Основи цивільного захисту_10 клас


1. Поняття національної безпеки держави
Загрози національній безпеці України
Існування, самозбереження і прогресивний розвиток України як суверенної держави залежить від цілеспрямованої політики щодо
її національних інтересів. Основи такої політики і вивчає Концепція національної безпеки України.
Концепція національної безпеки України має забезпечити: єдність принципів формування та проведення державної безпеки; поєднання підходів до формування відповідної законодавчої бази, підготовки доктрини, стратегій, державних і відомчих програм у різних сферах національної безпеки.
Загальні положення і принципи
Національна безпека України як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз є необхідною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей.
Головними об'єктами національної безпеки є:
громадянин — його права і свобода;
суспільство — його духовні і матеріальні цінності;
держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканість кордонів.
Основними принципами забезпечення національної безпеки є:
пріоритет прав людини;
верховенство права;
пріоритет договірних (мирних) засобів у вирішенні конфліктів;
адекватність заходів захисту національних інтересів раціональним і потенційним загрозам;
демократичний цивільний контроль за воєнною сферою, а також іншими структурами в системі забезпечення національної безпеки;
взаємна відповідність;
чітке розмежування повноважень органів державної влади.
Національна безпека України досягається шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих доктрин, стратегій, концепцій і програм у таких сферах, як політична, економічна, соціальна, воєнна, екологічна, науково-технічна, інформаційна тощо.
Конкретні засоби та шляхи забезпечення національної безпеки України зумовлюють пріоритетність національних інтересів, необхідність своєчасного вживання заходів, адекватних характеру та масштабам загроз цим інтересам, і ґрунтуються на засадах правової демократичної держави.
Національні інтереси України
Національні інтереси України відображають фундаментальні цінності та прагнення українського народу, його потреби в різних умовах життєдіяльності, а також цивілізовані шляхи її створення та задоволення.
Національні інтереси України та їхня пріоритетність обумовлюються конкретною ситуацією, що складається в країні та за її межами.
Пріоритетними національними інтересами є:
створення громадського суспільства, підвищення ефективності органів державної влади та мистецтва самоврядування, розвиток демократичних інститутів для забезпечення прав і свобод людини;
досягнення національної злагоди, політичної і соціальної стабільності, гарантування прав української нації та національних меншин країни;
забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності кордонів;
створення самодостатньої соціально орієнтованої ринкової економіки;
забезпечення екологічно та технологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства;
збереження та підвищення науково-технічного потенціалу;
зміцнення генофонду українського народу, його фізичного та морального здоров'я та інтелектуального потенціалу;
розвиток української нації, історичної свідомості та національної гідності українців;
розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності громадян усіх національностей, що складають український народ;
налагодження рівноправних і взаємовигідних відносин з усіма державами, інтегрування в європейську та світову спільноту.
Загрози національній безпеці України
Основи можливої загрози національній безпеці України в найбільш важливих сферах життєдіяльності:
•у політичній сфері:
посягання на конституційний лад і державний суверенітет України;
втручання у внутрішні справи України з боку інших держав;
наявність сепаратистських тенденцій в окремих регіонах і певних політичних сил в Україні;
масові порушення прав громадян в Україні та за її межами;
загострення міжетнічних і міжконфесійних відносин;
порушення принципу розподілу влади;
невиконання чи неналежне виконання законних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування;
відсутність ефективних механізмів забезпечення законності, правопорядку, боротьби зі злочинністю, особливо її організованої форми, та тероризмом;
•в економічній сфері:
неефективність системи державного регулювання економічних відносин;
наявність структурних диспропорцій, монополізму виробництва, перешкод становленню ринкових відносин;
невирішеність проблем ресурсної, фінансової та технологічної залежності національної економіки від інших країн;
економічна ізоляція України від світової економічної системи;
неконтрольований відтік за межі України інтелектуальних, матеріальних і фінансових ресурсів;
криміналізація суспільства, діяльність тіньових структур;
•у соціальній сфері:
низький рівень життя та соціальної захищеності значних верств населення, наявність великої кількості громадян працездатного віку, не зайнятих у суспільно-корисній діяльності;
суспільно-політичне протистояння окремих соціальних верств населення та регіонів України;
падіння рівня здоров'я населення, незадовільний стан системи його охорони;
тенденції моральної та духовної деградації в суспільстві;
неконтрольовані міграційні процеси в країні;
•у воєнній сфері:
посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність;
нарощування поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося;
воєнно-політична нестабільність і конфлікти в сусідніх країнах;
можливість застосування ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення проти України;
зниження рівня боєздатності воєнної організації держави;
створення та функціонування незаконних збройних формувань;
•в екологічній сфері:
значне антропогенне порушення та техногенна перевантаженість території України, негативні екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи;
неефективне використання природних ресурсів, широкомасштабне застосування екологічно шкідливих і недосконалих технологій;
неконтрольоване ввезення на територію України екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів;
негативні екологічні наслідки оборонної та військової діяльності;
•у науково-технологічній сфері:
невизначеність науково-технологічної діяльності;
відтік інтелектуального та наукового потенціалу за межі України;
науково-технологічне відставання України від розвинених країн;
зниження рівня підготовки висококваліфікованих наукових та інженерно-технічних кадрів;
•в інформаційній сфері:
не виваженість державної політики та відсутність необхідної інфраструктури в інформаційній сфері;
повільність входження України у світовий інформаційних простір, відсутність у міжнародного співтовариства об'єктивного уявлення про Україну;
інформаційна експансія з боку інших держав;
витік інформації, яка становить державну та іншу передбачену законом таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави;
запровадження цензури.
Основні напрямки державної політики національної безпеки України
Державна політика національної безпеки України визначається виходячи з пріоритетності національних інтересів та загроз національній безпеці і здійснюється шляхом реалізації відповідних доктрин, стратегій, концепцій і програм у різних сферах національної безпеки відповідно до чинного законодавства.
Основні напрямки державної політики національної безпеки України є:
•у політичній сфері:
створення дійових механізмів захисту прав громадян України в країні та у світі;
запобігання й усунення спроб втручання у внутрішні справи України;
входження в існуючі та створювані системи універсальної та регіональної безпеки;
уникнення політичного екстремізму, підтримка громадянської злагоди та соціальної стабільності;
побудова надійної системи захисту конституційних засад, запобігання та боротьба з порушеннями законності та правопорядку, створення ефективних умов для ефективної боротьби з корупцією та злочинністю, особливо її організованими формами;
забезпечення належного виконання законних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування;
•в економічній сфері:
недопущення незаконного використання бюджетних коштів і державних ресурсів, їхнього перетікання в тіньову економіку;
контроль за експортно-імпортною діяльністю, спрямованою на підтримання важливих для України пріоритетів і захист вітчизняного виробника;
боротьба з протиправною економічною діяльністю, протидія неконтрольовано-му впливу національних матеріальних, фінансових, інтелектуальних, інформаційних та інших ресурсів;
•у соціальній сфері:
виявлення та усунення причин, що призводять до різкого розшарування суспільства під час переходу до ринкової економіки;
уживання своєчасних заходів щодо протидії кризовим графічним процесам;
створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного й духовного здоров'я
—стимулювання розвитку та забезпеченнявсебічного захисту освітнього й культурного потенціалу країни;
—захист прав споживачів;
•у воєнній сфері:
створення ефективних механізмів і проведення комплексних заходів щодо запобігання можливій агресії або воєнному конфлікту, локалізації та ліквідації їхніх наслідків;
запобігання спробам та усунення порушень державного кордону і територіальної цілісності України;
забезпечення демократичного цивільного контролю за воєнною організацією держави;
•в екологічній сфері:
упровадження та контроль за дотриманням науково обґрунтованих нормативів природокористування та охорони довкілля;
контроль за станом навколишнього природного середовища, виявлення й усунення загроз для здоров'я населення, своєчасне попередження громадян України в разі небезпеки;
зниження антропогенних навантажень, ліквідація наслідків шкідливого впливу людської діяльності на природне середовище;
упровадження у виробництво екологічно безпечних технологій;
реалізація заходів щодо зменшення впливу наслідків Чорнобильської катастрофи;
недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечний технологій, речовин і матеріалів;
•у науково-технологічній сфері:
уживання комплексних заходів щодо захисту та розвитку науково-технологічного потенціалу;
виявлення й усунення причин науково-технологічного відставання України;
створення ефективних механізмів боротьби з впливом інтелектуального та наукового потенціалу за межі України;
•в інформаційній сфері:
уживання комплексних заходів щодо захисту свого інформаційного простору та входження України в світовий інформаційний простір;
виявлення й усунення причин інформаційної дискримінації України;
усунення негативних чинників порушення інформаційного простору, інформаційної експансії з боку інших держав;
розробка й упровадження засобів та режимів отримання, поширення і використання суспільно значущої інформації, створення розвиненої інфраструктури в інформаційній сфері.
Система забезпечення національної безпеки України
Для формування державної політики й ефективного проведення комплексу узгоджених заходів щодо захисту національних інтересів у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній науково-технічній та інформаційній сферах створюється система забезпечення національної безпеки України.
Система забезпечення національної безпеки — це організована державою сукупність об'єктів: державних органів, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об'єднаних цілями та завданнями щодо захисту національних інтересів, що здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України.
Правову основу забезпечення національної безпеки України становить Конституція України, Закон України «Про національну безпеку України», інші закони і нормативно-правові акти, а також визнані Україною міжнародні договори й угоди.
Діяльність щодо забезпечення національної безпеки має бути доступною для контролю відповідно до законодавства України.
Основними функціями систем забезпечення національної безпеки в усіх сферах її діяльності є:
1. Створення та підтримка готовності сил і засобів забезпечення національної безпеки, що включає:
створення правових засад для побудови, розвитку та функціонування системи;
формування організаційної структури системи та державних органів забезпечення національної безпеки, що входять до її складу, розподіл їхніх функцій;
комплекс забезпечення життєдіяльності складових частин (структурних елементів) системи: кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне забезпечення;
підготовку сил і засобів системи до їхнього застосування згідно з призначенням.
2. Управління діяльністю системи забезпечення національної безпеки, що включає:
вироблення стратегії та планування конкретних заходів щодо забезпечення національної безпеки;
організацію та безпосереднє управління системою та її структурними елементами;
оцінку результативності дій, витрат на проведення заходів щодо забезпечення національної безпеки та їх наслідків.
3.Здійснення планової та оперативної ді яльності щодо забезпечення національноїбезпеки, що включає:
визначення національних інтересів та їхніх пріоритетів;
прогнозування, виявлення й оцінку можливих загроз, дестабілізуючих чинників і конфліктів, причин їх виникнення, а також наслідків їх прояву;
запобігання й усунення впливу загроз і дестабілізуючих чинників на національні інтереси;
локалізацію, деескалацію та розв'язання конфліктів;
ліквідацію наслідків конфліктів або впливу дестабілізуючих чинників.
4.Участь у міжнародних системах безпеки, що включає:
входження в існуючі та утворення нових систем безпеки;
утворення та участь у роботі двосторонніх та багатосторонніх керівних і виконавчих органів (політичних, економічних, воєнних тощо);
розробку відповідної нормативно-правової бази, яка регулювала б відносини між державами та їхню взаємодію в галузі безпеки;
спільне проведення планових та оперативних заходів у рамках міжнародних систем безпеки.
Повноваження основних суб'єктів системи забезпечення національної безпеки
Український народ — громадяни України зсіх національностей на виборах, референдумах, через інші форми безпосередньої демократії, і також через органи державної влади та місцевого самоврядування висловлюють і реалізують :зоє бачення національних інтересів України, засобів і способів їхнього захисту, а також добровільно та в порядку виконання своїх конституційних обов'язків проводять заходи, визначені органами державної влади та місцевого самоврядування щодо забезпечення національної безпеки України; привертають увагу суспільних і державних інститутів до небезпечних явищ і процесів у різних сферах життєдіяльності країни; захищають власну безпеку всіма законними способами і засобами.
Верховна Рада України в межах, визначених Конституцією України, здійснює законодавче регулювання та контроль за діяльністю державної влади та посадових осіб щодо здійснення ними відповідних повноважень у сфері національної безпеки.
Президент України як голова держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина та Верховний Головнокомандувач ЗСУ і Голова Ради національної безпеки і оборони України забезпечує державну незалежність, здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони України.
Рада національної безпеки і оборони України як координаційний орган з питань національної безпеки в обороні при Президентові України координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки й оборони.
Кабінет Міністрів України як виконавчий орган у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечення обороноздатності, національної безпеки України; громадянського порядку і боротьби із злочинністю.
Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів у сфері національної безпеки, Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України з відповідних питань.
Суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя у сфері забезпечення національної безпеки України.
Прокуратура України здійснює свої повноваження у сфері національної безпеки відповідно до Конституції України.
Національний Банк України виробляє і здійснює емісійно-кредитну політику в інтересах національної безпеки України.
Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади в межах своїх повноважень, наявних засобів бюджетного і позабюджетного фінансування забезпечують реалізацію законів України, указів Президента України, концепцій, програм, постанов органів державної влади у сфері національної безпеки України, забезпечують створення, підтримку в готовності й застосування сил і засобів забезпечення національної безпеки, а також управління їхньою діяльністю.
2. Зміст предмета «Захист Вітчизни»
Предмет «Захист Вітчизни» (ДПЮ) входить до інваріантної складової Типових навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів 11-річної школи, затверджених Наказом Міністерства освіти і науки за № 342 від 25.04.01.
Метою предмета «Захист Вітчизни» є:
ознайомлення учнів з основами нормативно-правового забезпечення захисту Вітчизни, цивільного захисту та охорони здоров'я;
набуття знань про функції Збройних сил України, їхні характерні особливості; засвоєння основ захисту Вітчизни, цивільного захисту, медико-санітарної підготовки; здійснення психологічної підготовки до захисту Вітчизни;
формування та вдосконалення життєво необхідних знань, умінь і навичок учнів щодо захисту Вітчизни і військово-патріотичного виховання;
підготовка учнів до захисту Вітчизни, професійної орієнтації молоді, служби у Збройних силах України та інших військових формуваннях, визначених чинним законодавством.
Предмет «Захист Вітчизни» викладається в старшій школі навчальних закладів системи повної загальної середньої освіти. Уроки проводяться відповідно до потижневого плану по дві години на тиждень (з яких одна година за рахунок інваріантної й одна година за рахунок варіативної складової навчального плану) або в обсязі однієї години на тиждень за рахунок годин інваріантної складової навчального плану.
Вивчення предмета проводиться спільно з юнаками та дівчатами за програмою згідно з тематичним планом №1 (с. 7). При окремому вивченні предмета юнаки навчаються за програмою згідно з тематичним планом №1, а дівчата — за програмою згідно з тематичним планом №2 (с. 42).
При проведенні занять по одній годині на тиждень викладення навчального матеріалу здійснюється в повному обсязі, але у стислому вигляді згідно з тематичним планом №3 (с. 55). Зміст уроку викладач може коригувати та визначати самостійно.
Програма предмета «Захист Вітчизни» включає:
пояснювальну записку;
зміст навчального матеріалу та державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів;
зміст навчального матеріалу та державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки для юнаків, які за станом здоров'я та релігійними поглядами не вивчають основи військової справи, та дівчат;
зміст навчального матеріалу при вивченні предмета по одній годині на тиждень;
додатки, що включають: критерії оцінювання навчальних досягнень учнів (додаток 1), потижневі плани вивчення тем на І та II році навчання (додаток 2, 3), порядок проведення навчально-польових зборів (занять) — 30 год. (додаток 4), потижневі плани вивчення розділів тем програми для юнаків, які за станом здоров'я та релігійними поглядами не вивчають основи військової справи, для дівчат (додаток 5, 6), потижневі плани вивчення тем на І та II році навчання, при вивченні предмета по одній годині на тиждень (додаток 7, 8), порядок проведення навчально-польових зборів (занять) — 18 год. (додаток 9), перелік об'єктів навчально-матеріальної бази (додаток 10), заходи безпеки на заняттях (додаток 11), нормативи (додаток 12), окремі положення курсу стрільб (додаток 13), умови виконання вправ із прикладної фізичної підготовки (додаток 14, 15).
Організація і проведення навчально-поль-ових зборів (занять) планується керівником навчального закладу відповідно до чинних вимог. Навчально-польові збори (заняття) проводяться з метою практичного закріплення рівня знань, умінь і навичок учнів у кінці навчального року або поетапно (у міру вивчення тем (розділів), у кінці чвертей, першого семестру та навчального року).
Практичне закріплення теоретичного матеріалу з розділу «Основи цивільного захисту» також передбачається під час проведення Тижнів безпеки життєдіяльності та Днів цивільного захисту. Порядок проведення навчально-польових зборів (занять) визначений у додатках 4, 9. Юнакам, що не вивчають основи військової справи за станом здоров'я або релігійними поглядами, та дівчатам пропонуються уроки за програмою згідно з тематичним планом 2. При цьому вступний урок і розділ «Основи цивільного захисту» вивчаються на першому році навчання спільно.
Стрільба з автомата (малокаліберної гвинтівки) проводиться на відповідно обладнаних стрільбищах і в тирах згідно з планами військових комісаріатів на підставі наказів, погоджених з начальником гарнізону (командиром військової частини, начальником вищого військового навчального закладу), органом управління освітою і керівником навчального закладу.
Предмет «Захист Вітчизни» в навчальних закладах освіти, оборонно-спортивних оздоровчих таборах (ОСОТ) планується відповідно до цієї програми. У кожному навчальному закладі складаються такі планівні документи: розділ річного плану навчального закладу «Захист Вітчизни та військово-патріотичне виховання молоді», потижневий план вивчення тем, розклад занять на півріччя і план-конспект для проведення кожного уроку.
До заходів військово-патріотичного виховання в розділ річного плану навчального закладу включається вивчення традицій, історії, духовної спадщини, символіки, звичаїв українського народу, національної гідності, культури міжнаціональних відносин, морально-психологічних якостей громадянина, патріота, захисника Вітчизни. Організовується відвідування учнями військових частин (військових навчальних закладів) з метою ознайомлення їх зі зброєю і бойовою технікою, з побутом і життям військовослужбовців, відвідування військових музеїв, зустрічі з ветеранами Збройних сил, проведення туристичного походу військово-патріотичної тематики, який включає елементи тактичної і прикладної фізичної підготовки та військової топографії.
Основною організаційною формою предмета «Захист Вітчизни» в усіх загальноосвітніх навчальних закладах є урок, що проводиться викладачем відповідно до програми та розкладу занять. Урок починається з шикування, перевірки готовності класу до уроку та тренування за тематикою уроку протягом 3-5 хвилин.
На уроках і позакласних заходах із військово-патріотичного виховання відносини між учнями і викладачами предмета «Захист Вітчизни» будуються на основі вимог загальновійськових статутів в обсязі тем, що вивчаються.
Контрольні питання
Що таке національна безпека?
Назвіть шляхи забезпечення національної безпеки.
Що вивчає дисципліна «Захист Вітчизни»?
Для чого вона потрібна?

1. Нормативно-правова база цивільної оборони України, Закон України «Про цивільну оборону України», «Положення про цивільну оборону України». Женевські конвенції про цивільну та оборону
У статті 1 Закону «Про цивільну оборону України» (в редакції, затвердженій Законом України від 24.03.1999 p. № 555-XIV) записано: «Кожен має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності й підпорядкування». Це законодавче положення узгоджено із Женевськими конвенціями 1949 р. про цивільну оборону і підтверджено ще одним Законом України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від 08.06.2000 р. № 1809-ІП (із змінами, внесеними відповідно до Закону № 1419-IV від 03.02.2004 p.).
Згідно з «Положенням про цивільну оборону України», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.1994 р. № 299, система цивільної оборони є складовою частиною загальнодержавних, економічних, соціальних та оборонних заходів, що поширюються на всю територію України, усі верстви населення і здійснюються за територіально-виробничим принципом.
Керівництво цивільною обороною України відповідно до її побудови покладається на Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади, керівників підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності й господарювання.
Начальником цивільної оборони України є Прем'єр-Міністр України, а його заступником — Міністр надзвичайних ситуацій України; начальниками об'єктів цивільної оборони є керівники органів державної виконавчої влади, підприємств, установ та організацій.
Безпосереднє виконання функцій цивільної оборони покладається на органи управління Міністерства надзвичайних ситуацій (МНС) України, штаби цивільної оборони, а також на створені у складі підприємств, установ та організацій спеціальні підрозділи, що залучаються до захисту населення та надання йому допомоги в надзвичайних ситуаціях.
Положенням про цивільну оборону України визначено такі її основні завдання:
запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і запровадження заходів щодо зменшення збитків і втрат у разі аварій, катастроф, вибухів і великих пожеж та стихійного лиха;
оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний час та постійне інформування його про наявну обстановку;
захист населення від наслідків аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж, стихійного лиха та застосування засобів ураження;
організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха та у воєнний час;
організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха та осередках ураження силами цивільної оборони — військами, спеціалізованими і невоєнізованими формуваннями;
створення системи аналізу та прогнозування, управління, оповіщення та зв'язку, спостереження та контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримання її готовності до сталого
функціонування в надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу.
Наша держава як гарант права громадян України на захист свого життя й здоров'я від наслідків аварій і стихійних лих створила систему цивільної оборони, що організується за територіально-виробничим принципом. Із Закону «Про цивільну оборону України»: «Цивільна оборона України є державною системою керування, сил і способів, які створюються для організації та забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного й військового характеру».
Восени 1998 р. Закарпаття постраждало від повені. Подібного стихійного лиха в цьому районі не було 400 років. Воно принесло Україні величезний збиток: зруйновано 1350 будинків, в аварійному стані — 2877, залишилися без житла 10 568 осіб; закрилися 86 загальноосвітніх шкіл, загинуло 18 осіб.
Енергійні дії формувань Міністерства надзвичайних ситуацій, бригад цивільної оборони (ЦО) і військових підрозділів дозволили уникнути численних людських жертв. Людей вивозили на човнах, вертольотах і автотранспортом, їх годували на польових військових кухнях. Ночівлю влаштовували в наметових містечках. Гуманітарна допомога надходила із сусідніх районів і міст. Завдяки спільним зусиллям державних органів і допомоги багатьох тисяч людей, жителі м. Рахова, Мукачевого й інші змогли облаштуватися на зиму, почати зводити собі будинки й відновлювати ушкоджені.
Діяльність формувань цивільної оборони визначається рядом основних завдань:
Попередження виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру.
Оповіщення населення про погрозу й виникнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний час.
Захист населення від наслідків аварій, катастроф і стихійних лих.
Організація й проведення рятувальних робіт у районах нещасть й осередках поразки.
Навчання населення правилам застосування засобів індивідуального захисту й поводження в надзвичайних ситуаціях.
Із завдань видно, що ЦО виконує найвищою мірою гуманну роль у нашому житті. Завдання безпеки — це завдання й самого населення. Звідси випливає необхідність у вивченні відомостей, правил, дій і норм цієї дисципліни в навчальних закладах.
2. Обов'язки учнів щодо вивчення основ цивільного захисту
Вивчаючи розділ «Цивільний захист», учні повинні зрозуміти, що йдеться про життя людини. Тому вони повинні знати:
дії за сигналом «Увага всім!»;
місце евакуації з будинку;
що потрібно брати із собою при евакуації;
дії при пожежі, повені, травмі;
телефони служб 101, 102, 103 і 104.
Повинні вміти:
користуватися протигазом;
робити ПМП потерпілим;
переносити пораненого;
робити штучну вентиляцію легенів;
проводити непрямий масаж серця.
2. Організаційна структура цивільного захисту України
125031522748Кабінет Міністрів України
00Кабінет Міністрів України

Контрольні питання
1. Що таке «номативно – правова база цивіьного захисту»?
2. Організаційна структура цивільного захисту України.
Структура ЦО навчального закладу.
Обов'язки учнів щодо вивчення основ цивільного захисту.
1.Класифікація та причини виникнення надзвичайних ситуацій мирного та воєнного часу
Надзвичайними ситуаціями в мирний і воєнний час, що впливають на довкілля і безпеку життєдіяльності людини, є аварії, катастрофи, стихійні лиха, наслідки застосування хімічної та бактеріологічної зброї, зброї масового ураження, звичайних засобів ураження, тероризм, їх класифікують за причинами і наслідками виникнення, масштабами завданих збитків та ушкоджень, знищення матеріальних цінностей та ураження людей.
2.Надзвичайні ситуації мирного часу
Аварії та катастрофи
Аварія — пошкодження, вихід із ладу або руйнування, спричинене техногенними (виробничими, технологічними) чи природними чинниками, що призводить до знищення матеріальних цінностей, ураження і загибелі людей
Катастрофа — це раптове лихо або аварія значних масштабів, що супроводжується тяжкими трагічними наслідками (знищення, загибель, руйнація).
Небезпечними наслідками великих аварій є пожежі та вибухи. Вибухають під великим тиском котли, балони, трубопроводи на промислових підприємствах, вугільний пил і газ у шахтах, пара лакофарбових речовин на меблевих, і деревообробних підприємствах. На об'єктах нафтової, хімічної і газової промисловості аварію спричинюють загазованість атмосфери, розлиття нафтопродуктів, агресивних рідин і сильнодіючих отруйних речовин (СДОР). Най-небезпечніші аварії можуть виникнути там, де виробляють, використовують або зберігають сильнодіючі отруйні, вибухо- і вогненебезпечні речовини і матеріали: на підприємствах хімічної, нафтопереробної, нафтохімічної та інших споріднених галузей промисловості тощо.
Здебільшого аварії трапляються через:
конструктивні причини або порушення технології виробництва, правил експлуатації обладнання, машин і механізмів;
низьку трудову і технологічну дисципліну;
недотримання заходів безпеки чи недбайливе ставлення до них;•'
незадовільне впровадження прогресивних систем пожежогасіння;
відсутність належного нагляду за станом обладнання;
стихійні лиха.
Ці та інші чинники можуть спричинити в мирний час глобальні катастрофи, як це сталося, наприклад, на Чорнобильській атомній електростанції у 1986 р.
Сильнодіючі отруйні речовини (СДОР)
Наразі у світі нараховується до 6 млн хімічних речовин; 90 % з них — це органічні сполуки, більшість яких токсичні. У промисловій технології щодо токсичних хімікатів уживається поняття «шкідлива речовина»; при контакті з організмом людини вона може викликати травми, отруєння, захворювання, інші відхилення у стані здоров'я.
До групи сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) належать не всі шкідливі речовини, а тільки ті, що заражають повітря в небезпечних концентраціях, здатних викликати масові ураження людей, тварин і рослин.
За фізичними властивостями до групи СДОР належать:
•тверді леткі речовини: солі синильної кислоти, гранозан, етилмеркурфосфат, етил-меркурхлорид, меркуран;
рідкі леткі речовини, що зберігаються в ємностях під тиском: у підгрупі А — аміак, окис вуглецю; у підгрупі Б — хлор, сірчистий газ, сірководень, фосген, бромметил;
рідкі леткі речовини, що зберігаються в місткостях без тиску: у підгрупі А — нітро- й аміносполуки ароматичного ряду, синильна кислота; у підгрупі Б — нітро-акрилова кислота, нікотин, октаметил, тіофос, метафос, сірковуглець, тетраетилс-винець, дифосген, дихлоретан, хлорпікрин;
димучі кислоти — сірчана, азотна, соляна, плавикова, хлорангідриди сірчаної, сірчистої та піра-сірчастої кислот.
Розглянемо основні характеристики найпоширеніших сильнодіючих отруйних речовин, що зберігаються в значних кількостях на підприємствах, які їх виробляють або використовують.
Хлор — газ жовто-зеленого кольору з різким характерним запахом. Малорозчинний у воді, важчий за повітря, тому накопичується в низинах. У великих кількостях використовується для відбілювання в промисловості, знезараження питної води тощо. Перевозиться в зрідженому стані під тиском у цистернах і балонах. Потрапивши в атмосферу, димить.
Аміак — безбарвний газ із характерним різким запахом (нашатирний спирт). Легший за повітря. Добре розчиняється у воді. Рідкий аміак використовується як робоча речовина в холодильних машинах. Аміачна вода застосовується як добриво. Перевозиться у зрідженому стані під тиском у цистернах і балонах. Потрапивши в атмосферу, димить.
Двоокис сірки (сірчистий газ, сірчистий ангідрид) — безбарвний газ із характерним різким запахом. Добре розчиняється у воді. У великих кількостях використовується для виготовлення сірчаної кислоти, застосовується в паперовому і текстильному виробництві, для дезінфекції приміщень.
Сірководень — безбарвний газ із неприємним запахом, пара якого утворює з повітрям вибухонебезпечні суміші. Важчий за повітря. Розчиняється у воді.
Акрилонітрил (нітрил акрилової кислоти) — безбарвна, легколетка, низько кипляча рідина з неприємним запахом. Розчиняється у воді. Пара важча за повітря. При взаємодії акрилонітрилу з повітрям утворюються вибухонебезпечні суміші. Під час горіння акрилонітрилу виділяються отруйні гази.
Синильна кислота — безбарвна, прозора, дуже летка рідина. Пара її в звичайному стані безбарвна, має своєрідний п'янкий запах (гіркого мигдалю). Добре змішується з водою
Фосген — безбарвний газ. При температурі нижче 8°С конденсується в безбарвну рідину. Запах нагадує запах прілих фруктів чи сіна. Фосген важчий за повітря. Малорозчинний у воді. Отруйна тільки пара фосгену.
Бензол — безбарвна рідина з характерним запахом. Його пара важча за повітря і утворює з ним вибухонебезпечні суміші.
Стихійні лиха
Стихійне лихо — це надзвичайне природне явище, що діє з великою руйнівною силою, завдає значної шкоди життєдіяльності населення, знищує матеріальні цінності.
Пожежі — це стихійне поширення вогню, що вийшов з-під контролю людини. Пожежі завдають величезних матеріальних збитків і нерідко призводять до загибелі людей.
Повені — значні затоплення суходолу, коли вода в річках піднімається вище звичайного рівня внаслідок рясних опадів, швидкого танення снігів, утворення льодових заторів тощо.
Землетруси — коливання земної поверхні та підземні поштовхи. Це жахливе стихійне лихо виникає зненацька. І хоча тривалість основного поштовху не перевищує кількох секунд, його наслідки сягають величезних масштабів. Запобігти землетрусу, зупинити чи уникнути його неможливо. Люди ще не навчилися точно передбачати його початок. На земній кулі щороку відбувається понад 100 тис. землетрусів; більшість із них призводить до загибелі тисяч людей і до різноманітних руйнувань.
Селеві потоки — це стрімкий рух із гір селю — суміші води, каміння, щебеню, піску і глини; вони затоплюють, знищують усе на своєму шляху.
Зсуви відбуваються частіше на берегах річок і водоймищ. Основною причиною їхнього виникнення є надлишкове насичення підземними водами глинистих порід до текучого стану, внаслідок чого вниз схилами зсовуються величезні маси ґрунту, а разом з ним — усі споруди.
Снігові замети утворюються взимку під час снігопадів і можуть бути настільки великими, що набувають характеру стихійного лиха.
Ураган — це посилення вітру до 35 м/с і більше (12 балів за шкалою Бофорта).
Шквал — різке короткочасне посилення вітру (від кількох хвилин до кількох десятків хвилин), іноді до 30-70 м/с зі зміною його напрямку, частіше під час грози. Ширина шквалу 2-3 км.
Контрольні питання
Що таке надзвичайні ситуації?
Які є надзвичайні ситуації мирного часу?
Які загрози вони складають?
1. Сучасний тероризм як загроза людству XXI століття
Наприкінці XX - початку XXI ст. тероризм став справжнім лихом. Від поодиноких актів насильства (вбивства політичних лідерів країн, визначних діячів демократичного руху) сучасні терористи дедалі частіше переходять до масового фізичного знищення невинних людей.
Події 11 вересня 2001 р. в США (зруйнування Всесвітнього торговельного центру), вибухи і захоплення заручників у Москві та інших містах Росії, серія терористичних актів на транспорті у Франції, Іспанії та інших країнах призвели до загибелі тисяч людей. Діяльність масових терористичних організацій («Аль-Каїда» та ін.) створюють серйозну загрозу людству в усьому світі.
Боротьба з тероризмом стає наразі справою не лише державних спецслужб, до неї тепер залучаються формування цивільної оборони, а також населення.
В останні роки одними з розповсюджених надзвичайних ситуацій соціально-політичного характеру є випадки тероризму. Протидія цій погрозі складає одну зі стратегічних задач забезпечення безпеки країни. Сучасні акти міжнародного вандалізму, коли камікадзе нанесли нищівні удари з повітря по Всесвітньому торговому центру в Манхетені Нью-Йорка і Пентагону у Вашингтоні, розв'язані в 1999 році міжнародними терористами воєнні дії в Чечні та Дагестані, постійні погрози і теракти в Ізраїлі, інших країнах Ближнього, Середнього Сходу й Азії, вибухи в Росії — це те, з чим зіштовхнувся весь світ на рубежі тисячоліть, причому в не бачених досі найбільш крайніх проявах.
Заглиблюючись в історію, можна побачити, що тероризм супроводжує людство з давніх часів, як тільки влада над людьми стала приносити матеріальні блага та перетворилася в мрію окремих особистостей, для яких не існувало понять релігійних заповідей, моралі, людяності.
У XX столітті він перетворився в нещастя «без кордонів», на що вплинули технічний прогрес і посилення боротьби за панування у світі деяких релігійних екстремістських течій і цілих релігій.
Слово «тероризм» походить від латинського terror, що перекладається українською мовою як страх, жах. І дійсно, у будь-яких своїх сучасних проявах він спрямований на те, щоб спочатку налякати, а потім досягти своїх злочинних цілей.
Виконавцями або суб'єктами терористичних акцій можуть бути: держава, її спеціальні служби, міжнародні або національні терористичні організації і центри, політичні, релігійні течії і різноманітні партії, секти екстремістського характеру, злочинні, у тому числі міжнародні, організації, клани, а також групи громадян і окремі особи, що прагнуть досягти своїх цілей із використанням терористичних методів.
За масштабами впливу тероризм поділяється на внутрішній і міжнародний.
За своєю природою джерела тероризму носять політичний, релігійний характер (у тому числі сектантський), карний і особистісний.
За засобами та формами він може бути традиційним, коли використовується вогнепальна, холодна зброя, вибухові речовини, отрути й інші відомі способи погроз убивств, і технологічним, коли злочинним цілям служать новітні досягнення в області інформаційних комп'ютерних технологій, радіоелектроніки, ядерної технології, генної інженерії, імунології тощо.
З огляду на те, що теракти мають широкий діапазон за об'єктами нападу, географічною характеристикою, іншими особливостями проявів, їм властиві й типові риси. Донедавна для міжнародних терактів були характерними викрадення повітряних суден на міжнародних лініях, захоплення заручників — видатних політичних діячів (дипломатів), вбивства й акти насильства відносно осіб, від яких залежить можливість успіху в досягненні намічених цілей. До яких страшних наслідків можуть привести прояви тероризму, було наочно продемонстровано в березні 1995 року в токійському метро, коли члени релігійної секти «Оун Сінрікьо» застосували з метою отруєння людей високотоксичний газ зарин, що є бойовою отруйною речовиною. За оцінкою фахівців, якби вчасно не були вжито необхідних заходів, наслідки могли б бути значно важчими. Тоді постраждало більше 5 тисяч осіб. Однак число жертв могло перевищити 40 тисяч
До числа факторів, що визначають зростання, тероризму, можуть бути віднесені такі:
характер економічних, політичних і соціальних перетворень, що не мав єдиного задуму та спрямованості, і процес політичної боротьби, що загострився, де найчастіше різними угрупованнями переслідуються вузько корисливі цілі й інтереси;
різке розшарування громадян країни за рівнем матеріального добробуту, що породжує соціальну напруженість;
широка криміналізація в суспільстві, розширення масштабів діяльності організованої злочинності й у тому числі впровадження її державних структур;
високий ступінь корумпованості владних структур, що дає можливість використовувати в політичній боротьбі кримінальні прийоми і методи;
відсутність традицій і необхідного досвіду демократичного керівництва державою та суспільством у більшості державних діячів.
2. Заходи протидії тероризм
Основним напрямком протидії тероризму є достовірна інформація про основні організації, що потенційно та реально живлять такого роду явища.
Важливу роль у запобіганні терористичним проявам відіграють запобіжні заходи. Важливо вчасно виявити спостережливість або пильність.
Загальні рекомендації можуть бути такими:
У випадку виявлення підозрілого предмета необхідно повідомити в міліцію. Треба мати на увазі, що зовнішній вигляд предмета може приховувати його справжнє призначення. Як камуфляж можуть використовуватися звичайні побутові предмети: сумки, пакети, згортки, коробки, дитячі іграшки тощо. Не можна торкатися, розкривати або пересувати підозрілий предмет. Треба уникати скупчення людей навколо небезпечної знахідки.
У разі надходження телефонної погрози треба запам'ятати зміст погрози, уточнити вимоги. Під час розмови звернути увагу та запам'ятати особливості мови злочинця: характер голосу, темп і манеру мови, особливості вимови. Звернути увагу на звукове тло під час розмови, зафіксувати час початку і кінця розмови.
У випадку надходження погрози в письмовій формі важливо зберегти записку в первинному вигляді, не залишаючи на ній відбитків своїх пальців, не робити в тексті жодних позначок. Не слід розширювати коло осіб, що знають про надходження погрози. Головне — передати матеріали представникам міліції.
Відомо багато випадків, коли даються свідомо помилкові повідомлення про теракти, які нібито готуються. Часто до таких жартів долучаються учні, частіше через бажання зірвати контрольну роботу. Кримінальний кодекс передбачає за такі злочинні діяння (ст. 259) покарання штрафом від 500 до 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк від двох до семи років. Якщо їх здійснюють неповнолітні, то всю відповідальність за них несуть батьки.
Знання про тероризм як найбільш небезпечне злочинне явище сьогодення, уміння правильне поводитися в разі його погрози та з метою його попередження дають можливість захистити себе і оточуючих від наслідків теракту.
3. Правила поведінки, якщо стався теракт
Загальні правила
Що ми маємо на увазі, коли говоримо «жити під час тероризму»?
Ми вважаємо, що жити при тероризмі — це значить реально оцінювати небезпеку, не панікуючи та без параної.
Навчитися жити при тероризмі — це значить не дати терористам і тим, хто стоїть за ними, залякати нас або перетворити в людей, що підозрюють ворога в кожному зустрічному.
Тероризм — зло, і ми, пересічні члени суспільства, навряд чи можемо за один день зробити так, щоб він зник. Але оскільки аналогічним чином ми не можемо нічого зробити з аваріями й авіакатастрофами, із цунамі й землетрусами і якось із цим живемо.
Можна зменшити небезпеку, освоївши прості заходи безпеки: так само, як ми пристібаємося в машині, ми повинні дзвонити в міліцію, побачивши безхазяйну сумку. Крім того, ми повинні знати, чого не слід робити, і так само, як ми не намагаємося проскочити на червоне світло, ми не будемо намагатися ховатися за рекламними щитами в разі погрози вибуху.
Ми не перестаємо користуватися автомобілем і переходити вулицю по наземних переходах, хоча й усвідомлюємо, що це небезпечно, і так само ми не перестанемо їздити в метро або ходити в театри тому, що ці місця — улюблена мішень для терористів.
Основні принципи безпеки в повсякденному житті
Завжди пам'ятайте про вашу безпеку. Уникайте натовпу Уникайте темних безлюдних вулиць. Входячи в будинок, продумуйте шляхи виходу на випадок надзвичайної ситуації. Знайте, де в будинку вашого офісу аварійний вихід. Якщо можна, встановіть у будинку охоронну та протипожежну сигналізації. Намагайтеся, щоб у вас був повний бак бензину, тому що у випадку НС вам потрібно буде від'їхати на максимальну відстань. Якщо у вас є діти, довідайтеся, є чи в їхніх садках і школах плани евакуації. Знайте телефони екстрених служб. Навчайте дітей. Майте при собі мінімальний набір ліків першої допомоги. Будьте спостережливі. Звертайте увагу на забуті речі. Намагайтеся бути в курсі новин, особливо якщо у вашому районі відбувається або тільки що відбувся теракт. Не залишайте без уваги попередження влади. Реагуйте на офіційні завірення відповідно до обставин, особливо якщо влада заперечує або применшує небезпеку. Не покладайтеся безоглядно на повідомлення ЗМІ, але будьте в курсі подій. Довіряйте вашій інтуїції. Довідавшись про теракта, не починайте жаліти себе або панікувати.
2. Реальна загроза теракту
Що робити, якщо я бачу підозрілий предмет, що може виявитися бомбою?
Не проходьте повз. Подзвоніть 102 або зверніться до міліціонерів, охоронців або машиніста. Говорити слід, за можливості, спокійно, назвавши себе, сказавши, де перебуваєте й що виявили. Про всяк випадок додайте, що не очікуєте жодних розіграшів на подібну тему.
Для початку запам'ятаєте: де б ви не перебували, де б ви не виявили цей горезвісний «підозрілий предмет», ваше завдання — тільки повідомити про вашу знахідку. Ніколи не вживайте ніяких дій самостійно. Ніколи не торкайтеся підозрілого об'єкта. Зрозумійте, професіоналізм під час роботи з такими предметами життєво необхідний, у буквальному значенні. Алгоритм ваших дій у таких випадках гранично простий: щось знайшли, повідомили, відійшли на безпечну відстань — і чекайте. До вас обов'язково прийдуть на допомогу.
Отже, ви помітили якийсь підозрілий предмет у ресторані, кінотеатрі або клубі. У таких закладах завжди є охорони, служба безпеки. Відразу ж звертайтеся до них. Ці люди повинні точно знати, що робити в подібній ситуації.
Якщо ж ви побачили, наприклад, нічийну сумку в транспорті, негайно сповістіть про це водія, машиніста тощо. Навіть якщо сумка здається порожньою або ви бачили, що хтось її забув, все одно не залишайтеся байдужими. Краще зайвий раз перевірити. Причому, знову ж таки в жодному разі не намагайтеся зробити це самотужки. Залишіть цю можливість професіоналам, це їхня робота, у цьому змісті помилкових викликів не буває.
Якщо ви виявили щось підозріле на вулиці, проходячи повз, а нікого із представників влади поблизу нема, повідомите про небезпечну знахідку по телефону. Подібний дзвінок прийме будь-яка екстрена служба. Не бійтеся потрапити не за адресою.
Якщо ви виявили предмет з ознаками вибухового пристрою та через необережність або безпечність все-таки зробили з ним якісь дії до прибуття спецслужб, обов'язково дочекайтеся прибуття фахівців-вибуховиків та особисто повідомте їм про те, що ви зробили. Можливо, цим ви врятуєте їм життя. Потім відійдіть на зазначену фахівцями безпечну відстань.
Пам'ятайте: увагу спеціальних служб варто звертати не тільки на конкретну сумку, ящик або пакет. Уваги заслуговує що завгодно незвичайне та надзвичайне. Наприклад, ви помітили машину з якими-небудь сторонніми предметами під нею або всередині неї. Подзвоніть і сповістіть про вашу знахідку. Не проходьте повз, не думайте, що вас це не стосується.
Уявіть собі, що ви виявили підозрілий предмет на вулиці, біля вашої роботи або будинку. Програйте в голові, як ви попередите перехожих, подзвоните фахівцям і за які вкриття сховаєтеся. Це може бути стіна, бетонний паркан, взагалі будь-яка капітальна кам'яна споруда. У жодному разі не намагайтеся сховатися за пластиковими, дерев'яними або скляними укриттями. Тим більше не намагайтеся сховатися за рекламним щитом — ця нестійка конструкція найчастіше просто поховає під собою людей. Програвши в уяві подібний епізод, переконайтеся, що ви добре уявляєте, як поводитися в позаштатній ситуації. Не можна, звичайно, підозрювати все й усіх. Ви йдете й побачили сміттєвий контейнер. Ви дзвоните й говорите: «Я побачив сміттєвий контейнер». Правда, якщо ви в ньому побачили щось підозріле... Бувало, і гранати в смітті знаходили. У когось була граната, а потім він вирішив її позбутися. Вона бойова, чека не висмикнута... А раптом знайдуть діти: висмикнуть чеку, граната вибухне... От і трагедія.
Мені передали через SMS інформацію. Чи маю я повідомити її спецслужбам?
Обов'язково передайте всю цю інформацію міліції або спецслужбам. Якщо вам прийшлоповідомлення з погрозою вибуху або теракту, у жодному разі не видаляйте SMS, не стирайте номер, що визначився. Про будь-яку погрозу теракту негайно повідомляйте в міліцію. Дзвоніть 102, не витрачайте часу на пошук телефону районного відділення міліції або якихось спеціальних служб. Досить сказати таке: «Мені прийшло таке повідомлення, із мною таке вперше, ніяких дружніх розіграшів я не чекаю і не передбачаю, тому прошу вас розібратися із цим. Мої координати...». Ваш телефон відразу визначать. Жодних інших дій не вживайте.
Сказане вище стосується також випадків, коли ваші близькі захоплені з метою шантажу або одержання викупу. Однак якщо вам прийшло повідомлення про таке викрадення, то своїм телефоном не можна користуватися в жодному разі: ні стаціонарним, ні мобільним — майже напевно викрадачі його прослуховують. Ідіть до сусідів, зайдіть у будь-який магазин, кафе, якщо ви в цей момент ішли по вулиці, і якомога швидше подзвоніть 102.
Що б вам не говорили, як би вас не залякували: «Звернешся в міліцію — прискориш смерть...»,— дзвоніть одразу, тільки не зі свого телефону. Більше жодної ініціативи не проявляйте.
Що робити при одержанні підозрілої посилки (листа, бандеролі)?
Не торкатися й викликати фахівців. У багатьох країнах наявність вибухових пристроїв у поштових відправленнях виявляється прямо на пошті. Але, на жаль, у нас поштова служба не перевіряє поштових відправлень. Тому є певна ймовірність того, що бомби-листи або посилки можуть надійти звичайним шляхом.
Безумовно, ми, одержавши листа, завжди в першу чергу дивимося на те, від кого він. Тому вас має насторожити, якщо зворотна адреса не зазначена, напівстерта або написана нерозбірливо. Уважніше погляньте на лист, якщо на ньому є позначка «особисто», особливо якщо воно прийшло не з листоношею та не з кур'єром фірмової служби доставки, а його вам заніс невідома особа, що не назвалася. Якщо ви вийняли такий лист із поштової скриньки, подивіться, чи є на ньому поштові штемпелі. Зазвичай їхня відсутність впадає в око, тому що в кожного з нас у пам'яті зберігається звичний вигляд листа. Узагалі у випадку з листом, посилкою, бандероллю підозру обов'язково повинен викликати нестандартний вигляд. Конверт саморобний? Його форма нестандартна, збільшена? Посилка запакована незвичним для вас способом? Вага листа більша, ніж припускають його розміри? Ви взяли його в руки, і вам здалося, що він м'який або всередині щось сипуче? Не соромтеся, відразу дзвоніть у міліцію.
Запам'ятаєте, якщо загальний вигляд листа, посилки, бандеролі підозрілий, усередині нього може перебувати вибуховий пристрій. Розкривати такий лист у жодному разі не можна! Вибухові пристрої, закамуфльовані під поштові відправлення, як правило, вибухають при спробі їхнього розкриття й вилучення вмісту. Будь ласка, будьте дуже обережні, маючи справу з такого роду предметами. Пам'ятаєте, що їх у жодному разі не можна кидати, згинати, трясти й піддавати іншим механічним впливам. Якщо посилка (лист, бандероль) здаються вам підозрілими, у першу чергу обережно винесіть предмет із приміщення на відкритий простір. Акуратно, без поштовхів покладіть предмет на землю подалі від будинків, споруд і комунікацій. Одразу після цього відійдіть на відстань не менше 100 метрів, укрийтеся за якою-небудь капітальною спорудою: стіною, бетонним парканом, у жодному разі не рекламним щитом, пластиковим, дерев'яним або скляним укриттям. Повідомите про те, що трапилося, у міліцію, будь-яку екстрену службу або в службу безпеки (службу охорони) найближчого підприємства, магазину, кафе, кінотеатру. Постарайтеся до приїзду міліції або появи служби охорони не йти з місця події. Зрозуміло, що ви відчуватимете страх, паніку, але подумайте про те, що предмет із землі можуть підібрати діти або перехожі. Коли з'являться представники спецслужб або служби охорони, до яких ви звернулися, розкажіть їм про всі обставини виявлення підозрілої посилки. Якщо ви робили які-небудь дії із цим поштовим відправленням, наприклад, намагалися розкрити конверт, вам обов'язково потрібно дочекатися приїзду фахівців-саперів й особисто розповісти їм про ваші дії. Ви допоможете їм в їхній роботі й, можливо, навіть урятуєте їм життя.
Буває так, що начебто прийшов лист, начебто хтось зі знайомих вирішив зробити сюрприз. І на листі написано: «Володя, це для тебе сюрприз, з повагою, Вася». Якщо є можливість, подзвоніть Васі й довідайтеся, чи дійсно це він надіслав.
Що робити, якщо місто захоплене терористами?
Сидіть у будинку. Не проявляйте ініціативи. Події, які відбувалися в 90-х у Росії, ясно показали, що маленьке місто практично беззахисне перед загрозою терористичного захоплення. Життя в місті повністю паралізується. Усі найважливіші об'єкти: міське керівництво, місцева міліція, пункти зв'язку та лікувальні установи — опиняються під контролем злочинців. Потенційно кожна вулиця, кожний будинок перебуває під прицілом терористів, і в такий спосіб у заручниками стає майже все населення. З одного боку, ви можете не опинитися безпосередньо під прицілом бандита й вам не загрожують безпосередньо, з другого — ви не можете вийти за продуктами, тому що магазини закриті або вже розграбовані, міський транспорт не ходить, а в місті чутна стрілянина. Швидше за все, уже немає зв'язку, електрики й води. Небезпечно навіть підійти до вікна, тому що занадто велика ймовірність потрапити під сліпу кулю. Вам доведеться розраховувати тільки на власні сили й продуктові запаси.
Відсиджуватися вдома або намагатися прорватися за місто — це найскладніше питання в ситуації захоплення маленького міста. З одного боку, якщо у вас є дача, заміський будиночок і ви знаєте, як туди добратися манівцями й максимально швидко, то можна спробувати це зробити. Але якщо місто вже оточене терористами або співробітниками правоохоронних органів, то вибратися ви, швидше за все, не зможете.
Краще відсидітися вдома, але враховуючи, скільки у вас води та продуктів. Якщо у вас хтось із дітей перебуває в садку, школі, то, можливо, вам доведеться їх забрати. Але намагайтеся зробити це в найперші години. Спробуйте спочатку зв'язатися із цим садком або школою, не виключено, що діти перебувають в укритті, і тоді вам краще не ризикувати, пробираючись до них.
Проте, якщо вам усе-таки необхідно вийти з будинку (постарайтеся тверезо оцінити цю необхідність: на вулицях стрілянина, де свої, де чужі — ніхто не знає), обов'язково візьміть із собою документи, що засвідчують особу. Не одягайтеся у стилі мілітарі — ви гарантовано привернете до себе непотрібну увагу. У жодному разі не йдіть убік стрілянини, вибирайте обхідні шляхи й найменші непримітні вулички. Пересувайтеся тільки вздовж стін, пригнувшись і ховаючись за роги будинків. Якщо на вулиці ви зустрінетеся з людьми зі зброєю в руках, не намагайтеся першим заговорити з ними. Краще зупиніться й перечекайте. Якщо до вас звернулися, то говоріть максимально коректно. Не сперечаючись, виконуйте всі вимоги, аж до, на ваш погляд, найбільш дурних і безглуздих — від цього залежить ваше життя. Не кричіть, у тому числі від радості, побачивши співробітників спецслужб і бійців спецназу. Усі переговори ведіть пошепки, відповідайте на питання силовиків чітко та ясно, щоб не виникало непорозумінь. Якщо ви пересуваєтеся групою, говорить тільки одна людина із групи.
Особливість теракту в малому місті — майже повна неможливість організованої оборони з боку представників силових структур через малу кількість людей і низьку навченість ведення подібного бою. Бої в місті не йтимуть нескінченно. Силова фаза операції триватиме від декількох годин до пар кількох діб максимум. Місто обов'язково буде звільнене. Але ваша доля цілком у ваших руках — тільки від вашої зібраності, адекватності й тверезого розрахунку залежить, чи залишитеся ви живі або нерозумно спіймаєте не призначену вам кулю.
І ще, не заважайте силовикам працювати, в них і без вас вистачає проблем: як зберегти життя вашим родичам, друзям або знайомим, як мінімізувати втрати серед бійців, мирних громадян і при цьому ще постаратися догодити дикій кількості начальства, що прилетіло невідомо навіщо. Краще допоможіть їм, не роблячи із себе чергову мішень. Ніякого мілітарі в одязі. У мене рефлекс: якщо в міському бої на мене вискочить тіло в камуфляжі, без знаків розрізнення, так ще й з боку супротивника, я спочатку підстрелю, потім поцікавлюся, що то було.
Як поводитися в натовпі?
Стежте за поведінкою оточуючих. Відвідуючи концерти, спортивні та вуличні заходи, звертайте увагу на настрій юрби. Якщо ви почуваєте негарне або якщо один-дві людини на ваших очах починають поводитися неадекватно, агресивно, вибирайтеся з юрби. Остерігайтеся нетверезих людей у натовпі — їх набагато складніше контролювати й заспокоювати. Якщо ви бачите таких людей, постарайтеся відійти від них якнайдалі.
Тиснява в юрбі звичайно відбувається, коли захід закінчується і люди починають залишати будівлю або спускатися в метро. Тому, якщо ви хочете уникнути стовпотворіння, ідіть трохи раніше або чекайте, поки натовп не зсякне. Якщо разом із вами дитина, постарайтеся, щоб у неї завжди була при собі інформація про себе на випадок, якщо вас розлучать. Маленьку дитину в юрбі тримаєте на руках, щоб вона менше боялася. Якщо ви розумієте, що вам так буде спокійніше, постарайтеся, входячи в будівлю, визначити, де знаходяться аварійні виходи і як до них швидше добратися.
Уміння визначити потрібний час для того, щоб покинути юрбу,— половина успіху вашого порятунку в надзвичайній ситуації.
Як поводитися, якщо в людному місці почалася паніка і натовп побіг?
Не панікуйте й не дайте собі впасти. У такій ситуації важливо знати дві речі: що робити, щоб заспокоїти оточуючих, і як урятувати себе, якщо оточуючих заспокоїти не вдалося. Заспокоїти юрбу дуже складно, але спробувати зробити це все-таки варто, адже від цього залежить ваша безпека й порятунок. Треба розуміти, що коли навколо вас почалася справжня паніка, це означає, що люди діють згідно з тваринними рефлексами, тому важливо повернути їх назад у людський вигляд. Для цього можна використовувати прості команди: «Пройдіть!», «Зупиніться!» і т. д. Головне — вимовляти ці команди голосно, чітко, справжнім командним голосом. Ви, звичайно, не докричитеся до всіх і кожного, але, можливо, вам удасться привести до тями тих, хто поруч із вами. Так уже стане значно легше. По-перше, вижити в юрбі групою набагато простіше, ніж поодинці. По-друге, ті, кого ви вивели зі стану паніки, можливо, зможуть зробити те саме зі своїм оточенням. Деякі мають здібності керування юрбою з народження. Якщо ви цього не вмієте, то для вас головне — не піддатися жаху, який охопив юрбу. Якщо ви боїтеся, вважайте, що ви така ж частина юрби, як і всі інші. Для боротьби із внутрішньою панікою необхідно якось себе відволікти. Робіть усе що завгодно: дивіться довкола, шукайте шляхи відходу. Женіть від себе страх. Якщо перемогти паніку й заспокоїти оточуючих не вдалося, треба рятувати себе. Визначте напрямок руху й намагайтеся його дотримуватися, прагнучи найкоротшою траєкторією вийти за межі юрби.
Запам'ятайте: ніколи не намагайтеся рухатися в напрямку, протилежному руху юрби,— вас просто звалять. Якщо ви впали на землю, вважайте, що ви загинули. Вас затопчуть. Пам'ятайте, що більшість загиблих у натовпі — це ті, хто опинився під ногами тих, хто біжить. Тому тримайтеся за оточуючих руками, штовхайтеся, робіть усе що завгодно, аби тільки не впасти. Якщо з вами діти, постарайтеся взяти їх на руки. Сумку, якщо вона у вас є, повісьте на шию перед собою, руки зігніть у ліктях і притисніть до боків — так ви створите перед собою невелику нішу й не допустите здавлювання грудної клітини. Юрба схожа на хвилю, тому найкраще в такій ситуації — спробувати сховатися за якою-небудь перешкодою, навіть найменшою. Можна притулитися до стіни будинку, сховатися в якійсь ніші. Часто буває досить простого ліхтарного стовпа — юрба просто обійде його, а разом із ним і вас.
Якщо ви вже впали, то в першу чергу треба закрити голову й не дати, щоб вам по ній вдарили ногами, врешті-решт юрба пробіжить, вона все-таки не нескінченна.
Вас захопили в заручники. Чи треба чинити опір?
Ні! Фахівці з безпеки вважають, що шанси звичайної людини на успішний опір досвідче-
ним терористам фактично дорівнюють нулю. Захоплення заручників, як правило, здійснюється добре організованою й підготовленою групою — і в прямому протистоянні з ними у вас немає шансів.
Повірте, що врешті-решт вас звільнять. Ваше завдання — бути якомога менш помітним: не привертати уваги, не пручатися, за можливості взагалі не рухатися. Постарайтеся заспокоїтися й зібратися із силами, щоб протриматися до моменту звільнення. Були випадки, коли заручники намагалися голими руками протидіяти терористам — їх одразу вбивали. Ну що ви зробите голими руками? Можете лише кулю одержати.
Чи треба намагатися втекти?
Постарайтеся оцінити обстановку й уникайте необдуманих дій. Це одне із найскладніших питань. З одного боку, відомі випадки, коли заручникам вдавалося втекти. З другого боку, імовірність загинути під час втечі дуже велика. Фахівці з безпеки вважають, що реальна можливість зникнути є тільки перші кілька днів, поки заручники не виснажені й у них ще є сили. Разом із тим у момент захоплення терористи найбільш напружені й найбільше нервують. Тому будь-які ваші спроби втекти або вчинити опір можуть закінчитися фатально — вас можуть ранити або вбити. Тому ніхто за вас не вирішить, чи варто бігти в цій ситуації чи краще сподіватися на те, що вас обміняють або спецслужби зможуть успішно здійснити штурм.
Якщо, проте, ви вирішили бігти, запам'ятаєте такі правила. Переконайтеся, що ви в стані тверезо оцінити обстановку. Продумайте, як ви будете тікати. Уявіть подумки будинок. Чекайте, поки увага терористів ослабне, рухайтеся швидко, тихо, зберігайте мовчання. Якщо ви чуєте наказ терориста зупинитися, завмріть, підніміть руки, не рухайтеся, говорите: «Так, добре».
Чи існують якісь вправи, наприклад, дихальні, які допомогли б зосередитися й заспокоїтися в стані шоку або сильного стресу?
Дихайте ритмічно й глибоко. Проговорюйте про себе, що ви бачите. Є кілька простих вправ, що допомагають зняти напругу, позбутися страху. Почніть повільно, рівномірно, глибоко дихати, зосереджуючись на всьому різноманітті відчуттів, які дають вам вдих і видих. Інший спосіб: зробіть глибокий вдих через рот і через рот же видихніть повітря різкими поштовхами. Один видих ділиться на 4-5 порцій. 10-15 дихальних рухів досить.
Можна зосередитися на тому, що ви бачите або чуєте, і про себе називати це, починаючи
кожну фразу словами «Я бачу». Наприклад: «Я бачу зелену стіну, я бачу картину на стіні, я бачу чорну раму в цієї картини». І так само робіть із «Я чую»: «Я чую голос мого сусіда, я чую, як шарудить газета». На думку психологів, методика «я бачу» підходить більшій кількості людей, але ви самі зрозумієте, що краще для вас.
Як передати звісточку на волю?
Загорніть записку в яскравий предмет одягу. Якщо є змога — намагайтеся зв'язатися із зовнішнім світом. Хоча, як правило, такої можливості немає. Якщо у вас не відібрали мобільний телефон і ви встигнете ним скористатися — користуйтеся, тільки акуратно. Телефон намагайтеся вимикати: його заряд не безкінечний, а скільки протриває захоплення, передбачити неможливо.
Можете спробувати написати записку й загорнути її в який-небудь яскравий предмет одягу, але перш ніж викинути його, постарайтеся реально оцінити ступінь ризику для себе. Врахуйте, що терористи можуть стати дуже агресивними стосовно вас, якщо побачать або зрозуміють, що ви хочете зв'язатися із зовнішнім світом. Будь ласка, перед тим як намагатися передати звістку, подумайте, чи варто так ризикувати.
От відомий, наприклад, такий випадок — хоча й трохи з іншої області: викрадений узяв предмет свого туалету, горілим сірником (йому вдалося підібрати) надряпав записку: «Мене ви*-крали. Допоможіть!». І загорнув у цей предмет туалету. Вибирати потрібно те, що обов'язково приверне увагу перехожих, щось таке яскраве, помітне. Вибачте, якщо викинете жіночі трусики, їх піднімуть набагато швидше, ніж якщо валятиметься якась брудна ковбойка. Суть зрозуміли? Це напевно приверне увагу тих, хто може вам допомогти.
Як поводитися, якщо почалася стрілянина?
Падайте на землю й закривайте голову руками. Ніколи не біжіть при звуках стрілянини. Відразу падайте на землю долілиць і закривайте голову руками. Якщо ви побіжите, це приверне до вас непотрібну увага, тому що стрілки шукають ціль, що перебуває в їхньому полі видимості. Тому в найбільшій небезпеці перебувають пішоходи й люди, яких видно у вікна найближчих будинків. Лежіть, поки стрілянина не затихне й пострілів не буде досить тривалий час (принаймні, 5 хвилин тиші) або поки співробітники спецслужб не дадуть команду «Встати», інакше ви можете потрапити під перехресний вогонь або вас можуть прийняти за терориста.
Прийміть зафіксоване положення, щоб захистити ваше тіло. Лежачи на землі, постарайтеся захистити найважливіші артерії, тобто зігнуті в ліктях руки пригорніть до корпуса, закривши долонями вуха. Так ви захистите серце й легені, вени й артерії на шиї, органи слуху,
Постарайтеся впасти за яке-небудь укриття, але пам'ятайте, що жодне сховище не дає 100% гарантії безпеки. Якщо ви впали на відкритий простір, але розумієте, що перебуваєте не на лінії вогню, ви можете спробувати переповзти з місця стрілянини або хоча б дістатися до укриття. Уважно оцініть навколишню обстановку та свої сили. Якщо ви зважитеся повзти, то робіть це, щільно притиснувшись до землі й увесь час озираючись. Тримайте тіло максимально в горизонтальній площині. Підтягуйтеся на руках, права нога — відштовхувальна. Повзіть повільно, не поспішайте. Можна перекочуватися від одного безпечного місця на інше, пригорнувши руки до тіла або закриваючи голову. Ця техніка не призначена для довгих дистанцій, але вона може допомогти вам швидко перебратися від одного безпечного місця в інше. Тримайтеся подалі від скляних об'єктів.
Якщо з вами діти, сховайте їх за бар'єр або покладіть їх на підлогу й прикривайте своїм тілом зверху. Якщо ви перебуваєте в будинку, то відразу опускайтеся на коліна, а ще краще.— лягайте на підлогу й відповзайте подалі від вікон. Ідеальним сховищем від сліпих куль, які можуть залетіти з вулиці, буде ванна кімната й сама ванна.
Як поводитися під час штурмі, що почався?
Падайте на підлогу й не виявдяйте жодної ініціативи. Рекомендації фахівців прості: ляжте на підлогу й не рухайтеся, поки вас не виведуть співробітники спецслужб. Будь ласка, не виявляйте жодної ініціативи — тільки так ви збережете своє життя. Якщо ви зрозуміли, що почався штурм, не намагайтеся бігти. Постарайтеся прийняти таке положення, при якому ви гарантовано опинитеся осторонь від дверей, вікон і проходів до них (при обстрілі осколки скла й будівельних конструкцій можуть спричинити додаткові травми). Тримайтеся подалі від терористів, тому що під час штурму по них будуть стріляти снайпери. Найкраще ляжте на підлогу. Лежіть на підлозі долілиць, голову закрийте руками й не рухайтеся. Тримайте руки на очах, у жодному разі не тримайте зброю — вас можуть переплутати з терористами.
У жодному разі не біжіть назустріч співробітникам спецслужб або від них, тому що вони можуть прийняти вас за терориста, і, швидше за все, ви загинете. Якщо ви почули будь-які удари від пострілу або від розриву гранати, падайте на підлогу, а краще — закривши очі й голову руками, чекайте, поки співробітники спеціальних підрозділів не виведуть вас із будинку. Якщо ви зрозуміли, що штурм закінчився, тихо вголос сповістіть про себе.
Якщо на вас повісили бомбу, потрібно без паніки голосом або жестами сповістити про це співробітників спецслужб. Не впадайте в істерику або розпач, постарайтеся не втратити контроль над собою. Чим ясніше ви будете мислити, тим більше у вас шансів зберегти своє життя. Сили безпеки можуть прийняти за терориста кожного, хто рухається.
Як поводитися після звільнення, у тому числі із представниками спецслужб?
Відзначтеся в штабі по звільненню заручників і залишіть свої координати, щоб пізніше відповісти на питання представників спецслужб. Звичайно люди після звільнення перебувають у шоці. І це нормально. Не геройствуйте, не відмовляйтеся від допомоги — і медичної, і психологічної. Не біжіть мерщій додому — це природна реакція людини, але вам буде набагато краще, якщо ви вчасно одержите кваліфіковану допомогу. Крім того, чим скоріше ви відзначитеся в штабі по звільненню заручників, тим швидше ваші родичі довідаються про те, що ви вижили.
Під час штурму не виявляйте жодної ініціативи, чекайте, поки вас звільнять, а коли до вас підійдуть, вам передусім скажуть, куди вам іти, якщо ви здатні пересуватися самотужки. Якщо співробітники спецслужб у перший момент не звернули на вас уваги, вийдіть із того місця, де ви перебували, на свіже повітря й, не йдучи далеко, сядьте або притуліться до чого-небудь. Просто залишайтеся поруч із місцем штурму. Не сумнівайтеся: до вас підійдуть і скажуть, куди йти, щоб одержати допомогу фахівців.
Відразу після штурму серед звільнених буде проведене експрес-опитування. Будьте до цього готові. У принципі, ви не зобов'язані розповідати що-небудь співробітникам спецслужб прямо на місці. Можна послатися на погане самопочуття та стрес. Але краще буде, якщо ви якомога швидше відповісте на всі питання співробітників, причому чітко, логічно й аргументовано. Ідеально — у письмовій формі. Постарайтеся згадати всі подробиці, які бачили: можливо, ці відомості виявляться безцінними.
Ваших близьких, друзів, знайомих — захопили в заручники. Як довідатися про те, що відбувається з близькими?
Вимагайте інформацію в керівників операції по звільненню заручників. Якщо ви довідалися, що хтось із ваших близьких захоплений у заручники, дзвоніть у приймальню УВС, МНС або СБ. Постарайтеся з'ясувати, хто є керівником операції по звільненню заручників. Це повинне бути або УВС, або СБ. Відповідно, ці структури зобов'язані повідомляти вас про те, що відбувається, поки люди перебувають у заручниках. Існує деяка ймовірність того, що співробітники штабу зажадають від родичів захоплених розписки про нерозголошення державної таємниці.
Пам'ятайте, що співробітники органів внутрішніх справ зобов'язані за першою вимогою інформувати родичів про стан заручників і про етапи рятувальної операції. На вашу вимогу вони зобов'язані повідомити про те, чи йдуть переговори, про способи переговорів, вимоги терористів. Користуйтеся своїм правом знати про життя близької людини, не мучте себе невіданням.
Погоджуйтеся на будь-які умови органів внутрішніх справ за винятком умови, що вони не беруть на себе відповідальності за результат операції. На жаль, були випадки, коли органи внутрішніх справ намагалися в такий спосіб зняти із себе відповідальність за життя заручників, але зараз такого, як правило, не відбувається.
Чи треба мені їхати до місця, де перебувають заручники?
Можна приїхати й звернутися в штаб по звільненню заручників. Якщо хтось із ваших близьких захоплений у заручники, вашою природною й зрозумілою реакцією буде приїхати до того місця, де він перебуває, звичайно ж, ви не зможете просто сидіти вдома й чекати повідомлення про те, що відбувається на місці трагедії. Наступний логічний крок — спробувати підійти якнайближче до того місця, де втримуються заручники, і зробити все можливе, щоб їм допомогти. Представники спецслужб не втомлюються повторювати: це неприпустимо, жодних особистих ініціатив виявляти не можна. Навіть якщо ви своїми діями зможете допомогти одній людині, швидше за все, тим самим ви спровокуєте загибель декількох інших. Для таких ситуацій у правоохоронних органах є чіткий розподіл обов'язків: хто і як, наприклад, обгороджує територію, де перебувають викрадачі та викрадені, хто займається підготовкою звільнення, хто веде переговори. Ваші дії можуть заплутати представників спецслужб.
Якщо ви відчуваєте, що мусите хоч щось зробити для своїх близьких, знайдіть штаб по звільненню заручників і зверніться до спеціально вповноважених людей із пропозицією допомоги. Розкажіть, хто з ваших родичів перебуває в заручниках.
Найкраще для вас і ваших близьких буде, якщо ви максимально підготуєтеся до зустрічі після звільнення. Довідайтеся, де на території штабу по звільненню заручників перебуває пункт із надання медичної та психологічної допомоги. Проконсультуйтеся з лікарями, що може знадобитися. Можливо, потрібно привезти якісь ліки, теплі речі. Якщо є час, розпитайте лікарів, як краще спілкуватися з потерпілим. Просто сидіть і чекайте. А що тут зробиш? Хвилюйтеся й сидіть... Той, хто є до місця захоплення заручників, сприяє терористам. Крім того, це небезпечно.
Як допомогти постраждалим?
Надати першу допомогу і якомога швидше відвезти до лікаря. Людина, що потрапила під вплив хімічної або бактеріологічної зброї, потребує негайної професійної медичної допомоги. Якщо медична допомога одразу не доступна, продезінфікуйте себе в найближчі кілька хвилин і допоможіть оточуючим (але не виходьте зі сховища, поки представники влади не скажуть, що це безпечно).
Допомога тим, хто потрапив під вплив хімічних речовин полягає в такому:
Зніміть весь одяг та інші предмети, що торкаються тіла. Одяг, що звичайно знімається через голову, потрібно розрізатися, щоб уникнути контакту з очима, носом і ротом. Якщо можна, помістіть речі в пластиковий пакет. Продезінфікуйте руки водою з милом. Зніміть окуляри й контактні лінзи.
Промийте очі значною кількістю води.
Акуратно промийте обличчя й волосся мильною водою, потім ретельно змийте чистою водою.
Продезінфікуйте інші ділянки тіла, які могли бути заражені. Промокніть (не тріть і не скребіть) тканиною, змоченою в мильній воді, і сполосніть чистою водою.
Переодягніться в незаражений одяг (одяг, що зберігається в ящиках або шафах, швидше за все, не заражений).
Якщо є змога, зверніться до лікаря для огляду.
У більшості випадків застосування бактеріологічної зброї люди не знатимуть, що піддалися впливу речовини. Першим свідченням стануть симптоми, викликані цим впливом; у таких ситуаціях негайно зверніться до лікаря. Якщо ваша шкіра або одяг контактували із видимою потенційно небезпечною речовиною, негайно зніміть і складіть у пакет одяг та особисті речі й вимийтеся теплою мильною водою. Надягніть чистий одяг і зверніться за медичною допомогою.
Контрольні питання
Що таке тероризм?
Як йому протидіяти?
Що потрібно робити під час різних ситуацій теракту?
1. Ядерна зброя
Надзвичайні ситуації воєнного часу характеризуються насамперед застосуванням ядерної, хімічної, бактеріологічної зброї та інших сучасних засобів масового ураження.
Ядерною називається зброя, енергія для вражальної дії якої виділяється при ядерних реакціях поділу або синтезу ядерного палива. Ядерна зброя призначена для масового ураження людей, знищення або руйнування адміністративних і промислових об'єктів, споруд, техніки.
Уражальна дія ядерного вибуху залежить від потужності боєприпасу, виду вибуху (наземний, підземний, повітряний, підводний, висотний), типу ядерного заряду. Потужність ядерного боєприпасу характеризується тротиловим еквівалентом, тобто масою тротилу, енергія вибуху якого еквівалентна енергії вибуху цього ядерного боєприпасу, і вимірюється у тоннах. За потужністю ядерні боєприпаси розподіляються на надмалі (менше 1 тис. т), малі (1-10 тис. т), середні (10-100 тис. т), великі (100 тис. т - 1 млн т) і надвеликі (понад 1 млн т).
Уражальні чинники ядерного вибуху — ударна хвиля, світлове випромінювання, електромагнітний імпульс, проникаюча радіація і, як наслідок, радіоактивне зараження місцевості в районі вибуху та за рухом радіоактивної хмари.
Ударна хвиля — це поширення стиснутого повітря в усі боки від центра вибуху з надзвуковою швидкістю. Вражальна дія ударної хвилі характеризується величиною надлишкового тиску. Надлишковий тиск — це різниця між максимальним тиском у фронті ударної хвилі та нормальним атмосферним тиском перед фронтом хвилі. Одиниця надлишкового тиску і швидкісного натиску повітря в системі одиниць (CO) — паскаль (Па), позасистемна одиниця — кілограм-сила на квадратний сантиметр (кгс/см2). Один кгс/см2 дорівнює 100 кПа.
Світлове випромінювання — це потік променевої енергії, що включає ультрафіолетові, видимі та інфрачервоні промені. Джерелом світлового випромінювання є місце вибуху, що світиться. Тривалість світлового випромінювання залежить від потужності заряду (від 2 до 12 с).
Проникаюча радіація — потік гамма-випромінювання і нейтронів, що випускаються із зони і хмари ядерного вибуху. Час дії проникаючої радіації — 15-20 с, а потім хмара піднімається на висоту 2-3 км, де гамма-нейтронне випромінювання поглинається товщею повітря і практично не досягає поверхні землі.
Доза випромінювання — це кількість енергії іонізуючих випромінювань, поглинутих одиницею маси опромінюваного середовища.
Експозиційна доза — це доза випромінювання в повітрі. Вона характеризує потенційну небезпеку іонізуючих випромінювань при загальному й рівномірному опроміненні тіла людини. У CO експозиційна доза вимірюється в кулонах на 1 кг (Кл/кг). Позасистемною одиницею експозиційної дози є рентген (Р). Один рентген дорівнює 2,58х10'4 Кл/кг. Рентген — це доза рентгенівського і гамма-випромінювання, під впливом якої в 1 см3 сухого повітря за нормальних умов (температура 0°С, тиск 760 мм рт. ст.) утворюються іони, що несуть одну електростатичну одиницю кількості електрики кожного знака. Доза в один рентген дорівнює 2,08x109 пар іонів в 1 см3 повітря.
Впливу радіоактивного зараження може зазнавати й місцевість, віддалена на десятки і сотні кілометрів від місця вибуху. При цьому на великих площах протягом тривалого часу існує зараження, що становить загрозу для людей і тварин. На радіоактивно забрудненій місцевості джерелами радіоактивного забруднення є: осколки (продукти) поділу ядерної речовини; радіоактивність, що з'являється в ґрунті й інших матеріалах; нерозділена частина ядерного заряду. Під час вибуху ядерного боєприпасу радіоактивні продукти піднімаються разом із хмарою вибуху, змішуються з частинками ґрунту, під дією висотних вітрів переміщуються на великі відстані, випадають, заражаючи
місцевість, і утворюють так званий слід радіоактивної хмари. Слід радіоактивної хмари має форму еліпса й умовно ділиться на чотири зони зараження: помірного (А), сильного (Б), небезпечного (В) і надзвичайно небезпечного (Г).
Електромагнітний імпульс (ЕМІ) — це потужне електромагнітне поле, що виникає під час ядерного вибуху й існує короткий час. Уражаль-на дія ЕМІ обумовлена виникненням електричних напруг і струмів значної величини у дротах і кабелях повітряних ліній зв'язку, сигналізації, електропередачі, в антенах радіостанцій.
На схемах і картах зовнішні кордони зон радіоактивного забруднення наносяться різними кольорами: А — синім, Б — зеленим, В — коричневим, Г — чорним.
2. Вплив уражальних чинників ядерного вибуху на людей і будівлі
Ураження, що виникають під дією ударної хвилі від ядерного вибуху, діляться на легкі, середні, важкі і надважкі (смертельні).
Легкі ураження виникають при надлишковому тиску. У фронті ударної хвилі 20-40 кПа і характеризуються легкою контузією, тимчасовою втратою слуху, легкими ушкодженнями та вивихами.
Середні ураження виникають при надлишковому тиску 40-60 кПа і характеризуються травмами мозку з непритомністю, пошкодженням органів слуху, кровотечами з носа та вух, переломами і вивихами кінцівок.
Важкі і надважкі ураження виникають при надлишкових тисках відповідно 60-100 кПа та понад 100 кПа і супроводжуються травмами мозку з довготривалою непритомністю, пошкодженням внутрішніх органів, тяжкими переломами кінцівок. Побічний вплив ударної хвилі виявляється в ураженні людей уламками будівель, камінням, деревами, битим склом та іншими предметами.
Світлове випромінювання, впливаючи на людей, викликає опіки ділянок тіла, очей, тимчасову втрату зору. Залежно від значення світлового імпульсу розрізняють опіки шкіри чотирьох ступенів: І ступінь — почервоніння, припухлість і набрякання шкіри; II ступінь — утворення пухирів; III ступінь — омертвіння шкіри й утворення виразок; IV ступінь — омертвіння не тільки шкіри, а й шарів тканин, обвуглення.
Проникаюча радіація (гамма-випромінювання та потік нейтронів) — це активно проникаючі види іонізуючих випромінювань, які для людини найбільш небезпечні при зовнішньому опроміненні.
Радіоактивні частинки (бета і альфа) мають малу проникаючу здатність і безпечні при зовнішньому опроміненні людини. Проте потрапляючи всередину організму людини з їжею, водою і повітрям, вони дуже небезпечні. Під впливом іонізуючої радіації руйнуються окремі складні молекули й елементи клітинних структур (див. табл. 45). Це призводить до порушення нормального обміну речовин, зміни характеру життєдіяльності клітин, окремих органів і систем організму. Внаслідок такого впливу виникає променева хвороба.
За ступенем важкості променеві хвороби ділять на чотири групи.
Променева хвороба І ступеня (легка група) виникає при сумарній дозі 100-200 рад. Прихований період триває 3-5 тижнів, після чого з'являються загальна слабкість, нудота, запаморочення, підвищення температури. Після одужання працездатність, як правило, зберігається.
Променева хвороба II ступеня (середня група) виникає при сумарній дозі 200-400 рад. Протягом перших 2-3 діб спостерігається первинна реакція організму (нудота і блювання). Потім триває прихований період (15-20 діб). Ознаки захворювання виявляються яскравіше. Одужання за умови активного лікування настає через 2-3 місяці.
Променева хвороба III ступеня (важка група) виникає при дозі 400-600 рад. Первинна реакція різко виражена. Прихований період — 5-10 діб. Хвороба проходить інтенсивно й важко. У сприятливому випадку одужання може настати через 3-6 місяців.
Променева хвороба IV ступеня (надважка група) виникає при дозі понад 600 рад. У більшості випадків закінчується смертю.
Осередком ядерного ураження називається територія, що зазнала безпосереднього впливу вражальних чинників ядерного вибуху. Осередки ядерного ураження умовно поділяють на такі зони з приблизно однаковими за характером руйнуваннями: зона повних руйнувань, зона великих руйнувань, зона середніх руйнувань, зона слабких руйнувань.
3. Одиниці вимірювання іонізуючих випромінювань
Таблиця 39
Одиниця вимірювання Позначення Визначення
Рентген Р Це доза рентгенівського і гамма-випромінювання, під дією якого в 1 см3 сухого повітря за нормальних умов (температура 0°С, тиск 760 мм рт. ст.) утворюються іони, що несуть одну електростатичну одиницю кількості електрики кожного знака. Доза в 1 Р відповідає утворенню 2,08x109 пар іонів в 1 см3 повітря. Потужність експозиційної дози вимірюють у рентгенах на годину (Р/год.)
Рад рад Одиниця поглиненої дози. Доза в 1 рад означає, що в кожному грамі речовини опромінення поглинено до 100 ерг енергії. Перевага рада як дозиметричної одиниці полягає в тому, що нею можна користуватися для вимірювання доз будь-якого виду випромінювання у будь-якому середовищі. 1 ерг = 10-7 Дж
Бер бер Біологічний еквівалент рентгена. Це така поглинена доза будь-якого виду випромінювання, яка викликає той самий біологічний ефект, що й 1 рентген гамма-випромінювання
Грей гр Одиниця поглиненої дози випромінювання. Один грей — це така поглинена доза, при якій 1 кг опроміненої речовини поглинає енергію в 1 джоуль (1 Дж). Отже, 1 гр = 1 Дж/кг
Кюрі Кі Одиниця радіоактивності, що визначається як кількість будь-яких радіоактивних ядер, де проходить 3,7x1010 (37 млрд) розпадів за секунду
1 P прибл. = 1 рад прибл. = 1 бер 1 Гр = 100 рад. Похідні одиниці рентгена: мілірентген (мР): 1 мР = 10-3Р Мікрорентген (мкР): 1 мкР = 10-6Р

4. Особливості нейтронної зброї
Нейтронна зброя — це різновид ядерної зброї; її основним уражальним чинником є проникаюча радіація. Боєприпаси з потужним виходом нейтронного потоку у складі проникаючої радіації прийнято називати нейтронними. До заряду нейтронного боєприпасу, крім атомного запалу, входять важкі ізотопи водню — дейтерій і тритій. Коли підривають атомний запал, розвиваються високий тиск і високу температуру, що створює умови, необхідні для протікання термоядерних реакцій синтезу дейтерію і тритію. Основна частка енергії, що вивільняється під час реакції, передається нейтронам, які виходять назовні у вигляді смертоносної радіації.
Уражальні чинники нейтронного боєприпасу з енергетичним співвідношенням основного та ініційованого зарядів 50:50 % наводяться в табл. 40.
Таблиця 40
Розподіл енергії за виражальними чинниками
Уражальні чинники Нейтронний боєприпас, % Звичайний ядерний боєприпаси,
%
Ударна хвиля 40 50
Світлове випромінювання 25 35
Проникаюча радіація 30 5
Радіоактивне зараження 5 10
За вражальною дією на людей вибух нейтронного боєприпасу потужністю 1 кт (кілотонна) еквівалентний вибуху сучасного тактичного атомного боєприпасу потужністю 10-12 кт.
Контрольні питання
Що таке надзвичайні ситуації воєнного часу?
Які є уражальні фактори ядерної зброї?
Які загрози вони складають?
У чому полягають особливості дії нейтронних боєприпасів?
1. Хімічна зброя
Хімічна зброя — це зброя масового ураження, дія якої ґрунтується на токсичних властивостях деяких хімічних речовин. До неї належать бойові отруйні речовини, засоби їх застосування і доставки до цілі.
Отруйні речовини (ОР) — хімічні сполуки, здатні уражати людей і тварин на великих площах, проникати в споруди, заражати місцевість
і водойми.
Існує така класифікація отруйних речовин за характером токсичної дії:
нервово-паралітичної дії — зарин, зоман, Ві-Екс;
шкірно-наривні — іприт;
загальноотруйної дії — синильна кислота, хлорціан;
задушливі — фосген;
психохімічні — Бі-Зет;
подразнювальні — хлорацетонфенон, адамсит, Сі-Ар, Сі-Ес.
Залежно від тривалості збереження вражальної здатності отруйні речовини розподіляються на стійкі та нестійкі. Стійкі отруйні речовини зберігають уражальну дію до кількох діб і навіть тижнів. Це — Ві-Екс, зоман, іприт.
Нестійкі отруйні речовини швидко випаровуються. При бойовому застосуванні на відкритій місцевості вони зберігають уражальну дію протягом кількох десятків хвилин. Це — синильна кислота, хлор-ціан, фосген.
Залежно від швидкості дії на організм і появи ознак ураження отруйні речовини ділять на швидкодіючі і повільно діючі.
Швидкодіючі отруйні речовини не мають періоду прихованої дії. Вони уражають уже через кілька хвилин (зарин, зоман, синильна кислота, хлорціан, Сі-Ес, Сі-Ар).
Повільнодіючі отруйні речовини мають період прихованої дії і призводять до ураження через деякий час (Ві-Екс, іприт, фосген, Бі-Зет).
Застосовуються отруйні речовини в краплиннорідкому стані, у вигляді газу (пари) та аерозолю (туману, диму).
Засоби доставки отруйних речовин — це ракети, авіабомби, артилерійські снаряди і міни, хімічні фугаси, а також виливні авіаційні прилади (ВАЛ).
Звичайні хімічні боєприпаси споряджаються однією готовою отруйною речовиною, добутою в стаціонарних заводських установках. На відміну від них бінарні боєприпаси споряджаються двома ізольованими (звідси і термін) нетоксичними або малотоксичними вихідними компонентами. Під час польоту хімічного бінарного боєприпасу до цілі вихідні компоненти змішуються і вступають між собою в хімічну реакцію з утворенням високотоксичних отруйних речовин, наприклад зарину. Компоненти для отримання відповідної отруйної речовини можуть бути системою «рідина — рідина» або «рідина — тверде тіло». Усі ці системи включають також хімічні добавки. Використовуються каталізатори, що прискорюють швидкість хімічної реакції, і стабілізатори, які забезпечують стійкість вихідних компонентів та одержаних отруйних речовин. Засоби доставки такі самі, як і для звичайних отруйних речовин.
Осередком хімічного ураження називається територія, що зазнала безпосереднього впливу отруйних речовин (ОР) або під час землетрусу, якщо він призвів до руйнування місткостей, у яких зберігаються ОР і СДОР, або у випадку виробничої аварії з викидом ОР і СДОР. При цьому утворюється заражена хмара; її називають первинною. Вторинна хмара складається з парів ОР і СДОР. Отже, розрізняють первинне і вторинне хімічне зараження. Фізико-хімічні і технічні характеристики зараження, перші ознаки отруєння сильнодіючими отруйними речовинами наведено в табл. 41.
Токсодоза — кількісна характеристика токсичності СДОР (ОР), що відповідає певному ефекту ураження. При інгаляційних ураженнях вона дорівнює Ссе х t, де:
Ссер — середня концентрація СДОР (ОР) у повітрі (мг/л);
t — час перебування людини на зараженому повітрі (хв.).
Знаючи середню концентрацію СДОР (ОР) в осередку ураження і час перебування там людей без засобів захисту, можна розрахувати, яку вони дістануть токсодозу.
Факт застосування хімічної-зброї можна встановити за такими ознаками:
поява в місцях вибухів авіабомб або снарядів характерної, іноді забарвленої хмари;
маслянисті краплі, плями і мазки у вирвах від авіаційних бомб і снарядів або біля вирв; поява маслянистої райдужної плівки на поверхні води;
в'янення рослинності, пожовтіння або побуріння листя;
темні смуги, що тягнуться за літаком, осідаючи на землю.
2. Вплив отруйних речовин (ОР) на організм людини
Нервово-паралітичні ОР викликають головний біль, загальну слабкість, міоз (різке звуження зіниць), при важчому ураженні — судоми, запаморочення.
Шкірно-наривні ОР уражають шкірне покриття, органи дихання, очі, а потрапивши в організм з водою і їжею,— органи травлення, що призводить до загального отруєння організму. При попаданні крапель на шкіру через 2-6 год. з'являється почервоніння, потім виступають пухирці, а через 2-3 доби — виразки.
При вдиханні загальноотруйних речовин відчувається: запах гіркого мигдалю, металевий присмак, оніміння кінчика язика, запаморочення, тривожність, жар у роті, поколювання навколо очей.
Задушливі ОР спричинюють: кашель, стиснення у грудях, запаморочення, болі в серці, нудоту, блювоту. Згодом ці явища минають і настає стан уявного благополуччя (прихований період). Після нього з'являються задуха, головний біль, кисневий голод, серцева слабкість, підвищення температури тіла до 38-39С.
Психохімічні ОР викликають сухість у роті, приливання крові до шкіри, прискорене серцебиття, погіршення зору, головний біль, запаморочення, психічний розлад (порушення свідомості, мислення, слухові галюцинації, марення).
ОР подразнювальної дії викликають жар і біль у роті, горлі та очах, сильне сльозовиділення, кашель, утруднене дихання.
Таблиця 41
Ознаки отруєння СДОР
Назва СДОР
хлор аміак сірководень двоокис сірки акрилонітрин синильна кислота фосген бензол
Відносна щільність 2,5 0,6 1,7 2,2 1,83 0,5 3,6 2,7
Середня уражальна токсодоза, мг/л-хв 0,6 15 5 20 10 0,75 0,6 20
Ознаки
ураження: головний біль + + + +
різь в очах + + + + подразнення в носі + + + + присмак у роті + + + + нудота + + + + блювота + + + + +
прискорене серцебиття + + + біль
у грудях + + + + задуха + + + + + набрякання легень + загальна слабкість + + +
зниження температури + +

3. Дії під час застосування хімічної зброї або аварії
У разі застосування хімічної зброї, виникнення виробничої аварії начальник цивільної оборони об'єкта терміново організовує оповіщення керівництва і всіх працівників підприємства про небезпеку. Якщо трапилося витікання СДОР, то оповіщається також населення, яке мешкає поблизу об'єкта і в напрямку можливого поширення отруйних газів. Населення повинне слухати повідомлення штабу ЦО і діяти за його вказівкою. Організовується розвідка, яка встановлює місце аварії, вид СДОР, ступінь зараження території та повітря, стан людей у зоні зараження, кордони зон забруднення, напрям і швидкість вітру в приземному шарі, напрям поширення зараженого повітря.
Уражених після надання їм допомоги доставляють у незаражений район, а в разі необхідності — до лікувального закладу.
Продукти харчування і вода в зоні зараження перевіряються, і приймається рішення про їхню дегазацію або знищення.
Необхідно пам'ятати, що чим швидше люди покинуть заражену місцевість, тим менша небезпека ураження. Залишати заражену територію треба швидко, намагаючись не піднімати пилу і не торкатися оточуючих предметів. На зараженій території не можна знімати засоби захисту, курити, їсти, пити. Після виходу з району зараження потрібно пройти санітарну обробку, змінити білизну або весь одяг. Ці самі правила поведінки стосуються населення, яке опинилось у зоні хімічного зараження отруйними речовинами.
Крім того, необхідно вміти захистити органи дихання від СДОР і вміти надавати першу допомогу при отруєнні (див. табл. 42).
Таблиця 42
Дії при зараженні СДОР
Назва СДОР
хлор аміак сірководень двоокис сірки акрилонітрил синильна кислота фосген бензол
Перша допомога
Свіже повітря + + + + + + + +
Тепло + + + + + +
Кисень + + + + + + +
Штучне дихання + + +
Промивання 2 % содовим розчином шкіри та слизистих + + Промивання 2% розчином борної кислоти шкіри, слизистих + + Тепле молоко із содою + Антидот + Захист органів дихання
ЦП-5, ЦП-7 + + + + + +
Промислові протигази, ізолюючі протигази + + + + + + + +
Контрольні питання
Що таке надзвичайні ситуації воєнного часу?
Які є уражальні фактори хімічної зброї?
Які загрози вони складають?
Що необхідно робити під час застосування ворогом хімічної зброї або під час хімічних аварій?
1. Біологічна зброя
Застосування бактеріологічної зброї призводить до масових інфекційних захворювань, небезпечних для людини.
Бактеріологічною (біологічною) зброєю називають спеціальні боєприпаси і бойові прилади із засобами доставки, споряджені біологічними засобами. Вона призначена для масового знищення живої сили, сільськогосподарських тварин і посівів, а також псування деяких видів військових матеріалів і спорядження.
Основу біологічної зброї становлять біологічні засоби — хвороботворні мікроорганізми (бактерії, віруси, рикетсії, грибки) і вироблювані деякими бактеріями отрути (токсини).
Як біологічні боєприпаси можуть використовуватись авіаційні бомби, касети, контейнери, розпилювальні прилади, боєприпаси реактивної артилерії, бойові частини ракет, портативні прилади (генератори аерозолів, розпилювальні пенали тощо) для диверсійного використання біологічних засобів.
Розрізняють такі види біологічних засобів:
з класу бактерій — збудники чуми, сибірської виразки, сапу, туляремії, холери, меліоїдозу та ін.;
з класу вірусів — збудники жовтої пропасниці, натуральної віспи, різних видів енцефалітів, пропасниці Ден-ге та ін.;
з класу рикетсій — збудники висипного тифу, плямистої пропасниці Скелястих гір, пропасниці цицига-муші та ін.;
з класу грибків — збудники бластомікову, кокци-діоїдомікозу, гістоплазмозу та ін.
Для ураження сільськогосподарських тварин можуть використовуватися збудники таких захворювань, як чума великої рогатої худоби і свиней, а також збудники деяких захворювань, небезпечних для людини, наприклад сибірська виразка, сап, меліоїдоз, грибкового захворювання рису та інших рослин, а також комах-шкідників (колорадський жук, саранча, гессенська муха).
2. Інфекційні захворювання
Таблиця 43
Хвороба Шляхи передачі інфекції Прихований період, діб Тривалість утрати працездатності, діб
Чума Повітряно-краплинний контакт з легеневими хворими, через укуси бліх, від хворих гризунів 3 7-14
Сибірська виразка Контакт із хворими тваринами, їх шерстю, шкурами; вживання зараженого м'яса; вдихання інфікованого пилу 2-3 7-14
Сап Те саме 3 20-30
Туляремія Вдихання пилу, інфікованого збудниками; контакт із хворими гризунами; вживання інфікованої води 3-6 40-80
Холера Уживання зараженої води та їжі 3 5-30
Жовта лихоманка Через укуси комарів, від хворих тварин і людей 4-6 10-14
Натуральна віспа Повітряно-краплинний контакт, через інфіковані предмети 12 12-24
Плямиста лихоманка Скелястих гір Через укуси кліщів-переносників (від хворих гризунів) 4-8 90-180
Ботулізм Вживання їжі, що містить токсини 0,5-1,6 40-80
3. Правила поведінки та дії в зоні бактеріологічного зараження
У зоні бактеріологічного зараження запроваджують спеціальний режим — карантин або обсервацію.
Карантин — суворий режим ізоляції певної групи населення з метою запобігання розповсюдженню інфекційних захворювань. У зоні карантину не дозволяється виходити зі своїх житлових приміщень. Продукти харчування і предмети першої необхідності доставляються додому. Вихід (виїзд) із районів, у яких оголошено карантин, забороняється. -
Обсервація — медичне спостереження за певною верствою населення. В зоні обсервації медична служба цивільної оборони виявляє захворювання, проводить профілактичні заходи, робить спеціальні щеплення. Обмежується спілкування між людьми. Навчальні та культурно-освітні заклади можуть продовжувати свою роботу, але за умови суворого виконання встановлених правил.
Населення, яке перебуває в зоні бактеріологічного зараження, повинне суворо додержувати вимог медичної служби ЦО. Надзвичайно важливо не порушувати режиму харчування. Можна їсти тільки ті продукти, що зберігалися в холодильнику або в закритій тарі. їжу слід обов'язково піддавати тепловій обробці, воду для пиття — кип'ятити.
Велике значення в цих умовах має чистота осель, дворів, місць загального користування. Необхідно суворо дотримуватися вимог особистої гігієни: щодня митися, щотижня міняти натільну і постільну білизну, постійно стежити за чистотою рук, волосся. В усіх випадках, перебуваючи в зоні бактеріологічного зараження, потрібно зберігати спокій і додержуватися встановлених прав.
Контрольні питання
Що таке біологічна зброя?
Які є уражальні фактори біологічної зброї?
Яку загрозу вони становлять?
Що необхідно робити під час застосування ворогом біологічної зброї?
1. Сучасні звичайні засоби ураження. Характеристика сучасних звичайних засобів ураження
До звичайних засобів ураження відносять різного виду осколкові боєприпаси та запалювальну зброю
Осколкові боєприпаси призначені головним чином для ураження людей. Найефективніші боєприпаси цього типу — кулькові бомби. Особливістю таких боєприпасів є величезна кількість (від кількох сотень до кількох тисяч) уламків масою від частин грама до кількох грамів. Кулькові протипіхотні бомби можуть бути розміром від тенісного до футбольного м'яча і містити до 6 тис. металевих або пластмасових кульок діаметром 5-6 мм. Радіус ураження такої бомби залежно від калібру — від 1,5 до 15 м.
Кулькові бомби скидають із літаків у спеціальних упаковках (касетах), що містять 96-640 бомб. Від дії відштовхувального заряду касета над землею руйнується, кулькові бомби розлітаються і вибухають на площі до 250 тис. м2. Оснащуються вони різними підшивачами: інерційними, натискної, натяжної або уповільненої дії. Наприклад, коли з касети розсіюють протипіхотні міни, то кожна міна при ударі об землю викидає дротики-вусики. Якщо до них доторкнутися, то міна підлітає на висоту людського зросту і вибухає в повітрі. Такі боєприпаси завдають багато поранень («ефект граду»).
Головне призначення фугасних боєприпасів — руйнування промислових, житлових і адміністративних будівель, залізничних та автомобільних шляхів, ураження техніки і людей. Головним вражаючим фактором фугасних боєприпасів є повітряна ударна хвиля. Вони відрізняються високим коефіцієнтом наповнення вибухонебезпечними речовинами, який складає 55 % від загальної маси боєприпаси.
Кумулятивні боєприпаси призначені для ураження броньованих цілей. Принцип їхньої дії заснований на пропаленні загороди потужним струмом продуктів детонації вибухонебезпечних речовин із температурою 6000-7000°С і високим тиском. Сфокусовані продукти детонації спроможні пропалювати отвори в броньованих перекриттях завтовшки десятків сантиметрів і викликати пожежі.
Боєприпаси об'ємного вибуху, або «вакуумна бомба» — авіаційна касета, наповнена рідким окисом етилену. Під час вибуху утворюється аерозольна хмара діаметром до 15 м. Вона переміщується з киснем повітря і підривається в кількох місцях детонаторами. У зоні детонації за кілька десятків мікросекунд розвивається температура 2500-3000°С. У момент вибуху всередині хмари з паливно-повітряної суміші утворюється відносна порожнеча. Головним вражаючим чинником боєприпасам об'ємного вибуху є ударна хвиля. Ці боєприпаси за своєю потужністю займають проміжне положення між ядерними та фугасними боєприпасами. Надлишковий тиск у фронті ударної хвилі на відстані 100 м від центра вибуху може досягти 100 кПа (1 кгс/см2).
2. Заходи безпеки при поводженні з вибухонебезпечними предметами
До вибухонебезпечних предметів відносяться: бойові припаси (патрони, гранати, снаряди, міни, бомби та ін.), вибухові речовини (тротил, пластичні вибухові речовини) та вибухові пристрої.
Дотепер на території України залишаються не знешкодженою дуже велика кількість вибухонебезпечних предметів, що залишилися після війн і сучасних боєприпасів.
Вибухонебезпечні предмети можуть бути виявлені всюди, де проходили бойові дії: в полях і городах, у лісах і парках, у воді річок, озер і водоймищ, у будинках і підвалах на території колишніх артилерійських і авіаційних полігонів та в інших місцях.
Ще під час війни, у міру звільнення нашої землі від фашистських загарбників, проводилось у широкому масштабі суцільне розмінування місцевості. Однак вдалося виявити далеко не всі вибухонебезпечні предмети, особливо ті, які знаходяться на великій глибині.
Згодом частина з них виходить на поверхню внаслідок господарської діяльності людини і сил природи. Під впливом зміни температур і атмосферних опадів у снарядах, мінах, авіабомбах і інших вибухонебезпечних предметах, що пролежали тривалий час у землі, сталися зміни, у зв'язку з чим вони становлять ще більшу небезпеку.
Найбільшу небезпеку в бойовій обстановці для цивільних громадян мають міни-пастки («сюрпризи») які своїм виглядом нагадують звичайні побутові предмети. За своєю будовою вони різноманітні та бувають натяжної, натисної, електричної та комбінованої дії. Характерною ознакою встановлення мін пасток є наявність натяжних дротів, які можуть бути прикріплені до дверей, вікон та інших предметів.
Забороняється:
•розбирати, розпилювати боєприпаси, викручувати з них підривники;
витягати (виплавляти) з корпусів вибухівку; в брати в руки, завдавати по них ударів;
переносити їх із місця на місце;
кидати в багаття та розводити вогонь над ними;
збирати і здавати їх у металобрухт.
Відразу ж після виявлення таких предметів необхідно позначити їх покажчиком із попереджувальним написом, за можливості забезпечити їх охорону та негайно повідомити органи міліції та військкомат.
Пам'ятай! У кожній авіабомбі, снаряді, міні, гранаті, боєприпасі таїться смертельна небезпека для людини.
Згідно зі ст. 263 Кримінального кодексу України носіння, зберігання, придбання, виготовлення, передача чи збут бойових припасів, вибухових речовин, або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу караються позбавленням волі на строк від 2 до 5 років.
3.Запалювальна зброя
Запалювальна зброя як засіб збройної боротьби має багатовікову історію. Вогонь як зброя здавна використовувався для нанесення поразки живій силі та знищення військового майна, для запалювання дерев'яних оборонних споруд.
Запалювальна зброя — це засіб поразки живої сили та військової техніки супротивника, дія якої заснована на використанні запалювальних речовин.
Головними вражаючими факторами запалювальної зброї є теплова енергія, яка виділяється під час її застосування та токсичні для людини продукти горіння.
Вражаюча дія запалювальної зброї на людей проявляється у вигляді:
опіків шкіри;
ураження (опіків) шляхів дихання;
теплового удару, внаслідок перегріву тіла людини;
механічного впливу на людину вогневого шторму при суцільних пожежах;
позбавлення можливості дихати, тому що часткового вигорає кисень у повітрі, особливо в закритих спорудах.
Крім того, запалювальна зброя здійснює на людину сильний морально-психологічний вплив, що знижує її спроможність до опору вогню.
4.Головні групи запалювальної зброї
До запалювальної зброї як засобу бойового використання належать авіаційні та артилерійські запалювальні боєприпаси, гранатомети, вогнемети, вогневі фугаси, гранати, набої, шашки.
Запалювальні речовини та суміші — це спеціально підібрані речовини або суміші речовин, спроможні тліти та горіти з виділенням великої кількості теплової енергії.
Вони діляться на такі головні групи:
запалювальні суміші на основі нафтопродуктів (напалми); самозапалювальні суміші;
металізовані суміші (пірогелі);
терміти й термічні складові;
звичайний і пластифікований білий фосфор;
сплав електрон та інші.
За умовами горіння запалювальні речовини поділяються на:
які горять у присутності кисневого повітря (напалми, білий фосфор);
які горять без доступу кисневого повітря (терміти).
Напалми, самозаймисті суміші та пірогелі добре прилипають до різних поверхонь, зброї, техніки, одягу та тіла людини, чим можуть наносити людям тяжкі опіки, підпалювати зброю і техніку, а також створювати пожежі.
Пірогелі спроможні пропалювати тонкі листи металу. Вони легко запалюються і тяжко піддаються вилученню та гасінню. При горінні напалми розвивають температуру близько 1000-12СЮ°С. Самозаймисті запалювальні суміші погано гасяться водою та розвивають температуру 1100-1300°С.
Терміти — спресована суміш порошкоподібних окисів із гранульованим алюмінієм. При горінні термітів і термічних складових теплова енергія виділяється при взаємодії окисів одного металу з другим, перетворюючись у рідкий розплавлений шлак із температурою близько 3000°С. Палаючі терміти спроможні пропалювати залізо і сталь.
Білий фосфор — тверда отруйна високо образна речовина. Зберігається під шаром води. У повітрі фосфор самозаймається та палає, виділяючи при цьому велику кількість їдкого білого диму, розвиває температуру до 1000°С.
Палаючий фосфор спричиняє тяжкі опіки, які довго не заживають.
Електрон — сплав магнію (96%), алюмінію (3%) та інших елементів. Займається при температурі 600°С та горить білим і блакитнуватим полум'ям, розвиваючи температуру до 2800°С.
5. Захист від вражаючої дії запалювальної зброї
Для захисту особового складу від вражаючої дії запалювальної зброї використовують: закриті споруди, озброєння та військову техніку, місцеві матеріали (щити, мати з гілок і трави), засоби індивідуального захисту шкіри й органів дихання, одяг, місцевість (ями, печери, яри).
Надання першої допомоги починається з гасіння самим потерпілим або за допомогою товариша запалювальних речовин, які попадають на шкіру та одяг. Щоб негайно припинити дію полум'я, необхідно швидко зняти одяг і засоби захисту, на які потрапили запалювальні речовини. Якщо зняти одяг не має можливості, полум'я слід гасити такими способами:
закрити ділянку, яка горить грубою щільною тканиною, плащ-палаткою, шапкою, брезентом, перекривши доступ до неї повітря та загасити вогонь;
засипати місце, яке горить, піском або землею;
опустити вражену частину у воду, особливо при гасінні речовин, які займаються самостійно та фосфорних запалювальних сумішей;
напалм, пірогель, фосфор гасити за допомогою вогнегасника, бажано повітряно-пінного або порошкового;
лягти на землю або іншу поверхню, яка не горить, і притиснути до неї місце горіння одягу;
якщо горить одноразово декілька ділянок одягу з двох або більше сторін, необхідно збити полум'я, перевертаючись по землі.
Забороняється гасити запалювальні речовини незахищеними руками. Для захисту від запалювальних речовин необхідно вийти з осередку пожежі, прикривши ніс і рот вологою тканиною (хустинкою, рушником).
Історична довідка
У період Першої світової війни були розроблені конструкції термітно-сегментного снаряду та фугасного вогнемета з пороховим генератором тиску, які зараз є основою конструкцій сучасних запалювальних боєприпасів і засобів використання.
Перед Другою світовою війною та в період її ведення були створені танкові, фугасні та ранцеві вогнемети. Відомий стрибок у розвитку запалювальної зброї був зроблений у 1992 році, коли була розроблена та запропонована для військового використання горюча суміш на основі бензину із загусником, яка складалася з алюмінієвих солей нафтенової та пальмової кислот. Відтоді такі запалювальні суміші називають напалмами.
Американці широко використовували напалми в бойових діях проти Японії та на островах у Тихому океані, а після Другої світової війни — у війні з Кореєю та Південним В'єтнамом.
У 1980 році в Женеві відбулася конференція ООН щодо заборони використання запалювальної зброї до мирного цивільного населення.
Контрольні питання
Які ви знаєте сучасні звичайні засоби ураження?
Принцип дії боєприпасів об'ємного вибуху.
Назвіть заходи безпеки при поводженні з вибухонебезпечними предметами.
У чому проявляється вражаюча дія запалювальної зброї на людей?
Надайте характеристику напалму та пірогелю.
Що включає захист особового складу від запалювальної зброї?
1. Сигнали і порядок оповіщення та інформування населення про загрозу виникнення надзвичайних ситуацій
Одним з основних завдань цивільного захисту є оповіщення керівного складу центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій, населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний час і постійне інформування їх про існуючу обстановку.
Оповіщення і зв'язок у надзвичайних ситуаціях забезпечується за допомогою єдиної національної системи зв'язку.
Сигнали оповіщення ЦЗ, повідомлення про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, інформація про дії в умовах надзвичайної ситуації доводяться до працівників підприємств, установ, організацій, населення наявними засобами зв'язку, оповіщення. Оповіщення організовується відповідним органом цивільного захисту та надзвичайних ситуацій за схемою, яка затверджується начальником цивільного захисту відповідного рівня.
Система оповіщення цивільного захисту складається із загальнодержавної, регіональних і спеціальних систем централізованого оповіщення, локальних та об'єктових систем оповіщення, систем циркулярного виклику.
Оповіщення населення здійснюється за допомогою електросирен, мережі радіомовлення та телебачення. Повідомленням, що передаються територіальними органами цивільного захисту, потенційно небезпечними підприємствами, повинне передувати уривчасте звучання електросирен, наявних на відповідній території, а також радіомовлення «Увага всім!».
За цим сигналом населення повинно ввімкнути засоби теле- та радіомовлення для прийому мовного повідомлення.
Тексти звернень до населення мають передаватися державною мовою та мовою, якою користується більшість населення в регіоні.
На пунктах управління містяться варіанти текстів для передання повідомлення різних ситуаціях. Правила поведінки населення за сигналами оповіщення цивільного захисту встановлюються заздалегідь відносно всього населення, для об'єктів.
Сигнали оповіщення населення в мирний час:
«Аварія на атомній станції»;
«Аварія на хімічно небезпечному об'єкті»;
«Землетрус»;
«Повінь»;
«Штормове попередження» та інші.
Сигнали оповіщення населення у воєнний час:
«Повітряна тривога»;
«Відбій повітряної тривоги»;
«Радіаційна небезпека»;
«Хімічна тривога».
При застосуванні агресором біологічної зброї населенню буде надана інформація про ці дії. Успіх захисту населення залежатиме від дисциплінованості, своєчасної та правильної поведінки, суворого дотримання рекомендацій і вимог органів цивільного захисту.
2. Зразки текстів повідомлень ЦЗ
Під час повітряної небезпеки
«УВАГА! Говорить штаб цивільного захисту.
ГРОМАДЯНИ! Повітряна тривога!
Відключіть світло, газ, воду, нагрівальні прилади. Візьміть засоби індивідуального захисту, документи, запас продуктів і води. Попередьте сусідів, за необхідності допоможіть хворим і людям похилого віку вийти на вулицю.
Якнайшвидше дійдіть до захисної споруди або заховайтеся на місцевості.
Зберігайте спокій і порядок. Будьте уважні до повідомлень штабу цивільного захисту»
Під час аварії на хімічно небезпечному об'єкті
«УВАГА! Говорить штаб цивільного захисту.
ГРОМАДЯНИ! Сталася аварія на ___________________ із викидом сильнодіючих отруйних речовин
Хмара зараженого повітря розповсюджуєтьсяв напрямі___________________________________________________ .
У зв'язку з цим населенню, що проживає по вулицяхнеобхідно знаходитись у приміщеннях, провести додаткову герметизацію своїхквартир (будинків). Населенню, що проживає по вулицях ________________________________негайно покинути житлові будинки, приміщення установ, підприємств, організацій і вийти в район __________________________________________.
Про одержану інформацію оповістити сусідів. На далі діяти відповідно до вказівок штабу цивільного захисту».
Під час аварії на атомній станції
«УВАГА! Говорить штаб цивільного захисту.
ГРОМАДЯНИ! Сталася аварія на ___________________ атомній станції. В районі _________________________передбачається випадання радіоактивних опадів. У зв'язку з цим населенню, яке проживає у вказаних районах, необхідно знаходитися у приміщеннях. Провести додаткову герметизацію житлових приміщень.
Прийняти йодистий препарат. Скласти у поліетиленові пакети документи, гроші, коштовності, комплект верхнього одягу до сезону, харчові продукти на дві-три доби.
При оголошенні евакуації організовано зайняти місце в поданому до вашого будинку транспорті. Дотримуйтеся спокою та організованості».
Тексти передаються протягом 5 хвилин. Почувши сигнал сповіщення цивільної оборони, дійте швидко, але без паніки. Пам'ятайте: у цих умовах дорога кожна хвилина! Оповіщення населення покладається на оперативних чергових відповідних територіальних органів цивільного захисту та надзвичайних ситуацій.
Контрольні питання
Які сигнали оповіщення ви знаєте?
Порядок дій за сигналами « Повітряна тривога!».
Як організована система оповіщення при виникненні надзвичайних ситуацій в Україні?
Що необхідно зробити, почувши сигнал «Увага всім!»?
1. Порядок спостереження та контролю
Дозиметричний і хімічний контроль є складовою частиною комплексу заходів захисту населення від надзвичайних ситуацій і проводиться з метою оцінки працездатності особового складу формувань цивільної оборони, робітників і службовців та визначення порядку їхнього використання.
Дозиметричний контроль включає контроль радіоактивного опромінення людей і зараження різних поверхонь.
При контролі радіоактивного опромінення визначається величина поглиненої дози випромінювання людей за час перебування їх на зараженій місцевості.
Контроль опромінення поділяється на груповий і індивідуальний.
Груповий контроль здійснюється у формуваннях, цехах (бригадах), групах людей із метою одержання інформації про середні дози випромінювання для оцінки і визначення категорій працездатності. Вимірники дози ІД-1 або дозиметри ДКП-50А розподіляються з розрахунку: один на ланку, один-два на групу з 10-12 осіб або на захисну споруду цивільної оборони. У разі відсутності таких технічних засобів дози випромінювання можуть бути визначені розрахунковим шляхом.
Індивідуальний контроль необхідний для первинної діагностики ступеня тяжкості променевої хвороби опроміненого. З цією метою людям видаються індивідуальні вимірники доз ІД-11. У кожній команді, групі, цеху ведеться журнал контролю опромінення та періодично сумарну дозу випромінювання вносять в особисту картку обліку. За даними обліку доз випромінювання командирами формувань, начальниками цехів визначається ступінь працездатності людей, тобто можливість виконання ними своїх професійних обов'язків протягом визначеного часу після зовнішнього опромінення.
Контроль ступеня радіоактивного зараження людей, техніки, устаткування, одягу й інших предметів здійснюється шляхом виміру потужності дози випромінювання (рівня радіації, мр/ч) на поверхні цих об'єктів за допомогою приладів типу ДП-5.
Хімічний контроль проводиться для визначення ступеня зараження СДОР (ОР) засобів індивідуального захисту, техніки, продуктів, води, фуражу, а також місцевості й повітря. На підставі контролю визначається можливість дії людей без засобів індивідуального захисту, повнота дегазації техніки та споруджень, знезаражування продуктів, води тощо.
Хімічний контроль проводиться за допомогою приладів хімічної розвідки (ВПХР, ППХР), а також об'єктових і польових хімічних лабораторій.
Вчасно організований і правильно проведений дозиметричний і хімічний контроль допоможе забезпечити збереження життєдіяльності та працездатності людей.
Для спостереження за радіаційною обстановкою на кожному об'єкті народного господарства, в установах та організаціях створюється пост радіаційного та хімічного спостереження.
2. Пости радіаційного та хімічного спостереження
Пости радіаційного та хімічного спостереження призначаються для:
визначення орієнтованих параметрів ядерних вибухів найпростішими засобами та засобами спостереження за напрямком руху радіоактивних хмар;
своєчасного виявлення радіоактивного, хімічного та бактеріологічного отруєння об'єкта чи міста, надання сигналу оповіщення;
визначення напрямку руху радіоактивних хмар, отруйних чи сильнодіючих отруйних речовин;
розвідка ділянок радіоактивного зараження місцевості отруйними чи сильнодіючими речовинами, у районі поста, а також ме-тереологічного нагляду.
У випадку підозри на застосування противником бактеріологічних засобів пости беруть проби в місцях, які мають зовнішні ознаки заражень, для відправки їх у лабораторію.
Пост радіаційного та хімічного спостереження, як правило, складається з трьох осіб: начальника поста та двох спостерігачів. Постійне спостереження на посту здійснює один спостерігач, інший склад поста знаходиться в готовності до виконання задач.
Для захисту особистого складу поста обладнується простіше укриття або готуються захисні споруди. Особистий склад поста забезпечується засобами розвідки та дозиметричного контролю, засобами індивідуального захисту. При постановці задачі посту встановлюються орієнтири; вказується місце розташування поста та порядок обладнання, район спостереження; порядок дій при ядерному вибуху, виявлення радіоактивного, хімічного зараження, а також при появі ознак бактеріологічного зараження; сигнали оповіщення та порядок підтримання зв'язку з начальником (командиром).
Для своєчасного виявлення застосування противником отруйних речовин, радіоактивних і бактеріальних засобів на посту ведеться безперервне спостереження за діями авіації противника.
Чергові періодично перевіряють наявність забруднюючих і радіоактивних речовин у районі розташування поста приборами ДП-5 (А, Б, В) і ВПХР, особливо після авіаційних нападів противника.
Результати вихідних даних начальник поста записує в журнал і відразу доповідає їх у штаб цивільного захисту.
При виявленні радіоактивного чи хімічного забруднення черговий спостерігач відразу доповідає начальникові поста.
Форма доповіді може бути такою: «Товаришу Ігнатов, противник у 14.25 двома літаками типу F-4 здійснив поливку отруйних речовин над територією заводу. Хмара отруйних речовин розповсюджується в північно-західному напрямку. Подано сигнал «Хімічна тривога». Черговий спостерігач Соколов».
Після цього спостерігач визначає тип отруйних речовин у районі поста, про результати визначення доповідає начальникові поста і продовжує вести спостереження. Дані спостереження начальник поста повинен записати в журнал радіаційного та хімічного спостереження.
Контрольні питання
Що включає в себе дозиметричний контроль і за допомогою яких приборів він здійснюється?
Порядок здійснення індивідуального дозиметричного контролю.
Для чого призначений пост радіаційного та хімічного спостереження? Якими приборами він повинен бути забезпечений?
Форма доповіді при виявленні використання противником ядерної зброї.
Назвіть призначення та будову загальновійськового захисного комплекту.
Які ти знаєш розміри легкого захисного костюма Л-1?
1. Інженерний захист населення
Захист населення і територій — це створення необхідних умов для збереження життя людей або зменшення втрат населення і завдання шкоди територіям при надзвичайних ситуаціях у мирний та воєнний час.
До способів захисту населення належать:
своєчасне оповіщення населення;
заходи протирадіаційного та протихімічного захисту;
укриття в захисних спорудах;
використання засобів індивідуального захисту;
проведення заходів евакуації населення та матеріальних засобів.
Захист населення потребує здійснення низки інженерних заходів заздалегідь та при загрозі надзвичайної ситуації.
До них можна віднести такі заходи:
будівництво і накопичення захисних споруд у мирний час;
швидке будівництво додаткових укриттів у воєнний час;
переобладнання під укриття різних споруд;
комплектування захисних споруд системами життєзабезпечення та необхідним обладнанням;
створення надійної системи повідомлення про загрозу аварій, катастроф, стихійних лих, нападу противника;
захист запасів продуктів, води, господарських тварин, рослин;
накопичення засобів індивідуального захисту для всього населення держави.
Укриття в захисних спорудах є одним з основних способів захисту населення.
Захисні споруди призначені для захисту людей від наслідків аварій (катастроф), стихійних лих, а також від вражаючих факторів зброї масового ураження та звичайних засобів нападу дії вторинних вражаючих факторів.
2. Класифікація, обладнання та порядок використання
Захисні споруди класифікуються:
за місткістю — малої місткості (150-600 осіб), середньої місткості (600-2000 осіб), великої місткості (більше 2000 осіб);
за призначенням — для захисту населення, для розміщення органів управління і медичних закладів;
за місцем розташуванням — вбудовані, окремо розташовані, метрополітени, у гірських виробках;
за термінами будівництва — збудовані завчасно, швидко збудовані;
за захисними властивостями — сховища, протирадіаційні укриття, найпростіші укриття-щілини (відкриті та перекриті).
Сховища забезпечують надійний захист людей від вражаючих факторів (високих температур, шкідливих газів у зонах пожеж, вибухонебезпечних, радіоактивних і сильнодіючих отруйних речовин, обвалів та уламків зруйнованих будівель і споруд та ін.), а також зброї масового ураження і звичайних засобів нападу.
Протирадіаційні укриття, в основному, забезпечують захист людей від радіоактивного зараження, світлового опромінення, а також зменшують дію ударної хвилі і проникаючої радіації. Крім того, вони захищають від кра-пельнорідинних отруйних речовин і частково від хімічних і біологічних аерозолів.
Найпростіші укриття (див. рис. 268) зменшують радіуси ураження людей ударною хвилею, послаблюють дію радіоактивних випромінювань та ураження світловим випромінюванням.
Сховища повинні будуватися з урахуванням таких основних вимог:
забезпечувати безперервне перебування у них людей не менше 2 діб;
будуватися на ділянках, які не можуть бути затоплені;
бути на відстані від мереж водостоку і каналізації;
не дозволяється прокладання транзитних інженерних комунікацій через сховище (стислого повітря, гарячого водопостачання, газо- та паропроводів);
прокладання трубопроводів каналізації та водопостачання допускається за наявності виникаючих пристроїв;
мати входи і виходи із тим ступенем захисту, що й основні приміщення; а на випадок завалу — мати аварійний вихід.
Сховище має основні та допоміжні приміщення.

Рис. 249. Найпростіші укриття та порядок їхньої побудови
До основних належать: відсіки для тих, хто укривається, пункти управління, медичні кімнати.
До допоміжних відносяться: тамбур-шлюзи, фільтровентиляційні приміщення, санітарні вузли, приміщення для зберігання води та продуктів харчування та інші.
Відсіки для тих, хто укривається, обладнуються місцями для сидіння та спання згідно з нормами.
У сховищах у необхідній кількості розміщуються обладнання, меблі, прилади, інструменти, ремонтні матеріали, протипожежне та медичне майно.
Входи повинні забезпечувати можливість швидкого та безпечного заповнення сховища. Кожне сховище повинно мати не менше двох входів, один з яких обладнується як аварійний.
Система постачання повітря забезпечує вентиляцію приміщень захисної споруди й очистку зовнішнього повітря від радіоактивних, отруйних речовин і бактеріальних засобів.
Електропостачання та опалення здійснюється від зовнішніх джерел постачання. Для аварійного забезпечення великих захисних споруд передбачається автономне електропостачання. У невеликих захисних спорудах має бути аварійне освітлення (переносні електричні ліхтарі та інші джерела).
Опалення проектується від загальної системи опалення. У неопалювальних приміщеннях слід передбачити установку опалювальних засобів. При заповненні сховища системи опалення вимикаються.
Запас харчів у сховищах передбачається на дві доби. Для розміщення продуктів обладнується приміщення.
У протирадіаційних укриттях при вході передбачається приміщення для зберігання забрудненого одягу.
При недостатній місткості завчасно споруджених укриттів будуються швидко споруджувані укриття. Під укриття можуть також пристосовуватися різні приміщення та споруди. У сучасних містах є багато підземних споруд різного призначення, які можна використати як сховище після деякого дообладнання. До них належать метрополітени, транспортні та пішохідні тунелі, заглиблені частини будівель.
У заміській зоні під протирадіаційні укриття в першу чергу пристосовуються підпілля і підвали житлових будинків та будівель різного призначення, овочесховища, приміщення будинків, природні печери, гірські виробки.
Найпростіші укриття будуються в місцях скупчення людей, на маршруті евакуації та тимчасово в заміській зоні, коли кількість наявних сховищ не забезпечує укриття людей, а оскільки найпростіші укриття зменшують радіус ураження людей ударною хвилею і послаблюють дію радіоактивного випромінювання та ураження світловим випромінюванням, але не забезпечують захисту від отруйних речовин і бактеріальних засобів, то за наявності часу вони поступово переобладнуються в протирадіаційні укриття
Контрольні питання
Які заходи включає захист населення в надзвичайних ситуаціях?
Назвіть приміщення, які є у сховищах за призначенням.
Чим відрізняються протирадіаційні укриття від найпростіших укриттів?
1. Сутність і порядок проведення евакуаційних заходів
В умовах неповного забезпечення захисними спорудами в містах та інших населених пунктах, які мають об'єкти підвищеної небезпеки, а також у воєнний час, основним способом захисту населення є евакуація та розміщення його в позаміській зоні.
Сутність цього способу захисту полягає в пересуванні значної кількості людей у населених пунктах і районів, що підпали під вплив великих аварій, катастроф, стихійних лих, зараження території радіоактивними речовинами в мирний час, а також у пересуванні матеріальних запасів і виробничих фондів з категорованих міст у заміську зону при загрозі надзвичайних ситуацій та нападу агресора.
Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, що знаходяться в зонах можливого катастрофічного затоплення, небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного ураження, у районах прогнозованого виникнення локальних збройних конфліктів у 50-кілометровій прикордонній смузі, у районах виникнення стихійного лиха, великих аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров'ю людини).
Залежно від обстановки, яка склалася на час надзвичайних ситуацій, може бути проведена загальна або часткова евакуація населення тимчасового або безповоротного характеру.
Загальна евакуація проводиться в окремих регіонах за рішенням Кабінету Міністрів України для всіх категорій населення і планується на випадок:
небезпечного радіоактивного забруднення навколо атомної електростанції (якщо виникає безпосередня загроза життю та завданню шкоди здоров'ю населення, яке проживає в зоні ураження);
загрози катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі;
загрози або виникнення збройного конфлікту в районах 50-кілометрової прикордонної смуги.
Часткова евакуація здійснюється, як правило, в умовах переведення, за рішенням Кабінету Міністрів України, системи захисту населення і територій на воєнний стан до початку застосування агресором сучасних засобів ураження, а в мирний час — у разі загрози або виникнення стихійного лиха, аварії, катастрофи.
Під час проведення часткової евакуації завчасно вивозиться незайняте у виробництві та сфері обслуговування населення: студенти, учні навчальних закладів, вихованці дитячих будинків, пенсіонери та інваліди, які утримуються в будинках для осіб похилого віку, разом із викладачами та вихователями, обслуговуючим персоналом і членами їхніх сімей.
У мирний час евакуація населення планується на випадок:
загальної аварії на атомній електростанції;
усіх видів аварій із викидом сильнодіючих отруйних речовин;
загрози катастрофічного затоплення місцевості;
великих лісових і торф'яних пожеж, землетрусів, зсувів та інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ із тяжкими наслідками, що загрожують населеним пунктам.
Евакуаційні заходи при загрозі та виникненні надзвичайної ситуації здійснюються за рішення місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, уповноважених органів із питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення відповідного рівня.
Евакуація населення здійснюється організовано та в обмежений термін. Вона повинна розпочатися не пізніше 4 годин після отримання розпорядження.
Безпосереднє проведення евакуації починається за наказом управлінь і відділів із надзвичайних ситуацій і цивільних заходів після отримання ними розпорядження встановленим порядком. Про початок евакуації населення оповіщається за допомогою підприємств, закладів, ЖЕКів та органів міліції. Після отримання повідомлення громадяни у встановленій термін прибувають у зазначені збірні евакуаційні пункти (ЗЕП), звідки відправляються в заміську зону. Для організації приймання і розміщення міського населення, що евакуюється, а також забезпечення його всім необхідним, створюються приймальні евакуаційні комісії та приймальні евакуаційні пункти сільських районів.
Із прибуттям на приймальні евакуаційні пункти (ПЕП) евакуйованих розподіляють за населеними пунктами, куди вони й прямують. Евакуйоване населення розміщується як у житлових приміщеннях місцевих мешканців, так і в громадських будівлях. Розміщення евакуйованих проводиться з розрахунку наявної житлової площі в позаміській зоні.
Для забезпечення евакуйованого населення житлом використовуються квартири й будинки місцевих жителів (ущільнення), а також пансіонати, санаторії, будинки відпочинку, дитячі і трудові табори, туристичні бази, дачні кооперативи (будинки).
Якщо житлового фонду бракує, евакуйоване населення тимчасово може розміщуватися в наметах, землянках, лісі тощо. У випадку, коли в позаміських районах області не можна повністю розмістити все евакуйоване населення, частина його може бути розселена в сільських районах сусідніх областей.
Місцеві органи влади, а також керівники сільськогосподарських та інших підприємств уживають необхідних заходів із працевлаштування та всебічного забезпечення евакуйованого населення.
Евакуація населення може здійснюватися трьома способами:
Вивіз населення з використанням усіх видів громадського транспорту (залізничного, водного, автомобільного), а також транспортом індивідуального користування.
Вивід населення пішки.
Комбінований спосіб, коли масовий вивід населення пішки поєднується з вивозом його всіма видами транспорту.
Автомобільний транспорт, призначений для евакуації населення, формується в автомобільні колони, які закріплюються за маршрутами.
Пішим порядком, як правило, евакуація планується на відстань добового переходу (30-40 км). Виведення населення пішки організовується колонами по дорогах, які не використовуються для інших перевезень, або за позначеними маршрутами та колонними шляхами. Чисельність піших колон коливається від 500 до 1000 осіб.
Закінченням евакуації вважається час виведення (вивезення) за межі зон можливих руйнувань можливих сильних руйнувань і зон затоплення всього населення, за виключенням змін працівників, які продовжують роботу в містах.
Організацією проведення евакуаційних заходів займаються начальники і штаби цивільного захисту міста, міських районів і господарських об'єктів. Безпосередньо здійснюють евакуаційні заходи спеціально організовані підрозділи місцевих органів державної виконавчої влади.
2. Життєзабезпечення населення в надзвичайних ситуаціях
Організація життєзабезпечення населення в екстремальних умовах є комплексом заходів, спрямованих на створення і підтримання нормальних умов, життя, здоров'я та працездатності людей. Вона включає:
управління діяльністю робітників і службовців, усього населення в разі загрози та виникненні НС;
захист населення та територій від наслідків аварій, катастроф, а також стихійного лиха;
забезпечення населення питною водою, продуктами і предметами першої необхідності;
захист продуктів, харчової сировини, фуражу, водоймищ від радіаційного, хімічного та біологічного зараження (забруднення);
житлове забезпечення і працевлаштування;
комунально-побутове обслуговування;
медичне обслуговування;
назчання населення способів захисту та дій в умовах надзвичайних ситуацій;
розробка і своєчасне введення режимів діяльності в умовах радіаційного, хімічного та біологічного зараження;
санітарну обробку;
знезараження (обеззараження) території, споруд, транспортних засобів, обладнання, сировини, матеріалів і готової продукції;
підготовка сил і засобів ведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха й осередках безпосереднього ураження;
забезпечення населення інформацією про характер і рівень небезпеки, порядок поведінки;
морально-психологічну підготовку і заходи щодо підтримання високої психологічної стійкості людей в екстремальних умовах;
заходи, спрямовані на попередження, запобігання або ослаблення несприятливих для людей екологічних наслідків надзвичайних ситуацій та інші заходи.
Виконання всіх цих заходів організовується виконавчою владою та органами управління цивільної оборони відповідного рівня. Безпосередніми виконавцями цих заходів є керівники підприємств, установ і організацій.
Цікаво знати
Найбільшою техногенною катастрофою XX століття стала аварія на Чорнобильській АЕС. Ця катастрофа змусили евакуювати населення із понад 1200 міст і сіл, приблизно 135 тис. осіб (90 тис. — в Україні). Близько 1,8 млн осіб продовжують проживати на радіаційно-забруднених територіях України. Чорнобильська катастрофа виявила основні помилки, які були допущені на стадії вибору місця для АЕС: густонаеелена територія (поблизу м. Києва) та область великого водного басейну (р. Дніпро).
Контрольні питання
В яких випадках проводиться евакуація населення? Наведіть приклади евакуації населення, яка проводилась в останні часи в Україні.
Хто має право оголосити загальну евакуацію населення та в яких випадках?
Способи евакуації населення.
1. Фільтруючі протигази
Засоби індивідуального захисту призначаються для захисту людини від радіоактивних, отруйних речовин і бактеріальних засобів. До засобів індивідуального захисту органів дихання належать: протигази, респіратори, протипилові тканини, ватно-марлеві пов'язки.
Фільтруючі протигази є основним засобом захисту людини. Принцип захисної дії ґрунтується на очищенні повітря, що вдихаємо, за допомогою фільтрів від різних шкідливих домішок.
На сьогодні в системі цивільної оборони України дорослим населенням використовуються протигази ГП-5 (ГП-5М), ГП-7 (ГП-7В).
Протигази ГП-5(ГП-7) (див. рис. 250, 251) призначені для захисту органів дихання, очей та обличчя людини від отруйних речовин, радіоактивного пилу, бактеріологічних аерозолів та інших шкідливих домішок.

1 — протигазова коробка; 2 —- непотіючі плівки; З — шолом-маска; 4 — сумка
Рис. 250. Протигаз ГП-5

1 — лицьова частина; 2 — фільтрувально-поглинаюча коробка; 3 — трикотажний чохол; 4 — вузол клапана вдихання; 5 — переговорний пристрій (мембрана); 6 — вузол клапана видихання
Рис. 251. Протигаз ГП-7
Шолом-маска протигазів ГП-5 має п'ять розмірів: 0, 1, 2, 3, 4. Для правильного підбору шолом-маски проводиться замір вертикального обхвату голови, визначається необхідний розмір.
У протигазі ГП-5 тренована людина може перебувати до 6 годин, у масці ГП-7-до 8-10 годин.

Рис. 252. Протигаз ГП-7В
Фільтруючий протигаз ГП-7 (див. рис. 252) порівняно з ГП-5 має низку переваг. Так, використання обтюратора (тоненький підгорнутий край маски) зменшує тиск на обличчя, що дозволяє користуватися протигазом людям, які не мають відповідної підготовки. Зменшений опір коробки дихання. Трикотажний чохол відіграє роль аерозольного фільтра. Крім того, маска забезпечена переговорним пристроєм і пристроєм для прийому води з фляги без знімання шолом-маски.
Підбирання розміру лицевої частини протигазів ГП-7, ГП-7В здійснюється згідно з табл. 44 (див. рис. 253).

Рис. 253. Розміри голови при підбиранні розміру лицевої частини протигазу
Таблиця 44
Визначення необхідного розміру лицевої сторони протигазів ГП-7 і ГП-7В
Сума вимірів, см Необхідний розмір Розмір лямок наголовника
лобний скроневий щоковий
До 118,5 1 4 8 6
119,0-121,0 1 3 7 6
121,5-123,5 1 3 7 6
124,0-126,0 2 3 6 5
126,5-128,5 2 3 6 5
129,0-131,0 3 3 5 4
131,5 та більше 3 3 4 3
Ізолюючі протигази є спеціальними засобами захисту органів дихання, очей, обличчя від усіх небезпечних речовин, що містяться в повітрі. Вони дозволяють працювати навіть там, де повністю відсутній кисень.
До ізолюючих відносяться також ранцеві протигази, в яких необхідна для дихання повітряна суміш під тиском зберігається в балоні й через редуктор подається під маску.
Шлангові протигази використовуються при виконанні робіт легкого або середнього ступеня важкості, при цьому чисте повітря подається з відстані до 10 м від робочого місця. При використанні повітродувки роботи можуть проводиться на відстані 20 м, а за необхідності — 40 м.
Для захисту від СДОР можна користуватися звичайними фільтруючими протигазами, але з використанням додаткового патрону ДПТ-1 або ДПГ-3.
У народному господарстві використовується безліч хімічних сполук. Більшість з них шкідливі для здоров'я людей. У випадку аварії на виробництві або транспорті вони можуть бути розлиті або викинуті в атмосферу.
Із метою розширення можливостей протигазів по захисту від СДОР для них уведені додаткові патрони (ДПГ-1; ДПГ-3) (див. рис. 254).
ДПГ-3 у комплекті з протигазом захищає від аміаку, хлору, диметиламіну, нітробензолу, сірководню, сірковуглецю, синильної кислоти, тетраетил свинцю, фенолу, фосгену, хлористого водню, хлористого ціану і етилмеркаптану.
ДПГ-1, крім того, захищає ще від двоокису азоту, метану хлористого, окису вуглецю й окису етилену.

Рис. 254. Протигаз ГП-7 з додатковим патроном ДПГ-3
У комплект додаткових патронів входять сполучна трубка і вставка. Із лицьовою частиною протигаза патрон зв'язаний за допомогою сполучної трубки, для чого на один із кінців навертається горловина. У дні патрона нарізане внутрішнє різьблення для приєднання до фільтруючо-поглинаючої коробки ГП-5 або ГП-7.
Усередині патрона ДПГ-1 два шари шихти — спеціальний поглинач і гопкалит. У ДПГ-3 — тільки один шар поглинача. Маса патрона ДПГ-1 — не більш 500 г; ДПГ-3 — 350 г
Гопкалитовий патрон — теж додатковий патрон до протигазів для захисту від окису вуглецю.
По конструкції аналогічний ДПГ-1 і ДПГ-3. Споряджається віносушувачем і власне гопкалитом. Осушувач являє собою силікогель, просочений хлоридом кальцію. Призначений для захисту гопкалиту від вологи, що утрачає свої властивості. Гопкалит — це суміш оксиду марганцю з окисом міді, відіграє роль каталізатора й окисляє окис вуглецю до двоокису вуглецю.
На гопкалитовому патроні вказується його вага. При збільшенні ваги, за умови поглинання вологи на 20 м і більше патроном користуватися не можна. Час захисної дії патрона при відносній вологості повітря 80% — біля 2 годин. При температурі, близькій до - 15°С та нижче, майже припиняється. Маса патрона складає 750-800 г.
Час захисної дії додаткового патрону ДПГ-1 або ДПГ-3 при обсязі легеневої вентиляції ЗО л/хв. для різних СДОР наведено в табл. 45.
Таблиця 45
Час захисної дії додаткових патронів
СДОР Концентрація,
Час захисної дії, хв.
мг\л
ДПГ-1 ДПГ-3
Аміак 5,0 ЗО 60
Хлор 5,0 80 100
Сірководень 10,0 50 50
Соляна кислота 5,0 ЗО ЗО
Тетраетил свинцю 2,0 500 500
Окис етилену 1,0 25 —
Нітробензол 5,0 70 70
Фенол 0,2 800 800
Фурфол 1.5 400 400
Двоокис азоту 1,0 30 —
Примітка. Для дитячих протигазів час захисної дії збільшується в 2 рази
2. Простіші засоби захисту органів дихання
Респіратори призначені для захисту органів дихання від радіоактивного пилу при діях на місцевості зараженій радіоактивними речовинами та у вторинній хмарі бактеріальних засобів {див. рис. 255).
Респіратор Р-2 — фільтруюча напівмаска, має два клапани вдиху та один видиху із запобіжним екраном, наголовником із лямок і носовим затискачем. При вдиханні повітря проходить через усю поверхню респіратора фільтрується та через клапан дихання потрапляє в органи дихання. Відпрацьоване повітря виходить через клапан видихання. Виготовляється трьох розмірів. Підбір здійснюється за виміром висоти обличчя. Розмір 1 — до 109 мм, 2 — 109-119 мм, 3 — від 119 мм і більше.

Рис. 255. Простіші засоби захисту органів
дихання: а — респіратор Р-2; б — протипилова маска ПТМ-1;в — ватно-марлева пов'язка
До респіраторів одноразового використання належать респіратори типу «Пелюсток» і «Кама» {див. рис. 256). В якості фільтрів у них використовуються тонковолокнисті фільтрувальні матеріали.
Наразі для захисту органів дихання при концентрації отруйних речовин не більше 10-15 гранично допустимої дози використовуються протигази-респіратори РПГ-67 {див. рис. 257) і РУ-60М.

Рис. 256. Протигази-респіратори: а — респіратор протиаерозольний ПВ-1 «Пелюсток»; б — респіратор протиаерозольний «Кама»

1 — гумова напівмаска; 2 — обтюратор; 3 — поглинаючі патрони; 4 — пластмасові манжети з клапанами вдиху; 5 — клапан видиху з запобіжним екраном; 6 — наголовник
Рис. 257. Респіратор протигазовий РПГ-67
Вони складаються з гумової напівмаски і змінних фільтрувально-поглинаючих патронів, пластмасових манжет із клапанами вдиху, клапана видиху із запобіжним екраном, трикотажного обтюратора, а також наголовника для кріплення респіратора на голові.
Ватно-марлева пов'язка є замінником респіратора і виготовляється самостійно з куска марлі довжиною 100 см і шириною 50 см. Його розстилають на столі, на середину кладуть вату розміром ЗО х 20 см і завтовшки приблизно 2 см. Вільні кінці марлі по всій довжині шматка з обох сторін згортають, закриваючи вату. Після цього на кінцях марлі роблять розрізи довжиною 30-35 см, які утворюють дві пари зав'язок. Накладають пов'язку на обличчя так, щоб був закритий низ підборіддя, а верхній край закривав ніс і доходив до очних ямок. Нижні кінці зав'язують на тім'ї, а верхній — на потилиці за вухами. Для захисту очей обов'язково використовують протипилові окуляри.
Протипилова маска складається з корпусу і кріплення. У корпусі робляться оглядові отвори, в які вставляють скло або пластинки з плексигласу, целулоїду або іншого прозорого матеріалу. Маски виготовляють семи розмірів залежно від висоти обличчя. Корпус маски складається з 4-5 шарів тканини.
Цікаво знати
Фільтруючі протигази вперше були використані під час Першої світової війни в 1914-1918 роках. Спочатку це були найпростіші марлеві багатошарові вологі пов'язки, потім вологі маски з очами, змочені розчином для захисту від хлору та фосгену. Із появою інших отруйних речовин вологі маски стали непридатними. Російський учений М. Д. Зелинський у 1915 році запропонував новий спосіб захисту від отруйних речовин за допомогою активного вугілля. Так був створений сухий фільтруючий протигаз.
Контрольні питання
Призначення та будова протигаза ГП-7.
Для чого потрібні додаткові патрони?
Якими є найпростіші засоби захисту органів дихання?
1. Характеристика ізолюючих засобів
У домашніх умовах можна виготовити ватно-марлеву пов'язку. Для захисту шкіри використовуються як спеціальні, так і простіші засоби захисту.
За типом захисної дії спеціальні засоби індивідуального захисту поділяються на ізолюючі та фільтруючі. Засоби захисту шкіри, виготовлені з ізолюючих матеріалів, можуть бути герметичні (комбінезони, костюми) та негерметичні (накидки, фартухи). Усі вони виготовляються із газо- та вологонепроникної тканини.
До засобів захисту шкіри ізолюючого типу належать загальновійськовий захисний комплект (ЗЗК) та легкий захисний костюм (Л-1). (див. рис. 258).
До складу загальновійськового захисного комплекту входять захисний плащ (ОП-1), захисні панчохи і захисні рукавиці. Захисні плащі виготовляються із прогумованої термостійкої тканини. Захисні рукавиці бувають літніми — п'ятипалі із гуми та зимові — двопалі із прогумованої тканини.

1 — штани з панчохами; 2 — підшоломник; З — сорочка з капюшоном; 4 — рукавиці; 5 — сумка
Рис. 258. Легкий захисний костюм Л-1
Розміри захисних плащів і панчіх наведені в табл. 46 та 47. Захисний плащ може використовуватись як накидка, плащ і комбінезон.
Таблиця 46
Розміри захисних плащів ОП-1
Ріст людини Розмір плаща
До 165 1
165-170 2
170-175 3
175-180 4
Вище 180 5
Таблиця 47
Розміри захисних панчіх
Розмір взуття Розмір панчіх
№ 37-40 1
№ 41-42 2
№ 43 та більше 3
Легкий захисний костюм Л-1 забезпечує захист від хімічних речовин у рідкому, аерозольному чи пароподібному стані. Захисний костюм складається із сорочки з капюшоном і штанів, які внизу переходять у захисні панчохи.
Виготовляється костюм із прогумованої тканини. У комплект входять двопалі рукавиці, підшоломник і сумка.
Захисні комбінезон і костюм захищають від аерозолів і крапельно-рідинних отруйних речовин протягом декількох годин.
Для збільшення часу постійного знаходження в ізолюючому одязі можна використати охолоджуючі екрани із бавовняно-паперової тканини, які одягаються на захисний одяг і періодично змочуються водою з температурою не більше 20°С (див. табл. 48).
Таблиця 48
Час знаходження людей в ізолюючих засобах захисту шкіри
Температура
навколишнього
повітря Час знаходження в ізолюючих засобах захисту шкіри
без вологого екрануючого комбінезона з вологим екрануючим комбінезоном
+ ЗО °С і більше 15-20 хв. 1-1,5 год.
+ 25-29 °С до 30 хв. 1,5-2 год.
+ 20-24 °С до 45 хв. 2-2,5 год.
+ 15-19 °С до 2 год. більше 3 год.
нижче + 15 °С більше 3 год. —
Примітка
У похмуру або вітряну погоду, а також у тіні час безперервного знаходження може бути збільшений в 1,5 рази.
Час відновлення теплового стану до вихідного рівня складає не менше 1 год., кожен наступний цикл роботи скорочується на 30 %.
Для довідки
Щоб зберігати максимальну працездатність при користуванні засобами захисту шкіри ізолюючого типу (за винятком Л-1), треба враховувати температуру повітря й одягати їх при + 45°С і вище на білизну, при температурі від 0 до 16°С — поверх літнього одягу; при температурі від 0 до - 10°С — на зимовий одяг; нижче -10°С — поверх ватника. Захисний костюм Л-1 завжди одягають на сезонний одяг. Гумові чоботи при температурі нижче 0°С одягають на теплі шкарпетки або онучі. Гумові рукавиці — поверх вовняних.
2. Фільтруючі засоби захисту шкіри
Призначені вони для захисту шкіри людини від дії отруйних речовин, які знаходяться в газоподібному стані. Крім того, фільтруючі засоби захисту шкіри забезпечують захист від радіоактивного пилу й аерозолів, бактеріальних засобів. Тканина фільтруючого захисного одягу просочена спеціальними хімічними речовинами, які тонким шаром обволікають нитки матеріалу. До фільтруючих засобів захисту шкіри належить комплект захисного фільтруючого одягу.
Комплект захисного фільтруючого одягу захищає шкіру людини від отруйних і сильнодіючих отруйних речовин та бактеріальних засобів у вигляд аерозолів (див. рис. 259).

1 — капюшон; 2 — клапани; 3 — горловий клапан; 4 — штрипки нарукавників; 5 — застібки
Рис. 259. Комплект захисного фільтруючого одягу
До нього відносяться бавовняно-паперовий комбінезон, який змочується розчином спеціальної пасти — хімічними речовинами, що затримують пари отруйних речовин або нейтралізують їх, а також білизни, підшоломника та двох пар онуч, одна з яких змочується тим самим розчином, що й комбінезон. Розміри комбінезонів: 1 — до 160 см; 2 — 160-170 см; З — більше 170 см.
Найпростіші засоби захисту шкіри виготовлені з підручних засобів, забезпечують захист шкіряних покривів людини від радіоактивних речовин і біологічних засобів, а в деяких випадках — і від краплиннорідких отруйних речовин та інших випарів. Як підручні засоби може бути використаний виробничий, побутовий, спортивний одяг
Як простіші засоби захисту шкіри (див. рис. 260) можна використовувати виробничий одяг: куртки і брюки, комбінезони, халати з капюшонами, пошиті з брезенту, вогнезахис-ної або прогумованої тканини, грубого сукна. Вони можуть не тільки захищати від радіоактивних речовин і бактеріальних засобів, але також не пропускати деякий час краплиннорідкі отруйні речовини. Із побутового одягу найбільш придатні плащі та накидки з прогумованої тканини або відповідно пошитий інший одяг. Для того щоб звичайний одяг захищав від парів і аерозолів отруйних речовин, його треба змочити в спеціальному розчині, який готується на підставі миючих речовин або мінеральних (трансформаторна, машинна) або рослинних (бавовняна, соняшникова олія) олій.

1— брезентова куртка зі штанами; 2 — протигаз ЦП-5; 3 — захисні окуляри; 4 — бавовняний комбінезон; 5 — пальто з грубого сукна, драпу; 6 — рукавиці; 7 — черевики; 8 — калоші; 9 — рукавиці: 10 — гумові (кирзові) чоботи; 11— нагрудний клапан; 12 — клин; 13 — каптур; 14 — спортивний костюм
Рис. 260. Засоби захисту шкіри
Однак треба мати на увазі, що інколи звичайний одяг не є повністю герметичним і не ізолює тіло людини від зовнішнього середовища. Тому, використовуючи повсякденний одяг для захисту шкіри, необхідно ретельно його герметизувати. Для цього верхній одяг застібають на всі ґудзики, гачки й кнопки, піднятий комір щільно обмотують шарфом або хусткою. Кінці рукавів і штани зв'язують стрічками, куртки чи піджаки заправляють у штани. Одяг обов'язково підперезують. Посилити захисні властивості звичайного одягу та збільшити його герметичність можна за рахунок деяких змін в його крої та просоченням його спеціальними розчинами.
Для захисту ніг використовуються гумові чоботи та боти, взуття зі шкіри. Для захисту рук користуються гумовими або шкіряними рукавицями.
Цікаво знати
За відсутності індивідуальних засобів захисту шкіри звичайний одяг просочують спеціальним розчином, щоб не проникали пари й аерозольні отруйних речовин. Для цього треба 250-300 г мильної стружки або подрібненого господарського мила розчинити у 2 л нагрітої до 60-70°С води, долити 0,5 л олії і, підігріваючи, помішувати протягом 5 хв. до утворення емульсії. Комплект одягу покласти в таз і залити гарячим розчином. Потім трохи викрутити і висушити. Підготовлений у такий спосіб одяг можна надягати на натільну білизну. Розчин не шкодить тканині, не подразнює шкіру.
Контрольні питання
Назвіть призначення та будову загальновійськового захисного комплекту.
Які ви знаєте розміри легкого захисного костюму Л-1?
1. Призначення, принцип дії та загальна будова вимірювача потужності дози ДП-5В
Із метою вчасного отримання даних про стан населення, запобігання або зниження втрат силами цивільного захисту, а у військовий час особового складу підрозділів та частин, створюється дозиметричний і хімічний контроль для якого використовуються різноманітні прилади радіаційної, хімічної розвідки та дозиметричного контролю.
Усі прилади дозиметричного контролю та радіаційної розвідки сил цивільного захисту за призначенням розподіляються на такі групи: індикатори, рентгенометри, радіометри, дозиметри.
Основним приладом, що використовуються в роботі формувань цивільного захисту для дозиметричного контролю, є вимірювач потужності дози ДП-5В. Вимірювач потужності дози (рентгенометр) ДП-5В призначений для вимірювання рівнів гамма-радіації та радіоактивної зараженості різноманітних предметів гамма-випромінюванням. Потужність експозиційної дози гамма-випромінювання визначається в мілірентгенах (або рентгенах) на 1 год. для тієї точки простору, де знаходиться блок детектування приладу. Крім того, приладом ДП-5В можна виміряти і рівень бета-випромінювання.
Діапазон вимірювання гамма-випромінювання — від 0,05 мР/год. до 200 Р/год. Прилад має шість піддіапазонів вимірювань.
При вимірюванні потужностей гамма-випромінювання й сумарного бета- і гамма-випромінювання в межах від 0,05 до 500 мР/год. відлік ведеться за верхньою шкалою (0-5) з наступним множенням на відповідний коефіцієнт піддіапазону, а відлік величини потужностей доз — від 5 до 200 Р/год. — за нижньою шкалою (5-200). На 2-6 піддіапазонах прилад має звукову індикацію через головні телефони. Похибка вимірювань становить ± 30 % від вимірюваної величини. Справність приладу перевіряється контрольним бета-препаратом, прикріпленим у заглибленні на екрані блока детектування. Передбачено живлення від зовнішніх джерел постійного струму напругою 12 або 24 В; при цьому використовується розподілювач напруги.
Контрольний препарат

Рис. 261. Вимірювач потужності дози ДП-5В
Підготовка приладу до роботи
Вийняти прилад із футляра, здійснити зовнішній огляд, встановити джерело живлення, додержуючи полярності, перемикач піддіапазонів установити навпроти чорного трикутника (контроль режиму). Стрілка приладу має бути в режимному секторі (якщо це не так, то треба поміняти місцями джерела живлення). Перевірити справність приладу від бета-препарату, для чого поворотний екран зонда поставити в положення «Б», підключити головні телефони та поступово переводити ручку перемикача піддіапазонів у всі положення від х 1000 до х 0,1. Показання приладу на піддіапазоні х 10 звірити із записом у формулярі. Якщо вони не виходять за межі допустимої похибки, приладом можна користуватися. Екран зонда встановити у положення «Г», ручку перемикача піддіапазонів — проти чорного трикутника, приєднати штангу.
Для вимірювання гамма-радіації на місцевості екран зонда встановлюється в положення «Г». Зонд — на витягнутій убік руці на висоті близько 1 м від поверхні землі. Вимірювання проводиться послідовно на всіх піддіапазонах, починаючи з першого.
Визначення гамма-зараження об'єктів проводиться, як правило, на незараженій місцевості. При вимірюванні зонд розміщують на відстані 1-1,5 см від поверхні об'єкта.
В Україні виготовляють дозиметри типу «Прип'ять», «Рось» та ін. Такі дозиметри дають кожній людині змогу оцінити індивідуальні дози та рівень випромінювання від зовнішнього фону, провести індикацію рівня, який відповідає радіоактивному забрудненню продуктів харчування та кормів. Крім того, розпочато випуск простих приладів-індикаторів, які забезпечують оцінку потужності дози зовнішнього випромінювання від фонових значень до 60 мкбер/г та індикацію допустимого рівня потужності дози зовнішнього гамма-випромінювання служить розрядний лічильник. Принцип роботи цих приладів такий, як і ДП-5.
2. Призначення комплектів індивідуальних дозиметрів ДП-22В
Комплект вимірювачів дози радіації (дозиметрів) ДП-22В (ДП-24) призначається для вимірювання індивідуальних експозиційних доз гамма-випромінювання за допомогою кишенькових прямопоказуючих дозиметрів ДКП-50А. До комплекту ДП-22В входять 50, а ДП-24 — 5 індивідуальних дозиметрів ДКП-50А, зарядний пристрій ЗД-5, ящик і технічна документація.
Дозиметр ДКП-50А забезпечує вимірювання індивідуальних доз гамма-випромінювання в діапазоні від 2 до 50 Р при потужності експозиційної дози від 0,5 до 200 Р/год. Похибка вимірювання становить ± 10 %

1 — укладальний ящик; 2 — дозиметри ДКП-50А; З — зарядний пристрій ЗД-5
Рис. 262. Комплект індивідуальних дозиметрів ДП-22В
Зарядний пристрій забезпечує плавну зміну напруги для зарядки конденсатора — від 180 до 250 В. Живлення здійснюється від двох елементів.
Для приведення дозиметра в робочий стан потрібно відгвинтити захисну оправу дозиметра і ковпачок зарядного гнізда ЗД-5; повернути ручку регулятора напруги ЗД-5 проти годинникової стрілки до упору, встановити дозиметр у зарядне гніздо; натиснути на дозиметр і, спостерігаючи в окуляр, плавним обертом ручки регулятора напруги за годинниковою стрілкою встановити зображення нитки на «0» шкали. Вийняти дозиметр із зарядного гнізда, закрутити захисну оправу. Під час встановлення візирної нитки на «0» стежити, щоб нитка рухалася справа наліво. Якщо нитка переміщується зліва направо, то треба відгвинтити фасонну гайку дозиметра, повернути окуляр зі шкалою на 180° і загвинтити гайку.

а — загальний вигляд; б — шкала
Рис. 263. Дозиметр ДКП-50А
Дозу іонізуючого випромінювання вимірюють за шкалою дозиметра, спостерігаючи через окуляр світло, що проходить крізь нього.
Комплект індивідуальних дозиметрів ІД-1 служить для вимірювання поглинених доз гамма-нейтронного випромінювання в межах від 2 до 500 рад при потужності дози від 10 до 360 000 рад/год. Розмір поділки на шкалі дозиметра — 20 рад. Дозиметр перезаряджається від зарядного пристрою ЗД-6.

Рис. 264. Комплект ІД-1
3. Призначення військового приладу хімічної розвідки
Військовий прилад хімічної розвідки (ВПХР) служить для визначення в повітрі, на місцевості, на техніці наявності отруйних речовин: зарину, зоману, іприту, фосгену, дифосгену, синильної кислоти, хлорціану, а також парів v-газів у повітрі.

1 — ручний насос; 2 — наплічний пасок; 3 — насадка до насосу; 4 — захисний ковпачок на насадку; 5 — протидимні фільтри; 6 — патрон грілки; 7 — електричний ліхтарик; 8 — корпус грілки; 9 — шило; 10 — лопатка; 11 — індикаторні трубки в касетах
Рис. 265. Військовий прилад хімічної розвідки (ВПХР)
Принцип визначення наявності й типу отруйних речовин полягає в примусовому, за допомогою всмоктувального насоса, прокачуванні крізь індикаторні трубки повітря. Зміна кольору наповнювача індикаторних трубок свідчить про наявність, приблизну концентрацію та групу отруйних речовин.
Індикаторні трубки бувають трьох видів: із червоним кільцем і червоною крапкою — для визначення отруйних речовин типу зарин, зоман, v-гази; з трьома зеленими кільцями — для визначення отруйних речовин типу фосген, дифосген, синильна кислота, хлорціан; із жовтим кільцем — для визначення отруйних речовин типу іприт.

1 — корпус трубки; 2 — ватний тампон; 3 — на-копичувач; 4 — ампула з реактивом
Рис. 266. Індикаторні трубки для визначення OP: a — зарину і V-газів;
б — фосгену, синильної кислоти та хлорціану; в — іприту
Для визначення отруйних речовин у повітрі потрібно: відкрити кришку приладу, відсунути засувку і вийняти насос. Із касети вийняти дві трубки з червоним кільцем і червоною крапкою, надрізати їх кінці і розкрити. Ампуловідкривачем із маркіруванням, що відповідає маркіруванню індикаторних трубок, розбити верхні ампули трубок, узяти їх за марковані кінці й енергійно струснути 2-3 рази. Вставити дослідну трубку не маркованим кінцем у гніздо насоса і накачати повітря (5-6 качань). Контрольну трубку помістити в гніздо в корпусі приладу. Потім розбити нижні ампули обох трубок, струснути і спостерігати за зміною забарвлення наповнювача: якщо в дослідній трубці колір зберігається, а в контрольній — пожовтів, то це означає наявність отруйних речовин. Одночасне пожовтіння наповнювача в обох трубках — відсутність отруйних речовин у небезпечних концентраціях.
Незалежно від того, що покаже трубка з червоним кільцем і червоною крапкою, слід продовжити визначення отруйних речовин за допомогою трубок, що залишилися: спочатку з трьома зеленими кільцями, потім з одним жовтим кільцем.
Відкрити індикаторну трубку з трьома зеленими кільцями, розбити ампулу, енергійно струснути її, вставити в гніздо насоса і зробити 10-15 качань. Вийняти трубку з гнізда і порівняти забарвлення наповнювачів із кольоровим еталоном на лицьовому боці касети.
Визначення наявності в повітрі парів іприту проводиться за допомогою індикаторної трубки із жовтим кільцем. Відкрити трубку, вставити у гніздо насоса і зробити 60 качань. Спостерігати зміну забарвлення наповнювача через 1 хв., порівняти його зі зразком на касеті. Для обстеження повітря за допомогою індикаторних трубок із червоним кільцем і червоною крапкою при низьких температурах (+ 5°С і нижче) потрібно підготувати грілку до роботи: вставити до упору в центральне гніздо грілки патрон, ударом руки по головці ампу-ловідкривача розбити ампулу, що в патроні, занурити ампуловідкривач до кінця і виймати його з патрона до припинення виділення пари; вставити дві трубки в бічні гнізда грілки, після відтавання ампул трубки негайно вийняти і помістити в штатив.
4. Сучасні засоби радіаційної, хімічної розвідки та дозиметричного контролю

Рис. 267. Дозиметр-радіометр МКС-У
Новий прилад за технічними параметрами не має аналогів в Україні та в СНД. Для його виготовлення використовуються ряд складових частин рентгенометра ДП-5В. Має діапазон вимірювання потужності дози гамма-випромінення до 10000 Р/год. При цьому для оцінки гамма-фону достатньо не більше 10 с
Контрольні питання
Призначення та будова приладу ДП-5В.
Порядок приведення дозиметру в робочий стан.
Порядок визначення отруйних речовин нервово-паралітичної дії військовим приладом хімічної розвідки.
1. Основи рятувальних та інших невідкладних робіт
Рятувальні та інші невідкладні роботи — це організована за єдиним планом діяльність органів влади і управління, сил цивільної оборони задля рятування та надання в короткий термін усебічної допомоги населенню, що опинилося в осередках ураження, районах стихійних лих, а також запобігання подальших руйнувань і втрат, забезпечення життєдіяльності населення, господарських об'єктів і безпечного проведення подальших робіт.
Рятувальні та інші невідкладні роботи в осередках ураження проводяться з метою рятування людей і надання допомоги ураженим, локалізації аварій і створення умов для наступного проведення відновлювальних робіт.
Усі роботи в осередку ураження розподіляються на дві частини:
рятувальні роботи;
невідкладні роботи.
Вони проводяться одночасно.
До рятувальних робіт належать:
пошук і діставання людей з-під завалів, зруйнованих, пошкоджених, палаючих будівель, завалених сховищ та інших споруд, з осередків радіоактивного та хімічного ураження, із зон сильного задимлення, катастрофічного затоплення;
надання першої медичної допомоги, вивіз уражених з осередків ураження в медичні формування та заклади, надання першої лікарської допомоги та евакуація їх до лікарні;
розвідка маршрутів руху та ділянок (об'єктів) робіт;
локалізація та гасіння пожеж на маршрутах руху та ділянках (об'єктах) робіт;
подання повітря в завалені захисні споруди з пошкодженою фільтровентиляційною системою;
вивіз населення з небезпечних місць до безпечних районів;
санітарна обробка людей, спецобробка техніки та майна і знезараження одягу;
дегазація, дезактивація техніки, транспорту та засобів захисту;
знезараження території та споруд, продуктів харчування, харчової сировини, води та фуражу.
До невідкладних робіт належать:
прокладання колонних шляхів і проїздів у завалах і на заражених ділянках;
локалізація аварій, що загрожують життю людей або призводять до вибухів, пожеж, додаткових руйнувань і уражень, забезпечення необхідних умов для відновлювання діяльності об'єктів;
укріплення або завалення конструкцій, що загрожують обвалом і перешкоджають безпечному руху і веденню рятувальних робіт;
локалізація аварій на газових, енергетичних, водопровідних, каналізаційних і технологічних мережах для забезпечення проведення рятувальних робіт;
ремонт і відновлення ушкоджених та зруйнованих ліній зв'язку й електромереж із метою забезпечення рятувальних робіт.
Ремонт і відновлення пошкоджених захисних споруд для захисту від можливих повторних ядерних ударів агресора.
Рятувальні та інші невідкладні роботи характеризуються великим обсягом та обмеженістю часу на їхнього проведення, складністю обставин і великим напруженням сил усього особового складу. Вони проводитимуться в умовах руйнувань, пожеж, зараження атмосфери та місцевості, затоплення території та під впливом інших несприятливих умов та обставин.
Для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт утримуються в готовності до дії сили цивільної оборони. Крім того, на випадок необхідності залучаються інші сили, незалежно від їх відомчої належності (військові підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ) та добровільні рятівні сили. В окремих випадках може здійснюватися цілеспрямована мобілізація осіб, що знаходяться в запасі.
Рятувальні та інші невідкладні роботи проводяться безперервно вдень і вночі за будь-яких погодних умов до повного їхнього завершення. Безперервність робіт досягається вчасним нарощуванням зусиль, умілим маневруванням силами та засобами, вчасною заміною підрозділів, повним забезпеченням їх матеріальними засобами, швидким ремонтом і налагодженням пошкодженої техніки.
Способи, прийоми та послідовність проведення рятувальних та інших невідкладних робіт визначаються залежно від обставин, які склалися в осередку ураження (характеру руйнувань будівель і споруд, пожеж, аварій на комунально-енергетичних мережах, ступенів радіоактивного та хімічного зараження, погодних умов та ін.), а також наявності сил і засобів для проведення робіт.
2. Порядок проведення рятувальних та інших невідкладних робіт
При аваріях на радіаційно-небезпечних об'єктах організація та проведення рятувальних й інших невідкладних робіт при аварії на атомних електростанціях полягає у виконанні заходів, до яких належать:
оповіщення населення про аварію і постійне його інформування про наявну обстановку та порядок дій у цих умовах;
використання засобів колективного й індивідуального захисту;
організація дозиметричного контролю;
проведення йодної профілактики населення, що опинилося в зоні радіоактивного зараження;
уведення обмеженого перебування населення на відкритій місцевості (режими радіаційного захисту);
здійснення евакуації населення (за розпорядженням Уряду) та інші заходи.
Після евакуації населення приступають до дезактивації території і техніки.
При аварії на хімічно небезпечних районах із викидом (виливом) сильнодіючих отруйних речовин негайно оповіщаються робітники, службовці та населення, які опинилися в зоні зараження і в районах, яким загрожує небезпека зараження. Висилається радіаційна, хімічна і медична розвідка для уточнення місця, часу, типу та концентрації сильнодіючих отруйних речовин, визначення межі осередку ураження (зони зараження) та напрямку розповсюдження зараженого повітря. Готуються формування для проведення рятувальних робіт. На підставі даних, отриманих від розвідки та інших джерел, начальник цивільної оборони об'єкта приймає рішення, особисто організовує проведення рятувальних робіт і заходів щодо ліквідації хімічного зараження.
В осередку хімічного ураження, перш за все, надається допомога потерпілим (ураженим), проводиться відбір за складністю поранення та організовується евакуація в медичні установи. Осередок ураження оточується, здійснюється знезараження місцевості, транспорту, споруд, а також санітарна обробка особового складу формувань і населення. Передусім надягаються протигази на уражених, їм надається перша медична допомога, вводячи антидоти.
В осередку бактеріологічного (біологічного) ураження роботи здійснюються за рішенням старшого начальника. Роботами щодо ліквідації бактеріологічного осередку керує начальник цивільної оборони об'єкта, а організацією та проведенням медичних заходів — начальник медичної служби.
В осередку бактеріологічного (біологічного) ураження організовуються та проводяться:
бактеріологічна розвідка та індикація бактеріальних засобів;
карантинний режим або обсервація відповідно до рішення старшого начальника;
санітарна експертиза;
контроль зараження продовольства, харчової сировини, води та фуражу, їхнє знезараження;
протиепідемічні, санітарно-гігієнічні, спеціальні профілактичні, лікувально-евакуаційні, ветеринарно-санітарні заходи, а також санітарно-роз'яснювальна робота.
У випадку виявлення ознак застосування бактеріальних засобів у район негайно висилається бактеріологічна розвідка. На підставі отриманих даних встановлюється зона карантину або зона обсервації, намічається обсяг і послідовність проведення заходів, а також порядок використання сил і засобів для ліквідації осередку бактеріологічного (біологічного) ураження. Карантинний режим установлюють із метою недопущення розповсюдження інфекційних захворювань за межі осередку. Ізоляційно-обмежуючі заходи при обсервації менш суворі, чим при карантині.
Після того визначення виду збудника, проводиться екстрена профілактика — застосування специфічних для цього захворювання препаратів: антибіотиків, сивороток та ін., своєчасне застосування яких зменшить кількість жертв і сприятиме прискореній ліквідації осередку ураження.
Контрольні питання
Які заходи належать до рятувальних та інших невідкладних робіт?
Які сили та формування залучаються до проведення рятувальних та інших невідкладних робіт?
Назвіть заходи, які проводяться при аваріях на хімічно небезпечних об'єктах.
1. Заходи безпеки при проведенні рятувальних та інших невідкладних робіт
Руйнування і пожежі на об'єктах, пошкодження мереж комунально-енергетичного господарства, можливі зараження сильнодіючими отруйними речовинами викличуть необхідність суворо дотримуватися заходів безпеки та правил поведінки в зонах зараження.
Під час землетрусу, якщо перші поштовхи застали вас у будинку, то ті, хто знаходиться на перших поверхах, повинні негайно взяти молодших дітей і з ними вибігти на вулицю. У вашому розпорядженні не більш 15-20 с. Ті, хто мешкає на другому і наступному поверхах повинні встати в дверних і балконних прорізах, пригорнувши до себе дітлахів. Можна скористатися кутами, утвореними капітальними стінами. Ці місця найбільш міцні, тут більше шансів залишитися непошкодженими. У жодному разі не можна стрибати з вікон, із балконів — у більшості випадків це приводить до трагічних наслідків.
Як тільки поштовхи припиняться, негайно залишіть приміщення. Не користуйтеся ліфтами — у будь-який момент вони можуть застрягти.
Не заходьте в ушкоджений будинок. Пам'ятайте, після першого можуть бути повторні поштовхи. Поштовхи звичайно повторюються через кілька годин, а іноді і кілька діб.
Не користуйтеся запальничками, сірниками, свічками. При витоку газу з ушкоджених комунікацій відкритий вогонь призведе до вибуху і додаткових жертв.
Може трапитись, що перші поштовхи застали вас на вулиці. Негайно відійдіть від будинків і споруд, високих парканів і стовпів — вони можуть зруйнуватися.
У момент руйнування або ушкодження будинків небезпеку становлять не тільки падаючі стіни і перекриття, а також цегла, стекло, димарі, карнизи, ліпні прикраси, балкони, освітлювальні пристрої, вивіски, що розлітаються.
Якщо ви побачили травмованих дітей, відразу надайте їм першу допомогу.
У разі загрози затоплення робота шкіл і дошкільних установ припиняється. Дітей відправляють додому або переводять у безпечні місця. Може бути прийняте рішення про евакуацію з небезпечної зони, тоді в першу чергу вивозять дітей із дитячих установ і лікарень. Якщо цього зробити не вдалося, треба піднятися на верхні поверхи будинків, на горища, а в міру підйому води — і на дахи. На плавні засоби необхідно заходити по одному, ступаючи на середину настилу. Під час руху забороняється мінятися місцями, сідати на борти, штовхатися. Після причалювання один із дорослих виходить на берег і тримає човен за борт доти, поки всі діти не зійдуть на сушу.
За можливості необхідно скористатися підручними засобами: бочками, колодами, дерев'яними щитами і дверима, уламками парканів, автомобільними камерами й іншими предметами, здатними утримати на воді. Обов'язково поруч повинен бути дорослий.
Буревій, шторм, смерч — усі ці явища, викликані дією вітру великої руйнівної сили, високої швидкості та значної тривалості. Ураганний вітер руйнує міцні і зносить легкі будівлі, валить стовпи, вириває з коренями дерева, обриває мережі, ушкоджує транспортні магістралі. Метеослужба досить вірогідно прогнозує ці явища, попереджає про швидкість і напрямок просування.
Після передачі по радіо штормового попередження з будинків виходити не рекомендується. Не підходьте до вікон — можна одержати поранення осколками скла, що розлітаються. Краще стати в простінок або відійти в коридор. Для захисту можна використовувати міцні меблі: письмовий стіл, шафу, парту. Як показала практика, найбезпечнішими місцями в таких випадках є підвали, внутрішні приміщення перших поверхів цегляних будинків.
Не можна виходити на вулицю відразу після ослаблення вітру: через кілька хвилин пориви можуть повторитися.
Пам'ятайте! Найчастіше в такій ситуації діти одержують травми від осколків скла, шиферу, черепиці, шматків дахового заліза, зірваних дорожніх знаків, предметів, що зберігаються на лоджіях і балконах.
Заборонено торкатися або ставати на обірвані проводи — вони можуть бути під струмом.
Пожежі можливі всюди: на підприємствах, на об'єктах сільського господарства, у навчальних закладах, у шкільних установах, у житловому секторі.
Украй небажано виходити через зони вогню і диму, треба шукати легші і безпечніші шляхи. Якщо неможливо скористатися сходами, спробуйте спуститися на ліфті або через вікно, балкон, лоджію, до яких подаються автомобільні підйомники, висувні та приставні драбини. У крайньому випадку з перших поверхів звичайно опускаються на землю за допомогою міцної мотузки або зв'язаних простирадл.
Якщо ви відшукали в палаючому приміщенні дитину, що може сама пересуватися, треба накинути на неї вологе простирадло, скатертину, ковдру і, взявши за руку, вивести в безпечне місце. Рот і ніс закрити мокрою хусткою, шарфом, косинкою. Якщо дитина знепритомніла, взяти її на руки і негайно виходити із зони вогню і' диму.
Якщо зайнявся одяг, необхідно якомога швидше накинути на неї мокре або навіть сухе покривало і щільно пригорнути її до тіла, щоб перекрити доступ повітря й зупинити горіння. Необхідно стежити, щоб дитина в палаючому одязі не побігла, тому що полум'я тільки посилиться. Заборонено гасити одяг за допомогою вогнегасника — може відбутися хімічний опік.
У сильно задимлених приміщеннях негайно відкривають вікна і двері для провітрювання. Працювати в такій обстановці треба невеликими групами (2-4 особи), пересуваючись по ділянках з відносно гарною видимістю — поблизу вікон і дверей, тримаючись біля якоїсь стіни.
Під час аварії з викидом (розливом) СДОР та виникненні небезпеки хімічного зараження найкраще надягти протигаз і укритися в найближчому сховищі. Але не завжди це можливо. Імовірніше, прийдеться виходити із зони зараження.
Рухаючись до виходу, надягніть на себе шапочку, верхній одяг, краще плащ, застебніть усі ґудзики, взуйте гумові чоботи, шию обв'яжіть шарфом, рот і ніс прикрийте ватно-марлевою пов'язкою, попередньо змочивши її у воді або у 5 % -вому розчині лимонної кислоти при викиді аміаку або в 2 % -вому розчині питної соди при викиді хлору. Тільки в такомувигляді можна виходити на вулицю і рухатися в безпечний район.
Часу для цього дуже мало. Хмара СДОР рухається зі швидкістю вітру. При вітрі в 1 м/с отруйні речовини за 10 хв. просунуться на 600 м, а при більшій силі — до кілометра.
Якщо не було зазначено, куди виходити, або ви не почули, в зоні можливого зараження варто рухатися в напрямку, перпендикулярному руху вітру. У жодному разі не можна ховатися в підвалах, ярах і балках. Багато отруйних речовин, як, наприклад, хлор, сірководень, бензол, важчі за повітря, стеляться по землі, затікаючи в низинні місця.
Якщо ж укритися в сховищі або вийти із зони зараження не вдалося, залишайтеся в будинку, але щільно закрийте вікна і двері, димоходи, вентиляційні отвори. Вихідні двері закрийте щільною тканиною, ковдрою. Щілини у вікнах і стиках рам заклейте звичайним папером, плівкою, лейкопластиром, щоб виключити проникнення СДОР у приміщення.
Якщо вам здається, що ви все-таки одержали дозу СДОР, припиніть будь-які фізичні навантаження, приймайте у великій кількості теплі чай, молоко, та обов'язково покажіться лікареві.
Одержавши повідомлення про аварію на атомній станції, необхідно надягнути на себе респіратор або протигаз і укритися в захисній споруді. Якщо такої можливості немає, залишитися в квартирі (будинку), але терміново закрийте вікна, двері, кватирки, вентиляційні отвори, заклейте щілини у вікнах. На вулицю виходити заборонено. Приймати їжу слід тільки в закритих приміщеннях. Руки мити з милом, рот полоскати 0,5%-вим розчином питної соди.
Якщо доведеться на якийсь час залишитися в забрудненій зоні, то для медичної профілактики протягом перших семи днів щодня приймайте по одній таблетці (0,125 г) йодистого калію. У разі відсутності таблеток йодисту настойку можна приготувати самому: 3-5 крапель 5%-вого розчину йоду на склянку води. Приймати краще рівними частинами тричі на день.
Перед виходом з будинку вдягайтеся так само, як і при виході із зони ймовірного зараження СДОР.
Після прибуття в безпечний район усі дорослі й діти обов'язково проходять повну санітарну обробку. Вона проводиться в місцевих лазнях, душових павільйонах, санітарних пропускниках або на спеціально організованих для цього санітарно-обмивальних пунктах.
Контрольні питання
Назвіть заходи безпеки при виконанні робот після землетрусу.
Які заходи включає медична профілактика при радіаційному забрудненні місцевості?
1. Проведення спеціальної обробки
Спеціальна обробка — складова частина ліквідації наслідків радіаційного, хімічного, бактеріологічного забруднення, проводиться з метою відновлення готовності техніки, транспорту й особового складу формувань до виконання своїх завдань із проведення рятувальних робіт.
Спеціальна обробка включає: санітарну обробку особового складу, дезактивацію, дегазацію, дезінфекцію.
Санітарна обробка — ліквідація з особового складу радіоактивних речовин, знешкодження та видалення отруйних речовин і бактеріологічних засобів.
Дезактивація — знищення радіаційних речовин із забруднених поверхонь до допустимих розмірів зараження, безпечних для людини.
Дегазація — знешкодження забруднених об'єктів шляхом руйнування (нейтралізації) чи знищення отруйних речовин.
Дезінфекція — знищення заразних мікробів і руйнування токсинів на заражених об'єктах.
Залежно від обставин, часу, засобів спеціальна обробка поділяється на часткову і повну.
Часткова спеціальна обробка проводиться силами особового складу формувань і населення самостійно. Повна спеціальна обробка здійснюється силами штатних невоєнізованих формувань.
2. Порядок проведення часткової санітарної обробки
Часткова санітарна обробка проводиться особовим складом формувань, робітниками та службовцями об'єктів, населенням у всіх випадках, коли встановлений факт радіоактивного, хімічного або біологічного забруднення.
Вона може проводитися багаторазово, без зупинки виконання завдання, за розпорядженням командира (начальника), а населенням — самостійно.
При зараженні РР обробка містить у собі механічне видалення радіаційних речовин із відкритих частин тіла, зі слизистих оболонок очей, носа ротової порожнини, одягу, спорядження й одягнутих засобів індивідуального захисту. Вона проводиться після зараження безпосередньо в зоні радіаційного зараження та повторюється після виходу із зони зараження.
При проведенні часткової санітарної обробки в зоні радіоактивного зараження загальновійськовий захисний комплект не знімають. Спочатку слід протерти, обмести або обтрусити забруднені засоби захисту, одяг, спорядження і взуття, а потім усунути радіаційні речовини з відкритих частин рук і шиї. Коли особовий склад опинився в зараженій зоні без засобів захисту, то після часткової санітарної обробки слід їх одягнути. При проведенні часткової санітарної обробки на незараженіи місцевості дотримуються такої послідовності:
знімають засоби захисту шкіри й обтрушують їх чи протирають ганчіркою, змоченою водою (дезактивуючим розчином);
не знімаючи протигаза, обтрушують або обмітають радіоактивний пил з одягу (коли є можливість, то верхній одяг знімають і витріпують);
обмивають чистою водою відкриті частини тіла, потім маску протигаза;
знімають протигаз і старанно миють водою обличчя;
прополіскують рот і горло.
Якщо не вистачає води, відкриті частини тіла і маску протигаза протирають вологою ганчіркою, яку змочують водою з фляги.
При зараженні краплиннорідкими отруйних речовин необхідно, не знімаючи протигаза, негайно провести обробку відкритих шкірних покривів, забруднених ділянок одягу, взуття, спорядження і маски протигаза. Така обробка проводиться з використанням індивідуального протихімічного пакета (ІПП-8), причому краплі потрібно зняти протягом 5 хв. після попадання.
Коли дозволяють обставини, спорядження й одяг знімають, старанно протирають підручними засобами, а потім витрушують. Знімати та одягати одяг треба так, щоб відкриті частини тіла не торкалися до зовнішньої забрудненої поверхні. Потім рідиною з індивідуального протихімічного пакета обробляють маску протигаза. За відсутності індивідуального протихімічного пакета для часткової обробки можна застосувати воду з фляги та мило.
Замість індивідуального протихімічного пакету можна також користуватися 3 % -вим розчином перекису водню та 3 % -го їдкого натрію (за відсутності їдкого натрію його можна замінити силікатним клеєм у тій же кількості).
У жодному разі не можна користуватися для часткової санітарної обробки шкіри розчинниками (діхлоретан, бензин, спирт), оскільки це посилить важкість ураження (отруйних речовин розчиняється в розчинниках, розподіляється на більшій площі, значно легше проходять крізь шкіру).
3. Порядок проведення повної санітарної обробки
Повна санітарна обробка собі полягає в обмиванні тіла людини теплою водою з милом з обов'язковим змиванням білизни та одягу.
Мета обробки — повне знезаражування від радіаційних речовин, отруйних речовин і бактеріологічних засобів одягу, взуття, поверхні тіла. Повній санітарній обробці підлягає особовий склад формувань, робітники, службовці та евакуйоване населення після виходу з осередку ураження (зони зараження).
Обробку потрібно проводити не пізніше 5 год. після забруднення. Через 12 год. здійснювати обробку немає сенсу. Одяг слід замінити, якщо після його обтрушування залишкове радіоактивне зараження перевищує допустиму величину.
При забрудненні крапельно-рідинними отруйними речовинами необхідно негайно провести часткову санітарну обробку; наступне обмивання теплою водою з милом не захищає від ураження отруйними речовинами та необхідності в її проведенні немає. Заражений одяг потрібно змінити у максимально короткий термін.
При зараженні бактеріологічними засобами повній санітарній обробці підлягає весь особовий склад, який знаходився у районі дії бактеріологічного забруднення, незалежно від того, чи використовувалися засоби індивідуального захисту та проводилася часткова санітарна обробка. Повна санітарна обробка в цьому випадку полягає в знезаражуванні дезінфікуючими розчинами відкритих частин тіла з наступним миттям людей теплою водою з милом. Одночасно з промиванням обов'язково проводиться дезінфекція забрудненого одягу чи його заміна.
Техніка, майно, одяг, місцевість, продукти харчування, вода, забруднені радіоактивними речовинами, підлягають дезактивації. При частковій дезактивації техніки та одягу видаляють радіоактивні речовини з усієї поверхні методом обмітання чи обтирання.
4. Поняття про дезактивацію, дегазацію та дезінфекцію
Повна дезактивація здійснюється такими методами:
змітання радіоактивного пилу віниками, щітками тощо;
змивання радіаційних речовин дезактивуючим розчином, водою і розчинниками з одночасною обробкою забрудненої поверхні щітками дегазаційних машин і приладів;
змивання радіоактивних речовин струменем води під тиском;
знищення радіоактивних речовин газо-крапельним потоком;
знищення радіоактивних речовин шляхом витиранням забрудненої поверхні.
Метод дезактивації вибирається відповідно до виду забруднення. Суть дезактивації, таким чином, полягає у відриванні радіоактивних частин від поверхні та знищенні їх з оброблених об'єктів.
Дегазація може проводитися хімічним, фізико-хімічним і фізичним способами.
Хімічний спосіб базується на взаємодії хімічних речовин з отруйними речовинами, внаслідок чого створюються нетоксичні речовини. Цей спосіб дегазації здійснюється протиранням зараженої поверхні дегазаційними розчинами або обробкою їх водними кашками (хлорне вапно).
Фізико-хімічний засіб заснований на змиванні отруйних речовин із забрудненої поверхні за допомогою миючих засобів або розчинників. Для цього використовуються пральні порошки та інші миючі засоби у вигляді водного розчину (влітку) або розчину в аміачній воді (взимку).
При дегазації розчинниками отруйні речовини не знешкоджуються, а розчиняються і видаляються із зараженої поверхні разом із розчинником. Розчинниками можуть бути: бензин, газ, дизельне пальне, діхлоретан, спирт.
Фізичний засіб заснований на випаровуванні отруйних речовин із зараженої поверхні та частковому їхньому розчиненні під дією високотемпературного газового потоку. Проводиться за допомогою теплових машин.
Дезінфекція може здійснюватися хімічним, фізичним, механічним і комбінованим способами.
Хімічний спосіб — знищення хвороботворних мікробів і руйнування токсинів де-зінфікуючими речовинами — основний спосіб дезінфекції.
Фізичний спосіб дезінфекції — кип'ятіння білизни, посуду та інших речей. Використовується, в основному, при кишкових інфекціях.
Механічний спосіб здійснюється такими ж методами, що й дегазація, передбачає видалення зараженого ґрунту або використання мастил.
Контрольні питання
Що таке спеціальна обробка і для чого вона проводиться?
Порядок проведення неповної санітарної обробки.
Які існують способи проведення дегазації?
1. Організаційна структура цивільного захисту навчального закладу
Цивільний захист у навчальних закладах організовується за тим же принципом, що і на об'єктах народного господарства, але з навчальною метою. Начальником цивільного захисту навчального закладу (школи, технікуму, професійно-технічного училища) є його директор. Склад поста радіаційного та хімічного спостереження і його оснащення розглядалися раніше. До складу рятувальної групи входять такі ланки: ланка розвідки, ланка пожежогасіння, ланка рятівників, ланка надання першої медичної допомоги.
Штаб цивільного захисту розробляє документи й організовує проведення заходів із цивільного захисту.
Із різноманітних завдань, які будуть вирішуватися в навчальному закладі при виникненні надзвичайних ситуацій, необхідно відзначити найголовніші:
доведення інформації штаба цивільного захисту про надзвичайну ситуацію до викладачів та учнів;
своєчасне забезпечення засобами індивідуального захисту;
організація та проведення екстреної профілактики учнів та уражених, ведення рятувальних та інших невідкладних робіт (локалізація та гасіння пожеж, розшук і вилучення уражених із завалів, будівель, охоплених полум'ям, надання само-і взаємодопомоги і проведення часткової санітарної обробки, а також при наявності у викладачів і дітей травм та опіків, організація негайної евакуації всіх учнів з осередку ураження, організація їхнього життєзабезпечення в районі евакуації).
В обстановці надзвичайної ситуації, як правило, викладач (класний керівник) виступає в якості командира формування, яке складається з групи учнів цього класу з призначенням старших груп.
Діяльність формувань цивільної оборони визначається низкою основних завдань:
Попередження виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру.
Оповіщення населення про погрозу й виникнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний час.
Захист населення від наслідків аварій, катастроф і стихійних лих.
Організація й проведення рятувальних робіт у районах нещасть.
Навчання населення правилам застосування засобів індивідуального захисту й по-водження в надзвичайних ситуаціях.
Із завдань видно, що ЦО виконує передусім гуманну роль у нашому житті. Завдання безпеки — це завдання й самого населення. Звідси випливає необхідність у вивченні відомостей, правил, дій і норм цієї дисципліни в навчальних закладах.
2, Невоєнізовані формування цивільної оборони навчального закладу, їхнє призначення та застосування
Структура ЦО в школах організується за тими ж принципами, що й на промислових об'єктах, але з навчальною метою. Начальником ЦО школи є директор. Він очолює роботу штабу ЦО школи.

3. Дії невоєнізованих формувань навчального закладу за сигналами цивільної оборони
Пост радіаційного й хімічного спостереження — основне джерело інформації про зараження місцевості й повітря радіоактивними речовинами й ОР.
Група рятувальників займається пожежогасінням і виносом потерпілих зі школи, допомагає в евакуації слабких і хворих дітей.
Група громадського порядку несе службу з охорони місць базування школи в евакуації.
Ланка з обслуговування притулку підтримує порядок, виконує господарські роботи, забезпечує харчування учнів як в укриттях, так і під час евакуації.
Контрольні питання
Хто є начальником цивільного захисту навчального закладу?
Які завдання вирішує штаб цивільного захисту в навчальному закладі?
Які невоєнізовані формування створюються в навчальному закладі при виникненні надзвичайних ситуацій?
1.Практичні дії учнів навчального закладу при виникнення надзвичайних ситуацій
Особливість проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у навчальному закладі в тому, що вони повинні здійснюватися з часу отримання сигналу про небезпеку та початку дії і до повного їх завершення.
Весь цикл рятувальних робіт у навчальному закладі може поділити на два етапи:
перший етап — з часу отримання сигналу про небезпеку до прибуття в район небезпеки рятівників (формувань цивільної оборони);
другий етап — з часу прибуття формувань цивільного захисту та до виконання ними поставлених завдань, а саме: вивозу (виводу) всіх учнів у безпечну зону й евакуацію поранених у лікувальні заклади.
На першому етапі рятувальні роботи організує начальник цивільного захисту навчального закладу (директор школи), виконує їх педагогічний колектив спільно зі створеними формуваннями школи.
Наприклад, при виникненні пожежі начальник штабу цивільного захисту повідомляє про надзвичайну ситуацію в штаб цивільного захисту району, викликає «швидку допомогу», пожежні підрозділи, міліцію, організує збір інформації та гасіння пожежі. Складом рятувальної групи проводиться рятування учнів з-під завалів. Ланка надання першої допомоги організує допомогу пораненим.
2.Завдання створених невоєнізованих формувань
Ланка зв'язку. Керівником ланки призначається будь-який викладач. Зі складу ланки призначаються черговий біля телефону та посильний. Завданням ланки зв'язку є оповіщення викладацького складу та учнів про загрозу виникнення надзвичайних ситуацій, передача сигналу структурам цивільного захисту міста (району), підтримка засобів зв'язку в стані постійної готовності, забезпечення штабу цивільного захисту навчального закладу засобами зв'язку.
Команда із забезпечення громадського порядку. Керівником призначається працівник навчального закладу, який відповідає за охорону об'єкту. На команду покладаються завдання із забезпечення охорони навчального закладу, підтримання порядку у випадках надзвичайних ситуацій, надання допомоги керівництву навчального закладу під час евакуації.
Команда протипожежної служби повинна брати участь у розробці протипожежних профілактичних засобів і проводити контроль за їхнім виконанням, підтримувати постійну готовність до використання засобів пожежогасіння, брати активну участь у локалізації та гасінні пожежі, надавати допомогу в проведенні спеціальної обробки території.
Медична служба організується на базі медичного пункту навчального закладу. Вона повинна організовувати й проводити санітарно-гігієнічні та профілактичні заходи, надавати медичну допомогу ураженим та евакуйовувати їх у лікарні, проводити часткову санітарну обробку уражених.
Ланка протирадіаційного і протихімічного захисту повинна організовувати видачу засобів індивідуального захисту, проводити контроль за радіаційною і хімічною обстановкою в навчальному закладі та на його території, станом сховищ та укриттів, проводити заходи з ліквідації наслідків радіаційного та хімічного зараження.
Контрольні питання
Назвіть заходи безпеки при виконанні робіт після землетрусу
Які заходи включає медична профілактика при радіаційному забрудненні місцевості?
Варіант 1
Що таке надзвичайні ситуації? Які загрози вони становлять?
Які є види та уражальні фактори хімічної зброї, що необхідно робити під час застосування ворогом хімічної зброї або під час хімічних аварій?
Принцип дії боєприпасів об'ємного вибуху.
Назвіть заходи безпеки при поводженні з вибухонебезпечними предметами.
Варіант 2
Що таке надзвичайні ситуації воєнного часу? Які загрози вони становлять?
Які є уражальні фактори ядерної зброї?
У чому полягають особливості дії нейтронних боєприпасів?
У чому виявляється уражальна дія запалювальної зброї на людей. Охарактеризуйте напалму та пірогель.
Варіант З
Які є надзвичайні ситуації мирного часу?
Що необхідно робити під час застосування ворогом біологічної зброї?
Які ви знаєте сучасні звичайні засоби ураження?
Назвіть приміщення сховищ за призначенням.
Варіант 4
Що таке біологічна зброя? Які загрози вона становить?
Що таке тероризм, як йому протидіяти?
Які заходи включає захист населення в надзвичайних ситуаціях?
Чим відрізняються протирадіаційні укриття від найпростіших укриттів?

Приложенные файлы

  • docx 15890317
    Размер файла: 1 MB Загрузок: 0

Добавить комментарий