Визначальні риси реалізму


Визначальні риси реалізму
раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);
правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;
принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;
характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;
конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;
вільна побудова творів;
превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;
розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.
Реалі́зм — стиль і метод у мистецтві й літературі. У мистецтві й літературі реалізм прагне до найдокладнішого опису спостережених явищ, без ідеалізації.
Гобсек (фр. Gobseck) — повість Оноре де Бальзака, надрукована уперше у 1830. Пізніше увійшла до циклу«Людська комедія» як частина «Сцен приватного життя». Основною темою твору є влада грошей, а основним персонажем, навколо якого побудована фабула — лихвар Гобсек.
Твір спочатку був надрукований у 1830 частинами (en ébauche) в журналі «Ля Мод» під назвою «Лихвар», потім окремим томом у видавництві мадам Делоне під новою назвою «Небезпека непослуху». У 1835 назва змінилася на «Батечко Гобсек», теперішня назва «Гобсек» утвердилася з виходом у світ «Людської комедії» в 1842.
Тема
Повість багатопланова. На поверхні розповідь про одруження Камілли де Гранльє, доньки віконтеси де Гранльє, з графом Ернестом де Ресто, інша тема — зображення жадоби, яку уособлює лихвар Жан-Естер де Гобсек, але понад усе це картина всього суспільства, в якому панують гроші. Дія відбувається в період Реставрації Бурбонів, приблизно у 1829. Аристократія на той час повернула собі положення, втрачене під час Французької революції, але в суспільстві правили гроші. Багата буржуазія прагнула поріднитися із розореним дворянством, усе купувалося й продавалося. Саме поклоніння грошей виходить у романі на перший план.
Сюжет:Розповідь починається в салоні мадам де Гранльє розмовою господині з родинним другом адвокатом Дервілем. Дервіль чув розмову мадам де Гранльє зі своєю донькою Каміллою, й довідався, що Камілла закохана в молодого Ернеста де Ресто, сина Анастасії де Ресто, при народженні Горіо. Мадам де Гранльє невдоволена цим коханням, оскільки мати Ернеста розтратниця, пов'язана незаконним зв'язком з Максимом де Траєм, заради якого розтринькала свої статки. Втім, це тільки відмовка, справжня причина в тому, що в Ернеста нема грошей.
Дервіль приходить на допомогу Каміллі — Ернест нещодавно зумів повернути собі родинну спадщину. Розповідь про те, як це сталося, повертає читача в часи, коли молодий адвокат-початківець Дервіль, познайомився з Жаном-Естером ван Гобсеком, лихварем. Ці два персонажі з'являються в багатьох романах «Людської комедії», хоча б у вигляді згадок: «Полковник Шабер», «Розкоші та злидні куртизанок» та інших.
Дервіль познайомився з Гобсеком давно, коли вони обидва мешкали в одному дешевому пансіоні. Гобсек вже тоді жив відлюдькувато й розмовляв тільки з Дервілем, розповідаючи йому історії зі свого ремесла, приправлені цинічною філософією. Згодом Дервіль зумів викупити адвокатську практику, взявши під здирницькі відсотки позику в Гобсека.
Дервіль продовжує свою розповідь, оповідаючи про те, як він познайомив із Гобсеком франта Максима де Трая, який сподівався позичити в лихваря гроші. Гобсек відмовився дати позику графу, зважаючи на його 300 тис. франків боргів і ні су за душею. Максим де Трай, утім, залучив до справи жінку, свою коханку, графиню де Ресто. Йому вдалося награними стражданнями та натяком на самогубство умовити графиню взяти в Гобсека позику, з невиправдано великою заставою.
Чоловік графині довідався про аферу й з'явився до Гобсека, вимагаючи повернути заставу. Гобсек радить графу сховати гроші від дружини-марнотратниці, начебто передавши майно надійній людині, в якості якої пропонує себе. Посередником у справі виступає Дервіль.
Не отримавши від де Ресто розписки про фіктивність операції з передачею майна, Дервіль відвідує графа. Той важко хворий. Графиня де Ресто робить усе можливе, щоб не допустити адвоката до чоловіка. Вона вже розірвала стосунки з Максимом де Траєм. Не маючи змоги зустрітися з Дервілем, граф хоче передати документи сину, але графиня перешкоджає й цьому. Перед смертю графа де Ресто вона на колінах благає у чоловіка прощення, але марно. Граф помирає, а наступного дня Гобсек з Дервілем застають в його будинку страшну картину — графиня перевернула все догори ногами, шукаючи заповіт. Почувши кроки людей, вона жбурляє у вогонь документи, призначені Дервілю, внаслідок чого Гобсек стає власником усього майна покійника.
Гобсек вступив у володіння новими маєтками. Дервіль звертався до нього з благанням пожаліти графиню та її дітей, але лихвар цинічно відповідав, що «біда навчить» — він поверне спадщину Ернесту тільки тоді, коли той пізнає ціну грошам і людям.
Розповідь Дервіля закінчується його останнім візитом до Гобсека, коли той уже помирав. Дервіль хотів ще раз спробувати вблагати лихваря, щоб допомогти молодим закоханим. Під кінець життя жадібність Гобсека перетворилася в божевілля — його будинок став звалищем накопичених речей. Але старий скнара вже на порозі смерті. Перед смертю він заповідає все своє майно Дервілю, а замок де Ресто повертає Ернесту. Таким чином Ернест повернув свій маєток.
Вислухавши розповідь Дервіля, віконтеса де Гранльє наче згоджується, якщо Ернест дуже багатий.
 Головна фігура повісті - лихвар Гобсек, його прізвище в перекладі з голландської означає "живоглот"
Він був розумною людиною, але гроші виявилися сильніші за його розум.Гобсека вбиває власна ж ідея про всевладність золота. Він настільки боявся втратити свої надбання, що непомітно для себе знищив їх у фізичному розумінні: дорогі тканини, посуд, картини - все зіпсувалося, все виявилось втраченим для світу. Якщо зважити на наявність авторського задуму, цей зумисний зовнішній абсурд - природне завершення подібного ставлення до життя. 
„Доброта” Гобсека відносно Дервіля виявилась в тому, що він: позичив йому гроші без відсотків. подарував йому кошти. *позичив гроші під тринадцять
Романти́зм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі й мистецтві, що виник наприкінці 18 століття уНімеччині, Англії й Франції, поширився з початку 19 століття в Росії, Польщі й Австрії, а з середини 19 століття охопив інші країни Європи та Північної і Південної Америки.Характерними ознаками романтизму є заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини. Його ідеологія спирається на культ індивідуалізму, на підкреслену, загострену увагу людської особистості до психологічних проблем, її внутрішнього "Я". У центрі зображення романтиків — винятковий характер у виняткових обставинах.
Рома́н (фр. roman — «романський») — літературний жанр, найпоширеніший у XVIII–XX століттях; великий за обсягом, складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.
Стендаль (Анрі-Марі Бейль)
Письменник дав романові підзаголовок «Хроніка XIX століття».
батько зневажав за те, що той був не схожим на старших синів, не міг нарівні з ними тяжко працювати на лісопильні, та ще й читав книжки, що дуже дратувало неграмотного старого
У романі розкривається трагічна історія Жульєна Сореля, «в душі котрого йде боротьба між природною шляхетністю й небезпечними примарами честолюбства». Показуючи життя героя, автор одночасно змальовує три соціальні шари французького суспільства після революції 1793 року: буржуазію,духовенство, дворянство.
Сюжет[Роман складається з двох частин. Умовно їх можна поділити на чотири періоди, чи дії.
Вер'єр[
Вер'єр — мальовниче, спокійне, провінційне французьке містечко регіону Франш-Конте. Його мер — пан Реналь, власник цвяхової фабрики — типовий портрет пихатого дворянина, який всіма правдами й неправдами здобув собі місце під сонцем і тепер щосили зберігає його. У Реналя є жінка і троє дітей.
Мер містечка конкурує зі своїм давнім суперником — багачем паном Вальном, тому Реналь йому на заздрість хоче найняти своїм дітям гувернера. Він чує про Жюльєна Сореля — сина теслі, який чудово знає латину. Мер йде до його батька і «викупляє» його.
Жюльєн — біла ворона серед інших. Ще змалку він відрізнявся від братів крихкістю статури, він привчився ненавидіти всіх, для нього люди — це вороги, яких треба подолати назад в болото. Його єдиним спасінням були книжки, які йому залишив відставний лікар, який часто брав Жюльєна на цілі дні вивчати латину та історію. Лікар був палким бонапартистом, тому недивно, що серед книжок Жюльєна, його улюбленою був «Меморіал Святої Єлени». Жюльєн жив мріями про військову кар'єру, йому марилися гучні кампанії, успіхи у світі… проте раптом він заявив, що збирається стати священиком. З того дня він усюди носив з собою Біблію, яку, до речі, вивчив напам'ять.
Сорель потрапляє у дім пана Реналя і швидко здобуває блискучу репутацію. Молодий, двадцятирічний, з трохи жіночими рисами обличчя, він привертає до себе увагу пані Реналь. Недивно, що честолюбний Жюльєн вирішує звабити її. Врешті це йому вдається. Пані Реналь, яка ніколи до цього не кохала, палко віддається пристрасті. Його роман з жінкою мера просочується у місто: починають надходити анонімні листи.
У Жюльєна є його єдиний друг — сільський підприємець Фуке, який торгує лісом. Він робить Жюльєну пропозицію стати компаньйоном, але той відмовляється.
Йому доводиться залишити Вер'єр, він їде у Безансон, у семінарію.
Безансон[ред. • ред. код]
Жюльєн приїжджає у незнайоме місто. Він вже не думає про залишене кохання — попереду яскраве майбутнє, ціле нове місто. Він вступає до семінарії, ректором якої є суворий янсеніст абат Пірар. Абат бачить «священний вогонь» у юнакові. Тепер він — семінарист.
Проходять довгі, пекельні місяці. Жюльєн — чужак для інших; його блискучі успіхи з усіх наук тільки віддаляють його від інших. Проте молодий семінаріст і не бажає дружби — він бачить лише потвор, підлабузників. Він почуває себе вищим за всіх.
Сорель прив'язується до свого духівника, абата Пірара. Він — єдина чесна людина у семінарії, тому недивно, що інші намагаються скинути його з посади.
Абат Пірар знайомий з маркізом де Ла-молем по одній судовій справі. Вони листуються і з часом стають друзями. Маркіз пропонує абату добру парафіюбіля Парижа. Пірар їде до міста поговорити з паном де Ла-молем. Виявляється, що тому потрібен секретар. Абат пропонує на це місце Жюльєна. Маркіз погоджується.
Але перед цим Сорелю треба побачитися зі своєю коханою — пані Реналь. Він їде до Вер'єра, вночі пробирається до її кімнати. Пана Реналь за минулі місяці вдарилась у релігію. Кохана Жюльєна, вона впевнила себе, що скоїла страшний гріх і тепер повинна карати себе усе життя. Проте варто їй тільки побачити коханого і всі довгі місяці ніби забуті — вона знову з вже більшою пристрастю віддається коханню. Жюльєн тікає з дому під пострілами рушниці, відчуваючи себе, як і його кохана, найщасливішою людиною на світі.
І так трапляється, що, пробувши усього лише десять місяців (замість трьох років), у семінарії, Жюльєн прямує до Парижа, міста нових здійснень, мрій і перемог, міста життя, серця Франції.
Париж[ред. • ред. код]
Життя Жюльєна Сореля перевертається догори дриґом. Він — секретар у одному з найпрестижніших домів Парижа. Колишній семінарист знову заробляє собі гарну репутацію. Йому доводиться кожного вечора сидіти на прийомах у салоні маркіза. Проте світське життя, яке тільки й може проштовхнути його у вищій світ не вабить Жюльєна; він вищий від цього.
Маркіз де Ла-Моль — дивакуватий дворянин з благородним серцем. Він має неабиякий вплив у світі і в першу чергу це пояснюється його надзвичайнимрозумом, а потім вже походженням. Його недолік в тому, що він підкорюється своїм примхам. В нього є дружина та двоє дітей: донька та син — граф Норбер, юнак дев'ятнадцяти років, який хоробро воював в Іспанії.
З часом маркіз прив'язується до свого секретаря. Жюльєн справляється з роботою відмінно: справи маркіза в ідеальному порядку. Пан де Ла-Моль, як виявляється, ще й причетний до нових революціонерів. Маркіз довіряється Сорелю і бере його з собою на одне з засідань. Жюльєн виконує з честю ще й деякі небезпечні завдання.
А тим часом бурхливо розвивається нове кохання Жюльєна — мадемуазель де Ла-Моль. Це кохання виявляється зовсім не таким, як з пані Реналь. Сорель проходить через всі кола пекла, і зрештою домагається справжнього пристрасного кохання Матільди, доньки маркіза.
Звичайно, що шлюб такої високородної дами з буржуа, сином тесляра, неможливий, адже її батько планував її одруження з паном де Круазнуа, герцогом. Матільда слухати про це не хоче — сенс її життя тепер у коханні до Жюльєна. Маркіз дізнається про все, він у розпачі, проте його любов до доньки виявляється занадто сильною, і він дає свою згоду. Пан де Ла-Моль дарує закоханим землі, ренту, назначає Сореля поручником у гусарський полк… Матільда тим часом наполягає на одруженні. Жюльєн щасливий, він досяг своєї мети.
Все руйнується в один день. Пан де Ла-Моль отримує листа, де з усіма подробицями розповідається про пані Реналь і Жюльєна. Маркіз їде з Франції, так і не давши згоди бути присутнім при одруженні.
А Жюльєн Сорель, майже втративши розум, їде до Вер'єра, купує пістолети, та іде до церкви, де повинна бути пані Реналь. Опинившись поруч, він стріляє в неї. Тут він втрачає свідомість, проте так і не дізнається найгіршого (а може й найкращого для нього) — пані Реналь не вбита.
В'язниця[ред. • ред. код]
Жюльєну загрожує страта, проте суд ще не відбувся. А поки він сидить у в'язниці у Вер'єрі. Згодом його переводять до фортеці Безансону. Там його навідують Матільда, Фуке. Вони роблять все для того, щоб запобігти смертній карі. Проте Жюльєн вже приготувався до смерті і не збирається тікати чи брехати на суді. Тільки тепер він розуміє, що єдине кохання в його житті — це пані Реналь, яку він убив. Жульєн дуже страждає від того, що вбив «святу людину». Але виявляється, що це не так — його кохана жива. Пані Реналь відвідує його й прощає йому його нерозважливий вчинок. Вони знову щасливі, і нічого більше їм не треба.
Проходить суд, на якому, незважаючи на обіцянки, Жюльєна засуджують до смерті, через гільйотинування. Пані Реналь змушує його подати апеляцію, проте вона не допомагає. Останні дні Жульєн проводить у казематі разом із коханою.
Він помирає у сонячний день, спокійно і з честю. Мадемуазель де Ла-Моль, на зразок Королеви Маргарити, забирає голову страченого коханого та власноруч закопує її.
А пані де Реналь помирає через три дні після страти, обіймаючи своїх дітей.
Фабула твору[ред. • ред. код]
Головною ідеєю, після подій Бурбонської реставрації, є лицемірство. Ця проблема є вічною — потреба поводитись так, чи інакше, щоб здобути місце у світі. Потреба грати якусь роль. Кульмінацією лицемірства стають, м'яко кажучи, ненормальні відносини Жюльєна та Матільди — Жюльєн, усвідомлюючи, що робить, змушував себе не показувати кохання; так він і змушував його показувати. Врешті це так подіяло на його серце, що стало незрозуміло — де правда, справжнє кохання, а де лицемірство, його амбіції.

Приложенные файлы

  • docx 15714779
    Размер файла: 34 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий