Стаття на тему інтерактивні методи навчання 22..

Інтерактивні методи навчання

Виконала
Студентка 22 групи
Юрик Аліна

Вступ. Мета: показати ефективність інтерактивних методів навчання, представити їх класифікацію.
Завдання: практично спрямувати на основі розроблених підходів методи до визначення складності творчих завдань, їх систематизації, забезпечити необхідні педагогічні умови для їх реалізації. Підґрунтям такого навчання є активізація пізнавальної діяльності учнів за допомогою активного спілкування: учня з учнем; учня з групою учнів; учня з учителем; учителя з представником групи; учителя з групою учнів; учителя з класом. Таке навчання в методиці одержало назву комунікативно-ділового або інтерактивного. Тому й методи, які використовують під час такого навчання (дискусія, рольова гра, моделювання тощо), також називають інтерактивними. Термін "інтерактивні методи" відносно новий. Його ввів у 1975 р. німецький дослідник Ганс Фріц. "Inter" (англ.) взаємо-, "act"(англ.) діяти. Інтерактивність у навчанні можна пояснити як здатність до взаємодії, перебування у режимі бесіди, діалогу, дії. Відповідно інтерактивним може бути метод, під час використання якого той, хто навчається, є учасником, що здійснює щось: говорить, управляє, моделює, пише, малює тощо, тобто виступає не тільки слухачем, а й бере активну участь у тому, що відбувається, власне, є активним учасником навчального процесу. Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес організується на засадах постійної активної взаємодії усіх учнів класу. Це співнавчання, взаємонавчання, (колективне, групове, навчання у співпраці), де учень і вчитель вправні, рівнозначні суб'єкти навчання, розуміють, що вони роблять, рефлектують з приводу того, що вони знають, уміють і здійснюють. Учитель в інтерактивному навчанні виступає як організатор процесу навчання, консультант, який не "замикає" Іьний процес на собі. Необхідними умовами в процесі інтерактивного навчання план дій і конкретні завдання для учня і вчителя, співпраця між учнями класу, між учнем і вчителем. Результати навчання досягаються через взаємні зусилля учасників процесу навчання, за умови чіткої організації, що передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблем на основі аналізу обставин та відповідної ситуації тощо. Інтерактивні методи сприяють інтенсифікації й оптимізації навчально-виховного процесу й дають змогу: - полегшити процес засвоєння програмового матеріалу; активізувати навчальну діяльність учнів; - формувати навички аналізу навчальної інформації, творчого підходу до засвоєння навчального матеріалу; - формулювати власну думку, правильно її висловлювати, додавати свою точку зору, аргументувати й дискутувати; - моделювати різні ситуації й збагачувати власний соціальний досвід через включення в різні життєві ситуації; - вчитися слухати іншу людину, поважати альтернативну думку, прагнути до діалогу; - налагоджувати конструктивні стосунки в групі, визначати своє місце в ній, уникати конфліктів, шукати компроміси; - знаходити раціональні шляхи розв'язання проблем, формувати навички проектної діяльності, самостійної роботи, виконання творчих робіт.
Крім того, використання інтерактивних методів дозволяє реалізувати ідею співпраці тих, хто навчає, і тих, хто навчається, вчить їх конструктивно взаємодіяти, сприяє оздоровленню психологічного клімату на уроці, створює доброзичливу атмосферу, значно підвищує мотивацію учнів до навчання. На сьогодні в Україні описано щонайменше п'ять груп методів, у кожній з яких нараховується до десяти різних підходів. Тому їх практичне застосування потребує від учителя насамперед належної обізнаності. До того ж кожен із методів вимагає чіткої покрокової реалізації з обов'язковим прогнозуванням результатів, тобто технологічного підходу, що неможливо без спеціальної фахової підготовки вчителя-словесника до організації інтерактивного навчання. Подаємо орієнтовну структуру інтерактивного навчання схематично:
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
Із числа інтерактивних методів особливого поширення набув метод кейса (case), який ґрунтується на концепції розвитку розумових здібностей учнів і спрямований на розвиток творчого мислення. Цей метод сприяє успішній реалізації низки освітньо-виховних цілей: - набуття невідомої раніше інформації; - розвиток компетентності та здатності працювати з літературою; - удосконалення вмінь спілкуватися; - розвиток творчих здібностей; - виховання відповідальності за свою роботу, впевненості в собі "можу зробити", "можу вислухати", "можу виступити"; -  налагодження надійних зв'язків у колективі. Застосування означеного методу передбачає розподіл класу на групи та обрання спікера в кожній групі. Принагідно зазначимо, що на цьому етапі важливо правильно визначити: рівень знань учнів; формальних і неформальних лідерів у групі; готовність учнів до навчання; рівень інтелекту школярів; рівень навчальних мотивацій; взаємини в класі. Перед тим, як розпочати роботу, вчитель і учні повинні провести певну доаудиторну підготовку: написання конспекту заняття; з'ясування методів і форм роботи; поділ на блоки-завдання; підготовка контрольних запитань; розробка методичних рекомендацій для самостійної роботи учнів; укладаня списку рекомендованої літератури; розподіл класу на групи. Для зразка наведемо приклад фрагмента уроку до теми "Другорядні члени речення" із застосуванням методу кейса.
Орієнтовна структура уроку
Організація учнів на навчальну діяльність.
Мотивація навчальної діяльності учнів. Повідомлення теми, завдань уроку. Оголошення очікуваних результатів.
Моделювання навчальної ситуації. 1. Вибір спікера, опонента (розподіл обов'язків: кожен учасник уроку має свої конкретні завдання). 2. Отримання завдань (жеребкування).

Методичні рекомендації щодо організації самостійної роботи
Під час осмислення і засвоєння знань неабияку роль для учня відіграє самостійна робота, і лише вона створює умови для оволодіння глибокими знаннями. Якщо правильно організована самостійна робота, то вона дозволяє успішно вирішити ряд важливих завдань: зміцнювати знання; удосконалювати вміння та навички, передбачені державною програмою; розвивати пізнавальні здібності (спостережливість, допитливість, логічне мислення, творчу активність у здобутті та застосуванні знань тощо). Виконання цих завдань значною мірою залежить від правильної організації такої роботи. Зазвичай ми маємо на увазі роботу учня в класі. Проте організація навчальної діяльності школяра передбачає поряд з класною, його домашню, позакласну і самостійну роботу з навчального предмета. Цей вид навчальної діяльності учнів є найцікавішим і досить важливим. Саме в ній більшою мірою може виявлятися мотивація, цілеспрямованість, а також самоорганізованість, самостійність, самоконтроль та інші особистісні якості. Отже, щоб цей вид роботи був ефективним, доцільно запропонувати учневі певні правила:   Ефективно плануй свій вільний час, поєднуй відпочинок з розумовою працею. Постійно відчувай відповідальність за свою роботу. Зрозумій те, що від твоєї роботи залежить кінцевий результат усього колективу. Розвивай упевненість у собі "можу зробити", "можу вислухати". Цілеспрямовано здобувай нові знання, виокремлюй головне й оцінюй основні мовні явища. Сплануй алгоритм послідовних дій. Усвідомлюй і вмій сформулювати кінцеву мету (очікувані результати). Висновки формулюй у вигляді схем, опорних таблиць тощо. Систематично повторюй вивчену інформацію за допомогою перегляду схем, опорних таблиць. Новий матеріал пов'язуй з уже відомим.
У свідомість українських учителів через публікації останнього часу і через систему додаткової освіти поступово закладається думка, що інтерактивні методи навчання створюють необхідні умови як для становлення і розвитку компетентності учнів, так і для розвитку виховання особистості активних громадян з відповідною системою цінностей. У зв’язку з тим, важливим видається визначення самого поняття і сутності цієї групи методів, їх відмінностей від інших.
Насамперед зазначимо, що термін “інтерактивна педагогіка” відносно новий: Його ввів у 1975 р. німецький дослідник Ганс Фріц. Лінгвістичне тлумачення слова, що представлено в іншомовних словниках, свідчить, що поняття “інтерактивність”, “інтерактив” прийшли до нас з англійської мови. “Іntеr“ – взаємодіяти, “асt“ – діяти. Інтерактивність в навчанні можна пояснити як здатність до взаємодії, знаходження у режимі бесіди, діалогу, дії. Відповідно, у дослівному розумінні інтерактивним може бути названий метод, у якому той, хто навчається, є учасником. Який здійснює щось: говорить, управляє, моделює, пише, малює тощо, тобто не виступає тільки слухачем, спостерігачем, а бере активну участь у тому, що відбувається, власно створюючи це.
Суть інтерактивного навчання полягає у тім, що навчальний процес відбувається тільки шляхом постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень, і вчитель рівноправні, рівнозначні суб’єкти навчання, розуміють, що вони роблять, рефлектують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють. Учитель в інтерактивному навчанні виступає як організатор процесу навчання, консультант, фасилітатор, який ніколи не “замикає” навчальний процес на собі. Головним у процесі навчання є зв’язки між учнями, їх взаємодія і співпраця. Результати навчання досягаються взаємними зусиллями учасників процесу навчання, учні беруть на себе взаємну відповідальність за результати навчання.
Організація такого навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблем на основі аналізу обставин та відповідної ситуації тощо.
Нагромаджений уже сьогодні в Україні та закордоном досвід переконливо свідчить, що інтерактивні методи сприяють інтенсифікації й оптимізації навчального процесу.
Вони дають змогу учням:
>      полегшити процес засвоєння знань;
>      аналізувати навчальну інформацію, творчо підходити до засвоєння навчального матеріалу;
>      навчитись формулювати власну думку, правильно її виражати, доводити свою точку зору, аргументувати й дискутувати;
>      моделювати різні соціальні ситуації і збагачувати власний соціальний досвід через включення в різні життєві ситуації;
>      слухати іншу людину, поважати альтернативну думку, прагнути до діалогу;
>      вчитися будувати конструктивні відносини в групі, визначати своє місце в ній, уникати конфліктів, розв’язувати, шукати компроміси;
>      знаходити спільне розв’язання проблем, розвивати навички проектної діяльності, самостійної роботи, виконання творчих робіт.
Отже, метод інтерактивного (комунікативно-проблемного) навчання можна поєднувати з груповою роботою на уроці й застосовувати на різних етапах вивчення тем. Його можна застосовувати одразу ж після викладу вчителем нового матеріалу, на початку нового уроку замість опитування, на спеціальному уроці, присвяченому застосуванню знань, умінь та навичок, або як фрагмент повторювально-узагальнюючого уроку.
Література:
1. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. – К.: Ред. журн. «Дошкільне виховання», 1999. – 60 с. 2. Брежнєва О.І. Формування пізнавальної активності / О.І. Брєжнєва // Дошкільне виховання. – 1998. – №2. – С. 12-14.
3. Демидова А.С. Формуємо пізнавальну самостійність у старших дошкільників. / А.С. Демидова // Дошкільне виховання, 2006.– №10. – 10 с.
4. Проколієнко Л.М. Формування допитливості у дітей дошкільного віку / Л.М. Проколієнко (Бібліотека для батьків) – К.: Рад. школа, 1979. – 88 с. 5. Шумей Л.Т. Маленькі дослідники. Організація пошуково-дослідницької діяльності дітей / Л.Т Шумей, Т.В. Сергеєва, // Палітра педагога, 2008. – № 5. – С. 15-18.
6. Плахотников С. П. Що робити з дитячими питаннями? / С. П. Плахотников // Дитячий садок. – № 9 (441) березень, 2008. – С. 2 – 4.
"Натисніть для перегляду в повному розмірі..."15

Приложенные файлы

  • doc 15578631
    Размер файла: 62 kB Загрузок: 0

Добавить комментарий