуального автора(авторов), составляют описание книг одного, двух и трех авторов. Накниги четырех и более авторов составляют описание под заглавием.
227
В заголовке описания книги одного автора приводят его фамилию, например:
Твардовский А. Т. В заголовке описания книги двух авторов приводят фамилии обоих авторов, разделяя их запятой, например: Зеленцов В. В., Богданов А. П. В заголовке описания книги трех авторов приводят фамилию автора, указанную в книге первой, с добавлением слов „и др. «, например: Суров Ю. П. и др. При необходимости в заголовке описания книги трех авторов приводят фамилии всех авторов, разделяя их запятой, например: Суров Ю. П., Сахаров Н. А., Сутормина Н. В.
2.4.4. Заголовок, содержащий наименование коллективного автора 2.4.4.1.Основным источником библиографических сведений является издание в целом и другие источники информации вне издания.
2.4.4.2.В заголовке приводят наименование учреждения (организации) в официальной форме в именительном падеже, например: Всесоюзное о-во почвоведов В заголовке описания изданий высших органов государственной власти и управления перед наименованием учреждения указывают название страны (республики), отделяя его точкой, например: СССР. Верховный Совет РСФСР. Совет Министров КазССР. М-во сельского хозяйства
Перед наименованием каждого подразделения учреждения ставят точку, например:
АН СССР. Коми филиал
2.4.4.3. В качестве идентифицирующих признаков указывают номера даты, географические названия. Их приводят после наименования учреждения (организации) в указанной последовательности. Числительные обозначают арабскими цифрами без наращения окончания, например: СССР. Верховный Совет. Созыв (10). Сессия (7) Рижская средняя школа им. Курта Бартеля (39) Новокузнецкая обл. науч.-практ. конф. патологоанатомов (1982) Институт клинической и эксперим. медицины (Новосибирск) При сочетании перечисленных признаков их разделяют точкой с запятой, например:
Съезд профсоюзов СССР (17; 1982; Москва) Если к дате, обозначающей год, добавляют для уточнения название месяца, перед ним ставят запятую, например:
Союз художников СССР. Правление. Пленум (1982, июнь)
228
При наличии двух географических названий приводят оба разделяя их знаком "косая черта". Если из двух географических названий второе выполняет уточняющие функции, перед ним ставят запятую.
При наличии трех и более географических названий указывают только первое название с добавлением слов "и др.", например:
Делегатский съезд почвоведов и агрохимиков УССР (1 1982; Харьков / Днепропетровск).
Всесоюзное лимнологическое совещ. (5; 1981; пос. Листвянка, Иркут. обл.).
Совместный семинар науч. работников СССР и ГДР по вопросам применения телевидения в учеб. процессе в вузах (1; 1972; Йена и др.)
2.4.4.4.В заголовке описания работ одного коллективного авторапри водят его наименование.
В заголовке описания работ нескольких коллективных авторов приводят наименование первого.
2.4.4.5.В заголовке описания изданий учреждений (организаций),имевших в разные периоды своего существования различные наименования, приводят наименование, принятое в момент публикации издания.
2.4.5.Заголовок, содержащий обозначение вида материала (заголовок формы).
2.4.5.1.В заголовке приводят название страны в официальнойформе в именительном падеже и обозначение вида материала, отделяяего точкой, например:
СССР. Законы
СССР. Договоры
СССР. Военные уставы и наставления
2.4.5.2.В заголовке описания конституции в качестве идентифицирующего признака указывают год ее принятия, например:
СССР. Конституция (1977).
2.4.6.Заголовок, содержащий унифицированное заглавие. В заголовке приводят наиболее известное название анонимного классического произведения, публиковавшегося под разными заглавиями.
2.5. Область заглавия и сведений об ответственности
2.5.1.Область содержит заглавие книги вместе со сведениями, относящимися к нему, а также сведения о лицах и учреждениях (организациях), участвовавших в создании и подготовке книги к публикации.
2.5.2.Основным источником библиографических сведений дляданной области является титульный лист и его разновидности, в томчисле совмещенный титульный лист; при отсутствии титульного листаего заменяет обложка (переплет).
2.5.3.Основное заглавие.
229
2.5.3.1.В качестве основного заглавия приводят заглавие книги,указанное на титульном листе.
При наличии нескольких заглавий на одном языке приводят заглавие, выделенное шрифтом или цветом. При отсутствии этого признака приводят заглавие, указанное на титульном листе первым.
2.5.3.2.Основное заглавие приводят в описании в той форме, в которой оно дано в книге, например:
Книжное дело Петербурга — Петрограда — Ленинграда
Сказы Павла Бажова
Музей А. С. Пушкина в Торжке
Кентавр, или Как математика помогает физике
2.5.3.3.Основное заглавие может быть тематическим (характерным) или типовым.
Тематическое (характерное) заглавие раскрывает тематику и содержание книги, например:
Народные художественные промыслы Основы экономических знаний Рассказы о животных При отсутствии иного заглавия, кроме имени лица или наименования учреждения (организации), его приводят в качестве основного заглавия независимо от того, помещены ли на титульном листе также сведения о виде издания, например: На титульном листе:
Дмитрий Дмитриевич Шостакович Государственная картинная галерея Армении Минский ремонтно-механический завод «Белремкоммунмаш» Каталог В описании
Дмитрий Дмитриевич Шостакович Государственная картинная галерея Армении Минский ремомтно-механический завод „Белремкоммунмаш»: Каталог
Типовое заглавие состоит из типового слова (слов), обозначающего вид издания или литературный жанр произведения, например:
Очерки
Письма
Путеводитель
Информационное письмо
2.5.3.4.0сновное заглавие, состоящее из нескольких фраз, в описании записывают в последовательности, данной в книге, и с теми же знаками препинания, например:
Что такое? Кто такой?
230
При отсутствии между фразами знаков препинания их отделяют друг от друга точкой, например: Культура. Религия. Атеизм физика. Электричество и магнетизм
2.5.3.5. Относящиеся к основному заглавию даты, а также сведения о месте проведения конференции, выставки и т. п., которые грамматически не связаны с заглавием, приводят с сокращением отдельных слов после основного заглавия и отделяют запятой, например:
Рабочий класс Российской Федерации, 1917 — 1930 гг.
Тезисы докладов Третьего съезда фармацевтов Литовской ССР, Каунас, 22-23 сент. 1982 г.
Запятую перед ними не ставят, если на книге они заключены в круглые скобки или перед ними имеется другой грамматический знак, например:
Молдавско-русско-украинские литературные связи начала XX в. (1901-1917)
При отсутствии в книге заглавия его формулируют и приводят в квадратных скобках в качестве основного заглавия.
2.5.4. Параллельное заглавие
2.5.4.1. Параллельное заглавие — заглавие книги на ином языке или в иной графике — приводят в описании после основного заглавия в форме, данной на титульном листе, и отделяют от основного заглавия знаком равенства, например:
Биометрический анализ в биологии = Biometrical analysis in biology
Избранные стихотворения = Selected poems
2.5.4.2.При наличии нескольких параллельных заглавий их приводят в описании в последовательности, данной в книге. Перед каждым параллельным заглавием ставят знак равенства, например:
Художественный металл Урала XVII - XIX веков = Decorative metal - wore of the Urals XVIII - XIX centuries = Metal decorativf de I Oural XVIII - XIX siecles = Das decorative Metall des Urals XVIII - XIX. Jahrhuderte
При необходимости, количество параллельных заглавий сокращают до одного — первого или выбранного составителем библиографического описания.
231
2.5.5.Сведения, относящиеся к заглавию
2.5.5.1.Сведения, относящиеся к заглавию, раскрывают и поясняют основное заглавие, а также уточняют назначение книги.
В сведениях, относящихся к заглавию, приводят иное заглавие произведения, указанное на издании, сведения о виде, литературном жанре, назначении книги, указание о том, что книга является переводом с другого языка и т. п.
2.5.5.2.Сведения, относящиеся к заглавию, указывают в форме,данной на титульном листе.
2.5.5.5. Сведения, относящиеся к заглавию, приводят после основного или параллельного заглавия и перед каждыми сведениями ставят двоеточие например:
Деятельность КПСС по коммунистическому воспитанию молодежи и ее значение для марксистско-ленинских партий: (История и современность): Сб. науч. тр.
2.5.5.4. Информация о датах и месте проведения конференции, выставки и т. п. — по п. 2.5.3.5, например:
Основные задачи и меры по повышению технического уровня и качества выпускаемых гидропневмоприводов машин и оборудования: ТеЗ. докл. Всесоюз. науч.-техн. оовещ., г. Харьков, 19—21 апр. 1982 г.
Чудесный сплав: Документы и материалы из истории друж. связей трудящихся Николаевщины с трудящимися брат. сов. республик (1917-1977).
2.5.6.Сведения об ответственности
Сведения об ответственности содержат информацию о лицах и учреждениях (организациях), участвовавших в создании и подготовке книги к публикации.
В сведениях об ответственности приводят фамилии (псевдонимы, имена) авторов, составителей, редакторов и других лиц, участвовавших в создании книги; наименования учреждений (организаций), от имени или при участии которых опубликована книга, с указанием их роли в создании и подготовке книги к публикации, например:
Шандала М. Г. и др. Охрана и оздоровление окружающей среды а условиях научно-технической революции / М. Г. Шандала, Я. И. Косто-вецкий, В. В. Булгаков.
Живая вода: Сб. рус. чар. песен, сказок, пословиц, загадок Сост., вступ, ст. и примеч. В. П. Аникина.
232
Проблемы социального познания: (Вопр. формирования социал. активности): Сб. науч. тр. / Моск. гос. пед. ин-т им. В. И. Ленина; Ред-кол.: Л. Е. Серебряков (отв. ред.) и др.
Карты организации труда и трудовых процессов строительного производства. Устройство дорожных покрытий и оснований / Разраб. трестом «Оргдорстрой» Миндорстроя УССР
Сведения о лицах, являющихся авторами, обязательны; в описании книги с типовым заглавием при их отсутствии обязательно приводят сведения об учреждении (организации).
Сведения об ответственности приводят в описании после сведений, относящихся к заглавию, и отделяют знаком косая черта, который предшествует только первой группе сведений. Между собой группы сведений об ответственности разделяют точкой с запятой, однородные сведения внутри группы разделяют запятой, например:
Абражей Э. И. и др. Амортизирующие прокладки для железнодорожного пути на деревянных шпалах: Учеб.-метод, пособие / Э. И. Абражей, В. Г. Атаманчук, В. И. Инютин; Под общ. ред. В. И. Матвецова; Белорус, ин-т инженеров ж.-д. трансп. Фак. повышения квалификации руководящих и инж.-техн. работников ж.-д. трансп.
2.5.6.5.Фамилии авторов и других лиц, а также наименования учреждений (организаций) приводят в форме, данной в книге.
При необходимости в описаниях приводят фамилии лиц и наименования учреждений в именительном падеже, независимо от формы, данной в книге, с указанием имен или инициалов после фамилий, например:
/ И. А. Губанов, В. С. Новиков, В. Н. Тихомиров
/ Гос. ком. РСФСР по проф.-техн. образованию
или
/ Подгот. Н. П. Стариковой
/ Губанов И. А., Новиков В. С, Тихомиров В. Н.
/ Подгот. Старикова Н. П.
2.5.6.6. Фамилии авторов или наименования учреждений допускается не приводить в сведениях об ответственности, если они указаны в заголовке описания и совпадают по форме. При этом не учитывают наличие или отсутствие имени (инициалов) автора, их инверсию, а также наличие в заголовке идентифицирующих признаков, например:
233
Люблинская А. Д. Франция при Ришелье. Французский абсолютизм в 1630-1642 гг. / Под ред. В. И. Рутенбурга; АН СССР. Ин-т истории СССР. Ленингр. отд-ние
ВДНХ СССР (Москва). Путеводитель
Но:
Филдинг Г. История Тома Джонса, найденыша: Роман / Г. Фильдинг
УзССР. Ком. по делам строительства. Информационное письмо / Гос. ком. УзССР по делам стр-ва (Госстрой УзССР)
2.5.6.7. В описании приводят сведения обо всех лицах и учреждениях, имеющиеся в книге. При необходимости сокращают их количество, руководствуясь следующими правилами:
в сведениях об ответственности приводят не более четырёх фамилий авторов, например:
Гончаренко Н.П. и др. Машинисту скрепера / Н.П. Гончаренко, В.П. Станевский, А.А Франивский
Программные системы СМ ЭВМ: Учеб. Пособие по курсу «Программное обеспечение ЦВМ» / И.М.Степанов, А.Е. Отменникова, В.М. Щелоков, В.И. Свиркин
Если авторов больше четырёх, приводят фамилии трёх с добавлением слов «и др.», например:
Херсон Путеводитель / Е. М. Белоусова, М. Л. Каган, М. П. Кулик и др.
В сведениях об ответственности приводят не более двух фамилий составителей, редакторов, переводчиков, иллюстраторов и т. п., например:
Вэнс Э.Ф. Влияние электромагнитных полей на экранированные кабели / Пер. с англ.Г.М. Мосина; Под ред. Л.Д. Разумова
Каравай Казахстана: Сборник / Сост.: Х.Ш. Абдрашитов, В.В. Владимиров.
Если их три и более, приводят фамилию одного лица, указанного в каждой категории, с добавлением слов «и др.», например:
Справочникпартийного работника / Редкол.: Боголюбов К.М. и др.
В сведениях об ответственности приводят наименования учреждений (организаций), от имени или при участии которых опубликована книга. Если их три и более, указывают наименование одного учреждения с добавлением слов «и др.», например:
234
Механизация и автоматизация трудоёмких процессов переработки полимеров: Сб. науч. Тр. / ВНИИ резинотехн. машиностроения
Педагогика искусства и школа: Сб. ст. / Союз художников СССР, АПН СССР
Памятники письменности в музеях Вологодской области: Каталог — путеводитель / БПН СССР и др.
Наименование возглавляющего учреждения не приводят в сведениях об ответственности, если его отсутствие не повлияют на индефика-цию подчинённого ему учреждения.
2.5.7. Особенности приведения элементов области заглавия и сведений об ответственности описании сборника без общего заглавия
2.5.7.1.Сборники без общего заглавия могут содержать произведения одного автора, состоять из нескольких произведений разныхавторов или из нескольких произведений разных авторов или из нескольких произведений разных авторов или из нескольких произведений, авторы которых не указанны в книге и не установлены.
При составлении описания сборника без общего заглавия в области заглавия и сведений об ответственности приводят библиографические сведения, относящиеся к каждому произведению, входящему в сборник, а также библиографические сведения, общие для всех произведений.
2.5.7.2.В библиографическом описании сборника произведенийодного автора в области заглавия и сведений об ответственности приводят заглавия и сведений об ответственности приводят заглавия отдельных произведений в последовательности, данной на титульном листе, разделяя их точкой с запятой, например:
Тургенев И.С. Ася; Первая любовь; Вешние воды
Сведения, относящиеся к заглавии каждого произведения, а также сведения об ответственности — по пп. 2.5.5; 2.5.6. Перед последующим заглавием и относящимися к нему сведениями ставят точку с запятой, например:
Сент — Экзюпери А. де. Ночной полёт: Повесть / Пер. Н. Галь; Маленький принц: Сказка / Пер. Н. Галь
2.5.7.3.В библиографическом описании сборника произведенийразных авторов или произведений, авторы которых в книге не указаныи не установлены, приводят заглавие каждого произведения вмести с
235
относящимися к нему сведениями и сведениями об ответственности и отделяют их от последующей группы аналогичных сведений точкой, например:
Гарбузов В. Ф. О Государственном бюджете СССР на 1983 год и об исполнении Государственного бюджета СССР за 1981 год: Докл. и заключ. слово на совмест. заседаниях Совета Союза и Совета Национальностей седьмой сес. Верховного Совета СССР десятого созыва / В. Ф. Гарбузов. Закон Союза Советских Социалистических Республик о Государственном бюджете СССР на 1983 год. Постановление Верховного Совета СССР об утверждении отчета об исполнении Государственного бюджета СССР за 1981 год
Грибоедов А.С. Горе от ума: Комедия в стихах: В 4 д. / А.С. Грибоедов. Маленькие трагедии / А.С. Пушкин. Мещанин во дворянстве: Комедия - балет: В 5 д. / Ж. Б. Мольер; Пер. с фр. Н. Любимова
2.5.7.4.Сведения, относящиеся ко всем произведениям, влючен-ным в сборник без общего заглавия, приводят после соответствующихсведения в последнем произведении. Например:
Кудинов И.П. Окраина; Стихия: Романы / Предисл. Н.Яновского; Худож. В. Раменский
Положение о товарищеских судах. Положение об общественных Советах по работе товарищеских судов: Утверждены Указами Президиума Верховного Совета РСФСР от 11 марта 1977 г.
При наличии на титульном листе сборника большого количества заглавий отдельных произведений в описании приводят не менее двух заглавий период и кем была опубликована книга.
При необходимости в описании сборника без общего заглавия приводят сначала фамилии и инициалы авторов, а затем заглавия отдельных произведений, например:
Грибоедов А.С. Горе от ума: Комедия а стихах: В 4 д. Пушкин А.С Маленькие трагедии. Мольер Ж. Б. Мещанин во дворянстве; Комедия - балет: В 5 д. / Пер. с фр. Н. Любимова
2.6. Область издания
Область содержит сведения об отличиях данного издания от других изданий того же произведения.
Основным источником библиографических сведений для области является титульный лист.
236
2.6.3.В качестве сведений об издании книги приводят сведения опереизданиях, перепечатках, сведения о специальном назначении данного издания и особых формах его воспроизведения.
Сведения приводят в форме, данной на книге. Порядковый номер указывают арабскими цифрами в начале области, например:
3-е изд., испр. и доп. Факс. изд. 2-я ред. Офиц. изд. Препринт
При необходимости после цифры вместо окончания ставят точку, например:
3. изд., испр. и доп.
2.6.4.В сведениях об ответственности, относящихся к данному издании книги, приводят имена лиц, а также наименования учреждений,принимающих участие в подготовке данного издания, если это специально отмечен вое или выбранное составителем библиографическогоописания Сведения об ответственности приводят по п. 2.5.6. например:
22-е изд., испр. и доп. / При участии Т. А. Алексеевой и др.
В дополнительных сведениях об издании приводят сведения о характере изменений по отношению к другим изданиям (переизданиям, перепечаткам). Дополнительные сведения приводят в области издания, если они помещены на основном источнике, например:
Новое изд., Перепеч. с изд. 1934 г.
2.7. Область выходных данных
Область выходных данных содержит сведения о том, где, в какой период и кем была опубликована книга.
Основными источниками библиографических сведений для области являются титульный лист, другие элементы книги, предшествующие тексту, и выпускные данные.
2.7.3.Название места издания приводят в именительном падеже.2.7.3.1. При наличии двух мест издания приводят названия обоих и
отделяют их друг от друга точкой с запятой, например:
М.; Л.
Л.; Новосибирск
237
При наличии трех и более мест издания приводят название, выделенное полиграфическими средствами, а при отсутствии этого признака — первое или выбраное составителем библиографического описания. Остальные названия заменяют словами «и др.». При необходимости приводят названия всех мест издания; каждому предшествует точка с запятой (п. 2.7.5).
2.7.3.2. При отсутствии сведений о месте издания приводят слова «Б. м.».
2.7.4.Наименование издательства или издающей организации приводят ук; в именительном падеже в сокращенной форме. Наименованию отделения предшествует точка, например:
М.: Сов. Россия
Саратов: Изд-во Сарат. ун-та
Куйбышев: Кн. изд-во
Л.: Просвещение. Ленингр. отд-ние
М.: ВИНИТИ
2.7.4.1.При наличии двух издательств приводят наименования обоих, каждому предшествует двоеточие, например:
М.: Мол. гвардия: Музыка
При наличии трех и более издательств приводят наименование, выделенное полиграфическими средствами, а при отсутствии этого признака первое или выбранное составителем библиографического описания. Остальные наименования заменяют словами « и др. «. при необходимости приводят наименования всех издательств; каждому предшествует двоеточие.
2.7.4.2.При отсутствии сведений об издательстве (издающей организации) приводят слова «Б.и.», если используется полный набор факультативных элементов.
2.7.5.Если книга выпущена совместно двумя издательствами, находящимися в разных городах, сведения о каждом месте издания и издательстве приводят в соответствии установленными правилами. Второмуместу издания предшествует точка с запятой, например:
М.: Прогресс; София: Нар. культура
2.7.6.В качестве даты издания приводят год, указанный на книге,например:
238
Киев: Политиздат Украины, 1982
При отсутствии года приводят приблизительный год в квадратных скобках: При невозможности установить его приводят слова «Б. г.».
2.7.7. Место печатания, наименование типографии и дату печатания приводят по пп. 2.7.3-2.7.6, например:
М.: Искусство, 1982 (Ярославль: Полиграфкомбинат Союзполи-графпрома, 1983)
Б.м.; Б.и., [1980] (Тарту: Тип. им. X. Хейдеманна, 1980)
2.8. Область количественной характеристики
2.8.1.0бласть содержит сведения об объеме, размере книги, иллюстративном и ином материале, которым она снабжена.
Основным источником библиографических сведений для об-лаети является книга в целом.
В сведениях об объеме указывают фактическое количество страниц (листов, столбцов) арабскими или римскими цифрами в зави-симоти от нумерации, имеющиеся в книге, например:
30 с. XXIV, 500 с.
Количество страниц или листов иллюстраций, не включенных в нумерацию страниц или листов, содержат текст, указывают в конце пагинации например:
150 с, 12. ил.
Количество ненумерованных страниц или листов записывают в квадратных скобках, например.
14 с, [18] л. факс
2.8.4.В сведениях об иллюстрациях отмечают наличие иллюстраций, включенных в нумерацию страниц или листов. Различные сведенияоб иллюстрациях разделяют запятой, например:
180 с: ил., карты 180 с, 5 л. портр.: ил.
2.8.5.В сведениях о размере указывают высоту обложки (переплета) сантиметрах. При необходимости приводят данные о высоте и ширине, например:
239
215с: ил.; 21 см 88 л.; 13x25см
2.8.6. В сведениях о сопроводительном материале (приложении] указывают приведенные в книге слова, характеризующие вид матери* ла (альбом, атлас и т. д.) или слово «Прил.» (Приложение), а таюкЩ издания предшествует точка с запятой, например:
215 с: ил.; 21 см+Альбом (39с; 18x35см)
110с; 21 см+Прил. (50 с.)
Характерное заглавие сопроводительного материала, отличающееся от заглавия книги, приводят в области примечания.
При необходимости сведения о сопроводительном материале приводят в конце описания по правилам, применяемым в спецификации сводного описания (п. 2.12.4.). На сопроводительный материал может быть составлено отдельное описание.
2.9. Область серии
Область серии содержит сведения о сериальном издании, выпуском которого является книга.
Основным источником библиографических сведений для области является книга в целом.
Область серии может повторяться, если книга одновременно является выпуском двух (или более) серий. Сведения о каждой серии заключают в круглые скобки; второй и каждой последующей серии предшествуют точка и тире, например:
(Библ. сер.). — (Сов. воен. роман)
2.9.4.В качестве основного заглавия серии приводят заглавие сериального издания. Основное заглавие серии приводят с сокращениямислов и словосочетаний, например:
(Науч.-биогр. сер.)
Параллельное заглавие серии приводят по п. 2.5.4.
2.9.5.Сведения, относящиеся к заглавию серии, приводят в формеданной в книге, например:
(Энергетика и электрификация: Библиогр. информ.)
2.9.6.Сведения об ответственности, относящиеся к серии, приводятпо п. 2.5.6, например:
(Б-чка дет. энцикл. «Ученые — школьнику» /Редкол.: И.В. Петронов (гл. ред) и др.)
Наименования учреждения (организации), ответственного за издания серии, включают в область серии, если серия имеет типовое загла-
240
вие например, «Труды», «Ученые записки», «Известия», «Обзорная информация» и т.п., например:
(Науч. Тр. / ВАСХНИЛ.ВНИИ физиологии, биохимии и питания с животных)
При тематическом заглавии серии наименование учреждения (организации) в области серии не приводят, кроме случаев, когда это необходимо для идентификации.
2.9.7.Международный стандартный номер сериального издания(ISSN) серии приводят к той форме, как он указан в книге. Аббревиатуру ISSN при необходимости, указывают в транслитерированной форме например:
(В помощь практ. врачу. ISSN 0134-465X) (В помощь практ. врачу ИССН 0134-465Х)
2.9.8.Номер выпуска серии записывает арабскими цифрами в тойформе, как он дан в книге, например:
(Б-ка «Огонек» ISSNx 132-2095; N 43) (Б-чка «Квант»; Вып.11)
2.9.9.Сведения о подсерии записывают по пп. 2.9.3.-2.9.8, например:
(Б-ка поэта /Осн. М. Горьким. Большая сер.)
2.9.10. В области серии приводят сведения о многотомном издании если описание состовляют на отдельный том под его частным заглавием. В качестве основного заглавия серии приводят общее многотомного издания. Вместо ISSN указывают ISBN, присвоенный многотомного изданию в целом.
2.10.Область примечания
Область примечания содержит дополнительную информацию о книге, которая не была приведена в других областях описания. Тем. примечание не регламентируется.
Основными источниками библиографических сведений для области является книга в целом и другие источники информации.
Область примечания может повторяться. Каждое примечание отличаются друг от друга знаком точка и тире. Внутри примечаний, содержа фрагмент описания, области и элементы приводят с установленными них разделительными знаками.
241
В описании вначале приводят примечания, относящиеся к областям и элементам описания, а затем — примечания к изданию в целом.
Примечания к областям и элементам приводят в порядке их иследования (п. 2.3.2).
В примечаниях к изданию в целом приводят следующие сведения: о языке текста книги (ее части), выходных сведений; о посвящении; справочном аппарате (библиографическом списке, вспомогательном указатели и т.д.); о связе с другим документом (переизданием, оригиналом, рецензией, рефератом и т. д.); об основном источнике информации, если описание составлено не по титульному листу; об особенностях полиграфического оформления и исполнения; о содержании (об отдельных произведениях, главах, разделах и т.д.)
2.11. Область Международного стандартного номера книги (ISBN), цены и тиража
Область содержит сведения, необходимые для книгообмена, книжной торговли и статистики печати, а также для других целей.
Основным источником библиографических сведений для области книги в целом.
Если в книге указано более одного ISBN, область может повторяется. В этом случае второй и каждой последующей области предшествует как точка и тире.
К элементам области могут быть даны дополнительные признаки, которые приводят после соответствующего элемента в круглых скобках.
Международный стандартный номер книги (ISBN) приводят в форме данной в книге. При необходимости аббревиатуру ISBN приводят в транслитерированной форме, например:
ISBN 0-7132-1646-3 ИСБН 0-7132-1646-3 ISBN 0-7132-1646-3 (в пер.) (В пер.)
Наличие переплёта, обложки и т. п. отмечают после ISBN, а при его ответствии — в начале области, например:
ISBN 0 - 7132 - 1646 - 3 (в пер.) (В пер.)
2.11.6.В сведениях о цене приводят цифровое обозначение стоимость книги с соответствующим обозначением денежной единицы, например:
2 р. 45 к.
242
Если в книге указаны две цены или более, к ним даются соответствующие уточнения, в том числе сведения о переплете и обложке, например:
50 к. (в обл.): 90 к. (в пер.)
2.11.7. Тираж указывают арабскими цифрами с добавлением слова «экз.» или его эквивалентов на других языках, например:
(В пер.): 2р. 80 к., 2 000 000 экз.
2.12. Особенности библиографического описания многотомного издания.
2.12.1.В общей части сводного библиографического описаниямноготомного издания приводят библиографические сведения, общиедля все: или большинства томов, в спецификации — частные, относящиеся к отдельным томам.
Описание, состоящее только из общей части, составляют на издание в целом — при наличии всех его томов.
Элементы в общей части и в спецификации сводного описания приводя по пп. 2.4-2.11.
2.12.2.Перечень областей и элементов сводного библиографического, описания многотомного издания.
Общая часть
Перечень элементов в общей части — по пп. 2.3.2. и 2.12.3.3.
Спецификация
Область заглавия и сведений об ответственности
Номер тома (п.2.12.4.)
: Основное заглавие
* = Параллельное заглавие
*: Сведения, относящиеся к заглавию
/ Сведения об ответственности
Область издания
Сведения об издании
/Сведения об ответственности, относящиеся к данному изданию *, Дополнительные сведения об издании Область выходных данных Место издания *; Издательство или издающая организация .Дата издания
( Место печатания *; Типография ,Дата печатания) Область количественной характеристики
243
Объем
: Иллюстрации
;Размер
* +Сопроводительный материал Область серии ( Основное заглавие серии
= Параллельное заглавие серии
: Сведения, относящиеся к заглавию серии
/ Сведения об ответственности, относящиеся к серии
, ISSN серии
; Номер выпуска серии
.Основное заглавие подсерии
=Параллельное заглавие подсерии
/ Сведения об ответственности, относящиеся к подсерии
, ISSN подсерии
; Номер выпуска подсерии)
Область примечания
Область Международного стандартного номера книги (ISBN), цены и тиража ISBN (п. 2.12.4)
: Цена
, Тираж
2.12.3. Особенности приведения библиографических сведений в общей части сводного библиографического описания
2.12.3.1.В сведениях, относящихся к заглавию, приводят данные отом, в скольких томах вышло или выходит издание, если это указано вкниге, например:
Металловедение и термическая обработка стали: Справочник: В 3 т.
2.12.3.2.В области выходных данных приводят годы издания первого и последнего томов, соединенные знаком тире, или один год, есливсе тома вышли в течение одного года, например:
М: Недра, 1980-1982
Махачкала: Даг. кн. изд-во, 1980
В описании неполного комплекта издания приводят наиболее ранний год к тире после него, например:
Вильнюс: Мокслас, 1983 -
Пир необходимости в описании неполного комплекта издания(в том числе отдельного тома) приводят только годы (год) их публикации. Тире в этом случае опускают.
2.12.3.3.Сведения об объеме — количестве томов издания — являються обязательными, если сводное библиографическое описание состоит из общей части. Все элементы спецификации в этом случае опускают, и пример:
Слуцкие М. Избранные произведения: Авториз. пер. с лит.: В 2 т. М.: Худож. лиг. 1980. - 2 т.; 22 см.
244
2.12.4.Спецификацию записывают после общей части с новой строк или в подбор. При записи в подбор перед спецификацией ставят точку тире.
Сведения об отдельных томах в спецификации записывают с новой строки или в подбор. При записи с новой строки в конце сведений о каждом томе ставят точку, при записи в подбор — сведения о томах разделяют точкой с запятой.
К записи сведений в спецификации установлены следующие требования:
элементы, относящиеся к различным областям описания, раздела точкой и тире. При необходимости точку и тире заменяют точкой;
основному заглавию при наличии обозначения и номера тома предшествует двоеточие, например:
Т. 3: Образование кристаллов
При необходимости имена одного двух и трех авторов тома приводят перед его основным заглавием. В этом случае их отделяют от заглавий точкой.
Спецификацию допускается записывать в сокращенной форме. При этом опускают все или часть сведений о томе (томах), кроме номера тома (томов) и ISBN тома (томов), которые являются обязательными.
Номера томов, следующие подряд, соединяют знаком тире, например:
Т. 1-5
Вып. 1-3; 5—8
2.12.5.На отдельный том, при необходимости, составляют библиографическое описание под частным заглавием тома или под общим заглавие многотомного издания.
2.12.5.1.Описание тома под общим заглавием многотомного изданиясоставляют по пп. 2.12.3, 2.12.4 или по пп. 2.4-2. 11. В последнем случае вкачестве основного заглавия приводят общее заглавие многотомного издания, номер тома и его частное заглавие (если оно имеется).
2.12.5.2.Библиографическое описание тома под его частным заглавием составляют по пп. 2.4. — 2.11. В качестве основного заглавия вэтом случае приводят частное заглавие тома. Сведения о многотомномиздании в целом приводят в области серии.
245
3. БИБЛИОГРАФИЧЕСКОЕ ОПИСАНИЕ СЕРИАЛЬНОГО ИЗДАНИЯ
3.1.Основные положения
Объектом составления библиографического описания является сериальное (периодическое, продолжающееся и серийное) издание в целом или группа его номеров (выпусков).
На сериальное издание составляют сводное библиографическое описание.
Сводное библиографическое описание составляют на сериальное издание, выходившее под одним названием. При изменении названия описание составляют на каждое издание с изменившимся названием.
При необходимости составляют единое описание на совокупность всех номеров (выпусков), в том числе и изменивших свое название.
3.2.Источники библиографических сведений
3.2.1.Источником библиографических сведений для сводного описания является последний из имеющихся номеров (выпусков), основныеэлементы которого используют в определенном порядке (п. 3.2.2). Дополнительно используют библиографические сведения из других номеров (выпусков) издания. Недостающие для описания библиографические сведения заимствуют из справочных изданий и других источниковинформации.
При необходимости составляют описание по первому имеющемуся номеру.
3.2.2.Источники библиографических сведений используют в следующем порядке: титульный лист и его разновидности, в том числе совмещенный титульный лист, первая и последняя полосы (для газет),авантитул, оборот титульного листа, обложка (переплет), шмуцтитул,сведения перед выпускными данными, выпускные данные, оглавление,текст издания и другие источники.
3.3.Структура описания
3.3.1.Сводное библиографическое описание сериального изданиясостоит из общей части и спецификации.
Общая часть содержит библиографические сведения, общие для всех или большинства номеров (выпусков); спецификация — частные, т. е. относящиеся к отдельным номерам (выпускам).
Сводное библиографическое описание может состоять из одной общей части (п. 3.14) или более чем из двух частей (п. 3.15).
Области и элементы в обшей части и в спецификации сводного библиографического описания приводят по тем же правилам, что и в библиографическом описании однотомных изданий (разд. 2) с учетом особенностей изложенных в пп. 3.4-3.15.
3.3.2.Перечень областей и элементов сводного библиографического описания сериального издания
Общая часть
Заголовок описания
Область заглавия и сведений об ответственности
Основное заглавие
*= Параллельное заглавие
*: Сведения, относящиеся к заглавию
/ Сведения об ответственности (п. 3.5.5.2) Область издания
Сведения об издании
/ Сведения об ответственности, относящиеся к данному изданию
*, Дополнительные сведения об издании
Область нумерации
Первый и последний номер и (или) даты издания
Область выходных данных
Место издания
*. Издательство или издающая организация
, Даты выхода
( Место печатания *: Типография , Латы печатания)
Область количественной характеристики Объем : Иллюстрации : Размер Область серии
( Основное заглавие серии = Параллельное заглавие серии *: Сведения, относящиеся к заглавию серии / Сведения об ответственности, относящиеся к , ISSN серии ; Номер выпуска серии . Основное заглавие подсерии
*= Параллельное заглавие подсерни
: Сведения, относящиеся к заглавию подсерии / Сведения об ответственности, относящиеся к подсерии ,ISSN подсерии ; Номер выпуска подсерии) Область примечания
Область Международного стандартного номера сериального издания (ISSN), цены и тиража ISSN
= Ключевое заглавие *: Цена , Тираж Спецификация
246
247
Основная порядковая единица, ее последующие деления (п. 3.13.3) (Дальнейший перечень элементов по п. 2.12.2). — Указатели. Приложения
3.4.Заголовок описания
В сводном библиографическом описании сериального издания применяют заголовок, содержащий наименование коллективного автора (п. 2.4.4).
3.5.Область заглавия и сведений об ответственности
Основными источниками библиографических сведений для данной области являются титульный лист и его разновидности, в том числе совмещенный титульный лист (для журналов, бюллетеней, сборников, серийных изданий), а также первая и последняя полоса (для газет).
Основное заглавие
3.5.2.1.Основное заглавие приводят по п. 2.5.3 с учетом особенностей, изложенных в пп. 3.5.2.2-3.5.2.5.
3.5.2.2.Основное заглавие сериального издания может быть:тематическим, состоящим из одного или нескольких слов (в том
числе и наименования учреждения), а также аббревиатуры, достаточных для идентификации издания, например:
Техника — молодежи
Футбол — Хоккей
ВДНХ СССР
ЭКО
АВТ
типовым, состоящим из типового слова (слов), обозначающего вид-серии издания, например:
Бюллетень
Ученые записки
Известия
3.5.2.3.При наличии на титульном листе двух форм заглавия, полно и выраженной аббревиатурой, в описании в качестве основного заглавии приводят название, выделенное шрифтом или цветом, а при отсутствии эти признаков — первое, например:
В издании:
Инженерно-физический журнал
ИФЖ
ЭКО
Экономика и организация
промышленного производства
248
В описании:
Инженерно-физический журнал: ИФЖ ЭКО: Экономика и организации
промышленного производства
3.5.2.4.Основное заглавие сериального издания, являющегосяподсерией, разделом, приложением, включает:
заглавие, общее для всех подсерией, и зависимое от него заглавие под серии, неразрывно связанное с общим заглавием словами „серия», «раздел» и т. п. Общее заглавие отделяется от зависимого точкой, обозначение и (или) номер подсерии, если они предшествуют зависимому заглавию — запятой. Слова «серия», «раздел» и т. п., если за ними следует двоеточие, кавычки, а также цифровое или иное обозначение, сокращают по правилам, например:
Известия Академии наук СССР. Серия геологическая
Станкостроительная и инструментальная промышленность. Сер. 3, Литейное производство
Доклады Академии наук Украинской ССР. Сер. А, Физико-математические и технические науки
собственно заглавие подсерии, независимое от общего заглавия и выделенное шрифтом (цветом). Общее заглавие указывают в области серии, например:
Авиационная техника... (Изв. высш. учеб, заведений)
3.5.2.5.Если основное заглавие включает дату или нумерацию, которая меняется в разных выпусках, то эту часть заглавия опускают изаменяют многоточием, например:
Народное хозяйство Казахстана в ...году
Даты и номера приводят в спецификации, а также в области нумерации.
3.5.3. Параллельное заглавие
Параллельное заглавие приводят по п. 2.5.4.
Параллельное заглавие, состоящее из общего и зависимого заглавий, приводят после обеих частей основного заглавия, например.
Труды Академии наук Литовской ССР. Сер. А, Общественные науки = Lietuvos TSR mokslu akademiio darbai A ser. Visuomenes mokslai
249
3.5.4.Сведения, относящиеся к заглавию
Сведения, относящиеся к заглавию, содержат иную форму заглавия (полную или аббревиатурную), данные о тематике, виде, назначении издания, о том, что издание является переводом или приложением к другому изданию, а также данные об издающей организации и периодичности, если они грамматически связаны с какими-либо из перечисленных сведений.
Сведения, относящиеся к заглавию, приводят после основного или параллельного заглавий в форме и последовательности, данных на титульном листе, и отделяют от предшествующих элементов двоеточием.
Иную форму заглавия приводят в начале сведений, относящихся к заглавию, например:
Инженерно-физический журнал: ИФЖ: Всесоюз. ежемес. инж.-физ. журн.
3.5.4.3.Сведения, относящиеся к основному заглавию, состоящемуиз общего и зависимого заглавий, приводят по 3.5.4.2, например:
Известия Северо-Кавказского научного центра высшей школы. Общественные науки: Науч.-теорет. и прикл. журн.
Сведения, относящиеся только к общему заглавию или только к зависимому, приводят после каждого из них.
3.5.4.4.Если сведения, относящиеся к заглавию, включают даты и нумерацию, меняющиеся в разных номерах, то их опускают и заменяют многоточием, например:
Технические средства съемки кинофильмов: Указ. лит. за...
Даты или номера приводят в спецификации, а также в области нумерации.
3.5.5.Сведения об ответственности
Сведения об ответственности содержат наименование учреждения (организации) и фамилии лиц, а также слова или фразы, определяющие их роль в подготовке сериального издания (редактор, основатель и т.л.).
Сведения об ответственности, содержащие наименование учреждения (организации), являются обязательным элементом при типовом заглавии, например:
Сборник научных трудов / Грозн. нефт. НИИ
250
Труды института / Всесоюз. н.-и. конструкт.-технол. ин-т подшип. пром-сти
Записки отдела рукописей / Гос. б-ка СССР им. В. И. Ленина
3.5.5.3.Сведения об ответственности приводят после основногоили параллельного заглавий или после сведений, относящихся к заглавию, и отделяют знаком косая черта (п. 2.5.6.4).
3.5.5.4.Сведения об ответственности, относящиеся к основному заглавию, которое состоит из общего и зависимого заглавии, приводят втаком виде:
Общественные науки в СССР. Сер. 7, Литературоведение: РЖ / ИНИО)-АН СССР
Сведения об ответственности, относящиеся только к общему заглавию или только к зависимому, приводят после каждого из них.
3.5.5.5.Сведения об учреждениях (организациях), а также о редакторах приводят по пп. 2.5.6.6, 2.5.6.7.
Наши достижения: Ежемес. журн. худож. очерка / Осн. М. Горьким
3.6.Область издания
Сведения в области приводят по п. 2.6.
3.7.Область нумерации
3.7.1.Область нумерации включает сведения о первом и последнемвышедших отражаются также сведения о перерывах в издании и изменениях и возобновлениях нумерации.
При описании части издания, вышедшей под одним названием, в области приводят первый и последний номера, вышедшие под данным названием и (или) даты их выхода.
3.7.2.Область состоит из сведений, включающих:
при описании законченного издания — первый и последний номера и (или) даты начала и прекращения издания, соединенные знаком тире;
при описании издания, продолжающего выходить — первый номер и (или) дату его выхода, после которых ставят тире и оставляют интервал.
Основными источниками библиографических сведений для области нумерации является издание в целом, а также справочные издания и другие источники информации.
В зависимости от способа нумерации издания запись в области ипоследнего номеров, соединенные тире, например:
может начинаться с года или с номера.
251
3.7.4.1.При погодной нумерации приводят год, затем номер. Год иномер обозначают арабскими цифрами, например:
1981,№ 4 1982, № 150
Номер опускают, если он является первым для года основания и последним для года прекращения.
3.7.4.2.При сквозной нумерации приводят обозначение и номертома (выпуска, номера), затем год его издания, который заключают вскобки, например:
Т. 1 (1983) -
Годы издания первого и последнего номера опускают, если они совпадают с годами, приведенными в области выходных данных.
3.7.4.3.Даты приводят в следующем порядке: год, месяц или год,день и месяц, например:
1980, март 1979, 15янв
3.7.4.4.При перерывах в нумерации, а также при ее возобновленииприводят оба ряда нумерации. Между ними ставят точку с запятой, например:
Вып. 1 (19501-20 (1970); т. 1 (19711-6(1976) Т. 1 (1962) -6 (1967); Сер. 2, т. 1 (1968) -1930-1941; 1945-1956
3.8. Область выходных данных
Область выходных данных содержит сведения о том, где и в какой период выходило или выходит издание, кем оно опубликовано или публикуется.
Основным источником библиографических сведений для области является издание в целом.
Элементы в области приводят по п. 2.7, с учетом следующих особенностей:
местом издания считают город или иной населенный пункт, в котором находится издательство (издающая организация) или его филиал (отделение), а при отсутствии этих сведений — местонахождение редакции издания;
при описании издания в целом, если оно продолжает выходить, приводят год издания первого номера и тире, после которого оставляют пробел в 4 печатных знака, например:
Л., 1969 -
При описании прекращённого издания приводят годы издания первого и последнего номеров, соединенные тире, например:
М.: Профиздат, 1959-1972
252
при описании части издания приводят годы издания первого и последнего номеров, сведения о которых включены в описание, и соединяют их тире.
3.9.Область количественной характеристики
Область содержит сведения об объеме (количестве страниц, листов, столбцов, полос, а также количестве томов),о наличии иллюстраций в размере номера издания. Сведения о количестве страниц, листов, полос, об иллюстрациях и размере приводят в общей части сводного описания, ели они являются одинаковыми для всех или большинства номеров, по 2.8. Сведения о количестве томов приводят при необходимости в описаниях законченных серийных изданий и продолжающихся сборников (п. 2.12.3.3).
3.10.Область серии
В области серии приводят сведения о сериальном издании, в состав которого входят все выпуски данного сериального издания. Область повторяют, если сериальное издание входит в состав двух и более изданий.
Элементы области серии приводят по 2.9, например:
Минералогический сборник / Всесоюз. минерал, о-во Сыктывк. отд-ние... (Труды/АН СССР. Коми фил. Ин-т геологии, ISSN 0568-6156-Вып. 20,23...)
3.11.Область примечания
3.11.1.В области приводят сведения об истории издания, сведения, касающиеся элементов и областей описания, сведения о структурных и других особенностях издания, не отраженные в других областях.
Область примечания повторяют. Текст примечаний не регламентируется.
Перечень сведений, приводимых в примечаниях: о периодичности, о дате основания издания в целом; о связи с другими сериальными изданиями; о перерыве в издании, его возобновлении, прекращении; примечания к отдельным областям и элементам; о языке текста, части текста; о наличии параллельных изданий на других языках: о наличии библиографических списков; о структурных и полиграфических особенностях издания; другие примечания.
Примечания к отдельным областям и элементам описания приводят в последовательности, установленной для областей и элементов библиографического описания. Примечания об изменениях отдельных элементов за период его выхода могут быть выделены и приведены в конце.
3.11.2.Основными источниками библиографических сведений дляобласти примечания являются издание в целом, справочные издания идругие источники информации.
253
3.11.3. В области примечаний пользуются разделительными знаками по п. 2.10.3.
3.12.Область Международного стандартного номера сериальногоиздания (ISSN), цены и тиража
3.12.1.Область содержит сведения, необходимые для обмена научно-технической информацией, книгообмена, книжной торговли, статистики печати, а также для осуществления подписки на сериальныеиздания.
В описании издания, являющегося подсерией с зависимым заглавием, область может быть повторена. Первой приводят область, содержащую ISSN подсерии.
Основным источником библиографических сведений для области является издание в целом. Кроме того, основным источником сведений для ключевого заглавия являются справочные издания
ISSN приводят в форме, данной в издании, например:
ISSN 0206-5711
Аббревиатуру ISSN, при необходимости, приводят в транслитерированной форме.
3.12.4.Ключевое заглавие — заглавие, присваиваемое сериальномуизданию национальными агентствами ISSN в целях его однозначнойидентификации. Основу ключевого заглавия составляет название, приведенное на издании. В описании его указывают в форме, приведеннойв справочном издании, с предшествующим знаком равенства, например:
ISSN 10042-8736 = Вопросы экономики
3.12.5.Цену отдельного номера приводят в данной области, еслиона является постоянной для всех или большинства номеров гадания.Если имеется цена отдельного номера и подписная цена, то приводятобе. Каждым сведениям о цене предшествует двоеточие, например:
1 р. 10 к. №: 13 р. 20 к. за год
В сведениях о тираже приводят разовый тираж издания, если он постоянен для всех или большинства номеров. Сведениям предшествует запятая.
К элементам области могут быть приведены в круглых скобках дополнительные сведения (сведения о переплете, уточнение ISSN и т. п.).
3.13.Спецификация
3.13.1. Спецификация содержит перечень номеров, выпусков, томов и т. п. печатных единиц, составляющих сериальное издание, относящихся к данному изданию указателей и приложений, а также других библиографических сведений о перечисленных составных частях издания.
254

Все сведения в спецификации факультативны. Набор элементов, приводимых в спецификации, определяет учреждение, составляющее описание. Наиболее краткой ее формой является указание основных порядковых единиц.
Последовательность записи в спецификации определяет основная порядковая единица (год — при погодной нумерации, том, выпуск, номер, а также год, которым обозначен включенный в издание материал при сквозной нумерации). Основная порядковая единица может состоять из более мелких делений (том — из номеров и т. п.).
Сведения об указателях и приложениях приводят в конце спецификации.
При необходимости сведения об указателях и приложениях приводят в последовательности годов их выхода в перечне основных порядковых единиц.
Перечень элементов, относящихся к номеру (выпуску, тому), по п. 2.12.2.
Источником библиографических сведений для записи спецификации являются номера (выпуски, тома), входящие в издание.
3.13.6.В спецификации пользуются разделительными знаками,указанными в п. 2.12.4.
3.13.7.Обозначения тома, выпуска, наименования месяцев и т. п.приводят в сокращенной форме, например, т., вып., янв.
Порядковые номера и годы приводят арабскими цифрами, например;
Т. 2, №6
№ 30
янв.
№ 1-12, указ.
3.13.8.Элементы, относящиеся к номерам (выпускам, томам), приводят по п. 2.12, например:
Вып. 519: Пегматитоносные гранитоиды Забайкалья / Я. А. Ко-салс, Ю. И. Темников; Отв. ред. А. С. Митропольский. — 1983. — 231 с: ил. -Библиогр.: с. 220—230. - 3 р., 1000 экз.
Вып. 19. - 1983. - 113, 6с: граф. - 1 р. 30 к., 1000 экз.
3.13.9.Особенности приведения отдельных элементов, входящих вспецификацию сводного описания сериальных изданий.
В описаниях журналов, газет, периодических бюллетеней, основная порядковая единица которых состоит из более мелких делений (томов, выпусков и т. п.), сведения об объеме, размере, цене и тираже, а также годе издания приводят не к каждому номеру, а к основной порядковой единице в целом; их приводят по пп. 3.9; 3.13, например:
255
Т. 10, вып. 1-6. - 1983. - 1000 экз.
Дату выхода в спецификации изданий с нумерацией по годам не указывают, например:
1981, № 1-12. - 25 160-28 120 экз. 1973, вып. 1-3. - 4-16 к. tfg, 620-700 экз.
3.13.10. Особенности приведения сведений об указателях и приложениях.
3.13.10.1.Сведения об указателях, приложениях, специальных номерах и т. п. вспомогательных материалах к сериальному изданию приводят в конце спецификации с новой строки или в подбор. При записив подбор им предшествует точка и тире. Сведения указывают в следующем порядке:
указатели: приложения (в том числе сопроводительные материалы брошюры, схемы, карты, таблицы, пластинки, диапозитивы и т. п., а также издания выездных редакций газет, спец выпуски газет и другие подобные газетные издания, условно именуемые приложениями).
3.13.10.2.Сведения об указателях приводят в следующем порядке:указатели к основной порядковой единице, указатели за несколько лет.Сведения о приложениях приводят в следующем порядке: периодические приложения, непериодические приложения.
Запись начинают с соответствующих рубрик: «Указ.», «Спец.№», «Выезд, ред.», «Прил.» и т. п., например:
Выезд, ред.:, «Советская Россия» на строительстве Волжского автомобильного завода (1967—1968) Прил.: «Искатель» (1961-1983)
3.13.10.3.Сведения об указателях к основным порядковым единицам, а также о периодических приложениях, не имеющих собственногозаглавия и отдельной нумерации, приводят в обобщенной форме, например:
Указ. к каждому тому Прил. к каждому номеру
3.14. Особенности сводного библиографического описания, состоящего только из общей части
3.14.1.Сводное библиографическое описание сериального издания, состоящее из общей части, составляют на законченное издание,на издание, продолжающее выходить, а также на издание за определенный период.
3.14.2.Описание составляют по общим правилам, например:
Иммунология: Двухмес. науч.-теорет. журн. / АМН СССР. — 1980. -М.: Медицина, 1980-. - Рез. англ. - ISBN 0206-4952: 1 р. 30 к. №.
256
3.15. Особенности сводного библиографического описания, содержащего более двух частей
3.15.1.Сводное библиографическое описание, содержащее болеедвух частей, составляют на сериальное издание, подразделяющееся наподсерий, разделы, отделы и т. п. Оно состоит из следующих частей:
общая часть описания, включающая библиографические сведения, которые характеризуют издание в целом;
общие части, включающие библиографические сведения о каждой подсерий в целом;
спецификации, содержащие библиографические сведения о номерах (выпусках) каждой подсерий.
3.15.2.Библиографические сведения в общей части описания всегоиздания, общей части описания каждой из подсерий и в спецификацииприводят по общим правилам, например:
Ученые записки кафедр общественных наук вузов Ленинграда М-во высш. и сред. спец. образования РСФСР. — 1959. — П.: Изд-во Ленинград, ун-та, 1959 —
История КПСС, политэкономия, философия. — Вып. і — 1959.
С 1960 разделена на самостоят, серии, продолжающие ее нумер,), цию.
Вып. 1. - 1959. - 269 с. - 10 р. 95 к. 1525 экз.
История КПСС. - Вып. 2-.-1960.- ISSN 0132-0300
Вып. 2. - 1960. - 157 с. - 6р. 35 к., 4325 экз.;... Вып. 20; XXVI съезд КПСС и актуальные вопросы теории и политики партии. -1983. -142 с. - 85 к., 4000 экз.
Политическая экономия. — Вып. 2-. — 1960. — ISBN 0132-795X
Вып. 2. - 1960. - 210 с. - 3 р. 10 к. 2775 экз.;... Вып. 21; Из истории политической экономии социализма в СССР, 20—30 годы. — 1981. — 223 с. - 1 р. 20 к., 3494 экз.
... (другие серии)
4. БИБЛИОГРАФИЧЕСКОЕ ОПИСАНИЕ НОРМАТИВНО-ТЕХНИЧЕСКИХ И ТЕХНИЧЕСКИХ ДОКУМЕНТОВ
4.1. Основные положения
4.1.1. Объектом составления библиографического описания являются нормативно-технические и технические документы (отдельно изданный документ, сборник документов или группа документов): нормативно-технические документы по стандартизации, технико-экономические нормативы и нормы, патентные документы, типовые проекты и чертежи, промышленные каталоги и прейскуранты на материалы, оборудование и изделия.
257
4.1.2. Библиографическое описание нормативно-технических и технических документов состоит в основном из тех же областей и элементов, что и описание книг (разд. 2). Для библиографического описания некоторых видов документов введена область специфических сведений, которая содержит элементы, присущие только определенному виду документа. Область помещается после области издания, а при ее отсутствии — после области заглавия и сведений об ответственности.
4.2. Нормативно-технические документы по стандартизации
Объектом составления библиографического описания являются отдельно изданный стандарт, технические условия, сборник этих документов или многотомное издание сборников.
Отдельно изданные стандарты и технические условия
4.2.2.1.Перечень областей и элементов библиографического описания отдельно изданных стандартов и технических условий
Заголовок описания (п. 4.2.2.3) Область заглавия Основное заглавие * = Параллельное заглавие : Сведения, относящиеся к заглавию (п. 4.2.2.4) Область издания Сведения об издании Область специфических сведений
Обозначение ранее действовавшего документа (если новый дан взамен него)
; Даты введения и сроки действия документа
Область выходных данных Место издания
издательство или издающая организация , Дата издания
Область количественной характеристики Объем : Иллюстрации
Область серии
(Основное заглавие серии) Область примечания
Источники библиографических сведений используют в следующем порядке: титульный лист, обложка, первая страница текста, текст, приложения, библиографические указатели нормативно-технических документов по стандартизации.
Заголовок описания
В заголовке описания приводят обозначение документа, включающее индекс документа (ГОСТ, ОСТ, РСТ, СТП, ТУ), цифровое или буквенно-цифровое обозначение документа, год (две последние цифры) утверждения, например:
258
ОСТ2МТ31-1-82
РСТ ЛитССР962-82
СТП 2.06-78
ТУ 11-АГ0.360.207ТУ-82
В заголовке описания приводят также буквы «Е» и «Э», отражающие принадлежность объекта стандартизации к экспортной продукции, а также обозначения документов, которым соответствует данный документ, например:
ГОСТ 6654-80Е
ГОСТ 356-80 (СТ СЭВ 253-76)
ГОСТ 21963-78 (СТ СЭВ 562-77, СТ СЭВ 563-77)
ОСТ 119-80Э
Приведение этих сведений является обязательным. При отсутствии заголовка описания они приводятся в сведениях, относящхся к заглавию.
4.2.2.4.Область заглавия
Основным заглавием является название объекта стандартизации. В него включают также сведения, уточняющие содержание и определяющие вид документа в зависимости от его назначения, например:
Металлы. Методы испытаний. Измерение твердости по Роквеллу
Правила приведения параллельных заглавий — п..2.5.4. В сведениях, относящихся к заглавию, обязательна приводят обозначение документа, если заголовок описания не применяется, например
Библиотечная документация. Первичные учетные документы. Требования к оформлению бланков: ГОСТ 7.35—81
4.2.2.5.Область издания
В области приводят сведения о переиздании документа в форме, данной в документе, например:
Переизд. Апр. 1982 с изм. 1-3
4.2.2.6.Область специфических сведений
Обозначение ранее действовавшего документа указывают, начиная со слова «Взамен», например:
Взамен ГОСТ 3044-74
При указании даты введения в действие документа приводят сокращенное слово «Введ.», число, месяц (арабскими цифрами), год (две последние цифры). Дату окончания срока действия документа приводят после даты введения со словом «до», например:
Введ. 01.02.83
Введ. 01.02.83
259
Область выходных данных Правила приведения сведений в области — по п. 2.7.
Область количественной характеристики Правила приведения сведений в области — по п. 2.8.
Область серии В области приводят заглавие комплекса стандартов, объединенных
общностью назначения, в том виде, в каком он дан в издании, например: (Система стандартов по информ., библ. и изд. делу) (Комплекс, система упр. качеством продукции)
4.2.2.10.Область примечания
В области приводят дополнительные сведения, не включенные в другие области описания, и сведения, опубликованные в библиографических указателях нормативно-технических документов по стандартизации: о замене или отмене документа, об изменениях и поправках, включенных в документ, о продлении срока действия документа, об ограничении срока действия документа, о переносе срока введения документа в действие, о переиздании документа (сведения приписывают к библиографическому описанию ранее изданного документа с тем же обозначением, включенному в каталог).
4.2.2.11.Дополнительно к библиографическим сведениям, приведенным в библиографическом описании, указывают индекс Универсальной десятичной классификации (УДК), шифр группы по «Классификатору государственных стандартов СССР», код Общесоюзногоклассификатора «Стандарты и технические условия» (ОКСТУ), код Общесоюзного классификатора промышленной и сельскохозяйственнойпродукции (ОКП), географический определитель по УДК (в круглыхскобках) и название страны. В информационных и других изданиях этисведения приводят после описания, на каталожных карточках классификационные индексы — в левом верхнем углу карточки, географический определитель и название страны — в правом верхнем углу.
4.2.3. Сборники стандартов и технических условий
4.2.3.1. На сборники стандартов и технических условий составляют библиографическое описание как на книги (разд. 2). В сведениях, относящихся к заглавию, приводят слово «Сборник» и обозначения документов в порядке, указанном на титульном листе.
На сборники стандартов и технических условий, изданные с обозначениями документов на титульном листе (обложке), при необходимости составляют описание по пп. 4.2.2.1-4.2.2.10.
В заголовке такого библиографического описания приводят обозначение первого документа со словами «и др.». Обозначения остальных документов записывают в примечании с сокращенным словом «Содерж.:» в порядке, указанном на титульном листе (обложке).
Основным заглавием является общее заглавие сборника.
260
Специфические сведения о документах приводят в том случае, если они одинаковы для всех документов, включенных в сборник.
4.2.3.2. На многотомные издания сборников стандартов или технических условий составляют описание по п. 2.12.
4.3.Технико-экономические нормативы и нормы
Объектом составления библиографического описания являются нормативы по труду (времени, численности персонала, заработной плате, выработке); строительные и проектировочные нормы, правила, инструкции и указания; нормы расходования материалов, сырья и запасных частей; ценники, тарифы, расценки и прейскуранты на производство работ и т. д.
На технико-экономические нормативы и нормы составляют библиографическое описание под заглавием по правилам описания книг (разд. 2).
На технико-экономические нормативы и нормы, имеющие обозначение, при необходимости, составляют библиографическое описание под заголовком, содержащим это обозначение, например:
ВСН 2-105-78
4.3.3.В сведениях, относящихся к заглавию, приводят обозначениедокумента (если заголовок не применяется), данные об утверждении,дату введения и (или) срока действия документа, обозначение аннулированного документа, взамен которого введен документ. Данные обутверждении в случае совпадения со сведениями, указанными в обозначении, опускают.
4.4.Патентные документы
Объектом составления библиографического описания является патентный документ (описание открытия, описание изобретения к авторскому свидетельству, патенту, промышленному образцу, товарному знаку и заявки, на них), опубликованный отдельным изданием или как составная часть сериального издания.
Перечень областей и элементов библиографического описания патентных документов
Заголовок описания (п. 4.4.4) Область заглавия и сведений об ответственности Основное заглавие:
*: Сведения, относящиеся к заглавию (п. 4.4.5.2); Сведения об ответственности
/ Сведения об авторах изобретения (изобретателях); *; Сведения о патентовладельцах (частных лицах или организациях) Область специфических сведений Регистрационный номер заявки; ; Дата подачи заявки
; Дата публикации и (или) сведения об официальном издании, в котором опубликованы сведения о патентном документе
261
; Сведения о конвенционном приоритете
; Индексы национальной классификации изобретений
Область количественной характеристики;
Объем
: Иллюстрации;
Область примечания
В специализированных изданиях, каталогах и картотеках, содержащих информацию только о патентных документах, набор, последовательность и форма представления элементов в соответствии с назначением изданий, каталогов и картотек определяются нормативными требованиями Государственного комитета СССР по делам изобретений и открытий и соответствующих международных организаций.
4.4.3.Источником библиографических сведений является патентный документ, а также официальные решения об изменении текста документа и его правового статуса, сведения о внедрении изобретения иинформация, поступающая на различных носителях по международному обмену.
4.4.4.Заголовок описания
В заголовке описания приводят обозначение вида патентного документа, его номер, название страны, выдавшей документ, и индекс международной классификации изобретений, или индекс международной классификации промышленных образцов, или индекс международной классификации товаров и услуг, например:
А. с 1007970 СССР. МКИ В 25 J 15/00
Пат. 1007559 СССР, МКИЗ К 02 М 35/10 СПО 12728 СССР, МКПО 10-05 СТЗ 91564 СССР, МКТУ 27
Эти сведения являются обязательными. Если заголовок описания не применяется, их приводят в сведениях, относящихся к заглавию.
4.4.5.Область заглавия и сведений об ответственности
4.4.5.1.Основное заглавие (название изобретения) приводят вформе, данной на титульном листе патентного документа.
4.4.5.2.В сведениях, относящихся к заглавию, приводят сведения,перечисленные в п. 4.4.4. При этом данные сведения становятся обязательными, например:
Устройство для захвата неориентированных деталей типа валов: А. с. 1007970 СССР: МКИЗ В 25) 15/00
Впускной трубопровод для двигателя внутреннего сгорания: Пат. 1007559 СССР: МКИЗ Р 02 М 35/10
Блок сканирования: СПО 12728 СССР МКПО 10-05
4.4.5.3. В сведениях об ответственности приводят фамилии и инициалы или имена изобретателей, заявителей и (или) патентовладельцев, а также наименования учреждений-заявителей и (или) патентовладельцев. Эти сведения приводят в указанной последовательности в форме, данной в патентном документе, по правилам, изложенным в п. 2.5.6. После фамилии и наименования организации, при необходимости, приводят в круглых скобках название страны, например:
/ В. С. Ваулин, В. Г. Кемайкин (СССР)
/ М. Урбинати, А. Маннини (Италия); Чентро Ричерке Фиат С. п. А. (Италия)
4.4.6.Область специфических сведений
В области приводят регистрационный номер заявки, дату подачи заявки; дату публикации и (или) сведения об официальном издании, в котором опубликованы сведения о патентном документе; сведения о конвенционном приоритете: дату подачи заявки, номер и название страны конвенционного приоритета. Название страны приводят в круглых скобках, например:
№ 2782807/25-06; Заявлено 25.06.79; Опубл. 23.03.83, Бюл. № 11; Приоритет 26.06.78, № 68493 А/78 (Италия)
В области могут быть указаны также индексы национальной классификации изобретений, промышленных образцов и товарных знаков.
Область количественной характеристики Правила приведения сведений в области — по п. 2.8.
Область примечания.
В области приводят номер основного авторского свидетельства или патента, по отношению к которому данный документ является дополнительным, номер и дату разделенной заявки, сведения об изменении правового статуса (номер, вид аннулированного, продленного или восстановленного документа) и другие примечания.
4.4.9.К библиографическому описанию патентного документа могут быть добавлены индексы Универсальной десятичной классификации(УДК).
4.5. Типовые проекты и чертежи
Объектом составления библиографического описания являются типовой проект (комплект технических документов, содержащий, как правило, чертежи, технические расчеты, сметы и пояснительную записку), отдельно изданные чертежи, типовые проекты и чертежи, выполненные в виде нумерованных альбомов.
На типовые проекты и чертежи составляют библиографическое описание под заглавием по правилам описания книг (разд. 2).
262
263
Основным заглавием является название типового проекта или чертежа со всеми уточняющими сведениями.
В сведениях, относящихся к заглавию, приводят данные о виде документа (типовой проект, чертеж и т. п.), присвоенный проекту номер (в форме, данной в документе), наименование учреждения, утвердившего документ, и даты утверждения и введения, например:
Центральный склад судоремонтного завода. Тип II. Расчетная наружная температура —20, —30, —40°С. Стены из сборных железобетонных панелей: Типовой проект 709—139: Утв. М-вом реч. флота РСФСР и введ. в действие с 01.03.76
В сведениях об ответственности приводят наименование учреждения, разработавшего проект или чертеж.
В области выходных данных приводят место издания, наименование учреждения, издающего и распространяющего документ (в сокращенной форме), год издания.
В области примечания приводят указание на связь с другими документами, сведения о дополнениях и др.
На типовые проекты и чертежи, выполненные в виде нумерованных альбомов, составляют библиографическое описание по типу сводного (п. 2.12).
4.6. Промышленные каталоги
Объектом составления библиографического описания являются промышленные каталоги, опубликованные в виде однотомного, многотомного или серийного издания.
Перечень областей и элементов библиографического описания промышленных каталогов
Заголовок описания
Область заглавия и сведений об ответственности
Основное заглавие
* = Параллельное заглавие
*: Сведения, относящиеся к заглавию
/ Сведения об ответственности (п. 4.6.5)
Область издания Сведения об издании Область специфических сведений ; Сведения о разработчике ; Сведения об изготовителе ; Сведения о торговой организации
Сведения о мероприятии (выставке и т. д.), представляющем продукцию изготовителей
Область выходных данных
Место издания
: Издательство или издающая организация Дата издания
264
Область количественной характеристики Объем
: Иллюстрации; ; Размер
* + Сопроводительный материал Область серии Основное заглавие серии: (Сведения, относящиеся к заглавию серии , ISSN серии; ; Номер выпуска серии .Основное заглавие подсерии : Сведения, относящиеся к заглавию подсерии , ISSN подсерии; ; Номер выпуска подсерии) Область примечания Область Международного стандартного номера книги (ISBN), цены
и тиража ISBN: : Цена , Тираж
Источники библиографических сведений — по п. 2.2.
Заголовок описания
В заголовке описания иностранных промышленных каталогов приводят наименования государственной организации, акционерного общества, концерна, фирмы и т. д. или фамилии их владельцев. Наименование учреждения приводят в соответствии с требованиями п. 2.4.4. В описании советских промышленных каталогов заголовок не применяют.
4.6.5.Область заглавия и сведений об ответственности. Основноезаглавие приводят в форме, данной в издании, включая сведения омарке, типе и т. п.
В сведениях, относящихся к заглавию, приводят данные о характере или виде издания (номенклатурный каталог, отраслевой каталог, листок-каталог и др.); код Общесоюзного классификатора промышленной и сельскохозяйственной продукции (ОКП); дату постановки оборудования и изделия на серию или срок ввода их в действие.
В сведениях об ответственности приводят наименование организации, составившей каталог. При описании иностранных промышленных каталогов эти сведения являются обязательными, если заголовок описания не применяется.
4.6.6.Область издания
Правила приведения сведений в области — по п. 2.6.
4.6.7.Область специфических сведений
В области элементы указывают в порядке, указанном в перечне.
265
4.6.8.Область выходных данных
Правила приведения сведений в области — по п. 2.7.
При отсутствии места издания приводят местонахождение фирмы.
4.6.9.Сведения в последующих областях ~ по пп. 2.9-2.12.
Дополнительно к библиографическому описанию, при необходимости, указывают название страны на русском языке или языке союзной республики, по возможности, в сокращенной форме. Эти данные приводят после описания, а на карточках для каталогов — в верхнем правом углу.
Отдельные выпуски каталогов, опубликованных в виде многотомного или сериального издания, описывают как однотомные издания.
В качестве основного заглавия приводят частное заглавие тома. Общее заглавие, обозначение и порядковый номер тома приводят в области серии.
При необходимости составляют библиографическое описание по типу водного (п. 2.12).
4.7. Прейскуранты на материалы, оборудование и изделия
Объектом библиографического описания являются прейскуранты на материалы, оборудование и изделия.
На прейскуранты на материалы, оборудование и изделия составляют описание по правилам описания книг (разд. 2).
В заголовке описания приводят слово „Прейскурант" с присвоенным ему номером. Эти сведения являются обязательными. Если заголовок не применяется, их приводят в сведениях, относящихся к заглавию.
Основным заглавием является тематическое название прейскуранта.
4.7.5.В сведениях, относящихся к заглавию, приводят слово«Прейскурант» с присвоенным ему номером, если заголовок не применяется (при этом данные сведения становятся обязательными); наименование организации, утвердившей документ, и дату утверждения; датывведения его в действие и срок действия.
5. БИБЛИОГРАФИЧЕСКОЕ ОПИСАНИЕ ДЕПОНИРОВАННОЙ НАУЧНОЙ РАБОТЫ
5.1.Основные положения
Объектом составления библиографического описания являются: депонированная научная работа, сборник депонированных научных работ.
5.2.Структура библиографического описания
5.2.1. Перечень областей и элементов библиографического описания депонированной научной работы
Заголовок описания Область заглавия и сведений об ответственности
Основное заглавие
*: Сведения, относящиеся к заглавию
266
Сведения об ответственности / Первые сведения о лицах (п. 5.4) *; Последующие сведения о лицах *; Сведения об организации-депоненте; Область выходных данных Местонахождение организации-депонента; Дата депонирования Область количественной характеристики Объем
: Иллюстрации Область примечания (п. 5.7.)
5.2.2. При первой публикации библиографического описания депонированной научной работы в информационном издании, выпускаемом депонирующим учреждением, приводят наиболее полный набор элементов. Во всех остальных случаях библиографическое описание депонированной научной работы составляют по п. 1.4.
5.3.Заголовок описания
В заголовке описания имя автора депонированной работы приводят по п. 2.4.
5.4.Область заглавия и сведений об ответственности
В области заглавия и сведений об ответственности в информационном издании депонирующего учреждения приводят фамилии всех индивидуальных авторов депонированной научной работы. Сведения об авторах обязательных если заголовок описания не применяют. После них приводят наименование организации-депонента, т. е. организации, направляющей научную работу на депонирование. При наличии на титульном листе наименовании двух или более организаций в сведениях об ответственности указывают только две организации-депоненты.
5.5.Область выходных данных
В области выходных данных указывают местонахождение организации-депонента и год депонирования работы.
Область количественной характеристики Правила приведения сведений — по п. 2.8.
Область примечания
В области примечания указывают язык текста депонированной научной работы (п. 1.6), сведения о справочном аппарате и др. Обязательными являются сведения о месте депонирования, дате и номере депонированной работы.
При первой публикации описания сборника депонированных научных работ после слова «Содерж.:» указывают авторов и заглавия всех включенных в него документов.
267
6. БИБЛИОГРАФИЧЕСКОЕ ОПИСАНИЕ НЕОПУБЛИКОВАННОГО ДОКУМЕНТА
6.1.Основные положения
Объектом составления библиографического описания являются неопубликованные документы: отчеты о научно-исследовательских работах, переводы, диссертации.
Библиографическое описание неопубликованных документов состоит, в основном, из тех же областей и элементов, что и описание книг (разд. 2). Для библиографического описания неопубликованных документов введена область специфических сведений, которая содержит элементы, присущие только определенному виду документов. Область помещается после области заглавия и сведений об ответственности.
6.2.Отчеты о научно-исследовательских работах
Объектом библиографического описания является неопубли -кованный отчет о выполненной научным учреждением (предприятием, организацией) научно-исследовательской работе (НИР) или ее этапе, оформленный в соответствии с требованиями ГОСТ 7.32-81.
Перечень областей и элементов библиографического описания отчетов о научно-исследовательских работах
Область заглавия и сведений об ответственности
Основное заглавие
: Сведения, относящиеся к заглавию
/ Сведения об ответственности (п. 6.2.4)
Область специфических сведений
Шифр этапа (его части);
;Номер государственной регистрации
инвентарный номер
;Другие номера
Область выходных данных
Место выпуска отчета ,Дата выпуска отчета Область количественной характеристики Объем:
: Иллюстрации Область примечания
6.2.3.Источники библиографических сведений — по п. 2.2.
6.2.4.Область заглавия и сведений об ответственностиОсновным заглавием является наименование НИР в целом и наименование отчета, если оно не совпадает с наименованием НИР в целом.
В сведениях, относящихся к заглавию, приводят данные, определяющие вид документа: отчет о НИР и вид отчета в круглых скобках (промежуточный, заключительный). Сведения приводят в форме и последовательности, данной в документе.
268
В сведениях об ответственности приводят наименование организации, ответственной за НИР, и фамилию руководителя работы. Наименование организации, выполнившей работу, приводят в форме, данной в издании, с сокращениями отдельных слов. Фамилию руководителя работы также записывают в форме, указанной в отчете.
При описании отчетов, выполненных двумя и более организациями, в сведениях об ответственности приводят наименование организации, ответственной за работу, и фамилию руководителя всей работы.
Сведения об организации, ответственной за НИР, являются обязательными.
При необходимости в сведениях об ответственности приводят наименования всех организаций-соисполнителей и фамилии всех участников работ.
6.2.5.Область специфических сведений
Шифр этапа НИР (его части) или задания в соответствии с программой работ по решению научно-технической проблемы приводят в той форме, которая приведена в издании, например:
ОЦО102ТЗ
ОЦ02604И5В
Номер государственной регистрации, присвоенный Всесоюзным научно-техническим информационным центром, инвентарный номер, а также другие идентификационные номера, имеющиеся на титульном листе отчета о НИР, указывают в форме, данной в издании. Относящейся к номерам обозначения приводят в сокращенной форме, например:
№ГР71014124; Инв.№339816
6.2.6.Область выходных данных
Правила приведения сведений в области — по п. 2.7.
Область количественной характеристики Правила приведения сведений в области — по п. 2.8.
Область примечания
В области примечания приводят фамилии исполнителей работы, наименования организаций-соисполнителей и фамилии соисполнителей, сведения о наличии библиографического списка и др.
6.2.9.На отчеты, оформленные как нумерованные части, составляют сводное библиографическое описание по п. 2.12.
6.2.10.На отдельный том многотомного отчета о НИР, при необходимости, составляют библиографическое описание по п 212.5.
6.3. Неопубликованные переводы
6.3.1. Объектом составления библиографического описания является неопубликованный перевод иностранных изданий и документов, как опубликованных отдельно, так и помещенных в книге или сериальном издании, оформленный, как правило, в соответствии с требованиями ГОСТ 7.36—81.
269
6.3.2.Перечень областей и элементов библиографического описания не опубликованных переводов
Область заглавия и сведений об ответственности Основное заглавие : Сведения, относящиеся к заглавию / Сведения об ответственности (п. 6.3.4) Область специфических сведений Идентификационные номера перевода (п. 6.3.5) Область выходных данных Место выполнения перевода ,Дата выполнения перевода Область количественной характеристики Объем
: Иллюстрации
+ Сопроводительный материал Область примечания Сведения об источнике перевода
6.3.3.Источником библиографических сведений является титульный лист.
6.3.4.Область заглавия и сведений об ответственностиОсновным заглавием является переведенное на русский язык заглавие оригинала, в том числе заглавие тома, части, раздела и т. п.
В сведениях, относящихся к заглавию, приводят данные, раскрывающие и поясняющие основное заглавие.
В сведениях об ответственности приводят наименование организации, выполнившей перевод, и наименование отраслевого координационного центра — Центрального отраслевого органа НТИ (ЦООНТИ), если организация, выполнившая перевод, входит в ЦООНТИ. Между наименованиями организаций ставят точку с запятой. Приведение наименования одной из перечисленных организаций является обязательным.
6.3.5.Область специфических сведений
В области приводят идентификационные номера перевода, номер, присвоенный организацией, выполнившей перевод, и номер, присвоенный ЦООНТИ. Между собой номера разделяются точкой с запятой. Приведение одного из перечисленных номеров является обязательным.
6.3.6.Область выходных данных
В области приводят местонахождение организации, выполнившей перевод, и дату (число, месяц, год) выполнения перевода, например: М., 01.05.83.
Область количественной характеристики Правила приведения сведений в области — по п. 2.8.
Область примечания
В области приводят сведения об источнике перевода, а также другие примечания.
270
6.3.8.1. Если переведена составная часть документа, в сведениях об источнике перевода приводят: сокращенное слово «Дер.», вид переведенного материала (статья, глава, часть и т. п.); фамилию автора (авторов) на языке оригинала; предлог «из»; вид издания, из которого сделан перевод (книга, журнал и др.); библиографические сведения об издании, из которого сделан перевод, в соответствии с требованиями, изложенными в разд. 2—4. Например:
Пер.ст. V. Podehradsky. Из журн.: Prumys! potrvin. — 1977. — Vol. 28, N 1. - P. 3-5
Кроме фамилии автора (авторов), при необходимости, приводят заглавие переведенного материала на языке оригинала, например:
Пер.ст. V. Podehradsky. Jakost v potravinarskem prumyslu из журн.: Prumys! potravin. - 1977. - Voi. 28, N 1. - P. 3-5.
Библиографические сведения об источнике перевода, при необходимости, приводят по правилам, изложенным в разд. 7.
6.3.8.2. Если переведен документ в целом, в сведениях об источнике перевода приводят: сокращенное слово «Пер.», вид переведенного материала (книга, отчет, доклад, материал фирмы и др.), библиографические сведения о переведенном документе в соответствии с правилами, изложенными в разд. 2—4.
6.4. Диссертации
6.4.1.Объектом составления библиографического описания является диссертация в целом (однотомная или многотомная).
Библиографическое описание диссертаций, опубликованных в виде книг, составляют в соответствии с правилами, изложенными в разд. 2. Оно может быть составлено в соответствии с правилами, изложенными в данном разделе.
Библиографическое описание диссертаций, опубликованных в виде составной части книги или сериального издания, составляют в соответствии с правилами, изложенными в разд. 7.
6.4.2.Перечень областей и элементов библиографического описания диссертации
Заголовок описания
Область заглавия и сведений об ответственности Основное заглавие
: Сведения, относящиеся к заглавию (п. 6.4.5.1) / Сведения об ответственности (п. 6.4.5.2) Область специфических сведений Дата защиты; Дата утверждения:
271
Номер государственной регистрации
Область выходных данных Место написания диссертации , Дата написания диссертации Область количественной характеристики Объем
: Иллюстрации
* + Сопроводительный материал Область примечания
Источником библиографических сведений является диссертация в целом. Дополнительным источником сведений является учетная карта диссертации.
Заголовок описания
В заголовке описания имя автора диссертации приводят по п. 2.4.
6.4.5.Область заглавия и сведений об ответственностиОсновное заглавие приводят по п. 2.5.3.
6.4.5.1.В сведениях, относящихся к заглавию, приводят сведения отом, что данная работа представлена в качестве диссертации, а такжесведения об ученой степени, на соискание которой представлена диссертация. Сведения приводят в сокращенном виде, например:
Дис. ...канд. пед. наук Дис. ...д-ра техн. наук
Далее через двоеточие указывают шифр номенклатуры специальностей научных работников. Сведения о том, что данная работа является диссертацией, обязательны, остальные сведения факультативны.
6.4.5.2.Сведения об ответственности приводят по п. 2.5.6. Если заголовок описания не употребляется, сведения об авторе диссертацииявляются обязательными.
6.4.6.Область специфических сведений
Дату защиты и дату утверждения приводят по форме:
Защищена 09.11.82
Утв. 11.05.83
Номер государственной регистрации диссертации приводят так, как он указан в учетной карте диссертации, например: 04820016743. Все элементы области специфических сведений факультативны.
В качестве даты написания диссертации приводят год ее написания, указанный на титульном листе.
В области примечания указывают язык текста по п. 1.6, а также сведения о наличии библиографического списка и другие сведения.
Области и элементы библиографического описания многотомной диссертации приводят в соответствии с пп. 2.12; 6.4.5-6.4.8.
272
7. БИБЛИОГРАФИЧЕСКОЕ ОПИСАНИЕ СОСТАВНОЙ ЧАСТИ ДОКУМЕНТА
7.1.Основные положения
7.1.1.Объектом составления библиографического описания является составная часть документа, для идентификации и поиска которойнеобходимы сведения о документе, в котором она помещена. К составным частям документов относятся:
самостоятельное произведение (статья или иной материал); часть произведения (глава, раздел, параграф и т. п.), имеющая самостоятельное заглавие.
7.1.2.На составную часть издания составляют аналитическое библиографическое описание.
Сведения о главах (разделах, параграфах и т. п.), не имеющих самостоятельного заглавия, а также о фрагментах, не выделенных из текста документа, приводят в примечаниях к библиографическому описанию документа в целом (п. 2.10.6). При необходимости приводят в примечании также сведения о главах, разделах, параграфах и других составных частях документа с указанием имен их авторов, заглавий и соответствующих страниц.
7.1.3.В аналитическом описании применяют сокращения слов исловосочетаний по п. 1.8. В сведениях о документе, в котором помещена составная часть, сокращают также слова в основных заглавияхсериальных изданий и типовых основных заглавиях разовых (непериодических) документов например:
Тр. МВТУ, Изв. АН СССР, Собр. соч., Избр. соч., Избр. пр., Тез. докл. на науч.-теорет. конф. и т. п.
7.2.Источники библиографические сведений
Источниками сведений для аналитического описания пользуются в соответствии сп. 1.2 и соответствующими пунктами в разд. 2-6.
7.3.Структура аналитического библиографического описания
В аналитическом описании сначала приводят сведения о составной части, а затем — сведения о документе, в котором она помещена. После сведений о документе приводят примечания, относящиеся к составной части, а потом — к документу в целом.
Области и элементы, содержащие сведения о составной части и о документе, в котором она помещена, приводят в установленной для данного вида документов последовательности (разд. 1—6) с учетом требований, установленных в настоящем разделе.
Схема аналитического библиографического описания
Сведения о составной части документа // Сведения о документе, в котором помещена составная часть. — Примечания.
273
Перед сведениями о документе, в котором помещена составная часть, применяют знак две косые черты с пробелом в один знак до и после знака.
Знак две косые черты допускается не указывать, если сведения о документе, в котором помещена составная часть, выделяют шрифтом или приводят с новой строки.
Перед примечаниями ставят точку и тире.
В сведениях о документе, в котором помещена составная часть, точку и тире, при необходимости, заменяют точкой, например:
Бирюлин В. И. Винтокрылые аппараты // Авиация в России. — М., 1983.- С. 213-231. - Библиогр.: с. 230-231 (13 назв.).
или
Бирюлин В. И. Винтокрылые аппараты // Авиация в России. М., 1983. С. 213-231. - Библиогр.: с. 230-231 (13 назв.).
7.4.Сведения о составной части документа.
В сведениях о составной части документа области и элементы описания приводят в зависимости от вида документа по правилам разд. 2.4-6.
Источниками сведений о составной части документа являются первая страница составной части, относящийся к ней шмуцтитул или колонтитул, оглавление, а также последняя страница текста, если на ней имеются сведения об авторах, других лицах и (или) коллективах, принимавших участие в создании и публикации составной части документа.
7.5.Сведения о документе, в котором помещена составная часть
7.5.1.Если документ, в котором помещена составная часть, является книгой или другим разовым изданием, то области и элементы, включенные в сведения об этом документе, приводят по правилам разд.2.4-6.
Приведение ISBN является факультативным.
7.5.2.Если документ, в котором помещена составная часть, являетсясериальным изданием, то области и элементы, включенные в сведенияоб этом документе, приводят по правилам разд. 3 за исключением следующих сведений, которые приводят в указанной последовательности:
место издания; дата издания
число и месяц (для газет и еженедельных изданий); номер, выпуск, том (для журналов и продолжающихся изданий); частное заглавие номера, выпуска, тома;
страницы, на которых помещена составная часть (кроме газет объемом в 8 и менее страниц); ISBN
274
Если документ — объект аналитического описания — помещен в двух и более номерах (выпусках, томах) сериального издания, то сведения о каждом из них отделяют точкой с запяток.
7.6. Особенности аналитического описания некоторых видов документов.
7.6.1.Если составная часть помещена в собрании сочинений или визбранных сочинениях, то сведения о документе, в котором она помещена, приводят по п. 7.5.1. Имя автора не повторяют, кроме случаев,когда без этих данных возможно различное понимание текста описания, например:
Козинцев Г.М. Фильм о Карле Марксе, 1939 // Собр. соч.: В 5 т-Л., 1982. -Т. 1. -С. 432-437.
Герасимов С. А. О Григории Козинцеве, моем учителе // Козинцев Г. М. Собр. соч.: В 5 т. - Л., 1982. - Т. 1. -С. 3-12.
В аналитических описаниях произведений, опубликованных в советских изданиях сочинений К. Маркса и Ф. Энгельса и сочинений В. И. Ленина, а также в изданиях «Архив Маркса и Энгельса» и «Ленинский сборник», выходные данные издания опускаются, например:
Маркс К., Энгельс Ф. Манифест Коммунистической партии // Соч. - 2-е изд. - Т. 4. - С. 419-459.
2-е изд
Энгельс Ф. Турецкий вопрос // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. Т. 9. — С. 20-26.
Маркс К. Заметки о реформе 1861 г. и пореформенном развитии России // Архив Маркса и Энгельса. — Т. 12. — С. 3—28.
Ленин В. И. Предписание в ВСНХ, 30/Х1-1918 г. // Ленинский сборник. - Т. 39. - С. 200.
В аналитических описаниях произведений В. И. Ленина, опубликованных в Полном собрании сочинений (5-е изд.), не указывают также сведения об издании, например:
Ленин В. И. Речь о роли коммунистической партии, 23 июля: II конгр. Ком. Интернационала, 19 июля — 7 авг. 1920 г. // Поли. собр. соч. — Т. 41. - С. 236-240.
7.6.2.Если составная часть помещена в томе (выпуске, номере)много томного или сериального издания, имеющем частное заглавие,то сведения о нем приводят по п. 7.5.2. Частное заглавие тома (выпуска, номера) при необходимости не указывают; приводят только обозначение и порядковый номер тома (выпуска), например:
275
Менделеев А. Г. Роль печати в воспитании политической активности трудящихся // Теоретические проблемы развитого социализма. — М., 1979. - Ч. 4: Проблемы социального развития и духовной жизни зрелого социализма. — С 82—87.
или
Менделеев А. Г. Роль печати в воспитании политической активности трудящихся // Теоретические проблемы развитого социализма. — М., 1979. - Ч, 4. - С. 82-87.
Сведения о документе, в котором помещена составная часть, можно приводить в соответствии с п. 7.5.1. При этом в качестве основного заглавия документа приводят частное заглавие тома (выпуска, номера), а общее заглавие многотомного или сериального издания, обозначение и номер тома указывают в области серии. Общее заглавие сериального издания, обозначение и номер тома (выпуска) можно не приводить, если это не затрудняет его идентификацию и поиск, например:
Губарь А. М., Ревунков Г. И., Чистов В. В. Формализованный метод организации справочных массивов // Организация и управление научными исследованиями в технических вузах. — М., 1979. — Вып. 3. — С. 53—59. — (Тр. МВТ/; № 299).
или
Губарь А. М., Ревунков Г. И., Чистов В. В. Формализованный метод организации справочных массивов // Организация и управление научными исследованиями в технических вузах. — М., 1979. — Вып. 3. — С. 53-59.
Аналитическое описание глав, разделов, параграфов и других составных частей документов, написанных разными авторами, составляют в соответствии с пп. 7.4; 7.5.1. Обозначение и порядковый номер главы (раздела, параграфа и т. п.) приводят перед указанием страниц. При необходимости указать имена авторов главы, их приводят в соответствии с пп. 2.4.3 или 2.5.6.5, 2.5.6.6.
Если объектом описания является группа статей или иных материалов, помещенных под обобщающим заглавием, то аналитическое описание составляют под этим заглавием, которое рассматривают как основное. После основного заглавия приводят сведения, относящиеся к заглавию и характеризующие данную группу материалов («Статьи», «Доклады и сообщения», «Научные сообщения», «Высказывания», «Отклики», «Дискуссия» и т. п.). При отсутствии этих сведений их формулируют и включают в аналитическое описание в квадратных скобках.
Сведения о документе, в котором помещены эти материалы, указывают по п. 7.5.
Сведения об авторах и (или) заглавиях отдельных материалов приводят в примечании, например:
Духовный мир человека: [Статьи] // Наука и религия. — 1982. -№ 7. — С. 13-20. — Содерж.: Колесникова В. Наша Хамис. — С. 13-14; Елагина Е. Преданность делу. — С. 15—20.
Советы молодым: Обсуждение выставки произведений молодых художников в Акад. художеств СССР // Искусство. — 1980. — № 2. -С. 43-52.
Участники обсуждения: Томский Н., Грицай А., Баба А., Ванслов В., Эльдаров С, Налбандян Д., Дехтеров Б., Аникушин М., Верейский О.
Если эти материалы опубликованы в нескольких номерах сериального издания, сведения о каждом номере отделяют от предыдущих точкой с запятой (;).
Условный разделительный знак две косые черты (//) не повторяют, при этом заглавие издания опускают или заменяют словами «Там же» или их эквивалентами на других языках.
Навстречу 60-летию Союза ССР: [Статьи] // Вестн. высш. шк. — 1982. — N° 5. — С. 11—20. — Содерж.: На уровень новых задач: (С совещ. министров союз респ.). — С. 11 —18; Мурадов С. Н. Высшее образование в Туркмении. — С. 18-20; № 6. — С. 10-17. — Содерж.: Катаев Т. К. Основа успехов — дружба народов. — С. 10—15; Николаев Г. А. Действенное сотрудничество родственных вузов. — С. 16—17; № 7. — С. 10—21. — Из содерж.: Северцев В. А., Ибрагимов И. А. Резервы роста. — С. 14-21.
Аналитическое описание отдельных материалов, помещенных под обобщающим заглавием, составляют по пп. 7.3-7.5. Обобщающее заглавие может быть приведено в сведениях о серии, например:
Колесникова В. Наша Хамис // Наука и религия. — 1982. — № 7. - С. 13—14. — (Духов., мир человека).
Если объектом описания является часть депонированной научной работы, то аналитическое описание составляют по пп. 7.3-7.5. Сведения об ответственности, выходные сведения и примечания приводят по правилам разд. 5.
В описаниях рецензий и рефератов сведения о рецензируемых (реферируемых) документах приводят в примечании после слов «Рец. на кн.:», «Рец. на ст.:», «Реф. кн.:», «Реф. ст.:» и т. п. (или их эквивалентов на других языках).
276
277
Библиографическое описание рецензии (реферата), опубликован* ной в виде отдельного издания, составляют в соответствии с разд. 2.
7.6.6.1.Если рецензия не озаглавлена, то заглавие формулируют изаключают в квадратные скобки, например:
Боярский А. [Рецензия] // Вести, статистики. — 1983. — № 8. -*' С. 54-55. — Рец. на кн.: Общая теория статистики / Т. В. Рябушкин, М. Р. Ефимова, И. М. Ипатова, Н. И. Яковлева. — М.: Финансы и статистика 1981.-279с.
7.6.6.2.В описании составленного на русском языке реферата документа, опубликованного на другом языке, допускается приводить имя(имена) автора реферируемого документа в русской транскрипции и вкачестве основного заглавия указывать перевод на русский язык заглавия реферируемого документа или самостоятельное заглавие реферата,отличающееся от заглавия реферируемого документа. В примечанииприводят сведения о реферируемом документе на языке оригинала.
ПРИЛОЖЕНИЕ I Обязательное
ПРАВИЛА ОБЪЕДИНЕНИЯ БИБЛИОГРАФИЧЕСКИХ ОПИСАНИЙ НЕСКОЛЬКИХ ДОКУМЕНТОВ
Библиографические описания различных публикаций одного документа (его переизданий, оттисков, переводов) и (или) связанных с ним других документов (рецензий на него, рефератов и т.д.) объединяют в одно объединенное библиографическое описание.
Объединенное библиографическое описание состоит из двух основных частей.
Первая часть объединенного библиографического описания содержит сведения о документе, выбранном в качестве основного объекта. Основным объектом объединенного библиографического описания может быть первая или последняя публикация произведения, наиболее ценное в научном отношении издание и т.д.
Вторая часть объединенного библиографического описания содержит сведения о других публикациях документа, выбранного в качестве основного объекта, и (или) о связанных с ним других документах.
Вторую часть объединенного библиографического описания приводят в подбор или с новой строки.
3.Объединенное библиографическое описание составляют в соответствии с требованиями разд. 1-7 настоящего стандарта.
278
Во второй части объединенного библиографического описания совпадающие сведения не приводят, но указывают все изменения в переизданиях (дополнения, сокращения, переработки и т. п.).
Вторую часть объединенного библиографического описания начинают со слов «То же» или их эквивалентов на других языках, либо со слов, характеризующих связь данного произведения с основным объектом объединенного библиографического описания: «Рец.:», «Реф.:», «Дискус.:» или их эквивалентов на других языках.
4. При записи второй части объединенного библиографического описания в подбор ее отделяют от первой условным разделительным знаком точка и тире. При записи ее с новой строки в конце первой части описания ставят точку, например:
Баруздин С. Пора листопада: Повесть // Октябрь. — 1982. — № 5. — С. 7-51. - Рец.: Дубровин Б. Свое место в жизни // Москва. -1982. - № 10. - С. 202.
Буряков Ю. К датировке атрибуции некоторых шахматных наборов: (Б свете находок 1977 г. на Афрасиабе) // Сов. археология. — 1980. - № 3. — С. 162—172. - Рез.: англ. — Реф.: Шахматы древних // Наука и жизнь. - 1981. - № 1. - С. 37.
или
Мочалов И. И. Владимир Иванович Вернадский (1863—1945). — М.: Наука, 1982. - 488 с. - (Науч.-биогр. сер. / АН СССР). - Тр. В. И. Вернадского: с. 423-444. — Библиогр.: с. 445-467.
Рец.: Никитин Е. Д., Смирнов П. В. Жизнь и творчество В. И. Вернадского // Природа. - 1983. - № 7. - С. 120-121.
Norris Ch. Deconstruction and the limits of sense // Essays in criticism.- Oxford, 1981. - N 3. - P. 281-292.
Реф.: Норрис Ч. Деконструктивизм и смысловые пределы // Обществ, науки за рубежом. Сер. 7, Литературоведение: РЖ. — 1982. — № 4. - С. 25-27.
При приведении во второй части объединенного описания сведений о нескольких документах их отделяют друг от друга точкой с запятой, например:
История Москвы: Крат, очерк / А.А.Зимин, А.А.Преображенский,
Ю.И.Кирьянов и др.; Редкол.: С.С.Хромов (отв. ред.) и др.; АН СССР. Ин-т истории СССР. - М.: Наука, 1974. - 515с. -То же. - 2-е изд., испр. и доп. — 1976. - 523 с; То же. - 3-е изд., испр. и. доп. -1978. - 543 с; То же. - 4-е изд., испр. и доп. - 1980. - 559 с; Рец.: Гапоненко Л. Москва. Прошлое и настоящее // Коммунист -. 1980. -№ 1. -С. 111-112.
Евтушенко Е. А. Талант есть чудо не случайное: Кн. статей. — М.: Сое. писатель, 1980. - 439 с. - Рец.: Новиков В. В тоне собеседника
279
// Октябрь. - 1980. - № 9. - С. 223-224; Огнев В.Евтушенко - критик // Юность. - 1980. — № 12. — С. 90-92; Сидоров Е. Критическая? проза поэта // Новый мир. - 1980. - № 12. - С. 232-236.
5.Если основным объектом объединенного описания является реферат или рецензия, сведения о них приводят в соответствии с требованиями разд. 7 настоящего стандарта.
При отсутствии заглавия у рецензии сведения о документе, в котором она помещена, приводят непосредственно после фамилии рецензента, например:
Общая теория статистики / Т. В. Рябушкин, М. Р. Ефимова, И. М. Платова, Н. И. Яковлева. — М.: Финансы и статистика, 1981. — 279 с. — Рец.: Боярский А. // Вести статистики. — 1983. — № 8. — С. 54-55.
Рочев Е. Менурей / Пер. с коми Шихова А. // Север. — 1982. — № 6. -С. 2-45. — Рец.: Микушев А. // Лит. обозрение. — 1983. — № 5. - С. 74-75.
При отсутствии заглавия у реферата сведения о документе, в котором он помещен, приводят после слов «Реф. в:» или их эквивалентов на других языках, например:
Маломжамц Д. Ведущая закономерность: Сближение стран социализма и опыт МНР // Пробл. мира и социализма. — 1978. — № 2. -С. 11-16. - Реф. в: Проблемы сближения и выравнивания уровней экономического развития стран — членов СЭВ. — М., 1980. - С. 14-119.
Крюков Б. В., Хоэин Н. П. Вопросы машинного проектирования информационных систем // Технические средства обработки информации. - М., 1976. — С. 11 — 25. — Реф. в: Управление, экономика и прогнозирование развития высш. и сред. спец. шк.: Науч. реф. сб. — 1979 - Вып 4- С. 9-Ю.
6.Если документ опубликован в различных сериальных изданиях,то перед второй частью объединенного описания условный разделительный знак „точка и тире « заменяют точкой с запятой. При этом вовторой части объединенного описания слова „То « же « или их эквиваленты на других языках, условный разделительный знак две косые черты перед сведениями о каждом сериальном издании, а также одинаковый год издания опускают, например:
Призывы ЦК КПСС к 65-й годовщине Великой Октябрьской социалистической революции // Правда. — 1982. — 17 окт.; Известия. — 11 окт.; Моск. правда. — 1 7 окт.; Сов. Россия. — 1 7 окт.
ПРИЛОЖЕНИЕ 2 Обязательное
БИБЛИОГРАФИЧЕСКИЕ ССЫЛКИ.
БИБЛИОГРАФИЧЕСКОЕ ОПИСАНИЕ В ПРИКНИЖНЫХ И ПРИ-СТАТЕЙНЫХ БИБЛИОГРАФИЧЕСКИХ СПИСКАХ
1. Основные положения
1.1.Библиографические ссылки и прикнижные (пристатейные) библиографические списки являются составной частью справочного аппарата документа и служат источником библиографической информациио документах — объектах ссылки.
1.2.Библиографическая ссылка — совокупность библиографических сведений о цитируемом, рассматриваемом или упоминаемом втексте документа другом документе (его составной части или группедокументов), необходимых и достаточных для его общей характеристики, идентификации и поиска.
Прикнижный (пристатейный) библиографический список — библиографическое пособие, содержащее библиографические описания использованных (цитируемых, рассматриваемых, упоминаемых) и (или) рекомендуемых документов.
1.2. Библиографическую ссылку или библиографическое описание в библиографическом списке составляют на любой из видов документов, рассматриваемых в разд. 2-7 настоящего стандарта.
Библиографическую ссылку приводят полностью в примечании (внутри текстовом, подстрочном, затекстовом) или в тексте документа, включают частично в текст и частично в примечание.
Для связи текста документа с библиографическими ссылками в подстрочных и затекстовых примечаниях, а также с библиографическими описаниями в прикнижном (пристатейном) библиографическом списке используют отсылки в тексте документа. Отсылки дают в виде цифр (порядковых номеров), звездочек, фамилий авторов и (или) основных заглавий произведений, годов издания, страниц и т. д.
Библиографическую ссылку, выделенную в примечание (внутритекстовое, подстрочное, затекстовое) и содержащую совокупность библиографических сведений о документе — объекте ссылки в объеме, необходимом для его общей характеристики, идентификации и поиска, а также библиографическое описание, включенное в прикнижный (пристатейный) библиографический список, составляют в соответствии с требованиями разд. 1-7 настоящего стандарта и с учетом особенностей, изложенных в п. 2.
Библиографическую ссылку, предназначенную только для поиска документа - объекта ссылки, составляют по п. 4.1.
280
281
Библиографические ссылки и списки в стереотипных и переводных изданиях допускается приводить в том же виде, как они даны в оригинале.
Библиографические ссылки и списки, воспроизведенные из других изданий, приводят с указанием источника заимствования, например: «Цит. по:», «Приводится по:».
Приведение ISBM и ББК в библиографической ссылке и в библиографическом списке является факультативным.
2. Особенности составления библиографических ссылок, выделенных из текста во внутритекстовое, подстрочное или за текстовое примечание.
2.1.Заголовок описания в библиографической ссылке на произведение одного, двух и трех авторов является обязательным.
При необходимости в заголовке библиографической ссылки на произведение четырех и более авторов могут быть указаны имена всех авторов или первых трех с добавлением слов «и др.».
В количественной характеристике библиографической ссылки может быть указана только страница цитируемого фрагмента текста.
Условный разделительный знак точку и тире допускается заменять точкой.
2.4.Библиографическую ссылку во внутритекстовом примечаниизаключают в круглые скобки, например:
В конце 30-х — начале 40-х годов В. И. Вернадский сам писал по поводу этой работы: «Многое теперь пришлось бы в ней изменить, но основа мне представляется правильной». (Вернадский В. И. Размышления натуралиста — М., 1977. — Кн. 2: Научная мысль как планетное явление — С. 39).
2.5.Библиографические ссылки на несколько документов, приведенные в одном внутритекстовом, подстрочном, затекстовом примечании, отделяют друг от друга точкой с запятой, например:
в тексте:
С. М. Троицкому принадлежат также многочисленные статьи, очерки и публикации источников о дворянстве и его идеологии, феодальном землевладении и ренте, крестьянстве, демографии, классовой борьбе и общественной мысли России XVII-XVIII вв.
в ссьлке:
О творчестве и жизненном пути С. М. Троицкого см.: Преображенский А. А. Сергей Мартинович Троицкий // История СССР. — 1976. -№ 6. — С. 235—236; Юхт А. П. О научном наследии С. М. Троицкого // Ист. зап. - 1977.-Т. 198.-С. 341-360.
282
3.Библиографические ссылки, включенные в текст документ
Библиографическую ссылку, полностью включенную в текст документа, при водят в объеме, необходимом для поиска и идентификации документа — объекта ссылки. Последовательность и форма библиографических сведений определяется автором документа.
Библиографическую ссылку, частично включенную в текст или частично в примечание (внутритекстовое, подстрочное, затекстовое), составляют по следующим правилам:
библиографические сведения, указанные в тексте, не повторяют во внутритекстовом, подстрочном, затекстовом примечаниях, за исключением библиографических ссылок на произведения, опубликованные в собраниях сочинений: фамилия автора, указанная в тексте, повторяется в примечании, например:
в тексте:
К. Маркс в работе «Тезисы о Фейербахе» писал: «Философы лишь различным образом объясняли мир, но дело заключается в том, чтобы изменить его»
в ссылке: Маркс К., Энгельс Ф. Соч. — 2-е изд. — Т. 42. — С. 263.
библиографические сведения, приведенные в тексте о документе, опубликованном на другом языке или в иной графике, обязательно повторяют в подстрочном (затекстовом) примечании на языке оригинала.
4.Приемы сокращения библиографических ссылок
4.1. В библиографической ссылке, выделенной в примечание (внутритекстовое подстрочное, затекстовое) и предназначенной только для поиска цитируемого, рассматриваемого или упоминаемого в тексте документа, допускается опускать отдельные обязател