ТВОРЧА ЕВОЛЮЦІЯ ІВАНА АНДРУСЯКА


ТВОРЧА ЕВОЛЮЦІЯ ІВАНА АНДРУСЯКА
(НА МАТЕРІАЛІ ЗБІРКИ "ДЕРЕВА І ВОДИ")
Остання за часом збірка Івана Андрусяка має назву "Дерева і води". Л.Ушкалов у статті "Солілоквій про дерева та води", жанр якої визначений як "покрайні записи", доходить висновку, що "...Андрусякові дерева і води народжені під знаком перемін".Читач, переконаний у тому, що поезія повинна передусім приносити естетичну насолоду, знайомлячись із ранньою творчістю цього поета, має відчувати неабиякий дискомфорт. І.Андрусяк нерідко шокує, змушує поглянути на світ іншими очима, він проникає у підсвідомість, підіймаєнагору те, що людина воліла радше б забути, не відчувати. Якщо раніше поезія бачилася йому способом самовираження, відмежування від загалу, то в останній збірці І.Андрусяк ніби знайшов себе - зникли епатаж, скандальність, натомість маємо роздуми людини-філософа над протиріччями сучасності. У поетичних текстах "Дерев і вод" немає ідей-штампів, це дозволяє кожному читачеві по-своєму трактувати твори, але не відхилятися від самої суті збірки. Читач сам заглиблюється в поезію, розкриває семантику слова, зміст образів, ритмомелодику вірша. Найперше хочетьсявідзначити побудову збірки. Якщо раніше вірші ав тора як елементи збірки представляли радше мозаїку, яку вже сам читач складає в органічну цілісність, то "Дерева і води" мають чітку структуру, де кожен вірш зачіпляється за наступний словом, реченням, символом, думкою і так витворюється єдина система. Це підтверджує об'єднання кількох віршів у своєрідні цикли.Іван Андрусяк - поет української ментальності. Тематично й психоемотивно його твори пов'язані з характерним для українця конфліктом примітивного, міфологічного, народнопісенного начала, незіпсутої цивілізацією душі з цинізмом навколишньої дійсності. Фактич но це безкінечніінтерпретації вічного, за З.Фрейдом, конфлікту: ірраціонального, генетично первинного, біологічно-вродженого "Воно" ("ід"), посередника між вродженим і вимогами се редовища "Я" ("его") та джерелом моральних почуттів, контролюючим і керуючим агентом "Над-Я" ("супер-его").Починаючи зі збірки "Отруєння голосом" (1996), поезія І.Андрусяка стає ліричнішою, світлішою й трохи терпкою, не втрачаючи водночассвоєї різкості намагання шокувати читача. Автор по-новому розкрився в інтимній ліриці, зосередився на внутрішньому світі, на розмовах з Богом, який "мовчав" у попередніх збірках.благословить не бог, а босхрукою відгорнувши ґраждиі ми підем в ґалапаґосспокійно гордо і назавжди...
(Збірка "Депресивний синдром", 1992)
Я помираю вас. Така печаль.Така зоря над віком перестане.
Говорить Бог: Прости мені, Іване,
прости мені за те, що я мовчав.
(Збірка "Отруєння голосом", 1996)
Творча еволюція, постійний пошук притаманний, напевне, кожному справжньому мит цеві, тим разючіші зміни, які простежуються від збірки "Депресивний синдром" до збірки "Де рева і води". Тут усе той же потужний і не передбачуваний І.Андрусяк, але тут ні тіні страху,комплексів, "шокової хірургії" - всього, що так вабило/відштовхувало в ранніх творах. Натомість розважлива, плавна, довірлива розмова з читачем про красу і відчуття краси, творчість і пізнання її, ширше - про людину і людське в ній. Вочевидь, таки не про "дерева і води" розказує автор, а про містичні глибини свідомості. Поет оригінально й майстерно трактує несказане і несказанне крізь призму власного світосприйняття.Збірка насичена міфами, символами, образами, що разом творять її енергетику. Поет Сергій Пантюк доречно зауважив: "Енергетично насичені вірші діють на нерви, тому у великих дозах не сприймаються. Раніше поети це розуміли і видавали книжки відповідно із 15-25 речей. Зараз чомусь полюбили ґросбухи" [2; 6]. Інтелектуально насичені твори І.Андрусяка мають одну характерну рису: автор уміє одним лише називанням потрібного йому культурологічного явища чи контексту вводити його в тканину власного твору, таким чином цитуючи не образи, авитворювані цими образами емоції:на погнутому тлі
кучерявої гущавини
бачив знуджену тінь
недобитого каменем авеля...
("ти деревам шептав")
дмухаєш на метелика
щоб не обпектися бо якщо є метелик
то поблизу має бути вогонь і якою є каменьто поблизу має бути сізіф помішаний на цьому камені
("ріка-2")
Раціональна природа поезії І.Андрусяка нерідко зумовлює рядки, які нагадують афориз ми: "Вічними не будемо ніколи мертвими не станемо навіки", "Мова кара - їй потрібен отвір", "Маєш голос щоб перетікати ним з крила на крило". Ця збірка - спроба говорити про те, що відбувається саме нині, спроба максимально відобразити ту реальність, яка ще в процесі, а тому й осмислити її в цілості не можливо.вартовими земля засіяна
за хрестами вола і степ
україною світло-синьою
небо визбиране цвіте
ополченці виходять хмарами
замикаючи гирла вод
ми не віримо ми не маримо
ми самі собі цей народ("облога")
Це семантика вічного страху буття, страху народження і страху смерті:
ти винен
ти народився і значить ти винен
майже як горіх
вкритий дрібним ароматом
("ріка-1")Природа - це, з одного боку, щось "інше", відмінне, це довкілля, в яке людина вдивляється, вчувається, осягаючи, пізнаючи його, узгоджуючи його закони з умовами свого існування. З іншого боку, це дзеркало, в якому прагнемо впізнати й збагнути самих себе. Відображення людини у свічаді природи, перенесення його в художній текст - складний психологічний процес. Це не механічне відзеркалення, а порівняння, відчування себе через природу й навпаки, і водночас відчування чогось третього, "непромацуваного", неосяжного і, мабуть, найістотнішого - краси, вічності, гармонії. Природа у творах І.Андрусяка справді виразна й самодостатня, тут можна зустріти "нитку трави з перерізаним горлом", "сонця перестояного ліки", "дотик рослини до землі", "за птахами і вітром буде вітер і птах", "притихлі тіні гепар да", "гриби білі як немовлята", " черв'як великий і ситий",тільки з кожним надрізом
ліс відступає
і все важче стає
вполювати живиці
на їжу
("ріка-1")
Природа - людина - вища сила і гармонія - ці три явища надають збірці "Дерева і води" натурфілософської наповненості. Навіть пейзаж тут із підтекстом, з алюзією, яка легко прочитується. В останній збірці поета зросла також роль символу, причому символи здебільшого тяжіють до спокою, сталості. Наприклад, автор використовує дерева-символи, характерні для українського фольклору: "ти знаєш як спіють вишні...","...голосів подаленілі верби...". Не раз у творах трапляється образ осики як символу приборкання демонічних сил: "і моторош де б ока не розверз /дрижав як в горло встромлена осика"; "так і залишусь листом осиним / криком со виним привидом".У "Деревах і водах" відшукуємо античні мотиви, біблійні символи: "...і якщо є камінь / то поблизу має бути сізіф помішаний на цьому камені..."; "бачив знуджену тінь / недобитого каменем авеля...". Причому один і той самий символ може трактуватися по-різному і в кожно муокремому вірші несе зовсім інший відтінок значення. Один із найцікавіших у збірці багатогранний і багатозначний образ ріки. Це плин життя: "тонкого сну зникоме відображення / на дні ріки- чи доживеш до дна"; "за дощами і димом / як безодня тонка / разом з нами ітиме / кучеряваріка". Це і образ фатуму, долі: "а що у тебе голубе в руці / невже ріка І вона прийшла за нами".Вода виступає як інваріант образу ріки. Це ніби сам час, який стікає крізь пальці, і скільки пальці не стулюй, усе одно не зловиш жодної зайвої чи потрібної миті. Вода містить у собі зерно істини: "і що кожен із нас / є могильником власного щастя / замішаного на воді". Вода - це час:"кумедні фігурки твоїх рис / торкатимуться води І і старітимуть". Вода - дзеркало всесвіту: "ти відпустила його до води І і вода тебе / відобразила". Вода - це елемент буття, це прожитий момент: "ти знаєш дерева і води І не вернуться вже ніколи". Вода - це відплата за гріхи: "тримаймося приходить смак / води". Вода - це такий самий рухливий символ, як і фізична речовина. Вода - основа життя, і поет це повністю стверджує.Цікава також мова творів збірки, включно з пунктуацією. Спостерігається відсутність великої літери у власних назвах і на початку речення, єдиний розділовий знак у збірці - тире. У ранніх збірках І.Андрусяка досить часто мова поезії визначалася класичним протистоянням "традиційне- нове". В останній збірці він ніби шукає золоту середину, він уже не спростовує поезію, не вибухає раз у раз гучним скандалом, а торкається куди глибших філософських рівнів. Поет нерідко вдається до інакомовлення: "і настояна хвоя / наші сни обплете"; "і будеш ти як провидець / ділити свій отченаш / на біле і на червоне / на страх і на суєту".Для І.Андрусяка слово - засіб комунікації, звідси переважання іменних категорій, які ха рактеризуються найбільшою смислонавантаженістю. Поряд із загальновживаною лексикою нерідко трапляються архаїзми: "на прю до вежі меч і страх"; "твоє повернення гряде"; "задеревію витягнувши длань"; "давай разом скуштуєм сеї кари". Індивідуально-авторські неологізми збагачують поезію своєю образністю: "тонкоокого світу течія золота". Одинокийвульгаризм у збірці ужитий, на нашу думку, для епатажу - стьобнути обивателя тим, до чого він і сам у повсякденні охочий, а от із вуст поета чути це незвично:
... і загорнувшись в листя і сушу
в гори і водив сад і зело
виригну душу
виплюну душу
все
відлягло...
("текст як відмазка - живеш і листаєш")
Аналізуючи тропеїчну систему збірки "Дерева і води", відзначимо насамперед важливу роль метафори: "їх душі ламкі і грішні / вкриваються спозарана", "ти знаєш яка природа / воли що до риб прилипла", "це небо і це повітря / тебе зупинити хочуть", "ти знаєш дерева й води / невернуться вже ніколи" ("ти знаєш як спіють вишні"); "дощ як перестояне мовчання / вкриють до зажмуреної жмені / тільки голоси немов прочани / сухо обійматимуть долоні" ("вічними не будемо ніколи"). Найчастіше природа в автора має людські органи, звички. Персоніфікація надає їй характеру, інтелекту, ставить її на один щабель із gomo sapiens: "хризантема і він пом руть", "вітер прогортатиме купини хмар", "і нитка трави зперерізаним горлом", "тільки з кожним надрізом ліс відступає", "і місяць / що побачив тебе / знепритомнів". Для поезій характерні також епітети: "тоненьким туманом", "їх душі ламкі і грішні", "печаль її благородна", "спрага тонка і квола", "хвилі сонні". Автор більше вдається до зображувальнихабо описових епітетів, ніж до постійних.Окремо в поезіях І.Андрусяка слід відзначити вживання кольорів для змалювання навколишнього світу. Кольорова гама, порівняно з першою збіркою, дещо змінилася, додалося багато білого кольору, відсутні яскраві кольори, які могли викликати агресію: "білий Бог на губами","обертається а від доторку / біла пляма на три світи", "українок) світло-синьою / небо визбиране цвіте", "ламкі комахи з білого човна / урізноводь", "до виводу на крони білих вивірок / яких \ - у сні - прощає різноводь", "вечір колише білу сторожу / і загорожу білу пряде".Якщо в ранніх збірках поета рима й римування бачилися як цікаво організований синтак сис, то остання має чіткішу систему римуванння. Спосіб римування найчастіше перехресний, рима також постійно наявна у віршах. Автор рідше використовує окситон і пропарокситон, тільки всуміш із іншою римою. Найчастіше фігурує парокситон:вічними не будемо ніколи
мертвими не станемо навіки
осінь як останню непокору
збережуть поети і каліки
Повна рима поступається контурній, причому можна зустріти нарощену риму ("палючий - кручі"). Щодо строфіки і віршування, то автор показав, якого розмаїття може досягнути поет у межах однієї збірки.Збірка І.Андрусяка "Дерева і води" рівна й цілісна, в ній немає текстів, які б виривалися з контексту своєю чи то особливою яскравістю, чи недостатністю зображення. Властиво, поет веде неквапну, в міру емотивну і в міру дидактичну, а головне - дуже органічну, філософічну розмову про буття. Розмову настільки доречну, що вона ще відлунюватиме довго.
Література:
Андрусяк І. Дерева і води. - X., 2002.
Пантюк С. Володар вогню. - Чернівці, 2000.

Приложенные файлы

  • docx 15828644
    Размер файла: 23 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий