тема 12 Економічна безпека


ТЕМА 12. ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА ПІДПРИЄМСТВА
1.Основні поняття управління безпекою підприємства2. Складові забезпечення економічної безпеки.
3. Державне регулювання діяльності підприємств при забезпеченні їх економічної безпеки
4. Характеристика методів оцінки економічної безпеки підприємства
Основні поняття управління безпекою підприємстваЕкономічна безпека – стан економіки та інституцій влади, при якому забезпечується гарантований захист національних інтересів, соціальна спрямованість політики, достатній оборонний потенціал, в тому числі і за несприятливих умов розвитку внутрішніх та зовнішніх процесів.
Економічна безпека суб’єкта господарювання – стан, при якому забезпечується економічний розвиток і стабільність діяльності суб’єкта господарювання, гарантований захист його фінансових і матеріальних ресурсів, здатність адекватно і без суттєвих втрат реагувати на зміни внутрішньої і зовнішньої ситуації
Система безпеки підприємства – організаційний комплекс, який складається з сукупності організаційних, управлінських, технічних, правових та інших мір і заходів, сукупності сил і засобів, спрямованих на забезпечення безпеки підприємства, захисту законних інтересів його керівництва та інвесторів, сприяння забезпеченню стійкого розвитку підприємства [37].
Система забезпечення безпеки — 1) механізм по виробленню, перетворенню і реалізації концепції, стратегії і тактики в сфері безпеки за допомогою скоординованої діяльності державних і недержавних структур; 2) сукупність організаційно об’єднаних органів управління, сил та засобів, призначених для вирішення завдань щодо забезпечення національної безпеки.
Комплексна система економічної безпеки підприємств( КСЕБП) – це комплекс взаємопов’язаних заходів організаційно-правового характеру, що здійснюються спеціальними органами, службами, підрозділами суб’єкта господарювання, спрямованих на захист життєво важливих інтересів особистості, підприємства і держави від протиправних дій з боку реальних або потенційних фізичних або юридичних осіб, що можуть призвести до істотних економічних утрат та забезпечення економічного росту у майбутньому
Виділяють декілька рівнів економічної безпеки:
1. Міжнародна безпека (глобальна, регіональна);
2. Національна безпека (державна, галузі, регіону, суспільства);
3. Приватна: підприємства, домашнього господарства або особи.
Чинники, що формують відповідний рівень економічної безпеки підприємства, різноманітні і в кожній галузі виробництва мають свою специфіку. Однак є загальні, типові чинники, що впливають на рівень економічної безпеки підприємства незалежно від форм власності та галузі виробництва, а саме:
1. Безпосередні чинники виробництва. Основні чинники, які безпосередньо забезпечують діяльність виробництва. До них належать: безпосереднє розміщення підприємства (територія); наявні природні ресурси та умови їх розміщення на цій території, доступність використання та якісні показники; наявність трудових ресурсів, їх освітньокваліфікаційний рівень; наявна виробнича інфраструктура, можливий обсяг її використання; соціально - економічна інфраструктура і рівень матеріального достатку населення.
Стабільний попит на продукцію. Чинник, який також відіграє важливу роль у рівномірному пропозиційному розвитку виробництва. Він охоплює: укладені довготермінові контракти на реалізацію продукції з її споживачами; рівень конкурентоспроможності продукції, що виробляється; якісно гарантійні показники виробів; обґрунтовані прогнози щодо стабільності ринку певного виду продукції; державне та регіональне замовлення на виготовлену продукцію.
3. Надійність постачальників, передусім тих, що забезпечують постачання основної сировини і матеріалів. Для цього потрібно: мати довготермінові договори на поставку необхідної сировини і матеріалів, враховуючи терміни постачання, та їх якісні показники; знати можливості постачальників і не допускати монопольності в їх поставках, для цього, як правило, потрібно мати 3 - 4 і більше постачальників сировини та матеріалів, щоб була гарантія стабільної цінової політики щодо сировини, матеріалів та інших комплектуючих.
Зовнішня конкуренція на продукцію, призначену на експорт. Ця продукція має: відповідати міжнародним стандартам; за якісними показниками і сервісним обслуговуванням бути конкурентоспроможною; мати обгрунтовану та прогнозовану перспективу; бути конкурентоспроможною щодо продукції, яка імпортується в нашу країну, з метою скорочення ввезення в Україну продукції, яку можуть виготовляти вітчизняні підприємства.
Державне економічне регулювання діяльності підприємства, яке полягає: у захисті власного товаровиробника незалежно від форм власності на засоби виробництва; регулюванні державної податкової політики; сприянні виробництву, враховуючи економічні, територіальні та інші аспекти; сприянні виробництву продукції, яка ввозиться як критичний імпорт; державному замовленні на товари, які фінансуються за рахунок бюджету і скорочення імпорту на ці товари.
Надійний захист комерційної таємниці. Держава має гарантувати таємницю на науковотехнічні досягнення, розроблення нових технологій, інтелектуальну власність, ноу - хау, в тому числі й комерційні таємниці.
Компетентність керівництва підприємства. Найважливіші чинники, які можуть найбільш активно впливати на рівень економічної безпеки підприємства, це високий професіоналізм керівництва і команди його менеджерів (висококваліфіковані кадри; система їх підготовки і форми навчання; створення для них відповідних виробничих і соціально - економічних умов).
Є ще й інші чинники економічної безпеки підприємства, які не пов'язані з безпосередньою виробничою діяльністю, але істотно впливають на стан виробництва. Вони пов'язані з поведінкою окремих людей, їх мораллю, духовністю (розкрадання, шахрайство, обдурювання, убивство тощо).
Найбільш поширена в науці класифікація небезпек і за сферою їх виникнення. За цією ознакою розрізняють внутрішні і зовнішні небезпеки. Зовнішні небезпеки і загрози виникають за межами підприємства, не пов'язані з його виробничою діяльністю. Внутрішні чинники пов'язані з господарською діяльністю підприємства, його персоналу.
2. Складові забезпечення економічної безпеки.
Поняття економічної безпеки підприємства містить у собі внутрішньовиробничі та позавиробничі складові, наведені схематично на рис. 12.1.
Економічна безпека підприємства
Внутрішньовиробничі складові
Позавиробничі складові
Фінансова безпека
Інтелектуальна безпека
Кадрова безпека
Технологічна безпека
Правова безпека
Інформаційна безпека
Ринкова безпека
Інформаційна безпека
Екологічна безпека
Силова безпека
Інформаційна безпека

Рис. 12.1 Основні складові економічної безпеки підприємства
Розглянемо основні внутрішньовиробничі функціональні складові економічної безпеки:
Фінансова складова – вважається провідною й вирішальною, оскільки за ринкових умов господарювання фінанси є “двигуном” будь-якої економічної системи.
Про ослаблення фінансової складової економічної безпеки свідчать:
зниження ліквідності підприємства;
підвищення кредиторської та дебіторської заборгованості;
зниження фінансової стійкості тощо.
За цю складову економічної безпеки відповідають фінансова та економічна служби підприємства.
Інтелектуальна складова.
Належний рівень економічної безпеки у великій мірі залежить від інтелекту та професіоналізму працюючих на підприємстві кадрів.
Негативні впливи на цю складову справляють:
звільнення провідних висококваліфікованих працівників, що призводить до ослаблення інтелектуального потенціалу;
зниження питомої ваги інженерно-технічних працівників і науковців у загальній кількості працюючих;
зниження винахідницької та раціоналізаторської активності;
зниження освітнього рівня працівників.
За інтелектуальну складову економічної безпеки на підприємстві відповідають кадрова служба і особисто головний інженер.
3. Кадрова складова. Склад кадрів безпосередньо впливає на рівень економічної безпеки на підприємстві. Негативні впливи на кадрову складову спричиняють:
– відтік кадрів;
– плинність кадрів;
– фізичне старіння кадрів, їх знань, кваліфікацій;
– низька кваліфікація кадрів;
– праця за сумісництвом, що пов’язана з низькою віддачею працівника і можливим виходом конфіденційної інформації за межі підприємства.
За цю складову економічної безпеки повинна відповідати кадрова служба підприємства.
Технологічна складова полягає у рівні відповідності застосовуваних на підприємстві технологій найкращим світовим аналогам по оптимізації витрат. До негативних впливів на цю складову відносять:
дії, спрямовані на підрив технологічного потенціалу підприємства;
порушення технологічної дисципліни;
моральне старіння використовуваних технологій.
За цю складову економічної безпеки повинна відповідати технологічна служба, а саме здійснювати контроль за технологічною дисципліною, удосконалювати існуючі і розробляти нові ефективні технології).
Правова складова полягає в усебічному правовому забезпеченні діяльності підприємства, дотриманні чинного законодавства.
Правову небезпеку становлять:
недостатня правова захищеність інтересів підприємства в договірній та іншій діловій документації;
низька кваліфікація працівників юридичної служби відповідного суб'єкта господарювання та помилки у підборі персоналу цієї служби;
порушення юридичних прав підприємства і його працівників;
навмисне чи ненавмисне розголошення комерційно важливих відомостей;
порушення норм патентного права.
Протидією цим негативним впливам повинна займатися юридична і патентно-ліцензійна служба, а саме здійснювати правове забезпечення діяльності підприємства, юридичне пророблення договірної документації, ведення судових і арбітражних розглядів, правове навчання персоналу, контроль порушень норм патентного права тощо.
Інформаційна складова полягає у здійсненні ефективного інформаційно-аналітичного забезпечення господарської діяльності підприємства.
Належні служби підприємства виконують певні функції, які в сукупності характеризують процес створення та захисту інформаційної складової економічної безпеки.
До таких належать:
- збирання всіх видів інформації, що має відношення до діяльності того чи того суб'єкта господарювання;
- аналіз одержуваної інформації з обов'язковим дотриманням загальноприйнятих принципів і методів;
- прогнозування тенденцій розвитку науково-технологічних, економічних і політичних процесів;
- оцінка рівня економічної безпеки за всіма складовими та в цілому, розробка рекомендацій для підвищення цього рівня на конкретному суб'єкті господарювання;
- інші види діяльності з розробки інформаційної складової економічної безпеки.
На підприємство постійно надходять потоки інформації, що розрізняються за джерелами їхнього формування. Заведено виокремлювати:
- відкриту офіційну інформацію;
- вірогідну нетаємну інформацію, одержану через неформальні контакти працівників фірми з носіями такої інформації;
- вірогідну нетаємну інформацію, одержану через неформальні контакти працівників фірми з носіями такої інформації.
Екологічна складова полягає в дотриманні діючих екологічних норм, мінімізації втрат від забруднення навколишнього середовища.
Індикаторами екологічної складової економічної безпеки є, з одного боку, нормативи гранично допустимої концентрації шкідливих речовин, установлені національним законодавством, а з іншого — аналіз ефективності заходів для забезпечення такої екологічної складової.
8. Силова складова полягає в забезпеченні фізичної безпеки працівників фірми (перш за все керівників) і збереженні її майна.
До основних негативних впливів, що характеризують цю складову характеризують:
фізичні і моральні впливи, спрямовані на конкретних особистостей (особливо на керівництво та провідних спеціалістів) з метою заподіяти шкоду їх здоров’ю та репутації, що становить загрозу нормальній діяльності їх підприємства.
Негативні впливи, що завдають шкоди майну підприємства, несуть загрозу зниження вартості його активів і втрати економічної незалежності (дезінформація, знищення інформації).
Причинами цих негативних явищ є:
нездатність підприємств-конкурентів досягти переваг коректними методами ринкового характеру, тобто за рахунок підвищення якості власної продукції, зниження поточних витрат на виробництво (діяльність), удосконалення маркетингових досліджень ринку тощо.
кримінальні мотиви одержання злочинними юридичними (фізичними) особами доходів через шантаж, шахрайство або крадіжки;
некомерційні мотиви посягань на життя та здоров'я керівників і працівників підприємства (організації), а також на майно фірми.
Протидією цим негативним впливам повинна займатися служба охорони. Її обов’язок – забезпечувати фізичний захист керівництва підприємства, організовувати пропускний режим, здійснювати охорону приміщень, ліній зв’язку й устаткування.
До позавиробничих складових економічної безпеки належать:
Ринкова складова.
Ця складова економічної безпеки характеризує ступінь відповідності внутрішніх можливостей розвитку підприємства зовнішнім, які генеруються ринковим середовищем. Про ослаблення ринкової безпеки свідчать:
зменшення частки ринку, яку займає підприємство;
ослаблення конкурентних позицій і спроможності протидіяти конкурентному тиску;
зниження адаптаційних можливостей підприємства до змін ситуації на ринку, відставання від вимог ринку і т. д. [12].
За названу складову безпеки на підприємстві повинна відповідати служба маркетингу.
2) Інтерфейсна складова. Характеризує надійність взаємодії з економічними контрагентами. Економічній безпеці підприємства становлять загрозу можливі непередбачені зміни умов взаємодії (навіть до розриву відносин) з економічними контрагентами: постачальниками, торговими і збутовими посередниками, інвесторами, клієнтами і т. д.
3. Державне регулювання діяльності підприємств при забезпеченні їх економічної безпекиДержавне регулювання діяльності підприємств здійснюється по напрямках, представленим на рис. 12.2.
Основні напрями державного регулювання
Проведення антимонопольної політики
Регулювання ринку
Фінансова підтримка
Розвиток інфраструктури підприємництва
Проведення інвестиційної політики
Забезпечення правової основи
Формування системи оподаткування
Регулювання інноваційних процесів

Рис. 12.2 Основні напрямки державного регулювання діяльності підприємств
Суспільні відносини, пов'язані з забезпеченим безпеки бізнесу, регулюють такі нормативні акти:
1. Конституція України.
2. Кримінальний та Кримінально-процесуальний Кодекси України (тобто кодифіковані збірники нормативних актів, що передбачають кримінальну відповідальність за порушення чинного законодавства (в тому числі в сфері безпеки бізнесу) та нормативних актів, що визначають сам процес притягнення винних до кримінальної відповідальності).
3. Кодекс адміністративних правопорушень (тобто кодифікований збірник нормативних актів, що передбачають адміністративну відповідальність за порушення чинного законодавства).
4. Закони України:
"Про банки і банківську діяльність" від 20 березня 1991р.
"Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 р.
"Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 серпня 1996р.
"Про захист інформації в автоматизованих системах" від 5 липня 1994 р.
"Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993 р.
"Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 1999 р.
"Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р.
"Про економічну самостійність Української РСР" від 3 серпня 1990 р.
"Про державну податкову службу в Україні" від 4 грудня 1990 р.
"Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р.
"Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р.
"Про оперативно-розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 р.
"Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" під ЗО червня 1993 р.
Перелік законів може бути суттєво доповнений, бо майже в кожному з них є норми, які регулюючи діяльність суб'єктів права, обмежуючи його права в здійсненні протизаконних дій, тим самим забезпечують безпеку підприємницької діяльності законослухняного суб'єкта права.
5. Декрети Кабінету Міністрів, Постанови Кабінету Міністрів, Положення Національного банку України, інші підзаконні нормативні акти виконавчої влади та відомчі накази та інструкції.
4. Характеристика методів оцінки економічної безпеки підприємства
Складне середовище, в якому працює підприємство, потребує від нього постійної роботи над удосконаленням прийняття управлінських рішень щодо забезпечення його економічної безпеки. Необхідною складовою цього процесу є аналіз і оцінка функціонування підприємства. Вибір методів їхнього здійснення визначається ціллю та спрямуванням можливого впливу на елементи внутрішнього та зовнішнього середовища або їх комбінацією.
Усі наявні підходи щодо розробки технології оцінки економічної безпеки можна розділити на три групи:
прихильники першої використовують комбінацію загальновідомих, перевірених практикою методик;
другої — формують авторську методику оцінки економічної безпеки з прорахунками її функціональних складових;
третьої — пропонують визначати комплексний критерій за рівнями основних показників функціонування та їхніми рангами.
Не менше значення мають і методи прогнозування стабільної роботи підприємства та оцінки загрози банкрутства. У цьому контексті автори пропонують готові моделі, які, на їхній погляд, досить достовірно оцінюють той чи інший бік роботи підприємства
1. П'ятифакторна модель Е. Альтмана, заснована на оцінці показників фінансової стійкості підприємства, що характеризується співвідношеннями прибутку, виручки від реалізації, величини обороту до активів підприємства, власного капіталу до позикового, що виражається формулою:
Z=3,3K1+1,0К2+0,6K3+1,4К4+1,2К5
де Z — показник вірогідності банкрутства; при його значеннях від 1,8 до 3,0 існує різноманітний рівень вірогідності банкрутства;
К1 — відношення оборотного капіталу до суми активів;
К2 — відношення чистого прибутку до суми активів;
К3 — відношення прибутку від реалізації до суми активів;
К4 — відношення ринкової вартості акцій до суми заборгованості;
К5 — відношення виручки від реалізації до суми активів.
Складність використання формули в умовах перехідної економіки полягає в тому, що коефіцієнти, які входять в модель, з одного боку, не відображають реальної ситуації, що склалася на досліджуваному підприємстві, а з іншого — серед наведених індикаторів кілька її показників не мають відповідних аналогів оцінки роботи наших підприємств. Тому наведена вище формула неприйнятна для оцінки банкрутства вітчизняних підприємств.
2. Існує також комплексний індикатор фінансової стійкості, розрахований за моделлю Ж. Депаляна:
N=25R1+25R2+20R3+20R4+ 10R5
де R1- коефіцієнт обороту запасів
R2- коефіцієнт поточної ліквідності
R3- коефіцієнт левериджу
R4- коефіцієнт рентабельності,
R5- коефіцієнт ефективності виробництва
3. Модель Спрингейта, яка має вигляд
Z=1,03K1+3,07K2+0,66K3+0,4K4
k 1 — відношення суми робочого капіталу до загальної вартості активів підприємства;
k2 — відношення суми прибутку (до сплати податків та відсотків) до загальної вартості активів підприємства;
k3 — відношення суми прибутку (до сплати податків) до короткострокової заборгованості підприємства;
k4 — відношення обсягу продажу підприємства до загальної вартості його активів.
Банкрутство загрожує при Z < 0,862.
4. До подібного роду моделей належить і так звана універсальна шестифакторна модель оцінки загрози банкрутства, що має вигляд:
Z=1,5K1+0,08K2+10,0K3+5,0K4+0,3K5+0,1К6
де К1 та К2 — відношення до зобов'язань саsh-flow, валюти балансу;
K3 — відношення прибутку до валюти балансу;
К4 та К5 — відношення прибутку, виробничих запасів до виручки від реалізації;
К6 — відношення обороту основного капіталу до валюти балансу.
Підприємству загрожує банкрутство при значенні критеріального показника менше 1.
5. R-модель прогнозу ризику банкрутства (розроблена російськими вченими), яка має наступний вигляд:
К=0,38 К1+К2+0,054 КЗ+0,63 К4,
де К1 - оборотний капітал/актив;
К2 - чистий прибуток/власний капітал;
КЗ - виручка від реалізації/активи;
К4 - чистий прибуток/інтегральні витрати.
Ймовірність банкрутства підприємства у відповідності зі значенням моделі R визначається таким чином (табл. ):
Таблиця
Загальна оцінка ймовірності банкрутства підприємства
Значення R (коефіцієнту ймовірності банкрутства) Ймовірність банкрутства, %
Менше 0 Максимальна (90-100)
0-0,18 Висока (60-80)
0,18-0,32 Середня (35-50)
0,32-0,42 Низька(15-20)
Більше 0,42 Мінімальна (до 10)
6. Модель Романа Ліса для оцінки фінансового стану:
Z=0,063Х1 +0,092Х2 + 0,057Х3 +0,001Х4
де Х1 – відношення обігового капіталу до суми активів;
Х2 – відношення операційного прибутку до суми пасивів;
Х3– відношення нерозподіленого прибутку до суми пасивів;
Х4– відношення власного капіталу до позикового.
Граничне значення тут складає 0,037. Однак зовнішні фактори (ступінь розвитку фондового ринку, податкове законодавство, нормативне забезпечення бухгалтерського обліку), нажаль, також не дають даній методиці в повній мірі відображати ситуацію для підприємств України і бути застосованою в якості універсальної моделі передбачення імовірності банкрутства.

7. Прогнозна модель Таффлера.
Британський учений Таффлер у 1977 році запропонував 4-факторну прогнозну модель для аналізу компаній, акції яких котируються на біржах:
Z=0,53Х1 +0,13Х2 + 0,18Х3 +0,16Х4
де Х1– відношення операційного прибутку до короткострокових зобов'язань;
Х2– відношення обігових активів до суми зобов'язань підприємства;
Х3– відношення короткострокових зобов'язань до суми активів;
Х4– відношення виручки від реалізації до суми активів.
Якщо величина інтегрального показника більша за 0,3, це говорить про те, що у підприємства непогані довгострокові перспективи, а якщо менша за 0,2, то банкрутство є більш ніж вірогідним. Проміжок від 0,2 до 0,3 становить так звану „зону невизначеності”.
8. Модель Фулмера.
Модель прогнозує банкрутство у 98% випадків на рік вперед і у 81% випадків на два роки вперед. Має такий загальний вигляд:
Н=5,528V1 + 0,212V2 + 0,07V3 +1,27V4-0,1V5+2,33V6 +0,57V7 + +1,083V8 + 0,894V9 - 6,075
де V1 – відношення нерозподілених прибутків минулих років до сукупних активів;
V2– відношення об'єму реалізації до сукупних активів;
V3 – відношення прибутку до сплати податків до сукупних активів;
V4 – відношення грошових потоків до повної заборгованості;
V5 – відношення суми боргу до сукупних активів;
V6– відношення поточних пасивів до сукупних активів;
V7 – натуральним логарифм (ln) від суми матеріальних активів;
V8– відношення обігового капіталу до повної заборгованості;
V9 – натуральний логарифм (ln) від величини відношення прибутку до сплати відсотків і податків до суми сплачених відсотків.
За результатами моделі можна одержати наступним прогноз: настання неплатоспроможності неминуче при Н<0; при Н≥0 компанія функціонує нормально.
9. Показник діагностики платоспроможності Конана і Гольдера:
Z = 0,16Х1 – 0,22Х2 + 0,87Х3 + 0,10Х4 – 0,24Х5
де Х1 — відношення суми дебіторської заборгованості та грошових коштів до загальної вартості активів підприємства;
Х2 — відношення постійного капіталу до загальної вартості пасивів підприємства;
Х3 — відношення фінансових витрат підприємства до виручки від реалізації продукції;
Х4 — відношення витрат на персонал до доданої вартості, яку він виробляє;
Х5 — відношення валового прибутку підприємства до залученого капіталу.
Наведена модель дає можливість оцінювати ступінь вірогідності затримки платежів для різних значень Z.
10. Метод рейтингової оцінки фінансового стану підприємства (рейтингове число).
Р. С. Сайфулін і Г. П. Кадиков запропонували використати для експрес-оцінки фінансового стану підприємства рейтингове число.
R = 2Ко + 0,1 Кпл + 0,08Кі + 0,45Км + Кпрде Ко — коефіцієнт забезпеченості власними коштами (Ко ≥ 0,1);
Кпл — коефіцієнт поточної ліквідності (Кпл ≥ 2);
Кі — інтенсивність обігу капіталу, що авансується, яка характеризує обсяг реалізованої продукції, що припадає на одну грошову одиницю коштів, вкладених в діяльність підприємства (Кі ≥ 2);
Км — коефіцієнт менеджменту, характеризується відношенням прибутку від реалізації до величини виручки від реалізації (Км ≥ (п+1)/ч,
де ч облікова ставка НБУ;
Кпр — рентабельність власного капіталу — відношення загального прибутку до власного капіталу (Кпр ≥ 0,2).
Якщо рейтингове число R для підприємства має значення більше 1, то підприємство перебуває у задовільному стані. Якщо значення R менше за 1, то підприємство має незадовільний фінансовий стан.

Приложенные файлы

  • docx 15777959
    Размер файла: 37 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий