Порівняльна характеристика Античного мистецтва…


Порівняльна характеристика Античного мистецтва

Виконала студентка 1 курсу
відділення живопису
Зіняк Наталія
Геометрика(1050—900 роки до н. е.)
(900—850 роки до н. е.)
(850—760 роки до н. е.)
(7-8 століття до н. е.). Хоча протогеометричний стиль являє собою деяке культурне відродження в порівнянні з попередньою субмікенскою керамікою, традиції мікенської кераміки були втрачені. Форма посудин стала суворою і простий (на відміну від звивистих форм, характерних для мікенської кераміки). Корпус протогеометричних посудин розділений на декілька декоративних горизонтальних смуг, в яких поміщені прості геометричні елементи, звичайно концентричні кола або півкола
В ранній геометричний період збільшилася висота посудин, тоді як орнамент наносивя лише навколо горла аж до середини корпусу судини. решта поверхні покривалася тонким шаром глини, яка при випаленні набувала темно-металевого блискучого відтінку. У цей же період до декоративних елементів кераміки додався меандр, що став одним з найхарактерніших елементів геометричного мистецтва.
У середній геометричний період збільшується кількість декоративних зон на посудині, Хоча технології середньогеометричного періоду продовжували використовуватися на початку 8 століття до н. е., деякі майстри збільшили кількість декоративних елементів на посудинах, а форми тварин в області шийки і підставки амфор стали стійкими. З'являються стилізовані людські зображення.
Одним з характерних прикладів позднегеометріческого стилю є найдавніша підписана давньогрецька посудина роботи гончара Арістонота Амфора виявлена в італійському місті Черветері, на ній зображено осліплення Поліфема Одіссеєм і його супутниками. Починаючи з середини 8 століття до н. е. тісніші контакти між Грецією і Сходом збагатили грецький вазопис новими елементами — такими, як леви, пантери, вигадані істоти, розетки, пальми, квіти лотоса, що пізніше розвинулося в орієнталізуючий стиль.переважає меандр.


Архаїка
Рання архаїка — початок 7 століття до н. е. — 570-ті роки до н. е.
Зріла архаїка — 570-ті роки до н. е. — 525 роки до н. е.
Пізня архаїка — 525 роки до н. е. — 490-ті роки до н. е.
Кераміка
У вазопису середини та третьої чверті 6 століття до н. е. досяг розквіту  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%BE%D1%84%D1%96%D0%B3%D1%83%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B2%D0%B0%D0%B7%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%81" \o "Чорнофігурний вазопис" чорнофігурний стиль, що виник у  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%84" \o "Коринф" Коринфі, і близько 530 до н. е. —  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D1%84%D1%96%D0%B3%D1%83%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B2%D0%B0%D0%B7%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%81" \o "Червонофігурний вазопис" червонофігурний стиль, який створив вазописець  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%B4%D0%BE%D0%BA%D1%96%D0%B4_(%D0%B2%D0%B0%D0%B7%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%B5%D1%86%D1%8C)" \o "Андокід (вазописець)" Андокід. Зародився  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%80%D1%96%D1%94%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%D1%83%D1%8E%D1%87%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BB%D1%8C" \o "Орієнталізуючий стиль" орієнталізуючий стиль, в якому помітний вплив мистецтва  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%96%D0%BD%D1%96%D0%BA%D1%96%D1%8F" \o "Фінікія" Фінікії та Сирії і який поступово витіснивгеометричний стиль. Чорнофігурний вазописПершим етапом було нанесення гострим інструментом ескізу, циркулем промальовували круглі деталі, зокрема щити тощо Широким пензлем вкривали лаком ті поверхні, які після опалу мали стати чорними. Область розпису обмежували найчастіше орнаментальною лінією. Потім тонким пензлем чорним лаком і кольоровими накладними фарбами малювали фігури, що складали композицію вазопису. На завершальному етапі гострим металічним інструментов продряпували такі тонкі деталі, як риси обличчя, драпіруваня одягу, мускулатура.
Червонофігурний вазопис
На ранніх етапах розвитку червонофігурного вазопису після полірування вази майстри також наносили гострим інструментом ескізний малюнок. Проте згодом, вдосконаливши техніку, цей етап найчастіше пропускався, виконувався тільки для складних, нешаблонних візерунків. Контур ескізних ліній вкривався густим чорним лаком, аби відокремити майбутні червоні фігури від чорного тла посудини. Джозеф Ноубль вважав, що до початку 5 століття до н. е., коли у вазописі почали переважати живописні прийоми, для створення рельєфних контурів давньогрецькі вазописці використовували особливий інструмент — сірінгу. Пізніше вони працювали пензлем, а для тонких деталей користувались пташиним пером — ними створювався внутрішній розпис фігур. На завершальному етапі простір між фігурами та ручки вази (та/або ніжка) вкривалися чорним лаком.
У кераміці поступово з'являються елементи, нехарактерні для архаїчного стилю і запозичені у Стародавнього Єгипту — такі, як поза «ліва нога вперед»,«архаїчна посмішка», шаблонно стилізоване зображення волосся — так зване, «волосся-шолом».
Архітектура
Архаїка була добою складання монументальних образотворчих та архітектурних форм, в цей період виникли доричний та іонічний архітектурні ордери, були вироблені нові архітектурні принципи, прийоми та форми. Втім жодних матеріальних памяток донині не збереглось, як і достовірних свідчень про них.
Скульптура
В епоху архаїки формуються основні типи монументальної скульптури — статуї оголених юнаків-атлетів —  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D1%80%D0%BE%D1%81" \o "Курос" куроси та їх аналоги, що зображували дівочі фігури, — кори.
Скульптури виготовлялись із  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D0%BF%D0%BD%D1%8F%D0%BA" \o "Вапняк" вапняка та  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%BC%D1%83%D1%80" \o "Мармур" мармура,  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D1%80%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D1%82%D0%B0" \o "Теракота" теракоти,  HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B7%D0%B0" \o "Бронза" бронзи, дерева і рідкісних металів. Скульптури як окремі елементи, так і у вигляді рельєфів використовувалися для прикраси храмів та в якості надгробних пам'ятників. Сюжетами скульптури були міфологічні сцени, а таком повсякденне життя. Статуї у натуральну величину несподівано з'являються близько 650 до н. е.



Грецька Класика
Рання класика— «суворий стиль»,( перша половина 5 століття до н. е.);
 Висока класика (друга половина 5 століття до н. е.);
Пізня класика (400—325 до н. е.).
Архітектура
В період класики отримала розвиток регулярна система планування міст (архітектор Гіпподам), вищої гармонійності і тектонічної врівноваженості досягла ордерна система архітектури (архітектори Іктін, Каллікрат). Особливе місце в архітектурі доби класики посідає комплекс споруд Афінського акрополя (храм Ніки Аптерос, головний храм Афін — Парфенон, Пінакотека, Пропілеї, Ерехтейон), Храм Зевса Олімпійського в Афінах.
Скульптура
Скульпторами-класиками були створені образи досконалих людей в єдності їх духовної і фізичної краси (скульптори Мирон, Поліклет із Аргоса, Алкамен, Фідій, Каллімах, Скопас, Праксітель, а також Лісіпп, творчість якого пов'язана і з наступним історичним етапом). Значну кількість пам'яток давньогрецького мистецтва знайдено на території сучасної України, колишніх античних держав Північного Причорномор'я. В 4 ст. до н.е. давньогрецька скульптура розділилась на два напрямки -холодий ідеалістичний іреалістичний. На умовність цього розділу вказують риси обох напрямків в творчості деяких грецьких скульпторів. Серед них — Кефісодот, батько уславленого скульптора Праксителя. Кефісодот не відмовлявся від спостережень за реальністю, коли наділяв узагальнені і ідеалізовані персонажі олімпійських богів рисами побутовості і ліричних настроїв. Його скульптура «Ейрена з малюком Плутосом» подавала побутову трактовку богині миру при збереженні ідеалізації, надреальності і зовнішньої ефектності.
Кращими майстрами реалістичного напрямку були Скопас, Лісіпп та Пракситель. Реалістичні пошуки підтримав і тодішній художник Апеллес в живопису. Скопас із Пароса (грец. Σκόπας, 395 до н. е. — 350 до н. е.) — давньогрецький скульптор, архітектор та художник 4 століття до н. е., чия творчість поряд із Лісіпповою, завершила період пізньої класики. Представник, так званої, новоаттичної школи, першим серед давньогречьких скульпторів відмовився від бронзи та звернувся до мармура. Відмовившись від властивого мистецтву 5 століття до н. е. гармонійного спокою образу, Скопас звернувся до передачі сильних душевних переживань, боротьби пристрастей, драматизму. Для втілення їх Скопас використовував динамічну композицію і нові прийоми трактування деталей, особливо рис обличчя: глибоко посаджені очі, складки на чолі і напіввідкриті уста. Насичена драматичним пафосом творчість Скопаса зробила великий вплив на скульпторів елліністичної культури, зокрема на твори майстрів 3-2 століть до н. е., що працювали у місті Пергам.



ЕлінізмЕлліністичний період, або Еллінізм — етап в історії країн Східного Середземномор'я з часу походів Александра Македонського (334-323 до н. е.) до завоювання цих країн Римом, що завершився 30 до н. е. підпорядкуванням Єгипту. Архітектура та образотворче мистецтва
Елліністичне зодчество відрізняють прагнення до освоєння величезних відкритих просторів, до ефекту грандіозності, бажання вразити людини величчю та сміливістю інженерно-будівельної думки, логікою конструкцій, імпозантною формою, точністю і майстерністю виконання. У художньому вигляді міст (Александрія у Єгипті, Дура-Европос, Пергам, Прієна, Селевкія), побудованих зазвичай за регулярним плануванням, важлива роль відводилася великій колонаді (уздовж головних вулиць) та 1-2-ярусним колонам портика, що стояли окремо по периметру агори або були частиною будівлі; у формуванні міських центрів — царським палацам, будинкам для зборів (булевтеріям, екклесіастеріям), театрам, святилищам.
Особливість елліністичних міст — величні архітектурні ансамблі, для яких характерні узгодженість будівель між собою та із навколишнім ландшафтом, регулярність планування, підкреслення горизонталей та вертикалей фасадних площин, симетричність та фронтальність композицій будівель як елементів ансамблю, розрахованих на сприйняття з фасаду. Архітектурні типи громадських, житлових і культових будівель здебільшого зійшли до епох грецької архаїки і класики, але інтерпретувалися у дусі часу. Втім з'явилися і нові види будинків: бібліотеки, мусейони (Александрійський мусейон), інженерні споруди (Фароський маяк в Александрії).
Синкретизм елліністичної релігії вплинув на розвиток типів храмів, святилищ, вівтарів, меморіальних будинків, у яких сильніше, ніж у цивільних будівлях, позначилася взаємодія з мистецтвом Сходу (святилище Асклепія на острові Кос, катакомби Ком-Еш-Шукафа в Александрії, городище Ай-Ханум в Північному Афганістані). Ексцентричність елліністичного зодчества знайшла відображення в ефектних пластичних композиціях жертівників Малої Азії (вівтар Зевса у Пергамі). Елліністичний ордер відрізняється вільним відношенням до традиційної схеми та тенденцією до посилення декоративно-оздоблювальні функції за рахунок конструктивної. У східно-елліністичному мистецтві грецькі ордери піддалися місцевій інтерпретації («псевдокоринфські» капітелі колон в Ай-Ханума).
В образотворчому мистецтві, поряд з творчим використанням класичної спадщини, створювались гармонійна образів (Афродіта Мелоська, 2 ст. до н. е.). Існувала тенденція механічного наслідування класики (неоаттична школа), яка породжувала внутрішньо холодні, псевдопатетині твори (статуя Аполлона Мусагета, початок 3 ст. до н. е., Ватиканський музей). Скульптура перестала служити ідеалам поліса, в ній наростала декоративність, оповідальність (статуя Лаокоона, Ватиканський музей).
Характерні для елліністичної пластики драматизм, експресія і патетична пристрасність, покликані активно впливати на глядача, внутрішня напруженість образів і зовнішня ефектність форм, побудованих на взаємодії із навколишнім простором, несподівані ракурси і динамічні жести, складний малюнок композиції та сміливі контрасти світла й тіні найбільш яскраво виражені в горельєфному фризі вівтаря Зевса у Пергамі, статуї Ніки Самофракійської. Багатоплановість і суперечливість елліністичної скульптури проявилися у співіснуванні ідеалізованих портретів монархів, гранично монументалізірованих статуй божеств (Колос Родоський), гротескних міфологічних (силени, сатири) або величні (теракоти Танагри) образів, гострохарактерних зображень стариків, драматичних портретів філософів. Широкий розвиток отримала садово-паркова скульптура, проникнута настроями спокою. У мозаїці розрізняється вільна, мальовнича манера виконання і суворіша. Загальні для елліністичної культури тенденції простежуються в вазописі, гліптиці, торевтиці, художньому посуді зі скла




Приложенные файлы

  • docx 15874726
    Размер файла: 322 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий