ЛЕКЦІЯ Тичина Рильський

ЛЕКЦІЯ
Тема: ВИХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ ЛІРИЧНИХ ТВОРІВ
П. ТИЧИНИ ТА М. РИЛЬСЬКОГО
Зміст
1. Вірші П.Г. Тичини про природу.
2. Виховне значення віршів М.П. Рильського.

1. Вірші П.Г. Тичини про природу.
Як поет П.Г. Тичина починав у 1906-1910 рр. з наслідування народних пісень та творів Т. Г. Шевченка. Перші друковані твори молодого поета з'явилися 1912 р. Подією величезної ваги в новочасній українській літературі став вихід у світ першої збірки віршів «Сонячні кларнети» (1918), пройнятої сонячною вірою в життя, людину, в рідний знедолений народ. Ця книга одразу поставила 27-річного поета поруч із першорядними митцями новочасного українського відродження.
П. Тичина піклувався про молоде покоління, якому "рости і діяти", будувати майбутнє. Любов до дітей і молоді, батьківське піклування про них і участь у вихованні підростаючої зміни – гуманна традиція прогресивних російських і українських письменників, яку сприйняв і розвинув П.Г. Тичина.
Він любив дітей, називав їх: "найніжніші зелені паростки", "О діти! Найсвітліша мрія наша, найдорогоцінніша надія, наше святеє святих!" і т.д. Так говорив поет, виступаючи на мітингу захисту дітей від фашистського варварства в Уфі у травні 1942 року.
П.Г. Тичина створив для дітей ліричні вірші, поетичні мініатюри, віршовані оповідання, казки, поеми, які увійшли в коло дитячого читання та вивчаються у школі.
У підручнику за 3(2) класи діти вивчають вірш П. Тичини "Леонтович". У цьому вірші поет з особливою теплотою малює характер маленького хлопчика. Він пишається обдарованістю юного героя, його любов'ю до поезії і музики. Поета радує працьовитість малюка, багатство його фантазії, відчуття краси природи:
Мамочко, люблю. Я пісню
про зозулю і про гай, -
я прошу тебе, не, люба,
Леонтовича співай!
Ти ж мені про нього вчора
ой же, як розповіла!
про калину про пташину,
що у лузі розцвіла...

У підручнику 4(3) класі учні вивчають такі вірші поета – "Зима", "Навшпиньках вечір підійшов". У цих віршах автор малює картини рідної землі в сприйманні поета, закоханого у природу. В шумі води, у шелесті листя. У пташиному співі, у сонячних променя витончений музичний слух поета ловить то звуки арфи, кларнету, то голос флейти, скрипки. Природа звучить, як багатоголосий хор. Як оркестр. "і звучить земля. як орган".
Навшпиньках підійшов вечір –
Засвітив зорі.
Послав на травах тумани
І, на уста поклавши палець, ліг.

У поезіях П. Тичини милується поетичністю дитячого світосприйняття, своєрідністю, безпосередністю мовлення, свіжістю і гостротою вражень. І в інших своїх творах поет розвиває внутрішній світ дитини, знаходить в ньому багато прекрасного.
У 1 класі учні вивчають такі вірші П. Тичини: "Добридень тобі, Україно моя!", "Де не глянь – колиски". У цих поезіях поет милується красою України її "золотими-срібними колосками":
Струмок серед гаю, як стрічечка.
На квітці метелик, мов свічечка,
Хвилюють, мають, квітують поля –
Добридень тобі, Україно моя!

Поета переповнюють почуття любові до "своєї України", він вітається із ще одним днем, який настав у його рідній батьківщині. Він використовує влучні епітети "струмок –мов стрічечка", "метелик – мов свічечка".
Одним із кращих віршів Павла Тичини для дітей є вірш «Хор лісових дзвіночків». Ця поезія вирізняється своєю мелодійністю, музичністю. Кожний рядок передає велику любов поета до природи, його захоплення українськими краєвидами. Лісові дзвіночки співають прекрасну пісню весни. Вони славлять новий день і зустрічають його дзвоном. Вони люблять сонце, світлу тінь, розкішні сни і затишні гаї. Ніжно звертаються дзвіночки до хмар, які жене легенький вітерець.
Багато митців оспівували і оспівують красу рідного краю, його велич. Та не кожному дано поєднати дар поета, музиканта і художника одночасно. А Павлові Тичині вдалося, тому так високо була оцінена його перша збірка «Сонячні кларнети». Поезії з цього шедевру, як сказав М. Бажан, поєднали в собі музику Космосу і Землі, Небес і Людини як невід’ємної частинки Всесвіту. До збірки належить вірш «Гаї шумлять». Він живописний, сповнений музики. Автор побачив незвичайну красу в таких звичайних речах, як шум гаїв, гул дзвону, шепіт трав. Закриваю очі, і бачу чудову картину, намальовану зеленими, блакитними і жовтими кольорами - кольорами життя, тепла, ніжності. Цьому твору притаманне гармонійне поєднання людських почуттів і краси природи:
Я йду, іду - зворушений.
Когось все жду - Співаючи. Співаючи-кохаючи
Під тихий шепіт трав голублячий.
Павло Тичина володіє здатністю по-своєму бачити і відчувати світ, відкриваючи в ньому щось нове, ніким не бачене. У формі діалогу з тим, хто не був в Україні, будує поет вірш «Не був ти у наших краях». Він хоче познайомити всіх з прекрасними краєвидами, які ніби оживають під пером митця: Не бував ти у наших краях! Там же небо - блакитні простори Там степи, там могили, як гори. А веснянії ночі в гаях!.. Я вражена силою поетичного слова, яким П. Тичина оспівує, возвеличує земну красу, виражає любов до природи і закликає до збереження цього неоціненного багатства.

2. Виховне значення віршів М.П. Рильського.
Максим Рильський (19.03.1895, Київ 24.07.1964, Київ) видатний український поет, перекладач, академік АН України, автор чудових віршів для дітей.
Максим Рильський народився 19 березня 1895 року в Києві. Він зростав у високоосвіченій родині, де знали і цінували народну культуру, захоплювалися рідною природою. Його батько, відомий етнограф і громадський діяч Тадей Рильський.
Максим Рильський навчався в одній з київських гімназій, де здобув добру освіту. Про роки навчання поет згадує так: «Вже тоді глибоко полюбив я на все життя Шевченка, Пушкіна, Міцкевича, трьох найдорожчих моїх вчителів, а з любов'ю до народної творчості я, здається, і вродився».
Писати молодий поет почав рано, його перша юнацька збірка поезій «На білих островах» вийшла 1910 року. Першою вже зрілою, що визначила появу видатного поета, була збірка «Під осінніми зорями» (1918).
·
Письменник говорив, що любить, коли в домі є діти і коли вони сміються. Адже дитячий сміх – символ щастя і радості. Любов до дітей виніс поет з власного дитинства. Багато часу хлопчик проводив серед розкішної природи села Романівки на Київщині, на берегах Унави, у колі сільських дітей. Максим Тадейович написав багато творів для дітей про природу, любов до рідної мови, своєї Батьківщини, повагу до праці. Твори поета охоче читають дорослі й малі читачі. З романівських полів, з романівських лук і осель прийшли в його поезію ранні роси і гіркі сльози, і заблищали вони на віях матерів і дітей і на вершинах світової поезії.
Все для людини і завжди з людиною – цей заповіт Максим Рильський проніс крізь бурю й сніг, крізь усе життя, проніс, як Людина з великої літери, як лицар краси і добра.
"Хто мав щастя зустрічатися з Максимом Рильським, той знає ті прекрасні години. Коли в світі якимось чародійством більшало творчості, мрій, натхнень, любові", - згадує Михайло Стельмах.
У 1 класі учні вивчають такі вірші М.Т. Рильського: "Білі мухи", "Річка", які відносяться до пейзажної лірики письменника, яка серед творів поета для дітей посідає значне місце.
Рильський – друг природи, вважав її вічним джерелом життя творчості, виявляв тонке розуміння природи, закликав берегти, відновлювати і збагачувати її. Рильський вважав, що і пейзажні твори. Якщо вони викликають радісні почуття. прагнення моральної чистоти і благородства, бажання зробити щось прекрасне, роблять важливу справу, служать важливим засобам виховання. Саме такими оптимістичним, життєстверджувальним звучанням позначені пейзажні твори поета.
М. Рильський пише про ліс, поле, річку, сніг, ялинку: "Білі мухи", "Річка", "Пісня про ялинку". Пейзажна лірика поета характеризувалася глибокою спостережливістю, образним відтворенням явищ природи. Так. він використовує метафору "білі мухи", порівнюючи сніг з білим пухом, створюючи оригінальний образ.
Автор прагнув до того, щоб слова лились "стобарвно і стозвуко", і виявив уміння одним рядком намалювати цілу картину: Хлюпоче синя річка... ("Річка"). Тут ми бачимо вміле поєднання слухових і зорових відчуттів. У вірші змальовано літній похід гомінкої юрби дітей до річки, їхній веселий настрій.
Як правило, у М. Рильського немає так званої чистої природи, вона виступає у взаємодії з дітьми, з людиною праці, яка забаг чує природу. Навіть у вірші "Білі мухи" поет говорить про дбайливого дідуся Максима, який змайстрував санки для всіх дітей.
У 2 класі діти знайомляться із біографією та сторінками творчості Максима Тадейовича Рильського. Вони вивчають поезії "Ми збирали з сином на землі каштани", "Пісня про Дніпро", "Дівчина", "Спинися літо на порозі", "На білу гречку впали роси".
Український письменник Панас Мирний писав, що "найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова. Скільки нерозгаданих таємниць, яка неповторна краса і могутня сила криються, здавалося б, у найпростіших словах, що здатні зворушувати людські серця! Такі думки втілені у чудовому вірші Максима Рильського "Мова" сповненому глибоких патріотичних почуттів.
У нього кожне слово – це перлина,
Це праці, це натхнення, це людина.

Максим Рильський писав: "Любімо, шануймо. Бережімо природу, вічне джерело нашого життя і нашої творчості". Поет був палким любителем природи рідного краю, яка припала до серця йому ще в рідній Романівці. Він часто відпочивав на лоні природи, з непідробною щирістю змальовував її у своїх творах, вдаючись до поетичної медитації, роздумів при спогляданні її чарівної і невмирущої краси.
Найбільше й найдорожче добро в кожного народу - це його мова. Вона є найдивовижнішим і найчарівнішим скарбом, який створила людина за всю свою історію. У складних умовах похмурої імперської дійсності розвивалася українська мова. Російське самодержавство, проводячи згубну для нашого народу політику соціального і національного гніту, принижувало і душило все живе в народі. Але наш народ зберіг свою мову. У цьому йому допомагала українська інтелігенція - репресована, знищувана, розстрілювана, але нескорена. Серед неї були видатні поети М.Рильський і П.Тичина, В.Сосюра і А.Малишко та інші, які виступали на захист прав, за самобутність української мови.
Щоб пояснити важку долю рідної мови, М. Рильський звертається у своєму вірші «Рідна мова» до трагічної історії нашого народу. Страшні царські заборони і укази заковували наше слово в кайдани, перекривали йому подих, не пускали його до школи, літератури, мистецтва:
Хотіли вирвати язик,
Хотіли ноги поламати,
Топтали під шалений крик,
В’язнили, кидали за грати
«Зробить калікою з калік тебе хотіли, рідна мати» - гнівно зазначає М. Рильський, і він закликає відроджувати рідну мову, дбати про її духовний розквіт: «Як парость виноградної лози, плекайте мову чистіша від сльози вона хай буде!». Не меншого переслідування зазнало наше слово у сталінську й брежневську добу. Любити Україну і її мову стає смертельним гріхом. Нові репресії, звинувачення у «націоналізмі» не припинялися.
Хай немеркнучим заповітом усім живим і ненародженим синам і дочкам України стануть полум’яні слова М. Рильського:
Мужай, прекрасна наша мово,
Серед прекрасних братніх мов.
Живи, народу вільне слово,
Над прахом царських корогов,
Цвіти над нами веселково,
Як мир, як щастя, як любов!
М. Рильський проголосив ці патріотичні слова понад 30 років тому, а звучать вони свіжо, актуально, бо вічним є народ, його національна свідомість, його культура і рідна мова. Любов до рідної мови к : заперечує любові і пошани до інших мов і народів. З любові до рідного краю, до рідної мови виникає любов і повага до всього людства.

ђ Заголовок 1ђ Заголовок 2ђ Заголовок 3ђ Заголовок 4ђ Заголовок 5ђ Заголовок 6ђ Заголовок 7ђ Заголовок 8ђ Заголовок 915

Приложенные файлы

  • doc 15907831
    Размер файла: 63 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий