трухан


1
Безпека [security] — стан, при якому кому-небудь, чому-небудь не загрожує небезпека будь-якого виду, існує захист від небезпеки.
Національна безпека [national security] — це категорія політичної науки (політології), яка характеризує стан соціальних інститутів, який забезпечує їхню ефективну діяльність для підтримки оптимальних умов існування особистості та суспільства. Вона відображає зв'язок безпеки з нацією.
Нація [nation] (від лат. natio — народ, плем'я) — це стійка історична спільність людей, що визначається соціальними зв'язками певної формації та характеризується специфічними етнічними рисами, зумовленими особливостями економічного й культурного розвитку, спільністю території, мови, побуту, традицій і звичаїв, а також відображенням цих факторів у суспільній свідомості та суспільній психології.
В цьому плані національна безпека характеризує стан нації як цілісної системи, що включає суспільні відносини і суспільну свідомість, інститути суспільства, їхню діяльність, які сприяють або шкодять реалізації національних життєво важливих інтересів у конкретній обстановці, що склалася історично.
Життєво важливі інтереси — сукупність потреб, задовольняння яких надійно забезпечує існування та можливості прогресивного розвитку особистості, суспільства й держави.
Особистість [personality] — це людина як суб'єкт відносин і свідомої діяльності. До життєво важливих інтересів особистості відносяться, насамперед, права та свободи людини й громадянина, в тому числі інформаційні.
Суспільство [society] — це сукупність форм сумісної діяльності людей, що утворилися в процесі історичного розвитку. Життєво важливі інтереси суспільства зв'язані зі створенням і розвитком вільного, гуманного, високоосвіченого, гармонійного суспільства, заснованого на принципах демократії, бережливого відношення до своїх традицій і національного надбання, суспільства, що підтримує і всіляко охороняє основний свій осередок — сім’ю.
Держава [State] — сукупність офіційних органів влади в цій чи іншій країні, основний заклад і спосіб політико-правової організації життя суспільства на чолі з одноосібним або колективним правителем, органами виконавчої та інших видів влади і вертикальною системою управління, за допомогою якої здійснюється влада, охороняється існуючий лад, забезпечується нормальне життя людей.
Устрій держави оформлюється та закріплюється в конституції і відповідних нормах права. Основні ознаки держави:
• наявність особливої системи органів і закладів (механізмів), які здійснюють владні функції (внутрішні й зовнішні);
• право, що закріплює певну систему норм, санкціонованих державою;
• певна територія з населенням, на яку розповсюджується юрисдикція даної держави.
Життєво важливі інтереси держави базуються на принципах сильної держави, її територіальної цілісності, незалежності й суверенітету.
Як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз національна безпека держави є необхідною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей.
1.2.2 Основні категорії теорії національної безпеки
Визначення теорії національної безпеки та перелік її основних категорій
Теорія національної безпеки [national security theory] — це наука, яка поєднує в собі прикладні аспекти соціальних, воєнних, гуманітарних, технічних, психологічних, біологічних та інших наук із метою дослідження суті, змісту, методів, форм і засобів забезпечення безпеки особистості, суспільства та держави. Основними категоріями, які складають зміст теорії національної безпеки, є:
• національна безпека;
• концепція національної безпеки;
• національні інтереси;
• загрози національній безпеці;
• обпекти національної безпеки;
• суб'єкти національної безпеки;
• принципи національної безпеки;
• функції національної безпеки;
• фактори забезпечення національної безпеки;
• характеристика національної безпеки;
• форми, методи та засоби забезпечення національної безпеки.
• система (складові) національної безпеки.
Концепція національної безпеки
Основна ідея теорії та практики забезпечення національної безпеки держави формулюється в концепції національної безпеки.
Концепція [concept, conception] (від лат. conceptio — сприйняття) слугує юридичним актом, який містить керівні принципи та цільові настанови щодо шляхів, засобів та методів захисту життєво важливих інтересів людини, групи, суспільства та держави. Мета концепції національної безпеки — забезпечення єдності принципів формування й проведення державної політики національної безпеки, зокрема, поєднання підходів щодо формування відповідної законодавчої та нормативної бази (наприклад, підготовки доктрин, стратегій, концепцій, державних і відомчих програм у різних сферах національної безпеки); координування загальнодержавних дій щодо забезпечення безпеки на місцевому (регіональному), національному та міжнародному рівнях.
Концепція (основи державної політики) національної безпеки України схвалена Верховною Радою України 16 січня 1997 р. Концепція складається з п'яти частин:
1. Загальні положення й принципи.
2. Національні інтереси України.
3. Загрози національній безпеці України.
4. Основні напрями державної політики національної безпеки України.
5. Система забезпечення національної безпеки України.
У зв'язку з цим основні категорії національною безпеки можна розглядати у їхньому зв'язку з діючою концепцією та виходячи з формулювання узагальненого поняття національної безпеки.
Національна безпека - це стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства й держави від внутрішніх і зовнішніх загроз.
Національні інтереси держави
Національні інтереси держави відображають фундаментальні цінності та прагнення народу, його потреби в гідних умовах життєдіяльності, а також цивілізовані шляхи їх створення й способи задоволення.
Національні інтереси держави та їх пріоритетність обумовлюються конкретною ситуацією, що складається в країні та за її межами.
Пріоритетними національними інтересами демократичної держави:
• створення громадянського суспільства, підвищення ефективності органів державної влади та місцевого самоврядування, розвиток демократичних інститутів для забезпечення прав і свобод людини;
• досягнення національної злагоди, політичної й соціальної стабільності, гарантування прав титульної (заголовної) нації та національних меншин;
• забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості кордонів;
• створення самодостатньої соціальне орієнтованої ринкової економіки;
• забезпечення екологічно та технологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства;
• збереження та підвищення науково-технологічного потенціалу;
• зміцнення генофонду народу, його фізичного й морального здоров'я та інтелектуального потенціалу;
• розвиток нації, історичної свідомості та національної гідності;
• розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності громадян усіх національностей, що складають народ держави;
• налагодження рівноправних та взаємовигідних відносин з усіма державами, інтегрування у світову спільноту.
Загрози національній безпеці держави
Загроза [threat] — це можлива небезпека, тобто здатність заподіяти будь-яку шкоду, призвести до будь-якого нещастя.
Стан безпеки визначається характером зовнішніх і внутрішніх загроз.
До зовнішніх загроз належать:
• прагнення деяких держав (коаліцій держав) до встановлення свого воєнно-політичного впливу в окремих регіонах світу та їх схильність до розв'язання конфліктів силовими методами;
• існуючі та потенційні осередки локальних війн і збройних конфліктів у безпосередній близькості до кордонів держави;
• можливість підриву стабільності внаслідок порушення режиму нерозповсюдження ядерної зброї, міжнародних домовленостей у галузі обмежень і скорочення озброєнь, якісного та кількісного нарощування озброєнь іншими державами;
• збереження чи створення у регіонах, суміжних із державою, значних угруповань збройних сил інших держав (коаліцій держав), які перевищують їхню оборонну потребу;
• наявність у деяких держав великих арсеналів ядерної та інших видів зброї масового знищення;
• виникнення збройних конфліктів у сусідніх державах, в які може бути втягнута держава;
• порушення прав і свобод людини у сусідніх державах та спровоковані ними некеровані міграційні процеси.
До внутрішніх загроз звичайно відносять:
• деградацію технологічного та промислового потенціалу;
• відсутність стабільних воєнно-економічних зв'язків з іншими державами;
• неконтрольоване вивезення капіталу та певної стратегічно важливої сировини за межі держави;
• зростання масштабів корупції в органах державної влади, проникнення в них злочинних елементів, що у свою чергу негативно впливає на воєнну сферу;
• незаконний експорт озброєнь та новітніх технологічних розробок.
Основні можливі загрози національній безпеці держави проявляються у найбільш важливих сферах її життєдіяльності: політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технічній, інформаційній.
У політичній сфері:
• посягання на конституційний лад і державний суверенітет;
• утручання у внутрішні справи з боку інших держав;
• наявність сепаратистських тенденцій в окремих регіонах та у певних політичних сил;
• масові порушення прав громадян у державі та за її межами;
• загострення міжетнічних і міжконфесійних відносин;
• порушення принципу розподілу влади;
• невиконання чи неналежне виконання законних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування;
• відсутність ефективних механізмів забезпечення законності, правопорядку, боротьби із злочинністю, особливо її організованими формами, та тероризмом.
В економічній сфері:
• неефективність системи державного регулювання економічних відносин;
• наявність структурних диспропорцій, монополізму виробників, перешкод установленню ринкових відносин;
• невирішеність проблеми ресурсної, фінансової та технологічної залежності національної економіки від інших країн;
• економічна ізоляція держави від світової економічної системи;
• неконтрольований відплив за межі держави інтелектуальних, матеріальних і фінансових ресурсів;
• криміналізація суспільства, діяльність тіньових структур;
У соціальній сфері:
• низький рівень життя та соціальної захищеності значних верств населення, наявність великої кількості громадян працездатного віку, не зайнятих у суспільне корисній діяльності;
• суспільно-політичне протистояння окремих соціальних верств населення або регіонів держави;
• падіння рівня здоров'я населення, незадовільний стан системи його охорони;
• тенденції моральної та духовної деградації у суспільстві;
• неконтрольовані міграційні процеси в країні.
У воєнній сфері:
• посягання на державний суверенітет та територіальну цілісність держави;
• нарощування поблизу кордонів держави угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося;
• воєнно-політична нестабільність та конфлікти в сусідніх країнах;
• можливість застосування проти держави ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення;
• зниження рівня боєздатності Воєнної організації держави;
• політизація силових структур держави;
• створення та функціонування незаконних збройних формувань. В екологічній сфері:
• значне антропогенне порушення та техногенна перевантаженість території держави, негативні наслідки екологічних катастроф;
• неефективне використання природних ресурсів, широкомасштабне застосування екологічно шкідливих та недосконалих технологій;
• неконтрольоване ввезення екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів;
• негативні екологічні наслідки оборонної та військової діяльності.
У науково-технологічній сфері:
• невизначеність державної науково-технологічної політики;
• відплив інтелектуального та наукового потенціалу за межі держави;
• науково-технологічне відставання від розвинених країн;
• зниження рівня підготовки висококваліфікованих наукових та інженерно-технічних кадрів.
В інформаційній сфері:
• невиваженість державної політики та відсутність необхідної інфраструктури в інформаційній сфері;
• повільність входження у світовий інформаційний простір, брак у міжнародного співтовариства об'єктивного уявлення про державу;
• інформаційна експансія з боку інших держав;
• витік інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави;
• запровадження цензури.
Об’єкти національної безпеки
Головними об'єктами національної безпеки є:
• громадянин — його права й свободи;
• суспільство — його духовні та матеріальні цінності;
• держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканість кордонів.
Принципи забезпечення національної безпеки
Основними принципами забезпечення національної безпеки є:
• пріоритет прав людини;
• верховенство права;
• пріоритет договірних (мирних) засобів у вирішенні конфліктів;
• адекватність заходів захисту національних інтересів реальним та потенційним загрозам;
• демократичний цивільний контроль за воєнною сферою, а також іншими структурами в системі забезпечення національної безпеки;
• додержання балансу інтересів особи, суспільства та держави, їхня взаємна відповідальність;
• чітке розмежування повноважень органів державної влади.
Методи та засоби забезпечення національної безпеки
Реалізація принципів забезпечення національної безпеки можлива за рахунок створення системи безпеки, основним функціями якої повинні стати:
• виявлення й прогнозування внутрішніх і зовнішніх загроз життєво важливим інтересам об'єктів безпеки;
• здійснення комплексу оперативних та довготривалих заходів щодо попередження й нейтралізації загроз;
• створення й підтримання у готовності сил та засобів забезпечення національної безпеки у повсякденних умовах або при надзвичайних ситуаціях;
• здійснення системи заходів щодо нормального функціонування об'єктів безпеки в регіонах, які постраждали в результаті виникнення надзвичайної ситуації;
• участь у заходах із забезпечення безпеки за межами держави згідно з міжнародними договорами й угодами, що укладені даною державою.
Національна безпека держави досягається шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих доктрин, стратегій, концепцій і програм у таких сферах, як політична, економічна, соціальна, воєнна, екологічна, науково-технологічна, інформаційна тощо.
Конкретні засоби й шляхи забезпечення національної безпеки держави обумовлюються пріоритетністю національних інтересів, необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру й масштабам загроз цим інтересам, і ґрунтуються на засадах правової демократичної держави.
Характеристики національної безпеки
До числа найважливіших характеристик національної безпеки відносяться такі її риси, які є основними показниками зовнішнього і внутрішнього аспектів національної безпеки і виступають необхідними умовами або вимогами її існування та збереження.
Зовнішній аспект національної безпеки характеризують такі риси: національний суверенітет, національна незалежність, національні особливості, територіальна цілісність, непорушність кордонів, державна могутність тощо.
Внутрішній аспект національної безпеки характеризують такі риси: прогресивність національного розвитку, політична стабільність, демократичний плюралізм, національна єдність, національна злагода, соціальна справедливість, суспільне благополуччя тощо.
Рівні та види національної безпеки
Суть національної безпеки — у протидії до будь-яких деструктивних заворушень, які формуються всередині суспільства або за його межами та шкодять потребам життєдіяльності й розвитку суспільства та особистості.
У зв'язку з цим у національній безпеці виділяють три рівні безпеки: особистості, суспільства та держави. Їхнє місце й роль динамічні та визначаються характером суспільних відносин, політичним устроєм, ступенем внутрішніх та зовнішніх загроз.
Безпека особистості — положення, при якому особистості не загрожує небезпека. Безпека особистості полягає у формуванні комплексу правових і моральних норм, суспільних інститутів та організацій, які дозволили би їй розвивати й реалізовувати соціально значимі здібності та потреби, не зазнаючи при цьому протидії держави й суспільства.
Безпека суспільства — наявність суспільних інститутів, норм, розвинених форм суспільної свідомості, які дозволяють реалізувати права та свободи усіх груп населення і протистояти діям, що ведуть до розколу суспільства (у тому числі і зі сторони держави).
Безпека держави — положення, при якому державі не загрожує небезпека. Досягається наявністю ефективного механізму управління та координації діяльності політичних сил та суспільних груп, а також активних інститутів (органів) їхнього захисту.
Під інформаційним середовищем [information environment] розуміють сферу діяльності суб'єктів, зв'язану зі створенням, перетворенням і споживанням інформації. Інформаційне середовище умовно поділяється на три основні предметні частини:
• створення і розповсюдження інформації вихідної та похідної інформації;
• формування інформаційних ресурсів, підготовки інформаційних продуктів, надання інформаційних послуг;
• споживання інформації;
та дві забезпечувальні предметні частини:
• створення і застосування інформаційних систем, інформаційних технологій і засобів їхнього забезпечення;
Інтереси суспільства в інформаційній сфері полягають:
• у забезпеченні інтересів особистості в цій сфері;
• у зміцненні демократії;
• у створення правової соціальної держави;
• у досягненні та підтриманні суспільного спокою;
• у духовному відновленні держави.
1.3 Об’єкти та суб'єкти інформаційної безпекиОб'єктами інформаційної безпеки [information security object] можуть бути: свідомість, психіка людей; системи інформаційні різного масштабу і різного призначення. До соціальних об'єктів інформаційної безпеки звичайно відносять особистість, колектив, суспільство, державу, світове товариство.
До суб'єктів інформаційної безпеки [information security subject] відносяться:
• держава, що здійснює свої функції через відповідні органи;
• громадяни, суспільні або інші організації і об'єднання, що володіють повноваженнями по забезпеченню інформаційної безпеки у відповідності до законодавства.
1.4 Види інформаційної безпекиІнформаційна безпека особистості — це захищеність психіки і свідомості людини від небезпечних інформаційних впливів: маніпулювання свідомістю, дезінформування, спонукання до самогубства, образ і т.ін.
Інформаційна безпека держави (суспільства) характеризується мірою захищеності держави (суспільства) та стійкості основних сфер життєдіяльності (економіки, науки, техносфери, сфери управління, військової справи і т.ін.) відносно небезпечних (дестабілізуючих, деструктивних, що уражають державні інтереси і т.ін.) інформаційних впливів, причому як з упровадження, так і добування інформації. Інформаційна безпека держави визначається здатністю нейтралізувати такі впливи.
1.5 Концепція інформаційної безпеки державиКонцепція інформаційної безпеки держави — це систематизована сукупність відомостей про інформаційну безпеку держави та шляхи її забезпечення. В концепції інформаційної безпеки держави:
• проводиться системна класифікація дестабілізуючих факторів і інформаційних загроз безпеці особистості, суспільства і держави;
• обґрунтовуються основні положення з організації забезпечення інформаційної безпеки держави;
• розроблюються пропозиції по способах і формах забезпечення інформаційної безпеки.
Інформаційний захист [infosecurity] досягається шляхом внесення в порядку законодавчої ініціативи законопроектів, здійснення судового захисту, проведення оперативних заходів силами і засобами інформаційної безпеки.
Інформаційна кооперація [information co-operation] (лат. coopero, від соорего — співробітничаю) — форма забезпечення інформаційної безпеки між рівноправними суб'єктами інформаційного процесу інформаційного (фізичними, юридичними, міжнародними), які включає сукупність їхніх взаємоузгоджених дій, спрямованих на одержання відомостей про дестабілізуючі фактори, дестабілізуючі і інформаційні загрози та захист від них доступними законними способами і засобами.
Для конкретної особистості такими способами і засобами можуть бути:
• судовий захист прав і свобод у використанні інформації;
• адміністративний захист її життєво важливих інтересів у інформованості з боку територіальних або відомчих органів інформаційної безпеки;
• автономний захист своїх прав і свобод в основному із застосуванням технічних засобів захисту, особистої, сімейної і професійної таємниці.
Це ж характерно і для суспільних об'єднань, організацій (підприємств). Разом із тим, при наявності у них власних органів інформаційної безпеки суттєво розширюються їхні можливості у сфері автономного захисту.
Інформаційна війна припускає використання широкого спектру сил та засобів, що здійснюють взаємопов'язані заходи зі здійснення впливу на противника, причому такий вплив, як правило, є деструктивним по відношенню до його інформаційної сфери та суб'єктивного світу.
Серед основних засобів, що застосовуються в процесі інформаційної війни, можна відзначити інформаційно-психологічні та інформаційно-комп'ютерні впливи, а також радіоелектронну боротьбу. Крім того, обов'язково передбачаються заходи захисту власної інформаційної сфери від подібних впливів.
Інформаційно-психологічним називається прямий або опосередкований вплив на системи прийняття управлінських рішень суб'єкта (особистості, суспільства, держави) шляхом змінювання його психічного стану, світоглядних установок, системи знань про навколишній світ і т.ін. Прийоми, що використовуються при цьому, засновуються на тому, що поведінка соціального суб'єкта у повній мірі залежить від інформації, що є з'єднувальною ланкою між ним та навколишнім світом.
До інформаційно-комп'ютерного впливу відноситься здійснення управлінського та деструктивного впливу на автоматизовані інформаційні системи. Засоби, що використовуються при цьому, представляють собою спеціально написані програми та апаратно-програмні комплекси, що безпосередньо мають вказані функції або створюють умови для такого впливу. Такі засоби, як правило, позначаються терміном інформаційна зброя.
Радіоелектронна боротьба, призначена для запобігання розповсюдження інформації в різноманітних середовищах шляхом створення відповідних завад, а також для виведення з ладу автоматизованих інформаційних та комунікаційних систем. Причому відмінність від попереднього виду впливу в тому, що деструктивний вплив на автоматизовані системи здійснюється з використанням фізичних, а не логічних методів.
1.3 Інформаційний тероризм
Тероризм [terrorism] (франц. terrorisme від terreur, з лат. Terror - страх, жах) - загроза або використання насильства в політичних цілях окремими особами або групами, які можуть діяти як на стороні, так і проти існуючого уряду, коли такі дії, спрямовані на те, щоб уплинути на більше число людей, ніж безпосередні жертви. Об'єктом тероризму є не ті, хто став жертвою, а ті, хто залишився живими. Його мета не убивство, а залякування і деморалізація живих, тобто, жертви - інструмент, убивство - метод.
На відміну від війни для тероризму характерне початкова нерівність конфронтуючих сторін, що обумовлює прагнення більш слабкої сторони задіяти ті методи і способи, які наносять найбільші збитки противникові при витраті мінімуму своїх сил і засобів, а також здійснюють сильний психологічний вплив. Дана сторона намагається розширити межі конфлікту, залучити в нього нові соціальні групи та інститути, що мають свої цілі й світоглядні установки, щоб звести нанівець переваги більш сильної сторони. При цьому закриваються очі на те, що шкода найчастіше наноситься особистостям і групам, що не беруть участі та не бажають брати участі у конфлікті.
Інформаційна сфера надає для цього великі можливості. За її допомогою можна розповсюджувати ідеї тероризму, залучати до своєї діяльності нових членів, здійснювати інформаційно-психологічні впливи на широкі маси людей. З іншої сторони, розвиток та впровадження в усі сфери суспільної діяльності нових технологій добування, передавання, оброблення та зберігання інформації створюють умови для здійснення за їхньою допомогою актів тероризму.
Під інформаційним тероризмом (кібертероризмом) звичайно розуміють дії окремих особистостей або їхніх груп із дезорганізації роботи автоматизованих інформаційних систем і мереж зв'язку, які створюють небезпеку загибелі людей, спричинення значних майнових збитків або настання інших суспільно небезпечних наслідків, якщо вони здійснюються з метою порушення суспільної безпеки, залякування населення або здійснення впливу на прийняття рішень органами влади, а також загроза здійснення вказаних дій у тих же цілях. До кібертероризму відносять також деструктивні дії по відношенню до інформаційних систем, які створюють умови для здійснення актів тероризму.
Часто ставиться питання про можливість здійснення інформаційної диверсії, яка за об'єктивними ознаками схожа з тероризмом, проте за мету диверсія має підрив економічної безпеки та обороноздатності держави.
Під поняття кібертероризм підпадає також здійснення суспільно-небезпечний з використанням інформаційно-психологічного елементу. Таким чином, при здійсненні актів інформаційного тероризму можуть використовуватися як інформаційно-комп'ютерних та радіоелектронні (для пошкодження та виведення з ладу інформаційних систем та мереж зв'язку), так і інформаційно-психологічних методів впливу.
1.4 Інформаційна злочинність
Питання про злочинність в інформаційній сфері також має кримінально-правовий характер, так як будь-який злочин – це суспільно-небезпечне діяння, заборонене кримінальним законом під загрозою покарання. У той же час злочин - це спосіб розв'язання певного соціального конфлікту, що полягає у здійсненні впливу на опонента. Необхідно відзначити, що питання віднесення діянь до розряду злочинних залежить від національного законодавства, тому підходи до нього в різних державах можуть суттєво відрізнятися.
Інформаційні злочини можуть здійснюватися як із використанням інформаційно комп'ютерних, так і інформаційно психологічних методів впливу. Так прикладом складу інформаційно-психологічних злочинів можна назвати наклеп та образу.
Перелічені вище форми інформаційного протиборства (інформаційні війни, кібертероризм, інформаційна злочинність тісно зв'язані та переплетені між собою. Так, телекомунікаційна атака на закордонні інформаційні ресурси в різних контекстах може розглядатися і як акція інформаційної війни, і як злочин у сфері комп'ютерної інформації. неправомірний доступ до комп'ютерної інформації, яка охороняється законом, що є діянням, що вимагає кримінального покарання, може у цей же час здійснюватися з метою створення умов для здійснення актів тероризму. А взаємозв'язок міждержавних конфліктів і терористичних дій у сучасних умовах є очевидним.
1.5 Інформаційне протиборство як форма забезпечення інформаційної безпеки
У зв'язку з усе більш активним використанням інформаційної сфери для розв'язання соціальних конфліктів останнім часом стає все більш актуальною і друга мета інформаційного протиборства - забезпечення інформаційної безпеки.
Заходи, що приймаються для забезпечення інформаційної безпеки повинні бути адекватними наявним і прогнозованим загрозам, причому вони можуть бути як активними, так і пасивними.
Пасивне забезпечення інформаційної безпеки передбачає реагування на вже наявні загрози, воно спрямоване на безпосередню протидію акціям, що є деструктивними по відношенню до соціальної системи. З цією метою створюється певна система захисту, яка складається з ряду адміністративно-режимних, правових, фізичних, апаратно-технічних, програмних та інших заходів, які утворюють якби безперервну оболонку навкруги системи, що підлягає захисту. Міцність такої оболонки визначається міцністю найбільш слабкої її ланки.
На відміну від пасивного, активне забезпечення інформаційної безпеки спрямоване на завчасне виявлення та попередження загроз. Це може досягатися шляхом проведення заходів, спрямованих на з'ясування планів, цілей, сил та засобів конфронтуючої соціальної системи, а також на протидію деструктивним акціям на етапі їхньої підготовки.
2 Основні поняття інформаційної війни.
2.1 Визначення інформаційної війни
Інформаційна війна [information warfare] розглядається як комплекс заходів i операцій, спрямованих на забезпечення інформаційної переваги по відношенню до потенційного або реального противника.
Під інформаційною перевагою [information advantage] розуміють ситуацію, що надає можливість змінити уявлення противника про дійсну обстановку i позбавити його здатності прогнозувати подальші події та впливати на них. Основою здобуття інформаційної переваги є більш швидке одержання i використання оперативної інформації, ніж це може зробити противник.
Інформаційна війна ведеться не тільки у фізичному просторі, де знаходяться фізичні інформаційні системи i засоби, але i у деякій віртуальній зоні (віртуальному або кібернетичному просторі). Інформаційна війна розширює простір ведення війн, який раніше обмежувався великими висотами в атмосфері (стратосфері) i великими глибинами у Світовому океані.
До особливостей інформаційної війни відноситься те, що вона ведеться як під час фактичних бойових дій, так i у мирний час, i у кризових ситуаціях без офіційного оголошення. Початок інформаційної війни неможливо визначити однозначно. В інформаційній війні відсутня лінія фронту; проведення противником операцій інформаційної війни практично неможливо виявити, а якщо факти проведення таких операцій виявляються, вони залишаються анонімними.
Які-небудь міжнародні юридичні i моральні норми ведення інформаційної війни відсутні. Та чи інша країна може стати об'єктом інформаційної дії, не знаючи про це. Невисока вартість технічних засобів, які можуть бути використані у інформаційній війні, суттєво розширюють коло можливих її учасників. Ними можуть бути окремі країни та їхні органи розвідки, злочинні, терористичні i наркобізнесові угруповання, комерційні фірми i навіть особи, які діють без злочинних намірів.
4.1 Визначення, особливості та сфера застосування інформаційної зброї
До інформаційної зброї відноситься широкий клас засобів i способів інформаційного впливу на противника від дезінформації i пропаганди до засобів радіоелектронної боротьби.
Інформаційну зброю від звичайних засобів ураження відрізняє:
● скритність - можливість досягнення мети без видимої підготовки та оголошення війни;
● масштабність - можливість наносити непоправні збитки не визнаючи державних кордонів і суверенітетів, без звичного обмеження простору в усіх середовищах життєдіяльності людини;
● універсальність - можливість багатоваріантного використання як воєнними, так і цивільними структурами країни, що нападає, як проти воєнних, так і цивільних об'єктів країни ураження.
Сфера застосування інформаційної зброї включає як воєнну галузь, так і економічну, банківську, соціальну та інші галузі потенційного використання з метою:
● дезорганізації діяльності управлінських структур, транспортних потоків та засобів комунікації;
● блокування діяльності окремих підприємств та банків, а також цільових галузей промисловості шляхом порушення багатоланкових технологічних зв'язків та системи взаєморозрахунків, проведення валютно-фінансових махінацій і т.ін.;
● ініціювання великих техногенних катастроф на території противника в результаті порушення штатного управління технологічними процесами та об'єктами, які мають справу із значними кількостями небезпечних речовин та високими концентраціями енергії;
● масового розповсюдження та впровадження у свідомість людей певних уявлень, звичок та поведінкових стереотипів;
● виклику невдоволення або паніки серед населення, а також провокування деструктивних дій різноманітних соціальних груп.
Слід відзначити, що основними об'єктами застосування інформаційної зброї як к у мирний, так і у воєнний періоди можуть виступати:
● комп'ютерні та телекомунікаційні системи, які використовуються державними організаціями при виконанні своїх управлінських функцій;
● воєнна інформаційна інфраструктура, яка виконує завдання управління військами та бойовими засобами збирання та оброблення інформації в інтересах збройних сил;
● інформаційні та управлінські структури банків, транспортних та промислових підприємств;
● засоби масової інформації, і у першу чергу електронні (радіо, телебачення і т.ін.).
4.2 Інформаційна зброя воєнного застосування
За галузями застосування інформаційну зброю можна підрозділити на інформаційну зброю воєнного та невоєнного призначення.
Інформаційна зброя, застосування якої можливе у воєнних умовах (радіоелектронна боротьба), включає в себе засоби з наступними функціями:
● ураження звичайними боєприпасами за цілевказівками засобів радіо та радіотехнічної розвідки з частковим самонаведенням на кінцевій ділянці;
● ураження високоточними боєприпасами нового покоління - інтелектуальними боєприпасами зі самостійним пошуком цілі та самонаведенням на її уразливі елементи;
● радіопридушення засобів зв'язку маскувальними завадами;
● створення завад імітації, які утруднюють входження у зв'язок, синхронізацію в каналах передавання даних, що ініціюють функції перезапиту та дублювання повідомлень;
● придушення за допомогою засобів силової радіоелектронної боротьби (за допомогою потужного електромагнітного випромінювання, яке створює завади за рахунок паразитних каналів прийому);
● виведення з ладу радіоелектронних компонент за рахунок впливу великих рівнів електромагнітних або іонізуючих випромінювань;
● силовий вплив імпульсом високої напруги через мережі живлення;
● порушення властивостей середовища розповсюдження радіохвиль (наприклад, зрив короткохвильового радіозв'язку шляхом модифікації параметрів іоносфери);
● за допомогою спеціальних методів впливу на ЕОМ систем зв'язку;
● засоби генерації природної мови конкретної людини.
4.3 Інформаційна зброя воєнного та невоєнного застосування
Особливу небезпеку інформаційна зброя представляє сьогодні для інформаційних комп'ютерних систем органів державної влади, управління військами та зброєю, фінансами та банками, економікою держави, а також для людей при інформаційно-психологічному впливі на них з метою зміни та управління їхньою індивідуальною та колективною поведінкою.
При цьому за своєю результативністю інформаційна зброя прирівнюється до зброї масового ураження.
До інформаційної зброї, застосування якої можливе, як у воєнний, так і у мирний час, можуть бути віднесені засоби ураження інформаційних комп'ютерних систем та засоби ураження людей (їхньої психіки).
Інформаційна боротьба [information struggle] — це боротьба з використанням спеціальних способів і засобів для впливу на інформаційну сферу (середовище) конфронтуючої сторони, а також: для захисту власної інформаційної сфери в інтересах досягнення поставленої мети. Інформаційна боротьба може бути як самостійним видом, так і складовою частиною будь-якого іншого різновиду боротьби (збройної, ідеологічної, економічної і т.ін.). Вона ведеться постійно, як у мирний, так і у воєнний час. Масштаби інформаційної боротьби настільки великі, що її підготовка і ведення повинні носити плановий, систематичний характер, заснований на глибоких знаннях законів і закономірностей інформаційної боротьби.
Теорія інформаційної боротьби [information struggle theory] представляє систему знань про характер, закони, закономірності, принципи, форми, способи підготовки і ведення інформаційної боротьби (рис.1).
Мета інформаційної боротьби — забезпечення необхідного ступеня власної інформаційної безпеки і максимальне пониження рівня інформаційної безпеки конфронтуючої сторони. Досягнення мети інформаційної боротьби здійснюється шляхом вирішення ряду завдань, основними з яких є ураження об'єктів інформаційної сфери конфронтуючої сторони і захист власної інформації.
Мета і завдання інформаційної боротьби визначають її зміст, а також і структуру теорії інформаційної боротьби. При цьому на зміст інформаційної боротьби великий вплив здійснює ряд факторів, серед яких виділяють політичний, економічний, духовний, власне воєнний та інформаційний фактори.

Інформаційна протидія [information counteraction] — сукупність заходів інформаційної боротьби, спрямованих на протидію інформаційному забезпеченню протиборчої сторони. Інформаційна протидія включає блокування добування, оброблення і обміну інформацією та впровадження дезінформації на всіх етапах інформаційного забезпечення. Завдання інформаційної протидії вирішуються шляхом маскування, контррозвідки, придушення радіоелектронного і руйнування інформаційних систем противника.
Інформаційний захист [infosecurity] — це сукупність заходів захисту від інформаційної протидії противника, які включають дії з деблокування інформації, необхідної для вирішення завдань управління, і блокування дезінформації, що розповсюджується і упроваджується в систему управління. Інформаційний захист досягається проведенням контрольної розвідки, перевіркою інформації, захистом від вогневого ураження (захоплення) елементів систем інформаційних, а також радіоелектронним захистом, інформаційний захист підвищує ефективність інформаційного забезпечення в умовах інформаційної протидії противника.
Радіоелектронний захист [radio electronic protection] — це сукупність заходів забезпечення стійкої роботи засобів управління і розвідки в умовах ведення противником радіоелектронної боротьби, застосування розвідувально-ударних комплексів, самонавідної зброї та усунення взаємного впливу радіоелектронних засобів.
4. Форми ведення інформаційної боротьби
До основних форм ведення інформаційної боротьби звичайно відносять наступні (рис. 4:
• інформаційна операція;

Рис. 4. Основні форми ведення інформаційної боротьби
• інформаційна битва;
• інформаційна дія (акція);
• інформаційний удар.
1. Основні поняття психологічної війни
Психологічний вплив — це вплив на людей (на окремих індивідів і на групи), який здійснюється з метою зміни ідеологічних і психологічних структур їхньої свідомості й підсвідомості, трансформації емоційних станів, стимулювання певних типів поведінки.
Психологічні впливи поділяють на наступні види: інформаційно-психологічний вплив, вплив психогенний, психоаналітичний вплив, нейролінгвістичний вплив, психотронний вплив, психотропний вплив (рис. 2).
Інформаційно-психологічний вплив — це вплив словом, інформацією. Мета впливу — формування певних ідеологічних (соціальних) ідей, поглядів, уявлень, переконань, одночасно він викликає у людей позитивні або негативні емоції, почуття і навіть бурхливі масові реакції.
Психогенний вплив є наслідком фізичного впливу на мозок індивіда, результатом якого порушення нормальної нервово-психічної діяльності, або шокового впливу навколишніх умов або будь-яких подій (наприклад, картин масових зруйнувань, численних жертв і т. ін.) на свідомість людини, внаслідок чого вона не може раціонально діяти, втрачає орієнтацію у просторі, відчуває афект або депресію, впадає в паніку, у ступор і т.ін. Частковим випадком психогенного впливу є вплив кольору на психофізичний і емоційний стан людини.
Психоаналітичний (психокорекційний) — це вплив на підсвідомість людини терапевтичними засобами, особливо в стані гіпнозу або глибокого сну. Існують також методи, що виключають свідомий опір як окремого індивіда, так і груп людей, які не сплять (комп'ютерний психоаналіз і комп'ютерна психокорекція) .
Заходи психологічної війни (як складова або самостійна частина психологічних операцій) проводять для впровадження у свідомість населення й військ противника конкретних поглядів, переконань або лозунгів, мотивів недовіри або невдоволення діями свого політичного й воєнного керівництва, усвідомлення свого незавидного положення, загрози життю й благополуччю родичів, і для введення їх в оману, обманювання, схилення до співробітництва.
Заходи психологічної війни поділяють на заходи зниження морального духу населення й військовослужбовців противника, заходи підривання боєздатності підрозділів і частин противника, заходи схилення противника до переходу на іншу сторону.
Підготовки й проведення психологічних операцій повинна відповідати принципам:
• підготовка психологічних операцій повинна починатися заздалегідь, скрито, ретельно, із врахуванням індивідуальних і соціально-психологічних особливостей об’єктів впливу;
• психологічні операції планують і проводять із врахуванням виявлених слабких місць у морально-психологічному стані населення й особового складу військ противника, з урахуванням особливостей воєнно-політичної й оперативної обстановки, наявних сил та засобів;
• відповідні начальники органів психологічної війни особисто відповідають за проведення й ефективність психологічних операцій, а також за використання сил і засобів, що знаходяться в їхньому розпорядженні;
• психологічні операції різноманітних видів проводять за єдиним планом, узгоджують між собою, а також із бойовими діями військ;
• усі сили й засоби психологічних операцій необхідно використовувати масовано, комплексно й різноманітне.
Виділяють наступні основні етапи підготовки й проведення психологічних операцій і заходів психологічної війни:
• планування;
• формулювання мети операцій (заходів);
• визначення й вивчення об'єктів впливу;
• вибір конкретних видів, форм, методів, способів і прийомів здійснення психологічних впливів;
• розроблення змісту (технології застосування основних складових) психологічних впливів;
• визначення комунікативних контурів і умов здійснення психологічних впливів, а при необхідності й створення їх;
• контроль за ефективністю проведення конкретних психологічних операцій і заходів.
2.2. Ефективність психологічного впливу
Ефективність психологічного впливу — ступінь реалізації мети психологічної війни. Залежить від цілого ряду факторів, які поділяються на передумови сприйняття психологічного впливу й передумови засвоєння змісту психологічного впливу.
Сприйняття [perception] — процес відображення у свідомості людини предметів та явищ об'єктивного світу, що діють у даний момент на органи чуття, ставлення до чого-небудь, реагування на щось певним чином.
Сприйняття психологічного впливу — сприйняття інформації об'єктом психологічного впливу. Ефективність сприйняття впливі в першу чергу залежить від одного з ключових психічних процесів — сприйняття навколишнього світу, а також від сприйняття соціального.
Сприйняття навколишнього світу (перцепція) — цілісне відображення предметів, ситуацій і подій, що виникає внаслідок безпосереднього впливу подразників на органи чуття людини.
Органи чуття [senses, organs of sense] — органи зору, слуху, гравітації, нюху, смаку, дотику, що складаються з чутливих нервових клітин і допоміжних структур. Вони сприймають і попередньо аналізують різноманітні подразнення, що отримуються організмом із зовнішнього і внутрішнього середовища; передають інформацію в центральну нервову систему. Органи чуття сприяють найбільш досконалому пристосуванню організму до навколишнього світу.
Сприйняття являє собою комплексний процес, який включає:
• відображення стимулу й ситуації;
• їхню реєстрацію;
• інтерпретацію сприйнятого;
• відповідну реакцію на сприйняте.
Будь-який акт здійснюється у формі конкретних образів, які в більшій або меншій мірі зв’язані з іншими психічними пізнавальними процесами — мисленням, пам'яттю, увагою — і спрямовуються мотивацією, мають певне емоційне забарвлення. При організації подавання інформації, необхідно завжди враховувати емоційний настрій об'єкта й здатність інформації, що повідомляється, викликати саме ті переживання, які загострюють сприйняття її (інтерес, цікавість, здивування).
Інформація повинна організовуватися й подаватися таким чином, щоб сприяти розрядці емоційної напруги, що виникає в об'єкта в процесі психологічного впливу. Це формує його довіру до суб'єкта, яка проявляється в подальшому у формі готовності до одержання і засвоєння нових подібних повідомлень. Розрізняють сприйняття, адекватне реальності та ілюзорне сприйняття.
Соціальне сприйняття — сукупність процесів міжособистністного й міжгрупового сприйняття. Інша назва — соціальна перцепція.
Сприйняття міжособистністне — це сприйняття, розуміння й оцінка людини людиною (одними людьми інших людей). Специфіка такого сприйняття у великому ступені упередженості, що знаходить свій прояв у суцільності пізнавальних і емоційних компонентів. У процесі міжособистністного сприйняття виникає ряд психологічних ефектів, серед яких ефекти новизни, первинності, стереотипності, ореолу.
Ефект новизни виникає при сприйнятті людьми один одного. Полягає в тому, що по відношенню до знайомої людини найбільше значення має остання, тобто більш нова інформація про неї, а по відношенню до незнайомої людини більше значення має перша інформація.
Ефект первинності — це психологічний ефект, суть якого в тому, що ймовірність пригадування декількох перших елементів однорідного матеріалу більш висока, ніж середніх (при цьому, чим більший обсяг пред'явленого матеріалу та чим вищий темп його подавання, тим менша кількість перших елементів запам'ятовується).
Ефект стереотипності виражається у спрощеному й схематичному, але стійкому уявленні про будь-що (або будь-кого). Стереотипи стихійно формуються в умовах дефіциту інформації, або нездатності індивіда інтерпретувати її адекватно. Стереотип ніколи не буває істинним, він завжди містить тенденційні, наперед задані характеристики явища, тому завжди неадекватний йому. Стереотип узагальнює явища за принципом зовнішньої подібності або випадкового збігу, проте не аналізує його глибинну сутність.
Ефект ореолу (франц. aurėole — сяяння, від лат. aureolus — золотий) полягає в розповсюдженні первинної загальної оцінки людини (людей) на сприйняття її (їх) учинків і особистих якостей. Так, якщо перше враження про людину (людей) в цілому прихильне, то в подальшому вся її (їхня) поведінка, риси і поступки починають переоцінювати в позитивну сторону. У них виділяють і перебільшують тільки позитивні моменти, а негативні якби недооцінюють, або взагалі не помічають. Якщо ж загальне перше враження про будь-яку людину (людях) виявилося негативним, то навіть позитивні її (їхні) якості та поступки в подальшому не помічають, або недооцінюють на фоні гіпертрофованої уваги до недоліків.
Розроблено ряд рекомендацій, які дозволяють підвищити ефективність сприйняття психологічного впливу:
• психологічний вплив повинен організовуватися відповідно до закономірностей сприйняття і бути логічно продуманим, тоді він як би веде думку об'єкта впливу за собою, сприяє формуванню у нього необхідних установок і стереотипів;
• психологічний вплив доцільно будувати у вигляді ланцюжка — стимули й асоціації, тезиси й аргументи, причини й наслідки, в його змісті слід іти від старого до нового, від відомого до невідомого;
• необхідно враховувати, які конкретні елементи психологічного впливу в більшій мірі привертають увагу, абстрактні міркування слід чергувати з конкретними фактами, прикладами, ілюстраціями;
• яскраві, різноманітні, переконливі психологічні впливи дозволяють краще утримувати увагу об'єкта й ефективно впливати на нього;
• слід приймати заходи усунення всіх можливих джерел відволікання уваги об'єкта психологічного впливу.
Засвоєння — це основний шлях набування суспільного досвіду.
Засвоєння — це засвоєння інформації об'єктом психологічного впливу. Ефективність засвоєння психологічного впливу в першу чергу залежить від особливостей пізнавальних процесів людини: пам'яті, мислення й уяви.
Пам’ять людини — це сукупність процесів організації й зберігання минулого досвіду, що робить можливим його повторне використання в діяльності, у тому числі й в інтересах психологічної війни. Розрізняють наступні види пам'яті: моторну, емоційну, словесно-логічну. Усі вони зв'язані з процесами запам'ятовування, які, крім того, містять процеси мислення (у складній і суперечній єдності з мовою), прояву інтересів і потреб, емоцій і чуття.
Запам'ятовування — це узагальнена назва процесів, які забезпечують збереження матеріалу в людини пам'яті. Успішність запам'ятовування визначається в першу чергу можливістю введення нового матеріалу в систему осмислених зв'язків. Важливу роль серед його механізмів має повторення. Разом із тим можна обійтися й без повторення, якщо людині необхідно запам'ятати життєво важливий матеріал, або відомості, які несуть велику смислове навантаження.
Мислення [thought, thinking] — вища ступінь пізнання, процесу відображення об'єктивної дійсності. Дозволяє одержати знання про такі об'єкти, властивості реального світу, які не можуть бути безпосередньо сприйняті на чуттєвому рівні пізнання.
Результат дії мислення фіксується в мові. Мисленню властиві такі процеси, як абстрагування, аналіз і синтез, постановка певних завдань та знаходження шляхів їхнього вирішення, висування гіпотез, ідей і т.ін. Результатом процесу мислення завжди є та чи інша думка. Здатність мислення до узагальненого відображення дійсності виражається в здатності людини створювати загальні поняття. Утворення наукових понять зв'язане з формулюванням відповідних законів. Здатність мислення до опосередкованого відображення дійсності виражається в здатності людини до акту умовиводу, логічного висновку, доказу. Ця здатність розширює межі пізнання. Вона дозволяє, відштовхуючись від аналізу фактів, доступних безпосередньому сприйняттю, пізнавати те, що недоступно сприйняттю з допомогою органів чуттів. Поняття і системи понять (наукові теорії) фіксують (узагальнюють) досвід людства, та являють концентрацію знань людей і є відправним пунктом для подальшого пізнання дійсності.
Уява — це психічний процес. Вона виражається в побудові образу засобів і кінцевого результату діяльності суб'єкта, у створенні програми поведінки в невизначеній ситуації, у створенні образів, що відповідають опису об'єкта.
Образ [image] — це результат та ідеальна форма відображення предметів і явищ матеріального світу у свідомості людини. Образ на чуттєвому ступені пізнання — відчуття, сприйняття, уявлення; на рівні мислення — поняття, судження, умовиводи.
Матеріальною основою втілення образу виступають практичні дії, мова, різноманітні знакові моделі. За змістом образ об'єктивний у тій мірі, в якій він адекватно відображає об'єкт.

Характеристиками об’єктів психологічного впливу, які підлягають виявленню й врахуванню в психологічній війні є (рис. 4):
• національно-психологічні особливості;
• індивідуально-особистністні особливості;
• групова належність;
• особливості морально-психологічного стану.
Національно-психологічні особливості — це форма прояву національної психології, специфіку якої необхідно враховувати, для досягнення максимального ефекту психологічного впливу.
Національна психологія представляє собою складову частину духовного життя суспільства, яка відображає те спільне, що у представників цілої нації (етносу) в уяві, стійких формах поведінки, рисах психологічного складу, в реакціях, мовленні і мові, відносинах з іншими людьми та природою.

Рис. 4. Характеристики об’єктів психологічної війни
Слід мати на увазі, що обпекти психологічного впливу (військовослужбовцій населення противника) — це люди, які думають, відчувають, переживають, сприймають сказане у відповідності до закономірностей, притаманних даній етнічній спільності. Якщо способи психологічного впливу на війська й населення противника, зміст і форма подавання агітаційно-пропагандистських матеріалів не відповідають національне психологічним особливостям об'єкта, то сам вплив може бути або даремним, або приведе до протилежного результату.
Органи психологічної війни ряду кран мають значний досвід вивчення національне психологічних особливостей різноманітних етносів. Вважається, що правильне врахування цих особливостей людей приблизно на одну третину підвищує ефективність психологічного впливу на них.
Принципи вивчення об'єктів психологічної війни — це принципи, які лежать в основі методики вивчення об'єктів психологічної війни:
• принцип достатності;
• принцип діяльністного підходу;
• принцип соціально-конфесіонального підходу;
• принцип цілеспрямованості;
• принцип об'єктивності.
3.3 Форми психологічної війни
Форми психологічної війни — це способи реалізації психологічного впливу, що визначають внутрішній зміст і зовнішні атрибути психологічної війни психологічної. Основними формами психологічної війни є усне (звукове) мовлення, вплив друкованими і образотворчими засобами, вплив радіо і телевізійним мовленням.
При виборі форм психологічної війни необхідно враховувати їхні специфічні особливості. Так, усне мовлення є вельми продуктивним, але не завжди можливим. Радіо й телебачення забезпечує охоплення великої аудиторії, але потребує спеціальної апаратури для приймання й умов для прослухування (перегляду), що в воєнний час є не завжди можливим. Друковані матеріали програють в оперативності, неадекватно сприймаються малограмотними людьми і потребують спеціальних засобів доставки до об’єкта. Проте їх можна вивчати неодноразово, передавати з рук у руки, зберігати довгий час. Найчастіше різноманітні форми психологічної війни застосовують комплексно, щоб сильні сторони одних компенсували слабкі сторони інших.
1. Основні напрями національної інформаційної політики
Концепція національної інформаційної політики пропонує основні напрями національної інформаційної політики у сфері суспільних відносин, в економічній сфері та в організаційній сфері.
У сфері суспільних відносин:
•забезпечення конституційних прав громадян на свободу слова та діяльності в інформаційному просторі держави, недопущення втручання у зміст і внутрішню організацію інформаційних процесів, окрім випадків, визначених Конституцією України;
•створення розвиненої інформаційно-комунікаційної інфраструктури для створення, збирання, обробки, зберігання та використання національних інформаційних ресурсів;
•збереження вітчизняного (національного) інформаційного продукту, національно-культурних і духовних цінностей України, її інформаційна та національно-культурна ідентифікація у світовому інформаційному просторі;
•всебічна державна підтримка засобів масової інформації та забезпечення соціально-правового захисту журналістів, інших творчих працівників, які займаються інформаційною діяльністю;
забезпечення вільного функціонування засобів масової інформації;
створення умов для побудови в Україні розвиненого інформаційного суспільства, зростання ролі засобів масової інформації у розвитку українського суспільства.
В економічній сфері:
збереження та ефективне використання державної та комунальної простору держави, які в установленому законодавством порядку визнаються об'єктами стратегічного значення;
створення сприятливих умов для розвитку та захисту прав суб'єктів права всіх форм власності на об'єкти національного інформаційного простору України;
сприяння конкуренції, недопущення монополізації ринків у сфері інформаційної діяльності, в тому числі рекламної;
розвиток ринку інформаційних ресурсів у поєднанні з державним регулюванням інформаційної діяльності, створення умов для комерційної діяльності в інформаційній сфері;
•економічна підтримка державою розвитку інформаційної інфраструктури та інформаційної системи держави в цілому незалежно від форм власності на об'єкти, що будуються і розвиваються, сприяння розробці і впровадженню новітніх інформаційних технологій;
•підтримка вітчизняного виробника інформаційного продукту.
В організаційній сфері:
•створення умов для своєчасного, якісного і ефективного інформаційного забезпечення громадян, органів державної влади та місцевого самоврядування, об'єднань громадян;
•адміністративний, технічний, правовий захист вітчизняного (національного) інформаційного продукту України, інформаційних ресурсів у цілому;
дотримання принципів Європейської Конвенції про права людини, міжнародних договорів та угод у галузі міжнародного інформаційного співробітництва, згода на обов'язковість яких надана Україною;
інтеграція України в міжнародний інформаційний простір, сприяння створенню конкурентноспроможної інформаційної продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках;
•забезпечення ефективної присутності України в світовому інформаційному просторі шляхом розвитку транскордонного мовлення, поширення у світі вітчизняної культурно-мистецької і друкованої продукції;
•послідовне здійснення заходів, спрямованих на підвищення кваліфікації, вдосконалення, використання та заохочення творчих кадрів в інформаційній сфері.
Концепція національної інформаційної політики висвітлює стратегію, напрями діяльності та завдання держави в різноманітних галузях інформаційної сфери: засобах масової інформації, інформаційних технологіях та телерадіоінформаційній інфраструктурі, видавничій справі, архівній та бібліотечній справі, кінематографії, рекламній та виставково-ярмарковій діяльності, у сфері етнічної культури. Особливе місце в Концепції займає державна політика забезпечення інформаційної безпеки України.
2. Програма входження держави в інформаційне суспільство
Програма входження держави в інформаційне суспільство — це план діяльності держави з реалізації Концепції національної інформаційної політик. Він спрямований на вирішення завдань формування сучасної інформаційної сфери (середовища), що забезпечує ефективний розвиток засобів масової інформації, формування інформаційних ресурсів, підготовки інформаційних продуктів, надання інформаційних послуг, а також прийняття термінових заходів, спрямованих на створення єдиного інформаційного простору держави і його інтеграції в світовий інформаційний простір та встановлення жорсткого контролю за державними системами зв'язку та телекомунікацій. Програма повинна передбачати розгляд наступних напрямків:
формування і розвиток інформаційної інфраструктури держави;
реалізація права на інформацію в інформаційних мережах;
• захист особистості, суспільства, держави від неякісної, фальшивої інформації і дезінформації;
•захист інтелектуальної власності в інформаційних мережах;
•захист інформації, в тому числі персональних даних, даних в інформаційних мережах;
застосування можливостей інформаційних технологій для розвитку нових форм трудової діяльності, освіти і виховання;
захист прав споживачів та розвиток конкуренції в мережах;
реалізація відповідальності за правопорушення в інформаційній сфері;
стандартизація як засіб сумісності в мережах;
•міжнародне співробітництво з проблем створення глобального інформаційного суспільства;
•координація робіт з реалізації програми.
3. Основні напрями діяльності та завдання держави в основних галузях інформаційної сфери
3.1. Засоби масової інформації
Роль засобів масової інформації
Однією з відмітних особливостей життя в сучасному суспільстві є гігантський розвиток засобів масової інформації [mass media] (газети, журнали, кіно, телебачення, радіомовлення). Поставлені сучасними науково-технічними розробками на якісно новий рівень і об'єднані засобами зв'язку у світові інформаційно-комунікаційні мережі, вони здійснюють надзвичайно сильний вплив на психологію величезної маси людей в усьому світі. Особливо сильно і виразно це виявляється в найбільш розвинених країнах Західної Європи, США, Японії, Великобританії. За допомогою засобів масової інформації можливе маніпулювання суспільною думкою, створення необхідних психологічних передумов для формування політичних рішень в різноманітних сферах діяльності.
Розвитку засобів масової інформації сприяє процес інформатизації суспільства. Поява нових технічних засобів, інформаційних технологій, телекомунікацій і т.ін. забезпечує збирання, нагромадження, оперативне оброблення і передавання інформації в будь-яку точку світового простору. Як наслідок, стає можливим прийняття оперативних рішень і цілеспрямованих впливів на суспільство. Це одна з причин, внаслідок яких уряди найбільш передових країн в останні роки стали приділяти більшу увагу розвитку інформаційної сфери виробництва. Поряд з позитивним впливом інформатизації суспільства на засоби масової інформації існують і негативні. Так, ряд учених в багатьох країнах заявляють, що технічний прогрес у сфері масової комунікації служить в деяких випадках соціальному регресу суспільства, так як часто руйнує віками створені соціальні комунікаційні зв'язки.
У свою чергу, і засоби масової інформації можуть чинити вплив на процес інформатизації суспільства, рекламуючи нові інформаційні продукти і послуги, формуючи суспільну думку про пріоритетність цього процесу порівняно з іншими, про першочергову важливість заходів з його інтенсифікації, про роль інформаційної сфери в моделі майбутнього інформаційного суспільства.
Державна політика щодо засобів масової інформації
Державна політика щодо засобів масової інформації спрямована на забезпечення їхнього ефективного функціонування та подальшого розвитку. Концепція розглядає основні напрями діяльності та завдання держави щодо засобів масової інформації у правовій сфері, в економічній сфері та в організаційній сфері.
У правовій сфері до основних напрямів діяльності та завдань держави відносяться:
•удосконалення правового поля функціонування засобів масової інформації як інституту правової держави і демократичного суспільства;
•забезпечення вільного доступу всіх політичних сил (у тому числі опозиційних) до засобів масової інформації;
суворе дотримання конституційних норм щодо недопущення цензури, в тому числі з боку засновників засобів масової інформації;
захист журналістів і персоналу засобів масової інформації від дій, які перешкоджають виконанню ними службових обов'язків, а також громадян, установ, підприємств і організацій від зловживань працівників засобів масової інформації;
забезпечення прозорості діяльності засобів масової інформації, законності одержання, використання та поширення інформації;
забезпечення рівності усіх суб'єктів правовідносин в інформаційній сфері, запобігання зловживанню правом на свободу інформації;
•упорядкування національного телерадіоефіру, удосконалення нормативно-правової бази з питань користування каналами мовлення, ретрансляції програм, використання частотного діапазону, стандартів діяльності телерадіокомпаній, збалансування інтересів вітчизняних телерадіокомпаній незалежно від форм власності, забезпечення відкритості процедури ліцензування їх діяльності у телерадіопросторі;
•удосконалення діяльності та розповсюдження продукції іноземних засобів масової інформації на території України.
В економічній сфері до основних напрямів діяльності та завдань держави відносяться:
•сприяння розвитку ринку інформаційних продуктів і послуг;
•утвердження принципу пріоритетності вітчизняного виробника інформаційного продукту в цілому і розробка системи заходів, спрямованих на розвиток україномовних засобів масової інформації;
•запровадження різних форм державної, комунальної та недержавної грантової підтримки соціально важливих засобів масової інформації;
•сприяння запровадженню і розвитку маркетингових стратегій у діяльності засобів масової інформації з метою підвищення якості і конкурентоспроможності інформаційної продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках;
недопущення рекламної діяльності, спроможної завдавати шкоди інтересам споживачів; створення сприятливих умов для представлення у засобах масової інформації реклами продукції, виробленої в Україні;
вироблення тиражної політики щодо державних і комунальних друкованих засобів масової інформації, яка забезпечує доведення до всіх верств населення нормативно-правової та іншої офіційної інформації;
проведення виваженої цінової політики щодо державних і комунальних засобів масової інформації, використання стратегії диференційованих цін, яка забезпечує їх доступність для соціально слабозахищених верств населення, людей з обмеженими фізичними можливостями, жителів віддалених і важкодоступних районів;
створення сприятливих умов щодо залучення інвестицій для реалізації довгострокових проектів;
спрямування іноземних кредитів на придбання новітніх технологій та обладнання, закупівлю продукції і обладнання на конкурсних засадах;
активізацію процесу залучення коштів населення до інвестиційної сфери шляхом випуску облігацій, цінних паперів під конкретні інвестиційні проекти для розвитку місцевих телевізійних та радіо мереж.
В організаційній сфері до основних напрямів діяльності та завдань держави відносяться:
•створення аналітичних служб для моніторингу процесів і тенденцій у розвитку вітчизняних і зарубіжних засобів масової інформації та підготовки пропозицій для прийняття управлінських рішень;
•розширення використання потенціалу засобів масової інформації, зокрема мультимедійних, в удосконаленні освітнього процесу; створення спеціалізованого освітнього та культурологічного телерадіоканалів;
•створення і розвиток громадського телебачення і радіомовлення; забезпечення функціонування системи іноземного мовлення;
створення розгалуженої системи кореспондентських пунктів державних засобів масової інформації за кордоном;
забезпечення вільного доступу населення до світових інформаційних ресурсів, розробивши механізм і критерії адаптації програм закордонних виробників для українського споживача;
розширення мережі кабельного та супутникового телебачення у регіонах з обмеженим прийомом сигналу загальнонаціональних каналів;
•здійснення програми матеріально-технічного, технологічного та кадрового забезпечення розвитку місцевих засобів масової інформації;
•створення і розвиток електронних аналогів друкованих засобів масової інформації;
•сприяння створенню єдиної комп'ютерної мережі розповсюдження матеріалів вітчизняних інформаційних агенцій;
•захист авторських прав на інтелектуальну власність;
захист прав споживачів телерадіоінформаційних послуг шляхом сертифікації обладнання і послуг, контролю їх якості;
створення інтегрованої системи збирання, обробки, створення та розповсюдження інформаційного продукту, що має задовольняти зростання суспільних потреб в інформації;
удосконалення засобів розповсюдження інформації на базі новітніх технологій, зокрема впровадження оптико-волоконних і супутникових каналів зв'язку;
створення мультимедійних систем і мереж для розширення можливостей медіа-індустрії;
розбудова системи засобів масової інформації як найбільш ефективного джерела формування суспільної думки;
•активне використання засобів масової інформації для обговореннясоціально значущих проблем, ідей і проектів з метою підготовки населення досприйняття нових явищ суспільного життя;
•зростання ролі засобів масової інформації для створення позитивногоіміджу України на міжнародному рівні.
3.2. Інформаційні технології та розвиток інформаційної інфраструктури
Пріоритетні завдання формування інформаційної інфраструктури
Пріоритетними завданнями держави щодо формування сучасної телерадіоінформаційної інфраструктури України вважаються:
захист національних інтересів України в умовах глобалізації інформа-ційних процесів, входження до світового інформаційного простору і глобальних інформаційних мереж, кардинальне удосконалення телекомунікаційних і аудіовізуальних технологій;
створення супутникового каналу Всесвітньої служби іномовлення України;
•інтеграція телерадіоінформаційної структури України у телерадіо-інформаційний простір країн - членів Європейського союзу та у світовий телерадіоінформаційний простір, приєднання Національної інфраструктури зв'язку України до Європейської інформаційної інфраструктури та до Глобальної інформаційної інфраструктури (GII).

Приложенные файлы

  • docx 15617284
    Размер файла: 167 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий