2 Рівні мовної системи



ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК


Тема: «Рівні мовної системи. Функціонування в тексті основних одиниць мови:
звуків мовлення, значущих частин слова, слів, словосполучень, речень.
Дотримання норм літературної мови. Основні норми української
літературної вимови. Складні випадки правопису ненаголошених голосних,
м’якого знака, апострофа. Стилістичні засоби фонетики».

План

1. Рівні мовної системи.
2. Функціонування в тексті основних одиниць мови: звуків мовлення, значущих
частин слова, слів, словосполучень, речень.
3. Літературна мова. Основні норми української літературної вимови.
4. Складні випадки правопису ненаголошених голосних е, и, о.
5. Складні випадки правопису м’якого знака.
6. Складні випадки правопису апострофа.
7. Стилістичні засоби фонетики.
Орфоепічні норми сучасної літературної української мови.
а) Вимова голосних звуків;
б) Вимова приголосних звуків. Позначення приголосних звуків на письмі.
Склад і наголос.

РІВНІ МОВНОЇ СИСТЕМИ

Рівні мови – деякі «ділянки» мови, підсистеми мовної системи, кожну з яких характеризують сукупність відносно однорідних одиниць і набір правил, які регулюють їх використання і групування в різні класи і підкласи.
Для розрізнення рівнів мови використовують такі принципи:
кожен рівень повинен мати свою одиницю;
одиниці одного рівня повинні бути однорідними;
одиниці будь-якого рівня виділяються шляхом сегментації складніших утворень;
одиниці нижчого рівня входять до одиниць вищого рівня, тобто між ними існують ієрархічні відношення.
Розрізняють основні й проміжні рівні. До основних рівнів належать фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний і синтаксичний.
Відповідно до членування мовного потоку на звуки, слова, їх значущі елементи і речення виділяються функціональні мовні рівні. Розрізняють нижчий і вищий рівні. Нижчий рівень – звуковий (або фонетичний). У ньому мовні одиниці (звуки) позбавлені значення, але функціонують у мові як важливі її елементи, завдяки яким передається повідомлення. Цей рівень називають виражальним, оскільки він виконує єдину функцію – функцію вираження. Вищі рівні обіймають такі мовні елементи, в яких, крім плану вираження, існує ще й план значення, змісту. Їх іменують значеннєвими одиницями мови. Такими є морфеми . Морфему часто визначають як мінімальний знак, котрий не членується на більш прості одиниці змісту.На вищих рівнях основною структурною одиницею є слово, в якому виділяють такі структури: фонетичну, морфологічну, семантичну.

ФУНКЦІОНУВАННЯ В ТЕКСТІ ОСНОВНИХ ОДИНИЦЬ МОВИ: ЗВУКІВ МОВЛЕННЯ, ЗНАЧУЩИХ ЧАСТИН СЛОВА, СЛІВ, СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ, РЕЧЕНЬ
Одиниці мови
Види мовних одиниць


наголошені
голосні ненаголошені

Звуки приголосні тверді неподовжені
(фонеми) приголосні м’які подовжені
дзвінкі парні
глухі непарні
префікс
Морфеми корінь основа
суфікс
закінчення

непохідні і похідні
однозначні і багатозначні
загальновживані діалектні синоніми
Слова незагальновживані професійні антоніми
застарілі і нові омоніми
власне українські і запозичені
як частини мови

прості іменні
Словосполучення дієслівні
складні прислівникові

розповідні, питальні, спонукальні неокличні
прості двоскладні і односкладні окличні
повні і неповні
Речення
сполучникові складносурядні
складні безсполучникові складнопідрядні
з різними видами зв’язку

Надфразові монологи розповідні, художні,
єдності офіційно-ділові,
(тексти) діалоги і полілоги наукові, публіцистичні


ЛІТЕРАТУРНА МОВА. ОСНОВНІ НОРМИ УКРАЇНСЬКОЇ
ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

Літературна мова – це унормована, регламентована, відшліфована форма існування загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона вважається найвищою формою існування мови. Літературна мова характеризується такими ознаками:
унормованістю;
уніфікованістю (стандартністю);
наддіалектністю;
поліфункціональністю;
стилістичною диференціацією (розвиненою системою стилів).
Найістотнішою ознакою літературної мови є її унормованість, тобто наяв-ність усталених мовних норм,- найбільш поширених, уніфікованих зразків репре-зентації мовної системи.
Наддіалектність полягає в тому, що літературна мова, на відміну від тери-торіальних діалектів, функціонує без будь-яких обмежень на всій території Укра-їни. Наддіалектність літературної мови допускає її регіональне варіювання.
Маючи усну й писемну форму вираження, літературна мова охоплює всі сфери комунікативної практики суспільства за допомоги мовновиражальних засобів. Це і є її поліфункціональність.
У плані уніфікованості (стандартності) літературна мова зберігає свою ці-лісність і єдність, хоча має різноманітні мовні засоби та їх варіанти.
Літературна мова характеризується розґалуженою системою стильових різ-новидів, що взаємодіють між собою і сприяють розвиткові мовновиражальних засобів.
Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має й свої особливості, що пояснюється специфікою функціонування літературної мови в кожній із форм.
Писемна форма літературної мови функціонує у сфері державної, політич-ної, господарської, наукової і культурної діяльності.
Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування лю-дей, побутові й виробничо-професійні потреби суспільства.
Літературне мовлення

усне писемне

діалогічне монологічне монологічне
(полілогічне)
рукописне друковане

Усне
Писемне

1. Первинне.
1. Вторинне.

2. Діалогічне (полілогічне) і монологіч-
не.
2. Монологічне.

3. Розраховане на певних слухачів, що
виступають співрозмовниками.
3. Графічно оформлене.

4. Непідготовлене заздалегідь.
4. Пов’язане з попереднім обдумуван-
ням.

5. Живе спілкування.
5. Старанний відбір фактів та їх мовне
оформлення.

6. Інтонація, міміка, жести.
6. Відбір мовних засобів, чітке підпо-
рядкування стилю і типу мовлення.

Усне
Писемне

7. Імпровізоване мовлення.
7. Повний і ґрунтовний виклад думок.

8. Чітко індивідуалізоване мовлення.
8. Поглиблена робота над словом і тек-
стом.

9. Емоційне й експресивне мовлення.
9. Редаґування думки і форми її вира-
ження.

10. Повтори, зіставлення, різні тропи,
фразеологізми.
10. Самоаналіз написаного.


Мовна норма – уніфіковані, традиційні, найбільш поширені, свідомо фіксо-вані стандарти реалізації мовної системи, обрані в процесі суспільної комунікації.
Мовна норма є ознакою літературної мови.
Літературна мовна норма – усталені, загальноприйняті правила, регламен-тації, взірці вживання мовних засобів у писемній і усній формі спілкування.

Розрізняють такі варіанти норм:

Назва норм
Що регулюють норми

Орфоепічні норми
Правильну вимову звуків, звукосполучень.

Акцентуаційні норми
Регулюють вибір варіантів розташування і пере-міщення наголошеного складу серед ненаголо-шених.

Графічні норми
Нормативна передача звуків на письмі.

Орфографічні норми
Правильний запис слів.

Лексичні та фразеологіч-ні норми
Вживання слів та фразем у властивому їм зна-ченні та правильне поєднання слів та фразем за змістом у реченні і словосполученні.

Норми словотворення
Регулюють відбір морфем, їх розташування і сполучення у складі нового слова.

Морфологічні норми
Правильне вживання морфем, морфологічних форм та їхніх варіантів.

Синтаксичні норми
Усталені зразки побудови словосполучень і речень.

Стилістичні норми
Вживання мовних засобів відповідно до їх сти-лістичного забарвлення та стилю мовлення.

Пунктуаційні норми
Правильну розстановку розділових знаків.


СКЛАДНІ ВИПАДКИ ПРАВОПИСУ НЕНАГОЛОШЕНИХ ГОЛОСНИХ Е, И, О

Голосні [е], [и] у ненаголошеній позиції втрачають своє виразне звучання і наближаються до близьких за вимовою голосних, що спричинює позиційні чер-гування [е] з [еи], [и] з [ие]. Такі чергування зумовлюють певні правила написання тих слів, в яких можливі фонетичні зміни.

Правила
Приклади

1. У складах із буквами на позначення ненаго-лошених е, и пишеться та сама буква, що й під наголосом.
зачесати – чйше, злегенька – лйгше, дерева – дйрево, вишневий – въшня, примирити – мър-ний, помилятися – помилка.

Правила
Приклади


В окремих словах перевірити наголосом ненаголошені голосні [е], [и], неможливо: орден, інтелект, кишеня, дисципліна, сполу-чення, Колумбія, тому їх написання за потреби уточнюється за словником чи правописом.

2. У кількох дієслівних коренях е чергується з и (перед суфіксом -а-).

беру – збирати, змертвіти – вмирати, видерти – видирати, перу – обпирати, витерти – витирати, стелити – застилати, клену (кляну) – проклинати, але: бреду – за-брідаю, плету – заплітаю, чекаю – очікую (е не випадний).

3. Ненаголошені голосні [е] чи [и] у префіксах пре-, пред-, пере-, при- вжи-ваються залежно від значення слова (смислові написання):
а) префікс пре- вживається переважно в якісних прикметниках і прислівниках для вираження найвищої міри ознаки:



предобрий, прездоровий, прегарно.
Префікс пре- пишеться в словах презирливий, презирство і у старослов'янізмах преосвя-щенний, преподобний, престол;

б) префікс пред- старослов’янського похо-дження, вживається лише в окремих словах:
представити, представлення, представляти-ся, представник, представниця, представ-ництво, предтеча, пред’явити, пред’явлення, пред’явник, пред’явниця, пред’явницький;

в) префікс пере- властивий дієсловам, що озна-чають
повторно, заново виконану дію:

багаторазову дію:
надто інтенсивну щодо результатив-ності дію:
завершену, короткочасну дію:
префікс пере- вживається переважно у дієслівних формах та утворених від них інших частинах мови:


перекроїти, перевиховати,переміщувати, перелетіти, перекинути, пересипати; перебачити, перепробувати;
перегріти, переплатити, перетанцювати;

перехворіти, перепочити;
перекроїти (перекроєний), перевиховати (перевихований, перевиховання), перелітати (переліт), перепочити (перепочинок);


г) префікс при- виступає у дієсловах зі зна-ченням
результату дії:
приєднання:
частковості дії:
приїхати, прикрити, приборкати;
прибудувати, пришити;
притримати, пригвинтити, а також у по-хідних від них іменниках, прикметниках, дієприкметниках, дієприслівниках: приїзд, прикріплення, приборкання, прибудова, при-шивання, прикріплений, приборканий, при-кріпивши, приборкавши тощо. Префікс при- вживається також у прикметниках, утворених від іменників з прийменниками: приміський, прикордонний, принагідний;

4. Літера е пишеться:
а) у сполученнях -ере-, -еле-:

черевик, пелена;

б) коли е при зміні слова випадає:
шевця (швець), праведний (правда);

в) при чергуванні з і

летіти – літати, променя – промінь,
каменя – камінь.

5. Ненаголошені [е], [и] звучать невиразно і в деяких суфіксах іменників та прикметників:
городина, стежечка, Галин. тітчин.


6. Літера и пишеться:
а) у сполученнях -ри-, -ли-:


тривожитися, глитати, але: дрімати, пролітати;

Правила
Приклади

б) у тих випадках, коли в російських словах пишеться и або ы:
писати (рос. писать), рибина (рос. рыбина), але: діра (рос. дыра);

в) у суфіксі -иво (-ив-), який надає слову значення збірності, результату праці:
меливо, печиво, жниво, але марево;


г) у суфіксі -ичк(а), який походить від -иц(я):
вуличка, теличка;

ґ) у суфіксах -ичок, -ик:
столичок, котик;

д) у суфіксі -ин(а):
хатина, березина;

е) у суфіксі присвійних прикметників -ин:

Тетянин, доччин. В інших випадках у суфіксах зберігається [е]: словечко, синенький, книжечка.

7. Написання ненаголошених голосних у су-фіксах відносних прикметників -ов-, -ев- (-єв-) залежить від кінцевого приголосного основи іменника, від якого утворений прикметник, та від місця наголосу.
Якщо наголос падає на закінчення, пишеться суфікс -ов-:






маршовъй, польовъй, правовъй.

Після м’яких та шиплячих приголосних
основи іменника вживається прикмет-
никовий суфікс -ев- (-єв-), а після твер-
дих ов-, якщо наголос падає на осно-
ву:
яблунйвий, грэшевий, берйзовий, але грошйвий і грошовъй, грошйво-кредътний.



8. В іменниках І та II відмін твердої групи в орудному відмінку однини виступає закінчен-ня -ою, -ом, а м’якої і мішаної -ею, -ем, -єю, -єм незалежно від наголосу:
школою, директором, кручею, плащем, мрією, чаєм.


9. В особових закінченнях дієслів ненаголо-шені [е], [и] у вимові наближаються одне до одного. При написанні треба зважати на те, до якої дієвідміни належить дієслово. У закін- ченнях дієслів І дієвідміни у 2-й і 3-й особах однини та в 1-й і 2-й особах множини тепе-рішнього і майбутнього часу пишеться -е (-є), а в дієсловах II дієвідміни -и (-ї):
печеш, співаєш, пече, співає; печемо, співаємо, печете, співаєте і сидиш, стоїш, сидить, стоїть; сидимо, стоїмо, сидите, стоїте.



Ненаголошений звук [о]

Літерою о передається кілька різних звуків наголошений звук [о] (г
·рдий, в
·гнище, к
·мір) та ненаголошені [о] (головб, косб, добудувбти), [оу] (розэмний, достэпний).
Наближення у вимові голосного [о] до [у] найчастіше бував перед складом з [у] наголошеним (кожэх, зозэля). Щоб правильно передати звук [о] в такій позиції на письмі, треба змінити форму слова чи дібрати однокореневе, в яких ненаголо-шений [о] став би під наголосом: розэмний р
·зум, голэбити г
·луб. Але не в усіх випадках така перевірка можлива. Тому варто запам’ятати, що лише у пре-фіксі су-, що мав супроводжуюче значення, пишеться у (сусід, суміш, суглинок, супісок, сусідній, супіщаний) та в префіксі уз- на означення простору (узлісся уз- гір’я, узбіччя). У префіксах до-, недо-, о-, об-, по-, про-, роз-, полу- завжди пи-шеться о (допущений, недоступно окутати, подумати, промучився, розучування, полумисок).
Завжди [о] виступає у звукосполученнях -оро-, -оло-(орошу, обмолочу) та в суфіксах -очк-, -оньк-, -от-, -ощ-, -ов-, -ону- (хустиночку, калиноньку, прямоту, братову, газові, різонути).

Звук [а] на місці давнього [о]

У сучасній українській мові є слова, в основі яких відбулася зміна давнього (етимологічного) [о] на [а]. Давній ненаголошений звук [о] змінюється на [а] пере-важно перед складом, в якому [а] наголошений: багбто, багбч, гарбзд, гарячий, хазяїн, халява, кажбн. Пояснити таку зміну ненаголошеного [о] у багатьох словах можна впливом наголошеного голосного [а] в наступному складі (регресивна дис-тантна асиміляція). Але в багатьох словах давній звук [о] у цій позиції не змінився на [а]: гончбр, козбк, лопбта, солдбт, товбр, соббка, погбний. Зберігається він та-кож у словах богатир (у значенні велетень) і монастир.

СКЛАДНІ ВИПАДКИ ПРАВОПИСУ М’ЯКОГО ЗНАКА

Правила
Приклади

1. М’який знак (ь) пишеться в україн-
ських словах:
а) після букв на позначення м’яких [д],
[т], [з], [с], [дз], [ц], [л], [н], що закін-
чують склад;
б) після букв на позначення м’яких при-
голосних перед о у середині складу;
в) у суфіксах -зьк-, -цьк-, -ськ-;



г) у суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк-,
-ісіньк-, -юсіньк-;
ґ) після л перед буквами на позначення
приголосних;

д) у родовому відмінку множини імен-
ників жіночого роду м’якої групи I
відміни та іменників середнього роду
на -нн(я), -ц(е) II відміни;
е) у 3 особі однини і множини дійсного
та у 2 особі однини і множини нака-
зового способів дієслів, а також у
стягнених формах інфінітива та зво-
ротної частки.

2. Ь пишеться в іншомовних словах:
а) після д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, ї,
якими позначаються два звуки;



б) після л, н перед йо;
в) відповідно до вимови після л перед
буквами на позначення приголосних,
а також у кінці слова.

3. Ь не пишеться:
а) після б, п, в, м, ф;
б) після ж, ч, ш, щ;
в) після н перед ж, ч, ш, щ і суфіксами
-ств-, -ськ-;


г) після р у кінці складу;

ґ) після букв, що позначають м’які при-
голосні, крім л, якщо за ними ідуть
інші букви на позначення м’яких
приголосних;
д) між буквами, що позначають под-
воєні (подовжені) м’які приголосні;
е) після д, н, т перед суфіксами
-ченк(о)-, -чук, -чишин;
є) у деяких вигуках та скорочених сло-
вах після ц;
ж) в іменниках чоловічого роду іншо-
мовного походження після ц;
з) у неслов’янських прізвищах та гео-
графічних назвах після ц;
и) у буквосполученнях -лц-, -лч-, -нц-,
-нч-, що походять із -лк-, -нк-;


і) після л у сполученнях -алн(о),
-илн(о);
ї) у буквосполученнях -зк-, -ск-, які не
є суфіксами;
й) на межі складних числівників


заздалегідь, нежить, мазь, просьба, ґедзь, місяць, сіль, промінь

третьокласниця, учотирьох, льох

запорізький, козацький, по-українсько-
му, але: баский, боязкий, різкий, в’яз-кий, дерзкий, ковзкий, плоский (зк, ск не суфікси)
синенький, дівчинонька, малесенький,
білісінький, малюсінький
більший, пральня, учительство, але:
балка – балці, галка – галченя (лц, лч походять від лк)
перукарень, житниць, творінь, кре-
слень, кілець, сердець


дъвиться, дивляться, дивись, дивіться,
дивъться





мільярд, Ньютон, гондольєр, в еска-
дрильї, але: малярія, ревю, резюме,
нюанс (я, ю позначають звуки [а], [у] і
пом’якшення попередніх приголосних)

медальйон, сеньйорита
альтернатива, катапульта, але:
алгоритм, катафалк; акварель, Булонь,
але: ритуал, еталон


дріб, степ, кров, сім, верф
ріжте, піч, робиш, дощ
інжир, конче (потрібно), інший, пан-
щина, громадянство, просвітянський,
але: доньчин (донька), няньчити (нянь-
ка), бриньчати (бренькіт)
перевірте, Харків, гіркий, але:
М. Горький
пізнє, танцювати, гордість, але:
різьбяр, тьмяний і похідні від них


віддячити, осінній, заміжжя, свавілля

Федченко, Радчук, Федчишин, Степан-
чук, Безбатченко
бац! буц! гоц! клац!; спец

кварц, палац, паяц, шпіц, шприц

Гурвіц, Клаузевіц, Лівшиц, Моріц, Суец,
хоча суецький (але: Єлець)
рибалці, балці, голці, монголці, Наталці,спілці, рибалчин, галченя, Наталчин,спілчанський, матінці, матінчин
держално, ціпилно, пужално
(але: держальце, ціпильце)
боязкий, різко, ковзко, дерзкий, порско,
жаский, баский, Дамаск
шістнадцять, п’ятдесят, дев’ятсот


М’який знак не пишеться у таких словах: мадяр, нюанс, кювет, гюйс, дяк,
Касян, Дяченко, Наталя, Омелян, Севастян, Тетяна, Уляна, Дячук,
Касяненко, Касянчук, Уляненко, Улянчук.







СКЛАДНІ ВИПАДКИ ПРАВОПИСУ АПОСТРОФА

Правила
Приклади

Апостроф уживається для позначення
роздільної вимови перед я, ю, є, ї:

1) в українських словах:
а) після б, п, в, м, ф, якщо перед ними
немає інших букв на позначення при-
голосних (крім р), які належали б до
кореня;
б) після р у кінці складу;
в) після б, п, в, м, ф, р, к у власних наз-
вах;

г) після префіксів та першої частини
складних слів, які закінчуються бук-
вами на позначення приголосних;
ґ) для позначення скороченої форми з
пропуском голосного чи цілого скла-
ду;

2) в іншомовних словах:
а) після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш та
після р у кінці складу, а також після
префіксів, які закінчуються буквами
на позначення приголосних;
б) власних назвах після часток д- (від
де-) та о-

Апостроф не вживається
1) перед я, ю, є в українських і іншо-
мовних словах:

а) після б, п, в, м, ф, коли перед ними
стоять інші букви на позначення
приголосних (крім р), які належать
до кореня;

б) після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш та
після р на початку складу, якщо я, ю,
є позначають м’якість попередніх
приголосних;

2) перед йо.




голуб’я, п’ють, на верхів’ї, сім’єю,
мереф’янський, але: різдвяний, дух-мяний (перед в, м стоять літери д, х, що належать до кореня)
довір’я, сузір’я, бур’ян
Аляб’єв, Куп’янськ, В’яземський,
В’ячеслав, Пом’яловський, Прокоф’єв,
Захар’їн, Лук’ян
під’їхати, роз’яснення, з’юрмитися,
дит’ясла, пів’яблука, але: пів-Європи
(власна назва)
Мо’(може), зупинимося тут?; одна
до’дної (одної), все’дно (одно)



об’єкт, комп’ютер, інтерв’ю, прем’єра,
верф’ю, к’янті, Х’юстон, Руж’є, миш’як, екстер’єр, ад’юнктура, ін’єк-ція, кон’юнктивіт, кон’юнктура
Д’Арсанваль, Жанна д’Арк, О’Генрі,
О’Кейсі, О’Нейл





мавпячий, морквяний, духмяний, але:
торф’яний, верб’я, черв’як, стерв’ят-ник


бязь, дебют, пюре, гравюра, Мюнхен,
фюзеляж, Гюго, кюре, манікюр, кювет,
брязкіт, рюмсати, Рєпін


Соловйов, серйозний, курйозний






СТИЛІСТИЧНІ ЗАСОБИ ФОНЕТИКИ

Фонетика (від грецького phonetikos) це розділ мовознавства, що вивчає звуковий склад мови, досліджує природу звуків мовлення, закони їхнього поєднання, звукові зміни й зумовленість таких змін. Фонетика вивчає склади і наголос, а також питання точного передавання звукового складу окремих слів на письмі (фонетична транскрипція).
Звуки мовлення людина творить за допомогою мовного апарату, що склада-ється з легенів, ротової порожнини, язика, піднебіння, зубів, губ, носової порож-нини, гортані, голосових зв’язок.
Джерело мовних звуків голос, утворюваний зміною видихуваного повіт-ря, що проходить через щілини між голосовими зв’язками, які коливаються, і шу-ми, створювані перепонами, котрі постають на шляху видихуваного повітря.
Голосні звуки творяться за участю лише голосу. Приголосні з голосу й шуму або тільки з шуму.
Залежно від того, в якому стані перебувають у момент їхнього творення го-лосові зв’язки, приголосні звуки поділяють на дзвінкі та глухі. Якщо зв’язки на-пружені, творяться дзвінкі приголосні звуки. За розслаблення голосових зв’язок творяться глухі приголосні. За ознакою «дзвінкий - глухий» приголосні звуки утворюють пари.
Приголосні звуки поділяють також на тверді, м’які та пом’якшені. Їхня ви-мова розрізняється положенням язика в ротовій порожнині. Окремі приголосні за ознакою «твердість м’якість» утворюють пари.

ОРФОЕПІЧНІ НОРМИ СУЧАСНОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Орфоепія (від грецького orthos правильний і ероs мовлення) вивчає норми звуковимови.
Основним об’єктом вивчення фонетики є звуки найменші одиниці мовного потоку. Серед безлічі природних звуків шелесту паперу, дзижчання мухи, щебету пташки, тобто всього, що твориться механічним коливанням повітря, виділяються звуки мови. Подібно до інших звуків звуки людської мови характери-зуються висотою, силою, тривалістю і виконують роль знака, який сигналізує про щось. Наприклад, шум від коливання гілок і шелестіння листя на дереві сигналізує про те, що знявся вітер або злетіла пташка. Зовсім інші звуки морської хвилі. Що б’ється об берег, чи машина, яка промчала вулицею.
Звуки людської мови сигналізують про своє. Насамперед вони допомагають розрізнити окремі слова і їх форми. Так, слова рак, рик, рік розрізняються звукам
[а], [и], ],[і]:
рак прісноводна тварина класу членистоногих з великими клішнями біля голо-
ви і черевцем, схожим на хвіст;
рик сильний рев тварини;
рік проміжок часу, що має 12 місяців, а звуки [а] і [у] розрізняють форми назив
ного і родового відмінків: рак рака, рик рику.
Звуки мови творить людина. Для вимови звуків у людському організмі є мовний апарат, до якого входять легені, ротова порожнина, а в ній язик, піднебіння, зуби, губи; носова порожнина і гортань з голосовими зв’язками.
Мовний апарат здатний утворювати безліч різноманітних в акустичному від-ношенні звуків. Наприклад, у слові зелень вимовляються два звуки [е] по-різному: перший [е] в наголошеному складі звучить чітко, а другий у ненаголошеному складі вимовляється наближено до [и]. Однак у кожній мові наявна певна система основних звуків. Саме ці, основні, звуки і важливі для мови як засобу спілкуван-ня.
Звуки людської мови є явищем фізичним. Вони характеризуються загальними фізичними ознаками: мають свою силу (у фонетиці звучність) та тембр.
Джерелом мовних звуків є голос, який створюється зміною видихуваного повітря залежно від вужчої чи ширшої щілини між голосовими зв’язками, що ко-ливаються, і шуми, які створюються перепонами в ротовій порожнині, що пос-тають на шляху видихуваного повітря.
Графіка (гр. graphikos від grapho пишу, кресло, малюю) це сукупність усіх засобів даної писемності, якими усне мовлення передається на письмі. Графіка досліджує співвідношення між літерами і звуками (фонемами) певної мо-ви.
Українське письмо належить до буквено-звукового типу.
Основу графічної системи становлять букви або літери, які служать для по-значення на письмі звуків (фонем).
Ідеальною вважають таку систему буквено-звукового письма, в якій кожному звукові (фонемі) відповідає окремий знак, тобто коли одна буква позначає тільки один звук.
В українській графіці більшість звуків однозначні, тобто передають один основний звук (фонему), проте окремі літери передають два звуки (наприклад, буква щ [шч]); використовується також буква, яка не передає звука, а служить для позначення м’якості приголосних (м’який знак), та надрядковий знак, яким передається роздільна, тверда вимова приголосного перед м’яким звуком [] (апостроф).
Сукупність букв, прийнятих у певній писемності і розташованих в усталеному порядку, називається алфавітом (від назви двох перших букв грецького алфавіту А (альфа) і В (бета, новогрецьк. віта), або абеткою (від назви двох перших букв слов’янського алфавіту а і б), чи азбукою (від назви двох перших букв старослов’янського алфавіту - А (аз) і Б (буки).
Український алфавіт складається з 33 букв, які записуються у двох накресленнях велика і мала букви (крім и та м’якого знака). Розрізняються також друковані і писані букви, за розміром букви бувають великі і малі. Якщо добре знати місце кожної букви в алфавіті, то легко буде орієнтуватися в будь-якому словнику.

ЛІТЕРА Г І Ґ

Літера г передає на письмі гортанний щілинний приголосний як в українських словах: гадка, гей, могутній, плуг, так і в іншомовних (на місці h,g) давнішого походження: газета, генерал, грамота, Євангеліє; Гегель, Гомер, Англія, Гаага, а також у недавніх запозиченнях, часто вживаних, особливо в звукоспо-
лученнях гео-, -лог-, -гог-, -грам-, -граф-: агітація, агресія, горизонт, магазин; географія, геологія, педагог, кілограм, фотографія.
Літера ґ передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний як в українських словах, так і в давнозапозичених і з українізованих: аґрус, ґаблище, ґаблі, ґава, ґазда, ґалаґан, ґандж, ґанок, ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґеґати, ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти, ґиґнути, ґлей, ґирлиґа, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґрасувати, ґрати (іменник), ґратчастий, ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґлик тощо та похідні від них, а також у прізвищах Ґалаґан, Ґудзь.
Примітка
У власних назвах іншомовного походження етимологічний g згідно з усталеною традицією вимовляється як г; проте збереження g у вимові не є порушенням орфоепічної норми. Отже, правильною є вимова: Гданськ і Ґданськ, Гренландія й Ґренландія, Гібралтар і Ґібралтар; Гарібальді й Ґарібальді, Гете й Ґете.
Властивості звука можуть залежати від того, в якому складі слова він вимовляється.
Кожен звук мови утворюється в результаті складних рухів органів вимовляння і має свої властивості, які необхідно знати, щоб правильно користуватися мовою.
Однакова, правильна вимова звуків полегшує спілкування.
Голосні звуки творяться за участю самого голосу. Струмінь видихуваного повітря проходити щілиною між голосовими зв’язками, які перебувають у напруженому стані і дрижать. У ротовій порожнині він не натрапляє на перепони.
Приголосні звуки утворюються струменем видихуваного повітря, яке проходить через більш або менш розслаблені голосові зв’язки і в ротовій порожнині долає перепони, створювані органами мовлення. Складаються приголосні звуки з голосу і шуму, або тільки шуму.
Голос і шум при творенні приголосних звуків можуть бути у різних співвідношеннях. Якщо голос переважає над шумом, то творяться приголосні звуки, які називаються сонорними (від латинського слова sonorus, що означає дзвінкий).
Якщо при творенні приголосних звуків шум переважає над голосом, то вимовляються приголосні звуки, які називаються шумними.
Шумні звуки різняться між собою залежно від того, в якому стані перебувають голосові зв’язки в момент творення. Якщо голосові зв’язки більш напружені, тоді творяться дзвінкі шумні приголосні звуки. При розслаблених голосових зв’язках творяться глухі шумні звуки.
Приголосні поділяються за місцем творення на губні й язикові.
Губні творяться у результаті зближення нижньої губи з верхньою або верхніми зубами.
Язикові залежно від того, яка частина язика артикулює до пасивного мов-ного органа (зубів, піднебіння або задньої стінки глотки).
Приголосні поділяються за способом творення на зімкнені, проривні, африкати, щілинні, дрижачі.
При вимові зімкнених приголосних активний орган (нижня губа або язик) тісно змикається з пасивним. Під тиском повітря зімкнення з силою розривається, і при цьому утворюється характерний шум.
При вимові проривних приголосних у ротовій порожнині утворюється тісне зімкнення (як при [б] або [д]), проте одночасно повітря вільно виходить через носову порожнину.
При вимові африкатів передня спинка язика, наближаючись до піднебіння спочатку утворює зімкнення. Проте замість моментального прориву цього зімкнення в останній фазі в африкатів зімкнення поступово переходить у коротку щілину.
При вимові щілинних активний мовний орган, наближаючись до пасивно-го, утворює вузьку щілину.
При вимові дрижачих кінчик язика періодично або притискається до переднього піднебіння, або відходить від нього.
Групи приголосних за твердістю м’якістю.
М’якшення звуків виникає внаслідок додаткового підняття середньої спинки язика в напрямку до твердого піднебіння, чим може ускладнюватися основна артикуляція приголосних.
Мовні звуки, як реалізації відповідних фонем, звичайно слідують один за одним у мовному потоці. Поєднуючись між собою, фонеми потрапляють у неоднакові фонетичні позиції, внаслідок чого відбуваються різноманітні зміни, зумовлені різними конкретними причинами.
Транскрипція (від латинського слова transcriptio transcribo, що означає переписую). Фонетична транскрипція це передача звуків мови за допомогою спеціальних графічних знаків (у нашій фонетичній транскрипції використову-ються знаки українського алфавіту).

СКЛАД І НАГОЛОС

Склад (рос. слог) це частина слова, яка вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря.
В українській мові складотворчим виступає голосний звук. У слові стільки складів, скільки в ньому голосних звуків. Приголосні приєднуються до голосного звука попереду чи після нього. Розрізняють відкриті і закриті склади за кінцевим звуком.
Відкриті склади закінчуються на голосний звук: при-ро-да, сто-ли-ця, сестра, лю-ди, ми-на-є, зо-ло-то-но-ша.
Закриті склади закінчуються на приголосний звук: швид-кість, край-ній, мож-на, прийдеш-ній, прав-да, ал-тай-ський, гар-буз.
За початковим звуком розрізняють склади п р и к р и т і (починаються приголосним (на-ші ді-ти)і н е п р и к р и т і (починаються голосним (у-спіхи
у-чня)).
Потік мовлення членується на склади на підставі таких закономірностей:
1) якшо між складотворчими є один приголосний звук, то він належить до нас-
тупного складу: Ре-ве гу-де не-го-донь-ка (Л. Укр.);
2) наявні між складотворчими два приголосні належать до наступного складу,
якщо вони обидва дзвінкі (на-зби-раю квітів) або глухі (на-ста-ла осінь) чи
становлять поєднання дзвінкого або глухого приголосного з наступним сонор-
 ним: За-кри-чали гуси сірі, і-зня-лися й полетіли (К. П);
3) два приголосні, що вживаються між складотворчими звуками, розподіляються
між попереднім і наступним складами, якщо вони обидва сонорні (Чор-но-
бривці із куточка виглядають К. П.), якщо попередній дзвінкий або сонор
ний, а наступний глухий (Настали дні теплень-кі; Коли рав-лик спочиває,
ріж-ки й ніж-ку в ній ховає; В полі зай-чи-ка зустріну К. Л.), а також коли
обидва приголосні проривні (Усе од-бивається в пісні Л. Укр.);
4) якщо між складотворчими є три приголосні звуки, то вони належать:
а) до наступного складу, якщо два попередні є дзвінкими чи глухими, а тре- тій сонорним (Натуро-матінко! ...Ти і-скру божую збудила у моїх гру- дях Л. Укр.); рі-здвя-ний); якщо вони розміщені в порядку зростання гучності: глухий дзвінкий сонорний; якщо всі три звуки є глухими
чи дзвінкими (і я[кшчо] якесь там жабеня із-під листя гляне ... К. П.);
б) до різних складів: перший сонорний або дзвінкий, другий глухий, тре- тій сонорний (...роз-цвіла-ся дівчина несміла Л. Укр.), ман-друвати) або дзвінкий чи сонорний і наступні два глухі (ужгород-ський, луган- ський). Подібно розподіляються і чотири приголосні (дитин-ство).
Наголос це виділення частини мовного потоку властивими для певної мови фонетичними засобами. Для української мови таким засобом є посилення голосу, тому український наголос називають с и л о в и м.
Розрізняють наголос словесний і логічний або смисловий наголос.
С л о в е с н и й наголос виокремлює склад у слові (ве-сня-ни'й ра'нок), причому він завжди падає на голосний звук, який внаслідок цього вимовляється з більшою силою, ніж ненаголошений, чітко й вирізняється більшою тривалістю. Логічний наголос падає на такт чи слово, які несуть у висловлюванні (фразі, реченні) смислове навантаження.
Словесний наголос в українській мові має вільний, рухомий характер.
Вільний характер українського наголосу виявляється в тому, що він не закріплений за певним складом (першим, другим, останнім) наголошеним може бути будь-який склад слова: пбрта, шкільнъй, допомуга, переживбння. У процесі словозміни наголос часто переходить з одного складу на інший у цьому вияв-ляється його рухомий характер: сестрб сйстро; брбт, брбта братъ. Віль-ний і рухомий характер наголосу забезпечує йому здатність виступати засобом розрізнення лексичного й граматичного значень.
В односкладових словах наголос не має видільної функції, але голосний звук зберігає всі ознаки наголошеного.
У багатоскладових словах, крім обов’язкового, головного ['], наявний наголос побічний [ ], слабший від головного: універмаг, гастроном. Вони обидва фіксуються в словниках.
У складних словах, які пишуться через дефіс, наголошується кожний компонент: директор-розпорядник, весняно-літній, вряди-годи.
У потоці мовлення логічний наголос припадає на такт чи слово, що несуть смислове навантаження у висловлюванні (фразі, реченні). Так, наголошуючи в реченні Правда, Київ давно вже став не той, що був раніше (В. Малик) різні слова, мовець виділить Київ, підкресливши, що йдеться саме про це місто, а не якесь інше; слово давно наголосить на тому, що повідомлене стосується минуло-го, а не сучасного; виділене слово став підтвердить, що повідомлене є фактом здійсненим і т. д.

ОСНОВНІ ПРАВИЛА ФОНЕТИЧНОГО ЗАПИСУ СЛОВА ТАКІ:

1) не вживаються зовсім букви я, ю, ї, є, щ, ь і великі букви;
2) додатково використовуються значки [еи], [ие], [оу] для передачі:
[еи] нечітку вимову ненаголошеного [е];
[ие ] нечітку вимову ненаголошеного [и];
[оу] нечітку вимову ненаголошеного [о] перед складом з наголошеним [у|
село [сеило], широкий [шиероки
·], голубка [гоулупка];
3) для позначення звука [в], що вимовляється після голосного перед приголосним і в кінці слова використовується значок [у]:
завтра [затра], сказав [сказа];
4) ['] м’якість приголосного звука позначається скісною рисочкою, що ста-
виться справа зверху біля букви, яка означає цей приголосний звук:
рясно [р'асно], сядь [с'ад'];
5) дзвінкі звуки, які вимовляються спочатку шляхом розриву струменем видиху- ваного повітря змички, утворюваної передньою частиною спинки язика і перед- ньою частиною верхнього піднебіння, а потім проходженням щілинкою, утво- реною органами вимовляння в ротовій порожнині, позначаються двома буква- ми, накритими зверху «дашком» [дж], [дз], [дз']:
джміль [джм’іл'], дзеркало [дзеркало];
6) [:] - довгі звуки, які утворилися через уподібнення в процесі вимовляння, поз- начаються двокрапкою справа після букви, якою передається цей звук:
знання [знан:'а], зшити [ш:ити];
7) наголос позначається скісною рисочкою зверху над наголошеним складом:
весна [веисна], правдоподібний [прадопод’ібни
·];
8) [] - (апостроф) після приголосного – напівпом’якшену вимову приголосного;
9) букви я, ю, є передають відповідно два звуки (дві фонеми) [а], [у], [е]. У по-
зиціях на початку слова, після голосної, м’якого знака та апострофа букви я, ю,
є завжди передають два звуки. Після приголосного букви я, ю, є позначають го-
лосні [а], [у], [e] і м’якість попереднього приголосного;
10) буква ї завжди позначає звуки (дві фонеми) [і];
11) буква щ завжди позначає два звуки [шч].
12) буква г в основному передає фарингальний звук (фонему) [г]:
[голова], [говоритие ].






















ПРАКТИЧНИЙ БЛОК


3. Записати слова у дві колонки:
а) з ненаголошеним е;
б) з ненаголошеним и.
1. Ет..кетка, д..сятий, еф..ктивний, нож..ці, кат..горія, ап..льсин, т..жневий, доб..реться.
Ключ. Підкресливши першу букву в кожному слові, прочитаєте назву одного з віршів
І. Франка.
2. Ож..ледиця, др..жати, ож..вати, л..генький, ел..гантний, в..шневий, ж..рненький, кл..котіти, ст..пи, евр..ка, н..зенько, адр..сат, кр..ниця, ож..вати, нап..кти, дал..чінь, р..ве.
Ключ. Підкресліть у кожному слові першу букву прочитаєте ім’я та прізвище автора повісті «Зачарована Десна».
3. 3..рно, вер..с, л..ман, м..далі, ваз..лін, ш..рокі, вер..сень, п..ніцилін, кр..латої, м..сколиз, чер..да, трен..р, пш..ниця, велос..пед, бр..ніти, н..потріб, в..сло, ц..ферблат, гл..бочінь, з..рном, б..режу, п..ньок, м..тро.
Ключ. У кожному слові підкресліть останню букву прочитаєте народну мудрість.
4. Мат..матика, м..лкий, ос..литися, ж..брак, оп..тати, ж..раф, нав..сати, акт..вний, нам..рзати, ан..кдот, н..ктар, тр..вожний, р..зикувати, ет..кет, бр..ніти, арт..стичність, ен..рг..тичний.
Ключ. У кожному слові підкресліть першу букву. З цих букв прочитаєте закінчення вислову В. О. Сухомлинського «Треба тонко відчувати три речі: ...»
5. В..ликий, муніц..пальний, ож..ледь, вер..ск, акт..віст, розд..рати, кр..ниця, чер..во, очищ..ння, опр..томніти, кош..ня.
Ключ. Прочитайте перші букви у словах, спочатку в першому стовпчику, а потім у другому дізнаєтеся псевдонім відомої української поетеси Марії Олександрівни Вілінської.
6. Перепишіть слова, вставляючи пропущені букви е або и.
Ст... хати, вип...нати, л...ман, розд...влятися, спом...ни, крмезний, мтушливий, чу- ж...нецький, л...дарювати, скр..сати, зап...чалитися, т...ндітний, х...литися, ож...вати, віз...рунок, кр...шталевий, зв...ватися, блскавичний, бад...лина, спострігати, зн...магати, зап..речувати, присм...рніти, розхвльований, зл...генька, првітний, прав...дний, д...в...на, хр...щатий, дж...р...ло, хр...бет.
14. Перепишіть слова, замість крапок поставте, де треба, м’який знак. Поясніть правила вживання м’якого знака.
Дяд..ко, пис..мо, емал.., памороз.., мороз.., постат.., близ..кий, бояз..кий, тон..кий, вуз..ко, тон..ко, пол..с..кий, в’юн..кий, держал..це, кружал..це, ціпил..но, Ковал..чук, Медвед..чук, палац.., палец.., бац.., Хар..ків, Мозир.., шир..ма, сімдесят.., сім..сот, с..огодні, утр..ох, купец..кий, одес..кий, кавказ..кий, бас..ко, різ..ко, брин..чати, різ..бяр, дон..ці, стан..те, сип..те, ріж..те, сон..кові, млин..кові, вір..те, удар..мо, комір..чику, тр..ома, шіст..ма, шіст..ома, с..ома, віс..ма, снит..ся, сниш..ся, доч..ці, сваш..ці, лял..ці, лл..ю, віз..му, гір..ку, гал..ці, Гал..ці, пол..ку (танок), пол..ку (військова одиниця), тіл..ки, (з) тол..ку, міл..ка (риба), міл..кий.
20. Випишіть слова у дві колонки: у ліву з м’яким знаком, у праву без нього, щоб дізнатися, що зашифровано в завданні.
1. Чіл..не, област.., р..ясно, різ..бяр, ад..ютант, нян..ка, духм..яний, асфал..т, арф..яр.
Ключ. Підкресливши першу літеру в словах, отримаєте назву твору П. Куліша.
2. Різ..ба, парас..чин, дикан..ський, стан..мо, заховайс.., у куз..ні, прал..ня, гарнен..кий, тіт..ці, рибон..ки, брен..кати. Ключ. Підкресліть у кожному слові третю букву прочитаєте назву одного з творів І. Франка.
3.Улюбленец.., козац..кий, різ..бяр, адмірал..с.кий, їд..те, Н..ютон, аквалан..гіст.
Ключ. Підкресливши перші букви, прочитаєте назву країни.
4. Ковал..чук, щонаймен..ший, учител..ство, камін..чик, різ..бяр, сон..ця, медал..йон, чотир..ма, лял..ці, сміх, бат..ківський.
Ключ. Підкресліть у першому стовпчику останню букву прочитаєте ім’я героя твору Уласа Самчука «Марія».
5. Промін..чик, міл..йон, ос..овий, пун..ктуація, ател..є, дос..є, ус..мішка, Юрянс..к, кін..чик, різ..бяр, нян..чити, св..ято.
Ключ. Прочитайте другі букви у словах, спочатку в першому стовпчику, а потім у другому дізнаєтеся назву літературно-публіцистичної пам’ятки кінця XVII початку XIX століття, в якій розповідається про події, що відбувалися в Україні від давнини до 1769 року.
21. На місці крапок поставте, де треба, м’який знак. Дослідіть, в яких випадках м’якість приголосного в українській мові не позначається. Кіл..кіст.., сіл..с..кий, чукот..с..кий, міц..ніст.., діял..ніст.., від..ділен.., Кос..тя, сміливіст.., щас..тя, св..ятковий, пал..ці, радіст.., віс..тю, Нас..тя, з..ріліст.., Кол..с..кий, Іл..ля, всесвіт..ня, вугіл..ля, піз..ня, майбут..нє, куріл..с..кі, галуз..зю, гордіс..т.., маз..зю, весіл..ля, в намисті, вітал..ня, читал..ня, воз..ня, плат..ня, Трет..яковс..ка, Трет..як, Ул..яна, урал..с..кий, майбут..нє, олен..чин, кан..йон, виход..те, Гор..кий, Хар..ків, ател..є, жен..шен.., барел..єф.
22. Запишіть слова. Вставте, де потрібно, пропущені букви.
Сіл..с..кий, л..дяник, селян..с..кий, смієт..ся, порад..ся, на гіл..ці, черешен..ці, кол..ровий, нян..чин, куз..ня, сер..йозно, брун..ці, праз..кий, бурул..ці, париз..кий, Гал..ці, порт..єра, Натал..ці, комп..ютер, дев’ят..надцятий, умиватис.., шин..он, сен..йорита, різ..бяр, ремін..чик, сопіл..ці, мен..шість, дитин..ці, ал..батрос, міл..йонер, гет..ман..с..кий, кур..йозний, Цар..ов, Монтеск..є, громад..с..кіст.., перепіл..чин, котит..ся, болгар..с..кий, бан..щик, нен..чин, вол..вий, В..єтнам, шпил..ці, дівчинон..ці, лают..ся, конферанс..є, ред..ці, вісім..надцятий, ган..ба, потихен..ку, один-однісін..кий, стелят..ся, соняч..ний, вес..няний, чабан..с..кий, візерун..чатий, мал..внича, хилитис.., піч.., поглян..те, вдяч..ніс..т.., починаєт..ся, вісім..сотий.
Прокоментувати свій вибір. Розказати, в яких випадках ставиться м’який знак.
23. Запишіть у дві колонки слова:
1) зі вставленим м’яким знаком;
2) без вставленого м’якого знака.
Зненац..ка, куз..ня, різ..бяр, сниш..ся, українс..кий, безбат..ченко, спіз..нілий, дон..чин, промін..чик, близ..кий, лар..ки, ц..віркун, винос..ся, здійс..нювати, повір..те, снит..ся, чес..кий, опіс..ля, спал..ня, коростен..ський, понян..чити, цвірін..кати, здат..ність, діял..ність, підніс..ся, обійс..тя, брин..чати, с..ніг, кин..сь, утр..ох, велетен..ський, т..мяний.
К л ю ч. З других букв виписаних слів має скластися закінчення вислову: «Людина може повірити в неможливе, але ...»
24. Запишіть українською мовою. Поставте, де потрібно, м’який знак чи апостроф.
Предъявить, пятидесятилетие, имя, верфью, объединение, посвященный, вьет, племя, интервью, здоровье, Заполярье, разъезжать, пьют, кровью, Нарьян-Мар, Пятигорск, пядь, пьеса, Вьетнам, обязанность, безыдейный, трехъярусный, матерью, двухаршинный, дезинформация, честью, мягкий, льет, пятерка, карьера, бильярд, миллиард, павильон, месьє, шампиньон, лосьон, виньетка, Кювье, Барбье, Вюртемберг, Вьентьян, фельетон, Кордильеры.
25. Запишіть українською мовою, зіставте орфограми, поясніть спільні та відмінні риси.
Варіант 1
Меньший, девятьсот, семьюдесятью, четырёх, четырьмя, гордостью, поставтьте, альянс, Рейкьявик, пюпитр, пьедестал, пятак, зелье, Полесье, мышьяк, Поволжье, Запорожье, желчью, солью, рельеф, роскошь, ночь, близкий, любовь, смеёшься, рвутся, поверьте, поставьте, сядьте, батальон, Сибирь, серьёзный, лён, льются.
Варіант 2
Батальон, миллион, йот, летчик, майор, вечернему, Йоханнесбург, пави- льон, ерш, сегодня, Йошкар-Ола, ледниковый, ему, лен, бульон, йод, Аксенов, льновод, четырех, подъем, льда, медальон, деготь, к нему, седьмой, Воробьев, район, ледник, биллион, серьезный, трех, компаньон, завтрашнему, Муравьев, курьез, Панферов, шампиньон.
27. Поставте, де потрібно, м’який знак чи апостроф у словах іншомовного походження. Слова випишіть у три колонки: у першу з м’яким знаком, у другу з апострофом, у третю без м’якого знака й апострофа. Поясніть правопис та значення поданих слів.
Суб..єкт, Пхен..ян, Х..юстон, авен..ю, автопавіл..йон, прем..єра, батал..йон, л..юз, бл..юмінг, бутон..єрка, б..юро, вал..юта, ін..єкція, вар..єте, В..єтнам, вол..єра, дез..інформація, дос..є, дубл..яж, комп..ютер, П..ємонт, Ф..єзоле, бар..єр, кон..юнктура, п..юпітр, ад..ютант, б..єф, ар..єргард, ател..є, г..яур, б..язь, транс..європейський, ф..юзеляж, верф..ю, порт..є, шев..йот, ад..ю, Руж..є, монпанс..є, д..юшес, ж..урі, з..економити, камарил..я, конферанс..є, Мін..юст, ал..янс, кс..ондз, кур..йоз, к..юрі, Лавуаз..є, л..юкс, л..ютня, мад..яр, барел..єф, мезал..янс, кон..як, модел..єр, Мол..єр, м..юзик-хол, н..юанс, Н..юфаундленд, п..єдестал, порт..єра, прес-пап..є, рант..є, Рив..єра, інтерв..ю, б..юджет, грав..юра, деб..ют, інтер..єр, к..ювет, ком..юніке, кон..юктивіт, кур..єр, к..юре, Лур..є, Монтеск..є, б..юлетень, лл..є, об..єкт, Д..Артаньян, О..Хара.
28. Поставте, де треба, апостроф, поясніть його вживання. Згрупуйте слова згідно із правилами його вживання (1 група після букв б, п, в, м, ф, які передають на письмі тверді губні приголосні звуки, якщо перед ними немає кореневого приголосного (крім р); 2 група після р в кінці складу; 3 група після префіксів, що закінчуються на приголосний: з’єднати, під’їхати, роз’яснити; 4 група у складних словах, перша частина ких закінчується на приголосний; 5 група після к у слові Лук’ян та похідних від нього). Слова, в яких апостроф не вживається, випишіть у 6 групу.
Варіант 1
Полум..яніти, Амудар..я, різдв..яний, між..ярусний, присв..ята, безвітр..яний, Лук..яненко, бур..ячиння, Солов..йов, Валер..ян, сер..йозний, повітр..я, міжгір..я, пор..ядок, довір..я, забур..янений, вітр..як, валер..янка, б..язевий, сім..янин, зат..ямити, запам..ятати, Дерев..янко, медв..яний, В..язьма, дріб..язковий, взаємозв..язаний, рутв..яний, різьб..ярство, зав..язка, підрум..янений, зм..якшити, львів..яни, поголів..я, перед..осінній, роз..ораий, слов..яни, звір..ячий, роз..ятрений, трьох..етапний, трьох..ярусний, об..їжджати, об..ємний, без..ядерний, необ..їжджений, пів..язика, арф..яр, возз..єднання, в..йокнути, дит..ясла, пів..Європи, кам..яний, безвітр..яний, бур..ячиння, Валер..ян, звір..ячий, Лук..янович, повір..я, сер..йозний, повітр..я, міжгір..я, пор..ядок, довір..я, Лук..янчук, кар..єра, всер..йоз, тр..юм, Гур..єв, підгір..я, матір..ю, Р..єпін, з матер..ями, бур..я, р..ясно, кур..йозний, забур..янений, вітр..як, Гур..ївка, р..яд, від..ємний, без..ідейний, з..організувати, дез..орієнтація, сан..інструктор, Із..яслав.
Варіант 2
Зав..язь, круп..яний, крем..яний, знічев..я, зобов..язання, грав..юра, дерев..яний, мавп..ячий, кав..ярня, кров..яний, коров..ячий, львів..янин, надв..язати, напівкам..яний, поголів..я, пом..янути, слов..янський, п..ятитонка, солов..їний, безправ..я, брукв..яний, в..єтнамка, Св..ятослав, б..язевий, сем..янин, Б..єлград, обов..язок, б..юро, в..язень, запам..ятати, торф..яний, медв..яний, сап..янці, моркв..яний, арф..яр, черв..як, присв..ячений, в..юнкий, верф..яний, В..язьма, В..ячеслав, дріб..язковий, В..ятка, Губ..єв, достопам..ятний, духм..яний, взаємозв..язаний, потьм..яніти, різьб..ярство, зав..язка, підрум..янений, зм..якшити, бур..ян, між-брів..я, зор..яний, п..явка, надвечір..я, пір.їна, Лук..ян, Лук..янівка, під..їсти, без..ядерний, возз..єднати, зм..якшити, двох..ярусний, пів..яблука, Заполяр..я, об..якоритися, від..ємний, дев..ятнадцять, Мар..яна, жираф..ячий, знічев..я, об..їзд, реп..ях, зв..язок, св..ято, пам..ятка, верф..ю, від..їжджати, суб..єктивний, під..йомник, фотоз..йомка, об..єктивний, об.їждчик.
30. Випишіть слова у дві колонки: у ліву з апострофом, у праву без нього, щоб дізнатися, що зашифровано в завданні.
1. В..єтнам, хутор..янин, об..єм, б..юст, б..є, лл..ється, Ілл..я, об..єкт, р..яно, об..єднання, напам..ять, астрахан..ський, ув..язнений.
Ключ. Підкресліть у кожному слові першу літеру отримаєте назву твору Б. Олійника.
2. Дит..ясла, духм..яні снопи, ін..єкція, в..яжеться, Р..єпін, св..ятопис, п..ятсот, кров..ю, мільйони, В..єтнам, бур..як.
Ключ. Підкресліть у кожному слові або словосполученні передостанню букву прочитаєте назву одного з творів Лесі Українки.
3. Опам..ятатися, бур..як, дев..ять, р..явкати, нев..язкий, електрозвар..ювання, ад..ютант, атель..є, голуб..ятко, духм..яний, об..їзд, вар..яг, Лук..янівка, інформб..юро, об..єкт, кань..йон, верб..я, р..явкнути, арф..яр, авант..юра, дов..янути, щупл..явий, оп..яніти, евол..юція.
Ключ. Підкресливши перші букви, прочитаєте прислів’я.
4. Інтерв..ю, ф..юзеляж, різьб..яр, верб..я, ад..юльтер, ад..ютант, н..юанс, к..ювет, нав..язливий, Омел..ян.
Ключ. Прочитавши перші букви у словах, спочатку в першому стовпчику, а потім у другому, отримаєте ім’я та прізвище «каменяра» України, автора збірки «З вершин і низин», п’єси «Украдене щастя».
33. Запишіть у дві колонки слова:
1) з апострофом;
2) без апострофа.
Зм..яклий, зав..язь, брукв..яний, моркв..яний, ой в..юнкий, об..їзд, скл..яр, різдв..яний, сурм..яний, цв..ях, знар..яддя, стрем..янка, мавп..ячий, знічев..я, в..ється, спор..ядження, ін..єкція, медв..яний, грав..юра, забур..янений, острів..янин, сер..йозний, струп..я, торф..яний, здр..япати.
Ключ. З других букв виписаних слів має скластися закінчення вислову: «Щоб зажити слави ясновидця, провіщай ...».
34. У подані слова іншомовного походження вставте пропущені апостроф або м’який знак. Випишіть лише ті слова, в які треба вставити м’який знак.
Х..юстон, Д..єпп, Юн..яньхе, Рив..єра, К..єзе, Т..єр, Ш..єр, Н..юбле, Т..юам, Р..юкан, Юр..євець, порт..єра, Н..їкавунг, комп..ютер, миш..як, С.єрра-Невада, дос..є, Монтеск..є.
Ключ. З останніх букв виписаних слів має скластися слово, пропущене у вислові: «Іноді більшість ... кращих».



































ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ


1. Перекладіть подані слова українською мовою. Уведіть ці слова в речення та запишіть їх.
Мягкий, объединение, мяч, объявление, матерью, пять, память, соловьи, субъект, оловянный, Буряк, премьера, отъезд, кровью, семья, съесть, связать,
подъехать, связать, адью.

2. Прочитайте поданий текст, знайдіть слова з м’яким знаком, що написані неправильно. Запишіть текст.
Хато моя, рідна батьківска хато! Ти випливаєшь із туманної далечі минулих літ і стоїшь переді мною білим видивом, немов хмарина серед буйного цвітіння вишень.
Яким теплом і лагідним родинним затишком, якою добротою та материньс-кою ласкою віє від тебе, рідна хато!
Перші спогади про хату – немов рожевий досвіток дитинства. Біля стелі у тебе над головою, під дубовим тесаним сволоком засохлі польові квіти. До сво-лока на гаку прикріплена мотузочьками вербова колиска.
З батьківскої хати розпочиналося пізнання світу. Білі стіни, біла стеля – не-наче виткані з маминого полотна. Сонячне сніпья лилося через край вікна, і від того на стінах вигравали розгаптовані квітами рушники. Золотисті китичьки хме-лю звисали з рушників до самого столу і пахли хлібом. А може, то йшов дух від паляниц, які спекла мама на капустяному листі і поклала на столі, накривши білою скатерьтю. (І. Цюпа)

3. Переписати, вибираючи з дужок потрібну літеру. Позначити в словах орфограму «літери е, и, що позначають ненаголошені голосні в коренях слів».
Витр(е,и)мати, стер(е,и)гти, ож(е,и)ледь, накр(е,и)шити, б(е,и)реза, сл(е,и)вовий, др(е,и)жати, пер(е,и)дати, пер(е,и)вірка, кор(е,и)чнюватий, дер(е,и)за, тр(е,и)валий, зап(е,и)речення.

















БЛОК ІНДИВІДУАЛЬНИХ ДОМАШНІХ ЗАВДАНЬ


Варіант 1
Підготуйте сценарій казкової вистави «У країні королеви Фонетики». Розробіть декорації та костюми для акторів. Який вигляд, на вашу думку, повинна мати сама Королева, голосні та приголосні Звуки, Вимова, Орфоепічна норма, Мов-леннєва культура та інші дійові особи? Розкажіть про це.

Варіант 2
Виписати 5-7 народних висловів (прислів’їв, приказок тощо), в яких є слова зі складними випадками правопису м’якого знака и апострофа.

Варіант 3
Виписати з періодики 10 речень зі словами, в яких є орфограма «Вживання апострофа».

Варіант 4
Виписати з періодики 10 речень зі словами, в яких є орфограма «Вживання м’якого знака».

Варіант 5
Підготуйте повідомлення «Відтворення апострофа на клавіатурі ком-п’ютера». Який стиль ви оберете? Чому?






















13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415





Одиниці мови
Види мовних одиниць



наголошені
голосні ненаголошені

Звуки приголосні тверді неподовжені
(фонеми) приголосні м’які подовжені
дзвінкі парні
глухі непарні
префікс
Морфеми корінь основа
суфікс
закінчення

непохідні і похідні
однозначні і багатозначні
загальновживані діалектні синоніми
Слова незагальновживані професійні антоніми
застарілі і нові омоніми
власне українські і запозичені
як частини мови

прості іменні
Словосполучення дієслівні
складні прислівникові

розповідні, питальні, спонукальні неокличні
прості двоскладні і односкладні окличні
повні і неповні
Речення
сполучникові складносурядні
складні безсполучникові складнопідрядні
з різними видами зв’язку

Надфразові монологи розповідні, художні,
єдності офіційно-ділові,
(тексти) діалоги і полілоги наукові, публіцистичні










13 SHAPE \* MERGEFORMAT 1415

Літературне мовлення

усне писемне

діалогічне монологічне монологічне
(полілогічне)
рукописне друковане

Усне
Писемне

1. Первинне.
1. Вторинне.

2. Діалогічне (полілогічне) і монологіч-
не.
2. Монологічне.

3. Розраховане на певних слухачів, що
виступають співрозмовниками.
3. Графічно оформлене.

4. Непідготовлене заздалегідь.
4. Пов’язане з попереднім обдумуван-
ням.

5. Живе спілкування.
5. Старанний відбір фактів та їх мовне
оформлення.

6. Інтонація, міміка, жести.
6. Відбір мовних засобів, чітке підпо-
рядкування стилю і типу мовлення.

7. Імпровізоване мовлення.
7. Повний і ґрунтовний виклад думок.

8. Чітко індивідуалізоване мовлення.
8. Поглиблена робота над словом і тек-
стом.

9. Емоційне й експресивне мовлення.
9. Редаґування думки і форми її вира-
ження.

10. Повтори, зіставлення, різні тропи,
фразеологізми.
10. Самоаналіз написаного.
















Розрізняють такі варіанти норм:

Назва норм
Що регулюють норми

Орфоепічні норми
Правильну вимову звуків, звукосполучень.

Акцентуаційні норми
Регулюють вибір варіантів розташування і пере-міщення наголошеного складу серед ненаголо-шених.

Графічні норми
Нормативна передача звуків на письмі.

Орфографічні норми
Правильний запис слів.

Лексичні та фразеологіч-ні норми
Вживання слів та фразем у властивому їм зна-ченні та правильне поєднання слів та фразем за змістом у реченні і словосполученні.

Норми словотворення
Регулюють відбір морфем, їх розташування і сполучення у складі нового слова.

Морфологічні норми
Правильне вживання морфем, морфологічних форм та їхніх варіантів.

Синтаксичні норми
Усталені зразки побудови словосполучень і речень.

Стилістичні норми
Вживання мовних засобів відповідно до їх сти-лістичного забарвлення та стилю мовлення.

Пунктуаційні норми
Правильну розстановку розділових знаків.


















СКЛАДНІ ВИПАДКИ ПРАВОПИСУ НЕНАГОЛОШЕНИХ ГОЛОСНИХ Е, И

Правила
Приклади

1. У складах із буквами на позначення ненаголошених е, и пишеться та сама буква, що й під наголосом.






2. У кількох дієслівних коренях е чергується з и (перед суфіксом -а-).





3. Ненаголошені голосні [е] чи [и] у префіксах пре-, пред-, пере-, при- вживаються залежно від значення слова (смислові написання):
а) префікс пре- вживається переважно в якісних прик-метниках і прислівниках для вираження найвищої міри ознаки:

б) префікс пред- старослов’янського походження, вжи-вається лише в окремих словах:



в) префікс пере- властивий дієсловам, що означають
повторно, заново виконану дію:

багаторазову дію:
надто інтенсивну щодо результативності дію:
завершену, короткочасну дію:
префікс пере- вживається переважно у дієслів-них формах та утворених від них інших час-тинах мови:

г) префікс при- виступає у дієсловах зі значенням
результату дії:
приєднання:
частковості дії:






4. Літера е пишеться:
а) у сполученнях -ере-, -еле-:

б) коли е при зміні слова випадає:

в) при чергуванні з і


5. Ненаголошені [е], [и] звучать невиразно і в деяких суфіксах іменників та прикметників:

6. Літера и пишеться:
а) у сполученнях -ри-, -ли-:

б) у тих випадках, коли в російських словах пишеться и або ы:

Правила
зачесати – чйше, злегенька – лйгше, дерева – дйрево, вишневий – въшня, примирити – мърний, помилятися – помилка.
В окремих словах перевірити наголосом ненаголоше-ні голосні [е], [и], неможливо: орден, інтелект, кишеня, дисципліна, сполучення, Колумбія, тому їх написання за потреби уточнюється за словником чи правописом.

беру – збирати, змертвіти – вмирати, видерти – ви-дирати, перу – обпирати, витерти – витирати, сте-лити – застилати, клену (кляну) – проклинати, але: бреду – забрідаю, плету – заплітаю, чекаю – очікую (е не випадний).





предобрий, прездоровий, прегарно.
Префікс пре- пишеться в словах презирливий, презир-ство і у старослов'янізмах преосвященний, преподоб-ний, престол;

представити, представлення, представлятися, пред-ставник, представниця, представництво, предтеча, пред’явити, пред’явлення, пред’явник, пред’явниця, пред’явницький;


перекроїти, перевиховати,переміщувати, перелетіти, перекинути, пересипати; перебачити, перепробувати;
перегріти, переплатити, перетанцювати;
перехворіти, перепочити;
перекроїти (перекроєний), перевиховати (перевихо-ваний, перевиховання), перелітати (переліт), перепо-чити (перепочинок);

приїхати, прикрити, приборкати;
прибудувати, пришити;
притримати, пригвинтити, а також у похідних від них іменниках, прикметниках, дієприкметниках, дієприслів-никах: приїзд, прикріплення, приборкання, прибудова, пришивання, прикріплений, приборканий, прикріпивши, приборкавши тощо. Префікс при- вживається також у прикметниках, утворених від іменників з прийменника-ми: приміський, прикордонний, принагідний;


черевик, пелена;

шевця (швець), праведний (правда);

летіти – літати, променя – промінь, каменя – камінь.


городина, стежечка, Галин. тітчин.



тривожитися, глитати, але: дрімати, пролітати;

писати (рос. писать), рибина (рос. рыбина), але: діра (рос. дыра);

Приклади

в) у суфіксі -иво (-ив-), який надає слову значення збір-ності, результату праці:

г) у суфіксі -ичк(а), який походить від -иц(я):

ґ) у суфіксах -ичок, -ик:

д) у суфіксі -ин(а):

е) у суфіксі присвійних прикметників -ин:


7. Написання ненаголошених голосних у суфіксах від-носних прикметників -ов-, -ев- (-єв-) залежить від кін-цевого приголосного основи іменника, від якого утво-рений прикметник, та від місця наголосу.
Якщо наголос падає на закінчення, пишеться суфікс -ов-:
Після м’яких та шиплячих приголосних осно-
ви іменника вживається прикметниковий суфікс
-ев- (-єв-), а після твердих ов-, якщо наголос
падає на основу:

8. В іменниках І та II відмін твердої групи в орудному відмінку однини виступає закінчення -ою, -ом, а м’якої і мішаної -ею, -ем, -єю, -єм незалежно від наголосу:

9. В особових закінченнях дієслів ненаголошені [е], [и] у вимові наближаються одне до одного. При написанні треба зважати на те, до якої дієвідміни належить діє-слово. У закінченнях дієслів І дієвідміни у 2-й і 3-й осо-бах однини та в 1-й і 2-й особах множини теперішнього і майбутнього часу пишеться -е (-є), а в дієсловах II діє-відміни -и (-ї):

меливо, печиво, жниво, але марево;


вуличка, теличка;

столичок, котик;

хатина, березина;

Тетянин, доччин. В інших випадках у суфіксах зберігається [е]: словечко, синенький, книжечка.





маршовъй, польовъй, правовъй.

яблунйвий, грэшевий, берйзовий, але грошйвий і грошо-въй, грошйво-кредътний.



школою, директором, кручею, плащем, мрією, чаєм.



печеш, співаєш, пече, співає; печемо, співаємо, печете, співаєте і сидиш, стоїш, сидить, стоїть; сидимо, стоїмо, сидите, стоїте.



Ненаголошений звук [о]
Літерою о передається кілька різних звуків наголошений звук [о] (г
·рдий, в
·гнище, к
·мір) та ненаголошені [о] (головб, косб, добудувбти), [оу] (розэмний, достэпний).
Наближення у вимові голосного [о] до [у] найчастіше бував перед складом з [у] наголошеним (кожэх, зозэля). Щоб правильно передати звук [о] в такій позиції на письмі, треба змінити форму слова чи дібрати однокореневе, в яких ненаголошений [о] став би під наголосом: розэмний р
·зум, голэбити г
·луб. Але не в усіх випадках така перевірка можлива. Тому варто запам’ятати, що лише у пре-фіксі су-, що мав супроводжуюче значення, пишеться у (сусід, суміш, суглинок, супісок, сусідній, супіщаний) та в префіксі уз- на означення простору (узлісся уз- гір’я, узбіччя). У префіксах до-, недо-, о-, об-, по-, про-, роз-, полу- завжди пи-шеться о (допущений, недоступно окутати, подумати, промучився, розучування, полумисок).
Завжди [о] виступає у звукосполученнях -оро-, -оло- (орошу, обмолочу) та в суфіксах -очк-, -оньк-, -от-, -ощ-, -ов-, -ону- (хустиночку, калиноньку, прямоту, братову, газові, різонути).

Звук [а] на місці давнього [о]
У сучасній українській мові є слова, в основі яких відбулася зміна давнього (етимологічного) [о] на [а]. Давній ненаголошений звук [о] змінюється на [а] переважно перед складом, в якому [а] наголошений: багбто, багбч, гарбзд, гарячий, хазяїн, халява, кажбн. Пояснити таку зміну ненаголошеного [о] у багатьох словах можна впливом наголошеного голосного [а] в наступному складі (регресивна дистантна асиміляція). Але в багатьох словах давній звук [о] у цій позиції не змінився на [а]: гончбр, козбк, лопбта, солдбт, товбр, соббка, погбний. Зберігається він також у словах богатир (у значенні велетень) і монастир.

СКЛАДНІ ВИПАДКИ ПРАВОПИСУ М’ЯКОГО ЗНАКА

Правила
Приклади

1. М’який знак (ь) пишеться в українських
словах:
а) після букв на позначення м’яких [д], [т],
[з], [с], [дз], [ц], [л], [н], що закінчують
склад;

б) після букв на позначення м’яких приголос-
них перед о у середині складу;

в) у суфіксах -зьк-, -цьк-, -ськ-;



г) у суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк-,
-ісіньк-, -юсіньк-;

ґ) після л перед буквами на позначення
приголосних;


д) у родовому відмінку множини іменників
жіночого роду м’якої групи I відміни та
іменників середнього роду на -нн(я), -ц(е)
II відміни;

е) у 3 особі однини і множини дійсного та у
2 особі однини і множини наказового спо-
собів дієслів, а також у стягнених формах
інфінітива та зворотної частки.

2. Ь пишеться в іншомовних словах:
а) після д, т, з, с, л, н перед я, ю, є, ї, якими
позначаються два звуки;



б) після л, н перед йо;

в) відповідно до вимови після л перед буква-
ми на позначення приголосних, а також у
кінці слова.

3. Ь не пишеться:
а) після б, п, в, м, ф;

б) після ж, ч, ш, щ;

в) після н перед ж, ч, ш, щ і суфіксами
-ств-, -ськ-;



г) після р у кінці складу;



заздалегідь, нежить, мазь, просьба, ґедзь, місяць, сіль, промінь


третьокласниця, учотирьох, льох


запорізький, козацький, по-українському,
але: баский, боязкий, різкий, в’язкий, дерзкий, ковзкий, плоский (зк, ск не суфікси)

синенький, дівчинонька, малесенький,
білісінький, малюсінький

більший, пральня, учительство,
але: балка – балці, галка – галченя (лц, лч походять від лк)

перукарень, житниць, творінь, креслень, кілець, сердець



дъвиться, дивляться, дивись, дивіться,
дивъться




мільярд, Ньютон, гондольєр, в ескадрильї,
але: малярія, ревю, резюме, нюанс (я, ю позначають звуки [а], [у] і пом’якшення попередніх приголосних)

медальйон, сеньйорита

альтернатива, катапульта, але:
алгоритм, катафалк; акварель, Булонь,
але: ритуал, еталон


дріб, степ, кров, сім, верф

ріжте, піч, робиш, дощ

інжир, конче (потрібно), інший, панщина, громадянство, просвітянський,
але: доньчин (донька), няньчити (нянька), бриньчати (бренькіт)

перевірте, Харків, гіркий, але: М. Горький


Правила
Приклади


ґ) після букв, що позначають м’які приголос-
ні, крім л, якщо за ними ідуть інші букви
на позначення м’яких приголосних;

д) між буквами, що позначають подвоєні
(подовжені) м’які приголосні;

е) після д, н, т перед суфіксами -ченк(о)-,
-чук, -чишин;

є) у деяких вигуках та скорочених словах
після ц;

ж) в іменниках чоловічого роду іншомовного
походження після ц;

з) у неслов’янських прізвищах та географіч-
них назвах після ц;

и) у буквосполученнях -лц-, -лч-, -нц-, -нч-,
що походять із -лк-, -нк-;


і) після л у сполученнях -алн(о), -илн(о);


ї) у буквосполученнях -зк-, -ск-, які не є
суфіксами;

й) на межі складних числівників

пізнє, танцювати, гордість, але:
різьбяр, тьмяний і похідні від них


віддячити, осінній, заміжжя, свавілля


Федченко, Радчук, Федчишин, Степанчук, Безбатченко

бац! буц! гоц! клац!; спец


кварц, палац, паяц, шпіц, шприц


Гурвіц, Клаузевіц, Лівшиц, Моріц, Суец,
хоча суецький (але: Єлець)

рибалці, балці, голці, монголці, Наталці,спілці, рибалчин, галченя, Наталчин,спілчанський, матінці, матінчин

держално, ціпилно, пужално
(але: держальце, ціпильце)

боязкий, різко, ковзко, дерзкий, порско,
жаский, баский, Дамаск

шістнадцять, п’ятдесят, дев’ятсот


М’який знак не пишеться у таких словах: мадяр, нюанс, кювет, гюйс, дяк, Касян, Дяченко, Наталя, Омелян, Севастян, Тетяна, Уляна, Дячук, Касяненко, Касянчук, Уляненко, Улянчук.

СКЛАДНІ ВИПАДКИ ПРАВОПИСУ АПОСТРОФА

Правила
Приклади

Апостроф уживається для позначення роз-
дільної вимови перед я, ю, є, ї:

1) в українських словах
а) після б, п, в, м, ф, якщо перед ними немає
інших букв на позначення приголосних
(крім р), які належали б до кореня;

б) після р у кінці складу;

в) після б, п, в, м, ф, р, к у власних назвах;


г) після префіксів та першої частини склад-
них слів, які закінчуються буквами на по-
значення приголосних;




голуб’я, п’ють, на верхів’ї, сім’єю, мере-
ф’янський, але: різдвяний, духмяний (перед в, м стоять літери д, х, що належать до кореня)

довір’я, сузір’я, бур’ян

Аляб’єв, Куп’янськ, В’яземський, В’ячеслав, Пом’яловський, Прокоф’єв, Захар’їн, Лук’ян

під’їхати, роз’яснення, з’юрмитися, дит’ясла, пів’яблука, але: пів-Європи (власна назва)



Правила
Приклади


ґ) для позначення скороченої форми з про-
пуском голосного чи цілого складу;

2) в іншомовних словах
а) після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш та після
р у кінці складу, а також після префіксів, які
закінчуються буквами на позначення при-
голосних;

б) власних назвах після часток д- (від де-) та о-

Апостроф не вживається

1) перед я, ю, є в українських і іншомовних
словах:
а) після б, п, в, м, ф, коли перед ними стоять
інші букви на позначення приголосних (крім
р), які належать до кореня;

б) після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш та після р
на початку складу, якщо я, ю, є позначають
м’якість попередніх приголосних;

2) перед йо.

Мо’(може), зупинимося тут?; одна до’дної (одної), все’дно (одно)


об’єкт, комп’ютер, інтерв’ю, прем’єра,
верф’ю, к’янті, Х’юстон, Руж’є, миш’як, екстер’єр, ад’юнктура, ін’єкція, кон’юнкти-віт, кон’юнктура

Д’Арсанваль, Жанна д’Арк, О’Генрі, О’Кейсі, О’Нейл





мавпячий, морквяний, духмяний, але:
торф’яний, верб’я, черв’як, стерв’ятник


бязь, дебют, пюре, гравюра, Мюнхен, фюзе-
ляж, Гюго, кюре, манікюр, кювет, брязкіт, рюмсати, Рєпін

Соловйов, серйозний, курйозний



КЛАСИФІКАЦІЯ ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

Підне-
сення
Ряд
передній середній задній
негубні негубні губні

високе
і и у

середнє
еи о

низьке
а


СПВВІДНОШЕННЯ ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ МОВИ І МОВЛЕННЯ

Звуки мови
Звуки мовлення

[і], [а], [у]
[в’ікну], [в’ід:бти], [гуртум]
[і], [а], [у]

[е]
У наголошеній позиції: [тйпло], [лйжачи]
[е]

[е]
У ненаголошеній позиції: [козеин’б], [беиреиговъ
·]
[еи]

[и]
У ненаголошеній позиції: [гриебнъ
·], [зиемуви
·]
[ие]

[о]
У ненаголошеній позиції перед складом із наголошеним [у], [і]: [коужэх], [зоузэл’а], [поур’нг]
[оу]





КЛАСИФІКАЦІЯ ПРИГОЛОСНИХ ЗА МІСЦЕМ ТВОРЕННЯ

Губні
Язикові
Глотковий

Губно-губні
Губно-зубні
Передньоязикові
Середньоязикові
Задньоязикові




Зубні
Піднебінно-зубні




[б]
[ф]
[д]
[дґ]
[й]
[ґ]
[г]

[п]

[т]
[тґ]

[к]


[в]

[з]
[ж]

[х]


[м]

[с]
[ш]






[дз]
[дж]






[ц]
[ч]






[н]
[н']






[з']
[л]






[с']
[л']






[дз']
[р]






[цґ]
[р']






АКУСТИЧНІ ПАРИ ЗА ТВЕРДІСТЮ /М’ЯКІСТЮ

М’які

[й]
[дґ]
[тґ]
[нґ]
[л']

Тверді
[д]
[т]
[н]
[л]

Пом’якшені


[з']
[с']
[ц]
[дз']
[р']

Тверді
[з]
[с]
[ц]
[дз]
[р]

Напівпом’якшені


[б’]
[п’]
[в’]
[ф’1
[м’]
[к’]
[х’]
[г’]
[ж’]
[ш’]
[дж’1
[ч’]

Тверді
[ґ]
[б]
[п]
[в]
[ф]
[м]
[к]
[х]
[г]
[ж]
[ш]
[дж]
[ч]


КЛАСИФІКАЦІЯ ПРИГОЛОСНИХ ЗА УЧАСТЮ ШУМУ І ГОЛОСУ

Сонорні
Шумні (акустичні пари)


Дзвінкі
Глухі

[л]
[б]
[п]

[л']
[г]
[х]

[р]
[ґ]
[к]

[р']
[д]
[т]

[н]
[ж]
[ш]

[нґ]
[дж]
[ч]

[м]
[з]
[с]

[м’]
[дз]
[ц]

[в]
[д']
[тґ]

[в’]
[з'І
[сґ]

[й]
[дз']
[ц']


Немає пари
[ф]

Шумні (акустичні пари)

Свистячі
Шиплячі

[с]
[ш]

[с']


[з]
[ж]

[зґ]


[ц]
[ч]

[цґ]


[дз]
[дж]

[дз']



КЛАСИФІКАЦІЯ ПРИГОЛОСНИХ ЗА СПОСОБОМ ТВОРЕННЯ

Зімкнені
Щілинні
Зімкнено-прохідні
Африкати (зімкнено-щілинні)

[б]
[в]
[м]
[дж] (наближається до
злитої вимови [д] і [ж])

[п]
[ф]
[н]
[ч] (наближається до злитої вимови [т] і [ш])

[д]
[г]
[л]
[дз] (наближається до злитої вимови [д] і [з])

[т]
[х]
[р]
[ц] (наближається до злитої вимови [т] і [с])

[ґ]
[ж]
[н']
[дз']

[к]
[з]
[л']
[цґ]


[с]
[р']



[й]




[з']




[с']




[ш]




ЗВУКОВЕ ЗНАЧЕННЯ ОКРЕМИХ БУКВОСПОЛУК

Буквосполука
Звук
Приклади слів

Дж
[дж]
джміль, джерело

Дж
[дж]
віджати

Дз
[дз]
дзеркало, дзижчати

Дз
[дз]
надзвичайно

Жц
[зц’]
у книжці

Жс
[зс]
не поріжся

Стс
[с:]
шістсот

Тс
[ц]
багатство

Тч
[ч:]
заквітчати

Тьс
[ц:]
сміється

Шс
[с:]
смієшся

Чс
[ц:]
морочся

Чц
[ц:]
дочці


Розрізняють відкриті і закриті склади за кінцевим звуком.
Відкриті склади закінчуються на голосний звук: при-ро-да, сто-ли-ця, сестра, лю-ди, ми-на-є, зо-ло-то-но-ша.
Закриті склади закінчуються на приголосний звук: швид-кість, край-ній, мож-на, прийдеш-ній, прав-да, ал-тай-ський, гар-буз.
За початковим звуком розрізняють склади п р и к р и т і (починаються приголосним (на-ші ді-ти)і н е п р и к р и т і (починаються голосним (у-спіхи у-чня)).

Звук
Загальна характеристика приголосних звуків

[б]
Шумний, губний, губно-губний, проривний, дзвінкий, твердий

[б']
Шумний, губний, губно-губний, проривний, дзвінкий, напівпом’якшений

[в]
Сонорний, щілинний, дзвінкий, твердий

[в’]
Сонорний, щілинний, дзвінкий, напівпом’якшений

[г]
Шумний, глотковий, щілинний, дзвінкий, твердий

[г’]
Шумний, глотковий, щілинний, дзвінкий, напівпом’якшений

[ґ]
Шумний, задньоязиковий, проривний, дзвінкий, твердий

[д]
Шумний, передньоязиковий, зубний, проривний, дзвінкий, твердий

Звук
Загальна характеристика приголосних звуків

[дґ]
Шумний, середньоязиковий, проривний, дзвінкий, м’який

[ж]
Шумний, передньоязиковий, щілинний, дзвінкий, шиплячий, твердий

[ж’]
Шумний, передньоязиковий, піднебінно-зубний, щілинний, дзвінкий, шиплячий, напівпом'якшений

[дж]
Шумний, передньоязиковий, піднебінно-зубний, африкат, дзвінкий, твердий

[дж’]
Шумний, передньоязиковий, піднебінно-зубний, африкат, дзвінкий, напівпом’якшений

[з]
Шумний, передньоязиковий, зубний, щілинний, дзвінкий, свистячий, твердий

[з']
Шумний, передньоязиковий, зубний, щілинний, дзвінкий, свистячий, пом’якшений

[дз]
Шумний, передньоязиковий, зубний, африкат, дзвінкий, свистячий, твердий

[дз']
Шумний, передньоязиковий, зубний, африкат, дзвінкий, свистячий, пом’якшений

[й]
Сонорний, середньоязиковий, щілинний, м’який

[к]
Шумний, задньоязиковий, проривний, глухий, твердий

[к’]
Шумний, задньоязиковий, проривний, глухий, напівпом’якшений

[л]
Сонорний, передньоязиковий, зімкнено-прохідний, плавний, твердий

[лґ]
Сонорний, середньоязиковий, зімкнено-прохідний, плавний, м’який

[м]
Сонорний, губний, губно-губний, зімкнено-прохідний, носовий, твердий

[м’]
Сонорний, губний, губно-губний, зімкнено-прохідний, носовий, напівпом’якшений

[н]
Сонорний, передньоязиковий, зубний, зімкнено-прохідний, носовий, твердий

[н']
Сонорний, середньоязиковий, зубний, зімкнено-прохідний, носовий, м’який

[п]
Шумний, губний, губно-губний, проривний, глухий, твердий

[п’]
Шумний, губний, губно-губний, проривний, глухий, напівпом’якшений

[р]
Сонорний, передньоязиковий, піднебінно-зубний, зімкнено-прохідний, твердий

[р'1
Сонорний, передньоязиковий, піднебінно-зубний, зімкнено-прохідний, пом’якшений

[с]
Шумний, передньоязиковий, зубний, щілинний, свистячий, твердий

[с']
Шумний, передньоязиковий, зубний, щілинний, глухий, свистячий, пом’якшений

[т]
Шумний, передньоязиковий, зубний, проривний, глухий, твердий

[тґ]
Шумний, середньоязиковий, зубний, проривний, глухий, м’який

[ф]
Шумний, губний, губно-зубний, щілинний, глухий, твердий

[ф’]
Шумний, губний, губно-зубний, щілинний, глухий, напівпом’якшений

[х]
Шумний, задньоязиковий, щілинний, глухий, твердий

[х’]
Шумний, задньоязиковий, щілинний, глухий, напівпом’якшений

[ц]
Шумний, передньоязиковий, зубний, африкат, глухий, свистячий, твердий

[цґ]
Шумний, передньоязиковий, зубний, африкат, глухий, свистячий, пом’якшений

[ч]
Шумний, передньоязиковий, піднебінно-зубний, африкат, шиплячий, твердий

[ч’]
Шумний, передньоязиковий, піднебінно-зубний, африкат, шиплячий, напівпом’якшений

[ш]
Шумний, передньоязиковий, піднебінно-зубний, щілинний, шиплячий, твердий

[ш’]
Шумний, передньоязиковий, піднебінно-зубний, щілинний, шиплячий, напівпом’якшений


ОСНОВНІ НОРМИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ ВИМОВИ

Види звуків
Основні правила вимови голосних
і приголосних звуків
Приклади

Вимова голосних
Усі голосні звуки в наголошеній пози-
ції вимовляються чітко.
Звуки [а], [у], [і] та в більшості випад-
ків [о] вимовляються чітко і в ненаголо-шених складах.
Ненаголошений [е] у вимові наближа-ється до [и], а ненаголошений [и] –
до [е].
Звук [о] вимовляється з незначним наближенням до [у] лише перед скла-
дом з наголошеним [у] в основі слова.
[рак], [ром], [рулґ],
[меч], [рис], [н’іс]
[шапка], [соло]
[ін’ій], [улус]

[теиче], [неису],
[жиеве], [пиели]

[гоулубка], [зоузулґа]

Вимова приголосних

Перед голосним приголосні звуки ви-мовляються завжди чітко.
Дзвінкі приголосні звичайно вимовля-ються дзвінко в будь-якій позиції. Лише
в деяких випадках вони уподібнюються
[лґід], [береиг], [могти]

[грґадка], [в’іжки]


Види звуків
Основні правила вимови голосних
і приголосних звуків
Приклади


до глухих.
Глухі приголосні перед дзвінкими звичайно уподібнюються дзвінким і ви-мовляються як парні дзвінкі.
Звуки [дз], [дз], [дж] вимовляються неподільно.
Тверді приголосні звуки, що не мають парних м’яких, [б], [п], [в], [м], [ф], [ж], [ч], [ш], [дж], [г], [к], [х], [ґ] перед і на-півпом’якшуються, а перед іншими го-лосними вимовляються завжди твердо.
Звуки [з], [ц], [с], [д], [н], [т] перед наступними м’якими або напівпом’як-
шеними приголосними також пом’якшу-ються.

просьба [прозґба],
рюкзак [рґуґзак]

[кукурудза], [дзґуркотати], [джм’ілґ]
[в’ік], [г’ід], [х’ід], [к’ір], [ш’істґ]




[в’істґі], [св’іт],
[лазнґа], [цв’ілґ]

Вимова голосних і приголосних в деяких формах слів
Буквосполучення -ться, -шся у дієсло-вах вимовляються як [цґ:а], [сґ:а].
Буквосполучення -жся, -чся у дієсло-
вах вимовляються як [зґсґа], [цґ:а].
Буквосполучення -жці, -шці, -чці в іменниках у М. відмінку вимовляються
як [зґцґі], [сґцґі], [цґ:і].
Сполучення букв здц, стц у деяких формах іменників вимовляються як
[зґсґ], [сґцґ].
котиться – [котиецґ:а],
б’єшся – [б’йесґ:а]
не морочся – [неимороцґ:а]

на доріжці – [на дорізґцґі],
мишці – [мисґцґі],
ручці – [руцґ:і]
у поїздці – [у пойізґцґі],
на невістці – [на неив’ісґцґі]


Котиться [кутиецґ:а] – ку-ти-ться
[к] – приголосний, глухий, задньоязиковий, зімкнений проривний ротовий, тв.;
[у] – голосний, середнє піднесення, задній ряд, губний;
[т] – приголосний, глухий, передньоязиковий, зімкнений проривний ротовий, тв.;
[ие] – голосний, ненаголошений, високе піднесення, середній ряд, негубний;
[цґ:] – приголосний, глухий, передньоязиковий, африкат, м’як.;
[а] – голосний, ненаголошений, низьке піднесення, задній ряд, негубний.
8 б., 6 зв., 3 скл. (1-3-й – відкриті, прикриті; 1-й – наголошений)
















РІВНІ МОВНОЇ СИСТЕМИ

фонологічний

лексико-семантичний

морфологічний

синтаксичний

Літературна мова – це унормована, регламентована, відшліфована форма існування загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей.

ОЗНАКИ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

унормованість

наддіалектність

стилістична диференціація (розвинена система стилів)

уніфікованість (стандартність)

поліфункціональність

Мовна норма – уніфіковані, традиційні, найбільш поширені, свідомо фіксовані стандарти реалізації мовної системи, обрані в процесі суспільної комунікації.


Літературна мовна норма – усталені, загальноприйняті правила, регламентації, взірці вживання мовних засобів у писемній і усній формі спілкування.





Заголовок 1гђ Заголовок 4 Заголовок 5 Заголовок 615

Приложенные файлы

  • doc 15894326
    Размер файла: 694 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий