Порівняльна характеристика образів Ахілла та Ге..

Порівняльна характеристика образів Ахілла та Гектора
Перш ніж ми почнемо осмислювати кульмінаційний епізод поеми “Іліада” “Двобій Ахілла і Гектора”, простежимо за повним текстом, що передувало поєдинку, як готувались до нього герої. Почнемо з Гектора. Гектор людяний. Він ні разу косо не глянув на Єлену, а це ж вона винна у всіх бідах троянців, не дорікнув їй гірким словом. І до брата свого Паріса, винуватця Троянської війни, він не відчуває ненависті. Він досадує на недолугість та зніженість Паріса й кидає йому в обличчя гіркі докори. Але варто Парісові визнати його, Гектора, правоту й просити пробачення, як гнів Гектора охолоджується, і він готовий вже усе простити Парісу. Він люблячий чоловік і батько.
Таким є Гектор. І ось настав його останній час. Охоплені панікою троянці тікають у місто, поспіхом закривши ворота, вони забувають про Гектора. Він один залишається за стінами міста, один перед величезним скупченням ворогів. Здригнулося серце Гектора, і злякався він на мить Ахіллеса! Те, що Гектор спочатку тікає від могутнього Ахілла, аж ніяк не свідчить про його боягузтво, просто на Олімпі ще остаточно не вирішена доля героїв. Ще не настав час їм боротися. За бігом героїв спостерігають зі стін обложеного міста усі троянці, серед яких ми бачимо Пріама, Гекторового батька, що вмивається гіркими слізьми, й усі боги дивились на них. Добросердий Зевс співчуває Гекторові й уже був готовий визволити його з біди, але втручається Афіна й нагадує володареві Олімпу, що здавна доля накреслила людям “печальну смерть”. І Зевс прискорює криваву розв’язку
Як життя людей, так і вчинки богів, за уявою стародавніх греків, знаходились в руках Долі. І Зевс не може їй опиратись, він також виконує те, що йому визначено Долею вирішувати питання життя і смерті людей, кидаючи жереб на терези.
У словах Гектора немає зневаги, зверхності. Він звертається як рівний до рівного. Ахіллес же виявляє повну зневагу до супротивника ___ “Гекторе клятий”, “як між вовками й ягнятами згоди ніколи не буде”(з ким себе асоціює Ахілл?), гнів і “сум мій по друзях моїх, повбиваних лютим тобою!” рухають Ахіллом (хіба він сам менш лютий, ніж Гектор?)
Як епічний автор, Гомер намагається не висловлювати відкрито ні співчуття, ні давати оцінку діям і словам героїв, він все пов’язує із волею богів. Але нехай уже не без броні, не без слави загину, Діло зробивши велике, щоб знали про нього й потомки!”
Для Гектора “Там лиш, де кості ключиці поєднують шию з плечима, Горло біліло, найшвидше душі там сягає загибель “Для Ахілла єдиним його вразливим місцем була п’ята.) Чи знав Гектор про слабке місце Ахілла? Чому тоді він не скористався цим знанням? Визначеною була в цьому поєдинку саме смерть Гектора, і він, це розуміючи, все одно зустрічає свій останній час лицем до свого супротивника.
Можливо, тому, що поєдинок Ахілла з Гектором виглядав би жахливим убивством, оскільки перед ним троянець поставав абсолютно незахищеним, беззбройним, вразливим. Гадаємо, що головна провина Ахілла полягає у втраті почуття міри. У давніх греків існувала одна із найважливіших заповідей і життя, і мистецтва почуття міри. Будьяке перебільшення, будьякий вихід за межі міри обертається бідою Ахілл постійно порушує кордони. Він надміру любить надміру ненавидить, надміру гнівається, ображається, здійснює помсту. Вірогідно, у цьому й полягає його трагічна провина. Він нетерпеливий, дражливий, нестримний у своєму роздратуванні. Навіть найближчий до нього Патрокл побоювався запальності Ахілла та його гнівливості.
І Гектор, і Ахілл кращі з кращих серед учасників Троянської війни Обидва сильні, мужні, витривалі, істинні воїни, прекрасно володіють всіма видами тогочасної зброї. Не випадково Гомер по черзі називає їх “богорівними” Проте головною відмінністю є надзвичайна людяність порядність Гектора та надмірна гнівливість і жорстокість Ахілла.
Образи героїв «Ілліаді» та «Одіссеї»
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Октябрь 17th, 2011 [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] Admin
Давньогрецький поет, автор поем про Троянську війну: «Іліади» та «Одіссеї». Час їх створення відносять до VIII ст. до н. є. Про Гомера існувало багато легенд: що він народився від бога, що був сліпим, що ходив дорогами Греції, співаючи свої поеми і заробляючи собі на прожиток. Декілька міст і островів змагались за право називатися батьківщиною Гомера. Сюжети «Іліади» та «Одіссеї» пов’язані з єдиним міфологічним циклом оповідань про Троянську війну. Події, змальовані в поемах, є досить масштабними: тут беруть участь міфологічні, історичні персонажі. Поему з повним правом відносять до жанру героїчного епосу. Тема честі є своєрідним композиційним прийомом, стрижнем «Іліади» і тісно сплетена з образами основних героїв Ахілла і Гектора. Образ війни, смерті ніби обрамляє поему, визначає її побудову за принципом кола. «Одіссею» поєднують з «Іліадою» як велика кількість однакових персонажів, так і паралелі окремих тем і сюжетів: мотив смерті, випробування героя, подорож героїв у різних світах, роль жінки в ситуаціях війни і миру.
Нам вони цікаві і як опис захоплюючих подій війни греків з троянцями в «Іліаді» чи сповнене небезпечних пригод повернення Одіссея додому, що тривало майже 20 років. Обидві поеми, і «Іліада», й «Одіссея», розповідають про боротьбу греків за володіння малоазіатським містом Іліоном, або Троєю. Герої поем мужні й величні. Вони не знають страху перед ворогом. Ми відчуваємо, шо автор поеми, а ним вважають співця Гомера, з великою повагою ставиться і до греків, і до троянців. Зразком героїзму можна вважати грека Ахіл-ла і троянця Гектора. Ахілл гроза для ворогів, суворий і безстрашний воїн. Свідченням його великодушності є те, шо він віддає царю Пріаму тіло його загиблого сина, героя троянців, Гектора, і відпускає нещасного батька з багатими дарами додому. Мабуть, найсильнішою сценою у змалюванні образу героя троянців Гектора є сцена прощання з дружиною Андромахою та сином. Позбавлений допомоги богів, Гектор до останнього подиху б’ється з Ахіллом. Одіссея зображено трохи в іншому плані. Він теж хоробрий воїн, але не це є визначальним у його характері. Не випадково його називають хитрим і розумним. Адже саме йому належить план із данайським конем, який допоміг остаточно підкорити Трою. Та все-таки головна його риса любов до рідної землі, його острова Ітаки, дружини Пенелопи та сина Телемака.
Заради цього він навіть відкидає можливість безсмертя, обіцяну йому німфою Каліпсо. Нас у цих поемах полонить і опис суворої героїки війни, і випробування людського життя, і чудові описи казкових, фантастичних пригод.
Міф про Прометея та його відтворення в трагедії Есхіла "Прометей закутий"

[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
Трагедія «Прометей закутий» найбільш відома трагедія грецького драматурга Есхіла, що жив на межі VIV століть до нашої ери в Афінах, якого стародавні греки називали «батьком грецької трагедії».  Есхіл, як і інші діячі мистецтва у Стародавній Греції, завжди використовував міфічні сюжети у своїх творах. Пояснюється це тим, що міф відігравав дуже важливу роль у житті стародавніх греків. Усі уявлення про світ, його походження, розвиток, майбутнє, усі сподівання, прагнення, нездійсненні мрії стародавніх греків, їх розуміння таких складних понять, як життя і смерть, людина і доля, зло і справедливість усе це зосереджилось у міфах.  Прометей один із улюблених міфічних героїв у Стародавній Греції. Міф про нього подає історію розвитку людства, як уявляли її собі в античності. За міфом люди були кволі й не могли ні думати, ні говорити, ні розуміти того, що бачили довкола. Прометей мав благородне серце, він перший зглянувся на людей і почав їм допомагати. Знічев’я й інші боги взялися навчати людей, але зажадали за це шани і багатих дарунків. Прометей заколов жертовного бика й поділив тушу на дві частини. До більшої купи поскладав лише кістки, але прикрив їх гарним жиром, а м’ясо склав у брудну шкуру, ще й прикрив тельбухами.  Потім він запропонував Зевсу вибрати, яку частину люди будуть віддавати богам, а яку залишать собі. Зевс вибрав більшу купу. Відтоді люди їли м’ясо, а кістки жертвували богам. Розлючений Зевс заборонив Прометею підніматися на Олімп, а людям відмовив дати життєдайний вогонь. Але Прометей за допомогою хитрощів викрав вогонь у богів і віддав його людям. За це Гефест за наказом Зевса прикував Прометея на краю землі до скелі; щодня прилітав орел і клював печінку Прометея, яка за ніч відростала знову. Після багатьох століть таких катувань Геракл вбив орла і визволив Прометея.  Цей міф був добре відомий усім стародавнім грекам. У трагедії представлено лише ті події з міфу, що відповідали творчому задуму автора, що хвилювали Есхіла-митця і Есхіла-людину.  Влада та Сила слуги Зевса приводять Прометея в пустелю, де Гефест заковує його. Із розвитком подій з’ясовується, що Прометей не тільки передав вогонь людям, а й започаткував людську цивілізацію: навчив обробляти дерево й будувати житло, показав цілющі трави, першим запряг биків, звільнивши людей від найважчої роботи, привчив коней ходити запряженими, і кораблі теж його винахід, навчив людей визначати зірки, лічити й писати, показав скарби землі: мідь, залізо, срібло, золото.  Образ Прометея відбиває етичну проблему, що хвилювала Есхіла протягом його творчого шляху: власна відповідальність особи за прийняте рішення. Прометей бог, який має хист передбачення, він заздалегідь знав про страждання, що випадуть йому на долю, але не ухилився від них. Більш того, вже прикутий, він має засіб, що може позбавити його мук: щоб одержати свободу, йому достатньо назвати ім’я жінки, яка народить Зевсу дитину, що повалить Зевса, як той колись повалив свого батька Крона.  Та Прометей відмовляється відкрити таємницю й готовий до ще більш жорстоких катувань. Скеля разом із прикутим Прометеєм від ударів блискавок і грому, що насилає Зевс, провалюється в страшне підземне царство Тартар. Образ Прометея це образ людини, яка не зраджує своєї долі, яка відповідає за свої рішення і вчинки. Есхіл вірить у можливості людини, як і його герой.  Трагедія Есхіла відзначається вірою у прогрес та розвиток людства.
Цар Едіп
Це трагедія про рок і свободи: не в тому свобода людини, щоб робити те, що він хоче, а в тому, щоб приймати на себе відповідальність навіть за те, чого він не хотів.  У місті Фівах правили цар Лаій і цариця Іокаста. Від дельфійського оракула цар Лаій одержав страшну пророцтво: «Якщо ти народиш сина, то загинеш від його руки». Тому, коли у нього народився син, він забрав його у матері, віддав пастухові і велів віднести на гірські пасовища Кіферона, а там кинути на поталу хижим звірам. Пастуху стало шкода немовляти. На Кіфероне він зустрів пастуха зі стадом із сусіднього царства - Коринфського і віддав немовляти йому, не сказавши, хто це такий. Той відніс немовляти до свого царя. У коринфського царя не було дітей, він усиновив дитину, і виховав як свого спадкоємця. Назвали хлопчика - Едіп.  Едіп виріс сильним і розумним. Він вважав себе сином коринфського царя, але до нього стали доходити чутки, ніби він приймак. Він пішов до дельфійського оракула запитати: чий він син? Оракул відповів: «Чий би ти не був, тобі судилося вбити рідного батька і одружитися на рідній матері». Едіп був шокований. Він вирішив не повертатися в Корінф і пішов, куди очі дивляться. На роздоріжжі він зустрів колісницю, на ній їхав старий з гордою поставою, навколо - кілька слуг. Едіп не вчасно посторонився, старий зверху вдарив його Стрекаль, Едіп у відповідь ударив його палицею, старий впав мертвий, почалася бійка, слуги були перебиті, тільки один утік. Такі дорожні випадки були не рідкістю; Едіп пішов далі.  Він дійшов до міста Фів. Там було сум'яття: на скелі перед містом оселилося чудовисько Сфінкс, жінка з левиним тілом, вона задавала перехожим загадки, і хто не міг відгадати, тих растерзивала. Цар Лаій поїхав шукати допомоги у оракула, але в дорозі був кимось убитий. Едіпові Сфінкс загадала загадку: «Хто ходить вранці на чотирьох, вдень на двох, а ввечері на трьох?» Едіп відповів: «Це людина: немовля рачки, дорослий на своїх двох і старий з палицею». Переможена вірною відповіддю, Сфінкс кинулася зі скелі в прірву; Фіви були звільнені. Народ, радіючи, оголосив мудрого Едіпа царем і дав йому в дружини Лаіеву вдову Іокасту, а в помічники - брата Іокасти, Креонта.  Минуло багато років, і раптом на Фіви обрушилося божа кара: від морової хвороби гинули люди, падав худобу, сохли хліба. Народ звертається до Едіпові: «Ти мудрий, ти врятував нас одного разу, спаси і тепер». Цією благанням починається дія трагедії Софокла: народ стоїть перед палацом, до нього виходить Едіп. «Я вже послав Креонта запитати поради у оракула, і ось він вже поспішає назад з звісткою». Оракул сказав: «Ця божа кара - за вбивство Лаїя; знайдіть і покарайте вбивцю!» - «А чому його не шукали до цих пір?» - «Всі думали про Сфінкс, а не про нього». - «Добре, тепер про це подумаю я». Хор народу співає молитву богам: відверніть ваш гнів від Фів, пощадіть гинуть!  Едіп оголошує свій царський указ: знайти вбивцю Лаія, відлучити його від вогню і води, від благання і жертв, вигнати його на чужину, і хай упаде на нього прокляття богів! Він не знає, що цим він проклинає самого себе, але зараз йому про це скажуть, У Фівах живе сліпий старець, віщун Тіресій: не вкаже він, хто вбивця? «Не примушуй мене говорити, - просить Тіресій, - не до добра це буде!» Едіп гнівається: «УЖ не сам ти замішаний у цьому вбивстві?» Тіресій спалахує: «Ні, коли так: вбивця - ти, себе і страти!» - «Вже не Креонт чи рветься до влади, вже не він тебе намовив?» - «Не Креонт я служу і не тобі, а вещему богу; я сліпий, ти зрячий, але не бачиш, в якому живеш гріху і хто твої батько і мати ». - «Що це значить?» - «Розгадував сам: ти на це майстер». І Тіресій йде. Хор співає перелякану пісню: хто злодій? хто вбивця? невже Едіп? Ні, не можна цьому повірити!  Входить схвильований Креонт: невже Едіп підозрює його у зраді? «Так», - каже Едіп. «Навіщо мені твоє царство? Цар - невільник власної влади; краще бути царським помічником, як я ». Вони обсипають один одного жорстокими докорами. На їхні голоси з палацу виходить цариця Іокаста - сестра Креонта, дружина Едіпа. «Він хоче вигнати мене брехливими пророцтвами», - каже їй Едіп. «Не вір, - відповідає Іокаста, - всі пророцтва брехливі: ось Лаію було передбачене загинути від сина, але син наш немовлям загинув на Кіфероне, а Лаїя вбив на роздоріжжі невідомий подорожній». - «На роздоріжжі? де? коли? який був Лаій на вигляд? »-« По дорозі в Дельфи, незадовго до твого до нас приходу, а видом був він сивий, прямий і, мабуть, на тебе схожий ». - «Про жах! І в мене була така зустріч, не я чи був той подорожній? Чи залишився свідок? »-« Так, один врятувався; це старий пастух, за ним вже надіслано ». Едіп в хвилюванні; хор співає стривожену пісню: «Не щільно людське велич;  боги, врятуйте нас від гордині! «  І тут у дії відбувається поворот. На сцені з'являється несподіваний осіб: вісник з сусіднього Корінфа. Помер коринфський цар, і коринтяни звуть Едіпа прийняти царство. Едіп затьмарюється: «Так, брехливі всі пророцтва! Було мені передбачене вбити батька, але ось - він помер своєю смертю. Але ще мені було передбачене одружитися на матері, і поки жива цариця-мати, немає мені шляху в Корінф ». «Якщо тільки це тебе утримує, - говорить вісник, - заспокойся: ти їм не рідний син, а прийомний, я сам приніс їм тебе немовлям з Кіферона, а мені тебе там отдалкакой-то пастух». «Жінко! - Звертається Едіп до Іокаста, - не той це пастух, який був при Лаіе? Швидше! Чий я син насправді, я хочу це знати! » Іокаста вже все зрозуміла. «Не перевіряли, - благає вона, - тобі ж буде гірше!» Едіп її не чує, вона йде до палацу, ми її вже не побачимо. Хор співає пісню: може бути, Едіп - син якогось бога чи німфи, народжений на Кіфероне і підкинутий людям? але ж було!  Але немає. Приводять старого пастуха. «Ось той, кого ти мені передав у дитинстві», - каже йому коринфський вісник. «Ось той, хто на моїх очах убив Лаїя», - думає пастух. Він пручається, він не хоче говорити, але Едіп невблаганний. «Чий була дитина?» - Запитує він. «Царя Лаія, - відповідає пастух. - І якщо це справді ти, то на горі ти народився, і на горі ми врятували тебе! » Тепер нарешті все зрозумів і Едіп. «Прокляті моє народження, проклятий мій гріх, проклятий мій шлюб», - вигукує він і впадає в палац. Хор знову співає: «Не щільно людське велич! Нема на світі щасливих! Був Едіп мудрий; був Едіп цар, а хто він тепер? Батьковбивця і кровосмесітель! »  З палацу вибігає вісник. За мимовільний гріх - добровільна кара: цариця Іокаста, мати і дружина Едіпа, повісилася в петлі, а Едіп у відчаї, охопивши її труп, зірвав з неї золоту застібку і встромив голку собі в очі, щоб не бачили вони жахливих його справ. Палац розорюється, хор бачить Едіпа з закривавленим обличчям. «Як ти наважився? ..» - «Доля вирішила!" - "Хто тобі вселив? ..» - «Я сам собі суддя!» Вбивці Лаїя - вигнання, неслава матері - осліплення; «про Кіферон, про смертне роздоріжжі, про двубрачное ложі!». Вірний Креонт, забувши образу, просить Едіпа залишитися в палаці: «Лише ближній має право бачити борошна ближніх». Едіп молить відпустити його у вигнання і прощається з дітьми: «Я вас не бачу, але про вас я плачу ...» Хор співає останні слова трагедії: «Про співгромадяни фіванці! Ось дивіться: ось Едіп! / Він, загадок дозвільну, він, могутній цар, / Той, на чия доля, бувало, кожен із заздрістю дивився! .. / Значить, кожен повинен пам'ятати про останній нашому дні, / І назвати щасливим можна людину лише того, / Хто до самої до смерті не зазнав у житті бід ».
"Енеїда" Вергілія - творче наслідування Гомерових поем              Світову славу надав Вергілію його третій великий твір - героїчна поема "Енеїда". У цій поемі зустрічаємо вже знайомі з поеми Гомера "Іліада" імена героїв. Так головний герой поеми Вергілія Еней був сином Анхіза й Венери, Анхіз же доводився двоюрідним братом троянському царю Пріаму. Таким чином, Вергілій ніби розповідає про ті події, що залишилися за межами "Іліади". В "Іліаді" Енея показано багато разів як одного з найвидатніших троянських вождів, першого після Гектора. Уже там він користується прихильністю богів, а потім говориться про подальше царювання його та нащадків над троянцями. В "Енеїді" Вергілій змальовує прибуття Енея та його товаришів після падіння Трої до Італії для заснування римської держави. Сюжет "Енеїди" складається з двох частин: перші шість пісень присвячені мандрам Енея від Трої до Італії, а інші шість - війнам Енея в Італії. Вергілій багато в чому наслідував Гомера, так що першу половину "Енеїди" можна назвати наслідуванням "Одіссеї", а другу - "Іліади". Цікаво, що й у відношенні стилю Вергілій багато в чому наслідує попередніх античних авторів, зокрема Гомера. Його поезія відзначається стилем монументальності, поєднаним із деталізацією. Цю деталізацію бачимо і в поемах Гомера. Тут можна теж провести деякі паралелі. Так у Гомера читаємо тільки згадку про молот і ковадло, міхи й одяг, сильні руки Гефеста. У Вергілія зображено страшну підземну фабрику. У той час як на щиті Ахілла в Гомера картини астрономічного й побутового характеру, на щиті в Енея у Вергілія зображена вся велична картина історії Риму, зображені найвеличніші діячі та світова могутність держави. Таким чином, поезія Вергілія носить більш монументальний характер, хоча вплив Гомера видно і в сюжеті, і в формі зображення сюжетної дії. Ріднить Вергілія з Гомером і схожий погляд на взаємини між людьми й богами. Щоправда, герої Вергілія набагато більше залежать від богів. Так Еней і проти своєї волі змушений підкорятися фатуму.       Прочитавши "Енеїду", читач розуміє, що Вергілій і справді творчо наслідує Гомерові поеми, але це робить його твір ще більш цікавим і захоплюючим.
Найбільшим твором великого давньоримського поета Овідія є Метаморфози (Перетворення) - міфологічна поема епічного характеру, де у вигляді зв’язного розповіді об’єднані численні епізоди з римських легенд і міфів. Задумуючи це твір, поет ставив перед собою завдання створити поетичну історію Всесвіту - з моменту перетворення первинного Хаосу в матеріальний світ до перетворення Юлія Цезаря в нову зірку і обожнювання Октавіана Августа. Проте спроби систематизувати величезний міфологічний матеріал за хронологічним принципом не привели до успіху, і поет обмежився розміщенням його за ознаками зовнішньої схожості сюжетів. Твір втілює спробу поета звернутися до теми прославлення Риму і самого принцепса, проте, незважаючи на глибокий задум і всілякі славослів’я і лестощі Августу, в поемі проступають прихильність любовної тематики, іронічне ставлення до моралі і релігії, легкість і грайливість тону, риторична забарвлення оповіді. З невичерпної скарбниці греко-римської міфології поет вибрав і обробив сюжети, пов’язані зі всілякими перевтіленнями героїв.
У Метаморфозах автор, широко використовуючи численні оповіді і легенди, підкреслює думку про вічність життя і її безперервної мінливості і в той же час висловлює іронічне ставлення до міфологічним богам і героям. Створюючи поетичну картину історії світу, він майстерно використовує Гесіодову систему змін століть з метою протиставлення ідеальної моральної чистоти стародавнього суспільства сучасної здичавілої моральних звичаїв:
Втекли і ганьба, і правда, і вірність,
А замість них підлість з’явилася
разом з обманом
Вийшли на світ і війна, що і златом
руйнує, і залізом,
І в руках закривавлених зброєю злісно гримить
Серед численних поетичних оповідань Овідія особливу увагу привертають легенди про Фаетона; про самозакоханого Нарциса, що перетворився в квітку; про політ Дедала та Ікара; новели про Пігмаліона і Галатеї; Тісба; ідилія про Філемон і Бавкіда, сказання про Орфея і Еврідіку.
Переказуючи без будь-яких істотних змін зміст древніх міфів, Овідій нерідко надає їм нове філософське звучання, підкреслюючи сміливі дерзання людини, що прагне відстояти своє щастя в нерівній боротьбі з богами або ж навіть уподібнитися їм. Це підкреслено, наприклад в епітафії на могилі Фаетона:
Похований тут Фаетон, що батьківську вів колісницю;
Хоч і не втримав її, але загинув у стрімкому дерзань.
Кожен міф перетворюється у поета у витончену поетичну новелу, наповнену глибоким сенсом і неповторними яскравими характерами, піднесеними, хвилюючими почуттями і життєвим драматизмом. Тут ми бачимо страждання матері, яка втратила своїх дітей (Ніоба); любов художника, яка дає життя своєму творінню (Пігмаліон і Галатея); силу мистецтва, яка перемагає смерть (Орфей і Еврідіка); трагічну загибель закоханих (Тісба).
Глибоко поетичним і гуманним є розповідь Овідія про Філемон і Бавкіда, які прожили разом довгі роки, пронісши любов один до одного через усе своє життя, завжди відкриті й добрі в своєму ставленні до рідних і близьким. Одного разу боги влаштували їм складне моральне випробування: під виглядом бідних втомлених мандрівників попросили у них дозволу переночувати - і їх зустріли тепло і привітно. За це боги пообіцяли Філемон і Бавкіда виконати найпотаємніше їх бажання та виконали свою обіцянку, дозволивши їм померти одночасно, перетворивши Филемона і Бавкида в два дерева, які ростуть з одного кореня.
Майстерне виклад Овідієм самих несподіваних перевтілень, тонкий психологічний аналіз характерів героїв, неповторна поетичність мови дозволили Метаморфози завоювати велику любов читачів у всьому світі.
Метаморфози Овідія належать до числа найбільших пам’яток, античної літератури, які справили великий вплив на європейську літературу і мистецтво в цілому.








13PAGE 15


13PAGE 14115





Приложенные файлы

  • doc 15874739
    Размер файла: 112 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий