Педагогічний артистизм як професійна й особисті..

Педагогічний артистизм як професійна й особистісна характеристика
Спільність та відмінність актерсько-режисерської та вчительської діяльності
Артистизм у структурі особистості педагога.
Функції артистизму в процесі педагогічного спілкування.
Умови і шляхи розвитку педагогічного артистизму.
Критерії і методи діагностики педагогічного артистизму.

Педагогічна праця має багато загальних ознак з театральною творчістю як різновидом художньої діяльності:
представники обох професій працюють з людьми, мають спільну мету викликати почуття у аудиторії;
та й інша діяльність навчає і виховує, вимагає високого рівня фізичної, психічної і соціальної культури;
та й інша праця рухлива, мінлива;
тільки в акторській і педагогічній професіях ми зустрічаємося з унікальним збігом особистості творця й інструмента творчості;
нарешті, та й інша праця - яскраве мистецтво самовираження.
Основні точки дотику педагогічної “техніки” з “технікою” акторського мистецтва і режисури це:
по-перше, опора на загальні принципи діяльності. Як відомо, система К. С. Станіславського складається з наступних компонентів: принципи естетики театру, навчання про етику актора й акторська техніка як володіння виразністю дій.
по-друге, вживання в педагогічній сфері термінів з області театрального мистецтва. У драматургії уроку, що поєднує закони педагогіки і сцени, осягається зміст “експозиції”, “зав'язки”, “кульмінації”, “інтриги”. Якщо однієї з цих складових немає, потенціал поля напруги на уроці падає, а з ним і інтерес до уроку, в результаті до предмета;
по-третє, використання адаптованих до вчительської діяльності вправ з галузі театральної педагогіки для розвитку здатності сприйняття і вираження особливостей людського поведінки і варіативності в спілкуванні.
Особливості вчительської діяльності
Характеристики діяльності учителя
Вимоги до вчителя
Нахили, необхідні для діяльності

Триєдність творця, матеріалу та інструменту в одній особистості
Зв'язок внутрішніх і зовнішніх проявів особистості; стабільність творчої форми
Здатність знаходити резерви для підтримки творчої форми в робочому стані, володіння знанням власних потенційних можливостей і шляхів їхнього розвитку

Публічність і заданість творчості (регламентація в часі)
Оперативність у створенні творчого самопочуття; протистояння стресу; “підкріплення” натхненням
Швидка реакція, розвита воля; здатність до тривалої і продуктивної діяльності в умовах емоційного напруги; здатність до рефлексії

Колективний характер діяльності
Необхідність зробити учня співтворцем, співучасником уроку, рівноправним співбесідником учителя
Здатність до емпатій; заразливість, здатність до перевтілення, фасилітаторські здібності (полегшення взаємодії педагога й учня); здатність до написання “партитури твору”, здійснення трансляції свого задуму, до передачі мотиваційно-ціннісних відносин, до зміни темпоритму уроку; образне мислення

Оцінювання довколишніми внутрішніх і зовнішніх проявів особистості навіть за межами діяльності
Високий рівень самосвідомості, рефлексії; фізичної, психічної і соціальної літератури. Усвідомлення відповідальності за свої дії і слова. Внутрішня готовність до ситуації постійного контролю зі сторони оточуючих
Здатність до самовдосконалення, постійного підвищення кваліфікації, необхідним внутрішнім “перебудовам”; постановці і вирішенню надзадачі своїх дій.

Роз'яснення понять, що зустрічаються в таблиці можна знайти в педагогічному словнику.
За своїми основними характеристиками (існування в декількох особах, необхідність активної дії, публічність творчості, його заданість) педагогічна й акторська діяльність схожі, однак у педагогічній діяльності співтворчість, взаємодія з аудиторією відіграє більшу роль, ніж у театральному мистецтві.
Ш. Амонашвілі порівнюючи професію педагога з професією актора дійшов до думки-заповіді “Даруй себе дітям!” - “Зрозуміло, педагог повинен володіти здатністю перевтілюватися, умінням входити в роль. На сцені артист забуває про все, крім життя свого героя, у який він перевтілюється, і робить це так мистецьки, що глядач те, що відбувається на сцені сприймає як дійсне. Справжній артист змушує глядачів забути, хто він є насправді, і тому спектакль, поставлений на сцені, перетворюється для них на вікно в життя. Достатньо артисту забути про свого героя і віддатися особистим життєвим переживанням, як це вікно в життя відразу розіб'ється вщент. Артист на сцені належить не собі, а своєму герою... Професія вчителя в цьому змісті більш складна. Він теж належить, але не “глядачам”, а дітям, кожне з яких позначені конкретними характерами”.
Рамки педагогічної творчості є значно ширшими.
Мистецтво самовираження у вчительській професії не збігається цілком з акторським самовираженням, перевтіленням. Специфіка акторських проявів у діяльності педагога полягає в тому, що він не перевтілюється щораз у нову особистість, а залишається самим собою, і саме його особистісні якості, його духовне багатство основна сила його праці.
Педагогічне перевтілення здійснюється у внутрішньому плані: учитель давно відомий навчальний матеріал представляє як би вперше і заражає учнів цим враженням новизни і несподіванки; перевтілюється в учня, разом з ним проходить шлях від незнання до знання і робить це так вірогідно, що дитина активно включається в спільну діяльність. Артистизм педагога виявляється в тому, що він займає позицію учня, дивиться на світ його очима і піднімає його до освоєних ним думок, почуттів, відносин, оцінок.
На сцені актор представляє себе в ситуації ролі, учитель у якості ведучого уроку (явного чи прихованого), при цьому відбувається ідентифікація з учнем (чи сценічним персонажем в актора), що можливо завдяки емпатії здатності думкою прийняти мотиви й обставини інших людей.
Поряд з ідентифікацією необхідна проекція здатність наділити іншого своїми думками, мотивами, переживаннями. Для цього вимагаються здатність до внутрішніх перебудов і виразні здібності. У педагогічній діяльності додається до цього і необхідність вільно оперувати визначеним колом знань з навчального предмету і змісту діяльності, сформований світогляд, розвите педагогічне мислення, володіння методикою педагогічного впливу.
Є різниця і в особливостях “робочих” почуттів актора і вчителя під час діяльності. Сценічне почуття творчості актора відрізняється від життєвого тим, що воно не виникає в результаті реального подразника. Його комора емоційна пам'ять. Сценічне почуття відтворення життєвого почуття та його відбиток носять тимчасовий характер. Почуття учителя на уроці є життєвим, народжується реальними обставинами, захоплює вчителя часом надовго. Тому йому необхідна “комірчина” для збереження прийомів, що контролюють міру почуттів, що регулюють їхню розумну витрату. Звідси і різниця в нагромадженні досвіду, у розвитку емоційної пам'яті.
С. Л. Соловейчик, порівнюючи педагогічну професію з професією музиканта, лікаря, говорить, що в останніх є короткі процедури перед початком діяльності, своєрідний ритуал, що допомагає “ввійти в роль”. Такого ритуалу, на жаль, часто не буває в учителя.
Учитель, актор, за порадою К. С. Станіславського, покликані не вимовляти слова, а діяти словом, думати через слово, розкривати і ховати свої думки через слово. Слово педагога має не просто вплинути на учня, організувати його доцільну поведінку, але і зуміти змінювати цю поведінку в залежності від різних соціальних ситуацій
Для вчителя найбільш важливим у цьому процесі є не стільки сам акт передачі інформації, скільки її оцінка слухачами, тобто ступінь впливу мовного висловлення вчителя. Не тільки те, що він говорить, але і те, як говорить і що при цьому робить він і що роблять учні саме такий акцент повинний бути при складанні режисерської партитури уроку.
Педагогічний вплив з різним темпоритмовим малюнком уроку дає різний виховний ефект. Недарма А. С. Макаренко визначив суть виховної взаємодії як негайний аналіз і негайна дія. Темп навчальної діяльності повинен бути високим, але посильним для учнів, що враховують їхньої можливості й особливості засвоєння матеріалу.
Ш. А. Амонашвілі в книзі “Педагогічна симфонія” для характеристики темпоритму ведення уроку та експресії дій учителя приводить цілу групу музичних термінів: адажіо (спокійно, повільно), анданте (помірковано, не поспішаючи), алегро (швидко, жваво), вівачиссимо (дуже швидко), аджитато (неспокійно, схвильовано), аппассіонато (жагуче), кон спіріто (із захопленням, з душею), кон бріо (з вогнем), кон форца (із силою), маестозо (урочисто, велично), скерцандо (жартівливо) і ін. .
У театральному мистецтві під угрупуваннями і мізансценами розуміють взаємне розташування осіб на площадці, переміщення осіб у просторі сцени. У педагогіці теж необхідно пам'ятати про правильну організацію навчального простору, щоб урок відбувся. Важко переоцінити значимість таких невербальних засобів спілкування, як взаємне розташування педагога й учня (учнів), включаючи відстань між ними, положення тіла, що говорить, міміку і жестикуляцію, напрямок погляду.
Оскільки вчитель у класі знаходиться як би на своєрідній сцені, то ближній, чи великий, план використовується для повідомлення яких-небудь особливо важливих зведень. Цей план акцентує подачу інформації, тоді як другий план менш інтимний і тому називається груповим; він як би затушовує психологічні нюанси, а всі подальші плани ще більш поверхневі, тому що вилучені від очей. Учителю необхідно виробити в собі почуття сценічної рівноваги, збалансованості, просторове почуття. Саме розташування педагога обличчям до учнів (анфас) чи в повороті (труакар) теж має відповідний вплив. За законами психофізіології сприйняття, прямолінійний вихід (анфас) на аудиторію насторожує учнів, тому що композиційно «нарощує» фігуру вчителя, додає їй рішучість, багатозначність. Напівфас одна з найцінніших мізансценічних можливостей, що дають красномовний і вигідний для прямого і непрямого спілкування ракурс корпуса в три чверті.
Підсумовуючи сказане, виділимо основні ознаки, риси, що зближають педагогічну й актерсько-режисерську діяльність, а також характеристики, що показують специфіку кожної праці (див. Додаток 20).
Названі риси, що показують відмінності між педагогічною та акторською діяльністю, безумовно, не перекреслюють відзначені раніше зближуючі їхні ознаки, а лише дають можливість звернути увагу на те, що акторська і педагогічна діяльність не просто різновиди емпатій та рефлексії. Важливо усвідомити те, що метою запозичення елементів театральної педагогіки в професійній підготовці вчителя є не виховання актора, але педагога з якостями актора, що виявляються в залежності від педагогічних задач.
Артистизм у структурі особистості педагога
Педагогічна майстерність - це вираження підвищеного рівня всіх якостей, якими повинен володіти педагог відповідно до професіограми; комплекс властивостей особистості, що забезпечують високий рівень самоорганізації професійної діяльності; наслідок підвищеного рівня розвитку деяких педагогічних якостей; фундаментом цієї майстерності є загальна культура педагога, його теоретичні знання і володіння педагогічною технікою. Педагогічна техніка це комплекс умінь, що допомагає вчителю глибше, яскравіше, талановитіше виразити себе, домогтися оптимальних результатів у роботі. Ядро елементів педагогічної техніки складають уміння педагогічного спілкування, техніка і культура мови (голос, подих, дикція, інтонаційне фарбування, грамотність і т.д.), виразний показ почуттів і відносин (міміка, пантоміміка, узагалі зовнішній вигляд учителя), професійна саморегуляція педагогом свого психічного стану (самоконтроль, витримка і т.п.). Педагогічна техніка - вміння, що допомагають учителю через візуальну й аудіальну сторони сприйняття донести до вихованців свої думки і почуття, сприяють творчій поведінці та ефективній взаємодії з дітьми.
Словник сучасної української літературної мови визначає артистизм, з одного боку, як дарунок, а з іншого боку - як результат праці: “1. Видатні здібності, художня обдарованість, воля перевтілень, за допомогою якої людина легко, невимушено “входить в образ”. Особливе уміння тримати себе, добірність манер, граціозність рухів і т.п., звичайно властиві артистам. 2. Висока майстерність, досягнута ким-небудь в галузі мистецтва. Висока майстерність у якій-небудь справі, у виконанні чого-небудь”.
Педагогічний артистизм це: 1. Риса особистості вчителя, її своєрідність: здатність перевтілюватися, чарівність “артистичної стихійності”, жвавість, гострота, експресія, багатство жестів і інтонацій, дарунок оповідача, здатність подобатися; натхненність, відчуття внутрішньої волі; внутрішня добірність, образне мислення, прагнення до нестандартних рішень через образні асоціації; особливості психіки, тип нервової системи, акцентуація особистості (К. Леонгард виділяє 3 стимулюючих моменти для артистичної натури: 1) емоційну збудливість, 2) демонстративні риси характеру, 3) інтровертированість - здатність до імпровізаційного та органічного, природного існування в умовах педагогічного процесу. 2. Сукупність навчальних прийомів, “технік”, за допомогою яких “розігрується” урок. 3. Концепція творчості педагога.
Педагогічний артистизм це феномен, що функціонує з тим чи іншим ступенем активності на всіх стадіях процесу педагогічної творчості. Завдання артистичного педагога здійснити на учнів емоційний вплив, викликати в їх душах переживання, без яких ускладнюється глибинне сприйняття життя і його розуміння; укріпити віру в себе у свідомості і серцях учнів, викликати враження своїм відношенням, почуттями; змусити грати уяву, а гра завжди вільний вибір.
Основна мета педагога сприяти формуванню в учня особистісної позиції на основі системи переконань, що не зводяться до суми знань; визначеного відношення до об'єктів навколишнього світу, а в цілому позитивного відношення дітей до навчального процесу і, отже, до усіх впливів, що організовуються школою; вибору учнем власних засобів для самореалізації.
Основний жанр уроків артистичних педагогів співімпровізація, абсолютна творча воля кожного в руслі заданої теми і спільної ансамблевої роботи. Урок не розігрується “по нотах”, а створюється його партитура щораз заново. Звідси імпровізація. А тому що в ній беруть участь усі, тому вона стає співімпровізацією.
Головним результатом праці артистичних педагогів є те, що постійне перебування в “лабораторії”, де протікає процес творчості, і активна участь у ньому безпосередньо впливають на творче становлення учнів, на їх бажання розкритися, поділитися внутрішнім агатсьвом, на їхню здатність рефлексувати від знань на себе через інших, переводити знання в особистісний план, бачити їхній зміст.
Педагогічний артистизм є складним сплавом духовних і фізичних якостей, що допомагають знайти контакт з учнями, одержати визначений аванс дитячої довіри і потім діяти, з огляду на всі обставини даного уроку. Артистичний учитель своєю особистістю одухотворяє зміст і організацію навчально-виховного процесу. Це самобутній педагог зі своїм неповторним внутрішнім світом. Потрібно відрізняти артистизм від бажання виділитися серед інших, від зайвої пафосності і епатажності. Можна володіти привабливими зовнішніми даними, красивим голосом і загальною нервовою збудливістю, що в очах людини неосвідченої людини можуть сприйнятися як акторський темперамент, але при цьому не бути дійсно артистичним.
“Артист” у широкому змісті слова це майстер своєї справи, віртуоз, умілець. А артистизм це діяльність, пприрівнена до мистецтва, найвищий рівень досконалості в роботі педагога, коли уроки підносяться на бажану духовну висоту.
У структурі педагогічного артистизму ми виділили дві сторони:
1. Внутрішній артистизм культура педагога, безпосередність і воля, чарівність, емоційність, гра уяви, добірність, образний шлях постановки і рішення проблем, асоціативне бачення, несподівані яскраві ходи в “сценарії” уроку (особливо його перших хвилинах), внутрішня “настроювання” на творчість, самовладання в умовах публічності.
2. Зовнішній артистизм ігрова подача, “техніка” гри, особливі форми вираження свого відношення до матеріалу, передача свого емоційного відношення до діяльності, володіння умінням самопрезентації, виведення учнів на ігровий рівень, уміла режисура уроку.
Складові педагогічного артистизму:
1) перевтілення, що вимагає акторських здібностей, уміння “зіграти роль”, здатності стати іншим, залишаючись самим собою. При педагогічному артистизмі вчитель прагне “стати іншим” і його роль межує із засобом, що називається “наспівом”. Наспів вершина неправди, фальші, нещирості, зовнішнє кривляння. Тільки залишаючись самим собою, учитель може тимчасово одягти будь-яку маску. При цьому вона не придушить особистість; навпаки, особистість педагога буде виразно “просвічувати” крізь неї. Таким чином, артистизм не тільки гра в когось. Це насамперед стан душі, здатної на час не просто здаватися кимсь, а справді “бути”. При цьому неможливе “читання”, процеси перевтілення стають глибинними, органічними, природними. Зникають умовності, усі щиро переживають, всі емоції дійсні, усі думки і слова вистраждані.
Відкритість і безпосередність педагога, уміння говорити і діяти прямо, ділитися своїм внутрішнім багатством.
Артистичний педагог володіє також здатністю зараження своїми переживаннями, сумнівами, радістю інших людей. В. І. Немирович-Данченко вважав, що саме в цій здатності полягає талант, а К.С.Станіславський визначав заразливість актора як чарівність чи силу притягання.
Існує термін фасцинація, що означає зачаровування. Серед способів фасцинації виділяють, насамперед, особливий погляд (повинен бути прямим, променистим, твердим і теплим), особливий голос (багатий у тембровому відношенні, гнучкий по модуляціях), особливий ритм мови (подібний гарному музичному ритму то збудливий, то заспокійливий, але не надокучливий), особливий розум (з одного боку, високо імпровізаційний, з іншого багато оснащений словесними конструкціями і їх варіаціями), із третьої загострено ситуативний. “Імпровізувати” значить бути здатним відмовитися від заготовлених заздалегідь пунктів і ліній викладу, для того щоб на ходу “зліпити” за допомогою нових засобів щось свіже, первозданне для доброго засвоєння головної думки, теми. “Оснащеність словесними конструкціями” означає те, що розум глибокий, великий, і не має труднощів вербалізації складної чи раптової ідеї. “Ситуативність” розуму означає наявність у кожну мить спілкування точного і багатоканального зв'язку з аудиторією. Чарівність особистості театральні педагоги оцінюють дуже високо. Сила чарівності педагога в тому ж, у чому і сила чарівності артиста: учень попадає до вчителя під добру владу; він не підкоряється йому, а стає самим собою під його впливом. Чарівність це щирість, відсутність фальші, штучно награної у поведінці, манерах і манірності.
4) Естетичний компонент педагогічного спілкування страхує від маніпулятивного підходу до дітей; гармонія зовнішніх і внутрішніх проявів учителя стимулює в учнів переживання емоційного задоволення, почуття прекрасного, попереджаючи виникнення “естетичного бар'єру”.
У педагогічній діяльності важливо, щоб чарівність викликала позитивне естетичне почуття, найбільш повне відповідно до сумісності об'єкта і суб'єкта виховання. У цьому зв'язку особливе значення має володіння технікою самопрезентації (Е. Гоффман) - уміння педагога презентувати себе як посадова особа, наділена визначеними владними повноваженнями, рольовими перевагами. Від культури самопрезентації залежить атракція вчителя, представлення про нього як про привабливу людину, симпатія дітей, подальший розвиток взаємин. (Л.Б.Філонов).
Артистизм припускає наявність у вчителя так називаної “візуальності”, зовнішньої привабливості. І справа отут не стільки в правильності і красивості рис обличчя, у бездоганній фігурі. Природні дані вчителі можуть бути звичайними, зовні “непомітними”. Важливу роль відіграють уміння вчителя стежити за собою, культура зовнішніх і внутрішніх проявів, чарівність і природність. Встановлення комунікаційних зв'язків спрощується, якщо у вчителя привітне обличчя, а рухи, жести, постава і хода красиві та виразні. А.С.Макаренко вважав: важливо, щоб у колективі були красиві і молоді педагоги. У них він бачив якусь “містерію”: вони самі по собі змушували вихованців мріяти, фантазувати, підтягуватися. Якщо образ учителя приємний, сприймається як “манок” (К.С.Станіславський), то в ньому укладена первісна сила духовного впливу. Творча діяльність учителя характеризується необхідністю швидко, оперативно орієнтуватися в щохвилинних, безупинно мінливих ситуаціях живого спілкування, імпровізувати на основі раніше задуманого в залежності від поточних педагогічних задач і свого творчого самопочуття.
В.А.Кан-Калик визначає педагогічну імпровізацію як “здатність педагога оперативно і правильно оцінювати ситуації і вчинки учнів, приймати рішення відразу, часом без попереднього логічного міркування, на основі попереднього досвіду, педагогічних і спеціальних знань, ерудиції та інтуїтивного пошуку й органічно втілювати його в спілкуванні з дітьми, продуктивно діяти в мінливих обставинах діяльності, чуйно реагуючи на зміни, коректуючи власну діяльність”.
Учителям рухливого типу вищої нервової діяльності важливо забезпечити собі волю творчого пошуку на уроці, намітити не “пряму лінію” своєї діяльності, а своєрідний “коридор”, що передбачає можливість імпровізаційного, “зиґзаґоподібного” руху до наміченої мети, що найбільше повно відповідає особливостям їхньої індивідуальності (В.М.Харькін). Базою для організації імпровізаційного самопочуття вчителів інертного типу є “продумування можливих варіантів, багатьох деталей навчання на основі ретельного, вивіреного прогнозування і проектування” (В.І.Загвязинський), уміння дати кілька варіантів ходу навчального процесу, заздалегідь передбачити вихід з різних ситуацій педагогічного спілкування з конкретними вихованцями.
Л.Ю.Берикханова виділяє три найбільш поширених типи поведінки педагогів при здійсненні імпровізації:
1) учитель - “соліст”, що чує тільки себе й імпровізує на основі виникнення асоціацій, аналогій, спогадів, тобто діє практично без обліку впливу зовнішніх обставин, у яких протікає його діяльність. Імпровізація при цьому виявляється недостатньо ефективною, оскільки учні не спілкуються з учителем повною мірою.
2) учитель -“камертон” відгукується на будь-які зовнішні зміни, і його педагогічна “мелодія” починає звучати в тій тональності, що їй задають зовнішні обставини. Результатом цього є оживлений, цікавий діалог, що збагачує партнерів спілкування.
Найбільше ефективно діє учителъ -“імпровізатор”, який не тільки виконує свою педагогічну “партитуру”, рухаючись до наміченої мети уроку, але й імпровізує відповідно до конкретно складених обставин діяльності, чітко дотримуючись поставленої мети уроку. Імпровізовані мова та поведінка вчителя, як правило, дуже енергійні та емоційні; вони найсильніше впливають на учнів. А сам факт імпровізації піднімає авторитет педагога.
Дуже важливий такий особистісний, емоційний компонент педагогічного артистизму, як мобілізація творчого самопочуття, здатність саморегуляції, володіння своїм настроєм. Артистичний педагог демонструє високу комунікативну компетентність, вміє організувати такі форми взаємодії, які б задовольняли духовну потребу дітей у роздумах, співбесіді, співпереживанні й у таких вищих формах спільності, як причетність, жаль, співчуття. Для цього вчитель сам повинен мати розвите почуття емпатії та ідентифікації.
Емпатія здатність до співпереживання, можливість емоційно, а не тільки раціонально сприйняти вихованця, проникнути в його внутрішній світ і відверто виразити своє розуміння цих почуттів.
Рефлексія здатність педагога побачити, як він сприймається й оцінюється дітьми, усвідомлення учителем своїх психічних станів. Це можливо лише тоді, коли педагог добре володіє навичками професійної самосвідомості. Низький рівень рефлексії одна з найпоширеніших причин непродуктивної стандартизації поведінки вчителів, появи так званих “убивчих реакцій”.
Одним із критеріїв оцінки артистизму вчителя є його красномовність, виразність звучання голосу, уміння веселити і переконувати, володіння мистецтвом оперування словом.
Артистичний педагог уміло використовує кінетичні засоби, тілесну експресію, пластику поведінки, що наділяє його особистісною, персональною запамятованістю. Пластика - це вираження тілом свого душевного стану, мова рухів тіла (А.Піз, С.М.Флемінг, Р.Ліннелл, Д.Бредбі). К.С.Станіславський вважав: “Для того, щоб відбивати найтонше і часто підсвідоме життя, необхідно володіти винятково чуйним і добре розвинутим голосовим та тілесним апаратами. Голос і тіло повинні з величезною чуйністю і безпосередністю, миттєво і точно передавати найтонші, майже невловимі відчуття”. Артистичність це уміння скинути в класі маску турбот, хвилювань і безлад, здатність показувати обличчям і жестами тільки те, що відноситься до справи, допомагає здійсненню навчально-виховних задач. Щоб керувати виразом свого обличчя, потрібно навчитися володіти своїм настроєм, активно використовуючи в цих цілях аутотренінг.
До невербальних засобів спілкування відноситься і проксеміка його просторова організація, фізичне розташування комунікантів по відношенню один до одного. Просторова поведінка артистичних учителів має глибокий педагогічний зміст.
Основою просторової поведінки артистичного вчителя є дотримання проксемічних закономірностей, дбайливе відношення до особистісного простору кожної дитини.
Експресивність і виразність педагога допомагають яскравому вираженню різних емоційних станів, ведуть до виразного прояву особистісних якостей вчителя і його емоційному впливу на учнів. Сила дитячої емоційної пам'яті велика, і потрібно вміти збагачувати її позитивними емоціями, що інтригує таємничістю.
Вселити дитині віру в себе, відкрити йому себе, свою душу, свій внутрішній світ це і є сутність емоційної культури артистичного педагога. П.П.Блонський писав: “Школа повинна дати можливість учителю стати людиною для дітей і жити в класі інтенсивним людським життям ... Перетворимо ж уроки в спільне життя вчителя з дітьми, нехай урок буде ... задушевною бесідою, нехай учитель не ховає від дітей свого серця, у якому діти побачать не тільки вчительську дратівливість і сухість ...” Емоційна культура учителя складається з емоційної сприйнятливості, психологічної пильності, культури слів і емоційних станів. Це своєрідний сплав з думок, відчуттів, емоцій, ідей, що дозволяють сприймати навколишній світ у всім його багатстві, знаходити в собі кращі, шляхетні почуття і передавати їх вихованцям.
Соціоігровий стиль (В.М.Букатов, А.П.Єршова) це стиль не одного елемента уроку; стиль роботи вчителя і дітей, зміст якого не стільки полегшити дітям роботу, скільки дозволити їм, зацікавивши, добровільно і глибоко заглибитися в неї.
“Театральні аспекти” побудови, проведення й аналізу уроку це насамперед поведінкові показники інтересу самого педагога до того, що відбувається на уроці, як стимулятора творчої, пізнавальної активності дітей (“легка вага”, мобілізація, гнучка зміна прибудов і ін.) і зміна мізансцен: чергування рухової, зовнішньої активності учнів і робочої уважної тиші. Живий урок не може обійтися без якогось добровільно погодженого цілеспрямованого переміщення учнів у просторі. Звичайно, зміна місць повинна бути обґрунтованої, випливати з задуму, але важко не погодитися з тим, що урок, на якому учні то групами стоять біля дошки, то підходять один до одного в пошуках відповіді, то утворюють різні композиції навколо нової таблиці, схеми чи малюнка, завжди робить враження зустрічі з чимось справжнім і щирим.
Крім того, одноманітність поз і розміщення учнів на уроці часто пов'язано з менторською роллю вчителя, з його зневагою до думок сидячих перед ним учнів із приводу висловлюваних із учительської кафедри істин. Переміщення учнів на уроці заважає вчителю почувати себе головним, позбавляє його центрального положення, що розуміється примітивно.
Зміст задач, ілюстрації, наочний матеріал, здатність учителя яскраво виражати своє відношення до досліджуваного й усьому, що відбувається навколо, краса рішень і пошуку, радість успіху на будь-якому уроці і поза ним відкривають простір для артистизму вчителя.
Усі наочні засоби навчання, впливаючи через апарат чуттєвого сприйняття, викликають естетичні переживання, а через них етичні відносини. Емоції позначаться на відношенні до об'єкта вивчення, та безпосередньо на відношення до процесу пізнання і навчання в цілому.
Формула педагогічної майстерності, на думку українського дослідника В.Ф.Моргуна, виглядає так: по-перше, моральність, по-друге, компетентність і, по-третє, артистизм.. C.Cоловейчик зауважує, що “вчитель не має права бути рядовим, він змушений грати роль прекрасної людини. Ця одного разу взята на себе роль виповнюється роками і поступово перестає бути тільки роллю стає характером”.
Коли педагогічний вплив не приводить до бажаного результату, необхідно свідомо вибудувати, створити, сконструювати відповідно до ситуації поведінку. Щоб виник “театр” на уроці, досить класу, вчителя і учнів. Головна фігура тут учитель-актер, учитель-художник, здатний особливим своїм станом впливати магічно на учнів. І йому треба допомогти відшукати цю якість. Тоді урок по-справжньому стане явищем мистецтва.
Якщо мова йде про щирий артистизм, то тут немає місця самоствердженню одного за рахунок іншого. Гра зіткнення сил, смаків, почуттів. Людина, скидаючи апатію, виявляє себе яскраво. К.С.Станіславський дав таке дивне напуття актору: «Грай не себе грай партнера».
У спілкуванні на ігровому рівні партнери “грають один одного”, “відбиваються один у одному”, і виникає другий план те, що відчувається, але не називається словами, тому, що виразити це можна лише поезією, музикою. Є.Н.Ільїн будує свої уроки як своєрідний високоодухотворений “спектакль”, орієнтуючи свої дії не на безлику масу учнів, а нерідко на одне (робота з одним шлях до усіх), і це вимагає від педагога артистизму і витонченості вищої проби.
Вплив особистості педагога обумовлено живими, емоційними зв'язками, що виникають між викладачем і студентами, органічністю, природністю у використанні різноманітних засобів, коли вибір засобу, його характер диктується конкретною ситуацією. Педагогу необхідно вміти тонко “доторкнутися” до особистості дитини і, передаючи людський досвід, зберегти за дитиною право самостійного вибору. Технологія такого “дотику” складається з операційних умінь педагога, що функціонують у тих “ділянках” педагогічного спілкування, де виявляється творчість:
уміння яскраво, чарівно виразити своє Я, щоб воно стало доступним дитині для сприйняття і розуміння; точно орієнтувати інформацію на співрозмовника, знайти образні оцінки;
уміння “зчитувати” психічний стан дитини, розуміти, що з ним відбувається;
організації взаємин з дітьми, мистецтва побудови, розвитку взаємин, їхньої перебудови, якщо в цьому є необхідність;
мистецтва впливу на партнера по спілкуванню, уміння взаємодіяти з ним;
уміння саморегуляції (керування власними психічними станами, подолання різноманітних психологічних бар'єрів, “виклик” творчого самопочуття, уміння бути оптимістичним).
Урок завжди творчість. Тому розвиток почуттєвої сфери вчителя, його артистизм важливий елемент становлення його майстерності. І тут шкільна педагогіка обов'язково повинна звертатися до досвіду педагогіки театральної.
У процесі педагогічного спілкування артистизм педагога виконує наступні функції:
Мотиваційна (реалізується під час підготовки до занять і пракичної діяльності).
Мобілізаційна (здійснюється в основному на етапі передбачення майбутнього спілкування з класом, коли педагог стає здатним звільнитися від напруги, настроїтися на позитивну психологічну домінанту, протистояти стресу, коли вчительський бадьорий вигляд змушує учнів повірити в успіх діяльності).
Аттрактивна (притягуюча). Артистизм допомагає учителю у впливі на соціально-психологічний механізм сприйняття себе як особистості і своїх дій. Від ефекту “першого враження” залежить уявлення про учителя як про привабливу чи малоприємну людину, а значить прихильність і симпатія дітей чи неприйняття ними вчителя. Виразні особистісні прояви педагога, натхненність міміки і пластики здатні приносити насолоду дитині.
Фасшштаторська. Педагогічний артистизм полегшує взаємодію між викладачем і учнем, сприяє прийняттю, розумінню, прояву терпимості до чужої культури, думці, віросповідання. Прояв відкритості до світу і дітей дозволяють педагогу не бути “страшним” для дитини, дають йому можливість у будь-яких випадках звертатися до педагога.
Стимуляційна. Гармонія зовнішніх і внутрішніх особистісних проявів педагога стимулює в учнів переживання емоційного задоволення від спілкування з ним та із школою в цілому, збагачує учнів досвідом реакції відношень на яскраві явища багатого світу.
Синтетична.Атмосфера співтворчості, співробітництва, роздумів ставить учнів у позицію союзників, соратників учителя, співавторів уроку; відбувається синтез устремлінь педагога та учнів.
Педагогу необхідно володіти розвиненими режисерськими здібностями, що виявляються в умінні згуртувати учнівський колектив, надихнути його на рішення важливих завдань, задавши розумну ступінь самостійності, а також у здатності вчителя правильно організувати свою роботу (вірно її спланувати, здійснювати самоконтроль). Артистичний учитель, як правило, може бути гарним режисером, має почуття цілого, гармонії; енергією, ініціативністю, творчою спостережливістю. Важливими режисерськими здібностями є фантазія й уява, почуття ритму, простору і часу. Прояву педагогічного артистизму, організації морального впливу на учнів сприяє уміння вчителя бачити в науковому, абстрактному матеріалі життєві явища, а в науковому рішенні проблеми суспільного значення, його уміння будувати соціально цінне відношення до досліджуваного об'єкта. Це і називається режисурою педагогіки, тобто мистецтвом побудови логіки взаємодій людей у педагогічній ситуації, коли навчання виступає не як засіб прищеплювання знань, умінь, навичок, а як засіб розвитку індивідуальних якостей суб'єкта за допомогою знань, умінь і навичок.
Говорячи про педагогічну режисуру, дослідники виділяють такі основні її категорії, як цілісність і єдність. Так, Н.А.Баришева визначає педагогічну режисуру як “мистецтво створення гармонічно цілісного, що володіє визначеною художньою єдністю педагогічного процесу в масштабах логічно завершеного дидактичного циклу чи застосовуваної форми”.
При цьому головна режисерська задача педагога полягає у виділенні основних за думкою і силою емоційного впливу відрізків (епізодів) уроку і побудові їх у режисерську композицію педагогічних подій. Учитель робить композицію уроку основою пізнавальної творчості, засобом вираження свого відношення до змісту навчального матеріалу. Педагогічна режисура припускає: прогнозування можливих результатів навчання; виділення і правильне формулювання надзадачі уроку; педагогічно доцільну структурно-композиційну побудову уроку; раціональний розподіл часу між етапами заняття; уміння думкою поставити себе в позицію вихованця; орієнтування в умовах, що змінюються, і перебудову діяльності в залежності від них; схематичне зразкове уявлення емоційної “кривої” уроку, заготівля “художніх деталей” (образних прикладів і цікавих питань, яскравих фактів, наочності, атрибутів костюма, деяких елементів поведінки) та ін.
Педагогічний артистизм як феномен є особистісною і професійною категорією. Під ним розуміються: 1) риси особистості вчителя, її своєрідність; 2) сукупність навчальних прийомів, технік, що полягають у тім, що урок розігрується по особливих законах; 3) концепція педагогічної творчості, по якій уся навколишня дійсність виявляється залученою у педагогічну діяльність.
У цілому педагогічний артистизм може бути визначений як здатність до органічного існування й ефективної дії в умовах педагогічного процесу. Ця здатність зв'язана поряд зі знаннями вчителя і розвитком його педагогічного мислення також з оволодінням мистецтвом самовираження, імпровізації, умінням регулювати психічний стан, конструюванням “партитури педагогічного спілкування”.
У структурі педагогічного артистизму виділяються дві сторони:
внутрішній артистизм культура, емоційність, добірність, гра уяви, образне бачення, оригінальність мислення, здатність до імпровізації, внутрішнє настроювання на творчість;
зовнішній, розімкнутий на клас, артистизм ігрова подача, “техніка” гри, особливі форми вираження свого ставлення до матеріалу, передача емоційного відношення до діяльності, виведення учнів на ігровий рівень.
У структурі педагогічного спілкування артистизм виконує наступні функції: мотиваційну, мобілізаційну, аттрактивную, фасилитаторскую, стимуляційну, синтетичну.
Особливий вплив на учнів робить мовний артистизм учителя, компонентами якого є енергетика, інтенсивність, виразність і ін. Важливу роль в оволодінні мовним артистизмом грає використання вчителем комунікаційних ефектів «риторичного інструментарію» (ефект візуального іміджу, перших фраз, уяви й ін.).
Критерії і методи діагностики педагогічного артистизму
Виконання учителем своїх як загальтрудових, так і педагогічних функцій вимагає від нього різного роду здібностей (дидактичних, експресивних, перцептивных, організаторських, суггестивных, академічних). Усі вони виступають як системотворчі якості особистості і тією чи іншою мірою містять у собі акторські здібності людини, стаючи від цього більш виразними і діючими. Компоненти акторських здібностей у структурі педагогічних здібностей це насамперед інтуїтивне розуміння дитини (психологічна спостережливість і вибірковість) і виразні здібності.
Педагогічний артистизм може бути розглянутий як якість особистісна і професійна. Як правило, артистичному пеждагогу властиво:
прийняття себе як особистості, схильність усвідомлювати себе носієм позитивних, соціально бажаних характеристик,
впевненість у собі і значимості своєї справи,
високий ступінь збігу особистих і професійних інтересів,
бажання постійно вдосконалюватися,
високий рівень спрямованості на діяльність.
Серед життєвих пріоритетів артистичного педагога є: активне діяльне життя, її повнота і насиченість; творчість, суспільне визнання, можливість самореалізації, духовний розвиток. Серед життєвих потреб відзначалися пошук дружніх зв'язків; потреба досягти високого рівня у своїй справі, бути в центрі уваги; підвищення загальної культури.
Більшість артистичних педагогів мають високі оцінки за наступними показниками: впевненість у собі, дипломатія у відносинах з людьми, прагнення до співробітництва, чуйність, эмпатия, емоційна реактивність, коммуникабельность. Висока оцінка екстраверсії (контактність, мобільність, адаптивність), відкритість (вільне вираження почуттів, відсутність “маски”), гнучкість (легке вирішення виникаючих проблем).
Артистичні педагоги мають високі оцінки по факторах експресивності, чутливості, уяви. Типи артистичних педагогів: демонстративний, чи істероїдний (виражена тенденція до фантазування, потреба в увазі оточуючих, розкутість, деяке марнославство при незадоволеній потребі у визнанні, схильність до посилення емоційних реакцій); гіпертимний (постійно піднятий настрій, підвищений психічна активність і спрага діяльності, оптимізм, жвавість, гіперактивність, трохи завищена самооцінка); афективно-екзальтирований (широкий діапазон пережитих емоційних станів, бурхливі реакції, вразливість, щире та глибоке переживання чужих проблем); емоційний, чи сензитивний (підвищена чутливість і вразливість, глибина співпереживання, багатство почуттів і емоцій, чуйність до відносин з оточуючими, підвищена чутливість на зовнішні події, часта зміна настроїв).
Артистичні педагоги стійко демонструють високі значення таких властивостей, як соціальна ергічність (відкритість, товариськість, контактність); соціальна пластичність (широкий набір комунікативних програм, імпульсивність, легкість переключення в процесі спілкування, розгальмування); предметний темп (високий темп поводження, велика психомоторна швидкість, легкість рухів); соціальний темп (легкість і плавність мови, речедвигательная активність, швидка вербалізація); емоційна чутливість (чутливість до невдачам у спілкуванні, до розбіжності між задуманим і результатом).
Слід також зазначити, що більшість артистичних педагогів мають розвиту фантазію, спостережливістю, почуттям гумору.
Аналіз самооцінки артистичних педагогів показує високі бали по таких шкалах, як самоповага, аутосимпатия, самоприйняття, самокерівництво. Деяким артистичним педагогам характерний підвищений рівень тривожності (Ж. В. Ваганова).
В описі артистизму як професійної якості необхідно враховувати рівень осмислення педагогічної діяльності, ступінь виразності педагогічного артистизму, його складові в конкретного педагога на трьох рівнях:
артистизм взаємодії з учнями;
артистизм в організації діяльності (яскравість мови, жестів та ін.);
режисура уроку (цілісність, логічність, єдність і ін.).
Одну із розділі “Геній спілкування” ук книзі “Мистецтво бути іншим” (М., 1982) В. Леві визначив риси ідеального “портрета” артистичного педагога: “плюси” характеру “людини творчо”, що варто виховувати, і “мінуси” (їхній зворотний бік):
“Інтерес (величезна цікавість, колосальна жадібність до людей) > підвищена увага, тонка спостережливість і чудова пам'ять “+” зворотний зв'язок > супутні якості: спритність, тактовність, дотепність, артистизм “+” оптимізм “-” упередженість > відкритість сприйняття, відсутність забобонів “+” передбачення “+” симпатія > без симпатії не може бути інтересу, без інтересу нівідкіля взятися симпатії. Випромінювання доброзичливості повертається до них відбитим світлом”.
Для розвитку педагогічного артистизму потрібні відповідні умови, які можна розділити на зовнішні і внутрішні. До найбільш істотних зовнішніх умов відносяться.
Суспільні умови, що діють на рівні держави: високі вимоги до сучасної школи; розробка принципів організації діяльності, зміні статусу та іміджу вчителя; зміна ролі вчителя в педагогічній діяльності: перехід від виконання функцій «передавальника знань» до виконання функцій “актуалізатора розвитку”; посилення ролі авторських технологій, шкіл і педагогічних систем, в яких естетичні, духовні і моральні цінності творців і реалізаторів персоніфікуються.
Професійно-освітні умови, що діють на рівні професійної підготовки і підвищення кваліфікації педагогічних кадрів: розробка нового змісту, методів і форм підготовки і підвищення квачификации вчителів (у тому числі залучення методів і прийомів з арсеналу театральної педагогіки); діагностика педагогічного артистизму; розробка спеціальних програм, орієнтованих на розвиток артистизму.
Діяльнісні умови, що функціонують на рівні освітньої установи та пов'язані безпосередньо з професійною діяльністю педагога. Ці умови можна, у свою чергу, класифікувати на:
а) психологічні: забезпечення умов для розвитку педагогічного артистизму; високий духовний потенціал життєдіяльності школи та педагогічного колекьтиву; тепла психологічна атмосфера; створення активного особистісного клімату; відношення до вчителя як до самостійного, вільного діяча; надання учителям права на пошук і помилки в ньому; тактовність і неофіційність під час обговорення діяльності;
б) організаційні: створення постійно діючих семінарів і майстерень; проведення заходів, що показують самобутність, своєрідність учителя, і конкурсів на виявлення найбільш артистичних педагогів;
в) управлінські: відбір педагогів у школу за якостями особистості, а не за формальними показниками (стаж, заслуги, досвід); встановлення з кожним педагогом особистісно значимих індивідуальних відносин; зміна способів і прийомів атестації педагогів; включення показників, що характеризують артистизм, в внутрішкільну оцінку праці педагога, облік критеріїв особистісного підходу діяльності педагога (значи мість для учнів, оригінальність, виразність і ін.); заохочення артистичних учителів, надання визначених переваг.
Внутрішні умови успішності розвитку педагогічного артистизму містять у собі наступні фактори.
1. Визначені особливості психофізіологічної сутності особистості (особливості типу вищої нервової діяльності, темперамент, індивідуальні риси характеру; своєрідність процесів порушення і гальмування, здатність до саморегуляції; такі показники пізнавальних, емоційних і вольових якостей, як увага, спостережливість, уява, інтуїція; специфіка сенсорної організації й ін.).
Сприятливими факторами для розвитку педагогічного артистизму є сильна нервова система, урівноваженість і рухливість процесів порушення і гальмування. Такий педагог може легко зосередитися на викладі нового матеріалу й у той же час жваво реагувати на відношення учнів, швидко перебудовуючи в потрібних випадках зміст і форму уроку. Здатність до саморегуляції, гнучкість нервової системи дозволяють учителю змінювати окремі прояви своєї особистості, самообновлятися.
Від чуйності педагога до різних подразників багато в чому залежить сприйняття дійсності. Розвинута уява забезпечує переробку і комбінацію різних вражень. Дослідження показують, що більш успішно опановують педагогічним артистизмом учителя з багатим внутрішнім світом, інтенсивними емоційними реакціями, експресивністю поведінки, екстраверсією, що вміють добре ідентифікувати себе і світ з образним уявленнями.
Педагогічний артистизм ґрунтується на гармонії мислення і почуттів. Педагогів треба учити цьому, адже дорослі рациональніше і стриманіше дитини, часто соромляться виражати свої емоції, викладаються глибокої схвильованості.
Провідником почуття, за К. С. Станіславським, є увага. Будь-яке мистецтво починається з уважного погляду на навколишній світ; керована увага дозволяє зосередити сили розуму і душі. В. А. Кан-Калик відзначає, що уміння концентрувати увагу, переключати її по своїй волі необхідно педагогу. Уважна людина більше інших одержує і більше віддає; її внутрішній світ змістовний, сприваблює оточуючих людей.
З поняттям уваги тісно зв'язане поняття спостережливості інтересу до всіх проявів дійсності, прагнення зрозуміти й емоційно пережити що відбувається, діалектичний погляд на життя. Педагогічна спостережливість це насамперед здатність проникати в схованки дитячої душі.
Творча фантазія й уява вирішальні моменти будь-якої творчості. Рівень розвитку уяви нерозривно зв'язаний із творчою активністю особистості. Своєрідність педагогічної уяви виражається в тім, що їй властиві риси художньої творчості. Художність педагогічної уяви полягає в здатності зробити образним матеріал, що викладається.
Важливу роль у педагогічному артистизмі відіграє інтуїція, як своєрідне педагогічне чуття, що заміняють досвідченому викладачу логічні міркування, дозволяють з ходу побачити правильне рішення (В. І. Загвязинський); як феномен, що забезпечує зв'язок свідомості з підсвідомою сферою психіки, яка базується на багатому досвіді людства (С.А.Гільманов). Регулятором, «вмикачем» механізму інтуїції є емоції.
2. Високий соціально-моральний і культурний рівень особистості, внутрішній багаж педагога. “Соціально вихованою”, на думку В. І.Немирович-Данченко, є людина, у якої поряд з навичками спілкування з іншими людьми, етичними вимогами до себе і оточуючих, реальними нормами поведінки є в наявності комплекс соціальних зобов'язань і стимулів. Бідності душі не сховати за знанням “рецептів” театральної чи педагогічної справи.
Для артистизму необхідні соціокультурные підстави те, що людина набула протягом життя і сформувалв у вигляді досвіду, спрямованості, світогляду, почуття гумору. Тут мова йде насамперед про особистісні змісти і цінності людини.
Ще однією умовою педагогічного артистизму є почуття гумору складне психофізіологічне утворення, тісно зв'язане зі сферою емоцій, суб'єктивна здатність особистості сприймати світ і відбивати його. Уміння жартувати в емоційно-генній обстановці є переконливим вираженням педагогічного артистизму. Артистичний педагог використовує гумор з великим тактом і обережністю, сприяючи розвитку особистості дитини.
3. Професійна спрямованість особистості, особиста спрямованість застосувати свої знання, здібності, досвід в області педагогічної професії також є однією з умов успішного формування педагогічного артистизму. У професійній спрямованості виражаються позитивне відношення до професії, схильність і інтерес до неї, бажання удосконалювати свою підготовку, задовольнити духовні потреби. Професійна спрямованість припускає розуміння і внутрішнє прийняття цілей і задач педагогічної діяльності, що відносяться до неї інтереси, установки, погляди.
До числа факторів, що перешкоджають успішному становленню педагогічного артистизму, можна віднести: власний досвід учителя, у процесі якого за допомогою імітації був засвоєний визначений репертуар авторитарних поведінкових актів; короткочасний успіх при використанні авторитарних-гнітючих засобів у педагогічному процесі; спроби компенсації почуття неповноцінності і непевності педагога; існуючі забобони про “непотрібність” артистичності і про більш високу ефективність авторитарного стилю поведінки та ін.
Ефективність роботи з розвитку педагогічного артистизму в чималому ступені залежить від сформованих позитивних мотивів і усвідомлення особистісної значимості знань, що здобуваються, і умінь. Вони породжують захопленість, інтерес, емоційну напруженість і т.д. Залучення до естетичних цінностей передбачає формування естетических знань, оволодіння культурною спадщиною минулого, становлення прагнення бути прекрасним в усьому. Головна мета при цьому пробити броню емоційної нечутливості, “глухоти”, “товстошкірості”, як говорив В. Сухомлинский, розвивати чуйність, тонкість душі, підтримувати духовність, виховувати культуру потреб, запитів, бажань.

15

Приложенные файлы

  • doc 15691563
    Размер файла: 154 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий