диплом перероб.(3)


ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИМИ ОПЕРАЦІЯМИ НА ПІДПРИЄМСТВІ 6
1.1 Поняття, види та суть в управлінні експортно-імпортних 6
1.2 Експортно-імпортні операції в системі зовнішньоекономічної діяльності підприємства 19
1.3 Управління експортно-імпортними операціями на підприємстві 32
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ МЕНЕДЖМЕНТУ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИХ ОПЕРАЦІЙ 45
2.1 Загальна характеристика та аналіз фінансово-господарського стану підприємства ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи» 45
2.2 Організація управління зовнішньоекономічною діяльністю ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи» 54
2.3 Аналіз процедури управління експортно-імпортних операцій 58
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИХ ОПЕРАЦІЙ 69
3.1 Підвищення ефективності діяльності підприємства за рахунок розширення асортименту продукції 69
3.2 Розвиток експортно-імпортних операцій на підприємстві за рахунок підвищення конкурентоспроможності продукції 77
3.3 Оптимізація організаційної структури як передумова виходу підприємства на зовнішній ринок та вдосконалення управління експортно-імпортними операціями 87
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ 92
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 96
ДОДАТКИ ВСТУП
Повноцінне функціонування економіки жодної країни не може відбуватися без розвинутої системи зовнішньоекономічної діяльності. Включення національної економіки в систему світових господарських процесів позитивно впливає на розвиток економіки країни, сприяє підвищенню технічного рівня виробництва, раціональному використанню природно-сировинних ресурсів, ліквідації дефіциту окремих товарів і, тим самим, підвищенню рівня життя населення. Одним із найдискусійніших протягом останніх десяти років було питання співвідношення політики лібералізації зовнішньої торгівлі й захисту національного товаровиробника в умовах перехідного періоду. На основі практичного досвіду, щодо застосування засобів протекціонізму в міжнародній торгівлі сформувалися новітні тенденції у галузі розвитку державного регулювання експортно-імпортних операцій.
У сучасних умовах демонополізації зовнішньоекономічної діяльності основною ланкою зовнішньоекономічного комплексу країни стає підприємство, тому позитивні зрушення у структурі зовнішньоторговельного балансу держави, що спостерігалися в останні роки, можна посилити створивши передумови для підвищення ефективності експортної діяльності підприємств. Сучасні проблеми експортно-імпортної діяльності підприємств спричинені тим, що її розвиток відбувається в умовах відсутності відповідного нормативно-правового забезпечення і нових механізмів господарювання. Тому ця сфера діяльності підприємств потребує значних досліджень та науково-методичного забезпечення. Ефективність організації експортно-імпортних операцій залежить від функціонування підприємства в цілому. Так організація експортних операцій залежить від функціонування підприємства в цілому. Так організація експортних операцій залежить від кваліфікації менеджера з продаж від обраної маркетингової політики, від кваліфікації менеджера з продаж від обраної маркетингової політики, від діяльності агентів з пошуку ринків збуту, від якості продукції, від ціни продукції, від витрат на організацію експортних операцій та їх здійснення. Жорсткі вимоги міжнародної конкуренції висувають проблему розроблення й обґрунтування механізму управління експортно-імпортною діяльністю підприємств. Разом з тим недостатньо дослідженими й обґрунтованими (особливо для умов України) залишаються такі важливі аспекти експортної діяльності підприємства, як організаційні структури управління нею, обґрунтування цін, асортименту та обсягів експорту продукції, вибір ринків збуту і безпосередньо організаційно-економічний механізм реалізації цієї діяльності. Це зумовлює активність обраної теми дослідження.
Методологічною основою дипломної роботи є основні положення і висновки, сформульовані в наукових фундаментальних працях вітчизняних і закордонних економістів – маркетологів, менеджерів, таких як: П. Буніча, В. Гриньової, Ф. Котлера, М. Круглова, Б. Мільнера, С. Мочерного, О. Пушкаря та інші.
Метою магістерської роботи є дослідження теоретичних та методичних основ управління експортно-імпортними операціями і обґрунтування шляхів його вдосконалення на ПрАТ «Індустріальні та дистрибуцій ні системи».
Відповідно до поставленої мети, було визначено такі основні задачі дипломної роботи:
визначення та уточнення сутності експортно-імпортних операцій в системі зовнішньоекономічної діяльності підприємства;
дослідити механізм управління експортно-імпортними операціями на підприємстві;
визначити методичні підходи до оцінки ефективності експортно-імпортних операцій;
проаналізувати динаміку та структуру експортно-імпортної діяльності ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи»;
дослідити організаційно-управлінську структуру та дати характеристику господарської діяльності ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи»;
здійснити оцінку механізму управління експортно-імпортними операціями на ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи»;
визначити напрями вдосконалення управління експортно-імпортними операціями.
Об’єктом дослідження є експортно-імпортна діяльність ПаРТ «Індустріальні та дистрибуційні системи».
Предметом є система економічних зв’язків в процесі управління експортно-імпортними операціями на ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи».
Для досягнення поставленої мети і задач в роботі використовувався широкий інструментарій загальноприйнятих методів – для дослідження і уточнення основ управління експортно-імпортними операціями; графічний – для наочного зображення і схематичного подання основних теоретичних і практичних положень роботи; економіко-статистичний аналіз – для вивчення оцінки та визначення динаміки показників фінансового стану підприємства; групування тощо.
При написанні роботи були використані роботи вітчизняних та зарубіжних авторів, матеріали періодичних видань, а також внутрішні документи та звітність ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи».
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИМИ ОПЕРАЦІЯМИ НА ПІДПРИЄМСТВІ
1.1 Поняття, види та суть в управлінні експортно-імпортних операцій
Під експортно-імпортними операціями розуміється комерційна діяльність, пов'язана з купівлею-продажем товарів, що мають матеріально-речову форму. При цьому під експортними операціями розуміється діяльність, пов'язана з продажем і вивозом за кордон товарів для передачі їх у власність іноземному контрагенту; під імпортними операціями розуміється діяльність, пов'язана із закупівлею та ввезенням іноземних товарів для подальшої реалізації їх на внутрішньому ринку своєї країни.
У міжнародній комерційній практиці під експортом та імпортом розуміються звичайно тільки операції, що здійснюються на комерційній основі, а саме, на основі укладення та виконання міжнародних торгових угод - контрактів купівлі-продажу. Поставки у вигляді допомоги, дарунків та інші, здійснювані на безоплатній основі, у вартість експортно-імпортних операцій, як правило, не включаються, а враховуються окремо.
Експортно-імпортні операції вважаються здійсненими, якщо товар пропущений через державний кордон країни контрагента, що можливо після виконання певних митних формальностей і процедур, серед яких надання відомостей для статистичного обліку. Митний облік експортно-імпортних вантажів - база статистичного обліку міжнародних товарних потоків. Він кладеться в основу національної зовнішньоторговельної статистики кожної країни і статистики міжнародної торгівлі в цілому, яка ведеться і публікується міжнародними комерційними організаціями системи ООН. Тому однаковості ведення митного статистичного обліку, уніфікації понять, стандартизації зовнішньоторговельної документації надається надзвичайно велике значення як на міжнародному, так і на національному рівнях.
Зупинимося на деяких визначеннях, використовуваних у міжнародній комерційній практиці при здійсненні експортно-імпортних операцій.
Експорт. Під експортом розуміються і статистично враховуються:
вивезення з країни товарів, вироблених, вирощених або добутих у країні, а також товарів, раніше ввезених з-за кордону і піддалися переробці;
вивезення товарів, раніше ввезених, переробка яких відбувалася під митним контролем;
вивезення за кордон раніше ввезеного товару, не подвергшегося в, країні експорту будь-якої переробки. Такий експорт називається реекспортом. Предметом реекспорту найчастіше виступають товари, що реалізуються на міжнародних аукціонах і товарних біржах; до реекспортні операції відносяться й операції, що здійснюються без завезення товару в свою країну. Такого роду операції, по суті, не належать до експорту або імпорту даної країни, хоча і враховуються митною статистикою. Вони відбуваються торговими фірмами з метою отримання прибутку завдяки різниці цін на один і той же товар на різних ринках. Реекспортні операції є також операції з вивезення товарів з території вільних зон та приписних складів. Вони враховуються митною статистикою як експортні операції
Імпорт. Під імпортом розуміються і статистикою враховуються:
ввезення в країну товарів іноземного походження безпосередньо з країни-виробника або країни-посередника для особистого споживання, для промислових, будівельних, сільськогосподарських та інших підприємств йди ж для переробки з метою споживання всередині країни, або ж з метою вивезення з неї;
ввезення товарів з вільних зон або приписних складів;
ввезення з-за кордону раніше вивезених вітчизняних товарів, що не зазнали там переробки. Такий імпорт називається реімпорту. До реімпорту відносяться товари, не продані на аукціоні, повернені з консигнаційного складу, забраковані покупцем тощо;
ввезення товарів для переробки під митним контролем. Сюди відносяться такі товари, які ввозять до країни для переробки з метою вивезення готової продукції, що містить у собі даний товар у переробленому або зміненому вигляді. Наприклад, ввезення оливкової олії для виробництва на експорт сардінових консервів. У цих випадках, як правило, імпортер звільняється від сплати мита при ввезенні товару для переробки його під митним контролем.
Важливо мати на увазі, що у вартість експорту та імпорту митний облік включає також всі товари, що поставляються материнськими компаніями транснаціональних корпорацій (ТНК) своїм дочірнім компаніям, що знаходяться на території інших країн. Практично тільки таким чином враховується внутрішньофірмовий обмін, здійснюваний в рамках ТНК, що включається в міжнародний товарообмін. На основі даних митної статистики можна визначити частку ТНК в міжнародній торгівлі.
Крім того, у вартість товарного експорту та імпорту включаються:
вартість поставок комплектного устаткування і матеріалів, включаючи вартість технічних послуг;
ліцензійні відрахування;
вартість товарів, проданих або куплених через торгових посередників на ярмарках і виставках;
вартість товарів, що надаються в оренду іноземному контрагенту та переміщуються через митний кордон (враховується і публікується окремо).
Митна територія. Під митною територією розуміється територія, на якій контроль за ввезенням і вивезенням товарів здійснює єдиний митний установу. Межі митної території можуть не співпадати з державним кордоном країни: при митних союзах двох або декількох держав (наприклад, Бельгія та Люксембург), за наявності в країні вільних зон, при вирівнюванні за згодою межуючих держав митних кордонів (коли з географічних умов встановлення митного контролю на прикордонної території не представляється можливим або зручним). Межі митної території встановлюються урядом кожної країни і зазвичай публікуються в спеціальній друку. Уряду вирішують також питання про виділення з митної території країни приписних складів та вільних зон, що не підлягають митному контролю.
Транзитні операції. Під прямим транзитом товарів слід розуміти перевезення їх з однієї країни в іншу через територію або повітряний простір третьої країни. Він не включається ні в експорт, ні в імпорт, а враховується за видами транспортних засобів, кількості перепезенних вантажів, по сгранам відправлення і країнам призначення Під непрямим транзитом звичайно розуміють складування товарів у митні склади з метою їх виведення в переробленому вигляді в іншу країну.
Операції на території вільних зон. Вільної зоною (зоною вільної торгівлі, вільною економічною зоною) називається територія порту, що знаходиться за межами митної території даної країни. Ввезені на територію цих зон товари не обкладаються митом і звільняються на час перебування там і при ввезенні для реекспорту від всяких мит, зборів і податків з імпорту, обігу, споживання або виробництва.
На складах, розташованих у вільній зоні, товари зберігаються до їх переміщення всередину країни через митний кордон або до їх реекспорту. У першому випадку сплачується відповідна мито, в другому - товари вивозяться без дотримання будь-яких митних формальностей.
На території вільних зон здійснюються операції: з очищення та сушіння сировинних товарів, обклеюванні етикетками і постачання ключами консервних банок, розфасовці і розливу напоїв у роздрібну тару, підбору товарів по асортименту; з сортування та перевантаження товарів; з відбору товарних зразків і ознайомлення з ними покупців.
В економічно розвинених країнах налічується приблизно 235 діючих вільних зон, у тому числі в США - 145, в країнах Західної Європи - 90, з них у Швейцарії - 26, Іспанії - 22, Італії - 11, у Франції - 10, у Фінляндії - 7 , у Німеччині - 6. У Канаді є 3 вільні зони, в Японії та Австралії - по 1 [10, с. 64].
Країни, що не мають виходу до моря, користуються вільними зонами прилеглих портів на основі міжнародних угод.
У використанні режиму вільних зон зацікавлені фірми - як імпортери, так і експортери товарів, оскільки це може дати деяку економію на накладних витратах. Так, імпортер до здійснення операції може зробити огляд товару, отримати необхідні зразки, провести випробування, переупакувати товар для роздрібного продажу. Експортер може змінити або перемаркірувати товар, відремонтувати пошкоджені вироби. Вільні зони використовуються також з метою відстрочки сплати митних зборів на іноземні товари до тих пір, поки вони не надійдуть на ринок країни. При реекспорті мита взагалі не сплачуються. Іноземні фірми при ввезенні продукції, на яку в країні встановлено квоти, зазвичай користуються зонами для зберігання товарів, ввезених з перевищенням встановлених квот до початку дії квоти наступного періоду. Товари, лімітуються квотами, можуть після поставки в зони бути використані для виготовлення різних виробів, ввезення яких не обмежується.
Експортно-імпортні операції можуть бути як прямими, так і непрямими, тобто здійснюватися як самими власниками товарів, так і посередниками. В ролі останніх можуть виступати брокери, дилери, комісіонери, консигнатори, оптові покупці, промислові агенти. Посередники беруть на себе численні функції з реалізації товарів. Наприклад, вони можуть здійснювати пошук іноземних, партнерів, підготовку документів і здійснення угоди, транспортно-експедиторські операції, кредитно-фінансове обслуговування і страхування товарів, післяпродажне обслуговування, вивчення ринків збуту, рекламування, виконання митних формальностей і інші дії. Крім експортно-імпортних операцій у практиці міжнародних економічних відносин для реалізації товарів використовуються і такі спеціальні форми зовнішньої торгівлі, як торги, аукціони і біржі.
Різновидом експортно-імпортних операцій є:
реекспортні операції;
реімпортние операції.
Реекспорт - це вивіз за кордон раніше ввезеного в дану країну товару, не подвергшегося в ній який-небудь переробці. Реекспортні операції можливі в самих різних ситуаціях. По-перше, реекспорт виникає як природне продовження торгової операції. Продавець ввозить товар в країну для реалізації його на біржі або аукціоні, але він може бути проданий покупцеві з третьої країни і вивезений. По-друге, реекспорт може з'явитися через перерви нормального ходу реалізації товару. Якщо продавець відправив товар покупцеві, але останній з яких-небудь мотивів не може його сплатити, то він прагне перепродати товар іншому покупцеві в цій країні або в третій країні. Догляд товару в третю країну і є реекспорт. Це вимушений реекспорт. По-третє, можливо також виконання реекспортної операції без попереднього завезення товарів з-за кордону, так як вони можуть бути відправлені новому покупцеві, минаючи реекспортну країну. Торгові фірми багатьох великих країн часто вдаються до операцій з перепродажу товарів, використовуючи з метою отримання прибутку різницю в цінах на один і той же товар. Крім фірм, що займаються чистим реекспортом, вигоду отримує і країна від перевезення реекспортуються, здійснюваної за допомогою її транспортних засобів, від проведення страхових, кредитних та інших посередницьких операцій. І, нарешті, по-четверте, реекспортні операції виникають і при будівництві великих об'єктів за допомогою іноземних фірм. Практика показує, що іноземний постачальник часто закуповує окремі види матеріалів і устаткування в третіх країнах і відправляє їх на будівництво без завезення в країну реекспорту. Реекспортні операції без завезення в країну реекспорту, по суті, не є експортом цієї країни, але вони враховуються митною статистикою і тому ставляться до класу реекспортних операцій.
Реекспортуються, як правило, не піддаються переробці. Однак можуть бути зроблені незначні роботи, які не змінюють найменування товару: зміна упаковки, нанесення спеціального маркування, постачання ключами консервних банок і т.д. Але якщо вартість додаткових дій з переробки товару перевищила половину його експортної ціни, то згідно торговельній практиці товар змінює найменування і більше не вважається реекспортні, а операції з його продажу перетворюються на експортні.
Що стосується реімпортних операцій, то їх існування пов'язане з ввезенням з-за кордону раніше експортованих вітчизняних товарів, що не зазнали там переробки. Ними можуть бути вироби, які не вдалося продати на аукціонах, повернуті з консигнаційного складу, забраковані покупцем та інші.
Поряд зі звичайними експортно-імпортними операціями з реалізації товарів, кожна з яких завершується отриманням або сплатою грошової суми за експортний чи імпортний товар, у практиці міжнародних економічних відносин широко застосовуються так звані товарообмінні операції йди зустрічна компенсаційна торгівля. Зустрічна торгівля включає операції з реалізації товарів, коли передбачаються зустрічні зобов'язання експортерів закупити в імпортерів продукцію на частину або повну вартість експортованих товарів. Все різноманіття зустрічних угод у залежності від організаційно-правової основи або принципу компенсації можна розділити на три групи:
товарообмінні операції на безвалютній основі;
торгові компенсаційні операції на грошовій основі;
промислові компенсаційні угоди.
Розглянемо більш уважно зміст кожної з них.
Товарообмінні угоди на безвалютній основі припускають оплату поставок продукції в натуральній формі, коли продаж одного або кількох товарів одночасно пов'язується з набуттям іншого товару і розрахунки в грошовій формі не виробляються. Такі угоди різняться за термінами поставок і можуть здійснюватися з одночасною або короткостроковій постачанням і тривалим терміном виконання.
Операції з одноразової поставкою діляться на бартерні угоди і пряму натуральну компенсацію. Бартер передбачає оформлення одного контракту, в якому фіксуються натуральні обсяги обмінюваних товарів на основі світових цін з урахуванням витрат на переміщення вантажів. Рух зустрічних потоків товарів відбувається, як правило, одночасно в зазначені пункти призначення, а розрив між постачаннями не перевищує одного року. На кількість переданих сторонами один одному товарів не впливає зміна рівня цін на світовому ринку. Об'єктами бартерних угод в основному є узгоджені набори однорідних товарів, переважно сировини, що практично виключає можливості товарного маневрування. Саме тому бартер є найменш поширеною операцією у зустрічній торгівлі.
Інший вид безвалютной короткостроковій взаємної поставки товарів - пряма компенсація. Її відмінність від бартеру полягає в тому, що сторони узгодять ціни на взаімопоставляемих товари, яких може бути не два, а декілька. Угоди типу прямий натуральної компенсації зазвичай укладаються між універсальними торговими будинками, експортно-імпортними фірмами, оптовими і роздрібними організаціями різних країн, що пропонують широку номенклатуру товарів на світовому ринку.
Товарообмінні угоди на безвалютній основі з тривалими термінами виконання також можуть приймати різну форму. Наприклад, великі компанії, що мають на зовнішніх ринках власні підрозділи, укладають базову угоду з якоюсь однією організацією в країні-імпортері, яке дозволяє їм згрупувати всі зустрічні закупівлі на тривалий термін. Угоди про товарообмін можуть оформлятися і на основі листів-зобов'язань терміном на три-п'ять років. Визначивши номенклатуру товарів, компанії в листах-зобов'язаннях вказують загальна кількість товарів, що підлягають обміну. Ціни узгоджуються щоквартально або один-два рази на рік. Іноді товарообмінні угоди з тривалим терміном виконання мають характер загальних протоколів, в яких зазначаються списки взаімопоставляемих товарів. Згодом сторони на основі цих протоколів укладають окремі контракти. Протоколи про товарообмін служать для підписали їх сторін основою досягнення збалансованого рівня взаємного товарообміну протягом певного терміну.
Значну частину зустрічної компенсаційної торгівлі займають торгові компенсаційні операції на грошовій основі, що передбачають участь експортера в реалізації товарів, пропонованих імпортером. Всі угоди цього типу можна розділити на такі групи:
короткострокова торгова компенсація;
зустрічні закупівлі;
угоди типу "офсет";
угоди типу "світч";
авансові закупівлі.
Беручи участь в короткостроковій торгової компенсації на грошовій основі, продавець товару погоджується отримати оплату частково або повністю у вигляді поставок покупця. На відміну від бартеру при короткостроковій торгової компенсації партнери виставляють рахунки в грошовій формі. Експортер отримує виручку за свої поставки тільки після того, як будуть реалізовані товари, що йдуть за зустрічними зобов'язаннями, хоча можливий частковий платіж негайно після отримання товару. Короткострокові товарообмінні компенсаційні угоди зазвичай проводяться експортно-імпортними торговими фірмами двох або більше країн за відносно широкої номенклатури товарів і в них може бути залучена велика кількість національних постачальників і споживачів, що користуються їх послугами. Тому експортер може передати свої зобов'язання з імпорту третій стороні. Але це анітрохи не міняє суті самої угоди. Особливістю цього типу угод є й те, що вони не обмежуються взаємної поставкою товарів, а передбачають взаємне задоволення інтересів контрагентів в будь-який інший формі. Так, короткостроковим угодою про торгову компенсації може передбачатися, що російська фірма покриває 10-20% вартості товарів, отриманих від закордонних контрагентів не зустрічними поставками товарів, а внесенням цієї суми в рублях в російський банк на його рахунок. Такі умови іноземний партнер може обумовити в договорі для того, щоб мати можливість оплатити послуги своїх агентів в Росії, покрити витрати по участі у виставці і т.п.
Досить поширеною формою зустрічної компенсаційної торгівлі є так звані зустрічні закупівлі. При укладенні такого роду угоди експортер зобов'язується закупити або забезпечити закупівлю третьою стороною товарів імпортера, складових за вартістю певний відсоток від його власної поставки. При цьому передбачається підписання двох окремих контрактів: одного - на початковий експорт, а другого - на зустрічну закупку. При цьому не вказуються конкретні товари, що закуповуються за зустрічним постачанням, а фіксується тільки сума і термін поставки. Основна відмінність зустрічних закупок від короткостроковій торгової компенсації на грошовій основі полягає в тому, що при зустрічних закупівлі платежі за первісною і зустрічним постачанням здійснюються незалежно один від одного.
Угода типу "офсет" - це свого роду джентльменська угода, яка не містить має законну силу юридичного зобов'язання експортера щодо зустрічної закупівлі. Однак передбачається, що експортер згоден закупити товари в імпортера на суму, що становить певну частку від експортної поставки, причому ця частка часто перевищує 100 відсотків. Такого роду угоди практикуються між фірмами розвинених країн, і вони, як правило, пов'язані з урядовими закупівлями військової техніки, устаткування для атомних електростанцій та інших промислових об'єктів, які частково фінансуються надходженнями від зустрічних поставок.
Змістом угод типу "світч" є передача експортером своїх фінансових зобов'язань по зустрічній закупівлю третій стороні, зазвичай великій спеціалізованій торговій фірмі. Така угода позбавляє експортера від створення власного збутового підрозділу для зустрічних закупівель товарів, що не відповідають його основним профілем. Строго кажучи, такі передачі фінансових зобов'язань не є самостійною формою торгівлі і можуть застосовуватися в поєднанні з будь-яким типом зустрічної торгівлі, крім бартеру.
На відміну від усіх раніше названих видів угод особливістю авансових закупівель є те, що експортна і імпортна поставки тут міняються місцями. Експортер, зацікавлений у продажу своїх товарів певному партнеру, спочатку закуповує у нього будь-яку продукцію. Тим самим у подальшому він звільняється від зобов'язання по зустрічним закупівель в рамках даної конкретної угоди. Схема цього типу угоди виглядає приблизно так: зацікавлені сторони підписують контракт про авансову закупівлю, в якому міститься положення, яке передбачає, що експортний контракт буде підписаний пізніше, потім при його оформленні експортер може включити в умови угоди право передачі експортної поставки будь-якій фірмі своєї країни за власним розсуд; виступивши в якості посередника, фірма-експортер, передаючи право на продаж товару іншій фірмі, стягує з неї комісійну винагороду.
Розглянуті вище види зустрічній компенсаційної торгівлі не передбачали будь-якої виробничої ув'язки обмінюваних партнерами товарів. Речовий наповнення зустрічних поставок не визначалося специфікою товарів первісного експорту і залежало від чисто ринкових чинників. Такого роду обмін не створював грунтовних передумов для існування тривалих стійких економічних відносин між партнерами різних країн. Коли ж зустрічна торгівля є частиною промислового співробітництва, то вона безпосередньо пов'язується з виробничою сферою і створює особливу класифікаційну групу зустрічних поставок, яка отримала назву промислових компенсаційних угод. Компенсаційні угоди про промислове або будь-якому іншому виробничому співробітництві припускають, що постачання устаткування для споруджуваних об'єктів будуть оплачуватися зустрічними поставками товарів, вироблених з його допомогою. Такі угоди одержали широке поширення у видобувній промисловості країн, що розвиваються в рамках договорів про співробітництво з розробки природних ресурсів з великими іноземними фірмами, але вони мають місце і в обробних галузях.
Великомасштабні довгострокові компенсаційні угоди зі зворотною закупівлею товарів різняться залежно від рівня і розмірів поставок. Угоди, в яких зобов'язання по зустрічним закупівель вище вартості поставленого устаткування, оформляються трьома групами взаємопов'язаних контрактів - контрактом на поставку обладнання та надання технічних послуг, контрактом на поставку кінцевої продукції на основі довгострокової угоди і банківським угодою про надання кредитів. Зустрічні закупівлі здійснюються протягом 20 - 25 років за цінами, що встановлюються на базі світових цін. Угоди, в яких зобов'язання по компенсаційним закупкам рівні або нижче вартості поставленого устаткування, мають специфічні особливості залежно від галузей промисловості. Так, у багатьох угодах замість готової кінцевої продукції передбачаються компенсаційні поставки проміжних виробів. Ціни можуть встановлюватися на базі цін, що визначаються фірмами, або на основі витрат виробництва у підприємств-постачальників.
Зустрічна торгівля в рамках промислового співробітництва іноді виступає і в формі угод типу «розвиток - імпорт». Ці угоди мають місце переважно в галузях обробної промисловості і припускають, що зустрічні поставки будуть покривати витрати іноземних постачальників обладнання та послуг. У той же час в угодах «розвиток - імпорт» країни, що розвиваються для зустрічних поставок використовують не тільки продукцію побудованих підприємств, а й товари свого традиційного експорту. У зв'язку з тим, що такий оборот справи не завжди задовольняє експортера обладнання, він може переуступити свої зобов'язання по зустрічній закупівлю третій стороні. Подібна переуступка іменується цессией, а третя сторона, що приймає на себе зобов'язання по зустрічній закупівлю, - цессіонером.
При оформленні експортних угод на ліцензовані товари необхідно оформити відповідний дозвіл (ліцензію) на товар, що вивозиться.
Для пропуску товарів через кордон відправник повинен заповнити вантажну митну декларацію.
Організація доставки товарів закордонному партнеру припускає поряд з вибором транспорту укладання договорів на транспортування товарів, а також забезпечення підготовки та відправки вантажів.
Експортно-імпортні операції складають основу зовнішньоторгової діяльності держав. Зовнішня торгівля представляє собою торгівлю однієї країни з іншими країнами, що складається із ввозу (імпорту) і вивозу (експорту) товарів. В основі зовнішньої торгівлі, як розвинутої сфери товарного обміну лежить міжнародний поділ роботи. Розширення міжнародної спеціалізації і кооперації приводить до лібералізації зовнішньої торгівлі. Відміна кількісних обмежень імпорту і суттєвому зниженню митних. Держава здійснює економічне і адміністративне регулювання зовнішньої торгівлі, що забезпечує захист національних виробників від іноземних конкурентів і здійснюючи вплив на об’єм і структуру зовнішньоторгового обороту. Важливим економічним регулятором зовнішньої торгівлі являються митні тарифи. Митні тарифи – це систематизований перерахунок митних , якими обкладаються товари при імпорті чи експорті з неї. Митний тариф являє собою один із джерел постування ресурсів в державний бюджет. Митний тариф звичайно використовується на національному рівні, але можуть використовуватись і загальні для ряду країн, які об’єднались в торгово-економічну групу. Митні тарифи будуються на основі товарних класифікаторів, що містять перерахунок товарів, розподілених по підгрупах в відповідності з визначеними призначеннями. Нетарифні міри регулювання зовнішньої торгівлі: Ліцензування. Ліцензійна система передбачає, що держава через спеціально уповноважене відомство видає дозвіл на зовнішньоторгові операції з визначеними тарифами. Контингенти (чи квоти) – це обмеження в ціні чи фізичному виразі, що вводяться на імпорт і експорт визначених товарів на встановлений період часу. Організація експортно-імпортних операцій. Торгові організації і підприємства зовнішньоторгові операції можуть здійснювати по власній ініціативі чи ініціативі вищестоящих органів (об’єднань, асоціацій) і інших підприємств, що займаються організацією зовнішньоторгових операцій, шляхом укладання контрактів з іноземними фірмами. В практиці зовнішньоторгових операцій використовуються такі форми економіко-фінансових зв’язків між експортерами і імпортерами товарів, як бартер, кліринг, розрахунок в ВКВ. Бартер – договір, що передбачає обмін визначеної кількості товару на обумовлену кількість другого товару. Кліринг – це система безготівкових розрахунків, заснована на зарахуванні взаємних вимог і обов’язків. Розрахунок в вільно конвертуючій валюті, дозволяє експорту використовувати виручку в ВКВ для розрахунків з любою другою державою при двосторонніх зовнішньоторгових зв’язків. Організація зовнішньоторгових операцій включає в себе слідуючи етапи:вивчення зовнішнього ринку і його коньюктури;формування експортних ресурсів для їх реалізації на зовнішньому ринку;пошук і вибір контрагента для укладання контракту;заключення і виконання контракту.
1.2 Експортно-імпортні операції в системі зовнішньоекономічної діяльності підприємства
Підприємство на зовнішньому ринку – це якісно нове явище для української економіки. Вихід на зовнішній ринок самотніх господарюючих суб’єктів повинен сприяти пристосуванню економіки до системи світо господарських відносин, до формування економіки відкритого тишу.
Зовнішньоекономічна діяльність підприємства здійснюється за такими основними напрямками:
вихід на зовнішній ринок;
експортно-імпортні поставки товарів,послуг і капіталу;
валютно-фінансові і кредитні операції;
створення і участь у діяльності спільних підприємств;
міжнародний маркетинг;
моніторинг національної економічної політики й економіки світо господарських зв’язків.
Організація ЗЕД – дуже складна і клопітка робота. Вона вимагає уважного опрацювання таких питань як кон'юнктура ринку, потенціальні покупці і продавці, встановлення ділових контактів з ними, проведених переговорів, підписання угод і т.д.
Тому, для ефективного керівництва ЗЕД на рівні підприємства, необхідна адекватна до умов його роботи структура управління. Слово «структура» означає каркас, основу. Будь яке підприємство має відповідний каркас, що пов’язує всі його підрозділи,служби, органи.
Розрізняють:
організаційно-виробничу структуру;
структуру управління;
організаційну структуру підприємства.
На будь-якому підприємстві є системи, які управляють і якими управляють. До першої відносять органи, служби, апарат управління. До іншої – виробничі підрозділи (цехи,ділянки,відділи).
Організаційно-виробнича структура відображає побудову системи, якою управляють, структура управління – системи, яка управляє, а організаційна структура підприємства – побудову і взаємозв’язок обох даних систем [18].
Таким чином, структура управління ЗЕД відображає побудову системи управління в даній сфері, тобто органи, служби, апарат, що здійснює управління ЗЕД.
Апарат управління будується з урахуванням необхідного оновлення ланок (по горизонталі) і ступенів чи рівнів управління (по вертикалі). Ланка управління – це структурний підрозділ чи окремі спеціалісти, що виконують відповідні функції управління.
Організаційна структура управління ЗЕД як складова частина внутріщньо-фірмового управління визначається, насамперед, загальною стратегією підприємства, а також стратегією ЗЕД як її складової. Загальноприйнято вважати стратегію засобом виживання підприємства шляхом адаптування до середовища, а структуру – конструкцією, що її підтримує. Ланки ланцюга “середовище – стратегія - структура” взаємопов’язані і взаємозумовлені. Якщо вони не відповідають одне одному, то під загрозу ставиться саме існування підприємства [24].
Організаційна структура управління ЗЕД визначається тією метою і завданнями, які вона покликана вирішувати. Її мета – максимізація прибутку на довгостроковий період за рахунок ефективної участі в міжнародному підприємництві. Організаційна структура управління ЗЕД, як і внутріфірмового управління, повинна постійно розвиватися і вдосконалюватися, пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі і сфері управління. Її форми і методи не можуть залишатися беззмінними [12].
Перед підприємствами – суб’єктами ЗЕД завжди стають два важливих питання:
Як сформувати найбільш сприйнятливу і ефективну оргструктуру управління?
Як керувати нею, щоб досягти поставленої мети?
На формування організаційної структури управління ЗЕД значний вплив здійснюють такі фактори:
розмір підприємства;
значення і характер зарубіжної діяльності;
ступінь диверсифікації і складність продукції, що випускається;
характер експортної і виробленої на іноземних підприємствах продукції;
специфіка ринків приймаючих країн і рівень конкуренції на них,та інше [51].
Організаційні форми управління ЗЕД на виробничих підприємствах в Україні багато в чому індивідуалізовані. Разом з тим можна виділити деякі загальні риси.
На виробничих підприємствах, що приймають активну участь у зовнішньоекономічній діяльності, зовнішньоекономічний апарат в даний час існує в основному в двох формах:
Відділу зовнішньоекономічних зв’язків (ВЗЕЗ) в рамках діючого апарату управління.
Зовнішньоторгові підприємства (ЗТП).
Відділ зовнішньоекономічних зв’язків (ВЗЕЗ) не являється самостійним структурним підрозділом підприємства. Він являє собою частину апарату управління. Його головне завдання полягає в управлінні ЗЕД як елементом єдиної цілісної системи внутріфірмового управління. Цей відділ не займається безпосередньо транспортуванням вантажів,митними процедурами і так далі. Він створюється, як правило, для планування, організації і координації ЗЕД (хоч на практиці зустрічаються й інші варіанти) [29].
Головними завданнями ВЗЕЗ підприємства можуть бути:
Участь у розробці стратегії ЗЕД підприємства.
Сприяння розвитку ЗЕД підприємства з метою прискорення його соціально-економічного розвитку.
Управління експортним потенціалом підприємства, постійне його зміцнення й розвиток.
Забезпечення виконання зобов’язань, що випливають з договорів та угод із зарубіжними партнерами.
Вивчення кон’юктури іноземних ринків, збір і накопичення відповідної інформації.
Організація експортно-імпортних операцій, забезпечення їх ефективності.
Здійснення рекламної діяльності.
Організація протокольних заходів та інше.
Відповідно до завдань вивчаються функції ВЗЕЗ і формується оргструктура управління. ВЗЕЗ зазвичай очолює начальник відділу. Відділ складається із ланок (груп, секторів, бюро і спеціалістів).
Кожен із секторів (груп) має свої конкретні завдання і виконує відповідні функції.
Наприклад, комерційний сектор повинен забезпечувати: виконання зобов’язань по міжнародних контрактах і угодах, участь у підготовці і проведенні комерційних переговорів; організацію поставок згідно контракту і контроль за їх виконанням; перегляд-рекламацій по експорту й імпорту та інше.
Екологічний сектор покликаний забезпечувати прогнозування і планування ЗЕД підприємства; аналіз ефективності експортно-імпортних операцій; контроль за виконанням плану; валютний контроль і так далі [31].
Сектор маркетингу як ведуча служба підприємства вивчає кон’юктуру світових товарних ринків, приймає участь у визначенні цін на експортну продукцію, в розробці і здійсненні рекламних заходів, аналіз конкурентів, можливостей руху товару та інше. Завдання науково-технічного сектору: вивчати діючі на світовому ринку технічні вимоги до товару; аналізувати технічний рівень і якість продукції, її конкурентоздатність; брати участь в розробці пропозицій по оновленню виробництва, випуску нової продукції; забезпечувати технічне обслуговування експортної продукції та інше.
Протокольний сектор готує і організовує протокольні заходи, виконує доручення керівництва підприємства по зустрічах, прийому і проводах представників зарубіжних фірм, які прибули на підприємство з візитом.
На практиці організаційна структура управління ЗЕД підприємства може бути побудована трохи інакше.
Організаційні принципи побудови управління ЗТП залежать від її завдань і функцій, зображених в устані [47].
Основними завданнями ЗТП, як правило, являються:
Планування, організація і регулювання зовнішньоторгових угод.
Збільшення об’єму експорту і вдосконалення його структури.
Підвищення ефективності імпортних закупок у відповідності до стратегії підприємства.
Підвищення конкурентоздатності продукції за кордоном, сприяння покращенню її якості.
Вивчення кон’юктури товарних світових ринків і виявлення критеріїв та вимог, які ставляться до конкурентоздатності товарів.
Вивчення діяльності конкурентів, їх сильних і слабких сторін.
Організація після продажного обслуговування за кордоном.
Вироблення рекламних заходів з метою розширення експорту.
Забезпечення правового захисту зовнішньоекономічних інтересів підприємства.
Участь разом з іншими підрозділами в організації транспортування і збереження продукції.
Участь в купівлі-продажу патентів і ліцензій, “ноу-хау”.
Участь в здійсненні протокольних заходів і так далі [34].
Вирішення цих та інших завдань, що стоять перед ЗТП, визначає її функції і організаційну структуру управління.
Директор ЗТП, як правило, підлягає директору підприємства чи його заступнику по зовнішньоекономічних зв’язках.
Основними функціональними підрозділами ЗТП являється маркетингова і оперативно-комерційна служба. Також створюються служби, що забезпечують обслуговування ЗЕД підприємства: планово-економічних розрахунків, валютно-фінансових операцій, обліку і звітності, юридичних та інженерно-технічних питань [28].
Кожна із даних служб виконує відповідні функції. В компетенцію маркетингової служби входять:
участь підприємства в розробці стратегії і планів ЗЕД підприємства;
вивчення ринків збуту і можливостей виходу на них;
забезпечення реклами і руху товару;
підготовка конкурентних матеріалів і конкурентного листа, необхідних для формування базисних умов контракту;
прогнозування кон’юктури товарних ринків і динаміки цін;
аналіз ефективності експортно-імпортних операцій і окремих угод;
збирання, накопичення і обробка необхідної інформації;
методичне забезпечення роботи по вивченню зовнішніх ринків і вимог до якості продукції;
забезпечення участі підприємства у виставках, ярмарках, аукціонах,торгах та інше.
Функціями оперативно-комерційної служби являються:
проведення переговорів з іноземними фірмами;
підготовка комерційних розрахунків по базисних і валютно-фінансових умовах контракту;
організація поставок (перевезення, страхування зовнішньоторгових вантажів) відповідно до контракту і контроль за їх виконанням;
забезпечення технічного і гарантійного обслуговування експортної та імпортної продукції;
перегляд рекламацій по експорту й імпорту;
ведення комерційної переписки з іноземними фірмами та інше [18].
В міру розвитку ЗТП виконання технічних і підготовчих операцій, які здійснюють комерційні й допоміжні підрозділи, може бути централізоване шляхом створення спеціалізованих служб, наприклад, копіювально-розмножувального бюро, бюро переказів, відділу автоматизованої обробки даних, групи комерційних розрахунків та інше.
Чи варто створювати ЗТП в складі підприємства-суб’єкта ЗЕД?
Для того, щоб відповісти на це питання, треба спів ставити затрати підприємства при відсутності власної такої підприємства і витрати на її утримання. При цьому треба мати на увазі, що ефект діяльності ЗТП буде видно тільки після 1-2 років її роботи [16].
Ринкова стратегія підприємства передбачає зіставлення всіх альтернативних варіантів у сфері зовнішньоекономічної діяльності й обгрунтування оптимального рішення.
Процес вироблення ринкової стратегії підприємства охоплює такі етапи:
Аналіз усіх сторін зовнішньоекономічної діяльності підприємства. При цьому необхідно: а) аналізувати становище підприємства на ринку з тими товарами і послугами, які фірма випускає в даний момент; б) вивчати діяльність підприємства з позицій споживача товарів і послуг підприємства; в) аналізувати діяльність підприємства з позицій ринку.
Аналіз ринку майбутнього (аналіз попиту і пропозиції). Фірмі важливо визначити, яким буде ринок у найближчому майбутньому, у якому напрямку цей ринок розвиватиметься і чого чекають споживачі від підприємства в майбутньому. При цьому необхідно: а) зіставити становище підприємства з місткістю майбутнього ринку; б) проаналізувати коливання кон’юктури ринку.
Аналіз можливостей підприємства: а) аналіз очікуваного збільшення обсягу зовнішньоекономічної діяльності; б) аналіз переміщення підприємства на інші ринки; в) аналіз діяльності в новому середовищі і припинення діяльності в старій сфері.
Аналіз бюджетно-податкової політики: а) бюджетно-податкова політика усередині країни та її вплив на фірму; б) бюджетно-податкова політика за рубежем і її вплив на фірму.
Вплив тенденцій у світовій економіці: а) аналіз світового ринку позичкового капіталу; б) аналіз зовнішньоторговельної політики різних країн.
Розроблення довгострокової стратегії зовнішньоекономічної діяльності підприємства: а) формування глобальної довгострокової цілі зовнішньоекономічної діяльності; б) формування варіантів досягнення цілей зовнішньоекономічної діяльності; в) декомпозиція глобальної цілі на піднесення; г) порівняння варіантів досягнення цілей зовнішньоекономічної діяльності [25].
Прагнення дістати прибуток більший,ніж у середині країни, спонукає підприємства виходити на міжнародній ринок. Незважаючи на присутність чинника непевності в новому середовищі (нові конкуренти, мінлива ринкова кон'юнктура, коливання валютних ресурсів, політична нестабільність та інше), підприємство прагне нарощувати свою присутність на світовому ринку.
Відчувши на собі недоліки перших, скоріше спонтанних і імпульсивних, дій,підприємство починає застосовувати стратегічне планування. Успішне його використання дає можливість фірмі досягти ефективної підприємницької діяльності на зовнішньому ринку.
Планування ринкової стратегії здійснюється фірмою на трьох різних рівнях:
Глобальний рівень. Планування тут здійснюється в найбільш довгостроковому аспекті, визначаються важливі для підприємства цілі, які сприймаються як єдине ціле;
Стратегічний рівень. Планування здійснюються на рівні керівництва підприємства і дає уявлення про довго- і середньострокові варіанти розвитку;
Фактичний рівень. У цьому разі планування зосереджується на визначенні конкретних заходів, необхідних для вирішення питань ефективного використання наявних ресурсів при реалізації глобальних цілей на тих ринках, де діє фірма.
Планування стратегії підприємства має на меті насамперед попередити несприятливий вплив зовнішніх чинників. Найважливішою його функцією є прогнозування майбутнього. Визначаючи бажані і можливі орієнтири своєї майбутньої діяльності на світовому ринку, фірма зменшує можливість непередбаченої дії основних чинників, що діють на світовому ринку.
Складність економічних явищ і ресурсів у світовому господарстві і посилення впливу зовнішніх чинників на підприємство роблять стратегічне планування обов’язковою умовою господарської діяльності. До того ж, потреба в зваженій, ефективній політиці і передбачення ходу зовнішньоекономічної діяльності підприємства зростає зі збільшенням кількості ринків, де вона здійснює свою комерційну діяльність.
Просте і ясне визначення цілей являє собою важливу передумову успішного виходу на зовнішні ринки, так само як і точне оцінювання наявних ресурсів. Дуже часто можливості, що з’являються на зовнішніх ринках, не узгоджуються ні з цілями, ні з ресурсами. Ринок може обіцяти привабливі прибутки в короткостроковому періоді, але мати хиткі перспективи в довгостроковому. Отже, дуже важливо достатньо зважено визначити цілі, щоб не допустити втягування підприємства в програшні ситуації.
Після цього пріоритет варто віддати зіставленню потреб та наявних ресурсів. Насамперед необхідно, щоб робітники підприємства були безпосередньо заінтересовані в участі в міжнародній діяльності. Тільки тоді вони зможуть перебороти значні схеми використання ресурсів, ‘нажитих’ у попередні роки господарювання.
Випадкові рішення можуть виявитися вдалими, проте лише постійне і цілеспрямоване планування дасть змогу досягти оптимальної віддачі від інвестицій.
Поведінку управлінського персоналу в умовах зовнішньоекономічної експансії підприємства можна подати у вигляді схеми ЕПРГ (етноцентризм, поліцентризм,регіоноцентризм,геоцентризм). Етноцентризм. Етноцентричне підприємство розглядає свій міжнародний розвиток як вторинне відносно ‘внутрішньої експансії’, а зовнішній ринок - як ‘вбирача’ надлишків продукції. Підприємство схильне до централізації основних маркетингових рішень і має тенденцію відтворювати на зовнішніх ринках політику і процедури, використовувані спочатку на внутрішньому ринку.
Поліцентризм. Підприємство визнає важливість специфічних чинників, що впливають на його міжнародну діяльність, а також вплив цієї діяльності на оборот капіталу і рентабельність. Для повної гарантії найкращого обліку названих чинників припускається високій ступінь автономії, навіть незалежності, щоб для кожної країни виробити свою політику. Отже, маркетинг здійснюється на територіальній основі й акцент робиться не стільки на нинішній або довгостроковій подібності ринків, скільки на відмінностях між ними.
Регіоноцентризм і геоцентризм. Ці два поняття означають певний ступінь зрілості в сприйнятті підприємством своєї міжнародної активності. Регіоноцентризм розглядає світ як сукупність ринків, що мають деякі загальні характеристики. Геоцентризм трактує світ як єдиний ринок [43].
Ці два підходи дають здійснювати політику, що поєднує загальні умови ринку з особливостями його конкретного освоєння. Деякі рішення приймають для світового ринку загалом – єдина марка продукції, загальна тональність реклами, тоді як інші рішення стосуються регіонів (спеціальний асортимент, збутові мережі, політика цін та інше). Саме на цих двох стадіях можна визначити ефективну стандартизацію процедур і застосувати розроблену планову стратегію і поведінку в окремих сегментах світового ринку.
Таким чином, планування стратегії підприємства не є наслідком лише складних ситуацій на ринку й в управлінні. Воно визначається насамперед заінтересованістю підприємства в зовнішньоекономічній діяльності.
Планування ринкової стратегії залежить також від рівня інтернаціоналізації підприємства. Підприємство-новачок насамперед прагне вибрати найбільш адекватний ринок товар і встановити оптимальну ціну. Досвідчене ж підприємство переважно піклується про вирішення на зовнішньому ринку проблем рівноваги використовуваних ресурсів, запуску або зняття з виробництва продукції, поширення на ринках своєї продукції або виходу з них. В обох випадках необхідно звертатись до формалізованих процедур планування – його фаз.
Процес планування стратегії підприємства складається з таких фаз:
Фаза аналізу і вибору ринків залежно від цілей і ресурсів підприємства. Яким би не був ступінь залучення в зовнішньоекономічні зв’язки, підприємство повинно постійно прагнути підтримувати стійку відповідність між наявним досвідом, товарами, які виробляються, своєю культурою, своїми цілями і характеристиками різних ринків. З цією метою важливо визначити критерії вибору, такі як мінімальний потенціал, ймовірний період окупності інвестицій, певний рівень поточного прибутку тощо. Вжиті заходи виявляються ефективними тільки в тому разі, якщо в міру освоєння зовнішніх ринків підтримуються постійні зусилля щодо одержання інформації і контролю за реалізацію проектів. Ці зусилля дають змогу підприємству мати необхідні відомості для точного оцінювання потенціалу, ризиків і можливостей, адаптації пропозиції і для комерційних рішень про початок компанії на даному ринку.
Фаза адаптації пропозицій. Мета цієї стратегічної фази – вимірювання ступеня адаптації різних елементів – товару, ціни, системи збуту, комунікації для визначення належного обсягу пропозиції. Одна з проблем стосується культурного середовища запропонованого продукту: вимірювання цього феномена ідентифікації, засобу споживання, частоти купівлі тощо [21].
Старанно вивчаються також істотні відомості між країнами у сфері збуту, у політиці цін і кредиту, у сфері комунікацій, включаючи засоби масової інформації, зміст і природа повідомлень, витрати на рекламні кампанії.
Протягом цієї фази підприємство повинно мати можливість оцінити здійсненність пропозицій і витрати на їх адаптацію до специфічних умов ринку, що дасть змогу одночасно вдруге вибрати ринок.
Фаза розроблення плану маркетингу. Досягнуті результати дають змогу розробити план, адаптований до ринку, котрий уточнює, що необхідно робити, як, у який спосіб та у які терміни.
Питання про витрати і доходи стає центральним, оскільки воно визначає успіх або не успіх плану. Бюджетний дефіцит або перебої в постачанні будуть помітно відбиватися на ефективності зовнішньоекономічних дій.
Фаза реалізації і контролю. Реалізація комерційного плану в зовнішньоекономічній сфері не обмежується просто прийняттям позитивного рішення. Важливо здійснювати моніторинг і контроль, щоб обґрунтувати вживані заходи і якомога раніше виявити можливе відхилення від планів освоєння ринку. А для цього потрібно мати не тільки чітко визначені пріоритети, а й зберігати досягнуту дистанцію відносно поточних дій для оцінювання ‘перекосів’ і вироблення коригувальних рішень.
Процес стратегічного планування являє собою замкнену систему, функціонування якої пов’язане з виконанням двох умов: спостереження і забезпечення гнучкості. Систематичне спостереження дає можливість вимірювати результати і своєчасно виявляти відхилення; забезпечення гнучкості дає змогу здійснювати відповідне коригування. Отже, підприємство повинне прагнути виконувати обидві ці умови [8].
1.3 Управління експортно-імпортними операціями на підприємстві
У міжнародній торгівельній практиці використовуються два основні методи здійснення експортно-імпортних операцій, а саме: прямий (direct) експорт та імпорт, що передбачає постачання товарів промисловими підприємствами безпосередньо іноземному споживачеві або закупівлю в нього відповідних товарів, і непрямий (indirect) експорт та імпорт, що припускає продаж і купівлю товарів через торговельних посередників.
Для сучасного етапу розвитку великого виробництва з величезною концентрацією і централізацією капіталу характерним є розширення прямого експорту й імпорту [4].
Прямий метод зовнішньоекономічних операцій застосовується:
при продажу і закупівлі промислової сировини на основі довгострокових контрактів;
у разі експорту дорогого і великогабаритного устаткування;
у разі експорту стандартного устаткування через закордонні філії;
при закупівлі сільськогосподарських товарів у фермерів;
у разі продажу і закупівлі товарів державою.
Прямі зв’язки мають низку переваг: більш тісні контакти з контрагентом; краще знання кон’юктури ринку; швидке пристосування своїх виробничих потужностей до потреб покупця. Проте і непрямий експортта імпорт продовжують зберігати своє значення. За деякими оцінками, з допомогою торговельних посередників у світовий товарообіг залучається біля 50% загального обсягу товарів. Цей метод застосовується:
у разі збуту стандартного промислового устаткування;
у разі збуту споживчих товарів;
при реалізації другорядної продукції;
на окремих важкодоступних і маловідомих ринках;
при просуванні нових товарів;
у разі відсутності власної збутової мережі;
за умови, що торгівля монополізована значними торговельно-посередницькими фірмами.
У непрямого методу експортно-імпортних операцій також є свої переваги: великій досвід, власна мережа обслуговування, гарні зв’язки, знання ринку й кон’юктури [11].
Промислові фірми мають у своєму складі різні підрозділи, які можна розділити на три групи:
виробничі відділи, що займаються питаннями, пов’язаними з випуском продукції;
функціональні відділи, куди входять відділи збуту, вивчення ринків, реклами, постачання, транспорту, страхування, юридичний, економічний і планування;
адміністративні відділи: фінансовий відділ, бухгалтерія, відділ кадрів, відділ відносин із службовцями й урядом.
Організаційна структура фірми і принципи управління визначаються низкою чинників – розмірами виробництва, виробничим профілем, технологією виробництва, сферою діяльності, масштабами закордонної діяльності й інші.
Розрізняють дві головні форми управління промисловими фірмами: централізована і децентралізована. Централізована передбачає управління господарською діяльністю підприємств з одного центру, жорстку регламентацію і координацію їх діяльності, повну відсутність господарської самостійності. Така форма використовується звичайно невеликими компаніями, технологічно пов’язаними, які функціонують переважно у видобувних галузях і орієнтуються на національний ринок. Керівництво такою фірмою здійснюють президент компанії, два віце-президенти, один із яких відає виробництвом,інший – збутом товарів. Вирішення інших питань передається звичайно спеціалізованим фірмам. Якщо фірма велика, то в її складі кілька віце-президентів, їм підпорядковано багато відділів, якими керують управляючі. Іноді при великій фірмі створюється комітет управляючих або рада з координації і вироблення загальної політики. Децентралізована форма управління передбачає створення усередині фірми виробничих відділень, що користуються повною господарською самостійністю. За вищою адміністрацією фірми зберігаються лише функції контролю, координації їх діяльності. Тут усе, звичайно, умовне. У деяких великих фірмах президент усе-таки втручається в справи відділень. Перехід до децентралізованої форми обумовлений тим, що всередині фірми створюється велика кількість виробничих підприємств [10].
До структури управління децентралізованої фірми входять: центральний апарат; виробничі відділення; центральні служби; контрольна і фінансова служби.
Центральний апарат. Вищою керівною ланкою фірми є загальні збори акціонерів. Проте фактично воно відіграє незначну роль. Практично фірмою керує наглядова рада і правління.
Наглядова рада обирається на загальних зборах акціонерів. Його функції зводяться до найважливіших питань життя фірми: визначення політики у сфері виробництва; питання капіталовкладень; напрямки науково-дослідної роботи; політика цін; реорганізація фірми; кадрові питання.
Очолює раду голова. Кількість членів визначається Статутом. Для здійснення оперативного керівництва наглядова рада призначає правління. Воно складається з кількох директорів, а очолює його президент або директор-розпорядник. Директор – члени правління також призначаються наглядовою радою і не мають права без її згоди входити до складу правління, коли оперативне керівництво здійснює сам президент, або їм дається самостійна ділянка роботи у фірмі.
Члени правління одержують високу зарплату або гарантовану у вигляді відрахування від прибутку.
Сьогодні президент фірми рідко сам керує фірмою, звичайно управління здійснюється колективно з участю різних комітетів, які створюються при наглядовій раді і формуються з її членів.
Виробничі відділення. Сучасна велика компанія складається зі значної кількості виробничих відділень, їх очолюють управляючі. Виробничі відділення об’єднують дочірні компанії, що входять до фірми і здійснюють свою діяльність через відповідні функціональні відділи. Відносини між виробничими відділеннями усередині фірми будуються на комерційних засадах. Розрахунки здійснюються на основі трансфертних цін через бухгалтерію, грошових платежів немає. Управляючі самі встановлюють норму прибутку для всього відділення. Вони самостійно ведуть облік, підбір кадрів.
Виробничі відділення концернів мають юридичну самостійність. У цьому разі у них є власні правління, вони самі укладають контракти з іншими фірмами [7].
В основі організаційної побудови фірми представлені науково-дослідними і конструкторськими відділами, лабораторіями обчислювальних машин, статистичними відділами, відділами будівництва, транспорту, збуту, постачання,маркетингу, реклами, юридичного відділу і відділу планування. Контрольна та фінансова служба складається з контролера, скарбника, головного ревізора і бухгалтера [30].
Якщо обсяг зовнішньоторговельних операцій у фірми незначний і основна частина продукції реалізуються на зовнішньому ринку, то для здійснення зовнішньоторговельних операцій вона використовує торговельний апарат, призначений для роботи на внутрішньому ринку. При збільшенні зовнішньоторговельних операцій створюється спеціальний експортний відділ, що не входить до складу внутрішнього ринку. При збільшенні зовнішньоторговельних операцій створюється спеціальний експортний відділ, що не входить до складу внутрішнього збутового апарату.
Він, як правило, складається з таких підрозділів:
функціональні сектори (торговельно-договірний, валютний, калькуляції, транспорту, реклами) вивчають відповідні функціональні питання, готують керівництву необхідні відомості про умови здійснення зовнішньоторговельних операцій, надають кваліфіковані консультації;
територіальні сектори приділяють увагу всім питанням торгівлі з певною групою країн незалежно від номенклатури товару;
галузеві сектори займаються питаннями торгівлі лише якимось окремим товаром або дуже близькою за характером групою товарів;
Іноді замість експортних відділів великі фірми мають підрозділи в закордонних відділеннях, побудовані за регіональним принципом, їм підпорядковуються всі збутові і виробничі фірми за кордоном.
Для реалізації продукції усіх своїх підприємств великі фірми нерідко створюють центральний офіс у вигляді юридичне самостійного акціонерного товариства або дочірньої експортної фірми, при цьому комерційна діяльність повністю відокремлюється від виробничої.
Створення таких офісів зі збуту продукції вигідно великим підприємствам. Формально фірма-мати не відповідає за діяльність цих офісів, що дає змогу проводити будь-які операції.
Дрібні і середні фірми іноді організовують спільні збутові компанії у формі експортних асоціацій. Поширеною формою експортних операцій великих фірм є складальні заводи. Фірми, що створюють складальні заводи, володіють низкою переваг: скорочуються транспортні витрати, оскільки збут готової продукції наближається до споживача, вартість перевезень зменшується на 20-30 %; скорочуються витрати на оплату мита (із напівфабрикатів вони стягуються в менших розмірах); знижуються витрати на тару й упакування; зменшуються витрати на заробітну плату [23].
У країнах, що розвиваються, монополістичні об’єнання створюють змішані збутові компанії. У результаті менший ризик втрати власності, зменшуються податки, використовується місцева збутова мережа. Великі фірми створюють власний зовнішньоторговельний апарат за кордоном. До його завдань входить вивчення ринку, умов угод, смаків споживачів. За кордоном експортер може організувати оптові фірми зі збуту продукції. Вони приймають від імпортерів замовлення, пересилюють їх своїм фірмам, стежать за виконанням замовлень, беруть участь у здаванні продукції замовникам, роблять із ними фінансові розрахунки, організовують рекламу. Деякі фірми мають склади готової продукції. Тоді їхні функції розширюються, вони демонструють товари і реалізують їх за кордоном.
За кордоном створюються і фірми, що займаються не тільки оптовою, а й роздрібною торгівлею. Організація роздрібної торгівлі за кордоном характерна для фірми, що випускають автомобілі, телевізори, взуття, парфумерію й інші товари. Оптові фірми виконують свої функції через комівояжерів, що є безпосередніми представниками промислових фірм. Вони приймають замовлення, ознайомлюють покупців із товарами, інформують фірму про смаки покупців, іноді є інкасаторами сум, одержуваних від покупців [36].
Імпорт здійснюють лише великі фірми, муніципалітети, універмаги, ресторанні концерни.
Для здійснення операцій фірми створюють імпортні відділи, що включають, як правило, два сектори – закупівельний та адміністративний. Іноді фірми звертаються до послуг вояжерів із закупівлі. Вони так само, як і комівояжери, є роз’їзними прикажчиками або агентами фірми. За свою роботу вони одержують невеличку ставку плюс відсоток від суми угоди. У великих центрах, де переважно закуповується товар, створюються постійні представництва. У промислових центрах розташовуються також закупівельні контори, що безпосередньо скуповують товари. Перш ніж придбати товар, вони посилають оферти та зразки своїм фірмам. Іноді самостійно вирішують питання про закупівлю, якщо мова йде про невелику партію.
У деяких країнах, що розвиваються, створені урядові організації, які займаються експортом окремих товарів, котрі виробляються на державних підприємствах або скуповуються в окремих приватних осіб. Промислові фірми при закупівлі товарів користуються послугами цих організацій.
Значну допомогу в організації імпорту надають також імпортні асоціації [5].
Поняття і види торговельно-посередницьких операцій. Під торговельно-посередницькими організаціями розуміють операції, пов’язані з закупівлею і продажем товарів, які виконуються за дорученням виробника-експортера належним від нього торговельним посередником на основі угоди або доручення.
Торговельне посередництво – це досить широке поняття, що охоплює чимале коло послуг: перепродаж товару; пошук закордонного контрагента; підготовка і укладання угод; кредитування сторін; здійснення транспортно-експедиторських операцій; страхові операції; проведення рекламних заходів; технічне обслуговування.
До торговельно-посередницьких фірм належать фірми, що з юридичного і господарського погляду не залежать від виробника або споживача товару (сюди, звичайно, не входять філії або дочірні товариства промислових компаній). Вони діють заради одержання прибутку, що створюється або як різниця між цінами, за якими вони купують і продають товар, або як винагорода за послуги.
Як правило, торговельно-посередницькі фірми займаються лише комерційною діяльністю, хоча найбільші з них можуть і обробляти куплений товар. Використання торгівельних фірм дає певні переваги.
Фірма-експортер у такому разі не вкладає якихось значних коштів в організацію збутової мережі на території країни-імпортера, тому що торговельно-посередницькі фірми мають свою власну матеріально-технічну базу.
Вони звільняють експортера від багатьох турбот, пов’язаних із реалізацією товару (доставляння, сортування, упакування), пристосовуючись до вимог ринку.
Суттєвим є використання капіталу торговельно-посередницьких фірм на основі короткострокового і середньострокового кредитування. Тут велике значення мають стійкі зв’язки торговельно-посередницьких фірм із банками, страховими компаніями.
Нарешті, ринки деяких товарів цілком монополізовані торговельними посередниками і не доступні для прямих контактів із споживачами [28].
Недоліком використання посередників є те, що експортер позбавлений безпосередніх контактів із ринками збуту і цілком залежить від сумлінності посередника.
Торговельно-посередницькі операції можна поділити на чотири види: з перепродажу; комісії, агентські; брокерські.
Операції з перепродажу. Вони здійснюються торговельним посередником від свого імені і за свій рахунок. Тут торговельний посередник є стороною договору як з експертом, так і з покупцем. Розрізняють два види операцій з перепродажу.
До першого виду належать операції, коли торговельний посередник відносно експортера є покупцем. Він стає власником товару і може реалізувати його будь-кому і за будь-якою ціною. Термінологія, що стосується таких посередників, різна: Merchant – Англія, США; Handler – ФРН; Stockholder – ринок чорних металів Англії; Operator – торговці цукром на Нью-Йоркській біржі; Dealer – торговці какао на Лондонській біржі; Principal – торговці кольоровими металами.
Другий вид операції – коли експортер і торговельний посередник підписали договір про продаж товарів на певній території, у конкретний термін (вказуються й інші деталі) згідно з договором. Термінологія торговців за цим договором також різна: Distributor – США,Англія; Vertragshandler – ФРН [4].
Отже посередництво згідно з договором полягає в просуванні товарів від експортера до споживача, при цьому торговець зобов’язаний дотримуватися певних умов експортера.
Комісійні операції. Це укладення однією стороною (місіонером), за дорученням другої сторони (комітента), угод від свого імені, але за рахунок комітента. Взаємовідносини регулюються договором. Комітент залишається до кінця власником товару. Комісіонер же не купує товару (він залишається в руках експортера). Але для третьої сторони (покупця) стороною договору є комісіонер, а комітента він може і не знати. Комісіонер одержує винагороду або як відсоток, або як різницю між ціною, установленою комітентом, і ціною продажу.
А якщо покупець не може розплатитися з комісіонером? Звичайно комісіонер не відповідає за кредитоспроможність третіх осіб. Проте іноді в комісійний договір включається умова про поруку комісіонера за виконання угоди покупцем, тобто гарантії комітента від несплати. Така умова називається делькредере ( del credere). У договорі вказується при цьому ціна (максимальна або мінімальна), а також термін передання грошей комісіонером комітентові.
Якщо замовлення йде від імпортера комісіонеру (тобто навпаки) на купівлю в країні експортера товарів, то він називається індентом (indent). Він може бути закритим, якщо імпортер точно вказує в замовленні, де і що купити, або відкрити, якщо індент надає комісіонеру право вибору покупця. Різновидом комісійних угод є консигнаційні угоди. Це продаж товарів зі складу комісіонера, але товар належить консигнанту, тобто експортеру. Консигнаційна форма торгівлі використовується у разі слабкого освоєння ринку або при поставці нових товарів чи товарів масового виробництва, у стійкому збуті яких експортер не впевнений.
Це зручна форма торгівлі, що дає змогу ознайомитися з товаром і вибрати потрібний [33].
Агентські операції. Це доручення однієї сторони, що називається принципалом, другій стороні, яка іменується агентом, здійснення юридичних угод за рахунок і від імені принципала (комісіонер діє від свого імені) на визначеній території. Незалежність агента виявляється в тому, що він не потребує в трудових відносинах із принципалом і здійснює свою діяльність самостійно на основі агентської угоди. Він є юридичною особою, зареєстрованою у торговельному реєстрі. Агент лише сприяє угоді, але сам не є стороною, тобто контракт про купівлю не укладає. Термінологія щодо таких посередників різноманітна: в Англії і США – це агент і принципал, у ФРН, Японії – торговельний представник, у Скандинавських країнах – агент і підприємець, у Латинській Америці – повірений і довіритель. Плутанина полягає в тому, що в Англії і США під агентом часто розуміють усі види посередництва [21].
Брокерські операції. Це встановлення через посередника-брокера (англ. broker, франц. courtier, нім. makler) контактів між продавцем і покупцем. Брокер не є стороною в договорі, а використовується лише для інформування двох сторін, що беруть на себе зобов’язання за угодою. На відміну від агента, він не перебуває в договірних відносинах зі сторонами, а діє на основі окремих доручень.
Крім головної функції – знайти покупця для продавця, або навпаки, продавця для покупця – брокер виконує певні додаткові функції. Зокрема він здійснює:
контроль за виконанням контракту і пред’явленням рекламацій;
іноді бере на себе зобов’язки делькредере;
підбір партії товару визначеного асортименту;
збір інформації про стан ринку.
Брокер одержує винагороду, що називається брокеридж (brokerage англ.), куртаж (courtage франц.), провізіон (provision нім.). Розмір цієї винагороди за товарними операціями коливається від 0,25 до 2-3%. Брокер не має права представляти інтереси іншої сторони або приймати від іншої сторони комісію, за винятком видатків, коли на це є згода клієнта. Іноді посередниками можуть бути два брокери – один за доручення продавця, другий – за домовленістю покупця. Брокери спеціалізуються на продажі, купівлі одного виду товару, біржового або аукціонного [43].
Залежно від характеру здійснюваних операцій розрізняють такі види торговельно-посередницьких фірм: торговельні; комісійні; агентські; брокерські; фектори.
Торговельні фірми найчастіше здійснюють операції за свій рахунок і від свого імені. Вони, як правило, підтримують тривалі відносини з постачальниками.
Види торговельних фірм:
торговельні доми (merchant hauses) закуповують товари у виробників або купують за кордоном і продають своїм оптовикам чи роздрібним торговцям;
експортні фірми (export firms) закуповують товар на внутрішньому ринку і перепродують за кордоном, іноді виконуючи і комісійні доручення. Вони бувають спеціалізовані, тобто з торгівлі одним товаром, і універсальні – широка номенклатура товарів;
імпортні фірми (import merchant) закуповують за свій рахунок за кордоном товари і продають на внутрішньому ринку. Вони звичайно мають великі склади з товарами і спеціалізуються на закупівлі одного сорту товарів, здебільшого сировинних або продовольчих; здійснюють сортування,упакування; мають великій досвід, що дає їм можливість конкурувати з іншими фірмами. Ці фірми купують товари або в експортерів, або на біржах і аукціонах. Зараз дуже поширені імпортні фірми, що торгують машинами й устаткуванням. Вони беруть на себе технічне обслуговування і, як правило, мають широку мережу дилерів – дрібних торговців;
оптові фірми (wholesaler) є посередниками між промисловими підприємствами і роздрібними торговельними фірмами. Вони закуповують за свій рахунок товари за кордоном великими партіями і реалізують окремим споживачам дрібнішими партіями, отримуючи прибуток за рахунок різниці в ціні. Провести межу між оптовою й імпортною фірмою важко. Але оптова фірма закуповує товари не тільки в експортера, а й товари вітчизняного виробництва і просуває їх у власну роздрібну мережу;
роздрібні фірми (retailer) самі здійснюють операції з імпорту й експорту, не користуючись послугами великих оптових фірм. Вони мають широку мережу своїх магазинів, філій;
дистриб’ютори (distributor) – це фірми в США, Англії й в інших країнах, що здійснюють переважно імпортні операції і є торговцями за договором. Вони займаються продажем лише певного кола товарів;
стокісти (stockist) – фірми, що перебувають у країні імпортера і виконують в основному консигнаційні операції.
Комісійні фірми, їх основні види:
комісійні експортні фірми – представники продавця або покупця. Відповідають за: 1) своєчасність поставки товарів; 2) транспортування; 3) документальне оформлення угоди; 4) страхування; 5) технічне обслуговування (іноді). Можуть виконувати й обов’язки типу індента. Різновид таких фірм – конфірмаційні доми (confirming hauses), що беруть на себе ризик щодо кредитів, які вони від імені виробника надають покупцю;
комісійні імпортні фірми – представники покупців своєї країни. Вони розміщують замовлення за кордоном від свого імені, але за рахунок вітчизняних комітентів. Крім того можуть надавати й інші послуги – досліджувати кон’юктуру ринку (огляди), стежити за відвантаженням товару тощо [8].
Агентські фірми тривалий час підтримують тісний контакт із принципалом. Вони поділяються на експортних і закордонних агентів.
Брокерські фірми найбільшого розвитку набули в Англії. Це великі компанії, спеціалісти цих фірм мають високу кваліфікацію, підтримують постійні зв’язки з великими банками, що дає змогу їм іноді фінансувати угоди (у заставу під товар). Вони надають кваліфіковану інформацію, випускаючи низку бюлетенів.
Фектори (factors) – торговельні посередники, що виконують широке коло посередницьких обов’язків від імені експортера: експортують продукцію; фінансують експортні операції, сплачують аванс виробнику, видають кредити покупцю, страхують. Звичайно вони беруть участь у торгівлі текстилем, шкурами, лісом [30].
Отже, у міжнародній торгівельній практиці вироблено досить чіткий механізм організації експортно-імпортних операцій, що здійснюються або безпосередньо фірмами-виробниками, або торговельними посередниками. Це дає можливість раціонально використовувати відповідні методи, професійно вести зовнішньоторговельну діяльність.
Тому на мою думку під механізмом організації експортно-імпортних операцій слід розуміти впорядковану сукупність взаємозв’язків, що виникають в процесі купівлі-продажу товару при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.
РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ МЕНЕДЖМЕНТУ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИХ ОПЕРАЦІЙ
2.1 Загальна характеристика та аналіз фінансово-господарського стану підприємства ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи»

ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи» входить до складу компанії IDS Group Ukraine є частиною міжнародної компанії IDS Borjomi International – найбільшого виробника природної мінеральної води в категорії природних бутильованих вод в СНД та країнах Балтії. IDS Group Ukraine – провідний національний виробник ринку мінеральних вод. Компанія має збалансований портфель популярних мінеральних вод, які видобуваються в екологічно чистих регіонах України та представлені на ринку торговими марками «Моршинська», «Миргородська», «Трускавецька Аква-Еко», «Трускавецька Кришталева», «Старий Миргород», «Сорочинська», «Аква Няня» та іншими. Також компанія IDS Group Ukraine є ексклюзивним імпортером легендарної Грузинської мінеральної води «Боржомі» в Україні. IDS Group Ukraine сьогодні – це результат довгострокового стратегічного партнерства таких підприємств: Моршинський завод мінеральних вод «Оскар», Миргородський завод мінеральних вод, Трускавецький завод мінеральних вод.
В 1995 році було створено Закрите акціонерне товариство «Індустріальні та дистрибуційні системи» (ЗАТ «ІДС», далі - IDS Group Ukraine), як компанія-дистрибутор товарів широкого вжитку. В тому ж 1995 році було закладено основу стратегічного IDS Group Ukraine та Миргородського заводу мінеральних вод (МЗМВ). Об’єднання відомого виробника та потужної дистрибуційної мережі (8 власних філій та близько 60 основних дистрибуторів) забезпечили новоствореному об’єднанню провідну позицію на ринку мінеральних вод України.
В тому ж 1995 році створено компанію «Нова» («Нова» далі «ІДС Аква Сервіс») – дистрибутора Моршинського заводу мінеральних вод «Оскар». В період 1995-2004 «ІДС Аква Сервіс» здійснювала пряму дистрибуцію мінеральної води «Моршинська».
Також в 1995 році було зареєстровано Моршинський завод мінеральних вод «Оскар». На рік раніше розпочав роботу його перший цех площею 300 кв.м. з лінією розливу мінеральної води, що випускала 300 пляшок на годину.
У квітні 2003 року українська компанія IDS Group Ukraine, яка на той момент включала в себе провідного виробника – Миргородський завод мінеральних вод та потужну дистрибуцій ну мережу питних вод та інших напоїв, стає частиною групи компанії IDS Borjomi International.
Восени 2004 року про своє злиття повідомили два провідних експерта українського ринку мінеральних вод: IDS Group Ukraine, партнер Миргородського заводу мінеральних вод, та Моршинський завод мінеральних вод «Оскар» разом із своїм дистрибутором ВАТ «ІДС Аква Сервіс». Злиття двох компаній створило групу з потужною виробничою базою та власною дистрибуційною мережею.
Під кінець 2004 року було завершене придбання виробника та дистрибутора ТМ «Моршинська» - Моршинського заводу мінеральних вод «Оскар» і дистрибуторської компанії «ІДС Аква Сервіс», які об’єдналися із IDS Group Ukraine та МЗМВ в рамках IDS Group Ukraine.
В 2008 року IDS Group Ukraine завершила процес консолідації розрізнених виробництв із розливу трускавецької води та створила на їх основі єдине підприємство – Трускавецький завод мінеральних вод.
Організаційна структура підприємства – це його основа, і значення її важко переоцінити. Організаційна структура фірми спрямована перш за все на установлення чітких взаємозв’язків між окремими підрозділами фірми, розподіл між ними прав та відповідальності. Організаційна структура фірми визначає її склад, в ній реалізуються різні вимоги до системи управління рис. 2.1.
Директор


Начальник управління персоналом
Начальник відділу технічного супроводу
Начальник відділу логістики та закупівель
Начальник фінансового відділу


Відділ кадрів
Служба контролю якості
Відділ закупівель
Головний бухгалтер

Юридична служба
Відділ технічної підтримки
Бухгалтерія

Відділ збуту

Охорона
Відділ технічного обслуговування клієнтів
Відділ управління складськими приміщеннями
Відділ планування господарської діяльності


Відділ маркетингу


Управління обслуговування клієнтів

Відділ дизайну та розробок



Рис. 2.1. Організаційна структура ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи»
Основні фонди підприємства повинні забезпечити належні матеріальні умови для здійснення господарської діяльності торговельного підприємства, зберігання необхідного обсягу товарних запасів, проведення транспортних, розвантажувально-навантажувальних, фасувальних та інших підготовчих операцій, пов’язаних з реалізацією товарів, виконанням виробничих функцій, наданням послуг, праці та відпочинку виробникам підприємства, підвищенням продуктивності їхньої праці та ефективності господарювання всього підприємства. Рішенню цих завдань сприяє цілеспрямована робота з формування обсягу та складу основних фондів, створення режиму та умов їх експлуатації, підтримку у робочому стані та вибору політики амортизації.
Ефективність використання основних фондів торговельного підприємства наведена (табл. 2.1.)
Фондовіддача 2014 року у порівнянні з 2012 роком збільшилася на 3,6 тис. грн., що вказує на те, що за період дослідження підвищилась ефективність використання основних фондів підприємства. Фондоємність за період дослідження знизилась на 0,25, що свідчить про те, що сировина, матеріали використовуються ефективно.
Таблиця 2.1
Показники ефективності використання основних фондів підприємства за 2012 – 2014 рр.
Показники 2012 р. 2013 р. 2014 р. Відхилення 2014 р. до 2012 р. (+,-)
1. Середньорічна вартість основних виробничих фондів,тис.грн. 284,7
239,85 289,10 3,6
2.Коефіцієнт фондовіддачи 1,25 1,65 1,95 0,5
3.Коефіцієнт фондоємності 0,7 0,62 0,55 -0,25
Проаналізуємо стан, динаміку утворення дебіторської заборгованості (табл. 2.2)
За даними таблиці можна стверджувати, що на кінець року дебіторська заборгованість зменшилася на 34,4 тис. грн. З метою зменшення дебіторської заборгованості підприємством було здійснено ряд заходів:
вдосконалено систему розрахунків;
здійснено своєчасне оформлення розрахункових документів;
здійснено введення попередньої оплати.
Таблиця 2.2
Аналіз дебіторської заборгованості підприємства за 2012-2014 рр.
Показники 2012 р. 2013 р. 2014 р. Відхилення 2014 р. до 2012 р. (+,-)
1. Середньорічна вартість основних виробничих фондів,тис.грн. 284,7
239,85 289,10 3,6
2.Коефіцієнт фондовіддачи 1,25 1,65 1,95 0,5
3.Коефіцієнт фондоємності 0,7 0,62 0,55 -0,25
Стійкий фінансовий стан підприємства формується в процесі всієї його виробничо-господарської діяльності. Тому оцінку фінансового стану можна об’єктивно здійснити не через один, навіть найважливіший показник, а тільки за допомогою комплексу, системи показників, що детально і всебічно характеризують господарський стан підприємства.
Ліквідність підприємства – це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для сплати своїх зобов’язань. У залежності від того, якими платіжними засобами підприємство має можливість погасити свої зобов’язання,розраховують декілька показників ліквідності (див. табл. 2.3).
Коефіцієнт покриття характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов’язань. Розрахункове (теоретичне) значення повинно складати не менше 1,0-2,0. Дані свідчать про те,що значення показника наближається до оптимального рівня збільшення цього показника на 0,06 позитивна тенденція, проте орієнтовне значення показника підприємство встановлює самостійно, в залежності від щоденної потреби підприємства в вільних грошових ресурсах.
Таблиця 2.3
Оцінка динаміки основних показників ліквідності за 2012-2014 рр.

З/п Показник Рік Відхилення 2014 р. до 2012 рр. (+,-)
2012 2013 2014 1. Коефіцієнт покриття 0,99 1,1 1,02 +0,06
2. Коефіцієнт швидкої ліквідності 0,15 0,37 0,92 +0,69
3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності 0,05 0,07 0,11 +0,08

Коефіцієнт швидкої ліквідності аналогічний коефіцієнту покриття, але обчислюється за вужчим колом поточних активів (з розрахунку виключають найменш ліквідну їх частину – виробничі запаси). Середнє значення коефіцієнта швидкої ліквідності знаходиться у межах 0,5-0,6. Дані свідчать про те, що значення показника не менше норми, а навпаки її перевищують, що є позитивною тенденцією (+0,69).
Коефіцієнт абсолютної ліквідності є найжорсткішим критерієм ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокових зобов’язань можна за необхідності погасити негайно. Рекомендована нижня межа цього показника – 0,4. Дані свідчать про те, підприємство станом на 31.12.2014 р. може погасити свої поточні зобов’язання не в повному обсязі за рахунок грошових коштів.
Платоспроможність підприємства характеризується достатньою кількістю оборотних активів підприємства для погашення своїх зобов’язань протягом року. Основними показниками, на основі яких можна визначити платоспроможність підприємства є показники, представлені в (табл. 2.4.)
Таблиця 2.4
Оцінка динаміки основних показників платоспроможності за 2012-2014 рр.

З/п Показник Рік Відхилення 2014 р. до 2012 рр. (+,-)
2012 2013 2014 1. Коефіцієнт платоспроможності (автономії) 0,03 0,05 0,09 0,07
2. Коефіцієнт фінансування 1,6 1,7 0,89 -0,87
3. Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами -0,03 0,05 0,08 0,12
4. Коефіцієнт маневреності власного капіталу -1,4 -1,3 0,86 2,17
Коефіцієнт автономії показує долю власних коштів у загальній сумі всіх коштів підприємства, які використовуються ним для здійснення статутної діяльності. Мінімальне (нормативне) значення коефіцієнту автономії – більше 0,6. Дані свідчать про те, що всі зобов’язання підприємства не можуть бути покриті власними коштами, проте збільшення проценту автономії на 0,06 на кінець поточного року у порівнянні з початком свідчить про зростання фінансової незалежності, підвищення гарантій погашення підприємством своїх зобов’язань.
Коефіцієнт фінансування має позитивну тенденцію до зменшення у 2014 році в порівнянні з 2012, проте значно перевищує нормативне значення, яке повинно не перебільшувати 1.
Коефіцієнт забезпечення власними оборотними коштами характеризує рівень забезпечення підприємства власними оборотними коштами. Значення цього коефіцієнта повинно перевищувати 0,1, на кінець 2012 року цей показник становив -0,03. Проте помітна позитивна тенденція: значення коефіцієнту збільшилось на кінець 2014 року у порівнянні з 2012 р. на 0,12.
Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано. Значення цього показника повинно бути більшим нуля, наведені показники свідчать про те, що значення цього показника за період аналізу збільшилося на 2,17.
Показники фінансового стану ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи» свідчать про достатньо високу ліквідність підприємства та достатньо стабільний фінансовий стан. Показники фінансового стану, які відрізняються від рекомендованих значень, у 2014 році мають стійку тенденцію до покращення у порівнянні з 2012 роком.
Рентабельність – це відносний показник інтенсивності виробництва, який характеризує рівень прибутковості (окупності) відповідних складових процесу виробництва або сукупних витрат підприємства.
Значення показників рентабельності повинно бути більшим нуля, що ми і маємо, розрахувавши ці показники (табл. 2.5). Показник рентабельності продажу означає, скільки отримано прибутку на одну гривню реалізованої продукції в оцінці за цінами продажу. Його збільшення свідчить про зниження витрат на виробництво та продаж продукції, або підвищенні цін на продані товари, роботи, послуги.
Ми маємо збільшення показника чистої рентабельності продажів у 2014 році у порівнянні з 2012 роком на 6 % що є позитивною тенденцією.
Таблиця 2.5
Оцінка динаміки основних показників рентабельності за 2008-2010 рр.

З/п Показник Рік Відхилення 2010 р. до 2008 рр. (+,-)
2008 2009 2010 1. Рентабельність сукупних активів 3% 5% 6% 3%
2. Коефіцієнт фінансування 122% 68% 53% -65%
3. Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами 4% 3% 8% 6%
В умовах ринкової економіки основу економічного розвитку підприємства становить прибуток. Показник прибутку став важливим для оцінки виробничої і фінансової діяльності підприємства як самостійного товаровиробника. Прибуток є основним показником ефективності роботи підприємства, джерелом його діяльності.
Зростання прибутку створює фінансову основу для самофінансування діяльності підприємства, здійснення розширеного відтворення і задоволення соціальних і матеріальних потреб трудового колективу. За рахунок прибутку виконуються також зобов’язання підприємства перед бюджетом, банками та іншими контрагентами.
Аналізуючи прибутки підприємства (табл. 2.6), можна стверджувати, що позитивний фінансовий результат пояснюється прибутковою операційною (в т. ч. основною) діяльністю підприємства. Так, фінансовий результат від операційної діяльності за звітний рік становить – 0,9 тис. грн.
Таблиця 2.6
Загальні показники фінансових результатів підприємства (тис. грн.) за 2012 -2014 рр.
Показники 2012 р. 2013 р. 2014 р. Відхилення 2014 р. до 2012 р. (+,-)
1. Валовий прибуток (збиток) 359,4
369,7 371,8 9,4
2. Фінансовий результат від операційної діяльності 0,9 0,11 10,8 8,7
3. Податок на прибуток 12,2 11,1 13,24 3,97
4.Чистий прибуток (збиток) звітного періоду 26,14 11,1 27,2 1,14
Оскільки фінансовий результат діяльності підприємства (прибуток) має тенденцію до збільшення у звітному році, але керівництву підприємства потрібно звернути особливу увагу на зменшення собівартості реалізованих товарів.
2.2 Організація управління зовнішньоекономічною діяльністю ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи»
Зовнішньоекономічна діяльність згідно статуту організації виконується відповідно до Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” і іншими законодавчими актами, виходячи з мети і місії товариства, на основі самофінансування та окупності.
Товариство може виконувати експортно-імпортні операції самостійно або ж на підставі угоди відповідно до чинного законодавства.
Товариство згідно із законодавством України може створювати спільні підприємства з іноземними фірмами, як на своїй території, так і за кордоном, відкривати філіали і фірми за кордоном, а також надавати маркетингові і посередницькі комерційні послуги іноземним фірмам.
Товариство в установленому порядку відкриває валютний рахунок, може брати валютний кредит, брати участі, у валютних аукціонах. Товариство має право брати участь у створенні і роботі міжнародних виставок, ярмарок, семінарів, симпозіумів, лотерей, а також в інших формах співпраці з іноземними фірмами.
З метою підвищення ефективності підготовки кадрів товариство може направляти своїх фахівців на стажування (роботи) в іноземні фірми і організації.
Одним з напрямків комерційної діяльності підприємства є імпорт та експорт мінеральних вод. Основними видами продукції є: «Боржомі», «Миргородська», «Моршинська», «Трускавецька».
Проаналізуємо динаміку імпорту та експорту продукції (див. табл. 2.7.)
Таблиця 2.7
Динаміка імпорту та експорту продукції ПрАТ «Індустріальні та дистрибуцій ні системи» за 2012 – 2014 рр.
Продукція 2012 р. 2013 р. 2014 р. Відхилення 2014 р. до 2012 р.(+,-)
«Боржомі» 1207,6 1207,9 1301,2 289,7
«Миргородська» 1126,7 1146,7 1135,3 7,5
«Моршинська» 1208,7 1207,4 1215,8 7,8
«Трускавецька» 2157,2 2144,3 2508,4 149,1
Всього, тис. грн. 5403 5604,9 5861,2 449,2
Графічно динаміка імпорту та експорту наводиться на рисунку 2.2 та 2.3

Рис. 2.2. Динаміка імпорту продукції ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи»
Як бачимо, зростання імпорту та експорту продукції на підприємстві відбувалось майже по всім товарним позиціям.
У 2014 році найбільшу долю від сукупного імпорту та експорту продукції склала «Трускавецька» (47,27%) та «Боржомі» (21,91%).
Упродовж звітних років помітна тенденція до зростання продукції на 2,2% у 2013 році та 10,6% у 2014 році.
Таблиця 2.8
Експорт продукції ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи» за 2008 – 2010 рр.
Продукція 2012 р. 2013 р. 2014 р. Відхилення 2014 р.до 2012 р.(+,-)
США 559,7 616,7 529,8 -36,2
Італія 57,6 41,2 46,9 -11,9
Ізраїль 24,2 17,7 21,6 -4
Польща 1236,3 1326,9 1243,7 99,5
Німеччина 719,1 684,7 1168,1 539
Всього, тис. грн. 2596,9 2687,2 3010,1 586,4

Рис. 2.3 – Експорт продукції ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи» за 2012 – 2013 рр.
З отриманих даних можна зробити висновок, що найбільший обсяг експортної продукції у 2014 році поступав до Німеччини (49,6%).
2.3 Аналіз процедури управління експортно-імпортних операцій.

Інтеграція підприємств у міжнародне господарське середовище є одним із найважливіших процесів входження України у ринковий простір. Ефективне здійснення зовнішньоекономічної діяльності підприємства можливе за умови оволодіння тією часткою світового ринку, яка відповідає можливостям природноекономічного та науково-технічного потенціалу держави.
Реформування та розвиток вітчизняної економіки значною мірою залежить від вирішення проблем зовнішньоекономічних зв’язків, які відіграють суттєву роль у національній економіці, істотно впливають на темпи економічного росту, створення конкурентного ринкового середовища та успіх трансформаційного процесу в Україні. У вирішенні цих проблем важливим є комплексний підхід до розвитку зовнішньої торгівлі як сфери діяльності, результати якої залежать від виваженої економічної політики держави, обраної моделі зовнішньоекономічних зв’язків та впливу інших численних внутрішніх і зовнішніх факторів.
Формування і здійснення комерційних зв’язків із іноземними партнерами та ефективне управління експортно-імпортними операціями не можливе без науково обґрунтованого підходу до розв’язання комплексу завдань інформаційного забезпечення, які вирішуються в системі обліку і аналізу.
Відсутність методичних вказівок і рекомендацій щодо застосування окремих П(С)БО уповільнює процес трансформації бухгалтерського обліку до загальноприйнятих у міжнародній практиці вимог. Саме тому, виникає потреба у подальшому розвитку методології обліку. Особливо це стосується експортно-імпортних операцій, враховуючи їх певну специфіку, суперечливість законодавства, недосконалість інформаційного забезпечення.
Дослідження розвитку експортно-імпортних операцій ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи» свідчить про відсутність єдиного підходу до організаційно-методичного забезпечення їх обліку і аналізу, що призводить до серйозних порушень валютного, податкового та митного законодавства.
Становлення зовнішньоекономічної діяльності відбувається в період реформування бухгалтерського обліку, що характеризується наявністю певних прорахунків та неузгодженостей.
Основною умовою успішного здійснення експортно-імпортних операцій є дослідження зовнішньоекономічної політики підприємства партнера та її впливу на кінцевий економічний ефект, а також вибір надійного іноземного контрагента.
Під час вибору потенційних партнерів потрібно вивчати різні аспекти їх діяльності: правовий, тобто вивчення норм і правил, що діють в країні потенційного партнера та мають пряме або непряме відношення до співробітництва; технологічний – вивчення технічного рівня продукції підприємства, його технологічної бази та виробничих можливостей; науково-технічний – дані про організацію науково-дослідних робіт і витрат по них; організаційний – вивчення організації управління підприємством; економічний – оцінка фінансового положення підприємства. Ефективне співробітництво в сфері зовнішньоекономічної діяльності залежить від зазначених чинників, що доводить необхідність розробки методики аналізу та оцінки потенційних партнерів при здійсненні експортно-імпортних операцій.
Головною відмінністю в обліку операцій з іноземною валютою є необхідність чіткого розмежування статей балансу на монетарні і немонетарні. З цією метою треба удосконалювати класифікацію активів і пасивів ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи» з врахуванням вимог П(С)БО 21 “Вплив змін валютних курсів”. Класифікація слугуватиме для потреб бухгалтерського обліку курсових різниць.
З метою розмежування заборгованості, яка виникає після здійснення факту відвантаження або отримання товарів (виконання робіт, надання послуг), і заборгованості, що утворилася в результаті авансових платежів (отриманих чи наданих передоплата в іноземній валюті) рекомендується підприємствам відкривати окремі субрахунки другого порядку до субрахунків 371 та 681: 3711 “Розрахунки за виданими авансами в національній валюті”; 3712 “Розрахунки за виданими авансами в іноземній валюті”; 6811 “Розрахунки за авансами, отриманими в національній валюті”; 6812 “Розрахунки за авансами, отриманими в іноземній валюті”. Суми, відображені на субрахунках 3712 і 6812, не будуть перераховуватись у зв’язку зі зміною валютного курсу.
Умовами виконання зовнішньоекономічних договорів є обов’язкове використання міжнародних правил “ІНКОТЕРМС”, які за змістом являють собою зведення положень з постачання товарів та передумов виникнення зобов’язань. Аналіз діючих правил “ІНКОТЕРМС” надав можливість дослідити та оцінити динаміку збільшення контрактної вартості продукції (товарів) в залежності від збільшення витрат Експортера.
Встановлено, що більш вигідною умовою для здійснення експортних операцій ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи» є Е-умова (EXW – “відправлення франко-завод”), яка передбачає мінімальний ризик для продавця, і відповідно до неї, продавець тільки передає товар покупцю на своєму заводі або складі і несе відповідальність за його навантаження. Всі витрати і ризики, пов’язані з доставкою товару до місця призначення, несе покупець, і на цьому етапі зобов’язання продавця щодо виконання умов експортного договору завершуються. Таким чином, при здійсненні митних процедур усі документи, що підтверджують експорт товару, залишаються у іноземного партнера. І тут у продавця виникає певна проблема: не маючи доказів відвантаження товарів на експорт, він не має права на застосування нульової ставки з ПДВ. Для вирішення цієї проблеми в Закон України “Про податок на додану вартість” необхідно внести зміни щодо визначення моменту експорту товарів, а саме налагодити механізм документального оформлення підтвердження експорту. Елементом цього механізму може бути наявність у підприємства-експортера, крім примірника експортного контракту, також дублікату вивізної вантажної митної декларації.
Дослідження показали, що одночасне відображення в бухгалтерському обліку експортно-імпортних операцій у двох валютах призводить до значних викривлень величини витрат, собівартості та ціни реалізації експортного або імпортного товару, а в подальшому – до недостовірної суми валових доходів і валових витрат, неточного розрахунку фінансового результату діяльності підприємства.
Вміло обрана бухгалтерська програма сприяє інтегруванню усіх видів господарського обліку (бухгалтерського, внутрішньогосподарського, статистичного, податкового) у єдину систему, що дасть змогу уникнути дублювання показників, підвищить оперативність і ефективність використання облікової інформації в управлінні підприємством.
Становлення ринкових відносин супроводжується підвищенням ролі зовнішньоекономічних зв’язків в діяльності підприємства, що викликає необхідність подальшого розвитку системного підходу щодо удосконалення обліку і аналізу експортно-імпортних операцій. В наукових дослідженнях і практиці зовнішньоекономічної діяльності ПрАТ “Індустріальні та дистрибуційні системи” доцільно врахувати класифікацію активів і пасивів підприємства у відповідності до їх поділу на монетарні та немонетарні статті, яка використовуватиметься для обліку курсових різниць.
Важливим напрямком удосконалення обліку експортно-імпортних операцій є впровадження методики обліку імпортних операцій при різних валютах об’єкту контракту і платежу: порядок розрахунку сум кредиторської заборгованості, їх відображення в системі рахунків бухгалтерського обліку з використанням облікового регістру – аналітичної відомості руху валюти за імпортними мультивалютними контрактами, що дасть можливість узгодити облікову інформацію двох і більше іноземних валют.
Основними завданнями бухгалтерського обліку при відображенні витрат на придбання імпортних запасів є правильний їх розподіл на такі, що включаються і не включаються до первісної вартості запасів, а також витрати, що відносяться і не відносяться до валових витрат. У зв’язку з тим, що не всі витрати, які відносяться до складу валових, відображаються у бухгалтерському обліку, необхідно організувати їх несистемний облік.
ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи» представляє свою продукцію на зовнішньому ринку. Система зовнішньоекономічних зв’язків підприємства не є досить розвинутою.
Так, на сьогодні голова країна-партнер підприємства – це Грузія. Продукція експортується до різних країн, таких як: Росія, США, Італія, Ізраїль, Польща, Німеччина та інші.
Основна продукція, що постачається на міжнародний ринок – це мінеральні води. При чому на експорт іде майже 82% продукції, що виробляє підприємство.
Основним попитом користуються такі види води,як “Моршинська”, “Миргородська”, “Трускавецька”.
Щодо здійснення підприємством імпортних операцій, то вони носять стабільний характер. В основному вони здійснюються у вигляді ввозу «Боржомі» для реалізацій на українському ринку.
Успішне здійснення зовнішньоекономічної діяльності на підприємстві може відбуватися тільки за умови високоефективного кваліфікованого управління нею.
Управління ЗЕД передбачає 3 етапи проблем. Перший етап – прийняття управлінського рішення у формі контрактного зобов’язання або усної вказівки про виконання суб’єктом певних дій, наприклад, щодо експорту чи імпорту товарів. Своєчасне прийняття рішення стимулює зовнішньоекономічну діяльність. Другий етап – здійснення контролю за ходом виконання рішення керованим суб’єктом. На третьому етапі здійснюється оцінка результатів виконання рішення та опрацювання нового рішення на перспективу. Рішення є відповідною реакцією на зовнішні чи внутрішні подразники і спрямовується на розв’язання проблем у зовнішньоекономічній діяльності.
При оцінці функціонування підприємства вагоме значення мають показники ефективності реалізації експорту та імпорту товарів. Вони характеризують рівень вірогідності для підприємства як окремих експортних та імпортних операцій, так і всієї реалізації товарів у цілому за певний період часу. Показник ефективності реалізації визначається за формулою [9,с.251]:

де Вп – виручка в іноземній валюті, перерахована в гривні за офіційним курсом;
С – собівартість у національній валюті.
Як було зазначено, підприємство здійснює експортно-імпортні операції, результативність яких суттєво впливає на стан підприємства, через те що 82% всієї продукції продається на зовнішньому ринку. Визначимо ефективність здійснюваних операцій (див. табл. 2.9.)
Таблиця 2.9
Ефективність експорту та імпорту мінеральної води
Показник 2012 р. 2014 р. Відхилення 2014 р. до 2012 р.(+,-)
Виручка від експорту-імпорту тис. грн. 19201,2 34032,5 15931,7
Повна собівартість тис. грн. 15759,2 31631,3 14687,2
Ефективність експорту, % 115,0 115,0 -
Валовий прибуток від експорту тис. грн. 2321,1 4412,5 2177,3
Отже у 2014 році зросла собівартість продукції, що є результатом введення в експлуатацію нового обладнання, і відповідно, зростання витрат на виробництво. Тому спостерігалося і зростання ціни. За рахунок збільшення обсягів продажу вдалося збільшити прибуток на 2177,3 тис. грн., хоча загальний коефіцієнт ефективності залишається незмінним – 115%, що означає, що із кожних 100 грн., затрачених на виробництво, підприємство отримало 115 грн. виручки.
Управління експортно-імпортними операціями на ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи» здійснюють зовнішньоекономічний відділ та відділ збуту, які підзвітні голові правління.
Для ефективного здійснення експортно-імпортних операцій працівники підприємства вивчають ринки аналогічної продукції, оцінюють можливості конкурентів, формують попит на продукцію підприємства, вивчають можливості виходу на нові ринки, здійснюють цінову політику, готують матеріали для укладання контрактів, забезпечують декларування і митне оформлення вантажів, проводять рекламну діяльність, ведуть пошук нових клієнтів, та інше.
Для розвитку зовнішньоекономічних зв’язків ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи» необхідно визначити перспективи виходу його продукції на зовнішній ринок.
Тому підприємство здійснює аналіз конкурентоспроможності своєї продукції, і значну увагу приділяє її підвищенню. Важливою умовою випуску конкурентоздатної продукції в умовах ринку є управління якістю продукції.
Як правило якість продукції залежить перш за все від якості і екологічної чистоти сировини, яка надходить на завод. Для ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи» основним видом сировини є мінеральна вода, яка находить від свердловини. Встановлено, що у свердловинах, які знаходяться поблизу великих промислових міст, концентрація важких металів у воді може бути вища допустимої норми у десятки і, навіть, сотні разів.
Тому свердловини даного підприємства розташовані в екологічно чистих районах, що забезпечує екологічну чистоту продукту.
Така ситуація із забрудненням питної води призвела до введення в дію гігієнічні регламенти і норми “Вода питна фасована. Санітарні заходи та мінімальні специфікації якості”. Введення в дію цих норм вважається кроком вперед у напрямку підвищення якості фасованої питної води та наближення до європейських та світових стандартів.
Однією з основних характеристик якості води є хімічні параметри води.
Таблиця 2.10
Класифікація води природної мінеральної і води джерельної відповідно рівню pH
Назва виду води природної мінеральної і води джерельної Величина pH
Сильно кисла вода <3
Кисла вода 3-5
Слабо кисла вода 5-6,5
Нейтральна вода 6,5-7,5
Слаболужна вода 7,5-8,5
Лужна вода 8,5-9,5
Сильно лужна вода >9,5
Таблиця 2.11
Максимальні рівні хімічних параметрів для води питної фасованої.
Параметр Максимальний рівень Одиниці вимірювання Примітки Рекомендована методика за стандартом ISO, №
Барій 0,7 - -
Бор 1,0 - 9390:1990
Бромат 25,0 - -
Кадмій 5,0 - 5961:1994
8288:1986
Марганець 0,5 - 6333:1986
Мідь 2,0 2 8288:1986
Нікель 20,0 2 8288:1986
Нітрати 50,0 3 7890-1,2:1986,
7890-3:1988
Нітрити 0,5 3 6777:1984
Миш’як 10 Розраховано як загальний миш’як 6595:1982
11069:1996
Свинець 10,0 2 8288:1986
Селен 10,0 - 9965:1993
Сурма 5,0 - -
Ртуть 1,0 - -
Хром
50,0 Розраховано як загальний хром 9174:1998
хром(IУ)11083:1994
Ціаніди 70,0 - 6703-1,2,3:1984,
6703-4:1985,пмс 13843
Пестициди 10/1/0,1 4,5,7 -
Пестициди - сумарно 50/5/0,5 4,6,7 -
1,2-дихлоретан 3,0 - -
Акриламід 0,10 1 -
Бенз(а)пірен 0,2 - -
Бензол 1,0 - 11423-1,2:1997
Вінілхлорид 0,5 1 -
Епіхлоргідрин 0,4 1 -
Поліциклічні ароматичні вуглеводи 0,5 Сума концентрацій встановлених речовин 8 -
Тетрахлоретилен та тихлоретилен
10,0 Сума концентрацій встановлених речовин -
Таблиця 2.12
Твердження, що дозволяються вживати в маркуванні води природної мінеральної і води джерельної (у випадках, що визначені цими ГРН)
Твердження Критерій, за умови виконання якого дозволяється вживати відповідне твердження
«Низький вміст мінералів» або «З низьким вмістом мінералів»
«Дуже низький вміст мінералів» або «З дуже низьким вмістом мінералів»
«Високий вміст мінералів» або «З високим вмістом мінералів»
Бікарбонатна
Сульфатна
Хлоридна
Кальцієва
Магнієва
Фторидна
Містить залізо
Кислотна
Натрієва
Низький вміст натрію Вміст мінеральних солей розраховується як твердий залишок, у кількості не більше, ніж 300 мг/дм3 води.
Вміст мінеральних солей розраховується як твердий залишок, у кількості не більше, ніж 50 мг/дм3
Вміст мінеральних солей розраховується як твердий залишок, у кількості більше, ніж 1500 мг/дм3
Вміст бікарбонату більше, ніж 600 мг/дм3
Вміст сульфату більше, ніж 200 мг/дм3
Вміст хлориду більше, ніж 200 мг/дм3
Вміст кальцію більше, ніж 150 мг/дм3
Вміст магнію більше, ніж 50 мг/дм3
Вміст фторидів більше, ніж 1 мг/дм3
Вміст заліза більше, ніж 1 мг/дм3
Вміст не зв’язаного діоксиду вуглецю більше, ніж 250 мг/дм3
Вміст натрію більше, ніж 200 мг/дм3
Вміст натрію менше, ніж 20 мг/дм3
РОЗДІЛ 3
НАПЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИХ ОПЕРАЦІЙ
3.1 Підвищення ефективності діяльності підприємства за рахунок розширення асортименту продукції
ПрАт «Індустріальні та дистрибуційні системи» повноцінно функціонує п'ятнадцять років, але асортимент продукції підприємства не досить широкий.
А для остаточного завоювання ринку питної води підприємству доцільно було б налагодити виробництво нових видів продукції, які користуються найбільшим попитом серед споживачів, наприклад, дитяча питна вода та ін..
Тому підприємству можна запропонувати налагодити виробництво дитячої питної води, яка завойовує смаки споживачів, особливо дітей.
Для цього необхідно провести розрахунки необхідних витрат і визначити розмір можливих прибутків, і проаналізувати, чи ефективні будуть запропоновані нововведення.
Вода видобувається в екологічно чистому регіоні в місті Трускавець, що у Львівській області, та розливається на Трускавецькому заводі мінеральних вод «Аква-Еко». Дані про хімічний склад мінеральної води наведені в наступній табл.3.1.
Таблиця 3.1
Інформаційні дані по хімічному складу продукції
Назва Частка, мг/ QUOTE
Гідрокарбонати 150-300
Сульфати SO 2-4 < 100
Хлориди Cl - < 50
Кальцій Ca 2+ < 100
Магній Mg2+ < 50
Катіони (Na + +Ka +) < 50
Свердловини з яких надходить вода, знаходяться у заповідній зоні. Сюди обмежено доступ сторонніх осіб, а саме родовище захищене від будь-яких забруднень та шкідливих викидів. Вода із свердловини підіймається на поверхню спеціальними мінералопроводами, що забезпечують абсолютну чистоту води. Далі вода йде на виробництво, де проходить крізь багатошарову систему фільтрації, далі подається на комп’ютеризовану лінію розливу.
Через те, що ниркова система немовлят ще недостатньо розвинулася, малюки дуже чутливі до надлишку мінеральних солей. Майже всі необхідні мінерали і речовини у потрібній кількості вже містяться в материнському молоці або молочних сумішах і продуктах прикорму. Тому педіатри радять лише воду з низькою мінералізацією (біля 0,2-0,5 г/дм3).
Мінеральна повинна підходити для розведення сумішей, фруктових і овочевих соків, заварювання дитячих трав та чаїв, та й просто для пиття.
На підприємстві планується використання автоматичного обладнання зарубіжної фірми для розливання води, продуктивністю від 3000 до 12000 пляшок/год., орієнтовна вартість якого складає 160 тис. грн.
Для забезпечення роботи обладнання планується залучення 3-х чоловік. Планується організувати семигодинний робочий день при однозмінному виробничому циклі.
Планується не залучати сторонніх робітників, а користуватися штатним розкладом. Потреби у спеціалістах див.табл.3.2
Таблиця 3.2
Потреби у спеціалістах для експлуатації нового обладнання
Спеціальність Кількість, чол.
Апаратник
Оператор фасування
Майстер 1
1
1
Технологія виробництва мінеральних вод на підприємстві складається з декількох стадій.
1. Видобування мінеральної води;
2. Зберігання мінеральної води;
3. Обробка мінеральної води;
3.1. Фільтрування;
3.2. Знезараження;
3.3. Охолодження;
4. Розливання та пакування;
4.1. Видування пляшок (використання ПЕТ тари);
4.2. Розливання мінеральної води;
4.3. Закупорювання пляшок;
4.4. Бракераж і етикетування готової продукції;
4.5. Укладання готової продукції на зберігання.
Таким чином основні технологічні параметри виробництва мають вигляд у табл.3.3:
Таблиця 3.3
Основні параметри виробництва
Показники Величина
Потужність виготовлених пляшок/год.
Тривалість робочої зміни, год. 3000
7
Кількість робочих змін за день
Середня кількість робочих днів у місяці
Максимально можливе виробництво сирку за місяць, тис.шт. 1
21
441
Хоча медики вважають, що мінеральна вода краще зберігає свої властивості в скляній тарі, ринкові реалії трохи інші.
Більшість підприємств розливає мінералку в ПЕТ-тару (місткістю 0,5; 1; 1,5; 2 л), оскільки вона дешевша, легша і зручніша для споживача. До того ж, підприємству не потрібно утримувати систему обігу тари, що дає змогу знизити собівартість продукції.
Так як продаж води носить частково сезонний характер, то відповідно обсяги видобутої мінеральної води коливаються протягом року. Спостерігається пожвавлення виробництва в теплу пору року і зниження в зимовий період див.табл.3.4
Таблиця 3.4
Прогноз обсягів продажу
Місяці Виробництво, тис.шт. Реалізація, тис.шт. Ціна реалізації,грн./1000шт Виручка, тис. грн..
Січень
Лютий
Березень
Квітень
Травень
Червень
Липень
Серпень
Вересень
Жовтень
Листопад
Грудень 375
420
445
460
500
630
630
540
500
470
430
405 375
420
445
460
500
630
630
540
500
470
430
405 750
750
750
750
800
800
800
800
800
800
750
750 281,25
315,00
333,75
345,00
400,00
504,00
540,00
432,00
400,00
376,00
322,50
303,75
Всього 5805 5805 - 4553,25

Рис. 3.1 Прогноз посезонного виробництва мінеральної води.
Для впровадження запропонованого виробництва підприємству необхідні кошти для закупівлі обладнання.
Фінансування даного проекту планується здійснити за рахунок власних коштів підприємства та позики банку див.табл.3.5
Таблиця 3.5
Джерела фінансування проекту
Джерела фінансування Сума коштів, тис. грн.
Власні кошти
Позика банку 100
90
Всього 190
Таким чином планується використати два джерела для фінансування проекту.
Для того, щоб проаналізувати прибутки від впровадження проекту,розглянемо звіт за минулий 2014 рік, див.табл.3.6
Таблиця 3.6
Основні показники діяльності підприємства за 2014 р.
Показники млн. гривень
Виручка від продажу 18,336
ПДВ 2,991
Всього виручка 15,345
Собівартість реалізованої готової продукції 13,245
Адміністративні витрати 0,568
Витрати на збут 0,268
Інші операційні витрати 0,249
Операційний прибуток 1,015
Податки 0,350
Чистий прибуток 0,665
Таким чином визначення отриманих в майбутньому надходжень показало, що підприємство може отримати додатково 4553,25 тис. грн. виручки в результаті реалізації нового продукту.
Для більш детального аналізу необхідно провести розрахунки витратної частини проекту. До витрат відносимо вартість закупленого обладнання, тобто 160 тис. грн., а також інші основні матеріальні, загальнодержавні та допоміжні витрати, орієнтовна сума яких складе 105 тис. грн. Таким чином загальна сума витрат становитиме: 160+105=265 тис. грн.
Тепер необхідно визначити, як швидко для підприємства окупляться затрачені кошти і комбінат отримає перші прибутки від даного впровадження. Термін окупності дорівнює: 265/ 4553,25 = 0,058 = 0,6 року, що приблизно становить 11 місяців. Отже виробництво нового виду продукції почне приносити прибутки вже на 12 місяці.
В умовах нестійкості та мінливості економічного середовища невід’ємною частиною діяльності підприємства є виникнення ризиків. Ризики виникають від залежності виробництва від різних зовнішніх та внутрішніх факторів. Розглянемо основні ризики, які більш характерні для даного виробництва див. табл. 3.7
Таблиця 3.7
Оцінка ризиків.
Можливі ризики Шляхи уникнення
1. Недостатня кількість сировини Альтернативна свердловина
2. Відключення електроенергії, і як наслідок, переривання технологічного процесу Ведення своєчасних розрахунків за використану електроенергію
3. Недотримання правил технологічного процесу, що веде до зниження якості продукції Призначення відповідальним за технологічний процес висококваліфікованого спеціаліста. Введення штрафів за недотримання технологічного процесу.
4. Пошкодження обладнання Страхування майна на випадок пожежі чи непередбачених обставин
Оцінка ризиків в подальшому дозволить уникнути ряд непередбачених ситуацій. При своєчасному запобіганні ризикам можна вчасно і в повному обсязі отримати плановий прибуток.
Розміри доходів в основному залежать від обсягів продажу. Обсяги продажу – це фактор, який можна точно спрогнозувати. Саме для того, щоб визначити, якими повинні бути обсяги продажу, треба розрахувати точку беззбитковості. Ця точка демонструє ситуацію, при якій загальні доходи повністю покривають витрати на виробництво і реалізацію. Точка беззбитковості дорівнює частці загальних витрат і різниці ціни та змінних витрат на одиницю продукції (в нашому випадку на 1000 штук).
Т6 = 11696 грн. / (750-320 грн.) = 27,2 тис. шт.
Розрахунок свідчить, що виробляючи більше 27,2 тис. штук дитячої в місяць, підприємство може отримувати стабільний прибуток.
Вироблену продукцію підприємство планує реалізувати через оптових покупців та через мережу роздрібної торгівлі. Споживачами дитячої питної води будуть мешканці України та сусідніх держав. Цільова споживча аудиторія – насамперед діти, підлітки та майбутні матері через те, що чиста питна вода не газована та містить необхідні мінерали для гармонійного розвитку організму.
Для більш ефективного продажу продукції планується проведення рекламних заходів та проведення маркетингових досліджень ринку.
Таким чином, розширення асортименту продукції, зокрема, виробництво дитячої питної води, дозволить підприємству надійно закріпити свої позиції на ринку питної води, дозволить підприємству надійно закріпити свої позиції на ринку питної води і збільшити прибутковість його діяльності.

3.2 Розвиток експортно-імпортних операцій на підприємстві за рахунок підвищення конкурентоспроможності продукції
Ефективність зовнішньоекономічної діяльності вирізняють у широкому (на рівні національної економіки) та вузькому (на рівні підприємств та окремих проектів) розумінні. Сутність економічного ефекту на народногосподарському рівні полягає у зіставленні доходів і витрат від зовнішньоекономічних операцій. При цьому існують прямий і непрямий ефекти. Прямий ефект виникає в результаті економії національних витрат на виробництво експортної продукції, коли ці витрати нижчі за світові, та економії від імпорту, якщо витрати на імпорт менші, ніж могли б бути за умов власного виробництва аналогічної продукції. Непрямий ефект виявляється в позитивному впливі зовнішньоекономічної діяльності на економічний розвиток країни, а саме: прогресивних структурних зрушеннях, підвищенні рівня технічного забезпечення виробництва та промислового потенціалу. Враховуючи специфіку прояву непрямого ефекту безпосередньо кількісно його оцінити важко. Але прямий ефект від зовнішньоекономічних операцій методично оцінити можливо.Розрізняють такі показники ефективності зовнішньоекономічної діяльності: народногосподарська ефективність зовнішньоекономічних операцій; народногосподарський ефект від зовнішньоекономічних операцій; економічна ефективність експорту або імпорту; економічний ефект від експорту чи імпорту; бюджетна ефективність експорту або імпорту; бюджетний ефект від експорту або імпорту; показники можливості експорту і потреби в імпорті ресурсів; коефіцієнт технологічності окремого виду продукції; витрати на експорт; валютні доходи від експорту; валютна ефективність експорту; витрати на імпортну продукцію; валютна ефективність імпорту; індекс імпорту; індекс валютної виручки на одиницю продукції; індекс внутрішніх цін на продукцію; індекс структурних зрушень; індекс умов торгівлі. Народногосподарська ефективність (ефект) зовнішньоекономічних операцій визначається через економічну та бюджетну ефективність (ефект). Економічна ефективність (ефект) виникає у виробників експортної або у споживачів імпортної продукції. Бюджетна ефективність (ефект) виникає у зовнішньоторговельних організацій від зовнішньоекономічних операцій. Обчислення економічного ефекту від експорту (ЕФекс) або імпорту (ЕФімп) здійснюється за формулами (3.1) (знак «+» означає, що ефект є, знак «–» — його відсутність): (3.1) Формула (3.2) характеризує ефект, одержаний виробниками експортної продукції. Ефект, який виникає у споживачів імпортної продукції, визначається за формулою: (3.2)З урахуванням попередніх формул обчислення народногосподарської ефективності та ефекту від зовнішньоекономічних операцій здійснюється за методикою: (3.3) де Ен.екс, Ен.імп — народногосподарська ефективність експорту та імпорту; (3.4) де ЕФекс, ЕФімп — народногосподарський ефект від експорту та імпорту. Оцінка загальної (народногосподарської) ефективності зовнішньоекономічної діяльності охоплює встановлення параметрів економічної безпеки, системи критичних обмежень та рівнів її зовнішньоекономічних чинників. Економічна безпека забезпечує найбільш сприятливі умови економічного розвитку країни. Для цього потрібні державні заходи щодо нейтралізації зовнішніх та внутрішніх чинників небезпеки. Ось чому однією з важливих умов проведення ефектних зовнішньоекономічних операцій є задоволення потреб у ресурсах.
Слід урахувати також експортну спеціалізацію країни, доцільність якої характеризується перевагою в експорті високотехнологічної продукції, а не сировини. Умовою такого вигідного для країни експорту буде значення коефіцієнта технологічності окремого виду продукції більше за одиницю: (3.5) де KTi — коефіцієнт технологічності і-го виду продукції;
РТівн — рівень технологічності і-го виду продукції на внутрішньому ринку;
РТіз — рівень технологічності і-го виду продукції на зовнішньому ринку. Валютні кошти для закупівлі імпортних поварів значною мірою отримують від експорту власної продукції. Саме тому доцільність експортно-імпортних операцій визначається порівнянням валютних надходжень від експорту з витратами валюти на імпорт. Для таких порівнянь по експорту обчислюють витрати на експорт, валютні доходи від експорту, валютну ефективність експорту. По імпорту розраховують показники витрат на імпортну продукцію, валютну ефективність імпорту. Витрати на експорт включають витрати національної економіки безпосередньо на виробництво продукції, що експортується, а також витрати на її транспортування до кордону, вантажні роботи, витрати зовнішньоторговельних організацій. Витрати на імпортну продукцію — це вартість її виробництва у внутрішніх цінах реалізації.
Загальна ефективність зовнішньоекономічної діяльності досягається, коли співвідношення валютних доходів від експорту і валютних витрат на імпорт більше за одиницю: (3.6)
Валютні доходи від експорту — це різниця між виручкою від експорту та витратами на виробництво експортних товарів у перерахунках в одній валюті. Витрати на імпорт являють собою валютну вартість імпорту. Валютні доходи від експорту та витрати валюти на імпорт визначаються у зовнішньоторговельних цінах, які є близькими до світових цін і в основі яких лежать суспільно необхідні витрати праці на виробництво продукції. Валютна ефективність експорту за своїм економічним змістом характеризує віддачу суспільної праці (суспільно необхідних витрат) для виробництва експортної продукції у вигляді валютної виручки, тобто скільки валютної виручки від експорту можна одержати з одиниці витрат на виробництво продукції.
Валютна ефективність імпорту полягає у результативності заміни власного виробництва певних товарів на їх імпорт. Показники зовнішньоекономічної діяльності розраховують і аналізують з урахуванням впливу на них інфляції, за територіальною та товарною структурою. Урахування впливу цих чинників на валютну виручку від експорту продукції в динаміці здійснюється індексним методом. Існує також показник — індекс умов торгівлі (Іу.т). Він визначається співвідношенням індексів середніх цін експорту (Ірекс) та імпорту (Ірімп): (3.6) Можливі три ситуації: Іу.т>1 — це означає, що співвідношення цін у зовнішній торгівлі в поточному періоді порівняно з базовим є сприятливим; Іу.т < 1 — це означає, що співвідношення цін у зовнішній торгівлі в поточному періоді порівняно з базовим є несприятливим для країни; Іу.т = 1 — це означає, що умови торгівлі в поточному періоді порівняно з базовим не змінилися. Отже, індекс умов торгівлі дає змогу виявити і проаналізувати тенденції у динаміці цін на експортну та імпортну продукцію. Він залежить від товарної номенклатури і не залежить від валютних курсів та сальдо торговельного балансу.
Тому можна сказати, що індекс умов торгівлі є узагальнюючим показником, який вказує на співвідношення експортних та імпортних цін.
Можливість завоювання іноземних ринків напряму залежить від здатності продукції конкурувати із аналогічною іноземною продукцією.
Для ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи» організаційно-економічний механізм конкурентоспроможності продукції можна розглядати як систему організаційних, технологічних, економічних і екологічних важелів та методів управління якістю продукції, які забезпечують сукупність високих споживчих властивостей мінеральної води та попит на неї на ринку продовольства.
Слід відмітити, що сьогодні конкурентоспроможність підприємств залежить не тільки від них самих, а й від дій держави у цьому напрямку.
Для ефективного розвитку можна виділити такі основні напрямки вдосконалення механізму підвищення конкурентоспроможності:
Надання податкових пільг підприємствам, які виробляють якісну, екологічно чисту та експортоспроможну продукцію із застосуванням сучасних ефективних екозбалансованих технологій на період їх освоєння та в перші 2-3 роки стабільного виробництва. Тут необхідно враховувати різні параметри компонентного складу продуктів, санітарно-гігієнічні показники.
Існує проблема виробництва екологічно чистої води. Для запобігання випадковому забрудненню води її розливання варто проводити за сурового дотримання санітарно-гігієнічних умов, передбачених санітарними правилами для підприємств з обробки та розливання питних мінеральних вод.
Особливу увагу під час виробництва мінеральних вод приділяють дотриманню санітарних вимог до устаткування. Наприклад, трубопроводи мають бути водонепроникними, цистерни та резервуари для збереження варто піддавати регулярній дезінфекції. На багатьох підприємствах впроваджують сучасні системи контролю якості.
При наданні податкових пільг також необхідно враховувати організаційно-господарський та еколого-економічний рівні виробництва.
Застосування підвищених коефіцієнтів амортизації основних фондів для прискорення їх оновлення на основі впровадження та використання екологічно-збалансованих, екологічно безпечних технологій, а також компенсація прискореної амортизації. При цьому можна здійснювати часткове або повне звільнення від податку на прибуток в разі його використання на інноваційно-інвестиційний розвиток (наприклад, у разі впровадження сучасних технологій виробництва продукції).
Надання субсидій, дотацій на виконання державних проектів, програм щодо підвищення конкурентоспроможності питної води та компенсація частини підприємницького ризику підприємствам за проектами.
Надання пільгових кредитів на реалізацію організаційно-технологічних заходів щодо підвищення конкурентоспроможності продукції.
Разом з тим проблема якості і конкурентоспроможності продукції тісно пов’язана з управлінням якістю, стандартизацією і сертифікацією продукції. При цьому проблему одночасного вирішення покращення якості і зниження ціни споживання на продукцію не можливо вирішити без впровадження комплексного системного підходу до управління якістю на рівні підприємств і організацій та правового регулювання на рівні держави.
Досвіт розвитку передових країн світу свідчить, що вирішення проблем якості повинно стати національною ідеєю, що вимагає масового навчання і професійної підготовки всіх верств суспільства – від пересічного споживача до керівника будь-якого рівня. При цьому у всьому світі різко зріс попит на професіоналів по управлінню якістю, перш за все, безпосередньо на виробництві. Нині серед складних конкурентоспроможності товару ціна вже не домінує, а на лідируючі позиції виходять споживчі якості та рівень сервісу.
Важливо здійснювати регулювання загальної та екологічної якості продукції, обсягів виробництва конкурентоспроможної продукції шляхом застосування інформаційно-матеріальних технологій управління.
В процесі прогнозування конкурентоспроможності мінеральних вод слід використовувати різні стратегії розвитку. Але при цьому необхідно враховувати такі основні етапи: посилення застосування ефективних економічних методів управління; забезпечення необхідних заходів для підвищення організаційно-технологічного і екологічного рівня виробництва та фінансового забезпечення виробництва; досягнення фінансової стабілізації; активізація інвестиційно-інноваційної діяльності; активізація нарощування конкурентоспроможного виробництва.
Якість продукції, послуг, роботи, управління, рівня життя і так далі подають різні аспекти і сторони однієї із найскладніших категорій – якості в самому загальному методологічному і діалектичному розумінні.
Основною суттєвою ознакою цієї категорії є її власність оцінки різноманітних явищ, результатів діяльності, ступеня корисності через визначення сутності об’єкта оцінки. У більш вузькому понятті якість – це міра корисності продукції, обумовлена сукупністю її властивостей задовольняти певні потреби групи людей чи окремих споживачів.
Тобто, поняття якості продукції виключає її шкідливі або які-небудь негативні властивості для споживачів вже у своєму визначенні; на жаль, це далеко не завжди відповідає дійсним властивостям продукції.
Проте, оскільки категорія якості оцінює предмети і явища через склад і співвідношення властивостей певного виду продукції, вона не може і не повинна ігнорувати їхню небезпеку для споживачів. Тому інтегральна оцінка якості не може бути просто арифметичною сумою переліку властивостей продукції для споживачів. Суперечлива оцінка властивостей продукції не повинна відкидатися; навпаки – негативні і позитивні властивості повинні оцінюватися в сукупності, особливо в екологічному і гігієнічному аспектах.
Для цього необхідно змінювати не тільки нормативи оцінки якості продукції, але й одночасно змінювати психологію споживачів та виробників. В даний час якість продукції розглядається як техніко-економічна категорія і практично не враховує екологічних вимог. Головним в оцінці є дотримання санітарно-гігієнічних вимог при виробництві продукції.
В основу системного підходу до оцінки якості повинні бути покладені соціально-економічні критерії, складовою частиною яких є економічна оцінка збитку від виробництва і споживання продукції та послуг як найголовнішого елемента оцінки якості продукції. Така оцінка може бути передумовою розширення або звуження обсягу споживання продукції як на внутрішніх, так і на зовнішніх ринках.
Сертифікація продукції на стадії продажу кінцевому споживачеві рівню якості, часто є необ’єктивною і не враховує деякі важливі параметри (наприклад, екологічні). Необхідне розгортання системи управління якістю продукції в сфері виробництва продукції. На жаль, цим проблемам ще не приділяється належна увага.
Одним з завдань управління якістю продукції є зміщення акцентів контролю з після виробничої перевірки на перед виробничу і виробниче її планування та аналіз кінцевих результатів.
Основними етапами забезпечення управління технологічними процесами є: розробко техніко-екологічних умов і стандартів якості продукції, упорядкування переліку чинників, що впливають на якість кінцевої продукції.
Характер і умови прояву кожного чинника в якісних параметрах продукції і встановлення меж цього впливу будуть залежати від: розробки технології управління якістю при втрачанні у виробничий процес; рівня кваліфікації персоналу по управлінню чинниками якості кінцевої продукції.
Однією з важливих методологічних проблем при цьому є включення адекватних екологічних показників якості продукції в нормативно-правову документацію. Принципова можливість такого включення надається Законом України “Про якість харчових продуктів”. Проте екологічні показники охоплюють лише проблеми охорони навколишнього середовища і збереження генофонду, що само по собі в значній мірі носить декларативний характер.
Для вирішення цієї проблеми прийняття окремих законодавчих актів, стандартів чи інструкцій є недостатнім. Правове забезпечення підвищення якості продукції повинно бути спрямоване, в першу чергу, на організацію всієї економічної діяльності для досягнення поставленої мети. При цьому законодавчі акти повинні доповнювати відповідні економічні механізми, що випливають з соціально-економічних відносин.
Важливим елементом конкурентоспроможності продукту є поєднання його високої якості з помірною ціною. Ціна повністю залежить від рівня собівартості даної продукції, тому підприємству слід більше уваги приділяти питанню зниження собівартості.
Основними джерелами резервів зниження собівартості продукції є:
збільшення обсягів її виробництва за рахунок більш повного використання виробничої потужності підприємства;
скорочення витрат на її виробництво за рахунок росту рівня продуктивності праці, економного використання електроенергії, палива, скорочення виробничого браку та інше.
Для того, щоб бути лідером на ринку підприємство повинно завжди слідкувати за якістю своєї продукції, за відповідністю її потребам споживача. На підприємстві повинно бути створені відділи, які б слідкували за якістю продукції як власного виробництва так і виробництва конкурентів.
На ПрАТ « Індустріальні та дистрибуційні системи» діє комісія, в склад якої входить головний технолог, начальник лабораторії, завідуючий виробництвом. В їх функції входить перевірка різних видів продукції на відповідність їх стандартам якості.
Для стимулювання вітчизняних товаровиробників при виробництві екологічно чистої продукції необхідно використовувати економічний механізм, який складається з трьох блоків: блок економічних важелів, які дозволяють підвищити зацікавленість у виробництві екологічно чистої продукції (пільгове оподаткування, кредитування, централізовані капітальні вкладання і так далі); блоку економічних санкцій, які використовуються відносно забруднювачів оточуючого середовища (зниження цін на екологічно забруднену продукцію, система штрафів та інше); блоку організаційно-правових заходів, що забезпечують ефективність використання окремих елементів екологічного механізму (стандарти, контроль якості, інформаційне забезпечення, економічний моніторинг).
Цей економічний механізм управління якістю продукції повинен забезпечувати пріоритетність інтересів споживача, а не отримання товаровиробником прибутку будь-яким шляхом.
Таким чином, підприємство мусить забезпечувати конкурентоспроможність своєї продукції для впевненого завоювання зовнішніх ринків.
3.3. Оптимізація організаційної структури як передумова виходу підприємства на зовнішній ринок та вдосконалення управління експортно-імпортними операціями
На даному підприємстві немає відділу зовнішньоекономічних зв’язків так як до недавнього часу експортно-імпортні операції не були систематичними і менеджер з зовнішньоекономічної діяльності з відділу маркетингу охоплював все коло питань.
Але зараз підприємство нарощує виробничі сили і планує розширювати свої географічні зони діяльності і з цією метою було б доцільно в загальну організаційну структуру внести зміни і ввести відділ зовнішньоекономічних зв’язків (ЗЕЗ) (рис.3.2).
Керівник відділу ЗЕЗ



Інженерно-технічний сектор
Економічний сектор
Митний сектор
Комерційний сектор

Рис. 3.2 Структура відділу зовнішньоекономічних зв’язків
Це сприятиме стабілізації та нарощування обсягів експорту, поліпшенню організації та техніки міжнародних ділових операцій, налагодження співпраці з потенційними контрагентами на міжнародному рівні, постійному моніторингу світового ринку.
Аналізуючи організаційну структуру, було виявлено, що маркетинговий відділ має досить вузьке коло повноважень, і питання, які стосуються безпосередньо зовнішньоекономічної діяльності підприємства вирішуються і в інших відділах. Тому, щоб підвищити ефективність зовнішньоекономічної діяльності на ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи», потрібно зробити наступні кроки:
1. Виділити відділ ЗЕЗ як окремий підрозділ, який буде підпорядковуватися безпосередньо керівнику підприємства;
2. Включити до його складу таки сектори, які показані на рисунку 3.2 – комерційний, економічний, інженерно-технічний сектор, митний сектор;
3. Розробити положення для кожного сектору та посадові інструкції для відповідних посад, де точно будуть визначені конкретні завдання і відповідні функції (додаток А).
Наприклад, комерційний сектор буде забезпечувати виконання зобов’язань по міжнародних контрактах і угодах, братиме участь у підготовці і проведенні комерційних переговорів, відповідатиме за організацію поставок тощо.
Економічний сектор – буде забезпечувати прогнозування і планування зовнішньоекономічної діяльності підприємства, проводитиме аналіз ефективності експортно-імпортних операцій та контроль за виконанням плану.
У завдання науково-технічного відділу слід включити вивчення світових технічних вимог до товару, аналіз технічного рівня і якості продукції, її конкурентоздатність, забезпечення технічного обслуговування експортної продукції.
Введення відділу зовнішньоекономічних зв’язків є обґрунтованим, так як частка експорту велика в загальному обігу, зовнішньоторговельні операції здійснюються регулярно, випускається продукція з високим рівнем конкурентоспроможності, продукція не потребує серйозної адаптації до закордонних умов використання.
Введення в організаційну структуру управління відділу зовнішньоекономічних зв’язків буде сприяти кращому пристосуванню до ринкових умов та нарощуванню ЗЕД підприємства. Він дасть змогу більш детально акцентувати свою увагу виключно на експортно-імпортних операціях, що в кінцевому результаті позитивно відобразиться на результатах всього підприємства.
Також вважаємо доцільним до відділу ЗЕЗ митний підрозділ на підприємстві ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи»:
1. Митний підрозділ організовує та забезпечує проведення митного оформлення вантажів які імпортуються або експортуються компанією.
2. Займається підготовкою всіх відповідних документів для їх подачі до митних органів.
3. Координує та забезпечує необхідною інформацією відповідні відділи та підрозділи структурної схеми компанії.
4. Забезпечує виконання встановлених строків замитнення та розмитнення відповідних вантажів.
5. Контролює забезпечення та юридичну відповідність вимогам митних органів контрактів, додатків, специфікацій та інших документів.
Функції митного підрозділу на підприємстві ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи» при експорті продукції:
в разі завершення митного оформлення здає оригінали митних документів – ВДМ, CMR, інвойсів,та ін., в бухгалтерію компанії, та формує ідентичний пакет копій для архіву митного відділу;
отримує оригінали контрактів, доповнень, специфікацій, заявок та інших необхідних документів, для відповідної підготовки повного пакету документів з подальшим митним оформленням. Проводить перевірку вказаних документів на відповідність до вимог чинного митного законодавства;
при отриманні заявки на проведення експортної операції, перевіряє її відповідність до умов та вимог контракту;
отримує від експортного відділу оригінали інвойсів на заплановане відвантаження партії продукції в адресу імпортера-замовника;
забезпечує роздрукування CMR, ВМД, книжок МДП;
в процесі митного оформлення експортних ВМД забезпечує присутність інспектора митниці при завантаженні та пломбуванні вантажу;
несе відповідальність за строки та терміни проведення митного оформлення та відправку транспортних засобів до митниці призначення;
після закінчення проведення митного оформлення експортної (імпортної) операції, всі наявні оригінали оформлених митницею документів передає в бухгалтерію.
Отже, удосконалення організації структури управління дозволить підприємству збільшити обсяг експорту продукції на зовнішньому ринку, а значить і збільшити валовий дохід від реалізації. А це, в свою чергу, позитивно відіб’ється на загальному стані підприємства, сприяючи росту рентабельності виробничих процесів, підвищенню заробітної плати, покращенню умов праці персоналу тощо.
ВИСНОВКИ
В магістерській дипломній роботі наведено теоретичне узагальнення і запропоновані основні напрями удосконалення управління експортно-імпортними операціями на підприємстві.
У торговельній практиці використовуються два основні методи здійснення експортно-імпортних операцій, а саме: прямий (direct) експорт та імпорт, що передбачає постачання товарів промисловими підприємствами безпосередньо іноземному споживачеві або закупівлю в нього відповідних товарів, і непрямий (indirect) експорт та імпорт, що припускає продаж і купівлю товарів через торговельних посередників.
В міжнародній торговельній практиці вироблено досить чіткій механізм організації експортно-імпортних операцій, що здійснюються або безпосередньо фірмами-виробниками, або торговельними посередниками. Це дає можливість раціонально використовувати відповідні методи, професійно вести зовнішньоторговельну діяльність.
Під механізмом організації експортно-імпортних операцій слід розуміти впорядковану сукупність взаємозв’язків, що виникають в процесі купівлі-продажу товару при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.
ПрАТ « Індустріальні та дистрибуційні системи» входить до складу IDS Group Ukraine є частиною міжнародної компанії IDS Borjomi International – найбільшого виробника природної мінеральної води категорії природних бутильованих вод в СНД та країнах Балтії. IDS Group Ukraine – провідний національний виробник ринку мінеральних вод. Компанія має збалансований портфель популярних мінеральних вод, які видобуваються в екологічно чистих регіонах України та представлені на ринку торговими марками «Моршинська», «Миргородська», «Трускавецька Аква-Еко», «Трускавецька Кришталева», «Старий Миргород», «Сорочинська», «Аква Няня» та іншими. Також компанія IDS Group Ukraine є ексклюзивним імпортером легендарної грузинської мінеральної води «Боржомі» в Україні. IDS Group Ukraine сьогодні – це результат довгострокового стратегічного партнерства таких підприємств: Моршинський завод мінеральних вод «Оскар», Миргородський завод мінеральних вод, Трускавецький завод мінеральних вод.
Показники фінансового стану ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи» свідчать про достатню високу ліквідність підприємства та достатньо стабільний фінансовий стан. Показники фінансового стану, які відрізняються від рекомендованих значень, у 2010 році мають стійку тенденцію до покращення у порівнянні з 2008 роком. Збільшення показника чистої рентабельності продажів у 2010 році у порівнянні з 2008 роком на 5% що є позитивною тенденцією.
Зовнішньоекономічна діяльність згідно статуту організації виконується відповідно до Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” і іншими законодавчими актами, виходячи з мети і місії товариства, на основі самофінансування та окупності. Товариство може виконувати експортно-імпортні операції самостійно або ж на підставі угоди із зовнішньоторговельними установами, а також бартерні угоди відповідно до чинного законодавства.
Товариство має право брати участь в створенні і роботі міжнародних виставок, ярмарок, семінарів, симпозіумів, лотерей, а також в інших формах співпраці з іноземними фірмами. З метою підвищення ефективності підготовки кадрів товариство може направляти своїх фахівців на стажування (роботи) в іноземні фірми і організації. Одним з напрямків комерційної діяльності підприємства є імпорт та експорт мінеральних вод. Основними видами продукції є: «Боржомі», «Миргородська», «Моршинська», «Трускавецька».
На підприємстві за період дослідження спостерігаються тенденції щодо зростання імпорту та експорту продукції майже по всім товарним позиціям. У 2010 році найбільшу долю від сукупного імпорту та експорту продукції скла «Трускавецька» (47,27%) та «Боржомі» (21,91%). Упродовж звітних років помітна тенденція до зростання продукції на 2,2% у 2009 році та 10,6% у 2010 році.
Дослідження розвитку експортно-імпортних операцій ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи» свідчать про відсутність єдиного підходу до організаційно-методичного забезпечення їх обліку і аналізу, що призводить до серйозних порушень валютного, податкового та митного законодавства. Становлення зовнішньоекономічної діяльності відбувається в період реформування бухгалтерського обліку, що характеризується наявністю певних прорахунків та неузгодженостей. Основною умовою успішного здійснення експортно-імпортних операцій є дослідження зовнішньоекономічної політики підприємства партнера та її впливу на кінцевий економічний ефект, а також вибір надійного іноземного контрагента.
Можливість завоювання іноземних ринків напряму залежить від здатності продукції конкурувати із аналогічною іноземною продукцією. Для ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи» організаційно-економічний механізм конкурентоспроможності продукції можна розглядати як систему організаційних, технологічних, економічних і екологічних важелів та методів управління якістю продукції, які забезпечують сукупність високих споживчих властивостей мінеральної води та попит на неї на ринку продовольства.
На підприємстві немає відділу зовнішньоекономічних зв’язків так як до недавнього часу експортно-імпортні операції не були систематичними і менеджер з зовнішньоекономічної діяльності з відділу маркетингу охоплював все коло питань. Але зараз підприємство нарощує виробничі сили і планує розширювати свої географічні зони діяльності і з цією метою було б доцільно в загальну організаційну структуру внести зміни і ввести відділ зовнішньоекономічних зв’язків, що сприятиме стабілізації та нарощування обсягів експорту, поліпшенню організації та техніки міжнародних ділових операцій, налагодження співпраці з потенційними контрагентами на міжнародному рівні, постійному моніторингу світового ринку.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Баканов, М.И. Теория экономического анализа [Текст] / М.И. Баканов, А.Д. Шеремет – М.: Финансы и статистика 2010. – 288 с.
Бандурка, А.М. Финансово-экономический аналіз [Текст] / А.М. Бандурка. – К.: Изд. Университета внутренних дел., 2009. – 170 с.
Бланк, И.А. Управление финансовой стабилизацией предприятия [Текст] / И.А. Бланк. – К.: Ника – Центр, Ольга, 2003г. – 496 с. – (“Энцеклопедия финансового Менеджмента”; Выш.4);
Болт, Дж. Практическое руководство по управлению сбытом [Текст] / Дж. Болт. – М.: Экономика, 2011. – 245 с.
Брігхем, Є.Ф Основи фінансового менеджменту [Текст] : Підручник // Брігхем Є.Ф Переклад з англ.: Біленький В., Медвідь О. та ін.. – К.: МОЛОДЬ, 2007. – 1000с.
Булатова, А.С. Экономика [Текст] / А.А Булатова. – М. : «БЕК», 2014. – 600 с.
Бутинець, Ф.Ф. та ін. Облік і аналіз зовнішньоекономічної діяльності [Текст] / Ф.Ф. Бутинець. Підручник. – Житомир. : ПП «Рута», 2007. – 544с.
Ведяпин, В.И. Общая экономическая теорія [Текст] / В.И. Ведяпин. – М.: Лингва, 2012.-236 с.
Волкова, О.И. Экономика предприятия [Текст] / О.И. Волкова – М. : Инфа, 2008. – 365 с.
Внешнеэкономическая деятельность предприятия: Учеб. для вузов / Л.Е. Стровский, С.К. Казанцев, Е.А. Паршина и др.; Под ред. проф. Л .Е. Стровского. –3-е изд., перераб. и доп. –М., 2011. – 847 с.
Гаэвська, О.Б. Управління як соціальний феномен [Текст] / О.Б. Гаєвська. Київ. нац. екон. унт. – К.: КНЕУ , 2010. – 168 с.
Ганін, В. І. Основи теорії економічного аналізу [Текст] / В. І. Ганін. – Х. : Самміт, 2012. – 105с.
Гребельник, О.П. Основи зовнішньоекономічної діяльності [Текст] / О.П. Гребельник. Підручник. – К.: ЦУЛ, 2014. – 251 с.
Грузинов, В.П. Экономика предприятия и предпринимательство [Текст] / В.П. Грузинов. – М.: Софист, 2008.- 125с.
Дроздова, Г.М. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності підприємства [Текст] / Г.М. Дроздова. Навч. Посібник. – К.: ЦУЛ, 2004. – 172с.
Закон України «Про підприємництво», прийнятий Верховною Радою України 16.04.91 р. (з наступними змінами і доповненнями) [Текст] // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 29.
Закон україни «Про підприємництво», прийнятий Верховною Радою України 7.02.91 р. (з наступними змінами і доповненнями) [Текст] // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 14.
Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навч. посіб. – 2-ге вид., перероб. та доп. - К.: Центр навч. літ., 2006. - 792 с.
Казанцев, С.К. Основы страхования [Текст] : Учебное пособие / С.К. Казанцев. – Екатеринбург: изд. ИПК УГТУ, 2013. – 101 с.
Камаев, В.Д. и коллектив авторов. Учебник по основам экономической теории [Текст] / В.Д. Камаев. – М:”Влада”, 2005.- 384 с.
Кэмпбелл. Экономикс [Текст] / Кэмпбелл, Р. Макконнелл, Стэнли Л.Брю. – М: Софт-инвест, 2005. – 780 с.
Кириченко, О. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності / О. Кириченко, І. Кавас, А. Ятченко. – К.: Фінансист, 2006. – 634 с.
Кириченко, О. А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності [Текст]: Підручник. [- 2-ге вид., перероб. І доп.]. / О. А. Кириченко. – К.: Знання, 2008. – 386 с.
Козака, Ю.Г. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств [Текст] / За ред. Ю.Г. Козака, Н.С. Логвінової, І.Ю. Сіваченка. – Київ : Центр навчальної літератури , 2009. – 792 с.
Козака Ю.Г. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств [Текст] : Навч. посібник /За ред. Ю.Г. Козака. – К.: ЦУЛ, 2006. – 326 с.
Козик, В. В. Зовнішньоекономічні операції і контракти [Текст] : Навч. Посібник / В.В. Козик, Л.А. Панкова.. – К.: ЦУЛ., 2014. – 312 с.
Корнєв, В.Л. Маркетингова цінова політика [Текст] / В.Л. Корнєв, М. Х. Корецький, О. І. Дацій. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007.- 200 с.
Котлер Ф., Армстронг Г.та ін. Основи маркетингу: Пер. з англ. - 2-ге европ. вид. – К.; М.; СПб.: Вид. будинок "Вильяме", 2011. – 1056 с.
Красавина, Л.Н. Международные валютно-кредитные и фенансовые отношения [Текст] / Л.Н. Красавина. – М.: “Финансы и статистика”, 2004. – 600 с.
Кредісов, А.І. Управління зовнішньоекономічною діяльністю [Текст]: навч. посібник / А.І. Кредісов. – К.: Фенікс, 2012. – 453 с.
Макеева O.A. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Курс лекцій. – О.: Астропринт, 2001. – 196 с.
Мірошниченко, А.В. Діловий успіх: бізнес-планування та маркетинг [Текст] / А.В. Мірошниченко. – К.: А.Л.Д, 2007. – 64 с.
Мних, Є.В. Економічний аналіз на промисловому підприємстві [Текст]: навч. посібник / Є.В. Мних. – К.: ІЗМН, 2006. – 236 с.
Москаленко, В.П. Финансово – экономический механизм промышленного предприятия [Текст] / В.П. Москаленко, О.В. Шипунова. Финансово методическое издание: Наукове видання. – Суми: Довкілля, 2003. – 176 с.
Московкин, В.М. Матричный анализ товарно – страновой структуры внешней торговли: на примере Украины и стран ЭС [Текст] / В.М. Московкин, Н.И. Колесникова. Актуальні проблеми економіки (укр.).- 2007.- № 3.- С. 26-37
Облік та аналіз діяльності підприємств у сфері зовнішньоекономічних відносин: Навчальний посібник [Текст]. – Тернопіль: Астон, 2013. – 200 с.
Прокушев, Е.Ф. Внешнеэкономическая деятельность [Текст] / Е.Ф. Прокушев. – М.: 2008. 320 с.
Рэкхем, Н., Управление большими продажами [Текст] / Н. Рэкхем, Р. Рафф. – «НЫРРО», 2009. – 313 с.
Савицька, Г.В. Економічний аналіз діяльності підприємства: Навч. Посіб. [Текст] / Г.В. Савицька. – К.: Знання, 2014. – 654 с.
Спиридонов, И.А. Международная конкуренция и пути повышения конкурентоспроможности экономики России: Учеб. Пособ. / Московский Госуд. Открытый ун-т. [Текст] / И.А. Спиридонов. – М.: – Инфа – М, 2007. – 170 с. ISBN 5-86225-344-0
Стровский, Л.Е. Стровский, С.К. Казанцев, Е.Г. Шаблова. Учебное пособие. – М.: Юнити, 2011г. – 823с.
Стровского, Л.Е. Внешнеекономическая деятельность предприятия [Текст] / Л.Е. Стровского. – М.: 2006. – 137 с.
Терещенко В.И. Организация и управление: опит США [Текст] / В.И. Терещенко. – М.: АКБ, 2010. – 150 с.
Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посіб. / За заг. ред. А.І. Кредісова; Пер. з рос. Н. Кіт, К. Серажим. – К., 2012. – 448 с
Циганкова, Т.М. Міжнародна торгівля [Текст] / Т.М. Циганкова, Л.П. Петрашко, Т.В. Кальченко. Навч. посібник. – К. : КНЕУ, 2005. – 448с.
Шлихтер, СБ. Мировая экономика [Текст] / СБ. Шлихтер, С.Л. Лебедева Учебное пособие, - К. : Catallaxy, 2002.- 198 с.
Шумпетер, И. Теория экономического развития [Текст] / И. Шумпетер–М. : Прогресе, 2009. – 360 с.
Юданов, А.Ю. Конкуренция: теорія и практика [Текст] : Учебное пособие / А.Ю. Юданов. – [2-е изд]. / А.Ю. Юданов – М.: Гном-Пресс, 2006. – 138 с.
Юркевич, Я. PRevolution // Менеджмент і менеджер [Текст] / Я. Юркевич. – 2013. - №7. – С. 4-10.
Юрьева, Т.В. Социальная рыночная экономика [Текст] / Т.В. Юрьева. – М.: Русская Диловая Литература, 2010. – 416 с.

Приложенные файлы

  • docx 15883310
    Размер файла: 343 kB Загрузок: 1

Добавить комментарий