сільське господарство


Тема1 Поняття про с.г1.Історія розвитку с.г екології
В епоху феодалізму основною формою людської діяльності було сільське господарство. В Європі знаходиться дві зони, сприятливі для розвитку сільськогосподарського виробництва: лісостеп і лісова зона. Основними культурами були жито, ячмінь, льон. У степовій зоні спалювали цілину, потім розорювали і засівали. На наступний рік це поле вже не оброблялося, воно заростало бур'янами. Коли виникала гостра нестача землі, селяни поверталися до нього. Таким чином формувалася перелогова система землеробства. Термін повернення до запустілої землі становив один рікКрім землеробства, важливу роль у сільському господарстві країн Європи відігравало полювання і рибальство. В другій половині І тисячоліття винищення диких тварин стало катастрофічним. Це було наслідком не лише господарської діяльності, а й піднесенням ролі полювання в житті феодалів.
Починаючи з XI ст. сільське господарство країн Західної Європи вступає в нову стадію свого розвитку. Основною виробничою одиницею залишалися дрібні селянські господарства, хоч і феодальні вотчини відігравали певну роль в економічному житті. Важливим чинником, що сприяв розвитку сільськогосподарського виробництва у XI — XIII ст., було збільшення чисельності населення, зростання ролі міст, які потребували продуктів і сировини.
Удосконалюються сільськогосподарські знаряддя. На зміну ралу прийшов плуг. Він знаходив широке застосування в період масового освоєння цілини і лісів. Впровадження плуга з відвалом відбувалось поступово: у Франції - в XIII ст., в Англії - в XIV - XV ст.
Наприкінці XIII ст. виникають більш складні сівозміни. У Фландрії практикуються посіви кормових культур по пару; в Англії в окремих частинах велося більш раціональне господарство із значним удобренням. В XIV — XV ст. в Англії сіяли по пару ярі культури, залишалися маргінальні землі, краще удобрювались інші. В деяких районах Німеччини деякі ділянки поля використовувались то як пасовище, то як поле
З XIV ст. у деяких європейських країнах відбувається спеціалізація районів на вирощуванні окремих сортів садово-городніх культур. Розвивається приміське промислове городництво і садівництво. З'являються великі сади і городи в Німеччині, Франції, Італії. В країнах Середземномор'я садівництво і городництво набирає експортного характеру.
2.Грунт
Ґрунт (рос. почва; англ. soil; нім. boden) — самостійне природно-історичне органомінеральне тіло, що виникло у поверхневому шарі літосфери Землі в результаті тривалого впливу біотичних, абіотичних і антропогенних факторів, має специфічні генетико-морфологічні ознаки і властивості, що створюють для росту і розвитку рослин відповідні умови.
Сучасна наука про ґрунти — ґрунтознавствоҐрунт є найважливішим компонентом біогеоценозів і виконує в ньому біогеоценотичні функції. Ґрунт це умова існування і еволюції організмів:
життєвий простір, житло і притулок, механічна опора, депо насіння;
джерело елементів живлення; депо вологи, елементів живлення та енергії; стимулятор та інгібітор біохімічних та інших процесів;
адсорбатор речовин із атмосфери і ґрунтових вод;
сигнал для сезонних та інших біологічних процесів, пусковий механізм для деяких сукцесій;
регулятор чисельності, складу і структури біоценозів;
У грунті акумулюються і трансформуються речовини і енергія, що знаходиться чи поступає до нього. Ґрунт виконує санітарні функції. Ґрунт є буфером і захисним біогеоценотичним екраном.
[ред.] Родючість — головна властивість ґрунту
Ґрунт як природно-історичне тіло володіє родючістю, яка визначається комплексом його взаємозв'язаних механічних, фізичних, хімічних, фізико-хімічних i біологічних властивостей, що обумовлюють життєдіяльність рослинних організмів. Родючість ґрунту — біологічна якісна властивість, яка відрізняє ґрунт від гірської породи і робить це природне утворення основним засобом сільськогосподарського виробництва та об’єктом застосування праці.
Родючість — це здатність ґрунту задовольняти потреби рослин у елементах живлення, волозі, повітрі, а також забезпечувати умови їхньої нормальної життєдіяльності для створення ними відповідної біомаси (врожаю). Але рівень родючості ґрунту в одних і тих самих умовах буде неоднаковий для різних як природних, так і культурних рослин. Родючість ґрунту — явище відносне, вона залежить не тільки від властивостей ґрунту, а й від рослин, які культивуються на ньому. Поняття «родючість ґрунту» не ідентичне «продуктивності», і його слід застосовувати тільки в агрономічному значенні. Біопродуктивністю володіють всі біокосні тіла, наприклад води океану. Часто високопродуктивні рослинні формації (хвойні ліси в субарктичній зоні, очеретяні зарості) формуються на бідних ґрунтах, родючість яких при розорюванні буде дуже низькою.
3.Галузі с.г екології
(«Агроекологія»):• моніторинг ресурсів агросфери;• екологічна безпека у галузі рослинництва;• екологічна безпека у галузі тваринництва;• біологічна безпека;• екологічні ризики застосування пестицидів;• екологічна безпека і лікарське рослинництво;• виробництво сільськогосподарської продукції на радіоактивно забруднених територіях;• інноваційний маркетинг у галузі агроекологіТема2.Сучасні уявлення про агросферу
3.Агросфера.Біосфера.Техносфера.Ноосфера
АГРОСФЕРА
(А.) - часть биосферы, вовлеченная в сельскохозяйственное использование (т. е. занятая агроэкосистемами). На долю А. приходится примерно 30% суши, в том числе около 10% занято пашней, а остальное - естественными кормовыми угодьями. Это соотношение различается в разных районах мира. Резервы расширения А. исчерпаны, дальнейшее увеличение доли А., особенно за счет уничтожения лесов, будет неминуемо усугублять кризисную ситуацию на планете
Біосфера є найбільш великою (глобальною) екосистемою Землі.Це складна за складом, будовою й органісті оболонка, що охоплює нижню частину атмосфери, всю гідросферу та верхню частину літосфери, що населені живими організмами, "область існування живої речовини" (В.І.Вернадський).Термін біосфера введений в 1875 р. австрійським ученим геологом Е. Зюсом.Учення про біосферу, як про активну оболонку Землі, в якій сукупна діяльність живих організмів (у тому числі й людини) проявляється як геохімічний фактор планетарного масштабу та значення, створено В.І.Вернадським (1926).
Техносфе́ра — сфера, яка містить штучні технічні споруди, які виготовляються та використовуються людиною:
1) частина біосфери (за деякими уявленнями, — з часом вся біосфера), корінним чином перетворена людиною за допомогою опосередкованого впливу технічних засобів технічні та техногенні об'єкти (будівлі, дороги, механізми тощо) в цілях якнайкращої відповідності соціально-економічним потребам людства;
2) найскладніша частина антропосфери, що охоплює взаємодію технічних засобів виробництва з природно-ресурсним потенціалом території на основі науково-технічного прогресу;
3) практично замкнута регіонально-глобальна майбутня технологічна система утилізації і реутилізації що залучаються до господарського обороту природних ресурсів, розрахована на ізоляцію господарсько-виробничих циклів від природного обміну речовин і потоку енергіїНоосфе́ра (греч. νόος — разум и σφαῖρα — шар) — сфера разума; сфера взаимодействия общества и природы, в границах которой разумная человеческая деятельность становится определяющим фактором развития (эта сфера обозначается также терминами «антропосфера», «биосфера», « HYPERLINK "http://ru.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%91%D0%B8%D0%BE%D1%82%D0%B5%D1%85%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%84%D0%B5%D1%80%D0%B0&action=edit&redlink=1" \o "Биотехносфера (страница отсутствует)" биотехносфера»)[1].
Ноосфера — предположительно новая, высшая стадия эволюции биосферы, становление которой связано с развитием общества, оказывающего глубокое воздействие на природные процессы. Согласно В. И. Вернадскому, «в биосфере существует великая геологическая, быть может, космическая сила, планетное действие которой обычно не принимается во внимание в представлениях о космосе… Эта сила есть разум человека, устремленная и организованная воля его как существа общественного
Тема3.Типи агроекосистем і специфіка їх формування та функціонуванняРозвиток АПК і його головної ланки – сільського господарства в Україні обмежений загостренням екологічних проблем. Характерною особливістю сільськогосподарського виробництва є те, що воно безпосередньо пов'язане з навколишнім природним середовищем, а саме з використанням його ресурсів. Сучасне агропромислове виробництво здійснюється в складних умовах зростаючого навантаження на природне середовище і його забруднення. Відсутність науково-обгрунтованої системи сільськогосподарського природокористування зумовила значне зниження відтворювальної спроможності біогеоценозів, екологічної стійкості агроландшафтів, біологічної активності і природної родючості грунтів, сприяла розвитку ерозійних процесів.
з метою підвищення ефективності і конкурентоспроможності агропромислового виробництва України необхідно перейти до економіко-екологічної концепції його розвитку. Ця концепція повинна бути спрямована на формування в усіх землеробських регіонах таких агросистем, яким буде властива висока відтворювальна здатність і екологічна стабільність, які надають можливість одержувати якнайбільше доброякісної продукції в умовах мінімального агротехнічного та ресурсного забезпечення виробництва. Економіко-екологічна концепція сільськогосподарської діяльності, розвитку і функціонування АПК повинна в сучасних умовах вирішити триєдине завдання, а саме: збільшення виробництва продовольства і агросировини, підвищення його ефективності і конкурентоспроможності, дотримання вимог екологічної безпеки.
На перший план у вирішенні такого завдання постає розробка і впровадження в практику сільськогосподарської діяльності нових поколінь технічних засобів і технологій вирощування сільськогосподарських культур і утримання худоби, вдосконалення агрохімічних і біологічних засобів підвищення ефективності виробництва. В свою чергу, вони повинні бути пристосовані до навколишнього природного середовища, забезпечувати зменшення негативних екологічних наслідків інтенсифікації виробництва і природокористування, забезпечувати поліпшення і відтворення природних компонентів агроресурсів, які посилюють самовідтворювальні функції навколишнього середовища
огічних проблем вимагає перегляду багатьох
положень, які склалися в теорії і на практиці
техногенної концепції розвитку АПК. Необхідний
перехід до сталого розвитку аграрного сектора.
Головним принципом розвитку АПК повинна
стати екологізація всіх заходів з розвитку
сільського господарства, врахування природних
особливостей функціонування земельних ресурсів.
І вже відповідно до цього принципу слід
здійснювати заходи щодо механізації, хімізації,
меліорації, впровадження досягнень науково-технічного прогресу.
Для подолання негативних тенденцій в розвитку
АПК доцільно мати комплексну програму еколо-гізації АПК, що включає дві підпрограми:
екологізації сільського господарства та приско-реного розвитку виробничо-збутової сфери АПК
(інфраструктура і переробна промисловість).
Найважливіший напрямок у вирішенні завдання
сталого розвитку сільського господарства і всього
АПК забезпечення простого відтворення природної
родючості ґрунтів. Шляхи реалізації цього напряму
треба передбачати при розробці підпрограми
екологізації сільського господарства. До неї
повинні бути включені боротьба з ерозією ґрунтів,
застосування органічних добрив, меліорація,
мінімізація техногенного впливу на ґрунти,
ґрунтозахисні технології, біологічні методи
захисту рослин, оптимальні сівозміни і структура
посівних площ і т. д. Це «м’які» заходи щодо
поліпшення якості ґрунтів, вони не вносять різких
змін в екологічний баланс агроекосистем.
Друга складова програми екологізації АПК
підпрограма прискореного розвитку виробничо-збутової сфери, здійснення якої дозволить
поліпшити використання і ліквідувати втрати
сільськогосподарської сировини. Прискорення
розвитку інфраструктури (дороги, сховища,
торгівля і т. д.) і переробних галузей промисловості
(харчової і легкої) має важливе значення для
стабілізації екологічної ситуації та вирішення
продовольчої проблеми. На сьогодні втрати,
викликані відставанням у розвитку інфраструктури та переробної промисловості, складають 20-30 %. Це
означає, що еквівалентна частина природних ресурсів
АПК, що застосовуються для виробництва продукції,
використовується в кінцевому рахунку нераціонально.
Ресурсозберігаючий шлях розвитку АПК на основі
форсованого розвитку інфраструктури та переробної
промисловості є найбільш ефективним у госпо-дарстві. Вже в найближчі роки необхідно вивести з
активного використання десятки мільйонів гектарів
сільськогосподарських угідь, які особливо сильно
постраждали від антропогенного впливу та
негативних природних процесів. Ситуація усклад-нюється загальним виснаженням природного
потенціалу АПК в переважній більшості аграрних
регіонів. По суті, форсування розвитку виробничо-збутової сфери АПК – це альтернативний варіант
вирішення екологічних проблем у сільському
господарстві, своєрідна компенсаційна програма
щодо відношення до природних ресурсів. Для
економії земельних і водних ресурсів слід ширше
використовувати подібні альтернативні варіанти
збільшення кінцевого споживання.
Екологічні інновації в рослинництві. Культурні
рослини страждають від бур’янів, гризунів, комах-шкідників, нематод, фітопатогенних грибів,
бактерій, вірусів, несприятливих погодних і
кліматичних умов. Перераховані фактори поряд із
ґрунтовою деградацією значно знижують урожайність
сільськогосподарських рослин. Відомо, які руйнівні
наслідки в картоплярстві викликає колорадський
жук, а також гриб Phytophtora – збудник ранньої
гнилі (фітофтороза) картоплі. Кукурудза піддається
спустошливим «набігам» південної листової гнилі,
збиток від якої в США в 1970 р. був оцінений в
1 млрд доларів. В останні роки велику увагу
приділяють вірусним захворюванням рослин.
Поряд із хворобами, що залишають видимі сліди
на культурних рослинах (мозаїчна хвороба
тютюну й бавовнику, зимова хвороба томатів),
віруси викликають сховані інфекційні процеси, що
значно знижують урожайність сільськогосподар-ських культур і ведуть до їхнього виродження.
Інноваційні шляхи захисту рослин від розглянутих
шкідливих агентів включають: 1) виведення сортів
рослин, стійких до несприятливих факторів;
2) хімічні засоби боротьби з бур’янами (гербіциди),
гризунами (ратициди), комахами (інсектициди),
нематодами (нематоциди), фітопатогенними грибами
(фунгіциди), бактеріями, вірусами; 3) біологічні
засоби боротьби зі шкідниками, використання
їхніх природних ворогів і паразитів, а також
токсичних продуктів, утворених живими організ-мами. Поряд із захистом рослин ставиться завдання
підвищення продуктивності сільськогосподарських
культур, їх харчової (кормової) цінності, завдання
створення сортів рослин, що ростуть на засолених
ґрунтах, у посушливих і заболочених районах.
Розробки націлені на підвищення енергетичної
ефективності різних процесів у рослинних
тканинах, починаючи від поглинання кванта світла
й закінчуючи асиміляцією СО2 і водно-сольовим
обміном.
Традиційні підходи до виведення нових сортів
рослин це селекція на основі гібридизації,
спонтанних й індукованих мутацій. Методи
селекції не досить віддаленого майбутнього
включатимуть генетичну й клітинну інженерію.
Усе почалося в 1972 році, коли Пол Берг
(Стенфордський Університет, США) уперше об’єднав
у пробірці в єдине ціле два гени, виділені з різних
організмів і одержав «молекулярний» гібрид, або
рекомбінантну ДНК, що сама по собі в природних
умовах утворитися ніяк не могла. Потім таку
рекомбінантну ДНК внесли в бактеріальні клітини.
Був створений перший трансгенний організм, що
несе гени бактерії мавпи (онкогенного вірусу
мавпи, якщо точніше). Ця процедура на ті часи
була дуже інноваційною. А потім були сконстру-йовані мікроби, що несуть гени мушки дрозофіли,
гени кролика, гени людини та інші.
За останні 15 років пройшли польові
випробування 25 000 різних трансгенних культур,
з яких: 40 % стійкі до вірусів, 25 % стійкі до
гербіцидів, 25 % стійкі до інсектицидів; посіви
трансгенних гербіцидостійких рослин (кукурудза,
соя, бавовник) у світі становлять більше 28 млн га.
На сьогодні екологічними інноваціями в рослин-ництві є генно-модифіковані культури (рослини).
ГМ рослини це рослини, у які вбудовують
чужорідні гени з метою розвитку стійкості до
пестицидів, збільшення опірності до шкідників,
підвищення врожайності. Їх одержують шляхом
впровадження в ДНК рослини гена іншого організму.
Донорами можуть бути мікроорганізми, віруси,
інші рослини, тварини й навіть людина.
Наприклад, отриманий морозотривкий помідор, у
ДНК якого вбудований ген північноамериканської
морської камбали. Для створення сорту пшениці,
стійкої до посухи, використаний ген скорпіона.
Перші трансгенні продукти були розроблені
фірмою «Монсанто» (США). Перші посадки
трансгенних злаків були зроблені в 1988 р., а в
1993 р. перші продукти із ГМ компонентами
з’явилися в продажу.
Україна не новачок у галузі створення
трансгенних рослин. Генетична інженерія інтенсивно
розвивалася наприкінці 80-х років у різних
установах Національної академії наук. Співробіт-никами Інституту клітинної біології й генетичної
інженерії разом з колегами з Москви були створені
перші трансгенні рослини в колишньому СРСР. На
сьогодні роботи зі створення трансгенних рослин в
Україні перебувають у критичному стані: позна-чається відсутність підтримки наукових установ з
боку держави й відтік учених.
Екологічні інновації в тваринницькому
комплексі. Екологічні інновації в тваринницькому
комплексі на основі природних і екологічних
законів гарантує збереження і навіть поліпшення
якості природного довкілля, а також забезпечує
виробництво екологічно чистої тваринницької
продукції шляхом оптимізації навантаження,
підтримання і посилення факторів природного потенціалу через системи саморегулювання, само-поновлення, самозахисту тощо та прогнозованої
керованості використання природного потенціалу.
Важливим заходом в інновації сільськогоспо-дарського тваринництва є підвищення його
продуктивності (високі прирости маси, молочна,
яєчна та інша продуктивність, якість продукції).
Це дозволить зменшити поголів’я тварин при
зростанні обсягів виробництва цієї продукції.
Важливо розширювати умови для пасовищного
утримання тварин, особливо великої рогатої
худоби. Розширення галузі м’ясного скотарства
створює умови, при яких зростання обсягів
виробництва яловичини дозволяє значно зменшити
витрати праці (на 1 ц приросту до 5-6 людино-годин), енергії та інших ресурсів, а також
підвищити ефективність використання плавнів,
боліт, байрачних та інших угідь, ресурси лісового
фонду тощо. Природно-кліматичні умови в
Україні дозволяють утримувати на пасовищі
м’ясну худобу (корів з телятами) до 7-8 місяців
протягом року.
Галузь вівчарства також не вибаглива до
утримання (не вимагає капітальних з високою
вартістю приміщень), дозволяє ефективно викори-стовувати пасовища, пожнивні рештки на полях,
низькоякісні корми, перетворюючи їх у баранину з
низьким вмістом холестерину (до 24 мг/% проти
75мг/% у складі яловичини), молоко овець
стимулює функцію печінки, виводить «шлаки» з
судин, чим профілактує інфаркт); овеча вовна
винятково екологічна і природо відповідна
сировина для виготовлення одягу. Засвоєння
клітковини корму в овець на 20 % вища, ніж у
великої рогатої худоби. В Україні виробляється
менше 0,7 кг баранини на душу населення, тоді як
у Новій Зеландії до 30,5 кг, в Австралії, Китаї по
20 кг, у Греції 14 кг.
Тому пропонується зменшувати площу орних
земель за рахунок розширення пасовищ і сінокосів
з дешевими і повноцінними кормами. Багато
екологічних інновацій пропонується в свинарстві
за рахунок інтенсифікації галузі та вдалого
поєднання з іншими, наприклад скотарством,
вирощуванням зернових злаків тощо.
Інноваційним у тваринництві буде вдалий
вибір місця для розбудови тваринницьких
приміщень, щоб усунути можливість потрапляння
стоків сечі, скидів гною до водойм. Сечу і гній
слід використовувати як цінні органічні добрива.
Їх не можна накопичувати великими масами біля
ферм, у байраках, лісосмугах тощо. Вони не
повинні бути середовищем для розмноження мух,
гельмінтів тощо.
У тваринництві передбачається також озеленення
територій ферм, створення зелених насаджень
дерев і чагарників навколо них.
Інноваційним для тваринницької галузі стане
охорона і збереження раритетних порід сіль-ськогосподарських тварин. Види тварин і породи,
які експлуатуються людиною, зникають ще з
більшою швидкістю, ніж дикі тварини. Ці процеси
в екології одержали назву генетичної ерозії.
Природа ефективно уникає «генетичної ерозії» за
рахунок видового різноманіття. А в галузі
сільськогосподарського тваринництва видове і
породне різноманіття під тиском антропогенних
факторів незворотньо збіднюється. Навіть у межах
біосфери видовий склад спрощується. Є підстави
вважати, якщо цей процес докорінно не змінити,
то через 100 років половина видів, які існують у
природі, зникнуть. Якщо на сьогодні в країнах
світу нараховується понад 1000 порід великої
рогатої худоби, понад 600 порід овець, майже по
стільки ж сотень порід свиней і коней, то їх може
залишитися одиниці. Катастрофічно змінюється
породний склад тварин і в Україні. Так, до
1990 року велика рогата худоба в Україні була
представлена чистопородними тваринами, а в
1997-1998 роках породний склад тваринництва
різко змінився в сторону «синтетичних» порід,
одержаних шляхом багатопородних схрещувань.
Породи сільськогосподарських тварин сьогодні
також потребують заповідання (створення колек-ційних стад у господарствах науково-дослідних
закладів, спеціальних відділів у зоопарках,
спеціальних ферм-музеїв при навчальних та
аграрних закладах тощо). Починаючи з 1967 року,
в Шотландії було створено резервне стадо, щоб
запобігти вимиранню породи, наприклад, через
епідемію ящура.
Значний досвід збереження сірої української
породи великої рогатої худоби накопичено
науковцями біосферного заповідника «Асканія-Нова», де ці тварини цілорічно утримуються у
вольєрах. Такий досвід збереження рідкісних і
зникаючих порід сільськогосподарських тварин
може бути використаний заповідниками, зоопарками
України й інших країн світу.
У тваринництві на вказану проблему звернув
увагу академік А. С. Серебровський ще в 30-ті
роки минулого століття. А вже в 1974 році на
Міжнародному конгресі прикладної генетики в
Мадриді (Іспанія) детально обговорювались заходи,
що спрямовані на припинення процесу виснаження
генетичних ресурсів домашніх тварин. Наприклад,
у Китаї порівняно ще недавно було 130 порід
свиней, а станом на 2000 рік тут розводили біля 56.
В Україні генофонд свиней представлений
15 породами, в тому числі поголів’я великої білої
породи становить 84,4 %, української степової
білої 9,7 %, української м’ясної і миргородської
по 1,6 %, полтавської м’ясної 1,2 % і всіх інших
1,5 %. На сьогодні в Україні знищені українська
довговуха порода свиней, українські степові коні,
поліські чорноголові вівці тощо. Вчені дійшли
висновку, що захист генофонду селекційних
утворень доцільно здійснювати підтримуванням
популяції у вихідному стані, створювати спеціальні
банки генетичної інформації у вигляді накопичення в
спеціальних сховищах генеративних клітин у
глибоко замороженому стані. Приклад так діяльності зі збереження сортів рослин показав ще
М. І. Вавилов у 30-ті роки минулого століття.
Інноваційні заходи, щодо збереження генофонду
порід, що рекомендуються РАО, обґрунтовуються
наступним.
1. У перспективі вимоги людей до продукції
тваринництва і зміни системи її виробництва в
залежності від ринкової кон’юнктури важко
передбачити, тому можуть відбутися якісні зміни
параметрів функціонування організмів тварин, що
будуть різко відрізнятися від сучасних.
2. Породні популяції акумулювали віковий
досвід й інтелект людини, тому заслуговують їх
збереження як важливих елементів науково-культурної спадщини.
3. На певному етапі аборигенні породи,
будучи малоефективними при чистопородному
розведенні, можуть з користю використовуватись
у певних програмах схрещування.
4. В експериментальних умовах утримування
адаптовані аборигенні породи можуть конкурувати з
культурними породами, які більш вимогливі до
умов утримання та годівлі.
5. Локальні породи, як правило, пов’язані з
історією регіону їх мешкання, є складовою
частиною загального процесу розвитку тварин-ництва і тому мають виховне значення, у тому
числі як рарітети, як пам’ятники науки і культури,
як об’єкти туризму тощо.
6. Аборигенні породи характеризуються
високою природовідповідністю, резистентністю до
інфекційних захворювань тощо. Вони можуть бути
використанні в майбутньому в процесі форму-вання трансгенних тварин.
7. Локальні породи мають особливу цінність
у визначенні генетичних і фізіологічних зв’язків з
новими селекційними формуваннями.
Висновки. Аграрний потенціал України
надзвичайно великий. Але необдумана політика у
цій галузі не дозволила ефективно використати
вказаний потенціал, не забезпечила виробництво
сільськогосподарської продукції для повного
задоволення власних потреб і для експорту.
Більше того, недосконалі технології, невдала
організація агропромислового виробництва обумо-вила значне забруднення навколишнього середовища.
В Україні працює великий контингент
науковців з різних напрямків агропромислового
виробництва. В різний час виконано чимало
експериментів, спрямованих на ефективне ведення
рослинництва і тваринництва. Нажаль, переважна
більшість цих розробок не знайшла і не знаходить
виходу на виробництво. Причин тут декілька:
1) виробничникам не відомі результати наукових
досліджень; 2) технічне оснащення і техно-логічний рівень господарювання не дозволяє
впроваджувати нові досягнення науки; 3) ряд
виробничників з недовірою відносяться до аграрної
науки.
Настав час докорінно змінити цю ситуацію.
Перш за все, потрібно припинити фінансування
малоперспективних розробок і спрямувати кошти
на вирішення важливих фундаментальних і
прикладних питань, таких, наприклад, як
біотехнологічні дослідження.
По-друге, щоб результати наукових розробок
знайшли практично втілення, вони повинні
здійснюватись на замовлення. Замовник повинен
гарантувати використання результатів виконаних
експериментів.
Особлива увага в інноваційних процесах
повинна приділятись екологічним питанням –
наукові розробки, з одного боку, повинні
забезпечувати отримання екологічно безпечної та
екологічно чистої продукції харчування, а з іншого –
мінімізувати забруднення довкілля.
Тема4
1По-перше, обробітком регулюють фізичний стан ґрунту, оптимальними, нормативними параметрами якого залежно від гранулометричного складу є щільність 1,1–1,3 г/см3 для середніх і 1,3–1,4 г/см3 для легких ґрунтів, вміст не менше 70% агрономічно цінних структурних грудочок (агрегатів) розміром 0,25–10 мм, твердість — не більше 30 кг/см2, повітроємкість — не менше 15% об’єму ґрунту, загальна щілинність — 50–55%, водопроникність — не менше 30 мм/год. Указані параметри забезпечать найкращий водний, повітряний, тепловий та поживний режими в ґрунті.
По-друге, обробіток сприяє створенню відповідного просторового типу агрохімічного середовища в кореневмісному шарі, сприятливого для певних рослин. Для рослин із неглибокою кореневою системою (зернові, колосові, зернобобові, льон) кращим станом цього середовища буде той, при якому мінеральні добрива вносять у верхній шар ґрунту на глибину 5–15 см. Так відбувається й у природних умовах при гетерогенному типі агрохімічного середовища в ґрунті, коли поживні речовини і гумус у ґрунті зосереджуються в цьому шарі. Для рослин із глибшою кореневою системою (цукрові буряки, кукурудза, соняшник, картопля) краще за умов рівномірного розподілу внесених добрив в обробленому шарі, гомогенного його типу. Важливо й те, що неглибоке загортання органічних добрив і рослинних решток краще сприяє утворенню гумусу, який є результатом біохімічного перетворення органічних речовин аеробними мікроорганізмами в ґрунті.
По-третє, обробітком ґрунту виконують завдання захисту вирощуваних культурних рослин від шкідливих організмів — бур’янів, шкідників і хвороб, регулюючи умови екологічного середовища. Тривалими дослідженнями встановлена тактика досягнення істотного зниження забур’яненості ріллі заходами обробітку ґрунту.
Оскільки найбільший внесок у знищення бур’янів механічними заходами належить основному обробітку ґрунту, важливо знати механізм зниження забур’яненості полів при його проведенні. Є таких два механізми:
· провокація насіння бур’янів до проростання з наступним знищенням проростків і сходів;
· створення умов для відмирання зачатків бур’янів у ґрунті.
4 У сільському господарстві на корм худобі застосовується хвойно-вітамінне борошно, збагачене каротином, протеїном і пішими вітамінами. 15 1 кг борошна міститься 60-90 міліграмів каротину, хлорофіл, целюлоза, ефірні олії. Тонна муки з листя і хвої може збалансувати 33-36 т комбікормів.
За обсягом відходів АПК знаходиться в числі лідерів. У виноградних кісточках міститься до 45% виноградної олії, яка широко застосовується у фармацевтичній, парфумерній і хімічній промисловості.
Солома може використовуватися в якості сировини для виробництва паперу, целюлози і харчової клітковини. На свинарських комплексах, де утримується по 100 тис. голі» худоби і виробляється до 15 тис. т м’яса на рік, утворюється 1 млн. м’ гнойових стоків.
Вони вкрай реактивні через високий вміст в них мочовини, потребують спорудження дорогих станцій мікробіологічного очищення. При цьому майже 80% азоту і фосфору, що містяться у відходах, бактерії перетворюють на біомасу. 11 Ілрічно на одному такому комплексі виробляється до 9 тис т біомаси. У кожній її тонні міститься 90 кг азоту, 40 кг фосфору, 20 кг калію. Як добрива така біомаса в 20 разів краща за коров’ячий гній, вона підвищує врожайність сільськогосподарських культур на 50 - 60%.
Тема5
Меліорація земель - докорінне поліпшення земель в результаті здійснення комплексу заходів.Серед різних видів меліорації найбільш масштабними є зрошення і осушення.
Велику роль відіграють культуртехнічні роботи (боротьба з чагарниками, купиною і ін), хімічні меліорації (вапнування і гіпсування грунтів), агролісомеліорації, зміцнення сипучих пісків, боротьба з водною та вітровою ерозією та ін
Меліорація земель сприяє збереженню і підвищенню родючості грунтів, зростання врожайності, стійкості землеробства, пом'якшення впливу коливань іогодно-кліматичних умов на результати виробництва.У 1966-1985 рр..площі зрошуваних і осушених земель у країні розширилися приблизно вдвічі.Масштаби меліорації зростають, але головну увагу на нинішньому етапі приділяється підвищенню її ефективності.
В останні роки в сфері меліорації переважало зрошення і осушення.Іншим видам меліорації приділялося недостатньо уваги.Між тим на відміну від зрошення і осушення інші, неводні види меліорації менш ресурсомісткі і часто краще в екологічному відношенні; в майбутні роки їм буде приділено особливу увагу.Велике значення надається також підвищенню економічної та екологічної ефективності водної меліорації: упор робиться не на введення нових зрошуваних і осушених земель, а насамперед на реконструкцію введених раніше систем, на підвищення культури землеробства на меліорованих землях.
Найважливішу роль у підвищенні ефективності меліорації земель грає раціональне використання води.
Під меліорацією розуміється система технічних заходів, спрямованих на докорінне поліпшення несприятливих природних умов використовуваних земель.
Розрізняють три основні завдання меліорації:
поліпшення земель, що знаходяться в несприятливих умовах водного режиму, що виражаються або в надлишку вологи, або в її нестачі в порівнянні з тією кількістю, яка вважається необхідним для ефективного господарського використання території;
поліпшення земель, що володіють несприятливими фізичними і хімічними властивостями грунтів (важких глинистих і мулкуватих грунтів, засолених, з підвищеною кислотністю і пр.);
поліпшення земель, схильних шкідливому механічній дії, тобто водної та вітрової ерозії, що виражається в освіті ярів, зсувів, розвіювання грунтів та ін
Залежно від конкретного завдання застосовуються і різні види меліорації.
Меліорація, спрямована на видалення з території надмірної вологи, носить назву осушувальної.Вона знаходить застосування, крім сільського господарства, в комунальному, промисловому і дорожньому будівництві, торфодобиче, при проведенні оздоровчих заходів на заболочених територіях та інших видах освоєння земель.Меліорація, спрямована на ліквідацію нестачі вод у почвогрунт сільськогосподарських полів, носить назву зрошення.
Меліорація земель з несприятливими фізичними властивостями грунтів спрямована на посилення аерації, збільшення шпаруватості і водопроникності грунтів.Для цього вводяться правильні сівозміни, застосовується пескование мулкуватих грунтів і кpoтовий дренаж, що сприяє збільшенню повітро-і водопроникності глибоких шарів грунтів.Меліорація земель з несприятливими хімічними властивостями грунтів полягає у видаленні шкідливих солей шляхом промивання, зменшення кислотності грунтів внесенням вапна, підвищення поживних властивостей грунтів добривами та введення правильних сівозмін з підвищеним питома-ним вагою трав,
Меліорація земель, схильних до водної та вітрової ерозії, зазвичай включає заходи, спрямовані на зменшення кількості і швидкості стікають поверхневих вод, збільшення опірності грунтів розмиву і развеиванию.Ці заходи базуються на застосуванні широкого комплексу лісокультурних, агротехнічних і гідротехнічних коштів.
У сучасних умовах на більшості територій, схильних до меліоративним роботам, як правило здійснюється не один з розглянутих вище видів меліорації, а декілька, в залежності від поєднання природних і господарських умов.
Так одночасно з зрошенням території на ній створюються лісові смуги, на зрошуваних полях вводяться сівозміни, застосовуються добрива, здійснюються промивання засолених ділянок та ін Все це, особливо при величезних масштабах меліоративного будівництва в нашій країні, робить меліорацію одним з провідних антропогенних чинників перетворення природи в цілому і гідрологічного режиму зокрема.
Із зазначених вище різних видів меліоративних робіт очевидно, що багато хто з них зовсім не відносяться до компетенції гідротехніки.Серед них, наприклад, лісомеліорації, агромеліорації та ін Тому надалі будуть розглянуті тільки ті меліоративні роботи, які прийнято об'єднувати в групу так званих водних меліорації, це: зрошення, осушення і боротьба з водною ерозією
Водні меліорації здавна хвилювали душі людей.Зрошувальні канали будували ще древні єгиптяни, здогадавшись таким способом підвищити родючість грунтів.Водні меліорації (зрошення і осушення) - один з основних шляхів підвищення врожайності сільськогосподарських угідь, що займають на планеті 10% площі суші.Шоста частина цих земель меліорованих, і з них одержують від 40 до 50% усіх вироблених сільськогосподарських продуктів.Меліорація земель є об'єктивною необхідністю у справі перетворення природних комплексів, перетворення боліт і заболочених земель в високопродуктивні сільськогосподарські угіддя, соціального та економічного перетворення країни.Як найважливіша ланка інтенсифікації сільськогосподарського виробництва меліорація покликана внести суттєвий внесок у вирішення Продовольчої програми
Осушувальні меліорації є одним з основних напрямів розвитку водного господарства країни.Ними забезпечуються високі врожаї сільськогосподарської продукції на землях, до цього малопридатних для такого використання.Осушення широко поширене на територіях, де є заболочені і перезволожені землі, що в першу чергу характерно для Нечорноземної зони Росії, країн Балтії та Білорусі.Осушення низинних, перехідних та верхових боліт здійснюється за допомогою відкритих каналів та закритого дренажу різних типів.Вплив осушувальної меліорації на навколишнє середовище завжди хвилювало широку громадськість.Гостра полеміка почалася ще в другій половині минулого століття, коли у військових цілях експедицією генерала Жилінського було зроблено осушення Полісся.Заперечення Міністерства шляхів сполучення зводилися до того, що осушення боліт призведе до обміління Дніпра та Прип'яті.Поміщики чорноземних губерній побоювалися скорочення атмосферних опадів і почастішання посух на півдні Росії.Цікаво, що доводи, що висувалися проти меліорації сто років тому, практично в тій же формулюванні висуваються і зараз, незважаючи на те, що на сьогодні накопичено значний науковий і практичний досвід.Широкомасштабні меліорації ставлять багато проблем, однією з яких є одержання високих врожаїв у поєднанні з ефективними й економічними рішеннями щодо збереження природного середовища.
В даний час висловлюється багато нарікань на адресу меліораторів у зв'язку з регулюванням і випрямленням малих річок.Слід сказати, що так зване рішуче випрямлення проводилося тоді, коли країна не мала достатні матеріальними, грошовими і енергетичними ресурсами.Крім того, необхідно було вирішувати проблему забезпечення населення країни продовольством.На цьому етапі необхідно було шляхом застосування простих, недорогих методів меліорації швидко ввести в інтенсивний сільськогосподарський оборот осушені землі.Часто в меліоративних цілях будуються численні водосховища, ставки.Прикладом тому може бути Поліська низовина, де в організації водного господарства використані два підходи.Якщо в Білоруському Поліссі для забезпечення розвитку сільського господарства створюють в основному водосховища, то в Українському - ставки.
У результаті великомасштабної меліорації, проведеної за останні два десятиліття, Білоруське Полісся перетворилося в один з розвинених індустріально-аграрних регіонів республіки.Без сумніву, меліорація земель зіграла провідну роль, без неї інтенсифікація сільського господарств у цьому регіоні була б просто неможлива.І при цьому не відбулися ті катастрофічні наслідки, які пророкували, а саме: обміління Дніпра і Прип'яті, не змінився клімат і не почастішали посухи.Наприклад, обсяг стоку Дніпра біля посту Лод-Кам'янка в 1980 р. був такий же, як і в 1824 р., незважаючи на те, що у водозборі до цього поста осушене близько 3 млн. га землі.Головним з невирішених на даний час питань у науці є встановлення допустимого обсягу меліорації для кожного конкретного водообігу з урахуванням раціонального використання всіх природних ресурсів і інтересів всіх галузей народного господарства.Але, враховуючи стратегію уряду, все це плавно відходить у розділ "найближчого майбутнього".
Додати в блог або на сайт

Приложенные файлы

  • docx 15796671
    Размер файла: 56 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий